Срібною монетою
Місяць над планетою,
Крізь чуттєві пальми пальці
Сіє промені на гальці.
Омиває їх вода,
Колихає: "гойда-да".
Посріблилися двох тіні,
У натхненному сплетінні.
Напівсонні береги
Смокчуть бризи від нудьги,
Через трубку з океану,
Напускаючи оману.
Підкорилися й ми повні -
Вклякли острови безмовні. 7.12.22
*моя світлина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969690
дата надходження 30.12.2022
дата закладки 02.01.2023
[b][color="#8a0bd4"]Скільки бажань і мрій під Новий рік
В дітей, у юних, й вірите ... у літніх.
Щоб дарував Господь свій оберіг
На мирні дні... й пробудження досвітні.
Щоб нам Отець небесний допоміг
Здолати зло, здобути Перемогу!
Щоб білий сніг на землю тихо ліг
Прикрасив мирну й у добрі дорогу.
Щоб допоміг Всевишній матерям,
Всім, хто вже має непоправні втрати.
Щоб покарав плешивого "царя",
Приговорив за злочини до страти.
А українцям в кожен-кожен дім
Хай рік Новий несе тепло і світло
Добро і щастя щоб осіло в нім
І по весні трояндами розквітло.
Я зичу всім, ввійшовши в Новий рік,
В нім ПЕРЕМОГУ стріти неодмінно...
Хай прийде МИР й залишиться навік.
Тримайся, моя люба Україно ![/color]![/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969691
дата надходження 30.12.2022
дата закладки 02.01.2023
1
Ледь – ледь світало…
На якісь миті, веселково замайоріло небо - навкруги світліло. Враз, по небу стрічки фіолетового кольору, уже й стемніло. А на землі, крізь темінь, деінде біліють маленькі купки снігу….
Як завжди, не поспішаючи, Олена йшла обережно, щоб не нашкодити квітам, що лежали у кошику. Інколи кліпала очима, придивлялася під ноги, щоб ненароком не послизнутися. Невтішна погода, ніби й трохи примерзло, а місцями наче й ні.
Крок за кроком… підстерігали думки - Вчора випав перший сніг, не впевнений, ну звичайно, тож іще не на часі. Місяць листопад, не грудень, куди й навіщо поспішати, але ж не ми керуємо погодою, а вона дивує нас своїми сюрпризами. Може сьогодні вдасться продати квіти, хоча би знову не лунала повітряна тривога. Війна - це горе і страждання, сльози і смерть, біда, нещастя. Шкода людей, які знаходяться під артилерійськими пострілами та під ракетним бомбардуванням. Бідолахи, як вони там виживають…
Олена займалася квітами, навесні вирощувала: фіалки, нарциси тюльпани. А літом, всю увагу приділяла трояндам. Біля хати скляна веранда, на перший погляд, справжня оранжерея. Троянди: білі, жовті. рожеві,червоні, оранжеві - як не любити таку красу? З ними вела розмови, ділилася буденними справами.
З Києва люди купили хату по сусідству років три тому, дивувалися нею - одна весь час й одна. Але добре мати таких сусідів, привітні, в особисте життя не втручаються.
Влітку, доволі раненько, Олена поспішала до транзитних потягів, носила квіти на продаж Інколи і в обідню пору поспішала, і навіть під вечір. Нині не завжди вдавалася торгівля і потягів стало менше, ще й часті сирени, ходила тільки зранку.
На вокзалі, де чоловіки й жінки, щось продають, між собою називають «манежем». А що ж робити, коли роботи немає? Якось треба себе знаходити, бути комусь потрібним. А інколи й поспілкуватися, хтось скаже привітне слово, а раптом й квіти купить. Хоч війна, але дні народження ніхто не відміняв, чи інші якісь свята.Чи просто так, на знак уваги, коханій, чи дорогій людині подарувати квіти.
Їй недавно минуло тридцять п'ять років. Втратила надію, що зможе зустріти друга, про кохання уже й не мріяла.. Інколи згадувала шкільний випускний бал, де усі усміхнені, щасливі. Та з тими, хто подобався не мала нагоди продовжити спілкування. Думками ділиться з квітами, себе втішала - мабуть не судилося.
На жаль і сімейне життя не склалося. Як зустрічалися, то ніби сонце освітило шлях до щастя, все було до ладу, а як побралися прийшла біда. Чоловік полюбляв перехилити чарчину горілки, а згодом, її пив наче воду. Душа боліла, у ліжку страждала, не раз вмивалася сльозами, щодня втрачала надію на краще життя. Так десять літ та врешті – решт терпіння урвалося, покинула. Тепер мешкає у батьківській оселі, вони, від початку війни виїхали в село, у хатину своїх пращурів. Боліло й серце, бідкалася про дитя, чому Бог не дав? У смутку, вечорами задивлялася на зорі, потай ховала гріховні думки - Може й на краще?
2
Здавна багато уваги приділяла квітам. Ось і сьогодні, ледь- ледь накривши щільним папером, у кошику лежало три букети білих хризантем.
Тридцять хвилин ходи,…уже й небо посвітліло. Але з усіх сторін воно затягнуте сірою пеленою. Знову віщувало похмурий день, щото осінь, така ж сумна, як і настрій, як сьогодення.
Біля стежки, що вела до вокзалу погасли ліхтарі…. Метушаться люди з валізами. Тут вирує інакше життя… коли потяг подають на платформу, про все забувається. Штовхаючи один одного, усі поспішають до потяга. За мить, кожен жваво пропонує свій товар, яблука, груші, напої, в баночках консервовані салати, огірки, помідори, квашена капуста.
На підносах смажена риба, пиріжки на любий смак. Хтось із каструлі продає вареники,чи пельмені. Поряд веселий гамір, задоволений молодик, у пакет набирає блинчики з сиром. То де ж тут щось та й не купити, коли літають такі пахощі. Враз хтось усміхнений, зачарований пишнотою квітів, підійде, скаже привітне слово й купить. Смуток розвіюється, тішиться душа.
В тунелі людно.. вона піднімалася по сходах… раптово за руку торкнув молодий чоловік, поспішаючи,
-Кажуть у вас квіти?
За кілька секунд, щасливий вдачею, з букетом квітів, по сходах поспішив вниз.
-Так, таки удача, йому й мені , - ледь посміхнулась й про себе подумки - Комусь буде приємно і квітам у приміщенні комфортніше.
Таке воно життя.. навіть коли сторонню людину побачиш усміхненою й самому на душі стає приємно. Але ж здавалося ніби це дрібниці. Та людині потрібні квіти, вони ж, як вісники радості, любові, кохання, доброти. Надихають до життя, знімають стреси, дарують ніжність, заворожують красою, подають надію на краще.
Біля вагонів пасажирів зовсім мало….
Вона вдруге пройшла вздовж потяга, з останнього вагона вийшла провідниця,
-Ану покажіть, що сьогодні нам принесли?
Поспіхом, все ж ніжно долонею підтримувала квіти,
-Сьогодні білі хризантеми, справжні красуні! Подивіться, хіба ні?
Враз у очах провідниці радість, взяла букет,
-І справді краса!
І ось, Олена полегшено перевела подих, в кошику накрила останній букет. Ще один потяг, чи вдасться продати, чи ні, але й так пощастило та що ж далі буду робити?
Думки… думки… - Мабуть останні, сімейні хризантеми здам у магазин, все ж якась копійка. Зате на душі відчуваю спокій, не буду мерзнути та й квітів шкода тримати, мороз підступний, втратять красу.
До платформи під'їжджав останній ранковий потяг. Звичайно йшла з бажання продати квіти, шкода якщо прийдеться принести додому. Але і ввечері до інших потягів вона не піде. Як пасажирів мало, ще й лунатимуть повітряні тривоги, то який сенс мерзнути, чого чекати..…
Не поспішаючи, з тунеля вийшла на платформу. Холодний, пронизливий вітер вдарив у обличчя. Злегка почервоніла, взяла у руки кошик, обійняла двома руками, для квітів намагалася зробити затишок. Біля одного з вагонів, стояла провідниця, з тамбура виглядала білява, світлоока, років десяти - дванадцяти дівчинка. Здивовано дивилася на натовп широко розплющеними очима. Люди пропонували вареники, картоплю, вона у відповідь, трохи соромлячись, похитала головою,
-Ні- ні! Мені би квіти, бабусі день народження...
Саме в цей час помітила хризантеми. Мило усміхнулася, махнула рукою,
-Квіти…квіти…
Провідниця подала їй руку,
-Он подивися! Та жінка часто їх носить, бачу білі хризантеми.
Дівчинка хутко підбігла, любувалася квітами,
-Ой, які красиві! Вони такі пишні, іще й махрові. Зачекайте, я зараз покличу тата. Ви нікуди не йдіть, ми обов*язково купимо, тільки в нього гроші. Зачекайте!
Озирнулася, за мить зникла у вагоні.
3
Когось чекаючи… завжди хвилини довгі. Але й не дочекатися, то неповага до себе,, втратити свою ж гідність, тим паче коли попросили.
Вся увага на вагон, лише на якісь секунди відволікається, на продавчинь, які поспішали до інших вагонів. Нарешті, по сходах вагона спустилася дівчинка, за нею йшов чоловік. Такий же білявий, як дівчинка, доволі високо зросту. Весь час уважно дивився під ноги. Тримав палицю в тій же руці, що і шкутильгала нога. Їй відразу стало не по собі, підійшла ближче. Чоловік підняв голову,
-То де тут квіти?
Олена уважно придивилася, раптово ледь зблідла,
-Андрію… це ти?
Від здивування його очі округлилися,
-Оленка?! Оленка і квіти!? Оце так подарунок. Скільки літ, скільки зим!
А ну-ну, дай я на тебе уважно подивлюся…така ж мила, як і була.
Неочікуючи такої зустрічі, Олена засоромилась, як дівчисько,
- Та не дивися ти на мене так, ще дружина приревнує. А квіти… я просто вам подарую, не треба ніяких грошей.
-О, ні!- заперечив рукою, продовжив,
-Бачу ти не змінилася, така ж чуйна і добра, як була у школі.
Злегка обійняв доньку, звернувся до неї,
-Маринко! Йди одягни куртку, бачиш, як холодно.
Олена ледь хвилюючись,
- То уже й квіти забери! Візьми з кошиком, постав у воду, правда вони там з мокрою серветкою. Але не знати скільки вам іще їхати.
-Та ми ж до Вінниці, я не сказав. Одна година й будемо вітати бабусю. Вона давно чекає.
І знову до доньки,
-Йди сонечко, обережно поклади на стіл, а кошик принеси.
Марина посміхнулася, поспішила у вагон.
-І, як там Євгенія Михайлівна, ще вчителює?
-Та ні, Маринку бачиш … з самих пелюшок її виховала. Мусила піти на пенсію, я навіть не знаю, щоби без неї робив. Шкода батька, важко переносив новини про війну, а потім переїзд, уже п*ять років його немає. А так нічого, маємо трикімнатну квартиру, працюю, життя продовжується.
-А де ж дружина?Наскільки пам*ятаю, ти жив десь під Донецьком, вона ж звідти.
-Довга історія… Валентини ще в сімнадцятому році не стало. Життя забрала снайперська куля… ось так і живемо. Оце з донькою їдемо додому, гостювали на Буковині.
-А що з ногою?
-Я два роки був на війні, захищав місто, тепер на все життя маю подарунок. Бачиш, як воно склалося, рано одружився. армія, війна, поранення. Тепер до війська не беруть - став непридатним. Так доля розпорядилася, доброго мало пізнав. Але живемо, як живемо. Оце сьогодні мамі день народження, шістдесят п*ять років. Марина всі вуха продзижчала, тільки й мови,
-Візьмемо таксі, а квіти, де візьмемо квіти? А тут бачиш, нам так пофортунило.
Біля дверей вагона помітив доньку ,
-Зачекай хвилину….
Марина спускалася по сходах, Андрій взяв її за руку,
-Доню, в мене особиста розмова, будь ласка постій тут, насолоджуйся свіжим повітрям, стоянка пів години, тож маємо час.
У відповідь здивований погляд, але на згоду кивнула головою.
Повернувшись до Олени, Андрій продовжив розмову,
- Ну гаразд, про мене більш - менш все знаєш. А як ти? Бачу рідне містечко не зрадила. Працюєш?
-Та ні, в бібліотеці попала під скорочення. Крім книг, там підтримувала комфорт, мала справу з квітами. От тепер вдома вирощую квіти, треба ж якось виживати.
-А, що чоловік? Думаю діти теж є.
Гаряча кров поступила до її обличчя,
-Та ні, не склалося. Знаєш, як нині кажуть, хоч і жінка та на виданні.
-Гей,чого так почервоніла? Це життя. Знаєш, я тебе часто згадував, згадував, як ми їздили в парк у Вінницю. Пам'ятаєш … ти їла вишневе морозиво, а я бовдур, ненароком товкнув, краплі потрапили на твою білу сорочку.
На її обличчі розпливлася привітна усмішка,
-Ага, а ти потім вибачився. Знаєш, а я часто згадую смажені пиріжки з капустою, що ти витяг з рюкзака. Як мухи тебе всі обліпили, боялися, що комусь не дістанеться. Але ж такі смачні були, Євгенія Михайлівна усім догодила.
Він дивився на неї, в долоні приховував двісті гривень, але дати не наважився. Раптово, на якусь мить у очах блиснув лукавий вогник, подумав - Може вдасться зробити одну справу, звернувся до неї,
-Олено, я думаю мама буде рада тебе бачити, зачекай хвилинку.
О, це що за видумки… хотіла сказати, але промовчала.
Він підійшов до провідниці, злегка взяв під руку, відвів у сторону, про щось говорив. Та у відповідь крутила головою, все ж згодом кивнула, ніби на щось дала згоду.
Усміхнений, повернувся до Олени, весело сказав,
- От вирішив одне, на ці хвилини, найважливіше питання. Я ладен стати на одне коліно, попросити тебе поїхати з нами. Ми о дев'ятій годині будемо вдома, погостюєш, захочеш ввечері проведу на електричку, а ні, то завтра повернешся. Я так зрозумів, ти сама живеш….
Вмить стиснуті вуста, їй чомусь захотілося сміятися, оце так видав, так одягнена… куди? Ще висміють…
- Ну,Оленко,- на плече поклав руку,
-Я з провідницею домовився, тож ти не вистави мене на посміховисько.
-Так – так, дай подумати.Ти увійди в моє положення. Я тебе розумію, але у такому вбранні і без подарунку. Звичайно, вона мене добре знає, але все рівно незручно.
-Тю! Ми ж свої люди! Нормальне вбрання. Штани, як штани, куртка новенька, ще й берет пасує до твоїх карих очей. Не вагайся, пішли в купе, там нас тільки двох. Розкажеш про своє життя, поспілкуємося.
Сама ніби в недоумінні, до голови влетіла думка - А, що, може погодитися? І справді, хто мене вдома чекає…
-Пішли - пішли,- вів її під руку.
Гроші, що тримав у долоні, відразу потай сховав у кишеню. Тримав на всяк випадок, думав, як відмовиться поїхати, хай навіть у останні секунди, непомітно віддав би з кошиком. Нехай би й губки надула, трохи образилася, але з часом би пробачила, вона ж добра.
Вони заходили у вагон, провідниця посміхнулася,
-Ну - ну… однокласники!
Марина здивовано подивилася на батька, поспішила за ними.
4
По приїзду у місто, Олена з Мариною зайшли в магазин. Дівчинка така ж говірлива, як тато. Майже весь час посміхається, в подарунок вибрала плед з пелюстками ніжно - рожевого кольору,
-Оцей візьмемо, їй пасують світлі тони, вона обожнює в'язані речі.
За хвилин п*ятнадцять, таксі зупинилося біля багатоповерхівки.
Андрій розрахувався з водієм, звернувся до доньки,
-Ану давай, Маринко, веди нашу гостю, я так хутко не зможу, хоч і другий поверх, але йтиму останнім.
Євгенія Михайлівна привітно зустріла, не стримуючи емоцій, плеснула у долоні,
-Оце так гостю ви мені привезли! Оленко, дуже рада тебе бачити. Ви що в потязі зустрілися?
-Ні, мамо, ні! Зустрілися на платформі, от умовив тебе провідати.
Вручав квіти, поцілував в щоку,
-Вітаємо тебе дорогенька! Миру і здоров*я, щастя, добрих емоцій.
Маринка вручила подарунок,
- Бабусю, цей подарунок від нас усіх. Це щоб ти не змерзла…
Євгенія сама обійняла Олену та вітала, бажала здоров'я і прожити ,іще років п'ятдесят.
Євгенія ледь не просльозилася,
-От і добре! Проходьте, роздягайтеся. Разом накриємо стіл, будемо святкувати. Думаю в чотирьох буде веселіше.
У чужій родині, а ніби в своїй жаданій сім'ї, увага, тепла розмова. Євгенія цікавилася про життя на Буковині. Журилася за переселенців, які були змушені покинути свої домівки.За чаєм обговорювали останні події на фронті. А згодом, Євгенія все ж поцікавилася особистим життям Олени. Дізнавшись, що вона живе одна, скоса подивилася на сина, а він не відводив від Олени погляду.
Вечоріло… Олена сподівалася поїхати додому, про це в розмові попередила Андрія. Згодом він на якийсь час зник. Марина не відходила від вікна, побачивши авто, усміхаючись повідомила,
-Тато приїхав, таксі подано!
В електричці людно….Олена задивлялася у вікно. За прожитий день - не покидали дуики - Обіцяв приїхати, а чи й справді приїде? Хоч і говірливий, але підлості за ним ніколи не помічала. Але ж роки пройшли, хто знає, яким він став. Мають квартиру, авто, хоча й старенька «лада», але добре доглянута, на ходу. Найбільше втішало, що має свою справу, тримає магазинчик, продає мобілки, картки до них та іще дещо. Обіцяв влаштувати на роботу, в магазин »Квіти», що неподалік. Але ж їздити щодня дорого й не комфортно, хіба, що навесні погоджусь. Дивно, каже відколи немає жінки, більше нікого й не мав. Загалом чоловіки, що були одружені, швидко знаходять жінку для інтиму. А тут… ще я, дійсно бовкнула неподумавши - жінка на виданні, от халепа.
А час летить… позаду два тижні.
Вечір… Євгенія Михайлівна сиділа в кріслі читала книгу, в той же час чекала, коли син завершить телефонну розмову.
Нарешті двері відчинилися, він поспішав у ванну кімнату,
-О! Ти не спиш?
- Так.! Оце дивлюся на тебе, до пізнього вечора розмови по телефону. Ти напевно з Оленою щось плануєш, а зі мною не ділишся.
-А ти щось маєш проти?
-Та ні, це твоя особиста справа. Я буду тільки рада коли одружишся.
-Ти ж знаєш, я наперед ніколи нічого не кажу.
-Та все ж я хочу тобі порадити, якщо щось вирішиш, поговори з Маринкою, дівчинці скоро дванадцять років. Саме такий вразливий вік, не знати, як вона сприймає життєві переміни.
-Я знаю, не хвилюйся, все буде добре.
Наступного вечора, щільно закривши двері, Андрій розмовляв з донькою. Мати, ніби на голках сиділа в кріслі. Хвилювалася, може онучка плакатиме, чи про щось гучно заперечуватиме, але було тихо.
Минуло майже пів години… Андрій вийшов.
-Ну, що там сину?
-Все добре.Знаєш мамо, я так зрозумів, що діти які бачили жахіття війни, страждання людей, набагато раніше дорослішають. Вона мене уважно вислухала, усміхалася, задала лише одне єдине запитання чи можна Олену називати по імені та по батькові.
-І все?
-Так! Вона здається Петрівна, як мені пам*ять не зраджує. Я ж казав все буде добре. На добраніч!
Наступного вечора, Андрій повідомив Олені, що має намір приїхати..
5
До цієї пори, всі сімейні хризантеми Олена віддала до магазину, гроші за них мала отримати після продажу. Тішилася… вдома мала заначку, дещо придбала в магазині, намагалася приготувати гостинний обід.
Гостя чекала з електрички, а він завчасно приїхав автівкою, сигналив біля будинку. Почувалася збитою з пантелику, намагалася вгамувати хвилювання.
Тепла зустріч, усмішки, жарти.
На столі, у вазі сім червоних троянд, поряд пляшка вина, коробка шоколадних цукерок.
Після смачного обіду, Андрій й слова не промовив, що поїде додому.
Разом роздивлялися старий альбом, з деяких фото сміялися, згадували шкільні роки.
За вікном сутінки… він зазирнув у вікно,
-Оленко, я авто на обійстя зажену. Хто знає ніч є ніч, ще хтось непроханий поліз.Хоча й на автомобільну сигналізацію поставлю та думаю, так нам обом буде спокійніше.
Очі забігали, ніби шукали порятунку, тож не спитаю чому не їде, скаже випхала на ніч. Ото так гостинність! Від думок і самій стало соромно,
-Звичайно краще перестрахуватися. Навіщо нам неприємності.
За вікном ніч… не видно місяця й жодної зірки. Їм не завада, відчути те, чого не мали декілька років. Уста солодкі… міцніє пристрасть у поцілунках. Від кохання п*яніли, в судинах закипала кров . Вона ж розпашілася, подібна розквітлій квітці, тихо благала,- Ну досить, досить…
Ранок… Андрій міцно спав. Вона напівгола, проснувшись, поглинута думками про життя - От хризантеми, напевно їм завдячити, що маю того, хто до душі, від кого почуваюся щасливою.
Вмить спохватилась, а часом…ой хоча би без наслідків!
Дивилася на нього… а він такий жаданий, мужній і привітний солодко спав. Все ж у душі, подумки себе картала – Про наслідки обоє не подумали. Що ж буде далі?
Осінній ранок… сніданок, розмова, жарти.
Згодом прощання… від обійстя поїхало авто. А в її голові цілий жмуток думок, яких наразі важко позбутися. Все ж прибирання після гостя, відволікло. Згодом поспішила в магазин квітів.
Минуло два тижні…вона й не думала, що все так швидко вирішиться. Вечірнє спілкування по телефону - ніби по графіку. Та раптом звук сигналу авто,
-Ти десь їдеш?
-Та ні, приїхав ! Знаю ти вдома – у вікно поглянь!
-Оце так сюрприз! Ну, як метеор! Такий же спритний, як і в школі,- буркнула про себе.
На ранок… за вікном забіліло. Олена намагалася тихенько встати з ліжка, підхопивши одяг, зникла в кімнаті.
Поки одягалася, він уже одягнений стояв біля вікна,
-Оленко! Доброго ранку! Віники маєш?Я піду сніг змету зі стежки та з авто. Доки немає повітряної тривоги, будемо їхати. Збирай речі, валізи в багажник поставимо а сумку на заднє сидіння.
-Так- так! Я збираю! Тільки давай щось перекусимо.
Авто виїхало на трасу, набирає швидкість. На задньому сидінні сиділа Олена, вкотре роздивлялася на руці каблучку для заручин. Її таємне блищання раз –у - раз привертало увагу. Перед очима його ніжний погляд, у очах благання, відразу й запитання, -Ти підеш за мене?
Сполохана, відчувала гучне серцебиття, несміло відповіла, -Так! –
То ніби відбувалося уві сні. Позаду незабутній вечір… а вона наче знову бачить перед собою його погляд сяючих очей. Душа радіє, як у мирні, весняні дні. Серце наповнене натхненням, радістю і щастям. Всі сумніви відлетіли вдалечінь, дасть Бог війна закінчиться, попереду нове життя.
Андрій порушив мовчання,
-Ти чого задумалася? Не хвилюйся… по дорозі в село заїдемо, думаю твої батьки будуть раді нас бачити. Пару годин погостюємо, а там і додому. Не забивай голову думками, все буде добре!
На згоду кліпнула очима… поряд з нею сумка з букетом білих хризантем. Ніжно торкнулася пальцями голівки квітки -
– Мої квіти… мої ніжні хризантеми. Мої квіти - вісники доброти, любові й кохання, з вами я віднайшла долю.
Листопад 2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967131
дата надходження 01.12.2022
дата закладки 02.01.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0p2tsVAhbx8[/youtube]
Потихенько йшов Їжак,
Непосильна в нього ноша.
Попоїсти любить всмак,
Їжа трапилась хороша.
Впало яблучко червоне,
Важкувате трішки.
Ніхто взять не забороне,
Поспішайте, ніжки.
Йде веселий, сум пройшов,
Буде дітям їсти.
Їжу дітям він знайшов,
Цe - хороші дуже вісті.
Довго йшов і заморився,
Заболіла спинка.
Захотів він дуже їсти,
Покотилась слинка.
Та присів лише на мить,
Треба поспішати.
Ні! додому вже скоріше,
Гості там й малята.
З ними буде веселіше,
З ними легко й просто.
Ось він дома, усі раді,
Яблуко ділили,
Зникли всі думки безглузді.
Їжака хвалили.
В хаті весело так стало,
Радість була й сміх.
Дуже довго це тривало...
Раптом випав сніг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965415
дата надходження 12.11.2022
дата закладки 02.01.2023
Твої я пахощі вбираю з юних літ
Де колосились пшениц́і з квітками,
Мені тоді всміхався неповторний світ
І неньки рук торкалися думками
Такий солодкий смак знайомий і близький,
Він у поля мене манив і вабив,
Ота чарівність снилася з світів весни
Де ще туман ранковий тихо гладив
Чарівне небо, неймовірна голубінь,
Крильми змахнути б та у вись злетіти
І стільки у природи ще прекрасних вмінь,
Що нам дарує світ, щоби прозріти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969544
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 30.12.2022
[b][i][color="#071fba"]Романтика... романтика, всі її бажають
І живуть без настрою, як її не мають.
Я рішила цей пробіл заповнити врешті
Побувать в романтиці у її арешті.
Придбала я свічечки з ароматом хвої,
Щоб могли в романтиці купатись обоє.
Ниньки ж саме п"ятниця, завтра- відпочинок,
Заходить супруг у дім і веде очима...
Що свічки у нас горять, визвало в тривогу,
Стоїть в дверях хреститься і молиться Богу.
Після слів: "Ой, Боже ж мій!!, - розродився в перлах,
А свічки у нас чому? Невже теща вмерла ?"[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968869
дата надходження 21.12.2022
дата закладки 30.12.2022
Білі троянди в саду розцвіли,
Знов повертаюсь у юність далеку...
Там ми щасливі з тобою були,
Щастя на крилах несли нам лелеки
Приспів.
Білі троянди, білі троянди,
Квіти кохання, щастя й весни,
Білі троянди, білі троянди,
Нашим коханням розквітли вони.
Білі троянди, білі троянди,
Нашим коханням розквітли вони.
Білі троянди в душі бережу,
З ними, в душі, недопите кохання...
Хоч відлетіла ти вже за межу,
Нашу любов бережу до остання
Приспів.
Білі троянди, білі троянди,
Квіти кохання, щастя й весни,
Білі троянди, білі троянди,
Нашим коханням розквітли вони.
Білі троянди, білі троянди,
Нашим коханням розквітли вони.
Серце у грудях палає моє,
Хоч сивиною притрушені скроні...
Хоч не зі мною - та ти в мене є!
У снах цілую кохані долоні...
Приспів.
Білі троянди, білі троянди,
Квіти кохання, щастя й весни,
Білі троянди, білі троянди,
Нашим коханням розквітли вони.
Білі троянди, білі троянди,
Нашим коханням розквітли вони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952766
дата надходження 09.07.2022
дата закладки 14.07.2022
Дивись очима України
Та погляд не відводь від жаху.
Де люди мешкали - руїни.
Ні стін , ні вікон , ані даху...
Серед руїн тіла загиблих,
Криваві шмаття - руки.., ноги...
Не опізнати людям рідних -
Не вистачить ні сил, ні змоги.
Та ти ще в очі подивися
Дітей, що ледве врятували.
Дивися, Світ, й перехрестися,
Не доведи, щоб ще зазнали.
Дивися, Світ, в дитячі очі.
В них сяйва Божого не стало.
Вони - провалля в темінь ночі...
Дивися, Світ, невже замало?
(фото з інету)
03.04.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943871
дата надходження 03.04.2022
дата закладки 03.04.2022
Моє кохання пахне милим квітом,
Який весна дарує кожну мить
І променем чарівним, ніби літом
Торкає серце, ніжністю бринить
Кохання пахне літньою порою,
Ромашками, волошками в полях,
Закохані мандруємо з тобою
Де в розкоші купається земля
І аромати осені збирає,
Кохання і у квітах, і листках,
Його краса постійно спокушає
І наяву, і просто у думках
Кохання пахне взимку вечорами,
Теплом душевним, ніжністю краси,
Обіймами, що милими руками
Ми відчуваєм дотики весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943608
дата надходження 31.03.2022
дата закладки 02.04.2022
Жовтіють верби, як мімози,
ласують соками землі,
умиті в ранішній імлі,
рум'янцем зашарілись лози,
курличуть в небі журавлі.
Лопочуть крилами щосили
і мріють про солодкі сни.
О світе, миром обійми, -
вітри попутні голосили, -
спини знущання, вир війни.
Свою любов до ріднокраю
несуть пернаті крізь жалі -
зусилля їхні немалі -
єднаються у спільну зграю,
розвіюють хмарини злі. 1.04.22
*моя світлина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943746
дата надходження 01.04.2022
дата закладки 02.04.2022
Солідарність
Аби
Нарешті
Кадебістський
Цар
Істерику
Їв !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943647
дата надходження 31.03.2022
дата закладки 01.04.2022
Які ж ви кончені дибіли.
Ви не окопи, Ями собі рили .
А що Чернобиль зовсім забули ?
Ідозу класну хапнули .
Її вам хвате на многії літа.
Якщо і виживе ваша еліта.
Наша Земелька знущань не прощає .
А хто з орків приперся усіх поховає.
Слава Україні !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943711
дата надходження 01.04.2022
дата закладки 01.04.2022
Йшли бравим маршем в Україну.
В думках вже їли каравай,
Яким хохли щасливі стрінуть,
А ті їм скажуть:"Налівай!"
Перепочити зупинились
В Рудому лісі москалі...
Чорнобиль і господні сили
Допомагають цій землі.
Несли нам смерть "брати закляті",
А тут "опять им двадцать пять" —
У черзі на ЕКО стояти,
Коли за цукром відстоять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943712
дата надходження 01.04.2022
дата закладки 01.04.2022
-Хочу я такою бути,-
Каже дівка Лера,-
Щоб за мною упадали
Гарні кавалери.
І щоб бігали за мною
Всі мужчини браві,
Я із них, щоб вибирати,
Мала повне право.
Мама слухала, зітхала:
-Тобі мало бою,
Що дружини усі їхні
Біжать за тобою?
Із качалкою, дрючками,
Або з макогоном,
Не раз патли видирали,
Лякали законом.
А як разом всі зберуться –
Так навчать любити,
Що не тільки кавалерів –
Не захочеш жити!
Каже Лера: Тут вже, правда,
Небезпечно жити,
Треба місце проживання
Вже мені змінити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943614
дата надходження 31.03.2022
дата закладки 31.03.2022
Над степом сокіл не літає,
Не тільки верби сльози ллють -
Земля синів своїх втрачає,
Що сотнями до неба йдуть...
За ними янголятка босі,
Жінки старі та молоді...
Земля отямитись не в змозі -
В ній крові більше ніж води.
Яку ж бо треба мати душу,
Її і мужність, і любов -
Сказати ворогу -" Не рушу!"
Й пролити в землю свою кров
За волю й назавжди єдину,
Що ненькою усі зовуть,
За нашу рідну Україну..?
Приймай, Господь, Святі ідуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943537
дата надходження 30.03.2022
дата закладки 31.03.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pRzsbR7wDOk[/youtube]
Час пройде, все зміниться, я знаю,
Прилетять додому журавлі.
Я й тепер у небі їх шукаю,
Не чекають їх лиш москалі.
Впевнено прийде весна у край мій,
І все буде знову, як тоді.
Журавлі знайдуть притулок свій,
Заживуть спокіійно у гнізді.
Ну а поки постріли лунають,
Не лякайтесь, рідні, це - війна.
Знайте, що її всі проклинають,
Та не наша в цьому є вина.
Почекайте там, десь за горами,
І стрімкий притиште свій політ.
Перемога буде все ж за нами,
За весною швидко прилетіть.
Народіть журавликів маленьких,
Подаріть усмішки на вустах.
Ми чекаєм вас, наші рідненькі,
Мрії ці тримаємо в серцях...
З сумом задивляюся у небо,
І шукаю вас, біленькі журавлі.
Чую десь журливий ваший щебет,
Так близькі для вас наші жалі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943538
дата надходження 30.03.2022
дата закладки 31.03.2022
.
Клуби чорного диму, у повітрі літають.
Ще із ранку рашисти в Миколаїв стріляють .
Плаче мати від горя бо утратила доньку.
Неповернути ій рідну свою дівчиноньку.
Стони й крики лунають. Вмить з домівок руїни.
Що ж ви *** зробили з нашой милої Країни.
Вбиті цівільні, поранені люди.
Крові багато від вибухів всюди.
Під мирним небом Україні щоб жити.
Негайно рашистів треба всіх зупинити.
Ті хто втратив життя їх нам вже не вернути.
Лиш хто виживе знас, зможуть всіх пом'янути.
Всіх Героїв у нас незабуде Країна.
Бо вона внас одна і Свята Україна.
Відбудуєм міста, де стоять лиш руїни.
Будуть вільними жити діти нашої Країни.
Слава Україні !
Героям Слава !
Слава ЗСУ !
Смерть ворогам !
30.03.2022 рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943603
дата надходження 31.03.2022
дата закладки 31.03.2022
Я щиро дякую Вам всім, хто захищає Україну.
Хто проти ворога піднявся, щоб зберегти нашу Країну.
Немає значеня ти де і опір звідки чиниш.
І як рашистскую своллоту у боротьбі священої зупиниш.
Самі ж москалики прийшли, до рук узяли зброю.
Як баранів погнали вас, в Країну нашу до забою.
За злочини усі, які зробили ви народу .
За рідних вбитих та батьків, що полягли в нас за свободу.
Прийдеться вам всім відповісти,
За вбивства всіх людей рашисти.
За всі зруйновані домівки.
Повідривать вам рук кінцівки
Злодюги, вбивці ви і кати
Вас треба тяжко покарати
Щоб довго жили ви і знали
За що вас всіх так покарали
Слава Україні !
Героям Слава !
Слава ЗСУ !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943607
дата надходження 31.03.2022
дата закладки 31.03.2022
Кому війна, кому і рідна Мати.
Готові навіть за срібло, Україну рідну всю продати.
В цих шахраїв в Душі, нема ні крапельки Святого.
Такий готовий за рублі продати Брата навіть свого.
Так що ж з такими нам робити, вони як бурьяни у полі.
Полоть заразу треба ту і дать зернятку волі.
Шоб виросло, зміцніло все зерно у чистому полі.
І дало добрі всім плоди, заради Доброї Долі.
Слава Україні !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943321
дата надходження 26.03.2022
дата закладки 26.03.2022
Прийшла жінка перед ранком
З гулянки додому,
Чоловік від хвилювання
Ледь не впав у кому.
Стрепенувся, став казитись:
-Дивись мені в очі!
Бачу, щоб повеселитись,
Тобі мало ночі!
-Розкажу все до дрібниці:
Я зайшла до бару,
Не сама, ти не подумай –
З Леською на пару.
Вона з милим розлучилась –
Повна катастрофа!
Разом ми колись учились,
Ще підсіла Софа.
В барі ми потанцювали,
Нам коктейль налили
’’Рибка золота’’ назвали –
Всі його хвалили.
В голові враз закрутилось…
Отака зараза!
В рибку я перетворилась –
Це відчула зразу.
І тоді, ти не повіриш,
До самого рання
Мусила задовільняти
Всі чужі бажання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941225
дата надходження 26.02.2022
дата закладки 26.03.2022
Весна в моїй обпаленій країні…
Вона у кожнім кутику живе.
Горить весна і стогне у руїні,
В священній крові стомлена, сумна.
В очах лелеки – сльози немовляти.
А крук прокльоном тисяч голосів
Годує гада дикого, небрата,
Що гірше, ніж фашисти разом всі!
Молитви в небо линули далеко,
І силу дали, Божу силу всім!
Тим, хто у пеклі мужньо захищає,
Боронить нашу земленьку святу!
Тримайтесь, любі, молимось невпинно,
І плачем, і сміємось – знать живі.
У нас тут тихо майже… і спокійно…
А в Харкові й Гостомелі – чорти.
Ірпінь і Ворзель, Буча – вурдалаки.
Чернігів, Маріуполь – бузувір.
У Миколаїв лізли орки – посіпаки.
В Херсоні засіда скажений тхір.
І в Сумах черви-хробаки – гидота.
Одеса-мама крутить дулі їм.
Тож хай не рипа надтупа ордота,
Бо в Чорнобаївці десятий стрім.
Тут характерників порода надкрута,
Нехай палає в пеклі чорнота!
Мої незламні воїни, я знаю,
Ще крапля і очиститься душа,
Землі, в якої віра золота,
Могутня Духом, Сонячна, Свята!
Зло змиє дощ, і зацвітуть руїни.
Загра веселка, заспіває птах.
Засяє небо - ворог заніміє,
Навіки щезне з України ниць.
Відродиться Вкраїна, що зомліла,
Як Фенікс – Птах велично з попелищ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943185
дата надходження 24.03.2022
дата закладки 25.03.2022
Бачу - хвацько циган їде
На велосипеді,
На всі боки поглядає,
Як в театрі леді.
Реготав я з цього дива,
Аж за боки брався,
А тепер аж страшно стало:
Чого я сміявся?
Виявляється, украв він
Мій велосипедик!
Не знав, мабуть: я в районі
Найчесніший медик.
Але, що тут дивувати?
Сяду, щоб не впасти:
Для циганів - не проблема
Навіть танк украсти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943162
дата надходження 24.03.2022
дата закладки 25.03.2022
Земле моя рідна, всіяна бідою,
На озимім полі танки із бронею.
Не плуги, а міни, снаряди та кулі,
Де оранка рання, солдат в караулі.
Журавель у небі тужно рідню кличе,
Летить одинокий, простір вогнем дише.
Під ним Україна умита сльозою,
Обпалена денно страшною війною.
Розруха, руїни, смерть, каліцтво, горе -
Течуть межи люди неспокійним морем.
Загублені душі волають до Бога,
Ворогові в пекло відкрита дорога.
Горіти там вічно, хто прийшов вбивати,
Кого проклинає посивіла мами.
Та не вбити волю, що в крові від роду,
Козацької слави нема переводу.
Мужність і відвага тече в жилах воїв,
Чи ти ще рашисте цього не засвоїв?
Не лізьте чужинці до нас, в нашу хату,
Як один, ми - сестри, брат по духу брату.
Дамо гідну відсіч кожному при зброї,
Хто прийшов не з миром, ми - напоготові.
За батька, за матір, за дітей, стареньких,
Бійся клятий, враже, України-неньки!
23.03.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943065
дата надходження 23.03.2022
дата закладки 24.03.2022
Вже місяць йде ця клята війна, яку ти росія почала.
Невже в тебе своєї земельки нема, за що ж ти на нашу напала?
Стриляешь із градів по нашій землі, руйнуєш міста наші й села.
А школи, лікарні, дитячі садки, ракетами й бомбами змела.
Поглянь лиш на наші Герої міста, тепер вних стоять скрізь руїни.
Забрала внас безліч невиних житів, дітей і родин України.
Так cкільки всім лиха, розлуки і сліз, росія змогла наробити.
Потрібно Країні будуть довгі роки, щоб знову Нам все відновити.
Слава Україні!
Героям Слава!
Слава ЗСУ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943115
дата надходження 24.03.2022
дата закладки 24.03.2022
Люблю та мрію, Вас лелію,
Моя рідненька половино,
Така близька мені, людино, -
В обіймах ніжних ночі млію.
Пречисті почуття рікою
Переливаються у груди -
Я з Вами дихаю усюди,
Веселкою свічу тремкою.
Якщо любов не порятунок -
Окраса справжня для планети,
Ворожі відведе багнети,
В житті - найкращий подарунок! 21.03.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942973
дата надходження 22.03.2022
дата закладки 22.03.2022
Небо тобі намалюю яскраве -
Чисто-бездонне, як очі твої,
Сонце сяйливе, таке величаве,
Зоряні ночі, співучі гаї.
Три голубочки-провісники миру
Крилами множать всесильну любов!
Витягнем неньку з ворожого виру,
Бо недаремно козацька в нас кров! 21.03.22
*Моя світлина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942972
дата надходження 22.03.2022
дата закладки 22.03.2022
Заплямовані кров'ю на межі самогубства
Рашисти довіку вам рук своїх не відмить.
Навік закарбується це в пам'яті людства.
Нащадки землі будуть вас всі судить.
Які ви жорстокі ! Нема у вас жалю .
Вбиваєте рідних, дітей та батьків.
Багато ви людям принесли печаллю
І хто породив вас, таких земляків?
Так будьте ви прокляті !!! Рашистська росія !!!
Від вибухів стогне вся наша земля.
Але в Україні велика надія .
Паде вся орда, що стоїть у кремля.
Вас прокляття чекають до сьомого коліна.
І вам не відмитись від цього лайна.
Будьть тричі проклята росія зміїна!
У тобі сидить, путін сам сатана.
Повстане з руїн наша ненька Країна.
Вній жовто блакитний наш стяг майорить.
Народ-це і є Україна Єдина ,
Рашистську орду швидко він побідить.
Слава Україні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942932
дата надходження 21.03.2022
дата закладки 22.03.2022
На побачення з коханцем
Я боялась запізнитись,
Довелося на роботі
Терміново відпроситись.
Перед шефом прикидалась
(Співчували мені люди),
Ледве на ногах трималась
Я від сильної ’’застуди’’.
За годину в ресторані
Я з коханцем танцювала,
І що я шляхетна пані –
В ті хвилини забувала.
Час не тратила тут марно:
Веселилась, розважалась,
Погуляла дуже гарно,
Перед ранком спати вклалась.
А оце в обідню пору
Співробітниця дзвонила:
Поцікавилась здоров’ям,
Співчутливо говорила:
-Вже пів офісу сьогодні
На роботу не з’явились,
Подзвонили усі шефу,
Що від тебе заразились!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941473
дата надходження 02.03.2022
дата закладки 21.03.2022
Із барсеткою в машині
Виглядав заможним паном:
І батьки, і всі знайомі –
Всі пишалися Степаном.
Справи вирішив у банку –
Все чудово, слава Богу!
Раптом стрів стару циганку,
Причепилася до нього:
-Дві біди,- ворожка каже,-
Біля тебе будуть витись:
Перша (ось як карта ляже) –
Тобі треба оженитись.
А із другою бідою
Після шлюбу будеш знатись,
То своєю головою
Будеш сам вже розбиратись.
Із появою дружини
Все само собою сталось:
Усі кошти якимсь чином
Дуже швидко розсмоктались.
Тепер пішки Стьопа ходить
Із потертим сірим ранцем,
З допомогою дружини
Став із пана голодранцем.
З свого досвіду дізнався:
Є на світі сила вража…
Перед кожним присягався,
Що циганка правду каже!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941737
дата надходження 06.03.2022
дата закладки 21.03.2022
Не от страха Бога молю,
Для себя не прося взамен,
Ни пристанища в чьем-то углу,
Ни надежных убежища стен,
Когда взрывы смертью грозят,
Когда окна вдребезги!
Нет!
Нет.., любовь мою не разбомбят.
Всему миру - на плечи плед.
Теплый плед натуральной любви,
С крепкой нити, длинною в жизнь...
Боже правый, людей сбереги.
Украина моя, держись!
Стихло вроде бы... Пес, не смотри,
Что немного руки дрожат...
Хоть и четверть козацкой крови
В моем теле, "хвост" не поджат.
С нами Бог. Ни шагу назад!
Киев. 17.03.22г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942904
дата надходження 21.03.2022
дата закладки 21.03.2022
До нашого Краю вернули лелеки,
Не знали вони, що у нас тут — війна...
Летить божа птаха, повз всі небезпеки,
Бо рідна домівка у неї — одна.
Вона у гніздечку колись народилась,
Літати навчилася тут, а не десь...
Цю землю пильнує повік Божа милість,
Її захищатиме люд наш увесь.
Я вірю, те зло, що сюди приблукало,
Забереться геть, або згине навік.
Його на Землі розвелося — чимало,
Тож випало нам цей обмежити лік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942845
дата надходження 20.03.2022
дата закладки 20.03.2022
Струнка, тонесенька берізка,
Росте самотньо край села.
Була весела, мов дівчисько,
Отак жила, не знала зла.
Прохожі часто зупинялись
Перепочить в спекотні дні.
Своїми вітами схилялась,
Чудовий спокій у тиші.
І все було б отак чудово,
Допоки не прийшла війна.
Ревли снаряди щодобово,
Ступить боялася весна.
І гуркотіли десь гармати,
Кровавий бій ішов в степу.
Земля примушена стогнати,
І потекла сльоза скупа...
Та все проходить, час минає,
Берізка вже тут не одна,
Могилку вітер доглядає,
Постійне місце для житла.
Хтось посадив червоні маки,
Чи вітер зерня це приніс.
Нема ніякої ознаки,
Не знає це й старий праліс...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942820
дата надходження 20.03.2022
дата закладки 20.03.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ouXXAE73ASY[/youtube]
Прокидайся, козаченько,
Годі тобі "спати",
Визволяй Вкраїну - неньку,
Ворог б"є проклятий.
Пошматована, у ранах,
Кров тече, як річка.
Це знущаються тирани,
Зранені сердечка.
Б"ються воїни завзято,
Де береться сила?
Ворог мріяв панувати,
В чужій хаті сміло.
Прокидайся, козаченько,
Не час тобі "спати".
Хоч ти в небі височенько,
Чуєш, б"ють гармати?
Проганяють цю с...олоту,
Воїни сміливі.
Хто посміє побороти,
Чи така є сила?!
Ви - відважні, ви - найкращі,
Ви - непоборимі!
Ви - живущі, невмирущі!
Сини України!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942756
дата надходження 19.03.2022
дата закладки 19.03.2022
Чоловіки в холодочку
Грали в карти, в доміно,
Запізнився Вася Квочка –
Вдома додивлявсь кіно.
Збуджений на лавку всівся,
Наче в хаті був аврал,
Із промовою завівся –
Дуже вплинув серіал.
-Як же в нас несправедливо!
Прав немає в мужика…
Ось в арабів, як на диво –
Скрізь хазяїна рука.
В тих краях життя хороше,
Звісно, той Алі, Саїд,
Маючи гарем і гроші,
У житті залишить слід.
Має право набирати
Цілий штат собі дружин
І в покорі їх тримати:
Кожній по заслузі - чин.
Ті найкращі - для кохання,
Ті - в роботі, ось де суть!
І у ліжко йому зрання
Їсти й пити вже несуть.
А у нас, хіба закони?
Тут одну лиш вибирай,
А на більше - заборона,
Хочеш - тещу доглядай.
Подививсь я - ледь не плачу,
В РАЦСі болю завдають:
Цю одну - дурну й ледачу
Під розписку видають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941971
дата надходження 09.03.2022
дата закладки 18.03.2022
-То це правда, що вже друга
В тебе дівка - Лера?
Вона ж така недолуга
Й страшна, як холера!
Тут вже треба зір і мову,
Й розум відключати,
Щоб лягти із нею в ліжко,
Та ще й переспати.
-А куди ж мені діватись?
До стіни пришила…
Ця не буде довго гратись –
Сильна, як кобила.
Гаркнула, неначе в рупор -
Йде луна по хаті,
Як та вежа - здоровенна,
Метрів два в обхваті.
В неї в боксі - перемоги,
Як мені тікати?
Відбиватись - нема змоги,
Мусив покохати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942207
дата надходження 12.03.2022
дата закладки 18.03.2022
Скаржився Петрові Жека:
-Торік здуру оженився.
Що дружина недалека –
Аж тепер я роздивився.
Ні краси, ані фігури,
Придане – лиш чепчик з бантом,
Не наділена Всевишнім
Жодним у житті талантом.
-Ти щасливий,- Петя каже,-
Як у маслі будеш жити,
З половиною такою
Можна всі дива творити.
А моя, на жаль, Ельвіра
Дуже вже талановита…
Я спочатку не повірив,
Де собака та зарита.
За два роки жінка встигла
Все добро моє прибрати,
Я й не знав, що в неї друзі –
Прокурори й адвокати.
Виявляється, що троє
В неї вже було синочків
(Десь в селі були в бабусі,
Підростали в холодочку).
Щось давала підписати,
Ставив підпис я охоче:
Для всіх став я рідним татом,
Хоч дітей не бачив в очі.
А недавно розлучилась
(Бо зі мною зійшлась здуру),
Пояснила: підшукала
Вигідну кандидатуру.
Вилізли її таланти
І приховані моменти:
На дітей чужих із мене
Беруть справно аліменти.
А я, Жеко, хочу щастя,
Оженюсь без варіантів,
Об’яви всім, що потрібна
Жінка, тільки без талантів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942654
дата надходження 18.03.2022
дата закладки 18.03.2022
***
Цілує кожну зірку місяць-легінь,
Щоразу, як готується до сну,
У захваті нічна світліє темінь -
Без Ваших поцілунків не засну...
***
Пошкрябали небо комети -
Так рвались торкнутись землі.
Вивчаємо інші планети
Здіймаєм увись кораблі...
***
Надовго правди не сховати,
Як сонце й місяць назавжди́.
Потрібно це запам'ятати,
І гідні лишити сліди.
***
Вмостилась ніч на плечі вечорові,
Зливалася із милим воєдино -
Вчувалися палкі слова любові,
А я до вас думками й досі лину.
***
Все проходить - радість і печаль.
Нас відсіє космос, як піщинок.
Щось збулося, не збулось, на жаль?
Лиш любов лишає слід зоринок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942264
дата надходження 13.03.2022
дата закладки 18.03.2022
Земля в вогні і нам її гасити
Бо ще такого в світі не було,
Щоб український рід могло спалити
Якесь плюгаве, миршаве х*йло
Тримай кулак на відстані удару!!!
Ми всі єдині, як отой кулак!
Наздожене його небесна кара
Горіть у пеклі буде вурдалак!!!
Ні, не нагнати в наші душі страху,
Ми УКРАЇНЦІ, дух міцний у нас!
Отож, рашисти, йдіть ви краще нах*й,
Поки живі... допоки є ще час!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941985
дата надходження 09.03.2022
дата закладки 12.03.2022
Кобзарю, праведний Тарасе,
мутантсько-московицька раса,
чимдуж лютуючи, наївно
убити хоче Україну.
Та множиться нам Богом даний
непереможний дух Майдану!
Хоч сіє ворог скрізь розруху,
є неймовірна сила духу!
Козацького!
І кріпне єдність.
Зі світом ширшає взаємність.
І гинуть швидко і врочисто
«святі» рашисти-терористи.
Хоч Путлєр множить горя гори,
сховавшись у тхорячу нору,
та може вже пробитись скоро
бар’єр свідомості мордорів.
Скрізь «Руській мір» і плідно, й гідно
нещадно нищити потрібно.
Як разом вистояти зможем,
то й Бог нам більше допоможе.
Кобзарю, ти ж бо вірив зроду
у силу вільного народу!
Хоч в небі ще ракети виють,
та вистоїть праруський Київ!
Народе праведний, єднаймось!
Авжеж, ми вистоїм! Тримаймось!
І буде правдитись держава!
Геройській Україні слава!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942023
дата надходження 09.03.2022
дата закладки 12.03.2022
Мила наша гарна, Україна Мати.
Скільки будеш бідна, ти іще страждати.
Народ наш загнали у війну по шию.
Від війни я цьої, в душі вовком вию.
Я дивлюсь на небо, скрізь своє віконце.
А на небі світить, і жовтіє сонце.
Золотим промінням, Край мій зігріває.
І на серці наче, справжня крига тає.
Щоб серцеву кригу розтопити люду.
Гоніть тих хто лихо спричинняє всюду.
Так давайте Братья, єднатись із Вами !
Проженимо з України ми їх буловами.
Може ті хто прийдуть, після тих прогнатих
Побояться мабуть, булав наших знатних.
І на довго будуть, Нас всі пам*ятати.
Що ми зможем знову, булаву узяти.
Щоб Україну Рідну, Край свій захистити..
Весь Народ повстане, ворога побити .
Лишь тоді на серці і душі спокійно .
Коли Ненька наша. Україна Вільна.
Слава Україні !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941833
дата надходження 07.03.2022
дата закладки 07.03.2022
[b]Нехай горить під ворогом земля
І перетворить зброю їх в руїни.
Та тих, хто за вказівкою кремля
Ступив на вільну землю України…
Не буде їм прощЕння на землі
Їх не пробачить і Господь на небі.
І в кожному містечку і селі
Зустріне ворог спротив при потребі.
О, Боже наш, що хочемо – спитай…
Нас захисти від ворога-убивці!!
За злочин окупанта покарай, -
Благають в дні буремні українці.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941187
дата надходження 25.02.2022
дата закладки 25.02.2022
ВИТАЛИЙ:
В ечерняя вьюга метет за окном
И грустные мысли летают завитком,
Т икают секунды нашего времени...
А помнишь, как в юности 《чудили》 мы...? Эх!?
Л ились песни рекой до рассвета,
И мечталось, и гулялось беззаботно, как будто скоро наступит конец света!
Й уху!? Чудное тогда было время!
А, да...это я о чем!?
С ДНЕМ РОЖДЕНИЯ!
07.02.22
Поздравляєм, с наилучшими пожеланиями!
🤗🥳🥳🥳
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940557
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
***
Межи невидимих, чудних світил
Лунають ноти загадкові -
Вколисуєш мене, мої світи,
Що народились у любові.
***
Тримаю сонце лагідне в долонях -
Хурделиця замовкла, голосна.
А Ви пульсуєте ритмічно в скронях -
Щомиті наближається весна.
***
На шляху високих терцій,
Ваш почула стукіт серця,
Що уміє так радіти
І з вітрами гомоніти.
***
Літають журавлі в далекий вирій,
Щоразу повертаються додому.
Здіймаємось удвох у інший вимір -
Розвіюєм у насолоді втому. 24.01.22 _ 11:10
***
Мій пульс розкаже більше, аніж я -
Коли торкаєтесь його рукою -
Під нами витанцьовує земля,
І ніжні почуття пливуть рікою. 27.01.22
***
Я Вас бачила й не раз,
Споглядали й Ви мене.
Прислухалася до фраз -
Це було щось неземне...
***
Твої торкання не забути.
Мені без тебе і не бути -
Самотньо просто існувати,
Але ж так хочеться кохати...
***
Цей світ - магічніший, аніж здається.
Спинись! Прислухайся до свого серця,
Відчуй пульсацію природи -
Відкриєш справжні насолоди!
***
Накрило лютий мливо сніжне.
Мовчання Ваше, дуже ніжне.
Вчуваю дихання весняне
І Ваше серце полум'яне! 8.02.22
***
Пульсують очі - два джерельця,
Емоцій вир - без каяття.
З кожнісіньким ударом серця,
Мої зростають почуття. 8.02.22
***
Поміж стрибками гармонічних терцій,
Ви соловейком тьохкаєте в серці -
Переливаєте душевні ноти,
Даруєте незвідані висоти! 11.02.22
***
Коли влучає Купідонова стріла -
Здається світ убраним у небесне,
У серці крига неодмінно скресне -
Зникає вмить буденності густа імла,
Навколо все піднесене, чудесне! 8.02.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938054
дата надходження 24.01.2022
дата закладки 27.01.2022
[b][color="#051d94"]А- води плинуть ріками в моря,
Я- пробую в потік пустити смуток.
Ш-епоче мені вранішня зоря -
У- долі не великий щастя жмуток.
К-охання загубилось... не знайду,
А- вірила, ось-ось мені це вдасться.
Ю-нацтво, перші зустрічі в саду,
В-есняне, наше вимріяне щастя.
Т-ам залишився простір юних мрій,
Р-азом ми спільні плани будували,
А- ти був мій, тоді був тільки мій...
Ч-и ж нам лихе щось долі віщували?
Е-легія сумна, а не романс
Н-аписана чомусь у нас з тобою
У- всьому Бог дає людині шанс...
Л-ишити б все, пов'язане з журбою.
Ю-рбою дум заповнені роки,
Б-езмежним залишається бажання.
О-дне-єдине, що далось взнаки -
В-ернути те прогаяне кохання.[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938317
дата надходження 27.01.2022
дата закладки 27.01.2022
Руки мамині
Вишивають хрестиком
Тепла оберіг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938028
дата надходження 24.01.2022
дата закладки 26.01.2022
Гуляє віхола, сніжить, аж стогне хата,
А в хаті матінка не спить, не може спати,
У неї спогади сумні, щемить серденько,
Синок загинув на війні, страждає ненька.
Немає радості душі ... мабуть не буде,
Цей біль не можна задушить, повірте люди,
Чекала все своє життя, онуків в хату,
Але те щастя відняла війна проклята.
Благає Господа вона, став на коліна,
Щоб кінчилась уже війна, щоб цвіт не гинув,
Гуляє віхола, сніжить, аж стогне хата,
А в хаті матінка не спить, страждає мати.
На написання вірша надихнула поезія Ольги Калини
присвячена нашим з вами Захисникам, які не повернулися живими,
та їх матерям які виростили Героїв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936712
дата надходження 12.01.2022
дата закладки 12.01.2022
Два сонця в небі -
Різдвяний подарунок.
Підмога землі.
*Моя світлина 7.01.22.
Збільшіть, будь-ласка,фото і побачите зверху друге сонце. До речі, зробила кілька фотографій - видніє на усіх... Це точно не місяць, бо маю вечірню його фотографію, де він є далеко не уповні. Фотоефект? Цікаво почути думку читачів.
https://www.bing.com/search?q=nasa+two+suns+in+sky&qs=UT&pq=nasa+two+suns&sk=HS1&sc=2-13&cvid=B23F6019D5274E8BBB2865CD97BC2B61&FORM=QBRE&sp=2
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936453
дата надходження 09.01.2022
дата закладки 12.01.2022
Грайливі сніжинки - завій поцілунки -
З теплесеньких вуст по краплинці стечуть,
Пригод новорічних веселі дарунки,
Коли на термометрі падає ртуть.
*Моя світлина.
Вітаю з Новим роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935465
дата надходження 31.12.2021
дата закладки 10.01.2022
Грайливі сніжинки - завій поцілунки -
З теплесеньких вуст по краплинці стечуть,
Пригод новорічних веселі дарунки,
Коли на термометрі падає ртуть.
*Моя світлина.
Вітаю з Новим роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935465
дата надходження 31.12.2021
дата закладки 10.01.2022
Скаржилась сусідці Люсі
Молоденька Ніка:
-За свій шлюб я вже боюся,
Втрачу чоловіка.
Йому зовсім не цікаві
Всі мої забави,
Після сексу повернувся
До стіни зубами.
Хочу ласки я напитись,
Гратись без упину,
А тут змушена дивитись
На широку спину.
-Було й в мене таке лихо,-
Відповіла Люся,-
Я владнала справу тихо,
Зараз похвалюся.
Є відтінки у коханні,
Треба це відчути:
Сексуальне виховання
Тут повинне бути.
На стіну,- призналась Люся,-
Додала я дещо:
Зразу, тільки повернувся,
А там - портрет тещі.
Мамин погляд здатність має
Всюди керувати,
Чоловіка направляє
Мене обіймати.
Тепер Ніка - королева
Із таким секретом:
За годину уже бігла
З маминим портретом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936307
дата надходження 08.01.2022
дата закладки 09.01.2022
Де б не бував - ти завжди поруч -
В моєму серденьку, коханий.
Нам обрій із веселки обруч
Подарував у сяйво вбраний.
Коли ми ніжимось обоє -
Немає кращої утіхи,
Ласкаві почуття прибоєм
Цілують гавані не тихі.
Коли сплітаємось тілами -
Злітають в небо тайні звуки,
В калейдоскопі з кольорами,
У найсолодші серцю муки. 4.01.22
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936000
дата надходження 05.01.2022
дата закладки 09.01.2022
[b]К[/b]оли
[b]В[/b]ітер
[b]І[/b]сторії
[b]Т[/b]оркнеться
[b]К[/b]расивою
[b]А[/b]урою
[b]Ц[/b]ілющих
[b]І[/b]нтонацій,
[b]С[/b]олов'їна,
[b]И[/b]ч,
[b]К[/b]онсолідується.
Квітка Цісик - американська співачка українського походження, оперна та блюзова бек-вокалістка, виконавиця українських народних та популярних пісень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936108
дата надходження 06.01.2022
дата закладки 09.01.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pfY_ZGm3NNU[/youtube]
Сніжинки товпляться в вікні,
І стогне завірюха.
Але здається все мені,
То щось говорить,
треба слухать.
На що жалієшся, зима,
Можливо, в тебе щось болить?
Я не скажу, що силоньки нема.
А вона все знає і мовчить,
Ні звуку.
Лиш стогне й плаче без упинну,
Як пожаліть тебе не знаю.
Немов безпомічна дитина.
Все рівно вихід я шукаю..
Яка ж причина?
Ось втихомирилась, це добре,
Сніжинки падають повільно.
І вже ясніше видно обрій,
І я в добро твоє повірю,
Йде подорожній.
Узнала його серед снігів,
До мене (бачиш?) поспішає.
Так довго йшов із моїх снів,
з моїх віршів
Його прихід я так чекала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936282
дата надходження 08.01.2022
дата закладки 09.01.2022
[b]В[/b]еселі
[b]Е[/b]моції
[b]Р[/b]іздва !
[b]Т[/b]емрява
[b]Е[/b]лементарно
[b]П[/b]анікує...
Вертеп — веселе різдвяне театралізоване дійство з піснями-колядками, жартами, короткими виставами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936298
дата надходження 08.01.2022
дата закладки 09.01.2022
[b][i][color="#0625bf"]Дед Мороз пришёл под вечер,
Песни пел и танцевал.
Вид, конечно, безупречен....
Только - кто его позвал?
Этот факт укрыл он тайной
И молчит, как партизан.
Ну, а мне то... чрезвычайно…
По душе сей хулиган!
Я же пятый год без мужа,
Извелась без мужика.
Все казалось - неуклюжа...
Что вы! Как лоза гибкА!
Страсти эти были кратки
И не длинною любовь...
Думала - на ласки падкий!
А он в дверь... и был таков.
Не один ушел... с деньгами,
С бриллиантовым кольцом!
Я - с куриными мозгами,
Он - охотник на глупцов...
А на утро в райотделе
Суматоха, беготня!
СобралОсь на самом деле
Пять девиц... кроме меня.
Вот пишу, да не впустую,
Так симпатией объял.
Он вот так меня шестую
С Новым годом поздравлял!![/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935875
дата надходження 04.01.2022
дата закладки 04.01.2022
Мне томный лунный взгляд в усладу
И нежный плеск морской волны...
И восхищаюсь звезд параду,
И звукам - звукам тишины.
Без жертв и слез бросаюсь в бездну,
Дышу, лечу, плыву, бегу...
Вливаюсь в ночь душой помпезно
Теряя след на берегу.
Крик разрывает в горле связки,
Уходит, эхом, дня мотив
И бриз, с волной оставив пляски,
Утих, рассвету дверь открыв.
Заря луны дорожку скрыла,
Прошлась по звездам, по траве...
Но, как же ночь была красива...
И душу медом напоила
Став светлой памятью в росе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935713
дата надходження 02.01.2022
дата закладки 04.01.2022
Спустилася на землю мряка -
На доли, гори, ліс, поля.
Затихнув вітер-забіяка.
В обценьках стиснута земля,
Не ворушилась у предтечі.
Дерев холодних голі плечі
Трималися з останніх сил -
Підперли рік старий від втечі,
Щоб не утік за небосхил -
Мабуть, боялись порожнечі.
Коли з'явився сонцепромінь -
Зникала поступово мла -
Так рік старий залишив спомин,
А темна нічка, як зола,
Начаклувала дивні речі -
В обіймах стріла новоріччя,
Опівночі - і не спроста
Цілунок твій, з приходом січня,
У мене сяяв на вустах...
Слова були тут недоречні. 1.01.22
*Моя світлина - 31.12.21.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935661
дата надходження 02.01.2022
дата закладки 04.01.2022
[b][color="#19a303"]Величавий і красивий
Тигр пройшов ліси і ниви,
Подолав горби й долини
Та прийшов до України...
Що приніс він українцям?
Сподівань по самі вінця!!
А іще - надію щиру
На повернення нам миру!!
Всім дарує міць і силу,
Й новорічну казку милу.
У серця і у оселі
Дні щасливі та веселі!!
Ще цей милий чарівник
Всім здійсняти мрії звик.
То ж без всякого вагання
Всі задумуйте бажання!!
З Новим роком всіх вітаю
І усім-усім бажаю!!!
Щоб щасливилось в родинах,
Та щоб квітла Україна..[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935479
дата надходження 31.12.2021
дата закладки 01.01.2022
[b][color="#a603a1"]П-усть молнии вонзают копья в землю,
О-тсвечивая блеском стрел в воде.
С-лагаю вирши я и свято верю
Т-ой путеводной для меня звезде.
Р-ядами я сложу очаг из рифмы,
О-на идет из сердца и души.
И- если даже жизненные рифы,
Л-юбовью строки все же хороши.
А- сердце без любви писать не может
Д-иктант такой не сложится в роман.
О-, мой спаситель, мой великий Боже
М-не дар писать не зря тобою дан.
И- все, что пропишу в своих твореньях
З-аветным очагом мне может стать.
С-лова развеют напрочь все сомненья,
Т-ут, в рифме, мой уют и благодать.
И- даже если жизнь ударит больно,
Х-андру оставлю где-то между строк.
О-бидам я смогу сказать - довольно!
В-едь в каждой фразе жизненный урок...[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935004
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 26.12.2021
"В долонях тримай моє любляче серце -
Тебе я впустила в оселю свою,
Кохаю безмежно, тобою живу,
Утіхами душу твою напою..." -
Голубила зірка джерельне озерце,
Тримала, сяйлива, його на плаву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935025
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 26.12.2021
За вікном кружляє сніг
Кличе свято на поріг,
Білим, білим замело
Свят ждуть місто і село.
В небі дивна зірка сяє
Християн всіх сповіщає -
Прийшло чудо із чудес,
Засія́ло із небес
Христос - Бог рождається
Вже Вертеп збирається
Сповістить нови́ну
Про диво-дитину
Христа рожденно́го
Від Бога самого,
На спасіння Світу
З Нового Завіту.
Знов ангели чудяться,
Люди зі сну будяться,
Царі несуть да́ри
Пророцтво не чари
Днесь в яскині діється,
Світ добром засіється
Бог через Марію
Нам дає надію,
Що ми жити взмозі
Не в пітьмі й тривозі.
Радіє малий й старий,
Бо Вечір прийшов Святий
Й Зоря сповіщає -
ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ!!!
25. 12. 2021 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934913
дата надходження 25.12.2021
дата закладки 26.12.2021
Красу твою мені не змалювать,
До тонкощів чарівність не пізнать,
В тобі таїться чиста глибина
Та справжня нерозгадана душа
В тобі весь світ, що вміщений в житті,
Хоча думки зворушні і прості
І мудрість, що так дихає завжди,
Лишаючи непрохані сліди
В тобі добра - осінній океан,
Ти можеш відобразити роман
І розпалити справжні почуття,
Ти - символ, що завжди веде в життя
Осіння фея - образна, жива,
Найкраща, найчарівніша пора,
В тобі - вогонь і ніжність почуттів,
Ти поклик - у безмежності світів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934956
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 26.12.2021
[color="#0062ff"][i]Заплакав Бог,
Коли кохалися удвох...[/i][/color]
[i] Lana P.[/i]
Не плаче Бог, коли кохаються удвох.
Ми всі - його душі експерименти -
Цікавості зворушливі моменти,
У власних відгуках задіяних епох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934738
дата надходження 23.12.2021
дата закладки 25.12.2021
Давно відомо, що Волинь зачаровує кожного своєю мальовничою природою. Це край лісів, боліт та озер, посеред яких, з гостроверхими дахами, розташовані обійстя тамтешніх сіл з працьовитим та душевним людом у них.
Край одного з таких боліт, котре в цьому місці вигиналось невеликою дугою, огортаючи собою трохи підвищену місцину, у 1912 році одинадцять господарів на своїх земельних ділянках заснували хутір Наїздово, який згодом став налічувати шістнадцять дворів.
Посеред болота в’юнилась невеличка річечка з підземними джерельцями, котрі ставали бродами з чистим піщаним дном, що давало людям змогу літом, як спадала вода, добиратись кіньми до острівців, котрі ланцюжками розцяцьковували саме болото.
Поміж людей ходила легенда, що озеро Шині, свого часу забилось із під-землі джерельним ключем серед річки саме побіля Наїздово і стало розливатись по місцевості чистою, прохолодною водою, та у ту воду вступила жінка з чорною душею і стала полоскати там свої брудні ноги. Озеро не потерпіло такої наруги і річка побігла далі, і зупинилась на трав’янистій лісовій галявині, що за 14 кілометрів від хутора. А на тому місці, де мало бути озеро, край невисокого горба, залишилось тільки джерельце, котре уже за моєї пам’яті було бродом.
Це місце любила хутірська дітвора, а дітей тоді у кожній хаті було не менше трьох, а то і більше. Особливо гамірно ставало зимою, коли кожен хотів спуститись на санках по пологій місцевості донизу. Стояв веселий сміх, крики та зойки, що лякали галасливих ворон у небі та зайців з лисицями у лісі, який одним своїм боком тулився до хутора.
Ми, хутірська дітвора, той ліс знали з самого малого дитинства, бо ходили туди літом з батьками за чорницями та грибами, а ліс завжди щедро ділився з нами своїми дарами.
За кілометрів зо шість від хутора простяглось лісове урочище Луки. Правда, ліс там посадили, забравши у селян їхню земельну власність у колгосп уже за радянської влади, та стара назва урочища залишилась незмінною і ще й досі підігріває здогадкою, що саме на Луках за часів першої світової війни стояла табором частина Австро-Угорської армії. Побіля Шулярової Гори, що височіє на метрів п’ятдесят угору посеред Лук, знайдено братську солдатську могилу з похованням тих років.
От, саме Шулярова Гора нам, дітлахам, розгарячених зимовими іграми і не давала спокою. І я, з молодшою за мене на два роки моєю сестрою Людмилою та двома рідними між собою, а нам із сестрою двоюрідними братами, Валера - мій одноліток, Сашко - на рік старший, вирішили дійти до гори, щоб поспускатись із неї на санках. А було нам тоді усім не більше, ніж до років дванадцяти.
Коли наші батьки розійшлись по роботах, ми взяли дерев’яні санки і подались до лісу на Шулярову Гору. Спочатку було зовсім весело. Неходжений сніг порипував на морозі, добавляв впевненості у ходьбі, на гілках дерев відсвічував лукавими іскорками, часом падав і за комір, розбавляючи нашу подорож несподіваним вереском з наступним приступом загального сміху. А ще вітер тихенько погойдував віття та час-від-часу рипів стовбурами дерев, котрі терлись один об одного, і сонце ліниво блимало між засніжених крон на безхмарному небі, такому голубому, аж серце тьохкало від захвату, споглядаючи ту неповторну красу.
Та, чим далі ми заходили углиб лісу, тим нашого настрою меншого. Давалось взнаки копирсання малими ногами снігових кучугур, а ще і санки тягнули в придачу.
Ось, і Шулярова Гора зашуміла перед нами високим сосновим строєм, котрий підпирав, як нам малим здалось, ціле небо. Скопом ми затягнули наші санки на самий вершечок гори. Відхекались, усілись, обійнявшись, на санки і, відіпхнувшись ногами, поїхали поміж сосен донизу. А сосни так стрімко наближались до нас, то з одного боку санчат, то з іншого, що ми міцніше збились до купки та притихли від ляку. Слава Господу, якщо не зважати на те, що одну сосну наші санки все-таки зачепили, ми спустились з тієї гори цілими та неушкодженими. Весь наш дитячий запал, що витав у наших грудях, здуло, ніби зимовим вітром.
Потрібно було знову долати той же самий шлях засніженим лісом додому. А дома нас уже чекали наші батьки, а, почувши, куди ми ходили, на все відбили нам охоту шукати на Шуляровій Горі зимових пригод.
21.12.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934547
дата надходження 21.12.2021
дата закладки 22.12.2021
Пили ми вдвох невипиту любов,
Пили любов і в парі ми п"яніли,
Й здавалося, благословив Сам Бог,
Щоб цей напиток щастя разом пили.
Пили ми вдвох невипиту любов,
Й здавалося, вертались в юність знову,
І серце в грудях билось юне знов,
Коли щасливі ми вели розмову.
Пили ми вдвох невипиту любов,
І хоч запорошило снігом скроні,
Ми відчували щастя знову й знов,
Тримав жар-птицю кожен у долонях.
Пили ми вдвох невипиту любов,
В серцях обох весна у нас буяла,
Для нас і нічки виявилось мало,
Бо ми пили невипиту любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934344
дата надходження 19.12.2021
дата закладки 22.12.2021
N.V.
В наш прагматичний вік —
усім на лірику — начхати!
Гони бабло — отримуй все, що хочеш!
Та здуру я себе прирік
любовну лірику писати,
з якої ти, лише регочеш.
Я римувати вже втомився:
любов і кров, кохання — зрАння,
про місяць в небі серед зір,
що хмарами від нас закрився...
Мабуть ти є любов остання,
остання... чуєш... ти — повір.
Не осідлаю я Пегаса,
в чоло не цьомне мене Муза,
не задзвенять на Лірі струни,
не вийшло з мене ловеласа,
і в рукаві немає туза,
весь час я бачу зад Фортуни.
Ну, що ж... не вийшло!
Хай від тепер все буде так,
всі відвертаються від мене,
життя тепер пряме, як дишло,
а я закінчений мудак...
Прощай життя моє натхненне!
15.12.21.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934132
дата надходження 17.12.2021
дата закладки 21.12.2021
У кафе дешеве Коля
Вдень забіг перекусити,
Поруч дівчина присіла –
Відчув зразу, що вже ситий.
Обтягала пишні груди
Блузочка в блискітках синя,
Називали дівку люди
Гарним іменем - Графиня.
Поважає вона моду,
Виглядає дуже файно,
(З графського, напевно, роду) –
Зацікавився негайно.
Уявив: аристократка…
(Що йому таке й не снилось),
Буде жити у достатку -
Може спадщина лишилась?
Запросив до ресторану,
Як годиться, купив квіти,
Не підозрював, що рано
Цьому щастю став радіти.
Родове її коріння
Треба зразу розкопати:
-Ваше прізвище, чи титул? –
Обережно став питати.
Дівка дзвінко засміялась,
Кліпнула грайливо оком:
-Таке прізвисько дісталось
Мені зовсім ненароком.
Звуть мене, насправді, Машка,
Всім дивлюсь сміливо в вічі,
Знаменита я алкашка,
І була судима двічі.
Ми пили у барі вина,
Там щось хлопці накрутили,
Із горілкою графина
Об мою башку розбили.
З тих пір стала я Графиня!
Усі бари й шинки знають,
Як заходжу - всі п’яниці
Мене радо зустрічають.
Це була смертельна рана:
Не став графом наш Микола,
І так прудко з ресторану
Не тікав іще ніколи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934330
дата надходження 19.12.2021
дата закладки 21.12.2021
Світять зорі кришталеві,
Сіє чари ніч груднева.
Невагомії сніжинки,
Сніг пухкий, краса-ялинка.
Діаманти в сріблі сяють,
Хрумко морозець гуляє.
Зацукрована стежинка,
Спить бурштинова калинка.
Кіт ганяє опівночі,
Світлячки зелені очі.
За ліси Бабай тікає,
Миколай наш прилітає!
У ґринджолах подарунки,
Чемним – ласощі, цілунки.
Неслухняним – по лозинці,
Справедливії гостинці.
Миру, спокою, здоров’я,
Світла, радості, любові,
У торбинці є обнови.
Щоб у всі зимові свята,
Щастям заясніли хати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934278
дата надходження 18.12.2021
дата закладки 21.12.2021
Тій суджено бути дружиною, іншій… коханкою,
(Навряд, чи хтось мріяв з дитинства про статус такий)...
Втішається інша нечастими спільними ранками,
Опісля яких, залишається осад гіркий.
Прокльони шле іншій щодня офіційна дружина,
Бажає їй смерті, всіляких найгірших нещасть...
А інша... колише його "незаконного" сина,
І Господа молить хай щастя дитині цій дасть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934346
дата надходження 19.12.2021
дата закладки 21.12.2021
Слова - Любов Ігнатова
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_xX7_S0MsQ0[/youtube]
----------------
Він прийшов із війни, а війна та живе ще у ньому,
В його думці і снах, в похоронках, що линуть братам...
Зі сльозами в очах він вклонився батьківському дому,
Та душа десь воює... душа іще досі десь там...
Він вже дуже давно не боїться фізичного болю,
Бо є рани страшніші, ніж ті, що рубцями взялись.
І він зна, як ніхто, що й один бува воїн у полі,
І він зна, як ніхто, що не буде життя «як колись»...
Він прийшов із війни на дві тисячі років старіший,
На дві тисячі років мудріший за всіх мудреців.
І він зна, як ніхто, що життя — то є скарб найцінніший.
Він стрічав на шляху і Людей, і безрідних людців.
Йому сняться і досі окопів розтерзані груди
І врятоване дивом сіреньке мале кошеня...
Він прийшов із війни — із театру страшного абсурду,
Де за кожну виставу занадто висока ціна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934453
дата надходження 20.12.2021
дата закладки 21.12.2021
Два келихи червоного вина
І пурпуро́ва гілочка калини.
Довколо листопаду дивина,
Кружляє нас в осінній хуртовині.
Приспів:
Якщо прийде́ негадано зима
І кине своє срібло на волосся.
Втішатися вона буде дарма́ -
Її з тобою ми не боїмо́ся.
Питаєш ти, чи холодно мені,
Не холодно, тобі я промовляю.
Для мене то найщасливіші дні,
Зі мною ти і я тебе кохаю.
Приспів:
Якщо прийде́ негадано зима
І кине своє срібло на волосся.
Втішатися вона буде дарма́ -
Її з тобою ми не боїмо́ся.
Я так люблю - летять увись слова,
Вони торкають місяця у небі.
В смарагдах ще виблискує трава,
А я щаслива, так тулюсь до тебе.
Приспів:
Якщо прийде́ негадано зима
І кине своє срібло на волосся.
Втішатися вона буде дарма́ -
Її з тобою ми не боїмо́ся.
Два келихи червоного вина
І пурпуро́ва гілочка калини.
Тепер, я знаю, в світі не одна,
Коханий біля мене і єдиний.
Приспів:
Якщо прийде́ негадано зима
І кине своє срібло на волосся.
Втішатися вона буде дарма́ -
Її з тобою ми не боїмо́ся.
Програш.
Втішатися вона буде дарма́ -
Її з тобою ми не боїмо́ся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934469
дата надходження 20.12.2021
дата закладки 21.12.2021
Юності вальс
Як швидко літечко минає,
Нам скоро осінь нагадає
Той юності рожевий час,
Що не для нас, вже не для нас…
ПРИСПІВ:
Моя любов, моя любов,
З тобою я вальсую знов!
Через багато зим і літ
Ми, наче яблуневий цвіт,
Кружляєм в танці на два боки,
Хоч пролетіло сорок років!
Кружляєм в танці на два боки,
Хоч пролетіло сорок років!
Знайомі, сходжені доріжки,
І суму трішки, суму трішки...
В уяві - зустріч, наче рай,
Де юність - радість, рідний край!
ПРИСПІВ:
Моя любов, моя любов,
З тобою я вальсую знов!
Через багато зим і літ
Ми, наче яблуневий цвіт,
Кружляєм в танці на два боки,
Хоч пролетіло сорок років!
Кружляєм в танці на два боки,
Хоч пролетіло сорок років!
І хоч щемить душа моя -
Голубка сива, й сивий я…
Все ж, наші душі молоді,
Як в ті роки, як і тоді…
ПРИСПІВ:
Моя любов, моя любов,
З тобою я вальсую знов!
Через багато зим і літ
Ми, наче яблуневий цвіт,
Кружляєм в танці на два боки,
Мов не було тих сорок років!
Кружляєм в танці на два боки
Мов не було тих сорок років!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934488
дата надходження 20.12.2021
дата закладки 21.12.2021
І як тобі білим ангелом,хмаринкою в небі, легко?
За снігом пухнастим так таємно, ховатися, друже, даремно.
Цукеркою з чаєм, солодкою, ванільним морозивом, тепло?
Прикинуся я холодною, голодною…є ж потреба.
І зваживши, за і проти всі, за погляд землі у небо.
О птахо, з ім’ям інкогніто, тобі ще секретів треба?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934192
дата надходження 17.12.2021
дата закладки 18.12.2021
[b][color="#0447ba"][color="#0840a1"]С-частье - наблюдать за сказкой этой
Н-ежной, словно радужные сны.
Е-сть у неба долг перед планетой
Г-реть пушистым пледом до весны
К-ажется таинственная фея
Р-азбросала на деревья пух.
У-лицы, дома, дворы, аллея
Ж-емчугами заиграли вдруг.
И- пушинки в зимнем хороводе
Т-анец исполняют не спеша.
С-амовыражение в природе...
Я- смотрю с восторгом, не дыша[/color][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934242
дата надходження 18.12.2021
дата закладки 18.12.2021
Заснували небо білі павутинки,
Заховали сонце в кошику із хмар -
Пухом опадали крихітні сніжинки.
В лісовій хатині засопів димар,
Прикуривши люльку від жарин у печі,
Де удвох ділили радощі та сміх...
Завітав у гості незабутній вечір,
Підглядав у вікна, бо шукав нічліг.
На нитках тоненьких опускав ворсинки -
Парашути з шовку, світлі павучки?
Разом - це любові золоті перлинки
Дивом засіяли - скрасили стежки. 18.12.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934244
дата надходження 18.12.2021
дата закладки 18.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=bK222X5fDWM[/youtube]
Розлогий терен зріс біля дороги,
Ніщо не зможе сонце затінять.
Та в серці затаїлася тривога:
Хто посадив?- Так хочеться узнать.
Давно вже цвіт упав, зима надворі,
Та ягідки тримають ще гілки.
Морозу не бояться, в непокорі,
Навколо ягід гострі колючки.
І хто не йде, зупиниться на хвильку,
В надії скуштувати ягідок.
Не так багато ягід росте взимку,
Терновий смак навіює думок.
Кохання проросло чиєсь у терен,
Колись не взнало щастя у житті.
Рости кущем колючим тепер здатен,
Тому живе гірким у самоті..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933942
дата надходження 15.12.2021
дата закладки 15.12.2021
Ніч шепотіла обрію таємно:
"Я відчуваю як й тобі приємно -
При наших зустрічах, у незабутній час,
Сіяємо в полоні зоряних прикрас -
Теплом пульсуєш у моїх зап'ястях,
Солодким щемом, захмелілим щастям.
Нас небо поєднало в посвіті епох,
Коли у просторі танцюємо удвох... " 8.12.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933973
дата надходження 15.12.2021
дата закладки 15.12.2021
А жизнь спешит, спрошу её "Куда ты?"
Еще не все успела в жизни я.
Случались достижения, утраты,
Такой архив земного бытия.
Недавно еще бегала девчонкой
Средь белокурых в рощице берез.
Носилась, пела и смеялась звонко
И ни о чем не думала всерьез.
А годы... годы мчатся неустанно,
Они не конь, не схватишь за узду.
Состарились деревья, как не странно,
В моем любимом, мамином саду.
И сын мой повзрослел и стал мужчиной,
Заботится все чаще обо мне.
Купил жилетку теплую, с овчиной,
Спасение от коликов в спине.
Пусть жизнь спешит, но я не унываю,
Ловлю во всем бодряческий мотив.
Есть в каждом дне хорошее, я знаю,
Так легче, коль настрой на позитив!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933656
дата надходження 12.12.2021
дата закладки 14.12.2021
Вітри для хуртовин лаштують п'яльця.
А Ви на віддалі мізинця-пальця
Торкаєте мої ліричні струни,
І линуть сокровенні серця луни. 6.40 а.м. @13.12.21
*The Sound of Life | Visionary art by @idrawmypassion | Intuitive Energetic Original Painting
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933824
дата надходження 14.12.2021
дата закладки 14.12.2021
Змиває дощ з душі непевність,
Вростаю в землю деревцем.
Земля і сутність - дивна єдність,
Пускаю корені з дощем.
Цілющий сік потоком вгору
По венах стомлених тече.
Знаходжу в тім цупку опору,
Так, ніби друга то плече.
Дихання ґрунту в моїх грудях
Стабілізує серця стук.
Знаходжу свято в прісних буднях
До пізнання котрі ведуть.
Ось, тут, ромашка білолиця,
Там кущ жоржини майорить.
Поруч стоїть стара криниця,
Де журавель про щось скрипить.
Гупають яблука рум’яні
В некошену густу траву.
Розносить вітер запах пряний,
Ловлю його єством, - живу.
Живу в хмаринці, у пташині,
В розлогій грушці, в спориші.
Я є в повітрі, у видозміні,
Я - частка світу в прийдешнім дні.
09.08.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921774
дата надходження 09.08.2021
дата закладки 12.12.2021
Познайомимось, малята?
У історіях я – ас!
Машу можете не звати –
Я сама примчу до вас!
Серед двору літнім ранком
Завищало порося:
Сходами лечу із ґа́нку,
У дворі кричать всі: сядь!
Та зове кудись метелик –
Шлях крізь пасіку проліг,
Яблуками двір застелить –
До смаку мені, малій!
Хто тут в лісі? Що розводить?
Знову загадка якась?
Що за звір? Яка порода?
І – за яблуко взялась…
У дзижчанні знявся вулик –
Ледь в будинок встигла я.
В хаті все перевернула,
Словом, матінка моя…
Повернувсь ведмедик… лютий…
В хаті бруд і двір – верх дном.
Я ж на ліжку – мов батуті
Пострибаю все одно.
Завернув мене до пледу
(Мабуть, знову буде гра!)
Їде і мовчить ведмедик,
Ніби в рот води набрав…
На галявині залишив,
Сів на велик – і «бай-бай!»
Вдома в нього спокій, тиша
І без Маші справжній рай.
Прибирав Мишко до ночі,
Змовк в дворі бджолиний хор.
Потемніло. В лісі – вовчик.
Йде за мною… Форс-мажор…
Їде знов велосипедом,
Не згубити б той маршрут!
Я ж попереду ведмедя
Шмиг в будинок – ось я, тут!
А Мишко блукає лісом:
«Зникла я… В дитини – шок…»
Зовсім носа той повісив,
Як додому сам ішов.
Двері прочинив – о диво!
Машо! Шкодо неможлива!
… З цього дружба й почалась.
(А до вуликів вже – зась!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933602
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 12.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=gGJGSYrbYFk
[/youtube]
Не про зиму пишу, про літо,
В зимовий день додать тепла,
Що кольорами перелите.
Для вас, в душі, що зберегла...
Розлогий степ, трава шовкова,
І забива квітковий дух.
Цвітіння квітів веселкове,
А дощ лиш тільки що ущух.
Дощу краплинки зависають,
Немов намисто на гілках.
І ось-ось промені заграють,
Який усидить в гнізді птах?
Ще не втомилося перо,
Я знов пишу, що було потім.
Не псуй картинку ти, журо!
Хай буде це красиве фото..
Наперекір зимовим снам.
Ідем ми поруч рука в руку,
Назустріч сонцю і вітрам.
Нащо тут думать про розлуку?
Щасливий день, нема війни.
Мене ти ніжно обіймаєш.
Нема ніякої вини,
Що в день такий отак кохаєм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933548
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 12.12.2021
Як монотонно дощ собі шумить,
Ще сонний ранок міряє калюжі.
Спішать потоки, їх не зупинить,
А парасольки швидше: їм байдуже.
Хто ж не надворі зирка у вікно.
І вже не дуже весело, недуже,
Стиха промовить:»Вдосталь налило,
Сліди болота не найкращі друзі»
І ось у тій елегії дощу,
Як потопаєш в безнадійній тузі.
Той спалах сонця, сизому плащу
Веселка барви розсипає в лузі.
Як сяє сонце, ніби не зима!
Яке тепло! А що людині треба?
Крихту надії, віри у дива,
Як от веселка у зимовім небі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933581
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 11.12.2021
Люби мене, як сніг зимою,
Як сонце влітку золоте,
Торкай весняною струною,
Щоб відчувала рай з тобою -
Як неповторне і святе!
А листопадною порою
Нам осінь листя намете -
Зашамотить попід ногами,
У танець пуститься з вітрами,
Удень розвіється - проте,
Блукати буде і ночами
У сяйвах місяця, блідих,
А ми сердець піймаєм гами.
Люби мене аж до нестями,
Бо я твій видих - ти мій вдих! 28.11.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933283
дата надходження 08.12.2021
дата закладки 11.12.2021
Ховає грудень позолоту
У чисто-білій заметілі -
Тепло даруєте, турботу.
Грайливі пальчики на тілі
Торкають шкіру оксамитну -
Ніжнішу шовку і чуттєву...
В очах небесних сонцем квітну
І сутність пізнаю життєву. 7.12.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933396
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 11.12.2021
Слід блискучий на матовім склі,
Ніби витвір уяви зі слів.
Візерунки – сплетіння думок.
Два назустріч, назад – один крок.
Тут зустрілися холод й тепло,
Що минуло, а що прибуло.
І на склі тім узори дощів
Та картини із білих снігів.
Там шедеври морозні живуть,
Де думки й почуття оживуть.
Льон синіє, троянди цвітуть,
Чудернацькі химери пливуть.
Слід блискучий на матовім склі,
За вікном день похмурий в імлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933476
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 11.12.2021
Хочу снігу та й багато,
Щоб було, це справжнє свято,
Відзначали, ми б день зими,
Хай розстелить, нам килими.
Білосніжні і пухкенькі,
Щоб по них зірки срібненькі,
І довкола все іскрилось,
Щоби людство веселилось.
І сніжинки, як перлинки,
Одягли кущам хустинки,
А деревам, мов вуалі,
В білосніжнім карнавалі.
Щоб красі, дружно втішатись,
Й на санчатах покататись,
Щоб навколо, скрізь лунав сміх,
Із хмарин, пишних, сипався сніг!
Хочу снігу та й багато!
Щоб було, нам справжнє свято!
04.12.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932834
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 09.12.2021
[b]С[/b]олодкий смак водиці з джерела,
[b]К[/b]раєчком вуст вбираю до краплинки,
[b]У[/b] них завмерла трепетна душа,
[b]Ш[/b]окуючи зворушністю хвилинки.
[b]Т[/b]ремчу я вся, як гілка під дощем,
[b]У[/b] світ вдивляюсь, мружу сумно очі,
[b]Й[/b]ого уникну сміло під плащем,
[b]О[/b]біймами тепла вже серед ночі.
[b]С[/b]хилюся нижче, все тепло вберу,
[b]Т[/b]ихенько від дощу за мить зігріюсь,
[b]А[/b] згодом, розгубившися - стою,
[b]Н[/b]е хочеться згубити свою мрію.
[b]Н[/b]е повернуся мабуть вже сюди
[b]І[/b] не зіп'ю солодкий смак водиці,
[b]М[/b]ені лишаться трепетні листки,
[b]Р[/b]озчулена верба біля криниці.
[b]І[/b] стежка найдорожча у житті,
[b]Ї[/b]ї я теж ніколи не забуду
[b]І[/b] ті хвилини ніжні і прості
[b]З[/b]'єднаються у розмаїтті звуку.
[b]С[/b]хоплю красу, любов'ю обів'ю,
[b]Т[/b]ендітно, обіймаючи листками,
[b]Р[/b]озмову тихо ніжну поведу
[b]У[/b] сяйві з неповторними думками.
[b]М[/b]ені здається, що це ніби світ,
[b]К[/b]раса, якого дивно особлива,
[b]А[/b] я у нім розгублена й щаслива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933311
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 09.12.2021
На ву́лиці вода промила зво́ри
На ній прижився й хазяйнує дикий хміль
Кленки, акація та осокори
А на городах лобода, полин, кукіль.
Як тяжко бачить вулицю такою
Колись давно, здається в іншому житті,
Була вона курно́ю й гомінко́ю
Тепер як і усе село у забутті.
Серед дороги ями та прова́лля
Двори́ покинуті згубилися в глуші́
Від хат лишилося одне цурпа́лля
Від того бо́ляче і то́скно на душі
Погли́нули двори суцільні нетрі
Ошатна вулиця кущами розрослась.
і дивом у занедбаному спектрі
Лише одна, край шляху, хатка збереглась
Одні́сінька немов із казки, хата
За тином мальви, чорнобривці , огоро́д
В гнізді на яворині лелеча́та
На груші дикі бжоли водять хоровод.
На колодках, схилилася до плоту
Сидить бабуся, в самоті, біля двора́
Вдивляється в глухо-німу пусто́ту
Іще від ранку виглядає поштаря
Зв'язок зі світом тільки через нього
Він їй новини, хліб і ліки принесе.
Порадує стареньку а крім того
Погомони́ть з бабусею про те – про се.
Помер дідусь, осиротіла хата
А дітвора́ порозліталась у світи́.
Є син і до́чка, є і онуча́та
То все одно старенькій нікуди іти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869300
дата надходження 25.03.2020
дата закладки 09.12.2021
[b]
[color="#5c9c08"]С-веркают снежинки на соснах и елях ,
К-акой же красивый , белесый январь!!
А- мы в старом парке летим на качелях,
М-игает лишь рядом с аллеей фонарь.
Е-сть в памяти этой такие минуты
Й- кажется - вроде все было вчера,
К-акие же мы выбирали маршруты
А-х, как же запомнились те вечера.
В-любленным и холод бывает - не холод,
Т-епло и уютно от стука сердец
И- все бесподобно, мороз, милый город,
Х-рустальные льды и ледовый дворец.
О-х, лавочка, парк и родная тропинка
М-огли мы в обнимку сидеть до утра,
С-летев на ладошку, растает снежинка,
К-ак будто напомнит - прощаться пора.
В-стречали рассветы, любили закаты,
Е-ловые шишки, монисто из фраз...
Р-ассыпались звездочки, словно дукаты,
Е-сть лавочка в парке родном и сейчас...[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933315
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 09.12.2021
Плаче небо сіре, дрібен дощик сіє.
Стогне хмара сива: що не день, то злива.
Повернулась осінь, а зима й щаслива.
Десь відпочиває, бродить мжиці млива.
Де ж ти заховалась, срібна чарівнице?
Бач забрала настрій і рум’яні лиця.
Де твій сніжний стосик, з скрині рукавиці?
Осінь супить брови, кисло морщить личко:
Зимо-чарівнице, старшая сестрице,
Ти чому такая стала ледащиця?
Я аж посіріла, виплакала очі,
Сильно натомилась, виспатися хочу.
Люди просять свята і благають снігу.
Сестро, повертайся, я ж заляжу в стріху.
Подаруй малечі безліч снігу-сміху.
Радощів без ліку, добрих подарунків.
Океан здоров’я, ніжності цілунків.
Захопи ще миру, Божої опіки.
Заморозь все лихо, дай багато втіхи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933135
дата надходження 07.12.2021
дата закладки 09.12.2021
Ефективно
Реконструював
Ілюстраціями
Хоробрими
Моральну
Апатію
Розвалин
Імперських
Явищ ,
Розвиваючи
Епічні
Монументи
Апокаліпсису
Реалій -
Катастроф.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925336
дата надходження 17.09.2021
дата закладки 17.09.2021
Мовчання — золото — гласить повір’я.
Не завжди затихаю від безслів’я,
Бо іноді сказати хочу більше…
Якщо не зрозуміють — буде гірше.
Мовчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924972
дата надходження 13.09.2021
дата закладки 16.09.2021
Мовчання — золото — гласить повір’я.
Не завжди затихаю від безслів’я,
Бо іноді сказати хочу більше…
Якщо не зрозуміють — буде гірше.
Мовчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924972
дата надходження 13.09.2021
дата закладки 16.09.2021
[b][color="#8f17d4"]И- вновь ложится волнами на сердце
З-накомый своим трепетом мотив .
В- мир таинства всегда открыта дверца
Е-два у сердца чувственный прилив.
Ч-астоты звуков, нежная тональность,
Н-ередко и минорный блюз души.
А- как иначе, вот она - реальность,
Я-рчайшая... а мы испить спешим.
М-инор, мажор, улыбки, радость, слёзы
Е-стественно, что хочешь может быть...
Л-ирические нотки в строках прозы
О-днажды помогают к небу взмыть.
Д-уше и сердцу точно не прикажешь
И- не страшит нас лестница из лет
Я- знаю, что к закату жизни даже
Л-ишают чувства сна...вот и ответ....
Ю-неем, забываем о проблемах,
Б-одримся и становимся нежней.
В-оспеты чувства страстные в поэмах,
И- ничего не может быть важней.[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915003
дата надходження 26.05.2021
дата закладки 29.05.2021
Він запалював тисячі свіч
У нічному пітьми коридорі.
І ліпив, як хотів, цілу ніч —
А вона піддавалась, в покорі.
Пальці бігали спритно в танку,
Вальсували на вигинах тіла,
І ще трішки — він зробить таку,
Щоб душею йому зазоріла.
В насолоді творились дива,
Рухи Місяця — спритні, умілі.
В поцілунку Зоря ожила,
Усміхались вуста, захмелілі. 20/05/21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914377
дата надходження 20.05.2021
дата закладки 23.05.2021
«Люблю тебе — до Місяця й назад!
Подумаєш, ну, що нам зорепад,
Що розважає сяйвом очі?
Думки зірватися охочі
В сузір’я Оріона та Плеяд!» —
На вушко шепотіла Нічка Ранку
І розчинилась в ньому, до останку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914597
дата надходження 23.05.2021
дата закладки 23.05.2021
Зими на Україні, коли я ще була малою дівчинкою, були суворі, сніжні та довгі, а дні короткі. І цими довгими зимовими вечорами люди збирались на вечорниці.
Я добре пам’ятаю, як до нашої хати вечорами сходились жінки та пряли куделі із льону, вишивали. Між ними точились життєві розмови, як серйозні, так і смішні та веселі, співались народні пісні. Голоси у жінок були чисті та гарні і лились ті пісні високо, аж під саму стелю і, відбиваючись від неї, на все поселялись у наших дитячих серцях.
А ще мама ставила ткацький верстат і ткала на ньому чарівні узори. Деякі із них уже були придумані іншими. Такі узори ткались за допомогою човника, в середину якого ставилась цівка, зроблена із стебла сухої ожини, на неї, за допомогою потака, що нагадував собою дерев’яний ящик зі столярськими інструментами, тільки посередині ставилась ручка, на котру вставлялась цівка, і вже на цівку намотувались кольорові шерстяні нитки та мама також придумувала і свої узори, попередньо малюючи їх на папері у клітинку.
Такі узори перебирались пальцями і ці роботи були надзвичайно клопіткими, але, в кінцевому результаті, усі робити, виконані на верстаті, своєю неповторною красою милували погляд та зігрівали душу, бо несли у собі відображення духу наших предків.
21.05.21
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914456
дата надходження 21.05.2021
дата закладки 23.05.2021
[b][color="#2e07ad"][color="#cf0c6e"]Ш[/color]-аг за шагом приближал его домой,
[color="#cf0c6e"]Е[/color]-й, Наталье, разве нужен он хромой?
[color="#cf0c6e"]Л[/color]-егче было бы погибнуть по пути
[color="#cf0c6e"]С[/color]-ердце рвется из израненной груди!
[color="#cf0c6e"]О[/color]-й ты поле, сколь я раз тебя пахал.
[color="#cf0c6e"]Л[/color]-ет пятнадцать с края к краю прошагал.
[color="#cf0c6e"]Д[/color]-а война всех мужиков с полей взяла.
[color="#cf0c6e"]А[/color]-ж к Берлину... и с Победой провела!
[color="#cf0c6e"]Т[/color]-рижды ранен... и остался без ступни,
[color="#cf0c6e"]С[/color]-колько горя принесет он для родни.
[color="#cf0c6e"]Ф[/color]-орму сбросит... не работник он теперь,
[color="#cf0c6e"]Р[/color]-аспахнет ли настежь жёнка ему дверь?
[color="#cf0c6e"]О[/color]-н все ближе... со слезами на глазах,
[color="#cf0c6e"]Н[/color]-о на сердце то ли боль, а то ли страх...
[color="#cf0c6e"]Т[/color]-ак ведь ждет, чтобы жена произнесла:
- [color="#cf0c6e"]А[/color]-х, родной мой, как же я тебя ждала[/color]![/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914343
дата надходження 20.05.2021
дата закладки 23.05.2021
[color="#0659cc"][b]Так я же вовсе не монашка,
Во всем продвинутая я.
И слышу вслед порой - МИЛАШКА,
Бросают парни... и не зря.
Одену топ и мини-юбку,
Обувку - байкерский сапог.
И нос задрав, несусь голубкой.
Вот лишь бы силы дал мне Бог.
Пирсинг в носу и клипса в ухе,
Пирсинг в пупке и ниже чуть.
Плюс бесенята в бабском духе,
Те, что дугой вздымают грудь.
Взлетают веером ресницы
И манит яркий макияж.
Видосик бабушки-блудницы,
Я вся в натуре, не муляж.
Коль глянуть сзади - пионерка
И вроде нечего менять,
А развернуть - пенсионерка,
Бабец-бабцом... ни дать, ни взять.
Ну что поделать мне?... Старею,
Но все ж душою - молода.
От всех тайком мечту лелею,
Остановить свои года.
А то что бабы точат лясы ,
И обсуждают мой гламур,
Мне лепят многих ловеласов,
Так это точно - чересчур.[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911349
дата надходження 18.04.2021
дата закладки 21.04.2021
Жовтий підбіл на горбочку
Оксамитову сорочку
Одягнув собі на груди,
Домальовує етюди.
Де розлогі, довгі балки,
Надпивають синь фіалки
Із небесної піали.
В них — весільні ритуали.
Світлі очі незабудок
Розгубили в росах смуток —
Голубінь іде до личка
І смарагдова травичка.
Мов ромашки білосніжні,
Анемони в лісі, ніжні,
В листі палому — прикраси,
Споглядати кожен ласий.
А медунки кольорові
Пахнуть медом у діброві —
Напувають комашину,
Звеселять в душі людину.
Золотесенькі кульбабки
Намочили в росах лапки,
Задивились на проміння
І розсипали насіння.
Освіживсь дощем барвінок —
Увібрався у відтінок
Солов’їного садочка,
З квіточок заплів віночка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910867
дата надходження 13.04.2021
дата закладки 13.04.2021
Нас ніч цілувала у губи,
Вкривала розсіяна мла,
І щирився місяць беззубий,
Прилип до холодного скла.
Удвох танцювали в уявах,
В розніженім лоні світил,
Бентежилось небо в загравах,
І сипався зоряний пил,
Притрушував сріблом алею —
Доріжка пливла осяйна.
А ми милувались землею —
Яка ж бо красива вона! 8/03/21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910576
дата надходження 09.04.2021
дата закладки 10.04.2021
Котик Тосик, мокрий носик,
Золотий у нього хвостик.
Муркнув щось, повів плечем,
Загорнувся калачем —
Добре виспавсь на ослоні,
А тепер на підвіконні
Ловить мушок, павучків
І малесеньких жучків.
Котик Тосик, мокрий носик,
Миє ротик і животик —
Лиже лапки язичком,
До Настусі сів бочком.
Насторожі — гострі вушка,
А м’якенький, як подушка,
Мружить очі-промінці —
Сонце сяє на щоці! 12/01/21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908842
дата надходження 23.03.2021
дата закладки 27.03.2021
Я не больной стихами, но пишу
Любви слова не только ради славы.
Бумаги толстой кипой ворошу
Любезник дамский, рифмоплет кудрявый.
И снова в мыслях небо и земля
Соединяет наши в жизни горизонты.
Любовь сверкает искрой хрусталя
И добротой написанных экспромтов.
Мы гении любви и красоты
Несем прекрасное себе и людям,
Но гибнут одинокие цветы,
Когда любовь и жизнь твою осудят.
Я не больной сегодня, но пишу.
Пусть гении смеются над стихами,
Но я одной тобой всю жизнь дышу:
Губами, стоном, грудью и слезами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908808
дата надходження 22.03.2021
дата закладки 24.03.2021
[color="#160ac4"][b][i]В весеннем кружеве любви
Слиянье таинств и мелодий,
Ручьев, что в пору половодий
Прогнав усталый зимний сплин,
Мечты поднимут из глубин.
В весеннем кружеве любви.
Ну как тут можно не понять,
Душа, как вишня, расцветает,
И гладь витрины отражает
Полу загадку, шарм и стать.
Ну как же это не понять!
И сколько лет тебе - не в счет
Весна способна сделать чудо
А годы, низкой изумрудов,
Пусть собирает звездочет.
А нам с весной они не в счет.
Пускай в сердцах живет любовь,
И тех, кто юн, и кто постарше,
Весна-проказница на марше.
Уж слышен шум её шагов
К сердцам, кто ждет свою любовь.[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908887
дата надходження 23.03.2021
дата закладки 23.03.2021
***
Поезія — відгук душі,
Відображений у вірші.
***
Поезія — серцевий гомін,
Лишає незабутній спомин.
***
Поезія — душевні ліки:
Сьогодні, вчора, і навіки...
***
Поезія — в кохання двері,
Думки лягають на папері...
***
Поезія — це зліт Пегаса,
В словах віршована прикраса.
***
Поезія це — дивовижний світ,
Грань слова, що карбує моноліт.
***
Поезія — це відчуття у такті,
Словесна подорож в життєвому спектаклі.
***
Поет майстерний, як коваль,
Для читачів кує Грааль.
***
Поезія, як перелітна птаха, — не безсила,
Бо ігнорує межі простору, щоб рвати крила.
***
Поезія — моя душа,
Хай строго судить сам читач,
Слова складаються в вірша,
Душі моєї він — слухач.
***
З тобою я мрію, млію,
В обіймах божеволію,
Без тебе я шаленію,
У читанні багрянію,
Полум’янію, німію —
Від поезії хмелію...
***
Справжні поети не пишуть ручками та олівцями...
Їхні думки ллються з серця чорнилами зі словами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908638
дата надходження 21.03.2021
дата закладки 21.03.2021
[b][color="#cc0a0a"]Н[/color]а город сумерки спускались,
[color="#cc0a0a"]А[/color]лел закат над мостовой.
[color="#cc0a0a"]Ш[/color]ли рядом, за руки держались,
[color="#cc0a0a"]Р[/color]ай на земле мне - быть с тобой.
[color="#cc0a0a"]О[/color]пять, опять в плену у страсти,
[color="#cc0a0a"]М[/color]инуты радости кругом.
[color="#cc0a0a"]А[/color]нгел любви нас от ненастий
[color="#cc0a0a"]Н[/color]ежность тая, прикрыл крылом...
[color="#cc0a0a"]Т[/color]аверна, столик, виски, свечи
[color="#cc0a0a"]И[/color] скрипка плачет в тишине.
[color="#cc0a0a"]Ч[/color]арует чувственностью вечер,
[color="#cc0a0a"]Е[/color]два тревожа душу мне.
[color="#cc0a0a"]С[/color] небес нам звезды улыбались,
[color="#cc0a0a"]К[/color]азался близким млечный путь..
[color="#cc0a0a"]И[/color] фонари в саду качались,
[color="#cc0a0a"]Й[/color] наполнялась счастьем грудь.
[color="#cc0a0a"]У[/color]зор от ламп скользит по стенам,
[color="#cc0a0a"]Ж[/color]урчит в фонтанчике вода.
[color="#cc0a0a"]И[/color] чувств поток бежит по венам,
[color="#cc0a0a"]Н[/color]ас захлестнула благодать...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908594
дата надходження 20.03.2021
дата закладки 21.03.2021
«Shy one, shy one,
Shy one of my heart,
She moves in the firelight
Pensively apart...»
(William Butler Yeats)
Серед полум’я
В якому тріскотить ялівець,
Яке розпалили кременем
Змість того, щоб чекати на блискавку,
Серед полум’я,
Яке одвічно горіло в Ірландії
На тій горі, де журилися люди в білому,
Що посадили серед каменів ясен
І говорили, що то гора поганого диму
Тоді, коли зацвітали вишні –
Дикі,
Як і все на нашому острові смарагдовому,
Як і все – навіть полум’я
Посеред якого танцює Той,
Хто Володіє Світлом.
І в тому світлі полум’я –
Коли світом заволоділи сутінки,
Не весняні, ні, а ті, що одвічні,
Від яких не рятує свічадо,
Сутінки,
Що приходять до нас з того часу,
Як топтали білий цвіт залізними чоботами,
Люди, що припливли на човнах-вітрильниках
Здалеку – з того боку від ірландського моря.
Світиться досі отой вогонь серед темряви,
І танцює у його жовтих променях
Та, Що Приходить у Снах,
Приходить до мене тільки у снах,
У моїх снах кольорових,
Овечих, солоних і вересових,
Тільки у снах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902700
дата надходження 27.01.2021
дата закладки 27.01.2021
Стисло Про зміни в українсько
му правописі в
Віршованих рядках
***
Фавна павза лавреата стоїть
В авдиторії
Авдієнції чекає студент на історії.
Дитирамби Демостена вийдуть в етер скоро,
Мітологія Атенів- то цікава школа.
Крови,осени,любови,
чести,соли,
гідности,
Смерти,
радости,
Руси ще,
Також незалежности.
Ирій(ірій)- для пташок
Ирод( ірод)=мовби шок.
Ич,икати хтось почав,
Коли цеє все дізнавсь.
Топмодель у максісукні мідімоду
Показав.
Ексміністр на вебсайті вебсторіночку вказав.
Пів Європи і пів міста,
пів відра,
пів огірка.
І пів ями,
пів години,і пів неньки України.
Цей проєкт запам"ятай,
Проєктуй і добре знай.
15.01.2021р.
В.Мала.
/ мотив до знайомства з повним переліком змін :) /
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902657
дата надходження 27.01.2021
дата закладки 27.01.2021
Дивися день який чудовий!
За руку радість, мов веде!
Сховалось сонечко за обрій,
Зоря вечірняя зійде!
Свят Вечір тихо з Колядою
В домівку кожну хай прийде!
Різдво Христове з тихим дзвоном,
Зі сходом сонечка ввійде!!
І колядник, немов Апостол
З благою вісттю увійде.
Що народилося дитятко,
Ісус з любов'ю в дім іде!
Несе з собою радість, ласку,
А негаразди відведе.
Нехай він мир нам подарує,
Нехай страждання пропаде!
Нехай щасливі будуть люди,
Нехай любов в серця ввійде!
І коляда з чарівним дзвоном
У кожну душу увійде
06.01.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900669
дата надходження 08.01.2021
дата закладки 09.01.2021
[b][i][color="#053199"]С темнело уж и город весь в огнях,
Н а улице белым-бело, как в сказке.
Е зда на санках, жаль - не для меня,
Ж изнь дарит мне совсем иные краски...
И скрится уже иней на висках,
Н а щеки лег узор из паутинок.
К радется часом грусть-тоска в стихах
И в мыслях иногда узор из льдинок.
М инор привычней нежели мажор,
Н е те мечты, что так тревожат сердце.
...Е два шагнула за порог во двор
У мчалась грусть, как санки с горки в детстве.
П ройдусь я вдоль аллеи городской,
А ж кругом голова от светлых мыслей.
Л етят, как мотыльки, с небес стеной
И гривые пушинки - дети высей...
Н е хочется ни капельки домой,
А бсурд - сидеть и греться у камина.
Л юблю я жизнь!!! И летом... и зимой,
А сфальт во льду... и запахи жасмина.
Д алекую, вселенскую звезду,
О сенние дожди и теплый август,
Н очь тихую, прогулки на мосту,
И на запястье от пушинок влагу...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899568
дата надходження 28.12.2020
дата закладки 08.01.2021
[b][i]На серой скамье в серой дымке сплошного тумана
Сидит старичок, и не видит вокруг ничего.
В руке у него три немного увядших тюльпана
А сзади могилка ушедшей старушки его...
Я вижу его в этом месте раз семь или восемь
(Проходит здесь путь с остановки трамвая домой.)
Сидит старичок, а вокруг только слякоть... и осень
И капли дождя ниспадают с кустов бахромой...
И слёзы текут по морщинкам с дождем вперемежку
Они между слов, обращенным опять к небесам.
А старый фонарь... он как будто ведет свою слежку
За каждым, кто здесь предается горячим слезам...
Сжимается в ком мое сердце от этой картины,
Он ходит сюда в непогоду опять и опять.
Оставила жизнь после смерти любимой руины...
Присяду и я, чтобы как-то его поддержать...[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856616
дата надходження 02.12.2019
дата закладки 08.01.2021
[b][i]Цвела тюльпанами весна, благоухая,
Влюбленным было не до сна той ночью мая.
Раз только встретились они, но вмиг пронзило
Стрелой невиданной любви с огромной силой.
А утром пареньку на фронт и расставанье.
Одну лишь ночку дал им Бог, одно свиданье.
Была такая ночь любви - умолкли птицы,
Всевышний любящим двоим дал насладиться.
Рыдала на его груди девчонка в горе
-Прощай! Прости! И очень жди! Вернусь я вскоре.
Ушел... и не было вестей с фронтов ни разу,
От взрыва прикрывал друзей, был ранен сразу.
Лишился он обеих ног... осколком... миной,
Таким вернуться ОН не мог к своей любимой.
А у неё-то в нужный срок в мученьях тяжких,
РодИлись дочка и сынок - чудо-двойняшки.
Растила, плакала и ждать не уставала,
А тем, кто замуж стали звать -всем отказала.
Любимый - он только один на целом свете.
А у неё и дочь и сын, за них в ответе.
А ОН покорно принимал судьбы невзгоды
И в интернате проживал все эти годы.
А интернат-то рядом был,за два квартала
ОН там от горя волком выл. ОНА... не знала.
А до войны, ОН так любил лихие пляски,
А нынче время проводил всегда в коляске.
На День Победы, день святой, на праздник яркий.
Везли ЕГО в коляске той две санитарки.
Храня к Победе столько лет особый привкус,
ОНА... в волнении с семьей шла к обелиску.
С ней рядом доченька и сын и внуков... восемь.
И правнучек, пока один, малютка вовсе.
В ЕЁ руках горит свеча.... в память. Так надо!
ОН со слезами на глазах... и... вовсе рядом.
ОН И ОНА..Им чудеса вновь дал Всевышний.
Вдруг встретились глаза в глаза, на кромке жизни!
В одно мгновение и миг под залпов грохот
Над площадью раздался крик: "Любимый! Прохор!
Взмолилась - счастье ты моё, обняв колени."
А сколько лет он ждал её прикосновений.
Чеканя шаг солдаты шли, им мир внимает.
- Мой милый, мы с тобой нашлись... и снова в мае!
Сколь же любви живет в сердцах! Великий Боже!
Дочь, сын спешат обнять отца, и внуки... тоже.
Над мирным городом звучат залпы орудий,
С восторгом смотрят (и молчат) на счастье люди.
Притих вокруг и шум листвы, восторг смакуя,
Две поседевших головы и...поцелуи.
И слез сдержать не мог никто, кто видел это,
Разлука, встреча, радость, боль - одним сюжетом.
