Колись, у малому моєму дитинстві,
я падав, і мама зеленкою рани мастила,
я був ще наївний,й лякався таїнству-
здавалося кров моя, в мить, зеленіла!
Та,рідна,казала-це гояться ранки,
і зовсім не боляче, ти ж бо,не плачеш,
назавтра маленькі залишаться шрамки,
кров лиш червона, не бійся,хлопаче...
Ох,мамо моя,ти в житті цім багато пізнала,
і мудрість твою під питання зовсім не ставлю,
та блакитна є кров ще, ти про це не сказала,
у венах тече,в тих,кого я не славлю.
В палацах сидять, в позолочених залах,
поклоняються щиро своїм капітаам,
для них і війна-це успіху спалах,
для заробітків новим началам.
Їх не знайти в окопах на фронті,
там ллється кров звичайна ,червона,
та знаю я,що в блудливім експромті,
вони вважають що армія-їх охорона.
І байдуже що:перемога,поразка,
лиш би ніхто не торкнувся їх крові!
Але мамо моя,в мене є твоя ласка,
а на серці у їх печать нелюбові...
ID:
1021871
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.09.2024 16:34:46
© дата внесення змiн: 09.09.2024 16:34:46
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
