Зазирнув Місяць
на філіжанку кави -
вечеря на двох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636528
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 20.01.2016
[i]С. М.[/i]
Січень і, друже, така невимовна туга,
хоч вигризай собі нерви, хоч вовком вий,
хоч зав’яжи себе вузликом туго-туго.
Пізно іти на Ви.
Що нам лишилося – довге чекання снігу,
спогад колючий, холодна німа стіна.
І як не вийде зцілитись вином і сміхом,
тихо мені співай.
Пальцями змерзлими вичави ніч у склянку.
Темрява тоншає, нам її перейти.
Січень і, друже, так глухо, немов у танку.
Добре, що поряд ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634436
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Ти, осене, зітхаєш у кутку
Вікна мого, на теплім підвіконні.
Поворожи на мідному листку,
Чи – ось тобі мої важкі долоні.
Поворожи, а в очі не дивись,
Який там блиск…одним одна самотність.
Хіба що залетить в кватирку лист –
Ото й усі мої незвані гості.
Розкинь для мене жовтими таро
Із тих берізок, що стоять, мов дами.
Вони ще вчора в ніжнім болеро
Кружляли із північними вітрами…
Розкинь на краплях – то магічна мить,
Або хоч ти приходь до мене в гості.
Можливо, нам обом переболить...
Твій давній дощ, й моя гірка самотність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529501
дата надходження 12.10.2014
дата закладки 20.01.2016
Торік закрили школу. У селі.
Аж два замки повісили на двері.
Порозбігались діти-школярі,
лишивши тишу й… букви на папері.
Тремтить у коридорі кроків звук.
У павутиння назви кабінетів
снує старанно молодий павук,
під погляди осудливі. З портретів.
Гуляє протяг вибитим вікном
(чи то чийсь гнів, чи то чиясь зловтіха),
а на стільці, за вчительським столом,
дитяча аплікація. З горіха.
На дошці дата. Тема на урок.
Твір-роздум: « Чи селу потрібна школа...»
Чому ж так довго не дзвенить дзвінок?
Він більше - не дзвенітиме. Ніколи.
...щороку в Україні закривають близько 250 шкіл
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317262
дата надходження 27.02.2012
дата закладки 20.01.2016
Зір патефони виснуть над полоненими:
душі-платівки дряпають і жуюють.
Той, хто посіяв правду, збирає ненависть.
Ось тобі й філософія врожаю.
Музика рветься, схлипуючи і молячись.
Тулиться в скронях, горлянки сухі гризе.
Той, хто примножив сум, забирає молодість.
І загортає молодість у брезент.
Кожна маленька нота - пташа поранене -
кров'ю в тобі спливає, слізьми гірчить...
Той, хто тебе чекав, не одягне трауру.
І не пога́сить во́скової свічі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556647
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 17.07.2015
Ні, не треба тут зайве думати.
Ніч сьогодні, на диво, тиха.
Хтось так близько, а значить, - вдома ти.
Д и х а й.
Вікна вгледіли щось за темінню.
Я тримаю тебе, не бійся.
Засинайте на плечах, демони
й біси.
Ми з тобою прийшли останніми
продавати за безцінь душі.
Та любити відтоді стали ми
дужче.
Блякне місяць, і сипле зорями.
Нам не буде надовго світла.
Ми з тобою прийшли прозорими
звідтам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586038
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 12.06.2015
Ти придбаєш квиток у минуле, і все, – ми квити.
Буде квітень, і сльози вийдуть із берегів.
Я здалася так легко, що далі і нічим крити.
Бо ж любов – нікудишня плата тобі за гнів.
Серце решетом, та до обіймів не треба решти.
Впаде решка – і біль залишить в очах печать.
І на цім роздоріжжі свій шлях тоді обереш ти –
увійти, як у річку, вдруге в мою печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584965
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 04.06.2015
Здравствуй, Юрий. Понедельник, шестое апреля.
Не поездов, ни полетов, ни переездов.
Под нами титаник, и кинетоз от крена.
И надо бы собираться быстро и резво
И ехать туда, где точно не будет хуже,
Где будешь общаться с теми, с кем здесь - не стал бы.
И чувствовать, что так само нигде не нужен.
И быть хоть немного оправданно усталым.
Но мы ведь не той породы - нас не расплавит
Ещё не одно АТО и прощанье с другом.
О скольких сегодня уже Ярославна плачет?
А мы - ничего. В кевларовые кольчуги
Одетые "книжные дети", как пел известный,
Отыгрывают чужие плохие книжки..
И мне становится душно, тошно и тесно..
Хочется плакать навзрыд о простом мальчишке,
С которым не стал бы общаться, уже - не станешь..
Озноб пробирает кости и сводит зубы.
И вместе с тобой идёт в глубину титаник.
Сперва умирают лучшие ледорубы.
А повесне в столице цветут каштаны..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572479
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 24.04.2015
Ну от. Маєш вибір - не знаєш, кого вибрати.
Знаєш дорогу - не маєш куди податися.
А лютий торгує квітами і верлібрами,
теплим і чистим, липким і сорокаградусним.