От обелиска сын и дочь везли в коляске
Похожее на них точь-в-точь... для мамы счастье.[/i][/b]
[b][color="#9c0606"]* Этому моему стиху 10 лет. Сегодня наткнулась на него и без слез не могла перечесть. Хочу, чтобы и Вы его прочитали, он есть на моей страничке в самом низу СТИХОТВОРЕНИЙ НА РУССКОМ, но только единицы тогда его прочли, с остальными я была тогда не знакома...[/color][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875300
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 08.01.2021
Загубилася вівця —
Перескочила рівця.
Хочемо знайти тебе —
Де ти? Ледь почули «бее…»
Із травички та квіток
Заплела собі вінок.
— Руно маєш золоте?
— В трьох мішках воно, проте —
Перший буде для панчіх,
Для шкарпеток — другий міх,
Для шапок та рукавиць —
Третій, для в’язальних спиць.
Буде тепло дітворі
В сніжки гратись у дворі,
Як справжнісінька зима
Завітає крадькома. 30/12/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900539
дата надходження 07.01.2021
дата закладки 08.01.2021
Сумую за Вами віками, одначе,
Зима не сніжинками, дощиком плаче,
Малює калюжами, креслить доріжку,
І холодном віє в самотньому ліжку.
Збираю уяви — мандрують човнами.
Ми щось пропустили, згубили між нами?
Мабуть, почуття зберегти не вдалося…
А вітер куйовдить вже сиве волосся. 5/01/21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900634
дата надходження 08.01.2021
дата закладки 08.01.2021
Ми не можемо вирвати жодної сторінки з нашого життя,
хоча легко можемо кинути у вогонь саму книгу (Жорж Санд)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6PgiRF_GpU0[/youtube]
Книга життя, її не перепишеш,
І не пройдеш удруге жоден день.
І що пройшло, того вже не покличеш,
Згадати інколи ми зможемо лишень.
Чуже життя прожити неможливо,
Воно складне й у кожного своє.
Яке воно було, вже неважливо,
Та головне, воно було твоє.
Так хочеться заглянуть у майбутнє,
Але до нього нам іще іти.
Лиш в сьогоденні бачимо ми сутність,
І треба висоту в нім досягти.
І хай зоря осяє сьогодення,
Бо кожен день - життєва боротьба,
Тому воно і має таке ймення.
Життя не день, не ніч і не доба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900123
дата надходження 03.01.2021
дата закладки 04.01.2021
[i]Зник промінь сонця світлий
в туманно-сірій тиші,
зв’язали чорні хмари,
накрили світ рядном.[/i]
Замоклий, змерзлий вітер
листок сумний колише,
під перебір гітари
співає в дощ вікно…
[i]І зграями ворони –
кружляють в дні осінні,
накличе, мабуть, зиму
це каркання гучне.[/i]
Горобина червона
із ангельським терпінням,
яскравістю нестиме
у спогади мене.
[i]… Буяло тепле літо,
і пахли медом трави,
Спів соловейка в гаї
на рими спокушав.[/i]
… Здалося… Просто вітер
Одну із хмар проҐавив.
Тож зачепило краєм –
І вимокла душа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891919
дата надходження 17.10.2020
дата закладки 17.10.2020
[i]Зник промінь сонця світлий
в туманно-сірій тиші,
зв’язали чорні хмари,
накрили світ рядном.[/i]
Замоклий, змерзлий вітер
листок сумний колише,
під перебір гітари
співає в дощ вікно…
[i]І зграями ворони –
кружляють в дні осінні,
накличе, мабуть, зиму
це каркання гучне.[/i]
Горобина червона
із ангельським терпінням,
яскравістю нестиме
у спогади мене.
[i]… Буяло тепле літо,
і пахли медом трави,
Спів соловейка в гаї
на рими спокушав.[/i]
… Здалося… Просто вітер
Одну із хмар проҐавив.
Тож зачепило краєм –
І вимокла душа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891919
дата надходження 17.10.2020
дата закладки 17.10.2020
[b][i][color="#0527a3"][color="#a30559"]П[/color]лывет луна средь звезд, как чёлн по морю
[color="#a30559"]О[/color]т ярких звезд в витринах огоньки
[color="#a30559"]Л[/color]етят, сорвавшись, звездочки порою
[color="#a30559"]У[/color]пав на поле или в гладь реки.
[color="#a30559"]Н[/color]е слышно птиц, безмолвие... ни звука
[color="#a30559"]О[/color]ткрыв окно, я с миром в унисон.
[color="#a30559"]Ч[/color]асы идут, желают убаюкать
[color="#a30559"]Н[/color]о я гоню из сердца этот сон.
[color="#a30559"]А[/color] ведь не часто, нет, совсем не часто
[color="#a30559"]Я[/color] наблюдаю эту благодать
[color="#a30559"]Т[/color]епло на сердце, обнимает лаской
[color="#a30559"]И[/color] я иду к торшеру стих писать.
[color="#a30559"]Ш[/color]алунья мгла глядит из-за гардины
[color="#a30559"]И[/color] лишь луна мне дарит нежный свет.
[color="#a30559"]Н[/color]ет нужных слов для описи картины..
[color="#a30559"]А[/color] за окном уже почти рассвет.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890111
дата надходження 29.09.2020
дата закладки 01.10.2020
Снилась мати...
Ще молодою...
По стежині, що йде до струмка,
Несла відра із сріблом – водою,
По – земному вродлива, струнка.
Я, тоді ще хлопча босоноге,
Поруч біг і від щастя сіяв-
Така мама лиш в мене одного,
І найкраща вона, бо моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870017
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 16.09.2020
Сміється, бешкетує літо,
Того й гляди - кудись майне,
П»янке й пахуче, як мохіто,
Дзвінке, співуче осяйне.
То вигулькне поміж житами,
То заховається у тінь,
А то купальськими вогнями
Пливе у сиву далечінь.
Фарбує вишнями світанки
В передчутті погожих днів.
І наливає повні дзбанки
Янтарно - липових медів.
Танцює на барвистих луках,
То бавиться у літеплі,
То грозовим лунає звуком,
Дощі даруючи землі.
Веселками на небі квітне,
І зачаровує мене...
Яке ж воно красиве літо:
Привітне, щедре, осяйне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875293
дата надходження 09.05.2020
дата закладки 16.09.2020
Слов’янська хата, де жили діди...
Одвічний символ, сила України,
Безмежний Всесвіт – вогнище родинне.
Ти не забудь дух предків той, гляди!
На покуті – ікони в рушниках…
Домашній простір весь у витинанках,
Від лиха - у оздобленні лежанка,
За піччю – блюдце для Домовика.
У хаті – свіжий хлібний аромат,
На сволоку – небесні добрі знаки,
на рушниках горять багряні маки,
Різьблені вікна – мальовничість хат.
Немов гостюю: по світлиці йду
Через поріг у справжній насолоді,
Він, вірю, зберігає Душі Роду -
Я житиму з собою у ладу...
На Покуті – Дідух, міцний, тугий…
У рушниках, зі свічкою – Божниця.
Домашня скриня – посагу скарбниця.
На миснику – розписані круги.
Майстерно ліжко вбране вишиттям.
Верета, по́шивка - усі в узорах,
У білосніжнім мареві – підзорник,
А від краси – щемке серцебиття…
Плекали в хаті й душах – чистоту,
Гармонію людини та природи.
Цінуй, вкраїнцю, в генах родоводу
Народну мудрість – щиру і святу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888187
дата надходження 08.09.2020
дата закладки 09.09.2020
Знову повновидий у вікно
зазирає... де-не-де у димці
пастуха вітають зорі-вівці
як у панорамному кіно
на екрані сивого серпанку,
де усе, що мріє угорі,
буде гомоніти до світанку,
як мою пронизують фіранку
очі одинокої зорі.
У тіні юпітери, куліси,
зоряні актори, режисер,
а на сцені величавий місяць
нехотя освітлює етер.
І тоді на обрії Ярило
засіяє променями дня,
за якими неземне світило
осідлає ярого коня.
Заясніють ранішні пастелі
міражами танучих обличь...
Та, зі самотою віч-на-віч,
згадуючи очі у пустелі
і мої небесні акварелі,
намалюю сепією ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887975
дата надходження 05.09.2020
дата закладки 06.09.2020
[b]З[/b]аглядала калина до хати,
[b]М[/b]илувала засмучений стан,
[b]А[/b] той образ чарівний у шатах
[b]Л[/b]иш думками звивався у снах
[b]Ю[/b]велірна коштовна прикраса
[b]Й[/b]ому зваб додавала їще
[b]П[/b]отопала у розкоші ряса
[b]Е[/b]моційно торкавши лице
[b]Й[/b]ого ніжно і так непомітно
[b]З[/b]ахопив неповторний візаж,
[b]А[/b] обабіч непрохані віти
[b]Ж[/b]артома малювали пейзаж
[b]В[/b] смарагдовій весні небосхилу
[b]С[/b]тиха ніжилось справжнє життя,
[b]М[/b]отивуючи стилем для дива,
[b]А[/b] у слід спокушала зоря
[b]Р[/b]озкидаючи зоряні перла,
[b]А[/b]кцентуючи зваби свої ,
[b]Г[/b]учно слала смарагдові стебла,
[b]Д[/b]одаючи піару весні
[b]О[/b]зирались кущі і дерева
[b]В[/b] поцілунках кружляли думки
[b]І[/b] в безмежному синьому небі
[b]Й[/b]ого звабі вклонялись пташки
[b]В[/b]игравали хвилини чудові,
[b]Е[/b]стетично горнулось життя,
[b]С[/b]покушалися в морі любові
[b]Н[/b]еповторно вразливі серця
[b]І[/b] вклонялись зворушливо долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887997
дата надходження 06.09.2020
дата закладки 06.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2020
Я сторіночки листаю книги-букваря,
Ніби з радістю збираю зіроньки життя,
Перші кроки, як лишала з малого дитя,
Як чарівністю всміхалась чарівна весна
Перше слово ніжне - мама, що із вуст зійшло,
Як всміхалося від щастя неньчине чоло
Та сіяли її очі, ніби дві зорі,
Ніби вказували стежку із даля мені
Мила радість, світ дитинства, світло у душі,
Перші враження життєві і такі прості,
Ото було справжнє щастя - зроззуміли ми
Та дійшло лише до серця через всі роки
Я сторіночки листаю книги-букваря,
Ніби з радістю збираю зіроньки життя
Та вклоняюся низенько щиро до землі,
Дякую, моя рідненька, що живу в добрі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887915
дата надходження 05.09.2020
дата закладки 05.09.2020
Медами розливаєшся в мені —
Смакую солод, чарівнице мила.
І млосно, сонячно стає в ці дні,
Душевні виростають диво-крила,
Які запрошують у стиглий сад
Плодів твоїх — з утіх і сокровення.
Знаходжу рівновагу між принад —
Ти надаєш і силу, і натхнення.
Легенями вдихаю аромат
І відчуваю, як вирує сила!
Люблю тебе, обожнюю стократ,
Моя ти, рання осене, щаслива! 4/09/20
Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887910
дата надходження 05.09.2020
дата закладки 05.09.2020
[b]П[/b]овітря
[b]А[/b]втомобілі
[b]Р[/b]уйнують
[b]К[/b]атастрофічно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887384
дата надходження 30.08.2020
дата закладки 05.09.2020
[b]Я сидела на окошке
Скукота без женихов.
Хорошо соседской кошке
Не страдает без котов...
Девка по лесу ходила
Чтобы счастье повстречать.
Шишек пять на лбу набила
Ночью тропок не видать...
Кабы я была царицей
И в селе така одна...
Было б много инвестиций
В виде водки и вина...
Милка любит всё и сразу,
С кем попало вечно спит.
Принесла домой заразу,
То ль чесотку, то ли СПИД.
Мать моя сказала строго
(Так бывает, когда зла!)
-Выйдешь замуж за другого,
Не за этого козла!
Я прочла все СМСки
В телефоне у Петра.
И строчила юморески
С них до самого утра!
Я пропела Вам немало
И не хуже соловья.
А коль весело Вам стало,
Знать певичка супер я!!!
Принц приехал на коне,
Хоть красивый харей,
Отказала...надо мне
Минимум - ФЕРРАРИ!!
Просидела я в инете
Чтоб на кухню не ходить,
Я же сутки на диете,
Мне нельзя ни есть, ни пить!
Утром встала, сразу шок:
В сексуальной позе
Рядом дрыхнет мужичок
Не знаком мне вовсе.
Захожу я в винотдел
Беру ящик водки.
И полночи восемь тел
Заливают глотки.
Меня муж застукал с Васей
Под сиреневым кустом.
Идиот, мне нос расквасил
И Васятку бил кнутом.
Третий день температура.
После битвы роковой...
Но я бабонька, не дура
Расквитаюсь и с тобой....
Любим горы и моря
На телеэкране.
Десять лет мечтаем зря
Съездить к морю с Ваней.
Принц подъехал на коне
Мне три раза свиснул.
Только он-то нафиг мне,
Я ж на Ваньке висну.
Посидела я в инете
Аж до первых петухов,
Не готов был завтрак Пете,
Получила тумаков.
Утром встала, сразу в шок
Аж трясет кондражкой,
Пьян вумат мой петушок
Рядом бутыль с бражкой.
Захожу я в винотдел
Не для интереса.
Там винишко присмотрел
Для своей принцессы.[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887945
дата надходження 05.09.2020
дата закладки 05.09.2020
Минуле — урок,
Теперішнє — дарунок,
Майбутнє — мотив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887813
дата надходження 03.09.2020
дата закладки 04.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.09.2020
В лихій гонитві за грошима
Не знайдеш крайнього давно.
Жадоба світ заполонила
І мучиться чиєсь нутро.
Бо треба вижити, пожити
Й розбагатіти врешті-решт.
Ба, ладен вчинки пояснити
Усі на світі злий гешефт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887476
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 03.09.2020
Смотрю я на тебя уже сквозь осень
Задумчивым печально-нежным взглядом...
Мы ни о чем у осени не спросим –
Ответов до поры нам знать не надо.
У осени свой вкус во всем особый
Пусть терпкий и немножечко с горчинкой –
Ведь только здесь мы обретаем опыт
Сгораем, отражаясь в первой льдинке.
Так лист кленовый, падая кружится,
Не ведает, что в танце погибает,
И для него весна не повторится...
Но он об этом так и не узнает.
Смотрю я на тебя уже сквозь осень
И вижу, что в твоих глазах слезинки...
Но ни о чем у осени не спросим –
Сгорая, отразимся в первой льдинке.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887689
дата надходження 02.09.2020
дата закладки 02.09.2020
Всміхався місяць ніжно до зорі,
Що сяяла у магії звабливій,
А небо уклонялося землі
Та почуття лишало так вразливі
Замріявсь місяць, трепетно чекав,
Не міг насолодитися красою,
В думках він зорю ніжно обіймав
І напував вечірньою росою
Мабуть романтик в світі почуттів
Та має дар чекати і кохати,
Він пісню мелодійну із струмків
Зумів зорі у ніч подарувати
І зашарілась чарівна зоря,
Їй до смаку прийшовсь такий дарунок,
Лунала пісня ніжна із струмка,
Немовби неповторні звуки струнок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887651
дата надходження 02.09.2020
дата закладки 02.09.2020
Знову відкриває школа для нас двері,
Знову в коридорах задзвенить дзвінок.
Падає під ноги жовте листя в сквері
І звучить у залі зустрічі танок.
Усмішку дарують наші шкільні друзі,
Посивілі скроні хлопців і дівчат.
Та такі щасливі, що ми знову в крузі,
Як були, багато, то́му літ назад.
Не забудем з вами ми тих днів ніколи,
В пам'яті назавжди лишивсь дружній клас.
Зустрічає радо наша рідна школа,
Й буде зустрічати, ще вона нераз.
Радісно хай линуть голоси знайомі,
Пам'ятаєм завжди наших вчителів.
Вони такі рідні у шкільному домі,
До землі низенький шлемо їм уклін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887656
дата надходження 02.09.2020
дата закладки 02.09.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dDSZf2KKjyI[/youtube]
Пролітали лебеді над хатою,
Розтривожив душу крик птахів,
Що здалися хмаркою крилатою,
Вісники останніх літніх днів.
Так багато в вас, птахи, загадок,
Чи не душі це летять земні?
У природі є завжди порядок,
Потайки прийшли думки мені.
То чому ж тоді ми часто плачем,
Як почуєм голосний їх крик?
І в той час не можемо інакше,
Із журбою дивимся їм всід.
Ми когось там хочемо впізнати,
І почути рідні голоси.
Довго сум не можемо здолати,
Важко втримать в час такий сльози.
Ми махаєм довго їм рукою,
Та слабка надія - повернуть,
Поки вже не зникнуть за горою...
Побажаєм їм щасливу путь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886619
дата надходження 22.08.2020
дата закладки 02.09.2020
Ти відімкнув мене своїм ключем
Заглянув в душу за її лаштунки
Відчула я такий солодкий щем...
Від дотику твого, від поцілунків.
Ти знову мене будиш до життя,
Перегортаєш літ моїх сторінку:
Для мене – потрясіння, відкриття –
З тобою я в собі відчула ЖІНКУ.
Жадану, ніжну, пристрасну – таку,
Немов в любистку, скупану в коханні.
Молюся за любов твою п’янку
Найзорянішу, вічну і останню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887079
дата надходження 27.08.2020
дата закладки 02.09.2020
[feminine]
Аж зійшла зоря,
Аж зійшла зоря –
У саду стояла.
До півночі я,
До півночі я
Милого чекала.
[intro]
Аж зійшла зоря,
Аж зійшла зоря –
У саду стояла.
До півночі я,
До півночі я
Милого чекала.
[bridge]
Зіронько моя,
Зіронько моя,
Освіти стежину,
Бо чекаю я,
Бо чекаю я,
Милий хай прилине.
[instrumental]
Милий не прийшов,
Милий не прийшов,
Мене не провідав.
Іншу вже знайшов,
Іншу вже знайшов –
Не лишилось сліду.
[bridge]
Дівчино-весна,
Дівчино-весна,
Він спішить до тебе.
В нього ти одна,
В нього ти одна –
Іншої не треба.
[instrumental]
Цілу нічку нам,
Цілу нічку нам,
Співав соловейко.
Пригорни мене,
Пригорни мене,
Ти, моє серденько.
[instrumental]
[outro]
[end]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883735
дата надходження 23.07.2020
дата закладки 02.09.2020
Укотре їй "впрягатися у плуга",
Орати обережно цілину,
Лягли щоб зерна у гостинну смугу
На затишну комфортну глибину.
Вона засіє добре, мудре, вічне,
Рука давно "набита" в неї вже,
Бо цей процес повторює щорічно,
Красиво й вправно наче Фаберже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887664
дата надходження 02.09.2020
дата закладки 02.09.2020
Мені потрібна ти
Незграбна і знедолена,
Невільна і зневолена
Мені потрібна саме ти
Хто зрозуміє інш цю біль?
Ніхто інакший не побачить ціль
Ти сиплеш-сиплеш-сиплеш сіль
Мені потрібна ти!
А решта -- то лише лаштунки
Є Апокаліпсис -- натомість поцілунки
Є смерть -- але життя перемагає
Ти все ще є невидима
І я тебе шукаю
В пітьмі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887644
дата надходження 02.09.2020
дата закладки 02.09.2020
Щоранку сонце золоте
проміння з неба щедро ллє.
А чи ти встиг добро зробить,
не запитає у тебе?
Чи добрі тут діла чи злі?
Чи розкидаєш, чи збереш?
Чи допоможеш ти комусь,
а чи останнє забереш?
Бо ж вдячні сонцю поле й гай,
діброва, річка, джерело.
Радіють ранкам тут щодня,
приймають сонячне тепло.
Скажіть, чи можемо ми так,
як сонце ясне всім світить?
Найвища цінність на Землі –
життя навчитися любить.
Життя великих і малих,
життя безпомічних і злих.
У кожного своє. Це так.
Любов проявиться в ділах.
Часто буває лиш слова…
Запам’ятай: слова святі,
коли цвітуть вони добром.
А без добра - зовсім пусті.
Дай, Боже, щоб слова дзвінкі,
як в соловейка, в голоску.
І всі діла наші рясні,
як зе́рна в хлібнім колоску.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887483
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 01.09.2020
Скинув лист золотий клен високий, стрункий…
усміхнулася школа.
Довго діток чекав. Той листочок упав,
де цвіла запашна матіола.
Чорнобривці ясні шепотіли йому:
"Знай! Злетів ти не марно.
Сяють ясно в тобі золоті промінці.
Світло так… хоч здавалося хмарно.
Ми розправим й свої брівці, щоб веселіш,
щоб могли всі радіти.
Перший раз в перший клас поспішають, дивись,
козаків славних славнії діти.»
Першокласник підняв той дарунок ясний...
йде до школи синочок!
Між блакитних квіток тріпотить у руці
той веселий кленовий листочок…
Українонько! Це долі щедрої знак,
що складеться все добре.
Глянь, букетичок той із листочком ясним
наш синочок до серденька горне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887612
дата надходження 01.09.2020
дата закладки 01.09.2020
Жасминова ніжність і Ви.
Солодить вуста теплий вечір.
Зібралося сонце до втечі
За хмари, що мов корогви.
Півонії пишність, бузку,
Пахучість земна матіоли,
Бездонність очей — знак віоли,
І два силуети в садку,
В спокусі між скошених трав,
Спивали цілунки поволі,
Ромашки гадали на долі,
А коник на скрипочці грав.
А, може, то був цвіркунець?
Виводив мелодію кволо,
Прощальним було й Ваше соло,
А спогадам — ні, не кінець!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886860
дата надходження 24.08.2020
дата закладки 31.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=COzaKnfJzwg
[/youtube]
Спекотні дні, холодні ранки,
Це в літо осінь зазира.
Ні! не здійсняться забаганки,
Не мрій ще, осінь, задарма.
Не підганяй ти спіле літо,
Куди спішиш? Ще не пора..
Ще все тепло не перелито,
Як недоречна твоя гра.
Ти зазирнула в літо просто,
Чи в нас хотіла ти узнать,
Чи пробачаєм ми твій поступ,
Чи ще благаєм почекать?
Та ні! Про тебе не забули,
Осінні тихі вечори,
На хвильку в осінь зазирнули,
Але не час твій, ще зажди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884893
дата надходження 03.08.2020
дата закладки 31.08.2020
И что с того, что это просто сказка,
Что ты ее мне просто подарил.
И были только призрачные ласки –
Но в этой сказке ты меня любил.
А сердце билось так не понарошку
И были досягаемы мечты.
Я верила чуть-чуть, совсем немножко,
Что в нашу сказку так же веришь ты...
Мой сказочник любимый, как ты складно
И лихо так закручивал сюжет,
В нем было нам и жарко и прохладно
Когда закат менялся на рассвет.
А сказка ведь твоя была для взрослых
И это оценила я сполна –
Решив, не задавать тебе вопросов
Отчаянно, как кошка влюблена...
И что с того, что это просто сказка,
Что ты ее мне просто подарил.
Но впереди еще нас ждет развязка,
А в этой сказке ты меня любил...))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887502
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 31.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qxLSUG-HqKE[/youtube]
Куди поділось літо,
І де його шукать?
Чи в осінь перелито,
Хто може це сказать?
--------------------------
За все подякую я літу:
За те, що мріялось - збулось,
За неймовірну красу цвіту,
Що й пережити довелось.
Всі негаразди я відкину,
Залишу тільки теплі дні.
Цвітіння білого жасміну,
Не раз побачу ще у сні.
На згадку літо намалюю,
Тобі відправлю у листі.
Можливо, цим тебе здивую,
Відчую радість на лиці.
Шматочок літа візьми в серце,
Надійне місце в нім знайди.
І в нім, неначе по веселці,
Про літо згадками пройди.
А в мене мрії вже про осінь,
Її зустріну без жалю,
І запрошу її я в гості.
Про дні хороші я молю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887525
дата надходження 31.08.2020
дата закладки 31.08.2020
Бірюзове полотно
Виткала природа,
Не просте — з води воно —
Повна насолода!
Розмотало свій сувій
Поміж берегами —
Річки вигнутий рушій
Стелиться між нами.
От би вишити місток…
Буде вдосталь сили?
Не розплутати ниток, —
Чайки голосили. 7/08/20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886936
дата надходження 25.08.2020
дата закладки 31.08.2020
Чоловік миршавий Жора
На світанку дуже злився:
Перебрали з кумом вчора,
А іще не похмелився.
Загилив кота ногою,
Що підліз так необачно,
Заховавсь собака в будку,
Бо зробилось йому лячно.
Розбирала злоба Жору
(Теща в хаті позіхала),
У ній бачив він потвору,
Що горілку заховала.
А дружина Ізабелла
(Важить півтора центнера),
Пишнотіла і дебела
Підступила до партнера:
-Що за крик? У чім причина?
Ти чого розверещався?
Всі розбіглися тварини…
Гарно день у нас почався!
-Де з розсолом діла банку?
Бо у мене й ти заплачеш!
Не з тієї ноги зранку
Встав сьогодні, що - не бачиш?
Ізабелла не моргнула:
-Ми це виправимо скоро!
Підняла, і як ту штангу,
Гепнула об землю Жору.
-Ти живий там? Цілі ребра?-
Потрудилась запитати,-
На яку там ногу треба?
Тепер можеш тихо встати.
І з тих пір - в сім’ї порядок
І щасливе в спальні ложе…
Якщо в кого є проблеми –
Ізабелла допоможе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886917
дата надходження 25.08.2020
дата закладки 31.08.2020
Небо синее, летят журавли,
Три угольником, в дальние края,
Что несут с собой, ведь мечту они,
Берегут в сердцах, знаю не таят.
Ах вы журавли, птицы добрые,
Красота земли, всегда гордые,
Не прощаюсь я, ведь вернётесь вы,
Время пролетит, Родине верны.
Той сторонушке, там где родились,
Где ручей звучал, воды напились,
Где румян рассвет, облака белы,
Там где мать, отец, не будет беды.
Ах вы журавли, птицы добрые,
Красота земли, всегда гордые,
Не прощаюсь я, ведь вернётесь вы,
Время пролетит, Родине верны.
Небо синее, летят журавли,
Слышен взмах крыла, даже вдали,
Ни к чему печаль, возвратитесь вы,
Лишь бы не было на земле войны,
Ах вы журавли птицы добрые,
Символ мудрости, всегда гордые,
Не прощаюсь я, возвратитесь вы,
Ведь нельзя прожить без земной любви.
23.08 2020г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886902
дата надходження 25.08.2020
дата закладки 31.08.2020
Там дрімає тихенько ставок,
Очерет шепотить без упину,
Я у вирі чарівних думок -
Зупинюся, хоча б на хвилину
І відчує вразлива душа
Незабутні приємні години,
Як же дихає тихо земля,
Ніби ніжна, тендітна дитина
Я низенько схилюсь до трави,
А вона мені пісню співає
І в чарівнім полоні краси
На рядочки мене надихає
І простори чарівно звучать,
Ніби струн доторкаються руки,
Я у вирі бажаних чекань
Все ловлю дивовижнії звуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887256
дата надходження 29.08.2020
дата закладки 31.08.2020
Час невсипно малює журбу
На червоному кетязі знову.
Наливається кров’ю в лужку,
Тягне вітку униз калинову.
Лине стогоном в димнім степу,
Де розстріляна воля миттєво.
Закарбовує пам’ять сліпу
Безпринципність жорстоку життєву.
Чорним горем ворушить стебло
Вітер соняшник мертвий віднині.
Серце мами - чаїне крило,
Син, мов Ангел, лежить в домовині.
"Мамо, мамо, я птахом лечу,
Чуєш, мамо, той крик журавлиний.
Я інакше не міг! Тож, прошу,
Посади у ногах кущ калини.
Хай цвіте наді мною віки
Символ волі моєї Вкраїни.
Вахту вірності буду нести,
Поруч друзі - усі побратими."
28.08.20
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887242
дата надходження 28.08.2020
дата закладки 31.08.2020
[b][i][color="#071fba"][color="#f00971"]П[/color]о тропинке узкой мы идем к реке,
[color="#f00971"]О[/color]блака, как птицы... и рука в руке.
[color="#f00971"]М[/color]едленно ступаем мы за шагом шаг,
[color="#f00971"]Н[/color]е упасть бы вместе нам в крутой овраг.
[color="#f00971"]И[/color], смеясь спустились на зеленый луг,
[color="#f00971"]Н[/color]ет в природе краше, то что здесь вокруг.
[color="#f00971"]А [/color]душе так важно радость испытать,
[color="#f00971"]Ш[/color]лет нам дивный вечер мир и благодать.
[color="#f00971"]И[/color] на небе чудо - россыпь ярких звезд,
[color="#f00971"]В[/color]идно кто-то создал мир из явных грез.
[color="#f00971"]С[/color]мотрим удивленно мы на млечный путь,
[color="#f00971"]Т[/color]ам мечты витают, их бы не спугнуть.
[color="#f00971"]Р[/color]адостно нам вместе здесь на берегу,
[color="#f00971"]Е[/color]сть все то, что дальше в сердце сберегу.
[color="#f00971"]Ч[/color]ем приворожил ты, взял сердечко в плен
[color="#f00971"]И[/color] оно желает новых перемен.
[color="#f00971"]П[/color]роплывает месяц в колыбели звезд,
[color="#f00971"]О[/color]н между сердцами чувственности мост.
[color="#f00971"]Д[/color]арит двум влюбленным таинство небес,
[color="#f00971"]Л[/color]ишь бы праздник этот был... и не исчез...
[color="#f00971"]У[/color]ходили утром с солнечным лучом,
[color="#f00971"]Н[/color]аполнялась счастьем и твоим теплом.
[color="#f00971"]О[/color]бойтись согласна и без лишних слов,
[color="#f00971"]Ю[/color]ность моя, память, небо, ночь, любовь.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885942
дата надходження 14.08.2020
дата закладки 15.08.2020
Просинається Поділля від холодних зимних снів,
Кригою іде у воду низка темних сірих днів.
Пропливає небом місяць у сріблястому човні,
Волошковим мерехтінням світять зорі угорі.
Хмари простором гуляють, наче вершник на коні,
Пісню весняну співають невгамовні солов'ї.
Закохалася природа у небесну висоту
І бузок співає цвітом свою пісню весняну.
Обмивають роси трави, їхні коси чепурні,
Ясні очі відкривають перші квіти польові,
Вітер лагідно шепоче нову казку майбуття
І душа моя співає пісню вічного життя.
Ти не спи, не спи, Поділля, бо проспиш усю весну:
Це небес благословіння, цю чарівну красоту,
Ці духмяні аромати, бузини рясні кущі,
Запах молодої м'яти, теплі весняні дощі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866457
дата надходження 29.02.2020
дата закладки 15.08.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wouNvvdBXM0[/youtube]
Втомився серпень роботящий,
Прийшла пора і відпочить.
Проходять дні останні, кращі,
А там вже й осінь, лиш за мить.
Нагнав отарами тумани,
Зіткав пухнасте полотно,
І ним вкривається ночами,
Дістане холод все одно.
Купатись зранку любить в росах,
Дозволить може собі все:
І босим бігать по покосах,
Допоки час його ще є.
І я милуюся тобою,
Прошу тебе, не поспішай.
Я насолоджуюсь красою,
Жалю душі ще не додай.
Отак приймаю твої зміни:
Холодні ранки у росі,
Бо ти все робиш так уміло,
Люблю тебе в твоїй красі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885279
дата надходження 07.08.2020
дата закладки 14.08.2020
[b][i][color="#048c48"][color="#ed0e60"]И[/color]гривый ветер в клумбу забежал,
[color="#ed0e60"]Ю[/color]г или Север - жарко нынче всюду.
[color="#ed0e60"]Л[/color]ето ведет свои цветы на бал,
[color="#ed0e60"]Я[/color]вляя миру яркие этюды.
[color="#ed0e60"]П[/color]оля одели сказочный оранж,
[color="#ed0e60"]Р[/color]оса играет дивным перламутром.
[color="#ed0e60"]И[/color] август взять готов на абордаж
[color="#ed0e60"]Д[/color]ождливый день и солнечное утро.
[color="#ed0e60"]О[/color]бъяты солнцем нивы и поля,
[color="#ed0e60"]Р[/color]ечушки дарят в жаркий день прохладу.
[color="#ed0e60"]О[/color]пять к страде готовится земля,
[color="#ed0e60"]Ж[/color]нивью тропинки создают ограду.
[color="#ed0e60"]Н[/color]ад полем небо хмурится чуток,
[color="#ed0e60"]А[/color] возле троп - ромашки полевые,
[color="#ed0e60"]Я[/color]вь или сон - но справа на восток
[color="#ed0e60"]Т[/color]ам к ряду в ряд три радуги цветные.
[color="#ed0e60"]Р[/color]езвясь цветами с речки воду пьют,
[color="#ed0e60"]А[/color] луг и дол прижаты трактом к полю.
[color="#ab03a5"]В[/color][color="#09a13f"] густой ковыль дожди воды нальют,[/color]
[color="#b5079b"]А[/color] я смотрю и тешусь этим вволю.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884790
дата надходження 02.08.2020
дата закладки 14.08.2020
Затаится солнце в нежной дрёме,
Выйдет за околицу луна.
Только я, всё также неуёмен,
Жду чего-то, сидя у окна.
Дождь, иль снег, другая ли причина
В руку уложила мне перо,
Чтобы, изогнувшись под лучиной,
Я махал им, словно топором,
Делая зарубки на бумаге.
О-хо-хо, грехи мои, грехи!
Раньше с вами полон был отваги,
А сейчас для вас никчемно хил.
И теперь, своё чело нахмурив,
Так, что появились змейки жил,
Я гашу в себе остатки бури
Тех грехов, с которыми прожил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385033
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 14.08.2020
Захлебнувшись кабацким угаром,
Позабыв про былое своё,
Я в костюме потёртом и старом
Пью у стойки, где громко поёт
Гармонист, одуревший от водки,
Да от жизни паскудной такой.
И гармошка ему, что колодки –
Не махнуть и не дёрнуть рукой.
Так и я, будто цепью окован,
Сквозь бутылку гляжу на людей,
Чтоб забыть про минувшее снова,
Да не думать про завтрашний день.
Мне очнуться бы в клеверном поле,
Прикоснувшись рукой к небесам,
И не чувствовать приторной боли,
От которой залиты глаза.
Ты играй, гармонист, до упадка!
Завалюсь я с тобой под скамью,
Чтоб во сне беспробудном и сладком
Жизнь увидеть иную свою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397422
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 14.08.2020
[b][i]Йдемо босоніж… хвилями – тепло́…
За день сьогодні дуже напекло.
Морський пейзаж, вечірня прохолода…
і ніжки, що хвилюють пінну воду.
Гойдає море місяця чоло –
вже скільки ві́ршів в цей сюжет лягло!
Коли дрімає, ніжиться природа,
прибою шум звучить, як насолода…
Йдемо босоніж…
Торкає бриз обвітрене чоло,
відлунням серця хвилю принесло,
у морі – місяць відбиває вроду,
шепочуть хвилі про кохання оду.
… Всі почуття в цій тиші наголо́ –
Йдемо босоніж… [/i][/b]
(Рондо.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885370
дата надходження 08.08.2020
дата закладки 09.08.2020
Первая скр[b]е[/b]пка в оркестре - дирижёр
***
Девушка не[b]ч[/b]есной красоты - фотошоп в соц.сетях
***
Сороко[b]р[/b]ожка - рогоносец - "юбиляр"
***
Шаро[b]д[/b]ары - подарки без повода
***
Па[b]х[/b]учая болезнь - диарея
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885291
дата надходження 07.08.2020
дата закладки 09.08.2020
Нічне світило у холодній повні
З зорею ясною так манять зір.
Із серця виривається назовні
Щемливий трепет й ллється на папір.
Принишклий вечір падає повільно
На першу позолоту на листку.
Малює час узір теплом безжально,
Життєву лінію в років витку.
Утому лиць, де зморшки з сивиною,
Збирають мудрість у нічні думки.
Течуть повіками в безсонь рікою,
Рвучи з душі кодовані замки.
Десь кривда муляє, десь дружня мантра
Цукеркою сповідувань, мечем.
Гарячий спір, ким увійти у завтра,
Чи світочем, чи вічним втікачем?
03.08.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884898
дата надходження 03.08.2020
дата закладки 09.08.2020
[b][i][color="#e80e0e"][color="#199e05"]Л[/color]адонь протяни, я насыплю малины,
[color="#199e05"]Е[/color]й - время созреть, нам - её собирать.
[color="#199e05"]Т[color="#199e05"][/color][/color]ы лучше не рвись из моей паутины,
[color="#199e05"]О[/color]стынь... и готовься любовь принимать.
[color="#199e05"]В[/color] июле прекрасные ночи, рассветы,
[color="#199e05"]Г[/color]армония, лад и единство во всем.
[color="#199e05"]О[color="#199e05"][/color][/color]б этом стихи сочиняют поэты,
[color="#199e05"]Р[/color]ождаются строки особым теплом.
[color="#199e05"]С[/color]ердечко волнуясь стучит учащенно
[color="#199e05"]Т[/color]ы, радость большая, любовь, благодать...
[color="#199e05"]Я[/color] в этот сезон буду точно влюбленной
[color="#199e05"]Х[/color]мельные рассветы в ладонях держать.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884375
дата надходження 29.07.2020
дата закладки 09.08.2020
[b][i][color="#064f6e"]Змогла напитися природи...
Немов води із джерела.
Торкнулась серцем диво-вроди,
З відтінком справжнього тепла.
Зміцнилась росами світання,
В саду наслухалась пісень.
Ловила промені останні,
Коли спливав за обрій день.
Вдивлялась у вечірнє небо,
Та закохалась в маків цвіт.
Багатства більшого не треба,
Як досконалий Божий світ.
В дощах купала ноги босі,
А краплі чисті, як сльоза...
Мені здається, що і досі
В вухах шумить рясна гроза.
Землі торкалася руками,
Лишився слід на п'ятірні.
Хіба ж забудуться з роками
Ці неповторні, літні дні...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880261
дата надходження 20.06.2020
дата закладки 30.07.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.07.2020
[b][i][color="#e80c0c"]Н[/color]аступит вскоре охровый сентябрь,
[color="#e80c0c"]А[/color]ллеи, парки в астрах станут ярче
[color="#e80c0c"]Д[/color]а где ж в природе сразу столько фарб
[color="#e80c0c"]Е[/color]ще бы, - Бог открыл свой тайный ларчик.
[color="#e80c0c"]Н[/color]е усидеть в квартире в день такой,
[color="#e80c0c"]У[/color]йти бы в поле с ветерком в обнимку,
[color="#e80c0c"]С[/color]обрать букет ромашки полевой,
[color="#e80c0c"]В[/color]серьез гадать на счастья половинку.
[color="#e80c0c"]И[/color] возвращаться с радостью в душе
[color="#e80c0c"]Т[/color]ропинкой детства, где все так знакомо
[color="#e80c0c"]Е[/color]два попав в пространство этажей,
[color="#e80c0c"]Р[/color]оптать, что город снова в горле комом.
[color="#e80c0c"]О[/color]сталась малость дней до сентября
[color="#e80c0c"]С[/color]ады заждались сбора урожая.
[color="#e80c0c"]Е[/color]ще чуть-чуть и сменят свой наряд
[color="#e80c0c"]Н[/color]а бронзу с медью, охре подражая...
[color="#e80c0c"]И[/color] я не прочь принять душой сезон
[color="#e80c0c"]П[/color]ереместиться, встретить бабье лето.
[color="#e80c0c"]О[/color]пять набросить джемпер, чтобы в нем
[color="#e80c0c"]Д[/color]о холодов и стужи быть согретой.
[color="#e80c0c"]Ц[/color]итаты лета реже с каждым днем
[color="#e80c0c"]В [/color] природе чаще дождик и прохлада
[color="#e80c0c"]Е[/color]сть для сезона все в шкафу моем
[color="#e80c0c"]Т[/color]олько в душе мне холода не надо..[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845785
дата надходження 22.08.2019
дата закладки 28.07.2020
Не уходи! Еще хоть слово урони,
Из тех, из прошлых, ведь они не забываются.
Ты встречи наши в памяти храни,
Таких не будет! Нет! Они не повторяются.
Не уходи! Поверь, еще осталась впереди
Любви и нежности не выпитая чаша.
Страниц из книги Ты не береди,
Ведь там судьба написанная наша.
Не уходи! Оставь отметку взгляда для души,
Чтоб краем сердца прошлого коснуться.
Если уходишь… просто не спеши,
А то придется, может быть… вернуться !
23.07.2020 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883768
дата надходження 23.07.2020
дата закладки 28.07.2020
Проснулось сонце й загляда в вікно,
Зітхає сумно зморене мовчання.
Весна за обрієм сховалася давно,
А це чи літо, а чи осінь рання?
Як вітер буйний день за днем біжить.
І не спинити біг років гривастих.
А серце прагне, ніби в юності, любить
Й купатись в сонячнім промінні, ніби в щасті.
Заходить сонце за стару вербу,
Щоб розбудити зморене мовчання.
Прогнати неприховану журбу,
Й подарувати ніченьку кохання.
27.07.2020 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884183
дата надходження 27.07.2020
дата закладки 28.07.2020
Десь загубилось літо в чистих росах ,
Блукає із вітрами навмання.
З-під сірих брів небесних видно просинь ,
Окраєць сонця споглядає із-далля.
Купається в дощах холодне літо,
І байдуже йому,що сльози ллє
Наперекір квітують буйно квіти,
Веселка радо із дощами воду п’є.
Таке воно тепер,холодне літо,
Традиції порушило свої,
Теплом душі так хочеться зігріти,
А літо ллє на душу знов дощу.
Та що ж ,усе минуче і мінливе,
І небо волошковим стане знов,
Тож не страшні тому колючі зливи,
У кого в серці пломенить любов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884056
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 28.07.2020
Ледь видніється сонце в тумані,
Теплий промінь заплутавсь в дротах.
Старий клен теж у димній пошані,
Він стоїть на довічних чатах.
Сторожить дощем вмиті віконця,
Раптом вчується сміх дітвори.
Там живильна притихла криниця,
В ній гудуть заблукалі вітри.
Деревій схилив голову білу,
Шаль імлиста йому до лиця.
Закохавсь в паперівку несміло,
В унісон б’ються їхні серця.
Ще стерня пахне впалим колоссям,
Тим достатком, здобутим в трудах.
Щоб добро у родині велося,
Щоб в очах іскри щастя - не страх.
27.07.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884174
дата надходження 27.07.2020
дата закладки 28.07.2020
[img]https://pp.userapi.com/c836125/v836125008/5186c/31RPzeZniw4.jpg[/img]
Так хочеться зими на півстоліття
Без паузи відлиги і тепла.
Нехай мороз тріщить, немов лахміття,
Що догорає в полум’ї дотла.
Нехай тріщить по закуткам й щілинам,
Хай вимерзне вся нечисть і сльота.
І, може, лиш тоді простить провини
Земля обітована і свята.
Хай щезнуть всі запроданці огидні,
Куми, свати і всякий їхній збрід.
Хай замете усі нажитки видні
І пропаде ганебний того слід.
Хоча і рівність вигадка поетів,
Блукаючий утопії маяк,
Та прірви ті глибокі і нестерпні.
І як тут не озлобитись, ну як?
Не втримався. І в ярості всесильній,
Що ніби пес зірвався із цепів,
Бунтарський дух оскаженілий, синій,
Туманом сів від моря до степів.
Вдихнули всі цей присмак "бути вільним".
Але чому всі стали мов кроти?
Такі чутливі, аж до божевілля.
Проте не бачать справжньої біди.
Немає змін від псевдореволюцій,
Від світлих помаранчевих ідей
І обіцянок всіх, немов пилюка.
(То ширма для засліплення людей).
І знову скажуть: "Стадо ідіотів!
Народ цей, певна річ, що пропаде".
А де вожді і вірні патріоти,
Які б вели обвуглених людей?
Вони горіли в полум’ї воєннім,
Пізнали невідступний страх біди,
Тверділи світлі душі їх щоденно
В ілюзії людської доброти.
Душилась віра в натовпі безлюднім,
Бо всі здавалось статуї німі.
Коли кричало тіло повне люті,
Весь світ ховався знову в тишині.
Та вихід є - зима на півстоліття!
І хай вирує вічна мерзлота!
Бо, може, лиш тоді земля зуміє
Почати все із чистого листа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740122
дата надходження 01.07.2017
дата закладки 27.07.2020
Тихий сум твій тривожить мене:
"Як ти, любий?" Гукаю, дивлюся...
Теплий погляд на рідне лице:
"Я за тебе щоденно молюся.
Хай відхлинуть печалі й слова
З вуст почую твоїх я гарячі.
Я без тебе жива й нежива,
Думки линуть до тебе тремтячі.
Терпне серце в полоні подій,
В сонце-заході шлях в невідомість.
Дослухаюсь в далекий прибій
Твого серця троїстих рингтонів.
Де на сході надії зоря
Мріє птахом крилатим у висі.
Залишаюсь на все я твоя,
На те воля богів в цьому світі."
26.07.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884052
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 27.07.2020
[b][i][color="#0439d6"][color="#ed1d0e"]Н[/color]ам небо подарило нашу встречу
[color="#ed1d0e"]Е[/color]му не верить не было причин.
[color="#ed1d0e"]И[/color] каждый проведенный вместе вечер
[color="#ed1d0e"]Г[/color]отов сказать - ты лучший из мужчин.
[color="#ed1d0e"]Р[/color]аскрыты для тебя мои объятья
[color="#ed1d0e"]А[/color] сердце... сердце - только для тебя
[color="#ed1d0e"]Й [/color]встречи я считала благодатью
[color="#ed1d0e"]Н[/color]е может по другому быть, любя.
[color="#ed1d0e"]А[/color] ты юлил и не боялся Бога,
[color="#ed1d0e"]Д[/color]авал надежду как-то невзначай,
[color="#ed1d0e"]О[/color]т раза к разу исчезал надолго,
[color="#ed1d0e"]В[/color]есной, в цветущий, яркий месяц май.
[color="#ed1d0e"]Е[/color]лей души мне - страсть, тепло и ласки,
[color="#ed1d0e"]Р[/color]азвел июнь цветочные костры
[color="#ed1d0e"]И[/color] захотелось снять притворства маски
[color="#ed1d0e"]И [/color] выскользнуть из розовой чадры.
[color="#ed1d0e"]М[/color]не искренность важнее и дороже.
[color="#ed1d0e"]О[/color]т лжи любому хочется бежать.
[color="#ed1d0e"]Е[/color]сть то, сто скрыть и спрятать ты не сможешь
[color="#ed1d0e"]М[/color]не правду эту очень важно знать.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884029
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 27.07.2020
[b][i][color="#0439d6"][color="#ed1d0e"]Н[/color]ам небо подарило нашу встречу
[color="#ed1d0e"]Е[/color]му не верить не было причин.
[color="#ed1d0e"]И[/color] каждый проведенный вместе вечер
[color="#ed1d0e"]Г[/color]отов сказать - ты лучший из мужчин.
[color="#ed1d0e"]Р[/color]аскрыты для тебя мои объятья
[color="#ed1d0e"]А[/color] сердце... сердце - только для тебя
[color="#ed1d0e"]Й [/color]встречи я считала благодатью
[color="#ed1d0e"]Н[/color]е может по другому быть, любя.
[color="#ed1d0e"]А[/color] ты юлил и не боялся Бога,
[color="#ed1d0e"]Д[/color]авал надежду как-то невзначай,
[color="#ed1d0e"]О[/color]т раза к разу исчезал надолго,
[color="#ed1d0e"]В[/color]есной, в цветущий, яркий месяц май.
[color="#ed1d0e"]Е[/color]лей души мне - страсть, тепло и ласки,
[color="#ed1d0e"]Р[/color]азвел июнь цветочные костры
[color="#ed1d0e"]И[/color] захотелось снять притворства маски
[color="#ed1d0e"]И [/color] выскользнуть из розовой чадры.
[color="#ed1d0e"]М[/color]не искренность важнее и дороже.
[color="#ed1d0e"]О[/color]т лжи любому хочется бежать.
[color="#ed1d0e"]Е[/color]сть то, сто скрыть и спрятать ты не сможешь
[color="#ed1d0e"]М[/color]не правду эту очень важно знать.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884029
дата надходження 26.07.2020
дата закладки 27.07.2020
Вона мене всім серцем полонила,
Немов троянда в літньому саду,
Вогонь кохання в серці запалила,
І знов життям закоханий іду.
І знову в серці полум"я палає,
І знов в душі співають солов"ї
Відчув я знов, я так її кохаю,
Немов цвіте весна в душі моїй.
На Долю я в житті не нарікаю,
Вона веде на берег щастя знов,
У Долі я одне лише благаю,
Залиш мені оцю палку любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883915
дата надходження 25.07.2020
дата закладки 25.07.2020
Краснощекое яблоко августа..,
Винограда янтарная гроздь...
А в придачу примите, пожалуйста,
Малых радостей полную горсть.
Астры яркие, пышные, страстные
И в рубинах калиновый куст...
До чего же в душе чувства разные -
И блаженство, и светлая грусть...
В бархатистых объятиях августа
Явно слаще душистый медок...
А еще.., если можно, пожалуйста..,
Звездным ливнем умыться разок.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846510
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 25.07.2020
Дерева пишно вбрані і густі
Сплели в стежках коріння візерунки.
Уже поля, степи, ярки, гаї
Вдягли свої зелені обладунки.
Дзвіночків і волошок голубінь,
Червоних маків пелюстки-вітрила
Так сяють між зелених володінь!
Над ними бджоли розправляють крила.
Триває різнотравний медозбір,
І молодий овес узявся в колос.
Пора найкраща – літо з усіх пір!
Який дзвінкий і теплий в нього голос!
Фото - з мережі Інтернет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882843
дата надходження 14.07.2020
дата закладки 25.07.2020
Скажите любимым, что любите их,
скажите родным, что они всех дороже,
меня окружает смертельное ложе,
а также тебя, и его, и иных.
Придуманный мир, что разрушится, вот,
почти невесом, как шары на веревке.
И все мы окажемся, вдруг, в мышеловке.
Война может сделать крутой поворот.
.
Скажите любимым, что любите их,
вдруг завтра наступит не так, как хотелось.
Ах, как по-дурацки вокруг завертелась,
чреда новостей и поступков лихих.
Скажите любимым, что любите их...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568617
дата надходження 22.03.2015
дата закладки 25.07.2020
Я піду у безмежні поля,
Там волошки цвіли синявою,
Де чекала розкішна краса,
Милувавши і літом, й весною
Де бриніла рідненька земля
І так пахла святими хлібами,
Напувала ранкова роса,
Обіймаючи ніжно листками
Замилуюся я навкруги,
Так і вабить розкішна природа
Та бажаю ще більше пройти,
Бо життя - це така насолода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882209
дата надходження 09.07.2020
дата закладки 25.07.2020
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=w6F0qNErXWo[/youtube]
Чому так музика торкає,
Що ллються сльози із душі?
А гілки бруньки розпускають,
І затихають вмить дощі.
Яка у ній магічна сила!
Змінити може все за мить.
Буває вхопить - й полетіла,
Ніщо не може зупинить.
Душа вразлива чомусь плаче,
На це і приводу нема.
А, може, просто так терпляча,
В собі всі болі захова.
І сльози котяться - не спиниш,
Чомусь солоні і гіркі.
Нема, чи є на те причини,
Такі - то сльози ці людські.
А потім стане ніби легше,
Немов очистилась душа.
Торкає музика не вперше,
Мене так часто утіша.
Чи плачуть душі зачерствілі?
Та, мабуть, в них душа глуха.
Що з часом зовсім заржавілі,
Та не заплаче: сліз нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869744
дата надходження 28.03.2020
дата закладки 25.07.2020
Падав вечір в обійми до ночі,
Поволока пливла угорі.
Малювали у темне світ зодчі
І не видно в захмар’ї зорі.
Блимав вогник теплом у віконці,
Подорожньому вказував путь.
Й кароокі малі охоронці,
Що в кімнаті на щастя цвітуть.
Лив артуріум запах дурманний
Ароматом південних ночей.
Ввів свідомість у смуток туманний
І дощем проливався з очей.
Душа плакала тихо в любові,
Що у серці плекали роки.
Трепетала при кожному слові,
Ще б торкнутись твоєї руки.
І заснути, вмостившись на грудях,
Безборонним спокійним дитям.
Бо без тебе думки мої блудять,
У безсонні зчиняючи гам.
08.07.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882193
дата надходження 09.07.2020
дата закладки 25.07.2020
[b][i][color="#990909"][color="#090b99"]К[/color]оли вогнений обруч сонця
[color="#090b99"]О[/color]дійде на спочинок свій,
[color="#090b99"]Х[/color]утчіше лину до віконця
[color="#090b99"]А [/color]ти вже йдеш, коханий мій.
[color="#090b99"]Н[/color]ічна імла і зорі неба
[color="#090b99"]Н[/color]ас зачарують у цей час.
[color="#090b99"]Я[/color] певна, кращого не треба,
[color="#090b99"]В[/color]се у весни-краси для нас.
[color="#090b99"]І[/color]риси дивні і лілеї,
[color="#090b99"]Р[/color]омашок ніжні пелюстки
[color="#090b99"]Н[/color]арцисів ряд уздовж алеї
[color="#090b99"]О[/color]жини пагони-ростки
[color="#090b99"]С[/color]вітило ночі - місяць ясний
[color="#090b99"]Т[/color]ремтливі зорі угорі,
[color="#090b99"]І[/color] всеньке-все таке прекрасне
[color="#090b99"]В[/color]се неймовірне в цій порі.
[color="#090b99"]І [/color]ми удвох такі щасливі,
[color="#090b99"]Н[/color]іч неповторна... без прикрас.
[color="#090b99"]О[/color]н, навіть зорі мерехтливі
[color="#090b99"]К[/color]азково дивляться на нас.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883893
дата надходження 25.07.2020
дата закладки 25.07.2020
Гортала осінь жовтий свій альбом,
Творила в нім пейзажні акварелі.
Не докінчила…Щось зморилась сном.
І дощ розмив її брудні пастелі.
На аркушах пожовклих вирував
Вогонь палкий осінньої погоди.
Нахаба-вітер раптом огортав
Тендітний стан цнотливої природи.
А штрих останній – сивина дощів,
Що змили золота оманливу спокусу.
На аркуші, на білім полотні
Прийде зима творити чисту душу…
Фото - Інтернет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881935
дата надходження 06.07.2020
дата закладки 23.07.2020
Небо "плаче" зорями сьогодні,
"Сльози" ті виконують бажання.
Слід яскравий з чорної безодні
Обіцяє щастя у коханні.
Обіцяє мир у всьому світі
І душевний спокій, і здоров'я...
"Плаче" небо зорями у літо.
Як маленька, вірю в диво знов я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883685
дата надходження 23.07.2020
дата закладки 23.07.2020
В полі колоситься
жито-житяниця.
Говірливий жайвір в небесах завис.
Золотаві хвилі
і волошки сині,
і вродливі далі – не зівай, дивись!
Ген побіля ставу
запашні отави.
Довгокосі верби і квітковий гай.
П’є медові роси
сонцеграй з покосів.
Зманює до себе веселковий рай.
Прохолодний дощик
ген лісок полоще.
Збіглись над рікою табунцем хмарки.
Вітерець грайливо
пригорта калину,
а на видноколі – чарівна блакить.
Колоситься жито.
Любо-мило жити.
Покохати щедро, пориватись в лет.
Ще не пізно жати,
радісно співати.
Обіймаю щемно польовий букет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882984
дата надходження 17.07.2020
дата закладки 23.07.2020
Подумай перед тим, як кинути виклик долі:
а раптом вона його прийме.
Б. Крутієр
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-51YEny2ZNA[/youtube]
О,доле, доле, праведна й смілива,
Ти нами правиш вміло все життя.
Обачлива, кмітлива і примхлива,
І перед нею ми - безпомічне дитя.
Це ти ведеш дорогами незнаними,
Лиш тільки ти все знаєш наперед.
І розуміємо ночами ми безсонними,
Що не завжди даруєш в житті мед.
Буває, занесеш на повороті,
І ми не знаєм, що тоді робить.
Та часом все ж радіємо щедроті:
Якщо боліло щось - переболить.
А то влаштує зустріч випадкову,
Яка переверне усе життя.
І все життя водитеме по колу,
Не часто все ж приймає каяття.
Чи доля творить нас, чи ми її,
Ніхто це доказати не посміє.
Та десь далеко, в глибині душі,
Що ми самі творці, це розумієм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852227
дата надходження 22.10.2019
дата закладки 22.07.2020
Давай пройдемось, стежкою життя,
Де роки дарували різні миті,
Як у житті із малого дитя
Писались сторінки у книгу зшиті
Як стежка бігла не завжди легка
і мрії то збувались, то ховались
Та полонила світова краса,
Як ніби барвами зі мною все змагалась
Де чарував барвінок на стежках
Та погляди у ньому розчинялись,
Як малювали зустріч у думках,
А потім ніжно, мило зустрічались
Давай пройдемось, стежкою життя,
Де роки дарували різні миті,
Як у житті із малого дитя
Писались сторінки у книгу зшиті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882538
дата надходження 12.07.2020
дата закладки 21.07.2020
"Вот это дааа... Вот это Кухня!
Огромен солнечный желток...
Полуготов пока белок -
На небе жарится глазунья!"
И кто услышит, скажет - "Бред!
Запрячьте вилки да ножи."
Не закричали бы - "Вяжи!"
А ведь диагноза-то нет -
Был просто голоден поэт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801560
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 21.07.2020
Пусть ждут дела до завтра, а пока...
Как мир прекрасен в зимней колыбели -
Под снегом спят и берег, и река,
Берёзок веточки, и пышность ели...
Так всё бело.., что, кажется, душа
Ни что иное, как снежинок стая...
А снег идет безмолвно.., не спеша
И нет ему конца.., и нету края...
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820417
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 21.07.2020
Вигравав на сопілці, пісень мені ранок,
Примостився на гілці рожевий серпанок.
Прокидайся кохана - нашіптував вітер,
Впала ро́сяна крапля на трави і квіти...
А мені прокидатись чомусь не хотілось,
Я блукала у сні, до кохання тулилась.
У долоні ловила загублене щастя,
А за плечі хтось ніжно і легко торкався...
"Прокидайся кохана" - твій голос почула
І до тебе в цю мить дві руки простягнула.
Смакувала цілунком солодко - гарячим,
Як же добре з тобою, неможе іначе...
Як же добре, ось так, прокидатись з тобою,
І завжди зігріватись твоєю любов'ю.
Відійшов сон від мене далеко, далеко,
Ти мене пригортав, любий, ніжно і легко...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883217
дата надходження 19.07.2020
дата закладки 21.07.2020
Нема Лізі що робити -
Пішла скаржитись до мами:
-Вже з четвертим стала жити,
Всі вони козли - козлами!
Перший Валдіс - здоровенний,
Цей латвієць втік у Ригу,
Бо мій суп і борщ щоденний
Схожий був на мамалигу.
Другий Ян - до всього ласий,
Хоч старий, а міг все зжерти,
Вимагав до каші м’яса,
Й не збирався, падло, вмерти.
Таких дурнів, як був третій,
У житті зустрінеш рідко:
Щось козлине було в Петі,
(Як у цапика борідка).
Про четвертого - не знаю,
Цей тваринну має звичку:
М’яса він не вимагає,
Курить все якусь травичку.
Мати вже кричить на Лізу:
-Пора, дівко, розум мати!
Треба, щоб козли не лізли,
Свою хвіртку закривати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880730
дата надходження 25.06.2020
дата закладки 21.07.2020
Хмарки в небі, де присмак грози,
Хлібний лан неквапливо колише.
Крихкий образ завис бірюзи,
Птах у ній слід невидимий пише.
Чорно-біле крило, мов життя,
Клекіт з горла таврує свідомість.
Хоч немає назад вороття
Та є те, що дає невагомість.
Світла пам’ять, любов, каяття,
Дім, родина, монетка на щастя.
Друга давнього тепла рука,
Щире слово, що все іще вдасться.
Лиш зумій не позбутись себе,
Не втопись у потоці безликім.
Написавши лиш власне есе,
Станеш тим недосяжно-великим.
14.07.20
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882888
дата надходження 14.07.2020
дата закладки 20.07.2020
Минає час, минають люди,
Минає все без вороття...
Старе відійде, нове буде...
Вірити треба в майбуття...
І серед бурь і днів похмурих,
Ще зблисне сонечко не раз...
На зміну прийдуть нові люди,
Настане новий диво - час...
Боротись будуть нові люди,
І будуватимуть нове,
Вони сміливі й добрі будуть,
І все оновиться живе...
Усім нам хочеться в майбутнє,
Послання радісне послать:
Про сьогодення незабутнє,
Красиве й лагідне сказать...
І побажати їм боротись
За рідний край, за свій народ,
Богові вірить і молитись,
Щоб досягли нових висот...
Не пропустити у майбутнє
Панів, що кров людськую п"ють,
І тих, хто в наше сьогодення,-
Народ і край свій продають...
Не допускати війн ніколи,
Несправедливості й брехні...
Жити в пошані і любові
На нашій праведній землі...
Минає час, минають люди,
Минає все без вороття,
Хай лине радість й щастя всюди,-
І в сьогодення, й в майбуття!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883429
дата надходження 20.07.2020
дата закладки 20.07.2020
Ми чекаємо сонця узимку,
А у спеку – дощів прохолоди.
Розглядаючи море на знімку,
Прагнем ми снігової негоди.
Так влаштована дивна людина –
Не знайде собі втіхи ні в чо́му,
Забуває, що кожна хвилина
Стане щастям, як зникне пото́му.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883149
дата надходження 18.07.2020
дата закладки 20.07.2020
[b][i][color="#051bab"][color="#bb0cc4"]К[/color]то скажет, что это за крик?
[color="#bb0cc4"]А[/color]ж дребезжат в домах витрины.
[color="#bb0cc4"]Р[/color]азносит ночь подтекст интриг,
[color="#bb0cc4"]А[/color] вой пронзительный и длинный.
[color="#bb0cc4"]Н[/color]у как тут хоть на час уснуть
[color="#bb0cc4"]Т[/color]ирады длятся до рассвета.
[color="#bb0cc4"]И[/color] март все любят, и весну,
[color="#bb0cc4"]Н[/color]о бьет по нервам "песня" эта...
[color="#bb0cc4"]Д[/color]омА все в окнах-огоньках,
[color="#bb0cc4"]Л[/color]юдьми заполнены балконы.
[color="#bb0cc4"]Я[/color]вь эта в разных уголках
[color="#bb0cc4"]Л[/color]истает март весны законы.
[color="#bb0cc4"]Ю[/color]лой всю ночь кручусь и я,
[color="#bb0cc4"]Б[/color]ыстрей бы край кошачьей страсти,
[color="#bb0cc4"]В[/color]ся это бренность бытия
[color="#8a09b5"]И[/color]зводит каждого, отчасти.
[color="#bb0cc4"]Н[/color]ам "свадьбы" эти - в горле ком.
[color="#bb0cc4"]Е[/color]ще к тому - коронавирус
[color="#bb0cc4"]П[/color]оймать бы кошку мне с котом
[color="#bb0cc4"]О[/color]днажды к ним с метлою вырвусь!!
[color="#bb0cc4"]М[/color]арт перешел уже в апрель
[color="#bb0cc4"]Е[/color]й-Богу. меньше ночью криков
[color="#bb0cc4"]Х[/color]очу я слушать птичью трель
[color="#bb0cc4"]А[/color] страсть котов считаю дикой.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871891
дата надходження 13.04.2020
дата закладки 20.07.2020
1
Вона до дзеркала, чуйно задивилась…
Чи фарбувати коси, може краще ні?
Її сердечко, знову шалено билось,
Думки сумлінні, справді, що ж робить нині?
На роздоріжжі, це ж укотре й не снилось.
Так рік за роком, ще ж молода, лиш сорок,
Немов троянда, в сумну пору осінню,
Чи ясні мрії, можливо давно порох?
Чи ввись злітають, чи скотяться в безодню.
***
Ранком бажання - почути слова ніжні,
Себе відчути, щасливою жінкою,
Уста привабливі; ясні стиглі вишні,
Тонути в ласці і бути потрібною.
Блудні думки, ніби клубками тумани,
Пахуча кава, пінилася у чашці,
Душа втомилась, як позбутись омани?
Де взяти сили? Злетіти би цій пташці.
Ледь підхопила, рукою пишне волосся,
Змарнілі очі, сповнені сліз й печалі,
Що ж за життя? Це, як у полі колосся,
Під дощем й сонцем, а що ж чекати далі?
Як пташечки - мрії сизокрилі, смілі,
Чи й обійти роздоріжжя зможу знову?
Свої надії, все світлі й зрозумілі.
Хоча й зима, то ж навіє сніжну ковдру.
А що життя, минуле було щасливим?!
2
Рідне містечко, потопало в деревах,
Хати із цегли, здаля білі доволі,
Високі й нижчі й виноград по парканах,
А вздовж дороги; стрункі, пишні тополі.
Три милі доньки, їх у мами і тата,
Будинок славний і поряд чудовий сад,
У них сім’я не бідна та й небагата,
Диво- гірляндами чарував виноград.
Доньок привчали, батьки завжди до праці,
Щоб господарки, дбайливі по городі,
Всякчас щоб затишно і чистенько в хаті,
Добре трудились, часто журилась мати.
Гарний врожай радо збирали щороку,
Наче й в мирі,усміхнені в злагоді,
Тож підростали, такі милі,нівроку,
Але батьки, потай сварились іноді.
Полоса чорна затьмарила їм очі,
Загуляв батько, немовби вітрисько злий,
Не спала ненька, жура майже щоночі,
Життя не солод, буває полин гіркий.
Розчарування, пакунки, знову сльози,
Не пробачила, йому матуся зради,
Чужі парфуми, позабути не в змозі,
Дітей заради, не кинув свої вади.
3
Обласне місто, їх зустріло привітно,
Хоч шум автівок і чути галас весь час,
Мамі й дівчаткам, на душі тепло, світло,
В п`ятиверхівці, новенька квартира - клас!
В зіницях сльози, полум’ям радость, щастя,
Життя рікою, є школа, щирі друзі,
З іншого класу хлопець, достатньо чемний,
Їхнє знайомство і раптово невдовзі,
Мамі сподобався, каже, дуже скромний.
….
Як наодинці, в очах ясні іскринки,
Перші цілунки переросли в кохання,
А в школі бали і диво – вечоринки,
Вона ж для нього, як ясна зірка рання.
Блакитноока. Усмішка; схожа сонцю,
Ніжна, тендітна, між них мала різниця,
Веселий погляд, запрошення до танцю
Час летів швидко, вона вже й випускниця.
Що може дати, їй рідненька матуся?
Адже, ще має, дві доньки у квартирі,
Радіє слову, почула, - Я вивчуся
Серця зігріті, розмови довгі, щирі.
4
На роздоріжжі. Мала не ту дорогу
Яке навчання? Молодість - дивна пора,
Хоч у душі трима сумління, тривогу,
Прийняла рішення – друг краща опора!
Кохання – вирій, ніжних почуттів, чудес,
Політ лелечий, незрадливості, щастя
Сіяло сонце. Її мрії до небес,
Справді вдвох краще, то ж все зробити вдасться.
Вже у неділю і стали на рушник,
Благословили, батьки і вся родина,
І перший іспит та промовчав молодик,
Де жити краще? Не відпустила сина,
Свекруха строго – У купі жити легше!
Сидять обоє, у біленькій білизні,
Хоч на підлозі та зате на матраці,
Це ніби рай, їх очі досить серйозні,
Почуття ніжні, вони ж ніби в палаці.
Ті дев`яності - екзамени для сім`ї,
Грошей нестача, ще й новина; вагітна,
Зірки мигтіли в туманному сузір`ї,
Вона ж раділа, покірна і привітна.
Казкова осінь. Давненько обважніла,
Не час народжувати, в душу страх запав,
Сумне обличчя, як квіточка змарніла,
Він взяв за руку, теж нещастя відчував.
Думки осінні, у родовій палаті,
Біль і страждання, народжувала важко
Чомусь з`явилася у халаті і мати,
У очах темінь. Слова, - Потерпи пташко,
Ледве почула і провалилася в сон.
5
В палаті сонячно і напрочуд тихо,
Трепіт повік, думка, де ж моя дитина?
Ятрить тривога, може підкралось лихо,
Ледь піднялася, а може маю сина?
Двері відчинені, обличчя свекрухи,
А поруч з нею, її любий, коханий,
Вона ж не п’яна, а мов після сивухи,
Для усіх день, жаль, видався вистражданий.
На світ з`явились, два крихітні синочка,
Дуже зарано. Дні і ночі в тривозі,
Їм сил забракло, не жити ангел очкам,
Тож смерть непрохана, стала на порозі.
Похмуре небо, жаль є недобрим знаком,
Двоє у відчаї, вже сварки, розмови,
Де ж те кохання? Кожен йшов своїм шляхом,
Щоб помиритись, за це й немає мови.
У церкві тихо, густо мерехтять свічки,
Вона приходить, синочків пом`янути,
Два ангелочка, часто влітають у сни,
О, як же боляче! Не позбутись смути.
Під серцем рана, увесь час кровоточить,
Де знайти сили? То ж треба жити далі!
Вкотре хустинку, всю сльозами промочить,
Де знайти вихід, щоб позбутись печалі?
6
А час летів… ледь - ледь загоїлась рана,
Мрія навчатись, все ж мала здійснитися,
У інститут, врешті відчинилась брама,
Із всім минулим рішила змиритися.
Роки навчання, доброта, щирість друзів,
Придали сили і впевненості в собі,
Думок багато, тішилась білій смузі,
Щаслива буду, ще порадію судьбі.
Кожного дня, робота й знову навчання,
Їй не до втіхи, папери числа й числа,
Бо ж по натурі весела пташка, рання,
На жаль, чомусь, не змогла розправить крила.
Вже й за плечима, давно магістратура,
В житті стежина, стелиться барвінком,
Спомин у церкві, щораз долала жура,
І Бог все бачив, завжди всьому був свідком.
7
Змирилась доля, увірвався у серце,
Стрункий, чорнявий, миттю почуття збудив,
Ті поцілунки, солодкі, наче вперше,
Мов в`ялій квітці, підлив свіжої води.
Все ж тікав відчай. У спокусі ожила
Ніжні обійми, діждалась, шаленіли,
Кохання – щастя, як вода із джерела,
Розрада, радість, від дотиків, п`яніли.
Не раз у ліжку, він заводив розмову,
Давай кохана, ми народимо дитя,
Дуже боялась, але ж пішла на згоду,
Хай буде так, справді це прекрасне життя.
Летіли швидко; дні, часи і хвилини,
Окрім роботи, ще займалась квітами,
На душі тепло, всі думки перлинами.
Потіш на Боженьку, вже немовлятами.
Років чотири, як подружнього життя,
Вже в безнадії радості материнства,
Все стороною, їх обходило щастя,
Чи вирок долі, а чи це знак чаклунства?
В душі зневіра,знов палати, лікарі,
Роки, як іспит. Операційні столи,
Гнобили тіло. У тунелі ліхтарі,
Ознака жити - таку звістку принесли.
Та вже не буде, вона мати діток.
Тиша в квартирі, болить, погляди сумні,
Він став холодним, ну айсбергу подібний,
Знову розлучення, покинув навесні,
У важку пору, він так був їй потрібний,
Лишив лиш спомин, про пристрасне кохання.
Та Бог же свідок, то не її провина,
Весь час надія, колись зів`є гніздечко,
Не проростала висаджена зернина,
Від болю туга, стискалося сердечко.
В душі таїла, печалі і страждання,
О, що ж ти доле, як мені далі жити?
Не зацвіте весною квіточка рання,
А так бажала, із милим мати діти.
8
Час поспішав, то ж життя не зупинилось,
Нові друзі, нині змінила роботу,
Враз здивувалась, зустріти і не снилось,
Щирість відчула, їх тепло й турботу.
Весна – чаклунка, причепурила життя,
Жага злетіти, ввись пташечкою сміло,
Любила квіти. Давно мала почуття,
Прикрасить клумби, їх саджала уміло.
Чудове місто у суцвітті каштанів,
Тішилась ними і справно доглядала,
Не малювала, як подеколи планів.
Свою самотність у роздуми ховала.
Все ж мала втіху, у Інтернеті друзі,
Часті знайомства, хоч побачень не ждала,
Втратила віру, боялася ілюзій,
У тмі ночами, у стражданнях ридала.
То Божа воля, все казала матуся,
Ти постарієш, доню,краса відійде,
Моя лебідко, я за тебе журюся,
Чеснот замало. То де ж щастя твоє?
Уже й за тридцять, а думки наче джмелі,
З русявим зважилася сходити в кіно,
Йому здалось на сьомому небі, хмелів,
Від спілкування, мов зналися давно.
Про це кохання, стали свідками ночі,
-Та ми ж не діти, нащо довго водитись?
Шептав на вухо, хитро зирив у очі,
Давай вдвох жити. Та й зможем одружитись,
Я теж не проти, попрошу, не відкажи.
9
Стежки - доріжки, усі сторінки життя,
Щось шепотіло, ти все ж буть обачною,
Придивись добре! Яким бачиш майбуття,
Плани надалі? Чи з ним матимеш пуття?
Кілька місяців, щоденні іспити двом,
Він навіть ладен, виховати дитину,
Чужу, з притулку. Їй це здалося дивом,
Ось так наваживсь, яку ж замав причину,
Ховав від неї? З часом впала підозра.
М`який характер, бо ж є поступливість,
Завжди уважний та у міру веселий,
Як розпізнати, чи притаманна строгість?
Чи не приховує у душі лукавість?
Розчарування, то ж зустріла мати,
Наче й привітно, все ж сумна при розмові,
Тривога в серці, а чому і не знати,
Схоже ревнує, бо погляди зимові.
Спішить не треба, часто спиняла себе,
Погляд до неба, там би знайти пораду,
Небесне море, коли стало голубе,
Й розбрелись зорі, думи - Ой, з ним пропаду.
Думки тікали і вкотре повертались,
Вже сорок років, а одна втіха квіти,
Краса по вікнах, із сонцем розважались,
І по них зайчики, чом не порадіти?
Шкода, що в мами один, не буде щастя,
Життєвий досвід, бодай її зупинив,
Мабуть залишитись, нам друзями краще,
Це буде помилка, він довго запевняв.
Та все ж із часом охололи почуття,
По телефону, розмови, як брат й сестра,
Ні, це не помилка, справжнє передчуття,
Мамин синочок, а життя- врешті не гра.
Не хтів змиритись, він вимагав стосунків,
Й було дзвінками, вдень і вночі докучав,
Ні не таких, вона ждала дарунків,
Хоча від долі, певно занадто страждав.
10
Зоре вечірня, ти зійди наді мною,
Скажи, що буде, хоч прошепчи тихенько,
Поділюсь думкою, журбою з тобою,
Зняти тягар з душі, втішити серденько.
Ой довгі ночі, всякчас однакові сни,
Тішилась містом, заглядає у вікно,
А де ж розрада? Так хотілося весни,
У грудях тисло і на серці так тоскно.
Прокинувсь ранок, сонечко променіло,
Вже за вікном струмочки, плакали сніги,
У храм збиралася, обличчя пашіло,
Хтіла думки відкинуть, втекти від нудьги,
Й біль притупити та синів пам`янути.
У храмі тихо, то ж до свят, ще далеко,
Людей так мало, чути шурхіт підборів,
Сердечку трепітно, ой, як же нелегко,
Чому в житті, ти для мене крива стежко?
Ставила свічку та ледь - ледь не впустила,
Хтось взяв за руку, - Давайте, краще я сам,
- Ось так, горить! Вона враз сльозу струсила,
- Ой, поспішила, я дуже дякую вам!
Поруч із нею, стояв, читав молитву,
І час від часу назад дививсь, на двері,
Вмить у душі, сварила, себе – роззяву,
Але ж на світі, таки є люди добрі!
Вже й згасла свічка…. її легеньку ходу,
Здаля, помітив і він пішов за нею,
- Ви ще в тривозі… дозвольте, я проведу,
Злегка збліднів, любувався красунею.
-
Він зростом вищий, сміливо взяв під руку,
Легке тремтіння, аж по тілу пролилось,
Приємний голос, вже позирала збоку,
Треба ж такого? Навіть й ніщо не снилось.
11
Скупчились хмари, розплакались небеса,
Накрапав дощик, у під`їзд вдвох забігли,
Йому здалось, що на її щоці сльоза,
Погляд у очі, на якусь мить застигли.
Як школярі, обоєчко посміхнулись,
Раптом спитав, - Як звати чарівну пані?
Справжні дива, вважалось чогось боятись,
В такі роки…. мабуть все ж є якісь грані,
У спілкуванні. Прошепотіла ім`я.
Блакитноокий - думонька промайнула,
Бач чимось схожі та й подала візитку,
І, як дівчисько, собі; оце утнула,
Бігла по сходах, у душі крапля смутку.
12
Чоло змокріле, досить червоні щоки,
Трепіт сердечка, це начебто у пташки,
Зміг розбудити… та хіба у ці роки,
Прийде кохання? Життя, це ж не іграшки.
Ледь втихомирилась. Вже чашечка кави,
Зняла напругу. А скільки ж років йому?
Помітно старший, але не ловлю ґави,
Одній на старість - не позаздрю нікому.
Уповні місяць освічував кімнату,
Він не дзвонив, ефірне розчарування,
Мабуть ніхто не захистить оцю квітку,
Задовга ніч, їй не спалося до рання.
Пройшло два дні, він тримав три орхідеї,
Тож у під`їзді, давно на неї чекав,
У руці торт, мило всміхнувся до неї,
-А я до вас, може пригласите на чай?
13
Короткі дні… мов потрапила у казку,
Інтелігент, спромігся причарувати,
Уста до рук, відчувала ніжність, ласку,
Яку ніхто і ніколи не зміг дати.
Вихідний день. Він навідався зарано,
Вона у ліжку. Вже накинувши халат,
І ледь хвилюючись, турботно, жаданно,
Його зустріла. Вже й відчула аромат,
П`янких парфумів. Ясніли світлі очі,
Як феєрверки. Жага їх покохати,
Звуки зітхання,- Ой. чому довгі ночі…
Весь час без тебе! Я вже пристав чекати!
Які слова, наразі встоять не змогла,
Весняний подих у полоні цілунків,
Спокуси аура, обох перемогла,
Й сама не ждала, цих інтимних стосунків.
14
Стежки - доріжки… усі сторінки життя,
Надто багато вже всього пережито,
Сяє обручка, он, на столику здаля,
Що відповість? А чи і справді щастя,
Вона пізнає? Знову на роздоріжжі…
***
Дзвінок у двері…
…
О доле- доленько, піду пригорнуся,
Най на руках, його міцних я зомлію,
Й розвію сумніви, в обіймах втоплюся,
Нехай кохана, буду довіку з милим…
Жовтень 2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854645
дата надходження 14.11.2019
дата закладки 20.07.2020
Ловлю сонце в усмішку й встаю,
Новий день зустрічає піснями.
Відчуває душа, що в раю,
Трави в росах відчувши ступнями.
У вишневім саду благодать,
На вустах смак дозрілої вишні.
Свіжі кісточки з рук в сіножать
Пацьорками лягли, мов намисто.
А на серці терпець з кислицем
Та ще солод пахуче-рожевий.
Чудні ягоди, дані творцем,
Дивували світанок липневий.
Легкий вітер гойдав аромат,
Відзивався теплом в моїм тілі.
Зблиснув слізно загуслий агат, -
Сік вишневий в печалі знімілій.
13.07.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882760
дата надходження 13.07.2020
дата закладки 20.07.2020
В час вечірній, як падають роси
На зігріту від сонця траву,
Розчешу перед дзеркалом коси,
Враз відчую, - тобою живу.
Пливе місяць в осяйнім серпанку,
Серце в грудях лоскоче любов.
Пий тепло вуст моїх до останку,
Підкорюся тобі без розмов.
Говоритимуть душі коханням,
В блиску внутрішнім вогник очей.
Упиватимусь близьким диханням
У полоні солодких сітей.
Схилить ніч позолоту над нами,
Ведмедиця, щоб сили дала.
Щоб міцнішав наш дух із роками,
Та любов, що від смерті спасла.
19.07.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883329
дата надходження 19.07.2020
дата закладки 20.07.2020
Липнева ніч намовила грозу
та й напустила спраглим нивам зливу.
А потім звично народилось диво –
рум’яний ранок ворушив росу,
веселкою вклонявся шанобливо.
Озвались владно промені в мені,
гойднулися та й підняли мій подив.
В ту мить, можливо, народився подвиг –
веселка згасла в когось на війні,
померк останній заповітний подих.
Плането-мати, зіронько жива,
хай буде вічною твоя орбіта,
щасливими народжуються діти,
допоки сонця – пахнуть небом квіти,
а в Україні славляться жнива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882983
дата надходження 17.07.2020
дата закладки 19.07.2020
Липнева ніч намовила грозу
та й напустила спраглим нивам зливу.
А потім звично народилось диво –
рум’яний ранок ворушив росу,
веселкою вклонявся шанобливо.
Озвались владно промені в мені,
гойднулися та й підняли мій подив.
В ту мить, можливо, народився подвиг –
веселка згасла в когось на війні,
померк останній заповітний подих.
Плането-мати, зіронько жива,
хай буде вічною твоя орбіта,
щасливими народжуються діти,
допоки сонця – пахнуть небом квіти,
а в Україні славляться жнива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882983
дата надходження 17.07.2020
дата закладки 19.07.2020
Хтось старості боїться як вогню,
Пластичному хірургу набридає,
Калорії рахує у меню,
(На кілограми ради вже немає!).
А хтось плює на вік, й собі живе
Зі зморшками в гармонії й любові,
І пізнає щоденно щось нове,
І сни ще досі бачить кольорові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878098
дата надходження 31.05.2020
дата закладки 05.07.2020
[b][i][color="#e01086"]В[/color]идно так судилось нам с тобою,
[color="#e01086"]-Р[/color]азлюбил, - ты бросил на ходу,
[color="#e01086"]А[/color] теперь лишилась я покоя,
[color="#e01086"]З[/color]най, любимый, я, как прежде жду...
[color="#e01086"]Л[/color]ето мне не дарит больше радуг,
[color="#e01086"]У[/color]тренний рассвет не шлет лучи...
[color="#e01086"]К[/color]то прогонит мне печаль-досаду,
[color="#e01086"]Е[/color]сть ли тот, кто сердцем будет чист?
[color="#e01086"]Я [/color]была любимой и... летала
[color="#e01086"]Ч[/color]увств без крыльев в этом мире нет...
[color="#e01086"]Т[/color]олько сразу всё бесцветным стало,
[color="#e01086"]О[/color]крылённой счастьем - гаснет свет...
[color="#e01086"]Р[/color]азошлись у нас судьбы дороги
[color="#e01086"]А [/color]теперь у каждого свой путь,
[color="#e01086"]Н[/color]о не все подведены итоги,
[color="#e01086"]Е[/color]сть любовь, что не дает уснуть...
[color="#e01086"]Н[/color]очь пройдёт и сменится рассветом,
[color="#e01086"]А[/color]лым светом скрасится восток.
[color="#e01086"]Я[/color] подруг не слушаю советы,
[color="#e01086"]П[/color]ропишу о боли между строк...
[color="#e01086"]Т[/color]ает день, его заменит вечер,
[color="#e01086"]И[/color]з-за леса выплывет луна.
[color="#e01086"]Ц[/color]епь событий ляжет вновь на плечи,
[color="#e01086"]А[/color] беда лишь в том, что я одна.[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843330
дата надходження 28.07.2019
дата закладки 02.08.2019
Закружилась карусель Солнечного света,
Зазвенели ручейки – значит скоро лето!
Сковородка на столе, значит будет праздник,
И опять блин со стола стянет кот-проказник.
Лужи снова вижу я – значит вновь регата,
Покатаю муравья на корме фрегата.
Ведь морская муравья песенка не спета.
Шапку в шкаф запрячу я – значит скоро лето!
Старший брат ушел гулять – значит до рассвета,
Ведь «экзамен на носу» – значит скоро лето.
В травке ловит паучок ветер паутиной,
А у лужи – нету дна, значит чай с малиной.
Вот вопрос: – Ну где опять проведем мы лето?
Вновь на даче «отдыхать» в пригороде где-то..
Нету рядом никого, что б спросить совета,
Сколько надо мне всего совершить за лето!
Безусловно, ягод съесть килограммов двести,
Сколько дынь и арбузов - я решу на месте.
Покататься на реке в лодке с егерями,
Прогуляться налегке в рощу за грибами,
Вновь подсолнух научить солнцу улыбаться
И лягушек подучить на реке купаться.
А сандалики мои «заблукали» где-то,
И грозит нам всем жара –
кулаком из
л
е
т
а
.
P.S. Мама снова всем рулит и нашлись сандали,
Ведь «зима, весна и осень» женщины назвали,
А какого неизвестно лето будет пола?
Пролетит, как из ружья –
значит скоро
ш
к
о
л
а
…
=GoldKing=09.06.7526 С.М.З.Х. (2018)
Зачем лето
https://stihi.ru/2012/05/13/584
Учителю лето дано в наказанье –
Что б вновь не успеть с переводом дыханья,
А школьникам лето, что б в летнем саду
Забыть, что учили в учебном году.
- Я не люблю последний звонок, потому, что он означает, что завтра – 1 сентября!
С учительской улыбкой=GoldKing=12.05.2012
Лето прыгает вприпрыжку
https://stihi.ru/2016/06/09/355
Тучи вразвалку бредут к водопою,
Солнце проснулось за дальней рекою,
Тонким жужжаньем пронизана дымка,
В лес за грибами мечтает корзинка.
Тихо крадется рассвет-чародей
Сказкой мечтательной в сны для детей.
Где же шаги долгожданного лета?
Где ж замечтались они
до
р
а
с
с
в
е
т
а
!
В мягких уютных кроватках сопят
В сонных улыбках ребят и девчат.
Гимны рассвету петух пропоет,
Сразу зари всем цветок расцветет.
Лето вприпрыжку поскачет, как все
Босыми ножками
в мокрой
росе!
08.06.2016=GoldKing=
https://stihi.ru/2019/10/06/3076
Зашло как-то лето в лесной магазин:
- Мне надо немного лозы для корзин,
Всем дачникам очень корзины нужны!
Ведь завтра суббота – приехать должны!
Смешной паутинки – сплету гамачок,
А то, что останется – пусть на сачок.
Я бабочек буду ловить-отпускать, -
Учить их всех надо красиво летать!
В своем гамачке отдыхать я хочу,
А утром улыбкой зарницу включу.
Так. Розовой краски – раскрасить рассвет.
Из радуги кисти, из тучки мольберт.
Да, чуть не забыла! Росы три ведра!
Вчера - был сюрприз! В день рожденья бобра.
Росинками я заискрила весь лес -
Бобер от восторга на елку залез!
Все прыгали в речку с березы за ним,
И дружно хрустели орехом лесным!
Ах! Вот что еще! Мне друшляк
о-ч-е-н-ь
н
у
ж
е
н
!
Для звездных сияний и лунных окружен.
Сосновые те,
во-о-о-н,
из хвои
р
е
с
н
и
ц
ы
-
Намедни девишник грядет у зарницы.
А что б сарафан понарядней украсить,
Боченок большой – помидоров наквасить!
Уж очень к лицу мне в них красный наряд,
А вкус – безподобный! Так все говорят.
Вороне – дым черный!
С костром из
дровишек,
И смеха побольше!
Для милых детишек.
В большом туеске луговой аромат -
Для пчел и букашек!
В десерт,
на салат.
Та-а-а-к.
Сахар не надо – арбузы готовы.
И меду уж столько, что липнут подковы!
Вчера конь объелся – к дороге прилип!
Кричал:
- Больше меду – ни-ни! -
Аж
о
х
р
и
п
!
Дороге – тележку, скакалку – дорожке,
И туфель – пар 20, все –
с-о-р-о-к-о-н-о-ж-к-е.
Цветов полевых - 28 букетов!
Мешочек без дна –
ну, для летних
советов:
Куда и к кому ехать мне отдыхать,
О чем и в каких снах
получше мечтать.
Восторга речного 12 мешков,
Нет, лучше 16 и без ремешков.
Улыбок полтыщи! И все без завязок.
От уха до уха! Для хитреньких глазок!
Для солнышка – лучики, дождичку – шлепки,
Для лужи из капель прозрачных заклепки.
А-а-а! Дождичку нужен еще молоток!
Заклепки клепать – он в них
мастер-знаток!
Медведю – малинки. Бельчатам – грибов.
Корзину пушистых и радостных снов.
А, вот что еще! Фиолетовый зонтик!
Как ночь наступает, - его раскрываю,
И сны на свободу гулять выпускаю!
А то, что в друшляк угодило от звезд,
В ручьи собираю. Сорокам для гнезд.
Фонтанам для струй – ореолы из цвета!
Чудес-серпантинов – в прическу.
Для лета!
Конечно же
м
н
е
!
Я ведь пестрое Лето!
Прическа моя золотистого цвета.
Ну, вот. Если что я сегодня забыла,
Мне детки подскажут!
Что б весело
б
ы
л
о
!
06.10.2019=GoldKing=/Доминикана/
Для скучных и взрослых нудных и "правЕльных" дядей и тетей и из них зделанных родителей /просто скучный текст из буквврядочек/:
Зашло как-то лето в лесной магазин:
- Мне надо немного лозы для корзин,
Всем дачникам очень корзины нужны!
Ведь завтра суббота – приехать должны!
Смешной паутинки – сплету гамачок,
А то, что останется – пусть на сачок.
Я бабочек буду ловить-отпускать, -
Учить их всех надо красиво летать!
В своем гамачке отдыхать я хочу,
А утром улыбкой зарницу включу.
Так. Розовой краски – раскрасить рассвет.
Из радуги кисти, из тучки мольберт.
Да, чуть не забыла! Росы три ведра!
Вчера - был сюрприз! В день рожденья бобра.
Росинками я заискрила весь лес -
Бобер от восторга на елку залез!
Все прыгали в речку с березы за ним,
И дружно хрустели орехом лесным!
Ах! Вот что еще! Мне друшляк очень нужен!
Для звездных сияний и лунных окружен.
Сосновые те, во-о-о-н, из хвои ресницы -
Намедни девишник грядет у зарницы.
А что б сарафан понарядней украсить,
Боченок большой – помидоров наквасить!
Уж очень к лицу мне в них красный наряд,
А вкус – безподобный! Так все говорят.
Вороне – дым черный! С костром из дровишек,
И смеха побольше! Для милых детишек.
В большом туеске луговой аромат -
Для пчел и букашек! В десерт, на салат.
Так. Сахар не надо – арбузы готовы.
И меду уж столько, что липнут подковы!
Вчера конь объелся – к дороге прилип!
Кричал: - Больше меду – ни-ни! - Аж охрип!
Дороге – тележку, скакалку – дорожке,
И туфель – пар 20, все – сороконожке.
Цветов полевых - 28 букетов!
Мешочек без дна – ну, для летних советов:
Куда и к кому ехать мне отдыхать,
О чем и в каких снах получше мечтать.
Восторга речного 12 мешков,
Нет, лучше 16 и без ремешков.
Улыбок полтыщи! И все без завязок.
От уха до уха! Для хитреньких глазок!
Для солнышка – лучики, дождичку – шлепки,
Для лужи из капель прозрачных заклепки.
А-а-а! Дождичку нужен еще молоток!
Заклепки клепать – он в них мастер-знаток!
Медведю – малинки. Бельчатам – грибов.
Корзину пушистых и радостных снов.
А, вот что еще! Фиолетовый зонтик!
Как ночь наступает, - его раскрываю,
И сны на свободу гулять выпускаю!
А то, что в друшляк угодило от звезд,
В ручьи собираю. Сорокам для гнезд.
Фонтанам для струй – ореолы из цвета!
Чудес-серпантинов – в прическу. Для лета!
Конечно же мне! Я ведь пестрое Лето!
Прическа моя золотистого цвета.
Ну, вот. Если что я сегодня забыла,
Мне детки подскажут! Что б весело было!
...Настроение - просто фонтаном плещет после Вашего стихотворения! Спасибо!)
=Сон Светлана=11.10.2019
Шоколадное лето
https://stihi.ru/2018/06/07/4186
Лето быстро пролетает -
Вместо шоколада тает!
Не успел сказать: - Ура!
Снова в школу всем
п
о
р
а
.
07.06.7526 лето С.М.З.Х. (2018)=GoldKing
Стихи, рождённые из эксов – Лето где забуксовало.
https://stihi.ru/2020/08/08/4622
Там искали детки лето…
Говорила детям мама:
- Что бы лето не проспать,
Не бежать за ним, как лама,
Надо всем поменьше спать!
Рано утром босичком,
Не спеша подкрасться к речке,
Побеседовать с шмелём,
Разместившись на крылечке.
Поприветствовать зарю,
И поздравить с Днем рожденья
Подсказать календарю:
- Лето ждём! - Для приключенья!
Пусть веселый паучок
В небе звездочки погасит,
Лету свяжет гамачок,
И росинками украсит!
Позовёт мохнатой лапкой:
- Лето милое! Скорей!
Фестиваль под пестрой шляпкой,
Сказка мыльных пузырей!
Всех шаров воздушных скачки
Как лошадки на параде!
Станут детки на карачки
Для букашек в маскараде.
Улыбнуться отраженью
В перламутровой росе,
И тогда уж без сомненья
Соберутся сказки все!
Дружно летом назовутся,
И устроят фестиваль,
Чудеса тот час начнутся
В небе вспыхнет пектораль!
Здравствуй нотная тетрадь
Разноцветные дорожки,
Научи нас всех играть
Для частушек выдай ложки.
Пусть всех солнце поцелует,
И подарит ордена -
Жар-веснушки нарисует -
Пляшет рыжая страна!
Тучки взявшись все за руки
Вмиг устроят хоровод,
Соловьёв весёлых звуки
Разтрезвонят небосвод.
Партитура для симфоний,
Разноцветом кутерьма!
Лето – царство филармоний,
Расписная хохлома!
Паучку спасибо скажем -
Лето нам позвать помог!
Приз - цветастым вернисажем
Станет солнца колобок!
09.08.2020=GoldKing=/штаб-квартира солнечнава лета Бермундия/
https://stihi.ru/2020/07/24/7307
Лето встарь не провожали,
Ведь улитки шар вращали!
А теперь - юлой вращенье -
Детских ножек приключенье!
Сносят, прыгают, буцают,
Ось без устали вращают!
Всю планету альбатросит! -
Так летит, что
крышу сносит!
Только в школу все зашли:
- Как вы лето провели!?
- Мы его НЕ ПРОВОЖАЛИ!
Просто ось земли
вращали!
Дааа! Работка! Нету сил!
В солнце чуть
не угодил!
24.07.2020=GoldKing=/волшебнодетская улиточнопродвинутая страна Бермундия/
https://stihi.ru/2019/07/23/410
продолжение на http://www.stihi.ru/2019/07/22/7366
...Ну а лето нам в ответ:
А секрета вовсе нет!
Даром бегали-скакали! -
Вы не там меня искали!
Я не в доме под столом,
И не в клетке с хомячком,
Просто я в цветастой майке
Растянулось на лужайке!
Я на речке в камышах,
С солнцем ярким в облаках,
На полях на крыльях пчелок
У ежа среди иголок!
Чтоб меня скорей найти
надо босиком пройти
ранним утром по траве,
постоять на голове,
кувыркнуться на лужайке,
где резвятся утром зайки
там живу в траве, в низинке
с ветром резвым
в
п
а
у
т
и
н
к
е
!
Там блестит среди цветов
Гамачок для
летних
с
н
о
в
!
=GoldKing=22.07.2019/Доминикана/
Лето - самый фкусный торт!
https://stihi.ru/2020/08/18/2627
Лето встарь не провожали,
Ведь улитки шар вращали!
А теперь - юлой вращенье -
Детских ножек приключенье!
Сносят, прыгают, буцают,
Ось без устали вращают!
Всю планету альбатросит! -
Так летит, что
крышу сносит!
Только в школу все зашли:
- Как вы лето провели!?
- Мы его не провожали! -
Мы его ногой буцали!
Ели, чавкая, в саду,
Гнали к речке в чехарду,
Консервировали в банки,
Собирали на полянке,
И в веночки заплетали,
Тортик летом украшали.
АААбъеденье - высший сорт...
Лето - самый
фкусный
т
о
р
т
!
18.08.2020=GoldKing=/волшебнодетская кувыркательная страна Бермундия/
Каникулы - сила!
https://stihi.ru/2019/06/03/1113
Мне ночью приснилось,
Как с пушечным громом
Вдруг лето сразилось
Над нашим, прям, домом!
Весна не здается
И лету мешает.
А лето в бой рвется,
Вовсю наступает!
Жара атакует
Оранжевым фронтом.
Пейзажи рисует
зарей-горизонтом.
Покосы зеленые
Строем идут,
На желтый безкрайний
Пшеничный редут.
Грозой ослепленные
Бьют барабаны.
Лягушки зеленые,
Как партизаны.
Весну победило -
Ее взяло в плен!
Ура!
Н
а
с
т
у
п
и
л
о
!
Учебе взамен!
02.06.2019=GoldKing=/Доминикана/
Каникулы
https://stihi.ru/2008/11/15/4627
песню можно услышать http://www.chitalnya.ru/work/515068/
Проснулось солнце ясное, а в школе – тишина.
Явилось лето красное, окончилась весна.
Каникулы, каникулы – ликует детвора!
Как переменка длинная – веселая пора. (2 раза)
Никто не крутит глобус, не ищет новых стран
И не пересекает безбрежный океан.
Вздыхают грустно карты – походами живут,
В неведомые дали, в историю зовут. (2 раза)
Стоят тихонько парты, как чудо-корабли,
Стремятся снова в плаванье вокруг родной Земли.
Мечтают об открытиях, стоят и ждут ребят,
В страну волшебных знаний отправиться хотят. (2 раза)
Звонок командой громкой мечтает на заре
Пропеть: "Ура! Начало любимой всем игре!"
Учебники заброшены, скучают до утра.
Хотят, чтоб их листала родная детвора. (2 раза)
Каникулы закончатся, вдаль лето убежит.
И как пчелиный улей вновь школа зажужжит.
А на доске волшебной вдруг буквы оживут,
И деткам любознательным всем радость принесут.
Am Dm F E (перебором)
F C E Am (перебором)
A7 Dm Gm C (перебором)
Dm Am E Am (щипком 3/4)
Никополь, 20.01.2005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795294
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 22.10.2018
От якось так життя біжить:
Без вічності перешумить,
Перегуде у суєті.
Летять роки, та вже не ті.
А донедавна, без вагань,
Буяли квіти сподівань,
Веселощів. Тепер — потік
Солоних крапельок зі щік.
Запалена поспішна мить
Ніяк нікого не навчить.
Клубком витає сірий сум
На перехрестях сивих дум.
12/10/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809890
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 22.10.2018
Ніч темна спокусниця? Ні, вона чесна, ввічлива, чинна
Посміхнись і почуєш цей чистий, сріблястий струмочок
подаруєш буквар, а вона тобі в відповідь -- рими
в ній щось є незліченне, невидиме, трішки дівоче
Не шукай серед ночі від серця мікстури
не грузи мою любу своїми гіркими жалями
бо не зможе вона припинити тортури --
не підвладні стихії людські глупощі й драми
Якщо зможеш, довірся її чорноті глибокій
хай тебе оминає журба і лихо
ніч це лиш пауза і передпокій
тож відчуй.. як вночі.. насправді.. тихо..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777086
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 22.10.2018
Щоднини щастя визираєм.
А в небі сонце золоте
Теплить долоні небокраю
І літо присядом веде.
У квіти загорнулась спека
Духмяним подихом жоржин.
І щастя зовсім недалеко -
У кроці зміряних хвилин.
У літнім потиску з вітрами
Теплом шепоче й обірУч
Тримає хмари над ланами,
Тумани скочує зі круч.
Вселенське щастя і безмежне
Над світом викладає дні.
Впізнай його й необережно
Не пропусти в собі, в мені.
Не залишай десь на узбіччі-
Пригорнеться в чужих руках.
І зазирне комусь у вічі,
І вмоститься в чиїхсь літах.
А ми все щастя визираєм.
Нема, не буде, чи ж прийде?
Якого ж, де іще шукаєм?
Воно ж за руку нас веде:
Життя і сонце, небо,
квіти...
Дарунком з нами, попри все.
У колі: рідні, дім і діти…
І серпень яблука несе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804105
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 22.10.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=81JC95E4f9w[/youtube]
Безшумно впав один листок,
Приліг, неначе відпочити.
Йому б повітря ще ковток,
І ще б хоч трішечки пожити.
За ним упав іще один,
А потім зграйка полетіла,
(Таке життя й людського плин)
Неначе чайки легкокрилі.
Хтось полетить за журавлями,
Якщо він місце там знайде,
Чиясь душа пройде стернями,
І просто так собі піде..
Лиш озирнеться на хвилинку:
Не все почув, не все сказав.
І із сльози уже крижинка,
Розтане тихо поміж трав.
Це буде потім, хай колись,
Таке життя, не переробиш..
А зараз мова йде про лист...
І все ж подібне щось знаходиш....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810794
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 22.10.2018
[b][i][color="#b09107"][color="#b00a07"]С[/color]олнышко раньше уходит за лес
[color="#b00a07"]М[/color]ир незаметно стал миром чудес
[color="#b00a07"]О[/color]хрой окрасился парк, лес и сад
[color="#b00a07"]Т[/color]ьма по долинам бредет наугад.
[color="#b00a07"]Р[/color]ечка ласкает свои берега
[color="#b00a07"]И[/color] отражает в воде облака.
[color="#b00a07"]К[/color]аждая ивушка смотрится в гладь
[color="#b00a07"]А[/color]х, как невестой ей хочется стать..
[color="#b00a07"]К[/color] клену хотелось бы ей перейти
[color="#b00a07"]К[/color]то же закрыл ей дороги-пути?
[color="#b00a07"]Р[/color]ечка не хочет ее отпустить
[color="#b00a07"]А[/color] ведь как речке без ивушки жить!
[color="#b00a07"]С[/color]олнце бросает косые лучи
[color="#b00a07"]К[/color]ак-то они уж и не горячи...
[color="#b00a07"]И[/color]вушка ветками жмется к реке
[color="#b00a07"]О[/color]ттиск прохлады на каждом листке.
[color="#b00a07"]С[/color]телется лугом молочный туман
[color="#b00a07"]Е[/color]й-же, мираж или самообман.
[color="#b00a07"]Н[/color]ебо теряет немного свой цвет
[color="#b00a07"]И[/color] кроет сад щедро лиственный плед.
[color="#b00a07"]И[/color]збы не прячутся в зелень кустов
[color="#b00a07"]Г[/color]ляньте, какое обилье цветов!!
[color="#b00a07"]Р[/color]озы и астры и бум хризантем
[color="#b00a07"]А[/color]нгелы создали этот Эдем.
[color="#b00a07"]Ю[/color]г примет вскоре в объятие птиц
[color="#b00a07"]Т[/color]олько не счесть этой сказки страниц.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809589
дата надходження 10.10.2018
дата закладки 10.10.2018
А що таке душа? — Безкрайнє море,
Кероване вітрами в пориваннях.
У неї денце світле і прозоре,
Із космосом незвідане єднання.
Буває, що заляже у тумані
Надовго, ну, а іноді на миті.
Шукає просвіт крізь імлу в омані,
У бризках сіє сльози оксамитні.
Як грізний шторм затягує в тенета,
Несе до берега свої таїни,
Здається, що здригається планета,
І воскресає знову із руїни.
Танцює хвилями в діапазоні,
Вирує гейзером в глибинних водах,
Купається після грози в озоні,
Пульсує вічністю в уявних кодах.
16/09/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809026
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 07.10.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2018
[i] Думи мої, думи...[/i]
[youtube]https://youtu.be/BFuNXA_M6SQ[/youtube]
[i][b][color="#5b0478"]Коли душа твоя, хай без причин, в комфорті,
й коли здоров’я ще – нівроку, хоч куди,
коли твоя кохана – ягідка на торті,
і дома
вже давно ніякої біди;
коли роботу маєш по душі (і гроші),
коли вночі не маєшся, й здоровий сон,
коли у тебе ще й сусідоньки хороші,
коли
й з природою живеш ти в унісон;
коли збираєшся до праці, як на свято,
додому мчиш, немов фрегат на парусах,
коли найтяжчу справу владнуєш завзято,
коли тебе
бентежить вранішня яса;
коли тобі ще Бог послав палке кохання,
й дружина не в журбі почерез твій запа́л,
коли із друзями приємне спілкування –
щасливцю,
осуши наповнений бокал!
Коли тобі всміхається привітно сонце –
твоє кохане, яснооке цвіт-дитя…
О світе Божий! Чи, бува, не сон це –
оте до
щему бажане життя?
[color="#ff1a00"] ♥ ♥ ♥[/color]
...Та міра щастя в кожного із нас є різна,
бо в кожного в житті є свій пріоритет:
один в ясну погоду рюмсає і кисне,
а той,
в понеб'ї хмаровинному, –ПОЕТ. [/color][/b]
24.11.2017 [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762000
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 23.03.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eHZdiZ5cyvg[/youtube]
[b][i][color="#1526bd"]Що побажати нам у наше свято,
Щоб жінка неповторність зберегла?
Земного щастя й радості багато!
Здоров"я, миру, успіхів й тепла.[/color]
[color="#ba1f68"]Щоб хлопці нам здавались без вагання
Й п"яніли з нами навіть без вина.
Щоб в них палало полум"я кохання,
А в наших душах розцвіла весна.
[/color]
[color="#279c0c"]Хай щастя птах постукає у двері
До кожної с усіх земних жінок.
А фільм про успіх буде з тисяч серій,
Як в найталановитіших зірок...[/color]
[color="#910a8f"]Нехай натхнення і найкращі мрії
В душі у жінки кожен день живуть.
Хай радість і кохання серце гріє,
Бо жінка... то і є ВЕСНА ... мабуть.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780851
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 22.03.2018
Налий мені, милий, вина...
Не ніч, а якась дивина -
Осяяна зіркою вись,
Бо долі, мов руки, сплелись.
Скажи, я від чого хмільна..?
Невже від краплини вина,
Чи може від сірих очей,
Чи від солов"їних ночей..?
До серця мене пригортай,
Цілунком мене пригощай...
Не ніч, а якась дивина -
Налий мені, милий, вина...
(картинка з інету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666476
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Чи я знала.., чи гадала..?
Та роса упала,
Як тебе я обіймала
Та траву зім"яла...
Чи я знала.., чи гадала -
В силі, а зомліла...
Як востаннє цілувала,
Та не відпустила...
Чи я знала.., чи гадала -
Розплелися коси...
Як вночі тебе кохала,
Знають тільки роси...
(картинка з інету)
слухати пісню
https://youtu.be/srbGQ-_IuyE?si=dvSBJK_dpvRpbzEJ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655361
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 31.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2016
Запалить свічка тисячу свічок —
Тепла і світла з неї не убуде…
Даруйте вогники любові, люди,
Нехай сія душа, як світлячок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651605
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Дух весенний, к жизни призывая,
Укрепиться не даёт сомнениям -
Лучше обмануться доверяя,
Нежели обидеть недоверием.
Нет, любовь не может быть ошибкой,
Муки ли суля, иль наслаждение,
Оборвётся ль тонкой паутинкой,
Или станет вечным вдохновением.
По весенней улице шагая,
Отпускаю в мир иной сомнения -
Лучше обмануться доверяя,
Нежели обидеть недоверием.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650939
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.
Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
Торкаючи ранню свою сивину
Я марю в пітьмі хворобливого сну...
.........................................................
Ось книжка, що мов дорогий експонат...
Не наша країна... Не наша війна...
Її в госпітальній книгарні узяв-
Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
Схилився над постіллю хтось уночі...
Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
...Посвячених маса, як гинув Амін...
І... голос Тараса я чую в пітьмі-
- Що брате солдате? Нелегко тобі?
Народ, що затятий в своїй боротьбі
За землю, за волю, за віру свою,
Довіку ніхто не здолає в бою.
Невільні Імперії Воїни Ночі...
Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
Туди, де димиться земля України,
Де буде Імперії "Чорний квадрат"
Також зазіхати на ласий цей шмат,
Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
Як ти, у казахських степах я страждав,
І думка єдина... І мара єдина...
Чи знову побачу тебе, Україно?
Нещасна Вкраїна... Загони рабів
Вже скільки раз нищили волю тобі...
І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
-То сядемо й чаю міцного заварим,
І будем зі смутком співати сумні
Ми ще Коліївщини давні пісні,
І в серці твоїм обірветься струна...
Сльозою проллється вже котра весна,
Бо десь покриває туман а чи дим
Священного краю покинутий Дім...
Бо десь-таки знову приховану Волю
Лукавий Микола пускає по колу...
-Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
Де любу Вітчизну терзають собаки...
Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
Що зв"язані в мене з одвічних часів,
Бо дуже ненависть шалена до псів,
Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
І землю, що РАЄМ я звав, продають...
Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
Тарасе! Можливо тебе й не було
Отут, біля мене, в останній мій час...
Та жити шалено жадаю, Тарас!..
Бо я повернусь із печального краю
Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
........................................................
...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.
29. 02. 2016. Ніч...
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116030809783
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 11.03.2016
Запис і виконання – Володимир СІРИЙ
Музика – Віктор ОХ
Слова – Олександр ПЕЧОРА
-------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uV2d8pL8WbQ[/youtube]
Ти не простила і тоді права була.
І я карав себе і досі щиро каюсь.
Із тої миті, як ображено пішла,
із тої миті як же болісно чекаю!
Як Ти сказала, що навік тепер пішла,
із тої миті я Тебе одну чекаю.
Я не лукавлю, не клянуся на віки.
Відчуло серце і тепер напевно знаю:
Тебе не зможу замінити я ніким,
бо лиш Тебе так зачаровано кохаю!
Не всі однакові жінки й чоловіки.
Тепер пізнаєш, як же я Тебе кохаю!
Нам пощастило на солодке каяття:
всі помилки ми щиро визнати готові.
Бо не погасли, а палають почуття,
серця наповнилися повінню Любові.
Ми помилялись, та палають почуття.
Ми переповнилися повінню Любові!
--------------------------------
В кліпі використано роботи австралійського художника Луї Жовера
(Loui Jover)
[img]http://www.the-artwork-factory.com/image/data/loui-jover-hp.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648734
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 05.03.2016
Тетяна чекала…
Тетяна чекала… Що чи кого не знала, але добре відала, що чекає. Зиму? Зима тюпала поряд. То снігом замете, то кришталем дощу сипне. Щедро білила все навколо, а то й чорнила калюжами. Ні, не зиму чекала жінка. Весну? Сонце зазирало інколи у вікно, і, здавалося, по-весняному вже. Хоч жінка й раділа такій погоді, не весну вона чекала. Та й любила Тетяна осінь. Це її пора. Листопад золотавий її талісман. Саме тут її творча щоденність найвища. Осінь, разом з душею жінки, виплакувала все наболіле, непереможене, стерпіле, нездійснене…
Що ж чекала? Ця думка не давала спокою жінці. Стояла біля вікна і чекала. Думала, думала, ловила думки, зупиняла їх миттєвість, перебирала…але так і не знаходила підказки.
Присіла до столу. Затишно було тут. У вазі стояли квіти. Духмяні троянди, трішки прив'ялі, але такі рідні. Забігала дочка, занесла кілька гілочок на Тетянин день. Каже, от і зустрічай своє свято з квітами. Тетяна посміхнулася. Вона давно вже не зустрічає цей день, ще з тих пір…коли… Коли її зрадили. Це ж 15 років потому. «Ой!» Думка лунко задзвеніла в голові. « Та вона ж чекає дзвінка. Ось що сьогодні тривожило її». Нещодавно в новинах прочитала про всеукраїнську науково-практичну конференцію щодо нових інформаційних технологій в освіті. Вчиталася. Серед організаторів знайоме прізвище. Отже повернувся, знову тут, недалеко. Але ж… саме в Тетянин день була остання зустріч, вони розпрощалися назавжди. І поруч не стало колеги, друга… коханого. Для творчої наснаги , сказав, потрібна новизна, нове захоплення. От він і зустрів молодість, нову аспірантку. Скільки радості, натхнення приносила йому ця молода особа.
- Ти не уявляєш, Тачо, - так називав Тетяну, - це ж диво щодень. Вихлюпується така сила енергії, запал працьовитості, що сам дивуюся. Це справжня любов, яку мені не відкинути.
Він ще довго і захоплено розповідав, але Тетяна вже не чула. Серце стискало тугою, розгубленість заважала сприймати слова, жінка ледве стримувала сльози. Врешті попросила: «Я піду». Квіти залишилися лежати на столику, вони були не для Тетяни.
- Добре, йди, ми ще поговоримо, адже ми друзі? – перепитав.
- Друзі, - стиха мовила.
- Я не проведу тебе, вибач, бо ми зустрічаємось з Сонею, ось надійде.
Тетяна важко відчиняла двері з кафе, а вони не відчинялися, ніби не відпускали її. «Вийти, швидше, вийти». Думки підганяли, пришвидшували рухи. Хтось допоміг, двері легко відсунулися. Перед жінкою стояла чорноока і красива дівчина.
- Прошу, - посміхнулася.
- Дякую Вам, - тихо промовила Тетяна. Справді гарна і це для неї квіти, миттєва думка кольнула серце.
Як же ж боляче було жінці. Покинута, відкинута, зневажена. 15 Тетяниних днів, 15 років згадувала цей душевний спопеляючий біль. Здавалося, що він так і не зменшився. То чому ж вона сьогодні чекає дзвінка, чому ? Та й Тетянин день давно минув.
Сіла до столу, відкрила ноутбук і полилися слова:
Не прийдеш ти сьогодні, я знаю.
За вікном ще захмарений лютий
Гнівно сніг до землі притискає,
Залишивши сліди не обуті.
Не прийдеш, то чому ж я чекаю.
Перемерзлі минувши калюжі
Вітер подихом тіні рівняє,
Так, неначе, він сонце подужав.
Не прийдеш, достеменно я знаю.
Затопталися наші стежини.
Я самотньо вже їх не здолаю,
Зледеніли, неначе вершини.
Не прийдеш! З далини небокраю
Поміж нами вже обрій стіною.
Я думками тебе зустрічаю
І думками прощаюсь з тобою.
Засніжилося знову набіло,
В крок останній зима підтягнулась.
І чекання в літах відзоріло…
Не прийдеш… наша зустріч минулась.
Минулась…таки минулася. Чому ж так пече серце … і чекає. Ні, вона не буде чекати. Не буде!
Дзвінок перервав думки жінки. Тетяна кинулась до телефону.
- Невже! – видихнула.
- Мамо, це я, - доччин голос зупинив Тетяну на мить.
- Доню! Я так рада тобі.
Так, Тетяна справді була рада дзвінку, врешті зрозумівши, що зателефонувати мав не він, а рідна, близька, любляча людина.
- Мамо, завтра жди нас у гості, можна?
- Звичайно, жду, приготую ваші улюблені пироги, приходьте.
- До зустрічі, мамо.
- Я чекатиму вас, мої хороші.
Чекатиме, бо тепер Тетяна знала що і кого потрібно чекати. Думки полегшено зітхнули, нарешті, все на місці, а то стомилися в чеканні. Ось так час знову перевірив пам'ять. Мабуть, востаннє. Тетяна присіла до столу, пригорнула квіти, такі рідні і запашні. Адже в житті стільки хорошого, близького, радісного. «Дякую, доню, що поруч» - прошептала. Краплина сльозинки зі щоки жінки впала на пелюстку. Теж, може, остання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647723
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 29.02.2016
Поторопись, фиалковый апрель,
Февраль дождём унылым многоточит
И, призывая мокрую метель,
Весну, увы, и в марте не пророчит.
