Не промовляю слів. І не дивлюся в очі.
У ці хвилини Од, між безвісти розлук.
Фіксуючи зап'ястя, я відчуваю дотик
Тонких і ніжних пальців
до сильних, теплих рук.
У темряві підвалів, де металеві жбани,
Де порохом припала густа, солодка ртуть,
Тарас Чубай нам знову співатиме осанни...
І хай собі шукають. Ніколи не знайдуть.
Твоя маленька зрада. Моє смішне волосся.
Єдиний спільний спогад, п'ятнадцяти годин,
Ми повернули час, нам знову це вдалося.
Ти більше не сама. я знову не один.
А що там буде завтра... Малюк, яка різниця?
Мені колись сказали, що нині - ясен час.
Хай заберуть слова, карбують рими в крицю
А все, що між рядків, залишимо для нас...
