: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2012
Закрила очі на твої гріхи.
Ну що, хіба мені тебе корити?
Отак у нас усіх споконвіків.
І як тебе задумав Бог створити?...
Намилюй очі, я і так сліпа.
Бо, піна твоя вже глибоко сіла.
Брехня усюди... Не моя вина.
Між іншим, за тобою довго мліла.
Давай насип піску у душу знов!
Там вже й один бульдозер став безсилий.
Не слухаю твоїх пустих обмов!
Хоч помирай... Так все одно вже милий!!!
Закриєш мене в стінах? Я втечу!
Бо ж не дарма таки ховала крила...
Не врізав їх. Мене ти не відчув...
І не для нас цей світ один на двох створили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234681
дата надходження 13.01.2011
дата закладки 21.03.2011
Як колись вже не буде ніколи,
Як колись не минатиме час.
Бо ж банальними були б повтори,
Сотні спогадів, вражень та фраз.
Але стерлось минуле з сторінки,
На жаль, дубль два, сцена п’ять.
Кинув хтось застарілі знімки –
І тепер душа й серце болять.
Кажуть, ліки – то час невблаганний,
Та каже лиш той, хто не зна:
Що то спогад лиш стане туманний,
А у серці ще буде імла…
06.08.10 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204595
дата надходження 06.08.2010
дата закладки 10.08.2010
Богданові Стасюку, з теплом :)
----- ----- -----
Сонячний хлопчик живе у терновому місті,
пише романи, малює картини туманом.
Кожного вечора - месиджі в асю: "I miss you".
Кожного ранку - заплакані сни на дивані.
Сонячний хлопчик шукає споріднену душу,
вірить в кохання, в фонтани кидає монетки.
Кожного вечора - вірші, зашиті в подушку.
Кожного ранку - молитва внікуди: "Ну де ж ти?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195847
дата надходження 15.06.2010
дата закладки 19.06.2010
Навхрест залатані вікна,
спогади, зібгані в жмут.
Бути самотньою звикла
без панацей і отрут.
Знову зриваю шпалери,
вишиті бісером снів.
Так, я самотня... Холера!
Як же цей шторм знавіснів!
Біс із ним... Гірше не буде...
Совість, страхи - під замок.
Завтра - круїз на Бермуди,
і з парашутом стрибок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188950
дата надходження 11.05.2010
дата закладки 19.05.2010
А мені до тебе, як до дельти Нілу -
двісті сорок грізних, наче Сфінкс, хвилин,
двісті сорок літрів синього чорнила,
двісті сорок урвищ і ще п'ять мілин.
А мені до тебе, як до Евересту -
двісті сорок нервів, стиснутих в кулак,
двісті сорок болів і дурних протестів,
двісті сорок зморшок, лобових атак.
А мені до тебе - двісті сорок віршів,
що не тонуть в морі, не горять в вогні,
двісті сорок довгих подорожей піших,
двісті сорок перлів, схованих на дні...
російськомовна версія тут:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183286
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188966
дата надходження 11.05.2010
дата закладки 18.05.2010
Ти десь є. Та немає значення.
Серед люду такий як усі.
Я спішитиму знов на побачення,
І писатиму вірш не для всіх.
Як стояла ще довго і кликала
Я розбита і болем розхристана…
Тільки фари все далі бликали
І ставали безмежно чистими.
Незбагненним лишилось. Сталося.
Лиш у Бога проси пробачення.
Я сьогодні весь день сміялася.
Ти десь є. Та немає значення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173037
дата надходження 20.02.2010
дата закладки 11.05.2010
Так, здавалось, буде просто:
Час вкраде мою печаль,
Серце владу сліз забуде,
Й просто скаж́у:́"Прощавай!"
Все зітреться, як водою,
Не лишивши навіть слід
Зустрічі, що із собою
Принесла кохання цвіт.
Я забуду біль та муки
Тихим сном пітьми ночей,
Твої риси, губи, руки,
Ніжну посмішку очей.
