Я і осінь на цвинтарі. Вітер
Між могилками тихо блука.
На гробницях засохли вже квіти,
Незнайома тут тиша й дзвінка.
Лет часу я тут не помічаю,
Я читаю чужі імена.
Може, я щось сьогодні втрачаю?
Може, я щось сьогодні знайшла?
Зрозуміла життя я миттєвість,
Смерті вічність і вічності суть.
Я на цвинтарі і сьогоденність.
Так колись і до мене прийдуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181780
дата надходження 04.04.2010
дата закладки 09.12.2012
Дванадцятий день весни...
А весен тих - ой, чимало!
Нелегкі були вони,
Та й зараз не краще стало.
В цей день я сумую. Так! -
Що я не в селі, з тобою,
І що полиновий смак
У твого життя напою.
З роками тебе - О, ні! -
Вітати тепер не стану...
Зі старістю?.. Навесні?!
Це якось звучить погано!
І хай тих років - стіна,
Віч-на-віч сама з бідою...
Дивись: надворі - весна!
Зі святом тебе! - З весною!
Нехай принесе весна
Віру, любов, надію,
І в день цей здійснить вона
Твої заповітні мрії !
Бажаю тобі тепла!
Цілую уклінно руки!
Здоровою щоб була! -
Підказують, ось, онуки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321319
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 21.06.2012
Закотилось сонечко -
Ген, за небокрай;
Час вже спати, донечко, -
В ліжечко лягай!
Огорнула ніченька
Гори і степи,
Ти заплющуй віченьки
Й солоденько спи.
Я оберігатиму
Твій чудовий сон,
Пісеньки співатиму,
Тиші в унісон.
А як Місяць литиме
Світло у вікно,-
Я його гонитиму! -
Хай летить воно
У степи широкії,
На гірські хребти...
У моря глибокії,
Місяцю, світи!
Йди від нас хутесенько!
Доні не будИ!..
Спи, моя ріднесенька,-
Снів казкових жди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345209
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 21.06.2012
ніч замала,
ме' зламала.
ало, ма,
ти плакала?
у центрі міста
нічо нема -
горить моя тюрма,
і голова
важка,
бо то все я.
най горить до тла...
давно не приймав,
шо лікар дав.
мо' то я дарма?
ма,
ти плакала?
я вже питав?
пробач,
я намішав
чо'сь і бухла.
тут така спека...
нарешті швидка.
чекай дзвінка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227830
дата надходження 10.12.2010
дата закладки 21.06.2012
щось, як оберти ключа в животі,
відчиняє нудоту.
навколишнє висмоткує думки
і плює мені у рота.
ти робила мене поганим.
поганим до самого тіла.
обернула мене на пoгaнь,
бо такого мене любила.
животом спітнілим мені на язик
даєш приторну ваніль себе.
але я перепсувався. я фрік.
і не пам'ятаю що робити далі треба
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228886
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 21.06.2012
ти робиш мене писати.
воно відчутно очами твоє зображення...
інше. думка ковтає мене у спати.
до перевертнів вражень.
я здаюсь бути втоплений там колись,
а ти майбутній час слова "ніколи".
я... так, це все-таки я. втопивсь.
і кружка в'язня по ребрах дзвоном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229529
дата надходження 18.12.2010
дата закладки 20.06.2012
От всех новостей, что найдём в интернете,
Не будет ни правды, ни пользы на свете.
Все знания мира сведутся на нет -
Внезапным вдруг станет великий ответ.
И некое чувство у всех зародится,
Оно и не даст никому усомниться:
Вся суть в простоте, в каждом сделанном деле.
И станет всё так, как бы мы захотели..
11.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329431
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 20.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.06.2012
Я дивуюсь куди поспішають,
Мої роки на перегонки?
Чом думки мої щемко гортають,
Вже прожиті, давно, сторінки.
Як вела колись мрія в майбутнє,
Не лічились ні роки, ні дні,
А минулося, то незабутнє,
Ой, як часто вертається в сні.
