замислившись сиджу на підвіконні,
зажурилась...
і сльози душать горло сильно так.
уже від всього я втомилась.
цей світ, неначе віск закляк.
не бачу кольорів яскравих.
не чую гарний спів птахів.
не відчуваю ніжний дотик вітру.
забула срібний сміх струмків.
щоб біль оцей хутенько загасити
здіймаю голову у небо.
там, бачу як біжать хмарки.
одна прилетіла до мене.
взяла мене на свої крила
й понесла туди,
де все прекрасне, гарне й миле.
тут я залишусь назавжди.
та ні, вона мене відмовила від цього.
сказала, що це все марення мої,
що світ свій я сама змінити мушу.
мені ж допомагатимуть хмаринчині пісні.
і ось все стало на свої місця.
я дякую хмаринці милій, добрій.
вона мене втопила у своїх піснях.
тепер я знатиму, як світ робити більш бадьорим.