Хочу сум розлук забути
Назавжди, без вороття,
Як тебе хотів відчути
В кожну мить свого життя!
Тільки час... Він не лікує
Від безодні почуття,
Сни тобою знов катує,
І не буде забуття...
Оригинал: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141424
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173165
дата надходження 21.02.2010
дата закладки 11.05.2010
Отличная статейка
->>>> Как безнаказанно писать плохие стихи
Считается, что плохие стихи – это где рифмуется любовь со вновью, ритм бодро марширует на полутора ногах, и время от времени попадаются нечаянные мозгодетонаторы вроде «глаза мои как вишни зацвели». Считается, что всё сколько-нибудь ладней и свежее этого уровня уже сойдет за поэзию. Этим можно пользоваться – и писать плохие стихи профессионально и совершенно безнаказанно, следуя нескольким простым правилам, которые мы сейчас изложим.
Хотите, чтобы все прониклись глубиной ваших чувств, сложностью вашего мировосприятия, но не хотите при этом особо стараться? Вот как это делается.
1. Запомните и других заставьте запомнить: если что-то не имеет смысла, то это Метафора. Пусть неудачники, пытающиеся писать хорошо, городят что-то о логике образа. Ведь они педанты, лишенные воображения! Настоящая прелесть стихотворчества в том, что любое слово можно поставить рядом с любым другим словом, и ничего не взорвется. Более того, любой набор слов хоть каким-то да отзывается смысловым эхом, особенно у читателя, который уверен, что перед ним Поэзия. Радуйте же читателя сложным, нетривиальным, проникновенным. Например: «город шепчет мне дымные сны растворившихся зим»; «ночь дрожит в цепенеющем пепле фонарных огней»; «сквозь вялость астматического неба, беременный сияющей тоской, с крикливым взглядом мертвого эфеба летит сапсан над гребаной Москвой». Больше сдержанного надрыва, больше неожиданных слов в неожиданных местах, больше парадоксов – и вскоре станет уже неважно, что вы говорите. Вами будут не просто проникаться, вас будут не просто обожать. Произойдет невероятное: вас начнут понимать.
2. Прибегайте к местоимению «этот», когда нужно придать строке Жизненности. С помощью «этого» можно любое пустое место выдать за Недосказанность, любую кляксу за силуэт. Думаю, вы сами уже заметили, как неисчерпаемо универсальна фраза «на этой войне». Это просто мгновенный поэтизатор текста: «мы забыли свое назначенье на этой войне», «я и паспорт, и сон потерял на этой войне», «молнию в сумке заело на этой войне», и так далее. Но эффект не теряется и с другими словами. «В этом ущелье», например; и читатель сразу подумает: «ух ты, ущелье! настоящее!».
3. Одна из самых простых в мире умственных игр – генерировать аллитерации. Несколько сложнее делать это ненавязчиво, и совсем уж сложно написать строчку, где ни одна фонема не перекликалась бы с другой. Яркая же аллитеративность требует лишь практики, в просторечии – насобачиться. Но никому не выдавайте этот секрет перекрестного треска. Пока он не всплыл, пока не обломан Бальмонтов понт, пока сладко-ядовито двоятся ласковые согласные, Звукопись широким читателем принимается за знамение, за что-то более осмысленное, чем сам смысл. И конечно, вас начнут хвалить уже не только за Глубину, но и за Технику.
4. Всегда уходите от прямого смысла по дуге. У вас там, в конце концов, Глубина, а глубина должна Преломлять. Читатель не просто должен оставить надежду, что в какой-то момент стихи станут понятными. Приучите его стыдиться этой пошлой надежды. У вас там, в конце концов, Мгновенный Кадр Сознания. Целостно, Предельно Сжато Переданное Мироощущение Автора. И все же не забудьте оставить небольшую форточку. Одно маленькое что-то должно логически складываться с другим маленьким чем-то, образуя видимость рамок. Все, что в них, автоматически станет «мироощущением» и «сознанием», с которыми не поспоришь. Простой образец:
вот шагаю в зеленых туфлях
не продраться сквозь глянец блядь
боже сколько креветок тухлых
океанская скрыла гладь
не проникнуть сквозь время в пламя
по панели на эшафот
словно лютик сорвав регламент
(как же левая туфля жмет)
Благодаря последней строке вопросов к тексту не возникает.
