Маленький хлопчик не лазив на стовпчик,
Він грався в садочку, знайшов у пісочку
Скельце маленьке таке гарненьке,
На сонце глянув через скельце оте,
крикнув: " Знайшов, яблуко золоте!"
Хлопчик ріс, часто ходив у ліс,
З Мавками розмовляв, може кохався,
Може оди писав?
Він був поетом, юнаком - естетом,
Гарячим, як сонце літом,
Дихав на повні груди світом,
Вабив жінок, дарував їм оди,
Хоч вони і не були у моді.
Дружину мав, леліяв свою Перлину,
Вона його також любила,
Не сварила і не корила,
Коли, якось зранку ,
Застала в ліжку з поетом біляву коханку,
Простила, хоча від болю на місці застигла,
Сказала собі: " Він - поет, а це його Муза,
Нехай , вийде гарний сонет,
Хто тепер я? Просто Перлина,
Піду на дно моря, хай їм буде пухом перина"
Поет вже не міг писати,
Пірнав у море, Перлину шукати,
І вирішив твердо пірнальником стати
ID:
183055
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 11.04.2010 00:04:44
© дата внесення змiн: 11.04.2010 00:04:44
автор: Лана Сянська
Вкажіть причину вашої скарги
|