Наша молодість птахом майнула,
Стала швидко вона на крило.
Осінь паморозь, в котре, сипнула
На уже посивіле чоло.
Про майбутнє давно вже не мрієм.
За минулим – пробив уже дзвін.
Тож ласкаєм тепер ностальгію
Як своїх, посивілих, дружин.
І признатись уже не чекаю.
Я на зустріч рожевих надій
Тільки, подумки, ніжно ласкаю
Неповторний , весняний розвій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277163
дата надходження 26.08.2011
дата закладки 25.05.2012
Сьогодні в нас святковий день.
День незалежності сьогодні,
Та обездолені й голодні,
Не чують радісних пісень.
Бо сім десятків літ вели.
Казали - Рай не за горами.
Ми з лозунгами, прапорами,
Немов зачумлені ішли.
Вели до комунізму нас
Не мрія і не власна воля,
Канчук, налигач і сваволя
Та фатум, у проклятий час.
Ми вірили поводирям,
Бо недовірливих чекали
Склепіння соловецьких ям,
Тортури та лісоповали.
І знову нас кудись ведуть.
Та от куди, якби ж дізнатись?
На що тепер нам сподіватись.
Яку ж тепер торуєм путь?
Прийшла уже нова пора.
Тепер ми "вільні й незалежні"
Наївно думали належне,
Прийде й до нашого двора.
Та ні, навколо пустодзвін.
Чи ми сліпі мов кошенята,
Голодні у холодній хаті,
Не бачимо тих перемін?
Жирують ворони й круки.
Між ними війни та розбірки,
І соромно від того й гірко,
А дні складаються в роки.
Ні! Всі ці роки ми не йдем!
На місці топчемось уперто,
І треба визнати відверто –
Ганьба нам, що ми так живем!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276310
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 25.05.2012
Дарма волати до глухих
Та малювати щось незрячим,
Вони не чують та не бачать
Як рветься зойк та плаче сміх.
Коли біда одна на всіх,
Кому болить, кому шепоче,
Неначе підказати хоче,
Що на землі так жити гріх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337263
дата надходження 14.05.2012
дата закладки 25.05.2012
* * *
Я возьму тебя на руки сонную,
Оберну простынями белыми,
Положу под большими соснами,
Под ветвями со спящими белками.
Чтобы слаще спала любимая,
Я завешу луну рубашкою,
С ёлок ветки сломаю длинные,
Сны твои прогоню я страшные.
Пусть они тебе снятся синие,
Будет всё в них светло и радостно –
Будут в них города красивые,
А над ними крутые радуги;
Великаны и добры молодцы,
И моря с золотыми рыбками…
И лишь пО небу лягут полосы,
Ты проснёшься тогда с улыбкою.
Я возьму тебя снова на руки,
Над полями взлечу росистыми,
Зацелую губами жаркими
И глазами сожгу лучистыми,
Небо выгну хрустальной чашею
И до края наполню ласкою…
И счастливой любовью нашею
Залюбуется солнце красное.
1970 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307148
дата надходження 17.01.2012
дата закладки 20.05.2012
Зламалась тиша. І цьому причина -
Асфальтові мелодії авто.
Шалено мчить розбурхана хвилина -
А я не чую... Зараз я ніхто.
Здивованими поглядами неба
Рясніють вікна. Тисячі зіниць...
А я сліпий. Мені цього не треба!
Лежу посеред світу горілиць.
На вулиці така зимова спека,
Що знову роздягнувся до душі.
Довкола люди, вулиця, аптека -
А я пишу закохані вірші.
Почувши те, на що так сподівався -
Чарівні злети невагомих вій -
Я дописав Тебе. І закохався
У мелодійний образ моїх мрій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238113
дата надходження 31.01.2011
дата закладки 06.10.2011
04:39:21
Це запис чорної скрині мого мозку.
