За туманами осені…
Пріють трави покошені…
Скирти мліють наряджені
У краплинах, ображені,
Потемніла краса…
Дощ шниря, іще вдосвіта,
Імла наче та злодійка,
Після нього накрила все,
Світлу днину вже не спасе,
І зрадливий вітрець.
Бачив сни, в рудих чебрецях,
Не порушить, тишу і птах,
Мов сп’янілі, ждали ночі,
Прийме рішення, лиш осінь,
Бо ж вона, на коні.
Чи світанок кине промінь,
І на землю ляже пломінь,
Чи зневірена природа,
Зовсім втратить свою вроду,
Все ж не хочеться їй.
Сповив землю сліпий морок,
А край неба круглий сторож,
Блідий місяць виглядає,
Вкотре осені прощає,
Та й ледь- ледь моргає.
Хай пограється, ще трішки,
Обросить, в останнє ніжки,
Бо ж йде грудень, по дорозі,
Стане князем на порозі,
У жупані сніжнім.
Он здаля, в легкій синяві,
Дзвін звіночків, мчить на коні,
Хай же буде він привітним,
Землі дасть біленьку свиту…
Принесе мир, спокій!
Тож не втратьмо ми надії!
29.11.2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027559
дата надходження 30.11.2024
дата закладки 30.11.2024
Я танцюю з паркану до хмар
переву́лкових складок й очей.
Нас, допитливих - зливи, катма́,
зазвичай, та сьогодні – не чек:
…Особисте й суспільне сплелось
у моторний, що ско́вує, темп
до будинків, які вже …під знос,
по дорозі, яку замете.
27.11.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027562
дата надходження 30.11.2024
дата закладки 30.11.2024
Осінні кольори
Пофарбувала осінь коси
У найтепліші кольори:
У жовторизі абрикоса,
Та ще зелені явори.
Ще трави пружні у долині –
По груди в роси забрели.
Клини вгорі лелечі плинуть –
Розлука з краєм їм болить.
Упало у озерце небо –
Хмарки, мов лебеді, пливуть.
Така в природи є потреба –
Картину малювать нову.
16.08.2022.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026257
дата надходження 10.11.2024
дата закладки 12.11.2024
І частина
Вечір зоряний накинув палантин,
Вітер заховавсь в опале листя
І до ранку сонно так притих,
Місяця краєчок уже близько.
А вона стоїть все край дороги –
Вигляда того, хто в її серці,
І стоятиме отак аж до знемоги...
Люта війно, у твоєму герці
Загубився той, кого чекає,
Й сльози ллє вона і день, і ніч,
І не знає, бідна, ще не знає,
Що прощальний буде в неї спіч.
То вже потім... А сьогодні вірить,
Що побачить милі рідні очі,
Відганяє в засвіти зневіру
І не вірить в сни свої пророчі.
Тихо повертається до хати,
Голову кладе на подушки...
Ох, якби ж він міг уже те знати,
Що вона готує пелюшки…
Б'ється під серденьком їх кровинка...
Як же хочеться сказати це йому!
Засміється росяна краплинка –
Тільки б пережити цю зиму'.
Вранці знову вийде на дорогу
Погляд зболений спрямує в синю даль,
Віджене і сум, і всю знемогу,
І журбу, і зранену печаль.
Здійме руки до небес в молитві
І попросить в Бога одного:
– Збережи життя коханому у битві,
Поверни мені живим, живим його!
ІІ частина
... Вже зима сховалась за лаштунки,
Й набирає прав своїх весна...
Сняться милого щоночі поцілунки,
Та нема його, ой довго вже нема...
Раптом біль пронизливий, глибокий...
Це синочку вже у світ пора.
Будуть вдвох... Уже не одиноко...
Й чорна хмара в снах, немов мара.
Народивсь здоровенький – у тата.
Закричав, здалось, на цілий світ...
Чубчик чорний, карі оченята,
Усміхнувся, ніби слав привіт.
А зі степу вже летіла звістка:
Чоловік загинув у бою.
Плакала слізьми широка річка...
Він – Герой й наза'вжди у строю.
Не побачить він свого синочка,
Не погладить по малій голівці,
Не посадить з ним того дубочка
І не пройде з ним вже по доріжці.
А вона всі виплакала сльози,
Що текли гіркими полинами...
Геть відкинула страшні громи і грози
І за двох живе тут, поруч з нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026392
дата надходження 12.11.2024
дата закладки 12.11.2024
Не порушуй осінню тишу,
Коли ледь виграє світанок,
Перші сни привиділись листю,
Хай бадьорить жовтневий ранок.
Ніжний промінь торкнувся землі,
Поцілунком, дарує тепло,
Ніби Господа ласка душі,
Огортає… укотре єство.
Не порушуй осінню тишу,
Між дерев золотиста стежка,
Придає чарівного блиску,
В срібних росах яснить веселка.
Не порушить осінню тишу...
І пташина, дрімає в лісі,
Не торкне й вітерець барвисту,
Пані осінь вбрану в намисті.
Нехай спокій серця зігріє,
Негаразди ховає імла,
Кожен з нас про мир, щастя мріє,
Щоб на вік закінчилась війна.
30.09.2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025665
дата надходження 02.11.2024
дата закладки 02.11.2024
Степ і степ, як ряднина, згар і попіл повсюди. При долині стежина, сухе повітря тисне в груди. Довкола, де погляне, то ями, йому не дістатись до мами, там зараз ворог, від будинків привиди - споруди. То подарунки від русні, біда, смерть, сліди війни. Очам холодно побачить, вщент зруйновану хатину, чи хтось може пробачить, за страждання, безжалісно вбиту дитину?
Поміж пагорбів стежка від долини до лісу. Невеличка хата, попід балки, горобці чистять стріху. Раз – по - раз все на злеті, павутиння і пух, немов скрізь лад наводять, виганяють злий дух. Павуки під крокви, вміло мережки городять та залюбки ряднини плетуть. До землі летять скалки, враз вітрець, відпочить ліг на покинуті санки, то ж помітно, що вщух. Всі клопочуть своє, ранком сонце ж встає. Як той знак до життя, віра гріє серця, не вмирає душевне бажання побачити майбуття.
Нині днина у тиші… знову щастя земне. Чи війна закінчиться і біда омине? Прямий погляд хлопчини в теплі очі бабусі,
-Я голодний зі вчора, може снідать на часі?
Ледь-ледь ноги волоче, від стільця до плити,
-Принеси, дровець хлопче, не багато бери. Нам би тих, що під пилом, досить тижнів на три. Але ж ми ще не знаємо, скільки тут ночувати, до якої пори.Та й чи досить муки, пиріжків зготувати. І нехай без пательні, бо ж олії немає, ми положим при плитці, вона ‘хоч трішки підсмажить. Допоможи бабусі, це ж тебе не дуже обтяжить.
Напівтемрява в хаті, знов думки волохаті. А, як наші відійдуть, бандюки й сюди прийдуть. Ховав думи хлопчина та стару ж не покину. Де руїни сестриця і матуся вдовиця. Сиротою зостався, скільки сил намагався, заховати в жмут сльози, жаль немає дороги. Обійти тих вонючих, вузькооких і злющих. А на пагорб не підуть, побояться ракет. Але їх лиш біс знає, в собі держуть секрет.
А старенька журиться, весь час, як та квочка,
- Як згадаю синочка….
Ті слова, як пророчі, у сльозах знову очі.
- Він мені наказав, бути поруч з тобою, ще тоді, як війна почалася, весною. Тобі ж всього дванадцять, ну нехай би хоч двадцять, відпустила б у військо, хоч воно і не близько. Тепер маєм ховатись, щоб в полон не попасти.
Тиша й мови немає та біль серденько крає. Не сидиться на місці, в бабці руки у тісті. Він сказав,
- Я скоро повернуся, не пройде й хвилини, піду, навідаюсь,чи залишилися на сливці сливи.
У відповідь, лиш посміхнулась і до плити вже розвернулась, про себе тихо,
-От уже й соромиться сказати, що хоче до вітру, намагається дорослим стати.
Свіжий подих, гарячий, бо спекотне це літо, десь здаля котик плаче, миттю в очі б’є світло. Пригинається йде, то повзком по пилюці, ритм сердечка затих, от би дав тій падлюці. Чого хочуть зануди? Чому неньку убили? Як позбутись Іуди, хай Боги б всіх навчили.
Від пилюки, чуб - стріха, для хлопчини є втіха. Далеченько пробрався, то ж зустріть сподівався. Тих бійців із тризубом та із стягом України. То відчув би справжню радість, міцне плече родини. Хай би бабцю повідав, ото б усміхнулась миленько. І за них би, на колінах, вдень і вночі молилась тихенько. Щоб вертались додому мужні воїни наші, для народу настали мирні днини, найкращі.
Та раптовий свист кулі пролетів мимо вуха.
- От чортяка, от зараза, попадись,ти мені с*ка,- і завмер, як та квітка, що дрімала в пилюці,
-Почекай прийдуть герої, за злочин потонеш у багнюці,чи так, добряче, за все віддячать падлюці.
Згодом…стало сивіти, ніби морок на очі. Ой, щось я став безсилий, треба трошки посидіти, дочекатися ночі, Думки душу ятрили, не дрімай, іди далі. Відкинь сумнів підступний і безмірні печалі.
То повзком, то котився, вже за щось зачепився. Враз бруском впав донизу, ніби хтось підстелив хмизу. Встиг лиш очі відкрити, поруч хлопці – вояки, хтілось птахом злетіти, обіймав залюбки.
- Звідки хлопче ти взявся, скажи, як сюди пробрався?
Він очам ще не вірить та відкрив серце, щирий. Так і так, минув пагорб, мені довелося йти задом, щоб чортів чатувати, певно їх небагато, мабуть троє, чув мати. Бачив дерево, схил, як вітрисько котивсь. Дяка Богу я з вами!
І торкнувся вустами. Святого хліба, що бійці угостили. Ясні очі у хлопця, то ж ще й консерву, як гостинець для бабусі подарили.
-Мені треба повертатись, бабуся буде дуже хвилюватись. Боюся, ще шукати піде, правда хіба що місяць зійде. Як темно не наважиться, боїться й щоб я нікуди не йшов, свариться. Все до ікони мене тягне, вкотре заставляє помолиться.
Послухав командира, повертався додому, при спілкуванні зовсім втратив втому.Значить все буде добре, вони близько.Сам себе підбадьорював хлопчисько. Консерву й хліб швидко закрутив у сорочину і вміло підперезав за спину. Весь час повзком, воно б, коли то воля бігом. Та де ж тут, як ворог у засідці чатує. А він повзе і навіть часом, той попіл смакує. Ще більша злоба збурює душу. Та все ж упевнений в собі, шепоче,
-Я всі сили зберу та долізти мушу.
Вже стороною, далеченько від дерева відповз, відчував гучне серцебиття, як зненацька до лиця вдарила кров. Чого хвилююсь, втішав сам себе,
-Бабусю, я скоро прийду, то ж вже близько, мене біда мине.
Аж ось, ледь- ледь видніється миготіння світла, не розібрати, але ж то не свічка.Здригнувсь,а раптом влучили,тліють останки від хати. Але ж бо щось та чув, а може лахміття тліє, чи мене пішла шукати? Бабусю, люба, чого не могла дочекатись?
Думки губляться, наче блукають у павутині, воно б звичайно було видніше при днині.Але ж гукати не стану я, бо ж тут, ці коршуни- злодії…русня. Не пощадить, цього не дочекатись, тому не варто і кричати.
Темінь… немов павук підкрався до хатини, на дверній ручці висить шматок ряднини. Це чого двері навстіж? Холодно тілу, це ж навіщо бабці? За мить, лежачи кинувся ривком, ліг на порозі, вже бачить дрова на підлозі. От воно що, то за світло – в пічці дверця зачинена не щільно. Відразу шурхіт у куточку,
- Любенький, милий мій онуку. А я все тебе виглядаю і молюся, ти ж знаєш, до тих паскуд вийти боюся. Хоч і стара та хочу пожити поруч з тобою, ми ж зберемо, ще на цих пагорбах суничок, літньою порою.
Оце так мрії- ледь - ледь всміхнувся, уже відразу й страху позбувся.
Обіймала, заплакала…. крізь сльози тихо,
-Дякувати Богу, обійшло нас лихо.
Він жваво відв’язав сорочку з-за спини,
-Знаю затримався, так сталося, ти мене не вини. Ось хліб приніс й консерву, дали вояки. До них попав, вони тут близько наші козаки.
Думаю скоро поженуть цих загарбників, чекають ранку.
Старенька втерла сльозу,
-Йде діло до світанку. Тож ти поспи, а я тебе постережу, спечу картоплю до сніданку.
Лиш тільки до подушки, вмить заснув. Вже й молитов бабусиних не чув.
Діждалась ранку і старенька, онучок спить вона раденька. Правда здаля, знов чути вибухи і свист. Вдогін слова,
-А щоби ти навіки, пропав в’їдливий фашист.
У ліжку шурхіт, онук обличчям до неї повернувся, ні не прокинувся.Чомусь здригаються повіки і дихав дуже часто.
-Бідна дитина, - мовить бабця, в такому віці війну бачити важко.
Вона ж не знала, що в ці хвилини він бачить сон.
Здалеку зарево, а в стороні ближче вогонь. Вже себе бачить під тим деревом. Що оминав та згодом котився. За мить стояв, високий, з мечем у руках, із вороном бився. Той ворон страшний, чорний, як смола, здорові крила вогнем палахкотять, виблискують, аж пече у очі. Як мечем б’є по ньому, то кінцівки пір’їн у вогні, відлітають, губляться в темряві ночі. Звук десь зникав, удари припадали ніби по залізу, він наступав, ворон відлітав донизу.
- А я ж тебе, нечестивого позбудуся,- миттєво волав його голос, зникав поміж пагорбів, здавлося дуже далеко.
Хвилюючись, чутливо ніздрями втягнув повітря, зібравши всю силу так вдарив, що ворон перекрутився,
А от тобі, подумав, що я піддамся легко?
За мить із очей ворона вже вилітали іскри, деякі з них гарячі, впивалися в обличчя, а якісь і гасли, розліталися в різнобіччя. Над головою ворона здійняв меч і відчайдушно вдарив, щосили,
- О погань рашистська, згинь з моїх очей, нехай навіки, буде мій народ щасливий!
Саме в цей час, хатина, аж здригнулася від вибуху. Старенька з переляку поклала хустинку за пазуху. О, як набридли їй такі моменти, як опанує страх, туди в хустинці ховала документи.
Онук прокинувся, з ліжка різко скочив на ноги. Бабця зразу до нього,
-Злякався! Дякуймо Богу, марні тривоги. Це далеченько від нас, тобі напевно щось наснилося, ти чомусь марив, бачила часто трусився, ніби у тебе щось неймовірне вселилося.
-Але ж бабахнуло, бабусю, напевно наші почали бій,- поглянув хитро, його обличчя ледь усміхалося.
- Та де там наші, бідненькі відступили. Воно ж, як порівняти їхні й наші сили. Оте ж паскудне заздрить, сотнями літ готується, збирає всіх своїх шакалів, вуличний зброд І вже вкотре ганьбить наш рід, увесь український народ. О, Боже - Боже чому нашій країні така гірка доля, гинуть сини і доньки, на жаль, чомусь нелегко, нам дістається воля.
Важко перевела подих, ступила кілька кроків до ікони.
Лиш якась мить, його думка настигла - О, бабусю, люба, якби ти могла добре ходити, то тут би не сиділа. Знаю відважна, давно би були пробралися до наших. І там почекали звісток кращих.
Раптове шарудіння за дверима,в недоумінні, обоє кліпають очима. Старенька зблідла, опанував страх та все ж утрималася на ногах. Онук обняв її й ні слова не сказав. Тільки подумав - В такий ранковий час, кого б оце принесло до нас? У дверях стояли двоє бійців посміхались. Один із них підморгнув до хлопця ,
-А ми вас, уже і знайти не сподівались.
-Яке це щастя синочки, які ж ми раді вас бачити, - крізь сльози говорила й обіймала старенька.
Худенькі, жилисті руки витерли сльози й до онука,
- О, як шкода, цього не бачать рідні й твоя ненька.
Один з бійців поклав на стіл хліб і шматок сала,
-Колись моя матуся казала. Що у нас, українців, від сала є сила, додає мужності, віри, щоб міцнішала родина. Та, як заповіт, пригадую казала, що Бог сказав, що Україна – це хлібна та духовна житниця світу.Тож сподіваємося перемога недалеко, матимемо втіху. Але не зараз, нам час поспішати, а ви повертайтеся в містечко. Ми вигнали звідти рашистів, від нині там буде безпечно.
Мужня рука прилягла на плече хлопчини,
-Це завдяки тобі ми знайшли те кубло рашистів.
Від здивування, старенька стрепенулася, чомусь зразу не знайшлося слів. Тільки тепер зрозуміла, де онук так довго був і чому вночі марив та тремтів.
Поміж пагорбів вузенька стежка, дві постаті, не поспішаючи, йшли до низу, в напрямку містечка. Онук часто озирався, придивлявся довкола, радів, що допоміг військовим, про місцевість розповів. Бабуся ж від щастя плакала, вкотре сльози витирала. Йшли вдвох, у душі з вогником надії, що обов’язково збудуться сердечні мрії. І скоро мир настане в Україні.
Серпень 2024 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025166
дата надходження 26.10.2024
дата закладки 26.10.2024
Він так зненацька огорнув залюбки,
Вона ж неначе трохи й запишалась,
Та враз зажурно, скидала пелюстки́,
Бо ж на кохання і не сподівалась.
Може інтрижка в таку пору року,
Та хто наважився струсити роси?
Напередодні не почула кроку,
Хтось із чужинців, прийшов честь порочить?
Це ти, о приморозку, будь ніжнішим,
Нащо сріблишся, як зимова вуаль,
Тож відступись,бо ж не станеш добрішим,
Прошу розвій, цю нежада́ну печаль.
Досить іскритись, не зваблює краса,
Прошу звільни від холоду і смутку,
Лиш кілька слів,- Як тішать небеса….
Й стебло троянди хилилось без звуку.
21.10.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1024811
дата надходження 21.10.2024
дата закладки 22.10.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NVroDRx5JKs[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023368
дата надходження 01.10.2024
дата закладки 01.10.2024
Аж по тілу струм,
Допік днини сум,
Догорить зоря,
Не буде́́ш моя.
Бо ж не мед уста,
Скажу ти проста,
Відчуть зраду міг,
Та припав до ніг.
Плаче янголя,
Десь почув, здаля,
Навпіл серце рве,
Це життя земне.
Вітер б’є в лице,
Почуття - скло вщент,
Охолону вмить,
Душа вкрай болить.
Не вернути час,
Доля ранить нас,
Стежку віднайду,
Ти пробач, я йду.
18.09.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022673
дата надходження 21.09.2024
дата закладки 27.09.2024
Міні-вірші
Як же мало для щастя треба,
Для звичайного, для людського:
Тільки воля святого неба
Й знать, що долі нема легкої.
22.11.2022.
Народ, що над усе шанує волю,
Ніхто іще у світі не зборов,
Адже він у борні плекає долю
І проливає патріотів кров.
21.12.2022.
Всьому свій час – народинам, фіналам –
Усе-усе у Господа руці:
І те, що відбувається із нами,
І те, яку в житті обрали ціль.
23.12.2022.
Біди чужої, кажуть, не буває,
Як і землі, де твій найперший крок.
Хто істину цю раптом забуває,
Той від життя отримає урок.
28.12.2022.
Історія пишеться кров'ю,
Що змішана із любов'ю
До краю свого і роду,
І до усього народу.
22.01.2023.
Війна торкнудась кожної душі,
Навчаючи любити й ненавидіть,
І відчувать, свої – хто, хто – чужі,
Людей розпізнавать і їх підвиди.
11.02.2023.
В історії немало сторінок,
Залитих кров'ю гідних українців.
Героям слави зодягла вінок,
Для котрих честь дорожча за червінці.
11.02.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1023022
дата надходження 26.09.2024
дата закладки 27.09.2024
Ліричне
Коли засинають зорі
У передранковій млі,
Повітря ще не прозоре,
Та легко воді й землі.
Дрімотою оповиті
Лежать і луги, й поля.
Росицею трави вмиті,
Срібляться вони здала.
А як рожевіти стане
На небі далекий схід,
Одягнеться день в сутану,
Намітить у росах слід.
19.07.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022951
дата надходження 25.09.2024
дата закладки 27.09.2024
Маленькі вірші з глибоким змістом
Повернення у молодість не буде,
Бо не буває в часі вороття,
Хто поміж правдою й брехнею бродить,
Той змарнував своє земне життя.
16.02.2022.
Щоб вільною була твоя земля,
Убий в собі спочатку москаля,
Бо починається усе із тебе,
Тоді лиш допоможе тобі небо.
16.02.2022.
У кожного в житті – своя дорога,
А в час війни – свій особливий фронт,
Що приведе усіх до перемоги –
Лиш так зумієм ворога збороть.
24.04.2022.
Чому згорають швидше добрі й чесні?
Мо', їх життя вогонь раніш погас?
Чому ж утрати маєм величезні,
Бо народились в особливий час?
***
Чому війну розв'язують багаті,
А у окопах тільки бідняки.
В них – не хороми, а звичайні хати,
В кишенях – не «зелені» – мідяки?
***
Питань «чому?» багато виникає
І особливо у критичний час,
Та все ж у світі правда не зникає,
Хоч жити з нею складно водночас.
10.05.2022.
Тікає час в архів святий історії,
З якого не буває вороття,
Не знає він законів і прискорення,
Назвавшись дивно й коротко – ЖИТТЯ.
7.08.2022.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1022090
дата надходження 12.09.2024
дата закладки 13.09.2024
В магазині буде знижка,
Прочитав про це Ведмідь.
Він так мріяв про дурничку,
Бивсь за нею не один.
*****
Ніби буря пролетіла,
Всі побили тарілки.
Правду вдвох узнать хотіли:
Хто з них любить навіки.
*****
Загляда мій кіт у банку,
Там сховалось мишеня.
Як дістать? Думки ці зранку,.
Він це зробить серед дня.
*****
Йшов козел через дорогу,
Бачить він червоне світло.
Став чомусь чотирирогий,
З гіпсом спать тепер довічно.
*****
В холодочку лежить Кіт,
Плями є від сонця.
Підставляє лиш живіт,
Бо боїться зморшок...
*****
Захотіла Муха меду,
Вскочила у банку.
Жадність тій не було межі,
Стала меду бранка...
*****
Скочив Півень на ворота,
Став Курей до себе звать.
Подивилися - голота.
Підем кращого шукать.
*****
Заглядає сонечко у моє вікно.
Буде тепло й сонячно,
Осені на зло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021912
дата надходження 10.09.2024
дата закладки 12.09.2024
Не сприймайте життя, як трагедію.
Безпросвітним воно лиш здається.
Зазирніть в інтернет, вікіпедію.
Там пораду дадуть й все минеться.
Вашу долю не ви обираєте.
Вам вручають її у колисці.
Всі страждання, яких ви зазнАєте,
Спланували душа й сили вищі.
Не впадайте ніколи в депресію.
Віру в кращі часи не втрачайте.
Замініть всю життєву концепцію
І, мов кіт, хвіст трубою тримайте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1020988
дата надходження 28.08.2024
дата закладки 12.09.2024
Старий ірландський божевільний сад
Коріннями вростає в порожнечу,
Глухим дольменом нависає над
Минулим та майбутнім, і малечу
Журливо кличе на грушкИ і виноград.
Ти не втомився? Відпочинь хоча б,
Послухай вітру стогін, осені журбу,
Торкнись долонею холодного каміння
Ти знав лише поразки й боротьбу,
Чув моря шум і чайок голосіння,
Тепер спочинь – ще встигнеш випити води,
Піти болотами нечутною ходою,
Розтанути у гіркоті нічної мли,
Лягти під вересом чи під вербою молодою,
Землею стати чи пірнути в глибину
Старого пагорбу, де тихо сплять
Прозорі привиди синів Богині Дану
Чекаючи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366551
дата надходження 25.09.2012
дата закладки 09.09.2024
«Коли надвечір’ям
Спускаєшся з гір у долину…»
(Лі Бо)
Я так хотів у чорній темноті
Не смолоскип і навіть не ліхтар –
Маленьку запалити свічку.
Я так хотів у дикій самоті
Живого голосу – тихенького – як дар,
У цю глуху і без’язику нічку.
Мій сум літає волохатим кажаном
Поміж дерев, поміж сліпих модрин,
Поміж вологих кволих ясенів,
Мій сум замовк, як осені погром.
Там наче вата глухота і німота ялин,
Там баговиння непробудних снів.
Та я іду – без костура і без поводиря,
Іду туди, де ходять навмання,
Туди, де гордий крук не донесе кісток,
Де навіть жабка – друг, а їжачок – пророк,
Де замість хліба на обід печаль,
Де сіль - на рану, де себе не жаль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418273
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 09.09.2024
«Слава втікає від тих, хто її шукає,
І супроводжує тих, хто нею нехтує…»
(Артур Шопенгауер)
Збудували над річкою замок
На кручі, над урвищем,
І став він найпорожнішим,
З найтемнішими баштами
І кімнатами.
Збудували його випадково,
Ненароком начебто,
З цеглинок світла –
А вийшла темрява.
Поселили там найменших
Мешканців –
Потворних карликів,
А вони втекли.
Бо Сонце – то руда коза:
Рогата, як полудень,
Наче медова офіра
Пазурастого яструба,
Що шукав поцяткованих звірів
Серед білого Неба – намарно.
Скидали маски
І робили з них опудало,
Але його ніхто не лякався –
Жоден зорнодзьоб-горобейко,
І ніхто не вірив,
Що то справжні обличчя,
А не облуда сновид:
У цього каштеляна
Купа ключів мідних,
Тільки він не знає
Де знайти двері,
І для чого їх прочиняти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021868
дата надходження 09.09.2024
дата закладки 09.09.2024
«Серед поснулого міста
Зачинені синагоги…»
(Спіноза)
Наше плем’я скрипалів зібралось
На березі каламутного моря –
До потвори зубатої порту:
Полювати на череватого кита-пароплава,
Залазити в його ненаситне нутро,
А потім пожирати достиглі плоди-помаранчі
І шматки мертвих тварин,
І переміщуватись у часопросторі
По солоній воді хиткій
Пінистій (Афродіто, врятуй!).
Позавтра чи то Лугназад,
Чи Свято Врожаю в замку сеньйора –
Пихатого графа Кілдера:
День стиглих м’ячів-яблук
І гіркого ірландського віскі.
Електричні мотузки-дроти
Сказали мені по секрету каменярів,
Що я ще трохи живий,
Що я необачний зовсім,
Як рудий нетутешній кролик,
Як стиглий заборонений плід,
Наче єнот, що їздив на лижах
З гори поцілунків
В ущелину жебраків.
А чому?
З кожного німого дерева
Стирчать гілки-руки,
Прагну, як чорний грак,
Осені (коли достигають горіхи),
Ховаюсь у сірий дим
Чужих тютюнових люльок,
Щось там гукаю оклично
З цього сивого присмерку,
Чи то кличу когось,
Чи літаю…
Над м’яким океаном трави.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021866
дата надходження 09.09.2024
дата закладки 09.09.2024
«Налийте в келих води
і зачиніть двері…»
(Епікур)
Всесвіт від мене тікає
Білим рогатим оленем,
А між галактиками
Вода. Хмарою.
Така могутня, що породжує
Життя перелякане.
А я в цьому тілі подарованому –
У цьому потріпаному одязі
(Для душі)
Йду вулицями Дубліна
І відчуваю себе дитиною
Серед юрби рудочубих,
Серед юрби неприкаяних,
Що думають про Небо,
Траву і листя.
А кожне вікно – око кімнати
В якій стоїть стіл
І на ньому розсипана сіль:
Зайшов би туди,
Але вітер насвистує
Бадьору пісню
На флейті моїх наскрізьних ран,
Що лишились від полювання,
Коли я був не мисливцем,
А живою мішенню:
Лише тепер зрозумів,
Що спокій – це глибока журба,
Це колодязь відчаю.
І стало якось незатишно
Серед юрби одноплемінників,
Серед міста, яке вважав я рідним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021458
дата надходження 03.09.2024
дата закладки 09.09.2024
По небу хмари деінде неначе на плаву та в той же час, зненацька ніби на якісь миті завмирають.Сонячне проміння досягає відблиском вдалину, нині світанок, як з постаменту проганяє.Окраса кольорів змушено змішалась, відходила на захід сонця. Там, ще не в стані пробудитися все довкола.
Дачний будинок приймав вітання ранку. Небесне світило, то ближче, то далеко,випромінювало округу. В кімнаті тиша, ніби все ще бачить сни та це лише на перший погляд. Через білі шовкові фіранки золоті промінці досягло мети, лягли на обличчя Олі.
Дівчинка декілька раз відмахнулася рукою,
-Ото нав’язалися, гірше мух, правда не гризуть а гріють але ж не дають спати.
Терпець урвався,різко піднялася, з ліжка спустила ноги. Щойно спало на думку, ще ж ніби рано, мами не чути,мабуть солодко спить. А чому і ні?!Он вчора ввечері ми так довго купалися в ставку,що я навіть пожартувала,що ми з нею, як риби.Вона голосно сміялась, той сміх летів до верху, а потім , його звук раптово топився у воді. Я і про це сказала мамі,вона ж мило всміхалася і вкотре мене назвала мрійницею. Та то ж добре, помітила про себе і тихо вийшла з будинку.
Оля, як початківець малювання, своїми синіми оченятами ніби фотографувала все те, що бачила.Весела, добродушна дівчина, в свої шістнадцять років знаходила себе у спілкуванні з фарбами.В основному масляні фарби збуджували її душевні почуття, сприйняття краси і звабливості до навколишнього світу.Дев’ять років,як дев’ять кроків минули швидко,лякав десятий клас, що далі? Правда, маючи друзів, щире спілкування відволікає від думок. Інколи хтось із хлопців жартома скаже,
-Ой, Олю, цей кирпатий носик із ледь помітним ластовинням та твої жарти, хіба можна забути, як навіть і кожен вже піде своєю дорогою.
Вона ж за словом у кишеню не полізе,
-То мене так сонечко любить, від нього маю подарунок, під його захистом.
Серпневий ранок багатий на сріблі, золоті роси. Веселковим намистом переливаються, ще зелені трави під захистом посадки.
-Хе, ой , я ж босоніж… та нічого, це ж не вперше.
Розставляє руки, бігла, торкалася кущів чорниці та струнких по пояс молодих кленів
-О, я, як пташка лечу. Гей братики, прокидайтеся. Мене сонечко розбудило і вам пора. А то бач, заховалися під старими шовковицями та серед темних, наче сердитих, як хмарна нічка, стовбурів грабів. А я здається виспалася, - мугикала під ніс.
Порушивши тишу посадки, що тягнулася від дачних будинків до ставу, нарешті зупинилася. В її очах блиск радості і щастя,
-Як добре тут, всього двадцять кілометрів від містечка, не чути ні звуків сирен, ні літаків. Ось так би жити, як раніше. І щоб мій любий братик Максим повернувся з війни.
Раптом відчула легкий біль, ступню обволокло павутиння, в ньому декілька зовсім молодих гілочок малини вп’ялися в тіло. Швидко рукою, відчепила на ходу, зробила кілька кроків вперед. Зачарована видом зупинилася.
Ранок дозволив сонцю з’явитися у всій його красі. Воно наче всміхалося до неї. І в той же час, його проміння плавало по поверхні води, то за мить топилось у ній. Її погляд блукав над водою, вже зупинився, вражена неймовірно красивою картиною. Це ближче до берега, в цьому місці був обрив, у воді побачила високі водорості. По них кисневі кульки, як намистини у сні та враз зграйка мальків порушила їх спокій і кульки піднімалися вверх і зникали. На їх місті з’являлися нові, правда вже трохи менші за розміром.
Цікавість збентежила молоду душу, не могла відвести погляд.
-О-о-о… підводне життя таке тихе, цікаве,- сказала тихо.
Глибокий вдих, її голос порушив цю казкову тишу,
-Доброго ранку! Я Оля!-скільки мала сили вигукнула вона.
-Оля…Оля…ля…, -рознеслося по всій окрузі. Наче все стрепенулося. З переляку дві жаби кинулися у воду, вмить у мутній воді плавали балухаті чотири ока, ніби чогось чекали, що буде далі.
-Ой, чудасія, які кумедні,наче чотири мінливі кульки на поверхні води.
Привернув увагу і шелест листя зі сторони чагарника, і зілля. Зовсім близько з’явився чорногуз. Демонстративно стояв на одній нозі, другу потягнув і з нею ж розправив крило. Її обличчя вкрила мила усмішка.
-Ого! Та ти ж велетень, красень.
Від несподіванки, в цей час тільки й могла сказати.Та вчасно думка- Мені б з тобою сфотографуватися та викласти в ютуб своїм однокласникам.
Чорногуз не злякався, але йому така компанія не до вподоби і він зник поміж зіллям.
В цей час, принаймні їй так здалося, прокинувся став. І вітерець, напевно той, що відпочивав у темному чагарнику і світло зеленому зіллі, торкався води. Ледь-ледь помітні хвилі злегка бризкали водою на піщаний берег. А далі, по ставу, де-не-де плескається риба, малі і більші круги переливаються веселкою і губляться по воді. Їх доганяють краплі, що здійнялися вище,
-О! Ніби в наздоганялки граються. Яка краса! –вирвалося з її вуст.
Примружила очі, здалося край берега навпроти,човен повільно розрізає водяне полотно.Пливе в її напрямку, на ньому силует чоловіка.
-О, яка буде чудова картина, прошепотіла ледь чутно,-Це мій братик, повертається з війни, якби ж не забути цю уяву.
Відчула гучне серцебиття,
-Якби ж повернувся - дай Боже!
Голос мами повернув до реального життя,
-Олю!Олю!
-О!Замріялася, пора йти.
Поверталася в будинок…мій порив до земної краси, на жаль, закінчився.
Зараз приїде електричка і галасливі відпочивальники заполонять цей прекрасний світ.
Вона в будинку… мама трохи сердито,
-Ой, доню - доню, одягнена лише в нижній білизні, не сором?
-Тю !Ми ж тут одні залишилися на ночівлю. Всі відпочивальники, рибалки, вчора по дамбі довгим рядком відправилися на станцію, я бачила. Ну, ще залишився ставок, жаби, риби, чорногуз, якого бачила. Доречі, а тато з відрядження тільки завтра приїде, кого соромитися і що тут такого?Ой стільки всього я бачила!
-Гаразд, присядь, поснідай.
Оля виделкою відривала маленькі шматки омлета і відправляла в рот.Не поспішала, адже треба було про все побачене розповісти мамі.
Закінчуючи свою розповідь підкреслила,
-Мамо та водичка, що веселкою переливається і той човен мене надихають написати картину.
-Ой-ой картину, щось не віриться.
-А що на річці човен, а в ньому наш Максимко, теж не віриться?
-Це доню, напевно казка, їм там, наразі дуже важко.
-Мамо, але ж казки теж беруться з життя.
Гаразд, моя фея- мрійниця поснідала, запий чаєм.
-Дякую! А де мій мольберт, фарби?
-Як завжди в машині!- мати дивилася вслід доні, як добре, хай мріє про краще, дай Боже , щоби все збулося!
07.09.2024 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021769
дата надходження 08.09.2024
дата закладки 09.09.2024
Війна і світ
Війна – це час важких випробувань,
Це залпи болю в серце материнське…
О, де знайти для молитов слова,
Щоб московитів зупинити військо?
Аби спинить смертей потік густий,
Бо від жалю біль груди розпирає…
Кричать могили, вторять їм хрести
Героїв, що зійшлись тепер до раю…
Але війна ніяк не замовка…
Сирен виття гвалтує сонну тишу…
Юнак не схожий став на юнака,
Бо поряд побратим його … не дише…
А світ? О, він нам співчува…
Найобережніші з Кремлем гаранти.
Не заважають раші торгувать.
Донбас і Крим жиють під бій курантів…
Влучання знов…А скільки буде ще?
Чи вистачить для Перемоги сили?
Стискає серце полиновий щем…
То мати шле молитву зовсім сива…
7.09.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1021800
дата надходження 08.09.2024
дата закладки 09.09.2024
Люби життя
Люблю осінні довгі вечори,
Коли навколо – німота безкрая,
Шепоче тихо муза щось згори,
А я стою біля дверей до раю.
Душа купає у думках слова,
А з неба рима їй допомагає,
Холодне світло місяць розлива,
І тільки про одне мене благає:
«Люби життя таким, як воно є,
Бо кожна мить його – то дар від Бога,
Життєву нитку доля хай снує,
Де вдосталь би добра було й любові».
13.07.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1019508
дата надходження 08.08.2024
дата закладки 10.08.2024
[youtube]https://youtu.be/aA-8UuptCUA?si=icwhylwoJGBf_1v5[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017827
дата надходження 18.07.2024
дата закладки 21.07.2024
[b]Літо[/b]
Гуркіт грому,
Літня злива...
Зачастила,
Зачастила.
П'є водицю мов
З відра
Вогнем обвуглена
Земля.
Налетіла злива з неба.
Залило все навкруги.
Поховались й вороги.
Полякались дрони грому.
Всі в природи у полоні.
Не вбиває, не питає.
Поливає, поливає.
Землю щедро напуває.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rR001X7JQy8[/youtube]
Ніщо не трапляється двічі
і не станеться. З цієї причини
ми народжуємося без навичок
і помремо без рутини.
Хоча ми будемо найкращими учнями,
наймудрішими в школі світу,
ми не повторимо
жодної зими чи літа.
Жоден день не повториться,
не буде двох однакових ночей,
два однакових поцілунки,
двох однакових поглядів в очі.
Вчора, коли твоє ім'я
хтось вимовив вголос переді мною,
це було так, ніби троянда
впала у відчинене вікно.
Сьогодні, коли ми разом,
я відвертаюся до стіни.
Троянда? Як виглядає троянда?
Це квітка? Чи це камінь?
Чому ти, лиха година,
Тривогою непотрібною тривожишся?
Ти є - і тому мусиш пройти.
Ти проходиш - і так прекрасно.
Посміхаючись, обіймаючись
ми спробуємо шукати згоди,
хоча ми такі різні,
як дві краплі води.
[b]Змиримося чи не буде примирення, колода та ж, гра буде тривати[/b]
Марні надії,
сподівання.
Ви не чекайте
від них покаяння.
Фарисеї
Тут і там.
Садукеї
За кордоном.
В них державна
охорона.
Більше нічого
чекати.
Знову будуть
тасувати.
З них лише
вам вибирати.
Що ти, друже не роби,
З позаранку знов паши.
Правило для них одне:
-Правил в грі давно нема,
Споконвічна йде війна.
Знов чекають на месію,
Ось тому тут люди й гинуть.
Цей козел і той козел,
Ними править ...
Хоч воюй, хоч не воюй,
Та сухарики готуй.
В потойбіччя знов
Ведуть.
В цьому суть.
у цьому суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015250
дата надходження 11.06.2024
дата закладки 12.06.2024
Над полями вщух вітрисько,
У знемозі вже піднятись,
Ще дрімає туман низько,
Де що є, не розібратись.
Вирви, ями, «Кіт» жде долі,
Тож безлюдяність повсюди,
Як у замкнутому колі,
Землі ворох, аж по груди.
Печуть сльози - життя в хмарах,
Допоможе, чи хто йому?
Ходить горе, як примара,
Він пізнав криваву війну.
Здаля чути, шурхіт тихий,
Якийсь воїн, встати хоче,
Болить рана, гнобить лихо,
Але ж тішивсь, бачать очі.
У душі плекає мрію,
Хтось подасть руку підмоги,
І здолають безнадію,
Втрьох повернуться додому.
06.06.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015123
дата надходження 09.06.2024
дата закладки 12.06.2024
Віра
Я вірила у чари зорепадів,
У долю, що нам послана згори,
Шукала і шукаю досі правду,
Той дух, який ні вбить, ні підкорить.
Пізнала біль я зрадженого серця
І перемоги світле торжество.
Рідня моя теж мала свій «освенцім»,
Все ж вірила у вище божество.
Сьогодні ж зі своїм стою народом
Пред вибором: нам – бути, чи – не буть,
Яка зоря світитиме для роду,
Що візьме він собі за атрибут.
4.06.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015228
дата надходження 10.06.2024
дата закладки 11.06.2024
«Και τι πήγες να κοιτάξεις στην έρημο?
Ίσως σε ένα καλάμι που κουνάει ο αέρας?»
Ευαγγέλιο από τον Άγιο Λουκά. 7.24.
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
А ми навіть не спитали, не довідались
Чи знає він, що
Споглядання тонкого зеленого очерету,
Що гнеться наче людина,
Відчуваючи невблаганність долі,
Відчиняє браму у світ спокою,
У світ рівноваги.
Нас вітер жене в невідомість,
А той очерет лише гойдається
І журиться, шо попереду вічність
Над поверхнею озера сподівань,
Над хвилями неспокою очікувань,
І мислить про людину в сандалях,
Що ніколи його не зламає
Ні для вогнища, ні для стріхи.
А вода тече і не вертається,
Марно питати про це в сріблястої риби,
Вона нічого не скаже, а якщо і промовить,
То не тобі.
Марно питати про це в качки:
Вона теж сумнівається вічно,
Тому і летить – куди – не знати,
Шукати – чого – невідомо,
А той старий замість хліба
Снідає сараною і корінням полину:
Йому аби запитувати,
Йому аби очікувати
Прийдешнього.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014266
дата надходження 28.05.2024
дата закладки 30.05.2024
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mhqt-2PTbZY[/youtube]
Слова, слова, їх ціла злива,
Та різні значення у них.
Їм випадає доля різна,
Вони життя можуть змінить.
Ми прислухаємось до слів,
Які нам кажуть ті, що поряд.
Слова, неначе птахів спів,
А що з душею вони творять!
Ти щасливіший від усіх,
Одне слівце багато значить.
З любов"ю мовити зумів.
І вже життя пішло інакше.
Забудеш все, що так гнітило,
Що не давало просто жить.
Ласкаве слово все змінило,
Що так боліло - не болить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013099
дата надходження 13.05.2024
дата закладки 13.05.2024
Я несу тобі сонце в долонях
І живильного краплю дощу...
Він стікатиме ніжно по скронях,
Я печаль ним усю відпущу...
Зцілить сонце ласкавим промінням...
Мене щастям люби, я прошу...
Новий день обнімаю терпінням...
І закохана серцем, шепчу...
Посміхнись, світ прекрасний навколо,
Ну навіщо минуле... прости...
Я несу тобі сонце в долонях
І весну, що так хоче цвісти...
18.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666806
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 12.05.2024
Весна пора чарівності й краси
Весна – пора чарівності й краси,
Народжена під сонцем променистим.
Вона уранці – в повені роси,
А ввечері – у зорянім намисті.
Сьогодні ще й провидиця вона,
Чи то Господь свої повідав плани:
«У день травневий скінчиться війна!» –
Дзвенять на вітрі келихи тюльпанів.
13.03.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012153
дата надходження 29.04.2024
дата закладки 29.04.2024
Розвіяла вишня пелюстки додолу,
Шубостливий вітер, здіймав у висоти,
Та зненацька впали прямо на дорогу,
Не знайшлася доля, певно Боги проти.
Тож навіщо квітла з колисковим співом,
Все ж втішалась світом й ранньою весною,
Ой і нащо ж зрада, суперечка з гнівом,
Та замовкло серце, вмилася сльозою.
Діточок зростила, їм би жити й жити,
Та війна кривава, сповила в кайдани,
Розлютився вітер, зніс до неба квіти,
Землю лють гнобила, допікали рани.
Скільки сили вклала, до жалю боліло,
Ввись політ пелюсток, навкруги біліло.
21.04.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012117
дата надходження 29.04.2024
дата закладки 29.04.2024
І знову кличе нас дорога,
І знову на душі туга,
За рідним домом і сім'єю,
За тим, що знищила війна.
Ми вдінемо важку броню,
Намажемо багнюкою лице,
Приготуємо до бою зброю,
А ще, заточимо свої слова.
Не бійся брате, я з тобою,
Не плачте мамо - повернусь,
Не пиячте батьку - Ви опора,
Не піддавайся сину - розлючюсь!
В тяжку годину - заспівайте,
Слова розвіють смуток Ваш.
В бою, брати, зі мною станьте,
Пізнає ворог пекла лють.
Пройдуть віка, складуть легенди
Про мужність воїнів добра,
Про порятунок всіх померлих,
Про те, що вільна в них душа.
А зараз кличе нас дорога,
Зараз треба проливати кров.
Щоб сталося у нас майбутнє
І діти були вільні від оков.
Присвячено зневіреним серцям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004067
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 27.03.2024
Літо. Ніч. Вікно відкрите.
Біля компа Стас сидить.
Комарі кусають - ситі,
Напились крові умить.
- Задовбали, гади, тіло!
Батько каже:
- Спати ляж.
Вимикай скоріше світло.
Де вкусили, там - помаж.
Стас вже ліг у ліжко. Тихо.
Маззю змазав - все мине.
Раптом - світлячок-комаха...
- Тато, тато, що за лихо?
Певне, я - якийсь невдаха.
З ліхтарем знайшли мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009457
дата надходження 25.03.2024
дата закладки 26.03.2024
Креслить патріотична людина –
про теракт у Москві, а не в нас –
знищення …ДНІПРОГЕСу пружинного ,
у Європі - з найбільшої касти!
…Не про смерті - в Одесі, Хмельницькому,
в той же день, а пліткують за них,
за подію стрілецьку москвинську.
І пояснюють, чом …так, пани́.
ДнпроГЕС - без уваги від публіки.
Всі лепечуть - про їх там, про обуглених
23.03.2024р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009420
дата надходження 25.03.2024
дата закладки 25.03.2024
«Receive each mild spirit,
New worlds to inherit.
And there the lion’s ruddy eyes
Shall flow with tears of gold….»
(William Blake)
В Едемі знов зацвіли проліски,
Наче безхмарне посліпле Небо
Знову тикало тремтячими пальцями
В землю м’яку і омріяну.
Час міряють вітряні годинники:
Вітряки стали хвилинниками,
Календариками і хронометрами:
Прийди, Капелло, квітневої ночі –
Серце Брахми – засяй на небосхилі
Жадань і мрій.
Коли Місяць був погризений мишею До
Я збирав сухий очерет торішній
Для хати одвічної самоти,
Яку мурував з людьми вересу,
(Наче не чернець я, а вільний муляр)
Для стріхи, де ховалися птахи,
Замовкаючи в передчутті сутінок –
В передчутті тьми вороних коней.
Я нетутешній –
Стою на всіх вітрах березня
Крижаніючи на землі зелених троянд,
Відчував біль, коли дерева плакали,
Згадуючи числа, якими міряли Всесвіт,
А потім малювали його на глині
Фарбами кольорів крові і ночі,
Слухали, як проростає зерно
І очікували повернення жайвора
На пустку заквітчану,
На гостинну камінну пустелю,
Так, мандрівниче, так…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009411
дата надходження 25.03.2024
дата закладки 25.03.2024
У житті біда, чи горе
Щохвилини може статись,
І, покаявшись, у церкву
Вже пора йти сповідатись.
Все обдумала зарані,
Всі події пригадала,
На гріхи свої минулі
Аж три зошити списала.
Де була я, що робила –
То для батюшки загадка,
А про кожен вибрик в мене –
То така приємна згадка!
Кожен гріх такий солодкий…
Гріє душу думка втішна:
Не піду сьогодні в церкву,
Ще побуду трохи грішна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008765
дата надходження 18.03.2024
дата закладки 19.03.2024
У день березневий,
Як землі умилися
Дощем невеселим і першим теплом,
В містечку козацькім
Дівча народилося…
Народ проживав черговий перелом…
Селян обдирала
Там влада до ниточки
Господаря слали в холодний Сибір…
Була милосердною
Доля до Ліночки.
