Мій вірний друже, хоч Тебе так рідко бачу,
Хоч як зустрінемось, напевне не заплачу,
Але до Тебе серце горнеться в журбі,
І таємниці довіряю я Тобі...
В ласкавих променях Твоїх очей
Душі привітної я бачу всітле сяєво.
І з нетерпінням знов рахую дні,
Коли зустрінемось, я знов Тебе чекаю.
Мій друже рідний, серце своє відчиню,
І радістю наповню через край.
Бо ми з Тобою розділили всю журбу,
По половині - розділили і нехай...
Моя душа наповнилась спокоєм,
І тихим трепетом твоїх очей-зірок.
Ми говорили дуже довго й зовсім трошки,
І зникла усмішка, зробив прощальний крок...
Мій щирий друже, як я тішуся Тобою!
І тим, що я довірилась Тобі.
Що можу голову заплакану схилити
На Твої мужні груди у журбі.
Світи мені, мов зірка, в темні ночі.
Веди в житті порадою, теплом душі зігрій.
Я з радістю зустріну, посміхнусь весною в очі,
Коли прилину знов на крилах мрій...
Мені так весело було з Тобою поруч!
Сидіти й розмовляти, як колись...
Ділитись радістю, проблемами і горем,
Ти не зникай, як підеш, повернись...
Моєму другу
