Рука Бога вислизає
З твоєї долоні.
Ти, мов напівдорослий підліток,
Вириваєшся від сорому
Любові,
Що кілька років тому
Була ще пуповиною,
Щитом, який загороджував
Від уламків розбитого світу.
Один потрапив тобі в око
Й не осліпив,
А затемнив світло,
Щоб навчитися слухати та
Чути.
Сьогодні тобі шепоче річка,
Вона співає, плаче, нуртує,
Кричить,
Пробач їй, вислухай,
Бо н`ікому більше.
Їй набридли лупаті та безмовні риби
Навколо.
Геній творця теж відчував утому,
Та не любов.
Ця теж плаче, кричить,
А не перестає,
Не робить собі вихідного,
Шириться гирлами,
Знає,
Що втрапить в океан
Маленької історії.