На ньому міститься все, що моя свідомість встигла записати на останніх хвилинах життя. Заздалегідь прошу вибачення за можливу плутанину у всьому - я зовсім не підходжу для того, для чого мене вирішили застосувати. Аби не марнувати невеличкий об'єм пам'яті, одразу перейду до суті.
Чому все це важливо, чому взагалі потрібен цей запис? Сподіваюсь я зможу пояснити, і зрозуміти сам. Все почалось вранці вчорашнього дня. Я прокинувся від того, що в мене страшенно болить голова. Вони були навколо, просто сиділи в моїй кімнаті і чекали коли я відкрию очі. Меблі були кудись прибрані(окрім ліжка, звісно), посередині кімнати тільки сидіння, схоже на крісло дантиста, і маленький стіл у формі миски. У мисці були інструменти і вата, якою витирали кров.
Я, навіть, не почав хвилюватись. Просто коли я передозовую з транквілізатором, і коли мене облишає хвиля... тоді мені все до одного місця. Я наче плаваю всередині свого тіла, тому вся увага йде на зосередження і контроль. До того ж останнього разу, коли я отак прокинувся - в кімнаті був Маріо. Я беру всю біохімію у нього, часто в борг, і тоді довго йому не повертав гроші. Так він прийшов за ними, побачив, у якому я стані, розізлився і почав мені бити обличчя. Навіть тоді мені було все одно. Тому спочатку вони зовсім мене не налякали.
Коли я підвівся, один із них дав мені пігулку. Я її розжував і ковтнув - навіть смаку не помітив - до того мені було кепсько. Та вже за п'ять хвилин мій розум знову вміщався в голову, і я починав думати, що ж буде далі. Найрозумніше пояснення всьому, яке я здатен був знайти - це те, що під кайфом я щось втнув, та й не просто щось, а щось серйозне, бо вони виглядали саме серйозно. Зараз я не пам'ятаю ні їх облич, ні одягу - нічого. Чіп чорної скрині вмонтували саме вони, то ж у цьому немає нічого дивного.
Вони розповіли, що я підписав угоду на співпрацю і виконання будь-якого завдання. Звичайно я нічого такого не пригадував, та виявилось, що я втратив спогади за останні кілька діб. Вони стверджували, що це через передозування транками, та тепер я вважаю, що справа зовсім не в наркотику. Вони відкривали мою голову, і тепер мені здається, що там було змінено більше, ніж мені сказали. Та це ж ясна річ. Можливо навіть цей запис був створений заздалегідь, та я вже цього не дізнаюсь.
Отже, за їхньою версією все було так. Вони мене знайшли, виклали свої умови, і я погодився. Не можу збагнути, чому саме мене. Хоча, напевно, мене було обрано навмання з великого числа подібних, і особливої причини тут немає. То я дав згоду. І тепер вони прийшли, щоб дати завдання. Вони принесли з собою багато одягу, ну точніше не так вже й багато, але костюмів п'ять було. Виявилось, що в костюмі клерка я схожий на клерка, в одязі прибиральника на прибиральника, і так далі... Це мене здивувало, наче одяг робив мене іншим. Це така в мене напевно зовнішність унікальна, до того ж я завжди виглядав якось так «гарно-але-не-дуже». Такий собі пересічний хлопець... ну звичайно якщо не зважати на брудне волосся, бліду шкіру і темні кола під очима від прийому сусідських коктейлів.
Потім вони накачали мене різними вітамінами, внутрішньовенним гримом, яким користуються тільки зірки - і ось я вже виглядаю презентабельно. Голову довелось мити самому. Усе це майже почало здаватись трохи азартним, але мені надали чіткі інструкції, адресу і кейс, в який було складено деякий одяг. І я одразу став серйозним, починав думати про наслідки, до того ж ще трохи нудило від вчорашніх пригод. Тканина костюмів була тонкою та дуже міцною, що дозволило взяти одразу два костюма: класичний і комбінезон електрика. Мені заспокоїли, що чорну скриню і жучок ідентифікації місця мого знаходження вони імплантували лише для зручності, в разі чого я можу розраховувати на допомогу. Мені було майже все одно, і я пішов. Була десь третя година після обіду.
