Це був звичайний літній день. Сонце розливало гарячий лимонад по дахах будинків, а той, стікаючи на галасливі вулиці, примушував городян важко зітхати та скаржитись на спеку. У цьому місті все було, як і раніше, от тільки в той день помер клоун…
Чому помирають клоуни? Мабуть тому, що вони такі ж звичайні люди, як і всі решта. Дивно… адже часто здається, що клоуни – це якісь зовсім інші істоти, які ніколи не сумують, не хворіють і не помирають. Ми думаємо, що це просто розмальовані ляльки без душ і серйозних думок, а виявляється…
Чи легко бути клоуном? Цього ніхто не знатиме в повній мірі, якщо сам не був у такій ролі. Хто сказав, що це легко – веселити глядачів, прикидаючись дурником і ховаючи свої проблеми десь глибоко в душі? Хто сказав, що клоуни щасливі, коли дивлячись на них, заходяться реготом сотні, а то й тисячі різних і чужих облич? В такі моменти глядачі теж одягають щасливі маски, та все ж вони не такі самотні, як нікчемний і смішний до потворності паяц. Кожного разу він весело завершує свою роль, але потім його легковажне і заблукале «я» відчайдушно б’ється зсередини об міцні стіни сценічного гриму, а потім перетворюється у п’яні чорнильні сльози…
Коли помирають клоуни, за ними мало хто плаче, але ж чому ніхто не сміється?! Чому людей більше не забавляє той або "те", що, ніби й не жило, що й при житті було лише вигаданим, намальованим і… мертвим? Адже душі кумедних паяців помирають ще задовго до їх тіл, адже сміх – це те, що може вбити швидше будь-якої образи, кривди чи ганьби. Він вбиває невидимо, продовжуючи життя тим, хто сміється…
Коли помирають клоуни, стає страшно. Якщо такі веселі безтурботні істоти вмирають не комічно, а трагічно, то який же кінець чекає нас? Яким важким і похмурим буде цей неминучий перехід у інші незнайомі світи? Проте… хто може сказати, що страшніше – померти тілом чи померти при житті?
Зрештою, у кожного своя правда. Не знаю чому, але ще з дитинства мені було дуже жаль клоунів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422204
дата надходження 01.05.2013
дата закладки 01.05.2013
К черту эти ваши пресловутые бабочки в животе
Они сдохли давно и сгнили
Любовь – она в легких, меж ребер, а еще – в голове
Она – среди мятых простыней в опустевшей квартире.
(с) Эстель Ничья
[b]Моим бабочкам любви посвящается...
[color="#20439e"]А меня предупреждали,
Толку нет от той любви,
Тщетно бабочек искали
Доктора в моей крови,
Вскрыли ребра, вскрыли руки,
Вскрыли полость живота,
Пару бабочкиных трупов
Догнивали мирно там.
Ну а где же остальные,
Что щекочут так внутри?
Эй вы бабочки хмельные,
Отзовитесь:Раз!Два!Три!
Просветили всю рентгеном,
И сказать велели:"А-а-а!",
И тогда нашлись мгновенно,
Вылетели изо рта!
Бодро крыльями взмывая,
Заполняли кабинет,
И сказал мне врач, вздыхая:
"Вот и весь любви секрет!
Присмотреться ты получше
К каждой бабочке изволь:
Может там особый случай,
И не бабочки, а моль???[/color]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422230
дата надходження 01.05.2013
дата закладки 01.05.2013
Колись ти обнулИш мою зухвалість,
обІрвеш світ,присвячений тобі,
І глянеш риторично в очі карі,
та не знайдеш в них тіні давніх мрій.
Там буде пусто,так буває часто...
коли на дно лягає сірий пил,
І ноги ватні-далі йти не варто,
І стане зайва,сотня-друга миль.
Так буде потім,дивно все це знати,
І все ж тобою жити тут й тепер...
І хоч на мить-тим серце зігрівати,
що ще прийдеш і станеш світлим днем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343924
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012