І так тобі смішно - сили нема сміятися.
І так тобі сумно - солі бракує плакати.
А лютий не шарить в фізиці-математиці,
і струшує з неба тонни в'язкої платини.
Розплавлене світло по білих щоках котиться
хвилями болю, шаленства п'янкого хвилями.
Читатимеш зиму ревно, як "Богородицю",
доки весняне спасіння собі не вимолиш.
А поки що смійся - награно, до істерики.
А поки що дихай - солодко, спрагло, глибоко.
Цей лютий стоїть із крилами розпростертими.
Ну от. От і спробуй його з голови вибити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559418
дата надходження 13.02.2015
дата закладки 17.02.2015
писала як коментар на H&N: "в личном пространстве"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248544
.кожному.треба.простору.особистого.
.повітря.хоч.краплю.і.хоч.би.секунду.часу.
.навіть.якщо.ліхтарики.всі.погаснуть.
.ти.не.хвилюйся.на.небі.це.хтось.записує.
.будуть.падіння.і.будуть.ліричні.відступи.
.будеш.собі.підбирати.паролі.чи.ролі.
.і.засинатимеш.тихо.спокійно.і.міцно.ти.
.після.третьої.кави.без.цукру.з.дрібкою.солі.
.і.малюватимеш.дощ.губами.пальцями.
.колір.чи.присмак.форму.вигини.виступи.
.будеш.на.крок.на.подих.збільшувати.дистанції.
.кожному.треба.простору.особистого.
P.S. Із Всесвітнім днем поезії, любі мої!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248648
дата надходження 21.03.2011
дата закладки 13.01.2015
Не знаю, где я буду завтра, поэтому выкладываю сегодня...
Раньше как-то не поднималась рука...
Событиям 19 января 2014 г. посвящается.
В эту страшную ночь –
ночь безумья, огня и набата
извергается лава
огромной людской нелюбви...
В эту жуткую ночь,
стервенея, идут брат на брата...
Бред... Столетье спустя
Киев снова в огне и крови.
Нет, наверно, не зря
люди встали живою стеною!
Видно, силы нашли
те, кто к чёрному злу нетерпим...
Кто останется цел?
Кто поляжет под «Слава героям»?
Кто такого хотел?..
Он не спит. Я не сплю. Мы не спим...
Лишь ребёнок в кроватке
сопит, как ни в чём ни бывало...
Как всегда, простудился
в Крещенский мороз... Заболел.
В эту адскую ночь
поправляя на нём одеяло,
цепенею от ужаса...
Страшно мне – быть не у дел...
На Грушевского – пекло.
В душе – будто в стреляной ране...
От кроватки – к окну:
ну когда же всё это пройдёт?!!
Киев глаз не сомкнёт...
У кого-то – друзья на Майдане.
У кого-то там сын...
У меня на Майдане – народ.
© Татьяна Яровицына
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486617
дата надходження 18.03.2014
дата закладки 19.03.2014
– Мне сказал диктор в телеке, дУмать так. Вот я и думаю...
Мыслить лень. Да и попросту жаль кучу времени зря.
Прокляну я, пожалуй, Надийку – близняшку-сестру мою,
раз не верует в белого-красного-синего батю царя.
Заболела бедняжка смертельно своей Украиною
и не слышит, что ей говорят, что у нас говорят...
«Приезжай, посмотри», - всё твердит. Мол, пока – не с повинною...
А мне страшно лететь. Там ужасный бандеровский лад!!!
Там едят москалей! И жидов. И детей, представляете?!
Я по телеку всё это видел однажды, клянусь!
Телевизор не смотрите? Душенька, много теряете.
Киев древний сдурел. И собрался войною на Русь...
– Я живу в Украине. Поверишь? – фашистов не видела!
...Кроме тех, что скрывают под кожею крылья орла.
Повалив в зимний Днепр кровожадных довлеющих идолов,
молодая страна Украина н а р е ш т і чуть-чуть ожила.
Хочет жить, наконец, суверенно, свободно, по совести
и забыть геноцид, то бишь автократический «бзык».
Но, однако, мой братец!.. Как сильно меняются новости
в переводе с родного на великорусский язык!..
Приезжай, зацени... Подарю пониманье глубинное.
Не прозреешь ты сам – будут плохи у внуков дела!..
Ты останешься жив! И здоров. Сохраню. Я клянусь пуповиною –
той, которой природа с тобой нас двоих обвила...
– Друг Иван, дорогой, ты неправ, что живу в Украине я.
На Донбассе живу – на окраине славной Руси.
Я свободу и совесть на место рабочее выменял.
Да, мне «нация» по боку. Ты... о зарплате спроси.
Я смотрю НТВ. Меня корчит от слова «бандеровцы».
Холодею от мысли, что сын может думать не так.
Всё молчит, ускользает... Собрался куда-то... Не делится.
Разобраться пытался, а он мне: «Ты, батя, дурак!»
Может быть, и дурак... Мне три года осталось до пенсии.