А я всё жду, когда придёт апрель,
На цыпочках тихонько подкрадется
И, приоткрыв зимы тугую дверь,
Весенней негою ко мне ворвётся.
Колышут ветви голые ветра,
Мир серости и одинок, и жалок...
Так снизойди же милостью, весна,
Укрась его букетиком фиалок.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646218
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
http://www.playcast.ru/view/1504657/153363381fb0d26076b014d07f92dc9a47dff155pl
Весна , тендітна, розбишака юнка, сонечком грайливо усміхається на порозі,
Торкається чарівною паличкою, дзвінких, скляних струмочків, застиглих на морозі.
Розбуджує їх від зимового сну, нехай гарцюють в"юнко по шляхах невтомно, гулко,
Рекламують Весну в горах, полях, лісах,...віддзеркалюючи небеса, там, де не мулко.
Вже стали дні довші й ,ясні. Прокидаються поволі в душі дивовижні струни палкі,
Вже співають пташки, любовну пісню, чарівної панночки, оксамитової весни,
Вже квітує сон-трава й кивають радо голівками ніжні підсніжники милі й крихкі,
А вітер гуляє зі свіжим подихом, весняним... Думки без війни, Україно прости...
Та все ж пролітають вони й бринять десь там, в глибині...І стигнуть гронами калиновими,
Бо вкривається наша земля смертними одрами і вінками безсмертно-терновими...
Так хочеться жити вільно і щасливо, насолоджуватись світом чуттєво й спокійно,
Спостерігати народження нового, споглядати своє внутрішнє " Я" гармонійно.
О, Всевишній, зупини кров"яний потік! Роздай всім нам, пензлики сонячно- веселкові,
Щоб створили ми нові картини, нового життя, мирного, зоресяйного...в коханні,
В новій життєдайній країні, Україні, де говорять на рідній волошковій мові,
Де поважають батьків, де люблять дітей, де працюють на благо люди, весняно вбранні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645366
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Оружьем тайным обладая,
Иду в толпе и заражаю:
Не гриппом, корью или свинкой, –
Я инфицирую улыбкой!
Проблемы… Дождь… Не высыпаюсь…
Но я иду и улыбаюсь!
Без всякой видимой причины
Я излучаю эндорфины!
Вот кто-то крутит у виска:
«Бедняжка сбрендила слегка…»
Но не обидно мне нисколько, -
Их жаль – с иммунитетом стойким…
Но всё же, большинство прохожих,
Вначале хмуро-непогожих,
Поймав случайно кванты света,
Преображаются ответно!
И даже робкий лучик счастья -
Антибиотик от напастей!
Переливанье доброты!
И лучший крем для красоты!
Хоть жизнь подчас бывает трудной,
Не будь унылым и занудным,
Делиться теплотой спеши!
Улыбка – поцелуй души!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347343
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 19.02.2016
Настали золотые дни:
опальные раздёрнув шторы,
печаль выходит на карниз
и осыпается на город
с улыбкой в лезвие ножа,
что ей отчаянно не страшно
и будет так когда-то с каждым
из ныне присных горожан.
И белый дождь, взбежав за ней
на край небес, предельно шатких,
малюет слёзы на окне
и вытирает их украдкой,
и, беглый взгляд под облака
подбрасывая как монету,
детали вымокших сюжетов
размазывает по щекам.
Бормочет глупое «прости»
и взгляд ответный тщетно ловит,
чеканя паузами стих,
оборванный на полуслове,
её иконную ладонь
целуя в отраженье тусклом,
пока листва – сорокоустом –
нашёптывает свой огонь.
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477472
дата надходження 06.02.2014
дата закладки 19.02.2016
Небо залите оловом...
Хмар поминальне коливо *
Вітер несе розхристаний
В далеч опалолистяну...
День розговівся мОросом...
Півнячим рветься голосом
Вранішня тиша ватяна,
Зночі дощами латана...
Сніда пташА калиною...
Замість плаща - рядниною
Плечі покриті Осені,
Сіротуманноросяні;
Всі черевички зношено -
В зиму шкребе калошами,
Хлюпа тихцем калюжами
Стомлена і застуджена...
* Ко'ливо - поминальна обрядова страва,
готується із поламаного печива, залитого узваром
чи солодкою водою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621971
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 19.02.2016
Скоро осінь, а в Тебе жарко.
Скоро осінь, а в Тебе - літні дощі.
От якби через стіну в шпарку
Подивитись дива оці!
В мене яблуко є - останнє…
Не зриваю –Тобі бережу!
Хоча знаєш, вночі сьогодні
Пережило воно грозу.
Літнє небо таке блакитне.
Білі хмарки – тваринки малі.
А у Тебе – небо величне
У начищеному добре склі.
Ти не можеш його спіймати.
Я ж уснах там на волі живу.
Моє небо з твоїм не з’єднати.
Ні ві сні, ані наяву…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519624
дата надходження 26.08.2014
дата закладки 17.02.2016
Ви бачили, як квітка розцвітає,
До сонця простягає пелюстки?
Як ранок прокидається...світає,
То щастя значить мали у житті.
Ти можеш відчувати запах м"яти,
Хвилює ніжна пісня солов"я,
То можу я упевнено сказати:
Не може в такім серці бути зла.
Ти бачиш світ навколо кольоровим,
І здатен дарувать своє тепло,
То ти живеш тоді життям здоровим.
Вважай, що у житті тобі везло.
Коли хвилюють маки серед степу,
То значить не черства твоя душа.
А спраглому даси води у спеку,
Не з"їсть ніколи душу цю іржа.
З такими легко йти, тримать за руку.
Чужу біду приймають, як свою.
Такі ми вчинки приймем за науку.
Подякуєм за Людяність твою..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643824
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
Поле,
рідне прабатьківське поле,
як би не склалася доля,
завжди до тебе горнусь.
В світах
довго не стану блукати,
а повернуся до хати –
в рідну пракиївську Русь.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
І ти чекай мене,
з усіх доріг чекай,
коханий край!
Доле,
небом дарована доле,
дай мені розуму й волі –
я тобі серце віддав.
Ніде
я не прошу собі раю,
тільки якби в ріднокраї
не поселялась біда.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
Та тільки ж ти мене
й на мить не покидай,
і сили дай!
Воле,
будь непохитною, воле,
щоб не цуралася доля
й поле родило врожай.
За те,
щоб не велися, як вівці,
в згоді жили українці –
жити й померти не жаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639632
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 13.02.2016
Не прошу я нічого, і нічого не хочу,
Тільки б спати спокійно в тиші літньої ночі.
Тільки б більше не чути, що убили солдата,
І сльозами стікає горем знищена мати.
Я нічого не хочу, тільки в Бога прохаю:
Хай додому синочків всіх живими вертає,
Хай не кров’ю – росою заіскриться калина,
Хай щасливою буде кожна добра людина.
Не прошу я багато, тільки миру у світі,
Щоб навчились ми знову світлу сонця радіти.
Отче наш, на колінах шлю молитву до Тебе
Захисти й сохрани нас...
нас, дітей Твого Неба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597586
дата надходження 03.08.2015
дата закладки 13.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2016
Припадаю думками,
Припадаю губами
До тебе, мій воїне,
Любове моя ти земна.
Диханням,
Цілунком торкаюся шрамів,
Що зудять на тілі,
За що ця війна?!
Чи ми грішні вже тим,
Що не б’ємо поклонів
Перед тими,
Що хочуть у нас бачить рабів?!
Що стали на захист
Своїх же кордонів,
Що в душах наших
Дух волі іще не змілів?!
Хто ми, я запитую в Бога,
Де межі терпіння,
Що й в окопах солдат дістає?!
Чи то треба для цього
Якесь особливе везіння,
Щоби в розквіті бачити
Край свій, радіти - житіє?!
Ні, не в ранзі святих, певна,
Не святості прагнуть герої..,
А лиш гідними бути
Нащадками славних дідів.
Щоби злоба, захланність
Та здирство щезнули в апогеї,
Щоби гідності поклик
По здутих венах бурлив
І вогник праведного гніву,
Аж серце обпікав - не скнів - горів.
05.02.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641485
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 12.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2016
Я з дитинства ходив на околицю –
відкривати природи красу.
Починалася тут моя вольниця.
Мрії-думи сюди я несу.
Спомин давній лоскоче і колеться.
Тут же юність буяла моя!
Приманила до себе околиця.
Повінь мрій пам’ятатиму я.
Приспів:
Що судилося – перемелеться.
Обганятиме мрія мету.
Що минулося – вже не повернеться, (2
а перейде у пам’ять святу. рази)
Рідне місто молодшає-твориться.
Вже не стріну старих яворів.
Подалася за обрій околиця,
та рояться тут мрії мої.
Перемріється тут, перемолиться.
Будуть радощі ще і жалі.
Давні друзі мої за околицю
відлітають, немов журавлі.
Приспів.
Ой ти доленько, сизая горлице,
ще воркуй мені, не відлітай.
У задумі ходжу по околиці:
це ж отут колись був мені рай.
Заховалось за обрієм сонечко.
Гостювала синиця в руці.
Сизим птахом іду за околицю,
і сльозина бринить на щоці.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615552
дата надходження 23.10.2015
дата закладки 12.02.2016
Заверни нашу долю
За ворота вже вийшла.
Це ж для неї весною
Розцвіла дика вишня.
Там під крилами неба
Наше щастя складали,
А воно розсипалось
На маленькі кристали,
Заміталось снігами,
Зачіплялось за трави,
Блискотіло у росах
Молодої отави.
Нам його б відшукати
Часом стерте, зміліле.
В ціле знов поскладати,
Хоча б те, що вціліле.
Заверни нашу долю
Хай присяде між нами...
Як молитву шептала
Наодинці з вітрами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639894
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 31.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2016
"А снива всі мої
Одне при однім збилися докупи і бредуть
Поволеньки колишніми шляхами
Отарою овець у перший іній."
(Ів Бонфуа)
Кожне сниво – човен вітрильний,
Що пливе у твоє завтра, сопілкарю,
(Денце прозоре, тобі в душу
Зазирають сріблясті риби).
Пливи, музико, пливи…
Кожне сниво – овече віче:
Таке волохате й шерстистотепле
(М’якість вовни – вовнище,
Картатий твід – осінь),
Кожне сниво – верблюд,
Що бреде пустелею моєї душі
До оази якої нема,
До пальми, яку зрубали,
До криниці, яку засипали,
До ріки, яка висохла,
До намету, який спалили,
До жінки, яку продали в гарем,
До сліпої дитини, яка годує щурів.
Кожне сниво - риплячі старі двері,
Тесані з лускуватого явора,
З одного світиська-пекла
В інше – таки чистилище,
Таки потойбічне й вагоме
(Наче якір, що кидаєш
В прозору лагуну ранку,
Дивишся, як він чіпляється
За мушлі й пісок спогадів –
Твій човен , що пахне смолою
І рибою – таки рибою,
Яку тебе вчив ловити
Юнак-волоцюга
Тесля-безхатько…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632101
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 26.01.2016
«Дві ноти невловимі, і збиточні,
І співчутливі одночасно, й тим жаскі.»
(Ів Бонфуа)
Серед темряви цієї комірчини-світу
(Хоч неозорої, але таки комірчини)
Лунають дві ноти (звуки скрипки),
Я в того скрипаля запитував,
Чому грає таку сумну мелодію,
І чому тільки дві ноти так довго звучать,
Коли рвуться струни – наче ножем різані,
Я того скрипаля просив:
Зіграй мені «Брудне старе місто»,
Або «Моллі Меллоун», або «Росу туману»,
Чи хай уже буде - «П’яного моряка»,
Я тому скрипалю казав:
Ми не вміємо слухати,
Люди поглухли, а ти скрипку,
Люди жебрають, а ти про радість,
Люди риють могили, а ти весільної.
Та він чомусь посміхався,
Нічого мені не відказував,
Той скрипаль – з сумними очима,
З чорною скрипкою,
У білий хітон вбраний,
З бородою кольору Галактики
І такою ж довгою,
І де там джигу, де там чардаша -
Тільки дві ноти дарував мені.
Чи то не мені - Порожнечі,
Чи то не Порожнечі - собі,
Чи то не дарував, а просто плакав -
За нами - невдахами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632160
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 25.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2016
Осінній похмурий день. Сірі хмари. Холодний дощ.
Шукаю, де б припаркуватися. Здається там, під тією вербою
можна втиснутися. І чому та верба так приковує мій погляд?
У неї руде волосся!
Тоненькі жовті прутики аж вигинаються під дощем.
Бідна верба!
От тоді, сидячи в холодній машині і з`явився у моєму нотатнику
такий текст:
"Дощ гойдає руде волосся верби. Заціловує зимними поцілунками,
залишає пацьорки із холодних краплин. Чорний. мокрий шлейф сповиває кору.
Замотує крону в прозору невагомість туману. Пестить і ніжить її крижаними обіймами.
Залишається ночувати у вологих западинках гілок. Промовляє - усе для тебе, мила, усе для тебе.
Верба засинає під його тихий шепіт, і сниться їй весна, зелені листочки, жовті котики і теплий
залітний вітер, що бавиться її рудим волоссям."
А сьогодні подумалося - шкода, якщо запис залишиться у прозі. І ось...
Осінній дощ верби руде волосся
Студеними цілунками сповив.
Вона стояла гордо - гола й боса -
І не бажала розмовляти з ним.
Він їй намисто із роси накинув
І загорнув у мокрий чорний шлейф.
Вона ж ковтала крадькома сльозину
І віття притискала до грудей.
Закутав дощ вербу в туман прозорий,
Вмостився спати на її гіллі.
Вона тужливо кроною, в покорі,
Виспівувала туги та жалі.
На вушко їй прошепотів: "Кохана,
Усе для тебе, мила. Засинай!"
А їй наснився вітер десь під ранок -
Залітний теплий вітер - і весна.
10.11.2015 - 21.01.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637578
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Мабуть, не дарма нам в житті випадають в дорозі зустрічі, бо зовсім незнайомій людині можна розповісти те, що й згадувати важко, а іноді і не варто. Але, ховаючи в собі такі спогади і сумніви, все одно від них не зможеш ні заховатись, ні втекти і самі по собі вони не зникнуть, не загубляться в минулому. А ось в дорозі, майже незнайомій людині розповів, вислухав пораду і не важливо, того ти чекав чи ні, на душі стає легше. І відповідь на докучливі спогади і сумніви проростає в зболілому серці раптово, як пролісок ранньої весни в лісі, пробиваючись до сонця крізь холодну землю і залишки снігу.
Потяг, в якому я їхала додому після зданої в технікумі сесії, повільно спинився, зупинка була короткою, всього п'ять хвилин. На пероні стояла жіночка, яка швидко підійшла до потягу, піднялася до вагону і пішла шукати собі місце. Я сиділа біля вікна, поруч зі мною – бабуся років 60-65. Напроти нас лавка була порожньою, ось на неї і сіла нова пасажир-ка. Невелику валізу і пакет з мандаринами поставила біля ніг і задивилася в вікно. Невеличке місто швидко загубилося в далечині, навіть його вогнів вже не було видно. В вікна потягу заглядувала темна ніч, накрапав дрібний, метушливий дощ. Поступово в вагоні почали затихати розмови, а нова пасажирка, Катя, як з'ясувалося пізніше, так і сиділа, як закам'яніла, дивлячись кудись далеко-далеко крізь ніч і дощ. Я нишком роздивлялася її обличчя. Не красуня, але на неї хотілося дивитися і дивитися. Немолода, років під п'ятдесят, але це можна було зрозуміти згодом, а зараз я бачила перед собою закохану і нещасливу жіночку. Коротка завивка, волосся кольору стиглої пшениці, очі сині, як волошки, на щоках розсипалося ледь помітне ластовиння, губи підкрашені світло-рожевою помадою. На обличчі вже з'явилися зморшки, але це було так природньо, що вони їй личили і не додавали зайвих років. На її обличчі відображалися всі почуття, які зараз захопили її в полон. Міміка обличчя весь час змінювалася: очі і губи, то всміхалися, то здавалось, що вони ось-ось заплачуть.
Карпівна, моя сусідка, дрімала, але незабаром з'ясувалося, що це так тільки здавалося. Пройшло хвилин сорок нашого мовчання. Раптом Карпівна відкрила очі, довгим поглядом подивилася на Катю і запитала: «Додому… чи з дому?». Катя, , не повертаючи голови тихо прошелестіла сухими губами: «Додому…». В її голосі звучала музика кохання і відчаю така тиха, ледве вловима і зрозуміла не всім. Дощ вперто стукав в вікна, заколисуючи пасажирів. До кінечної зупинки залишилось їхати майже годину. Карпівна, почекавши декілька хвилин, якось несподівано сказала: «Розказуй». Колеса потягу зразу ж почали повторювати: роз-ка-зуй, роз-ка-зуй, роз-ка-зуй… Катя повільно повернула голову, подивилася на Карпівну, зітхнула і почала розповідати.
Все своє життя вона прожила в малесенькому селі, там виросла, вийшла заміж, народила діточок і стала чотири рази бабусею. З десяти років вона допомогала мамі на фермі, а потім, після закінчення семиріч-ки, в п'ятнадцять років, і сама стала дояркою. Закінчила заочно сільгосптехнікум, а після війни – інститут, отримала професію зоотехніка. Заміж вийшла рано, їй ще не виповнилося і сімнадцяти років. Весілля відгуляли за день до початку війни. Михайло, чоловік, був старшим на десять років, але вона цієї різниці не помічала, бо їхнє кохання було взаємним. Михайло був ніжним, терплячим, підтримував і допомогав Катрусі і вдома, і на фермі. Він пішов на війну в сорок третьому, влітку, а в грудні сорок четвертого прийшов додому на одній нозі. Син і донечка народилися через рік після війни.Сергійго був старшим від Тетянки рівно на одинадцять місяців. Після закінчення вишу Катю поставили керувати фермою. Багато часу забирала робота, але чоловік не давав їй впадати в відчай. Майже всі домашні справи лягли на його руки і плечі. Час біг, діти виросли, вивчилися. Син став інженером, оженився і поїхав жити до Києва, там проживали батьки його Настусі. Дідусеві і бабусі через три роки після одруження вони подарували близнюків: Дмитрика і Славка. Тетянка, дитячий лікар, теж не повернулася в село, а поїхала до Дніпропетровська, де зустріла свого Миколу. І дочка з зятем порадували батьків близнюками: Соіфйкою і Соломійкою.
Катя, а тепер вже Олексіївна, в позаминулому , 1974 році, відзначила свій солідний ювілей – своє 50-річчя. Голова колгоспу урочисто вручив їй подарунок - путівку до санаторія в Ялту. Для Каті це була така несподівка, що вона й подякувати не змогла, а чомусь раптом розплакалася.Їхати треба було через три дні. Вперше за своє життя Олексіївна їхала відпочивати в справжній санаторій. Збирали її усім селом: хто приніс нову спідницю чи сукню, хто – шматочок сала чи варення. А були й такі, що приносили на дорогу грошей, які ніколи зайвими не бувають. Михайло був радий за дружину, допомогав збиратися, заспокоював її і обіцяв, що він з усіма домашніми справами впорається.
В Ялті Катя пробула всього вісім днів, на дев'ятий день почала поспіхом збиратися додому, бо від куми прийшла телеграма, в якій було написано: Михайло важкохворий приїзжай. Їхала з важким серцем і передчуттям чогось непоправного. Добралася до села пізно ввечері попуткою. Хатні двері були зачинені на ніч зсередини, довелося довго стукати і в вікно, і в двері. Нарешті двері відчинилися й на порозі стала двоюрідна сестра Валентина. Зніяковіла, відступилася в сіни, пропускаючи Катю в хату. Катя зразу й не розгледіла, що Валя була одягнена в її халат, з- під якого виглядала довга шовкова нічна сорочка. Михайло сидів за столом, тримаючи в руці чашку з молоком. Він був розгублений і збентежений раптовим приїздом дружини з курорту. Катя поставила валізу і мовчки вибігла з хати, до куми. Кума вже її чекала біля своєї хвіртки. «Ти ж написала, що Михайло важкохворий», -сказала Катя. « А що? Ні? – відповіла Лариса – Валька приїхала в той же вечір, як тебе випровадили в Ялту. Відчувала себе господинею, нікого не соромилася, не ховалася. І Михайло вів себе так, ніби нічого не сталося». Ночувала Катя в куми. Заснути так і не змогла, а вранці прийшов Михайло. З порогу зразу ж, поспішаючи, сказав: «Катя, набридло нам ховатися. У нас з Валею підростають два сини, одному – дванадцять, другому – десять Валіза з твоїми речами стоїть в сінях». Обернувся і швидко, ніби тікаючи, вискочив з хати. Катя дивилися з вікна чоловікові вслід і не могла зрозуміти, як це сталося, що вона навіть нічого не помічала. Катя пішла жити в стару батьківську хатину. Через рік вона знову поїхала відпочивати в той же санаторій, де познайомилася з Василем, вдівцем. Вона йому сподобалася з першого погляду, та й Катя несподівано для себе самої потягнулася серцем до нього. Він був такий передбачливий, ніжний, надійний. Вони вечорами довго гуляли, ходили в кінотеатр, їздили на екскурсії. Більш серйозних відношень у них не сталося, бо Катя не була готова так швидко змінювати своє життя. Проводжаючи Катю на потяг, Василь сказав: «Виходь за мене заміж, буду чекати твого листа».
Катя їхала додому, а в душі вирували почуття і сумніви. Вона весь час порівнювала Василя з Михайлом : а раптом Василь тільки здається таким лагідним і надійним? Михайло ж всі тридцять три роки їхнього подружнього життя теж був таким, можливо, ще й кращим. А вийшло таке… І як я скажу Михайлу про розлучення?
Катя важко зітхнула і замовкла. Карпівна, потягнулася до неї, взяла її руки в свої і запитала: «А що ти втрачаєш?» «Михайлика» -
прошепотіла Катя. «Оце так, та ти ж і так його втратила» , - здивовано прошепотіла бабуся . «Та ні, Карпівна, це він себе втратив» - тихо сказала Катя і, відвернувшись від нас, знову почала дивитися в вікно.
Я була здивована, а в чомусь і обурена, не розуміючи Олексіївну. Але ж мені було тільки дев'ятнадцять і я ще не знала життя, не знала, що кохання буває різним і навіть ось таким: терплячим, безоглядним і одне на все життя. Я знову дивилася на закохану і таку нещасливу жіночку, яка їхала додому з надією в те, що її Михайлик одного дня знайде сам себе.
Ось і остання зупинка. Потяг зупинився. Катя всміхнулася Карпівні і легко, дівочою ходою,пішла по вагону. Карпівна перехристила її в спину і прошепотіла: « Доля… Шляхи господні несповідимі».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637132
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 21.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.01.2016
Відлига на Хрещення - до урожаю,
В цей денья я добра усім людям бажаю
І мирної тиші, а не перемир"я,
Хай щастя заходить у кожне подвір"я.
Так хочеться щиро, щоб все уладналось,
Щоб тільки хороше в житті відбувалось.
Хай душі заблудші й серця схаменуться
Й живими сини і батьки повернуться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636949
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 19.01.2016
Сліди втрачаю в холодній заметілі
І човен зупинивсь - вже річка не тече.
Малі сніжинки сиплються з неба білі,
Лягають невагомо на моє плече.
Стискаю весла замерзлими руками,
Крізь пелену зими сочиться теплота.
Тебе гукаю - лину у даль думками
І так тремтить на вії гаряча сльоза.
Ти там, де вогняні в мороці загати,
Де інший вимір мають цінності життя.
Серце тисне біль й не хоче відпускати,
Кричить до Господа розхристана душа.
15.01.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636116
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 16.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.01.2016
[b][i]Я злетіла б до тебе співочою пташкою
Та не виросли в мене пташинії крила,
Я повзла б до тебе маленькою мурашкою
Та на шляху мене буревієм накрило.
Можливо полетіла б легкою пір"їною
Та не піднімають мене злі вітровії,
Можливо б квітковою пелюсткою хмІльною
Та в терновім вінку пелюстки восковії .
Я б піднялася в вирій, кульбабкою милою
Та сльози до землі як пушинку прибили,
Я дістала б високою морською хвилею
Та зима й мороз її́ в лід перетворили .
Можливо я потекла б річечкою дзвінкою
Та каченяток мені треба доглядати,
Можливо б торкнулась душі, піснею палкою
Та голос потрібно у вогні гартувати.
Я вже танцююча сніжинка на твоїх віях,
Ти цього навіть аж ніяк не уявляєш,
Я тану цілунком на вустах в танках-завіях...
Для тебе я чаклунка, фея...Що бажаєш?
Можливо Янгол... В твоїх чи своїх фантазіях...
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635396
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.01.2016
Ліхтарне світло в заметіль сліпу-
Немов маяк крізь крижані тумани
Розклав волосся надчутливих пут...
Я променів звіряюсь неостанно,
Йдучи туди, де зорепад тепла
Мене огорне, лиш відчиниш двері,
Де серцем відчуваєш, як на лад
Неспокій дум в душі твоїй навЕрне.
Одвічний хліб і склянка молока,
І затишок, мов у склепінні храму...
...І молодість блукає по роках,
Бо є цей шлях, що нас веде... До Мами...
p.s. З даним віршем вводжу в українську літературу зовсім непогане слово НЕОСТАННО, про що офіційно повідомляю)
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116011201423
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635145
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 12.01.2016
Желаем, грешные?-
Желанный Новый год...
И все желанья между делом загадали
В сердцах, сердешные...
Но сердце сознает-
Что не от сердца, то и сбудется едва ли...
Врагов ведь победив,
Не победишь себя.
Того, корыстного, с двуликою химерой,
Безгрешным будучи,
Все грешное любя
Во ржи над пропастью меж ересью и верой.
Любя любимую,
Полюбишь от души,
Себя, как жертву на алтарь Богам, даруя,
И разрешишь себе
Пролить любви кувшин
В песок забвенья, быть не понятым рискуя?
Пресыщен жаждою,
К источнику припав,
Творя коррупцию без коррупционеров,
Ответив "нет", ты
Этим скажешь "да".
Ты не солгал. Да только кто ж тебе поверит?
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116010800436
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634358
дата надходження 08.01.2016
дата закладки 09.01.2016
Народжує Світ лихо.
Свята проходять тихо…
Єднаймось, любі браття,
Підтримаймо багаття —
Різдвяний Дух у хаті,
Щоб ми були багаті
На добрі, мудрі дії.
Щоб з вірою, в надії,
До Бога йшли в моліннях
Для Вічного Спасіння… 7/01/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634394
дата надходження 08.01.2016
дата закладки 09.01.2016
Снова вяжет пуховую шаль
За окошком белая вьюга...
Ах, как жаль... Ах, как жаль,
Что теряют люди друг друга.
Не мороз, а печаль серебром
Наши головы покрывает.
О былом... О былом
Сединою напоминает.
Хоть с зимой белоснежной на "Вы",
Средь весны бы юной проснуться.
Но увы... Но увы..,
Журавли-года не вернутся.
Вяжет- вяжет пуховую шаль
За окошком белая вьюга...
Ах, как жаль... Ах, как жаль...
Берегите, люди, друг друга.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633842
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 06.01.2016
[b]С[/b]ніжинки, мов срібляста мішура,
[b]Р[/b]ясніш й рясніш на землю падають.
[b]І[/b] раді і дорослі, й дітвора,
[b]Б[/b]о скучили за снігопадами.
[b]Л[/b]етять сніжинки і довкола все,
[b]Я[/b]к ніби в казці, зачароване.
[b]С[/b]ьогодні у зими нове лице -
[b]Т[/b]аке ж бо ніжне й ледь схвильоване.
[b]А[/b] ми з тобою згадуємо знов
[b]М[/b]инуле і таке далеке вже
[b]І[/b] дякуємо долі, що любов
[b]Ш[/b]епоче тихо щось й в серцях живе.
[b]У[/b]же, мов сніг на скронях сивина,
[b]Р[/b]оки свій слід уже залишили.
[b]А[/b] ми колись були з тобою іншими...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633744
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 06.01.2016
Параллели, меридианы
Разделили красоты Земли
И зовут нас в дальние страны
Самолеты да корабли.
Поезда повезут и машины,
А кого-то велосипед...
Пусть оставят упругие шины
Неустанных романтиков след.
Собирайтесь в дорогу скорее
Познавать удивительный мир...
Кто же лень свою нынче взлелеял -
Не протрите диваны до дыр!
Ну.., а если судьбина-злодейка,
Норовит вас потуже связать
И оставить в кармане копейку...
Можно мир и пешком прошагать!
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614140
дата надходження 18.10.2015
дата закладки 05.01.2016
Пред Богом страх за полугрех,
Рулетки русской полувыстрел,
Игра не стоит свеч и смысла…
Всё ради плотских лишь утех.
У полуснов пропал мотив,
И смех звучит сквозь полуслёзы,
Нет рифм и слов для полупрозы,
Испортил всё аперитив.
Часы пробили ровно в срок,
Определив моментам место,
Не станет золушка невестой,
Зато учтёт судьбы урок.
«Красиво жить не запретишь!»
Шептало ей полусознанье,
Стоп. Реверанс. Полупрощанье.
Он ждёт грозу…а ты молчишь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633659
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 05.01.2016
Не боюся ранку, самоти і змови,
Не страшні пороші, холод і мороз…
Усміхнись, красуня! Юна і чудова,
Схожа на принцесу із країни Оз.
Ти моє казкове ластів’я покірне,
Хай едемом пахнуть кучері густі!
Ти ж така хороша, мила і чарівна
Що бракує в серці місця для чуттів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633590
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 05.01.2016
Горы с плеч. Мы расстались с тобою.
Так устроена жизнь. Позади
Радость встреч на вокзале, и ноет
Память сердца тоскою в груди...
Боль разлуки осенние ливни
Смоют в будней устроенный лад,
Но без муки прошедшей счастливей
Наша жизнь никогда не была б...
Без зашторенных тайны покровом
Наших нежных свиданий и встреч...
Дай же слово, прощальное слово
В сердце таинство встречи беречь.
Это НАШЕ дано лишь немногим.
И ведут, исповедуя грусть,
Вдаль дороги, дороги, дороги...
Я вернусь... Непременно вернусь.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115111512351
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621370
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 05.01.2016
О чём звонят колокола..?
О том, что осень золотая,
Под листопадом угасая,
Хоть и печальна, но светла.
О том, что не журчит ручей -
Замерзнет змейкою хрустальной,
Зима подхватит его тайно,
Как брошь для туфельки своей.
О том, что нынче по земле,
Ворча, шагает старый ворон...
И я за ним, подняв свой ворот -
Как не крути, а быть зиме.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617421
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 03.01.2016
Мій ти Всесвіте, захований у сиві тумани,
Коханий мій, стоїш, закутаний в осінній спів.
Якби могла, серцем своїм припала би до рани,
Пила б цілунком біль, щоб дух життя швидше ожив.
Тепло і ласку назбирані, не боюсь повтору,
Із трепетною ніжністю перелила б тобі.
Я - жінка, проявила би терпіння і покору,
Бо я - люблю й тебе жадаю я - не нудь в журі.
Ти вихором надбіг, сяйнув: усмішкою, очима,
Стеливсь під ноги нам тоді зруділий листопад.
Тінь часу зустрічі та незабутня і значима,
Живе в душі моїй - в яскравих спалахах лампад.
05.11.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618716
дата надходження 05.11.2015
дата закладки 03.01.2016
Кто ты, кто ты, незнакомка, по утрам под окнами
Привлекаешь и чаруешь шарфиками с локоном.
Где работаешь – не знаю? Есть ли кто? Свободна?
Ты, под чай мне утренний – вкус на бутерброде.
...Год уже ловлю глаза, открывая ставеньки.
Ты – не смотришь внутрь дома,ты - в своём скафандрике.
...Надо бы пораньше встать, завтрак слопать, выйти,
Да – навстречу, да столкнутся, улыбнуться прытью.
...Вот...а вдруг – есть муж, семья...пусть она останется
Феей утренней, эклером, и мечтою-странницей.
03.01.16 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633146
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 03.01.2016
З Новим роком! З Новим роком!
Я вітаю всіх.
Миру й злагоди бажаю,
І земних утіх!
У рік Мавпи Вогняної
Бажаю добра,
Щоб були усі здорові,
Сповнені тепла.
Зичу сонечка ясного,
І світлих надій,
Неба синьо - голубого
І зоряних мрій!
Хай міцніють ваші сили,
Розквіта краса,
Хай вас доля бережлива
Щастям наповня.
Хай достаток буде в домі,
Повага й любов,
Почуття по вінця повні,-
Основа основ.
І працюйте, й обновляйтесь,
Сповнюйтесь снаги,
І спілкуйтесь, й посміхайтесь,
Й чекайте весни.
Весна,літо, щедра осінь,
Швидко пролетять,
Новий рік ми будем знову
Радужно стрічать!..
Не сумуйте, любі друзі,
Що роки летять...
Все циклічно йти по крузі
Закони велять.
Отож будьте здоровенькі,
Все буде гаразд.
Посміхайтеся гарненько,
Щодня повсякчас.
Усміхнеться ще всім доля
Думаю не раз.
Буде Божа на те воля,
І зоряний час!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632753
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 02.01.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KJfmWr85jzc[/youtube]
Коли зійдуться стрілки у дванадцять,
І Новий рік постукає в вікно,
Я побажаю, любий, тобі щастя.
І хай воно іскриться, як вино.
Рожевим, неповторним ніжним смаком.
Удача через вінця, щоб лилась.
Здоров"я неймовірного, ще й з гаком.
І радість, щоб назавжди прижилась.
Щоб серце не втомилося любити.
Веселкою нехай цвіте твій світ.
Усмішкою, як сонечком світити,
Бажаю я на довгий -довгий вік.
Надія й віра хай не покидають.
Щоб сонечко світило у вікно.
Твої роки хай втоми не зазнають,
А я з тобою завжди заодно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632643
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 02.01.2016
Как все, я подвожу итоги года,
За малое судьбу благодаря,
Продленья своему желаю роду
В последние минуты декабря.
Надеюсь на везенье и свершенья,-
Мечты реальны, что ж не сбыться им?
И, если Бог есть, чуточку везенья
Подарит близким и друзьям моим,
Со мной пусть встретят и со мной проводят
Грядущий год, не жалуясь врачам,
Не обвиняют каверзы погоды,
Без сна вертясь в постели по ночам.
Пусть каждый повстречается с удачей,
В домах - тепло и ясен окон свет,
Я так хочу. Так будет. А иначе
Зачем у елки нам встречать рассвет?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632311
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 30.12.2015
Душа поета – мов сопілка ніжна.
Вона бринить мінорно і мажорно.
Емоцій хвилі закипають штормом.
Душа – ранима й безневинно грішна.
То – музика – мотиви сонця й грому –
злітає вільно птахою кохання.
Хоч завжди йде на неї полювання,
але вона вертається додому.
До серця, – доки б’ється, не померкне.
І – в небо, як поезія – між люди.
Поета на цім світі вже й не буде, –
як і душа, поезія безсмертна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632443
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.12.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ggTbxUjODG8[/youtube]
За твором Олекси Удайко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631747
------------------------------------
Відійдуть усі болі й гіркоти,
І зупиниться часу плин.
Ти відчуєш душі польоти,
Як досягнеш любові вершин.
Як відкинеш вагання, що мучать
(Нащо думки тобі гіркі?)
Ти пізнаєш: тобі лише личать
Лиш глибинні думки, ніж мілкі.
І тоді чорно- білі будні
Переллються у дні такі,
Що ти станеш щасливим сьогодні.
Усі задуми будуть легкі.
Не захочеш життя вже другого,
Ти відчуєш, що значить цей рай.
Та не буде це все випадково:
Давши слово, його пам"ятай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631839
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 29.12.2015
Читаю «Записки причетника» Марко Вовчок. Дивні почуття наповнюють душу і думки квапляться одна за одною так, що іноді втрачаю ниточку думок, і стає пусто-пусто в душі, як після раптової непоправної втрати. Повертаюся знову і знову до глави сьомої, а саме до діалогу Грицька і старенької жіночки на сходинках ганку церкви. Бабуся почала Грицькові розповідати про свої засмучення з приводу дорогої ціни, яку правлять зараз за поминки померлих душ. Говорила про те, що у неї грошей на сіль немає, а тут ще й попадя якось зайшла до неї на подвір'я і побачила її курчат. П''ятеро залишилося, а попадя впіймала одне, бо їй потрібніше – дочку вчора просватали, скоро весілля.Старенька витирала сльози і важко зітхала: «І життя гірке., і їжа без солі…». Грицько слухав і його обличчя спотворювалося обуренням, презирством і злобою. Він тихо промовив: «Піп прийшов мене причащати та так жінку й матір залякав, що вони йому останні гроші віддали.Адже він не просив нічого собі, тільки радив молитися, в церкву ходити. Смокче він нашу кров нишком, немов черв'як всіх нас під'їдає». Це було в кінці 19 століття , але й сьогодні нічого не змінилося.
Тітка Валя кожного ранку біжить в церкву. Маленька, в короткому пальті з чужого плеча, в старій, побитій міллю хустині, довгій спідниці, з-під якої виглядували старі, латані-перелатані чоботи, теж з чужої ноги. В руках вона тримає стару облізлу сумку, яка завжди чимось набита. Тітці було майже вісімдесят. Років з тридцять тому, вона почала ходити до церкви, хоча раніше не знала жодної молитви і в Бога не вірила. Що трапилося в її житті, так ніхто і не знав, бо вона завжди жила відчужено, ніби боялася, що не втримається і розповість щось далеко заховане в душі. Іноді бувало, що вона побачивши когось із сусідів, зупинялася і її запитували: « Як життя, тітко?». «Слава, Богу, все добре, - і хрестилася так щиро, з такою вірою, що вже і не хотілося задавати зайві в цю хвилину питання.
А тітчине життя було непростим, мабуть, саме про таких, як вона кажуть: життя прожити - не поле перйти. Дитинство випало на важкі воєнні роки, юність була голодною і злиденною . Закінчила сім класів школи і пішла працювати в лікарню санітаркою. Зарплатня була мізерна, але можна було в лікарні пообідати, бо завжди залишалася якась каша і компот. Молодість була малорадісною, заміж вийшла в 27 років. В спадок їй дісталася малесенька хатинка, яку побудував її прадід.Туди й привела свого чоловіка – Івана. Народила сина, та коли Толику виповнилося два рочки, чоловік зібрав свої речі і пішов до іншої. Через деякий час тітка дізналася, що у нього там підростає донечка, старша від її сина на п'ять років. Більше тітка Валя не намагалася влаштувати особисте життя. Ростила Толика, як могла «балувала» його якоюсь обновкою чи цукерками. Син вивчився на агронома і за направленням поїхав працювати в село. Незабаром оженився, подарував чотирьох онучат. А тітка так все життя і пропрацювала в лікарні, віддаючи частинку серця і душі хворим. Була небайдужою до людського болю і горя. Коли пішла на пенсію, її душа з ще більшою вірою потяглася до Бога, довіряючи йому свої печалі і малесенькі радості. Всі дні, з ранку й до вечора, тітка була в храмі, там їй знайшлася робота: готувати їжу для батюшки та його сім'ї, прибирати на подвір'ї чи де скажуть. Там вона і поїсть, та й хтось з прихожан принесе якусь одежинку.Пенсію заробила таку, що хватало на хліб та комунальні послуги. Правда, з кожної пенсії, відкладала трошечки грошенят для онучат. Роки бігли невпинно, син вже став сивим, онуки повиростали. Старша, Оксанка, стала вчителькою англійської мови. Тітка дуже цим пишаласяі завжди говорила: «Слава, Богу, Оксанку не обійшла доля».
Але доля у Оксанки була складною, заміж вийшла в 26 років, народила донечку і через деякий час відчула якісь зміни в собі. Не хворіла, але ставала слабшою з кожним днем. Нікому не жалілася, працювала. Була таланливим педагогом, терплячою, люблячою жінкою і мамою. Друга онучка, Наталка, стала продавчинею. Вийшла заміж, народила сина. Її життя було тихим, без зайвої радості, звичайна буденність. Рома – єдиний хлопчик в сім'ї Толика. Вчився як небудь, після закінчення школи перебивався непевними заробітками, почав пиячити. Через деякий час втік з дому до баби Валі, в місто. Але і від неї втік, бо жити в бабусі було скрутно, часто з їжі був тільки хліб. Інколи навідувався ввечері, якщо повезе – поїсть, і піде мовчки, ніби й не приходив зовсім. Найменшенька, Ангеліна, народилася, коли невістці було 43.
Коли Оксанчиній донечці виповнилося п'ять рочків, Оксана дізналася на медогляді, що в неї надто запущена онкологія. Вся сім'я з жахом розуміла безвихідь, в якій опинилася Оксанка. Бабуся всіми силами своєї втомленої душі молилася, клала поклони і вірила: Бог все баче, чує, розуміє. Тітка підійшла до отця Михаїла, розповіла йому про своє горе. Про те, що потрібні великі гроші, щоб допомогти онучечці. Батюшка вислухав її, перехристив і сказав: « Молися, раба божа. Молися». Вийшов з храму, сів в новенький мерседес, ледве впхнувши свої тілеса в машину і поїхав в справах. Тітка довго дивилася йому вслід і така недоречна, смілива думка промайнула в голові: а кажуть, що машина отця коштує 165 тис. грн., а в синів ще дорожчі машини. А Оксаночці потрібно всього 30 тис. Але це такі великі гроші, вона ж більше тисячі не тримала ніколи в руках. Перелякалася своїх думок, пе-рехристилася і пішла додому. Старша онучечка померла влітку, на руках у батька. А тітка Валя в цей час стояла на колінах в храмі перед образамиі і крізь сльози шепотіла молитви. Так було і чотири роки тому, коли помирав її улюблений племінник, якому тільки-но виповнилося 35. Після Оксанчиногопохорону тітка не ходила в храм два тижні, бо душа була переповнена сумнівами, болем, відчаєм, непорозумінням. Замість молитов шепотіла одні й ті ж слова: « Бог посилає нам тільки ті випробування, які ми можемо пройти. Таку біль, яку ми можемо витримати». Вона стала ще більш замкненою, ходила , завжди дивлячись на землю, ніби боялась побачити небо, на якому десь знайшли притулок душі улюбленого племінника і Оксаночки.
Ось і зараз, попід моїми вікнами, по вулиці, пробігла малесенька постать, одягнена в те ж саме картатеньке пальто, старі латані-перелатані чоботи. Я їй дивлюся вслід і думаю: яка ж сильна віра живе в маленькому, зболілому серці. Можливо, тітка Валя має рацію, коли говорить: « Бог посилає нам тільки ті випробування, які ми можемо пройти. Таку біль, яку ми можемо витримати».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631800
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 29.12.2015
Скапує віск - тріщить в вогні,
Мигає теплим світлячком.
Відкрита пляшка на столі,
Два келихи з п’янким вином.
Він та Вона - в очах іскра,
Відбиток душ - в сплетінні рук.
-Люблю, кохана, дорога,
Ти, чуєш, мого серця стук?
-Коханий мій, що то душа -
Метелик - враз розговіла.
І, як кришталь, така ж крихка,
Бережи,- аби вціліла.
27.12.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631784
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 29.12.2015
Зимо, зимонько, зима, забарилася десь ти чудна,
З Морозенком закрутила мабуть любовний роман,
Забула про все на світі, про людей, їх дітей...глуха
До їх волання...Тільки дощ сіє й блукає туман...
Зимо, зимонько, зима, Королева весела й сумна,
Де ж твій жених Морозенко козак-отаман крутий
І де ж ти? Чи ще не спили кохання до дна і сповна?
Ми ждемо весілля тут, на землі й вам пора прийти!
Щоб закрутила хурделиця і заметіль завила
Й Морозенко, мов булавою, морозом ударив,
А наречена Зима снігом до пупа натрустила,
Поля білим пухом вкрила...А козак як ушкварив...
По рікам, по озерам... Щоб малеча весела була,
Гралася в сніжки, каталася на санках, ковзанах,
Сміялася так, що наче у нас і не йде вже війна...
З Нового року в нас мир би настав і зник в очах страх!
Я дуже всім цього бажаю! Щастя, радості, тепла,
Затишку в родині, зимово-сніжного весілля...
Злету поетичного пера з Пегасового крила,
Гарних новорічних свят! Нехай любов нас окриля!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631661
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 28.12.2015
Закатилась луна пятаком
В оттопыренный тучи карман...
Я тебя не зову чужаком,
Да и чувства твои не обман.
Будто вымерло всё за окном -
Не двусмысленно глупая ночь.
По себе я заплачу потом,
Что любовь прогнала свою прочь.
Крепкий кофе заварит рассвет
Перебить послевкусье любви...
Может быть через тысячу лет
Я тебя попрошу - "Позови..."
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631396
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Я плакала крізь сон... Не пам'ятаю,
Чи снився ти...чи, може, навпаки -
Тебе шукала десь за небокраєм,
І не знайшла... І падали зірки...
Вогонь горів...але якийсь холодний...
І мерзла я крізь товщу сновидінь...
І дикий страх - незнаний, первородний -
Тягнув мене в якусь крилату тінь...
Я кликала тебе на допомогу -
І навіть камінь виронив сльозу ...
Та оминули всі твої дороги
Маленький світ і гори поблизу...
Я плакала вві сні ... І навіть після...
Тихцем ковтала сіль колишніх втрат...
Спав грудень за вікном... І тільки місяць
Збирав сльозини для своїх сонат...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631280
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PH49PxhoS5I
[/youtube]
Хтось сказав, що мовчання - золото.
Жодне слово не скаже так...
Та чомусь без слів дуже холодно.
Як прожити без слова? Як?
Та боюсь чомусь слова гіркОго,
Що цвіте на вустах полином.
Так хотілось би слова такого,
Щоб сп"яніти, неначе вином.
Як люблю я з тобою мріяти,
І дивитись на сонця схід.
І думки про мовчання розвіяти...
Просто вірити, вірити слід.
Коли сонце затьмарять хмари,
І посипе колючий сніг,
Я відчую очей твоїх чари,
І розтане у серці лід.
Та мовчання буває зрадою.
Що із того, що серце болить?
Скористається легкою спробою:
Хворе серце сильніш роз"ятрить.
Та відкинем думки про невірність,
Ніжні струни хай грають в душі.
І відчуєм мовчання чарівність,
Що не зникне у злій метушні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631153
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 24.12.2015
Спинилась ніч... Куди їй поспішати?
Їй добре й тут, у стомленій душі...
Сама собі - фортечні мури й ґрати...
Сама собі - сумА і бариші...
З чортополоху й перекотиполя,
З дощів морОсних, вичавлених з хмар,
Змостила лігво в павутинні болю,
Покликала сторожових примар...
Спинилась ніч... Не цокає годинник...
Півні мовчать - не проженуть мару...
І стогне вітром, плаче безупинно,
Ховаючи обличчя у чадру...
Душа мовчить... Вже ні жива, ні мертва...
Застигла у граніті чорна мить...
Спинилась ніч... Собі і кат, і жертва...
Спинилась ніч... Їй нікуди спішить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629472
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 23.12.2015
По небу пройшла зима –
і тихо зів’яла просинь.
Востаннє зітхнула осінь,
тумани з плечей зніма.
Оголена і вродлива –
луною пішла в безодню…
з дощами напередодні… –
звичайне жіноче диво…
звичайна, як всесвіт, річ…
як вічність, що стала миттю…
…по ній третій келих вип’ю
до дна…
в Новорічну ніч…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629197
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Ахни, радость, вкусом, цветом,
Словно с голодухи блин
Неожиданным обедом -
"Ешь меня, мой господин!"
На тарелочку с каёмкой
(голубой иль золотой?)
Ляжет блинчик жаркий, тонкий
Да медочком залитой.
Чай жасминовый иль мятный,
Может кофе с молоком ?
Призываю день приятный -
Здесь, сейчас ! (а не потом)
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619052
дата надходження 07.11.2015
дата закладки 23.12.2015
Выношу нынче хлам из квартиры...
Так бы - мерзость из нашей страны
(Не соседям, а в чёрные дыры),
Да под белую скатерть столы.
Накормить всех краюхою сладкой,
Выпить чарку за здраво живешь..,
Зарубив книгу жизни закладкой -
"Что посеешь, то и пожнёшь".
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630812
дата надходження 23.12.2015
дата закладки 23.12.2015
Было время - накинешь пальтишко,
Что заботливо мама пошила
И в сугробы..! Шалишь, как мартышка -
Снег в карманах домой приносила.
Помню галстук... А кончик изгрызен?
Ничего, алым цветом сияет
И стоишь ты при нём неподвижен
Там, где вечный огонь полыхает,
Полон радости, гордости, чести...
А ведь жили совсем небогато,
Но какие мы пели песни...
Кто бы думал, что брат на брата?
И когда же мы станем мудрее,
В чём наш дух растворился отважный ?
Хоть на миг уплыву, где светлее,
Смастерив вновь кораблик бумажный.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630000
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 21.12.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=c1sBLK_hjhs
[/youtube]
За твором http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629773
Коли кохання в двері входить,
Скакає розум із вікна. (нар. мудр.)
Частенько з розуму нас зводить,
І розцвітає, як весна.
Який солодкий хміль любові!
П"янить тебе не від вина,
Коли почуєш на півслові:
Ти - невимовна дивина.
І виростають в душі крила,
А серце пагінці пуска.
І кров кипить, неначе в жилах...
Та що казать: бува й гірка.
Розіб"є все за одним махом.
Впадеш на рівному шляху.
Тебе обійме, ніби страхом:
І проклянеш любов лиху...
Не бійсь кохання невзаємне
Люби для себе, просто так...
І почуття це потаємне,
Подасть про щастя перший знак...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629882
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 21.12.2015
Літувало літо… літо літувало…
Розгортало гілля, смикало ростки,
Дарувало вишні, в квіти зазирало,
Плело огудинням на плотах містки.
Бавилося сонцем, пломінь розсипало,
Зеленіло в травах, вмивалось дощем,
Духмяніло садом, зорями шептало,
Височіло небом…а душею щем…
Хіба ж знає літо, що печаль на часі
Яструбом ворожим б'ється звідусіль…
Життя зупиняють кулі на Донбасі
Й невпинно чорніє туманами біль.
І таким пекучим, невимовним жалем
Лягає на плечі щоденна журба!
І гірчить у літі зотлілим мигдалем,
І стискає душу смуток і ганьба.
Літо пестить луки, згорнуті в покоси,
Перешепотіли у вітрах поля.
Літо літувало…висихали роси…
А від сліз тяжіла вкраїнська земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511750
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 21.12.2015
На градуснике - плюс один.
Рассвет унылый и туманный...
Как веник, под окном жасмин.
Всё - оголился окаянный.
И так последний лист дрожит,
(То ли протестом, иль прощаньем),
Что даже кофе мне горчит
Ноябрьским этим утром ранним.
***
Р.S.
О, нет... Попытка номер два!
(Добавив сахар в кофеин ),
И не мороз, и не жара.
На градуснике - плюс один.
( картина - Эгон Шиле. Деревце поздней осенью)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621980
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 15.12.2015
Гойдає вітер зріділе листя,
Що ще зосталось на мокрім гіллі.
Зраділе ж серце - щиро молися,
Торка усмішка вуста знімілі.
Далекий голос воркує стиха,
Ховає руки в теплі долоні.
Милого чути - то така втіха,
Пульсує жилка, тремтить на скроні.
Уява хилить в обійми любі,
Падаю нараз йому на груди.
Стікає ніжність по всій утробі,
Чека кохання нової згуби.
16.11.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621530
дата надходження 16.11.2015
дата закладки 15.12.2015
Прощай комфорт, и мёд гражданский.
Иду я - на войну, с учебки - в бой,
За Украину, на которую гурьбой
Моско́вичи накинулись, да с пляской...
...Прощайте жёны и коккетки,
Коктейли, пиво и креветки,
Свободный лёт в купе «Пежошек»,
Уют мурлыкающих кошек.
Прощай субботний вкусный сон,
Соседский трепет в унисон
Поджаривающихся стейков,
Прощайте (снова я...) и шейки,
Которых губы дрожью грели,
Прощайте преданные цели
И «зайчик» приоткрытых платьев,
(Опять я...) Взгляды сбоку, сзади...
...Привет – носкам, и поту страха,
И неизвестностям бессрочным,
Любовь к оружию, к рубахе,
И к безобстрельным чутким но́чкам.
...Привет – любовь к окопам-щёкам,
И укреплённым, и глубоким...
...Возможным ...пленам, пыткам, воям,
Мечтам дурацким: «сдохнуть – сто́я...»,
Мозоли, шрам, которых ...знаешь -
При ползанье – не замечаешь,
Невероятности стрельбы
...по людям,
Чтоб – уцелеть... чтобы...
так, всё ...не будем...
...Прощайте братья и улыбки,
И мамины борщи, и рыбка
И папа, и сестрички, танцы,
Привычки авиа-дистанций,
И Лиги Чемпионов, бутсы...
...Желаете, чтоб я вернулся?
Красивые? Друзья? бассейн?
Тогда я ... за курок – скорей!
13.12.15 г. («На киевских проводах в армию из-за войны»)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628825
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
Пам'яті жертв голодомору...
Плаче свічка на моїм вікні...
Мовчки котить сльози своїм тілом...
І гарячим воском у мені -
Пам'яті жарина розпашіла...
Вогник віддзеркалився у склі...
Моторошно...холодно...і страшно...
Ніби десь там, у нічній імлі
Очі світять смерті сіромашні...
І хрести...хрести...кругом хрести...
Де-не-де ще бродять люди-тіні...
Вже немає сили віднести
Дитятко, заснуле в домовині...
... Щось болить і плаче у мені...
Вогник ріже серце, ніби бритва -
Плаче свічка на моїм вікні,
Встромлена в пшеницю, як в молитву...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624671
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 15.12.2015
Незабаром Новий рік зазирне до хати...
Подарунки зароблять треба починати!
Я спочатку приберу всі свої машинки...
Ні! Напевно, із паперу виріжу сніжинки. ..
Ні! Найперше - треба, мабуть, олівці зібрати...
Ой, згадав :ще помиритись треба мені з братом...
Чи протерти пил з полиці?.. Чи помити посуд?..
Як же важко вибирати щось на власний розсуд...
Вже сиджу я три години у тяжкій зажурі...
Може, спершу їсти дати любій киці Мурі?..
-Милий синку, поможи! - кличе мене мама ;
Тільки ніколи мені за цими думками.
Так і день минув... Вже ліжко кличе мене спати,
На подушці он сидить світлий сон крилатий...
І наснилося мені, що попід ялинку
Дід Мороз приніс мені лиш одну крижинку...
І написано на ній :"Любий мій Вітюшо!
Я не знаю, що тобі дарувати мушу :
Чи машинку, чи бінокль, може, якусь книжку,
Чи конструктор, чи папугу, чи біленьку мишку?...
Довго - довго я сидів, обирав і думав
І для тебе подарунок у мішок не всунув... "
Ну і сон... Та розгадав я його уміло!
Чесне слово, я сьогодні вже візьмусь за діло!
Помагатиму матусі, слухатимусь чемно,
Щоби потім подарунок не шукать даремно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628851
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 15.12.2015
[img]https://pp.vk.me/c625118/v625118008/43b13/MxJFcoL83ig.jpg[/img]
[i]Їм немає місця на землі,
але вдосталь в нашім серці…[/i]
Сонце стало нічною зорею,
Сохнуть квіти у літнім саду.
Душу біль роз’їдає іржею,
Залишаючи там пустоту.
Роз’їдає так люто, бо знаю,
Опустіла сьогодні земля,
І відкрились ворота до раю
Під палаючий звук скрипаля.
Ти не грай мені пісню криваву,
Не тривож мої струни німі,
Оберни лиш страждання в відвагу
Проживати ці дні, як у сні:
Ніби знову запахло весною
До мурашок, до приступу сліз,
Ніби голос знайомий до болю
Знову кличе до рідних беріз.
І той сон дивовижна реальність,
Закрадається потай в думки.
Але мрію мою, щиру радість
Вщент руйнують останні рядки:
Легше гори зрівняти з землею,
Океан весь розлити в пляшки,
Аніж Вас повернути зорею
Хоч на відстань моєї руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605467
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 14.12.2015
Не обещай меня озолотить -
Озолотишь осеннею печалью.
Не обещай всю жизнь благодарить...
Не надо, если чувства станут данью.
Люби сейчас, на то отпущен миг.
Не ожидай ни кары, ни награды.
Родится ль завтра вдохновенный стих,
Иль откровенная строка досады.
Летит ни первый, ни последний снег,
(Укроет землю, или вновь растает...),
А ты под ним - всего лишь человек,
Что будет завтра, только небо знает.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628278
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 13.12.2015
Жене вітер хмару,
Як вівчар отару...
Мовчки - не співає,
Серце не втішає.
Заграйте, музики!
Геть ті черевики !!!
Накину віночок
Та й бігом в таночок.
Загоряться очі
Зіроньками ночі,
Злетять руки мої,
Як пташки на волі.
А ти б задивився,
Як медом напився,
А ти б закохався...
Та дощ увірвався.
Де той злодїй взявся?
(картинка з інету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622900
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 13.12.2015
Замесила тесто туго...
Рассмеялась бы подруга -
"Вся в муке и даже нос...
Не хозяйка - Дед Мороз!"
Ух, края леплю пельменю...
Я же не родня тюленю -
Чем на боковой лежать,
Лучше кухню поражать
Вкусом, запахом, частушкой...
Жду вас, други да подружки !
Впору воду кипятить,
Чтоб пельмешки запустить.
О "счастливом" не забыла,
Первым я его слепила.
Нет, ни с перцем, ни с вареньем -
Со своим стихотвореньем.
Будет весел гость и сыт...
Всё готово - стол накрыт!
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623074
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 12.12.2015
Затишний дворик на вулиці М. Закревського зустрів її давніми спогадами. Лідія присіла на лавочці і їй ніби вчувся дитячий сміх, що лунав із напіввідчиненого вікна третього поверху двох кімнатки, де вони дружною сім’ю проводили довгі зимові вечори, такі, як от цей, - теперішній та нині він інший. Сумна, крива усмішка пробігла зморшкуватим обличчям, а погляд знову прикипів до вікна квартири, в якому загорівся ясний вогник.
Світло, ніби за помахом чарівної палички, вмикалось почергово і нараз у багатьох вікнах довгої п’ятиповерхівки, що стояла напів кругом, а з неба, всіяного мерехтливими зорями, повільно, тихо спадав на неї білий, лапатий сніг і вона заціпеніло дивилась на цю красу, а до горла вже підступав клубок болі, витискаючи глибинні, беззвучні сльози.
Рвучко підвівшись, Ліда витерла терпкі сльози і швидко пішла геть, а їй у спину доносились, закарбовані в пам’яті, слова двадцятиоднорічного внука, сина доньки і цьвохали, цьвохали, ніби батогом, - по плечах, пригинаючи ті нестерпним тягарем до землі:
- Чого ти сюди все ходиш? Ти ж сама підписала дарчу на мене і квартира стала моєю, вона моя, чуєш? Забудь сюди дорогу, не ходи, не підпирай собою стін, бо ти тут зайва.
Деренчливий трамвай, погойдуючись на рейках, повільно сунув Троєщиною, полишаючи позад Лідії колись щасливе її життя. Вона збайдужіло спостерігала за знайомими краєвидами, а думка, свердлячи мозок, напосідала тугою, пекла холодною безвістю:
- Зайва і не тільки для внука. Донька, кровинка, яку з такою теплою любов’ю виношувала під серцем, нещодавно попросила маму полишити дачу, що також, за дарчою, стала належати тій, бо Лідія, нібито, забагато вирощеної городини виносила синові до Києва.
Із задуми вивів голос кондуктора, що сповіщав про прибуття трамваю на станцію метра "Чернігівська".
Жінка встала і повільно пішла до виходу відкритих трамвайних дверей, а в голові вкотре прокручувалась думка:
Не чекала і від кого, від доньки та внука, що після смерті чоловіка, ті так жорстко обійдуться з нею, що вона фактично стане безпритульною та, дякувати Богу, син виявився милосердним до рідної матері і, незважаючи на невістчине незадоволення, прийняв її жити до своєї квартири. Правда, невістка свекруху просто терпить і при синові не каже на ту нічого та, залишаючись наодинці з нею, усім своїм виглядом дає зрозуміти, що вона і тут зайва. І Лідія йде з перед її очей , і майже цілими днями блукає Києвом. От і зараз, разом із сутінками, вона повертається на Оболонь, до свого прихистку, де любов ближніх до неї, матері, залишається такою неоднозначною.
09.12.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627345
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 10.12.2015
Який же скарб, в її палкім обличчі,
До чоловічих снів – запарував.
Здало́сь, ти знаєш – що я кличу, кличу,
...Й до мене - вийшла, без надій і прав.
Знаки́ з очей, із постаті, духмяні,
Нас - чарували, баяли обох.
...На мить... спинилась...:
---Ти ...не росіянин?
--Ні, ні...
І знов - у жінці зсяяв Бог!
05.12.15 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626770
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 07.12.2015
Я с тобою, любовь, навсегда -
Листопада ли кружится лист,
По колено ли ахнут снега,
Иль весна стелет яркий батист...
"С добрым утром" - тебе прошепчу,
Обогрею в холодной ночи...
В поклонении ставя свечу,
Об одном лишь молю - "Не молчи..."
(картина с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624715
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 04.12.2015
Заховалося небо у віхолу,
Колючками вітрисько пройма,
По крайнебу на санЯх проїхала
В горностаєвім хутрі Зима...
Зачепилась намистом перлиновим-
Розірвалась вервечка тонка,
І на землю сніжинки полинули
В бальних сукнях і срібних вінках.
Розійшлась - розгулялась хурделиця,
Цілий світ у танок повела.
І пухнастою ковдрою стелиться
На стежинах по краю села...
І малює на склі візерунками -
Серцем казку її прочитай,
Де вже зваблений вкотре цілунками
Губить Герду свою змерзлий Кай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625869
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 04.12.2015
Ідуть в небуття наші мами,
Але не в байдужу безпам"ять.
Вони завжди поряд із нами,
Свічки будуть довго ще плакать.
Всміхаються нам на світлинах,
Як ніби нічого не сталось,
А пам"ять збира по краплинах
Усе, що в житті відбувалось.
І скільки б років не пробігло,
А спогади ближче і ближче,
Бо втрати печаль не затихла
І пам"ять все кличе і кличе.
Хоч біль не такий вже й пекучий,
Але ще живий - час не в силі.
Йдуть мами від нас в неминуче,
Всміхаючись нам на світлині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624901
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 30.11.2015
[b]І[/b] зовсім скоро північ прошепоче казку –
[b]З[/b] далекого дитинства принесе привіт.
[b]О[/b]горне ніжністю: « У новий день , будь ласка,
[b]В[/b]війди й не оглядайся у минулість літ».
[b]С[/b]ліди мої пісок часу заносить вперто
[b]І[/b] крізь туман років розглЕдіть важко вже
[b]М[/b]ого життя якісь сумні й смішні фрагменти,
[b]С[/b]вавілля пам'яті чомусь бува без меж.
[b]К[/b]оли їй хочеться – вона забути може –
[b]О[/b]бірве легко ниточку між «є» й «було».
[b]Р[/b]аз-по- раз пам'ять серденько моє тривоже –
[b]О[/b]манливе і бажане її тепло.
[b]П[/b]риходить північ, щоб зірвать в календарі
[b]І[/b]ще один листочок, бо завжди так буде.
[b]В[/b]же тьмяно плямами жовтіють ліхтарі,
[b]Н[/b]е спиться вітру – гонить хмари він в нікуди.
[b]І[/b] вже очікувані розбрелися сни,
[b]Ч[/b]омусь до когось підкрадається безсоння.
[b]П[/b]рисниться літо чи задумливість зими,
[b]Р[/b]іка життя то тихоплинна, то бездонна.
[b]О[/b]двічна таємниця наших сновидінь,
[b]Ш[b]кода, що ми не зАвжди здатні зрозуміти
[b]Е[/b]лементарну річ: то наших вчинків тінь -
[b]П[/b]рожити ще раз в сні, та тільки не змінити.
[b][b]О[/b]сь ще одне: передбачати вміють щось
[b]Ч[/b]и просто підказати нам якусь подію.
[b]Е[/b]кспромти снів згадати не завжди вдалось –
[b]К[/b]артаю іноді себе та не жалію.
[b]А[/b] північ зовсім скоро прийде в дім мій знов,
[b]З[/b]ітхне, присяде поруч, тихо прошепоче:
«[b]К[/b]азками про життя я намалюю сон,
[b]У[/b] нім домалювати зможеш, що захочеш».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570457
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 30.03.2015
Да, дело - дрянь! И взгляд не тот,
Все чаще говорю - устала...
А вот утроба жрет да жрет,
Хотя я нынче ей сказала -
"Со мной сей номер не пройдет!
Опять бюджет досрочно съели..."
Лишь заурчал на то живот -
"Фигня,
верну к концу недели!"
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570232
дата надходження 29.03.2015
дата закладки 29.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2015
Спустився вечір до води,
Щоб вербам коси розплітати.
Залишив росяні сліди -
Боявся, мабуть, заблукати.
Та заблукав.., заліг в траві
Під старим дубом відпочити.
Схилились віти вікові,
Обніжили духм"яні квіти.
То що, добродій, засопів ?
Солодким сном заколихало...
А нічка ллє пташиний спів,
Щоб серденько його кохало...
(фото з інету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569990
дата надходження 28.03.2015
дата закладки 29.03.2015
Тучи пО небу мчатся отарой овец...
Воспаленный закат догорит, как костер...
Ну скажи же, подруга, скажи, наконец,
Все, что высказать хочешь, и весь разговор.
Расскажи как бывает порой тяжела
Эта ноша сокрытой любви от других,
И с тебя я сниму тот обет, что дала-
Все печали со мной разделить на двоих.
Расскажи, как бывает постыла постель
С тем, с которым испила ты жизни вино.
Как со мной быть хотела хоть пару недель-
Да не все, что желается, жизнью дано...
Расскажи, как в окно зазовут соловьи
Твою женскую душу весенней порой...
Эти ночи огня- не твои, не твои...
Мы вдали друг от друга. И ставни закрой.
Догорает закат, как костер на лугу...
Вон слезинка скатилась в ладонь по щеке...
Ты же знаешь... Ты знаешь. Я все, что могу...
Правда, легче? И я ухожу налегке...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115032700817
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569670
дата надходження 27.03.2015
дата закладки 27.03.2015
И все же прозвучал вопрос -
Как долго жизнь твоя течет ?
На что, смакуя кальвадос,
Лишь улыбнулся звездочет.
Когда пришел последний час,
Он и не вспомнил о погосте...
А удивился - "Вот те раз !
Таки позвали звезды в гости..."
****
Мораль рассказа такова -
Жизнь хороша иль только с виду,
Не стоит ждать когда она
Набросит черную хламиду.
Далее следует
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569134
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568968
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 24.03.2015
Сьогодні туман -ніби зітканий з місяця,
Просякнутий ним, ніби маревом снів....
Напевно із крил світлих янголів звісився,
Щоб виткать вельон на весілля весні...
Сміливо зайду в це звучання сонатове,
У нім розчинюсь, відродившись у нім;
Зі світлом зіллюсь до останнього атома,
Сузір'ям лишусь в піднебессі нічнім...
Тріпоче душа, ніби в іншій реальності,
У вимірі нот і скрипічних ключів,
На рівні чуттів, ейфорії ментальності,
Де тільки Любов -без щитів і мечів...
Вже вени мої повні місячним променем....
Ще мить -і політ... Але я повернусь!
У землю вросту розгалуженим коренем,
У кожнім струмку кришталево озвусь...
Спадає туман на волосся перлинами...
Цілує вуста прохолодністю зим...
Та думку мою пропікає жаринами
Цей місячний вірш -моїх снів пілігрим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563072
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 21.03.2015
[img]http://cs619926.vk.me/v619926008/504f/Ov03fiiZvas.jpg[/img]
Я напевно помру від міської нудьги,
Від бетонного ґрунту повсюди.
Душу крають мені чорно-білі сніги,
А повітря міське стисло груди.
Проміняв я дерева на сірий пейзаж
Із балкону семиповерхівки,
Кожен ранок вдивляюсь - картина все таж,
А звикати не хочу, ніскільки.
Не літають у місті на жаль журавлі,
Лиш надмірно набиті маршрутки.
Ностальгійно малюю на мокрому склі
Із дитинства свого візерунки:
Ніби сняться мені серцю милі луги,
Старі липи в нічному покрові,
Білі-білі сади майоріли, цвіли -
Я там вперше зізнався в любові.
Ну а місто моє невблаганно пливе
У безодню людського провалля.
Тільки хто вбереже зубожілих людей,
Якщо більшість набита мовчанням?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501133
дата надходження 25.05.2014
дата закладки 05.03.2015
«Коли бувають зайвими слова» (Мирослава Стульківська)
Коли бувають зайвими слова?
Чи не тоді, як мовляться нещирі,
Їх лінія до серця вже крива,
Хай навіть переказані у мирі…
Коли бувають вчасними слова?
Коли мовчання надто болем крає,
А тишею пригнічена трава
Вже ділить небо на обох безкрає.
Коли бувають зайвими слова?
Коли сказати їх уже несила.
Іще, здається, ніби я жива,
Але виною світу завинила.
Чи зайвими, чи вчасними слова…
Чи сказані, несказані, в мовчанні…
Твої, мої… була б їх суть жива.
Хай зайві поміж нас, лиш… не останні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551090
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 28.02.2015
Если месяц буквой "эС" , значит ли, что старый?
Ежели наоборот, точно - молодой.
А бывает он порой до смерти усталый
И бредет - не добредет, как мужик хмельной.
Эх, дороженька моя, тяжела котомка...
Только ношу не отдать ни другу, ни врагу.
Да привалом ублажит милая сторонка,
Верный друг приободрит - "подсобить могу".
А привал и не привал, если нету чарки !
Вижу - подустал и ты, друг хороший мой.
Под розложистой сосной у зеленой балки...
По единой, по одной - до поры ночной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540395
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 26.02.2015
За улыбкой растерянность прячу
И вины твоей, знай, в этом нет.
Иногда без причины я плачу
И ищу непотерянный след,
Не пытаюсь с бессонницей спорить
И читаю Ахматову вслух,
Не боюсь что могу что-то вспомнить
Иль нечаянно перечеркнуть.
Да и зеркало врёт, я уверенна, -
Как девчонка легка на подъём.
Вдруг тайком платье летнее меряла -
Улыбалась весь день я потом.
Боже мой, что со мной происходит?
Пахнет грусть талым снегом. К чему?
Это просто зима прочь уходит,
Ну а ветер привёл к нам весну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562350
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015
Слова - Людмила Ганяк (insolito)
Виконує - Володя Охріменко
----------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eUTNNpvde14[/youtube]
Мамо, мамо, де живуть загаслі зорі?
Мамо, мамо, знову сняться віщі сни!
Мамо, мамо, розкажи, чому надворі
перша осінь, що без тебе,
відреклася від весни?
Перша осінь, що без тебе,
відреклася від весни…
Мамо, мамо, у полях самі стеблини.
Бачиш вітер, їх із ранку обірвав.
Пригадай-но, як із пухом тополиним
нашу хату, cум лелечий,
тихим ранком огортав.
Нашу хату, сум лелечий,
тихим ранком огортав…
Не згадаєш... заросла бур'яном стежка.
Не пригорнеш, через мармуру полон.
Знаєш мамо, я тепер твої сережки
подарую своїй доні,
в ніч перед святим Різдвом.
Подарую своїй доні
в ніч перед святим Різдвом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562242
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 25.02.2015
Ось ти ідеш. Мій погляд тобі вслід.
Так хочеться хоч раз, щоб озирнувся.
Мої думки летять у супровід.
Бажа душа, щоб ще раз посміхнувся.
І тане силует у метушні.
Людський потік затінює обличчя.
Ці помисли наївні та смішні.
Та я ніяк не хочу з цим змириться.
А в голові тісняться вже думки:
Забути про пристойність - й за тобою.
Ледь чутно доторкнутися руки
Своєю розпашілою щокою.
Зніяковілий погляд твій знести.
Уважно подивитися у очі.
Мої чуття в твої думки вплести..
Щось серденько хвилюється, стукоче.
Іще хвилина, й зникнеш назавжди.
Мої бажання й роздуми в двобої...
Услід тобі кричу: Мене зажди.
Та голос недоступний... Вже у збої...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561501
дата надходження 22.02.2015
дата закладки 22.02.2015
Я повернуся!
Проводжала мати сина
на війну в далекий край:
"Бог храни тебе, дитино!
З перемогою вертай!
Хай обходить тебе горе
на жорстокій тій війні,
світи тобі, ясна зоре -2рази
в чужедальній стороні!
Бережи себе, синоньку,
та ховатися не смій
і свою маленьку доньку
захистить від зла зумій!
Що іще сказати, сину?
Борони свій рідний край,
нашу неньку Україну, -2рази
кращої немає, знай!"
"Матінко! Я повернуся!»
Син переступив поріг…
Мати гірко заридала…
Впала синові до ніг...
Проводжала мати сина
на війну в далекий край:
"Бог храни тебе, дитино! -2рази
З перемогою вертай!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561407
дата надходження 21.02.2015
дата закладки 21.02.2015
P.S. Величезна подяка нашій чудовій поетесі tatapoli за толкові поправки до тексту! Танюша, ти справжній друг! 19.02.2015.
Ще одна величезна подяка другу, колезі, талановитому композитору і поету Колі Шевченко з Борисполя, який звернув мою увагу на вступ до пісні. Цей вступ дуже нагадував ( якщо не цитував) вступ до пісні Мартинова "Мамины глаза". Твір досить віддалений у часі, тому забувся, а в памяті на дні зберігся. Тому й вистрілив, як моє. Дуже вдячний Колі! Здоров"я йому і успіхів! А хто ще його не читав і не слухав - співчуваю! Рекомендую наздоганяти! 20.02 2015.
І, нарешті, подяка із подяк нашій чудовій, улюбленій Любочці Ігнатовій! Вона в коментарях подарувала мені гарнючий, оптимістичний третій куплет і любязно дозволила використати його в пісні. Що я з задоволенням і роблю! 20.02.2015.
Гасла перемоги.
Знову чорні хмари вкрили Україну,
смерть, розруху, горе, сльози принесли...
Знову хочуть нас поставить на коліна
і позбавить долі, щастя та весни!
Приспів.
Нас не підкорити, волю не зламати!
Наближаймо разом перемоги час!
"Слава Україні!" і "Героям слава!" -2 рази.
Гасла перемоги, що єднають нас!
Нас гнобили ляхи, нищили ординці,
німці, шведи, турки і російський "брат".
Але проти нього ми не наодинці -
з нами світ і правда, знає наш солдат.
Приспів.
Нас не підкорити, волю не зламати!
Наближаймо разом перемоги час!
"Слава Україні!" і "Героям слава!" -2 рази.
Гасла перемоги, що єднають нас!
З вірою у серці неньку-Україну,
захистить зумієм, зможем відродить!
І почують знову пісню солов"їну
у вінках квітучих зранені сади!
Приспів.
Нас не підкорити, волю не зламати!
Наближаймо разом перемоги час!
"Слава Україні!" і "Героям слава!" -2 рази.
Гасла перемоги, що єднають нас!
СЛАВА! СЛАВА!! СЛАВА!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560903
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 19.02.2015
Пропоную до уваги нову мелодію.
Ура! Перший пішов! Удайко як завжди вдало включився в тему! Дякую!
ДОЛІ ТРІОЛІ
Десь там у ефірі
Бог ладнає ліру...
А в небі сизий бистрокрилий птах –
Принесу в офіру
я буденність сіру,
Тугу я розвію на семи вітрах.
Злигодні, турботи,
Мов старі чоботи,
Скину і безжально я віддам в архів
Мов тріолі долі,
Всі земні юдолі,
Я вплітаю в пісню, в мій небесний спів.
Дієзи і бемолі –
нота “ля” в неволі…
А у небі сизий бистрокрилий птах.
Всі земні юдолі,
Мов тріолі долі,
Я розвію в пісні на семи вітрах…
Олекса Удайко.
Є ще один гарний, ліричний текст Сергія Ранкового. Дякую!
** Улочкой весеннею ****
Улочкой весеннею
Я пройдусь с тобою,
Где сирень развеяла аромат любви,
Обниму за талию,
И прижму сильнее,
Ты на плечи мне уронишь локоны свои.
Тучка белоснежная
Проплывет над нами,
Забирая вдаль с собой горечи дожди,
Улыбнись же милая,
И развей печали,
Слышишь, соловей поет нам песни о любви.
Ветерок прохладный
Опьяняет сладостью,
И рождает в сердце робкие стихи,
Прошепчу на ушко
Я тебе, родная,
Что на свете нет прекрасней девушки, чем ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560482
дата надходження 17.02.2015
дата закладки 17.02.2015
Кажуть час лікує давні рани,
А моя ще свіжа і болить
Як тебе, мій лебедю коханий,
ПоглинУла голуба блакить.
Я б злетіла, якби мала крила,
Й грудкою б упала у траву...
Я злетіла б – та не маю сили –
Бо без тебе наче й не живу.
І тепер несу свій хрест, як кару,
Застилає світ мені сльоза.
Боже, ти забрав у мене пару,
Дай же сил піднятись в небеса!
Я тепер немов зів’яла квітка
Клином на тобі зійшовся світ.
Лебедю, гукни свою лебідку,
Як колись, візьми мене в політ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556513
дата надходження 02.02.2015
дата закладки 02.02.2015
Туман!.. Такого – не було!
А де ж хрещенськії морози?
На сході – терористські грози.
Й Сахару снігом замело?
Перевернувся світ, овва!
Який абсурд! Останні яви.
Вселився в карлика диявол.
Невже вже третя світова?
На троні – кривда і брехня.
Цар – не святий. То де ж месія?
Невже загарбниця Росія
братерства сад зведе до пня?
Урвався праведний терпець.
В овець вселяється лукавий.
Тож заступися, Боже правий.
Коли вже Путлєру капець?
І кожен хоче щось сказать,
можливо, й крикнути запекло,
що розширяється тут пекло –
планета вже, немов казан!
Суцільний стелиться дурман.
Покірний вміє лиш молитись,
свобідний – за свободу битись,
та світом гоготить обман!
Без каяття – нема життя.
Без боротьби – ладу не буде.
Допоки правитимуть юди,
єднаймося за майбуття!
І прийде праведна весна
на поле хлібне й поле мінне.
І мир наступить неодмінно,
і світла буде далина!
У світі вже почуті ми.
Весна наступить українська
на враже путлєровське військо.
І буде справедливий мир!
Мій Боже, єдність онови.
Прости усім діла гріховні.
Народ мій оздоров духовно –
на світлу путь благослови!
19.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556368
дата надходження 01.02.2015
дата закладки 01.02.2015
Отболело.., отболело.., отлегло
И не только землю, душу замело.
А рябины гроздья алые горят,
Хоть укрыл их белой шалью снегопад.
Так хотелось без любви свой век дожить,
Только ею научилась дорожить.
Да и слаще от мороза ягод вкус...
Как прекрасен белоснежно-алый куст.
Позабыть тебя хотела... Что же, пусть
Душу трогает рябиновая грусть.
Замело к тебе дорогу.., замело.
Гроздь рябины, а вокруг белым бело.
(фото с инета)
© Copyright: Ольга 3, 2014
Свидетельство о публикации №114121608227
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542884
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 28.01.2015
Хіба настане такий час,
Що правда буде жити в світі?
Невже, ми втратимо цей шанс,
Допоки в світі будем жити?
А хто придумав ті казки,
Де злість добро перемагає?
Чомусь на світі навпаки:
Неправда боляче шмагає...
Куди сховатися від злості,
Коли терпінню прийшов край?
Невже лиш там, у високості,
На нас чекає справжній рай?
А що ж життя? Дано на муки,
Узнати підлість рідних душ?
Невже глухі, не чують звуки?
Навколо все кричить: НЕ РУШ..
А як живеться матерям?
Хіба любити їх не вчили?
Пройнятись, може, співчуттям?
Нащо це звірство учинили?
Та прийде ще за все розплата:
За горе, сльози, тяжкий гріх.
І будуть душі ті розп"яті,
Бо Бог з небес все спостеріг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554515
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 25.01.2015
Я побеждаю своих врагов тем, что превращаю их в друзей.
Линкольн А
------------------------------------------------------
Дамоклов меч над головою:
Проклятье кинуто тобою.
Прощать ли можно те слова,
В порыве гнева на устах...
Греховных слов течет река,
Пусть остановит их рука,
Когда подашь врагу с улыбкой.
Не посчитай свой шаг ошибкой.
Возьми его к себе в друзья,
И по-другому здесь нельзя.
А в ситуации будь гибким,
Простить сумей его ошибки.
Ведь, проще все ему простить,
Чем слов проклятья получить.
Расставит время все на место...
Не пожалей такого жеста.
Вода и время точат камень.
Слова наладят пониманье.
Зажги свечу, вместо проклятья,
Пусть станет другом враг в объятьях...
___________________________
Эти слова не касаются политических врагов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553113
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 25.01.2015
***
Заховала промахи зима,
Сніжно-білу постелила скатертину.
Ось вже й дочекались ми Різдва,
І колядки під Зорю у небо линуть.
І радіє снігу дітвора,
Їм печаль мою сьогодні не збагнути;
- Нам же, тих, хто край наш захища,
Не дай Боже в суєті мирській забути.
Тож прошу Тебе, Святе Дитя,
Подаруй Вкраїні - миру, щастя, волі,
А зима хай снігом заміта,
Навіть пам’ять про лихі часи недолі. 06.01.15
***
Справи облиш, вечір цей не для справ,
В небі вечірньому Зірка зійшла.
Кожен промінчик торкається серця,
І понад Світом *Осанна* несеться.
У Назареті, вже дві тисячі літ, як
Хлопчик маленький родився на світ.
Ангели Божі співали про чудо
І пастухи ті дива не забудуть,
Бо у печері-кошарі на сіні
Місце єдине знайшлось для Мессії.
І спеленавши, поклавши у ясла,
Діва Марія - Зіронька Ясна,
- *Люляй, дитятко*, схилившись співала,
Долю щасливу для Сина благала...
*Христос родився,
Бог воплотився,
Ангели співають,
Царіє вітають...* 07.01. 2015
* * *
Прихилилось Небо до Землі...
Щастя нам кують небесні ковалі,
У Різдвяну ніч, щоб кожний з нас отримав
Пару білих крил, які напнуться за плечима,
Мов вітрила чудо-кораблів,
Небо прихиливши до Землі... 06.01.2014
[b]Різдвяна саґа…[/b]
́́Прозора тиша полонила сад...
Лягла на віття срібними льодами..
Оповила Дитятко на руках у Мами...
Налаштувала на мінорний лад
Хори дзвіночків з диво-голосами,
Щоби рознесли Вість по всій землі
[b]- Христос родився![/b] - порадійте з нами...
Янгелики в перинку білий пух
Набили, щоб було Йому тепліше,
І вітер люлечку легесенько колише...
Ще спить Дитя...
Ще не розвиднілось на світ...
Ще тиша бродить білими снігами...
Та вже Зоря, із диво-амальгами,
Розли́ла невечірнє сяйво над полями,
На радість вам.
Поколядуйте Господу із нами. 05.01.2014
***
Різдвяна ніч.
Зоря зійшла на небо.
Під нею, в ясельцях, Дитя сповите. 07.01.2013
***
Серце, мов дзвін,
Радість прийшла,
В небі вечірньому зірка зійшла.
Сяйво навкруг,
Все стихло й чекає, -
В убогій стаєнці Марія рождає,
Нашу надію і
Наше спасіння.
Двері до раю, в життя воскресіння. 07.01.2012
***
Серце палає від полиску свіч.
Тиха радість вирує в Різдвяну ніч.
[b]Христос народився![/b]
Ангельські хори - [b]*Славімо Його*,[/b]
Співають нам з гори. 06.01.2011
***
Різдвяна зірка
у небі з'явилась.
Маленьке Дитятко
в печері вродилось.
Ми з вами це диво
з дитинства знаєм.
[b]*Христос народився,* [/b]-
зі Святом вітаєм. 07.01.2010
***
Ще зовсім трішки
і народиться Христос.
І зірка засія над Вифлиємом.
Вам скаже, незначимий хтось,
що це неправда,
неможливо це під небом.
Не вірте.
Серце ваше відчиніть
назустріч Божій благодаті.
Любіть, любіть,
надійтесь і любіть,
На повну силу, на яку ви здатні.
Він недаремно двері неба
відчинив
І серце ваше
недаремно відчинилось,
Щоб у одну незриму мить -
[b]* Христос рождається*,[/b]
Над світом прокотилось. Святвечір. 2009
***
Ангел Божий
най прийде до вас
У вечірній,
у Різдвяний час.
Хай бажання ваші
візьме й понесе
До Господніх ніжок,
най усе,
Що в молитвах ваших
так бринить,
Виповниться в тую ж
саму мить.
Хай Господь дає вам
більше сил.
Довгих літ вам
і щасливих зим. 06.01.2008
***
Попросіть у Господа,
Щось значиме дуже...
Серце ваше хай до ближніх
Буде не байдуже...
Зглянеться Господь,
Побачивши таємне...
І прохання ваше буде недаремне. Святвечір. 2007
***
Бажаю в Різдво - любові і віри
(по суті ми з вами в душі маловіри).
Бажаю добра, здоров'я, достатку
(хоч наше життя задає нам загадки).
Бажаю вам миру у серці і в домі.
Не вірте в погане, вірте Богу одному. 07.01.2006.
***
Сутінки в кімнаті,
Попід образами ходять світлі тіні.
Полум'я лампадки.
Пироги на сіні.
І кутя смачненька в полив'янім горщику.
Зірочка різдвяна у сріблястім дощику.
За столом зібралась вся моя родина
І нині живуща й та, що в світлих тінях.
Тихії молитви і щирі колядки,
І тріпоче полум'я старої лампадки,
Розганяє сутінки.
Радість в душу лине.
У Різдво повита Україна нині. Святвечір. 2005
***
Янгелики в крильця білі
загорнули диво.
Невечірня зоря ясна
світ заполонила.
У кошарі, серед тварі,
дитятко вродилось.
Бог Предвічний з милосердя
дарував нам Сина. 07.01.2004
***
Хай ангел торкнеться вас ніжно крилом,
І серце зігріє Різдвяним теплом,
Хай щастя дарує маленький Ісус,
В житті щоб не було горя й спокус.
Душа хай співає окрилена вірою,
Добро вам воздасться великою мірою.
Найліпше бажайте сьогодні людям
І ва́ших бажань Господь не забуде. 06.01.2003
***
Зіронька вечірня небо запалила.
Діва Марія Дитятко вродила.
На сіні пахучім в печері-стайні,
А з неба Ангелики співали [b]*Осанна*[/b].
Малі пастушки зібрались докупки -
Там Бог народився. Біла голубка,
Крила над Ним,мов шатро розпростерла,
Небо прихилила, сіяє печера. Святвечір.2002
***
Святвечір. Зоря палає.
В саду, у печері Марія рождає,
Бо в цілому світі для Неї й Дитини,
Немає оселі, немає хатини.
А ви відчиніть своє серце сьогодні,
Відкиньте зневіру, думи холодні,
Затепліть у серці маленьку лампадку,
Малому Ісусику буде там хатка.
Зоря невечірня осяє світлицю,
Різдвяною радістю сповняться лиця. Передвечір Різдва 2001
***
З Різдвом святим тебе вітаю,
мій рідний український краю.
Від гір карпатських і до буйних
чорноморських хвиль.
хай буде мир тобі
і хліб. і сіль,
і все, чим український дім багатий,
хай буде щастя в кожній хаті.
І хай ростуть здоровими сини,
щоб не було злиго́днів і війни,
і щоб не плакала ні жодна мати.
Хай буде радості багато.
Різдва щасливого бажаю, тобі,
мій любий український краю.
Над кручами Славути й на Волині,
в степах таврійських,
й там, де води моря сині,
в горах Карпат і у полтавській хаті,
хай береже нас Бог і Бажа Мати. 07.01.2000
Кожен рік, на Святвечір, я пишу віншування
і розсилаю їх СМС-ками друзям і знайомим,
маю надію і вам вони теж сподобаються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409134
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 25.01.2015
Запалала війна.
Почали її хижі сусіди.
І які там брати –
з давнини, ще з орди – вороги!
Ось така дивина.
Брат на брата війною чи ж піде?
В хату вдерлись кати.
Ріднокрайцю, свій дім борони.
Із імперії зла
самозвано явився «месія».
І напружився світ,
і Європа уся загула.
Шаленіє брехня,
сіє смерть агресивна Росія.
Де загарбника слід,
там повсюди лишилась зола.
Бреше-піниться звір –
не могла й допустити уява!
Шаленіє рашизм!
А про мир – то лише на словах.
Московітам не вір,
коли й згине кремлівський диявол.
Про «Союз» не кажи –
буде вічно чужою Москва.
«Старший брат» – не гарант,
окупант він – і Криму, й Донбасу…
Знаний Путлер-мурло –
найпідліший тепер терорист.
Рашенвовкові брат
доведе бандустанівську расу –
покарається зло!
Воїн світла, за правду борись!
Хитрій казці – кінець!
«Руській мір» на крові сотворили!
А давно вже пора
янучарами греблю гатить!
Геть урвався терпець!
Скиньмо ризи «святого» Кирила!
На сторожі добра
станьмо разом і сестри, й брати!
Шаленіє вогонь!..
Де-не-де лише – вибухи правди.
Захистити приходь –
це потрібно мені і тобі!
Світом править Любов,
чи народами виродки правлять –
хай розсудить Господь.
Нумо, брате, на праведний бій!
Листопад, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554365
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 24.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.01.2015
БОЛИТЬ ДУША ТА СЕРЦЕ ПЛАЧЕ
Й ОМИВАЄТЬСЯ СЛІЗЬМИ
ЗА МУКИ ТА СТРАЖДАННЯ ТИХ,
КОГО ВЖЕ НІКОЛИ НЕ ПОБАЧИМ МИ!
ЗА МУДРІ СЛОВА ТА НАУЧІННЯ ЦІННІ!
ЯКІ НЕ ЦІНИЛИ, ПРИ ЇХНЬОМУ ЖИТТІ!
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ТИМ,
ХТО ТЕПЕР ЛИШЕ ДУМКАМИ З НАМИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520928
дата надходження 01.09.2014
дата закладки 04.01.2015
Милый Дедушка Мороз,
Не прошу охапку роз,
Ни парфумы, ни обновку -
Подари боеголовку!
Нет, нет, нет, я не лютую,
Ведь прошу я непростую -
Новогодне-колдовскую.
Пусть как гахнет во спасенье
Миром, счастьем и весельем!
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546357
дата надходження 25.12.2014
дата закладки 25.12.2014
Комом в горле последний глоток..,
Выпит кофе вечерний до дна.
Глянь на гущу хотя бы разок,
Напророчь нам, седая Луна,
Не войну, не беду и не боль,
И не горькие слезы в ночи.
Лишь в рождении малую кровь
И во здравие танец свечи...
Что же медлишь, немая Луна,
Над кофейною гущей висишь ?
Видно, сила веками дана -
Об увиденном молча скорбишь.
А ведь знаешь - не раз и не два
Вновь прольется невинная кровь...
Будь ты проклята, эта война
И иная во веки веков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507493
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 25.07.2014
Заряди да выстрели
Чувствами, поэт !
Может кто-то выстоит,
А скорее - нет.
Даже птица ухнула б
От красивых строк,
Да и я бы рухнула
В ароматный стог.
Недолет ли, перелет..?
Да не наповал.
Значит, горе-стихоплет,
Где-то ты соврал.
(фото с инета)
© Copyright: Ольга 3, 2014
Свидетельство о публикации №114071701990
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510212
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Как жадно манит ночь в объятья,
Зажгла во мраке томный свет...
А блеск Луны, как крест с распятьем,
Тьму усмиряет много лет.
Горят лампадками созвездья
И мироточит Млечный путь,
А наши души, сквозь столетья,
Все так же ищут жизни суть.
Однажды в бездну мир сорвется...
Астрея вновь начнет отсчет
И Божьим светом все зальется,
Авроры празднуя полет.
А нынче, легкое дыханье...
Так нежен шелест ветерка...
И ночь, храня обет молчанья,
Скрывает сущность на века.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512548
дата надходження 20.07.2014
дата закладки 21.07.2014
Помню отчего дома порог,
Что в прощании скрипнул : "Держись".
Разве сложится в несколько строк
Эта болью прошитая жизнь ?
Разве сложится в несколько строк
Эта женская доля моя ?
Далеко не медовый пирог,
А скорее - во льду полынья.
Разве сложится в несколько строк
Этот страх перед словом "война"?
Бросит клятая судьбы в залог
И "пируй на балу", сатана !
Разве сложится в несколько строк..?
Да и в тысячи строк не сложить,
Но единой строкою итог -
Ах, как хочется, Господи, жить...
(картинка с инета)
© Copyright: Ольга 3, 2014
Свидетельство о публикации №114071702005
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511455
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
Пятое июня, четверг. Текущий выходной.
День начался, как всегда с шести тридцати утра. Кофе.., прогулка с псом... А далее что? Погода, конечно, не располагает к выезду на природу. Тем более, что по прогнозам, ближе к обеду, обещают грозовые дожди. Да вот только соблазняют слухи о том, что в лесу появились грибы. Пол-часа на сборы и....Вот он лес. Немного пасмурно, свежо, зелень буйная и умытая.., где-то кукушка кукует...Одним словом - рай земной. Нашли один подберезовик, затем второй.., сыроежку..Похоже, что грибы таки есть!
И вдруг, под кустом - маленький, черненький, с беленькими носочками и беленькой кисточкой на хвосте щенок лежит...Бездыханный? Похоже - мухи по нему ползают...Нет-нет, он глаза открыл. Молчит, обезвоженный, как тряпочка, даже пискнуть сил нет. О, Господи! Кто же тебя сюда завез? Сам бы ты так далеко не ушел.
Хорошо, что у нас с собой вода есть. Пьет с ладошки. Шевелиться начал. Мы его на руки - застонал. Люди добрые, как же вам там живется после этого? Спокойно? И думать забыли ? Это же беззащитный ребенок!
Немного позже растворили желток круто сваренного яйца водой - хлебает.Начал по травке ползать. Снова с ладошки водичку пьет. Уснул.., постанывает.
И что теперь, куда его? Кому-то подкинуть? А если ...Нет-нет, зачем тогда было его спасать. А дома-то свой пёс есть.
Вышли из лесу. А что тут думать? Кто же его оставит на верную гибель? Остановила такси и домой. ВЫхожу, а там видно будет, пристрою в хорошие руки. В машине он оживился, стал на плечо выползать, скулить. Слава Богу. Сколько ему, месяц от роду?
Пока зашла в квартиру, он уснул на руках. Положила на подстилку, подогрела молоко и налила в блюдце. Спит. Вот и славно, пока спит, своего псюку прогуляю. Отсутствовали не долго, минут двадцать.
Пришли и ... Щенок не дышал.
За эти пол-дня душа разорвалась на мелкие части. Видно этот случай был последней каплей. Все, не могу...Откуда столько зла в этом мире?
Веришь, мечтаешь, что-то хорошее пытаешься делать.., не могу...
На руки прыгнул мой пес, лизнул и посмотрел с такой любовью и доверием мне в глаза...
Нет, дудки! Нельзя, не имею права на последнюю каплю. Быть в этом мире добру и точка! Аминь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503402
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 05.06.2014
Приголубив жасминовий вечір,
Колискову співають зірки..,
Спокушають серденько до втечі,
Я й сама побіжу залюбки
У той сон, де мене ти кохаєш
(нехай сонце не скоро зійде),
Та до серця мене пригортаєш,
Наче хтось ненароком вкраде.
У медовому вечір серпанку -
Рай жасминовий п" є за вікном.
Ти на зустріч надів вишиванку,
А я коси покрила вінком...
(картина з інету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501719
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 29.05.2014
Относило лето алых маков платье.
Сникло, загрустило маковкой пустой...
Тонкой паутинкой улетит в объятья
Осени, что скоро станет золотой.
Осень.., снова осень. Журавли прощаньем
Растревожат неба сизую вуаль...
Отчего же сердцу в осени печально ?
Видимо, ушедшей молодости жаль.
(картирка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362143
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 12.05.2014
К тебе лететь бы звездопадом,
Как теплый август к сентябрю.
Но, тучи шествуя парадом,
Благоприятствуют дождю.
Листком березы дерзко-рыжим,
Коль так сложилось, сорвалась.
Летя с дождем, скользнув по крыше,
К тебе в окошко пролилась...
Довольно странное обличье,
Но ты узнал. Как не узнать?
Иначе, среди сотен тысяч
Меня не смог бы отыскать.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362833
дата надходження 08.09.2012
дата закладки 12.05.2014
Как всегда, стоишь в стороне.
Век сменился, но ты все тот же.
Ты не враг. И не друг ты мне.
Но с чего ты решил, что можешь
С убежденным видом лица,
Обо всем со знанием дела,
Тошнотворно и без конца
Извергать убедительно-смело
Водопады изысканной лжи?
Вроде, так. Но вот незадача-
Прежде, чем все охаять, скажи,
Что ты сделал, чтоб было иначе?
Так и сгинешь ты, не познав,
У экрана на простыни белой,
Как мороз до кости продирал,
Как земля под врагом горела,
Как мы шли к основе основ...
Твой мирок до щели был сужен,
И в вершеньи судьбы миров
Никому ты здесь не был нужен.
И поэтому я спросил,
Отделяя зерно от плевел,-
Мне не важно знать, ГДЕ ТЫ БЫЛ.
Я скажу тебе, ГДЕ ТЫ НЕ БЫЛ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493091
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 05.05.2014
Не на шутку разошлась метелица,
Но спешат друзья в мой скромный дом.
Скатерть белая, как поле стелется
И не важно, что там за окном.
Под селедочку, да под картошечку
(отварная, распахни "мундир").
Ах, Марусин поясок по стопочкам,
Огурец в руке, как командир.
Нам душой по жизни не скукожиться,
Хоть бывало - ох, как заметет...
И не как-нибудь, все славно сложится.
После третьей и зима цветёт...
Под селедочку, да под картошечку
(отварная, распахни "мундир").
Ах, Марусин поясок по стопочкам,
Огурец в руке, как командир.
Пусть удача в нашей жизни встретится!
За любовь ! Нам без нее не быть.
На коня ? Не торопи - успеется...
Будем жить? А как же, будем жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472473
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 28.04.2014
Якби мала вибір на мову,
Українську вибрала б знову —
Співуче в дзюрчанні джерельце
І чисте, прозоре, як скельце.
В ній ноти звучать мелодійно,
Слова заплелись гармонійно,
В барвистім, шовковім віночку,
В ріднішому серця куточку.
Вона, наче квітка, у цвіті,
Найближча мені в цілім світі!
Як матінка рідна, єдина,
Неначе моя Україна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494317
дата надходження 23.04.2014
дата закладки 23.04.2014
Ещё не выпал первый снег
И осень листопадом кружит,
Но скован льдом мой сладкий грех,
Как ночью подмерзают лужи.
Кто охладил мои мечты
И этим изменил надежды ?
Не льсти себе, мой друг, не ты...
Жизнь просто сбросила одежды
Наивности до наготы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457872
дата надходження 01.11.2013
дата закладки 20.04.2014
Бьёт копытом землю конь -
Доля, моя долюшка...
Грива, как в ночи огонь
Озарила полюшко.
Пусть высокая трава
Под копыта стелется,
Песни грустные слова
По ветру развеются.
Ты лети, мой конь гнедой
С песнею раздольною.
Если мне не быть "родной" -
Быть не подневольною.
Хоть зови, хоть не зови,
Сердце, в ночку томную -
Я взамен былой любви
Получила "Вольную".
(картинка с интернета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467248
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 20.04.2014
Який же ми таки народ наївний,
що нами досі правлять бандюки!
Усі ми, кажуть, – діти України.
А звідкіля ж беруться байстрюки?
Тут кожен має на папері волю.
За землю йдуть нерівнії бої.
Свободу мають злодії в законі
і кажуть вівцям, люди ми – свої.
Господарі ми тут чи приймаченки?
Обнімуться брати, а чи згорять?
В задумі з неба дивиться Шевченко.
Ще не збулися мрії Кобзаря.
О, скільки ще в ментальності прогалин!
По закутках співають солов’ї.
І родичі вже стали ворогами –
собраття і перевертні свої.
Є влада – незалежна від народу.
І зрадники, як водиться, свої.
Та як же нам позбутися породи
байдужих охломонів-холуїв?
А скільки люду ще клює на гречку!..
Солодкий цукор, та гірка ціна.
Якщо ти не баран, чи не овечка, –
тебе за гріш не купить сатана.
Мордують Україну янучари.
Чиї ви є, юродивці-кати?!
Своїсінькі чи найманці-бичари,
що вже змогли всі межі перейти?!
Невже ми – вороги, які ж ми друзі?
Чи в нас Вітчизна-ненька не одна?
О, небо!.. Беркатюзі – по заслузі.
Упав юнак… А в чім його вина?!
Вже снайпери вбивають патріотів
посеред мирних згарищ барикад.
Докерувалась зграя ідіотів…
Тому тепер вже скрізь ідолопад.
Спиніться! Годі! Далі вже – безодня!
О, скільки ще судилося нам втрат?!
Вже дивиться на нас небесна сотня…
Стояв Майдан… Пішов на брата брат…
О, скільки ще нам треба революцій –
уроків у одвічній боротьбі?!.
І звідки такі нелюди беруться?!.
Потрібна революція в собі.
Молитись на диявольщину годі!
Вже стільки марно репались лоби!
Вже стільки нині розбрату в народі,
бо нами досі правили жлоби!
А ми ж були довірливі, терплячі,
ошукані, зневажені стократ.
Давно в нас, браття, жили не волячі –
вже стільки крові пив двоглавий брат!
Ми ж досі зустрічали хлібом-сіллю –
свій чи чужинець, «гаспадін» чи пан.
І шанували зрадницю-Росію,
допоки в дім наш вдерся окупант.
Оце вже, кажуть, справді дожилися!
І хто ж це так нещадно повелів?
Імперський узурпатор вже сказився.
О Боже, захисти від москалів!
Господній карі неодмінно бути.
Сатрапи не сховаються ніде.
Подавиться таки кремлівський Путлер
і згине Бандюкович. Суд гряде.
Держави справжньої не буде доти,
допоки є перевертні-«боги».
Супроти зла єднаймось, патріоти,
щоб геть усі пощезли вороги!
Який страшний інформаційний вірус!
Імперська суть кодується в брехні.
До влади нині всюди недовіра.
І люди всюди кажуть: «Банді – ні!»
Вже Путін – наче Гітлер, а чи Сталін.
У відчаї здригається Земля.
Щоб гопники гвардійцями не стали –
з Майдану вітер, вій аж до Кремля!
Козацький дух, правдиву силу й волю
оновлюймо-плекаймо повсякчас!
Вкраїні славну здобуваймо долю,
щоб цілий світ із нами родичавсь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489114
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 08.04.2014
Музика Сергія Голоскевича
Відлітають журавлі, відлітають…
Тануть жалісні ключі, душу крають.
Залишають рідний край, залишають,
та травинку кожну хай пам’ятають.
Що було, те відцвіло променисто
і зажурено лягло падолистом.
Журавлиний клин печально зависнув, – двічі
мов розірване вітрами намисто.
Програш
Не навічно доля нас розлучає, –
заповітнії ключі повертає.
Повесні "курли-курли" ріднокраєм, –
то надія і кохання безкрає.
А душа моя журавкою лине,
як почую рідний спів журавлиний.
Хай не губиться в імлі їхня пісня, – двічі
гріють душу журавлі благовісні.
Розширений програш
Хай душа моя журавкою лине,
як почую рідний клич журавлиний.
Хай не губиться повік їхня пісня, – – двічі
гріють душу журавлі благовісні…
Благовісні, благовісні, благовісні журавлі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491006
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 08.04.2014
Лучшей песней о любви
Есть сама любовь...
Как о ней не говори,
Будет мало слов.
В ней такая высота -
Небу не достать,
Ее может широта
Горизонт сорвать.
Даже если ты молчишь,
Так в тебе поет,
Что простой речной камыш
Лилией цветет.
В ней такая глубина,
Что спасенья нет.
Утопай - там вместо дна
Золотой рассвет.
Лучшей песней о любви есть сама любовь...
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490234
дата надходження 04.04.2014
дата закладки 04.04.2014
А давайте мы все соберемся,
Пусть закат догорит у костра.
Снова в детство свое окунемся...
А давайте не спать до утра.
Сохранилась под яркой закладкой
В нашей памяти детства пора -
А вы помните, как было сладко
Воду пить из большого ведра ?
А намочим водой ломоть хлеба ?
Да задобрим его сахарком.
Пусть расщедрится звездами небо -
Мы ему подмигнем костерком.
Кто-то скажет, что детство наивно.
А не в детстве ль учились терпеть ?
Сбить коленки нам было не стыдно,
Стыдно было при всех зареветь.
В костерке запечется картошка -
С кожурою пойдет на "Ура !"
Пальцы в пепле и губы немножко...
А давайте не спать до утра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477051
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 02.04.2014
Вибрав місце Домовик
На шкафу скраєчку.
Балачки він слухать звик.
В теплому містечку.
Кухня, звісно, довподоби.
Гарно умостився.
Не трима на мене злоби,
Тихим буть навчився.
А коли сам бува вдома,
То ганя по хаті.
І не знають тоді втоми
Ніжки волохаті.
Розкида по хаті книжки.
Ключі заховає.
Потім сяде собі нишком
На все споглядає.
Любить гратися з котом.
За хвоста тягає.
Так живем ми всі гуртом.
Разом виживаєм.
Привітала його з святом.
Поклала цукерки.
Пригостила соком трошки
Найвищої марки...
Хай тобі (ти наш хазаїн),
Добре в нас живеться.
Бережи наш спокій в хаті,
Щастя хай всміхнеться...
--------------------------------
1 квітня - іменини Домовичка. Привітайте
і своїх Домовичків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489572
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 02.04.2014
Сказилася Росомаха, аж заплила з люті,
що її дружка Бурмила копнули по суті -
вигнали старого діда з царського садиби,
усі речі відібрали, дачі і колиби.
Всі машини раритетні, цінні нічні вази,
всі рахунки перекрили, відкати по газу,
що Бурмилі й Росомасі капали стабільно,
ще й у розшук об"явили - чиста божевільня!
Бо як звірам надоїло жити у обмані
та зібралися на віче вони на поляні -
натравив Бурмило круків, стерв"ятників хижих
по підказці Росомахи. Та дістали грижі,
хоча звірів й поклювали, багатьої убили,
але в рабство знов загнати не хватило сили.
Втік Бурмило, заховався в царстві Росомахи,
тільки зрідка ричить гидко звідти бідолаха.
Ну а злюща Росомаха взяла в руки зброю
й на звіриннії угіддя пішла враз війною,
відірвала жирний клапоть сусіднього лісу
і ще точить підла зуби на решту до біса.
Скористалася підлота, коли у могили
проводжали звірі друзів, що їх круки вбили.
Та забула Росомаха, що її наглючість
остогидла всім лісництвам, ворогам і друзям.
Перекриють всі кордони і заженуть підлу
в резервацію ганебну, як і їй подібних,
бо не можна всьому світу диктувати волю,
навіть коли ти від злоби й люті збожеволів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489174
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 31.03.2014
Привет, фашистская Россия. Послушай, путинская Русь:
В своей стране я не Мессия, но и Иуды не боюсь.
Ко мне пришла ты с автоматом, закрыв чулком свое лицо.
Ты говоришь со мною матом, наполнив каждый звук свинцом.
Мои поля взрыхляя танком, ты сеешь мины вместо ржи,
Надев солдатские портянки, насквозь промокшие во лжи.
Да разве думал в сорок пятом мой дед, уставший от войны,
Что тот, кто был когда-то братом, сегодня враг моей страны?!
Привет, фашистская Россия. Зачем тебе моя страна?
У Путина - шизофрения! Но ты же... ты же... не больна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488644
дата надходження 28.03.2014
дата закладки 29.03.2014
Чай з меліси парує у чашці.
Запотіло від пари вікно.
Намалюю три білі ромашки,
Бо весну виглядаю давно.
А надворі відлига, туманно.
Надокучливий дощ моросить.
Це зимі, знаю я, притаманно.
Ще не можна весну воскресить.
На гілках меріадами краплі.
Обтяжіли... Ось-ось упадуть.
Це здалось, що весною запахло.
Сонце вкрала небес каламуть.
По калюжах ідуть перехожі,
Ну і що ж, що така ця зима.
Сумувати? Для чого? Негоже..
Не забариться... Прийде весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478261
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 24.03.2014
Любовь - слетевшая звезда
На шелк ладони. Без труда
Испепелит тебя... За это
Объявишь ты злодейке veto.
Но лишь оправишься от боли,
Протянешь вновь свои ладони.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478280
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 22.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2014
*Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ*
Лермонтов
Чи ж є у світі ще надія,
Коли вже вмиється Росія?..
Не кров’ю братською, людською,
А честю, совістю святою...
А чи повстане з бруду раб-народ
Проти свавілля хижаків-“господ”?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485762
дата надходження 15.03.2014
дата закладки 15.03.2014
Бродит ветер весенний по улицам старого города.
Выцеловуют ветви, как руки любимых, лучи...
Вдруг покажется будто и не было долгого холода
И в чужие края зимовать не летали грачи.
Одуванчик горит на обочине маленьким солнышком
И готовится вишня надеть подвенечный наряд...
Только где-то в душе леденящим заточится колышком
Грусть о том, что былое, увы, не вернется назад.
И все же, ветер взъерошит травы,
Себе позволив такой каприз.
И все же сердце, через октавы
Высокой нотой споет на бис.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482550
дата надходження 28.02.2014
дата закладки 14.03.2014
Хто, коли, в якій країні
Вигадав те щастя ?
Дуже тяжко тій людині,
Що кохає.
Трясця!
Покохала я Івана -
З"явилась Іванка.
Закохалась у Степана -
З"явилась Наталка.
А який був Гнат веселий -
Юрко народився.
Мало місця вже в оселі
Та милий з"явився -
Чорні очі, а чуприна
Мене з світу зводить...
Глядь - під серденьком дитина
Ніжками колотить.
Скільки ж буду я кохати ?
Що я за людина ?
Тільки знаю, що без мене
Вимре Україна!
(картинка з інету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445074
дата надходження 24.08.2013
дата закладки 05.03.2014
Я сьогодні востаннє прийшов
На Майдан… і прощаюся з вами.
Надвечіря. Вже сонце зайшло,
Затуляючи рани криваві.
Небеса кровоточать дощами,
Хоч запахло весною в огні.
Ти, матусю, не плач ночами;
Я її наближав, як умів.
За синів я стояв на сторожі,
За безхмарну і вільну весну.
Серед ангелів в місці Божім
Засилаю молитву свою.
Побратими, між вами стою.
І дарма, що не б’є кров у венах.
Бог покликав у Сотню свою,
Боронити Вкраїни знамено.
Пам’ятайте обов’язок свій,
Що давав нам і мужність і силу,
Що в тріскучі морози нас вів…
Допоможу… Стоятиму з тилу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481208
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 05.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2014
Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами.
В. Черчіль
Фашизм змінив обличчя, мову, стяг -
Росією керують сатаністи
і внуків тих, хто брав колись Рейхстаг,
вожді обули в чоботи фашистів.
Брехня відкрита оправданням дій,
підступність хамська - честю офіцера,
повзе орда фашистська, наче змій,
і вже в Європу прочинила двері.
Наче й не було сім десятиліть,
неначе вчора Австрія, Судети,
знов замахнувсь фашизм на цілий світ
і мир поклав на мушку кулемета.
Певно забули Нюрбегський процес -
за кожну смерть буде покара кату,
а з нами Бог і Сотня та з небес,
які Вітчизну кличуть захищати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483347
дата надходження 04.03.2014
дата закладки 04.03.2014
Майдан завмер. Молитва і сльоза.
Від згустків болю, смутку і печалі
боліло в грудях - сотню проводжали,
безсмертну сотню в сині небеса.
Вони ставали у ангельський стрій
один за одним мовчки у колону,
як йшли на січ проти орди в погонах
лиш з вірою супроти куль у бій.
І їх єднав не карб рубців і ран,
не дати смерті й ці холодні труни -
любові до Вітчизни чисті струни
торкав молитвою стривожений Майдан.
Як шикувалась сотня в небесах
кожен ридав і присягав до скону
край боронить й по Божому закону
колись й самим звершити в небо шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481468
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 25.02.2014
Усміхнені очі на кожній світлині,
Вони, як один всі, любили життя.
Схиляємо голови низько ми нині,
Без них ідучи у ясне майбуття.
Ми Господа молим про царство небесне
Для тих, хто грудьми нас усіх захистив.
Бандитська та крига, ще трішки, і скресне,
Над прірвою розпачу будуть мости.
Хай Вам, наші рідні, Ангели співають,
Хай буде Вам пухом вкраїнська земля...
Герої довіку Ви рідного Краю
І, пам'ять про Вас нашу юнь окриля!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481481
дата надходження 24.02.2014
дата закладки 25.02.2014
[i]Переведiть мене через майдан,
Де все святкують, б'ються i воюють,
Де часом i себе й мене не чують.
Переведiть мене через майдан.
[/i] [i][b]Віталій Коротич, "Остання пісня лірника"[/b]
[/i]
І буде кров... Мовчи, мій рідний край,
мовчи і плач — шумлять вогонь і криця!..
І полилося те, що не водиця...
Давай, сумної — грай, музико, грай...
Давай, музико, видери мені
не тільки душу, але серце й очі!..
Хто нині з ранку доживе до ночі?
А хто навік засне у тому сні,
з якого не розкажеш на світанні
про те, що снилось? Грай, музико, грай
хоч що-небудь, аби не чути, най
поплаче скрипка — та не про кохання,
і не про матір, бо сьогодні зло
збирає дань людьми із України!..
Чия матуся не побачить сина? —
Музико, грай, щоб горе обійшло!..
Що хочеш, вигравай: про гуси, чи
про козака, а чи про очі милі...
Бо тихо в хаті, наче у могилі...
зіграй, музико, — тільки не мовчи...
Майдан — горить, Галичина — в вогні,
і синьоокий Крим глядить за море...
Зіграй, бо серце тисне чорне горе,
бо від вогню і диму гаснуть зорі...
поплач, бо — сльози... Гей, поплач мені...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480658
дата надходження 20.02.2014
дата закладки 20.02.2014
А много..? Как солдату надо -
Пол-миски щей да закурить...
А коль награда, так награда -
Подольше жить да не тужить!
А может, как тому гусару -
С друзьями петь "давным-давно..."
Под семиструнную гитару
И под игристое вино.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473886
дата надходження 20.01.2014
дата закладки 21.01.2014
Рука по стареньким перилам
Читает кожей письмена:
Истёрты, где-то сбиты, сгнили
Ступени, что с высот сводили,
Кого-то, может, ниже дна.
Опорой преданно служила
Площадка гостю и жильцу.
Здесь сотни ног, легко пружиня,
Сбегали, прыгали, кружили,
Съезжать случалось сорванцу.
Скрипят свидетели успеха
И расставаний навсегда,
Смешалось все - триумф и крах,
Надежды, тайных слез и смеха,
И ожиданий до утра,
Хлопков дверных поспешных звуки
И трели бронзовых звонков.
Все было – встречи и разлуки,
И тихий безнадеги зов.
