Небо плачет, земля кровоточит,
души ждут погребения тел.
Дни нанизаны, скомканы ночи,
наш Эдем навсегда опустел.
Птицы, чуя дыхание смерти,
К людям тянутся издалека.
Ловят ангелов мрачные черти,
помогает им чья-то рука.
«Я хотел ведь помочь!», - кричит Каин,
только Авель не слышит его.
Эпилог некролога банален:
«…против брата пошел своего…».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550362
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 13.01.2015
Маюсь, маюсь,
Подымаюсь и ломаюсь.
Забываю, забиваю
И тебя перебиваю.
Снова злюсь и снова каюсь,
Что-то поменять стараюсь.
Виноват, подозреваю,
Только я…и прозреваю…
Себя на части разбирая
без цели, не перевирая,
душе покой найти пытаюсь
и снова маюсь, маюсь, маюсь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551139
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 13.01.2015
Хто ми є – ті, що звикли вважати
Своєю цю землю,
Посивілий цей простір від ковила?
Хто ми є, хто живуть у країні
Терпіння та зради,
Та спалюють серце любов`ю до тла?
До Дніпра, до ланів, до могутньої кручі,
До курганів степних, біло-пінних морів…
Хто ми є, для тамгової злобної тучі*,
Тих, хто править Вітчизною – володарів?
Тихі наймити сірі та біобагнюка?
Звір, що можна жбурляти за обрій доби?!
Чи голодні, терплячі до кожної муки,
Догоджальники панству - смиренні раби?!
Хто ми є, що повинні всміхатись на ницість,
На приниження гідності в рідній землі,
Спонукати братерства спаплюжену світлість,
Освітити дорогу у повній пітьмі?!
Невже, справді немає для всіх українців
Змоги вибору справжніх - своїх ватажків?
Тих, хто зміг би набити свавіллю по пиці,
Та не дати побити між нами горшків.
**************************************
Не ятрить мої рани – не деріть України!
Що вам з того малого шматочка землі?
Я ніколи земельки своїй не покину,
Не полину в чужину на пошук імли.
Я не хочу, щоб краще, я хочу – як треба!
Щоб у кожній оселі всього до країв,
Щоб лелеки кружляли в високому небі,
Щоб Донбас процвітав та шляхетствував Львів…
Хочу так, щоб наука сприяла господі,
Щоб були ми найкращі усюди з усіх!
Щоб жінки найгарніші вдягались по моді,
Щоб не лайки лунали, а радісний сміх!
Невже це забагато для нашого краю?
Що вам з того, що нас обирає Господь?
Залишить нас у спокої, друзі, благаю!
Заберіть олігархів зажерливий рот.
* тамга - знак, монетний штемпель (з тюрк.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492686
дата надходження 15.04.2014
дата закладки 15.04.2014
М-не бы тропку одну... извиваясь ведущую в дом,
Н-е поросшую лишь сорником у родного порога.
О-т калитки по ней... мне бы дальше пойти босиком,
Г-де осталась навеки и радость моя и тревога.
О-тлегло на чуть-чуть, то заноет подчас - не унять.
В-едь сюда уже нет мне причины опять возвращаться.
Ж-аль судьба, как клинок. То встряхнет, то ударит опять.
И подумать заставит - а в чем настоящее счастье?
З-аметает тропу тишиной незапамятных лет.
Н-а порог в отчий дом... открываю лишь памяти дверцу...
И вот здесь на траве я увидеть хотела бы след
Д-орогой и навеки бесценен сиротскому сердцу...
О-тпустила ли боль? Видно вряд ли отпустит она.
Р-ай был там, во дворе... у калитки и маминой вишни.
О-т того та стезя, та тропинка, как воздух нужна.
Г-де искать мне ее? Где искать, подскажи мне, Всевышний?
(картинка из инета)
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2013
Свидетельство о публикации №113102507742
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456593
дата надходження 25.10.2013
дата закладки 26.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2013
Дідусь онуці - янгол-охоронець,
На казку перетворює весь світ.
Історії, що з ним бували вкотресь,
Уважно з нею слуха навіть кіт.
Дідусь - це чарівник, що творить диво.
То горобця, то їжачка несе.
"З тобою познайомитись хотіли,
Та потім знов до казки віднесем"
Дідусь - це майстер, золотії руки,
Годинник він налагодить за мить,
Постійно в гаражі щось ремонтує,
Та праця у його руках горить!
Дідусь будь що придумає онуці,
Вчить вірші, для портрету позував,
Та навіть в ігри граються, як друзі.
Концерти слуха, грамоти склада.
Дідусь - мудрець, дідусь - це бравий воїн,
Це воїн Світла для її життя.
Дідусь - це янгол, захисник від Бога.
Дідусь - це старший тато для дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440848
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 01.08.2013
Минала ніч
Прострелена і рвана,
Земля молилась
З заходу на схід,
А навкруги - одна
Велика рана,
І сивий ранок,
Ранок, сивий дід.
Здавалося ,уже не
Відживити
Оті поля, і небо,і ліси,
Від крові ріки,
Ріки чим одмити,
Чи ж не оцим осколком
Од краси?
Та ще була
Одна велика сила:
Жага життя
Робила пружний крок,
Бо хоч війна -
То попіл і могили,
Та цвів і пах
Над бруствером
Бузок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423760
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 09.05.2013
Іде селом кобзар сліпий,
Велика кобза за плечима.
Веде його хлопчак малий,
Для кобзаря він став очима.
Крокують босі ноги їх,
Щоб грати дзвінко і співати.
У думах та піснях своїх,
Всю правду людям розказати.
Що чув і “бачив” цей сліпець
У своїх мандрах між віків.
А людям рветься вже терпець –
Дізнатись все про козаків.
Й співає думи той кобзар
Про Гонту вільного й Сірка,
Про гніт, невільничий базар
І кров червону козака.
Як Хміль ганяв колись панів.
Павлюк, як люто повставав
Супроти тяжких кайданів.
Про все кобзар старий співав.
Про дзвін нагострених шабель
Під Жванцем, Корсунем в бою.
Красу полів, лісів, земель,
Вкраїну рідную свою.
І люди слухали без слів,
І брав за серце жаль і сум.
А дух палав, уже не тлів
Від кобзаревих щирих дум.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386651
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012
Жили Галина і Максим
проти жіночой лазні,
любов була у них, інтим-
відносини прекрасні.
Аж поки Галя не всікла,
що чоловік уничку,
як кіт нахабний до стола,
на лазню верне личко.
Тривогу вчувши за сім'ю
до лазні жінка ходу:
"Ви в ситуацію мою
ввійдіть- чи вам не шкода?
Розпастись може в нас сім'я,
будь-ласка, порятуйте,
і те вікно навпроти нас
прошу вас замалюйте."
Прийшов із лазні представник
і виникла дилема:
"Я до обману щось не звик.
Яка ж то є проблема?
Що ж бачить чоловік в вікно-
скажіть мені Галино-
як замальоване воно
аж вище середини?"
"Так! Шию має чоловік
просту. Не як в жирафа.
Та ґлузд від нього зовсім втік.
Залазить він на шафу!"
30.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354037
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 30.07.2012
Слова і музика Анатолія Кальяненка
Виконує: Анатолій Кальяненко
Тепла місячна ніч і туман над водою,
І плакуча верба, що спала над ставком,
Соловей загравав з молодою весною
І стожари палали за нашим селом.
Ми зустрілись вночі під тією вербою,
Нас навіки удвох поєднала вона.
І кохання одне ми пізнали з тобою,
Нас в ту ніч поєднала весна.
Приспів:
Ті жадані слова
Я тобі говорив тої ночі,
Їх тобі шепотів
І так ніжно тебе обіймав.
Ті слова від яких
Трепотіло так серце дівоче,
Ті слова, у яких
Я кохання тобі дарував.
Ми навіки удвох, ми навіки з тобою
І у парі пройшли ми не мало доріг,
І нехай наші діти під тою вербою
Зустрічають закоханих милих своїх.
І щоб місячна ніч, і туман над водою,
І плакуча верба, що спала над ставком,
І щоб знов соловей милувався з весною,
І стожари за нашим селом.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336940
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Слова і музика Анатолія Кальяненка
Виконує: Анатолій Кальяненко
Коротка стежина вела до води,
Де берег кульбабами вкритий,
Не раз я в дитинстві приходив сюди,
Де терен плющем оповитий.
Той берег і терен, і тиха вода,
Кульбабами вкрита стежина,
Назавжди у серце запала вона -
Дитинства мого Батьківщина.
Я хату покинув, дорослим я став,
В далеких краях поселився,
Навчався і жив, але не забув
Край рідний, де я народився.
Не раз уві снах малювалась вона -
Дитинства малого картина,
Той берег і терен, і тиха вода,
Маленька моя Батьківщина.
Думками я часто прихожу сюди
На берег, росою омитий,
І тою стежиною йду до води,
Де терен плющем оповитий.
Той берег і терен, і тиха вода,
Кульбабами вкрита стежина,
Назавжди у серці лишилась вона -
Дитинства мого Батьківщина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336533
дата надходження 11.05.2012
дата закладки 11.05.2012
Там, де кульбабки, крадучись по схилу,
Гаптують сонцем стежку до воріт,
Поблизу тину – мамина могила
І хрест дубовий, звернений на схід.
Гуляє вітер десь у верховітті.
Одноманітно скімлить дикий птах,
І перші краплі в згущеній блакиті –
Неначе сльози в маминих очах.
Останні сльози, рідні, безпорадні
І погляд тьмяний – ніби через скло,
А промінці на білім простирадлі
Ще відчувають мамине тепло.