Мне стабильности хочется. Может быть, западный сэр
даст рабочее место?.. Стареть буду гордо и весело!
Буду умный дурак. И для всех пионеров пример...
– Я борец за свободу. Меня не «спужаешь» потерями.
Я ловил этой грудью приветы от «Беркута» влёт.
Я бандеровец! Что ж... В Иисуса не сразу поверили*...
Не поверили в Стуса... Но каждый велик в свой черёд!
Боль от ран я стерплю. Не дождётесь... Я выживу. Выстою!
Чтобы без искажений – давайте на русском сейчас!
Я такой же, как вы, но победу я вымечтал, выстрадал.
Ни Москва, ни Европа – увидите! – мне не указ.
Я бандеровец. Да! И кипит во мне воля народная.
Я рождён для борьбы. Я к ней совестью приговорён.
Мы для власти любой будем грубыми и неугодными.
Не-угодными жили. Угодными вряд ли помрём...
– Я живу в... регионе. У нас тут – другие материи.
Я – насквозь украинец, а, значит, – изгой. Я привык.
Но спортивные парни грозятся повесить на дереве...
Им мешает мой чистый родной украинский язык!!!
Органичны они в скудоумии и плоскостопии.
«Патриот» почему-то читается: «регио-нал».
Но мы перерастём эти региональные фобии!
Может быть, доживу. И пойму: не напрасно страдал...
А пока что – среда отвечает враждебными лицами.
Но покуда не вздёрнуты все вот такие, как я,
Украина жива! И не купишь её заграницами,
как не купишь ничем вековечную песнь соловья.
– Я – отец украинца, но русский в душе, – жил в бесстрашии...
Но включил телевизор. Центральный российский канал.
И... поверил! Поверил в ущербное наше "безрашие"...
Испугался Бандеры... И вмиг неврастеником стал.
Смене власти я рад... Языковая смена – ошибочна.
Ну нельзя сделать зá день всё то, что под силу векам!!!
Принудили любить. Улыбнулись победной улыбочкой.
Обозлили народ, отхлестали его по щекам...
Я в стране этой жил, и она была доброю матерью,
хоть на тронах верховных сменялись пройдохи-отцы.
Я боюсь за неё!!! Чужаки к ней идут с автоматами.
А родные – терзают. И прячут в оффшорах концы.
– Посмотрю «тех» и «этих» – полночи мне, значит, ворочаться...
Утопаю в агрессии. Грусти. И вычурной лжи.
Что за странные люди? Неужто, и вправду не хочется
им построить страну, чтобы всем нам хотелось в ней жить?!
Ну, пусть вАм всё равно, так о будущем – детях – подумайте!
О весёлых детишках. Счастливых! – не детях войны...
Вы враждой, нетерпимостью, цвет своей нации сдуете,
испещрите могилами тело единой страны!
Да, скрипят табуретки жестоко расшатанных принципов...
Да, непросто и шатко всем нам, а не мне одному....
Я хочу честно жить и любить, но не в чьей-то провинции.
...Помолюсь за страну, хоть уже и не знаю кому...
– Я – хохол-одиночка, духовно родившийся заново.
Совершенно недавно, в жестокой народной борьбе,
понял я и... прозрел. Безвозвратно. Прекрасно. Внепланово.
Колыбель наших предков! Я искренне нужен тебе!!!
Это значит: я счастлив. Нет места в душе одиночеству.
Я познал чувство локтя с чужими, казалось, людьми.
"И пускай не дано изменить всё немедля, как хочется",
я обрёл Украину, а с нею – обрёл целый мир!
Распри, слёзы и боль – в мерках вечности – мелкие, зыбкие...
Память вечно жива. И пускай что хотят говорят,
но однажды моя Украина измученной доброй улыбкою
улыбнётся судьбе. И поверю, что жил я не зря.
* имеется ввиду кровавое насаджение христианства на Руси
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485415
дата надходження 13.03.2014
дата закладки 13.03.2014
Кануть в лету міста й їх німі катаклізми,
Нерозгадані сни і обривки історій,
У яких нам казали: ніколи не пізно
Заспокоїти шторм у бурхливому морі.
Наші рани жили без імен та адреси.
Вносив час корективи й лишався спокійний;
І я більше ніколи «немов поетеса»,
Ну а ти все частіше «немов божевільний»…
Забувалося все: помилки і образи,
Тільки сніг падав сміхом солодкої вати.
Ти маленький мій принц не здавався відразу,
Не йшов глибоко в ніч і навчив приручати..
Якщо світ увесь проти, то маєм коритись? –
Забувати, як взимку у вікнах троянди,
Невідоме й стійке небажання молитись,
Але вірити в сонце й зірок міліарди..
Все змішалось й не ясно: чесноти чи вади?
В безкінечності важко знаходити межі…
Твої губи - причина моєї помади,
Твоє світло - причина моєї пожежі..
Зникнуть очі небес чи то сині чи сиві
У раптових сльозах, де ховається втома…
І напишеться ще щось нове і красиве,.
І залишишся ти – моє затишне «вдома»…
Не люблю тебе. ніч розкриває вітрила
Й тільки вітер безжально і холодно свище.