Той жах умістило дівча у собі.
Це і тридцять третій,
Геть голодом змучений,
Не все про репресії дикі знав світ.
Війна…
Та не стала
Поетом прирученим,
Талант, попри все це, у Ліни розквіт.
Сьогодні вона
Еталоном є совісті …
Хоч доля тепер була ой, не проста…
І стала народу
Свого вона гордістю,
Адже Україна для неї свята.
В народження день,
Що сьогодні святкується,
Вітає її Україна і світ.
Здоров’я і миру!
Всі плани хай збудуться!
І муза ще служить хоча б до ста літ!
19.03.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008916
дата надходження 19.03.2024
дата закладки 19.03.2024
Насолоджуючись в ліжку,
Муркотіла Валентина:
-Я екстрім люблю, коханий,
Уяви таку картину:
Викрала мене потвора,
Це - дракон п’ятиметровий,
Він живий, бридкий, зелений,
Не якийсь там паперовий.
Він потягне мене в замок
І почне репетувати,
Всякі непристойні речі
Враз почне пропонувати.
Ти почуєш мої крики,
Бо дракон вже почне вити…
Ситуація критична!
Що ти будеш тут робити?
Обізвавсь коханий мляво:
-Тут нема що вибирати:
Кинуся негайно в замок,
Щоб дракона врятувати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007645
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 07.03.2024
Хіба не жінка – джерело любові,
Перед якою на колінах світ,
Де поряд ходять гідність із ганьбою
Не день – не два, а тисячі вже літ?
Хіба не жінка послана богами,
Аби його від згуби вберегти,
Ув’язнений він вічними гріхами,
Де між собою чубляться брати?
Хіба не жінка – світу будівнича,
Котра дарує кров свою – дітей,
І їм на допомогу Бога кличе,
Де кожне слово щире і святе?
Хіба не жінка – роду берегиня,
Готова навести усюди лад.
Їй завдяки і світ цей не загине –
Його тримає син її – Атлант!
20.02.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007686
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 07.03.2024
Заметілі дмуть у труби -
Переметів - тьма!
Прикусило сонце губи -
Сяєва нема.
Витанцьовують поземки
Рок-н-ролу твіст,
Розлітаються сукенки
Під оркестру свист.
Снігокрутниця в запалі,
Мерзлих снів води,
Прокладає магістралі -
Замете сліди. 15.01.24
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004214
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 05.02.2024
Чумацький Шлях із зоряного пилу
Віками світить, як дороговказ.
На ньому місяць стрів зоринку милу
І щастям засіяв, немов алмаз.
У уу уууууу, місяць стрів зоринку свою милу
У уу уууууу, і щастям засіяв немов алмаз.
На землю передав своє проміння
І запалив душевні каганці.
Кружляли мрії в яснім мерехтінні,
У золотім небесному вінці.
У уу уууууу, кружляли мрії в яснім мерехтінні
У уу уууууу, у золотім небесному вінці.
Ти подумки пройди оцю дорогу
Посеред неба, в долі на краю,
Забудь життєві труднощі, тривогу...
Відчуй всім серцем зіроньку свою.
У уу уууууу, забудь життєві труднощі, тривогу...
У уу уууууу, відчуй всім серцем зіроньку свою!
Вірш - Lana P. (Світлана Павелко) https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739914
Музика, спів, редакція тексту - Олена Зеленська (2024 р.)
Аранжування - Олена Зеленська, Роман Ракочий (2023 р.)
Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права», забороняю використовувати мою музику, аранжування, редакцію тексту, моє аудіо без мого дозволу!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005005
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024
Ще не прокинулись дива землі з-під снігу,
Але той плед вже лиже сонця штрих.
Скресає крига, мов знесилена Рогніда,
Вітрисько в лігві приспаний притих.
Вщухають кроки лютня, бо весна - назустріч,
В руках надію на життя несе.
Розтануть білі скрізь сніги й морозний хрустик,
Спаде зими пошкоджене пенсне.
Земля віддасть красу всю ніжних первоцвітів.
Зима немає сенсу, а чи лінь
Боротися. Бурулькам - сльози гірко лити.
Старанність марна, бо спішить теплінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005004
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024
Олігарх Ельдар Петрович
В ’’Мерседесі’’ додав газу,
Вирішив: негайно треба
Ще одну відкрити базу.
Та, що близько біля дому,
Продавала фарбу різну,
Посуд, вази кришталеві,
Всякі гвинтики залізні.
Підприємець часто злився -
Фірма збитків зазнавала:
При доставці посуд бився,
Фарба в банках засихала.
І не тішила торгівля
Там, де меблі продавали:
Покупці - народ примхливий,
Брак відразу виявляли.
Тут ідея допоможе
Вийти із важкої скрути:
Нова база в центрі буде
Продавати парашути.
І про брак ніхто не скаже,
Бо все буде шито- крито,
Не прийде спортсмен сваритись
З парашутом нерозкритим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004998
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024
Літа зустрілись рано з сивиною
І встигли русі коси посріблить.
Думки мої отруєні війною,
Бо в мене ж – син і внуки два – орли…
Ох, нелегка ця ноша є для мене,
Адже земля палає у вогні.
Там, де гаї, ліси були зелені,
Пташиний спів акордами дзвенів,
Тепер дзвенять там не щити черлені,
Як то колись бувало на війні,
Що обізвалась пам’яттю до мене.
Тож страшно й боляче тепер мені.
.
Там крики, стогін, кров тече рікою,
Благають небо вирви і корчі…
Що ж кате-московите ти накоїв?
Свобода й воля знаємо почім!..
Та відцуратись від мети? – Ніколи!
Живе дух волі в душах і серцях,
У снах у наших, в сонечку ранковім,
В молитвах до Небесного Отця!
26.01.2024
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004959
дата надходження 04.02.2024
дата закладки 05.02.2024
Між ними хуртовини і вогонь війни,
Неначе день марніє, вечір дригонить,
А темне ночі тло рве на частини сни.
Міцна ж не обривається чекання мить.
Мовчить лише смартфон, хоч гучність на всі сто.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Пече мороз. Ятрить журливий стрімко ток.
В молитві лине: " Господи, війну спини!"
А після бою рани, згарищ полини.
Когось бинтують знову. Стихло в бліндажі.
Між ними хуртовини і вогонь війни.
Зв'язок пропав, лиш недосяжності вужі
Звиваються у душах, а зима сніжить.
Далеко ще до пуп'янків тепла весни.
Як пережити студінь, гіркоту стежин?
Між ними хуртовини і вогонь війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004291
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 30.01.2024
«Autumn is over the long leaves that love us…»
(William Butler Yeats)
А ви любите літати
Там, де кружляє вихор?
Той самий – вихор радості,
Трохи лускатий – як риба,
Яку зловив Одіссей
Для німфи Каліпсо,
Трохи злодійський – як сонети Нептуна
Проспівані в день солоний –
День віскі.
Збудував собі крипту –
Для квітневої повені –
Весняної як відпочинок.
Світ шкутильгає,
А я за ним дибаю,
Наспівую, щось мугикаю
Про овечок глиняних
Та про журавлів троянських
Про яких можна лише пошепки –
Навіть мені – сивому,
Навіть мені – флорентійцю північному,
Що на дворику італійському
Споглядає забаву паяців фарбованих
І шукає очима зимове небо –
Там, вгорі. Там, між баштами –
Між Torri Petrarca.
У соляній шахті
Слухаю серце світу – стукає,
Пишу про імена забуті,
Про тіні вершників
Над Понтом Евксинським.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004226
дата надходження 27.01.2024
дата закладки 30.01.2024
Висмикую з душі слова-багнети,
Щоб ними землю рідну врятувать,
Вони – мої снаряди і ракети.
Ніхто ще не навчився їх збивать.
У них – велика правда про росію.
Непросто цю пізнати глибину,
Чому вона навколо біди сіє
І не одну затіяла війну.
Вона впилась жорстокістю Івана*,
Дуріла і від дикості Петра**,
Такою ж поступово теж ставала,
Тяглась не раз до пагорбів Дніпра.
Немало довела там до загину:
Старе – мале – різниці їй нема,
Та незборимий дух у України –
Ніхто його й ніколи не злама.
Такий народ – ні знищить, ні зугнути,
Хоч діялось це декілька століть.***
Імперії ніколи не збагнути,
Що мій народ міцний, як моноліт!
14.01.2024.
• – Іван IV (1533-1584), за свою жорстоку, свавільну вдачу цар Іван згодом дістав прізвисько Грозний, котрий убив свого сина Івана.
** – цар Петро Перший наказав примусово депортувати понад 100 тисяч українців з правого берега Дніпра взимку 1711–1712 років, заслав десятки тисяч українських козаків і селян на північ — будувати санкт-петербург та облаштовувати інші землі. Вони всі загинули від непосильної праці, хвороб і голоду… Змушував українських науковців, духовенство й діячів культури переселятися до московії та зрікатися власного народу, заборонив книгодрукування українською мовою та наказав вилучити українські тексти з церковних книг, 1721 року перейменував московію на росію, вкравши давню назву України, а наступного року поклав край козацькій автономії, створивши малоросійську колегію.
*** – Розорення Києва (12 березня 1169 року) — захоплення і розграбування Києва коаліцією з 11 князів, зібраною Володимиро-Суздальським князем Андрієм Боголюбським та очоленою його сином Мстиславом Андрійовичем в ході династичного конфлікту за владу на Русі між Волинськими та Суздальськими Мономаховичами.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003324
дата надходження 17.01.2024
дата закладки 18.01.2024
Хто спинив час? Життя закоротке,
Бога попрошу - Війну зупини!
Не відбуяло літо солодке,
Ще не пізнав, він тепла й доброти.
Згадав дитинство, мамині очі,
Сприймав їх ніжність, завжди належним,
Коли хворів, той плач серед ночі,
Здававсь сердечним,але й бентежним.
А її руки, як допомога,
Біль у обіймах, стиха нестерпний,
Із молитвами вкотре до Бога,
Щоб син, втішав, юний, благоліпний.
Тож тільки виріс, голитись почав,
Лиш перший крок приватного життя,
Як рашист клятий, в зимний день напав,
Надія вкрасти світле майбуття.
Він на посту, вже бій йде жорстокий,
Ні СМС, ні дзвінка матусі,
Немов у вирії, гул далеко,
Із вітром стогін злетів у часі.
Скільки вас там, дітей при землиці,
Душі давно, в небеса підне́слись,
У хустках чорних, плачуть вдовиці,
Орки клятущі, чого приперлись?
Вкотре думки полинули в небо,
Нещадний час, на жаль, смертний вирок,
Донькам й синам. Нам миру, так треба!
Не мре надія поміж хмаринок,
Вернуть із рабства усіх героїв.
Я тебе знову, Боже, попрошу,
Поможи знищить орків – фашистів,
І зупини, кривавую війну!
14.01.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003024
дата надходження 14.01.2024
дата закладки 15.01.2024
Плине-лине ріка у задимлену даль,
Береги виціловує в тиша.
Плюскотить, мов зітха, її сонна вода,
На собі літній вечір колише.
Той же в чорнім рядні заколисує вись,
Пеленає зірки дрімотою.
Легінь-місяць усоте йому підкоривсь,
Повінчавшись із роллю святою.
Спить під ними земля, потонувши у сни,
Що нагадують про пережите,
Як вона, молода, повна сил, щовесни
Засівала поля свої житом,
Як долини вдягала у роси рясні,
Загортаючи в марево сиве,
Й дарувала всім дні, сонцеокі, ясні,
Аби всі почувались щасливо!
4.01.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003081
дата надходження 14.01.2024
дата закладки 15.01.2024
Не варто намагатися позбутися від спогадів,
треба навчитися жити з ними.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=X-hEr3TTAqA[/youtube]
Тобі уже не двадцять, ти це знаєш,
Пробилася на скронях сивина.
Молодшим у цей час ти виглядаєш,
Коли до тебе завітає давнина.
Заглядуєш в минуле час від часу,
Товпляться нерозгадані думки:
Чому із сьогоденням воно часто,
Чи можна все забути, обійти?!
Частіше все приходить в непогоду,
Під шум дощу, в безсонну довгу ніч.
Коли сидиш ти поряд з самотою,
І дивишся в минуле віч-на-віч.
Війне тодішній вітер по обличчю,
І серце чомусь сильно защемить.
Коли тебе з минулого покличу,
Чи ти мене почуєш у цю мить?
І кожен день проходить в метушні,
Та ми чомусь чекаєм знову вечір.
Та кроки твої в тиші знов присутні,
Не можу все ж знайти від них я втечі..
___________________________
Сьогодні день ПОДЯКИ . Я дякую всім моїм Друзям
і Читачам за те, що ви знаходите час зайти до мене
на сторінку, познайомитися з моїми віршами, зрозуміти їх,
або допомогли мені в чомусь... ДЯКУЮ! ДЯКУЮ! ДЯКУЮ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002810
дата надходження 11.01.2024
дата закладки 12.01.2024
Намалюю тишу на світанні,
Хай новий почнеться з неї день -
Не в сирени дикім завиванні...
Намалюю тишу із пісень!
З тих пісень, де сонечко яскраве.
З тих пісень, де соняхи цвітуть
Та іскряться роси дивно в травах
І юрбою дітки в школу йдуть.
Намалюю тишу цю прекрасну
В мріях, що народжуються вмить:
Хай не буде поглядів нещасних
І довкілля більше не гримить.
Не гудуть шахеди всім зловісні,
Не сичать ракети, як змія.
Намалюю тишу я із пісні,
Що гуртом співає вся сім'я.
В ній відсутні черги автоматні,
Кров і стогін ранених бійців,
І не чутні постріли гарматні
Й плач за тих, хто в битві не вцілів.
Намалюю поки не здійсненне
Хоч би на хвилиночку одну -
Щоби зникло зло оце буденне,
Щоб на мить забути про війну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002320
дата надходження 04.01.2024
дата закладки 11.01.2024
«… Стань же, якщо хочеш,
на рівному місці
і звели поставити навколо себе
сотню дзеркал…»
(Григорій Сковорода)
Бачити – це значить хотіти,
Жадати: споглядати шматочок вічності
На межі руїн замку часу
І вихору на схилах пагорбу поглядів.
Бачити – значить відчувати плин
Журавля мрій над морем буття,
Ластівки споглядань над містом плачу:
Апокриф – ні, не читати, лише відчувати,
Наче ящірка, що біжить в затінку лавру,
Який тільки мріє цвісти надіями (слів).
Хотіти – це хвалити гонорового Одіссея,
Що відшукав Ітаку подихів та олив:
Ось, тільки куди віднести мені дар
Навісного Сонця плачу порад,
Гонорового, наче золота монета,
Яку відшукав сліпець прощань
Між сторінками манускрипту чаклуна-папи:
Обраний дивак Герберт і прозаїк зітхань.
Назавжди. Просторіка подяк
Зорезнавець фортуни, що цвяхував маренням
Два Сонця ілюзій якось у понеділок:
Краватка дивака Караваджо:
Яскравими фарбами
Малювати на полотні сірості –
Такої ж як сьогодення буденності.
З томиком Петрарки під подушкою
Мріяти про Флоренцію – ненароком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002716
дата надходження 10.01.2024
дата закладки 10.01.2024
Сопить маленький солодко,
Тихенько поряд зітхаю,
Душа тремтить так голосно,
Тож страх в якому блукаю.
Скоріш пригортаю ніжно,
Знай, ангел отут, на землі,
Мов Всесвіт зробилось ліжко,
Дитинко, я твій оберіг.
Лилися слізоньки градом,
Не смій доторкнуться війна!
Це серце б'ється набатом,
Почуй, Вифлеємська Звізда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001314
дата надходження 21.12.2023
дата закладки 09.01.2024
Здоров’я й мир – це те найголовніше,
Що ми пізнаємо у час війни,
Так як для неньки діти найрідніші,
І нічиєї в цім нема вини.
Сьогодні йде війна за існування
І України, і її людей,
Отож стоїть великий знак питання:
Чи все для Перемоги ми знайдЕм?
Чи вистояти на «нулі» зумієм?
Чи покладем й останнього бійця,
Аби збулася віковічна мрія?
Чи не вп’ємося болем до кінця?
Здоров’я й мир – це те, що нам потрібне,
Як і повітря, як свята вода,
Як хліб і сіль, як поведінка гідна,
Як сонце, що з-за хмари прогляда.
Як день і ніч, без котрих світ пощезне,
І як любов, не випита до дна,
Як істина свята, що часом щемна,
Та в час біди нас в націю єдна.
Здоров’я й мир – це те, що найцінніше,
Як для усього – еліксир життя.
Із ними всюди душам найтепліше –
Вони обов’язкові для буття.
1.01.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002452
дата надходження 06.01.2024
дата закладки 07.01.2024
На стежині далекій,
Що веде до зірок,
Не слідочки лелеки –
Ніг моїх перший крок.
Там – бабусина казка
Вміла так зігрівать,
Як матусина ласка
Й тата ніжні слова.
Там городи, як море,
І барвінок густий.
Особливі там зорі,
Й щире: «Боже, спаси!»
Там русалчині тіні
Заглядали у сни,
І каштан при цвітінні,
Як візитка весни.
А як сад білопінний
В вечір чарів наллє,
Місяць знову покірно
Вигне дивне кольє.
На стежині далекій,
Що веде до зірок,
Легкокрилі лелеки
Прилітали з казок.
7.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000169
дата надходження 04.12.2023
дата закладки 05.12.2023
Білка Рудька з їжаком Гострюком жили по сусідству. З малих літ вони товаришували, разом гриби, дички-яблука збирали, бігали, стрибали. Білка була ученицею 1 класу Лісової школи для гризунів, ходила також до Школи мистецтв, у якій лиска Мудрійка вчила звірят малювати. Гострюк відвідував дитсадок, він був на рік молодшим від білки.
Минав місяць грудень, який насипав, де тільки міг, сніг. Наближався Новий Рік. Рудька захотіла мамі й татові зробити до цього свята сюрприз. Довго думала над тим, чим їх здивувати, і придумала. Вирішила зліпити сніговика й розмалювати його фарбами. Цією ідеєю білка поділилася зі своїм другом їжаком.
- Я теж хотів би своїм батькам такий, як ти задумала, сюрприз зробити. Сніговика я ще, може, подолаю зліпити. Та не розмалюю його, не вмію, не вчився у Школі мистецтв.
- Не сумуй. Я тебе навчу малювати. Спершу ми обоє виліпимо снігових баб, а тоді будемо їх у кольорові візерунки вдягати. Почнемо з моєї. Я буду кольори називати, які братиму, ти їх будеш у своїй коробці фарб шукати і мені показувати. Я малюватиму, ти за мною підглядатимеш. Отак і навчишся. Згідний?
- Так!
Коли звірята виліпили сніговиків, Рудька почала свого розмальовувати. Гострюк біля білки стояв, за нею спостерігав, кольори фарб називав, які вона брала, спостерігав за тим, як білка тримає пензлик у лапці, як малює на тілі сніговика травичку, квіточки, метеликів над ними, як кладе мазки рівними штрихами згори донизу на відрі, яке сніговикові служить за шапку. Коли Рудька завершила свою роботу, їжачкові так добре стало, немовби сонечко його поцілувало в носик. Гострюк відчув ураз запах весни, хоч закінчувався перший місяць зими.
- Бачу, сподобався тобі мій художній задум і його втілення? – сказала Рудька, змірявши своїми очима друга.
- Дуже! – відповів Гострюк.
- Тоді ходімо розмальовувати твого сніговика.
- Ходімо!
В їжачка, коли він вперше підніс пензлик, вмочений у зелену фарбу, до нижньої кульки сніговика, від хвилювання затремтіла лапа. Подруга-білка помітила це. Вона сказала Гострюку:
- Не бійся! Я твердо вірю в те, що у тебе все вийде! Нумо до роботи, їжаче!
Гострюк заспокоївся і почав малювати травичку, потім квіти. Білка весь час підбадьорювала їжака, давала Гострюку поради, коли він її про це просив.
І Гострюк справився – намалював все те, що і білка. Тільки замість метеликів – боровичка зобразив. Рудька йому помогла його зафарбувати. Ввечері, напередодні Нового Року, звірята повели до сніговиків своїх батьків. Їм дуже сподобалися сюрпризи, які підготували для них їхні діти! Вночі довкола сніговиків члени обох родин кружляли, співали, Новий Рік вітали, щастя бажали – одне одному і всьому світу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000163
дата надходження 04.12.2023
дата закладки 04.12.2023
Заколисує вечір
Білий день за вікном,
Виллє небо на печі
Горам власне вино.
Став причілочок неба,
Мов сівке полотно.
Лину в думах до тебе,
Бо кохаю давно.
А як вечір зірками
Посміхнеться мені,
Помахаю руками,
Мов у дивному сні.
«Подаруй, – попрохаю, –
Мені, милий, зорю.
Тебе вірно кохаю
І боюсь, що згорю…»
Раптом зірка зірвалась,
Мов спішила до рук.
«Я – кохання», – назвалась.
Сколихнув небо звук…
Засміялися зорі –
Щастям нашим впились.
В небесах непрозорих
Наші долі сплелись…
6.11.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999945
дата надходження 01.12.2023
дата закладки 01.12.2023
Закохана у тишу вечорову
І в мерехтіння срібних зоряниць
Я мов завмерла. Рух спинився крові…
Зірки світились в відблисках зіниць.
Вода у річці хвильками тремтіла,
Зірками жонглювала течія,
А прохолода обіймала тіло
І шепотіла тихо: «То – не я…»
Легенький плюскіт нагадав про себе:
«О, ні, не сон це. Тут – жива вода…»
І зяяло імлисто-чорне небо.
Зненацька сич про себе нагадав…
25.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999858
дата надходження 30.11.2023
дата закладки 30.11.2023
Не знаю, чи колись
я припаду устами
до уст твоїх, потрусь
щокою до щоки.
Та далі я тебе
кохаю до безтями –
так вірно, щиро, мов
вовчиць своїх вовки.
Ти вітер, який дме
в лице мені і в спину,
у серці студить жар,
роздмухує вогонь.
Тебе не можу я
забути й на хвилину.
Йдеш з дум лише, як ніч
вливає сон до скронь.
А часом навпаки,
коли вже сплю в постелі,
ловлю твій голос я
і шурхіт підошов.
Радію, як встаю,
і скачу аж до стелі.
Усе ж бажала б я,
щоб ти у яв прийшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999645
дата надходження 27.11.2023
дата закладки 30.11.2023
Пишу я вірші не чорнилом –
Сльозою щемною пишу:
Народ у вогнянім горнилі,
Бо перейшла москва межу.
Забувши про життя закони,
Згубивши людяність давно,
Не тій молилася іконі,
Тож вимостить у пеклі дно.
Кровить сльоза, тремтить від болю…
Рука писать не хоче «смерть»,
Адже народ боронить волю.
Біди налито всюди вшерть.
Але москві не панувати
На Богом даній нам землі.
Зметем і зрадників, і «вату»,
І тих, хто ніжиться в кремлі.
20.11.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999168
дата надходження 22.11.2023
дата закладки 22.11.2023
Хіба за мову гинули дарма,
Що вража лине часто замість неї?
Москва, бач, не дрімала й не дріма,
Тож нація в нас стала півніма,
І правда під замками сімома.
Чи ж вистоїть вона в борні з руснею?
Куди йдемо, народе мій? Куди?
Між Києвом блукаємо й москвою?
Скількох ти українців народив
За тридцять літ на цій землі без воєн?
Свої ж, здавалось, влада і земля,
Учителі свої й свої пророки,
Та так зрослись ми з мовою кремля,
Що рідну ледь не втратили за роки.
Куди йдемо ж, народе мій? Куди?
Війна трясе уже усю планету –
То путін люцифера розбудив,
Лунають із боліт аплодисменти…
Чому так торжествує знов москва?
Ба, суд над патріоткою чекає.
Ні, не за зраду – за її слова,
Що @скалів, немов мечем лякають.
У чому ж українки тоді «гріх»,
Котра любила й любить Україну?
Чи то обставин, бачся, такий збіг,
Аби поставить гідність на коліна?
Та справжніх українців не зігнуть!
Переконався світ не раз у цьому.
Вона і ми все ж виграєм війну
І залунає всюди наша мова!
18.11.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998961
дата надходження 19.11.2023
дата закладки 19.11.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EFHOuxTAvag[/youtube]Війни ланцюг стискає міцно душу.
Думки твої, солдате, заплелись
В одну мету: ворожу бити тушу.
Попереду новий гарячий міст.
А поки ти в окопі - змерзли руки.
Тебе вже гріє прапор-оберіг.
Забудеш про поранення, про муки,
Бо сняться рідні, хата і поріг.
Уранці не до сну - війна гуркоче.
Роса кровавить...і чекає стрій.
Захиснику сміливий, рідний хлопче,
Ти сильний, маєш витримати бій,
Бо бачив вже не раз смертельні пастки.
Зберіг, зберіг-таки здоровий глузд.
Тримайся, наш герою, без поразки.
Молитва лине із надійних уст.
(Пісня на слова Горової Л. " Мало чи багато", відео і виконання Людмили А.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998695
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 19.11.2023
Знають всі в селі Пилипа –
Добрий чоловік,
Дав Бог силу і здоров’я,
І щасливий вік.
Ціле літо на комбайні
Працювати звик,
Був здоровий, витривалий,
Дужий, наче бик.
Та на старості з Пилипа
Залишився пшик:
Десь поділося здоров’я
І рум’янець зник.
Всі забули, що колись був
Знатний хлібороб,
Із лікарні не вилазив
Від отих хвороб.
Грижа вилізла у діда
Завбільшки з кулак,
А у нирках поселились
Камінці і шлак.
Ревматизм і аденома,
Геморой, цистит,
Печія і глаукома,
Дошкуляв артрит.
Та не лікар всім здоров’я
Хворим роздає,
Крім лікарні і аптеки
Інший засіб є.
Рік Пилипа вже не мучить
Виразка й невроз,
Він забув про всі хвороби:
Допоміг… склероз!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998770
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 19.11.2023
Там, де зіроньки,
Божі віченька
Тишу п'ють серед полів,
Плине-лине там
річка Іченька,
Співи линуть солов'їв.
«Ой ти річенько,
чарівниченько,
Серцю мила сторона,
Миготить-тить-тить
там водиченька,
Де лісів стоїть стіна.
Ой ти річенько,
дивна Іченько,
Сонцеокий небокрай,
Простяглася ти, мов доріженька,
У волошок дивний рай.
Ой ти річенько, срібне личенько,
Кришталевая вода,
Зорі падають у криниченьку ,
Де журавлик загляда.
Ой ти річенько, дивна Іченько,
Край калини і добра,
Понеси-неси в даль водиченьку
Аж до сивого Дніпра.
27.05.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998733
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 17.11.2023
Весняний вечір тишу загадкову,
Немов причастя, пив з її долонь,
І та для щастя кинула підкову
Закоханим, узявши їх в полон.
Дивився місяць приязно згори,
Тривогу мав, чи встигнуть відшукати,
Допоки серце в кожного горить
Коханням.
Ну, й дивакуватий!
А вечір плив. У нічку поспішав.
Скотився місяць динею до ранку…
Вони прощались… Тут він залишав
Своє кохання дівчині й… світанку.
На нього ж зачекалась там війна –
Його крові вона потребувала…
Загинув…
Стала мамою вона
Й синочка його іменем назвала…
25.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998331
дата надходження 11.11.2023
дата закладки 11.11.2023
Чим є в житті у нашім рідна мова,
Яку не ‘дин митець боготворив?
Це нею з Богом ведемо розмову,
Навчилися й зі світом говорить.
За неї нас калічили, вбивали,
Топили, розпинали на хресті,
А ми за неї гордо умирали,
Як у Середньовіччі теж святі.
Бо мова наша – голос правди й волі,
Звучала й серед січових стрільців.
Це нею закликали вони долю,
Аби уберегла вона бійців.
Така, як наша в світі лиш одна є.
Катована не раз, але жива.
Вона народи в націю збирає.
Хоч посивіла, та завжди нова.
Вона – це зброя, що завжди з набоєм,
Тому й бояться вороги її.
Молитвою звучить вона до Бога
І каяття шлемо нею свої.
Минуть роки, віки, тисячоліття,
Поки вона усюди зазвучить
І місце особливе займе в світі.
Тож мову рідну мусимо учить!
29.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998105
дата надходження 08.11.2023
дата закладки 09.11.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Dbn-VkE7ebU[/youtube]
Ввійшла повільно осінь в душу,
Скотилась крапля по вікні.
Прийняти осінь я все ж мушу,
Неначе ж родичка мені.
Вже відгриміли літні грози,
Сховалась радість по кутках.
А осінь все ж несе погрози:
Не втримать літо у руках.
У косах срібні павутинки,
В очах вже блискітки не ті.
В життя прийшли уже обжинки,
Збирати помилки свої.
З тобою можна сумувати,
І пожалітись на життя.
Та часто зможем вдвох поплакать,
Таке зробила відкриття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997747
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 04.11.2023
Хіба забудеш?
Слова, що говорив
Проникли в душу
Непомітно так.
Яскраві будні,
Бадьорості порив
Влягався плюшем,
відчувався смак.
А зараз тиша,
Осінняя журба.
Вже дні пожовкли,
Схилена трава.
Сумує вишня,
І тих думок юрба.
В минулім жовтні
Пам'яті ужва.
Якби вернути
Ніжності хвилини.
Чуттів всесилля,
Бо ніби гріє.
Поникла ж рута,
Холодніє днина.
Слабіють крила,
Слабіють мрії.
І вже не можна
Повернути долю.
Не стане вишня
Молодою знов,
Бо осінь схожа
На луну у полі.
Бринить колишнє,
Мов душевний схов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997768
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 04.11.2023
А хто сказав, що батько менше любить
Своє новонароджене дитя,
Ніж матінка. Що так не приголубить,
Бо його розум служить для звитяг?
Але ж любов народжується в серці.
І не важливо, скільки йому літ.
А якщо батько ще й в солдатських берцях
Рятує на «нулі» весь білий світ?
Він там життям щомиті ризикує.
Закони ж особливі у війни.
Буває, що й над смертю покепкує,
Не бачачи своєї в тім вини.
У ті хвилини память виручає,
Бо перед очі посила маля,
Що з Перемогою його стрічає,
А під ногами – батьківська земля.
І шаленіє серденько від того,
Диктуючи: «Ти ж – батько! Мусиш жить!
Ніколи бою не бува легкого.
Тримай міцніше оборони щит!»
А хто ж сказав, що батько менше любить
Дітей, що мають зрілий уже вік,
Що руки й губи вже у нього грубі?
Таким і має бути чоловік!
24.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997800
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 04.11.2023
«Дізнаємось, що сон – не смерть-погроза…»
(Вільям Батлер Єйтс)
На галявині падолистового вогню,
Де трава кольору смутку – жовтого
(І все таки… Все таки…)
Всі шляхи сходяться до пагорба сумнівів
А двері таки відчинені – в імлу іржаву.
Ми стоїмо на межі світла і темряви,
Язики вогню
Лижуть наші недовершені сни,
Що ховаються в порожнечі дольмена –
Та зникайте собі де завгодно,
Хоч серед шелесту очерету,
Тільки не в зеленкавих хвилях неминучості:
Бо не море то, а рівнина
Слів.
Невже торкаючись крила Ночі
(А ніч оця – теж птах)
Патерицю поставлю як заборону,
Як знак окличний із пісні майбутнього –
Колисайте: серед тьми заборон
Смоляне серце колючих сосон
Едем країни Зелених Паогбів.
Доля.
Пасіть краще на вересових горбах оленів –
Худобу вождя потойбічного клану:
Не плач, торкаючись ялівцю. Мовчи.
Лишаюсь легендою на межі світів –
У ніч Самайну, коли бубон
Стукає в скронях офірою.
Між віршем і світом вогню
Бути. На стежі кентаврів.
Написано в ніч Самайну біля кромлеху в світлі вогню загубленим пером старого крука і соком горобини. Називаю Савань Самайном по традиції красного письма.... :)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997655
дата надходження 03.11.2023
дата закладки 04.11.2023
Королю Наварри Генріху IV.
Щиро.
Ти повинен сказати пошерхлій долоні
Яка затискує буковий костур:
Обернися на корінь дощу.
Ти повинен шукати прочан,
Що блукали стежками гірськими
В часи алхіміка Квазімодо –
Він теж був вісником часу.
Ти повинен взути кам’яні черевики
На ноги марнославних хмар,
Які побачив в свічаді дому
В якому жила сива вдова.
Ти повинен кричати крукам:
Око моє бачить все,
Навіть плями чорнильні
На сторінках манускрипту
Папи Сільвестра ІІ – чаклуна та містика.
Ти повинен оздобити тріснутий глек
В якому носили вино сподівань
Намистом весталки,
На могилі якої досі росте кипарис смутку,
Хоч пройшло вже дві тисячі літ звіробою.
Ти повинен.
Бо твоє королівство джерел
Перетворилося в шал
Оленя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997706
дата надходження 03.11.2023
дата закладки 04.11.2023
Чаклує осінь на землі-долоні,
Розхитує горіху сиву крону
Уважно зазирає на балкони,
а де б знайти цій пані саксофона?
Зіграти хоче, певне, у мінорі
І прихилитись низько у поклоні.
А може, їй близька тепер канцона?
Нема, мабуть, для неї перепонів.
Мінлива завше осінь для сезону:
То небо в барвах синіх-синіх льону,
То сірий-сірий дощ вже б'є у дзвони.
Щодня вона красується в хітонах,
Мов побувала у нових салонах.
І винограду стигле-стиле гроно
Смакує пані у короні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997458
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 01.11.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hjc6zlq14CE[/youtube]
Прилетіла зозуленька, стала кукувати,
Вже дорослі її діти, стала їх шукати.
Віддала, кому - не знає, проклята година.
Їм хотіла розказати, що вона так винна.
Заглядала у гніздечка, як тепер їх взнати?
Закололо у сердечку, простіть свою матір.
Кукувати нема сили, гірко тепер плаче.
Не просила, а благала, в старості й незряча.
Закравсь холод їй у душу, як тепер їй жити?
Винувата, точно знає, не вчила любити...
Десь зима вже наступає, одинока в старість,
І кому тепер відкритись, повідать про слабість...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997471
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 01.11.2023
Подарувала доля мені осінь,
Куди вплелась небачена краса:
Це сивина в ранкових свіжих росах,
І недосяжні Божі небеса.
Осіннє диво п'ю я без упину,
Адже у ньому не бува дрібниць,
І у думках, немов на крилах, лину
Назустріч фейєрверкам зоряниць.
1.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997478
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 01.11.2023
Оповідання
Василько – учень третього класу. Він дуже непосидючий. На уроках йому рідко коли цікаво, хлопець весь час вовтузиться, з неохотою слухає пояснення вчителя. Перерва ж для нього – рай. Бо може скакати, бігати, жувати пряник чи пити сік. Не без того, що проллє часом чай на штани в їдальні чи когось зіб’є з ніг в коридорі. Але дуже любить уроки фізкультури. Ігри йому подобаються рухливі і з м’ячем. Тут він активний і уважний. Бо на своїй хвилі.
Загалом, Василько непоганий хлопець. Він нікого не б’є, не штовхає, але має один грішок – любить казати неправду. Деколи так забрешеться, що й сам у свою брехню повірить.
Якось, коли діти побігли до їдальні, Василько затримався, написав таке на дошці: «Хлопці у 3 класі – бики, а дівчата – кози», а тоді кулею вилетів із класу. Коли діти повернулися з їдальні і прочитали написане на дошці, то дуже обурилися. Нікому не було смішно. Петро сказав:
- Це Василь, мабуть, написав.
- Це не я, - відповів Василь.
- А хто? Ти до їдальні останнім прийшов. Значить і з класу останнім вийшов, - мовив Антон.
- Так. Але писав не я.
Вчительці хлопець теж не признався. Але хіба її проведеш? Вона знає почерк кожного учня.
- Признайся, хлопче, і попроси пробачення в однокласників.
- Ні, ці слова писав не я!
- Я тебе за руки не зловила. Але таке нікому ні писати, ні говорити не можна, бо дівчата і хлопці – не тварини, а люди. Людей треба поважати.
Іншим разом Василько на перерві заховав Артурів зошит з математики. Почався урок. Всі діти пишуть дату, номер завдання, а Артур щось шукає під то партою, то в наплічнику.
- Чого, Артуре, вовтузишся, не пишеш? – питає його вчителька Ірина Іванівна.
- Зошит шукаю.
- На перерві потрібно було це робити.
- Я виклав зошит на парту, а він пропав.
- А його мишка, Ірино Іванівно, вкрала і в нірку затягнула, - мовив Василь.
- Не мишка, а ти його, Васильку, вкрав. Я бачив, як ти стояв біля Артуровою парти і щось під светр запихав.
- Не брав я зошит. Гляньте на мене.
Хлопець зняв светр.
- Побачили зошит?
- Нема. Але ти міг його кудись уже засунути.
- Не брав я Артурів зошит і баста.
- Той, хто забрав, негарно поступив. Навіть, якщо не вкрав чужу річ, а десь заховав її – це кривда. Артур ось немає на чому писати.
- Писатиму у блокноті, вчителько, - сказав Артур.
- Гаразд.
На перерві зошит знайшовся. Він, як виявилося, лежав на полиці під альбомами з малювання. Василько так і не признався, що це він його туди поклав. Тільки засміявся, коли Світлана роздавала альбоми дітям і знайшла під ними зошит Артура. І таких випадків, коли Василько говорив неправду, було чимало за майже три роки навчання.
Якось він упав, бігаючи по дворі на перерві, впав і прикинувся, що не може встати. Діти подавали йому руку, але він казав, що не встане, бо забив ногу. Учні побігли за вчителькою. Ірина Іванівна підбігла до Василька.
- Ти справді не можеш встати?
- Так.
- Тоді я викличу карету «Швидкої допомоги» і батькам твоїм зателефоную.
- Не треба, вчителько. Здається, нога в мене перестає боліти.
Василько встав і пошкутильгав до класу.
- Я таки тебе заведу до фельдшерки, хлопче. Хай вона огляне твою ногу, - сказала Ірина Іванівна.
- Ні. Вже можу нормально іти. Дивіться.
Василько пройшовся між партами до задньої стіни і назад.
- Так, бачу, що все гаразд. То, може, ти жартував, що забив ногу?
- Правду казав.
Вчителька задумалась: «Щось із цим Василем не так. Скільки разів він уже говорив неправду, що вірити йому стає дедалі важче. Як би відвернути його від бажання привертати до себе увагу у такий негожий спосіб?»
Але все вирішилося саме собою.
Якось в суботу Василько пішов з однокласниками грати у футбол на луг. Все було добре. Хлопець стояв на воротах і ловив м’ячі. Це йому вдавалося. Та десь через годину, коли Василь побіг за м’ячем, який вилетів за межі поля, то впав і забив п’яту.
- Ой! – закричав хлопець. – Болить!
- Вставай, - проказав Петро, - й будемо продовжувати гру.
- Не можу!
- Не обманюй. Знаємо ми твої жарти.
- Але зараз я не жартую.
- Так ми тобі й повірили, - мовив Ігор.
Та Василько не встав.
- Ходімо, хлопці, додому! - проказав Вадимко. – Гри, бачу, вже не буде.
- А знаєте, здається, я догадуюсь, чого Василь не встає, - прошипів Іванко.
- Чого? - спитав Артур.
- Бо він м’яч не зловив. Ходімо, друзі!
- Не лишайте мене-е-е, - заплакав Василь.
- Перестань розігрувати чергову сцену. Набридла твоя брехня, - сказав Петро, і хлопці пішли.
А Василь і справді цього разу говорив правду, його дуже боліла п’ята. Вона почала розпухати просто в хлопця на очах. «Бог мене покарав, - мовив сам до себе Василь. - Ніхто мені більше не вірить. Що робити?» Хлопець спочатку плакав тихенько, а потім почав заводити все голосніше й голосніше. Ревів хвилин із сім, а потім глянув у небо і прийняв рішення: «Ніколи більше не брехатиму. Тільки би хтось забрав мене звідси. Скоро вже й темніти буде!»
Хлопці, які грали з Васильком у футбол, пішли додому центральною дорогою, біля магазину вони затримались. Петро забіг купити хліб, мама просила його про це, Вадим взяв собі мінеральну воду, пити дуже хотів. Постояли трохи, погомоніли на роздоріжжі. Вже хотіли, було, розходитись – хто наліво, хто направо, але повернулись обличчям до дороги, яку пройшли. Василька не було видно на ній.
- Може, наш друг і справді забив ногу? – промовив Ігор. – Вернемось, подивимось?
- Так, друзі, - сказав Петрусь. - Треба вернутись.
Коли хлопці підходили до лугу, то побачили, що Василь сидить на траві, близько дороги. Вони підійшли до нього. Василько заплакав.
- Не можеш стати на ногу? – спитав Вадим.
- Не можу. Пробував на одній скакати, та впав. Ще й телефон, як на зло, вдома забув.
- В мене є. Зараз я зателефоную своєму татові, він повідомить твоїм батькам про те, що сталося і швидку викличе.
- Дякую, - мовив Василько.
Через 10 хвилин батьки Василька стояли вже біля свого сина, а ще через 10 приїхала карета «Швидкої допомоги». Хлопця поклали на носилки і повезли до міського медпункту. У Василька виявили перелом п’яткової кістки. Йому наклали на ногу гіпс. Місяць хлопець не ходив до школи. Навчався он-лайн. Друзі-однокласники приходили до Василька, дещо пояснювали йому. Коли хлопцеві зняли з ноги гіпс, і він прийшов до школи, то перше, що він зробив – це поросив пробачення у вчительки й однокласників, дав по цукерці усім.
- Пробачаємо тобі, - казали діти.
З того часу Василь старався більше не брехати. А коли йому іноді хотілося це зробити, то мозок моментально спрямовував його очі на ногу, яка була травмована, і хлопцеве бажання гасилося.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997492
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 01.11.2023
Війна – це тест на людяність і міцність
Для тих народів, що втопились в ній.
Там – смерть і зрада, відданість і стійкість,
Уміння вижить у важкій борні.
Війна – це здатність бути адекватним
Навіть тоді, коли за крок – фінал.
Вона назве, хто – патріот, хто – «ватник»,
Згадає всіх, у кому є вина.
Війна – це біль, що не залікувати,
Бо душу він пронизує до дна,
Адже несе каліцтво і утрати,
Але й народ уміє об’єднать.
Війна – це час безумства і геройства,
І виграє в ній праведна душа.
Закінчити війну також непросто,
Тож кожен мусить землю захищать.
27.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997075
дата надходження 26.10.2023
дата закладки 27.10.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=G2uVQe80U_c[/youtube]
Любов – як вітер в моїх руках. Так легко відчути, але так складно зловити.
Не може вітер без роботи,
Такий від роду працівник.
Його життя - постійні зльоти.
Він - жартівник і мандрівник.
Пора осіння - це найкраща,
Зриває листя без жалю.
Повіє - дасть життя багаттям,
(Його добро тут узнаю).
А то постукає в вікно,
Людей злякає серед ночі.
Дощу краплини кине в скло...
Так розважається - самотній.
Нудьгу так хоче побороть,
Немає хати, ні родини.
Пройде по тілу холодок,
І проклина лиху годину.
Поплаче гірко між дротами,
Та хто розрадить, зрозуміє?
Частіше плаче він ночами,
Та плакать, вірю, він уміє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997116
дата надходження 27.10.2023
дата закладки 27.10.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lY1ZHss1eO8
[/youtube]
Упав листок мені на руку,
Хотів погрітись в такі дні,
Чи пожалітись про розлуку,
Вже не побачить він рідні.
Листок - частинка це природи,
Чи має серце, душу теж,
Та чи сумує в час негоди,
І сльози ллє, як ми, безмеж?
Дивлюсь - скотилася краплинка,
Забилось серце від жалю.
Невже не крапля, а сльозинка,
Себе на здогадках ловлю.
Ніхто про це не може знати,
Відчую серцем я своїм.
На жаль, не зможу врятувати,
Лиш заберу його в свій дім.
І в дні зимової негоди,
Згадаю осінь золоту.
І цей листок - тут при нагоді,
Удвох здолаєм самоту..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996810
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 27.10.2023
Лиш двадцять вісім кроків до весни,
Лиш двадцять вісім спалахів світила!..
Дерева додивляються ще сни
Про теплий дощ і сонячні вітрила...
Їх кличе в небо пісня журавлів,
Вони ще снять веселки перевеслом...
Цей сон в бруньках пелюстям побілів,
Хоча на річці крига ще не скресла.
Ще проліски під ковдрою снігів,
Та сонце їх цілує на світанні...
Криштальним дзвоном криги онімів
Цей лютий, як акорд зими останній.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903726
дата надходження 05.02.2021
дата закладки 26.10.2023
Збори батьківські - не свято,
Казочка - не вам, малята:
Я про Шапочку Червону
Хочу мамам розказати.
Ненька часто посилала
Дівчинку у ліс до хати,
Де жила її бабуся,
Щоб гостинці передати.
По дорозі до бабусі
(Це вже входило у звичку),
Шапочка десь присідала
Й часто нюхала травичку.
Апетитно смакувала
Мухомор, чи сироїжку,
То ж бабусю з сірим вовком
Часто плутала у ліжку.
Те вино, що дала мама,
Після цього випивалось,
І від дівчинки звірята
Зразу по кущах ховались.
Тільки вовчик сіроманець –
Той нічого не боявся:
Шапочку, вже як коханець,
У бабусі дожидався.
Йому хвора баба нащо?
Кисла, як зелена слива,
А дівчатко, хоч ледащо,
Та веселе і грайливе!
То ж дивіться, всі матусі,
В ліс дівчаток не пускайте,
Бо весною в подарунок
Принесуть вам вовченяток!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996958
дата надходження 25.10.2023
дата закладки 25.10.2023
(недавно прийшла з городу)
***
Ой, втішаюся погоді,
Вкотре знову на городі,
Бо ж я бабця не пихата,
Є у мене гарна хата,
А ще подружка лопата.
Держачок має гладенький,
Пригріва промінь ясненький,
Чом, же тут, не турбуватись,
Та трудом не милуватись,
Але ж лоб, правда, мокренький,
Підітру, носа тихенько,
Гайда бабцю не здавайся,
Та всякчас позадавайся!
Фронт робіт, мов підписала,
Перед тим шматочок сала,
З’їла з хлібом на угоду,
Тому й маю славну вроду!
Тих морщин, не бачу зовсім,
Хоч давно, як оця осінь,
Все ж погляну до горіха,
Зігріває серце, втіха.
Лице з листям червоніє,
Про веснОньку душа мріє,
Птахів з вирію стрічати,
І надію не втрачати,
На дні мирні в Україні!
*
Ой копай, моя лопато!
Із натхненням і завзято,
Треба жити, працювати,
Щоби горя й бід не знати!
21.10.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996652
дата надходження 21.10.2023
дата закладки 25.10.2023
Хтось народжений, хтось - в небуття,
Що йому до людей, він біжить.
Залишає лише почуття,
Страх тривог людських лихоліть.
Контролює суворо "вагар",
А чи буде мрії луна?
Мчиться ера вперед без вагань
В неї є своя таїна.
Не повзе, а летить стрімголов,
Повернутись захочеш - зась!
Все, як жорна старанно змолов,
У тривалості певній час.
Він хвилює, бентежить усіх.
Чи лікує, чи нищить нас.