Я «отче наш» навзрид тоді читала
І закликала: «Мамо, не вмирай»…
А на світанку матінки не стало –
Пішла, сердешна, ген за небокрай.
І знов гука мене, осиротілу,
Ота – в кульбабках – стежка на селі,
Бо для людини мамина могила –
То найсвятіше місце на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330801
дата надходження 16.04.2012
дата закладки 16.04.2012
Зі скелі гордині на вірності вазу
скотився сварливий камінчик образи,
заледве не збив кришталеву красуню
і гірко озвався у серці відлунням.
Той перший камінчик, камінчик образи
cтули у долоні, як перстень з топазом,
зітри з нього смуту, збери гострі грані,
змий краплі отрути з троянди кохання.
І сонячний промінь розтопить ту скелю,
а пломінь любові зігріє оселю,
додасть крилам сили у зорянім рейсі...
Лиш в горах довіри цвітуть едельвейси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318979
дата надходження 04.03.2012
дата закладки 04.03.2012
Ой.попід горою,до схід-сонця,рано
Виїжджали в поле вільні козаки
І втікали степом вражі басурмани,
Їх наздоганяли славнії полки.
п-пів
Гей,гей,батьку отамане,
Коні б"ють копитом по курних шляхах-
Стережуть ваш спокій сивії кургани,
Козацькая слава житиме в віках.
Випливають "Чайки" по морю гуляти,
Залишають край свій,береги,
Їдуть запорожці братів визволяти,
Стережіться кари,кляті вороги!
Про походи славні, про бої гарячі
Нам розповідають кобзарі в піснях
І тривожать душі і серця юначі
Запах волі й степу і широкий шлях.
Гей!Сідлайте коней!-від хати до хати
Лине клич завзятий із гаїв,дібров.
Та й поїдем,браття,волю здобувати,
Бо є в наших жилах ще козацька кров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318196
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 01.03.2012
Поет не помирає, а злітає
У височінь і глибину віків,
Він тіло лиш навіки залишає,
Щоб з висоти нас бачити усіх.
Поет не може, просто так померти.
Він оживає у своїх рядках,
Тому завжди у пам”яті народу
Літає серед нас неначе птах.
Він не помер – Відкрийте його вірші,
Там радість, біль і вся його душа,
Він залишив назавжди тільки тіло…
...Та не напише більше і рядка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313991
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 15.02.2012
***
Бо й що життя? За мить згорає свічка.
Солоне море незупинних сліз.
І свіжа глина, пам’яті смерічка,
І скрип... Уже такий далекий віз!
Пронесли слово стрічкою сумною...
Не ве́рне! Боже, більше не верне́!
Не пригорне́ безсилою рукою,
Опалий сум потрісканих ренет...
Багатий сад, ще буде плодоносся!
Та пагінець засох між нас один...
Вплетімо жаль у вічності волосся:
Пішов з життя Вкраїни вірний Син!
(14.2.12)
Усі посилання на сторінці Світанка:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313917
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314060
дата надходження 14.02.2012
дата закладки 14.02.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207802
(Романс)
Чудово так, коли весною
Хвилює серце юна кров,
Я на побаченні з тобою
Тобі признався про любов.
Приспів:
Любов, любов, ти наче казка,
Ти цвіт життя, чарівний сон,
Коли від радості і щастя
Два серця б'ються в унісон.
Любов, любов!
Любов, любов!
В вечірню зоряну годину
У тихім шелесті дібров,
Під ніжну пісню солов'їну
Ти теж призналась про любов.
Приспів.
Твій сміх дзвінкий, як вальсу звуки,
Я хочу чути знов і знов
І цілувать лице і руки,
Бо поєднала нас любов.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310072
дата надходження 30.01.2012
дата закладки 30.01.2012
Не пью, но иногда завидую я пьяным,
Завидую ведь ходу их свободной мысли.
Хотят, ругаются и нападают рьяно,
И всякого грызут, как бешеные гризли.
Не пьющий должен рассуждать лишь только трезво.
Обидчику он не ответит по заслугам.
И как бы тот не тёр об душу ноги резво,
Ты – трезв, обязан принимать всё без залога.
Порой в слезах обид так хочется напиться.
Чтоб совесть залегла, чтоб спряталась на время…
Но нет! Ведь понимания мне не добиться.
Пусть пьёт и травится всё вражеское племя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306604
дата надходження 15.01.2012
дата закладки 15.01.2012
Год новый иль старый, дракон или кот -
Мы крутим все те же педали.
Пусть будет здоровье, пусть радость придет
К Вам в дом. Остальное – детали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303440
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 31.12.2011
Несуть Дніпра високі хвилі
Терпку нескореність думок
Туди, де спить в святій могилі
Рівноапостольний пророк.
Розкутий в праведному слові,
У світі знаний , як Кобзар,
Він кревним вузликом любові
Себе з народом пов"язав.
І йшов навстріч нелегкій долі,
Як на Ґолгофу, до хреста.
Каравсь - не каявся в неволі
І в Україну проростав.
І став душпастирем по чину,
І словом всесвіт прихилив
На рід свій любий. Всю общину
До волі кликав і молив.
Він духом зріс понад держави -
Кордони геніям тісні!
Йому до рівня тільки слава,
Що в думи сходить, та в пісні.
І "Заповіту" віща сила
В сім"ю нас вольную єдна
Усіх - від матері й до сина,
Бо Україна в нас - одна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299987
дата надходження 14.12.2011
дата закладки 15.12.2011
Де ділись генії-поети?
Де ділись генії-митці?
Що карбували, як монети,
Слова, тримаючи в руці
Не паличку чарівну палко,
А звичайнісіньке перо,
Любили мову рідну змалку,
Плекали в серці, як добро.
Де ділись генії великі?
Де ділись ті, що в туги час,
В години розпачу і крику
Слівцем підтримували нас?
І в майже мертвій вже країні
Лиш чулись вільні їх слова,
Слова прекрасні, солов’їні, -
Жива ще мова, ще жива!
То не слова були – перлини,
А мова – чистий діамант.
Творили задля України.
Де дівся зараз той талант?
Де ділись поклики надії?
Де ділись щирі голоси?
Над ними зараз вітер віє,
Їхні могили заросли.
Бо їх нема, пішли у вічність,
Пішли давно у забуття.
Та не померла їх величність,
Та не забуте їх життя.
Але чи варто пам’ятати,
Якщо не можем оцінить?
Ми мову стали забувати,
В чужій країні стали жить.
Батьків ми славу в бруд втоптали,
На рідний край вдягли ярмо.
Самі у себе все покрали,
Так скоро й матір продамо!
Сліпі ми стали, безпорадні,
У душах жадібність кипить.
Де ділись генії-таланти,
Хто словом все це міг спинить?
І поки ще мовчать багнети,
І стали черствими не всі,
Озвіться, генії-поети!
Озвіться, генії-митці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286846
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 17.10.2011
Я слідкую весь час за тобою,
Я бажаю провести рукою
По волоссю пухкім, шовковистім,
Потонути в очах твоїх чистих.
Я співаю тихенько - для тебе,
І нехай ти не чуєш, не треба,
Всі ласкаві слова, наче квіти,
У віночок пісенний завиті.
Розпізнаю в юрбі голос милий -
Мчать до тебе намріяні крила...
Ось і вечір спустивсь таємниче,
Та татусь з дитсадка мене кличе…
2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276288
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Подаренная свыше жизнь
Разменяна на мелкий бисер.
Нет толку в ней увидеть смысл,
Коль смысл заранее бессмыслен.
Что жизнь? Её дают сперва,
Заставив думать, слышать, видеть,
Ходить, дышать, сгореть дотла,
Любить, желать и ненавидеть.
Испытывать пределы сил.
Держать баланс на гране воли,
Чтобы в отчаянье просил
Сменить игры жестокой роли.
Жизнь- это бой добра и зла.
А ты – участник или зритель
Но в том бою лишь иногда
С добром уйдёшь, как победитель.
И с донкихотовским копьём,
Вгоняя крепко в лошадь шпоры,
Бессмысленно победы ждём,
Сбивая ветхие заборы.
За суетою – суета
Несёт по жизненным дорогам.
В чём смысла нет! Мечта пуста
И бесполезна по итогам.
Но так же как изменчив мир,
Изменчива природа мысли :
Тот, кто в большом не прихотлив.
Увидит в малом массу смысла.
В том, что не нищий, не глупец,
Что есть семья, покой и дети,
Что жив покуда, наконец.
Увидит смысл только в этом.
И как умеет, так живёт.
Без мыслей, по своим законам.
Наверно, жизнь и есть оплот
Всем смыслодейственным изломам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274786
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 12.08.2011
Есть женщины в русских селеньях
(а шо - в украінських нема?)
с красивою силой в движеньях
(таких у нас - кожна кума!)
Пройдёт - словно солнце осветит,
посмотрит - рублём одарит!
(У нас - кожна друга, чи третя,
для хлопців вони - як магніт!)
В игре её конный не словит,
(та й нашу... Хіба "Мерседес"...)
Коня на скаку остановит,
(та шо там коня - табун весь!)
Коли вже пожежні не в змозі -
в горящую избу войдёт,
у полум"ї, в димній облозі -
в беде не сробеет, спасёт!
Красавица, миру на диво,
румяна, стройна, высока -
це ж наша, украінська діва,
що око і серце ласкА.
Во всякой одежде красива,
ко всякой работе ловка,
розумна, проста, жартівлива,
до смаку така парубкам.
И по сердцу эта картина
всем, любящим русский народ!
А я - патріот Украіни!
Я наших дівчат патріот!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274710
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 12.08.2011
У женщин не спрашивай возраст,
Напрасно потратишь слова.
Года-эфимерная область,
А дама- всегда молода.