Може й в мене нескоро, та з’являться крила?
Обіймай мене ще, хоч не знаю навіщо..
і
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484128
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 07.03.2014
Вже скільки зим і скільки літ
Йдемо ми до земного раю.
Стоїть на правді білий світ,
Тому за правду і – вбивають…
Стікає вранішня роса
Сльозами по зеленім листі…
З газетних шпальт у небеса
Злітають душі журналістів.
А синій птах майне крилом,
Покличе мрія від порогу,
І не простелить рушником
Нам доля в майбуття дорогу.
Та в серці ще вогонь не згас,
Усупереч брехні і страху
І знову хтось… один із нас
Заради правди, йде на плаху.
Грозою небо навпіл розколото,
Будити треба душі поснулі.
Сьогодні слово – не на вагу золота,
Сьогодні слово – на вагу кулі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325944
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 07.03.2014
червоні стрічки безсмертя
терням лягають на сувої листів додому.
вперте ігнорування знаків питання
та й крапок,
суцільні атракціони коми.
ти ще не раз прибудеш в цю спеку,
тоді одне з продовжень
буде більш привітним й квітковим,
можеш мову не обирати,
бо вона ж давно обрала собі тебе.
рябе проміння у колір здорового глузду,
миру у кожен дім,
жодних старих прокрустів
і тільки чорнило блакитне
на сонце ранкових надій.
посмій стрічками вбрати свято,
дозволити й іншим знати,
що завтра почнеться спокій
єдиний і кожному свій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483658
дата надходження 05.03.2014
дата закладки 06.03.2014
Вже губа від докорів синя
І не варто дивитись убивче.
Я - не наймичка. Я - Богиня!
Просто ти ще мене не вивчив.
Просто в щасті у мене - крила.
Котрі топчеш ти під ногами.
Мій Учителю...., відпустила...
Геть усе, щоб було між нами.
Не любов, коли є гординя.
Коли побут змітає душу.
Я - не наймичка. Я - Богиня!
Я нічого тобі не мушу.
У творінні себе і світу,
Роль Богині - одна до віку.
Я повинна ...могти летіти,
Щоб служити
Чоловіку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437613
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 25.12.2013
Щас как всегда выйдет бездарное месиво
Антиритмичных и антирифмованных строк.
Здравствуй, же, Юрий, как там нынче - невесело?
Петь бы с тобою Цоя и пить бы ром,
Чтобы забыть: осень, как пёс, кусается
И достаёт везде со своей цепи.
Как там твоя (какая по счёту) красавица?
Громко б с тобою петь и без тостов пить
Я бы сказала ни слова о том, что деется.
Как бы не помнить обрывками, по краям?
Помнишь, была весела и счастлива девица?
Это уже точно теперь не я.
Мне говорят все что-то и с виду радуют.
Или печалят; что там ни говори,
Жизнь до и после стала не просто разная -
Нет никого, кто слышит слова внутри.
Год прокатился, каждым траком от гусениц
Больно, до хруста, встревая меж позвонков.
Если ещё кто спросит, с чего я грустная,
Я улыбаться не стану для дураков.
Осень, конечно, хороший повод для нового,
Если тебя не держит нигде одно.
В воду глядела - всё же пишу хреново я.
Добрый, хороший, давнишний и не-родной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448141
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 15.10.2013
«…ви ступите у воду так, як ступають з даху…»
П.Коробчук
«…Й під нами – все,
Лиш небо понад нами…»
І.Римарук
…І покидаючи всю святість лазаретів,
і зоставляючи цей рай геріатрії,
ми знайдемо собі морські мечеті,
щоб там молитися своїм старечим мріям.
Й брехливо всім залишивши скорботу,
ми, не вагаючись, зречемось суходолу
без вороття. І ступимо у воду,
що змішана з вином і валідолом.
Земля меншітиме подібно плямі,
що на зворотнім ході кіноплівки.
Й пощо нам скаламутнілі рогівки,
якщо в нас душі стали кораблями?
І під мелодії тахікардії
з волосся витрусимо іній,
як міль витрушують з одеж.
І не узрієм власних меж.
І власних ватерліній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425925
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 17.09.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2012
Мы пришли в этот мир сквозь чрево
Из других, неземных чертогов,
Как когда-то Адам и Ева,
Примерять на себя роль Бога.
Изменив мировой порядок,
В абсолют возвели химеру.
Предпочли позабыть обряды,
А потом отреклись от веры.
Мы пришли к совершенству генов,
К радиации и цунами.
Вавилон…снова пали стены.
Черный дым. Полыхает пламя.
Этот мир создан был…не нами?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285665
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 24.02.2012
Ввійду в дитинства береги святії,
Де Божа Матір дивиться з ікон.
Дорослого життя перипетії
Розтануть тихо, як ранковий сон.
Я там ще вірю в світанкову долю,
Пасу мурашок і порічки їм.
Там про дитячі сумніви і болі
Бабусиним долоням розповім.