Таксі зупинилось близ ділового центру, власником якого є провідна компанія з виробництва біохімії і техніки. Величезне тіло споруди вавилоном входило в хмари, здавалось що й там воно не має завершення... Щось зі мною було не так, наче якийсь шум у голові, але я спокійно попрямував до входу. Жодної миті хвилювання. На мені звичайний одяг - я мав справляти враження звичайного хлопця, що прийшов повитріщатись на виставкові експонати у холі абощо - охорона навіть не дивилась на мене. Пройшовши до вбиральні, одягся електриком. На кейс наліпив логотип якоїсь служби обслуговування і пішов далі. Так я пройшов через різні зони, призначені тільки для персоналу - напевно маршрут був закладений в мене заздалегідь - і потрапив до кімнати основного електрощита.
Вони в цей час, я певен, зламали захист і увімкнули сирену пожежної небезпеки. Я одразу почув голос програми, який попереджував, що вогонь з’явився у кількох місцях одразу. І щоб система не встигла ідентифікувати відсутність небезпеки, я висмикнув кабелі і розтрощив панель керування. Тоді переодягся знову - тепер вже на випадок того, що мене все ж знайдуть. В класичному костюмі я був за тутешнього робітника, який не встиг евакуюватись і залишився всередині - вийти не міг через відсутність електропостачання для дверей. Це алібі могло б подіяти коли пожежники б увійшли і була б суцільна біганина. Більшого мені було і не треба.
Далі я йшов по коридору, довгому як потяг. Усі двері вже були відкриті, а тепер, коли струм вимкнено, то вони й залишались нерухомі, хоча повинні були закритись в разі небезпеки. Та я якимось чудом встиг. Ось я доходжу до кінця коридору... а далі... я не пам'ятаю. Що ж було далі?..
Ось кінець коридору. Я бачу його як зараз. І двері з полірованого металу, моє відображення, піджак, дивний погляд. Доторкання до ручки...
Замкнено.
Розум вмить спустошується, щоб умістити величезний знак питання й розгублене „і що тепер”. Секунда, друга… – крізь чорну діру у свідомість вливається час.
Позаду зазвучали кроки – напевно так усе і скінчиться. В ту мить я зрозумів, що так і не дізнаюсь, що там усередині. Обернувшись я побачив... людину. Нічого більше не пам’ятаю. Стерто. Замість постаті – біла пляма, голосу теж не можу згадати. Все, що я можу сказати – „людина”. Далі була розмова.
– Що ти тут шукаєш?
– Я... я... Мені треба увійти.
– Це абсолютно неможливо.
– ...Чому? – по-дитячому запитав я.
– Там нічого немає.
Це речення, як хвиля транквілізатора, врізалось у мозок.
– Двері неможливо відчинити, бо за ними нічого немає. Час від часу сюди приходять різні люди. Їм згодом починає пригадуватись будівля корпорації, інші деталі... Та ти мусиш погодитись, що це все безглуздя.
Я був не здатен відповісти.
– Є речі, до котрих доводиться приходити дивовижними шляхами, – не зупинявся голос, –і неможливо сказати де саме вони знаходяться. Та в цьому і немає потреби. Не все незрозуміле мусить обов’язково бути зрозумілим, і не все зашифроване треба розшифровувати. Тепер, як порада, спробуй взяти якнайбільше користі з усього цього.
– Навіщо двері... якщо за ними нічого? – покривлена інтонація мого голосу.
– Щоб ти сюди прийшов. Тільки таким чином ти отримав усе, що треба. Тут тільки точка відліку, а далі тобі лишаються висновки.
Та людина посміхнулась. Не знаю яким чином, але я це запам’ятав.
– Залишилось зробити дещо, щоб спрацював механізм.
Рука напроти тримає револьвер. Звук вмить щезає, перпендикуляром у тіло входить суміш страху і болю.
