Львів застуджений. Тьмяно хитається.
Дівчинка з скрипкою. На губах фіолет.
У спущених фіранках пил грається
З промінням. М’який холодний фальцет
У її друга, якого так давно не бачила.
За яким плакали всі її поїзди,
Минаючи львівський вокзал. І начебто
Не можна так любити... Бездимно
Впадає кімната у вальс. Гарячки.
Зіграно ось всі 18 п’єс.
Дівчинка смішно здригнулась. Їй лячно
Чи просто морозить. А втім є сенс,
Що вона сьогодні розірвала фіранки
І лаштуючи місто до нового стрибка
Зіграла себе всю до останку.
Для нього. Для Львова. Без скрипки.
Без смичка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203092
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 09.08.2010
Привіт. Я думала ти вже не повернешся.
Заходь, сідай, почувайся як вдома.
Чуєш...? Щось тихо по стінах шкребеться...
Не звертай уваги, то втома.
Вона жила тут, поки тебе не було,
Тепер от збирає речі.
Напевно твій голос хрипкий почула.
Ну добре, вмощуйся мені на плечі,
Обійми за шию руками холодними
І шепочи на вухо як добре нам буде разом.
Пожирай мої мрії очима сліпими й голодними.
Я полюблю тебе, повір. Та не відразу.
Ну? як проведемо цей місяць?
Давай смуток на чай запросимо.?
Чи потанцюємо? Нам вистачить місця
По розбитому склі ногами босими.
Будеш каву? Кров? Чи душею нап'єшся?
Погриземо стіни? Лікті? Пластмасу?
Пообіцяй, що не підеш. Або зразу вернешся.
Давай краще заснемо. В нас і так ціла вічність часу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203523
дата надходження 30.07.2010
дата закладки 30.07.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2010
Нас осінь звела докупи, вона ж розділила навпіл,
А дощ по домівках тупав, забувши, що прийде "завтра".
Той дощ привітався скупо, питаючи: "Хто ти? Де ти?",
Напружено брів насупив, на стіл кладучі газети.
Осіння тривалість м'яко примружилась від безсоння.
Минуло вже щось із гаком, і пам'яттю б'є по скронях.
Трамвайні дроти і рельси петлею дороги-долі
Напевно везуть до Уельса, де душі німі і голі
Прощаються "по англійські", ховаються в окулярах,
Як краплі в сухому листі, на набережних, бульварах.
І холоду перепона уже не псує бажання,
Бо вечір у панталонах раптово втопився в ванні.
А скептики й реалісти, забігши в чужий провулок,
В ім'я кисло-гірких істин зробили з нічів'я вулик.
Напевно, життя триває дротами від серця в тишу,
І вже на нових трамваях ця осінь зізнання пише.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150035
дата надходження 14.10.2009
дата закладки 27.07.2010
Ги де Мопассан. Одиночество
Из сборника "Господин Паран"
-------------------------------------------------------------------
Ги де Мопассан. Собрание сочинений в 10 тт. Том 6. МП "Аурика", 1994
Перевод Н. Касаткиной
Примечания Ю. Данилина
Ocr Longsoft http://ocr.krossw.ru, март 2007
-------------------------------------------------------------------
Мы только что весело пообедали в мужской компании. Один из участников обеда, старый мой приятель, сказал мне:
— Давай пройдемся пешком по Елисейским Полям. И мы пошли медленным шагом по длинной аллее, под деревьями, едва опушенными листвой. Кругом ни звука, только обычный глухой и неустанный гул Парижа. Свежий ветерок веял в лицо, по черному небу золотой пылью были рассыпаны мириады звезд.
Спутник мой заговорил:
— Сам не знаю отчего, здесь мне ночью дышать вольнее, чем где-либо. И легче думать. У меня здесь бывают минуты такого озарения, когда чудится, что вот-вот проникнешь в божественную тайну мироздания. Потом просвет исчезает. И все кончается.
Временами мимо нас, прячась под деревьями, скользили две тени; мы проходили мимо скамеек, где двое, сидя рядом, сливались в одной черное пятно.
Мой приятель вздохнул:
— Бедные люди! Они, внушают мне не отвращение, а безмерную жалость. Из всех загадок человеческого бытия я разгадал одну: больше всего страдаем мы в жизни от вечного одиночества, и все наши поступки, все старания направлены на то, чтобы бежать от него. И они, эти любовники, приютившиеся на скамейках под открытым небом, подобно нам, подобно всем живым тварям, стремятся хотя бы на миг не чувствовать себя одинокими; но они, как и мы, всегда были и будут одиноки.
Иные ощущают это сильнее, другие слабее — вот и вся разница.
С некоторых пор меня мучает жестокое сознание страшного одиночества, в котором я живу и от которого нет, слышишь ты, нет спасения!
Что бы мы ни делали, как бы ни метались, каким бы ни был страстным порыв наших сердец, призыв губ и пыл объятий, — мы всегда одиноки.
Я уговорил тебя пойти погулять, чтобы не возвращаться домой, потому, что мне теперь нестерпимо безлюдье моего жилища. Но чего я достиг? Я говорю, ты слушаешь, и оба мы одиноки, мы рядом, вместе, но мы одиноки. Понимаешь ты это?
Блаженны нищие духом, сказано в писании. Им кажется, что они счастливы. Им, этим нищим духом, непонятна наша одинокая тоска, они не бредут по жизни, как я, не зная другой близости, кроме мимолетных встреч, не зная другой радости, кроме сомнительного удовлетворения, что именно я увидел, понял, разгадал и выстрадал сознание нашей непоправимой вечной разобщенности.
По-твоему, у меня голова не в порядке? Выслушай меня. С тех пор, как мне стало ясно, до какой степени я одинок, мне кажется, будто изо дня в день я все глубже спускаюсь в угрюмое подземелье, стен его я не могу нащупать, конца ему я не вижу, да и нет у него, быть может, конца! Я иду, и никто не идет вместе со мной, рядом со мной, больше ни один человек не совершает этого мрачного пути. Это подземелье — жизнь. Временами, мне слышится шум, голоса, крики... Я ощупью пробираюсь навстречу этим невнятным звукам, но я не знаю, откуда они доносятся; я никого не встречаю, никто в этих потемках не протягивает мне руки. Понимаешь ты меня?
Бывали порой люди, которые угадывали эту нестерпимую муку. Мюссе восклицал:
Кто-то зовет меня, шепчет уныло...
Кто-то вошел. Моя келья пуста.
Нет никого, это полночь пробило...
О одиночество! О нищета!
[1] Перевод А. Н. Апухтина
Но у него это была лишь случайная догадка, а не бесповоротная уверенность, как у меня. Он был поэт; он населял жизнь видениями и мечтами. Он никогда не был по-настоящему одинок. Вот я — я одинок! Недаром Гюстав Флобер, один из величайших несчастливцев в мире, потому что он был, одним из величайших ясновидцев, написал женщине-другу такие безнадежные строки: ''Все мы живем в пустыне, никто никого не понимает".
Да, никто никого не понимает, что бы люди ни воображали, ни говорили, ни пытались сделать. Ведь не знает земля, что творится вон там, на звездах, огненным зерном разметанных на таком далеком пространстве, что до нас доходит сияние только немногих из них, а несметные полчища остальных затеряны в беспредельности, и таких близких между собой, что, быть может, они составляют единое целое, молекулы одного тела.