5. Стихи записываются без знаков препинания в двух случаях: когда они не нужны и когда нужно их отсутствие. Выражаясь аналогиями из звукорежиссуры, отброс точек-запятых-заглавных действует либо как компрессор (такая штука, которая сглаживает мелкие перепады громкости, субъективно делая голос очень полным и раскатистым), либо как добавленные помехи. Нас, конечно же, интересует второй случай. Когда интонации стиха становятся похожи на хрип умирающего, у читателя сразу возникает чувство, что ему хотят сообщить что-то важное, например, где лежат бриллианты или что передать родным и близким. Поэтому чем стихи бессодержательнее, тем труднее они должны читаться – с одышкой, внезапными паузами, уплывающим куда-то бормотанием. Особенно хорошо это получается в верлибрах:
а вчера у нас
на обед были котлеты по-
киевски с соусом анклбенз и мама сказала петя как
ты держишь
вилку
Душераздирающий человеческий документ, не так ли?
6. Если вы девушка, непременно напишите что-нибудь с упоминанием менструации, как можно более иносказательным и метафизичным. Если вы юноша, можно про сперму, но лучше сработает налет социального протеста, какое-то эхо разбитых витрин и пляшущие тени показанных факов. Это, соответственно, то же сердце-обливающееся-кровью и тот же рыцарь-поражающий-дракона, но в привлекательной современной обертке. Публика консервативна, но не старомодна. Разумеется, это ни на полстрочки не должно вас отвлекать от сосредоточенной псевдоóбразной зауми, без которой вас не будут считать Глубокими.
7. И заключительное напутствие: не забывайте как можно чаще повторять, что Стихи Каждый Воспринимает По-Своему и что Настоящая Поэзия В Каждом Затрагивает Что-то Личное. Конечно, на практике это означает, что строки «вот крокодил с решетом на носу // на клавикорде играет попсу» одному читателю напомнят уроки в музыкальной школе, другому – комикс “Pearls Before Swine”, третьему – что нужно помыть кухонную утварь, четвертому – почему-то мадридский аэропорт, и все это полноправно входит в бесконечный спектр интерпретаций данного текста. Собачья чушь. Если текст не сообщает чего-то только через себя, через отношения между своими собственными элементами, то его как произведения искусства не существует. Там, где эти отношения предельно и нарочито запутаны (или вообще никаких не видать), но присутствует рифма и размер, можно говорить о плохих стихах. Однако об этом никто не задумывается, кроме нас, неудачников. Так что вперед. -----------------
Вся эта красота, конечно же, не моя. У меня у самого почти всё попадает под этот приговор, но из песни слов не выкинешь )
Источник - http://freedomcry.livejournal.com/369051.html?thread=1550491#t1550491
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165054
дата надходження 09.01.2010
дата закладки 26.02.2010
Ти впізнаєш мене серед сотень стандартних облич,
і почуєш мій сміх у дзюрчанні весняних струмочків.
Ти всі біди свої у далекому "вчора" залиш,
розфарбуй свої сни у червоні і жовті пасочки.
Ти відчуєш мій гнів у бурхливому шумі грози,
поцілунки мої обпечуть твої білі долоні.
Ти похмурі думки у кишенях штанів не носи,
а продай їх мені за чотири із лишком мільйони.
Ти вгадаєш момент, коли зіркою в небі зійду,
коли сонцем твоїм стану я ще на тисячу років.
