Трохи дивно і навіть моторошно
Чути тишу і більш нічого
Хай у золото й срібло змочена
Не потрібна вона ні для кого
Не розділена, не погублена
Не забута, не вбита часом
Тиша, тиша…як ніч недолюблена
Що горіло, давно погасло
Чути кроки, та то не ріднії
Чути голос чужий, незнаний
Хочуть ніжності губи обвітрені
Коле відчаєм горе-коханий
Понад прірвою, поза мріями
Може разом, а може по одному
Ходим – бродимо вітром розвіяні
Більш не знаю про тебе нічого я
Несла серце в розкритих долонях
Зупинилась на пів дорозі
Ні для кого воно, ні для кого
Більше нести його не в змозі...