Так вот, человек столько же знает о том, что творится в другом человеке. Мы дальше друг от друга, чем звезды небесные, а главное, больше разобщены, потому что мысль непостижима.
Какая это пытка — постоянно соприкасаться с теми, кого нам не дано понять!
И любим мы так, словно нас приковали рядом, к одной стене, и мы простираем друг к другу руки, но соединиться не можем. Мучительная потребность полного слияния томит нас, но все усилия наши бесполезны, порывы напрасны, признания бесплодны, объятия бессильны, ласки тщетны. Стремясь слиться воедино, мы устремляемся друг к другу и лишь ушибаемся друг о друга.
Сильнее всего ощущаю я одиночество, когда раскрывают сердце другу, потому что непреодолимость преграды становится мне тогда еще виднее. Вот он здесь, передо мной, смотрит на меня ясным взглядом, но душа, скрытая за этим взглядом, недоступна мне. Он слушает меня. А что он думает? Да, что он думает? Понимаешь ты, как это страшно? Что, если он ненавидит меня? Или презирает? Или издевается надо мной? Он обдумывает мои слова, порицает меня, осуждает, решает, что я ограничен или глуп. Как узнать, что он думает? Как узнать, любит ли он меня, как я люблю его? Какими мыслями полна эта круглая, как шар, голова? Какая непостижимая тайна — неведомая мысль другого человека, скрытая и вольная мысль, которую мы не можем ни узнать, ни направить, ни подчинить, ни побороть!
А сам я, сколько ни стараюсь отдаться весь, целиком, распахнуть настежь двери моей души, — я не могу открыться до конца. Где-то в глубине, в самой глубине остается тот тайник моего "я", куда нет доступа никому. Никому не дано найти его, проникнуть в него, потому что никто не похож на меня, никто никого не понимает.
А ты, понимаешь ты меня хоть сейчас? Нет, ты считаешь, что я не в своем уме! Ты наблюдаешь меня со стороны, и я чужд тебе! Ты думаешь: "Что это с ним сегодня?" Но если когда-нибудь ты постигнешь, разгадаешь до конца мою ужасную и утонченную муку, приди и скажи только: "Я понял тебя!" И ты сделаешь меня счастливым хотя бы на миг.
Женщины, как никто, заставляют меня ощущать одиночество.
Горе мне! Горе! Сколько я выстрадал из-за них, потому что они чаще и больше, чем мужчины, создавали мне иллюзию, будто бы не одинок! Когда приходит любовь, душа наполняется неземным блаженством. А знаешь почему? Знаешь, отчего это ощущение огромного счастья? Только оттого, что мы воображаем, будто пришел конец одиночеству. Мы думаем, что перестанем быть заброшенными, затерянными в мире. Какое заблуждение!
Еще больше, чем нас, чем наши одинокие сердца, терзает вечная жажда любви женщину — женщину, этот великий обман мечты.
Ты и сам переживал чудесные часы подле этих длинноволосых обольстительниц с чарующим взглядом. Какой бред туманит наш рассудок! Какое самообольщение увлекает нас!
Не правда ли, так и кажется, что сейчас, сию минуту, мы с ней будем одно. Но эта минута не наступает никогда, и после долгих недель ожиданий, надежд, обманчивых наслаждений приходит день, когда я остаюсь одинок, более одинок, чем прежде.
С каждым поцелуем, с каждым объятием отчуждение растет. И как это больно, как ужасно!
Ведь написал же один поэт, г-н Сюлли Прюдом:
О трепет ласк людских! Как жалок твой удел.
Беспомощной любви бесплодная попытка
Достичь слиянья душ в сплетенье наших тел... [1]
[1] Перевод Б. В. Горнунга.
А затем — прощай! Все кончено. И уже с трудом узнаешь ту женщину, которая была для нас всем в какую-то минуту нашей жизни и в чей сокровенный и без сомнения пошлый внутренний мир нам так и не удалось заглянуть! Даже в минуты таинственного слияния двух существ, полного смешения чувств и желаний, когда я, казалось, проникал до самых недр ее души, одно слово, маленькое словечко, показывало мне, как я заблуждался, и, точно молния во мраке, освещало бездну, зияющую между нами.
И все-таки лучшая отрада на земле — провести вечер подле любимой женщины, ничего не говоря и чувствуя себя почти счастливым от одного ее присутствия. Не будем требовать большего, ибо полное единение двух человеческих существ невозможно.
Я же теперь замкнулся в себе. Я не говорю уже никому, во что верю, что думаю, что люблю. Зная, что я обречен на жестокое одиночество, я смотрю на окружающий меня мир и никогда не высказываю своего суждения. Какое мне дело до человеческих мнений, распрей, удовольствий, верований! Я ничем не могу поделиться с другими и охладел ко всему. Мой внутренний мир, незримый для всех, для всех недоступен. На обыденные вопросы я отвечаю общими фразами и улыбкой, которая говорит "да", когда у меня нет охоты тратить слова.
Ты понял меня?
Мы прошли всю аллею вплоть до Триумфальной арки, потом вернулись к площади Согласия, так как излагал он все это очень медленно и говорил ещё многое другое, чего я не запомнил.
Вдруг он остановился и указал рукой на высокий гранитный обелиск, стоящий посреди парижской площади и своим длинным египетским профилем уходящий в звездное небо, на одинокий, памятник, отторгнутый от родины, история которой странными письменами запечатлена на его гранях.
— Смотри, все мы подобны этому камню, — промолвил мой приятель.
И ушел, не добавив ни слова.
Был ли он пьян? Был ли он безумец? Или мудрец? До сих пор не могу решить. Иногда мне кажется, что он был прав; а иногда — что он потерял рассудок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166030
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 27.07.2010
Мокрый сад обнесенный чугунной оградой
словно сон в повтореньях желающий сбыться
старый дом и крыльцо под крылом винограда
где росинки скользят быстрой ртутью по листьям
обветшал словно мир за оградой чугунной…
где-то видится свет что прилег рыжей стаей
на ресницы столбов-на дрожащие струны
проводов что как птицы ветрам напевают.
Мокрый сад старый дом поседевшие стены
где по руслам морщин тихо время стекает
в потускневшие краски холодной пастели…
…И девчонка в окне что болеет стихами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=85343
дата надходження 22.07.2008
дата закладки 20.06.2010
Пост скриптум – все несказане між нами,
Маленька сповідь серця між рядків,
Слова розбились й виклали орнамент.
Із половинок значно менших слів.
Пост скриптум – йдеш і опустивши очі,
На аркуш білий скапують крапки,
І під диктовку вітряної ночі
Нотує осінь втомлено рядки.
А над землею воскресає тиша,
У світі, не розбудженому ще,
Де ти натхненно пишеш, пишеш, пишеш…
По гладі вулиць вицвілим дощем…
Хай кожне слово – з тріском рветься нитка,
На зламі двох натягнутих світів.
Та ти залишив теплий свій пост скриптум,
В одному з невідправлених листів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196071
дата надходження 16.06.2010
дата закладки 16.06.2010
...