Ти не думай про те, чи опинимось в райськім саду,
а живи і кохай, поки твій берегтиму я спокій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171641
дата надходження 13.02.2010
дата закладки 21.02.2010
Лабораторна робота №1
Очистка мозку
Знову кипить мозок? Так, так, я вже бачу, дивні погляди, та ні, певно їхня відсутність. Мовчання? Так, мовчання… Ні, марення, нескінченний монолог чи риторика, діалогу усе одно не вийде… Хоча… Ні, це безнадійно… Концентрація твоєї свідомості-розчину вже давно перескочила сто відсотків, і думки не в змозі розчинятися, утворюють зависі-емульсії, осади сіро-буро-малинового забарвлення, що часом переливаються і міняють колір, від блакитного – ідилії, до бордового – болю помсти. Деякі з них осідають на дно, а деякі спливають у гору.
Те що спливло варто зібрати і розчинити хлороформом, якщо щось не розчиниться варто викинути його зразу, а усе інше, що не живе, скласти у пробірку, герметично закрити, щоб не окислилось, і залишити до кращих часів.
Що ж, як почуваєшся? Чи досі мариш у снах і читаєш Ірену Карпу? Так? Тоді варто вдатися до фільтрації, пропустити свою свідомість крізь паперовий фільтр – дружню розмову, на крайній випадок можна використати кілька фільтрів різної цупкості, накладаючи їх один на один. Те що лишиться на фільтрах варто уважно розглянути, і за його кольором і консистенцією визначити його потрібність чи непотрібність. Для повної певності закинути його у повний дистилят чийогось мозку і подивитися, що спливе, те викидаємо, оскільки зазвичай воно просто не тоне. Усе інше варто випарити на газовому пальнику у полум’ї важливості, розділити за кольорами і висипати в окремі пронумеровані пробірки.
Варто образно продистилювати мозок, продистилювати всі думки, продистилювати навіть підсвідомість… О, так! Залишивши, прозорий дистилят, розчинник, жаль що лише неорганічних думок… Нехай свідомість пройде перший, другий, третій, «енний» рівень очистки, допоки не відчуєш, що можна лежати в ізольованій від усіх звуків кімнаті, чути лише стукіт свого серця і пульсацію в вухах, і знати що ти можеш заставити себе не думати… Не думати… Не думати ні про що…
Нальоти з стінок і осади з дна дистилятора знову складаємо в пробірки і знову міцно закупорюємо, щоб запобігти їхньому передчасному окисненню… З часом їх можна буде відкривати по одній, або віддавати, як реактиви знайомим чи незнайомим людям, не забувши розчинити водою, щоб запобігти їхній гіпертоксичності, нервопаралітичності та вибухонебезпечності…
Щоб запобігти подальшому засміченню свідомості варто всі ті реагенти, які точно не дадуть продуктів реакції нейтралізувати і видаляти з розчину, заливаючи комусь у мозок, але бажано в середовище хлороформу чи хоча би спирту.
Згодом варто провітрити своє тіло-лабораторію від токсичних і нетоксичних газів, що були побічним продуктом реакцій, поставити на вікно зелений кактус, який буде синтезувати кисень для окиснення речовин у пробірках, які точно будуть періодично відкриватися… Хочеться лише, щоб вони не відкривалися надто часто і надто рідко, просто, щоб все було у свій час…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167271
дата надходження 20.01.2010
дата закладки 12.02.2010
А знаєш, шукати марно
любов у вчорашних мріях.
Ти був до нудоти гарним,
а я - мов стара повія.
Ти знав як потрібно жити,
я ж вічно боялась смерті.
Ти дам підкоряв на Криті,
я сльози ковтала в Перті.
Тобі всього світу мало,
мені ж забагато волі...
А знаєш, я завжди знала:
ти - вибрик моєї долі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168150
дата надходження 25.01.2010
дата закладки 03.02.2010
Я забуду тебе, коли місяць злетить із орбіти,
чи коли фаворит добровільно зійде із дистанції,
коли янголів сім перестануть у сурми сурмити,
коли скарги на Бога прийматимуть в кожній інстанції...
