Не сонцем стомлені, не змучені вітрами,
Не приспані ласками і не розтривожені зрання,
Дні наші, втиснені в віконні євро - рами,-
Чекають відлиги й весняного сонцестояння.
Наші очі, звиклі до білого снігу і до неону синього,
До штучного світла і до екрану плазми,
Шукають того, забутого, безвинно- винного
Із незабутньо-минулого часу, без назви.
Нас ще не забули тротуари, трамваї, маршрутки,
Ми були учора на яхо і в скайпах, і на нічних тусовках,
Ще вчора торкалися наші замерзлі руки
Залізних перил в коридорі на сходах хрущовки.
А завтра ми, стомлені сонцем, відчуєм метеозміни,
Нас втома приспить і сірість будення,
Дні втиснені в графіки, розклади, в терміни як підводні міни,-
Чекатимем знову тепла і літнього рівнодення.