Вниз пробегаем мимолетом,
Вверх поднимаемся, кряхтим…
…А лестнице хотелось взлётов...
И к счастью светлого пути...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470547
дата надходження 05.01.2014
дата закладки 07.01.2014
Подставляйте мне бокалы!
Я плеснуть туда хочу
То, чего обычно мало,
А сегодня – по плечу:.
Я сегодня буду щедрой!
Пробка вверх!
Сиянье брызг!
Всем здоровья – крепче кедра,
Смеха –сноп бенгальских искр!
Закрома пускай не тают
И в делах удача ждет,
А завистники не знают
Ваших планов наперед,
В кошельке огромном тесно,
И обнов – на вкус любой,
На парковке вашей место
Занял «Лексус» голубой,
Дом ваш светится любовью,
Дети радости полны,
И приходят к изголовью
По ночам благие сны,
Сердце бьется с юной страстью,
В доме царствует покой,
В общем, что зовется счастьем,
Лью в бокал своей рукой!
Год прошел.
И к новой дате
Весь в еловом аромате
В бороде из снежной ваты,
Улыбнется Дед кудлатый,
Из распахнутых дверей,
Растрясет мешок богатый
И подарит без затей
Счастья короб непочатый
Вам с лихвой на триста дней!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467101
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 19.12.2013
Cтоїть Майдан посеред міста,
багатолюдно гомонить,
народним гнівом диха грізно
за право вільно в світі жить.
За право вибирать майбутнє
стоять і юнь, і сивина,
стоїть Майдан в холоднім грудні
і гаряче йому в снігах.
Стоїть Майдан в центрі Європи
в кільці жандармської орди,
неначе богатир, супроти
імперських помислів Москви.
Кийки, гранати, віроломство,
жорстокість міліцейських лав;
геройська мужність - мирна помста
нікчемній владі громадян.
Стоїть Майдан в центрі планети
наче кордон добра від зла
й немає в світу вже секретів
хто кат, хто в\"язень, хто суддя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465516
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 12.12.2013
За вільність
Б’єшся
Стоїш за нею
Усіма думками
Кожною бруківкою
Цього міста
Кожним його
Зимовим подихом
Мов голуб
Спрагнений кричиш
Ледь чутно
Може й так
Та тисячі вас
Що шукають
Неба
Над головами
Й золотом квітнуть
Знову
Поля пшениці
Я чую ваш спів
Що повстав зненацька
Так давно народжений
Пісню
Проти насильства
Брехні хабарництва
Проти свавілля
Проти божевілля
Що ніяк не вгамується
Й підіймаються
Ваші сльози
Ген-ген
Понад цією імлою
Так голосно
Що вчує цілий світ
З надією
Що хтось нарешті
Розжене
Цих чорних гав
Над нашими очима
Що чаяться на ще живі
Тіла пісні та душі
І вже співаючи
Стаєтеся вільніші
На кожне слово
На кожний прапор
На кожен усміх
І квітку що трима
Оте дівча
Що стало вже доросле
Воно буде підходити
З усміхом
До нашого колосся
І шукати
Зрілості зерен в них
Вільності
Що дозріва
У серці
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465424
дата надходження 11.12.2013
дата закладки 11.12.2013
Седое небо с белою подпалиной
И снег - не снег, а лебединый пух.
Ложится он на землю подкрахмалено,
Похрустывает, ублажая слух.
А на душе - ни радости, ни горести,
Безветренно и тихо, как в раю.
Как будто ангел белой невесомости
Унес в обитель снежную свою.
О нет, душа от чувств земных не прячется
И ей не чужд весны бунтарский дух,
Да только нынче ей уж больно нравится
Летящий с неба лебединый пух
И это небо с легкою подпалиной,
И белое безмолвие вокруг,
И то, что снег ложится подкрахмалено,
Похрустывает, ублажая слух.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463515
дата надходження 01.12.2013
дата закладки 02.12.2013
М-не бы тропку одну... извиваясь ведущую в дом,
Н-е поросшую лишь сорником у родного порога.
О-т калитки по ней... мне бы дальше пойти босиком,
Г-де осталась навеки и радость моя и тревога.
О-тлегло на чуть-чуть, то заноет подчас - не унять.
В-едь сюда уже нет мне причины опять возвращаться.
Ж-аль судьба, как клинок. То встряхнет, то ударит опять.
И подумать заставит - а в чем настоящее счастье?
З-аметает тропу тишиной незапамятных лет.
Н-а порог в отчий дом... открываю лишь памяти дверцу...
И вот здесь на траве я увидеть хотела бы след
Д-орогой и навеки бесценен сиротскому сердцу...
О-тпустила ли боль? Видно вряд ли отпустит она.
Р-ай был там, во дворе... у калитки и маминой вишни.
О-т того та стезя, та тропинка, как воздух нужна.
Г-де искать мне ее? Где искать, подскажи мне, Всевышний?
(картинка из инета)
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2013
Свидетельство о публикации №113102507742
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456593
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 26.10.2013
Не сумуй, що минають літа,
І що голову доля збілила,
Ти вже інший - і я вже не та,
За тобою душа відболіла.
Кожен має дорогу пройти,
Лиш своє позбиравши каміння,
Щоб останнє пекуче «прости»
Впало лИстом у пісню осінню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455234
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 18.10.2013
Горько-сладкой грустью
и чуть-чуть хмельной
Напоила осень,
позвала с собой.
По опавшим листьям
( в спину дышит ночь),
Шагом тихим, лисьим
уходили прочь.
Город незаметно
погасил огни,
Уносило ветром,
словно листья, дни.
В горько-сладкой грусти
горечь всё сильней,
На душе так пусто:
почему я с ней?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453435
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 09.10.2013
По одній стежині ми ходили разом.
Де тепер ти нині – я й не чув ні разу.
На якій орбіті долі опинились?
Чом обом зустрітись досі не судилось?
Стежечку до серця зміг я протоптати.
Відчинялись дверці, – не завів до хати.
Вже на скронях сніжно, а я тут з тобою.
Називаю ніжно першою любов’ю.
Нам було, напевно, й цілуватись рано,
я ж тебе ніколи й не назвав "Кохана".
Це тобі сказали два ясних озерця,
ти з тих пір назавжди поселилась в серці.
Доле моя, доле, де ж ти заблукала?
А мене з собою чом не погукала?
Де ж ти забарилась, де тебе шукати?
Йти куди назустріч, звідки виглядати?
Йшли ж – рука в рученьку тихою ходою.
Та роки-роченьки плинуть за водою.
В світ стежини бігли, –
розминулись де ми?
Раптом налетіла, наче буря, темінь.
Гірко помилились, повертатись – пізно.
Долі оселились на орбітах різних.
Де шукали броду, – обміліла річка.
Загубила вроду чарівна Марічка.
Як на себе гляну, – трішечки лякаюсь.
Не те слово – "в’яну".
І сміюсь, і каюсь.
Істину вже знаю – мудру, хоч не милу:
і себе, і долю ми самі зліпили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452100
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 02.10.2013
Всё до нас уже написали
И шедевры увековечили
Сотни лет любили, страдали
И предательством души калечили,
На кострах беспощадно сжигали
Непокорных, с глазами зелёными,
На крестах, неспеша,распинали
Под скабрёзности пошло-солёные…
Жизнь банальна своим повторением –
Вновь рождение, смерть и забвение?
Пусть банально, но мы – живём!
И из Космоса ловим пером
На живца стихотворения!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214483
дата надходження 05.10.2010
дата закладки 01.10.2013
Коли мама приходить у сни
Ніжно-сумно мені усміхаючись,
Я вертаюся знов до зими,
Як за нитку, за пам"ять, хапаючись.
До зими, що біду принесла -
Став мій світ несподівано пусткою.
"В сни приходь, " - як молитви слова.
Вкрила голову темною хусткою...
Доля так розсудила: у снах
Ми з тобою тепер зустрічаємось.
Як колись, у минулих літах,
Один одному рідно всміхаємось.
І розмови струмок не стиха,
Але ж все розказати не встиглося.
Ранок ниточку сну обрива...
"Мам, приходь. Не барись. Так судилося.".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451966
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 01.10.2013
tatapoli
[b]ОСІННІЙ ПРОМЕНАД[/b]
У Золотих воріт зачарувала осінь,
під арку провела, неначе крізь віки,
дзвеніла Лавра вслід відлунням стоголосим,
гадала, що звела на довгії роки …
А музика луна,
нестримна рветься вгору.
З під клавіш звільнена
летить в осінню вись.
А музики луна
вторить, що ти - не поруч,
тому тепер сама…
І верхній рве регістр!
Терпкий букет вина...
тривожить душу скерцо,
бо знає, все мине
і не вернеться знов.
Чия ж у тім вина,
щемить, в мінорі серце.
Осінній променад…
така бува любов!
У Золотих воріт сучасне і минуле
зійшлося на межі, його не обминуть,
як добре, що той час ми досі не забули,
як шкода, що його неможна повернуть!
А музика луна,
нестримна рветься вгору.
З під клавіш звільнена
летить в осінню вись.
А музики луна
вторить, що ти - не поруч,
тому тепер сама…
І верхній рве регістр!
Терпкий букет вина...
тривожить душу скерцо,
бо знає, все мине
і не вернеться знов.
Чия ж у тім вина,
щемить, в мінорі серце.
Осінній променад…
така бува любов!
____________________________________________________________
У Золотых ворот очаровала осень,
Под арку провела, как будто сквозь века,
От Лавры перезвон несется стоголосый,
Почудилось, возносит душу в облака…
А музыка плывет,
Не ведая преграды,,
От клавиш сорвалась,
Летит в седую высь,
И сердце вдруг поймет,
Поймет: тебя нет рядом,
Опять не дождалась…
И верхний рвёт регистр!
Горчит букет вина…
Тревожит душу скерцо,
Минуло без следа,
И не вернуть покой.
Так чья же в том вина? -
Саднит в миноре сердце.
Осенний променад…
Любовь была такой!
У Золотых ворот день новый и вчерашний
Сошлись на рубеже, его не обойти,
Утраченной любви мы вслед рукой помашем,
Спасибо, что была... к былому нет пути!..
А музыка плывет,
Не ведая преграды,
От клавиш сорвалась,
Летит в седую высь,
И сердце вдруг поймет,
Поймет: тебя нет рядом,
Опять не дождалась…
И верхний рвёт регистр!
Горчит букет вина…
Тревожит душу скерцо,
Минуло без следа,
И не вернуть покой.
Так чья же в том вина? -
Саднит в миноре сердце.
Осенний променад…
Любовь была такой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451927
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013
Ах мои девчоночки-подружки,
Милые болтушки-хохотушки.
К сожаленью видимся все реже,
Тридцать пять прошло, а мы все те же.
Тридцать пять – какие наши годы –
Нас еще не вышвырнуть из моды.
Писаные раньше акварелью:
Яркость красок сменена пастелью.
Тридцать пять, как вышли мы из школы
Было все – проколы и приколы,
Звезд касались, бездны достигали,
Не ломались мы, но нас ломали.
Тридцать пять – не мало и не много
Нас, бывало разлучали с Богом.
Мы же были дерзки и упрямы,
Воздвигая в душах стены храма.
Тридцать пять – шальное поколенье –
Рвенье часто убивалось ленью.
Перемен не все из нас хотели,
Но теряя, многое успели.
Ах мои девчоночки-подружки,
Пусть морщинки пудрим, не веснушки –
Но глаза, сердца и души те же…
Хоть и видимся гораздо реже.
Е.Бондарь. "Посвящение одноклассникам" 2013г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451922
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013
На шибах візерунки із дощу...
Малюють силуетно кавування...
Кидають про каштани... що в іржу
Убрались... мимохіть... і знов мовчання...
Глінтвейно спокушає старий Львів...
Дзвіночково манить у шоколадні...
Дощить... та у душі лунає спів...
І мрії золотаво-листопадні...
Ласти́ться осінь кішкою до ніг...
Чарує барвами в старому парку...
А я молюсь... щоб трепетно зберіг...
Мою любов... у серця закамарку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450850
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 26.09.2013
Я зуміла…й від тебе пішла,
Бо, здавалося, так буде просто.
Поміж нами зневіра лягла
І в мовчанку сховалася гостру.
Ну, зуміла… й від тебе пішла…
Намагалась ж терпіти… несила!
З гіркотою усе відмела
І за мить нашу долю скосила.
Та не знала, що ти , я - то ми…
Й вже по - іншому жити не вийде,
Наче сонце не вийшло з пітьми,
Наче ранок із ночі не прийде.
Загорнулося літо в печаль,
Заплітає сум наші стежини…
І змінити нічого, на жаль…
Перезріло скотились ожини.
Я згортаю самотнє крило
Гордо й гідно, ховаючи в душу.
Та чомусь серце в кригу звело,
Як же битися знову примушу…
Ну, коли ми не так повелись,
Опустивши завісу коханню…
І над нами захмарена вись,
Болем рвала хвилину останню.
І чомусь всі ласкаві слова
Загубилися в нашій розмові,
Наче стрілка кудись часова,
Переставила силу любові.
Квітом так захмеліло навкруг,
Тільки ж бо не п'янію красою.
Літо робить останній свій круг…
Я розлуку стираю сльозою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444955
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 20.09.2013
А дощ у ніч вплітає прохолоду,
Та тільки сон в вікно не зал1тає,
І мріі загубили насолоду...
Нічого в світі вічним не буває.
Згубить кохання - як зірвати квітку.
Від того серце снігом замітає.
Не обігрітись йому навіть влітку,
Нажаль пусте, та з часом все минає.
А дощ іде...Чи схаменеться вранці ?
То шелестить.., то ніби замовкає...
Рожева квітка у високій склянці
Відмилувала очі - облітає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431527
дата надходження 14.06.2013
дата закладки 20.09.2013
В саду старому вишня розцвіла...
Так дивно, осінь вже, йде до морозів,
Все в"яне тихо, жовкне, а вона -
Заквітчана, пишалась на порозі...
Хтось говорив, що сорому нема,
Немолода, загинеш, так невчасно...
Та їй, щасливій, байдуже, дарма,
І з кожним днем все розцвітала рясно.
Морози перші... Пролітає сніг...
Гарніша ще в засніженій вуалі!
Замріяна... ну хто б подумать міг?
Що так цвістиме, всупереч печалі.
Вона ж цвіла, леліяла тепло,
Що зігрівало... де там - їй морози...
Кохання, що плекала так давно,
Летить до неї! Щастя вже в дорозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373924
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 19.09.2013
Послухаю цю ніч. Як зорі впали
В мої долоні.І печуть,печуть...
Як незалежність знову святкували
Ми в Україні,де раби живуть.
Де не потрібні ні старі, ні хворі.
Де продають за безцінь всі ліси.
Хіба шукали ми такої долі,
Щоб йти за хлібом у чужі світи?..
Послухаю цей дощ...І тягне руку
Жебрак старий.І очі пресумні.
І тягне на душі він свої муки...
Чому в своїй країні ми чужі?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445957
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 29.08.2013
Бабье лето моё, бабье лето..,
Ты последним теплом обогрето -
Стая теплых деньков залетела,
Покружилась и на воду села.
Золотая пора.., золотая,
Задержись, дней своих не считая.
Как уютен твой дом желто-рыжий
Под высокою синею крышей.
Подожди улетать, бабье лето,
Столько песен еще недопето.
Так зачем же срывается стая,
За собой листопад оставляя ?
(фото с интернета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445745
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 28.08.2013
Яблонька…
Заблудилась яблонька
меж берез и сосен,
Уронила яблочко
в золотую осень.
Сладкое, румяное ( 2 раза )
нам с тобой досталось, ( )
А любовь незванная ( )
рядом дожидалась. ( )
Смаковали яблочко -
жажду утолили...
Как же раньше, милый мой,
друг без друга жили ?
Где нас прятала судьба (2 раза )
раннею весною, ( )
С кем гуляли до утра ( )
летнею порою ? ( )
Тихо бродит по лесу
осень золотая,
Кистью акварельною
сказки сочиняя.
Увлекает за собой ( 2 раза)
меж берез и сосен, ( )
Позднюю хранить любовь ( )
бабьим летом просит. ( )
Оркестровая вставка.
Позднюю хранить любовь
Бабьим летом просит.
Оркестровый проигрыш
Позднюю хранить любовь
бабьим летом просит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444474
дата надходження 21.08.2013
дата закладки 21.08.2013
Черлений лист упав під ноги.
З очей скотилася сльоза.
Чому ж це так? Нема тривоги,
І десь далеко вже гроза.
Чому цей лист примусив плакать?
Сльоза оця чому гірка?
Хіба за втрату така плата?
Чому ж так боляче торка?
Осінні сльози безутішні,
Коли вразлива так душа.
Чи, може, рана ще колишня
Зарубцюватись не змогла?
Он ще один упав, он другий..
Не плач зневірена душа.
В житті твоїм вже досить туги.
Хай осінь радістю втіша...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444311
дата надходження 20.08.2013
дата закладки 20.08.2013
Двадцать первое. Ночь. Понедельник.
Очертанья столицы во мгле.
Сочинил же какой-то бездельник,
Что бывает любовь на земле.
И от лености или со скуки
Все поверили, так живут:
Ждут свиданий, боятся разлуки
И любовные песни поют.
Но иным открывается тайна,
И почиет на них тишина...
Я на это наткнулась случайно
И с тех пор всё как-будто больна.
_ * _
Двадцять перше. Вже ніч. Понеділок.
Силуети столиці в імлі.
Треба ж, вигадав якось бездільник,
Що кохання бува на землі.
І від лінощів, чи то від скуки
Люди вірять, живуть так всі:
Ждуть побачень, бояться розлуки,
Про кохання співають пісні.
Таємниця відкриється іншим,
Тепер тиша на них почива.
З цим зіткнулася я, так вже вийшло,
І неначе з тих пір хвора я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443252
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013
Розцвітає ранок - ніжна квітка.
Пелюстки рожеві розправля.
Як пухнаста ніжна маргаритка
Із спросоння руки простяга.
Народився ранок, що у ночі
Вирвався із пазурів на світ.
І своїм теплом мені шепоче,
Що з кохання не осипавсь цвіт.
Ранок зазирнув до нас в кімнату...
Я тебе цілую у вуста.
Це ранковий приз, моя це плата,
Що тебе послали небеса.
Радо нас стрічає літнє поле.
Різнотрав"я.. Кругом голова.
Що іще бажати нам від долі.
Це вона дарує нам дива.
Ситець колоьровий... Не зім"яти б
Вітер мої коси розпліта.
Я із вітром можу розмовляти.
Він твої слова перебива...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441224
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 07.08.2013
Далеко-далёко лодочка плывёт...
Берег одиноко возвращенья ждёт.
Кто-то повстречался, чтобы полюбить,
Кто-то распрощался, чтобы позабыть.
Ах, кудрявы травы утром под росой,
Кто-то да причешет острою косой.
Сладостно влюбляться, тяжело любить,
Но ещё сложнее век в любви прожить.
Далеко-далёко лодочка плывет,
А реки теченье, словно жизнь, несет...
Высыхает сердце, словно сена стог,
Если в нем остался от любви лишь вздох.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438305
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 07.08.2013
Уже стигле літо доцвіта наколо.
І висить в повітрі дивний аромат.
Та чомусь за серце торка матіола.
Квітів всіх миліша, може, в сотні раз.
Непримітна квітка для людського ока.
Ростом невдалася, стебельце тонке.
Та яка ж пахуча! Очі - поволока.
А вдихнеш повітря: ой, яке ж п"янке!
Коли вийде сонце, квітка ляга спати.
Пелюстки тоненькі, щоб не обпалить.
А коли загляне вечір літній в хату,
Знову мою душу буде веселить.
Я синеньку квітку приколола в коси.
Та вона не в"яне. Серце не болить.
Поки сонце зійде, не страшні їй роси,
Бо не встигнуть душу їй іспопелить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441906
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 07.08.2013
Ж/асминовой метелью закружило
У/ старого, прогнутого плетня...
Р/ечные глади кружевом прожилок
А/гатовыми бликами манят.
В/есна из сундука достав обновы,
Л/еса оденет в праздничный наряд.
И/ гнезда пряча в ветках, лист кленовый
Л/авровым блеском привлекает взгляд...
Е/й-Богу, на душе и сердце - нега
Т/рухлявый пень и тот весенне рад!
Я/рицы покрывало после снега
Т/ут встретит птиц, вернувшихся назад..
К/урлык, уставших в длинном перелете
Р/адушием приветит здесь земля..
О/пять на водоеме и болоте
Д/ает потомство новая семья.
Н/у как сюда...ну как не возвращаться
О/дин лишь раз покинув этот край?
М/едовая земля и пахнет счастьем
У/ кромный уголок для птичьих стай...
Д/о самых до небес простор безбрежный
О/тмеченный любовью вольных птиц
М/ир радости, уюта и надежды
У/мышленно не знающий границ...
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2013
Свидетельство о публикации №113042407924
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420669
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 25.04.2013
Зачем нам нужен пост?Это просто добровольное воздержание и самоограничение в пище,развлечениях,сексуальной жизни.Может быть в определенные дни(среда,пятница)или на протяжении всего поста.Это жертва благодарения Богу за великую искупительную жертву,которую принес за нас Сам Сын Божий Иисус Христос.Хотя суть не в том,чтобы не есть определенные виды пищи.Пост-это воздержание от всего,что может вставать между Вами и Богом.Это уход внутрь себя и пребывание там наедине с Господом.Время тщательного пересмотра своей жизни,самоанализа,очищение плоти и духа.Чаще посещать Божий храм,делать добрые дела.Пусть они будут самыми маленькими:пожелать хорошего дня незнакомому человеку,погладить и утешить больного,навестить его,отдать хотя бы десять гривен тому,кто нуждается в них больше Вас.Если можно-то ограничить себя в еде.Самые сильные животные(к примеру слон или буйвол)являются травоядными.За счет очищения организма от шлаков и избытка белков ощущается значительное облегчение во всем теле,а умственная и физическая активность увеличится.Но это касается людей,которые не болеют,не работают на работе,где ограничение пищи может повлечь за собой последствия ухудшения в здоровье.Это не касается беременных,путешествующих,старых.
Просто проанализируйте свою жизнь.Отказ от пищи-это очень мало.Каждодневные молитвы и добрые дела больше очистят Вашу душу.Она ведь тоже нуждается в очищении.Не только тело.Если одежду долго не стирать,то потом пятна тяжело вывести.Так же и грехи с нашей души.Они вьедаются и тяжелеют.
Нам всегда помогает Бог.Но только в том,что нельзя сделать человеческим усилием,с помощью самого человека.Бог нам дает каждый день силы и возможности.Сидеть дома и полагаться на случай?И просто говорить,что от судьбы не уйдешь?Кто-то делает тысячу и одну попытку,а мы после второй опускаем руки и говорим,что на все воля Божья.Меня к примеру очень удивляет,что люди совсем не следят за своим здоровьем.Я не один раз слышала,что полагаются только на Бога.Но зачем нам тогда ум,достижения в науке,врачи и просто книги?Иногда надо следить просто за давлением,чтобы избежать многих болезней.С последствием которых надо бороться годы.А иногда заплатить и жизнью.Это просто лень и небрежное отношение к себе.
Хотя очень трудно иногда различить,до какой степени ты можешь помочь себе сам.А когда полагаться только на Бога.Если человек имел расположение сделать то,что он мог,но ему что-то помешало-то Бог поможет ему всегда.А если к примеру он не хочет этого делать(даже выпить таблетку от давления,во всем полагаясь только на Бога)-то это или лень,или небрежное к себе отношение.Ты полаешься на Бога,забывая,что сам себе не хочешь помочь.Почему Бог должен помогать ленивым?
Делайте то,что можно сделать в Ваших силах.Оставляйте Богу то,что сделать по человеческим силам нельзя.Бог же хочет и нашего старания.Помните,как долго мучился Ной,чтобы построить ковчег?Даже дерево пилили деревянными пилами.Вы можете себе такое представить сейчас?Да разве Бог не мог ускорить постройку ковчега?Мог,но он хотел увидеть старание.Он давал им силы,они принимали решение.И строили его очень много лет.Давайте делать то,что можем.И оставлять Богу только то,что не в наших силах.Наш ковчег тоже строится деревянными пилами.И если Вы хотите достичь всего за короткое время,то вспомните Ноя.Бог помог уму только тогда,когда увидел его старания из года в год.
Помогайте себе сами,помогайте другим.Берите все из того,что уже сделано в этом мире.А если кончились силы-помогите себе и другим молитвой.Но сделайте все,что только было в Ваших силах.И да поможет Вам всем Бог...
P.S.Продолжение следут...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417866
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Тут пахне земля восени падолистом,
Тут роси спадають на трави намистом,
Схвильований крик по весні журавля,
І це моя рідна вкраїнська земля..
Тут в полі налите добірне колосся,
Тут верби полощуть у водах волосся,
Тут з вітром і сонцем весь час розмовля,
Моєї Вкраїни квітуча земля..
Тут серце сповите в колисці любові,
Тут все найщиріше у кожному слові,
Тут птаха вертає додому здаля,
Бо тут її рідна матуся-земля..
Тут ночі травневі, зі сном не сумісні,
Тут чари земні солов"їної пісні,
Господь тут любов"ю з небес промовля.
- Трояндою квітни найкраща земля..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11208266793
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359994
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 08.04.2013
Водитель, Здравствуй! Это я -
Твой пешеход, тот самый Ваня,
Кого ты сбил, свой руль крутя,
С улыбкой скорость набирая.
Теперь ты видишь сны со мной,
Последний взгляд мой видишь в метре,
Как я тогда увидел твой.
Перед ударом, там - на зебре.
Принёс тебе фотоальбом,
Тяжелый гад, давай, открой-ка!
Смотри, вот я на выпускном,
Я медалист, вот наша тройка.
А вот и все друзья мои,
С кем я служил в горячей точке...
Быстрей листай, переверни!
Гляди, жена моя и дочки.
Здесь стар уже, я дед Иван.
Мои вот внуки все и внучки...
Ты скажешь:"Как? Ведь ты пацан!
Я видел твой портфель и ручки",-
Ты видел даже мой дневник,
Что весь в крови лежал под шиной,
Когда обычный ученик
Расправил крылья над машиной.
Я просто ангелом там стал,
А ты - убийцей малолетки.
Ты суд купил потом за нал,
Моим родным дав на таблетки.
Я вижу твой холодный пот,
Как ты кричишь ночами громко.
Но также лезешь под капот
И на заправке платишь звонко.
Ты будешь видеть мой альбом
До самой смерти в пасти ночи.
Ведь Ваня стал твоим крестом,
Коль свой нести в тебе нет мочи.
Запомни раз и навсегда.
Что спросит Бог и даже Ваня!
За все альбомы и года -
С тех, кто летит детей тараня.
P.S.Я верю в Бога, но готов разделить грехи со всеми честными, кто будет за свою семью наказывать прямо на дороге - на месте ДТП.Без суда и следствия.Жестоко, но справедливо.Надоело...Зуб за зуб, глаз за глаз.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2013
Свидетельство о публикации №113032709841
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413389
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013
* * *
Історію пишуть по-різному.
Стирають рядки, імена...
І білим по чорному,
й чорним по білому.
Та істина завжди одна.
Вона між рядками історії.
І вічні її сіячі –
і білі, й червоні,
і перефарбовані –
у мантіях діячів.
Народять. Схоронять.
Іронія!
Помоляться – проклянуть...
І праведну правду історики
уже на розп’яття ведуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413006
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 28.03.2013
* * *
До всього треба дотику душі —
корінням — в землю,
крилами — у небо.
Де вічний пошук,
там нема межі.
Там вічний рух —
життя потреба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412355
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Мы все время куда-то торопимся.Нам постоянно не хватает времени.Забываем,что все в этом мире является поводом для счастья.Первый подснежник,здоровье ребенка,улыбка родителей.Нам порой хватало в лесу разбросать листья над головой.Закрыть глаза и ловить какие-то неуловимые звуки.Почему-то нам часто счастье кажется очень далекой целью.Мы не наслаждайся им,а прокладываем к нему путь через достижения.Когда приобретаем то,что желаем-возвышаемся над будничным и допускаем,что оно приходит в награду только за труды.Или когда находимся в близости с другим человеком.Но почему не в гармонии с собой?
Пусть у Вас всегда будет внутренняя улыбка.Серотонин,мелатонин и эндорфин,которые будут выделяться в это время-заменят Вам дорогостоящие препараты.Улыбайтесь,и кто-то влюбится в Вашу улыбку.Даже если совсем не хочется.Научитесь улыбаться всем.Делайте несколько добрых дел на протяжении всего дня.Никому не хвастайтесь.Если Вы считаете себя таким важным,что сделали хорошее дело-смело можете его перечеркнуть.Настоящая доброта никогда не хочет быть узнанной!Запомните это!
Каждый день-это новая жизнь.Даже если знаете,что все,что Вы построили может быть разрушено(любимыми,погодой,обстоятельствами,руководителями и пр.)-все равно стройте(планы,добрые намерения,дом,компанию,сажайте деревья).Даже если Вас предавали и бросали любимые-любите как в первый раз.Я не понимаю людей,которые помнят всю жизнь одну неудачную любовь и потом боятся кого-то подпускать близко.Это указывает на слабость.
Благодарите Бога чаще,чем просите его о чем-то.Благодарите за день,за солнце,за детей,родителей.За то,что у Вас есть крыша над головой.Даже за проблемы.Это нам дано для духовного роста.Если Вы считаете,что в доме некому убрать-то вспомните,что у кого-то нет даже дома.А если Вы жалуетесь на детей-вспомните,сколько бы людей отдали все за счастье материнства.Никогда не говорите,сколько Вы сделали для ребенка,а он не отблагодарил.А Вы говорите спасибо Богу за каждый маленький кусочек хлеба и то,что можете видеть солнце,читать эти строчки в отличии от других?
Не пребывайте в постоянном нервном напряжении.Это чревато развитием стресса.Хотя стресс-это некая разница между желаемым и происходящим.Между тем,что есть и что хотелось бы видеть.В стрессовой ситуации тело выделяет в основном кортизол(гормон,способствующий набору лишнего жира,особенно брюшного).Иногда несем на себе груз лишних забот(боимся поменять нелюбимую работу,сменить жилье,расстаться с нелюбимым человеком).А иногда все это находится внутри.И причина только в нас.Изнутри.Надо иначе относиться к событиям в окружающем мире.Иногда за чем-то гонимся и не понимаем,что в настоящем есть положительные стороны.Надо жить счастливо днем сегодняшним.А не только тогда,когда достроим дом,выучим детей,соберем деньги,построим карьеру.Ведь тогда может кого-то из родных людей уже не быть на этом свете.И подумайте:так ли Вы будете счастливы за праздничным столом в достроенном доме без родных,с которыми можете посидеть прямо сейчас?Доверяйте свою жизнь Богу,помните,что от нас мало что зависит.Но надо прилагать усилий больше."Господи,дай мне мужество изменить то,что можно изменить,терпение принять то,что не можно изменить,и мудрость,чтобы отличить одно от другого"(Молитва).Может-нам надо просто понимать ее?..
Моему племяннику пять лет.Он давно называет меня Вида Вансель.А сегодня мне заявил,что меня не так крестили в церкви.
-Я больше тебя не буду так называть.Это же неправильно!-заявил он мне мне.
Я постаралась ему обьяснить,что это может быть правильно.И он в пять лет меня понял.
-Понимаешь,когда ты называешь меня Видой-мне это очень нравится.Я начинаю улыбаться.Когда я улыбаюсь-у меня хорошее настроение.Когда у меня хорошее настроение-я напишу хорошее стихотворение.Его прочтет хотя бы один человек даже очень далеко.Он тоже может улыбнуться.Когда он улыбнется-то может улыбнуться человек,который с ним живьет.Это может быть такой же мальчик,как и ты.Хоть и очень далеко.Теперь ты понимаешь?-спросила я его.
-Я же не маленький,Вида...
P.S.Продолжение следует.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411510
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Музика й виконання Анатолія Супруна
Гурт "ГІЛЕЯ"
Ранок затуманений
стеле теплий сум.
Вишиванки мамині
березню несу.
На сріблясті котики
крапельки мрячать.
У серденько зморене
лебеді ячать.
Спомини гаптовані…
Крапля на щоці.
Впали на чоло мені
срібні промінці.
Подивуйся, братику,
на барвисту гладь.
Вишиванки мамині
лагідно погладь.
Напилися повені
береги Сули.
Вишиванки-спомини
знову розцвіли.
Ой літа-журавлики,
вже спада вода…
Розквітай і радуйся,
земле молода.
Вороття нема мені,
та в душі несу
вишиванки мамині –
березневий сум.
До серденька туляться
ніжні пелюстки.
Променяться й журяться
рідні рушники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411452
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Ранок затуманений
стеле теплий сум.
Вишиванки мамині
березню несу.
На сріблясті котики
крапельки мрячать.
У серденько зморене
лебеді ячать.
Спомини гаптовані…
Крапля на щоці.
Впали на чоло мені
срібні промінці.
Подивуйся, братику,
на барвисту гладь.
Вишиванки мамині
лагідно погладь.
Напилися повені
береги Сули.
Вишиванки-спомини
знову розцвіли.
Ой літа-журавлики,
вже спада вода…
Розквітай і радуйся,
земле молода.
Вороття нема мені,
та в душі несу
вишиванки мамині –
березневий сум.
До серденька туляться
ніжні пелюстки.
Променяться й журяться
рідні рушники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411449
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
Послухайте ще одну мелодію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411216
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 22.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2013
Свіжий ранок у серпанку
Виглянув зорею,
У блискучому жупанку
Сходив над землею.
Залицявся до нічної
Королеви-феї,
Що розкинула сувої
Ніжності своєї.
Чарував промінням рясно,
Як хвостом павлинним,
Розкидав жаринки вчасно
Крильцем голубиним.
Розімліла фея ночі,
В обійми упала,
Задивилась в чисті очі,
І нараз розтала... 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410572
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 20.03.2013
Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна!
Ти гармонійна, дивна і п'янка,
Ти дуже вишукана, дивовижна,
Для когось в світі ти одна така!
Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна,
Ти знаєш, чого хочеш від життя,
Водночас і проста, і дуже стильна,
І загадкова, як саме буття...
Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана!
Хоч раз в житті ти відчувала це.
Для когось ти- найкраща і жадана,
Для когось лик святий - твоє лице...
Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!
І як би там не склалось майбуття,
А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,
Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407108
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013
Велика грішнице із раю,
заступнице всіх поколінь,
бунтарко, звабо і святая,
цей перший пролісок тобі
Блаженим сяйвом грілось небо.
веселкою стелився шлях.
Цей світ земний придумано для тебе,
благословенна у віках!
Цей світ земний Творцем придумано для тебе,
благословенна у віках!
Бракує барв, щоб описати
красу душі і тіла теж,
сестра, сподвижниця і мати -
достоїнствам немає меж!
Володарко чудових ролей,
ворожко весен, феє мрій,
жадана, мила, звабнице і доле,
цей перший пролісок тобі!
Жадана, мила, люба, звабнице і доле,
цей перший пролісок тобі!
З СВЯТОМ, ДОРОГІ ЖІНКИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407072
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013
Хотів все ж написати вірш-поздоровлення...Але життя піднесло мені на жіноче свято нежіночий дарунок - 38,4 градуси...І це не міцність напою, а моя температура... Кашель рве груди, голова -як баняк. Вірш втік кудись далеко. Зате "примарилась" мелодія, хоч і далеко не святкова.
Проте я її виставлю, поспівчувайте. Біда, розділена з друзями, зменьшується і переноситься легше... А от як її назвати - не придумав.
Ура!!! Є ще один чудовий текст до моєї "Сумної мелодії"! Оленка чудово передала характер музики. Мабуть, журавлі - то чарівний птах, раз так надихає на такі чарівні вірші.
Журавлі
Осінь за вікном розплакалась дощами,
Розстелився сум по всій землі.
А у небесах розтріпані вітрами
Відлітають знов в даль журавлі.
В чужину летять з розбитими серцями,
Тане їхній слід у сивій млі.
Пахне полином.
Пахне полином.
Осінь за вікном.
Стелиться сукном.
Стелиться сукном
Осінь за вікном.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
Журавлі.
Тяжко на душі лишати Батьківщину,
Та уста німі—немає слів.
Немає слів .
Може упадем, на чужині загинем.
А у нас іще дітки малі.
Діточки малі.
Краю, рідний край, до тебе ще прилинем,
Принесем весну ми на крилі.
Линуть у далі,
Линуть у далі.
Гірко журавлі.
І несуть жалі
І несуть жалі
В серці журавлі.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
Журавлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407015
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
Музика Сергія Голоскевича
Ясен-місяць повний
променить Любов’ю,
та сумні акорди сіє далина.
Ой матусю-ненько,
як болить серденько!
Десь гуляє милий, а я тут одна.
Приспів:
Серденько, плач,
свою зорю пробач.
О, як болить
оця прощальна мить!
Душа щемить.
І ти, гітаро, плач!
Струна бринить,
мов каже – треба жить!
Невже ж я вірила даремно?
Невже ж була сліпа?
Кохання є взаємне!
Чому ж тепер нема?
Ой матусю-мамо,
як же щастя мало!
Долю не обманиш, на душі – журба.
Грай, ридай, гітаро!
З милим ми – не пара…
Вірила в кохання, а тепер – сама.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406949
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
С завистью смотрю, как мои друзья поздравляют наших прекрасных женщин...
Хочется и себе быть на высоте...А стихи я писать не умею...Поэтому попробовал поздравить музыкой. Не знаю, как получилось, знаю, что от души. С праздником вас, дорогие женщины, девушки, девочки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406982
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 07.03.2013
Многим
Я - голос ваш, жар вашего дыханья,
Я - отраженье вашего лица.
Напрасных крыл напрасны трепетанья, -
Ведь всё равно я с вами до конца.
Вот отчего вы любите так жадно
Меня в грехе и в немочи моей,
Вот отчего вы дали неоглядно
Мне лучшего из ваших сыновей.
Вот отчего вы даже не спросили
Меня ни слова никогда о нём
И чадными хвалами задымили
Мой навсегда опустошённый дом.
И говорят - нельзя теснее слиться,
Нельзя непоправимее любить...
Как хочет тень от тела отделиться,
Как хочет плоть с душою разлучиться,
Так я хочу теперь - забытой быть.
Багатьом
Я - голос ваш, жар вашого дихАння,
А також - відображення лиця.
Крил немічних даремне трепетання, -
Всерівно з вами буду до кінця.
Ось чому ви кохаєте так жадно
Мене в гріху і в немочі моїй,
Ось чому ви дали так безоглядно
Мені найкращого з своїх синів.
Ось чому ви ніколи не питали
Про нього, навіть не знайшлося слів
І задимили чадними хвалами
Спустошений тепер назавжди дім.
І кажуть - бути ближчими несила,
Не можна непоправно так любить...
Як хоче відділиться тінь від тіла,
Як плоть з душею порізно хотіла б,
Так я забутою стать хочу - вмить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406681
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013
Ах, слепил господь бог игрушку -
женские глаза! (М.Булгаков, "Белая гвардия")
Нежные, грустные, злые...
Небо в них, ночь и тоска...
Словно бы бездна, пустые...
В них - безмятежность легка.
То позовут, то прогонят,
Словно играя судьбой.
То забывают, то помнят -
Холод в них или же зной.
Как угадать их желание?
Как не обидеть подчас?
Это они - мироздание -
Смотрят мужчины на вас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406310
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 05.03.2013
Любов зростає із зернини,
Освітлює життя людини —
Без сліз, без сумнівів, без болю,
Як почуття щасливі вволю.
А ще — палка і дивовижна,
Щиросердечна в правді, ніжна.
Здіймає на високі злети,
Тому й оспівують поети.
Нелегко стрінути людину,
У цілім світі лиш єдину,
У всьому майже абсолютну,
Неначе зіроньку попутну. 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405496
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 02.03.2013
Після таких слів чудової поетеси у епіграфі мусив допрацювати п"єсу, яка задумувалась як інструментальна, і переробити нотний текст згідно слів, додати вступ, коду, і ще один приспів. З задоволенням констатую - пісня, на мій погляд, вдалась!
Гітаро, плач
Надихнув шановний Анатолійович своєю музикою.
І чому ж так вийшло -
Облетіла вишня
Мов фату зронила білопінний цвіт.
І чому ж так вийшло -
Не за тебе вийшла.
Хоч любов п'янила, застилала світ.
Приспів.
Гітаро, плач,
Край моє серце, край.
Гітаро, плач,
Востаннє нам зіграй.
Гітаро, плач,
Нехай тремтить струна.
Прости, пробач -
Вже відійшла весна.
Іще не раз розквітне вишня,
Нова весна прийде .
Тільки любов колишня
Уже не зацвіте.
Так нам двом судилось –
Щастя лиш наснилось,
Сполохом тих ніжних незабутніх днів.
Так нам двом судилось,
Що любов стомилась,
Обізвалась пізно піснею без слів.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404547
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 27.02.2013
Нарешті і у нас з Сашою "получилося"!А що - судіть самі!
ВАЛЬС ОДНОКЛАСНИКІВ
Як же стрімко збігає час –
і течуть в океан струмки!
Рідна школа збирає нас
вже посріблених, не струнких.
Звідусіль позліталися,
стогне пам’ять – дев’ятий вал!
Наче знову екзамени –
незабутніх емоцій шквал!
Так багато згадалося:
перший клас і прощальний бал!
За азами граматики
як же скучили ми таки!
Білий світ – непростий такий,
ми ж і досі – романтики!
До лиця – сивина вже нам.
Ой веселий колись був клас!
Повен келих налий вина,
запроси вчителів на вальс.
Рідна школо, щоб ти гула,
пам’ятай молодими нас!
Не сумуй, однокласнику,
посміхнися й сльозу жени.
В школі будуть ще празники,
але вже не для нас вони.
Поклонись вчителям, згадай,
як були ми слухняними.
Срібним птахом отут злітай
над роками рум’яними!
Пам’ятає хай рідний край
завжди нас полум’яними!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404215
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 26.02.2013
Как-то вот так сочинилось...Не знаю, что с ним делать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403987
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 25.02.2013
У кожного в житті чимале коло друзів.
Та лиш один цінніший від усіх.
Лише його цінуєм по заслузі,
Бо він є дзеркалом манер усіх твоїх.
Він буде той, хто виправить помилки.
Хто буде прикладом тобі своїм життям.
Хто не позаздрить успіхам потайки...
Візьмем в основу все його буття...
------------------------------------
Не помиліться в друзях!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403752
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 24.02.2013
Країні обіцяли діалог -
натомість знов показують виставу.
Актори відпрацьовують на славу:
питання - відповідь. Радій.., якщо ти лох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403310
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Для малих засівальників
Сію, сію засіваю
З Новим роком Вас вітаю,
Ще й віншую з Василем
Потішайтеся сим днем!
Сю хатину, сю родину,
Господаря й господиню
Засіваю гараздом,
Благодаттю і добром!
Хай Вам Бог допомагає!
Милість з Неба посилає!
Щоб в повазі і в любові
Жили ґазди гонорові!
Щоб велися гроші в хаті
Аби ви були багаті.
Аби хліб у вас на столі
Панував мов на престолі.
Аби дітки здоровенькі
Потішали Вам серденько,
Аби Ви недуг не знали
В щасті в мирі проживали!
Щоб зозулі Вам літа
Накували поверх ста,
Щоб обходила біда
Вашу хату, ворота!
Щоб колосилися врожаї
На городі і в державі
В Україні ми всі з вами
Були справжніми Панами!
ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306338
дата надходження 13.01.2012
дата закладки 22.02.2013
Непрочитана тиша листів...( Ninel)
- Не пиши, все рівно не пробачу, -
Стугонять слова в моїх думках.
Від образи лише усміх бачу
Твій гіркий на стиснутих вустах.
В споминах отак, коли тримала
Новий лист з далекої землі.
Знову вперто звістку не читала
І складала в купку на столі.
А у сні ходила між рядками,
Все шукала вибачень в словах.
Так межа все глибшала між нами
Й тиша непрочитана в листах.
А тепер тобі пишу щоденно,
Як давно твоїх уже нема!
Знаю, що даремно, все даремно,
Бо чи ж квітне цвіт , коли зима...
Завертає літо із господи,
Ключ у небо злине журавлів.
Перегорне осінь в час негоди
Тишу непрочитаних листів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353087
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 19.02.2013
Паленіє зело у затишку літа,
Барвиться в промінні даллю небокрай.
Вмощується давнє в душу сумовито
І твоє прохання - "Ти мене чекай!"
Плаче горобина гронами- плодами,
У дощах вмиває і мою сльозу.
Може, це так долю заплело роками
Чи я випадково забрела в чужу?
Тільки й залишився голос у прощанні
- Я вернусь, вернуся! - В серці так щемить...
Де ж ти мій коханий? І кому востаннє
Обіцяв любити вічність, а не мить.
Літо вкотре поспіль відкошує жито,
Квіти обіймають мою сумоту.
Самотність жіноча у щодень прошита...
Проводжає барви - в осінь золоту.
Жовто-багрянистим застелю я листям
Всі стежки, де зустріч нашою була.
Літо догоряє... осінь йде в обійстя...
Вимріяне щастя я не вберегла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355003
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 19.02.2013
Старість – паскудство, липке павутиння,
Розгубленість, неміч, зневіра та страх,
А десь процвітає доглянуте людство
І діти вкраїнські – в далеких світах…
Старі розуміють – їм кращого треба,
Маєтків , авто і рахунків процент,
А вдома бур'ян буйно пнеться до неба,
Бо сил вже нема, бо спрацьовані вщент.
Село вимирає, земля сиротіє
І церква самотня стоїть край села
Тут жити не можна, вони розуміють,
Та їхня зоря ще на небі палА…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224574
дата надходження 26.11.2010
дата закладки 18.02.2013
Тихо опустились бабочкою белой,
Мне на крышку парты робкие слова -
Ты записку скомкал и швырнул несмело,
Что поспешно скрыта меж страниц была.
По дороге к дому, приотстав от стайки,
Разобрать пыталась, что сказать посмел,
На листочке в клетку я прочла утайкой,
До ушей сгорая, что меня ты «Л…»
А назавтра в школе мимо на скакалке
Пролетела лихо , словно нипочем,
Видел старый сторож в нашей раздевалке,
Как вихрастый мальчик вздрагивал плечом…
…Я давно седая. Я учу детишек
В нашей прежней школе, что дороже нет,
И недавно только из потертой книжки
Выпорхнул ребячий искренний привет.
Память оживила искрометность детства,
Рыжие веснушки, дерзкие глаза,
Преданного сердца робкое соседство…
Вот бы все вернулось!.. Запоздало, за…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351521
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 18.02.2013
Калейдоскоп дивних подій
Очима стомлено сприймаю,
Хронограф кличе знову в бій –
А я не йду, я зволікаю.
Нехай зупиниться життя
На мить хоча б одну єдину,
Я розповім про почуття,
Мої думки тобі, людино!
Стрімкий несе мене потік,
Потік кохання неземного.
Опанувать себе не зміг –
Воно сильніше за будь-кого.
Немає сили на землі
Емоції ті вгамувати,
На моїм тілі і душі
Амур навчивсь влучно стріляти.
Дрімотний стан змінився вмить –
У світі все яскраво сяє,
Шалено серденько щемить,
А я щасливий, бо кохаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400972
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 14.02.2013
Котик вечером на ёлке
Лапкой трогает игрушки.
Не страшат его иголки
И блестящие хлопушки.
Стук! И шар слетает с ветки.
Дзинь! И сыплются осколки.
Быстро прыгнув под кушетку,
Кот опять глядит на ёлку.
Через парочку минуток
Он залазит на верхушку.
Нам уже тут не до шуток:
Вновь летят на пол игрушки.
Ничего не остаётся,
Как пожаловаться маме.
Мама весело смеётся:
- Нет, кота ловите сами!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394097
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 13.02.2013
Віршами відкриваємо ми душу —
Таку вже здатність виробив поет.
Відчую враз і написати мушу,
У муках творчих визрів і сонет.
Хтось так красиво пише про кохання,
Сатиру, гуморески і пісні,
А хтось у прозі виллє всі зізнання,
Інтим, присвяти, оди, рубаї.
У кожого запал свій, почерк, думка,
Знання, освіта, спілкування круг...
Та як же легко критика бездумна
Розтовче і спаплюжить все навкруг.
Підказонька — то вже є інша справа,
Коли звучить це щиро у вірші,
Різка сатира, критика гіркава
Ніколи не розвинуть нам душі.
Не тільки рима, ритміка, правопис
Допомагають збудувати міст.
Нехай не зранить душу інших допис,
А ваша думка відзеркалить зміст!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399641
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Живеш для всіх.
А ти й для себе поживи.
Говориш: «Пізно. Повернулося б якби.
Авжеж, минулося, затихло, відгуло.
Всього бувало, мало щастячка було.
Тепер – неначе обмілілая ріка,
мов у лещатах-берегах, – боюсь гріха».
В твоїх очах – негасний біль, бездонний сум.
Та я побачив у тобі таку красу!
Таку незвідану зачаєну глибінь…
А ти не бійся, – струменись!
Повір собі.
А ти покинь усі печалі і жалі,
та й не пручайся, ми ж не діточки малі.
І не шукай ні в чому нашої вини,
та й повноводою до моря дремени.
Собою будь, своїм бажанням підкорись.
І буде те, про що й не мріяла колись.
Пізнай себе – перегортай живий альбом.
Відчуй Любов. Вона – свята.
Повір обом.
Пручатись годі вже, от-от життя мине.
Віддай себе до забуття й візьми мене.
За течією почуття попливемо, –
чаклунку-ніч без каяття проживемо.
А потім буде в унісон сердець биття
і зачароване оновлене життя.
Чому засмучена? Говориш – відцвіла.
Краще б замучена й щаслива ти була.
Тож усміхнися і від щастя пореви.
Шануй себе. Іще й для себе поживи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397250
дата надходження 01.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Всі доріжки замітати взявся січень нині.
Як Новий рік зустрічали у своїй гостині?
Розкажіть, малята милі,
Новорічну казку.
Та послухайте і нашу
Січневу, будь ласка.
У далекім Срібнокраї
Краплі проживали.
З неба дощиком зливались,
Землю напували.
А коли зима холодна
Хурделила світом,
Наші Краплі замерзали
На сніжинки – квіти.
Та одного разу в гості
До друзів Краплинок,
Де й не взявся на помості -
Кап! Серед крижинок...
Капнув з хмарки Капітошка
Й весело, завзято,
Нумо, всіх Краплин вітати,
- З Новорічним святом!
Зазирнула Королева
На галас в господу,
- Хто порушує мерзлоту
Із вічного льоду?
Чому Крапля не замерзла?
Бунтаря на очі!
Спати, спати, наказую!
А хто тут не хоче?
Тож найбільш за все бажала
Королева льоду
Діамантом заморозить
Капітошки вроду.
- Кап, кап, кап!
Зовсім не треба!
Хто таке, де бачив!
Я Краплинка Сонця й Неба,
Шановна, пробачте!
Ви в зимовому палаці
В завірюху, в хугу
Перетворювали Краплі
У холодну стужу.
Витинали мереживом
Сріблясті сніжинки…
Хто розбудить царство льоду
Без води краплинки?
Я у кожній заспіваю
Й захлюпоче хвиля,
Все навколо оживає -
З води така сила!
Усміхнулась Королева:
- Малий Капітошко!
У крижинці, ти не знаєш?
Теж води є трішки,
А сніжинка ніжно тане
На теплій долоньці.
Й моє царство з снігу й криги
Розтане на сонці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391516
дата надходження 11.01.2013
дата закладки 11.02.2013
Помилку зроблено. Не треба каяття.
Ти слів докори не кидай на вітер.
Таке нелегке це воно ЖИТТЯ.
Напишемо його з великих літер!
Якщо тобі доводилось хоч раз
У комусь аж до болі помилитись,
Не виставляй образу на показ,
Зумій з цим просто так змиритись.
Якщо те серце любить своє Я,
Душа глуха й не розуміє болю,
То тут помилка, звісно, не твоя.
І ти зникай з його життя поволі.
Так жаль людей, ненавчених прощать.
Образу за дрібниці в серці носять...
Мовчанкою своєю можуть покарать.
Чи про розрив без жалю оголосять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399637
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 11.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2013
Н/у и пусть на улице метель..
Е/й в мое сердечко нет дороги..
З/аберу и спрячу от потерь ,
А/нтиквар любви в свои чертоги....
С/отворю ей чувственный комфорт,
Н/апою душевным эликсиром,
Е/сть любовь.. хоть бьет порой о борт,
Ж/изнь так часто пишется пунктиром.
И/ пускай у вьюги много сил..
Т/олько я плотней закрою двери..
Ч/ародейкой облачных светил
У/беречь сумею от потери...
В/орожит мне, вьюга, на любовь
С/ыпет щедро белую крупицу.
Т/олько знай, что лютых холодов,
В/ряд ли сердце пылкое боится...
З/амело, завьюжило порог..,
И/ не видно кажется просвета..
М/лечный путь..от холода продрог..
А/ душа ждет нежности... и лета...
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2013
Свидетельство о публикации №113011908915
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393894
дата надходження 19.01.2013
дата закладки 20.01.2013
Сын Божий в этот зимний день родился
И весть об этом до сих пор жива..
А день, когда ребенком он явился
Стал вечным днем Христова Рождества!
И золотится в небе чистом искрами,
Знамение и святость волшебства,
Все говорят восторженно и искренне,
Счастливого Христова Рождества!
Из года в год мы вечные свидетели
Вселенского святого торжества!
Желаем всем в господней благодетели,
Счастливого Христова Рождества!
Так пусть идут восторженно планетой
Молитвенно звучащие слова..
Наполнены теплом, любовью, светом -
СЧАСТЛИВОГО ХРИСТОВА РОЖДЕСТВА!!!
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2013
Свидетельство о публикации №113010509630
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390367
дата надходження 06.01.2013
дата закладки 07.01.2013
Прошлое…
Так глубоко и все
надежно спрятано,
Солеными слезами и
коваными цепями
обмотано.
А жизнь идет по-новому
Никем не предугаданному.
Что впереди? Все так загадано!
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375651
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 28.12.2012
Красиві дівчата гуляють навколо
І усмішки щирі дарують щодня
Часами вони бува гонорові,
А ніжність тріпоче та лиє з горня.
Вони артистичні, граційні, співучі
І бісики пустять в потрібен момент,
Немов діамант, блискучі їх очі -
Такий змалював я дівочий портрет.
06.10.2011 року Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285528
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 23.12.2012
Маленьке серце здатне так любити,
Щоб чудо це вчинити із тепла:
ЗимУ в душі на літо повернути.
А замість снігу, щоб весна цвіла.
Ми мучимо серця, коли страждаєм,
Коли близькі не можуть зрозуміть.
Тоді образи в серці ми ховаєм
І думаєм: А як же далі жить?
А серденько ж терпляче, розуміє
Тихенько собі стукає й мовчить...
Коли ж вже дуже боляче - пониє,
Коли ж мороз у жилах, то тремтить.
Коли ж накриє хвилями кохання,
І почуття вирують, як вулкан,
Воно тоді забуде про мовчання,
Лиш тихо нагадає про обман...
А ураган кохання несе в море
Туди, де можуть хвилі потопить.
А ми пливем... Воно ж таке прозоре!
І серце з розумом не хоче вже дружить...
Ми любимо: на то ми живі люди!
Хто не любив, той просто і не жив.
І хай осудять ті, у кого пусті груди,
Немає серця... Значить не Любив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386549
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 22.12.2012
Тридцать два здоровых зуба
Можно встретить лишь у тех -
Кто не дрался возле клуба
В одиночку против всех.
Кто не знал тяжелой службы:
В бой не шел за флаг страны,
Не познав солдатской дружбы
В мирный час и в час войны.
Кто не пил на зоне чая
С кружек тех, что на толпу
За слова все отвечая,
Честно вытоптав тропу.
Кто всегда лишь чистил зубы
И берёг свою эмаль.
Обходя заводов трубы,
Грамот стопки и медаль.
Рты без пломб и без металла
У людей совсем других -
Тех кого жизнь не бросала,
А в зубах осталась их.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №112121906755
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386062
дата надходження 19.12.2012
дата закладки 19.12.2012
За окном чуть снежок пролетает.
Вон берёзка укуталась в шаль.
Ей легко: она боли не знает,
Не тревожит ей сердце печаль.
А жасминовый куст под окошком
Тихо дремлет с мечтой о весне.
Ветер гладит ей ветки ладошкой.
Будь счастливой пока что во сне!
Всё вокруг тишиною объято.
Спит земля под блестящим ковром...
В такой день помечтать так приятно
Или вспомнить о ком-то родном.
Засмотрелась на стройные ели:
Словно бархат на белом ковре.
Не страшны ей зимою метели.
Просто краше они в серебре.
Вот синичка в окно засмотрелась.
Может, что-то хотела сказать?
Я спросить ничего не успела...
Значит, нужно кого-то мне ждать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385999
дата надходження 19.12.2012
дата закладки 19.12.2012
Струсила осінь позолоту із тремтячих вій,
Лопоче дощ, підбитий хвацькими вітрами.
Скручусь калачиком і обійму подушку з мрій,
Серце стукоче гулко: "Кохаю до безтями."
Вітром підхоплений, той стукіт у простір лине,
Лоскоче вушко, ти може спиш у цю хвилину?
Я сном ласкавим стану, він тривоги поглине,
Сторожем часу, що рухається без спину.
А як в вікні замайорить усмішкою зоря
Й тебе накриє раптом ніжний, тихий спокій,
Знай, із теплим промінчиком прийшла до тебе я,
Розкрий обійми та при голуб кохання кроки.
09.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369768
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 18.12.2012
Я краплинками ніжність збираю,
Що лишилась в самотній душі.
І думками себе ще втішаю:
Не забуде ж мене в метушні.
Я тобі принесу без вагання
Свої щирі, палкі почуття,
Може, ти ці оціниш старання,
А в душі запече каяття.
Я так хочу торкнутись рукою
Твоїх ніжних малинових вуст.
І ходою такою легкою,
Вітерцем я до тебе ввірвусь.
Примощуся на краю сердечка.
Хто ж за це мене може судить?
Тільки ти, ніби спиш... Ні словечка!
Як же серце твоє розбудить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385286
дата надходження 16.12.2012
дата закладки 18.12.2012
На тигра тропе
Белая орхидея.
Рассвет прекрасен.
----------------------------
Поезда мчатся.
Остановок много есть.
Одна лишь влечет.
-----------------------------
Август плодовит.
Отцы щедры слезой.
Птенцы гнездо вьют.
------------------------------ Сокутай одел.
Господином колец стал.
Хвала не умолкай.
-------------------------------
Ветерок дунул.
Ветви деревьев сплелись.
Аист пролетел.
------------------------------
Свадьба пела,
Кукушка куковала.
Не сосчитать раз.
----------------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358731
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 18.12.2012
Украла спокій, знівечила долю,
Мов ураган, ввірвалася в життя,
Відьомським зіллям геть скувала волю,
Чуже кохання розірвала на шмаття.
Ланцюг на груди навхрест приладнала,
І шепотіла гаряче: «Ти мій!»
З азартом тебе розуму лишала,
Вилась навколо у агонії хмільній.
Ти й не пручався, не тікав із аду,
Ніж в серці наскрізь не тобі колов!
Чужі обійми розкривались радо,
А в мене з-під ножа стікала в землю кров.
Вершились крадькома бажання хтиві,
Адреналін у жилах закипав.
Вдивлялася дарма в тумани сиві,
В чужому ліжку ти спокійно засинав.
Душа померла, та ще билось серце,
Вистукуючи болісно: «Ко-ха…»
І застогнали, падаючи, скельця:
«Щасливим, милий, будь!
Пробач їм, Бог, гріха!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354341
дата надходження 01.08.2012
дата закладки 18.12.2012
В городе Патаре в Малой Азии
Около тысячи и семьсот лет
Мальчик родился.Родители нажили
Много богатства.Покинули свет
И очень рано сиротку оставили,
Мальчик грустил,очень много читал.
Ангелы только душой его правили,
Бога всегда очень он почитал.
И Николай только Богу молился,
Жил он один и учился всему.
Лишь с одиночеством он примирился,
Бог посылал всегда мысли ему.
И о любви он узнал чуть не равной.
Вместе двоим быть не суждено.
Девушка бедная слишком,но рано
Очень грустила.Но это не все.
Плащ с капюшоном он темный набросил,
И ночью темной пробрался к окну.
И только Бога он очень уж просит,
Чтобы помог он сегодня ему.
Сверток с деньгами в окно он бросает,
Молится Богу,чтоб Бог помогал.
Утром по городу слух расползает:
Ангел помог вдруг влюбленным!Он знал,
Что помогать может он горожанам,
И Николай был счастливее всех!
Только он сделал еще очень мало.
и он хотел слышать счастья лишь смех.
Так и ходил в капюшоне он ночью,
В бедные семьи подарки кидал.
И от улыбок был счастливым очень,
И многим людям всегда помогал.
Стал он священником в Миры Ликийские,
Позже епископом в городе том.
И заключен был в тюрьму.Люди низкие
Пытками душу,а тело кнутом.
Выдержал он испытания эти,
И восемь лет жил,молился в тюрьме.
Только он верил,что Бог есть на свете,
И говорил:
-Бог поможет и мне.
В Иерусалиме святой Чудотворец
Море молитвою враз ублажил.
Ожил матрос.Жизнь дороже сокровищ,
Ведь Николай был святой,всех любил.
И до сих пор Николай выпекает
Звездочки детям,кладет их в мешок.
Он ведь хороших всех деточек знает,
Он николайчики всем нам несет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385612
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 18.12.2012
Романс
Не торопи, судьба! Не торопи...
По жизни, как по лезвию кинжала,
Всегда вдогонку за тобой бежала.
Не торопи, судьба, не торопи...
Позволь, прошу, пока не вышел срок,
Перевести дыхание и мысли,
Замедлить бег свой по спирали жизни.
Позволь, прошу, пока не вышел срок.
Дай мне, судьба, еще подняться ввысь
И, ощутив свободу и пространство,
Даруй поверить в это постоянство.
Дай мне, судьба, еще подняться ввысь.
Чтоб не померкнул свет в моей душе,
Не отнимай любовь, надежду, веру!
Дай нежностью наполниться сверх меры,
Чтоб не померкнул свет в моей душе.
Дай счастья мне испить еще глоток:
Любимых губ касаться на рассвете,
Быть для него единственной на свете!
Дай счастья мне испить еще глоток.
Не торопи, судьба! Не торопи...
По жизни, как по лезвию кинжала,
Всегда вдогонку за тобой бежала.
Не торопи, судьба, не торопи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385620
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 18.12.2012
Казка-легенда «25 островів Чорного моря»
1 глава
1.
В,юном забуривсь океан, вода жонглювала дюго́нями,
Неначе Нептун-хуліган, у кварті захлюпав долонями.
Вертіло пінгвінні боки, ламало кальмарів, тюленів,
Жбурлялись у воду зірки у смерчі буранних легенів.
...Хтось бачив, як їх, двадцять п,ять, вродливих китів тищотонних
Майнули з тайфуном гулять по іншим світам, морям, лонам.
2.
Раніше, у синім раю, жили в океані безкраїм
І рибки без зайвих злодюг, і водорості і корали.
Та заздрістні дужі боги́, злетілись на води хвилясті
Й давай терти зуби й мізки: чому ...океанові – щастя?
То так, як десь гарно, без втом, знайдуться бурчун й борчуниха -
Й добро оголосять злим злом, насурмлять і брови і пику.
3.
Ньорд - гоблін штормів, гримнув так: «Жбурну океан – аж з Місяць!»
Бог-Лихо, всім бідам – сват-брат, : «Отруємо, ...краще, водицю!»
Та хитрий Бог течій Сіцу́ть змудрив: «Най - самі дурні риби
Себе з вод пухнастих зживуть, й полинуть кудись на погибель.»
І виклав Сіцу́ть хижий план: слід дать трошли сил куцій хвилі,
Й вона - риб, як чорт, чи шайтан, у наші пастки - заманила б.
4.
Покликали Хвилю: «Як ти стать - вищою, мрієш, за хмари -
Згуби риб!» Та - радо: «Лади́! Та маю прохання на чари:
Одна я не впораюсь, ні. Потрібен тут зрадник, в прислузі.
Є типчик у нас – вбогий кит. І зветься потвора ця – Ту́тзло.
Юліту, кохає, з красунь... То ж Ви цього виродка дружньо -
На красеня перетворіть, й за це - всіх на горе під,южить...»
2 глава
5.
У мідіях – скелі, зірки – мільгу́ промінцями лоскочуть,
Ажурні придонні гілки – як го́йдалки щупальним й ско́чим.
Гарню́нько, покращений Ту́тзл, курсує повз очі Юліти:
«Твій Ки́рік – не кит, а картуз, я ж - став, наче квітка, як літо!
Це тільки початок...», ще щось хвостом цокотав красень -Ту́тзло.
Юліта ж – до Ки́ріка – ковзь! На серці ж – неспокій з тих му́зик...
6.
Грим, батько китів, царював, як завжди – у пошуках Слави!
Молюсків, вважалось, лякав, з води виринав під плюск «Браво!»
«А ти, і не зовсім-то – цар, затьохкався Ту́тзло до Грима, -
От що ти відкрив нам? Світ? Злад? Наста́сья - тебе скоро кине...
В - окріп ...скаламутла вода, Грим буцав підво́дову верхню...
А Ту́тзло – вже далі айда: «Тама́нськ, ти хіба – лідер? Геній?
Китиха ж – царя обере... Настасья – тебе й не помітить!»
Тамансь - 30 устриць розтер...Таманськ почав дзвінко гудіти...
7.
На схилах підводних – краса, що килим п,ятсоткольоровий,
Там – рибки-папуги гаса́, дорада - гніздить шельфи-гори.
Скликає китів течьопа́д, Грим - так почав гулко співати: ...
«Є ситний, новий світ - Сармат. Й скарбниці – вам, обраним, мати!»
Там – прісна вода, та, яку, ми з криги, де-знайдемо - лижем...
Нема зграй кусачих акул, там – тільки харчі, ми, і – тиша!
Затьохкав Таманськ: « Я – знайду чарівну протоку в Сарматство!»
Зчинили кіти булькоту: «Ми з поводирем – хоч й на Марси!»
8.
Лиш риби, усі, як одна, ссавців не послухали, й далі -
То грались, хто швидше – до дна, то над окіаном злітали.
...До Томи, китихи, Петрон торкавсь фінном* ніжно й легенько:
«В Сармат – й ти??? Тама́нськ? Цей ...піжон... І сумно поплив за серденьком.»
( від автора: * фінна – плавничок китів)
Та й Ки́рик Юліті: «Чому? Невже - десь – нам вдвох стане краще?
Самиця ж - фонтаном - йому: « Допитливим – світ! А ледачим...»
В лагуні - Наста́сья...: «Збрехать?..» Під сум - з,ультрозвукала Гриму:
«Раз маєш ти по́другу мать, керманич, я - поруч полину!
3 глава
9.
Зраділи підступні боги! Ньорд – шторм закрутив в дудці смерчі,
Гук-Лихо штовхнув горосхо́д, Сіцу́ть – гнав циклони до течій.
Спустилися скелі слабкі, і ринула Хвиля гігантська
Крізь прірву-проток на крихкі, на мирні озера Сарматські.
У скель рибки, в дні - як могли, ховалися геть від цунамі.
Лиш бачили краби з імли, як зграя китів зникла в ямі...
10.
Сармат, рай для риб і рослин, життям жив поживним й господим.
Ковталось з джерельник бистрин, дерева росли вниз у воду.
Чаклунські істоти Сармат жили, як Боги на сніданку.
Країна людино-малят, порядних пірнаючих мавок.
З небес теплих – садовина́, і кожній – мав все - скільки хочеш!
Росла й на дні – городина́, на сонце був ла́зик молочний!
Та де там... Ми знаєм, як десь, хтось щось побудує квітуче -
Прийдуть і віднімуть – дім, честь ... усякі сильніші й кусючі.
11.
З жорстоких крутих височин, де зникли за мить стіни-скелі
Зійшла Хвиля вбивчих гущин, й загинули мавки веселі...
Сіль течій солених, їдких – їх очі змертвілі труїли.
Глибо́ко на дні чувся крик – вмираючих, синьо-зчорнілих.
І Хвиля, як гепнулась, вся – розпалась на хвильки калічні.
Регочуть боги: «От дурна, повірила в силу довічну....»
12.
...Грим чесно дарує китам пошкоджені Хвилею ста́ви:
То тут хвостом плюсне, то там, та ...щось це Сармарство – тіснява.
Боги ж скелі зразу, за мить, наверх підняли́ й зачинили.
Тут двадцять п,ять мужніх савців у пастці напружили силу:
Об гори бивсь лобом Таманськ, стрибав Грим тремтячий й крутився.
Зник їх океан...Лиш карась, який не здох – в очі дивився...
13.
«Чому я???, - пищав Береза́н, - за пристрасті, за волочиської -
Поколоворотив в думан за щастям - Косою Тендрійською?..
Із ляку – в пісок, скорпіон, сховатись - устиг-таки, живчик,
І равлики – в хато-фургон таїлися прудко і звично.
А суміші брил, валунів Сармат одягнули у чорне.
Мул, зсуви, страх, глеї дурні повзли жахом й грізним циклоном .
4 глава
14.
Сум, розпач, нестатньо води, кити розпливлись, безутішні.
І ...в гарні живі острови кити обернулись за тиждень.
Настасья, до Грима: «Пробач, близь Томи застигну наразі,
Там Петр її поруч...» , - і в плач...Юліта і Ки́рік – теж разом!
Одна – скам,янію, як всі, хто манні прода́вців піддався...»
Й лушпиннячка мушль - їй, красі, сплело узбережні тераси.
Й Таманськ дужий - до берегів беспомічно сам притулився,
Послав пару в небу, як вмів, й в півострів так перетворився.
15.
«Пробачте мене, - Грим аж вив, - ці кліфи* у скель – наші рани.
Можливо, хоч як острови, нащадкам корисними станем!»
(від авт.: кліф – руйнування скелі від води біля підніжжя обриву)
Оплив всіх ошуканих Грим: Езе́ка, Інси́ра, Етріша,
Суджу́ка, Косе́лю, Крупи́н, Кефке́на, Травне́вого, інших...
...Гадючий і Довгий, Джарлга́ч, Іван з Алібеєм, Адла́ра.
І теж у півостров-багач Грим трансформувавсь незабаром.
Лиш Ту́тзло, зпочва́рного знов богами, що грають в омани,
Злі хвильки, сліди катастроф, туди-сюди пересували.
Епілог
16.
Шикарний Крим нині! Колись його, кажуть, Гримом дражнили.
Дари ароматних вітриськ, каньони чудні, крутосхили...
У червні, бува, раз на рік, в воді ночесвіченьки сяють,
Шепочуться краб-байкарі, це - душі з дна моря сигналять.
Загиблі прадавніх озер – на дно живих не допускають.
Кити-острови й дотепер припливом-відпливом зітхають.
Лиш хвильки фальшивих фортун колись Велетенської Хвилі
Об,єднуються у Тягун і тягнуть безпечних в крутілля.
(від автора: крутіль – вир, крутовир,я, водокрут; Тягун – небезпечна течія від берега)
17.
Ведеш за собою до прірв, амбітньо, упевнено, хвацько -
Й тебе, як ту стежку до гір, топтатимуть по-гайдамацьки!
Провідують, їх, земляних, крізь мілко-Босфорську протоку
Кити юні - веселуни, такі - хто не виріс ще поки.
Відвідають – і в океан: товсти́м– мілину не здолати.
Уміють боги на дурняк жирненьких в пастки закривати.
Що ще́ виглядає з під квіт? Що криють лляні Кримські гори
Й прегарне, пригоже, як світ –казкове, живе Чорне Море?
09.12.2012г. 23-50
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384990
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 15.12.2012
Тендітні мрії веселкові
Давно засипав білий сніг.
Лиш в хуртовину випадково,
Стають, як гості, на поріг.
Вони, окутані морозом,
У душу просяться зігріть.
Не вірять хибним ще прогнозам,
Бо хочуть так ще в серці жить.
І крига в серці, ніби тане.
Минуле гріє вже думки...
Невже ж, колись все перестане
Мені даватися взнаки?
А серце тихо б"ється в грудях...
Що можеш ти мені сказать?
Так тяжко жить тепер у буднях.
А казку можеш лиш згадать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384992
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 15.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2012
Народна мудрість нас повчає:
(Це добре знає кожен з нас)
Що грубе слово нас вбиває,
Яким повчаєм ми підчас.
На посміх людям виставляєм,
Когось вважаємо дурним.
Така людина душу МАЄ?!
А душі ж квіти, не полин!
Усмішка лагідна і слово
Сердешне, ніжне і тепло.
Щоб не зламати помилково
Душі невинної стебло!
Сховаймо ж ми свою жорстокість.
І так не мед у нас життя.
Забудьмо про свою високість!
Нехай добром цвітуть вуста!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384831
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 15.12.2012
На квіти впала не роса-
Сльоза жіночої образи...
Дощем сумним ллють небеса,
Слова коханого, як стрази.
Навіщо обіцянок сніг,
Льодовий присмак поцілунків...
Навіщо квіти біля ніг,
Та склад коштовних подарунків?
Душі не має пустота,
В пустелі снів твоє кохання...
Ти поруч - поруч самота...
Залиш собі цей скарб страждання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384287
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 12.12.2012
В той палате под номером семь
Умирает старушка седая.
Почти ночь,так хотела я всем
Пожелать сладкой ночки.Не зная,
Что старик под палатой стоит,
Я спросила:
-Откуда Вы взялись?
-Здесь любимая долго лежит.
Как уснуть?Мы всегда обнимались.
Я не сплю без нее никогда,
Я читал ей стихи,улыбался.
Будем вместе мы с ней до конца.
Не усну.Я неделю пытался,
Только я не смогу,не могу,
Я привык целовать ее руки.
-Может я Вам сейчас помогу?
Не хочу,чтоб смотрел он на муки.
-Я прошу,лишь впустите меня,
Знает Бог,знаю я-ей осталось
В этом мире каких-то два дня.
-Вы не плачьте?
-Да Вам показалось.
Я смотрела-целует лицо,
Она спит,он стихи ей читает.
-Знаешь милая,все хорошо,-
Умирающей он обещает.
А на утро такой первый снег,
А на утро такая погода.
Шел седой,преседой человек
В незнакомое время года.
Незнакома ему пустота,
Он глаза ей закрыл,обнимает.
И руками так давит она,
И сердечко,и душу сжимает.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384208
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 12.12.2012
Он, как наполненный стакан,
Ядрёной водки без микробов.
Как шприц вливающий дурман:
Зовущий вверх до небоскрёбов.
Как самый мощный в мире танк,
Он прёт на грусть без сожалений
И давит тот душевный банк
В котором тысячи сомнений.
Мы в нём нуждаемся порой
И он нас лечит временами:
Когда идёт тяжелый бой...
Выходим с боя с орденами.
Ведь верим в лучшее всегда!
А он, как лучшего страница -
Той книги жизни, где беда
Меняет правдой наши лица.
Мы все живём одним лишь им.
Вся правда жизни за туманом...
Самообман необходим,
Когда весь мир живёт обманом.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №112102557
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383803
дата надходження 10.12.2012
дата закладки 10.12.2012
Не забыт и не прощен, пока
Помнить буду дерзкий тот июль,
Где стремительно и ловко в белый тюль
Ласточки сшивали облака,
Где росой омытое крыльцо
Приняло охапку душных трав
С васильками, клевером. И крал
Ты мою доверчивость. Лицо
Прятала, смущаясь, на груди,
Радовалась приближенью дня,
Не было счастливее меня,
Верила в удачу впереди.
Все казалось соткано из снов,
Вот оно! Свершилось! Удержи!
Кто же знал, что ржавчиною лжи
Пропиталась нега сладких слов!
Кто же знал, каков на вкус упрек?
Как вину развеять без вины?
Безразличьем мертвенной луны
Отмечало лето данный срок…
Ты ко мне не тянешь крепких рук -
Развели нас в стороны года,
У тебя – седая борода,
И догнал по росту старший внук…
Жизнь - бурлива, долгая река, -
Всякого по чести наградит
Счастьем и теплом. Ты не забыт.
Не забыт и не прощен. Пока…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383619
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.12.2012
У нас в запасе много слов,
Но только нужных, очень мало.
Они живут без голосов:
Не вылетая, как попало.
Мы про себя их говорим,
А произносим вслух другие...
И смысл становится другим,
А мы становимся чужими.
Слова:Люблю, прости, простил -
Кричат годами в наших душах!
И вот когда нет лет и сил,
Они срываясь, горло сушат.
Пока есть рядом с вами, те -
Кому вы, их сказать готовы.
Скажите речь в той полноте,
Где нужных слов лежат основы.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №11211077924
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383172
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Дорогие мои женщины!Никогда и ни в чем возраст не имеет значения.Никогда не бывает так в жизни,что счастье приходит только в двадцать,любовь в двадцать один.Нет гарантии того,что все это сохранится потому,что ты еще совсем молодая.Жизнь будет неповторимой с того момента,когда мы это себе позволим.А именно с нашего мышления,с нашей мысли.Ибо самая сильная материя в мире-это мысль. Если мы считаем,что не заслуживаем многого-мы получим еще меньше.Очень часто не только недооцениваем себя,но и даже не позволяем это сделать другим. Заставляем себя стареть.Но кроме хронологического есть психологический,биологический и социальный возраст.Именно психологический определяет,сколько Вам лет на самом деле в душе.Так что никогда не позволяйте душе стареть.Это Ваше самоощущение.Улыбайтесь,наслаждайтесь жизнью.Послушайте,как стучит дождь по крыше.Да напишите в конце концов письмо Деду Морозу! Мы пришли в этот мир,что наслаждаться жизнью,а не ворчать постоянно,что нам надоело готовить и убирать.И не ждите постоянно благодарности.Иногда нас очень любят,но стесняются и не умеют сказать спасибо.Не отравляйте свою жизнь самокопанием.
Биологический возраст-это реальное состояние организма.Если Вы хорошо высыпаетесь,довольны своей жизнью,у Вас все отлично в душе-значит должны выглядеть прекрасно!Каждый день уход за лицом и телом,на ночь всегда снимайте декоративную косметику и(как бы Вы не устали!)нанесите ухаживающую.Не травите организм алкоголем,плохой пищей,плохими эмоциями,неуверенностью.Заряжайте его положительными мыслями.Не смотрите телевизор.Новости Вы и так услышите,посмотрите лучше фильмы,которые живут годами,читайте красивые книги.Не обязательно быть ходячей энциклопедией.Но знайте намного больше других.Не надо бояться вопросов и бояться их задавать.Учитесь всегда.Если Вы будете учиться водить професионально машину-машина у Вас будет.Если Вы нашли деньги на обучение-Вы найдете их на покупку машины.Если будете мыслить нестандартно и каждыть день искать способы для зарабатывания денег.
Социальный возраст тоже очень важен.Это вовлечение в определенные виды деятельности,это Ваше участие в культурных событиях,професиональное и общественное участие.Никогда не стесняйтесь выступать перед публикой.Это такие же люди как Вы.Просто их много перед Вами.А вы один.Не все лидеры по жизни,но даже этому можно научиться.Начните со своей внешности.
Мы давно уже не кушаем мамонта руками,научились красиво сервировать стол.Почему это для нас нормально,а безупречный внешний вид-не всегда важно?Представьте себе,что Вы пришли устраиваться в крупную и солидную фирму.Вы же будете ее лицом.Правда,очень глупо,если Вам безразличен Ваш внешний вид?Это только в фильме некрасавица через тридцать серий превращается в красавицу с безупречной прической и французским маникюром.Если будете выглядеть неопрятно,на Вас будет одет растянутый свитер и в беспорядке волосы и ногти-Вам могу и отказать(нет,я просто навожу пример.Если Вы устраиваетесь не уборщицей).А во вторых Вы будете стесняться.Безупречный вид,знание своего дела,уверенность в себе-и все границы сломаны.Это очень важно.Одежда меняет человека,придает уверенность в себе.Улыбка меняет человека.Улыбайтесь!Но всегда безупречными зубами.
Очень хорошо,если Вам много лет,а важные события еще не произошли!Да,именно так!Значит-просто есть шанс психологически не постареть.Если живешь с предвосхищением,с ожиданием только самого лучшего и значимого впереди-значит этот человек психологически молод.Это же прекрасно.Надо заниматься очень много умственной деятельностью.Постоянно обновляется нейронная ткань мозга.Мозг помогает нашему телу постоянно функционировать,поддерживает его в тонусе.Сильнейшим стимулятором долгой молодости является интеллектуальная активность.Никогда не поздно начать писать книгу,верить в Деда Мороза,летать во сне,влюбляться.
Улыбайтесь своему отражению в зеркале.Говорите:"Я себя люблю!".Если Вы сами себя не любите-Вас никто не полюбит.Будьте счастливы!Пишите письма Деду Морозу.Просто помните,что мы говорим детям:"А ты был хорошим?".Вы были достаточно хороши в этом году?Вы все успели,что хотели? Пусть первый снег подарит Вам ощущение детства.И пусть сбудется Ваша сказка.
P.S.Продолжение следует.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383124
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
А ти даруєш мені волю,
Щоб я знайшла себе у світі,
І прикрашаєш мою долю,
Щоби купалась в ніжнім цвіті.
А ти даруєш мені крила
Для незбагненного польоту,
Щоб ожила душа стокрила
І віднайшла співзвучну ноту.
А ти даруєш мені пісню,
Що розливається медами,
І квіточку кохання пізню,
Що заквітчалась поміж нами.
Я прийняла дарунки милі,
Закарбувала щастя миті.
І навіть зрадити не в силі...
Ти — найщиріший в цілім світі! 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381944
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012
Непомітно вечір зайшов в хату.
Обережно став на мій поріг.
Темінь розлилася по кімнатах.
Холодок по спині враз пробіг.
Я одна в кімнаті. Більш нікого..
Лиш самотність вірна біля ніг.
Боязливо дивиться небога.
Думає: вона мій оберіг.
Що ж я можу їй тепер сказати?
Може, що вірніша від усіх?
Хочеться й не можу ублагати,
Щоб звільнила від утіх своїх.
Так, самотність, ніби це свобода.
Зради вже не буду пізнавать.
Це - душевний біль, не насолода.
То ж свободу треба цінувать!
Уже нічка вечір витісняє.
За вікном погасли ліхтарі.
Треба спати... ПОдруга куняє...
В сні спадуть із плеч всі тягарі...
Надобраніч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381659
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012
Така натхненна ця осіння ніч...
В сузір’ях неземних зіткала крила,
Блудливим оком глянула з сторіч
І землю самоцвітами накрила.
Така п’янка оця осіння ніч —
Терпка в опалі ягідка тернова.
Морозець пробирає увсебіч,
Вином налилась постать бузинова.
Яка ж тремка оця осіння ніч...
Листок останній в танці закружляла,
Ще й з вітром цілувалась потойбіч,
Життя буденне зорями встеляла... 21.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381477
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012
Охолов уже чай з майським медом...
Ніжний дотик твоєї руки.
Ми одні, ніби зараз під небом.
І від ніжності квітнуть бруньки.
Червоніють від заздрощів квіти.
Блідий місяць розсипав срібло.
І схилились від кетягів віти,
А так хочуть заглянуть в вікно.
Вся природа затихла і слуха:
Тонко струни кохання звучать.
Нашорошили півники вуха.
І двіночки уже не дзвенять.
Ця мелодія ніжна, медова.
Пахне свіжістю білих троянд.
Це кохання солодке, ранкове.
Хіба зможе у нас хтось віднять?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381454
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 30.11.2012
П/ара остановок.. и сойду..
О/тчий дом ничем меня не встретит..
Е/жели птенца влечет к гнезду..
З/нать, не получил тепла он где-то..
Д/умала - визит облегчит боль..
С/тук колес пульсирует у сердца..
П/ьют уста стекающую соль.
Е/дет в край родной душа младенца.
Ш/аль - подарок мамы на плечах.
И/здавна теплом её согрета.
Т/ам, куда я еду - был ..очаг..
К/ров, куда не надо брать билета..
Т/ихо у калитки постою..
Е/лью полюбуюсь у дороги
Б/оже! Здесь душа моя - в раю..
Е/ду, чтоб оставить там тревоги.
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №112111510779
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381285
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 30.11.2012
Одна из причин старения:мы перестали удивляться всему.Нас почти ничего не радует.Мы никогда не благодарим Бога.Обращаемся в случае,если кто-то из родных очень болен,или делаем первые шаги в бизнесе.А ведь надо молиться всегда.И не всегда по книжкам.Даже если мы бежим на работу-можно просто в уме прочитать молитву.Откладывая на завтра и делая это правильно-мы можем об этом совсем забыть.Умеем говорить спасибо за что-то хорошее-почему это не сказать Богу?Если он нам дает испытание-нужно не говорить:почему?Лучше спросить:для чего?Значит-это нам нужно или мы сделали что-то не так.Как холодная вода закаляет тело-так испытания закаляют душу.Слишком слабых ставьят на колени,сильных заставляет подниматься с колен и начинать порой с нуля.
Мы летаем в космос,в другие страны,но реже навещаем родителей,дорогих,близких людей.У нас есть время поехать за границу,но не находим времени навестить знакомых и родных,когда они болеют.А ведь человек так порой в этом нуждается.У нас на все есть определенная цена,но у нас не осталось ценностей.Скоро уже и за искреннюю улыбку надо будет платить.Мы перестали даром делать даже маленькие добрые дела.А ведь если делать добро-то только бесплатно.Но мы забываем,что хорошими делами не хвастаются.Обычные хорошие дела уже редкость.Нас не трогает чужая беда.
Мы строим огромные дома,но не строим ничего хорошего в своей душе.У нас есть знания,но не хватает умения их применять.И что самое главное-никто этого не стыдится.Спрятавшись за должностью,за статусом-и никаких угрызений совести.
Мы не строим красивых отношений.Одноразовые отношения,одноразовые отношения,секс на один час.Мы забыли,что тело надо обнажать только перед теми,кто любит нашу обнаженную душу.Слишком быстрые знакомства,слишком частые разводы.Нас не пугает браки между мужчинами,между женщинами.Да,такое было и тысячу лет назад.Но никто не кричал,что это нормально.Когда в старину поощрялись такие браки?Украина занимает первое место по СПИДу и по туберкулезу.А мы спим на первом свидании.
Девушки и женщины!Мы уже скоро будем дарить цветы мужчинам.На первое свидание будем приходить с букетом.Ведите себя достойно.Не читайте глупые статьи в журналах"Как окольцевать и завоевать мужчину".Зачем Вам такой мужчина,которого добиваетесь?Хотя бывает разные случаи.Можно и признаться первой в любви к мужчине.Но если в ответ никакой реакции-смело закрывайте за такими отношениями дверь.Пусть у Вас будет здоровый альтруизм даже в отношениях,а не патологический.В патологическом нам кажется,что если мы станем добрее,нежнее,красивее и т.д.-то он нас точно полюбит.Да никогда в жизни!И пусть катится!Всегда желайте только хорошего,даже можна продолжать общаться.Но запомните:к любви это никогда не приведет!
Не жалейте себя!Не огорчайтесь по поводу неразделенной любви!Мы же не смеемся над одной шуткой семь раз,почему плачем неделями?На самом деле такая боль длится не больше двадцати минут.Двадцать минут!Все остальное-наши фантазии.Так давайте лучше над одной шуткой смеяться неделю.Не получается?Почему получается грустить?Это самовнушение.Пройдет время-и Вам не захочется даже кофе с ним выпить.Просто нужно подождать.И перечислите его недостатки.Иногда достоинств совсем нет.А нам он нужен.Для чего?Чтобы мечтать потом от него избавиться?Делайте огромнейший шаг навстречу.Но запомните:никогда,никогда,никогда вдогонку!
Я желаю Вам всем огромной любви.Чтобы мы научились отличать настоящую.И ценить!Если Вам хорошо-цените.Это большой подарок судьбы.И никогда не шутите,что Вы приелись друг другу.Настоящая любовь не приедается.Любите и будьте счастливы.И желаю Вам все встретить свою любовь.Пусть она будет у нас всех.Удачи.
P.S.Продолжение следует.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380793
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Н_арешті день скінчився – на порозі вечір,
А_лмазні зорі заіскрились в піднебессі,
Д_ивакуватий місяць обійняв за плечі,
О_бачно зазирнув у очі поетеси…
Б_езмежне небо зашарілося тендітно,
Р_озквітли зоряних сполучень міріади,
А_ктриса-ніч вклонилась до землі привітно,
Н_ашіптує довкіллю зоряні балади…
І_ заспівало серце із ніччю в унісон
Ч_арівна ніч для поетеси - це камертон…
* * *
Наконец-то день окончился – на пороге вечер,
Алмазные звезды заискрились в поднебесье,
Чудаковатый месяц обнял за плечи,
Осторожно заглянул в глаза поэтессы.
Безграничное небо зарделось нежно,
Расцвели звездных соединений мириады,
Актриса-ночь наклонилась к земле низко-низко
И рассказывает ей звездные баллады.
И запело сердце с ночью в унисон
Волшебная ночь для поэтессы - это камертон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380764
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Було це ранньою весною, ще льодом скована ріка.
Солдати йшли, ішли до бою. І вітер повівав злегка.
Враз куля з свистом пролетіла, одна і друга, без кінця…
Упав солдат, за ним і другий, скотився піт з його лиця.
І груди кров’ю заливало, а очі дивилися у путь.
Уста лиш зрідка промовляли: «матусю…помру мабуть..»
Піднялись вихори лихії, то не вітри, то вороги.
Взяли одного та другого, як деревину потягли.
Не в силі собі раду дати, і знепритомніли оба…
Прийшли до тями.І здавалось від болю лусне голова.
На шиї, були петлі товсті та незворушні.
Прив’язані в саду веснянім до товстої грушки.
І вирок винесли кати.
Шпурнули бочки з під води.
І ті повисли. Та враз крики» Недолюдки! Кати!
Що ж дієте? Ви…ви…ви..».
Під грушкою, вдова стояла.
Ридала, світ весь проклинала.
Бо ж втратила, обох синів,
своїх дітей, своїх орлів …
І тільки вітер завивав,
холодним тілом колихав.
Одним і другим, обома.
Була це рання я весна…
1998 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362211
дата надходження 05.09.2012
дата закладки 27.11.2012
Пробачте. Будь ласка. Я дякую...
ЧарІвні прості ці слова!
Це щирого серця ознака.
Добром той життя засіва.
Такий не залишить в печалі,
І радість розділить на двох.
Слова підбиратиме вдалі
Такі, щоб помилував бог.
Пихатість, зазнайство, упертість...
Хіба це прекраса в наш час?
От щирість, душевність, відвертість
Порадує кожного з нас.
Так будьмо Людьми в цьому світі!
Робить комусь боляче - гріх!!!
Бо душі у кожного КВІТИ.
Ламати - це злочин для всіх!
Не бійтесь просити пробачень.
А посмішку радо даріть.
Життя стане іншим... побачите.
Не бійтесь людей захистить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380359
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012
Выполняя все обязанности в жизни,мы забываем об обязанности перед собой-быть счастливыми.Да,именно так.Только тогда можем говорить о любви к другим.Потому,что если мы несчастны- ломаем жизнь всем-родным,любимым,окружающим.Возьмите к примеру своих родителей:если у Вас на лице нарисовано уныние,боль,грусть-они переживают за Вас очень.Даже если не говорят об этом.Через себя Вы огорчаете их.А когда Вы очень счастливы и здоровы(и пусть они принимают это как должное)-они спокойны.И это отражается на их здоровье.Не переживают за Вас,ночью спят спокойно.Чтобы уметь заботиться и любить других-нужно уметь любить себя.Прежде всего.Вы должны быть счастливыми.
Будьте здоровыми.Хорошо высыпайтесь.Только тогда можно приступать к работе.Просыпайтесь с улыбкой.Если у Вас что-то болит-это сигнал,что с организмом не все в порядке.Что такое обезболивающее?Это препарат,который можно принимать один раз(исключения есть-послеоперационный период например),в остальных случаях ищем причину,а не затупляем боль.Запомните:боль-это сигнал!А не работа на фармакологию!Когда ломается кран-мы не связываем его двадцать дней тряпками.Это можно сделать один раз.Потом он все-таки прорвется и затопит соседей.Мы ищем причину,а не штопаем две недели тряпками.Вызываем сантехника.Ломается стиральная машина-вызываем человека,который в этом разбирается.Мы не заставляем ее работать,если сломалась всего маленькая деталь.Значит-мы относимся к себе хуже,кем к крану,к стиральной машинке!У нас не так работает голова,печень,сердце,да душа в конце концов!А мы только тряпкой(обезболивающими).Ищите причину.Ремонтируем все.Но себя-зачем?
Не делайте из ничего проблему.Если можете решить-решайте.Если нет-не думайте об этом круслосуточно.Так Вы травите свой организм .Есть проблемы,которые помогают вырасти ,а не сокрушать.Встречайне наравне поражение и удачу.Многое помогает нам просто расти,а мы часто падаем на колени там,где ступенька повыше.А нужно просто сделать маленькую лестницу.Лестница-это усилие,которое мы должны построить сами.
Всегда поздно возвращаться назад.Но никогда не поздно начать сейчас.Ведь именно сейчас мы живьем.Но начиная жизнь совсем с чистого листа-у Вас остается почерк.Его изменить труднее.
Верте в себя.Даже если в Вас никто не верит!Я однажды поделилась одной своей идеем с сыном.Это показалось ему таким бредом,что он написал мне в шутку направление в психиатрическое отделение.Как я переживала!Как я переживала,что он не составит его правильно.Да нет,составил нормально.Еще плюс-мой ребенок умеет писать заявление!Верьте в себя.Уолт Дисней был уволен с работы за недостаток воображения и отсутствия оригинальных идей,Опра Уинфрибыла отстранена от должности ведущей новостей,так как не подходила для телевидения,а у Менделеева в школе была тройка по химии.Но они верили в себя!Если хоть один человек в мире так поверил в себя-почему бы не поверить и Вам?
Чтобы увидеть радугу-надо пережит дождь.Чтобы жизнь была праздником-надо пережить будни.А почему-пережить?Полюбите дождь,не будете в постоянном ожидании радуги.Любите мгновения,будни.Это наша жизнь.Цените ее.Любите и берегите время.Вы никогда его не купите!Ни за какие деньги.Но я Вам всем желаю именно много денег.Вы купите возможности,поможете другим и купите себе лето даже зимой!Пусть у Вас всех будет много денег.Путешествуйте,летайте,ходите босиком!Просыпайтесь с видом на океан.До встречи.С видом на океан.За чайкой кофе,который приготовит любимый человек.Он проснется пораньше,чтобы Вас удивить.Я знаю.Я проверяла.В будущем.
P.S.Продолжение следует.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380246
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 25.11.2012
* * *
Курган Скорботи.
Дзвони. Люду море.
Вшановують замучених братів…
Ідуть — на горло наступають горю.
Та інше я найбільш сказать хотів:
ідуть нащадки жертв голодомору
по вулицях з найменнями катів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380019
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Запалимо свічу на вікні , в серці та душі,
За тих, хто мав право жити але пішов у вічність,
За тих, хто їв в 32-му лебеду, солому, спориші,
Виживав, як умів... Хто за таке життя відповість?
"Мамо, дивись, як колоситься жито, пшениця,
Вже зерно дійшло і сонцем налилось, аж світиться...
Дякувати Богу, вийде добра паляниця,
Нехай тільки тісто в діжі підійде...заміситься.
Напечемо пиріжків на всіх, сядемо за стіл
Та з парним молоком... Ой, як смачно буде нам повір...
Чому в тебе очі сумні, чому на лиці сіль,
Ти плачеш?Треба здати зерно? Невже Голова звір?"
Сталін, комуністи, НКВД, рили могили кров'яні
На українській родючій землі, забираючи
Життя народу голодомором...Щоб бур'яни
Зростали одні. Геноцидом людей караючи.
Щоб не було наших батьків, дітей, тебе й мене
Й не було українського багатого народу,
Їх ціль- стерти націю... Земля, ось що, основне,
Плодючий чорнозем- найкраща для них нагорода.
Роки спливли... Пам’ять хотіли стерти чинуші
Та історію не зітреш із мізків наших дідів,
Забрати звірі не змогли ні духу, ні душі,
Горить свічею тепер, посеред могильних рядів...
Пом’янемо тих, хто загинув за нас, за землю,
За поля, де на їх крові спіють пшениця й жита....
Нехай горить свіча, за душі Бога я молю!
Вічна пам'ять їм! Нехай ллється молитва ця Свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379970
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Давай за тих,хто в коси заплітав
Маленький колосочок із пшениці.
Померлі ручки діток цілував,
Обідом годувавши із водиці.
Давай за тих,що щипали траву,
Давай за тих,що падали,вмирали.
А чи раділи сонцю і життю?
Що скибку хліба щастям називали.
Давай за них.Сьогодні і завжди
Молитися і свічечку палити.
Що замість хліба крапельку води
Поїли,щоб до завтра лиш дожити.
Давай за них.Давай за тих,хто хліб
Сьогодні кине і не піднімає.
Давай,бо він не знає який гріх
На душу рідну нині накладає.
Давай за наш народ і за життя,
За українців,що хотіли жити.
Але пішли назавжди в забуття.
Давай за них.Як по землі ходити
І не згадати.Нищили всіх нас.
Топтали,мучили.Але живі ми досі.
Давай згадаємо отой страшезний час.
Давай подякуєм за хліб і осінь
Найкращу.Поцілуєм хліб коли впаде,
Згадаємо,що колоски вплітали
Жінки у коси.Память хай живе.
Бо в нас є серце,щоб ми памятали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379951
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 24.11.2012
[i][b]Кришталевим морозцем , обійняв землю ранок,
Сивиною, немов саваном, дерева укрив,
Виглянув із-за штор-хмарин, золотий уламок,
Трохи посвітив, оманливим теплом подражнив,
Іній розтопив, одягнувши сонний серпанок
На ліси й сади, а потім зник... Злетів догори,
Підморгнувши сонячним промінням наостанок,
Заховався знову в небесній імлі, до пори...
Допоки зима не зодягне білий жупанок,
Не вишиє на ньому срібні хрусткі узори
Сніжинками, зірками, морозом...Ой, як гарно
Ходити й милуватися на дерев убори,
Снігом, під ногами рипіти...Це неймовірно,
Це просто чудово...Казка для нас і дітвори,
Як весело нам гратися в сніжки і гамірно,
Кататися на санчатах, спускатися з гори,
Годувати птахів хлібом, сипати їм зерно,
Щоб були не голодні...Їж горобчику, бери,
Скачи проворно, поцвірінькай мені у вікно,
Для душі...Бо для радості, Бог природу створив.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379782
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Україна! Найбільша країна європейського континенту, територія якої сягає більше як шість сотень тисяч квадратних кілометрів, а переважна частина грунтів - родючі чорноземи, спокон віків рахувалася світовою житницею. Щедрими врожаями платила і платить благодатна нива за невтомну працю хлібосіїв.Як же треба було познущатись над цією землею, на якій родить буквально все, над цим народом, який найбільше цінує волю та плоди праці своєї, щоб цей родючий край обернути у найбільше у світі кладовище. Багатовіковий ланцюг поколінь хліборобів було обірвано жахливим насильницьким мором і замість орачів по полях бродили лише вороння і грабарі. До якого стану треба довести людину, аби вона забула свою головну місію на цьому світі - дати продовження життю, а не убивати власне дитя, аби вижити. Якою звіринною ідеологією треба володіти, щоб убивство мільйонів нівчому неповиних присвятити якійсь ганебній цілі, аби виховати ціле плем"я братовбивців, які будуть відбирати останню шматину хліба з голодних рук і спокійно споглядати мученицьку смерть співвітчизників. Чим треба замінити совість , аби цю жорстоку правду спотворити і приховати від потомків, а масове винищення українського села списати на неврожайні роки, якою зробити коротку пам"ять, аби то все забути і перекрутити в угоду промосковським можновладцям? Чи простять нам це мільйони замучених, мільйони покалічених, хоч і виживших в тій страшній круговерті? Чи простять нам мільйони ненароджених, яких насильно видалилили з нескінченого кола життя, чи зрозуміють нас нащадки, коли ми і нині змовчимо та не назвемо цей звіринний акт людиноненависного комуністичного режиму геноцидом супроти українського народу і навіки не осудим винуватців?
Розірване коло. Запалено свічі.
У тінях тривожних мільйони смертей,
катів багряниці, їх хижі обличчя
і клич милосердя голодних очей.
В слабкім мерехтінні воскового смутку
зловісні світлини могильних ровів
і руки дітей, що шукають рятунку
на грудях холодних німих матерів.
Безкровні уста, обескровлені долі
блукають по шибах від спалахів свіч,
а десь паленіють рубінові зорі
у відблисках крові минулих сторіч.
Загострені грані п"ятьма гостряками
встромили у пам"ять криваві ножі,
а свічі на вікнах п"ятьма колосками
шепочуть молитву по кожній душі.
Запалено свічі. Відкрито могили.
Живим не злічити заморених жертв.
Розірвано коло цим звірством жахливим
імперії зла, яку зватимуть - Смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379853
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 24.11.2012
Дерева засинають - це не смерть,
Тож не оплакуй їхнє обмирання...
Ще буде днів шалена круговерть,
Осяє морок полум'я світання.
Ще забіліє дивоцвітом сад,
П'янка весна дозріє в тепле літо,
Не озирайся з тугою назад,
Нова доба розкрилиться над світом.
Дерева засинають - до весни:
Така в життя задумана циклічність.
Отак і люди падають у сни,
Зірками повертаючись у Вічність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379680
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 23.11.2012
Якісь дурниці сновигають
моїм мозком - може сню...
В чарівний світ пірнаю зранку.
Себе вбачаю неземною,
убрану в пахощі мімози.
Ледь-ледь торкається світанок
моїх грудей, плечей торкається і кіс,
мого чола,
сріблясто, філігранно, млосно
виводить код на виході з просоння.
Таємний, лиш тобі відомий, знак
вмикає почуття і трепет.
Спалахую вогнем відкрита,
ніби ватра у пустелі.
І як дитя зозулі, як завжди - голодна...
Плекаєш насолоду, мов бутон,
мов пуп"янок голандського тюльпану....
Росою вкриті перші промінці,
на пелюстках тремтять цілунки...
І піднімаються з глибин
Земні чуттеві соковиті хвилі,
мандрують корінцями,
іскряться, назбиравшись в цибулинці,
І далі, вгору по стеблу тугим і пружнім,
мов фонтан потоком...
Зібравши сили вириваються на зовні
Чарівним відкоркованим шампанським ...
Зриваєш пломби, заборони і печатки
любовним стогоном - о, Боже...
- Тебе я Богом нарікаю!
ілюстрація з інтернету
Художник Luis Royo
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379441
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 22.11.2012
Коханий мій, моя осіння ти любове,
Золотить місяць небо вечорове,
Зове до себе, до зчудованих зірок,
Мені б до тебе, у твої обійми крок.
В цілунку запашнім злитись губами,
Збурити хвилю струму поміж нами,
Вдихнути видих твій, впустити у легені,
Відчути всім єством, одній мені,
Як ллється він вином гарячим
Й тече по венах, і не інакшим,
А гучним виром там клекоче.
Моє ж ти серце, серце бажає, хоче
Твоєю бути. У грудях щось лоскоче.
Снуються сутінки, блукають по кімнаті,
Моя ти, доле, мрії палкі - картаті.
21.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379362
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
Полюбите в жизни сначала себя.Грустите,но не тоскуйте.Тоска и страдания душевные-это прежде всего сигнал о том,что мы живьем против своей собственной истины.А эмоциональная зависимость рождается чаще всего от недолюбви.Нам хочется поскорее выйти замуж.Мы иногда так желаем любви,что ищем ее в первом встречном.Если бы так сильно не хотели-то никогда бы не держались тех отношений,которые нам и близко не нужны.Мы иногда ведем себя как дешевая китайская бижутерия,которая продается за смешную цену даже в переходе.А потом удивляемся,что он недостоен(недостойна)нас.Но мы забываем,что такой китайский товар будет раскупаться с бешеной скоростью.Почему бы нам не стать драгоценным колье?Его тоже покупают.Хоть не так часто.Потому,что не у всех есть на него приличная сумма в кошельке.Если оно настолько дорогое,что не по карману тому,кто ну уж очень хочет-то не забывайте:можно придумать,как его своровать.Но оно не будет без внимания.А воры в фильмах даже ничего.Красавцы.Да и со смекалкой все нормально.Перестаньте себя жалеть и думать,что Вы хуже других.Обычно статистика показывает,что очень хорошенькие и умные реже выходят замуж.И запомните:соглашаясь выйти замуж,чтобы не быть одной-Вы обречены общаться не всегда с очень умным,очень нежным.Не смотрите,как у других.И как положено.Выходите только по большой любви.Или хотя бы по рассчету.Рассчитайте все:любовь,постель,терпение к нему,отношение к Вам.Страсть и красота недолговечны.Он должен быть очень родным.Не ищите идеального.С ними скучно.А вдруг он ищет еще более идеальную?
Надо быть во всем реалистами.И требовать только невозможного!Судьба-это череда наших маленьких шагов,наших каждодневных решений,влияние нашего настроения,улыбки.Это влияние быта,людей,которые живут в нашем доме,это наше времяпровождение.Если бы Бог хотел всегда все решать за нас-он не дал бы нам сделать ни одного выбора.Но мы же делаем выбор каждый день.Выбираем маршрут,по которому идем или возвращаемся с работы,выбираем еду,кафе.Выбираем тех,с кем проводим хотя бы час времени.У нас всегда есть выбор.Мы просто действуем,запомните.Бездействие-это грех.Почему очень часто смиряемся и живьем с человеком годы под одной крышей,с которым не хочется проводить и несколько минут?Это не судьба.Хотелось бы одного(одну)на всю жизнь.Но человеку свойственно ошибаться.А у нас есть самая огромная обьязанность перед собой-быть счастливыми!Мы никому ничего не должны!И не надо говорить,что это наш крест.Крест есть у каждого.Но несите его достойно,а не давите им себя!Это большая разница.Даже если он большой и тяжелый-несите.Над пропастью он будет мостом.Оставайтесь только с теми,с кем Вы счастливы.От остальных уходите.Хоть на сьемную квартиру.При смене решений,которые указывают на то,что Вы себя любите и уважаете-произойдет самое лучшее.Самое,самое.Но полюбите себя.Только тогда возможно встретить любовь достойную Вас.Никогда не принимайте решение,когда Вы влюблены!Посмотрите(я Вас очень прошу!)на это глазами любящего человека.А не влюбленного.Это огромная разница.
Не надо быть в жизни лобстерами!У лобстеров нет инстинкта и энергии,чтобы двигаться обратно в море.Море выкидывает их на скалы,а они не прилагают ни малейших усилий,чтобы спастись.Но попытаться ведь стоит.Хоть чуть-чуть.Они предпочитают погибнуть,чем приложить усилия.Не надо походить на них и смиряться.Пусть хоть самое маленькое усилие.Пусть хоть неправильный шаг(как может выясниться потом).Но только не ожидание большой волны на скале под пылающим солнцем!Всего шаг.Пусть один и маленький.Но сделайте.
Нельзя стремительно подняться вверх.Можно взлететь.Но крылья иногда бывают не такие,как у настоящих птиц.Подниматься лучше по ступенькам.Каждый день сделать одну маленькую и подниматься.На остальных можно отдохнуть.А если впереди большая стена?Как тогда?Да это просто большая ступенька,с которой можно сделать несколько маленьких.Просто сделать.И подняться.Поднимаются медленно.А вот падают-быстро.
Если кто-то оступился и упал-не судите!Бог еще никого не сделал своим заместителем официально.Зачем Вы исполняете Его работу?Он говорил,чтобы мы не судили.И не говорите:я бы не опустился и так не сделал.Запомните:Вы не носите его"рубашку"и не одеваете его"сапоги".Вы не были в его коже.Нет,это не оправдание всем подряд.Но падая-тяжело зацепиться за ступеньки.Когда поднимаетесь-можно передохнуть.
Никто не вывел четкую формулу удачи и успеха.Есть в мире больше талантливых и умнейших людей.Но только каждодневная работа и не ожидание нужного момента могут привести Вас к цели.И не надо ждать вдохновения.Ни поэтам,ни художникам.Просто писать.Я написала несколько стихов.Спасибо всем огромнейшее,кто прочитал.Кому-то даже понравилось.А ведь у меня никогда не было вдохновения.Просто желание.И все.Пусть у Вас всегда будет огромное желание делать маленькие шаги каждый день.Только тогда мы можем дойти к цели.И включайте воображение.Воображение даже сильнее знаний.Пользуйтесь этим.Всем желаю большой удачи и шага,который поменяет Вашу жизнь в лучшую сторону.И умения научиться делать маленькие шаги.Но прошу Вас:делайте их каждый день.
Удача-очень капризная дама.Выбирает себе любимчиков,фыркает.Так пусть она не будет Вашей гостьей.Пусть она снимет в Вашем доме комнату,посадит сад и никогда,никогда не оставит Ваш дом!Когда Вы будете ужинать в Париже-пусть присматривает за домом,поливает цветы.И будет с Вами на ты!Удачи!Смело зарабатывайте деньги,пейте кофе во Львове,пиво в Праге.И дарите цветы любимым женщинам.Пусть они будут очень счастливы.Хорошо?Они ведь самые лучшие во всем мире.Я знаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379342
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.11.2012
Важких доріг долаємо багато:
йдемо-йдемо – блукаємо в світах…
Сурмлять вітри до батьківської хати,
та не злітає доленьки літак.
То ми, то нас дороги обирали.
І ми того й не знали до пуття,
бо молоді були й тоді не знали, - (двічі)
що вже назад не буде вороття.
І ми йдемо, і нас не зупинити.
І несемо в серцях важкий вантаж.
Ми вже його навчились боронити,
хоч скрипимо, та маємо кураж.
Авжеж, без крил польоту не буває.
І сонце вже сховалось за межу.
Та споконвіку заново світає – - (двічі)
і не спинити літ нетлінних душ.
О, як додому хочеться летіти!
Болючих дум отам витає рій.
З усіх світів, немов до неньки діти,
вертаймо знов і знов на крилах мрій.
Важкі шляхи судились нам з тобою,
та поки ще сурмлять палкі серця, –
ми окриляймось вірою й любов’ю, - (двічі)
й додому хай несе нас пісня ця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379280
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
На сайті я вже п"ятий рік.
Чимало друзів тут зустріла.
Не буду я вести їм лік.
Скажу, що дружба - це є сила.
Людей завжди я поважала.
Ділилась часткою душі.
Нікого тут не ображала:
Мене навчили так батьки.
Я народилась в Україні.
І Батьківщину я люблю.
Люблю пісні я солов"їні
І мову рідну осяйну.
На сайті є і росіяни.
Та чим же гірші вони нас?
Вони ж не інопланетяни,
За що ж мене казнять в цей час?
За те, що є віршІ російські?
Що треба рідною писать?
Та я пишу й на українській?
Так що, за це не поважать?
За вчинки я людей ціную.
За їх душевну доброту,
А не за душу крем"яную
Не за сердечну мерзлоту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379263
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
Таку історію з життя недавно я
У книзі випадково прочитала.
Професор в семінарі про життя
Усі крапки над "і" поставив.
Студентам раз усім на подив
Скляну він банку висадив на стіл,
Оглянув зал і раптом сходу
Серйозно запитав, що бачать ті.
"Вона - пуста!?"- хтось випалив одразу.
Кивнув професор і мішок дістав.
Каміння в банку закладав ураз
І знов, що бачать, підопічних запитав.
"Тепер вже повна банка!"- зал сказав,
Та лектор невгамовано вів далі
І в банку сипати горОшини почав,
Які прогалини вмить закривати стали.
"І зараз банка - повна!"- всі вторили.
Професор усміхнувсь, мовляв:" Дивіться!"
Й пісок всипАти став сміливо
Аж банка стала повною по вінця.
"Наповнена ущент!"- ревіли всі ряди.
Та лектор хитро термос дістає
І каву ароматну плавно залива туди.
"Ось тільки зараз банка повна є!"
Вона - життя, каміння - це родина,
Сім'я і друзі - те значуще, що в нас є.
Горох - не найважливіше в людини:
Її вбрання, його iPhone, Renault твоє.
Пісок - це те дрібне й рутинне,
Проблеми невеликі, що життя псують.
Насипавши його в посудину первинно,
Горох й каміння місця не знайдуть.
"Нехай пісок не сипле вам у вічі!".
Закінчив лекцію професор, банку заховав.
"А кава...кава - що?" - гука йому на відсіч.
Знов усмішка у лектора, піднялася брова.
"А кава, мої любі,- почав він на порозі,-
У вирі всіх проблем, рутинних перемін
ТЕ пам'ятайте, що завждИ у змозі
Ви відпочити й радісно всміхнутися усім".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379248
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
Вже листопад рихтує довгу фіру*
Вбирає в у́пряж білого коня.
Так мало сонця кинуто в офіру
Цим перепрілим вистудженим дням.
Дме вітерець в калинову свирівку*,
Тріщить над ставом схилена лоза,
Сухий листок скотився на долівку-
Сумного клена трепетна сльоза.
Таке німе зворушливе прощання...
Холонуть стрази чистої роси.
Ну, відпустімо осінь без вагання,
Мабуть, і в грудня є свої плюси:
Зимових ранків блискітки яскраві
На тонкорунних прядивах снігів
Дзвінкої річки пасма кучеряві,
Закуті в кригу сонних берегів...
Дрібних сніжинок пишні візерунки,
На мокрих вітах паморозь крихка,
А ще - морозу щирі поцілунки,
Що рум'яніють в тебе на щоках.
*Фіра(діалектне)-підвода.
*Свирівка(діалектне)-сопілка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379220
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012
. Присвячую моїй дружині
. Оксані Ядлош
ЛЕГЕНДИ ВОГНЮ КОХАННЯ
1
Природою кохання є кристал небесного вогню.
Ласкавим світлом у прагненні охоплена людина,
Коли проявлено вогонь в ній крізь життя шляхів борню
І вже настала ота давно омріяна година.
Як у серці й в погляді ще струменіє світло духа
І знайдено того, кого з надією шукалось ним, –
В зливі почуттів зникає із душі прикра посуха
Й розвіюється сіра туга за оточенням марним.
Кохання справжнє ніколи не прийде ніби зненацька –
Бо воно вилітано крилами у вічності душі,
В кохання простір, ніхто не в змозі, не увійдеш хвацько,
Й вогонь кохання у запалі не міняють на гроші.
У сяйві той, кому назавжди чи вперше, чи востаннє
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання.
* Розпочато 10.02.06. “Легенди…” написано у формі віночка сонетів.
Виокремлено з однойменної збірки для зручності читачів.
2
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання,
Нюанс яскравістю помітний грає в барвах почуттів,
Де обрій розуму й віє лише холод міркування,
Там в спалахах її зникають швидко сірі тіні снів.
Кристал небесного вогню в сяй-промінні зірки тої
У зародок можливого кохання потай зростає,
І все життя, при всій надії, до смерті до самої,
Гірко й солодко нам туга за коханням серце крає.
Коли ж опірно, в самоті згораєш з болем ти в вогні
І є від того стану горе, наснага, радість й мука –
Бо встати навзаєм, хоч прикро це, то прагнення марні –
То, мабуть, з долею йдуть неусвідомлені змагання.
Той промінь, світло і кристал є як щастя запорука,
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання.
