Місяць бурштиновий посеред неба
Хмару кудлату поволі пасе...
Тільки но вітром свистіти не треба..,
Бо ще ту хмару й до снів занесе.
Бодай насниться, що ти повернувся,
Любий козаче, з пекельних доріг.
Прямо з порогу мені посміхнувся-
Мов, вибачай, та раніше не міг...
Долей судилося нас розлучити -
Хто ж, як не ти нашу землю спасе?
Як же ту силу в тобі не любити,
Як не кохати тебе над усе?
Навіть калинонька, що за віконцем,
Тишком занурилась в сни сподівань...
Ми тут без тебе, як ранок без сонця...
Виживи..,( чуєш?) на милість благань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999434
дата надходження 25.11.2023
дата закладки 06.12.2023
[i]Музика і вокал і навіть трохи слів Володимир Сірий[/i]
Де в зеленій хустці в’ється тиха Устя
Мимо своїх рівних берегів,
Доброму лиш серцю доля може збуться,
А для злого мало буде днів!
А навколо все до болю рідне,
Все кругом в долинах і горбах,
Саме тут віддавна місто Рівне
Рівність проголошує в віках!
Золочені храми бурштиніють в небі,
Променіють очі і в людей!
Вулиці Соборній і Майдану треба,
Бути в сяйві радісних ідей!
І які б тривоги об поріг не бились,
В нас звичайні будні прижились!
Всі ми недаремне тут на світ з’явились,
Щоб гордились містом всі колись!
Предків волелюбних ми не позабудем,
Воля й рівність поруч скрізь ідуть!
Хай з усього світу їдуть до нас люди,
В Рівному знайдеться всьому суть!
27.06.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849360
дата надходження 25.09.2019
дата закладки 04.07.2020
То ще не осінь, ще не осінь,
То тільки серпня тепла мідь,
То павутинка у волоссі
З далеких зоряних століть.
То тільки подих вересневий
З-за хвіртки літньої пори.
І липи ці, що наче леви,
Ховають золото між грив…
То ще вирують свіжі соки
У пору щедрих врожаїв!
Ще обрій твій такий високий,
І перша зморщечка між брів –
Це тільки розчерк ледь помітний,
Який залишили роки.
Нехай позаду буйний квітень,
Та є ще серпень палахкий.
То ще не іній, чуєш, жінко!
То зацвітає деревій.
Ще спомин юності барвінком
Так свіжо дихає з-під вій.
Іще дитинство там, за рогом,
Ти тільки руку простягни.
Хай не нащупаєш нічого,
Та вчуєш дихання весни.
То кілька аркушів століття,
В якому твориш і живеш.
Ти ще повторишся у дітях
І у нащадках їхніх теж.
Де ж ті літа вітроволосі?
Гукнеш – і серце стисне щем…
Хіба ж то осінь? Ні, не осінь,
То тільки серпень із дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844703
дата надходження 11.08.2019
дата закладки 11.08.2019
[i] [b] Tth[/b]
до Свята сім'ї -
пісня-дарунок
(незалежно
від статі, віку
і с и с т е м и
координат...)[/i]
[youtube]https://youtu.be/xQ4F35woKII[/youtube]
– [color="#8f077b"][i][b]Поведи мене в рай,
де б зоря багряніла в екстазі,
і щоб щастя – навік, не наразі…
Там мій рідний засмучений край.
- Поведи мене в край,
де чуття фахкотять пурпурово,
де пернаті вирують в діброві,
подаруй мені пестощів рай…
- Поведи мене в сон,
де кохання і в снах не дрімає.
Та веде в апогеї до раю
і голубить, як легіт-мусон.
– Як прийду у твій рай,
й запалають там ранки багряні,
почуття враз наструнчаться ранні,
мов удосвіта синявий плай.
- Я прилину в твій край,
бо твій острів моєї любові
мій навіки... Всякчас, та не в слові…
Я злелечу приборканий рай.
- І являтимусь в сни,
так, зненацька, як ласка дівоча…
Сновидіння ж хай будуть пророчі.
Я не зраджу твоєї весни,
що цвіте на осонні,
як у ніч – час безсоння,
у солодкім полоні кохання:
душ розіпнутих спів
(шурхіт крил голубів)
з вечорової тиші...
до рання![/b][/color]
9.07.2019
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841327
дата надходження 09.07.2019
дата закладки 10.08.2019
[i]Мої слова вмирають, не народжені,
Зневірені у власній необхідності,
Позбавлені польоту очевидністю
І діями, що стануть їх продовженням.
Слова, що променять відповідальністю,
Матерія, просякнута розрядами,
Готова розродитися порадами,
Та мусить рахуватися з реальністю.
Слова, що можуть стати завтра рішенням
Для когось, але сприйняті по своєму.
Загоїмо комусь чи то накоїмо?
Призведемо до розбрату чи зближення?
За словом слово, пошепки і подумки
Згорають і скресають вічним Феніксом,
Твоїм інформаційним хмарним сервісом,
Що береже тебе і всіх від помилки.
Горять любов'ю, обпікають іскрами,
Влучають в ціль, бува нема чим дихати.
Не поспішай, слова бувають різними
І не вгадаєш, де ти можеш схибити.[b][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809642
дата надходження 11.10.2018
дата закладки 11.10.2018
Віддзеркалення осені в чистому глянці води –
Мерехтлива палітра багряного і золотого…
І така недоторкана тиша – розмова із Богом –
І такі ледь помітні на бруку вологі сліди.
Ці вібруючі кола, як імпульси з надр землі,
Ніби збовтують космос і теплі густі акварелі.
Відмикаю ув осінь скрипучі порепані двері
І бреду по стерні перемитих дощами полів.
Неприборкана туго, тяжка, як холодний свинець,
Є в тобі щось таке випадкове і з тим – незбагненне!..
Моє серце ще й досі пульсуюче, свіжо зелене,
Це лише перехід в інший вимір, це ще не кінець.
І оте обмирання… Воно тимчасове, повір,
Особиста твоя Антарктида, що згодом розтане,
І наповняться водами світу твої океани.
Все це станеться потім, а поки… Ти загнаний звір.
І нема тобі ради, і місця – вмістити ці сни,
Відігріти в душі пересохлі, знекровлені квіти!..
Залишається просто змиритися й переболіти
До весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809324
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018
Новий кліп "Студії ОХ" до нової пісні.
Слова ̶ Тамара Шкіндер
------------------------------
[youtube]https://youtu.be/JWX6HSzz81A[/youtube]
Ти приходиш у сни.
Легкий вітер торкає волосся.
І немає вини.
Все, що мріялось, вже відбулося.
Загасили свічу.
За вікном забриніло світання.
Я покірно мовчу.
Вже не вперше,та може востаннє.
Заростають стежки
Споришем і полиновим цвітом...
Якось все навпаки...
Замітають сніги наше літо.
Я шукаю сліди.
Та чомусь їх давно вже не стало.
Каже серце: "Не йди..."
Бо не має минуле проталин.
Закував лід ріку.
Ми тепер між двома берегами.
Рухнув замок з піску.
Залишились крижини між нами.
Тільки зустріч у снах
Лиш на мить повертається світлом.
Недолюблений птах
Так самотньо летить понад світом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787749
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 18.09.2018
Пісня і кліп на слова Тамари Шкіндер.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=a8G-Ipwh-f0[/youtube]
А тут пісню чудово виконала Ліна Царук -
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=E6_R55RIhAs[/youtube]
------------------------
Вишивала синові вишиванку.
Пригорнула хрестиком синь світанків.
Сонячним промінчиком обрамила.
Барвами веселоньки прикрасила.
Вишиванка - на щастя, вишиванка - на долю.
Хай розвіє незгоди чистий вітер у полі.
Хай рясними хлібами вся земля колоситься.
Хай завжди син вертає в материнську світлицю.
Вишивала синові, вишивала...
Ниточку до ниточки додавала.
Заплітала сонечко й щедру зливу,
Щоб у цій сорочці він був щасливий.
Вишиванка для сина - лебедина сорочка.
Оберегом хай буде біло-сніжна торочка.
Нехай повниться щастя, мов бездонна криниця.
Нехай кличе до дому материнська світлиця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805900
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 18.09.2018
Дорога до отчого дому,
як давній хідник,
вже й кросна, що ткали його,
припорошені часом…
Заходиш у двір –
а тебе обіймає квітник,
і комин, хапнувши повітря,
посвистує басом.
Тут все тобі раде:
і дині руді, й гарбузи,
що гріють на сонці боки,
наґлянсовані й ситі,
і стиснуті туго снопи
у перлинках роси,
і вишні, налиті багрянцем,
такі соковиті.
І ветха студена криниця,
що космос таїть –
той самий, який малювала
дитяча уява…
І лагідний шепіт
густих-прегустих верховіть,
й розсипані бедрики,
наче коралі, у травах.
Й усміхнені очі батьків –
твій земний оберіг,
бо доки живі мама й тато,
ми ще не пропащі…
І добре, що є кому нас
виглядати з доріг,
і хліб розломити,
і світлом наповнити чаші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799525
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 18.07.2018
як у святковому храмі –
велично на лісовій поляні,
кущі і дерева в білому,
як спасенники покаянні
після причастя:
світяться тихою радістю,
сповнені тихого щастя
і я серед них говію:
окропи гісопом душу мою,
і стане – як в березовім гаю
опісля першого нічного сніговію
біло-біло, чисто,
благословенно-врочисто
12.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765531
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 22.12.2017
Заспівайте, матусю мені,
Як, було, коли спати ложили,
Це найкращі для мене пісні,
Від них тепло і нині у жилах.
Заспівайте, матусю мені,
Я прошу, Вас, мені заспівайте.
Часто снитесь, матусю, мені,
Що приходите з піснею в хату,
Линуть знову найкращі пісні,
Як же важко їх, мамцю чекати.
Заспівайте, матусю мені,
Я прошу, Вас, мені заспівайте.
Заспівайте, матусю мені,
Мені хочеться швидше заснути.
Я щасливий буваю у сні,
Хоч літа вже назад не вернути.
Заспівайте, матусю мені,
Я прошу, Вас, мені заспівайте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691959
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 04.10.2016
Ламало ребра зсередини,
І дихати боліли груди.
Розхристана. Кругом руїни.
Осадок слів твоїх повсюди.
Гарантій нуль. Віддала душу.
Зотліла в час чекання ночі.
Твій океан мене на сушу,
В безлюдну душу, пусті очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553975
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Я побеждаю своих врагов тем, что превращаю их в друзей.
Линкольн А
------------------------------------------------------
Дамоклов меч над головою:
Проклятье кинуто тобою.
Прощать ли можно те слова,
В порыве гнева на устах...
Греховных слов течет река,
Пусть остановит их рука,
Когда подашь врагу с улыбкой.
Не посчитай свой шаг ошибкой.
Возьми его к себе в друзья,
И по-другому здесь нельзя.
А в ситуации будь гибким,
Простить сумей его ошибки.
Ведь, проще все ему простить,
Чем слов проклятья получить.
Расставит время все на место...
Не пожалей такого жеста.
Вода и время точат камень.
Слова наладят пониманье.
Зажги свечу, вместо проклятья,
Пусть станет другом враг в объятьях...
___________________________
Эти слова не касаются политических врагов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553113
дата надходження 20.01.2015
дата закладки 21.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2015
[img]http://tomatoz.ru/uploads/posts/2013-10/1382543089_0_acd02_deeb0041_xl.gif[/img]
Дрібні зірки розсипались на друзки,
Немов старі розбиті ліхтарі,
Рогаликом рум'яним на мотузку
Ніч насилила місяць угорі.
Вчепилася гілками щупла слива
В небесне оксамитове сукно.
Десь у дворі малеча галаслива
Словами сіє щедро, мов зерном!
Там, під горою, притулилась хата,
Лампадкою ряхтить проз гілочки...
Немов прудкі весняні ластів'ята,
Гучні щедрівки б'ються у шибки.
А сивий комин трусить бородою ─
От-от насипле повні жмені див!
І сам Господь йорданською водою
Благословенний двір сей окропив!
Радіє серце, святом обігріте!
Та все ж бентежать по́мерки журби:
Чи дочекаєш, мій коханий світе,
Щасливої і мирної доби?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552738
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 19.01.2015
Ні,я не плачу...То лиш краплі неба.
Відбиток щастя,спомин про любов,
Лиш дві зими і дві весни без тебе...
Та вже в туманах відчай захолов.
На роздоріжжях,збілених зимою
Блукають тіні. Спалені мости...
Січнева хуга сніжною золою
Гаряче серце студить з висоти.
Не дописали повість...Поміж нами
Крилом зчорнілим звилися круки.
Журливо квилить темна вись вітрами,
І рве з душі кохання сторінки....
14.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552212
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015
Хай обійдуть тебе тривоги,
Хай світить небо без війни,
На ниві гладкої дороги
В тилу надійної стіни.
Сімя хай буде тобі святом,
Радій життю і веселись.
Для щастя треба небагато
Та звісно гроші щоб велись.
Нехай обходять тебе зради,
Не загубися в метушні.
Цінує хай сімя й громада
Й стрічає вогник у вікні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552020
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 16.01.2015
Дві душі, що до зради не звичні,
Доля, раптом, звела на шляху.
Доторкнулися ледь, по дотичній
І... упали у лапи гріху.
Хоч вони виривались щосили,
Та з тенет вперто гріх не пускав.
Допомоги у Бога просили,
Бог, що з ними робити, не знав.
Бо кохали так палко і ніжно,
Без вульгарності та без облуд,
Почуття це було білосніжним
І, тому, не торкнувся їх бруд.
15.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551837
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Багато питань, та немає кому їх задати.
А дерево часу корінням у небо вросло.
Даремні слова, як обгортки пусті та зім’яті,
В музеї омани лежать під запиленим склом.
Посипались в душу ілюзії мертві цілунки,
Ніч-зваба гаптує зірками магічне панно.
Усі, хто був поруч, лишили по собі дарунки,
А муза – лиш музику… дивно-фальшиву… без нот.
Знов розум і серце сваритись пішли за куліси,
Та п’єса триває. Квитки безкоштовні – усім.
А муза десь зникла і знову пиячить, гульвіса.
І гине мій Рим у руїнах спотворених рим…
І простір пливе у нестерпно-німе задзеркалля,
Печальні паяци із фальші заварюють чай.
Летючий Голландець свій берег уже не шукає.
Хто дав тобі, музо, вино для гріховних причасть?
Хто дав тобі чари і право безкарно п’янити?
Плодами пізнання невчас розродився едем.
І жертва, і жриця – душа, на катрени розбита.
А муза – лиш музика. Всюди вона і ніде…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551043
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Я візьму своє чуле серце
вколишу, як малу дитину,
зачинивши в свідомість дверці
на колодку… Замкну причинне...
Зараз вкупі яка їм користь?
Хай побудуть собі окремо.
Як усне ся сердечна хворість,
мо’ відійдуть кудись проблеми?..
Може вистигне жар пекучий,
може страх вже не йме колоти.
Люлі-люлі, засни… Рипучо
колихає душа гризоти…
Люлі-лю… Підкрадеться втома,
огортатиме розімліло...
Спи-засни… Відпуска судома,
м`якшить сон запалене тіло.
Тане віск, догорає свічка,
лічить ніч цокіткі хвилини,
вже й світанку вузенька стрічка
зазирає через гардини.
Люлі -люлі… Затихло наче...
Промінь сонця краде тривогу,
болі сплять і уже не плачуть,
лиш з під вій мерехка волога...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551177
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Усе навкруг закутане снігами,
Зими давно такої не було,
Як добре свято це зустріти в мами –
До неї завітати у село.
Різдвяний вечір, прибрана хатина
Із вікон сяйво падає навстріч…
В Різдвяний вечір – кожен з нас дитина –
Тягар років скидаємо із пліч.
І спогади, як на Різдво гостинці:
Там на ялинці - мамині коржі,
На сірнику горішок у сріблинці,
А вікна – дивовижні вітражі.
А поряд з ліжком – гілочка ялинки,
На ній цукерка сяє і манить.
І ланцюжки і голубі сніжинки…
Благословенна Богом - свЯта мить.
Обтрушує від снігу ноги тато,
Несе у хату оберемок дрів,
Щоб теплою була в морози хата.
Під образ Дідуха - для врожаїв.
А мама, розрум’янена від печі,
Виймає довгождані пироги
Їх щедро наділяє нам – малечі –
Дитинства незабутні береги…
06.01.2015р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551370
дата надходження 14.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Темніє фігура між білих фантазій…
А може, то Ви у зимовім саду?
Шукаєте стежку, якою щоразу
Від Вас, не прощаючись, йду.
На ній не знайдете ні сліду, ні згадки,
Та й зовсім в заметах не видно її.
Навіщо шукати вам жінку-загадку,
Яку відспівали давно солов’ї –
Ще там, у фатально-солодкій замрії,
Де вічним здавався весняний політ.
І думку дарма Ваше серце леліє,
Йому довіряти, повірте, не слід.
…………………..
Біліє фігура між чорних фантазій...
Напевне, то Ви у безмісячну ніч
Приходите вкотре в обірваній фразі
Стежками думок між засмучених свіч.
І так невагомо, граційно і легко
Несете весну у мої холоди.
Я хочу торкнутись, та Ви вже далеко...
В рядках недописаних – Ваші сліди.
Байдужо-поволі зрадливу замрію
Розвіює сніг між оголених віт.
Та серце надію недарма леліє,
Йому довіряти, упевнений, слід.
……………………………
Самотні фігури блукають по світу,
Жадані комусь, не зігріті ніким.
Лиш любляче серце зуміє змінити
Такі чорно-білі фантазії зим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551015
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Стікає багряними ріками
Згасаючий день з висоти...
Краса під твоїми повіками,
Лише привідкрий ─ і світи!
Спивай виднокола, окреслені
Довкі́л облямівкою хмар.
Хай крила, мов зи́ми розвеснені,
Обтрусять вечірній нагар.
Як мушлі, наповнені рокотом,
Вітри притуляй до щоки,
Вслухайся, як сунуться покотом
Посріблені хвилі ріки...
Як безгомінь, за́склена кригою,
Немов оживає, рипить...
І світ вибухає відлигою
На ранок у чисту блакить!
І мріється легко, і те́плиться
В тобі, мов у звитку гнізда,
Весняного цвіту метелиця ─
Як свіже вино, молода!
Як провесінь, чисту, оновлену,
Зачерпуй життя із ковша,
Бо світлом таємним наповнена,
Мов шопка різдвяна, душа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551768
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015
…снігу нема,
зате – який делікатний на всьому іній,
берізки – ніжність і ви́тонченість сама!
у білій, молочній, прозі́рчасто-ди́мчатій піні…
це – безсумнівно пророчий знак,
відвертий на-тяк,
що скоро прийде щаслива весна
у
пелюстко́во-мере́живному кипінні
…мріє усе доокруж – таке задумливо-миле,
посивіле-біле
і –
глибоким грудни́м contrálto
на верхівках різдвя́ного діапазону
звучать бархатно-чорно
медитативні воро́ни:
ні –
не контрастно-відлу́чені,
але са́мозану́рено-відсторо́нені
...дзьоб, наче кортик у піхви, захований під крилом –
гріється чорнопе́рим внутрішнім власним теплом
02.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469760
дата надходження 02.01.2014
дата закладки 02.01.2014
Ну, здрастуй, старенька пе́че!
А що тобі сниться, га?
Як в піні вогню лепече
Обвуглена кочерга?
Чи як у хрумкій скоринці
Впрівають пухкі паски?
То бабця пече гостинці,
Пливе аромат п'янкий,
Мов хтось засіває ниву
Добірним зерном з долонь!
І тіняву полохливу
Гойдає прудкий вогонь.
Цілує пошерхлі руки
Легка золота імла.
Рояться в кутку онуки -
Поближче би до крила,
А з ним до самого Бога,
Насінням із рукава,
Засіяти по облогах
Намолених душ слова.
На білих Його зап'ястках
Збирати тепло до жмень.
А сонце вгорі, як паска,
Жахтить у морозний день.
Ну, що тобі сниться, пече,
В холодній такій порі?
Самотнє гніздо лелече,
Забуте на димарі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461249
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013
со́мна́мбули –
невільники по́вні,
нічні блука́льці – ловці́
ілюзорних райдуг, примру́жено-глауко́мних:
во́дить на манівці
неви́дима сила –
і до нас води́ла...
шо́ри, оброть, батіг, вуди́ла…
маре́вна сила,
непевні слова нав`язує і нани́зує:
не дивись угору,
не глянь дони́зу –
ступай одчайду́шно
по гнилому даху-карнизу,
а осту́пишся –
воля твоя така,
ви́щерблена і крихка́…
ви́дива, міражі…
пото́птані о́рдами хра́ми –
сухо лу́зкають під ногами
слів оскве́рнених вітраж́і…
ле́за, грані, кинджали-ножі,
у табакерці се́рця –
клубками
змії-вужі…
розта́нули,
розчини́лися у колоїдному молоці́
правдолю́бці і правдоно́сці:
ша! глаша́таї, тихо…
буди́ти сомнамбул – і вам, і їм же самим на лихо!
сіль землі
зникла у мо́році,
у тума́нному розчинилася молоці́:
ведуть до прірви упевнено
сліпців – сліпці…
…а ви́дасть себе
випадково який зря́чий –
кри́кне,
що па́губу спільну бачить,
за мить і зникне –
у золотій чи у залізній клітці,
зо свинцево-обтічною кулькою в серці,
чи у скроні:
зрячі серед сліпців –
небезпечні і безборо́нні…
Слово –
доспі́хи лицарські із Вогню і Криці,
маяк…
сві́тла стру́мінь двосі́чний,
ключ дові́чний
у джерельній крини́ці…
Поет -
*вежа сторожова́ !
під ногами – землі́ основа,
ореолом Сонця уві́нчана голова́…
неприборкана сила
се́рця навстіж одкри́того –
Слово-си́стола!
правди градом
по «гранях гранітних»
голі́в
і «котлетами заяло́жених» роті́в кори́тах…
у результаті?
ізловчи́лися та́ті
сліпі-підслі́пуваті –
на дрібні мутнова́ті напівслівця́:
благородний звір – сам іде на ловця…
…і поси́палися
на противагу Слову –
слова́, слова, слова,
сла́ва…
чіпка і лукава,
поло́ва…
отруйні заздрощі – си́тява похвала́:
му́скусно ляскають
у спітн́ілі липкі́ долоні –
не пробира́є? не пробива?..
лицар ду́ха, кажете… зрячий?
ну, побачимо – чи побачить…
«…лицарю, вам сюди, сюди…
обере́жненько, тут у нас бутафорські схо́ди…
усього три умовні сходи́нки…
ведуть до спальні…
там чекають на вас рю́шики, і про́стині-фіранки́,
як зимо́ві ра́нки
на Евересті – хрумкі-крохма́льні…
сюди, сюди – у будуар:
такому достойному лицарю –
по достоїнсту щедрий дар…
…там на ві́кнах – скла́дчасті плю́ші
і шовки́ неваго́мо-прозорі,
ну, і яка вам різни́ця,
чи запа́лює десь там і хтось там – зорі і душі?..
заплю́щуйте очі – вам насни́ться…
…а ще там, на столику –
(заува́жили то́нкощ ампір-есте́тики
грифо́но-но́гого слоноко́стого сто́лика?..) –
під вуале́ткою – пістоле́тик,
у пістолетику – ку́ль-ка…
пахне мускусом?.. у по́тиску липнуть доло́ні?...
не зважайте – у вас же таке
висо́ке
і світлоно́сне чоло́…
і симпатично-наївна ви́ямочка на скро́ні…»
18.11.2013
*вежа сторожова́ - тут у прямому смислі, споруда, висока башта, до будь якої організації-секти вжитий вислів стосунку не має (а)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461233
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 18.11.2013
Кущі чорнобривців завмерли в хрусткому повітрі,
Їм паморозь вранішня тільки додасть гіркоти.
Муркоче у плеєрі голос: "Ми попіл на вітрі,
На вітрі"...без нас йтиме все, як повинно іти.
Розправивши плечі я лину за сонця промінням -
Сьогодні і зараз, ця осінь, ці видих і вдих,
Це дуже багато! Радіймо, чіпляймось корінням,
За добре і вічне, щоб гідно прожити цю мить.
Хоч серце у прірву над морем зірватись хотіло,
Щоб змити залежність від твого земного тепла.
Та ніч мерехтлива, як пташка, схопившись, злетіла
Світанок снопами багряними втік з-під пера.
Це новий день.Кращий день. Інша реальність.
Змішалися фарби, малюється доля нова.
І паводком в кутиках губ розливається радість...
Сухі чорнобривці, щаслива я тим, що жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461179
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 18.11.2013
розкинув ши́роко руки
пліт –
ловить останні вербові листки,
що пу́рхають мимо воріт,
заклопо́тано, як сини́чки…
чи, із далекого ирію,
ластівки́…
непосидю́чі
хре́стички чорні,
гомінкі́ і прово́рні…
за плотом не заховатися,
авоською не піймати: жбурляє вітер у вікна ха́ти
чорні хре́стички –
дві,
перекреслені одна о́дною, па́лички –
символічні взає́мо-пере́тинки…
останні листки́,
синички і ластівки́…
дошку́льні на́тяки – печальні думки:
люди –
скрізь і усюди –
люди…
і ні́куди йти
одійди,
чужої підступності мо́рок:
умерла в сорок…
виніс мене… вивів за руку –
не одпусти!
це пізня осінь
по вологому бру́ку
пише чорні хрести…
14.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460431
дата надходження 14.11.2013
дата закладки 18.11.2013
...трохи смішним здається
накре́слення букви «я» –
Кирила-Мефодія
випадко́ва іронія-самоіроні-я?..
чи підкинута кимось пото́му "купю́ра" -
для нас,
продумана хитро "редакція":
там, де було від Початку "Аз" -
упосліджено стало "я"...
літера «я» – розмісти́лася у абетці
у само́му майже кінці́ –
порожній круже́чок на па́личці,
наче бу́льбашка мильна – на соломи́нці…
і – уперто ви́ставлена «друга ніжка»:
така якась… по дитячому показна́,
демонстративна,
як у рюшах крохма́лених чоловіча маніжка…
самовпевнена, егоцентрична «ніжка» ця
нагадує щойно народженого баранця́,
що підвестись уперто спина́ється –
та но́ги, на м`якеньких іще ра́тицях
(чи копитцях?..) -
сли́зькаються…
од напруги тремтять – роз`їжджаються…
15.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460630
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 18.11.2013
ТРІСКУН вгорі у дуду грає
В гаю парад розпочинає.
Крупою сніжною січе
Аж личко білеє пече.
Ой Леле – Тату не суди,
Дитятко - сина з череди.
Дванадцять їх в тебе синів
Для різних пір і почуттів.
А ось і КРУТЕНЬ виглядає,
Діброву в бурки озуває
Зявився білий у халаті,
Сніжинки сипле волохаті.
*
КАПІЖНИК з досвідку гуляє,
Дівчат за пальчики хапає.
З струмка вина майбуть напився
В гаю з дівчатками дражнився.
*
ПУСТУН струмочком вилітає
В крамниці бутлі замовляє.
З берізок краплі наливні,
Дарує діткам і мені.
*
Смакує вранішня роса,
Худібці краще від вівса.
Посіяв ПРОЛІТЕНЬ лукою,
Скропив водою дощовою.
*
З туману вистрибнув РУМЯНЕЦЬ,
Як циган кинувся у танець.
Навкруж буяє - зелениться,
Зерном у полі колоситься.
*
З косою вийшов в поле СТРАДНИК,
Найліпший в батечка доладник.
Щоби було в дворі не пусто,
Кладе покоси жирно й густо.
*
Вже й ПРИПАСАХА тут, як тут,
Вдягає конику хомут.
Якщо господар не лінився
На ниві щедро завруниться.
*
Прийшов у гості ВЕЧІР РОКУ
З – за спини вигулькнув нівроку.
Качає теплі стільники,
Зібрали бджілки з толоки.
*
Птахів зібрав ВЕСІЛЬНИК в зграю
На зиму вигнав їх із раю.
Знудився бідний під тернами
І плаче жовтими сльозами.
*
КОВАЛИК з клена на льоту,
Зірвав попону золоту.
Купив підкови для коня,
Й махнув по долах навмання.
*
СТУЖАЙЛО виринув з туману,
Скував у кайдани.
Зібрав у вирій чемодан
І зник за обрієм шайтан.
Ой Леле – Тату не суди
Дитятко - сина з череди.
Дванадцять їх в тебе синів
Для різних пір і почуттів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460792
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Чому «москаль» так рветься в Україну?
- Бо жадоба хватає за гортань…
А робить не розумно це й невміло,
Маючи зброю - робить без вагань.
Скупили все, на берегах, в Карпатах,
А наші дурні продають своє,
Не варто нам такого «брата» мати,
Бо взавтра «брат» цей в душу наплює.
Та відпустиш нас «брате» - дай пожити,
Нам наплювати на твій «рідний» газ,
Ми вміємо ростити і любити
І ти, повір, тепер нам не указ.
Брати мої, історію згадаймо,
Мить Хрещення, оту навік святу,
І силу нашу, силу пригадаймо,
Бо ми ж завоювали і Москву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459061
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Навчи мене…(Михайло Плосковітов)
Навчи мене не бачити тебе,
Навчи думок спечалених не чути.
Нехай так буде в долі: все мине
І більше, звісно, зустрічам не бути.
Навчи мене всміхатися слізьми,
Навчи похмурі хмари розсувати
Й вичікувати сонце із пітьми
І промені, на щастя, розсипати.
Навчи мене мовчанкою іти,
Навчи любов'ю жити понад кару.
Теплом душі з'єднати ті мости,
Які перетворилися в примару.
Навчи мене долоні піднести,
Навчи в молитві випросити в неба.
Щоб , врешті, донести усі хрести,
Усі, усі…усі, в яких потреба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458450
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Убалакали свайбани чарочку повненьку.
Отепер і заспіваєм пісню веселеньку!
Гарний настрій, гарна свайба, гарні молодята!
Жвава музика лунає! Будем танцювати!
Сваху до себе сват притуля.
Грайте музики! Свайба гуля!
Свашка боярина водить за вузду.
Хлопці-молодці вкрали молоду!
Наздогнали зграю вражу біля крутояру.
Порятовану пропажу викупив боярин.
Простягнули голуб’ята крилоньки-рученьки.
Поворкують молодята, – будуть козаченьки!
Тещу й свекруху чути здаля.
Грають музики – свайба гуля!
«Коні» впряглися, наряджені свати.
Хлопці-молодці вкрали молодих!
Хто добряче підтоптався, – падає додолу.
А боярин дружці здався, та й пішли в стодолу.
Гей, вогнисті музиканти, не змикайте очі,
щоб свайбани гарцювали до пізньої ночі!
Гей, гопа-цупа! Гоп, тру-ля-ля!
Грайте, музики! Свайба гуля!
Теща посмикує зятя за вузду.
Хлопці-молодці вкрали тамаду!
Убалакали свайбани бочечку повненьку
та й до раночку співали пісню веселеньку!
Три доби гуло весілля. Всіх підряд вітали!
От застілля так застілля! Ну й пореготали!
Нумо з дороги гуси гиля!
Возик – в калюжу! Свайба гуля!
Колесо стало гніздом для лелечат.
Хлопці-молодці ласі до дівчат!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460754
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Я найду свою звезду
в небе синем у черты.
Поселю туда Мечту -
будем вместе я и ты
в тех просторах, налегке,
на витках кружиться, вновь...
В трелях птичьих и ростке
разгорается любовь...
Окрыляет... И летим
среди Вечности... Туда,
где Рожденье... Дочь и Сын...
И грядущие года...
15.11.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460748
дата надходження 15.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Вночі сьогодні зорепад,
Загадуйте бажання!!!
Хтось мріє, мабуть, про Айпад,
Хтось про палке кохання,
Хтось хоче новий Мерседес,
А хтось нову квартиру...
Я ж, із усіх отих чудес,
Здоров'я хочу й миру.
І ще... для збірної нехай
Фарт у вівторок буде,
Бажає цього весь наш Край,
Усі порядні люди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461073
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Пісня на вірш Тамари Шкіндер "Опалий лист приліг на вітражі"...
Музика, виконання, запис - Микола Шевченко
Посилання на вірш авторки:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369489
Опалий лист приліг на вітражі,
У світлий розпис примостився сумно.
Та почувався зовсім тут чужим,
Напризволяще кинутим бездумно,
Відірваним, промоченим дощем…
Сюди заніс його гульвіса-вітер.
У барвах розмаїтих - серця щем
Й самотність, що рида несамовито.
Ось так і ти, чужим серед своїх
Впадеш додолу, як пожовкле листя.
Якщо міцне коріння не зберіг,
В житті чужому не віднайдеш місця.
15/10/13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454520
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 15.10.2013
Згорають в полум’ї жалю
і облітають барви літа…
Упала незітліла квітка
у душу зморену мою.
Рояться мрії… Мед гіркий.
Та часом солодко буває,
немовби серце напуває
палкої квітки дух п’янкий.
Ті пелюстки усі роки
обігрівав, оберігаю.
І досі щиро сподіваюсь
твоєї теплої руки.
Я серце відчинив. Ввійди
у зелень буйного розмаю.
Я так давно тебе чекаю,
щоб дивуватися завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454195
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 13.10.2013
1
Гомінливе тепло долонь…
Як же благоговіли лиця!
Як хотілося притулиться!
А вже й часу нам не було.
Ой ви рученьки…
Враз – вокзал.
Очі-в-очі, та рушив потяг.
Твій жагучий гарячий погляд
я відчув.
Ой не все сказав!
І не те тобі говорив,
що насправді в душі кричало.
Як же зболено ти мовчала!
Той початок нам Бог творив.
Ми чекали роки й роки.
У світах політали стріли.
Довгождано-жадано стрілись.
Гріє серденько струм руки.
Щедра осінь бере в полон,
барвограй засліпляє очі.
Мрії роєм про сяйво ночі,
ніжне, рідне тепло долонь.
2
Хочу бачити жар в очах,
переповнююся любов’ю.
Я оновлююся тобою
і твоїх ще зазнаю чар.
Хоч торкнулося срібло скронь,
не сумуй, моя мила сестро.
Як палке почуття воскресло!
Хай палає в серцях вогонь.
Обірвалася вже чека
я от-от повернусь у глину!
Та до тебе щомиті лину,
ти щомиті мене чекай.
Забери мене в полини,
вірна Музо моя єдина.
Так довірливо, так дитинно
полони мене, полони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454194
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 13.10.2013
(вінок сонетів)
1.
Панує осінь, тихо і велично,
Мережить у повітрі трунок-дим.
Скликає щемні спогади на віче,
Збирає зрілість, як терпкі плоди.
В янтарних вітражах застигла вічність,
Старіє ліс, щоб стати молодим,
І ворони – посли із потойбіччя, –
Приносять вісті у забутий дім.
В палац осінній ще приходять мрії,
Багряний розсипають серпантин.
Крилатим звіром вітер виє-віє,
В садах згасає полум’я жоржин.
Остання невідмолена надія
На полотні небес гаптує синь.
2.
На полотні небес гаптує синь
Холодний день із сизими очима.
Стоїть у полі, як старезний млин,
Усохлий ясен, від життя спочилий.
Як віщий жрець, лякає тишу він,
Поскрипуючи чорними плечима.
Скидають гори паморозь вершин
На простирадло змореного диму.
То палить смуток вицвілі листи.
Приречення цій осені так личить!
Вона жадана гостя самоти.
У небо лине ностальгії річка,
На сивому склепінні висоти
Читають клени роздуми готичні.
3.
Читають клени роздуми готичні,
На шелест перепещують печаль.
Душа умита грозовою ніччю,
Воскреснув день від золотавих чар.
Думки небес тлумачать сни містичні,
В осінніх епілогах тліє час.
Магічний голос в позачасся кличе,
І ллється простір із дірявих чаш.
Обряд журби туманом оповитий.
Намисто із невидимих перлин
Володарці стихій дарує вітер.
На кронах гусне смуток і бурштин.
Краплинами рідкого оксамиту
В повітрі тане смак багряних вин.
4.
В повітрі тане смак багряних вин,
Об небо, загратоване печаллю,
Сумління б’ється крилами провин,
І пам’яттю щемить у серці жало.
Мовчать жалі пожухлої трави,
Бешкетник-вітер бавиться кресалом,
Гірких спокут здіймає хижий вир,
І листя перемішує опале.
А осінь на війну благословить,
І жовтневі на спис пов’яже стрічку,
Ховає в чорні рукава блакить,
Фарбує в колір вічності обличчя.
На небі хмари – ніби срібний щит.
Вишіптують тепло дуби сторічні.
5.
Вишіптують тепло дуби сторічні
Благанням неприкаяно-німим.
Ідуть у бій стихійні протиріччя,
Щоб вирвати знамено у зими.
Блукає жовтень, як печальний лицар,
Простелює янтарні килими.
У душі наливає сум по вінця,
Глухою невідомістю сурмить.
Шукає він того, що не існує,
Вдихає кров’ю висохлий полин.
А кінь його гарцює – вітер буйний.
І воїн той – спокути блудний син,
У неба просить згинути не всує,
А молитви несе журливий плин.
6.
А молитви несе журливий плин,
І павутинням бабиного літа
Вони срібляться у вбранні долин,
Яке не встиг ще чарівник дошити.
У запахи соснової смоли
Терпку печаль з туману перелито,
Старих дібров золотить куполи
Невидима рука рідкого світла.
Із прірви неба голосом палким
Запрошує на танець хаотичний
Спокусник-вітер зболені думки,
Мов тушить у душі бентежну свічку.
І ніби журавлів тонкі рядки,
Високі мрії спогадом курличуть.
7.
Високі мрії спогадом курличуть,
Покладені на музику небес,
І ноти, ніби полохливі птиці,
Ховаються-зливаються у текст.
Гуляє світом золота цариця,
Лишає скрізь її гарячий перст
Розкішні барви – дотик чарівниці.
У неї досконалий кожен жест.
Вона прекрасна, хоч така самотня,
Але щаслива у своїй путі.
Вдихає, ніби солод, біль гіркотний,
Черпає силу з дивних сновидінь.
І під крилом натхненної свободи
Закуталась душа в шовкову тінь.
8.
Закуталась душа в шовкову тінь,
У спокої, – чекає все ж негоди.
Мов лабіринтом із прозорих стін
Сама в собі непримиренно бродить.
Вражає неосяжність володінь
Цариці душ і мертвої природи,
І непохитна міць її твердинь,
Громи співають їй похмурі оди.
В передчутті стихійної краси,
Що намалює підвечірня злива,
Прощення і очищення для всіх
Готує осінь, ніби звичне диво.
Вже кличуть ніч розхристані ліси.
Вбирають біль осінні переливи.
9.
Вбирають біль осінні переливи,
І шепіт листя зцілює серця.
Панує скрізь готична королева
Талантом геніального митця.
Вона могутня, пристрасно-бурхлива,
Хоч світу не показує лиця.
Водночас і похмура, і сяйлива,
Душа в шипах тернового вінця.
Солодких мук нектари і настої
Дарує щедро запізнілий рай.
І рани від оман дбайливо гоїть,
Хоч в пам’яті карбує кожен шрам.
Вітає осінь вже нових героїв,
Сюжети пише для щемливих драм.
10.
Сюжети пише для щемливих драм,
Гортає почуттів затерту книжку.
Між сонцем і дощем проводить грань,
У бій добра і зла шикує військо.
І знову ніч замінить свіжа рань,
Хоч нагадає, що зима вже близько.
На сцені суму – вишукана гра,
Актриса-осінь зачарує блиском.
То грацію вдихає у гілля,
То скрипкою розніжиться журливо.
В багряних снах – натхнення скрипаля,
Немов завмерли в них пташині співи.
Стрічає золотого короля
Володарка закохано-мрійлива.
11.
Володарка закохано-мрійлива
В сумного неба безкінечну даль
За виднокрай буття думками лине,
Сльоза її чистіша за кришталь.
Змокрілі перечитує архіви,
Де плаче правда і регоче фальш.
Спиває повінь тиш велична діва,
І гордо носить срібну пектораль.
У темний пурпур одягнулась осінь,
Немов іде на пишний маскарад.
Як ворона крило, її волосся,
У чорний шовк уплетена жура.
А жовтень-сум коханням стоголосим
Цілує барви сонячних заграв.
12.
Цілує барви сонячних заграв
Шовковий подих осені-чаклунки,
Повільно ніч виходить із шатра,
Приймає небо таїни дарунки.
Відторгнеться минулого кора,
Душа воскресне від бажання-трунку.
Фантазія казкового пера
Виписує магічні візерунки.
Дрімота пестить кароокий глід,
Вечірній промінь визирнув грайливо
Із невагомо-срібних пірамід.
Неорані стоять ще вільні ниви.
Хмільна свобода лихоманить світ,
Розчісує вітрам шалені гриви.
13.
Розчісує вітрам шалені гриви
Гребінка зір. Покрила землю ніч.
Співає скрипка солодко-журливо.
Клубиться низько темрява сторіч.
Полює скрізь невидимий мисливець,
Бентежить тишу одинокий сич.
А в осені душа така вразлива,
Таїть кохання не почутий клич.
Відтінки хмар погрозливо сіріють,
Немов ідуть на битву сотні рас.
Та мить одна – і вітер їх розвіяв.
Із місяцем зустрілось око Ра.
Володарка печальної стихії
Освячує природи древній храм.
14.
Освячує природи древній храм
Могутня жриця і земна богиня.
Граційним жестом воскрешає прах.
Продовження дістане все, що гине.
Містична, нерозгадана пора
Із присмаком нектару і полину,
В передчутті солодких покарань
Вона співає пісню лебедину.
У ній пітьма зі світлом обнялись.
У ній сплелись відродження і відчай,
Похмурні фарби і янтарний блиск.
Її усмішка ніжна і трагічна.
У вальсі мрій кружляє падолист.
Панує осінь, тихо і велично.
МАГІСТРАЛ
Панує осінь, тихо і велично,
На полотні небес гаптує синь.
Читають клени роздуми готичні,
В повітрі тане смак багряних вин.
Вишіптують тепло дуби сторічні,
А молитви несе журливий плин.
Високі мрії спогадом курличуть,
Закуталась душа в шовкову тінь.
Вбирають біль осінні переливи.
Сюжети пише для щемливих драм
Володарка закохано-мрійлива,
Цілує барви сонячних заграв,
Розчісує вітрам шалені гриви,
Освячує природи древній храм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454105
дата надходження 12.10.2013
дата закладки 13.10.2013
Яремні вени спухнули в ярмі,
Судома м’яз скрутила правосуддям…
Що винен ще я ненаситним людям,
В альтруїстичній гниючи тюрмі?!
Лише наказ, і Совість – конвоїр,
Мене цурпелить принципом до трону,
Де ви, одягши лінощів корону,
Безглуздям актів псуєте папір.
Благальним перебором по душі,
Проходите відточено-старанно.
Слізьми відтявши розум філігранно,
В обов’язку ховаєте коші.
І я, неначе жертвенний баран,
На вівтарі лишаю краплі поту.
На збитій спині волочу роботу,
Що кров'янить насмішками із ран.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453962
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 13.10.2013
сльози
у тебе тонкі́,
як золоте руно –
приємно
часом сплакну́ти,
рясно-розчу́лено,
сентименталь-но…
голлівудські тривожать сни?
ну то сплакни…
зволо́жиш очі,
носовичка́ намочиш
…і крокодили плачуть
вряди-годи –
задля́ насолоди
справжня сльоза
чоловіча,
наче і́скра – мечем об меч ви́січена…
вагою – у незворотну втра́ту…
на смак –
як
мовчання Всесвіту
…якось
випадком бачила,
як чоловік плаче:
зо́всім не так, як ти,
зовсім іначе –
на Т-подібній споруді розі́п`ятий наче:
вже коли
недре́мна на ча́ті сторожа
підступний на́тиск ворожий,
полігши, стримувати не може –
увірве́ться до серця
жаль невимовний
і біль –
наче пожежа,
нічна, непогамо́вна –
тоді, по щелепі,
як по лезу ножа,
ско́титься
важка́ чоловіча сльоза –
у сльозі тій
розпла́влена суть і сіль…
а ти
підсоло́нену воду точиш –
розжалОбити хочеш…
...приник-ни
плечем
до одві́рка –
сплакни,
чи зайдися плаче́м
гірко…
«сонячний дощик» швидко пройде…
як натурально:
«…ніколи, ні з ким і ніде…»
10.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453691
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 12.10.2013
Думки заклав я у веселку,
Зберіг тутешній цвіт душі,
Почистив чарівне люстерко,
Що заховав колись в глуші.
І подивився, як буває,
Чи є у ньому відблиск той,
Що моє серце огортає,
Щоб знову став я, як герой.
Гортає час книжки відомі,
Не має більше в мене слів,
Думки єднаю в ріднім домі,
Лиш близькі - інших не хотів.
Часи пройшли і понад світом,
Зійшла ясна для нас зоря,
Нам з зіркою цією жити,
Ця зірка - наше немовля!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453639
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 11.10.2013
Теперешняя литература и поэзия в частности переживает период, когда отсутствуют культовые писатели, а главное, поэты, которых бы знали и любили массы. Правда, на слуху у всех изредка появляются отдельные личности, как например Матиос или Жадан, но о всенародной любви к ним говорить не приходится. Возможно, это связано и с тем, что теперь каждый самоуверенный человек, умеющий связать хотя бы четыре строки рифмой, называет себя поэтом и стремится быть напечатанным, претендуя на лавры знаменитости. К сожалению, в огромном количестве стихов невысокого уровня теряются действительно талантливые. Сегодня появилось множество Интернет–порталов, где люди выкладывают свои произведения, что, однако, не способствует поиску истинных талантов. Литературные журналы и издательства отбирают для публикаций те произведения, авторы которых сомнительно талантливы, но могут хорошо заплатить, т.е. налицо литературная коррупция. В солидных изданиях, претендующих на объективное отношение к творчеству, поэтические произведения предпочитают не рассматривать и не публиковать, обращая внимание только на прозу, которую считают значительно более важным явлением, нежели поэзия (но это происходит, скорее всего потому, что прозу проще критически анализировать). Так что пробиться в лучшие и прославиться действительно талантливым авторам сегодня очень проблематично: зачастую у творческих посредственностей больше наглости и связей для этого. Да и у населения сегодня сложились какие-то стереотипные понятия о том, что писатели и поэты прошлых лет – это гении, а сегодня таких людей просто не может быть. Теперешняя людская психология не особенно, мягко говоря, нуждается в стихах. Людям скорее нужен телевизор или компьютер (планшет), чем книга. Люди отвыкают от книг в обычном понимании. И в этом веяние времени. Конечно, нельзя говорить, что несметное количество графоманов символизирует подъем поэзии, но ведь никогда прежде не было такого большого количества жаждущих славы стихотворцев!
Но кто это – графоман? Прежде всего, определимся с тем, что графомания по сути — это, в общем-то, психиатрический термин, подразумевающий болезненную страсть к написанию текстов, чаще всего не представляющих никакой культурной ценности. Обычно произведения таких авторов шаблонны, невыразительны, но с претензией на заумность, и не представляют собой никакого интереса для читателей. Как и любое подобное заболевание, графомания может иметь более или менее тяжелую форму. Аналогично другим диагнозам в этой области, графомания не возникает на пустом месте и, в принципе, поддается лечению, в том числе и медикаментозному. Как возникает графомания? Чаще всего потому, что человек одинок, страдает от заниженной самооценки или невозможности с кем-то поговорить по душам, - он начинает писать. Его творения — это часть его болезненного и одинокого мира. Чем больше он их создает, тем меньше он сознательно стремится к живому общению. Однако, ограничивая себя в контактах, графоман все же стремится реализовать естественную тягу к общению - это заложено в личности на подсознательном уровне. И его рука тянется к листу бумаги. Его произведения кажутся ему гениальными, более того, он совершенно искренне в это верит. Как и любой психический больной, он не может разглядеть у себя признаков болезни, не может объективно оценить свои творения. Именно поэтому графоманы крайне болезненно воспринимают критические высказывания в адрес их творчества: ведь для большинства авторов критическое мнение читающей аудитории является стимулом для развития, а также основным источником информации о недостатках их произведений. Люди, страдающие болезненной тягой к писательству, этого лишены, а значит, не имеют возможности развиваться и совершенствоваться. Как результат — произведения, лишенные какой либо литературной и духовной ценности. Со временем все контакты с внешним миром сводятся для графомана к демонстрации его творений. Интернет предоставляет для этого большие возможности в виде поэтических сайтов. Конечно, такой автор достоин сожаления, но современный мир, культивирующий одиночество и индивидуализм, поощряет подобную «непризнанную гениальность» и тем самым создает для графоманов максимум возможностей, игнорируя действительно талантливых авторов: графоманов так много, что в их потоке теряется слово истины. Это, к сожалению, обратная сторона бесцензурной «свободы» поэтического слова.
Конечно, графомания может быть и в легкой форме, но основной ее признак всегда один и тот же – нетерпимость к критике. При тяжелой форме этого заболевания требуется вмешательство специалиста, поскольку последствия могут быть даже фатальными.
От графоманов, тем не менее, надо отличать начинающих поэтов, недостаточно хорошо владеющих словом, а часто, в связи с недостаточным культурным уровнем, просто малограмотных, но горящих желанием прославиться, оставив свой след хотя бы в Интернете. Если такой автор положительно воспринимает критические замечания в свой адрес, много читает более зрелых поэтов, тщательно работает над своими произведениями с учетом критики, то со временем он совершенствует свои способности и приобретает определенный вес. Бывает и так, что человек талантлив, может образно мыслить, чувствует слово, но не обладает нужным словарным запасом, однако, внимая замечаниям, учится. Впоследствии его талант может и засверкать, поскольку написание стихов – достаточно серьезный труд, не зря же Поэт сказал: «Поэзия – та же добыча радия: грамм добычи – год труды. Изводишь единого слова ради тысячи тонн словесной руды!»
Как сделать стихи лучше? Язык наш меняется, но не очень заметно: язык Пушкина не очень отличается от современного языка. Но выразительные средства языка не стоят на месте, вот тут – то и скрыты поэтические возможности. Ведь постоянная работа над новыми конструкциями выражения того, что высказано поэтом, тренирует мысль, наполняя её жизнью. Слабость выражения мысли делает её бездейственной. Конечно же, у каждого поэта свои навыки, свои методы художественной интерпретации действительности. И часто настоящему стихотворению предшествует тысяча «опытов», потому что надо найти единственно верную интерпретацию возникшего образа. Понятно и то, что для каждого произведения возникает новая задача. Определяется она или ключевой фразой, ложащейся в основу, или толчком воображению извне, или воспоминанием прошлого. А порой - даже при чтении чужого произведения возникает своя оригинальная мысль. Однако это только намёк на то, что может стать стихом. Все это является прологом к длительному интенсивному анализу самого явления, ставшего его причиной. Особенностью поэтического мышления, в первую очередь, надо считать уникальную способность поэта облекать философские категории, социальные проблемы и психологические состояния в понятные большинству людей образы. В этом–то и кроется смысл поэтического мастерства: поэт творит прежде всего для людей. Многие начинающие на сайте в ответ на критические замечания заявляют: «Я пишу для себя!», забывая о том, что, размещая в портале стихи, они выставляют их на суд как собратьев по творчеству, так и читателей. Уж если для себя, то зачем выставлять их на всеобщее обозрение?
Если же говорить о вдохновении, то обычно это связывают с отрешенностью, полётом мысли или трансом. Но это слово созвучно слову душа, то есть жизнь. В переносном значении «вдохновение» - это одухотворение через придание дыхания. Вдохнуть живую душу в произведение ума и рук человеческих во все времена было признаком большого таланта и одаренности. Глубокое дыхание свидетельствует о силе чувства, о взволнованности человека переживанием. Такая взволнованность влияет на внимающих стиху, затрагивает их чувства и мысли в том же направлении, что и чувства и мысли творца, и связана с душевностью, а, следовательно, и с доходчивостью до окружающих.
Конечно же, в стихотворении должна быть новая идея, мысль, необходимо правильно определить баланс формы и содержания и строго его соблюдать. В любом языке есть правила, которых необходимо придерживаться. Можно и не владеть языком виртуозно, однако ясность изложения и грамотность — тот минимум, которым должен обладать автор для того, чтобы читатель мог его понять: банальность мысли, прикрытая изощренной формой, да еще и если она усугубляется нарочитой безграмотностью (что частенько заметно у любителей «падонского» языка) не делает стихи лучше. Кроме того, ценность стихотворения очень сильно уменьшается, если автор применяет в нем настолько вычурные или неточные образы, что для их восприятия требуется давать дополнительные пояснения недоумевающему читателю.
Опять - таки необходимо обратить внимание на важный признак поэзии — рифму. Не надо относиться к рифме пренебрежительно, следуя некоторым веяниям якобы современной моды на «свободные» стихи. Именно благодаря рифме строки объединяются в строфы, и восприятие стихотворения читателем облегчается. Казалось бы, тут все просто. В русском языке рифма чаще всего строится на совпадении ударных гласных. Однако существуют рифмы, которые можно назвать «избитыми». Ими не следует злоупотреблять. Это банальные созвучия типа «мне — себе - тебе», «любовь — вновь - кровь», «розы — слезы» и т.д. Такие рифмы выдают слабое знание языка автором и нежелание работать над стихом.
Минимум авторских усилий требуют и глагольные рифмы. Например, «иду – бреду», «слушаю – кушаю», «придет — найдет», или еще более того - «читать — писать»: в глагольных рифмах легко сбиться просто на одинаковость букв в конце слова («читать – писать»), что вообще нельзя считать признаком рифмы. Глагольные рифмы можно встретить и у классиков, но, в общем, их желательно использовать для нарастания экспрессии в действии, в пародиях, то есть там, где это уместно по смыслу. Вообще-то надо стремиться к уникальности рифм. В этом смысле можно поучиться у В.Маяковского, который славен не только тем, что писал «о пробках в Моссельпроме», но и умел конструировать совершенно замечательные рифмы (его статью «Как делать стихи» можно легко найти в Интернете).
Существуют и так называемые диссонансы (несовпадение согласных звуков) и ассонансы (несовпадение гласных звуков). С ними следует обращаться предельно аккуратно, поскольку их неудачное употребление может вызвать у читателя сомнение в поэтическом мастерстве автора: все гениальное, как известно, просто. Чрезмерно использовать оригинальные рифмы тоже не следует.
Отдельно о белых стихах, верлибрах. Они ни чуть не менее ценны, чем рифмованные, потому что могут предельно точно выразить мысль автора, подать суть стихотворного образа. Если рождаются белые стихи — пишите. А с рифмами можно будет поэкспериментировать и потом, научившись хорошо выражать свою мысль белым стихом. Однако не следует забывать, что белый стих отличается от прозы весьма четкой ритмикой.
Главное, о чем должен помнить поэт – терпение. Написанное стихотворение не стоит сразу же размещать на сайте. Лучше немного, может даже день – другой, выждать, потому что вполне возможно, что несколько дней спустя в стихе что-то нужно будет исправить, сделав, таким образом, все произведение лучше. А иногда позже даже может появиться сомнение в том, что этот стих имеет право на существование. Особенно если он создан в неадекватном состоянии. В любом случае полезно прочитать его несколько раз для себя вслух: автор может услышать сбои ритма, недостаточное созвучие в рифмах, подобрать более подходящие слова. Надо помнить и о том, что со стороны огрехи в стихе всегда видны лучше, поэтому, выложив «сырое» произведение на сайте, можно получить большое количество критических замечаний, что может быть весьма неприятно. Кстати, о критических замечаниях. Они, безусловно, приносят больше пользы, чем умильные ахи и охи по поводу якобы гениального творения. И хорошо бы, если бы наши авторы и читатели давали поменьше откликов типа «замечательно!», «здорово!», «гениально!», «чувственно!», а поясняли, почему они высказываются таким образом – это было бы намного полезнее для автора, как и то, что на явные огрехи стиха было бы указано прямо. Ведь если эти явные огрехи не были замечены, то восторженный рецензер становится на одну доску с авторской промашкой, и никакой пользы для автора в этом нет. Еще хуже, если автор при этом возгордится – это чревато легкой формой графоманства.
А про обычную грамотность и писать бы не хотелось, но что-то многие наши авторы не стремятся себя нею утруждать, а ведь отсутствие грамотности - это еще и пренебрежение к читателю. Мы должны уважать язык, которым пользуемся для создания стихотворений: это ведь наш инструмент. Ну что может создать плотник поломанным молотком, кроме как криво забить гвоздь? Уважения окружающих при этом ему не видать! Так и поэт, пишущий с ошибками – ему хочется сказать «иди – учись!». Ведь ошибки просто убивают весь смысл произведения для грамотного читателя.
И напоследок о любви. Ведь это основная тематика каждого поэтического сайта, в том числе и нашего. Понятно, что любовь – это чувство, в котором изначально заложен некий трагизм, и ее неизменным спутником становятся переживания, обладающие огромной эмоциональной силой. Понятно, что позитивные эмоции, как правило, не отличаются такой многогранностью, как печаль, грусть, тоска и разочарование. Если бы не любовные переживания, не было бы величайших шедевров мирового искусства и литературы. Именно несчастная любовь – это тема, из которой вот уже не одно тысячелетие черпают свое вдохновение поэты.
В юном возрасте познание жизни начинается, конечно же, с любовных переживаний, и именно несчастная любовь впервые толкает человека взяться за перо. Понятно и то, что грустная любовная лирика может быть прочувствована читателем вместе с автором, но может и не тронуть за душу, а причина этого кроется конечно же в художественном исполнении. Несмотря на обилие эмоционального материала, писать стихи о любви сложнее всего, так как описание самых сильных чувств порой звучит довольно банально, потому что на этом поприще до автора уже трудились многие другие поэты. И здесь все зависит от мастерства автора и его поиска новых форм и способов выражения этой знакомой и близкой всем темы. К сожалению, на нашем сайте многие молодые поэты на тему любви рассуждают так коряво, что хочется просто утереть им сопли и погладить их по головке вместо сопереживания. Кстати, большинство рецензий по этому поводу сводится к фразам типа «Ну не переживай, все еще будет хорошо!»
Апостол Павел в первом послании к Коринфянам (гл.13) писал: «Если я говорю языками человеческими и ангельскими, а любви не имею, то я – медь звенящая или кимвал звучащий. Если имею дар пророчества и знаю все тайны, и имею всякое познание и всю веру, так что могу и горы переставлять, а не имею любви, - то я ничто. И если я раздам все имение мое и отдам тело мое на сожжение, а любви не имею, нет мне в том никакой пользы. Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине; все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит. Любовь никогда не перестает, хотя и пророчества прекратятся, и языки умолкнут, и знание упразднится. Ибо мы отчасти знаем, и отчасти пророчествуем; когда же настанет совершенное, тогда то, что отчасти - прекратится. Когда я был младенцем, то по-младенчески говорил, по-младенчески мыслил, по-младенчески рассуждал; а как стал мужем, то оставил младенческое. Теперь мы видим как бы сквозь тусклое стекло, гадательно, тогда же лицем к лицу; теперь я знаю отчасти, а тогда познаю, подобно, как я познан. А теперь пребывают сии три: вера, надежда, любовь; но любовь из них больше».
Эти слова апостола я привел затем, чтобы напомнить некоторым авторам, что «любовь из них больше», потому что кое – кто из наших авторов (не хочу переходить на личности) позволяет себе на этом сайте посылать матом своих бывших возлюбленных за то, что те их отвергли – о какой любви может идти речь применительно к капризному самцу, игрушка которого проявила желание покинуть своего «владельца»? И надо ли выражать сочувствие такому человеку, на что он, видимо, рассчитывает, публикуя свой «опус»?
И еще. На сайте заметна озабоченность некоторых авторов политическими вопросами. В этом не было бы ничего плохого, если бы эта озабоченность не выражалась с неприкрытой ненавистью к тому, что эти авторы не приемлют. Тем более, если объектом ненависти стали такие же люди, как и мы, братья – славяне, христиане. Но ведь эти люди нам не враги! Еще раз советую им перечитать вышеприведенную цитату: поэт может призывать к ненависти только по отношению к смертельным врагам, а в иных случаях это недопустимо, потому что главная задача поэта – воспевание любви, терпимости, что есть истинно христианским и богоугодным делом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453795
дата надходження 10.10.2013
дата закладки 11.10.2013
Ніжним криком журавлиним
Відлітають десь роки.
Білим пухом лебединим
Притрусилися стежки.
Але я шукаю вихід
З лабірінтових думок.
Невже осінь в цьому винна?
Допустили помилок.
Оксамитові світанки.
І проміння водопад.
А в душі ще забаганки:
Повернути б все назад.
І в твої обійми впасти.
І дзвінкий почути сміх.
І тебе із часу вкрасти.
Чи вважатимуть за гріх?
Пролетіло стільки років!
Та думки ще молоді.
Але що це? Чую кроки?
А так схожі на твої...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453567
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 09.10.2013
* * *
Не пішла – зосталася в мені,
дивним болем душу сколихнула.
Поманили у терпке минуле
очі – і урочі, і сумні.
Виринає споминів луна…
Я, напевно, не зійду з арени.
Не даремно, ой невже ж даремно
в серці дзвінко зойкнула струна?
Не втиха мелодія – зліта!
Калинова виболена пісня.
Ще не пізно. Ще ніщо не пізно.
Миті зупинились! Гей, літа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452101
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 09.10.2013
***
За грядками, за ставочком
сонечко проснулось.
До води качки рядочком
радісно вернулись.
Соловейко тьохка палко,
день новий вітає.
У човні сидить рибалка,
спогади гортає.
У зажурі над ставочком
посхилялись верби.
Ген рясніють бур'яночки,
видно ферми ребра.
Край городів пахне гречка,
соняхи квітують.
А вже й вечір недалечко.
Що ж бо він готує?
Грає рибка на ставочку,
і клює, й зринає.
Скаче півень, квокче квочка.
Хутко вік минає.
Ген полощуть ластівочки
крильця у водиці.
Долинає сміх дівочий,
сумно молодиці.
За грядками, за ставочком
сонечко сідає.
Козаченько дівчиноньку
ніжно пригортає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452584
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 09.10.2013
Упала осінь листям на долоні… (Тамара Шкіндер)
Упала осінь листом на долоні,
Кладу в букет і ніжно пригортаю.
До шибки притулю на підвіконні,
Нехай осіннім золотом палає.
Тут проминуть дощі та вітровії,
Похмурі проганятиму тумани,
Теплом душі я осінь обігрію
Нехай такою буде поміж нами.
Забарвлю листя гронами калини,
Вдихаю щедрість осені багату…
А в спомині – ще ті осінні днини,
Які отак букетом гріли хату.
У спомині – та зустріч із дощами,
Останній крок осіннього прощання.
Тепер ця осінь дихає не нами…
Букетом ... зігріваюся … востаннє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453487
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 09.10.2013
Позолотила руку вільха-схимниця
Мольфару-жовтню, листя намела.
Бурлить еспресо, бульбашками піниться,
Парує в сад розніжена імла.
Між ниточок мережив павутинових
Сотає літо бабине тепло.
Заплівся вітер в кучерях шипшинових,
Густим барвінком небо зацвіло.
Бринить світанок райдужними росами -
Сповзають краплі, світлі, ніби ртуть.
Побудь зі мною мрійницею, осене,
Грайливим літом трішечки побудь.
Вже не гірчать порожніми надіями
Мої гаї, зодягнуті в парчу.
Лоскочу просинь лагідними віями,
Ступаю в день, а мариться - лечу!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453321
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 09.10.2013
- Люба нене, не сварися.
Козаченьку, не барися.
Бо вже падає на плечі,
сіє зорі теплий вечір.
Мов одна хмаринка в небі,
сумувала я без тебе.
не було удень спокою.
Відпочину лиш з тобою.
- Чарівна моя полтавко,
покохав тебе я палко.
Бо ти Бога в серці маєш,
зла ніколи не тримаєш.
Не печалься, моя зоре.
Наче місяць у дозорі
буду тебе шанувати,
наше щастя пильнувати.
В тихих луках біля річки
милувались цілу нічку.
Без мороки, без клопоту.
Ледве встигли на роботу.
Ой на ниві квітне гречка.
Ой коли ж настане вечір?
На обжинки з короваєм
ми весілля відгуляєм!
Приспів:
Не журись, я ніде не дінуся.
Не для того удвох ми стрілися.
Коли серце до серця тулиться –
буде свято на нашій вулиці!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453328
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 09.10.2013
Осінь лі́та хлюпнула в діброву -
Заіскрився сонячний кришталь
І берізку, панну гонорову,
Загорнув у лагідну вуаль
Теплий день. Розсипала коралі
Горобина в кучері струмка.
На осінній мідній пекторалі
Розтопилась паморозь крихка.
Пишна липа, променем розтята,
Нагинає віти до землі,
Чорнобривці, ніби кошенята,
Під парканом ніжаться в теплі.
Мов тугі пшеничні перевесла,
Блиски сонця пнуться у вікно...
І в моєму серці крига скресла,
Струменить судинами вино.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453219
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 09.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.10.2013
приснилось,
що я Вас люблю́ :
як! могла я тоді піти…
як могли Ви мене одпустити…
але – утримати,
означало б – нево́лити,
споживати,
привласнити –
НЕ любити
образ довершений Ваш,
як у кулі магічній
із гірського чистого кришталю –
у серці моєму неодмінно продовжує жити
все іще Вами сню…
болю́…
без покаянь-дорікань –
я Вас завжди люблю…
...лицем до лиця -
щастя не бачиться...
07.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453152
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 07.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.10.2013
ві́рші
живуть на межі
поміж двома снами:
вужі,
ножі,
коржі́,
сторожі́,
завали,
бедлами…
скільки майстерно розбитих сердець
валяється трепетно під ногами…
прокинься, проснись,
дивись –
не спіткнись…
05.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452722
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 06.10.2013
вітряні́ млини
махають крильми́
услід за лелеками –
як і ми
вітряні млини
стануть колись людьми
білими,
як і ми –
дерев`янокрилими…
05.10.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452721
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 06.10.2013
рубіни, топа́зи, сапфі́ри – кору́нди,
діаманти і ізумру́ди! –
усі багатства земні́
так са́мо легко доступні
мені,
як і Туманності Андромеди…
золото – ранками плавиться у вікні,
о́сенями – ллється на коси,
розтікається-шарудить стежка́ми,
додається у амальга́ми
озер і струмкі́в, джерел-ви́токів –
розтума́нює риси,
розмиває рубці і шрами
і
світ невлови́мо допи́сує…
романтичним фле́ром,
як ніби лелечим перо́м
…умостилася
на найвищім щаблі́
тра́па –
на само́му коньку́, на верху́
да́ху –
філіжанку кави тримаю
замріяно –
у пальцях липких од фарби олійної –
забулася, що фарбую,
що втомилася-спочиваю –
геть одірвалася од землі,
як лелека –
з да́ху
видно далеко…
…каву холодну п`ю
і думаю:
отак би кинути в землю квача,
здійнятися з да́ху
і прибитися
до якого ключа –
зга́ряча і з одного ма́ху…
здійнятися
і у теплі краї понадхма́рно леті́ти –
туди, де сонячно, де тра́ви і квіти…
вічні тра́ви…
думаю, си́дячи на даху́
із миттєво проча́хлою кавою –
от цікаво,
яка
грань тонка́
поміж я́вою і уя́вою –
и́рій, квітки, трава,
завтра-учора…
між ба́жаним і нездійсне́нним…
і чому, вмираючи, сказала Аврора
са́ме такі́ - недоречні останні слова: «…залишіть зелене…»
04.10 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452534
дата надходження 04.10.2013
дата закладки 06.10.2013
В кишенях руки, а душа - у хмарах,
Сягає погляд ген за небокрай.
Вже хазяйнує осені примара,
Фарбує в жовте за́тишний мій рай.
Шиплять вужами довгі автотраси,
А в лісі - тиша. Марево густе
Чудні зефірні скорчило гримаси,
Густій ліщині віхолу пряде.
Пора глінтвейну, пледів і туманів,
Із давнім другом щирих балачок,
Щоб каганцями яблука рум'яні
Пашіли в дим полинних цигарок...
Щоб ностальгія блюзових мелодій
Гойдала струн тягучу карамель...
Ця невмируща класика ще в моді,
Як і парфум під маркою Chanel.
Як фотозвіт чуттєвих меланхолій,
Сирого моху пахощі терпкі...
Ховаю руки, трішки захололі,
У рукавички замшеві тонкі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451794
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 01.10.2013
Я руку протягну, не як жебрак,
Голодним не проситиму хлібину,
Комусь подам я руку просто так,
Тим, де відчую серцем я людину.
Окрім руки підставлю і плече,
І упряж одягну, як є потреба,
Хай вчинок мій нікого не пече,
Як необхідно, прихилю і небо…
Допоки сила у руках ще є,
Життю радію, маю вірних друзів,
Хоча у кожного давно життя своє,
Теплом ділюся з ними по заслузі.
А ще радію друзям, як добро,
Ділити горе теж я научився,
Напевно по житті мені везло,
Бо в певний час і саме там родився.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451755
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 01.10.2013
Сіріють небеса мінором,
Під мжички музику рясну.
Їм вторять перепели хором
З імли гіркого полину.
Плоїться сумом на Покрову
Над коминами перший дим.
Лягає флером на діброву,
Де вітер шелестить гнідим.
У, вщент напоєні ковбані,
Струмує відсвіт журавлів.
Гранітна баба на кургані,
Німує в розмахах полів.
Лише маслини стиглі грона,
Смаком надіють теплоти:
- «Ще вийде сонячна корона,
Тенета розірве сльоти!»
…та осінь, схлипує журбою
У став із жовтого листа,
Де плесо приросло кугою
До ніг старезного моста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451904
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 01.10.2013
Я загубилася у власних мріях-снах.
Світанком гострим розрізаю ночі.
Погасли зорі ніжні у очах.
Не збулися кохання сни пророчі.
Я загубилася, заплуталась в думках.
Усе колись здавалося простішим.
Тепер у очі заглядає страх.
І тихим голосом говорить, найтихішим.
Вже не болять твої палкі думки,
А подих прохолодно-дивно-м’ятний.
Гортаю наші зжовклі сторінки,
Я їх боюся, так боюсь зім’яти…
Я загубилася? Чи загубився ти?
Чи ми обоє знову заблукали?
В думках плекаю спомини-листи,
Які чомусь невчасно відсилали.
Ми потонули в океанах справ.
Безцінне на безглузде проміняли.
Я загубилася, а ти не відшукав.
Чи один одного ми навіть не шукали???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439814
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 28.09.2013
Мій тихий ранок розбудив, як грім,
Поклавши день новий на підвіконня.
Прийшов, як осінь, в мій самотній дім,
Де чай холов і марило безсоння.
Я двері відчинила—і ось так
Ти став, як осінь, на моїм порозі.
Усі думки, розтиснувши кулак,
Розсипались намистом по підлозі.
Переступивши через мій поріг,
Немов ще боязка мала дитина,
Ти зжовклим листям впав мені до ніг,
І обіймав, цілуючи ,коліна.
Мені по серцю холодом пройшло,
А потім болем вжалило у груди.
Неначе сонце, що лише зійшло,
Очистивши світанок від полуди.
І невгамовним проливним дощем
Лице вмивали надпрозорі сльози.
З’явились сотні образів, поем,
Щоб більше не писати осінь-прозу.
Осінній вітер забере печаль.
Слова мовчать, бо їх уже не треба.
Сувору з серця стягнено вуаль,
Мов сірі хмари з радісного неба…
…Своїх думок щасливих не зловлю,
Знов ароматний чай я п’ю спросоння.
А ти щоранку, поки я ще сплю
Мені букет кладеш на підвіконня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451410
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Вогонь велику силу має:
Його призначення - горіть.
Коли легенько він палає,
То можна руки в нім зігріть.
Зігріть і тих, хто поряд з вами.
Дорогу зможе освітить.
Підеш упевнено шляхами:
Від темноти він захистить.
І будуть впевнені, хто поруч,
Що він для них дороговказ.
От тільки хай не зробить попіл
Із найдорожчого для нас.
Вогонь сердець хай ніжно гріє.
Нехай не спалює серця.
І хай ніколи не зітліє
В руках умілого творця.
У того, хто любити здатен,
Хто може щастям осліпить.
У кого погляд добрий, ясен.
Хто може словом ізцілить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451215
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Не встигла попрощатися із літом,
А вже у серце осінь зазира
Безвільно догорілим пізньоцвітом -
Холодним торком сивого пера.
Лишилося привілля волошкове
В обіймах медоросяних вітрів,
То ж тягнеться рука тепер до слова,
Розшитого бавовною жалів.
Допоки журавлині перевесла
Маліють у небесній далині,
Останнє світле мрево мляво креслять
Хмаринки позолечено-сумні.
І під крилом у бабиного літа
Корують* душу вижухлі садки,
А на листках віршують пізньоцвіти
Осінні неусміхнені рядки...
(27.08.13)
*корують - в знач. лікують
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451321
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 28.09.2013
[img]http://www.motosvit.com/Moto%20Guzzi/nevada750/10.jpg[/img]
Гуде мотор, заходиться в ревінні,
Ковтає іскри вранішня імла,
Тримай обличчя в чистому промінні,
Лети до сонця, світла і тепла!
Глянь, золотаву осені палітру
Твій кінь залізний хвацько борознить.
Тримай долоні крилами до вітру,
Спивай ковтками лагідну блакить!
Десь миготять калейдоскопом гори,
Вчорашніх тіней сліду вже нема...
Цей незбагненний Всесвіт неозорий
Ти під прицілом погляду тримай!
Яскравих фар горять метеорити,
Асфальт цілують полиски живі.
Тримай душі віконечко відкритим
Новому дню і посмішці новій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451015
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Плаче небо від осені,
Журавлів вже нема…
Бо давно берег скошений,
Йде в безтрав’я – зима.
Плаче сонечко вишнею,
А ріка воду п’є…
Запах літній колискою,
В нашій долі цвіте.
Як набридли дощі в душі,
Хай вітри гомонять,
І летять по щоці моїй,
Сльози і мерехтять.
А дощі, як вгамуються
І засяє роса…
Хмари враз поцілуються
У ясних небесах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451156
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Полісся знову в запахах грибних,
В Карпатах гриб дурманить полонини,
Опеньки й маслючки і «білі», як один,
Лягають зібрані у плетені корзини.
Яка ж то радість «білого» знайти,
Душа співає «гімн грибний» природі,
Від втоми в лісі на мохи лягти
І дякувати лісу і погоді.
Корзини повні і душа цвіте,
А кількість «білих» – ордени на грудях,
Бо справжній гриб, лиш по ночах росте,
Щоб рано–вранці показатись людям.
Людині щастя, як ростуть гриби,
Коли тумани покривають гори,
Чи на Поліссі від грибів сліди,
Гриби ж бо в лісі диво-казки творять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451364
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
І задощило… Пелена із хмар,
Закрила небо сонцю вже неділю,
Лише із рідка Місяць, як ліхтар,
Несе нам світла сонячну надію.
Періщить дощ, на дворі вже моква,
Ховається під стріхою пташина,
Як добре, що закінчились жнива
І відцвіла червона конюшина.
На чорнім полі вже стоїть вода,
Хоч поле не засіяне на зиму,
Неситний вітер дерево гойда,
Зриває листя наче одежину.
Осінній дощ холодний і рясний,
По вікнах б’є і заглядає в комин,
Та прийде день безхмарний і ясний
І від дощу залишиться лиш спомин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451155
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Робота жовтня… Підпис на картині,
Дерева золоті, а небо синє-синє…
Пшеничним сходом зеленіє поле,
Густий сивач біжить по лузі кволо.
Ось три ялини, наче три сестриці,
В туманній хвилі кожна бадьориться,
А листя клена, наче хтось із казки,
Наніс на полотно в чарівні краски.
По вечорах у небі сяють зорі…
І сунуть хмари, наче вони хворі,
Плететься Місяць, роги взяв угору,
Світить на стежку, що веде до двору.
Малює жовтень чарівні картини,
Нанизує на трави намистини,
Що наче перли світяться із рання,
Красуня осінь обняла коханням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450963
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Рум’яне літо ще не відцвіло.
На серці — неприховано-бентежно,
То осінь вже підкралась обережно,
Намащує охрове помело.
Набрались темним соком явори,
І сонце вже не ніжить їх так ясно,
Хмарки нанизують намисто рясно,
Грибні дощі готують до пори.
А нещодавно був п’янкий розмай,
Дрібні листочки тішились весною,
Серденько місяць зачепив струною...
Тепер, чарівне літечко, прощай! 4.08.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450786
дата надходження 25.09.2013
дата закладки 25.09.2013
* * *
Висихає Сула.
В ріднокраї хворіє природа.
Не господарі ми.
І княгиня-ріка – нічия.
Подалась-відгула,
обміліла і втратила вроду.
Тихо стогне.
Ще мить
й заніміє її течія.
Знемагає Сула.
У журбі посхилялися лози.
Помирає ріка.
Та невже надійшов її час?!
Кров у землю ввійшла,
в ребрах русла лишаються сльози.
Тихоплинні.
Невже
екологія душ – не для нас?!
Совість ледве жива
зупинилася ген за дверима.
Упинається щем:
ще недавно тут пристань була.
...Пригадають колись:
тут були білі лілії й риба.
Схаменіться мерщій,
доки ще животіє Сула!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450685
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 25.09.2013
[img]https://scontent-a.xx.fbcdn.net/hphotos-xpa1/t1.0-9/p370x247/10292530_830708136940442_8367619137235722010_n.jpg[/img]
[i]Картина Ніно Чакветадзе[/i]
Дівчинко, очі в котрої, мов темні каштани,
Кучері з мідним відливом, роса на щоці...
Я за тобою, мій янголе, в сиві тумани
Беззастережно подамся - рука у руці.
Там, де ти ходиш, ліси, наче первісні храми,
Сосни високі торкаються в небі зірок,
Пахне повітря терпким ялівцем і грибами,
Міддю виблискує теплий кленовий листок.
Там поміж вербами річка розсипала коси,
В полисках сонця сріблиться рідким кришталем.
Мліють від подиху вітру шовкові покоси,
Квітка бринить, зацілована диким джмелем.
Там, де ти ходиш, дерева шепочуться з Богом,
В небо фісташкове кануть ясні молитви.
Білим вітрильником день за широким облогом
Ковзає легко в сатинових пасмах трави.
Там не гірчать полинами невтішні розлуки,
Теплиться віра, мов чиста янтарна смола.
Сонце медове бере тебе ніжно за руки,
Гладить пір'їнки твого золотого крила...
Дівчинко, очі в котрої, мов темні каштани,
Пообіцяй, що не кинеш мене на межі
Раю свого неземного, де тінь моя тане
В теплому сяйві твоєї близької душі.
[img]https://scontent-a.xx.fbcdn.net/hphotos-xpa1/t1.0-9/p370x247/10292530_830708136940442_8367619137235722010_n.jpg[/img]
[i]Картина Ніно Чакветадзе[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450395
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 24.09.2013
М.А.
коли чашу свою
я до решти доп`ю
і об стіл мармуро́вий
її розіб`ю –
свою чашу…
зна-ю –
ще остання-одна,
по ту сторону сна,
зустріч відбудеться наша
…були коханцями,
розсталися не обвінчані…
кажуть –
не удостоїмось раю,
а я знаю:
десь, на ми́сичку,
на забутому ви́ступі,
на тоненькому вістрі-кінчику –
як на відве́деному мізи́нчику
небесної тве́рді –
збоку і скраю,
зустріч наша на нас чекає…
мить настане –
і вийдемо
із окремих світі́в,
як із чужих хаті́в,
як наче із двох туманів…
і очима карими
у карі очі глянем –
і видно до решти стане,
які ми
щиро і навзає́мно кохані…
…де немає умовностей і личин –
для розлуки причин нема
після довгої, як зима, розлуки
поєднаємо крила-руки
…золотистим житнім покосом
спільним
ляжуть за нами сліди
вільні
і довірливо босі –
веселі й узгоджені наші сліди
назавжди
...очі у нас у обох карі –
заживемо собі у парі
на ві́стрячку,
скраю,
на само́му мізи́нчику раю –
десь, серед лісу соснового,
на галявині, на лужку –
як на дрібні́й зеленій шмати́нці,
поруч смарагдового озе́рця –
житлоплощею на два закоханих се́рця
у загубленій білій хати́нці
будемо вічно жити ми –
янголами-анахоре́тами*…
..будуть дощі
мак молотити над нашим дахом,
білочка буде
горіхи ховати між сухими тра́вами на горі́,
журавель-лелека
над криницею у дворі живим пта́хом
буде по́вагом походжати і про своє туркота́ти,
а сосни пахучими ла́пами
будуть осо́кам коси чеса́ти
і запліта́ти…
елегантний біло-рудий собака
і золотаво-рудий обіч із чорним-чорним - коти
будуть у розкошах жити,
бузки́ і вишні будуть цвісти,
сяяти і майорі́ти
різні квіти…
вужі, метелики, їжаки,
синички і ластівки́ –
хто молочко із тарі́лочки
пити,
а хто насіння із наших долонь лу́за-ти…
я і ти – ми
будемо вільними
і двоєди́ними…
я і ти… у любові-співтворчості-простоті…
на тоненькому ві́стрячку,
на мізи́нчику вічнос-ті…
обтру́ситься попелом су́єтне і земне
і́стинне
не мине
23.09.2013
*анахорет – пустельник, відлюдник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450496
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 23.09.2013
Избитых слов пустые звуки
мне надоели. Зрел соблазн.
Души, касались чьи-то руки,
стремясь достичь ушей и глаз,
заполоняя быль и небыль,
и заставляя отвечать,
смешав, озера дна и неба,
сорвать пытались с губ печать.
Таилось в скрытом откровенье,
ждало на краешке судьбы
и созерцало... Бились тени,
отдав ненужные бразды...
30.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440427
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 15.08.2013
Горячий день ныряет в вечер...
Заполонив мечтаний цепь
вуаль из искр легла на плечи...
Стихает жизни круговерть...
Сплетает снов узор несмелый
седая вечность... Льется свет...
Стихи текут... Пером иль мелом,
оставив штрих в ложбинках лет...
Струятся запахи игриво,
влекут за дали у черты,
и среди звезд, рождаясь диво,
дитя лелеет с высоты.
14.08.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443248
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 15.08.2013
Жизнь, как будто бы тележка, катит по дороге.
А на ней со мной сидят радость и тревога.
А за нами шлейф тех дней, что прожили вместе.
Что сбылось в жизни моей, все на своем месте.
Здесь и ночи, что без сна часто проводила,
И счастливых себе дней у судьбы просила.
И отчаянья порой сердце наполняли:
За предательство и ложь, силы покидали.
Безутешная печаль душу отравляла,
Ну, а жизнь тихонько шла, веру подымала.
И казалось там, вдали, есть цветов поляна,
Будет радость впереди, места нет изъянам.
Только жизнь теперь летит...Круче все дорога.
Не скрипи под гору, воз! Уходи тревога...
Пусть надежды нить слаба: подымайсь, не падай!
Крепче вожжи ты держи! Жизнь - тебе награда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443433
дата надходження 15.08.2013
дата закладки 15.08.2013
Cкладу букет із теплих слів,
Тобі, Тамаро, подарую.
Хай прозвучать, як пташок спів,
А ти, хороша, їх почуєш.
Хай квітне ясно ще зоря,
Що засвітилася на небі.
Ще довго, довго не згора,
Бо народилася для тебе.
Хай кожен день в твоїм житті,
Освітить сонця ніжна ласка.
Живи, купайся в доброті.
Життя хай буде, ніби казка.
Шанують друзі і рідня.
І будь щаслива з ними.
Щоб не зазнала ти і дня,
Які б були сумними.
За вірну дружбу ще ціню:
Рахується роками.
Це все я просто поясню:
Є спільне щось між нами.
Ти можеш легко приручать,
Бо маєш ти серденько,
Що може людям пробачать...
Йди по житті легенько...
---------------------------------
Тамарі Шкіндер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442618
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 11.08.2013
Я тобою снила, як дощем
Квітка снить у полудневу спеку,
І торкав душевні струни щем,
Що для тебе я така далека...
Я тобою снила, наче птах
Снить у клітці небом волошковим...
По твоїх заплутаних стежках
Розгубило щастя всі підкови.
Та збирати випало чужим
І ділити навпіл дні і ночі.
Ти мені на долю ворожив,
Та слова не справдились пророчі.
І в чужих незвіданих світах
За тобою стерла білі крила...
Я тобі відкрилась у віршах,
Та даремно душу оголила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442112
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013
Принесу я жоржини тобі,
Квіти літа із смутком осіннім,
Пригадай, як колись молоді,
Рахували зірки в небі синім.
Як червону жоржину до рук,
Я поклав у гарячі долоні,
Ти призналась кохана тоді,
Що так любиш жоржини червоні.
Ти схилилась мені на плече…
І забилося серце частіше,
Цвіт жоржини тебе не пече,
Бо цей колір тобі наймиліший.
Не спадають з жоржин пелюстки,
Жодна з них до зорі не зів’яне,
Нам жоржини проклали містки,
Наше щастя в жоржинах – кохана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442075
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013
Матіола розквітла духмяна,
милий серцю з дитинства стіжок.
І очей не стуляє до рання –
в’яже шаль із бузкових ниток.
Ніжну амбру розлито в городі,
наче Янгол ступав по землі.
Розбудилися спогади, годі
зупинити їх…
– Що принеслИ?
– Теплу звістку про сонце кирпате,
перші яблука-мед наливні…
Матіолу волію спитати,
чи приходжу
до Тебе у сни?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441326
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 07.08.2013
* * *
Серпневі соняхи сміються сонячно.
Жаркого літечка я вже не жду.
Серденько гріється,
мажорно мріється.
Журливо-радісно в моїм саду.
Лапато-рясно так вродили яблука!
А я до осені святково йду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442011
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 07.08.2013
Стою під склепінням прадавніх дубів –
Вростаю думками у вічність.
А небо у тихо-бездонній мольбі
Мені заглядає у вічі.
Усотують хмари мирську суєту,
У душу вливаючи спокій.
Наносить природа святу простоту
Бальзамом на рани (чи роки?).
Тягнуся увись (чи то, може, не я?)
Руками (гілками?) в молінні...
І соки живі благодатна земля
Вливає в чуття (чи в коріння?).
Навколо – ажурне склепіння дубів,
Невидима брама у вічність…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442009
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 07.08.2013
IV. Володар пристрасті
Спокуснику, скажи своє ім’я!
Воно звучить у скрипках і органах,
Його шепоче вечір солов’ям,
Складає із пелюсток майорана.
Володарю кохання, не зникай!
Торкнися до струни мого безсоння.
Хай розіллється музика палка,
І небо упаде мені в долоні.
Твої цілунки, як зірки, на смак,
Відкрий свою солодку таємницю –
Де пристрасті цвіте червоний мак,
В садах бажання спіють полуниці…
Мій місяцю гарячий, обійми…
Рожевим сяйвом у тобі розтану,
Горітиму медово-вічну мить,
І райським світлом запалю світанок.
Цикл "12 казок місяця"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441836
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 07.08.2013
Темнокрила нічка,
Залітай до хати.
Залітай до хати
Снами надихати.
Зоряне намисто
Нехай сниться доні.
Нехай сниться доні
Зірка на долоні.
Зірка на долоні
Та, що з неба впала.
Та, що з неба впала,
Щастя дарувала.
Місяць посміхнеться,
Прожене хмарину,
Бо дощем проллється,
Розбудить дівчину. (дитину)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441857
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 07.08.2013
В унісон до вірша
Віталія Назарука "ФАНТАЗІЯ!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441743
Така реальна правда у словах,
Що ніби я у полі край села,
Милуюсь небом, зорями іскристими,
І хмарами легкими та перистими…
Яскраві зорі падають в траву,
Не знаю, де я, може у раю?!
Цілує теплий вітер сиві скроні,
Дрімає місяць в неба на долоні…
У мріях на Шляху молочному -
Моя душа у стані непорочному,
Шалено б’ється серце урочисто,
Думки мої - кришталь прозоро-чистий…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441754
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 07.08.2013
Хмари в синім небі залиши,
Що поставу мають лебедину,
Вони білі, значить для душі,
Прикривають землю, як перина.
Хай нагонить вітер їх вгорі,
Щоб росою впали в чистім полі,
Для закоханих поділись до зорі,
Рахували зорі чиїсь долі.
Красень Місяць запалив вогонь,
Освітив дороги й перелази,
Щоб кохання випити з долонь,
Пригортаючи до серця їх щоразу.
Зіроньки, не падайте вгорі,
Не лякайте цвіркунів у полі,
Шлях вкажіть до стоптаних доріг,
Де колись зустрілися дві долі.
Залишіть мелодію гаїв,
Де ховається сполохана пташина,
Де туман на жито налетів
І цвіте червона конюшина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441743
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 07.08.2013
ти був,
як амфора антична…
із моноліту
магми-граніту-до-палеоліту* виточена,
настільки досконало витончена
що видавались пли́нними боки́,
ніби ажурними здавались
її немислимо тонкі́ камінні стінки –
аж наче біло-матово-прозорі:
суцільна таємниця й дивина́ –
така посу́дина крізна́ –
робота майстра неземна:
замість олії чи зерна,
вина́,
тримали в ній, либонь, і берегли
розмито-катарактно-зорі**
жовтневі зорі -
про «чорні дні»...
зоста́лась дещиця при дні –
бринять із амфори понині –
туманно-срібні
і дрібні́…
…ти – випадкова зна́хідка
у руслі пересохлого струмка…
і неспроста
од тебе мріло-струменіло
магічне світло
природою воно було
з глибин віків, віків –
тисячо-зим-і-літ,
із товщ пісків, пісків
одвічних –
якою силою магічною
з епох геологічно до-античних
тебе випадком ви́вержено в світ?..
