За далекими морями,
За горами і лісами
Спить малесенька країна –
Моя рідна Україна.
Сині очі, лан і поле,
Дзвінка мова у діброви
І, здається, щоб казати,
як тут можна горювати.
Лиш реальність промовляє:
-Воля тут вже не гуляє.
Як кричали рідні землі,
Як страждав народ нужденний,
Воювали – все тремтіло,
Мов багаття миготіло,
Ріки крові проливали,
Бо свободу визволяли,
Шаблі з піхви діставали,
Воленьку лиш цінували.
Всіх повстанці подолали,
Незалежність підписали.
І, здавалось, все скінчилось,
Заживемо як нам снилось.
Тільки це вже не здійснилось…..
Бо зажерлись депутати,
Не складуть собі зарплати.
Кожний місяць віддихають,
На Канари заїжджають,
Бідні міліони мають,
Людям бо добра бажають.
Люди ж воленьку проспали,
Доленьку свою заслали .
Лиш говорять, критикують,
Самі ж більше не воюють,
Продадуть за долар й марки
Душу бідної селянки.
Зрадили ми волю предків,
Замість гімну в нас сонети
І нема в нас правди й віри
До Вкраїноньки довіри.
У кайдани закувались,
У невдачі замотались.
Скільки ж можна горювати,
Треба волю в руки взяти,
Щоб країну не продати,
Владу люду в руки дати.
І, народе, досить спати,
Так невдачі не здолати!