Недаром природой заложен
В их сердце простой механизм.
И в старости очень возможен
Любовной волны романтизм.
Стремясь не поддаться старенью,
Всегда находясь на коне,
По женскому,с Богом ,веленью
Уступят года красоте.
Пусть даже по паспорту сорок,
А,может,и все пятьдесят,
В глазах появляется волок,
А в сердце бесёнки тусят.
Недаром Бальзак или Байрон
Подняли на свой пьедестал
Красавиц таких не случайно,
Чтоб возраст их там не достал.
Поэтому-возраст не тема
Для женщин,чья сущность не в нём.
И годы-совсем не проблема,
Чьё сердце пылает огнём
Рождённая жить,не старея,
Любить и дарить красоту,
Она,как богиня,сумела
Остаться,как роза,в цвету.
Не спрашивай возраст у женщин.
Ей ,правда,всегда двадцать пять,
Она молодой будет вечно
И ей будут гимны слагать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270861
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 18.07.2011
Зібрались знов старі солдати,
Хоч поріділи їх ряди,
Зустріти добре славну дату,
Як те водилося завжди.
На світле святе Перемоги
За стіл усілися вони
І пригадали всі дороги
Тієї грізної війни…
Найстарший з них, що на протезі, -
На грудях сяйво орденів –
Зібрав дітей в тіні берези
І в котрий раз їм розповів…
Він пригадав вогненні роки
І той страшний останній бій.
І світлі сльози ненароком
Зрадливо блиснули з-під вій…
Грім канонади, скрегіт сталі,
Огненний смерч, пекельний вир.
Нарешті, грізна мить настала:
«В атаку!» - крикнув командир.
І піднялись вперед солдати,
«Ура!» - гриміло навкруги.
І від навальної атаки
Здригнулись підлі вороги.
І раптом гримнуло, війнуло
Пекельним чадом межи віч,
Об землю вдарило, зігнуло, -
Нестерпний біль, а потім – ніч.
Так довго він лежав без руху,
Немов спинився часу плин,
Щось шепотів йому на вухо
Гіркий задимлений полин.
Нарешті, він прийшов до тями
І, повернувшись з небуття,
Зірвав листок гіркий зубами,
Відчув, яке воно – життя.
Десь там гриміло попереду, -
Бій покотився вдалину,
Була йому солодша меду
Гірка стеблина полину…
Його знайшла сестричка Галя
І врятувала із біди:
Наклала джгут, перев’язала,
Дала напитися води.
А потім – довге лікування –
Шпиталь, хірурги, лікарі…
Через півроку на прощання
Йому вручили костурі.
Як тільки ворога прогнали,
Солдат вернувся до Черкас,
Після війни посватав Галю –
Живуть тут в щасті по цей час.
16.11.2005.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266300
дата надходження 21.06.2011
дата закладки 21.06.2011
(Щира дяка поетові нашого сайту Владу Бугайчуку за надані документи)
Відшуміли святкові декади травня: відгуляли, відсвяткували, відшашличили, відпарадились, картоплевісадились. Хто до чого звик. Найбільш резонансними у цю пору стали події у Львові. Минулими тижнями тільки ледачі не коментували їх так чи інакше. Я уважно відслідковувала усі коментарі не тільки у пресі та на телебаченні, але й в Інтернеті. Тривожна картинка вималювалась. Першим повідомленням було: У Львові стріляли у людей і навіть когось поранено. Потім пішли пояснення: під час параду на одну з центральних вулиць вийшла колона людей з червоними прапорами і на них накинулись екстремісти-націоналісти, почали бити і хтось із "червонопрапорних" захищаючись почав стріляти. Тут уже обізвався мій невгамовний здоровий глузд. Скажіть, хто з вас, люди добрі, бере із собою на парад Перемоги зброю? Мені з дитинства здавалось, що парад - це свято, і йдуть на нього з квітами. А вам?
Львовом завжди модно було лякати людей з півдня та сходу: давно ходять чутки, що на звернення російською там можуть і вилаяти, і вдарити. Цікаво, хто це каже, хоч раз у Львові був? У жодну із моїх численних поїздок до цього міста не було такого, щоб хтось мені нахамив, чи хоч якесь прикре слово сказав, хоч бувало, що я, в порядку експерименту, російською мовою зверталась до людей. От чого у Львові не люблять, так це суржику. Але це свідчить, скоріше, про загальний рівень освіченості й інтелігентності, а не про екстремістські настрої. Я й сама суржик терпіти не можу, як не можу терпіти низький рівень культури чи освіти. А минулий тиждень я провела у Севастополі, де живуть мої батьки. І там за звернення українською ніхто каменюкою у мене не кидав, люди посміхались привітно й казали: "какой красивый у Вас язык!" Може, тому що моя вчительська літературна мова, яку я всіляко плекаю і намагаюсь не засмічувати, дійсно звучить гарно й вишукано. А у людей, якої національності вони б не були, гарне викликає замилування, а не агресію. Ба, гарне може навіть часом цю агресію загасити. Бабуся моя казала:"Людина на тебе - каменем, а ти на неї - хлібом". Жаль, що львів"яни у цьому сенсі виявились не готовими до червонопрапорних провокацій. А що це була провокація, уже ні в кого сумніву не виникає. Може, треба було б зустріти "гостей" походною кухнею із "наркомівськими"? Типу, хлопці, ви ж з дороги голодні, мабуть? За столом із доброю їжею спільну мову знайти значно простіше, ніж на параді. Навіть, якщо це - парад Перемоги. Тим більше, що саме у цій місцевості ставлення до параду 9 травня – інакше, набагато складніше.
От тут і хочеться звернутись до поняття "інформаційне поле". Якою б вільною та незалежною не оголошувала Україну чинна (і попередні теж) влада, насправді це не так. Знаєте чому? Тому що ми по сей день живемо у здебільшого радянському інформаційному полі. І саме воно визначає і наші погляди, і наші стосунки, і, зрештою, наш матеріальний рівень. Наше історичне інформаційне поле - розуміємо ми це, чи ні - сформоване радянськими ідеологічними міфами. До ідеологічної міфології я, насамперед, відношу літературну (від анекдотів до романів-епопей) та кінематографічну спадщину. Про її міфологічність свідчать такі прості речі, як епітети та порівняння. Яка у нас була перемога у Великій Вітчизняній війні? Славна! Як боролись із фашистськими загарбниками радянські воїни? Героїчно! Як поводили себе вороги на нашій землі? Віроломно! Які були радянські вояки? Мужні, хоробрі! Які були вороги? Підлі, підступні! Без варіантів! Трохи нагадує зомбування, вам не здається? Проте, комуністична ідеологічна міфологія нерідко вступала у суперечку з міфологією сімейною. І це була неабияка суперечка. Воєнні оповідки моєї сім"ї зберігають інформацію про "доброго німця". Він - немолодий кухар-шваб - не тільки підгодовував прабабу, бабуню й маленьку маму, але й, вислідивши прадіда - інваліда фінської війни, не тільки не виказав його, але й порадив переховатись. У день відступу "наш Ганс" плакав біля маминої колиски, бо у нього вдома було четверо дітей, і він журився, що вже ніколи їх не побачить. Мабуть, не побачив, бо обіцяв, якщо виживе, обов"язково приїхати. Я пам"ятаю мої перші дитячі суперечності з ідеологічним міфом про війну. "Добрих німців не буває!"- Кричали мені діти у дитсадку після прочитання вихователькою якогось героїчного воєнного оповідання. "А в нас був!" - До кулаків і сліз відстоювала я право "нашого німця" бути добрим. Те, що відбувається зараз у нашому інформаційному полі, у наших душах і головах, до болю нагадує ту дитячу суперечку. Ті, хто виріс в умовах радянської ідеологічної міфології, не може прийняти навіть документально доведені історичні факти, що їй суперечать. Дійсність тобто прийняти не може, як не могли повірити діти у моєму садочку у "доброго німця". Не можуть прийняти люди, що виросли на документальних кадрах парадів перемоги радянських часів, фільмах і книгах, що оспівували подвиг радянського солдата, що для населення Західної України вхід Радянської армії став лише заміною одного диктаторського режиму іншим. А чим, власне, вони відрізнялись? Німці вишукували й страчували своїх ідеологічних супротивників. Радянські робили те ж саме. Тільки німці проводили розслідування, а радянські, пройшовши через Голодомор та масові розстріли тридцять сьомого - тридцять дев"ятого, не переймались, розстрілюючи до купи винних ще й парочку невинних - "лучше перебдеть, чем недобдеть". Німці вивозили на роботу молодих працездатних людей. Радянські теж вивозили. Тільки вони не особливо перевіряли працездатність, ніким не гребували. Німці кидали у концтабори. Радянські вивозили у табори сім"ями: з дітьми, старими, вагітними. До Сибіру доїжджала третина, решта мерли по дорозі. "Альтернативою" печам Аушвіцу й Бухенвальду були неопалювані бараки ГУЛАГу. Німці примушували зароблене тяжкою працею віддавати на потреби рейху. Радянські ж просто відняли все, що було нажито. То чого ж ми дивуємось, що відроджена незалежністю західна громада не приймає й не сприймає червоне полотнище як прапор Перемоги? Для них - він прапор поразки, руйнації споконвічних моральних цінностей, розорення з любов’ю й потом збудованого господарства, символ насильницької смерті рідних, близьких. Це вам не казочка про "злих німців і добрих наших"! Кому вони були - "наші", а комусь і чужі, ворожі, гірші за найгіршого німця. Це - правда, яку вкрай важко прийняти. Як важко прийняти правду про Голодомор, адже на підводах, що вивозили останні їстівні припаси із голодуючих сіл, де повільною мученицькою смертю вмирали наші з вами рідні, теж "гордо" майорів червоний прапор. Як висів він і над тюрмою, у підвалі якої розстрілювали мого прадіда - православного священика з Уманщини та його рідного брата. Червоне полотнище майоріло і на паровозі, який у "коров’ячих" вагонах віз на північ бабцю і вісім душ малих дітей - тіточок і дядьків моєї подруги з Хмельниччини. А її маленька мама сама-самісінька сиділа у ямі схована і кричала, поки сусідка не знайшла й не схоронила від радянських солдат. Радянські, кажете, з дітьми не воювали?..