…ще не торкнулася рука
піском замуленого ві́нчика
як з глибини
відточеної шти́вно горлови́ни
холодна, вогка і прудка
слизнула ящірка…
майнула хвилькою під ка-мінь,
ляклива
і проворна тінь
звичайна собі ящірка була,
у амфорі заму́леній жила,
у цій обставині – ані добра, ні зла…
античну вишуканість форми
свого житла́
інакше ящірка сприймала,
і поціновува-ла
чого ж сахнулася – жахнувшись, я?..
слизьке́ у ви́тонченім – не-гармонія?
дисинергі́я?...
несприйняття́, вибагливість надмірна…
моя
…ти був, як амфора антична:
на позір – камінь, діорит-граніт!
а суть крихка:
зсередини – шмигнула ящірка…
ляклива і слизька́
***
…те, що захоплює, засліплює –
туман і видимість – мине,
як все лукаве і земне…
шмигне-майне
любов себе не презентує,
з поливою не подає –
для чого їй? вона – насправді Є…
06.08.2013
*Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь)
**катаракта - ще стародавні греки називали цю хворобу — kataraktes, що в перекладі означає водоспад. При катаракті зір затуманюється, і людина бачить, як ніби крізь воду чи запітніле скло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441733
дата надходження 06.08.2013
дата закладки 07.08.2013
Налитий медом золотавим
І соком яблук запашних,
Через фісташкові отави
І поруділі бур'яни
Крокує Спас. Химерні тіні
Тремтять над плахтами полів.
Яскраві проблиски осінні
Цілують крила журавлів.
Така налита світлом тиша,
Що навіть колос не дзвенить...
Мрійлива яблуня колише
Ефірну лагідну блакить.
Аж прогинаються дерева
Під плодом щедро-наливним.
Так близько осінь вереснева -
Лиш тільки руку простягни,
Відчуєш подих і тривогу,
Що гострим протягом кольне.
Вози вантажить у дорогу
Русяве літо запашне.
Вже атмосфера трохи терпне,
Немов розлито пінний квас...
Іще тримаюся за серпень,
Де пахне яблуками Спас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441585
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
В твоїм житті я - перша і остання,
В твоїм житті я - та, що не в роках.
Я - присмак від шаленого кохання,
Сплетіння радості і невимовний страх.
В твоїм житті я - трунок насолоди,
Бажане щастя у чужих руках.
Мене не зрадиш без моєї згоди -
Я бачу біль в замріяних очах.
В твоїм житті я краща, бо колишня,
Здійсненна мрія з вірою в себе.
П'янка й міцна, немов вино торішнє,
Що бережу, як згадку про тебе.
В твоїм житті я - загадкова повість
Із вкрапленням реальності подій.
Твій гріх, але водночас твоя совість,
Усміхнена межа палких надій.
В твоїм житті я - шлях, але тернистий
Від зустрічі до гіркоти прощання.
Без права помилки контрольний вистріл -
В твоїм житті я - перша і остання.
13.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441558
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2013
Заполоч влягалася рівненько -
хрестики в рядочки полотном,
як стелила доні долю ненька
вишитим весільним рушником.
Заплітала ув узор молитви
і благала Господа одне:
хай любов'ю, радістю налите
сіє дітям щастя осяйне.
У троянди клала їм сльозину,
щоб росою теплою була,
у тривожну й радісну хвилину
ніжністю торкаючись чола.
Голуба з голубкою благала
затуляти крилами від бід,
щоб неправди і незгоди жало
не торкнуло їх сімейний світ.
Гапутвала літери - "на щастя"
і "на долю" - дай же, Боже,їм
щоб з любові щирого причастя
заряснів дитячим сміхом дім.
Серединку чистою лишила -
чистою стелись, життєва путь,
хай же вдосталь з вічної криниці
двоє їх кохання зачерпнуть.
Вишивала долю доні ненька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441475
дата надходження 04.08.2013
дата закладки 04.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.08.2013
Я признаюся, земле, тобі,
Що закоханий я з головою,
Що не маю тоді я спокою,
Коли бачу потребу в мені.
Золотаві пшеничні поля
І ліси у пташиному співі,
Я буваю в великому гніві,
Коли хтось обража немовля…
А на тебе, як пси із тічні,
Набігають не наші вельможі,
Правда, наші на них дуже схожі,
Чути лозунги їхні гучні.
Ми на грудях пригріли змію,
Що так прагне народ покусати,
Їм, насправді, на нас наплювати,
Вони прагнуть розбити сім’ю.
Бо живемо ми дійсно в раю…
Хіба можна тебе не любити?
Ми зумієм тебе захистити…
Я ж тебе, Україно, люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441262
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 04.08.2013
Руки терпко пахли тютюном,
Як горнув до себе, ще дитину...
Роки збігли - темним валуном
Покотились ген аж у долину.
І тепер там бовваніє хрест,
Наче знак, зарубаний до болю:
Що ніколи більше не торкнеш
Батьківською щирою любов'ю!
В грудях оселилася сльоза -
Пам'яті нескресла, сива крига...
Прошумить ще не одна гроза,
Пробере ще не одна відлига,
Та ніколи найрідніших рук
Запах не забути тютюновий
І не стерти з плівки серця звук
Таткової дорогої мови...
(10.04.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441238
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 04.08.2013
[img]https://pp.vk.me/c630027/v630027407/1f25e/vB8ZHlNwdh8.jpg[/img]
[i]Озвучка: Аліна Орел
Малюнок: А. Годованець
Освітньо-культурний проект «Рідний край у словах і барвах»[/i]
Коли навчишся слухати траву
І голос лісу зможеш розуміти,
Річок дзеркальних музику живу
Та гул вітрів, подібний до трембіти...
І у простих березових листках
Уздриш легких метеликів тендітних,
А полонина в росяних квітках
Тобі ясними барвами заквітне,
Мов самоцвіти впали у траву -
Замерехтить палітрою дзвінкою!..
Коли відпустить серце тятиву,
Пробивши обрій думкою легкою...
Ти просвітлієш сонцем поміж хмар,
Збагнеш нарешті істину важливу:
Життя - такий неоціненний дар,
Таке просте і неповторне диво!
І прокричиш у небо: "Я живу!
Усе моє: ліси, поля і квіти!"
Коли навчишся слухати траву,
Тоді і душу зможеш розуміти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439248
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 25.07.2013
Дикої черешні стовбур обнімаю,
Де-не-де засохла, бо уже стара.
Глиняна дорога, хата біля гаю,
Зліва і до краю – все поля, поля…
По межі черешні, дворики ошатні,
Дідусева хата на краю села.
Аура рожева, як у шістдесяті –
Це усе насправді чи уяви гра?
Нахиляю гілля, згадую минуле,
Терпко-гіркуваті дістаю плоди.
Раз було дитинство – не буває вдруге,
Жодна моя стежка не веде туди.
Тут усе незмінне, тільки я змінився,
Не біжу босоніж пізнавати світ.
Рву плоди дитинства і торкаю листя –
Вірю і не вірю… Сам уже я дід.
2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435831
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 22.07.2013
зовні мармур –
«мур-мур»
і позолота:
не озирайся –
йди,
бо озирнешся – і,
як дружина Лота,
станеш
стовпом соляним назавжди…
зовні лише! мармур,
а всере́дині –
порожня луна,
тисячократ-на…
фасадне мур-муркотіння,
а за личиною –
рик! і знавіснілі голодні тіні…
…навчишся бачити проз лаштунки-завісу –
почнеш боятися голосів людських
у соборно-храмовій безпорадності лісу…
мур-мур…
штучний мармур –
наклеєний глянець, «гламур»,
а за привабами – залізобетон,
мертвотно-сіря́тинний однотон...
личина, фарба! марафет… полива –
гра
підміни понять із уявою
підступно зрадлива…
мур-мур –
лицемірний фасад,
а за фасадом – ад:
мимо йди,
бо… назавжди
ад – це
таке місце,
де брехня полюбила зло –
не від Початків було,
але – стало…
…справжній мармур,
як і Божа людина –
прозірчасто-плинний із середи́ни:
на дотик – живе Тепло,
на позір – загусле, вречевлене Світ-ло
03.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435027
дата надходження 03.07.2013
дата закладки 22.07.2013
липневий ранок
на поверхні листочка кожного
сміється умито…
до хмаринок маленьких,
пухкеньких,
біло-невинно-голеньких
лоскочеться жартома
вусате жито
сяє промінням одбитим
кожен листочок «з лиця» -
життям соковитим іскриться,
повниться…
а зі споду, із вивороту,
під кожним листочком – нічна пітьма
гається – неохоче тане-ховається…
такий!
усіх можливих
відтінків-сутінків-переливів
зеленого –
контраст об`ємно-м`який…
перспективно-глибокий
такий
всеможливо-зеленого глибина…
кожна крона – у собі самій не чує дна,
кожна
світло-відтінена
крона…
кожнісінький кущик,
дерево і деревце
підставляє ло́скітно сонцю лице –
грає і міниться щастям
щонайдрібніший листочок!
водно́час
дозбирують руки-гілки
і тендітно нанизують у разки
порозгублені чорні перлини ночі:
поспішно ховають у па́зухи –
під листки
перламутру чорного півпрозорі мазки,
прохолодні дотики на ранково-теплому тілі…
радісний спокій і дрібна метушня:
пора
збирати розсипані перли дня –
золотаво-блакитно-рожевувато-білі
09.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436278
дата надходження 09.07.2013
дата закладки 22.07.2013
бджоли…
облюбували фрагмент…
одну
нескінчен-ну
янтарно-прозоро-чисту фразу музичну –
атла́сну і бархатисту - псало́мну:
гармонійно, хором церковним,
гудуть
баритонно-то́нно, пли́нно-медово-ритмічно
до косми́н моїх, сонечком зранку умитих,
вітром
розтріпаних розмаїто
заздра́вно гудуть, піднесе-но…
літургій-но
на тлі шурхітливо-достиглого жита –
суб-трансформо́ваного у золоте полотно
жито…
як золота опра́ва…
кві́ткослужі́ння бджолиного
до щільників з Дара́ми:
нетлінні янтарні меди́ –
спільна бджолина справа
…щільники, наче храми,
тихо і солодко світяться зи́мами і ноча́ми
косми́но-греча́но-ли́повими бурштина́ми –
запеча́таними до пори меда́ми…
ми
класифікуємо їх комахами:
хоча
у порівня́нні з нами,
людьми,
мали б зватися предковічними
аборигена-ми,
від Початків – земляна-ми
…яко бджоли – нектар квітко́вий перетворюють у меди́,
так і поети-люди
мають приховано-вро́джені хоботки́,
щоб занурювати у зірки,
висотувати ідеї-думки
і перетворювати у рядки, переносити на сторінки,
запеча́тувати у щільники́ -
строфи-катрени-стовпчи-ки…
сло-во!
духом Божим розквітає згори –
Істини і Любові Дари́…
…не до смаку? – обминайте…
не потребуєте? – не споживайте…
ві́рші-вірші́…
обереги моєї душі…
19.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438319
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 22.07.2013
І сумно, і думно,
і вени розкрились.
А де дзвін живої води?..
Чи вечір, чи стума,
чи ранок – по схилах
веди мене, Пісне, веди.
Веди у простори,
де волі багато,
і зорі, мов квіти в саду.
А, може, у гори,
в розмаєве свято –
кохану туди поведу.
Удвох заночуєм,
де сині кичери,
де Хтось розсіває росу,
де осінь малює,
немов на папері,
вершин віковічну красу.
Нам буде не сумно,
нам буде не думно –
забудем про те і про се.
Любов неосудна,
нехай нерозумна,
уранці напише есе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438777
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013
(Ксеня Габа: інколи людина не може нічого зробити з своєю самотністю, а інколи просто боїться ще одної дози болю)
Вночі вела розмову з самотою,
Здавалася вона мені сумною.
Уранці попрощатися хотіла,
Сміливо за столом вона присіла…
- До серця смуток не клади,- просила, -
Не обгортай мої опалі крила,
Не зазирай печаллю в мою душу
Із самоти я вибиратись мушу…
Від неї я невміло відбивалась
Та самота щільніше пригорталась.
Спокусливо шептала і пророче…
І світлий день ішов у смуток ночі.
Тремтіла кава у моїй долоні,
Останній промінь стерсь на підвіконні,
А самота мостилася під серцем,
Неначе стала вже життєвим сенсом,
Неначе ми із нею стали цілим…
Та, просто, якось, друзів поріділо.
Згубилися слова у заметілі
Думок, що у мовчанні посивіли…
Необережно самоту позвала…
- Ти відпусти мене, - її благала…
Так щиро я просилася на волю,
Не прогадати ще старалась долю.
А самота скептично усміхалась
І залишати душу не збиралась.
В моїх руках давно схолола кава,
А я все менше й менше мала права.
Ще більше в низку додавала смутку,
Сіріло вже у кожному закутку.
І серце в павутиння обгортала…
Стояла недоторканою кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Знайти ромашку в польовім роздоллі,
Зібрати сяйвом у кошіль росу,
ПіднЕстись духом, щоб дістати зорі
І візерунком викласти красу.
Усмішку серця зачепити в трави,
Нехай лоскочуть вітрові боки.
І … чаруватись подихом отави…
Квітують барви на усі смаки.
І вже по плечі загорнутись в жито,
Вплести волошок у вінок собі…
Доріг пройшла, багато пережито.
Та якось так, неначе у юрбі.
Хіба в мені не квітувало літо,
Не духмянів в покосах аромат…
Чому ж, неначе все водою "змито",
Неначе щастя, хтось відрізав шмат.
Вернусь літами я в розкішне літо,
Щоб знову в квітах віднайти себе,
Я стану сонцем понад нашим світом,
І ще зустріну, як тоді, тебе.
І… не повірю, що ми все ж не пара,
Не відпущу, не відступлюсь назад.
Тоді ми щастя загубили в хмарах,
Дощем – сльозою переплакав сад.
Ми не почули мудрого мольфара,
Не зберегли розсипаних дарів.
То ж кожне літо, наче наша пара,
Збирає пам'ять барвами з полів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433531
дата надходження 25.06.2013
дата закладки 22.07.2013
Коли буває важко між людьми,
Я йду до лісу говорити з Богом...
Високі сосни дужими крильми
Мене стрічають за старим облогом.
В молочне мрево дивні молитви
Шепочуть стиха схимниці суворі,
Поміж ворсинок мокрої трави
Палахкотять у душу мідні зорі.
Тут потічки, як струни золоті -
Одна за одну тонша і дзвінкіша!
У цій могутній звичній простоті
Така п'янка і кришталева тиша!..
Тут кожна голка хвойна, чи листок,
Травинка кожна - все таке знайоме...
Немов якийсь невидимий місток
Веде через нефритові хороми
Тебе до Бога. Краплею роси,
Обкуреної ладаном духмяним,
Торкає світ нетлінної краси,
Загоює твої душевні рани.
І ти летиш з холодної пітьми -
Увись, у синь, подалі від земного!..
Коли буває важко між людьми,
Втікай до лісу говорити з Богом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438784
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Не знаю, хто мені моя душа! –
Чи зрадниця, чи друг, чи кат жорстокий!
Лиш знаю певно – і боги грішать,
Та для людей величні їх пороки.
Гріхи богів прекрасні та хмільні,
Звучать, як ліри, пахнуть, як троянди.
Їх зло – святе, і справедливий – гнів,
А розум повсякчас блаженно-п’яний.
Тож люди в цих ілюзіях живуть,
Богами на землі жадають стати.
Приймають за нектар гріховну муть,
Стають для себе жертвою і катом.
Не тішать смертних праведні діла,
Їх істина – у розкошах та владі.
А влада – це отруєна імла,
У ній і мудрі загубитись раді.
В палких серцях сплелися зло й добро,
Та скільки мрій об ніч зламало крила!
О душе, а який в тобі герой
На битву піднімає кволе тіло?
Чом рветься він до сонця, мов Ікар,
Прийнявши за світило відблиск пекла.
Блукає в лабіринтах чорних хмар,
Нанизує на біль небесні перли.
Душа ридає кров’ю на папір,
Та не збагне божественної драми.
Несе у забуття хрести зневір.
Бо в Рим ідуть завжди двома шляхами.
Один – добро. Там праведні думки
Тяжкі кайдани у сльозах волочать.
А другий – кривда. Він завжди легкий,
Але приводить у обійми ночі.
На тих шляхах пахтить вогонь спокут,
Лякають невідомості фантоми,
Мечем Дамокла нависає суд,
Бурштином плачуть сестри Фаетона
Шукаєш, душе, на землі едем,
Що створений безумствами людськими?
Не знайдеш ти пристанища ніде! –
Бо втративши себе, не станеш кимось…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437523
дата надходження 15.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Усе створило небо для людей.
На лоні первозданної природи
Для кожного буяє свій едем,
Але не всі в житті його знаходять.
Отож, як світ ще був малим дитям,
Не піддавався молодим спокусам,
Трояндою розцвів бутон життя –
В гірській печері народилась муза.
Гармонія колиску їй сплела,
А грація збирала чисті роси.
Лілеєю зросла із рук тепла,
Купалась в чарівному стоголоссі.
Була вона бешкетниця ще та!
Із німфами веселими дружила,
Із місячних долонь пила нектар,
У зоряній ріці черпала силу.
Навколо все раділо і цвіло,
Як уві сні… І так було б донині…
Але підкралось непомітно зло –
Пандорра відчинила кляту скриню!
Сипнули звідки горе і гріхи,
І втратив світ невинності основу.
До правди і краси він став глухим,
Забув наївно-чисту їхню мову.
І вдруге народилася [i]вона[/i],
Розсипавшись перлинами у душі.
З тих пір у них невпинно йде війна,
А бранка-муза за минулим тужить…
Так і моя розбурхана душа
Тим болем занедужала навіки.
Вирують в ній і сумніви, і шал,
І, ніби Янус, суть її дволика.
У клітці мрій ласкаво-хижий звір,
Блукач омани і хоробрий воїн.
У погляді його – мільйони зір,
В його єстві – жага хмільної волі.
В його єстві – початок і кінець,
Добро і зло, печаль і насолода.
Земне буття повік не похитне
В моїй душі самотньої свободи!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437278
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 22.07.2013
* * *
Липнева ніч намовила грозу
та й напустила спраглим нивам зливу.
А потім звично народилось диво –
рум’яний ранок ворушив росу,
веселкою вклонявся шанобливо.
Озвались владно промені в мені,
осяяли та й піднесли мій подив.
В ту мить, можливо, народився подвиг –
веселка згасла в когось на війні,
згорів останній заповітний подих.
Плането-мати, зіронько жива,
хай буде вічною твоя орбіта,
щасливими народжуються діти,
допоки сонця – пахнуть небом квіти,
а в Україні славляться жнива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438663
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 22.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2013
Жнива ідуть… Пшениця у снопах…
Зерно, як криця, золотом сіяє,
Стерня мовчить в зелених споришах,
Я вірш пишу багатому врожаю.
Гудуть комбайни, в’яжуться снопи,
Таке багатство маємо ми нині,
Збирають хліб і згадують хрести,
Що голод залишив по Україні.
А я пишу і славлю хліб святий,
Нелегку працю брата хлібороба,
І коровай, що наче золотий,
Сіяє на столі, його найвища проба.
Вклоняюся мозолистим рукам,
Землі родючій і людині праці,
Святому небу у рясних зірках,
Новому дню, що наступає вранці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438686
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 22.07.2013
[youtube]http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=rTxQ8z2nQyA[/youtube]
Об'єднало слово купу люду разом,
Поза тої купи, некомфортно їм.
На під'йом швиденькі, лиш гукни і зразу
У руках валізи, порожніє дім.
Там, у колі друзів, вже тебе чекають,
Стільки позитиву не знайдеш ніде!
Час там, як на диво, без кінця і краю,
Він гальмує, наче, так повільно йде.
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=ZaBTAVOB250[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429898
дата надходження 07.06.2013
дата закладки 07.06.2013
Плаче вечір бісером по стрісі,
Мідні струни б'ються об шибки́,
На старому во́гкому горісі
Причаїлись вимоклі шпаки.
І зірки лампадками блідими
Блимають з-під темної чадри.
Візерунки тінями кривими
По траві виводять явори.
І душі моїй сьогодні журно
Під мінорне дріботіння струн,
Мокра шибка світиться ажурно
В переливах висічених рун.
А тополя тулиться до клена,
Захмеліла, наче од вина...
Чи й тобі нашіптує про мене
Літній дощ у рамочці вікна?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428469
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 07.06.2013
Малює літо райдужне графіті,
Медово гусне тепла акварель.
Йдемо з тобою, сонечком зігріті,
І пряних трав смакуємо коктейль.
Цілує вітер ніжними вустами
Моє засмагле бронзове плече
І чередою поміж берегами
Грайлива річка піниться, тече.
На таці плеса бабки* стрекотливі,
Мов павутиння, промені прядуть,
Полощуть крила в сяєві дражливі,
Дзвінких краплин розпирскується ртуть...
І сліпить зір, куди лише не гляну -
Мов хто розсипав жмені кришталю!
Зірву у травах маківку багряну,
Тобі до прядок темних приколю.
*Бабка - стрекоза.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430059
дата надходження 07.06.2013
дата закладки 07.06.2013
залишиться хата…
і тиша –
об`ємна, жива – у хаті…
до чужих – сторожка`,
до тебе – завжди привітна, м`яка
тиша у хаті –
особлива така…
довкола хати – квітки
з бур`янами наввипередки…
як здичаві́лі зірки,
по́хапцем п`ють росу:
всю оцю безтолкову красу –
під бензокосу…
стежки
погубляться і травами заростут(ь) -
ніхто вже не́ зауважить:
«…не наступи на квітку тут…»
де захочеться – будеш іти,
блукати
і
у траві наступиш
на кущик м`яти:
прохолодно-свіжим
розпли́вчастим ароматом
обізве́ться до серця тво́го
скрізь натикана безтолково
холодна м`ята
ма-ти
м`яту любила –
скрізь насадила…
і подумаєш: «…треба таки
обережніше тут ступати…»
мати
сказала, що йде
у внутрішні, вишні світи
безкраї –
м`яту садити
і квітки сія-ти…
щасливий,
хто Причини Речей знає…
04.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429331
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
вродилося золоте теля –
радо брика́є! -
до зеніту од небокраю…
ніч-породі́лля
теля
молозивом напуває:
п`є, на очах росте –
рожеве молозиво
довкруж розфиркує-розливає…
…пеститься золоте теля
ПрісноДіві-Владичиці до руки,
ту́рить-потура́є
золотими ніжками
ніжними
рожево-моло́зивні,
жовтаві хмарки́…
31.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428447
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 04.06.2013
нічні метелики -
мерехтять
у полоні шИбки,
пухкі́, як сніжинки
за ними -
фалдами пишними
оксамитове чорне тло…
вимикаю світло:
облиште
ілюзорно крізні́ шибки́ –
летіть на зірки,
нічні
метели-ки…
…яко ду́ші,
що давно колись
од Любові Істинної одреклись –
упоко́ю вночі не мають,
у шибки́ б`ються – шукають…
де їхні втрати?
розмаїті квіти?.. –
шукають Огню,
щоб за мить згоріти
30.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428245
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 04.06.2013
Коли роси покриють покоси
І тумани втікають у літо,
Ти волошки вплітаєш у коси
І проходиш мов мавка, крізь жито.
Сонце вранці намистом царівни
Відбиває очиці-озерця.
Солов’ї своїм співом чарівним
Прокладають дорогу до серця.
Все довкола цвіте і радіє,
Пісні линуть до самого рання.
Затихають, як сонце пригріє,
Лиш ніколи не стихне кохання.
Я візьму тебе, люба, на руки,
Зацілую лляні твої коси…
Ми підемо, кохана, крізь луки,
Коли роси покриють покоси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429275
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
(Друзі, обов*язково відповім на всі ваші коменти, але пізніше - аграрний цейтнот. :))) )
Мандрує днина полем, до кінця
П'янливого травневого буяння,
Щоб ніченьки прийняти покаяння,
У повечірній кіпті каганця.
Тінисто проступають на шляху,
Витягуючись струнками слідочки.
Складають крильця, ніби янгілочки
Метелики, в кульбабовім пуху.
Куріпки учиняють променад,
Виводячи курчат на стежку лячно.
Скрипалить коник сватанку гарячно,
Смичками ніг, на крильцях взявши лад.
Позір дрімотний кинувши на світ,
Стуляють вії пелюсток, ромашки.
А сонечко ятрить акацій кашки,
Загаявшись в хитросплетінні віт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429282
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
День щасливий, лапаю на слові,
Видихаю з грудей: «Я люблю!»
Стан такий, як сади світанкові
Грає сонцем з росин-кришталю.
А берізка така безборонна
На осонні, крізь гілку густу
Прилягла моя Муза, ще сонна,
На м'якеньку шовкову траву.
Світять сяйвом блискітки-роси,
Бачу танець з кількох журавлів.
Червень місяць мені напророчив
Так багато щасливих ще днів.
Дав натхнення, добреньку удачу,
Немов справжній для мене друг.
Я тепер вже ніколи не плачу,
Виростають і крила, і дух.
Ваблять соком рожеві черешні,
І клопочеться бджілка в саду,
Раннє сонце проміння сердешним,
Освітляє з краплинок фату.
І Пегаса свого вже сідлаю –
Чистий зошит лежить на траві…
Вже ромашки у рими вплітаю,
І придумую вірші собі.
І, з любов’ю, як ангел предвічний
Поринаю у ковдру небес.
Кажуть, люди бувають грішні,
Я люблю навіть грішних теж.
Пробачаю найбільші провини,
Хай їм грець… бо всерівно люблю
І дарую для всіх безупинно,
У долоньках, і літо, й весну.
Навіть осені трішки, в додачу,
Щоб зелений із жовтим сплели́сь.
Бо я сірості в світі не бачу –
Світ прекрасний, мій друже, дивись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429249
дата надходження 04.06.2013
дата закладки 04.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2013
Сподобався щирий, мелодійний вірш. Щось написав... Куцувато вийшло...Захотілося додати трохи слів і музики. Додав розширений програш і на свій розсуд, без узгодження з автором тексту, катрен зі своїми словами. Якщо Ігор не буде проти - так і залишимо. Якщо напише свій текст - підредагуємо. Чекаю на його відповідь. А поки що - слухайте і судіть...
Вишиванка
Щодня у полі спозаранку
Збирала трави на сорочку,
Й ночами шила вишиванку
Одному синові-синочку.
Плела на полотні узори
Нитками й щирими словами.
Вшивала небо, ясні зорі,
З близькими, рідними стежками.
Програш.
І обереги малювала
На долю кращу, неповторну.
Щоб сила зла його минала
Вплела молитву чудотворну.
Й цілющі трави полонинські,
І рідну хату на горбочку,
Солоні сльози материнські
Вкладала в вишиту сорочку.
Розширений програш.
На долю вишила сорочку
своєму синові-синочку.
Цей оберіг, кохана ненько,
твоє палаюче серденько.
ТВОЄ ПАЛАЮЧЕ СЕРДЕНЬКО!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428984
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 03.06.2013
Добре там, де нас нема.
Хочеш літом – щоб зима,
А зимою – щоби літо.
Із волоссям – моноліту,
А як лисий – то чуприну.
Без дітей – то щоб дитину,
А як купа – от би втіха, -
Хай забрали б їх десь стиха
Хоч на кілька днів з плечей,
Десь подалі від очей.
Чоловік – морока ціла,
А без нього – теж не діло.
У сусіда – краща хата,
Хоч і власні є палати.
Мабуть, жінка краща теж.
Де знайти тут межі меж?
…
Біжимо – тріпочуть поли.
Не спинімося ніколи?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422850
дата надходження 05.05.2013
дата закладки 03.06.2013
У вітряній розхристаності хмар,
Осрі́блився над’їдений хлібець.
Журба його відбитками примар,
Тиняється в діброві, мов сліпець.
Розгнівано відштовхує кущі,
Катує купола гінких дерев.
Судомлячи сухих гілок хрящі,
Зчиняє безнадії наглий рев.
Не втамувавши свій злостивий сказ,
Поривами кида́ється в поля…
І жита перезрілого топаз,
Приймає в лоно трепетно земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429026
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013
(А це і моя мрія...)
Спасибі, доле, за моїх синів,
За щастя те, що розриває груди,
Дружині дяка, щоб не говорив,
Яка мене, як мужа вірно любить.
Мій перший син, як Сонечко з’явивсь,
Раділи всі, замерехтіло небо,
В кохану вдруге я тоді влюбивсь,
В зимову ніч, відчув я птаха щебет.
Другого сина подарив орел,
З Карпатських гір, не так, як всім лелека,
Напоєний із голубих джерел,
Щоби від мене не летів далеко.
Про доню мрію, думкою живу,
І гроші до скарбнички докладаю,
Допоки мій корабель на плаву,
Живу синами, донечку чекаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429038
дата надходження 03.06.2013
дата закладки 03.06.2013
Вклоняюсь низько братам по духу,
Що протягнули на зустріч руку
І зрозуміли, що є потреба,
Для них готовий схилити небо.
Я закохався у них спочатку,
Зробили знімки усім на згадку,
Взялись за руки разом по-братськи,
І помолились за шлях Чумацький.
Тост піднімали за Україну,
Державу світлу, для нас єдину,
За Дніпр Славутич, за землю нашу,
Душі краплини зливали в чашу.
І поклялися, як будем жити,
Довіку неньці своїй служити,
Завжди лишатись її синами,
І не дружити із ворогами.
Своє, народне, любити слово,
Не забувати ніколи свого,
З полів широких врожай збирати,
Коли прийдеться то й тут вмирати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425728
дата надходження 18.05.2013
дата закладки 18.05.2013
У промінні ранок вже скупався.
Та блищить на травах ще роса.
Місяць відсвітив і спать подався.
Новий день із ночі воскреса.
Шепотять розбуджені листочки.
Вітер позіхає з-поміж віт.
Ну а день крокує собі мовчки
І міняє темряву на світ.
До мого вікна підкрався промінь.
На вустах усмішка розцвіла.
Простягла до сонця я долоні.
Позитив зібрала... Я змогла!
І нехай зі мною ти не поряд,
Сумувать за цим нема причин.
Кину на красу весняну погляд,
Для душі знайду перепочин.
Думаю, що втрачу небагато,
Бо з тобою ми давно чужі.
Хай свобода це не зовсім свято,
А маленьке торжество душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425526
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Стежка світить за левіафаном...
Знов окута безоднею синь.
Ти мене дочекаєшся, Таню?
Під час бурі мене не покинь...
У думках, як і завше, з тобою...
Оглядаючи пильно обшир,
Уявляю за даллю морською
Череду надвечірніх
квартир...
От прийшла ти
з роботи додому....
Календар на стіні облисів...
Де я...
як я?
Тобі не відомо
Між яких загубився морів...
- \"Дужий ост налетів, Капітане!\"
- \"Лівим галсом, стерничий! У бік!\"
Я пишу тобі поспіхом,
Таню...
Я люблю тебе...
.... твій чоловік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421105
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 16.05.2013
Я давно вже від тебе пішла…
Ще тоді, на краєчку літа.
У долонях не стало тепла
І ти знову забув про квіти.
Я давно вже від тебе пішла…
А щовечора речі складаю.
Тепер знаю, любов замала,
Коли двом у ній місця немає.
Я давно вже від тебе пішла…
Залишатись все важче ставало.
То ж щоденно від тебе ішла…
А натомість , для сина співала.
Я давно вже від тебе пішла…
Та себе у тобі залишила.
І дорога якась вже не та,
І пройти в самоті ще несила.
Я давно вже від тебе пішла…
Косить дощ попід вікна непевно.
Між літами стежина лягла.
Я шукаю її … і… даремно.
Я давно вже від тебе пішла…
Та чомусь ще плече підставляю.
То сорочка не так підійшла,
А чи ґудзика знов пришиваю…
Я давно вже від тебе пішла…
Відпусти, не тримай, я благаю.
І моя вже любов без крила,
І твоєї для щастя немає.
Я давно вже від тебе пішла…
Чи ж пішла…чи пішла … я не знаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425126
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 16.05.2013
В саду весняна віхола казкова,
Біло-рожева, ніжно-пелюсткова.
Чманіє голова від ароматів
Меліси, вишні й молодої м‘яти…
Коктейль квітковий спраглими вустами,
Спиваю жадібно немов востаннє.
В душі лунає пісня «Ейфорія»,
весна – чарівних квітів феєрія…
Так радісно гуляти рано-вранці,
Малює сонце на щоках рум‘янці,
Лоскоче вітер прохолодний тіло,
За обрієм зненацька загриміло…
Набігли раптом купчасті хмарини,
І впали з неба дощові краплини.
Долонями ловила дар небесний -
Нарешті знову все навкруг воскресне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425269
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 16.05.2013
ЖДИ МЕНЯ И Я ВЕРНУСЬ... (К.Симонов).
Iди на бiй. Iди, коханий,
А я за тебе помолюсь.
Чекать тебе не перестану
I вiд розлуки не стомлюсь.
Iди. Перемагай. Вертайся,
Як славнi витязi колись.
Я тебе, милий, дочекаюсь,
Ти лиш в краях тих не барись.
Iди. I хай твою дорогу
Не перетне зневiри мить.
А я молитимуся Богу,
Вiн тебе, любий, захистить!
Iди собi. Я ж ковилою
Пiд твоi ноги простелюсь,
Обранишся, а я загою -
У подорожник обернусь.
Якщо замучить тебе спрага,
Повiю свiжим вiтерцем,
Я обернусь, як треба, в птаха.
Цiлющим стану джерельцем.
Якщо зависне над тобою
Метал ворожого меча,
Я захистю тебе собою,
Знiму утому iз плеча.
Якщо в чужiм краю на полi
В бою тяжкiм поляжеш ти,
Наперекiр смертям i долi
Тебе зумiю пiдвести.
Як в темну нiч iз виру неба
Зоря яскрава засiя -
Ти знай, коханий, - то для тебе
Свiтитиму зорею я.
Якщо один в лиху годину
Лишишся в сторонi чужiй,
Я кожну мить, кожну хвилину
Поряд з тобою, любий мiй!
Ти пам"ятай завжди i всюди:
Плин журавлiв, спiв солов"я,
I пiсня, що бентежить груди,
Й ромашка нiжна - то все Я.
Коли хтось скаже, що покину,
Забуду, вiд чекань втомлюсь -
Не вiр! Поглянь - я на калину,
Що при дорозi, обернусь!
Отож, iди! А я дорогу
Твою в молитвах воскрешу.
Живий ти будеш, й слава Богу!
Я бiльшого i не прошу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423746
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 16.05.2013
Коли душа у тебе геть навиворіт,
А твоє серце б’ється вже лиш через раз –
Ти вірну стежку у майбутнє вибери,
Де не розкидані каміння із образ.
Коли геть задушили сльози со́лені,
Але не ллються вони вже з твоїх очей –
Ти відпусти в минуле спогад зболений,
Впаде тягар із намозолених плечей.
І певен будь, що всі твої емоції
Складуться вдвоє у мішок минулих літ.
Усі не витрачай, лише півпорції,
Коли душа у тебе геть навиворіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415868
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 16.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2013
"Стара любов не ржа́віє."
(Бойківська приказка)
Стара* любов не ржа́віє ніколи,
Із року в рік міцнішає стократ.
В городі снять шовкові матіоли,
Зігріті теплим подихом Карпат.
Вчуваю річки срібні перегуки,
Лоскоче нюх духмяна ковила...
Мені крізь ро́ки простягаєш руки,
Мов лебедині вірні два крила.
А я за них тримаюсь без вагання,
Бо знаю, що не впустиш. Летимо!
Стара любов - найперша і остання,
Як Вічності невидиме клеймо.
*Під словом "стара" мається на увазі "перша".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425301
дата надходження 16.05.2013
дата закладки 16.05.2013
Бог і небо в єдине сплели нам життя,
Ми зустрілись… Хіба випадково?
Обвінчала довіку волинська земля,
Подарила нам щастя підкову.
Я для тебе промінчиком сяю тепер,
Ти для мене, як сонце ранкове.
Першу зустріч ніхто в нас із долі не стер,
То була наша доля казкова.
А літа все летять, в нас дорога одна…
Ми обходимо ями і прірви,
Тихо грає і далі життєва струна,
Цю струну нам ніхто не розірве.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425086
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 15.05.2013
певно,
ти справді красивий…
за жіночими мірками –
солодкува́то-гі́рклими…
естетичні
дивацтва ж мої
прагнуть невидимої,
невловимої,
особливої,
вільно-плавної –
лінії…
словами – не переда́вано-ї…
звідки вона, і що вона? –
сама не знаю…
але скрізь,
де лиш намітиться-промайне –
її помічаю…
…інколи прозирне
випа́дком
у важких довільних скла́дках
грубого полотна –
вона…
у переливах
бархату-плюшу
асоціацією
затуманить душу –
аж очі вологі за повіки ховати мушу…
торкне увагу
м`якою
полохливою змійкою
у русе́льці струмка –
і безшелесно травами утіка…
непоясне́нну мою
лінію
прокреслить на мить
і
у повітрі загубить
не пійманий зором
стрімкий птах…
а ще вона є,
де вітер хвилями виграє`,
у межі б`є –
у висо́ко-густих житах…
на порі цвітіння
…у готично видовжених
передвечірніх ті́нях…
…у задумливім плині
од верховіть до землі
золотих і багряних листків осінніх…
моя
лінія –
у всіх вербово-березових
«плакучих» гілках,
придорожних в`юнках,
у річкових те́чіях,
лісових плющах –
у всьому,
що спада́є вільно
і безтурботно в`ється…
невагомо-прозоро вита́є-ллється…
…у ве́люнах і серпа́нках,
бинда́х-стрічка́х,
у віконно-розкрилених фіранка́х…
серпневих ранках,
…у шовковисто-пружних
коса́х…
…її
плавні ви́гини –
у котячій грації
польової стежини…
…як це може людина
любити саму лише
невловимо-довершену лінію?.. –
не скажу`, бо не знаю…
проте, скрізь її передчуваю,
і, несподівано уловивши, –
натхненно
яву сю – переживаю…
зізнатися маю:
особливу симпатію
відчуваю,
коли споглядаю,
як одежа твоя
плавно і вільно тебе облягає…
часом
сяйне-війне-прозирне-заграє –
ця,
заледь анемічна,
аристо-кратична,
естетична зваба моя –
вишукано-готична
у силуеті твоєму туманному – лінія…
понадви́слівно! витончена і мила:
ніби підказує,
натякає мені,
уявно дописує,
додає,
домальовує –
ефірно-обті́чні,
невагомо-величні
за плечима твоїми - крила…
до часу прихова-ні
27.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421198
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 15.05.2013
Весна квітує в лісі й у садочку,
Вигулює курчат маленьких квочка,
На призьбі кіт дрімає, мружить очі -
Його промінням сонечко лоскоче…
В повітрі свіжий подих й аромати -
Цвіте бузок звичайний біля хати.
Цілують бджоли пелюстки духмяні,
Співають горобці пісні весняні…
За хатою, розхристано гіллястий,
Росте горіх із листям попелястим.
А біля льоху яблуні і сливи,
В обіймах кропиви кизил примхливий…
За грядками чудові краєвиди -
Покриті лісом мішаним «бескиди».
Поміж дубочків на лісній поляні,
Ростуть червоні ягідки й рум‘яні…
Стара розлога липа, як царівна,
Росте на пагорбі й цвіте чарівно.
В проваллі квітне терен і шипшина,
Колючий глід , калина і ожина...
Як у раю пройшли роки дитячі -
Сумую за селом і серце плаче…
** Бески́ди — система гірських хребтів
у північній смузі Карпат, у межах Польщі,
України, Чехії та Словаччини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425037
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 15.05.2013
Ти ділиш навпіл яблуко спокуси,
А я з тобою душу розділю.
Вогонь і шторм злилися у союзі,
Як смак вина і запах мигдалю.
Шалений плід в раю зірвала Єва,
Відкривши для Адама грішну суть.
З тих пір зриває вітер яблуневий
Із юних душ незайману красу.
Котилося те яблуко по світу,
Скоряючи і смертних, і богів,
Його взяла в Паріса Афродіта,
Щоб світ ціну кохання зрозумів.
І зрештою спинилось поміж нами
Щоб напоїти еліксиром втіх…
Ми люди, але станемо богами
У власнім раї, де любов – не гріх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424891
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 14.05.2013
Моя рідна Волинь, я корінням у тебе уріс,
Пагінці поросли у лісах і болотах Полісся,
Ти зігріла теплом, зберегла, я не впав під укіс,
Хоч не раз по житті ураган наді мною пронісся.
Краю мій дорогий, я зберіг те святе,
Що колись тато й мама учили,
Те, що й нині у серці моєму цвіте,
Пишним цвітом у трудні хвилини.
Синьоока моя, чудодійна земля,
Полісянки… Білявки… Красуні…
Сині-сині від льону врожайні поля,
Довгожителі - наші бабуні…
Легеневі ліси і озерна блакить,
Очерет, осока і грибів не злічити,
Тут краса неземна, як тут хочеться жить,
Милуватися нею, кохати й творити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424726
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 14.05.2013
На фоні оксамиту біло-сніжно,
Цвіте акація й парфумить ніжно.
Напіврозплющені рясні суцвіття -
Весняна повінь, квітів розмаїття…
А на узліссі кропива жалюча,
Полинь і дикі бур‘яни колючі.
А далі ліс дрімучий і врочистий,
Дуби зазеленіли буйним листом…
Поляни заквітчалися барвисто,
Щебечуть птахи хором голосисто.
Їх не лякає дощ та громовиця,
І навіть грізні іскри блискавиці…
На саксофоні грає теплий вітер,
А в унісон із лісу лине «твіттер»,
І дощик барабанить віртуозно,
На вулицях танцює граціозно…
Не дивлячись на вибрики погоди,
Дарує травень людям прохолоду.
Замучена від спеки і тривоги,
Земля радіє й спрагло п’є вологу…
** Twitter – (англ. слово), щебет,
щебетання, щебетати, цвірінькати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424776
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 14.05.2013
Хтось перший з нас колись сказав «Пробач».
Хтось мовив сумовито «Пробачаю».
Удалечінь легесенько відчалив
кохання човен.
А чи смійсь, чи плач…
Вітрила мрій торкалися мети.
Кохання загасало й гоготіло.
Ми іскорки кресали, бо хотіли
на березі розради вдвох зійти.
То де ж ми помилилися й коли?
Щомиті не лишалися на чатах.
Щемить, а ми навчилися прощати.
Та так, що вже й кохання не болить.
Так щиро говорили ми «Прости».
Так часто і так завчено прощали.
Без весел човен втомлено причалив.
І тихо стогне берег самоти.
Збагнули вже – печалі є межа.
Прощали ми, але не знали міри.
Прощаємось. Нарешті зрозуміли:
сильнішим за любов буває жаль.
В обох у нас однакова вина.
Наука нам, а молодим – повчання.
Щемке прощання цебенить мовчанням.
Прости й прощай.
Яка гірка ціна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424457
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 14.05.2013
Одцвітає кульбаба,
травнева снує хуртовина,
парашутики сиві
розгойдує легіт між трав.
Серед готики гір
соловіє гладка полонина,
пектораллю фіалок
духмяних її заквітчав
оксамитовий травень.
І тиша стоїть напівмертва,
бірюзовим сатином
застигли німі небеса...
Одцвітає кульбаба,
яка ж надаремна ця жертва -
невагомо-тендітна,
летка сиворунна краса...
Теплих кінчиків пальців
завія торкається ніжно,
за щетинки трави
зачепилась ангорова шаль...
Одцвітає кульбаба,
в душі по-весняному сніжно,
білий світ оповила
пухнаста і тепла печаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424600
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 13.05.2013
Де не квітують персик і мигдаль,
Не плодоносять рясно абрикоси,
В'юниться річка, чиста, мов кришталь,
Ранкове сонце п'є холодні роси.
І цвіркуни виспівують між трав
Що обстелили джергами* долини,
Духмяний вітер ловить у рукав,
Струнких тополь пухнасті хуртовини.
Тут заплелися венами стежки
Мого дитинства й юності хмільної.
Лоскочуть п'яти свіжі моріжки,
П'янять нектаром лагідні левкої.
До себе манить батьківський поріг
І хата пригортає, наче мати,
А серед ночі сипле на обліг
Високе небо зоряні дукати.
Тут не цвіте заморська дивина,
Та все ж душі відрадно, як у Бога,
Коли стрічає мамина весна
І рушниками стелиться дорога.
*Джерга - шерстяний ворсовий килим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424154
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 11.05.2013
[i](Валі С.)[/i]
Таке п'янке і лагідне цвітіння,
Такий квітнево-атласний розмай!
Медами ллється сонячне проміння -
Лише долоні теплі підставляй!
І набирайся міці і наснаги,
Як срібна річка сили поміж гір.
Снують хмарин густі архіпелаги,
Мережать неба синій кашемір.
Несуть весни строкаті самоцвіти,
Двінких веселок теплі кольори,
Щоб кожен ранок ти могла радіти,
Коли проллються промені згори
У дзбан душі. Хай солодко квітує
Ця світла днина, тепла і хмільна!
І хай тебе від мене поцілує
Тендітно-юна дівчинка-весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419715
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 10.05.2013
Для неї не скінчилася війна.
Самотня мати, біль ламає спину.
Давно побила коси сивина,
Жде сина, і не вірить, що загинув..
Перебирає кутники-листи,
Скупі рядки, написані з окопів:
про те як зміг Дніпро перепливти,
а без онуч понатирались стопи.
Тут пише син про хату, сіножать...
ось мріє косу батька поклепати…
І знов про те, як вороги спішать,
Підтягуючи танки і гармати.
А потім … обірвалися листи,
занило щось у материнськім серці,
І намертво схрестилися світи
На синовій червоній гімнастерці.
…Війна минула, звуки канонад.
Життя - щасливе більше снами. Снами,
де в гімнастерці молодий солдат
вертається дорогами до мами.
Схилився сивий явір за вікном,
а мати жде-чекає, сина Льоньку,
лиш час читає під настільником
стару-стару, пожовклу похоронку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423786
дата надходження 09.05.2013
дата закладки 10.05.2013
Вже не зі мною ділиш хміль
Палких стрічань поміж розлуки
І не мої хапають руки
Духмяних ви́шень заметіль.
І не зі мною проз вікно
Торочиш льон ясного неба...
Як мало нам для щастя треба,
Але й цього вже не дано.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423919
дата надходження 10.05.2013
дата закладки 10.05.2013
Присвячую славному землякові,
народному артисту, композитору
П.І.МАЙБОРОДІ
Ще постріли околиці гойдали.
Весняний вечір сутінки стелив.
Червонозоряні бійці ступали
в німі німецькі стомлені тили.
Безлюдний дім,
зачинені віконця.
В кімнату,
де давно ніхто не жив,
впустили воїни шматочок сонця,
і свіжий вітер тишу ворушив.
Телефоніст Платон
спинивсь раптово –
рояль – мов диво!
Постріли мовчать.
Бетховена погруддя мармурове…
Палають пальці…
Клавіші звучать.
Полинула мелодія журлива.
З глибокого прокинулася сну
кімната,
у хвилини ці щаслива,
неначе хто впустив сюди весну.
Заслухались, замріялись солдати –
домашнім затишком оселя віддає.
Звучала владно "Місячна соната"…
І кожен, певно, думав про своє.
Платону бачилось безкрає поле,
село і верби над ставком стоять,
полтавський шлях,
уздовж – стрункі тополі…
І мати…
Линь, сонато! Линь стократ!..
Вже музика заповнила кімнату,
і стало невимовно тісно їй.
Через віконниці і вулиць варту
злітала музика на тлі руїн!..
Незвично, несподівано звучала
соната після бою в тиші тій.
Зі сховища в магічному мовчанні
йшли постаті,
мов привиди нічні.
Коли ж завмерла
вже й остання нота,
старенький німець
ближче підійшов.
– Як же це так?
Воюєте ви проти,
а німця музику "іграєт карашо"?
– Не проти Гейне
і не проти Баха,
Бетховена чи Шіллера війна.
Проти фашизму, –
мовив автоматник, –
воюємо.
Війна – його вина.
Платон мовчав.
Бо думкою полинув
в своє село,
яке згоріло вщент.
Вже не ступати шляхом тополиним
загиблим друзям.
Невимовний щем
озвався разом з пострілом гармати.
І кожен думав про своє стократ!
Солдати мовчки поспішили з хати.
За матір!
За сонату!
В бій, солдат!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423600
дата надходження 08.05.2013
дата закладки 10.05.2013
Запашний вітерець пряде
з буйноцвіття духмяний вальс.
Причаровує – в рай веде.
Тільки як же мені без Вас?
Старовинний п’янкий романс –
приміряє весна фату.
Кружеляє натхненно вальс.
А я Вас виглядаю тут.
Знаю, прийде жаданий час,
наче яблука у меду.
Запрошу Вас на дивний вальс.
До кохання натхненно йду.
Пелюстковий весняний вальс –
молода заметіль в саду...
Я так хочу зустріти Вас,
доки яблука не впадуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423928
дата надходження 10.05.2013
дата закладки 10.05.2013
У засвіти, у сиву поволоку
Часу Твого, святе творіння див…
У кришталеву і слизьку протоку
Натхнення, душу ніжну відрядив.
А їй болить ось ця недосконалість
Синів землі, низький примітивізм;
Падіння в прірву Божої моралі –
Христос явив. В умах застряг той віз…
«Переболять і цим» – Хтось шепче зверху,
Бо знає більше, далі в тім часу,
Що майбуттям у нас тут дома зветься
І додає: «Крізь час перенесу –
Крізь засвіти і сиву поволоку,
Ганьбу і кров, занепад, страх і смерть,
Земні капкани і безумств пороки,
Крізь пояс астероїдів, комет –
Діждатись всім осяяння свій мед…»
10.05.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422487
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 07.05.2013
Пишите коротко и ясно:
Без лишних слов, без мутных фраз.
"Произведение прекрасно отсутствием
любых прикрас".
( Цицерон.)
-------------------------------------------------------------------
Лишь тот поэт, кто может достучаться
До самой глубины чужих сердец.
Кто человеком может оставаться
И к боли их не будет, как слепец.
Твои стихи поддержат в ту минуту,
Когда вся жизнь, казалось бы, прошла.
И ты подашь, как верный друг, им руку.
Чтоб их душа надежду обрела.
И если кто-то плачет над стихами,
То значит отыскал он в них себя.
А сердце, коль омоется слезами,
То знайте, он сумел понять тебя.
Пишите, изливая душу, просто.
Поменьше слов пустых, заумных фраз.
А помощь, хоть и маленькая горстка,
И будут их читать, дай Бог, не раз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420387
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 23.04.2013
Тобі буде краще,
коли ти нічого не знатимеш.
Ще Сонце кружляє
тихенько навколо Землі.
І часу ще струни
розсерджений вітер не рватиме.
Ми втішні думками,
як цяцьками – діти малі.
А дерево пишне
розкинулось генеалогії.
Родоводу віти
руками до сонця тяглись.
Корінням у вічність
вросло, в незбагненну. Сполохано
Від пострілів долі
летіли птахами увись
Поранені душі.
Летіли, зродившись в свідомості
Потомків. Артерій
почувши бурхливість. А ти…
Ти – перепрошитий.
Живи краще у невідомості,
Із кров”ю чужою.
Тобі не признаюсь. Прости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418676
дата надходження 15.04.2013
дата закладки 16.04.2013
О, сину мій, кровиночко моя ,
Моя надіє, орле сизокрилий,
Дарунок неба, з колоса зерня,
Ти в мене є і я тому щасливий.
І ти став батьком для моїх внучат,
Ростуть орлята, дивляться у небо,
Вони щасливі – є у брата брат,
А більшого в житті їм і не треба.
Шануй дружину, маму двох синів,
Вона тобі, як друга половина,
Що часто спала без чудових снів
І нині береже свою родину...
Лети, мій сину, в небі без хмарин,
І моїх внуків научи літати,
Будь сильним, орле, досягни вершин,
Навчи орлят свободу цінувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418560
дата надходження 15.04.2013
дата закладки 15.04.2013
Сережки вплітала в коси
берізонька за двором,
коли проводжав у космос
Гагаріна космодром.
Відчула обійми сина
планетонька голуба.
Яка ж то велика сила
космічного голуба!
Раділи старі і діти,
летіла по світу вість.
Мене ж повели на мітинг –
читати свій перший вірш.
До церкви, чи ж то – до клубу
із куполом без хреста.
Було тут багато люду…
Тут різних було вистав…
Ні разу в оцьому храмі
я більше не виступав.
Давно відлітав Гагарін.
Клуб церквою знову став.
Нехай зорельоти линуть...
Та в серці моїм – журба.
Лиш тільки б гойдалась мирно
планетонька голуба.
Лиш тільки б усі дороги
крізь душі, серця, уми
з порогу вели до Бога.
Щоб люди були людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417818
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Під стінами Трої, в огні погребальнім
Згорять мої рани.
Розплющені очі в оскалі дзеркальнім,
Закриють талани.
Поромник незрячий, намочить жердину
З завидним старанням.
Спровадить людську, до Аїду свіжину,
Прикуту мовчанням.
Та помежи Стіксу, заб’ються неждано
Обвуглені вени,
Від слів, що в печері затужать органно,
Моєї Єлени.
Сліпого візницю штовхну я у воду,
Огарки напружу.
У мріях ще раз зцілувать в насолоду
Чаруючу ружу.
Та Зевс поміж нас, блискотливим гранітом
Сяйне в забороні…
Лишусь назавжди я між тим і цим світом
На тьмянім кордоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417976
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Цей пам'ятник зробив житель
села Вікторівка, що на Черкащині.
Він зібрав усі жорна з дворів,
в яких всі померли під час голодомору.
Влада не дозволила поставити його
в селі, тому ця людина встановила
його у себе в городі. До цього пам'ятника
ніколи не заростала стежина
і завжди лежать живі квіти.
Прислала цю фотографію уродженка
села Наталія Володіміровна Била
Жорнам написано так на роду —
Жито, пшеницю молоти людині,
Звідки було їм чекати біду
У, "кращій з кращих", країні єдиній?..
Хто б з них колись здогадатися міг,
Що цілий рік простоять без роботи?..
Роду людського оцей оберіг
Символом став... надлюдської скорботи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417914
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Сльозову ношу в собі криницю
повноводну - гай, не видно дна...
Поверх неї вистелена криця.
Замкнена і, ключника нема...
Він мов привид навісно блукає,
відмикає кришку потайну
вибірково, (як ворота раю
праведним) мені - лише, як сну,
мов причинна, з ночі визираю,
в душу туга змієм заповза -
вибухне і солоно стікає
у неволі плекана сльоза,
ллється так жагуче і неспинно,
розумом не випита до дна...
В чім моя незгладжена провина,
що до волі їй гірка ціна?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417723
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Перескочу паркан до тебе,
Коли засув закрив замок,
Прихилю, коли треба небо,
Назбираю тобі зірок.
Твої двері любов відкриє,
Запалає душа в вогні…
І кохання тебе зігріє,
Роси знову прийдуть ясні.
Моя доле, тебе чекаю,
Сипле небо мені зірки,
Знай кохана - тебе кохаю,
Це кохання на всі віки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417774
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Лоскоче ранок щебетом пташиним
Пухке і біле прядиво хмарин,
Бринять на шибці росяні краплини,
Немов разки перлинних намистин.
Гнучка вербиця коси розчесала,
На сонці сушить котики-бруньки,
Дрібних калюж начищені дзеркала
Полів мережать мокрі килимки.
Янтарний промінь бавиться дитинно
Моїм волоссям, пензлем золотим
Цілує скроні: "Пробудись, людино!
Ажурний день, як лебедя, впусти
До свого серця, свіжістю п'янкою
Умийся щедро, смуту розгуби!
І хай весна тендітною рукою
Тебе торкне, як гілочку верби."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417625
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Іду по лезу, інші судять збоку,
Я значно вище бронебійних слів.
Моїх цей натовп не зупинить кроків,
Мустанг — не рівня для ручних ослів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417559
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Край села калина
Вбралася в намисто.
Шелестить грайливо
Золотаве листя.
Своїм ніжним цвітом
Зір вона чарує,
Хилиться від вітру,
Все одна сумує.
Приспів:
Ягідки червоні
Сиплю я в долоні,
А вони на сонці
Ніби жар горять.
Притулю до рота,
А у них гіркота.
Ніби її доля
У цих ягідках.
Дівчино-калино,
Рано ти змарніла.
Твоє біле личко
Не таке вже біле.
Чом стоїш у полі,
Горда,незрадлива,
Чому твоя доля
Така нещаслива?
Приспів:
Ягідки червоні
Сиплю я в долоні,
А вони на сонці
Виграють,мов жар.
Притулю до рота,
А у них гіркота.
Ніби її доля
У цих ягідках.
Зашумить весною листячком калина
І розквітне доля у дівчини,як розмай.
муз.О.Ігнатової
виконує К.Коваленко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339587
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 08.04.2013
квітень....
пробіг –
плямистий, мов олень,
четвертий день…
щоправда лиш – не біло-золотий,
але контрастно чорно-білий,
як телевізор,
архаїчно застарі́лий…
цього́річ квітень мій
не зрозумілий:
іде селом,
немов брюнет простоволосий,
яскраво-чорнокосий –
та!..
недоречно
передчасно посивілий…
…городи, межі і чужі поля –
все навкруги:
чорніє
пасмами земля –
біліють пасмами
атла́сними
нетанучі сніги…
06.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416066
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 08.04.2013
…ворушать про́тяги
у безладі
розмаяні листки,
старий павук
віньєткою
ґратча́стою –
вхідні
прикрасив двері,
сплелися ув одне
стихійно-кавові сніданки і вечері…
попалено (у пил і прах!)
і вкотре поодновлено містки,
тріщать по швах
запруди і засіки –
асоціяцій повені і стоси…
…розчублені і розкуйовджені,
три дні
не чесані,
в усі боки від голови стирчли́ві коси…
… за спиною ж, на бі́леній стіні -
чуприни жма́каної тіні
незграбні –
кривляють символи страшні,
смішні,
прекрасні!
невдало-перекреслені,
гротескні –
за спиною, на біленій стіні
кіс розкуйо́вджених
проекції непоясне́нні…
…і проступає істина повільно
просві́тчасто –
в дешевому вині…
…громадяться нахабно на столі
з недопалків і по́суду – тороси…
свавільна гра
реальних тіней на стіні
перед світанком
розмивається і блідне:
у галактично-вимірнім
поетовім помешкан-ні
володарює осінь –
творчо-плідна…
08.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416608
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Не замахуйся і не вдар;
Не знімай із плеча щита...
Невгасимий сердечний жар-
Твоя сила! Вона - свята!
То в тобі пророста зерно,
Те, що в правду зросте колись.
Скинь із шиї брехні ярмо,
Щоб злетіти тобі увись.
Не зневаж, коли просить хтось,
Не пройди повз безсилля мрій.
Якщо в тебе життя збулось -
Свого ближнього обігрій.
Подай руку, коли біда,
Бережи у душі тепло.
Щоби сорому тінь бліда
Не прикрила твоє чоло.
Бережи, те, що є в душі,
Що схоронене у віках,
Що мовчить, наче сич в тиші,
Що злітає, неначе птах.
І нащадкам своїм лиши
Непорушний життя завіт,
На скрижалі сердець впиши:
- Україну свою любіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415801
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 05.04.2013
У вечірнім часі затихає віддих
Сонячного вітру. На вікні півсну
Притулились ясні сріблолисті квіти
Дивним візерунком. Місячну луну
Ще не розсипали ангели маленькі
У долину ночі. Мліє небокрай,
Там де кулачками затулені жменьки
Їхні чародійні. Ще мовчить скрипаль -
Дядько сивовусий на горі незримій,
Не сонько незрілий, а умілий Сонь!
Вишиває небо хмари павутинні
Рушничком парчевим, доки жде долонь
Плетива нічного. Зморене довкілля.
На чубатій стрісі умостивсь кажан
Першої зірниці, першого сузір'я,
Поки затихає сонячний орган
У вечірнім часі. А з вікна навпроти
Голосок маляти, мов солодкий мед.
Кілька ще краплинок, обважніють соти
Ночі і накриє місто сонний плед...
(4.04.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415755
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 05.04.2013
Весняна музика квітневого дощу
Мене розбудить в споночілій тиші.
Зіпсутий день негоді цій прощу,
Допоки вітер сни мої колише...
Самотній дощ так б"ється у шибки,
Листопадово плаче, мов не знає,
Що ниті-сльози витчуть рушники
для розкоші травневого розмаю.
Дощем танцюють кола на воді -
гойдають міста сонні тротуари.
Втікають хмари в дзеркалі-вікні,
А ними вітер пише мемуари...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415594
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 04.04.2013
З ароматів прадавніх левкою,
крізь сльозинки солодких беріз.
В Божий місяць води гомінкої,
мене Ангел в струмочку приніс.
Не скажу, що святим народився,
хай підтвердить веснянець Крутій.
Овен перший з рук Бога умився,
тому в нього й надмір почуттів.
Тож терпіть це нещастя Господнє,
що кидається першим в бій.
Хай розтоплює брили холодні,
бо ж Овна народив Весногрій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415518
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 04.04.2013
Весна до гаю завернула,
принесла ноти в рундуці.
Струмки піснями забриніли,
річки скупались в молоці.
Вільха сереженьки оділа,
прийшов у гості дивосвіт.
Позалицявсь до дівки мило,
посіяв в долах первоцвіт.
В хмаринок личко проясніло,
пробіг Вередник озерцем, -
Пустун підняв до неба крила,
синичку втішив промінцем.
Весна у пензлики вмокала,
із неба синього блакить.
В хмільній мелодії розтала,
солодким маревом лежить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414665
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 04.04.2013
«Зморозила» весна із нами жарти,
Чи то снігів злякалася набіг…
Отож і гніватись таки не варто,
А може, це її такий розбіг?
Ось на горбочку снігу розтопила,
Теплом пройшлася з вітром навпростець.
Понад садами розпустила крила,
Здавалося б, вже й холоду кінець…
Так ні ж, зима снігами закружляла,
Присипала всі латки в килимку.
Хурделила, морозила, рівняла
Дороги, поле в білому вінку.
Пора весняна все ж не розгубилась,
До сонця подалася навпрошки.
В промінні обігрітись допросилась,
У барви заплітаючи стрічки.
А зачерпнувши сяйва на осонні, -
І нумо, навперейми до зими!
Ну, хто ж іще, не чує із просоння –
Весна іде..! Тож, дочекались ми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415267
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 04.04.2013
Знову хвилі співають на плесі,
Береги у лататті цвітуть,
І громи гуркотять в піднебессі,
Блискавиці над річкою б’ють.
Сивочолі хмаринки поснули,
Зупинилися в небі на мить…
Наче Божу молитву почули,
Тихо дощ над землею шумить.
Верби густо сплели свої коси,
Поклонилися чистій воді,
До схід сонця з’явилися роси,
Жайвір пісню піймав угорі.
Із – за хмари проміння червоне,
Освітило весняні поля,
Хоч квітневе повітря холоне,
Та тепла вже чекає земля…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415185
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013
Читаю. Вчитуюсь. Вражаюсь.
Ціную Вас. Боготворю.
В емоцій шквалі розчиняюсь.
В чуттєвім полум’ї горю.
Палка любов у творчім «ліжку»
Звела тенета на віки.
Зі слів закоханих доріжка
Полихоманила рядки.
Нікому так ще не вдавалось
Заглибитись до дна душі.
Щаслива ж та, кого торкались
Такі зворушливі вірші!
Тамую щем в душі і тілі,
П’яниться хмелем голова.
Подумать страшно, що ж на ділі,
Коли вражають так слова?!
© Copyright: Ирина Визняк, 2013
Свидетельство о публикации №113040212623
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415107
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 03.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.04.2013
Я не раз розгортала пітьму
У завіях, скоцюрбившись з холоду,
І не раз в серці рану німу
Я відчула, осколком проколоту.
Щось змогла віднайти за роки,
Щось лишити в минулому мусила
І не рідко свій голос таки
Марнувала в дешевих дискусіях.
Падав сніг на гарячі сліди,
Знов дощі мили скло закіптюжене…
Я хотіла тепло віднайти,
А натомість зіткнулась зі стужею.
І під маскою хтивих облич
І тих днів, що уже не повторяться,
Я шукала когось, але ніч,
Бачу, знову до мене горнеться.
Пригасали громи вдалині,
Блискавиці-мечі тихо падали,
Стало легко і вільно мені –
Я ні мрію, ні долю не зрадила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415050
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 02.04.2013
Ти мені не снишся. Так буває.
Під мінорну музику дощів
Гомінким застудженим трамваєм
Надвечірок в далеч прогримів.
Ти до мене в гості не приходиш,
Знов у серце стукають не ті.
На вологі вищерблені сходи
Розіллялись пахощі густі
Свіжих фрешів мокрої алеї
В шумовинні лагідних цвітінь.
На мої шовкові орхідеї
Опустилась яхонтова тінь -
Впало сонце персиком за ве́жу,
Небокрай трояндово цвіте.
Я тобі до крапельки належу,
Але ти не відаєш про те.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413070
дата надходження 27.03.2013
дата закладки 02.04.2013
Ти не сумуй, що віхола патлата
Порозкидала жменями руно...
Ще буде в небі райдуга строката,
Бузкова хвиля пирсне у вікно.
Ще у зворі́ смарагдового лісу
Заграє спів сатинових струмків,
Прудкого вітра, вправного гульвісу,
Приго́рне вільха жмутками листків.
Сповивши тіло в лагідні тумани,
Немов у пінне свіже молоко,
Зустрінеш біле марево світанне
Над бірюзово-глянцевим ставком.
І, напоївши пахощами рути
Мрійливу душу, солодко зітхнеш...
Це так важливо істину збагнути:
Все проминуще і негода - теж.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410160
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 02.04.2013
Зустріч ця не випадкова,
Знали вона і він.
Очі у очі... Ні слова -
Пам'яті бив передзвін.
Хоч розгубилось у плині
Ситого штилю,
Однак
Це почуття по краплині
В душу сочилося.
Смак
Напівзабутого тіла,
Рук розпашілих тепло.
Наче уперше, несміло
Пив поцілунки.
Кого,
Де і коли розпитати
Про швидкоплинність життя?
Доля щасливі дукати
Сипле лиш мить.
Почуття
Знов спалахнуло квітково.
Танув напруження лід...
Зустріч ця не випадкова
В серці залишила слід.
28.03.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413392
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 02.04.2013
Життя моє без тебе - не життя,
Як я радію від краси твоєї,
Як прагну я священного злиття,
Бо я давно назвав тебе своєю.
Ранкове сонце сходить в небесах,
Пливуть тумани тихо над рікою,
Ти вже не спиш, не спить твоя краса,
А я любуюсь казкою такою.
Моя царівно, світе чарівний,
До тебе завжди я на крилах лину,
Тебе люблю, бо я навіки твій,
Моя красуне, рідна Україно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414872
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 02.04.2013
Два серця. Рідні. Разом – двійко,
Що тануть від великої любові.
Вона – солодка й трохи гІрка,
Аж до бурління у судинах крові.
Два серця – і такі тендітні!
Вони – гарнюні, все у них – до ладу.
Не стримаюся – спалює їх, бідних,
Моя любов до цього шоколаду!
На фото – ласощі у львівській шоколадній кав”ярні.
Дуже смачні, скажу я вам (хоч і недешеві).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414584
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 02.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.03.2013
Насупив ранок брови-позіхає…
Сніжинка на вікні замерзлім спить,
Мороз старечі кості розминає –
То кашляне, то ущипне, то заскрипить…
У білі шубки вбралися хатини
І курять люльки! Диво-благодать!
Парчею білосніжної перини
Покрились гори – зачаровані стоять…
Там за лісами снігова князівна
Красується собою в дзеркалах,
Холодна, горда, звабливо-чарівна,
В очах печаль – ні крихітки тепла…
Вогонь в печі тріщить та торжествує,
Зима морозна – це його пора,
Над пиріжками радісно чаклує,
Бо вже на них чекає дітвора!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394932
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 25.03.2013
* * *
До всього треба дотику душі —
корінням — в землю,
крилами — у небо.
Де вічний пошук,
там нема межі.
Там вічний рух —
життя потреба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412355
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Наше время ускоряет шаг
Как-то незаметно и уверенно
И теряет листья жизни дерево,
И слабеет силою в корнях.
Что-то изменилось. Только что?
Жизнь не кажется непредсказуемой,
Жить спеша, теперь, уж, не рискуем мы, -
Крылья расправлять не так легко.
Отзвук эха первого "люблю"
Сердцу иногда уже не слышится,
Не жалеем больше о несбывшемся
И всё чаще: "Я благодарю, -
Откровенно говорим судьбе, -
За любовь и веру, и терпение,
За надежду и благословение,
За детей и внуков. На земле
Мы уже оставили свой след,
Но не нам решать его значение.
Пусть запомнится одно мгновение:
Для чего мы жили - в нём ответ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412297
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
[i][color="#00ff44"][color="#ff0000"]Музика: Віктора Оха.
Слова: Сірого Володимира
Виконує: Рідний
Запис: Рогатинський Ігор
[/i][/color][/color][b][color="#0000ff"]Біль опадає снігом білим знову
Углиб душі, на пригірки журби,
І шепче, осідаючи: якби
Вернутися у тиху ту розмову,
У пору ту, замріяну, казкову,
Довіри на півслові - не клятьби,
Де серце в серце стукало: люби
І ласкою кохання зачаровуй!
Та слизько там, на пагорбах отих,
Де легіт щастя вереснево стих
І острахом наповнилася тиша,
Де нам удвох не стріти яву дня,
І все минуле, наче маячня,
Імлою пам'яті морозно дише.
[/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412296
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Сірі полотняні рушники,
Що матуся цілу зиму ткала,
Вишивала потім залюбки
І пісень під вишивку співала.
Вишивала гладдю і хрестом,
Чорними й червоними нитками,
Хуртовина вила за вікном,
Та узори клалися думками.
Вже потому, як пройшла весна,
Тепле літо потічок прогріло,
Рушники до запинки несла,
Щоб вони на сонці побіліли.
І на кладці била їх прачем…
Полоскала у воді довгенько…
І стелила в лузі під корчем,
Із любов’ю, моя рідна ненька.
На качалці, з рубликом в руці,
Полотняні рушники співали…
Усмішка сіяла на лиці,
Коли долі рушники вінчали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412223
дата надходження 25.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Любов – Джерело:
із Висот,
не доступних уяві, –
Джерело
випромінює Світло-Тепло…
Тепло-Світло,
Першозадуму відповідно –
без Початку і без Кінця –
життєдайним потоком вливається
у серця..
у серцях
всього сущого і живущого –
Світло-Тепло
безкінечно помножується…
і
повертається
до Триєдиного Бога –
у лоно Отця…
поТроюється
і знов
випромінюєть-ся…
таким чином,
схема ця
безкінечно повторюється –
безкінечно і безупинно:
Світло-Тепло-Любов
у серці людини
помножується…
і випромінюється –
весело ллється –
радісно віддається
Джерельно посилене
і освячене –
у світ
повертається…
все
воздається…
без початку і без кінця…
просто
задумана і налаштована
схема
безперебійна ця…
наочний приклад:
зірки
на небі нашому сяють!
Світло-Тепло-Любов у себе вбирають,
всотують –
у власних серцях помножують
і
випромінюють-повертають –
небеса осявають…
зігрівають
…зірки і Сонця`…
для всього живого – Єдина
схема ця –
зірка ти, чи людина…
(…а те, що Сонце світиться,
бо водень у гелій,
на атомарному рівні, у ньому перекидається –
висмоктана із пальця
науковоподібна
нісенітни-ця…)
наше Сонце –
Світлом-Теплом Любові Джерельної –
животворить
і животворить-ся…
там, де Любов –
поглинається…
вбирається жадібно
тільки в себе –
не помножується,
не повертається –
за такою схемою живиться,
паразитує зло:
поглинає
людськими інстинктами
зіпсоване
Світло…
у зваблених злом серцях
Світло у темряву –
трансформується…
так Чорна Дірка
до решти і до кінця
живу висмоктує Зірку…
але –
люди усі – діти Божі
Світло темряву
переможе…
…
любов наша –
Світло із Джерела:
радісною була,
як висхідна сила –
розгортала навзаєм крила…
коли, під нашепти зла,
ми якість її змінили –
я
любов свою зберегла –
не прогнала…
слідом не прокляла,
не зненавиділа –
люблю собі,
тихо і затишно – як і любила…
любов моя –
лагідна і красива…
усього лиш – поруч тебе нема…
але я
незалежно від тебе – щаслива,
і
не сама
18.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410165
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 25.03.2013
…назавжди` покидають чужі:
як два холодні ножі –
взаємо-поло́мано-крилі,
крешемо іскри злі,
од гніву білі
у любовнім двобою –
такі
невпізнанно змалі́лі
ми – ще донедавна
небеснокрилі – з тобою…
…блискавичні ви́пади,
контраргументи
безсоромно голі –
антагонізм, боротьба…
прозирає відверта зло́ба:
дві медузи-горгони
у перехресних
поглядах із-під лоба…
у вогняно́му колі –
філігранні Туше-уколи:
«На віки-віків! – Ніколи!!»
…а третім у цій війні
міжусобно-страшній,
жорстокій –
несприйня́тний на дотик,
невлови́мий оком,
нерозрізни́мий на смак-нюх –
веселиться нечистий дух:
дрібний
нікчемно-огидний,
безпро́світно-темний –
підлоско́чує
нашу не́нависть навзає́мну...
нашіптує заздрісна блудь:
«…іще цим йому
межи очі блю́знути не забудь!..»
«…а ти – рази́, поціляй у чоло!..
скільки від неї
обра́з пережито було!..
будь чоловіком достойним ти –
знай на рівних відповісти`…
чи слабак?..
згадай-но борщу
поза-позаминулорічного
недоладний смак!
і додай, що все вона завжди робить
криворуко
і безтолково отак…»
радіє і тішиться,
пританцьовує дух зла:
потирає азартно долоні –
у липкому його полоні
двоє –
взаємно-обдурено-безборонні…
кромсаємо
одне одного без ножа –
наші пристрасті
для нечистої раті –
ї-жа…
«…не здавайся –
не відступайся!
скажи, що знайдеш собі дру́гого –
кращого,
не такого як цей – недолугого…»
нацьковує ненаситне зло:
«…і ти не змо́вчи, зізнайся,
що таких, як вона,
у тебе – хоч греблю гати! – було…
і що ти
УЖЕ знайшов собі другу…»
(людоїдна репліка вбік):
«…і на́ново все піде
у обох просторік –
по раз назавжди́ нака́таному,
нечистим духом обмеженому
колу-кругу…»
замість ло́ю –
таргани в голові…
обоє
нерозумно-бездумно-наївні…
на смерть – наче два бойові,
заради розваги, стравлені півні,
звелися
і власноруч
точимо з себе кров
у демонячій катівні
примітивній:
трансформуємо!
світлу сердечну любов –
дар Божий! –
у гаввах* –
червону росу –
взаємні образи і страх:
їдло` вороже…
…інстинктивні
стихійні емоції –
провокації…
страждання-ненависть-страх –
гаввах!
15.03.2013
*Гаввах ("червона роса") – тонкоматеріальне випромінювання людського страждання, що виділяється нашою істотою як за життя, так і в низхідному посмерті. Гаввах поповнює збиток життєвих сил для багатьох категорій демонічних істот і самого Гагтунгра – головного планетарного демона (Д.Андрєєв «Роза мира»).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409144
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Стомилось місто, набігає вечір,
Небесне покривало у зірках,
Хмари на схід гуртуються до втечі,
По небу вибирають собі шлях.
Ліхтарики виблискують лукаво,
Освічують закоханим путі,
Гойдає віти вітерець помалу,
А зорі сяють, наче золоті.
У кожнім домі вікна засвітились,
Що не квартира – звичаї свої,
Тут можна сокровенним поділитись,
Теплі слова почути від батьків.
Вечеря в домі, радісна родина,
Кохання тут і пісня, чи сльоза,
Яке ж то щастя, як сім’я єдина,
Тоді і радість в домі воскреса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412095
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 25.03.2013
…як і всі:
я шукала у світі – Світла,
а знаходила – блиск…
при наближенні – він погасав,
над моїми палкими молитвами
сміючись:
щоразу зникав
блиск –
ілюзорно-лукав…
я вперто шукала
у світі – Світла!
пересипа́ла піски пустель
невтомно,
як порохи
чужих перина́стих постель,
бездомно…
я шукала у світі щастя:
і як завжди – назавжди…
а знаходи-ла –
дзеркала́:
блискучі плеса-поверхні
без води –
скляні і мертві
я шукала у людях тепла
і, нарешті, його знайшла:
у себе вдома –
сухих
гілок горіхових
назбирала,
голіруч наламала
і у пічці хатній
вогонь розвела –
роз-пала́ла…
…засміявся живий вогонь
радо:
«…ну, вмощуйся
і близенько тулись,
як колись, –
кохана моя
зрадо…»
і
з надійних його долонь
випурхнуло
Тепло
і Світло…
«…довго ж тебе, дитинонько,
не було…
далеко ж тебе, пташинонько,
світами носи-ло…»
тесаний татів столітній поріг
котом незалежним
під ноги ліг –
заступник і оберіг…
Світло й Тепло
під стелю бі́лену
вознеслося-потекло:
як у храмі
запахло
насушеними чебрецями,
любистками-чорнобривцями,
полина́ми…
не пожовклими перкаля́ми,
не злежаними
крепдешинами-си́тцями…
як у храмі! –
ожило бабціними молитва́ми,
маминими піснями –
народними,
словами одвічними і почуттями –
чесними і благородними…
…а знадвору зима
неодступна
гострим кігтем
вікна шкребе,
наполохані тіні
злякано стінами блудять...
світ
шукає тривожно себе -
в людях…
16.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409485
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 25.03.2013
плела з лози кошика –
а вийшла колиска…
причеплю
на вервечках до сволока,
колихати котика…
і думок низку…
котика мого
золотаво-рудого…
люлі-люлі, мої вервечки –
не знаю втоми…
а казав – підеш недалечко
з дому…
люлі-люлі, руденький котику –
спати…
вже мені тебе у віконечко
не виглядати…
18.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410302
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 25.03.2013
(Тімоні...)
із гнучкої лози,
зелененької рогози
я сплету для тебе
колисочку…
солодко буде
у колисочці плетеній спати,
барвіночку мій…
котик рудий
буде колисочку колихати,
мружитись - вуркотати…
казки
казати
буде колисочку
із лози-рогози
вітерець торкати –
колискових до сну співати…
буде мальва рожево-бліда
молода
під вікном стояти,
квітки
у шибки розтуляти –
тебе забавляти…
буде місяць,
проз мальву,
у віконечко заглядати –
колисочку
за вервечки тримати,
сріблом-золотом вистеляти…
зірочки з неба –
для тебе
будуть персте́ники дарувати…
із покуття –
Божа Мати
буде тебе, мій журавлику,
любов`ю вірною
благословляти…
24.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412045
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Ніченька гойдає зорі у долонях,
Грає колискову місяця ріжок.
Стиглими житами, вітер мчить на конях -
Шарудить легенько полиск доріжок.
- Спати час, – сюркоче перепел у просі,
Що волотки пишні хилить до землі.
Потай лис мишкує в духмянім покосі,
Птах нічний зітхає у сипкій імлі.
Обрієм химерять гори-лісосмуги,
Трунками дурманять табунці маслин.
Дрохви у бур’яні мліють від напруги.
Соловей втішає бідолах взахлин.
Дзеркало лиману вишиває ладно,
Гобелен шовковий за стібком стібок.
Ніч на нім сміється ніжно-шоколадно
І воркує срібний місяць-голубок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410241
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Пророчить час годинник на стіні.
Той, іскорками тане у каміні.
Для мене він сьогодні не в ціні –
Лише олива в терпкості мартіні.
Ефірними сльозинками на дно,
Думки стікають переливом джазу.
- «…то був каприз… не вийшло б все одно.»
Мов післясмак, її вдихаю фразу.
Тужливий місяць, крізь віконний глянс,
Під ноги стелить співчуття доріжку.
На ній гілля вихитує пасьянс,
Одягнене в поношену маніжку.
На контрфаготі водостічних труб
Нуртує вітер невгамовне соло.
Вразлива ніч, контрастність клавіш згуб,
Торкається зорепадінням кволо...
Загорнутий у плед саможалю́,
Самітності потягую мартіні.
Провинностей сигарою димлю
І… розчиняюсь в джазовій гордині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412107
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 25.03.2013
Музика й виконання Анатолія Супруна
Гурт "ГІЛЕЯ"
Ранок затуманений
стеле теплий сум.
Вишиванки мамині
березню несу.
На сріблясті котики
крапельки мрячать.
У серденько зморене
лебеді ячать.
Спомини гаптовані…
Крапля на щоці.
Впали на чоло мені
срібні промінці.
Подивуйся, братику,
на барвисту гладь.
Вишиванки мамині
лагідно погладь.
Напилися повені
береги Сули.
Вишиванки-спомини
знову розцвіли.
Ой літа-журавлики,
вже спада вода…
Розквітай і радуйся,
земле молода.
Вороття нема мені,
та в душі несу
вишиванки мамині –
березневий сум.
До серденька туляться
ніжні пелюстки.
Променяться й журяться
рідні рушники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411452
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 23.03.2013
Ранок затуманений
стеле теплий сум.
Вишиванки мамині
березню несу.
На сріблясті котики
крапельки мрячать.
У серденько зморене
лебеді ячать.
Спомини гаптовані…
Крапля на щоці.
Впали на чоло мені
срібні промінці.
Подивуйся, братику,
на барвисту гладь.
Вишиванки мамині
лагідно погладь.
Напилися повені
береги Сули.
Вишиванки-спомини
знову розцвіли.
Ой літа-журавлики,
вже спада вода…
Розквітай і радуйся,
земле молода.
Вороття нема мені,
та в душі несу
вишиванки мамині –
березневий сум.
До серденька туляться
ніжні пелюстки.
Променяться й журяться
рідні рушники.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411449
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 23.03.2013
Садки черешневі, оспівані роси,
Іду по стежині, у серці вогонь…
І знов розплітає дівча свої коси,
Дарує тепло, що іде від долонь.
Люблю я дороги: прямі, в серпантині…
Бо кожна дорога кудись приведе,
І знов червоніють плоди на калині,
На заході сонце іще золоте.
А я крок за кроком іду по дорозі
І скільки цих кроків зробити мені…
Пройти мушу шлях, бо рахую що в змозі,
Ще серце без втоми, воно у вогні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411402
дата надходження 22.03.2013
дата закладки 23.03.2013
Тиха ніч давно надворі,
Спить у ліжечку малюк,
І кохана спить… А зорі!
Я беру листок до рук
І в нестримному бажанні
Змалювати дивний світ
Трохи звично та старанно
Починаю свій політ...
Поруч спить у кріслі котик,
Вушка лапкою прикрив,
Ніжний й лагідний на дотик,
Розуміє все без слів...
В ці хвилини неймовірно
Думка риму віднайшла
І слова рядками вільно
Пишуть нового вірша...
Тепло й затишно у домі,
Вогник в грубці догорів,
Все життя своє свідоме
Певно я того й хотів,
Щоб оцей душевний спокій,
Мов довершеність думок,
Надихав на щось високе
Й чисте, як гірський струмок!?.
Я багато й різне бачив,
Праця – кращий мій девіз,
Та не скиглю і не плачу,
А тягну життєвий віз,
Щоб лише коханий погляд,
Наче ствердження всіх мрій,
Зустрічав мене на сходах
Радісним дощем з під вій!..
Щоб дитячий сміх повсюди
Лоскотав сердечний стук,
І усі навколо люди
Не пізнали біль розлук...
Тиха ніч давно надворі,
Сплять дорослі й дітвора,
Ось такі думки, мов зорі,
Впали віршем з під пера...
09.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399496
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 22.03.2013
У жіноче свято - завірюха.
Де ж так забарилася весна?
Білий явір колискову слухав,
Та у сон солодкий поринав.
Як же тепло та спокійно вдома!
І намріялося враз мені чомусь,
Що сьогодні крокусам чудовим
Я холодні стебла обійму.
Чи занурю радісно долоні
У мімози кульки золоті.
Чи букет тюльпанових бутонів
Серце звеселятиме мені.
Та неначе за наказом феї,
Серед заметілей снігових,
Ти приніс розкішні орхідеї
І сказав, що схожа я на них.
8-13.03.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408795
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 22.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2013
Намалював ще одну трагедію... Мені здається, що це має бути плач нареченої за своїм коханим, який поїхав на війну...Чи повернеться він?..
Нарешті на таку журливу мелодію з"явився чудовий і такий же журливий текст! Дякую, Оленко!
ДІВОЧА ЖУРБА.
Ген, в степ, за буйним вітром,
В степ мій милий поїхав,
Край свій, рідну країну,
Охороняти аж до загину.
Душе моя, лелека,
Линь вдаль, у путь далекий.
Скрізь я буду літати,
Де тепер ти
мушу знайти.
Приспів.
Я несу весну на крилах.
Я несу журбу в піснях.
Ти у сні гукаєш: »Мила!»
… А я птах, я просто птах.
… Я лиш птах.
Бій за Україноньку…
Тут склав він голівоньку.
Кров лилася рікою!
Ляжу, коханий, тут я з тобою…
Ой, злечу я за хмари.
Пошли, Боже, їм кари!
Рветься серце надвоє
Доле моя,
Навік ти і я.
Приспів
Я б несла любов на крилах,
Я б тобі являлась в снах.
Та у полі на могилах
Плаче дощиком весна.
Нам весна.
Програш.
Плаче дощиком весна.
Нам весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409675
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 21.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2013
У вогні очищається золото.
Тож, не плачте на долю гірку,
Хай вам серце боліннями колото
Не один раз на довгім віку.
Борючись із убогістю й голодом,
Не сповзайте на душу мілку,
У багатих, буває, що голо там,
Хоч грошви , як полови в мішку…
Я не вчитель і не проповідник
Для ледачих бездільників бідних,
Бо не вбогий, хто скупо хліб їсть,
Той нужденний, хто ближнього тисне,
І збиткується з нього зумисне,
І забув Євангелія зміст.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410675
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 21.03.2013
* * *
Дивно повінь зросла!
Я відразу того й не помітив.
А відчув, коли плин
ненароком торкнувся весла.
І побачив тоді,
як стелились край берега квіти,
а до мене в човні
усміхалась, тулилась Весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411107
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013
[i] подрузі Оксані Пронюк "Світанок"[/i]
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
Ясним світелком, щирим дотиком,
На канапі, що грієш котика.
Свіжим запахом понад хатою,
То травичкою кострубатою,
Зелень-брунькою ледь розкішною,
То хмаринкою білосніжною.
Ой, Світаночку, ладна дниночко,
Втішне сонечко, як дитиночка.
Крає серденько, перша пташечка,
Пробудились дрібні ромашечки.
Потяглися синенькі квіточки,
Мов грайливий струмочок річечки.
За фіалками й первоцвітами,
За мімозами жовто-срібними,
Ранок зорі збирає у травах,
У діамантових диво-залах.
Ген, між соснами плай освічує,
Вітер яворці шепче віршами.
Це – Світаночок, втіха досвіта:
Із молитвою тихо мовлена,
І словечками та з усмішкою,
І ще з кавою пінно-білою.
З медом-пряником присолоджена,
Поцілунками приворожена.
Приголублена і потішена,
Біла днинонька – щира дівчина.
Ясна маківка, цвіт калиноньки,
Біла лілія, квіт шипшиноньки.
Яблуневого цвіту доволі,
Щастя й радості у твоїй долі!
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
В сонну хатоньку, в кожну душечку,
В тепле ліжечко і подушечку.
Добрий ранок! – усім добрим людям
Це наш Світанок земельку будить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411095
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013
С уст сорвался стон,
колокольный звон
заглушал удар.
Шел палач, как царь...
На плече клеймо,
в локонах чело,
взгляд пронзает пыль.
Ткется время - быль...
Cчет - и раз и два,
к плахе голова,
яркий свет застыл,
бог ее забыл...
Но жива молва -
помнит сквозь века.
Имя жжет, как сталь,
растворив печаль...
* посвящается Жанне Д'Арк
13.03.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408592
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 21.03.2013
Я чекала, мій милий, так довго.
В серці віру й любов берегла.
Була вірна тобі лиш одному,
Бо в коханні тобі присяглась.
Та роки пролітали, як лебеді.
Хіба може їх хтось зупинить?
Залишився ти тільки у спогаді,
Ну а серце ще й досі болить.
Приспів:
Так! Кохання живе й невмируще.
Пам"ять, любий, про тебе жива.
Не пробачить нам доля минуще...
Запізнілі твої вже слова...
Хіба я забагато хотіла?
Я ж не звикла ходити в парчі.
Як ніхто я кохати уміла.
Не зберіг ти від серця ключі.
Жаль. Скінчилася казка Любові.
Дві дороги давно розійшлись.
Але очі твої пречудові,
Світять в душу мені, як колись...
Приспів:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410379
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 21.03.2013
Чорно-білі світлини
З жовтуватими плямами -
3берігають родини
Миті з давніми датами.
Коли спогадів річка
Через край розливається,
В серце знов споконвічна
Світла туга вкрадається.
І в стареньких альбомах
Ми спасіння шукаємо:
На порожніх перонах
Знов минуле стрічаємо.
