Натщесерцем ти ворожиш наперекір,
Бо ж нездоланний голод
Вимальовує кола тихих видінь,
Вони чуються, як тіні, такі ж безборонні
Перед сонцем та потопом.
Разом зі смертю стану містом,
Серцевиною ж буде пустеля,
Туди приходитимуть чоловіки,
До країни без моря,
Одного з них зватимуть «Кифа»,
Або ж перша Скеля.
Зазирай у душу,
Може, його відправили з посланням,
Може, він через твої не – схили до миру
Скине попіл із шат
На твою оселю,
Тоді станеться другий Содом,
А ти перекинешся на стовпи із солі.
Все ж послання просте – Любов.
Тільки ж чи вистачить тобі вкотре
Волі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499506
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 15.06.2014
Щовечора, коли ріка голосить по німому дню,
Ти чуєш відгуки оцих плачів,
Та, підійшовши ближче, відчуваєш:
Вода не поступиться стогоном,
Лиш варто ловити ехо,
Бо там - твоє утрачене ім’я.
Й це голослів’я породжує
Джерельну чистоту,
Поглинувши яку через погорду
Плоті,
Ти переходиш на новий поріг
Без пам’яті.
В тобі немає літ,
Весь лік згубився в день,
Коли останній птах на цій землі
Розтратив крила на ходу
По тріщинах зі смутку.
Упавши з неба
До холодних ніг гори,
Почувся тріск –
Це проростали руки.
Та грунт все ж їх – це шкаралуща сумніву.
Про це мені сказало джерело на дні
Без імені ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504470
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 15.06.2014
Я вичитала по тобі усі свої вірші,
що мабуть замовляннями були.
З брунатних трав і вицвілих вершин
зросло,мов вогнище після золи
наше скривавлене дитя.
Удосвіта спокій мене згребе у долоні,
забравши з концтаборів тривог, де
щоденно завивали та тремтіли дзвони,
зараз тиша втомлено впаде,
неначе перед нею Бог.
Я вичитала по тобі усі свої вірші.
Неквапом, подумки, один за одним.
На вулиці без упину дощить,
а я нарешті вирвалась з безодні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327586
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 06.07.2012
муза явилась.
за ніч сім творів з нею кінчив!
виснажений та вдоволений,
мов після злягання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114806
дата надходження 02.02.2009
дата закладки 02.01.2012
Небесне тіло це коли концентрований вакуум з часом отримує форму.
Чому ж я не маю цієї сили - концентрувати простір навколо себе в тебе?
І коли мить за миттю я час провертаю як млин, що ламає кригу,
Я сіяння твоїм надихаюся, небосхилля моє.
Дотик голосу, подихи слів, затавровані всі до єдиного,
Як у час голокосту вмирали, так зараз живуть.
Всі причини призводять до висновку, твого і мого, неділимого,
До скону, до відчаю, страху від слова - хочу…
Небесне тіло, це коли не можеш нічим насититись,
Це коли надвір не вибіжиш голою, бо снігу іще катма.
Це коли ти стаєш космічно_імлисто_прозорою.
І вага його тіла каже, що світу нема.
Це коли все замкнеться і неодмінно за трьома крапками вибухне.
За ще одним божим колом, сонце сяде на місяця трон.
Я знайома із простором космосу, він у моїх грудях щемом живе.
І з Ніщо концентруюся я на його електрон.
Хай помру від найбільшої в світі хижацької кішки,
Хай інстинкти звірині її переможуть мене.
Тільки зорі дозволь протирати у твоїй всесвітній домівці.
І кометою турбувати тіло твоє неземне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303614
дата надходження 02.01.2012
дата закладки 02.01.2012
Вовк,
що живе під горою,
запросив мене
поживитися його прохолодною
Водою.
Не плескатися та купатися
а залишити сонце
та пізнати мертву пустельну
ніч
та холодних людей
що грають там
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303319
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 31.12.2011
Третя рано.
Дзвенить у вухах.
Кисть кухонних ганчірок на вішаку стирчить зі стіни прямо.
Олівець залишає зелений слід.
Черв’ячки літер працьовито переказують значення.
Але світ і так вже належить шаленим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303315
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 31.12.2011
Лезвием режет закат,
Звезды играют в прятки.
Когда небо - черный плакат,
По карманам мы прячем пятки,
Когда синяя простыня,
Революции совершают.
Мы привыкли что-то менять,
Но, солнце, сука, мешает!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239860
дата надходження 09.02.2011
дата закладки 12.12.2011
Мамусю, я тепер зовсім від рук відбилася,
П"ю по вісім горняток кави, палю муратті,
Не навчилась просити у долі і крихти милості
А живу як виходить: двічі не помирати.