3
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання.
Надмайстерно Богом зіткані з Любові ми і Світла.
Та у пошуку шляхів, в свободі волі намагання,
Завжди ілюзій повні, нас не ведуть в життя розквітле.
Коли б у вірі мудро ми Волі Божої йшли руслом,
Коли б прагнули жити у Просторі Його Любові –
Чарівно й дароносно змінився би цей світ спокуси,
І все би сталось, як сказано в Святому Божім Слові.
Та ми мчимо зашорені в шаленстві прагнень, днів, ідей,
А ще ми в хащах впливів від думок і настроїв людей,
Й кохання набуває часом незбагненно дивних форм,
То воно світле і спокійне, то воно як буря, шторм.
І в груди хвиля б’є, й не обійти життя густу стерню,
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню.
4
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню,
Торнадо пристрастей карає почуттів світлу рідню,
З’їдає всю красу в полум’ї чорнім хижа круговерть
І темна пустка змієм лізе в душу зранену ущерть.
Трагічно в жахи і морок поринає розум швидко,
Й може від кохання до зненависті вже менше кроку,
Якщо ж рука від Світла тримає Аріадни нитку,
Із лабіринту зла є змога звільнитися, нівроку.
Та у кохання є серця лет захмарний та високий,
Той, що двома здобутий у співзвуччі душ, в сплетінні рук,
Коли туди, де не сягає звичайне людське око,
І птах не долетить, долине двох сердець гарячий стук.
Той відлік радісний чутно лунко у небесних залах,
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах.
5
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах,
Розряд потужний дає напруга високих почуттів.
Повагом, у сяєві сердець, окрилений діалог –
Поширить ауру душезлиття на далечінь світів.
А світло тої аури тонкіш за квітів аромат,
І недоступні оку його палітри переливи.
Кристал вогню кохання виростає у мільйон карат –
Все це побачити в чистоті душі лише можливо.
Кристал вогню кохання – диво й природи надтонкої
Він має сім земних і сім небесних в собі кольорів
І сяють вони чисто завжди у величі й спокої,
В єднанні світла серця й променів ранкової зорі.
Та все ж кохання, понад усе, то почуття тендітне,
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне.
6
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне,
Й може перейти воно в кохання ніжне оксамитне,
Так за бурхливої весни цвіт швидко облітає – жаль
До справжнього ж кохання йти, як йти у пошук по Грааль*.
Душа і серце відродились в пречистім Божім лоні,
Їх струн-проміння звучить небесно-лірно-урочисто,
Кохання простору досягнуть душі крилаті коні,
Й кристали ті вогняні вони зберуть в диво-намисто.
В коханні відтінків є стільки ж, як шлють нам з неба зорі,
Багатократно їх помножить душ піднесених собор.
Літають двоє птахами в світлянім співóпросторі
І повнить щастям легко їх весни веселковий мажор.
Сонце лагідне весняне щедрим літом вже вагітне,
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне.
* Грааль – святий Грааль, чаша Грааля – у легендах містична чаша, заради наближення до якої і з метою долучитись до її благотворної дії лицарі здійснювали свої подвиги. За легендою, це чаша зі святою кров’ю Ісуса Христа, яку зібрав Йосип Арімафейський, котрий зняв з хреста тіло розіп’ятого Христа. Також є легенда про те, що чаша спочатку була чашою першого причастя на Таємній Вечері, і нею користувались Ісус Христос й апостоли під час Таємної Вечері.
7
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне.
Йдучи шляхом терпіння, таланту в творенні, щоб стало,
Коли доглянуте кохання, ще паростком тендітним
В неперервності своїй, в могутнє б дерево зростало.
Міцне в корінні встоїть воно на вітрі й буревії,
Вдягнеться в плетиво з проміння сонця, місяця й зірок,
Кохання завжди так сповнене надій на крилах мрії,
Не робить воно підсумків, не тягне із життя урок.
Кохання справжнє прагне мудрості й в ній зростати може,
Його не заштовхнути і силоміць в Прокруста* ложе.
Мить кожну в вічності довершать коханий і кохана
Й імлі часу закривати вічне буде вже не гоже, –
Під машкарою часу не завжди Вічність впізнавана.
Близьке до Вічності кохання мудре, у своїх станах.
* Прокруста (Прокрустове) ложе (гр. he kline tu Prokrustu) – ліжко розбійника Прокруста (гр. Prokrustes – витягувач), що жив біля Елевсіну, (поблизу Афін), заманював подорожніх і клав їх на своє ліжко. Коли люди були коротші за ліжко, П. видовжував їх, а коли довші – відрубував їм ноги.
Тесей убив П., обрубавши йому ноги. У переносному використанні вислів означає мірку, під яку штучно підганяють факти та явища.
8
Близьке до Вічності кохання мудре, у своїх станах,
Його високий трепіт дає потугу крилам душі, –
Проявлено з глибин єства все, що нам від Бога дано,
Воно ж енергія польоту, теж воно його рушій.
Незримо є вічності доторк в світовисі небесній,
Там час ніби зниклий, ніби він в грудях назавжди застиг,
Там він чекає, вморожено спить в кристалах, як скресне,
Знов ілюзій потоки і симфоній життя плинуть з криг.
Буде мудрість, як розум придбає від серця корону,
Тож ілюзії шори вже навічно спадуть в забуття,
З ілюзій у мудрість – то прохід вогняний Рубікону*,
Мудре кохання все знає й у вічність вбудує життя.
Кристали вогню кохання спопелять чари й закляття,
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття.
* Рубікон – лінія, межа, що відокремлює когось, щось від когось, чогось.
9
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття,
Пробудиться душі її глибинна й тонка культура –
Можливостям великим уже заспівано зачаття,
Й до симфонії вогню життя здавен є партитура.
Чистота сердець вдягнеться в веселкові світлограї,
Запромениться поміж ними вже навічно ясна путь,
В морі світла зникнуть ненаситні, злі і чорні зграї,
І всі, ким що посіяне, – добро чи зло – своє пожнуть.
Людей порозуміння – Предтечі миру то наснага,
В блуканнях душам людським воно відвічна мрія-спрага.
Так буде, колись всі стануть як єдине Світла тіло,
Й все людьми творитиметься життєдайно та уміло.
Душі крилатій притаманно мати серце вогняне –
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене.
10
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене,
Бо є тепло Долоні Господа на твоїй голові –
Благословіння Бога, вічний дар, яке вже не мине,
Як і надійдуть теж дари іще небачені, нові.
Й духочерпій від Бога стає Господнім світлоспадом,
Таким на поміч, що відстають в духовних перегонах,
Бо на Землі ще кожен є нерозквітлим диво-садом
Й садівником водночас, застряглим в хащах-забобонах.
Щоби вчитися Любові, кохання дане нам на те,
Й коли полум’я серця у троянду вогняну зросте,
Щоби Творцю всього урочисто піднести його в дар,
І як порине в небуття зло чорне з холодом примар –
Час обійнятися усім, хто є Одно* й хто є браття,
Вогонь великий не подолати холодом завзяття.
* Одно – від Івана 17.21
11
Вогонь великий не подолати холодом завзяття,
З вінця вогню кохання лине душ казковий парафраз*.
Лунає музика полум’я у злеті вогнесвяття,
В єднанні позавимірнім єство охоплює екстаз.
Вогонь кохання предивно перейде у світла сяйво,
Саме ж кохання полегко Любові досягне висот,
Кожної душі озброєння таке буде не зайве,
Від нас цього чекає Небо, прагне Бог наш, Саваот**.
Хто зійде на такі вершини, той Світла справжній Воїн,
Лише байдужий не вдягнеться у чисті Божі шати,
Що безліч має на душі він дір чорних і пробоїн,
Й духу меч*** йому ніколи не дано буде тримати.
Не варт кликати тих, хто холодом назустріч різоне,
Не здатне до кохання серце захололе, крижане.
* Парафраз – інструментальна п’єса віртуозного характеру на народну мелодію або тему, запозичену з іншого музичного твору.
** Civotaj – війська свої, звідси Саваот, кн. Вихід.
*** Духу меч – двосічний меч, один бік леза для подолання зла в собі, другий – у світі.
12
Не здатне до кохання серце захололе, крижане –
Й коли душа та на егоїзму милицях гарцює,
І миті життя її минають не в добрі та всує,
Це плодить зло, яке в потилицю ударом дожене.
Змінити варто орієнтири та цінностей шкалу,
Замість падіння в прірву треба піти рішуче вгору
Й до духовної скарбниці додати лепту ту малу,
Відкинувши облогу зла, й Богу виявив покору.
Шлях кохання у Любов – потенції душі великі,
В цілющих променях її згинуть явища всі дикі,
Омиті світлом, душі красу плекати будуть люди,
Лиш гарні дії й діла утвердяться в житті усюди.
Скинь тягар гріхів і помилок, почуй душі благання,
Упевненість крилата краща від роздумів вагання.
13
Упевненість крилата краща від роздумів вагання,
В хитанні – збій на манівці – лише віддалить від мети,
Ув’язнить обертатись без віри у колах страждання,
Чутливих – оголеним серцем по лезу життя іти.
Є й люди в поводженні, що ті чуднохвості павини*, –
Насправді ж людина є дух, а тіло лише інструмент.
Понад усе, надані Богом роки, дні та хвилини
Повинно заповнити світлом, у кожен життя момент.
Кохання – сходинка, й частка Світла в його є основі,
Кожен має свій Простір кохання, в ньому безліч світів,
Оманливих, справжніх, що ваблять й які є загадкові,
Плід яких – безліч як добрих, так і злих думок й почуттів.
Не дасть заблукати усім Основи Життя визнання,
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
* Павини – тут синонім пави, павичі.
14
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
Світло знаходять світлоспрямовані, одне в одному,
Світлонаповненість душі зростає Світлосприйманням,
Велика Світлоємність дарує радість пити Сому*.
У всеохопності Любові нам заховано цей Дар.
Коли подолано всі егоїзму фортечні мури,
Зчищено і змито що на душі був бруд за шаром шар,
Засяє чисто цнота всім Богом даної натури.
За межами можливих і неможливих обчислень всіх
Тяжкої праці незбагненної покладено Творцем.
Чи вдячні ми? – Сновидами занурені в щоденний гріх…
То що ж у світі цім, який ще стогне в злі, буде взірцем?
Своїм полум’ям серця увібрати всю людську рідню –
Природою кохання є кристал небесного вогню.
* Сома – раса – (Ведичне поняття) особливий напій, який п’ють на райських планетах напівбоги, щоби продовжити життя і загострити здатність насолоджуватись.
15
Природою кохання є кристал небесного вогню,
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання.
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання,
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню.
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах,
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне,
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне,
Близьке до вічності кохання мудре, у своїх станах.
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття,
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене,
Вогонь великий не подолати холодом завзяття,
Не здатне до кохання серце захололе, крижане.
Упевненість крилата краща від роздумів вагання.
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378234
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 20.11.2012
Надворі осінь легкокрила...
Нема спокою від думок.
Що з тебе я це знов створила?
ПіднЯла вище від зірок .
А ти такий самолюбивий.
Мені наказуєш: терпи!
А ще зрадливий, вередливий.
Якщо сердитий - замовчи!
Терплю, надіюсь дні і ночі...
Та, може, вже згада колись.
Від сліз червоні уже очі.
Хіба ще нерви не вляглись?
Давно вже півні проспівали,
А я не сплю, дзвінка все жду.
Та ще думки замордували:
А що як прийде? Що скажу?
Що він найкращий в цілім світі,
Що з ним життя, як у раю,
Що довподоби його сіті
І що щасливою стаю?..
І знов не сплю... В чеканні ночі...
А раптом кине еСеМеС?...
Такі от справи тут жіночі.
Такий нелегкий цей процес...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373450
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 20.11.2012
"Кожний з нас повинен постійно бути в польоті - крізь долю, над суєтою." Назарій Яремчук.
Журлива осінь обійшла Карпати,
ступає вниз по мокрих споришах,
у просині хмаринки- янголята,
і пісня, як Назарова душа.
Сніжинками кружляє понад краєм,
нам на уста краплинками збіга
і голосом Назарія благає:
- Любіть Вкраїну, бо вона одна!
Любіть, як я, до болю і крізь долю,
любіть за все і бережіть її,
плекайте мову і лелійте волю,
як у піснях своїх Вам заповів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379044
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 20.11.2012
Жаль... Осінь добігає вже кінця...
Траву вкриває ніжний білий іній.
Чому ж сумна така картинка ця?
Чому так смуток зачіпа осінній ?
Що ж, осінь - неминуча це пора,
Мої думки плетуться в павутинні.
О диво! Вишня знову розцвіла?
Чому мороз вбива квітки безвинні?
Чому з тобою тепло й восени,
Твої слова так ніжно мене гріють?
Чому скриплять зимою ясени?
Одні живуть, а інші животіють?
На все, звичайно, відповіді є .
Але чому так треба ти мені?
Мабуть, ти просто сонце золоте,
Яке так ніжно світить навесні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373666
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 18.11.2012
Мій Боже, я – жінка,
Дозволь мені бути слабкою.
Дозволь мені плакати, Боже, з жалю,
Дозволь мені, Боже, не знати що дію,
Дозволь не судити себе лиш одну,
Дозволь мені, Боже, вночі хоч заснути,
Не дерти, як пір’я нестерпні думки
Дозволь розгнівитись, як звір лютий вити.
Дозволь це паскудство зробити мені.
Мій Боже, я – жінка,
Ти слабість прощаєш,
Чому в мене сили усі вимагають?
Чому я повинна з надривом любити,
З надривом прощати, в надриві цім жити?
Хіба я так вмію, хіба я так можу,
То сором дивитись, як я неспроможу!
Чому, милий Боже,
Безправ’ я жіноче, безсилля і сльози
Ти вищиш і хочеш.
А лише жінка,
Я хочу не знати,
Дозволь мені, Боже, хоч розум сховати,
Дозволь мені жити,
Невже тільки грати?
Я хочу в партері театр споглядати.
Бо я лише жінка,
Надміру, надсилу!
Я - жінка, мій Боже,
Я роджу цю силу!
Беневенто, Італія 2002
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309136
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 18.11.2012
Кофе в постель и цветы на подносе,
Два круассана с клубникой внутри,
Тройку буклетов с улыбкою бросив,
Мол, наслаждайся, лежи и смотри.
Пью, выбираю... Заморье, прекрасье:
Замки шикарные и терема…
Праздник фантазии, мыльное счастье,
Жаль, но устроила утром сама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358299
дата надходження 18.08.2012
дата закладки 18.11.2012
ОБЪЯСНИТЕЛЬНАЯ
Как, милый, ты ещё не спишь?!
Уста-а-ал, наверно, мой малыш!
Ты что, опять затеешь ругань?
ДА! Задержалась... У по-дру-ги!
Помилуй, суслик, что за тон?!
…Ну... разрядился телефон…
А что пришла навеселе –
Искала истину в вине!
Соседка видела? (Мегера!)
… Так это То-о-оля – мой коллега!
Оставь нелепые догадки!!!
Мы с Толиком смотрели марки!..
Горжетка новая из норки?
… Прики-и-инь, нашла на остановке!
Постой! Зачем захлопнул двери?!
Котёнок, что ты мне, НЕ ВЕРИШЬ??!!
ID: 358343
Рубрика: Вірші , Жартівливі вірші
дата надходження: 18.08.2012 18:32:23
© дата внесення змiн: 18.08.2012 21:10:45
автор: Фотиния
НАСТУПАТЕЛЬНАЯ
Как, милый, это понимать?
Собрался, вижу, ты в кровать!
А я одна здесь, между прочим,
Среди глухой и темной ночи
Должна к тебе спешить, а ты...
Где торт, шампанское, цветы?
Сидишь и телик смотришь тупо,
А я чуть не погибла глупо!
Меня в соседнем переулке
Догнали два небритых урки.
Шутить, конечно же не стали -
Коньяк без закуси достали,
Давай, мол, пей, и все такое...
Достали, в общем, эти двое.
Спасибо, Толик подвернулся,
Он, кстати, с урками схлестнулся,
Им надавал, навешал с толком!
Как результат - вот эта норка -
Забыли сумки, убегая.
Ну, не пойду же я нагая!
Меня ведь тоже зацепили,
Глянь, здесь же пуговицы были!
Разбили напроч телефон,
Куда теперь годится он?!
О, Боже, котик, как ты мог
Не выйти даже за порог!!!
Все! Я ложусь одна в кровать,
Ты на диване можешь спать!
Подумай ночью на досуге
Как угодить своей супруге.
Возможно завтра все прощу,
Сегодня же - не подпущу!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361281
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 18.11.2012
Танго осени наше с тобой
В свете лунного шлейфа печали
Танцевали с озябшей листвой
И предательски оба молчали.
Не сказав на прощанье: «Прости»,
Не желая казаться слабее,
Будем оба отныне нести
Груз обид, с каждым днем тяжелее.
- Мне бы её догнать…
- Мне бы ему поверить…
- Нам бы вдвоем опять
Осень любовью мерить
Прозвучал в старом парке аккорд,
Завершающий танго, в миноре,
Каждый прав и отчаянно горд
Уходил, пряча боли во взоре,
И потерю уже не вернешь,
Обрывается фразами ветер,
Хлещет души, как розгами, дождь,
Будто он за разлуку в ответе.
- Мне бы её догнать…
- Мне бы ему поверить…
- Нам бы вдвоем опять
Осень любовью мерить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367545
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 18.11.2012
Як сховається вечір під ганок,
Дружно сядьмо вечеряти в хаті.
Самогонка - домашній ґатунок,
Свіжоспечені хліби бокаті.
І парує картопелька з салом,
Огірочок захрумтить на зубах,
Ковбаса наповняє азартом
Та, помолімося ще, попервах.
За всіх близьких своїх, за родину
І за неньку нашу - Україну.
Щоб в нелегку, лиху цю годину,
Не гнули перед ворогом спину.
Дружно сядьмо вечеряти в хаті,
Заспіваймо - луна ген горою.
Щоби ночі химери строкаті
Світло не заступали собою.
18.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378634
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 18.11.2012
Л Е Г Е Н Д И В О Г Н Ю К О Х А Н Н Я
Івано-Франківськ
2010
ГреВіЗ. Легенди вогню кохання : [вірші] / ГреВіЗ. – Івано-Франківськ : Вид-во Прикарпатського нац. ун-ту ім. В. Стефаника, 2010. – 68 с. –
Електронний ресурс : http://www.poetryclub.com.ua.
У поетичній збірці автор висловлює свої думки, враження, настрої, почуття до краси української природи, до жінки, кохання до неї, до рідної мови,
України, до віри і Спасителя, підводить читача до думки про необхідність іти духовним шляхом, відшукує зв’язок між сенсом кохання і Любов’ю,
при цьому автор обирає лаконізм малих форм поезії.
УДК 82-1: 821.161.2
ББК 84 (4 Укр) 6я4
Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір
№ 32718 від 06.04.2010
© ГреВіЗ, 2010
© Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010
*Більшість віршів збірки для зручності читачів представлені на сайті окремо
ЕТЮД ОСІННЬОЇ ПОРИ
Зачесані верби схилились тремтливо,
щось шепочуть до річки у захваті стриманім,
у цноті торкнулись волосяним дивом
до вод й таємниць, що сховались в глибині.
Осене чарівна, пануєш вже довкола знову!
Ти барвами урочисто-сумними
в журні рядки кладеш до слова слово
і щемом огортаєш серце у нестримі.
Останні дні теплопрозорі
лоскочуть павутинням і промінням,
як згасне день чарують погляд зорі
з “безодні оксамиту чорного склепіння”.
2 жовтня 2000
ПРИЙДЕМО
Шлях Чумацький над нами
яскравіє, що розсипана сіль,
споглядає за розвитком драми,
тамує в серцях наших біль.
Вогняний філософський дух –
то сповненість наших дум,
Землі завершальний круг –
то мужність і радість, і сум.
Прийдемо до Світла, прийдемо!
Бо крилами дух вироста,
годі стелитись поземо*,
вже в радості серце й в молитві вуста.
10 лютого 2001
* Забуті математичні терміни:
поземо – горизонтально, паралельно до землі, тут – до землі;
доземо – вертикально.
* * *
Дещо ти вхопила, пані Спокуcо,
в непевній своїй перемозі:
той зрізав козацьку чуприну й вуса,
той в нетрях розпуки, в ганебній дорозі.
Та не шукаймо зовнішніх ознак,
бо кожен, певно, має в собі смак.
Але ж було, що волю шанував козак
й шаблю духу, віри мав напоготові,
й серцем і душею розумівсь на Слові.
Та з Віку Нового нас кличе Проміння
шлях подолати у дусі здоровім,
скинувши зайве – вчорашнє зотління,
бо не тримає на Небі вже гребля Вогонь.
Ми йдемо! Впасти серцем нам, Боже боронь!
12 лютого 2001
МИ НОСІЇ НЕБЕСНОГО ВОГНЮ
(до Дня соборності України)
Гей! Серценосці, де ви?!
Ви, носії небесного вогню!
Чому ж забули Життя-древо,
долаючи Землі стерню?
Згадай ж у піднесенні духу
й вогонь свій роздмухай,
бо кожному треба
полинути серцем до Неба!
Негоже ділити примари,
простувати негоже внікуди
лиш темряві вигідні чвари,
бо зброя її словоблуди.
Пізнай своє серце, пізнай свій дух,
до Неба скеруй свого серця рух,
бо кожному треба
полинути серцем до Неба!
Знай, Україна – то струна
в гармонії космічного акорду,
від давнього Дажбога й Перуна
й до другого Христа Приходу.
В приціл потиличний кати,
холодним блиском ока злого,
безсилі бачити-знайти
народу Душу й Шлях-дорогу.
Ми носії небесного вогню!
Хто з серцем? Тому треба,
долаючи Землі стерню,
з’єднати ним Україну і Небо!
22 січня 2001
У серці кожного нехай
Яскравіє іскра Божого полум’я
Вже очищення час!
Час “збирати каміння”,
він Володарем кличе нас
пройти крізь вогонь сумління.
Громами весняними б’є,
аж вібрують у відповідь скроні
й щось пульсує крилато-легке,
і підносить на сльози солоні.
У розлитість співучого світла,
в кришталево дзвінку чистоту
опануймо шлях заповітний,
наданий нам за мету.
11 лютого 2001
* * *
Легкі весни зітхання чути,
такі ефірно невимовні,
Земле, скидай крижані пута,
віншуй її на груди повні.
Промінням сонце ніжно сяє,
щоб перший пролісок сміливо
здолав сніги, що сплять у гаю,
і розтулив пелюсток диво.
11 лютого 2001
МОВО РІДНА
Мово рідна, буденна,
бачити жаль як всує
сіра маса злиденна
ніжне тіло твоє шматує.
Мово рідна, висока,
хто осягнув не в злобі
пильним та мудрим оком
всю світломісткість в тобі?
Мово рідна, глибока,
хто серця твого чесноти
збагнув в світлоносних потоках,
знайшов, що ти маєш цноту?
Мово рідна, – дар Бога,
увібрала ти Всесвіт увесь.
Молюсь біля лона твого –
хліба у дусі дай нам, Господи, днесь.
12 лютого 2001
ЧИСТІСТЬ, ЩО ВІН УПОДОБАВ
Українська рідна мово, –
І буденна і святкова!
Лину до твого порога,
За тебе благаю Бога.
Увійду шанобливо в твій Храм
Молитись вдячно до Бога
За Радість, яку Він дав нам,
За Чистість, що Він уподобав.
Всім за мову молитись треба,
Нехай зрозуміють люди:
Мова рідна – ключі до Неба,
Сяйво, що запанує всюди.
Хто збагнув світлоносність твою –
Серце той має чутливе,
Мова наша – як спів у Раю,
Звуків солодких злива!
Мово, ти ідеш крізь віки
І веселкові твої пелюстки,
Хоч не зовсім розквітлі,
Радо сяють у Божому Світлі!
У вічному Божому Саді,
В осяянні бачити раді
Ми квітку казково-чудову –
Народу нашого мову!
14 липня 2002
* * *
Дмуть життєві вітри,
віють гірко-солоні,
сльозу на обличчі зітри.
Пам’ятай – у принад ти в полоні.
Вічно бо йти в зачарованім колі,
вічно нести у серці надію,
споживати уроки долі
у вірі, що життю я радію.
Прийди ж, омріяна Свободо!
Впадіть з очей залізні шори!
Нехай надійде твій Володар
й розвіє думи, смуток й горе.
19 липня 2002
ДОТЕП
Руки – то продовження серця людини!
Перетвори на те ж і розум, і язик,
Здобудь чудову цю перлину,
То зникнуть розпач, сльози й крик.
19 липня 2002
Ольге Антипиной
* * *
Ты помнишь море?..
Как в нестройном хоре
“Воды поющие громады”
Качали нас, мы были рады…
Как золото песка
Дарило свои ласки,
Палатку у леска
И вечера из сказки,
Стыдящийся закат,
И блики наших лиц,
Ночи таинственный парад
И крики ночных птиц.
6.11.1970 г.
РАНОК І ВЕЧІР
Над обрієм сонце. Ранок.
Річка. Легенький серпанок.
Діамантами сяють роси,
Верби у воду занурили коси.
Птаство до неба підносить пісні,
Линуть довкола трелі рясні.
Надвечір півнеба в заграві –
Півнеба грозою вагітне.
І ось блискавиці яскраві
Хмари зшивають світлом.
Тополі – стрункі монументи,
Гілля догори підвів,
Виконують роль диригента
Симфонії хмар і вітрів.
30 липня 2002
УЗИМКУ
Коли урочисто узимку
лунають січня срібні дзвони,
коли смереки в небо стрімко
націлять в сні крилаті крони
й Зимових Свят прийде пора,
турбот і радості хвилини,
і в співах Коляда* стара
у двері стукає щоднини,
коли в купелі білих мрій,
огорнених у білий сум,
засяє зоряний сувій
мінливо-мерехтливих дум,
коли під дахом кришталі
в промінні сонця звеселкують –
нехай у серці не жалі,
хай світло й радість Храм збудують!
18 лютого 2003
* Тут – обряд колядування.
РІЗДВЯНИЙ НАСТРІЙ
Знов у вечірнім небі сяє Оріон,
Великий Пес милує діамантом око
і ближчає нам зоряного неба Трон,
й симфонія думок у мандрах десь високо.
Як світло бачить те душа
й радіє серце з того –
Різдво на крилах поспіша,
освячення несе від Бога.
На шибах вікон візерунок,
дерева в паморозі мрій,
святкового повітря трунок
підхоплює в світи надій.
27 грудня 2003
ІДЕЯ СПАСІННЯ
У білій дзвінкій чистоті
Кожна сніжинка яскрава,
Швидкі барвограї оті
Якусь таїну приховали.
Христос Народився! – Славімо Його!
Хай Світло й Добро будуть всюди –
Надія Спасіння мого і твого –
Хай Радість наповнить вас, люди!
Ангел на Землю приніс благу вість,
Вифлеємська Зоря засіяла яскраво –
Цар і Месія прийшов, а не гість,
Рожденному в яслах Спасителю слава!
Ідею Спасіння втілив Бог-Отець
В Любові до роду людського,
А Божому Сину – слави вінець,
Втворімо в молитві серце до Нього.
7 січня 2004
ПЕРЕТВОРЮЮЧІ ТВЕРДЖЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
1. Очі духовні розплющ,
побачиш палаючий Кущ –
навіки промовляє Отець:
“Я Сущий. Я ЄСМЬ!”
2. Біля серця твого Стою.
Вже Світанок. Мову почуй Мою,
Стукаю вперто – кличу Додому.
Людино! Прокиньсь у своїй печері –
Я ЄСМЬ відчинені двері,
Не зачинити які нікому.
3. Знайди Того Христа,
що Ним творилися зірки, Земля,
у цьому радість є проста,
вся Мудрість і вся суть.
То він до тебе промовля:
“Я ЄСМЬ – Істина, Я ЄСМЬ – путь”.
28 липня 2002
ПАЙ, ЩО Є В БУТТІ
В гіллі високої тополі
гойдалися зірки –
вели з небес Сібіли долі
про знаки добрі та гіркі.
Таке чарівне лилось світло,
що міцно погляд прикувало,
й таємне притягальним стало –
у серці ж так надія квітла
за обрій глянути зухвало.
Але зірок про долю не питай,
коли що випало в житті, –
добро чи зло тобі на пай,
як шлях сприймай,
що наданий в бутті.
7 вересня 2003
Матеріальні прагнення
Всмоктали нас
У турбуленцію проблем
З’ЯСУВАННЯ В ЕСКУЛАПА
Життя ішло своїм неквапом,
та в ньому щось було не так,
і я пішов до ескулапа
на з’ясування що і як.
Він третім подивився оком,
Пізнавши, що в моїм єстві є
Й сказав до мене якось боком:
“Хапального рефлексу атрофія”.
8 вересня 2003
ПО РОЗМОВІ З “ІНТЕГРАЛЬНИМ”
ПРОДАВЦЕМ "ДУХОВНОСТІ"
О, ти пристрасна дитино!
Не бери мене на кпини, –
Вже давно колач я тертий
І тобі скажу відверто:
Що небесне й що земне,
Гроші де й духовність де –
Ти все змішав, та це мине
Лиш серцю чистому осяяння прийде,
Прийде, та не за гроші,
Та не від тих, у кого гаманці хороші.
16 жовтня 2003
ДОТЕП
Чому так дивишся, акселератко?
Мабуть, за віком я тобі вже татко.
Що маєш ти у своїй голові?
Авжеж, я розумію –“se la vie”.
11 жовтня 2000
* * *
Серце людське – таїна,
як же його зрозуміти?
А вже підганя сивина
і стали великими діти.
Досить уже думок…
всі ці падіння і злети
живлять ілюзій струмок,
ставлять мари тенета.
Де ж вони крила твої,
щоб у просторі серця літати,
і душі солов’їні гаї,
й духу високого білії шати?
………………………………
На Божій долоні – весни й раї,
На Божій долоні – здобутки і втрати.
Березень 2004
ХОРИСТ
Коли ти встанеш вранці,
а ще пір’їна в голові, –
свій день почни у танці –
виконуй рухи колові.
Коли ти встанеш пізно,
але ж пір’їна в голові –
тоді себе суворо й грізно
жени на співи хорові.
Коли ж ти цілий день у ліжку
і вся у пір’ї голова –
тоді збирайся пішки,
піти продатись на дрова.
Оце є жартики-слова,
щоб було веселіше трішки.
15 березня 2004
“Скільки важить сльоза?” –
запитала у Бога дитина
(фраза, почута з радіопередачі)
Хай би не було вже більше сліз,
Світились би очі радо –
Я біди усі би далеко відвіз,
Коли б мав на те владу.
Боже, то не виклик Тобі –
Вірю, витреш Ти кожну сльозу-перлину,
Та поки живем у терпінь добі,
До Тебе молюсь за кожну дитину.
16 березня 2004
* * *
Кожна година –
моя родина,
кожна хвилина –
моя дитина,
кожна мить –
моєю вічністю снить.
Липень 2004
Синові Олегу
МЕДИТАЦІЯ
Вістря меча,
башти основа,
горить свіча
у просторі слова.
Мить на вістрі
Вічністю стала,
у башті майстрів
крила Дедала.
Спалахнула свіча –
простір бринить,
грізне слово меча –
Вічності мить.
26 липня 2004
Синові Сашку
Гадаєш так звично
оголеним серцем
по лезу життя іти?
11 серпня 2004
Де ж вони крила твої,
щоб у просторі серця літати,
і душі солов’їні гаї,
й духу високого білії шати?
З вірша, березень 2004
Сину мій, сину,
Має життя глибину,
Сину мій, сину,
Має життя й вершину.
Плин у широкість, падіння в забаву,
Та раптом увінчить розрядом яскравим,
Кличе і вбік, і униз, й догори –
Вибір робити щодень, щопори.
Сину мій, сину,
Дарує життя й гіркоти годину,
І хоч би довкола усе цвіло,
Ходить воно із закритим забралом,
І болю, як мало б його не було,
Ніколи не може бути замало.
12 серпня 2004
ДОТЕП
Якщо життя шляхами
тебе веде ідея,
коли прийдеш до тями –
спитай себе: “А де я?”
11 серпня 2004
* * *
Що це, падіння чи злет,
коли ставиш на хмарах намет,
коли дивишся, повний надій,
в очей глибочінь, за обрії вій? –
Недосяжно далеко десь долі сувій –
коли трепіт проймає наскрізь
всю сутність твого єства
і є страх зруйнувати якісь
душі тонкі торжества.
Коли голос зникає зрадливо
і здатність промовити – диво! –
чим серце є повне до краю.
Пані! Що ж робити я маю?!
Коли Вас так я кохаю!
ЛИСТ
Мелодії чарівні звуки
Приховує твоє ім’я,
Занурений в туман розпуки
В ту музику вслухаюсь я.
Минає день, минає ніч –
Ти в моїх думах цілий час,
Там ми з тобою віч-на-віч
Ведемо бесіду про нас.
Надії крихту мені дай –
Тебе молю, тебе благаю! –
В очах твоїх знайти той рай,
Що віддаливсь, чи вже немає?
Якщо не “все”, і ще не край –
Тебе я серцем обіймаю!
“Не стріляйте у білих лебедів”–
заклик цей пролунав колись
* * *
День засвітився і згас,
й ніби пружина якась
тримає на відстані нас…
від цих забобонних пружин,
навитих із слова “зась”,
не сягнути жодних вершин.
Я спалахом серця ураз,
палючим його вогнем,
спалю забобонний сказ –
і тернії всі обминем.
За руки візьмемося ми,
тіла від Землі відірвем,
махнемо легкими крильми –
у сяйну блакить ясним днем.
“Не стріляйте у білих лебедів” –
заклик цей пролунав колись –
хай вони у своїм еґреґорі
полинуть у зоряну вись*.
* Апограф.
* * *
Втрачено спокій навік,
збожеволів, мабуть, чоловік –
втелющився аж по чуприну –
кохає чужую дружину.
Чи довго тривати це може,
чи не вискочить серце “вороже”?
Куди ж ти мене завело
у пітьму, у Світло, в добро чи у зло?
Зітхаю тепер день і ніч,
страждаю, тремчу і плачу –
побачитись нам віч-на-віч
повстало в складну задачу.
Господи! Допоможи і не карай суворо,
бо я вже або умру, або буду літати, скоро.
* * *
Може й для когось ні
для мене ж ти – богиня!
Прийди хоча б уві сні –
моїх думок княгиня.
Губами торкнусь твоїх рук,
волосся торкнусь водоспаду,
від цих солодких мук
може знайдемо раду.
Обличчя чарівне твоє,
образ весь твій, кохана –
а в серці: жадана, жадана –
натхнення мені надає
щось дати тобі високе,
мій янголе медовоокий!
Із твоїх улюблених квітів
всю прикрашу тебе пелюстками
* * *
Не зустрілися наші очі,
коли ти почула: “кохаю”,
вірю є десь слова пророчі,
що колись тобі прочитаю.
Ти сказала мені: “не знаю”,
а в душі – зорепад почуттів,
та долоні я підставляю –
і все бачу й сприймаю без слів.
Ти можеш тепер зрозуміти –
Що тебе я шукав крізь віки,
а серця вогонь родить квіти
і на тебе падуть пелюстки.
Глянь же в очі – й рука до руки,
й серцю серце дозволь зігріти.
Ходив байкар по світі
і розважав жінок,
складав сонети про кохання…
МРІЯ
Чи можливо мати разом
серце вогняне на двох?
Чи можливо поєднатись
всіма глобулами душ?
Чи можливо облетіти
разом всі зірки, Світи?
Хай нам виростуть ці крила,
хай увійде серце в серце,
хай зіллються разом, разом
всі дванадцять наших тіл,
хай здолаємо ми Простір,
подолаємо хай Час,
хай веселка і проміння
огорнуть навічно нас.
складав, та не для всіх,
лише для тих, кого кохав.
* * *
Співає соловей у гаї,
Не для слави,
У серці кожнім, ріднім краї
Засяють веселкові хай заграви!
7 грудня 2005
ЕПІГРАМА на...
Образити не хочу я нікого,
Спитаю лиш, чи вірив він у Бога,
Ким післаний був в торф’яні ензими? –
Де гать гатив людьми живими.
30 жовтня 2005
* * *
Я якось думку ухопив за хвіст,
Налив у келихи червоного вина,
Якраз то був не піст,
А думка була свіжа й недурна.
Й для тосту келих я підніс …
Де ж думка ділась гарна та?
Стою здивований, ображений до сліз,
А в зниклості очікувань нудилась самота.
Тож хай живуть наші надії,
І світлом сяють в серці мрії,
Хай у красі думки прийдуть
На справи гарні й добру Путь!
Й щоб корабля життя вітрила
Напнула міцно віри сила!
28 грудня 2005
Оксані Ядлош
* * *
Примружив очі день
І огорнув серпанком втоми
Встидливу радість в погляді твоєму,
Й твої пестливі руки.
Ми ще в відгомоні пісень,
Ми наодинці, ми вже вдома –
Ми линем до свого Едему…
Ми в сяєві його і в звуках.
Жовтень 2005
Оксані Ядлош
* * *
Нас поєднали Бог і ватри жар,
Ти не сама уже і я не сам,
Моєму серцю ти від Неба дар –
Душі моїй – Божественний бальзам.
Купаюсь я в твоїх очах
Й тепло моє в тобі шаліє,
Ти мої крила, я твій птах –
Ми так високо, моя мріє!
Тут сонце, місяць, сяють зорі –
Вони співають нам у хорі,
Ми в місяці-човні до рання
Пливемо хвилями кохання.
30 жовтня 2005
Оксані Ядлош
* * *
Господи, бачиш, ми є щасливі,
Ми у вдячній молитві, в Твоїй світлозливі
І вдивляюсь я в очі, в жіночі, в чудові,
Що радістю повні в мовчазній розмові.
Ти в міцно-гарячих обіймах моїх,
Вірю, що наше кохання не гріх.
Мені – твоїх рук обвиття лебедине,
Тобі ж – я оправа, моя перлино!
14 листопада 2005
Оксані Ядлош
* * *
Я на тебе не сплів батоги заборон,
Покладаюсь на вірність, кохання, сумління,
Хай вигадки всі відійдуть в пантеон, –
Лиш разом посіємо добре насіння!
15 листопада 2005
Оксані Ядлош
* * *
Коли ти від мене далеко,
Лине до тебе зграя думок,
Сохне у горлі як в спеку,
Мрію про поцілунок-ковток.
Руки хочуть тебе в обійми,
Очі прагнуть дивитись в твої,
Чи скуштуємо ще кохання напій ми,
Чи співатимуть в серці ще солов’ї?
18 січня 2006
Оксані Ядлош
МЕТАМОРФОЗИ
Ми разом з тобою в цю мить –
Сповільнює час свій рух,
Єднанням він нашим снить,
Ось він зник чи то вщух,
Ось він душі нам переплів,
Пролітає серцями знову,
Ось ввійшов в лабіринт почуттів
І зводить над нами покрову.
22 січня 2006
Оксані Ядлош
* * *
В цей лютневий морозяний день
Я дарую Тобі троянду вогняну,
Й найніжніші слова із найкращих пісень,
І серце, що тобою зачаровано-п’яне!
6 лютого 2006
Оксанин день
Присвячую моїй дружині
Оксані Ядлош
ЛЕГЕНДИ ВОГНЮ КОХАННЯ*
1
Природою кохання є кристал небесного вогню.
Ласкавим світлом у прагненні охоплена людина,
Коли проявлено вогонь в ній крізь життя шляхів борню
І вже настала ота давно омріяна година.
Як у серці й в погляді ще струменіє світло духа
І знайдено того, кого з надією шукалось ним, –
В зливі почуттів зникає із душі прикра посуха
Й розвіюється сіра туга за оточенням марним.
Кохання справжнє ніколи не прийде ніби зненацька –
Бо воно вилітано крилами у вічності душі,
В кохання простір, ніхто не в змозі, не увійдеш хвацько,
Й вогонь кохання у запалі не міняють на гроші.
У сяйві той, кому назавжди чи вперше, чи востаннє
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання.
* Розпочато 10.02.06. “Легенди…” написано у формі віночка сонетів.
2
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання,
Нюанс яскравістю помітний грає в барвах почуттів,
Де обрій розуму й віє лише холод міркування,
Там в спалахах її зникають швидко сірі тіні снів.
Кристал небесного вогню в сяй-промінні зірки тої
У зародок можливого кохання потай зростає,
І все життя, при всій надії, до смерті до самої,
Гірко й солодко нам туга за коханням серце крає.
Коли ж опірно, в самоті згораєш з болем ти в вогні
І є від того стану горе, наснага, радість й мука –
Бо встати навзаєм, хоч прикро це, то прагнення марні –
То, мабуть, з долею йдуть неусвідомлені змагання.
Той промінь, світло і кристал є як щастя запорука,
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання.
3
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання.
Надмайстерно Богом зіткані з Любові ми і Світла.
Та у пошуку шляхів, в свободі волі намагання,
Завжди ілюзій повні, нас не ведуть в життя розквітле.
Коли б у вірі мудро ми Волі Божої йшли руслом,
Коли б прагнули жити у Просторі Його Любові –
Чарівно й дароносно змінився би цей світ спокуси,
І все би сталось, як сказано в Святому Божім Слові.
Та ми мчимо зашорені в шаленстві прагнень, днів, ідей,
А ще ми в хащах впливів від думок і настроїв людей,
Й кохання набуває часом незбагненно дивних форм,
То воно світле і спокійне, то воно як буря, шторм.
І в груди хвиля б’є, й не обійти життя густу стерню,
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню.
4
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню,
Торнадо пристрастей карає почуттів світлу рідню,
З’їдає всю красу в полум’ї чорнім хижа круговерть
І темна пустка змієм лізе в душу зранену ущерть.
Трагічно в жахи і морок поринає розум швидко,
Й може від кохання до зненависті вже менше кроку,
Якщо ж рука від Світла тримає Аріадни нитку,
Із лабіринту зла є змога звільнитися, нівроку.
Та у кохання є серця лет захмарний та високий,
Той, що двома здобутий у співзвуччі душ, в сплетінні рук,
Коли туди, де не сягає звичайне людське око,
І птах не долетить, долине двох сердець гарячий стук.
Той відлік радісний чутно лунко у небесних залах,
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах.
5
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах,
Розряд потужний дає напруга високих почуттів.
Повагом, у сяєві сердець, окрилений діалог –
Поширить ауру душезлиття на далечінь світів.
А світло тої аури тонкіш за квітів аромат,
І недоступні оку його палітри переливи.
Кристал вогню кохання виростає у мільйон карат –
Все це побачити в чистоті душі лише можливо.
Кристал вогню кохання – диво й природи надтонкої
Він має сім земних і сім небесних в собі кольорів
І сяють вони чисто завжди у величі й спокої,
В єднанні світла серця й променів ранкової зорі.
Та все ж кохання, понад усе, то почуття тендітне,
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне.
6
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне,
Й може перейти воно в кохання ніжне оксамитне,
Так за бурхливої весни цвіт швидко облітає – жаль
До справжнього ж кохання йти, як йти у пошук по Грааль*.
Душа і серце відродились в пречистім Божім лоні,
Їх струн-проміння звучить небесно-лірно-урочисто,
Кохання простору досягнуть душі крилаті коні,
Й кристали ті вогняні вони зберуть в диво-намисто.
В коханні відтінків є стільки ж, як шлють нам з неба зорі,
Багатократно їх помножить душ піднесених собор.
Літають двоє птахами в світлянім співóпросторі
І повнить щастям легко їх весни веселковий мажор.
Сонце лагідне весняне щедрим літом вже вагітне,
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне.
* Грааль – святий Грааль, чаша Грааля – у легендах містична чаша, заради наближення до якої і з метою долучитись до її благотворної дії лицарі здійснювали свої подвиги. За легендою, це чаша зі святою кров’ю Ісуса Христа, яку зібрав Йосип Арімафейський, котрий зняв з хреста тіло розіп’ятого Христа. Також є легенда про те, що чаша спочатку була чашою першого причастя на Таємній Вечері, і нею користувались Ісус Христос й апостоли під час Таємної Вечері.
7
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне.
Йдучи шляхом терпіння, таланту в творенні, щоб стало,
Коли доглянуте кохання, ще паростком тендітним
В неперервності своїй, в могутнє б дерево зростало.
Міцне в корінні встоїть воно на вітрі й буревії,
Вдягнеться в плетиво з проміння сонця, місяця й зірок,
Кохання завжди так сповнене надій на крилах мрії,
Не робить воно підсумків, не тягне із життя урок.
Кохання справжнє прагне мудрості й в ній зростати може,
Його не заштовхнути і силоміць в Прокруста* ложе.
Мить кожну в вічності довершать коханий і кохана
Й імлі часу закривати вічне буде вже не гоже, –
Під машкарою часу не завжди Вічність впізнавана.
Близьке до Вічності кохання мудре, у своїх станах.
* Прокруста (Прокрустове) ложе (гр. he kline tu Prokrustu) – ліжко розбійника Прокруста (гр. Prokrustes – витягувач), що жив біля Елевсіну, (поблизу Афін), заманював подорожніх і клав їх на своє ліжко. Коли люди були коротші за ліжко, П. видовжував їх, а коли довші – відрубував їм ноги.
Тесей убив П., обрубавши йому ноги. У переносному використанні вислів означає мірку, під яку штучно підганяють факти та явища.
8
Близьке до Вічності кохання мудре, у своїх станах,
Його високий трепіт дає потугу крилам душі, –
Проявлено з глибин єства все, що нам від Бога дано,
Воно ж енергія польоту, теж воно його рушій.
Незримо є вічності доторк в світовисі небесній,
Там час ніби зниклий, ніби він в грудях назавжди застиг,
Там він чекає, вморожено спить в кристалах, як скресне,
Знов ілюзій потоки і симфоній життя плинуть з криг.
Буде мудрість, як розум придбає від серця корону,
Тож ілюзії шори вже навічно спадуть в забуття,
З ілюзій у мудрість – то прохід вогняний Рубікону*,
Мудре кохання все знає й у вічність вбудує життя.
Кристали вогню кохання спопелять чари й закляття,
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття.
* Рубікон – лінія, межа, що відокремлює когось, щось від когось, чогось.
9
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття,
Пробудиться душі її глибинна й тонка культура –
Можливостям великим уже заспівано зачаття,
Й до симфонії вогню життя здавен є партитура.
Чистота сердець вдягнеться в веселкові світлограї,
Запромениться поміж ними вже навічно ясна путь,
В морі світла зникнуть ненаситні, злі і чорні зграї,
І всі, ким що посіяне, – добро чи зло – своє пожнуть.
Людей порозуміння – Предтечі миру то наснага,
В блуканнях душам людським воно відвічна мрія-спрага.
Так буде, колись всі стануть як єдине Світла тіло,
Й все людьми творитиметься життєдайно та уміло.
Душі крилатій притаманно мати серце вогняне –
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене.
10
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене,
Бо є тепло Долоні Господа на твоїй голові –
Благословіння Бога, вічний дар, яке вже не мине,
Як і надійдуть теж дари іще небачені, нові.
Й духочерпій від Бога стає Господнім світлоспадом,
Таким на поміч, що відстають в духовних перегонах,
Бо на Землі ще кожен є нерозквітлим диво-садом
Й садівником водночас, застряглим в хащах-забобонах.
Щоби вчитися Любові, кохання дане нам на те,
Й коли полум’я серця у троянду вогняну зросте,
Щоби Творцю всього урочисто піднести його в дар,
І як порине в небуття зло чорне з холодом примар –
Час обійнятися усім, хто є Одно* й хто є браття,
Вогонь великий не подолати холодом завзяття.
* Одно – від Івана 17.21
11
Вогонь великий не подолати холодом завзяття,
З вінця вогню кохання лине душ казковий парафраз*.
Лунає музика полум’я у злеті вогнесвяття,
В єднанні позавимірнім єство охоплює екстаз.
Вогонь кохання предивно перейде у світла сяйво,
Саме ж кохання полегко Любові досягне висот,
Кожної душі озброєння таке буде не зайве,
Від нас цього чекає Небо, прагне Бог наш, Саваот**.
Хто зійде на такі вершини, той Світла справжній Воїн,
Лише байдужий не вдягнеться у чисті Божі шати,
Що безліч має на душі він дір чорних і пробоїн,
Й духу меч*** йому ніколи не дано буде тримати.
Не варт кликати тих, хто холодом назустріч різоне,
Не здатне до кохання серце захололе, крижане.
* Парафраз – інструментальна п’єса віртуозного характеру на народну мелодію або тему, запозичену з іншого музичного твору.
** Civotaj – війська свої, звідси Саваот, кн. Вихід.
*** Духу меч – двосічний меч, один бік леза для подолання зла в собі, другий – у світі.
12
Не здатне до кохання серце захололе, крижане –
Й коли душа та на егоїзму милицях гарцює,
І миті життя її минають не в добрі та всує,
Це плодить зло, яке в потилицю ударом дожене.
Змінити варто орієнтири та цінностей шкалу,
Замість падіння в прірву треба піти рішуче вгору
Й до духовної скарбниці додати лепту ту малу,
Відкинувши облогу зла, й Богу виявив покору.
Шлях кохання у Любов – потенції душі великі,
В цілющих променях її згинуть явища всі дикі,
Омиті світлом, душі красу плекати будуть люди,
Лиш гарні дії й діла утвердяться в житті усюди.
Скинь тягар гріхів і помилок, почуй душі благання,
Упевненість крилата краща від роздумів вагання.
13
Упевненість крилата краща від роздумів вагання,
В хитанні – збій на манівці – лише віддалить від мети,
Ув’язнить обертатись без віри у колах страждання,
Чутливих – оголеним серцем по лезу життя іти.
Є й люди в поводженні, що ті чуднохвості павини*, –
Насправді ж людина є дух, а тіло лише інструмент.
Понад усе, надані Богом роки, дні та хвилини
Повинно заповнити світлом, у кожен життя момент.
Кохання – сходинка, й частка Світла в його є основі,
Кожен має свій Простір кохання, в ньому безліч світів,
Оманливих, справжніх, що ваблять й які є загадкові,
Плід яких – безліч як добрих, так і злих думок й почуттів.
Не дасть заблукати усім Основи Життя визнання,
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
* Павини – тут синонім пави, павичі.
14
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
Світло знаходять світлоспрямовані, одне в одному,
Світлонаповненість душі зростає Світлосприйманням,
Велика Світлоємність дарує радість пити Сому*.
У всеохопності Любові нам заховано цей Дар.
Коли подолано всі егоїзму фортечні мури,
Зчищено і змито що на душі був бруд за шаром шар,
Засяє чисто цнота всім Богом даної натури.
За межами можливих і неможливих обчислень всіх
Тяжкої праці незбагненної покладено Творцем.
Чи вдячні ми? – Сновидами занурені в щоденний гріх…
То що ж у світі цім, який ще стогне в злі, буде взірцем?
Своїм полум’ям серця увібрати всю людську рідню –
Природою кохання є кристал небесного вогню.
* Сома – раса – (Ведичне поняття) особливий напій, який п’ють на райських планетах напівбоги, щоби продовжити життя і загострити здатність насолоджуватись.
15
Природою кохання є кристал небесного вогню,
Промінь допоміжний додає свій ніжно зірка рання.
Багатогранність в собі має кристал вогню кохання,
Кохання вбране у шаленство в плині часу рівне дню.
Палке кохання своїм сяйвом світліш за зірки спалах,
Кохання є й гаряче, воно недовго рясно квітне,
Кохання є й спокійне, яке теплом весни привітне,
Близьке до вічності кохання мудре, у своїх станах.
Душа з вогню того кристалів складе життя багаття,
Полум’я серця розтопить кригу і холод віджене,
Вогонь великий не подолати холодом завзяття,
Не здатне до кохання серце захололе, крижане.
Упевненість крилата краща від роздумів вагання.
В осяянні кохання є вищий сенс – Світлопізнання.
РЕАЛІЗОВАНИМ* І НЕРЕАЛІЗОВАНИМ ДУШАМ
Божеє Царство всередині вас
Від Луки 17.21
Всім прощаю, я схиляюсь в чеканні, Мати і Отче,
У вершинному лотосі в дусі стою,
Тобі серцем вклоняюсь, о Космосу Зодчий,
Тут, в Промінні Любові, в самому Раю.
* Народженим згори, з Духа – від Івана 3. 3, 5 – 8.
Всім – мир,
сяйво радості
світло любові,
всеочищення,
всеодухотворення,
всеспасіння,
Вічність.
Амінь.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370574
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 18.11.2012
Вірність за що покарали?
Стільки її не плекай,
Тільки вона відвернеться –
Іншій малюється рай.
Зрада, радіє і сліпить,
Справжню любов покида.
Вірність вже взята на книпи,
Так, як і чиста вода.
Дань і традиція моді?
Їм не по тисячі літ.
Кажуть, що біле в природі,
Чорним змінити – так слід!
Гинучи, юні таланти,
Нам полишають свій знак.
Справжність – не примусу варта.
Вірність – читайте в очах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209999
дата надходження 08.09.2010
дата закладки 18.11.2012
Осіння ніч, як море плине.
Самотній місяць вже не спить.
Надворі пізня вже година.
Лиш тихо вітер шелестить.
Моя рідня давно поснула,
Проблеми денні відійшли.
У сні їх радість огорнула,
І вихід із проблем знайшли...
Чомусь усміхнені обличчя..
Душа ні в кого не болить.
У цьому винна чарівниця,
Що може всіх заполонить.
Лиш я не сплю. Не спить годинник.
Давно пробив уже він п"ять.
Ну що ще треба для людини?
Хоч в сні щасливим можеш стать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373862
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 18.11.2012
Щасливий той, хто закохатись нині може
І з вірою кохання в серці понести,
Бо він всі біди на шляху цім переможе
До вічності щасливо зможе понести.
Щасливий той, хто викона три речі:
Посадить дерево, збудує гарний дім,
Почує сміх дзвінкий моторної малечі -
Тоді вже не страшний йому на старість грім.
Щасливий буде той, хто виховає сина,
Бо це напевно є найкраще у житті
І тут важлива кожна в золоті хвилина -
Інакше вічність перебудеш в каятті.
18.11.2012 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378552
дата надходження 18.11.2012
дата закладки 18.11.2012
Главное в жизни-любовь.Все остальное-суета.Только любовь движет всем.Наверное-это самая большая сила.Если Вы встретили настоящую любовь-цените это очень,очень,очень.Благодарите за нее Бога каждый день.Будни не состоят из сплошных праздников.Даже большинство сказок заканчиваются после свадьбы.Чтобы мы не знали,что даже царевны и короли ссорятся.Что даже у них была ревность,когда приехал другой король из другого государства.Но ведите себя в браке как королева.Она не позволяет кричать себе каждый час,примет к сведению и даст правильные указания.Если Вам в браке очень хорошо и присутствует любовь-зачем кричать,что устали готовить и мыть за кем-то тарелки?Над отношениями надо работать.Каждый день,каждую минуту.Отношениям нужно уделять много времени.Проявляйте заботу друг о друге.Не кричите,что Вы служанка и готовить-это не Ваша обьязанность.Будьте похожими на солнце.Оно обогревает и имеет очень большую силу.Тогда какой имеет голос?Представьте,что ему тоже надоедает каждый день.Если оно будет кричать,что может и месяць днем посветить?И просить криком благодарности?Храните отношения.Вы нашли друг друга.Те,у кого нет любви-считают любовь большим счастьем .
Не расслабляйтесь после свадьбы.Ухаживайте за собой каждый день.Сейчас такое время,что в сорок можно выглядеть на двадцать пять всегда.Но я Вам скажу,что никакая косметика не справится с лицом,если стареет душа.Старость отобразится на лице и в двадцать пять,Вас предаст голос.Да,именно голос.Он очень чувствует душу.Но в мире нет косметики лучше,чем любимый мужчина.Не придумали косметику души.Так наносите утром,днем и вечером вместе с ухаживающим кремом.Добавьте прикосновения.Выделяются благоприятные гормоны.Целуйтесь.Долго и всегда.
Женщины,не врите,что болит голова вечером.Если очень любите человека-нет никаких ограничений в сексе.Вы открываете душу и впускаете туда мужчину.Почему нельзя так сделать с телом?И не говорите,что это нужно только мужчине.Мы же не едим пищу без соли и специй?Почему допускаем такое в отношениях?И поверьте:если бы Бог не хотел,чтобы получали от этого удовольствие-он бы сделал это по другому.Женщины,наш оргазм ярче и дольше мужского.И никто не разглядывает Ваш лишний сантиметр на теле.
Мужчины!Прошу Вас-берегите своих женщин.Не ищите королев с четвертым размером груди и тонкой талией.Сделайте королеву из своей женщины.Настоящую.Любите душу,тело,ум.Отсутствие чего-то из перечисленного-уже не любовь.А так себе-хороший секс или неплохая дружба.И еслы Смычку подходит Скрипка-зачем меняете на Гитару ?Вы знаете,что это не звучит?Подойдете к Гармони?Но она прекрасно обходится без Вас!
Вы влюбились?Знаете: скажу Вам одно.Очень часто в жизни не хватает преград.Снова плохо.Неинтересно.Нам часто нужен индийский фильм.Самый настоящий.Чтобы были преграды.Чтобы ее брат(отец,мать,сестра,дядя и т.д.)
не разрешали Вам пожениться.Чтобы одну серию танцевать(то есть упускать время),другую с кем-то драться за ее руку.А,еще интересней:ее хотят насильно выдать замуж.За нелюбимого.Вы забываете,что как бы не очень ее любите,ведь Вам надо всем побить и в конце жениться.Вот тогда это куда интересней!А так что,охотники!Добыча сама пришла.Интерес пропал.Если Вы не хотите индийский фильм-пусть смело кто-то станет министром Франции Тюрго!Никому во Франции не нравилась картошка!Негативное отношение было сломано.Он приказал к полям с картошкой приставить охрану.А раз охраняют-значит это очень ценное.Вы влюблены,Вы любите,но сомневаетесь?Через несколько месяцев хотите увидеть ее с другим?Тогда бы решились?Помните,что дни летят быстро.Вчера уже было,завтра будет по Божьей только воле.У Вас есть сегодня.Чтобы любить и быть любимыми.Не ждите индийских фильмов и приказов министра Тюрго.Не стесняйтесь своих чувст.Это только Ваши чувства в Вашей единственной и самой лучшей жизни.Прошу Вас-подарите любимой цветы.Сделайте ей предложение.И любите только ее.Никогда не изменяйте.Это неуважение к себе.
Не кричите,что Вы всегда правы.Там,где все правы-часто ругаются.Попросите прощение.Даже лишний раз.Это покажет человеку,что он очень Вам дорог.Поверте-это совсем не слабость.Попросите,поцелуйте,обнимите.И так несколько раз.Не беда,что поссорились,что столкнулись душой.Простите друг друга.И помните:даже звезды сталкиваются.От их столкновений рождаются новые миры.
Любите друг друга и берегите.Я знаю,что у Вас все будет очень хорошо.Всегда.Я уверена.
P.S.Продолжение следует.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378482
дата надходження 17.11.2012
дата закладки 18.11.2012
I hope you are happy
I hope you never cry
Don't forget your baby
Life-it's him life!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378011
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Жизнь очень прекрасна.Даже если Вы грустите.Когда нас не будет на этой земле-мы не сможем даже грусить.Но никто не будет очень долгое время помнить о нас.Прохожие будут спешить,когда начнется ливень.Кто-то будет рожать в роддоме,кто-то влюбится,кто-то разлюбит. А мы не успели многое.Не успели сказать дорогим людям,что мы их любим.Я не хочу о грустном.Но я заметила,что очень многие люди перед смерьтю родного человека пытаются расслышать его последние слова.Иногда эта жизненная тайна,иногда признание в любви.Мы даже не дышим,чтобы не пропустить ни одной буквы,ни одного мгновения.Почему же мы не сделаем шага навстречу этим словам,почему стесняемся иногда какого-то признания,пусть и очень нелепого и глупого?Почему эти 20,30,40 или больше лет молчали?Ссорились по пустякам?Не слелали ни шагу навстречу.Другой жизни сказать у нас не будет.Почему же не в этой?Почему только в эти несколько минут?Вы не смотрите,что в фильмах так делают главные герои.Это работа,которая их кормит и приносит доход.Под грустную мелодию герой признается,что любил ее всю жизнь.Сколько они потеряли?Вы думаете,что хоть кто-то научился на фильмах или ошибках других?Да ни за что!Мы прыгаем на одни и те же грабли в десятый раз,пока не сломается деревянная ручка.Смешно-научились как!Но а если ручка бетонная?Что тогда?
Не держите никогда в себе обиду.Любая обида Вас сьест.Это полбеды.Недоспанные ночи,передумывание ситуации-это приведет к болезни.На все сто.Не обижайтесь на мужчин.Это чревато гинекологическими заболеваниями.Любая обида имеет свое предназначение."Не бери в голову,сидит в печени,достал до сердца."Не мы ли это повторяем каждый день?А ведь вначале было слово!Не обижайтесь никогда!Меняйте на все сто о людях свое мнение.Он не понимает,почему Вы улыбаетесь?Так скажите им!Вас никто не снимают,не будет последней серии под грустную музыку.У Вас нет денег на оператора,сценариста.Надо быть в своей жизни всем.Обидеть может только очень дорогой человек.Остальные-никогда!Смотрите по ситуации.Говорите сразу.Не в спину.И не жалуйтесь другим.Никогда не молчите.Пожалеете потом. Разбирайтесь сами со своими обидчиками.Но причина должна быть очень важная.Никогда не поднимайте голос по пустякам..Заставьте,чтобы Вас уважали.Пусть за спиной и шепчутся.Но пусть знают,что Вы требуете уважения.
Умейте смеяться над собой.Только тогда есть уверенность,что лучше других.Меняйте только себя.Так делает зрелая личность.Слабые ищут виноватых:страна,правительство,начальник.Только чтобы ничего не делать.А ведь не стыдно начинать даже красить заборы,подметать улицы на крайний случай.В фильме только очень красивой горничной предлагают выйти замуж.Будьте готовы к тому,что никто не запомнит даже Вашего лица.Хоть Вы и очень хорошенькая.Но никогда не сдавайтесь!Повторите попытки поиска более достойной работы.Мы не всегда имеем то,что заслуживаем.Такова жизнь.Неважно,сколько падений.Важно-сколько раз мы поднялись.И начали с нуля.Но не сдавайтесь!Вы не шлюха,не квартира!Вы же не слабая личность!Вы очень сильны!
Не думайте,что только модельная внешность дает гарантии счастья.Присмотритесь хотя бы к Алле Пугачевой.Далека от идеала.Правда?Я не говорю сейчас о тех парах,где полная гармония и любовь.Никогда не изменяйте!Цените друг друга!Настоящая любовь не ищет большую грудь,толстый кошелок,тоненькую талию.Будьте такими,какими Вы есть.Если нравитесь себе и любите.Смотрите по ситуации:муж обвиняет Вас в том,что слишком толстая?Скажите,что в семье должен быть кто-то и толстым.Если не его кошелек,то хотя бы Вы.Он дает Вам деньги на спортзал?Берите и занимайтесь!Это не повредит!У него нет на это денег?Не спорьте хоть раз!Это же Ваш муж.Смело садитесь на диету.Найдите в себе силу воли.Заставьте себя.Вы же женщина-должны быть красавицей.Только я Вас прошу-не на одну диету.Хотя бы на четыре.Чтобы хорошо наедались!Не бегать же Вам голодной за орешками,мясом,овощами.Он сказал,что оставит Вас если не похудеете?Худейте любыми способами-диетой,спортзалом,голодовкой.И смело уходите к другому.Скажите,что его мужское достоинство могло бы быть и побольше.Пусть ест морковку,покупает"Растишку".Меняйте не только мнение,но и таких мужчин.Мы не всегда выглядим на все сто.Что-тогда не любить?Любовь-это когда любишь человека за то,что он у тебя есть.Стареет,улыбается,грустит,идет в ванную с грязными волосами.Готовит у плиты,моет посуду,гладит рубашку.Он просто есть.Это счастье.Когда очень любишь-черты лица к старости стают почти одинаковыми.Если Вы можете долго молчать в присутствии друг друга-вы близки сердцем и душой.Цените и любите.Вы счастливы в его присутствии и грустите без него?Вы можете часами говорить о пустяках и не надоедает?Вам в сексе хорошо?Очень?Поздравляю-это настоящая любовь!Да хранит Вас Бог!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377945
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Це життя - як покраяна вічність,
по шматинках розсипана долом,
край доріг і стежок пересічних,
котрі всі в неповернення йдуть.
Біжимо по них жваво і спішно,
із тих пазлів складаємо долю,
час скрипить шестернями потішно -
прагне нас зупинити мабуть.
Та не слухаєм. Мов одержимі,
спішимо позазбирувать клапті,
власноруч піджимаєм пружину
на годиннику часу хутчіш.
Лиш пливуть завороженим клином
понад нами роки, як латаття,
осідають на скроні бурштином
і тяжить переповнений кіш.
Як важливо стулити ті клапті
у виразні малюнки логічні,
щоб не дати згоріти в багатті
ні одному із них задарма,
не вступить на дорогу прокляття,
не змішатись з чужим і цинічним,
хресний хід не завершить розп"яттям
як за обрій покличе сурма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377918
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
................"Люблю тебя сейчас, не тайно - напоказ.
................Не "после" и не "до" в лучах твоих сгораю.
................Навзрыд или смеясь, но я люблю сейчас,
................А в прошлом - не хочу, а в будущем - не знаю."
(В. Высоцкий.Люблю тебя сейчас)
Як я тебе люблю - тримається лиш мить…
За гілку часу срібна павутина
тримає крихітну частинку світу у цю мить,
як я тебе люблю…
Що буде, чи було, на вічності, на миті,
мов на лезі -
моя душа сліпа.
Моя душа, без масок і прикрас,
як я тебе люблю,
тепер,
сю мить,
цей час,
а далі… щоб не знать, що буде!
Іду, мов по вогню,
Без тріпотіння вій,
Без поглядів у бік,
Без майбуття.
Як я тебе люблю,
існує лише мить,
і хай вона болить,
минуле зірве нить, коли тебе люблю я…
Шепочуться віки,
і тільки дві руки,
у проміжку між "до" і "після"…
У ту краплину часу,
піщинок порухом мізерним
відмірюю свої всі шанси,
коли тебе люблю,
а далі…
щоб не знать, що буде!
Хай хуртовини б’ють,
Хай вип’є сили спека,
Люблю тебе в цю мить, -
По-іншому й нетреба!
15.11.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377878
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Вони зустрілись на одній вечірці.Тут всі були з дружинами і чоловіками.Дівчина в розкішній сірій сукні,волосся підібране вгору.Так мило посміхалась.Здавалось,чоловік не відходив від неї ні на хвилину."Яке кохання",-подумав.Коли вона виходила в коридор-набрався сміливості і підійшов.
-Дозвольте Вас провести.Це сльози?Ви плачете?
-Від щастя.Хіба не можна плакати від щастя?-запитала вона.
-Звичайно можна.Але щастя не прописане на Вашому обличчю.Хіба від щастя,що зустріли мене.
-Хай буде так.
-Це так і буде.Лиш сьогодні Ви ще цього не знаєте.
Він став на коліна:
-Я клянуся:якщо Ви погодитесь завтра зі мною зустрітися-ніколи у Вас про Вас не буду розпитувати.Номер телефону,бо йде моя дружина.Якщо Вам не потрібне моє розлучення.Я благаю,благаю!
Вона засміялася:
-Тільки підніміться.Будь ласка.Зі мною ще ніхто так не знайомився.Але я заміжня.І дуже щаслива в шлюбі.
-Але в мене є дружина.І я дуже,дуже щасливий в шлюбі.Якщо Ви бажаєте,щоб я сказав:була,тоді продовжуйте мене мучити.Ваш номер телефону.
-Ми не познайомились.
-Повірте-я Вас впізнаю і без Вашого імені.
-Так Ви збираєтесь зі мною зустрічатись?
-Ні!Як Ви таке могли подумати!?Я жонатий чоловік.
Вона повернулась і хотіла піти,
-Я збираюся Вас кохати.До вашої смерті.Я вже Вас кохаю.Ви знаєте,що таке кохання з першого погляду?Ви не вірите в такі речі?Ми були знайомі в минулому житті.Ми не докохали.А тепер прилетів Янгол,взяв мою руку і підвів до Вас.Я пручався та він мені каже:"Дурнику,ти будеш найщасливішою людиною в світі".Тому і впізнав.Я Вас кохаю.
Вони зустрілися вдень.Він нічого не розпитував.Стримав слово.
-А можна запитати лише одне?Ти колись захочеш сказати своє імя?Більше нічого.Тільки прийди ще хоч один раз.Благаю.
-Ана.З однією ен.
-Герман.Шість букв.Повинен я сказати щось оригінальне у відповідь.
Вони почали сміятися.Він взяв її за руку.
-Давай заліземо в який-небудь старий двір.І просто будемо цілуватися.Давай?-він став на одне коліно і дивився на неї такими закоханими очима,що вона ладна була піти за ним на край світу.
-Я ніколи ні про що не запитаю тебе.Клянуся.Тільки пообіцяй,що це не остання зустріч.Пообіцяй.
-Але остання буде швидше,ніж ти гадаєш.Не по моїй вині.Але по твохй вині вона буде йти здалеку,-вона посміхнулась і погладила його по голові.
-Ти можеш зі мною просто цілуватися?Ми не будемо знімати номер.Це так романтично,-він почав її цілувати,неначе їм залишилось зовсім мало часу.
-Ні,в мене є зайві гроші.Я хочу кімнату,побігли?-він потягнув її за руку.Вона зовсім не сперечалася.
-У Вас є вільні кіімнати?До нас з дружиною приїхали батьки.Нам ніде цілуватися.Це наш ключ?Кімната номер сім?Другий поверх?-він зупинився.
-Стій.Це наша перша ніч.Чи день.Я повинен понести тебе на руках.Ти будеш тільки моєю,-він взяв її на руки.
-Тобі важко?
-Ти що?Я кохаю тебе,-він тримав її на руках і посміхався.
-Але такими словами не розкидуються.
-Ти поплатишся за це!Я розцілую твоє тіло не залишивши на ньому ні краплі без поцілунку.Я випю тебе.Ти житимеш в мені.Потім я перетворю тебе на малесеньку колібрі.Ти знаєш,що стільки і важить душа?І носитиму тебе з собою.Ти мене чуєш?Ти мене кохаєш?
Він цілував її три години поспіль.Не зупиняючиь ні на долю секунди.Не було часу на розмови.Це було одне тіло і одна душа.Це була одна пристрасть і одне кохання.Вони не закохувались.В них на це не було часу.Почали з кохання.
-Така як ти лише з неба.І на все життя.Ми коли зустрінемось знову?Коли скажеш.Я навіть можу не піти на роботу.Я зможу.
Він проводив її додому.А в неї в голові не було думок про хворобу,про страшний вирок.Чи мала право дозволялити закохатись в себе?Крутилось в голові:"Вам залишилось так мало.Операція коштує дорого.Але навіть за кордоном у Вас мало шансів.Зверніться до Маленевича Германа Германовича.Якщо він візьметься-все буде і на краще.Але він рідко оперує.Він керує цією клінікою".
-Дивно.В тебе теж таке імя.
-Як в кого?-їй стало страшно,що якщо вона щось скаже-він більше ніколи не прийде до неї.
-Ми ж домовилися ні про що не розпитувати.Бо другої зустрічі не буде.
Вона поцілувала його і піднялася до себе.Відкрила двері своїм ключем.Чоловік не вийшов її зустрічати.В душі таке відчуття,що він більше ніколи не прийде.Зайшла і подивилась,що немає його речей.Пішов.Назавжди.Хто житиме з жінкою,якій винесено вирок,якій залишили жменьку часу,якій не дарували навіть надію.Бідний,йому важко.Вона побажала йому подумки великого щастя і здоровя,удачі."Ваша дружина не житиме і дня без знеболювальних",-а він плакав.Хай іде з Богом і буде щасливим.Хіба йому це легко перенести?
Вони зустрілись о четвертій.Вона могла запросити його додому,але не хотілося розпитувань.А вдома на нього чекає дружина.Чи мала вона право на крадене кохання?Але хвороба відступала.Вони ніколи ні про що не розмовляли.Два тіла спліталися в одне,дві душі були однією.
-Цілуючи твоє тіло я цілую твою душу.Ось так,-він цілував як і обіцяв на першому побаченні:не залишивши на тілі ні пів сантиметра без поцілунку.А вона цілувала і цілувала,знаючи,що кожна хвилина може бути останньою.
-Я хочу з тобою померти в один день.
Вона схопилася як навіжена:
-Ніколи більше таке не говори!Бо я більше не прийду!?
-Та заспокойся.Ти дурненька?Ми ж такі молоді.Ніхто не збирається помирати.
-Германе,смерть ніколи не дивиться на твоє обличчя,на твої роки,на твої гроші.Їй не важливо,чи ти хочеш іти за нею,чи ти готовий.Тому треба змиритися з цим і бути готовим до неї.Але я знаю,що її можна відштовхнути.Надовго чи не дуже,хоч совсім на мало,-вона говорила так,що йому здалось-не жартує.
-І чим її можна зупинити?
-Ти будеш сміятися.Але сила в тебе.
-Я з казки?
-Та ні-твій поцілунок.Він чарівний.Я кохаю тебе,-вона поцілувала його за голову.
-Але ти ж казала,що такими словами не можна розкидатись.
-Мої слова мають місце.Я завжди тебе кохатиму,-вона не переставала його цілувати.
Він прийшов не в настрої.Не хотілося розповідати,що сказав дружині,що не кохає її.І пішов з дому.Батько попросив ключі від машини:
-Якщо тобі не потрібна сімя,то я залишаю машину твоїй дружині.Вона залишається з дітьми.І не смій до мене ніколи приходити.Через якусь коханку ти залишаєш дітей?!-батько кричав.
-Тату,коли кричиш-це означає,що ти віддаляєшся від мене душею.Я ж тебе чую.Тому хочу тобі прошептати:"Тату,я тебе люблю.Дуже".Може ти вчинив правильно.Але моя дружина не заслуговує брехні.
-Ти сумний,-вона поцілувала його.
-Та нічого.Просто вийшло так,що я ходитиму на роботу пішки.Це не найстрашніше.І так буде довго.Грошей на машину в мене немає.А я трохи звик.Та ти сама сказала:ніяких запитань.А тепер порушуєш.Ти за це поплатишся.Говори чоловікові,що хочеш.Сьогодні ти додому не підеш.
-Добре.
-Що з тобою?Ти так швидко погодилась?Ти не захворіла?
-Ти не розуєш,яке це щастя-прокинутися в твоїх обіймах.Я прокидаюсь-а поруч ти.Я торкаюся твого обличчя,а це ти.Справжній.Мій.Ти спиш,а я тебе цілую.Уявляєш,яке це щастя?-вона була щасливою.Дуже.
-А я тебе перетворю сьогодні на колібрі.І носитиму в кишені.Ти будеш там тихенько?
-Я там завжди буду.
31 грудня вона не прийшла.Телефон не відповідав.Герман не міг собі знайти місця.Він чекав годину,дві-а її немає.Хотів повернутись і піти.До нього підійшла жінка в чорному.
-Ви Герман.
-Так.А звідки Ви знаєте?
-Вибачте,а можна якесь посвідчення.Просто в мене дуже важлива справа до Вас.Ще раз вибачте.Ні,це не тому,що я Вам не довіряю.
Він хотів просто піти,але витяг з кишені посвідчення водія і протягнув жінці.
-Та я зрозуміла,що це Ви.Просто я повинна передати Вам ключі від ось цієї машини.А вона нова.Ана продала квартиру і купила цю машину.Не дивіться на мене так.Я не зЙішла з розуму.Ось лист,-жінка протягнула ключі,лист і пішла.Він спочатку не зрозумів,що це все з ним.
"Мій коханий.Ти казав,що тобі важко без машини.Це маленька частинка того дарунку,на який ти заслуговуєш за те щастя,яке подарував.Якщо ти читаєш цей лист,то я перетворилась лише на маленьку колібрі.Я думаю,що в тебе в кишені завжди знайдеться для неї місце.Або потримай мене в руці.Бачиш-це я тебе цілую.Мені сказав лікар,що я не проживу і дня без знеболювального.Якби він знав,що твох цілунки забрали не тільки весь біль,а й продовжили мені роки життя.Тепер робити операцію було пізно.Я помирала посміхаючись.Не ганяй на великій швидкості.Я тебе благаю.В тебе в кишені колібрі.Це я.Ти чуєш,як вона там спить?Не буди її часто.Я кохала тебе більше життя.Ти не повинен це памятати.Бо колібрі завжди буде з тобою.Обіцяй,що будеш обачним на дорозі.Обіцяй-тоді я буду спокійна".
Він не плакав зовсім.Почав посміхатися.Зайшов в ресторан і замовив три пляшки горілки.
-Зараз підійдуть мої друзі.Просто в нас така подія.І розрахуйте мене зразу.Ось чайові,-він витяг з кишені всі гроші.
-Але це забагато,-офіціанту було незручно.
-Та ні,все добре.
Він пив і слухав Шопена.Куди йому було поспішати?Кого поздоровляти перед Новим роком?Просидів,доки не випив всю горілку.Офіціянт до нього підходив,але він сказав,що не потрібно його турбувати.Йому здавалось,що він був тверезий.Вийшов на вулицю.Посміхнувся:
-Який гарний вечір!Скоро Новий рік-а сніг з дощем.
Забув в ресторані верхній одяг.Вийшов в одній сорочці.Тільки коли перший раз впав в болото-почав плакати:
-А де колібрі?Я забув тебе в кишені в ресторані,- відійшов зовсім далеко.Дивно,але ключі від машини були при ньому.Він здогадався,де жінка залишила машину,пішов її шукати.
-Та ось ти де.Боже,я в болоті.Але що поробиш-не пішки ж мені йти.Колібрі,я забув тебе в кишені.Він сів за кермо,включив музику."Мелодія сліз"Бетховена.Звідки ця музика знала,що він хотів почути її.Звідки?
Новенька медсестра підійшла з криком до Германа Германовича:
-Розумієте,сьогодні переддень Нового року.А там привезли чоловіка.Автомобільна катастрофа.Я не можу нікого знайти.Будь ласка,підійдіть до нього."Та що вона собі дозволяю!?І хто тільки її на роботу взяв в мою клініку?!"-він ледве стримував себе щоб не закричати.
-А тобі не сказали,як потрібно вести себе в таких ситуаціях.Піднімись за Анатолієм Миколайовичом!?Швидко!-йому хотілося додому.І помиритися з сином.Новий рік все таки.І повернути йому ключі.
-Я звільнюся з цієї клініки!Я не хочу з Вами працювати!-медсестра плакала.
-Тебе не влаштовує зарплата?-йому вже набридло сперечатися з цим дурним дівчиськом.А час йшов.Хотілося підійти і побачити-кого ж це привезли в такий день.Він почав набирати номер сина.Але той не відповідав.Побачив,що Анатолій Миколайович вже біжить.Хотілося в клініці всіх поздоровити з Новим роком,а тут ще й ця аварія.Почали збігатися всі лікарі,що залишились на чергуванню."А вони кращі за мене,всі біжать.Потрібно виписати ім преміальні.І перепросити медсестру.Призначу її старшою.Ось зараз розшукаю і скажу".Він кинувся,а її ніде немає.Почав набирати сина:"Германе,ну візьми слухавку,будь ласка".Він згадав,як той сказав,що його дуже любить.З палати почали всі виходити.Ніхто не дивився йому в ввічі.
-Колеги,з Новим роком!А Ви не бачили оцю новеньку медсестру?-він був щасливий,що зробить добре діло.Но всі продовжували мовчати.Він хотів зайти в палату,але його не пустили.
-Так це я керую клінікою,а не Ви!Як Ви смієте!!
Він почав набирати сина.Дивно,хтось забув телефон ось в цій палаті,де помер хворий.Він набирав сина,а чиїсь телефон продовжував розриватися."Ну,не бере зараз-тоді я йому напишу,як я його люблю",-і почати смс.
-Колеги,хто йому скаже,-всі переглянулись між собою.Новенька медсестра сиділа на підлозі і плакала.
-Вибач мені.Але якщо ти так будеш плакати за кожним,то ти не зможеш працювати.Я зрозумів свою помилку.І хочу,щоб ти виконувала обовязки старшої.Звичайно,з Нового року.
-Як Ви будете далі,як?Це так несправедливо,-вона ніяк не могла заспокоїтись.
-Але в нас є час для виправлення.Біжи вже додому.З Новим роком.Він написав смс.Тепер Герман прочитає і обовязково його пробачить.Чому на вулиці сніг з дощем.Через декілька годин Новий рік,а він все падає й падає.Падає й падає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377454
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Жизнь прекрасна.Утро начинайте с улыбки.Поблагодарите Бога,что проснулись живыми и здоровыми.На улице дождь?Научитесь танцевать под дождем.Это же так прекрасно!Вам на работу-а туфли прошлогодние?Хочется купить новые?Смело покупайте.Пусть вы посидите без мяса,но с новыми туфлями.Ничего-будет неделя без мяса.И так не получается купить?Благодарите Бога,что Вы можете одевать старые.Вы знаете,сколько людей в мире мечтают просто пройтись босиком?У кого-то нет ног,а кто-то ни разу не сделал даже шага?У Вас есть крыша над головой,кусок хлеба,Ваши родители живы?Вы видите,что небо синего цвета,а облака плывут?Кто-то слепой.Он не знает,что цветы не только пахнут.Но они очень красивые.Эти люди не понимают Вашего недовольства,проявлюющего из-за цвета не той кофточки.Они не знают,что красный имеет несколько оттенков,а море меняет цвет.А закат-это чудо.Когда огромное солнце садится и забирает в руки свет,меняя на темноту.Но темноты нет.Темнота-это отсутствие света.Сколько слепых видят больше нас,а нам все не так.
Задумайтесь!Мы живем в прекрасное время!Нет войны,у нас всегда есть кусок хлеба,мы можем почитать книги,послушать музыку.За нас стирают машины,мы общаемся со всем миром-а нам все не так.Мы не умеем быть благодарными.Нам надо пятницу,нам надо конец рабочего дня,мы хотим,чтобы быстрее кончилась рабочая неделя.Задумайтесь:это наша жизнь,состоящая из такой монотонности.Не нравится?Меняйте работу,меняйте начальников.Не получается?Тогда работайте так,чтобы лучше Вас никого не было,чтобы все ждали только Вашего прихода.Не спорьте,если начальник прав.Простите ему,что он поднял на Вас голос.Ему тоже тяжело.Все повторяется,а Вы правы?Вы говорили?Не доходит?Не грубите,смотрите,кто перед Вами:мужчина или женщина.Будьте вежливы.Не посылайте их только на три,перед Вами может быть мужчина.Я ему туда зачем?Хотя я послала одного и туда.Но я была уверена в этом.А Вы подумайте.Делайте это очень редко,но пусть знают,что для езды есть лошади.Не обижайтесь на них.И не злоупотребляйте этим.Мы должны любить друг друга.
Одевайтесь так,как будто Вы королева.Ведите себя на работе так,как будто Вы не знаете,что такое мыть тарелки,готовить и убирать.Зачем всем знать,что Вам бывает тяжело?Не поддерживайте вечные разговоры женщин о том,что готовить .И сколько у Вас идет денег на продукты.Каждый не обходится без еды.Но знаете-иногда такое впечатление,что после нас остается не душа,а желудок.Все разговоры только о нем.Я каждый день слышу,что кто-то уже не знает,что готовить.Но я ни разу не слышала:"Я не знаю,что почитать,чтобы я выросла душой".Да и в конце концов:научитесь правильно кушать.Вы знаете статистику,что больные с сахарным диабетом,которые придерживаются всего,что правильно для них-живут намного дольше,чем здоровые?Исключите сначала по возможности белый хлеб,добавьте разные орехи и фрукты.
Но если все же моете посуду-мойте так,как будто это Ваше любимое дело.Готовите?Вложите туда еще и любовь.Так красивей.Правда?
P.S.Продолжение следует.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377699
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Коли вечір лягає на плечі
Й горне ніч у тремтячі долоні,
Відганяю я сум і в Предтечі
Молю бути в твоєму полоні.
Виринають у спогаді миті:
Ласка в погляді, ніжність у слові.
Теплотою обоє сповиті,
Завмираєм в кохання покрові.
І зливаються душі в екстазі,
В переспіві, в єдинім пориві,
І, здається тоді, що наразі,
Ми одні в цілім світі, щасливі.
14.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377833
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Золотить верховіттями осінь,
Сивиною торкнувшись чола.
Відзеркалює вереса просинь,
А учора ж весна ще була..?
Йшло цибато ромашкою літо,
Зазирало волошкою в світ,
Набиралося силою в квітах,
Приміряло трояндовий цвіт.
Плюскотіло у синьому плесі,
Очерет зашептало у сон…
Прокотилось в такому піднессі!
І в осінній прибралося тон.
Зажовтіло навколо…Схилилась
У подяці уклінно літам.
Ну, чому вже чоло засріблилось?
Я ще тут, а роки уже там.
Не жури мене, осене мила,
Ще не всі написала вірші.
Прихилила б я небо щасливо
Та захмарене через дощі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356854
дата надходження 12.08.2012
дата закладки 14.11.2012
І починаємо з початку
Перебирати "з" і "без"... (Ксенія Подільська)
Як дві півкулі у душі, лишилися на згадку…
Лечу в крутому віражі… й тримаю в безпорядку
Якнайміцніше мої «без» і «з» твої в додачу…
Заколошматив вітер й щез… та я уже не плачу.
Світанки сяяли для нас, безмежжям в днях зорили.
Здавалося, що у цей час нам небо нахилили.
Плескали пломені теплом останнє наше літо…
Й ховалось срібло над чолом з любов*ю непомітно.
Вербове віття обняло, здавалось, нашу долю.
Ти ж памˊятаєш, як було… до ночі зради й болю!
У просторі буденних справ згубилась наша вірність.
Мене ти вперше не втішав повірити в безгрішність…
Була любов без меж свята, красива, незвичайна.
Жаль, не цілунком на вуста лягла та ніч остання.
Без тебе квилила земля, дощами перепрана,
Без тебе вже була не я, а просто, голограма.
В розлуці сонце так пекло і так в душі палало,
Неначе в купу все звело і горем поєднало.
І щиро зорі з висоти уже не усміхались,
Без тебе я, без мене ти, дотичні не стикались…
У паралелях почуття - й на зустріч неспроможні.
Проходили своє життя та порізно з нас кожний.
Як дві півкулі у душі , лишилися на згадку...
Майже здолала віражі і все в мене в порядку.
Мої всі «без» і «з» твої давно вже нетутешні.
Чому ж заходиш уві сні у дні мої прийдешні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361167
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 14.11.2012
Загорнулося сонце туманом,
Лиш промінчик звисає з небес.
А осіння пора, наче панна,
В позолоту вбирає принцес.
Ось тополя присипана листям,
Наче клаптики сонця - крильми.
І осіннім букетом в обійстя,
Зазирнули із саду гістьми.
А береза стоїть золотава,
Бо найпершою серед усіх
Листя жовтим своє фарбувала
І вмивала в краплинах зі стріх.
Тільки верби іще бунтували
І зелені, ошатні - в рядах
Серед осені гідно стояли,
Ніби літо тримали в руках.
В хризантемах ще барвилось небо,
Пломеніючи в присмерку дня.
Ніжно проситься в душу до тебе
Моя осінь пейзажем щодня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365436
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 14.11.2012
Дождалася, ненько, від діток подяки
за те, що на світ їх колись привела,
що їх рятувала прихованим злаком,
як груди штиками колола орда.
Дожилася, рідна, що власнії діти,
яких, як кровинку свою, берегла,
слугують чужинцю, марудять цим світом
і мову твою роздягли догола.
Вдягнули в лахміття, накинули зашморг,
в чужих одностроях на страту ведуть,
на груди вчепили знущальницькі гасла
про мовні засади і митний союз.
Продалися тим, від яких рятувала,
які їх батьків убивали й дідів,
тепер же по черзі кричать: "Відрікаюсь!"
на мові чужій і з чужинських рядів.
Парад віроломства від міста до міста,
а ти серед площі стоїш, як Пречиста,
у свій день народження в зради намисті
і мову від них затуляєш грудьми.
Чи вб"ють і тебе, розірвуть, пошматують,
вони ж бо глухі і нешасні не чують
як ворог крокує по предків кістках...
Чи то божевілля, чи то рабський страх -
повз тебе і мову проходить парад.
Парад зрад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359091
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 14.11.2012
Кому куди, мені ж - до перевозу...
Стоїть Харон на березі і жде.
Давно він став в очікувальну позу
І незворушно в дудочку гуде.
Нехай гуде, а я ще погуляю.
У мене доста справ на цій землі.
Допоки їх докупи постуляю,
То й наживусь, не згірш за королів.
Я світом не нудитиму без міри,
Вбиратиму всі радощі земні.
Дарма, як день здаватиметься сірим -
І сірий день наснагу дасть мені!
Стужавів слід від стоптаного рясту,
Вже за плечима гони довгих літ.
Та ще кортить хоч трішечки попрясти
І далі постелити долі слід.
Так, день за днем, дійду до перевозу
І кану в Лету - річку забуття,
Лишивши тут просту життєву прозу,
Немов предтечу іншого життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355301
дата надходження 05.08.2012
дата закладки 14.11.2012
Цвіт рожевих ілюзій
Осипається так непомітно.
І пелюсточка кожна
Відчайно додолу впаде...
Невимовний пейзаж
Ще учора такий колоритний,
Потускнів, похмурнів...
І неначе терпкий каркаде,
Сум ледь чутних зітхань,
Що самотністю переповиті.
Затискають лещата
Дощами гартований біль,
Що лишився віршем
Недописаним у манускрипті.
«До» і «після» тепер поділилися,
Наче навпіл.
А холодна пора
Підкрадається тихо-зрадливо.
Гонить листя пожухле рікою
Замшілий асфальт.
Сіризною слідів порожнеча
Снує неквапливо…
Чи ж то туга ридає?
А чи нерозділений жаль???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376767
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Сіє дощ на вервечки машин
І автобусів жовто-яскравих.
Край вікна у кав'ярні один
Ти сидиш з філіжанкою кави.
Ароматний напій і терпкий
Закінчився так швидко, як літо,
Наче спогад приємний, який
Знов у пам'ять забрів сумовито.
Може, ти пригадав у цю мить
Почуття, що стелились габою?
У зажурі з дощем гомонить
Пізня осінь - не наша з тобою.
Задощило стакато в душі...
Залишивши усі свої справи,
У кав'ярню заходжу мерщій,
Щоб... замовити чашечку кави.
(Розтривожив мене запах кави)
(Щоб зігрітися чашкою кави.)
16-23.10.2012р. Львів
II варіант
Йду дощем обіч низок машин
І автобусів жовто-яскравих.
Край вікна у кав'ярні один
Ти сумуєш за чашкою кави.
Ароматний напій і терпкий
Закінчився так швидко, як літо,
Наче спогад приємний, який
Знов у пам'ять забрів сумовито.
Очевидно, згадав у цю мить
Почуття, що стелились габою?
У зажурі з дощем гомонить
Пізня осінь - не наша з тобою.
Задощило стакато в душі...
Залишивши усі свої справи,
У кав'ярню заходжу мерщій,
Може, разом ми вип'ємо кави?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373174
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 14.11.2012
А пам'ятаєш, як раділа осінь,
Коли ми йшли за клином журавлиним?
Траву намистом прикрашають досі
Червоні ягоди розкішної калини.
А пам'ятаєш зібрані у жмені
Смарагди крапель ніжно-прохолодні?
Багряне листя із осик та кленів
Тоді так опадало, як сьогодні...
Чому ж нам вітер проспівав прощальний
Мотив кохання, що було шаленим,
І цілий день колючий дощ безжальний:
"А пам'ятаєш,"- все питав у мене?
14.10.2012р. 19:10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371103
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 14.11.2012
День догорав у зарослях бузку,
Вдивляючись у річкове люстерце.
Чорнявий красень дівчину струнку
Голубив, пригортаючи до серця.
"Красуня! Мрія! Зіронька ясна!
Моє кохання ніжністю розлито!" -
Він личко цілував їй, а вона
Дивилася на нього сумовито.
Бо завтра вже його не буде! Ні!
Їм вісімнадцять, то ж йому служити.
Прощальний погляд милому... Сумні
Зітхання обпекли бузкові квіти:
"Коханий, я чекатиму! Лишень
Скажи, чи буде зустріч довгождана?
Писатимеш мені ти кожен день?"
Він очі цілував: "Щодня, кохана!"
У стоптаній, безросяній траві
Слова прощання танули помалу.
Вона ридала гірко, коли він
Із рекрутами йшов у бік вокзалу.
Гірчила осінь спомин полином,
Бузкове листя стомлено опало.
Вона з дощем зітхала під вікном
І все листа чекала... Все чекала!
Вже й рік пройшов, а дівчина сумна.
Весіль у подруг відбулось чимало.
Її за дружку кликали. Вона
Без нього веселитись не бажала.
Минали дні, ішов за роком рік...
Та, раптом, люди стали гомоніти,
Що сивий однорукий чоловік
Щовечора бузку зриває квіти.
В полоні незабутніх почуттів
До нього йшла... На щастя, чи розлуку?
Він простягнув їй тисячу листів,
Вона міцніш стискала доньці руку.
15.09 - 05.11.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376254
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 14.11.2012
Коли над краєм в сутінках зневіри
зміїний блиск загрожував зорі -
на поле битви з триголовим звіром
змагатись вийшли три богатирі.
Як вогнемети або блискавиці,
метали пащі змія на воїв
стовпи вогню і реготали тричі
трійним оскалом трійників-голів.
І кожен вибрав голову для битви
та закипіла в полі люта січ,
січ за життя, без жалості й молитви,
а подих смерті плавив віск зі свіч.
Коли комусь змій обертався в плечі,
то побратим одразу рятував,
перемішалось все у колотнечі:
зміїна лють і лицарський запал.
Бути відважним у бою замало.
Як триголовий супротивник твій,
то з ним боротись треба в три булави -
тоді стає і втричі слабший змій.
Відкиньте зброю, що у січі лютій
може поранить дружнеє плече,
зімкніть щити, ніби Дніпрові кручі,
і змій із поля битви утече.
А лаври будем вішати опісля,
і не зобидим кожного із трьох -
земля вкраїнська подарує пісню
і Божу ласку в Трійці Господь Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377016
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 12.11.2012
В лісі вибори грядуть,
ну а вовча зграя
(хоч ти верть, а хоч ти круть)
чує, що програє.
На збіговиську своїм
вирішують cірі,
як би то вдалося їм
обдурити звірів.
- Що ж робити, як нема
вже до нас довіри?
- Треба всіх обмахлювать -
завив з горя Сірий -
- У комісії включить
самих делетантів,
ну а їх вже обдурить
вистачить таланту!
От і стали призначать
по усіх дільницях
хто не вміє рахувать,
або тільки вчиться.
Позбирали зі дворів
по усій окрузі
безпросвітних пияків,
хвойд і боягузів,
Посадили баранів,
зайців полохливих,
відео провели в хлів
для новин брехливих.
У комісії ввели
кротів, що осліпли,
молодих ягнят і тих,
що й нема на світі.
Хай спробують отакі
дати толк паперам,
А об"явить результат
хай глуха тетеря!
Та забули шахраї,
що не все так просто -
є ще в лісі бугаї
і уперті лосі.
Та й з сусідніх вже полян
поз"їжджались гості,
брехня вовча і обман
всім - як в горлі кості!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372377
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 12.11.2012
Как часто ветрено беспечно
Мы тратим лучшие года,
Считая время бесконечным,
Как бесконечны небеса.
Забыв, как пленники, свободу,
По жизни мчимся мы стрелой,
Не учит нас даже природа,
Её размеренность,покой.
Живём в плену вечных исканий,
Всё круче ,ярче виражи.
А получаем в наказанье
Убогость мысли и души.
И лишь с годами понимаем,
Как мало времени у нас.
Мы Бога слёзно умоляем
Нам отодвинуть смертный час.
И дни минутами считаем.
Нам бы вернуть те времена,
Мы всё,конечно же, исправим,
Но,к сожаленью,жизнь одна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370197
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 12.11.2012
Перекрикнути власне серце?..
А чи можна… а чи можливо?
Коли в грудях озветься все це,
Ніби рання червнева злива
Перекрикнути власні мрії?..
А чи треба… чи необхідно?
Коли в грудях все заніміє,
І старе надто враз обридне
Відштовхнути вразливі очі?..
(так зухвальці не раз чинили)
Я б змогла… але ж не охоче
Бо із них ніби сумом злива
Пригорнути до себе погляд
Що аж надто мені відрадний?
Переверни він мій світогляд
Вгору дриґом…
...я безпорадна
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346129
дата надходження 25.06.2012
дата закладки 12.11.2012
Чому так серце, осене, щемить?
Грайливо й щедро розсипаєш листом.
Така прекрасна, дивовижна мить!
А я сльозу нанизую в намисто.
Ця щира й чиста зблиснула тоді,
Коли уранці задивилась в небо.
Хвилюють спомин роки молоді.
Й нестямно я закохана у тебе…
А ось важка, прихована для всіх,
У пригорщах, запалена душею.
Коханням знехтував, шукаючи утіх,
Тому й не стала парою твоєю.
Тамую я розгублено в думках,
Чия ж тепер вже буду наречена?
Сушила довго сльози на вітрах,
Обнявши стовбур молодого клена.
Гірка краплини зболена сльоза…
Таких найбільше у разках намиста.
Пекла образа, кинута в слова
Й моя дорога довга і гориста…
А цю сльозу, як росяну іскру,
Я пригорну у промені серпанку.
Осіннім листом ніжно обітру.
Вона зі сну щасливого світанку.
Ти вибач, осене, таку мою журу.
Нехай твої золотяться принади.
Я ж сльози всі в букет дощу зберу,
А ти розсип в осінні зорепади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 12.11.2012
Заплутались думки в словах,
В щоденних клопотах буденних.
І не відчули попервах:
Те кажемо , що всім приємно,
Що розгубилась поміж нас
Краса й довіра правди вчора.
Із лицемірства і прикрас -
Театр одного лиш актора.
Коли ж згубили ми себе?
І те, що мали, особисте?
Зрадили… слово надсвяте,
Яке у правді тільки чисте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370258
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 12.11.2012
Дихай на мене, любий мій,
Владними очима пожирай,
Бажання нестримні розбуркуй,
Переливай їх поза край.
Дихай на мене ніжністю
Та обійми розрядом-теплом.
Двох полюсів спорідненістю,
Інертність хай буде нам тлом.
Дихай на мене...Кохаю.
Гортає пам’ять твої слова,
Їх трепетно в думці плекаю.
Я жінка. Із плоті. Земна.
23.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372892
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 12.11.2012
Співає флейта щемно, заливисто-врочисто,
А осінь шле в дарунок калинове намисто.
Карпати увінчала багряним листопадом,
Розцяцькувала гори ялинковим каскадом.
Збурені сиві хмари чіпляють шпиль високий,
Згорнув крила у польоті орел одинокий.
Полоще ноги горам, хвилюється озерце,
Красу цю споглядаю й лягає сум на серце.
Вітер цілує листя, кроїть нові браслети,
Карбує ціпко осінь все золотом монети.
Гаптує скатертину мереживом - стібками,
А нам лишає мудрість, назбирану роками.
08.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376373
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 12.11.2012
Закохався у троянду вітер,
Дощові краплинки з неї витер,
Довго до нестями милувався,
Ніжно-мелодійно цілувався...
Закружляв красуню у таночку,
Зняв атласну із плечей сорочку,
Обласкав її біляві коси,
А нарано спив цілющі роси. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376514
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 12.11.2012
Кленова мідь і золото беріз
Спадають тихо, тліють під ногами,
Лиш сонечко сміється у проріз
І квітне зріло у небесній гамі.
Хмаринки в дальні мандри подались,
Гнані невпинно сімома вітрами,
В рожеві мрії туго заплелись,
Змінилися тонами амальгами.
Нагряне в гості сильний морозець,
Запеленає зиму у сніжинки,
Від холоду тремтить вже ялівець,
Перемітає в спогадах стежинки.
Хурделиця здійметься у танок,
Заграється іскристими кругами,
Отак життя моє за кроком крок
Мережить долю білими нитками. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377138
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 12.11.2012
2012 року, у м. Хмельницькому побачила світ авторська збірка тернопільчанина Ігоря Миколайовича Федчишина «Дух землі». Наклад 1000 примірників.
У збірці автор висвітлює своє бачення історії України і ділиться роздумами з читачами на суспільно-політичні теми. До книги увійшли цикли віршів «Дух землі», «Дідова наука», «Козацька рада», «392 сходинки до правди». Книга розрахована на широке коло читачів.
Книга формує у читачів знання про Україну, її народ, її історію. Книга довершена за змістом і виконана на високому естетичному, художньому та поліграфічному рівні.
У книзі «Дух землі» Ігор Федчишин виступає співцем соціальної і національної свободи. Його вірші відбивають не тільки почуття і прагнення самого автора, але й думи українців, їх віковічні прагнення волі.
У віршах органічно переплелися фольклор і усна оповідь, доповнені спогадами дитинства та філософськими роздумами. У них розкривається багатство, співучість, краса і милозвучність української мови.
Доля рідного народу глибоко хвилює поета. Україна для нього – не тільки в красі землі. Україна – це, насамперед, доля людей, це історія народу з найдавніших її початків.
Як співці-кобзарі, лірники, поет звертається до свідомості українців, до козацького духу, до народної гідності і честі, словом Тараса Григоровича Шевченка в дусі Василя Семеновича Стуса.
Поет оспівує волелюбний народ, героїчно-визвольну боротьбу, душевну та духовну красу українців. Ігор Федчишин закликає не відрікатися від Батьківщини, не нехтувати своєю мовою, культурою, історією.
У віршах Ігоря Миколайовича простежується мрія поета. Мрія про велику Україну. Її велич він вбачає у величі краси, неповторності, одухотвореності та пам’яті народної. Кожен вірш відкриває для читача поета-патріота, котрий любить свій народ, та з великою повагою ставиться до інших народів.
Поетичне слово виявляє безкомпромісність, несхитність та порядність автора. Цільність та всеосяжність його патріотизму вражає! Поет, живучи на чужині, снить і марить Україною. За кожним віршем, за кожним словом – синівська любов до своєї землі, найбільшої його святині.
Поезія Ігоря Федчишина – незвичайна, прекрасна, художньо довершена. В ній знаходить відображення наша історія, наша філософія, наша релігія. У ній минуле і сучасне, передумане автором і вивершене у звитяжних сурмах слова.
Є країна в якій океан повносилий реве,
І оливки ростуть, до небес простягаючи віти,
Там вкраїнський поет з серцем сповненим туги живе,
Як малий журавель, що не в змозі у небо злетіти.
Наче птаха ота він тужливо зорить у блакить,
І всі думи його про свій край, найрідніший та любий,
Бо у кожному сні він назад, на Вкраїну летить,
В край дитинства де з дідом сиділи у лісі під дубом.
Він козацького роду, людина, він воїн-поет!
Він набатом і віршем усіх підіймає на сполох.
Він державних злодіїв, що ласі лише до монет,
Влучним словом таврує і каже на ворога – ворог!
Дух Землі, що у ньому, наснаги йому додає,
Щоб боротися, жить і молитися Богу Святому.
Він ще буде із нами, бо так вже на світі цім є,
Що із вирію птах неодмінно вертає додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375962
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Осінь крокує.
Без жалю,
Але з наснагою…
Скресають трави,
Сходять з лона земного в нікуди.
Стлівають фарби,
Сивіє волосся неба…
Під леза дощу лягають дерева, будинки…
Шиплять смолоскипи старих ліхтарів,
Б’ються химери в калюжах ,
Хворіють на віспу.
Їх вік передбаченокуций.
…Творить дива,
Заводить у тишу
Білий кухоль смачнючої кави…
Осінь чари свої неодмінно пряде.
Скатертину цвілу ховає у скриню зими.
Листопадовий привид
Сміється дірявим осиковим листом,
Мов ротом беззубим.
Стрілою дощу
Влучає у серце повзучому часу.
Рука його
Схибила.
Осінь-химера наступає!
Скімлять паркани, фрамуги, гілки
Надірваним хтивим фальцетом: - люби нас,
Люби!..
Простирадла нервуються мокрі.
Забуті капці необачливим сусідом,
плачуть на піддашках …
...сьорбаю каву.
що мені до того.
...Крокує осінь.
06.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375825
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Что жалеть о том, что не сбылось.
Значит так кому-то очень нужно.
Пусть сегодня мы с тобою врозь,
Я смотрю на это равнодушно.
Скомканы прозрачные мечты,
И душе спокойней на свободе.
Не боюсь душевной пустоты:
Я привыкла к непогоде, вроде.
И не станет осень холодней.
Раньше срока вьюга не нагрянет.
Нас разлука делает сильней,
Но, надеюсь, грустью вновь не станет.
А дожди тихонько за окном
Слёзы за кого-то проливают.
Я не буду плакать о былом.
Жаль, что годы быстро улетают.
Я не знаю: был ли ты судьбой,
Или просто ты по ней промчался?
Хоть душа не плачет за тобой,
Всё же в сердце ты моём остался..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375850
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Літо бабине так швидко промайнуло.
Защеміло те, що вже збулось.
Та чи варто квилить за минулим?
Осінь золотава досі ось!
Барви листограю так урочі –
неповторно ніжні та палкі!
Тільки знову літа серце хоче,
долі непростій наперекір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375903
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Я рифмую не мысли, а чувства.
Это тоже немалый успех.
Может быть это тоже искусство,
И возможно весомее всех.
Так порою ни слова, ни строчки,
Но потом вдруг прорвётся как сель,
И пишу забываясь – до точки,
А в мозгу всё кружит карусель.
Всё рифмуются мысли и звуки.
Треск сверчков и паденье звезды,
Ярких снов невесомые руки,
И порочных желаний следы.
Верят ветры, заряжены в луки,
В звон стрелы попадающей в цель.
И рифмуются чувства разлуки,
С болью слов незнакомых досель.
Разрываем желаньем на части,
Я рифмую неведомый страх,
Пью настойку надежды, на счастье,
И витаю как прежде в мечтах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375680
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 06.11.2012
Повільно зазира осінній ранок
В моє вікно, що дивиться у світ.
Дерева одягнулися в серпанок.
Прикрили свій розкішний дивоцвіт.
Поволі з листя падають краплинки.
Сріблясті сльози зрошують траву.
Так хочеться зібрати ті перлинки,
Та нанизать на ниточку тонку.
А ще зірвати китички калини
І коси причепУрити свої...
Зробить намисто із плодів шипшини:
Красою очі напоїть твої.
А ти прийдеш такий мені жаданний.
Такий один на цілий білий світ!
Фортуною в дарунок мені даний.
Я так тебе чекала стільки літ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375452
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 04.11.2012
СЛЕЗЛИВЫЙ БЛЮЗ
Осенняя мелодия...
Одета по погоде я,
все как обычно, вроде бы.
Откуда эта грусть...
Играет дождь слезливый блюз...
Сутулит ветер ивы куст,
а я тебе сказать... люблю
Никак не соберусь.
Весна и лето хмурятся...
-Без птиц, цветов на улицах,
лишь под глазами... лужицы.
В чем виноваты мы?
Осенним ветром лист гоним,
спешу я вслед скорей за ним,
сказать, что мною ты... любим.
Успеть бы до... зимы!
ID: 374337
Рубрика: Вірші , Лірика
дата надходження: 30.10.2012 17:40:46
© дата внесення змiн: 30.10.2012 17:40:46
автор: tatapoli
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375406
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 04.11.2012
Вклякла тихо перед броньованими дверима,
Від гострих країв гальки під колінами було болісно-мулько.
Прохолодно щулилась під поривами холодного вітру,
А осінь відбивала із ним, хороводила листяну кадриль.
Тільки серце, чомусь, так бухкало у грудях
Та думки напосідали, вп’явшись у мізки клешнями.
Не повірив, подумав: "От причепа, ніяк не угомониться."
Якби ж то...Якби ж то сни не мали властивості збуватись,
А вона знала і уже стала боятись таких снів, снів передвісників.
Що ж...Вона буде молитись, молитись за усіх своїх близьких
Та за нього, щоб був їм захистком у цьому такому жорсткому світі.
Буде молитись, а право вибору, хіба хтось відміняв його?
Кожна людина робить свій вибір самостійно
І вона свій уже зробила, проза виявилась сильніша за лірику,
Хоч кохання і стискає груди, виймаючи душу
Та кидаючи її на амбразуру спротиву, якому здається,
Його хочуть поневолити та, насправді,
Саме кохання і є добровільною полонянкою,
А без нього і полон гіркіший гіркого полину.
Смак того полину уже вивітрювався із її тіла,
Ніякі прянощі довго не в силі були його змити...
І якщо їхнім життєвим шляхам не судиться перетнутись,
Вона буде щиро молитись, з покорою на те у серці.
02.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375021
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 02.11.2012
Червоні ягоди калини
Розкидує по світу птах,
Що проростають із зернини
По всіх земних материках.
І виливаються у мові —
Чарівній пісні солов’я,
В традиціях сім’ї, в основі
Людина збереже ім’я.
Таємні, неземні орбіти
Заповажають люд тоді...
Бо навіть плаваючі квіти
Коріння мають у воді.
І там, де не цвіла калина,
У серці людства проросте...
Бо хто ж без кореня людина?
— Ніхто... Життя її пусте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374841
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 02.11.2012
Мы так далеки друг от друга.
Могу о тебе лишь мечтать.
Как будто бы лето и вьюга:
Судьбой не дано увидать.
К тебе далеки километры,
Но в сердце ты рядом со мной.
На крыльях несут меня ветры
Дорогой к тебе непростой.
В окно постучусь тихо птицей.
Услышишь... Открой мне окно.
И если увидешь синицу,
Посыпь на окошке зерно.
Мы встретимся взглядом с тобою,
Коль будет судьба так щедра.
Прошу! Прикоснися рукою.
Прости, что душа так грешна...
Прости за нелепые мысли.
(Быть может, тебе не нужна )
Они в самом сердце зависли...
В ответ... Ничего... Тишина...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374925
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 02.11.2012
Свобода не терпить ліні,
вона означає дію,
ненавидить зло і підлість,
як гріх, зневажає страх.
Не вдасться її нікому
поставити на коліна,
вона захищатись вміє,
свобода - це вибір наш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374938
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 02.11.2012
Там, де віти сплелися рясні
Сіра пташка завжди ночувала.
Свої пісні тривожно-сумні
Кожен вечір для мене співала.
Приспів:
Ти про осінь мені не співай,
Я ще літом п'янким не зігрілась.
Березнево-квітковий розмай
Ще живе в моїм серці несмілім.
Поки світять нам зорі ясні
Ми кохання ще можем зустріти,
То ж співай,моя пташко,пісні
Всі веселі,щоб нам не старіти.
Приспів:
Як осиплеться листя в саду,
За теплом сумуватимуть віти,
Я до тебе тоді не прийду,
Та твій спів буду в серці носити.
Приспів:
муз.О.Ігнатової
виконує К.Коваленко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280794
дата надходження 15.09.2011
дата закладки 30.10.2012
Так расставила мне сети
эта полная Луна...
В них тону и в лунном свете
растворяюсь... А у дна
нет границ и нет пределов,
отражений лик манит...
Толи бог со мной иль демон...
Тихо шепчет... Говорит
еле слышно, гложет сердце,
разрывает на куски:
"Приоткрою, хочешь дверцу?" -
обещает... И пески
налетают, укрывают,
обнимая... Был проем
к Свету, Там... У кромки Рая
прошлой ночью или днем...
Обманул лукавый путник,
бросил молча... Вновь тупик...
И оставил кружев путы
и сомнения расстриг...
30.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374351
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Барьер любой, не зная о паркуре,
Мы брали, собираясь во дворе,
А мятный пряник, в сахарной глазури,
Был лучшим угощеньем детворе.
Мы знали город и его предместья,
Пешком преодолев все рубежи,
И "общий" самокат чинили вместе,
Забыв, кому же он принадлежит.
Мы честью не клялись, но мы дружили,
Не обещая съесть комок земли,
И словом, данным другу, дорожили,
И преданность доныне сберегли.
Весна звенела, раскалялось лето,
Грустила осень. Долго ль до зимы?..
Но наши письма памятью согреты,
И с внуками на фото – те же мы.
О модных трендах спорим и гламуре,
Познав фэн-шуй и что когда носить…
...Я покупаю пряники в глазури,
Чтоб память детства в сердце сохранить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357033
дата надходження 13.08.2012
дата закладки 30.10.2012
Моє село перевелось на хутір.
І майже не лишилось в нім селян.
Хати, сади – могилами окуті.
Гуляє в бур’янах свята земля.
Вже скільки сіл покинутих, злиденних
під божим небом на межі віків!..
Тьмяніють душі. Шаленіє демон.
Конає люд під ношею гріхів.
Прадавній край, прегарний, пребагатий.
Було колись. Або й не так давно...
Немов жебрачка батьківщина-мати.
Воскреснути невже ж їй не дано?
В любові й вірі душі молодіють.
У герці вічному добро зі злом.
Та будять, гріють промені надії.
Буя зелом сплюндроване село.
2000
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373298
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Який же ми таки народ наївний,
що нами досі правлять бандюки!
Усі ми, кажуть, – діти України.
А звідкіля ж беруться байстрюки?
Тут кожен має на папері волю.
За землю йдуть нерівнії бої.
Свободу мають злодії в законі
і кажуть вівцям, люди ми – свої.
О, скільки ще в ментальності прогалин!
По закутках співають солов’ї.
І родичі вже стали ворогами –
собраття і перевертні свої.
Є влада – незалежна від народу.
І зрадники, як водиться, свої.
Та як же нам позбутися породи
байдужих охломонів-холуїв?
О, скільки люду ще клює на гречку!
Солодкий цукор, та гірка ціна.
Якщо ти не баран, чи не овечка, –
тебе за гріш не купить сатана.
О, скільки ще нам треба революцій –
уроків у одвічній боротьбі?!.
І звідки такі нелюди беруться?
Потрібна ЕВОЛЮЦІЯ в собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373737
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Наведений будильник…
Все в позначці:
Куди, коли, на скільки, о котрій.
Сумуємо, радіємо чи плачем…
Усе у часі.
І що вартий збій!
Неначе бігуну,
От трішки б сили,
Останній подих…
Та ж бо добіжиш?
Кохані руки більше не носили.
Просто довірили:
Як треба? Довершиш!
І знову у хвилині все цінуєм:
Додому, на роботу й ще кудись…
Навипередки з часом так мудруєм
І от, здається!
Знову добіжиш!!!
За руки малюків - і вже щосили
До золота осіннього у сад.
Дітей кохані руки ж не носили…
І до снаги тобі усе!
Й стократ…
Вареники, конспекти, нові теми.
І ранок посміхається для двох.
І сину не даються теореми,
І з лялькою в дочки переполох…
Всміхаєшся на мить з дитячим сміхом -
І вже великий і красивий світ…
Хіба ж це суєта?
О, ні! Утіха!
А час злетів! Сховався серед віт…
У небо заголосить про нестачу.
Не встигну я…
І ночі вже нема!!!
Так хай до всього ж буде на додачу!