З часу моєї дитячої бійки за "нашого німця" пройшло більш як сорок років. Але я й досі б’юся. Б’юся за те, щоб наші діти та внуки жили у правді, а не у міфах, якими прекрасними ті міфи б не були. Найбільш руйнівним для нашої батьківщини я вважаю боягузливий міф про здобуття незалежності. Ми самі її боїмося, нашої волі. Інакше, навіщо ж нам поширювати міф про те, що незалежність України здобуто політичним "безкровним" шляхом?
"А що, хіба це було якось інакше? - щиро здивовано запитав мене недавно розумник і золотко - студент третього курсу Університету ім. Т. Шевченка - кращого, між іншим, вишу країни. І я розповіла йому про те, що національно-визвольна боротьба в Україні велася із перших днів загарбання нашої території більшовиками і аж до серпня 1991 року. З 1919 року по 1932-й на півдні і сході країни відбулося більш як 260 збройних повстань. І це були не просто стихійні виступи поодиноких "кулаків" чи "середняків". Цілі райони проголошували на своїй території незалежні від більшовицької Москви республіки (це - до питання про "добровільність" більшовицької влади). Тільки винищення населення цих регіонів голодом припинило рух непокори. Проте, антирадянське підпілля існувало завжди - це факт. Як факт і те, що наша незалежність здобувалась кров"ю мільйонів вояків-підпільників. Вони по-різному приходили у підпілля, по-різному воювали, по-різному страждали. Хтось загинув у в’язниці, хтось під колесами "випадкової" вантажівки, хтось у психлікарні. Але саме їхні життя, їх воля, праця, їх незламний дух - це той фундамент на якому збудовано нашу незалежність. І що ж ми про них знаємо? Чим їх нагородили? Хто написав про них книги, хто зняв фільми? Чому про них студентові найкращого вишу країни розповідаю я, а не викладач історії? Чому правда про цих людей, їх ідеї, їх погляди, їх боротьбу не стала частиною нашого інформаційного поля? Що ми взагалі про них знаємо? Нам розповідали про те, що вони були посібниками фашистів. Це - міф, що знову вступає в суперечність з реальністю моєї сім"ї. Мій дід - вояк УПА, син того самого репресованого священика - вирятував від відправки до рейху на роботу більш як дві сотні молодих хлопців і дівчат. І, виконуючи смертний вирок сільському старості, що цих дітей здавав німцям, загинув від кулі гестапівця. Я дізналась про це вже після дев’яносто першого, батьки, пам’ятаючи бійку за "нашого німця", нічого мені не розповідали.
А недавно у пошуках інформації мені довелося працювати із надзвичайно цікавими документами, що розвіяли ще один міф - міф про те, що всі українські націоналісти - це фашисти, тільки наші. Мені до рук потрапив - ні багато - ні мало - моральний кодекс українського націоналіста. Я побачила в ньому ту моральність, ту ідею, якої зараз так не вистачає нашій молоді. Ось невеличкі (зауважте!) документальні цитати:
- Приймай життя як героїчний подвиг і здобувай чин незламної волі та творчої ідеї.
- Найвищим Твоїм законом і Твоїм бажанням є воля та ідея Нації.
- Пам'ятай, що Україна покликана до творення нового життя, тому працюй для її могутності та розвитку.
- Будь вірний Ідеї Нації на життя і смерть і не здайся, хоч би проти Тебе був увесь світ.
- Красу і радість життя вбачай у невпинному прагненні на вершини духа, ідей і чину.
- Могутній Бог княгині Ольги і Володимира Великого жадає від Тебе ні сліз, ні милосердя чи пасивного роздумування, але мужності та активного життя.
- Здобувай знання, що допоможе Тобі опанувати світ і життя, піднести Україну і перемогти ворогів.
- З ворогами поступай так, як того вимагає добро і велич Твоєї Нації.
- Знай, що найкращою ознакою українця є мужній характер і вояцька честь, а охороною України - меч.
- Постійно пізнавай, удосконалюй себе - здобудеш світ і життя.
- Знай, що світ і життя - це боротьба, а в боротьбі перемагає той, хто має силу.
- Знай, що в боротьбі перемагає той, хто не заломлюється невдачами, але має відвагу піднятися з падку і завзято змагає до цілі.
- Пам'ятай, що милостиню приймає тільки немічний жебрак, що не може власною працею і власними вартостями здобути право на життя.
- Не покладайся ні на кого. Будь сам творцем свого життя.
- Будь скромний і шляхетний, але не знай слабкості і покори.
- Не заздри нікому. Приймай те, що здобудеш власною працею і вартістю.
- Гидуй всякою лицемірною облудою і хитрим фальшем, але перед ворогом укривай таємні справи і не дайся заманити себе в наставлені тенета. Для здобуття ворожої тайни вживай навіть підступу.
- Шануй жінок, що мають стати тобі подругами духа ідеї і чину, але гидуй розгнузданими
- Що робиш, роби сумлінно й так, якби воно мало залишитись навічно та стати останнім і найкращим свідоцтвом про Тебе.
(44 правила життя українського націоналіста (уклав Зенон Коссак)
Яка шляхетна ідеологія для нинішньої молоді! Розумію, що наша засмічена радянськими міфами свідомість, не відразу прийме щось аж таке шляхетне, гаряче й цілеспрямоване. Натренована подвійними стандартами, до такої прямоти вона поставиться у кращому випадку скептично. Але ж людям, особливо молодим, потрібні ідеї навзамін комуністичних міфів.
Скажете, набридла ідеологія, потрібна свобода? Та, яка ж це свобода, коли студенти педагогічного вузу на семінарі з літератури вирішують питання про лесбійський зв’язок між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською? Або намагаються через інтимну лірику Івана Франка дійти висновку: був у нього протиприродний потяг до власної матері, чи звичайний, синівський? Гадаєте, я перебільшую? Аж ніяк! Чотири роки я керую навчанням у педвузі столиці своєї хрещеної доні, повірте, я - в курсі. І наведені мною "навчальні" питання - це "квіточки". А "ягідки" такі, що у пристойному товаристві й говорити сором, - а ми ж таки - пристойне товариство. Ось такою "свободною" інформацією заповнюються "чорні діри" інформаційного простору у нашої молоді. Може, саме тому ми сьогодні маємо стільки проблем?
Комуністична ідеологічна міфологія - головна причина нашого сьогоднішнього, погодьтесь, невеселого існування. Саме вона примушує нас поділяти людей на "наших" і "не наших" за ідеологічним розсудом, а не за Божим законом любові, за яким "наш", що стріляв у скроню мого діда, чужіший мені за німця, що врятував життя моєї родини. Бо без того німця мене б на світі не було. Саме вона стала причиною того, що ми втратили таку важливу передумову добробуту й миру як мудрість. У всіх проявах суспільного життя - від щоденної праці на своїх робочих місцях до вибору влади - ми чинимо вкрай немудро. А потім, коли важко щось змінити, каємось. Але каяття це - теж із відтінком міфології: ну, нікого більше ж було обирати... Із мільйонів жителів країни обирати нікого?! Ну, скажіть, що це - не міф!
Чекати від когось, що наше інформаційне поле зміниться - із розряду казок про Іллю Муромця, що тридцять три роки на печі сидів. Давайте потроху з печі злазити. Я пропоную створити власну - нашу з вами, народну книгу сімейних історій. Зібрати й потім розмістити в Інтернеті, чи навіть видати окремою книгою. У ній не буде вигаданих і режисованих ідеологами історій. Ми зберемо реальні історії наших родин про добрих німців і злих, про добрих наших і не дуже, про продзагони Голодомору і вояків Крут, про родичів, розстріляних у Бабиному Яру німцями й у Биківні "нашими", про героїчних партизанів і тих, що грабували селян і ґвалтували жінок у своїх загонах (і таких парочку історій є у арсеналі знайомих мені людей, мама яких була зв’язковою у партизанському з"єднанні Ковпака). Того самого Ковпака, героїчний образ якого створив на радянському екрані видатний актор і (за сумісництвом) син того самого розстріляного НКВД священика з Уманщини й рідний брат героїчно загиблого вояка УПА. Ось так часом виглядає воно - реальне інформаційне поле нашого з вами минулого - заплутано й неоднозначно. А радянська міфологія позбавила нас правильного уявлення про добро і зло, відібравши мудрість. А ми, замість того, щоб цю мудрість собі повертати, "ведемось" на нові міфи: про "злих" западенців з одного боку й "кровожерних" росіян з другого. А мудрість - говорить Слово Боже - це страх Господень. Мудрість - це пересторога: яким судом судимо, таким і нас судитимуть. Мудрість - це коли - за вчинками, за любов"ю, а не за національністю, регіональністю чи партійною приналежністю.
Усі бажаючі долучитись до створення книги сімейної пам’яті, а відтак, до зміни інформаційного поля нашої Батьківщини, заради правди для наших дітей і відродження національної історії і нашої мудрості! Надсилайте свої сімейні історії на мою електронну адресу: alla.megel@rambler.ru
Усі імена, прізвища і хід подій буде мною збережено, усі зміни - погоджено з авторами. Про хід нашої спільної справи поінформовано всіх. А якщо книгу (дасть Бог!) буде видано, кошти від цього віддамо на музей народної пам’яті, на який у влади ніколи не вистачить коштів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262489
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 30.05.2011
Платон мне друг,
но истина дороже!