Так старанно всотує гріх,
Проминає людина і час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996813
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 25.10.2023
П’ятирічний Павлусь ходив по саду, вибирав серед яблук і груш, які впали на землю, найспіліші, найгарніші та клав їх до свого малого відерця. Кішка Пума сиділа на столі, що стояв посеред саду, і спостерігала за хлопцем. «Чого дивишся?» - спитав її Павлусь. «Няв!» - мовила кішка. «Грушку хочеш». «Няв-няв!» - помахала головою. «Молока?» «Няв-няв-няв». «То зароби на нього. Поможи збирати плоди». «Няв-няв-няв-няв!» «Не хочеш? Ну, тоді побігай». «Няв-няв-няв-няв-няв!» «Лежати краще? Рухатись треба. Ось зараз зламаю гілку й поганяю тебе по саду».
Тільки Павлусь підійшов до яблуньки й торкнувся рукою до гілки, яка росла на ній найнижче, щоб зламати її, як дерево заговорило до нього людською мовою:
- Не травмуй моє тіло, хлопче. Як послухаєш мене, не зламаєш гілку, то виконаю три твоїх бажання – по одному в кожному новому дні.
- Ти справді можеш це зробити?
- Так. Проси, що хочеш.
В той день сонце припікало нівроку. У Павла спітніло чоло, пересохло горло. Тож він довго не думав над своїм бажанням, попросив у яблуні морозиво у пластиковій коробці. І воно з’явилося в його руці.
- Ти дивись! Є морозиво! Піду до альтанки та з’їм його там.
Павлик пішов, кіт подався за ним. Хлопець з’їв більшу частину морозива, а меншу віддав коту – вилизав до граминки Бо смачне!
Ввечері Павлусь відчув легке недомагання – його почало пекти в горлі і морозити. Мамі хлопець нічого не сказав. Боявся, що вона його буде сварити за те, що морозиво без дозволу їв, ще й велику його порцію. Вдягнув светрика поверх піжами та й заснув. Вранці прокинувся, побіг на кухню. Мама поралась на ній.
- Ти чого такий червоний? – спитала ненька в сина.
Вона підійшла до малого, приклала свою долоню до його лоба.
- Та ти гориш! – крикнула. - В тебе, мабуть, висока температура. Тебе щось болить?
- Горло. Трішки…
- Покажи.
Павло відкрив рота.
- У тебе ангіна. Зараз зміряю тобі температуру.
Ненька зміряла.
- Майже 39 градусів по Цельсію. Треба викликати лікаря.
- Почекай 5 хвилин, - мовив син мамі.
Він накинув на себе джинсову куртку і побіг до саду.
- Яблунько, яблунько! А чи не виконала б ти моє друге бажання?
- Говори.
- Хочу бути здоровим.
- Будеш. Іди в дім.
Тільки Павлусь переступив поріг дому, як горло перестало його боліти і температура спала. Хлопець відчув у тілі великий приплив сил.
- Куди ти ходив, сину?
- До саду. Я вже здоровий. А як не віриш, то перевір.
Мама ще раз оглянула синове горло – нормальне. Зміряла температуру – 36, 6.
- Якесь диво! Сад тебе вилікував?
- Так.
Усміхнулася. Протягом дня слідкувала за станом здоров’я малого, воно не погіршилось. Хлопчик під вечір ще раз сходив до саду. Подякував деревцю за допомогу.
Наступного дня встав зранку й почав думати, що йому ще попросити в яблуньки. «Може, новий велосипед чи електричний самокат? Конструктор «ЛЕГО» - такий, який має сусідський хлопець Миколки? Говірливого папугу разом із кліткою, як у Мартусі – його двоюрідної сестрички?» Павлусь перебирав свої бажання у думках і не міг спинитися на жодному з них. «Не спішитиму, - вирішив хлопчик. – До вечора маю час».
А ввечері прийшов з роботи Павликів тато – стомлений, знервований. Коли мама розповіла йому, що їхній син захворів і без лікування одужав, не повірив, почав дорікати дружині, що погано дивиться за малим. Докори перейшли у сварку. Татові раптом не сподобалася й вечеря, яку приготувала мама – підлива до картоплі йому видалася надто пісною, котлета - пересоленою. Не доїв накладене в тарілку, гримнув по столі, помився у ванній і пішов до спальні спати. Мама сіла у Павликовій кімнаті і почала плакати. Боляче стало синові. Чувся винним, бо сварка почалася через те, що він захворів, а це сталося не тому, що мама за ним погано дивилися, а тому, що він холодного морозива забагато з’їв. «Що ж робити?» - думав хлопчик. І тут його осінило: «Треба йти до яблуньки». Пішов. Став біля деревця, притулився личком до його стовбура, погладив долонею гілочки, а тоді мовив:
- Виконай, яблунько, моє третє бажання.
- Ти добре подумав? Бо це буде останнє бажання, яке я виконаю.
- Так. Я хочу, щоб мої батьки ніколи не сварилися, щоб вони жили дружно і мирно.
- Зроблю це. Іди спати. Тільки ніколи не ламай гілки на деревах і інших вчи робити так само.
- Гаразд.
Павлусь побіг у дім. Заглянув до кухні, а там мама з татком сидять за столом. Тато доїдає котлету, хвалить маму. Ненька усміхається йому.
- Павлику, - мовив татусь сину, - ти, мабуть, хвилювався через сварку, яку я вчинив. – Так ось, хочу сказати тобі, що я був неправий, натомився на роботі і зайве сказав. Маму я люблю. І завжди любитиму й поважатиму. Сварок у нашому домі більше не буде.
Павлик усміхнувся.
- Я знаю це... – хитро мовив.
Звідтоді і справді в домі хлопчика панували мир та злагода. Павлик виконував обіцянку, яку дав яблуні – сам не ламав дерев і іншим не давав цього робити. Час від часу хлопець підходив до чарівного дерева у своєму саду, дякував йому, гладив по стовбурі. Яблунька більше не говорила людською мовою, тільки привітно дивилася на Павлика і ніжно торкалася до його рук своїм розлогим віттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996888
дата надходження 24.10.2023
дата закладки 25.10.2023
Обняла Україну печаль,
І звільнитись від неї несила –
«Брат вчорашній» війну розпочав,
Убиває і донечку, й сина.
Скільки ж бачила воєн земля
З півдня й півночі, з заходу й сходу!
А тепер по команді з Кремля
Прибули московити-заброди.
Українців лягло – тисячі…
Защеміло матусине серце,
Бо любові й добра сіячі
Рідну землю рятують у герці.
На колінах обабіч доріг
Україна стрічає героїв…
Як простить цей московії гріх?
Добровольці беруться за зброю!
Ще далеко війні до кінця,
І крові ще проллється немало,
Та надія жива у бійцях.
Це вона і любов їх тримають!
А сильнішої зброї немає!
23.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996841
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 25.10.2023
Давно люблю я місто Лева.
У нього – особлива роль.
Там рідна мова – королева,
А волелюбства дух – король.
Люблю ходити поміж люди
По площі Ринок. Та будь-де!
Вбирати ауру у груди
З нею іти у па-де-де.
Люблю заходити у храми,
Вслухатися у Божий глас
І обійматися з вітрами,
І цілувати дощ в анфас.
Люблю послухати у місті
Концерти вуличних музик,
Втягнути кави – грамів двісті,
Кус струдля вкласти на язик.
А ще ступити до театру –
Там дух виходить з берегів!
Люблю везти додому ватру,
Яку розвів у серці Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996847
дата надходження 23.10.2023
дата закладки 25.10.2023
Клен розвісив сережки,
Мріє дати життя,
Павучок, тче мережки,
Як завжди до пуття.
Вітерець все гойдає,
Як дитячу колиску,
Осінь нічку вмовляє,
Зачаровує блиском.
Хай мигтять іще зорі,
Чорні хмари спочинуть,
У небесному морі,
Далеченько поринуть.
Із світанком сіяю,
У парчевій одежі,
Від душі погуляю,
Як мені і належить.
Час назад не вернути,
Вересневі забави,
Не спізнюся збагнути,
Це останні заграви.
Що росинки яскраві,
Згодом зміняться в ржаві,
Моє ж сяйво в тумані,
Змиють дощики ранні.
24.09.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994626
дата надходження 24.09.2023
дата закладки 25.09.2023
Семирічна Іринка жила з татом Василем, мамою Катрею та бабусею Олесею в селі Зірне. Біля їхнього дому був сад і город. У саду росли яблука, груші, сливи, черешні та вишні. На городі – картопля, квасоля, буряк, цибуля, часник, огірки. Частину зораної землі бабуся обов’язково щороку засівала соняшником. Іринка змалку любила дивитися, як він росте, розкриває свій цвіт, повертає голівку до сонця. Іноді, в теплий і ясний день, дівчинка брала аркуш паперу, олівці чи фарби і на дерев’яному столику, який спеціально для неї змайстрував тато, малювала соняшники. Якщо Іринці вдавався малюнок, то вона дарувала його комусь із рідних.
Коли приходив такий час, що квіти, сонечком ціловані, засихали, то батько їх зрізав і під хатою складав, а мама й бабуся зі серединок квітів насіння витягали й до миски клали. Всі в родині соняшникове насіння з радістю жували. Їли його й сирим, і пророщеним. Смачне ж бо воно й корисне – містить антиоксиданти, вітаміни В3, В6 та Є, і ще має протизапальні властивості. Мама іноді додавала насіння соняшника до тіста, з якого випікала печиво. Всі ним радо ласували, Богові та мамі подяку посилали.
Якось, коли Іринці минуло 8, вона, саме в час цвітіння соняхів, потрапила до районної лікарні. Чому? Бо купалася у хмурний день в холодній ставковій воді. Галина, яка жила через одну хату від Ірини і була старшою від неї на три роки, підмовила дівчинку піти з нею на став, похлюпатись хотіла у воді. У Галини купання закінчилось нежитем, Іринка ж захворіла на запалення легенів. На третій день свого перебування в лікарні вона спитала у мами, яка приїхала до неї: «Як там наші соняшники?» «Все гаразд, доню, з ними. Цвітуть». «Мені здається, - сказала Іринка, - що якщо б я їх бачила наживо, то швидше б одужувала». Переказала ненька бажання Іринки її татові. Привіз він доні букет соняшників наступного дня зраночку, а ще яблук та груш з їхнього саду торбину й альбом із фарбами. Зраділа дівчинка. Дивилась на сонячні квіти з їхньої грядки, на дари саду й усміхалася. А коли тато поїхав додому, почала квіти та фрукти малювати. Здоров'я Іринки різко пішло на поправку.
Минув час. Дівчинці виповнилось чотирнадцять. День її народження святкували гучно. В сільському кафе зібрались рідні та друзі Іри – їли різні смаколики, співали українські пісні, танцювали під музику гуртів «KOZAK SYSTEM», «БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ» та інших.
А рівно через три місяці в Україні почалася російсько-українська віна – повномасштабна. Росіяни почали атакувати Україну з півдня, півночі, зі сходу. Й на Київ посунули – думали, що візьмуть столицю України за три дні й пануватимуть на землі козаків, січових стрільців та упівців. Але так не сталося, як це їм гадалося, хоч наші війська до війни й не готувалися, хоч наші люди й не сподівалися на те, що країна, яка з нею межує, наважиться на такі ганебні кроки. Багато людей, коли повномасштабна війна почалася, в основному, це були чоловіки, стали на захист рідного краю. Пішов до війська й тато Іринки. Спочатку він обороняв Київ, потім вступив до батальйону, який взявся захищати місто Миколаїв. Ще пізніше пана Василя у складі окремого військового розділу, відправили в Запорізьку область. Там він отримав поранення – в руку, груди та голову. Медики надали йому першу допомогу на місці. А у Дніпрі пану Василю зробили три операції. Весь цей час члени його родини і знайомі неустанно молилися, просили в Бога допомоги. Операції були успішними.
Пані Катерина – мама Іринки, вирішила поїхати до Дніпра, щоб провідати свого чоловіка.
- Я теж хочу тата побачити, - мовила Іринка. - Соняшників йму нарву на нашому городі і привезу. Він буде радіти.
- Гаразд. Візьму тебе зі собою.
Мама наварила голубців із м'ясом, курочку стушкувала з овочами, пиріжків з капустою та яблуками напекла, донька їй допомагала все це готувати. А ще Іринка соняшників нарвали перед самим від’їздом і запхали їх до відерка з водою. Їжу, щоб не зіпсувалась, мама до дорожнього холодильника вклала (позичила у власника магазину, в якому працювала продавчинею). Коли тато побачив доню й дружину на порозі своєї палати, то був на сьомому небі від щастя. «Люблять мене мої рідні, - подумав, - скільки кілометрів подолали заради мене!» Пан Василь їв те, що рідні йому привезли (страви підігріли на кухоньці), дивився на соняхи, і його дух і тіло зодягалися в крицю. Весь день Іринка з мамою провели з татком. Надвір його вивозили на колясці, годували, цілували, гладили, словами втішали. До Львова Іринка та її мама їхали нічним потягом, а звідти автобусом добралися до свого села – за пів години. Односельці пані Катрю і доньку її, як вони ішли дорогою до дому, зупиняли, як пан Василь у лікарні почувається, питали, добра йому і швидкого одужання бажали. Привіт їм усім від чоловіка передавала.
Через три тижні після операції панові Василю дали відпустку, і він приїхав додому. Ходив повільно, з паличкою, нога ще боліла й інші рани нили, але чоловік усміхався, радів, що живим лишився, що вдома, де не тільки рідні та друзі теплом душу й тіло зігрівають, а і сад, і стіни будинку.
Через десять днів Іриного тата на передову всім селом проводжали, не було тільки тих, хто в цей день був на службі. Всі бажали панові Василю сили, міцного здоров’я і щоб якнайшвидше повернувся додому – живим і з перемогою.
- Моліться за мене та всіх воїнів ЗСУ, дорогі люди!
- Будемо! – відповіли.
Іринка останньою з усіх охочих обіймала татуся. Вона витягнула з торбини картину, яку потайки від усіх малювала фарбами, поки її тато був удома. На ній були зображені…, так, соняхи.
- Це тобі, татусю, на пам'ять про мене, про наш дім, город, про наше село. Хай ця картина буде тобі оберегом.
Пан Василь заплакав. І всі, хто побачив і почув це, теж. А мама сказала:
- Хай так і буде, Васильку»
- Хай буде так! – підхопили люди.
Пан Василь їхав автівкою на передову веселим та бадьорим. Жодної краплина страху не потривожила його серце. Натомість в ньому поселилась тверда, як залізо, впевненість у те, що і він вистоїть, і Україна теж, і що цвістимуть щороку на нашій землі соняхи, дозріватимуть в садах яблука та груші, а на полі колоситимуться жито та пшениця. А все, що було розбомблене сусідом-ворогом, спалене, розвалене, відбудується.
Ми ж, українці, любимо і вміємо працювати. І світ нам допоможе,. А Бог благословить! Бо за нами – правда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994694
дата надходження 25.09.2023
дата закладки 25.09.2023
Коли бурштиніють дерева,
Вирують чуття у мені:
Несеться пора вереснева
Здалік на рудому коні.
Де вдарить гаряча підкова,
Там билля сизіє в журбі –
Хай здавна мені це не ново,
Та серце тремтить, далебі.
Бо знаю: ті сутінки близько,
Коли прохолодний туман
Охопить усяку берізку
Лабетами владно за стан.
І тихо багрянню аргоній
Затопиться мамин квітник,
Що в осені жовто-червоні
З дитинства я бачити звик...
Думливо зорю на дерева,
На їхні чуби ще густі,
І рине скакун вересневий,
Сльоту несучи на хвості.
[i]12.ІХ.23 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993690
дата надходження 12.09.2023
дата закладки 25.09.2023
Молюсь за тебе, Україно,
Бо твої до́ньки і сини,
Зали́шивши свої родини,
Пове́рнуться не всі з війни.
Ти плачеш так, як плаче мати,
Яка у світ їх привела,
Нема, напевно, більше втрати,
Ніж ти із болем прийняла.
Загояться із часом рани
Од розпачу та гіркоти,
Затягнуться душевні шрами,
Що серцем відчуваєш ти.
Молюсь за тебе, Богом да́на,
І знаю, що розквітнеш знов,
Моя Вкраїно незрівнянна -
Вогнем нескорена Любов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993798
дата надходження 14.09.2023
дата закладки 25.09.2023
Зродився із хвиль я Дніпрових.
Де воля – їх спосіб життя.
Вдихнув мені Бог волю з кров’ю
Й назвав гордо: «Боже дитя!»
Душа у мені Українця,
Що вміє любить, як ніхто.
В ній болю налито по вінця.
Життєва мета – не престол.
Звання маю я – УКРАЇНЕЦЬ –
Воно – моя зброя і тил.
Мій прадід – сміливець-упівець.
Його називаю святим.
Я той, кого сни залишили,
Краса не чарує весни,
Чию душу кулі прошили.
Як ворог дійшов до Десни.
Не можу я бути байдужим
До сліз удови й сироти,
До того, як матінка тужить
І молиться ликам святим.
Я той, чиє серце не плаче,
А помстою злою горить
За кожне життя, за незрячих.
В молитві і небо згори.
Я є Українець, звичайний,
Та гідності вже не згублю.
І зради, й ганьби не прощаю,
Вкраїну, як неньку, люблю.
Високе звання УКРАЇНЕЦЬ
Нестиму, як стяг, до кінця.
Душі не продам за червінець,
Обравши дорогу борця.
Які б не долав я дороги,
Можливо, й згорю у вогні,
Але принесу Перемогу
Над тим, хто втопив світ в війні!
23.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994636
дата надходження 24.09.2023
дата закладки 24.09.2023
Крізь дібровні, підкрадалась осінь,
На якісь хвилини посивіла просинь,
Ще вирує життя, зелененьке листя,
Деінде барвиться, маленьким намистом.
Серед трав шовкових, на колір руденькі,
Височить берізка, гілочки тоненькі,
Підійма до сонця, щоб тепло відчути,
Всю красу, забрать у сон й мрій не забути.
Прохолода, спішить внести корективи,
Всі птахи змінили пісенні мотиви,
Не спіши, ти осінь, дай насолодитись,
Вранці радо чистою росою вмитись.
Й до небес всміхнутись, перед сном зимовим,
Що багрянцем тішать з сяйвом веселковим,
Та й згубити смуток й сум’яття позбутись,
Із весною рано, щасливим проснутись.
Розстеляє осінь золоті вуалі,
Ніжно вкриє примхи, буденні печалі,
Зна, що час, недовгий, яскраво ясніти,
Момент здатна ловить, трішки порадіти.
15.09.2023р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994546
дата надходження 23.09.2023
дата закладки 23.09.2023
«Ми в пастці снів, що їх Живі Одвічно
Надихали…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Що ми шукаємо
У нетрях диких своєї свідомості?
Свічадо втомилось розказувати
І відчиняти двері потойбіч,
Темрява втомилась бути,
Небуття втомилось не бути.
Знайти хотілось п’ятьох великих магістрів
Таємного вчення порцелянових горняток,
А знайшли поле кульбаб,
Що відцвіли, і лишився пух,
З якого майструємо собі одяг
Для зими почуттів, для грудня сум’яття:
Вічне чекання холодного вітру,
Вічне блукання-шукання себе чужого
Всім.
Мій шлях до грози синьої –
Давно я не бачив блискавок,
Давно танці крапель
Не турбували гострі пальчасті площини
Листя зеленого кленів
(А час червоніти – їм, не заграві,
Час).
Ступив на шлях, яким мрійники
Блукають одвічно –
В черевиках чужих секретів
І міняють сміх на подарунки тіням
Тих, хто блукав намарно –
Не відшукавши жодної маргаритки
Недбалої осені хмар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994390
дата надходження 21.09.2023
дата закладки 23.09.2023
Стежиною лягає час під ноги,
Даруючи орієнтир в путі,
Щоб не забули отчого порогу
І відбулись, як люди у житті.
Здається, й я в житті цім відбулася,
Хоч і не все намріяне збулось,
Коса із сивиною обнялася,
А у душі ще літечка тепло.
Хоча літа прямують мої в осінь,
І скроні притрусила сивина,
Чикрижать «гради» і ракети просинь,
То знов до нас навідалась війна.
Бентежних дум – цілісінькі сувої,
Як ворога в війні перемогти,
Не втративши ані землі, ні волі,
І мир здобути бажаний, святий.
16.08.2023.
Авторка – Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993375
дата надходження 08.09.2023
дата закладки 08.09.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hLrgSifFRuM
[/youtube]
Тьохнуло серце так боляче:
Осінь прийшла - зустрічай!
Літо пройшло вже квітуче:
Тихо шепочу - прощай...
Вслід помахаю хустинкою,
Сльози зітру із очей.
Нову гортаю сторінку,
Гарних чекаю вістей.
Осінь... Якою ти будеш,
Зможу любити, як літо?
Може, мені ти підкажеш,
Буду тобою зігріта?
Слухала осінь уважно,
Просто всміхнулась мені.
Відповідь так невиразна,
Все ж зрозуміла вповні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993213
дата надходження 06.09.2023
дата закладки 06.09.2023
Ловлю себе на думці кожен раз:
Що рухає тими, що смерть стрічають,
Рятуючи від ворога всіх нас.
Короткі їхні дні і незвичайні.
Рояться в голові моїй думки:
Не можна обдурити власну долю.
Так є й було, і буде так віки,
Бо доля в кожного своя і невідома.
Своя Голгофа в кожного із нас,
І шлях туди лиш твій і неповторний.
Для всього – своє місце і свій час,
І послані з небес життєві жорна.
Отож, який би шлях ти не обрав,
Чекатиме на тебе твоя ніша –
Ніхто чужої долі ще не вкрав
І не змінив свою долю на іншу.
22.08.2023.
Авторка – Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993145
дата надходження 05.09.2023
дата закладки 06.09.2023
Те, що в кухаря Тиграна
Різнобічні є таланти,
Знали бармен, помічниці
І усі офіціанти.
Все було тут під контролем:
Він не корчив кислу міну,
Усміхався, та сувору
Вмів тримати дисципліну.
А сьогодні шеф зірвався
І кричав що було сили,
Верещав офіціанту:
-Де тебе чорти носили?
Тобі, йолопе дебільний,
Скільки буду я казати,
Що на вулицю клієнтів
Тут не можна викидати!
Хоч який він буде п’яний,
Приповзе сюди зарані –
Пам’ятай, що ти працюєш
У вагоні-ресторані!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993126
дата надходження 05.09.2023
дата закладки 06.09.2023
Попрощався серпень з літом –
В осінь подалися дні,
Ще милують око квіти,
Ночі вогкі, холодніш.
П'є осінню позолоту
Жовте сонечко згори,
Залишив кулик болото,
Колють небо явори.
Казка в осінь заблукала,
В ірій гуси подались.
Озерця, немов лекала,
Копіюють неба вись.
Ранки в трави сіють роси –
Сріблом ті зійшли в ярах.
Скоро нас на вальс запросить
Дивна осені пора.
20.08.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992886
дата надходження 02.09.2023
дата закладки 03.09.2023
Всі матері так схожі між собою
Любов’ю до дітей, землі, родини.
Готові встати голіруч до бою
За власну гідність і життя дитини.
Лишаючись такими і до скону,
З них кожна пише роду свого повість.
На все, на все свої в неї закони
І час, коли послати небу сповідь.
У слово «мати» вплетено немало,
Тож важко це звання нести між люди.
Саме вона світ на собі тримає,
І горе буде тим, хто це забуде.
25.07.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992654
дата надходження 30.08.2023
дата закладки 01.09.2023
Ти – виноград стиглий,
Якому ще судилося стати
Вином солодким хмільним.
А я лише глек порожній
З чорної глини світанку –
Кераміки темних пелазгів.
Ти – спів золотої вивільги,
А я лише клекіт
Чорного бусола відлюдника
Над дрімучим болотяним пралісом.
Ти море, в якому втопилося Сонце,
А я лише мить альбатроса
Між блискавкою і поривом вітру.
Над згаслим вулканом книг єретиків
Незавершена осінь саду Дамокла
(Не Епікура).
Трохи терпкої самотності
Лігва вовка-пустельника,
Що сторожив ватру – на вершині мрій.
Якось у чужу п’ятницю,
Коли вогнепоклонники
Виглядають блискавку
Смакую гіркоту перевтілення,
Гортаючи манускрипти Сивіли
(О, для чого?)
Нескінченний мій день-таласса:
По ньому пливуть човни думок
До острова Патос.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992621
дата надходження 30.08.2023
дата закладки 30.08.2023
Ти – виноград стиглий,
Якому ще судилося стати
Вином солодким хмільним.
А я лише глек порожній
З чорної глини світанку –
Кераміки темних пелазгів.
Ти – спів золотої вивільги,
А я лише клекіт
Чорного бусола відлюдника
Над дрімучим болотяним пралісом.
Ти море, в якому втопилося Сонце,
А я лише мить альбатроса
Між блискавкою і поривом вітру.
Над згаслим вулканом книг єретиків
Незавершена осінь саду Дамокла
(Не Епікура).
Трохи терпкої самотності
Лігва вовка-пустельника,
Що сторожив ватру – на вершині мрій.
Якось у чужу п’ятницю,
Коли вогнепоклонники
Виглядають блискавку
Смакую гіркоту перевтілення,
Гортаючи манускрипти Сивіли
(О, для чого?)
Нескінченний мій день-таласса:
По ньому пливуть човни думок
До острова Патос.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992621
дата надходження 30.08.2023
дата закладки 30.08.2023
«Жорстоке Щось позначить і оберне
єство краси на те, що йтиме в тань…»
(Райнер М. Рільке)*
Осінь слідами крука-нездари
На мокрій землі сподівань
Шкандибала за хвіртку холодних днів,
Блукала-блудила жінкою божевільною
У сукні подертій для вітру-коханця
(Бо така вона – осінь
Без імені, без бажань-гирьок:
А на терезах все, навіть спогади),
Але йшло Щось, гупало-тупало
У темряві кроками важкості**,
Ступаючи шкірястими стовпами-ножиськами
На листя опале жовте
(Жовтіє все),
І мало не все стало тліном –
Навіть хвилини-монетки торжища:
Полічені, позбирані, погублені, позначені:
Мало не все
Обернулось у тлін:
Сірий, як сама буденність.
Трохи тліну – на горище,
Трохи длані – в пивниці,
Трохи Ніщо – жебракам в капелюхи,
Трохи ночі – в торбу безхатькам,
Трохи заліза – в кишені потопельникам,
Трохи глузду – капітану «Титаніка»,
Трохи щастя – самогубцям,
Трохи чорнила – мені***.
Щось: розмовляю з ним і тішуся:
Не до мене воно прийшло, а до осені,
Все стане тліном, але не сьогодні****,
Я старий, а світ ще старіший,
А хтось зістарівся ще в утробі матері,
А хтось живе на Місяці –
В кратерах його колодязях.
Тільки не Щось – не воно…
Примітки:
* - Переклад Мойсея Фішбейна
** - Ноги його нагадують плоскоступи слона.
*** - Та не треба мені того чорнила… І так вірші напишу – гілкою на снігу.
**** - А може і сьогодні. Тільки не кажіть, що я вас лякаю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705230
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 29.08.2023
Серпень плодовитий, солод мій медовий,
Бархатний духмяний кожен раз новий.
На душі святково, ніжно й кольорово.
Серпень золотистий радістю сповив.
Зорепад - дарунок, рідне слово чути.
І в очах бадьорість, каяття порив.
Юність незабутню, мов червону руту,
Легіт теплий щиро пригадав все нам.
Приголубив серпень і в обійми вкутав.
Аромати яблук - чарівний бальзам,
Груш висять гірлянди, щедрі слив запаси.
Серпне многоликий, одчини сезам.
Лагідного літа ти - жива окраса,
Диво-айстри пестиш, ніжності потік,
Та, на жаль, у тебе зовсім мало часу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991739
дата надходження 20.08.2023
дата закладки 29.08.2023
Слюсаря Петра Кувала
Слідчі зразу допитали,
Показання, як злочинця,
В протокол занотували:
-Ви чого ото в підвалі,-
Слідчий зразу розкричався,-
Проти влади виступали?
І писати швидко взявся.
-З ваших слів я запишу все,
Тільки чесно признавайтесь:
Які злочини вчинили?
І в гріхах своїх покайтесь!
А сантехнік ледь не плаче:
-Оглядали ми підвали,
Не самі туди полізли –
Нас начальники послали.
Труби й крани я оглянув,
Фразу висловив у тему,
Тільки крикнув: -Все прогнило!
Треба всю мінять систему!
А одна цікава баба
Заглядала скрізь, ходила,
І, почувши мої крики,
Вам швиденько подзвонила.
Полісмени посміялись,
Протоколи всі порвали,
Дядю Петю відпустили
І мовчати наказали.
Тепер майстер зціпив зуби
(Хай живе система вража),
Мовчки скрізь міняє труби,
Навіть матюків не каже!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992364
дата надходження 27.08.2023
дата закладки 29.08.2023
Там, де весни квітнуть барвінково,
Трави роси п'ють густі, ранкові,
То мій край, мій український рай!
Там, де літо в хлібнім полі мліє,
А над ним хмарки легкі біліють,
То мій край, мій український рай!
Там, де осінь дивно-сумовита,
Зодягає все у жовту свиту,
То мій край, мій український рай!
Там, де зими славлять завірюхи
Одягають білі всім перуки,
То мій край, мій український рай!
Там, де рід мій множиться-радіє,
А згори всім ніченька зоріє,
То мій край, мій український рай!
Там, де люди щирі і багаті,
Де біліють у садочках хати,
То мій край, мій український рай!
19.05.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992470
дата надходження 28.08.2023
дата закладки 29.08.2023
Володарює ніч серпнева тепла.
Минуле і майбутнє...Щось сплелось.
Ворушить вітерець ласкаво стебла,
І ніби з неба знов шепоче хтось.
Квітують мальви біля перелазу,
Лапчасте листя обіймає цвіт.
І на подвір'ї наче все до ладу,
Лише цвіркун співає чи тріщить.
Замиготіли очі зір небесних
В пелюстці ночі світлом осяйним.
Думки ведуть - де долі перехресні,
До українських щедрості глибин,
Які зі Всесвітом злилися вічно:
Старі тополі досі височать,
І досконалість ця без протиріччя,
Під мирним небом - дихати б стократ.
(Вірш-версія за картиною Олега Шупляка "Перелаз")
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990981
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 11.08.2023
– Україно моя, –
Сивим болем слова упились,
Очі сум застеля, –
Ти не та, котру знав світ колись:
У руїнах – міста,
Закривавлені південь і схід,
Де шуміли жита,
Вирви чорні – то ворога слід.
Україно моя,
Скільки ж мала ти випробувань,
Та твій дух, мов броня,
Від зневіри-розпук закривав.
Земле рідна моя,
Зізнаюсь у любові тобі,
Хоча доля твоя
Здобувається у боротьбі.
Україно моя,
Ти і неня моя й оберіг,
Тут пісні солов'я
І знайомий до болю поріг,
І п'янкі чебреці
Заглядають у зранену вись,
І синочки-бійці
Рятувати тебе поклялись.
9.08.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=991016
дата надходження 10.08.2023
дата закладки 11.08.2023
Купався день в краплинах дощових,
Під музику води вмивалось місто .
До губ квіткових ніжних і п'янких,
Цілунки з неба впились урочисто.
Коханець дощ так пристрасно любив,
Віддаючи усе їм раз за разом.
Мереживом вологим оповив,
Доводив кожну квітку до екстазу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980865
дата надходження 21.04.2023
дата закладки 01.07.2023
Коли падають зорі,
У печалі планета,
А в космічному морі
Плинуть музи поетів.
Зорі падають тихо,
Як герої вмирають,
Хоч регоче десь лихо,
Шлях відкритий до раю.
Коли падають зорі,
Душі жаль огортає,
Материнського горя
Вони смак добре знають.
Зорі вміють і плакать,
Хоч не люди, а можуть,
Як за волю – на плаху…
Борони таке, Боже!
21.05.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987531
дата надходження 30.06.2023
дата закладки 30.06.2023
Вже дістало літечко кларнети,
Щоб нову мелодію почать,
Я ж для неї знов пишу куплети,
Де слова загорнуті в печаль,
Адже ще війна серденько крає,
Втрати несемо ми щодоби,
Нас орда азійська роздирає.
Матері сивіють від журби.
Та вже скоро-скоро Перемога,
Сумнівів ніхто у цім не ма.
Господа запросим на підмогу,
Московитам плани щоб зламать.
Засміється літо чебрецями,
Забредуть волошки у жита.
Прапор Перемоги над бійцями
Україну-неньку привіта.
27.05.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985328
дата надходження 05.06.2023
дата закладки 06.06.2023
«Мій чистовод,
Перший на світі пагорб,
Де джерела купали
Лискучі трави…»
(Шеймус Гіні)
Посохом мого неспокійного серця
Міряю шлях між зеленими пагорбами:
Витесую себе з брили повітря:
Співаю псалми квітам синім волошок,
Бачу сни під крислатим буком:
Чиста вода з неба у келих мого життя –
Вип’ю його до краплі – не промине
Чаша сія. Віщунка Манто
Напророчила пісню жайвора –
А навколо круки. На руїнах Трої
Тіні кентаврів сивіють – бо смуток,
Бо вмурована в камінь мідна самотність.
Діряву попону білого однорога
Учні дивака Конфуція-писаря
Перешивають на халат для квітня:
Бо холодно вишням цвісти – зимно.
Про мене забули на чужих поминках –
Поминках по Фіннегану,
Що повнились тихим абсурдом
У садах моїх відчужених марень –
Садах Епікура. Я повертаюсь –
На схили зеленого деревію – туди,
Де чиста вода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975954
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Ранкове небо, все в сонячній заграві,
Дрімають хмари в золотенькій оправі,
Тремтить проміння на тонкій павутинці,
Ловлю блиск срібла в білесенькій сніжинці.
Вродливий ранок, рукоділлям багатий,
Легким багрянцем мерехтів коло хати,
За мить торкався блакитної фіранки,
По ній раптово засяяли іскринки.
То Божий дар, казковість, мене веде вдаль,
Думок пекучих позбудусь й свою печаль,
Віддам промінню, хоч повільно, хай спалить,
Можливо з болем, душу й серденько вжалить.
Та я стерплю, в собі сховаю жах війни!
Думок суцвіття… ждем подарунків весни,
Й чарівних ранків, світлих, мирних, привітних,
Збудуться мрії, Україна розквітне!
05.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975913
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Не люблю
Не люблю сірі хмаринки,
Щодня ваблять біленькі,
Ледь довгенькі, як пір’їнки,
Здаля ди́вні, пухкенькі!
І пливуть, так потихеньку,
Ніби й справді в синім морі.
2020р
На лужку
Маю котиків біленьких,
І до речі, ще й сіреньких,
Вони ніби, всі хитренькі
Добрі, жваві, веселенькі.
Зранку, треба вміло вмитись,
Згодом, йдем повеселитись,
На лужку, сонячний зайчик
І я вихрем, кину м’ячик.
Вперед хутко, сміливіший!
Хто спіймає, той швидкіший!
Дру́жні ми, щасливі у грі,
Тож втіша́ймось, літній порі!
2020р
Спішить час
Чи зима,чи не зима
Сподівався, я дарма
Снігу гарного катма!
Спішить час,чому летить?
Не спіймав, щасливу мить!
Санки й досі... на горищі
От вітрець! Зранку свище!
І чому́, теплий такий?
Снігу ма́ло та й крихкий!
Чи зима,чи не зима
Зовсім настрою, нема!
Та нічого, так і буде!
Дев’ять місяців, пройде
Зима знов, до нас прийде!
За цей час, я підросту
Що ж стрічатиму, весну!
01.03. 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975535
дата надходження 02.03.2023
дата закладки 04.03.2023
Надворі зимні дні… скиглить вітер й листки багряні й напівсухі безжально підносить, крутить й довго кудись несе, нарешті торкнеться купи й припаде. Все піднебесся в сизих хмарах, до землі низько -низько. На голову тиснули, думки нашіптували, не гнівись. Довкола глянь, життя продовжується. Продовжується! Але ж війна, таке життя дістало.
Не гніватись, запитувала себе, але ж ти обіцяв чи подзвонити, чи приїхати, п’ять днів минуло, ніякої звістки. Поїхав, знову риск - на деокуповані території, повіз медикаменти, ще дещо. Звичайно бути волонтером, робота не з легких, велика відповідальність. Дорога під обстрілами насторожує, кожен раз просити Бога, щоб повернутися живим. Але ж комусь і це треба робити, себе вмовляла. А іншим разом з думками погоджується, навіщо себе накручувати, злитись.
Спомин серце крає, коли пригадає, як тікали від війни. Позаду свист куль, снаряди зривались, від відчаю уже й не сподівались, що вдасться втекти, залишитись живими. Сльозини цівкою стікали по щоках, панічний настрій, у очах страх.Страх за війну, за його життя, за самотність, розлуку. Якби ж ти знав, як відчуваю біль і переношу муку. Коли в новинах увесь час - бої жорстокі, ворог не відступає. А ще, там сильні морози, аж ніби тут холод тіло проймає, душу крає. І знов думки, як злі пацюки, точать мозок. Це не в дитинстві, як після прочитаних казок. Насняться феї, чи принцеси, а інколи вигаданих прибульців гримаси. Це кривава війна, коли сусід, його недоумки, вирішили Україну підкорити. Хіба спокійним можеш бути? Знаєш, треба рідну землю боронити. Оскаженілих орків - злодіїв, клятих рашистів, треба знищувати, гнати в три шиї, щоби ніколи на інші землі не зазіхали.
Душа болить і в інших людей - за рідних, за дітей, які жахаються від пострілів, гулу, свисту, вибухів снарядів. Воно й самій холоне душа, вона ж жива, все відчуває. А в тих зомбованих, чи у них є душа? Чи замість душі мішок лайна, а замість серця камінь? Про таких страшно й подумати. А по судинах,чи то червона кров, чи може нафтові мастила? То скажіть кого ж їх, яка особа народила? Напевно з мізками - не все до ладу. Як запрограмовані машини, які тільки й чекають команди « Фас», чи принаймні кнопку натиснути, щоби всю землю знищити. Ні - ні, не можна збагнули, сприйняти цих виродків, їх свавілля. Страшно подумати що зробили з будинками, з заводами, з енергетичними структурами, з театрами й клубами відпочинку, з школами й дитсадками. Хоч не живе, але побудоване на благо, за все це, теж душа болить. А про народ, що гине під уламками снарядів та про воїнів, що захищають нас. В холод і в дощ, у сильний вітер й зливу. Вони ж усі мріють, мати щасливу кожну родину, всю неньку- Україну. Одягнені і взутті,їх погляди прикуті… до ворогів, які нишпорять повсюди., виконують наказ Іуди. Так й намагаються підкрастися і вбити. О, Боже- Боже, скільки ж можна людей гнобити?! Вже цілий рік стогне українська земля, а скільки воїнів поклали біля вівтаря?! Душа болить, хоче ридати та мовчить. Тіло горить, по жилах полум’я пече, а чорний ворон, здаля знову кряче. Приносить звістку про новий напад, про загиблих, про знущання і злодіяння зухвалих нелюдів- рашистів.
ЇЇ душа колись була чудна. Дивилася фільми, комедії й музичні кліпи- раділа, сміялась, підспівувала. А нині дивна, кожна подія важка, і поневолі душа, як ворожка.Мов на розпутті, по якій стежці піти, щоб усім було краще, як на щастя підкову знайти. Щоби навік позбутися гіркоти! Яка в душі, на жаль давно посилилась.
Ясні зорі, ледь -ледь мигтять, розсипалися в піднебессі…
Йому би уже і повернутися – душа не на місці, вже п’ятий день вона у стресі. Годинник, як маяк, час від часу мигтить світліше. Ну подзвони, щоб на душі та й ліпше. Щоби в подушку не ховала сльози, бо ж так турбують думки, як грози, які так часто не бажані в житті.
До вікна погляд… дивувалась. Легкий мороз на склі розмалював срібне панно, вона ж його намагалася зтерти. Але ніяк, бо ж то все зовні, панно не позбутись, як і думок,чому такі невгамовні?!
Душа знов мріє про тепло і спокій… та хіба знайдеш в сьогоденній обстановці? Шкода час плине, а він не дзвонить.
Хоча й сама, щодня в метушні, у волонтерському пункті серед людей, не припиняється робота. З ранку й до вечора небайдужі люди плетуть сітки. Все більше мовчки, кожен з своїми думками, із хвилюванням, усі новини з фронту сприймають. Вона ж сьогодні готувала свічки і знову ходила за баночками, які підвіз якийсь хлопчина. Тут щодня є робота, кипить. То правда, не відволіктися й на мить. Та коли вдома, вже його сварить, хоча і гріх, але ж полинних думок цілий міх. А іншим разом в протиріччі сама з собою… дурепа, коханий пробач за образи, я пишаюся тобою.Хоча ми живемо у важкий час, душі споріднені, зв’язок є між нас.І віра - непереможна Україна. Діждемось миру, як і кожна родина, сини якої пішли на війну, є мужність, сміливість, надія зустрінемо весну! І в кожному куточку України замайорить наш стяг. Щоб кожен з нас, своєї мрії досяг. Прославляв рідну землю навіки… де небо чисте, ясне сонце й квіти, де воля, мир, любов і доброта ,то найцінніше!
Перед вікном, світло ліхтарика здаля, її за мить думка окриля. Він повернувся, дяка Богу живий! Душа на злеті,- Я двері відчиняю, милий!
2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975536
дата надходження 02.03.2023
дата закладки 04.03.2023
Долають кола сонце і планети.
Усе живе жиє своїм життям.
Все має вік свій: люди і комети,
Свої закони має і буття.
І все ж думки, мов шашіль, мозок точать:
Чому у людях губиться людське,
Й для чого тоді вічність має очі,
Коли Земля ледь не летить в піке.*
Трясуть її і катаклізми, й війни.
Серед людей – страждання чергові.
Чомусь війна відсутня у пінгвінів,
Що обживають місцини нові.
Нас горе ж обступає звідусюди…
Все гине, навіть люди без вини…
Коли вже на планеті війн не буде
Й навчаться люди жити без війни?!
8.02.2023.
_________________________________
* – стрімкий політ літака майже вертикально вниз.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975622
дата надходження 02.03.2023
дата закладки 04.03.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=MAnH_ttyWBw[/youtube]
Весняний день насупив чомусь брови,
Мабуть, чекав він іншого чогось.
Поки ще сплять у холоді діброви,
В гіркім чеканні все переплелось.
Десь писне пташка тихо із гнізда,
Розправить до польоту свої крила.
Хто ці думки зуміє розгадать,
Чому з гнізда злетіти не схотіла?
Чи, може, щось болить - літать несила,
Чи дощ посіяв морок і тугу?
Та знову розправляє свої крила,
В надії все ж прогнати цю нудьгу.
Почулись раптом ніжні передзвони,
Підкрадалась тихо ніби-то весна.
Це всі відчули, й раптом - на поклони,
І зовсім зникла десь напруга навісна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975836
дата надходження 04.03.2023
дата закладки 04.03.2023
Ой хто з не́ба, сипле пір’я,
Застели́ло - все подвір’я,
Біло - біло, скрізь сріблиться,
Раптом зла́том… звеселиться.
Так яскраво, скрізь… мерехтить,
Ой прекра́́сна, ця світла мить,
Ну наре́шті, дочекались,
А ми вже́, й не сподівались.
Берем лижі і санчата,
Дружно хло́пчики й дівчата,
Із горбо́чків політаймо,
Славну зи́му, привітаймо
05.02 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973033
дата надходження 06.02.2023
дата закладки 06.02.2023
Зимовий вечір…
Ніби спустошене містечко… в будинках темно. А за вікном по землі деінде біло. Чого не скажеш про дерева і кущі. Вони обліплені біленьким пухом. Іній уміло сповив, кожну гілочку, кожну бруньку на ній. Дерева тощо, а ось кущі – пишні, мов білосніжні спідниці, а здаля можна й уявити, як святкові стільчики. А чому святкові, бо у густих воланах. От зима, температура вдень плюс один, дуже волого й сіро , під вечір легенький морозець прилягав учтиво. Дуже старався, ніби прикрашав картину. Цікаво… але ж і безвітряно, напевно ніщо не наважується доторкнутися до цієї краси.
Воно б піти пройтися… але вона сиділа біля вікна, мов заворожена. Та це, тільки так здавалося. Красу, що за вікном сприймала, на якийсь час огорнув спокій. Але думки, як птахи перелітні, раз – у - раз поверталися до нього. Як ти там любий? Знаю важко… читаю і дивлюсь новини. На передовій йдуть запеклі бої. Мені хоча б на одну хвилинку почути твій голос, лише тоді б я отримала спокій. Ти подзвони, я запитувати про війну не буду, а просто дещо розповім. Оце сиджу в темній кімнаті, а в голові думок цілий буревій. Після обстрілів, нам світло подають за графіком, тож просто з думками спостерігаю, що за вікном. А там зима, хоч майже і немає снігу, але де-не-де біло і то маленька радість. Але шкода,тебе немає під вікном…Адже ти завжди підкрадався і тихий стук нагадував, що ти поруч, що прийшов і чекаєш на мене. І я тебе чекаю, мій єдиний. Хоч дощ хлюпоче, хоч туман і імла сповивають всю землю. Та я вкотре проганяю сумні думки. Вірю, ти повернешся, ми будемо разом.
Вона задивлялася в темноту, раптово, ніби підкралися слова;
Туман розлігся… зажура навкруги,
А ми з тобою, як річки береги,
Ту відстань, я думками подолаю,
Почуєш шепіт, - Я тебе кохаю.
Кохаю й жду, як сонечко раненько,
Щоб на душі, радісно й тепленько,
У очах блиск, розсіяв всі тумани,
Ми міст збудуємо між берегами!
Війна… нелегко в нерівному бою,
За тебе я … щоденно Бога молю,
Щоб шлях додому… стеливсь барвінковим,
Ти повернувся живим і здоровим!
Розлука, туга… так важко кохати,
Та любий знай, навчилася чекати.
Раптовий спалах світла… збентежилася, примружила очі…
Ой, що ж це я... засиділася. Уже напевно північ, не подзвонив. Та нічого, я звикла чекати. Коханий відчуваю, в тебе все добре, надіюсь завтра подзвониш.
Озирнувшись навкруги, встала з стільця. На столі старий годинник, стрілки показували рівно дванадцяту годину. Поруч стоїть старенька бабусина диво - скринька…. руки самі потягнулися до неї. Від неї ніби віяло теплом, наринули спогади, як удвох відкривали скриньку. З задоволенням слухали мелодію, з блиском у очах спостерігали за балериною, яка весь час невпинно виконувала танець. Як тепло їй було в обіймах коханого. А він то закривав, то відкривав диво - скриньку, з облич не сходила усмішка, обоє збуджені, веселі.
Злегка долонею провела по кришці скриньки, поставила на стіл.
-Ні, без тебе не буду відкривати, приїдеш, тоді вдвох порадіємо, як колись. Стиснуло в горлі - Ой - ой, тільки б не просльозитися, я ж обіцяла….
Погасло світло… вона лежала в ліжку. Кілька раз з боку на бік перевернулася,
- Треба заснути!
Тихий шепіт молитви тонув у кожному куточку кімнати. Перехрестилася.
Злипаються повіки, прошепотіла,
-Я знаю любий,Україну не зламати…
Все буде добре, я навчилася чекати.
Січень 2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972538
дата надходження 01.02.2023
дата закладки 01.02.2023
У ставку ряска дрімала,
Лунають звуки, - ква-ква– ква,
З травички жабка стрибала,
У воду проситься душа.
Сміливо плиг та й плиг, шубовсть!
Ой - ой ударилась, об щось,
Враз комара, вже уздріла,
Ква- ква – поглянь, не зомліла.
У очах світяться зірки,
Пускає мильні, бульбашки.
Я ж не позбудуся мети,
-Ану сюди! Давай лети!
Комарик все, пам’ятає,
Чого їх тато навчає,
Він відлетів, -Гей, купайся,
І собі врешті зізнайся,
Я обхитрив, без сніданку,
Лишилась ти, спозаранку!