Там ще невдачі не гніздяться в стрісі,
Чигають у дорослості жалі,
Там підлітки-ромашки на узліссі,
Як я, ще недоторкані й малі...
**************************
Вже облетіли пелюстки квітчасті,
В житейське море вилилась ріка.
Лобастеньку голівку правнучати
Уже не пестить бабина рука.
В моїм саду розлуки колобродять.
Навкруг життя - столикий іподром...
Журавлик заглядає у колодязь -
Дитинство хоче виловить відром...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171518
дата надходження 12.02.2010
дата закладки 21.02.2012
Я зашторила чёрной кулисою осень. Режиссёрскую осень сценарных потерь.
Мне ни много–ни мало – всего двадцать восемь. Мне всего… мне ещё… мне уже… мне теперь.
Были сладкими речи и страстными ночи. Поцелуи, нелепо слетавшие с губ.
Имена нелюбимых, любимых и прочих – в старом файле архивном три столбика групп.
Здесь все лица забыты, ведущие роли были сыграны в первой из горе–премьер.
С визгом дамы Vip-ряда по швам распороли плащ героя-любовника (в свой шифоньер).
Со второго кричали: «Верните билеты!», и в антракте сознанье терял билетёр.
Я стояла тогда режиссёром отпетым, точно зная, что ты – никудышний актёр.
Причитал за кулисой уборщик Ираклий, мол, бессовестный зритель, не ценит наш труд.
Репетиций не будет, не будет спектаклей. Мой вердикт был такой: «В пламя дерево Будд».
Лёгкий выдох. Осталось то дерево целым. Плодоносило пятый богемный сезон.
И актёрский состав был на радость – доспелым, и нашёлся опять к удивлению – «он».
Слёзы горя на сцене - и счастья - за сценой, а зазубренный текст всё никак не идёт.
Обозлённый суфлёр вместо «мой драгоценный», забывая про шёпот, кричит: «идиот!»
И мешали любовь в бутафорных бокалах. Пили залпом, меняя на воду вино.
Но пьянели мы вправду, потом вполнакала были сыграны – Моцарт, Шекспир и Гуно.
Театральная жизнь с надоевших подмостков перешла в повседневную. Сами виной.
И антракт за антрактом строптивый подросток перескакивал с пятого в двадцать восьмой.
Тихо сходит со сцены безгримная память. Быстрым нервным щелчком нажимаю Delete.
Мои пьесы теперь уже некому ставить…Режиссёр, умирая, сказал: «Не болит».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287862
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 25.10.2011
письма твои не вскрыты, лежат по стопкам,
мне бы давно забыть и про адресанта.
каждый конверт доставлен был автостопом -
выдел ненужных слов, но, по сути, гранта.
прежним уже не стать, хоть и так хотелось
краем достать до неба с мансардной крыши,
чтоб не бояться выси, отдай мне смелость,
только молчи, я правду отвыкла слышать.
город сгорает в солнца шальном закате,
где-то мне шлют приветы с пометкой "надо".
скоро выходит счастье в двойном прокате,
если отправишь малость, я буду рада.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246478
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 21.10.2011
Ліхтар збирає вечір та метеликів,
В вікні життя чиєсь маячить біля штори.
У мене ніч породжує істерику,
У мене дощ попереджає втому.
Я на годину випадаю з розкладу,
Мене у розшук...а мені б на вулицю.
...Вона мовчить і курить по-дорослому,
А потім по-дитячому цілується.
18.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275692
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 23.08.2011
Миле і дике... Пухнасте? Швидше кошлате.
Перед порогом серця сидить зухвало...
Погляд смарагдовий десь поміж хмар сховало
З неба видніше: впускать його чи прогнати.
Стукає лапкою ніжною у дверцята
Без сподівань, претензій і без амбіцій.
Тихо і легко: "Вам не потрібна киця?"
Зараз важливо намарне не обіцяти.
Створінню не треба хатки чи молока...
Муркоче, як інші, тільки вже надто чорне.
Просто бракує того, хто міцно пригорне,
Щоб навіть заснути можна в його руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275469
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 17.08.2011
Ми з покоління надто звужених судин,
пропалених цигарками легень,
неадекватної свідомості LSD.
Ми з дня у день регенеруємо в
безнадійних, схожих на тварин людей.
Загнаних у свої домашні вольєри,
прибитих ступнями до приймачів...
І кожен хоче змінити хоча б щось у своєму житті,
але вкотре змінює тільки шпалери,
замість того, щоб зробити ремонт душі.
Ми з покоління гвалтівників та істеричних розлучень,
відчаю, непорозумінь, стосунків, де всі одне одного
просто мучать...
Ми з покоління жорстоких, нецензурних слів,
що колючим дротом обмотують шию.
Їжі,яка викликає ожиріння і рвоту,
штучної косметики, яку тільки інша косметика змиє.
Ми покоління виснажене наслідками ейфорії,
Богом забуті, молимось тепер на бігборди
й плазмові екрани.
Ми надто розкуті,вперті,горді...