А если оказалось вдруг,
Узнавши истину по коже
Мурашки роем побегут.
Начнутся бунт и войны!
Так вот поэтому и лгут,
Чтоб мыслям быть покорны!
И вот вопрос мне не даёт покоя
Который день мне мысль слышна:
Коль из-за истины восстанут волны моря -
Накой нам черт та истина нужна?
17.04.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255326
дата надходження 21.04.2011
дата закладки 22.04.2011
Не всякий жити вміє так, як хоче,
то ж варто жити просто так, як слід –
із гідністю дивитись людям в очі,
із гідністю останній здати звіт
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254502
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 18.04.2011
Хорошо быть идиотом,
Чтоб вопросы: быть - не быть??
И не личные заботы,
С лёгким сердцем, позабыть.
Философией подонков,
В неземной цвести красе,
И заметить миру тонко:
Одинаковы вы все!!!!!
Ни за что не быть в ответе.
Стать загадочным слегка,
Чтоб зарю однажды встретить,
Возле мусора бачка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252702
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 09.04.2011
Нема Ґонти; нема йому
Хреста, ні могили...
Тарас Шевченко «Гайдамаки»
Тоді світало довго, майже тиждень,
бо згарища чаділи і тополі
протягували руки якось хижо,
такі згорілі, ламані і голі.
Вовки минали навіть чорну Умань,
зруйновану не вперше і забиту.
Здіймались в попелищах сиві думи,
вітрами розліталися по світу.
Зерном чіплялись ті, хто раптом вижив.
Замішували глину на полові.
І проростали з бур’янів і тиші
хатки у стріхах, у піснях і слові.
Здіймалася у небо дума думна,
літали голуби над ярмарками...
Моя старенька кольорова Умань,
обхоплена річками, як руками.
Відроджена укотре з попелища,
замішана на крові і на глині.
Із року в рік таки і ширша, й вища.
Та з битими дорогами донині.
Така ж, як і тоді, у ті століття,
у пазусі зі скарбом... і базаром.
Запилена, закурена у літі.
З чужими і донині образами.
Чого тобі, моя лукава мати?
Стели на оксамитах і ніколи
сльози не покажи. Тобі тримати
ще стільки неба, зір у видноколах.
Тобі ще пережити треба сили
синів, які випалюють без диму.
Ти краще би у гості не просила
того, хто ворітьми твоїми гримне.
Моя солодка, скільки руйнували
твоє життя і кидали зі скелі,
а ти одначе під фортечним валом
чужинцю, як своєму, м’яко стелиш.
І віриш у майбутнє, як у казку...
Чи вже не віриш, а вдаєш натомість?
Скидай терпіння ланцюги і маску,
байдужість, і смиренність, і утому!
І покажи усім своє обличчя!
І не мовчи, бо вигориш до кістки.
Ще є криниці, навіть трохи глибші,
ніж гайдамацькі...
І тепленькі крісла,
в яких стають глухими і сліпими,
з яких не видно далі рук і носа.
Вставай матусю, бо піде за димом
добро. І ти підеш по світу боса!
... Тоді світало довго, майже тиждень,
бо катували ватажків-героїв.
У відповідь – така болюча тиша...
І ми, матусю, мовчимо з тобою...
05-07.12.10.
Умань кілька разів була спалена. У 17 столітті турками і татарами. Через кілька років місто, в якому місцеве населення опинилось під фінансовим та податковим тиском багатих поляків та євреїв, захопили гайдамаки.
Майже сорок років тому був готовий проект пам'ятника Гонті та Залізняку, але досі його не встановлено. Останні двадцять років місцева влада зважає на думку паломників-хасидів, які встановлення пам'ятника розглядають як особисту образу єврейського народу. На час приїзду паломників, Умань нагадує гетто. Тільки в резервації - уманці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250857
дата надходження 31.03.2011
дата закладки 31.03.2011
Не грусти о том, что в жизни было.
Не жалей о том, что не сбылось.
Принимай всё то ,что есть, как диво,
Забывай печали, боль и злость.
Не стремись к неразрешённой цели,
Не бросай любимых и друзей.
Всё, что вместе в жизни вы имели,
В памяти храни, люби, лелей.
Не меняй желаний и привычки,
Не играй в открытую с огнём.
В дверь входи открыто, без отмычки,
И не на щите, а со щитом!
Зажигай почаще в небе звёзды!
Раздари их близким до одной.
В доме пусть звучат лихие тосты
Знойным летом, вьюжною зимой!
Сохраняй любовные порывы.
Искру в сердце крепко береги!
Прочь гони непрошеные силы.
Будь здоров! Господь тебя храни!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248421
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
Кто с песнею дружен,
уходит с зарей…
Будь там, где ты нужен,
ровней держи строй,
И бисера ценный елей не пролей,
С шутами у храмов поклонов не бей;
Достойно пройди перед царским перстом,
Не трать яркий свет в разговоре пустом,
Храни своё Царство от язвы внутри
И зорче на контуры неба смотри.
Храни тебя Бог,
В час беды и тревог,
Будь милостив к людям,
К себе же будь строг.
В.Стр@нник
http://vadimstrannik.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247761
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 17.03.2011
Доки живе в народі мова,
В ній буде житиме душа,
І не розвіє, мов полову,
Краї батьківські полиша
Синів та доньок України,
Що загубились на землі,
Забувши мову, та понині
Десь на чужинській вже ріллі
В холодний камінь та пісок
Свою посіяли печаль,
А тут, де мови колосок,
Язик насаджує москаль.
Та ще не вмерла солов"їна,
І не зімкнулися вуста,
З яких вона повсюди лине,
В душі у кожного зроста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239336
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 16.02.2011
Что мечта сама, за вас,
К вам прийдёт, не ждите!
Соберитесь, и хоть раз,
Сами к ней идите!
А не сможете идти,
Цель не упускайте,
Вы к мечте своей ползти
Дерзко продолжайте!
А не сможете ползти,
Не теряя рвенья,
Положи свои костИ,
К ней по направлению...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241484
дата надходження 16.02.2011
дата закладки 16.02.2011
Вот опять холода наступают,
заметает зима города.
Мама ты всех красивей на свете,
не беда, что уходят года.
Стала ты вдруг на осень похожей,
словно иглы в стогу седина.
Но в душе ты гораздо моложе,
ты прекрасна, всегда молода.
Молодость ушла ее ведь не вернуть,
юность пролетела как стрела.
Кто сказал, что легким будет путь,
жизнь прекрасна, но идут года.
В руки, я беру, твою ладонь,
и целую сердцем согревая.
Мама - ты Богиня Мира и тепла,
я люблю тебя моя родная.
Вновь рисуют пейзажи морозы,
лужи сотканы прочно со люда.
на глазах твоих мамочка слезы,
но румянец скрывают года.
На деревьях висят плача льдинки
и поют строки в такт, провода.
Покидают родителей дети,
ждут их семьи, друзья, города.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223783
дата надходження 22.11.2010
дата закладки 06.02.2011
Динамо, Динамо, Динамо
команда любимая нами
Динамо, Динамо, Динамо
наш клуб знаменит игроками.
Динамо - гол,гол, гол!
Динамо надо, надо, надо!
Динамо он, динамо я!
Динамо ты наша команда.
Лобановский, Блохин и Шевченко
Кумиры навечно твои
Они прославляли динамо
Победы дарили свои.
Скандируем вместе динамо
И вот комбинация гол.
За что его преданно любим
Украинский экстра футбол
Мы верим в Европе динамо
На подиум выйдет как прежде
И кубок подымет ребята
Мы все затаились в надежде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168601
дата надходження 28.01.2010
дата закладки 28.01.2011
Любите женщин,любите!
Сестёр,своих жён,матерей!
Улыбки почаще дарите,
Хвалу раздавайте смелей!
Цветами их путь стелите,
Утрите от слёз лицо,
"Любимой" всегда зовите,
Целуя в уста горячо!
Усталость заботой снимайте,
Прижавшись к родному плечу!
Сердца пополам преломляйте,
Отдав половинку свою!
Вы вспять поверните реки
Для той,кто дороже всего,
Воспойте в стихах навеки,
Взамен не прося ничего!
Лелейте,желайте,любите
Всей святостью древних икон!
И в памяти вечно храните,
Идя к ним,как в храм,на поклон!
И в каждой тогда проснётся
Небесная,нежная суть,
Которая счастьем зовётся
И выстлан желанный путь!
Любите их и не теряйте!
Сторицей воздасться вам!
Любовь в суе не забывайте-
Её раздавайте нам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234659
дата надходження 13.01.2011
дата закладки 13.01.2011
Не плутайте любов з коханням,
Його ж бо сила руйнівна.
Не плутай тишу із мовчанням,
У тиші вічність промовля.
Не переплутай ненароком
Безсмертя з вічністю життя.
Не називайте долю роком,
А безкінечність - небуттям.
Наказ не плутайте з проханням,
Багацтво - з кількістю грошей.
Життя не плутай з існуванням,
Ціну - із цінністю речей.
Не плутай цноту і невинність,
Емоцію та почуття.
Не плутай часу швидкоплинність
З невідворотністю кінця.
Не думай, наче справжня мужність
В жорстокості почин бере.
Не плутай інтелект та мудрість,
Бо не в знаннях вона живе.
Не плутай істину й догмати,
В примарну святість їх не вір,
Бо пристрасть хтивістю вважати -
Природі йти наперекір.