Ніжність душу огорне:
Як же світло всміхається
Те життя неповторне,
Що у сни повертається.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410997
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2013
Квіточку до квіточки ніжно пригорну,
І мімози гілочки у букет складу,
Сонячні промінчики бантом зав‘яжу -
Подарую всім жінкам чарівну весну!
В небесах веселкою, у віночку страз,
Заспіваю пісеньку із святкових фраз,
Волошковим кольором розмалюю світ -
Посилаю всім жінкам святковий привіт!
Вітром теплим обіймає сонячна блакить -
Як же радісно на серці в цю прекрасну мить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407103
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 08.03.2013
Хотів все ж написати вірш-поздоровлення...Але життя піднесло мені на жіноче свято нежіночий дарунок - 38,4 градуси...І це не міцність напою, а моя температура... Кашель рве груди, голова -як баняк. Вірш втік кудись далеко. Зате "примарилась" мелодія, хоч і далеко не святкова.
Проте я її виставлю, поспівчувайте. Біда, розділена з друзями, зменьшується і переноситься легше... А от як її назвати - не придумав.
Ура!!! Є ще один чудовий текст до моєї "Сумної мелодії"! Оленка чудово передала характер музики. Мабуть, журавлі - то чарівний птах, раз так надихає на такі чарівні вірші.
Журавлі
Осінь за вікном розплакалась дощами,
Розстелився сум по всій землі.
А у небесах розтріпані вітрами
Відлітають знов в даль журавлі.
В чужину летять з розбитими серцями,
Тане їхній слід у сивій млі.
Пахне полином.
Пахне полином.
Осінь за вікном.
Стелиться сукном.
Стелиться сукном
Осінь за вікном.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
Журавлі.
Тяжко на душі лишати Батьківщину,
Та уста німі—немає слів.
Немає слів .
Може упадем, на чужині загинем.
А у нас іще дітки малі.
Діточки малі.
Краю, рідний край, до тебе ще прилинем,
Принесем весну ми на крилі.
Линуть у далі,
Линуть у далі.
Гірко журавлі.
І несуть жалі
І несуть жалі
В серці журавлі.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
В небі журавлі.
Журавлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407015
дата надходження 07.03.2013
дата закладки 08.03.2013
(З святом 8 Березня, кохані!!!)
Тануть, тануть на світанні чари ночі у промінні.
Небосхилом пролітають ситі хмари білопінні.
Сонце уквітчало стягом на тополі верховіття.
Ледь проклюнулись кульбабки з-під землистого плахіття.
Збіжжя килимок, ворситься на розіспаному полі.
Нашорошились брунькато гілочки черешень голі,
Прислухаються до вітру: – «Чи дмухне тепла повівом?
Чи йому Весна озветься жайворонка славоспівом?»
Проясняється лазур’ю сіре дзеркало ставища,
Ясен зламано журбує, мов божок серед капища.
Комашня токує в хорі, на затишному пригріві,
Проти сонечка іскриться, наче зорі мерехтливі.
Розімлілі верболози мружать котикові очі.
Про Весну пліткують хором юрби ґавово-сорочі.
Я,ступаю тихо полем, боячись тремтливість миті
І душею зігріваюсь у проміннім оксамиті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406711
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Красивим жінкам, ласкавим матусям,
класним бабусям, хорошим господиням,
чудовим кулінарам, шедевральним поетесам,
берегиням сімейного вогнища,
золотим тещам, неперевершеним невісткам і тд., і тд.,і тд... (якщо щось забув, - то там де і тд., і тд., і тд...).
І просто Вам…
Красуні, чарівниці - Ви найдорожчі в світі,
Для Вас весняні дні несуть небесну синь,
В цю пору Ви завжди у неповторнім цвіті,
Щорік Вам додають весняні дні краси.
Ви розтопили сніг і первоцвіт зігріли,
Із котиком верби добавили тепла,
Струмочки снігові відбігти не зуміли,
А хусточку свою накинула весна.
Вам сонечка ясного, кохання неземного,
Пошани і уваги щодня на всі роки,
Щоб завжди у житті Ви добивались свого
І квіти дарували щодня чоловіки!!!
Вам найщиріші вітання!!!
Ми Вас любимо!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406579
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
…шовко́вію шкірою,
атла́сно дотикові́ю…
зло́тося́ю
пелюстям лататтячка,
до́вго-тичи́нко-ві́ю…
обліпили шибку зірки
проро́щеним маком…
на лівій руці –
позолочені два годинники
символом-знаком…
чутливим краєчком
вказівного пальця
делікатно торкаю зірки́ –
гладенькі,
наче вербові котики…
на мої дотики
розпускають шибки́
срібними колами хви́льки –
десь аж об рами га́сяться
потривожено сонні брижки…
ховаються у бережки́
…зірки,
як у любовнім екстазі метелики
білі –
після спраги липневої,
після теплої зливи
на вологій землі
живим простирадлом тремтливим –
вікон моїх шибки́
гірляндами обліпили
зірки…
…і ти сяєш?
розбита моя
і склеєна –
Кассіопея?..
і ти!.. –
сяй і світи…
…зірки –
пророщеним маком
по березневій ріллі…
як у дзеркалі! –
у моїй свідомості сонній
споглядають самих себе
проз незасло́нні
шиби
віконні
06.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406565
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 06.03.2013
Під вікном гітара,
як дитя, ридала,
від сумних акордів плакав первоцвіт.
Доля настраждалась,
та не докохала,
повернулась гордо і злетіла з віт.
ПРИСПІВ
Не відлітай!
Мене не залишай!
Нехай до струн
торкнеться небокрай.
Удвох, до зір,
ми злетимо, повір.
Вернемо рай
у наш нужденний край.
Ти чуєш, як ридають струни
і на душі - сніги.
Вернися , доле юна,
вернися на віки.
Доле лебединна,
не лети без спину,
весняне світило не обпалюй крил.
Дай ще краплю сили
розігнути спину
і вдихнути волі з голубих вітрил.
ПРИСПІВ
Дай ковток наснаги
доспівати сагу,
пучками зігріти пролісок весни.
І росою зранку
вгамувати спрагу,
повернися, доле, піснею у сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406415
дата надходження 05.03.2013
дата закладки 06.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.02.2013
Гуляють опівночі тіні вогненні -
Багаття розведене з подиху зір.
Гойдається місяць в долонях у мене,
І ластиться ночі приручений звір.
Палає у ватрі вчорашнє безглуздя
Намарних старань ошукати себе -
У танці із тінями в замкнутім крузі
Задимлено-ближча стаю до небес...
Збираю потроху розсипані іскри,
Складаючи з них потаємні слова...
І тільки пера знов загострене вістря
Відчує ту мить, як душа ожива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403634
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013
Від любові, чи ненависті виникає гнів.
Його важко зупинити. Мало буде слів.
Як вогонь, який потрапив на сухе гілля,
Від іскринки запалає. Спалить все дотла.
А великий гнів, є шалом. Все іспопелить.
Щоб здорові були нерви, в мирі треба жить.
( За Сенекою ).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403621
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 23.02.2013
Чистими звуками справжнього серця
Білому світові плакать дано.
Розумом варто збагнути усе це,
А не дивитись зніміле кіно.
Голодом вірності мліє Природа –
Вірності Небу, Траві і Воді.
Крайчиком совісті ходить Нагода
Бути природними в душ наготі.
Спрагою здавлює горло до болю –
Згадкою мучить дзвінке джерело.
Розум епохи зацьковує волю.
Б’ється у клітці останнє крило.
Біле крило животворного світу
Шансом останнім нагадує всім:
Крилам сталевим не хочеться жити –
Жити захочеться тільки живим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403319
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 23.02.2013
Вогонь пожирає сухе і протрухле,
Вода все змиває поспішливим рухом.
Інертна пасивність , тотальна байдужість, -
Знедолене царство в руці слабодуха.
Коріння під снігом не тратить надії,
Хоч крига міцніє і холодом віє.
Зневір'я, апатія, ріст беззаконня, -
Нещасна держава в руці лжемесії.
Осяюють весни довкілля промерзлі,
Птахів з чужениці скликають по черзі.
Уми виїжджають, роботу шукають, -
Маліє громада в руці кровожерній.
22.02.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403253
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
І знову сніг... Не квапиться
зима ще світ за очі.
Чи звикла вже до наших місць,
їх кидати не хоче?..
Напевно, кажуть не дарма:
З біди в біду не скачуть,
Куди б не рипнулась вона,
там холоди собачі.
Погрітися б під пальмою,
та "кармою не вийшла",
Із долею фатальною
Волочить спільне дишло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403249
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
Знов плаче ніч, а сльози ніби зорі,
Летять униз у чорну далечінь…
І темно – синє безкінечне море,
Дарує долі цю чарівну синь.
Лиш місяць жовтобокою косою,
Гуртує тіні в темних берегах…
І творить відблиски над чистою водою,
Зіркам летючим вказуючи шлях.
І плаче у гаю пугач про долю,
Кричить неначе втратив щось своє…
Немає щастя, як немає волі,
Лиш думка зореносно виграє.
Лише під ранок зірочки зомліють
І ляжуть на подушечки із хмар,
І промені теплом поля засіють,
Наповнить квіти сонячний нектар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403220
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 22.02.2013
* * *
Говоримо: усе, як сон, мине.
Та буде світ, і будуть світлі дати.
Купує хтось, щоб вигідно продати.
Хтось продає своє.
А хтось – мене...
Не продаюсь.
Покаюсь і прощу.
За милістю не стану жалкувати.
Прихильності не буду купувати.
До щирості лукавство не пущу.
Ще буде все.
І грішне, і святе.
Самообман, кохання – дивне, справжнє.
Безцінна дружба й суєта продажня.
Все бачить Бог.
Гряде ціна за те.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403103
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 22.02.2013
На вогник твій спішити рада
В надії розтопить журу,
Моєї радості принадо...
Прийду, торкнуся і згорю.
Розвієш попіл мій за вітром
І перетвориш на росу,
Яку тобі у дзбанку літа
Напитись вранці принесу.
Магічно мрія кличе далі...
Але спиняє сум мене:
Я – лиш примара задзеркалля,
Придумана твоїм вогнем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403034
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 21.02.2013
Зроби для мене ліки від безсоння,
Настояні на зоряному трунку
Із пристрасно-медових поцілунків,
І небо принеси мені в долонях.
Втамуй хоч раз мою нестерпну муку,
Собою напоївши до безтями,
І не питай, що далі буде з нами,
Чи на сторожі не стоїть розлука…
Звари для мене рятівну отруту,
Настояну на місячних зітханнях,
На світанкових ніжних щебетаннях,
І пелюстках чарівних диво-рути,
Щоб я померла і родилась знову
В обіймах невагомості і ласки.
Нехай безмежна і щаслива казка
Співає нам до ранку колискові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393100
дата надходження 16.01.2013
дата закладки 21.02.2013
Котилось помаранчем у поля
Зимове сонце, залишивши місто.
Загорнута у сутінки земля
Прощалася зі сяйвом золотистим.
Зіщулилися ягоди калин,
Вже не яскраві - а бліді, змарнілі.
Мороз із порцелянових крижин
Вирізьблював їм шати сніжно-білі.
Мережив сріблом соснам кептарі,
Оздоблював кружальцями, шнурами.
На оксамитних вітах угорі
Бурульки порозвішував разками.
"Оранжево закінчується день", -
Подумала. А спогадів лавини
Несли думки про тебе і про те,
Що любиш ти солодкі апельсини.
25-27.01.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397922
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 21.02.2013
Среди травы расцвел цветок
и белизной своей, сверкая,
манит глаза... И пара строк
сорвалась с губ, мгновенно тая...
"Зиме конец!"- кричит февраль
и убегает резво к марту...
А мне его совсем не жаль -
Душа готовится, вновь, к старту.
Судьбы несется быстрый путь,
из тьмы сворачивая к лету,
и солнца круг зовет взглянуть
На свет любви, найдя ответы.
19.02.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402512
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Ці ситцеві мрії, легкі і вільні, дивні, пророчі, на небо схожі.
На білу птаху, на білокрилу, на теплий вітер, весняну днину.
Думка глибоко торкає серце, мов ясне сонце в мале люстерце.
І мружу очі від тих конфузій, зростає настрій, як квіти в лузі.
Стає приємно і лебедино, втікає лютий, зима безсила,
Диктує плани веселий ранок, рум'янить щічки і гріє ґанок.
День рукотворний сьогодні буде, відкриє прозу, а мої груди
вдихнуть повітря озонно-свіже, наповнять душу глибокі ві́рші.
Явлені мрії – цукати з медом, цілушка хліба і більш не треба.
Сьогодні день мій особливий – черпаю з неба удосталь сили.
Лукавить тільки зима, що буде. Авжеж, я знаю, жартують люди…
Які ж це мрії солодкі, милі... І ви помрійте, якщо у силі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398368
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Застережи мене від болю,
Заколиши мою розпуку.
Можливо, я собі дозволю
В муку перемолоти муку.
Переспівай мої печалі,
Перешепчи мою молитву.
Можливо, вистою й надалі
Любовˈю виграю я битву.
Засяй світанком в небокраї,
Візьми мене ще раз за руку,
Ми кроки стишимо зухвалі…
І замалюємо розлуку.
На жаль, не білими снігами
У памˈяті ясніти буде…
Прощання чорними нитками
Рубцем залишить незабуте.
Переболи мої страждання,
Перечекай кохання сльози.
Прохання це моє останнє…
Сніги зітхали на морози.
В туман присіла зірка рання,
Думки перегортаю в слово.
Можливо, я у долі крайня
Й з тобою ми, позачасово…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400702
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Горячий чай.
На сердце грусть.
Утерян рай.
Находка-груз.
Кивок, намек
и взгляд назад.
В зиме росток -
бесценный клад.
Раскрыв ладонь,
найти пути.
Разжечь огонь
и вдаль нести.
Упрек, печать,
в листах ответ.
Читать - считать
в разрывах лет.
Глоток - успех.
В надежде свод.
Одна для всех
Земля живет.
19.02.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402546
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
С добрым утречком! Не по-привычке,
От души говорю я друзьям.
И ответы идут мне на личку,
Улыбаюсь: я рада всем вам.
А сегодня прекрасное утро:
Морозец и ленивый снежок
Притрусил всё вокруг белой пудрой,
И на лужах искрится ледок.
По-весеннему яркое солнце
Золотистый рассеяло свет.
Мне почудился звон колокольцев,
Как из прошлого века привет.
Память вновь возвращается в детство:
Дядя Яша катал нас в санях.
Конь каурый с каким-то кокетством
Вёз по улице не второпях.
Под дугой колокольчиков трио,
Ветер гриву запутал легко,
Мы смеёмся задорно, счастливо...
Жаль, что это всё так далеко!
А сегодня - прекрасное утро!
"С добрым утром!"- друзьям говорю.
На душе так легко и уютно,
Я улыбку всем вам подарю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402423
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Не забувай мене, не забувай
Ані солодку, ні, бува, полинну...
Летить у ніч останній наш трамвай,
Не відаючи на путі зупину.
І не вернеш ні миті... За вікном -
Жалі холодні у люстерку долі,
Де не судилось ніжитися двом,
Де небо віще знов у сірій льолі.
На завтра дощ. У ритмі парасоль
Закружеляє на останок літо.
Прощальні па... Та тільки не дозволь
В душі до тла веселці догоріти,
Зорі ясній скотитися за край,
Де кожна мить, як вицвіле галуння.
Летить у ніч останній наш трамвай,
Лишаючи розхристане відлуння...
(15.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402403
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
На вікні фіалка розцвітає.
Біла-біла, наче чистий сніг.
Жаль, що тільки пахощів не має.
Та вона для мене оберіг.
Дивиться пильненько мені в очі.
Любить слухать музику, пісні.
І зі мною мріє до півночі.
Вдвох весну виглядуєм в вікні.
Поряд з нею сині і рожеві.
Де ще ти побачиш такий рай?
І думки зникають несуттєві.
Радість наповняють через край.
А коли прийде весна у світі,
І фіалки в лісі розцвітуть.
Не хвилюйся, мій біленький цвіте,
Радість так, як ти, не принесуть..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402411
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Вона прийде,
жадана і терпка.
По талих водах.
Жменька журавлини
брунатним соком
скотиться, злегка -
обдасть, немов
жаринками.
На глині -
за кроком крок,
розійдеться капіж,
а де-не-де -
гірчичники проталин.
Легеням вільно
дихати, бо скрізь
напнули лук
закохані тюльпани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399667
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Котики муркочуть на вербичці,
Крига попливла уже по річці,
Серед снігу проліску не спиться
І біжить струмочок – бадьориться.
А на луки прибула водиця
І розмерзлась скована криниця,
Вже берізки запасають сльози,
Хоч бувають по ночах морози.
Хмарочки пливуть на небі синім…
І клини нахлинуть журавлині…
Почали синички відлітати…
Будемо тепер весну чекати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402385
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Тихий зимовий вечір
у невеличкій каплиці
...шерхіт молитв старечих...
...юні окрилені лиця...
сутінки, наче гардини,
тихо з віконець спадають
...спішні кроки дитина
у молитви вплітає...
ось молодий псаломщик
натхненно псалми співає,
...на солії священник...
...Ангел божий витає...
а молоді клірошани
густо в пучечок збились
...тихий зимовий вечір...
...люди Богу молились.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402346
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Неначе острівки маленькі,
Посеред лісу тут і там,
З’явилися дзвінки біленькі,
Що дзвонять зранку небесам.
Торкаються тепла листками,
Хоч поруч ще лежать сніги,
Неначе тягнуться до мами,
Матусі рідної – весни.
Весна уже не за горами,
Бо проліски у дзвони б’ють,
Вони прощаються з снігами,
Весняну радість всім несуть.
Іду між пролісків у втісі,
Дурманить запахом весна,
Вона співає в полі й лісі,
Весняним присмаком тепла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402366
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 19.02.2013
Кость купив собі рушницю.
Вийшов з хати зрання.
Каже жінці: - Вдалим буде
перше полювання.
Я стріляю в тирі добре.
Знаю все наочно.
Значить, качку або й пару
я вполюю точно.
Ледь приліз вночі додому.
Тихо в ванну боком.
Злий, брудний. Губа розбита.
Ще й синець під оком.
Жінка бачить – щось не те.
Відразу крик здіймає:
- Тільки правду! Де ти був?
Мовчиш? Качок немає?
Кость себе у груди лупить:
- Вір, не в тому діло!
Я стріляв разів із двадцять.
Жоден раз не вцілив!
Врешті – Бах! Підстрелив качку!
Втім … не зовсім дику.
Враз прибігли звідкись двоє.
« Настріляли» в пику.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400186
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 18.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2013
Прислухайся: ти чуєш?То ж весна...
Дзвінкі струмочки вирвались назовні
І їхні співи, срібно-молитовні,
Бринять, немов натягнута струна.
Під стріхами бурульок передзвін -
Така весняна магія сльозиться!
На гілочці калиновій синиця
Клює червоних ягідок рубін.
Прокинувшись, потягується сад...
У переливах срібних амальгами
Прудкої річки поміж берегами
Хрумких крижин біліє рафінад.
Прислухайся: в засніженій імлі
Вже первоцвітів чути шарудіння
І, життєдайним вигріте промінням,
Пульсує серце нашої Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402097
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Оминаючи пороги твердолобі,
Швидкоплинно в синю даль струмок біжить,
І стороняться крижинки у жалобі,
Бо настала їх сумна остання мить…
Запишались верболози жовтим цвітом -
Це краплинки сонця мріють у бруньках,
І розсіяла весна тепло над світом,
Перші квіти вже з‘явились на горбах…
А стрункі берези й горді осокори,
І дуби могутні, що рядком ростуть,
Простягнули, що є сили, гілля вгору -
Проводжають зиму у далеку путь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402194
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Жита́ лоскочуть вусами хмаринки,
Хвилюючись промінним малахітом.
Стежина зашарілася розквітом…
На конюшині пломенять хустинки.
В вінку гніздовім, між розливів спеки,
Гойдається напівсуха тополя.
До неї, із волошкового поля,
Неспішно опускаються лелеки.
Змагається із жайворами в співі,
Булькатий коник в зелені бур’янній...
Я падаю і розтаю в духмяній,
Тарпана степового, літній гриві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401987
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Із терну вінок не кожній вдягають людині,
Не кожному трон пасує завжди до лиця,
І небо не завжди над нами цвіте синьо – синьо,
І справжня молитва ніколи не має кінця.
Людина живе, хоч живуть на землі ще тирани,
Раби при таранах, як риби в ставочку мовчать,
І плачуть тіла на яких роз’ятрилися рани,
А люди без рабства – це чисто людська благодать.
Бредемо в отарах,сховавшись за спинами інших,
Плекаємо думу, що ніж нас мине різника.
Змішали до купи святих, безталанних і грішних,
Будуємо храми на звалищах і смітниках.
Стаємо німими, коли ми не бачимо Бога,
Хоч хліба до столу ми просимо в Нього завжди.
Думками і серцем простелимо далі дорогу,
Звертаючи часто на шлях, що веде в нікуди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401943
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 18.02.2013
* * *
Не марнословлю.
Хоч кричи, хоч вий...
Хтось гучно локшину комусь чіпля на вуха.
Та мудрий люд гучних промов не слуха.
Кричить частіше той, хто не правий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401806
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Уважно поглядаю я на небо.
Зірки, немов ліхтарики, горять.
Мені свою знайти так дуже треба.
Пізнати серед всіх, порозмовлять...
Цю зірочку з тобою засвітили.
Палала й посилала теплоту.
Та раптом, бачу... Що це? Помарніла?
І десь уже пірнула в темноту.
Та я тебе все рівно відшукаю.
Погаснути не дам я ні за що.
Зловлю і біля серця заховаю,
Недивлячись, що ти уже пішов.
Та, знаю, ненадовго. Як і завжди.
На ранок все пройде, переболить.
Бо серце пробачає негаразди...
А зірочка знов буде нам світить..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401819
дата надходження 17.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Розраховуй на більше...
Натерте до блиску тло
І знайомі на дотик
Кожна лінія, кожен порух.
Тільки іноді біль ще
Приходить і п'є тепло,
І лишається доти,
Доки хочеться спати поруч.
Розраховуй на більше...
Лише не гаси мій сплін,
Не принось суєти
І дозволь моїм мріям жити.
Нехай іноді біль ще
Підносить мене з колін,
Переходить на ти,
Йменується моїм вчителем.
***
Обміняю листи на мозаїку сонць і квіти.
Розраховуй на більше...Чекай на зустрічний вітер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398332
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 16.02.2013
Любителям гумору
У Ониська своя хата, в садку конюшина,
Діток троє, має бджоли, шикарна машина.
Є дружина чорноброва, діточки хороші,
Лиш один в нього недолік – підробляє гроші…
Розповім я про випадок, про його пригоди,
Як «під газом» наш Онисько завдав собі шкоди.
Закінчились гроші в хаті – дружина пиляє,
А він лише усміхнувся, бо сам виробляє…
Зробив форму він «по п’яні» по п'ятнадцять гривень,
Та ще й колір нових грошей, вийшов трохи синій.
А на ранок, як побачив, то відняло мову,
До сусіда посилає синочка Миколу.
Лиш одну дає купюру: “Розміняй в сусіда,
Тільки довго не барися, прийди до обіду”.
Випив чарку, сів на лавку, дитину чекає,
Жде, чи син його Миколка гроші поміняє.
Пройшло певно з півгодини, Миколка у хаті,
- Тепер знаю де міняти - будемо багаті.
Як побачив, обімлів, спалив гроші в лісі,
Його гроші розміняли по сім і по вісім!
Мораль...
Коментар Бороди!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377619
дата надходження 14.11.2012
дата закладки 16.02.2013
Так часто жизнь нам дарит испытанья
И смотрит с интересом сдалека:
Доставит ли вот это нам страданья,
Иль нервы пощекочет чуть... слегка?
Возьмёт подкинет нам друзей фальшивых,
А дружба их не стоит и гроша.
И тонем мы в потоке слов их лживых...
Но как же ты страшна, бумажная душа!
А добрая страдает в этой жизни.
Она не может лгать и предавать.
Она о дружбе по-другому мыслит.
Но как же сразу недругов узнать?
И как же в мире жить, не ошибиться?
Не стать заложником коварной сладкой лжи?
Ведь это тьма! Но как не заблудиться?
Кто знает это?.. Я прошу, скажи...
Мы жизни часто все сдаем экзамен.
За подлость всем приходится платить.
И если за душой ты носишь камень,
То жизнь тебя накажет, не простит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401525
дата надходження 16.02.2013
дата закладки 16.02.2013
"Не бійтеся, коли про вас говорять.
Лякайтеся, коли про вас мовчать".
Наталя Баклай
Спочатку було Слово…
Що сказати?
Це знає достеменно тільки Бог.
Мені давно розтолкувала мати,
що слово те святе було – Любов.
Духовності і творчості основа –
безмежна віра, світло й доброта.
З прадавнини поет – художник слова,
людина вільна, щедра і проста.
Любов буває перша і остання.
А ще є справжня, мов Господь, одна.
Хто не любив, той не зазнав кохання
і чашу щастя не спивав до дна.
Слова мої і помисли – до неба:
як на землі набридла всім гризня!
Любові й вольності людині треба,
не бути щоб затурканим ягням.
Окрилений, гартований у слові –
чимало лютих зим переборов.
Бо вірші – то промінчики любові,
що гріють і женуть по жилах кров.
Хтось за коханням болісно жалкує, –
воно ж таки бувало саме ним.
А ніжне слово душі хай лікує
і небайдужих полонить інтим.
Не заздрість окриляє, а свідомість,
що здатний ти на чисті почуття.
Поет я, може, ще маловідомий,
але любив до самозабуття.
І без лукавства написав про себе,
ще більше – в почуттях які ми є.
Ми ж любимо, буває, всеньку землю,
а щастя серцем не розпізнаєм.
Цю невмирущу красоту й наругу
я малював, як відчував митець.
Розкрив я душу читачеві-другу
у сповіді закоханих сердець.
Примхлива доля: і не хочеш – мусиш
до неї примірятися чимраз.
Скажіть, ну як поетові без Музи?
А як же Музі без щасливих нас?
Зуміє той кохатися у слові,
хто вміє закохатися в житті.
Поети – то художники любові,
тому і не зникають в забутті.
В душі і в серці, в радості і в горі –
любові скрізь вкарбована печать.
Не бійтеся, коли про вас говорять.
Лякайтеся, коли про вас мовчать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400800
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013
Із дитинства у зрілість, а далі у старість,
Чимчикують літа із країни казок,
Здобуваючи мудрість, ми втрачаємо радість,
А насправді політ наш веде до зірок.
Загорілася зірка, коли народились,
І освічує шлях до останнього дня,
Наші скроні тепер, наче сріблом покрились,
Та дитинства роки, як відбірне зерня.
Проросло із землі чарівним колосочком
І у серці лишило щемливі сліди,
Нас єднає з дитинством довжелезний місточок,
Та дитинства роки пам’ятаймо завжди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400689
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013
Запахло хлібом… Піч пихтить із ранку…
Питльовані зростають буханці…
Відсунув вишиту матусею фіранку,
Побачив радість в мами на лиці.
Майбутній хліб, солодкою водою,
Матуся повмивала із руки,
Своєю лебединою ходою,
Несла до печі, щоб той хліб спекти.
І ось цей запах - запах із дитинства,
Заповнив хату в комин полетів,
Засів у душу присмаком блаженства,
Такого хліба я в житті не їв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400653
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013
Небо - суцільна хмарина,
Сіре, як вата стара.
Падає сніг так повільно,
Ледве помітно кружля.
Тиша. Всі звуки відсутні.
Ходить снігами зима
І причаровує лютий,
Ніжність дарує вона.
Білим мереживом гілля
Вкрила у вранішній час,
Тихо пройшлася довкіллям,
Снігу край сукні торкавсь.
Лютий за нею навшпиньки
Йшов. Вона знала про це.
Щастя прозорі сльозинки
Падали з вій на лице.
Подих свій затамувавши,
Кроки спинила на мить:
"Жаль, що кохання пізнавши,
Плин цих хвилин не спинить.
В спину весна вже штурляє -
Скоро її прийде час.
Сніг, подивися, кружляє,
Благословляючи нас".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400723
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013
Ти теж чекаєш свята Валентина
(або хоча б простих життєвих змін).
Зима за ніч, поодаль від стежини,
закутала берізку до колін.
(Михайло Плосковітов "Чекаєш свята Валентина")
Лютневий день. В оливкових гардинах
Медовий промінь бавиться, мов джміль.
Ти теж чекаєш свята Валентина...
Терпких думок патлата заметіль
Душі вразливій не дає спочину,
Мов білий пух, роїться в голові.
Зима за ніч зіткала скатертину,
А на світанні зви́ла у сувій...
Порозчищала білі кучугури -
Мов і сама в очікуванні див!
Приблуда вітер вудочку занурив,
Тобі зірок у плесі наловив.
Здмухнув з очей топазових журинку,
Мов чародій, крізь сон прошепотів,
Що і тобі готують валентинку -
В маленькім серці море почуттів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400631
дата надходження 13.02.2013
дата закладки 13.02.2013
Лягла печатка стомлених зірниць
Легким серпанком на озерну тишу.
Вздовж бережечка, в плетиві споришу,
Янта́рить блиск кульбабових зіниць.
Розкішний клен спустився до води,
Голублячи корінням ряску сонну.
Поправив віттям місячну корону,
Що ледь не спала в хащі лободи.
Між очерету зазміївся сом,
Стривожив плесо хвилькою дрібною.
Помчала та стрілою осяйною
Розбурканим осо́ковим ворсом…
Спиває ніч Ведмедиці ковшем,
Сновид розмаю олов'яний трунок.
Торкається душі моєї струнок
І на зорі спалахує віршем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397971
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 13.02.2013
Купався вечір в теплім молоці
Повітря , що просякло виноградом.
Бурштинові ярились бубонці,
Лоза спадала шелестким каскадом.
Прогнулися шпалери від ваги,
Блаженства грон охрещених водою,
Дніпрові, що голубить береги,
Йдучи до моря дужою ходою.
Владика ночі молодик-фазан,
Клював перлинки ягідок дозрілих.
Шафрановий нектар сльозив із ран
На пелюстки ромашок захмелілих.
Прогонисті тополі край садів,
Вершками розчинялися в сузір’ях.
Намитий вечір ніжно солов’їв.
І пахло виноградом на подвір’ях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399310
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 13.02.2013
Я так люблю помріяти, як ніч,
Де тиша спить, а зорі розмовляють,
Посидіти з тобою віч-на-віч
І слухати як солов’ї співають.
Відчути радість, що на двох одна,
Як зорі в небесах летять у простір
І рветься там, у вишині, струна,
Зоря зникає, чи іде у гості.
Нехай доповнить місяць тишину,
Прислухайся у зоряне мовчання,
Сьогодні нам з тобою не до сну…
Мовчазна ніч співає про кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400359
дата надходження 12.02.2013
дата закладки 12.02.2013
Я так тебе люблю,
що аж пітніють руки
І серце через раз
вистукує тони.
Вже діти виросли,
дасть Бог, підуть онуки,
А я в полоні ще
у нашої весни.
Хоч вже не молоді
і срібло в нас на скронях,
Та що нам ті роки?..
Нехай собі ідуть!
Так затишно руці
моїй в твоїх долонях,
Оце, напевно, є
життя правдива суть.
[youtube]http://youtu.be/aBRAdWXMPro[/youtube]
05.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398396
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 12.02.2013
Цей дивний Лютий - не весна,
Зимою теж назвати важко,
Збудили зранку співи пташки,
Хоч пісня для весни пісна.
То сніг, то, раптом, дощ, на диво,
І знову морозець бере...
Цей Лютий, наче те тире
Поміж сезонів, ох мінливий.
В жіночій сумці парасоля,
Як жарт, усе-таки зима,
Альтернативи їй нема,
Бо Лютий виписав так ролі.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398204
дата надходження 04.02.2013
дата закладки 12.02.2013
Постій. Не поспішай. Прохаю...
Он бачиш ті краплинки на гілках?
Здається, що росинки воскресають
І сяють, ніби влітку, на квітках...
Хіба це вже весна приходить взимку,
І хоче знов про себе нагадать?
Слабким серцям надати, щоб підтримку,
Тим, що її зморилися чекать.
А то буває й сонце посміхнеться.
І кине із-за хмари промінець.
Тоді вже думка швидко приживеться:
Ще трошки і зимі прийде кінець.
І хоч зима примхлива, ніби жінка:
Теплом обдасть, то вжалить морозцем...
Та і вона високої оцінки,
Бо для кохання теж бува творцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400370
дата надходження 12.02.2013
дата закладки 12.02.2013
Хай роки біжать без ліку –
Осінь у житті, зима.
У віршів немає віку.
І в поетів теж нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400120
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
«…я ж тут не просто собі, я ж навіщось» (Катка).
Я ж навіщось іду серед тисячі днів.
Ну, навіщось скресаю щоночі.
І чомусь у безмежжі серед безлічі слів
Я навіщось твої чути хочу.
Я навіщось обіруч тримаю дарма
Наше щастя, яке вже не з нами.
І навіщось в душі вистилає зима
Із чужої печаль мелодрами.
Я навіщось отут, в сокровенні жалю,
Винувато чекаю пробачень…
Паленіють долоні, а я долю молю,
Головних не впустити означень.
Я ж навіщось іду серед тисячі днів…
Серед тисячі…і до одного
Викладаю рядки з переможених слів,
Бо навіщось моя це дорога.
Я навіщось твої все чекаю слова.
До небесних вслухаюсь акордів.
Саме тут я душею відкриваю дива,
Не з чужих бо реклам із біг-бордів…
То ж , навіщось я тут, в перехресті доріг,
Все думки запрягаю в погоню.
Кажуть, знов переміг! Хтось любов переміг…
У кулак я, навіщось, долоню…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395371
дата надходження 25.01.2013
дата закладки 11.02.2013
А він її прогнав. Його тиранив біль,
Нещадно мучив і терзав жорстоко...
Та він же чоловік! Хотілось, аби їй
Не показати мук тих ненароком.
І плакала вона, від смутку і образ,
Тремтіли сльози зрадницьки на віях.
"Навіщо він отак?" - шептала повсякчас,
Та бідкалася, що не розуміє.
Вона ішла вперед, загорнута у жаль.
А він лежав... Думки були примарні.
Холодний падав дощ на стомлений асфальт,
І мокли білі двері у лікарні.
04.02.2013р. 23:23
Для ілюстрації віршу вибрана картина
Зелік Віктора "Прогулянка під дощем"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399150
дата надходження 07.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Прошу, не забувай наснитися мені,
Бо за тобою, мамо, так скучаю!
Зустрітись хочеться на мить у сні -
Розради іншої не знаю.
Я подарую крапельку свого тепла,
Лице сховавши у твоїх долонях.
Розлука темним яром пролягла,
Ховається у нім безсоння.
Приходь, бо важко жити без твоїх порад,
Без посмішки твоєї і підтримки.
На мить спини розлуки часопад
І смутку розтопи льодинки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400123
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
Холодний день. Туманна поволока.
Крупа сльотава липне до вікна.
Тремтить в гаю берізка білобока,
Немов тонка натягнута струна.
Блукає снігом сива потороча,
Крильми снує колючу заметіль,
А серце вперто вірити не хоче -
Його торкнувся теплий березіль.
Залоскотав грайливими струмками,
Надмухав ніжних пахощів бруньо́к,
Розвіяв сум і вправними руками
Розплутав снігу вовняний клубок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400105
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 11.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.02.2013
Я жінка, і мені дано обрати,
Чи будеш поряд мене ти, чи ні...
Зніму свій меч я, скину срібні лати,
Та не звільню я серце від броні.
Така вже є - Валькірія, Афіна...
Холодна ззовні, трепетна в душі.
Суперниця, а може і дружина,
Що образ твій вплітає у вірші.
Не думай, що коритимуся силі.
Не вір, що так триватиме завжди,
Допоки не зітруть літа похилі,
Від пристрасті оголені сліди.
Я жінка...і мені дано кохати,
Не впавши як трофей до твоїх ніг...
За все в житті приходить час розплати,
Я не здалася, ти не переміг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400021
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013
пустотливі струмки
збирають
розсипані білі коси
зими –
бавляться з ними:
сплітають у колоски –
веселі
в`юнкі коси́чки…
вплітають
срібні нитки,
закосичують
у дрібні
кришталеві дзвіночки –
і бринять, і сяють
стрімкі́ колоски,
у всі низи́ни
і долини́ –
розсипаються сріблом
живим
до річки…
…як ніби домовички́
і домови́чки –
грайливі
заплітають удосвіта,
невідь для чого,
білим коням
шовко́ві
розсипчасті білі гриви…
…прокинулась,
глянула у вікно,
устала з ліжка по́хапцем
на землю холодну – боса:
щось не так…
провела долонею –
дивний знак!..
хто?.. посплітав і мені
у колосочки дрібні
по подушках білих
пухнасто-тілих
русяво розсипані
і розмаяні
сонні коси…
…може, ти?..
приходив до́світком
уві сні…
…бринять
у моїй оселі
кришталево-сріб-ні
коси́чки веселі…
10.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399808
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013
Знов випав сніг. Лютує ще зима.
Мороз гаптує на вікні картину,
Та сприту в нього вже тепер нема,
Хоч ще в снігу тримає й досі зиму.
Лише сніжинки нам несуть красу,
На віях потихеньку собі плачуть,
Я їх у сніжці в хату занесу,
Нехай тепло людське вони побачать.
І щоб струмочком потекли в поля,
Побігли напоїти хліб зелений,
Щоб зацвіла медунками земля,
Бруньки обсіли молоденькі клени.
Добавили берізкам трохи сліз,
Росою вкрили проліски із рання,
Зазеленів, хоч трішки, темний ліс,
Щоб нам весна співала про кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399802
дата надходження 10.02.2013
дата закладки 10.02.2013
Летять роки, летять... Ох, не зумію
Хоч на хвилину зупинити час.
А я ще юність згадками лелію
І повертаюсь в молодість не раз.
Де цвіт акацій сяє білим квітом,
У сад духмяних ягід та вишень.
В ті роси споришеві теплим літом
І під крислатий в школі жовтий клен.
Мій стан стрункий, неначе тополину,
Шовковий вітер ніжно лоскотав.
Я так любила кожну гожу днину,
Та й світ, який чимало дивував!
Ще досі вистрибом-думкáми юність
Торкає через низку довгих літ.
Наївні мрії і набуті — мудрі,
Ідуть зі мною у широкий світ.
Вік молодечий, як мала зернинка —
Пшенична чи горіхова... авжеж (!)
Усе пройшло. Я стала літня жінка
Серед осінніх вогняних пожеж.
Летять роки, летять в далекий вирій,
Зібравши все життєвє набуття.
А я ще молода із «щастя-вимрій»
І в осені продовжую життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393954
дата надходження 20.01.2013
дата закладки 10.02.2013
Я інколи не хочу говорити.
Міліє дух чи губляться слова...
Душа й тоді лишається відкрита,
застуджена, завітрена, слаба,
розгублена і сповнена розпуки
нагої правди.
Правда - сущий гріх...
Напасть нудженна, посестра розлуки,
самотня тінь чужого між своїх,
ненависна і жадана захланно.
Безжальний кат, гидка смоктальна твань...
Я інколи не смію говорити -
міліє дух від висліпаних знань...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399453
дата надходження 08.02.2013
дата закладки 09.02.2013
Сніг ще скрипить і вітер далі віє,
Радіє хуртовина за вікном,
Сніжок летить, немов хтось в полі сіє,
Відбірним, вже обідраним зерном.
Та під обід вода біжить із стріхи,
Струмочки передвісники весни,
Несуть з водою зимові огріхи,
Відносять в далечінь холодні сни.
Хліба зелені вирвуться з проталин,
Заграє сонце в синій вишині
І всюди сніг, немов туман розтане,
Відкриє двері лагідній весні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399514
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013
…в скарбниці – шурхіт,
мелодійний передзвін…
щораз,
коли торкнеться ненароком –
перстом, чи думкою, чи оком
скарбниці він…
життя! достойне значення свого` –
а не якесь там… плазування нице –
у шепоті… у шерхоті…
у срібнім гомоні
його,
до серця доторка́нної! –
скарбниці…
тут - вся любов… усе тобі спасіння…
свобода, радість, воскресіння-вознесіння,
у срібнім гомоні – можливості без меж!
і творчі – теж…
тут – право вибору… і ТУТ – свобода волі:
захочеться – купи отару-хмару
чистопорі́дних
ви́соколікві́дних
золотору́нних і опасистих овець;
захоч –
придбай шматочок поля:
якраз ділянка на прикметі є,
гончар тамтешній продає
(біблейського народу пра-отець –
Адам,
подейкують,
неоддалік покоїться десь там)…
…вузенькою терасою збігає –
лине
південно-східним вкісом у Гінно́м-долину,
сусідить із низиною Кедро́н
земелька та, як наче кров - червона,
в північних при́ярках-відно́жинах Сіону:
якраз навпроти
подібного
до черепа людського
(як збоку глянути) –
горбка Голготи…
за безцінь взяти
безплідне поле те,
придбати…
і продавати
міським властям
по клаптику –
для поховань розп`ятих…
не докладаючи і дещиці зусиль –
можна прибуток сталий мати…
яка ідея! – заробляти
на вигоді розташування,
шматка дешевої землі
з Голготою,
Єрусалимським
місцем страти –
так ромірковував Іскаріот Іуда:
але ж…
ці галілейські диваки…
засмаглочолі волоцюги і рибалки…
раби! –
бездумно тратять гроші на хліби́
і рибу –
годують натовпи роззяв,
що дармового прагнуть чуда
ласо…
а треба б – зовсім навпаки:
хоча б по асу
мідному
збирати
із публі-ки,
кількоро-тисячної часом…
відомо ж: ас до аса –
дена́рій береже!
та галілейським цим приблудам
про бізнес прибутковий
і оборотний капітал скарбниці
хоч і не згадуй ані-же!
…лиш балачки
і ефеме́рні мрії! –
роздумував,
нудьгуючи в світлиці
золотокудрої Марії
у домі Симона з Витанії – Іуда…
дитя комерції
від крові і від плоті,
Іуда знав,
що багатіти треба – на голоті…
ментальність і модальність:
де гроші –
там відповідальність…
велика…
за бариші
хороші
а ці…
чи ж ми́слимо?!. – Марія
пахучим
найдорожчим ми́ром
із нарду щирого, –
Ісусу ноги миє…
які витрати!
тим паче, Він
і не збирається
на трон
Давидів воссідати,
зате погрожує
твердиню віри –
Храм пра-отців
зламати…
і зруйнувати…
рибалки й теслі
епохальних перехресть…
Безсрібника –
незрячі міхоноші!
не марно ж учать мудреці,
що «галіле́янин
понад усе шанує честь,
а іудей –
понад усе шанує гроші», –
прислів’я давнє,
занотоване в Толмуді,
на гадку навернулося Іуді…
…для чого,
хто б її спитав,
посудинку із алебастру
розбивати?..
весь мир за раз
на голову
Ісусу,
та ще й на ноги! –
виливати?..
косами
власними,
прекрасними,
ті ноги – витира́ти…
…Він не збирається,
недавно Сам казав,
на трон Давидів воссідати…
…чому б ті пахощі і не продати
за срібняки?
а виручку –
три сотні щонайменше! –
в калитку щільно впакува́ти…
нехай і довелось би,
далебі,
якісь нікчемні мідяки –
голо́ті,
про лю́дське око,
і старцям міським - роздати…
…пройшли роки,
минулися віки –
і що ж?...
з Іудиної легкої руки
все продають –
і честь, і душі –
усе! що мають…
чого ж не мають –
у ближніх одбирають –
крадуть!
і – продають:
збирають срібняки
у капшуки
складають – добро кують…
чи вже сягнула меж
продажно-бізнесова гра:
на душах –
цінники в копійко-грамах…
планета
стала Полем Гончара,
Землею Акелдама…
09.02.2013
*Поле Акелдама́, Земля́ Кро́ві чи Земля́ Гончара (Горше́чника) – це місце традиційно пов`язують зі зрадою Ісуса Христа, яку скоїв Іуда Іскаріот: коли Іуда повернув первосвященикам 30 срібняків, вони не поклали ті гроші у церковну свою скарбницю, бо це була «ціна невинної крові», а купили на них землю гончара, де згодом хоронили подорожніх… Назва цієї ділянки землі нагадує про кров Христа, оскільки це поле придбано за гроші, отримані Іудою за зраду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399521
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013
...Кто ты? Дрожью души болеющий,
Заражающий этой болью?
Согревающий, но не греющий...
Кто ты - раненный нелюбовью?..
Андрей Чернышев
***
Что за бездна в твоём отчаяньи? -
Строки, насквозь пробиты болью,
Но страшнее стихов - молчание!
Кто ты - раненный нелюбовью?
Ты единственный - неприкаянный,
Неустроенный, бесприютный,
Неокрепшей души окалина -
Станет истиной в день твой судный.
Кто ты, загнанный равнодушием
В бесконечных сомнений чащу,
Ты, людскою молвой простуженный,
Кто ты - будущий - в настоящем?!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383289
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012
Закрутилася віхола,
Та не стала утіхою,
Бо здавалася тихою,
Наче смерть.
Розлучалися всоте ми.
Безнадією всотані,
Полетіли висотами
Шкереберть.
І словами прозорими
Розгубились між зорями,
Та не стали прозовими –
Не змогли.
Молитвами предвічними,
Перетримані відчаєм,
Повернулися, звінчані,
Із імли.
Пострічалися іншими –
Переболені віршами.
Не розстанемось більше ми –
Не втрачай.
Закрутилася віхола
Білоскроннею втіхою
І здалася нам тихою,
Наче рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383170
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Наші ангели... ніжно закохані...
І коли ми на різних кінцях,
Розсіваємо мрії сполохані...
Вони тишком стрічаються в снах...
І в обіймах теплих голубляться...
Пестять ніжно долю крильми...
До світання кохаються... любляться...
Наші ангели... душі... не МИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382355
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Очима чорними-чорними
(а при денному світлі - карими)
читаєш мої вірші-човники,
лишаючи їх безкарними.
Ледь чутно ворушиш віями,
ковтаючи літери літрами.
Думи по тілу зміями
довгими, теплими, хитрими.
Руками в повітрі все вальсами,
танго та пасадоблями.
Літери гострії пальцями,
вигуками непідробними.
Бачиш думки міжрядковії,
сховані під діафрагмою.
Все найстрашніше вже скоєно.
Лишилося стати флагманом.
Напам'ять вивчаєш локацію
кроками моніторними.
На шрифт накладаєш санкції
очима своїми чорними.
Уголос цитуєш римами,
торкаючи мої човники.
Отже себе не стримуєш.
Отже тепер ми змовники.
29.11.2012
22:51
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383098
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
* * *
Не снилась, а привиділась мені:
ясне обличчя осявало темінь.
В твоїх очах дивився я на себе –
і вірив диву, й серцем пломенів.
О, як багато говорили очі!
Всього не зміг і досі осягти.
Коли вже потім говорила ти –
я впізнавав усе, що напророчив…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383085
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Як спійманий птах у тенетах,
Так б”ється скуйовджений вітер
У снігу холодних наметах.
Ламає ялинкові віти.
Співає, змагаючись з вовком.
Журливі лягають ці ноти
На листя, яке вкрили шовком
Крижинок криштАлеві соти.
А потім затихло. Так лячно,
Що звуки всі вгрузли у біле
Пухнасте рядно необачно,
Де сосни старі, заржавілі,
У білих шапках, у намисті
З замерзлих бурульок блискучих.
Шепочучи в ранку імлистім,
Щось стогнуть. Та що ж їх так мучить?
Чи змерзли і тужать за літом,
Коли їх сніги полонили?
Сніг зблисне якимсь самоцвітом,
Накотить сріблястії хвилі…
Як вітер – бешкетник насипле
Мільйон діамантів у ями,
Аж сосни старезні засліпнуть.
Й розквітнуть в снігу снігурями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383061
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Груднева ніч.Барвиста мішура
Міські вогні, підборів перестуки.
Йдемо удвох, тримаючись за руки,
Мов безтурботна щира дітвора.
Зимовий килим ковзає з-під ніг,
Тобі за комір снігу натрусило-
Який чудний!(і посміхаюсь мило,
Так неквапливо струшуючи сніг).
В обіймах ночі змерзли ліхтарі,
Розсипавши медово-жовті плями.
Уздовж вітрин, освітлених вогнями,
Ми, наче дві загублені зорі,
В застиглій тиші довго снуємо,
Замерзлі пальці гріємо вустами,
Дзвенить повітря свіже поміж нами,
Ох, не лякай так холодом, зимо́!
Бо що нам сніг, мороз чи вітровій,
Коли удвох, замріяні й щасливі
Ми, наче зорі, світло-мерехтливі,
Торкаєм неба кінчиками вій!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383060
дата надходження 07.12.2012
дата закладки 07.12.2012
...чуєш як минає все що ще вчора вводило нас в оману?..
в теплих руслах зупиняються риби наших снів
дощів ранкових рани
слів
і у безвість днів твоє сонце кане
моє Серце мій Капітане...
собаками на місяць виють ночі
справжню радість захочеш ділити мов хліб
я пишу про тишу імен жіночих
про які мовчу...
якщо хтось діагностує у нас спільну застуду
у білу пустоту листкових стандартів запише
блукання літер...
я притиснусь до тебе якомога сильніше
розбиті акорди нам гратиме вітер...
ще пахнуть гірчицею дотики правди
мовкне словами натруджена тиша
"ну тоді знаєш до завтра
напишемо вірша..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383000
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Почули небеса мої благання,
Хурделиця кружляла цілу ніч,
Зима всміхалась сніжно на світанні -
Сніжинки вальсували зусібіч…
Закутані в шарфи, бредуть до школи
У кольорових куртках дітлахи,
Морозний ранок мерехтить довкола -
Лягає сніг на землю і дахи…
Лежать мої коти на підвіконні,
А за вікном воркочуть голуби,
Сердитий Тигрик, Мурзик напівсонний,
Очима зиркають туди-сюди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382801
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Дістали безупинні пересуди
Про майя календар, гаплик космічний!
Жують слухняно той обман цинічний
Задурені Панами вбогі Люди.
Живі мерці, що плюнувши у Вічність
Чекають стадом дня армагедону,
В надії вознестись до пантеону
З підозрою на власну канонічність.
А їх князя (поки тремтить кріпацтво
Здійнявши писки в небеса хрещені)
Грабує й так полатані кишені,
Приймаючи «бюджетне святотатство».
За ширмою - парад планет, Нібіри,
І напади драконівських космітів,
Будують замки з швидкістю термітів
Пани, бетоном глупої довіри.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382984
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 07.12.2012
Засумував зимовий день без Вас.
Блукаючи безвір’ям попідранню,
Вишукував у безнадійний раз
Сліди неспійманої лані.
Упертий сніг безжально порошив,
Ховаючи і найдрібніший натяк
На теплоту роз’ятреній душі.
Та де тепло? Лиш холоду розп’яття.
Отак і плівся день хто зна куди,
Пригадуючи погляди: «Не рань!»
А з йóго сліду чорні голуби
Додзьобували крихти сподівань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382946
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012
На крилах листопадових униз,
Жовтавий лист летів немов лелека
І вітруган гонив його далеко,
Під шурхіт зачарованих реприз.
А сірі хмари – чайки в небесах,
Млином мололи промені червоні
І листя, як обрамлення в іконі,
Спадали вниз, як сльози на очах.
Безлистий терен в чорному кущі,
Набрав нектару в ягоди дозрілі,
Що від морозу стали зовсім спілі
Й помилися в холодному дощі.
Дерева і кущі неначе голі,
Лише калина одягла намисто,
Прощаються дерева з падолистом,
Чекають снігу в лісі і у полі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382816
дата надходження 06.12.2012
дата закладки 06.12.2012
Скотився перстень ночі золотавий,
в обіймах пальців ніжиться зоря.
І дощ у шибку - наголос проставив
на змоклі від очікувань слова…
Жовтіє скло у місячній оливі -
з вершечка неба скрапує зима…
Як Ваші очі в усмішці щасливі -
тоді і щастя більшого нема.
І Як би не згустилися тумани -
у серці буде теплий Оберіг,
і Як би грізно дощ не лихоманив -
назавтра він летітиме як сніг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381999
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 05.12.2012
У натяках грудневого світання,
Сивезний злидар крався павуком,
На костурі, що скреготів круком,
Благаючи лани про покаяння.
Здвопаливши порепані персті,
Піднісши руку в срібнім балахоні,
Хрестив калюжі й, ніби на іконі,
Оклад стрілИвся в крижаній жерсті.
Зірковим блиском зирив старовір
На скверики в дубово-грішнім листі,
Калину у порочному намисті…
Кущавість збіжжя в зелені зневір.
Ченцеві стало невимовно жаль
Безбожників фантома листопаду.
Він світанкову розпалив лампаду,
Гріхи втаївши під тремку вуаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382738
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 05.12.2012
Загорнулося небо у спогади,
І мовчить їх потомлений зміст.
Сірим димом втікає із комину
Мій сумний незакінчений лист.
І тріпочуть дерева сполохані
Сильним вітром, бо скоро зима,
Золотої і теплої осені
не буде́, не було́ і нема.
За водою пливуть, ніби лебеді -
Білі тіні несповнених мрій.
Бо ніхто так, як ти не вмів трепетно
До моїх доторкатися вій.
Бо ніхто так, як ти не полюбиться.
Випадковості мають свій шарм...
Хай степліє хоч трохи на вулиці, -
Мій до тебе наспіє поштар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377013
дата надходження 11.11.2012
дата закладки 05.12.2012
Лапатий сніг один танцює.
Вальс.
В грудневі дні, у міжморозній тиші
скупі рядки не схожі так,
на вірші,
але пишу, бо думаю.
Про Вас.
Недавно ж осінь бавилась
листком.
Горіли вишні,
наче у пожежі,
і той годинник на високій вежі
відстукував,
мов Панна
каблучком.
За Вами йшов,
а в серці – мов струна.
Ніяковів. І не зумів спитати,
хоча б про те,
як милу Панну звати,
й чому вона самотня і
одна…
Листок торкнувся
до мого чола,
Ті очі. Мить,
і зникла незнайомка,
а та струна, що так бриніла,
тонко
із осені у зиму перейшла.
А й досі лину в той
осінній сад,
де замість листу сніг летить грудневий,
О кароока Незнайомко…
Де Ви?...
Вальсує садом тихий снігопад.
плейкаст від LaurA
http://www.playcast.ru/view/2060358/1eda7ccd44c3bcf64697bdbf1a6721cce5a3a826pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382688
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 05.12.2012
Цілий день сніжи́ло за вікном,
В горностаях біла королева
В домоткане грубе полотно
Загортала приспані дерева.
На вікні повісила шифон,
Візерунки дивні вишивала
І плелись мережива, мов сон,
Під снігами танули дзеркала
Недопитих осінню калюж.
Стиглі грона мерзли на калині
І пелю́стя випалених руж
Проглядало в білій пелерині.
А під вечір сонні димарі
Розпустили пасма посивілі
І вляглися спати у дворі
Лебедино-сніжні заметілі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382685
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 05.12.2012
Музика Віктора Оха
Стежина від рідної хати
мене у світи повела.
Вітрів натерпівся багато,
сивіла-гула ковила.
Всього на шляху вже бувало –
і радість стрічалась, і сум.
Зозуленька-доля кувала, –
присуджене досі несу.
Вже осінь моя за порогом,
від неї не дінусь ніде.
Дорога до рідного дому –
у край заповітний веде.
Із хатою сам наодинці.
Вибілює душу зима…
Гіркі і солодкі гостинці…
А мама… а мами нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382430
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 05.12.2012
несподіваний мій сніговію!
завітав
після довгих чекань –
і радію…
веселись, білокриль,
снігодую!
я синичку з долоні
годую…
ні за чим
не шкодую;
ні за ким
не жалкую…
прослизнула у двір
горностаєм –
зима
кіт
до пічки інтимно муркоче,
мружить
закохано очі…
…хто правди найбільше хоче –
того правда знайде сама…
04.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382594
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 05.12.2012
на диво
вуста твої
окре́слені примхливо:
як пензликом із колонка́ –
вибаглива,
старанна лінія тонка́,
м`яка,
блідо-рожева бга́нка…
солодка забага́нка,
обведена продумано красиво…
у їхній посмішці… такій…
туманно-світанко́вій,
розведено-медовій,
засерпанко́ваній…
приховувано-стриманій,
дозованій!
лякливо-обережній,
обмеженій,
до себе зверненій,
в самій собі прихованій
такій…
за паволокою –
зневага і неспокій
цей рот-метелик
нервово крильцями тремтів,
щось про любов
заучене
замучене
освідчитись хотів:
таке щось
ритуальне і забуте,
з екранів чуте…
не провідчуте…
не так хотів, як мусив…
в метеликах,
як погляд не відводь,
присутня гусінь…
04.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382295
дата надходження 04.12.2012
дата закладки 05.12.2012
Настояне на росах та дощах,
Вітрами заціловане і сонцем,
Бузкове щастя – наче долі знак
Зацвіло у мене під віконцем.
П’ять пелюсток у кетягах бузку
Щоранку кличуть, ніби до причастя.
Шукатиму його, його знайду
Омріяне своє бузкове щастя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381523
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 03.12.2012
(Присвячую Лесі Геник, Наталі Данилюк і моєму духовному наставнику Оксані - Світаночку!)
Уклінно дякую, що саме вчора, в перший день зими, вони допомогли мені ще раз вийти із темряви і в моїй душі знову сонцесяйно!
ЯК ВАЖКО: мовчати, коли хочеться так багато сказати; вірити, коли зневірився; пробачати і забувати; не помилитися, не заблукати, не посваритися; не дорікати, не вболівати, не журитися; не помічати, не жалкувати, на помилках вчитися…
ЯК ЛЕГКО на душі, коли зникає те, що було важко…
ЯК ВАЖЛИВО, що є на світі добрі, чуйні люди; що більше не турбує біль у грудях; що знову сяє сонце веселково; що зігріває серце щире й мудре слово…
ЯК СУМНО, що минула осінь золота, але зими ще й досі в нас нема…
ЯК РАДІСНО, що ще пульсує кров у жилах; що, попри все, жива – тому щаслива!
ЯК ДИВНО І ЦІКАВО воскресати, відкрити двері у свої пенати…
І ЯК НЕЛЕГКО свій спокійний монастир сьогодні залишати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381825
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Нарешті захурделилось довкілля -
В повітрі дощ і снігове весілля.
Зима дарує нам легкі сніжинки,
І на дахах уже лежать перинки…
Лапатий сніг, як білосніжні ельфи,
Спускається на землю плавно зверху…
Гойдаються від вітру осокори,
Танцюють менует дерева голі…
Крихкою кригою блищать калюжі,
Засніжені кущі мов білі ружі,
Закрили щільно вікна у будинках,
Цілують шибки дощові краплинки…
Милуюсь снігом за вікном кухонним,
Який кружляє в небі монотонно .
Сніжинки-балеринки беззупину
Вкривають землю пухом лебединим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382101
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2012
Ти серце моє прочиняєш
До світла, до ясного світла,
Ту істину щиру являєш,
Що в шати небесні зодіта.
І руку згори простягнувши
Зовеш молитовно у далі.
Господнє у груди вдихнувши,
Викурюєш гойні печалі.
Мов промінь у стужі осінній,
Коли падолистить і тужить,
Коли все єство в голосінні -
Надією душу голубиш.
І тихо шепочеш до серця
У хвилю розпуки і болю:
Не бійся, дитино, минеться,
Я мо́люся поряд з тобою...
(25.10.12)
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381984
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 03.12.2012
Розстелила сріблястий перкаль
На стерню, перемлілу од вітру,
І густу сніжно-білу емаль
На убогу осінню палітру
Розілляла.Шовковим крилом
Поторочила пасма туману,
Процідила останнє тепло
Крізь надбиту крихку порцеляну
Білощокого сивого дня.
Заморозила крізні патьоки,
Осідлала вітриська-коня
І хутчій подалася навтьоки.
Захурделивши біливом світ,
Розчинилася в мареві панна!..
Срібний клен шепотів їй услід:
"Ворожбитко моя невблаганна..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381826
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012
Знову вечір ліг на плечі,
Ніч - то час душі розп'ять,
Час для свіжих самозречень,
Недописаних міжрядь,
Недомовлених освідчень,
Пошматованих сердець,
Як вужем у душу відчай
Заповза в глухий кінець,
Час розвіяних ілюзій
І нав'язливих примар,
Коли друзі - вже не друзі,
Обезкрилений Ікар,
Час на пошук вічних істин
І божественних начал,
Коли думам надто тісно,
Слізно скапує свіча,
Коли Янголи іскристі
Обіймають крильми нас,
І Поет, немов провісник,
Проника крізь простір-час...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381793
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 02.12.2012
Відмарила з гарячки, відіснила
Цей солодко-гіркий самообман,
Цей вихор, що мої обшарпав крила,
В душі густий посіявши туман...
Крізь літоднів мереживо зелене
І снігопадів білу пелену
Нова зоря запалиться для мене,
Пробивши світлом темряви стіну.
І я, журби покинувши пенати,
На вільних крилах випурхну у світ!..
Але й тоді я буду пам'ятати
В моєму серці твій гарячий слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381663
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 01.12.2012
* * *
Останній осінній вечір.
На ранок невже зима?
Не мовкне дзвінка малеча,
та тільки тепла нема.
Зима до воріт добігла,
та, мабуть, не в тому річ:
коли буде біло-біло –
світлішою стане ніч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381496
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 01.12.2012
Поріжу ніч на спалені листи
Без слів і дат, без болю і провини.
У книзі долі не було святих.
Я докорів нікому вслід не кину.
Душа допита. І пустий папір.
Прощаю наперед усе, що буде.
Зітру любов, зачитану до дір –
Сонети щастя між рядків облуди.
Такі, як ми – піщинки в глибині,
Що мріють стати перлами в намисті.
Та наших мрій праобрази земні,
У дзеркалах чужих не мають змісту…
Душа розбита на мільйони зір –
Хай мерехтять у вічному склепінні.
Поріжу ніч на тисячі зневір,
Та в серце не впущу недобрі тіні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381484
дата надходження 30.11.2012
дата закладки 01.12.2012
образ твій –
сусальний листок…
промайнув у вікні
житній
брунатний паросток
ви́сходивсь у мені
вітер
скинув на дах
розбив
іменне сузір`я - я!...
знадвору
ві́дсвітом
на семи вітрах,
у вікні
дотліває
«Кассіо...» - «пе...я»…
на семи вітрах
на самому дні
зда́леку…
снився мені –
сичем
на коми-ні
лунає музика сфер
у мовчанні семи струн
бог скандинавський вмер –
щоб збагнути значення рун
29.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381103
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012
* * *
Запалення душі.
Кругом лиха безвихідь.
Великі і безликі –
однакові усі.
Однаково мені
болить. Чимдуж хворію.
Невже отак зотлію?
Анафема чи ні?
Відступник-єретик
пре канонічні догми
від батьківського дому
у лабіринт мети?
Панельна цитадель –
нещадна пастка долі –
душі немає волі.
Усе двигтить, гуде.
Усім не догодиш.
Вже й не в ладу з собою.
Не покидати ж бою?
Мій відчаю, облиш,
покинь мене.
Ще йду.
І не цураюсь віри.
У триєдиній мірі
лікує душу дух.
Іду.
Як провинюсь,
прийму в науку муку.
Свою останню букву
скажу, коли спинюсь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381000
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 29.11.2012
* * *
"З ким поведешся..." – знаю теж.
Хоч тисну клешню ракові,
не в адекватній мірі, все ж
із раком ми однакові.
Він під корчами має дім
і повзає по-своєму.
Авжеж, не родичі. А втім –
ми берег разом гоїмо.
Хай очищає. Все одно –
щипає, їсть чи щупає.
У чистім плесі видно дно.
І лебеді, і щуки є.
Уміння в кожного своє
зі складнощів виходити.
Терпіння справи не псує.
Тож головне – не шкодити.
...Пропали з воза лантухи.
Що ще? Давно забулося.
Повзуть лапаті лопухи,
до осоки не туляться.
Говорять, віз і нині там,
де жаби в жмурки граються.
Як не однакова мета –
для чого і впрягаються?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380998
дата надходження 28.11.2012
дата закладки 28.11.2012
Грає вітер тужливо мінором,
В гілках клена струною звучить.
Гайвороння підспівує хором,
З лісу сірого сойка кричить.
У свитину прощального клину,
Заховалась осіння блакить.
Серед гаю червона калина,
Наче дівка убранням горить.
На узліссі смарагдом умилась,
Пацьорки из небес одягла.
У душі моїй лід запалила,
Розтопила серденько до дна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380760
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Часу плин вражає наче месник,
Повергає в бездну небуття.
Спогад очі сині тихо пестить,
Як матуся на руках дитя.
Їх тепло щемливе і привітне
Бережу непам'яті на зло,
І палка снага у серці квітне,
Наче літ розлуки не було.
Золотом осіннім луки хворі,
Вороття у провесну нема.
Тільки очі сяють наче зорі
Над гіркими втратами всіма.
26.11.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380564
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 27.11.2012
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=aGim4WiY6SQ[/youtube]
Заосінелось, ой заосінелось
Хмари шматтями наче кучмА.
Наокіл пеленою запінилось,
На порозі стоїть вже зима.
Замете, загуде, запорошиться
Сірим смутком на тихій стежі.
Повернутись у літо захочеться,
Тільки шлях добігає межі.
Засумується, спогад розчулиться
Защемить десь у серці печаль
У негоду осінню зажуриться
Бо минуле не верне нажаль
Мої мрії жагучою знадою,
Нездійсненні, побіля двора
незлічЕнні вони міріадою
все витають.. Та то мішура.
Заосінелось, ой заосінелось.
Слякітлива, гнітюча пора.
Наокіл пеленою запінилось,
Наче спала на землю чадра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380579
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Ну де ж ти був, коли цвіли ще весни?
І сонце щедро сіяло добро?
Коли птахи співали в піднебессі?
Коли в руках ще мрія та тепло…
Усе неперехресними стежками
Життя водило нас урізнобіч…
Чому не стала зірка поміж нами
В якусь одну травневу світлу ніч?
Чому тепер? У замкнутому колі?
Де стіни аж до неба заввишки?
Чому всі кажуть не втечеш від долі?
А я б втекла від неї залюбки!
З тобою! В осінь! В небо! В сонце!
З тобою! Де кружляє листопад!
В хатинку, де малесеньке віконце,
Щасливо виглядає в тихий сад!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379244
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Ти одночасно є й... тебе нема.
Тамара Шкіндер Ти одночасно є й... тебе нема.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380676
Лиш тільки був і... вже тебе нема,
Телепортацією, мабуть, володієш?..
Я натякнула, що ось-ось зима,
Чобіт катма, та...
Марно, жінко, мрієш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380783
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
ЯкОсь надворі березнево зовсім,
Повітря не осіннє – весняне
Бентежить нині це тепло мене,
А календар перечить: зараз осінь.
Тумани зранку лондонські неначе,
Хоч, трішки ще, і засніжить зима,
Та, поки, натяку на це нема…
Лиш осінь інколи ні-ні й заплаче.
27.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380747
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Прилетіли вже синички,
Сала їм подам на шпичках,
Бо вже холодно надворі,
А морози йдуть суворі.
Снігом все запорошило,
Кругом стало біло-біло,
Ліг навколо перший сніг
І синички на поріг…
Я насиплю їм зерняток,
Дам пшона з малих горняток,
Як мороз почне тріщати,
То пущу синичок в хату.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380658
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Відгомоніли віденські бали,
Відкружеляли мідним листопадом,
Молочний саван білої імли
Осінній день розгойдує над садом.
Десь в рівчаку наспівує ручай-
Вслухається у срібні ноти осінь,
Вже відзвенів багряний листограй
В її хмільному житньому волоссі.
Бліді агати блимають з-під брів,
Мов сивий льон, біліє за плечима
Холодна шаль мереживних дощів.
Вже кроки грудня чутно за дверима.
Ще мить і біле прядиво зими
Загорне все в бавовняну пелюшку.
Мов затулила теплими крильми
Журлива осінь перемлілу грушку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380638
дата надходження 27.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Пішла назавжди й слова не сказала.
Під ноги впали сумом спориші.
Протяжно птаха з гаю закричала,
лишила щем у зраненій душі.
О Боже щирий, як же ми любились.
Впивались щастям - росами на склі.
В зимові ночі ми снігами грілись.
Вночі літали в хмари голубі.
Зрадлива весно чом снігами вкрилась,
коли світило сонце нам в імлі.
Любове щира де ж ти загубилась,
куди сховалась вранці на зорі.
В погожий день надворі посіріло.
Застигли хмари мертві угорі.
То кляті люди бодай все згоріло,
Любов розп'яли в церкві на шпилі.
Печаль в колючках раптом опинилась,
Пожухло листя глоду на гіллі.
Не гріє тиша серце зупинилось,
Деж ви поділись Ангели святі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379559
дата надходження 22.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Зелена музика трави,
Блакитна музика небесна –
Серед зими в мені воскресла
Яскравим образом живим,
Де повні луки цвіркунів,
І в небі жайворонкам тісно...
Дзвенить мелодія первісна
У лоні висніжених днів.
Дзизкочуть мухами шибки,
Гуде хурделиця джмелино.
А я, забравшись під перину,
Милуюсь літом залюбки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380385
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 27.11.2012
Посварились душа та розум –
В них за щастя ведеться бій.
Серце рветься на зустріч грозам
І про спокій тепер не мрій.
Перетвориш на поле бою
Власне тіло. Без зайвих слів
Відпусти почуття на волю,
Бо вже розум від них зомлів.
У спокусі помре сумління,
А кохання воскресне знов.
Полетить звідусіль каміння
Пересудів та злих розмов.
На заваді їм стане досвід.
Повернувши здоровий глузд,
Він на місце поставить всесвіт,
Не допустить душевний струс
І відверне лиху загрозу,
Не піддасться спокусі злій.
Не зміняє вірші на прозу
Недосяжних рожевих мрій.
*СТРУС – надзвичайно сильне, глибоке зворушення, переживання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379837
дата надходження 23.11.2012
дата закладки 27.11.2012
На сайті я вже п"ятий рік.
Чимало друзів тут зустріла.
Не буду я вести їм лік.
Скажу, що дружба - це є сила.
Людей завжди я поважала.
Ділилась часткою душі.
Нікого тут не ображала:
Мене навчили так батьки.
Я народилась в Україні.
І Батьківщину я люблю.
Люблю пісні я солов"їні
І мову рідну осяйну.
На сайті є і росіяни.
Та чим же гірші вони нас?
Вони ж не інопланетяни,
За що ж мене казнять в цей час?
За те, що є віршІ російські?
Що треба рідною писать?
Та я пишу й на українській?
Так що, за це не поважать?
За вчинки я людей ціную.
За їх душевну доброту,
А не за душу крем"яную
Не за сердечну мерзлоту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379263
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 27.11.2012
(у співавторстві з дорогою для мене людиною)
Відносять гуси на крилечках осінь
За обрію печально-млисту просинь.
А ніч, немов смола, між зір красою
Прощання смуток струшує росою.
Льодяться про теплінь химерні мрії,
У паморозь вбирають вербам вії...
Лиш річка, ніччю введена в оману,
Дрімає в пасмах сивого туману.
Півмісяць клен спіймав в гілок мережці,
Застиг звабливо в осяйній сережці.
- Цей красень - мій! - з-за хмар зима дихнула
Й у віти клена інеєм сипнула.
Ревнивий вітер здмухував дарунки,
Дзвеніли в травах срібні візерунки!..
Та клен не чув! Зажурено хитався,
Бо з осінню коханою розстався:
– Вернись до мене, ніжне сновидіння,
Вернись, молю, пора моя осіння!..
– Ні… – до вершечка з далини війнуло,
– Не можу, милий, все давно минуло…
Ой, як зраділа враз зима студена,
Озимком пригорнулася до клена,
Сніжинок сон леліяла неспішно,
Морозцем в гіллі затихала ніжно…
Серпанками грайливими лилася…
Поки… чого бажала, домоглася!
Судили верби кОсами ламкими,
Гнівилась річка сплесками стрімкими:
– Та спам‘ятайся ж, звабнице холодна!
Є в клена в серці суджена природна!
Від погляду зими пошерхли хвилі,
Бо любко пригадав цілунки милі.
Знов кликав осінь, золоту коханку,
В багряних спалахах холодного світанку.
Враз сонця промені у небі зайнялися,
І пристрасті кленові уляглися!
Розтанув вмить зими звабливий іній,
Лиш квилив з далини табун гусиний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380578
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012
Снуються дні.
Напитися досхОчу
і кольором, і світлом -
бракне снів...
Ліхтарики фізалісу
тріпочуть
і шурхотом бентежаться
в мені.
У листі жолудь -
ковдрою накрився,
щільніше напинаючи
каптур -
од вітровію втік
і причаївся,
як нотка в лабіринті
партитур.
Ще гріє погляд
вервиця вербова -
у златі із тонкОго
перкалю...
Поволі тане
туга вечорова -
теплішає від спогадів....
...л-ю-б-л-ю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377513
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 26.11.2012
Залюблена у музику дощів,
Закутана в сатинові тумани,
Напоєна медами почуттів
І відчаю гіркими полинами...
Розніжена у пахощах бузку,
Розсипана словами на папері-
Невже мене допустиш, отаку,
Відкривши серця зрадженого двері?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378105
дата надходження 16.11.2012
дата закладки 26.11.2012
Так, не знає Історія тління,
Хоч Історії віхи криваві -
Виривали Вкраїну з корінням
Знавіснілі ворожі навали.
Cіяв кат рясно смертю та лихом,
Обезкровлював дерево Роду,
Розпорошував дух наш на крихти,
Нищив душу святу у народу,
Перемножував горе на відчай,
Упокорював біль наш стернею,
Укорінював маски у вічі,
Перекреслював правду брехнею,
Поневолював волю насиллям,
І глумився над честю й мораллю,
Розпорошував в колах безсилля
Переломлені долі скрижалі...
Перекроєні віхи історій
І сплюндровані вір постулати,
Заколисану, приспану, хвору
Знов ховаємо пам'ять за ґрати.
Розстриножені коні стихії,
Потривожене небо від зречень,
Вже ніщо нашу душу не гріє
Ні у спеку, ані в холоднечу.
Перепалені мрії на попіл,
Перетовчені кості в могилах,
Недовивчені нами уроки
Пеленою оман нас сповили.
Запорошені серця судини
Чорним снігом людської облуди,
Замордований люд без упину
Всі віки у засліпленні блудить.
Сумно янголи дивляться з висі,
Як мільйони свічок плачуть воском...
Час спинити, народе, цей список,
Час сказати катам - "З нас вже досить!".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380449
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012
Щ_е кілька днів і завітає грудень -
Е_моції вирують в моїх грудях!
М_інливий настрій звеселяю чаєм,
Н_аполеоном» щедро пригощаю -
О_жини ягідки цілують губи…
Н_аспівую мелодії мажорні,
А_кваріум в моїй душі – бездонний…
Д_арую радість невичерпну - людям,
У_ розкоші оркестрових прелюдій
Ш_укаю повне забуття і спокій,
І _забуваю, що життя жорстоке…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380499
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012
* * *
...Зігріти півсвіту хотів...
Його ж розпинали на палі.
А потім ще довго ступали
на світлу поетову тінь.
Поет не воскрес: не святий.
Та вірші сягали далеко.
На палі гніздяться лелеки...
Виходить, досяг він мети.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380378
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 26.11.2012
Захолола роса, берег взявся в мороз,
Очерет зашумів над водою,
Мов природу забрав у тенета гіпноз,
Огорнув сніговою красою.
Болота вже у сні, хоч збігає вода,
Ще в’юни запищати у силі,
Не лишилося з осені майже сліда,
Лише грона висять на калині.
Небеса вже не ті, сірий колір заліг,
Вітер гонить сніжинку по кругу,
Вже готують до свят Різдвяний оберіг,
Пізня осінь нагадує фугу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380281
дата надходження 25.11.2012
дата закладки 26.11.2012
* * *
На стражданній святій землі —
на війні, на ріллі, за волю…
полягли земляки мої.
Та найбільше — від людомору.
Українці, у світ несіть
світлу пам’ять гіркої правди.
Хай завжди будуть хліб і сіль.
Та ніколи — чужої влади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380020
дата надходження 24.11.2012
дата закладки 26.11.2012
прикладаю до себе вухо:
наслухАй!
уповільнивши подих:
слухай…
побачиш Бога у собі́ –
вухом…
епоха техніків
одійшла:
починається ера Духа
…летить Ра́дова
з гір донебесних –
кисе́листо
розступаються
кам`яні береги́:
радість така
Ра́довій –
до снаги!
сила гірської води
геть змітає
глибасті сліди
за Конем Залізного віку,
стирає кинджальні карби-зарУбки…
рве, як оброті,
гатки й мости
ти –
залізо-бетонно-відлите,
віджите,
вишло, як Афродіта,
але не з піни морської,
а наче з опалуб-ки
аляповатої
заводської –
і намагаєшся вчити,
як душу Живу знайти –
за допомогою м`ясорубки…
слухай:
епоха техніків
одійшла -
починається ера Духа
19.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378761
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 26.11.2012
любиш тілом –
а тіло в`яне…
тіло стомлюється
і звикає…
давши плід –
себто, людський
продовживши рід, –
емоційну напругу,
як листя осіннє,
скидає…
потрудилося – спочиває…
фізичне тіло –
інстинктивне,
земне своє діло
знає
і в небесах не витає…
любов
(назвем її «істинна») –
це не емоції, не думки,
не інтелект холодний…
любов
(назвем її «істинна…») –
це Відчуття…
вимір тонкий,
сфера буття
душі людської –
ще її називають
«Істинним Я»…
а дальше – просто:
щоб душею любити,
треба, всього лиш,
душу власну
у самому собі знайти,
як Землю Саннікова,
чи галактику паралельну –
відкрити…
ти…
щоб душею когось любити
мусиш спершу
душу свою – УСВІДОМИТИ,
а свідомість –
ОДУХОТВОРИТИ…
в результаті зусиль
таких
любов отримаєш сущу
НЕпроминущу!
вовіки-віків невмирущу –
без болю зубовного в серці
і забуття…
і Безсмертя –
не тільки душі,
але й власної
особистос-ти…
ні…
не хочу себе відчувати
тим
організмом
одноклітинно-простим,
яким,
на рівні інстинктів
і холодного інтелекту,
ти
був здібний мене
(і себе!)
сприйма-ти…
...хочеш справді Любити? –
спершу маєш
душу в собі знайти,
відкрити,
усвідомити,
а свідомість свою –
одухотвори-ти…
06.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375801
дата надходження 06.11.2012
дата закладки 16.11.2012
Розшарпаність нині модна…
Розхристаний модний блиск.
Нестримна жага голодна
На вкотре «останній писк».
До стадності спрага, пива
чи «енерджі» - стильне «лайф»...
І видив… А в чому ж диво,
Якщо не ловити кайф ?
Я нині почула фразу
із юних хлопчачих вуст
«Надія вмирає не зразу –
остання...» - і сміху хруст
холодний і неприємний,
немов розчавили щось…
То Слово, німе, даремне,
що болем гірким зайшлось,
як впало під ноги світу
і скорчилось від потуг...
Народжувалися діти -
зростали у волоцюг…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374213
дата надходження 29.10.2012
дата закладки 15.11.2012
..І хай тобі сьогодні
буде добре!
Родися іще раз,
аби цвісти!
Всміхайся!
Будь чарівна і хоробра!
Здіймися в синє небо
і лети!
Ти обрана.
Збагни це.
Тільки ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378037
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Вже не чекаю... Осені печаль
Вповила серце в неозору сутінь.
Дрижить на склі сполохано кришталь,
Мов за́вода моєї каламуті... (Леся Геник)
Іще чекаю...
Дива з-поміж див...
Ось-ось торкнеться і стече сльозою
пухка сніжина, що Господь творив
і філігранно вибавив Рукою
у крихті досконалу чистоту,
красу і міру миті в піднебессі...
Іще чекаю...
Вірою росту
в дитячу казку…
Ось уже воскресне,
як тільки Янгол зі свого крила
розсипле зимно-кришталеву тишу
під сяйвом срібла місячного тла,
і давній трепет серця розколише…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378049
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Для написання вірша надихнув твір Віталія Назарука
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377859
-----------------------------------------------------------------
Минула нічка... Знов світанок.
Зірки сховалися давно.
По плану - романтичний ранок.
Уже зашторили вікно.
Люблю зелений чай я з медом
Такий, щоб губи обпікав!!!
А потім вкритись теплим пледом,
І щоб коханий обіймав.
Я підставляю йому спинку.
Люблю, щоб гладив зверху вниз...
А кіт заглядує в шпаринку:
Давно не бачив він стрептиз.
Ти обіймав мене за плечі,
У шийку ніжно цілував.
А тиша чула ніжні речі!!
Мене так милий лікував.
Так стало душно чогось в хаті...
Надворі падав перший сніг...
Ось закінчилось наше свято.
Пізнати радість сніг поміг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377873
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 15.11.2012
Під ніч, зникає річка, в сон верби,
і манить жовтим золотом-водою.
Розсипле осінь зорі із торбин
на стежку, по якій ішли з тобою…
В обіймах вітру мліла осока,
із рук пручалась, трохи важкуватих,
і марно шелестіла: «Не така…
Не дам себе я вітру цілувати.»
Під берег місяць кидався уплав,
трава тремтіла, зіркою прим’ята.
Тебе я під вербою цілував,
і знав, що буду все життя кохати…
Та швидко осінь запрягла гарбу
в твої дороги, крізь мої вокзали,
і ми забули схилену вербу,
напевне, розлюбили-розкохали.
Літа ж як хвилі – гаснуть на воді,
по стежці – сам, не як колись – з тобою.
Цілуються вже інші молоді
під нашою плакучою вербою…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377526
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 14.11.2012
І на півдні дощі. Правда тут вони,ніби живиця -
їх чекають давно обезводнені краю вуста,
але сум до душі в одночассі із ними вселився,
як німе полотно, із якого глядить суєта.
Підперезана ніч під будинком стояла до рання,
з-під капузи даху було видко згорбачену тінь.
Наче вирва увіч, дико краплі по ній тарабанять,
а вона від жаху перекинула звичний ослін.
Хоч би вітер який! Набундючене небо, як Всесвіт.
Аж притих океан і наморщив дрібненько чоло.
Чи занадто м"який, щоб вступати з дощами в амреслінг,
чи чекав їх і сам сів спочити під їхнім крилом.
Тут нема, як у нас, ані жовтня, ані листопаду -
все зелене, як гай, і радіє провіщим дощам.
Наче коврик-палас, пере осінь доріжку до саду
і не знає украй веселиться чи плакать душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376840
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012
...На меня ты смотришь с той же нежностью…
Виктория Полякова
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/35-1462-46
***
На тебя смотрю с такой же нежностью -
Ничего не изменило время,
Покоряюсь глаз твоих безбрежности
И уже сама себе не верю:
Это я ли, Господи, приручена
Тем, кто мне казался всех отчаянней?
Миновав последнюю излучину,
Мы с тобой дожили до венчания...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376569
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 10.11.2012
"Читаю Ваши стихи и мне нравятся все без исключения... Но Адилия права: мысль материальна.........
Белогор Дина"
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/35-1462-46
***
Не пугайте поэта роком -
Он уже повстречался с ним
Рок поэта - быть одиноким,
Даже в обществе меж людьми.
Он вам будет читать баллады
И, возможно, напьётся в дым...
Для поэта жалеть не надо
Ни отчаянья, ни беды. -
Он за ними повсюду следом,
Это то, чем живёт душа,
А случится покой с поэтом -
не напишет он ни шиша!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376570
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Любителям гумору
Поспішив я до аптеки, бо була причина…
В ній стояло людей двоє - дідусь і хлопчина…
Став я в чергу й таке чую, молодик говорить:
Презерватив в такім ділі ваш часто підводить...
Кожен з них, аптекарю, наче нитки – рвуться,
Ти свари! Дідусь промовив... - Бо вони ще й гнуться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376790
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Я приношу тобі на долонях
Днів осінніх останнє тепло,
Й не важливо, що снігом по скронях
Неспокійне життя замело.
Не важливо, що в відстані й часі
Доля нас по світах розвела.
Тільки хочу, щоб мрія збулася
Й не забракло для тебе тепла.
Хочу бути душею і тілом
Завжди поруч – у щасті й журбі,
І не словом, хоч раз, але ділом
Це тепло все ж донести тобі.
Перетнути поріг свого дому
І забути про час, що тече –
Перебрати собі твою втому
І підставити вчасно плече…
25.09.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366682
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 10.11.2012
В «День мови» я пишу тобі, мій брате,
Пишу словами мови від душі,
Я змушений тепер оберігати,
Родиною написані вірші.
Хоч португальська теж чарівна мова,
Там не буває наших солов'їв,
Калина в них не та - не калинова…
І не для наших доньок і синів.
Прошу гуртуй навколо українців,
Роздай бажані вила і ціпи,
Злоба щоб їхня вилилась за вінця,
Щоб ми прозріли - не сліпі були!
Бо слово тепле, що дарує мова,
Завжди підставить стомлене плече,
Нехай чарівна, мова калинова,
В Дніпрі віками радісно тече!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376744
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Короткое слово Спасибо,
Какое ж тепло для души!
Попробуй сказать кому-либо
Так просто... Скажи, поспеши.
Увидишь: в ответ улыбнётся,
И счастливо будет лицо.
Как только к душе прикоснётся
Простое, как будто, словцо!
И мир разноцветным вдруг станет,
Тепло разольётся в груди.
И с плеч сразу свалится камень...
Обиды уже позади!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376748
дата надходження 10.11.2012
дата закладки 10.11.2012
Пані Осене, мідним відливом
Грає сонце в русявій косі!
Облетіли тополі журливо,
Діамантиться листя в росі.
Зовсім скоро накриє габою
Білий сніг спорожнілі поля.
Попрощаюся тихо з тобою,
Золотава красуне моя!..
Дай надихатись пахощів пряних,
Розігрітих у мушлях лампад!..
Мов дрібні черепкИ порцеляни,
Хрумкотить золотий листопад.
У твоїх мерехтливих зіницях,
Наче кавові зерна, терпких
Літо бабине досі іскриться.
Макраме павутинок тонких
Заплелося в сатИнові пасма.
Ах, яка недоречна журба!..
Пані Осене, діво прекрасна,
Так не хочу прощатись!..Та ба...
Догорає троянда остання,
Не діждавшись цілунку джмеля.
Дай тебе обійму на прощання,
Золотава красуне моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376529
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012
В моїх словах загорнуте життя,
В яке веде протоптана дорога,
Дорога ця веде до алтаря,
Де можна завжди помолитись Богу!
Біжать слова, а я завжди мовчу,
Збрую Пегасу знов не ту вдягаю,
Просто живу, живу і не кричу,
Лиш правди від життя собі чекаю.
Так хочу, щоб цвіли мої сади,
Вишневі пелюстки летіли перші,
Щоб мої внуки, виросли людьми,
А правнуки нехай життя завершать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376516
дата надходження 09.11.2012
дата закладки 09.11.2012
* * *
У сивім небі стогнуть журавлі:
"Коли, коли,
куди нам приземлитись?"
Неначе в морі синім кораблі,
ідуть-пливуть...
Не гріх за них молитись.
Вони несуть в собі людські жалі.
Вони, як ми, надією окуті.
У сивім небі стогнуть журавлі –
в польоті, але завжди на розпутті.
Єдиний Боже, всім нам поможи.
Дай волі й духу поскидати пута.
Завітний шлях до себе покажи.
І сили дай – завжди собою бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376364
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012
* * *
Ой ти доле моя, недоле,
переповнене поле болем.
Скільки дум тут переплелося –
і збувалося, й не збулося.
Жнивувалось, бувало, щедро,
і від споминів – тепло й щемно.
Пломеніють-сміються ружі,
а від мрієньки – серце тужить.
Ой ти доленько – спрагле поле.
Ой ти, воле моя, неволе.
Ген волошки мандрують житом...
Любо й боляче...
Хочу – жити!
Світ увесь берегти й кохати,
чаруватися й чарувати.
Я вже істину знаю ясно:
як не тяжко – життя прекрасне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376363
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 09.11.2012
Вітер реве неначе сатана,
Ганяє листя із землі угору,
А я вмостивсь собі біля вікна,
Дивлюсь у даль, на почорніле поле.
А верби нахилившись до води,
Сплітають віти, мов дівчисько коси
І листя засипає всі сліди,
Які сльозою покривають роси.
Вітер реве неначе сатана,
Птахи шукають в небі порятунку…
Гілки гудуть, немов бринить струна,
Співають пісню вищого ґатунку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375596
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 05.11.2012
Колись і ти навчишся між рядків
Шукати істин проблиски і тіні,
В безлистій тиші заспаних садів
Ловити звуки-співи солов'їні.
Колись і ти, гортаючи життя,
Пізнаєш серця зболеного муку.
І добре те, що інша, а не я,
Тебе в цю мить триматиме за руку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375575
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 05.11.2012
Повільно зазира осінній ранок
В моє вікно, що дивиться у світ.
Дерева одягнулися в серпанок.
Прикрили свій розкішний дивоцвіт.
Поволі з листя падають краплинки.
Сріблясті сльози зрошують траву.
Так хочеться зібрати ті перлинки,
Та нанизать на ниточку тонку.
А ще зірвати китички калини
І коси причепУрити свої...
Зробить намисто із плодів шипшини:
Красою очі напоїть твої.
А ти прийдеш такий мені жаданний.