Тихо
послухай дощ навшпиньки
крізь шепіт вечірнього неба
крізь теплу куртку твого голосу
тихо
хоч ні говори
мені подобається
відчувати як дощ западає в мене
крізь усе це майбутнє листя
тінню на зважнілому
думками небі
в теплій волозі голосів і відлунь
не слухаючи змісту
суть відбивається і відбувається
у віддзеркаленнях глибин
важкої синьої глибини дощів
чорної глибини завтра
туманної невагомості мене
тебе і нас із дощем
у цьому лабіринті чиїхось відлунь
Дощ
він заступає холоднечу
вливається в очі
дивно коли сльози до очей а не назовні
сповнює вщерть шукаючи дно моєї душі
короткими боязкими
холодними дотиками
напевно це добре повнитися хоч чимось
Дощ
я чую тебе говори
тоді тепліше ніч опускає небо
змішує з чорним завтра
не мою туманність
...але лиш цей голос
Дощ
тихцем крізь шибку споглядає мій сон
добраніч
не вірю ні
завтра не зійде сонце
Дощ... дощ... дощ...
25.04.07 (c) Rení
(Авторська збірка "Дощі у лабіринтах відлунь", 2009)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141531
дата надходження 15.08.2009
дата закладки 13.06.2010
Така дурниця – а вона була б щаслива…
Шматочок сонця з неба до кишені
Хоча б на мить… Щоб серце забруднила
І хвилин п’ять потримала у жмені.
Така дурниця – а вона б весь день сміялася…
Одна лиш смужка літньої веселки,
І цілу ніч вона б нічого не боялася –
А ні кошмарів, а ні мрій далеких.
Така дурниця – а вона б літала в хмарах…
Щодня б з лимоном чай і сни про літо, –
І плакала б вона лише в кошмарах.
Лишень би хто заборонив любити…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160517
дата надходження 11.12.2009
дата закладки 13.06.2010
мене моя мрія не чекає в онлайні
все я її - навпаки і наперекір доказам
мене моя мрія штовхає на крайні,
хворі та аномальні спротиви
я виглядаю його під "депеш"
під "дольче віта" "океану ельзи"
під сотнями цементованих веж
а в нього - робота і рейси
мене моя мрія не згадує вранці
коли присмак сну зігріває уяву
ми не друзі, і не коханці
він - вільнодумець, я просто раззява...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186175
дата надходження 26.04.2010
дата закладки 26.04.2010
Разлука, бессонница, улица,
Дома, так спонтанно уснувшие...
Ведь всё, что болело - забудется,
А сбудется всё только лучшее.
И светятся окна унылые,
Кому-то, как мне, всё мечтается.
И медленно ночь чернокрылая
На город немой опускается.
И небо, как будто погибшее,
И воздух, пропитанный городом.
И осень, в раздумьях застывшая
Внезапно повеяла холодом.
Листок из газеты сегодняшней
Нелепо так под ноги брошенный.
На завтра он станет историей,
Чуть пылью дорог припорошенный…
Нелепою грустною повестью
Пусть наша лав-стори останется.
И дождь захлебнулся от горести...
А может, мне всё это кажется…
И может быть, волею случая
Сойдутся пути наши млечные.
Ведь всё, что ни было – то к лучшему,
А всё, что случится – не вечное…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182069
дата надходження 06.04.2010
дата закладки 06.04.2010
Внуши себе, что в городе твоём – весна.
Плевать, что зимний холод тело так пронзает…
Ты хочешь закурить…и капельку вина*
И только мысли о тепле тебя спасают…
Внуши себе, что ярко солнце светит
на светлом чистом небе голубом.
И пусть глаза случайно не заметят,
что ливень, мрак и тучи за окном…
Внуши себе, что мир – любви обитель.
И мокрые от слёз глаза прикрой.
Ты веришь в то, что твой ангел-хранитель
всегда был рядом..за твоей спиной..
Внуши себе, что ты настолько счастлив,
что если бы в полёт - то прямо в рай.
Протрёшь глаза - вокруг одни ненастья.
Прими их вызов – с жизнью поиграй…
Внуши себе, что ты сейчас не одинок..
И не нуждаешься ни в чьей заботе, ласке.
Пускай с застывшим сердцем ждёшь звонок,
забудь об этом, одевая маску.
Внуши себе, что грусть твоя – туман.
А также то, что время вправду лечит.
И пусть это всего самообман,
тебе от этого скорее станет легче…
Внуши себе, что радость – это вечность.
В ней нет конца, рождающего страх.
Но радость – это миг, если быть честным.
И вновь иллюзии твои сгорели в прах…
Внуши себе, что никогда не плакал.
И что не знаешь, что такое боль…
Найди в себе и силы, и отвагу
забыть о том, что сделала любовь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181955
дата надходження 05.04.2010
дата закладки 06.04.2010
Прибув зі Львова "Вроцлав -Київ",
П"ята ранку.
Я знову вдома, зліва ниє,
Ятрю ранки.
Перед світанком місто чисте -
Плетуся пішки,
Я не крокую, не карбую -
Крадуся тишком.
Повз твою долю йду навшпиньки,
Чатую досі.
Бува стовбичу під вікном,
Зазвичай вдосвіт.
Мої до тебе почуття
Нестерпно вперті.
Любов і досі ще жива -
Вже мала б вмерти.
У Львові гарно п"ється кава -
Там нова дівчина.
Та не хвилюйся, ще чекаю -
Ми не вінчані...
18.06.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146700
дата надходження 23.09.2009
дата закладки 04.04.2010
Я і осінь на цвинтарі. Вітер
Між могилками тихо блука.
На гробницях засохли вже квіти,
Незнайома тут тиша й дзвінка.
Лет часу я тут не помічаю,
Я читаю чужі імена.
Може, я щось сьогодні втрачаю?
Може, я щось сьогодні знайшла?
Зрозуміла життя я миттєвість,
Смерті вічність і вічності суть.
Я на цвинтарі і сьогоденність.
Так колись і до мене прийдуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181780
дата надходження 04.04.2010
дата закладки 04.04.2010
коли
[зів’яле
зілля
зустрічей
забутих
гербарієм мовчить між сторінками
вся книга пам’яті нагадує тобі
« to be or not to be»]
коли
[потоки
почуттів
піснями
перебродиш -
той берег не впізнаєш, бо з роками
потік зіллється в річку, річка в море
«Memento mori»]
коли
[мажорна
містика
минає
манівцями,
а ти у друзів просиш допомоги.
то пам’ятай завжди - судилось нам
"cherchez la femme"]
коли
[ялинки
ятрять
ядом
ями
в заплетених вінках - звернись до Бога
з душі гріхів останніх камінь
скинь
Амінь]
© 08-08-2007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57740
дата надходження 05.02.2008
дата закладки 04.04.2010
не вірте ніхто і ніколи, що осінь
лишилась монашкою,
бо скільки вже можна хвалитись
своєю цнотливістю?
доглянутi краплі, як нігті, по спині
пускала мурашками
й лягала додолу у трави спокійно
і без вередливості…
похмурим і стомленим поглядом
в хмарах кохалася,
без грому і блискавок все-таки була
ледь мазо-навіжена.
щось з довгим пшеничним волоссям
давно не стрічалася,
а тільки з рудим і коротким каре
як «під хлопця» підстрижена?
уміла вона хну персидську
розбавити до консистенції,
а потім у суміші з сонцем
й дощем розплескать акварелями.
ще й снігу трусне - й з мелірованим
пасмом залише каденції,
в кінець з листопадом фліртне
і віддасться, бо вже паралельно їй.
палкі поцілунки холодні
прощальні від нього дістануться,
пройдуться в останнє лісами
покритими спільними тайнами…
не вірте у те, що монашкою
юною осінь останеться,
то інша прийде
через дев’ять знов місяців.