Ми покоління суцільних стресів,
залежностей та поранень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272765
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 30.07.2011
Бесшабашно бузил посреди буйных пней и коряг,
Ковырялся активно в весьма примитивном кроссворде…
И подолгу парил в облаках как счастливый дурак,
Получая авансы капризной ладошкой по морде…
От назойливых мыслей резонно потрескался лоб,
Настроение допинга просит весьма регулярно…
От прыжков в глубину появился противный озноб,
А прыжки в ширину напрягают перпе́ндикулярно…
Завершился ничем опрометчивый бег по грабля́м,
Не щекочут как прежде параметры бёдер и талий…
И всё больше стихов доверяю каминным углям,
Всё милее покой на какой-нибудь горизонтали…
Остаётся икать и сливать, и плевать в потолок, -
До позорных рефлексов скукожился модус вивенди…
От бравурных потерь до того безнадёжно продрог,
Что напрасно пытаюсь согреться забористым бренди…
Но, пока не пора городить на холме монумент
И родным голосам с нетерпением ангельским внемлю,
Улучу непременно удобный для взлёта момент
И побью все рекорды по дерзким полётам…
Об землю…
июль 11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272043
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 30.07.2011
Соціальна мережа –
Слів, бажань, думок межа.
З тих часів, що мережаюсь
Не живу – а «приєднаюсь».
З ворога щоб зняти скальп
Всі приєднуйтесь у Skype.
І тепер мій той… IQ
Помінявсь на ICQ.
Я люблю тебе «вконтакте»
Там зливаємося в акте.
Слава богу, що хоч три…ер
Не підхопиш через Twitter.
Мій товариш – ноутбук,
Ти завів мене в Fasebooк.
А ішшо якийсь там лох
Затягнув мене в Netlog.
На фіга мені тут кворум,
Сам собі створив я форум.
Я у клюбі сам поет -
Зірка… із своїх тенет.
Як теNet мені позбутись
І до тебе доторкнутись?!
З тих часів, що мережаюсь
Не живу – а «приєднаюсь».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251388
дата надходження 03.04.2011
дата закладки 04.07.2011
А в житті кольори не такі, як в графічних редАкторах,
Тут не виставиш світло в очах, якщо Бог не виставив.
І уламкам колишніх амбіцій дано передать пора,
Що начхати мені на усі їхні вдавані диспути.
Не рахую чомусь, ні хто перший, ні хто кого більше,
І на дах, щоб стрибати, не лізу, не ріжу ножем вени
Я іще реагую на дотик, та не реагую на біль вже.
Просто я зазвичай "йду на Ви", коли ви - на зелене.
А в житті отаким, як я, мабуть, скоро забракне кисню.
Зроблять з нас електронні версії, щоб зекономити.
І запхнуть у комп'ютер, а той раптово зависне.
Хто ж тоді одержимо строчитиме вірші і коменти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267785
дата надходження 30.06.2011
дата закладки 30.06.2011
Накриває столицю аж з вінцями
Біль тупий від гламурного джебу.
Справжні Істини родять провінції –
Там простіше все – з Богом, і з небом.
А столиця нахабно висмоктує
Всеньку справжність – достоту, до кістки.
Залишаються тіні зі шмотками,
Тільки шлунки й роти... вже без мізків.
Тут простіше – говориш зі зливами,
А бува з віддзеркаленням власним.
Тут ще можна побути щасливими,
Якщо навіть те щастя не красти...
Десь тут спокій ховається в затінку,
Тут десь двері, сусідні із раєм...
Тут земля, як покинута матінка,
Всіх дітей із доріг виглядає...
Тут дитинство з худими колінцями
Завше мріє про дальні дороги…
Бог навідує часом провінції -
Тут ще можна торкнутись до Нього.
01.07.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253321
дата надходження 12.04.2011
дата закладки 23.06.2011
Я сиджу й відчуваю як осінь ступає на п’яти
І стікає струмками дощів прохолодних по шиї
І немає чого з цього літа з собою узяти
І нічого не лишиш – все рідне, з самотності виє….
І нікому не скажеш – вернися! Не було ж нікого…
Не завиєш у стелю, вона ж бо німа і глуха…
І, мабуть, уже досить так чесно звертатись до Бога,
За плечима несучи недюжинну дозу гріха.
Накриваю портьєрами залишки сонного серпня,
Затуляю долонями щирість достиглих віршів
І на пальцях ця ніжність від сутінку сивого терпне
Стигне сонце гаряче на денці живої душі.
(С), 31.08.2010-11.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264459
дата надходження 11.06.2011
дата закладки 23.06.2011
И капал кран не мимо,
а прямо в сердце.
И мама раму мыла,
Забыв одеться.
И дети с подворотни
бросали камни
В бездомных - беспородных..
А Герда Кая..
Забыла и застыла
Сама на месте.
А мама раму мыла
Не вместе, вместо.
И было в этом что-то
От слова норма.
И дети-идиоты,
И мамин норов.
И всё текло, как прежде.
И стыло, тая..
И камень бил надежду..
И Герда, каясь,
Бралась морозным настом
От ночи каждой.
