повільніше за квітку розцвітала
лукава посмішка на змучених вустах
ні відьмою, ні янголом не стала
за ніч посвяти_ б'ється в шибу птах_
<
вона тепер із тінню наодинці
між скронь - вогонь, в зіницях - чорний лід
квітневий дощ, брудний смарагд провінцій
таку зустрівши й бог би миттю зблід_
<
приречена, одна із незліченних
знесилених заручниць віри в гріх,
і дні біжать, як кисла кров по венах,
і сиплеться садів вишневих сніг_
<
в юрбу ляльок, на шворках та на спицях
тікати їй від пам'яті розп'яття,
і берегти соромну таємницю
що награні і сльози, і прокляття...
