До прірви метр, за крок до давньої мрії,
Та на очах не сльози, а дощ впав на вії –
З дитинства любимі краплі з небес,
А страх перед громом давно вічно щез.
Відомо куди цей шлях веде з дому, але
Теплі краплі не перетворяться в зливу.
Серце любить і бачить дощ красивим:
Робить в безодню крок, до мрії, до зірок.
Довірилось небу, вірить, все розрішиться.
Безумство й сміливість – його таємниця.
Крок – і туди..., але підхопили хвилі води.
Не розбилось, живе: вода дощова береже.
Чудовий вірш! 