Не плутайте палкі зізнання
З німою величчю чуття.
Трагічний пафос - зі стражданням,
А плач душі з гірким виттям.
Не плутайте із горем тугу,
Не нарікай хрестом мету.
Та острахом слабкого духу
Не називайте доброту.
Бажання не приймай за мрії,
Інакшість вадою не зви.
Не сплутай віру і надії,
А совіть за суддю візьми.
Не плутай Генія з шаленством,
А музику з набором нот.
Не плутай щастя і блаженство
З відсутністю усіх турбот...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233619
дата надходження 08.01.2011
дата закладки 08.01.2011
Горит свеча, слезит свеча
Её печаль так горяча
Она нам праздник для души
Задуть её ты не спеши
Пусть по мерцает огонёк
И воск на руки протечёт
Мы постоим, мы помолчим
С мольбою к небу постучим
Пусть видят эти небеса
Как с воском плавится душа
Пусть знают, нам не всё равно
Ушел вчера или давно
Кого любили или нет...
Мы просто знать хотим ответ
Увидят тот призывный свет
Все тех кого уж с нами нет?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231845
дата надходження 29.12.2010
дата закладки 29.12.2010
Измена плетет сладострастные речи,
И манит, и манит любви миражом,
И просит с мольбою свиданья и встречи,
Но если ответишь – пронзит как ножом.
Сожмёт своей мёртвой и каверзной хваткой,
На сердце свернувшись коварной змеёй,
И выпустит яд свой греховный, но сладкий,
И ты навсегда потеряешь покой.
Как хищница, бродит по миру измена,
И сети обманные ставит свои,
Но чувства её – суррогат и подмена
Семейного счастья и светлой любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221589
дата надходження 11.11.2010
дата закладки 12.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2010
Світлій пам’яті моєї бабусі
Катерині Пилипівні Скубій.
Стоїть бабуся Катерина,
В життям покручених руках
Тримає спечену хлібину,
Стікають сльозі по щоках.
Вона згадала тридцять третій:
Без листя липи й берестки,
В могилі син її Терентій,
За ним пішли туди й батьки.
Неначе небо й те голодне,
І до землі схилився тин.
Кругом чуже усе, холодне,
Та півсела пустих хатин.
Взяла тепленький ще шматочок,
Прикрила ніжно рушником
Й пішла тихенько в свій садочок,
Де вся рідня лежить рядком.
Старенька стала на коліна,
До неба очі підвела...
- Вставай же вся моя родино,
Я хліб свіженький принесла!..-
Ніхто не змусить Україну
Пустити роки в забуття,
Які поклали в домовину
Народ, що так любив життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143314
дата надходження 29.08.2009
дата закладки 03.11.2010
Вже надвечір’я гасне над землею,
І в присмерку полуда на очах.
Осяянії срібною зорею
Летять боги слов’янські на вітрах.
Проклятії, забутії, гонимі
Знов повстають Перун, Даждьбог і Рід
На Київській Русі, на Україні,
Де в владі їх і корінь був і плід.
Згадаймо, як мечем, вогнем і кров’ю
Чужого бога креслили в серцях,
Як будували храми на румов’ї,
На спалених, розбитих капищах.
Не ідоли, а плоть землі і неба,
Вам не жерці служили – віщуни...
Чи у чужинській вірі є потреба?
Чи ж ми не Світовидові сини?
Нескорені, незломлені, живії
Крізь прірву віку дивляться на нас.
Ярило, Пек, Купало, Ладо, Ниє,
Де ж ви були увесь цей довгий час?
І бачу знов: під срібною зорею
Летять боги слов’янські на вітрах...
То надвечір’я гасне над землею
І в присмерку полуда на очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152096
дата надходження 27.10.2009
дата закладки 14.10.2010
Вот семечек кулёк и плошка шелухи,
Вот рот, жующий отшелушенное семя…
Кулёк и плошка – это люди и стихи,
а Рот, всего скорее – это Время.
(Юрген Пті)
Насіння, карти, доміно
потрібні, щоби приховати
відсутність вартісних думок
і щоби якось час вбивати.
(В.О.)
-----------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215082
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 09.10.2010
Пізній вечір. Долин́ою
Йшли удвох ми із тобою.
Із криниці під вербою
Пили воду ми обоє.
Зав*язалась, щоб водичка
Прилягли ми на травичку.
Неумисно, по привичці
Я поклав тобі правицю.
І кудись нас понесло.
Що там тільки не було.
Все закінчилось під ранок,
Розгорявся вже світанок.
Далі ми пішли з тобою
Яром-яром, долин́ою.
Ранішньою вже росою.
Ситі чистою водою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211347
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Він Козачанським здавна зветься
Цей ліс, похмурий і густий.
Шумить, хвилюється і гнеться,
Мов хоче щось розповісти...
Вже відгриміла громадянська
І лютий голод здаленів,
Та не вгавала рать радянська
І все шукала ворогів.
Щоб розстріляти чи заслати
На ті далекі Соловки...
Ніхто не зможе заховатись
Від пролетарської руки.
Дали в сільраду "рознарядку" –
Знайти з десяток мужиків,
І для наведення порядку
Арештувать, як шкідників.
Забрали столяра Дем'яна...
В колгоспі вулики робив,
Але навмисно так погано,
Що кліщ в них бджоли погубив.
Забрали сторожа Миколу...
Цього за злочини такі,
Що він хотів спалити школу,
Та відсиріли сірники.
Забрали конюха Мартина...
Бач, здох колгоспний жеребець!..
На всіх знайшлась якась причина,
До всіх підшили папірець.
Знайшлись негідники, іуди.
Щоб настрочить брехню й підлог,
Які ж бувають підлі люди,
Нехай таких скарає Бог!
...Автомобілем, рано-вранці
Примчав загін енкаведе
І, згідно списку, ніби бранців,
Зігнав приречених людей.
І, затуливши шинелями,
Щоб не побачив чесний люд,
Глухими дальніми полями
Їх повезли в район на "суд".
Не довезли кати зловісні -
Так поспішали "по дєлах",
І в Козачанськім темнім лісі
Всіх розстріляли, бідолах...
Коли їх люта смерть скосила,
Здригнулись небо і поля,
Ніхто не знає, де могила,
А знає лиш сира земля...
О, скільки, земле, рідна мати,
Пізнала ти тоді біди,
І скільки ти змогла ввібрати
Крові і сліз, немов води!
Стоять в зажурі на сторожі
Над їх могилою дуби,
А в небесах у дні погожі
Кружляють білі голуби.
Ми жертв репресій пам'ятаєм -
Нащадки їхні й родичі:
За "упокій душі" читаєм
І в храмах ставимо свічі.
22.12.05.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209066
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 03.09.2010
Безделью смерть, жизнь только желанию
Ведь это твоё второе дыхание
Срывает башню, тебе дарит крылья
Вся грусть и печаль развеются пылью
Желанье ударит фонтаном безумным
И новые песни ударят по струнам
Давай же, снимай эту грустную маску
И серые будни зальёт яркой краской
Ты к цели своей полетишь напролом
Сметая проблемы, невзгоды крылом
Сквозь тернии и к звёздам мечту пронесёшь
Ты лучший, ты сильный, и ты всех порвёшь
Нет времени плакать, о прошлом жалеть
Так можно до пепла как свечка истлеть
Чтоб сам по себе свет в душе не угас
Поверить в себя должен каждый из нас
Твои лучшие друзья - это лень и пофигизм
Твои комплексы, зависть, страх и эгоизм
Обыватель, как и все в цепи серости закован
Разве ты желаешь жить дальше по чужим канонам
Плотно в сети ты окутан этой массовой культуры
А твой разум затуманен дым машиной диктатуры
Ты всего лишь потребитель, овощ с грядки и не больше
Но есть время всё исправить, жить умнее и попроще
Как много людей что плывут по течению
Мешая сомнений мучения с ленью
Создали себе лишь иллюзию счастья
Собственный плен, это клетка безвластия
Живи сейчас, кричи, дыши
Убей печаль, жги и круши
Пусть все стоят, чего-то ждут
Ну а у нас другой маршрут
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201437
дата надходження 17.07.2010
дата закладки 17.07.2010
На краю села вмирає хата,
Чорними дірками світяться шибки.
Розрослася на подвір'ї м'ята,
Будяками рясно заросли стежки.
Стріха почорніла, провалилась
І присіла хата нижче до землі.
Лиш гніздо лелече залишилось,
Та лелеки не вернулись по весні.
Мертвими гілками сливи й вишні
Тягнуться в німій молитві до небес.
Все ще вірять: чує їх Всевишній -
До людських не докричатися сердець.
Вітер нишпорить пустим подвір'ям,
Може, він когось знайомого шука?
Хлипа вітер хвірткою й дверима,
А втомившись, у траві відпочива.
Пусто в хаті: нікому в ній жити.
Помирають села, ніби й не було.
І повторює молитву вітер.
І лелеки не вертаються в село.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198171
дата надходження 28.06.2010
дата закладки 28.06.2010
(Біблійська притча
з гумором і не без моралі)
Давно було… За прастарих часів…
А може й не було, та кажуть люди:
Жив чолов’яга і свій Хрест носив,
Як всі ми носим, зрештою, повсюди.
Йому дісталась доля непроста:
Не квітом – терням встелена дорога,
Тож він змінити вирішив Хреста,
Та й з тим подався до самого Бога.
Навдивовижу щедрим був Отець,
Питань не задавав і не сварився,
Мов добрий пастор до своїх овець…
Лишень махнув – і склеп святий відкрився.
І чоловік з подякою в очах
Пішов шукати щастя між Хрестами.
- О! Цей ще гірший – навіває страх,
А той важкий, немов базальту камінь.
