* * *
О ікебано!
Ти у театрі життя -
п'єса про вічність.
* * *
Падають в серпні
зорі у душу мою
в ніч на Успіння.
* * *
Ти - серце світів.
Ця оаза без тебе -
пустеля для сліз.
* * *
Випала знову
дальня дорога мені.
Плаче світанок.
* * *
Найближче до неба -
дитина, що бачить
в калюжі його.
* * *
Падає листя,
ніби вогонь забуття.
В серці - пожежа.
* * *
Краплю спокути
ношу в своїм серці -
в морі любові.
* * *
Мав бути ще дощ!
Прокидаюсь вночі я -
світ снігом закляк.
* * *
Усмішка осені
завжди найдорожча.
З неї опала сльоза.
* * *
Не чую тебе
в океанії звуків,
відлуння моє.
* * *
Не відмовляйтесь
від власних ілюзій.
Вони - ваша суть.
* * *
Загублять мене
між сонцем і зорями
нащадки мої.
* * *
Вже шлагбауми
зачинили нам ніч.
Гримлять поїзди.
* * *
Осколками слів
ми руйнуємо тишу -
відлуння душі.
* * *
Порожній цей сайт!
А на ньому колись я
залишив себе.
* * *
Знову падаєш
в зорі далеких пустель
незабудкою.
* * *
Тебе покладу я
на музику неба,
о муко моя!
* * *
Стільки ж сузір'їв,
як у небі нічному, -
лиш в твоїх очах.
* * *
Сталкери долі
шукають власні шляхи
в нетрях чужих надій.
* * *
Мене твої очі
колись покарають
вогнем забуття.
* * *
О павутинко!
Чиє ж то ти серце
летиш рятувати?
* * *
Навіщо мені
пересторогами зір
знов утішатись?
* * *
Світлом своїх сердець
ми щомиті складаєм
нові словники.
* * *
Кожна людина -
це знак, який посилає
нам Всесвіт.
* * *
Південна спека
розтопленим воском
тече по саду.
* * *
Жовтий лист клена
покірно ляга біля ніг.
Серце тьохнуло - осінь.
* * *
Вагітна Земля
ось-ось розродиться
новим місяцем.
* * *
Мов засторогу,
погляд твій прямо з душі
часто ловлю я.
* * *
Знов задощило.
Вранці прокинувся -
пахне світами.
* * *
Зів'ялі квіти
на покинутій клумбі
сумують про час.
* * *
Дві берізки
до п'ятого поверху
вже дотягнулись.
* * *
О скільки разів
я тікав від кохання!
Але не утік...
* * *
Жодної втіхи -
осінь майже настигла.
Сплю між зірками.
* * *
Чи є місцина,
де можна сховати
усі мої сни?
* * *
Осінь приходить
ятрити наші рани
скальпелем дощу.
* * *
Самотня хмаринка
довго у небі пливла
і - заридала.
* * *
За моїм вікном
стомленим спалахом
сіється осінь.
* * *
Червоний захід
мовчки пише ухвали
на скарги мої.
* * *
Старий із ціпком
веде за собою корову -
єдиний свій скарб.
* * *
Ніжні модрини
замріялись в осінь.
Час роздягання.
* * *
Ущелина снів
нас пропуска поодинці
з теміні в світло.
* * *
Краплини маків
у самотньому полі -
твої розлуки.
* * *
Так зворушливо
в небо шкребеться хмарка.
Проситься в Космос.
* * *
Що зможеш сказати
завтрашніми словами
собі, минулому?
* * *
Що зробити мені,
щоб піднятися в небо
твого кохання?
* * *
Розумні очі
київського злидня
вдарили в душу.
* * *
Мова розлуки -
гучність клавіатури
у мобільнику.
* * *
Вечірнє небо
прошито сузір'ями
наших печалей.
* * *
Без жодних зусиль
розтиснулась осінь.
Бабине літо.
* * *
Весь день зі мною
дощ, туман і осінь.
Скоріше б зорі!
* * *
Низько літають
ластівки піді мною.
Дощ у Карпатах.
* * *
Скелі Довбуша
загубили під небом
світанки свої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137807
дата надходження 17.07.2009
дата закладки 20.07.2009