Жіноче щастя з віршами всіма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370978
дата надходження 15.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Чому зірки живуть мільярди літ
і мирно в однім просторі яріють,
а ми, земляни, поділили світ,
як і життя, на чорне і на біле,
щораз стежки міняємо невміло,
лиш при порі складати заповіт
то згадуєм, картаєм бідне тіло
і проклинаємо і цвіт, і гніт?
А хіба знаю? Сам тим задаюсь.
Великі майя, мудрий Златоуст,
і наш Тарас, нехай із різних келій,
чимало поливали ті пустелі,
оті піски нещасних людських душ,
аби там проросла любов до краю,
не користацька - дай, бо помираю,
а справжня - помираю, бо люблю!
І неважливо де ти здаш той звіт,
і обереш шматок Землі для раю,
два записи по собі залишаєм -
як народивсь й коли залишив світ.
Це твоє сальдо, твій земний диптих,
ще згадка в панахиді за померлих,
а все життя (для тебе - як Говерла!)
в однім тире поміститься між них.
Оце і все? Для цього ми живем?
Та ні, вправніші досягають слави -
їх імена в літописах держави,
у назвах вулиць, зір і теорем.
А пересічним - тільки дати дві
на час, поки стоїть могильний камінь,
лише любов буде блукать думками
по твоїх генах у душі новій.
Тож за життя люби весь світ нараз,
люби усе, що лиш любити варто,
аби горіла в юних душах ватра,
мільярди літ, як зорі понад нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372907
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Ми звозим по крихтах волю у рідні краї віками
ми їй насипаєм кургани, легенди свячим й пісні,
Велике Свароже Коло усіяно вщерть хрестами
з трипільських долин Аратти до вершів Карпатських гір.
В нас аріїв кров з аортів стіка в кімерійські вени,
крізь серце проходить скіфів судинами кочівників,
сарматські легені вкотре ворушать в нас антські гени,
а русичів слава й міфи гуртують в коші чумаків.
Ми діти козацьких вольниць, ми діти степів і лісу,
ми діти славетних січей, ми діти заплав і гір,
нуртує в нас дух крамольний, всилаєм нужду до біса,
вглядаєм вітрам у вічі і топчемо сум зневір.
Тернова чумацька доля, солоний чумацький клаптик -
шукаєм вселенську правду здавен від часів Христа.
Нам світять провіщі зорі вогнями шляхів-галактик,
на наших чумацьких гарбах тектити й гірський кришталь.
Та вибору час надходить, пора побороти злидні,
те все, що в світах зібрали, в озимі засіять жита,
щоб знову якісь заброди не вбили залізні тиблі
і край наш не розіп"яли, як юди колись Христа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373670
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Ти не повернешся ніколи.
Тебе нема, тебе нема.
Рясніє дощ на видноколі,
Нашіптує, що йде зима.
Сніжинки заметуть дороги,
Які нас так і не звели.
Не оббивали ми пороги,
А так хотіли... Не змогли.
Керує нами Божа воля,
Туди відходять назавжди.
І не купується там доля,
Ждуть кожного свої світи. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374345
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Громадянине! Ось настав твій час!
І зараз ти вирішуєш по праву
Яке майбутнє завтра дітям даш,
Яку у спадок передаш державу!
Якщо не хочеш проводжать синів
В гарячі точки у чужих мундирах,
Як не байдужі сльози матерів
І вдів двадцятирічних на могилах,
Як не бажаєш смерті немовлят
Від вибухів терактів непокори,
Якщо не хочеш гуркоту гармат,
Замісто плугів - танків в чистім полі,
Тоді рішай, ти - зараз головний.
Коли не хочеш сам служить чужинцю,
Послухай серце і мовчать не смій -
Роби, як і належить українцю!
Тобі дано рішати у цю мить
Чи будеш мати вільную державу,
Чи знов комусь вклонятись і служить,
Та "гопака" гуляти на забавах.
Рішай, щоб потім не судити тих,
Кого ти сам штовхаєш у безодню,
Опам"ятай їх до початку лих,
Не жди до завтра, голосуй сьогодні!
Зайди в кабінку і подумай сперш,
Як ставити свій хрестик на папері:
Чи хочеш в хату запустити смерч,
Чи в світле майбуття відкрити двері!
Рекомендую прослухати -http://www.youtube.com/watch?v=ER4xocR9Hsc&feature=relmfu
Без коментарів, думаємо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373257
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Богдан Сильвестрович Ступка (* 27 серпня 1941, смт. Куликів, сучасний Жовківський район, Львівська область — † 22 липня 2012, Київ) — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).
Ролі в кіно
За всю кар'єру актор виконав понад 100 ролей у кіно.
Працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.
Дебют у кіно — у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.
У списку ролей Б.Ступки — багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).
2006 — на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею» (Росія), де Ступка зіграв генсека Бежнєва (натяк на Брежнєва).
Знявся у російському комедійному детективі Романа Качанова «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко).
2007 — виконав головну роль у фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» (Росія; прем'єра — 2009).
Ролі в театрі
Загалом у Ступки — понад 100 ролей у кіно та понад 50 на сцені.
У театрі імені Франка зіграв у таких виставах:
«Украдене щастя» Івана Франка (режисер-постановник — Сергій Данченко) — Микола Задорожній[4]
«Дядя Ваня» Антона Чехова (режисер-постановник — Сергій Данченко) — Войницький
«Король Лір» Вільяма Шекспіра — король Лір
«Лев і Левиця» Ірени Коваль (режисер-постановник — Станіслав Мойсеєв) — Лев Толстой[5]
«Кар'єра Артура Уі, якої могло і не бути» Бертольда Брехта — Артуро Уі
«Сни за Кобзарем» — Поет
Софокл «Цар Едіп» (режисер-постановник — Роберт Стуруа) — цар Едіп
«Істерія»; Зигмунд Фройд
«Тев'є-Тевель» (за п'єсою Григорія Горіна, написаною за мотивами творів Шолом-Алейхема; режисери-постановники — Сергій Данченко, Дмитро Чирипюк) — Тев'є
«Легенда про Фауста» (режисер-постановник — Андрій Приходько) — старий Фауст, Мефістофель[6]
22 липня 2012 року Богдан Ступка після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя помер о 7:45 у лікарні «Феофанія». 24 липня 2012 року у театрі імені Івана Франка відбулась церемонія прощання з актором. Як повідомив його син, Остап, причиною смерті став серцевий напад, а також запущений рак кісток. Вічна пам"ять митцю!
Молебень на Аскольдовій горі.
Вінки. На них жалобні чорні стрічки,
як кіноплівки, в квітах і листках.
У сум з жалем прощання у дворі
вмішався запах ладану і свічки,
а над Дніпром - душа, неначе птах.
Вкраїна плаче, а душа кружля,
заглядує у сумовиті лиця,
немовби збоку хоче подивиться,
як на спочинок проводжа земля.
Останній путь, земна остання роль,
останній кадр, останній блиск софітів.
Богдан завмер, піднявсь на стременах,
Тарас посупивсь і мовчить Аскольд -
по стежці в небо пелюстками з квітів
душа відходить, що була як птах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352649
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012
Котить сонце небокраєм, літа лічить й днини,
хтось родивсь, хтось помирає в світі щохвилини.
Хтось святкує, а хтось плаче - в кого яка доля,
а хто світу і не бачить в застінках неволі.
Одним перли, іншим лаври, решті - животіння,
а он ті і те вже "сперли", лиш німе терпіння
ще витає понад краєм, немов подих вітру,
але - хмари, чорні хмари, грозові в повітрі.
Повбирають тоті хмари увесь біль і тугу,
блискавиця, як покара, стисне обрій в дуги,
загуркочуть громовиці, буря невмолима
розідре, мов рукавицю, світ наполовину.
Хлинуть води, закружляє все в гігантськім вирі,
мов прокляття... Рідний краю, невже жити в мирі
не судилось нам ніколи, й завше так без спину
натягать на тіло голе чужу сорочину?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352238
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 22.07.2012
Лук'яна любила недільні ранки. Вставала без поспіху, адже вихідний. Та сьогодні вона прокинулась якось стривожено. Роззирнулася навколо: ніби все, як завжди. Чому ж так неспокійно на серці? І враз згадала – сон! Ось, що розтривожило її душу. Радислав спокійно сопів поруч. А уві сні він, попрощавшись, пішов за горизонт. Лук'яна ж тільки руки простягала навздогін. Посміхнулась якось силувано. «То ж сон !» - втішала себе. А в очах смуток нічної розлуки.
З Радиславом вони жили добре, як кажуть, людям на заздрість. Одружилися ще студентами. Розпочинали подружнє життя біднувато, але з вірою, що це тимчасові труднощі. Так і було. Обоє влаштувалися на цікаву роботу. Хай не дуже оплачувану, але для душі таки додавала задоволення. Мали музичну освіту, працювали за спеціальністю. Тому вдома царила вічна атмосфера творчого пошуку. Лук'яна особливо любила вечори. Кава, заварена чоловіком, і його гра на саксофоні їх улюбленої мелодії. Це був неперевершений твір, який щовечора ще більше об'єднував їхні закохані серця. І все це для неї. А потому жінка розповідала про свої успіхи в музичній школі, де вела уроки музики для дітей. У їхному світі не було зайвих речей, людей і надуманих проблем. Вони жили музикою і коханням. Отака собі щаслива творча сім'я.
Двоє дівчаток, які народилися поспіль шести років, тільки додали щастя у їх молоде життя. Правда, Лук'яна на деякий час залишила викладання, адже домашньої роботи додалося немало. Трішки сумувала за музикою. Але наступав вечір і гра Радислава на саксофоні знову вливалася у серце жінки, відкидаючи щоденну материнську втому. З часом і дівчатка прилучилися до вечірніх музичних слухань. А старша Маша вже почала відвідувати музичну школу. Лук'яна допомагала донечці опановувати нові знання, радіючи, що дівча так щиро сприймає музику. Ну, хіба ж це не щастя? «Я щаслива!» - не раз шепотіла собі жінка, обіймаючи чоловіка, або пригортаючи дітей. І ось, «нате вам» – сон. Жінка поспіль всього дня старалася забути це видіння, а воно так нав'язливо смикало серце. Ще й Радиславу довелося сьогодні поспішити на якийсь урочистий захід, невчасно захворів колега. Вихідний день не вдавався. Не мала місця вдома, вирішила пройтися містом. Передзвонила до найкращої подруги, запросила її в улюблену кав'ярню на чашку кави. Але і це не приносило заспокоєння. Тривога чомусь не покидала її серце, а щомиті все більше і більше стискала груди. Здавалося, зараз, саме зараз щось змінить її щастя.
- Ти якась стривожена, Луко? – зазирнувши у вічі, перепитала подруга.
- Якесь відчуття внутрішнього дискомфорту, Олю, - відповіла, підводячись. Ходімо на вулицю, десь би музику хорошу послухати, відвела б душу. - Відчула, що насправді зараз їй цього хочеться.
- Давай у парк, там який музичний калейдоскоп обіцяли, чула оголошення сьогодні вранці по нашому радіо.
Якось невпевнено вирушили у напрямку до парку. «Не може там бути такої музики, щоб заспокоїла мою душу», - подумала, але продовжувала йти Лук'яна. І справді, з парку долинали звуки оркестру. «Тільки не це, - смикнулася і зупинилася. - Мені б послухати гру саксофона», - мелькнула думка. А вголос додала:
- Напевно, не допоможе.
- Спробуємо розвіяти твою печаль, - посміхнулася Ольга, підхопивши Лук'яну під руку, легенько підштовхуючи до входу.
А музичні акорди, ніби підтверджуючи свою велику силу змінили інструмент. Соло затягнув саксофон. Виспівував, тужив, плакав, печалився і мріяв. Лук'яна заслухалась і задивилася. Інструмент виспівував душею красивої молодої дівчини, яка тремтливо роззирала натовп слухачів, що аплодисментами щиро дякували за виконання. І ось знову красуня притулилася вустами до саксофона, відтворюючи нові акорди. Стрепенулася душа Лук'яни. Це була її улюблена музика. Це саме та вечірня мелодія її кохання. Притулившись до плеча подруги, вслухалася у ніжні і такі знайомі звуки. Неначе знову щастя повернулося до жінки і не було дивного сну та тривоги. « А й справді, що за вигадки, але чому так тріпоче серце?» - прошептала про себе Лук'яна.
- Пішли, Олю, десь присядемо неподалік і послухаємо гру. Гарно грає дівчина, чи не так?
- Чудово. Таку музику можна слухати щоденно.
- А я й слухаю. Адже саме цією музикою ми розпочинаємо свій вечір з родиною.
- Тому ти так і стрепенулася, коли почула?
Жінки присіли неподалік, готові до продовження, але зазвучали інші інструменти. Звично лилися акорди, вже не торкаючись жіночої душі.
- Луко, а ось і автор виконаної музики. Дивись яка красуня. І не сама, мабуть, це її муза. Яка па.!! – і притишила фразу, прикриваючи від Лук'яни плечем їхній підхід. Але серце знову Лук'яни схвильовано защеміло. І жінка глянула вбік доріжки, де проходила, уже віддалюючись, названа пара. І щось до болю знайоме було в поставі чоловіка, який йшов поряд красуні, ніжно її обіймаючи.
- Ти бачила, Олю? Це він!
- Чекай Луко. Можливо, це творча необхідність, - якось знічено спробувала
заперечити подруга гірку правду.
- Ні, Олечко, саме так він пішов вдаль уві сні сьогодні. Тому - то так пече мені серце зранку, віщуючи розлуку. Тепер я знаю, чому саме цю музику він грав щовечора, замріяно слухаючи музичні акорди. Він не мені її грав, а їй.
- Не поспішай, зарано робити висновки. Звинувачуючи, ти втратиш його. Адже сама знаєш, які творчі натури непостійні. Зачекай. Іще не вечір, як кажуть.
- Так, так, подруго. Ходімо. Мені додому б зараз. Тільки там я зможу зібратися з
думками.
Лук'яна повільно підвелася, притримуючи долоню на грудях, вгамовуючи неспокій.. «Ні, вона не готова до таких випробовувань. Не готова!» – пекла думка. Проходили повз літній театр, де вже завершився музичний калейдоскоп.
- Чекай, Олю, - жінка рвонулася до афіши. – Так і є. Озима Раделя. Вона з Білорусі.
Ось чому так часто і довго літні гастролі були саме там. Попрощалися з подругою сумно. Слів не було. Все надвечір'я Лук'яна ходила по кімнаті. Вона шукала розумне рішення. Та думка пекла образою, а зраджене серце болем, заважаючи розуму правильно зважити ситуацію. Вечір наближався, а Лук'яна ще більше хвилювалася. Вона не знала що робити. І врешті поклалася на долю, відпустивши із серця розпуку. Добре, що дівчата надійшли, заклопоталася дітьми, зібравши, наче у вузлик печаль і біль неочікуваної події.
Хрипнули двері. Тільки так заходив Радислав. А вона, якщо була вдома, впізнаючи його прихід, летіла назустріч коханому. Лук'яна слухала себе, але чомусь єство не здригнулося, не підштовхнуло її до дверей. Вдала, що заклопотана господарством, відійшовши в іншу кімнату.
- Агов! А чому мене ніхто не зустрічає! – галаснув Радислав від порога. Дівчата,
неначе горобці, пострибали назустріч батькові, щось цвірінькаючи, а Лук'яна стояла, обіпершись об стіну, не рухаючись. «Не можу вдавати, що нічого не змінилося, не можу. Як же бути? Не хоче фальшивити душа моя, - шептала до себе жінка, підхоплюючи долонею непрохану сльозу. - Як же ж він міг дарувати почуття для обох». - перепитувала себе жінка. Швиденько кинулася до робочого столу, розгорнула будь-які ноти, вдивляючись в сторінки і, не бачачи нічого. Кроки за спиною і мовчанка Радислава змусили підняти погляд на чоловіка.
- Кохана, щось сталося, ти якась стривожена і не чуєш, що я вже прийшов? –
нахилився до неї, ніжно обіймаючи за плечі. «Так і її пригортав», - струснулась від обіймів.
- Ні, пусте. Ти не знаєш, де ноти нашої улюбленої мелодії?
- Ось повечеряємо, я тобі її зіграю, а потім пошукаю ноти, - пожартував Радислав, - а ти мені розкажеш чому сумна, люба.
- Ти ж не любиш її слухати двічі, це ж твій принцип. Ніколи не повторювати, аби не порівнювати, бо тоді це не подарунок, а репетиція. Хіба забув? – неочікувано для себе пролепетала жінка.
- А ми й не будемо повторювати, бо я тобі її так зіграю, як ніколи не грав.
- Так, як сьогодні грала виконавиця з Білорусі? – кинула знову експромтом слова
в'їдливо і голосно. Мабуть, саме так зреагувало знічене серце жінки. Мить мовчанки здалася годиною. Лук'яна сиділа за столом, а поруч зацепеніло мовчки стояв Радислав. Ось та хвилина, яка вирішувала їхню долю.
- Ти все знаєш, - тихо промовив, ледве витискаючи слова.
- А багато треба знати, аби..? – Ні, розмовляти, запитувати зовсім не хотілося.
Лук'яна так і залишилася сидіти біля столу, тремтіли коліна, пекло глибоко в душі.
- Мамо, тато кудись пішов, попрощався з нами. Куди? У відрядження? – зазирнула у кімнату Маша. – Але саксафон залишився. Забув? Повернути його, він ще недалеко? Мамо! – тривожно випалила відразу усі слова дівчина.
- Ні, - стараючись спокійно вимовити слова, Лук'яна вдавано посміхнулася. – Якщо забув інструмент, тоді обов'язково повернеться, ти ж знаєш доню без нього він нікуди.
Дівча, вгамувавшись, зникло, а Лук'яна продовжувала думати. «Ось і вирішила доля за мене, залишивши у подарунок мертве соло. Воно ж бо було не для мене, тому і не звучатиме більше. А попереду ще півжиття і пройти доведеться без нього. Сон в руку» - підтвердила пошепки, виплакуючи свою любов Лук'яна. Та лише одна сльозинка скотилася зі щоки жінки. Сьогодні музика у її житті дограла свій останній акорд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343727
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 20.07.2012
Распускаются кудри златые,
Оголяются плечи твои
И глаза, как волна, голубые,
Говорят, что ты жаждешь любви.
Яркий свет под свечу затухает,
Нежно льется мелодии звук...
Тело нежностью благоухает,
От касаний мозолистых рук.
Все без слов, все прописано в ласках.
Не допито вино... На потом.
Этот вечер запомнится в красках
И не раз возвратится к нам сном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351377
дата надходження 19.07.2012
дата закладки 20.07.2012
Цілий вечір пили,їли
Хлопці в ресторані,
Та комусь з них захотілось
Ще ляща в сметані.
Поки страву готували,
Вони так наїлись,
Що вже пробу з нього зняти
Зовсім не хотілось.
За гулянку заплатили
Грошей цілу жменю.
Тут Павло ляща в серветку-
І собі в кишеню.
Вранці жінка Павла будить:
-Прокинься,чудило!
Подивись,що твоя жадність
З паспортом зробила.
А той кліпає очима,
Зирить оком так і сяк:
-А…печать про шлюб розмило?
Так тепер я-холостяк!
Тут дружина як зацідить
Паспортом по писку:
-Краще б ти ляща засунув
Туди,де прописка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350928
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012
Київ. Жорстока спека.
З Ради кульгала Мова...
Обдерта… Майже мертва...
У небо погляд... В вись хрести.
Дзвенить… Фальцетом
Не помісна церква…
Дзвенить монета;
Підкуп, чи пожертва,
Внизу: бруківка, суржик,
Чорний беркут.
Дім Український. Голод.
Студенти. Крути. Нації батьки.
Історії круги.
Чи можна пам'ять стерти?
Йдуть. Посміхаються.
Онуки тих червонопиких,
Що у Холодному Яру
В крові топили українство вперте…
Паперть. Поезія. Поети.
Слізьми пливуть сумні рядки.
Наш Батько мудрий :- Де ти?
Безвихідь. А чи часу тятива.
Московщина... До Пушкіна,-
Французькі лиш куплети.
Там Захід «друг». Зі Сходу « брат»
А мати українка. Німа.
Без колискової дитя.
Ридма. Віка.
У серці пращури,
У голові Москва.
Душа! Яка?...
Зґвалтована, спаплюжена.
Йшла Мова вперта, в спеку.
Води..., грози просити.
У студента, у поета….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350940
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012
Люба нене, не сварися.
Козаченьку, не барися.
Бо вже падає на плечі,
сіє зорі теплий вечір.
Мов одна хмаринка в небі,
сумувала я без тебе.
не було удень спокою.
Відпочину лиш з тобою.
Приспів:
Не журись, я ніде не дінуся.
Не для того удвох ми стрілися.
Коли серце до серця тулиться –
буде свято на нашій вулиці!
Чарівна моя полтавко,
покохав тебе я палко.
Бо ти Бога в серці маєш,
зла ніколи не тримаєш.
Не печалься, моя зоре.
Наче місяць у дозорі
буду тебе шанувати,
наше щастя пильнувати.
Приспів.
В тихих луках біля річки
милувались цілу нічку.
Без мороки, без клопоту.
Ледве встигли на роботу.
Ой на ниві квітне гречка.
Ой коли ж настане вечір?
На обжинки з короваєм
ми весілля відгуляєм!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350594
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Музика Віктора ОХа
Слова Олександра Печори
Доленька розцвіла.
На рушничок вела.
Згоди питала, нас поєднала.
Має любов два крила.
З повені рук – струмок,
жар осяйних думок.
Лагідний вечір, клекіт лелечий
досі в серцях не змовк.
Хай весільний вальс
кружеляє нас.
Кращий дарунок – ніжний цілунок.
Перший подружній вальс.
Квітне твоє ім’я.
Рясно росте сім’я.
Туляться верби. Дякую небу,
що покохав тебе я.
Радісно нам обом.
Понад усе – любов.
Хай окриляє наше кохання,
оберігає Бог.
Хай весільний вальс
кружеляє нас.
Буде хай вічним, стане магічним
перший подружній вальс.
О, чарівний мотив.
Птахами – я і ти.
Усмішки сяють, нас зігрівають.
Вальс долинає в світи.
Плине життя ріка.
Линем – в руці рука.
Буде довіку солодко й гірко, –
доленька в нас така.
Хай весільний вальс
кружеляє нас.
Не умовкає, нас окриляє
перший подружній вальс!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350590
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 16.07.2012
На стихотворение Инны Мотрук "Счастья я не видела совсем"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350337
Мы ищем счастье и не замечаем,
Что оно рядом – руку протяни.
Оно подобно бабочке, случайно,
Нечаянно летящей на огни.
Чем больше ловишь призрачное счастье,
Тем больше ускользает, не найдешь.
Но если приглядеться сквозь ненастье,
То рано или поздно вдруг поймешь:
Оно само тихонечко на плечи
Неслышно опустившись, просто ждет,
Когда его в иных вещах заметят,
Когда судьба свернет за поворот.
Хотите счастья? Страхи разгоните,
За светлою и чистою душой
Смелее и решительней идите,
А сердце вам укажет путь большой.
И слушайте веленья и порывы,
И не теряйте веры никогда,
Не ставьте точку с гордостью игривой,
Где ставит запятую вам судьба
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350407
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 15.07.2012
Уривок з водевілю. Шок, цінизм і підприємництво. Чи - хто на що навчився.
(Нічний клуб, сорокарічний, модно одягнений перець помічає незвичну пару: сексуальна дівчина танцює безсоромно навпроти столика, де сидить повненька моложава жінка і їй подморгує, вони вдвох наче нікого не помічають. Чоловік підсажується до повненької»
«Вино, одному пити – наче, хворий.
А як іконку звати?»
«Ме́не? – Клава»
Ви з дівчиною – наче дві акторки
І ча́рні, сексі, топи...Як тут справи?»
«Будь-будь, сідай, ну я то вже – не зірка,
А та он(показує на дівчину) в цінах яхти у Монако.
І знаєш, як би ти тут нам не якав,
Без «Порше», і новенького, свіжаки,
Ніяк ти нам не близьчаєш, гуляко...(сміється зверхньо)
Так ти хто будеш, де рекламна бірка? (чоловік нахиляється, щось шепоче жінці на вушко, вона, перед цим - вагаючись, кладе руку йому на коліно)
Що, що? сват мера? Нашого? Друзяка?
(поведінка жінки змінюється, вона перестає звертати увагу на танцюючу дівчину, повертається до чоловіка, змінює тон на улесливий)
Та це - донька моя втанцьовує, комічно.
Чотирнадцятирічна.
(всі танцюючі на сцені – 4 рази проспівують разом слово «чотирнадцятирічна»)
Схотілося на танці їй, - порічка,
Достигла...я вже доні – і про захист,
Пігулки там, резинки, обережність.
Вона ще цілувалась тільки, в нарис,
З одним моїм парнером, у одежі.
А...я вам не сказала, підприємка,(протягує руку поздоровкатися)
То ж квашу, маю справу з огірочком,
На торзі продає капусту, кремки,
І часто хрін тримаю, всяку гичку...
До речі: є діляночка земельна
І документи мерія гальмує
(всі разом співають 4 рази «Документи мерія гальмує»)
То може ми тако, заготівельно,
Затарим одне одного, зпаркуєм?
Добудеш дозвіл, рішення на землю?
Я гостем прийму́, наварю́, посте́лю!
Я скоро їду, доченька - із бабцею,
Із бабцею на літо залишається
З бабусенькою, стомленою працею,
Незахисна дитина залишається...
Ось телефон, це бабцін,
(кличе дочку, дівчина перестає танцювати, підходить,)
Витри в роті!!!
(показує дівчині на чоловіка, який трохи здивований)
Він - зателефонує дуже скоро.
То, що, мужчина, допоможете ви тьоті?
Тебе - у місто зводить, скличе в гори,
Чи десь на море з,їздити покличе,
Чи купить нам журнали еротичні(підморгує дочці)
Ну, ми - йдемо,
(забирає доньку) Чекаємо на пана!
(коли відходить, шепоче собі голосно)
А потім, як з ділянкою поможе,
То з нього ми мільйончик автокраном
Здерем з його багатенької рожі...
А доньці то моїй - лиш чотирнадцять...
(всі співають разом 4 рази "доньці лише чотирнадцять")
А це - стаття! І - гроші, гроші, гроші!!!
З усього! Всього! Крапельки, потрошки....
Яка ж я підприємлива, я- сильна!!!
Й приваблива, хоч і повнюха, - стильна"
Яка ж я, із нічого, хоч у клубі
Зароблю, як еф-емки, як Ю-тюби!
Обіймає своє дочку́ і пританцьовує, обидві зникають при виході з клубу,танці у клубі продовжуються, дія водевілю переходе на інше місце біля барної стійки)
14.07.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350272
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 14.07.2012
Мой фатум,
Искушенье,
Нерва стон…
Преграда,
Край,
Порог…
Там, за порогом Я - не тронутое имя
Твоей рукой,
Твоим дождём,
Твоим дыханьем,
Нет, скорее вздохом
Не вырвано у миражей земных
Во время страстных возлияний,
Заблудшим ангелом не найдено среди камней небесных…
Осипшим голосом твоим не рождено моё названье!
Но искушенье
И мой фатум рисуют тонкую черту
И без названья и с названьем
Мир разделяя на люблю и без ума люблю…
На кончике иглы, на дне бороздки
Записано по кругу лишь мое дыханье
И твой внезапный выдох:
«Я тебя люблю!»
И знанье…
Я - преодолевшее черту!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350235
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 14.07.2012
Два державних діячі,
чи чужі шпіони,
написали уночі
нам закон про мови.
І пропхали не як в день,
не як в день прийняли,
"гра в наперстки" - одна з тем
у регіоналів.
І тепер кожне село
і кожна сільрада
стануть мову обирать
державну громади.
У Іванівці вона
іванівська значить,
У Ярах - там ярова,
не вкраїнська наче.
А в південниїх краях
і губернських центрах
стануть мову обирать
з сусідським акцентом.
Як напишем "усіма"
авторам "подяку",
то Європа і сама
змовкне з переляку.
А як виступить прем"єр
на "народный речі"
щоб від сміху якийсь "сер"
не скотився з печі.
Є в цім дійстві і плюси
для тупоголових -
їм відкриті всі пости
без вивчення мови.
Правда є одна біда
і для всіх відома
щоб не втратити бува
і держави в мовах.
Бо країну пізнають
по мовнім відтінку
і державу справжньо звуть
лиш по-українськи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350184
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
Скриплять старі розлогі ясени
Над стежкою в життя, в безкрає поле.
Твої літа – у нитках сивини,
Мій сивочолий батьку, сивочолий.
Як рано ти, мій Неньо, посивів
(а ще ж роки й не перейшли на зиму).
Життєву мудрість, твердість, щирість слів –
Найкраще передав донькам і сину.
Натруджені робочі мозолі,
росте журба в мереживі на скронях.
ХлібоТворець найперший на Землі -
Господній Світ тримаєш на долонях.
Вже так бракує сил твоїм рукам:
Тримати час і нести косу в поле…
За посмішку твою я все віддам -
Мій сивочолий батьку, сивочолий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263668
дата надходження 06.06.2011
дата закладки 13.07.2012
Повільно підкрадається світанок,
І нічка - чарівниця десь зника.
У річці розчиняється серпанок,
Бо сонце уже вії підійма.
А вітер причепурює вже крила,
І квітів щось шепочуть пелюстки.
Цей ранок срібні роси освятили.
Тремтять на вітрі збуджені листки.
Сьогодні ми світанок зустрічаєм.
З тобою йдем по росяній траві.
Від радості душа моя співає.
А пахощі медові степові!
А онде колоситься житнє поле.
І маківок розлитий дивоцвіт...
Я вдячна, любий, своїй долі
За те, що ти зі мною стільки літ!
Який же ранок видався чудовий!
На небі ні хмариночки ніде.
І світ здається світлим і казковим,
Коли кохання поруч мене йде!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350018
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
* * *
Я спрагло слухаю мелодії дощу.
Давно не чув таке бадьоре ретро.
Ну й розгулявся ж ти, вітриську вредний,
мовляв, ось я тебе до нитки промочу!
Це злива вже! Та я її прощу.
В оркестрі дивнім – громовиці миті
і блискавиці шик. Омитий, битий,
натхненно слухаю мелодії дощу.
Я вже – неначе хлющ, немов янтар, блищу.
По полю вмитому іду-бреду поволі.
В пшеничній повені ущент напився волі.
Пречиста тиша...
Дощ нарешті вщух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349699
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 12.07.2012
Запах варення вишневого
Густо-солодкий, п"янкий,
Змінює смак дня липневого
На неповторно-терпкий.
Пінку рожево-коричневу
Я обережно зберу.
Мабуть, з дитинства, за звичкою,
Так до цих пір я роблю.
Кращих не знали солодощів:
Пінка і теплий ще хліб.
В пам"яті нашій, як в сховищі,
Миті щасливих тих літ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347855
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 11.07.2012
Легонько ветер тронул занавеску,
И тихо задышала синева.*
А я глаза прищурила от блеска,
От запаха вскружилась голова.
Расцвёл жасмин с блаженным ароматом,
Храня в себе щемящий блеск луны.
Прощальный луч вечернего заката
Коснулся необычной красоты.
Цветок любви со сладким ароматом
Навеял мне ушедшие мечты.
Те дни отрадой были мне когда-то,
Теперь приходят только в мои сны.
Всё так же тихо дышит занавеска.
Жасмин роняет жемчуг-лепестки.
А память полирует всё до блеска,
Вот только б в сердце не было тоски...
----------------------------------------------
*И тихо задышала синева - синяя занавеска.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340336
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 11.07.2012
На прохання свого друга, однокурсника з музичного училища, який зараз працює викладачем по класу духових інструментів в гімназії міста Шверіна (Німеччина) написав для його учнів простенький для виконання блюз. Кажуть, що сподобалось... Хочеться вірити. І хочеться, щоб друзі по сайту послухали і оцінили...і хочеться, щоб ще кому-небудь сподобалось...Може і слова якісь до ноток прилипнуть. Якщо треба буде - додам ще приспів...А як ні - ну то хоч настрій комусь може підійме... Надіюсь... І ще одне зауваження. Це просто демо-версія, без обробки звуку, тема проведена лише один раз. Далі оброблю, якщо буде інтерес. Бажаю успіху! З повагою. Сергій.
P.S. Версію із словами можна послухати за назвою "Вечірній блюз".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348878
дата надходження 08.07.2012
дата закладки 08.07.2012
Якщо Тобі не байдуже - вставай!
Якщо козацький дух у тілі бродить -
на захист мови во ім"я народу
на Європейську кличе рідний край!
Якщо Тебе лякають і цькують,
згадай, що українцем є по праву,
що кожен з нас є чільником держави,
які манкурти по шматках крадуть.
Не посором Дніпрових берегів,
розправ, мов крила, від знущання плечі,
вже крадії готуються до втечі,
їх налякав народу клич і гнів.
У вишиванку груди обгорни,
змочи вуста джерельною водою.
Ти не один! Мільйони за тобою!
І вже тремтять від жаху вороги.
Бо шахраї відчули, що горить,
що їм крізь пальці утікає влада -
нас посварить хотіли казнокради,
і мовами усіх пересварить.
Ким Ти не є і хто Твої батьки,
як прагнеш жити в правовій країні -
не дай понищить голос України,
бо безголосі є тільки раби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348420
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 07.07.2012
Дорогі колеги! Рятуйте! Не можу ні заснути, ні текста написати до своєї "Колискової"! Допоможіть!!!
Ура! Вже одна добра і талановита душа обізвалась! Дякую, Людочко!
Нічка прийшла тихесенько
До зорі, до зорі.
Сном привітала хресників
(Діточок у дворі)
Щастя в торбинку клалося
Вітерцем. Вітерцем.
Щоби гарненько спалося
Кожну ніч. От і все.
Щастя в торбинку клалося
Вітерцем. Вітерцем.
Щоби гарненько спалося
Дітлахам. От і все.
Котик заснув під ніркою
Навмання. Навмання.
Чом запищало гірко так
Мишеня? Мишеня.
Листям летять в віконечко
Мрії всі. Мрії всі.
Спи, моє любе, сонечко
прилина звідусіль
Листям летять в віконечко
Мрії всі. Мрії всі.
Спи, моє любе, сонечко
прилина звідусіль
Зранку прийде замріяний
Новий день, дивний день
Щоб у горнятку радості
Принести нам пісень.
Скільки б життя не квапило
Не спішіть. Не спішіть.
Станете ще дорослими,
Бо життя - тільки мить
Скільки б життя не квапило
Не спішіть. Не спішіть.
Станете ще дорослими,
Бо життя - тільки мить.
02.07.12
ID: 347731
Рубрика: Вірші , Казки, дитячі вірші
дата надходження: 02.07.2012 21:12:04
© дата внесення змiн: 03.07.2012 00:00:45
автор: Людмила Ганяк.
Ще раз ура! Іще один талант порадував чудовим текстом! Дякую, Інночка!
Сяє на небі Зіронька
Золота, золота.
А Місяць їй у промені
Сон-траву запліта.
Постіль шовкову ніченька
Розстеля, розстеля
І в колисанці лагідній
Засина моє маля.
Постіль шовкову ніченька
Розстеля, розстеля
Спи, моя ніжна крихітко,
Засинай, янголя.
Ти спи, а я тихесенько
Помолюсь, помолюсь.
І щиро Божій Матері,
Й Небесам поклонюсь,
Щоб доленьку, мов річечку
Не бурхливу, дали.
Мов у віночку стрічечки
Дні барвистими були.
Щоб доленьку кровиночці
Та й щасливу дали.
Сон під ясними зорями,
Бережуть янголи.
Сяє на небі Зіронька
Золота, золота.
А Місяць їй у промені
Сон-траву запліта.
А завтра любе сонечко
Зазирне, зазирне.
Ласкавим, теплим променем
Тебе ніжненько торкне.
А завтра любе сонечко
Принесе новий день,
Щоб пташенята радісно
Щебетали пісень.
ІННА СЕРЬОГІНА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347589
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 07.07.2012
Сяє на небі зіронька
Золота, золота.
А місяць їй у промені
Сон-траву запліта.
Постіль шовкову ніченька
Розстеля, розстеля
І в колисанці лагідній
Засина моє маля.
Постіль шовкову ніченька
Розстеля, розстеля
Спи, моя ніжна крихітко,
Засинай, янголя.
Ти спи, а я тихесенько
Помолюсь, помолюсь.
І щиро Божій Матері,
Й Небесам поклонюсь,
Щоб доленьку, мов річечку
Не бурхливу, дали.
Мов у віночку стрічечки
Дні барвистими були.
Щоб доленьку кровиночці
Та й щасливу дали.
Сон під ясними зорями
Бережуть янголи.
Сяє на небі зіронька
Золота, золота.
А Місяць їй у промені
Сон-траву запліта.
А завтра любе сонечко
Зазирне, зазирне
Ласкавим, теплим променем
Тебе ніжненько торкне.
А завтра любе сонечко
Принесе новий день,
Щоб пташенята радісно
Щебетали пісень
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347899
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 07.07.2012
Україно, моя! Батьківщино моя!
Мій Дніпро! Моє рідне Полісся!
Мій народе, цвіт вишні і спів солов’я,
Мого духу довічні колиски.
Мої диво-хрущі, не хрущі з Колорад,
Мої ластівки - білі й червоні,
Яблуневі сади, диво – синь виноград,
Фарби щирі, м’які, колонкові.
Рідні очі – озерні, щасливі мої,
Палкі руки, що пахнуть любистком,
Хай співають тобі все життя солов’ї,
А життя наповняється змістом!
Я продовжу слова, ті, які вже казав,
Але хочу сказати їх знову…
Не «відрижка» це є, це є мова моя ,
Чарівна, калинова, чудова!
Я звертаюсь до Вас, дорогі земляки!
Хіба в світі народ є без мови?
Якщо мови нема і держави нема,
То лишаються тільки окови!
ЗБЕРЕЖІМО МОВУ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348067
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 07.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.07.2012
Залиш краплиночки роси
ти на моєму тілі,
Поміж духмяних трав впадемо
щасливі та зомлілі.
Гуляє вітер-пустунець,
напнув свої вітрила,
Неначе вчулося:
"Моя голубко сизокрила."
І вдарив теплий дзвін,
і забринів, пече у грудях,
Думки заплутались, переплелись,
в веселці блудять.
Гайнули лугом навпростець,
ти відчини кватирку,
Впокорені, послухаємо разом
стару платівку.
03.07.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347934
дата надходження 03.07.2012
дата закладки 07.07.2012
Как страшно заблудиться в темноте,
Коль свет погас давно в конце тоннеля,
Когда друзей ты выбрал, но не тех,
То сердце от ошибки вдруг немеет.
Как больно быть обманутым в любви,
И чувства розлетятся вмиг на части.
В саду тогда умолкнут соловьи,
И станет вдруг бумажным ваше счастье.
Как страшно дней не видеть золотых
И с грустью на лице смотреть, жалея,
Не понимая истин жизненных, простых:
Что время всё идёт, а мы стареем.
Как больно, когда в сердце пустота,
И чем её заполнить мы не знаем.
Любовь приходит снова, но не та,
И в сердце боль. И с грустью вспоминаем.
И душу вмиг морозом обожжёт.
Как жаль, что время плохо лечит раны.
А мы её ( ту прежнюю..) всё ждем,
Забыв уже о боли и обманах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348674
дата надходження 07.07.2012
дата закладки 07.07.2012
як скиглять зорі зимним звуком світла!
я на одинці з ними… і бува - на «ти»,
минання наше не в розвіяності вітром,
а в недосяжності непройдених шляхів.
як лиє воду срібну в вікна блідолиций!
насмішкуватий, з ріжками, такий старий…
долає шлях молочний часу колісниця,
старі колеса мелять міхи лЮдських мрій.
суттєвості буття ти знаєш тимчасовіть,
навчи мене сягнути – ЩО НЕ Є?
бо кажуть, що вмирають не з любові…
…але ж без неї і життя не настає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347228
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 30.06.2012
Упало сонечко за річку,
Вогнем зайнявся небокрай.
Піднявся вітер і травичку,
Немов дитя заколихав.
Осипав цвіт квіток додолу,
Злякав пташок в очеретах.
Лиш пожалів пташинку кволу,
Що притаїлася в кущах.
Упали роси - дрібні сльози
На ще не скошені жита.
Лиш десь далеко чуть погрози
Розкатів грому в небесах...
Поглянь, як гарно зараз, любий!
Мене цілуй і посміхнись.
Відчуй, як літом пахнуть губи!
До мене ближче пригорнись...
Надворі стихло... Все німіє.
Лиш вітер інколи зітхне...
Як тільки серденько уміє
Забуть й пробачити усе?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346391
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 26.06.2012
-Я придумав,-каже Льончик,-
Хитру комбінацію,
Як жінкам про випивончик
Подать інформацію.
І тоді їх переграти
Буде нам неважко,
Тільки треба уникати
Усім слова «пляшка».
Всі напої замаскуєм
Під поліграфію
Й будем пити під вербою
Частіше,ніж мрієм.
А надвечір у Максима
Дзенькнув телефончик.
Взяла слухавку дружина:
-Це до тебе…Льончик.
Щось верзе мені,одначе,
Про якісь брошури.
Чи хильнув уже добряче,
Чи так меле,здуру?
Чоловік схопився з місця,
Кинув їсти ковбасу:
-Передай йому:біжу вже,
Свіжий рукопис несу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346174
дата надходження 25.06.2012
дата закладки 25.06.2012
Експеременти для дитячого журналу:
Завдання:
До теми «Вивчення кольорів», яка подаватиметься в контексті теми «Україна» (це буде серпневий журнал), шукаємо короткі, влучні та легкі для сприйняття дітьми 3-4-5 років «запам’яталки» для основних кольорів спектра (як російською Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан). Треба, щоб діти запам’ятали послідовність кольорів
Червоний Оранжевий (Помаранчевий) Жовтий Зелений Блакитний Синій фіолетовий (фіалковий
Мої перші варіанти(тільки почав), буду додавати:
1. Човник поплив? Жабка зразу – бульбах,
...Стрибає, фізкультурниця!
2. Чом почорнілий жуй-зубчик болючий смикає флюс?
3. Чий пропав жалібний засохлий безхатній самотній фломайстер?
4. Чарівна, приємна, жасмінна, замрійна, ...блискуча своя фотографія!
5. Чарівни́к промнямкав жуйку замість булочки, салату, ... фантазер...
6. Загадка:
Чайничок перегрівався, жабився, зацокотався, бухкав, стадіонився... (Футбол)
7. Зарозмовляйка (у допомогу вчителю - вивчати одночасно кольори, птахів, черв,ячків):
Черв,ячок поліз жаднючий згризти ....бак, сокиру, фару...
Чаплями - піймається? жайворонками? Зозулькою? Беркутом? Синичкою? Фламінгом?
8.
Додаємо, найкмітливіші та наймовотворні Ваші варіанти:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345955
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 24.06.2012
Танок пальців на струнах повільно
вводив в сон, що тривав наяву,
там частенько бува d́ej́a vu,
там частенько блукаєш безцільно
і повторюєш гамму просту.
Рятувальна й сліпа порожнеча
не зустріне мене у цей вечір,
не тому, що бракує їй такту,
не тому, що вона - моя втеча
в світ музичних емоцій абстрактних.
Забуття цілюще й жада́не
не вгамує вогонь мій душевний,
хоча граю я дуже старанно,
хоч влучаю в акорди напевно,
віддаючи їм знаки пошани.
"Я продовжу танок, хоч до ранку.
Я зіграю для вас, хоч до крові!"
Але хто мене зловить на слові?
Рветься "соль" і я бачу на ґанку
Тінь твою і парфюм пелюстковий
вдихаю..вдихаю..вдихаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276864
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 23.06.2012
Лишились в минулім майстри-ковалі,
Степів прикаспійських простори.
Де край суходолу, ділянку землі
Назавжди відрізало море.
Від людського ока за декілька миль
У гурті вітрів-бумерангів
Тут серед солоних розгнузданих хвиль
Зросло покоління мустангів.
Міцніли копита в ропі бурунів,
Вітрами заплутались гриви,
Гуляли на спинах гнідих скакунів
Осінні безжалісні зливи.
Ще й досі в табунщика ниє душа
Та спогади ранять, мов постріл,
Про те, як квапливо колись залишав
Утворений хвилями острів.
І чутиме довго, до скону років,
Від першої зірки до рання,
Як котиться з острова до берегів
Залишених коней іржання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298423
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 22.06.2012
День відлетів за вітром органзою,
Розкинув вечір темний килимок.
В повітрі пахне кавою й грозою.
Переплетіння пальців і думок,
Шовкових трав і ніжних незабудок,
Пташиних співів, брязкоту цикад.
О, як люблю вечірній тихий смуток,
Коли блаженно завмирає сад
У передзлив'ї ситцевого літа,
Коли дурманять запахи п'янкі!..
На схилі неба амфора надбита-
Намистом краплі котяться важкі.
Гримить між хмар небесна колісниця
І крешуть коні сріблом з-під копит,
Несамовита грізна блискавиця
Роздерла навпіл неба оксамит!
І раптом стихло...Зливою дзвінкою
Запричастили землю небеса
О, як люблю ці миті супокою!..
По теплій скроні котиться роса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345543
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 22.06.2012
Не ищи меня там, где мне быть не по нраву,
Где в мирских ледниках замерзает душа.
Где на берег любви омут смыл переправу
Черным зевом своим в естестве куража.
Не ищи меня там, где зловещие вьюги,
Там, где сизый туман, как чепец мерзлоты.
Где зовут холода, то в друзья, то в подруги,
Где по воле своей оказался и ты.
А коль в лето войдешь, не пройди меня мимо.
У любви моей грелся ты раньше не раз.
Не ищи меня... Нет! Не бываю я в зимах,
Где любовь замерзает отрывками фраз.
Не ищи меня там, где сердцами не грелись,
Не веди за собой по грустящему льду.
Я вкусила с тобой лета жаркого прелесть,
В мир холодной души я к тебе не приду.
Мне не жить никогда на студеной планете,
Мне хоть час, мне хоть миг, но с тобой у огня.
Пусть останусь одна, только чувствами в лете.
Не ищи... Вспоминай с теплым сердцем меня.
И никто не зажжет в небе сумрачном звезды,
Свечи пламенных чувств угасают во льдах.
Ты уходишь в туман ... и морозную роздымь...
А любовь будет жить... в моих грустных стихах.
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11206217050
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345433
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 22.06.2012
Я пленница твоя навечно,
А время, время кажется так быстротечно.
Блуждает взгляд, рассвет встречая.
Тебе покрепче кофе или чая.
Ах, да, ты ведь моя горячая мечта.
Не уходи, побудь со мной хоть полчаса.
Смятения в душе превозмогая
Чуть слышно прошепчу:
- Ну, разве ты не понимаешь,
Тобой одним, милый, живу.
Ложится тень на смятую траву,
Ветер колышет сирени ветку,
А я черчу для памяти заметку,
Где виден блеска глаз ласковый,
Твой взгляд. Ах, мир лукавый!
Любовь приходит к нам не ради славы
И не ищи ты ей изысканной расправы.
Пусть сквозь листву струится свет,
На плечи падает теплом, как Божий перст.
21.06.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345319
дата надходження 21.06.2012
дата закладки 21.06.2012
Ми йдемо у життя , як небо світло-чисте.
Чому ж, матусі рідні, умиваєтесь слізьми?
От і настала мить жадана І така врочиста:
Бувай, рідненька школо, вже дорослі стали ми.
Дорослі стали ми...
Приспів
Рідна школо, прощавай,
Ми летим за небокрай.
Ми в життя йдемо сміливо:
Все в наших руках.
Ми чекали на цю мить.
Чом тоді душа щемить?
Чом тоді течуть зрадливо
Сльози по щоках?
Сльози по щоках...
ПРОГРАШ
Пробачте, вчителі - що завинили знаєм.
Тепер життя даватиме щодня для нас урок.
Жаль не збере ніколи разом і не об’єднає
Нас всіх дзвінкий, мов радість, рідний наш шкільний дзвінок.
Наш шкільний дзвінок...
Приспів
ПРОГРАШ
Жаль не збере ніколи разом і не об’єднає
Нас всіх дзвінкий, мов радість, рідний наш шкільний дзвінок.
Наш шкільний дзвінок...
НАШ ШКІЛЬНИЙ ДЗВІНОК
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345090
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 20.06.2012
Средь овощей, магнит слыл – неподъёмным, грузным,
Негибким, твердолобым - никаким.
Слоном казался для изящненьких французов -
Степан, мотыжник, с кличкой «Матери́м».
А как-то "выпхнули" магнит - в железобазу,
Где каждый дюкерт, что там ...винтик – человек!
Там, свой, магнит, был - опоясан, дружбой, сразу,
Где он – полезен, свой – своим, где – не чучмек...
19.06.12 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344941
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 20.06.2012
Убаюкана ночь тишиной,
Всё насыщенней запах фиалки.
И осколок луны золотой
Удивляет сияньем огранки.
Неожиданно ухнет сова,
Разорвав тишины безусловность.
Заколдует все сны сон-трава,
Тишины возвратится безмолвность.
Ну, а мне ничего не приснится -
Ночи летние так коротки!
Так легко было мне раствориться
В неслучившейся первой любви...
Фотографии в старом альбоме -
Суть мгновений из жизни моей.
Навсегда они прошлое помнят -
Даже боязнь улыбки твоей.
Всё слабее фиалковый запах,
На траве бисеринки росы.
И ни капли не хочется плакать -
Расколдованы все мои сны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344873
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 19.06.2012
К Дню медработника.
Медработникам и медицинской технике -
- Запорожской ЦРБ посвящается.
Стол в опер – блоке, на нем парень
Лежит раздетый на спине,
Серьезно болен, может ранен
Вот это не известно мне.
А рядом с ним врачей бригада
Под светом лампы вся снует
Мед аппараты все что надо
Здесь операция идет.
Над ним со скальпелем колдуют
Хирурги, что не с простаков!
За жизнь, со смертью все воюют
За старшего, хирург Мешков.
Медсестры словно вентилятор
Зажим, пинцет, тампон подай!
Лена – добавь «Коагулятор»
Валя, «Отсос» быстрей включай.
На монитор с него снимают
Все данные – Сергей, Богдан,
Свою работу тонко знают
Оба умны не по годам.
Я все и каждого здесь знаю
АИВЛ – я «РО – 6 –той»,
В больных дышу, с них выдыхаю
Объем работы мой простой.
Мне «РО – 6 –той» название дано
Там на заводе, как закон,
Шутя, прозвал Сергей Сметана
Меня в больнице здесь - «Дракон».
Но на него я не в обиде
Мне подключил Сергей «Наркон»
Задал режим в частотном виде
Сказал: «Дыши с больным - «Дракон»
В больного я наркоз вдыхаю
Кардиограммы слышен тон,
Мешков сказал: «Все – зашиваю,
Пора будить, в порядке он».
Ни что беды не предвещало
Ритм сердца резко вдруг упал,
Врачам всем места стало мало
Сигнал тревоги зазвучал.
Массаж – сменил Сергей Богдана
Больной уходишь ты куда!
На встречу к Богу рвешься, рано
А ну давай назад сюда.
Полдня мы шили твою рану
Ты вдруг уходишь невзначай,
Сергей кричит в поту Богдану
«Дифибрилятор» подключай.
Пропало жить в тебе желанье?
Очнись больной, ну что ты глуп!
Всплеск ЭКГ и затуханье
Заряд, разряд – подпрыгнул труп.
Массаж: еще заряд – разряд
Всплеск монитора и опять
Вновь затухает зубцов ряд
Не хочет сердце кровь качать.
Ты жить не хочешь парень бравый!
Остался выход лишь один,
Укол в желудок сердца правый
Введен шприцем Адреналин.
Вдруг мышца сердца сократилась,
То рефлекторный был разряд,
И само сердце запустилось
Качает вяло – невпопад.
Мешков сказал: «Ну, чтоб ты скис»
Ни жив, ни мертв, а так собой,
Что, на границе брат завис
Ты между небом и землей.
Сергей сказал: «Дракон», попал!
Тебя не буду выключать,
Больной наш в «Кому» вдруг упал
И за него тебе дышать».
Я должен за него дышать
Его отпустит скоро «Кома»!
И станет он здоров опять
Ногами сам пойдет до дома.
Ты мной, а я тобой дышу
Слились в едино мы с тобой
Я Бога, за тебя прошу
Ты мне уже как брат родной.
Чтоб с головой было в порядке
Кислород с воздухом – вдыхаю
Со смертью он, играет в прятки
А я его так воскресаю.
Активный вдох и выдыхаю
Открыл, закрыл я клапана,
И своим мехом я вдыхаю
Вовнутрь его – себя сполна.
Пашу я сутками, как трактор
В реанимации больной,
С ним рядом я, «Сигнализатор» -
-Дружище электронный мой.
Очнись, вставай, хватит валяться
Что я устал, не видишь ты!
Тобой успел я надышаться
До перегрева – тошноты.
До микросхем достал «нудота»
Да, я железный не живой!
Я сыт тобою до тошноты!
Какой ты к черту брат мне мой.
Все клапана как пульс стучат
Внутри меня как в голове,
Под куполом меха трещат
Дышу неделю, может две.
Моя турбина чертом воет
Отказываясь в мех качать,
А рядом двигатель с ней ноет
Подшипники уже стучат.
Проснись, я на тебя молюсь
То, что ты мертвый, все ты врешь
Вот если я, замкнув «спалюсь»
Тогда уж точно ты умрешь.
Медтехник смазал бы - зараза
Иль заменили бы меня!
На «РО – 2 – ой» или на «Фазу»
Уже не выдержу и дня.
Баран проснись, не слышишь ты!
Всего внутри меня замкнет,
Сгорю я весь до черноты
Я на металл, а он умрет.
Не хочешь жить, умри - мне кто ты!
В могилу тянешь за собой?
Я сыт тобой уже до рвоты
Устал я, нужен мне покой.
Иду в разнос я, мне «кранты»
С больными больше не дышать,
Турбину, двигатель, болты
Все гайки не хотят держать.
В металл, на свалку – что я глуп!
Да, надо мне себя спасать,
Ведь все равно почти ты труп
И на тебя мне наплевать.
Все, выхожу я из игры
Под тем названьем - «Кто живой»,
Предохранитель мой гори
Из нас последний я герой.
Как мог такое я подумать
Я создан, людям помогать,
О больных я должен думать
Когда им нужно выживать.
Умрем так вместе, брат ты мой
Не буду больше я бурчать,
Закрыв глаза, умру с тобой
Мы будем вместе смерть встречать.
Мне стало легче вдруг дышать
Эйфория – так бывает,
Больной чтоб меньше мог страдать
Жизнь, когда он покидает.
Открыл глаза – о Бог ты мой
Не попаду я на металл,
Глазам не верю, мой больной
Без помощи моей дышал.
Произошло вдруг чудо с ним
Брат вышел с «Комы», в самый раз,
И воскресением своим
Он нас двоих от смерти спас.
Давай кричи, сиреной вой
«Кардиокапу», я визжал,
Ты видишь наш больной живой
И сам активно задышал.
Зови быстрей врачей сюда!
Пусть на здоровье он живет,
Кричать приучен я тогда
Как Богу душу отдает.
Шаги, к палате подошли
Открылась дверь в палату рьяно,
Втроем в палату к нам вошли
Мешков, Богдан, Сергей Сметана.
Сергей мне: «Молодец «Дракоша»
Его ты все же роздышал!
Тяжелою была та ноша
И ты чертовски сам устал».
Тебя хотел уже сменить
На «РО -2-ой» или на «Фазу»,
Смог сам его ты оживить
Ты не подвел меня ни разу.
Надо медтехнику сказать
Пусть он тебя почистит, смажет,
Сейчас ты будешь отдыхать
Техпомощь он тебе окажет.
Те слова приятны были
Все для меня, как песни звук,
Конденсатом слезы плыли
От прикосновенья его рук.
Мешков: – «смотри, наш труп ожил
Что будешь жить, я точно знал,
Но ты чуть «ласты» не сложил
Всю хирургию напугал.
Все, хватит дурака валять
Пора дружочек подниматься,
Домой пойдешь, пешком гулять
В больнице больше не встречаться».
И на поправку он пошел
Стал с постели подниматься
При выписке к врачам зашел,
Что бы с ними попрощаться.
Зайдя к врачам, на стол сложив
Гуся, коньяк, «Шампань» и водку:
«Спасибо вам за то, что жив
За вашу надо мной работку».
Ушел здоровым он домой
Не зная главного, однако!
Когда был в «Коме» - чуть живой!!!
Дышал не он, а железяка.
Ш.В.С. 13.06.2003 г.
РО - 6, РО – 2, «ФАЗА» - Аппараты искусственной вентиляции легких.
«НАРКОН» - Аппарат дозирующий наркоз с кислородом и работает
Вместе с АИВЛ.
АИВЛ – Аппарат искусственной вентиляции легких.
Сигнализатор - «Кардиокап» - Аппарат контроля жизнедеятельности
больного во время операции и в коматозном состоянии.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344849
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 18.06.2012
Вона: Коханкою ти просиш стати?
Тебе кохаю - знаєш це.
Навіщо ж змушуєш страждати,
І зустрічатися тихцем?
Він: На красоту твою жіночу
Все задивлявся, аж до сліз.
Я в гОрах опинитись хочу,
Щоб тільки ти, і я, і ліс.
Вона: У гОрах, в лісі - три криниці.
Скуштує вОди хто оті -
Удень побачить всі зірниці,
Та втратить спОкій у житті.
Він: Поляни світлі, темні хащі...
Аби з тобою, як у сні!
Побачу зорі я найкращі!
Навіщо спОкій той мені?
Вона: Ось перше джерело студене.
Нап'єшся з нього ти води -
Дивитимешся лиш на мене...
Ти згідний? Що ж, тоді іди!
Він: Тобою марю до загину...
П'ю воду ковшиком руки.
Птахи співають без упину,
Розповідає ліс казки...
Вона: Та поспішати нам потрібно!
Он водопаду чути звук.
Дзюркоче там водиця срібно,
Напийся із моЇх ти рук.
Він: Твої я руки взяв в долоні,
Припав губами до води,
І опинився у полоні
Твоєму, мила, назавжди.
Вона: Б'є третє джерело щосили
У хащах, де старечий дуб.
Якщо тобі я дуже мила,
Напийся із моЇх ти губ.
Він: Припав губами до водиці,
Збирав по краплі з губ блакить...
Побачив всі ураз зірниці!
Та милої не стало вмить...
Вона: Тепер ранковою порою
Мене шукати будеш скрізь.
Втамуєш спрагу лиш водою,
Що з лісу ти собі приніс.
Він: З тих пір ходжУ я до криниці...
Куди ж поділась ти? Куди?..
Удень я бачу всі зірниці,
Та втратив спОкій назавжди.
08.08. - 25.08.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277000
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 17.06.2012
Не приручай любов, коли прийшла не та...
Не приручай любов, вона таки свята.
Самотньо схилить своє чоло й піде
І неодмінно пару колись собі знайде.
Дощами виплаче, приручена, сльозу.
Запалить болем в небі золоту грозу.
Сухим листком впаде до ніг її печаль.
Просто забавитись, любов не приручай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295310
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 17.06.2012
«щось давно уже
ти не співав,
мій пташе….»
(Валя Савелюк)
А чи можна пишатися власним, важким довголіттям?
Під цвітінням бузку, як і завше, у нашім дворі
Спочиває сивенький дідусь, усміхаючись дітям,
І радіє своїй дев’яностій весняній порі.
Хоча цвіту квітневого бачив старенький немало,
Зморшкувате чоло все ще в подиві ходу весни.
Сірі очі горять! – хоч від старості трохи запали,
А від мудрості стали як срібно коштовні вони.
В тих запалих очах ностальгія така сумовита,
Тільки маски неспокою він на обличчя не вдів.
«Я, нажаль, не зустріну свого дев’яностого літа…
Та, на щастя, умру під буяння травневих садів.»
13.05.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337124
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 16.06.2012
В-сего лишь миг.. и рук не разомкнуть..
О-пять в плену неистового чувства,
З-акон один - вспять реку не вернуть.
В-от утопить бы расставаний буйства..
Р-ешил Всевышний - избежим разлук
А-мы поддались, счастье не разрушив,
Щ-адя сердец глухой, надрывный стук
Е-ще сильнее согревая души..
Н-ад нами реет неба полотно
И солнца луч расшил его парчою..
Е-два ли всем такое суждено..
Л-авину чувств считать своей судьбою..
Ю-тится вечер в радуге огней,
Б-росает нам загадочные тени..
В-стречаем счастье, что всего важней..
И преклоняем пред судьбой колени..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11206148203
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344012
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012
Повільно нічка сповиває вечір...
І ніжний промінь ллє уже зоря.
Ну а думки вмостилися на плечі:
Невже багаття в серці догоря?
Невже в душі моїй пов"януть квіти,
Погасне зірка раз і назавжди?
Але ж повинна довго нам світити.
Не погасай.. не падай... підожди.
Проходжу садом... Тиша кришталева.
Чомусь мовчать в цю пору солов"ї.
Чому ж так сумно в ніч мені червневу?
Чому шукаю все сліди твої?
Тремтячими руками я збираю
Уламки щастя у нічній пітьмі.
Ти знов пішов...Та все ж надію маю,
Бо так люблю твої вуста німі.
Запахло полином побіля річки,
І знов у серці поселився страх...
А зорі тихо блимають, мов свічки.
І згірк твій поцілунок на вустах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343874
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012
Весна за лепестками (романс)
За лепестками лепесток летит весна,
И заплетает из дождей грибные нити.
Не говорите мне, прошу, не говорите,
Что я такая же, как все, но не она...
Я не такая, как она... Так объясните…
Ловлю ваш взгляд на потускневшем серебре,
А пальцы холодно сжимают край бокала...
Вы неправы со мной. Зачем же я ласкала
Ваш профиль гордый в одиноком сентябре,
Свернув клубочком шерстяное покрывало?
Неправда все, что не наметилось всерьез,
Не по моей вине... А вашей - нет в помине...
Прощайте! Будьте же вы счастливы с другими,
А на прощанье мне ответьте на вопрос:
"Зачем молились вы мне страстно, как святыне?"
Проигрыш.
А на прощанье мне ответьте на вопрос:
"Зачем молились вы мне страстно, как святыне?"
04.06.12
ID: 341851
Рубрика: Вірші , Лірика
дата надходження: 04.06.2012 19:30:11
© дата внесення змiн: 05.06.2012 17:35:18
автор: Людмила Ганяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343588
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 13.06.2012
Выхожу я поиграть,
Вижу – во дворе опять
Детворы весёлый рой
Едет с горки ледяной.
Мчится смелая Оксанка
На своих чудесных санках,
А за нею вслед Валерка
Едет на простой фанерке.
Подбегаю быстро к горке,
А меня мой друг Егорка
Приглашает покататься:
«Паровозиком» спускаться.
Соглашаюсь ехать вниз
На ногах, но ждёт сюрприз:
Покачнулся я и в миг
Суть падения постиг.
Поднимаюсь я и снова
Еду дальше, как корова.
Догоняя на клеёнке,
Машет мне рукой Алёнка,
А её сосед Никита
Мчится следом на корыте.
Звонкий смех, веселье, шутки
Не смолкают ни минутки.
Как же весело зимой
Ехать с горки ледяной!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242328
дата надходження 20.02.2011
дата закладки 12.06.2012
(навіяне віршем Консуело "Найкращі квіти моєї мами" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340946 )
Ще трішки сонця ніжиться на споді*-
Ось-ось і те проллється ген за край.
Поснули квіти в мами на городі-
Мого дитинства пелюстковий рай.
І опустили віченьки додолу-
Такі ясні,мов спалахи зірниць.
Ще на прощання сонну матіолу
Цілує сонця ніжний промінець.
Гойдає вечір лагідні лілеї,
Що повбирались в пишні пелюстки,
Неначе в плаття білосніжні феї.
Пливе городець в пахощах п'янких!
Сповиті снами півники барвисті,
Мов немовлята в теплих пелюшках,
І цвіт півоній в росянім намисті
Колише вітру теплого рука.
Мій любий сховку,тихий і привітний,
Сюди вертаю ластівкою знов,
Де поміж квітів ніжиться і квітне
Свята і чиста мамина любов.
*На споді-на дні.
(08.06.2012)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342880
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012
Соло молодої дівчини. (водевіль)
(Дівчина перед піснею погодилась зустрітися у столичному клубі із незнайомцем у чаті «Бізар»)
Чарівна рань, він, ранок, наближає зустріч...
О, ви торканнячка кохань, швидкоминучі.
Але чому - у Клуб? Там тінньочок - не видко,
А я така, у макіяжі ...гола (закриває ротик руками) рибка...
(починається танок, вже у клубі, танок який завіхрює дівчину клубними завсідниками, продовжується основна мелодія, переплетена тонами з клубними музичними звичайностями, дівчина танцює серед клубняків, намагається не забутися, як себе планувала показати)
Так я – і знала! Ручки! Талія! – затьмянні...
(дівчину підштовхують до стійки бара із танц пулу)
Ой? -! Бар! Так! Сяду! Ось, покажимось киянам!)))
(граціозно крутиться на стільчинки при барі, ковтає поданий коктейль, біля героїні збираються кульні і чоловіки, заінтриговані відвертою особою)
Я – на-зби-раю тут уваги повний кошик,
Ой, що це? Гроші?
(бачить –навколи чоловічі руки, які протягують їй пачки грошей, і всі біля бару співають разом) :
Гроші! Гроші! Гроші! Гроші!
(вже ранок, хлопець так і не з,явився у Клуб, куди запросив дівчину, вона розкошлатена, напівроздягнута, вона співає спочатку із сумом)
Ча-рів-на...так...вже ранок, ранок, ось – увага...
(підіймає кошик, повний грошей)
Я - на літак! літак...стрічай - Варшава, Прага!
Я -тут - од-на, без макіяжу, гола рибка!
Запам,ятаю я тебе, киянна здибка! (тягне слово «запам,ятаю» - вище і вище...)
09.06.12 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342866
дата надходження 09.06.2012
дата закладки 09.06.2012
Гроза!
Точ́ене листя дуба
Термосить вітер.
Білочуба
Береза хилиться додолу.
По ніжній бересті подолу
Дощу стікають краплі слізно.
Повзуть над лісом хмари грізно.
Чіпляються за гострі шпилі...
Грім у небесному горнилі
Роздмухує вогонь священний.
Полоще дощ розлогі клени,
Сплітає віти осокорам...
Гроза несамовита в горах!
Ми у печері...
Камінь... Тиша...
"Моя голубко наймиліша", –
Почула раптом.
Завмираю,
Мов потрапляючи до раю.
І вже нема грози, ні грому...
Несе солодка хвиля втому.
Усе пливе перед очима,
А в серці спрага невтолима.
Шепочу: "Найдорожчий мій,
Ми вдвох отут, серед стихій.
Дарма негода й дощ стіною,
Аби ти поряд був зі мною!"
06.06.2012р.
Для ілюстрації використане фото зроблене в с. Маліївці
Дунаєвецького району Хмельницької обл.
"Грот під водопадом"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342316
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 08.06.2012
Все семейство обожает этот дивный летний суп,
В нем всего-всего хватает, и совсем не нужно круп:
Отвари сперва картофель и - в сторонку – остывать,
И берись хоть в фас, хоть в профиль зелень свежую строгать.
Разотри–ка с крупной солью мелко резанный укроп,
Лук зеленый, хрен ядреный, чесночок – пикантней чтоб…
Всю зелёнку – в емкость с квасом, можно просто взять кефир,
Насыщается основа, в ожиданье замер мир.
Ну, а ты покуда мелко режешь мясо (колбасу),
Два яйца вареных – в массу – от белков сытнее суп,
Ну, а чтоб стал ярким, сочным, мелко режешь огурцы,
И редис – он нужен точно - аромат! И для красы!
В знойный полдень ледяную полной ложкой зачерпнёшь...
Мммм! Вкусней окрошки русской в целом мире не найдешь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342688
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012
Суцільний світ брехні і похвальби.
Так надоїло слухати і чути:
один професор в крокодила взутий,
а інший геній, хоч без букви "е".
Одна бездарність світом заправля,
а інша їй, як той шакал, вторує,
он диригент хором ослів керує,
а люд кричить не "Браво", а "Ганьба!"
Там неук у історію заліз
і підправляє щось і "коректує",
той, де не треба, щось собі будує,
а той прогресу відкопав десь ...віз.
А титули всім сипляться, як сніг:
отой вже доктор, той ще кандидатом,
отой письменник із мільйонним статком,
а інший враз поетом стати зміг.
Та так себе розніс-проголосив -
неординарний, культовий, відомий.
Від його віршів у душі оскома,
наче із дички яблуко вкусив.
А інший вже витає поміж хмар
поетом всіх галактик і сузір"їв,
хоч захмелів порядно на подвір"ї
і міцно до чарчиноньки припав.
Спиніться, хлопці! Не смішіться хоть,
не галасуйте так усі одразу!
Ми від природи всі є віршомази,
Поетами назве тільки народ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342697
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012
Мріями заквітчане моє життя,
А вони яскраві і барвисті,
І сміливі, як бува в дитинстві,
І невинні, і безгрішні, як дитя.
Може, щось омріяне і не збулось,
Тільки я ніколи не шкодую:
Так багато зАдумок в житті вдалось,
Бо душею й тілом не ліную.
Я батькам вклоняюсь низько до землі -
Це вони мене життю навчили.
Їх поради торували шлях мені,
Додавали впевненності й сили.
Вірю я, що діти і онуки теж
Пам"ятатимуть мої поради.
Хочу щастя їм, як небеса, без меж,
Щоб життю відверто були раді.
Їхні мрії хай заквітчують життя,
Бо хіба без мрій воно буває.
Знаю: буде в них достойне майбуття -
Моє серце їх благословляє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342529
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 07.06.2012
Бережи те, що маєш. Важко зібрати розсипане. Мудро сказано. І чи не сказав це той, хто вже не зібрав?
Самотньо біля вікна сиділа жінка і не поспішаючи пила каву. Стиха кидала сумний погляд на вікно, неначе когось визираючи. Довго сиділа, але так ніхто й не прийшов...
Лора була гоноровою, недоступною та ще й насмішницею. Вміла так влучити в співрозмовника сарказмом, що подих забивало. І, з рештою, залишилася сама. Ніхто не домагався її доброго до себе ставлення, а про почуття і знаку не подавали. Та дівчина не журилася. Вона сама кувала своє буття. Їй всього було досталь. Кохання собі "тимчасові" купувала, адже така можливість була. Недаремно ж дочка "великих" людей. Широко йшла життям, наступаючи на тих, хто їй заважав, змітаючи зі шляху свого нецікавих та непотрібних супутників. Порожнеча навколо дівчини розширювалася. А одного разу помітила біля себе лише одні щиро закохані очі однокурсника. Вони сяяли здалеку, не наважуючись приблизитись. І це сподобалося Лорі. Така відданість, невигадливість, скромність... Захотілося потішитись. Допустила хлопця до себе. А він весь світ прихилив до її ніг, дарував своє кохання щедро і щоденно, не вимагаючи нічого взамін. У вакуумі її життя залишився тільки він, хто зміг прощати її "виходеньки". Згодом став її чоловіком. Цього вона йому простити не могла. Щоденно дивитися і чаруватися його щирим кохання для неї було відразно. Не зблизила родину і народження єдиної донечки. Допустити ще близькість з осоружним чоловіком не могла. Пішла "в люди", в повному розумінні цього слова. Захоплювалася, а то й просто сходилася на мить з чужими і нелюбимими, аби лиш не зі своїм. Розсипала і розсипала щире кохання свого Сані, маючи велике задоволення від його гіркоти і розчарування. Його любов була велика. Він тихо прощав дружину, турбувався про донечку, бо нестямно любив своїх жінок. Старався не чути пліток, не зважати на довгі нічні походеньки дружини, чекав, що його любов вічна і непереможна. В хвилини сімейного затишшя, тішився дитиною і дозволяв дружині відпочивати від його любові. Та крах їхного сімейного, хай навіть такого, життя, був неминучий. Любов вічна, коли вона вірна, непереможна, коли чиста. А бруд хтиво "заліз" уже навіть у їхню, правда, завжди холодну, подружню постелю. Там був чужий. І це таки добило чоловіка. Тепер їх об'єднувала лише мить з донечкою, якщо потрібно було щось вирішити для дитини. Кожен жив своїм життям. "У люди" пішов уже і Саня. Вибирав наймолодших коханок і ходив з ними повсюдно, не ховаючись, і не соромлячись. Любов згоріла, а в закапелку його душі лиш пекла образа за змарнілі роки чоловічої спокути. Про себе не дбав, а коли дочка поїхала навчатися і майже не приїжджала додому, занехаяв себе зовсім. Вигляд мав засмиканий, схудлий і неприкаяний. Коханки вже не липли до змарнілого чоловіка. І він гинув, з кожним днем все більше розчаровуючись у житті.
- Що з твоїм чоловіком, Лоро? - запитували колеги, сусіди, знайомі, колишні друзі
Ці запитання все частішали, а жінка прибрана, ошатна, модна, адже наступним коханцям тільки така може сподобатися, відмахувалася від неприємних запитань, придумуючи різні пояснення.
- Хворіє, стомився, неприємності на роботі,- відповідала. А сама так рідко його бачила, бо останнім часом неприємний і непривабливий вигляд чоловікав виганяв її з квартири і вона якнайдовше старалася проживати в чергового коханця. Уникала, з відразою заходила до квартири, аби взяти якісь свої речі. І зараз давно його не бачила. Навіть для дочки вигадувала, що все з батьком добре, аби та не їхала і не бачила такого падіння улюбленого татуся. Та дочка все ж рвалася додому, відчуваючи, що не все так добре, обіцяла обов'язково взяти направлення на інтернатуру до рідного міста. А Саня, прихворівши, вже і не старався вибиратися з бруду, з хвороби. Йому так комфортно було долежувати своє занапащене життя. Депресія опанувала ним вже повністю. І хоча на роботі вже давно журилися його недбалим ставленням до обов'язків, терпіли, враховуючи такі сімейні обставини, все ж захвилювалися через довгу відсутність горе-працівника. Відвідувати хворого напросилася і Зоя. Їй вже давно було шкода цього чоловіка. Адже колись вони разом прийшли сюди на роботу, завжди чемно віталися, перекинувшись кількома черговими фразами про домівку, здоров'я тощо. Вона найпізніше зрозуміла його падіння, адже при ній він завжди старався триматися, а самотня Зоя чомусь бачила в ньому тільки хороше. Коли до неї дійшла плітка, а чи правда, про зраду дружини, жінка тільки пошкодувала, що так сталося. Хотілося і зараз підтримати хворого. Відчувала, що він не просто загрипував, тому й поспішила долучитися до відвідувачів. Та те, що побачила Зоя, вразило настільки, таке передати неможливо. Занедбана квартира, немита гора посуду, голодна і холодна, як кажуть, хата, свідчила, що чоловік здається. Зоя вже знала, як бути далі. Тому в наступний вечір відвідала Саню сама. Поки він куштував її гарячий борщ, квартира набирала людського помешкання. Пізно ввечері жінка дибаючи стомлено додому, відчувала радість. Їй є про кого дбати. А через деякий час на робоче місце повернувся здоровий, в чистому костюмі, якийсь інший Саня. В очах розум, врівноваженість та ще невпевнена, боязка радість. Посміхався якось потаємно, але всі бачили, що чоловік оживає, одужує. Ще кілька днів і колектив "вичислив" винуватця таких змін. І не осудив. Життя набирало обертів, а доля немолодих уже людей все нагороджувала щастям. Приїхала дочка, яка теж підтримала нові стосунки батька, вражаючись, як він змінився. Ще у дитинстві таким інколи був. Вона була рада за рідну людину. Залишилася з батьком, приймаючи до гурту і Зою. Матір бачила рідко, але розуміла, що вона вже шкодує за втраченим. Намагалася через дочку натиснути на колишнього чоловіка і Лора, але Саня, перейшовши жити до Зої, відкинув усі спроби такого натиску. Лора все частіше поверталася додому, але її там ніхто не чекав. Донька збиралася заміж, а всі питання весільні вирішувала із батьком та Зоєю. А то й свята, вечори більшість проводила там. У батька було затишно. Там сяяла любов, повага і взаємопорозуміння. А Лора все сумовито йшла до своєї квартири, де чітко цокотів годинник, відлічуючи час, у якому вона була самотня. Ще модна, горда, але самотня жінка, яка вже не така впевнена в завтрашньому дні. Якось бачила щасливого Саню, того закоханого чоловіка, якому не дозволила долюбити себе. І він любив іншу, віддано і безтямно. Вона знала, яка це любов, тому і заздрила Зої.
Лора часто пила каву. Сідала за столиком на кухні і чекала: як і колись відчиняться двері, зайде Саня, ніжно обніме за плечі і все стане, як і раніше: сонячні ранки і щедрі на любов вечори. Та помешкання видзвонювало порожнечею. І вона йшла до людей. Спостерігала за галасом у кав'ярні, сідала за столиком біля вікна і дивилася на сльозливу шибку. То плакала її знівечена гордістю і самотністю душа, а поруч гонорова порожнеча. Виклик долі Лора зробила сама. А зібрати знівечене і розкидане... Як!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331298
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 07.06.2012
Вивільняючий випадок
Задихавшись. Наверх. По Шовковичній
Щоранку. Сунуть. Зібрані обличчя.
А хто злітає з верховин до низу –
Себе упізнають в рішучих рисах:
Себе - колишніх, чи батьків, бабу́ськів,
Чи покровителів фортунних, щедрих, лисих...
Хто вдерся на високу інститутську
За мрією, за модою, за призом.
Тож вчора - сонечко, і па́рило ще з досвітку,
На - «Лесю», вниз, по сходах, хтось - як капав оцетом:
Поважно, зверхньо, десь вальяжно, яструбинно,
І тут ...за поручень чіпляється коліном...
...Що обмастився – то таке... Ніхто – не став.
Печерськ. ...на пагорбах зупинешся – не дійдеш.
Лишивсь де впав. Мета - була, як м,яч - пуста.
...Він з паркувальником дорахував до ста
Щасливих рівних, хай і крихіт-чарок втішних!
І, може, вперше, в атмосферах балабонних -
Покепкував з надутих джипіків коронних.
Зізнавсь, що скучився за вільним самогоном,
За дворовим задеркуватим ляскним тоном.
...Й давай задорновим нестримним диктофоном
Коментувати шовковичні перегони.
Та на невихованого гострочіпляльця
Ніхто зі сходів шовковичних караванів
Ніц не звертав уваг людських чи папарацних,
Хоч й розумів хто, часом, смішки порівняльні,
Що, може й правду шкварить людям пан земляцький...
Задихавшись. Наверх. По Шовковичній
Щоранку. Сунуть. Зібрані обличчя.
06.06.12 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342168
дата надходження 06.06.2012
дата закладки 06.06.2012
[i][b]Липи заквітли, сонцем сповиті,
Запахли хмільним ароматом,
Квіти нектаром й вином налиті,
Розпиляються духом- златом.
Ллється дух той, духмяний, невпинно,
П'янить чарівним, ніжним летом,
Сідаючи на вуста невинно,
Цілуючи солодким медом.
А ми кохаємося натхненно,
Насолоджуючись букетом,
Хміліємо без вина щоденно,
Співаючи літу сонети.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341780
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339768
На візерунках вітражу
Танцює небо.
Ковток міцного купажу
Не пий, не треба!
Кохання терпке, мов вино,
Пусти на волю –
З полинним присмаком воно,
З відтінком болю.
Очей зелених і сумних
Не помічаєш,
Що будеш пити щастя з них
Іще не знаєш.
Поміж ромашок вітражу
Всміхнулось сонце:
– Тобі на них поворожу
На склі віконця.
Не став чекати промінець
Твоєї згоди,
Сплітав над косами вінець –
Вінець свободи.
На візерунках вітражу
Танцює небо,
Ковток міцного купажу
Не пий, не треба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341684
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Листаю, доню, твій альбом дитячий…
Роки летять, мов тополиний пух,
Тебе ще вчора запевняла наче:
Ти знай, що мама – твій найкращий друг.
Моя маленька, ти така доросла!
До тебе сонце й місяць прихилю!
Вже власна мудрість у тобі прорОсла,
Ти певна будь, що я тебе люблю.
Де б не лягла твоя дорога-доля,
Не забувай ріднесенького краю.
Чи з краю світу, чи з близького поля
Ти пам’ятай, я так тебе чекаю!
У час, коли до вічності відбуду,
У будь-яку складну життєву мить
Моя душа з тобою, рідна, буде.
Лиш вір, що мама завжди захистить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341735
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 04.06.2012
Соломія стояла перед відчиненим балконним вікном і вдивлялася в ніч. Ні, зорі не висвічували небо. Йшов дощ густий, проливний. Дощ. Знову дощ… Колись вона вражаюче дивувалася б цьому нестримному водоспаду з неба, його неперевершеній красі та силі одночасно. Адже так любила дощ. Але то було колись. Відтоді, коли її проливні сльози змішалися з дощем, вона його ненавиділа. Ще й тепер відчуває як довго пекельні сльози не розмішувалися з дощовими крапельками, а пекли щоки незнаною досі тугою образи. Не хотіла згадувати, але болючий спомин вже згубно торував серце.
“ Оксена мені послала доля для радості, для любові”, - так тоді думала. А вийшло, що для випробовування, для мужності її душі. Несмілива, невпевнена у собі, дівчина завжди була осторонь дівочої купи, а тому і хлопця не мала. Щоб якось цікавіше проводити час, часто гуляла парком. Любила читати під густими деревами. Вони нагадували їй дитинство й улюблену грушу – домівку. Так вони з подругою називали своє деревце, під яким та на якому і “ зростала” їхня дорослість. Особливо любила спостерігати за дощем під парасолькою – деревом. І лише, коли густе віття починало пропускати мокрі крапельки, вона втікала під справжню парасольку, швидко чимчикуючи до домівки. Так гралася з дощем, бо любила природу. А це яскраво заповнювало порожнечу самотності. Її такою ніхто не знав. Для всіх дівчина була звичайною “синьою панчохою”, як поза очі її називали дівчата. А “синя панчоха” вміла бути сонцем, дощем, веселкою, струмочком, а то й просто цікавим співрозмовником. Та показати себе всім такою Соломія соромилася. Так і жила. Ні, вона довірила себе одному, відкрила себе справжню. Саме через це тепер і не любила дощ, який став свідком її любові та ще й завжди про це нагадував. А спогади ще більше загострюють минулу подію. І знову у згадках...
Граючись із дощем, що все посилювався, витанцьовувала, плутаючись поміж калюжками, пробиралася додому. Відчувала, що сила дощу ще попереду. І не встигла. Дощ не грався, а припустив свою ходу, ставши проливним і чомусь не літнім, а холодним. Підбираючи підмоклі колоші штанів, Соломія насправді поспішала, шукаючи на ходу якусь покрівлю. Нарешті підбігла під козирочок паркового кіоску, прихилилася, прикриваючись парасолькою. Вітер, дощ немилосердно шмагав її. Ще більше прилипла до будівлі, що була невеликим прихистом у таку погоду. Та все ж шквальний вітер уже оббігав дівчину. Передихнула, “роззирила” навколо себе - і помітила ще одну постать, що теж шукала захисту від дощу. Чоловік був геть промоклий, а вітер аж виляскував по мокрому одягу. Підійшла ближче і простягнула парасольку над обома. Жаль стало , бо добре відчувала сама, як проймає холодом вітер, неприкрите парасолькою тіло. Чоловік, мабуть, відчувши затишок, повернув голову.
- Ну, що Ви! Себе бережіть, адже так поливає.
Хитнула заперечливо, тримаючи і надалі парасольку над обома.
- Ну, тоді давайте триматиму я.
Чоловік простягнув руку, забираючи парасольку. На дівчину глянули величезні красиві карі очі. Це був молодий симпатичний юнак. Промерзаючи, вони все ближче тулилися один до одного, а дощ, як на диво, лив і лив, періщив землю холодом і вітром. Та чомусь, коли закінчився, вони так і стояли поруч, відчуваючи якесь ніжне тепло сердець. Тоді і познайомились. А ще Оксен, завдячуючи за прихисток від дощу, запропонував провести додому. І не просто провів, а завіз. Поруч із ним стояв його, як назвав, друг велосипед. Посадивши дівчину поперед себе, Оксен довго кружляв містом. Не тому, що не знав дороги, а тому, що їм зовсім не хотілося додому. Це було щось неперевершене. Вмиті дощем безлюдні вулиці міста, простір для стрімкої їзди й час народження великої любові… Що може бути прекраснішим ..! Розлучатися не хотілося. Серце наповнилося світлом, красою надвечір’я, теплотою якось безмежного почуття й довірою до юнака. Хотілося співати, летіти не тільки дорогою, а і вись небесну. Це, мабуть, така і є любов серця. Соломія прийняла його і завжди несла таким на кожну зустріч з Оксеном. Зустрічалися часто, їм так було добре вдвох. Стосунки вже виливалися поза зустрічання, шукали свого завершення. І такий день наступив. З нагоди ювілею Оксенової мами, запросив Соломію до родинного знайомства. Не йшла, а летіла ластівкою до Оксенового гніздечка. Вишукана, чарівна юнка подобалась усім перехожим, які привітно посміхалися назустріч. Щасливою ввійшла до двору. Оксен, зустрів на порозі, познайомив із гостями. Ні! Не сподобалася вона Оксеновій мамі. І досі не знає, чому. Але тоді це відчула відразу, лиш переступила поріг хати. Переглядаючи разом із родиною фотографії, мама зауважила особливо на одній:
- Майбутня невісточка, - чітко підкреслила, мабуть, спеціально для Соломії.
Додому дівчину провести Оксенові мама не дозволила. “Гостей потрібно розважати”, - гостро пояснила. Соломія похмуро брела містом додому. Серце знічено мовчало. Образи ніби й не було, але чомусь так пекло, боліло серце. Весь вечір дожидала Оксена, вірила, що знайде хвилину і прийде, адже бачив, якою сумною йшла з хати кохана. Визирала у темінь вечора, виглядала милого. І вичекала, але… дощ. Дощ прийшов, видно, щоб втішити дівчину, погратися як раніше, почав дріботіти й розійшовся в густу тиху зливу. Соломія відчинила вікно і плакала разом із дощем. А він ніяк не хотів приймати її сльози, все вмивав обличчя, пестив теплими крапельками. А сльози, пекучі сльози, не розчинялися в дощових, а немилосердно пекли й пекли обличчя. “Це, мабуть, сором так доганяє від приниження, що дістала в гостях”, - подумала. Дощик старався стерти з її обличчя тугу і змивав, змивав, виставлене обличчя з вікна, небесною водичкою. Ту ніч дівчина запам’ятала на все життя. Сльози й дощ. Любов і зрада. Адже, Оксен так більше і не прийшов до Соломії. Довго відходило від болю зраджене її серце. Старалася про все забути. Так не дозволяв дощ. Часто стукав у вікно, просився до серця, знову нагадуючи зраду. Дощ збирався в дощові промені і зливав їх до землі. Інколи, здавалося, що він хоче втопити її страждання у своєму повноводді. Красиве природнє явище і пекучий дівочий спогад були завжди разом.
Оксен поступово відходив із її життя. Лише очі ще інколи снилися ночами. Забути їх було найважче. Але Соломія старалася, дуже старалася їх забути. Так й канула в Лету б ця сумна історія кохання, якби дощ не подарував уявну чи правдиву нову зустріч з Оксеном. Краще б її не було ніколи , не було б і щоденних сумнівів і переживань. Кажуть, що коли дощ іде у весільний день – це до багатства. Пара буде щасливою і багатою. Дощ насправді, мабуть, хотів це подарувати для Соломії, тому неочікувано линув просто тоді, коли всі вийшли з машин перед будівлею урочистих подій і таки змочив її весільне вбрання. Розбігаючись від дощу, гості весело загаласували, розгубилася і Соломія. Рвонулася не до весільної оселі, а, мабуть, за звичкою під дерево. Підбігши близенько під віття, помітила його, Оксена. Він стояв, як колись, із велосипедом.
- Яка ти гарна, Соломко, прошепотів. - Сідай, поїдемо, щоб завжди бути разом, запросив.
Оторопіла дівчина – наречена від таких слів . У її душі викрикнули два голоси одночасно: “Сідай! Ні!” А Соломія лише глянула на Оксена і, підібравши змокрілі краї весільної сукні, повернула від дерева у дощ. Назустріч біг її Ілля, її коханий…чи ж коханий, але наречений.
- Куди ж ти побігла, дурненька. В дощ під дерево? А не в будинок. Ходімо, - ніжно пригорнув її до свого міцного плеча. І Соломія схилилася покірно, чалапаючи під дощем. Гості гукали їх , сміялися з миттєвого дощу, який усіх налякав. Соломія лиш на мить повернула голову вбік “того” дерева. Там нікого не було. “Привиділося? – промелькнула думка. - Чи ж був він, а чи дощ грається зі мною, що це? – питала саму себе дівчина, нічого, не розуміючи. - Це мені таки здалося,” – засумнівалася. І сумнівається ще й до сьогодні. Цього вона дощеві простити не могла. Усе далі і далі відходять події молодості, а Соломії забути про них не дозволяє дощ. Її дощ.
От і сьогодні знову розмовляє з ним. І так їй хочеться, перегорнути минуле, щоб запитати…
Принишк вітер в скошеній отаві,
Мандрувати, мабуть, не хотів.
Й ми, здається, щойно тут стояли,
А насправді, час в роки злетів…
Тихо з вітром шелестить у травах,
Злігши владно в вузлику життя.
Що роки тобі подарували ?-
Запитати так його хотіла я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340737
дата надходження 30.05.2012
дата закладки 03.06.2012
Весна за обрій хутко відлетіла.
Крилом кивнула, ніби Синій птах.
А як її зимою я хотіла!!!
Чекала, що прилине на вітрах...
Омріяна пора не зволікала:
Наповнила цвітінням увесь світ.
Прилинула...ніде не заблукала,
Розсипала у серці дивоцвіт.
І я його так пестила, хвалила.
Від злих вітрів ховала, від дощів...
Та цвіт відцвів...Його я загубила.
Чому ж це він до літа не дожив?
Похмуре літо пролилось дощами.
Та ось промінчик стрибнув у вікно.
Тепер я йду вже літніми стежками:
Його красі радіти ще дано!
У літа очі ніжно-волошкові.
Так солодко всміхаються мені!
І теплі, ніби промені ранкові.
Казкові, неповторні літні дні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341390
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 02.06.2012
Запізніло так стукаєш в шибку дощем
Й пелюстковий танок затихає.
Я тебе не чекаю, у серці лиш щем -
Нас не наша весна зустрічає.
А у спомині та дивовижна краса,
Як рожевим квітчав диво-цвітом.
Усміхалася я, усміхалась весна
Й заметіль яблунева над світом.
А вдивляюся в дощ лиш з тієї пори,
Коли сльози ховала в краплину.
Я просила в дощу, що усі забери,
А він тільки забрав половину.
Ти не стукай дощем, не впізнаю тебе.
Не коханий ти вже... моя смута.
Яблунева завія всі сліди замете.
Відчахнута любов... чи ж забута?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337888
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 02.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.06.2012
Зустріло літо нас дощем
Чомусь холодним, непривітним.
У серці туга, в серці щем,
Воно від холоду не квітне.
Від самоти воно болить,
В печалі скніє і сумує
І зустрічі жадану мить
Леліє, пестить, дні рахує .
Вдивляється у неба край,
Вслухається у звуки ночі,
А дощ «Че-кай, че-кай, че-кай!»-
У скло морзянкою стукоче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341447
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 02.06.2012
Ромоданець
ДОРОГА ДОДОМУ
Стежина від рідної хати
мене у світи повела.
Вітрів натерпівся багато,
сивіла-гула ковила.
Всього на шляху вже бувало –
і радість стрічалась, і сум.
Зозуленька-доля кувала, –
присуджене досі несу.
Вже осінь моя за порогом,
від неї не дінусь ніде.
Дорога до рідного дому
у рай заповітний веде.
Із хатою сам наодинці.
Вибілює душу зима…
Гіркі і солодкі гостинці…
А мама… а мами нема.
=========================
Віталій Назарук
КРИЛА КОХАННЯ
Вже крила зміцніли для лету,
Кохання прийшло на поріг
І просить в дорогу далеку,
Злетіти в ранковій зорі.
Приспів:
Дорослі розправити крила,
Летіти у парі життя,
Дорога хай буде щаслива,
В коханні відчути злиття.
Тримайтесь на крилах в польоті,
Прямуйте в життєві гаї,
Щоб в різні часи і висоти
Пісні вам несли солов’ї.
Приспів:
Дорослі розправити крила,
Летіти у парі життя,
Дорога хай буде щаслива,
В коханні відчути злиття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340480
дата надходження 29.05.2012
дата закладки 01.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.05.2012
Він стояв і мовчав, опустивши в траву довгий дзьоб.
Він немовби завмер. Він нічого не чув і не бачив.
Біль його передався мені. Закричала я, щоб
Зупинились машини, що мчали до пунктів призначень.
Зупиніться, будь ласка! Затримайте, люди, свій біг!
Та мій крик відчайдушний заплутався десь у смереці...
Він до нас прилетів через сотні далеких доріг,
Та невже задля того, щоб сум був у долі лелечій?
Він у теплих краях мріяв палко про землю дідів,
Він летів через море, до крові стираючи крила.
Із коханою він звити разом гніздечко хотів
У краю, де барвиста веселка кришталь розгубила.
Він ростити так прагнув у рідній землі лелечат,
Коли є і кохання. і дім, і сім'я, і дружина.
То чому ж польові запорошені трави мовчать?
І чому безсердечно зустріла його батьківщина?
Він зігнувшись стояв на червоних, тоненьких ногах.
Він утратив усе: свою віру, любов і надію.
А у неї життя, на узбіччі, де куриться шлях,
Закінчилося щойно на білих квітках деревію.
По дорозі машини байдуже неслись в далечінь.
Над коханою в тузі самотньо стояв бідолаха...
Крізь вологу очей, я вдивлялась в небес голубінь,
І сльоза поповзла по червоному дзьобі у птаха.
Це сталося нещодавно. Я поверталася з відпочинку додому.
Зненацька на узбіччі я побачила лелеку, що похнюпившись
стояв і не ворушився. Під'їхавши ближче, я угледіла в
бур'янах мертву птаху. Лелека стояв над своєю подругою
і оплакував її. Побачене так схвилювало мене, що я довго
не могла заспокоїтися. Ця картинка і досі у мене перед очима.
Власне, ця пригода спонукала мене до написання віршу.
24.05.2012р. 00:30
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339479
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 30.05.2012
Немає до дитинства вороття,
Не залишайте щастя при дорозі.
Щоб за даремно страчене життя,
Не проливались материнські сльози.
Не забувайте рідне джерело,
З якого пили ви холодну воду.
І ту стареньку хату край села,
Що боронила в дощ, жару й негоду.
Не думайте, що у чужих краях,
Ви знайдете добробут і свободу.
Не буде та свобода дорогА,
Як взимку не потрібен кусень льоду.
А як захочете відчуть тепло,
Ви повертайтесь до старої хати.
Пізнайте вдома радість і добро,
Та пригорніть до себе рідну матір.
Пробачить вам старенька за журбу,
Проплакані в подушку довгі ночі.
Солону витре рукавом сльозу,
Та підведе до неба сірі очі.
-Спасибі Боже, що моя дитина є,
Жива, стоїть зі мною, веселиться.
Його волосся все таке-ж густе,
Чоло вкриває, в'ється, золотиться.
Візьме за руку сина, поведе в садок,
Там яблуні цвітуть і виноград густиться.
Троянди кущ під вікнами росте,
-Це та земля, де в світ ти народився.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340029
дата надходження 26.05.2012
дата закладки 29.05.2012
Виходьте, браття, з могил глибоких
на Україні царить неспокій.
Царить безчинство нових моголів,
що прагнуть знищить народ і мову.
Ставайте, хлопці, з сирих криївок,
біда і смута на Україні.
Знов торжествує брехня і зрада,
ставайте, браття, на бій за правду.
Ставайте, орлИ, орлят навчати
як Батьківщину обороняти.
Як захистити народну волю,
ставайте, браття, з могил до бою.
Ставай, безсмертність, шикуйся, гідність,
не посоромим Вітчизну рідну!
Козацьким гнівом горить багаття,
ставайте, друзі, ставайте, браття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340264
дата надходження 27.05.2012
дата закладки 28.05.2012
А ты убегал,
Но там не было дороги.
А ты уходил,
Но там не было синих туманов,
А ты улетал,
Но там не пели тебе провода.
А ты укрощал,
Но только собственных львов!
А ты небо смешил,
А ты гнал меня,
Объявляя войну
Рукам и губам
Моим,
Но дальше не было песни…
И у самой двери
Жадно пропасть смотрела,
И рваным подолом
Зазывала глупца!
Но дальше, не было звука,
Но дальше не было слова,
Но дальше начало других начал.
Но я не держу…
Ты путник,
Ты вправе мечтать,
Ты вправе уплыть…
Ты не раз ломал свои весла у моих берегов,
Бил по рукам непослушные руки свои,
И ВНОВЬ ТЫ БЫЛ ПРАВ!
Погубила…
Именем своим,
Взглядом одним,
Словом одним…
УБИЛА!!!
…любимый…
25.05.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339747
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 25.05.2012
На візерунках вітражу
Танцює небо,
Ковток міцного купажу*
Не пий, не треба!
Кохання терпке, мов вино,
Пусти на волю –
З полинним присмаком воно,
З відтінком болю.
Очей зелених і сумних
Не помічаєш,
Що будеш пити щастя з них
Іще не знаєш.
Поміж ромашок вітражу
Всміхнулось сонце:
-Тобі на них поворожу
На склі віконця.
Не став чекати промінець
Твоєї згоди,
Сплітав над косами вінець –
Вінець свободи.
На візерунках вітражу
Танцює небо,
Ковток міцного купажу
Не пий, не треба!
Купаж* - змішування кількох сортів виноградних вин
для надання їм особливих якостей
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339768
дата надходження 25.05.2012
дата закладки 25.05.2012
oduvan4ik
Твоя любов
Твоя любов цвіте мені жасмином
В холодну зиму, в тихі вечори,
Коли душа зривається і лине
Туди, де зорі сипляться згори!..
Твоя любов – гаряча крапля літа
На білій ковдрі вимерзлих снігів.
Душа тобою в спогадах зігріта,
Душа вирує в морі почуттів!..
І білим цвітом сиплеться в долоні,
Терпким вином стікає по руках!..
Твоя любов, як квіти безборонні –
Така прекрасна і така крихка...
===================
Ромоданець
ТАНГО КОХАННЯ
Неждано стрілись – радісно, жадано.
Враз повернулись юності літа!
Як ти мені промовила: «Коханий» –
Я в небеса вдоволено злітав.
І відповів схвильовано: «Кохана».
І квітнуть ніжно й трепетно уста.
Тепер ми знову долею зігріті.
І ти така душею молода!
Нас полонить-п’янить медове літо,
Нам стеле килим осінь золота.
Палке кохання – сонячне, привітне,
Пора чудова, щедра, саме та.
Стрічаєм разом лагідний світанок.
Чаклунка-ніч – вона ж така ясна!
Кохання справжнє те, яке останнє.
Плодами сяє яблуня рясна.
Кохання танго – незвичайний танець.
Такого щастя білий світ не знав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335790
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Тебе кохаю! Так тебе кохаю,
Як любить сонце небо у блакиті
І пестить його лагідно щомиті,
Цілунками вкриваючи до краю.
Так ще веселка літній дощ кохає,
Розповідаючи свої секрети,
Сплітає семибарвні амулети,
Розвішуючи там, де він бажає.
Кохаю безтурботно, як уперше,
Коли життя стелилось рушниками,
Ведучи в світ незнаними шляхами
Під білий вальс заквітчаних черешень.
Кохаю так, що калатає серце,
Коли в твоїх обіймах затихаю,
Зненацька потрапляючи до раю...
Коханий мій, чи знаєш ти про все це?
14.05.2012р. Сатанів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338774
дата надходження 20.05.2012
дата закладки 23.05.2012
Життя своє рахуємо роками
І кілометрами проторені шляхи.
А в чому зміряти любов до мами
І перед нею скоєні гріхи?
Нема стандартів почуття любові,
Та від народження міцна незрима нить
І внутрішній наш голос - голос крові
У кожному по-своєму бринить.
Усі ми перед мамами в провині:
Хтось неувагою, хтось словом завинив…
Сини і дочки повсякчас повинні
Пробачення просити в матерів.
Без лицемірства, мов перед святими,
Зі щирим серцем, без вагання і прикрас,
Схилитись у поклоні перед ними.
Пробачить мама кожного із нас.
Чи будуть діти добрими із нами,
Чи гріх повернеться в відношенні до нас,
(Бо ми – це приклад ставлення до мами) –
Життя покаже і покаже час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339437
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 23.05.2012
Ну вот опять стою я на перроне,
Свою печаль пытаюся скрывать.
А ты пропал в полупустом вагоне,
Лишь руку мне успел поцеловать.
А дождь лениво капает по лужам,
И слёзы тихо падают с ресниц.
А сердце вновь повергнутое стужам.
Не вижу я совсем прохожих лиц.
Машу рукой, пытаюсь улыбаться.
Но как печально смотришь ты в окно...
Мы встретились, наверно, чтоб расстаться.
Ты уезжаешь - сердцу нелегко.
Ещё минута - и умчится счастье.
Но что же ты тогда хотел сказать?
А на дворе осеннее ненастье...
Ты не грусти: конечно, буду ждать.
Прошли дожди, и зимы пролетели,
А в вазе лишь засохшие цветы.
Да! Встретиться мы так и не сумели...
Но в памяти один лишь будешь ты..
В который раз стою я на перроне
Всё прошлое пытаюсь повторить...
Ты предо мною снова в том вагоне...
Но ты ушёл... Тебя не воскресить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215497
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 23.05.2012
Знаешь, Сережа,
Пожалуй, прощу.
Не потревожу,
Не отомщу.
Не упрекну
За обиды,
За ложь,
За одиночество,
Нервную дрожь.
Что не дарил,
Не берег,
Не ценил,
Больше не вспомню.
Нет злости,
Нет сил.
Книгу о жизни с тобой
Я прочла.
Нужным сказать тебе
Вот что сочла:
Жизни из жалости
Не допущу.
Больше не верю,
Не жду,
Не ищу.
Больше не плачу
И ровно дышу.
Не кличу удачу,
Сама все решу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262892
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 23.05.2012
Барвиста квітка так раптово зсохла,
на свічці, мов сльозинки, краплі воску -
під власний спів у вічність йшла епоха.
мигтіли кадри на клітинках мозку.
Прощалась з запізнілою весною,
лише два дні до цвіту не доживши,
в останнє милувалася собою
в вікні екрану спогадом ожившим.
Прощалася з багатолюдним залом
неординарно, в гурченковім дусі, -
у вічність йшла епоха величаво,
і цю епоху називають - Люся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251294
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 23.05.2012
На день народження тобі
я принесу весняні квіти -
фіалки ніжно-голубі,
наполовину з первоцвітом.
Ти їх закладками зроби
в книзі життя глави кохання
і зазиратимеш туди
кожного ранку на світанні.
Щоб кожна днина - пелюстком,
а кожна ніченька - стебельцем.
Щоб кожне почуття листком
лягали в книгу і на серце.
І непотрібні там слова,
лише ці квіти сторінками,
щоби ні осінь, ні зима,
повік не стали поміж нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339145
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.05.2012
Ця пісня об"єднала три італійських знаменитості - Енріко Карузо(*27 лютого 1873 — †2 серпня 1921), оперного співака, якому і була присвячена, Лучіо Далла (4 березня 1943, Болонья — † 1 березня 2012 Монтре) — італійського кантауторе, композитора, автора пісні та
Лучано Паваротті ( *12 жовтня 1935, Модена — †6 вересня 2007) — італійського тенора, одного з найпопулярніших сучасних оперних співаків, у виконанні якого вона набула всесвітнього визнання.
1 березня цього року помер останній з них - Лучіо Далла і я б хотів вшанувати пам"ять всіх трьох. Чи то вдалося судити вам.
Де море, наче дзеркало, і віє вітер вперто,
стоїть стара тераса з видом на Сорренто,
що пам"ятає двох закоханих і поцілунки слізні,
неначе гімн коханню, там лунає пісня.
Я так люблю тебе!
Кров вени в ланцюги плете.
Ця сила неземна,
їй забуття, як пісні цій, нема.
Чарівний голос знявся ввись, перемішавсь з вітрами,
Америка у відповідь моргнула ліхтарями.
Мов хвилі від гвинта, в далеких бризах океану,
затокою неслися ніжні звуки фортеп"яно.
Дивився місяць, як у море, у бездонні юнки очі,
читав там біль розлуки і тривогу ночі.
Пр-в
Як в театральнім дійстві, чи у оперній виставі
у вирі від гвинта з"являлись і зникали
шматки життя, перебігали, наче в пантомімі,
Америка в софітах і сумні обличчя в гримі.
Із наростанням звуків все слабкіше билось серце
і чорним круком розпростерлись крила смерті.
Все розпочати заново благала долю вічність,
як реквієм коханню, понад морем лине пісня.
Пр-в
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338257
дата надходження 18.05.2012
дата закладки 20.05.2012
Безперестану
Думки ловлять промені листячком.
А у неділю -
По стелі течуть, до вікна.
Сплячій коханій
В спросоння навідаюсь літечком,
Де у дозвіллі
Розквітла в,юнка щедрина.
...Оплески травами
Вроді твоїй досконалій.
Ти за правицю
Тримаєш, стискаєш міцніш...
Небом, заплавами
Линемо в яблучні далі...
Ой, що то сниться??.
«Вже ранок, чи ще п,яна ніч?»
Ранок. Брат-вітер чутливим навідом
Привідчиняє гардини. Для світла.
19.05.12 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338447
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 19.05.2012
Коли побачиш,що мале дитя
геть розгубилось, слізки в оченятах
візьми на руки - і впізнає мати
у галасливій течії життя.
Коли побачиш постать жебрака -
не погордись,та підійди до нього,
допоможи знайти йому дорогу,
вшануй старого, та не юнака.
Коли побачиш друга, що зблудив,
і він тобі не є таки байдужим -
то підійди й звернись до нього: " Друже!
Вернися, щоби світ не насмішив."
Коли побачиш вершника в сідлі,
який у натовп врізався з розгону -
спини коня та скинь, наче солому,
таким не місце навіть на землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337987
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 17.05.2012
Стинає ніч у надвечір’ї гаму
І розсипає в кольорові сни.
Тебе любити я не перестану.
Моєї в тім, повір, нема вини.
Твоя любов - уламками каміння,
Моя ж не хоче із душі іти.
У спогадах ота пора осіння,
Хоч де-коли до неї забреди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298276
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 14.05.2012
Ну вот опять весенний дождь.
Природа плачет втихомолку.
Вокруг всё вымокло насквозь.
Зачем же слёзы лить без толку?
Сверкнул вдруг молнии разряд-
Огнём всё небо заслепило.
Дождю, наверно, каждый рад,
Но только я вот загрустила...
Поговори со мною, дождь...
Не дай забыть душе, что было.
Ты стороною не пройдешь...
(Чего же, сердце, ты заныло?)
Сотри солёную слезу,
Найди для сердца мне ответы.
Раскрой в ненастную грозу
Дождя мелодии секреты...
Зачем же слёзы льют дожди?
Зачем терзают мою душу?
Ведь, нету сердца в них... Увы!
Неужто плачут от бездушья?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328530
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 14.05.2012
Матусині проміні у просторі
Нишком в двері й мовчу, документи посіяв десь сіялом...
А у відпочивальні матусі - дзюрчить серіал.
Не помітив у тиші, як мати - на кухню, замріяна:
«Ой, ти – тут? я ж чомусь просто вимкнула на́щось канал...
І по бусинці витягла мо́ї рубці втаємничені,
Стала бідкатись мовчки в густий зосереджений вдих.
...Заспокоював, ніжно, голублячи і спантеличенно,
Й роздратовано трішки з її безнадійних молитв...
Так на кухні й заснув, в тиках розпачу, ...смик селезінки.
А...а вранці мій паспорт принесла...чужа літня жінка.
10.05.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336968
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Чуть прохолода освіжила скроні,
світанок сонцем в душу загляда.
Я перед Вами схрещую долоні -
бажаю Вам лиш світла і добра!
Бажаю Вам п"янких, духмяних весен,
бажаю днів Вам літніх запашних,
і осені Вам щедрих перевесел,
і зим яскраво-сніжних і терпких!
Бажаю Вам всього земного цвіту,
бажаю Вам вселенської краси,
наші Дбайливі, Лагідні, Привітні,
наші Святі і Чисті - МАТЕРІ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337010
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
«Заячий вечір. Сніг.
Ах! Блакитна стеле суніч
І лягає як стомлений синій китаєць,
З-поза сосонок звіриних ніг…»
(Майк Йогансен)
Шукав оту істину кляту шукав… Ось же вона – вибігла мишкою кудлатою на долівку – лови! Лови, ти ж кіт сірий, лап! Нема. А може й грані між вигадкою і правдою взагалі немає.... Щось вигадаєш, а воно виявляється правдою. Все життя думаєш, що воно правда, а потім виявляється, що то вигадка - чи то хтось вигадав, чи то я сам вигадав та й повірив.... Тільки один - дід з сивою бородою знає, що до чого - бо всю ту правду то він і вигадав. Тепер сидить і тішиться: «Шукайте правдоньку, люди, шукайте! Доки я на вас дивитимусь.» Добре йому – він то розуміє, що в нього вічність попереду, а ми ні. Ото й так і сидимо в шанцях зі скорострілами - сподіваємось війна якась трапиться, бо гинути намарно шкода.... Воював би з собою, але де воно оте "я" - в нього й поцілити важко - стріляєш у своє серце самісіньке, а вцілюєш у порожнечу... Отак і козакую доки років вистачить. А як не вистачить – то й по герцю. Хотів грушок натрусити з того дерева пізнання – а вони кулями додолу. І хоч би одна влучила – отак і носитиму оселедця, шлик та жупан (ще й шабельку іржаву) доки не помру. А як помру – то най цимбалістів запросять, щоб веселої заграли. Бо як жив сумував – то хай як помру веселитимусь. Шкода що смерті немає – лишень подорож з одної України до іншої, а то би помер би та й веселився. Чи то в бурсаки на старість років податись – може приймуть – псалми співати навчусь – як світ хворий сповідатись забажає, буду йому співати. Гей-би ворожбит якийсь мені долю начаклував – та не таку нікчемну як серед отих задрипанців. Ось жменю сніжинок назбирав – іду, людям дарую – а вони тішаться. Весни би тої дочекатися, бо мерзнути в цій хаті вітрами розшарпаній, де замість вікон дірки від куль, а замість дверей ляда до пивниці (таки до того андеграунду!) невесело. А там на цю хату може й лелека прилетить. Грішним ділом подумав – а най би як гніздо собі би мастив, до гіллячку палаючу приніс – згоріла б ця стара домовина та нову хати би збудували. Та де. І лелека забариться, і гілляки тліючі на стріху не носить він – байка то нерозумна, і хати старої шкода – хоч покалічена, але дідівська та рідна. Он у куточку тому не одного Сковороду колисали, що жебрачити по світах пішов. А в коморі крім темряви ще ніж гайдамацький лежить – свого Гонту чекає – на хреста перероблю, під серцем носити буду доки світ совою в ту чорноту нескінченну кричати не стане…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336952
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Гарна, горда, в душі самотня,
Йшла упевненою ходою.
Ще чекала знайоме щастя
З полиновою лободою.
Ще зуміла б подарувати
«Незнайомцю» свою усмішку.
Вдома ти – тільки просто мама,
За ворітьми – леді успішна.
Що гнітило, забрало спокій,
Не давало творити, жити.
Щось, колись поламалось в тобі.
А чи справді, шукало гвинтик?
От уже, ти, навіть не людина,
Механізм, який просто діє.
Будні, будні, а в світлий празник,
У очах, десь глибоко чорніє.
Далі… Що…?
Вже знайома тиша, і земля,
Поросла вже травою…
Далі… Що…?
Не жила я на світі…
Бо жила лиш в тобі і тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215070
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 13.05.2012
(навіяне зображенням на картинці)
В затишених алеях пахло літо,
Тоненький деревій підняв голівки...
Ти поглядом минулого століття
Дивився із старенької листівки.
Знайомий силует... високий зростом...
Та кроки віддаляються зітханням...
Чому спинити так тебе не просто,
Отримавши палкі слова зізнання?
Ось тільки що стояв ти на колінах,
Дивився в очі... цілував долоні...
Що сталося? Яка причина в змінах?
Чому в траві троянди ці червоні?
Тебе затримати, спинити хочу!
Хоч горда, але все ж тебе любила...
Ти дивишся через століття в очі...
Запитуєш: " Чому ти не спинила?"
11.09.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280427
дата надходження 13.09.2011
дата закладки 13.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.05.2012
Шумящим мотоблоком, острым ливнем,
Дождь вспахивает наш галантный Киев.
И капли, длинностайные сардины,
Грозят морям-асфальтам – хирургией...
Что, тропики, пожаловали в гости?
Столичный мнёте, бархатный наш - имидж?
В природе нестабильность – жизнь разносит!
...А мы о людях – оставайтесь теми ж...
Что ж, Киев, принимай доброголосьем -
Прохладушки тропические грозди.
09.05.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336335
дата надходження 10.05.2012
дата закладки 10.05.2012
Тремтіли хмарки, вітром гнані,
Ховалось сонце в димковім тумані.
Спускались сутінки, плели
Ночі холодної луб’яні мости.
І місяць повний до низу ступив крок,
Манив до себе, до полум’яних зірок.
Та тільки, як без крил летіти?
В твоїх обіймах, милий, шаленіти б.
Я просто жінка, я палко кохаю,
Мене вже без тебе самої немає.
Тримаючись рукою за живіт,
Вона тихенько шепотіла:
-Почути б ласкаве твоє: "Привіт,"-
У телефонній слухавці". Говіла.
Сахалася від шерешів пітьми,
Було лиш -"Я", мріялось -"Ми".
08.05.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335971
дата надходження 08.05.2012
дата закладки 08.05.2012
Нагану - кулі, стрілам - арбалет,
буває, що й один у полі воїн.
Якщо ти за покликанням поет,
то вірші - це твоя найліпша зброя.
Хай буде просто. Без химери слів,
метафор пишних, стилів ню, бароко...
Поете, головне, щоб ти зумів
збудити словом почуття високі.
Мене, тебе піском просіє час,
нащадок з'їсть з верби солодку грушу,
Твоя мета - простим сплетінням фраз
розбурхати читацьку сонну душу.
Канцон чи рондо, ода чи сонет
(хай критики аж лускають зі шкіри),
якщо ти у душі своїй - Поет,
то хай читач словам твоїм повірить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332562
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 06.05.2012
С нежной грустью любуюсь я розой...
Как пьянит до сих пор аромат!
Наши чувства с тобой стали прозой.
Сердце стало тебя забывать...
Занавешено шторой окошко,
Пробивается лучик луны.
Свою грусть прикрываю ладошкой.
Как печальны аккорды струны...
Снова тьма за окном зависает,
И скрипят на ветру фонари.
Снег тропинку к тебе забросает,
И исчезнет она до зари.
В темноте пробирается кошкой
Тайный призрак ушедшего дня.
И коснётся невидимой лаской,
Улыбнуться заставит меня.
Полусонные тихие звуки
Разлилися в ночной тишине...