чиста й незаймана.
© 01-12-2006
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57995
дата надходження 07.02.2008
дата закладки 04.04.2010
Лік беззупину,лік у даль.
В далеку,ніжну казку ночі
Несе мене сумний трамвай,
По рельсах скаче не охоче.
Усе біжить,усе спішить,
А я у справах йти не хочу.
Несе мене сумний трамвай
Далеко,в даль,світ поза очі.
Цілує ранок сивий гай
І сонце вже осіннє встало,
А одинокий той трамвай
Усе похитується мляво...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173341
дата надходження 22.02.2010
дата закладки 04.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2010
Ми пережили осінь...
Більше мовчати не хочу..
все,що робила я досі
здирається з серця скотчем.
Символ кохання-жолудь,
відчай в кишенях ховаєш.
Вечір,шалена молодь,
схожих на нас немає...
Два мегабайти смутку,
десять пігулок відради,
дощ бомбардує куртку,
змиває сліди помади...
Перша й остання казка,
більше її не згадаю.
Ніч для самотніх-пастка,
пастка з відтінком раю.
Ти чарівник з мого світу,
я буду тебе чекати...
А поки нам шлях закрито,
лишається сон писати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164591
дата надходження 06.01.2010
дата закладки 02.04.2010
Ми летіли вчора. Вчора гріло бунтарське серце. Вчора був холодний розум і осяяний сонцем день. Ми вірили вчора. Ми несли посмішки, відчайдушність і щирість у завтрашній день. Ми вміли мовчати. Вчора. Ми чекали завтра.
Настало таємниче "завтра". Тепер воно сповнене вина, гіркого шаленого бруду і кама-сутри під подушкою. Намагаємось відмитись, але вже не виходить. І ти звикаєш до цього світу, бо суспільство вже не приймає тебе іншою. Вони звикли до тебе, як до ніким не признаного генію, бунтарки до кінчиків волосся, дівчини без жодної спроби жити по правилах.
І ти вже не можеш жити інакше. Кожного разу підкидуєш їм нову байку про велике кохання, і трагедію твого нестримного характеру. І вони у все вірять, пережовують нові плітки до рідкої маси, перемішаної за слиною.
Ти закидуєш пару філософських думок, потім не витримуєш, і сама смієшся над тим, що несла секунду назад. А вони сприймають це як глибокий задум надлюдини, як якесь намагання ввійти в історію.
Ти ніколи не була серед них. Та ти не можеш цього сказати. Ти - їх лідер... Ти нібито встановлюєш свої правила, Та кажеш їм лише те. що вони хочуть почути на данному етапі.
Своє справжнє "я" ти звичайно нікому не показуєш, та записуєш чітко у щоденник, в надії на те, що хтось знайде, прочитає і зрозуміє що ти...
Що, не така.
Ні ти звичайна.
Маленька людина, що вірить серцю, музиці і мамі.
І що нема ніяких "Секс, драгз, рокролз"
А ти спокійно живеш по конституції.
Та знаєш, з таким життям залишиться від тебе, дівчинко моя, тільки їдкий запах бруду, карми, і диму.
І вічний легкий вітер твоєї душі буде завжди закарбований тільки в могилі.
Прощавай, маленька.
догралася.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177412
дата надходження 14.03.2010
дата закладки 14.03.2010
Осінь у квітах, думках і у скверах
Знов вимальовує жовтий орнамент,
Осінь у справах і стосах паперу,
Вкотре між ними і вперше… між нами.
Осінь на мокрих дахах і бруківках,
В нічних кінозалах і чашечці кави,
Осінь у вікнах самотніх домівок,
Вкотре між хмарами і вперше… між нами.
Осінь у віршах померлих поетів,
Перемішалась з моїми думками,
Осінь в афішах і навіть портретах,
Вкотре між вулиць і вперше… між нами.
Осінь повсюди, в розлуках, утратах,
Десь причаїлася знов між рядками,
Осінь у пам’яті, ніби цитата,
Сказана вголос. Так, кимось, не нами…
27-28.01.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113943
дата надходження 28.01.2009
дата закладки 09.03.2010
Вона закохана у вітер!
Для неї ростуть усі квіти,
Він для неї, їх зриває
Просто він, також кохає!
Вітер чистої любові,
Не байдужий її долі.
Він не злий і не поганий
не жорстокий і бажанний.
Вітер чистого кохання,
Символ вічного єднання.
Буде тебе цінувати,
Ніжно в губи цілувати.
Присвячений "Закоханій у вітер"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176075
дата надходження 08.03.2010
дата закладки 08.03.2010
Піду в математики, вірші писатиму цифрами!
Шукатиму рими у коренях, навіть в іксах.
Та графік параболи просто поставлю епіграфом.
І душу ховатиму в мінусах. Може, в плюсах.
Піду в математики! Точність там, чіткість увічнені.
Безпристрасний рух різних ліній, без слів і принад.
А буде душа розриватись від болю і відчаю,
Візьму на папері і виведу: ігрек квадрат!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173332
дата надходження 22.02.2010
дата закладки 22.02.2010
Заплакана осінь, заплакані зими і весни
В долонях минуле – все решта твої міражі.
Повернене щастя таким, як було не воскресне…
Повернений щастям воскреснеш і вмреш . На межі.
Бо губи солодкі всього лиш намазані медом.
І небо не плаче, це просто ідуть дощі…
А я залишилась старим, не розплутаним дредом
В твоїй антарктидній , давно зачерствілій душі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171537
дата надходження 12.02.2010
дата закладки 12.02.2010
В багаттях літо догорить, багряним цвітом,
у небо димом полетить, у сиву даль.
Сезон відкритий для прощання, з теплим літом,
хоча мені його тепла, чомусь не жаль….
Клубами дим ,нехай вітри несуть по світу,
суха трава, весь час потріскує й горить.
А жар багаття ,ніби реквієм по літу,
що нас покинуло так швидко,в одну мить.
Холодні ранки, і настирливі тумани,
сезонні зміни,і очікування стан.
Осінні квіти,засинають під тинами,
їх заколихують дощі й густий туман.
На клумбах в’яне, і тускніє цвіт гербери,
торкнула осінь,позолоченим крилом.
В нічному небі мало відблисків Венери,
вона у літі,і кохається з теплом.
Летять заплутані, канати-павутини,
це літо бабине ,мінливість і каприз.
Художник жовтим, розмальовує картини.
Останній штрих…Все листя падає униз.
14.09.2009р.
можна послухати і подивитися тут -http://www.youtube.com/watch?v=DvapjabRQvo
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146365
дата надходження 21.09.2009
дата закладки 11.02.2010
Горить свіча - неначе плаче,
розталий віск тече по ній .
Дивлюсь не полум’я гаряче,
у чорній темряві нічній.
Воскові сльози як створіння,
течуть причуди неземні,
і через те нудьга осіння,
змішалась з воском на столі.
На полотно стекла зелене,
на скатерть, що як настрій мій,
гнітючий сум іде до мене
в тривожній тиші гробовій.
Полоще дощ осінні вікна,
і по шибках стікає в низ,
сьогодні в фарб сумна палітра,
осінній настрою каприз.
Та ще і згадки прийшли давні,
були прийдешнім скриті днем ,
у ніч таку вони вже зайві,
у ніч розбурхану вогнем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118050
дата надходження 25.02.2009
дата закладки 11.02.2010
Що ти робиш зі мною, óсене?!