Такий один на цілий білий світ!
Фортуною в дарунок мені даний.
Я так тебе чекала стільки літ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375452
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 05.11.2012
Світанок
Розперезався грайливим котом,
Дивиться ласо…в спину.
Бавовняні лахмітини туману
Сповзли
З зеленої бадилини.
Гуляти виходять росяні намистини,
Стрибають смішно з колючих малин,
Зі зубчатих країв
Вишневих садів…
Насупило осінні брови тепле небо –
Я торкалась,
Розправляла зморшки на його чолі…
Чомусь не спалось,
Очі твої згадались…
А потім ранок,
Чаєпиття…
Вмотаюсь у ковдру-ковдрину,
Немов мавка в модрину.
Порину,
Поплину у сон твій гарячний,
Вогкими стануть ефірні тканини,
Сплетені синню тенета,
Мною нап’яті.
Розборсалось волосся, охайно чесане-плетене.
Жагучі вуста до тебе
На зимівлю
До похмілля, до забуття…
Серцебиття…
Гойдається тінь,
цапають холодні пальці останній плід
майже рай-сь…кого наляканого саду…
ГАВКНУ у пику прояві,
а, щезни! …сріблом та сіллю!!!
…будильник -сво-його-свавілля…
Йду.
Йду читати
Осінні трактати,
Чайні листочки гортати, ковтати зілля.
Руде довкілля лізе у очі,
Хапає котячо, тулиться песом,
тикає носом, не вибачаю…
…смішне…
…лоскоче й муркоче,
…а кігті готує.
Чатую.
Так дивиться в оті…мої очі..
Своїми отима очима…
Беру на коліна
Хитру тварину котячу, пробачу…
Бачить!
Чаїнки танцюють, малюючи незрозумілі знаки
Небо – тепле!
І всі ознаки
Йому приємно – цілую «лапи»...
16.10.2012р.
*з подякою Валі Савелюк за настрій та натхнення!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371102
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371174
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 03.11.2012
Ізнов зарядили ті кляті дощі,
Струмлять, бубонять, стукотять без потреби.
Я вже розучилась писати вірші
І всесвіт не вмію любити без тебе.
Приречене листя зіпріє до тла
Покіль мандруватиме в пошуках правди.
А я б за тобою у безвість пішла
Крізь терни, крізь морок, якби погукав ти.
А ти не гукаєш…. То ж плачте дощі,
Залийте усе, стукотіть без потреби.
Я, може, навчуся писати вірші
І всесвіт навчуся любити без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375245
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012
А наглые ГРАЧИ орали на заборе,
А пьяные ВРАЧИ приехали на «Скорой».
Врачи теперь – ВРАГИ, лечить для них – табу.
Напившись вволю БРАГИ, уселись на трубу
(А брагу у соседа сегодня утром БРАЛИ)
И день весь напролет с грачами глотки ДРАЛИ.
А ну его, еДВА ЛИ
Грачи с врачами знали,
Что мы здесь написали!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374413
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 03.11.2012
Пів ночі дощ сердито бубонів
(ну хай йому – чому ж мені не спиться?)
Потрапила під молодечий гнів
Ще зовсім юна, під вікном, кислиця.
Та й вітер їй заламував гілки
Нахабно під кору благеньку влазив…
А я, колись, у ливень отакий
Зламався. Від холодної образи .
З тих пір чомусь не спиться у дощі.
На них у мене, певне, а-лер-гі-я
Та саме в довгу зливу, уночі
На блиск очей далеких я хворію…
Годинник в тиші, мов далекий грім.
Яка ж стійка ця схилена кислиця!
Піду й напну її плащем своїм
Хай в ливень цей…хоч деревцю
поспиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375066
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 03.11.2012
Любителям гумору
Іде баба в поле жати,
Закриває діда,
Щоб бува не втік до шинку
Іще до обіду.
- Ти дивися, старий чорте,
Щоб тут був порядок.
Я пожну і просапаю
В полі кілька грядок.
Голубці нагрій, поснідай,
Квас стоїть в коморі,
Та із хати ні на крок,
Бо спека надворі!
Намочила я квасолю,
Зварю потім юшки,
Ти начисти бараболі,
Цибулі й петрушки.
Включи собі телевізор,
Кіно подивися…
Але дуже тебе прошу,
Дивись не напийся.
І пішла… А дід «заначку»
Дістав з-під дивану…
Врізав сала, цибулину,
В горняті сметану…
Разів зо три перекинув,
Бо ще дід здоровий,
А коли іще добавив,
Тай заснув… Готовий!
Поробила баба в полі,
Вернулась до хати.
І до діда… Накинулась…
А він бурмотати…
- Щоб ти здохла, стара відьмо,
Краще сядь до столу,
А то пити не виходить,
Знов мені самому.
Уложила діда спати
І до плити стала,
І до самого обіду
Їсти готувала.
А де мораль?
Без моралі…
Бо де ж її взяти,
Варто завжди чоловіку,
Жінці помагати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374745
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 03.11.2012
(за адресою) http://youtu.be/s-hbT6SvJ24
На нашу лавку осінь підсідає…
У бесіду осінню з листопадом.
На жаль… уже нас тут немає.
І лише смуток бродить садом.
Туманом щільно листя обгортає,
І не знайти минулого кохання.
Іду до осені, вона лиш знає ,
Що саме зустріч тут була остання.
Тихо злітає золоте листів'я…
В долоні щедро ми його ловили.
В букет складали… та чужим міжгір'ям
Любов надвоє нашу розділили.
Сумую я в осінньому барвисті,
І спомини щораз перегортаю.
ОсІнь моя стоїть в букеті…лИстом.
Твоя ж … у другу долю завертає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375027
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 02.11.2012
вже третій дощ
так художньо і заповзято
змиває з міста
осінні залишки
тепла і краси...
(gala.vita)
скільки минуло дощів?..
скільки іще їх мине?..
за́ким ти
назовсім
забудеш мене…
заким змиють за́лишки,
крихти! дрібні
осінні
ночі і дні,
ночі і дні
дощі проливні…
у тобі…
в мені…
дощі і дощі…
перейдуть у сніг
поступово
і непомітно
сміх –
морозним туманом із вуст
тепло –
птахом знеможеним
перелітним
готичних ліній
обривки
вітражного шкла
скалки́
уламки
і шматинки́
холодні
красиві руки
за печатями сімома
невідворотна зима
потойбічні гілки
у шибки́
такі
хрумкі
озерця слюди
…дощі і дощі
змивають сліди
сніги
запорошують спогади:
…готичність ліній
…шовко́вий іній
….холодні руки
краса гордині
краса розлуки
31.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374462
дата надходження 31.10.2012
дата закладки 02.11.2012
Відлистопадиться, я знаю,
Затихнуть сльози і печаль.
На стиглих персах небокраю
Світанок вИпрозорив шаль,
Налиту хересом багряним.
На листя клена де-не-де
З надтріснутої порцеляни
Пролила осінь каркаде.
Гірчить повітря полиново,
Пітніють сАду вітражі...
Не ти мене зігрієш словом,
Зігріють інші, та...чужі.
І я забудуся з одчАю,
Усім жалЯм наперекір!..
Відлистопадиться, я знаю,
Лиш не здавайся, чуєш?Вір...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374921
дата надходження 02.11.2012
дата закладки 02.11.2012
Наполним сладостным нектаром
сосуд Души... Молчат века...
Но здесь они под грузом старым...
В них откровенья... И росткам,
созревшим, выстраданным в толще
усталых дней, минут, веков,
толчок дают, как прежде, мощно,
отбросив тень пустых оков,
державших Дух... Из поколений
на перекрестках и мирах,
рождаясь в миг для песнопений,
Любовь несут, минуя страх.
30.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374372
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 01.11.2012
Так расставила мне сети
эта полная Луна...
В них тону и в лунном свете
растворяюсь... А у дна
нет границ и нет пределов,
отражений лик манит...
Толи бог со мной иль демон...
Тихо шепчет... Говорит
еле слышно, гложет сердце,
разрывает на куски:
"Приоткрою, хочешь дверцу?" -
обещает... И пески
налетают, укрывают,
обнимая... Был проем
к Свету, Там... У кромки Рая
прошлой ночью или днем...
Обманул лукавый путник,
бросил молча... Вновь тупик...
И оставил кружев путы
и сомнения расстриг...
30.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374351
дата надходження 30.10.2012
дата закладки 01.11.2012
Когда приснишся мне, опять,
Средь темных долгих переходов,
Не захочу вернуть все вспять,
И не взбунтуют слезы-воды.
В руках редеющий туман -
Его раскину между нами
И дам спокойно волю снам,
Бегущим быстрыми годами.
Ушедший звук растает, там,
Где складка в сердце, в уголочке,
Отдав себя чужим мечтам,
Остановившимся у точки.
28/10/12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373899
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Осіння ніч, як море плине.
Самотній місяць вже не спить.
Надворі пізня вже година.
Лиш тихо вітер шелестить.
Моя рідня давно поснула,
Проблеми денні відійшли.
У сні їх радість огорнула,
І вихід із проблем знайшли...
Чомусь усміхнені обличчя..
Душа ні в кого не болить.
У цьому винна чарівниця,
Що може всіх заполонить.
Лиш я не сплю. Не спить годинник.
Давно пробив уже він п"ять.
Ну що ще треба для людини?
Хоч в сні щасливим можеш стать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373862
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 30.10.2012
Розплющив очі бадьорий ранок,
Почався новий осінній день,
Так ніжно й тихо пливе світанок
В тісних обіймах пустих алей…
Сумують вранці у скверах лавки,
У розмаїтті квіткових площ
Блукає осінь-казкова мавка,
Капіжить рясно холодний дощ…
Тремтять від вітру вже голі гілки,
І сонце зникло, як НЛО,
Холодний вітер свистить в сопілку,
Мережить злива на вікнах скло…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372264
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 28.10.2012
День, рождаясь из песка,
В перевернутых часах,
Ждет начального мазка
И огня в моих глазах.
Отодвинув на потом,
Откровенность и мечты,
Принимает старый дом
Свежий воздух чистоты,
Нежных рук бегущих лад,
В перерывах шум воды.
Примерять спешит наряд
Из любви и красоты.
Подарить ему сей миг
Мне по силам. Налегке,
Сотворю веселый стих
И не дам войти тоске.
27/10/12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373650
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012
За дальней черточкой у леса
Сгорел последний огонек
И ветерок шальной повеса
Закрыл окошко на замок.
Созрели звезды в темном небе
И разожгла костер Луна.
Мечты о песнях и о хлебе
Рождались трепетно со сна.
Кружились феи в танцах ночи,
Роняя жемчуг на траву,
И крик совы любовь пророчил,
Позвав, вновь, осень ко двору.
27.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373642
дата надходження 27.10.2012
дата закладки 27.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2012
Стрічаю я і там, і сям
задрипаненьких поросят.
Їм, бач, корита поміняли,
усе підряд нехай трощать
та ненаситно верещать,
і риють знов рови та ями.
Не треба пацям пишних слів:
якби щось вкинули у хлів.
Новий хазяїн чи старий,
як ти свиня, – жери та рий.
Похрюкай, поживи для дядь.
Тебе заріжуть і з’їдять.
Завжди всьому своя пора.
Отак-то. А тепер – мораль:
Байдужих можна обдурити.
Було б наповнене корито.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373549
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Людиною наречено у світі.
Та чи лишається Людське в душі,
Коли занадто вільно сонце світить,
Коли безрадно цебенять дощі?
Написано: століттями - од віку!
Не сперечатись велено святим.
Та в домислах до час немає ліку,
В гіпотезах, що липнуть, яко дим...
І певно прав отой, що має думку,
Що тисне кулаки і мітить ціль:
Несе людина в собі вічну муку,
Непослух одчайнушний, стен і біль!
І якби не кричалось, не говілось,
І скільки не розсипалось би слів:
Душа - свята, та тільки тлінне тіло
Щораз волає - манни і гріхів!
Ім’я величне! На́звисько - корона
На персті Господа в урочищі творінь.
Та ба, сумнівно штрикає мамона:
Людина ти, чи лиш Людини тінь?
(21.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372469
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Из бесконечности спешит,
Кружась в спиралях-звуках, Слово,
Врываясь в день, меняя быт,
Оно творить спешит по новой.
Из кружевных идей и фраз
Рождает в жизни быстрой строчки
О днях, о песнях, и о нас,
О сыновьях, и наших дочках.
Стараясь смысл, внести в стихи,
Мы в них живем в потоке судеб...
Любви бессмертные ростки
Несем в сердцах... И Путь не труден.
26.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373536
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Сумує скрипка жалісно струною,
До неї вже підлаштувавсь рояль,
Сумує осінь ранньою сльотою,
А з нею вже розчулився скрипаль.
Заграй, музико, чардаш веселенький,
Втопи печаль у нотах чи в імлі,
Даруй розраду власному серденьку,
Зніми з душі усі земні жалі! 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373523
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Сім хризантем – дарунок долі,
квітують сонячно в мені,
немов зоринки чарівні,
бентажать подихом любові.
Темно-червоні, сніжно-білі,
закличні й ніжні, і… сумні.
Малює осінь у вікні
дощі, граків, автомобілі.
Сім хризантем у росах віри,
ви й досі ще не відцвіли –
червоні, як тоді були,
хоч білі квіти й посивіли.
О квіти, о душі привілля!
Нехай кружляє заметіль,
в моєму серці ніжний біль –
сім хризантем – червоні й білі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372388
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Гойдалось небо,
вікнами гойдалось,
завіси відривались
від землі…
Тяжіння – це усе,
що нам зосталось
крізь відстані
у часі
немалі.
Довкола рій…
Чужі горизонталі -
дзеркальне
відображення
зими…
І дозволу думки
не запитали,
вони до Вас
приходили самі.
Сідали поруч
тихого безсоння,
писали
невіршовані листи.
Лишали світлячків
на підвіконні -
аби назад
дорогу віднайти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370612
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 26.10.2012
За чим сумуєш, серце, ким болиш?
І ждеш кого самотнім листопадом?
Хтось дав мені колись не злу пораду:
Лягати спати восени скоріш.
Усе не те, куди не подивись:
Пустує сад за домом над рікою.
І я себе не згадую такою,
Щоб радість й сум в одне переплелись.
Та й ти мене такою не згадай,
Для суму радість в службі не подру́га, -
Скупенька фраза, скажеш, недолуга...
І будеш мати рацію. Нехай.
Прозоро-сірим димом у вікно
Загляне в гості думка підвечірня:
Тебе моє неприбране подвір'я
Журбою-радістю чекало так давно!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367429
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 26.10.2012
Дозволь мені прийти у тво́ї сни,
Я буду в них ще теплим ранком жовтня.
Чому любов бува така самотня,
Як паде листя знову, поясни?
Так добре знати, що ти просто є.
Все інше раптом стало невагомим.
Чи є це почуття тобі відоме?
І чи ти знаєш, що воно моє?
П'янкий глінтвейн корицею запах,
Закутаємось теплим покривалом,
Поки зима своїм холодним жалом
Нам слідом не лишилась на вустах.
Дозволь мені прийти у тво́ї сни,
У них зостатися росою на троянді,
Щоби колись удвох нам на веранді
Щасливих днів згадати восени...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367926
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Любителям гумору
Розповім Вам правду, друзі,
Як уже багато літ
Я на сайтовій окрузі,
При двох внуках - тричі «дід»…
Ну, для внуків я дідусь,
Цим звичайно я горджусь.
Перший «дід», бо маю внуків,
Хоч ще є сердечна мука,
Хочу взяти ще за ручку,
Свою лапоньку – онучку.
Другий «дід», бо це вже вік,
Хоч ще вправний чоловік…
Ще їм сало, п’ю чарчину,
Не ображу і дружину,
Як дівчата йдуть бува,
Як пропелер голова.
Третій «дід» в мені живе,
Певно нас таких багато,
Куди час нас заведе?
Чи в житті ще буде свято?
Маю шану від людей,
Та не маю я грошей…
Хоч прожив чимало літ,
Та без грошей, хто я? –«Дід».
Не шкодую! Не біда!
Внуки є і я багатий!
Як щебече дітвора,
То найбільше в мене свято!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373456
дата надходження 26.10.2012
дата закладки 26.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.10.2012
Боже мій!-
кульбаба одцвіла...
День який-
пухнастий і погожий.
У яку ж я глиб зими зайшла,
що відтам
вернутися не можу...
(Валя Савелюк "Теплий сніг")
Віхола кульбабова, мов сон,
Сніг весняний пухом лебединим...
Дихаю із небом в унісон.
Хмар шовкові лагідні перини
Облягли топАзову блакить,
Мов лебідки плесове свічадо.
Теплий сніг кульбабовий летить-
Шумовиння піниться над садом.
Білим-білим Всесвіт замело,
Ніжне диво подихом ворушу
І пливе кульбабове тепло
У дощами викупану душу.
Білосніжний невагомий німб-
Теплий пух, легкий і тонкорунний!..
І сплелись в мережива дрібні
На долонях вирізьблені руни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372859
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Я – в осені в полоні.
У мене на долоні
Метелик розімлілий
Натруджені склав крила.
Гуляю я обійстям
І притуляю листя
До щік. Вони пашіють.
А очі твої мріють.
Ці очі – як ожини,
Не стануть же чужими?
Не захолонуть раптом,
Не розлетяться прахом
Ці почуття пристрасні,
Мов ті дощі невчасні?
Я – в осені в полоні.
І китиці червоні
Насипала калина,
А пахне так полинно,
Так пахне хризантемно!
Ця осінь знає, певно,
Мою любов шалену.
І тільки листя клена
Жовтіють, мов знамена.
Й непрохано скраплена
Моя сльоза солена…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372961
дата надходження 24.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Рясних дощів посріблену вуаль
Впустило небо осені на руку.
Хіба тобі ніскілечки не жаль
Мою любов розпачливу і муку?
Пекучий сум невиспаних безсонь,
Полин думок на білому папері?
Тобі несу тепло своїх долонь,
Та все не ті в мої заходять двері...
І не про тих гірка моя печаль
І молитви невтішеного серця...
Хіба тобі ніскілечки не жаль
Душі моєї, що мов пташка, б'ється
В забиті вікна гордості й пихи
В похмурі дні дощів і ностальгії?
Опалим листям встелено шляхи,
Скупим мовчанням спалено надії.
І так мені образливо до сліз,
Така в душі розбурхалась негода,
Що ти жалієш золото беріз
І лиш любов мою тобі не шкода...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373206
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012
***
Не приближайся к точке невозврата,
Пока не поздно - поспеши вернуться!
За тем пределом брат идёт на брата,
Не успевая даже ужаснуться
Своим словам,
поступкам,
бранной речи -
Зашкаливает градусник накала
Страстей исконно-бренных, человечьих.
... Но слышен лязг холодного металла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373308
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Моє село перевелось на хутір.
І майже не лишилось в нім селян.
Хати, сади – могилами окуті.
Гуляє в бур’янах свята земля.
Вже скільки сіл покинутих, злиденних
під божим небом на межі віків!..
Тьмяніють душі. Шаленіє демон.
Конає люд під ношею гріхів.
Прадавній край, прегарний, пребагатий.
Було колись. Або й не так давно...
Немов жебрачка батьківщина-мати.
Воскреснути невже ж їй не дано?
В любові й вірі душі молодіють.
У герці вічному добро зі злом.
Та будять, гріють промені надії.
Буя зелом сплюндроване село.
2000
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373298
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Сіє дощ на вервечки машин
І автобусів жовто-яскравих.
Край вікна у кав'ярні один
Ти сидиш з філіжанкою кави.
Ароматний напій і терпкий
Закінчився так швидко, як літо,
Наче спогад приємний, який
Знов у пам'ять забрів сумовито.
Може, ти пригадав у цю мить
Почуття, що стелились габою?
У зажурі з дощем гомонить
Пізня осінь - не наша з тобою.
Задощило стакато в душі...
Залишивши усі свої справи,
У кав'ярню заходжу мерщій,
Щоб... замовити чашечку кави.
(Розтривожив мене запах кави)
(Щоб зігрітися чашкою кави.)
16-23.10.2012р. Львів
II варіант
Йду дощем обіч низок машин
І автобусів жовто-яскравих.
Край вікна у кав'ярні один
Ти сумуєш за чашкою кави.
Ароматний напій і терпкий
Закінчився так швидко, як літо,
Наче спогад приємний, який
Знов у пам'ять забрів сумовито.
Очевидно, згадав у цю мить
Почуття, що стелились габою?
У зажурі з дощем гомонить
Пізня осінь - не наша з тобою.
Задощило стакато в душі...
Залишивши усі свої справи,
У кав'ярню заходжу мерщій,
Може, разом ми вип'ємо кави?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373174
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Любителям гумору
Прийшов дідусь до лікаря, стомився з дороги,
В килимок, як і належить, витер чисто ноги.
Привітався ще у дверях, поставив торбину,
Там Вам жінка назбирала качку й солонину,
Трішки масла, і сметани, хрону, бараболі,
Невеличку капустину, грибів і квасолі.
І просила, і я прошу – верніть мені силу,
Щоб і я , і моя жінка зажили щасливо.
А то вже так не виходить, як колись бувало,
Хоч я часто п’ю сметану, їм цибулю й сало.
А скажіть мені, дідусю? – Тут лікар озвався…
Скільки ж років Вам насправді? Чи я помилявся?
Вісімдесят за два роки, як моїй дружині,
Господарку ще тримаєм, є корова й свині.
Та коли лягаєм в ліжко – вже не та робота,
Я при зустрічі з дідами закриваю рота.
А вони бува зберуться, хоч старші багато,
І говорять, що у ліжку роблять жінці свято.
Мене ж завидки беруть, та я ще кріплюся,
Може після лікування і я усміхнуся.
Ви пишайтесь, що при силі і ідіть додому,
А коли вони говорять, варто Вам самому…
Хай їх завидки огорнуть… Кожному – своє…
А Ви з бабцею живіть, поки сила є!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372133
дата надходження 20.10.2012
дата закладки 25.10.2012
Тиху сумну мелодію
дощик дрібний бринить.
Чуте оте – повторюю,
осені ж – не спинить.
Осінь чарує барвами,
міря вбрання руде.
Радий її забавами,
в такт вітерець гуде.
Музика ніжна, лагідна
глибоко десь луна.
Ніби порватись ладна вже
серця мого струна.
Ой, золотава осене,
гасять дощі вогонь!
Як же на серці росяно!
В пам’яті – жар долонь.
В літі були щасливими.
Час поміж нас летів.
Не розгадали дива ми, –
вічність у миті тій!
Мила левада тулиться, –
тут молодим ходив!
В зливі холодній чується
теплий отой мотив.
Вже павутинки сонячні –
пройдених літ привіт –
трепетно, легко й болісно
впали на крила віт.
Знов – журавлі до вирію.
Як їх дощі січуть!
З ними ще трішки вимрію,
з ними і відлечу.
Буде ще, знаю, вдосвіта –
сповідь на вістрі прощ –
грати на струнах осені
несамовитий дощ!
Поки ж – ще задоволена,
трохи чудна й сумна,
осінь стоїть оголена.
Й небо – не видно дна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370643
дата надходження 13.10.2012
дата закладки 15.10.2012
небо широке,
низка світів – безмежна…
є де літати…
взаємно і незалежно
не заважати,
не тертись крильми…
ми
атоми:
народились самотні-ми:
хай негативними,
зате – вільними…
ми -
атоми…
обзивають нас –
радикалами,
бо здібні
найтісніші зв`язки
розривати,
полишати
найдорожчі серцю сполу́ки,
як тільки сполуки ті,
для нас –
природно прості,
у якийсь момент
прагнуть стати
НЕ
добровільни-ми
лЮбе ядро…
чиниш
винятково саме лиш добро,
бо ти –
позитивне завжди
але
у природних сполуках
зв`язки –
бувають стабільними
за умовами
виключно добровільними…
втрати…
з кращих намірів
спроби ядра
во ім`я добра
свої атоми
контролювати
негативність їхню природну
неугодну
підправляти,
орбіти підрівнювати,
корегувати
лагідно –
диктувати
так
нерозривні сполуки
змінюють
суть…
власну –
щасну
на протилежно-нещасну
такий
світ наш
молекулярно-крихкий…
чи справді
у його основі,
невловимій і невагомій –
НЕзалежність
і ДоброВільність любові?...
12.10.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370343
дата надходження 12.10.2012
дата закладки 13.10.2012
Я засинаю в теплих долонях світу,
між мережива зір, під шовком неба,
в сріблі місяця під шепотіння вітру,
втомлена, гола й самотня... Без тебе.
Заколисують мене ніжно ті руки,
мов дитину пригортають до себе
і я забуваю у сні про розлуку,
розчиняючись в обіймах...Без тебе.
В обіймах ночі, ледь прикрита затінком
прохолодної вуалі з туману,
що спадає в лоно природи-матінки,
я забуваю кохання оману.
Серце й душу більше не тривожать рани,
зцілює любов Всесвіту, що править...
Ллється з Божественних долонь й омиває...
З молитов я п'ю чудодійну прану.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353534
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 09.10.2012
Контральто золотого октября -
Как бархат. Тембр его – красив, глубокий.
Из оперы осенней ненароком
Он арию поет календаря.
На небе тучи – духи кораблей.
Октябрь стоит в ответственном дозоре.
Певец из оперы, закончит скоро
И полетит дорогой журавлей.
И сладостна мелодия, как сон.
И стаей бабочек воздушно – золотисто
Под ноги сыпятся резные листья.
И ветра зыбкого чуть слышен стон.
В партере – тихо. Зрители в ветвях
И слушатели в боа серых перьев
Так зачарованы! Еще не верят,
Что лето не вернуть, но в сердце – страх.
Контральто золотого октября…
А тучи все плывут под парусами.
Кивают хризантемы лепестками,
Палитру ярких красок нам даря.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369184
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 09.10.2012
Роняются слоги
Слезами в душевную бездну,
Всеобщей любовью
Слагаясь в созвучные пазлы.
Настанет пора
И распятая осень воскреснет,
И, в чудо поверив,
Падёт паства осени наземь.
Споются осанны
Царице на долгих молебнах,
Расскажут о ней
Письмена проповедников мудрых.
Однажды над миром
Смиренным разверзнется небо,
Даруя скрижаль
Золотого сечения утра...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369655
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 09.10.2012
Дорога життя, дорога...
Вона як яка у кого –
Коротка й довга буває,
В укіс веде й до небокраю.
Вона і гладка, й горбиста,
Заквітчана й падолиста.
З барвінком, що косам милий,
З болотом опісля зливи.
По ній то ідеш, то скачеш,
То, наче куля несешся.
Набігла хмарина – плачеш,
Блиснуло сонце – смієшся.
Дорога життя, дорога...
Аби не у тьму – до Бога.
Хай слід, що, мов вдих, несеться,
Позаду зелом зостається.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369218
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 08.10.2012
За що полюбила, чому віддалася,
Чому мене долю, ти в гріх завела.
З жонатим не зчулася, як повелася,
Бандура його, мене з світу звела…
Зігрій моє серденько, мила бандуро,
Нехай твої струни, не ятрать серця.
Мелодію ніжну, зі сховку Амура,
Віддай тебе прошу, усю до кінця…
І що нам із того, що люди говорять,
Нехай собі кажуть, хай грози гудуть.
Любов нашу грішну, десь Ангели молять,
І в дощ і в негоду, на крилах несуть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369492
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Присвята Віталію Назаруку:
Ой не майся, серце, не печи.
Як же мені болю дістається!
Як же я застряг серед причин!
Вибратися досі не вдається.
Подумки навідуюсь до Вас.
Як же нам побачитися варто!
Щоб розмова краще повелась, –
по-козацьки підійняти кварту.
Та й наговоритись досхочу.
Потім чи ж побачимося більше?
Голосу ще Вашого не чув,
та впізнав і душу вже по віршах.
Думка легкокрила на Волинь
лагідною птахою злітає.
Як вона радіє, як болить!
В край полтавський зморено вертає.
З братом разом робимо добро.
Крапелини… – невичерпна сила.
Луцьк – Лубни, всередині – Дніпро.
Щоб жила щасливо ненька сива.
Як же її треба берегти,
завжди щоб єдиною лишалась!
Ой ви обереги-береги,
як ви необачно розбратались!
Ох і перегнули ж ми таки!
Доділились. Душі – кривди повні.
Якщо ми насправді земляки, –
окриляймось мовою Любові.
Треба ще нащадкам помогти
мислити й могти не тільки вільно –
разом возвести міцні мости,
жити щоб довічно українно!
Лівий берег – це й Лугань, і Крим.
Правий – це й Поділля, і Карпати.
Хто б нас як сьогодні на ділив, –
до Москви не варто відступати.
Рипатися нічого в світи.
О, великий мій прарідний роде!
Варто Україні помогти!
Тут – Європи серце благородне.
Українці, сетри і брати,
рідну матір треба вартувати.
Але так, щоб щезли всі кати,
бо інакше вже ніщо не варте.
Час – лихий. Уже й терпінню крах.
Паханат. Панують – янучари.
Зрадники народу. Вже пора!
Разом ми їх праведно розчавим!
Націє, єднайся! В добрий час.
Вороги давно на нас напали.
Геть байдужість!
Вже й Господь за нас.
Вже сьогодні бандюків – на палю!
Дивна пісня лине навкруги –
стогне і сміється ріднокраєм.
Де Дніпро єднає береги
й досі долі кращої чекає.
На Вкраїні ой не все гаразд!
Як же завинили тут лукаві!
Істина ж – всередині якраз:
маятник гойдають ліві й праві…
Правлять найпідліше не вони.
Як же нині малювати плани?
Йдуть під ніж ягнята й кабани…
Бо керують – мафіозні клани.
Не розкисни, брате мій, гляди.
Онде ж як рум’яниться калина!
Стрінуться бадьорі два діди.
Свіжі вірші й пісня ще полинуть!
Як би не іскрилося вино, –
лірика й політика – не рідні.
Щоб там не судилось, все одно –
вірити і діяти потрібно!
Пісня починається на «ой».
Плакатись, одначе, не годиться.
В небі журавель. Вітай його.
Й радо пригощай з руки синицю.
Ладити з недолею зумій.
Йди, та не лети так, – зупинися.
Ой розвійтесь хмари грозові!
Сонечко жадане, усміхнися!
Олександр Печора
м. Лубни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369261
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Скажи ще раз:" Кохана, я люблю!"
Повторюй, мов уперше, безупинно!
Додай ще сил, як вітер кораблю,
Коли вітрилам надимає спину.
Скажи "люблю" - твоїх чекаю слів.
Дозволь насолодитись почуттями.
Хоч досить є гордіївих вузлів,
Будь мрійником, закоханим без тями.
Дарма, що зморшки стеляться чолом,
Та прикрі будні посріблили скроні.
Скажи "люблю", щоб серце розцвіло
Під супровід небесних передзвонів.
30.09. 2012р. Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368270
дата надходження 02.10.2012
дата закладки 08.10.2012
За вікнами дощить, там справжня осінь.
Бабине літо вже відгостювало.
Надворі майже літо було досі,
Дощів грибних до нині лило мало.
То ж згодом слід чекати урожаю,
Гриби ростимуть, як на дріжджях тісто.
На тихе полювання вас скликаю,
Нема чого висиджувати в місті!!!
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369396
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 08.10.2012
щит
між Землею і Сонцем –
втруча́ння сторо́ннього
щит…
кра́деним світлом відби́тим
ноча́ми
примарно блищит(ь)…
сі́м`я вороже!
прикидається справжнім,
живим,
ніби може
ізсере́дини себе світи-ти!
отим
замилуєшся по́части
блиском –
маре́вно-відби-тим…
блідим,
світло!
торкнувшись поверхні
щита – мертвої,
віддає внутрішню силу –
надаре́мна жертва!
ніщо іще мертвого
не наси́ти-ло…
до «життя ізсере́дини»
не воскресило!
а що намагалось –
саме
згину-ло…
сяє по́вня
світлом зіпсованим,
жадно-ви́смоктано-загіпсованим,
перевернуто-беззмістовним,
цинічним,
тимчасовим,
безсило-невічним…
не спрИйнятим,
примітивно
перейменованим –
блиском відби-тим
як ти!
символ
примарної красоти:
отака
ілюзорна довершеність,
плавність ліній,
ошатність форми крихка́…
ви́тонченість
мінерально-безкровна,
без внутрішнього
наповнення,
вогню і життя –
буття-небуття
грань
несвідома…
а́мфорна ви́довженість,
інеє́ва тендітність –
дзвінка порожнеча
внутрішня
і
почуттєва бездітність…
як ске́льце,
викинуте і розбите,
під повнею
може яскраво сяяти і світити
безсилим залежним блиском
колишнього світла,
двічі відбитим…
жадібно і бездумно
спожитим…
повня – ти…
привид мертвої красоти…
здібність звабити, спокусити
але
вічно-мерзлотна нездібність
люби-ти
берегти…
розвиватися і рости –
жи-ти!
…я –
самодостатня
ілюзі-я…
07.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369182
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Як важко відвикаю я від тебе...
Нестерпне жало ниє і пече.
Ну, прихилися волошковим небом
Мені хоч раз на стомлене плече!..
Проникни в душу краплею розмаю,
Духмяно-ніжно квітом завесній!..
Так важко я від тебе відвикаю-
Нестримно грузнеш в пам'яті моїй.
Згасає літа бабиного згадка
Між павутинок росяно-крихких.
Моїх надій розхитується кладка-
Лиш би дістатись теплої руки...
Лиш би вхопитись за краєчок неба,
Торкнувшись пальцем білого крила!..
Так важко відвикаю я від тебе,
Від ніжності твоєї і тепла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369437
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Відпусти мене в далеч осінню
Перелітним сумним журавлем,
Сіроокою зайдою-тінню,
Сивокрилим безрадним жалем.
Відпусти мене в далеч сльозою,
Хай не тліє печаль на щоці.
Розіллюся луною німою
У тумані, немов в молоці...
Відпусти мене в далеч самотню
Наче пісню, що зранила глас.
Не зігріти дощами безодню,
Коли небо утратив пегас...
Хай відрадою листя кленове,
Як останнє з омрійних іскрінь.
Відпусти мене, грішна любове,
Ув осінню тремку далечінь...
(6.10.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369033
дата надходження 06.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Закутавсь ранок в біле покривало.
Солодко спить натруджена земля.
А Сонечко тихенько вже вставало.
І новий день ішов з невідкіля.
Торкнувся промінь і мого обличчя.
Заповз під ковдру, щоб залоскотать.
Легенько прокотивсь по передпліччю,
Як м"ячик, по підлозі став стрибать.
Осінній день почався із усмішки!
І зовсім не хотілось сумувать!
Хоч Сонечко погралось зі мной трішки,
Та бачу, що уміє жартувать.
Свої долоні Сонцю простягаю.
Ловлю його життєвий дивний скарб.
І безнадіі зовсім покидають:
Душа вже не почує більше скарг.
Хай новий день зітре усі сумління!
Осінній сад казковий хай цвіте!
Цей день несе мені благословіння,
Я вдячна за дарунок! Це святе!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369435
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Крізь форпости сторіч
пронесла ти героїку волі
незрівнянну красу
і палку материнську любов.
Відправляла на січ
і нових колисала героїв,
Україно моя,
як ти прагла звільнитись з оков!
Та не знає ніхто
як давались тобі ті прощання,
як у грудях пекло
і які в твоїм серці рубці.
Що із кожним хрестом
ти терпіла сама розпинання,
Україно моя,
найстрадальніша з всіх матерів!
В тебе сльози в очах
появлялись при витоках слави,
ти раділа й цвіла
за своїх героїчних дітей.
І злітала, як птах,
полотнищем у небо держави,
навіть грамом тепла
ти ділилася, як Прометей!
Ти не вмієш брехать
і від того усі твої біди,
ти на горе чуже
відповіш, як завжди, співчуттям.
На горнилі багать
з колоска ти спечеш скибку хліба
і нужденним усім
ти покраєш по рівних шматках.
Благодатною будь,
і чаруй все довкілля красою,
лиш би нам не забуть,
хто ми є і хто наші батьки.
Хай нащадки і звуть,
Україно, тебе молодою,
але знаємо ми
що ти матір"ю нам вже віки!
Ми клянемось тобі,
що зумієм тебе захистити!
Присягаєм навік
зберегти материнське тепло!
Хай тобі біля ніг
позолотою стелиться жито
і небесна блакить
наче хусткою, криє чоло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366901
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Така легка на душу ностальгія,
Медовий солод терпне на вустах...
Летить-летить березова завія-
Листків осінніх охра золота.
Налиті сонцем пагорби зелені
Сотають пряжу з променів тонку,
Тендітні верби, наче наречені,
Полощуть пасма в чистому ставку.
Обідня тиша котиться над плаєм
І, настромившись на колючий шпиль,
Молочна хмарка солодко дрімає,
Неначе човник в небі поміж хвиль.
Мов струн тендітних звуки монотонні,
Дзюрчить струмок, заплутавшись між трав,
І на мої осонцені долоні
Листок кленовий вересень поклав.
Вже де-не-де каштанову перуку
Фарбує день у теплі кольри.
Йдемо удвох, із осінню за руку-
Дві подружки, дві долі, дві журИ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366798
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
* * *
В Лубнах - бродячі музиканти –
гітара, спарений дует.
У ритмі блюз, у стилі кантрі.
Доводиться до них звикати.
Таке життя. Лови момент.
І крапле небо милість божу.
Вдягає плац злотавий плащ.
Душа бринить. Пісні не схожі.
А небайдужі перехожі
прядуть зі сліз солодкий плач.
Сумні мелодії й веселі –
сонцеворот в похмурий день.
Слова в серця стежини стелять.
Понад усе – про рідну землю,
про те, що є і що гряде.
Барвиста осінь хтиво мріє.
Щось кожен мовити хотів.
Та гасить звук меланхолія
і зависає вітровієм.
А в грудях – повінь почуттів.
Торкає болісно ментальність
гітари дзвін в базарний гул.
Дует Ромео і Наталі –
бальзам душі сентиментальний.
А ще ж – прагматиків розгул.
Хоча бідується, земляче,
проводирів не вибирай.
Бродячі, певно ж, більше зрячі.
У них завжди серця гарячі.
Лікуймо душі й рідний край.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366911
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Ти далеко, стіна між нами,
Та нажаль, я не маю крил,
Віртуальними лиш мостами,
Я торкаюсь очей - світил.
Твоє серце покрила крига
І в душі нема місця двом,
Може прийде колись відлига
І нагряне кохання знов.
Слів не маю для покаяння,
Все ж колись досягну мети
І розквітне на двох кохання,
Ляжуть справжні тоді мости…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366740
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Осіння злива, грім і блискавиці,
і тарабанять краплями по склу
нитки води з небесної криниці,
сплітаючи струмкову бистрину.
Шалений дощ... Сумна осіння пісня
намоклим листям падає до ніг,
а туга в серці тисне, тисне, тисне,
як душу нерозкаянную гріх.
Оця гроза - останній подих літа,
воно ще раз вернулося на мить -
і вже в прощання келишку надпитім
розлука зосеніло жебонить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366885
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Карма осені
розквітає весною…
нега́дано,
несподівано і незван-но,
абсолютно
спонтанно!
дуже пишно,
і дуже швидко –
ані сумнівів,
ні засторог нема:
як
з прямовисного каменя,
із самої ма́ківки скелі –
головою у безвість
сторчма!
куди так вірити?
куди спішити! –
ох, пристрасть
весняна ота –
любити!
і що там
та висота…
любити!
істинно –
вогонь і мед!
ніжно і віддано,
щедро…
любити
вже
наперед
…була б то хороша справа,
якби світ
не такий лукавий
Карма осені
зав`язується
літом…
у-літ-ку
вже того цвіту,
безутримно-палко́го,
між листям – не густо видко…
вже по́віви лагідні –
невагомі ле́готи
переходять по́части
у громи і грози…
потаємні любовні ше́поти
прагнуть
до прози…
од піскі́в спекотно,
пустельно віє…
а ми
сприймати прозою –
не умієм…
б`єм
відчайдушно крильми –
здіймаймося!
не приростай
до земного па́долу –
бо це ж – МИ!
удвох! крилаті…
ми… літати…
а вітри́
все частіше з пустель,
а вітри
надувають за́суху,
спеку!
хоч і літаємо,
та не в парі тепер…
по окремих краях
небосхилів –
самотою далеко…
чим ти йому не мила?..
бо зростила
янгольські крила…
і у дитячій твоїй простоті
не помітила,
як у нього
стужавіли
кіг-ті…
закрючкува́вся дзьоб
і у горлянці
охрипли
пісні і щЕбети:
все частіше: «..а – я!..», «а – ти!..»
і цього вже – не зміни-ти…
і
перестань його клика-ти,
щоб до зірок
летіти:
він сам
тебе хоче навчити –
полювати!
кров гарячу, пульсуючу –
пи-ти!..
Лети!
до зірок
своїх нетутешніх
сама
лети…
цього вже
не змінити,
не вберегти…
Карма осені –
ось і вона,
отака величаво-сумна,
безутішна…
нерозкаяна,
грішна
листопад обстріпує крила –
із листопадом боротись несила…
полино́м
пахне осінь і б`янко:
три вдови за столом –
три чиїхось коханки…
три бермудські кути – три прикмети:
три вітри!
три вогні!
три поети!
а над ними –
три янголи білих,
що до смерті
колись
любили…
20.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365419
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Чому так серце, осене, щемить?
Грайливо й щедро розсипаєш листом.
Така прекрасна, дивовижна мить!
А я сльозу нанизую в намисто.
Ця щира й чиста зблиснула тоді,
Коли уранці задивилась в небо.
Хвилюють спомин роки молоді.
Й нестямно я закохана у тебе…
А ось важка, прихована для всіх,
У пригорщах, запалена душею.
Коханням знехтував, шукаючи утіх,
Тому й не стала парою твоєю.
Тамую я розгублено в думках,
Чия ж тепер вже буду наречена?
Сушила довго сльози на вітрах,
Обнявши стовбур молодого клена.
Гірка краплини зболена сльоза…
Таких найбільше у разках намиста.
Пекла образа, кинута в слова
Й моя дорога довга і гориста…
А цю сльозу, як росяну іскру,
Я пригорну у промені серпанку.
Осіннім листом ніжно обітру.
Вона зі сну щасливого світанку.
Ти вибач, осене, таку мою журу.
Нехай твої золотяться принади.
Я ж сльози всі в букет дощу зберу,
А ти розсип в осінні зорепади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366929
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Куда же ты? Смотри, на стрелках десять!
Как мало мы с тобою посидели...
За окнами мерцает еле-еле
Лимонной долькой изумрудный месяц.
Сентябрьский вечер дивен и чудесен!
Прощай? А может просто до свиданья?
Не знаем мы о том, что будет после,
Но жизнь прожить в разлуке так непросто...
Во все века, с начала мирозданья,
Нам не дано судьбу узнать заране.
А хочешь, напророчу нашу встречу,
И то, что буду я тобой любима,
Что рядом мы, присевши у камина,
Когда-то вспомним вместе этот вечер.
Я знаю, время раны все залечит...
12.09.2012г. 22:30
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363773
дата надходження 12.09.2012
дата закладки 27.09.2012
Земля співає осінню у небі,
«Курли» затихло, змовкли солов’ї,
Ми хочемо тепла, його ще треба,
Щоб радість збереглася на землі.
Співають зорі у вечірнім небі,
«Ведмедиця» крокує з «Ведмежам»,
Це наше щастя, більшого не треба,
Його нікому просто не віддам.
Чарівна осінь – це часи прожиті,
Є золото в родині, бо ж роки,
Зелені сходи піднялися в житі,
Біжать як вруна, як потік ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362588
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012
Співавторство з Віталієм Назаруком.
______________________________________________________________
На порозі стала стигла осінь,
Поглядом поважно повела.
Привітала птиць у високості,
А землі торкнулись два крила.
На тобі коралове намисто.
Прикрашає голову вінок.
Різнокольровий, золотистий
З запізнілих степових квіток.
Фарби розвела свої зелені,
Охрою відтінки підвела,
Підібрала кольори для клена,
Врожаї з городу принесла.
Ти з"явилась в сонній тиші саду.
(Розвівав їй плаття вітерець.)
Ти дозволиш, осінь, я присяду?
Ой, який же майстер ти, творець.
Нагадаєш, осінь, нам про зиму.
І посипе сніг, як листопад...
Ні! Не треба... Витру я сльозину...
Ну який чарівнИй зараз сад!!
Попрощаюсь з літечком зеленим,
І відкрию осені секрет.
Задивлюсь на фарби чудо-клена.
Золоті листки зберу в букет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361926
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012
І починаємо з початку
Перебирати "з" і "без"... (Ксенія Подільська)
Як дві півкулі у душі, лишилися на згадку…
Лечу в крутому віражі… й тримаю в безпорядку
Якнайміцніше мої «без» і «з» твої в додачу…
Заколошматив вітер й щез… та я уже не плачу.
Світанки сяяли для нас, безмежжям в днях зорили.
Здавалося, що у цей час нам небо нахилили.
Плескали пломені теплом останнє наше літо…
Й ховалось срібло над чолом з любов*ю непомітно.
Вербове віття обняло, здавалось, нашу долю.
Ти ж памˊятаєш, як було… до ночі зради й болю!
У просторі буденних справ згубилась наша вірність.
Мене ти вперше не втішав повірити в безгрішність…
Була любов без меж свята, красива, незвичайна.
Жаль, не цілунком на вуста лягла та ніч остання.
Без тебе квилила земля, дощами перепрана,
Без тебе вже була не я, а просто, голограма.
В розлуці сонце так пекло і так в душі палало,
Неначе в купу все звело і горем поєднало.
І щиро зорі з висоти уже не усміхались,
Без тебе я, без мене ти, дотичні не стикались…
У паралелях почуття - й на зустріч неспроможні.
Проходили своє життя та порізно з нас кожний.
Як дві півкулі у душі , лишилися на згадку...
Майже здолала віражі і все в мене в порядку.
Мої всі «без» і «з» твої давно вже нетутешні.
Чому ж заходиш уві сні у дні мої прийдешні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361167
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 31.08.2012
Як ти, бува, народжений не тим
і не зумів удачі дать калим -
нелегка тебе доля в світі жде,
бо берег тим, хто до нього гребе.
Хто не зумів, не втримавсь - як змія,
вкраде його рутинна течія
і понесе у водопадний вир,
де на супротив вже бракує сил,
і на каміння вкине звідтіля.
І на земне не встигнеш поглядіть,
ані торкнутись дуба верховіть -
там епатажні зайняли ступінь...
А серце тарабанить, наче дзвін,
і кров із збитих ліктів і колін,
тобі твердять - то не для тебе світ.
Лиш зачепившись пальцями за ріг
того каміння, що воді поріг,
і вибравшись з кипучої ріки
ти упадеш на твердь цю навзнаки,
щоби хоч дух перепочити зміг.
Оклигавшись, до світу закричиш:
"Будуйте дамби! Поки пекла свищ
нас не ковтнув, не знищив навіки"...
Та чи почують тебе з дна ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361152
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 31.08.2012
У досконалості
нема межі…
До неї ген далеко,
як соняху до сонця…
На порі
дрібне насіння,
кинуте у спеку
у лоно ґрунту…
Ясне угорі
високе небо,
нидіє тривога -
сіяч не спить
чатує на момент
посіву сходів…
Тільки, воля Бога -
послати дощ
чи випалити вщент…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360479
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 30.08.2012
Білим привидом наполохано
Зазирнула у очі смерть,
Відсахнулася - та ж не прохана!..
Розлетілося шкереберть...
Розтяглися секунди хвилинами,
Кров спинила інертний біг -
Скільки так от миттєво гинули,
перетнувши життя поріг?..
Зашуміло.... Зайшлося стуками
буйство серця, чуття ріка,
сколихнулась вібрацій звуками
павутинка життя тремка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360632
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 30.08.2012
Слова Олександра Печори
Музика Віталія Циганника
Гурт «Українська Швейцарія»
Соліст Анатолій Куценко
Дзвенить коса отавою –
ранковою октавою.
Злітає над левадою
мажорний спів півнів.
Ступаю в трави росяні.
Віночки із колоссями
і синіми волошками
стрічаються мені.
Приспів:
Ріднокрай, ріднокрай,
зігрівай і окриляй.
Натомився я в далеких світах.
О, який солодкий дим,
де ходив я молодим.
Прилетів я на прозорих вітрах.
Отут на цьому вигоні
я босоногим вибігав,
шляхи барвисті вимріяв,
здійнявся у блакить.
В дитинство повертаюся.
Бринять сльозинки радості.
Вітаються, вдивляються
старенькі й дітлахи.
Приспів.
Спиняюсь на хвилиноньку
хмаринкою-журинкою.
Й лечу погріти крилонька
в гніздечко до рідні.
Моя найперша вулиця
до мене ніжно тулиться.
Від прохолоди щулиться
лелека на стерні.
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360849
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 30.08.2012
Ти не проси мене, ти не проси мене, ні,
Щоб я забула про ті чарівні вечори.
Як я караюся, що не вдалося мені
Їх зберегти. Не поміг мені вітер з гори.
Не забарилася осінь, ця пані смішна.
Думає, що ми – удвох, як тоді, як тоді.
Вже разом з вітром з гори виповзає зима.
Зараз же – дощ, по камінню – краплинок потік.
Чи то краплини з дощу, чи то, може, сльоза
Якось зронилася, вітер під гору заніс.
Разом з дощем і мій смуток щеза. Так, щеза.
Щось шепотів тільки в осінь одягнений ліс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360525
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 29.08.2012
У вечірнім серпанку
Зайшлися в плачу чорнобривці!
З пелюсток, ще гарячих,
Спадає холодна сльоза.
Задощило ще зранку.
Тепер чорнобривцям не спиться,
Бо, маленьким, їм лячно,
Не вЕрнеться літо назад.
Ще замріяні очі
Вдивляються в плесо річкове.
І ще ранками мрієш
Скупатись в холодній росі.
Ще душа твоя хоче
У літо, та осені слово
Було твердим, що вдієш.
Ступитись її не проси.
Чорнобривці, не плачте.
Ще весни нахлинуть казкові.
Обережно насіння
В долоню складу, як сльозу.
Ви у ньому неначе
Зберете проміння жаркого
І духмяного літа,
Його невимовну красу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360628
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 29.08.2012
Старий коняка тягне дряхлий віз,
Підкови на копитах позлітали,
Колись йому дали ім’я – «Маркіз»,
І він його носив тоді по праву.
Його сідлали по житті й не раз,
Він танцював, як на балу маркіз,
В галоп в той час зірватись міг ураз,
Був молодий і жив тоді без сліз.
А нині мухи кляті п’ють сльозу,
Вже сприт не той і сили вже не ті
І ноги не біжать, а ледь повзуть,
Як швидко все міняється в житті.
Та він трудяга ще із юних літ,
Хоч сил все менше, нині з року в рік,
Часто йому уже не милий світ,
«Маркіз» тепер свій доживає вік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360387
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 29.08.2012
У галерею долі хлине люд.
Страхи душі регочуть із полотен.
А на підлозі кришталевій – бруд.
Мистецтво натовп осквернив болотом.
Палітра риторичних запитань,
В серцях лукаво грає світлом-тінню,
Примарним блиском манить кожна грань,
Та спити не дає свого проміння.
Красу шукають між яскравих фарб,
Спасіння від буденної покари.
Натомість – споглядають дикий фарс.
Світила істин закривають хмари.
Та кожен тут – художник і глядач,
І творить сам і сміх, і біль, і плач…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360303
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 29.08.2012
Вже пахне осінню в саду,
Смакує сонце м'якоть плоду,
Гойдає липу молоду
Грайливий вітер край городу.
І обважнілі гарбузи
Ліниво ніжаться в промінні.
Крізь сонне плетиво лози
Крадуться проблиски осінні.
Немов отара на спочин,
Мішки з картоплею рядами
Вмостились затишно під тин.
І перестиглими садами
Снує осіння тепла тінь.
Ген за плечистою горою
У яхонтову мерехтінь
Пірнуло сонце курагою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360141
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 28.08.2012
Не їли яблук ми із рук Венери –
Їх почавили на пакетний сік.
Забули про пристойність і манери,
І страх розплати так підступно зник.
Сусідські яблука ми їли кислі,
Такі ж, як недозріла та любов.
Під ганком, від байдужості обвислим,
Ми слухали пісні зловіщих сов.
Зливали в давні амфори провини,
І розбивали статуї табу.
Не пили меду – лиш дешеві вина,
У небі пасли золотий табун.
Ставали вранці яблука гнилими,
Як і слова, що чула тільки ніч.
Коханці розлучалися чужими,
Венера ж забавлялась – в тому й річ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358212
дата надходження 17.08.2012
дата закладки 25.08.2012
До незалежності двояке відчуття.
Ми ніби незалежні, та від чого?..
Від гідного життя, свободи слова...
Це як добротне та тісне взуття.
Ніхто не заважає нам змінити
Тісні, аж біля серця коле, мешти
І, навіть, вже готові кілька... Решта,
Уже, здається, звикла так от жити.
Помалу забувають як то добре,
Коли ногам у нових мештах вільно,
Тісні міняти якось недоцільно,
Якщо близенько йти, а не за обрій.
Нам поступитись мовою не складно,
І з прапором та гімном будуть зміни...
Закладена під незалежність міна,
А ми, мов немовлята безпорадні.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359644
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 25.08.2012
красиво літо
переходить в осінь:
неспішно…
непо́спіхом…
за видноколом
полоскочується смішно
достиглим соня-хом
ані жалю, ні споминів нема…
всіляке коло –
то дрібно-дрібно
ламана
пряма…
16.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357897
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 25.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.08.2012
Так хочеться прилинути з дощем,
Торкнутися клітинок твого тіла,
Подарувати незбагненний щем,
Зацілувати душу, щоб зоріла.
Заплутатись осінньо у думках,
Заполонити літньо-павутинно,
Мереживом сповитись на руках,
В очах зашаленіти безневинно.
На вушко шепотіти свій “Привіт”,
Слова почути ніжні "рідна", "мила",
Каскадами пірнути у наш світ,
Щоби у серця проростали крила... 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359518
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012
Вставай, Україно!
Вставай до схід-сонця.
Ти, вітре, святкові знамена розправ!
Буде на колінах
крізь грати віконця
лякатися спалахів вовчих заграв!
Ми діти курганів,
в нас кров отаманів,
ми русичів славних нащадки прямі.
Вставайте, гетьмани!
Жахайтесь тирани!
Ми волю свою відстоїм в боротьбі!
Вставай, Україно,
допоки не вмерла,
допоки отрута лиш в"їлась на чверть.
Не любимо війни,
та груди вже сперло
й пора вибирати: Свобода чи Смерть!
Щиро вітаю всіх з Днем Незалежності!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359514
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012
Схилились мальвові вінки
на хату –
пам’ятник чеканню.
Скриплять обвітрені хвіртки,
протяжно й болісно зітхають.
Ой не чужі вони мені –
двори,
неначе кладовища...
Покинуті, мов по війні,
колодязі, хати і вишні.
А земляки повимирали
або до міста подались.
Давно городи не орались...
Та це ж недавно,
не колись!
Торкаюсь звалених воріт.
Невже зозуля відкувала?
Невже земля відвікувала?
Чужою стала...
Де ж мій рід?
Зростають, слава Богу, діти.
І в селах родичі ще є.
Але ж чужіє нічиє!
Лелекам нікуди подітись.
Мене, заблудлого, прости…
І сили дай звести оселю,
щоб воскресити рідну землю
і лелечат-внучат ростить.
Олександр ПЕЧОРА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359432
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012
До Львова! Швидше на маршрутку!
Бо друзі будуть там чекати,
Зберемося у Альма матір,
Підемо далі святкувати…
Вже 40 років промайнуло,
Як відлетіли всі у вирій,
Ми пригадаємо минуле,
Як кожен був тоді щасливий.
«Двійка» трамвай за три копійки,
І пиріжки, і бараболя,
Ходили ми напівголодні,
Така була студентська доля.
Часи летять, як хмари в небі,
Ми постаріли всі потрохи,
Та виникає в нас потреба,
Студентські пригадати роки.
За чаркою, як в нас ведеться,
Зустріч відмітимо ми нині,
Нехай частіше серце б’ється,
У нашій здруженій родині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359385
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 23.08.2012
Зрікаюся осінніх пустослів,
Згорілих у зневірі падолистів...
Лише б мене Ти, Господи, зустрів,
У цьому зачарованому місті!
У скверах цих, де топчеться пітьма,
Щоб Ти подав мені зненацька руку,
Допоки ще на за́стінках зима
Невидимо малює білу муку...
Лише б душа почула тихий глас -
Любові неземної срібнокрилля.
І звідкись раптом винісся пегас,
Коли, по вінця зранена безсиллям,
Брестиму наодинці в ехо днів -
Золу чужого сонячного неба...
Зрікаюся осінніх пустослів
І йду у даль з надією на Тебе...
(22.08.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359249
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012
Поволі плив розповінню,
гойдався човен мрій...
До долі ми приковані –
думок блукає рій.
Ген за літами нашими
спливла ріка подій.
Ми стали втричі старшими,
аніж були тоді.
Згадалось, як гадалося
у роки молоді...
Та лиш тоді збувалося,
як весла на воді.
Радіємо – звершилося!
Де ж ділись ледь не всі?
А ті, що залишилися, –
бабусі й дідусі.
І солоно, і весело.
Втішає душу щем.
Розвеснені ровесники,
якби ж нам віку ще!
Срібляться крапелиночки
на гребені ріки...
Розвихрені травиночки –
ще юні старики.
Олександр Печора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359191
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012
Дождалася, ненько, від діток подяки
за те, що на світ їх колись привела,
що їх рятувала прихованим злаком,
як груди штиками колола орда.
Дожилася, рідна, що власнії діти,
яких, як кровинку свою, берегла,
слугують чужинцю, марудять цим світом
і мову твою роздягли догола.
Вдягнули в лахміття, накинули зашморг,
в чужих одностроях на страту ведуть,
на груди вчепили знущальницькі гасла
про мовні засади і митний союз.
Продалися тим, від яких рятувала,
які їх батьків убивали й дідів,
тепер же по черзі кричать: "Відрікаюсь!"
на мові чужій і з чужинських рядів.
Парад віроломства від міста до міста,
а ти серед площі стоїш, як Пречиста,
у свій день народження в зради намисті
і мову від них затуляєш грудьми.
Чи вб"ють і тебе, розірвуть, пошматують,
вони ж бо глухі і нешасні не чують
як ворог крокує по предків кістках...
Чи то божевілля, чи то рабський страх -
повз тебе і мову проходить парад.
Парад зрад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359091
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012
Ранок любов’ю вливається в вени,
Радістю сповнює кожну з клітин.
Вчора здавалося щось незбагненним?
Нині я запросто впораюсь з цим!
Світ полюблю – і любов’ю воздасться.
Байдуже, що там кричить негатив.
В сонця і неба попрóшу причастя –
Щедро пригублю тепла й чистоти.
Точку опори в життєвій основі
В усмішці рідних укотре знайду –
Серцем відкрита назустріч любові,
В день цей упевненим кроком ввійду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359123
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 23.08.2012
Відповідь на коментар IgorKo
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353216
Навіщо ти чекав слова зізнання?
Перевіряв, чи зрілі почуття?
А я несла своє сліпе кохання
У вир подій, до тебе, до життя.
Несла мов відра, сповнені водою,
Боялася, щоб необачний крок
Не вів до каяття, не став бідою,
Хоч у думках летіла до зірок.
Про тебе мріяла. У мареннях блукала,
Засвічувала жовті ліхтарі,
Коли небес шовкові покривала
Тонкий ховали місяць угорі.
А ти чекав... Скажи мені, навіщо?
Слова, як хвилі, що несе вода,
Розіб'ються. Моє кохання вічно
Світитиме!
Не зрозумів...
Шкод́а...
06.08.2012р. 22:50
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355998
дата надходження 08.08.2012
дата закладки 23.08.2012
Уже прохлада дышит в дом
И подбирается ночами,
Гуляет молча, треплет сон,
И оседает за углами
В каких-то щелях... У росы,
Забрав немного влажных капель,
Взирает тихо на часы
С кукушкой-птицей... Небо-штапель
Провисло в сумраке седом
И ждет осенних изменений.
Летит рыжеющим листом
Звезда в надежде песнопений...
14.08.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357258
дата надходження 14.08.2012
дата закладки 14.08.2012
(Морському Левові)
вже йдуть сюди,
без оголошення війни,
вже тут! –
європи і америки –
чужі круки́…
злітаються
із щостежи́но-
заасфальто́ваних своїх,
фаст-фудівських
і паралоново-усміхнених пустель…
то й домотка́ні
(чи варто і казати про сусідських!..)
хижо закружляли,
закаркали,
як мухи трупні – металево загули:
наввипередки заганяють
мої ліси, мої неторкані луги
і луки,
озера, і озерця, і ставки,
діброви, і левади, й береги́
за мури – кам`яні й залізні,
зажерливі колючі огорожі…
спаси й помилуй Україну, Боже!
…оточують черво́нопрапорцями,
як диких –
законнопра́вих на планеті! – звірів,
як богостворених людей червоношкірих,
і як мустангів, неприборканих коней –
привне́сену окрасу первозда́нних прерій,
що стерлися з лиця Землі,
більш за життя вознісши волю і свободу
схоже,
таку куле́шу
знову затівають
самопривла́сники Землі,
і неба, й Сонця, і роси –
всього́ –
не ними
сотворе́-ного –
на згубу
автохтонному народу…
спаси
й помилуй Україну, Боже…
не віддавай їм Сво́го на поталу!
потопчуть, наслідять і перемнуть!
все перетравлять на послід,
на гній! все запаяють
в повітронепроникну плівку…
бо покручі!
бо вороги Живого!
бо ненависники спонтанної Природи! –
Всього́
Твого́,
ТрисилоТворчо-го
…трава і квіти,
верби й солов`ї,
зірки
й озонність післядощова́…
як все́ це
зробиться привласне-не,
чиєсь! –
чуже!
як БУТИ у такому світі зможе
душа
поето-ва?
спаси й помилуй душу
сущу!
даровану Тобою –
невмирущу!
не віддавай нас на поталу, Боже!
...Ти
не покинеш нас!
бо що Тобі варту́є
зректи:
«Хай стануть інші
Небо і Земля…»
і будуть
на іншій тій Землі,
під Небом іншим – люди
у злагоді і мирі жи-ти…
усе живе плекати й берегти,
бо в кожнім прояві Життя
і Красоти:
суть – Ти…
на тій Землі:
ні заздрощ, ні жадОби –
лише Твоєї Творчості
спонтанної
достойні Образи й Подоби…
скажи ж ізнов
і мов:
«Хай буде -- так! Я ЄСЬМ
вовік
для всіх живих істот моїх –
ЛЮБОВ…»
04. 08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355132
дата надходження 04.08.2012
дата закладки 05.08.2012
О, як чудово травами іти
І лагідно триматися за руки!
Лиш ми удвох і сонячні мости,
Й Едему дивовижні милозвуки!
Вже де-не-де зелений оксамит
Фарбує в охру Вершниці примара.
Зринають зблиски сонця з-під копит
І тихо гаснуть у молочних хмарах.
В шовкових косах срібного струмка
Листків дочасні тліють ікебани,
Гірського вітру лагідна рука
Куйовдить хмар повільні каравани.
Сидить на зрубі сивочолий бог,
Духмяна люлька куриться між сосен...
О, як чудово дихати удвох,
ОбрУчено ступивши з літа в осінь!..
Здмухнути в небо щастя кораблі
Хмеліти разом сонячним промінням-
Лиш ти і я у серпня на крилі
І наших рук веселкове сплетіння!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353929
дата надходження 30.07.2012
дата закладки 31.07.2012
Не журися, калино, не хились, маків цвіт.
Чуєш, Ненько Вкраїно? Розцвітеш на весь світ!
Ми, народ український, тобі клятву даєм,
Що тепло материнське у серцях збережем.
Будуть люди щасливі, і лунатиме сміх.
Мої мрії сміливі!! І думки це усіх!!
Щоб в блакитному небі лише хмари цвіли,
Білі-білі, як лебідь. Не було щоб війни...
Моя рідна КРАЇНО!! Ти у мене одна.
Я стою на колінах...Хай Молитва луна!!!
Хай мине тяжка днина, хай врятує Господь!
Бо надія на Тебе... Від біди нас відводь!
Усміхнися, калино! Піднімайсь, маків цвіт!!
Ще про тебе, Вкраїно, буде знать увесь світ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353483
дата надходження 28.07.2012
дата закладки 29.07.2012
човняр, заглиблений у се́бе,
повільно веслами гребе
туманний ранок, непроглядне небо
сиджу на лавці
в носові́м «відсі́ку»,
дивлю́сь на воду – згадую тебе…
така вода
у річці відсторонено-сіда,
здається навіть: мертва і тверда́…
а в нашім озері – яка була вода...
смарагдово-цілющо-молода
…і я
…і ти
і ти! навчив мене
сторч головою
з берега стриба́ти
і плава-ти…
вільно і радісно –
без сумніву пливти
стулила очі…
і задрімала наче,
пташиною зіщулившись при дні
в чужім човні,
і ніби сон
привидівся мені:
і ліс… і озеро…
і ми у тому сні…
любові нашої
жалі́ і насолоди…
і найвагоміше
чомусь
тепер,
що ТИ!
навчив мене
сторч головою з берега
у воду стрИбати,
пірна́ти
і пливти́
…заледь зігнувши ноги у колінах –
спружи́нити,
себе од тверді одірвати,
підки́нути,
всі м`язи
разом
весело напружити,
і, не вагаючись,
у воду ластівкою впасти,
руками і ногами загрібати –
пливти... пливти
як пташка в небі – у воді літати.
…аж тут – шубовсть,
така оказія -
обіч човна
велике щось
у мертву річку впало…
вдивляюсь пильно:
аж то – я…
іще такого
споконвіку не бувало,
щоб хтось із лави тої –
дубово-витерто-твердої
підвівсь,
на борт човна хисткий заліз,
спружинився –
в тумані сірому на мить завис
і стрибнув, сто́рчма головою,
у непорушні води річки Стікс*…
човняр, уражений, завмер –
бо як він має діяти тепер?
в анналах
од прежда віка
інструкції на вчин такий нема…
подумати – з його човна
вона
у води Стіксу стрибнула сторчма́...
(при тому – веслами за звичкою ворушить
і човен оддаляється, пливе -
старий Харон
вже за свою злякався душу…)
аж тут розверзлася
чужого неба сірого - завіса,
і у розлом –
ні, не здалося! –
у непорушні води Стікса –
живе щось
і блакитне пролило́ся…
дивлюсь і бачу: я пливу -
не впоперек ріки –
уздовж! сама…
довкруж
на стрази дрібно розсипається
посріблена зсере́дини
жива пітьма…
Харонів човен
зникає точкою на горизонті,
як непотрібний чорний спомин…
а я пливу – уздовж...
по Стіксу...
порожня тиша мліє навкруги…
дивлюсь і бачу, як помалу
обабіч оживають береги…
вже й пагорби якісь видніють –
ввірвалось Сонце
й щедро осіяло
мої! на пагорбах квітучі,
мої! вовік непроминучі,
мої некошені луги:
життя!
життя! -
в живій воді
розходяться од мого тіла –
живі! круги
на небі –
спалахнули райдуги
і темрява наразі обміліла.
вода смарагдова цілується прозоро,
о, Господи!
це ж наше озе-ро...
як символ благодаті й повноти,
на березі
стоїш
такий красиво-досконалий – ти:
радієш,
що зумів навчити
мене
так швидко плавати…
і
з берега
у озеро
стриба-ти.
і я – щаслива й молода,
пливу –
до берега,
до тебе…
липневий ранок,
верби і вода…
здіймаєш плавно
вгору праву руку
і одкриваєш
на́встіж для обох
земне,
блакитне наше,
рідне!
небо.
…і так
зробились МИ
ще за життя –
безсмертними людьми.
двічінароджени-ми…
28.07.2012
*Стікс — уособлення мороку й жаху;одна з річок Аїду.«Піти на Стікс» — померти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353674
дата надходження 29.07.2012
дата закладки 29.07.2012
Не впасти лицем в багно, не зірватись з земної осі,
Не забути латаних відчаєм, знаних аж до оскоми.
Лиш деякі все одно прагнуть бути такими, як всі.
З нами якось по-іншому. Нам лишилось збагнути хто ми.
Знайти розпорошене, знести данину Землі,
Вмитися тишею, зліпити із крові й поту.
Або гостем непрошеним раптом піти на зліт,
Щоб зробитися ближчим до розуміння хто ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353361
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Часом снишся. Посеред конвалій,
під фатою схилених ялин,
де голки, від таємниць зів’ялі,
сіються на плечі горобин,
де в післяобідній, стиглій тиші
сонце якір кидає за гай –
дзвоники конвалії колишуть
шепіт твій грайливий:
До-га-ня-й-й…
Як тоді земля з-під ніг тікає –
Дожену? На щастя? Чи біду…
то у сні, на паралелях гаю,
я з тобою в квіти упаду,
буду цілувати твої очі
цілу нічку. Нічку б ще.
Одну…
Там тепер конвалії шепоче
Вітер легкокрилий:
До-же-ну-у…
ВЕТРА...
переклад
Снова снишься. Ландыша слезами
под фатой у задремавших елей,
что рябинам грозди осыпают
зеленью иголок, словно тенью.
Там в послеобеденном молчаньи
солнце прошивает желтой нитью
тайны леса. Ландыши качает
шепот твой игривый: "До-го-ни же..."
Убегают из-под ног тропинки.
На беду ль, на счастье догоню?
Хоть во сне к тебе я стану ближе,
на цветы с тобою упаду.
Прикоснусь к глазам твоим губами.
Хоть бы ночь... еще... еще одну...
Там теперь лишь ветер напевает
ландышам душистым: "До-го-ню-у!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339401
дата надходження 23.05.2012
дата закладки 27.07.2012
Я пам‘ятаю всі світанки росяні
Всі ночі романтичні, теплі, зоряні
Туман молочний лине понад річкою,
що в‘ється й голубіє плесом-стрічкою…
Я пам’ятаю айстри з чорнобривцями,
І як сиділа ввечері на східцях я,
Звабливо місяць усміхався в унісон,
Коли до хати зазирав чарівний сон…
Я пам‘ятаю літній сад духмяний,
Лимонні груші й яблука рум‘яні.
Як ласували бджоли медоносами,
Смачними сливами і абрикосами…
Я пам‘ятаю теплий хліб і молоко,
Як стукав чорний кіт у заспане вікно,
А мама частувала нас сніданками,
Варениками з сиром і сметанкою…
Я пам‘ятаю, як комбайни-кораблі
Пливли по полю, мов у небі журавлі.
Як молотили хліб і сипалось зерно -
Все це було в житті, але давним-давно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353236
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
* * *
Як розрізнити істину святу?
Від кривди – правду.
Ген – зневір’я поле!..
Чужим на переймаючися болем,
приймаємо за черствість гіркоту.
Як не сягти далеко за межу?
О, як же варто відчувати міру!
Не втратити безповоротно віру.
І душу не поранити чужу.
Ще буде все, бо це ще не кінець.
Ще деревце простерло в небо віти…
В кінці тунелю певно ж буде світло.
До серця доторкнеться промінець.
Спинився, загубив святу мету?
Із вірою ступай мерщій, небого.
Поміж людьми зустрінеш доброту.
Іди в світи, та вір собі, як Богу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352867
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 27.07.2012
А потім нас нащадки проклянуть,
Якщо ми з вами продамо державу,
Злодіям прокладемо чистий путь
І «вурки» завоюють собі славу.
Для них народ давно вже був – ніщо,
Нас доять і тепер, немов корову,
Коли ми об’єднаємось - це «що»,
Означить по житті перебудову.
Горнімося до купи – українці,
Щоб наші діти не були рабами,
Життя писалось на новій сторінці,
А шлях ніколи не лягав гробами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353080
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Реве Дніпро, б’є дзвін у храмі,
Болить душа всього народу,
На Україні знову камінь,
Який закрив усім свободу.
Жирують ЗЕКи і бандити,
«Царки» вдягнули діаманти,
Вас, люди, хочу розбудити,
Бо час настав, вже б’ють куранти.
Якщо родина не єдина,
Якщо немає честі в домі,
То незалежна Україна,
Комусь достанеться другому.
Сплетімо руки у братанні
І захистімо українця,
Не будьмо більше безталанні,
Зберімо честь свою по вінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353067
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 27.07.2012
* * *
Приліг в квітучих чебрецях.
Пливло понаді мною небо
і мліла спека полуднева…
Яка ж пора прекрасна ця!
О, як я тут пораював!
Привільно і натхненно думав!
На лавці під креслатим дубом
етюд у серці малював.
Як легко дихалось мені!
Як ніжно й п’янко пахли трави!
Забувши злободенні справи,
я дивувався й пломенів!
Який густий пташиний спів!
Яка акустика в природи!
А соловейко як виводив!..
Жаль, що наслухатись не вспів.
Набачитися вволю – теж.
Ледь-ледь наблизився до істин.
А треба ж повертатись в місто.
А почуттям немає меж!..
А онде шарудить кортеж.
Весільний. До монастиря.
О, як він душу окриля!
Тут рай квітучий в літню пору.
І покладуть на Зажур-гору
букети, мов до вівтаря.
Йдуть молодята…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352866
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 27.07.2012
Дозвольте лиш любити Вас,
Прошу, благаю милостиво!
Кохання розцвіло, мов диво,
Зумівши вправно, без прикрас,
Вас огорнути в сонця блиск.
Життя буяє в барвах літа,
У серця келихи налито
Любові. А було колись
Там повно жалю, болю, сліз.
Хоч відстань чимала між нами,
Та з Вами поряд я думками,
Коли Ви дивитесь на Віз
Малий. В чарівнім сяйві зір
Ваш погляд бачу, Ваші очі.
Я б розчинилась в них охоче
Після нещасть, незгод, зневір.
Чому з'єднала доля нас,
Довівши до кінця, до краю?
Я ні про що Вас не благаю -
Дозвольте лиш любити Вас!
26.07.2012р. 22:00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353216
дата надходження 27.07.2012
дата закладки 27.07.2012
четверта, п`ятдесят чотири –
і ні секунди мінус-плюс…
це Той, Хто Любить Мене Щиро
ефірним
ароматом миру
краєчків
вій моїх торкнувсь,
обравши мить – римо́вану,
ритмічно-акценто́вану,
котрої са́ме
нині на світанні
я со́лодко і за́тишно
проснусь…
заради погляду мого́
найпершого,
спросо́нного,
здивовано щасливо-го! –
узяв насичену із помаранча стружку,
поклав жовтогарячою каймою
на східнім видноколі світло-смужку…
прокиньсь… проснись…
глянь у вікно і стиха осміхнись
...стріпнула віями сьогодні до схід сонця
і справді осміхнулася заледь Йому –
Тому,
Хто Любить Щиро…
з-під ковдри, спонад подушо́к,
дістав мене, як любе немовля!
дбайливо загорнув
у невловимі зором крила:
на дотик –
лагідний і невагомий білий шовк,
на відчуття –
Нечаяної Радості небесна світла сила…
ми бачили
удвох
здаля
як прокидається непо́спіхом Земля!
ворушаться
і потяга́ються зо сну поля…
як ластів`я у сховку крильця розправля,
як осідає на траву роса,
до верб і мальв
назад висотується з сутінків краса…
…мого життя римує,
осяває,
виразно акцентує кожну мить
Той,
Хто Мене відда́вна знає,
хто мене справді Щиро
Лю-бить…
24.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352606
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012
Хто бачив із вас, як зникає зоря,
На сході полумиском сонце підходить,
Чи чули ви пташку в цей час у гаях,
Чи роси втікали у ранок, що сходить?
Чи вам пощастило у пору таку,
Напитися трунку із вуст малинових,
Чи будуть часи ще такі на віку,
Чи трапляться вам ще такі чорноброві?
Чи піснею серце заб’ється колись,
Спотіє рука, коли поруч є друга,
Повернуться миті, коли ви клялись…
Часи пролетіли - лишилася туга…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351931
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 23.07.2012
Чого Вам, пане, кави чи цикути?
Не бійтеся, вона ж-бо не смертельна.
Не хочете зі мною все забути,
В безодню впасти пристрасно-пекельну?
Вам коньяку чи, може диво-зілля?
Лиш не кажіть, що полюбили іншу.
Не хочете втопитись в божевіллі,
Змінити душу на лірично-грішну?
Чого Вам, сонця чи стрімкої зливи,
Поем вершкових чи п’янких сонетів?
Багато є рецептів для щасливих…
Скоріш ловіться у мої тенета!
Що Вам віддати, – серце, тіло, душу,
Світанок, вічність, чарівні сонати?
В саду кохання полум’яну ружу
Запрошую зі мною Вас зірвати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351301
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 20.07.2012
***
Я розтрачена і самотня...
Я загублена і забута...
Ці холодні північні мури,
Ця нездо́лана днів тасьма.
Щось вмирає між нас щомиті,
Щось таке, що вже не вернути!
Дотліває останній вуголь,
Де розхлипалася зима.
Сиві бруні торкають серця -
І так коле! Нестримно коле...
На душі - солонавий присмак
Загрубілих від звички слів.
Я - пташина забута вітром.
Я - невільниця! Я - неволя!
Необачна надії бранка,
Ко́тру ти опери́ти смів
І залишити в дикім небі
Серед янголів того світу,
Серед демонів сього часу -
Навперейми земним богам!
Де згорає останній вуголь,
Де полями, що вже без квіту,
Тінь покірницею без Ім"я -
На поталу чужим ногам...
(16.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350884
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012
Музика Вівтора ОХа
Слова Олександра Печори
(Мотив у півголосу)
До хатнища б навідатись годилось,
до рідного козацького села.
О, як же мені боляче наснилась
дорога, що на Їсківці вела!
Сюди я неодмінно ще доїду.
У мріях тут раюється щодня.
В дитинство повернуся сивим дідом,
в куточок, де похована рідня.
В зажурі підіймуся на Челядну,
провідаю криницю Кобзаря.
Стає усе на світі другорядним,
коли в своє село вертаюсь я.
До рідної землиці пригорнуся.
О, як же забавлялись тут малі!
Немає більше тата і матусі,
журливо лиш курличуть журавлі.
О, як же забарився я в дорозі!
Як зболено поскрипує крило!
А мальви біля хати у дозорі…
Прарідне хліборобщини село.
Доріг таки подолано немало,
найбільше заповітна досі жде,
з якої виглядала мене мама –
дорога, що на Їсківці веде.
Сюди довіку прилітати буду.
Гніздяться тут привітні земляки.
Отут мій вирій – найрідніші люди.
І пам’ять, неушкоджена ніким.
В дитинство повертатися нелегко,
вже й сонечко за обрій осіда.
Додому пробиваюсь, мов лелека
вертає до прарідного гнізда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350815
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 17.07.2012
Зі мною трави, квіти, вітер
І неприборкані думки,
І ті, хто можуть розуміти
Мої віршовані рядки.
Я з вітром можу розмовляти,
І розуміти шепіт трав,
У хмарах високо літати,
Що червоніють від заграв.
Пливти по небі, як хмаринка
Назустріч зливам і снігам.
І гірко плакать, як дитина,
Від непростих сердечних ран.
А то сміюсь, бува, як хвиля,
Що гладить берег у пітьмі.
Я в час такий тоді щаслива.
Думки прозорі і легкі.
Лише тебе не розумію,
Я ледь тримаюсь на ногах,
І моє серденько німіє,
Коли сарказм в твоїх словах.
Я ледь тримаюсь від безсилля,
Коли збива брехня із ніг.
Так де ж знайти мені те зілля,
Що для душі, як оберіг?
Щоб захистить себе від зради,
І від приниження, брехні.
Щоб знищить зовсім оці вади,
Які огидні так мені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350663
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Вона вам зостанеться сном на світанні
Бентежним і трепетним, наче туман –
Втече, розтривожена променем раннім,
Звільнивши дороги до інших нірван.
Собі ж приховає (про ніч цю на згадку)
Ваш усміх щасливий на соннім лиці
І сонячним пилом уся без остатку
Грайливо розвітриться на манівці…
Прокинетесь вкотре, щасливі і вільні,
Та видасться раптом, що світ помілів –
Бо спокій забрали грайливі півтіні
Змережані сонцем на березі снів.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350664
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Ця тиша між нами
така красномовно-палка...
Теплом розімлілим
свідомість колисану ніжить,
і хлюпає в серці
по-давньому гостро і свіжо,
у просторі часу
вразливістю слова крихка...
Ця тиша між нами
дорожча за музику слів...
О, як же це гарно -
уміти мовчання читати,
що тане у серці
смаком карамельної вати
і ніжно заводить
у солод замріяних снів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349559
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 16.07.2012
Я вже не можу без віршів -
Десь ділась Муза…
Лягає смуток на душі
Німим Карузо…
Слова окремі розбрелись -
Лягли в тумані,
Вони забули, як колись -
Ходили п’яні.
Вірші не пишуться тепер -
Бракує слова,
Та поки я ще не помер -
Життя основа.
Слова ще підберу колись
До гарних віршів,
Щоб вірші знову полились -
Але не гірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350530
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012
На крилах дум лечу в літа грядущі –
палахкотять видіння у пітьмі.
Стрічаються мені незрячі душі,
безвольні – і оглухлі, і німі.
В мовчанні чую дивну силу крику.
За грішні думи дорого плачу.
Всевишньому мій не потрібен викуп.
Моє мовчання місяць мудрий чув.
Він істину снує в безодні неба.
Душею бачу, серцем чую. Та
словами вимовляти те не треба.
Та й не можливо.
Істина – свята.
О, скільки смутку плине в згустках тиші!
Хлюпочуть хвилі схлипів надсумних.
Задуми берег…
Враз назустріч вийшов ясний промінчик.
Сум безмежний зник.
У серце ллються крапельки-акорди
і грає барвами стрімкий струмок.
І радість розлилась потоком гордим
у повені й гармонії думок!
В мовчанні – істина.
В нім стільки змісту!
Вир почуттів!..
Ця думка – не нова:
коли стає на серці надто тісно –
мовчання випромінює слова.
Як пам’яті свіча вогнем тріпоче,
як тонко й високо звучать думки, –
мелодію Господь почути схоче –
мовчання перероджує в рядки.
Пречисте світло оселяє в слові,
щоб спраглих душ воно могло сягти.
Поезія з промінчика любові
народжена – полине у світи.
В майбутнє не літаю понад міру,
та виплесну зізнання й присягну.
Глибока віра живить серце й ліру –
оберігає Музу осяйну.
Душа – бринить.
А що із того вийшло, –
розсудить небо:
тлію чи горю.
На денці серця виспіваю тишу –
елегію мовчання сотворю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350385
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 15.07.2012
* * *
Поезія – душі криниця
в прадавній рідній стороні.
Судилось трішечки й мені
людської мудрості напитись.
Пірнувши в слова глибину,
не обману...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350384
дата надходження 14.07.2012
дата закладки 15.07.2012
Лук'яна любила недільні ранки. Вставала без поспіху, адже вихідний. Та сьогодні вона прокинулась якось стривожено. Роззирнулася навколо: ніби все, як завжди. Чому ж так неспокійно на серці? І враз згадала – сон! Ось, що розтривожило її душу. Радислав спокійно сопів поруч. А уві сні він, попрощавшись, пішов за горизонт. Лук'яна ж тільки руки простягала навздогін. Посміхнулась якось силувано. «То ж сон !» - втішала себе. А в очах смуток нічної розлуки.
З Радиславом вони жили добре, як кажуть, людям на заздрість. Одружилися ще студентами. Розпочинали подружнє життя біднувато, але з вірою, що це тимчасові труднощі. Так і було. Обоє влаштувалися на цікаву роботу. Хай не дуже оплачувану, але для душі таки додавала задоволення. Мали музичну освіту, працювали за спеціальністю. Тому вдома царила вічна атмосфера творчого пошуку. Лук'яна особливо любила вечори. Кава, заварена чоловіком, і його гра на саксофоні їх улюбленої мелодії. Це був неперевершений твір, який щовечора ще більше об'єднував їхні закохані серця. І все це для неї. А потому жінка розповідала про свої успіхи в музичній школі, де вела уроки музики для дітей. У їхному світі не було зайвих речей, людей і надуманих проблем. Вони жили музикою і коханням. Отака собі щаслива творча сім'я.
Двоє дівчаток, які народилися поспіль шести років, тільки додали щастя у їх молоде життя. Правда, Лук'яна на деякий час залишила викладання, адже домашньої роботи додалося немало. Трішки сумувала за музикою. Але наступав вечір і гра Радислава на саксофоні знову вливалася у серце жінки, відкидаючи щоденну материнську втому. З часом і дівчатка прилучилися до вечірніх музичних слухань. А старша Маша вже почала відвідувати музичну школу. Лук'яна допомагала донечці опановувати нові знання, радіючи, що дівча так щиро сприймає музику. Ну, хіба ж це не щастя? «Я щаслива!» - не раз шепотіла собі жінка, обіймаючи чоловіка, або пригортаючи дітей. І ось, «нате вам» – сон. Жінка поспіль всього дня старалася забути це видіння, а воно так нав'язливо смикало серце. Ще й Радиславу довелося сьогодні поспішити на якийсь урочистий захід, невчасно захворів колега. Вихідний день не вдавався. Не мала місця вдома, вирішила пройтися містом. Передзвонила до найкращої подруги, запросила її в улюблену кав'ярню на чашку кави. Але і це не приносило заспокоєння. Тривога чомусь не покидала її серце, а щомиті все більше і більше стискала груди. Здавалося, зараз, саме зараз щось змінить її щастя.
- Ти якась стривожена, Луко? – зазирнувши у вічі, перепитала подруга.
- Якесь відчуття внутрішнього дискомфорту, Олю, - відповіла, підводячись. Ходімо на вулицю, десь би музику хорошу послухати, відвела б душу. - Відчула, що насправді зараз їй цього хочеться.
- Давай у парк, там який музичний калейдоскоп обіцяли, чула оголошення сьогодні вранці по нашому радіо.
Якось невпевнено вирушили у напрямку до парку. «Не може там бути такої музики, щоб заспокоїла мою душу», - подумала, але продовжувала йти Лук'яна. І справді, з парку долинали звуки оркестру. «Тільки не це, - смикнулася і зупинилася. - Мені б послухати гру саксофона», - мелькнула думка. А вголос додала:
- Напевно, не допоможе.
- Спробуємо розвіяти твою печаль, - посміхнулася Ольга, підхопивши Лук'яну під руку, легенько підштовхуючи до входу.
А музичні акорди, ніби підтверджуючи свою велику силу змінили інструмент. Соло затягнув саксофон. Виспівував, тужив, плакав, печалився і мріяв. Лук'яна заслухалась і задивилася. Інструмент виспівував душею красивої молодої дівчини, яка тремтливо роззирала натовп слухачів, що аплодисментами щиро дякували за виконання. І ось знову красуня притулилася вустами до саксофона, відтворюючи нові акорди. Стрепенулася душа Лук'яни. Це була її улюблена музика. Це саме та вечірня мелодія її кохання. Притулившись до плеча подруги, вслухалася у ніжні і такі знайомі звуки. Неначе знову щастя повернулося до жінки і не було дивного сну та тривоги. « А й справді, що за вигадки, але чому так тріпоче серце?» - прошептала про себе Лук'яна.
- Пішли, Олю, десь присядемо неподалік і послухаємо гру. Гарно грає дівчина, чи не так?
- Чудово. Таку музику можна слухати щоденно.
- А я й слухаю. Адже саме цією музикою ми розпочинаємо свій вечір з родиною.
- Тому ти так і стрепенулася, коли почула?
Жінки присіли неподалік, готові до продовження, але зазвучали інші інструменти. Звично лилися акорди, вже не торкаючись жіночої душі.
- Луко, а ось і автор виконаної музики. Дивись яка красуня. І не сама, мабуть, це її муза. Яка па.!! – і притишила фразу, прикриваючи від Лук'яни плечем їхній підхід. Але серце знову Лук'яни схвильовано защеміло. І жінка глянула вбік доріжки, де проходила, уже віддалюючись, названа пара. І щось до болю знайоме було в поставі чоловіка, який йшов поряд красуні, ніжно її обіймаючи.
- Ти бачила, Олю? Це він!
- Чекай Луко. Можливо, це творча необхідність, - якось знічено спробувала
заперечити подруга гірку правду.
- Ні, Олечко, саме так він пішов вдаль уві сні сьогодні. Тому - то так пече мені серце зранку, віщуючи розлуку. Тепер я знаю, чому саме цю музику він грав щовечора, замріяно слухаючи музичні акорди. Він не мені її грав, а їй.
- Не поспішай, зарано робити висновки. Звинувачуючи, ти втратиш його. Адже сама знаєш, які творчі натури непостійні. Зачекай. Іще не вечір, як кажуть.
- Так, так, подруго. Ходімо. Мені додому б зараз. Тільки там я зможу зібратися з
думками.
Лук'яна повільно підвелася, притримуючи долоню на грудях, вгамовуючи неспокій.. «Ні, вона не готова до таких випробовувань. Не готова!» – пекла думка. Проходили повз літній театр, де вже завершився музичний калейдоскоп.
- Чекай, Олю, - жінка рвонулася до афіши. – Так і є. Озима Раделя. Вона з Білорусі.
Ось чому так часто і довго літні гастролі були саме там. Попрощалися з подругою сумно. Слів не було. Все надвечір'я Лук'яна ходила по кімнаті. Вона шукала розумне рішення. Та думка пекла образою, а зраджене серце болем, заважаючи розуму правильно зважити ситуацію. Вечір наближався, а Лук'яна ще більше хвилювалася. Вона не знала що робити. І врешті поклалася на долю, відпустивши із серця розпуку. Добре, що дівчата надійшли, заклопоталася дітьми, зібравши, наче у вузлик печаль і біль неочікуваної події.