Цей – симпатичний, але замалий, -
Я більшого у цім житті вартую.
Той в плечі тисне – дуже незручний…
Так можна й рік шукати «в холостую»!
…Здається, є! Пасує… It's the best!!!
Дозволь забрати…
- Та, бери, не шкода…
Лиш зауваж, що це – той самий Хрест,
Що ти, мій сину,кинув біля входу…
7.06.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194383
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 08.06.2010
Давай, пограємо в життя:
Ставай на Долі шахівницю, –
Віщує – чуєш? – вража криця
Чиєїсь крові пролиття.
Вперід, пішаче, все вперід!
Крокуй до слави чи до страти,
Нехай натерли плечі лати
І вкотре марш-кидок убрід…
Лиш не питай себе: яка
Клітинка завтра – біла, чорна?
Бо душу розпачем огорне, –
Це вірна смерть для вояка.
Та ось і фініш… Ти – в ферзях,
Король святкує перемогу.
Чому ж, сумний, волочиш ноги,
Вглядаєшся в пройдешній шлях?
Чому фанфара не п’янить,
Де жадане блаженство духу?
А пригадай-но: як же слухав
Ти пісню леза кожну мить.
Було так просто мимохідь
Ділити світ на чорне-біле
І бачити, як знавіснілість
У вражім погляді горить.
…Але скінчився якось бій;
Плетешся втомлено між трупів.
Усе сприймається так тупо…
Аж ось лежить противник твій.
Ще зовсім юний. А в очах
Його розкритих – синє небо,
В яке зринає мрія-лебідь
І тихо тане… Світ зачах.
Не полічити, скільки мрій –
Таких живих, таких барвистих
І по-дитячому пречистих
Понищив меч безжальний твій…
Досяг мети? Скоріш вона
Тебе настигла мов розплата, –
Бо завше будеш пам’ятати
Ці очі, мрії-знамена…
Давай, пограємо в життя.
Але воно – не шахівниця:
Тут всі фігури мають лиця,
Бажання, волю, почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194199
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 07.06.2010
Когда тебе за пятьдесят,
Ты знаешь жизнь и любишь Бога,
И помнишь - нет пути назад,
А впереди – "туда дорога"…
Душа твоя моложе мозга,
Ей всё ещё светло, отрадно…
Но стрелки уходящей розга,
Сечёт по телу так нещадно…
Тебя обидеть всё сложнее,
Ты реагировать не будешь,
Дела есть в мире поважнее!
И воду ты давно «не мутишь»…
Идёшь за стариком горбатым,
Хромым, уродливым, убогим
А он вдруг, ангелом крылатым,
Укажет точный адрес Бога…
Цветок понюхает, нагнётся,
Птенца упавшего поднимет:
«Кто любит Бога, тот смеётся.
Кто с дьяволом, тот ненавидит…»
Потом исчезнет, как виденье…
Оставит только лучик света…
«Ты знай, придёт благословенье…
И благодарен будь за это…»
Когда тебе за пятьдесят,
Ты любишь жизнь и знаешь Бога,
Не поворачивай назад!
Побудь здесь ангелом немного…
***КРИСТАЛЛ...
Это правда, Кристаллинскую помнят одни старики.
Она не носила бриллианты и роскошные парики,
Не называла себя «императрицей» и «примадонной».
И была очень женственной, тихой и скромной.
Её песни - маленькие истории, спетые сердцем…
Чаще - лирические и грустные, реже – «скерцо».
А голос был так чист и прозрачен, как кристалл…
И жаль, бесконечно, что ты не слышал её и не знал…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191458
дата надходження 24.05.2010
дата закладки 24.05.2010
Не люблю
Я не люблю слабких і недолугих,
Тих, що розвозять сльози по щоках,
Що завжди плачуть, ниють і волають,
В лещатах долі стогнуть повсякчас,
Бридких в своїй чорнезній безнадії,
Огидних у шмаркатому зневір’ї,
Що раз об твердий камінець спіткнувшись,
Жариною життя обпікшись трішки,
Упавши від пориву вітерця −
Не у спромозі знову підвестись,
Не в змозі витерти солоний піт з чола,
Та стиснуть зуби, закусить губу,
Зібравши силу й волю, йти вперед.
Не шкодувать їх треба, а ганьбить,
Висміювать, та лише не жаліть,
Бо лиш пройшовши всі страхіття лісу
Материм вовком стане цуценя,
І виживши у пеклі й тьмі савани,
Могутнім левом стане кошеня,
І лиш, коли породище безформне
Пройде крізь преси, молоти й вогонь,
Крізь гарт горнила і ковадла
Тоді булатом зробиться крицéвим,
Гнучким і твердим, гострим і блискучим,
Ввібравши в себе силу всіх стихій,
І все тоді підвладне силі криці −
І ті стихії їй впадуть до ніг.
Не буду шмарклі я нікому витирати
І руки з ями я нікому не подам,
А в руки ті, простягнуті до мене,
Вкладу кайло, сокиру та меча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184467
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 17.04.2010
[b]ЯЗИЧНИКОВІ[/b]
Сварог хай долю твoю злíпшить,
Перун дасть блискавку у дух.
Дажбог нехай вогонь запáлить
У серці твóму в час недуг.
Щобú ти Хoрсу шлях не перейшов,
А з ним по цій дорозі йшов.
І Вeлес щоб твій скарб звели́чив,
Але й щоб ти до нього ли́чив.
Від всіх недуг батьків твої́х
Уберeже́ хай Дана чиста,
А Лада вaртить хай сім’ю,
Щоб згода в ній була барвиста.
У думах щоб тобі поміг
До мудрості знайти підхід
Старий як всесвіт Світовид.
Шануй Богів величних наших,
Їх віковічний пантеон,
І світ для тебе буде кращим,
Вода – свята і свят–вогонь!
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]4 січня 1996 р.[/i]
[i]Гай-Нижник П.[/i] Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.49.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183896
дата надходження 14.04.2010
дата закладки 14.04.2010
Вона сиділа, вкутана в задуму.
Він підійшов безшумно, наче кіт,
Як і тоді п’ять сотень років тому,
Як і в минулі десять сотень літ.
Він посміхнувся, мов старий знайомий,
Розмова полилася, як струмок.
Вона до зустрічі була готова,
Її чекала, як води росток.
Зустрілись дві космічні половинки,
Як було їм призначено колись
Високим розумом Творця і Абсолюта.
Споріднені енергії злились.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183415
дата надходження 12.04.2010
дата закладки 12.04.2010
Дякую владі, що відкрила очі мені
Та архіви, що колись закриті були,
Гортаю я історію Вкраїни,
Читаю про пращурів своїх статті,
Горжуся я ними, їх любов'ю до землі,
До милої нашої неньки України,
Їх боротьбою за незалежність її,
За той приклад, що нащадкам дали.
Кипить кров їх козацька у мені,
Я готова вступити у боротьбу,
З прибічниками і перебіжчиками
До табору ворожого стану,
Зрадниками є вони, своєї країни,
Своєї ще не вичахлої від крові землі,
Свого бідного і злиденного народу,
Якому вже стало байдуже до всього.
Та встануть з могил, розсипаних по землі,
Пращури мої і зберуть нові полки,
Для боротьби за Незалежність України,
Мови її , гідності, волі й слова свободи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181975
дата надходження 05.04.2010
дата закладки 05.04.2010
ХАРАКТЕРНИК
1
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Преславний козаче,
За тобою, сизий орле
Вся Вкраїна плаче,
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Мужній осавуле,
І земля тебе, і небо
Орле, не забули.
Не забула стара Мати,
Ненька-Україна
Свого вибраного Богом
Іваночка-сина.
Ніже доблесті і сили,
Ні тії відваги,
Ніже слави осяйної,
Сурмоньки-звитяги.
Ой гуляв ти, осавуле,
У широкім полі,
Здобував для України
Золотої волі.
І жахались бусурмани,
Москалі та ляхи
Характерницької вдачі,
Шабельки-домахи.
Ой гуляв ти осавуле,
На бенкетах долі
Сонцем-сяйвом Батьківщини,
Знаменосцем волі.
Ой гуляв-гуляв,Богуне,
Перепуттям –лугом
Вітром вільним, вітром буйним
Нескоренним духом.
2
Палала в пожежі війни Україна,
Каралась в горнилі недолі,
Мов бідна нещасна вдова-сиротина
Хиталась билиною в полі.
Мов тать, захопила розруха-руїна
На чорній розбитій дорозі,
І слава колишня лежить, мов дитина,
На ноги зіп’ястись не в змозі.
А як починалось, як буря здійнялась,
Як хвацько гуляли соколи,
Та квіти звитяги пожухли-зів’яли −
Немає ні щастя, ні долі.
І кидає, мов у пропасниці лютій
Із боку у бік на морозі,
І скільки вже крові та досі припнуті
До клятого лядського воза.
Та геть не туди побрели-потяглися
У хмелю різдвяної ради,
З одного ярма та у інше впряглися,
«Брати» ж не спішать визволяти.
Немає від кого в надії чекати
На ласку та милість убогу,
Своєю рукою вже час прокладати
Собі у майбутнє дорогу.
3
У сутінки чорні, у млу опівнічну
У тишу холодну пророчу
Богун перед боєм із табору вийшов
Подихати полем досхочу.
Подихать і думу-зажуру подумать
Про долю-злодійку козачу,
Про кулям, шаблям і списам непідвладну
Свою характерницьку вдачу:
«Ой, вдачо моя, розбишацька шалена,
Кістлявої смерті примаро,
Якби ж то хто знав, що таке характерник,
І де тії дивнії чари.