2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972469
дата надходження 31.01.2023
дата закладки 31.01.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mubwnmbqiQ8
[/youtube]
То дощ, то сніг, то знову сонце,
Чи грається природа з нами?
Не бачать ці причуди Охоронці,
Ідуть вони тернистими шляхами.
В думках одне - іти до Перемоги,
І це для них рушійна зараз сила.
Хай допоможуть їм усі боги,
Таких Бійців зростила Україна.
Відважні, непохитні , незборимі ,
Нескорена велика їхня сила.
Вони врятують нашу Батьківщину,
У цю страшну, таку тяжку годину.
Таких нема ніде у цілім світі,
Ви - приклад для прийдешніх поколінь.
Це вороги не зможуть зрозуміти,
Ми вірим в Перемогу без сумлінь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971664
дата надходження 22.01.2023
дата закладки 28.01.2023
Гуляв бичок
Гріє сонечко…з висоти,
Де б позбутися самоти,
Шум трав слухати і пташок,
Йшов бичок, спішив у лісок.
Радів, мріяв, гуляв бичок,
Вже й пристав, приліг на бочок,
Нехай трішечки, полежу,
Он за пташкою, постежу,
Ба співає, веселенька,
І сама, така гарненька.
Пісень звуки та й в унісон,
Мов колиска, подолав сон,
Тож край неба сонце лягло,
Подарило усім тепло.
Є котики…
Є котики біленькі,
Є котики сіренькі,
Чорненькі і руденькі,
Пухнасті і гладенькі.
Є котики миленькі,
Завжди всі веселенькі,
Сміливі і завзяті,
Вганяють жваво в хаті…
Тож радісно й дитинці
Погладить їх по спинці.
Загрався…
Котик з мишкою загрався,
Упіймати сподівався,
Вона ж хитра, шусть у нірку,
Кота ніс, влучив у дірку,
От халепа, довго грався,
Знов голодним… я зостався.
По калюжці
По калюжці... туп- туп –туп,
Вмить водичка... хлюп-хлюп-хлюп,
Не згасити почуттів,
Налякала горобців,
Погулять, мій настав час,
Теплий промінь... пестить нас.
2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971587
дата надходження 21.01.2023
дата закладки 28.01.2023
Намалює нехудожник мікрохви́льку
Й підганяє, мов кобилку.
Та не хоче без електрик підрум’я́нка -
Розігріти й кави склянку,
Й неремонтники підпалюють артикул.
09.01.2023р. ( «Лімерик* і електрика» )
*Лімерик – твір абсурдиського змісту, строга форма «аавва». Потрійний анапест – 1, 3, 5 рядок, подвійний 2, 4-й рядок. Римується «а» з «а», «в» з «в», 5-й рядок – з «а».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970790
дата надходження 12.01.2023
дата закладки 12.01.2023
Я пам’ятаю ті твої слова,
Котрі лилися із душі зізнанням.
О, ти не говорив тоді – співав
Про своє перше у житті кохання…
Я пам’ятаю губ солодкий смак.
Його забути? Ні, не маю сили.
Може тому й навідувавсь у снах,
Хоча про це я ночі не просила.
Я пам’ятаю блиск очей твоїх,
Котрі мене собою полонили.
Невже кохати щиро так – то гріх,
Коли із серця дивна пісня лине?
Я пам’ятаю рук твоїх тепло,
Коли ти вперше пригорнув до себе.
Здалось тоді, то ангела крило
На мене опустило Боже небо.
Я пам’ятаю все геть до дрібниць:
Твою ходу, спокійну, неквапливу,
Високе небо в сяєві зірниць
І нас під ним, усміхнених, щасливих.
6.01.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970647
дата надходження 10.01.2023
дата закладки 11.01.2023
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ggUcE9aXwvA[/youtube]
Скотилось сонечко за обрій,
На землю вечір завітав.
Його чекають, бо він добрий.
Усіх до себе пригортав.
Земля тихесенько зітхала,
Це відпочить прийшла пора.
Блаженний час, вона дрімала...
Чекала сну і дітвора.
Люлі, люлі Янголятко,
В вікно заглядує он сон.
Ти ще щасливий, спи, малятко.
Віддайся сну, дитя, в полон.
Он з неба місяць кинув промінь,
Зірки на небі засвітив.
Вже затихає людський гомін.
Щасливий сон всіх полонив.
Тобі, маленький, треба спати.
Втомились ніженьки за день.
Матуся буде колихати.
Он входить щастячко, дзень-дзень...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969571
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 29.12.2022
Коли цукор осяде на дно
І розчиниться в теплому чаю –
Знай, мені вже давно все одно,
Як ти сяєш веселкою раю.
Як же вчасно я це зрозумів,
Що самому лишитись – не мука,
Коли зорі на небі самі,
Коли в чаю розчиниться цукор!
Я навчився без тебе іти
І змирився – нема тебе збоку.
Твої очі, до раю мости,
Вже не сліплять упевнені кроки.
Бо байдужий до тебе, повір
І мені все одно де ти зараз!
А вночі, коли місяць вгорі,
Ніби цукор в душі твої чари…
24.12.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969241
дата надходження 25.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Мої хороші Друзі і читачі, вітаю вас зі святом
Святого Миколая.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ogxgbkNGs3Q[/youtube]
Хай не знає серце втоми
любити і вірить.
Нехай щастя буде в домі,
Не втрачать надії.
Нехай усмішка зігріє,
Всіх, хто поряд з вами.
Хай збудуться всі мрії,
Про що мріяли роками.
Щоб не знали днів лихих,
Завжди світить сонце.
Днів погожих весняних,
Хай повірить у це серце.
Не здаватися ніколи,
Тільки йти вперед.
Хай щаслива буде доля,
Вам дарує злет.
Будьте всі щасливими!
------------------------------
З ПОВАГОЮ ДО ВАС - НАДІЯ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968724
дата надходження 19.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Бережи їх, Боже, на важких дорогах,
У негоду сніжну, в мокротечу днів,
Бо чекають рідні в хаті й на порозі
Мужніх і сміливих дочок і синів.
Бережи їх, Боже, від вітрів ракетних
І від бомб касетних, і від граду куль,
Щоб скоріш зламати ворогів хребетних,
Із земель вкраїнських стерти в порох, в мул.
Бережи їх, Боже, у окопах мерзлих.
Дай побільше сили, витримки в боях.
І підтримуй духом, вбережи від смерті,
Допомогу дай їм, Перемоги шлях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967577
дата надходження 06.12.2022
дата закладки 06.12.2022
Падає сніг. Наше подвір’я
Біліше від білого нині.
Сумно, коли дорослі не вірять
Навіть маленькій дитині.
Сумно, коли світом крокує
Вигода і лицемірство.
Падає сніг, віхола віє,
Холод розгулює міцно.
Білу вуаль кликала гріти
Чорна земля, – задрімала.
Падає сніг, сонце не світить,
Тільки за горами спалах.
Так і душа. Одяг біліший
Навіть від першого снігу.
Тільки під ним сховано інше:
Чорне, пошматане лігво.
27.11.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966771
дата надходження 27.11.2022
дата закладки 01.12.2022
Від краю неба до землі
торує шлях вечірній промінь.
І ностальгійно в тім мені,
що все минає. Чути гомін
якогось сірого пташа
отам в далекім піднебессі.
А може, то чиясь душа
хотіла б заново воскрести...
Прожити знову трохи літ,
зустріти ще б нову епоху...
Цей незбагненний дивний світ
поріс надіями, як мохом.
І в передранішній імлі,
Коли згустішають всі тіні,
Від краю неба до землі
світ знов наповниться промінням...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965247
дата надходження 10.11.2022
дата закладки 11.11.2022
Простирадло нового дня хризантемне,
Павутинна журба пролітає за вітром.
Виціловує сонце світлом наземне
Раритетності листя - фантазії витвір.
Доторкаєшся спомином губ вчорашніх,
Літніх, теплих, загуслих у хмарах відлунням,
Хвилюванням душі наповнена чаша.
І доцільно б засіяти з осені лунки.
Хризантемні палітри - барви яскраві,
А на серці лежить звичайнісінька осінь.
Вже усотуєш світ. Чутливість радарна.
Небо пестить згори - пречисте осоння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964567
дата надходження 03.11.2022
дата закладки 05.11.2022
Дощик крапав, враз, хлюпоче,
Показати... жвавість, хоче
Такий спритний, хоч дрібненький,
Ще й до всього холодненький.
Я знов зранку зажурився,
Адже він не зупинився,
Краплі скачуть по стежинці,
Веселяться, мов у танці.
На жаль, смутком оповитий,
Тож сиджу, вкотре закритий,
Мені б десь, чобітки взяти,
То б пішов, я погуляти!
Так шкода", старі замалі,
Тому й сумно в осінні дні,
Дощик хлюпа,тихо хлюп – хлюп,
Ніби шепче - вдома побудь.
04.11.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964667
дата надходження 04.11.2022
дата закладки 05.11.2022
Дощик пісню заспівав:
- До, ре, мі, фа, соль, ля, сі,
І земельку напував -
Вся у крапельній красі.
Осінь залюбки взяла
В друзі дощика собі.
Теж співала; тра, ля, ля.
Вдвох пустилися у біг.
Дощик ноти вигравав,
У шпаринку кожну ліз.
Крапель цілий караван -
Це для осені - сюрприз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964716
дата надходження 04.11.2022
дата закладки 05.11.2022
Доторкаючись прозорими пальцями,
До холодних небес.
Я, відчуваю їх вроду нескінченну…
—Ай й дійсно воскрес.—
Б’ють зоряними батогами юну Гею,
Волхви сиві.
Вистраждала, вимолила…
Простили — остигає….
Червоніє простір — рум’яніє,
З'єднуються невидимі ріки.
Рождається слава
У віки вічні!
Ступає нова ера по морям, по гОрам…
В душі зазирає.
Колоссяться, зріють, наче кров’ю
кроплені.
—Вродять, вродять, неодмінно вродять!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964676
дата надходження 04.11.2022
дата закладки 05.11.2022
Ми летіли разом
У небесний ирій,
Там світанком Всесвіт
Сіяв пелюстки.
Журавлині крила
На вершині миру,
Де галактик юних
Світять маківки.
Ні кілка, ні криці
Ні землі, ні хмари.
Ні меча, ні списа,
Ні біди, ні зрад.
Так блакитні зорі
Вишиті в Стожари,
Зачинали душі
Божих немовлят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964015
дата надходження 27.10.2022
дата закладки 27.10.2022
Пів світу плаче, кажуть, а пів – скаче.
Чому ж такий він – непростий цей світ?
Штурмують мозок мій думки гарячі
Не рік, не два – уже багато літ.
Й народжується мимоволі слово,
Котре озброїть мудрістю язик:
«Рух протиріч – всього життя основа
Й не дивно, що наш світ до цього звик».
18.12.2021.
Для людини найбільше горе,
Коли поряд – без честі люди,
Коли в штормі ти серед моря,
Коли друг обливає брудом.
18.12.2021.
***
– А чи можна прожить без волі?–
Я запитую у вітрів,
Що гуляють у чистім полі,
Роси струшують з яворів. –
Ну, а щастя бува багато
У звичайних земних людей,
Як добра повні двір і хата,
Успіх звично до рук іде?
– Не буває волі багато,
Бо без неї щастя катма.
Воно там, де тепло у хаті
І в душі не живе зима.
18.12.2021.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963932
дата надходження 26.10.2022
дата закладки 27.10.2022
Для мене, друже, щастя - це коли весна,
і журавлі ключем із вирію до дому,
коли майбутнє бачу в кольорових снах
і від життя свого не відчуваю втоми.
А ще не по асфальту... босим по траві,
коли червнева спека й сонце у зеніті,
і жайворон у небі, і його пісні,
вода джерельна, найсмачніша в цілім світі.
Для мене щастя - це коли дитячий сміх,
батьків порада, і підтримка щирих друзів,
коли дощі, або іде лапатий сніг,
коли живу, і ще пишу на радість музі.
Для мене щастя - це коли зірки,
коли в розмові не відводять погляд,
коли рука торкається руки,
коли разом... коли назавжди поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240817
дата надходження 13.02.2011
дата закладки 25.10.2022
Ще ніколи, мабУть, не трималась так міцно за осінь
Я, як зараз роблю це, в годину війни лихоліть,
Коли в обшир із рупорів сурми летять стоголосі
І слова: «Двері власній безпеці хутчіш відчиніть!»
Ще ніколи так трави й дерева очима не гріла,
Я, як зараз роблю це, у стані відбою тривог,
Рідним краєм ніколи, як зараз, ще так хворіла,
Не бажала так ревно, щоб дав йому міцності Бог.
Щиросердно гіркою сльозою так небо не мила,
Не гойдала так «ців» горобців, що ідуть в па-де-де,
Вправно так і завзято надію не брала крила,
Що рече: «Сонце слави над краєм калини зійде!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963544
дата надходження 22.10.2022
дата закладки 24.10.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DPabSZMU7Zo[/youtube]
Всесильна осінь, вона - фея,
Хто закохається - пропав.
В красивім платті по алеях,
І кожен погляд - проводжав.
Вона це бачила, всміхалась,
Ну де побачиш ще красу?
Невже, й вона теж закохалась?
Для цього вдосталь є часу.
Але у кого? - тут питання,
Кому все ж серце віддала?
Тому й красива у коханні,
Красу оцю так берегла.
Навколо сипе срібло, злото,
Для когось килим простеля.
Пройшлась по ньому гордовито,
Когось виглядує здаля.
Спочить присіла на лавчину,
І задрімала ненароком.
Та він не йде. Яка причина?
Його чекати немає толку..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963710
дата надходження 24.10.2022
дата закладки 24.10.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hoGceeEhxK4[/youtube]
Відлітали лебеді у вирій,
З сумом подивилася їм вслід.
Чи на чужині ви будете щасливі?
Хай легким вам буде цей політ.
Опустіли іще теплі гнізда,
Сумно чомусь стало тут без вас.
Хай в дорозі не торкне біда,
Повертайтесь, як завжди, до нас.
Помахала влід я їм хустинкою,
Щось вони кричали вслід мені.
Полетіли білою хмаринкою,
Що вас жде отам, на чужині?
Ви летіть, бо вам оце так треба,
Повернетесь, то не буде вже війни.
і безхмарним буде уже небо.
Тільки б дочекатися весни.
А я буду вас весь час чекати,
Тільки б тут хватило мені сил.
Берегтиму я гніздо край хати,
Я почую шерхіт ваших крил..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963628
дата надходження 23.10.2022
дата закладки 24.10.2022
Спіткнулося літо об зойк журавлиний,
Чи брязнули поряд осінні ключі,
Підняв головою листок тополиний
Грибок молоденький, що виріс вночі.
Майструє хатинку павук кривоногий,
Не день і не два – кілька тижнів підряд.
Нікому нема в лісі діла до нього,
Адже вистачає турбот і в звірят.
Закінчує білка комору ладнати,
Горішків наносить туди і грибків,
Щоб голоду з дітьми узимку не знати.
І будні, і свята у неї такі.
9.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963124
дата надходження 17.10.2022
дата закладки 18.10.2022
Солодкий мед духмяні липи,
Ці неймовірні відчуття.
Їх аромат витає всюди,
Мов підсолоджує життя.
Так, ніби матінка пригорне
Своє малесеньке дитя.
Теплом зігріє, заколише
Та заховає в сповиття.
І заспокоїть, приголубить
Зігрітий сонцем ніжний цвіт.
Ось так під липами пройдешся
Поволі зникне втоми слід.
Загоїть в серці біль та рани,
Розтопить смутку білий лід.
Природа ніби так і хоче,
Щоб став добрішим білий світ!
21.06.2022
by Shtuka Yaroslav
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951294
дата надходження 23.06.2022
дата закладки 13.10.2022
Я так хочу тебе обійняти
Пригорнути тебе, як колись.
Щоб від радості сльози, мов роси,
По трояндах тихенько лились.
Наші мрії, мов птахи в блакиті,
Обійнявшись у вись піднялись.
Щоб їх зорі почули і небо,
Щоб вони неодмінно збулись!
І нехай зараз ти так далеко,
Розділяють країни й міста.
Уві сні я тебе зустрічаю,
У думках я збудую моста.
Я зустріну тебе і пригорну!
Ця розлука така не проста,
Зацілую тебе до нестями
У медово солодкі вуста!
13.08.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956272
дата надходження 13.08.2022
дата закладки 13.10.2022
«… Як намарно блукати по світу
Чи не ліпше тоді у вир ароматів
Та в буревій фарб?»
(Камбара Аріаке)
Срібне дійство Lunaria –
Ми п’ємо його в жовтні,
Коли Небо прозоре як час,
А хмара нагадує дім –
Наш холодний притулок.
Сім останніх троянд –
Чорних квітів колючих осені
Свідчать хоралом про те,
Що джерела шумлять все тихіше –
Німіють,
Бо Темний блукає дібровами –
Лісами багряних сутінок.
Келих повний вина:
Це шукає нічийна втома
Тінь свого прихистку –
Замку ґотичних ілюзій,
Шукає цю гру: забаву прощання.
Крук – щонайбільший
Ширяє над дюнами –
Їх породило море Таласса –
Те, що воліє співати, кричати, шуміти
Коли все засинає,
Коли навіть серце
Спить.
Срібна вистава Гекати Сотерії,
Коли Калліопі требу –
Плодами дозрілими.
Тиша навколо.
Над пустищем жовтого листя,
Над мідними кленами
Свідок німий –
Lunaria.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962177
дата надходження 07.10.2022
дата закладки 08.10.2022
Рясніла нічка золотом зірниць,
Повінчаних із тишею до рання.
Засяяли вони й на дні зіниць,
І полилися із сердець зізнання.
Покликали до раю вони нас,
Аби ми потонули у коханні,
А мо’, то й був отой магічний час,
Коли готові душі до єднання?!
Важливу істину пізнали ми в житті,
Що не бува моментів дріб’язкових –
Саме в ту ніч нам ангели святі
Вручили щастя зоряну підкову.
Немало нами пройдено доріг,
Стрічались терни й ніжність трав шовкових,
Та заповітний маємо поріг,
Під котрим та закопана підкова.
7.02.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962167
дата надходження 07.10.2022
дата закладки 07.10.2022
Є музика лісів. Є музика вітрів.
Є музика прощань. Є музика стрічання.
Є музика хрущів. Є музика струмків.
Є музика птахів. Є музика кохання.
Є музика вогнів. Є музика дощів,
Оркестрів і гуртів. Є музика поваги.
Є музика пера. Є музика добра.
Є музика вагань і музика відваги.
Є музика зими. Є музика весни.
Є музика снаги і музика знемоги.
Є музика, як сни. Є музика війни -
Боїв, утрат, сльози й салютів перемоги.
ЩАСТЯ
Щастя – це чути гармонії звуки,
Неба спивати ясну голубінь,
Міряти зустрічі після розлуки,
Злети мережити після падінь.
Щастя – це дихати (вміти!) любов’ю,
День загортати у фантик чуттів,
Двері щодня відчиняти здоров’ю,
З вітром у парі іти по путі.
Щастя – це пійманий тишею вечір,
Праця, що хлібом лежить на столі.
Ніч, що рікою лягає на плечі,
Мозок запрошує в сни-кораблі.
Щастя – це брати частинку від світу
І водночас нею повнити світ.
Миром мостити планеті орбіту,
Правду і честь одягати в граніт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961506
дата надходження 01.10.2022
дата закладки 03.10.2022
Коли б діждатися пори...
Почути гамір дітвори
В садках чи біля школи,
Щоби лунав дзвіночком сміх,
Смішив і радував усіх
Малих, старих навколо...
Натомість, сльози, а не сміх.
Неначе, маєм якійсь гріх...
І це вже не осінній сон,
Горить, здригається земля,
А вже десь плаче немовля...
І чути скрізь пекельний стон...
Бо маємо воєнний стан.
Чи був то пан, чи вже пропав...
Якщо козак - до зброї встав,
То битиме до скону!
Шануєм славне ЗСУ!
Славім Тероборону!
Щоб закінчили цю війну!
Здобули Перемогу!
Дай, Боже їм підмогу!
Щоб знов лунав дитячий сміх
І ми зустріли всіх живих,
І всі прийшли додому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961602
дата надходження 02.10.2022
дата закладки 03.10.2022
До фінішу вже добігало літо
Дрімало літо у ромашках білих,
Аж поки грім серпневий не збудив, –
То осінь рання через трави бігла,
З Іллею не минула і води.
А та зраділа кралі ясноокій,
Як сонечко заграло на струні,
Вслухаючись у ледве чутні кроки.
Стрічали вечір хори цвіркунів.
До фінішу вже добігало літо,
Де особливі звуки й кольори.
У багряниці вже кленові віти,
Зеленорукі поряд явори.
Так літо перейшло у ранню осінь,
Де частим гостем вже туман густий,
Дзвеніли сріблом трави в ранніх росах,
І квіти, що не встигли відцвістись.
2.09.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961787
дата надходження 03.10.2022
дата закладки 03.10.2022
Експромт
Ніхто не зна, кому яка коли
Пора настане?!
Шикуйте стрій, знання - Ваш бій!
Тримайтесь, освітяне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961599
дата надходження 02.10.2022
дата закладки 02.10.2022
То літо бабине, коли сорок п’ять,
На часі по́різно зірочки горять,
На душі легко, а краса жоржин,
Дарить натхнення і ти в мене один.
Ой літо бабине, серця спокуса,
Як до вподоби, ці козацькі вуса,
Очі- волошки сині, в них втоплюся
До грудей ніжно,радо притулюся.
Золоте літечко, скирти по полі,
Як капелюхи, подякуймо долі,
Теплі обійми, сердечка в унісон,
Жага надій, кохання, це вже не сон.
Це ж літо бабине, земна благодать,
Не гріх напевно, молодість, цвіт згадать,
Не згаснуть зорі, ми повні сил й снаги,
Разом навіки, як річки береги.
Ой, літо бабине, як би ж сорок п’ять,
Час не вернути, жаль, так роки летять,
Хоч й сивина в косах й вуса біленькі,
А в душах, вЕсняно, мов молоденькі.
27.09.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961143
дата надходження 28.09.2022
дата закладки 01.10.2022
Там, де осінь гуля,
Чути листя легке шарудіння,
В павутинні куня
Павучок, майстровитий дивак,
Ніби струни, бринять
У траві промінці мелодійно,
І громи не гримлять,
Й соловейко від жнив не співа.
Стеле дивні мости
Осінь з літа у зиму сувору,
Аби тій не брести
По розмоклих забутих стежках.
Вистеляє листки
В килимочки нові, кольорові.
На нових моріжках
Золотарник устиг зацвісти.
Суплять брови згори
Небеса насторожено-сиві.
Роздяглись явори –
Ловлять хмари тепер голіруч.
Дістає з-під кори
Їжу дятел, казково-красивий.
Грудень десь забаривсь,
Не здолає ніяк гір і круч.
26.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961319
дата надходження 29.09.2022
дата закладки 01.10.2022
Цілу ніч дощить, хлюпоче,
Серце знов, спитати хоче,
Як сини й доні на фронті?
За плечима холод, мов лід,
Вітер віяв пелюстки вслід,
Час минав у боях страшних,
Не спинив ворог запальних.
Хоч й невдачі та стояли,
У серцях віра, бо знали
Україна понад усе!
Припікало сонце в плечі,
Голоси, в небі лелечі,
Воно б миру - раша лізе,
Сила волі, як залізо!
Перші кроки перемоги,
Горять душі від тривоги,
Де сил взяти, щоб здолати?
Щоб не бідкалася мати?
І ті люди, що в полоні,
Змиє дощ... сльози солоні!
Цілу ніч, дощить, хлюпоче,
Серце матері шепоче.
Боже,зглянься, діток спаси!
Чи одягнені , чи взуті?
Знайте любі, не забуті!
Кожен день, кожну хвилину,
Обійма мати дитину,
Вклоняється перед вами,
Ви ж справляйтесь з москалями,
Нехай Бог, допомагає!
Цілу ніч, дощить, хлюпоче.
Серце знов, спитати хоче,
Мо» війна на горизонті?
Як сини й доні на фронті?
Хай вас Бог, оберігає!
18.09.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960109
дата надходження 18.09.2022
дата закладки 20.09.2022
Я залишусь тобі на згадку,
Найкрасивіші були дні!
Хоч я була тобі загадка,
Та дні були оті - пісні.
Таких ніколи не зустрінеш,
І щастя з ними не прийде.
Колись в минуле зазирнеш,
Та час ту мить враз украде.
Такого часто не буває,
Не багатьом воно дано.
Це щастя в вирій не літає,
І не омана, й не кіно.
Коли до нього доторкнешся,
Щасливим можеш і ти стать,
А коли втратив - озирнешся,
Як зірку з неба - не дістать.
Воно від тебе так далеко,
Тобі цю відстань не здолать.
В холодну ніч, чи, може, в спеку,
Не треба! Можеш заблукать.
--------------------------------------
Натисніть на картинку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959975
дата надходження 17.09.2022
дата закладки 20.09.2022
Росте берізка одна в полі,
Неначе сиротина.
Один лиш вітер має змогу,
Розрадить самотину.
Вона зажурена, зітхає,
Схилила віти до землі,
Чи щось болить,хто знає?
Які торкнулися жалі?
А поряд міцно воїн спить,
Заснув він вічним сном.
Міленький дощик моросить,
Зажура - в унісон.
Постійно дзвонить телефон,
Яка гірка ця днина!
І все гучніше його тон,
Хвилюється родина.
Він не почує вже дзвінка,
Не зможе відповісти.
Війна забрала юнака...
Бої ідуть там близько..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960108
дата надходження 18.09.2022
дата закладки 20.09.2022
На стіні ніжність тіней суцвіть
Зав'язала взаємність любові.
Розкривався магічності світ.
Вистачало обом і півслова.
Досхочу проростали гілля́м,
Креп нічний розвівався довкола.
Насолоди свіча, світла храм,
Мов співали серця баркаролу.
Сонця пальчик торкнувся вікна,
У дорогу спішити потреба.
Час прощання настав, бо війна.
Захисти, всемогутнєє Небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960156
дата надходження 18.09.2022
дата закладки 20.09.2022
Своя Голгофа в кожного із нас,
І шлях до неї – теж свій, особливий,
Виводять формулу життя нам доля й час,
Тож кожен з нас по-своєму щасливий.
Той в дітях має щастя, той – в батьках,
Когось хвилюють золото й машини.
Комусь своя країна не така,
Та іншу думку мають старожили.
І не тому, що кругозір «вузький»,
І ревно в соцмережах не чатують –
Із діда-прадіда це справжні козаки,
Тому свій край, як можуть, так рятують,
Бо добре знають формулу життя:
Ніде немає краще, ніж удома.
Їх дух гартований у вогнищі звитяг,
Тож не страшні їм ні війна, ні втома.
13.09.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960276
дата надходження 19.09.2022
дата закладки 20.09.2022
Війна … жорстокість… безнадія
Щоб вижити - плекайте мрію!
Він на війні, не день не два,а кілька років,
В розчаруванні, коли слухав, що пророки,
Народ знімів. Як нам позбутись злого чужинця?
Але ж набачився й напивсь біди по вінця.
Та невгамовна, рашистсько - путінська орда,
П’яна пишалася, що швидко до нас прийшла,
Себе так хвалить- може вміло воювати,
То світ блюзнірства?Чому ж не бідкалась мати?!
Чого припхався на святу землю вкраїнську?
Чи то в капкан, заманив на угоду в Мінську?
Нащо довіра? Гляньте, смерть гуляє всюди,
Такі наївні?! Чи добра й ждать від Іуди?
Дружини, неньки, вбрались у чорні хустини,
Сльози гіркі, стікають по щоках дитини,
Чи й розуміє - дитинство не повернути,
Чомусь, надважно сприйняти радість й забути.
Снарядів свист і гул, руїни, горить земля,
Щодня й щоночі, безжально кулями встеля,
Прийняти важко, знову в бункері чатує,
Душа кричить, ридає та ніхто не чує.
Вже загартований! Зарано посивілий,
Країну любить! Хоч від втоми захмелілий,
Й від легких ран. Та віра зігріває серце,
Що прийде час, звернеться в рідне озерце.
Війна закінчиться, не буде перепону,
Діти й онуки приїдуть із - за кордону,
Тридцятиріччя, на часі відсвяткувати,
Щоб по житті, разом, благословляла мати.
Думки метеликами, луганщина, що там?
Чув нещодавно,ущент розбомбили наш храм,
Там де з тобою, моє серце, обвінчались,
Усе життя, прожити в мирі сподівались.
Над головою, свист куль відхилив від думок,
Ото задумавсь! Зробить один невірний крок,
Й можна позбутись, цінного життя й майбуття!
І знову бій, не замовкали автомати,
Рашисти злі і вкотре, чути одні мати,
Ба,сердяться, що даємо вірпір навалі,
За все, віддячим! Чого напали, зухвалі?
Рука тянулась до нагрудної кишені,
О дай же Боже, не загубити лист нині,
Для тебе люба, написав до ювилею,
А ще я мрію, вручити орхідею.
Щоб тільки усмішка була на твоїх устах,
У очах- щастя! Щоб смуток зник й панічний страх!
Цієї ночі, навіть не дрімав. Гатили,
З гаубиць, більше нас розлютили,
Здається виконали ми наказ, йдем далі,
Хоча змарнілі та відкинули печалі.
Любов у серці - до землі, до Батьківщини,
А ворогам, трішки підсмалимо чуприни,
Щоб усі знали, які дружні в Україні,
Мир подаруємо кожній, лю́бій дитині!
Світанок, тиша. Вже йі розслабитися можна,
Та знову думка, підстерігає тривожна,
Чи лист на місці, може вкотре прочитаю,
Мов очі бачу! О, як же я тебе кохаю!
На якусь мить, ніби закамяніли руки,
Під серцем щем, враз чомусь невпевнені рухи,
Врешті віджили пальці, намацав кишеню,
Все хвилювання, міцно затиснув у жменю!
Ну ось він, лист, відволіктися б від потрясінь,
Тремтячий голос… тихо розносивсь вдалечінь.
Для нас з тобою, вже скоро прийде весна,
За її вдачу, щасливі, вип’єм до дна,
Вина солодкого, в диво - вечірній час,
Нас заворожить, навік з’єднає ніжний вальс.
***
Тільки весна, то ж задзвенять стрімкі струмочки,
І випинатиме бузок зелені листочки,
Для нас з тобою, розквітнуть всі первоцвіти,
Удвох напишемо коханню заповіти.
Яскраво - ясне сонечко,вмить розтопить лід,
Потоки водні…. жваво змиють зимоньки слід,
Тепле проміння, зігріє і чисті серця,
Й як наречена, вже розквітне шовковиця.
Побачиш милая, вода вийде з берегів,
Не приховати цього кохання почуттів,
У ній відіб’ється яскраве сонце, блакить,
Лагідний погляд, кожного з нас ощасливить.
Відчуй кохана, знаю, скоро прийде весна,
Та ще ясніше, для мене засвітить одна,
І, як щороку, для усіх засяють зорі,
То твоя зіронька у небесному морі.
І при долині, поступово гай розквітне,
Чуть соловейка, те щебетання привітне,
Світле проміння поніжить будь- яку квітку,
Прославить весну, ми потішимося світу!
Враз невзначай, сльозина скотилась на папір,
Ти дочекайся, моє щастя, лише повір,
Що перемога, вже зовсім не за горами,
Козацький дух, непереможний! З ворогами,
Розберемося, врешті - решт, як і годиться,
Той бруд вонючий розіб’ємо, спопелиться!
Мов серце птаха…. високо у піднебессі,
Моя кохана, нам би порадіти в красі,
Життя прекрасне, чекай, закінчиться війна,
Гадаю, вірю, що нас поєднає весна!
Настає осінь, барвистість клени прикраша,
Якби ж ти знала, як знов веселиться душа,
Як звіти чую, про наш успіх, перемогу,
Встелю пелюстками, я до тебе дорогу.
Ми розпочнемо, інакше, щасливе життя,
ВІРА, НАДІЯ й ЛЮБОВ, нам зігріють серця!
І буде вільна, в цвіту наша Україна!
Я б іще люба, поговорив із тобою
Але команда, вже готуємось до бою!
19.09.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960312
дата надходження 20.09.2022
дата закладки 20.09.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=effkoBQqm7g[/youtube]
Так схуд й поблід небесний Місяць,
Таким тоненьким раптом став.
І не знаходить собі місця,
З тих пір, як Мавку покохав.
Він береже від всіх цю тайну,
Старанно в серці заховав.
Любов була ця незвичайна,
Про це він добре давно знав.
Про неї мріяв він щоночі,
Та це були лиш міражі.
Так подивитись хотів в очі,
Що так далекі й теж сумні.
Як дотягнутися до неї,
Узнать людську ту теплоту?
Назвать хотів її своєю,
І стерти з серця гіркоту.
Він бачив Мавку біля річки,
Вплітала квіти в довгі коси.
На це дивився кожну нічку,
А як блищали в квітах роси!
На плечі падало волосся,
Гнучкий, красивий, тонкий стан.
Він це придумав, чи здалося,
Що обіймав красу він сам.
В його душевній порожнечі,
Вона була, як діамант.
Та він не вірив своїй вдачі,
Бо все було тільки обман.
Кидав їй місячну доріжку,
Надію все-таки він мав.
Та не на ту дивилась стежку:
Лукаш давно її кохав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959185
дата надходження 09.09.2022
дата закладки 10.09.2022
Літа ідуть, а серце не старіє.
Лягає час рівцями на лице.
А я собі казатиму: "Маріє,
Життя, насправді, зовсім не про це..."
Життя - про радість, сховану у грудях,
Яку не змиють сльози, ні дощі.
І доброта, яку шукаєш в людях.
Любов-метелик на твоїм плечі...
А ще про сум. Про осінь і розлуки.
Усе, що наповняє нас живим.
Про вік, говорять, видають ще й руки,
А серце буде завжди молодим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958969
дата надходження 07.09.2022
дата закладки 10.09.2022
Мережить доля кожному свій шлях
Від лона материнського до тризни ,
Щоб не блукати у біди полях,
Не варто долю обирать капризну.
Її теж доля рано повела
Стежиною, що бігла без упину,
І хоч дитиною ще рушила з села,
Й вітри дули не завжди їй у спину,
Вона ішла… Закохана в пісні,
Наповнені любов’ю і журбою.
Купали вони крила у Десні,
Народжені й Козацькою добою,
Й кріпаччиною-рабством на селі,
Й солдатчиною, ледь не в чверть століття.
Уже й тоді нас гнули москалі –
Земля це пам’ятає лихоліття…
Вслухалася вона в мотив, слова
І плакала… Без сліз. Лише душею…
І біль їй душу густо засівав,
Аби та не спізналася з іржею.
І хоч немало вже промчало літ,
І ран душа отримала немало,
Живе давно життям вже іншим світ,
Московія й йому хребет ламає:
Абхазія і Грузія, й Чечня,
І Сирія, й шматочок Придністров’я,
Донбас і Крим – усі – в горлі Кремля,
Политі всюди патріотів кров’ю.
Тепер онуки жінки стали в стрій,
Щоб Україні врятувати волю,
Вона ж слова-каміння шле «сестрі»:
«Геть з України!
Геть!
Із нас доволі!»
9.09.2022.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959203
дата надходження 09.09.2022
дата закладки 10.09.2022
Як пощастило – не сам в родині,
Є ті, з ким гени плетуть канати,
Даруй обійми таким ще нині,
Бо завтра може і не настати.
Як друзі в тебе є, й не байдужі –
Уміють з куснів твій дух зібрати,
Сьогодні ж в душі вклади їм груші,
Бо завтра може і не настати.
Як є такий хтось, що серцю любий,
З ким ти до зір би хотів злітати,
Влий мед до сну ще такому в губи,
Бо завтра може і не настати.
На серці зараз став теплі міти.
Є сенс у цьому! І є потреба.
Бо що ті сльози, і що ті квіти,
Як тіло – в землю, душа – до неба?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958766
дата надходження 05.09.2022
дата закладки 06.09.2022
ОСІНЬ
Акро
О сь така пора настала...
С вітле небо вкрила просинь.
І тепло в собі сховала...
Н аших діток в школу просить
Ь ОСІНЬ !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958335
дата надходження 01.09.2022
дата закладки 01.09.2022
Прощалось літо зойком журавлиним,
Щоб відлетіти в вирій на крилі,
Вклонилось річці, горам і калині,
І щедрій на врожай святій землі.
Вклонилось ранкам, сповненим турботи,
І синім, ледь імлистим вечорам,
І дням, що притомились від роботи,
І тим, хто врожаї в полях збирав.
Вклонилося дорослому й дитині,
Що поздоровшала і навіть підросла,
І вечоровій зоряній хустині,
Що над землею нічка розп’яла.
Воно так ніжно з усіма прощалось,
Що в віях заіскрилася сльоза,
А у серпневім небі намічалась
Остання, мабуть, літечка гроза.
13.02.2022.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958123
дата надходження 30.08.2022
дата закладки 31.08.2022
Люблю тебе і ти мені єдина.
На світі цім - обіцяна земля.
Свята земля, як серця половина,
І дорога, як мамі немовля.
Люблю тебе. Радію і сумую.
Захоплююсь, милуюся ім'ям.
Нехай весь світ зупиниться й почує,
Яка велика істина твоя...
Любове чиста, праведна і рідна,
В тобі початок. У тобі кінець.
То прошу Бога, щоб плекати гідно
Твоєї слави, єдності вінець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957446
дата надходження 24.08.2022
дата закладки 24.08.2022
Коли ви втратили надію, ви втратили все.
І коли ти думаєш, що все втрачено, коли
все жахливо і похмуро, надія завжди є. -
Піттак Лоре
---------------------------------------
Колір надії завжди тільки білий,
Сонцем обласкана, вічно жива.
Вічно їй вірте, щоб не згубили,
Часто в житті нашім робить дива.
Якщо схитнешся, бо вітер в обличчя,
Збитись з шляху тут надія не дасть.
Завше почує, коли я покличу,
Може надія врятувать від нещасть.
Той, хто надію впустив в своє серце,
Легше іти по життєвім шляху.
Ніжно, потихо луна її скерцо,
Що порятує в хвилину лиху...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956674
дата надходження 17.08.2022
дата закладки 17.08.2022
Спить натомлений день
У долонях легких прохолоди,
Зірочки де-не-де
Цідять світло крізь ночі імлу.
Місяць тишу пряде
Із роси і достиглого плоду,
Значить, осінь іде –
Буде діло рукам і крилу.
2.08.2022.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956424
дата надходження 14.08.2022
дата закладки 17.08.2022
От життя, десь поділась жвавість,
Хтось придумав, нам оцю старість,
День чи ніч, вже не розібрати,
Чи то тьма, чи ні, як поспати?
Коли очі, немов ліхтарі,
В голові, думки, як – бунтарі.
Схожі з п`явками, смокчуть мозок,
Як на очі, враз день поразок.
Бо зробить, щось знову забула,
Вже у спогадах, вся тонула,
То здалось, чи газ відключила,
Так, то добре, псові зварила.
Тож не стане, вже зявкотіти,
Його ж трясця та й де подіти,
На двох пенсії, не достатньо,
Але ж жить, не буду самотньо.
І ледь крехтячи, повернулась,
На бік вкотре, вже й посміхнулась,
Зірочки, такі ж бо ясненькі,
Ич, як добре світять, гарненькі.
На них може мешкають люди,
Ой мій мозок, здається блудить,
Та й до себе, ще так сердито,
-А чи в хату занесла сито?
А то знайдуться липкі руки,
От башка, то життєві муки!
Піднялась, ледь -ледь потоптала,
Ото лишенько, чи пристала.
Зупинилася біля дверей,
Відпочила і тут за курей,
Я згадала, -Чи й закрила їх!
А деж ключ? По хаті линув сміх,
От старе, то гірше малого,
Мов плила, вже поза порогом.
Вмить холодний вітер освіжив,
Перед нею, песик заслужив,
Намагався руки торкнутись,
Ой хоча б та й не послизнутись.
Наче тінь, по обійсті повзла,
Поверталась, вже занадто зла,
Під замком кури й сита нема,
Ох забудько і що то сама.
На годинник погляд - дванадцять,
Чи здалось було ж одинадцять,
Черепахою стала, от біда,
Ой роки, як же часу шкода!
Де ж поділась молодість, жвавість,
Надто важко сприймати старість,
А душа іще хоче співать,
Жаль не сила, її відігнать!
Летів час, потьмяніла стеля,
І відчула спокій оселя,
За вікном, місяць покидав трон,
Очі злиплися, торкнувся сон.
20.01.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956408
дата надходження 14.08.2022
дата закладки 16.08.2022
Терпи...Усе колись минає...Живи на зло всім тим,
хто зневажає!Даруй тепло тому, хто це цінує!
-----------------------------------------------------
Життя повільно скрапує незримо,
І повільніше робимо ми крок.
Але в думках ще розправляєм крила,
Й життєвий пам"ятаємо урок.
Зупинимось, де треба, не спішим,
Подумаєм, чи варто це робити.
Можливо, шлях знайдемо все ж простий,
За це, щоб люди не змогли судити.
Обходимо ми гострі вже кути,
І мовчимо, коли така потреба.
І головне: не стать рабом смуті,
Обходити шляхи усі ганебні.
Колись, як стане важко аж до краю,
Згадаєм тонку соломинку.
Буває, що в житті вона спасає,
Дозволить відпочити на хвилинку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956588
дата надходження 16.08.2022
дата закладки 16.08.2022
Любов...Невже зі снів легка примара?
Колись втішала, лікувала ночі.
Кружляв кохання рій, було безхмарно,
Довкола все медово та уроче.
Тепер на різних берегах. Мовчання.
Примхливі дні течуть у жменьці серпня.
Якби ж вдалось думки свої розчавить!
Блукають досі під дугою се́рпа.
Стікає сонце медом золотавим.
Холоне, ніби плазма, в тихих хвилях.
Сліди невидно лісової мавки,
А у високім дерні пташка квилить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955697
дата надходження 07.08.2022
дата закладки 10.08.2022
Відкровило літо маками у полі,
Чебрецями в лузі файно відцвіло,
Теплими вітрами смакувало волю,
Стежку підмітало, ніби помелом.
Росами дзвеніло у ранковій тиші,
Капало в долоні краплями до ста.
Слухало, як жито неспокійно дише,
Коли його колос вгору підростав.
Літо сонцесяйне, запашне і тепле,
Зваблене красою синіх вечорів.
Солов’ї так піли, аж природа терпла,
Місяць пив причастя зоряне вгорі.
19.04.2021.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955922
дата надходження 09.08.2022
дата закладки 10.08.2022
Ой ходила, ой блудила до самої нічки,
Босі ноги поранила, добрела до річки,
А ця річка невеличка… вода чиста – чиста,
Уздовж берега краплини, з бісеру намисто.
Ой ходила, ой блудила, щастячко шукала ,
Зорі й ніченьку просила, де шукать не знала,
У водичку, вкотре гляну його образ бачу,
Ой, біда, давно кохаю, собі не пробачу.
Має він, дружину славну, вірную козачку,
Як та пташка, копошиться в рідному гніздечку,
Двоє діток пригортає й свекруху сварливу,
Всім сусідам, хвалится, має долю щасливу.
Ой скажи , мені ти річко, що ж нині робити,
Я не хочу, тую чашу щастячка розбити,
Уже й стеген, доторкнулась вода прохолодна,
Тож так манить, його погляд, річка повноводна.
Не збагнула вуст торкнулась, у очах втопилась,
Пробач Боже та без нього жити притомилась,
Вода плеще край берега, за життям страждає,
А його душа й сердечко того так й не знає.
Та вербички шелестіли, тріпотіли коси,
Затужили.... молоденькі струшували сльози,
Ой, не йдіть, у Іль’їн день, дівчата до річечки,
Свого щастя, не питайте, в красивої нічечки,
Бо безпечно купатися, ще й в розчаруванні,
Якимсь чарам, злим, хижацьким всі води підвладні.
02.08.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955152
дата надходження 02.08.2022
дата закладки 04.08.2022
«У плащ кольоровий вдягну я печаль…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Коли я втому назбирав у кошик ночі,
Коли вірші не пишуться пророчі,
І на папір лягає лише вбога тінь,
Коли в душі зневіра, а не лінь,
І навіть Місяць – цей блідий Сократ
Цей друг - забув і не заходить, і стократ
Мій вечір став самотнішим між книг,
Серед минулого – серед його вериг.
Мій кіт мовчить – свої старі розмови
Про суть життя, весну й котячі змови
Не хоче муркати мені на вухо стиха.
І серед пустки стін, серед мовчання лиха
Посеред порожнечі тьми віків і чорноти,
Посеред забуття, відрази до життя і німоти
Торкаюся рукою я старих своїх речей:
Ось плед, ось кілт і окуляри для очей,
А ще старенький плащ зелений
Як острів наш, як листя кленів,
Як Слайне пагорбу жива й м’яка трава
Як море серпня, як легенд слова,
Як промінь, що втомився в небесах*,
Як мох, що нам нагадує, що прах
То сутність світу… І під цим плащем
Я згадую про все – про цей порив і щем
Який звемо життям, про Бога, про Тартар
Проте, що маю я безцінний дар –
Журбу самотності посеред дива із чудес –
Життя одвічного під куполом небес.
Примітка:
* - іноді як дивитися зі скель Донеголу в далечінь океану, коли в нього падає втомлене Сонце, то можна побачити зелений промінь – прощання Сонця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481967
дата надходження 26.02.2014
дата закладки 25.07.2022
Холодний потяг рушив вдалечінь.
Хвилина смутку душу залоскоче.
Біжать за мною спогади, як тінь,
Не доженуть й спинитися не хочуть.
Прощальні фрази, сказані невлад,
Ще довго в думці будуть на повторі.
В житті ніхто ще не вернув назад,
А так багато жило у мінорі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954045
дата надходження 22.07.2022
дата закладки 23.07.2022
Отим, хто утомився від війни,
Важливу хочу дати я пораду:
Невже не відчуваєте вини?
Такі слова – то перший крок до зради.
Втомився чим? Замучила нудьга?
А може, однотемність у етері?
А чи протистояння ворогам,
Яких лякає і ім’я Бандери?
Але ж війна не схожа на кіно –
Тут інші режисери й сценаристи,
І кров жива теж ллється – не вино,
І вороги жорстокіші фашистів.
А мо’, тому, що втік від тебе сон
І ніч порвала спокій на шматочки?
Високих не бува в бою персон –
Народу там твого сини і дочки.
А мо’, ти утомивсь від голосінь,
Що ллються із жіночих душ потоком?
Земля таких не знала потрясінь,
А ти, лишень, спостерігаєш збоку.
Отож, якщо не втратив ти в собі
Душі чутливість, милосердя знане,
То мусиш бути теж у боротьбі,
І втоми від війни ураз не стане!
30.06.2022.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952757
дата надходження 09.07.2022
дата закладки 12.07.2022
Йде армія грізна, колонами йде,
Курей після неї немає ніде.
Всілякі трофеї бере на шляху...
А жаба в лататті сидить на листку.
Приспів:
Йдуть солдати кроком - "Раз! Раз!"
- Де поцупить унітаз? "Раз-два!"
А з болота жаба - "Ква! Ква!
- В Чорнобаївці, братва!"
Є в кубрику брага, а в рубці трава.
По Чорному морю йде крейсер "Москва".
Забивка готова - "Давай сірнички!"...
П'ють брагу у морі - гуляють бички!
Приспів:
Йдуть солдати кроком - "Раз! Раз!"
Кожен тягне унітаз! "Раз-два!"
А з болота жаба - "Ква! Ква!"
Хана крейсеру "Москва".
Ішла по картоплі, гула БМД.
Бабахнуло раптом - і вже не гуде.
Налив самогону собі селянин.