І коли в Малібу спорудять гірськолижні курорти,
а зимовий мусон принесе тобі краплі солоності,
коли жоден єврей не згадає про свято суботи -
я забуду тебе, розчинившись в земній невагомості...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166764
дата надходження 18.01.2010
дата закладки 31.01.2010
Я боюсь своих желаний,
И мечты своей боюсь,
Встреч боюсь и расставаний,
И боюсь, что вдруг влюблюсь.
Я боюсь, что вдруг однажды
Ты сорвёшься в дальний путь,
В омут голову отважно
Вдруг решишься окунуть.
Я боюсь, что ты приедешь
И на первом же свиданье
Ты решишь, что дико бредишь
Полный разочарованья.
Я боюсь тебе поверить.
Сказок слышала я много.
И заснеженный мой берег
Обойдёт твоя дорога.
Ты меня мечтой опутал,
Я душой к тебе стремлюсь,
Только разум (дятел будто)
Долбит: Я любви боюсь!
Выйти замуж за соседа?
Это было б чересчур!...
Во все дни, включая среду,
Он – алкаш и балагур.
Он, напротив же, согласен
В ЗАГС пойти хоть сей момент,
Только для меня опасен
Будет тот эксперимент.
Я хочу, чтоб ты приехал,
И не просто погостить,
Чтоб всерьёз, не ради смеха
Мне в свой дом тебя впустить.
Чтоб ты мог со мной остаться,
Чтоб по утренней росе
В поцелуй с тобой сливаться
В предрассветной полосе.
Чтобы стать твоей частичкой,
Замереть в твоих руках
Хрупкой пташкой-невеличкой,
Под крыло запрятав страх.
В темноте, под одеялом
С одиночеством мирюсь.
Мне нужна такая малость!
Но желать её – боюсь….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167971
дата надходження 24.01.2010
дата закладки 24.01.2010
Твои слова ложатся, словно музыка,
на нотный стан моей слепой души.
Я, с трепетом раскованного узника,
твои баллады слушаю в тиши...
Рука в руке - мы бродим в тусклых сумерках.
Там нет цветов и ярких фонарей.
Там грусть моя, как шлюха в легких туфельках,
стучится нагло в тысячи дверей.
Стучится грусть... Спешит занять позицию
на левом фланге армии бесов.
Она не против стать во мне царицею,
но заперта я плотно на засов.
Твои глаза, как доблестные рыцари,
меня хранят от посягательств зла...
Я спрячусь под уютными ресницами,
покамест грусть не вскинет белый флаг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163702
дата надходження 31.12.2009
дата закладки 09.01.2010
Ти приходиш тоді, коли світ весь вкладається спати,
заглядаєш у кожну шпаринку беззахисних душ.
Ти приносиш старі, повні смутку мого, фоліанти,
намагаєшся стерти із них чорних спогадів туш.
Ти знаходиш мене, коли я вже потрошки зникаю,
коли я зачиняюсь у світі зруйнованих мрій.
Завжди свариш мене, напуваєш малиновим чаєм,
і примушуєш знову новий розгортати сувій.
Ти врятуєш мене, коли вся медицина безсила,
коли білі ворожки на мене рукою махнуть.
Ти велична й проста, ти - надія моя легкокрила,
прокладаєш дорогу крізь років густу каламуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165016
дата надходження 09.01.2010
дата закладки 09.01.2010
Безіменні вірші
безпритульні книги
безсловесні фрази
безсердечний час
І плетуть богині проти нас інтриги
і встеляють терном стежку на Парнас
Безхребетні люди
беззмістовні мрії
безборонні очі
безбережні сни
Ми живемо в світі мертвої надії
в світі, де тюльпани квітнуть восени
Безвідплатні вчинки
безвідрадні втрати
безголосе небо
бездоганний сніг
З дня на день чекаєм ми своєї страти
на піску лишивши слід від босих ніг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160899
дата надходження 14.12.2009
дата закладки 15.12.2009