І коли серед степу дозріває томат,
Лицар розуміє хто брат, хто не брат,
Доїдає коня, ховає кістки,
Витирає пальці і йде у віки...
Поки міста гниють утіхами і гріхами,
Шль*ндри моляться богу брудними вустами,
Хрестять свій хліб, проклинають клієнтів,
Живуть з чаю й невеликих процентів,
Чекають лицарів з дальніх походів,
Бояться п'яних, бацил і родів,
Плетуть петлю, заряджають стволи,
Часто згадують ким раніше були,
Вмирають від сифілісу, хламідій й туберкульозу,
Рятуються поганим джином від їдкого морозу,
І вірять у те, що лицар дійде до міста,
Що він з того самого особливого тіста,
Гідний син, вірний друг і надійний брат,
Лицар совісті, носій білосніжних лат...
Дорогою роздягаючись, лицар підходить до моря,
До міста сонця, де квітне його доля,
Його Марія, Софія чи інша жінка.
Вже ледь видніється брудна обідрана стінка
Одного з крайніх бідних будинків,
Далі - кілометри припортових ринків,
Борделі, нічліжки, таверни, гральні доми,
Грати старої міської тюрми,
Фонтани у стилі бароко, театри, скульптури,
Модні візерунки, останнє слово архітектури,
І бруківка, нова, недавно замінена,
В цілому непогана інфраструктура, розвинена,
В цілому, непогане місто, зручне.
Лицар замовляє на барі келишок кабарне...
Марія вдягає корсет на м'які обвислі груди,
Фарбує червоним губи, голиться всюди,
Виходить в таверну після заходу сонця,
Підкурює цигарку в знайомого охоронця,
Підходить до бару, каже "Привіт.
Ходімо, красунчик, я покажу тобі світ,
Якого ти зроду ніколи не знав,
Кращий за тисячі вин та кав".
Марія хватає його десь в районі паху
І тягне до себе цього невдаху,
Пропонуючи себе всього за кілька монет,
Можна с*кс, можна просто м*нет...
Він виходить за нею, нахиляє до брудної стінки,
Входить декілька раз, кінчає всередину жінки.
Вона кричить, що потрібно за це доплатити,
Він злиться, починає її сильно бити,
Вона падає, він встромлює меч в її спину,
Біжить до моря, пірнає в ранкову піну...
Шериф пише "Шл*ондра, тридцять два,
Звуть Марія, знайшли під ранок, нежива.
Турист, безіменний, бачили в барі,
Втонув самостійно в п'яному угарі.
Для міста чужі, хай ховають попи,
Десь в степах, за ринком, дамо гроби"...
І коли серед степу дозріває томат,
Шл*ондри виривають його на салат,
Лицарі мруть, міста догнивають гріхами,
Могили ставлять подалі міської брами...
ID:
1019329
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 06.08.2024 16:21:40
© дата внесення змiн: 06.08.2024 16:21:40
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|