04:41:02
Кінець запису
На обличчі киснева маска. Я у тому ж кріслі у себе в квартирі. Навколо... вони. Потроху спаковують нейрохірургічне обладнання. Страшенно болить голова, в очах темнішає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229354
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 25.07.2011
Під час війни всюди лунає музика,
вона не має нотного стану,
але по закінченні хтось обов'язково вмирає.
Вона як магнітна касета, плівку якої
завжди зажовує програвач,
чи то програвач несправний,
чи то касети дешеві.
Під час війни із пострілів і вибухів
народжуються діти безкінечності,
їх дитинство ефемерне,
а старими ніхто не помічає -
то руїни, подорожні часу,
і коли я проходжу повз -
вони фотографують мене.
Війна має свій замóк
за яким ховає секретні ноти музики
та її екзистенцію -
це смерть і любов,
ключ від якого я шукаю у книгах,
де навколо мене
п'яні старі солдати
із похиленими, наче стиглі плоди, головами
над пожовклими від алкоголю книгами Ремарка,
намагаються знайти ключ швидше за мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270534
дата надходження 16.07.2011
дата закладки 19.07.2011
Ніч прийшла до моєї кімнати
і стала квадратною.
Теплий задушливий пил
до легень потраплятиме
всю ніч. Весь день.
Весь час...
І щось є таке в мене несказане.
І щось є таке в тебе непочуте.
...в ночі квадратній ув'язнений,
мов обірваний телефонний дзвінок,
спокійний і скутий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227214
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 18.07.2011
Увидеть новые грани старого,
Оставить подпись на древе вечности,
Учиться жить и лукавить заново,
А после жечь без свечей подсвечники.
Смотреть сквозь сон на земные правила
И улыбаться мятежной совести,
Не делать то, что не сделать правильно,
Писать с натуры стихи и повести.
Летать во сне, не проснувшись скованным,
Открыть глаза и не видеть глупости,
Не знать на чём чудеса основаны,
Но их творить без излишней скупости.
Обнять метель, чтоб согреть озябшую,
Смеяться вслед уходящей осени,
И отыскать все мечты пропавшие,
Да все слова, что на ветер бросили.
Любить миры за окном (и далее)
И сказкам верить, но только искренним.
Детей хранить, что в себе оставили.
И помнить клятву, что здесь записана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211609
дата надходження 19.09.2010
дата закладки 24.06.2011
Звичайно, вражений я був, я був здивований,
тепер всі домисли мої цілком спростовано.
Кімнату вперше бачу я,
а кольори оці тепла
і невимовні почуття -
як подаровано.
Твоє волосся золоте - це справжнє золото,
а що робила навпаки - то, просто, змолоду.
Є математика така -
квадрат не любить дивака,
і треба вирівняти коло
тільки молотом.
А ще я дякую тобі, за що - це зн́аю я.
А ти задумалась. Чому? Тому, що - нічия.
Тепер ти просто посміхнись,
можливо, збудеться колись
твоє зримоване
у вірш передчуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255432
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 15.06.2011
Архітектоніка твоїх повільних жестів…
Між пальцями розплавилося сонце…
Це, мабуть, щось з сюжетів п’яних вестів,
Це, мабуть, у крові палає стронцій…
Я дихаю тобі у шию сліпо,
І вени набрякають під губами…
В мені горить рубінами півсвіту,
А я вже майже стала маргіналом…
Тече твій погляд попід вигин стегон –
Між дотиків,зітханнями колізій…
За вікнами пустився вітер в регіт –
Ти тільки обіймай мене сильніше…
З динаміків шалено грає Шнітке,
Ти ж знаєш, я не надто ним хворію…
В моїх руках ти надто, надто рідко –
Нехай ще грає. Я стерплю. Зумію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264002
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 10.06.2011
а ще... мені завжди хотілось,
коли так тихо падає дощ,
так тихо, як він вміє падати тільки вночі.