Ведь не знаком был с мамой
Дежурный Ка-ин.
И мама мыла раму,
Но всё без толку -
Всё капал кран на раны,
Мишени здохли..
И было в этом что-то..
От Слова Было..
И дети беспородны,
И Герда стыла..
И, проходя сквозь раму,
Летела камнем..
Чтоб зацепить хоть краем
Осколок Кая..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245753
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 14.04.2011
Опять дождём беременные тучи
О крыши чешут пухлые бока,
Луч солнца выжидает редкий случай
Спикировать на землю свысока…
Тягучий дым над сельскими домами
Коптит сырые животы небес
И ёжится, утыканный грибами,
На горизонте обнажённый лес…
Природа справедливо, но жестоко
Меняет направление ветров,
Людские полусонные потоки
Глотает ненасытное метро…
Врачи пугают гриппом на подходе,
Про лето пишут школьники диктант…
В заплёванном подземном переходе
Гитару треплет хриплый музыкант…
Нахохлились оставшиеся птицы,
Поэт не брит, невыспавшийся, злой…
Листает пожелтевшие страницы
Философ-дворник жиденькой метлой…
сентябрь 10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209079
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 14.04.2011
однажды - не по сети
off-line. Читай между строк
черт возьми, вслух читай!
Не молчи...
прошу тебя, не молчи...
на телефонный звонок
на тихое "я люблю"
на нашу-чужую весну
всё, потолок.
всё ок.
Стоп.
Ты только не плачь...
я тоже не стану, я сильный
я пахну полынью
как волки - стаей
вранье, что они одиночки
люди волков не знают
не потеряю тебя
и сам
... не потеряюсь.
В тебе.
спросишь "зачем"?
или поймешь без слов?!
это, сука, любовь
как по стеклу босиком
только не больно
светло
светло и спокойно
с душой и теплом
с тобой
за тысячи километров
за "долго ждать"
пусть против отец и мать
ты знаешь
на все плевать
ты знаешь
да.
я просто люблю
тебя...
...не по сети. Off-line.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250712
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 06.04.2011
(Наставление мудрого учителя, не пошедшее впрок хорошему ученику. 25 год н. э.)
Сын мой, будь как ребенок: учи, удивляйся и смейся,
Только будь одинок, а не то за тобою пойдут,
А потом разопнут, отпоют, воскресят и повесят
В каждом храме на стену – вершить твоим именем суд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204747
дата надходження 07.08.2010
дата закладки 04.04.2011
останній романтик у всьому шукає логіку, вірить у Бога
і робить усе для того,
щоб його перестали вважати останнім романтиком.
він не любить приземленості кар'єристок, брехні у бантику.
він приховує свої статуси, дуже пізно лягає спати,
емоційно буває втомлений і нікого собі не шука
(або впевнено робить вигляд) серце - полум'я, очі - крига,
цілий Всесвіт в його руках.
Останній романтик не ласий на різні забавки,
багато охочих його закадрити чи звабити,
і усмішок ціла кишеня, і лестощів повне відерце...
а він ні на що не ведеться, напевно, спрацьовує досвід
чи внутрішній індикатор.
останній романтик не зовсім останній - інколи просто
приходить та мить, коли набридає шукати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247532
дата надходження 16.03.2011
дата закладки 04.04.2011
Привет, поэт!
Горит лампады тусклый свет,
Перо заточено...Ан-нет!
Опутал пальцы интернет:
Вводя в бинарный код сонет,
Танцуют степ.
Вином согрет,
Лет тридцать сбросив,
Спасибо, сплин, тебе за осень,
Спасибо, Сплин, тебе за темп.
Под джаз индустриальных тем,
За баррикадой толстых стен,
Ты нем.
...Сейчас две тысячи сто пятый,
Меня зовут Зед-Оу-Девятый,
Модель "домашний калькулятор".
Привет, п0~)т!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153114
дата надходження 02.11.2009
дата закладки 09.08.2010
И пусть наше завтра высохшим фломастером нацарапано на запястьях.
Я их бинтую белыми манжетами, и не ведусь на разговоры о вскрытых венах.
На стенах уже совсем иначе смотрится то, что было так невозможно ещё вчера.
Доктор дал таблетку, и сказала, что это на счастье...
Она не знает и части тебя...
Ты, будто маленькая девочка в этой смешной синей шапке.
Запрокинула голову, и смотришь, как метель заблудилась в фонарном столбе.
Перепутались страх и небо, быть с кем-то и быть собой.
И когда через четыре года, я не утону в затопленном лесу,
встреть меня сонной и растрёпанной, в полинявшей домашней пижаме...
встреть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122385
дата надходження 20.03.2009
дата закладки 03.08.2010
Ты всегда была примерной дочерью,
а я сбежал из дома и спал на улице.
Совсем ещё маленькая,
ты выносила мне
кусочки рваных газет,
гладила по голове
и приговаривала,
- Кушай, моя умница.
Потом, счастливая, убегала домой,
и смотрела внимательно на меня сквозь оконное стекло...
А у меня в канаве лежала
задавленная в чужом дворе курица.