Я ще мрію: простоволосою,
в літній сукні, ногами босими
йти по рідній святій землі,
милуватися в лузі квітами,
що дарує так щедро літо нам…
…Та – очима вже сумовитими
в небо дивляться журавлі.
Нещодавно мені наснилося,
що ти, óсене, забарилася.
…Та – на ранок дерева вкрилися
ніжним золотом сивини.
Я люблю тебе, осінь, різною:
безтурботною, злою, слізною…
…Та найбільше люблю я – пізньою,
і не бачу у тім вини!
Ти виблискуєш днями гожими,
на замріяну казку схожими –
осягнути ніяк не можу я
велич лагідну і німу…
Серце повниться хвилюваннями
від приходу такого раннього.
…Знай же, óсене: до останнього
сукні літньої не зніму!
2007 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143926
дата надходження 02.09.2009
дата закладки 11.02.2010
Холодно в городе, в котором живет одиночество,
Холодно людям, сжатым стальными, острыми прутьями.
Доносятся отовсюду стоны, словно пророчество:
"Никто не поможет нам стать хоть чуточку лучшими..."
Холодно людям в депрессивности серого города,
Давай помолчим и наши с тобой мечты позабудем...
Ведь ты знаешь прекрасно в чем скрыта основная беда:
Холодно в том городе, где живут холодные люди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170525
дата надходження 08.02.2010
дата закладки 08.02.2010
Її ніхто не вчив жити
дихати
збирати квіти
милуватись небом
і сміятись наодинці
коли так хочеться плакати
коли на душі скребуть кішки
і не танцюють метелики
Їй не сказали
що на світі є сльози
і є солодка-гірка брехня
що є рай і є пекло
а добро і зло - нероздільні поняття
І лише ти
поглянув їй в очі
і занурився в її дивний світ
не такий як наш
зовсім інший
навчивши кохати
навчивши мріяти
і розбивши серце
дав зрозуміти
що таке біль
що таке сірість
депресія
Людині потрібна людина
щоб відчути себе нікчемним
Квіти
Метелики
Роса
Веселка
Небо
Вона знає хто ти
та все одно любить
чекає тебе
в своїм дивнім світі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170526
дата надходження 08.02.2010
дата закладки 08.02.2010
Опавших листьев шелест утонченный
В мою безоблачную душу проникает,
Ласкает взор и слух мой удивленный
И ритмы сердца стуки учащает.
Бреду один сквозь утренний рассвет,
Вдыхаю свежести пьянящий аромат,
А предо мной березовый октет
Скидает пожелтевший свой наряд.
Печаль, тоска мгновений долгих
Кричит в моих воспоминаниях,
Не слышен шум ветров умолкших
И мыслей свет поник в мерцаниях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108623
дата надходження 21.12.2008
дата закладки 07.02.2010
Она пришла к нему в который раз
Без стука, отворила настежь двери,
Впустила в душу теплые ветра,
В глаза смотрела и просила верить.
Звучал вдали аллеи тихий джаз
И шелест крон навеивал усталость,
А он смотрел в бездонный омут глаз,
Он так хотел, чтобы она осталась
На миг. На день. На вечность. Навсегда.
Но время не могло остановиться,
И тихо с крана каплями вода...
Как слёзы, что не тают на ресницах.
Отпрянула, запутавшись в сети
Из разноцветных лучиков заката,
Он слышал Её тихое "прости",
Он знал, что это звёзды виноваты.
И серой кошкой вслед ворвалась грусть,
Сквозь окоём зачем-то прямо в душу -
Шептала то, что знал он наизусть,
Но так боялся выпустить наружу.
И вновь в прогорклом дыме сигарет,
В остывшем, будто в прошлой жизни, чаем
Искал хотя бы призрачный ответ,
В бреду реальность представляя раем -
Но без неё, уже не тот Эдем,
И вновь мечта осталась беззаветной.
Ведь так живет - не жаждя перемен -
Девченка, что приходит вместе с ветром.
12.05.09
Фото Faceless Shadows (с) littlemewhatever
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129704
дата надходження 12.05.2009
дата закладки 03.02.2010
lД.W
У руках порцелянова форма,
На вустах сонна пристрасть:
"Зігрій!"
Прокидаються з сну понад норми
М'ята і Звіробій.
Й догори -візерунчастим жаром,
І під стелю,і шепіт:
"Р-р-разом!"
А на килим-розхристана пара,
П'ють із літнім присмаком сон.
Сон із присмаком "влітку",
З післясмаком " заснув".
А за шибкою-брили
Зими.
Палкий трунок м'який півжиття сколихнув,
Напівщастя на прізвище "МИ".
півобійми і чай,Господи,пробачай!
Ніжно зболено і надтаємно,
Але певно - долоні в вогонь!
Пригорнутись,щоби ледь приємно
Калатання тепла з-під долонь...
Прикіпивши очима до рум'яного дива,
До її молодого лиця,
Він подумає (Тихо!):
"Найрідніша,до лиха!
більш такої нема ,як оця..."
Вона мовчки встає,увесь світ віддає,
(Бо навіщо АЖ світ для митця?!)
І їх руки бліді,що раділи в труді,
на віки -до грудей,де в криницях ідей
Навзаєм
шаленіють
серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168273
дата надходження 26.01.2010
дата закладки 26.01.2010
твої очі - мої ліки
ти десь бачив таке небо?
давай зараз дихати разом -
молекули кисню
ощадити треба
брести по талому снігу у кедах
із мокрих газет ліпити скульптури
за погляд твій
готова віддати
останній градус
температури,
останній шепіт
замерзли руки
краплини лімфи
до міліграма
останній рух
ошалілого серця
фіксує дрижача
кардіограма
кусати губи
навколо вітер
слова розносить
смішні?відверті?
тебе любити.
тебе любити
слати рожеві
любовні конверти
твої очі
твої губи
ти десь бачив таке небо?
давай зараз дихати разом -
молекули кисню
ощадити треба
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55501
дата надходження 22.01.2008
дата закладки 26.01.2010
Сегодня в сердце вновь дожди,
И вновь разлука режет вены.
Ты едешь очень далеко,
Где километров сойдут стены.
Сегодня в сердце вновь тоска,
И только память нас сближает.
Ты знаешь, жизнь любви полна,
Тебя в ней только нехватает.
Беру я в руки телефон,
Знакомый номер набирая.
Я спрашую в себя: зачем?
Зачем я мучаясь страдая!
Ответа так и не узнав,
Я слышу в трубке: говорите
Молчу…В ответ: ну что за бред,
Ну почему же вы молчите?
Ни слова так и не сказав,
По щеках слёзы вытирая.
Я вновь живу, я вновь дышу,
Лишь в одиночестве страдая.
Сегодня в сердце вновь дожди,
И вновь разлука режет вены.
Ты едешь очень далеко,
Мне, оставляя только стены.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168020
дата надходження 24.01.2010
дата закладки 25.01.2010
Голубить вітер ніжну тишу ночі
Пливе мелодія в повітрі на світанку
Народжується Диво, і на очі
Знов опускає світлий день свою фіранку
З нових ілюзій: "завтра буде краще",
"Все буде добре, посміхнися, ну ж бо!"
"Усяко було, вже не буде важче",
"Ти не втрачай надії, покладайсь на дружбу"...
Ти віриш в недосяжність горизонтів,
У казку, що почнеться незабаром
У тінь, свою проекцію від сонця.