Я жахливо не пунктуальна, не знаходжу часу на сон,
Не навчилася рахувати гроші і час…
Підпускаю в інтимну зону не віп-персон,
І живу як по нотах – у стилі "ламаний джаз"…
Видихаю через кватирку клубками дим,
У минулім житті я напевно була драконом…
Пам"ятаєш, існує істина незникома:
Хто яскраво пала – помиратиме молодим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297441
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 10.12.2011
Дзвінок у двері. Відчиняю.
- Служба контролю клонів, - представився чоловік, що стояв на порозі. – Лейтенант Гауерс.
- Добридень.
- Як відомо вам і нам, вчора загинув пан Хайлон. Згідно правила №29 «Уставу про клонів» я присланий щоб вивести і знищити всі його дублікати. Пройдемо зі мною, пане клон.
Я відступив:
- Чекайте! Я не клон… Все не так. Я і є пан Хайлон.
- Ага, звісно. Пішли, трясця твоїй матері.
- Що тут коїться? – почувся голос Хелен із-за моєї спини. – Якого біса, пане контролер?
- Я прийшов забрати і знищити всіх клонів нещодавно померлого пана Хайлона. Дана особа ним і є. В будинку є ще клони? – байдужим голосом сказав Гауерс.
- Це не клон, лейтенанте. Це і є Хайлон. Власною персоною.
- Та ну? – звів брови контролер і взяв на руку. – Покажи зап’ястя, друзяко. Є там браслет?
Я підняв рукав. Звісно, браслету не було.
- Ви досі стверджуєте, що це Хайлон? – посміхнувся Гауерс. – Де ж браслет?
- Я все поясню.., - почав було я.
- За мною! – вигукнув контролер і смикнув мене за руку.
- Ні! Чекайте! – скрикнула Хелен і вхопила мене за іншу руку. – Він нікуди не піде.
- Зараз ще й побіжить! – гаркнув лейтенант. – Інакше…
Він не встиг договорити. Зліва на нього вискочив клон №2 і вдарив в обличчя. Гауерс змахнув руками і гепнувся на ганок. Клон кинувся згори і почав дубасити лейтенанта.
- Тікай! – крикнув він мені. – Тікай!!
Я швидко натягнув кросівки, схопив куртку і вискочив надвір через чорний хід. З будинку почувся постріл і крик Хелен. А я мчав вулицею, сподіваючись що зможу втекти. За кілька секунд я почув за собою сирени. Кинувся у бокову вуличку, вскочив на чиєсь подвір’я, перескочив собаку та кинувся через паркан.
- Стій!! – почулось позаду.
Та я вже скотився вниз до річки і кинувся вплав. Постріл, ще один. Очевидно, лейтенант боявся лізти у воду. Звісно, вона була холодна. Я швидко поплив за течією, залишаючи Гауерса далеко позаду себе.
Звичайно, я розумів, що далеко не втечу, що рано чи пізно я втомлюсь і мені доведеться або вилізти на берег, або ж просто залишитись у воді назавжди… Не надто великий вибір. Тим часом мене несло далі і далі. Зрештою я звернув до берега. Доплив, виліз і сів за кущем перепочити. Десь неподалік почулись кроки. Я затамував подих і ліг на землю. Кроки пройшли десь повз, зупинились і пішли, здається, у моєму напрямку. Я намагався лежати максимально тихо. Зрештою кущі розсунулись і з’явився якийсь опецьок в формі:
- Ти хто?
- Я впав у річку… - почав я. – Так сталось…
- А, - кивнув той і повернувся, збираючись піти, але зупинився: - Стій! А браслет в тебе є?
- Так, - кинув я.
- Покажи.
Я припіднявся і різким рухом штовхнув офіцера. Той гепнувся на траву. Ще удар – і він шубовснув до річки. Я кинувся вгору схилом.
- Лови його!! – чулись крики знизу.
Згори на мене кинулись ще два офіцери – гладкий і худий. Я вдарив першого в живіт, та інший сильним ударом повалив мене на землю. Я схопився, але вже обидва накинулись на мене і почали лупцювати. Потім натягнули наручники і потягли до машини. Кинули на заднє сидіння. Підійшов той «мокрий» і сів поруч. Потім машина рушила.