На кожен рядочок - одинадцять мін...
Приспів:
Йдуть солдати кроком - "Раз! Раз!"
Кожен тягне унітаз. "Раз-два!"
А у полі міна - бум! Бум!
До бурята жаба - "Кум!"
Тече по рівнині Славутич-ріка.
Летять в вертольоті два руzких бичка.
І раптом у воду, як селезень, - хлоп!
Синіє від сміху щасливий "укроп".
Приспів:
Алюміній з неба - вниз! Враз!
В воду бух, як унітаз. Раз-два!
До пілота жаба - "Ква! Ква!"
Як здоров'ячко, мордва?
Сузір'їв мільйони, а місяць один.
У синьому небі свистить Джавелін.
Влучає у башту - здорово, брати!..
Немає нікого - згоріли чорти...
Приспів:
Йдуть содати кроком - "Раз! Раз!"
Б'є ракета в унітаз. Раз, два!
Жаба з ляку каже - "Ква! Ква!"
Впала в воду голова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952220
дата надходження 03.07.2022
дата закладки 08.07.2022
Прокинувсь вітер, подивився:
Із чого б день новий почать?
Собою дуже він гордився,
Можливо, квітка ця під стать?
Розправив крила після ночі,
Старанно так все чепурився.
На квітку звів повільно очі,
І зрозумів, що запізнився.
Зів"яла швидко та краса,
І вже не пахла серед ночі.
Не оживить її роса.
На неї глянув неохоче.
Він зрозумів, що запізнився,
Краса недовга - тільки мить.
Оце подумав, зупинився:
Як швидко це життя біжить..
Присів, задумався небога,
Занадто довго чепурився.
Забув, що є пересторога:
Як жити, ти все ж не навчився...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952649
дата надходження 08.07.2022
дата закладки 08.07.2022
Ой на Івана та й на Купала,
Собі зізналась , що покохала
Серце втішалось, душа співала
Тебе мій сокіл, я покохала.
Ой на Івана та й на Купала,
Тихо - тихенько шумить водиця,
Для тебе любий пісню співала,
Нас поєднає ніч – чарівниця.
Ой на Івана та й на Купала,
Зоряна нічка вже підкрадалась,
Для тебе квіти в вінок вплітала,
Я у обіймах твоїх купалась.
Ой на Івана та й на Купала,
Зорі й віночок, плавають в річці,
Зозуля в лісі часто кувала,
Ти мій, вже поряд, дякую нічці.
Ой на Івана та й на Купала,
Собі зізналась , що покохала,
Серце втішалось, душа співала,
Тебе мій милий, я покохала.
07.07.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952557
дата надходження 07.07.2022
дата закладки 07.07.2022
«Через сімсот років лавр зацвіте знову…»
(Гійом Белібаст)
А знаєш, Всесвіт нагадує яблуко,
Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
І полетіло-зірвалось:
Летить досі з минулого в майбутнє,
А я слухаю тупіт копит
Коли пишу кострубаті верлібри
Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
Що як зорі – ні дому, ні прихистку:
Лише стигле яблуко, яке летить-падає.
Яке колись було квіткою – вогню.
Псалом. А знаєш, я співав колись
У церковному хорі
Храму дітей вдови
Біля якого мальва цвіте. І пахне м’ятою.
Пил годинників, завірюха клепсидр
У місті над річкою – над Бористеном,
Де височіє дерево – старе, як світ ящірок,
Шрам на шрамі, але далі цвіте і росте –
В Небо мовчання. А знаєш, давно вже
Мурували будинок – білий, білий
Як вишня весною, як одкровення,
Будували на радість Сонцю,
Місили глину у ночвах Ночі,
Доки блискавка-спалах
Не провістила грозу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952440
дата надходження 06.07.2022
дата закладки 07.07.2022
«А добре ще було б
Якби крізь наші спомини
Бив звук мов дзвін…»
(Гійом Аполлінер)
Слова-кентаври
Танцюють навколо вогнища,
Сови дивляться вниз
З верховіть наших снів
Вниз – на книгу розкриту ріки,
Що тече в незбагненне
З пагорбів досвіду.
У Римі коштовних ілюзій
Новітній Сенека
Збирає у глеки години –
Грона достиглі Часу.
Винороб. Уп’ємось отим трунком
Колись. Ночі зоряних флейт
На березі моря акацій,
Що відцвіли ще тоді,
Коли ми були юні –
Ми – учні Орфея, рибалки містерій.
У дзеркалі бронзових тіней
Приблуда печаль
У приймах у Кроноса
Для хустки вишукує прядиво звісток.
Щовечора віолончелі – фіалок
Музику грають правдиву –
Про що?
У домі людей і котів
Давно оселивсь божевільний,
Кентавра пальто (чи попона)
Вся в дірах від пострілів.
Думки наче руки
Шукають навпомацки
Віру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950940
дата надходження 19.06.2022
дата закладки 19.06.2022
Час прийде, він - бездоганний,
Знає, що болить.
Він крокує поряд з нами,
Може пожаліть.
Він зуміє тихо, мовчки,
Лікувать, як лікар.
Він не візьме ті подачки,
В нього свої ліки.
Знайде місце це за мить,
До душі торкнеться.
Тямить точно, що робить,
Швидко все минеться.
Та бува і в нього збій,
Чи не ті взяв ліки?
Не загояться повік,
Сердешні опіки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949959
дата надходження 08.06.2022
дата закладки 09.06.2022
Бузок цвіте, і пахощі розносить
Легенький ледве вітерець травневий.
О Боже, дякую за ніжні роси,
За ранок тихий, води кришталеві.
За цю красу вкраїнську, трави пишні,
За арії пташині у садочку.
Одне прошу: лиш миру дай, Всевишній,
Щоб не страждали ні сини, ні дочки.
Щоби навчались знову внуки в школі,
Раділи б небу мирному, природі,
Щоби смарагдом зеленіло поле,
Орда ж рашистська - впала, мов колода,
І зникли б всі сліди її підступні,
Розвіяв вітер зло й ненависть вражу.
Здобули б Перемогу ЗСУ могутню, -
Оце була б для всіх найбільша радість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948643
дата надходження 24.05.2022
дата закладки 29.05.2022
ПролИла хмарка дрібні слізки,
Упали краплі на квітки.
Не оминули і берізки,
Яка вплітала кісники.
Та швидко сонце все змінило,
Причепурився квітів ряд.
Цей дощ умив усіх уміло,
Став яскравішим їх наряд.
Подався грім, не чуть розрядів,
Десь прокотився над ставком.
Йому не дуже були раді,
Пройняв усіх він холодком.
А вітер теж знайшов роботу,
Струсив із крилець цю мокву.
І проявив свою турботу:
Зробив порядок в квітнику.
Квіткам всім вирівняв він спинки,
І осушив їм пелюстки.
Так працював він без зупинки,
Підняв упалі вже ростки.
На квітку сіла он бджола,
Медових пахощів торкнулась.
Про щось цій квітці загула,
А та легенько їй хитнулась...
Таке життя у них у всіх,
Воно різниться від людського.
Вони не знають слово гріх,
А у серцях нема мілкого...
-----------------------------------
Натисніть на картинку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948969
дата надходження 28.05.2022
дата закладки 28.05.2022
Нам би ще один день,
А мо’, й нічку одненьку,
Врятувать щоб людей
І звільнить нашу неньку.
Нам би ще літаків,
Небеса щоб закрити,
А ще досвід віків
В землю орків зарити.
Нам везіння би ще –
Іншого вистачає,
Щоб кремлівський Кощей
Здох. Для нього й свіча є.
15.03.2022.
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948675
дата надходження 24.05.2022
дата закладки 27.05.2022
«Тепле повітря ночі
Сумно змішалося з вітром…»
(Міядзава Кендзі)
Темне
Наче пивниця пам’яті
Важке
Наче коронний край Вальдемара
Серце травневої ночі.
Досить імен. Досить слів. Досить жнив.
Назвіть мовчання апостолом
Полуденної віри катарів.
Моя доля – зелене яблуко –
Важке, наче Місяць оповні
Достигне напередодні
Судного Дня – дочекаємось.
Мерехтять ліхтарі
На вулиці молодих сажотрусів
Міста тирана Пандольфо –
Мармурового вовка Роман’ї
Рибного хлібного Ріміні.
Вітер з моря: вітер-подеста
Розбудив в моїх снах Невідоме.
На човні – на вітрильнику тіней
Крейда креслила знак – імено
Останнього писаря Вчора –
Казначея годин.
Німфо Вегоє!
Розкажи нам про блискавку. Розкажи.
На березі мертвого дерева,
На мосту життєлюбів ертусків
(Расенів, тирренів, Тіная дітей)
Я запитую: «Де?»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948737
дата надходження 25.05.2022
дата закладки 26.05.2022
Скільки було пройдено доріг,
В пошуках людського щастя й правди.
Може, хтось узнати оце й зміг,
То від вас чекаю я поради.
Сонце світить всім однаково,
Правда десь сховалась, як знайти?
На душі досадно і ніяково,
Що зробить, щоб досягти мети?
Та про щастя зовсім інша річ,
Чи багато треба для людини?
Може, подивитись в різнобіч,
Що живем - подякувати днині.
Досить лише посмішки одному,
Білий світ побачить у вікні.
Може, хтось сприймає по-другому,
Щастя в них у іншій є ціні?
Часто воно паряд - ми не бачим,
Мріями літаєм, щоб узнать.
Та воно все розуміє наче,
Неможливо щастя не впізнать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948790
дата надходження 26.05.2022
дата закладки 26.05.2022
Найсвятіші самі
Українські мами!
Вміють все робити,
можуть й захистити!
Найрідніші самі
світлу душу мають,
колискову діткам
лагідно співають.
Люблячі і вірні
ніжно обіймають.
Вправними руками
долю вишивають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948189
дата надходження 19.05.2022
дата закладки 19.05.2022
Крізь віки любов до вишиванки
Українці пронесли і зберегли.
Ромби, кола, лінії, меандри...-
Візерунків тисячі на різнім тлі.
Часто вишивали мак, калину.
Щоб було багатство, щастя і краса.
Процвітання роду й України,
Чистота духовна, вічності роса.
Дуб могутній, соняшник квітучий...
Оберіг від лиха, горя і біди.
Щоб не сунулись на долі тучі.
Навесні, щоб квітли рясно, мов сади.
Символом незламності вважають
Вишиванку у воєнний нині час.
Дух непереможний в ній вражає,
Прагнення до волі, сила, єдність мас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948113
дата надходження 18.05.2022
дата закладки 18.05.2022
У серці моєму вмістилося все:
І доленька полинова,
І про Україну болюче есе –
Звойована ж ворогом знову.
Та я не втомлюся шукать позитив,
Позбутись аби зневіри.
Народе мій, ти неймовірно крутий,
Не раз тебе час перевірив.
Героїв-крутян перекреслив Союз –
Кровлять іще й досі рани,
А скільки в 30-х загублено муз!
Кремлівська брехня з екранів…
І голод, і війни, тепер ось Донбас,
Живі про «Азов» легенди…
Сумління й любов їм давали наказ
Героями стати й.. не вмерти.
Схрестилися шпаги сьогодні держав
Знов на українському полі…
Скількох з них роз’їла російська іржа,
Тож на волосинці воля.
Ще гине народ мій і стогне земля,
Плюються вогнем ракети,
Та скоро, вже скоро кончина Кремля,
І це вже не є секретом.
17.05.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948117
дата надходження 18.05.2022
дата закладки 18.05.2022
Які веселі і дзвінкі слова
Народжуються у душі мрійливій,
Про весну, котра води розлива.
А скільки звуків у травневій зливі!
Усюди її дивні сторінки:
Он – цвіт конвалій в морі буйнолистім,
Там – в споришах загублені стежки,
Поля, де у плуги вітри впряглися.
Роса мережки травам зодягла,
Аби на струнах сонце їй заграло.
Тополя із громами розмовля,
І око манять дощові корали.
«Гадаєш, раю на землі нема?» –
Захоплено запитую у клена,
Зайшовши у кульбабовий розмай,
Що плесом виглядав жовто-зеленим.
17.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947948
дата надходження 16.05.2022
дата закладки 17.05.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.05.2022
«То тягарець,
Що стримує порожнечу…»
(Пауль Целан)
Годинник, що вимірює епохи
Замість циферблату має лише порожнечу
А замість стрілок галактики:
До нього причеплено тягарець –
Чи то не тягарець, а тягар
Чи то Долі нашої попелястої
Чи то Всесвіту сього незбагненного
Гомеостатичного.
Не нами придуманого.
Той тягарець стримує порожнечу –
Вона не летить вгору,
Вона не летить донизу,
Вона не летить вперед,
Вона не летить назад,
Вона не падає і не підноситься,
Вона просто є,
Заповнює все суще,
Не лишає крім себе нічого,
Бо може вона і є оте «нічого» -
Ніщо.
А ми до того годинника прислухаємось,
А ми думаємо про майбутнє,
І вважаємо, що душа вічна,
Що то якась субстанція,
А не лише форма існування
Порожнечі.
Де той годинниковий майстер
З розбитими окулярами
У фартуху засмальцьованому
Зморшкуватий, наче чужа самотність,
Сивий, наче вчорашнє «приходь»,
Добрий, наче квітуча крона – айви,
Де він, що налаштує стрілку-галактику
І скаже ненароком ніби,
Ніби бароко ще тільки минає,
Наче Сократ не на нашому ринку
Оливки купує – скаже – тобі і нам:
«Хай буде!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947841
дата надходження 15.05.2022
дата закладки 16.05.2022
Темрява буде розіп'ята
Мільйонами маленьких світил,
Доля твоя зім'ята,
Струсить із себе ще пил.
Дня одного почуєш,
Знов спів солов'їв,
За яким так довго сумуєш
Серед грому боїв.
Дня одного побачиш
Знову усмішки дітей,
І від радості тихо заплачеш,
А не від болю й смертей.
Дня одного промовиш,
І замовкнуть злі голоси,
Свою іскру надії вже зловиш,
І кінець прийде нещасть полоси.
Дня одного гукнеш,
І навіть сонні прийдуть,
Руки в молінні до неба здіймеш,
І спокій дні твої віднайдуть.
Дня одного відчуєш,
Ніжний дотик роси,
І жодної миті більш не змарнуєш
У світі, де лиш два полюси.
Смерть і життя,
Вони, досі в двобої,
Та у тебе нема вороття,
Тобі лиш співати пісні нової.
Україно, ми за крок до світанку,
На лінії життя, тут, із тобою,
Сонце вже сходить серед серпанку,
Звіщаючи: час стати собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947553
дата надходження 12.05.2022
дата закладки 13.05.2022
Весна в квітчастім сарафані,
Вінок із квітів, що в росі.
Прийде вже скоро гість бажаний,
Всіма оспівана в красі.
Це - спіле літо вже в дорозі,
Боїться, щоб не запізниться.
Воно у всіх давно в повазі,
Та із весною теж рідниться.
Дощі вплела у довгі коси,
Сорочка з бісеру, блистить.
Пташок зібрала стоголосих...
Ну чим це літо пригостить?
Може, сказать, що не чекали,
Бо зараз нічим пригощать?
А потім думала - гадала:
Не можна гостю ображать...
Горнятко меду на удачу,
Смачні із сиром пироги.
Букет із квітів на придачу,
Стискання доброї руки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947633
дата надходження 13.05.2022
дата закладки 13.05.2022
Дикий степ, незораний роками,
Де-не-де пташина промайне.
Розкошує тільки бур"янами,
Вітер прилетить, не промине.
Часто він відвідує билинку
Ту, що серед степу проросла.
(Він загляне тільки на хвилинку),
Серед бур"янів, що розцвіла.
Крапельки роси на ніжнім листі,
Де знайдеш іще таку красу?
Ранок дарував їй це намисто...
Цю красу до неба вознесу.
Дикий мак, все ж зовсім він не дикий,
Це природа крапельку внесла.
Дикий степ, та він не одинокий,
Квітка від самотності спасла.
Мак червоний, неначе крапля крові.
Тут, напевно, йшли колись бої.
І пелюстки мака пурпурові,
Нагадають нам про дні важкі.
І теплиться в степу ще надія,
Що його торкнеться все ж рука.
Хтось отут пшеницю ще посіє,
І не буде місця будякам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947540
дата надходження 12.05.2022
дата закладки 12.05.2022
Дивлюсь на ці портрети, Україно,
Й тебе в них бачу: гарна, молода.
А ось геть чорна, в зморщечках-руїнах,
Собі ж не дозволяєш і ридать.
Тебе живою зайди розпинають,
Ба, не знайшли для цього і хреста,
Ракети в ніжне серце посилають,
Бомблять, стріляють… Ти ж стоїш!
Свята…
І вистоїш! Я вірю, нене, в тебе,
Непроханих позбудешся заброд,
Ще буде над тобою мирне небо,
Бо особливий маєш ти народ!»
10.05.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
Це Сергій Волина, який зараз знаходиться на "Азовсталі". Йому всього 30. Між цими фото всього кілька місяців різниці, а враження таке, що кілька життів…
Це й стало стимулом для написання цього вірша. Я в цих портретах побачила УКРАЇНУ,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947431
дата надходження 10.05.2022
дата закладки 11.05.2022
Тепла весна. День золотий.
«Гради» по місту стріляють.
Дівчинка юна, років п’яти,
Щось до руїн промовляє.
Сонце весняне гріє її,
Тільки її не до сонця.
Більше немає в неї сім’ї,
Більше не «татова доця».
Із-під завалів мами рука…
Більше не «мамине чудо»!
Скільки би маму ту не чекав –
Мами вже з нею не буде.
«Сонечко, прошу, ти не світи –
Більше тебе не чекаю.
Де мені, сонце, далі іти?
Тата і мами немає!..»
Дівчинці юній тут не до гри,
Світ на куски розвалився!
Майже усе місто горить.
Місто горить який місяць…
05.05.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946965
дата надходження 05.05.2022
дата закладки 06.05.2022
Ми вже не ті, якими були вчора,
Повірте, ми давно уже не ті,
Бо встали проти сил зловіщих, чорних,
Аби утвердитись у вічному житті.
Ми вже не ті, якими знав нас ворог,
Давно не ті, якими знав Союз,
Адже проснувся дух в нас непокори,
Котрий не стерпить уже рабських пут.
Ми вже не ті, бо маєм козир – гідність,
Саме тому і світ шанує нас,
Настане час: поборем зло і бідність,
Повернем Крим і змучений Донбас.
24.04.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946967
дата надходження 05.05.2022
дата закладки 06.05.2022
Весна повільно відцвітає,
Ось - ось вже літечко прийде.
Вона у нього запитає,
Чи дні її ще не вкраде?
Вона цвіла у дні жорстокі,
Цвітінням скрашувала світ.
І надавала людям спокій,
Пелюстки кидала до ніг.
А ми їй вірили і знали,
Що нас весна не обійде.
Її із радістю стрічали,
Війна весну цю не вкраде.
Вона війні дивилась в очі,
Весну хто може зупинить?
Ворожим пострілам регоче,
Бо знала, що прийде та мить,
Що літо скаже війні: Досить!
Від ран зморилася земля.
Її омиють сині роси.
Прийде кінець для москаля!
А на оновленій землі,
(Колись писав про це Тарас),
Врага не буде супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946999
дата надходження 06.05.2022
дата закладки 06.05.2022
Вірш до картини
Поведу розмову з теплими вітрами,
Хоч далека відстань, любий, поміж нами,
Знов стріляють і вкотре летять снаряди,
А в нас цвіт вишневий розлетівсь полями.
Саме там, мій милий , де удвох бродили,
Де криниця сільська, з неї воду пили,
І корів, ми пасли, в травах шовковистих,
Із суничок стиглих сплітали намисто,
Й молока парного підносила чашу,
Мабуть був щасливий, не шукав же кращу.
Поведу розмову, а вітер послуха,
Знаю ворог клятий, там всюди розруха,
Та повернешся вірю, проженем ката,
Зі сльозами стріну, звеселиться хата.
А поки ж, ще вітер, пеститься до мене,
Та я хочу, рідний, горнутись до тебе,
Заглянути в очі, тож давно кохаю,
Повертайся любий, до нашого раю!
03.05.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946751
дата надходження 03.05.2022
дата закладки 04.05.2022
Неймовірна нині українська жінка:
Берегиня роду, справжня, добра, щира.
Не ховається за чоловічу спину,
Поруч у бою- на захист стала миру.
Володіє вміло супер- джавеліном.
Не втрачає гідність, б'є орду з прицілу.
Це свята Мадонна, пригортає сина,
Прикриває тілом під тяжким обстрілом.
Волонтерка мужня, возить допомогу.
Руки ніжні сплели кілометри сіток.
Блокпости в підтримці. У душі із Богом.
Ки́дає коктейлі у ворожу силу.
І бронежилети доставляє хлопцям,
Випікає хліб, смаколики духмяні.
Є у неї зброя - сильне , мудре слово.
Надзвичайна жінка і найкраща мама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946877
дата надходження 04.05.2022
дата закладки 04.05.2022
Буяє травневе цвітіння природи,
Але сьогодення тривожне у нас.
Війна ненаситна життя п'є, мов воду.
Повітря задимлене, ночі без сну.
Від вибухів бомб і ракетних ударів
Здригається ненька- родюча земля.
Орда кровожадібна лізе удавом,
Керує хижак божевільний з Кремля.
Хоч важко щоденно, здолаємо лихо.
На захисті вірні і до́ньки й сини.
Діждемося миру, то ж буде скрізь тихо.
У колос вберуться пшеничні лани.
І рідна країна найкращою стане.
У час переможний ми щастя зведем.
Ятритимуть тільки нанесені рани:
На жаль, не повернемо вбитих людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946607
дата надходження 01.05.2022
дата закладки 04.05.2022
«Мої руки – туга вода.
Ти моя відчутна, піддатлива
Видра пам’яті
У плесі хвилини...»
(Шеймас Гіні)
Люди збудовані з повітря
Прозорі, наче моє минуле,
Хороші, наче перекази про чуму,
Розказують мені казку
Про Езопа горбатого,
Про теорему Евкліда
Записану між сторінками зошита,
На торішніх жовтих листочках
Осені моїх днів спокою.
Між сторінками зошита
Знайденого серед руїн.
А може справді я лише хвиля річки –
Трохи води в якій плещуться
Ондатри пам’яті і риби слів:
Такі блискучі, лускаті
І такі волохаті й зубаті:
Вони.
Стихії до мене приходять як пори року,
Розказують про суть і прийдешнє:
Наче не стихії вони, а просто пелюстки
Абрикоса, якого посадив Шеймас
На торфовищі, де не росло нічого і зроду,
Хіба що крім моху білого – сфагнуму.
Люди, які стали тінями!
Мислителі, які стали світлом!
Куди полетіли ви, куди зникли
У світі, що перестав бути?
Сміється з мене жбанок з вином –
Може і справді він колись був людиною?
Може не збрехав нам наметів швець,
Може сказав нам правду?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945593
дата надходження 21.04.2022
дата закладки 23.04.2022
Чернігівщино, земле моя мила,
З глибин століть твій стогін долина,
Як ти боролась, але не втомилась,
Хоч душу краяла не раз тобі війна.
Смакує знов Москва твоєю кров’ю…
Гвалтують орки діток і жінок.
Їм невідоме почуття любові,
Бо для Росії воїн – не синок,
А тільки чергове гарматне м’ясо,
Та й «баб немало, чтобы нарожать».
Народ в імперії – покірна сіра маса,
А імператор, «чтобы всё решать.»
Чернігівщино, ненько незрадлива,
Тобі дарую знов нові пісні
Про те, як вистояли, світові на диво,
Вклоняюсь низько місту і Десні,
І воям, що кували перемогу,
Гартуючи характери в боях,
Не маючи надійної підмоги,
Громили орків ночі й дні в полях.
Стоїть Чернігів гордий і холодний,
Понівечений, та твердий, мов сталь,
Без світла і води, напівголодний,
Невипадково і героєм став.
11.04.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945730
дата надходження 22.04.2022
дата закладки 23.04.2022
І хай навіки спалено мости,
Постануть чітко витерті кордони.
О, скільки в цім чеканні гіркоти,
І скільки в цих надіях оборони.
Нехай міста, де темрява і дим,
Сьогодні стали місцем попелища, -
Будуть нові. Міста будуть живим...
За мертвих - помста з карою. Найвища.
Іду з тобою і рука в руці.
Тримаєш міцно, більше не боюся.
Ми той народ, що пустить корінці
І на камінні, а вони пов'ються
У сильні стебла, квіти, у сади.
Вони повстануть з попелу і праху...
Тримай мене, як зброю. І веди
Своїм кривавим визволеним шляхом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944074
дата надходження 05.04.2022
дата закладки 05.04.2022
Я злітаю в небесну вись.
Тіло спатиме у могилі.
Ти за мене, мамцю, молись
І за край, щоби був у силі.
Знай, шкодую про те, що я
Не вантажив твій день плечі,
Не питав: «В тебе справи як?
Чи не їсть тебе сум під вечір?»
Рідко я телефонував -
Справжні й штучні були затори,
У своєму – своє шукав,
Думав, часу у мене – море.
Відкладав на потім приїзд…
Не знайдуся вже, не пригорнуся.
Не вертають вбиті до гнізд.
Жаль, що склалось все так, матусю.
Якщо можеш, пробач мені.
Не випалюй сльозами дні.
Ти молись й твердо вір у те:
«Україна ще розцвіте!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943717
дата надходження 01.04.2022
дата закладки 04.04.2022
Роздала Софія Львівна
Зошити з диктантом вчора,
На оцінки всі дивились:
Десять балів Лесі, Жорі.
Та ніщо не здивувало
П’ятикласника Матвійка:
Красувалась під диктантом,
Як завжди, велика двійка.
А під нею невиразні
Якісь знаки ще були,
Розглядали усі учні –
Прочитати не могли.
Дослідили діти класом,
Що було там двоє слів,
Намагались розібрати -
Були схожі на ослів.
На перерві наш Матвійко,
Показавши на два бали,
Запитав: -Софіє Львівно,
Що внизу ви написали?
Вчителька уже кричала:
-А ти що, не прочитав?
Що не ясно? Написала,
Щоб розбірливо писав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944028
дата надходження 04.04.2022
дата закладки 04.04.2022
Піди но, брате мій — стежкАми знаними,
Знайди в печерах чорну сіль
Та загорни шматки — у савани,
В них прикопай ворожу гниль!
Скропи люб’язно їх — вогненним дощиком.
Смерть проливай з гармат усіх,
Щоб кат помер, як раб, не прощеним…
Під спів бучанських солов’їв.
Залий безжалісно свинець під шкуру — їм,
Щоб слизь дійшла до голови,
Щоб падло здохло під тортурами,
Щоб смерч скидав їх — у рови.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944006
дата надходження 04.04.2022
дата закладки 04.04.2022
Розстріляне небо і в диму світанки
Виє сирена, як голодний вовк.
Дід голими руками спиняє танки
Щоб постріл ворога на мить замовк.
Не боїться смерті підставляє груди
Живцем кидається під колеса.
Зупиніться, нелюди ,якщо ви, люди!
Не ріжте душу вогнем до леза.
Мутант- зомбі взяв в свої руки автомат
Щоб зруйнувати вщент наше життя.
Обпалив наш тихий рай пострілом гармат
вбиває мати невинне дитя.
Знаєш, ми господарі на своїй землі
Не вказуй, нам як маємо жити.
Блудний сину вертай до своєї сім'ї
Наводь в себе лад,щоб добре жити.
Ти, варвар -розбійник вбивця -кровопивця
Нема довіку тобі прощення .
Ти ,є чудовисько, потвора без лиця
З твоєї вини тліє сьогодення.
О, скажи, що тобі треба в Україні?...
Вчиш нас із ким маємо дружити.
І за кривду ,що зробив сиротині
Ти, будеш живцем у пеклі горіти. .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943634
дата надходження 31.03.2022
дата закладки 03.04.2022
Скінчився день, іде на спокій,
Спочинь, заморена душа.
І хай присниться ненароком,
Що в сні твоїм все воскреша.
Поспи, Солдат, ти маєш право,
Полинь на хвильку до рідні.
Хай буде винятком із правил,
Пройдуть у сні думки сумні.
З тобою поряд матір, батько,
Тебе чекає вся рідня.
А ти маленький ще хлопчисько,
Не знав ти слова ще "війна".
Ти - безтурботний і щасливий,
Ось ти пішов у перший клас.
З тобою друзі галасливі,
Було так добре повсякчас...
Всміхнувсь у сні, чомусь ти радий,
Не чув, що постріли гудуть.
В твоїм бою всі поруч, рядом,
Вони натхнення нададуть...
Вартує сон твій вільний вітер,
Поспи хвилинку, СЛАВНИЙ ВОЇН.
Таких не знайдуть в цілім світі,
Ми вдячні ВАМ, НЕПЕРЕМОЖНІ
ВИ - ГЕРОЇ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943878
дата надходження 03.04.2022
дата закладки 03.04.2022
Подарую тобi, бiлий вiрш пiд мелодiю струнну.
Поки мiсяця обрис, затемнення вкрав абажур...
поцiлунком гарячим на ранок тебе розбуджу,
щоб послухав, як вiтер гуляє над снiжними дюнами...
Подарую тобi горизонт, там де сходить зоря,
що жеврiючи - слiпить, холодну iмлу викрадає.
I навiки у цiй боротьбi, нi початку, нi краю,
ми загубленi дiти, і нас полонила Зима.
Тiльки вечiр прийде, стане темно, не видно дорiг,
я для нас заварю чорний чай з ароматом малини,
I до ранку, в обiймах, скрiзь звук трiскотiння камiну,
будем чуть як Хурделиця наш замiтає порiг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765692
дата надходження 13.12.2017
дата закладки 27.03.2022
Експромт
Ви, наші Герої!
Ви стали до зброї,
без призову навіть,
а з доброї волі!
Ви всі - добровольці,
дівчата і хлопці,
за віком Ви різні
та духом - єдині!
І служите вірно
своїй Україні!
Ми Вас поважаєм,
зі Святом вітаєм!
Вертайтесь живими!
Вам цього бажаєм!
Ми молимось Богу,
і ждем ПЕРЕМОГУ !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942400
дата надходження 14.03.2022
дата закладки 14.03.2022
Що ж, маски зірвано! Нарешті! Дочекались!
І зрозуміло стало: хто є хто.
Одні втекли, бо ворога злякались,
А дехто зрадника обрав собі жетон.
Упізнані тепер колаборанти,
Котрі ходили в служках у Кремля,
Кого московські тішили куранти,
Якими продані і гідність, і земля.
Ще топче ворог землю нашу рідну,
Утюжать її танків тисячі,
В повітрі відповідь дають пілоти гідну –
Горить-палає неба височінь.
Все ж перемога наша недалеко,
Давно її намітили зірки,
Весну на крилах принесуть лелеки,
А перемогу – наші вояки.
І Україна наша калинова
З новим завзяттям дивно розцвіте,
Природа вдягнеться у весняні обнови,
І зійде сонце миру золоте.
7.03.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942109
дата надходження 10.03.2022
дата закладки 12.03.2022
Молись, не молись, не відмиєш прокляття
Та й мітку ярма запечуть батогом.
Встає над Дніпром і любов, і завзяття,
На битву запеклу з рашиським коЗЛОМ!
Не виють вовки у Черкасах та Сумах,
Не скорений люд він лишень зголоднів.
Малюють на мапах скривавлені руни
Та пастки пекельні для бісових псів!
Моя Дорога, ти вмиваєшся кров’ю
Твоїх споконвічно заклятих катів.
Хай кухоль Небесний з святою водою
Освятить навік твій нестомлений ГНІВ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942069
дата надходження 10.03.2022
дата закладки 10.03.2022
Тріщать в печі сухі дрова,
І від тепла багата хата.
Вона всі біди захова,
Що принесла війна проклята.
І зараз ніби, як колись,
Духмяно пахне мамин хліб.
Думки у час той подались,
Не повернути навіть слід.
І знову з пам"яті спливають
Оті часи без сліз, без бід.
Що час від часу обіймають,
Та колір їх повільно зблід.
І лиш в душі живе частинка,
Яка вселилась назавжди,
Старенька мамина хатинка,
Весною вквітчані сади.
І пахне свіжий теплий хліб,
І я відламую скоринку.
А на печі муркоче кіт,
І я щаслива на хвилинку.
Солодко спить дитя в колисці,
Щасливі бачить вона сни.
То була я на її місці,
Я прошу пам"ять - все верни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941886
дата надходження 08.03.2022
дата закладки 08.03.2022
Чорні дні. Чорний дим і попіл,
І багряна, як кров, земля.
Скільки ж була, душе, в окопі,
Щоб почати усе з нуля?
Ця весна не рахує числа,
Бо рахує твої тіла,
Україно моя воскресла,
Дай нам сили палить дотла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941836
дата надходження 07.03.2022
дата закладки 07.03.2022
Десятий день підступної війни
На теренах всієї України…
Невже не відчуваєте вини
За смерті наші, за наш біль, руїни?
Невже не відчуваєте гріха
За втрату милосердя, за байдужість,
За свист снарядів, котрий не втиха,
І серед вбитих – рідні ваші, друзі.
Невже ви окацапилися так,
Що Вам служити й розум відмовляє.
Ракети ваші б’ють і по хрестах,
Які ви залишили в ріднім краї.
Чи маєте у душах такий страх,
Що і себе несила захистити?
Замкнули назавжди свої уста,
То ж нам за вас і боляче, і стидно.
Але ж настане зоряний той час,
Коли московську гадь ми переможем,
Повернемо і Крим свій, і Донбас.
Може, тоді вас пам’ять потривожить,
Що десь на Україні той горбок,
Де спочивають ваші найрідніші,
Та чи пробачать вам вони і Бог,
Що не навідаєте тих могил ви більше?
Адже ви зрадили не тільки землю, й їх!
Не знали, скажете? А чи хотіли знати?
Та зрада роду – то найбільший гріх,
Отож спокійно Вам уже не спати!
5.03.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941700
дата надходження 05.03.2022
дата закладки 06.03.2022
Земля завжди – і прихисток останній,
І мати-годувальниця для всіх,
Але ж зневажений був нею довго Сталін.
Може тому, що мав великий гріх!?
Земля прийнять не хоче в своє лоно,
Хто в чорні труни правду заховав,
Понищив без вини людей мільйони,
Святі місця з хрестами зруйнував.
Не у землі і Ленін – в Мавзолеї.
Може, гріхи і мертвий стереже?
А послідовник Путін привілеї
Свої примножив газом, «Калашем».
Ще й ядерною кнопкою лякає
Європу, США і цілий світ.
Ніяк без України не звикає,
Хоч на престолі вже десятки літ.
Сивіють у тирана уже скроні,
Та мудрості це ні, не добавля.
Його не зупиняють і ООНи.
Цікаво, чи цього прийме земля?
27.01.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941452
дата надходження 01.03.2022
дата закладки 03.03.2022
Не сплять українці і ночі, і дні –
Рятують свою свободу.
Стоять – не здаються, хоча і одні
Без інших, на жаль, народів.
А ворог лютує, вогнем полива,
Смертями все засіває.
І щедро шле світ нам підтримки слова,
Що банки, мовляв, закривають.
Здається, нечистий на землю спустивсь,
Аби утворити пекло,
І плачуть загиблих раніше хрести,
Й серця матерів отерпли.
Принишкло і море – сльозою впилось,
Крові вояків… не змило –
Тринадцять ангеликів в небо знялось –
Хмаринками їхні крила.
Херсон не здається, Чернігів стріля,
Впираються Суми й Харків…
Горить в москалів під ногами земля,
Не ‘дин із них кров’ю харка.
Столиця вогнями ракет упилась,
Там крики людські й сирени,
Та мрія кремлівська таки не збулась,
Хоч справді часи буремні.
У теробороні – уже тисячі –
І не голіруч – при зброї.
Свободи своєї вони сіячі,
Хтось вийде з боїв героєм.
Народ України горою стоїть –
Атакам не піддається,
Він дух гартував уже кілька століть,
Тож зна; перемога кується
Лише у відкритім, смертельнім бою,
Й полита свинцем і кров’ю.
І люди полками новими встають –
Вбивають орду з любов’ю.
25.02.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941191
дата надходження 25.02.2022
дата закладки 25.02.2022
У птаха - небо попід крила,
У неба - зорі на плечі.
А я - сама собі вітрило
В безкраїм морі уночі.
Сама собі на цілім світі,
Нікого ближчого нема.
Лиш в голові, як на орбіті,
Чиїсь кружляють імена.
І той маяк в далекім морі -
Про тебе спогади... Та й ті
Звучать акордами в мінорі
Під тихі зорі золоті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940898
дата надходження 21.02.2022
дата закладки 22.02.2022
В безславні роки, кремлівські хрести,
Штурмують дніпровські висоти,
Мов чорнії янголи ллють із гори
Свинець в окривавлені соти.
Розпечений рій, шеренгами вій,
Зажмурює очі небесні.
Розгніваний змій у паніці злій,
ЄДНАЄ, щоб духом воскресли!
Під розпачу вий, зламав буревій,
Розлюченим воронам крила.
Стояла на смерть, на твердині земній
Козацька незламана СИЛА!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940565
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
[b]Ораю чорнилом
сію Слова
Земля - то папір
Насіння - Думки ....
*****
Сонце - Зіниці
Сльози - Дощі
Проростає у Серці
чар - зілля Слова
*****
Поринь у Забуття
І Спомин минулого Життя
Сном стане як Буття ...
Не в Сон ти свій з'явися Знову
Ясної Думки і Життя..
*****
А час повзе
мов сонний Полоз
що норовить заснути
у сплячку залягти ....
*****
В очах та
неймовірна туга
що порух тіла приховав
той проріз масок непроникних ....
*******
ПРО ПОЛІТИКІВ
як то кидатися
Словами
не знати хто і ні про що
Пусте порожнє ляпотіння
маразматичних брехунів ...
*******
Немає часу на марноту
дій
немає подиху , немає
моці сили
щоби вернути шлях
і ту ріку
що плинула
лиш мить тому ....
[i][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940550
дата надходження 18.02.2022
дата закладки 18.02.2022
[i] [b][color="#f01a1a"]Щоро дякую всім, хто долучився
до створення «публічного макету»
цієї багатостраждальної пісні! [/color][/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/4CYoZ_ducqY[/youtube]
[i][b][color="#095778"]Цікавий та вельми приємний момент –
в Криму в полинах народилося слово*,
що стріло мелодію в хвилях Дніпрових...**
Вхопив оце все наш співак й диригент***
озвучив митець як Евтерпи**** агент.
Та всіх нас з’єднала навік воєдино
умілиця кліпів – поетка Калина!
І тішимось ми – мужики -- її вмінням,
бо віримо: в жінці є й НАШЕ КОРІННЯ![/color][/b]
9.02.2022, 22.00
_____________
*Текст пісні літо написаний автором в остннє літо (2013),
Коли «Кримнаш» ще не викликав жодного сумніву…
**Композитор Сергій Голоскевич ось уже яке літо колише
свом незаперечним талантом Дніпрові хвилі в Українці.
***Володимир Сірий не лише виконавець, але й товець пісенних
текстів і музики, оранжувальник, критик і просто Асссссссссс!
****Евтерпа – муза лірики.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939734
дата надходження 09.02.2022
дата закладки 18.02.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=seyPmTiNJEg[/youtube]
Коли земля замучена дощами,
Води напиласль вдосталь, досхочу.
Та довгими зимовими ночами,
Наперекір - чекаю я дощу.
І не тому, що на душі так гірко,
І що зима заглядує в вікно,
А лиш тому, що знаю усе чітко:
Тебе я дочекаюсь всеодно.
Я знаю: дощ холодний і бридкий,
Чи не тому все стука в підвіконня?
Та час його спливе, він не тривкий,
Такі дощі бувають в міжсезоння.
Це на межі зими з весною,
Коли весна вже спробує свій крок,
Коли вони враждують між собою,
Одна із них все ж не бере урок.
Тоді бува неспокій у природі,
Та скоро стихне все, вона чекає,
Весна прийде, чекаєм при нагоді,
Ну а зима? Про неї ми все знаєм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940486
дата надходження 17.02.2022
дата закладки 17.02.2022
[i]Виходив вуйко вранці по суниці,
солодкі в дуплах видирать меди...
Леонід Первомайський
[youtube]https://youtu.be/EpaMFupMfZA[/youtube]
[b][color="#086e64"]ШАНТАЖУЙКИ
Один хтось грає на роялі*,
а інший грається… в гробу*
Обом би дать вам по ...яйлі,
спинивши капосну татьбу.
Живих і мертвих катувати
в нову весняну світлу рань,
щоб в тілі множити стигмати,
щоб рушити потоки пран?
Й жуєте лячні шантажуйки,
жахаючи весь вартий люд…
Пощо йому подібні вуйки**,
на котрих кожен мускул... лют?
Прощає Бог, бо він вас любить,
як любить всіх, хто жив, людей,
та чи пробачать все це люди,
коли настане судний день?
Нехай прийдешні покоління
оцінять кожну з ваших дій:
що є брудне, а що є тлінне…
О, правдо наша, молодій!
В один бік – зраду, в іншу – кривду,
отой жалюгідний шантаж!
Хто для добра на Землю прийде –
на хліб щасливинку намаж!
16.02.2022
___________
*відомі герої-збоченці кримінального фольклору -
"нравится, не нравится - терпи, моя красавица!" https://ipleer.com/song/184539640/Krasnaya_Plesen_-_Spit_Krasavica_V_Grobu/;
**тут ведмеді, у розумінні - північні сусіди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940430
дата надходження 16.02.2022
дата закладки 16.02.2022
Бабаї поховались у нори,
так морози лютневі тріщать,
чистим снігом вкриваються гори,
йде завія хребтами Карпат.
Застогнали від вітру смереки,
захитались та з місця ні-ні.
До весни наче вже недалеко.
Чи то може здається мені?
Поміж краків* старих бродить щезник*
і вишукує ягід шипшин:
ще з десяточок є, хоч померзлих…
Він у лісі самотній, – один.
До мольфара іти задалеко
та й немає уже відунів.
І струнку обійнявши смереку
попід нею навік скам’янів.
16.02.22р.
*Крак – кущ;
Щезник – лісовик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940369
дата надходження 16.02.2022
дата закладки 16.02.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wouNvvdBXM0[/youtube]
Безмежний степ, трава по пояс,
Людська нога ще не ступала.
Я вперше тут, я заспокоюсь,
Роса на трави вже упала...
А серед степу мак розцвів,
Він майорить, як крапля крові.
Якісь думки сумні навів,
Незрозумілі, загадкові.
Колись давно тут йшли бої,
І думати про це так важко.
Неначе квітка вся в крові,
А по спині повзуть мурашки.
Повільно скрапує роса,
Землі її дарує квітка.
Немов гірка оця сльоза,
Що тихо котиться без свідків.
Пожадно п"є земля росу,
Весь час лікує тяжкі рани.
І мовчки дякує красу,
Спиває спраглими вустами..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940285
дата надходження 15.02.2022
дата закладки 16.02.2022
спалено пластмасові вінки
сховано під оксамит ікони
щось звірине кличе крізь віки
слухає як ніч клянуть вовки
і малює очі на долонях_
>
скроні їй оздобить попіл/сніг
погляд стане медом перекислим
вона йде в подобовий барліг
як худоба млява під батіг
срібний хрест здирає, рве намисто_
>
годувала демонів з руки
схимників манила до безодні
лущать шиби янголи/круки
її сни - у склянці павуки,
дні її весни пусті й холодні_
>
входить з острахом її причинна тінь
у першогріха криваву воду,
стане соромом чиїх хмільних видінь
гонор чий принизить до молінь
в рясу тлінну заховавши вроду_
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940416
дата надходження 16.02.2022
дата закладки 16.02.2022
В рожевому світлі омана живе
Й сумління невинних карає.
Кого ж цього разу Господь вознесе,
Кого ж приголубить, не знаю?
Хтось вчора на спомин медаль залишив,
Повзуть ненажери по краю…
Лихвар за борги білий світ погасив
Й кричить — Я, убогий, не маю… —
Дурня та дурня, а люд все мовчить.
По крихті на світло збирає.
Майдан перезрів, вже пора толочить,
Жнива швидкоплинно минають.
Ходім, намалюймо на мапі небес:
Усміхнену, щиру, єдину!
Без підлості, заздрощів, хитрощів — без…
Свою незалежну Країну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940304
дата надходження 15.02.2022
дата закладки 16.02.2022
Сипле цвітом яблунь, заметіль в саду
- Я до тебе, милий, стежкою іду…
Чи на радість зустріч, а чи на біду -
Скаже це ромашка, що в траві знайду.
Чи на радість зустріч, а чи на біду -
Скаже це ромашка, що в траві знайду.
Тихо шепотіла: - Любить, а чи ні?...
Пелюстки ловили крила вітряні…
Серце завмирало… У чеканні сад…
- Чи летіти птахом, чи вертать назад?...
Серце завмирало… У чеканні сад…
- Чи летіти птахом, чи вертать назад?...
Цілувало сонце береги душі,
Як Любов,пелюстка впала в спориші...
Стихла хуртовина, де зустрілись ми,
Поєдналось щастя з росами-слізьми…
Стихла хуртовина, де зустрілись ми,
Поєдналось щастя з росами-слізьми…
Поєдналось щастя з росами-слізьми…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939695
дата надходження 09.02.2022
дата закладки 10.02.2022
День зимней сказкой во дворе
Предметы все припорошил,
Как будто снова в декабре
Метели не хватило сил.
Я так бежала за тобой,
Хоть понимала – в никуда.
Теперь навеки ты с другой,
Как поздно я сказала : Да!
Да… Вновь ты мне снишься сквозь года,
Да… Я не забуду никогда,
Ты слышишь? Ты слышишь...
Да… Я чересчур была горда,
Да! И сердце стонет иногда,
Что не сказала "Да".
Мороз рисует на стекле
Души терзанья и печали,
И слово «Да», что в декабре
Друг другу так и не сказали.
Я снова мыслями с тобой
Иду по кромке изо льда,
И пусть рискую головой
Кричу тебе я: да! Да! Да!
Да… Вновь ты мне снишься сквозь года,
Да… Я не забуду никогда,
Ты слышишь? Ты слышишь...
Да… Я чересчур была горда,
Да! И сердце стонет иногда,
Что не сказала "Да".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939782
дата надходження 10.02.2022
дата закладки 10.02.2022
Чому ж той доторк до душі не зник,
Адже вписалась віхола зненацька.
Крутила і вертіла...Зимний лик.
Зітерла візерунки чудернацькі.
Завмерла наче, стихла заметіль.
Зажура серця у снігах зависла.
Не підібрати все ж потрібних слів,
Мороз безцеремонно серце тисне.
Кінець зими вже близько. Час весни
Насіє первоцвітів вранці-рано.
Не покидають знову ретросни,
І кличуть очі сині, мов лимани.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939794
дата надходження 10.02.2022
дата закладки 10.02.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9xQPtiOQHVI[/youtube]
Колись прийшла я з твоїх мрій,
Надовго в серці залишилась.
Не покидаю й зараз я надій,
Що це мені ніяк не снилось.
------------------------------------
І ось тепер іду до тебе знову.
Одна різниця - йду я тільки в сні.
Я знаю: ти приймеш мою умову,
Бо надто вже морозні оці дні.
Дорогу ніби добре пам"ятала,
Та снігом замело, йду навпрошки.
Я вірила, назад не повертала,
Я далі йшла, шукаючи стежки.
Сліпило очі, вітер гнав у спину,
Спішила, знала, що мене ти ждеш.
І моїй мріям не було вже спину,
Назустріч десь мені ти також йдеш...
Зимовий ранок зазирнув в вікно,
І вкрав мій сон так швидко,непомітно.