Хрипнули двері. Тільки так заходив Радислав. А вона, якщо була вдома, впізнаючи його прихід, летіла назустріч коханому. Лук'яна слухала себе, але чомусь єство не здригнулося, не підштовхнуло її до дверей. Вдала, що заклопотана господарством, відійшовши в іншу кімнату.
- Агов! А чому мене ніхто не зустрічає! – галаснув Радислав від порога. Дівчата,
неначе горобці, пострибали назустріч батькові, щось цвірінькаючи, а Лук'яна стояла, обіпершись об стіну, не рухаючись. «Не можу вдавати, що нічого не змінилося, не можу. Як же бути? Не хоче фальшивити душа моя, - шептала до себе жінка, підхоплюючи долонею непрохану сльозу. - Як же ж він міг дарувати почуття для обох». - перепитувала себе жінка. Швиденько кинулася до робочого столу, розгорнула будь-які ноти, вдивляючись в сторінки і, не бачачи нічого. Кроки за спиною і мовчанка Радислава змусили підняти погляд на чоловіка.
- Кохана, щось сталося, ти якась стривожена і не чуєш, що я вже прийшов? –
нахилився до неї, ніжно обіймаючи за плечі. «Так і її пригортав», - струснулась від обіймів.
- Ні, пусте. Ти не знаєш, де ноти нашої улюбленої мелодії?
- Ось повечеряємо, я тобі її зіграю, а потім пошукаю ноти, - пожартував Радислав, - а ти мені розкажеш чому сумна, люба.
- Ти ж не любиш її слухати двічі, це ж твій принцип. Ніколи не повторювати, аби не порівнювати, бо тоді це не подарунок, а репетиція. Хіба забув? – неочікувано для себе пролепетала жінка.
- А ми й не будемо повторювати, бо я тобі її так зіграю, як ніколи не грав.
- Так, як сьогодні грала виконавиця з Білорусі? – кинула знову експромтом слова
в'їдливо і голосно. Мабуть, саме так зреагувало знічене серце жінки. Мить мовчанки здалася годиною. Лук'яна сиділа за столом, а поруч зацепеніло мовчки стояв Радислав. Ось та хвилина, яка вирішувала їхню долю.
- Ти все знаєш, - тихо промовив, ледве витискаючи слова.
- А багато треба знати, аби..? – Ні, розмовляти, запитувати зовсім не хотілося.
Лук'яна так і залишилася сидіти біля столу, тремтіли коліна, пекло глибоко в душі.
- Мамо, тато кудись пішов, попрощався з нами. Куди? У відрядження? – зазирнула у кімнату Маша. – Але саксафон залишився. Забув? Повернути його, він ще недалеко? Мамо! – тривожно випалила відразу усі слова дівчина.
- Ні, - стараючись спокійно вимовити слова, Лук'яна вдавано посміхнулася. – Якщо забув інструмент, тоді обов'язково повернеться, ти ж знаєш доню без нього він нікуди.
Дівча, вгамувавшись, зникло, а Лук'яна продовжувала думати. «Ось і вирішила доля за мене, залишивши у подарунок мертве соло. Воно ж бо було не для мене, тому і не звучатиме більше. А попереду ще півжиття і пройти доведеться без нього. Сон в руку» - підтвердила пошепки, виплакуючи свою любов Лук'яна. Та лише одна сльозинка скотилася зі щоки жінки. Сьогодні музика у її житті дограла свій останній акорд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343727
дата надходження 13.06.2012
дата закладки 15.07.2012
злетілись зірки
до боввана-комина на хвилинку,
як метелики
до живокоста
синього –
роєм…
до одного
додати одну –
поза зошитом у клітинку –
не достеменно
двоє…
а
ранку пізнього
у високості,
вигоріло-злинялій од спеки –
порожні хмари
до пори, до строку
душно
мовчать:
запрягати й сідлати повітряні
висхідні потоки –
невагомі лелеки
літоростих вчать
лелечат…
невидима,
невідчутна,
прийдешня колись іще! прохолода
засохлим
вербовим котиком
торкнулась
поверхні води…
скоро вересень
назавжди
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350447
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 15.07.2012
Два державних діячі,
чи чужі шпіони,
написали уночі
нам закон про мови.
І пропхали не як в день,
не як в день прийняли,
"гра в наперстки" - одна з тем
у регіоналів.
І тепер кожне село
і кожна сільрада
стануть мову обирать
державну громади.
У Іванівці вона
іванівська значить,
У Ярах - там ярова,
не вкраїнська наче.
А в південниїх краях
і губернських центрах
стануть мову обирать
з сусідським акцентом.
Як напишем "усіма"
авторам "подяку",
то Європа і сама
змовкне з переляку.
А як виступить прем"єр
на "народный речі"
щоб від сміху якийсь "сер"
не скотився з печі.
Є в цім дійстві і плюси
для тупоголових -
їм відкриті всі пости
без вивчення мови.
Правда є одна біда
і для всіх відома
щоб не втратити бува
і держави в мовах.
Бо країну пізнають
по мовнім відтінку
і державу справжньо звуть
лиш по-українськи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350184
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 14.07.2012
Ти вже дорослий, синку!
Та я у цю хвилинку
Пригадую малятко,
Яке у мами з татком
З’явилося прекрасне
У день липневий ясний.
Синочку, рідний сину!
До тебе серцем лину,
В уяві пригортаю,
Тебе завжди чекаю.
Зайду в твою кімнату –
Як споминів багато!
Присяду на край ліжка
Та й посумую трішки.
Ось ніжну колискову
Тобі співаю знову
Про місячну галявку,
Про зіроньку-веснянку.
А вранці, твої ніжки
Полоскотавши трішки,
Голівку приласкаю
Й тихесенько спитаю:
Хто спить тут під дубочком,
Укрившись кожушочком?
Крізь сон мені всміхався,
Солодко потягався…
Вже двадцять третє літо
Барвінком оповите.
Хай сонце променіє,
Збуваються надії,
Дощем добробут ллється,
Веселкою сміється
Омріяне кохання.
І з вечора до рання,
В жару, в холодну пору
Твоє плече – опора
Хай буде для родини.
Ти добросердним, сину,
Будь щирим серед люду.
Я ж оберегом буду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350173
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
Злітають догори думки
І росяніює тепле сіно,
Тумани вкрили береги
І сонце ранок засурмило.
Покіс лежить, немов козак,
Ріка шумить, як дзвін шаблюки
І кожен рух, незвичний мах,
Що приведе в бою до злуки.
Бо коли сила у бою,
Як бачиш ти життєву ниву,
То бережеш сім’ю свою
І б’єшся за її щасливу.
Мій, друже, варто берегти,
Не битись – шанувати долю,
І зберігати береги,
Що нас чомусь зовуть до бою.
Бо правий берег, як колись,
Із лівим сутички немає,
Невже вони ще не злились,
Коли нас шабля захищає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350132
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
Я так люблю помріяти про вас
Коли надворі не вщухає злива
І тінь горіха, трепетно-грайлива,
Перебирає дрібно ніжний вальс.
Я так люблю пірнути поміж хвиль
П'янких думок, приємних, наче м'ята...
Холоне постіль, поспіхом зім'ята,
В розмиту шибку неба акварель
Стікає й гусне барвою чорнила.
Десь серед хмар заплутались зірки,
Мов поміж крон патлатих світляки,
Ніч в капелюшок їх переловила.
І дощ затих.Посріблена струна
Ще де-не-де між краплями дзвеніла.
Солодка ніжність доторкнулась тіла,
Заструменіла терпкістю вина.
Мов призабулась гіркота розлуки,
Серцебиття своє сповільнив час...
О, як люблю помріяти про нас
І потриматись подумки за руки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350070
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 13.07.2012
* * *
Знов наснилася.
Мов наврочено:
ніжні очі – не видно дна.
А побачитись не пророчено,
не провіщено.
Далина...
Та довіку гіркою втіхою,
світлим образом угорі,
будеш лагідно диво-зіркою
у безмежжі душі горіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349932
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 12.07.2012
В гаю замовкли солов’ї
І розриває туга груди,
Летять думки в чужі краї,
Моє тепло несучи всюди.
А десь далеко угорі,
Летять хмарками за туманом,
Мов білі диво-кораблі,
На обрії з’явились рано.
Ярило в небі знов пече,
Земля така, що не ступити,
Обніме вітер за плече,
У прохолоді дасть пожити.
Бо коли спека на дворі,
Для мене ти, як прохолода,
Хмаринка та, що угорі,
А там де небо - там свобода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349889
дата надходження 12.07.2012
дата закладки 12.07.2012
заростають
споришем зеленим
пишним!
теплі ще
живі сліди…
мальва
на дорогу мовчки
вийшла –
китицями
вквітчано киває –
з-поза вигину дороги
виглядає:
«Де ти?.. Де ти…»
той,
кого немає…
той,
кого не буде й не було…
стежка
споришами зацвітає…
життєпишне молоде зело
в схованках смарагдових ховає
напівстерті
ще живі сліди…
вже ніхто
нікого не чекає:
інше Сонце,
інший білий світ…
тільки вперті
самовільні погляди
раз по разу
потайки втікають
до штахетяних прозірчастих воріт…
там ночами –
ревно і невтішно
янгол падший,
янгол грішний,
витонченотілий,
білий,
обезкрилий,
споришами навмання блукає,
щось
шукає…
залиши й покинь,
мій милий,
янголе безкрилий,
те, чого у темряві шукаєш,
тут, у споришах,
не загубили…
27.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346663
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 12.07.2012
Гаптує вечір
зоряні дива.
Слова мені вишіптує.
У тиші
погідним серцем
човен проплива,
що у жнива
дарований Всевишнім.
Ще не січе
безжальний листопад,
не тужить
сивий вітер на флоярі…
Мольфарові
не спиться
в зорепад:
згорають душі
втомлених
Мольфарів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344293
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 12.07.2012
* * *
Я спрагло слухаю мелодії дощу.
Давно не чув таке бадьоре ретро.
Ну й розгулявся ж ти, вітриську вредний,
мовляв, ось я тебе до нитки промочу!
Це злива вже! Та я її прощу.
В оркестрі дивнім – громовиці миті
і блискавиці шик. Омитий, битий,
натхненно слухаю мелодії дощу.
Я вже – неначе хлющ, немов янтар, блищу.
По полю вмитому іду-бреду поволі.
В пшеничній повені ущент напився волі.
Пречиста тиша...
Дощ нарешті вщух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349699
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 12.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2012
Я сплю вночі немов в раю,
Коли ти поруч я вже млію,
Я першим розбуджу зорю
І пригорну свою надію.
Промінням запалає схід,
Туман підніметься угору,
Кохання знов розтопить лід
І розпочнеться день казковий.
А ти ж бо, сонечко ясне,
Слова якісь шепочеш в вушко,
Не ти, ні я, вже не заснем,
Бо нам солодка ця подушка.
Вуста затерпнуть, як колись,
Серця дуетом заспівають
І знову злетимо у вись,
Бо ти і я, ми вдвох кохаєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349373
дата надходження 10.07.2012
дата закладки 12.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.07.2012
Не стане хліба, то нагряне голод,
Води не буде - запанує спрага,
Як сум на серці, то відчуєш холод,
Коли образа - ниє помсти жага.
Коли війна, то брат стає за брата,
А коли мир - поля пора орати,
Як лине пісня, для людей це свято,
Прийшли жнива - пора врожай збирати.
Коли ти вільний, то живи, як птаха,
Коли сліпий, то добре слухай вухом,
До раю прагнеш - шляхом йди монаха,
Коли оглух - слідкуй за кожним рухом.
Коли плюндрують землю - захищайся,
Хто проти люду - накажи за змову,
Молись Христу, ніколи Ним не грайся,
Як українець, то відстоюй мову!
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Л. Костенко.
«Немає магії сильнішої, ніж магія слів». А. Франс.
«Раби — це нація, котра не має слова».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348493
дата надходження 06.07.2012
дата закладки 07.07.2012
Заколисані зорі дрімають.
Подих ночі – мрійливо-п’янкий.
Ти мене під вербою чекаєш -
Нетерплячий, звабливий такий.
Я не вийду. Не хочу. Не можна.
Телефон без угаву дзвенить.
Той дзвінок дратівливо-тривожний
Крає серце жіноче щомить.
Почуттями схвильована жінка –
Як багаття квітучих жоржин.
Та у скронях калатає дзвінко:
Він не твій. Він чужий. Він чужий…
Пухкі сутінки сльози маскують,
Вітерець пестить груди і стан.
Під вербою кохання чатує
І вечірніх спокус океан.
Вже несила боротись з думками.
Понеслися бажання навстріч.
Вийшла… Губи зустрілись з губами.
І зімліла закохана ніч…
26.06.2012р.
© Copyright: Ирина Визняк, 2012
Свидетельство о публикации №11206266374
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346458
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 05.07.2012
* * *
Розбудив мене вірш.
Наболілим діливсь
світанково-натхненно, привільно.
Струменята любові у строфи лились.
Кожне слово у серці бриніло.
Втішно й любо було.
Все минає колись.
Умовкає мелодія дивна.
Вірше, дух окриляй!
Солов’їно полийсь,
щоб в мені не дрімала людина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348372
дата надходження 05.07.2012
дата закладки 05.07.2012
Матусю, твої рушники на паркані,
Біленькі, легкі, чарівні, домоткані,
Ти хрестиком їх вишивала колись,
Узори на них й дотепер збереглись.
На кладочці прала і била прачем,
Коноплі мочила в ставку під дощем,
Кострицю палила в маленькій печі
І пряжу робила при лампі вночі.
А потім, коли мала вільну хвилину,
Рушник вишивала до церкви чи сину,
З жінками співали пісень чарівних,
І вчила їх нас , тоді діток малих.
На свято стареньку ікону в кутку,
Ми бачили зранку в новім рушнику
І довго малими вивчали узори,
А потім в альбомах несли їх до школи.
Для мене твої рушники і до нині,
Сіяють, як сонце, неначе святиня,
Вони - це дитячі сторінки життя,
Коли я їх бачу, то я ще дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348038
дата надходження 04.07.2012
дата закладки 05.07.2012
На велелюдному крамарстві
Немає яблуку де впасти,
Всяк свій розхвалює товар.
Той пропонує вірші білі.
Він майстер в цьому рукоділлі,
Хоч заглядає ще в буквар.
А той сонети на прилавок
Поклав і зве купця ласкаво.
Куштують і відходять геть.
Чи рими в них уже прокислі,
Чи несмачні торговця мислі,
Чи замусолений сюжет.
А інший виложив ронделі
На рундуки свої дебелі.
Ронделі начебто й смачні,
Але нема на них гурманів,
Говорять, вимерли останні, -
Вертай додому впорожні!
На ляду виложив свої
Склепар чудові рубаї,
Та мудрість челяді нещасна.
Ніхто й не гляне в їхній бік.
Весь день постояв чоловік
І мусів знов до ятки класти.
Тримала на руках в обід
Поему жінка зрілих літ,
Можливо є голодні штати,
Та запитавши про ціну,
Відповідали їй: та ну,
Ми це не будем купувати.
Я на базарний компроміс
Також вірша свого приніс.
Крутили носом, не купляли
Чи то в них гроші замалі,
Чи хліба скупо на столі,
Чи зовсім інші ідеали…
02.07.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347754
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 03.07.2012
(Лесі Геник)
сьогодні
луги мої пахнуть
некошеними
прив`яленими «на пні»
сіна́ми
і гречаною кашею
з пряженим
у печі молоком…
спека
тремтить понад схилами
невловимим
прозоро-блакитнуватим димком…
так і хочеться:
до дрібноти
змаліти,
оселитися
між пелюсток
невибагливо-ситцевих
лугових квіток
чи,
розкинувши руки, впасти
й розбитися…
закотитися
поміж трав доплі́чних
правічних
безслідно зникнути…
поєднатися
з ду́хами
луговими
чистими –
невелеречистими
і більше
ні з ким не знатися…
не йти
і не вертатися,
не зарікатися-одрікатися
…у при́хисток мій
під грушею-дичкою –
метеличок теракотовий
прилетів,
на передпліччя
літньо-оголене
делікатно всів:
Хто ти!..
гостю мій несподіваний –
помаранчево-теракотовий!..
розпорядник тутешніх життів?..
щось
сказати хотів?...
30.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347302
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 03.07.2012
Попросіть москалів з України,
Хай живуть на просторах Росії.
«Пиятики і матів» не сіють,
Попросіть москалів з України.
Стільки мають землі - все їм мало,
За рахунок когось звикли жити.
До смаку їм наш цукор і сало,
І дівчат наших хочуть любити.
Ми слова Кобзаря всі забули
І схиляємось нині чужинцям.
Споконвіку земля, де живемо
З діда – прадіда є українська.
Хай співають нам наші дівчата,
Хай живуть люди в щасті й любові.
Хай цвіте Україна багата,
Жити хочемо в мирі - без крові.
Буде наша земля процвітати,
Наша пісня народна хай лине.
Я прошу Вас, послухайте, діти,
Попросіть москалів з України.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347313
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 03.07.2012
Припав корицею
і медом дах
над площею
святого Теодора,
де флюґер крутиться,
неначе птах
над куполом.
А сонце -
як Просфора
блаженно сходить….
Уявляю мить,
коли в передчутті,
інтуїтивно
росою посмішка
жива тремтить
і місто оживає,
мов ЦАРІВНА…
Вплітає в коси
волошковий сміх,
вбирається у вишивку
й дукати
Готує каву –
"лісовий горіх"
і випічку ,
із аґрусу цукати…
***
А в ніч спекотну
не злічити зір,
закутаних
у липовому клярі.
Царівну Місяць
обіймає з гір...
Легенди словотворяться
у п а р і...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345730
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 03.07.2012
Вже вечоріє.Небо відцвітає,
Ніч трусить сажу з темних димарів.
Затихли співи.Ген за небокраєм
Окраєць сонця трохи підгорів.
І закотився за високу гору.
Вже де-не-де спалахують зірки.
І плеса гладь, розніжено-прозору,
Гойдає вітер помахом руки.
На ніжних блюдцях мокрого латаття,
Сповиті сном, лілеї водяні,
У їхніх пишних з переливом платтях
Згубили зорі відлиски ясні.
Торкає місяць чистого озерця
Шнурочком срібла, схожим на струну...
Отак і ти торкнувся мого серця
І сонну тишу раптом сколихнув.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345917
дата надходження 24.06.2012
дата закладки 03.07.2012
Упало сонечко за річку,
Вогнем зайнявся небокрай.
Піднявся вітер і травичку,
Немов дитя заколихав.
Осипав цвіт квіток додолу,
Злякав пташок в очеретах.
Лиш пожалів пташинку кволу,
Що притаїлася в кущах.
Упали роси - дрібні сльози
На ще не скошені жита.
Лиш десь далеко чуть погрози
Розкатів грому в небесах...
Поглянь, як гарно зараз, любий!
Мене цілуй і посміхнись.
Відчуй, як літом пахнуть губи!
До мене ближче пригорнись...
Надворі стихло... Все німіє.
Лиш вітер інколи зітхне...
Як тільки серденько уміє
Забуть й пробачити усе?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346391
дата надходження 26.06.2012
дата закладки 03.07.2012
Забери гірку печаль у серця
І розсип на синьоокий льон.
Небо полем щедро усміхнеться
І розбудить мій ранковий сон.
Подихом волошок і житами,
Ароматом під вікном жоржин...
Всі слова несказані, між нами
Зав*язались вузликом стежин.
Час лікує серце, кажуть, кожне,
Не встигаю я ж чомусь за ним.
І літами зупинить не можна,
Скільки вже без тебе було зим...
Весни не цвіли в душі садами,
У зажурі осені жила.
Все чекала звістки – телеграми
Від Любові. А вона ж була!
Ще пройду востаннє поміж снами.
Заблукаю у ранковій млі.
Наша зустріч, мабуть, за зірками,
Бо її немає на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344568
дата надходження 17.06.2012
дата закладки 03.07.2012
Я здивована твоїм "кохаю",
Зачарована твоїм "прости".
Ниточку розлуки обриваю -
Хай горять за нами всі мости.
Посмішка твоя бентежить серце
І хвилює душу погляд твій,
Бо звучить надії ніжне скерцо
Й затихає туги суховій.
P.S.Вірш написаний, після прочитання роману
М.Ф.Достоєвського "Білі ночі".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347750
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 03.07.2012
Наша осінь була,
Як цукрована кава.
Наша осінь удвох –
Я тебе так кохала!
У обіймах твоїх
Засинала щоночі...
Промайнуло усе,
Ніби нас хтось наврочив.
Білий сум у душі
Поселився на денці.
Білий сум огорнув
Опустошене серце.
Пам'ять палить мости,
Розсіваючи згадку.
На стривожених днях
Туги слід, як печатка.
Новий день. На плиту
Збігла зварена кава.
Новий день. Ти прийшов,
Я тебе не чекала.
Тихо кажеш: "Люблю..."
Дістаю другу чашку:
"Знаєш, цукру нема..."
Чомусь дихати важко...
23.06.2012р. 4:45
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345869
дата надходження 23.06.2012
дата закладки 03.07.2012
Не спеши, на волю,
Собираясь в клетке
Нежною весною,
Посидеть на ветке.
Там хозяин быстрый
Петельку накинет.
Брызнут слезы-искры
И печаль о клине
Отзовется в сердце.
Не тужи, синичка.
За закрытой дверцей
Все надежно, птичка.
3.06.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341650
дата надходження 03.06.2012
дата закладки 03.06.2012
Десь над межею мрії спопелені...
Останні зорі вибилися з сил.
А дні нуртують - здиблено-шалені,
Облізле пір’я смикаючи з крил.
І знову літо... Втрачене? Здобуте? -
Ромашки ще у гадці на краю́.
Якби моглося часу завернути -
Того, що розчинився у маю́!
Так свіжо зранку пахне косовиця,
Так елегійно дзенькає коса...
Десь над межею скапує зірниця,
Неначе на щоці весни сльоза...
(1.06.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341432
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 03.06.2012
* * *
В Лубнах відцвіли каштани
і вже духмяніє липа.
Пухнаста тополя тане
під тихі вербові схлипи.
Неспілий калини кетяг
легкий туманець вкриває.
Чебрець докладу в букетик...
Тебе у Лубнах немає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341450
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 03.06.2012
Весна за обрій хутко відлетіла.
Крилом кивнула, ніби Синій птах.
А як її зимою я хотіла!!!
Чекала, що прилине на вітрах...
Омріяна пора не зволікала:
Наповнила цвітінням увесь світ.
Прилинула...ніде не заблукала,
Розсипала у серці дивоцвіт.
І я його так пестила, хвалила.
Від злих вітрів ховала, від дощів...
Та цвіт відцвів...Його я загубила.
Чому ж це він до літа не дожив?
Похмуре літо пролилось дощами.
Та ось промінчик стрибнув у вікно.
Тепер я йду вже літніми стежками:
Його красі радіти ще дано!
У літа очі ніжно-волошкові.
Так солодко всміхаються мені!
І теплі, ніби промені ранкові.
Казкові, неповторні літні дні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341390
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 03.06.2012
Знайти в гармонії душі і Бога
Акорди ангельських святих пісень.
Напевно це і є жива дорога
З імли нічної в сонцесяйний день.
Відкрити в серці часточку любові
До ближніх, навіть більше – ворогів.
Напевно це і є життя чудові
Миттєвості . Аби лиш ти хотів
Збагнути сутність нової людини,
Відтвореної подвигом Христа.
Напевно це і є ота вершина,
Де розуму не чезне яснота.
31.05.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341093
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 01.06.2012
Легонько ветер тронул занавеску,
И тихо задышала синева.*
А я глаза прищурила от блеска,
От запаха вскружилась голова.
Расцвёл жасмин с блаженным ароматом,
Храня в себе щемящий блеск луны.
Прощальный луч вечернего заката
Коснулся необычной красоты.
Цветок любви со сладким ароматом
Навеял мне ушедшие мечты.
Те дни отрадой были мне когда-то,
Теперь приходят только в мои сны.
Всё так же тихо дышит занавеска.
Жасмин роняет жемчуг-лепестки.
А память полирует всё до блеска,
Вот только б в сердце не было тоски...
----------------------------------------------
*И тихо задышала синева - синяя занавеска.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340336
дата надходження 28.05.2012
дата закладки 01.06.2012
Чуть прохолода освіжила скроні,
світанок сонцем в душу загляда.
Я перед Вами схрещую долоні -
бажаю Вам лиш світла і добра!
Бажаю Вам п"янких, духмяних весен,
бажаю днів Вам літніх запашних,
і осені Вам щедрих перевесел,
і зим яскраво-сніжних і терпких!
Бажаю Вам всього земного цвіту,
бажаю Вам вселенської краси,
наші Дбайливі, Лагідні, Привітні,
наші Святі і Чисті - МАТЕРІ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337010
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.05.2012
Вона його
під милий бік просила:
- Не залишай мене,
без тебе жить несила…
Вмовляла кожен раз,
благала слізно,
та він казав:
- Піду додому,
пізно…
Ішли роки,
минали дні за днями.
Вона його! любила до нестями:
- Чи будеш ти моїм?
скажи, єдиний,
бо я від тої безвісті
загину….
І він також любив її неначе…
але обачним був,
тому казав:
- Побачим…
не поспішай… не підганяй коней…
іще не вечір… встигнем…
ще – гей-гей!
і от від горя,
чи від іншої причини,
її гукнула владно домовина…
і на могильнім камені
в одчаю!
нашкрябав він:
«я згоден!.. я кохаю!..»
прокинувсь вітер,
і по соснах
грізно
пробігло цвинтарем:
- Іди додому.
Пізно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333265
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 27.04.2012
Задощило, застрУнило срібно-
Розлетілись акорди гучні
І посипалось стразами дрібно
В закосичені трави хмільні.
Підхопило з дерев, закружляло
Абрикосовим цвітом легким
І рожевим, мов сон, покривалом
Постелило дрібні пелюстки.
Напоїло, мов глечики, квіти-
Обважніли тюльпани п'янкі
І помчало собі шелестіти,
Сколихнувши калюжі дзвінкі.
А по тому, мов струни гітари,
Обірвалось і стихло-чудне!..
Крізь розшиті батистові хмари
Протинає вже небо ясне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332811
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
Серед гаїв зеленокосих,
Там, за селом,
Шлях, що заплутався за обрій,
Ліг полотном,
А понад шляхом, на черешнях
Буяє цвіт,
Дочці матуся промовляє:
- Пора в політ!
До тебе світ сміється, доню,
З дитячих мрій,
Серед усіх шляхів життєвих
Знайди ти свій.
Даруй тепло всім добрим людям,
А злих - прости...
- Та як же я без тебе, мамо?
- Лети... Лети...
Нехай про мене нагадає
Спів солов'я,
Тебе завжди удома, доню,
Чекаю я.
Шепочу молитви тихенько,
Де б не була,
Щоб щастя доля дарувала,
І два крила.
Та коли важко тобі стане,
Охопить сум,
Коли життя твоє торкнеться
Мінорних струн,
Лети до маминого серця,
Воно умить
Загоїть ласкою своєю
Все, що болить.
Бо серце мамине навіки -
Вміст доброти.
- А як же ти без мене, мамо?
- Лети... Лети...
24.04.2012р. 02:00
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332772
дата надходження 24.04.2012
дата закладки 24.04.2012
(собі...)
я пам`ятаю себе в раю́ –
до! втрати раю…
людей красивих упізнаю́,
хоч я їх –
іще не знаю…
Жінка… одежа біла…
як із перка́лю
птах,
на по́кутті
зручно всіла –
тримає дитя
на руках…
ні́мбової,
орео́льної про́би золото
плавить
шибки́ з кришталю…
я жінку в білому – упізнаю́,
я жінку в білому – знаю…
я жінку в білому –
первопричинним єством – люблю́.
стою –
не якось!
посеред раю –
просто стою.
ніби, первісно…
без порівнянь
і півсмислів:
начала власні
у іпостасях лагідних –
спостерігаю…
і так стоїться
славно мені –
уперто…
якось щиро…
і якось… навіть відверто!
і так якось – гідно,
і так якось… ніби – безсмертно.
довго стою
і давно –
у живому широкому промені,
що стелиться проз вікно,
плаває
золотосяйна пилинка…
так за́тишно…
такий невагомий
її політ…
стою,
нікому не заважаю –
пилинку у промені
зацікавлено
споглядаю…
на ту
мить неповторну,
просту
безтурботного щастя –
ні сном,
а ні духом не знаю,
що пилинка свавільна –
цілий безмежний світ!
куди
доведеться впасти
по якомусь
десятку літ –
після
вигна́ння
з раю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331436
дата надходження 19.04.2012
дата закладки 23.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2012
Безсоння, тиша, ніч.
До ранку, ще години.
Сумління як німе,
а може спить давно?
Зі стелі купу слів,
мені так тяжко з ними.
В них злети і падіння
глибоко, на дно…
Біда і не одна!
Безсоння, ще і строфи.
Розбурхані думки
немов бджолиний рій.
Не буду спати ніч,
не буду, а ні трохи.
Світанку я віддам
нічний здобуток свій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326627
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 23.04.2012
Нагану - кулі, стрілам - арбалет,
буває, що й один у полі воїн.
Якщо ти за покликанням поет,
то вірші - це твоя найліпша зброя.
Хай буде просто. Без химери слів,
метафор пишних, стилів ню, бароко...
Поете, головне, щоб ти зумів
збудити словом почуття високі.
Мене, тебе піском просіє час,
нащадок з'їсть з верби солодку грушу,
Твоя мета - простим сплетінням фраз
розбурхати читацьку сонну душу.
Канцон чи рондо, ода чи сонет
(хай критики аж лускають зі шкіри),
якщо ти у душі своїй - Поет,
то хай читач словам твоїм повірить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332562
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 23.04.2012
Достать бы плед, прижаться бы тесней…
Под окнами машины кашу месят,
Разбрызгивая грязь на свежий снег.
А в доме снова пахнет поднебесьем.
Весна ведь, время холода прошло,
Апрельский снег – нелепый, странный, лишний…
Но всё вокруг задумчиво-бело,
И кажется, мы к небу стали ближе.
Вот так приходит давняя тоска
По тем, кто был опорой и утехой,
В наш пёстрый быт летит издалека,
из прежних лет - и тает белым снегом.
И тихое прозрачное крыло
Нас осеняет в радостях и бедах
Певучим эхом, тающим теплом
И белым светом… белым-белым светом…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332495
дата надходження 23.04.2012
дата закладки 23.04.2012
Я так люблю, втікаючи від злив,
Сховатись десь під явором крислатим,
З-за хмар патлатих сонечка налив
Очима волошковими спивати.
Я так люблю між пахощів хмільних
Ловити слухом ніжний трепет листу,
Вдивлятися, як порухом весни
Гойдає гілка крапельку сріблисту...
Мов кіт чудний, завмерти у кущах,
Ловити спрагло наспіви пташині...
Я так люблю згубитись у думках,
Заплутатись, як сонце, в павутині.
А потім, очі звівши в голубінь,
Радіти тепло майже вщухлій зливі!..
Я так люблю крізь повені цвітінь
Впустити в серце промені щасливі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331237
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 22.04.2012
(Валі Савелюк)
З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ,ВАЛЮ!
Яке то щастя-просто знати Вас
І Ваших дум мереживо тендітне,
В яке вплелись окрилені слова,
В якому світло веселково квітне.
Яке то щастя випадком зайти
У глиб зими-кульбабову завію
І, розгубивши зерна гіркоти,
Впустити в душу світлу ностальгію.
І доторкнутись справжньої краси-
Таких тендітних граней дивосвіту,
Де перла сліз чистіші від роси,
Де сила слів міцніша від граніту.
Де почуттів вирують кольори
І в теплу душу світять так блаженно
Смарагди-люди,янголів дари...
Де тиха осінь розмовляє з кленом.
Там відпускає смутку тятива,
Стара хатуня дихає гостинно...
Яке ж то щастя-просто знати Вас-
Глибин космічних зоряна Людино...
***
Давайте я насиплю теплих слів
У Вашу душу, оповиту квітнем,
Немов дрібних коштовних камінців,
І в серці Вашім папороть розквітне!
Давайте я нарву того бузку,
Що в небесах розніжився, мов повінь!..
І зронить квітень райдугу дзвінку
У Ваші мрії, ніжно-волошкові!..
І так Вам легко стане у думках,
Така любов затЕпліє в судинах!..
Розгорне крила небо, наче птах,
Над Вами, найпрекрасніша Людино!
І, зачерпнувши жменями весну,
Вам піднесу, всміхаючись: тримайте!
Давайте я долоні простягну
І обійму Вас лагідно!..Давайте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331679
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Я вже забула, як пахнуть світанки
Й коли ми губилися між зір до ранку,
Як нас колихали в обіймах вітри
На шовкових перинах хмільної трави.
І як ми в смарагдах купалися тих,
Чудових, п'янких, чарівних і запашних...
Кохання й ніжність лилися через край,
Ми душею і тілом злітали у рай.
Чомусь моє серце сповнене трунком,
Я забула твої медові цілунки,
Я забула запах твого кохання...
Аромат весни...Прагнуть тіла з'єднання.
Я хочу згадати з тобою все знов,
Відчути всім серцем і пристрасть, і любов...
Весна у свій світ манить, зазиває,
На життя, вона, на казку надихає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332354
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
О, як я не люблю черствих людей,
А ще таких, які плюють у душу,
Що просто проживають без ідей,
У цьому списку певно я щось зрушу.
Я прикладу уміння й купу сил,
Щоб люди подружились, обнялися,
Щоб не було не прибраних могил,
Щоб мудрі у державі віднайшлися.
Щоб керівник за крісло не тремтів,
Щоб його діти їли хліб, як люди,
В своїх думках я трохи захмелів…
Бо знаю, що в нас є Іуди.
Зникає мова, кажуть: не біда,
Земля не родить - віддамо в оренду,
Хочуть забрати букви і слова
І наректи паї землі – фазенда.
Народе мій, ти ж розумом титан,
Робочі руки і знання від Бога,
В нас має бути гетьман - капітан,
Щоб вивів нас на правильну дорогу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332340
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Ламає день цукристу, сиву кригу,
і пахне сад торішнім полином.
Занила гілка, соком, на відлигу,
в розчахнутої вишні за вікном.
Гарячим срІблом капотить зі стріхи,
з калюж понапивались горобці.
Нарешті відступили завірюхи,
лишивши в тінях від зими рубці.
Синіє у проталинах між снігу
самотня квітка, мов любов чиясь…
Занило зліва, певне, на відлигу,
чи, що весна без тебе почалась…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320551
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 22.04.2012
Казав знайомий: " Я в твої роки
на гульки витрачав усю зарплату!
Ще й зараз намагаються жінки
мене, мов журавля окільцювати.
То ж будь упертим (не соромся втіх),
перегортай життя свого сторінку,
і не хвилюйся – невеликий гріх -
постійно обнадіювати жінку".
Можливо, я б дотримавсь тих порад:
й одразу став кількох дівчат кохати,
і начищав би пір’я на парад,
щоб здатися досвідченим пернатим…
Та час життя за річкою тече,
(та й гульки часом вилізають боком).
Так, інколи захочеться, в плече
щокою ткнутись, наче ненароком,
І мовчки обійняти ніжний стан -
Волосся хвилі обпікають груди,
І щось тобі нашіптують вуста
байдуже, що на завтра скажуть люди...
І ще б на вік і звісно на віки
Любить - а не тремтіти від покути…
Не знав знайомий, що Жінки – зірки,
а нам до них ще треба дотягнутись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322622
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 22.04.2012
Ти називав мене незвичайною, а я ж звичайнісінька. Називав мене злагідною, а я була невпевненою. Чомусь оригіналкою, а я була самотою. А ще називав дивною, я ж була безмежно закоханою. Закоханою і ... зрадженою. Та все ж я тобі вдячна за себе таку : незвичайну в житті , впевнену у думці, оригінальну в самотності, дивиною в коханні... Лише трішки розгубилася, бо де ж я тепер справжня??? Ох!!!
Суму сірого вповні наберу я з дощу.
Розмалюю розлуку, а за зустріч прощу.
Не відчула б я неба
в чистих краплях роси,
Не зуміла б без тебе
так любити й зрости.
Не побачила б в зорях
сяйва дивного я.
І дорога до моря -
це теж казка твоя.
Поцілунок наш перший
ще і досі тремтить...
Ти ж прощанням завершив
найчарівнішу мить...
Посіріло від суму
моє щастя в сльозах.
Наче вдарило струмом
й розп*яли на вітрах...
Та у пам*яті зорі
і прибою кришталь.
І слідами узори
плачуть в росах, на жаль.
Я так довго розмову ще з тобою вела,
А повірити в зраду ну, ніяк не могла.
Суму сірого вповні наберу я з дощу.
Розмалюю розлуку... і за зустріч прощу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331382
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Розплела розкішні коси,
Чисто вимила любистком,
Тіло освіжили роси,
Шию обплело намисто.
Ніжилась в тумані зранку,
Мрійно сонцю усміхалась,
Вітер обіймав як бранку -
вона в нього закохалась.
Зашарілась дивоцвітом,
Заспівала стоголосо,
Полетіла з буйним вітром
Заплітати в полі коси…
Заблукали в пишних травах,
Цілувалися цнотливо…
День минув, і знов заграва
Небо щедро освітила…
Зорі в небі засіяли,
Засвітив блідий серпанок.
Стомлена земля дрімала,
Щоб зустріти завтра ранок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332199
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Травневий сад, світанками омитий,
Крізь мокрі шибки піниться бузок.
О, як я хочу вікна прочинити,
Впустити сонця теплого ковток,
Що після сну так мило позіхає,
Мов кучеряве, лагідне дитя!..
А сад квітучий повниться розмаєм
І в кожній квітці дихає життя.
І кожна гілка росами сріблиться,
Гойдає цвіту білого фату,
В шовкове небо дихає криниця,
Барвисті клумби в пахощах пливуть.
А понад ними тануть медоноси,
Янтарним блиском світиться смола
Стара верба в шовкові пишні коси
Сліпучожовті промені вплела.
Гаряча кава стигне в порцеляні,
Парує в двір нестримний аромат
І снігоцвітом вишеньки духмяні
Заполонили мій травневий сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332227
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Посивіли мої скроні,
Як зимою сніг,
Ви біжіть життєві коні,
Я люблю ваш біг.
Бо радію, як весною
У душі політ,
Я летітиму з коханням
Ще багато літ.
До небес, моя подруго,
Вознесу тебе,
Хоч життя іде по кругу,
Доля ж не мине.
Тепло серця відчуваю
Через стільки літ.
Знай, що я тебе кохаю -
Хай розтане лід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332209
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Так грустно... Вновь иду к дождям,
смывая годы и морщины.
Потоки туши - по щекам,
подол, забрызганный машиной...
И время мокнет, без зонта,
запутывается в дождинках.
Уже не хочется летать -
сбежать бы в ливень, под сурдинку...
И не гадать, что ждет потом,
за поворотом предпоследним -
молчать, укутавшись в пальто,
подставив нос воде весенней.
Уговорить себя саму -
Самой себе пойти навстречу.
Улыбку вымучив. Одну.
Вторая - будет чуть полегче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332171
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 22.04.2012
Від сподівань – лише прозорі тіні,
Лиш контури мальованих надій,
А безконечна мряка та осіння
Згасила ватру спопелілих мрій.
А цвіт зів’яв, не ставши спілим плодом,
Не забродивши соком доброго вина,
Комусь до тебе йти міленьким бродом,
Навпроти мене – вир і глибина.
Чи долі знак, чи клятого сузір’я?
Спокута? Кара? Ще когось виню…
До попелища вперто рветься віра
Шукати в ньому іскорку живу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332109
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 21.04.2012
Став люльку річки на світанку смокче,
Туманом сизим пахкає у лози .
День тре рожеве видноколу очко.
Вітрець за гонами таїться зозла.
Квача в зелене умокає квітень,
Мете з лугів журбу осінню трухлу,
Щоби стеблом небавом тріпотіти,
Метеликом злетіти легкодухим .
Землиці лоно, спрагле насінини,
Чекає, перелоги розпростерши .
Озимині волошки сняться сині,
Плодами марять за селом черешні.
20.04.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331881
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 21.04.2012
Павло Полуботок (1660 — 29 грудня 1724) — український козацький державний і політичний діяч, військовик, чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького (1722—1724). Один з лідерів автономістської партії. За наказом Петра І був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер внаслідок тортур.
Павло Полуботок народився близько 1660 року в заможній козацькій родині. Прадід Ярема Полуботок був мешканцем Чернігова і 1637 року виконував обов'язки райця чернігівського магістрату[2]. Батько Леонтій Полуботок послідовно служив писарем та сотником Чернігівського полку, а згодом — бунчужним, генеральним осавулом і переяславським полковником.
В 1670-х роках Павло Полуботок навчався у Києво-Могилянській академії[2]. 1680 року він одружився із Єфимією Самойлович, племінницею Івана Самойловича. Після закінчення академії Полуботок служив у Війську Запорозькому як військовий товариш Чернігівського полку, а згодом отримав ранг значкового товариша[2].
1692 року, в ході слідства у справі ченця Соломона, гетьман Іван Мазепа звинуватив батька і сина Полуботків у державній зраді. Леонтія визнали винним[3], позбавили полковницької посади та конфіскували частину маєтків на користь гетьманської скарбниці. Проте на початку 18 століття Павло Полуботок повернув собі ласку гетьмана. 1703 року Мазепа затвердив за ним землеволодіння у Чернігівському полку, а 1705 року дав згоду на його обрання чернігівським полковником[2].
1708 року, в ході Північної війни, Павло Полуботок не підтримав виступ Івана Мазепи проти московського царя Петра І. 6 грудня того ж року на Глухівській раді, організованій промосковською козацькою старшиною, він був одним із претендентів на гетьманство. Проте булава дісталася Івану Скоропадському, а кандидатуру Полуботка відхилили через побоювання Петра І.
24 листопада 1708 року замість гетьманського уряду Петро І надав Полуботку села небожа Мазепи, Івана Обидовського. Через місяць він отримав від царя Любеч з околицями і частину володінь самого Мазепи та Пилипа Орлика.
На підвладних землях Павло Полуботок розгорнув активну господарчу діяльність. Він розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути і рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. На виручені кошти Полуботок скуповував нові маєтки у Гадяцькому, Лубенському, Ніжинському, Охтирському, Сумському і Чернігівському полках. На початок 1720-х років він був одним із найбільших землевласників в тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні. Полуботку належало близько 2 тисяч селянських дворів, садиби у Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, Михайлівні, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Він мав невелику бібліотеку, колекцію картин, ікон та зброї. За свідченням Якова Марковича, Полуботок цікавився історією і упорядкував котротку «Кроніку», що охоплювала події в Україні протягом 1452—1715 років. Він також був покровителем чернігівського Вознесенського собору.
1721 року Павло Полуботок був призначений наказним гетьманом 10-тисячного козацького загону, який за указом Петра І, працював на будівництві Ладожського каналу. Будівництво були непопулярними серед козаків через зневажливе ставлення влади, несприятливий клімат, погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність.
В першій половині 1722 року, Полуботок виконував обов'язки наказного гетьмана Війська Запорозького за відсутності Івана Скоропадського. Після смерті останнього, 4 липня 1722 року, козацька старшина обрала Полуботка наказним гетьманом ще до оголошення нових виборів.
28 червня 1722 року Петро І створив у Глухові Малоросійську колегію на чолі з президентом Стапаном Вельяміновим для керування справами Гетьманщини.
16 квітня 1723 року указом Петра І розширено повноваження Малоросійської колегії за рахунок звуження повноважень гетьмана.
19 серпня 1722 року Полуботок видав універсал, який
1) забороняв зловживання світських і духовних можновладців щодо осіб козацького стану:
« абы пани полковники, панове старшина полковая, сотники, державци духовніе й свіцкіе, атамани й прочіє урядники й отнюдь нихто не дерзали козаков до приватних своих работизн принуждати й употребляти, но міют они, козаки, при своих свободах зостаючи, толко войсковіе, чину их козацкому пристойные... отбувати й исполняти услуги »
2) передбачав реформу судочиства, а саме визначав порядок суддових апеляцій та регламентував процес судочинства:
« А суди везді... со всяким надлежащим устроити порядком, жебы не сам [полковник] й не один суддя, але в присудствіи и другой старшины тамошней, також без-урядовых, только бы честных й разумных особ... справи судовые в судебной избі размотрувал й рішал бы обще-совістно, по истине, як право и самая слушность указывает... »
Подання Сенату Російської Імперії колективних клопотань та чолобитних від імені старшини, козаків і посполитих з вимогою скасувати фінасове підпорядкування Гетьманщині Малоросійській колегії.
Саботаж фінансові розпорядження Малоросійської колегії.
22 травня 1723 року — Полуботка із старшиною виклали до Петербурга «для ответу» за організацію антиросійської діяльності і підбурювання народу проти царя.
23 червня 1723 року — Петро І заборонив указом проводити нові вибори гетьмана.
вересень 1723 року — розпочалися допити Полуботка і старшини в Таємній канцелярії. Полуботок пропонує замінити Малоросійську колегію Генеральним судом в семи персонах.
Данило Апостол і старшина привозять до Петербурга від імені всього Війська Запорозького Коломацькі чолобитні, в яких просять дати дозвіл на проведення гетьманських виборів та ліквідувати податки, впроваджені Малоросійською колегією.
10 листопада 1723 року — розгніваний Петро І наказав ув'язнити Полуботка, старшину і всіх, хто допомогав їм, до Петропавлівської фортеці.
середина 1724 року — справу Полуботка віддано на розгляд Вищого суду.
18 грудня 1724 року, близько 15:00 — Полуботок помер від хвороби в камері. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі.
Одержавши звістку про смерть Івана Скоропадського у 1722 р., Петро I велів виконувати обов'язки гетьмана полковнику Полуботку з генеральною старшиною, радячись у всіх справах з головою колегії Вельяміновим. Старшина через особливу депутацію порушила клопотання про дозвіл обрання нового гетьмана, але на це прохання довго не було відповіді, і коли старшина дозволила собі нагадати про це клопотання, Петро влітку 1723 року відповів, що справа про обрання гетьмана відкладена на невизначений час: царський уряд підшукує в гетьмани особливо вірну й надійну людину у зв'язку з тим, що від часу першого гетьмана, Богдана Хмельницького, і до останнього, Скоропадського, усі гетьмани виявились зрадниками, і набридати царю з цим питанням не варто, бо управління Україною забезпечене і в справах немає замішання. Іншими словами, Петро не тільки відкладав цю справу, а й забороняв нагадувати про неї.
Полуботок, людина енергійна, пройнята любов'ю до своєї країни, не міг дивитися на все це байдуже. З огляду на те, що приводом для всіх цих порушень старих українських прав служить українське безладдя та зловживання, він прагнув увести порядок та законність в українському управлінні і покласти край старшинським зловживанням, на які посилався цар Петро. Розіслав універсали, які забороняли старшині під страхом суворих покарань використовувати козаків на свої потреби. Зайнявся реформою судових установ, прагнучи попередити хабарництво та зловживання суддів, неправий суд і утиски народу: розпорядився, щоб у судах сільських, сотенних та полкових судив не один суддя або отаман одноосібне, а з ним засідало кілька асесорів для контролю. Нормував апеляції вищому суду на рішення нижчого. Доклав зусиль, щоб ввести порядок у судочинстві вищого військового суду.
Полуботок разом із старшиною не переставав також добиватися дозволу на обрання нового гетьмана, скаржився на самоуправства і грубе поводження великоросійських чинів і посилався на статті Богдана Хмельницького проти нововведень. Коли Вельямінов надіслав скаргу на Полуботка, що він протидіє колегії, Петро вирішив ще більше обмежити українське самоврядування і викликав Полуботка з найголовнішою старшиною в Петербург. А щоб в Україні в цей час взагалі було якомога менше старшини і козацтва, розпорядився вивести козацьке військо на південний кордон, ніби для охорони України від татар.
У Петербурзі Полуботок зі старшиною подали цареві прохання про повернення Україні старих прав, посилаючись на те, що за статтями Богдана Хмельницького ніхто не може втручатися в козацький суд, а тепер великоросійська колегія втручається в судові справи, приймає скарги на рішення і таке інше. Одночасно з цим козацьке військо, яке стояло на південному кордоні над рікою Коломаком, відправило цареві свої донесення, в яких скаржилось на різні несправедливості з боку великоруських правителів, на незаконні побори, на тяжкі постої московських військ, які розоряють населення, і просило знову дозволу обрати гетьмана за давніми порядками.
Хоча в усьому цьому не було нічого незаконного, але цар Петро страшенно розгнівався на Полуботка за протидію його планам русифікації. Він наказав заарештувати його і всю старшину, яка була з ним у Петербурзі, і посадити у Петропавловську фортецю. Велів заарештувати також усіх, хто брав участь у складанні коломацьких пунктів, і прислати їх до Петербургу.
Згідно з оповідями, Полуботок сміливо докоряв Петра за порушення українських прав, доводив, що гноблення України не приносить йому ніякої честі — значно більше слави правити народом вільним і вдячним, ніж пригноблювати його насильством. Нагадував йому про вірність і старанну службу українців і докоряв царя, що за цю криваву службу він платить їм гнівом та ненавистю: «За все це ми замість подяки одержали тільки кривди та зневагу, потрапили у тяжку неволю, платимо ганебну і нестерпну данину, змушені копати вали та канали, осушувати непрохідні болота, угноюючи їх трупами наших покійників, які тисячами гинули від утоми, голоду, нездорового клімату; всі ці лиха і кривди наші ще збільшились тепер за нових порядків: начальствують над нами московські чиновники, які не знають наших прав і звичаїв і майже неписьменні — знають тільки, що їм все можна, робити з нами». Розгніваний Петро крикнув, погрожуючи Полуботку смертю за таке зухвальство, і велів посадити його в фортецю. Перед смертю Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».
Не маючи підстав для обвинувачення Полуботка за його політичну діяльність — оскільки він керувався, очевидно, бажанням блага своїй батьківщині, — проти нього почали слідство на основі його управління полком і господарських справ — несправедливостей щодо населення і козаків, які тоді водились за кожним із старшини: у скуповуванні козацьких земель, незаконному закріпаченні тощо. Під цим слідством його тримали кілька місяців, і він, не дочекавшись його закінчення, помер у Петропавловській фортеці 29 грудня 1724 р. Незабаром після цього помер і цар Петро (28 січня 1725 р.).
Смерть Полуботка у в'язниці справила глибоке враження в Україні, особливо серед старшини. Полуботка почали прославляти як героя-мученика за Україну. Він був похований на кладовищі в Санкт-Петербурзі при церкві св. Самсона-Прочанолюбця (рос. Церковь Св. Странноприимца Самсона на Выборгской стороне) яка була побудована дерев'яною у кінці 1709 р. на пам'ять Полтавської баталії. Зараз на місці цервки стоїть кам'яний Сампсониевский собор, побудований у 1740 р.).
За легендою Полуботок відправив гетьманські скарби до Лондона, заповівши повернути їх незалежній Україні.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
СКАРБ ПОЛУБОТКА
Стань, Павле-гетьмане,
на суд справедливий,
хай суддями стануть
народ твій і Бог.
Історії пам"ять
ворушить могили
з-під Невських каналів
козацьких кісток.
Не золото-срібло,
коштовне каміння,
а гідність й любов
ти всім нам заповів.
Ставай, Полуботку,
твоя Україна
на лаву підсудних
веде ворогів.
Скликає козацтво
козацькую раду,
судити тиранів
будемо гуртом.
Кому за багатство -
брехливість і зрада,
кому - свята правда
й огидність оков.
Ставай, брате-Павле,
полиш тоті мури,
катівень-фортець
і чужинських церков.
Ті залпи і дзвони -
салюти тортурам,
салюти катам
українських основ.
Засудим довічно,
засудим до смерті
загарбницькі раті,
брехню і обман.
Запалим багаття
козацької честі,
щоби спопелити
чужинський бур"ян.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331694
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 21.04.2012
зелені вістрячка тюльпанів
зсередини радіти починають…
з росою
всотують у себе кольори
весняних ранків.
і хоч тримають
стуленими ротики –
щоб не одкрились
їхні таємниці –
але ж лоскочуть
теплі промінці
зелені щічки…
вже скоро пирсне,
розсміється квітень
червоним, жовтим
і ліловим сміхом…
20.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331687
дата надходження 20.04.2012
дата закладки 21.04.2012
А ти до мене повінню прийшла б,
у ранні дні березового соку?...
Схлипне під вітром давня ковила
від холоду, неначе ненароком.
Ледь чутно линув перший пробний свист
аж з піднебесся – м’яко – голос пташки.
Смолисту одіж яблуневий лист
із бруньки пробивав зеленим цвяшком.
Бурхливу повінь оминути ж міг,
березам квітень дарував сережки.
В житті є сотні, тисячі доріг,
а наші – перетнулися на стежці.
Лиш очі говорили… мить теплА
по тілу розливалася. Усюди.
То, ти до мене повінню прийшла,
і хвилею захлюпало у груди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329533
дата надходження 11.04.2012
дата закладки 11.04.2012
І не жалій, і душу не облизуй,
І пальці не шматуй об колючки.
Намисто рветься. Скільки не нанизуй -
Не держаться укупі круглячки.
І не жалій… Не грій мене словами.
В розбитий глек вода не набіжить.
Безпомічні потужні криголами
Супроти криги, що між нас лежить.
Пройди байдуже повз моє мовчання.
Вже вдосталь було шансів, лотерей.
І не жалій... Хай станеться прощання
Біля розверстих навстежки дверей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328534
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 09.04.2012
Де ти і я –
нестримна течія:
то тягне нас докупи,
то розводить.
Ім’я твоє
корали хороводять,
виводячи старанно:
«не моя».
Крізь серце
пролітають мудрі сови
на крилах
забираючи у ніч,
та жайвір світанковий –
голос крові,
мені дарує
магію Любові –
крізь буруни
вертаюся
навстріч…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320562
дата надходження 10.03.2012
дата закладки 09.04.2012
У кожнім з нас живе вампір
Премудрість, що сосе душевну,
Вмочає в неї ліру кревну
Й віршем зволожує папір.
Вікує в кожнім самоїд,
Що серце поглина ваганням,
Розтявши на шматки питанням:
- Навіщо я плюндрую Світ?!
В будь-кому мешкає фігляр
Готовий на підступні зради.
Дрібної користі заради,
Що честь збуває за доляр.
На грудях кожного жабчук,
Будує зависне гніздечко,
Щоб дару божого крилечко
Зламати іншим… Й на бунчук.
Ведуть за тіло вади спір,
Скажено рвуться до престолу.
А підкоривши сутність кволу…
Як по мені – то хай вампір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329056
дата надходження 09.04.2012
дата закладки 09.04.2012
Іще не йду. Затримавсь на порозі...
Хоча тобою сказані слова,
Що ми не пара й нам не по дорозі,
Надію вбили, наче булава.
І серце розуміє, все скінчилось,
Але душа надіється… чомусь,
Хоч кригою все докорів покрилось…
Якщо піду, то знаю не вернусь.
Отак й стою. Ти плачеш у кімнаті,
Ображена пустим безладдям слів.
«А краплі сліз, мов квіти на халаті» -
Подумав … й поряд, на дивані сів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328544
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 09.04.2012
Моє життя – це повість без сюжету,
Альбом історій, не моїх – чужих.
Десятки віршів, як чиїсь портрети.
Пливу сліпим туманом поміж них…
Там стільки доль моєї ледь торкнулись,
А потім зникли назавжди в імлі.
Майбутнє переплуталось з минулим,
І час немов спинився на землі…
Моя душа – чужі порожні ролі.
Взялись за руки в танці протиріч.
Цілуються там привиди із болем –
Герої з ворогуючих сторіч.
Моє життя – суцільна теорема,
Ще досі не доведена ніким.
А власні, гірко вигадані теми,
Вже не вогонь лишають, тільки дим…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328781
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Проходять довгі дні
і безконечні ночі...
Молюся до небес
і бачу Вас у сні...
Я прагну Ваших уст,
голублю Ваші очі:
Ті неймовірні очі –
журливі і ясні...
Всміхаєтесь мені,
моргаючи лукаво...
Ви – ніжна, запальна
і пристрасна, мов жар...
Я думаю про Вас,
п’ючи духм`яну каву,
І долі вдячний я
за цей безцінний дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328810
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Квітнуть бруньки, зростає лист,
Краплинки слізно осідлали гілля,
Лиш вітер стиха надсилає свист,
Немов весну готує до весілля.
Збирає у оркестр пташині голоси,
Всі шурхоти і стукоти довкола
І пробує ці чари донести,
Весні красуні геть за видноколи.
Як староста весільний в рушнику,
Веде весну заквітчану віночком
І множить кольори на квітнику,
Мов надягає вишиту сорочку.
Зовсім легенько сколихнув фату,
Прибрав у квіти зеленяву спальню
І закружляла пара у танку,
Весна красуня з нареченим Травнем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328631
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Над кошлатим килимком
котик вертиться млинком.
Гострить кігтики жартун.
Ну й вигадник, ну й пустун!
Стриб на бильце. Ну й мастак –
ловить спритного хвоста.
Причаївся і чека.
Раптом – сальто сторчака.
Вигина хвоста й гойда,
та на блюдце погляда.
Посмакує молочком
й чепуриться язичком.
Щоб не трапився конфуз –
розправля антени вус.
То пустує, то куня
заповзяте кошеня.
То зліта над килимком,
то згортається клубком.
То начубиться й ричить.
То притулиться й мурчить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328614
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Тривалою щось видалась зима,
У квітні ще кидається снігами.
Дивлюся у віконце крадькома,
Чи не приїдуть діточки до мами?
З надією, що скроплена слізьми,
За вас шепочу молитви ночами,
Щоб Ангел Божий огорнув крильми!
Чому ж не приїжджаєте до мами?
Смачненькі приготую пиріжки,
Округлі, із блискучими боками.
Почастувала б діток залюбки...
Коли приїдете у гості ви до мами?
Минає час... Ідуть за днями дні,
І старість підкрадається з роками.
В якій би не були ви стороні -
Не забувайте, приїздіть до мами!
01-06.04.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328585
дата надходження 08.04.2012
дата закладки 08.04.2012
Я б хотіла свої крила
Тобі дарувати.
Кожен клаптик твого тіла
Щодень цілувати.
Я б хотіла тебе гріти
У ніч бузинову.
Душу й серце боронити
Від чорного слова.
Я б хотіла твою руку
До скону тримати.
І не знаючи розлуки,
Талан твій плекати.
Я б хотіла та не зможу.
Напроти бажання,
Світ замкнутий не стривожу
Незграбним коханням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328508
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
Ну вот опять весенний дождь.
Природа плачет втихомолку.
Вокруг всё вымокло насквозь.
Зачем же слёзы лить без толку?
Сверкнул вдруг молнии разряд-
Огнём всё небо заслепило.
Дождю, наверно, каждый рад,
Но только я вот загрустила...
Поговори со мною, дождь...
Не дай забыть душе, что было.
Ты стороною не пройдешь...
(Чего же, сердце, ты заныло?)
Сотри солёную слезу,
Найди для сердца мне ответы.
Раскрой в ненастную грозу
Дождя мелодии секреты...
Зачем же слёзы льют дожди?
Зачем терзают мою душу?
Ведь, нету сердца в них... Увы!
Неужто плачут от бездушья?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328530
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
Мама учит дочку Дашу,
(ту, что хочет кушать кашу,
игнорируя мамашу)
верно говорить слова,
научив её сперва
слову "Мама", "Папа", "Дед"
(Даше дед - авторитет!),
"Витя", "Оля", "Баба", "Алла",
ну и прочих слов немало...
Но даётся нелегко
Даше слово "молоко"!
Буква "М" в начале слова -
это ж просто бестолково!!!
"Молоко" услышав, Даша
отправляется к мамаше,
и покажет (кто не знает),
где ж то молоко бывает...
И, хоть это нелегко,
скажет :"Мама - кококо!"
И такое в слове этом
вожделенье, что поэтам
нужно все стихи бросать
и про "Кококо" писать!
Мама снова учит Дашу
в перерывах между кашей,
учит мягко, но упрямо:
"Слушай, Даша! Слово мама
начинается на "М",
это ведь легко совсем!
Не могу тебя понять!
"Мама" можешь ведь сказать!
"Мама" с "М", и "молоко" -
почему же "кококо"?!
Даша маму обнимает,
в "кококо" взгляд устремляет...
Здесь без смеха нелегко -
вновь лепечет :"Кококо"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328318
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 07.04.2012
Вже не злелію той журливий клен,
Що ти зрубав край битої дороги...
Байдужий вітер свище між антен,
Дощі, мов струни, б'ються об пороги.
Вже не злелію трепетну печаль-
Оту кленову лагідність листочків...
Пекучий щем вплітається, мов шаль,
Поміж сумних віршованих рядочків.
Десь за вікном розніжиться весна-
Яка п'янка!Такої більш не буде!..
А ти не бійся, винесу одна
Оту ганьбу оплакану між люди...
І позбираю згаслі кольори-
Моїх надій обпалене ганчір'я...
Хіба ж не ти про щастя говорив?
І пух летів кульбабовий, мов пір'я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328376
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
Дожилися , друже, ми з тобою
До останніх зношених штанів.
Без війни, без пострілу, без бою -
Від нужди народ осатанів.
За минулим я не пожалкую -
Теж тоді несолодко жилось.
Куснем хліба вдосталь посмакую
Й не зітхну за тим, що не збулось.
Я не хочу рівності такої,
Коли ми зрівняємось в нужді.
Хай мене залишать у спокої
Самозванці, партії, вожді...
Ще багато рядиться охочих
В тогу "благодійників" і "слуг",
Та чомусь ніхто із них не хоче
Знищити корупції ланцюг.
Наш народ не треба годувати.
Схоче рибки - вудочку до рук.
Всяк для себе хай навчиться дбати,
А держава - тільки кволим друг.
Тріскотнею політичних гасел
Не зачепиш нині за живе.
І в питаннях копченоковбасних
Вже з"явилось бачення нове!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328195
дата надходження 06.04.2012
дата закладки 07.04.2012
В непримиримости порок
Терзал измученную душу
И говорил ей:" Я не трушу,
Стремясь к тебе, за тот чертог.
Отбрось сомненья и лети.
Дары тебя заждались рядом.
Лишь согласись и дай знак взглядом
Иль намереньем... Поспеши.
Здесь грозный трон и жезл в руке
Тебе подарит власть и славу,
И опустить ты сможешь главы,
Те, что ведут на поводке
Тебя... Опять... В который раз...
Ну, соглашайся недотепа...
И будешь вечно в месте теплом,
И Раем станет твой соблазн..."
7.04.12́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328477
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
О, як приємно згадувати Вас
у час, коли, хмеліючи коханням,
перебираю зустрічі останні,
де з Вами на руках танцюю вальс,
жаданих скронь торкаючись вустами…
Як небуденно згадувати Вас,
коли вже день погас і квітнуть зорі:
вуста і очі – стиглі, неозорі -
лікують горе, зупиняють час,
і світяться коліна у покорі…
О, як приємно згадувати Вас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328040
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 06.04.2012
Моя земля готується до свят,
В люстерку неба гарно чепуриться.
А понад нею Господа десниця*
Жене хмаринок золотавий ряд.
Моя земля полощеться в росі
Перед святим Христовим Воскресінням
Таким шовковим піниться цвітінням,
Що аж дивуюсь неземній красі!
І доторкаюсь кінчиками вій
Того п'янкого, лагідного дива...
Яка ж душа небачено щаслива,
Що є причетна до таких подій!..
І що спиває світлий той нектар,
Немов джерельну кришталеву воду,
Милуючись на дивовижну вроду,
На той прекрасно-незбагненний дар!
Моя земля готується до днів
Святої Пасхи, світла і любові,
На сонці гріє котики вербові
На струнах вітру награє пісні.
Бо в день недільний зі святих небес
Господній дзвін врочисто пролунає
І пронесеться рідним моїм краєм,
Щаслива звістка, що Христос Воскрес!
*Десниця(архаїзм)-рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327907
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012
Стежина в’ється крізь роки,
Тягар все більш згинає плечі,
А десь збираються круки,
Чекають днів моїх старечих.
Та ще невтоптана земля,
Де понесуть вперед ногами,
Ще не засіяні поля,
Де урожай зберу із вами.
Хай в’ється довго стежки слід,
Поля ростуть багатим хлібом
І хай примножується рід,
Щоб внуки ще пишались дідом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327891
дата надходження 05.04.2012
дата закладки 05.04.2012
* * *
Не до віршів…
Слова – отрута.
На порозі моїм – біда:
накидає на душу пута
і лукаво петлю гойда.
Затягає її тугіше.
Та потроху вже лід руша.
Залишаю поріг.
А віршів
не зречусь.
Адже то – душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327746
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 05.04.2012
Петро Конашевич Сагайдачний (*1570, Кульчиці — †10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва i Війська Запорозького. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.
/Матеріал взято з Вікіпедії/
СТАВАЙ, САГАЙДАЧНИЙ
Неволя і злидні -
жорстока покара.
Козацкі могили
в скорботі мовчать.
Ставай, Дорошенку!
Орда яничарів
вже плавить медалі
із твоїх гармат.
Ставай, сивочолий,
відважний гетьмАне!
Буди своє військо,
мушкети роздай.
Бо душать вкраїну
чужинським арканом
і в чистому полі
чужинський бур"ян.
Нам слави не треба -
ми волею марим.
Козацькі чуби
похилились в журбі.
Ставай, Сагайдачний,
ставай, отамане!
Лиш згадка про тебе
страха ворогів.
Ставай, дальновидний
і праведний воє.
Скажи нехай сурми
ззивають на січ.
Ти чуєш, гетьмАне?
Ми йдем за тобою.
На наших хоругвах
клейноди сторіч.
Хай лине над краєм
вкраїнськая пісня.
Хай Бог покарає
зрадливих собак.
Ставай, Сагайдачний,
щоб нині і прісно
господарем краю
був воїн-козак!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327568
дата надходження 04.04.2012
дата закладки 04.04.2012
Гарно добрих друзів мати
для дотепної присвяти.
Краще – щедро вихваляти.
Критикуєш, – ах ти ж клятий!
Дошкуляють – фальш і хамство,
недолуге критиканство.
Та, відомо, навіть влада
гідна слави – має вади.
Варто все ж метикувати –
шанувать чи лікувати.
Чи солодке «люлі-люлі»,
чи таки – гіркі пілюлі.
Жалкувати – завжди пізно.
Дружбани бувають різні.
Різні смішки, різні схлипи,
писоборці, прототипи…
Розійшлись стежини в лузі…
Мабуть, то були не друзі.
Справжніх – їх завжди бракує.
Та, говорять, час лікує.
Знову стрілись.
– Друже, здрастуй! Як ти?
– Відчепись! Не застуй!
І пішов уперто й прямо.
Враз – гур-гур! Упав у яму.
І тепер конає службу
з мрією про справжню дружбу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327437
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 04.04.2012
* * *
Ненароком
упало
слово –
залишило недобрий слід.
Недоречно злетіло –
й знову
світ поблід.
Маюсь, каюсь.
І знов плекаю,
щоб не гасло тепло обох.
Слово – пташка,
чи слово – камінь…
Слово – Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326699
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Бо доля, то примхлива річка!
У парі ти, а я сама...
Ховаю вперто своє личко,
Дзюркочу крижані слова,
Щоб ти бува не здогадався,
Як стискувалось серце ледь
Мій погляд на тобі спинявся -
З-під ніг втікала земна твердь...
Закохана в твою харизму!
Змарную поклик у душі
На кілька тактів мелодизму,
Рядочків жменю у вірші...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326196
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Чужі хмари накрили твоєї любові вітрила,
Зорі ясні немов смолоскипи у небі горять,
І співає краса, величава краса України,
Щоб сини повертались додому навічно назад.
А народжені в нас, зірочки теж для когось сіяють,
Рідко чуємо ми в Україні народні пісні,
Хай матуся ще хрестиком долю твою вишиває,
Але щоб Україна жила і не тільки в щасливому сні.
А коли, ти мій брате, зустрінеш щасливий світанок,
І обнятий теплом, поцілуєш кохану свою,
І зіллються всі роси в давно вже збережений збанок,
Ти скажи Україні: «Тебе, моя земле, люблю!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326595
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Яка темна ця ніч? Безпросвітня, гнітюча, як горе.
Куди ділись всі зорі? Чому торжествує так мла?
Тільки запах від свіч несуть води у Чорнеє море,
в попелищі надій залишилася чорна зола.
Чом ступились зірки і десь світять чужинському краю?
На полицях чужі і крикливі на вигляд книжки,
а старі рушники у коморі пилюку ковтають.
Але ніч! Наче пекла чи Всесвіту чорні дірки.
Коли темная ніч - кажуть - буде яскравим світанок,
щоб усе неживе розбудити із вічного сну.
Чую запахом січ і дозбирую роси у збанок,
вже зірниця пливе, аби змити тривогу і сум.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326575
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
Чом, кохана, мовчиш? Я так хочу багато почути,
в мене вже наперед стільки різних до тебе питань:
про пташиний спориш, про суцвіття червоної рути,
про калиновий мед і коли розцвітає герань.
Говори, я прошу! Хоч би міг про те все прочитати,
але ти розкажи, то так мило, неначе весна
у краплинах дощу по шибках тарабанить до хати
і, неначе комиш, плете мрії в рогозових снах.
Розкажи про птахів, про лебідку оту одиноку,
щоб мені захотілося взяти тебе під крило,
повідай про батьків, про корисність суничного соку -
про усе говори, що ще буде і що вже було.
Наче спів солов"я, ті слова заколисують душу,
поленіють теплом, наче вогник в мільйон язичків,
та прошу тебе я - червоніти мене не примушуй,
лиш по-нашому мов, не каліч рідну мову батьків.
Бо на мові другій почуття вже втрачають всю силу,
що рожденне в землі - то на камені вже не росте,
перший же буревій те зламає, як ти б не просила,
те, що любе мені - у моїм лиш краю зацвіте.
Говори, говори! Хай підслухають те зоряниці,
нехай місяць старий капелюхом задує зірки.
Он вже промінь згори візерунки малює на лицях,
а мені так додому не хочеться, люба, іти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326542
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
О, час - палач, такий несамовитий!
О, ви, роки - буремний вітровій!
Якби ж уміла хоч на мить спинити -
Кричала, плакала б: що мій, лиш мій!
В любистку ранок серденька купала б...
І коси всім березам заплела б!
А пригортала б... Якби пригортала!
А цілувала б - в щастя завела!..
Біжать стежини, тулиться барвінок,
Блакитне небо, скапує печаль...
У різночассі витертий відтінок
Усіх "якби"... О, Господи, як жаль!
(30.03.12)
Дякую за натхнення Ромоданцю
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326442
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326526
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 31.03.2012
* * *
Поринаю у світле минуле,
у настояний спомин п’янкий:
ми вже всякого трунку хильнули,
і солодкий він був, і гіркий.
Пориваються думи, – в напрузі,
мов натягнуті струни, гудуть.
По світах розлетілися друзі,
всі стежини – на сповідь ведуть.
Вже давно відцвіло-відшуміло…
Чом же серце так рветься з оков?
Бо в собі зберегти ми зуміли
світлу віру, надію й любов.
Як же треба нам жити сьогодні,
мов останній сприятливий день.
Посміхаймося, плакатись годі.
Нас і досі романтика жде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326443
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
П-орхает грациозно и легко,
О-бласканная солнцем и ветрами.
Л-етает невесомо над цветком,
Е-два касаясь нежными крылами...
Т-исненными узорами парчи,
Б-лестяшки ей на крылышки упали.
А- ей бы только в солнышка лучи..
Б-аюкаться в прозрачности вуали...
О-крашен цветом радуг мотылек,
Ч-астичка неземного мирозданья.
К-уда твой путь неведомый пролег?
И- где у нас опять с тобой свиданье?
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11203304379
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326428
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
***
Я дякую кожному з Вас!
За краплі надії в долонях,
За слівності щирий окрас,
За теплі родинності грона...
Що Ви у буремності днів
Лишаєте люблячим серце
Між пишних оазних віршів -
Щодень повноводне озерце!
Я дякую, Любі, що-час
За Бога в душі світло-чистій!
Що з Вами кавую щораз
У ангельськім Музи намисті...
Й молю про добро нині небо
Для кожного - щастя по-свому...
І прошу Вас щиро до себе -
До свого гостинного дому!
(30.03.12)
*********************
Щиро Вам дякую, мої дорогі друзі - Поети і Поетеси,
за щирий дарунок любові і тепла, за те свято,
сотворене нині Вами
І гостинно прошу Вас до святкового столу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326418
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Не хочу чути «Час загоїть рани».
До біса! Не лікує - злодій час.
З обличчям сірим, начебто пергамним,
Приходить спогад уночі до нас.
І в кожного своя над ліжком стеля
Давно вже стала схожа на мольберт.
Колишні втрати (нині – акварелі)
Смакує тиша знову на десерт.
Хай, з-під гардин, все ті ж приходять будні
Вже хто як вміє, так їх і прикрасить.
Та в кожнім серці є щось незабутнє,
Нам непідвладне, а тим більше, часу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326384
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Чи можлива любов
через страх покарання?
чи можлива
свобода волі
і вибору,
коли результат
відомий давно?
у теоремі
все наперед дано́,
і нам
залишилось ДОВЕСТИ,
беручи́ до уваги
раніше
визначені умови…
кому і заради чого?...
і який тоді смисл
у любові чи нелюбові?..
яка різниця?
коли в результаті
нічого не зміниться?
який тоді смисл у житті,
як дії і розвитку,
як служінню високій меті?
якщо
результат безумовний:
віра-знання,
та й будь який рух
у цілому -
втрачає основу…
виходить - 69:
«добре зло»…
але ж сказано
Богом!
що гірки́м і солодким
водно́час
не може бути
ОДНЕ і те ж джерело!
Любов – як мати:
за неуцтво,
вередливий непослух
може лозиною покарати…
але - розрадить,
і пожаліє,
витре сльози долонею,
личко брудне умиє –
зрозуміє!
усе стерпіти зуміє:
аби дитя здорове росло,
розумне, щасливе
і добре було…
бо що то за мати,
яка стане дитину
до смерті лякати,
навчаючи – катувати?
обіцяти,
що в муках страшних заб`є
сотворіння своє?
велике – в малому,
складне – у простому,
окреме – в ціло́му,
Всесвіт –
у кожній роси
мачи́ні,
наслідки – у причині…
тільки немає
у добрі зла,
у Світлі без тіні –
нема пітьми.
Ми!
не раби залякані, ні!
і не жертви. Ми –
Ідеї
Його безсмертні,
народжені у натхненні:
Він!
назвав спадкоємцями
нас –
Своїми дітьми.
…
а страх – руйнує…
а заляканість – повстає.
а свобода вибору –
всяк сам
обирає собі – своє.
...а Любов - навчає,
підказує...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326330
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Кричать, вертаючись весною, журавлі,
Ніби вітаються із ріднею землею,
Вони "курли" несуть нам на крилі,
Їх темний шлях освічений зорею.
Їм озеро застелить голубінь
І створить затишок в старому очереті,
Стола накриє озеркова синь,
Добавить силу при вечірнім злеті.
Це ваша доля, ваша тут земля,
Вертайтесь у гніздечко, як до мами,
Ми вас чекаємо щороку звідтіля,
Щоби веснянки заспівати з вами.
Летіть до нас, без огляду назад,
Бо ви частинка нашої землиці,
Хай вас п’янить ще незацвівший сад,
Роса весняна рясно заіскриться..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326317
дата надходження 30.03.2012
дата закладки 30.03.2012
Народжена бути променем,
Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею не вгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325952
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Хвилюється жінка, що їй – сорок п’ять,
Проклюнулись проліски сиві на скронях…
Здається, вже старості тільки й чекать –
Із сонцем рябим на осіннім ослоні.
Майбутнім онукам писати казки,
Шкарпетки плести – із дощів і проміння,
Майнути провулками, щоб напрямки,
Бо вже тягарем стануть чоботи стильні…
Та раптом згадалося: вдома сім’я
Чекає, мов ті козенята казкові…
Ліхтариком пролісків жінка сія:
Ми вхід перекриєм зневіри вовкові!
Ще клопотів кошик, з дивами мішок –
Стоять, нерозібрані, у коридорі…
А он чоловік до вечері прийшов
(І в нього – підсніжником прибрані скроні!)…
І сумнівів сумно-нестримна орда –
Покірно в полон, викидаючи зброю:
«Я, любий, з тобою – така молода,
Я зовсім ще юна – коли із тобою!»…
24.03.2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325956
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Як довго затягнувся нині піст?
Вже двадцять літ засохлими вустами
читаємо Шевченків заповіт,
а Воскресіння так і не настане.
Вже двадцять літ, як скинули ярмо,
та на смітник чомусь не викидаєм,
а час-від-часу дістаєм його
і перед дзеркалом тихенько приміряєм.
Протиполярність вчинків і бажань
на дві частини поломало душі,
словами - Кобзареві сиплем дань,
ділами - всі святі ідеї душим.
Невже-то Богом проклято наш край?
Невже повік в ярмо те запрягатись?
О, Господи! Направ, чи покарай!
Нехай Дніпро не плаче і Карпати.
Нехай прийде той Воскресіння день,
разом з Христовим на мою Вкраїну,
повернеться і Правда до людей,
і мати обніме щаслива сина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326083
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Знов барабанять в шибку краплі,
Слізьми розбавлені дощі,
Й такою свіжістю запахло,
Забудеш біль на самоті...
Всю ніч бриніла тихо злива.
Яка ж це втіха від дощу!
Здалось мені, що я щаслива...
Й земля напИлась досхочу.
Чому ж тоді ти серце плачеш?
Чому скотилася сльоза?
Мабуть, ти знов йому пробачиш?
Куди ж образа все зника?..
На ранок дощ вже ущухає,
і теплий, скупаний в дощу,
Далеко громом все зітхає.
Та не лякай мене, прошу.
Рожеве ринуло проміння,
І сірі хмари розійшлись.
В надії лиш одне спасіння,
Що ще зустрінемось колись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326072
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Гріхи –
як цвяхи…
це щось,
чим психо-нестабільні люди,
в припадках
диких екзальтацій,
прицвяхували
і себе, і світ
до Т-подібної ганебної споруди
це щось таке –
тягуче й неминуче,
що гайно убиває
і неквапно мучить,
катує насолодно –
самотерзатись принародно –
дуже давно вже
стало
дуже модно…
гріхи –
це щось уроджене…
ні, первородне!
невиліковне щось
і неприродне…
на зцілення
прогнози безутішні –
усі ми
безнадійно грішні.
…яке тверде
безжалісне каміння
прицільно упаде
трощити й розбивати черепи́ –
мерзоти повні,
а ще –
вогню непогасимого снопи…
бо ми,
без сумніву
і без розбору – всі гріховні.
яких немислимих тортур
чекаємо і кличемо
на всіх!
за всі провини…
але
зневіра в милосердя Боже –
чи не найтяжчий гріх?
як і осудження
людиною людини…
о, садо-мазохісти й психопати!
вам аби мучити й страждати!
і я, і ти,
і – діти…
за те,
що ми вчимося йти,
спіткнувшись,
допускаєм помилки́ –
оці людиноненави́сники
такої
пророкують нам науки
від люблячої
Божої руки?
жорстоку помсту і покару
віщуєте,
як чаклуни,
що накликають хмару
невідворотну грозову –
на власну голову…
сліпий і самовпевнений Адам:
по вірі вашій – буде вам!
хто вивернув
для чого навпаки
Слова Христові?
як мертвоїдні
грифи і круки́,
доводите віки й віки,
що страх –
сильніший од Любові.
брати і сестри, в Бозі любі,
безсилу ненависть свою
й потребу в згубі –
приписуєте Люблячому ви!
про що й до кого ж
ваші молитви́ ?
раби і прихвостні
вождя і пахана,
якому ввірили рішати:
кому підбор дозволено лизати,
кого, смакуючи, на смерть карати.
…хіба Ісус кого карав?
Він
власним прикладом навчав,
як треба жити,
і ближніх, як братів своїх,
любити.
як хтось спіткнувся
випадково,
брате!
ти руку подаси –
чи станеш добивати?
отож…
якщо ми, грішні,
уміємо прощати –
наскільки ж більший нас
небесний Тато!
…так, грішні ми.
уже тому,
що народилися людьми…
але, згадаймо,
Хто сказав і де:
без волі Божої
і волосина не впаде…
в своєму незнанні
ми – грішні…
і плачемо,
як діти безутішні.
самотні діти,
сиро-ти…
вчимося жити,
дорогами тернистими іти…
я знаю, знаю!
Ти – добрий Пастир,
і не покинеш
жодної душі,
що втрапила у вир,
чи впала в у́рвище,
чи ще
десь заблукала
у непролазній очеретяній глуші́…
я знаю!
Ти приго́рнеш до грудей
усіх натомлених,
надломлених людей…
долонею пречистої десниці
утри нам сльози,
омий забруднені
дорожнім пилом лиця,
загой кроваві рани і вавки́ –
і ми засяємо в гіссопі
всі,
як у росі –
злеліяні в саду Твоїм квітки,
забринимо,
як радісні струмки…
під лагідністю Правої Руки,
як під вселюблячим
і рідним небом,
сховай нас всіх
і прихисти
навчи і просвіти!
прости…
Твої! Твої!
ми – не святі,
та маємо од Тебе
великий Хист –
очиститись у щирім каятті…
я вірю в Бога доброго,
мого́,
Який
підтримує і вчить.
у всеосяжній Істинній Любові
Христовій
не маю сумніву й на мить.
…
не вірю у чужого
злого бога я –
така стезя
упевнено
начертана моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325763
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
* * *
Знайомі, і не більше, ми.
Нас не поєднує нічого.
Нас не поєднує нічого?
Чому ж тоді душа щемить?
Дивуюсь: скільки словесав,
не склав про тебе і рядочка.
Не склав про тебе і рядочка?
Тоді про кого ж я писав?
У віршах вимріяв, у снах.
Ти поруч, і не треба більше.
Ти поруч і не треба більше?
Неправда. Правда лиш одна:
бринить душа, немов струна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325901
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Завесняніло надворі,
Дажбог ступив в Свароже коло,
і на Бохітовій горі
стрічають сонце Медобори.
Очима карстових вікнин
шлють Світовиду добрі знаки:
- Пора, Сварожичу, з вершин
на землю рідну повертатись.
Пора збудити у серцях
любов і злагоду від Лади,
пора вернути край на шлях
в священне коло Прави-Яви.
Щоби у Навії згоріть
незгодам, лихам і тривогам -
так на Бохітовій горі
Сварога молять Медобори.
Медобори - гори, частина Товтрового кряжу на Тернопільщині
Дажбог - сонце у веснянну пору після Великодня.
Сварог - верховний бог, бог сонця у древніх слов"ян.
Свароже коло - сонячне коло, як пори року у древніх слов"ян.
Світовид - син Сварога, бог хліборобства і головний бог слов"янських хліборобських племен.
Вікнини - карстові незамарзаючі озера у Медоборах.
Лада - богиня краси і любові у древніх слов"ян.
Бохітова гора - на горі Бохіт знаходиться стародавнє святилище, де було знайдено статую Світовида(Збруцький Ідол)
Правія, Явія, Навія - небо, земля і пекло, згідно старослов"янської релігії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325959
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
***
Мій друг мовчить... Сьогодні – безсловесний:
Не в’яжуться думки у перевесла,
Не блискає між римами роса...
Сльоза, сльоза, сльоза
Непрохано вселилася у душу...
Мовчання твого серця не порушу,
Та доторкнуся подихом вікна...
Вона, вона, вона,
Мабуть, так цільно-щемно полонила...
Чи полюбила, та - чи полюбила?
Чи буде чесно пригортати,
Кохати... так, як я?
Кохати
Тебе, мій любий друже?
Дуже, дуже, дуже...
(28.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325923
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 29.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.03.2012
***
Бо насправді тебе не було...
Розігралась веселка уяви,
Коли сонце на серці цвіло,
Як зі сну прокидалися трави.
Коли перші шпаки серед хмар
Розтягнули весняне знамено,
Захмеліла з надуманих чар,
Змайструвала тебе достеменно
Тільки в мріях своїх до світань...
Цілувала несправжнє, любила.
Квіткувала себе між бажань,
Тіні втіхи в думках знаходила.
А насправді тебе не було
Ані днини, та навіть півмиті...
Там, де сонце у серці цвіло,
Залишились надії розбиті...
(25.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325889
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Куди не гляну, всюди-тільки ти,
Снуєш туди-сюди, чудна людино!
А серце, мов ображена дитина,
По днях прожитих черкає хрести.
Пощо тривожиш спокою струну?
Чи може я сама її тривожу
І уповаю знов на милість Божу,
Що нам повернуть з попелу весну?
І доторкаю, ніби й ненароком,
Дрібні шпаринки відболілих ран...
Який солодкий той самообман!
Яка ж бо правда-підла і жорстока...
Куди не гляну-проблиски весни,
Шовкове небо сьорбає калюжі...
О, не виказуй ту страшну байдужість!..
Вже краще у ненАвисть оберни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325770
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Зблиском юних очей і свої почуття засвіти,
Пробуди їх од сну летаргійного в кілька століть.
Бо одна лиш така на далекі і ближні світи
У натхненні моєму зорею ясною стоїть.
Вчарувала давно, але кроку назустріч нема,
Жару слів схарапуджених досі від тебе не стрів.
І між нами пустеля - холодна, глуха і німа,
І в Амура відтак ні жаги, ні бажання, ні стріл...
Не дивилася ти в моє серце ніколи, а жаль:
Все у ньому для тебе, візьми його, - щиро прошу.
Нелюбов і байдужість - занадто гіркий урожай,
Але в ньому є ти, і я цим, як ніхто, дорожу...
27.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325736
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Тут веснує тепло, дозрівають мигдаль і оливки,
тут в садах такі пахощі цитрус роздав!
Може нам повезло? Он цвітуть, як і в нас, чорнобривки
і вмиває нам ноги на радощах сам Океан.
Прокидається з сонцем, всміхається щиро, зіхає,
зачіпа вітерець, що куйовдить чуприну густу.
Ну, невже то так конче скучати за батьківським краєм,
полонити терпець і серця зодягати в журбу?
Жолудяться дуби і поважно розводять плечима:
"Ну чого вам ще треба, щоб тут залишитися жить?"
Та з дубів тих тут пробки штампують на вина,
а на нашій землі - то як пам"ять і совість століть.
Навіть ренений птах відлітає у вирій додому,
протина блискавиці, поборює дужі вітри,
щоби там, в небесах, напослідок, долаючи втому,
хоча б крик журавлинний до рідних країв донести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325730
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Вино кохання вип’ємо до дна,
Бо ніч забрала у свої тенета,
Воно співає, мов п'янка струна
І місяць нам освічує багети.
Сплелись барвінком душі і тіла,
Волосся розстелив по ліжку вітер,
А нас кохання спалює дотла,
Блаженна мить… О тільки б не зомліти!
А далі сон, це хвиля, може дві,
І поцілунки ніжно вкриють губи,
Які ж це миті справжні, чарівні,
Ведуть вони до щастя і до згуби.
Не до кінця ще випите вино,
Вуста не п’яні в ніжнім поцілунку,
І доля ще відкриє нам вікно,
Віддасть кохання вищому ґатунку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325500
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 28.03.2012
Погода у березні хвора й напрочуд лінива.
Весні не пасує плямисто-брудний камуфляж.
Дивлюся на фото твоєї дружини – вродлива –
Безодня в очах і пристойний цілком антураж.
Вітрами гартується збуджене сонце спроквола.
Вже пнеться до неба зароджене Богом дитя.
А я своє серце шматую тортурами, болем
Й несу до погосту убите, ще тепле життя.
Прибралися в траур дощі, розпочали купалу,
Надміру ретельно гримують веселку криву.
Ти жив в моїм серці. Із ним я тебе поховала.
А як же без серця?.. Як бачиш, коханий, живу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325627
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Ростуть мої вірші на горах паперу.
Гладінню екрану армадою йдуть
У гавань очей, де сердець тихий берег
Чекає ліричних героїв з кают.
Живуть мої вірші у сайтів хоромах.
З колегами дружать, а з кимось і ні.
Забрав би їх звідти, та боязко, - вдома
Не вдасться усіх зберегти їх мені.
У збірочки храм я не в силі зібрати
Сумних і веселих своїх непосид,
Ще страшно, що сяде натхнення за ґрати
І втратять вони приворожливий вид.
27.03.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325591
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Усі знання -
не варті краплі Віри.
Лише вона -
основою основ,
а ще - Любов,
яку в життєвім вирі
ніколи і ніхто
не поборов!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183418
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324711
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Не озиваєшся давно:
Ані листів, ані привіту.
Змінив і вік свою орбіту
І, ставши в інше стремено,
Приніс дива чужого світу.
Ти ж не щезала назавжди,
А щоб забув тебе, не бачив...
У млі побачень і пробачень
Затерлось тепле слово "Жди!" -
Тепер ні сліз, ні звинувачень.
Але без тебе щось не так:
Пісніші свята, лет безкрилий.
І той весняний образ милий
Розтав, як сонячний літак.
І давить смутку чорна брила.
То схаменутися б мені -
Однак оту не відшукати,
І в тій весні не заблукати
У заоскільській стороні...
Затерпли споминами дати.
26.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325419
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 27.03.2012
Кохання, як море! Не стримуй -
Вже хвилі цілують пісок.
