Сиджу сама за столиком самотньо,
І кава вже остигла, закінчився десерт,
Новин нема, життя ніби нульове,
Тут ти заходиш - і я вже у раю.
Чомусь прямуєш в інший кінець зали,
Сидиш і дивишся лише в меню,
Тут ж каву, що остигне, замовляєш,
Але ось очі ловлю твої - я в раю.
Та погляд твій з мого гачка зстрибає,
І знов життя паскудне, як й було:
Ні кави навіть тобі, ні кохання.
Тут посмішка твоя - я ще раз у раю.
Ну так, звичайно, то ти не до мене:
З такою ж посмішкою дівчина зайшла.
Час полюбити охололу каву -
Життя є на землі, а не в раю.
Виходжу, дивлюсь, дощ і сіре небо...
Зненацька посмішка та ж сама, голос твій:
"Самому, жах як, сумно пити каву".
Забувши страх, я знову у раю.