І хай було оце давним-давно,
Та на душі так радісно і світло...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939805
дата надходження 10.02.2022
дата закладки 10.02.2022
Колись любила читать казки,
Тепер вони вже не для мене,
Бо там щасливі всі розв"язки,
Але в житті усе буденне.
Та де шукать тепер те щастя,
І радість зникла без сліда.
Знайти тепер їх нам не вдасться,
Бо навкруги одна біда.
Про те, що мріємо - не буде,
Пройдуть зневірені роки.
Бо хочуть знищить нас приблуди,
А ми їх терпим помилки.
До сонця їм все ж не дістати,
Короткі руки, малий хист.
Та землю можуть все ж топтати,
Хоч мають так короткий зріст...
Та ні! Візьму цікаву казку в руки,
Про Правду й Кривду на землі.
Повчуся з неї я науки,
Чи довго жить в такій імлі?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938777
дата надходження 31.01.2022
дата закладки 02.02.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=X6cFjLrF3YI[/youtube]
З-під снігу виглянув підсніжник,
Навколо глянув - білий світ.
Весни він перший був розвідник,
Про ве́сну мріяв дивоцвіт.
Зима зустріла легким снігом,
Холодний дихав вітерець.
Родився він, мабуть, поспіхом,
Ще не прийшов зимі кінець.
І затремтіла ніжна квітка,
Відкрила очі з напівсну.
Зима ж, біленька, як лебідка,
В думках: ще снігу підтрушу.
І здійнялася тут завія,
Закрили хмари білий світ.
І зникла про тепло надія,
І розпустився снігоцвіт.
Враз засліпила квітці очі,
І з головою замела.
Зимовий день - чорніше ночі,
Біда прийшла та чимала.
Прикрило сніжне покривало,
Чекала іншого тепла.
Зима підсніжник заховала,
Далеко мрія десь втекла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938557
дата надходження 29.01.2022
дата закладки 30.01.2022
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6UTmyCjwiuU
[/youtube]
Коли проходиш мимо вікон,
Мене все поглядом шукаєш.
Та я до цього уже звикла,
На це вже зовсім не зважаю.
Махну рукою для порядку,
І вслід, як завжди, посміхнусь.
Зірвеш синеньку незабудку,
А я подумаю: Комусь...
Та ось не стало незнайомця,
І осінь спіла вже прийшла.
Я все ж виглядую в віконце,
Бо звичка ця іще жива.
На скло упав осінній лист,
Це лист від нього, точно знаю.
Я не забув, - короткий зміст.
Вір, незабудка... пам"ятаю...
Маленька, ніжна, синя квітка.
Що ти сказати цим хотів?
Де ти тепер? Ти пишеш звідки?..
Та так сказати й не зумів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938371
дата надходження 27.01.2022
дата закладки 29.01.2022
/дит.розповідь/
Була зима, схожа на осінь,
І ранок видався похмурий,
Лиш десь далеко видно просинь,
Барсик сидів, занадто хмурий.
Все зранку гавкіт, веселенький,
Дивлюсь й не можу, я зрозуміть,
То все розпустить хвіст пишненький,
Може надумав, ти захворіть?
Хоч гукала, без емоцій,
Схилив голівку, досить нижче,
Сльозу побачила на оці.
Тож підійшла, достатньо ближче,
Що за біда? Чому сумненький?
Немов дитя, тихенько плачеш,
Він скаулів.. .. О мій гарненький.
Ти ж кістку маєш, ще щось хочеш?
Побіг до буди, ціпок тягне,
А вона й справді далеченько,
Знов озирнеться й ніжно гляне,
Мов підзивав, давай швиденько.
От так дива! Будка прикрита,
Якесь лахміття і газети,
Хліба шматок, біля корита,
З -під дошки видно, шмат котлети.
Я ледь присіла. А він лиска,
Руки й обличчя. Махав хвостом,
Його торкнулась шийки, писка,
Ото вже мала, клопоту з псом.
За мить, вже хтось пищить із буди,
Сама до себе- Диви -, й сумно,
Хто ж там цікаво? Й руки туди,
Мені ж було, дуже незручно,
Я до землі мусила лягти.
Мале біленьке кошенятко,
Дуже тремтіло у руці
Чиєїсь кицьки, янголятко,
Таке худеньке, одні хребці.
Воно легеньке, як пушинка,
А Барсик мій, так звеселився,
То наче радості іскринка,
Проникла в серце, сполошився.
Бігав, що духу, наче в цирку,
На лапках, жваво, як в таночку,
До кошеняти,торкавсь писку,
І лискав радо, мов цукерку.
Тільки тепер, я зрозуміла
Чом дивний був, мій дружок Барсик
Його душа, добра веліла
От розумаха, гарний песик.
15.12.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938117
дата надходження 25.01.2022
дата закладки 26.01.2022
НАЗБИРАЙ МЕНІ ЗІР
Назбирай мені, мавко, у лісі чорниці,
й приготуй лікувальний для неба настій,
напою я тим зіллям небесні зірниці,
щоб в душі засіяли свічада святі.
Назбирай мені зір в чистім полі досвітнім,
й макоцвітним вітрилом прилинь у мій дім.
Я встелю ними ложе бажань заповітних –
в край дитинства і юності спрагло ходім!
В край дитинства і юності спрагло ходім.
Назбирай мені дум - дивовиж ясночолих
і встели ними густо до мрій славних шлях,
щоб забути стежки й недоладні ґринджоли,
що блукали без цілі в толочних полях.
Назбирай мені чар розкошлачено-вічних
і вели їх чар-зіллям вплітатись ув яв
я тебе покохаю в тих чарах стоїчних,
як ніхто і ніколи іще не кохав!
Як ніхто і ніколи іще не кохав!
ПРОГРАШ
я тебе покохаю в тих чарах стоїчних,
як ніхто і ніколи іще не кохав!
Як ніхто і ніколи іще не кохав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938181
дата надходження 25.01.2022
дата закладки 26.01.2022
Ранковим плащем розстелились кульбабки,
Розкрили очам нежурливу красу.
Задихало небо весною, на згадку…
Затертий конвертик на пошту несу.
Колись написав та й забув надіслати.
Нема що читати, бо слово одне,
Воно не давало, не їсти, не спати…
ЛюблЮ, написав та й на цьому усе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938234
дата надходження 26.01.2022
дата закладки 26.01.2022
Засніжені гори, — засніжені…
Розніжені очі, — розніжені…
Вже хвиля стікає на спід вранці — рано,
На річку студену холодним туманом.
Бурульки в гребінчик, — зростають сльозою,
По схилах гранітних спливають лозою…
Зоріє в мереживі скеля відьмацька,
Сполоханим птахом застала зненацька.
Ось вітер самітник дзвенить у дзвіночок,
Розшиваний травень плете свій віночок.
Мокріє каміння з дощами парними
Та падають роси на пахощі з ними.
Весна — весняніє в карпатських просторах,
Де беркут гніздиться на змієвих горах,
Де спокій сховався в мохах під сосною,
Де світ наодинці з бентежним тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937384
дата надходження 18.01.2022
дата закладки 19.01.2022
Вчора тьмяно, сьогодні світло,
Розсипає зимонька срібло,
То міленько, за мить лапато,
Летить сніг, заіскрилось злато,
Вся земля, під білим шовком.
На деревах крихкі сніжинки,
Як тонесенькі павутинки,
Вже й мереживо розстелилось,
Та й все радужно веселилось,
Стало тепло мені на душі.
Я не йду, до рідного саду,
А потішитись зорепаду,
Захотіла й січень вітати,
Його гарним майстром назвати.
Він спромігся у хрещенські дні,
Красу вкласти, пресвятій землі.
*
Шановні друзі!
Щиро вітаю з Водохрещем Христовим!
Миру,з доров`я! Злагоди, щастя!
Достатку і любові!
18.01.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937473
дата надходження 19.01.2022
дата закладки 19.01.2022
МОЯ ЛЮБОВ ЯК ТРОЯНДА В САДУ
Вже пізня осінь Листопад, Листопад...
І вітер з дерев зриває жовте листя.
І в задумі зітхає осінній сад
Що все згорає, в'яне під падолистом.
Cкоро зима... впаде перший білий сніг
Від морозу зів'януть осінні квіти.
Любов, як троянда яку не зберіг
Зламав, зронив ніжні пелюстки вітер.
Моя любов немов троянда в саду
Цвіте, лиш для тебе і тільки для тебе.
Впаде до твоїх ніг під зорепадом
розправляє лебедині крила в небо.
О Прости, що не захистив від зими!
Від холоду, заметіль та хуртовини.
Свою вроду, доля вмивала слізьми
Пролетів наш час... найкращі дні, хвилини.
Моя любов немов троянда в саду
Цвіте, лиш для тебе і тільки для тебе.
Впаде до твоїх ніг під зорепадом
Розправляє лебедині крила в небо.
Ти, прости я більше не прийду сюди!
В сад, що квітнув щастям білосніжно.
Спалив мрії... до мого серця мости,
В снігах, троянда квіт в'яне слізно.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935277
дата надходження 29.12.2021
дата закладки 29.12.2021
Ой летять, летять сніжинки,
Замело, давно стежинки,
У руках маю санчата,
І на гірці вже дівчата.
А земля, сяє, іскриться,
Будем всі, ми веселиться,
Хто скоріш з гірки злітає,
Ніби сонечко засяє.
У очах зірки – іскринки,
Летемо немов пір`їнки,
Гайда дітки, доганяйте,
Із зимою привітайте!
Дід Мороз йде по дорозі,
Новий рік вже на порозі,
Тож вітаймо всіх з святами,
Порадіймо люди з нами.
27.12.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935190
дата надходження 28.12.2021
дата закладки 28.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=O4g71xhm-3U
[/youtube]
Знов під вікном чиїсь сліди.
Хто міг їх тут залишить?
Колись пішов ти назавжди,
Словами міг лиш втішить.
Сказав мені, що повернешся,
Чи влітку, чи зимою.
Надіюся - мене діждешся.
Мій шлях не пройде стороною.
На склі залишені квітки,
Що дихали морозом.
Не йшли, а мчали всі роки,
І всі лиш мимоходом.
Почула - хвіртка заскрипіла,
Знічев"я вітер грався.
А я подумати посміла,
Що це ти повертався.
Прожогом кинулась надвір,
Все тихо і ні звуку.
Я чую знову слово ВІР,
Це вторить завірюха.
А на столі холодний чай,
Ще пахне кардамоном.
І чую тихо: все ж чекай,
Я повернуся знову...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934984
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 28.12.2021
Є люди – видні, в душі не злидні,
Стрункі, мов ружі, мудрі і дужі.
А є і «гниди»: іншого виду:
Дрібні й байдужі, гнилі в них душі.
Перші тримають світ у порядку,
Інші для світу цього загадка.
Є люди гідні, хоча і бідні,
А є багаті – підлі, пихаті.
Є люди-«зорі»: світлі й прозорі,
А є подібні до інфузорій.
Вони безбарвні, часто безликі.
Звичка їх – сіять навколо лихо.
Є люди щедрі, а є і скнари,
Місця у світі всім вистачає…
Перші – удома, ті ж – на Канарах.
Одні – рабують, інші – грабують,
Але країна не на плечах їх.
Є люди сильні, немов титани,
Не зодягають пишні сутани,
Розуму й сили не демонструють,
Нове майбутнє вони будують.
17.12.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934906
дата надходження 25.12.2021
дата закладки 27.12.2021
Зажурилась дівчина молодая:
"Чому ж, моя доленько, ти лихая?
Ой, забрали милого в військо воювати,
Землю свою рідную захищати!
Ой, забрали милого в військо воювати,
Землю свою рідную захищати!
Ти ж сватів збирався вже засилати,
мене, свою милую, заміж звати...
Видивляюсь я тебе, милий, у віконце...
Затягнуло хмарами в небі сонце!
Видивляюсь я тебе, милий, у віконце...
Затягнуло хмарами в небі сонце!
Я тебе чекатиму, мій коханий!
Захищу молитвами я від рани,
від каліцтва, смерті та від всього лихого,
і зустріну радісно миленького!
Від каліцтва, смерті та від всього лихого,
і зустріну радісно миленького!
Зажурилась дівчина молодая:
"Чому ж, моя доленько, ти лихая?
Треба тобі, милий мій, в війську воювати,
Землю свою рідную захищати!
Треба тобі, милий мій, в війську воювати,
Землю свою рідную захищати"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935056
дата надходження 26.12.2021
дата закладки 27.12.2021
В Твоїм Різдві - велика таємниця,
В приході цім - надії через край.
І от в душі передчуттям іскриться
Такий близький вже, хоч далекий рай...
І Ти для всіх убогий та покірний,
Приходиш в тишу, в темряву, у ніч,
Щоби їх стерти, щоби я був вільний
Від сумніву, гріха, від протиріч!
І світла радість наповняє груди,
Мов напуває стомлені серця
В благословенній миті, коли люди
Стрічають Сина Господа Отця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934814
дата надходження 24.12.2021
дата закладки 24.12.2021
Під шерех листя, в піднебессі…
Танцює діва молода…
Граційність ліній, подих честі,
Жіноча ніжність та краса.
Самотня муза у мовчанні
В полоні танцю їз вогню,
Там мрія гріється в кохані
Під шепіт серця — Я, люблю…
Вогненна румба й холод ночі
Де ясні зорі молоді…
Танцює то душа дівоча
В ній біль розтоптаний на дні.
Присвята доні Яні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934345
дата надходження 19.12.2021
дата закладки 19.12.2021
Я люблю твої сльози-
Дитя райдужних снів…
Твоє волосся...твої коси,
Тепло і ніжність твоїх слів!
Я люблю щирість у тобі-
щирість і безмежність неба,
я хотів би краплю твоїх небес залишити собі,
Але ні: будь щаслива,а більше не треба…
Просто я не можу відмовитись від тебе,
Просто не здатен тебе забути….
Я багато віддав би за те, щоб була біля мене,
I щоб я зміг тебе відчути....
7 жовтня 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214872
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 18.12.2021
І сама темна й непроглядна ніч
завершиться, повір, прийде світанок
Ти з усмішкою побіжиш надвір,
забувши про ранкову каву та сніданок
Забувши про апатію й нудьгу,
журбу-печаль та інші зайві речі
Ти із завзяттям будеш виглядати даль
І крилами розправиш свої плечі
Все так і буде, просто вір у це і знай,
все так влаштовано до нас, така природа
На чорно-білі смуги хтось розрізав час
Тож поспішай. Радій ранковій прохолоді
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932751
дата надходження 03.12.2021
дата закладки 18.12.2021
РОЗГУЛЯЛАСЬ ЗИМА
Вже холодом війнула люта зима
І засипає снігом все навкруги.
Мороз цілунком троянду обійма
Знімає пелюстку зі своєї руки.
Ой розгулялась біла - біла зима,
Метелиця цариця королева.
Скільки натрусили снігу небеса?...
У білосніжній шапці всі дерева.
Впало жовте листя на біленький сніг
І холодом проймає, аж до кісток.
Стою самотній немов клен у доріг
Наповнюю в груди повітря ковток.
В спогадах шукаю літо молоде
Покриваю троянду кленом листя.
Нахиляю небо сонце золоте
Її зігріваю крилом з захристя.
Вчора, в осені був, ще прекрасний час
І в осінній казці цвіли нам квіти.
Я в букет нарву троянди для окрас
За вікном зима, а дім зігріє літо.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932422
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 18.12.2021
ЗАЦВІЛИ СНІГИ БІЛО -БІЛО!
Глянь, друже навкруги забіліло!
Падають сніжинки білий пух.
З вітром танцюють так красиво
Від блаженства завмирає дух .
Зацвіли сніги так біло -біло!
Мороз малює квіти на вікні.
Я немов птаха розправляю крила
Щоб подарувати щастя тобі.
Вже прийшла у гості до нас зима
У білу шубку одягла осінній сад.
За обрій злетіла - Осінь Золота
Наш рай до саду замів Снігопад.
Я ловлю перший сніг у долоні
І від щастя радію, як дитя.
І Дивлюсь на дерева казкові,
як виблискують до сонця здаля.
Зацвіли сніги так біло -біло
Мороз малює квіти на вікні.
Я немов птаха розправляю крила,
Дарую щастя новорічні пісні.
М .Чайківчанка.
2010 01. 02.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932617
дата надходження 02.12.2021
дата закладки 18.12.2021
Я в дитинстві так боялась кропиви
Що ноги обпечу дикою травою.
Мати земля мені сказала : ''Живи''
Рости, цвіти дочко -вічною весною.
Молись під час блискавиць, грози, вітру
І перечекай негоду : дощ та зливу.
Небо виплаче сльози... шукай світло
І крок за крок ти, долай життєву ниву.
Остерігайсь укусу змій, та звірів,
Що нападають зненацька на людину.
Хитрих лисиць, вовчиць, блазнів вампірів
Які п'ють кров і завдають удар в спину.
У землі, стільки цілющих трав, квіток
До матінки природи босоніж іди.
Зростай, як деревце до ясних зірок
Працюй, як бджілка зі цвіту збирай меди.
Ти, слухай милих райських пташок мову
Проженуть у втомленій душі сум, печаль.
Обніми, дуба... веди, з ним розмову
Розправиш у мріях крила злетиш у даль.
Де б не була повертай до калини
Будь, вільною птахою люби свободу.
Засолодить уста ягода малина
Від спраги пий з джерела чисту воду.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933814
дата надходження 14.12.2021
дата закладки 18.12.2021
Розумних і успішних в нас не люблять –
Так історично склався, бач, народ –
І заздрощі таких частенько гублять,
Це заважає й ворога збороть.
29.11.2021.
Життя завжди складним було, є й буде,
Запам'ятати твердо мусим це,
Й історії уроки не забудем,
Лиш так впізнаєм ворога лице.
29.11.2021.
Любов і черствість – надто різні речі,
Аби вміститись ув одній душі,
Як не бува в одній ріці двох течій,
Так і в людей ці якості чужі.
14.12.2021.
Із правдою жить не зручно,
Хоч іноді та й беззвучна,
Буває правда й колюча,
Тоді вона ще й болюча.
Та правда лиш світ врятує,
Як совість її відчує.
14.12.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934272
дата надходження 18.12.2021
дата закладки 18.12.2021
На роботу хоче з татом
Йти малий Олежко.
Каже: - Знаю я багато.
Можеш взяти легко.
- Ти ж іще читать не вмієш.
Навіть рахувати!
Син зітхає: - Що тут вдієш.
Буду керувати!
17.12.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934211
дата надходження 18.12.2021
дата закладки 18.12.2021
Проліта́, сніжок надворі,
Дітвора́, мов на дозорі,
До віко́нця поглядають,
Дідуся́, в гості чекають.
Поспіши́, двері відчиняй,
Поглянь ма́мо, дід Миколай,
Йде вздовж лі́су по стежинці,
У мішку́, мабуть гостинці.
Настає́, святковий вечір,
Ой, ціка́во, які ж речі,
Він несе́, мені й малечі?
Давно хо́чу, собі смартфон,
Сестра мрі́є про телефон,
Каже мо́жна і дзеркальце,
А Макси́мкові брязкальце.
Ми ж усі́, були слухняні,
Грає та́то, на баяні,
З дідусе́м дружно танцюєм,
Як сніжи́нки покружляєм.
Тож хай лине, веселий сміх,
Землю красить біленький сніг,
В домі бу́де справжнє свято,
Щастя й ра́дості багато!
18.12.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934236
дата надходження 18.12.2021
дата закладки 18.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=07bRuHyprSA[/youtube]
Десь літає людське щастя,
Як його впіймать?
Та, мабу́ть, не всім це вдасться,
Як про це узнать?
Може, високо, чи низько,
Може, поряд нас,
Але точно -зловить важко,
Це підкаже час.
Невже, щастя - це Жар - птиця,
І спіймати неможливо.
Може, просто зупиниться,
Жити так - мрійливо?
Та потік думок не спиниш,
Хочеться все ж взнать:
Що ж життя оте щасливе?
Може, просто ждать?
А якщо потрапить в руки,
Вмій його втрима́ть.
Не забудем цю науку:
Впустиш - не здогнать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934133
дата надходження 17.12.2021
дата закладки 17.12.2021
Добридень, моя зіронько ясна,
Вітаю тебе щиро з ювілеєм,
За тебе кращої я у житті й не знав,
Щоб сяяла так сонячно для мене.
Тобі сьогодні перші СІМДЕСЯТ!
Між нами – роки, діти і онуки.
Вони вже на побачення спішать,
Кохання першого смакують дивні муки.
Цілунків перших слід на їх устах,
Такий буває тільки у п’ятнадцять…
Чом доля повелася з нами так?
Чи не тому, що я не вмів зізнаться?!
Нас пів століття з гаком відділя…
Волосся у сніги давно прибралось.
У кожного стезя своя, сім’я.
Вже й старість несподівано підкралась…
Але ж душа не хоче ще старіть,
І з цим боротись люди, бач, безсилі,
Бо саме душі – наші бунтарі
І в юності, і коли скроні сиві.
Я теж десяток восьмий розміняв,
А в снах тебе з собою поруч бачу.
Твоє життя – колюча теж стерня…
Чому ж ми так зробили необачно!?
Ріки життя назад не розвернуть,
Адже й вода тече згори – не вгору.
Буває, що у спогади пірну…
Там кожен пригубив свій келих горя.
Мобілку твою довго я шукав,
Аби хоч так, на віддалі, зізнатись.
Надія, часом, геть була крихка,
Щоб через стільки літ тобі сказати:
«Тебе кохаю більше за життя
Ще з першого юнацького зітхання
І зрозумів: нетлінні почуття,
Якщо це справжнє у людей кохання.
Кохаю так, як і тоді кохав,
Не буде хай секретом це для тебе,
Й немає в цьому жодного гріха:
Це – воля неба!»
16.12.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934183
дата надходження 17.12.2021
дата закладки 17.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IUsRptlsiU4[/youtube]
Тихо вітер шепоче на вухо:
Не забула його? - він питає.
Ти скажи, хай не падає духом.
Щоб узнати - мені докучає.
Все затихло навколо, ні звуку,
День зимовий повільно згорає.
Десь сховалась у серці розлука,
Вітер відповідь довго чекає.
Похитнулася гілка бузкова,
Нагадала утрачений рай.
Знову тиша якась загадкова,
І почула: усе ти згадай.
І спливала минула весна,
Кожна квітка про це промовляла.
Але ж зараз цвіте вже зима.
Нащо снігом усе закидала?.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933572
дата надходження 11.12.2021
дата закладки 11.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tvKu1wn7-eU[/youtube]
Жахнулись хмари - сонце сходить,
Горить, як ватра горизонт.
І новий день вже верховодить,
У нікуди тікає сон.
Із квітів падає роса,
Щоб напоїть так спраглу землю.
Неначе вранішня сльоза,
Упала в землю недаремно.
Умила гарно своє личко,
На небо очі підвела.
Така була у неї звичка,
Від сонця очі відвела.
А поряд квітів розмаїття,
Не запізнилася весна...
На небі тухне враз багаття,
І хмара сіра наповза.
Полився дощ весняний, теплий,
Його чекали так усі.
Земля врятована, промокла,
Їй мало так було роси.
Та хмари сонце не сховають,
Воно крізь хмари й дощ пройде.
Проміння квіти знов спивають,
А сонце новий день веде...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933327
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Казка осіння
В золото вбрана,
Квіточка пізня
Серденько ранить.
Казка осіння
Плодом багата,
Хлів – повен сіна,
Втеплена хата.
Казка осіння
Пахне грибами,
Річка зустріне
Вранці рибалок.
Казка осіння
Бродить туманом,
Стихли весілля,
Ліс, мов дрімає.
Казка осіння
Лине вітрами,
Дощиком сіє
Над журавлями.
Казка осіння
Завжди в турботі,
Тільки калина
Трохи в скорботі…
20.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933385
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 10.12.2021
«Скажи мені, керманич, без облуди
Це кучерів її проміння золоте
Чи повна ніжності роса туману
Що впала тут, на квіти пасифлори?»
(Оскар О’Флахерті Вайлд)
Я гадав пасифлора – то квітка пристрасті,
Але то човен, що пливе океаном годинників,
Де велетенські каравели дерев минувщини
Пливуть без керманича до гавані Судного Дня.
Людина, що вдягнена в чорне казала мені,
Що це квітка страждання
одного теслі якого вбили
Люди, які шукали у сутінках слова про сніг,
Але я довідався, що це дерев’яне пустище
Для пастуха з очима сірими,
що пливе (ні, летить)
Рікою квітучою,
якою блукає чапля (чалап-чалап),
Роса туману одягом назбирана,
по краплі в келих
Вичавлена (що не проминув нас,
хоч і просили –
Не проминув).
Добре хоч плисти, з ріки та в море –
Солоне як сльози, вітрило з грубої пряжі зіткане,
Змережане – з синього льону.
І добре, що є керманич –
Я.
Керманич човна-пасифлори.
І вдосталь роси. Туману.
І людей,
що бредуть травою, росою, пагорбами
Смарагдовими.
А як допливу – мені то пустелею
Блукати – не йти.
Стежку шукати – знайти. Або ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933356
дата надходження 09.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Не чекай її більше, не треба.
Всі надії вітрисько розвіяв.
Вже морозить зима білоребра,
І холодну прикрасила віллу.
Оселилась в промерзлих хоромах.
Льодом взялись любові краплини.
Білі стіни - не розкіш, а втома.
Білизна гіркотою в перлинах.
Не зігрієш її, не старайся.
Порожнеча у віллі зимовій.
То ж проміння ловитиме краще.
Бо тепло зігріває в любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933449
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
·
Подаруй мені, осене, казку,
Де навколо все в теплих тонах,
Бо душа прагне сонця і ласки,
Щоб розквітла красою вона.
Подаруй мені пізнє кохання,
Хай дуетом воно заспіва,
Це моє потаємне прохання:
Захмеліє нехай голова.
Подаруй мені, осене, щастя
І того, з ким його смакувать,
Будем пити його, мов причастя,
Залоскочуть най душу слова.
Подаруй мені зоряний вечір,
Що зорітиме тільки для двох.
Будуть сипатись зорі на плечі,
Й запалають серця у обох.
17.11.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933456
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Брехня брехні, як кажуть, руку миє.
І тут брехня завжди "права".
Сказати правду не посмієм,
Її не слухають слова.
Брехня закриє правді рота,
Вона завжди на висоті.
Слова не лізуть в тин, в ворота,
Відповідають пустоті.
Брехня шука собі подібних.
Не піддавайтеся брехні!
Вони на більше і не здібні,
Бо розум там тільки на дні.
Брехня нікчемна, недалека,
Все ж хоче всіх перекричать.
Живе чи близько, чи далеко,
По справах можем це узнать..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933461
дата надходження 10.12.2021
дата закладки 10.12.2021
Проста хустина чи в кутасах,
В яку барвистий колір ліг,
Для юнки й дівчинки – окраса,
Для жінки – честь і оберіг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933167
дата надходження 07.12.2021
дата закладки 08.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=egQAf495Xks[/youtube]
Забутий сад людьми зимою,
Лише десь пташка промайне.
Колись ходила тут з тобою,
І згадка ця враз обійме.
Мороз пощіпує у руки,
Лице рум"янець обпіка,
Та вже в душі нема розпуки,
Із пам"яті повільно все втіка.
Пройшла знайомими стежками,
Та де ж ти , молодість, моя?
Та час все стер, він невблаганний,
А я давно вже не твоя.
Здаля побачила на лавці,
Червону квітку ледь живу.
Її торкнулись змерзлі пальці,
Зимою бачу дивину.
Це хтось залишив гарну квітку,
Мабуть, про втрачене кохання.
Я підняла оцю сирітку,
Почула ніби я благання.
Замерзли ніжні пелюстки,
Вона була вже ледь жива.
Вкололи руку колючки...
Такі зимові ці дива!
Пригріла квітку біля серця,
Можливо, зможу врятувать?
і лине десь здалека скерцо,
І я змогла це відчувать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933221
дата надходження 08.12.2021
дата закладки 08.12.2021
Чарують… перші подихи зими,
Хова панянка свої ідеї,
Із трепетом, тебе чекали ми,
Красуня, зранку подібна феї.
Дихне, довкола земля під шовком,
По ньому срібло й біленьке злато,
І наче зразу, в злагоді з вітром
Війне злегка, заіскрить занадто!
Зірниці ніби, здійма догори,
Мигтять вміло і не на одну мить,
Вже подих, приліг на сільські двори,
Спориш руденький злегка затремтить.
Спромігся, чом хтось порушить спокій,
Стрімкий подих ніби політ птаха,
Так плавно, з небес летять сніжинки,
Під білим покровом кожна хата.
Із блиском, всі криштальні стежинки,
Щодня хмаринки, як пароплави,
Між них, сяє сонце жовтооке,
І сніг пада в росяні заграви,
Краплини вмиють гаї й широке,
Все поле, засіяє золотом.
Вечірній подих, як легкий туман,
З`єднання прохолоди і тепла,
Та вітер, ненароком мов шаман,
Дмухне…сніг розтав, суцільна імла,
Усе сповиє в нічний міцний сон
06.12.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933224
дата надходження 08.12.2021
дата закладки 08.12.2021
Ти ще не зів"яла моя хризантемо,
я пізно знайшов , тебе люба в саду,
даровані осінню всі акварелі,
пелюсточки ловлять ранкову росу.
Вмивають дощі недолюблену вроду,
і вітер голубить легенькі листки,
кохання в мені,мов ріка повноводна,
мої почуття-то до серця містки.
Прикрию від холоду вправно полою,
зігрію своїм щиросердним теплом,
аби залишитись навіки з тобою,
най осінь подовше походить селом.
Благатиму зиму:"Побудь за порогом,
не смій заморозити наші серця".
Ще спробую тихо домовитись з Богом,
щоб ця хризантема, була лиш моя.
Присвячую всім хто в осінню пору знайшов
своє кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933169
дата надходження 07.12.2021
дата закладки 07.12.2021
Вона торкає землю, душу, небо,
Ще вчора монотонно дощ бринів,
Так осінь нам нагадує про себе…
Листочки мокрі тулить нам до ніг.
То запряже вітри швидкі, крилаті,
Й ганяють вершники із заходу на схід,
То плачуть, то заходяться співати,
То з дерева зіб'ють останній плід.
Бува, й дорогу стануть замітати
Прозорою мітлою. Хто ж іще?
Давно і верби, й клени не патлаті.
Під ними – листя, а у серці – щем.
І все ж люблю я осінь, її мряку,
І довгу ніч, і закороткий день,
Люблю бродити й слухать тишу парку.
Цікаво, куди муза поведе?
7.12.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933179
дата надходження 07.12.2021
дата закладки 07.12.2021
Осіння пора… У лісі, між старими кущами шипшини відпочивав сірий зайчик. Від звуку сокири сполохано підняв вуха, озирнувся довкола. Він помітив наляканих звірів, вони бігли вперед, у глиб лісу. Чув їх голоси,
-Ой, біда! Біда! Люди дерева вирубують.
Зайчик не втрачав часу, відразу побіг за ними. Бачив, як деякі звірі бігли далі, а хтось ховався за кущами, чи в купі опалого листя. Він так швидко біг, що не помітив великого пенька, який майже весь був покритий багровим і рудим листям, зашпортнувся за нього. Але добре, що не впав, так би налетів на стовбур старого дуба і напевно би забився. Між цим дубом і високим грабом лежала купа старого хмизу, на ній густо розрісся мох. Зайчик, позираючи навкруги, клопотався про себе,
-О! непогане місце! Напевно тут зупинюся.
І майже під самим хмизом, взявся розгрібати листя. Сподівався зробити поглиблення, щоб при загрозі, міг у ньому заховатися.
- Ой, як боляче,- притиснув лапку до грудей. І чим це я зміг так вколотися?!
Від здивування витріщив очі. Купка листя, заворушилася, за мить ніби стала меншою, круглішою,
-Ой! Що, я когось потурбував?! І чого це відразу колотися!
Почувши голос зайця, їжак піднявся на лапки,
- Дивина! Косий, що ти тут забув? Навіщо мій солодкий сон порушив?! Тобі, що в лісі місця мало? Де ти взявся на мою голову!
Зайчик зрозумів, що йому ніякої загрози немає і не поважно звернувся до їжака,
-Тю! А ти,що господар у лісі? Де хочу там і зупинюся.
-Та ні, - заперечив їжак і продовжив,-Так не годиться, я не господар, але це місце зайняв першим . Скоро зима і я вже майже місяць тут спокійно відпочивав.Ти б краще вибачився й пішов шукати інше місце.
- Іще чого,- зайчик зухвало подивився на їжака .
Від злості, в нього звузилися очі і почервоніли вуха. Лапкою махнув у бік і голосно сказав,
-Он подивися скрізь листя повно,тож легко знайдеш інше місце. А я собі це вподобав. Я більший за тебе, тут мені буде безпечніше. А ти малий, он скрізь купи листя, в любомі місці собі зробиш лігво!
Раптом, де й взялася, мураха.
-Що за крик! Ви скоро втихомиритися?!
-Тю, а ти тут звідки,- запитав зайчик?
-Треба добре під ноги дивитися! Тепер точно знаю, це твоя робота. Ніби був землетрус у нашому мурашнику, розтривожив усіх.
-А я тут при чому? Що я маю до твого мурашника. Здається по дорозі його ніде не бачив.
-Ти свій ніс не задирай, а дивись під ноги!- суворо сказала мураха.
І лапкою, сердито постукала по листку,
-Як не бачив?! Що за невихованість! Наш мурашник під самим пеньком, ось бачиш!
І вона показала на той пеньок, за який зашпортнувся зайчик.Він відразу їй заперечив,
-Та я навіть листя не зачепив, як лежало, так і лежить.
Мураха підвищила голос,
-Вважаю тобі краще було би вибачитися,чим сперечатися. Іще хочу зауважити, я чула всю вашу розмову. Ти не думай, що, як за розмірами більший, то до усіх будеш похабно поводитися. Я раніше тебе не бачила, але якщо хочеш знайти собі місце,то не обов`язково тут, де спав їжак! Він і за віком старший за тебе, тож навчися поважати.
Стиснувши зуби, зайчик міркував - О,мурахи кусючі, з ними краще не зв`язуватись. І став виправдовуватись,
-Розумієш , де я мешкав, почали вирубувати ліс, от і змушений шукати собі прихисток у іншому місці.
Мураха жваво заговорила,
-Тобі й ніхто не заперечує! Дядько їжак тут, ми там, а ти з іншої сторони займи місце. Не розумію, чому такий впертий? Адже завжди можна домовитися, тільки треба навчитися поважати один одного.
Зайчик трохи присоромився, після такої промови мурахи, подумав - Яка розумна! І косо зазирнувши,сказав,
-Ну гаразд, тоді вже вибачте, значить будемо сусідами.
І ледь схиливши голову, зайшов за хмиз. З іншої сторони, став готувати місце для відпочинку.
***
Діти, пам`ятайте! Суперечки й неповага ніколи до доброго не приведуть! Навчайтеся домовлятися і поважати один одного!
5.11.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933067
дата надходження 06.12.2021
дата закладки 07.12.2021
Біля ставу верба, нахилилась,
Листя полоще…бранка німа…
Наче дівчина горем ділилась –
Почорніла від болі вона.
Не вернути кохання над ставом
Де зірвався в обох первоцвіт,
І не вимолить прощення, словом,
Бо залився війною цей світ.
Вже немає її чорнобривця:
Він за Волю,за Правду поліг.
І доля така ж братовбивця –
Позичити щастя не зміг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728538
дата надходження 12.04.2017
дата закладки 07.12.2021
Бринить сльоза і серце ниє –
Вмирають бурні почуття:
Обвалом пронеслись надії,
Обвалом котиться життя.
Тяжка, хвилююча година…
Все, що цвіло – кругом зола…
Зійшло, немов прибійна піна,
Немов - пожовкла ковила.
Вже уповільнились потреби,
Немає, бігу без кінця…
Не чую звісточки від тебе,
Не бачу милого лиця.
Осиротіли мої очі,
Опустошилася душа…
Не будять думи серед ночі –
В тумані доленька… Чужа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907441
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 07.12.2021
Для них не просто слово "Україна",
А рідна і свята земля батьків.
Стоять на захисті кордонів нині,
І вдень, вночі під кулями вітрів.
Військових внутрішніх і сухопутних,
Морських, повітряних міцні ряди.
Сміливо розривають всі ворожі пута
І бережуть від лиха і біди.
Сміливі, сильні воїни безстрашні
В підрозділах ракетних і десанті.
У буднях їм буває досить важко,
І Сходу кровоточать рани.
Бо досі там війна, загиблих стільки,
Що віддали життя за мир і рід.
У благородній справі правди сила.
Героїв пам'ятатиме нарід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933069
дата надходження 06.12.2021
дата закладки 07.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IUsRptlsiU4[/youtube]
Шовкова ніжна,тонка нитка,
Колись зв"язала нас з тобою.
Вона була геть непомітна,
І не хвалилася собою.
Тримала нас на поводку,
Допоки в неї були сили.
Роботу мала надважку,
А ми хіба про це просили?
Вона була все ж не проста,
Про неї ми не турбувались.
Та не цінилась доброта,
Поки колись все ж розірвалась.
Її помітили ми стан,
Взялися швидко рятувати.
Та не побачили там ран,
Її хотіли ми зв"язати.
Коли в"язали, знову рвалась.
І так було не один раз,
І лиш тоді ми здогадались,
Що рятувать не буде нас.
Шукали швидко помилки,
Чому цю нитку не жаліли?
Та що казать, пройшли роки,
Ми бути разом не зуміли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933065
дата надходження 06.12.2021
дата закладки 07.12.2021
Щодня частіше, небо хмурить брови,
Стечуть раптово, сльозини зрадливі,
Давно стоять, зажурені діброви,
По стовбурах, біжать краплі стремливі.
У сні дерева, вмить схолоне душа,
Помежи хмар, промінь сонця проб`ється,
Ніжно зігріє, ніби ненька втіша,
Душа радіє, серце в ритмі б`ється.
Раптовий сніг, вкрива гілки кістляві,
Срібні вуалі заіскрились довкола,
По стовбурах, реберця ледь біляві,
В них біль згасає… смола захолола.
І сон весною, омріяний, як спів,
Пташиний, жвавий, а то колисковий,
Як шурхіт листя, з вітром, мов переспів,
У світ сповиє, зимовий, казковий!
30.11.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932942
дата надходження 05.12.2021
дата закладки 07.12.2021
Мені подобаються душі чисті,
Без заздрощів, без злоби і брехні.
Мікробам підлості нема в них місця,
А тільки совість, правда у борні.
Мені любов подобається в душах,
Порядність їхня, людськість у ціні.
І вдячність, справедливість невсипуща,
І життєрадісність у кожнім дні.
Добро і чуйність, чесність у пошані,
І світла сяйво животворне в них.
Тепло й краса, і зіткана гуманність.
Ці душі світ врятують чарівний.
(Вільний переклад вірша Лариси Гапєєвої
Мне нравится, когда душа чиста,
Когда в ней нет ни зависти, ни злобы,
Когда она красива и проста
И не проникли подлости микробы.
Мне нравится, когда в ней совесть есть,
Есть доброта, отзывчивость и честность.
Когда в цене порядочность и честь,
Душевность, справедливость, человечность.
Мне нравится, когда в ней свет живёт,
Живёт тепло и красота святая,
Которая чудесный мир спасёт,
Великим смыслом жизни наполняя. )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932862
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 04.12.2021
Хочу снігу та й багато,
Щоб було, це справжнє свято,
Відзначали, ми б день зими,
Хай розстелить, нам килими.
Білосніжні і пухкенькі,
Щоб по них зірки срібненькі,
І довкола все іскрилось,
Щоби людство веселилось.
І сніжинки, як перлинки,
Одягли кущам хустинки,
А деревам, мов вуалі,
В білосніжнім карнавалі.
Щоб красі, дружно втішатись,
Й на санчатах покататись,
Щоб навколо, скрізь лунав сміх,
Із хмарин, пишних, сипався сніг!
Хочу снігу та й багато!
Щоб було, нам справжнє свято!
04.12.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932834
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 04.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8S_xEnbRvuE[/youtube]
О пам"ять, ти жорстока й безсердечна!
Навіщо нас вертаєш у ті дні,
що нам були і дорогі, і гречні,
а зараз – невимовно мовчазні?..
Ведеш ти нас болючими стежками,
де ми колись щасливими були.
Нам боляче, але ти невблананна.
Ти розумієш, що таке – болить?
Ми хочемо усе відчути знову,
торкнутись краєм серденька тепла.
А ти із часом заодно, у змові:
все, що було, минулим обплела!
І раз-у-раз ведеш у край далекий,
і ми з ключем пташиним летимо.
Далаєм все… І шлях оцей лелечий,
всім невідомий... тайний. Мовчимо..
*Сердешна – бідна, беззахисна.
>
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932870
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 04.12.2021
Дубовий хрест, в очах – Всевишній.
Село під стріхами старе,
Крислатий явір біля вишні,
Троянда лозами плете…
Забагряніла цвітом рута.
Там маки в житі, як вогонь,
Яка печаль? – померла скрута,
Я п’ю вино з твоїх долонь.
Закам’янів хвилястий берег,
Потічок розтинає твердь.
Гойдає гілля вітер – шерех…
Ось тут пора моїх відверть.
Співає жайвором світанок,
Метелик тріпотить в траві…
Посіли ластівки на ганок,
В небессі стрекотять стрижі.
Просте, відверте одкровення,
Життя створінь – єдина кров.
Земля для всіх – одне натхнення,
Земля для всіх, одна – любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932850
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 04.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=BiVKhZnjOs8
[/youtube]
Стоїть берізка, замерзає,
У руки зашпори зайшли,
Дубок, що поряд, твердо ж знає,
як пособити скруті злій.
І нервувала так від злості.
Оце, побачивши, зима.
Болять і крутять її кості,
І порятунку їй нема.
Сипнула снігу по коліна,
Дала тут волю і вітрам.
Себе хвалила за творіння,
утративши всілякий страм.
Берізка впала у розпуку.
Простяг дубок тепленькі віти,
І грів, як міг берізки руки,
Хотів кохану відігріти.
Холодний лід потік водою,
Берізка знову ожила.
Вона зігрілася любов"ю
Дубка.. пройшла повз них зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932664
дата надходження 02.12.2021
дата закладки 02.12.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=x9rEp3E2vMU[/youtube]
Зимовий день почався з снігу,
Засипав, що було до нього.
Свою почав писати книгу,
Він не хотів вписать чужого.
Зима прийшла, коли всі спали,
Хотіла всіх нас здивувать,
Вона свій графік так складала,
Щоб з перших днів вже царювать.
Листок вже перший написала,
На білім сніжнім полотні.
Картинки різні виставляла,
Нехай всі будуть білі дні.
Штрихи ці перші неумілі,
Тремтить, не в звичці ще рука.
Все ж перші порухи так смілі,
І так ця за́думка тонка.
Запорошила всі дерева,
Сніжком прикрила і траву.
Вона сьогодні королева,
І всім це видно наяву.
Та замість снігу - раптом дощ,
Краплинки гучно ляпотіли.
Чи рано ти прийшла? Ну й що ж!
Тебе побачить так хотіли..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932573
дата надходження 01.12.2021
дата закладки 01.12.2021
Перше грудня - зими перший крок,
Він упевнений, легкий, смілий,
Це ж сніжинок, веселий танок,
Чарівливих, сріблястих зірок.
Заясніло, біло навкруги,
Перший сніг - заяскравів весь світ,
Краса тішить й зимні розваги ,
Шле зима, усім перший привіт!
*
Шановні друзі! З першим днем зими!
Хай всім принесе мир! Здоров*я і наснагу!
Білосніжної краси і тепла в серця!
Хай нікого не обходить щастя!
01.12.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932585
дата надходження 01.12.2021
дата закладки 01.12.2021
Тікає листопад, уже дев'ятий,
Нам нагадавши про народний гнів,
Про осінь, оту пам'ятну й розп'яту,
Як голос правди вкотре задзвенів.
У ньому чулась та велика сила,
Котра будила Київ, Суми, Львів,
І владу неабияк це бісило,
Тому й Майдан втопила у крові.
Не просто був Майдан – на гідність проба –
Чи позбулася ланцюгів душа…
Стурбовані Америка й Європа,
Зате Росія вкотре мала шанс.
Вже й восьму осінь живемо в осаді,
На полі бою впали тисячі…
П'ємо пігулки чергової зради,
Та силу іще маємо в плечі.
22.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932517
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 01.12.2021
Ти йшла крізь гул важких тисячоліть,
Свій слід карбуючи в згорьованих століттях,
Розламуючи гніту чорну кліть,
Не боячись у полум’ї згоріти.
Йшла, не ховаючи чола і сивини,
Пізнавши смак і перемог, і зради,
Стрічала не один вогонь війни
І з відчаєм дивилась на паради,
Влаштовані вождями, що в Кремлі,
Котрі забули, хто підставив груди,
Де біль пройшовсь по душах і землі,
І зрозуміла, хто такий Іуда.
Але ішла, аби зустріти день,
В який про незалежність заявити,
Озброївшись гуманністю ідей
І вже не кров’ю – росами умитись!
Ніхто твою не спинить вже ходу,
Адже ти світом визнана перлина,
Живе в тобі непереможний дух,
Який народ єдна твій, Україно!
29.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932406
дата надходження 29.11.2021
дата закладки 29.11.2021
Неподалік від поля і лісу , в покинутій хатині, під старою трухлявою підлогою, в нірці мешкала Миша. Вона проживала з донечкою на ім`я Чуча. Миша , самій донечці далеко бігати ніколи не дозволяла.Та інколи Чуча потай нишпорила під підлогою і вибігала надвір, подивитися на ліс. Вона любувалася ним, особливо, коли з дерев летіло кольорове листя. Від радості в її очах сяяли зоринки, задоволено підскакувала і пищала,
-Ото би й мені так полетіти! І чому я не пташка? Чому таких крил в мене немає? Ну навіть, не хай би на якийсь час я побула хмаринкою, ото би летіла, побачила світу.
Ця мрія довго не давала спокою. Їй хотілося, щоб якнайшвидше мама побігла в поле по зерно.
Одного дня майже весь час дощило. Та під вечір, дощ ущух і Миша вкладала доньку спати, сама ж хотіла побігти в поле назбирати зернят пшениці.
Осіння погода ніби спонукала до сну, але маленькій, вередливій Чучі не спалося. То на один бік повернеться, то на другий. За мить хитро поведе оченятами, подивиться чи мама, ще вдома, чи вже пішла. Стук- стук хвостиком, це вона так сердиться, думає - І коли ж мама піде по ті зернята?
В нірці тихо…. Чуча лежала з закритими оченятами, вдавала, що спить. Миша прислухалася до дихання доньки,
-Ну нарешті вгамувалася, ото непосида! Тільки й слідкуй за нею, щоб часом кудись не побігла, не потрапила в якусь халепу.
Матуся завжди за неї хвилювалася, адже вже декілька разів витягла з - під купи камінців. Не розуміла, чому вона під підлогу лізе? А одного разу Чучі довелося довго пищати, доки матуся не повернулася з поля.Тоді навіть захворіла та добре, що за три дні хвороба відступила.
Миша ковдрою накрила донечку,
-Ну все добре, здається спить,- пропищала і вискочила з нірки.
Минуло кілька секунд …. Чуча зірвалася з ліжка, потай поспішила за мамою. Втішила себе,
- Ну нарешті, я дочекалася! Сьогодні моя мрія здійсниться!
Вона пробігла попід хатиною і далі, оминаючи якийсь хлам, гірку хмизу, добралася до лісу.
В захваті, від падолисту вертіла голівкою,
-О! ! Яка ж краса!
Листя тихо злітало, кружляло, заворожувало. Вона й не помітила, як опинилась біля старого дуба. Жовте листя, доволі більше за листя з інших дерев, тож вирішила політати на ньому. В захваті від своє ідеї, спритно пробігла по товстому стовбурі. Зупинилася майже на самій верхівці,
-Ой – ой, це я з листочком, вже зараз полечу.