- Ну, що, клон, добігався? – посміхнувся гладкий. – Від нас не втечеш. Правила є правила. Є людина – є клон. Нема людини – нема клона. Думаєш, нам оце в кайф робити? Ні. Зовсім ні. Просто є порядок. І є правила…
Я нічого не відповів. Сенсу щось казати не було. Так, я створив свого клона і натягнув на нього свій браслет, щоб просто більше часу проводити з родиною, а не на роботі. Так, дурне правило, що клони не мусять працювати, що вони не повинні покидати домівки. Так, ці всі дурні правила. Хто ж знав, що одного дня мій клон випадково втрапить під колеса і загине, навіть не встигнувши сказати, що він це не я. Звісно, у мої слова ніхто не повірить – бо хто ж вірить клонам? Я просто хотів зробити як краще. А вийшло як завжди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289070
дата надходження 27.10.2011
дата закладки 10.12.2011
Пульсируем
Красотой.
Неба касаемся
Рукой.
Пусть никто не запомнит,
Как тебя звали.
Ты жил и умер. Тебе так
Сказали.
Пульсируем
Красотой.
Пульс измеряя
Рукой
Находим ритмы
Мелодии
Простой.
Ты самый хороший,
мой враг
Дорогой.
Пульсируем
Красотой.
Путь к Богу
Простой.
Любовь, кровь
И обстоятельств
Строй.
Идём, дорогой?
Идём, пульс
Настрой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275797
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Кажеш, відболить?Загоїться, перетерпне?
Як важко дихати, коли стоїш в черзі,
щоб придбати мінералку, а перед і за тобою
люди кілотоннами вивалюють на касу
шматки сирого м'яса.Наче приносять
якомусь з язичницьких богів пожертви.
Тоді відчуваєш себе
справді воїном.Але не живим, напівмертвим.
Я не розумію, що з ними коїться?
Вкотре нудить і паморочиться в голові нестерпно.
Кажеш, кома-це тимчасова відсутність поряд?
І якби ти мав сьогодні померти,
то у книзі життя поставили б крапку?
Знаєш, а раптом...кома-це та ж уповільнена черга,
в якій безнадійно хворі
чекають поки їм видадуть чек на оплату гріхів?
Я впевнена, що ніхто цього не хотів,
але заборонений плід-завжди солодший...
Ми складаємо власні душі, як накладні, в архів.
Ставимо мізки наніч у кислотний розчин,
щоб пришвидшити хід подій.
Якось прокинутись зранку тоді,
коли не дзвонить будильник.
Довкола перехожі-гарно вдягнені та худі,
а у тебе вдома тільки кішка,
яку ти любиш до болю сильно.
Кажеш, якби я була розумніша,
то не чекала б поки посильний
сам вкине у їхні серця,
наче у поштові скриньки, мої вірші.
...тим паче, може, десь на іншому кінці світу,
в чужій, далекій країні, невідомому місті,
на одній із покинутих вулиць, де об бруківку
розбиваються метеорити, є кімната,
про яку всі давно забули,
але в ній живе хтось,
для кого вони хоч щось, але таки значать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276216
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Немає за що.Просити вибачення і обіймати.
Немає за що.
Зводити у культ гнилу лицемірну суть.
Всі ті, хто ще пам'ятають як мене звати,
всі імбіцили, егоїсти-сироти
душу вивертають на виворіт, шкіру на сувеніри рвуть.
Немає за що.Цькувати мене знесилену,
Розбивати словами броньоване часом скло.
Я знаю.Я бачу, що у вас на всіх одна звивина,
один приречений, бездарний Бог.
Скільки ж сміття паразитує у ваших головах...
Свідомість забита непотребом вщент.
Ви всі інфіковані, не намагайтесь марно,
бо кожен з вас потенційний пацієнт
дешевої психлікарні.
Досить теревені правити,
розпускати плітки,
я ніколи
не гналась за славою.
Я так хочу від всіх вас насправді втекти...
Досить за мною, мов одержимі, стежити!
Досить серце брехнею плавити,
якщо вірити Біблії, то пекло починається
прямо у жінки в промежині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275923
дата надходження 19.08.2011
дата закладки 20.08.2011
Я б вилила тобі на зап'ястя кип'яток, щоб він роз'їв вени.
Щоб захлинулась собою ж твоя надмірна, блакитна кров
десь під руїнами Борисфену.
Серце вкрилось залізом, його обладунок надто міцний,
щоб здаватись без бою.
Він тримав в голові по затертих часом валізах
риси мого обличчя і безупину думав
про те, що нас тепер буде троє.
Він рвав цигарки навпіл, сіпав коліном, надто спітнів...
І ці очі дивились на мене так, наче він-шматок м'яса,
а я ненаситна паща лева.
Обожнюю скептично кидати йому у відповідь:
-"Мені з тобою все ясно."
Тоном зверхнім, майже сталевим...
