В кав’ярні, сп’янілій від кориці і ванілі,
Завжди неперевершено приємно дивитися на зливу.
І люди, що ховаються під зонтами і занурюються у теплі шалики,
Здається, не помічають вмирання осінньої краси.
Кожен листочок, підхоплений вітром, танцює вперше
І востаннє у своєму житті. Втім, він лишає у повітрі сліди, кольору своїх рухів.
У квітів, що зів’яли, споглядаючи у вікно, на моєму підвіконні,
Не було агонічних траєкторій у повітрі.
Але вони сповнили барвами все, що їх оточувало.
А на пелюстках лишився запах... Твоїх долонь.
Я бачила, як ці тендітні бутони жили, як пили мій простір, і як вони схилили голови.
Але вони не вмерли. Адже у кожній пелюстці лишилися ми.
А ми ніколи не помремо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153575
дата надходження 05.11.2009
дата закладки 06.11.2009
Поводжуся, як чоловік
і ні сльозинки з-під повік
не пророню...
Тебе не полоню
ні поглядом, ні жестом
тому, що вже воскресла.
Бо народилась жінкою,
хоч почуваюсь чоловіком
й живу, наче каліка,-
чоловіками покалічена,
пригнічена,
та все ж, як чоловік!
Тому, що я кажу,не вір,
бо завтра я жорстокий звір,
сьогодні вовк в овечій шкурі...
Скажу:"Люблю!Ненавиджу!"
Проте, насправді байдуже...
Не вір, бо я тобою граю!
Я лицемірно посміхаюсь,
повторюючи всоте,
що я таки, сволота.
Проте, як жінка, я кохаю,
народжуюсь, живу і помираю
в цих почуттях.
Та є ще страх,
і це найбільш трагічно!
Боюсь, що стан шизофренічний-
моя біда навіки:
як в істинного чоловіка
єство моє дволике...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149218
дата надходження 10.10.2009
дата закладки 14.10.2009