Озирнулася довкола, від побаченої краси лісу, не змогла й слова пропищати. На мить закрила оченята і уявила,що вона вже летить. Раптом одна задня лапка сповзла з гілки, вона ледь втрималася, злякалася,подивилася вниз,
-Ой, як я високо!
Не задумуючись, передніми лапками схопилася за листочок, який ще тримався на гілці.Та вмить він відірвався і мишка з ним полетіла донизу. Перед очима замерехтіло, від страху закрила очі.
Вона спинкою впала на купу листя, що лежало на купі хмизу. Тремтіла, подібна листочку, що ще тримався на дереві, сперечався з вітром. Відкрила оченята, ніби перед нею хмари, їй здалося,що летить разом з ними. Та ворухнувшись, пройняв легкий біль у спині,
-Тю, та я здається не лечу, а лежу! І чому все так швидко, чому не так, як листя?
Та знову позирнула до неба. Хмари пливли до заходу сонця.
-Ой і мені треба поспішати додому, скоро зовсім стемніє!
Але вона кілька раз пробігла довкола дуба, зрозуміла, що заблукала, стомлена, залізла в хмиз, вирішила відпочити. Злипаються очі, дрімала.
Пройшло трохи часу….Чучу розбудив шурхіт листя. За мить перед нею стояла мама Миша,
-Як добре, що я тебе знайшла! Ох і чому ж тобі вдома не сидиться? І чого було бігти так далеко, чи мене шукала?
Чуча мовчала, в неї трохи боліла спина,але про це не наважилась сказати. Вона знала, що мама буде сваритися, розуміла, що вчинила не правильно. Але обов'язково розповість, що разом з листком упала з дерева та не зараз. Вже потім, як вкотре в кутку відбуде покарання, попросить вибачення. І мама, як завжди її приголубить і скаже,
-Дорослішай, донечко! Це добре, що цього разу я тебе знайшла, але могло статися й гірше.
Приховуючи біль, вона додому бігла поруч з мамою. Їй, як скоріше хотілося бути в своїй затишній нірці.
***
Дітки! Не робіть таких помилок, як мишка Чуча! Прислухайтеся до порад. Батьки завжди вам бажають тільки добра!
28.11.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932224
дата надходження 28.11.2021
дата закладки 29.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=QqN87ttIuTU
[/youtube]
У серці слово народилось,
Приємне, тепле, осяйне.
Кому сказать його судилось?
Добра душа його збагне.
Воно все зіткане з любові:
Добридень, дякую, люблю.
Слова ці зовсім не святкові,
Я від душі оце роблю.
Похмурий ранок стане іншим,
І пізня осінь не така.
Смутку в душі не буде більше,
Бо кожен ці слова чека.
І усміхнеться радо сонце,
Осіннім дням наперекір.
Хтось усміхнеться незнайомці,
І зникне в когось недовір.
Слова, як люди, з добрим серцем,
Бажають всім тепла, добра.
Слова у них - світле джерельце,
Вони не кажуть їх дарма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932236
дата надходження 28.11.2021
дата закладки 29.11.2021
Мрії, мов коридори,
Трудяться нам за фахом.
Хай твої очі-зорі
Сяють Чумацьким Шляхом!
Сонце в тобі ночує,
Ласки безмежний трепет…
Ти можеш більше, чуєш?
Чуєш, я вірю в тебе.
Всесвіт душі без міри,
Серце тепла без краю:
Ти неповторна, віриш?
Більше таких немає.
22.11.2021 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931685
дата надходження 22.11.2021
дата закладки 22.11.2021
[b][i][color="#6b0505"]А що, коли ми вже зайшли у осінь,
У справжній вир непроханих вітрів.
У мудрість літ у сприйнятті відносин,
У розмаїття ніжних кольорів.
Яка вона - примхлива осінь долі,
Чи в ній достатньо всіх принад і фарб?
Чи досить сил на всі важливі ролі,
І на життя - неоціненний скарб.
Які вони, оті осінні мрії
Чи не принишкли, не пішли на спад?
Адже і сонце геть інакше гріє,
Лягає в душу смутком листопад.
А що чекає там, в холодних зимах
Чи є реванш і осеней, і літ.
Усе вмістилось тут, в відвертих римах
В них наші мрії й весен дивоцвіт...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930862
дата надходження 14.11.2021
дата закладки 21.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=B4Qh3kTBPJ0
[/youtube]
Приходить вечір непомітно,
Стихає гамір, людський шум.
І я звертаюся привітно
До неслухняних своїх дум.
Вони збираються юрбою,
Уважно дивляться в лице.
А я прошу у них спокою,
Їх шануватиму за це.
Вони це швидко зрозуміли,
Їм треба воля над усе.
Зібрались зграями й злетіли.
Тепер спочинь, моя душе.
Чомусь враз стало все пусте,
Нащо від себе відпустила?
Самотність швидко дістає,
Я їх за все давно простила..
Дивлюсь в вікно, їх виглядаю,
Надворі темінь, уже ніч.
А чи пове́рнуться, не знаю,
І я лечу думкам навстріч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931517
дата надходження 21.11.2021
дата закладки 21.11.2021
У першу суботу квітня
всі справи нам недоречні.
У першу суботу квітня
у нас незвичайний вечір.
Приспів. (Два рази)
Це - зустріч з випускниками,
це - зустріч з нашим минулим.
Воно відійшло з роками
і знов до нас зазирнуло.
І ось вони на порозі,
улюблені нами діти.
В руках у них - перші квіти,
і проліски, і мімози.
Приспів (2 рази)
Щасливі, тривожні очі,
зволожені хвилюванням.
І я їм сказати хочу :
"Впізнала вас! Здрастуй, Ваню!
І Петрику. і Марійко,
Михайлику, любий Колю!
Вітаю я вас, Сергійко,
тебе і кохану Олю!"
Приспів. (2 рази)
Гостей наших не злічити.
Квітнева цвіте субота.
Як добре, що я учитель!
Люблю я свою роботу
Приспів (2 рази)
І зустріч з випускниками
Це - зустріч з нашим минулим.
Воно відійшло з роками
та знов до нас зазирнуло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931387
дата надходження 19.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Потемніло, всюди хмари ніби круки,
Волохаті.Їх крила весь час у русі,
То летять, так стрімко, то замруть у часі,
А маленькі нижче кружляють у вальсі.
Та заплачуть, раптом, то тихо, то різко,
Вже краплини зимні встеляють намисто,
По багрянім листі, то лагідно й легко,
Жаль притиснуть так сильно, листю заважко.
Час прощатися, у дрімоті, із світом,
І сни бачать, певно, яскраві про літо,
Їм погрітись би ще та надто ранимі,
Сподівання, свій сум сховають у зимі.
Вже померкло небо, хмари ніби круки,
Пролітають стрімко, мов співають з вітром,
Під співочись скрипки жалобливі звуки,
А я так, не хочу, з осінню розлуки.
20.11.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931412
дата надходження 20.11.2021
дата закладки 20.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-m7BjKWFJVw[/youtube]
Сумує сад, людьми забутий,
Про що думки, мій старий друг?
На самоті так важко бути,
Тут тиша, пустка ріжуть слух.
Цей сад занедбаний і хворий,
Вже не торкне його рука.
Стоть безлистий і прозорий,
Так, доля ця його гірка.
Лиш пролетить колись пташина,
Спішить до теплого гнізда.
І зашаріється шипшина,
Коли гілками клен торка.
Все ж їй приємні ці торкання,
Чим відповість йому вона?
І тут на долю нарікання:
Чому весь час вона одна?
Як опинилась в цім саду,
Ще й до сих пір вона не знає.
Хто зрозуміє цю біду,
Чому тут молодість втрачає?
Ти молода, красива тілом,
То будь окраса серед всіх!
А твої ягідки, як світло,
На тлі покинутих, старих...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931326
дата надходження 19.11.2021
дата закладки 20.11.2021
Мої думки знову крилаті,
І не сидиться, нині в хаті,
Та мрії всі, змотані дротом,
Я не втішаюсь їх польотом.
Як почування вгамувати?
Що ще, від влади нам чекати?
О, обіцянки! Знов про гроші,
Кажуть їх наміри хороші,
Що старий дід, чи та бабуся,
Має смартфон? Я ж дуже злюся,
О що твориться скажіть люди?
Із нас, сміються майже всюди,
Грошви катма купити ліки,
Від сліз злипаються повіки,
Скоро замерзнуть у хатині,
Хіба позаздрить хто людині?
Де батареї вже холодні,
І очі болісно – голодні,
На жаль, шукають скибку хліба.
Зі сльозами в бруді,із схлипом.
*
Який то сором! Про спортзали,
Ведуть розмови й про вокзали,
У все мандрівки пропонують,
О коли ж люди, нас почують?
У хмарах знов, небо безкрає,
Так душі боляче, ридає,
Коли ж просвітлення настане?
І чи позбудемось омани?
Що дочекалися пошани?!
Шкода, розставили капкани,
Щоби як швидше, пішли в той світ,
Щоб не діждались весняний цвіт.
*
Я озирнутись хочу назад,
Та пригадать травневий парад,
Коли вся Прип`ять тліла в імлі,
Народ мовчав, бракувало слів,
І підкорявся можновладцям,
Певно комусь було за щастя,
Себе відчути царем землі,
Усіх тримати у неволі,
Щоб підкорялись їх сваволі.
Ті дні минули, спомин у снах,
Щемить під серцем, бере острах,
Колись кляли, що ж тепер маєм?
Іде дідусь осіннім гаєм,
Збирає хмиз, щоб палить пічку,
Та не замерзнуть в зимну нічку.
*
Із ТБ звіт - вам дамо гроші,
Почуйте нас, цілі хороші!
Радять усім спортивні зали,
Хай би на газ, краще додали,
У фітнес клуб бабцю повести?
Чи под*ріли? Господи прости!
Он у подертих ходить капцях,
Пляшки збирає по їдальнях,
Щоб заплатити за комуналку,
Чи вона думала, ще змалку,
Що втратить сили край підняти,
Потім жебрачкою вже стати.
Дід у розпачі, пригорта стяг,
О, зараз люди, не до розваг!
О, Україно, що з тобою?
Невже завжди, себе рабою,
Ти по житті, будеш відчувати?
А може досить, нам страждати?!
Що люд спасе, (смішна) тисяча,
Ту що дали, з барського плеча?
Де врешті- решт робочі місця?
Адже лиш це дасть усім життя,
Якого гідні українці.
Погасла мрія, як та свіча,
Яким побачить, світ онуча?!
О, Україно, що з тобою?
Чи сонце вздрію, я весною?!
Та сир звабливий в мишоловці,
Від пропозицій люди в шоці!
2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931147
дата надходження 17.11.2021
дата закладки 17.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2021
Мово моя, українська,
Вільна й крилата, мов птах,
Наша окраса і військо,
Знана в далеких світах.
Мово моя, срібнодзвонна,
Голос наш і оберіг,
Все в тобі: й запах півоній,
Й батьківський рідний поріг.
Мово, ти зброя незрима,
Що визначає кордон,
То ти стаєш пілігримом*,
То завойовуєш трон.
Мово, ти то кольорова,
То, мов кришталь, серед мов,
Ти й в молитвах до Покрови.
Славлю тебе знов і знов!
Мово моя, та єдина,
Що зрозуміла й свята,
Код України й родини,
В селах лунай і містах.
Мово, колиско пісенна,
З прадіда-діда й мій код,
Дивна, сумна і весела,
Як і мій сивий народ.
14.11.2021.
* – паломник, що йде до святих місць.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931032
дата надходження 15.11.2021
дата закладки 16.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4MdMd7ofaYs[/youtube]
Узяв фарби хитрий Лис,
Майстер малювати.
Він у мріях тут завис:
Намалюю хату.
Намальована картинка:
Поле, поряд густий ліс.
І мала стоїть хатинка,
І горіх розлогий ріс.
Ось і все, що бачив Лис,
От пожить в такій хатинці,
(В лапах пензелка він стис).
Хотів жити наодинці.
І приліг від під горіхом,
Споглядав картинку.
Не почув, як сталось лихо:
Прозівав хмаринку.
Уперіщив дощ осінній,
Вітер зашумів.
І не стало враз картини,
Грім десь прогримів...
Усе бачив сірий Зайчик:
Не сумуй так, брате!
В нірці є містечка клаптик,
Будем зимувати...
--------------------------
Продовжіть казочку, дітки,
І мені напишіть на пошту... Домовились?))
Найкраще продовження я надрукую тут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931087
дата надходження 16.11.2021
дата закладки 16.11.2021
Ніжно сонце похилилось до землі низенько,
Ген до лісу, придивилось, холоди близенько,
Скрізь панянка мандрувала, осінь золотава,
Листя до́низу спадало, наче то забава.
Є ого́лені дерева, стовбури блискучі,
Скоро зи́монька нагряне й морози кріпучі,
Ще цілу́є сонця промінь, листочки багрові,
Під нога́ми скрізь їх купи…. Різнокольорові.
Час від ча́су десь ворона, різко б`є на сполох,
Сухе ли́стя пошарпане, сіялось, як порох,
Сірий по́піл розсипався, притрусив довкола,
Трава со́нна, руда, скрізь угасла, зовсім квола.
Захова́вся папоротник, в павутинній сітці,
Стало ти́хо, все завмерло і вода у річці,
Пізня о́сінь, розхлюпала фарби чорні й сірі,
Дуже си́ро й прохолодно, приховались звірі.
Опусти́ла сумно плечі, осінь золотава,
Дощ услі́д кидав краплинки, - Ой, як я пристала,
Темний пла́щ і руда шляпа, спокою немає,
То запла́че, то сміється, на мить задрімає.
10.11.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931062
дата надходження 16.11.2021
дата закладки 16.11.2021
Вона – звичайна жінка – не свята,
Хоча любові у душі – по вінця…
У сивині і скроні, і літа,
Й обличчя характерне для провінцій.
На ньому – зморшки – доленьки сліди –
Немало пережити довелося:
Щоранку промінь сонечка будив
І фарбував без дозволу волосся.
Вона була із долею на «ти»,
Хоч не завжди та хтіла їй служити.
Краса її не встигла відцвісти,
А вже й синочка мала одружити.
Й помчало їхнє вихором життя,
Де чергувались успіхи із горем…
Синок ставав поволеньки… сміттям,
Щодень штормило їх сімейне море.
Вона ж боролась із останніх сил,
Аби синочка втримать-врятувати,
Аж поки зрозумів нарешті син,
Як дорого за все сплатила мати.
Вона ж – звичайна жінка – не свята,
Але ж душа наповнена любов'ю,
Хоч не прості за спиною літа,
Святкує власну перемогу з Богом!
31.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930518
дата надходження 10.11.2021
дата закладки 11.11.2021
На озері, між зграї лебедів,
Де квітнуть сонцем водяні лілеї,
Лебідку одиноку я зустрів,
А в ній душа, коханої моєї.
Вона дивилась з сумом у мій бік,
Не зводячи свій погляд лебединий,
Той погляд, не забуть мені повік,
Такий, мабуть, у світі він єдиний.
Я подививсь на неї, і душа,
Від щастя і від болю заридала,
Ці почуття, не передать в віршах,
Для цього, просто слів на світі мало.
Я підійшов, до неї, нахиливсь,
Погладив їй голівоньку сивеньку,
Вона їз сумом подивилась ввись,
Немов промовила:"Прости мене, рідненький".
Рукою я лебідку пригорнув,
І як кохану, я притис до себе,
Тебе, кохана, - ні, я не забув,
Я всі мої вірші пишу для тебе.
Вона на мене подивилась знов,
Для мене й ти лишивсь в житті єдиним,
Ми бережем, святу нашу любов,
І сльози потекли з очей пташиних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925550
дата надходження 19.09.2021
дата закладки 10.11.2021
У тобі - океану глибина,
Безмежжя неосяжне і широке.
І притаманна , звісно, сивина,
Бо вже достатньо і століть, і років.
На диво, в тобі, рідна стільки слів.
І кожне - діамантове проміння.
У тобі, мово, материнський спів,
І розуму, і почуттів сплетіння.
Народу нашого - душа одна,
Гарант на вічність, золоте натхнення.
У тобі милозвучності весна.
Прозора, українська - тво́є ймення.
Шевченка рідна мова й роду код.
В твоїй скарбниці - гордість України.
Зазнала мордувань і перешкод,
Але жива наві́ки, й вільна нині.
( Вітаю усіх одноклубників 9 листопада з Днем української писемності та мови. Бережімо нашу рідну!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930298
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 09.11.2021
О моя мово, калинова, співоча,
Ти, як веснянка, краса дівоча,
В сорочці вишитій і в віночку,
Передаєшся… доні й синочку.
Тебе завжди, я в душі плекаю,
Ніби любов неньки відчуваю,
Передавалась з її молоком,
Дзвеніла ніжно й тихо струмко,
У колисковій, як клала спати,
Пісень вкраїнських вчила співати,
І берегти, як зіницю ока.
О, моя мово - світанок й зорі,
І світлі мрії в небеснім морі,
Тебе ганьбили, а ти сіяла,
Сотнями літ, в борьбі, все ж буяла,
Як диво квітка, в безмежнім полі,
У сподіванні кращої долі.
Ти у в`язницях, знала знущання,
Знов заясніла, як зірка рання,
Тобі ж світити, зігрівати серця,
Щоби в родині було щастя.
Є офіційною для народу,
Її сприймаю, як святу воду,
Що придає, сили на все життя,
Несу з любов`ю в мирне майбуття…
Передам радо, дітям й онукам
Щоб прославляли мову на віка!
***
Шановні друзі!
Щиро вітаю з Днем української писемнності і мови.
Бережімо й прославляймо нашу рідну мову!
Успіхів Вам в творчості і нових досягнень!
09.11.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930343
дата надходження 09.11.2021
дата закладки 09.11.2021
Поміж хмар ясніє просинь,
Сонце злата не шкодує,
В черевичках, модних осінь,
Скрізь містки, листям будує.
Нині нічка просльозилась,
Жовті фарби посіріли,
Тож водою земля вмилась,
Де –не-де краплі яскріли.
Як розсипане намисто,
Мерехтіли веселково,
На калині, урочисто
Кегли сяють світанково.
Он синичка, вже на гілці,
Ціт-те-те- мов привіталась,
До заблудшої мокриці,
Й веселенько розгойдалась.
Хоч і вогко й холодненько,
Та втішає тепла днина,
Іще ж сонце височенько,
Тож зігріюся, я нині.
06.11.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930081
дата надходження 06.11.2021
дата закладки 08.11.2021
У тобі - океану глибина,
Безмежжя неосяжне і широке.
І притаманна , звісно, сивина,
Бо вже достатньо і століть, і років.
На диво, в тобі, рідна стільки слів.
І кожне - діамантове проміння.
У тобі, мово, материнський спів,
І розуму, і почуттів сплетіння.
Народу нашого - душа одна,
Гарант на вічність, золоте натхнення.
У тобі милозвучності весна.
Прозора, українська - тво́є ймення.
Шевченка рідна мова й роду код.
В твоїй скарбниці - гордість України.
Зазнала мордувань і перешкод,
Але жива наві́ки, й вільна нині.
( Вітаю усіх одноклубників 9 листопада з Днем української писемності та мови. Бережімо нашу рідну!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930298
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 08.11.2021
Туди не дійти, де не втримають ноги!
Зачинені двері — забутий рояль.
Тернові стежки на оббиті пороги,
Закутані квіти у чорну вуаль.
Стоять темні тіні, схилились од віку,
У брамі чавунній палає вогнем…
Не впустить провидець старого каліку,
Він теж божевільний й махає мечем.
А муза втомилась, лежить на узбіччі,
Така синьоока, голодна, худа…
Пройшло позаочі величне сторіччя,
Колись загубилось та й досі — нема.
Вблагаєш — вблагай, голоси та вимолюй,
Ставай на коліна та милість проси!
Та все ж, не кляни та не шкірся на долю,
Свій дух підійми та й надалі неси!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930290
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 08.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iEFDXVrlVG8
[/youtube]
Упав із дерева горішок,
В родючу землю він попав.
Йому було тут не до смішок,
Що тут чекає, він не знав.
Він чув, що осінь вже надворі,
Навколо рясно вже грибів,
Що скоро дні прийдуть суворі,
Пташок не чути голосів.
І ось лежить він серед листя,
Та що робити він не знав.
Та ось почув. Чия це пісня?
Страхи свої він заховав.
Співала це жовтенька птичка,
Синенькі грудки - піджачок.
Сама тендітна, невеличка,
Співуня краща між пташок.
Ось полохливий пробіг зайчик,
Руда лисиця подалась.
І освітив його промінчик,
І не страшною осінь ця здалась.
А ось з незвідки прийшла білка,
Взяла горішок й понесла.
Так тепло й затишно в домівці,
Його, як гостя прийняла...
---------------------------------------------
Що буде потім, він не знає,
Можливо, в землю знов впаде.
А, може, щось все ж затіває?
Побачим, новий день прийде..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930272
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 08.11.2021
Душа поета – храм, цілюще джерело,
Куди йдуть спраглі мудрості напиться,
Йдуть не по крам, а щоб в душі цвіло,
Тож не дозволь замулиться криниці!
28.05.2021.
В усі часи в усьому будь з народом,
Живи одним життям із ним завжди,
Опорою будь для сім’ї і роду,
Допоки сила й розум є, трудись!
Не вимагай за це і нагороди,
Колись вона наздожене тебе.
Людина – не лише дитя природи,
А посланець на землю їз небес.
Не є вона й господарем планети,
Хоч би який високий мала ранг.
І тільки той, хто став уже поетом,
Доладно відшліфує слова грань.
23.06.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930232
дата надходження 07.11.2021
дата закладки 07.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Tx0qeK3A0mk[/youtube]
Я бачу, осінь постаріла,
Упало золото з гілок.
А дні ідуть, ти посивіла,
Твоїх не бачу помилок.
Ти все робила так, як треба,
Твоя це місія така.
А замість листя - сухі ребра,
Я не скажу, що ти слабка.
Чому ж ти плачеш раз - по - раз,
Сльозами листя поливаєш?
Не маєш ти вже тих прикрас,
Чому ж ти сльози не ховаєш?
З тобою плачем заодно,
Ніхто не бачить наші сльози.
Про це тобі узнати складно,
Ти зрозуміти нас не в змозі.
Не навівай на нас печалі,
Утри їх, просто посміхнись.
Журба і смуток нетривалі,
На дні найкращі озирнись.
Хоч сонце гріє вже не так,
Ночами зашпори зайдуть.
Розкошувала ти ж у смак,
Думки ці сили додадуть..
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wQzbLJaZ_sA[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930175
дата надходження 07.11.2021
дата закладки 07.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=u7NJur76Llw[/youtube]
Йде їжачок повільним кроком,
На спинці він несе листок.
Лисиця, ніби ненароком,
Дістать хотіла до кісток.
Зубами хвать його за спинку,
Сніданок буде, хоч який.
Зробила раптом тут зупинку:
Він же колючий, ніякий.
Присіла, лиже лапки, носик.
Які все ж гострі колючки!
Але сидить, все ж без істерик,
Я все згадаю, їжачки!
А їжачок скрутивсь в клубок,
І покотився швидко з гірки.
Він до своїх спішив діток,
Його виглядували з нірки.
А поряд нірки росла грушка,
Струсив їм вітер смачний плід.
Носила мишка шкряботушка,
Для їжачків добрий обід...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930167
дата надходження 07.11.2021
дата закладки 07.11.2021
«Світ викинув іграшки снів
Щоб бавитись Правдою голою…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Найтемніший час буття: на межі:
Між епохами листя і снігу: темрява.
Між світами тіні і плоті: спалах зірок.
Я запалюю вогнище – горобини.
На горі, де колись росло дерево – ясен –
Дерево палімпсестових мрій
Літописів болісних абатства Келлс.
Ніч на Самайн – сопілка малює стежу:
Піснями бруслини черленої та отруйної –
Ядучої, наче втрачені дні дощів.
По тріщинам черепа оленя ірландського
Читаю майбутнє –
відкрите, як плями на Місяці –
Розчахнуті
У безодню часів залізних коваля Гоббана –
Віків ножів, мечів та іржі кораблів.
Книга тріщин на черепі в ніч на Самайн
Читаю написане – Хтось Невідомий
Надсилає нам знаки літопису Вічності.
Танцюйте,
співайте, вожді призабутих кланів,
Завжди між вогнів, між язиками полум’я
В пошуках чистоти,
Істини слів заборонених,
Діти квітучого вересу – діти осені кельтів.
Ідіть між вогнів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930097
дата надходження 06.11.2021
дата закладки 06.11.2021
Д-арунок сонячний - проміння.
Я серце викупаю в нім.
К-оли натхнення, є і вміння,
У-дача проситься у дім.
Ю-рлива думка шепче рими,
В-уаль знімаю із душі.
А-люром жвавим знову ритми
М-оя любов - для Вас вірші́
Ч-итайте на здоров'я, люди.
И (І) буде хай легким життя.
Т-ому й пишу я щиро, любі,
А-би покращити буття.
Ч-итайте вірші без полуди,
І в кожнім з них - мої чуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929822
дата надходження 03.11.2021
дата закладки 03.11.2021
КУРОРТ МОРШИН
Люблю я вулиць Моршина ґердани,
І те, як птах з них струшує росу.
Люблю озер міських сріблясті фани,
Лісів довкружних велич і красу,
Люблю світанків сонячні обличчя,
Часів обідніх кроки, суєту,
Вечірню тишу, ночі пограниччя,
Зірок долоні, місяця п’яту.
Люблю джерел не вичахлу гостинність,
І як артист у парку спів веде,
Як день плете коралі з павутиння,
Як голуби ідуть у па-де-де.
Люблю курорт у різні пори року:
У літню спеку, в осінь дощову,
Коли весна рослину повнить соком,
Зима бере у руки булаву.
Приваба не у часі - в генах міста,
В його флюїдах, світлі у слідах.
Воно виводить вітра-піаніста
На сцену між дерев, де небо – дах.
Мале таке… у світовім огромі,
Та має в собі силу і магніт.
Воно дарує серцю теплий промінь!
Воно на тілі ставить моці міт!
1.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929646
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 02.11.2021
Прикарпаття в буйноцвіті, високі трави, мов у намисті… Роса холодна, обпекла ноги , вона босоніж, немає іншої дороги. І навіть до хатини, рідної стежки, густий спориш, порозстеляв мережки. Кущі шипшини одягнені в зелені ягоди – корали. Гілки з шипами, на ногах лишали рани. Чи й відчувала, а чи й ні, від хвилювання, душа ніби у вогні. Спішить до сина, не бачились два роки. Певно піднявся тиск, пашіли щоки. Ой, що ж життя, ти робиш з нами. Із чоловіком чужими стали. Обіцяла приїде пізніше та зібралась швидко, вийшло раніше….
Ще раз погляне, ялини і пишні смереки, широко вряд, а там подалі уже виднівся й сад. Дерева густо, ніби прикрашають гори. То зблизька, а то, аж здалеку, чути звук сурми. За мить, трембіта вигравала весело. Вже прокинулося, рідне, напівпусте село….
Неподалік, попереду, свекрухина хатина, як не зайти, тож вже давно родина. Адже про неї теж не забувала, кожного місяця гроші посилала. Вона ж стара, немічна, вже років п’ять, лежача. Хоч й часто чула вслід слова,
-Ой, сину - сину, а твоя Софія ледача. І що то в школі за заробітки, чи не навчаться самі дітки? Пісень співати та шити й вишивати, в кожній хатині, цього навчить мати. Нехай би їхала на заробітки. А ти б пішов до Наталкиної тітки. Вона ще має силу, за мною пригляне.
У відповідь, ледь стримуючи сльози, з під лоба гляне. Все мовчить, а під серцем, щем до болю. І вже не вперше, дорікає долю.
Але ж кохала і він клявся в коханні. Їм соловей співав, спадали роси ранні. Роман руки потер, тож молоденька й на це кохання, дала згоду ненька. Щоби молодшу брав, проторочила всі вуха. І зразу нею, втішилася свекруха. Ніби все добре й народився синок Богдан, на жаль вже згодом, ніби в оселі був шаман. На пустому місці сварки і все частіше, кудись чоловік зникав. Малим Богданчик, її часто за рукав смикав,
- Мамо, а тато в тітки Наталки, рубає дрова, а я туди боюся йти, там висока кропива. Вона ж пекуча, а йти куди не знаю, де можна обійти. Та й тато кілька раз мене тягав за вуха, кричав, щоб за ним не йшов та щоб його, я завжди слухав.
І по щоках, стече не одна сльозина, поцілує, приголубить сина,
-Поглянь синочку, які в нас чисті небеса! А ні хмаринки, тож не журимося й ми. Я любий, напевно скоро поїду в найми. Подамся до Польщі, будеш з татом і бабусею пару років.
А він до її щічок притулив руки,
-Хай тато їде, ти ж маєш тут роботу, учителюєш. Принаймні гроші ж заробляєш. А він вдома і вдома, чому його, бабуся не пускає?
Обійме сина, знов душенька страждає. Ледь стримуючи сльози доводить сину,
-Ой любцю, зима попереду, нам дров треба, тож в його силі є потреба. Дрова закінчилися, піде в ліс, привезе машини дві –три, тоді вже й про це можна позбутися журби. Бачиш й бабусі кожного для все гірше й гірше, чи й дочекаємося, коли стане ліпше. Боюся зовсім не стане ходити, не знаю синку, як ми далі будем жити.
Біля вікна не раз задумалась… І нащо ця Наталка десь взялась. Жила в Росії, певно років десять, може й більше, батьки не раз казали,
-Добре живе, каже,що їй там ліпше.
Але приїхала, ні грошей, ні дитини. Хвалилась людям,
- Може б там і була, якби не було війни.
Це однокласниця його, можливо в них було кохання? Але відразу відганяла думку, на краще мала сподівання. Можливо допомагає так, по- сусідськи.Тож завжди дружно жили їхні батьки.
І рік за роком так минав, синок, вже ранець у руках тримав. Навчався добре, із сумом, матусю обіймав, за походеньки батька давно знав. Вона ж ховала лице в долоні, висушувала сльози ті, солоні. Думок багато та одного разу так допекло! Свекруха, майже лежача, щось гучно буркотіла й сваряче її,
-Софіє!Ти ба чого захотіла! Покинь ці надії! Хай він вдома господарює, а ти їдь. Кажу , його я не пущу, про це і думати забудь! Богдан уже підріс, бач, справжній Муромець росте. Не буде ж ходити, як циганське дитя обдерте. За мене не журися, хоч вам і набридли мої охи та я, іще поживу трохи.
Вона вже зібралася в дорогу, валізу підвезла до порогу. Тремтіло серце, як покинути хатину, то іще нічого, але ж дитину! Та, який вихід, іншого ж не має. Цікаво, адже й чоловік, чомусь не відмовляє?
По кутках гляне, ніби скрізь залягла журба.Чому ж настало таке важке життя? А, що кохання, - то напевно все міраж, думки джмелині - підкрадався мандраж.
-О, мамо, я вже тут, я встиг! Як добре, ще не поїхала ти!
До хати забіг Богдан, кинувся обіймати.
-Ой, синку- синку, що ж я за мати?!Бачиш, автобус за годину, я вже зібралась, поїду сину. Ти ж зрозумій , це тільки заради тебе. Щоб ти найкращий був у мене. Щоби навчався, як годиться! Можливо й татко твій зласкавиться. Чомусь на мене дивиться, як на тінь..
-О! Мамо, але ж тітка Наталка і він…
Не дала договорити, долонею уста прикрила,
- Помовч синочку, я це знаю, уже з тобою говорила.
У Польщі, їй і справді повезло, мабуть що усім бідам назло. Вона потрапила до поважної пані, що мала статки непогані. Побачивши диплом вчительки, гувернанткою її взяла і невагаючись, аванс дала. Навіть подарувала кілька суконь із своїх старих, дубових скринь. Пані - художниця, то ж часті гості. Кинула оком,
-Це щоби мала гарний вид, мені й тобі не мили кості.
Згущаються хмари, вбралась осінь у барвисті кольори. А згодом, за вікном морозні вечори. Минали довгі, зимові дні… У смутку. А почує голос сина, мріє про відпустку. Панянка, влітку мала летіти в Ізраїль на відпочинок. Вона ж, календарні дні лічить, в своїй кімнаті проронить кілька сльозинок. А син телефоном, вкотре підтримає словами,
-Мамо, ти не турбуйся, все добре і з бабусею, і з нами.
Так час спливав…. Роки минали, бувала вдома кожного літа, в цей час панянка мандрувала по світу. Лиш охоронець залишався в будинку. Вона ж втішилася таким довгим відпочинком. Хоч по приїзду, доводилося добре попрацювати. Тож треба побілити дві хати. Та й на зиму якісь закрутки зробити й дитину вечорами приголубити. А Роман, знаючи про її приїзд, ховавсь від зустрічі, певно боявся сварки, подивитись у вічі. Йшов на вирубку лісу,чи комусь ремонт зробити. Тож треба теж якусь копійку заробити. Але було, інколи і зустрічались, по приїзду, на стіл клала гроші, він усміхнеться й відразу ховає очі. Але похвалить,
-А ти молодець! Бачу задоволена, гарні гроші заробити вдається.
І більш ні слова, як і що? Себе втішає, добре, хоч не думає казна - що. Напевно ж про все вивідає у сина. А він щирий, розкаже, тож дитина. А , що ж кохання?! Десь заблукало, як відлуння і не повернеться, вже немає й сподівання.
Софія поспішала, давно цей день чекала. Ласкавий промінь ніжно торкнувся її обличчя. Від думки, на мить здригнулась, ну от, лиш два місяці й будем прощатися. Від хвилювання, на скронях помітно здулися вени. Різко зупинилась, але ж все добре, син вдало склав екзамени. Вона досягла своєї мети, в училищі навчатиметься. В душі з розсіяними думками, назад оглянеться. Роки прожиті в подружжі згадає, адже давно втрачене кохання, серце страждає. Тоді, вже буде краще розірвати всі стосунки. А сину, з Польщі надішле гроші й подарунки. Заради нього служитиме панянці, хоч давно зникли з обличчя рум`янці. І ніби пізня осінь вплітає в коси сиві павутини, але вона, на все згодна - заради дитини.
Аж ось і стежка… Нема на клумбі квітів, відцвівший кущ бузочку від вітру шелестів. То ніби зустрічав її привітно. За мить хитнулась, поглянувши в вікно. Наталю вздріла, в своєму фартухові. До обличчя відчула прилив крові. На мить завмерла та все ж вирішила зайти. Але ж не втече кругом хати. То ніби в серце ніж та треба гордість мати. Адже, хоч й колишнього коханого та все ж роками була мати.
Стиснуло в горлі, важко говорити, все ж наважилась двері відчинити.
Відразу, в ніс вдарив запах м`яти й чебрецю, уздріла розчервонівшу молодицю. Та махнула рушником й косо позирнула до свекрухи,
-Піду в себе знайду липучку, знов налетіли мухи.
Й ледь не спіткнувшись, вискочила з хати. Думка- стріла - Хай краще так, навіщо щось брехати.
З пустою тарілкою в руках, стара сиділа в ліжку, побачивши невістку, в очах з`явився страх і похапцем потягнула на себе рядюжку. Злісно звернулася до неї,
-Ану, забери тарілку! Три дні поспіль, варениками годують.Подай води, зап`ю пігулку. Але ж пенсію мою одержують. Кажуть ледве на ліки вистачає. А їм то що, напевно може брешуть, тож Роман гроші заробляє! Це добре, що приїхала, гроші чи долари поклади в шухляду, я ж втомилася, замучили, нехай приляжу. Та допоможи, накрий простирадлом ноги. Ти знаєш, не можу позбутися тривоги. Богданчик теж, пішов з ним у ліс працювати. Грошей катма, чому мало заробляєш, що ти за мати?!
В очах вогонь, знову мовчала, образи ті, вдала не помічала. А серце гупало, шаленіло. Одне бажання втекти - душеньку гріло. Ні… ні - помисли, погляд у вікно до неба. Дай Боже сили нині змиритись треба. Ніби не чула тих образ, колючих й не бачила тих поглядів, зміючих. Думка оса - Бач, що захотіла, знову долари на ліки! О, їй би сліз пролить ріки. Та лиш одна сльозина затремтіла на віях, думки холодні, ніби в сніговіях. Адже ці гроші заробляла для сина, ні, не віддам, хоча ми і родина. І тихо, наче й в хаті не була, в душі раділа, нарешті змогла! Все ж кілька раз, як йшла додому озирнулась, із болем в душі, криво посміхнулась. Чому раніше рішучості не мала? Навіщо молодість згубила, все прощала?
Вже за вікном стемніло… вона чекала сина й чоловіка. Дивилась до ікон, молилась, що вдома, сину буде втіха. Образи з смутком, у вечірній млі втопила, наскороруч пельменів наліпила.
Стрілки годинника бігали на циферблаті, важке чекання, на устах, раз у- раз відчувала сльози, солонуваті. Нарешті, різко відчинились двері, геть відступили, думки химерні.
Теплі обійми матері й сина, сповзла на плечі шовкова хустина. Син - легінь, ніжно в очі заглядав,
-Матусю, люба, я так тебе чекав!
- Як ти підріс, любий мій синочку!Дай же погляну, постій хвилиночку! Дай надивлюся моє янголятко!
Й погляд на двері,
-А де ж наш татко?
Це запитання, йому одне із неприємних. Якщо не мають почуттів взаємник, то що шукати винних?
-Та зараз розповім, він у бабусі.
Тільки тепер, помітив сивину в її волоссі,
-Мамо пробач, я нічого не зміг зробити, він там з Наталкою, сказав не прийде, там залишиться жити.
Вставало сонце і сідало… серденько спокою бажало. І задивляюсь нічкою в зірниці, здавалося, позбулася в`язниці. У піднебесся здіймались світлі мрії. Минуло кілька клопітливих днів.
Літній день, хоч і сонячний , привітний, все ж навівав смуток. Всі образи, Софія намагалася зібрати в жмуток. І по дорозі до автобуса, ніби на вітер викинути, в небуття, щоб той розвіяв, а вона думає лише про майбуття.
Посеред хати дві валізи на колесах. Сидячи, руки скрестила на грудях, бриніли сльози на очах,
-Синку, пробач мене і не суди строго, подякуймо цьому порогу. Попереду на нас чекає дорога. Квартиру винаймемо в місті, згодом будеш навчатися, а я, в Польщу подамся в серпні. Звичайно ти не будеш жити в розкоші, доки навчатимешся, буду посилати гроші.
Вже не маленький, за неї син у душі страждав, почервонів та все ж несміло запитав,
-Мамо, а як же твоє особисте життя?
Ледь вгамувала часте серцебиття. І ніжний материнський поцілунок у чоло.
-О синку, любий, моє кохання давно відцвіло. Все що було, вже давно полином проросло. Лиш гіркоту я відчуваю на устах, гляну на тебе, солод, бо попереду шлях. Твій шлях синочку, в світле майбуття, заради тебе, твого щастя! Я народила тебе на цей світ, тільки шкода, терпіла скільки літ! Отих принижень, зрад і неповаги, одна у ліжку, безсонні ночі, часті тривоги. Тільки заради тебе терпіла сину, топтала свою гордість, грішми підтримувала батькову родину. А може ти не пам`ятаєш, крім бабусі й сестрі перепадало.
-Та ні матусю! Просто знаєш… Мене це довго дивувало. Чому задовго все терпіла, пробач, вже бачу посивіла… А що ж далі, після навчання?
-Та я ж маю сподівання. Поїдемо в Польщу, ні це не жарт,тобі зробимо закордонний паспорт. Думаю там і ти знайдеш роботу. Я вже маю дозвіл на постійне проживання. Звичайно, якщо ти будеш мати таке бажання. Ну, а захочеш з батьком спілкуватись, я буду тільки на краще сподіватись. Твоє життя - тож сам вирішувати будеш. Все ж сподіваюсь і про мене не забудеш.
Широка траса, автомобілі в два ряди… Себе втішала, що їде не назавжди. Та нині, заради сина зароблятиме гроші , щоби його умови життя - були ліпші. Та ніби здалеку, підпливала думка за Україну. Шкода, що змушена покинуть свій край, родину. Поки що краще там, хоч й важко та треба виживати. Заради тебе синку, бо я ж твоя мати!
20.10. 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929490
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 02.11.2021
Змарнувавши останні дні літа,
піду в осінь,там скільки див,
вирвусь зі спеки задушної кліті,
у осінній туман,чи то дим.
Ртутний стовпчик сповзає все нижче,
поле,сад у нових кольорах.
І частіше по розбійницьки свище,
вітер,пан у таврійських степах.
Котить осінь своєю дорогою,
хризантемовим шармом п"янить,
хоч і знає,що десь там за рогом,
місяць грудень у черзі стоїть.
Її суконь не треба від Прадо,
бо сама он модняча яка,
в коси жовтень вплела з листопадом,
пані осінь земна красота.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929321
дата надходження 29.10.2021
дата закладки 01.11.2021
Не сьогодні і не вчора
Стала осінь, жовточола,
Кожен лень мастила коси,
Мила їх у чистих росах:
То наллє дурману в тишу,
То тумани поколише
На своїх прозорих водах,
Помилується й на вроду.
«Ну, хіба ж я не красива?–
Верби запитала сиві.
Ті ж кивали головою:
«Ти найкраща! Бог з тобою!»
24.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929564
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 01.11.2021
Рання осінь у діброві
Запалила сонцеграй,
Підвела тоненько брови,
Опустила небокрай.
Простелила килимочки
З моху-листячка – пухкі.
Заховала в них грибочки,
А в пеньочки – павучків.
Не забула й про берізку –
Сотворила чудеса:
Золото вплела у кіски,
Коли вітер розчесав.
24.07.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929568
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 01.11.2021
Коли і хто фарбує листя …. (Осінь)
І воно пада навпопад?
Коли й хто в ірій подалися? … (Птахи)
Закінчує що листопад? … (Осінь)
Коли вгорі цвітуть заграви? … (Ранком)
І зашерга чому вода? … (Приморозок)
Тумани плинуть кучеряві,
Ховаючи незриму даль. … (Ранком).
18.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929640
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021
Купає осінь
Дощиком сірим,
Ще вітер босий,
Та вже осінній,
Тож заховався
В кучерях листя,
Замилувався
Синім намистом*.
Випливло сонце,
Спило росицю,
Стало в віконця
В хату проситься.
Те ж упустило
Жовту забаву
Донечці й сину,
Щоб пострибали.
Діти сміялись
І веселились,
З зайчиком разом
В тінь покотились.
Тепер усюди
Його шукали.
–Хто скаже, люди,
Чом він зникає?
12.01.2021.
* – ягідки терну восени синіють.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929645
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ktfm3-hQ_z8[/youtube]
Не покидай свій рідний край,
Як важко не було б тобі.
Немає кращого, це знай,
Його кидають лиш слабі.
Не взнаєш ти на чужині
Того, що дома покидаєш,
Бо ви для всіх отам чужі,
Радій тому, що дома маєш.
Там гроші виплакані слізьми,
Думки у край свій повертають.
І не щасливий ти грішми,
Душевним сумом огортають.
Спішіть додому, до сім"ї,
Батьків не кидайте старих.
Дітей жалійте ще малих,
Вони без матері - це гріх.
Поки ви там, вони ростуть,
Виходять вас все виглядати.
Так швидко роки і дні стечуть,
Діти самі і пустка в хаті.
Роки назад не повернеш,
Нікого гроші не врятують,
Дітей своїх не пригорнеш,
Послухай серце, що диктує.
Нема сумнішої печалі,
Як сум за рідним, милим краєм.
Це кажуть ті, що там бували,
І гіркі сльози витирали...
Та час пройде, не зупинити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929622
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021
Втішає душу світанок веселковий,
Гілки колише, вітер легкий, ранковий,
Наче в колисці загойдує поспати,
Щоб було легше прохолоду приймати.
Осінній подих - ряснить намистом роси,
Злегка куйовдить берізці віти- коси,
Ледь – ледь тремтить, одяглася в нове плаття,
Жовті листочки - прикраса верховіття.
І задивляється, в небесну синяву,
Дні сонні й тиша, скоро стануть наяву,
Все ж огорнула хвиля милих почуттів,
В зимові дні, надивиться весняних снів.
Курли прощальне, хоч й навіяло нудьгу,
Та світлі мрії з вітерцем зняли напругу,
Він заколисував, як малу дитину,
Ніжно запрошував у осінню днину.
І я світанком, і новим днем любуюсь,
Вітаю осінь, відчуваю, що живу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928445
дата надходження 20.10.2021
дата закладки 23.10.2021
Палають розкішшю жоржини
І пишністю, і буйністю кущів.
Затримавсь погляд на хвилину:
В пелю́стках крапельки густих хлющів.
І квіти свіжістю вражають:
Ранковий розсип теплих кольорів,
А вітер бавиться, мов жаром,
Один лиш раз вони цвітуть на рік.
Палають розкішшю жоржини,
Барвисті сукні - осені наряд.
На них дивилася б години,
Яскравий колорит прикрасив сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928464
дата надходження 20.10.2021
дата закладки 23.10.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qkd_xpPe9FM[/youtube]
Осінь не наводить зовсім смутку,
Просто, особлива ця пора.
Як і все, проходить дуже швидко,
Часто ще й торкається пера.
Ти буваєш різною, майстрине,
І не раз примушуєш страждать.
Але це буває лиш хвилинне,
Настрій свій нам можеш передать.
Із дощами проливаєш сльози,
Невідомо, плачеш ти за чим.
Зрозуміти ми тебе не в змозі,
Бо не знаєм всіх твої причин.
Маєш хист до всього, непростий,
Вишиваєш нитками картини,
Надто любиш колір золотий,
Ще роси́ вкидаєш намистини.
Вчора вишивала все старанно,
Підбирала різні кольори.
І, здавалось, все тут бездоганнно,
Вишиванка вранці на землі.
Не відірвеш від краси очей,
І по ній проходим обережно,
Золото збираємо з алей.
Осінь! Тебе любимо безмежно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928688
дата надходження 23.10.2021
дата закладки 23.10.2021
В обіймах хмар, осіння днина поспіша,
Разом із сонцем ховається за обрій,
За цілий день, доволі зморена душа,
Ніби в раю, тепло пізна, тишу й спокій.
Притихла річка в зеленім жабуринні,
Та течія, майже зовсім непомітна,
Гойдалась ряска змарніла, в ластовинні,
На ній листочок сповитий в павутині.
Малий, жовтенький, мерщій летів до річки,
Не попрощався, навіть із берізкою,
Мріяв поплавать у водиці, хоч трішки,
Та на шляху зустрівся з павутинкою.
Схилився вечір, в обіймах прохолоди,
Все причаїлось, колисалося в дрімотІ,
Маленькі рибки, не водять хороводи,
Лиш яснить зіронька посеред німотИ.
20.10.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928542
дата надходження 21.10.2021
дата закладки 23.10.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=zpFA5xK_4Qs[/youtube]
Тринадцять років я на сайті,
Училась тут я віршувать.
Моменти різні пережиті,
Та хочу я про це сказать:
Зустріла тут хороших друзів,
Які припали до душі.
Вони приємні, не байдужі,
Талант високий до віршів.
А як нипишуть, з ними плачу,
І в них шукаю щось своє.
У них немає порожнечі,
І точно знаю це - моє.
Я знає їхні таємниці,
Любов підносять над усе.
І так напишуть, як годиться,
Що в душу радість принесе.
В них теми різні: про життя,
Про рідну неньку Україну.
(Читаю їх - серцебиття,)
І про лиху нашу годину...
Хіба отут про все розкажеш,
Одне скажу - ви всі талант!