Я б спалила ліжко, на якому ти лежав поряд.
Викинула б через балкон усі твої речі.
Сусіди ж всеодно про нас з тобою говорять,
що ми навіжені.Що ми небезпечні.
Що божевільні,схиблені,нестерпні.
А ти міцно стискаєш мене в обіймах
і шепочеш на вушко:
-"Тихо,у тебе хтось спить під серцем..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273643
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 08.08.2011
Зря ввеки –
ока убелён смарагд
мглеца опекой:
Любой волны -
длинны для человека,
а паче – краткие:
ей-ей,
не вольно плоти переплыть,
уж больно йедки…
Горько метким:
за шелухой земных морщин,
улыбки редки.
И, оттого - молитвы крепки,
свинцовый щит
на чёрный вечер,
и чревный вор
в зерцах
навстречу,
бражина вещая…
Аще, прознание
в себя отсеча –
в упрёчь упряча взвёсью днесь:
Вотщен, недушен,
тем и вечен…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261920
дата надходження 27.05.2011
дата закладки 22.07.2011
Прокидається весь у червоному лайні
/ п’єш чудовий червоний нектаровий напій /
Іде на роботу у вишуканому паперовому гної
\ вибираєш найкращий пристрій для виривання ніг \
Симетрично рухається вісь його асиметричної тіні
відносність симетрично відштовхує асиметричну
довжину її ніг.
/ Вулиці хворіють тобою, коли
ти втоптуєш сморід із власних очей у
багнюку магазинного манекена.
(на цих жовтих недоїдках(кістках)
сліди скажених тварин.)
Він полюбляє зелений лимонний сік,
разом із виразом її мелодійного оргазму
\ Зупиняєшся. (Чекаєш коли
згасне примара сонячного дня в
останньому ліхтарі славетної вулиці: „Жертовних Стовпів”)
Шукаєш череп’яну коробку
з-під дитячих повік
будуєш вікна, даруючи,-мрієш- здерти з неї шкіру й
зробити амбулаторний сувенір \
(Вулиці надзвичайно вузькі)
Встромлює повітряного птаха у незведений симетрією
кінець її погляду, намагаючись знайти страх.
(Де він? Стікає кров’ю трояндове ягня.
Доля стелиться ланцюгами відраз, огортаючи
свинцеву будівлю)
Асиметрія початку у симетричному кінці
зниклого ліхтаря згадується морем пітьми
/ Цілуєш її вуста. (Протікає жилавим
над-гор-тан-ником перманентна насолода від
кожного нового загнаного поруху солоного язика) /
Жива плоть рухаючись малює голе(кволе) коло зволожених костей.
Посмішка єдина на його вустах.
(Механізм задоволення задоволений)
Кусає її губи, в’януть пустелею очі
Затуплений стан прагне шарму від солодкого життя.
Бідне дитя – (жертва сукцесій уявного блукання теоремами
торішнього марення життям.)
Надщерблений ланцюг терпіння летить униз.
Стискаючи міцно горло поволі ґвалтує ножем ясність її чола.
\ Відриваючи ноги, тремтиш у дис-фор-сії літнього вечора \
Асиметрія ніг симетрична відірваній правді
з паралельного бігу втомленого павука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268108
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 02.07.2011
Якби я була чоловіком?
Знаєш,я ніколи б тобі не зраджувала.
Справжні цінності,як і зморшки,приходять з віком.
А поки ганяю свого порша,ночую з шльондр*ми в Мадриді,
міняю готівку на літри пального,
практикуюсь у вмінні глузувати з Бога,живу так ,поки мені не набридне.
Це все схоже на дешевий театр,
Вкотре б'ю твоїм залицяльникам пики,
сідаю знову за грати...До нудоти
порожній,гібридний...
Починаю тобою залпом спиватись.
Ти зроблена з солодкого,повітряного рису,
лежиш на підлозі,вмочивши себе у розчинну каву.
Я лікую свої неврози,подумки милуюсь тобою,облизую
кожну тендітну рису блідого обличчя,
твій голос мене повільно ніжністю плавить,
притягує і на ім'я кличе.
Якби я була чоловіком?
Я б напевне з'їхала з глузду.
Від усіх цих вистав,істерик і постійних криків
у мене болять повіки.Я не піддослідний кролик,
а це не лабораторні тести.
Наче хтось в голові за мізки щипцями смикав,
грудьми тихо пестив,не знімаючи блузки...
Ти залишила в серці історію не для фільму,
ти залишила в серці місце вільне
тільки на рекламний ролик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260342
дата надходження 18.05.2011
дата закладки 13.06.2011