Ти вбиваєш життя
для сторонніх очей непомітне,
так байдуже буденно,
мов набридливу муху газетою,
так гидливо,
немов таргана чоловіковим капцем.
І гадаєш, що завтра
все мине,
мов жахіття нічне...
Тільки колір очей -
його чи її -
ти ніколи не знатимеш.
Не вплітатимеш бантиків
у волосся кольору степу.
На розбите колінце
листок подорожника
не покладеш...
Ти вбиваєш життя,
що не бачило білого світу,
не сміялось,
не плакало,
не кохало когось до безтями...
Ти плекаєш надію, шо завтра
забудеш про все -
та попереду в тебе
лиш пустка і холод
самотніх ночей...
Через рік ти благатимеш:
"Боже, так хочу маленького!
Непосиду,
бешкетника,
з носом кирпатеньким..."
Бог змовчить...
Тільки небо ридатиме
над тоненьким сумним колосочком...
