Степан Піхалов. «Дарунки долі». «Піраміда», Кременчук,
ОСІННЄ
Палає вересень у лісі
багряним полум’ям палким
та всі здобутки літа місить,
мете, шиба у всі кутки.
Пече їх заморозком лютим,
ранковим опіком срібла,
рослин, неволею окутих,
шпига колючістю жала…
…Природа дише духом тлінним,
повсюдно в ній тяжка жура,
і меркне, меркне її зілля,
недугом болісним вмира…
Валерій Голуб
ЛІТНЄ
А хто сказав, що літо гоже?
Предивно чуть такі думки!
Пекельна спека перехожих
Мете, шиба у всі кутки.
А сонце зайде, теж не краще –
Блошино-комариний пік.
Кусають, упирі пропащі!
(Щоправда, блохи – цілий рік.)
Із горя в сад забрів. Ой нене!
Той білий гаспидський налив
Як гепне з яблуні на мене –
До крові лоба розгилив!
П’ю тепле пиво із бокала
В пуху від носа до чола,
А тут іще й оса пристала –
Шпига колючістю жала.
Куди не кинь – повсюди горе.
На всі боки – лиш смітники.
Он, почорніли помідори,
І пожовтіли огірки!
І від таких-от катаклізмів
Пече в душі тяжка жура.
Остання крихта оптимізму
Не народившись – помира...
Літо,мрія поетів. 