Ощущаю я тёплые руки,
Слышу голос, что дорог так мне....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230475
дата надходження 22.12.2010
дата закладки 06.05.2012
Морозным, пасмурным деньком,
Когда из неба снег валило,
Мужик с распахнутой душей,
Купил шерстяный свитерок для сына.
Чуть позже, встретив своего дружка,
Наговорившись вдоволь про былое,
Они в таверне лихо напились,
И вышли, прихватив с собой спиртное.
Расстались скромно, кинув пару фраз,
Пожав друг другу на прощанье руки,
В взаимном уважении поклялись,
Какой бы долгой не была разлука.
Шатающейся, сонною походкой,
Ушел мужик в бескрайнюю пургу.
Чтобы дорогой к дому бесконечной,
Нелепо испытать свою судьбу.
Пройдя немногим больше полдороги,
Ко сну блаженно начало клонить,
Не ощущая никакой тревоги,
Прилег совсем немного отдохнуть.
Не чувствуя, что замерзают щеки,
Похолодело белое лицо,
В карман засунув согнутые руки,
Уснул, его забвеньем замело.
Приснилось жаром пахнущее лето,
Травы зеленой несравненное сукно,
И дом родной, весь озаренный светом,
Жена и дети, устремив свой взор в окно.
Согрел его лишь теплый свитерок,
За пазухой, так бережно храним для сына,
И сразу стало ясно все, светло,
Кольнув под ложечкой, бродягу озарило.
Озябшею рукою упираясь в снег,
И с жаждой жизни поднимаясь на колени,
Решил с судьбой бороться человек,
Домой решил добраться непременно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332045
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 05.05.2012
Йде суд. На лаві звинувачених КОХАННЯ, -
Таке розгублене, збентежене сидить.
(Якого прагне прокурор зізнання?
Що то за блазні свідчать у цю мить?)
Народу різного зібралося чимало:
Від юні до сивих поважних літ,
До всіх-бо те кохання завітало,
На кожному залишило свій слід.
Суддя дослухав «праведнії» речі,
Поважно встав, - затих бджолиний рій,
Промовив до старих і до малечі:
-Що ж, люди, вирок нині маю свій!
Але я слово надаю КОХАННЮ,
Для самозахисту йому відвожу час,
До вироку промову цю останню
Прослухайте уважно, прошу вас.
КОХАННЯ мовчки з лави підвелося,
Поглянуло, немов підбитий птах:
«Ех, ви, чому ще здавна повелося
Шукати винних у своїх гріхах?
Я ж не людина, я не маю тіла,
Яке б за грати, чи гвіздками до стовпів…
Я – ваші прагнення, бажання, мрії, сила,
Я – лиш емоції, я – прояв відчуттів.
У кожного із вас своя дорога,
Я – ваш сліпий, ви всі – поводирі.
Коли не той, не та – біль і тривога,
Якщо знайшов – троянди до зорі!
Тож бережіть троянди, поливайте,
Не кидайте сторонньому до ніг,
Плекайте почуття, мене плекайте,
Тоді не сльози, а довкола сміх!»
У залі тиша. Хтось до долу тупить очі,
У когось сльози капають із вій,
Хтось зрозумів як зміг слова пророчі,
Своя є правда у людей і розум свій.
́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259717
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 05.05.2012
Над землею білі лебеді
Сонячним днем
Світлу сонця слали трепетних
Радо пісень.
Їм земля всміхалась лагідно...
Раптом блакить,
звуком пострілу розкраяна,
скрикнула вмить.
П-В:
Що тобі, моя коханая,
втрати не прощу,
обізвись прошу
в крапельках дощу.
Де ж це ти, моя жаданая,
не полохай мрій,
повернись мерщій, красою
серденько зігрій.
В небесах шукав він суджену,
звав до гнізда,
у мовчанні тиші згубної
крилась біда.
Відлетіти в далі дальнії
лебідь не зміг,
залишившись без коханої,
він занеміг.
Пр-в
Ти пробач мені, коханая,
за людськеє зло,
що моє крило
щастя не спасло.
Ти не плач, моя жаданая,
що веснянним днем
цей тужливий щем навіки
серце вкрив рубцем.
Непоправним став для лебедя
вирок біди,
що кохану вірну втратив він
вже назавжди.
І, злетівши поміж хмарами,
лебідь затих,
склав безстрашно крила й каменем
кинувся вниз.
Пр-в
Хай живуть на світі лебеді
і від білих зграй,
від крилатих зграй
подобріє край.
Хай летять по небу лебеді
в цей веснянний день,
нотками пісень летіть же
у серця людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335148
дата надходження 05.05.2012
дата закладки 05.05.2012
Папа с маленьким сынишкой
В парке целый час играл.
Разгулялся мальчик слишком
И медведя потерял.
А теперь он плакал дома,
Не хотел в кроватке спать.
Всё смотрел на парк с балкона,
Продолжал Мишутку звать.
Зажигались в небе звёзды,
Начинало холодать.
А щенок, хоть было поздно,
Мишку сам пошёл искать.
Он усердно воздух нюхал,
Нос всё ниже опускал,
Гладил лапкою за ухом
И бежал, бежал, бежал.
Пробирался между елей,
На дорожку выбегал.
Так устал, что еле-еле
Ноги сам передвигал.
Наконец знакомый запах
Он под лавкой услыхал.
А затем, подвинув лапой,
Бережно игрушку взял.
Не смотря на все преграды,
Медвежонка в дом принёс
Папа с сыном были рады:
Их щенок - отважный пёс!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334830
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 03.05.2012
Від зими душа моя втомилась
І чекає крихітку тепла.
Хоч весна не раз мені наснилась,
Лиш до ранку квітами цвіла.
Що весна, коли ти поруч, Любий!
Притулюсь до серденька твого.
Ой, як спілі вишні пахнуть губи...
Не жалій тепла мені свого!
Пригорни й цілуй, щоб я відчула,
Що тобі я треба лиш одна.
І про те, що ще зима, забула б,
І тоді прийде весна сповна!
Обійми, щоб розгорнулись крила,
Полетять пісні із-під пера,
Щоб тебе забути не зуміла...
Хай прийде омріяна пора!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322979
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 27.04.2012
Шепіт вітру вчуся розуміти.
Що шепоче він стрункій тополі?
Як же ніжно! (Треба ж так уміти!)
Гладить листя люблячи, поволі.
То шугне у небо неозоре,
Осідлає хмарки легкокрилі,
То полине у безкрає поле
І обніме крилами щосили.
То пірне у довгі мої коси,
Витре сльози й очі зацілує.
З квітів позбиває ранні роси,
Щось шепне на вухо, пожартує.
То, награвшись, ляже серед гілля
І складе натруджені вкрай крила.
Треба ж відпочить від божевілля...
Дрімота вже очі покорила...
Як же тебе, вітре, зрозуміти?
Чом сумний буваєш, тихо плачеш?
Можеш ти про це прошепотіти:
Чи стає тобі від цього краще?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330928
дата надходження 17.04.2012
дата закладки 27.04.2012
О, Чорнобиль! Колись квітучий рай,
А тепер, забутий Богом край!
Звучить в цей день Чорнобильський набат,
Серце ранить моє устократ.
"Не треба мирного атома нам",-
Скажу я вам, сестрам і братам:
"Не бувати від нього більш смертям,
Що спустошує села й міста".
Залишилось ваше коріння там
І могили, віддані вітрам
На поталу й розвій сивим вікам,
І стоїть сиротиною храм.
Ой, скільки літ уже з тих пір збігло
Й скільки захисників полягло,
До сьогодення їх не дожило,
На цвинтарях та й увінчало.
Уклін вам і шана наші брати ,
Від нас й від майбутніх матерів,
Ви життя своє за нас віддали
Й неньку Україну зберегли.
ГЕРОЯМ СЛАВА!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333255
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 26.04.2012
Тривалою щось видалась зима,
У квітні ще кидається снігами.
Дивлюся у віконце крадькома,
Чи не приїдуть діточки до мами?
З надією, що скроплена слізьми,
За вас шепочу молитви ночами,
Щоб Ангел Божий огорнув крильми!
Чому ж не приїжджаєте до мами?
Смачненькі приготую пиріжки,
Округлі, із блискучими боками.
Почастувала б діток залюбки...
Коли приїдете у гості ви до мами?
Минає час... Ідуть за днями дні,
І старість підкрадається з роками.
В якій би не були ви стороні -
Не забувайте, приїздіть до мами!
01-06.04.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328585
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 25.04.2012
Найкраще спиться в рідній хаті,
Найліпший цвіт в своїм саду.
Найближча стежечка прим\'ята
Та, по якій додому йду.
Й берізки вдома найстрункіші,
Найголубіша синь - ріка.
Пісні пташок тут найдзвінкіші,
Я чую їх ще здалека.
І навіть небо найясніше
В моєму рідному селі,
І сонце світить яскравіше,
Ніби всміхається мені.
Бо найдорожче, що ми маєм-
Це дружна і міцна сім\'я.
Й нема прекраснішого краю,
Ніж рідна батьківська земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258259
дата надходження 07.05.2011
дата закладки 25.04.2012
Ти називав мене незвичайною, а я ж звичайнісінька. Називав мене злагідною, а я була невпевненою. Чомусь оригіналкою, а я була самотою. А ще називав дивною, я ж була безмежно закоханою. Закоханою і ... зрадженою. Та все ж я тобі вдячна за себе таку : незвичайну в житті , впевнену у думці, оригінальну в самотності, дивиною в коханні... Лише трішки розгубилася, бо де ж я тепер справжня??? Ох!!!
Суму сірого вповні наберу я з дощу.
Розмалюю розлуку, а за зустріч прощу.
Не відчула б я неба
в чистих краплях роси,
Не зуміла б без тебе
так любити й зрости.
Не побачила б в зорях
сяйва дивного я.
І дорога до моря -
це теж казка твоя.
Поцілунок наш перший
ще і досі тремтить...
Ти ж прощанням завершив
найчарівнішу мить...
Посіріло від суму
моє щастя в сльозах.
Наче вдарило струмом
й розп*яли на вітрах...
Та у пам*яті зорі
і прибою кришталь.
І слідами узори
плачуть в росах, на жаль.
Я так довго розмову ще з тобою вела,
А повірити в зраду ну, ніяк не могла.
Суму сірого вповні наберу я з дощу.
Розмалюю розлуку... і за зустріч прощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331382
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 25.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2012
Тане вже сніг на дахах
і прокидається ліс,
а по молочних шляхах
гомінко котиться віз.
Гуркотом зір-колісниць
зиму зганяє зі снів,
щоб цю весняну мить
всю присвятить тобі,
тільки одній тобі.
Сік наберу у бокал
з білих берізки грудей,
сяйвом заграє кришталь
і заворожить тебе.
Чари зберу звідусіль,
пролісків сни голубі
і цей диво-напій
я піднесу тобі,
тільки одній тобі.
Ліс розтривожить птахів,
ноток відкриє конверт -
хор у мільйон голосів
дасть у твою честь концерт.
Ляже на чистий мольберт
обрію голубизна,
з тебе спишу портрет,
але назву – весна…
Люба моя! Весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320016
дата надходження 08.03.2012
дата закладки 25.04.2012
Серед гаїв зеленокосих,
Там, за селом,
Шлях, що заплутався за обрій,
Ліг полотном,
А понад шляхом, на черешнях
Буяє цвіт,
Дочці матуся промовляє:
- Пора в політ!
До тебе світ сміється, доню,
З дитячих мрій,
Серед усіх шляхів життєвих
Знайди ти свій.
Даруй тепло всім добрим людям,
А злих - прости...
- Та як же я без тебе, мамо?
- Лети... Лети...
Нехай про мене нагадає
Спів солов'я,
Тебе завжди удома, доню,
Чекаю я.
Шепочу молитви тихенько,
Де б не була,
Щоб щастя доля дарувала,
І два крила.
Та коли важко тобі стане,
Охопить сум,
Коли життя твоє торкнеться
Мінорних струн,
Лети до маминого серця,
Воно умить
Загоїть ласкою своєю
Все, що болить.
Бо серце мамине навіки -
Вміст доброти.
- А як же ти без мене, мамо?
- Лети... Лети...
24.04.2012р. 02:00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332772
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
Темно.
Ворота в ніч, в небо…
І зорі пишуть чарівну поему
Ліричну, без початку і кінця…
Ніч витрясе з торбини
Пахучі смолами клейкі бруньки,
Розгорнуті доріжки і містки,
Безсонні каганці на підвіконні
І тисячі очей закоханих у зорі
Поринуть у політ
За горизонти мрій...
Тепло…
Торкаюсь дивного видіння.
Кудлатий пес вкладає підборіддя на мої коліна,
Щоб погляд ом журливим
У душу проникати неодмінно.
Вологий ніс ховається в долоню,
Мов равлик у затишну мушлю…
Я казку чухаю за вушком,
Аби продовжити щасливу мить…
Як сторожко дрімає серце.
Щоб не проґавить,
Щоб не забаритись
Подати хліб і сіль,
Чи кухоль молока,
Чи просто змити бруд
З твоїх підошов,
Або цілунком відімкнути порожнечу…
Заповнити твоє єство теплом.
Напитися тобою…
Так, безперечно, чатує серце сю ніч на любов.
24.04.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332692
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
А Авария - Из-за беспечности свадьбы играют:
Часто младенцы на свадьбе гуляют.
Б 1. Бравада - Она под стать Программе кандидата,
Которую и воплощать не надо,
Порой заоблачна, порою – сыровата,
Не по плечу замах – как есть - бравада.
2. Борода - Если мужьям жены нервы мотают,
Пилят, не зная предела усилий,
Предупреждаем: вдруг, просто не знают,
Что борода может сделаться синей?!..
В Верность - - Из доверья-зернышка вырастает верность.
Очень трудно взращивать. От того и ценность.
Г Господство - Доходит до морального уродства
В семье детей родителей господство.
Д Деньги - Пусть будут различны по форме и цвету,
Пускай представляют чужую страну,
(В кошмарах ночных не пугаться б, что нету…)
Я стопкой сложу их – одну на одну,
Е,Ё Ёжкин кот - У фольклорной Бабки Ёжки
Расплодились в доме кошки.
Если на душе скребет, -
ПрижилсЯ там бабкин кот!
Ж 1.Жертва - Чтобы свидетельство о браке увидать,
Готовы годы лучшие отдать!..
2. Жена - В одном дому с тобой живет,
Символизирует комфорт,
Растит детей, дарит покой,
Обед роскошный в выходной,
Оплот семьи. Загулам– НЕТ!-
Облом, запрет и красный свет!
З Зайка - Если именем этим вас милый зовет,
Нету повода зря обольщаться,
Просто жизнь он, наверно, двойную ведет
И боится в ночи обознаться…
И Иллюзия - Бывает зрительной,
тактильной, обонятельной…
И верить
ей совсем не обязательно.
К Катастрофа - Храни надежно тайны и секреты,
И язычок на привязи держи:
Они нарушат и покой, и жизнь,
Когда из шкафа выпадут скелеты!
Л Лесть - Если ластится к мужу жена,
Значит новая шубка нужна,
Если лесть в арсенале мужчины,
Значит есть для скандала причины.
М Мораль - Используют термин по редкому случаю,
Поскольку понятие мало изучено…
Н Нано-технологии - Изучал у Медведева в блоге я,
Ощущая душою и кожей,
Эта самая технология
Вряд ли в кризис народу поможет…
О Оле-оле-оле-оле! – Поёт восторженно жена:
Полоска в тесте вновь одна!
П Парадокс - Если муж цветы принес,-
Вот вам, дамы, парадокс!..
Видно, в чем-то провинился.
Ваша цель – решить вопрос!
Р Разлучница - Как на море кораблекрушение,
Словно смерч на тучное жнивье,
Вторглась в нашу жизнь без приглашения
И, шутя, разрушила ее.
С Стерва - Мечтой недоступною в сердце крадется…
Сознайтесь, что тем хороша -
Всего от мужчины добьется,
В награду не даст ни шиша!
Т 1.Техника безопасности – И в глобальном масштабе, и в частности
Будь на страже своей безопасности:
Не носи злобных слухов, не сплетничай,
Не скупись и не привередничай,
На свиданье спешишь? –Из аптеки
Прихвати-ка заветный пакетик.
2.Транжира – Банкноты сотнями летят,
Счет в банке истощается -
В бутике модном все подряд
Сметет и не раскается.
3.Тёща - До времени досужее –
Секретное оружие…
У Увертюра - Этим, - пояснит любой чудак,-
Люди называют пробный брак.
Но за ярким всплеском вдохновения
Меркнет, не родившись, сочинение…
Ф Флердоранж - Финала свадьбы ждать,
Быть чуткой – ушки на макушке!-
И ловкой, чтоб не прозевать
Свой шанс. Невестиной подружки.
Х Холодец - Главное блюдо любого застолья,
Он и подушка, и изголовье…
Ц Церемония - Этикет, сценарий, ритуал,
Красная дорожка, пышный зал,
Декольте, колье и веера,
Смокинг ( из «Проката»… до утра…)
Ч 1. Чудо - Праздник, везенье, удачка –
Найдена целой заначка!
2. Честность - Ты честен, благородством облечен,
Непогрешим. Пока не уличен…
Ш Шик - Недостижимый идеал.
Никто его не достигал.
Щ Щетина - Нерукотворная особенность щетины
В отличии мальчишки от мужчины.
Э Эшафот - С ним ложе брачное сравнимо,
Когда любовь проходит мимо…
Ю Ювелир - Для пышных дам и юных дев
Он – лучший психотерапевт.
Я Ясновидица - Померещится, привидится
Зло придирчивой провидице,
Год за годом точит кровушку.
А зовется – мать-свекровушка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332364
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Мене навчала Як плести віночок,
Вплітати квіти в сни дівочих мрій.
Канва волошок спогадом лоскоче
Ледь-ледь моїх доторкуючись вій.
Ховало сонце в хмари жовту спину,
ти - вся вмістилась в кольорі очей.
Я в них туманом прибережним линув
у присмерках сполоханих ночей .
Хитка ж любов… мов учорашня слава.
Украв хтось щастя сплетених годин,
тобі недоля постіль з іншим слала,
а в мене у душі гірчив полин...
З тих пір не ляже на твої коліна
моя важка й непутня голова.
Я у волошках зірваних загинув,
щоб у душі не проросла трава.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272717
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 22.04.2012
Павло Полуботок (1660 — 29 грудня 1724) — український козацький державний і політичний діяч, військовик, чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького (1722—1724). Один з лідерів автономістської партії. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур.
Павло Полуботок народився близько 1660 року в заможній козацькій родині. Прадід Ярема Полуботок був мешканцем Чернігова і 1637 року виконував обов'язки райця чернігівського магістрату[2]. Батько Леонтій Полуботок послідовно служив писарем та сотником Чернігівського полку, а згодом — бунчужним, генеральним осавулом і переяславським полковником.
В 1670-х роках Павло Полуботок навчався у Києво-Могилянській академії[2]. 1680 року він одружився із Єфимією Самойлович, племінницею Івана Самойловича. Після закінчення академії Полуботок служив у Війську Запорозькому як військовий товариш Чернігівського полку, а згодом отримав ранг значкового товариша[2].
1692 року, в ході слідства у справі ченця Соломона, гетьман Іван Мазепа звинуватив батька і сина Полуботків у державній зраді. Леонтія визнали винним[3], позбавили полковницької посади та конфіскували частину маєтків на користь гетьманської скарбниці. Проте на початку 18 століття Павло Полуботок повернув собі ласку гетьмана. 1703 року Мазепа затвердив за ним землеволодіння у Чернігівському полку, а 1705 року дав згоду на його обрання чернігівським полковником[2].
1708 року, в ході Північної війни, Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. 6 грудня того ж року на Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через побоювання Петра І.
24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи, Івана Обидовського. Через місяць він отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь самого Мазепи та Пилипа Орлика.
На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки у Гадяцькому, Лубенському, Ніжинському, Охтирському, Сумському і Чернігівському полках. На початок 1720-х років він був одним із найбільших землевласників в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Полуботку належало близько 2 тисяч селянських дворів, садиби у Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Він мав невелику бібліотеку, колекцію картин, ікон та зброї. За свідченням Якова Марковича, Полуботок цікавився історією і упорядкував котротку «Кроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452—1715 років. Він також був покровителем чернігівського Вознесенського собору.
1721 року Павло Полуботок був призначений наказним гетьманом 10-тисячного козацького загону, який за указом Петра І, працював на будівництві Ладожського каналу. Будівництво були непопулярними серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність.
В першій половині 1722 року, Полуботок виконував обов'язки наказного гетьмана Війська Запорозького за відсутності Івана Скоропадського. Після смерті останнього, 4 липня 1722 року, козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів.
28 червня 1722 року Петро І створив у Глухові Малоросійську колегію на чолі з президентом Стапаном Вельяміновим для керування справами Гетьманщини.
16 квітня 1723 року указом Петра І розширено повноваження Малоросійської колегії за рахунок звуження повноважень гетьмана.
19 серпня 1722 року Полуботок видав універсал, який
1) забороняв зловживання світських і духовних можновладців щодо осіб козацького стану:
« абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги »
2) передбачав реформу судочиства, а саме визначав порядок суддових апеляцій та регламентував процес судочинства:
« А суди везді... со всяким надлежащим устроити порядком, жебы не сам [полковник] й не один суддя, але в присудствіи и другой старшины тамошней, також без-урядовых, только бы честных й разумных особ... справи судовые в судебной избі размотрувал й рішал бы обще-совістно, по истине, як право и самая слушность указывает... »
Подання Сенату Російської Імперії колективних клопотань та чолобитних від імені старшини, козаків і посполитих з вимогою скасувати фінасове підпорядкування Гетьманщині Малоросійській колегії.
Саботаж фінансові розпорядження Малоросійської колегії.
22 травня 1723 року — Полуботка із старшиною виклали до Петербурга «для ответу» за організацію антиросійської діяльності і підбурювання народу проти царя.
23 червня 1723 року — Петро І заборонив указом проводити нові вибори гетьмана.
вересень 1723 року — розпочалися допити Полуботка і старшини в Таємній канцелярії. Полуботок пропонує замінити Малоросійську колегію Генеральним судом в семи персонах.
Данило Апостол і старшина привозять до Петербурга від імені всього Війська Запорозького Коломацькі чолобитні, в яких просять дати дозвіл на проведення гетьманських виборів та ліквідувати податки, впроваджені Малоросійською колегією.
10 листопада 1723 року — розгніваний Петро І наказав ув'язнити Полуботка, старшину і всіх, хто допомогав їм, до Петропавлівської фортеці.
середина 1724 року — справу Полуботка віддано на розгляд Вищого суду.
18 грудня 1724 року, близько 15:00 — Полуботок помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі.
Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу депутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, Петро не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.
Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.
Полуботок разом із старшиною не переставав також добиватися дозволу на обрання нового гетьмана, скаржився на самоуправства і грубе поводження великоросійських чинів і посилався на статті Богдана Хмельницького проти нововведень. Коли Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. А щоб в Україні в цей час взагалі було якомога менше старшини і козацтва, розпорядився вивести козацьке військо на південний кордон, ніби для охорони України від татар.
У Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Одночасно з цим козацьке військо, яке стояло на південному кордоні над рікою Коломаком, відправило цареві свої донесення, в яких скаржилось на різні несправедливості з боку великоруських правителів, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, які розоряють населення, і просило знову дозволу обрати гетьмана за давніми порядками.
Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але цар Петро страшенно розгнівався на Полуботка за протидію його планам русифікації. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.
Згідно з оповідями, Полуботок сміливо докоряв Петра за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі — значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: начальствують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні — знають тільки, що їм все можна, робити з нами». Розгніваний Петро крикнув, погрожуючи Полуботку смертю за таке зухвальство, і велів посадити його в фортецю. Перед смертю Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».
Не маючи підстав для обвинувачення Полуботка за його політичну діяльність — оскільки він керувався, очевидно, бажанням блага своїй батьківщині, — проти нього почали слідство на основі його управління полком і господарських справ — несправедливостей щодо населення і козаків, які тоді водились за кожним із старшини: у скуповуванні козацьких земель, незаконному закріпаченні тощо. Під цим слідством його тримали кілька місяців, і він, не дочекавшись його закінчення, помер у Петропавловській фортеці 29 грудня 1724 р. Незабаром після цього помер і цар Петро (28 січня 1725 р.).
Смерть Полуботка у в'язниці справила глибоке враження в Україні, особливо серед старшини. Полуботка почали прославляти як героя-мученика за Україну. Він був похований на кладовищі в Санкт-Петербурзі при церкві св. Самсона-Прочанолюбця (рос. Церковь Св. Странноприимца Самсона на Выборгской стороне) яка була побудована дерев'яною у кінці 1709 р. на пам'ять Полтавської баталії. Зараз на місці цервки стоїть кам'яний Сампсониевский собор, побудований у 1740 р.).
За легендою Полуботок відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
СКАРБ ПОЛУБОТКА
Стань, Павле-гетьмане,
на суд справедливий,
хай суддями стануть
народ твій і Бог.
Історії пам"ять
ворушить могили
з-під Невських каналів
козацьких кісток.
Не золото-срібло,
коштовне каміння,
а гідність й любов
ти всім нам заповів.
Ставай, Полуботку,
твоя Україна
на лаву підсудних
веде ворогів.
Скликає козацтво
козацькую раду,
судити тиранів
будемо гуртом.
Кому за багатство -
брехливість і зрада,
кому - свята правда
й огидність оков.
Ставай, брате-Павле,
полиш тоті мури,
катівень-фортець
і чужинських церков.
Ті залпи і дзвони -
салюти тортурам,
салюти катам
українських основ.
Засудим довічно,
засудим до смерті
загарбницькі раті,
брехню і обман.
Запалим багаття
козацької честі,
щоби спопелити
чужинський бур"ян.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331694
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 20.04.2012
Малює дощ на листі кленів
Рясні рядки...
Давно для мене незбагненні
Твої думки.
Чи доведеться зрозуміти,
Чому все так?
Сплелися наші дві орбіти
В таємний знак.
Передусім, кому потрібно
Було все це?
Жбурляє дощ краплини дрібно
В моє лице.
Життя пригадую картини -
Сумне кіно...
Згортаю пам'ять неупинно,
Як полотно.
Ховаю спогади подалі
Я стрімголов...
Дощ таємничі пасторалі
Малює знов.
18.04.2012р. 02:00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331171
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 18.04.2012
"МУХА"
Мій кіт прикинувся, що "муха",
Щодня під стелею гасає,
Вночі дзижчить мені на вухо:
"Я вже голодний, нагодуй, благаю!"
"КАКТУС"
Закохався кактус в монітор,
Закричала "клава": "Це позор"!
"Мишка" тихо пропищала:
"Тільки цього нам не вистачало!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328779
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Наш вечір розгорівся на свічках,
І загадкова музика бриніла.
Ви піснею спливали на вустах,
І думкою я вкотре шаленіла.
Ви випивали все моє нутро,
Так палко в насолоді, нероздільно
І розстелили роздумів шатро,
У пестощах заполонили тіло.
Ви подумки торкалися плечей
І пристрастю таємно шепотіли.
Серця у ритмі зваблених ночей
На диханні одному гомоніли. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328014
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012
Сложней всего быть человеком.
Ещё сложней остаться им:
В несчастье, так же как с успехом,
С теченьем лет и в ходе зим -
Не утопив лицо в болоте,
Не потеряв в дороге честь,
Не зачеркнув друзей в блокноте,
Не дав врагам услышать лесть.
Придя на помощь чуть пораньше:
Солдат, пожарных и врачей -
Сумев таким же быть и дальше
Без благодарности людей.
Не огрубев от расставаний:
Нести с любовью тяжкий крест,
Черпая сложность расстояний
Пройти с ним мир до Божьих мест.
И оглянувшись напоследок:
Из раны вынув острый нож...
Всем показать, как стержень крепок
И как хрупка земная ложь.
Быть человеком очень сложно -
Ведь мы живём не в лёгкий век!
Но есть такие - значит можно:
Таким же стать, как человек.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №11204050151
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327808
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012
(ПРИСВЯЧУЮ СВОЇЙ РІДНІЙ МАТУСІ)
Я народилася в селі. В сім‘ї дітей було троє: старший брат, молодша сестра і я - «золота серединка».
Багато спогадів в голові роїться про минуле життя, особливо зараз, коли у паспорті «осінь», на скронях зима, а в душі поселилася ностальгія…
Я часто задаю собі питання, чому в дитинстві я не хворіла, а коли стала жити в місті, відразу організм «образився» на мене і щороку канючить повернутися туди, де народилася.
Звичайно, у мене є свої варіанти відповіді на це запитання. Цікаво, чи інші люди будуть згідні з моїми висновками?
По-перше, чиста вода з криниці. Ні з чим не можна порівняти цей неперевершений смак, її прозорість, м‘якість і бадьорість, яку відчуваєш після цілющих ковтків криничної води у всьому тілі. Особливо я навіть до цього часу люблю пити воду пригоршнями і вмиватися рано вранці біля криниці.
По-друге, чисте повітря, море зелені і квітів, і таке привітне сонце. Пів дня, як правило, ми проводили в школі, а після уроків обідали і гнали корову пасти. Бігали босі по землі, лазили по деревах, дрімали на ковдрі із буйних трав і розмаїття квітів. Уроки вчили, коли у вікна вже зазирали зорі і посміхався місяць.
По-третє, здорова проста їжа: щодня картопля, овочі, фрукти, молоко хліб і варення. М‘ясо їли тільки раз на рік, коли кололи порося.
Із овочів найчастіше взимку вживали квашену капусту, вінігрет з овочів, славнозвісну «шубу» з оселедцем, кислі помідори та огірки, а також квашені яблука «антонівку». В льоху стояли ящики зі свіжими яблуками з ранньої осені і аж до весни.
Але найбільше вкарбувався в пам'ять аромат маминого хліба і пиріжків з капустою, яблуками, сиром, вишнями, сливами і квасолею з маком. А ще мама запікала у сметані «конвертики» з гарбузом і «налісники» с сиром.
Раніше в селі не було газопроводу і їжу готували в печі. Спочатку на сильному вогні, а потім, коли залишався жар, їжа «умлівала». Ніде і ніколи більше не їла такі страви.
Хліб пекли в неділю. В цей день також мама всіх дітей купала. Потім ми втрьох чекали на печі, за квітчастою занавіскою, поки спечеться хліб і пиріжки. Аромат свіжо спеченого хліба лоскотав ніздрі і наганяв апетит.
Мама доїла корову і ми смакували пиріжками з парним молоком. На печі було жарко і ми після трапези засинали і снилися нам казкові сни…
Тепер завжди, коли чую аромат випічки, згадую безтурботне дитинство…
А який борщ готувала мама! Замість м‘яса клала квасолю. Особливо смачна ця страва була на другий день, в народі кажуть, що борщ «натягнувся». Коли овочі киплять у воді, вони віддають свій колір і смак, а коли зварений борщ деякий час постоїть, то овочі забирають частину того, що віддали, назад – ось чому на другий день борщ смачніший.
А ще згадую дивовижний аромат побіленої хати. Стіни були зроблені з глини і білили також білою глиною. Цілющі властивості цієї глини всім відомі. Її використовують в народній медицині і в косметології.
Окремо хочеться сказати про аромат сезонних квітів. Весною – тюльпани, нарциси, бузок, жасмин і черемшина, конвалії, підсніжники, проліски і «головастий» ряст.
Влітку повітря полонив аромат абрикос, вишень, черешень слив і яблунь. Біля хати у нас і до цього часу фруктовий рай! А як солодко пахне дозріла полуниця!
Не можу не згадати особливий аромат чорнобривців, улюблені квіти моєї мами і символ нашої квітучої України!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327624
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012
Чом, кохана, мовчиш? Я так хочу багато почути,
в мене вже наперед стільки різних до тебе питань:
про пташиний спориш, про суцвіття червоної рути,
про калиновий мед і коли розцвітає герань.
Говори, я прошу! Хоч би міг про те все прочитати,
але ти розкажи, то так мило, неначе весна
у краплинах дощу по шибках тарабанить до хати
і, неначе комиш, плете мрії в рогозових снах.
Розкажи про птахів, про лебідку оту одиноку,
щоб мені захотілося взяти тебе під крило,
повідай про батьків, про корисність суничного соку -
про усе говори, що ще буде і що вже було.
Наче спів солов"я, ті слова заколисують душу,
поленіють теплом, наче вогник в мільйон язичків,
та прошу тебе я - червоніти мене не примушуй,
лиш по-нашому мов, не каліч рідну мову батьків.
Бо на мові другій почуття вже втрачають всю силу,
що рожденне в землі - то на камені вже не росте,
перший же буревій те зламає, як ти б не просила,
те, що любе мені - у моїм лиш краю зацвіте.
Говори, говори! Хай підслухають те зоряниці,
нехай місяць старий капелюхом задує зірки.
Он вже промінь згори візерунки малює на лицях,
а мені так додому не хочеться, люба, іти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326542
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Розкажи, чом сумна ти так Оксано,
Чом потріскані губи твої, жадані,
Чому покинула життя так рано,
Чи пізнала ти тут, на Землі, кохання?
Я прагнула кохати й сім'ю мати,
Але люди-звірі, мене та й згубили
Я від життя хотіла трішки взяти,
Але не встигла, мене та й зупинили.
Мене розтерзали мажори хворі
Й спалили, немов страшну чаклунку-відьму,
Катували, мов дияволи чорні,
Моє ще молоде і манливе тіло.
Зробили в очах людей, повією,
А на останок, відправили до пекла,
Хоча я про райське життя мріяла,
Душа бовталася між землею й небом.
Я спокутувала свої тут гріхи
Й полетіла до омріяного раю,
Я знаю, Бог простив їх усі мені,
А ти пробач мені за онуків мамо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326186
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Ну вот и всё - Оксаны нет...
Её забрал к себе Господь.
Она ушла в расцвете лет,
Не в силах смерть перебороть.
Сейчас беседует с Творцом
У тех ворот, что прячут рай.
Слова её полны свинцом,
Оксана молвит:"Боже знай".
В моих глазах горел огонь -
Хотелось просто жить, как все:
Шипами роз колоть ладонь
И утром бегать по росе".
Мне снился сын, всё звал и звал:
Кричал:"Мамуля - это я"!
В его лице был мой овал -
В его лице была семья.
Но не дано там быть семье,
Ведь я же здесь уже с Тобой
Я лишь прошу, поведай мне
Зачем же, Ты пришел за мной?
Хотел забрать, так почему?
Ты не забрал меня с костра -
Скажи, Господь, я не пойму...
Ну где здесь смысла есть искра?
И Бог открыл замок ворот,
Сказав:"Прости, как я простил.
Мне нужен был один живот,
Дабы другим дать больше сил".
Я не забрал тебя в ту ночь -
Чтоб больше свеч в церквях зажечь,
Вернуть понятие "помочь"
И люд земной предостеречь.
Ступай, Оксана прямо в рай,
Ты заслужила место в нём.
Твой март, подарит многим май -
Глаза наполнив их огнём.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №112032910103
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326145
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Як довго затягнувся нині піст?
Вже двадцять літ засохлими вустами
читаємо Шевченків заповіт,
а Воскресіння так і не настане.
Вже двадцять літ, як скинули ярмо,
та на смітник чомусь не викидаєм,
а час-від-часу дістаєм його
і перед дзеркалом тихенько приміряєм.
Протиполярність вчинків і бажань
на дві частини поломало душі,
словами - Кобзареві сиплем дань,
ділами - всі святі ідеї душим.
Невже-то Богом проклято наш край?
Невже повік в ярмо те запрягатись?
О, Господи! Направ, чи покарай!
Нехай Дніпро не плаче і Карпати.
Нехай прийде той Воскресіння день,
разом з Христовим на мою Вкраїну,
повернеться і Правда до людей,
і мати обніме щаслива сина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326083
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Голодна....
Ковтаю повітря....
І хочу торкнутися неба!
Твої руки...
Цілую їх знову...
Тихенько шепочеш:"Не треба".
На двох...
Бажанння і пристрасть!
І множим на два насолоду.
І ще раз...
І ще...без зупину
Зануритись в тебе як в воду!
Кохаєш?
Кохай до нестями
І ніжно й брутально до болю!
Спокуса...
Моє мліє тіло
Від звіра, що вийшов на волю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239303
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 29.03.2012
Завесняніло надворі,
Дажбог ступив в Свароже коло,
і на Бохітовій горі
стрічають сонце Медобори.
Очима карстових вікнин
шлють Світовиду добрі знаки:
- Пора, Сварожичу, з вершин
на землю рідну повертатись.
Пора збудити у серцях
любов і злагоду від Лади,
пора вернути край на шлях
в священне коло Прави-Яви.
Щоби у Навії згоріть
незгодам, лихам і тривогам -
так на Бохітовій горі
Сварога молять Медобори.
Медобори - гори, частина Товтрового кряжу на Тернопільщині
Дажбог - сонце у веснянну пору після Великодня.
Сварог - верховний бог, бог сонця у древніх слов"ян.
Свароже коло - сонячне коло, як пори року у древніх слов"ян.
Світовид - син Сварога, бог хліборобства і головний бог слов"янських хліборобських племен.
Вікнини - карстові незамарзаючі озера у Медоборах.
Лада - богиня краси і любові у древніх слов"ян.
Бохітова гора - на горі Бохіт знаходиться стародавнє святилище, де було знайдено статую Світовида(Збруцький Ідол)
Правія, Явія, Навія - небо, земля і пекло, згідно старослов"янської релігії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325959
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Здається, якби крила мала
І над землею я літала,
То, може, десь, колись в дубравах
Знайшла б скарби собі і славу.
Але сценарій пише доля,
Тож камінці жнивного поля
Збирати й мій вже час настав
Серед усіх буденних справ.
Ось цей, великий і прозорий, ―
Це дім мій світлий і просторий.
На іншім ніби позолота.
Звичайно, це моя робота.
Ось двійко, ніби чудо-квіти, ―
Це мої любі, милі діти.
А ці камінчики маленькі –
Мої внучатка веселенькі.
А ще ось теплі, як земля.
Та це ж уся моя рідня!
Міцні камінчики в руці –
Звичайно, це товариші.
А ось останній і найбільший –
Мабуть,талант писати вірші.
Виходить, я дуже багата.
Навіщо мені щось шукати?
Усе, що треба, я вже маю.
Скарби в руках своїх тримаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261804
дата надходження 26.05.2011
дата закладки 28.03.2012
На перекресток трех дорог
Однажды вышел, но не смог
Найти свою, и, право-слово,
Я растерялся будь здорово.
Пошел направо – нет, не та,
Налево – ссоры, суета.
Я выбрал ту, что по средине:
Там холод, лед, на сердце иней.
Смотрел накатанный я путь,
Искал следы кого-нибудь.
То шел вперед, то возвращался,
Метался так и сяк, старался.
Но где найти, чтоб по душе?
Со мной, чтоб рай и в шалаше.
Надеюсь, что народ не врет:
Кто ищет, тот всегда найдет.
Меня вдруг будто осенило,
Волною огненной накрыло:
Глупец, смотрел ты на дорогу,
Тропинка ж вот, правей немного.
Сокрыта от людских очей,
Цветы весенние на ней,
Меж юных лип изящно вьется,
Сквозь ветви солнышко смеется.
Так вот какая ты, пойму –
Дорога к счастью моему!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265250
дата надходження 15.06.2011
дата закладки 28.03.2012
ДВІ ЛЕГЕНДИ
І у легенд бувають імена,
Що крізь сторіччя славу краю віють.
Ми їм за це завдячуєм сповна
І квіти їм даруємо уклінно.
В моїм краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
Софія Київська і донька гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
Як чисті переливи солов"я,
Пісенні нотки ніжно душу гріють
І дзвоном обзиваються в серцях
Від скал Говерли до узгір"я Криму.
Бо у краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
То Храм Святий і пісня гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
Софіями пишається земля,
Старий Дніпро піснями молодіє.
Їм обидвом мелодію щодня
З гірських джерел дарує полонина.
В моїм краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
Софія Київська і ліра гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325381
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012
По просьбе друзей, не владеющих украинским
1. СТАРИЙ ОСЛіНЧИК
Хто поставив його
і коли - невідомо -
Той ослінчик старий,
недоладний, горбатий
По-за хвірткою самого рідного дому,
Під різбляними вікнами нашої хати?
Весь повитий плющем,
вкритий листям черешні,
Привітає щовечора всіх мимохідь:
-Молодий чи старий,
іздалля чи тутешній,
Відпочинь від турбот,
з нами трохи посидь...
Сповідалися тут сиві вуса і скроні,
Жваві ноги в синцях
(встигнуть скрізь на льоту!),
І наморені зашкарубілі долоні,
Наречених замріяні коси в цвіту.
Спочивала поштарка,
краянам знайома,
Що по службі носила і в дощ, і в жару
В чорній латаній сумці
від дому до дому
Всі новини - про щастя,
а де й про журбу.
Тут сусіда привозив в колисці онука,
Вихвалявся:
- Малого назвали Тарас!
Тут цікавилась вулиця:
- Як там науки? -
У студентів,
що з`їхались влітку до нас.
Повз ослінчик летіло за щастям весілля,
І проносили тих,
що до Бога пішли,
На Великдень мінялися діти -
дозвілля! -
Хто - яєчком,
хто - хлібом, що мати спекли...
Хто поставив кривий,
з ясеневого зрубу,
Той ослінчик простий
проти батьківських стін?
Від усіх земляків,
наче вірному другу,
Небайдужому майстру
вчиняю уклін.
2. СТАРАЯ ЛАВОЧКА
Кто поставил ее и когда – неизвестно -
Эту старую лавку, с горбинкой знакомой,
За калиткой двора, где прошло мое детство,
Под резными окошками отчего дома?
Вся повита плющом, и в черешневый вечер,
Когда лавочку лижут окошек огни, -
Стар ли, молод, ты свой или вдруг издалече,-
Позабудь о заботах, присядь, отдохни…
Седоусую правду та лавочка помнит,
Ноги в ссадинах резвых мальчишеских лет,
Утомленные грубой работой ладони,
И в невестины косы вплетенный рассвет.
Почтальонша всем местным знакома за годы,
Здесь за тяжкий свой день совершала привал,
В черной латаной сумке в любую погоду
Вести людям носила – кто ждал, кто не ждал…
Тут сосед похвалялся в коляске внучонком:
Вот с Тарасом и мы в гости прибыли к вам!
Приставали соседки к студенткам-девчонкам:
Как науки гранит? Всем ли он по зубам?
Мимо лавки катились счастливые свадьбы,
И за скорбной толпою задумчиво шли,
В Пасху с крашенкой дети: «Кого обыграть бы?»
И румяный куличик на лавку несли.
Кто поставил кривую, дождям на поругу,
Эту лавку из ясеня против окон?
От своих земляков, словно близкому другу,
Незнакомому мастеру кланяюсь в пол.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324527
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012
Я на відстані уст признавався бажанню шаленому
і на відстань очей відпустити кохання не міг.
я на відстані рук кутав щастя п"янке гобеленами
і на відстань грудей я ховав у душі оберіг.
Я на відстань роси покривав всю тебе насолодою
і на відстань дощу налаштовував лагідний душ.
Я на відстань коси ворожив подушками над вродою
і на відстань "пущу", не пускав ані злив, ані стуж.
Ми на відстані злились, на велич вселеньського простору
і на відстані гір, що здіймалися ввись, як роки.
Чом же ми опинились з тобою на відстані пострілу
і на відстань до зір поділилися наші думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324281
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012
ЩИРО ВІТАЮ ВСІХ ОДНОКЛУБНИКІВ З ВСЕСВІТНІМ ДНЕМ ПОЕЗІЇ!!!
Давайте розмовляти віршем,
забудемо про зле й ще гірше,
а підберем такі слова,
щоб закрутилась голова
від тих римованих рядочків,
щоб хтілось скинути сорочку
і кинутись у водоверт.
Твори! Співай! Святкуй, поет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323750
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012
Кохання, як море! Не стримуй -
Вже хвилі цілують пісок.
У це почуття світле, віруй,
І сліз пересохне струмок.
Коханих очей рідний погляд
Під віями вже не сховать:
Два люблячих серденька поряд
Шепочуть: "Коханню, віват!".
І руки, як ніжності крила,
Підносять до самих небес,
А ніч таємницю розкрила:
В коханні життя всього сенс.
Коротке життя, а кохання
Живої води благодать.
Навіщо ховати в мовчання
Все те, про що очі кричать?
Кохання не вміє брехати
Й не терпить кохання брехні:
Навчіться у серця кохати
І в море кохання пірніть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323554
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012
Володи́мир Миха́йлович Івасю́к (*4 березня 1949, Кіцмань, Чернівецька область — †24/27 квітня[1] 1979, Брюховицький ліс під Львовом) — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно).
Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.
18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом Москви. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 року у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.
Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф «таємно», а можливо, тому, що ще живі багато учасників тих драматичних подій.
/Матеріал з Вікіпедії/
Пам"ятаймо!
ЗАДУШЕНА ПІСНЯ
Мов руки в молитві, гіляки у бука.
Мовчання і туга. Повітря терпке.
Вінки, квіти , свічі. І більше ні звуку.
Лиш вітер коли крони струни торкне.
Тут сталось нещастя. Тут пісню вбивали.
не зміг помішати бук діям лихим,
його, як і пісню, тоді катували -
і паском тим самим зробили німим.
Він прагне розмови, і нині, і прісно,
весь час до вітрів повертає уста.
щоби відродити задушену пісню,
щоб правду нарешті відкрить небесам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323483
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012
Світ вбрався у біле.
Колись ти хотіла
одіти на голову білу фату...
Згвалтовано мрії,
поранено тіло,
до келиха щастя хтось влив кислоту.
Оксанко, Оксанко!
Сполоханим ранком
тебе напівмертву до сонця звели.
Скалічену бранку
кати доостанку
душили, палили, та вбить не змогли.
А зараз у білім
і лиця, і стіни.
І гнів вже, неначе розпечена сталь -
Мерзотникам кари!
Безчинство - на нари!
Ти будеш ще мірять весільную шаль.
Уста заніміли,
а змучене тіло
здира, разом з болем, промоклі бинти.
Вони не зуміли
заплямити біле...
У сутінках сірих сконайте, кати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322860
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 18.03.2012
Ярких линий хоровод
В дождик мост нам создаёт.
Он красивый, разноцветный,
В небесах весьма заметный.
Нас он радует дугой
И зовётся… (радугой).
Дом без окон и калитки,
И висит на тонкой нитке.
Состоит из двух ладошек -
В них находится горошек.
Ровный дом, а не крючок,
Называется… (стручок).
Эта пара нам знакома,
Их встречаем только дома.
Ходят с нами всюду вместе,
А без нас – стоят на месте.
Если мы ложимся спать,
Ставим братьев под кровать.
Милые, как лапочки!
Мы зовём их … (тапочки).
У него четыре ножки
И стоит он у окошка.
Я люблю на нём сидеть
И в окно порой смотреть.
Это стул или скамья?
Нет и нет! – скажу вам я.
Отгадали мой секрет?
Это просто… (табурет).
Жизнь свою в земле проводит,
Редко из неё выходит.
А придёт на огород –
Роет в нём подземный ход,
Насыпает всюду горки
Высотой почти с ведёрко!
В темноте он ест и пьёт.
Кто же это? Это… (крот).
Эти жёлтые комочки
Целый день проводят с квочкой.
Любят бегать и пищать,
И букашек собирать.
Отдохнут на мягкой травке
И бегут играть под лавку.
Угадали их, ребята?
Это жёлтые… (цыплята).
Очень любит он купаться,
Серой грязью обливаться,
Хрюкать, чавкать, сладко спать
И на солнышке лежать.
Целый день проводит в луже,
А домой бежит лишь в ужин.
Не смотря, что грязный, тучный,
Он для мамы-хрюшки - лучший!
Для неё, он лишь ребёнок.
Это, дети, … (поросёнок).
Он зимой пушистый, белый,
А вот летом – только серый.
Любит сам зайти на грядку
И морковку съесть украдкой,
И на грядочке капусты
Может быстро сделать пусто.
Если вдруг заметит вас,
Убегает в тот же час
В тёмный лес, а не в сарайчик.
Догадались? Это… (зайчик).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322397
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 17.03.2012
Переспів пісні "Надежда"
стихи Николая Добронравова, музыка Александры Пахмутовой
Світить неопізнана зоря,
Знову ми відірвані від дому.
Знову розділяють нас міста,
Злітні смуги вздовж аеродромів.
Тут все у туманах і дощах,
Тут все на світанку прохолода,
Тут на нерозвіданих шляхах
Доля невблаганна, як погода.
Надія - мій компас земний,
А успіх - як приз за хоробрість,
А піснею душу відкрий,
Щоб світ став веселим і добрим.
Ти повір, що у розлуці все
Враз стає змістовнішим одразу,
Темні хмари вітер рознесе
І здаються крихтами образи.
Треба лиш навчитися чекать,
Бути завш спокійним і упертим,
Щоб не забувало посилать
Радощі життя нам у конверті.
Не забути б нам ким ми були,
Все, що ми скоріш не доспівали,
Рушниками вбрані образи,
Очі, що колись причарували.
Знову розділяють нас міста,
І розлука полосує мрії
В небі неопізнана зоря
Світить, наче пам"ятник надії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322408
дата надходження 16.03.2012
дата закладки 17.03.2012
Ти від рождення дивувала світ
В святилищі хрестилась Бористена,
Моя Вітчизно, стації століть
Твій хресний шлях у муках і у терні.
Тебе вели на страту крізь віки,
І на хресті, що несла, розпинали,
Щораз міняли тернові вінки,
Кували цвяхи з свіжого металу.
Та Ангел Волі камінь відсував,
На місці ран хліби родили щедро
І у промінні воскресінських барв
Лунало гучно світу "Ще не вмерла..."
З тернових гілок виростуть сади,
А багряниця зтліє доостанку,
Живинкою дніпрової води
Дитя твоє охрестим на світанку.
Назвемо Воля, щоб вовік жила,
Щоб на хресті уже не помирала,
Щоби тобі, священная земля,
Дитя принесло велич, міць і славу!
Бористен - древня назва Дніпра
Стації - вимушені зупинки Ісуса Христа на дорозі до Голгофи
Багряниця - глумливий одяг, одітий на Ісуса під час судилища, червоного кольору
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321177
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 12.03.2012
Сердце матери – глубь бездонная,
Щедрой силою напоённая,
Всё вместит, не обронит стона,
Все простит по своим законам:
И серёжку на мочке модную,
И поступки, порой негодные,
Невнимание, спесь холодную,
Слово дерзкое, принародное...
Будет сохнуть поле бесплодное,
От любви своей несвободное.
Не заплачет, замкнётся гордое...
...Но кровит по ночам, ободранное.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320759
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 11.03.2012
ДОРОГІ ЖІНКИ!
В переддень Вашого свята хотілося би вибачитись перед всіма за можливий брак уваги, невивірене слово, чи необдумані вчинки перед тим, як привітати Вас з святом Весни. Нехай Ваш день запам"ятається вам лише знаками уваги, а побажання Вам хочу висловити під неперевершену мелодію групи Стаса Наміна "Цветы" від імені всіх чоловіків сайту.
МИ БАЖАЄМ ЩАСТЯ ВАМ!
Вітерець кружляє надворі,
Сонечко малює на вікні
Щире привітання вам і у дзвіночки б"є.
Щоби було весело в цей час
Дуже треба кожному із нас
Знати, що насправді щастя в цьому світі є.
Ми бажаєм щастя вам,
Щастя назавжди і у всім.
Хай промінцем тепла
Щастя увійде в ваш дім.
Ми бажаєм щастя вам,
Хай воно іскриться, як сніг,
Хай ковдрою добра
Щастя огорта поріг.
Хай квітучі весни радість шлють,
Матіоли по ночах цвітуть,
Многих літ та благих вам зозуля накує.
Щоби було весело в цей час
Дуже треба кожному із нас
Знати, що віднині щастя в вашій хаті є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319991
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 08.03.2012
Розхристані мої вуста
Так голосно волають -
Десь забарилася весна,
Й пташки не прилітають…
Ще не курличуть небеса,
Дощем сумують хмари,
Під снігом дихає земля -
воскресне незабаром…
Заструменить стрімка вода,
Заквітне все навколо,
Я зрозумію – ще жива,
І усміхнуся веселково!
Замайорять луги й поля,
і заголосить ліс, садочок.
Засіяна, заквітчана земля
Сплете мені віночок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319197
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 06.03.2012
Ніч вже впоралася по господарству: місяць і зірки вкрашали нічне небо, ваблячи своєю недосяжністю, загадковістю і чарівністю; сни розійшлися по хатах, шукаючи собі притулок; вітер вгамувався і тільки легкий шепіт коли-не-коли, як далеке ехо, проносився над землею. Ніч затихла, принишкла і над містом розлилася дивовижна тиша, в якій ховалося щось незнайоме і неочікуване. Годинник нагадував, що вже час спати, бо зовсім скоро, через годину, народиться новий день.
Сьогодні Анюта, онучка, ночувала у нас. Ритм мого життя змінювався зразу ж з її приходом. Наша дружба продовжується більше 15 років. Для нас вона, як третя донечка, найменша і очікувана.
"Так, все, пора спати", - мій вердикт не підлягав суміву. Анюта вкутувалася в ковдру, підсувалася поближче до мене і шепотіла:"Ольчик, давай побалакаємо". В цих словах було скільки довіри, тепла, любові, що серцю становилось легко і спокійно. Це було сказано так, що відмовити було неможливо. І...починалася наша розмова про все: про моїх батьків, про моє дитинство, про моїх донечок, про кохання, дружбу і зраду, і просто ні про що. Анюті буває цікаво все, вона тільки іноді задає питання чи вставляє в розмову декілька слів, висловлюючи свої думки. А я поринаю в світ ми-нулого, в якому залишилося так багато щасливих і сумних миттєвостей, з якими я ділюся з онучечкою.
Давай побалакаємо - це, як код нашої родини.
Давай побалакаємо - так колись я говорила своїй мамі. А мама вміла розповідати історії свого життя так, що перехоплювало подих. Ми з нею разом сміялися і плакали. Це були найщасливіші хвилини мого життя.
Давай побалакаємо - мої діти говорили ці слова мені і моїй мамі.
Ольчик,давай побалакаємо - ці слова мені шепоче перед сном Анюта.
Як ниточка крізь покоління тягнеться таке рідне й тепле "давай поба-лакаємо".
Я ще щось розказую Анюті, чи самій собі, а вона, вже тихенько сопе
засинаючи.
А я подумки запитую майбутнє: "Чи скаже мені колись правнучка, давай побалакаємо, Ольчик..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319252
дата надходження 05.03.2012
дата закладки 05.03.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290955
Пісня на вірш автора Тамари Шкіндер.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5e5NqdOnduI[/youtube]
Старенька мати проводжала сина,
Стояла і дивилася услід.
Чи може щось забула для дитини...
Молила Бога, щоб зберіг від бід.
Син озирнувсь, затримавсь на хвилинку…
І в пам’яті зринатиме завжди
Та мамина білесенька хустинка,
Як оберіг від горя і біди.
Він підійшов до матері близенько –
Багато ще хотілося сказать …
Із сумом подивився в очі неньки,
А на щоці – непрошена сльоза.
Вже груша похилилася старенька,
А біля хати вишня розцвіла...
Та може, то не вишенька біленька,
А мамина хустиночка була...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318562
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 03.03.2012
Йшов раз п’яний із гостини,
Співав щось про ружу.
Зачепивсь за кущ калини
Та й гепнув в калюжу.
Лежить бідний коло тину,
Та й не може встати.
Та ще й пес його єдиний
Як почав гарчати.
В дядька тіло,наче вата,
Тільки зирить скоса:
-Ти на кого смів гарчати,
Псино безголоса?
Тут на крик жона Мар’яна
Визирнула з двору:
-Ану швидше,пико п’яна,
Чимчикуй додому.
Дядько вмить став на коліна
Та й поповз до хати:
-Вчися,Рябчику,в дружини,
Як треба гарчати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317547
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Є ТІЛЬКИ МИТЬ
По пісні О.Зацепина на вірш Л.Дербенева з кінофільму "Земля Санникова"
Клопітно нам в цьому світі бурхливому,
Є тільки мить, що ласкає серця,
Є тільки мить між вчорашнім та нинішним,
Саме вона має назву - життя.
З року-у-рік ми на спокій загадуєм,
Він лиш для тих, хто ніде не спішить,
А для зорі, що палає і падає,
Є тільки мить, обворожлива мить.
Вмить промайне все життя наше праведне,
А за гріхи дорікати не смій,
Миті одній ми будуємо пам"ятник,
Миті одній, тільки миті одній.
Щастям назвем ми всі миті поблажливо,
Лихо і сум заберем в небуття,
Є тільки мить між минулим і завтрашнім,
Саме вона має назву - життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317707
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 29.02.2012
Тихо плакала душа,
Біль, згортаючи у сльози.
Розпинали без ножа
Цього світу злі вельможі.
І чалапало дитя
Під покровом зла й образи,
А в дорогу ще й сміття
Підкидали для відрази.
Що ж лишалося душі?
Темінь сивої спокути?
Ні ! Звивалися вірші –
У рядочок з каламуті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298600
дата надходження 08.12.2011
дата закладки 24.02.2012
Як здуріла баба Міла:
Підключила інтернет,
І на сайті розмістила
Ще дівочий свій портрет.
Всі параметри вказала:
Зріст,вагу,об’єм грудей,
Тільки вік свій не назвала,
Приховала від людей.
Та проте майже щоночі
Йдуть листи їй про любов.
Про її чарівні ночі
Пишуть хлопці знов і знов.
Правда,фото кольорове
Просять вислати щодня.
На що Міла хмурить брови:
-Я стара,та не дурна.
Нехай буде чорно-біле,
Де я гарна,молода,
Щоб сказати ви не сміли:
А це що за" кочерга"?
Бо вже кожне ваше слово
Гріє душу,веселить.
І життя таке чудове,
Так ще хочеться пожить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255991
дата надходження 25.04.2011
дата закладки 14.02.2012
Твоє життя, як спалах зірки в небесах,
Горів яскраво та враз для нас він згас
І більше нічого вже тобі не треба,
Тільки б душа не злетіла б до пекла.
Я не знаю чи Бог тебе вчасно позвав?
Твій голос небесний на землі звучав,
Такий пристрасний, серце і душу всім рвав,
Ніжністю, любов'ю він нас напував.
Мурашками по шкірі в нашу суть вповзав,
Мізки в свій полон брав і не випускав,
Зринавсь і плинув..то був Божественний дар,
І не могли ми не чути його чар.
Нема прощення тим коханим виродкам
І їх звичкам та поганим їх вчинкам,
Які тобі кокс і алкоголь давали,
Що тебе поступово й убивали.
Та залишиться твій голос сильний, дивний
На віки на Землі, бо він чарівний...
Я молю Бога, відкрити дорогу в рай,
Твоїй душі, непокірній...Прощавай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313361
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 12.02.2012
Скажи мені, Господи, скільки болю
Може витримати людське серце.
Болю, що притискає його
Залізом розпеченим,
Гупає ковальським молотом, мов по наковальні.
Серце чим дужче намагається вирватись,
Розірвавши пута, що зашнурували його.
Вкриває себе теплом та віддає людям
І просто чужим, і тим, хто завдає болю.
Гукає до спасіння Твого, бо холод дихає,
Та бере його в полон крижаний.
А воно прагне тільки любити,
Нехай і не отримувати натомість нічого,
Але мати змогу спокійно любити.
Чом ти, Господи, посилаєш йому
Випробування за випробуванням,
На міцність та стійкість вивіряючи його?
Воно ж лише серце: маленьке, вразливе,
Що б’ється, даруючи життя, у грудях.
Зглянься, Господи, над ним,
Почувши звертання до Тебе!
08.02.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312383
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Есть в этом мире человек -
Который мне дороже мира.
Меня родив не в лучший век:
Боготворила, как кумира.
Себя растратив на меня,
Она счастливее лишь стала.
Не мёрзну я, тепло храня
Какое мне, дала лишь мама.
Года летят...И вот уже
Большое сердце бьётся слабо -
Стуча о том подэтаже:
Который только, Богу надо.
Седые волосы её,
Расчёской тихо распрямляю.
Забыв сейчас почти про всё,
Даю мамуле выпить чаю.
Ложу в ту чашку сахарок,
А сам лишь думаю о соли -
Мы вместе делаем глоток,
Но мой глоток без всякой боли.
Икона ловит окон тень -
Христос становится темнее.
Я не хочу увидеть день,
Где мама будет, чуть светлее.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2012
Свидетельство о публикации №11202098255
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312564
дата надходження 09.02.2012
дата закладки 09.02.2012
Твоя ніжність кольору зими,
Обпікають холодом слова.
Ніч шепоче тихо молитвИ,
В хуртовину біль й печаль хова.
Чом твої вуста й долоні - лід?
Що з тобою сталось, милий Кай?
Довго-довго твій шукала слід,
Що привів мене в цей сніжний край.
В серці я тобі несла любов -
Не згасає вогник почуттів.
Вірю я, що будем разом знов...
Поглядом чужим навіщо стрів?
Ось бери льодинки і складай
Слово, у якому сенс життя.
Це - КОХАННЯ, пам"ятаєш, Кай?
В ньому і минуле, й майбуття.
Може, казка це, а може й ні -
Тільки і в житті таке бува:
Серце у обійми льодяні
Потрапляє й радість забува.
Крапельку тепла не пошкодуй -
І відтане серце, скресне лід.
А коханій знову подаруй
Різнокольоровий диво-світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312299
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 08.02.2012
Вот и примчалась к нам зима.
Тропинки все припорошила.
Снежком засыпала дома.
Деревья словно распушила.
Дубы стоят как великаны,
В огромных шапках набекрень.
Сверкают серебром каштаны.
Принарядилась в шубу ель.
Берёзки будто бы невесты
Накрылись нежною фатой.
В наряде белом кроме блеска
Застыли нежность и покой.
Волшебный плед одев на ветки,
Звенит сосна издалека.
И словно птица в новой клетке
Притихла бурная река.
Как будто замерла природа,
Вся в ожидании чудес.
И только в это время года
Так беззащитен сонный лес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309305
дата надходження 26.01.2012
дата закладки 06.02.2012
Хтіла пізнати
Чари...
Чи ви босоніж танцювали снігом?
Спочатку видивлялися у хмарах,
Початок березня, відлигу,
А потім,
Легко ставало і тепло...
Ступати,
сходячи потом
Зі страху.
Серце мерло
І в п’яти
Втікало маленьке дівчисько,
Снігу боялось зім’яти:
Холодно, лячно і слизько…
Чари
Хтіла пізнати,
Себе зіштовхнути з подушки,
Просто в хурделицю з хати,
Сніжну гортаючи стружку.
Чари…
Весною в садку запашіло,
Танула крига, ніби примара,
Я танцювала, радіючи тілом!
Чари, спиваючи чари…
24.01.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308766
дата надходження 24.01.2012
дата закладки 06.02.2012
Из мелочей привычных мир устроен:
Дождинок, снега, радости и грусти...
Он на мелодию любви настроен,
На разноцветные поступки, чувства.
Мы ощущаем мир на вкус и запах,
Прикосновением души и взглядом.
Он, в катаклизмах страшных, как в заплатах,
Пропитан насквозь адской боли ядом.
Мир переменчив и непостоянен,
Весы Фемиды - символ и не больше.
А зло вершит без наказанья Каин,
Ведь понимание добра всё проще.
И в одиночество, как в паутину,
Нелепо попадают наши души.
Не ищем мы в самих себе причину,
Привычный мир обидой, злом разрушив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311032
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
В округ мерцают блики от огня,
Е два скользя изломами по стенам.
Ч его нам стоит однозначно внять,
Е му и мне.. грядущим переменам.
Р оняю слезы на его плечо,
У ж нет огня, остались только угли...
К усаю губы.. сердцу горячо,
А пред глазами чувственные дубли.
М инуты вместе можно сосчитать,
И х так не много в нашей общей чаше.
Н е нужно слов.. спешим сполна отдать,
А вансом страсть..авансом чувства наши!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311105
дата надходження 03.02.2012
дата закладки 03.02.2012
(невесела пісня)
Село собі тупіє.
В столиці – безнадія.
Стидаємось свого ми – диваки.
В селі нудьга на лицях.
Столиця – веселиться.
У безладі все робим навпаки.
У нашому городі бузина.
А в Києві сидить мордатий дядько.
Порожніх хат в селі вже не одна,
по Києву тиняються безхатьки.
З садку не хочем груші,
Давай китайське «суші»
Стидаємось свого ми – диваки.
Ліси повирізали.
Все, що було, роздали.
У безладі все робим навпаки.
Позаростали бур’яном поля,
спустіли, як «чорнобильськії зони».
Зате принадна київська земля
вже продана сто раз за міліони.
Вже в гречку не стрибаєм,
бо й гречки ми не маєм.
Стидаємось свого ми – диваки.
І чай, і все до чаю
купляємо з Китаю.
У безладі все робим навпаки.
Старенькі «Запорожці» й «Жигулі»
бува’ ще їздять на сільських просторах.
А дорогезні «МЕрси» й «Ауді»
стоять в дорожних київських заторах.
Чужу культуру й мову
беремо за основу.
Стидаємось свого ми – диваки.
Вже повно примітиву
московського розливу.
У безладі все робим навпаки.
Все менше нас! А наче не війна…
Не хочем дядька ми! Нам треба батько!
На нашому городі бузина.
А в Києві сидить мордатий дядько.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310528
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 01.02.2012
Тетянин день, щасливий для Тетяни,
Це день зізнань, заручених сердець,
Вітання засівають всі екрани,
В обійми загортає молодець.
Прийміть вітання щирі і від нас:
Кохання ніжного і щастя у житті,
Його тепло і квіти ці для Вас,
Щоб Вам роки вернулись золоті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309028
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 28.01.2012
Стоїть над водою червона калина...
Віками про неї складають пісні, -
Це образ твій світлий, моя Україно,
Він чистий і ніжний, як цвіт навесні.
На битву за волю і честь Батьківщини
Козак воювати далеко іде,
А вдома калина і мила дівчина,
Що довго і вірно коханого жде.
У січах кривавих, де смерть або рани,
Звитяжці кріпили до волі жагу.
І кров їх гаряча горіла багряно,
Мов грона калини, на білім снігу.
Не всі із походів далеких вертались -
Життя їх забрали жорстокі бої,
На їхніх могилах калини зростали,
В зажурі схиляючи віти свої…
Калино, калино, квітуй у долині,
Пишайся рум'яно над синню води,
Ввібрала ти в себе красу України
І будеш у серці народу завжди.
24.06.06
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209727
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 28.01.2012
Сьогодні іменини у Тетян:
Бажаю Вам наснаги у творінні,
Щоб щастя Вас заводило у тан,
А доля закидала тихо в пісню!
Щоб друзі не обходили ніде,
Щоб серце у коханні заспівало,
Фортуна хай зненацька Вас знайде
Й ніколи задалеко не пускала!
Щоб мрії все збувалися у Вас,
Душа весняною навік лишалась
І в небо піднімалась, мов пегас,
А муза щоб назавжди закохалась!
25.01.2012 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309100
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 25.01.2012
Оторвавшись, игривое Слово
Улетело в открытый простор
За мечтами... В ложбинке сугроба
Отыскало чужой разговор.
Он пленил. Было в нем обещанье
И надежды узорная вязь...
Показалось бродяге, что к тайне
Прикоснулся внезапно... Смеясь,
Он по-дружески ждал одобрений
И улыбок, и жарких словес...
Не дождался и сник... В складках тени
Разбросал вечер зимний.. Исчез
Cерп Луны... И опять стало Слово
Путь искать, и, теряясь во мгле,
Опустившейся в миг, вслед за новым,
Унеслось к восходящей звезде...
22.01.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308372
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012
(ПРИСВЯЧЕННЯ ДРУЗЯМ,
ЯКИХ ЛЮБЛЮ, ЦІНУЮ, ПОВАЖАЮ,
БО Є ЗА ЩО - Я ДОБРЕ ЗНАЮ!)
* * *
ютий
Чи можна повернутися в дитинство?
Кожна людина – завжди в душі дитина!
Куди роки зникають -
Мене ти запитаєш…
Роки насправді не зникають,
Вони в дітей перетікають!
Чому так швидко молодість минає ?
Старіє тіло, а душа ніколи!
Якщо таке питання виникає,
то справжній лікар – тепле слово!
Чи варто старості боятися?
Ні! краще просто посміхатися!
Чому не можемо радіти
Як роблять це наївні діти?
І смуток серце крає
Душа вже більше не співає?
Радіти можна без причини,
І відчувати, що щасливий!
І смуток легко відігнати –
Неначе сонце посміхатись!
Куди зникає ласка і тепло?
Чому старання марні?
Чому в житті не повезло?
У КОЖНОЇ ЛЮДИНИ ВЛАСНА КАРМА!
SELENA
ВПЛЕЛА СЛОВА У ВИЧУРНІ ВІРВЕЧКИ,
ЗАЯНТАРІЛА ДНЕМ ПРИЙДЕШНІМ,
ЗАМИСЛИТИСЬ НАД ЩАСТЯМ СПОНУКАЛА,
І В РІЗНІ КОЛЬОРИ РОЗМАЛЮВАЛА.
ЖИВИМ КОРІННЯМ - ДИВИНОЮ ЗАМАНИЛА,
У ЦЬОМУ ПОЛЯГАЄ ЇЇ СЛОВА СИЛА.
РОСОЮ НАПОЇЛА ЩИРО СВІТОГРАННОЮ -
ЦЕЙ ВІРШ, ЯК ЗАВЖДИ, В НЕЇ ФІЛІГРАННИЙ!
* * *
ПЕРЕЛІТАЛА, ПЕРЕПЛІТАЛА -
У СИВИЙ РАНОК ЗАВІТАЛА...
ПОЧУЛА ШЕПІТ СВЯТИХ ТОПОЛЬ,
ЗІГРІЛА ЇХ ТЕПЛОМ ДОЛОНЬ...
КОЛИ НАСТАЛО НАДВЕЧІР‘Я,
ВСМІХНУЛОСЯ ТОБІ СУЗІР‘Я.
ОКРИЛЕНА НІЧНИМИ ЧАРАМИ,
ТИ ТАНЦЮВАЛА З ХМАРАМИ.
КОЛИ ХУРДЕЛИЦЯ НАСТАЛА,
ЧОМУСЬ ТИ ВРАЗ ЗАСУМУВАЛА,
І ЩЕМНО ЗАБОЛІЛО В ГРУДЯХ -
АЖ ДО ВЕСНИ ТЕПЛА НЕ БУДЕ...
Світанок
ІСТОРІЯ ТВОЯ ПРАВДИВА,
АЛЕ У ПРАВДИ ДВА КРИЛА -
КОЛИСЬ КОМПЬЮТЕР БУВ ЯК ДИВО,
ТЕПЕР ДЛЯ НАС, ЯК ДВІЧІ - ДВА…
ТЕПЕР ДИЛЕМА ВИНИКАЄ -
ЧИ ІНТЕРНЕТ ДЛЯ НАС Є РАЄМ?
ЗВИЧАЙНО, ЦЕ ВАЖЛИВА ТЕМА,
АЛЕ НЕ ЩЕЗНЕ ЦЯ ПРОБЛЕМА…
НЕ ВИНЕН В ЦЬОМУ ІНТЕРНЕТ,
А ТОЙ, ДЛЯ КОГО ВІН "КЛІЄНТ"
* * *
БУТИ СИЛЬНОЮ НАМАГАЛАСЯ,
ЗГОДОМ СТРУНИ ДУШІ ПОРВАЛИСЯ -
АЛЕ СКРИПКА ОСТАЛАСЯ...
НОВІ СТРУНИ ЇЙ ПРИЛАДНАЄШ
І ЩЕ КРАЩЕ НАМ ЗАСПІВАЄШ!
* * *
ЩО РОБИТИ - ІСНУЄ ВІЧНЕ ПИТАННЯ!
У КОЖНОГО Є ВІДПОВІДЬ СВОЯ!
НАСПРАВДІ, ТРЕБА ПРОСТО ЧЕСНО ЖИТИ,
ТВОРИТИ НИНІ СВІТЛЕ МАЙБУТТЯ!
ЯКЩО ТАК КОЖЕН З НАС БУДЕ РОБИТИ,
ТО В РЕЗУЛЬТАТІ - МИ ЗМІНИМО УСЕ ЖИТТЯ!
АнГеЛіНа
ТАКІ НЕЗВИЧНІ ПОРІВНЯННЯ
І ІДЕАЛЬНЕ РИМУВАННЯ!
ПРИЙМИ НАЙКРАЩІ ПОБАЖАННЯ -
МОЇ ТОБІ ВІТАННЯ!
СТІЛЬКИ ОПТИМІЗМУ ЗНОВУ У ВІРШАХ,
ВІРИ У МАЙБУТНЄ У ТВОЇХ СЛОВАХ.
ТИ ЩЕ КРАЩЕ ЗАСПІВАЛА -
НЕНАЧЕ СОНЦЕ ЗАСІЯЛА!
Insolito
ЛЮБИ ЙОГО - НЕ ПОКИНЬ!
СОЛОДКИМ ХАЙ СТАНЕ ПОЛИН!
ХАЙ НЕБО НА ЗЕМЛЮ ЗІЙДЕ
І СЕРЦЕ З‘ЄДНАЄ ЙОГО І ТВОЄ!
СРІБНА СИВИНА НА СКРОНЯХ -
ВИШИВАНКА ЙОГО ДОЛІ.
ТИ ЗІГРІЙ В СВОЇХ ДОЛОНЯХ,
ТЕ, ЩО ЗВЕМО МИ ЛЮБОВ‘Ю!
СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО -
ПОТІМ РОЗМОВА,
ЗА ТИМ ЖАГА КОХАННЯ
І МИТЬ ОСТАННЯ...
ДЕСЬ МУЗИКАНТИ ГРАЛИ -
НА НЕБІ НОЧІ БАРВИ...
В ОЧАХ ЙОГО ВТОПИЛАСЯ,
В РУКАХ ЙОГО ЗІГРІЛАСЯ,
Й ЗАСНУЛА - БО СТОМИЛАСЯ...
* * *
ЧОМУ ТАК СИЛЬНО БОЛИТЬ ДУША? -
КОХАННЯ СПРАВЖНЬОГО НЕМАЄ...
АЛЕ ПЕРЕБОЛИТЬ - ПРИЙДЕ ПОРА,
КОЛИ ДО ТЕБЕ МУДРІСТЬ ЗАВІТАЄ...
ТОДІ ТИ ЗРОЗУМІЄШ, З ПЛИНОМ ЛІТ,
ЩО КРАШЕ ПОКОХАТИ ЦІЛИЙ СВІТ,
А НЕ ТОГО, ЙОГО ЄДИНОГО -
ТАКЕ КОХАННЯ ШВИДКОПЛИННЕ...
Tatapoli
Б_УДЕМ ВІРШІ НІЖНІ ВІРШУВАТИ,
Р_АДІ БУДУТЬ БАТЬКО Й МАТИ!
А_ ДИТИНКА УСМІХНЕТЬСЯ МИЛО,
В_АС ПРИВІТНО ОБІЙМЕ РОДИНА
О_ЧІ ЗАСІЯЮТЬ - ВИ ЩАСЛИВА!
* * *
ВІТАЮ ТЕТЯНКУ ВІДРАЗУ ЗРАНКУ!!!
ХАЙ ДОЛЯ БУДЕ ПРИВІТНА,
КОХАННЯ ВЕЛИКЕ Й ТЕНДІТНЕ!
БАЖАЮ НАСЛАГИ Й НАТХНЕННЯ!
ХАЙ БУДЕ СВЯТО ЩОДЕННО!
IgorKo
ЛЮБІТЬ БАТЬКІВ, ПОКИ ВОНИ ЖИВІ
І ПАМ‘ЯТАЙТЕ, ВЖЕ КОЛИ НЕМАЄ.
ПИШІТЬ ПРО НИХ ПАЛКІ ВІРШІ,
І СУМ У СЕРЦІ НАЗАВЖДИ ЗНИКАЄ...
Soul
ЛЕГКА І СВІТЛА МУЗИКА СЛІВ -
ДУШІ ТВОЄЇ ПЕРЕСПІВ!
Діана Сушко
НЕ НАДО СЧАСТЬЯ ТАК БОЯТЬСЯ -
ДАВАЙТЕ БУДЕМ ЖИЗНИ УЛЫБАТЬСЯ!
ОТКРОЙТЕ ТАЙНЫ КОНТИНЕНТА,
ЦЕНИТЕ СКАЗОЧНОСТЬ МОМЕНТА!
ИДИТЕ СМЕЛО НАВСТРЕЧУ ВЕТРУ,
В ЛЮБОВЬ ПРЕКРАСНУЮ ПОВЕРЬТЕ!
Akiliana
КОЛИ КОХАНІ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ,
ТО ЩО РОБИТИ ЗАЛИШАЄТЬСЯ?
ЯК РОЗПОВІСТИ ПРО СВІЙ БІЛЬ?
ЗВИЧАЙНО, В РУКИ ТИ БЕРЕШ ПАПІР...
АЛЕ ЖИТТЯ НА ЦЬОМУ НЕ КІНЧАЄТЬСЯ,
І ДОЛЯ ЗАВЖДИ ЛЮДЯМ ПОСМІХАЄТЬСЯ.
ТИ ПРОСТО В ЦЕ БЕЗМЕЖНО ВІР -
І ПРИЙДЕ МУЗА В РОЗМАЇТТІ СЛІВ!
Галина Коризма
ТВОЇ СЛОВА ЗАВЖДИ ПРАВДИВІ,
А ПОБАЖАННЯ - ДУЖЕ ЩИРІ!
РАДІЮ - ЛЮБИШ УКРАЇНУ,
І НАС ТАКОЖ, НЕМОВ РОДИНУ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308099
дата надходження 21.01.2012
дата закладки 21.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2012
Не бійтесь заглядати у словник,
Не бійтеся нове для себе відкривати.
Згадай лишень, що у житті ти - мандрівник,
Згадай лишень: не можна довго сумувати.
Вперед, нові Колумби й Магелани!, -
Лунає заклик з Симоненкових книжок.
А в небеса нові злітають дельтаплани,
І сторінки нові лягають з-під думок.
Не бійтесь заглядати у словник,
Не бійтесь загадкових матриць літер.
І у житті ще знадобиться помічник,
Коли в чоло стиха нам дмухать буде вітер.
Словник - то поле буйне барв і різнотрав'я,
У нім немає навіть зайвих корінців.
Словник - то пишний яр, а не сумне провалля,
У нім лишились спогади давно минулих днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221166
дата надходження 09.11.2010
дата закладки 20.01.2012
Из непроизносимого ценителями стихотворений
Немного раздражают, даже – «много»
Перед стихами – теги-иллюстрации.
Прокручиваем бешенно их, строго,
Мышинно-бегунковой вакцинацией.
Нет, фото и картинки – ну, атасные!
Шедевры современно-вдохновения!
Увы, изображенья выкрутасные,
Почти всегда - сильней стихотворения.
17.01.12 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307314
дата надходження 18.01.2012
дата закладки 18.01.2012
Не замечая слов, бумагу изогну в подобие стрелы.
И белым лебедем качнутся рукава
Прозрачно ситцевой рубахи
Шагнувшего в проём стиха…
И будут вновь изорваны клыками ночи строки,
И белым перепачканы ладони ритма,
И выдохнет свеча полтакта
В чернеющее зало потолка…
И полетят
В прокуренные будни,
Как в форточку окурки,
Строчки.
Как сорванные в спешке бусы
Раздарят словно звезды,
Бисер.
Неистово танцуют мысли,
Как тростниковые побеги
Растут
Слова из моих губ...
И не стерпеть
Все оголтелые набеги
Твоих упрямых теплых рук…
И поддаваться дикой пляске
Соединяя в поцелуи
Слов бесконечное дыханье
В жару последнего
Июля…
Слова, как бисер,
Мечутся во тьме…
Как страсть,
Как львица,
Как хищник, мечется во мне!
Собрать в послушный и понятный строй
Петля к петле
Пушистый свитер
Связать.
Все соблюдая правила в игре…
И не сфальшивить…
И не предать!
Самой себя на растерзанье не отдать…
Но…Как?!
Не замечая слов, бумагу изогну в подобие стрелы.
И белым лебедем качнутся рукава
Прозрачно ситцевой рубахи
Шагнувшего в проём стиха…
25.12.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302166
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 27.12.2011
"Чтобы оправдаться в собственных глазах, мы нередко убеждаем себя, что не в силах достичь цели; на самом же деле мы не бессильны, а безвольны."
Франсуа де Ларошфуко
"Я очень простой человек, Саюри. Я не люблю, когда вещи, которыми я не могу обладать, находятся рядом со мной."
Артур Голден. "Мемуары Гейши"
__________________________________________________________
...никто не заставлял ускорять
падение тьмы
на скользкие улицы
времени...
у нас всегда вдоволь
самих себя пока
рядом никто не дышит....
я заставляю тебя смотреть пристально
как скучают двери
когда их никто не открывает
вот уже половину вечности
как опустошенные корабли причаливают
к берегам
где никто никогда их не ждет
как в утреннем тумане
исчезает сон
в мгновение чьей-то слабости
рождается сила другого
и когда кровь в сердце твердеет
запутанные лабиринты твоего дыхания
первыми ощущают холод
жизнь - это слишком тонкая материя
чтобы удачно пережить десятки зим
и если тебя преследует солнце
то значит пришло время
говорить ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302292
дата надходження 25.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Ж/иви,как Бог тебе велел
И/ делай добрые дела!
В/едь тот,кто зла Земле хотел -
И/дёт туда - где Сатана!
Г/рехи при жизни не копи,
Р/уками угли разгребай!
Е/му скажи:"Отец прости!
Х/очу исправиться,Ты знай!"
О/тец поможет и простит,
В/едь Он за Сына нам простил!
Н/ам силы даст,благословит:
Е/го,кто искренне просил!
С/ейчас,так много говорят:
О/ том,что Бога в мире нет!
В/езде за всё Его винят -
Е/го чернят за кипу бед...
Р/азвей сомнения,Бог есть!
Ш/трафует нас за всё Отец!!!
А/ всё за то,что зла не счесть
Я/рмо-неверия - конец!
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11005315321
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190543
дата надходження 19.05.2010
дата закладки 16.12.2011
Видео-карооке можно смотреть и петь здесь:
http://www.youtube.com/user/MazurNatalia#p/u/1/hQsvm7pz870
Автор видео - Таира
Ты очень далеко,
В кафе сижу одна.
На небе высоко
Полночная луна.
Смотрю на телефон,
Жду твоего звонка.
Взгрустнула о былом
Упавшая звезда:
Любовь - беда...
Зима бросает снег
В замерзшее окно.
Все было, как во сне,
Между тобой и мной.
Цветы и снегопад,
Притихшие дома.
Кто в этом виноват,
Что мы сошли с ума?
Любовь одна!
Разлука не страшна,
Поет аккордеон.
Гитарная струна,
Расскажет дивный сон.
Закружит танго нас.
Нас двое - ты и я.
В зрачках зеленых глаз
Вращается земля...
Любовь моя!
Ты обними меня,
Прижми к своей груди.
Любовь не потеряй,
Все будет впереди.
Веселый Новый Год,
Рождественская ель.
Зажжется небосвод
От нежности моей!
Любовь сильней!
03.12.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297697
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 09.12.2011
Запомнит сладкая роса
Прошедшей ночи влажный холод,
И облаков, прозрачный ворот
Обнявший жестко небеса.
Оставив мокрое пятно,
Падет в траву, растаяв грустно,
Начало дав седому утру.
Скользнет в открытое окно
Лучей разбуженный поток,
Касаясь стен, дробясь в ресницах.
И трель веселой ранней птицы
Ворвется в сердце, как звонок.
А вереница быстрых дел
Напоминаньем миг источит,
Наполнив смыслом многоточья,
Чтоб день любви осанны пел.
21.08.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276203
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 09.12.2011
Прощу и больше не сумею
Позвать тебя на склоне дня.
В душе замершим скарабеем
Осталась памятка твоя.
Пути вразброд, на перекрестке
Все разошлось на взрыв, сквозь боль.
Актеров нет. Пусты подмостки.
Разбита вдребезги любовь.
24.09.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282504
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 08.12.2011
Мама на кухне шинкует капусту,
Крепко головку тугую сжимая,
Сочная стружка сыплется с хрустом,
Вот уже выросла горка большая!
Рядом прохладный вилок еще пыжится,
Он от ножа укатиться желает,
Мы в ожиданье своих кочерыжек,
Сладкой морковкой себя ублажаем.
Нам разрешили в тазу безобразничать -
Мнем мы соломку капустную влажную,
Где б еще с пользой такой попроказничать,
Чтобы работу отметили важную?
Мама довольна: ошпаренным камешком
Плотно прижато в бочонке соление.
Зимней порой нас порадуют шанежки,
Пышный капустник - по воскресениям!
2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221695
дата надходження 12.11.2010
дата закладки 06.12.2011
Чому прозвали Чорним море те?
Невже воно, сердешне, заслужило?
Воно ж суцвіттям райдуги цвіте
І на світанку зовсім щире й миле!
А так прозвали,бо його завжди,
Як скибку хліба, на шматки ділили.
То як такеє може хтось знести
І від образи зоставатись білим.
Тож стало воно кольору землі,
Що почорніла від страху і болю -
Колись в ньому топили кораблі,
Тепер же хочуть утопити волю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185471
дата надходження 22.04.2010
дата закладки 06.12.2011
Если грустно тебе в этом мире земном,
Если думаешь ты день и ночь об одном,
Если радость исчезла из глаз и души,
Подожди, обвинять никого не спеши.
Если мир черно-серым раскрасил декабрь,
Если ты сторонишься людей, как дикарь,
Если мира, покоя иссяк огонек,
Значит что-то святое в себе не сберег.
Значит много не видишь, не чувствуешь ты,
Существуешь лишь только среди суеты.
Не живешь полной жизнью, летая в мечтах,
И не видишь надежды лучей в небесах.
Заблудился, возможно, ты в мыслях своих,
Заблудился в проблемах гнетущих, глухих.
Заблудился в годах ты, прошедших давно...
А тебе нужно сделать сегодня одно:
Вспомнить должен скорее, что жизнь нам одна
Для любви и для счастья Всевышним дана.
Выход есть! И для тех, кто все сможет простить,
Солнце Мудрости не перестанет светить.
05.12.2011г. 14:43
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298040
дата надходження 05.12.2011
дата закладки 05.12.2011
Шумит ночной прибой,
Нас манит бирюзой.
Не отвожу я глаз.
Призывно манит джаз.
Целует горячо
Волна морской песок.
И чайки над водой
Кружат в дали морской
В эту ночь.
Дорожки лунный свет
Теплом любви согрет,
Танцует на волнАх
Стриптиз-тангО луна.
За плечи обниму,
В глазах твоих тону,
Благодарю судьбу
За сказку наяву
В эту ночь,
Нашу ночь.
В алмазах Млечный Путь,
Нам не дает уснуть
Крик чаек в тишине.
Любимый шепчет мне.
Я нежно повторю –
Люблю тебя. Люблю,
Мой ангел неземной,
Похитивший покой
Навсегда.
В плену у сладких грёз,
К волне твоих волос
Губами прикоснусь,
К щеке твоей прижмусь.
Маяк мигнул вдали,
Встречая корабли.
На яхте сладких снов
Мы уплывем в ЛЮБОВЬ
В эту ночь
Навсегда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297898
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 05.12.2011
Працювала Мурашина,
Працювала, як машина.
День при дні весело, жваво
Та стало Джмілю цікаво:
“Як то просто працювати?
Треба процес направляти
В русло правильне, надійне...”
Й керівництво професійне
Над Мурахою здійснив,
Фірму “Трутні “ він створив.
А щоб краще працювала,
Плани нагора́ давала,
Появився бригадир
Гнойовий Жук, - і у мир
Мурашини – роботяги
Поповзли тони бумаги.
Плани місячні, квартальні,
Щотижневі, персональні,
Звіт щоденний про роботу...
Щоб ослабити гризоту
Бригадир взяв секретарку
Павучиху, - й господарку
Паперову передав,
Сам процесом керував.
В поті чола Мурашина
І надалі, як машина,
Все працює і працює,
І нові завдання чує.
Запросив Джміль звіти но́ві,
Тому на такій основі
Появився асистент
Таракан, - який в момент
Почав ремонт кабінету,
Те що обійшлись в монету
Комп’ютери, столи нові
І прінтери кольорові,
Це в рахунок не береться,
Це все іміджем зоветься.
Новий офіс, BMWе
Хто рахує там лаве,
Головне - престиж для фірми!
А якщо завтра із Бірми
Хтось приїде на науку?
То тоді лицем в багнюку
Вже не впадем, - все о'кей ...
Тільки щось робітник цей
Задоволення не має,
Менше вже чомусь співає?
Кляне ті щоденні звіти,
Й щоб вогню не розгоріти
З невдоволення Мурахи,
Припинити охи..., ахи...,
То створили департамент,
Який на фірми фундамент,
На чолі із Саранчою
( щоби не було застою),
Поклав пару кабінетів
З картинами із багетів
Дорогих, шикарних
Картин антикварних,
Щоби веселіше
І якось жвавіше
Працювалось Мурашині
Думають в крутій машині,
Думають на фірмі
Всі кадри добірні.
Подивився Джміль на дані,
А вони чомусь погані :
“Вже рентабельність не та,
Треба звати нам Крота.
Діагностику провести,
Щоби лад в фірмі навести ”.
Три місяці Кріт сидів,
Смачно пив і смачно їв,
І таки нарив -
Й висновок зробив:
« Забагато персоналу,
Треба з вашого загалу
Скоротити одиницю»
Й поклав папку на полицю.
Джміль подумав і сказав
(на Мураху око мав):
« Все не задоволена,
Примха ж не дозволена,
Грошей все їй мало,
А кому їх стало ?
Скоротити в першу чергу!“
І оголосив перерву.
Мораль байки є такою,
Подумаймо головою
Чи тих Трутнів відігнати,
Чи їх дальше годувати ?!
29.11.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296810
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 29.11.2011
На гілочці вишні синичка
Щебече про щось, про своє.
Холодна осіння мигичка
Мереживо суму снує.
І осінь, не вірячи зовсім
В коротке, миттєве життя,
Ховає сивіючі коси
І йде назавжди в небуття.
Отак і в житті теж буває:
Оглянешся - все вже пройшло...
І сонце за гору сідає,
Морозом змінилось тепло.
Зима вже заглядує в вікна:
Між мгичкою сніг проліта.
А в мареві вранішнім зникла
Осіння пора золота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296491
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 29.11.2011
Мы с Вами встретились случайно
В осеннем парке под луною.
Вечер задумчиво-печальный
Вы озарили вдруг собой.
А взглядом трепетным и нежным
Пленили душу так нежданно
И запылал костер безбрежный,
Запылал костер желанный,
Разожгли костер любви
Со мною Вы.
Пр-в:
Танго осени нас свело,
Обнимаю Ваш стан.
Всем дождям и ветрам назло
Я любить не устал
Мы в танце кружимся осеннем,
Шепчу я Вам слова о страсти.
И звезды, словно карусели,
Разгонят тучи и дожди.
Глаза в глаза и рук сплетенье,
Луна танцует в ритме танго.
И в танце нашего забвенья
В танце губы, словно манго,
Ваши губы – жар любви,
Со мною Вы
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281032
дата надходження 17.09.2011
дата закладки 27.11.2011
Человечеству, которое - люблю!!!
Идёт... Йес! Ай да День!. Тюльпаны, "здраствушки".
Каштаны, солнце, фарт - со мной - "на ты"!
Она - пикантная, в леггинсах, лапушка,
Из Красоты - не мастерят святых.
Несло - запраздновать, а мы...торопимся.
Ей через час - на кастинг рок-звезды.
И я зажёг стихи - вонзал, как водится -
Поэтам следует - петь для красы!
Свезло!
Роскошная - простилась, алая.
Клялась, что мужу рифмы - донесёт.
Рука бокал взнесла - к Богам, удалая,
Я знал, что всем когда-нибудь - свезёт!
Шёл по Владимирской, обнял Грушевского.
Вокруг - с букетищами женихи.
Представил я тогда корнета Ржевского.
Как он с монахиней... чудит стихи.
Свободен! Киев-рай! Игра - в оглядочки.
Интрижный взгляд смешной сквозь тушь ищу.
Ах да, обед прошел - успел! За - папочки!
И без причины как захохочу!
5.02.2003-13.04.10г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295570
дата надходження 24.11.2011
дата закладки 24.11.2011
Спинімось тут. На тлі самого краю,
де цілий світ зійшовся на стики.
Скупа зима життя перегортає,
немов книжок роздерті сторінки.
Спинімось тут. Дорогу перекрито, -
ось це він є - з тобою наш причал.
Здійме до хмар цей біль розлучник-вітер...
Ох, краще б він навіки замовчав...
Спинімось тут. Струною одізветься
чиясь душа на шахматних рядах,
не заболить у когось хворе серце,
не заросить у когось на очах.
Спинумось тут. Не можна прогинатись
під смак солодких трунків і отрут.
Ми навчимося долю пробачати,
як і себе колись. Спинімось тут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293610
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Поганих слів не хочу говорити,
В думках нема образити когось,
І все життя не тліти, а горіти,
Щоб кожному поету довелось.
Бо словом теплим можна розтопити
Не тільки лід на річці, а й в душі.
І особливо слово має жити,
Якщо воно зігріте у вірші.
Тепло від серця покладіть у вірші,
Про що б цей вірш написаний не був,
Якщо він теплий, значить буде гріти,
Щоб вірш такий життя собі здобув.
Бо в тих віршах, в яких є лід і холод,
Вірші такі не варті і гроша,
Від них в поетів наступає голод,
Мертвіє від таких віршів душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294049
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 18.11.2011
Горел ущербный диск Луны,
Маня запретными дарами,
Ломались вехи между нами,
Сменялись дни, минуя сны...
И откровенья круглый глаз
Заполнив знаками страницу,
Мечтая золотом излиться,
И победить грядущий час
Заполонив собою все,
Чертил узорчатые лики,
И среди звезд с тропы великой
Глядел в открытое окно...
Затих поэт, держа перо,
Сжимая сердце, как скрижали.
И миг умчал в благие дали,
Где вечно, мирно и светло.
9.11.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291840
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 18.11.2011
Позаду...ластиться, і тулиться, ще, ще...
Таким, у спеку – охоло́деним дощем,
Таким, у спрагу – вдовольняючим струмком,
Коли, побризкатися - радісно обом.
Десь відійшла...лишила по́дихи в бюро.
Так, зосередитись...про що́ ж я думав? Про...
15.11.11 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293547
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Сплелися хмари в небокрай…
Палає лоно спорожніле.
Блудниця… Квітне молочай.
Сідає сонце спопеліле.
Ховаєш очі від світила…
В останньому промінні дня
Прощення в донечки просила,
Та не простить привиденя.
Маленька ручка пестить шию,
В обійми проситься дитя.
Рука хірурга труп прикриє
Так злісно вбитого життя…
Топтали квіти сиві коні…
Ти подолала цей поріг…
В куточку плаче привид доні,
Ще ненароджений твій гріх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281195
дата надходження 18.09.2011
дата закладки 16.11.2011
Обычный день, стать может необычным,
Но всё зависит только от тебя.
Взгляни на всё, что ты считал привычным
И разбуди в самом себе, себя.
Хотя ты знаешь, могут и другие
В одну секунду резкость навести:
Чужие могут, могут и родные
Все стрелки жизни враз перевести.
И Дьявол может в двери постучаться,
А может Бог на встречу пригласить...
Уж самому получше просыпаться
И самого себя же исцелить.
Ты не смотри, как смотришь ты обычно
Ступай туда, где небыл никогда
Чтоб стало как то очень непривычно
И чтоб ты понял - это навсегда.
Ведь надо жить не датами, а днями
И шар земной ногами раскрутить.
Сними часы и впредь не будь с часами
Скажи себе, теперь я начал жить.
Обычный день, стать может необычным,
Но всё зависит только от тебя
Забудь что был, ты к жизни безразличным
Взгляни на мир, на жизнь свою любя.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11105156923
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259801
дата надходження 15.05.2011
дата закладки 12.11.2011
Мы с тобой совпадём непременно
И во времени, и в пространстве,
И сыграем судьбы перемену
Мы в антракте скитаний и странствий
Мы найдём семи нот сочетанье -
Наших снов романтический блюз
Воскресим прошлых жизней свиданья
Эфемерный, незримый союз
Мы споём откровенность восторга
И души бесконечную нежность,
Пусть пронзителен блюз ненадолго,
Впереди у нас целая вечность…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260274
дата надходження 18.05.2011
дата закладки 12.11.2011
Я счастлив был от наших встреч,
Одной лишь Вами жил всё время.
Пьянел от вида ваших плеч
В любовь, как мальчик веря.
Я не искал изъянов в Вас
Ведь Вы божественно красивы,
Вы как чарующий алмаз
Сверканьем были живы.
Но я как самый шустрый вор,
Вас ночью выкрал из музея
Найдя тем самым приговор
Любовь - не для злодея.
Ведь я не мог всю жизнь понять
Что видеть все должны алмазы.
Не вор один, а тысяч пять
Людей из серой массы.
Хотел с Вас сделать бриллиант,
Чтоб мир увидел ваши грани,
Но Вы сказали:"Арестант,
весь мир в моём кармане.
Теперь весь мир у Ваших ног
Все видят Вас, как Вы хотели
Я с миром Вас делить не мог
Чтоб пачкать Вас не смели.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11109106033
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279824
дата надходження 10.09.2011
дата закладки 11.11.2011
У душі, мов у світлиці,
Прибирала зрання:
Все розкласти на полиці
Відчула бажання.
Прибирала і жахалась –
Скільки ж того бруду
Тут у мене назбиралось,
Наскидали люди.
Чиясь заздрість заховалась
У куток під лаву
І уже було збиралась
З перцем пити каву.
А образу стару й п’яну,
Мов протухлу тушу,
Ледь стягла в сміття з дивану,
Щоб не гризла душу.
Лицемірство (ох, марудне)
Наслідило, грішне,
І у шафі, таке брУдне,
Воссідає пишно.
Геть з душі усю гидоту,
Усі чорні очі!
Дороблю свою роботу,
Очиститись хочу!
ВІРУ і ЛЮБОВ свою
Посаджу на крісло,
Ще НАДІЮ додаю –
Їм не буде тісно.
ЩИРІСТЬ, НІЖНІСТЬ і ТЕПЛО
Ставлю під ікону,
Прославлятиму зело,
Хай цвітуть до скону!
В гості ЩАСТЯ запрошу,
Пригорну до серця
І навіки залишу
Розкритими дверці.
Хай заходить хоч щодня,
Буду частувати,
А щоб затишно було –
Буду прибирати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283774
дата надходження 01.10.2011
дата закладки 11.11.2011
Хмаринок легеньких мереживо
На небі серпнево-осінньому,
Ще літа краплинки збережено
У мальвах, цвітінні чарівному.
Із айстри серпневої вишивка,
А в ній - кольорова феєрія
І вже зорепадом розкришена
Серпневої ночі містерія.
Ще літо, а вже по-осінньому
Світанки обгорнуті холодом.
На плесі ріки ніжно-синьому
Листочки пливуть, вкриті золотом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276888
дата надходження 25.08.2011
дата закладки 11.11.2011
Я беру в руки ручку и знаю: придет
Долгожданность умиротворенья.
Я услышу мотива безумный полёт -
Признак сладостного вдохновенья.
Лира мягко расстелит перины весны,
Мудрость ласково льня, улыбнется.
...Нас целуют поэзией - вещие сны,
В предстоящее - чудо-оконца.
И когда-то, случайный рассеянный взгляд,
Заскользя по страничке грошовой,
Вдруг на миг унесется в заоблачный сад,
Очарованый магией слова.
1995 год
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292297
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 11.11.2011
Воїнам і вдовам Афганської війни
П Р И С В Я Ч У Є М О
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна
у нашому з тобою жовтні.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
Ти витираєш обеліск,
я догораю в бетеері
і краплями стікає віск,
струмками крові й сліз,
у впадини ущелин.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
У нашому з тобою жовтні
ти залишилася одна.
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна,
ти тут,
а там - війна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292273
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 11.11.2011
Із чоловічих освідчень
Спортсмен, а п`ятий день - не впізнаюсь.
В ігнори шлю вело́ заїздне, тре́кове.
І - в сайт, де поетичний зоретрус,
До – Неї, із... моїми діалектами.
Рядків поем – не розумію ніц,
Та в серці, капеляри...землетрусом
Заточуються в ланцюговий спис...
В долини так спадають водоспуски.
...Щось там коментував, та все - не те.
Немов, несусь з узгірь без велошлему.
Вже й вірю і не вірю у святе.
Я покохав її...пое́тку, із богеми.
06.11.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291576
дата надходження 08.11.2011
дата закладки 08.11.2011
Ты - расскажи, какой меня ты видишь, любишь...
Сгодиться ль маска - режиссеру, коль без туши?
Тебе – лишь оттепель, в году длиннющем, нравится?
На свадьбе друга, интересен – местный пьяница?
Он, свет мой, суточный - и тускл и ослепляющий.
На раскалённых кронах, ссохшихся, – пожарища.
Тебе, быть может, лучше ехать – на Финляндии,
Иль на исландские нежаркие внимания....
Молчишь. Чуть что, ты – к закады́кам – за душевностью,
Летишь "на Римы" – за дизайнерской потребностью,
В бойцовский клуб, соседний, за - адреналином,
За мясом ходишь и за солью - в магазины.
Не отворачивайся, расскажи, не бойся:
Зачем ко мне приходишь, выдохшийся, в восемь?
05.11.11 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291112
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 06.11.2011
Это было недавно, это было давно.
Захлебнувшись от счастья, распахнул я окно,
хохоча , как безумный, ликовал: "Наконец!!!
У меня дочь родилась! Ай, жена, молодец!"
Как мы этого ждали, как об этом мечтали!
Как планировать пол не шутя изучали:
лунный, солнечный цикл, циклы крови, диета,
очень тщательно мы изучали про это.
Наслаждаясь ,кормили, пеленали, купали,
чинно, важно с коляской, как павы гуляли,
чтоб не сглазили - фиги украдкой давали,
песни пели и сказки дочурке читали.
Ждали первого шага, ждали первого слова:
"Мама? Дед? Баба? Папа?" Спорим снова и снова.
Первый зуб, диатезы, бессонные ночи,
на работу идёшь – хочешь спать, нету мочи!
Не успев оглянуться , в детский сад оформляли,
ещё миг – в первый класс гордо банты вязали.
Первый, пятый, девятый – и уже выпускной…
Ну, куда же ты, время? Не лети так, постой!
Неужели недавно была ты малышкой,
и тебя убедить можно было пустышкой?
Счастье наше! Для нас навсегда - ты малыш!
И как каждый малыш иногда ты шалишь-
то без шапки уйдёшь, то попозже придёшь,
то диетою маму пугать вдруг начнёшь.
Больно очень всегда, если дочь не поймёт,
нагрубит и обидит, немножко приврёт…
Только всё это мелочи – ты ведь растёшь,
ещё чуточку – всё непременно поймёшь!
Ты поймёшь – нет на свете важней ничего,
чем родительский дом, нет роднее его!
Где бы ни была ты, кем бы ни была ты,
находясь на Олимпе заветной мечты,
будь всегда человеком и помни о том,
что в любую минуту, и ночью , и днём
ждёт с любовью и верой родительский дом.
С. Голоскевич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193357
дата надходження 02.06.2010
дата закладки 06.11.2011
Давно - во времена Советского Союза
в одном из вузов киевских произошёл курьёз.
Экзамен сдать - огромная обуза!
Там знаний требовали не шутя - всерьёз!
Студент из Африки, волнуясь, отвечает.
Название предмета - "Виды смежные искусств".
Профессор спрашивает - что же негр знает
про творчество, которым славен был Союз...
"Извэстный на вэсь мир поэт - Шэвченку.
Стихи хороший для народа он писаль.
Любиль в стыхах своих он Украину-нэньку,
а вот царя он нэ любиль... Крытиковаль!
УкрАинский природа любиль очень,
"Задок вышнэвый, волохатый" - славный стиш!
Скажи, профэссор, а чего студэнт хохочэт?
Нэльзя вести себя так! Может помольчишь?
Пердей Сракофьев, композитор - свэрхизвэстность!
Своею музыкою мир вэсь покориль.
Ещё мне песня сильно нравится "Промежность",
Пахнетона - фамилия того, кто сочиниль.
Я ария красивый очень знаю,
Чайковский вместе с Пушкин написаль -
"Анэгин, я с кравать нэ встану!"
И я бы с Таней тоже нэ вставаль!
Ещё люблю я очень популярный песня.
Красивый! И мораль её крутой!
"Просто ты умела ж дать,
как никто другой"!!!
Для деток очень много сочиняль Шаинский,
все его песни с удовольствием поют.
А "Голубой бежит - вагон качается"
по радио весь день передают!
Советский школа пианино - очень сильный,
все признают, сомнений даже нет!
Пиананистом каждый стать мечтает,
чтобы с концертами объехать целый свет!
Профессор наповал убит ответом!
Сквозь слёзы смеха он зачётку подписал...
Не нужно быть пророком и поэтом,
чтоб догадаться - он поставил высший балл!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289094
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 05.11.2011
Мамо, забери мене до себе!
(Плакало дівчатко синьооке)
Мамочко, рідненька, виглянь з неба,
Де ти є? Воно таке широке!
Може на отій сумній хмаринці,
Що, мов пташка, крила опустила?
Повернись, сумую наодинці,
Брат казав, до зірки полетіла.
Де та зірка? Я на неї хочу!
Я слухняна, мамо, відзовися!
З сумом зорі відвертали очі,
А по личку градинки лилися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265661
дата надходження 17.06.2011
дата закладки 05.11.2011
Дві поетично музичні композиції
============================
Борода
Воїнам і вдовам Афганської війни
П Р И С В Я Ч У Є М О
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна
у нашому з тобою жовтні.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
Ти витираєш обеліск,
я догораю в бетеері
і краплями стікає віск,
струмками крові й сліз,
у впадини ущелин.
Нас розлучила та війна,
де я воюю до сьогодні.
У нашому з тобою жовтні
ти залишилася одна.
Ось знову жовтень, як тоді,
у камінь врізалася дата.
Ти знов прийшла, як кожен рік,
а я в цей день навік солдатом.
Ти залишилася одна,
ти тут,
а там - війна...
==========================
Дід
Летять журавлі
Серце, серце за літом ридає, бо осінь,
Зорі злітають із неба у простір,
А журавлі з України летять…
Птахи летять, птахи летять,
Линуть в далекі краї,
Птахи летять, у вирій летять
Рідні мої журавлі…
Зорі на небі сяють,
А в морі хвилі грають,
Місяць підняв свій ріг,
В небі «курли» лунає,
Осінь їх проводжає
У нелегкий політ…
Неначе маки в полі,
Знову сіяють зорі
На небосхилі вгорі,
В небі, як синім морі,
Знову сіяють зорі
І знов летять журавлі…
Летять журавлі…
У далекі краї…
«Курли»…
«Курли»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290667
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 04.11.2011
Як козаки футбола грали –
На альбіоні туман ганяли.
У Нідерландах саджали квіти –
Як наша слава котилась світом!
З биками бились на Піренеях –
Як нам відкрились футбольні двері!
Приспів:
Чуби за вуха,
А вуса в зуби.
Зберіться з духом,
Футбольні клуби!
Донецьк і Харків,
Львів, Олімпійський,
Ми – найсильніші!
Фінал – вкраїнський!
Суддю – на мило,
А м’яч – в ворота!
Тримайсь щосили,
Мати Європа!
Ще пили пиво галантні німці,
Ліпили піцу лиш італійці,
Продукт Шампані писав рекламу –
Як ми вже мали футбольних фанів.
Вперед, козацтво! Агов, Варшава!
Нас вже чекає футбольна слава!
П -В
Згадаймо,хлопці, козацьку славу –
Ми всіх громили, нас всі боялись!
Вперед, наш курінь, вперед, дружино!
М’яч – як планета, а ми – неспинні,
Куліш зварили, хоругви вгору!
Егей, Європа! Посунься! SORRY!
П –В
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290441
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011
Перевод одноименного стихотворения tatapoli http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289952
Шепоче ніч, журбу покинь,
думки вгамую та й утішу,
вже я прийшла, до мене линь,
тебе до ранку не полишу.
Поставлю північ в головах,
щоб остудила чвари денні,
заколишУ на небесах,
сузірним маривом південним.
Голівку положу на хміль,
укрию ніжним сновидінням,
що поззиваю звідусіль,
бо я волію проведінням.
Сон перший матимеш міцний
та не тривкий, а що вже потім...
не пригадаєш й силоміць
того, що зранку був неспокій...
Ти сон забудеш, як в вікні
побачиш вранішнє світання,
то ж, не дивись, завдяч мені,
згадать дозволю на прощання.
А щоб він збувся, помовчи,
розкажещ згодом, ненароком,
бо, щоб ніхто не наврочИв,
і він не став тобі злим роком.
А зараз спи, зніму з очей
утоми тінь, з лиця - тривогу,
торкнусь оголеним плечем,
уже заснула...слава Богу!
-----------------------------------------------------------------------------
Ночь шепчет: прочь печаль гони,
Тебя утешу, успокою,
Пришел мой час, ко мне прильни,
И до зари побудь со мною.
Поставлю полночь в головах,
За суетою день замкнется,
И колыбелью в небесах
Созвездье южное качнется.
Из хмеля ложе сотворю,
Укрою нежным сновиденьем,
Все сказки мира - к алтарю,
Повелевая провиденьем.
Сон крепкий приведу к тебе,
Да не тревожный, будь, что будет...
И не отыщешь ты в судьбе
Того, что будоражит будни.
Умчится сон, едва в окне
Забрезжит первый луч рассвета,
Ты будешь благодарен мне,
И я позволю вспомнить это.
Чтоб сон исполнился, смолчи,
Расскажешь как-нибудь, случайно,
Чтоб не навлек никто в ночи
Зловещих чар на хрупкость тайны.
Покуда спи, смахну я грусть,
С усталых глаз, с лица - тревогу,
Плечом горячим прикоснусь,
В сон погружаясь... Слава Богу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290268
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 02.11.2011
Рожевий ранок тихо плаче листям,
Вкриває килим зрошену траву,
Такий пухкий, гладенький, золотистий.
І я стежками золота іду.
Чарує ліс, веселкою повитий.
Шипшина вже намисто розправля.
Пашить собі багрянцем соковитим
І душу в час осінній звеселя.
Руками зачіпає моє плаття
І в очі так несміло загляда.
А вітерець жартує із багаттям,
І сум осінній швидко покида.
Галявину обсипало проміння,
Це день новий крокує навпростець...
Та раптом чую тихе шарудіння:
Це клен скидає жовтий жупанець...
Та смуток навіває те гніздечко,
Покинуте птахами до весни...
Та годі вже... Не плач, моє сердечко!
Повернуться додому ще вони...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285773
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 02.11.2011
Создала природа за века
Малахит, агаты, жемчуга,
Бирюзу, янтарь и сердолик -
Мир камней таинствен и велик!
Самоцветы - дивные подарки!-
С ними станет долгой жизнь и яркой!
* А *
Агаты
Агаты - камни доблести, успеха-
Встречали их на рыцарских доспехах,
На шлемах и мечах они служили
Надежным символом отваги, чести, силы.
Врагов отваживали внутренних и внешних,
И были притягательны для женщин:
Кто носит камни втайне иль открыто -
Находится под рыцарской защитой,
Они способны открывать таланты
И действуют как антиагрессанты.
Аквамарин
Этот цвет - отраженье прохладных глубин,
Тайна южного моря - аквамарин,
Он от бурь и штормов бережет моряка,
В кругосветной дали его роль высока,
Но и те, кто на суше, его берегут:
Счастье он не отдаст в поруганье врагу,
Он - хранитель любви и надежды и веры,
Порчу снимет с семьи, как гнилые барьеры.
Аметист
Лепестки фиалок - аметисты -
Камни счастья и желаний чистых:
Не потерпят скрытности, обмана,
Искушений, сплетен и дурмана,
От дурных привычек исцеляют,
И от пьянства слабых отвращают.
В дом приносят прибыль и удачу,
Ну, а если под подушку срячешь,
Сны счастливые вам станут навевать,
А еще - в пути оберегать.
По легендам греческим и римским
Камнем признавался материнским,
Он снимал бесплодия проклятья,
Помогал и в родах, и в зачатье,
Будет в люльке аметист лежать, -
Вырастет дитя - не бросит мать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202862
дата надходження 26.07.2010
дата закладки 02.11.2011
Озарил ночной прибой мягкий лунный свет.
Ветер режет тонкий слух, - словно звон монет.
Одинокий паренёк, сел на склон скучать.
Очарованный звездой, жаль что не достать...
Лодочка на берегу, где-то голоса.
Только шум ему мешал верить в чудеса.
Солнце встанет и печаль, принесёт его.
Он не просит у Христа больше ничего.
Затянуло небеса. Ветер разгони!
Дай ей вспыхнуть, не сгорать, у меня в груди.
Я бы ей себя отдал, от любви хмельной,
и нырнул, чтоб утонуть, - будь она рекой.
Ночь идёт, а всё плывут тучи-корабли,
над его ладонями, в дали от скалы.
Сладкой музыкою волн, в сердце растворит
и тоску и голоса... тело оживит.
Розовеет небосвод, тускнет в серебре,
очертание звезды тает на воде.
...Шепчет мальчик в полусне, на траве сухой,
"Только ты не исчезай, мама, будь со мной..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237348
дата надходження 28.01.2011
дата закладки 30.10.2011
Запитав у Бога про доцільність раю.
бо коли не всім він, то навіщо є
і Господь промовив: «Рай не вибирають,
бо то край, де серце і єство твоє!»
Де прянощі саду,
струмок і левада
злилися з теплом
материнських грудей.
Де батьківська хата
в барвінку і м\"яті -
навіки є раєм
земним для людей!
Я роки збираю у вервечку долі,
розгубив немало по земних шляхах,
та завжди співаю я пісні любові
променям яскравим в голубих ставках.
Ще блукаю світом, ще шукаю світло,
але добре знаю - краще не знайду
як моє дитинство пострічало літом
край той волошковий в золотім вінку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287709
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 30.10.2011
По холодній підлозі тапочки шархають.
Січе дощ, небо взявши у облогу діряву,
Забираючи у сонця останні клапті неба синього.
Безвість осінь з присвистом вичісує
Та на гострий шампур нанизує душу роздягнуту,
На вогонь мостить пекельний,
Що підстрибуючи, язиками полум’я
Вилизує сукровицю з порізів нових,
Памороззю тіло вкриваючи.
З кута темного судома світить очима голодними,
Хоча і знає, що не випросити і милостиню
У того, хто не в змозі її дати,
А якби й давав то не стане брати - єднання бажає,
Щоб душа з душею гомоніла та почутою була.
Потішається нечестивий, тенета розпускаючи.
Ангел на плечі знітивсь стривожений,
Втомлені крила донизу опустивши надломлені.
Із денця колодязя луску зашкарублу,
Що понаростала зіскрібає та від мулу наносного
Уперто очищає алмаз необроблений - кохання.
21.10.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287654
дата надходження 21.10.2011
дата закладки 30.10.2011
Зашел в Салон Известный Стильный Поэтический,
Всем безизвестный новичок, и так, эпически,
Сказал, здороваясь с Поэтом: «Здравствуй, бездарь,
Чё, не слыхал ты обо мне из гулких недр?»