У це почуття світле, віруй,
І сліз пересохне струмок.
Коханих очей рідний погляд
Під віями вже не сховать:
Два люблячих серденька поряд
Шепочуть: "Коханню, віват!".
І руки, як ніжності крила,
Підносять до самих небес,
А ніч таємницю розкрила:
В коханні життя всього сенс.
Коротке життя, а кохання
Живої води благодать.
Навіщо ховати в мовчання
Все те, про що очі кричать?
Кохання не вміє брехати
Й не терпить кохання брехні:
Навчіться у серця кохати
І в море кохання пірніть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323554
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 26.03.2012
***
На мить з’явися... Якщо хочеш - болем,
Та спалахни! Нехай узрію світ,
Нехай знайду хоча б один отвіт,
Нехай пройме життєво нервом голим...
Та лишиться в свідомости той слід,
Що здатен очі сліпости відкрити,
Що здатен протягнути руку в тьмі!
О, заіскрись, молю, хоча б на дні,
Щоб путь до пізнавання освітити,
Щоб простелити ці інертні дні
У всесвіті себе і за собою...
І суть німа нарешті б ожила,
Розлепетілась на прості слова,
Які б у душу знаджено юрбою
Обдертою з сусіднього села
Емоцій і півзнаностей пророчих...
Та об’явися, не тікай щомить,
О, Істино, прадавнішня блакить,
О, Мудросте умів, іще праотчих,
Верни свідомости первинну сить!
(25.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325270
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Із вікна покинутої хати
Зяє божевільна порожнеча...
(Інна Серьогіна "Порожнеча")
Отак стоїш убога край села:
На биті вікна покосилась стріха
І темна тінь самотнього горіха
Тобі на душу зболену лягла...
Отак стоїш, сплюндрована, мов храм,
Старенькі вишні заломили віти
І клен ридає голосом трембіти
У такт різким, поривистим вітрам.
І що тобі, сирітонько, болить-
Ота зотліла незрорушна тиша,
Що плісняву між стін твоїх колише,
Ота бузково-лагідна блакить,
Що прогляда крізь нитку павутин,
Мов цвіту повінь крізь колючі грати?
Ніхто-ніхто не вернеться до хати:
Ні сивий дід, ні батько, ані син.
І лиш вітри розвіють між людей
Оту гірку розпачливу недолю,
Мов мак дрібний по ораному полю,
Ту самоту, що скиглить із грудей...
Отак стоїш убога край села...
Чого ж я спокій тихий твій ворушу?
Яка печаль-аж пристроми у душу,
Аж та роса на шибці обпекла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325204
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012
За східними мотивами
Кохаєш милу,не твори
Із неї божество.
Hе завжди рідній говори,
Як дибиться єство,
Hе часто натякай,що світ
Без тих хмарніє чар,
Без лагідних,ласкавих віт,
Hіщо ніякий дар...
Побачень безліч не благай,
Вгамуй природний жар,
А доведеться - так кохай,
Щоб аж клубився пар.
Hе докучай,лише цікав,
Hабриднеш-бо,тоді
Хоч зірку б з неба ти дістав,
Промовить бридко:"Hі..."
4.02.1997р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325144
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Мені наснився яблуневий сад.
А хата, мов оділа вишиванку.
Над вікнами повився виноград,
І голуби воркують біля ганку.
І добре так у рідній стороні,
Весела дітвора в дворі щебече.
І сонце усміхається мені,
Промінням щедро обсипає плечі.
Проснулася і душу стиснув жаль –
Села того давно уже немає…
Тепер живуть не люди, а печаль
В забутому життям, чужому раї.
А люди розлетілись хто куди,
Хто мучитись, а хто добра шукати…
Травою поросли в саду сліди,
І постаріли яблуні крислаті.
Хати пустіють, валиться душа
Занедбаної, дикої країни.
Жорстокого будення де межа?
За що така розплата Україні?
Ідуть одне за одним в небуття
Квітучі села, і квітучі мрії.
А десь далеко «золоте» життя
Усім примарно світить, та не гріє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325049
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.03.2012
Ця мелодія написана давно, не для пісні, просто музика настрою. Можливо комусь вона допоможе створити відповідний стан душі при написанні свого твору... Буду щасливий, якщо це станеться...Значить не даремно писав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323136
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 25.03.2012
І пронеслось «курли» над головою,
Як перший поцілунок у житті,
Як спомини навіяні весною,
Як почуття незмінні, золоті.
А як тягнув вожак спітнілу шию,
Він долетів до рідної землі,
Добрались всі і здійснилася мрія -
Вернулись додому журавлі.
Вклоняюсь вашій мудрості і честі,
Ви віддані, як справжні козаки,
Велика дяка, що тепло принесли,
Тепер за вами прилетять шпаки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324974
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Нехай летить минуле під укіс,
Не склеїш вже розбитого корита!..
Між стовбурІв заплаканих беріз
Моя журба, світанками надпита...
Нехай бринить освячена струна-
Мого безсоння місячна соната...
Невже весна?Ти ба, таки весна-
Між тихих буднів крапелина свята!
Така ясна, аж наспіви дзвінкі
Зринають в небо, лагідно-погоже!
Все відпускаю з попелом років...
Ну що це я...Ну що ж я плачу,Боже?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324880
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
***
Іще одна, що вибилася з сил,
Що вже не в змозі волочитись тінню...
Яка ж сльота невпевнено-осіння
Шматує слабкість молодечих крил!
Кому те треба? Богові чи людям?
Опафоснілі, здиблені слова!
А в неї ж бо - душа! Вона - жива!
Ви ж знаєте, боліти, нити буде!
І все одно хапаєте пір’їн!
І все одно затягуєте штори...
Честолюбивці? А чи так - потвори,
Що вже самі в собі - межи руїн?
Стежки старі вистелює бруківка,
Така ж сама - байдужа і сліпа,
Як чиїсь очі, як чиїсь літа,
Як серце самолюбне і маківка!
(24.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324860
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
[i][b]Доторкнися до вуст Весни,
Вбери сонця енергію до душі,
Ту байдужість Зими прости,
Любов у своє серце мерщій впусти .
Розпали в ньому багаття,
Хай судинами потече кохання,
Замруж синь неба від щастя,
Поринувши в почуття... Не отямся !
Пристрасть запахне в повітрі
Та закрутить наше життя на вістрі ,
Щоб не розлучалися ми
Сьогодні, завтра, до смертної пори.
Порох струси з нас. Ох, Весна!
Ще є в порохівницях сила ось та,
Що піднімає в небеса,
Ой! Шалена вона така і крута![/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324865
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
* * *
Що то – сторож!
Вільна птиця!
Доля – краща багатьох.
Спати можу, як годиться,
від опівночі – до трьох.
Ну, а потім вже не спиться.
Я і Муза.
І тьох-тьох...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324587
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 25.03.2012
- Ти узяв і замовк, наче більше немає розмови.
На півслові затих, заховався за роздумів плин.
Я караю себе, я гну душу, як збиту підкову,
і складаю слова, наче кулі в стальний магазин.
Ти замовк так давно - ціла вічність минула відтоді.
Я гортаю думки, перетоптую фрази, як хмиз.
Що причиною є, що мій палець на смертному зводі
і залишилось лиш запобіжник відкинути вниз.
Скільки буде тривать це мовчання, як каторга болем.
може час вже зійтись, аби вирішить все назавжди?
-----
- Але, люба, пробач, я від тебе ніде не відходив!
...і мовчав всього-навсього кілька хвилин!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324800
дата надходження 25.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Берізко, рідненька!
Я хочу ще літа!
Та десь воно стрімко летить!
Затримай, тоненька красуне, на хвильку,
Затримай його хоч на мить!
Берізка лиш сумно і ніжно всміхнулась
І мовила тихо вона:
Дивись,моя люба ,
В волоссі у мене
Уже золота сивина...
І я її з жалем в сльозах обійняла.
Дивилась на коси її,
Берізко-сестрице! Ми схожі з тобою,
Усі ми ідем до зими!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324778
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 25.03.2012
Я так хочу запомнить только этот миг,
Едва понятной мыслью очертив поспешно.
Послушай, лунной ночи вздох так сочно-тих,
Целует ветер лепестки мечты так нежно.
А знаешь, для чего запомню этот миг?
Он шёпотом твоим и запахом наполнен.
В нём - птицы грустной, словно вспышка, тонкий крик,
Плывущий звон, затихших на ночь колоколен.
Щемяще-горькая, полынная печаль
Смешалась как-то незаметно с восхищеньем.
...И мыслей тонкая, прозрачная вуаль
Так неожиданно вдруг скомкана волненьем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324681
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Усе життя живемо на пероні
В очікуванні поїзда свого,
Роки летять – вже посивіли скроні,
А ми все виглядаємо його…
Повз нас проходять тисячі вагонів,
Мільйони доль в щасливому купе,
Повторюємо втомлені й нервові:
«Ще трішечки-і поїзд мій прийде…»
Квиток в руках, уже й не розгледіти:
Потертий номер, станція, маршрут…
І що тепер? І де себе подіти?
Вертатись чи залишитися тут?
Дивакуваті та нещасні люди -
Вагони ЛЮКС примарилися знов...
То ж потяга прогавили, приблуди-
І він собі тихесенько пішов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320803
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Троянди, подаровані тобою,
В моїх садах давно вже відцвіли,
Та колючки все не дають спокою,
І жаль, і смуток в серце уп'яли.
Безмежнісь геть заплутаних відносин,
Ні ліку їм, ні спокою нема,
Десь за вікном блукає тиха осінь,
Ще кілька днів…і прийде вже зима.
Зима весь світ одягне в свої шати.
Їй байдуже "Кохаю" чи "Прости"
Все сипле сніг...А, може , то початок?
Забудь, не озирайся, тихо йди…
Забудеться. Не буде більше квітів,
Ні суму, ані радості в очах.
Та буде мовчки потайки жаліти
За ніжними трояндами мій сад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321664
дата надходження 13.03.2012
дата закладки 24.03.2012
***
Самотньо посиджу у голосистім сквері,
Де тужаться пташки накликати весну,
Де почуття гамселять у молодечі двері
Із бруньками разом втікаючи зі сну...
Де голубів наївність розсипана навсебіч.
Між крихточок підніжних - надії голосінь...
І сонечко, грайливо пощипуючи леді,
Ховає ніжки смутку у недосяжну тінь...
Схилившися на спинку, загля́ну в очі ясні -
Святі небес озера, що в гілочках тонуть...
Життя довкруг вирує... Яке ж воно прекрасне,
Коли душі під силу красу ту осягнуть!
(23.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324605
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012
В моїм саду брунькується весна,
В моїй душі зневіри крига скресла.
Вбирає очі голубінь ясна,
Ще й сонце крутить жовті перевесла.
Одвічний поклик ранніх журавлів
В ранковій тиші, відлунавши, тане,
Вплітаючись в мелодію полів,
Віншуючи пробудження жадане.
Терпкого соку крапля золота
Бринить в повітрі чистою сльозою.
Вітрець берізкам коси запліта,
Награвшись з виноградною лозою.
У ритмі серця дихає туман,
Зависнувши у сонячній безодні.
Для смутку в світі місця вже нема -
Увесь той смуток вивітривсь сьогодні.
Чуття бентежне линуло з грудей
Понад блакиттю, де весна буяла.
І був прекрасним цей весняний день
Тому, що поруч... Поруч ти стояла!
Весняні мрії в серце принесуть
Коханням опромінену надію.
Хай не сьогодні. Не в сьогодні суть.
Я зачекаю... Я чекати вмію...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324596
дата надходження 24.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Что за чудо женский праздник,
Муж в ментовку угораздил..
Отгуляла, как хотела,
С лейтенантом райотдела..
***
На диете пятый день,
Свет померк в окошке,
Все, иду сдаваться в плен
Жареной картошке!!
***
Вызвал нынче меня босс,
Вроде для отчета..
Дверь на ключик, ножки - врозь!
Вот это работа!!!
***
Это было прошлым летом..
Чё ты целый год орёшь!?
Ну дала разок соседу...
Знал бы ты, как он хорош!!!
______________________
Что за чудо женский праздник,
Снова муж сюрпризом дразнит..
Я то знаю, что он прячет -
Снова дезик прикарячит...
***
Не худела бы - поверь,
Но беда заставила..
На диете пятый день,
Пять кило прибавила..
***
Вызвал нынче меня босс,
Вроде на планерку..
И довел меня до слез..
Держит за "шестерку"!
***
Это было прошлым летом..
Унесло супруга где-то..
Только я искать не стала,
Пошёл нафиг с пьедестала!!
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2012
Свидетельство о публикации №11203239323
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324486
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Я на відстані уст признавався бажанню шаленому
і на відстань очей відпустити кохання не міг.
я на відстані рук кутав щастя п"янке гобеленами
і на відстань грудей я ховав у душі оберіг.
Я на відстань роси покривав всю тебе насолодою
і на відстань дощу налаштовував лагідний душ.
Я на відстань коси ворожив подушками над вродою
і на відстань "пущу", не пускав ані злив, ані стуж.
Ми на відстані злились, на велич вселеньського простору
і на відстані гір, що здіймалися ввись, як роки.
Чом же ми опинились з тобою на відстані пострілу
і на відстань до зір поділилися наші думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324281
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 24.03.2012
Цвіркотлива весна позбиває росу
І болото в лататті зімліє,
А шпаки сколихнуть ледь розквітлу весну,
Весняний півень вранці запіє…
І зустрінуться вперше медунка й бджола,
Первоцвітом покриються схили,
При дощі уночі усміхнеться трава
І підсохнуть від снігу могили.
Скоро посту кінець, попереду свята,
Дні, коли ми по справді щасливі,
Щоб біліли сади і хатинок краса,
Хай Господь добавляє нам сили.
Поклонімося синім святим небесам,
І схилімось в поклоні землиці,
І хай квітне в серцях Воскресіння краса
І Пасхальна неділя святиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324443
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012
...починається ранок словами приправленими вірою
неначе здобну їжу ковтаю твої голосні та приголосні...
я втомилась...і навіть деякою мірою
тримаю тебе за руку тільки тому
що мені необхідно
відчувати пульс під твоєю особливою шкірою...
мені достаньо сантиметра твого серця
в ньому може вміститись будь яка правда
буває ж так що твоя особливість насправді
твоя вада...
чотири пори року залишають відбитки на наших легенях
які хворі часом простудженим до болю безпомічним
знаєш...ми стріляємо по зовсім різних мішенях
я завершую кінець речення знаком окличним
а після тебе і ночі одні знаки питальні...
видихаючи ранком сувору істину:
у нас із тобою все ще окремі спальні...
коли змінюється мета автор змінює методи
стало прохолодно...ти одягай грубого светра
бо ж любов...вона схожа на погоду
не завше буває тепла....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324283
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012
Заколисуєш ніжно свідомість,
Знов натхненням в думки проникаєш.
Почуття свого трішки соромлюсь. –
Так, здається, тебе вже кохаю.
Оксамит твоїх вуст таємничий
В колориті бажань – лише мрія,
Хоч до болю знайоме обличчя
Вже давно ніжним трепетом грію.
В снах торкаюсь тебе своїм тілом
І голублю в уяві щоденно,
В почуттєвих емоціях млію,
Та бажання хвилюю даремно.
До цих слів, знаю, будеш байдужим
(Їх читатимеш, беззаперечно!),
Та вони не п’янитимуть душу,
Почуттями не сповнять сердечко.
Дивне щастя не стане взаємним, -
Це захоплення лише моїм є.
Його вкрию туманом таємним,
Хоча серце відкритись воліє.
Мої мрії щораз сміливіші,
Розгалужені слів мережЕю.
Тож, дозволь мені хоч через вірші
Доторкатись до тебе душею…
03.03.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324243
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012
Ми помрем в один день? - запитала мене на світанні -
Щоб розлука ніколи не краяла серце навпіл,
щоб співало пісень, замість маршу прощання кохання,
щоб за руки взялись і у вічність майнули до зір.
Ми помрем в одну мить! - відповів, пригортаючи міцно -
Щоб залишити згадку про цю нероздільну любов,
кажуть - пам"ять болить, але біль не триватиме вічно
і, де наші сліди, розгориться кохання ізнов.
Вони так, як і ми, будуть весни в садку зустрічати,
так горнутись, тулитись, тих самих співати пісень
і колись восени, коли холод їх гнатиме в хату,
поклянуться любить і померти, як ми, в один день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324129
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
Сердечно вітаю всіх учасників Клубу із Всесвітнім днем поезії! Хай натхнення Вас ніколи не покидає!!!
Поезії небесну насолоду
Не кожному пізнати до снаги.
У ній живуть і вічність, і свобода,
Цей Божий дар занадто дорогий,
Щоб не прийняти. І тобі, поете,
Відкриті у майбутнє всі шляхи.
Лиш сили пробуди свої для злету,
Не оскверни сліди свої лихим.
Пегас крилатий хай несе за хмари
Твої думки – у дивовижний світ.
Не витрачай, поете, душу марно,
Даремністю не сповнюй свій політ.
І не шукай в земнім болоті правди,
І мрію ти із рук не відпускай.
Вона одна повік тебе не зрадить,
Лиш збережи її, не проміняй!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323858
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 22.03.2012
Гималайствуют тучами сумерки
Гималайствуют тучами сумерки,
Вечер пробует девок на вкус,
Телевизор болтает без умолку
О слияньи в экстазе искусств.
Раболепствует тихая музыка
И щекочет поэту гортань,
Слово в слове находит союзника
И геройствует в розах герань.
Все заботы до донышка выпиты,
Прорастают сверчки, как сморчки,
Разбирают по нотам эпитеты
И меняют на пилы смычки.
Пилят душу поэту по веточке
Час за часом, сучок за сучком...
Ночь в тетрадку заносят по клеточкам,
В такт анапеста бьют каблучком.
ID: 323716
Рубрика: Вірші , Лірика
дата надходження: 21.03.2012 00:54:33
© дата внесення змiн: 21.03.2012 01:49:56
автор: J. Serg
Беда.
Сказал красиво! Спору нет!
Как на ладони весь поэт...
Ему ведь только дай толчок-
будь то сверчок, или сморчок,
Луна на небе , или гром -
найдёт он вдохновенье в том,
и сразу - в руки карандаш
и всё! Ушёл! Уже не ваш!
Он вроде смотрит, вроде - нет,
он где-то далеко поэт...
Он и не слышит ничего -
шумит прибой в ушах его,
в крови его бушует страсть,
и гневом распаляет власть -
ведь всем вина её видна,
что жизнь людей скверна, бедна...
НО! Вдруг чирикнул воробей -
и мысль за ним! Ну, хоть убей!
И до всего ему есть дело -
что б не увидел - БАЦ! Задело!
...Один ныряет в океан...
Другой от поднебесья пьян...
А он без рифм НЕ МОЖЕТ! НЕТ!
Такая вот беда...ПОЭТ!!!
Поэт
(экспромт на стих Анатольевича)
Да, кто поэтом был рожден
Тому и карты в руки
Он Музой нежной обречен
На сладостные муки
Повергнет разум в бездну грез
И жизнь под бой курантов
Пропишет лирикой всерьез,
Как - будто это мантры.
Пройдет не первый Рубикон
Труд, написав Сизифов,
Поэт не Бог, но только он
Любовь рисует рифмой.
Упрямо продиктует век,
Что тленно все. Не верьте!
Поэт – великий человек
Живет и после смерти!
ID: 325631
Рубрика: Вірші , Присвячення
дата надходження: 27.03.2012 22:20:28
© дата внесення змiн: 27.03.2012 22:36:00
автор: insolito
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324010
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 22.03.2012
Нестримний вітер гне струнку вербу,
Шовкові коси доторкають плеса...
Чи ти в житті моєму завше був,
Чи я тебе намріяла між весен?
І посадила спогадом в душі,
Мов гіацинт прегордий, синьоокий...
Там,де сльоза, там пишуться вірші,
А там, де щастя, там панує спокій.
Нестримний вітер гне струнку вербу,
Тремтить смола, мов свіжі краплі крові...
Посію в серці попелом журбу-
А раптом зійдуть проліски шовкові..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323791
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 22.03.2012
***
У росах купались світанки,
Вмивались перлинками сліз,
Імлисто всміхалися ранки,
І ніжно розцвів верболіз.
***
Додолу верби шати розстелили
У сяйві місяця cрібно-блідім,
Своїм мовчанням небо нахилили,
Застигнувши у мареві німім…
***
В'юнкий барвінок уповив доріжку,
Шукав у росах сон-траву,
Вона ж свою ховала постать ніжну —
І не у сні, а наяву!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324036
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 22.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2012
ЩИРО ВІТАЮ ВСІХ ОДНОКЛУБНИКІВ З ВСЕСВІТНІМ ДНЕМ ПОЕЗІЇ!!!
Давайте розмовляти віршем,
забудемо про зле й ще гірше,
а підберем такі слова,
щоб закрутилась голова
від тих римованих рядочків,
щоб хтілось скинути сорочку
і кинутись у водоверт.
Твори! Співай! Святкуй, поет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323750
дата надходження 21.03.2012
дата закладки 21.03.2012
В зими тиждень цей останній,
Піст Великий вже настане,
Розпочалось Бабське свято,
Колодієм його звати.
Масниця - масниця,
в шинок жінки тащаться!
У день перший жінки милі
були наче породіллі,
бо на стіл Колодку клали,
пелюшками сповивали.
Масниця - масниця,
Колодка рождається!
Погуляли народини
та й пішли шукать родини,
що дітей не повінчали,
їм Колодочки чіпляли.
Масниця - масниця,
Змусить відкуплятися!
У день другий всі раділи,
бо Колодочку хрестили,
У день третій, мов в "дитини",
відзначали похрестини.
Масниця - масницІ,
розгулялись молодиці!
Чоловік не дорікав, як
в шинок жінку пускав, знав бо
це не його свято, її
краще не чіпати. Це ж бо
Масниця - масниця,
чоловіки лащаться!
А дівчатам з парубками,
що були холостяками,
зліва Колодки чіпляли,
щоби швидше парувались.
Масниця - масниця,
змусить їх побратися!
Дня четвертого співали
та Колодочку тягали,
перестали пить, співати,
залишили "помирати".
Масниця - масниця,
не м'ясна розпусниця!
Їли млинчики із гречки,
щоб не мати суперечки,
ще й варенички із сиром,
аби жити всім із миром.
Масниця - масниця,
сирная розпусниця!
У день п'ятий "поховали",
а на шостий - "відспівали"
Колодочку з жартами та
й відкупними вартими. Йой,
Масниця - масниця,
в неділю закінчиться!
Бо в останній день неділі
усі Прощення просили,
хто в рідні, хто у сусідів,
де вже як кого зобідив!
Масниця - масниця,
Хай нам краще мається!
Р.С. Колодій - символ родючості, шлюбу.
Цього тижня старші жінки жартома "карають" тих
молодиків, які протягом року не знайшли собі пари
і не одружилися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315956
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 21.03.2012
муха
лізе ув очі,
дзижчить у вуха,
усім своїм вутлим тілом
відчайдушно б`ється об скло –
будить…
так непристойно рано:
- Прокинься, людино,
Сонце зійшло!
одчиняй вікно…
радість довіри
без міри –
ризикова-но…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323451
дата надходження 20.03.2012
дата закладки 20.03.2012
***
Тонкі моменти зустрічей весняних,
Коли в бруньках нуртує свіжий фреш...
То сонцем закосиченим поглянеш,
То вітром напарфумленим торкнеш...
І рученьку цілуючи панянці,
У очі зазирнеш поміж надій...
Вмостившись теплим котиком на пальці,
Що мить тому дрімав ще на вербі...
(18.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323319
дата надходження 19.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Розлилися по долині
Перестояні сніги,
Затопивши журавлині
Сіножаті та луги.
Скрізь озерця і потоки,
Всюди повені сліди.
Досяга небес високих
Плюскіт талої води.
Сонце мружить теплі очі,
Пригріває - не пече.
І в щоку мене лоскоче,
Примостившись на плече.
То весна усіх збудила
Від зими холодних снів.
Розкрива тремтливі крила
Срібний жайворонка спів.
Онде проліски тендітні
Цвітом неба зацвіли
І вчувається в повітрі
Життєрадісне: "курли".
Скоро в лузі розів"ється
Всюдисущий верболіз.
Навіть спраглий переп"ється
Першим соком з-під беріз.
І земля повеселіє,
Теплим зрошена дощем.
Хлібороба серце мліє:
Сум... бентега... радість... щем...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322634
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Весняний сон
із запахом дощів
завісу крепдешинової ночі
відкриє тихо...
Тільки комиші -
у ритмі колискового тороччя.
Густу блакить
художник розведе -
злетять угору білі парашути…
Яскравий сонях – сходить!
Новий день
народжується знову,
щоби збутись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322922
дата надходження 18.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Жаль, весна цей рік щось забарилась:
Знову снігопади, заметіль.
Під вікном калина похилилась,
І чомусь вселився в серце біль.
Так бракує сонця весняного
І дощів, щоб душу напоїть...
Але серце плаче не від того,
Не від того і душа болить.
Бо сердешній хочеться простого:
Глянути на тебе лише мить,
Хоч, можливо, серденько від того
Іще більше в грудях защемить.
Десь поділись роки ті далекі,
А душа не хоче забуття...
Спогади, неначе ті лелеки,
Зграйками летять у це життя...
Я тебе у сні ще пригортаю,
Відчуваю серця тихий стук.
Знаєш, до сих пір тебе кохаю...
Ніби не було отих розлук...
Так... весна цей рік щось забарилась...
Не стихає в серці щемний біль,
А душа чекає, не змирилась:
Вигляда тебе ще звідусіль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321252
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 19.03.2012
Вже в почуттях нема штормів.
Душевний штиль розправив крила.
Не чути пристрасних громів. –
Вже відстраждала, відлюбила…
Спокійний сон без сподівань
В обіймах затишних Морфея.
Між днями стерлась всяка грань.
Душа черства, мов Галатея.
Те – відійшло, те – не прийшло.
А те, на жаль, не почалося…
Життя вже ледь сріблить чоло,
Роки – дозрілий сніп колосся.
Зника цікавість до віршів.,
Апатія розклала сіті.
Байдужість в стомленій душі
Сягає смутків верховіття.
Вже не торкає, не болить.
обрАзи не шкребуть мов миші.
Душа спинилась відпочить…
Читаю: станція «Затишшя»...
09.02.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321189
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 14.03.2012
Жінкам із клубу – сонячним, красивим…
Чоловіки сьогодні подарують квіти,
І розцілують в день цей особливий,
Щоб поетеси всі могли радіти.
Кохання любі, щирого зізнання,
Щоб мали Ви завжди надійні плечі,
А ласка щира звечора і зрання,
Переросла в народження малечі.
А ще родило поетичне поле
І Ви жили в достатку й посміхались,
Щоб зранку любий кликав «Моя зоре!»
І кава з медом в ліжко подавалась.
Щоб обминали всякі негаразди,
Біда летіла поза темні хмари,
Щоб Вас любили трепетно і завжди,
А Ви нам дарували віршів чари!
З весною Вас, Любі!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319791
дата надходження 07.03.2012
дата закладки 07.03.2012
***
Метіль весняна… То ще не кохання…
Та тріскають набру́ньчені чуття!
Сніжинки поцілунок на прощання…
Погруддя сосен… Вир і майбуття –
Зима кружляє птахом вже відлітним!
Незрима тінь у чистих небесах…
Віночок пролісковий серед світу,
Надія на божественних устах…
І та жага – лиш паморозь остання.
Лоскоче горло сонячний ковток…
Метіль весняна – то ще не кохання,
Та вже чуттєве тріскання бруньо́к…
(6.03.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319636
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 07.03.2012
Мрячить із неба – прямо на долоні.
Мороз ще позавчора відгорів.
Цей дощ лютневий – зовні не холодний -
заплутався між віттям яворів.
І сіє з неба непомітна мжичка,
на провесні тепліє по руці,
тих кілька крапель на твоєму личку,
мов кілька ранніх смутків на щоці…
А до весни лишається півмилі,
сповзає сніг із посірілих площ...
Так хочуть наздогнати заметілі
тебе й мене. І цей лютневий дощ.
28.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319633
дата надходження 06.03.2012
дата закладки 07.03.2012
Плаче Березень за вікном,
Поспішав, а його не ждали.
Лід скував землю, наче склом
І лежать снігові завали...
Із далеких країв ніс тепло,
Щоб зігріти весняні квіти.
Та не варто летіти було,
Ще зарано, де правду діти.
Сльози капають долу рясні,
Парасольки танцюють містом.
Та... з дахів линуть вже пісні
Із банальним котячим змістом.
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318774
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 04.03.2012
Ми мовчимо. Притихли верболози
і опустили віти до води,
затихли зорі у блаженстві божім,
а місяць стих в передчутті біди.
Мовчазна тиша роздирає простір,
молотить серце, ніби молотком,
завмерли звуки на міськім погості,
птахи замовкли над німим ставком.
Здурів весь світ в мовчазному чеканні
та плесом ночі вже до нас гребе
і, німоті пручаючись в змаганні,
почув свій голос: «Я люблю тебе!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318599
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290955
Пісня на вірш автора Тамари Шкіндер.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5e5NqdOnduI[/youtube]
Старенька мати проводжала сина,
Стояла і дивилася услід.
Чи може щось забула для дитини...
Молила Бога, щоб зберіг від бід.
Син озирнувсь, затримавсь на хвилинку…
І в пам’яті зринатиме завжди
Та мамина білесенька хустинка,
Як оберіг від горя і біди.
Він підійшов до матері близенько –
Багато ще хотілося сказать …
Із сумом подивився в очі неньки,
А на щоці – непрошена сльоза.
Вже груша похилилася старенька,
А біля хати вишня розцвіла...
Та може, то не вишенька біленька,
А мамина хустиночка була...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318562
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 03.03.2012
Невже життя добігло до кінця,
невже пророцтву збутися судилось
і щойно новородженим серцям
зловіща смерть роздмухує кадило?
Невже це все, кінець усіх кінців,
великі майя визначили дату?
Змішались в купу біль, тривога, гнів,
і жаль, і сум, і неминучість страти.
Жадоба, ненаситність, хижа лють,
як їжаки, в багнетах і набоях,
новітню зброю замість дров кладуть -
жертовню зводять правді і любові.
Гірка облуда знівечила цвіт,
банкноти стали важчі від металу,
сукає з нафти світ смертельний гніт,
а з атому виковує кресало.
Валютний знак - як герб усіх чеснот,
похід у владу - як путівка в небо,
суд криміналу заглядає в рот,
а воїнство глумиться над померлим.
Одні планету ділять на шматки,
другІ смертями сіють у відмістку,
а люд мовчить, стиснувши кулаки,
жахається у небуття повістки.
Одні купують все і продають,
бо "Ми надовго!" - галасують всюди -
"У краще завтра!", а народна лють
уже кипить, як борщ в малій посуді.
Чи ви вже з глузду з"їхали зовсім,
чи вам вже гроші очі заступили?
Один сірник - і загориться дім,
а зупинити полум"я несила!
Спиніться, грішні, бо не вам судить!
Хто сам краде - суддею не буває,
бо ми самі породимо ту мить,
яку віщує нам пророцтво майя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318046
дата надходження 01.03.2012
дата закладки 01.03.2012
Когда уходит близкий человек
И в темноте теряются следы,
Все миражи окутывает снег
Свалившейся на голову беды…
И память останавливает бег,
Затягивая перевязь дорог…
И ты клянёшь коварный оберег,
За то, что обманул и не сберёг…
И, погружаясь в ледяной озноб,
Противную печаль лакая всласть,
Почувствуешь, сколь неуютен гроб
И рокова́ трефовой масти власть…
Не в силах снять вериги бытия
И не имея права не скучать,
Ты тщишься жечь свечные фитиля
И учишься бессовестно молчать…
Когда же вечер разевает пасть,
Ты вздрагиваешь мыслям невпопад
И, торопясь на рандеву попасть,
Распахиваешь руки в снегопад…
февраль 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317559
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 28.02.2012
прозі́рці
з-під стріхи
вістрями
відточеними
у землю
ціляться…
морозів
холодні сльози…
напливами
дзвінкого кришталю
завмезли в русі,
як ду́ші,
що спустилися
з небес
та не ступнули ще
підошвами на землю…
прозірці
беруть придо́світні
найтонші промінці
в холодні пальці,
ховають в серці –
набутки
вранішніх
просвітлень і прозрінь…
солом`яна
замшіла стріха
у пишній
горностаєвій накидці
оздобилась,
собі на втіху,
у невловиму
кришталеву прозорі́нь,
нанизану
на пла́тиновій нитці…
сороки
оголосили
терміни і строки:
незАбавки
самі побачим:
мороз послабить
удачу
стриману козачу,
дахи́
і стрі́хи
прозірцями
закапотять,
заплачуть…
а заким що` - прозір-ці
купаються
в розсвітанковім сонці,
а за імлистих ранків –
у молоці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316089
дата надходження 22.02.2012
дата закладки 23.02.2012
Журавлі збираються додому,
Хоч летіти ніби ще й не час,
Та злітаються до гурту по одному,
Бо вогонь кохання ще не згас.
Тут у них давно своє гніздечко,
Дитинчат народять журавлі
І залишать часточку сердечка
У єдинім місці на землі.
Ви збирайтеся додому, вас чекають,
Відкривайте двері для весни,
Сніг потрохи на полях зникає,
На річках вже плавають човни.
Посилайте нам «курли» із неба,
Подаруйте ключик від весни,
Прилітайте, ви нам дуже треба,
Щоб зимові повтікали сни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315704
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 22.02.2012
Мне сегодня приснился дождь,
Он в окно постучал на рассвете.
И сирени пахучей гроздь,
Что качал незатейливый ветер.
А по небу плылИ облака,
Словно стая седых журавлей,
И вилась, вроде змейка река,
Будто гналась за звоном ключей.
Я подставила руки дождю,
И так стало легко мне и ясно!
Слышишь, дождь, ведь совсем я не сплю!
Я люблю! И теперь не напрасно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315478
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 20.02.2012
Чекатиму світанку у очах
з надією, бо доля так веліла.
Уже не заховаєшся в дощах, -
Я їх пережилА, переболіла.
А віхола гуляє за вікном...
Тебе нема, а я усе - чекаю,
немов у чорно-білому кіно.
Біліють скроні...
Вірю.
І кохаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312187
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 19.02.2012
Ещё по вечерам мерцают свечи,
Не до конца склонилась голова…
Ещё зима не опустила плечи
И есть в запасе нужные слова…
Настырничает тёплый южный ветер
И гонит прочь тоску и холода…
Обманывает задушевный вечер,
Что горе - это, в общем, не беда…
Вдали слышны любимые аккорды,
И «чаша жизни» иногда полна…
Но тычется луна лукавой мордой
Нахально в перекрестие окна…
Под натиском весенних полноводий
Не устоять красавице-зиме…
И на моём унылом огороде
Найдётся место новой бузине…
февраль 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315231
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 19.02.2012
***
Не розпитуй її на світанні:
Чом не спала, ридала півночі?
Припусти: може, ніжне кохання
Обнімати лелійно не хоче?
Може, стежка у темному парку
Ореольно заводить у тіні...
Не гадкуй зазирнути у шпарку
На душі, де печалі осінні.
Якщо хочеш, торкнися зап’ястя,
Або скраю - гарячої щічки.
То й мовчання буває за щастя
Шепотінням сонливої нічки.
І хай зорі ще пнуться збагнути
Суть одвічного вранці згасання,
Не питай, не добризкуй отрути.
Припусти, що то просто кохання...
(17.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314990
дата надходження 18.02.2012
дата закладки 19.02.2012
Недопите моє глясе.
В шибку стукає ніч і злива.
Я тобі дозволяю все.
Молода ти моя, красива.
Нагромадила купу слів -
І у двері пішла відразу...
Я прощати завжди умів -
У собі не ношу образи.
Навздогнавши твій силует
У дощі - притулився станом.
Ну, а потім ми - тет-а-тет,
Ніби вперше чи у востаннє.
Поскидали плащі на стіл.
Заважає білизна в ліжку.
Буде шал, буде танець тіл
І по спині нова доріжка…
Я прощаю тобі усе:
(Ще орел, але в сивім пір’ї)
Недопиту в кафе глясе,
Нігтів слід по душі і шкірі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315222
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 19.02.2012
В час, коли всерйоз
Затріщить мороз,
Загудуть вітри грізним клекотом,
Захурделить ніч
Снігом навсібіч -
Я приснюсь тобі тихим шепотом.
В час, коли зима
Майже крадькома,
Закує вікно срібним помахом,
І захочеш ти
Краплю теплоти -
Я приснюсь тобі ніжним подихом.
В час, коли тобі
Важко у журбі,
Бо без мене ти, як з одним крилом.
Якщо ось в цю мить
Серденько щемить -
Я приснюсь тобі добрим Янголом.
9-10.02.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315209
дата надходження 19.02.2012
дата закладки 19.02.2012
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207110
Зупинись, зупинись, красне літо!
Оксамитових шат не скидай!
Ще зоріють в моїм саду квіти.
Ти останнє тепло їм віддай!
Зачекай, зачекай, моя осінь!
Та не чує мене листопад.
Посріблилось на скронях волосся,
Осипається золотом сад.
Уже вітер холодний повіяв,
Приморозив рожеві квітки,
Дрібний дощик із неба посіяв
І осипались мрій пелюстки.
Плаче в лузі калина червона,
Мов нещасна сирітка в сльоту.
Багряніють калинові грона,
Затаївши в собі гіркоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314852
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 18.02.2012
Україну мою у Дніпрі освятіть,
Освятіть лівий берег і правий
І її на руках до небес вознесіть,
Як квітучу і сильну державу.
Прокладіть над Дніпром широчезні мости,
Хай обнімуться люди при святі,
Щоб настав швидше час Україні цвісти,
Люди стали щасливі й багаті.
Позбираймо коріння своє звідусіль,
Що розкидано дрібно по світу,
Це ж бо наша земля і єдина в нас ціль,
Поклонімось словам Заповіту.
Бо на рідній землі, ми єдиний народ,
То й державу шануйте єдину,
Щоб добилися ми довгожданих свобод,
Освятімо в Дніпрі Україну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314676
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 17.02.2012
Рахунок дням. От-от іде весна,
лелеки білі прилетять із вирію,
та крига на озерах ще міцна,
і вікна вранці ще не раз відсиріють.
Ще злитиметься в присмерках зима,
жбурлятиме сніжком по снах березових,
підсніжники розбудить крадькома,
під шепіт стріх, що стали нетверезими.
Розтане сніг на пагорбах зими,
у пригорщах несу тобі підсніжники,
що розшивали білі килими
на сонячних боках лісів засніжених.
Чекатимеш мене, чи ні?.. Я б знав.
Колінця квітів у руках схололи.
Ще будуть весни, але та весна -
до нас обох не вернеться. Ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314745
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 17.02.2012
я тишу
флане́ле-крилу,
пухнасто-ті́лу –
так люблю́…
вона
в піне́тках байкових
ступає,
про всі дива
і чудеса
на світі знає:
примоститься в куточок
оббитої
потертим чорним плюшем
ночі,
примружить очі,
псалми
собі під ніс муркоче,
гаптує
візерунки з кришталю́
на дзеркала́х
моїх срібно-опра́вних
зо́лото-амальга́мних,
коли я
на колінах в неї
смачно сплю…
ша… ша…
не плач, дитино, ша…
тебе колише
Заступниця,
небесного Отця
твого́
посла́ниця –
Вселенська Тиша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314653
дата надходження 17.02.2012
дата закладки 17.02.2012
з шибки моєї віконної,
напівсонної,
ледь помітно прозорої,
переддосвітно
неумитої,
розфіранчено неприкритої –
вітер
віхтем
пЕркалю
(я ще сплю...)
чи парчі
срібно шитої,
одмиває краплисті зорі,
здмухує
невагомим кульбабовим пухом
приниклі
до неба
мого
скляного
нетутешньо розбарвлені сни –
скільки ще там
до весни?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311984
дата надходження 07.02.2012
дата закладки 17.02.2012
Снігів зачерствілі скоринки,
Розкидала зимонька сива.
Розсипалась ніч на сніжинки -
Ажурні краплиночки дива.
Не втратив мороз іще сили:
Над хатами дим білий - в небо.
Нам спогади в снах залишили
Все те, що забути вже треба.
Та тільки, на жаль, я не знаю
Чому неможливо забути.
Для чого я ще пам"ятаю
Щасливий закоханий лютий.
В коліно сніги тоді впали,
В заметах стежинки губились.
Що трапиться диво, не знали:
В засніжений вечір ми стрілись.
Безумство було чи кохання -
Навіщо тепер мені знати?
Розсипалась ніч на мовчання,
А пам"ять не вміє мовчати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313569
дата надходження 13.02.2012
дата закладки 17.02.2012
Твоя ніжність кольору зими,
Обпікають холодом слова.
Ніч шепоче тихо молитвИ,
В хуртовину біль й печаль хова.
Чом твої вуста й долоні - лід?
Що з тобою сталось, милий Кай?
Довго-довго твій шукала слід,
Що привів мене в цей сніжний край.
В серці я тобі несла любов -
Не згасає вогник почуттів.
Вірю я, що будем разом знов...
Поглядом чужим навіщо стрів?
Ось бери льодинки і складай
Слово, у якому сенс життя.
Це - КОХАННЯ, пам"ятаєш, Кай?
В ньому і минуле, й майбуття.
Може, казка це, а може й ні -
Тільки і в житті таке бува:
Серце у обійми льодяні
Потрапляє й радість забува.
Крапельку тепла не пошкодуй -
І відтане серце, скресне лід.
А коханій знову подаруй
Різнокольоровий диво-світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312299
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 17.02.2012
***
Боліло їй! Боліло до безтями...
Та знаєте, і досі ще болить,
Коли байдужість темними ночами
На подушках сатинових сопить.
Коли за склом потріскують зірниці
На гойдалці роздражнених віків,
Вона вдягає пам’ять в рукавиці
І бродить самотою між снігів.
До серця пригортаючи бурульки -
Холодний біль, а сльози, як вогонь!
Як на калині зашкарублі гульки
Кровавлять після зустрічей-ворон...
Де голі крони, мов старі надії,
Що доторкались неба сивини...
Боліло так! І до сих пір боліє,
Хоча нема у тім її вини...
(16.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314524
дата надходження 16.02.2012
дата закладки 16.02.2012
. На тему "Еміграція"
Спливає час... так непомітно... Як в кіно
Мигочуть кадри чорно-білі і субтитри.
Міняються у пам'яті "давно"
На обнадійливі слова - "ще буде видно".
Та хто б заглянути зумів за горизонт,
Сказати, чи настане скоро літо?
Чи ти повернешся? Чи будемо разом?
Адже між нами відстань у пів світу.
У пів життя, де нарізно жили...
Пил пам'яті на серці осідає.
Мені б тебе спитатися "коли",
І не почути відповідь - "не знаю".
12.02.2012р. 8:30
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313474
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 16.02.2012
***
Певно, мати спови́ла у сум,
Коли гори диміли лада́нно,
Поки місиво втомлених дум
Ще чекало дозріння вівтарно.
Юна доля плекала жалем,
Цілувала холодним доко́ром,
І різьбила на серці ножем
Щось красиве, а вийшло потворне!
Янголята шляхів не знайшли,
Загубились у хмарах чужинних,
У пов’ялих листках ковили
Чи у келихах болю полинних...
Не чаклуйте, давно небеса
Освятили на вічне стенання!
На устах - волошкова роса,
На душі - споришеве вигнання...
(11.2.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313069
дата надходження 11.02.2012
дата закладки 11.02.2012
Замерзлі шибки розпорошують вранішнє світло,
І ніжність хрусткої, ванільно–терпкої зими.
Вбираю, мов промені сонця, тепло твого тіла.
Щаслива… Любуюсь, як ти додивляєшся сни.
А сад за вікном шепотів уночі про кохання,
Хурделиця кішкою гралась на спинах дахів.
Щось є загадково – врочисте у кожнім світанні,
Коли поруч той, що в життя твоє щастя привів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311472
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012
Минуло вже дванадцять літ,
Як ти покинула цей світ...
Матусю, нене, журавлі летять,
Зітерши крила в многотруднім леті.
І вже струмочки срібно плюскотять,
У повеневій злившись круговерті.
Усе, як завжди - сонце і весна,
Усе по колу, як і споконвіку...
І тільки ти - відчужена й одна,
В зимових снах лишилася довіку.
Ти не діждалась перших журавлів -
Тяжка недуга світ тобі закрила.
Горіла довго свічка на столі -
Душа про вічне з Богом говорила.
Я був з тобою в ту останню мить -
Каралось серце в розпачі німому...
Твоє життя не міг я захистить -
Ти відійшла приречено й свідомо.
А за вікном розвихрені сніги
Жбурляв ув очі знавіснілий вітер.
Зійшлись в тобі життєві береги,
А світ того, здавалось, не помітив.
І вже без тебе розцвітуть сади
І перші грози визріють громами.
І будуть знову квіти і плоди.
І буде все. Та тільки вже без мами...
Березень 1999 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311513
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 05.02.2012
Де моє натхнення стежечки торує?..
Чом десь заблукала музонька моя?..
Серце, тихо дуже, вже рядки диктує
Та, душа не чує… У чеканні я…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309872
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 05.02.2012
Зимовий вечір.Із плениць хатинка
Десь на краю забутого села...
Бринить на склі шовкова павутинка,
Що на морозі сріблом зацвіла.
Біліє двір.Засніжені верети
Мережать дрібно заячі сліди.
Самотній комин, сажею затертий,
Покашлюючи, видихає дим.
А в хаті тепло, розгуділась пічка,
Колише тяга полум'я живе.
На столику стікає воском свічка,
Побіленими стінами пливе,
Розгойдуючи відлиски шовкові,
Немов троянд розмиті пелюстки...
Скупались очі, ніжно-волошкові,
У темно-карих, як вогонь палких!..
Холодний місяць мружиться спросоння,
Пірнувши в хмару, наче під рядно...
І я, втопившись у твоїх долонях,
Смакую щастя сонячне вино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309977
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 04.02.2012
Відстукує серце ритм,
Відраховує кожну хвилину.
Залишаючи стільки рифм,
Через скільки я вже загину,
Залишаючи стільки слів,
Скільки встигну я ще сказати,
Залишаючи стільки днів,
Щоби душу свою пізнати.
ДЕВИЗ ЖИЗНИ:
Мечтать! Летать! И думать о прекрасном!
Во сне касаться звёзд и облаков.
И верить в то, что это не напрасно.
Что в жизни нашей, будет всё легко.
Надеяться на Чудо, верить в сказку.
Любить друг друга и тепло дарить.
И жить по-настоящему…Без маски.
Смеяться…Плакать…И судьбу творить.
Дарить друг другу радость и улыбку
От счастья плакать, от любви сгорать.
И не бояться совершить ошибку…
Весь опыт жизни в Мудрость собирать.
Не думать о плохом, не жить вчерашним,
Не злиться на судьбу, когда идёт не в масть…
Признаться в чувствах, быть немного грешным…
И НАСЛАЖДАТЬСЯ ЭТОЙ ЖИЗНЬЮ ВСЛАСТЬ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310541
дата надходження 01.02.2012
дата закладки 02.02.2012
небо,
низько і однотонно,
ніби попелом,
густо
на піснІй ріллі –
лежить на землі…
хати,
розмитими
плямами вікон
просвічують,
як заму́лені привиди
кораблів…
дим,
як дух невагомий,
клУбом видерся з комина:
розгортається на льоту,
зникаючи – лине…
над західним
горизонтом –
проми́вини:
дивом-дивним
і несподіваним!
густо рожеві хмарини...
то літ моїх,
перевіяних,
самосійні
ря́дна
космини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309553
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 28.01.2012
На макушке старушки Земли,
Где дрожит от мороза торос,
Коротает безбрежные дни
Сыроед-дармоед – эскимос.
Не летает сюда альбатрос,
Замерзает плевок на ветру,
Не горланит здесь пьяный матрос
И не будит петух поутру.
Ни сигнальный огонь, ни маяк
Не укажут спасительный путь,
Только старенький шустрый каяк
Баламутит тут звёздную ртуть.
Тут не спрячешь лопату в углу,
Потому, как его просто нет,
Здесь горбатится снежный иглу
И поистине белый тут свет!
По полгода с утра до утра,
Не забить тут для вешалки гвоздь,
Здесь не носят шелка и фетра,
Не тревожит непрошеный гость.
Здесь искусство владенья ножом
Помогает спасти длинный нос,
Здесь легко становиться моржом,
Но, нельзя целоваться взасос.
Тут не гнутся под тяжестью лет,
Разве, только под тяжестью зим,
А, поскольку, тут лет вовсе нет
То, зачем, например, лимузин?
Холодильник здесь так же смешон,
Как у бабы яги пистолет…
Здесь не пили арбузный крюшон,
Впрочем, как и не ели котлет…
Не предложат вам здесь эскимо
Так же, как и заморских «мартин»,
Но, зато, здесь сплошные трюмо
Ослепительно ярких картин.
Тут, вообще – не шали, не балуй,
Береги керосин-мокасин…
Эскимосский скупой поцелуй
Только той, что вкусней апельсин!
ноябрь 09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309523
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 28.01.2012
Мне не спеть уже звонкой свирелью,
Потому, что простужено лето,
Потому, что года в поднебесье
Не поймать на исходе дня.
Потому, что седой акварелью
Расплескались мои рассветы,
И осталось намного меньше
Тех, кому доверяю я.
Табунами несутся мысли,
Вдаль спешат за звездою алой,
К той черте, где медовой тайной
Зарождается Млечный путь.
Может быть, на закате жизни
Ты на небо посмотришь устало,
И увидишь в нем взор мой печальный,
И не сможешь спокойно уснуть.
25.01.2012г. 22:10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309137
дата надходження 25.01.2012
дата закладки 27.01.2012
Нам іноді бракує гарних слів,
бракує ласки, усмішок, уваги,
бракує певності і просто рівноваги –
натомість маєм без числа вузлів!
Стільки наплутано їх долею, що й ну!
Та ми простуємо все далі, далі, далі…
І губимо в слідах свої сандалі,
і вітрякам розв’язуєм війну,
як Донкіхоти. Та в усіх літах,
в усіх дорогах і на всіх стежинах
життя чудове… Друже, дорожи ним,
як небом дорожить крилатий птах .
Бо в ньому ми (підводим резюме)
в графі прописані із штампом «тимчасово».
Шукаємо порядність, честь і совість -
нас щастя, думаємо, вибере саме.
Коли б не так! Наївні простаки!
Спокійні тільки ті, що за межею,
та ще, напевне, в світі цім блаженні.
Всі решта – ті, хто не без гуль – таки!
21.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308207
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 22.01.2012
(моєму коханому чоловікові)
***
Люблю́ тебе всіля́ко, як умію:
Цілунком теплим… Кавою у ліжко…
Покірністю і но́ровом у змі́шку …
Як зважуюсь і так, як ще не смію…
Словами ніжними – аж дрож по спині…
Очима, темними палким бажанням…
І стрі́чею, буває, й розставанням…
Як вірністю раби, а то й … богині!
Люблю тебе так різно – до безтями!!!
До паморочі і утрати світу!
До безпитання і до безотвіту…
Усіми фібрами, всіма чуттями!!!...
(13.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306408
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 14.01.2012
Заплетаются годы в века
И секунды порхают незримо, -
Величаво струится Река
Необъятна и неумолима…
Увенчает житейский трипти́х
Акварельная смутная старость
И финальный отчаянный штрих
Акцентирует нашу усталость…
Не имей семи пядей во лбу,
Чтоб понять без подсказки поэта, -
Только память допишет судьбу
Тех, которые канули в Лету…
Ну а, чтоб не обидеть святых,
Надо загодя сбросить котомки
И такой отчебучить бултых,
Чтобы им восхищались потомки!
январь 12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306429
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 14.01.2012
Не дай нам, Боже, вмерти серед нив,
В притворних злиднях, без війни і мору.
Спаси народ і землю сохрани,
Зніми проклять диявольську потвору.
О, дай нам, Боже, розуму й снаги
Здолати зло без помсти і без ката
І наші, ще не сплачені борги,
На інших не дозволь перекладати.
Пошли нам, Боже, праведний Закон,
Щоб всяк зумів діждати благодаті,
В своїй душі здолавши Рубікон,
Зберігши мир і хліб у власній хаті.
Ми грішні, Боже, у земнім житті,
А Ти такий, достоту терпеливий,
Прости нам наші втіхи во плоті -
В любові ми хоч інколи щасливі.
Своя Ґолґофа кожному гряде,
Ми хрест свій власний мусимо доне́сти.
Нас надихне, підніме й поведе,
Ім"я Твоє, володарю небесний.
І славен буде той всесудний день,
Коли надійде зцілення чудесне.
Тоді й гріхів полуда опаде
І віра в душах праведних воскресне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306405
дата надходження 14.01.2012
дата закладки 14.01.2012
Я поведу тебе в поля,
Де пахне гречкою і медом,
Бо родить запах той земля
І щастя більшого не треба…
Кохана, люба, світе мій,
Ти моя доля, дар небесний,
Скільки нездійснених ще мрій…
Лише з тобою я воскресну.
Засіємо поля удвох,
Щоб урожай вродив багатий,
Життя одне на нас обох,
Нам двом прийшлося обирати.
Я квіти нестиму тобі
Віршами я змалюю долю,
І ми на бистрому коні,
Поскачемо у світ з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305475
дата надходження 10.01.2012
дата закладки 11.01.2012
Старенький записник, потерта обкладинка -
історія життя сховалася у нім.
Кіношний happy end? Обірвана сторінка!
"Осанна" - була вчора. ... Сьогодні - "Розіпнім!!!"
Це сповідь в самоті, в надламаному стержні,
де почерк плакав так, як свідок і як кат.
Лягали на папір сніжинки обережні,
а на душі такий... холодний снігопад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302954
дата надходження 29.12.2011
дата закладки 08.01.2012
Розривають сніги, ліса сіру «рубашку»
І розхристаний дуб гіллям стовбур прикрив.
Де в дупло заховалась замерзаюча пташка,
Просить дуба, бідаха, щоб її захистив.
А мороз скреготить, все живе десь поділось,
Лише дуб взяв на себе стихії удар
І замовкли ліси, білим снігом покрились,
І нагадують казку переповнену чар.
Та пішло сонце вгору, на весну повернуло
І яким би не був хвалькуватий мороз,
Все ж проснуться ліси, що на зиму заснули,
І розтанувший сніг побіжить перший крос.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303503
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 03.01.2012
Елка гирляндой играет,
Пар выпускает пирог,
Гусь соком яблок стекает,
Студень на блюде продрог...
Что ж, наливайте скорее -
В окна стучит Новый год.
Пусть будет он веселее,
Чем убегающий Кот.
Счастье и радость успеха,
Полное сердце щедрот,
Крылья любви, волны смеха
Пусть вас внесут в Новый год!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303365
дата надходження 31.12.2011
дата закладки 31.12.2011
***
Чи так уже сама себе боюсь?..
Чи так уже від себе утікаю?..
В вині солодкім мухою плещу́сь:
І не тону́ чомусь… і не злітаю…
Хоч крила обважніли вже за край…
І долі уст уже не обминути…
Крізь призму літ вигойдується Рай –
І, ніби й поруч, тільки не торкнути…
І сипло часу талію мина…
Пісок життя – по дрібочках в минуле…
Втікаю і п’янію без вина,
Тверезості знадо́б’я незбагнуле…
(19.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302483
дата надходження 26.12.2011
дата закладки 27.12.2011
Відшелестиш нечутно в листопад-
У цю сусальну штучну позолоту...
Із темних шиб насуплених мансард
Зоріє пустка у мою скорботу...
Відшелестиш, немов і не було-
Лише у снах примарилось спонтанно...
В смарагдах ночі вистигло тепло,
Відшепотіло тихим океаном.
Отак і нам судилось між рядків
Переболіти спогадом багряним,
Неначе жмутки вирваних листків,
Що розповзлись асфальтом, ніби рани.
Переболиш-без сліз і без жалю,
В цю тиху рань, негадано погожу.
А я тебе безтямно так люблю-
Нікого полюбити так не зможу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300929
дата надходження 19.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Изменчивыми тропками Луна
Струит свой свет задумчиво и тихо,
Нанизывая время, как ткачиха,
Играя в чудной дали полотна,
Раскинутого в скрытом уголке,
Неведомой, распахнутой вселенной,
Смеясь над человеком в теле бренном,
Спешащим за мечтою налегке,
И мыслями стремящегося ввысь...
Что ищут в ней глаза его большие,
И прочитать, какое, силясь имя,
Хотят средь чуждых снов и звездных брызг?
18/12/11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300835
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 19.12.2011
Стинає ніч у надвечір’ї гаму
І розсипає в кольорові сни.
Тебе любити я не перестану.
Моєї в тім, повір, нема вини.
Твоя любов - уламками каміння,
Моя ж не хоче із душі іти.
У спогадах ота пора осіння,
Хоч де-коли до неї забреди...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298276
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 18.12.2011
Между будущим и прошлым
Невесомость настоящего
И зигзагом в небе сложным,
След чего-то уходящего.
Превратится незаметно
В боль сомнения напрасного
То, что называлось ветром
И печалью дня ненастного.
То, что мне казалось светлым
Счастьем вовсе не придуманным,
Станет просто утром летним,
В шаль прозрачную окутанным.
То, что было или будет,
Как земное притяжение.
Верю, память не осудит
Ни одно моё мгновение.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300714
дата надходження 18.12.2011
дата закладки 18.12.2011
Плакучі верби-білосніжні пави,
Схилили коси висріблені ниць...
Тріщить в каміні літечко русяве
Поміж сухих смерекових дрівець.
Вальсують легко відблиски шовкові,
Мов свіжі плями винні на стіні
І, наче крихти, сипляться цукрові
Легкі сніжинки й тануть на вікні.
Поміж дерев розгойдується вечір
На павутинках вимерзлих гілок
І, мов серпанок, сиплеться на плечі
Дзвінкий кришталь роздмуханих думок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300402
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 17.12.2011
З вулиць глянеш, кожний рік -
Більше вікон сніжних:
Скло, одягнуте у сніг,
Штучний, та престижний!
Став у користь, переміг
Мокрі снігоквітки
Пластиковий білий сніг.
І не тане влітку.
17.12.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300500
дата надходження 17.12.2011
дата закладки 17.12.2011
Туман розвісив за вікном
Свої картини,
Розлив досвітнє молоко
Все до краплини.
Заполонив мене усю,
Моє все тіло.
Чекала я тебе у снах,
Я так хотіла...
Відчути подих на щоці,
І тихий шепіт.
Прийди з туманом разом цим,
Відчуй мій трепет.
Я розповім про снігопад,
Що скоро буде,
Хоч хмурий грудень за вікном
З лицем приблуди
Лишає сльози на душі,
І бруд на рамі...
Чомусь так хочеться мені
Тебе губами
Торкнутися хоча би раз
Палким цілунком...
Туман у скроні проникав
І стукав лунко.
16.12.2011р. 12:15
(попытка перевода)
Туман развесил за окном
Свои полотна,
Разлил с рассветом молоко
Весьма охотно.
Заполонил меня кругом,
Все мысли, тело,
А я ждала тебя во снах,
Я так хотела...
Испить твой выдох на губах,
Слова хмельные.
Приди скорей с туманом тем
В мечты цветные.
Я расскажу, что снегопад -
Он все же будет,
Хотя сейчас скулит декабрь
С лицом приблуды.
Роняет слезы за окном,
И грязь на раме...
А мне так хочется к тебе
Припасть губами.
Коснуться бы еще хоть раз
Тебя, мой милый...
Туман в висках моих стучал
С огромной силой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300372
дата надходження 16.12.2011
дата закладки 17.12.2011
не так
все просто,
як здається – знаю:
попри завісу
мороку й жалю́ –
заприсягнуся
словом
і світанком
у всіх
семи моїх
одкритих вікнах…
зізна́юсь!
я тебе
люблю…
кохаю…
але любов моя –
не по́клик плоті,
а за́клик Ду́ху до єства́,
до сутності,
закладеної в глину
самим Творцем –
Людини.
моя любов –
не від хотіння тіла,
не рабство,
що шукає насолоди…
моя любов –
ве́тхозаві́тний
птах:
ширяє,
з паростком оливи,
над Во́дами,
кара́юче бурхливими.
моя любов
свідома
і прозрі́ла…
крила
...у до-земні́
часи –
колись,
ми,
як два промені,
зустрілись –
переплели́сь
і стало
Світ-ло!
так було?
ти!
вчини
дверцята клітки,
відпусти
душевні не́мощі –
обра́зи, заздрощі
і ревнощі,
страхи й зневіру,
розпач і тривоги,
барвисту машкару,
й личини ниці...
як гайвороння й кажани
гайнуть
в пітьму,
що наплодила їх,
вони –
такі дрібниці…
такі слабкі,
такі безсилі тіні,
тобою ба́вляться –
всміхнись їм щиро,
хай відійду́ть
і впокоря́ться
з миром…
Душі своєї
темінь освіти.
Проще́ним будь!
собі
і всім
живим і мертвим
все прости –
лети!
Летімо!
МИ!
зробимось
щасливими Людьми!
двома́
прозорими
густо зеленими
смарагдами,
дарами Янголів –
Землі́.
землею –
НЕ
роджени-ми…
Смарагди-Люди…
натхненно
милува́тись будем,
радіти
прозорі́ні й глибині
я у тобі,
а ти – в мені…
єдиним
хре́сним
по́рухом руки
ми
виправимо
давні помилки,
старі непро́щені
гріхи –
в тобі-мені
вони спахну́ть
в зеленому
духовному огні,
очистяться й розтануть,
наче сніг…
у Творчості
взає́мо-спогляда́ння
пізна́ємо
причини і основи,
осмислим таїну
Світобудо́ви,
Закони
Всесвіту…
красу і простоту́
кохання…
ося́гнем Істину
у першо́-початко́вім
Слові.
смарагди…
ми –
спадкоємці
Неба і Землі:
рука –
в руці…
за нами йтимуть
неодступно
на́глядці
обидва
Янголи-Храни́телі,
обидва
щедрі
наші
дароно́сці….
Богоподібні
вільні
і красиві Люди!
під захистом
смарагдовим
пребудем
удвох
до самого
назе́много кінця –
не ви́холонуть
душі і серця́
і,
не зазнавши зради,
смарагди
не потьмяніють,
НЕ
розтрі́снуться….
Повік.
у поєдна́нні
двох начал –
воскреснуть
і стануть,
з гідним правом до Вінця,
з благослове́ння
і за волею Творця,
земні й небесні –
Жінка й Чоловік.
…а янгольські дари́ –
то віщий знак,
що все це
буде
неодмінно
саме
ТАК
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299079
дата надходження 10.12.2011
дата закладки 16.12.2011
Пышными боками, золотым подолом
Красовалась осень...Нынче где она ?
Застолбился холод в переулке голом,
Лист последний треплет ветер-сатана.
На ветвях истошно воронье взывало...
Видимо от крика небо прорвало -
Пухом опустилось снега покрывало,
Стало тихо-тихо и белым-бело.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299791
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 15.12.2011
Зворушлива така, як перший сніг.
Така ж легка, як він... Але направду,
болить їй серце, розпинає гріх –
вона чужого любить. Дати б ради
своїй сім'ї! Он двоє дітлахів
витоптують взуття і рвуть колготи.
І чоловік, і тисячі страхів,
і свекор, і директор, і робота –
у неї все… ну так, як у людей.
А жінці віднедавна серце плаче.
Іде вона. І перший сніг іде.
І ще життя іде. І тане, наче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299740
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 15.12.2011
Чом такий сумний... не питаю я.
Іншу ти зустрів. Я вже не твоя.
Помарнів весь світ. І з-під ніг земля.
Нащо зрадив ти?. Як забуть слова?
Зацвіла зима. Білий-білий цвіт.
Я ж тепер одна на весь білий світ.
Не кажи мені: Доля це така,
Що мене й тебе розділя ріка.
Зрада і любов - поряд дві сестри...
Що вона ніжніш... Чуєш? Не кажи.
Ми тепер з тобою різні береги...
Зрадив ти мене - обняли сніги.
Почекай... не йди...Ми ж не вороги.
Хай до неї вітер замете сліди,
І скує морозом річку й береги...
Не кажи, що іншу любиш... не кажи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299798
дата надходження 13.12.2011
дата закладки 14.12.2011
***
Ну що ти, серденько, мовчиш?
Ти мов… хоча б оті півслова!
Не говори: пусте… облиш…
Моя надіє веселкова!
Я зір не вбачу в темну ніч!
Не вчую шереху… Вітрами
Розшаленію в тінях свіч,
Тягнучись в далечінь руками
До тебе, серденько, повір!
Душа – джерельце незмілене…
І хай з боків – тремкий докір,
Лети в словах п’янких до мене…
(6.12.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298937
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 12.12.2011
Всі слова, що я тобі казав,
Пам"ять болем в серці оживляє
Як згадаю - як тебе бажав...
Чи бажаю зараз?.. Я не знаю...
Сльози двох поранених сердець
Нас дощем холодним обливали,
А передчуття, що це - кінець
Нас занадто довго не лишало.
Загубив в пташиних голосах
Я нездійснених бажань мотиви,
І в замріяних казкових снах
Небо я просив зробити диво.
Ну чому не ділиться любов
Порівну по-між двома серцями,
І чому та розбурлЕна кров
Непотрібними тече шляхами?
Хто сказав - Любов завжди жива?
Ні... Вона вмирає поступово,
І всі нами сказані слова
Стануть шумом...
Так шумлять діброви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298186
дата надходження 06.12.2011
дата закладки 12.12.2011
Я не знаю, коли душа
Знов зачепить сердечні струни,
Де знаходиться та межа
За якою розстелять руно.
І летітиму до небес…
Тільки люба удвох з тобою,
Коли поруч, то я воскрес
І готовий завжди до бою.
Бо ти в серце тепло несеш,
Я щасливий, цьому радію,
А коли по житті цвітеш,
Я від квітки такої млію!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299455
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 12.12.2011
Мете-мете, хурделить, біловіє-
Перини трусить хтось на небесах.
На бізизнІ рубіном теплим тліє
Троянда, зацілована в снігах...
І застигають пелюстки тендітні,
Неначе кров загусла в кришталі,
Їм сняться дні, шовкові і погідні,
Пухких хмарин повільні кораблі...
Мете-мете, хурделить безпросвітно,
Сріблиться сніг на мокрому плащі...
Багряна квітка, змерзла і тендітна-
Вона, як рана в мене на душі...
І так мені болить ця крапля крові-
Крихке життя на мЕртвій білизні...
А їй так само хочеться любові,
Як нам з тобою в ці зимові дні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299450
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 12.12.2011
Продовження пісні " А я чекатиму..."
---------------------------------------
Не сумуй, Мій Голуб Сизокрилий.
Прожени невтішні всі думки.
Не складай у розпачі знов крила.
Безнадії серце зачини.
Я прийду, коли ти будеш спати,
Сяду на край ліжечка твого...
Але ти не будеш цього знати,
Бо у сні літаєш до мого.
Що ж тобі, МІЙ ЛЮБИЙ, поясняти?
Чом тоді мене не зрозумів?..
Як ніхто могла тебе кохати...
Чом мені повірить не схотів?
А тепер чекаєш все на мене.
І кохаєш очі ти сумні...
І думки літають незбагненні...
Мабуть, ти щасливий зараз в сні.
Лиш у сні злетіти зможем в небо.
Не дамо погаснути зорі.
І чекати будем скільки треба,
Щоб шляхи з"єднатися змогли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298445
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 08.12.2011
Прилети в мої сни,
У рожеві, заквітчані весни.
Принеси лік душі,
Що стомилась в безмежжі шляхів.
Промовляй ті слова,
Що забуті були, та воскресли.
Помолися за нас,
За прощ́ення минулих гріхів.
Хай молитва твоя
Лине тихим зітханням до Бога.
Хай сльоза на очах
Розплескає найтяжчу печаль.
Хай від нині у нас
Буде тільки щаслива дорога,
На якій ми удвох
Разом знайдемо втіхи причал.
Там зупиниться час.
Хто щасливий - живе поза часом
В ілюзорних світах
Безкінечних вершин таїни.
Там звучатиме Гріг,
Пісню Сольвейг прослухаєм разом...
Та потрібно лише,
Щоби ти прилетів в мої сни.
19-20 вересня 2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297658
дата надходження 03.12.2011
дата закладки 04.12.2011
ПересИпати сни,
перевіяти давні оскоми,
перетлілі печалі
і майже забуті жалі...
І летіти туди-
в піднебесся, крихке й невагоме,
відірвавшишь,
мов кулька легка,
від тяжіння землі!..
І кружляти вгорі,
в білизні лебединого пуху,
вальсувати між хмар
в мерехтінні зими-пелени!..
І торкатись зірок,
прикладаючи ніжно до вуха,
ніби мушлі морські,
щоб послукати шепіт нічний...
І зривати з-під хмар,
мов добірні засніжені грона,
обважнілі слова
й перестиглі терпкі молитви...
І, долаючи всі
піднебесні й земні перепони,
понад шаллю зими
невагомо і ніжно пливти!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297448
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 04.12.2011
О, як я хочу Землю обійняти…
Просто лягти у скошену траву
І грудочку землі у руку взяти,
Щоб зрозуміти, що живу в раю.
І що Земля, це рай посеред неба,
Він існував би, якби не гріхи,
А ми їх множимо, хоч і нема потреби,
Гріхи щодня і так у всі віки.
Нам Землю вже не вдасться зупинити,
Її відмити від страшних гріхів,
І рай земний не зможем відновити,
Щоб вибрати очищені шляхи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297368
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 02.12.2011
Ранок затуманився в сповитку,
Небо мандрувало по землі.
Білі хмари у ранковій тиші
Розповзались змійками в траві.
Ліхтарі - коралове намисто,
Забарився день на колисках.
На вершечках гір зима повисла
І пливе в туманових човнах.
За вікном далекий край у мріях,
Стримувать бажання нема сил.
Ех, якби поринуть в заметілі,
Що танцюють з вітром крижаним.
Де мороз полотна тче ночами,
Розмальовує на шибках чудеса.
Скрипотить, шурхоче під ногами
Срібна делікатна білизна.
В кетягах калини сяють зорі,
Ліс одівся в лебединий пух.
Там пісні співають колискові,
Від котрих ніяк я не засну.
Це ж чому, тумани впали в душу
Й розтривожилися мрії золоті?
Рідний край ніколи не забути,
Де б прожить не випало мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295303
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 29.11.2011
Аби не сивіли твої скроні -
не тримай розлуку за плече,
відпусти, бо Світ – як на долоні:
що Твоє – повір – не утече.
Розірви німу незриму тишу,
Що минулим дихає щомить -
І кохання знов тобі напише,
світлячком у грудях защемить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296634
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
Ні слова про минуле, вже ні слова-
Ні поглядів, ні натяків, ні слів...
Осіннє листя скинула діброва
І клен сумний завчасно постарів.
Ні згадки про колишнє-перемлію
І розірву намисто наших днів.
А ти плекай, неси в собі надію,
Впивайся спрагло болем почуттів...
А ти-як хочеш, воруши минуле,
В осінніх днів вимолюй вороття.
Ні слова про кохання-вже забула!
І гріш ціна таким от почуттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296482
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
Куда-то брёл упрямо по абсциссам,
Карабкался по ординатам вверх,
Метал бредовый бисер биссектрисам
И опрокинуть не считал за грех…
Из тангенса шарахался в котангенс,
Вписался в синусоидный зигзаг,
Шальные рифмы как блины от штанги
Осточертело складывал в рюкзак…
Когда в кармане заводилась мелочь,
Бесстрашно рвал границы секторо́в,
Несмелых губ касался очумело,
Опровергал законы векторо́в…
Но захотелось как-то по-приколу
Отведать аромат иных систем,
Расшифровать секреты кока-колы
И отыскать загадочный тотем…
Набившие оскомину картинки
Сменил на долготу и широту,
И, подлатав дырявые ботинки,
Протопал резво не одну версту…
По всяким сайтам бегал оголтело,
Устраивал лирический шаба́ш…
Но, наконец, душа смирилась с телом
И снова пригодился карандаш…
Чем ближе финиш одиноких странствий,
Печальный очевиднее финал,
Тем легче положение в пространстве
Упрятать в виртуальный терминал…
И вот, устав от разочарований,
Не жалуясь ни другу, ни врагу,
Свои координаты на диване
Пущей зеницы ока берегу…
ноябрь 11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296469
дата надходження 28.11.2011
дата закладки 28.11.2011
Через пасмо дощів подаруй мені посмішку долі,
Простягни через простір в долонях свою теплоту.
В кришталевому серці сховай мої думи і болі,
В дивну мушлю скрути смуток той, що несе гіркоту.
Принеси мені віру в безмежному морі любові,
Віднайди всі слова в незрівняній перлині душі.
Ніжну пісню твою рознесуть хай вітри світанкові,
Хай зупиниться час і народяться знову вірші.
Солов'ї захмеліють від слів, що промовиш до мене,
А досвітній туман твою вірність візьме в небеса.
Загориться кохання в мені, наче сонце огненне,
Почуття, що ніколи, як Вічність сама, не згаса.
27.11.2011р. 21:45
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296381
дата надходження 27.11.2011
дата закладки 27.11.2011
***
Мете́… Так цілує в розпа́рені що́ки!
Так до талії тя́гне руками…
То вже чує той гул… «обере́жливі» кроки?
Як зима витина́є в «тата́мі»…
Відлуння над го́рами... тінь – пелено́ю…
Наіндю́чене небо негоди…
…Потанцюй наостанок осінньо зі мною –
Вознеси до плечей нагоро́ди!
(21.11.11)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296288
дата надходження 27.11.2011
дата закладки 27.11.2011
З полишень керівниками своїх колективів
Металевим пером відписав,
Що не хоче, стомився,...не може,
Що злітає поверх огорожі,
На якій понадряпано «Зав...».
І погонич тварин пороси́в -
Десь на Захід, де ніжились люди.
А в той бік, де він йшов, ні...дрібнив -
Довго мовчки дивились верблюди.
26.11.11 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296255
дата надходження 27.11.2011
дата закладки 27.11.2011
Моринці! Одеська залізниця.
Полустанок в лоні лісосмуг.
Вже мені в вагоні не сидиться,
Спрагло роззираюся навкруг.
Ще в дитинстві, пасучи корову,
До "чавунки" з друзями ходив.
На зорі і в сутінь вечорову
Чув, як тишу будять поїзди.
Гуркотіли мимо паровози,
Дим густий низався на гілля.
Дивний сплав поезії і прози -
Аж стогнала в захваті земля!
Сивий сум Козацької могили
Знов щемкі пробуджує думки:
Це сюди ми з мамою ходили
Проривать цукрові буряки!
Господи! З яких далеких далей
Я сюди душею повертав.
До найменших спогадів -деталей
Світ оцей в собі запам"ятав.
Безкінечно, невимовно скучив
В гамірливій круговерті днів
За стежками в соняхах квітучих,
Між густих, вусатих ячменів.
Ось, нарешті, на горбочку хата
Самотою журиться в саду.
Радосте моя! Не спочивати -
Сповідатись я до тебе йду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296102
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 27.11.2011
у вітри́нах
дорогих магазинів
на вулицях
і проспектах
великих міст,
стоять відверто
на повний зріст,
у позах закли́чних,
у розмаїтих
вогнях електричних,
модно вбрані
символи часу
нашого –
безголові
манекени
пласт-ма́сові.
трудяться
за лаштунками
тоно́ваними
у сутінках несвідомих
заплі́чних справ трударі:
ідуть «на ви» --
обтинають нам
голо-ви...
ляльки́ безголові –
ми
не спохопимося
з відразою
якогось разу
у гонитві
за блиском
стра́зовим
і не згадаємо,
як до початку Ери
пласт-масової юрми –
були колись
сотво́реними
подібними Богу
людьми….
мо́вчки доводя́ть
тоно́вані ляльково́ди,
що без голі́в
престижно…
бо така вона –
сама остання мода…
і нам безголов`я
ніби-то дуже ли́чить…
пласт-масові
голови наші,
як порожні глеки,
поблискують
недалеко
на окремій полиці –
красиво і зручно:
потве́рджуємо
привабливі
переваги
волосся
і поглядів штучних.
…а в парках і скверах
великих міст,
на тлі дубів
кремезних
і тендітних
беріз,
як
непохитні мури,
стоять суворі
гранітні фігури…
прагнуть поглядами
скам`янілими
людської жертви –
будьте готові!
пласт-масові,
безголові,
за наказом
тоно́ваним –
добровільно
ме́рти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295770
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 26.11.2011
У рядки зберу слова пекучі,
Пригорну душею, окрилю.
Холодом стинає вітер кручі,
Щоб не впасти небо я молю.
Сонце горизонтом притихає,
Росами присипавши траву.
Знову до самотності звикаю,
І без тебе, як колись, живу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294265
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 24.11.2011
Сумні видіння бачу нині -
Настав такий непевний час,
Коли в словеснім драговинні
Ізнемагає кожен з нас.
Тим часом покидьки зухвалі
Розбійно, зграйно, без жалю,
У беззаконному проваллі
Наживу ділять через лють.
Останній цвях у домовину
Заб"ють продажні байстрюки,
Як безталанну Україну
Доб"ють, роздерши на шматки!
Та й поховають, як бувало,
Не раз ховали - на віки...
Їм, ненаситним, мало. Мало!
Лишіть хоч гривню... на вінки.
Манкурте, виплодку щурячий,
Що в холуях іже єси:
Шляхетний ґонор, дух козачий
Давно в тобі зійшов на "пси".
З чужого столу кусень ласий
За підлу службу дістаєш...
Ти сам продався за ковбаси,
Тепер і Неньку продаєш?
Всеблагий Боже милостивий!
Верни їм розум хоч на мить,
Бо то є гріх недопустимий -
Зло на землі своїй чинить.
Тому і творять пересвари
Людці, чіпкі, як омела,
Що не відчули ще покари,
Бодай би їх чума взяла!
Невже всі лицарі преславні
Перевелись на потруху?
Змілів Дніпро? Усохли плавні?
Немов на пошесть, на лиху́.
Хай омина лиха година
І землю нашу й земляків,
Щоб наша славна Україна
Не зникла в темряві віків!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295624
дата надходження 24.11.2011
дата закладки 24.11.2011
Орлом летіти хочу у віршах,
У синім небі землю споглядати
І римами, які знайде душа,
Про білий світ вірші свої писати.
Орлині крила хай несуть мене
У вир кохання, радості, удачі,
А по житті нещастя обмине
І вітер віджене хмарки невдачі.
І незалежність хочу зберегти,
Бути орлом, якщо Господь поможе,
І до мети летіти, а не йти,
Орлу ходити по землі негоже.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295575
дата надходження 24.11.2011
дата закладки 24.11.2011
Знов приснились карі очі,
Чарівний твій сміх...
А надворі із півночі
Сипле, сипле сніг...
Прилетиш, неначе пташка,
Сядеш край вікна,
А на серці сумно, важко...
Тут чия ж вина?
То у сні біжиш до мене.
Навкруги весна.
Серце б"ється, як шалене...
Жаль... тепер зима.
По коліна кучугури...
Але чий то слід?..
І від тЯжкої зажури,
Ніби сніг поблід.
Розбиваються сніжинки
Об моє вікно...
Знов дивлюсь - нема стежинки:
Снігом замело...
Бо надвор з опівнОчі
Сипле, сипле сніг...
А я згадую все очі
І дзвінкий твій сміх...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295577
дата надходження 24.11.2011
дата закладки 24.11.2011
У надвечір’я спогадів
Розвів багаття ти
Передчуттям неспокоїв
З уламків самоти.
І ластилося полум’я
До золота заграв,
А ти засохлі спомини
Сміливо підкидав.
Здавалися безсилими
Обпечені жалі.
Думками чайки скиглили,
Хоч ти і не велів.
Та зовсім несподівано
Із диму відчуттів
Явилася замріяна
Любов минулих днів.
Пекла долоні іскрами
Її печаль проста.
І дотлівала істина
Останнього листа:
“Тебе зігрію ватрами
Своїх палких віршів,
Бо всі були не вартими
Кількох жаданих слів...”
...Вогонь розчулено затих
У відблиску сльози...
У згарища надії ти
Пробачення просив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295369
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 23.11.2011
Т-анго то помню... хоть мне уже за пятьдесят..
А-нгел любви обнимал меня нежно за плечи,
Н-е отводил ты влюблённо-восторженный взгляд
Ц-елую вечность, казалось мне, длился тот вечер..
П-ары вокруг, но мы будто бы в мире своем..
Л-ёгкость движений и тени в приглушенном свете.
О-, как прекрасен отточенный шаг под дождем
Щ-ёголем-франтом в обнимку с дождинками ветер...
А-эропланом качался над нами фонарь,
Д-ымкой-загадкой легонько ноябрь клубился
К-ак же ушедшего, полузабытого.. жаль
А-нгел мой светлый мне снова недавно приснился..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11111225616
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295151
дата надходження 22.11.2011
дата закладки 22.11.2011
Віктор Ох, Наталка Кольоровісни
Допоки в серці жевріє вогник,
Зі мною будуть твої тривоги.
Я буду поруч завжди з тобою,
І сум розвію, і заспокою.
У дні негоди, у снігопади
Я подарую тобі розраду.
Своїм коханням тебе зігрію,
І пожартую, і зрозумію.
У дні негоди, у снігопади
Я подарую тобі розраду.
Своїм коханням тебе зігрію,
І пожартую, і зрозумію.
Якщо зустрінешся з бідою,
Полину тінню за тобою.
Закрию смерті безжальні брами.
Я встою під сімома вітрами.
Зорею в небі твоєму стану.
Цілунком зцілю на серці рану.
І після болісної розлуки
Тебе обіймуть кохані руки.
Зорею в небі твоєму стану.
Цілунком зцілю на серці рану.
І після болісної розлуки
Тебе обіймуть кохані руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294847
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 21.11.2011
Даль імлиста... Небеса, як сито...
Стомлено гілля обвішав ліс
І зітхає листом сумовито,
Під вагою виплаканих сліз.
Мокра стежка травами в"юниться -
Слід веде від літа й до зими,
Ген, туди, де степова криниця
Дихає прозорими грудьми.
Це ще рання осінь, не глибока,
Ще зоріють квіти де-не-де.
А зайчисько, закосивши оком,
Дременув, що стежка аж гуде!
Та не бійся, зайчику, не бійся,
Як і ти, я в полі - одинак!
Сумно стало, от я і приплівся,
Без лихого наміру, однак.
Я прийшов, щоб стиха помолитись,
Мовчки тут, без поспіху, пройтись,
Щось переосмислити, навчитись,
Й мудрістю в природи запастись.
Все тут справжнє, непідробно-щире,
Істинне, відверте і просте.
Й те, що згине у життєвім вирі,
Неодмінно знову проросте...
Знов надворі осінь владарює,
Знову сипле листом навмання
І такі миттєвості дарує,
Що мені аж дух перепиня!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292764
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 21.11.2011
Пірнаю в спомин... Поринаю в час...
Щемку межу намацую наосліп.
Все, що було, минулося для нас,
Малі дерева виросли в дорослі.
Коли те сталось? Навіть не жили...
Вже всі стежки протоптано й забуто.
Болючий спомин тугою вжалив,
Аж думка зготувалася до бунту.
З якого дива? Просто час настав
Мирити долю нинішню й колишню.
Вчорашній вітер листячко листав,
Перелетівши з ясена на вишню.
Все відбулося так, як відбулось,
Без додаткових правок режисури.
І те, що зверху, з точністю збулось
Із тим, що серця віщували сурми.
Малий відтинок, проміжок у мить,
А скільки сліз у виплаканих митях!
І щоб тверду надію надломить,
Не досить стати перед злом навитяг.
І все ж не варто Господа хулить,
За те, що вас озлили темні люди.
Тому й тремтить осика, що болить
Їй давній гріх і віроломство Юди!
Зійди з межі на хресну твердь доріг
Й на перепутті з Богом поєднайся.
Він допоможе. Треба, щоб поміг.
Ти тільки щиро перед Ним покайся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289989
дата надходження 01.11.2011
дата закладки 21.11.2011
Гибла осінь! Сумно. Сіро.
Небо стомлено присіло
На ліси, байраки, луки.
Висне тиша... Ані звуку...
Хльоска вітер... Сіє мжичка...
Сіна злежана копичка
Бовваніє край городу;
Мокне кладка через воду.
І - тумани! Вже й тумани!
Непроглядні. Нездоланні.
Десь відразу за порогом
Тане в безвісті дорога.
І на шапку волохату
Перетворюється хата.
А небес промокле сито
Сіє й сіє сумовито.
Вечір... Ніч... Сіріє ранок...
Пізній досвіток... Світанок...
Ой, поглянь хутчій-но, що це?
Справді, виглянуло сонце!
Мляве, заспане... Осіннє...
Небо випрано лисніє.
Та, однак, душа радіє,
Як-не-як, а все ж - подія!
В розпал осені глухої,
В переддень зими лихої,
Сніговиці та хуртечі
Сонце дуже нам до речі!
Аж на серці просвітліло:
Пізня осінь відболіла!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294848
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 21.11.2011
О,як я хочу бути тим дощем,
Торкатися до щік твоїх вологих
І дріботіти ніжно під плащем,
І цілувати вигини дороги,
Якими ти блукатимеш вночі,
Зімкнувши пальці в звичному сплетінні...
О,як я хочу полум'ям свічі
Тобі зоріти в морок цей осінній...
І прихиляти небо до воріт-
Як та твоя розпатлана смерека!..
Скільки всього оточує твій світ
І тільки я-чужа тобі й далека.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294790
дата надходження 21.11.2011
дата закладки 21.11.2011
Я останусь с тобою в стихах и невинных рассказах,
В теплом шелесте ветра прошепчу, как тебя я люблю.
Полноводной рекой берега наводню до отказа,
И с небес буду путь освещать твоему кораблю.
А когда твой комп́ас не покажет на север стрелою,
Все умолкнут стихии, и штиль захлестнет жизнь твою.
От миров и галактик тебя заслоню я собою,
На знакомый мотив колыбельную песню спою.
20.11.2011г. 21:06
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294714
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Мій любий синочку,
Мій соколе ясний.
З тобою по іншому сонце встає.
Я Богу молюся,
Я дякую долі,
Я радий, що ти в мене є.
Хмаринки зникають
і небо ясніє,
Веселка на струнах своїх виграє.
Спасибі, синочку,
Спасибі, мій рідний,
Я радий, що ти в мене є.
Коли ти далеко,
Тебе виглядаю.
Тривога заснути мені не дає.
Я Бога благаю,
Щоб ти повернувся.
Я радий, що ти в мене є.
Коли тобі важко,
Коли в тебе горе,
Кров в жилах холоне і серце стає.
Я Бога благаю,
Щоб дав тобі сили
Я радий, що ти в мене є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294703
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
Розірвано вечір дощами...
А ночі нестримана суть
повзе з-під небесної брами
і в місто несе каламуть.
У хмари закутано зорі,
а душу - у чорний туман.
Я знов, опинившись надворі,
віддамся на волю вітрам.
Стихією змито невдачу,
хоч настрій намок під дощем.
Думки недоладно, ледачо
вже сплять, невдоволені днем.
Я просто крокую в негоді
і навіть не знаю - куди.
Напевне, де звуки рапсодій,
де колір Кохання
і Ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294682
дата надходження 20.11.2011
дата закладки 20.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.11.2011
Не залишай мене, Ангеле мій!
Не покидай наодинці із ніччю.
Страшно, самотньо іти по узбіччю.
Не осуди мене, а зрозумій.
У лабіринті колючих думок
Я навмання йду, неначе крізь терни.
Правди наосліп вишукую зерна,
Спрагло шукаю надії ковток.
А під ногами уламочки мрій,
Тих, що розбились у дивному злеті.
Чуєш! Он півні співають вже треті...
Не залишай мене, Ангеле мій!
19.11.2011р. 11:25
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294427
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 19.11.2011
Все це було, а чи тільки здалося
Нам, у міжчассі загубленим двом:
Грала на арфі рапсодію осінь
У переході між завтра і сном.
Миті монетами падали долі –
Квапились геть перехожі-думки.
Тільки вітрисько - розхристана воля
Весь розчинився у звуках легких
Та кілька зíрок, загублених літом,
Тихо горнули проміння до струн.
Чисту мелодію, в ніч перелиту,
Ми смакували сп’янілістю дум.
Раптом земне і небесне злилóся.
Що ж це було?..
Просто музика й осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294335
дата надходження 19.11.2011
дата закладки 19.11.2011
Забутий сон, як марення нічне
Неждано обізвався з-під подушки.
Там хтось чужий випитував мене,
Чи я люблю із часником пампушки!
Авжеж, люблю, тут можна й не питать,
Та все ж комусь мої уподобання
На часі стали. Що вже тут гадать?
Я ж сон не можу звести до гадання!
Бо там свої критерії й межа,
Своя реальність і безповоротність.
І там, де щойно сніг пухкий лежав,
Дзвенить пісків пустельна неповторність.
Сприйму на віру бачене вві сні
І не повірю істинам затертим.
Лунають зойки, надто голосні,
Над ще живим, та вже по суті мертвим.
Таке буває в нашому житті,
Коли воно вертає до абсурду.
І всі слова, промовлені й пусті -
Переростають на Ґоверли бруду.
І лжепророки каркають з трибун,
І лжегерої мостяться в Герої.
З глибин землі одчайний стогін трун
Пласти вугільні вибухом покроїв.
Прости їм, земле! Геть усім прости...
Живим і мертвим і ненарожде́нним.
Усі гріхи їм смертні відпусти,
Воздай по правді - ситим і нужденним!
