Зашторені вікна, заштопані чорними ниткАми дні,
Сонячним променем, схожим на вістря ножа, десь із неба,
"Завтра" забуде вдома ключі, це відомо тільки мені,
Так зазначено зорями, їм видніше, сумніватись не треба.
Чиїсь зруйную, як замки з піску, лицемірства грані,
Поміж двох бід, не вагаючись довго, вибираю більшу,
Промиваю рану сльзами, пече, вода висохла в кранах-
Я зараз звільнила для когось місце під сонцем, чи нішу.
Заходь, змінного взуття нема, а ти давно у черзі?
Тільки, знаєш, я вже не твоя, ти тут не будеш як вдома,
Бачиш,-тепло, ватран розпалила, а ти все мерзнеш...
Це ще не все, не останній прихід, знай, пам"ятай,-" КОМА"