Ніч літня , чарівна прийшла,
На Івана Купала вся таємна така,
Йдуть до лісу густого, древнього, легіні,
Шукати квітку папороті ...
Ніч тиха, Місяць, зорі на небі сяють
Дорогу парубкам освітлюють,
Тільки вітер листям шелестить,
Природа тихо гомонить.
Змії по траві повзають,звиваються,
До ніг холодом горнуться,
Треба обережно ступати,
Щоб їх не займати.
Раз на рік в цю ніч, квітка розквітає,
Смілих легінів своєю красою неземною
Причаровує, спокушає....
На сміливих вчинках їх випробовує.
Хто знайде її, тому відкриються всі таємниці,
Всі скарби і багатства землі
І стане володарем він її недр,
Та Всесвіту нетр.
Але не всім квітка дається,
Тільки сміливцям вона віддається,
Тим, хто не про себе дбає ,
А іншим людям допомагає.
Не знаходять її, жадібні і злі,
Та коли й побачать, то сліпнуть
Від краси , від світла її,
Від своєї жадібності можуть ще й загинуть.
Так просто ліс, в цю ніч, не випускає,
Тількі добрі і сміливі мають право з нього вийти
І понести в світ те добро, своє,
Людям віддати, щоб всі стали добрі та багаті.