Та розквітай у спокої й добрі
І віру влий у вичахлу зневіру.
Затямлять хай твої поводирі:
На світі добре те, що добре в міру!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293898
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 17.11.2011
В осінню ніч крокую... Тихо в парку...
Тьмяніють ліхтарі вздовж огорожі.
Крізь хмари місяць заглядає в шпарку,
Блищать зірниці на намисто схожі.
На вежі б'є годинник знову й знову...
Рахую пошепки: п'ять, вісім, десять.
Пригадую розмову телефонну,
Думки літають десь у піднебессі...
Ти так далеко і мені самотньо...
Холодний парк, шумлять тихенько віти.
Вперед крокую крізь нічну безодню,
До тебе хочу, ніде правди діти.
07.11.2011р. 20:42
Подільські Товтри Сатанів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293104
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 17.11.2011
Похмурий вечір вдарив у батіг,
Помчала осінь верхи берегами
І лебедем крилатим білий сніг
Упав на сходи,вимиті дощами.
В розкішне хутро вбралася рілля,
Вдягли дерева білі кабатИни*...
І ще один листок календаря
Злетів пером тендітним лебединим,
В повітрі стерпнув,ніжно затремтів
І повагом прибився до підлоги...
Скільки таких відірваних листків
Мені щоразу падало під ноги!..
І скільки днів,вже й ліку їм нема,
Злетіло вмить,промчалося невпиннно!..
А за вікном заплуталась зима
Поміж крихких сріблястих павутинок...
*кабатина(діалектне)-хутряний одяг,підшитий сукном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293860
дата надходження 17.11.2011
дата закладки 17.11.2011
Верни мені, о пам"яте моя,
Минулих днів мелодію забуту,
Ба, навіть в панцир слів твоїх закуту,
Проте - верни, тебе благаю я!
Хай нагадають звуки чарівні
Очей вогнистих глибочінь гарячу,
І сум, і сміх, і сльози на додачу,
І те, як ти довірилась мені.
Верни мені, о, пам"яте, верни
Фальшивих слів порожню дріб"язковість,
Та ще колись давно забуту совість -
Хай хоч тепер повернуться вони.
Пече мені мій сором, припіка,
Подій далеких бачу я картини...
Чому тоді, в розпачливі години,
Чому моя не схибила рука?!
Рука ота, що черкала пером -
Безжальних слів в"язалося намисто.
Здавалося, було те ненавмисно,
Проте багато наламав я дров...
Тепер мені б покаятися гоже.
Знаття б, чи буде все оце до ладу?
Тебе одну покличу на пораду
І - хай мені Всевишній допоможе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293059
дата надходження 14.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Гірчить печаль, викрешуючи спомин,
Кислять цілунки ніжних твоїх вуст.
Не підсолодиш присмаку оскомин.
І лише в снах на тебе задивлюсь.
Невже солодка чаша моя згіркла?
Чи спрагло випив ти її до дна?
Та повнота, мабуть, здалася мілка?
А я ж її по вінця налила..!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292702
дата надходження 13.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Пригуби краплину неба синю,
Що стікає по краю землі.
Зорепадом візерунки линуть
І стають росинками в теплі.
Міріад пушинок стелять килим,
Закружляла у танку зима.
Парами тулились мила з милим
Тільки я чомусь була сама.
І, неначе та сніжинка з неба,
Тихо впала в пору самоти.
Стала краплею моя любов до тебе,
Пригуби її ти, пригуби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293440
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Надія серце спалює вогнем,
Коли мої вуста твої вуста шукають
І в серці виникає дивний щем,
В повітрі лиш Амурчики літають.
Стріла летить, а далі ще стріла…
І ми обоє зранені коханням…
Цілунками обпалені вуста,
Та ми разом пройшли випробування.
Блиск насолоди світиться в очах,
Переплелися ледь спітнілі руки,
Пісні лунають в люблячих серцях,
О, як чарівно знову линуть звуки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293283
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Падають долу дими,
Стелячи пасма й сувої.
Крає окрайці пітьми
Досвіток днини нової.
Сумно в траві співа
Соло вологий вітер.
Скімлить густа трава,
В"януть останні квіти.
Стогне в загінці плуг,
Впрягшись в тяжку роботу.
Ген, лебединий пух
Хвиля гойда біля плоту.
З жалем прозорий ліс
Ковдру під ноги скинув.
Скоро дощі навскіс
Змочать у дуба спину.
У присмерковій імлі
Небо сумне зітхало.
Над самотою полів
Ніч розкрива опаха́ло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293632
дата надходження 16.11.2011
дата закладки 16.11.2011
По шуршащей дорожке листвы,
Я иду, оставляя следы.
Где-то ходишь по осени ты,
Рассекая квадрат пустоты.
Где-то на перепутье веков,
Ты садишься в последний трамвай.
Твой маршрут: От себя - Далеко.
Может встретимся там невзначай?
Может быть ты увидишь меня
Среди тысяч чужих лиц вдали...
На закате ушедшего дня
Громко крикнешь мне вслед - Натали!
04.11.2011г. 10:45
Сатанов
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293441
дата надходження 15.11.2011
дата закладки 16.11.2011
Сукало небо дратву дощову,
Тугим вітрам вклонялися тополі.
Летіло листя в далеч степову,
Сльотавій упокорившись сваволі.
Липка пітьма довколишніх лісів
Незрячу тінь ховала за овидом.
Німотна мла, без гуку голосів,
Вгрузала в ніч огидним страховидлом.
Ні іскорки, ні свічки наокіл -
Втрачали обрис пагорби і доли.
Ба, навіть плеса вичахлих ставків
Скляніли від небесної юдолі.
Усе завмерло, слухаючи ніч,
Безмірну ніч глухої безнадії,
Коли втрачаєш найдорожчу річ
І мруть слова, продажні, як повії.
Чолом в"юнились борозни врозріз,
Повзли думки в облудності відвертій.
Безкрила туга хлипала без сліз
І день конав в агонії присмертній.
Душа діждалась осені й зими
В притворних снах притомленого тіла.
Там молодість гарячими крильми
Колись давно своє відлеготіла.
І вже не верне осінь до весни,
І квітень після жовтня не настане.
Дивлюсь свої важкі й невтішні сни,
Та осені любить не перестану...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291869
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011
Горел ущербный диск Луны,
Маня запретными дарами,
Ломались вехи между нами,
Сменялись дни, минуя сны...
И откровенья круглый глаз
Заполнив знаками страницу,
Мечтая золотом излиться,
И победить грядущий час
Заполонив собою все,
Чертил узорчатые лики,
И среди звезд с тропы великой
Глядел в открытое окно...
Затих поэт, держа перо,
Сжимая сердце, как скрижали.
И миг умчал в благие дали,
Где вечно, мирно и светло.
9.11.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291840
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011
Перевелися у Краю
Герої Стуси.
Вже піддаються без жалю
На гріх спокуси.
Ніхто не хоче тих проблем
В сім'ї, роботі,
Минув уже сердечний щем
І кляп у роті.
Що кляп - не на могилі хрест,
Дарма гадають.
Колись Ісус для нас воскрес,
А ми... не знаю.
10.11.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291802
дата надходження 09.11.2011
дата закладки 09.11.2011
В таку погоду можна тільки пити
Гарячу каву, пледом вкривши ноги,
А на Гаваях сонце, пляжі, квіти…
Та підійміть зарплату, ради Бога!!!
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291631
дата надходження 08.11.2011
дата закладки 08.11.2011
Щось діється дивне у царстві Окрайнім:
Упав непристойно добробут народу.
Ніхто не бажає назватися крайнім
Із тих, хто плекає чиновну породу.
У пресі, по радіо, в теледебатах
Державні достойники - янголи з раю,
Усім своїм виглядом прагнуть сказати,
Що їхня скромненька хатиночка - скраю!
І справді, погляньте - палаци, палаци
І все на родючих масних чорноземах.
А кошти чиї? Із чиєї то праці
Той дачний гармидер в містах і по селах?
Гудуть потривоженим роєм вокзали -
Там люд заклопотаний тягне поклажу
Туди, де вирують вселенські базари,
Де всяк набереться торгового стажу.
У "шопах" державних, сиріч, в магазинах,
Забракло товару високих ґатунків.
Мужі вседержавні в інолімузинах
Не звичні іще до нових облаштунків.
У чім заковика таких перекосів,
Чому не працюють заводи гіганти?
Чи скоро вже буде віднайдено спосіб,
Щоб стати до творення, а не ламати?
Тут думати -мало! Тут мислити треба!
Вже годі стару тасувати колоду.
Наспіла пора і нагальна потреба
Творити добро для простого народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291470
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 07.11.2011
Переболи, молю, переболи,
Хоча б на день дозволь мені забутись!..
Тернові ружі в серці проросли
І каяття вимолює спокути
В скрижалів неба... Що йому твій крик,
Твої одверті запізнілі муки?
Переболи, молю, і догори,
Розвійся в полі попелом розлуки...
І не залиш ні сліду по собі
У цих садах біблійних, посивілих,
Поміж самотніх велетнів-дубів,
Що в позолоті майже перетліли.
І не зазбируй спогади в душі,
Неначе люстро, в дріб'язки розбите!
О, як нестерпно бути на межі!..
Та важче цю межу переступити...
І розділити порізно світи,
Зректись в любові спраглої потреби.
Переболи, молю, і відпусти
В цю тиху осінь... Але вже без тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291386
дата надходження 07.11.2011
дата закладки 07.11.2011
Я в тумані сховаюсь від тебе,
Та по росах прийду світанкових…
Розстелю біля ніг своє небо
І розсиплю сіяючі зорі.
Попрошу вітер сльози зсушити
І цілунки заплести у коси.
Повернусь, бо не можу я жити,
Коли серце кохання ще просить.
Обніму, як завжди, як в останнє,
Пригорну, нехай серце співає…
Ти ж моя, моя зіронька рання,
Я тебе до без тями кохаю.
А роки … Я їх просто не чую…
Сивина… Її просто не бачу…
Як з тобою… Тобою милуюсь…
Як без тебе, буває заплачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291157
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 06.11.2011
Стоїть дуб посеред поля
Високий, кремезний,
Дуже дивна в дуба доля
І вік величезний.
Дивується подорожній:
Звідки він узявся?
Прихисток знайде тут кожний,
Хто б не зупинявся…
Жив давно у цій місцині
Пан заможний дуже,
Жиє згадка і донині
Про нього, мій друже.
Підростали три синочки,
Наче янголята,
Мати шила їм сорочки,
А життю вчив тато.
Паничі росли в любові
У багатій хаті,
Не уміли чорноброві
Батьків шанувати.
Виросли вони пихаті,
Пусті та ледачі,
Їли, пили в теплій хаті –
Трутневої вдачі.
От гуляли дурнуваті,
Програвали статки…
Поховали рідну матір,
Розорили татка.
Пан сердега сподівався
Схаменуться діти…
Та йому терпець урвався,
Ніде правди діти.
Мав він ще чимало грошей
На лиху годину,
Спадок готував хороший
Молодшому сину.
"Не проп'є ніхто ніколи"...
Гіркі сльози витер,
Та пішов у чисте поле
Де гуляє вітер.
Викопав глибоку яму,
Де не ходять люди…
Заховав у неї згорток
І... буде як буде.
А щоб місце упізнати
(Може знадобиться)...
Посадив дубка на ньому.
Усе, як годиться.
Згодом сам ліг у могилу,
ПрОклятий синами
І синів сліди згубились
Десь поміж світами.
Вже віків промчало досить,
Пам’ять міру має…
В полі вітер гілля досі
Дубове гойдає.
Дуб дарує подорожнім
Затишок і спокій,
І не відає з них жоден
Про сховок глибокий.
Скільки ще віків мине,
Мало чи багато,
Доки лоно те земне
Буде скарб ховати?..
Хто знайде його, таки
Добра не зазнає.
Скарб з проклятої руки
Цінності не має...
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291146
дата надходження 06.11.2011
дата закладки 06.11.2011
Горобине червоне намисто
Тліє полум'ям поміж листків.
Знову осінь проскакує свистом
Між липких монотонних гудків...
Знову смуток садів перемлілих
Органзою в повітрі висить,
Перейшли теплі дні, відлетіли
Журавлями в шовкову блакить.
І, туманом розбавлений ранок,
Просочився в занедбаний двір...
Сонне листя лягає на ганок,
Шурхотить, мов пожухлий папір.
І блукає душа в веремії
Сірих днів,перемитих дощем...
Як же хочеться в мить ностальгії
Обіпертись на дружнє плече!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291012
дата надходження 05.11.2011
дата закладки 06.11.2011
Гудуть бори над сонною Десною,
Де ширить плечі збурений Дніпро.
Варяги там "у греки" йшли з весною,
Везли на торг, із півночі, добро.
І завертали під тінисті кручі,
Смолили днища зношених човнів.
Вділяли князю краму на онучі,
Боялись таємничих чаклунів.
Стояли там утрьох на перевозі
Брати всезнані - Кий, Хорив, і Щек.
Сестричка ж, Либідь, - вічно у тривозі -
Сушила одіж їх біля печер.
Те місце Бог обрав для благодаті -
Андрій-апостол так провозвістив.
Церкви на кручах виросли багаті,
Де вічний праліс корені пустив.
Тут Русь постала - Київська держава,
Що всьому краю велич принесла.
ЇЇ Європа рівнею вважала,
Вона слов"янам матір"ю була!
Та час минав. Князям ставало тісно
Тут, на дідизні, правити гуртом.
І розсварились так криваво й злісно,
Що дехто поплатився й животом!
А тут уже й Орда не забарилась -
Під брами стала київських воріт.
Дружина князя хоч і дружно билась,
Та хмари стріл затьмили білий світ.
І впала Русь - розсипалась на порох
В пітьмі віків - і згадки не було.
Тоді й свої, як найлютіший ворог,
Бува, чинили тут криваве зло.
Та ще Москва оружною рукою
Гребла під себе землю навкруги.
І не було на цій землі спокою,
Лиш злобний вислід вражої ноги.
Богдан і той (наш гетьман православний),
Державу здав під зверхність московит.
Козацький дух був нищений безславно,
А знать в Москву метнулась - до корит!
Чи ж знав Андрій, апостол Первозваний,
Що Київ рабства вкутає ганьба?
Вже ж був Мойсей - з єгипетського брану -
Що сорок літ вивітрював раба!
Отак минало триста літ неволі,
Чужим царям співалися псалми.
Народ тужив. Він сподівався долі,
Щоб вийти, врешті, з "братньої" тюрми.
Сяйнув Майдан, як істина прозріння,
Як спалах духу, той що не вмира.
І встав з колін, за Божим повелінням,
Народ-борець, що волю обирав.
Хоч дехто й нині в рабському поклоні
Сутулі спини хилить до колін.
Їх темні душі й досі ще в полоні
І, як вогню, бояться перемін.
А суть одна в продажної натури -
(Сей вид ссавців в природі не зником!)
Спішать васали за кремлівські мури,
Як древній князь в Орду, за ярликом.
Усе минає в просторі і в часі
І рабство душ, як сон лихий, мине.
Та Нація, що нині відбулася,
Вовік життя творитиме земне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290715
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 05.11.2011
Найтонші порухи душі – вони як лілії свічадні
то світанкові, мов пісні, то смутку знову є підвладні
і дуже боляче , коли в ранимій зав̓'язі посуха -
зів׳януть білі пелюстки – впадуть снігами… Ти послухай...
як б׳є по ринвах долі час - вливається у срібло ритму.
І Ти згадаєш ще не раз, промовиш не одну молитву...
Стара клепсидра знає всіх, по краплі спогади збирає…
І терпко падає горіх, шкоринку спіло розбиває…
Ступає жовтень за поріг…
….але не все , не все минає….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287419
дата надходження 20.10.2011
дата закладки 04.11.2011
Вселе́нна…
все́лена?...
куди
і ким?
вмонтована…
привнесена…
то, отже,
взяла́ся
звідкись,
звіддаля…
мов крап-ля
води
прозорої
(з планетами
і зорями…),
що впала
у середовище
чуже –
воро-же…
не розчиняється…
себе оберігає,
стереже
і ревно береже,
щоб не поглинутись,
щоб не змішатись,
як з неприйня́тною
оліфою густою –
із порожне́чею
властолюби́вою,
позбавленою
творчого Початку –
темнотою…
Всесвіт –
світ (світло, себто)
все… –
все́лене?..
ізвідки?
протистояння світла
царині пітьми…
ніби у герці
понад-
вселе́нському,
зійшлись
в протистоянні
ми:
виходить,
ворожі
і чужі!
наші начала
і світи́ ?...
ти
прагнеш
панува-ти
без межі
в моєму серці…
єдиновладно
і єдино…
і витоптати все,
що є -
що не тобі…
що не твоє…
відсторонитись
мушу,
бо зазіхаєш
на безсмертну
душу….
світло,
засіяне Ізвідкись,
Кимось,
в цій
просторовій
боротьбі
законно
світить…
пітьма
сама
себе обмежить:
ніхто нікому
без останку
не належить,
навіть раби.
ні пагорби,
ані доли́ни…
пітьма
відхлине
і
не
поглине…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290687
дата надходження 04.11.2011
дата закладки 04.11.2011
По риночку помалу йде
старенький дядечко
та все припрошує людей:
– Купуйте яблучка!
Смачнющі, ба не золоті.
Із саду власного!
(Чи в око впали вам оті,
що сяють глянсово?!
На них же й мушка не сіда –
то харч від ворога!)
…Дешевше, хочете, продам,
коли задорого?!
На руки дивитесь мої?
Авжеж! ...З народу я.
Куштуйте яблучка! Свої –
не перепродую!
(Не підіймається рука.)
Купуйте! Дешево!
Ген, спекулянт сичить-гука:
„Какого лєшего?!”
Беріть собі і дітворі–
нічим не кроплені!
Найкращий сорт, що на порі!
…Чи вам пороблено?
Скажу: колись була і я,
як цей-от дядечко.
Забула прізвище-ім’я
та ще й по-батечку,
з відлунням диким у душі
біди народної
несла назад свої вірші
з книгарні модної.
«Хороша книжка. Узяли б,
та це ж... поезія!
Не хоче люд… дивитись вглиб.»
...Йшла геть по лезу я.
Гламурний час уподобань
оцих велúких днів!
Роздолля - тисячам видань
бульварних викиднів…
Як мій герой, гидую цим
засиллям глянсовим.
Не місце в нім розмаю рим.
І з того часу я
йду від душі і до душі –
не шляхом мощеним:
– Візьміть вірші, товариші!
З душею зрощені…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290657
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 04.11.2011
Торкає небо сірим рукавом,
вже фарбу сонця змито з падолисту.
Ми будемо не пОрізно - разОм
і речі оживуть подвійним змістом.
Мовчання переповнює межу,
зневіра - в cерце - гострою різьбою -
Запам׳ятай, - найменшим дорожу
я спогадом, напоєним Тобою.
Коли в полоні бурі і тривог -
повір, що під ногами - твердь і суша…
Думки бувають зернами, що Бог,
чекаючи врожаю, сіє в душах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290047
дата надходження 01.11.2011
дата закладки 03.11.2011
Сьогодні в лісі пахло як у церкві,
Коли остання золота свіча
Свої втрачає сльози, щоб померти
І в землю загорнуть свою печаль.
На осені вівтар
дуби складуть
Зелений лист, що бронзою візьметься,
А клени лист останній віддають
У цій молитві від усього серця.
Прозоріє повітря між дерев.
І ясени стоять немов прочани.
А Дух Землі це золото бере
І нам під ноги стелить величаво.
Це золото несправжнє так шкода...
Ще кілька днів -
його зітре на цедру.
Сьогодні на цім золоті - вода.
...сьогодні в лісі пахло як у церкві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290401
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 03.11.2011
В ажурній білій шалі
Старим осіннім парком
Вона ступала легко
Крізь променів тепло,
А літо проводжало
Улюблену коханку
І до щоки тулилось
Востаннє, як могло.
Вуста зі смаком вишні
Торкнути не посміло –
Його б тоді спинити
Не зміг уже ніхто...
Пригадувало тільки,
Як трепетало тіло,
Тепер таке далеке
За складками манто.
А спогади кружляли
Ще зеленавим лúстом –
Зізнанням запізнілим
Стелилися до ніг.
Вона їх у букетик
Збирала й ненавмисно
У пам’яті складала
Мозаїку утіх...
Порив різкого вітру
Привів обох до тями:
Коротка мить прощання –
Цілунком до руки –
І постать невагома
Розтанула в тумані.
Зосталось лиш бажання
Із присмаком терпким.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290545
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 03.11.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285151
Ти починаєшся з очей –
Із двох джерел першопочатку
Із зародку святих речей,
В яких нетлінності печатка.
Ти починаєшся в собі,
Тікаєш в голосі від себе.
Луною поверну тобі
Твій подих із блакиті неба.
Ти починаєшся з тенет
Що їх твої сплітають руки,
Разом звиваючи сюжет
Від зустрічі аж до розлуки.
Ти починаєшся з очей,
В́́ них відзеркалюєшся нині
Бо серед натовпу людей
Потреба є в одній людині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290191
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 02.11.2011
На екрані жіночка вродлива,
Молода, вже кандидат, економіст.
Нам пораду дасть, як треба вміло
Гроші економить, щоб достаток зріс.
Ми не вміємо бюджет сімейний
Правильно вести, та ще й розподілять.
Гроші, як отримали, швиденько
Віднесіть додому - ніч хай пересплять.
Пам"ятайте, що обов"язково
Десь відсотків десять - це на чорний день.
Комунальні треба терміново
Оплатить - обов"язок усіх людей.
Залишок грошей: на їжу й одяг,
Може, ще й себе побалуєте ви:
Сходите в кіно чи на природі
Відпочинете колись у вихідні.
Розказала гарно і доступно,
Та не знає, мабуть, кандидат наук,
Як живеться більшості, ой, скрутно
І тіка бюджет сімейний швидко з рук.
Правда, є ще купка українців,
Що уміють жить, вести сім"ї бюджет.
Ось вони, то справжні є "умільці" -
У мільярдах зелененьких весь секрет.
Не потрібні нам такі мільйони -
Пенсію б достойну і роботу всім,
Справедливі і чіткі закони:
Ось тоді і про бюджет поговорім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290226
дата надходження 02.11.2011
дата закладки 02.11.2011
Утренний воздух штору качнул,
Обнял горячую чашку.
Солнечным бликом кофе лизнул,
Пенную сдвинув рубашку...
Осень дышала в дом теплотой
Бережно.., женственно-нежной.
Так захотелось жизни простой,
Медленной и безмятежной.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290118
дата надходження 01.11.2011
дата закладки 01.11.2011
Осіння злива.Лавочка промокла,
Затерлись давні фрази і слова...
І розтеклися барвами полотна-
Оті,що жовтень зранку малював.
Осінній шепіт.Купол парасолі
Нас затулив від цих погодніх примх.
В кишенях грію руки захололі,
Під краплі підставляю свіжий грим.
І так мені спокійно біля тебе,
І стільки в грудях ніжності й тепла!..
Осіння злива прихилила небо,
І нотами дзвінкими потекла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289953
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 01.11.2011
В сузір'ї Діви затишно мені,
Тут все пропахло яблук ароматом
Й мою не оминають друзі хату
В благословенні вересневі дні.
Осіннє сонце вже не припіка,
Тепло своє дозує наче ліки.
Народжують туман ще теплі ріки...
Мені неспішність до душі така.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284258
дата надходження 04.10.2011
дата закладки 01.11.2011
Дозвольте закохати Вас... у осінь.
Вона стоїть одна на бережку
Край озера, де серце потай просить
До літа хоч би кладочку хитку.
Розгойдує озерне піднебесся
Пір’їну журавлиного жалю,
А осінь по захмареному плесі
Пускає на листках любов свою.
Човни зникають у серпанку смутку,
Малюючи Вам стежку по воді.
Прийдіть слідами тими і за руку
Місточком осінь в літо поведіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289822
дата надходження 31.10.2011
дата закладки 31.10.2011
В тёмном переулке свет лишь от окна.
По небу гуляет полная луна.
Удивлённо смотрит в сердце мне она,
А вокруг немая бродит тишина.
Звёзды робко млеют среди ватных туч...
Что же ты не греешь серебристый луч?
Мне лишь заглянуть бы милому в глаза...
И упрямо катится по щеке слеза.
Что ж дрожите руки? Ноги вмиг свинцом...
Робость поселилась, завиляв хвостом.
Шторы чуть качнулись - и погас вдруг свет...
Вот тебе история... Да... Больнее нет!..
Милый, неужели не узнал меня?..
Закружились листья, золотом звеня,
А по струнам сердца пробежала дрожь,
Прятал мои слёзы моросящий дождь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289617
дата надходження 30.10.2011
дата закладки 30.10.2011
Вже вечір тулиться до хати,
Несміло дивиться в вікно...
Дерева голі, кострубаті
Згубили листя вже давно.
Ліхтар підсліпуватий блима,
В імлу закуталась блакить.
А вітер грюка за дверима,
І дощ осінній моросить.
А пам"ять, ніби біла пташка,
До тебе в час такий летить.
Надію має бідолашка
Весну в цю осінь воскресить...
Промокли в осені повіки,
Зів"яв давно опалий лист,
Від сліз наповнилися ріки...
Не плач, не треба, падолист...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287961
дата надходження 23.10.2011
дата закладки 23.10.2011
Иду протоптанной дорожкой,
Смотрю на осени каприз:
То луч слепит в моё окошко,
То дождь ручьём прольётся с крыш.
То ветер смирный, словно кошка,
Приляжет тихо на крыльцо,
Погладит волосы ладошкой,
То листьями швырнёт в лицо.
А то деревья вдруг качает:
И листья вьюгой закружат.
Свалившись с ног, вдруг засыпает,
Но не утихнет листопад...
Люблю такое время года
Смотреть на осени каприз,
Когда меняется природа
И освежает душу бриз.
О лете лишь грущу немножко,
Но грусть легко смогу унять...
Другой уже иду дорожкой...
Не в силах всё теперь менять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287756
дата надходження 22.10.2011
дата закладки 22.10.2011
Моїм найкращим друзям сайту, які завжди
можуть мене зрозуміти і підтримати.
Дякую Вам, МОЇ ХОРОШІ!!!
У час осінній ще вражають квіти,
Бо сонце напуває пелюстки.
Від ягід обважніли тонкі віти,
А сонечку подібні нагідки.
Хоч серце відчуває присмак літа,
Воно не зрадить вірного тепла,
А в час лихий не зможе зачерствіти,
Яка б там непогода не була.
Дорога у житті моїм нерівна,
Бо доля в різнобіч чомусь кида.
Та це ж життя! Воно таке чарівне!
Хоч доброти людської так жада.
Не зрадити, любити, співчувати,
Чужу біду приймати, як свою.
Лиш при такій умові зможеш мати
Людей, що обізвУться й на твою...
Ти зрозумієш, що життя прекрасне,
І поряд друзі , що не підведуть.
І сонце знов світитиме так ясно,
Тяжкі думки із серця пропадуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287606
дата надходження 21.10.2011
дата закладки 21.10.2011
Залита сонцем світиться стерня,
Покрита щедро росяним намистом,
І листопад грайливим кошеням
Стрибає хвацько за пожовклим листом.
Понад горами куриться туман-
Пахучий ладан кучерявих сосен,
І свіже небо,наче океан,
В шовкових хвилях обмиває осінь.
Мов піраміди,виструнчились в ряд
Кумедно наїжачені ялини...
Десь поміж листом полум'ям горять
Налиті соком кетяги калини...
Немов верети випрані,стежки
Скотилися додолу берегами.
І звідусіль злетілися думки,
Розшили душу в райдужний орнамент.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286796
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 17.10.2011
"В яку любов сховатися? Біль перебути як?"
Василь Кузан
****
В душі штормить! Не знаю, біль перебути як?!
У океані буднів ти був, немов маяк,
Фарватером, салютами для мого корабля.
Я зрозуміла, зрештою, ти не моя земля.
В яку стрибнути прірву? Здолати висоту?
Аби розбити тугу, зламати суєту,
Аби спалити спогади, що пам’ятає тіло?
На серці загоїти печаль по тобі білу?
Яку пігулку випити, щоб не летіти в Лету?
Мені, як справжній жінці, не бути без поета.
Так душу роздирають ці гігабайти болю,
І нерви обривають, й паралізують волю.
Як далі мені жити після твоєї зради?
Немає від кохання ні ліків, ані ради!
Молилася на тебе, мов на святу ікону
І вірила: любитимеш і ти мене до скону...
2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286756
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 17.10.2011
Бачиш, матусю, колишуться віти,
Бачиш, як тихо схиляються квіти, –
То я до тебе протягую руки
Через далекі й тривалі розлуки.
Чуєш, як щебет пташиний лунає,
Чуєш, як вітер у лузі співає –
То я до тебе гукаю, рідненька,
Кажу спасибі тобі, моя ненько.
Ти відчуваєш, як серденько стука,
Мов тятива натяглася у лука, –
То я до нього торкаюсь рукою,
Серцем своїм, що назавжди з тобою.
Ти пригорни мене ніжно до себе,
Тільки без сліз, тільки плакать на треба.
Хай заспокоїться серденько, нене,
Що найдорожче у світі для мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286652
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 16.10.2011
Чому я не маю мольберта?
Де пензлі поділись мої?
Кохання невинного жертва
Блукає в сердечному сні,
У Осінь мандрує відверто
Душі невгамовний політ
Й Бажає у колір розтерти
Буденність від сірості літ...
Невже я не маю мольберта?
Палітру закинув куди?
У жовтому кадмію вперто
Шукаю і хочу знайти
Усе відображення суті
Й величності тих почуттів,
Що мали би бути почуті
І вийти назовні із слів...
Знайти де такого мольберта?
Олива - розчинник душі,
Крізь вени стікає роздерті,
Неначе шукає в тиші
Сієну надії на краще,
Я бачу все це наяву!
Картина не буде пропаща,
Спадає листочок в траву...
Немає такого мольберта,
Щоб мрії мої змалювать,
Кохання невинного жертва
По Осені буде блукать,
Аж доки білила зимові
Не вкриють чарівну красу...
Трояндові краплі червоні
На обрій душі нанесу...
15.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286507
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 16.10.2011
Кто нам торит тропу судьбы?
Кто прокладывает дороги?
А по краю дорог - столбы,
отрешенные, будто боги.
Каждый шаг - будто след в снегу.
Слово каждое - в книгу Судеб.
У себя за себя в долгу...
...что потеряно...что прибудет...
И всегда неусыпен Рок.
И когда лишь упал - молитва...
ведь бывает - родной порог
бессердечно встречает бритвой...
Кто нам торит тропу судьбы?
Неухабисты где дороги?
Восклицаньем стоят столбы...
В созерцаньи бесстрастны боги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286514
дата надходження 16.10.2011
дата закладки 16.10.2011
Мабуть, найгірше бути безхребетним,
І гнутися туди, куди нагнуть,
І грати роль в абсурдному сюжеті,
Впустивши в душу мілину і муть;
Розносити усім і подавати
Нудного підлабузництва вино,
Що замовляють – так оте й співати,
Спустити гідність на гниюче дно.
Мабуть, найгірше втяти вільні крила,
За харч і пійло зрадити себе,
Не бачити, як шлях ганьба покрила,
І він у прірву небуття веде…
Найгірше йти покірно, наче вівці,
Нести у жертву ідолу козла,
І долями йому встеляти східці
На трон фальшивий, на вершину зла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285933
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 13.10.2011
Я вже пішла, а може й не приходила
поміж зрадливою осінньою погодою,
Я вже пішла – між сонцем і між місяцем,
а ти мені сказати щось намітився.
Ми цим життям назавжди розмежовані.
Поглянь: дощами хмари пережовані.
Сумує світ за жовтою хустиною.
Ти теж ідеш, і я тебе не стримую.
Хай буде те, що зажди мало статися:
одній несила в тому розібратися.
Бо ще не раз тобою серце вколеться.
Ти вже пішов, я все ще на околиці…
11.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285717
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 12.10.2011
Дощитиме у переддень зими
і сіра тиша буде на постої.
Не буде тільки свічечки простої -
її колись не запалили ми.
Ще буде так, як сказано в письмі:
не мав нічого – нічого втрачати
Та буде смуток порожньо кричати,
що хтось його спустошити посмів.
Ще буде вітром колихати світ,
у рамах жовтих осені густої.
І ти самотньо у дворі постоїш,
і зробиш те, чого робить не слід:
зітхнеш,
повернешся,
назавжди підеш –
від…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285716
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 12.10.2011
Трохи допрацював свої сонети і виношу їх на Ваш осуд, як цілісний твір.
ДУХ ЗЕМЛІ
Спроба у сонетах відтворити історію України від Київської Русі до теперешніх часів.
1
Моя далека земле - Україно!
Блукаючи, як злидар, по світах,
Зберіг у серці кетяги калини
І запах сіна на твоїх лугах.
Збиваючи до крові босі ноги,
Я обтоптав усі земні пороги,
Шукав спочинку у заморській млі.
Я світ обмацав голими руками,
В нову епоху закладав я камінь,
Та не на рідній - на чужій землі.
Прости мене, моя набожна мати,
За ті скитання. То - не зрада, ні!
Тобою марив, і жорстоку плату
Плачу літами туги в чужині.
2
Красива, рідна, щедра і багата,
Засмучена роздорищем незгод,
Синів чекаєш, що в батьківську хату
Злетяться із заморських дальніх вод.
Ти наче світло у кінці тунелю,
Живу тобою, путь у мріях стелю,
Піднятись прагну, як веснянний птах.
Не можу дочекатися світання
І лиш одне до Господа прохання -
Додати крилам cили в небесах.
Та чом журба так огортає очі,
Чом серце так тривогою тремтить?
Немов би хижий звір уперто хоче
Нас із тобою, нене, розлучить.
3
Злечу у небо щоби птахом стати
І в сиву вічність звідти заглядать,
Згадати і Трипілля, і сарматів,
І гордих скіфів, що в курганах сплять.
Щоби побачить і Аскольда з Діром,
І першу зраду, коли їх в могилу
Олегів меч відправив за Христа.
Княгиню Ольгу ( у хресті - Олену),
Узявшу християнство в Костянтина,
Яка сама для нас тепер свята.
Щоб вгледіти апостола Андрія,
Климента з Фівом, поки ще живих,
Володимира, що Христову віру
Підняв на златоверхі береги.
4
Великий княже! Святославів сину,
Узявши Корсунь, тризуб посвятив,
Скупав в Дніпрі поганську Україну,
Христову віру віру русам прищепив.
Святителю Русі, святий і правий!
Твій тризуб став емблемою держави
І смертним вироком нащадкам на віки.
Не знав, що віру закують у крицю
Звезуть в чужу північную столицю,
А праведників аж на Соловки.
Не знав тоді, що не одне століття,
Твоїм щитом прикривши хижу суть,
Твою Вкраїну вберуть у лахміття
І, крізь роки, на страту поведуть.
5
Не знав ти, княже, що твою корону
Будуть носить на голові царі,
А руські землі від Сяну до Дону
Кремсати й роздавати у дари.
Не знав, Великий, що і руське ймення
Теж вивезуть, як дороге знамення
Твоєї слави тих старих часів.
А твій народ обдертий, голий, босий,
Назвуть паскудним словом - малороси
та закують в кайдани кріпаків.
Промов хоч слово, благородний Воє,
І схамени нащадків у ці дні,
Що мовчки споглядають як героїв
Знов розпинать на твоїй землі!
6
Із висоти пташинного польоту
Я бачу Альту біля Трубежу
І раті русів, кінні і піхота
Зійшлись в бою на воднім рубежу.
І кров кругом. О, Мудрий Ярославе!
Невже ціною владної булави
Є смерть братів? Cкажи мені - чому?
Не простоїть надовго та держава,
Що міць свою на крові замішала
І братовбивчу виграла війну.
Отак і сталось, від гріха не вмились,
Була держава - і розтала в млі,
Та на двори, на княжі поділилась
По твоїй смерті, князю...і вині!
7
Лечу. Он річка Калка піді мною
Від крові княжої почервоніла,
А Субедей дорізує героїв,
Що їх монгольські стріли не убили.
Перехвалившись, сильні воєводи
В скрутну хвилину не дійшли до згоди
Й своєю кров"ю окропили крицю.
А вже степами мчить орда Батия,
Лядські Ворота оголяють Київ...
І ніч, і смерть охоплює столицю.
Відважні князі, воїни-Мстислави!
Для воїна - то мало просто вмерти!
Ви схоронили в полі руську славу
І Русь святу віддали в руки смерті.
8
Та не померла, нене, не погасла -
Підняв знамено з Галича Данило
І рать нова з священним руським гаслом
Монголам шлях уже загородила.
Втіка Куремса із земель вкраїнських,
Святкує Луцьк і Новоград-Волинський,
Бо возродилась наша ратня сила.
І Русь - Волинсько-Галицька держава
Собі вернула бувшу міць і славу,
На храмах радо дзвони задзвонили.
Засновник Холму, Кременця і Львова,
Великий княже і королю Русі,
Не дав втопити добре руське слово
В ординських криках. І я цим горджуся!
9
Горджуся, що не вмерла Україна
В гіркі роки монгольської навали,
Не примирилась, впавши на коліна,
Хоч падала - уперто піднімалась.
Її тягнули всі у різні боки,
Смоктали, як з берізки, з неї соки.
А вона буйним цвітом оживала!
Не загубилась у Литовськім царстві,
У вишитім по-староруськи вбранстві
Свою сторінку про життя писала.
Рвали їй жили турки і татари,
Поляки розпинали й московити,
І яничарські зграї, ніби хмари,
Топтали її тіло недобите.
10
Та дух Русі, великого народу
Блукав просторами моєї України,
Дух вільності, дух правди і свободи -
І оживали спалені руїни.
І піднімались порвані знамена,
Як не в Карпатах, то Дніпра долинах
Та возставали лицарі країни.
І били дзвони голосно на сполох,
Тремтів, жахавсь зарозумілий ворог -
З колін вже піднімалась Україна!
Дніпро-Славутич умивав їй рани,
Вітри свободи обдували груди...
Валилися імперії- тирани,
А Русь Свята була, і є, і буде!!!
11
Кістьми жорстокі битви землю вкрили,
Глибокі води багряніли кров"ю,
Високі кручі виросли в могили,
Дніпра пороги пили кров героїв.
Так припадали спраглими устами,
Що оживав німий одвіку камінь
І заспівав пісні козацькі волі.
Вітер свободи зрухав очерети,
Збудив дух предків, зарядив мушкети,
У бій покликав побороть недолю.
Воскресла віра, знялась на коругви,
В похід за правду кличуть барабани.
Шаблі підняті вгору, наче дуги,
Пророчать славу Січі і Гетьманам!
12
Лечу і бачу канівського Байду,
Що на порогах звів фортецю Січі,
Загородив дорогу кримським зайдам
І туркам подивився прямо в вічі.
Он Конашевич з козаками в морі
Своїх братів рятує із неволі -
І затремтіли неприступні форти.
Стамбул і Трапезунд, Синоп, і Кафа
Вклонилися героям одним махом -
Й померкло сонце на знаменах Порти.
Здригнулася Москва біля Арбату,
Осьманске військо впало під Хотином,
І загриміли вдячністю гармати -
Європа салютує Україні!
13
Річ Посполиту успіхи збісили.
Великий Хміль звернувся до народу -
Піднялася безсмертна руська сила,
Й пізнала шляхта грізні Жовті Води.
Пізнала вона Корсунь і Пилявці,
Завмер і Львів уже в козацькій хватці,
І зустрічав героїв древній Київ.
До Зборова ще слава та не меркла,
А потім...Берестечко, Біла Церква -
Туман невдач лише Батіг розвиднів.
Було багато перемог і слави,
Та переможне те козацьке гасло
На теренах Гетьманської держави,
Як льох, навік затьмарив Переяслав!
14
Та не твоя у тому є провина,
Великий Гетьмане, вершителю свободи,
І не Юрка (твого і Ганни сина),
І не вина вкраїнського народу.
А то наш хрест, і то наша Голгофа -
Родючі землі, зіслані від Бога,
Сусідам часто затуляють очі!
І роздирають завше без упину
Історію та тіло України,
А нам кайдани й злигодні пророчать.
Бо для імперій - ніби мило в очі,
Коли козак і газда є, і воїн,
А коли він державу мати хоче -
То поховать за те вони готові!
15
Для всіх імперій гаслом є покора,
Народовладдя суперечить суті.
Ось ти шукав, Богдане, десь опору,
Але знайшов лише нове хомуття.
Ти помилку побачив, та запізно,
Коли царизм лещатами залізно
Вже пожирав твої здобутки волі.
Через Руїну будуть ще герої -
Іван Мазепа візьметься за зброю...
Але те все нам обернеться слізьми.
І знову на полях холодні трупи,
І кров тече у Бористен струмками.
Чужі порядки, спалені халупи,
І від Січі лишивсь горілий камінь.
16
Твоїх гетьманів, ненько-Україно,
Обіллють брудом та згноять в темницях,
А козаки, як за якусь провину,
Імперську стануть зводити столицю.
Чужії землі вкрили наші кості,
І знову ставим свічку ми на прощу,
Та не ховаєм волелюбну крицю.
Ще озоветься вільний дух козацький,
І коліївський він, і гайдамацький,
Злетить увись Шевченка слово-птиця.
Імперії-тирани в злісній змові
Накинуться на тебе, земле рідна,
Та пошматують, розірвуть надвоє,
Щоб на століття закріпачить бідну.
17
А перед тим порвуть на клапті Віру -
Поділять мій народ на дві частини,
Мету сплюндрують короля Данила
Про об"єднання віри в Україні.
Противник Флорентійської угоди,
Розкольницею бувши вже від роду,
Тут першу скрипку грала Московія.
Загарбавши всі храми златоверхі,
Із Києва вкраде святиню-церкву,
І закує в кайдани руську мрію.
Століттями буде вона знущатись,
Щоб знищити навіки нашу мову,
Лише в гонимій церкві уніатів
Лунатиме вкраїнське Боже Слово.
18
Але і того здалося замало,
Цар замахнувся володіти світом -
Історію Русі у нас украли,
І стали «русскими» одразу московити.
Загарбали усі наші святині,
Могили предків не закриті й нині,
А їхня збруя на чужих полицях.
І перезвали нас, і обсміяли,
Хто сперечавсь - того закатували
Чи заживо згноїли у темницях.
Та дух землі не закопать, не вбити,
Він разом з кров"ю роздуває вени.
Не знищила ні Річ нас Посполита,
Ані царі, та вже й ніхто напевне!
19
І Кобзаря безсмертне віще слово
Лунати буде, як Дніпро ревучий,
Будити стане розірвать окови
Та об"єднатись на Дніпрових кручах.
Рядки його святого "Заповіту"
Батьки будуть читати своїм дітям
Щоб вірить в перемогу неминучу.
Почнуть нові з"являтися герої,
Сибіри торувати під конвоєм,
Та жити духом волі невмирущим.
Із підземелля царських казематів
На волю буде рватись без упину
Крізь заборону і залізні грати
Священна назва - мати Україна!
20
Століття знемагала у неволі
Роздерта, безіменна, розіп"ята
І плакала піснями туги й болю,
Своїх синів віддавши у солдати.
Чужим імперіям, що пожирали ласо,
Вони були лише гарматним м"ясом
У вирішальнім світовім двобої.
Страждальна земле, неутішна мати,
Ридала, коли брат ішов на брата,
Гіркою материнською сльозою.
І розбудила та сльоза героїв,
Не винесли Вітчизни вони муки -
Безсмертна юність узялась за зброю.
Повіяло одвічним духом Злуки!
21
І дух Русі збудився У могилах,
Піднявся в небо, прокотивсь містами,
Затріпотів над Києвом щосили
Блакиттю неба й жита колосками.
Дістав з Дніпра, ополоскав у водах,
Та взяв на прапор герб свого народу -
Священний тризуб від Володимира!
Враз розступились вікові руїни
Перед новим обличчям України,
Та ожили клейноди на мундирах.
Та нове лихо край не полишає,
Бо він, як ласий кусень у Європі,
Його свобода іншим заважає -
І знов у землю врізались окопи.
22
Зібравши кров на бойові знамена,
Сховавши в них оманливі ідеї,
Під більшовицькі лозунги шалено
Народжувалась гірша із імперій.
Спиналася з брехні, обману, болю,
Та, що вкраде в мого народу долю,
Знушатись буде знов десятиліття.
З тюрми народів стане їхнім катом,
Возненавидить ворога і брата,
І лицемірство оберне в страхіття.
Озброївшись зловіщим атеїзмом,
Одягне митрополію в погони,
Щоб протиставить привид комунізму
Священній вірі і народній волі.
23
Вона посуне, як орда Батия,
Візьме обманом Харків і Полтаву,
Червоним змієм наповзе на Київ,
Щоб полонити молоду державу.
Супроти грізних армій Муравйова -
Студентський курінь чотами героїв
Повстав у битві в легендарних Крутах.
Безвуса юність проти монстрів вієн,
Твоя краса, Вкраїно, і надія,
Рубала свіжовиплетені пута.
І гинула в нерівному двобої,
І гімном твою славу оспівала,
Закривши шлях до Києва собою,
На гору до Аскольда перебралась.
24
Ще встигли об"єднатись землі рідні
І стати Україною по праву,
На сторінках історії щоб гідно
Поставити свій підпис як держави.
Ще лопотіли бойові знамена,
Ще йшла війна на західних теренах,
А в Брест-Литовську готувалась змова.
Ти ще боролась відчайдушно, мати,
Як вже за мир представники Антанти,
Платили, як грошем, тобою знову.
І стала, бідна, між двома світами,
Розділена границею надвоє,
Вмивати рани ріками, струмками
Й народжувать майбутнього героїв!
25
Ох, й познущались над тобою, нене,
За те, що вільною хотіла стати!
За всі роки, за всі віки напевне
Сторінки гіршої уже не відшукати.
З звіринною ненавистю і злістю
Тебе морили, не дававши їсти,
Тебе - одвічну годувальницю народів!
Машина більшовицького терору
Смітила смертю на твоїх просторах
І нищила зачатки вільних сходів.
А тільки згадка про твій герб і прапор
Звалась одразу "ворогом народу"
І гнала вільнодумців по етапах,
Або стріляла в камерах холодних.
26
Знущаючись щораз над Словом Божим,
Ідею "рівності" узявши на багнети,
Ти обернула в прокрустове ложе
Шосту частину цілої планети.
Ти одурманила отрутою обману
Народи цілі і складала плани
Запанувати над всім білим світом.
Союзнице фашистської держави,
Чий меч в Казані й Липецьку кувала,
Проклята будь однині і довіку!
Імперіє радянського терору,
Загарбнице в одежі херувима,
Ти сіяла лиш смерть кругом і горе
І у війну втягнула Україну.
27
Бо два кати із псевдами злодіїв
Накинулись, мов коршуни, на Польщу,
Не помирившись розв"язали бійню,
Якої світ іще не бачив скорше.
А ти між ними, нене, розіп"ята
Чинила опір як могла завзято,
Піднявши прапор у старому Львові.
Одна у полі правди і свободи
Ти боронила честь свого народу
І воскресала в вигуках героїв.
А проти тебе літаки і танки,
Есесівці, полки енкаведистів,
Грабіжники в одежі партизанській
І банди із манерами садистів.
28
Та упізнав світ із двох зол найгірше
І допоміг фашизм гуртом здолати,
Але тобі не стало, нене, ліпше,
Бо і той "кращий" був для тебе катом.
І знову біль, тривога і страждання,
Що найбрудніші в світі злодіяння
Приписують за поклик твій до волі.
Ще обдурили - брат пішов на брата,
Ридає знову безутішна мати
Від передсмертних вигуків героїв.
Скінчилася для всіх у сорок п"ятім,
Війна лишила попіл і руїни,
Та ти не перестала воювати
Воістину безсмертна, Україно!
29
Пережила ту горезвісну "Віслу"
(Насильне переселення народу),
Дамоклів меч побачила навислий
Над твоїм духом правди і свободи.
Бо знов терору ти попала в лапи, -
Твоїх бійців погнали по етапу,
А решту одурманили навіки.
І знов катівні цепеніють в криках,
Народ же безіменний і безликий
Годує злу імперію-каліку.
Що неспроможні люди - Бог звершає,
І вже тиран прощаєтся зі світом,
Але дурман країною блукає
І в тій отруті гинуть наші діти.
30
З маленьких літ цілії покоління
Росли двійною міркою моралі.
Гасла "За мир!" нові будили війни -
Холодні, непотрібні і тривалі.
Повні абсурду утопічні плани,
Заїзди-з"їзди, сповнені обману,
Однопартійні лави "переможців".
Незрозумілі лиш над ким і в чому,
Штучні рекорди з цифрами до втоми -
Героїв час і час орденоносців.
В цім павутинні спільної облуди
Дух не змовкав - готовився до злету,
Кричав до болю у тюремних грудях
Устами політв"язнів і поетів.
31
Кричав в лице номенклатури клану,
Крушив брехню і закликав до волі
Із цинку домовин Афганістану,
З клінічних ліжок зранених героїв.
Звав розбудитись від дурману-зілля,
Протерти очі й глянуть на довкілля,
І повернутись до святої віри.
На фоні звершень світової слави
Ще розглядались контури держави
У дефіцитних чергах буднів сірих.
Обман плодив радянські "коза ностри",
В державних касах поселився злодій -
У відповідь жорстоким грізним монстром
Над Прип"яттю затьмарив світ Чорнобиль!
32
Чорне знамення краху всіх ілюзій,
Довічна твоя рана, Україно -
Смертельний атом по усій окрузі
На зони смерті поділив країну.
І враз заговорили-зашуміли
Ті, хто раніше й пискнути не сміли -
Імперія тріщала і ламалась.
Задавши поштовх всій "перебудові"
Скидала Польща "дружнії" окови -
Від привиду Європа вивільнялась.
Прибалтам передали естафету -
І сім десятків літ ніби не було...
Вожді народів (з бронзи, і портретів)
Повільно, неохоче йшли в минуле.
33
І знов увись здіймалося знамено,
Будила з сну "Червоная калина" -
У вишивках й святкових гобеленах
На подіум народів йшла Вкраїна!
Великий дух великої держави
В людських серцях прокинувся по праву,
І впали віковічнії кайдани.
Від Львова і до Києва за руки
Взялися люди, освятивши Злуку,
Заговорили збуджено Майданом.
Святая земле, рідна моя мати,
Обпалена вогнем смертельним пекла,
Ти перша в світі засудила атом
Й закликала усіх, поки не смеркло!
34
Ти стала перша у колону маршу
За мир у світі і чекають, нене,
Щоби умилась від остатку фальші
І стала чиста, мов блакитне небо.
Чекають коли золотоколосся
Вплетеш у свіжовимите волосся
В дніпрових водах від дурману-бруду.
І весь народ умиється з тобою,
З двох берегів, свяченою водою,
І світла віра переповнить груди.
І дух землі вкраїнського народу
В серцях розплавить протиріччя грати,
Дух Єдності, Дух Правди, Дух Свободи,
Та упізнає брат нарешті брата!
35
Обнімуться брати, як в морі ріки,
Піднімуться, як велети, над світом -
Шахтар і вчитель, хлібороб і лікар,
Усі твої, Вкраїно-ненько, діти!
Русини, галичани, подоляни,
Гуцули, бойки, лемки, волиняни,
Поліщуки, литвини й слобожани!
Всі, хто живе під українським дахом
Крим і Карпати, Південь, Схід і Захід -
В однім пориві обіймуться разом!
І я лечу на теє покаяння,
Уже спускаюсь на дніпрові води
Разом з братами по крилу, з заслання,
Як невід"ємна часточка народу!
2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285761
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 12.10.2011
Бери усе!Без сліз і без жалю
Тобі віддам усе,що тільки маю.
Ні,не люблю,ти чуєш?Не люблю-
І в цій брехні,як в полум'ї згораю!..
Ні,не люблю!Чому ж моїм словам
Ти,мов навкірки,вперто так не віриш?
Бери,що хочеш-все тобі віддам:
Нічних зірниць осяяні сапфіри,
І срібні струни лагідних вітрів,
Гірських озер прозірчасті свічада,
Соснові храми велетнів-лісів,
Вогкий туман,що куриться,мов ладан...
Червоні маки в сонячних житах,
Небес ранкових волошкові хвилі,
Де так самотньо терпне білий птах,
Журливо манить за собою в ирій...
Тендітну зав'язь юної весни,
Вишневий сад,задумою сповитий...
Бери усе!Лиш серце поверни...
Бо як мені без серця далі жити?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285757
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 12.10.2011
А за вікном привіти шлють дощі.
І все ще є незмінним і пекучим.
Знав тільки Бог: пробачити чи ні,
А я не знала, що він нам озвучить.
А знаю все ж, що ти мене картав,
За вибір долі як судив жагуче.
Хто ж вибрав зависоких нам октав?
І як мене їх недосяжність мучить...
Та хто спитає, хто подасть руки?
Ти знаєш сам, як бути одиноким.
Той дощ в вікні лишив мені сліди
В душі твоїх невиправданих кроків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285672
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 11.10.2011
Появилась осень на пороге дней,
Запрягла веселых, рыженьких коней,
Растрепала кудри, позвала вперед,
Нанизала бусин низку - с годом год.
Собрала итоги - с пазлом спорил пазл.
Бросила слезинку в уголочках глаз,
Намекая мягко о летах пустых,
Убежавших резво в запоздалый стих.
Отозвалось сердце перезвоном слов
И закрыло дверцу за вуалью снов,
Оставляя в прошлом горечи дожди...
А душа сказала: "Cчастье рядом, жди".
23.09.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285662
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 11.10.2011
Из лет растраченных напрасно
Связался призрачный узор.
Пронизан жестко нитью красной,
Хранит печаль он и укор.
Остались в нем мечты и годы,
И сладострастные огни.
Прошли, как сон, как в речке воды...
Живут лишь в памяти они.
Их изменить нет сил и дара,
Тот класс волшебников закрыт.
В календаре пригрелись старом,
Как вехи жизни и игры.
24.09.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285658
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 11.10.2011
Коли любов торкається до скронь,
Вдаряє серце в кришталеві струни,
І поміж ліній двох чужих долонь
Виводить доля життєдайні руни.
Коли любов торкається до вуст,
Холодна сталь спалахує вогненно,
І відпускає пристрасть тятиву,
Вогнем палким пронизує рамЕно.
Коли любов торкається душі,
Із берегів виходять океани!..
І проза буднів ллється у вірші,
Коли любов приходить довгожданна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285575
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 11.10.2011
пахне осінь твоїми вустами
медом з гречки димком чебрецю
синім небом пахне лісами -
аж на всю мою вулицю
дивна осінь нишком присяде
пустить бісики із очей
і з-під вишні чужого саду
із обіймів палких втече
я за нею чимдуж полину
спотикнуся … не дожену
тьохне серце у ту хвилину
й ще раз - в зиму засніжену
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285552
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 11.10.2011
Розлогий дуб – кремезний , величавий
із віттям, що торкає небеса
зростав.. коріння пестили заплави
а листя умивала рань-роса.
А поруч, зовсім поруч дуже ніжна
береза - і тендітна, і низька,
горнулася до дуба. В тінях грізних
ховалася її п'янка краса...
Вона і він , здавалося... щасливі
(коріння ж заховалося в землі),
він захищав її у грім і зливи.
Береза ж сохла, спогадом - рубці...
...як часто віддаємо ми бездумно
свій простір, своє сонце без жалю.
І все життя минає так - безшумно:
руйнуємо самі свою ж ріллю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285318
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Наталка Кольоровісни
Різдвяний янгол
Пролітає, землю привічає
Чистий різдвяний сніжок.
Випливає, зіроньку стрічає
Місяць в небі, золотий ріжок.
Тишком-нишком до кімнатки
Залітає янголятко
І збирає щирі молитви.
У посріблене горнятко
Сипле зібрані зернятка.
– Ти, Господь, дитя, благослови.
Засинає, пряничок стискає
Втомлене усміхнене маля.
І поволі колихає, і псалми йому співає
Тихе світлооке янголя.
І поволі колихає, і псалми йому співає
Тихе світлооке янголя.
І поволі колихає, і псалми йому співає
Тихе світлооке янголя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285357
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Мене побільшало з літами,
як обрію – під небеса.
Вітри здаються там братами,
день капелюшком нависа.
Я розростаюся в корінні,
я роздаюся серцем вшир.
І лопотять сліди по ріні –
дні, до яких ти не спішив.
У Музи я була за свідка,
за подругу – дзвінкій бджолі…
Мені приходили нізвідки
маленькі радощі й жалі.
Зозуля слала телеграми
і час життя ще не труїв.
Коротка вісточка від мами
із рідних батьківських країв…
І крила важчали потроху
від татових стражденних віч…
Коли упали до порогу
краплини поминальних свіч –
мене побільшало печаллю
(ховала глибоко сльозу)…
Вона карала й пробачала –
моя молитва, сповідь, суд.
Побільшало мене, нівроку –
онукам, дітям завдяки.
Не гнуть мене доземно роки
(зізнаюсь, швидше навпаки!)
Мене побільшало не в плечах,
шлях непростим був не дарма,
бо серце клекотом лелечим
мене до сонця підійма.
Бо в грудях я несу покуту,
бо ждуть на обрії жнива.
Творцем до днів земних прикута,
і долі іншої нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285356
дата надходження 10.10.2011
дата закладки 10.10.2011
Пісня-реквієм Н.Н. Яремчуку "Яворина" у виконанні автора музики Степана Гіги на слова Степана Галябарди.
ЖИТТЯ ТРИВАЛІСТЮ В ПІСНЮ
30 червня 1995 року після тривалої і важкої хвороби нас покинув видатний естрадний співак, народний артист України Назарій Яремчук.
30 листопада цього року йому мало би виповнитися 60 років, та напевне Бог захотів, щоб ми запам"ятали його вічно молодим. Щоб він залишився у нашім пам"яті тим неписаним красенем, а його високий, чистий і щедрий голос щоразу пробуджував у нас любов до рідного краю, до України.
Десь там, біля міста Вижниця Чернівецької області у присілку Рівня, де народжуються Карпати і народився співак, стоять "Смерекова хата" і Дмитрівська церква, а відразу за церквою стежина веде до Гуцулового урочища, де так любив гуляти Назарій Яремчук. Там серед скал журчить джерело, в воді якого гартувався голос великого співака. Люди прозвали його "Назаровою криницею."
Ми чуємо Твій спів, Назаріє! З райських садів він доноситься до нас, несеться над зеленими Карпатами, збігає веселими дзвіночками разом з невгамовним Черемошом до Прута. Він у нас в серці, як і пам"ять про Тебе. Спасибі, що Ти був... і, що Ти є!
НАЗАРОВА КРИНИЦЯ
Де обрій став у гори підніматись,
де Черемош збігає до Прута -
в Твої пісні вслухаються Карпати
і б"є вода із Твого джерела.
Переплелись акорди і краплини,
а голос Твій відлунням в небесах
дзвенить, як колискова Буковини,
бо гори починаються в піснях.
Вклонилась стежка церкві дерев"янній,
яка Тебе у вічність провела,
побігла в гори, де ти був востаннє,
де б"є вода із Твого джерела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285177
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
Самотній клен змінився на очах
І спалахнув в гарячому багрянці
І,мов пергамент,списана душа
Листком кленовим закружляла в танці.
Осінній вальс-багряний падолист,
Глибокий щем високого польоту:
Раптовий злет у піднебесну вись,
Легке падіння в теплу позолоту...
І забуття...У пригорщі листків
Повільно тлію,майже безголосо...
Невже й мене в пожухлий цей архів
Листком кленовим викинула осінь?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285124
дата надходження 09.10.2011
дата закладки 09.10.2011
Коли калина вдруге зацвіте
І рясно вродить соковиті грона,
У своє серце я впущу тебе,
Покірна буду,тиха й безборонна...
І не спитаю з докором про те,
Де ти блукав,невтішний мій приблудо...
Коли калина вдруге зацвіте
І всі образи серце призабуде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285010
дата надходження 08.10.2011
дата закладки 09.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283639
Як ішов я у похід
спекла жінка свіжий хліб.
– То, – каже, – тобі, мій милий,
щоби вдосталь було сили,
щоби завше рушив ситим
вороженьків бити!
Ех, лихо – не біда,
вороженьків бити!
Тільки виїхав у яр
стрітив надцять яничар,
наче мухи на обід,
злетілись на жінчин хліб,
пов"язав поганців вправно,
привів отаману!
Ех, лихо – не біда,
привів отаману!
Хвалив мене отаман,
ковтав слину бусурман,
а я помеж побратимів
розділив свою хлібину:
– Стережися, враже клятий,
будемо карати!
Ех, лихо – не біда.
будемо карати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283903
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 03.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262297
Намалюй мені дощ, подаруй мені зливу,
Намалюй мені ніч, де були ми щасливі.
Намалюй мені грім, запали блискавицю,
Світлий спалах грози поклади на десницю.
Зупини дивну мить, принеси як дарунок,
Той омитий дощем спраглих уст поцілунок,
Як солодкий нектар, що п’янить до безтями,
Намалюй божий дар, збережи дивну пам'ять.
Закарбуй назавжди чистий дотик любові ,
На вівтар поклади щастя в кожному слові.
Піднеси до небес незрівнянне кохання -
То є чудо з чудес наша зустріч остання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283980
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 03.10.2011
Строката осінь стукала в вікно,
Яскравим сонцем, вибродженим листям,
Кістляві пальці жовте кімоно,
Мені до ніг кидали на обійстя.
Худенькі руки в осені-пори,
Хапали краплями будинки в позолоті,
І обплітались сивістю двори,
І потопали в жовтому турботи.
І заживали рани у серцях,
І відійшли свої й чужі провини.
Сьогодні осінь спершися об дах,
Зацокотіла пальчиком по ринві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283964
дата надходження 02.10.2011
дата закладки 02.10.2011
Як ішов я у похід
спекла жінка свіжий хліб.
-То - каже - тобі, мій милий,
щоби вдосталь було сили,
щоби завше рушив ситим
вороженьків бити!
Ех, лихо - не біда,
вороженьків бити!
Тільки виїхав у яр
стрітив надцять яничар,
наче мухи на обід,
злетілись на жінчин хліб,
пов"язав поганців вправно,
привів отаману!
Ех, лихо - не біда,
привів отаману!
Хвалив мене отаман,
ковтав слину бусурман,
а я помеж побратимів
розділив свою хлібину:
-Стережися, враже клятий,
будемо карати!
Ех, лихо - не біда.
будемо карати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283639
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 01.10.2011
Т.П.
Зачем названия стихам?
И без названий все понятно.
Лишь мокрые сияют пятна.
И желтый льнет асфальт к ногам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283611
дата надходження 30.09.2011
дата закладки 01.10.2011
Оригінал - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282853
О, світла осені печале,
Торкнешся серця ще не раз.
Бо горобинові корали
Принадніші усіх прикрас.
Приспів.
Осінній смуток серце крає...
Ми - долі непростої бранці.
То не кохання завмирає.
Це - осені протуберанці.
Складає вересень рядками
Осінніх дум бурхливий плин.
Земля ще пахне чебрецями,
Дивує стразами ожин.
Запалює свічки шипшина,
Де так ряснів рожевий цвіт.
Що безпорадно й долечинно
Тобою затулив весь світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283477
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 01.10.2011
В рассветный час ты не придешь,
Не поцелуешь перед дверью,
А в дымке сонной, по поверью,
Растаешь в миг, рождая дождь.
Прольется капля на песке,
Проникнет жадно, как росинка,
Как горько-сладкая слезинка,
Как отражение в тоске.
И нет следа и синь небес,
Как полотно, навес раскинув,
Открыв листок и Жизни Книгу,
Раскрасит мир благих чудес.
29/09/11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283413
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 29.09.2011
Веселий березень майнув
Та вiдлетiв, немов лелека,
За обрiй хмаркою, далеко,
Залишив спрагу i весну,
Де згадка вогником пече,
Сягає бiллю до свiтанку,
Вертає стрiмко, наче бранку,
Думками вабить, ще та ще...
Жагучий жаль стискає мить,
Примара служкою в коханнi
Зове. А сонця промiнь раннiй
Малює час. Життя не спить...
Затверджує яскравий день
Веселку мрiй на крилах свiту,
Навздогонки шепоче лiту:
"У серпень прагну, до пiсень"...
29.09.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283385
дата надходження 29.09.2011
дата закладки 29.09.2011
Музика Віктора Оха.
Цей падолист вибагливим санскритом
Ліг на пергамент теплої душі.
В холодну зиму хвіртку привідкрито,
Вже докурила осінь спориші.
І погасила люльку почорнілу,
Багряний плед згорнула у сувій,
Ранковим блюзом вдарила по тілу,
Корицею обсипалася з вій...
І розчинилась у горнятку кави.
Зухвалий вітер вдерся на балкон,
З-під капелюха глянувши лукаво,
Він затрубів щосили в саксофон.
І від дощів осінніх потемнілу
Зронила вільха мідну пектораль.
Глінтвейном теплим вилилась на тіло
І потекла під шкірою печаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283146
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 28.09.2011
Залишатися – звичка не Ваша,
Та і я нетутешня, мабуть.
Цю ідею, завчасно пропащу,
Журавлі на жалі рознесуть.
Нам зостануться білі півтіні,
На піску намальовані сном,
Та шматочки блакиті осінні,
Перетворені в тихий шансон.
Невагоме єднання потроху
Павутинкою час розірве –
Відчуття запізнілого кроку
Ненародженим рухом замре...
Згодом осінь немовби зумисно
Нагадає загубленим двом
Поцілунковий смак барбарису.
Але це буде дуже давно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283194
дата надходження 28.09.2011
дата закладки 28.09.2011
Постучалась осень вечерком в окошко,
потянулась в сердцу золотым листом.
Но оно взмолилось "Погоди немножко!
Обойди, родная, стороной мой дом!"
Постояла робко, отошла несмело,
в золотых одеждах, расписной парче.
Красотою рыжей и рябиной спелой
прилегла у дома на сырой ночлег..
У моей калитки погости незримо,
на тебя восторгом, как вином плесну..
Улетай далече журавлиным клином.
Без тебя останусь ожидать весну..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11109265693
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282863
дата надходження 26.09.2011
дата закладки 26.09.2011
Краплинки розбиваються об сходи,
Збігає з ринв холодний водоспад
І верби поставали струнко в ряд,
Принишкли від осінньої негоди.
В розбиті шибки листя намело,
Старий рояль сховався в падолисті.
Розсипав дощ прозірчасте намисто
На пізні айстри,вигріті теплом.
І під патлату виноградну арку
Сховалась осінь,вкрилась від дощів.
Злетілись в душу на папір вірші,
Та вітер видер той пожухлий аркуш.
І десь поніс в негоду дощову,
Над тихим ставом смуток мій розвіяв...
Дощинки заіскрилися на віях,
Скотилися намистом у траву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282438
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 26.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.09.2011
Прощу и больше не сумею
Позвать тебя на склоне дня.
В душе замершим скарабеем
Осталась памятка твоя.
Пути вразброд, на перекрестке
Все разошлось на взрыв, сквозь боль.
Актеров нет. Пусты подмостки.
Разбита вдребезги любовь.
24.09.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282504
дата надходження 24.09.2011
дата закладки 26.09.2011
Помовчимо. Словам нема потреби,
скотилось сонце золотом у став.
На фоні перевернутого неба
останній раз тебе поцілував.
Засмаглий вечір крався попідтинню,
трусились зорі шепотом в траву,
у теплу ніч - не схожу на осінню -
коханою тебе вже не назву.
Бракує щастя, кисню до знемоги,
приліг коханець-жовтень між октав,
підпер півнеба місяць круторогий,
чубатий вітер верби чарував…
Помовчимо. Словам нема потреби.
Я знаю: ти чекатимеш мене
допоки вітер розплітає верби,
допоки наша осінь не мине.
плейкаст від AmriLauru на http://www.playcast.ru/view/1664051/d7916b20a28fc51a7bf6677a6d015d890878408apl
переклад російською на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285285
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282175
дата надходження 23.09.2011
дата закладки 23.09.2011
Ведіть мене через дрімучий ліс.
У променях погожого світанку
Так сонячно біліє вишиванка-
Ота,що бабця вишила колись...
Немов ручай розплЕлася коса,
Ой коси-коси,ви-дівоче щастя!
Сира мотузка в'їлася в зап'ястя,
Обмила ноги вранішня роса...
Вологий ліс сьогодні мовчазний,
Йому мій біль разючий і нестерпний...
О,як у мене в грудях серце терпне!..
Вже не зустріну теплої весни...
Вже не прийду до тебе на розмову,
Мій любий лісе,батьку,не журись,
Десь там,можливо,стрінемось колись
І у сльозах обіймемося знову.
Між гострих круч звиваються стежки:
Отут мого дитинства перші кроки
Від батьківської хати в світ широкий,
Отут мої повстанські співанкИ...
Тут журавлем увічнена криниця
І мамине барвисте вишиття
На витканому полотні життя-
Воно тепер мені щоночі сниться...
Блищить у травах батькова коса,
Холодна сталь її на сонці терпне,
Парує молоко у дзбанку тепле...
Лягла на душу спогадів роса...
Ведіть мене,совітські конвоїри,
Від подихів важких повітря згіркло
І на шинелі п'ятикутна зірка
Уп'ялася у серце диким звіром!..
Спинилися над прірвою...Аж заки-
Холодний постріл!..Кров на вишиванці...
Прощай,мій лісе!І брати-повстанці!..
На грудях розцвіли криваві маки...
Ой,маки-маки,хто це вас насіяв
Між вишиття барвистого мого?
Схилився наді мною сивий Бог,
Утер сльозу,що висікла на віях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282010
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 23.09.2011
Есть наблюдения, которыми не делятся,
Есть темы, на которые молчат,
Есть потрясения, в которые не верится,
Но рвётся пульс и поникает взгляд.
Есть факты. Есть догадки. Есть терзания.
Есть шрамы. Не снаружи, а внутри.
Есть те, кто не проходят испытание...
Есть вещи не делимые на три.
22.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281977
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 23.09.2011
Хіба ж я трішечки не Ваша,
Нічний самотній пілігриме?
На стежці місячній, як завше -
Така відчутна і… незрима.
Даремно не ховайте сумнів
У складках чорної сутани.
В пориві (о простіть, бездумнім)
Я пригорнусь до Вас неждано
Вологим шепотінням вітру.
Тремтіння не від прохолоди:
Нічний метелик непомітно
Змахне крилом всі перешкоди…
Хай мрія вже на розум старша
І дні на усмішку коротші,
Але я досі трішки Ваша,
Самотній пілігриме ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273225
дата надходження 02.08.2011
дата закладки 21.09.2011
Намалюй мені осінь кольором неба.
Відігріюсь у фарбах віршів біля Тебе:
Тонким пензликом - синь,
а тонесеньким - просинь -
І малюється осінь, малюється осінь.
Намалюй мені осінь кольором листя.
Дай до Тебе хоча б у віршах притулиться.
Охра золото в зелень неспішно наносить -
І малюється осінь, малюється осінь.
Намалюй мені осінь кольором поля,
Що зерно віддало, але ще не вхололо.
Хай малюнок простим олівцем -
і з натури...
Я тепло прочитаю з цієї гравюри.
Усе йде.
Все минає...
І це промине.
В осінь цю - як в минулу! -
Ти не бачив мене.
Не залишилось зустрічей, поглядів, слів...
Але осінь лишає малюнки віршів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281881
дата надходження 21.09.2011
дата закладки 21.09.2011
Поезія і музика.Слова
ПелЮстками лягли на срібні ноти...
Як обертом зайшлася голова!..
По келиху,мій друже?Я б не проти!
Самотній місяць,сивий пілігрим,
Торкнувся неба лагідної плоті.
Назвіть цю зірку іменем моїм-
Оту,найкращу,в пишній позолоті!..
Маленька зірко,світоче ясний,
У тобі є щось вічне,незбагненне!
Торкнись мене,як мідної струни,
Мелодією забрини для мене.
Дозволь сягнути пальцями душі
В твої космічні зоряні глибини!
Поезія і музика.Вірші
Лягли на ноти клином журавлиним.
Я вам усе без фальші розповім
І може вам печаль моя насниться...
Назвіть цю зірку іменем моїм,
Нехай це буде наша таємниця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281576
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 21.09.2011
Післясмак, який відчула після прочитання віршу
"Телефонный разговор" талановитої майстрині слова Алли Мегель
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268029
Телефонний рингтон...
Чую. Йду.
Умикаю.
Перейшла на балкон...
Так. Це я.
Ні. Дзвінків не чекаю.
Хто турбує?
Любов...
Звідкіля ти з'явилась?
Ти чому
Прийшла знов,
Ти вночі тільки снилась?
Що ти хочеш?
Тепло
Дарувати у серце...
Знов морочиш
Мене...
Там солоне озерце
Усіх вилитих сліз
І років,
Що прожиті...
Йди собі кудись в ліс...
Чи потрібні
Ті миті,
Де шаленство до краю,
Де лиш небо
І пісня,
Де лиш двоє літають?
Йди собі,
Уже пізно...
Нащо той марафон...
Все... відбій...
Вимикаю...
Замигтів телефон:
На екрані -
КОХАЮ!!!
14.09.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280538
дата надходження 14.09.2011
дата закладки 20.09.2011
Свеченьем залита душа.
На перекрестках вех зарубки.
А сердце трепетной голубкой
Стремится в дали, в небеса
Исполнить долг, дробясь искрой,
Заполонив собой пространство,
Распространяя благость, стансы,
Любуясь звуком и игрой.
Ах, этот миг в тиши ночной,
Когда дрожит вуаль столетий...
Не хватит слов и междометий,
И рифм, спешащих в звездный рой.
30.08.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277823
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 31.08.2011
А зорі серпневі,як сльози,
Блищать на небесних щоках...
І чути,як схилені лози
Тріщать на холодних ставках.
І свище між лозами вітер,
Пронизливим свистом різким.
Під вікнами в сутінках квіти
Тендітні свої пелюсткИ
Нечутно,замріяно ронять,
Мов ніжні хустинки в траву,
І трави гойдають в долонях
Пелюсточку кожну живу...
І,снами сповита,природа
Не відає смутку й тривог,
А з неба по вимитих сходах
Спускається всміхнений Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276740
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 25.08.2011
Україно моя, моя мальво рожева!
Ти для мене найкраща в світах і в віках.
З добротою небес, із хоробрістю лева,
Ти свій стяг підняла в мозолистих руках.
Відбивала ти грізні навали Батия,
Яничар і татар, і литовських князів.
І прадавня столиця, величний наш Київ,
Всі віки над Дніпром переможно зорів.
Заспіваймо пісень про мою Україну,
Про вишневі сади у ранковій росі.
І про мову чарівну її солов'їну,
Про ліси і степи в первозданній красі.
Моя земле єдина, святая і грішна!
Колосись пшеницями з роси і води!
Розцвітай калиново, багата й розкішна!
Нехай зріють жита, достигають плоди!
Хай натруджені руки всміхаються дневі,
Простягається небо для всіх голубе.
Коло хати цвітуть нехай мальви рожеві.
Україно! Вітаю із святом тебе!
08.08.2011
Вірш був написаний до 20 річчя Незалежності України.
Для того, щоб адаптувати вірш до сьогодення мною
було редаговано останній катрен.
*****
Хай натруджені руки всміхаються дневі,
Небосхил розливає над нами блакить.
Біля хати цвітуть нехай мальви рожеві,
Наша пісня і слово довіку звучить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276620
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 24.08.2011
Полночные огни мерцающих галактик
Последние табу исчерпаны вином.
Строка напополам и, где-то, в форме свастик
Разодрана тупым общипанным пером.
Печатные слова топорщатся фальцетом
Игривых завитков и непечатных букв
Мы пели невпопад, но всё-таки, дуэтом
Намеренно в груди задерживая звук.
Мы пели о любви «Луч солнца золотого…»
О том, как Трубадур молился на Луну…
И, думалось тогда, зачем и что иного
Искать руке твоей щипающей струну?
Струну души во мне, мучительно ревниво
Ожившую не в такт, на грифе мёртвых чувств,
Так преданно порой, порою, так фальшиво
В упадничестве слов растерзанных искусств.
Но время лечит боль и позволяет мёртвым
Своих похоронить, чуть зацепив живых…
Так хочется тепла украсть у формы твёрдой
И подарить себе, не обделив иных.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276364
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 22.08.2011
Життя моє, ти ніби білий птах,
Який розправив крила і літає.
Не визнаю я втрачених невдах,
Підтримка в того є, кого кохають.
Хай білий птах у кожного в житті
Знайде любов, щоб запалила серце.
І хоч роки у мене вже не ті,
А я люблю життя прожити « з перцем»!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276214
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Стишилось навколо. Все чекає бурі.
Замовчали жабки, чуючи біду.
Річка заховалась в береги похмурі,
А понад рікою я до тебе йду.
Сонце розчинилось у мутному плесі,
Вітер в темнім небі полатав дірки.
Назганяв докупи хмари в піднебессі,
Хоче зачепить їх за дерев гілки.
На мені рве сукню, наче для потіхи.
Зупиняє грізним громом іздаля.
Падають додолу краплі, мов горіхи,
Їх приймає спрагло матінка-земля.
Чи мене чекаєш? Чи зустрінеш, милий?
Серденько тріпоче, рветься із грудей.
Холодно і страшно, і немає сили,
Дощ уже періщить! Озовись лишень!
Мокра сукня липне, сповиває ноги.
Серце огортає смутку гострий щем,
А тебе немає... Вже кінець дороги...
Підійшов зненацька, і накрив плащем.
21.08.2011
Для ілюстрації використано картину "Storm"
французького художника КОТ Пьер Август
http://prerafaelit.ru/gal17/1_1_85-4.htm
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276327
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Запомнит сладкая роса
Прошедшей ночи влажный холод,
И облаков, прозрачный ворот
Обнявший жестко небеса.
Оставив мокрое пятно,
Падет в траву, растаяв грустно,
Начало дав седому утру.
Скользнет в открытое окно
Лучей разбуженный поток,
Касаясь стен, дробясь в ресницах.
И трель веселой ранней птицы
Ворвется в сердце, как звонок.
А вереница быстрых дел
Напоминаньем миг источит,
Наполнив смыслом многоточья,
Чтоб день любви осанны пел.
21.08.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276203
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
В толпе из равнодушных лиц
Казалась жизнь такой унылой
И вот, под бархатом ресниц,
Глаза, как темные чернила.
Возникли… и в огнях витрин
Уже не спрятаться играя.
А знаешь, ведь судьбу всегда
Себе мы сами выбираем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276206
дата надходження 21.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Лукаво смотрят на меня в кафе креветочки, -
Сегодня в моде лёгкий перекус, -
Но хочется с соседской грядки-веточки
Деликатес попробовать на вкус…
Серьёзно смотрит в дырочку от коржика
Не по годам смышлёный карапуз
И с помощью зазубренного ножика
Умело препарирует арбуз…
Как зайцы корчит солнечные рожицы
В песочницах друг другу детвора…
А космы дней стригут лихие ножницы
И трепещи́т ночами мошкара…
Затупятся наточенные ножики,
Затянет соло добрый старый альт
И рыжие каштановые ёжики
Начнут печально биться об асфальт…
Всему своя пора плодиться-множиться,
Пройдут дожди и оттрещит мороз…
И каждый будет вынужден скукожиться, -
Всерьёз ли, в шутку, – в этом весь вопрос…
август 11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276120
дата надходження 20.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Облака пронзали шпили городов.
Открывались дали. Из лучей и слов
Зарождалось утро в капельках росы,
В белом перламутре. Тикали часы
Беззаботно, громко, не сбавляя ход.
С ласковым ребенком в жизнь вошел кроссворд.
Отвечало сердце на ведомый лад.
Кошка села греться в поиске котят.
Август виноградом увенчал чело.
В городе за Садом солнышко взошло.
18/08/11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275973
дата надходження 19.08.2011
дата закладки 21.08.2011
Грайливий вітер щось траві шепоче.
Цвіте усмішка на моїх вустах.
Осінні мрії линуть так охоче
У вирій, наче запізнілий птах...
Я так люблю осінню непогоду,
Мелодію зажурену дощу.
Та настрій мій не змінить ця негода:
Свої думки у літо я несу!.
Багряне листя знов пашить багаттям.
На вітрі розгориться більш вогнем.
А осені прозоре жовте плаття
Не викличе у серці моїм щем..
Чарує очі ця краса прощання!
Все ж смуток прожену я із душі.
Хоч осінь ця народжує кохання,
Та радить: Обережно! Не спіши!
Які чудові, милий, твої очі!
То cонячного неба ніжна синь.
Я так люблю пахучі свіжі ночі
І губ твох п"янкий солодкий хміль
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275804
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 18.08.2011
Вже не зелене все... якесь прив'яле...
На нивах порозкидані покоси...
Хоч сонце припікає вдень зухвало,
Холодними над ранок стали роси.
Сріблиться бур'янами павутинка,
Маруна підняла свої голівки.
І тепла осінь, як дбайлива жінка,
Їй жовтим розмальовує верхівки.
Полин сріблиться і гірчить потроху,
Поодцвітала кропива пекуча.
Від річки тягне холодом, як з льоху,
І зажурилася верба плакуча.
Літає ще метелик над квітками,
Обпилює родину будякову.
Лиш жінка-осінь, добрими руками,
Усім готує золоту обнову.
13.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275536
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 17.08.2011
В моїм житті ця осінь неповторна.
О, скільки принесла мені тепла !
І музика тепер звучить мажорна,
Що смуток заспокоїть так змогла!
Любов осіння - поцілунок з медом,
Це літа нерозтрачена жага.
Я з вдячністю тепер дивлюсь на небо:
Ця зустріч невимовно дорога.
Мене ти врятував у час байдужий.
Я дякую за серце вогняне!
Ти ласкою і простотою дужий!
І тим, що розумів завжди мене...
Вустами поринаєш в мої коси...
Любисток прибавляє свій дурман...
Але...чому це рано так покоси
Ховає під крило своє туман?
Як солодко відчуть твої обійми.
Я голову поклала на плече...
Обоє разом і такі щасливі ми...
Чому ж тоді сльоза моя пече?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275235
дата надходження 15.08.2011
дата закладки 15.08.2011
Чи серпень смутку додає краплину?
Чи чорнобривці пахнуть гіркотою?
Ти задивився на мою світлину,
А осінь гаптувала сивиною.
"Чарівна пані, - кажеш ти відверто, -
До тебе прихиляється і небо".
Та інших слів чекаю я уперто:
Слова кохання чути би від тебе.
Моє вже літо зникло за порогом,
Свої дарунки пропонує осінь...
А небо прихиляється до того,
Хто сумував і настраждався досить.
14.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275017
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 14.08.2011
Україно моя, куполи золоті,
Моя земле в хлібах і калині.
Хай співають тобі все життя солов’ї
І лунають «курли» журавлині.
Моя земле озерна в лісах і степах,
Краю мій чарівний, дорога Україно.
Пшениці золоті, що ростуть на ланах,
Рідна серцю моя Батьківщино!
Я люблю свій народ, його диво пісні,
Хай Господь захистить нашу землю єдину.
Я звертаюсь до вас, українці мої,
Ви, як матір свою, бережіть Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275051
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 14.08.2011
То не вітер у вітті
Розшарпує тишу зомлілу,
І не сонячний промінь
Нанизує світ мій на вісь...
Сум душі не наситить,
Коли пошматовано крила,
Про любов нашу спомин -
Глибокий на серці поріз.
При відсутності ласки -
Заповнити чим порожнечу?
Зазираю у тишу -
Відлуння холодних розлук.
Гіркотою поразки
Віддає мені з наших відречень,
Лиш у снах моїх віщих -
Краплини тепла з твоїх рук.
Біль оголює нерви,
Зневіра затьмарює розум,
І зривається в небо
Безмовно-болюче: "Чому?".
Де знайти шлях повернень
І як не скотитися в прозу,
Коли серце без тебе
Жбурляє всі вірші в пітьму?
Переболене слово
У серці моїм кам'яніє,
У прозорості неба
Не видно вже й тіні від мрій.
Душа прагне оновлень,
Вмиваючи рани в надії,
Повертаюсь до себе,
Жадаючи нових прозрінь.
На скрижалях душі
Закарбовано прагнення світла,
У пустелях розлук
Перетнутися можуть стежки.
У відлунні дощів
Янгол в висі почує молитву,
І теплом рідних рук
Я зігрію знов душу й думки...
Стільки всього на світі,
Від чого з'являються крила.
Проганяючи втому,
Благаю себе: "Відродись!".
Це вже вітер у вітті
Розшарпує тишу зомлілу,
Теплий сонечка промінь
Нанизує душу на вісь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274951
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
Підкрались кішечкою сутінки раптово
І шовковистий килим стиглих трав
Вбирав їх кроки. Небом волошковим
Поволі човен-місяць випливав
В полон духмяний, у в’язницю звуків.
Підставивши свій кришталевий ріг,
Щоб ледь черкнути землю та почути
Сумну баладу лицарів німих,
Що сплять в степу. Вечірньою зорею
Не тішити, не гріти їм серця.
Мовчать кургани, славу і трофеї,
Дбайливо бережуть. Та не життя...
Сплету вінок із маків та волошок,
Червону стрічку запущу в косу,
І вітерцем метнуться ноги босі
Слідом за човном, у п’янку росу.
Ходім зі мною в степ! Ходімо в літо!
Звідки не буде більше вороття!
Пророчать нам кургани – ворожбити:
„Живи сьогодні і святкуй життя”!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274204
дата надходження 09.08.2011
дата закладки 10.08.2011
Так хочу серцем доторкнутись,
Відчуть тепло його очей,
Обняти й ніжно посміхнутись
Тому, хто гість моїх ночей.
Знайти на серця рани ліки,
Журбу в душі не колихать.
І повернути все навіки,
Зневіру підлу, щоб приспать.
І щоб заграли струни знову,
І як тоді, пісні лились,
Але тепер на тему нову...
Кохання! Знову повернись...
Та чую звуки арфи тихі...
Чи не наладжена струна?
І знов думки сідають стиха
На все, що пам"ять зберегла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274103
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 09.08.2011
Поміж серцем і серпнем – літо,
ромашки і чебреці.
День за соняхом ходить слідом
з усмішкою на лиці.
Заглядає у саду шпарку
чи зозулі кують іще?
Половина років на варті,
половину змива дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274040
дата надходження 07.08.2011
дата закладки 09.08.2011
я в шибку стукала тобі, ти бачив?
серпанком ніч спустилася над призьбою...
легесенько, нечутно і обачно
тобі з туману янголів вирізьблює
тобі пряде накидку з дивовиж,
а я присяду біля ліжка поруч
і цілу ніч, поки ти міцно спиш,
світанок вишиватиму власноруч
щоб він тобі пах вишнями і м'ятою,
щоб наливався золотом Ярила...
а поки ніч, цілую в губи я тебе...
а ти про це не мав і гадки, милий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272660
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 30.07.2011
Кольорові молодці
Фарбувати вміють.
З малювання фахівці,
Про картини мріють.
На папері олівці
Танцюристи славні,
Бо тримають їх в руці
Пальченята вправні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268445
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Колись йшов дощ, ми мокли на зупинці,
Маршрутки, як навмисне, не було,
Ти віз комусь черешні у торбинці,
Так, не багато. Може з півкіло...
І вигляд мав відверто жалюгідний,
Скуйовджено – промоклий, лиш німа
Гординя опиралась силі вітру,
Що гамселив торбинку. Я й сама
Бувала кращою. Косметика стікала
Минулим темним по моїх щоках,
Від холоду я танго танцювала,
Серед калюжі в білих чобітках...
В ту мить, мабуть, всі піднебесні сили,
Над нами зловтішались! Як на зло –
Соромлячись – сполохано тремтіли,
Маршрутки не було і не було...
І раптом вдалині – химерне диво!
На чотирьох колесах, Боже мій!
Рятуй мене, бо покидають сили,
То янгол за кермом, а не водій!
В однин момент і я, і мій товариш,
Рвонулись з місця... Я незчулась як
Черешні вже в калюжі потопали,
Сиділи там же в шоці він і я....
І якось вмить забулася маршрутка,
І дощ, і вітер... Світ кудись пропав.
Як виявилось - янгол на зупинці,
Черешні на кохання проміняв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272327
дата надходження 27.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Нахиливши голову до дверцят,
Обійнявши донечку чи сина,
Ти в авто чекаєш чоловіка,
А зі мною йде моя дружина.
Ти сидиш, замріяно-щаслива,
Я іду – обійнятий і гордий.
Світить ніжно сонце вечорове
На осіннє плетиво природи.
І ніхто, крім нас, не помічає
Снігу, що посипався раптово,
Що, згадавши давню передмову,
Ми удвох читаєм післяслово.
Розвело життя, перемололо
Ті щасливі порухи душі.
Тільки пам’ять проситься на руки,
Мов дитя в заплаканій межі.
Тільки руки рвуться до ромену,
Із сердець вичавлюють вогонь,
Тільки вечір терпко червоніє,
Спогади притиснувши до скронь...
Та обличчя вираз не змінивши,
Заховавши полум’я в повіках,
Я іду з дружиною і сином,
Ти в авто чекаєш чоловіка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272101
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 28.07.2011
Я цілую твою відсутність
Крізь химерну п’янку цнотливість,
Проникаючи аж до суті,
Усвідомлюючи важливість
Не моменту цього, а ночі,
Що втопила в собі майбутнє,
Що сховала тебе і хоче
Лиш одна в моїм серці бути.
Але серце моє – для тебе.
І допоки тебе немає
Я відсутність цілую в губи
І відсутність таки минає.