щоб хтось підійов і сказав:
"спокійно, мала, це тільки дощ,
а ти слухай і мовчи,
вітер за вікном, а не в твоїй душі..."
і заспокоїв вагомим німуванням,
і накривпледом, налив чаю.
а я заколисана його впевненістю,
відпливала у сон, стиснувши його долоню.
а ще, коли чекаю на зупинці
і всі такі непривітні,
і спішать зайняти місця,
і штовхаються, сіпають, сичать,
так хочеться, щоб хтосьсказав:
" а в мене часу - гать гати,
давай чекати разом!"
і обійняв полами пальта,
і дихав рідністю у вухо
і так було би довго.
або коли вкотре з застудою
ковтаєш піґулкита малину,
передивився новин і фільмів,
перебрав з аскорбіном,
перетримав градусник,
щоб хтось поклав
прохолодну долоню на чоло
і сказав:" Йдеш на краще, пустьоха,
завтра замотаю тебе, як матрону
і не дозволю більше години гуляти.
а тепер давай під ковдру і ніяких онлайнів!"
а ще... іноді ТАК хочеться,
щоб це були не друзі і не батьки,
а ТИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193737
дата надходження 04.06.2010
дата закладки 17.05.2011
Коли між нами без ліку літ,
я залишаю усе зумисно.
Шукаю місця поміж орбіт
і все чекаю, котра притисне,
котра обніме, та так, аби
всі інші стали нараз дотичні.
І тексти ті, що писав тобі,
читатимуться, як щось античне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258413
дата надходження 08.05.2011
дата закладки 17.05.2011
Опівнічну мозаїку роздумів
дим і голос твій враз розгонить.
Ти сказала, що лінія розуму,
як каньйон на моїй долоні.
Доторкалась тонкими пальцями
возвеличень моїх й прокльонів.
Жодна лінія не сховається
В тьмянім відблиску телефону.
Ти, неначе ренгенівським дотиком,
зазирнути у душу хтіла.
Я ховаю рубці від опіків
під сорочкою і під тілом.
Ти сказала, що там я, глибоко,
несподіваний і чутливий.
Так, я іноді справді схлипую,
коли бачу: життя - повія.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202217
дата надходження 22.07.2010
дата закладки 17.05.2011
У монотоннім плескоті дощу
Ловлю краплин розвеселілий гамір,
Ловлю краплини спраглими губами,
Тебе нікуди я не відпущу! (присвята Літу)
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Врізаюсь в стІну сплетену з дощів,
Й прикрашену ще запахом озону,
Перетинаю лінію кордону,
Яку ти перетнути не зумів...
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Тону в обіймах літньої грози,
І тану тихо, ніби я цукрова,
Я розчинитися у ній готова,
Й забутися у шепоті роси...
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Дзвенять шибки, як тихий камертон,
Летять краплинки, як годинник б*є,
Ця вічність від реалу відстає,
Не хочу покидати справжній сон!
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Забутий дощ, давно забута я,
ЛіхтАрне світло із очима готики,
Ковтаю сльози зі смаком наркотиків,
Зовсім забута і зовсім твоя...
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Це літо заблудилося в росі,
І час-чаклун вже пророкує осінь,
А я цілую неба вічну просинь,
Ловлю за хвіст краплинки-карасі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200686
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 24.07.2010
А в мене дощ патлатий за вікном
Романси грає на тоненьких шибках,
Туманним згодом огорта сукном,
А сам іде у ланцюжках й наліпках.
В кросівках сірих чеберя туди,
Де перетнулись світу магістралі,
І залишає мокрі-в-хлющ сліди
А сам мовчить, і йде все далі й далі.
І в тишині густих, як сутінь днів,
Під дим-волоссям довго вже нечесаним
Народжуються золоті пісні
Із блискавки і грому тихо скресані.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202096
дата надходження 21.07.2010
дата закладки 24.07.2010
В её открытке – небо изнутри,
Далёкая земля на фоне света;
И будто месяц бороду остриг,
И крыльями шумит во сне комета.
