Більше не буде сміятись
весна
на узбіччі
мого кучерявого серця
вийди надвечір
на струм
там межа
грає сліпий баяніст
б’є ракета
космос
реактор
cолодка вода
стомлена в солоні вітру і хліба
землю пропитує
сонячна крига
буду лежати й чекати на два
ока небесних, допоки не вийде
хмара, що біла, в петельках весни
час зупинився на светрі
і меви
все пролітають над сном і пливуть.
мальви озер і пеони світанку
сум’ятна в серце вростає трава
зелень здіймає всі стелі і хатки
кратер весни, виливається лава —
піна небесна, що зветься Десна
все у воді і смішнім абсолюті
весело світ перекинув місток
треба хіба що знайти ще ілюзій
і посадити у землю росток