І являєшся ти, як ранок,
Відриваючи кірку з рани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265368
дата надходження 16.06.2011
дата закладки 16.06.2011
Відповідь на
Тамара Шкіндер (Серафима): «Намалюй мені дощ…»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262297
Змалював би я дощ,
Ні, не дощ навіть, - зливу!
Щоб залила ту ніч,
Блискавицю і грім...
Та безсило сиджу, - загустіла олива,
І кидаю у піч
Згадку спалахом рим
Зупинив би я мить,
Ні, не мить навіть, - вічність!
Що нектаром п'янить
Поцілунків твоїх...
Як же боляче б'є молода необачність,
Лишень думка летить
Над буденністю стріх
Скарбував назавжди
Дотик чистий Любові!
Та гравюра в мені,
Прямо в серці бринить...
І шукаю тебе у віршованій мові,
Ніби чудо з небес
Ця змальована мить
31.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262599
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 31.05.2011
Відповідь на
Тамара Шкіндер (Серафима): «Епілог»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262128
«Не жалею, не зову, не плачу...»*
Тільки ніччю,
Спить вже дітвора,
Порозкидане роками бачу
І римую вістрячком пера...
Ось смугаста зебронька житєва,
То чорніє, то білила днів,
Хто там друг?
Ах, лірика чуттєва, -
Корективи до архіву слів...
Дріб'язкове, навіть недоречне,
Застаріле й дивне: «Відпусти!»
У майбутнє?
Що таке безпечне,
Та не можу я!
І ти мене прости,
Не чіпай минулого, не треба,
Сьогодення - то Кохання рай...
То ж живімо у обіймах неба,
Принагідно й швидше обирай!
31.05.2011
* С.Есенин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262593
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 31.05.2011
Слід народу памятати
мудрі вислови, цитати,
що показують уміло,
як реформа стане ділом…
"Я повінєн вам сказаті -
трєба всім лопаті взяті
і впєрьод - город копаті,
шоб сім"ю нагодуваті!
Нє повінні ми чекаті,
шо нам влада зможе даті,
так шо слід людєй подняті,
шоб дєржаву рятуваті!
Колі кожна з вас людіна
збєрьот торбу картоплінок,
моркві, рєдькі, буряка -
странє помощь! Ше й яка!
Єсть у многіх із вас дача -
нада шоб була отдача!
Кур полсотні - єсть яйцо
і прибуток наліцо!
Нада, шоб корова пєла -
благодарнєйшеє дєло!
І шоб рохкав кабанєц –
будєт шкварка до яєць!
Роботяща у нас вдача
і натура не лєдача,
так шо смєло в бой пойдьом
і порядок навєдьом!!!
От тогда - капєц кітайцам!
Ми ім так дадім по … пальцам!
Отдадім ім взад іх грєчку
І забудєм супєрєчку!!!
Хто там ржот такой смєшлівий?
Смєшно слухать? Да пошлі ви!!!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261327
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 30.05.2011
На моє підвіконня,
Ніби в пам`ять літа,
Полохлива пташина
Раз-у-раз приліта,
І туркоче ігристо,
Дзьобом штрикає скло,-
Наче з шиї намисто
Обірвалось, втекло:
Намистинки надії,
Жданих слів, марних слів,
Розкотились, як мрії,
Градом битий посів -
Вже не зійде нічого,
За плечима життя,
Час вже сину дорогу
Торувать в майбуття.
Білі квітки калини
Він до шлюбу впліте
У волосся дівчини -
На життя молоде,
І засвітяться очі,
Пригорнеться плече -
Світанкове дівоче -
З п`янким смаком ночей...
Червоніти калині,
Сповіщати мені,
Що не сизий, а синій
Птах співає в вікні.
2011.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262415
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 30.05.2011
Відповідь на
Тамара Шкіндер (Серафима): «Елегія»
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262405
Прости за все,
Прости за всіх,
Гірка печаль - не шлях до раю...
Не хочу згадок і утіх в самотнім щасті!
Обираю
Лише Кохання височінь,
Лише удвох у ніч птахами...
Хай місяць плине в далечінь
Прозорих струн твоїх!
Віршами
Я на світанку оживу
І уст торкнуся поетично,
Щоб срібло пам'яті в траву,
Як роси пристрасті!
Скептично
Я не скажу тобі: «Прощай!»,
Не можу, ні, - не маю права...
Бо я Кохання обираю,
Беззастережно,
Наче рай!
30.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262414
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 30.05.2011
В день липневий на черіні літа
Причамріли від спекоти квіти.
-Гостра в нас у дощику потреба,-
На коліна впали перед небом.
І тоді гримуча блискавиця
Вдарила по хмарах сіролицих,
Зашуміло небо,завелося,
Над лугами сріблом пролилося.
Довго-довго шаленіла злива,
Райдуга всміхнулась соромливо,
Під веселих цвіркунів цимбали
Квіти вдячно небу закивали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262155
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 28.05.2011
Клубком у горлі та остання ніч,
Той протяг сяйва місячного в скельце.
Розлука - це ж як біль – звичайна річ,
проте так гостро підрізає серце.
Тополя під вікном. Злітає пух
Тонесенькими скибочками вати.
Крадеться тиша, цей вселенський дух,
А час тебе стомився зупиняти.
У небі чорний птах твоїх образ
Кричить слова безжальні на прощання.
Заплаче щастя наше тільки раз,
Та біль пройме від слів твоїх, останніх.
Хіба ж спроможний тополиний рай
Встелити нам дорогу в рай небесний?
Довірились простим словам «Кохай!»
Та їх у кригу заметіль занесла.
ЧАРІВНА AmriLaura зі своїм авторським талантом на http://www.playcast.ru/view/1584523/5e26c88b85eec5ed8df6d88c7c0221d76cdf6a6dpl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262180
дата надходження 28.05.2011
дата закладки 28.05.2011
Сам обираєш шлях свого життя,
І гарну долю змалку намалюєш,
Сьогодні маю інше сприйняття,
З уламків не багато набудуєш.
Силенна зграя луснутих сердець,
У кронах ясенів десь спочиває,
А нам шепоче грамотний мудрець,
Що власну колію хтось обирає.
Замало бачимо в житті обранців,
Із парадоксів ліпиться істота,
Уп’ялись в плечі лямки ранців,
І в кожному гойдається скорбота.
То як же так, чому не поскладали
З цеглинок знань широке майбуття,
Не всі, напевне, рівні шанси мали,
Важка хода до справжнього життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258538
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 10.05.2011
Пишу прощання. Клею зміст словам.
Байдужість надто серце полонила.
Ні, не здаюся, просто вам віддам
Свої останні спалені вітрила.
Пишу й мовчу. Не хочу знати втрат.
На них дивитись - надто біль пекучий.
Це те, що має в шахах ім'я "мат",
Це те що не вбиває, але мучить.
Пишу прощання. Легше так самій.
А в когось зараз припадають пилом
Такі безцінні, надто дорогі
Життя нові ще, сильні ще вітрила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258501
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Не зволікай, не зволікай,
Твори добро.
Не гайсь. Поквапся.
Твори добро -
лиш в цьому щастя.
Не зволікай. Не зволікай.
Люби дитинно й безпричинно,
Красиво, солодко, невпинно...
Не зволікай, не зволікай.
Твори добро, світлини, ві́рші...
Усе це на землі залишим,
І стане білий світ добрішим,
Бо тут були ми: світлі й грішні.
Не зволікай. Не зволікай.
Твори добро.
І не барися.
Спіши. Лети.
Мерщій гонися.
Далеко.
Хоч за небокрай.
Лиш йти наза́вжди -
зволікай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257437
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 07.05.2011
Час біжить, мов ріка швидкоплинна,
Все міняється в світі щомить,
Тільки в Матері серце за сина
Всі віки однаково щемить.
Запорошує пам’ять снігами,
Вже й на скронях давно сивина,
Та у серці лиш спомин про Маму,
Наче спалахом сонця зрина.
Це її перед сном колискові
Навівають нам райдужні сни,
А у Маминім сяйві любові
Виростають змужнілі сини.
Це вона нас навчає любити
Рідну землю, життя і людей,
І теплом материнським сповиті
Ми по світу крізь терня ідем.
Серце Матері схоже на птаха -
У тривогах тріпоче завжди,
Бо летить без вагання і страху
Визволяти дитя від біди.
І які б нам хвороби та муки
Зла недоля в житті не несла –
Нас зціляють лиш Мамині руки,
Що торкаються ніжно чола.
А коли всі вже програно битви,
Смерть ось-ось у лещатах скує –
Тільки Мамина щира молитва
Порятує дитятко своє...
Хоч від праці вона похилилась
І від літ посивіла коса –
Наймилішими серцю лишились
Її ніжність, любов та краса.
Все життя ми несемо той спомин
Про усмішку та очі сумні.
Повертаймось частіше додому,
Щоб вклонятись її сивині!
Вічна Мати, що зветься Марія,
Шле молитви за нас в небеса,
І горить в кожнім серці надія,
І щомиті любов воскреса...
2007р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257932
дата надходження 06.05.2011
дата закладки 06.05.2011
Він був, як вітер. Прилітав під вечір.
Ховав свій погляд у її волоссі,
Цілунками вкривав їй ноги босі,
Кружляв у танці, й обіймав за плечі.
Вона була, немов берізка в полі.
Тонкий свій стан до вітру пригортала,
Щоби достать - навшпиньочки ставала,
Щоб упіймать - тягнула руки голі.
Зникав на ранок, прагнучи на волю.
Вона любила, і його прощала.
Роки опалим листом рахувала,
Тужила і оплакувала долю...
Для ілюстрації використано фото автора mgk під назвою "Fashion-модель"
http://www.photosight.ru/photos/2135062/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257512
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.05.2011
Учням Войковської середньої школи на Амвросіївщині
Мій рідний степ - і серце калата
На цім просторі без кінця і краю.
Простелить килим балка Золота -
Місцинка із божественного раю.
Сюди, сюди спішу з дитячих літ -
У різнотрав'я, у цвітасті барви,
Де клопіт бджіл, метелика політ
В музичній тиші творять настрій гарний.
Ах як кульбаби сонячно цвітуть
І синьо-жовто - проліски, фіалка!..
Я стільки див знаходжу завжди тут,
І всі дарує медоносна балка.
Я милим краєм свято дорожу,
Мені щоразу додає він сили,
З душі зніма тягар, знімає ржу.
...А ви свою вітчизну полюбили?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257150
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Може, сон – то не сон, а ілюзія білих модрин.
Може, біль – то не біль, а статичність емоцій і тіла.
Ділить навпіл життя те, що мало ділити на три.
Ти пішов у минуле, розбивши на дрібочки ціле.
Навесні забузковіє там, де сиділи удвох.
Ноженята зіпнуться уперше, але не побачиш.
Нам любові і щастя відважив у синові Бог.
Ти пішов у минуле… Майбутнє – вагою пробачень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257075
дата надходження 01.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Настороже́ который день...
Игральной картой манит лето...
И солнце в фантике конфетном
Слегка поддразнивает лень...
И сладко пахнет сдобы дух,
Вмещаясь в доме, в час субботний.
И отдых грезит о работе,
Прислушиваясь к болям рук.
Пролившись дробно, птичья трель
Задела душу переливом...
А пассифлора - юга диво
Созрела в срок. Полна таре́ль
Дарами добрыми. Вкушаю.
В них радость, счастье, долг и дань.
Струится время в жизни длань...
Апрель течет неспешно к маю...
9/04/11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252649
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 09.04.2011
Немилосердна ера, ера злоби і гніву.
Болі у грудях, давлять тонни бетонних плит.
Трачу на вітер сили, майже немає віри,
Душу розколе навпіл те, що тепер болить.
Промінь надії гасне, темінь густа в тунелі,
Ноги мої відчули холод підземних вод.
Руки тягну у протяг, де ті до світла двері?
Швидко росте напруга в тисячі тисяч вольт.
Битий іду по лезах шляхом усіх гонимих,
Сам у собі блукаю, згасли мої вогні.
Бранець емоцій диких, фарби згущаю в римах,
Світ не такий паскудний, будуть ще кращі дні…
06.02.11.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239288
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 08.04.2011
В тобі щось є
від матері моєї:
розхмарена печаль,
тепло в очах,
і коси -
чорна злива на плечах,
і руки феї.
В тобі щось є
від матері моєї.
ось це глибинне,
рушниково-світле:
воно і в жесті,
і в поставі -
рідне.
І лагідно приходить
непомітне...
В тобі щось є
від матері моєї.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251584
дата надходження 04.04.2011
дата закладки 05.04.2011
Ваш образ миловидний і німий
буде до скону Образом Любові
глибоко в серці, у клітинках крові,
в самій душі - прекрасний і святий!
Він проявляється на кожнім полотні,
де лише матір обнімає сина,
до кінця літ, до смерті від дитини
Ваш образ - талісман і оберіг!
І всяку ласку, доброту, любов
я міряю лише одним мірилом -
отим теплом, яким мене зігріли,
перше як вічності Ви обняли престол!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251012
дата надходження 01.04.2011
дата закладки 01.04.2011
За долгосрочной вязью
Струился фимиам.
Ступал идущий праздно,
Завидуя ветрам
Текущим невесомо,
Без пыли и забот.
Он шел к себе из дома,
Нанизывая год
На миртовый веночек...
Изменчивый узор
Сверкал в руках. Из строчек
Раскинулся простор.
Слегка звала усталость
Найти чужой уют.
Тропа все извивалась,
Менялась. Спуск, то крут,
То легок и атласен,
Бежал вперед, туда,
В непознанное... Ясен
Там будет миг. Звезда
Взойдет на небосводе
Очертит светлый след...
Стремясь достичь свободы,
Спешил он в вечность лет.
9/01/11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233770
дата надходження 09.01.2011
дата закладки 31.03.2011
На скатерти кусочек хлеба,
Стакан воды, щепотка соли.
А за окном полощет небо
Ветров потоки. С антресоли
Сниму весенние надежды,
Заждавшийся росточек счастья.
Раскрашу лист в цветах, как прежде.
Утихомирю в сердце страсти.
И свет благой приму на душу
Отмоленный и вдохновенный.
Любовью дни мои закружит
Мечта, родившись в марте пенном...
31.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250869
дата надходження 31.03.2011
дата закладки 31.03.2011
На родные харчи возвратились грачи,
Благовесты окрест растрезвонились чинно…
Не сподобившись петь, приобщился влачить
Виртуальное бремя под люминесцентной лучиной…
Суета у печи, на столе куличи,
Освящённая кровь на губах и в стаканах…
Запечённая плоть с непривычки горчит,
А мечты облицованы инеем в сонных капканах…
Не воистину всё, но воинственны все
В искушенье потешном наполнить карманы…
Осмелели взращённые на колбасе,
На глазах обращаясь в бананно-бесстыжих гурманов…
Зацелован до комы поруганный крест,
Заунывно скрипят на задворках качели…
И вгрызается в глотку унылый протест
Как прощальная песня обсмыканной виолончели…
Обречённо мерцает огарок свечи,
В непорочном экстазе зашлись менестрели…
Мир гораздо тесней, чем казалось в ночи,
Но, шепчи не шепчи, а кончаются даже апрели…
2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250856
дата надходження 31.03.2011
дата закладки 31.03.2011
Хочу літати, від щастя співати.
Бульбашки мильні пускати з балкону.
Хочу солодкої білої вати,
Хочу кульбаби букет у долоні.
Хочу босоніж іти по калюжах,
Без парасолі пірнати у зливу.
Хочу під ганком троянди і ружі,
Хочу будинок, великий, красивий.
Хочу літати з тарзанки у воду,
Сірих качок і гусей розганяти.
Хочу щоденно такої погоди,
Щоб відчувався не будень, а свято.
Хочу варення на хліб і на масло,
Чаю міцного, кіна без реклами.
Хочу, щоб посмішка сина не гасла,
Хочу, щоб тато здорові і мама.
Хочу світанків, цілунків, цукерок,
Квітів, каблучок і моря дрібничок,
Хочу вина чи з малини лікеру.
Хочу тебе без уїдливих звичок.
Хочу сто тисяч чотириста шосту
Серію опери про Маріанну.
Сукню від Gucci із шиком і лоском,
Щоб виглядати як зірка екрану.
Хочу роботи годину на тижнень.
Хочу машину – фераррі червону.
Хочу в Карпати чи Альпи на лижі,
Хочу відпустку, і то – терміново.
Хочу на море, під сонце і пальми,
Без відрахунку кінцевої дати.
Хочу свободи і щастя без гальмів!
Хочу, я хочу, я так хочу спати....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250689
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 31.03.2011
Відпусти хоч на хвильку мене..
Бо впадаю в солодку безтяму..
І провалююсь в пристрастну яму..
Мить.. і втрачу тяжіння земне..
Не цілуй моїх вуст.. Не цілуй!!
Бо зомлію!! О, Боже, зомлію!!
Краще ти.. намалюй мою мрію..
На жагучих вустах ..намалюй..
Не дивись мені в очі, бо я..
Піддаюся твоєму чаклунству..
Як повірить оцьому безумству?
Справжня бранка.. Я бранка твоя..
© Copyright: Любовь Иванова 2, 2011
Свидетельство о публикации №11103136122
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246833
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 29.03.2011
Засмальцює вечір білий день,
згасне небо у захмар'ї чорнім.
Ніч самотня степом побреде,
в пазусі ховаючи "учора"
і зірки у жмені, і лице
від "сьогодні" і, можливо, "завтра".
Ніч піде до тебе, та про це
вголос говорити ще не варто.
Просто свічі довго не гаси
і замки не зачиняй у сінях.
І не розплітай її коси,
бо заплаче пугачем осіннім.
І не випускай руки із рук,
бо злетить угору жовтий бісер,
у гіллі сахнеться чорний крук,
скло вікна у хрестовинні трісне.
Обійми міцніше, прихисти,
заховай од вітру, мряки, мору...
І на ранок не бентежся ти,
якщо сном згадається учора...
День розвіє згадку, рознесе,
і солодку заховає втому...
Ніч прийде іще, але про це
не кажи ніколи і нікому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250223
дата надходження 28.03.2011
дата закладки 28.03.2011
Вишивала стежками я долю:
Стежка зустрічі, стежка розлуки,
Стежка радості, стежечка болю
І кохання стежина, і муки,
Стежка щастя, стежина чекання
І довіри стежина, і зради,
Стежка ніжності, стежка мовчання
І здобутків стежина, і втрати,
І стежина дитячого сміху,
Перших слів, перших кроків дитини
І стежина розради і втіхи,
Стежка помилок, стежка провини...
Вишивала проміннями сонця,
Вишивала туманом, росою
І зірками, і стиглим колоссям,
Снігом білим, дощем і грозою.
Вишивала стежину ранкову,
Вишивала над річкою кладку...
І я вишивку цю кольорову
Подарую онукам на згадку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249898
дата надходження 27.03.2011
дата закладки 27.03.2011
Від чого це так холодно мені?..
Безслідно утекла вже геть зима,
Чомусь лиш не радію я весні...
Поділось де тепло?.. Його нема...
Змінилася на холод теплота,
Зігріть мене тепер не вдасться їй.
І жевріє одна лише мета:
Зігрітися б... Немаю інших мрій.
Синіють губи, важко говорить.
Хоча... Навіщо щось казать комусь?
Від холоду не перестану жить!
Я перед ним в коліні не зігнусь!
Одне лиш треба з'ясувать мені:
Яка причина лютих холодів?
Чи відповідь шукати у рідні,
Бо хтось мене зігріти не зумів?..
Від чого це в полоні я зими?
Здається, зрозуміла я усе!
Близьким не приділяєм часу ми,
А час із ними нам тепло й несе!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248834
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 26.03.2011
Мой невидимый доктор Время,
Я здорова, готова к выписке,
И своё золотое бремя
Закопала на старом прииске.
Что ж, упрямый ночной советчик,
Я поправилась раньше срока!
Разрывается автоответчик…
Мой диагноз – «не одинока»!
Даже если судьба-шутница
Чувства рвёт, как листы в тетрадке,
Будут силы опять влюбиться…
Я здорова… И всё в порядке.
23.03.2011
(не отождествлять автора с лирической героиней)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249018
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 23.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2011
Цей літній дощ був зовсім інший,
таких дощів ще не було.
Він цілував устами тишу,
він літу холодив чоло,
безцеремонно був щасливий,
і не чекав хвалебних слів.
Ще не було такої зливи
з-поміж усіх відомих злив.
В руках – строкаті парасольки,
і світ танцює гопака.
Ніхто не розуміє толком,
звідкіль ця злива отака.
Он парасоля – в юний сонях,
усмішка-зваба на лиці,
в руці – штиблети, щоб босоніж!
І що там дощ, калюжі ці?
Закохана, щаслива, юна...
І дощ цей – просто благодать!
У небі – хмар холодні руна,
а їй, окриленій – літать!
Поглянь, цибає просто неба,
в калюжах – бульбашковий рай:
Є в тім не пафос, а потреба:
так проявитися – і край!
21.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248887
дата надходження 22.03.2011
дата закладки 23.03.2011
Не встигло сонце ще поміж дерев
пробитися. Ще ранок – сонцю впору,
а вже горлянку в гіллі птах дере,
і спів отой – угору... вгору... вгору...
Ще не прикрасили сережки віття вільх,
а вже підсніжники тонкі, як порух серця...
а вже дзвінкий пташиний водевіль...
вже очі у дівчат – немов озерця..
Цей березень... Ця дивна березінь...
Струмує сік невпинно і жагуче.
Припнуло сонце день на волосінь,
і він її, немов струну, озвучив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248251
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 21.03.2011
Комедія стара, старі герої.
Набрид усім сценарій і сюжет.
А може досить? – час вже скласти зброю!
Закінчився для нас парад планет!
А може, досить грати лиходія,
Який брехнею прокладає шлях?
Перервана у п’єсі наша дія,
Нема аншлагів і натхненню – крах…
Старий учитель, що пройшов чимало –
Засів удома десь біля вогню,
Та запалу в очах його не стало,
Забув про учня – вигадку свою.
Заздалегідь вела дорога в пастку,
Та на шляху до неї стільки зваб!
Відмовилася дарувати ласку
Капризна доля і тепер ти - раб! -
Не геній гри, і не король підмостків,
А раб своїх не прощених гріхів!
Нема з ким грати. Ясно все і просто.
І пусто… Пустота з усіх боків…
Упали декорації додолу
І маски полиняли від жалю.
І в мене ллються сльози мимоволі,
Коли я цю комедію дивлюсь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246876
дата надходження 13.03.2011
дата закладки 18.03.2011
Догорає вечір у серпанку.
Обіймає землю пелена.
Опустилась темрява до ранку.
Нічка уже прядиво сплела.
Сповивала сутінки неспішно.
І закрила тінь її вікно.
Підступала тихо й обережно.
Погасила неба полотно.
Темряви володарка лукава
Очі пустотливі підняла,
Таємницю в себе увібрала,
І бровою хитро повела.
Ухопила місяця за роги,
Що розвіяв морок уночі,
Освітив промінням всі дороги...
Сяйво золоте своє ллючи.
І запахли квіти ще гостріше.
І росою вмилася трава.
І думки стають тоді чистіші,
Коли сонце промінь розлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242492
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 18.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2011
У вечір той було так чи здалось:
Причал хрипів захекано, як лось.
Ковтала гальку ненаситна хвиля,
У хмарі альбатрос ширяв і квилив.
А море синім полум'ям взялось!
У вечір той чекав тебе дарма.
Втішалась морем збуджена юрма
В солоних бризках дужого прибою.
Я сумував, ласкавко, за тобою,
Без тебе світ мені був, як тюрма.
У вечір той ти зрадила мене...
Та я гадав, що біль той промине,
Час вилікує почуття і душу.
Але той вечір не зникає, душить
І віру в тебе вкотре бгає, мне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242079
дата надходження 19.02.2011
дата закладки 04.03.2011
Тотальна йде війна за мову
Вже триста років - три віки,
Як і завжди, московські знову
Кружляють бісові круки.
Вони волають на все горло,
Щоб заглушити солов"я,
І небо все стає аж чорне,
Від їх пекельного пір"я.
Що ми забули рідну мову,
То наше горе і біда!
Вживати гріх технічну знову,
Коли джерельна є вода?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241260
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 03.03.2011
Из красок соткан небосвод.
В заре рассветной и в закате,
Земля, примерив света платье,
Спешит на звездный хоровод.
Играя, женственно в ночи,
Пленяет ценными дарами,
Летит вперед и между снами
Найти желает жар свечи,
Горящей в призрачной короне
Среди созвездий и комет...
Отбросив в сумрак грешность Лет,
Сверкать надеется на Троне...
3.03.11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244730
дата надходження 03.03.2011
дата закладки 03.03.2011
Не укрыться от одиночества
Ни в любви, ни в стихах, ни в выпивке,
Не укрыться от одиночества
Ни под небом, ни под землей.
Ничего мне уже не хочется,
Умираю. Прощайте, нытики.
Ничего мне уже не хочется,
Осыпаюсь к ногам золой.
Бог не помнит, как нас по отчеству,
Не хочу ожидать в преддверии...
Не спасает от боли творчество,
Не спасают друзья, семья.
Без рецепта врача пророчества
Принимать до изне…безверия?…
Не укрыться от одиночества,
Одиночество – это я.
______________________________________
иллюстрация "Одиночество" бумага, тушь - Ирина Смольянникова (Стрекова)
галерея художницы: http://artbesa.narod.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237857
дата надходження 30.01.2011
дата закладки 03.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2011
Я напишу тобі листа
Я знаю, ти чекаєш,
Сказати хочу не спроста
Бо знаю, пам'ятаєш
Про мене ти у кожну мить,
А я далеко, справи
Та хочу іноді просить
Звари будь ласка кави...
Спитай тихенько, -
Поруч сядь,
Про успіхи й невдачу,
За мене так переживать
Лиш можеш ти! Я бачу,
Я бачу їх, мов уві сні
Твої чудові очі
Вони прекрасні і сумні,
І вдень і серед ночі
Твій погляд у душі завжди
Теплом він зігріває
Ще трохи, зачекай, зажди!
Лиш час терпіння має...
Я напишу тобі листа
Я знаю, ти сумуєш,
Життєва доля не проста
Тобі припала! Чуєш,
Я вірю, чуєш ти мене
На відстані далекій,
І час той швидко промине,
Повернуться лелеки
В своє закинуте гніздо
Великими птахами
І знову разом на Різдво
Святими вечорами
Ми будем радісно співати
Молитви та колядки!
Скажи, я хочу знати
Чи не даремні згадки?..
Я напишу тобі листа
Я знаю, зрозумієш,
До болі стиснуті вуста,
На відстані зігрієш
Мене ти у морозну ніч,
Лише думками! Прошу,
Тебе я прошу віч-на-віч
Прости мене за ношу,
За тяжку ношу сподівань,
За ночі ті безсонні!
Я довго йшов до тих зізнань,
Немов в свої долоні
Мене ти ніжно пригорни,
Пробач за мрію-втіху,
Та віру в серце поверни,
Як ластівку під стріху...
Я напишу тобі листа
Бо знаю, ти чекаєш,
Сумуєш, віриш, просто так
За все мене прощаєш!
Бо я у тебе лиш один
І ти одна у мене
Найкраща в світі,
Я - твій син,
Кохаю тебе, нене!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111080
дата надходження 09.01.2009
дата закладки 01.03.2011
Мне кажется, что это просто сон -
Кошмар, из тех, что сковывают душу...
Дыхание срывается на стон,
А я гребу сквозь волны слёз. На сушу.
Мне кажется: дожить бы до утра,
А там - будильник всех спасёт из плена...
Ну что же он молчит?! Давно пора
Раздаться звонким эхом в тесных стенах!
Мне кажется, медлительный рассвет
Вспорхнёт пугливо, будто извиняясь...
И снова день... Мир обретает цвет...
Так почему же я не просыпаюсь?!
01.02.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238224
дата надходження 01.02.2011
дата закладки 27.02.2011
І, все - таки, не руш мене, не руш!
Така вже є, ну, що поробиш, - вперта.
Так хочеться сховатися під душ,
Щоб всі обійми з тіла свого стерти.
В конвертик загорну тобі «Прощай»
Лише б у вічі криком промовчати:
Не руш мене! Не треба, не спиняй,
Неправда, що буває щось з початку.
Лиш непритомним спогадом спинюсь.
В двобій з думками кинусь навкулачки.
Не янгол, ні, такою лиш здаюсь.
Не руш мене! Я вже давно втікачка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242590
дата надходження 22.02.2011
дата закладки 23.02.2011
Розгублено і винувато
мені дивилася услід...
Не йшов - стояв. Бо ноги - з вати.
Душі не чув. Була, як лід.
Сказав. Старався, щоб не гостро.
Себе боров. І поборов:
- Сім'ю порушити не просто...
А в серці шаленіла кров!
Минуло літ з тих пір багато
(мені здавалося - століть)...
А в серці карбом:
винувато
Любов розгублена стоїть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236119
дата надходження 21.01.2011
дата закладки 22.01.2011
"Мені болять мої рядки
той мови, що уже не в моді..."
Т.Г.Шевченко
Болить душа - навіщо ж так:
насильно насаджати мову? -
Співайте пісню колискову
дитині, як пташині птах.
Муркоче кішка для котят,
Мичить корова до теляти,
Як стежка, що веде до хати -
ніхто її туди не тяг.
Навчить любити рідний край
не можна, не відчувши ласки
матусі, бабиної казки,
не чувши, як співає гай,
Як на траві бринить роса,
як заплітає коси вітер.
Дитя в любові - наче в квітах,
веселка в небі не згаса...
Не можна силоміць навчати
патріотизму - мові крах.
Навіщо вікнам нові грати
Коли у хати їде дах?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236202
дата надходження 21.01.2011
дата закладки 22.01.2011
Вбрали зорі вишиванки,
Повзували постоли
Та й Різдвяної співанки
Дружним хором затягли.
Полилася ген колядка
Під небесний передзвін.
Всі до Божого Дитятка
Поспішили на уклін.
Місяченько не дрімає
О святковій цій порі,
А за зорями манджає
З топірцем і в кептарі.
Напереді у віночку –
Найяснішая зоря:
Злотом вишита сорочка,
Личко усміхом сія.
Щоб з дороги не зблудити,
Осяває зірка шлях.
Ще й ангéли у трембіти
Трембітають по боках.
Сорочину вишивáну
Зодягає радо світ
Й чимчикує за зірками
До Дитятка на привіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233991
дата надходження 10.01.2011
дата закладки 12.01.2011
Вот и дождались! Время, оглянись!
Вертится народ, - скоро Новый Год!
-------------------------------------------------------------------
Скоро небрежно проводим в историю Старый,
Новый без спроса «засеет» в дома семена…
И, подтянув пару струн на охрипшей гитаре,
Сбацает пару куплетов на все времена…
И разлетятся азартных аккордов осколки, -
Весело будет ежам и бомжам, и ножам…
И затрясутся в паническом ужасе ёлки,
И загрустится закрытым на ночь гаражам…
Женщины загодя к «бою» начнут подготовку
И наведут на девичьи обличья красу,
И, маскируя фигурки под экипировкой,
Будут посуду крушить и крошить колбасу…
Ну, с мужиками, понятное дело - всё просто, -
Эти, не глядя "сметут", что ни дай, всё подряд…
Маются вечным вопросом размера и роста…
А после бани махнуть норовят в Ленинград…
Но распахнутся сердца, конфетти и конфетки…
Я за компанию тоже не раз согрешу…
На табуретки взберутся нарядные детки, -
Дедкам-Морозам «на уши навешать лапшу»!
Будет весёлый шаба́ш-ералаш по-цыгански,
Трезвый расчёт превратится в нетрезвый галдёж…
Переполняясь горластым пивком и «Шампанским»,
Будет колбаситься ночь напролёт молодёжь…
Могут пожаловать гости в «летучих тарелках»,
Али нагрянет какая из шалых комет, -
Мы на задворках запалим для них фейерверки
И открестимся от всяческих глупых примет…
Время свой бег ненадолго, да приостановит…
Грянет на фоне курантов лихое «Ур-ра-а-а!»
Всё закружится в стремительном вальсе по-новой, -
Мало кто в этаком вихре уснёт до утра…
В общем, всё будет прекрасно, прикольно, премило, -
Флот не пропьём и оставим в покое дома…
И не беда, что с утра нас немного кренило…
Всё перемелется… и прослезится зима…
декабрь 10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228836
дата надходження 15.12.2010
дата закладки 16.12.2010
Виконується так: саджаєте знервованого
(зневіреного) сусіда (сусідку) на одне ко-
ліно і декламуєте в такт підкиданням,
прискорюючи темп. Під кінець, якщо ви
не досягли гармонії і не почули щасливий
сміх, повторіть на другому коліні.
Їхав, їхав пан, пан
На «мерині» сам, сам
До столиці радий-радий,
Бо попав у Раду, Раду.
Голосуйте хором, хором:
Став Михайло Семафором,
А йому на груди цяцю
За ручну невтомну працю.
Як там натовп, стих? Стих,
Бо дали під дих, дих.
Їм і зашморг, бачте, тісний,
Їх інспектор сильно тисне.
Не подобається пісня?
Їм давай своїх артистів?
А! Їдять сухе та прісне?
Не вдоволені міністром?
Щось їм там смердить у місті?
А у нас машини чисті.
Ми вас бачим.
Ми вас чуєм.
Ми вам гетто розбудуєм.
07 грудня 2010 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227190
дата надходження 08.12.2010
дата закладки 08.12.2010
Ілюзію беру за карк:
дурити досить, треба жити!
Та все ж, який у грудях скарб
від мрій, що ними час прошитий...
Ковтаю дум гіркий клубок,
сльозу нанизую на спомин -
життєвий дзбан для нас обох
полинного настою повен.
Той трунок нам гірчить здаля,
та лебедіють, чую, весни,
і в небо бруньочка стріля,
і я для літепла воскресла.
Я в світ залюблена така,
немов пробуджена для чуда...
Із небовисі витіка
мій день, і пісню в ньому чути.
Ні літ прожитих, ані днів,
отих, що згасли за плечима -
вони лиш сутінки одні,
та все ж чомусь-таки навчили!
А я - це я! Бува, себе
непросто у собі пізнати.
Прийде прозріннячко скупе
через суєтний людський натовп,
чортополохи, чагарі,
синці і мозолі розбиті -
проб'ється світлом угорі,
життя ударить в світ копитом.
І ти збагнеш, чого прийшов,
чого від тебе день чекає.
Між "вчора" й "завтра" пройде шов,
а час твій профіль відчеканить
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226754
дата надходження 06.12.2010
дата закладки 07.12.2010
Ярче пламя костра на ветру.
Чуть утихнет - и пламя слабеет.
Резче пахнут цветы поутру.
Запах тонше, когда вечереет.
Нежен ласковый солнечный луч
В час, когда горизонт заалеет.
Когда солнце мелькнёт из-за туч,
На душе моей станет теплее.
Зеленее трава, что в росе
В переливах хрустального света.
Ярче звёздочки мак, что в косе,
Словно капелька знойного лета.
Но милее всё ж тихая ночь,
Когда месяц в окно мне стучится.
Как желанье своё превозмочь:
Полететь к тебе мысленно птицей?
Постучать осторожно крылом:
Может быть, тебе тоже не спится...
Я хочу лишь напомнить о том,
Что теряется - не возвратится.
Пусть морозы пройдут стороной,
А Любовь нас спасёт от метели.
Никогда разлучить нас с тобой,
Чтоб декабрьские стужи не смели.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225265
дата надходження 29.11.2010
дата закладки 29.11.2010
Мовчать немовлені слова,
що не несуть покути.
І серце б'ється не для вас,
у хмелеві розкуте.
Себе убрід не перейти -
старайся-не старайся.
Неперехрещені світи,
в які нелюбець вкрався.
Шептали вишні при вікні,
як місяць впав у лузу,
що ви освідчились мені,
натхненно, наче Музі.
Сум'яття досі не пройшло,
бентега щоки вкрила...
Спитала тихо: "Ви про що?"
Сказав: "Про щастя, мила!"
О світку мій! Подітись де
від слів цих невблаганних?
Любов - то почуття святе,
не вам скажу "коханий".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224659
дата надходження 26.11.2010
дата закладки 27.11.2010
Луна расплавленной монетой
Висела в бархате небес.
Последний день хмельного лета
Сбежал поспешно в темный лес.
Струился свет в росе примятой
И таял редкий птичий свист,
И чай остыл с приятной мятой,
И грезы снов пришли на бис.
Кружась, прильнули к изголовью,
Шепча бессвязно, наугад...
И мир наполнился любовью -
Открылась дверь в запретный Сад.
31.08.10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210163
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 11.09.2010
Приходить ніч з очима Афродити.
Я їй сьогодні вікна відчинила.
У парі з нею солодко творити
Хапаючись за Музи білі крила.
Ген сипле небо зорі, наче з міха.
І місяць озирається старечий.
Чумацький Шлях.
Ним, кажуть, прадід їхав
Ще в Крим по сіль,
Із вузликом на плечах.
Приходить ніч з очима Афродити.
Тону в отій небесній галереї.
Зірки збираю у маленьке сито,
Щоб в подарунок піднести Орфею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203155
дата надходження 28.07.2010
дата закладки 11.08.2010
Тайно льётся в тишине
Бледный свет луны.
Душу вновь тревожат мне,
Дней прошедших сны.
Вспоминаю часто дни
Золотой весны.
Что ж ... растаяли они,
Нет ничьей вины.
Счастье, радость ожиданий,
И любви рассвет.
Всё тревожите больней,
Но возврата нет.
В пелене ночной лазури
В шёлковой тиши,
Улетели, словно бури,
Все мои мечты.
Ранит душу снова память,
Но цветок завял...
Жаль, погасло сердца пламя,
Милый сон пропал...
Но живёт ещё надежда!
Сердце, не грусти....
Эх! Как хочется, как прежде,
Чтобы рядом - ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202373
дата надходження 23.07.2010
дата закладки 26.07.2010
Разорвалось сердце...
По углам осколки.
Отворилась дверца.
Тлеют кривотолки,
Отравляя радуг
Созревавших чудо.
Смейтесь до упаду -
Я спляшу вам люди.
На заказ коленца,
Пируэтов цепи.
По частичкам сердца
Назначайте цены.
Созерцайте рьяно,
Подставляйте руки.
По тропе с изьяном
Вам легко... От скуки
Среди пассов быстрых
Наслажденьем сыты.
Слез развею искры
Об кувшин разбитый.
20/07/2010
художник Фрейдун Рассули
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201955
дата надходження 20.07.2010
дата закладки 22.07.2010
Нехоженою тропкой
Полночною порою
Промчусь... Не буду робкой...
За крохою звездою
Растаявшей в тумане.
Не маюсь расставаньем.
Росой в прохладной рани
За странным обещаньем,
Коснувшись уст забытых,
Впитав по каплям негу,
Скользну... Окно открыто,
Спешу к тебе и небу...
20/07/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201950
дата надходження 20.07.2010
дата закладки 22.07.2010
В разорванной строке осталась боль...
Не сказано... Оставим сожаленье.
Пусть потечет за паузой, любовь,
И фразой точной сбросит полог тени.
На солнечном луче летит мечта
И плавится натруженное лето.
Как слово соскользнет на блеск меча
Расковано и пламенем согрето,
В удачный миг откроет смысл простой.
Лови его, сплетая краски радуг.
Живи сейчас. Наполни мир собой
С желанием найти тропинку к Саду.
8/07/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199960
дата надходження 08.07.2010
дата закладки 12.07.2010
ось так
в незриму безбереж
скресають зорі, мов цілунки…
Ти в мить таку зорю береш,
немов жадану діву-юнку,
спиваєш гріх її спокус,
покірність вуст й мовчазну згоду…
Самозакоханий – відбувсь
десь межи зав’яззю і плодом…
За мить ти став для діви ким -
коханцем, ангелом чи катом?
Найкращим в світі чи бридким,
вмить небо спресувавши в атом?
Цей незабутній зорекреш
в жагою перелиті перса…
Ти звісно першим був,
та все ж -
для тебе ця зоря
не перша.
Ніч зорелітна, мить пласка –
новим життям в пітьмі розквітла,
цілющим подивом листка,
іскринкою в фантомі світла
про-дзве-ні-ла –
вистругана
смичками цвіркунів
до найвищої октави…
стерпла –
зелен-гріхом
під вії-трави...
скресла
розкриком,
розхлипом,
розхлюпом,
розцвітом,
вибухом...
Родилися зоренята…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199704
дата надходження 07.07.2010
дата закладки 10.07.2010
Тихо, ледь помітно підкрадався ранок..
Зорі вже погасли, а він плив в човні.
Темінь пробиваючи, знову віз світанок.
Хмари зайнялися в золотім вогні.
Промінь визирає із-за лісосмуги.
Усміх посилає сонній ще землі.
Тихо підіймає земля свої груди.
Позіха природа в синьо-сизій млі.
Сонце розкриває більше свої вії.
Впав туман у річку, покотивсь на дно.
І знялися в небо кришталеві мрії.
І життя, як в вулику, знову ожило.
Росами вмиваються спозаранку квіти,
Що туман розсипав у нічній пітьмі.
Небо розцвіло вже у ясній блакиті.
Новий день крокує знову по землі.
Пісня солов"їна ніжно розливається,
Ніби річка щастя розлилася скрізь.
І душа від цього, ніби усміхається.
Я дивлюсь і плачу...Не соромлюсь сліз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183755
дата надходження 14.04.2010
дата закладки 15.04.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2010
Злетіла нічка й сіла попід хати,
Схилилася на стомлене крило.
І вітер, натомившись, став куняти,
Залишивши у спокої село.
Як мозок одурманювала м"ята!
У тиші розпускалися бруньки.
І півники вмостилися чубаті,
До тину притулились нагідки.
Скотивсь туман з долини аж до річки.
Запахло до нестями полином.
Стурбовані шепталися смерічки,
Бо місяць зачепивсь за них ріжком.
Заплакали в тумані незрівнянні
Сльозами кришталевої роси
Фіалки, і, як сонечко, рум"яні
Тюльпани дивовижної краси.
А зорі засвітилися, мов свічки
Й розсипались в шовковім полотні.
І хмари, ніби білі-білі стрічки,
Пливли у безвість, наче кораблі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181459
дата надходження 02.04.2010
дата закладки 04.04.2010
И сказал им Господь: «Размножайтесь, плодясь!»
А потом обвинил в первородном грехе… (?)
Плащаницей небесной укутана Русь,
Сохранившая чудом знаменье креста…
Я давно ни за что и ни с кем не дерусь,
И житуха моя беспредельно проста…
Проповедником не был… видать, не гожусь…
Потихоньку ищу на вопросы ответ…
И за грешную жизнь не крепко держусь, -
Надоело сражаться с течением лет…
Это - грех, понимаю, а кто без греха?
Посмотреть бы, не дай Бог, в такие глаза…
И теория, вроде, не так уж плоха,
Но от практики чаще сочится слеза…
Прокарябал на карте неровный пунктир,
Не подкована мной никакая блоха,
Не таясь, иногда посещаю трактир
И живу кое-как от стиха до стиха…
Миновали меня те лихие ветра,
Что срывали кресты, не считая голов…
И палитра пока что довольно пестра,
Хоть в тумане порой не видать куполов…
С колоколен звонят, зазывают на пир
И предательски грешно урчат потроха…
Понапрасну корячится ветреный мир
Выводить из себя метастазы греха…
апрель 10
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181331
дата надходження 02.04.2010
дата закладки 02.04.2010
Радість поновленного руху
Ну от, нарешті, і зірвалась темнь гардин.
І гам трамвайний нагадав, що десь..не встигну!!!
І я застлав похапцем вдавлену перину.
Не малюватиму книжкових гільотин!
Злетів! ...згорів. Не звикла шкіронька до сонць!
Я реготав, я крем наліплював з кефіром...
Й з твердих, занудних, вже - розчервонілих щоць
Хрустіли й рвалися зіржавлені шарніри!
25.03.10 р. 19-05 за Києвом
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180495
дата надходження 29.03.2010
дата закладки 29.03.2010
Прутики-раскудряшки,
Кустики-притворяшки.
В марте, ещё морозном,
Вербы – мечты о вёснах.
Вербы – мечты о нежном.
Зябко на побережье,
Ветер сквозит над снегом.
Лозы – в комочках меха.
Вербы – мечты о тёплом.
Над стариком-сугробом,
Серым и огрубелым,
Вербы – мечты о белом.
Радугой блещут искры...
Вербы – мечты о чистом,
…тоже ведь – иллюзорны:
В жёлтых пыльцовых зёрнах
С пряничным ароматом
Вымазались котятки.
Вербы – мечты о сладком.
А и – приму на веру,
Ведь лицедейки вербы,
Оттепельно лукавы,
В главном - конечно, правы!
фото http://foto.mail.ru/mail/ynpu/_myphoto/8306
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180268
дата надходження 28.03.2010
дата закладки 29.03.2010
Асоціативне до:
- Серафима :: Напівправдою слово не муч.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179988
- журналістів Укр :: Половинчатість
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178561
Половинчастість слів та думок -
То вже наші традиції сталі,
Взявши в руки біленький листок,
Гарні плани складаєм, не далі...
Половинчастість мрій та ідей -
Ніби з генами хтось нам підсунув,
Бачу натовп дорослих людей,
А народу в єдинім не чую...
Половинчастість тіла й душі -
Ми розділені навпіл попами,
Кожен хоче у власній тиші
Мати Бога, а Він - лиш над нами...
Половинчастість влади грошей -
Бо не людям вона, а над ними,
У державній коморі мишей
Розплодилось в кота під очима...
Половинчастість совісті рук -
Совість серця вже канула в літу,
По шматочкам розніс чорний крук
Її колір червоний по світу...
Половинчастість цілі й мети -
Заплямована в зраді свобода,
Боже, дурнів нещасних прости,
Дай піднятись з коліна народу...
Лиш кохання бурхливий потік
Об'єднає усі половинки,
Половинчастість згине навік
З Української долі картинки
26.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180103
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 28.03.2010
Асоціативне з:
Серафима :: Двомовність почуттів.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178528
Ще з часу «великих братерських» стосунків
У всіх нас заклали спорідненість душ,
Ось тільки за змістом червоних лаштунків
Хтось мав лиш шматочок, а хтось - цілий куш...
Ми впевнено йшли, навіть іноді бігли
В двомовність душі повз весну своїх днів,
І чув я не раз: - Що ти, хлопче, не скигли,
Кохання настане, аби не спітнів!
Обман і Любов, як піщинки і перли...
Ми вірили сліпо в правдивість зізнань,
І так невгамовно горлянки ми дерли
В фальшивому блиску краплених старань
Усі почуття, навіть більше, кохання
Віддали в примарну до болю мету,
Взамін всі отримали чудо єднання -
Двомовність думок... Щось я знову плету?..
Життя дало шанс віднайти свою душу
І кольором сонця з'єднати блакить,
Гадав, що віднині я впевнено мушу
Двомовність життя назавжди схоронить
Нарешті! Це сталось! Невже відшукали?
І стан мій прийдешній у небо злетів...
Не довго герої у руки плескали, -
Кайдани двомовності їх почуттів!
Любов і обман, наче біле і чорне,
Існують завжди й перетерли наш час…
Все інше - двомовне й таке рукотворне
Сидить і з середини душить всіх нас
23.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179392
дата надходження 23.03.2010
дата закладки 24.03.2010
И лаской взгляда молчалива
И многословием скромна
И радуешь меня так мило
И в час досуга - вкус вина
И так божественно красива
И безупречно мне верна
И ночь мою пьянишь умело
И рифма так твоя стройна…
И хватит! Буду откровенным
И не могу тебе я лгать
И среди жизни нашей бренной
Дай силы мне тебя познать!
И безграничной силой чувства
И гранью радужности снов
И неподдельностью искусства
И в звуках искренности слов
И чтоб дыханьем между нами
И мир прекрасного творить
И в миг касания губами
И спелость губ твоих испить…
И хватит! Буду откровенным
И не опущен в землю взгляд
И, в самом деле, просто тленно
Что люди в спину говорят!
И что же мне с собою делать?
И эти чувства не спроста
И не хочу о грустном ведать
И не могу, - ты так чиста
И ухожу от всех знамений
И не спроста в ночи не сплю
И верю в силу откровений
И просто: - Я тебя люблю!..
И хватит, хватит обещаний
И разве я не доказал
И среди вечности мгновений
Свою я жизнь тебе отдал!
23.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179372
дата надходження 23.03.2010
дата закладки 24.03.2010
Умчалась ночь ненастная,
Обрызгав всё дождём.
И снова солнце красное
Обли́ло всё огнём.
А ветер, словно птица,
К окошку припадал,
То начинал вдруг злиться,
Иль жалобно стонал.
Всю ночь тоской ранимый
О чём-то бормотал.
Промокший так под ливнем,
Он в ставни всё стучал.
Как раненый воробушек
Со сломанным крылом,
Промок до самых косточек.
Упал вдруг под окном.
Заплакали все веточки
Слезами хрусталя.
Как маленькие деточки,
О чём-то так моля.
Запах жасмин неистово,
Обласканный лучом.
Обрадовался искренно
Хорошим летним днём!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179098
дата надходження 22.03.2010
дата закладки 23.03.2010
Пролітають птахи -
В моїм серці воскреслі вірші -
Над містами і селами,
Гублячи пір'я.
Десь гніздечко зів'ють,
У якійсь заблукалій душі,
І оселяться там,
Де панує любов і довіра.
Засумує весна,
Та заплаче квітневим дощем,
Не змиваючи сонячних
Променів долі.
Не залишусь сама...
Хвилювання вгамую і щем,
Відпускаючи птаха,
Що б'ється у грудях, -
На волю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176210
дата надходження 08.03.2010
дата закладки 19.03.2010
Відповідь на:
Серафима :: Ніч підкрадалася кішкою дикою…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177826
Ніченька сіра зорі сховала,
Не повернусь я туди...
Кішка тихенько на лапках лежала
Тай муркотіла: - Не жди
Сплеск недоречності місяцем повним
Десь виглядав із-за хмар...
Рими, мов мрії, віршем змістовним
В душу навіяли чар
Спомин мій болем у тіло в'їдався
Добросердечністю слів,
Сам не помітив, як вже одягався...
Ранок на небі жеврів
Я повернуся з сонцем яскравим,
Серце тобі принесу...
Кішка муркоче: - Який він цікавий!
Й злиже з долоней росу
16.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177835
дата надходження 16.03.2010
дата закладки 16.03.2010
Ушла зима, лишь шлейф белеет
Ее холодного наряда,
Забрав любовь, но чувство тлеет...
Не рада этому ...и рада.
Весне дорогу уступила,
Но как мела бесстыже вьюга...
Успела, души остудила,
Лишь вспоминаем мы друг друга.
Еще немного - и прольется
В ветвях цветущих пенье птицы,
Но нам с тобой не улыбнется
Этой красою насладиться.
Ушла зима, лишь шлейф белеет
Ее холодного наряда,
Забрав любовь, но чувство тлеет...
Не рада этому... и рада.
© Copyright: Ольга 3, 2010
Свидетельство о публикации №11003135078
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176752
дата надходження 11.03.2010
дата закладки 11.03.2010
На політичний манер:
Серафима :: Звивалася зрада гадюкою…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176506
А Зрада звивається мукою,
Ховаючи владну амбіцію,
«ЇЇ» називає «гадюкою»,
Складаючи new-коаліцію
Хизується власною ницістю,
Даючи обіцянки вірності,
«Його» облизавши до святості,
Заплутавши суть в нерозбірливість
Вертається те, що забулося,
Скувавши по душах Морозами,
«А я - над процесами» - чулося,
Процеси державі загрозами
Не зтерпиться і не полюбиться,
Зливаючи слізною зливою,
Бо тим «патріотам» щось ющиться,
За гроші вдаючи цнотливою
Звивається Зрада і піниться,
З народом своїм заграваючи,
Навряд чи в країні щось зміниться,
Безпомічність власну ковтаючи…
10.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176532
дата надходження 10.03.2010
дата закладки 10.03.2010
Ну что ж ты медлишь так весна?
Прийди и дай мне вдохновенье...
Ты землю пробуди от сна,
Наполни рощу птичьим пеньем.
От снега ветви отряхни,
Зимы уйми следы метели.
И ливней нити подари,
И песни звонкие капели.
И чтобы ветер мне с полей
Принёс цветов благоуханье.
Наполни радостью быстрей.
Больной душе верни дыханье!
И если в сердце будут бури,
Теплом своим останови.
И чтоб расцвёл цветок лазури...
Ах, как же сладки сны мои!
В мечтах таких я отдыхаю,
Весны мгновения ловлю...
И в ожиданьи засыпаю,
Но и во сне я жду весну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176308
дата надходження 09.03.2010
дата закладки 09.03.2010
Разукрашен день мишурой весенней,
В солнечных ресницах золота призыв.
Свет затмил печаль и умчались тени,
И волна играет... На песке прилив...
Дар глубин морских бредит отраженьем,
Рассыпая, след неровный от воды.
Зов веселых волн приглушает трели
Птицы вольной белой у седой гряды.
Лишь маяк один - друг ей и товарищ.
На просторах синих пляшут небеса.
И мерцает блеск солнечных пожарищ
В перламутре чистом, и ман́ит глаза.
2.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175087
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 03.03.2010
Епіграф(мотто):
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174775
Я протиріччя об'єднав,
Це я весь День лиш Ніч кохаю,
І серденько своє віддав
У небо зоряне з відчаю!
Я бачив той фатальний злет,
Це я від зрад відмежувався,
І, хай поганий я поет,
Та в зорепаді я кохався!
Я маю дивних слів плече,
Це я вНочі про День зітхаю,
І в грудях сильно так пече
Не просто так, - бо я кохаю!
Ти мусиш все про мене знати,
Це ти - мій День і Моя Ніч,
І можеш щиро зазіхати
На мого серця дивний спіч!
То ж відчини у душу дверці,
Це ж ти чекаєш вечори,
Зійшла щоб в небі зірка-серце,
Й для тебе сяяла згори!
Колись я з неба повернуся,
То буде День, а може Ніч,
Й до тебе ніжно пригорнуся...
Бо я кохаю - ось в чім річ!
02.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174999
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 02.03.2010
Грайлива доріжка
вабила присмаком ночі.
Пестила дотиком
довгії коси беріз.
І губилась у хащах
дрібним і чудним вихилясом,
Сміючися, щоразу,
пірнала у місячні цятки.
А вони наполохані
розлітались пташками з-під ніг.
Шлях таємний
веде по воді, як по мосту,
Щоб на березі тому
Припасти до боку отави,
Розлягтись горілиць
і розкинувши руки спочити.
… Заведе тебе сон
до Морфея у гості.
Помандруєш у світ,
де ніколи іще не блукала
І не стомися зовсім,
і будеш щаслива
Вибігати на пагорб,
і пісню співать.
А на ранок росою
босоного вертатись додому,
Через грядку,
щоб мати не знала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174950
дата надходження 02.03.2010
дата закладки 02.03.2010
Як дум́ок політ втрачати гірко!
Вже баняк дірявий і не варить.
Я писав би в пам'ять під копірку
Віршики, есеї, мемуари.
Все незанотоване крізь дірку
Радо поспішає розсіваться.
Не запишеш - вилетить в кватирку
Майже вся ота невтомна праця.
Стільки дум корисних і глибоких,
Спогадів віддалені вершини:
Як дітей своїх блакитнооких
Виплекав на радість батьківщині.
Як лани колишуться хвилясті,
Як сумує сонях пелехатий.
Спробував у пам'яті відкласти,
Та забув, що я забудькуватий.
30 жовтня 2008 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=100299
дата надходження 30.10.2008
дата закладки 02.03.2010
"Нехай жодне слово гниле не виходить
із уст ваших..." Еф.4:29
Як важко стало жити між людей.
Собі й малечі не закриєш вуха.
Раніше хоч соромились дітей,
Тепер: "Не хочеш слухати? Не слухай!"
Ще сам в собі не впевнений суб'єкт,
Слинявий рот скрививши нездорово,
Демонстрував потужній інтелект,
Відмінюючи три-чотири слова.
Чи так свободу трактував Кобзар?
Свобода є - нема куди дівати:
Свобода в око вставити "ліхтар";
Свобода гідність ближнього топтати.
"Цензура - диктатури рудимент!
Свободу спілкуватись НЕ цензурно!"...
А зміг би ти коханій комплімент
Зашифрувати в трьох словах ажурно?
Обмеженість у всьому розрослась.
Отак і Україну в світі славим.
На конкурс українка подалась:
Слова - англійські; автор - росіянин.
Хай "згинуть воріженьки як роса",*-
Ми їх самі навчилися ростити.
А де самодостатність і краса
Одної з трьох найкращих мов у світі?
Чому так скрутно з совістю у нас?
Нема злодюг, а розум наче вкрали.
Причин багато є, та основна -
Не візьмеш там того, чого не вклали.
Зважаючи на клопіт тат і мам
(а хто сьогодні зайву хвильку має?),
Дитина з телевізору сама
Зразки життя для себе здобуває.
У пошуках "видовищ і харчів",**
Притлумивши турботами сумління,
Втрачаєм не окремих "шмаркачів",
А нації безцінні покоління.
Мовчав би я, та сил нема мовчать.
Чи може прав гуляти я не маю,
Тримаючи за руку дитинча?
І щоб ніхто "по мамі" не облаяв.
*інтерпретовано зі слів Державного Гімну України
**Відоме у греко-римському світі гасло: "Хліба
і видовищ!"
2 червня 2008 року
Вірш опубліковано:
- Антологія української інтернет-поезії «За межею означень…», Івано-Франківськ, Місто НВ, 2009 р.
- Журнал «Далекосхідна хвиля», №18, Хабаровськ, 2010 р.
- Літературний альманах «Дух землі», Хмельницький, ФО-П Стасюк Л.С., 2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=77150
дата надходження 02.06.2008
дата закладки 01.03.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.03.2010
Давай зустрінемось у мрії
Десь після півночі надій,
Коли туманом посивіє
Старий лукавець-вітровій.
Пройдемо місяцем-місточком
Понад безоднею гріхів.
Чи хто цю зустріч напророчив?
Ніхто б гадати не посмів.
Ледь чутним порухом безодня
З’єднає дві душі в одну.
Теплом наповнена долоня
Стривожить давню таїну.
Цілунком стрепенеться щастя,
Розсипле іскорки принад...
А на Землі, напевне, здасться,
Що то почався зорепад...
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174690
дата надходження 28.02.2010
дата закладки 01.03.2010
Як впаде на долоні роса
І здивуються очі твої -
"Звідки це ? Без хмарин небеса...",
Не цурайся - пісні то мої.
Дукми в пісню слухняно злились
Й полетів мій тихесенький спів,
А, найшовши тебе, пролились
На долоні краплиночки слів.
Чуєш.., ні ? Заспівала роса:
Грає сонцем, радіє весні -
Зранку в луках, як сяйво, краса
В душу впала від неї й мені...
Встиг почути, чи вітром знесло,
Що сьогодні наспівую я ?
Тобі теє від сонця прийшло,
То кохання, то пісня моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173757
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 27.02.2010
* * *
"Умная женщина – это всегда одиночество."
Светлана КУЗНЕЦОВА
Я пыталась казаться глупою:
Беспричинно глазами лупала,
Как сорока в лесу трещала,
Все обиды тебе прощала.
Я пыталась что было силы –
Ненадолго меня хватило.
Ты с другой, а я, веришь, рада,
Что мне дурою слыть не надо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174393
дата надходження 27.02.2010
дата закладки 27.02.2010
Я запеть смогу через год иль два -
Потекут рекой нужные слова,
Смоют пепел гроз у скалы пустой.
На немой вопрос, звуков, точных строй
Прозвучит всерьез на отрогах дня -
Он ко мне вернет капельку тебя...
И, опять, светло - отворится Дверь...
В небе все равно будет грусть потерь...
Научусь я жить с ней и видеть мир,
И любовь свою возвращу в эфир...
21.02.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173149
дата надходження 21.02.2010
дата закладки 22.02.2010
Подснежники в руках несет
И теплым ветром овевает.
При встрече, будто обнимает -
Весна пришла, со мной идет...
Преображаются дома,
Они светлее стали, выше,
Веселый дождь стучит по крыше,
Бежит испуганно зима...
И что не так? Я оглянусь -
Кто пристально так смотрит в спину ?
Ее узнала я личину -
Идет за мной по следу грусть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172756
дата надходження 19.02.2010
дата закладки 21.02.2010
Бессонных ночей атрибуты –
В кресты, превращая плюсы,
Бегут неустанно минуты,
У жизни воруя часы.
Огнями рекламы витрины
В уснувших горят городах.
Художники пишут картины,
Мечтают поэты в стихах.
Не жаждая звонкой монеты,
В едином порыве души,
Народу полотен сонеты
Рождают в полночной тиши.
Покажут холсты в галереях.
Покинув художника дом,
Шедевры осядут в музеях,
В коллекциях частных потом.
Стихи, как наброски, в тетрадях
Свой первый увидев рассвет,
Когда-то, быть может, в журналах
Иль в сборниках выйдя на свет,
С поэтом останутся вечно,
В блокнотах пылясь без конца.
Картины ж, расставшись беспечно,
Уже не увидят творца…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171790
дата надходження 14.02.2010
дата закладки 15.02.2010
Ну вот и все, зима уходит...
Пробудится весны капель,
Но не сейчас, еще заводит
Пластинку грустную метель...
Зима кружится в белом вальсе,
Напоминая о былом...
И в своем легком реверансе,
Лишь сожалеет об одном...
Прощаться, ей пора прощаться...
Водой разлиться, убежать,
А ей так хочется остаться,
Морозной свежестью дышать...
"Не поминайте меня лихом,
Мечтайте, будет встречи час..."
И пала белым пухом тихо
Нам под ноги.., в последний раз.
© Copyright: Ольга 3, 2010
Свидетельство о публикации №11002098071
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170842
дата надходження 09.02.2010
дата закладки 11.02.2010
О, дай мне, легкое перо
Бегущее в ночи и рано,
Когда из облаков дурманы
Плывут в открытое окно,
И дарят сладкий дух мечты...
От непогоды и сомнений
Освобождаюсь у черты,
Смеясь над глупой, серой ленью,
Бросаю краски на холсты,
Смешав их с солнечным призывом...
Не дай, усталой пустоты
И безразличья над обрывом.
3/02/2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169672
дата надходження 03.02.2010
дата закладки 04.02.2010
Уже скотилось сонце в річку.
І вечір землю обійняв.
Й коли впаде на землю нічка,
Погасне вмить краса заграв.
В цей час у пам"яті ясніше
Відчуєш ти свій рідний край!
І зрозумієш, що цінніше
Нічого ти в житті не мав.
Згадаєш зорі понад степом,
Як плив над річкою туман...
І пахли трави дивним щемом,
А серед них - трава євшан.
Він нагада про рідну хату,
І світлу радість, що була.
Красу степів на все багату:
Безмежжя квітів й ...ковила
І хлібний лан у скромних квітах.
Блакить волошок, ніжний мак.
Рожевий цвіт бруньок на вітах.
І руту-м"яту у садках...
До ранку спогади все линуть...
Н-а-д-і-я в серці ледь жива..
Ці згадки довго не покинуть..
І душу білий сніг вкрива...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169495
дата надходження 02.02.2010
дата закладки 02.02.2010
Ти дощ тимчасовий,
Чи сніг по весні..?
Та жду тебе знову
І бачу ві сні.
Себе я питаю-
Де ж гордість моя ?
Та відповідаю -
В коханні чортма...
Дивлюсь у віконце -
Там небо сумне...
Де ж ти, моє сонце ?
Згадай-но мене...
Свій сумнів відкину
І гордість - пусте.
Зароджена мрія
Нехай проросте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167535
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 02.02.2010
Я – твій Світанок. Чуєш, любий?
Торкаюсь променем до вій.
Любов терпка, пекуча згуба –
Для тебе вранішній напій.
Як зрум’яніле чисте небо,
Збадьорю свіжістю думки.
В моєму диханні потреба
Розвіє снів твоїх рядки.
В бажанні миті насолоди
Мою обіймеш світлу тінь.
Вона ж, спокушена і горда,
Втече у сонячну теплінь.
А я росини світанкові,
Зберу душею навмання...
Й нектаром ніжної любові
Наповню чашу твого дня.
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168713
дата надходження 29.01.2010
дата закладки 31.01.2010
Ми знов єдиним стоїмо кільцем
І знову "Слава Україні" лине.
Але чому у серці моїм щем?
Нема, брати, нема ще України.
Саме такої,за яку помер
Роман Шухевич. Чи ми вже забули?
Брехнею нас годують дотепер,
А ми ковтаєм, мов коти поснулі.
В огненнім колі проросійських зайд
Моя держава, мов перед розп'яттям.
Нема Бандерів, Чорноволів, Байд,
То, може, ними станемо ми, браття?
Довкола глянеш: наче все своє-
Своя держава від Дінця до Пруту.
Та дихати все важче нам стає,
За скрутою долаєм нову скруту.
Хіба нас мало, чи ми жебраки,
Щоб нами жменька зайдів керувала?
Великі українці ми таки,
Пора до рук міцне узяте рало.
Ущент переорать гіркий бур'ян,
Засіять землю українським цвітом,
Щоб тільки Господь був над нами пан,
Щоб наші діти не блукали світом.
Покрий своїм омофором святим
Всю нашу землю, Матінко небесна,
Щоб в кожне серце і у кожен дім
Світила Правда променем воскреслим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168966
дата надходження 30.01.2010
дата закладки 30.01.2010
Когда эти строчки пришли мне в голову, ничей образ не маячил перед глазами. Они писались никому или кому-то, в будущем.
И вот, однажды, мне встретилась девушка, к которой удивительно подошли эти слова. Только я её увидел и сразу понял - это было написано ей. И ничего, что на момент написания стиха, ей было ещё только годика три-четыре. :) Кажется мне, что именно её такую, сегодняшнюю взрослую уже, увидел я тогда в своём воображении.
Зовут ненаглядную - Мари. Встретить Маричку можно в городе, где каким-то немыслимым образом собралась вся женская краса славянского мира - встретить её можно во Львове.
[i]Я не хочу Вас потерять
И пусть я Вас еще не знаю
Но если только повстречаю
То не смогу Вас не узнать
Я не хочу Вас потерять
Безумно полюбив однажды
И что для Вас это не важно
Из равнодушных глаз понять
Я не хочу Вас потерять
Лишь потому что встречу поздно
Мне будет просто невозможно
Жить
если Вас вдруг потерять[/i]
Anna † Demonia перевела на польский здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176796
Anven перевёл на украинский язык здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219512
Виктор Ох смастерил музыку на этот стих здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263848
пародия на стихотворение автора boroda171 здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153895
фотография опубликована с разрешения
её http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=8933
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153876
дата надходження 06.11.2009
дата закладки 29.01.2010
"...Мне бы прикинуться пуговкой от звонка..."
С.Бухтиярава
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157506
Мне бы прикинуться пуговкой от звонка
И намечтать чтобы ты потерял ключи,
Чтобы тянулась к звоночку твоя рука -
Я бы покорно служила тебе... Молчи! -
Малости самой достаточно для чудес :
Лишнего слова в спешке не проронить...
Чтобы мираж тот в сознании не исчез,
Между сердцами натянута прочно нить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168708
дата надходження 29.01.2010
дата закладки 29.01.2010
Всё в жизни переменчиво,
Всё в жизни так сложно.
То лучик вдруг застенчиво
Посмотрит мне в окно.
То снег блестящий кружится,
То дождик моросит.
О чём мечтаешь - сбудется,
Иль мимо пролетит.
И ночь на день сменяется,
Тепло на холода.
Бывает, что встречаются
И радость, и беда.
И лишь Любовь останется
Такою, как всегда.
Она не переменится,
Хотя идут года.
Цветущей белой вишнею,
Как розовый рассвет.
Подарок от Всевышнего:
Дороже его нет.
Об этом помнить будем.
Пускай летят года!
Любить друг друга будем...
Любовь, ведь навсегда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165705
дата надходження 12.01.2010
дата закладки 12.01.2010
Отголоском пресной ночи
Душу соль от слез щекочет
И занудным «кап» из крана,
Как швейцар из ресторана,
Выдворяет все надежды,
Что во сне ютились прежде…
Здравствуй, день, тебе я рада,
Спелой гроздью винограда
На столе украшу вазу
И, перекрестив три раза,
В сейф души слова закрою,
Оброненные тобою
Под зимы морозной звуки
За две вьюги до разлуки…
Починив под вечер краны,
Из души слова достану,
Разложу у изголовья
И… опять усну с… Любовью...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164475
дата надходження 05.01.2010
дата закладки 07.01.2010
Шелковисто звёздно полотно,
Месяц из-за тучи выплывает.
Прелесть!..Неприятно лишь одно:
Зрелище печальное бывает.
Вспыхнула на небе вдруг звезда
И мгновенно полетела вниз...
Сердце встрепенётся вмиг тогда:
Это оборва́лась чья-то жизнь.
А вокруг ничто не изменилось
Золотит луной в реке вода.
Я не верю! Может, мне приснилось,..
Что звезда исчезла навсегда.
Снова не спеша плывёт рассвет.
Темнота во мгле тихонько тает.
И холодный льётся лунный свет...
Красотище! Лучше не бывает.
А душа прощается с землёй,
И печаль глубокую скрывая,
Взмах крылом, и с горькою тоской,
Вдруг исчезла, словно птичья стая...
Адрес Плейкаста:http://www.playcast.ru/view/1268083/3cbd2af37517de5edbd87a331549a45d2c622a02pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164197
дата надходження 04.01.2010
дата закладки 05.01.2010
Подари мне день... У январской стужи
Отними часок... Затопи камин....
Мы с тобой вдвоем... И никто не нужен...
Отключи звонок.... Мне в глаза, взгляни...
Помолчим о том, что успели сделать,
Как в ночи зажгли огонек любви...
За окном пушок кружит белый, белый,
И мерцают в нем чудо-фонари...
28.12.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163275
дата надходження 28.12.2009
дата закладки 28.12.2009
До вишиванки приторкнусь вустами,
I чорнобривцiв аромат вдихну.
Знов Ваших рук тепло вiдчую, мамо,
Сльозу з щоки непрохану змахну…
Далеко Ви… I, водночас, Ви – поряд:
У злетi птаха, в шелестi трави…
Мене хтось боронить вiд зла i горя;
Якщо це янгол, то, напевно, - Ви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153552
дата надходження 04.11.2009
дата закладки 16.12.2009
Ставлю жирную, жирную точку
И возврата не будет… Увы…
Я лимиты на счастье в рассрочку
Закрываю… И с криком совы
Ухожу в эту снежную зиму,
Где мне руки согреешь не ты
И не ты на конверте «Любимой»
Нарисуешь морозом цветы…
Там снежинки не будут колючи,
Там сердечной с лихвой теплоты,
И счастливым окажется случай,
Но причиною будешь… не ты…
Ставлю жирную, жирную точку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158623
дата надходження 30.11.2009
дата закладки 01.12.2009
Для:
Серафима :: Сумні реаліїї.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154030
В тісному тунелі реальності
Я бачу поезії проріз,
Він б'є по життєвій банальності,
Мов світло живий його голос
Бо правди немає на боки,
Вона лиш одна і навіки,
Пройдемо умовностей роки,
Не спиняться істини ріки
Бо жити потрібно за правилом:
Найкраще і без компромісу!
А крапки і коми розставимо,
Незгодні? - збирайте валізу
Та їдьте туди де "все включено"
Де замість Кохання еклектика,
Там хочеш - не хочеш, а змушений
Повз істину бути лиш скептиком!
А ми на засадах порядності,
У формі Любові до ближнього
Збудуємо світ геніальності,
В нім буде поезія стрижнево
Життя - то є дар від Всевишнього,
Смакуйте та майте і цінності,
Знайдіть у душевній безгрішності
Життя й прозябання відмінності!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155299
дата надходження 13.11.2009
дата закладки 17.11.2009
На протяжении многих тысячелетий люди пытаются найти ответ на вопрос, а что же такое Любовь, какая она бывает, как и чем измерить ее силу?! В своем интересе к этим вопросам, в желании найти на них ответы я не претендую на оригинальность. Какая же бывает Любовь, как отличить истинную любовь от подделок, как уберечь себя от страданий и научится наслаждаться каждой секундой полета души и сердца, именно ответами на эти вопросы хочу поделится с читателями.
Мы порой говорим, что нас любят по-настоящему или нет, слабо или сильно! Как же отличить Любовь настоящую от не настоящей, сильную от слабой?! Как это так, что же за странное понятие «Любовь не настоящая», значит ли это, что можно любить понарошку, как дети, играючи?! Да, действительно, за Любовь мы порой принимаем лишь ее видимость, мираж, да и сами частенько создаем себе и другим всего лишь ее иллюзию. Франсуа де Ларошфуко говорил: «Любовь одна, но подделок под нее – тысячи», а это может означать лишь одно, Любовь либо есть, либо ее просто нет вовсе.
Что же касается силы Любви то, по моему мнению, ее можно измерить. И измеряется она поступками, которые мы готовы, можем, хотим и совершаем ради Любимых. Чем сильнее Любовь, тем большим мы готовы пожертвовать ради Любви, часто это карьера, наши родные, близкие, и даже собственная жизнь. Тут же хочу задать вопрос, а действительно ли ради Любви, а не ради удовлетворения наших прихотей и желаний? Но человек слаб, и порой его слабости и желания берут верх над здравым смыслом и вот тогда-то, и рождается страсть в ее самых жутких проявлениях. При этом очень важно не путать Любовь с дикой и необузданной страстью, так как по своей природе это абсолютно разные чувства, хотя и идут они всегда рука об руку. Любовь – чувство развивающее, созидательное и рациональное, приносящее покой, радость, спокойствие и умиротворение, в то время как всепоглощающая неистовая страсть разрушительна и пагубна, приносящая нам лишь боль и страдания! Но за частую страсть оказывается сильнее Любви, и потому ее последствия гораздо страшнее.
Еще Шекспир писал: «Любят ни за что-то а, не смотря ни на что!» Да, с этим трудно не согласиться, действительно, когда человек любит, он много не замечает, или не хочет замечать. Любовь часто делает нас слабыми и беззащитными, несмотря на то, что дарит нам крылья. Влюбленный человек всегда стоит над пропастью, Любовь манит его и он делает шаг в пропасть, и если Любовь взаимна, то она протягивает ему руку и влюбленные души начинает парить над бездной бытия. В противном случае она разбивается о скалы непонимания и безразличия, грубости и жестокости и погибает в пучине страсти. При этом неизбежно начинает страдать.
Вот мы и подошли к вопросу о том, что Любовь может быть взаимной, а может и нет! И как же ее различить? Для этого нужно просто отличить человека любящего от нелюбящего. И вот когда я над этим задумался, родилась вот такая простая сентенция: «Человек, который любит, хочет и старается совершать поступки, а человек, который не любит – этих поступков требует!». И вывод здесь напрашивается сам собой, когда Любовь взаимна, то люди просто совершают поступки друг для друга, и никто и ничего при этом ни от кого не требует. Люди при этом счастливы от сделанного для своего Любимого, а не от того, что они от него получили. И как следствие: для того, чтоб что-то получить в Любви, нужно постараться как можно больше отдать любимому человеку.
Тут же встает еще один вопрос, а действительно ли мы любим конкретного человека?! Если да, то за что же все-таки мы его любим?! Чем дольше искал ответы на эти вопросы, тем все больше крепла уверенность в том, что любим мы не конкретного человека за какие-то, только ему присущие добродетели. Любим мы того, кто в данный момент нашей жизни олицетворяет собой наше личное восприятие и понимание Любви, которое заложено в нас изначально и не меняется на протяжении всей жизни. Мы любим конкретного человека не за то, какой он, а за то, какие мы сами становимся рядом с этим человеком, даже если он находится на расстоянии сотен тысяч километров. Мы любим и всегда жаждем тех ощущений и чувств, которые рождаются в нас самих же и приносят нам удовлетворение, они направлены внутрь нас самих же. Они изменяют наш внутренний мир и влияют на восприятие окружающей нас действительности, но никаким образом не влияют на нее. Когда мы думаем, что потеряли Любовь, мы заблуждаемся, ее потерять не возможно. Любовь не уходит и не погибает, она продолжает жить внутри нас, до тех пор, пока мы снова не встретим, человека, который станет олицетворением нашего личного, только нам присущего, внутреннего понимания и восприятия Любви. Хотя такой человек может нам никогда и не встретится, а иногда их может быть и несколько. А посему Любовь вечна и живет она в нас до тех пор, пока бьется наше сердце. А любим мы или нет какого-то конкретного человека, в какой-то конкретный период или даже миг нашей жизни, не зависит ни от нас, ни от него. Все определяется тем, является ли он олицетворением живущей внутри нас Любви.
При желании Любовь можно еще разделить и по возрастному признаку. В каждый период жизни любим мы по-разному, причины и следствия Любви в разном возрасте свои. В юности мы просто живем, чтобы любить, но с возрастом понимаем, что должны любить, чтобы жить…
А теперь внимательно оглянитесь вокруг, присмотритесь к самым близким Вам людям. Они рядом, они любят именно Вас настолько сильно и искренне, что Вы даже и не замечаете этого…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155743
дата надходження 15.11.2009
дата закладки 15.11.2009
Где морщинка? Возле глаз?
Ну так мы её сейчас
Под улыбку спрячем быстро –
НЕчего тут сыпать искры
И на годы намекать…
Ничего, что цифра пять
Выскочила впереди…
Времени тут – пруд пруди!
Если очень постараться –
То смогЁм еще отжаться,
Пусть немного – раз пяток,
Но зато, какой итог:
Бодрость духа, брови – в лёт!
Скорость – просто самолет!
Зеркала не видят душу,
Потому лапшу на уши
Предлагают каждый раз,
Вновь, подбив... морщинкой глаз…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155001
дата надходження 12.11.2009
дата закладки 12.11.2009
Світанок не скоро,мій погляд на стелі,
в руці я без втоми тримаю портрет.
В душі сіра пустка, я ніби в пустелі,
і тільки пливе сизий дим сигарет.
Ще будуть світанки, в тумані від диму,
у роздумах ночі , кошмари у сні.
Створили так складно нещасну людину.
А може це щастя?....Що біль у мені!
До тебе торкався,вмирав у обіймах,
родився, воскрес і не вірив очам,
а потім ще довго, стояв на колінах.
з поклоном молився, небесним дарам.
Весь шлях на Голгофу, пройшли ми обоє,
кричав дикий натовп,плював нам услід .
Під градом каміння стояло нас двоє,
ще юна дівчина і сивий як дід.
Душа пнулась в небо з побитого тіла,
а камінь все падав…У злобі лихій,
забули в екстазі, що притча веліла,
хай кидає той, хто немає гріхів…..
Тобі збудували, тюремні хороми.
А я відчуваю самотності страх.
Не треба в подяці вже бити поклони.
Тепер буду знову - келійний монах!
28.08.20009 р.
подивитися можна тут- http://www.youtube.com/watch?v=MTuFIfSvI_0
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153788
дата надходження 06.11.2009
дата закладки 06.11.2009
Роздуми над:
Серафима :: Час - невблаганний...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141665
Час невблаганно утікає
І дні летять птахами в далечінь,
Ніхто вердикт свій наперед не знає,
То може зупинися, відпочинь?!.
Рушницю розряди й сховай подалі, -
Сусід чи брат твій був на рубежі,
Невже історії кривавої замало?
Сльозами змочені стоять крижі!..
Іди вперед, не бійся будувати
Щасливе, мирне й радісне життя,
Альтернативний є у нас фарватер -
Кохання до нестями забуття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153584
дата надходження 05.11.2009
дата закладки 05.11.2009
Не играть, а плакать словом,
Коль страдать - так не убого.
Ввысь лететь за далью новой -
За любовью, или Богом.
Ощущать движенье звука,
Ветерок души открытой.
Будь - то радость иль разлука -
Лишь бы живо, не избито.
Не смущаться перед лоском
И от грубости не падать.
На листах, легко и просто,
Вылить чувства - вот в чем сладость.
Это странное томленье,
Жар в груди в преддверье строчки...
Славлю миг и вдохновенье -
Пусть живут стихи - звоночки!
2.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153167
дата надходження 02.11.2009
дата закладки 04.11.2009
На шелковых травах лето в неге жаркой
Отцвело, неспешно, в приближенье дней
Осени холодной... На плечах украдкой
Шалью паутинной пала грусть... Отпей
Серое застолье дождевой настойки,
В проседи небесной отвори окно...
Ветер стонет лугом, по проулкам бойко
Мусор старый кружит - знает ремесло.
По сгоревшим листьям пробежит игриво,
Поднимая пепел в отголосках снов,
Обласкает лужи, в косах старой ивы
Засвистит разбойник - вспомнит про любовь.
Щедро свяжет бусы, жемчуга рассыплет,
В капельках прозрачных - отражений след...
На озябших стеклах строк прощальных блики
Протекут, растаяв, на осколках лет...
18.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150749
дата надходження 18.10.2009
дата закладки 18.10.2009
Серед країн прекрасних й незбагненних,
Серед земель могутніх і гарячих,
Стоїть така проста й така священна
Країна моїх радостей дитячих.
Тут ясне сонце мене будить зранку,
Й чарують золоті його тони.
А вона вдягає вишиванку,
І віночок сплетений з весни.
І дерева прикашає цвітом,
І співає з ніжністю пісні,
А яка вона прекрасна літом,
У неї очі незбагненно-чарівні.
Вона в полях позолотить колосся,
Вечірню в небі запалить зорю,
А травам порозчісує волосся
І порошепоче: “ світе, я люблю!”
І знову вітер мчить у даль стежиною,
Голублячись до неї в світлу мить.
А іноді він зве її єдиною,
І між гірських зникає верховіть.
Вона ж стоїть заквітчана калиною,
Стоїть у синьо-жовтому вбрані.
І називає себе просто Україною,
І ніжно посміхаєтся мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121401
дата надходження 15.03.2009
дата закладки 30.09.2009
Ясла для віслюків – то різдвяна колиска.
Та чи кожні родини лишають
в історії слід?
... Від столиці сюди - кілометрів зо триста.
Електричка прямує на північ і схід.
Тут твоя, Маслюківська, мала батьківщина:
Хата ця, краєвид, що сніжок заміта.
Ти все маєш побачить моїми очима,
Я немов безперервно веду репортаж.
Батько кинув палить. Помудрішала мати.
Ще живий – он, стрибає– твій песик рудий.
Та на дрова, на жаль, довелося зрубати
Ту березу, що ти на весілля садив.
Може, так і судилося – доля ж скупая, -
- Щоб згоріли в огні деревина й гілки,
Бо до жінки твоєї один заглядає,
Ще й дарунки несе – для твоєї дочки.
Дуже прошу Тебе, милосердний наш Вітче,
Сім гріхів, як повір’ям обіцяно,
їм відпусти,
Хто серця зігріває, опалені двічі:
Від палкого кохання й гіркої біди.
Ярославець, Кролевець – наймення славетні.
Ці ледь видні з-під снігу цеглини стіни
Боронили колись Кочубеїв маєток.
А будинок згорів ще за тої війни.
Може, хоч древні вежі ще будуть стояти?
Хто їх звів, проти кого, в які
неспокійні літа?
Аби ти був живий, міг би, мабуть, сказати.
...Як тепер боронити ці села й міста?
По цехах бізнесмени корчують залізо.
Наче хто їх бомбив, всі в руїнах
містечка стоять.
А на площах збезлюділих на обелісках
Кожних прізвищ – по три, по чотири, по п’ять.
У селян і комбайнів, і коней так мало.
На полях, як заведено в смутні часи,
В людський зріст молоді деревця позростали.
Ти б сказав – тут спрадавна водились ліси.
А натомість дзвенять по лісах бензопили.
Деревина в ціні – дошки, брусся чи шпон.
Не зустрінеш тварин по дібровах вцілілих,
Повтікали, мабуть, за північний кордон.
Бачу я – саме тут умирає Вкраїна.
Не розквітне народ, у якого
коріння згнило.
Чи відродиться край від нової „Руїни”?
Що робить, щоб твоє не спустіло село?
Щоб до цих стариків повернулися діти,
щоб покинуті хати не вбила зима...
Ти б розважливо мовив: а ти що тут вдієш?
Хто це все планував, і тепер не дріма...
По далеких краях розлетілися люди,
як у вирій птахи – чи ж вернуться колись?
Ще п’ять років тому ти казав, що так буде,
Як сини голови в ліспромгосп подались.
Що ж, багато чого ти тоді передбачив,
Та не стало життя, щоб хоч дещо здійснить.
Хто ж зуміє дитині, і матері з батьком,
і країні, і світу тебе замінить?
Бачать всі, як Дніпро струменіє невпинно.
Та чи знає хто, скільки в криницях
спливає води?
Кожна слід у віках залишає людина –
Як нам мудрими стать, щоб читать ті сліди?
Є проблеми минущі й питання одвічні.
Хоч минають часи – і вони
не вирішують все.
Стукотить через ніч швидкісна електричка.
Палять в тамбурі, дим до вагону несе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55531
дата надходження 22.01.2008
дата закладки 14.08.2009
Всі мають знати: мова в нас єдина.
А хто вживає іншу – не людина.
Ну хто собі дозволив мовить “Karte”?
Нагадую: вживать оце не варто.
Геть іншомовне слово непутяще!
От українське “map” - ото вже краще.
А “вертоліт”?! – Та що ви! Всім же звісно,
Що – “Helicopter” - слово українське!
Костенко* нам читати не годиться.
Зелені в неї – не птахи, а “птиці”.
Сковорода? Не слухаю! Мовчати!
Із суржиком таким – ще й нас повчати!
А хто шанує ще донині –
Не гідний проживати в Україні!
Гончар – то інша справа. Вчиться, діти,
Німецькій “кальці”: “мала щось робити”.
Що з заходу іде – то є культурним.
А решта світу – бовдурі і дурні!
А москалі – це не слов’яни зроду.
Вони не знають, що таке колода**.
Вони жінок так називають любих,
А підколодні – то у них гадюки.
Студенти-фізики! Всміхніться радо!
Бо ж вам відомо, що таке вагадло!***
Все зрозуміли, дітоньки? Чудово!
Отак тепер усіх навчайте мови!
…Я б теж хотіла стати “кандидатом“,
А краще - “доктором“, та ще й “лауреатом“,
А що, як ці слова перекладу,
Можливо, і мені звання дадуть?
*Ліна Костенко – поетеса. Не плутати з Костенко – політиком.
**Сама таке читала
*** маятник. Підручник фізики для середніх шкіл
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=36083
дата надходження 13.08.2007
дата закладки 13.08.2009
Погода зранку варить, варить…
Кіптяве небо повне сліз:
Ось-ось нарешті дощ ушкварить
На радість спеченій землі.
…А він підкрався, наче злодій,
Впав на асфальт, дерева, дах:
Такий лискучий і холодний,
Немов презирство до невдах.
Чекать полегшення даремно,
Волога подих забива,
А дощ – такий густий і темний,
Неначе сонце скасував.
Нудьгують люди по квартирах,
І жодна пташка не літа,
А дощ – такий самотньо-сірий,
Немов змарновані літа.
...Він лив і лив, небесно-чистий,
І пах, як скошена трава,
І поливав зчерствіле місто,
І умивав, і напував…
Ущух, нарешті… А пізніше
Обсушить сонечко віття,
І буде вечір світло-ніжний,
Немов чекання на дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137024
дата надходження 11.07.2009
дата закладки 12.08.2009
Роки між пальців – наче риби…
Уже дзвенять весілля срібні,
І закохалися – сини…
Ми не молодшаєм з роками,
І лихоліть жорстока пам'ять
Топтать приходить наші сни.
Дитинству - в теплих снах літати...
Ти бачиш: ми ж-бо не одні!
- Ще є кому в ставках купатись,
Босоніж весело ступати,
В обіймах наших - міцно спати
І бачить іграшки вві сні...
Завчасно - прикро буть найстаршим,
Однак, як звикнеш – вже не страшно.
Немов нестримна повінь з гір,
Шумує молодість весела.
Але ж повинні бути й скелі,
Аби тримались береги.
Минуле наше – ч’єсь сьогодні.
Отож, від лячної безодні
Ми юним – захисток, стіна…
Ще прийде час відчути сину,
Як ті, що світ земний покинув,
Із неба співчувають нам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=102520
дата надходження 12.11.2008
дата закладки 12.08.2009
Найліпший натюрморт в уяві мами:
Боровики у кошичку з лози.
Моя матуся виросла з лісами.
Вона сама садила ті ліси!
Немає тих, кого чекали вдома –
Заховані в землі чужих країн…
Відновлювали сироти і вдови
Своє життя на хаосі руїн.
І повставали хати і заводи.
Хто народився під гарматний рев,
Вже розбирали літери… А згодом
Дійшла, нарешті, черга до дерев.
На лишаях фашистської навали,
На згарищах, на білім пустирі
Жінки корчі на дрова корчували,
І щось мале садили школярі.
Попідростали крихітки-сосонки,
За рядом ряд – зелені їжачки,
А ось тепер – вони такі високі,
Стрункі, смолисті стовбури-свічки!
Синіють в улоговинах чорниці,
Піщані дюни бавить сон-трава…
Хто приїздить сюди на електричці,
І справді вірить: пуща вікова.
На карті – незначна зелена пляма:
Те королівство сосен і осик...
Моя матуся виросла з лісами.
ЇЇ онуки їздять в ці ліси.
P.S. Це - не наші ліси, але маємо що маємо: сфотографувати племінницю в лісі так само важко, як дике звірятко. Оце тільки в Карпатах вловила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129182
дата надходження 08.05.2009
дата закладки 12.08.2009