Я загубилась в кількості хвилин,
лиш чай із трав,лиш видих уночі.
Душа не рахуватиме провин,
десь море б'ється об всіх скель мечі.
Ті сни без меж,той захват без кінця,
пісок в долонях і солоні губи.
Там вітер у лице,залишені місця,
нам все одно на чому загострити зуби.
Я вже навчилась бачити думки,
погасле світло,зорі у долонях.
Закинула мандрівки за буйки..
от,чорт,нема і болю в моїх скронях.
Пульсує мить крізь тротуари мрій і стук коліс,
мереживо чужих емоцій сірих.
Хтось навіть місце погубив у казці цій,
а найсумніше-зникли навіть ті, хто вірив.
