Ген-ген, та у полі широкому
Бачиш простір розлогий і сяючий
На далекому сході лелекою
Пливе сонечко, мир обіцяючи.
Ті кривавії дні вже скінчилися,
Новий день настає, новий ранок…
Та у пам’яті все ж залишилися.
Та й у серці і досі ті рани…
Може, дечому ми і навчилися,
Але більш все ж таки загубили.
Відчуваю, до смерті стомилися.
Геть забули все те, що любили.
Гарний вірш, але щось тут недосказане...
Ви напевне мали на увазі любов, а сприймається, як воєні події - (Кривавії дні)
Морская Чайка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, можливо.Я й сама не до кінця розумію, що хотіла сказати, бо писала цей вірш під ранок, у неадекватному стані. Тут скоріше моя підсвідомість попрацювала.
Може, дечому ми і навчилися,