Ти знаєш, що живеш не даром...
Але усі турботи стерло слово
Ти слухаєш мелодію, що пахне
Солодким чаєм, і так кольорово
Здіймається до неба і не гасне.
Бо десь в душі вже воскресають квіти.
Такі потоптані, зів'ялі, безнадійні...
Бо десь в душі вже знов почалось літо
Останнє літо...Закохане і мрійне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168032
дата надходження 25.01.2010
дата закладки 25.01.2010
Коли думки тікають геть...тобі нічого не залишається. У тебе немає вибору: коли думки тікають геть, у твоїй голові залишаються лише спогади...
***
Вона кудись йшла, проте до кінця не усвідомлювала безглуздості свого пункту призначення. Це було несуттєвим, дрібницею, яка не могла її зараз турбувати, важливим було лише одне - не запізнитися! Вона дуже поспішала, але їй здавалося, що вона ледве переставляє ноги. Це трохи бентежило, виводило із себе. Хоча, якщо поміркувати, то поспішати немає куди, сам задум по своїй ідеї був божевільним. Але якщо все правда? Якщо це не витвір чиєїсь ( її?) уяви, тоді що? Ні, вона все-таки повинна встигнути, інакше потім ціле життя її терзатиме совість і болітиме душа... Якщо ж це лише витвір чиєїсь багатої фантазії, то це послужить для неї уроком. Нервово поглядаючи на годинник, вона ще трохи пришвидшила ходу і тепер здавалося, що вона біжить...
***
Перед очима була лише одна картина: фрагмент тексту, який вона побачила півгодини тому...Це ніяк не підлягало розумінню і не вкладалося в голові. День плавно переходив у вечір, але місця для усвідомлення цього просто не залишалося. У голові були лише спогади, спогади, спогади.... Ще дві години тому вона поверталася зі школи: як завжди, вимучена і безсила. На душі було сумно та неспокійно... Падав сніг... Промайнула думка звернути у засніжений парк: "Там зараз безлюдно, чудове місце, щоб побути наодинці з собою". Йдучи по алеї, вона помітила на лавочці книгу. "Хтось забув" - подумала і підійшла до лавочки. Книга виявилася щоденником у чорній палітурці. Чужий почерк здався рідним, хоч і був незнайомим. Вона поринула у читання...
***
"Сьогодні підтвердилися мої сумніви... Я відчував це, і вони підтвердили. З таким співчуттям говорили, і в очах був щирий жаль, мовляв, такий молодий, лише 17років і........ Я від них тікав, бо вони готові були розридатися. Я знав, що життя продовжується, триває... І я вирішив жити, незважаючи ні на що, бо що у мене ще залишається?"
"Я сьогодні попав під дощ... Я радів йому, наче першому дощу у своєму житті. Каплі були холодні і життєдайні. Я насолоджувався дощем і міряв калюжі. Повз мене проходили сотні людей, тримаючи у руках парасолі і дивилися на мене, наче на божевільного. А я знав, що в них є безліч підстав мені заздрити: я насолоджувався життям так, як ніхто з них ніколи не насолоджувався."
"Сьогодні, після довгої розлуки, я знову побачив її. Я не зміг поглянути їй в очі, так само, як не міг розказати про все... Я боявся. Але не за себе, а за неї. Я обережно обняв її, вкладаючи у цей дотик всю свою любов та ніжність...і цілий вечір старався триматися від неї на відстані. Вона подумала, що я не радий бачити її."
" Я сів за останню парту і лише вдавав, що щось пишу. Насправді я нишком вдивлявся в їх обличчя. І хоч я не міг прочитати їхні думки, але в їхніх очах відбивалися почуття. І всі вони були нещасливими... У кожного - свої болі. А я не міг нічого зробити, щоб полегшити їхні страждання..."
***
"Я щоразу захоплююся нею. Така чарівна - вона постійно говорить, що не може зрозуміти, що твориться у моїй душі...у моєму серці. І завжди вірить мені... Я боюся зробити їй боляче..."
"Сьогодні випав перший сніг і прийшла зима. Я цілий день блукав по місту і тішився цією можливістю. Я знайшов за містом якийсь обрив, і мені здалося, що я зайшов аж на край землі. Це відкриття було немоймовірним. Я дуже часто блукав неподалік цього місця, ішов по рейках, наздоганяючи потяги, наздоганяючи час, але ніколи не бачив цього обриву. Я був збентежений: я зайшов аж на край землі..."
"Вона сказала, що я - її Маленький Принц, а я лише погладив її по золотистому волоссі. Я їй розкажу все... Але потрібно зробити це так, щоб їй не було боляче..."
"Я сьогодні занадто захопився музикою...і не помітив, що переходжу дорогу на червоне світло. Мене ледь не збила машина. Розлючений водій кричав, що якщо мені не потрібне моє життя, то я не маю права позбавляти себе його з чиєюсь допомогою... Я довго думав... Часу залишилося дуже мало..."
[читайте далі "Бережи життя-2"]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165560
дата надходження 11.01.2010
дата закладки 11.01.2010
[продовження. Початок - "Бережи життя!]
***
"Я сказав їй, що мені необхідно розказати їй важливу річ, яка, можливо, змінить наше життя. Вона зрозуміла, що це серйозно. Я сказав, що одного разу на концерті, де було багато людей....хтось вколов мене... Я не звернув на це уваги, але потім знайшов записку, у якій писало: "Тепер ти один із нас". Я пройшов тест на наявність у крові ВІЛ-інфекції. Він виявився позитивним. Вона дивилася на мене з великим страхом і сказала, що їй треба подумати. Я чудово її розумів..."
"Сьогодні я знову ходив на край світу. Я сидів на краю обриву і дивився, як у темноті, яка там панує, зникають сніжинки. Я не бачив її вже 4 дні."
"Вона сказала, що я - чудовисько. І якби я насправді любив її, то б не дозволив їй бачитися зі мною, бо кожна наша зустріч могла стати для неї фатальною. Вона не хотіла мене більше бачити. Я розумів,що мушу поважати цей вибір."
"Сьогодні цей засніжений парк рятує мене від самотності. Я довго думав. Вона була права. Я постійно наражаю на небезпеку всіх, хто мене оточує. Я зараз знову піду на край світу, але вже ніколи не повернуся... Так буде краще для всіх."
***
Вона дочитувала останні рядки вже під світло ліхтаря. Виникали сумніви, але шалене серцебиття підтверджувало правдивість написаного. Вона знала, що не може цього допустити... І вона знала, де знаходиться цей "кінець світу" - одного разу вона сама туди забрела, але більше туди не поверталася... Віднайти дорогу має бути неважко - треба йти за рейками...
***
Часу залишилося дуже мало, тому вона бігла. Цей безумець, який писав щоденник, може будь-якої миті стрибнути з обриву... Темрява, яка поволі обгортала землю все ж не помішала розпізнати незнайомий силует.
Вона підійшла до нього. Взяла за руку і прошепотіла на вухо: "Найдорожчий скарб на цьому світі - твоє життя..." Він ридав. Вона говорила довго і пошепки, вселяючи надію... Він міцно тримав її за руку, боячись, що вона зникне, і слухав... Його сльози котилися по обличчі і безслідно зникали у прірві, підтверджуючи, що він - ЖИВИЙ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165573
дата надходження 11.01.2010
дата закладки 11.01.2010
Мамо, купи мені щастя!..