За год ты успела начать курить,
и строить забор дома с новым мужем.
Но когда я становился зачем то нужен,
выходила во двор...
Находила меня, давясь хохотом, хвасталась,
что пишешь уже вместо "б..." - "бля",
и какая ты всё-таки взрослая, раз убежала из дома
без спроса ко мне.
Обещала, что скоро сойдёт снег,
в доме твоём станет совсем тепло.
И ты в своём самом весеннем пальто
(пусть там будет дождь или гроза)
пойдёшь со мной далеко в лес...
Но при этом никогда не смотрела в глаза.
Я зубами писал на снегу - НЕ ВАЖНО.
Ты подходила, исправляла тонкими пальцами
- НЕ на МНЕ,
объясняя радостно, какой я глупый,
а я в ответ только жадно лизал твои руки.
Ты рассказывала, как страшно жить абсолютно двоим,
и считала меня совсем ручным...
Спустя год ты заметила, что я исчез вместе со снегом,
но так и не стал тебе самым чужим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128178
дата надходження 29.04.2009
дата закладки 03.08.2010
Божевіллям мій простір заповнений...
У квартирі ще пахне ромашками...
Голий світ за вікном спотворений
Поглядами чужими й двозначними.
Всі емоції з серця вигнані
Твоїм мистецтвом робити боляче...
З середини знов чую скиглення -
То душа, понад прірвою стоячи,
Заспокоює свою агресію,
Видаляє чужі нотації...
Я, втікаючи від депресії
Граю з совістю в асоціації.
Мимоволі свою залежність
Я у сотні разів збільшую,
Знову згадую про обережність,
Щоб не стати від тебе гіршою.
Цвіль на серці чорного кольору,
В мої пальці струни впиваються
Як не мертвою, то хоч хворою
В невідомості залишаюся.
Почуття вижирають розум мій,
Скільки треба, стільки й витримую
Вхід у рай вже такий близький,
Але знов перед носом дверима гримають.
За межами моєї реальності,
Десь над ніжними білими хмарами,
Потерпаючи від безпорадності,
Розмовляю з тупими примарами.
Ворожнеча між завтра і вчора,
Конфіскація щастя і вічності...
Цілі втрачені, знову я хвора,
Прислухаюсь до думки більшості.
Рию яму банальній трагічності,
Серед снігу, та все ще тепло.
Забуваючи наслідки звичності,
Відкриваю очі на вході у пекло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203154
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 31.07.2010
Як на людину,якій все байдуже,
Ти дуже часто почав тривожитись,
І біля вікон міської ратуші,
Не знаєш,- зводитись чи розводитись...
І щось хотілось змінити в сірості,
Та заважає частинка гордості,
Мені б хоч трішки твоєї вмілості,
Тримати кайф від своєї модності...
Послання болю серцевих вічностей,
Всіма,крім тебе будуть оцінені,
І весь цей виклад тобі трагічностей,
Смішними жартами вмить замінені,
Бо ти нікому в житті не каєшся,
І біля вікон міської ратуші,
Ти надто часто мені всміхаєшся,
Як на людину,якій все байдуже...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202519
дата надходження 24.07.2010
дата закладки 26.07.2010
а ще... мені завжди хотілось,
коли так тихо падає дощ,
так тихо, як він вміє падати тільки вночі.
щоб хтось підійов і сказав:
"спокійно, мала, це тільки дощ,
а ти слухай і мовчи,
вітер за вікном, а не в твоїй душі..."
і заспокоїв вагомим німуванням,
і накривпледом, налив чаю.
а я заколисана його впевненістю,
відпливала у сон, стиснувши його долоню.
а ще, коли чекаю на зупинці
і всі такі непривітні,
і спішать зайняти місця,
і штовхаються, сіпають, сичать,
так хочеться, щоб хтосьсказав:
" а в мене часу - гать гати,
давай чекати разом!"
і обійняв полами пальта,
і дихав рідністю у вухо
і так було би довго.
або коли вкотре з застудою
ковтаєш піґулкита малину,
передивився новин і фільмів,
перебрав з аскорбіном,
перетримав градусник,
щоб хтось поклав
прохолодну долоню на чоло
і сказав:" Йдеш на краще, пустьоха,
завтра замотаю тебе, як матрону
і не дозволю більше години гуляти.
а тепер давай під ковдру і ніяких онлайнів!"
а ще... іноді ТАК хочеться,
щоб це були не друзі і не батьки,
а ТИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193737
дата надходження 04.06.2010
дата закладки 04.06.2010
Отпускаю с миррой на щеках.
Света не осталось ни куска.
День седьмой? Скорее, день Сурка.
Выводы качаю на руках.
На четыре лапы - из пике -
с виноградной лопастью в виске,
чтобы грех катать на языке -
Ад ещё теплее, чем Ташкент.
Колесо корриды. Череда
воплощений. Ручка передач.
Жизнь восьмая. Близится среда.
Значит Ты меня научишь...
ждать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193085
дата надходження 01.06.2010
дата закладки 04.06.2010