Но не об этом думалось в тиши
Её немного грустной нежной тени.
Я будто в снег затоптанный самшит,
Поймавший луч тепла сердец весенний.
И сбросив плен – невысказанность, в миг,
Я – звуком в темноте немых тоннелей:
Метро добьёт невырвавшийся крик,
Я вырвусь, будто к солнцу лёгкий гелий.
16.09.2009
(с) Александр Стадник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190177
дата надходження 17.05.2010
дата закладки 17.05.2010
Ще свіжий слід жіночої ходи
Спускався поспіхом до моря,
Котре́ жадало величчю води
Ковтнути суходіл довкола.
В краплинці, що припала до спини
По пояс втопленої брили,
Поволі віддзеркаливсь лик княжни,
Яка гортала небосхили.
…Кремезний човен винирнув мов з дна.
Відчувши погляд воєводи
Обмежена у близькості жона
Уяві надала свободи.
В обійми мужу кинулись думки,
Долаючи потуги вітру,
Що поскладавши хвилі у валки,
Нахабно гру затіяв хитру.
Ані торкнеться, бач, вітрил сукна,
Ані наблизить мить жадану,
Бо князь черпнув натхнення в джерела,
Узрівши з відстані кохану.
Він зник під гомін чайки в далині,
І, з волею Творця у змові,
Не смів обставинам сказати «ні»,
Щоб стати гідними любові.
…В безлюдді опинились береги,
Межу провівши між тілами,
Котрим свідомість не надасть ваги,
А вдовольниться почуттями.
25/12/2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162874
дата надходження 25.12.2009
дата закладки 14.05.2010
Давай с тобою полетаем!
Расправив крылья, мы взлетим,
"Куда летим?" - потом узнаем...
Коснемся неба, захотим
И будем выше всех на свете!
Мы будем выше серых туч,
И выше всех мирских занятий,
И будет каждый в мире луч,
Свидетелем моих объятий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184573
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 17.04.2010
Кому не спится в ночь глухую…
И, главное, какого чёрта
Свои мозги не застрахую
От виртуального аборта?
Не важно, что ложатся криво
И косо строчки на бумагу,
Что подсознание ретиво
Смакует рифмовую брагу.
Зачем, скажите без утайки,
Блаж́ить от умозаключений,
Или крутить на пузе гайки,
Ища на ж*пу приключений?
Какого чёрта ковыряться
В трухе обугленных скелетов
И лбом костлявым упираться
В нагромождение куплетов?
Ведь, разуверился вчистую
В колоратурных идеалах
И не поставлю запятую
В литероведческих анналах.
Не будет ли честней гораздо,
Перетирая воду в ступке,
Рекультивировать маразмы
Сомнамбулических поступков?
ноябрь 2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153973
дата надходження 07.11.2009
дата закладки 06.04.2010
Опять привыкаю, врастая кожей,
Взрослеть словами, и телом тоже.
Не первым буду в последнем вздохе,
В последний полдень моей эпохи.
А три старухи плетут канаты.
С моим бы слухом уйти в солдаты!
Мою бы кожу холстом в подрамник,
Моим кнутам один лишь пряник -
Твой запах, что будет сливаться с телом
Моим, а ты между этим делом,
А ты в перерывах - в жгутах сомнений,
Какое мне дело до этой тени!
Какое мне дело то тела в полдень,
Когда лишь в полночь, когда лишь в полночь
Мой запах будет сливаться с телом
Твоим.
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165857
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 04.04.2010
Коли тобі насниться інший,
І струмом холод підвіконня
Ввірветься в душу, треба кінче…
Вертати треба. Я з просоння
Долонею на простирадлах
Шукаю ту, що майже зникла,
Що заблукала в моїх вадах.
А я радів… що, мабуть, звикла…
Але тобі… наснився інший.
Одного ранку. З підвіконня
(Чи через те, що я був гірший?!)
Зникла коханої долоня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181577
дата надходження 03.04.2010
дата закладки 03.04.2010