В аптеці чи на базарі…
Хоча, певно, ліпше в аптеці – там ваги точніші.
Буду приймати щоранку натщесерце.
Хоч по чайній ложечці…
Можливо, стане краще…
Можливо, голова перестане боліти… від думок,
Які гудуть, наче бджолиний рій,
Намагаючись «запилити» душу.
Однак… лише жалять.
Можливо, покращиться зір, і я почну бачити правду та щирість…
Попроси чорничного: чорниця добре для очей.
Або малинового… Малина ж збиває температуру?!
Можливо, й підняти зможе?
Завжди льодяні руки і серце – не здорово.
А якщо лимонне пропонуватимуть –
Купуй лимонне. З горлом у мене теж проблеми.
Невисловлені почуття деруться на волю… Кашель.
Тільки на термін придатності не забудь подивитися,
А то ще простроченого дадуть… (Вони ж бо вміють!)
А від нього як би ще гірше не стало.
Нікудишні в наш час аптекарі… Перевелися…
І ще, мамо, не купуй багато – щоб не залежувалося.
Мені ж лишень підлікуватися.
Можливо, воно комусь більше потрібне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161960
дата надходження 19.12.2009
дата закладки 29.12.2009
Не спиняй мої кроки. Я занадто довго стояла.
Не зрікайся провин, і хоча б сам собі не лукав...
Проклинаю той світ, проклинаю той день, що сконала
В нім частина мене. Ти тепер, мов отрутою став.
Зупиняється час. Так повільно ще тягне за рану.
І моментами звук, як колоди, як чорна зима...
Я ще дихаю, значить, тебе забувати ще рано,
Але щоб повернути у мене вже часу нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163386
дата надходження 28.12.2009
дата закладки 29.12.2009
Дощ змиває, що саме не знаю,
Твої спогади..мої..весну..
Ніч, закохану в теплі ранки.
День, закутаний у журбу.
Заколисану тінь будинків,
Що титанами поміж нас.
Чорноту безнадійних вчинків,
Дощ змиває...лікує час.
Час лікує - затятий майстер,
Реставратор розмитих снів.
Закружляє нас тихим вальсом,
В такт ласкаво-фальшивих слів.
Дощ змиває, що саме не знаю,
І від здогадів хоч втікай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160898
дата надходження 14.12.2009
дата закладки 18.12.2009
Сверкает солнца диск,
Губительным потоком
Сметает зелень с листьев и травы.
Трещит земля и высохли истоки,
Лишь стрекотанья звуки, да шумит ковыль.
Деревья тянут к небесам сухие ветки
С мольбой немою: дай воды.
А солнце бъет в ответ стрелою меткой,
Опустошая парки и сады.
И вдруг среди звенящих звуков
Раздался дальний рокот громовой
Как вестник завершенья муки,
Посол стихии, победившей зной.
Тяжелых туч весомая армада
Заволокла бескрайний небосвод.
И хлынула дождя бравада,
Бросая в землю струи вод.
И ожила природа...С наслажденьем,
Подставив влаге ветки и цветы,
Поют деревья.
С бурным упоеньем вбирают воду травы и кусты.
И все, что час назад казалось мертвым,
Иссушенным жарою золотой,
Воскресло вдруг, воспряло духом,
Наполнилось живительной водой.
Жара повергнута...Омытые потоком
Уходят зноя стражи прочь.
Земля шепнет с чарующим восторгом:
Спасибо, долгожданный дождь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151230
дата надходження 21.10.2009
дата закладки 02.12.2009
Город дышит осенним туманом,
Плачут клены дождливой слезой.
Новостройки бетонным изъяном
Возвышаются над мостовой.
В капиллярах состаренных улиц
Бьет ключем техногенная кровь.
Воробьи на деревьях проснулись,
Перекрикиваясь вновь и вновь.
На укрытых листвою дорожках
Мчит поток разноцветных зонтов.
И мелькают шарфы и сапожки
Из-под плачущих куполов.
И скамейки стоят сиротливо,
Как-то в миг постарели дома.
Пес бездомный прижался пугливо
К мокрой стенке. А скоро зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150158
дата надходження 15.10.2009
дата закладки 02.12.2009
С нею повстречались мы так славно:
День рожденья, ее первый год.
Я был посетителем желанным.
Много шариков и сладкий торт.
Было все: оторванные лапы,
нос раскрашен, бАнты на ушах.
Я терпел, я никогда не плакал,
Все прощала ватная душа.
Ей пять лет. Вот это была сказка!
Чаепития за кукольным столом.
А зимой прогулки на салазках,
По ночам - кроватка и свой дом.
Ей тринадцать. Я в шкафу заброшен.
Стал вдруг ей стыдно за меня.
Мех мой тусклый, он совсем изношен,
видно, вправду, слишком страшный я.
Жил семь лет заброшенный, забытый
В темном ящике разбившейся мечты.
Бог игрушечный поймал мои молитвы:
я был вытащен на свет из темноты.
А она. Она так повзрослела...
Но чего-то грустные глаза.
В миг зарылась в мое плюшевое тело,
А на мех скатилась вдруг слеза...
Что-то не поймал я в этой жизни:
Я же с ней, чего тогда рыдать?
Что ж судьба со мною так капризна?
Плюшевый мой ум не мог понять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150005
дата надходження 14.10.2009
дата закладки 02.12.2009
Дощ шаленів, і стукав у вікно,
Жбурляв по склу колючими цівками.
Надворі осінь ткала полотно
З ниток-дощів, розчесаних вітрами.
Вплітала сум в строкатий візерунок,
І знову гірко плакала-ридала…
Я в осені шукала порятунок,
Неначе все вона про мене знала.
Розклала листя-карти десь на пні
І довго мудрувала, ворожила,
Немов могла вернуть щасливі дні,
Та це зробити їй було несила...
Почати б все із чистого листа,
Та мчать вперед життєві коліщатка.
Візує пам'ять втрачені літа,
І на листі стоїть велика крапка.
Я вийду в дощ, я обнімуся з вітром,
Сумне пророцтво осені пробачу.
Сльозу зрадливу непомітно витру,
Коли йде дощ – не видно, що я плачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147138
дата надходження 26.09.2009
дата закладки 02.12.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.12.2009
Розкуйовджений світ тягне руки до неба,
На розпродажі снів я купую чорні,
Ніч холодним повітрям ламає ребра,
Залишаючи злякану душу зовні…
У розхитані двері тікає осінь,
Уникаючи дотиків змерзлих пальців,
Мій листОпад вітри у кишенях носить
І ночує на сходах підземних станцій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117788
дата надходження 23.02.2009
дата закладки 02.12.2009
Осіння лірика небес
Розлуки і кохання...
Багряно-мертве листя снить
У затінку чекання,
Де ніжить спогадом душа
Розмиті літні барви,
І доля поглядом тво́їм
На серці ставить карби...
Блакиття ж ллється у думки
Прозорістю серпанку,
Де незбагненна осінь п'є
Терпкий цілунок ранку...́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147806
дата надходження 01.10.2009
дата закладки 02.12.2009
Мои строки текут по стеклу
И безжалостно пачкают время
Я повешу в окне омелу
Пока солнце пушистое дремлет
Моя музыка льется глинтвейном
В наш покорно стареющий дом
Мы писали черничным вареньем
Свой новейшей истории том
Молоко закипает в ладонях
Окроплю им осеннюю дрожь
И метель застывает в поклоне
Поправляя старинную брошь
В одеяло хрустальных осколков
Я укутаю Лунный пейзаж
Мой ноябрь печально и кротко
Покидает сердечный коллаж
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155100
дата надходження 12.11.2009
дата закладки 02.12.2009
Ты любишь читать мои письма.
