Стою перед могилою,
Дивлюся в порожнечу.
Я розумію це кінець
Тебе я не побачу.
Тебе забути я не зможу.
Ти жити так хотіла,
Ти сильно працювала,
Ти Роботу любила,
Коли тебе не спитай все щастям світила!
У житті цьому важкому ти багато пережила.
Онуків та дітей без допомоги ростила.
Завжди мене чекала
А без дітей своїх ти не засинала!
В біді ніколи не лишала
Та іншим завжди допомагала.
В жахливий цей день
Ти нічого не знала,
Нічого не відчувала!
Жахливий удар, І біда завітала!
Згадую як жила, сміялась,
Жартувала, пораду розумну мені давала,
Ночами не спала,
Мене чекала!
І ось стою серед тих могил,
Сльози без зупинну біжать.
Не розумію що зі мною,
Чому все так.
Вже час пройшов,
А біль все не зникає!
Ніколи не забуду
Ніхто цього не знає!
Лиш ти все бачиш,
Ти знаєш, там онучкою своєю мене називаєш!
Цей вірш написаний моїй бабусі!Прошу вас говоріть близьким "Люблю"!Адже ми не ціним ,що маємо а втративши плачемо!Так і я...
Я так хочу склеїти ту вазу,яку колись розбила,Так хочу обняти,що так рідко робила!
Я хочу її поцілувати,та це неможливо!Даріть близьким кохання!
Нет слов! 