А чари всі ті у душі світло-чистій
Ізмалку ще відданій Богу,
Та в щирій обітниці Правді служити
Весь вік до земного порогу.
А плата за те – ні кохання, ні долі,
Ні хати, ні діток, ні свята,
Лиш вічна війна – все походи-могили
І тіло порубане брата.
А дяка за те – Перемога і Слава,
Нестримна нездолана сила,
Ворожим мечам голова невразлива
Та білі небеснії крила.
Для чого та сила, для чого ті крила,
Як нині чорнезна година?
Не треба мені ні талану, ні долі,
Аби лиш воскресла Вкраїна.»
4
Від думи втомився
Козак чорночубий
Та сів-прихилився
До товстого дуба.
Приліг-притулився,
Склепив сині очі,
Та хмарою вкрився,
Сном-ковдрою ночі.
Укрився-накрився
Беззоряним долом
Та враз опинився
В безкрайньому полі.
В засніженім лузі
Стояв і вітрився,
Немовби у тузі
Своїй загубився.
Чи з сном обійнялись
Іванові очі,
Чи раптом то сталось
Видіння пророче:
Брела босонога
Крізь поле безмежне
Стариця убога
У чорній одежі.
Худа, блідолиця,
Нещасна небога,
Свята удовиця –
І прямо до нього.
Постала за хвилю
Навпроти Івана −
І в серці затліла
Незгоєна рана.
На кого ж то схожа
Вдова-сиротина?
Чи то Матір Божа,
Чи Ненька-Вкраїна?
5
І тихим, мов подих небес, шепотінням
Озвалась до Йвана та жінка-видіння:
«Журися, Богуне, журися, козаче,
Уже за тобою саме Небо плаче,
Витоптуєш рясту години останні,
А завтра поляжеш у хвилі світання.
Не в герці тобі доведеться вмирати –
Впадеш, мов шаблюкою, зрадою стятий.
І зрадять тебе, продадуть вражим ляхам,
Торкнеться очей синіх чорная птаха.
За срібник здадуть, як Господнього Сина,
Як-от на Різдво продали Україну.
І ти не спасеш ні ці зорі, ні води,
А вранці підеш в Царство Вічного Сходу.
Один ти не схибив і не похилився,
Нікому, крім Бога й Небес не корився,
Та бачив Вкраїну без вражого пана,
Без ляха, жида, москаля, бусурмана,
І завтра за те ти повинен померти
В останній надії священної жертви.
Зі смертю твоєю пошлеться закляття:
На триста та ще півста років прокляття.
Не кара то Божа, не гнів чи немилість −
Самі ви на себе це зло поробили,
Забувши про поміч в ділах — ласку Божу,
На себе наслали ту долю негожу.
Кому де завгодно лише не служили,
Та тільки не краю, де мати родила,
Шукали для інших і слави, і сили,
Аж поки свої щастя-долю згубили.
Згрішили єсте, потерчата убогі,
Бо рідна земля вам дарована Богом.
Щоб замість завжди між собою сваритись,
Повинні були, мов те море, розлитись,
З’єднавшись у міці одного народу —
І дав би вам Бог щастя, долю й свободу.
Свій стяг і свій трон ви би мали здійняти,
А не між чужими царями хитатись.
Тому нині й будете гнані-несилі
В своїй батьківщині, неначе в могилі,
Допоки не щезне уся кров нечиста,
І зійде опара із свіжого тіста,
Та вистигне плодом омріяний цвіт −
Тоді характерник повернеться в світ.
Прийдеш знов, Богуне, в новім дужім тілі
І станеш до бою святої неділі.
Піде за тобою незчислена рать —
Ніхто перед вами не зможе встоять.
Засяє на шаблях ворожа зла кров,
Та Волі здійметься Свята Хоругов,
І Сонце Звитяги зійде-запалає —
На всесвіт увесь смолоскипом засяє
У променях Правди, Благої Свободи —
Зігрівши-очистивши землі-народи,
Небес благодаттю осяявши світ...
... Це буде за триста і ще півста літ...»
6
Лежить утомившись,
Козак чорночубий,
На плечі схилившись,
Могутнього дуба.
Під чорним склепінням
Володарки ночі
Чи сни, чи видіння
Гортає пророчі.
Чи спить, чи жевріє,
Чи марить журбою —
Остання надія
Останнього бою.
Лежить-спочиває
Без жесту, без руху,
Провісник розмаю
Предвічного духу.
Посланець із раю,
Небес передвістя
Лежить і чекає
Коли зійде тісто.
7
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Преславний козаче,
За тобою, сизий орле,
Вся Вкраїна плаче.
Ой Богуне ж ти, Богуне,
Мужній осавуле,
І земля тебе, і небо,
Орле, не забули.
Не забула стара Мати,
Ненька-Україна
Свого посланого Богом
Іваночка-сина.
Не забула, не заснула —
Стоїть-виглядає,
Біля тих воріт розбитих
Триста літ чекає.
Все чекає-виглядає:
Де ж та давня слава —
Осавульська люта сотня,
За лавою лава.
Де ж та лава, де ж та слава,
Слава України,
Характерника звитяга —
Дух Нової Днини...
Луцьк , 2004 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180617
дата надходження 29.03.2010
дата закладки 30.03.2010
Свинопас
Де ви, соколи Дикого поля?
Де той воїнства маковий цвіт?
Де боями гартована доля,
Де шаблями порубана воля,
Де предвічний відважний мій рід?
В Лету кануло славне лицáрство
У курганах безкраїх степів.
Вічним сном дух свободи й бунтарства
Спить на мéжі спокою й митарства
У пилюці забутих шляхів.
У розвіянім поросі волі
Розчинилася маревом Січ.
Серед тих, в кого лише мозóлі,
На осяянім ним видноколі
Рай будує новітній панич.
Сміючись із дурних гречкосіїв,
Що воліють зігнити в рабах,
Не боїться він злих буревіїв:
Це – не ті, що постануть до дії,
Це – звитяги колишньої прах.
Чи настане у бурі твій час −
Чи втопив ти єство невгамовне?
Чи забув, куди кликав нас віщий Тарас?
Чи уже не козак, а лише свинопас,
І щасливий тому невимовно?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180071
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 27.03.2010
... І розриває на частини душу:
В очах туман, в думках - обламки мрій.
Немає сил, та рятувати мушу
Все, що лама голодний буревій...
В руках щось тепле, наче пахне хлібом,
Перед будинком золото зерна...
Відкрию очі. Ні! Видіння хибне.
Навколо ні душі. Одна, одна.
В голоднім мареві пішли односельчани
І найрідніші люди: дочка й син.
Нестерпно боляче, що ви самі, без мами,
Хоч може краще, що ви поряд з Ним.
Розчиниться пекучим болем тіло,
Від жалю й горя закипає кров.
За що з народом влада це вчинила,
Забрала з їжею надію та любов?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177697
дата надходження 15.03.2010
дата закладки 15.03.2010
Комбайнери молотили уночі пшеницю
Зупинились з-за поломки жатку обдивиться.
Деформовану косу замінили в ній.
Неподалік від комбайна зупинивсь Андрій,
По привичці по стерні поводив рукою,
Чи не вкрилася вона мокрою росою.
Здивовано мокру руку напарнику показав
Розсміявся той до сліз і таке сказав:
"Ти Андрію на цей раз мабуть помилився,
В тому місці де ти був, тільки що мочився."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167401
дата надходження 21.01.2010
дата закладки 21.01.2010
Мне бы пулю в лоб,
Да нетесный гроб -
Отслужи по мне
Панихиду, поп.
Упокой души
На мои гроши:
За мою страну,
Что поели вши;
За мою напасть,
Что поила всласть,
Да печаль-тоску
Превратила в страсть.
За ограду пусть
Похоронят грусть,
Похоронят скорбь,
Зная наизусть,
От судьбы к судьбе,
От гульбы к гульбе, -
Не успеть боюсь
Вознестись к мольбе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165860
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 13.01.2010
Новорічна казка всюди
Сніг, ялинка, щирий сміх,
Що чимдуж святкують люди.
Новий рік прийшов до всіх!
Він приніс усім дарунки,
Щастя, радощі, дива.
Скрізь вітання, поцілунки,
Чарівні навкруг слова.
Раптом, чуєте, – гарчання,
Не гарчання – справжній рик.
Це лунає привітання,
Нас вітає Новий рік!
Під ялиночкою очі –
Два зелені ліхтаря.
Там тихесенько муркоче
Новорічне тигреня!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163759
дата надходження 31.12.2009
дата закладки 31.12.2009
Тебе люблю всім серцем і ділами
О рідна мати ти тепло душі
Тебе не хочу я втрачати
За тебе борюсь я всі дні
Вкраїно,нене сизокрила
Бренить просторами Дніпра
Ти наша гордість - УКРАЇНА
Ти вічна слава на віка
Не скорена татарською ордою
Не спалена московьким збродом слуг
Ти вижила щоб я пишавсь тобою
Не покладаючи століттями рук
Не легко було й зараз ще не краще
Ми між собою палимо мости
Один на друго шепче
І хоче вкрасти,панувати
Не знаю, я не ділю схід та захід
Ми українці ,тож цінуймо край
Де народився прадід
Де ми повинні збудувати рай
Поля херсонщини,донецьке чорне золото
Ліси карпат і запоріжжя сталь
Кримське сонячне море
Кохай свій рідний край -кохай
Ти патріотом стань ,зміни усіх навколо
Дійди до переможного кінця
Не дай ти сплюндрувать нікому
Вкраїни гордого імя
Цінуй традиції і мову
Батьків ,природу вберігай
Не дай змінить себе нікому
УКРАЇНУ кохай
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163191
дата надходження 27.12.2009
дата закладки 27.12.2009