Поэт, лукаво улыбнулся и ответил,
В доброжелательном и остроумном свете:
«Приятно очень! Но...о Вас не слышал раньше,
Ни из газет, ни от поэтов мудрых наших,
Не видел в списке восхищаемых героев,
И средь воспитанных – не слышал «добростроев»,
Не наблюдал Вас и среди́ Заметных прочих,
И что Вас раньше не знава́л - приятно очень!»
14.10.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286350
дата надходження 15.10.2011
дата закладки 15.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2011
Трохи допрацював свої сонети і виношу їх на Ваш осуд, як цілісний твір.
ДУХ ЗЕМЛІ
Спроба у сонетах відтворити історію України від Київської Русі до теперешніх часів.
1
Моя далека земле - Україно!
Блукаючи, як злидар, по світах,
Зберіг у серці кетяги калини
І запах сіна на твоїх лугах.
Збиваючи до крові босі ноги,
Я обтоптав усі земні пороги,
Шукав спочинку у заморській млі.
Я світ обмацав голими руками,
В нову епоху закладав я камінь,
Та не на рідній - на чужій землі.
Прости мене, моя набожна мати,
За ті скитання. То - не зрада, ні!
Тобою марив, і жорстоку плату
Плачу літами туги в чужині.
2
Красива, рідна, щедра і багата,
Засмучена роздорищем незгод,
Синів чекаєш, що в батьківську хату
Злетяться із заморських дальніх вод.
Ти наче світло у кінці тунелю,
Живу тобою, путь у мріях стелю,
Піднятись прагну, як веснянний птах.
Не можу дочекатися світання
І лиш одне до Господа прохання -
Додати крилам cили в небесах.
Та чом журба так огортає очі,
Чом серце так тривогою тремтить?
Немов би хижий звір уперто хоче
Нас із тобою, нене, розлучить.
3
Злечу у небо щоби птахом стати
І в сиву вічність звідти заглядать,
Згадати і Трипілля, і сарматів,
І гордих скіфів, що в курганах сплять.
Щоби побачить і Аскольда з Діром,
І першу зраду, коли їх в могилу
Олегів меч відправив за Христа.
Княгиню Ольгу ( у хресті - Олену),
Узявшу християнство в Костянтина,
Яка сама для нас тепер свята.
Щоб вгледіти апостола Андрія,
Климента з Фівом, поки ще живих,
Володимира, що Христову віру
Підняв на златоверхі береги.
4
Великий княже! Святославів сину,
Узявши Корсунь, тризуб посвятив,
Скупав в Дніпрі поганську Україну,
Христову віру віру русам прищепив.
Святителю Русі, святий і правий!
Твій тризуб став емблемою держави
І смертним вироком нащадкам на віки.
Не знав, що віру закують у крицю
Звезуть в чужу північную столицю,
А праведників аж на Соловки.
Не знав тоді, що не одне століття,
Твоїм щитом прикривши хижу суть,
Твою Вкраїну вберуть у лахміття
І, крізь роки, на страту поведуть.
5
Не знав ти, княже, що твою корону
Будуть носить на голові царі,
А руські землі від Сяну до Дону
Кремсати й роздавати у дари.
Не знав, Великий, що і руське ймення
Теж вивезуть, як дороге знамення
Твоєї слави тих старих часів.
А твій народ обдертий, голий, босий,
Назвуть паскудним словом - малороси
та закують в кайдани кріпаків.
Промов хоч слово, благородний Воє,
І схамени нащадків у ці дні,
Що мовчки споглядають як героїв
Знов розпинать на твоїй землі!
6
Із висоти пташинного польоту
Я бачу Альту біля Трубежу
І раті русів, кінні і піхота
Зійшлись в бою на воднім рубежу.
І кров кругом. О, Мудрий Ярославе!
Невже ціною владної булави
Є смерть братів? Cкажи мені - чому?
Не простоїть надовго та держава,
Що міць свою на крові замішала
І братовбивчу виграла війну.
Отак і сталось, від гріха не вмились,
Була держава - і розтала в млі,
Та на двори, на княжі поділилась
По твоїй смерті, князю...і вині!
7
Лечу. Он річка Калка піді мною
Від крові княжої почервоніла,
А Субедей дорізує героїв,
Що їх монгольські стріли не убили.
Перехвалившись, сильні воєводи
В скрутну хвилину не дійшли до згоди
Й своєю кров"ю окропили крицю.
А вже степами мчить орда Батия,
Лядські Ворота оголяють Київ...
І ніч, і смерть охоплює столицю.
Відважні князі, воїни-Мстислави!
Для воїна - то мало просто вмерти!
Ви схоронили в полі руську славу
І Русь святу віддали в руки смерті.
8
Та не померла, нене, не погасла -
Підняв знамено з Галича Данило
І рать нова з священним руським гаслом
Монголам шлях уже загородила.
Втіка Куремса із земель вкраїнських,
Святкує Луцьк і Новоград-Волинський,
Бо возродилась наша ратня сила.
І Русь - Волинсько-Галицька держава
Собі вернула бувшу міць і славу,
На храмах радо дзвони задзвонили.
Засновник Холму, Кременця і Львова,
Великий княже і королю Русі,
Не дав втопити добре руське слово
В ординських криках. І я цим горджуся!
9
Горджуся, що не вмерла Україна
В гіркі роки монгольської навали,
Не примирилась, впавши на коліна,
Хоч падала - уперто піднімалась.
Її тягнули всі у різні боки,
Смоктали, як з берізки, з неї соки.
А вона буйним цвітом оживала!
Не загубилась у Литовськім царстві,
У вишитім по-староруськи вбранстві
Свою сторінку про життя писала.
Рвали їй жили турки і татари,
Поляки розпинали й московити,
І яничарські зграї, ніби хмари,
Топтали її тіло недобите.
10
Та дух Русі, великого народу
Блукав просторами моєї України,
Дух вільності, дух правди і свободи -
І оживали спалені руїни.
І піднімались порвані знамена,
Як не в Карпатах, то Дніпра долинах
Та возставали лицарі країни.
І били дзвони голосно на сполох,
Тремтів, жахавсь зарозумілий ворог -
З колін вже піднімалась Україна!
Дніпро-Славутич умивав їй рани,
Вітри свободи обдували груди...
Валилися імперії- тирани,
А Русь Свята була, і є, і буде!!!
11
Кістьми жорстокі битви землю вкрили,
Глибокі води багряніли кров"ю,
Високі кручі виросли в могили,
Дніпра пороги пили кров героїв.
Так припадали спраглими устами,
Що оживав німий одвіку камінь
І заспівав пісні козацькі волі.
Вітер свободи зрухав очерети,
Збудив дух предків, зарядив мушкети,
У бій покликав побороть недолю.
Воскресла віра, знялась на коругви,
В похід за правду кличуть барабани.
Шаблі підняті вгору, наче дуги,
Пророчать славу Січі і Гетьманам!
12
Лечу і бачу канівського Байду,
Що на порогах звів фортецю Січі,
Загородив дорогу кримським зайдам
І туркам подивився прямо в вічі.
Он Конашевич з козаками в морі
Своїх братів рятує із неволі -
І затремтіли неприступні форти.
Стамбул і Трапезунд, Синоп, і Кафа
Вклонилися героям одним махом -
Й померкло сонце на знаменах Порти.
Здригнулася Москва біля Арбату,
Осьманске військо впало під Хотином,
І загриміли вдячністю гармати -
Європа салютує Україні!
13
Річ Посполиту успіхи збісили.
Великий Хміль звернувся до народу -
Піднялася безсмертна руська сила,
Й пізнала шляхта грізні Жовті Води.
Пізнала вона Корсунь і Пилявці,
Завмер і Львів уже в козацькій хватці,
І зустрічав героїв древній Київ.
До Зборова ще слава та не меркла,
А потім...Берестечко, Біла Церква -
Туман невдач лише Батіг розвиднів.
Було багато перемог і слави,
Та переможне те козацьке гасло
На теренах Гетьманської держави,
Як льох, навік затьмарив Переяслав!
14
Та не твоя у тому є провина,
Великий Гетьмане, вершителю свободи,
І не Юрка (твого і Ганни сина),
І не вина вкраїнського народу.
А то наш хрест, і то наша Голгофа -
Родючі землі, зіслані від Бога,
Сусідам часто затуляють очі!
І роздирають завше без упину
Історію та тіло України,
А нам кайдани й злигодні пророчать.
Бо для імперій - ніби мило в очі,
Коли козак і газда є, і воїн,
А коли він державу мати хоче -
То поховать за те вони готові!
15
Для всіх імперій гаслом є покора,
Народовладдя суперечить суті.
Ось ти шукав, Богдане, десь опору,
Але знайшов лише нове хомуття.
Ти помилку побачив, та запізно,
Коли царизм лещатами залізно
Вже пожирав твої здобутки волі.
Через Руїну будуть ще герої -
Іван Мазепа візьметься за зброю...
Але те все нам обернеться слізьми.
І знову на полях холодні трупи,
І кров тече у Бористен струмками.
Чужі порядки, спалені халупи,
І від Січі лишивсь горілий камінь.
16
Твоїх гетьманів, ненько-Україно,
Обіллють брудом та згноять в темницях,
А козаки, як за якусь провину,
Імперську стануть зводити столицю.
Чужії землі вкрили наші кості,
І знову ставим свічку ми на прощу,
Та не ховаєм волелюбну крицю.
Ще озоветься вільний дух козацький,
І коліївський він, і гайдамацький,
Злетить увись Шевченка слово-птиця.
Імперії-тирани в злісній змові
Накинуться на тебе, земле рідна,
Та пошматують, розірвуть надвоє,
Щоб на століття закріпачить бідну.
17
А перед тим порвуть на клапті Віру -
Поділять мій народ на дві частини,
Мету сплюндрують короля Данила
Про об"єднання віри в Україні.
Противник Флорентійської угоди,
Розкольницею бувши вже від роду,
Тут першу скрипку грала Московія.
Загарбавши всі храми златоверхі,
Із Києва вкраде святиню-церкву,
І закує в кайдани руську мрію.
Століттями буде вона знущатись,
Щоб знищити навіки нашу мову,
Лише в гонимій церкві уніатів
Лунатиме вкраїнське Боже Слово.
18
Але і того здалося замало,
Цар замахнувся володіти світом -
Історію Русі у нас украли,
І стали «русскими» одразу московити.
Загарбали усі наші святині,
Могили предків не закриті й нині,
А їхня збруя на чужих полицях.
І перезвали нас, і обсміяли,
Хто сперечавсь - того закатували
Чи заживо згноїли у темницях.
Та дух землі не закопать, не вбити,
Він разом з кров"ю роздуває вени.
Не знищила ні Річ нас Посполита,
Ані царі, та вже й ніхто напевне!
19
І Кобзаря безсмертне віще слово
Лунати буде, як Дніпро ревучий,
Будити стане розірвать окови
Та об"єднатись на Дніпрових кручах.
Рядки його святого "Заповіту"
Батьки будуть читати своїм дітям
Щоб вірить в перемогу неминучу.
Почнуть нові з"являтися герої,
Сибіри торувати під конвоєм,
Та жити духом волі невмирущим.
Із підземелля царських казематів
На волю буде рватись без упину
Крізь заборону і залізні грати
Священна назва - мати Україна!
20
Століття знемагала у неволі
Роздерта, безіменна, розіп"ята
І плакала піснями туги й болю,
Своїх синів віддавши у солдати.
Чужим імперіям, що пожирали ласо,
Вони були лише гарматним м"ясом
У вирішальнім світовім двобої.
Страждальна земле, неутішна мати,
Ридала, коли брат ішов на брата,
Гіркою материнською сльозою.
І розбудила та сльоза героїв,
Не винесли Вітчизни вони муки -
Безсмертна юність узялась за зброю.
Повіяло одвічним духом Злуки!
21
І дух Русі збудився У могилах,
Піднявся в небо, прокотивсь містами,
Затріпотів над Києвом щосили
Блакиттю неба й жита колосками.
Дістав з Дніпра, ополоскав у водах,
Та взяв на прапор герб свого народу -
Священний тризуб від Володимира!
Враз розступились вікові руїни
Перед новим обличчям України,
Та ожили клейноди на мундирах.
Та нове лихо край не полишає,
Бо він, як ласий кусень у Європі,
Його свобода іншим заважає -
І знов у землю врізались окопи.
22
Зібравши кров на бойові знамена,
Сховавши в них оманливі ідеї,
Під більшовицькі лозунги шалено
Народжувалась гірша із імперій.
Спиналася з брехні, обману, болю,
Та, що вкраде в мого народу долю,
Знушатись буде знов десятиліття.
З тюрми народів стане їхнім катом,
Возненавидить ворога і брата,
І лицемірство оберне в страхіття.
Озброївшись зловіщим атеїзмом,
Одягне митрополію в погони,
Щоб протиставить привид комунізму
Священній вірі і народній волі.
23
Вона посуне, як орда Батия,
Візьме обманом Харків і Полтаву,
Червоним змієм наповзе на Київ,
Щоб полонити молоду державу.
Супроти грізних армій Муравйова -
Студентський курінь чотами героїв
Повстав у битві в легендарних Крутах.
Безвуса юність проти монстрів вієн,
Твоя краса, Вкраїно, і надія,
Рубала свіжовиплетені пута.
І гинула в нерівному двобої,
І гімном твою славу оспівала,
Закривши шлях до Києва собою,
На гору до Аскольда перебралась.
24
Ще встигли об"єднатись землі рідні
І стати Україною по праву,
На сторінках історії щоб гідно
Поставити свій підпис як держави.
Ще лопотіли бойові знамена,
Ще йшла війна на західних теренах,
А в Брест-Литовську готувалась змова.
Ти ще боролась відчайдушно, мати,
Як вже за мир представники Антанти,
Платили, як грошем, тобою знову.
І стала, бідна, між двома світами,
Розділена границею надвоє,
Вмивати рани ріками, струмками
Й народжувать майбутнього героїв!
25
Ох, й познущались над тобою, нене,
За те, що вільною хотіла стати!
За всі роки, за всі віки напевне
Сторінки гіршої уже не відшукати.
З звіринною ненавистю і злістю
Тебе морили, не дававши їсти,
Тебе - одвічну годувальницю народів!
Машина більшовицького терору
Смітила смертю на твоїх просторах
І нищила зачатки вільних сходів.
А тільки згадка про твій герб і прапор
Звалась одразу "ворогом народу"
І гнала вільнодумців по етапах,
Або стріляла в камерах холодних.
26
Знущаючись щораз над Словом Божим,
Ідею "рівності" узявши на багнети,
Ти обернула в прокрустове ложе
Шосту частину цілої планети.
Ти одурманила отрутою обману
Народи цілі і складала плани
Запанувати над всім білим світом.
Союзнице фашистської держави,
Чий меч в Казані й Липецьку кувала,
Проклята будь однині і довіку!
Імперіє радянського терору,
Загарбнице в одежі херувима,
Ти сіяла лиш смерть кругом і горе
І у війну втягнула Україну.
27
Бо два кати із псевдами злодіїв
Накинулись, мов коршуни, на Польщу,
Не помирившись розв"язали бійню,
Якої світ іще не бачив скорше.
А ти між ними, нене, розіп"ята
Чинила опір як могла завзято,
Піднявши прапор у старому Львові.
Одна у полі правди і свободи
Ти боронила честь свого народу
І воскресала в вигуках героїв.
А проти тебе літаки і танки,
Есесівці, полки енкаведистів,
Грабіжники в одежі партизанській
І банди із манерами садистів.
28
Та упізнав світ із двох зол найгірше
І допоміг фашизм гуртом здолати,
Але тобі не стало, нене, ліпше,
Бо і той "кращий" був для тебе катом.
І знову біль, тривога і страждання,
Що найбрудніші в світі злодіяння
Приписують за поклик твій до волі.
Ще обдурили - брат пішов на брата,
Ридає знову безутішна мати
Від передсмертних вигуків героїв.
Скінчилася для всіх у сорок п"ятім,
Війна лишила попіл і руїни,
Та ти не перестала воювати
Воістину безсмертна, Україно!
29
Пережила ту горезвісну "Віслу"
(Насильне переселення народу),
Дамоклів меч побачила навислий
Над твоїм духом правди і свободи.
Бо знов терору ти попала в лапи, -
Твоїх бійців погнали по етапу,
А решту одурманили навіки.
І знов катівні цепеніють в криках,
Народ же безіменний і безликий
Годує злу імперію-каліку.
Що неспроможні люди - Бог звершає,
І вже тиран прощаєтся зі світом,
Але дурман країною блукає
І в тій отруті гинуть наші діти.
30
З маленьких літ цілії покоління
Росли двійною міркою моралі.
Гасла "За мир!" нові будили війни -
Холодні, непотрібні і тривалі.
Повні абсурду утопічні плани,
Заїзди-з"їзди, сповнені обману,
Однопартійні лави "переможців".
Незрозумілі лиш над ким і в чому,
Штучні рекорди з цифрами до втоми -
Героїв час і час орденоносців.
В цім павутинні спільної облуди
Дух не змовкав - готовився до злету,
Кричав до болю у тюремних грудях
Устами політв"язнів і поетів.
31
Кричав в лице номенклатури клану,
Крушив брехню і закликав до волі
Із цинку домовин Афганістану,
З клінічних ліжок зранених героїв.
Звав розбудитись від дурману-зілля,
Протерти очі й глянуть на довкілля,
І повернутись до святої віри.
На фоні звершень світової слави
Ще розглядались контури держави
У дефіцитних чергах буднів сірих.
Обман плодив радянські "коза ностри",
В державних касах поселився злодій -
У відповідь жорстоким грізним монстром
Над Прип"яттю затьмарив світ Чорнобиль!
32
Чорне знамення краху всіх ілюзій,
Довічна твоя рана, Україно -
Смертельний атом по усій окрузі
На зони смерті поділив країну.
І враз заговорили-зашуміли
Ті, хто раніше й пискнути не сміли -
Імперія тріщала і ламалась.
Задавши поштовх всій "перебудові"
Скидала Польща "дружнії" окови -
Від привиду Європа вивільнялась.
Прибалтам передали естафету -
І сім десятків літ ніби не було...
Вожді народів (з бронзи, і портретів)
Повільно, неохоче йшли в минуле.
33
І знов увись здіймалося знамено,
Будила з сну "Червоная калина" -
У вишивках й святкових гобеленах
На подіум народів йшла Вкраїна!
Великий дух великої держави
В людських серцях прокинувся по праву,
І впали віковічнії кайдани.
Від Львова і до Києва за руки
Взялися люди, освятивши Злуку,
Заговорили збуджено Майданом.
Святая земле, рідна моя мати,
Обпалена вогнем смертельним пекла,
Ти перша в світі засудила атом
Й закликала усіх, поки не смеркло!
34
Ти стала перша у колону маршу
За мир у світі і чекають, нене,
Щоби умилась від остатку фальші
І стала чиста, мов блакитне небо.
Чекають коли золотоколосся
Вплетеш у свіжовимите волосся
В дніпрових водах від дурману-бруду.
І весь народ умиється з тобою,
З двох берегів, свяченою водою,
І світла віра переповнить груди.
І дух землі вкраїнського народу
В серцях розплавить протиріччя грати,
Дух Єдності, Дух Правди, Дух Свободи,
Та упізнає брат нарешті брата!
35
Обнімуться брати, як в морі ріки,
Піднімуться, як велети, над світом -
Шахтар і вчитель, хлібороб і лікар,
Усі твої, Вкраїно-ненько, діти!
Русини, галичани, подоляни,
Гуцули, бойки, лемки, волиняни,
Поліщуки, литвини й слобожани!
Всі, хто живе під українським дахом
Крим і Карпати, Південь, Схід і Захід -
В однім пориві обіймуться разом!
І я лечу на теє покаяння,
Уже спускаюсь на дніпрові води
Разом з братами по крилу, з заслання,
Як невід"ємна часточка народу!
2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285761
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 12.10.2011
Ти родилась тоді, коли сива зима
Вийшла весну у світ зустрічати.
Ти родилась тоді, коли снігу нема
Або дмуть хуртовини завзято.
Так і в долі твоїй - то веснянні вогні,
То суворі, затяжливі зими,
Поряд щастя і біль,мов в суворому сні,
Переплелися в зорі-хвилини.
От тобою живу і черпаю вогонь,
А він вперто обпалює скроні.
Мов скарбниця життя - ти весела й сумна,
Незбагненна, як день цей сьогодні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241146
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 11.10.2011
Осінь знову моросить дощем,
Крає серце краплями-струмками,
Огорни любов"ю, як плащем
І зігрій красивими словами..
Я чуттєво на твоє плече,
Схилюсь у покорі і мовчанні.
Заховаюсь під твоїм плащем
І тремчу тополею в коханні..
Бачиш, онде гілочка верби,
Бавиться з холодною водою..
Ой якби ж то, любий мій, якби..
Бути в парі ми могли з тобою..
Ти ж не Бог.. Чекай.. А може Бог?
Як кохатимеш таку.. земную?
Те життя, де ми з тобою вдвох.
Я у мріях кожен день малюю..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11011205653
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225290
дата надходження 29.11.2010
дата закладки 11.10.2011
На мольберті мазками життя.
Може він, може ти, може я,
Слугували художнику ревно,
Щоб творив він великі шедеври.
Торкаючись пензлем глибин всіх душі,
Оживала природа і кам’яні гори.
Зривав перемоги омріяний куш,-
Мандрівник, підкоривши простори.
Рука виводила чіткий силует,
Змагалася чайка із вітром над морем.
Притягує погляд жінки портрет,
Легка хода, шлейф - серпантинно-прозорий.
26.06.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267171
дата надходження 26.06.2011
дата закладки 09.10.2011
Стих составлен в соавторстве с Владимиром Люсиным (музыкальный сайт).
Музыка и исполнение его же - Владимира Люсина.
В череду непогоды,
когда сыплют дожди,
станут слякотью воды,
но грустить подожди.
Наши годы умчались,
все надежды круша,
только горечь печали
не приемлет душа.
Скоро небо завьюжит
и посыплется снег.
Кто из нас кому нужен
и в мечтах, и во сне?
Когда ранней весною
с крыш прольётся капель,
от сердечного зноя
рвётся нежность с петель.
Затуманится лето
белоснежной фатой,
вновь тебя без билета
я пущу на постой.
Нанесёт снова осень
бабье лето как грим.
Птицы годы уносят…
Что с тобой мы творим?..
Вновь придёт непогода
с моросящим дождём, -
что не ищем мы брода,
что в разлуке мы ждём?
Пусть не быть звездопаду
в ватной серости туч,
я поставлю лампаду –
маяка дальний луч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277645
дата надходження 29.08.2011
дата закладки 09.10.2011
Пісня-реквієм Н.Н. Яремчуку "Яворина" у виконанні автора музики Степана Гіги на слова Степана Галябарди.
ЖИТТЯ ТРИВАЛІСТЮ В ПІСНЮ
30 червня 1995 року після тривалої і важкої хвороби нас покинув видатний естрадний співак, народний артист України Назарій Яремчук.
30 листопада цього року йому мало би виповнитися 60 років, та напевне Бог захотів, щоб ми запам"ятали його вічно молодим. Щоб він залишився у нашім пам"яті тим неписаним красенем, а його високий, чистий і щедрий голос щоразу пробуджував у нас любов до рідного краю, до України.
Десь там, біля міста Вижниця Чернівецької області у присілку Рівня, де народжуються Карпати і народився співак, стоять "Смерекова хата" і Дмитрівська церква, а відразу за церквою стежина веде до Гуцулового урочища, де так любив гуляти Назарій Яремчук. Там серед скал журчить джерело, в воді якого гартувався голос великого співака. Люди прозвали його "Назаровою криницею."
Ми чуємо Твій спів, Назаріє! З райських садів він доноситься до нас, несеться над зеленими Карпатами, збігає веселими дзвіночками разом з невгамовним Черемошом до Прута. Він у нас в серці, як і пам"ять про Тебе. Спасибі, що Ти був... і, що Ти є!
НАЗАРОВА КРИНИЦЯ
Де обрій став у гори підніматись,
де Черемош збігає до Прута -
в Твої пісні вслухаються Карпати
і б"є вода із Твого джерела.
Переплелись акорди і краплини,
а голос Твій відлунням в небесах
дзвенить, як колискова Буковини,
бо гори починаються в піснях.
Вклонилась стежка церкві дерев"янній,
яка Тебе у вічність провела,
побігла в гори, де ти був востаннє,
де б"є вода із Твого джерела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285177
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
Літо в жовтих фарбах догорає.
У німій зажурі старий сад.
Ось пташками листя облітає...
Яблук спілих чую аромат.
Змійкою прослалась жовта стежка.
Оксамитом встелена земля.
І літА заплутались в мережці,
В тій що доля, сміючись, плела.
Я без тебе осінь зустрічаю...
Пусткою повіяло в саду.
Може, зараз й ти мене згадаєш?
На хвилинку тільки украду...
Яблуко упало й покотилось
На давно зів"ялу вже траву...
Ну чого ж ти, серце, зажурилось?
Я свою журбу переборю...
Вже останній промінь погасає.
Холод пробігає по спині...
Яблуками спілими стрічає
Сад, що тихо тоне у імлі..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275915
дата надходження 19.08.2011
дата закладки 08.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.10.2011
Грандиозно просто жить...
Видеть алые закаты
И луга, что ветром смяты,
Реки горные.., и прыть
Рыжих белок на опушке,
Увлекаемых игрой...
И в долине, как изгой,
Одинокую избушку.
Грандиозно просто жить...
Иногда грустить, cмеяться,
До бессонницы влюбляться,
Горесть с радостью испить...
Господи, позволь нам жить.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276081
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 08.10.2011
«Що то політика?» - я діда запитав.
«Ото, внучатку, наша біль і сльози.
Дивись! Он бачиш той великий став?
То стільки сліз ми виплакали, може,
Бо хто придумав слово те смішне,
Що, ну ніяк, з життям не пов*язати?
Ну, розумію, десь дорога йде
І нам із неї треба не звертати.
Але дорога завжди - це пряма!
Ось із села, приміром, йде до міста,
А ми петляєм, як ото чума,
І ніколи на хвильку навіть сісти!
А скільки грошей та чума жере,
І скільки там усяких «капеланів»:
Технологів, експертів, страх бере,
Що там зібрався клан політиканів!
От я, приміром, як робив роблю,
Я орю ниву, сію вдячне жито,
Уже зіграли похорон рублю -
Та й гривня чось не хоче нас зігріти!
А всенькі гроші, як то говорять,
Раптово, якось так, позеленіли
І всі в політиці кружляють і вертять,
Над тим олімпом брехні і зневіри.
Не лізь в політику ти, хлопче, нізащо,
Бо не вона цей грішний світ годує!
Що вона дасть оцій землі дошу?
Чи може колір ниви замалює?
А прийде час - і люди все піймуть,
Й не політиканів стануть величати,
А тих, хто цю дорогу зладить в Путь
І, разом з нами, буде прямувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189038
дата надходження 12.05.2010
дата закладки 07.10.2011
«Дідусю, що таке менталітет?» -
Я запитав, коли ми в поле вийшли.
«Ой, хлопче, як ти вчув його і де,
Чи вигадав тепер його навмисне?
Який там, в Бога, ще менталітет -
На Україні говорили вдача!
Понагородять слів тих, як штахет,
Понадають їм імена собачі...»
Дідусь ще трішки щось побубонів
(сердивсь на теє хитроумне слово)
А потім усміхнувся, подобрів
Й почав зі мною вести вже розмову:
«Це вдача, внучку, значить яка в нас.
Не нас з тобою - цілого народу,
Які ми є, що вмієм, без прикрас,
Характеристика, сказать, цілого роду!
А вдача, хлопче, в нас не бунтівна,
В нас вдача шахтара і хлібороба,
І сталевара вдача, й бджоляра,
Як стисло -трударя, а не нероби!
В нас нація потужних відкриттів,
В нас нація нескінченних талантів,
Як треба веселитися в житті -
То навіть співаків і музикантів!
В нас нація хороших хазяїв,
(Хоча батьків і звезли до Сибіру)
У дітях залишився їх укрій,
В серцях осіла ще дідівська віра!
І все в нас добре було би, коли б
Ми ні на мить не вміли забувати,
Що нам разом триматися велить
Вітчизна наша, для народу мати!
А то ми всі такі вже хазяї,
Що дальше свого тина ніц не бачим,
І кожен сам для себе лиш жиє,
Що краще лиш в сусіда добре бачить.
Усі на плОтах дружно постаєм,
Усі новини дружно повідаєм,
Усе говорим, що воно і з чим -
Та дальше плоту і не виглядаєм.
А от коли нам тикнуть кулаки,
Коли вже так дістануть нас «на синьо» -
Тоді беремо вила і кілки
І б*ємо без розбору й всеї сили!
Така-то вдача, чи менталітет
(Ну і придумають же слово те, їй Богу!)
Напевне, то якийсь інтелігент
Про вдачу перевів на іншу мову.»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189446
дата надходження 14.05.2010
дата закладки 07.10.2011
У пекельному вогні війни
Обпалив мій батько серце й ніжну юність.
І на згадку про шалені дні
В сни його війна назавжди повернулась.
Став в шістнадцять літ солдатом він,
Ще дитячу посмішку війна не зтерла.
"За Вітчизну", - це не праздність слів:
"За Вітчизну", щоб Вітчизна не померла.
Смерть ішла за ними навздогін,
Відрізала шлях до рідного порога.
Йшли солдати вперто на Берлін,
Нелегка і довга випала дорога.
Вірили солдати в майбуття,
В перемогу вірили вони завзято.
Віддавали молоді життя,
В їхню честь День Перемоги, світле свято.
Батько повернувся із війни,
Тільки шрами, мов автографи від смерті.
Пам"ятав загиблих друзів він,
Не ховав він сльози і скупі, й відверті.
Й дружбу фронтову через роки
Батько мій проніс немов би ту святиню.
Й вірив, що ніколи вороги
Вже не прийдуть в рідну, милу Батьківщину
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258430
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 04.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262297
Намалюй мені дощ, подаруй мені зливу,
Намалюй мені ніч, де були ми щасливі.
Намалюй мені грім, запали блискавицю,
Світлий спалах грози поклади на десницю.
Зупини дивну мить, принеси як дарунок,
Той омитий дощем спраглих уст поцілунок,
Як солодкий нектар, що п’янить до безтями,
Намалюй божий дар, збережи дивну пам'ять.
Закарбуй назавжди чистий дотик любові ,
На вівтар поклади щастя в кожному слові.
Піднеси до небес незрівнянне кохання -
То є чудо з чудес наша зустріч остання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283980
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 04.10.2011
Я спрячусь во Вселенной от тебя
в парящей дымке, в облаке рассвета,
Но если любишь - ты найдешь меня,
ведь для любви не велика планета..
Я призрачно уйду в густой туман,
укроюсь в пелене тепла и лета.
Мой силуэт из туч - самообман.
Ищи меня в волнующих куплетах..
А стоит только приподнять вуаль
из нежности и солнечного света.
И вмиг Вселенной станет ближе даль,
сближая чувства рифмами поэта..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11008215555
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270056
дата надходження 13.07.2011
дата закладки 01.10.2011
Борода
РАНОК В ДОРОЗІ
Cіре шосе підморгує,
сіре шосе всміхається.
Ранок стає над обрієм,
росами вмивається.
Потужні фари проганяють темні тіні.
Шиплять колеса, атакуючи асфальт.
Окрім тунелю з світла й білосніжних ліній,
тривожна ніч усе залила, як базальт.
А за склом поблискує капот,
а за поворотом – поворот,
а за нескінченістю доріг
на траві сліди від твоїх ніг.
Cіре шосе підморгує,
сіре шосе всміхається.
Ранок стає над обрієм,
росами вмивається.
Двигун вбирає рештки залишків туману.
Зоря ранкова розбудила небокрай.
І кілометри закрутились на кардані.
Заграв світанок в небі, наче водограй.
А за склом поблискує капот,
а за поворотом – поворот,
а за нескінченістю доріг
на траві сліди від твоїх ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283059
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 29.09.2011
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281642
Прилети в мої сни,
У рожеві, заквітчані весни.
Принеси лік душі,
Що стомилась в безмежжі шляхів.
Промовляй ті слова,
Що забуті були, та воскресли.
Помолися за нас,
За прощ́ення минулих гріхів.
Хай молитва твоя
Лине тихим зітханням до Бога.
Хай сльоза на очах
Розплескає найтяжчу печаль.
Хай від нині у нас
Буде тільки щаслива дорога,
На якій ми удвох
Разом знайдемо втіхи причал.
Там зупиниться час.
Хто щасливий - живе поза часом
В ілюзорних світах
Зачарованої таїни.
Там звучатиме Гріг,
Пісню Сольвейг прослухаєм разом...
Та потрібно лише,
Щоби ти прилетів в мої сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282692
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 26.09.2011
Июль.. Июль.. Ну что же ты наделал?
Границей стал.. жестоким переделом..
Размежевал любовь на "ДО" и "ПОСЛЕ",
надежд на счастье не оставил вовсе..
Пролил печали серыми дождями,
прилег на душу грустными стихами.
Зачем, скажи, ты стал зловещим знаком?
Ведь мог цвести букетом алых маков..
Зачем развел мосты между сердцами?
Как сложно быть чужими берегами..
Куда теперь река любви стремится?
Двум берегам нельзя соединиться...
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11108075974
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274012
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 26.09.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261455
Плаче осінь сивими дощами,
Різнобарв’я кидає до ніг.
Я полину думками до мами,
Зазирну за батьківський поріг.
Ми так рідко бачимось, рідненька,
Вже давно живу в чужім селі.
Я сумую часто, мила ненька,
Згадую, як ми були малі.
Всі дитячі мрії й сподівання
Сповна легко втілила в життя –
Діти, дім, професія, визнання.
Далі що? Непевне майбуття?...
Сипле осінь жолуді в долоні,
Осінь в серці, осінь у літах –
Вже мої злегка сивіють скроні.
Що зі мною, мамо, що не так?
Підросли, окріпли мої діти,
Вилітають пташечки з гнізда.
Плакати мені, а чи радіти,
Бо ж для них пора ця – золота!
Стихне дощ, калина на подвір’ї
Сонечком яскравим заіскрить,
Стихне біль, бо я з тобою, рідна,
Подумки пораджусь, хоч на мить.
Хоч в уяві пригорнусь до серця,
Ніжні руки сповнені жалю.
Мамочко, матусю, ти не сердься,
Я тебе люблю, люблю, люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271373
дата надходження 21.07.2011
дата закладки 25.09.2011
«Любов від Бога!» - дід мені сказав.
Коли спитав, як те розтолкувати -
То відповів: « Онучку, Боже збав,
Щоби любові в світі не пізнати
Бо у любові народились ми,
Її Господь колись, разом з душею,
Вдихнув у глину тої давнини,
Коли творив Адама він і Єву.
І, навіть потім, первородний гріх
Простив Отець в ім*я її, любові,
Чимало в світі різних є утіх,
Але щоб стільки, і в одному слові!
Бо то любов нас змалку догляда,
Вона веде нас по життєвій ниві,
І окриляє, і кара бува -
Та завжди тільки робить світ щасливим.
А, якщо щось десь склалося не в смак
То не її вина і не провина -
Заглянь у душу, чи зробив все так,
І чи не твоя є у тім причина.
Любов не може щось зробити зле -
То почуття найвищого гатунку,
Рости ж в любові, внучку, перш за все
І другим не шкодуй до віддарунку.
Люби батьків, люби свій отчий дім,
Оцю стежину в квітах біля хати,
Люби людей, усе на світі цім -
Той сам будеш у тім вогні палати!
Бо ми приходим у любові всі,
Щоби у серці зберегти горіння
Й в прийдешнє передати, як привіт,
Саме любов майбутнім поколінням!
Люби Вітчизну, хлопче, понад все,
Для її слави нас і породили.
У нас з тобою її кров тече,
Від неї у нас розум наш і сила!
Не раз ти будеш у чужих світах
І побуваєш в багатьох країнах,
Та завжди повертатися, як птах,
На землю цю, що зветься - Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189447
дата надходження 14.05.2010
дата закладки 25.09.2011
Душа твоя, як тінь, що йде на суд..
А ти шепочеш: "Сил моїх немає.."
Депресія, як кровожадний спрут
Болючим смутком душу огортає..
Не плачу я.. за нас обох... сміюсь..
Бо сльози що? Лиш відчай.. безнадія..
А краще я за тебе помолЮсь,
І як ніколи - серденьком зігрію....
А знаєш - я.. вже бачу, як тебе
Взяв під опіку Янгол, що від Бога.
Як із царин, де небо голубе,
Веде до тебе.. радості дорога...
А знаєш - я.. я вірю - все мине..
Бо ж все в житті, хороше й зле минає.
І ніжністю струну душі торкне..
Надія ... Віра.. і Любов безкрая..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11102027226
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238458
дата надходження 02.02.2011
дата закладки 02.09.2011
Хто не відчув землі - не знає неба,
хто дня не знав, не зрозуміє ніч.
А хто не мав кохання біля себе,
не знає всіх можливих протиріч..
Любов свята, та часом ранить серце
І в той же час - життєвий оберіг..
Для когось з нас кохання цілий всесвіт,
для когось прірва попри самих ніг.
У час коли проснеться зірка рання
у прірву ту уважно подивись..
Там рай чи пекло? Ні!! Там вир кохання!
Стрибай у нього, щоб злетіти ввись..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11106087736
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263989
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 02.09.2011
Сьогодні минає 32 роки по смерті найдорожчої на землі людини - нашої лебідки, нашої матусі.. Сумуємо і досі.. Сумуватимемо вічно...усі п"ятеро дітей (син і чотири доньки)..
Роки летять.. сьогодні - тридцять два..
Невпинний час і невблаганна дійсність..
І часу плин, а не лишень слова,
розмежував - життя .. і потойбічність..
Два береги розкраяли буття..
Там не ріка.. а поминальні свічі..
На нашій стороні - земне життя,
а на твоєму, мамо, берег-вічність..
Невпинний час..Але не в тому річ.
Роки любові нашої не збавлять
і ми гуртом між поминальних свіч
вплетемо вічну, незгасиму пам"ять..
А ти не гасни, нам весь час світи
яснИм вогнем, на промінь сонця схожим..
Ми знаємо, що ти серед святих
перебуваєш там.. у царстві Божім..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11106285382
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267485
дата надходження 28.06.2011
дата закладки 02.09.2011
З днем народження, державо -
Україно калинова!
Маєш свято це по праву,
Надаю тобі я слово…
«Я, звертаюсь до народу…
Тих, хто землю обробляє,
Хто дає в будинки воду,
Хто вугілля добуває.
Ви, мої сини і дочки,
А для вас я ненька – мати.
І повірте, я не хочу,
Щоб гриміли знов гармати.
Ви для мене рідні діти
І на заході й на сході.
Ви умієте зібрати,
Що росте в вас на городі.
Але й тим, хто є у влади,
Дайте люди по лопаті.
Щоб вони пізнали працю
Й не були такі пихаті.
Мій народе, ти є мудрий
І у тебе нині свято.
То ж святкуй і будь розумний,
Коли будеш вибирати!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276843
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 25.08.2011
БатькІвська мова, мова предків, мова роду –
іденти-фікаційний наче код.
В своїй (?) державі їй не має ходу,
своєї мови вже не бачить наш народ,
хіба в дрібних субтитрах на ТВ-екрані –
то фільми «продубльовані» на глум.
А крупно – фарбами – матюччя на паркані,
без нього нам не йде ніщо на ум.
Вже скоро мову нашу всі забудуть.
Вже майже «нєт в налічіі» її.
Нащадки наші на англійській мові будуть
іржать і блеяти на дивній цій землі
чи на івриті, хінді чи китайській.
«Какая разніца какім» вести «базар»?!
А може викорчуємо синдром "хахляцький"?
Чи ще раз хтось напише нам «Кобзар»?
09.03.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245879
дата надходження 09.03.2011
дата закладки 09.03.2011
Я на вбогім сумнім перелозі,
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розстане
Та кора льодовая, міцна.
Може квіти зійдуть і настане
Ще й для мене весела весна.
Леся Українка
Творець, філософ, світоч і борець -
Такі слова Їй можна підібрати.
Прекрасная людина, істинний співець -
Людей таких ще треба пошукати.
Вона творила в світлі для життя
І смерть Її ніколи не зуміла
Хоч трішки зрозуміти, бо Її буття
Усю Вкраїну безперервно гріло...
Та що там гріло - гріє і тепер,
Виблискує сапфіром на сніжному полі!
Це Геній, що у вічності не вмер
І житиме ще вічно навіть у неволі!!!
26.02.2011 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243560
дата надходження 26.02.2011
дата закладки 27.02.2011
Завітний день
Для тебе і для нас.
Найкращі квіти
Едельвейсу волі,
Мажор пісень,
Нірвана щирих фраз,
Ансамбль із світла,
Реверанси долі.
Одній тобі
Даруємо цю мить!
Живись повік
Енергією сонця,
Не смій тужить,
Нехай всміхнеться вік
Яскравим спалахом у тебе на долоньці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210602
дата надходження 13.09.2010
дата закладки 29.09.2010
З- ачарує всіх красою місто,
Д- нем, що святом йде у кожен дім..
Н- адзвичайне, у вбранні барвистім,
Е- легантне, на заздрість усім..
М- айорить казково прапорами,
Н- аче райдуга зійшла з небес,
А- рки кульок в кольоровій гамі,
Р- ізнобарвно-феєричний сплеск.
О- живають клумби і алеї,
Д- ень такий... (Ну як їм не цвісти?)
Ж- овті чорнобривці і лілеї,
Е- тюдом осіннім розмістив..
Н- авіть небо у славний день міста,
Н- іжно розстелило голубінь..
Я- к землі росу прозоро-чисту,
В-інниці дарує свій уклін..
І- менини!! Свято!! Привітання!!
Н- есуть у вітальному вінку,
Н- аше місто.. наші сподівання.
Й- мрії в хороводному танкУ.
Ц- е тобі - любов, прихильність наша.
Я- сночола, ти для нас найкраща!!
(Моєму улюбленому місту - 655 років!!)
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11009125394
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210527
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Я так Вас ждал растратив годы,
Закрыв глаза на блеск витрин!
Ведь я из той людей породы -
Кто любит раз,лишь раз один!
И Вас конечно не волнует -
Как я живу без Вас вдали,
Который сердцем не блефует
Сгорая в пламени любви.
Живём лишь раз,я это знаю!
И годы жизни не вернуть!
Я так живу - как я желаю
Хотя и выбрал трудный путь.
Глаза,как лёд который тает,
Когда один без лишних глаз.
Кто любит так,как я - тот знает
Как скрыть всю боль от серых масс.
Я Вас когда-то потревожу
Прийду и в двери постучу,
Когда съедят морщины кожу
И Бог подует на свечу
Задам вопрос какой тревожил:
"А кем я был для Вас тогда?!"
Ответ услышу:"Сам умножил -
Года на нет,любовь на да".
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11009093878
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210110
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 11.09.2010
Мне в мои шестьдесят не годится писать про закаты,
что сердца будоражат, мечты мои, чувства и кровь,
как волшебно красива и мне недоступна была ты,
разжигая безумно в душе моей страсть и любовь…
Мне в мои шестьдесят поздновато писать про "рассветы,
что встречал со смуглянкой, а ложем нам был сеновал",
как в "весеннем лесу я нашёптывал милой «про это»,
как был смел и удачлив, но только вот счастья не знал"…
Мне в мои шестьдесят вспоминать нужно то, что осталось
за плечами моими, а доля моя не бедна...
Что отмерено мне на Земле? Может самая малость?
Или Бог даст испить жизни чашу по полной, до дна?...
Мне в мои шестьдесят много ценностей вечных доступно –
дом, семья, дети, внуки, работа, стихи и родня,
дым костра, ширь небес, лучик солнечный радостный утром,
радость жизни, глоток большой счастья грядущего дня…
Мне в мои шестьдесят смысл жизни чуть-чуть приоткрылся –
дать жизнь детям, растить их, гордиться, учить и любить…
Быть полезным любимой стране - где бы ты ни трудился,
и достойно исполнить простую обязанность - ЖИТЬ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209228
дата надходження 04.09.2010
дата закладки 05.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2010
В золотистый и ярко-багряный
Уже скоро окрасится лес...
Запах осени прелый и пряный
Уведёт в созерцание чудес -
К паутинке, что блещет росою
И к янтарной смоле на коре...
Уведёт не спеша за собою,
Как в приятно-изнеженном сне.
И журавль, что над лесом вскружится,
Своим криком далёким "курлы"
Напророчит - дано тому сбыться,
В чём нас жизнь обделяла, увы...
© Copyright: Ольга 3, 2014
Свидетельство о публикации №114031609700
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208861
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Лиш провели ми за обрій
Спеконосне літо,
Як вже осінь он хоробро
Йде до школи з дітьми.
Накинула цвіт-хустинку
З золотом на френзлях
І підправила картинку
На деревах пензлем.
От дістала зошит й ручку,
За парту всадилась
Й написала тему рвучко:
«Я вже народилась!
Відтепер уже до грудня
Буду панувати.»
Розкупили пополудні
Гречку депутати,
Бо у осені цієї
Іспити у жовтні,
Ото вони землю риють
Уже від сьогодні.
Треба ж буде якось люду
Голову скрутити,
Вигадали ось облуду -
Гречку всю скупити!
Щоби потім за ту гречку
Поділить країну.
Гречкомагія, та й годі!
Бідна україна!
Сперш довели народ бідний
До жебракування,
А у жовтні (і не стидно!)
Вже голосування.
Не купуйтесь, люди добрі,
На ту їхню гречку,
Бо одінуть вам голоблі,
Накинуть вуздечку.
Й дальше будем, аж по груди,
Ми багно місити,
Щоби наші депутати
Могли добре жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208970
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 05.09.2010
Не удается скрытья под зонтиком,
Колкий холодный дождь
Косо пронзает, и к шпилям готики
Голову не задерешь.
Руки озябшие, волосы вымокли,
Нам бы скорей в тепло,
Звуки - случайные, улицы - вымерли,
Пусто асфальта стекло.
Как журавли, мы скачками широкими
Пересекаем проспект,
Кажется нам недоступно далеким
Окон манящий свет.
Вот проглотила нас дверь величавая,
Зонтик сдаем в гардероб.
Свет и тепло. Колокольцев звучание.
Столик, отдельно чтоб...
Царство покоя, и кофе горячий,
Тоненький дым сигарет.
Счастья нежданного краткость прозрачная,-
Долгого счастья нет.
1980-2010 г.г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208898
дата надходження 02.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Минає час незнаного прозріння
І кличе силу цей незнаний світ.
Прийшов збирати час уже каміння
Та починати формувати заповіт.
А світ нам тихо дихає у спину
Десь закликає нас продовжити похід
І не спинятися... Шукати без упину
Нові шляхи, новий пізнати плід...
01.09.2010 року Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208875
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 04.09.2010
По Г.С. Сковороді
Іду Садом Божественних Пісень,
Вникаю серцем у чарівне слово,
Згоряє з обрієм останній літній день,
З великим Всесвітом заводжу я розмову.
Всесильний Боже, царю трьох світів!
До тебе йду слідами Метра Волі,
Я слухаю його пророчий спів,
Вслухаюся у кожен звук до болю.
Як і колись роздори на землі,
Кубло обманів й злочинів вирує
І чисте серце, наче у броні,
На цій землі, напевно, не ночує.
Бо і броня безсильна перед злом,
Що вперто набирає оборотів,
Спішли послання із святим Павлом,
Вкажи нам як зробити злу супротив.
Духовний Метре, Савович, навчи
Як віднайти ту Силоамську купіль,
Перемогти смертельнії гріхи
І неопалену купину взріть всім вкупі.
Як стати воїном над страхом у душі,
Як з чистой совістю і не боятись вмерти?
Знижайтесь, ангели - проснулися мужі.
Ми йдем, ми - сильні, ми - сильніші смерті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208706
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 31.08.2010
(советы старого педагога)
Я не люблю детей прилежных,
Спокойных, тихих и учтивых,
Перецелованных, изнеженных,
Всегда нарядных и красивых.
Такие сделают, как надо,
Ответят, что желал бы слышать,
И завоевывать награды
(И не свои присвоить рады!)
Легко привыкнут, став повыше.
Они - учителей любимцы,
Их фото - на Доске почета.
И вырастают так мздоимцы,
Предатели и доброхоты.
Мне по душе совсем иные -
С веселой искоркой в глазах,
Живые, дерзкие, шальные,
С поделкой хитрою в руках.
Вихры, разодрана штанина,
Коленки в ссадинах, а он -
Верхом на палке и с тростиной
На бой ведет свой батальон!
Прожить не может без затей,
Все неудачи ни по чем,
Фантазия в нем бьет ключом,
Он впереди ватаги всей.
Везде найдет по сердцу дело,
И, без расчета на успех,
Вдруг вырастет хирург умелый,
Ученый-испытатель смелый,
Так лидер явится для всех.
Чтоб дети в неге не раскисли,
РОДИТЕЛЯМ НАКАЗ ТАКОВ:
Не ждите, чтоб на шее висли,
Живой не пресекайте мысли,
Не портите озорников!
2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208149
дата надходження 28.08.2010
дата закладки 28.08.2010
Жить стало лучше, веселее!
Забудьте про душевный стресс,
Включаю телик, просто млею, -
По миру кризис, здесь - прогресс!
Капуста нынче на прилавках
Ценою только вниз растет,
И всех бомжей на разных свалках
От этой жизни просто прет
100 дней прошло, нам заявили:
- За все в ответе лишь Она,
И сладких гор наобещали...
Снимай лапшу с ушей, страна!
Для олигархов - газ по триста,
100 баксов с тонны - на ура,
А люди? Будут как нудисты, -
На пляже греться, ведь жара!
Одежку покупать не надо,
Дадут всем бюллетень-листок,
Чтоб на себя махать прохладой,
Прикрыв рукой сознанья шок!
Зима, наверно, будет теплой,
А осень - выборов пора,
Вот с тем листком походкой робкой
Голосовать?.. А ни хрена!
Я больше никому не верю,
И будет «Нет» им мой ответ,
Лишь об одном теперь жалею,
Что не свалил в 16 лет
Из этой тупости убогой
Дорог и вечных дураков,
Где «право денег» судит строго
Под молчаливый скрип оков...
Где даже совесть продается,
А самый главный - просто в лом,
В ответ ехидненько смеется
И бьет челом перед крестом,
Со свитой глупых попугаев
По всем каналам нам орут,
Вранье «Свободой» величают...
Даешь отечественный «Спрут»!
Мозги - оставьте, напрягаться
Отныне вовсе не в почет,
Ведь надо очень постараться,
Чтоб сдать в налоговой отчет,
Не дай Бог, к Вам пришла проверка,
А Вы не знали?.. Вот так раз!
Готовь зеленые для клерка
И меньше всяких глупых фраз
Страна ментов и прокуроров,
А судьи кто? Все делай сам,
Живи как можешь, но без споров,
А то засадят срок и Вам...
Жить стало лучше, веселее!
Куда же деть душевный стресс?
Одна мечта, - уйти скорее
В иную жизнь, среди небес...
23.07.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202502
дата надходження 24.07.2010
дата закладки 25.08.2010
Моїй вітчизні цей святковий залп!
Моїй Вкраїні ці святкові перли!
Ми не дамо запхати в катафалк
Її поля, Дніпро, гаї, Говерлу!
Ми не дамо знов мову затоптать,
Ми не дамо похоронити мрію!
Дивись, Вітчизно - це серця горять
Замість вогнів у небі чудодійні!
Наші бажання й віра, наче гніт,
Який несе надію іскоркову,
Ще одна мить - і вибухне весь світ
Тим феєрверком Волі і Любові!
Це твій салют! Салют твоїм полям!
Твоїм ланам, твоїм щедротам й ласкам!
Салют тобі, страждальная земля!
Прийми його! І стань з колін, будь-ласка!
З СВЯТОМ! СЛАВА УКРАЇНІ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207618
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 25.08.2010
Кто сказал, что я не воин,
Не орудую копьём?
Я участник многих воин
И колю своим пером!
По Крещатику не надо
Мне вести свой батальон,
Не для всех звучит отрадой
Металлический трезвон!
Пусть чиновники меняют
Все в учебниках слова
И в историю играют,
Словно в карты... Не беда!
Я сложу букеты рифмы
И мелодии огонь,
Обойду звучаньем рифы,
Песня будет моя «бронь»!
Вместо выстрелов - куплеты,
Вместо лезвия – слова,
Драгоценные буклеты,
И священная вода!
Ты не бойся, Украина,
Нет сомнения, ни грамм,
Без борьбы, ни пол аршина,
Никому я не отдам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207605
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Украіна - це Холми!
Він, вона, вони і ми!
Нас мільйони - у Холмах,
селах, горах і містах!
Будем шанувать країну -
нашу рідну Украіну!
ПроявІмо свою волю -
дати їй щасливу долю,
її дочкам і синам!
Горам, річкам і ланам
дихати на повні груди!
Хай щасливі будуть люди,
бо живемо в Україні -
КРАЩІЙ НА ЗЕМЛІ КРАЇНІ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207575
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Ми хочемо карту поляка,
Ми прагнемо паспорт румуна,
Для нас Батьківщина – ніяка,
Лиш місце таке – Україна.
Збираємо гроші по світу,
Закопуєм їх в кам’яниці,
Стараємось дати освіту -
А діти духовно ниці.
Не хочемо йти в Європу,
Всі стали такі обережні,
Росії ми ліземо в пащу,
Шкодуєм, що ми незалежні.
Вибирали зі всіх, що можна,
Нема вже з кого вибирати…
Тому й на душі тривожно,
Що владам на нас начхати.
Ми маємо, що заслужили…
Невже треба й нам сорок років,
Щоб ми тут по-людськи зажили?...
А хочеться бути пророком:
Настануть колись ті хвилини –
Казна стане повна по вінця,
Тоді і поляки й румуни
Захочуть права українця!!!
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207555
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Заглядаю з Піренеїв
Як в Дніпрових водах,
Мов в люстерочку водневім,
Чепуриться врода.
Одягла сорочку білу,
Вишиту квітками,
В вишивці ожив барвінок
Синіми нитками.
Трохи нижче - стигле поле
Колоситься житом,
І від верху додолини
Хрестиком розшите.
Як чарівна наречена,
Дев*ятнадцятилітня,
Крайку запина зелену,
Оздоблену віттям,
І лісами, і гаями,
Буйнотравим степом,
Лелеками-журавлями,
Солов*їнним злетом.
Іще зверху тугий пояс
Обвив стан тендітний.
Ото врода, наче доля!
Під голос трембіти
У намисто вбрала шию
З калини шнурочком,
Засміялася так щиро
Голосом-дзвіночком,
В косу вплела свіжу м*яту
І стрічки вчепила...
Закохавсь по самі п*яти -
Дихнути несила!
І не я один, а всенькі
Дружнії держави,
Бо то мою Україну
Нині світ весь славить!
Їй кланяється Європа
І всі континенти
Реверансами глибоко,
Сиплять компліменти.
Лише хтось ще кривить морду,
Мов хоче спитати:
«Що за краля?» Кажу гордо:
«Україна! Мати!!!»
З СВЯТОМ! СЛАВА УКРАЇНІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207544
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Мудрий, мужній і шляхетний, мій рідний народе!
У тобі вже сотні років дух свободи броде!
Залиша хай нашу землю чужинська орава!
Слава Україні нашій і Героям слава!
Нас ділили шматували, рвали по живому,
розпинали, виганяли із власного дому.
Та кипить – бо ж незнищенна – українська лава!
Слава Україні нашій і Героям слава!
Розмежовуватись нам на "схід" і "захід" сором.
Захід мучили терором, схід – голодомором.
Хай усіх єднає разом Українська Справа!
Слава Україні нашій і Героям слава!
Поважатимуть тоді нас, коли скажем всюди,
що метою Українця була, є і буде –
Українська Суверенна Соборна Держава!
Слава Україні нашій і Героям слава!
01.94
"СЛАВА УКРАЇНІ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207531
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010
Вже скупали ранки кришталеві роси,
А туман над річкою, ніби сніг упав.
І вербичкам вітер розчесав вже коси,
І крилом торкнувся соковитих трав.
Усміхнувсь ласкаво сонцю золотому-
Зацвіла усмішка квітами весни...
Але ж скільки діла!.. Все робить самому!
Вітер віє, мліє, розвіває сни.
То пелюстки білі із дерев зриває,
Наганяє хмари, грозові дощі.
То полине в море - хвилі розбиває,
То чомусь заплаче, сидячи в кущі..
Утомився вітер...та й зітхнув тихенько.
І, згорнувши крила, відпочить приліг.
Заблищали роси на траві дрібненькі
Ті, що вітер вранці вже струсить не зміг.
Та весна уваги зовсім не звертає:
По землі крокує у своїй красі,
Бо приносить радість - вона право має!
Їй вже ні до чого вибрики оці.
Зайнялося сонце, загорілись хмари,
І струмком полинули промені ясні.
Обійня́ли небо і розлили чари...
Ні з чим незрівнянні ранки весняні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188935
дата надходження 11.05.2010
дата закладки 22.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2010
Сонце усмішку лишило
На яблуках щиру,
Поскладало, повбирало
В вишивку корзину.
Випікало паляниці,
Терло мак в макітрі,
Мов засмагла молодиця,
Загравало з вітром.
А вранесенько до церкви
Понесло святити,
Щоб в Преображення Боже
За столом вгостити
І малого, і старого,
І усю родину
Й привітати з Другим Спасом
Неньку Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206838
дата надходження 19.08.2010
дата закладки 19.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.08.2010
* * *
Тихо шепоче серце,
Ніжне, тонке, як скельце,
Мамине…Ти послухай
Серцем своїм, не вухом…
Вирушиш ти в дорогу -
Скаже тихенько: «З Богом…»
Не повернеш до хати –
«Буду завжди чекати…»
Ти досягнеш вершини –
«Сонце гаряче, сину…»
Ти упадеш в прокльоні –
«Ось мої руки, доню…»
Болем твій світ зірветься –
«Ось тобі, мила, серце…»
Самотньо – «Я тут, з тобою…»
Боляче – «Я загою…»
Й в останню свою хвилину:
«Господь, бережи дитину…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206355
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 17.08.2010
Вечности боль и надменность,
Звёздного неба бездонность.
Душ наших глупая бедность,
Душ наших грусть и бездомность.
Дни превращаются в годы,
Годы столетьями станут.
Мы в небосводы уходим,
Каждый собою обманут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206307
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 17.08.2010
I 1
– Приїхали... – промовив водій і, зупинивши машину, показав рукою на лісосмугу, яка майже до самих гілок була засипана снігом. Поряд повинна бути дорога до села. Ми вийшли з машини, і не роздумуючи, попрямували навпростець. Тітка Ольга і мама йшли попереду. Я зі своїм невисоким зростом ледь витягала ноги зі снігу і знову пірнала. Йшли мовчки. Був чудовий зимовий ранок. Сонячні промені виблискували на сніжному полі. Здавалось вони розбивались на маленькі частинки і безладно плигали по ньому. Від цієї білизни і блиску було боляче очам. Ось і перша хата. Це хата тітоньки Олени. Мною оволодів жах. Защеміло серце. Що скоїлось? Чому Вірочка пішла з життя?..
Двір був очищений від снігу. Посеред двору на табуретах стояла труна, над якою тужила тітка Олена. Колір її обличчя зливався з кольором чорного одягу. Вона раз-за-разом промовляла одні і ті ж слова: «Донечко, пробач! Це мене Бог карає за мій гріх...» Батько мовчки дивився на мертву доньку. По його щоках котились сльози. Поряд стояв чоловік Віри. Його постать ледь похитувалась. Плакали сестри і брат. Мало хто міг стримати сльози .
Хтось дав команду: «Час!». Труна з тілом на чоловічих плечах попливла з двору. До кладовища йшли через все село. Дорога була старанно очищена від снігу односельчанами. Дорога… Остання дорога…
Я зайшла в будинок. На дивані сиділа сусідка, а в дитячому ліжку бавились двоє діточок. Старшій Світлані три роки, вона ще не вміла ходити, бо народилась з психічними вадами. Після цих пологів з Вірою щось скоїлось. Стала мовчазна і до всього байдужа, але діточок своїх любила безмежно. Наталка – гарненька, здорова дівчинка. Завтра їй виповниться рік. Дві сирітки. Що їх жде в цьому житті? Одна надія на бабусю і дідуся. З моїх очей нестримно потекли сльози, швиденько вийшла на подвір’я, до болю стиснулось серце. Вдома у мене залишилося двоє маленьких діточок. Мені нестерпно захотілось їх обійняти і сказати: «Не бійтеся, я ніколи вас не залишу».
Вечоріло. Після поминків люди повільно розходились. Я пішла до дітей. Дівчатка капризували і кликали маму. Маленькі не розуміли, що більше ніколи не побачать своєї матусі. Вранці ми роз’їхались по домівках. Мене довгий час не залишала думка: «Що таку тиху, добру, молоду жінку змусило накласти на себе руки? Мабуть, післяпологова, незрозуміла для багатьох, хвороба штовхнула її на той світ.»
II
Минав час. Чоловік Віри жив в сусідньому селі, в будинку збудованому разом з Вірою. Вона так і не встигла погосподарювати в ньому. Дядько Іван з тіткою Оленою трішки оговталися. Онуки росли біля них. Півроку минуло з дня смерті доньки. Батьки вирішили влаштувати поминки. Та ось з грішми скрутно. « Поїду до Олександри. Вона обіцяла допомогти.» - промовив дядько до дружини. «Щось сьогодні дужче болить нога. Проклятий осколок, жити не дає. Ну нічого, помалу доїду», – подумав він, сів на велосипед і поїхав.
Тітка займалась онучками. Подивилась на годинника. «Час повернутись, де ж він є?» – запитала сама в себе. Вклала дітей спати і вийшла надвір. « Уже зовсім темно, а його немає...», – шепотіла сама собі. Вдивляється в темряву. Мелькнула постать. Вона кинулась назустріч. Перед нею стояв племінник. «Де дядько? – суворо запитала хлопця, -Де?» – «Тітонько, заспокойтесь», – глухо промовив той.Серце жінки закалатало, відчуваючи біду.
«Говори, що з ним?!» – закричала Олена на все подвір’я. «Дядька... не-не-не-ма-є, – заїкаючись промовив племінник, - його збила машина. Тітонько, тітонько...» -
злякано повторював хлопчина.
– Тітонько, тітонько, не хвилюйтесь. Та вона вже нерухомо лежала на землі. Племінник підняв непритомне тіло і заніс до хати. Нервово почав шукати нашатир. Тремтячими руками відкрив пляшечку, підніс до обличчя. За мить вона відкрила очі.
"Іва-а-не-е-е!" – промовила вона якимось дивним голосом. Здавалось луна покотилась по всій Землі. Але Іван її не чув.
Після смерті чоловіка тітка дуже змарніла. Її коси зовсім побіліли. На
обличчі з'явилися глибокі зморшки. Серце стало слабим. Тітка
Олена злягла. Дітей забрав їх батько. Старшу відразу відправив у спец-інтернат. А меньшу залишив біля себе. Тітка після лікування піднялась і почала помаленьку возитися по господарству . Але думка про свій гріх постійно переслідувала її. Вона час від часу повторювала: "Грішна я, грішна!" Що б це значило? – думала я. Така славна сім’я. Ніяких прикрощів. Виховали четверо дітей в мирі і злагоді. В чому її гріх?
III
Дорога стрічкою стелилася під колеса нашого автомобіля. В усіх був гарний настрій. Ми так давно не бачили тітоньку Олену. Після смерті чоловіка вона переїхала жити в сусіднє село, ближче до доньки. І тепер живе на березі прозорої, як дівоча сльоза і швидкої, як гірський струмок, річки, з чудовою назвою «Ворскла». Залишилось декілька кілометрів. Обабіч дерева бігли нам назустріч. Ліворуч за ними –золоте море пшениці переливалось оксамитовими хвилями. Праворуч – величезний червоний "господар" упевнено плив по полю. Одна за одною прибували вантажівки, і велетень щедро наповнював їх зерном. Вантажівки урочисто везли золотий скарб на елеватор. Спостерігаючи за всім цим, я не помітила, як під’їхали до села. Ось і двір тітоньки Олени. Квіти, квіти, квіти... Скільки ж їх?.. Вона худорлява, в білій хустинці , вибігла нам назустріч.
" Господи, як давно я вас не бачила, скучила за всіма! Проходьте!" -схвильовано запрошувала нас в дім, обнімаючи кожного.
"Як багато у вас квітів!" – промовила я.
Тітонька з ніжним сумом відказала: "Вірочка дуже любила жоржини, хай ростуть. Я розмовляю з ними, неначе з донечкою спілкуюся". Не встигли зайти в дім, як вона вже до столу кличе. Сіли обідати. " Ось ви приїхали і я згадала, як Вірочка приїздила на вихідні з міста весела така, добра", – промовила тітонька, і одним ковтком спорожнила чарку. Я здивовано подивилась на неї. Вона зніяковіло запитала: "Дивно?"
"Так!" – відповіла я.
"Дивно не дивно, але чарка залишилась моєю єдиною подругою,
яка може мене зрозуміти і трохи заспокоїти".
"Тітонько, ми всі вас розуміємо і любимо, а що допомогти – говоріть, ми допоможемо".
"Е, племінничко, ніхто мені вже не допоможе"
Наповнила ще одну чарчину і завзято, як добрий пияка, опорожнила її. Я не знала, що далі говорити, але вона сама продовжила розмову.
"Не дивуйся, заливаю свій гріх з бідою".
" Тітонько,що це ви все- гріх та гріх. Який у вас може бути гріх?"
" Краще нікому не знати. Хоча не вірю, що ти не знаєш. Мама що не розповіла?"
" Про що? "– запитала я.
"А може й не знаєш, так слухай хто твоя тітонька."
Вона щільно заплющила очі, різко хитнула головою (начебто набиралась сміливості) після чого розплющила їх і почала свою розповідь.
" Під час війни мене, як і багатьох інших молодих хлопців та дівчат, забрали до Германії. Працювали ми там дуже багато і тяжко. Але це друга історія. Головне те, що невеликою групою ми відтіля змогли втекти. Між нами був і Василь. Гарний такий, стрункий, волосся чорне, а очі блакитні- блакитні. Покохали ми одне одного. З великими перешкодами ми добралися до Москви. З тих пір почали жити з ним разом. Влаштувалися на роботу, знайшли квартиру, поганеньку, правда, але ми були щасливі. Тим часом закінчилась війна. Ми старано будували своє сімейне життя. В кінці сорок п’ятого року я завагітніла. Спочатку все було добре, та ось підходив час народжувати. Я звісно лишилася роботи. В нашій підвальній квартирі почала хворіти. Подумали ми і вирішили, що поїду народжувати додому, на свою рідну Полтавщину. Мені дуже не хотілось залишати чоловіка, вибору не було. Приїхала додому, Боже, а там і холодно, і голодно. Батько не вернувся з війни, при мамі четверо малих дітей, дорослий син з невісткою і дитиною, і я з пузом...
Тітка знову взялась за пляшку, але глянувши на мене, з почуттям провини сказала: «Не буду!». Поклала руки собі на коліна, гірко заплакала. В цей час вона була схожа на маленьку беззахистну дитину. Я розгубилась, не знала, як її заспокоїти. Тітка мабуть це зрозуміла, витерла швиденько очі фартухом і почала розповідати далі: "Під кінець вересня сорок шостого року я народила синочка. Дуже схожий на Василя, тому назвала малюка його ім’ям. Відправила листа чоловікові, розповіла про всі складні обставини, але відповіді так і не діждалась. Написала знайомим. Мені відповіли, що знають про народження синочка. До них заходив Василь і дуже хвилювався. Хотів поїхати побачити сина, та його не відпустили з роботи. Потім він зник. Більше його ніхто не бачив.
І почалися мої справжні страждання. Піч топити нічим, їсти нічого, спати ні на чому, роботи немає і повна хата дітей. Пережили ми зиму в сварках, та в голоді, та й весна нам добра не принесла. Від чоловіка ні однієї вісточки. Я зі своїм синочком зовсім була зайва.
Йшов сорок сьомий рік... З кожним днем було важче і важче. Інколи по дві доби і крихти в роті не мали. Синок мій зовсім заслаб. Зібрала я наші нехитрі пожитки, дитину взяла на руки і пішла з дому, ще не розуміючи куди іти. І вирішила добиратись до Полтави. Йшла селами, ночували з Васильком де ніч заставала, їли що попадалося. Через тиждень добралися до Полтавського вокзалу зовсім обезсилені. Синок майже весь час спав. Маленькі його пальчики почали пухнути. Я сиділа на лавці, яка находилась на платформі, на колінах лівою рукою тримала дитину, а праву протягувала вперед, тримаючи на долоні обручку – це все, що залишилося у мене, берегла на крайній випадок. Кудись спішили люди. І нікому не було діла до того, що на моїх руках вмирає немовля".
Тітка замовкла, ми також всі мовкли. Ось вона різко опустила голову і гучно застогнала. Потім випрямилася, налила собі чарку, промовила: "Пробачте!" - і поспіхом проковтнула гірку рідину . Я підійшла до неї, щоб заспокоїти і зупинити розповідь. Але тітонька відвела мею руку і сказала: " Підожди, може я вперше заговорила про це, не заважай. Головне - попереду... Так от, я сиджу з протягнутою рукою і думаю, що робити. На платформі стояв потяг. Дивлюся до вагону підходить парочка, весела така. Їм років по сорок. Я спостерігаю за ними, видно що не голодні. Вони зайшли у вагон, я слідом. Провідниця не встигла мене й зупинити. Вагон виявився купейним. Пара зайшла в купе, а я в сусіднє. Воно було вільне, я швиденько положила Василька, сунула йому під платок обручку і блискавкою вискочила з вагону. Побігла, не розуміючи куди. Бігла, падала, вставала і знову бігла до тих пір, поки не втратила свідомість. Коли опритомніла, біля мене були якісь люди, я ледве підвелась, хтось дав мені води. Відразу не розуміла, що зі мною коїлось,а потім, як прийшла до тями... "Син... Де син?.. Де Василько? Вокзал...Де вокзал?" Хтось показав в якій стороні вокзал. Я бігла, бігла... Сили не було зовсім. Мені здавалось, що стою на одному місці... Ось платформа... Але вона була пуста. Пам'ятаю, що сіла на лавку і все..."
Тітка встала, підійшла до образів, почала хреститися і тихо читати молитву. Я плакала. Підняла очі на свого чоловіка і побачила, як по його щоці стікає сльоза. Бачила вперше, як плакав мій чоловік. Помолившись, тітка знову сіла за стіл. Я не стрималась. «Тітонько, а як же ви вижили?» – запитала.
"Як? Не знаю як, мабуть, Бог допоміг. Отямилась я в лікарні. Виявилося, що за моє життя вже добу боролися. Пролежала два тиждні з запаленням легенів. Вийшла з лікарні налисо пострижена, за душою- ні копійки. Бродила по вулицях міста, так дійшла до базару. В голові ніякої думки. Коли чую, мене хтось гукає. Зупинилася. Дивлюся дядько Петро – далекий родич з сусіднього села. Почав мене розпитувати про справи. Але мені нічого було відповісти. Потім він мені говорить: «Оленко, поїхали до нас, у мене захворіла дружина, а дитину глядіти нікому. Ти для нас, як знахідка.» Я покірно, мовчки попленталася за дядьком. Потім завжди думала, що мені його сам Бог послав, тільки з запізненням. Так почала доглядати чужу дитину. Я дуже любила їхнього хлопчика. Іноді забувала, що це не мій. Для всіх синок мій був мертвим. Тітка з дядьком співчували мені. Навіть коли тітка почала ходити і вже сама могла справитись з дитиною, вони сказали, що я їм ще потрібна, бо знали, іти мені нікуди. Так я залишилась у них жити. Пізніше познайомилась з Іваном. Весною, сорок восьмого року, ми одружились. Іван був дуже добрий чоловік. Він кохав мене, а я жила з надією, що зможу його полюбити. І полюбила, бо не любити такого чоловіка не можливо... Втомила я вас своєю розповіддю. Ходімо в садок".
Тітонька Олена взяла килимок, розіслала на траві, ми всі сіли поряд. Спека вже трохи спала. Від річки линув дитячий гомін. Мої думки знову і знову повертались до розповіді. Раптом тітонька продовжила:
" Іванові я все розповіла, він мене зрозумів. Ми майже все життя розшукували Василька, а коли я була вагітна Вірочкою, з’явився мій перший чоловік.Кликав мене з собою, виправдовувався, що не його вина в тому, що так сталося .Завіряв, що кохає мене і буде любити дитину, яку я повинна народити, обіцяв ніколи не згадувати про втрату Василька, але я зрозуміла, що моє кохання до нього, пішло разом з синочком..."
Через тиждень ми поїхали додому, а через рік я дізналася, що тітка Олена померла від сердечного нападу.
IV
Поїзд набирав швидкість. Василь Степанович дивився у вікно, і під стукіт коліс тихо говорив: " Додому, додому, додому..."
Сьогодні друге травня. Путівка закінчується десятого, але він не зміг побороти в собі бажання скоріше повернутись в свою маленьку холостяцьку квартирку. Йому вже сімдесят шість років, а він одинак. А точніше можна сказати - однолюб. Так сталося, що для нього в житті була одна жінка, яку він кохав все життя - Олена, і кращої він не знайшов... Якби в молодосты він був розумніший, стриманіший все могло б бути інакше. Не потрібно було гарячкувати. До дружини б поїхав на декілька днів пізніше, а то полаявся з директором заводу, наговорив такого, що і до Полтави не дали доїхати, забрали з поїзда і заховали за грати на два роки без права листування. А Оленка, звичайно, не змогла впоратись. Голод, хворе немовля. Розгубилась бідолаха...
Недовго він був на одинці зі своїми думками. В купе з галасом завалилися троє молодиків, які були добряче напідпитку. Весело буде!.. Але ж свято...– подумав Василь Степанович.Та хлопці вляглись і відразу поснули. Він піймав себе на думці, що жалкує. Знову один. Десь години через дві провідниця розбудила його попутчиків і вони зовсім ще не протверезілі, сонні, пішли до виходу.Поїзд зупинився. Станція невелика, але на пероні людно.
" Добрий день. Зі святом Вас! "– весело привітався новий попутчик.
"Добрий-добрий. Дякую! Відкіля ти такий гарний і чемний? "– з усмішкою запитав Василь Степанович.
" Ой, не питайте. Настрій нікудишній, хоч і свято"
"Ще молодий, а настрою немає? Я в твої роки..." – подивився уважно на хлопця і замовк. Думки його полинули в післявоєнні роки. І знову згадав дружину, синочка, якого й побачити не довелось.
Та що це таке? Ні! Досить сумних думок! Такий цікавий хлопчина, поспілкуюсь краще з ним. – подумав Василь Степанович. " Ну що, давай знайомитись, юначе?"
" Валентин!" – підхопився хлопець і подав руку. " Василь Степанович!" – ледь піднявся той і прогтянув свою. На якусь мить затримав руку юнака у своїй. Хлопчина, чи то здивовано, чи то зніяковіло забрав руку і сів на місце. Василь Степанович трохи постояв в задумі, потім зробив крок назад і тихенько сів.
" Вам погано?" " Та ні. Це щось сьогодні "нахлинуло", як кажуть, на мене, – видавив із себе усмішку Василь Степанович, – Давай пообідаємо, а то одному зовсім не хочеться. Мені дівчата з санаторію сухим пайком видали такий "сидір", що на ввесь вагон вистачить. Чайку б нам". " Зараз!" – підхопився Валентин .
"Додуматись до такого, - докоряв собі Василь Степанович, - ніби зустрів свого сина...Він же зовсім молоденький. Ну нічого... Приїду додому і думки зберуться до купи", – засміявся сам до себе Василь Степанович і почав викладати на столик їжу. Та думка про хлопчину не полишала його. " Погляд... Кого він мені нагадує?.. Та що мені сьогодні ввижається? " Ось і чай. Гарячий!" – зайшов, всміхаючись, Валентин.
"Як мало потрібно одинокій людині? Поряд з’явився хлопчина, поцікавився моїм самопочуттям, посміхнувся, і я щасливий, – думав Василь Степанович,
підсовуючи огірок до Валентина. – Ну давай, будемо обідати і розповідай, що скоїлось, чому немає настрою. Іноді це допомогає".
" Ой, не знаю з чого розпочати. Все дуже складно. – Хлопчина встав, нервово пройшовся по купе і знову сів. – Розумієте, так склалось життя, що мого тата виховували зовсім чужі люди. Дідусь був льотчиком-випробувачем, бабуся – лікар. Його знайшли зовсім маленьким, голодним і дуже хворим. Лежав собі в пустому купе в щось одягнений , зверху замотаний в хустку. Тільки дякуючи дідусевим пайкам, та бабусиній професійності він і вижив. Своїх дітей у них не було . Взагалі, вони були дуже хороші люди. Жаль, я їх не пам’ятаю. Мені пішов четвертий, коли померла бабуся. Дідусь помер в рік мого народження. Після смерті дідуся, бабуся все розповіла татові і дала пакунок з одягом, в якому його знайшли. З того часу він втратив спокій,- Валентин переставляв з місця на місце, все що попадалось під руки. – Ну скажіть, потрібно бабусі про це було розповідати таткові?.. Навіщо!?"
"Думаю, так, хлопчику. Потрібно для тих, хто опинився в такому становищі. Неодмінно потрібно! – схвильовано відповідав Василь Степанович. І відразу запитав,– А ви розшукували його рідних батьків? "
"Тато розшукував більше двадцяти років, а тепер я продовжую.
"Ну і як ?"
" Їду з чергової зустрічі з пакунком таткового дитячого одягу. І, як неважко здогадатися, ні з чим. Правда, з'явився шанс. Сьогодні вранці зателефонував додому і мені батьки розповіли, що з телебачення, з передачі « Жди мене», дали ще одну адресу, і запрпонували нам поїхати на Полтавщину з татковим одягом. Так що, десь хвилин через сорок я виходжу. До ранку почекаю і першим автобусом поїду розшукувати по цій адресі".
Серце Василя Степановича ніби зупинилося в очікуванні: " Покажи, будь ласка адресу."
" Ось!" – Валентин поклав на стіл маленький папірець.
Василь Степанович одів окуляри і довго, мовчки перечитував раз-за-разом адресу. В нього пересохло в горлі, задзвеніло в голові. «Невже! Невже це може бути?» – запитав він сам у себе. Підняв голову і раптово втратив голос. Помовчав,
і якимось незнайомим голосом попросив Валентина: "Візьми мене з собою. Я потім тобі все розповім. Я знаю цю адресу..."
V
Десь через годину вони їхали по нічній Полтаві. А ще через годину,
стояли біля дверей потрібного будинку. Старенька, з ціпочком в руці, жінка відчинила їм двері. Навідь не запитуючи хто вони, запросила в дім. Яскраве світло освітлювало всі кутки кімнати. В кімнаті було охайно і затишно. Через декілька хвилин всі сиділи за столом. На столі стояли: чай, молоко, печиво, пиріжки. Була пізня ніч.
"Ну що, будемо знайомитись? – запитала господиня і зразу добавила
-Мене зовуть Олександра Пилипівна. З чим приїхали? Вам мою адресу на телебаченні дали? "
"Так!", – швидко відповів Валентин. Василь Степанович вдивлявся в обличчя жінки, йому так хотілося знайти знайомі риси, але минуло більше п’ятидесяти років...
"Я зараз все покажу", – продовжував Валентин. –
Ні,хлопчику, спочатку я дещо розповім, а тоді подивимся разом, – зупинила його Олександра Пилипівна , а сама продовжила. – Серед одягу повинна бути сорочечка-вишиванка ручної роботи. Вона білого кольору, а комірець – блакитного. Я сама її шила і сама вишивала для свого сина Мишка. На кишені вишита буква «М». Мишко був старший за Василька і ввесь одяг, який став маленький на нього діставався Васильку. Сестра мені говорила, що в той проклятий день її синочок був у цій сорочечці".
Валентин задоволено засміявся. Розвернули пакунок. Сорочечка з блакитним комірцем і літерою "М" була зверху "Так ось чого мого татка Миколою назвали", з радістю промовив Валентин.
Василь Степанович піднявся зі стільця, обережно взяв пакунок і міцно притиснув його до грудей. Очі його підступно заблищали. Хлопчина також встав і здивовано подивився на нього. Одна мить, і Валентин був в обіймах свого діда. Пакунок з дитячим одягом був поміж них, як спресована втрачена багаторічна любов сина. Олександра Пелипівна підвелася зі стільця і завмерла. Вона тількі тепер до кінця усвідомила що цей хто цей молодий, гарний хлопчина онук Олени. Василь Степанович відпустив онука і повернувся до неї. Вона вся тремтіла. Валентин підійшов, обійняв її за плечі і мовчки притулив свою шевелюру до її сивої голови. Олександра Пилипівна ,вдивляючись в обличчя Василя Степановича, промовила:
" Ну що зятьок, я тебе впізнала відразу, тільки не радіє моє серце. Скільки горя перенесла Олена через тебе. Ой і гірка її жіноча доля... А як вона тебе кохала, царство їй небесне...
Василь Степанович присів на стілець. Мовчав, але не від того що нічого було сказати, а в нього просто не було сил виправдовуватися. Він дістав пігулку, ковтнув її, запивши молоком. Олександра Пилипівна підійшла до нього ближще, поклала руку на плече і промовила: «Добре, ідіть в ту кімнату, лягайте відпочивати, а завтра поговоримо». Він встав і повільно пішов в другу кімнату. Валентин попросив дозволу зателефонувати додому в Харків. Розповівши все батькові,теж пішов відпочивати. Та ні дід, ні онук не заснули до ранку і на хвилину...
За сніданком продовжили вчорашню розмову. Василю Степановичу і Олександрі Пилипівні було про що поговорити. Десь під обід приїхав з дружиною головний герой подій - син Олени і Василя Степановича Микола. Ось тут тітка дала волю сльозам. Коли всі заспокоїлись, гуртом поїхали до могили Олени.
Весняне листя виблискувало смарагдом на деревах. Навкруги червоніли тюльпани. Біля могили стояли троє рідних чоловіків – з трьох поколінь. Стояли мовчки. Цікаво, про що думав кожен з них в ті хвилини?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147177
дата надходження 26.09.2009
дата закладки 16.08.2010
(еквіритмічний переклад тексту пісні групи Smokie)
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=XC5GrF_31zc[/youtube]
Бачив я в своїх снах,
ніби в небі літав.
Як хмаринка в вітрах,
шлях наверх прокладав.
Але кожен крок мій
я ступаю не так,
наче в темную ніч
після літнього дня.
Що я зроблю!
Що я зроблю!
Що вже тут скажеш – та це було.
Що вже тут скажеш – та це було.
Що я зроблю!
На гітарі дренчав,
посміхався вам всім.
Помінялось життя,
як і я разом з ним.
З того дня, як родивсь,
знали як Гультяя.
Намагавсь щось робить,
та зосталось ім’я.
Що я зроблю!
Що я зроблю!
Що вже тут скажеш – та це було.
Що вже тут скажеш – та це було.
Що я зроблю!
Чую я – хтось співа.
Та нікого ніде.
Привид мого життя
у минулім живе.
Всі ключі у мені
від свобод і гріха,
тож дозвольте прийти,
все спочатку почать.
Що я зроблю!
Що я зроблю!
Що вже тут скажеш – та це було.
Що вже тут скажеш – та це було.
Що я зроблю!
WHAT CAN I DO
Smokie
Every dream that I dream
Seems to float on by
Like a cloud in the wind
Way up in the sky
Every move that I make
Seems to be the wrong way
Like a cold black night
After a summer's day
What can I do
What can I do
Nothing to say but it used to be
Nothing to say but it used to be
What can I do
Used to play my guitar
With a smile on my face
Now everything's changed
My whole life's rearranged
From the day I was born
Sidle Jinks was my name
Though I tried and I tried
That name still remains
What can I do
What can I do
Nothing to say but it used to be
Nothing to say but it used to be
What can I do - 5раз
I hear voices all singing
But no one is there
It's a ghost of my life
Bringing past tense to mind
Lockin' key inside me
From the freedom and sin
Oh come let me in
I'll start all over again
What can I do
What can I do
Nothing to say but it used to be
No no no no no no no no no
What can I do
What can I do
What…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205619
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 13.08.2010
В обрамлении тоненьких рамок
Луж растресканные зеркала.
И следы на снегу без помарок
Свои пишут опять письмена.
Подбирает мелодию ночи
Наугад старый ветер-скрипач.
Облаков тёмно-серые клочья
Пригодятся рассвету на плащ.
Незаметно, неслышно, как кошка
Ночь по улице сонной бредёт.
И луны золотистая плошка
В неизвестность по небу плывёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205478
дата надходження 12.08.2010
дата закладки 12.08.2010
Не переживши втрат своїх і болей,
Чужі сприймаються так важко.
На смак не спробуєш чужої долі,
Біда сприймається інакше.
Коли біда за плечі обіймає,
Так страшно в самоті лишатись.
У розпачі твоя душа шукає
Як від біди кудись сховатись.
І переплутані думки не в силі
Щось пояснити й розказати.
Так важко розпластати знову крила,
Біда не дозволя літати.
Так хочеться до когось прихилитись,
Довірити печалі й болі.
Відчути, як закреслить тихо ніжність
Біду і усміхнеться долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205304
дата надходження 11.08.2010
дата закладки 11.08.2010
Обдарована я любов’ю –
Хай святиться повік ім’я
Зичу доброго Вам здоров’я,
Берегине, мамо моя!
Приклоняюся до Вас, моя нене,
Мій уклін Вам низький до землі.
Найдорожча й найкраща Ви в мене –
По сльозах своїх в світ провели.
Поцілую Вам ручку біленьку,
Привітаю в цю трепетну мить.
І побачу, як в рідної неньки
Срібна слізка в очах забринить .
Ви ростили мене, Ви плекали
Найщиріші лише почуття,
Колискову ви на ніч співали…
Буду вдячна я Вам все життя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205200
дата надходження 10.08.2010
дата закладки 10.08.2010
Шелковисто звёздно полотно,
Месяц из-за тучи выплывает.
Прелесть!..Неприятно лишь одно:
Зрелище печальное бывает.
Вспыхнула на небе вдруг звезда
И мгновенно полетела вниз...
Сердце встрепенётся вмиг тогда:
Это оборва́лась чья-то жизнь.
А вокруг ничто не изменилось
Золотит луной в реке вода.
Я не верю! Может, мне приснилось,..
Что звезда исчезла навсегда.
Снова не спеша плывёт рассвет.
Темнота во мгле тихонько тает.
И холодный льётся лунный свет...
Красотище! Лучше не бывает.
А душа прощается с землёй,
И печаль глубокую скрывая,
Взмах крылом, и с горькою тоской,
Вдруг исчезла, словно птичья стая...
Адрес Плейкаста:http://www.playcast.ru/view/1268083/3cbd2af37517de5edbd87a331549a45d2c622a02pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164197
дата надходження 04.01.2010
дата закладки 09.08.2010
Хризопраз
Нет зелени для глаза
Приятней хризопраза -
Непревзойден в защите
От клеветы и сглаза,
От зависти партнеров,
Коварных, как лисица,
(Он может даже узника
избавить от темницы!)
В коммерческих компаниях,
Для деловых проектов
Подключит покровительство
Святой защиты предков.
* Ч *
Чароит
Лиловый и рисунчатый, едва ль отышещь пару, -
Его находят изредка на побережье Чары.
Несет покой и выдержку, и стойкость в искушенье,
Раздумье благонравное и трезвое сужденье.
Искал алхимик в древности свой философский камень.
А мы нашли! - Сокровище! - Теперь владеем сами!
* Я *
Янтарь
С дюн прокравшись по скалам,
Освежившись в ночи,
Солнце в море купало
Золотые лучи.
На сосну. на березку,
Бросив блик из-за туч,
Золотистые слезки
Нанизало на луч.
Тины йодистой паклю
Мы с песка уберем:
И сверкнут, словно капли,
Солнца дивным огнем
Ярко-желтые камни,
Что зовут янтарем.
Словно свечки огарок.
Тепл, но кожу не жжет,
Этот солнца подарок
Нам семью сбережет.
Яшма
Яшма - разноликий самоцвет,
У нее соперниц в мире нет.
К р а с н ы й камень в простенькой ораве
От болезней крови вас избавит.
Камешки с з е л е н ы м переливом
Сделают удачливым, счастливым,
На работе вознесут до звезд,
Обеспечат вам карьерный рост.
Пестрые полоски, точки, бляшки
Характерны для п е й з а ж н о й яшмы.
Пятнышко напоминает г л а з -
Камешек спасет в дороге вас.
А сравнишь с т о п л е н ы м м о л о к о м,-
Мир творит, покой приносит в дом.
Оберег, целитель, внеастральный...
Яшма - камешек у н и в е р с а л ь н ы й !
2010.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204839
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010
Не довіряй життя печалі –
В тобі тече велична кров!
Є й інші сторони медалі,
Є й інша Віра і Любов…
Хай сум розтане в піднебессі
Й Надія сповнить твою плоть.
Хай що писатимуть у пресі –
Та кров не зможе охолоть!
Біжи стрімкими рівчаками
До океанських хвиль життя.
Ступай упевнено стежками –
Щасливим буде майбуття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204274
дата надходження 04.08.2010
дата закладки 04.08.2010
Так бути не має! Я знаю, - не треба нотацій.
Я часу у вас забирати без діла не стану.
Я буду каблучку уперто крутити на пальці,
Хоч кажуть, при комусь робити так дещо негарно.
Я очі ховати у землю, пробачте, не буду,
Рум’янець щоки не стривожить, упевнена в тому.
Життя – тільки мить. Бережіть його, чуєте, люди?!.
Хай смуток в душі, хай там жаль, хай ненависть і втома…
Минає усе… Залишається щось найдорожче.
Я втратити вас так не хочу, це буде нечесно!..
Кохання – було, та від нього тепер тільки мощі,
І храми святі, що давно вже безжалісно знесли.
Я знаю, - так бути немає. В думках булемія:
Без вас цілий світ перетвориться в скромну хмаринку.
Я житиму так, як лиш тільки сама того вмію,
Життя – тільки мить, відвойована у поєдинку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204060
дата надходження 03.08.2010
дата закладки 03.08.2010
Турмалин
Сказочно-красивый, вычурный кристалл
Полихромным дивом ювелир назвал -
То лилово-желтый с черною каймой,
То зелено-красный, сине-золотой...
Молодостью тело будет насыщать
И в беде научит друга выручать,
Даст мужскую силу, в бизнесе успех,
Брачному союзу - долгий мирный век.
В онкопрофилактике - камень-диагност:
Опухоли вредной замедляет рост.
* Х *
Халцедон
Приворотный камень, обольститель, маг -
От тревог избавит, победит в судах.
Сохранит от гнева, меланхолий, слез,
Скуки, одиночества и ненужных грез.
Хризолит
В истории камня преданий так много!
Он к кладам бесценным укажет дорогу:
Ты золото ищешь, не знаешь покоя?
Поможет он сердце найти золотое.
Предвестник удачи, достойной награды.
Ну что же еще от судьбы тебе надо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203925
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 02.08.2010
Я на ладонях принесу тебе звезду,
Самую яркую в огромнейшей Вселенной,
Её наполню я мечтою сокровенной
И в мир любви тебя с собою уведу.
Я на ладонях принесу солнечный луч,
Согреет он тебя теплом зимой и летом,
Пускай он в жизнь твою войдет ярким рассветом,
Минуя грозы, облака, каскады туч.
Я на ладонях свое сердце принесу,
Такой малюсенький и чувственный комочек,
Его тебе я передам, если захочешь,
Оно и луч затмит и яркую звезду.
ПЛЕЙКАСТ: (посмотреть и послушать) http://www.playcast.ru/view/1169712/71d6b7f4962ff0e093a0c2e1c69b187fab4ed8f4pl
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2009
Свидетельство о публикации №1911107844
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203716
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 01.08.2010
* З *
Змеевик (серпентинит)
Славой дурной минерал знаменит,
Старый Урал о нем сказы хранит:
Зелен и пестр, на лишайник похожий,
Хладен на ощупь - "змеиная кожа".
Камень найдешь и положишь на пень -
Холодом "жжет" в самый солнечный день.
Он обольщает, рождает соблазны,
Выдаст он плутов, мошеников разных.
Издавна в мире легенда живет:
Наш праотец райский выплюнул плод,
Что через Еву всучил искуситель...
А знатоки утверждают - ц е л и т е л ь :
Боль головную, горячку, артриты -
Все победит минерал знаменитый.
Очень хорош для поделок умельцев.
Камень серьезных и сильных владельцев.
* И *
Изумруд
Талисман людей искусства,
Мудрецов и фантазеров,
Обостряет ум и чувства,
Дарит преданных партнеров.
Он хранит супругов верность,
Урезонивает страсти,
Как хранитель-ангел верный
Погашает все напасти.
В море - страж волны высокой,
Нежелательных вторжений,
От укусов змей, от склоки,
От тревог и наваждений.
Он зовется к а м н е м ж и з н и -
Обещает долголетье,
Лечит зрение и сердце,
Жизнь спасет при диабете.
* К *
Кахалонг
Камень белее халата врача,
Белый агат - охраняет очаг,
Символ удачи и всяческих благ,
Предпринимателю - помощь в делах,
Трезвый расчет на коммерческой ниве,
Но не потерпит он страсти к наживе!
И кошелькам обереги нужны -
Камень внутри - не потерпимшь нужды,
А подари его маме кормящей -
Будет у первенца пир настоящий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203718
дата надходження 31.07.2010
дата закладки 31.07.2010
Жизнь по темечку бьёт нас всё чаще
Неожиданно, исподтишка
И обид всё полней наша чаша,
И в терпении всё больше зла.
А душа наполняется болью
Непонятною и неземной.
Шепчет тихо судьбе вновь с мольбою:
«Жребий выпал мне видишь какой.
До конца дней своих безоглядно
По дороге судьбы нести крест.
Отпусти меня в счастье обратно".
А судьба прошептала ей: «Нет».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203462
дата надходження 30.07.2010
дата закладки 30.07.2010
Гематит
Оксид железа, магнетит -
от многих бед тебя хранит.
В бою избавит от ранений
И от астральных нападений,
Очистит лимфу, кровь, сосуды,
Давление нормальным будет,
Уйдут катары, воспаленья,
В любви усилится влеченье.
С ним не страшись случайных травм,
Успех неслыханный у дам
Заслужит кавалер любой,
Ведь с гематитом он - Play boy!
Глазковые кварцы
Кварцы с глазком - пололсатые, с пятнышком,
С дужкой лучистой, просветом иль катышком...
Духом капризным и своенравным
Средь оберегов нету им равных:
Всем помогают - тебе и соседям,
Но в серебре заключенные, в меди.
Злато мешает их свойствам раскрыться.
В каждом глазке чудо-тайна хранится.
От пересудов, измены и сглаза
Ваш талисман из КОШАЧЬЕГО ГЛАЗА.
Лечит артриты, суставы и кости,
Нервы, колит, отставание в росте,
Сердце, кишечник и кровотворенье,
И притупит к алкоголю влеченье.
Сине-зеленый ГЛАЗ СОКОЛИНЫЙ
Сделает жизнь и успешной и длинной.
От нападений, угроз, негатива
Оберегает убор ваш красивый.
Как говорят камнерезы-умельцы:
"Камень на страже жизни владельца!"
ГЛАЗ ВОРОБЬИНЫЙ - в торговле фартовый,
РЫБИЙ - в толпе агрессивной спасет,
Более всех популярен - ТИГРОВЫЙ,
Речь о защитнике ниже пойдет.
Он концентрирует здравые мысли,
Выберет дело, подарит успех -
(Бизнес достигнет устойчивой выси),-
А конкурентов он вытравит всех!
Горный хрусталь
Камень ясновидящих, частый гость поэтики,-
Обостряет зрение, лечит энергетику,
Продвигает в бизнесе, улучшает речь.
Помогает девушкам чистоту сберечь.
Он - защита памяти,
Обострит внимание,
Оградит подростка
От дурной компании...
Незатейлив с виду он, этот кварц невзрачный...
Свойств лечебных не сочтешь в хрустале прозрачном!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203243
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 28.07.2010
Бриллиант (алмаз)
Яркий образчик камней благородных
Житель преданий и сказок народных,
И на земле никого не сыскать,
Кто отказался бы им обладать.
Принятый в дар, перешедший в наследство
Он превратится в надежное средство
Быть исполнителем вашей мечты,
Делу - свершенья, углу - остроты,
Злу - охлажденья, успехи наукам.
Мудрость дарует он детям и внукам.
Сила астрала, всех звезд Зодиака
В камне царей. Нет священнее знака.
* В *
Варисцит
Полупрозрачный зеленый кристалл
Свойствами редкими славу снискал:
Прошлых событий картин не стирает,
С миром ушедших контакт сохраняет.
Сделает сильным в любых испытаньях,
Стойким в эмоциях, трезвым в мечтаньях.
Быть вам решительным, ревностным в вере,
видных успехов добитться в карьере!
Желтый кристал варисцита - везучим,-
Он - знак финансовых благополучий.
* Г *
Гагат
Темный и скромный, встречается редко,
В нем тайна кармы и заповедь предков,
Жизни изнанка , сокрытый обман;
Как оберег перед страхами дан.
Легче разлука, терпимее боль,
Напрочь забыта слепая любовь.
С ним не опасны укусы собаки,
Жало змеи, нападенье маньяка.
от колдовства, от кошмарных видений,
От одержимости и привидений.
Сладит с болезнями женской природы,
он хорошо стимулирует роды.
В общем, в здоровье не будет изъяна,
Если ты носишь гагат п о с т о я н н о.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203241
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 28.07.2010
Одне із захоплень - виготовлення жіночих
прикрас з природного каміння.Обожнюю
світ і таємниці мінералів, вірую у магію,
цілющність коштовностей, збираю
легенди та оповідання про них.
Зіпсували настрій. Серце стисло болем.
Від образ - пекучі сльози на очах.
Доведу всім завтра, розійдуся вволю.
Все, що є на серці, скину, як той прах!..
Ось знайду в шухлядці папірці потрібні,
Розберу... - і вріжу! Скільки буде сил!..
Відчувають руки в шафі кульки дрібні,
Витягла намисто - і засяяв стіл!
От агат смугастий - береже від злості,
Он - тигрове око - вірний талісман,
Аметист бузковий - той лікує кості,
Змійовик навчає розпізнать обман.
Таємниця скрита в місячнім камінні,
А корал червоний принесе любов,
Онікс подарує нам життєві сили,
В гематиті - мужність і здорова кров.
Бірюза на шиї - то свята молитва,
Камінці зелені - у пишноті жить,
А гранату низка - творчість ненаситна,
Іскорка мінлива в кришталі горить...
Чароїт - пригода, сердолік - на щастя,
І комашка сонна в краплі янтаря,
Молочава яшма відведе напасті,
А перлини білі - стрінеш короля!..
Чарівна природа розкидала світом
По горах та водах квіти кам`яні,
Таємничі дива у житті підпитують,
Насолода оку, довголітні дні...
До нової сукні прикладаю сміло
Яблучно-зелений свіжий хризопраз.
Про які образи серце тут тремтіло?
В дзеркало погляну -
все забуду враз!
2007.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202341
дата надходження 23.07.2010
дата закладки 24.07.2010
Даровал Всевышний возможность общаться,
Любить, ненавидеть, жалеть, восторгаться,
Всё, что в нашей жизни происходит с нами,
Дал он нам способность - излагать стихами.
Чувства и страдания на листы ложАтся,
Разочарование, боль, тоска и счастье,
Мы переживания превращаем в рифмы,
Преодолевая жизненные рифы.
Милые читатели, мы едины с вами,
Лишь манипулируем мастерски словами,
Вас до слез доводим, погружаем в радость,
Закалим вам волю, оправдаем слабость.
На страничках наших вы всегда найдете,
Все, что вы хотели, что от жизни ждете,
Паутинки судеб мудро рифмой свяжем,
Переполним счастьем мы сердечка ваши.
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11002284997
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202277
дата надходження 22.07.2010
дата закладки 23.07.2010
Привыкаю я к маминой старости
Потому, что сама я старею.
Понимаю теперь её радости
И сомненьям её теперь верю.
Монолог понимаю бессонницы,
Безымянность непрошенной грусти.
Понимаю зачем маме хочется
Продолжаться во мне, в моих чувствах.
Понимаю упрямство бессонницы,
Неожиданность тихого вздоха.
Маме слышится плач дальней звонницы -
Это ждёт её к Богу дорога.
Привыкаю я к маминой старости
Потому, что сама я старею.
Понимаю: до капли, до малости
Перельётся в меня её время.
1996 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201577
дата надходження 18.07.2010
дата закладки 18.07.2010
Чарівна і свята! Пісенно-колискова!
Ти пестиш наче матінка мене.
Ти - пісня солов"я у гомінких дібровах,
Що зачарує й небо осяйне..
Чарівна і свята! Пісенно-колискова!
Цілющої води п"янкий струмок.
Ти ніжна і м"яка, джерельно-світанкова,
Повітря життєдайного ковток..
Чарівна і свята! Насправді - солов"їна!
На світі краще мови не знайти.
Ти -лагідна моя, улюблена, родинна,
Ти - незрівнянна! Сама краща ти!
Чарівна і свята! Пісенно-колискова!
Ти краща на землі посеред мов,
Тобі, тільки тобі, моя співоча мово!
Освідчуюсь в любові знов і знов..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11005275511
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199229
дата надходження 04.07.2010
дата закладки 04.07.2010
Денек невезуч у таксиста,
Заказов практически нет,
И в кассе - всего рублей триста.
О! Кажется машет клиент.
Бабулька стоит.. с автоматом,
Свисающим через плечо,
А за спину - прячет гранату,
Вот это прелюдия, черт!
-С Калашником? Что с тобой, бабка?
Угроза какая-то есть?
- Дык.. это, сынок, для порядка,
Беречь, защищать свою честь.
Насилье везде и повсюду,
Такие теперь времена!
-Насиловать? Кто тебя будет?
Ты старая, как сатана!
Но.. Бог мой! Таксист наблюдает,
Бабулечка взводит курок..
И парню,смеясь отвечает:
"А ты вот и будешь, милок!"
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2010
Свидетельство о публикации №11005056897
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199120
дата надходження 03.07.2010
дата закладки 04.07.2010
Найкраща у світі у мене матуся,
До неї я серцем дитячим горнуся.
Про що не спитаю – все вміє і знає,
І словом, і ділом мені помагає.
Як я захворію – швиденько лікує,
Якщо засумую – прийде, поцілує.
Працює, як бджілка, швиденька, як пташка,
Як сонечко світла, як квітка ромашка.
Буває весела, буває сумна.
Така в мене мама, неначе весна.
Люблю тебе, нене, і щиро молюся:
Дай Боже, здоров’я і щастя матусі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173858
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 04.07.2010
Залопотіло крильми ластівча,
Знімаючись над зеленню у сквері,
Мов пустотливе чарівне дівча,
Коли йому у двір відкрили двері.
Над ним з тривожним підсвистом батьки
Кружляють застережливо обоє,
Стрілою пролітають крізь гілки
І звуть маля летіти за собою.
«Не бешкетуй! І не части крилом!
Навчися сили зберігать в польоті,
Не опускайся низько над ставком
І спочивати не сідай на плоті!
Лише увись здіймайся, в височінь -
Ізвідти видно всю красу довкола,
Не відставай, маленька, від батьків,
Кругом гніздечка летимо по колу!
Як треба вниз - ти крила розпусти
І вітерець позаду підіпхає,
Не метушись, не бійся, не страшись,
Домівка рідна все тебе чекає!
Де б не була, коли і буревій -
По запаху відчуй дорогу, доню.
Той запах отчий - оберіг є твій
І він завжди позве тебе додому!
Лиш не цурайся в помислах його
І не соромся вбогої оселі,
Бо хто забуде про своє гніздо -
Тому і рай обернеться в пустелю!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198251
дата надходження 28.06.2010
дата закладки 28.06.2010
Те бурхливе кохання, наче річку по весні,
не могли зупинити греблі часу ніякі.
Але раптом так сталось, що один лишився я,
а у тебе у погляді з тих пір тремтить сльоза.
Ти для мене так багато значила в житті!
Світло свого серця даруватиму тобі!
Тож поклич, коли захочеться,
щоб в твої дивився очі я,
як тоді.
Як і ти, я втомився вже від буднів метушні.
Тьмяний вогник бажань іще пала в моїй душі.
Час сплива. Все змінилось.
Не змінився тільки я.
І такими ж лишилися до тебе почуття.
Ти для мене так багато значиш у житті!
Світло свого серця даруватиму тобі!
Тож поклич, якщо захочеться,
щоб в твої дивився очі я,
ЯК ТОДІ.
02.97
======================
Виконує - Володя Охріменко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191446
дата надходження 24.05.2010
дата закладки 30.05.2010
Коли малі зявляємось на світ,
Бог роздає нам долі,як забаву.
Одним - красу,одним сулить політ
В великім спорті,третім-почесть й славу.
Одним Творець спіслав великий ум,
А другим - тіла міць й залізні мязи,
Одним - зверхвитривалість,сили дух,
А іншим - те і те,і все одразу.
Не нам ділити дари від Творця,
Не нам судити по якій причині
Одним-багатство,другим-чин жреця,
А третім - те і те,пополовині.
Такий його, бо, справедливий суд,
За стиль батьків,за вчинки наших предків,
Отримуєм таланти з його рук,
Неначе =оскарів= златії статуетки.
Та зрозуміти,що тобі дано
Судилось нам пізнать лише з роками,
Коли вже видно Вічності пано,
Й перед Творцем постати треба саме.
До цього ж треба жити і творить,
Щоб кожну іскорку ту божого таланту
В імя Життя й Любові запалить
Й не дати їй потухнуть доостанку!
Щоб діти не платили за гріхи,
Яких самі ніколи не робили
І в день народження отримали дари
Такі,які насправді заслужили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190679
дата надходження 20.05.2010
дата закладки 20.05.2010
Б А Й К А
Що то за шум у лісі там такий?
Що то за галас і аплодисменти?
То Дятел (уявіть, співак який!)
Співає без аккомпанементу.
Не знати звідки викопав талант
І став цілі галявини збирати,
І всі хвалять: «Без музики - а в такт!»
«А як прекрасно вміє ноту брати!»
«Ще й акапельно! Просто чудеса!»
«Діапазон який - усі октави!»
«І голос он, не те що в Солов*я!»
«Ні, це чудесно! Браво, Дятле, браво!»
А Дятел, вже землі не чує він,
І в кожній ноті мало не злітає.
Такий стоїть у тому лісі дзвін!
Аж тут і Соловейко прилітає:
«А що це є?» - стривоживсь не на жарт.
«Та тихо, ти! І не мішай нам слухать!» -
Усі на нього враз як загудять,
Що Солов*ю аж заложило вуха.
«Не бачиш - всі ми слухаєм концерт?
Послухай сам і хоч-чогось навчися!
Ото співак! А музика! Респект!
Ото вже вміє всього заграниця!»
І Соловей образивсь й полетів,
А Дятел не лишає дивувати...
Аж тут у ліс, з сусідніх вже лісів,
Почали і експерти прилітати.
Послухали секунду і ...втекли,
Лишень таке вони усім сказали:
«До вас спішили, бо розмови йшли,
Що Соловей збирає цілі зали.
А ви нам Дятла! В нас їх повний ліс,
Вони комах товчуть в нас на деревах!
А слухать мусим і кричати «Біс!»,
Бо і комусь дерева чистить треба!
Та справжній спів є тільки в Солов*я,
А де він є - давно уже шукаєм.
Поки знайдем - то хоч ця тріскотня,
Нехай хоч дятли за той час співають!»
Отак і ми, не бачучи тих перл,
Що проросли у себе під ногами,
Лиш почитаєм схоже на «модерн»,
Що і зрівнять не можна з солов*ями!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190246
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 18.05.2010
Б А Й К А
Проснувсь Ведмідь в барлозі навесні
І заревів враз з дуру криволапий -
Такі ласунки снились йому в сні,
Проснувсь, а в роті тільки власна лапа.
От й наробив він шуму на весь ліс
Й давай вже вибиратися тим часом.
От, коли б глечик меду хтось приніс -
То він взамін би дав з барлоги газу!
«Та хто ж то дасть?»- подумує Ведмідь:
«Хіба-що треба якось обдурити!»
Узяв кілок на плечі й через пліт
Пішов в бобрів поїсти попросити.
Бобри давно вже стали й на ріці
Ловили рибу, будували хату.
Ведмідь побачив рибу на шнурці
Й почав вже не просити - вимагати.
Але бобри - то дружняя сім*я
Й не дуже їх настрашив криволапий,
Прогнали бурого далеко у поля
Тай повернулись до своєї хати.
Тоді ведмідь поліз до хом*яків -
Хотів дістатись швидко до комори,
Та ті понадавали стусанів
Й пішов нізчим на пасіку він з горя.
«От тут вже» - думає - «Я поласую всмак!»
Й лишень до вулика він підійшов одного -
Як вилетить тут армія вояк!
Мало не з*їли і його самого.
Утік сердешний і в барлозі тій
Жує траву і всякую заразу,
А замість риби й меду, смокче лій
І щедро заповняє груди газом.
Мораль проста, як ясний Божий день,
Коли гуртом з*єднатись проти лиха -
То і Ведмідь присяде там на пень
Й буде сидіти і сопіти тихо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190249
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 18.05.2010
А я скажу кого мы любим -
Да тех, кто нас умеет ждать!
Спустя года мы всех забудем,
Но их, мы будем вспоминать.
Ещё таких, кто нас встречает!
Любых:здоровых и больных...
Кто нас речами воскрешает:
Лаская трезвых и хмельных.
Кто веру в нас не убивает
И нам прощает за грехи,
Кто нас изменой не пинает.
Не режет бранью на куски.
Ещё мы любим тех - кто с нами,
Идёт куда бы мы не шли!
И тех к кому мы шли с венками
И слов прощальных не нашли...
За тех, кто дарит нам ребёнка -
Готовы жизнь свою отдать!
Сгорает жизнь как киноплёнка
В какой нас любит только мать!!!
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11006023927
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190290
дата надходження 18.05.2010
дата закладки 18.05.2010
«Що таке віра?» - діда запитав,
Складали сіно ми на косовиці.
Дідусьо мій спочатку промовчав,
Задумавсь і погладив, чось, копицю:
«О, хлопче, віра - то святе!
То те, що світом і людьми керує!
Без віри - то людина пропаде
І весь свій вік, усе життя змарнує,
Бо лиш приходим ми в цей грішний світ,
Лишень рождаємось - як вірити судилось,
Що завтра сонце стане в цій порі,
Що дощик впаде, як земля зпостилась.
що пташка заспіває на вікні,
Що зацвіте троянда на подвір*ї,
Що всі страхи будуть лише у сні,
Що сніг зійде весною на узгір*ї.
Людина лише вірою й живе
І в день наступний, і в своє майбутнє
Ця віра їй добитися зове
Й зробити щось у своїм житті путнє.
То віра у батьківськую любов,
То віра у святі Закони Божі,
Вона бурлить у тобі, наче кров,
Підкаже, що робити, хлопче, гоже.
Найбільше віра, внучку, ожива,
Коли ти сам її в душі тримаєш,
Коли усякі новії діла
Із вірою, що скінчиш, починаєш.
Отож, онучку, незважай на страх
І не дивись на всякі перешкоди,
Спитай у серця свого попервах,
Бо серденько - то дзвін твого народу!
Воно підкаже, що робити слід
І як в собі ту віру укріпити,
А з вірою і сам гірчак - то мід,
І нізашо тебе вже не скорити!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189040
дата надходження 12.05.2010
дата закладки 12.05.2010
Сиділи з дідом якось надворі,
Про те, про се тихенько говорили.
Аж тут автобус став у тій порі
І пасажири з нього виходили.
От і сусідка наша підійшла
(Вона вже тиждень в місті десь працює)
Й до діда: «Здрастє! Как дєла?»
А дід мовчить, немов її не чує.
Плечима зверхньо стиснула вона
І пхикнула так важно й гонорово,
Пішла собі...Такі тобі дива!
Не розберу - що то така за мова.
Питаю діда гречно що то є,
Як тота мова там, у місті, зветься
І що вона так гонор додає?
А дід мені у відповідь сміється:
«Не додає, онучку мій, нічого.
Хіба чужинське слово - то диплом?
Цуратися свого це гріх від Бога,
Так можна і вдавитись за столом.
А то погана мода, хлопче мій,
Вона для тих, хто з розумом не дружить,
Бо вдома треба мовити на тій,
Якою мовлять всі тутешні люди.
Якою тебе мати назвала,
Якою тебе вчителька навчила
І срам людині, що то забула,
Що мову у душі похоронила!
Бо, навіть, другі люди у світах
Лиш поважають тих, хто вірний слову,
У них кажи на їхніх «язиках»,
Вони приїдуть - будуть вчити мову!
Освічена людина лиш тоді
По-справжньому слугує на повагу,
Коли не забуває свою в чужині
Й до других мов не проявля зневагу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188844
дата надходження 11.05.2010
дата закладки 11.05.2010
«Що то - свобода?» -діда запитав
І відповів дідусь, заплющив очі,:
«То, хлопче, бачиш, там вгорі, з під хмар
Літає пташка й вирватися хоче.
А, коли взяти її і зловить
І засадити в клітку, навіть чисто з злота -
Нізащо в світі не захоче жить,
Хоч би й до корму дав їй позолоти.
Ти будеш дбати, годувать її,
Будеш тулити іграшки й дарунки -
Та лишень небо снитися у сні
Буде, сердешній, а не ситість шлунку.
І як ти її, онучку, не лелій,
Як не пести і не тули до себе -
Їй найдорожче не ухід цей твій,
А світле, вільне й непокірне небо!
Так і в житті, внучатку, позачас,
Полакомившись на якусь наживу,
Навіки можна втратити якраз
Свободу, волю й рідну Батьківщину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188687
дата надходження 10.05.2010
дата закладки 11.05.2010
У діда ще маленьким запитав:
«Як добровільно, діду, це і примусово?»
Дід подививсь на мене, мовчки став:
«А нащо, внучку, знать тобі те слово?»
«Та, просто так» - сказав йому тоді.
«Е, просто так, такого не буває.
Бо примусово (скажу я тобі)
Коли тебе, як те теля, штовхають,
А добровільно - коли сам ідеш,
Знаєш куди, за чим, і ради чого.
Приміром: нас в союз (якщо піймеш)
Колись давно загнали примусово!
І примусово відбирали хліб,
І примусово у колгоспи пхали,
І примусово гнали у Сибір,
А добровільно ми у ліс тікали.
І там ми боронили нашу честь,
Щоби не бути баранами стадом,
Щоби не бути арештантом десь
Й під автоматом не робить «как надо».
Ми боронили ріднії краї
Від німця і тортур енкаведиста -
То добровільно йшли на смерть самі
Супроти комуністів і фашистів.
Одні від других мало чим різнять -
І ті і інші вождів восхваляють,
І світ цілий загарбати хотять,
Бо кажуть, що півсвіту їм замало.
Та то колись...А зараз що сказать,
Послухай, внуче, серце, як підкаже,
Коли щось будеш у житті рішать,
Лиш до муки ніколи не сип сажі!»
Нема вже діда. Пухом хай земля!
Нема від кого слухать мудре слово...
До мене внук сьогодні підбігав
Й питав про добровільно й примусово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188585
дата надходження 09.05.2010
дата закладки 11.05.2010