В них ветер гуляет по городу,
Он принц, но безжизненно холоден,
Он бог, но склоняющий голову.
Ты любишь ласкать мои кисти.
Ты любишь сжигать мои письма,
В них дождь управляет запретами,
Он странник, ворчащий сонетами,
Он грешник, воспетый поэтами.
Ты любишь хлестать мои кисти.
Ты хочешь вернуть мои письма!
В них осень рисует знамения,
И нам не хватает терпения,
Чтоб выдержать это затмение.
Теперь отпусти мои мысли…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149012
дата надходження 08.10.2009
дата закладки 02.12.2009
Дощ сліпий.
Він не бачить вечірнього міста.
Він іде
І лишає озоновий слід,
Дощ сумний
І у клітках вікон йому тісно.
Він мине,
Але візьме на пам'ять цей цвіт.
Дощ іде.
Відбиває на шибках мотиви.
Він чужий
Цьому місту і цим небесам.
Силует-
Тінь ажурна,опущені крила...
Дощ сліпий
Він все бачить без масок й прикрас.
Дощ іде.
Театральні змиваються фарби.
Вільний вдих -
У повітрі бузок і озон.
Менует-
Гречний танець, усмішки і чари.
Вільний крик
І у нас ціле місто на двох...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141981
дата надходження 18.08.2009
дата закладки 02.12.2009
Хмарно. Вогко. Сіро.
Вітер крізь фіранки.
Чорна кава з сиром
Ранком з філіжанки.
У дощу в полоні
День, журба і сльози.
А на підвіконні
в'яне квіт амброзій.
Тепла ковдра. Вечір.
Зібране волосся.
Крик сумний лелечий…
Осінь…Осінь…Осінь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146575
дата надходження 22.09.2009
дата закладки 02.12.2009
Дощ простягає руки,
Щоб змочити моє лице,
Так хочеться просто „бути”,
Губами долоні відчути
І кохати тебе понад все!!!!!
Пронесися холодним маревом!!!!
Звільни тіло від моїх комплексів
Хай веселки рясніють під хмарами.....
Де поля соняхів-компасів.
Дощ простягає руки.
Дай в серці моїм жагу!!!!
Щоб зривалися в ньому салютом,
Щоб неслися нестримним маршрутом -
Почуття, що святкують весну!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119209
дата надходження 03.03.2009
дата закладки 02.12.2009
Пiсля дощу так cвiжо стало...
i свiжiсть ця не має меж!
Вона з тобою нас зв"язала,
не врятувала вiд пожеж.
I знову ллється дощ.Послухай,
дощу акорди чарiвнi!
З ним твоє серце б"ється глухо,
i вiдбивається в менi.
Та знаю я,що це омана,
бо й хоч зi мною-ти чужий...
На мить я вiд дощу розтану,
нехай лиш мить ти будеш мiй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=102174
дата надходження 10.11.2008
дата закладки 02.12.2009
Гітара,
Я знаю, що в тебе жива є душа!
Кохана
Ти є багатьом, хоч німа і сліпа..
Грати -
Це те, що ти вмієш, це те, що святе!
Мати
Безмежних мелодій - це та, ким ти є!
Чуєш,
Як в пальцях знімілих життя вже тепліє?
Будеш
Звучати , допоки світає й жевріє
Небо
Під ним народитись й заснути під ним. Все забули.
Треба
А може й не треба, повідають струни
Мідні.
Та все ж невагомі, легкі, як в польоті.
Вільні.
Без сумнівів маєш і серце живе,
Гітара
Воно таке ж тепле, як серце людське.
Словами
Тебе не поясниш і пульс не відчуєш
Чіткий.
Гучний та ритмічний, його не почуєш
Бо то пульс не мій.
Гітари…Живий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156678
дата надходження 20.11.2009
дата закладки 22.11.2009
Моя печаль, когда со мной,
Дни застилает пеленой
Осеннего дождя,
Аллеями бродя
под сенью высохших дерев.
Она с собой меня зовёт
В чудесный край, где небосвод-
для перелётных птиц,
Спит серость без границ,
Тумана серебро одев.
Деревья в одинокой мгле,
Мрак в небесах, мрак на земле...
О,призрачна краса,
И лишь печаль глаза
Имеет, чтоб её прочесть.
Но я уже давно знаком
С нагим предснежным ноябрём,
И дни его - печали честь.
* * *
My November Guest (Robert Frost)
My Sorrow, when she's here with me,
Thinks these dark days of autumn rain
Are beautiful as days can be;
She loves the bare, the withered tree;
She walks the sodden pasture lane.
Her pleasure will not let me stay.
She talks and I am fain to list:
She's glad the birds are gone away,
She's glad her simple worsted grady
Is silver now with clinging mist.
The desolate, deserted trees,
The faded earth, the heavy sky,
The beauties she so ryly sees,
She thinks I have no eye for these,
And vexes me for reason why.
Not yesterday I learned to know
The love of bare November days
Before the coming of the snow,
But it were vain to tell he so,
And they are better for her praise.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126643
дата надходження 17.04.2009
дата закладки 17.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2009
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їхній світ розбивають на скалки?
Коли їх примушують мовчки кричати,
бо зайве словечко з них зробить русалок...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їм у душу плюють, як в канаву?
Коли вони мусять всі мрії віддати
за мить насолоди безжально криваву...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їм у серце насипати снігу?
Коли їм вже нічого більше втрачати,
бо ціле життя - мов прочитана книга...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата,
коли їхня доля вмирає від СНІДу?
І змоги немає її врятувати,
бо сили в руках не лишилося й сліду...
Ви чули, як плачуть красиві дівчата?
Не чули? О, боже, які ж ви щасливі!
Щось треба у нашому світі міняти,
щоб більше не плакали очі красиві...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155182
дата надходження 12.11.2009
дата закладки 13.11.2009
Не докоряй коханню
за образу,
За остаточність почуттів,
За чорне й біле-
все одразу
І голос пісні у митців.
Мине останній день хвилини,
Мине усе, але одне
Залишиться крізь час неспинний:
Кохання радісне й сумне.
Воно залишить
білий попіл
На чорнім острові життя,
Яскравий, світлий,
милий обрій,
Як сила твого почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154101
дата надходження 07.11.2009
дата закладки 11.11.2009
Я бачив очі кольору весни -
В них зелень травня, що росою вмилася,
Ті очі полонили мої сни
І у думках навіки оселилися...
За них колись романтики-поети
Йшли на дуелі і на барикади,
А лицарі, відклавши арбалети,
Про них складали чарівні балади
Я бачив очі кольору лісів –
В них все первинно дике, романтичне…
Здається колір той на сто віків
Мене в спокої більше не залишить…
Я закохався в їхню глибину,
Що сяє блиском тисячі смарагдів,
В їх усмішку – чарівну і дивну –
І вже цьому не можу я зарадить
Я бачив очі, радісні й сумні… -
Зелені зорі і не можу їх забути…
Прошу Тебе: очей не відводи
Хоча б ще мить, щоб міг я в них втонути …
Січень 2004р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152091
дата надходження 27.10.2009
дата закладки 07.11.2009