Слова кохання не лунають,
І поглядом не зігрівають,
Холодні руки пригортають.
Мене вже більше не кохають.
Щодня сльозу гірку ковтаю,
Паперу душу виливаю,
Йому одному довіряю,
Все сповідаюсь - та страждаю.
Бентежать душу негаразди,
Сумнівна постать біля мене.
Чому так? Може чиясь заздрість?-
Безглузде запитання і даремне.
Як далі жити? Хочу щастя:
Людського, справжнього, палкого.
А маю як завжди - нічого:
Нотатник і думки про нього.