На все тут відповідь знайдеш,
Вірші хороші - ваш гарант!
Я вдячна вам за доброту,
Для мене ви друга сім"я.
Ще за душевну простоту,
ПОЕТ - ВИСОКЕ ЦЕ ІМ"Я!
За роки дещо тут придбала:
Вірші училася писать, пісні.
Що ви підтримаєте - знала,
І так приємно це мені.
Бувало різне, що тут скажеш,
Нерозуміння було теж.
Але найбільше таких вражень,
Хороших спілкувань не було меж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928706
дата надходження 23.10.2021
дата закладки 23.10.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vycVII0qibU[/youtube]
Дзвенить так гучно телефон,
Розрізав тишу пополам.
І десь подівся міцний сон,
Немає спокою думкам.
Можливо, хтось це помилився,
Щось ти насмілився сказать?
Чому ж це так ти запізнився?
Хотіла я в тебе спитать.
Ну підійди, почуй цей голос,
Він так благає, відгукнись.
Свій зупини душевний хаос,
І словом ніжним доторкнись.
Біжать хвилини, ніч надворі,
Все ж підійша...мовчок, ні звуку.
Всміхались зорі мимоволі:
Хотів хтось голос твій почути...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928601
дата надходження 22.10.2021
дата закладки 23.10.2021
( ПРАВДИВА ІСТОРІЯ )
------------------------------------
Сумує сад, людьми забутий,
Хазяйка - осінь походжа.
Тепло ще літнє не забуте,
Та тут історія друга...
Присів на лавці відпочити
Жебрак з торбинкою в руці
Хіба хто зможе осудити,
Його за сльози на лиці...
Клював маленький голуб крихти,
Пора осіння нелегка.
Турботи про життя зависли,
Ці кришки кинула рука,
Цієї щедрої людини.
Сухарик розділив навпіл,
Що тільки витягнув з торбини,
Душу торкнув чужий цей біль.
Він посидів іще хвилинку,
Окинув оком все навкруг,
Змахнув з лиця гірку сльозинку,
Пішов, долаючи недугу.
Не подивилась пташка вслід,
Доїла цей черствий сухар.
Смачний для неї був обід,
(Мій зайвий буде коментар...)
Води попила із калюжі,
І полетіла у гніздо...
На світі є ще небайдужі,
Які прикрасять сіре тло..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927898
дата надходження 14.10.2021
дата закладки 19.10.2021
В небесній тиші мерехтять зорі,
Ніхто й ні чим, вже їм не завадить
А місяць ніби маяк у морі,
В окрузі сяйвом, мінливим гладить.
Зірок мигтіння придає краси,
І вже світанок, покида нішу,
Часом із лісу чути голоси,
Птахи й листва - порушують тишу.
Збирає нічка, в кошик зірочки,
Та ваблять очі, фарби світанку,
Хоча б на час лишилась залюбки,
І посміхнулась ясному ранку.
Та не ведеться, все так у житті,
Лиш вечір манить і сонце в ліжку,
Й світанок – красень, збере фарби всі,
Аж зачарує, встелить доріжку.
Господар - ранок, всівсь на ослінчик
Землю пробуджує, шле цілунки,
І золотий, тепленький промінчик,
Пригріва ніжно, придає трунку.
09.10.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927495
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 09.10.2021
Дякую за ідею :
Білоозерянська Чайка - Лист в нікуди
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927431
----------------------------------------------------
Пишу листа у нікуди,
Тремтить рука незвично.
Сльози розмилися сліди,
А на душі так лячно.
А за вікном глибока ніч,
Вже хороводить осінь.
Кидає вітер врізновіч
Берізки довгі коси.
Як написать, щоб ти відчув,
Хоч вже немає значення.
Колись цього ти не збагнув,
Уже не жду пробачення.
Тебе нема вже скільки літ,
Це доля так схотіла,
І повела у інший світ,
Життя вже догоріло.
Віддам цей лист я журавлям,
Вони знайдуть адресу.
Чи будеш радий цим вістям?
Нема вже цьому шансу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927493
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 09.10.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IcJaGvBDKyA
[/youtube]
Вуаллю скриті наші мрії,
Ніхто чужий їх не збагне.
І лише грітимуть надії,
Колись омріяне ж прийде.
Воно прийде вночі, чи вранці,
Це буде осінь, чи зима.
Реальні будуть забаганки,
То ж не чекали ми дарма.
Що буде потім, хіба знаєм,
Чи нову мрію знов пригріть?
І знову вихід тут шукаєм,
Бо не дамо душі старіть.
Душа у пошуках, шукає,
Щоб мала мрія інший зміст.
Робота душу наповняє,
До цього має уже хист.
Хай буде мрія про любов,
Яка найкраща в цілім світі.
Нехай прийде із молитов,
І щоб була у буйноцвіті.
Нехай ще буде кольорова,
Щоб пахла ніжно, як весна.
Та не така, що тимчасова,
А божевільна, запашна.
Про що тоді ще можна мріять,
Бо ти ж щасливий від усіх.
Життя любов"ю все засіять,
Це - мрія з мрій усіх людських...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927419
дата надходження 08.10.2021
дата закладки 08.10.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=t6sS7EZcKMI[/youtube]
Спахнуло сонце, ніби ватра,
Розчервонівся горизонт.
Це безперечно - зійде завтра,
До ранку вкраде його сон.
Навколо й тиша спочиває,
Ніщо ніде не шелесне.
На зміну місяць випливає,
І нічну тишу осяйне.
У річку кине срібну стрічку,
Невже когось сумлінно жде?
І так в надії кожну нічку,
Він так терплячий - підожде.
Та хто осмілиться ступити,
Кому свого життя не жаль?
У кого можна уточнити,
Чи справді має він бажань?
На Мавку дивиться з любов"ю,
Це їй доріжку він кидав.
Та все скінчається журбою,
Давно за нею він впадав.
Зірки, що поруч - нецікаве,
Його мани́ть людське життя.
Він береже слова ласкаві,
Сказать не може допуття.
Торкнеться місячним промінням,
І досить вже для теплоти.
Лиш так здійсняться всі бажання,
Немає й сліду самоти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927336
дата надходження 07.10.2021
дата закладки 07.10.2021
Зранку сонечко і наче потепліло,
З обіду дощ і холодом під шкіру.
Змінився настрій у пані чарівної
Передалося і мені з тобою.
Вона така бурхлива у мажорі.
Насупить брови і уже в мінорі.
Неначе жінка змінює шати
І її настрій неможливо відгадати.
Мабуть за те в поетів у пошані.
Ця загадкова осінь пані.
На всі лади виспівують їй оди
Вона у тренді.тобто в моді.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926199
дата надходження 25.09.2021
дата закладки 07.10.2021
Закохана у осінь жовтокосу,
Де кожен штрих – то витвір її рук:
Мережками у травах квітнуть роси,
Бентежить душу загадковий звук.
Коли клини у синій висі линуть,
Спускаючи болюче вниз «курли»,
То п’ють журу ліси, поля й долини,
Що зодяглись в осінні кольори.
Люблю стрічать осіннє надвечір’я
І цноту ранків пити, мов росу,
Й проснеться у мені любов дочірня,
Котру до днів останніх понесу.
30.07.2021.
Ганна Верес (Демиденко,
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927269
дата надходження 06.10.2021
дата закладки 07.10.2021
Навчання в школі - це життя основа.
Веде учитель учнів всіх до знань.
Звучить щодня із уст премудре слово,
В очах дитячих стільки здивувань.
Учитель! Він творець, шліфує душі,
Частинку серця свого віддає.
Торкається потреб, проблем насушних,
Добра і честі приклад подає.
Він світоч людства у духовнім світі,
В надійних, теплих всі в його руках.
Живе учитель лиш у своїх дітях,
Наставник у житті, в майбутній шлях.
(Шановні колеги, вітаю Вас з Днем учителя! Бажаю Вам нових звершень, значних досягнень та великих успіхів! Хай всі ваші старання та зусилля роблять наш чудовий світ ще прекраснішим! Міцного Вам здоров’я, величезного терпіння, радості та внутрішньої гармонії, поваги та щирої вдячності від учнів та батьків! З повагою Світлана Михайлівна)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926938
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 05.10.2021
Втішає душу світанок веселковий,
Гілки колише, вітер легкий, ранковий,
Наче в колисці загойдає поспати,
Щоб було легше прохолоду приймати.
Осінній подих - ряснить намистом роси,
Злегка куйовдить берізці віти- коси,
Ледь – ледь тремтить, одяглася в нове плаття,
Жовті листочки - прикраса верховіття.
І задивляється, в небесну синяву,
Дні сонні й тиша, скоро стануть наяву,
Все ж огорнула хвиля милих почуттів,
В зимові дні, надивиться весняних снів.
Курли прощальне, хоч й навіяло нудьгу,
Та світлі мрії з вітерцем зняли напругу,
Він заколисував, як малу дитину,
Ніжно запрошував у осінню днину.
І я світанком, і новим днем любуюсь,
Вітаю осінь, відчуваю, що живу.
05.10 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927099
дата надходження 05.10.2021
дата закладки 05.10.2021
Учителю, святе твоє ім’я,
Адже на землю посланий ти Богом.
Перед тобою голову схиля
Той, у кім древо виросло любові.
Твої зіниці мудрістю цвітуть,
Тож сіють і розумне вони, й вічне,
Ти у труді щодня, мов на посту,
Суворій правді дивишся у вічі.
І не важливо, який маєш вік,
Чи молода ти жінка, самобутня,
А чи поважний строгий чоловік,
Ведеш дітей уміло у майбутнє!
4.10.2021.
Ганна Верес (Демижденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927142
дата надходження 05.10.2021
дата закладки 05.10.2021
Повзе туман і котить сивину:
Дорогу биту ледь-ледь видно,
Немов шукаючи чиюсь вину,
Оповиває все, що рідне.
Долина в сумнівах, краплистий гай,
Ставок устелений туманом.
А хтось комусь сказав колись "прощай",
Немов стиснув коня арканом.
Повзе туман і котить сивину,
Доріжка в споришах притихла.
Чи віднайдеш життєву глибину?
Колись жили давно тин з тином.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926269
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 29.09.2021
Дарує осінь різнобарвні гами,
І мрія рветься, увись,у небеса,
Де- інде листя, шурхіт під ногами,
Відволікає - поглянь, всюди краса,
Щедрі дарунки, з радістю приймаю,
У буйноцвіті чорнобривці, айстри,
Тріпоче серце, метеликом злітаю,
Сприйму їх запах, загадкові чари.
О осінь! Чарівнице кольорова,
Умієш, сонячним проміннячком всміхатись,
Як день, ясніша, пора ж вечорова,
Похмура - не завада любуватись,
Майстерністю твоєю утішатись.
Із чорнобривців віночок - оберіг,
У рідний край думками відлітаю,
Зігріва спогад про духмяний пиріг,
Любов матусі - завжди відчуваю,
Багата осінь, яблука, грушки й сливи,
Гілки вклонилися, аж до землиці,
Сонце всміхнулось осені цнотливій,
Сонячний зайчик скаче по травиці.
О, осінь! Чарівнице кольорова,
Умієш, проміннячком сонячним всміхатись,
Як день, ясніша, пора ж вечорова,
Похмура - не завада любуватись,
Майстерністю твоєю утішатись.
Безмежність злата, маєш у запасі,
На виноград, сипни не одну жменю,
І сонце солоду додасть. На часі,
Вино рікою, в догоду бажанню,
Даруєш осінь удачу й натхнення,
Багрові фарби з червоним відтінком,
Приносиш радість, віру в сьогодення,
Й свою любов, із ніжним поцілунком.
О, осінь! Чарівнице кольорова,
Умієш, проміннячком сонячним всміхатись,
Як день, ясніша, пора ж вечорова,
Похмура - не завада любуватись,
Майстерністю твоєю утішатись.
22.09.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926358
дата надходження 27.09.2021
дата закладки 29.09.2021
Настрій такий набіг:
Місто – це шум і камінь!
Добре, коли собі
Ми віч-на-віч з думками.
Сум у очах німих –
Нас тут таких без міри!
Не обізлюсь на тих,
Хто у любов не вірить.
Зорі мої близькі,
Тільки терпіння мало;
Не бережу покій:
Наше життя – це спалах!
Щастя у тому є,
І від богів таланти –
Думати як поет,
Мріяти як романтик…
27.09.2021 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926393
дата надходження 27.09.2021
дата закладки 29.09.2021
Рясніє яблуками сад
І груш багато.
Вони між листячком висять,
А поряд – хата.
І заглядають у вікно
Високі мальви,
Що відцвіли не так давно,
Тепер дрімали.
Летять з-під стріхи горобці,
Шукають здобич,
Сіренькі жителі оці
Тікають з дому,
Щоб нагулятись досхочу
Роси напитись,
Щоб їхній галас сад почув.
В красі втопитись
І дикі сиві голуби –
Все воркували,
Було їм мало і доби.
Життя триває…
5.06.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926407
дата надходження 27.09.2021
дата закладки 29.09.2021
Ой дівчино, мила Олю,
Не ходи сама по полю,
Моя люба, чорноока,
Бо ж я є, не одинока.
Ти ж.як квітка молоденька,
І до того ж ще й гарненька,
Лиш махни мені рукою,
Піду зразу за тобою.
Та чомусь ятрить тривога,
Не ходи ж ти босонога,
Тож,як ніженьки пораниш,
Мені серденько покраєш.
Покидай дитячі звички,
Куплю завтра черевички,
Нехай підемо вже разом,
Повтішаймось нашим садом.
Ой дівчино мила Олю,
Забери мене в неволю,
Чи ти підеш та й за мене,
Жить не зможу я без тебе.
Щодня буду ніжки мити,
Все життя дуже цінити,
Із уст солод весь збирати,
День і ніч буду кохати.
Пора жнив нині настала,
В лісі пташка заспівала,
Підем стежкою вдвох Олю,
По рясному в цвіту полю.
Ти ж найкраща на всім світі,
Подарую красу- квіти,
Й колосочків ще й повненьких,
Щоб дітей мати миленьких.
Та назавжди лиш зі мною,
Й по житті щастя рікою!
16.08.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925767
дата надходження 21.09.2021
дата закладки 23.09.2021
Осінній вік цвіте не квіточками –
Мережками обличчя застеля…
Важливих справ залишилось немало,
А вже зима у косах зацвіла.
Немало пройдено і стежечок ногами,
Рояться, мов у вулику, думки,
Струмочками літа течуть-збігають
У річище життєвої ріки.
Вмістилися у них усі тривоги,
Що долю турбували і не раз,
Частенько це були перестороги,
Та прислухалась не завжди до фраз.
Так непомітно й з осінню зустрілась –
Десятки планів ще і сподівань.
Важливо, щоб душа любов’ю грілась,
Де поряд все: реалії й дива.
12.09.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925612
дата надходження 19.09.2021
дата закладки 23.09.2021
Зливаюсь з осінню своїм єством,
А ти весною дихаєш у спину.
У вересня золочене шитво,
Твої дороги у мережках днини.
У тебе розквіт сонячний в душі,
А я терпку зриваю знов тернину.
Любов'ю переповнені ковші.
В легких обіймах свіжість павутини.
Весна і осінь разом? Це ж абсурд!?
Осінній дощ. Думки про парасолю.
В душі моїй журливо...власний суд:
Весняний гріх проник в осінню долю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925671
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 23.09.2021
Вийду зранку я на Армійську,
Вересневий у неї наряд.
На сторожі зовсім не військо,
Чорнобривці красуються в ряд.
В мирі й затишку оксамитці
Вузьколисті...В них свій аромат.
Не шкодує природа миті.
І відтінки розкішні тих шат.
Помаранчеві, бурі, жовті,
Золотисті й червоні квіти.
Так вражає міксу різно́вид,
Подарунок сонячний світу.
Цвіт той рідний з мо́го дитинства,
Діамантом в пелю́стках роса.
У селі росли попідтинню,
І на вулиці в місті - краса.
(Моя вулиця Армійська. Оксамитці - інша назва чорнобривців).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925268
дата надходження 16.09.2021
дата закладки 18.09.2021
Останнім цілунком літа
Став цей вересневий день,
Берізок прибрались віти
Мережками де-не-де.
Прощальна пташина пісня
Акордом в душу ціля…
Й від того стає так прісно.
Холоне вода й земля.
Давно молоді отави
Поскладані у стіжки.
Тумани блукають в травах,
Ховають дерев вершки.
Плоди червоніють гльоду,
Зерно стережуть токи,
Готуються до відльоту
До вирію ластівки.
В задумі осінній небо
Земну обняло красу…
Плакучим над ставом вербам
В долонях свій сум несу.
15.09.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925283
дата надходження 16.09.2021
дата закладки 18.09.2021
Напрочуд теплий серпневий ранок…. Легкий туман ледь- ледь припав до землі…Здаля виднілися квітучі, пишні чуби лопухів і де-не де, мов загубилася трава, кілька стеблинок ніби підглядали за всім, що навкруги.
Так і Він вкотре озирав довкола і закидав вудочку в ставок. За звичкою, озираючись потирав руки. За мить догнала думка - Щось так клює паршиво - і чи здалося, чи й справді сприйняв легкий плескіт води.
-Тю, - сам собі, -цікаві звуки і хто б тут, нині мав бути? Здається звечора , один я був на дачах. І знову насторожений погляд на червоний поплавок. А він гойдався на тихеньких, веселкових хвилях, подібний загубленому кораблику. Вода рябила, переливалась і перший відблиск сонця відбивався в його очах.
Зникав туман, топився в воді. А чагарник, пробуджувався від сну, листочки скидали росу, ледь помітно підіймалися, тягнулися до сонця. Десь здалеку крикнула качка, вмить, неподалік якась їй відповіла і знову сплеск води…
Та що це тут, хіба так близько може бути качка? І не боїться, ото дива! Він пригинаючись, тихо піднявся. За метрів десять, ближче до берега, біля зілля, спиною до нього, по пояс у воді стояла молода жінка. Довге, солом`яного кольору волосся, розпливлося по воді. Вона, раз- по - раз руками, бризкала воду на плечі.
Він вмить руками став протирати очі, там, поміж зіллям і чагарником туман іще не зник. То ніби русалка - підкралась думка… Та ні, здається ж я вчора не пив, якась мура в голову лізе… Що за чортівня! Поглянув на поплавок , той- все гойдався, здавалось з вітром сперечався, ніби проявляв свою непохитність. Лиш пару кроків зробив вперед, присів, роздвинув листя чагарника. Оголена жінка долонями торкалася води, повільно поверталася до нього.
Немов злякався та все ж тихо,
- О ні!- рукою прикрив очі. Та вмить роздвинув пальці – А груди! Мабуть уста дитини, ще не торкалися цієї краси! Напевно очі світлі, якби ж то ближче підійти, але ж злякаю. О, Боже, що за думки, чому так бешкетують…
Раптово, поспішаючи, вона зібрала волосся в гумку й піднявши руки догори, кинулася у воду. За мить, подібна рибі, розвернулася, лягла на спину. Той сплеск води і її стан манив до себе, в душі бажання - іще, хоч раз, подивитися. Закляк на місті, не відвести очей. Звісно не русалка – врешті, подумки зробив висновок, але ж красуня…
Вона ж, розставила руки в сторони, злегка дріботіла ногами, упевнено трималася на воді. І майже непомітно пливла в сторону білого латаття. Від хвиль квіти злегка підіймалися і опускалися, одночасно мінливо виблискували на сонці.
Таку картину, чи й колись побачиш… Його чоло змокріло від поту, по жилах розтеклась гаряча кров.
- Та, що це,- пальцем струсив краплину з носа. Враз по спині пробігли мурашки. Ні-ні, в такі роки, на таких красунь задивлятися не варто.
Геть від напруження, відчув, що тіло заніміло. Ніби той робот, повільно повернувся до вудочки.
- Мабуть я голову втрачаю, - сам до себе.
Згадалось… Колись з дружиною доволі накупався. Насолодився її устами. Та, чоловіча ненаситність, бентежила все тіло. Були часи…сама природа шепотіла про кохання. Але ж наситився…
Чорт забирай, що за дитячі роздуми… Але ж красива, витончений став і молода. Я ж шостий рік, як одинак. Й мені вже скоро сімдесят, а хай би, ще хоча би на якусь мить торкнувся я, того рідного плеча, з яким прожив своє життя. І, як колись, притулився до щоки.
Почув сильніший сплеск води, чув качки крик і прислухався в тишу. Цікавість все ж перемогла, різко піднявся, подивився в її сторону. Вона на березі, в чому мати народила, рушником витирала волосся. Він все ж не спромігся відразу присісти. Жінка, чи дівчина й не розібрати, напевно помітила його. Різко розвернулася і зникла за кущами глоду.
Кілька секунд… вже безнадійний погляд на поплавок. Той несподівано різко затремтів і раз- у - раз, то топився, то виринав.. Сполоханий, від здивування вирячив очі, поспіхом потягнув вудочку. На гачкові тріпалася щука.
-Ого! Пролунало над водою, здійнялось ввись і поступово, вже тихіше зникло вдалині.
Щука, розміром не менше сантиметрів сорок, вигиналася, намагалася зірватися з гачка. Де й сила взялася, різко потягнув до себе.
Щука виверталася, розбризкуючи з себе воду, тріпалася на траві. На його обличчі розплевлася усмішка, в захваті дивився на неї,
-Оце так улов! Як одну рибку вже не в змозі спіймати, то нехай хоч ця, нарешті потішить мою душу.
30.08.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925469
дата надходження 18.09.2021
дата закладки 18.09.2021
Десь далеко на березі моря
Серед хвиль, що втікають до краю,
Я з тобою неначе говорю,
Я немовби тебе споглядаю.
Коли хвилі торкаються пальців
І як вітер зриває волосся, -
Ми з тобою, неначе зухвальці,
Вірим в те, що давно не збулося.
Летимо, як птахи до прибою,
Обійнявшись крильми на прощання.
Я немовби говорю з тобою...
У воді розчинивши мовчання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876865
дата надходження 22.05.2020
дата закладки 09.09.2021
Любов - натхнення до життя,
І буде добрим майбуття,
Коли в душі, вона живе,
Людина й зло, переживе!
Любов - натхнення до життя,
Коли в оселі є пуття,
Сім’я у злагоді й мирі,
Непропаде вона й в вирі.
Ради любові зробить все,
Бо лиш тепло в душі несе,
І чисте небо звеселить,
Подарувавши щастя мить.
Любов і мудрість назавжди,
То ніби річки береги,
Оберігають від незгод,
І цим втішається народ .
Любов солодка, наче мед,
Нею ділися, йди вперед,
Даруй коханому й другу,
Батькам і дітям – всамперед.
Любов й натхнення - є життя,
Всі найщиріші почуття,
Й ласкавий сонця промінець,
Як стук закоханих сердець.
Всім цим Господь нас наділив,
Цінить й любити, усіх вчив,
Земну красу й радісні дні,
Подарував тобі й мені.
02.09.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923970
дата надходження 02.09.2021
дата закладки 09.09.2021
Ці очі надто щирі й особливі,
В них не один втопився чоловік…
Та чи була вона коли щаслива,
Про це не каже і солідний вік.
Ці очі, ніби сонце, променисті,
В них – моря синь і синь святих небес,
По-ангельськи довірливі і чисті
І люблять більше інших, ніж себе.
Немає у них помислів магічних,
Хоч зваби і цнотливості краса
Жили й живуть у людях таких вічно,
Не змиє їх непрохана сльоза.
Ці очі – джерело тепла людського,
Зігріть готові кожного і всіх,
Але жура живе у них, відколи
Дізналася про Єви давній гріх.
І мислиться, чи очі винні в тому,
Чого бажається і тілу і душі
Того, хто хоче підкорити втому.
На жаль, таких немає сторожів,
Ця істина давно усім відома.
2.08.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924409
дата надходження 07.09.2021
дата закладки 09.09.2021
До мене ти вже зовсім близько-близько,
Лиш щось тобі все ж заважає.
А осінь човгає, хоча не слизько,
І думка осами не жалить.
Все, як раніше, в ритмі серце стука.
Любов не вивітриш, не димна.
Чому ж ще досі тільки чути тупіт,
А крок зробити важко? Дивно...
Іди...В чеканні зоряної зливи
Я майже поруч, доторкнися.
Ми ж у любові вже були щасливі...
Хоч сон це, йди... і не спіткнися.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924474
дата надходження 08.09.2021
дата закладки 09.09.2021
Нам впаяли у мозок архетипи рабства,
Що ж, соромтеся люди, що ви українці!
Щоб спитавши якось нас: «А що ж ви за раса?»
Ми, зігнувшись, покірно промовили: «Маса!»
Де ж чотириста п’ятдесят літрів отрути
Тим, що звались людьми, щоб повільно заснути?
Нам начиняють мозок фальшивими снами,
Щоб ми не знали мови, історії, мами…
І присягнувши усім режимам на вірність,
Своїм дітям в крові передаєм покірність,
Щоб спитавши якось їх: «А що ж ви за раса?»
Наші діти зігнулись й промовили: «Маса!»
І немає тому ні кінця, ні упину,
Хто ж вбиває у тобі свідому людину?
А ми кидаємо все на поталу часу,
Щоб ліпили й надалі з нас бидло і масу..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366351
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 08.09.2021
Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.
Л.Костенко
Не світи душею, що обсіли хмари,
У ній і так багато вмерлих молитов,
Пасіонарно рветься у тартарари*
Закам`янілий біль моїх світобудов.
Я ж бо знову щастя узяла за кредо,
Хоча жити не навчилася ще й досі,
А скільки лишилось усіляких "недо",
Що так і помруть у мені безголосі.
А скільки усіляких можу і мрію,
А тої любові просилось у душу,
Нехай завесніє - я квітку надії
Впустити у серце своє знову мушу!
*"у тартарари" - в значенні - на саме дно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397911
дата надходження 03.02.2013
дата закладки 08.09.2021
Мурликав теплий синьоокий вечір,
Шовковий мак в степах палав,
Додому линули ключі лелечі
Межи потомлених заграв.
І лився синій воркітливий спокій,
Торкався краплями невмитої землі,
А ми йшли разом по землі широкій,
Немов не з нами все це і немов не ми.
Так пахло м’ятним медом надвечір’я,
Трояндовим настояним вином,
Й здавалось янгол, просушивши пір’я,
Вкриває й нас своїм пухким крилом.
Під ніжне сяйво зоряних багать
Бриніли срібні нитки павутинки,
А нам лишилось трохи почекать -
До щастя – лише мить і півзупинки….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355901
дата надходження 07.08.2012
дата закладки 08.09.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=no867gCPG3A[/youtube]
В такий хороший світлий день,
Хочу подякувать тобі,
Що ти зі мною день - у - день,
У щасті, радості й журбі.
За те, що вмієш розуміти,
Надійний ти в моїм житті.
Для мене ти - найкращий в світі,
Й за це я дякую тобі.
В житті всього було чимало:
Узнали радість і печаль,
Та доля разом нас тримала,
Учила, що життя - кришталь.
Його дбайливо бережемо,
Рука в руці, як Бог велів.
Любов! З тобою поряд йдемо,
Й не треба більше кращих слів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923772
дата надходження 31.08.2021
дата закладки 03.09.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=O1amoZZhfog[/youtube]
Прийде осінь і спитає в нас:
Буде, що зимою їсти, пити?
Бо прийде не для прикрас,
Хоче взнати наші реквізити.
І здаємо строгий їй екзамен:
Заробили влітку цілий віз.
Він з горою всього повен,
Все, що треба взимку позаріз.
Осінь наступає все ж на п"яти,
Хоче взнати правду про той віз?
Як же цей екзамен можна здати,
По дорозі не згубить валіз?
Ось везе під гору віз життєвий,
Повен він душевного добра:
Це - кохання, діти вже дорослі,
Тут немає місця лиш для зла.
Ще там совість, доброта, зажура,
Ціле море виплаканих сліз.
То ж не лай нас, осене похмура,
Що везе під гору ледве віз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923747
дата надходження 31.08.2021
дата закладки 02.09.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_DIP-RyWJxc
[/youtube]
Ступаю в осінь я несміло,
Бо ще не знаю, що там жде.
Давно вже літо відбриніло,
А осінь дні нові пряде.
Вона, як літо кольорова,
Красою не обділить нас.
Нехай не буде все ж сурова,
Залишить теплоти нам шанс.
Коли пройдуть дощі, чи зливи,
З тобою буду сумувать.
Пройдуть з сльозами негативи,
Їх зможеш, осінь, вгамувать.
Пройду самотнім тихим садом,
Букет твій, осене, візьму...
Собі признатися так складно:
Чому ж я плачу так, чому?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923544
дата надходження 29.08.2021
дата закладки 29.08.2021
Янош полегшено перевів подих, на обличчі мелькнула тінь усмішки, миттєва думка - Які заручини і з ким? Здається, тут все само собою вирішиться. Він зацікавлено подивився в сторону Марини й Артура. Вони в розмові навіть не помітили, як усміхнені, щасливі Віола з Баро зникли з поля зору.
Старий спішив назустріч Дмитрові, хотів з ним поговорити. Той нічого не зрозумівши в поведінці Віоли, здвигнув плечима, щось бурмотів собі під ніс.Чорні очі блищали, у них світилася невтішна думка, він різко розвернувся, поспішив до Анжели.
За кілька секунд, Янош грав на скрипці, співав циганську пісню. Марина, ніби всім тілом обперлася на Артура,
- Гарно грає дядько, ще й співає! Хай би дожив до нашого весілля, я би з тобою радо станцювала весільний танець.А ти? Я тобі подобаюся?
Артур пригадав розмову з батьком, що можливо домовляться про весілля і тут же перед очима тупий погляд Віоли. Ніби джмелі гуділи в голові - чи я не так зрозумів, чи переплутав. Але ж мати купила кольє для Віоли, казала їдемо на заручини. Вмить пригадав, що в авто, для Марини лежить червоне намисто. В метушні, він про це, чомусь просто забув. Замість відповіді, ледь посміхнувшись до неї, прошепотів,
- Пішли, я для тебе маю подарунок.
Арсен помітив, як син з Мариною пішов до автівки. Цікавість ятрить душу, потай підглядав із- за бузку. Артур одяг на неї намисто. Вона, зразу схиливши голову, ніби замислилася та це лише на якісь кілька секунд. Вже почервоніла, обійняла його, він припав у поцілунку. Такий розклад подій Арсена вибив з колії - Що ж це коїться? Змарніло обличчя, очі налились кров`ю - Як же домовленість? Він знову, вирячивши очі, дивився на молодих. Артур обіймав, притиснув її до себе. Закривши очі, вона підкоряється йому, як роса танула на сонці. Підкрався відчай - Чорт забирай, вона ж менша за Віолу, ніби тихеньке янгеля, а тут - на тобі! Йти проти домовленості? Сказати, що засватаємо Марину, але ж не годиться меншу доньку першою віддавати заміж. Це ж Дмитро знає та, як сказати йому, як розпочати розмову?
В цей самий момент з будинку вийшла Надія. Помітивши, що її чоловік ніби за ким підглядує, ледь пригнувшись, непоміченою, підкралася до нього. Що ж там такого цікавого, що він так, потай позирає? Від хвилювання, здавалося і не дихала. Стала навшпиньки, подивилася поверх чоловічого плеча. Побачивши сина в обіймах з Мариною, зблідла, закам`яніла, не змогла й слова сказати. Сердитий Арсен, від відчаю зіжав кулаки й різко розвертаючись, зробив крок вперед, збив Надію з ніг. Обоє очутились на траві. Похапцем здіймалися на ноги, мовчки позирали в різні боки. Мабуть на їх щастя, на обійсті нікого не було. Надія товкла чоловіка в плечі, сварилася циганською мовою. За будинком, витерши спітніле обличчя, запитала,
- І куди ти дивився? Що тепер робитимеш?
Розчервонілий, спересердя різко махнув обома руками, ніби між ними ставив залізну огорожу.
- Помовч жінко! Хай подумаю,-.. поспіхом попрямував до садка.
Паморочилась голова, знервовано потирав руки – але ж з цієї катавасії треба якийсь вихід знаходити!
У садку, погойдуючись на кріслі – качалці, сидів Янош. Задумливий, раз – у - раз випускав кільця диму. Почувши чиїсь кроки, озирнувся,
- О, це ти Арсене! Чому розчервонівся, щось бентежить?
Той, з розмаху, гепнувся у крісло навпроти,
- Це добре, що ти тут!Хочу порадитися… Коли ми , ще всі були разом, домовилися з Дмитром, що одружимо своїх дітей, ну Артура і Віолу. А тепер і не знаю, що йому сказати, розумієш, проти сина не хочу йти. А він вже з Мариною цілується, ти собі це уявляєш…
- То, що ж тут поганого? Молоді, кров грає… Себе згадай…
- Так ми ж домовлялися про Віолу. За невістку, я її хотів.
- Хотів! Знаєш хотіти не шкідливо! Але, як так дуже хотів, чому було заручини не зробити?
- Ну, ти ж розумієш, хотілося впевнено стати на ноги, тоді вирішити це питання, Думав сьогодні поговоримо, оголосимо про заручини.
- Ну і в чому справа? Поговоріть… думаю в присутності Артура це буде краще зробити.
- Що та молодь дуже знає! Він матиме таку освіту, йому треба мати видну дружину.
- А ти знаєш, Марина саме й буде йому парою, гарно вчиться, мріє й після школи вчитися. Якщо не помиляюсь, я кілька раз в неї на столі бачив Конституцію України. Що худенька,то нічого, рік - два, вбереться в тіло, тоді й відгуляти весілля.
-Чи зрозуміє Дмитро? От в чому питання.
-Ти Арсене, не гарячкуй! Знаєш, коли дріжджове тісто зо два, чи три рази добре підніметься, тоді й хліб буде вдалий. Тож час покаже синку, а зараз наберись терпіння.
***
Щасливий подією, Баро вже проїхав кількома вулицями містечка. Мав бажання поспілкуватися з дівчиною, хотів дещо запитати.
Віола ж ніби пташка, що вирвалася з клітки, осяяна усмішкою, раз – у - раз, то визирнула у вікно, то з легкою іронією і з гордо піднятою головою позирала на нього.
Окинувши поглядом салон авто, на задньому сидінні помітила гітару. Як було витримати, не запитати, тут цікавість перемогла гордість, легка усмішка покрила її лице, кілька раз кліпала очима, здивовано запитала,
- О! Незрозуміла… А ти що, може на гітарі граєш?
- А що? Хіба я не циганської крові? Не тільки граю, я для тебе іще й нашої заспіваю. Пам`ятаєш, як вечорами збирався весь табір і жінки співали різних пісень. Починали з сумних, а закінчили веселими, завзятими, потім танці до упаду… .Ото було життя.
- Ні, я той час смутно пам`ятаю, так лише декілька моментів.То ми ще довго будемо гаяти час по вулицях, тобі це цікаво?
- Я, мріяв про нашу зустріч, хотів з тобою побути наодинці. Тут є якась річка,чи став?
Вона розмахувала рукою,
- Ні, це в іншій стороні, це далеченько, он туди за пагорб, там парк, за ним і став. Давай… їдь трохи далі, тоді вліво, бачиш стежку, я покажу де збираються всі роми.Це дядько Янош тут править, він же барон. До нього люди часто приходять за порадами. Але він завжди радиться з батьком, каже вже старий, життя змінилося, інші погляди. Знаєш іноді нас з Мариною називає онуками та то нічого, він добрий, ми до нього звикли.…
Запала тиша… Він замислився, шукав слова з чого почати, як донести їй своє бажання, бути навіки разом. Чи зрозуміє, ще ж молоденька, як не злякати, а часом я не був у її планах? Як підійти з своєю пропозицією?
В душі енергія бурлить, шматує серце раз - у -раз, шукає щастя. Настигла думка й вголос,
- Можливо серед цих ромів ти вже нареченого маєш?
- Ні- ні, де ти бачив, вони якісь трохи інші… Можна сказати бідніші та і не такі працьовиті, як батько. Бачу, ти теж молодець, круте авто, значить десь працюєш, не думаю, щоб маком займався.
- Мислиш в правильному напрямку, я собі не ворог, щоби загриміти у в’язницю. Сучасні менти не ті, що були раніше. …Та й хочеться жити спокійніше, не відрізнятися від інших людей, які мене оточують.
Баро закінчив розповідати про своє життя. Віола з захопленням слухала його, інколи скоса позирала й морщила носик, посміхалася. Вони їхали повз посадку за нею виднілось кукурудзяне поле, ближче на пагорбку, в густій траві губилася вузенька стежка.
За кілька хвилин, вона вийшла з авто. Усміхнений, прикував до неї свій погляд. Вона ж, ніби навмисно, зробила кілька стрибків, озирнулася й стала в граціозну позу.. Він різко відкрив двері авто, на ходу у кишеню сховав каблучку, поспішив за нею.
Раз - у - раз вітер здіймав її волосся… Сонячні промені торкалися її усміхненого обличчя… Від глибоких вдихів і видихів, здіймалися і опускаються груди, вона з захопленням роздивлялася навкруги, розвела руками,
- Ось… подивися, яка краса! Наше містечко, як на долоні! Мені тут подобається. Знаєш, коли дядько Янош грає на скрипці, в мене серце завмирає. Мені здається його всі чують, замовкають птахи, навіть гавкіт собак вщухає. На свята тут доволі весело; пісні, танці, традиційне вогнище.
Продовжувала розповідати де знаходиться залізничний вокзал, невеличкий завод, центр міста, храм, лікарні. Він все пропускав повз вуха, любуючись нею, підійшов так близько, що вона почула його гучне, прискорене серцебиття.Забракло сил боротись зі своїми почуттями, став безпорадний проти її чарів - так, наче його п`янив якийсь її запах. Довгий поцілунок…. По її тілу теплий струм, як пробудження природи навесні. Вмить почервоніла, довкола озирнулася.
Його очі заграли,сипнули іскорками, раптово вирвалося з вуст,
- В яких стосунках ти з Артуром?
За мить її очі миттєво округлилися, посерйозніла,
-Ой, не мели дурниць, - сухо скривилася, наче з`їла кислицю. Що в мене з ним може бути?! Яка я, а який він, ніби молодий гороховий стручок. Він же батькової статури, як стане мужнім, теж буде з животиком, ніби на шостому місяці вагітності.
Баро так розсміявся, аж присів,
- Ну й порівняння зробила! Ми з роками теж змінюємось, ти про це не подумала?
- Не думала і не хочу думати. Хочу бути вільною, хочу за кордон поїхати, побачити світу та думаю батько не відпустить.
І пригладивши ногою траву, присіла на неї,
- Коліна не болять? Сядь поруч, милуємося природою. Люблю коли довкола буяє зелень, коли тепло - люблю ходити босоніж. Це я так взулася в ці капці, для годиться, тож гостей зустрічала.
За мить присів поруч, однією рукою обійняв за плече,
-Я думаю, ще рік і тобі, як і всім дівчатам в такому віці, треба буде заміж вийти. Свого батька знаючи, він це не відкладає в далеку шухляду. Ти ж, ще не заручена, наскільки я знаю. От якби перед тобою стояв вибір – я, чи Артур, за кого би пішла?! Кому б віддала своє серце, довірилася?
- Ото запитання! Зараз погадаю….
Повільно закривши очі, вона крутила вказівними пальцями, потім розводить руки і намагалася зіткнути пальці один до одного. Ну, як дитина – подумав він і схопив її за руки, повалив на траву, ледь не торкаючись уст,
-Що за вигадки?! Віоло тут життя вирішується, а в тебе жарти, якісь дитячі забави…
Трохи обурено, кліпаючи очима,
- Ха! Що не можна й пожартувати.
Вмить, з привітною усмішкою, подалася до нього пишним тілом, знову повільно закрила очі, ніби подала знак - цілуй мене, цілуй. Його теплі долоні торкнулися її обличчя, пристрасно поцілував. Коли ж його губи відпустили її, запитав,
- Віоло, мій сонячний зайчик, ти підеш за мене? Ти тут сувора,а тут вже й ніжна, якою ж насправді ти стала? А я тебе єдину, ще з дитинства кохаю. Скажи чи я потрібен тобі? Ти мені віриш?
Її несмілі кінчики пальців торкнулися його чола, посміхаючись, куйовдить густу чорну чуприну,
- О, за дешево ти мене хочеш, думаєш, як браслет подарував, поцілував і я тобі вже про все розповім, кинусь у обійми?
- Не спокушай до гріха,- приліг поряд, - Браслети, намиста, це не основне, що ти відчуваєш до мене? Ти в Молдавію поїдеш зі мною? За мене заміж підеш?
-В Молдавію? А ти, що на постійно там влаштувався?
- Так, зроблю ще пару ходок за кордон, куплю квартиру. Будеш господинею. А пізніше я планую перейти на туристичні автобуси. Поїхала би зі мною, побачила Європу. Ось уже і збулася би твоя одна із мрій!
Запала тиша… Але вона хотіла, щоб він більше поспілкувався з нею, на грудях поправила локони волосся, підняла руки догори,
- Баро, подивись на небо! Яка краса! Білі хмаринки мов пір`їнки, ніби підморгують мені. Яскраве сонце щиро посміхається, пестить моє рум`яне личко, дарує яскраві теплі промінчики. Ти знаєш, я люблю дивитися на небо, ось так лежачи. Мені здається я лечу разом з тими хмарами, чую своє гучне серцебиття, ловлю повітря, насолоджуюся життям. О! Подивися туди, - показала рукою, - Бачиш, з заходу чорна хмара насувається, ще й може бути дощ.
Спершись на лікоть,
- Вона далеко від нас та й ми ж на авто.
І прихилився до неї,
- Ото розмріялася… Лечу… Ти ж не дитина, а дівиця! Ось виходь за мене, будеш моя цариця, озолочу… Кохатиму, як лебідь лебідку!
- Та ти що! Це жарти, чи справді просиш моєї руки? То де ж каблучка на заручини?
Ніби тільки раз кліпнула очима, перед нею тримав каблучку,
- Даєш руку, чи ні?! Підеш за мене?
Так несподівано - мелькнула думка в її голові - а чи й не сниться все це мені? Пристально дивилася в його чаклунські очі, легке зітхання вирвалося з уст,
- Піду… Піду Баро!- трохи замислившись, продовжила,- Та напевно ж не зараз, коли школу закінчу.
Від хвилювання ледь тремтіли руки, він одяг їй каблучку, пригорнув до себе, поцілував довгим, ніжним, тремтячим поцілунком.
- Сонце моє, мій дорогоцінний діамант, ми заручилися з тобою! Тепер нас ніщо і ніхто не посміє розлучити!
Звільнившись від його обіймів, прошепотіла,
- Ти так цілуєш, що я хмелію, ніби випила вина.
Розкинувши руки, дивилася на небо. Він різко встав, попрямував до авто,
- Я зараз, зачекай!
Повертаючись, Баро кілька раз доторкнувся до струн гітари і поставив перед нею коробку цукерок Рафаелло,
- Пригощайся! На жаль вина не можна, думаю ти не будеш, а я ж за кермом…
- Ой, такі цукерки я бачила по телевізору, це ти звідки їх привіз?
Сяючими очима дивилася на нього, ласувала цукерку, прицмокувала та вмить нагадала,
-Ой, ти що будеш грати, але ж нам треба повертатися.
- Думаю встигнемо…
Лунала пісня про кохання і їй здалося, що не тільки вона її слухає, а й все містечко. Легенький вітер куйовдив її кучеряве волосся. В очах зоринки, на душі тепло, серцю хочеться радіти, не відпускати цю щасливу мить.
***
Непомітно підкрадався вечір… В садку чоловіки грали в доміно…Дмитро вкорте позирав на годинник – не раз настигла думка -Вже й пора повернутися, ох Віоло - Віоло, що ж ти коїш. Поки вас повіддаю заміж, зовсім посивію.
Янош спостерігав за ним, вирішив втрутитися, прошепотів,
-Ти би Марину з Артуром послав за ними, думаю вона знає, де вони так довго можуть бути.
Закінчивши ігру, Дмитро спішив знайти Марину.
В будинку, час від часу, чути розмови… Жінки знову готували салати, накривали стіл пахучими наїдками. Але ті розмови майже ні про що, трохи про моди, про погляди на життя. Надія чекала розмову про дітей, думки, як оси, в голові гуділо… що ж буде далі? Анжела ж, жінка мудра, виважена, наспівувала циганську пісню. В усьому довіряла чоловікові, тому й про дітей ні слова..
В одній із кімнат, Марина розповідала Артуру про навчання. Хлопець, побачивши на столі Конституцію України, здивовано запитав
- А це тобі навіщо?
- Ну ти ж вивчаєш «Право», а хіба мені не можна? Якщо чесно, хочу все життя бути поруч з тобою.
Він ніби й не чув цих слів, визирнув у вікно,
- Десь Баро з Віолою пропали?
- Вона тобі така важлива?
- Та ні, я би вже дещо перекусив.
Кілька секунд і Марина перед ним тримала бутерброд з копченою ковбасою і сиром, припрошувала,
- Ану, давай скуштуй!
Вони по черзі, відкусювали маленькі шматочки і посміхалися. Коли з бутербродом було покінчено, обняла його за шию,
- А тепер дякуй!
- Ти така проста, як дрова. Але ж приваблива!
Він тільки торкнувся її губ, як в кімнату зайшов Дмитро. Де стояв, там і якусь мить і закляк, очі мало не вилізли на лоб, важко перевів подих,
- Артур! Що ти собі дозволяєш! Це тобі не іграшки!
Марина притулилася до Артура,
- Тату, а може ми заручимося з Артуром, що скажеш?
- Це з яких пір дівчата перші про це говорять? Це він має вирішити, а не ти!
Донька ледь зблідла, зніяковіла, косо позирала на хлопця. В одну мить, ніби спалахнуло багаття й полум`я торкнулося його обличчя.
Та Дмитро не звертаючи уваги різко звернувся,
- Ти хлопче краще сядь за кермо авто та поїдь з Мариною, знайдіть мені ту пару голубів, де вони можуть так довго вештатися. Ви всі, як діти, тож треба навчитися поважати і інших, а не думати тільки про себе.
Артур, як слухняне телятко, не проронивши ні слова, опустивши плечі, попрямував до авто. Дмитро гнівно подивися в очі доньки,
- Давай,одна нога там - друга тут, щоб швидко мені. Що теж заміж не терпиться?! Ой, дівчата- дівчата, ранні пташки!
***
Слухаючи пісню, Віола від задоволення примружила очі. Раптом звідкись, наче здалеку до них донісся грім. Водночас привернула до себе увагу Волга, яка неподалік зупинилася навпроти них. Дівчина різко піднялася на ноги, торкнулася плеча,
- Вставай ! Чуєш вже гримить і здається до нас гості.
З авто вийшло троє молодиків. Не поспішаючи, перший високий, як жердина, білявий, ссутулившись потирав руки,
- Ану- ану… і що це за краля тут відпочиває?
Бачивши чужинця, її наскрізь пронизував страх, холодні мурашки пробігли по тілу, спиною притулилася до Баро,
- Це не з наших…
Слідом за білявим, йшов нижчий за зростом хлопець ромської національності. Дівчина уважно придивлялася на нього, але зрозуміла, що він не з містечка. За мить почула знайомий голос, полегшено перевела подих. Останнім за ними йшов Яник Ворон, саме той хлопець, що вподобав Марину. Він розвів руками,
- Віоло! Тобі, що наших хлопців замало, що ти сюди чужинця привезла? Е- е – е дівчино, так не годиться….
Віола встигла прошепотіти,
- Цього я знаю, він залицяється до Марини.
Баро віддав їй гітару,
- Знаєш роме, життя така штука, воно постійно змінюється, обертається навколо своєї осі, ми з тобою можливо й за весільним столом зустрінемося, породичаємося,- протягнув руку і продовжив, - Будемо знайомі, я Баро - наречений Віоли.
Білявий різко розвернувся, відхилив руку. Баро, став поміж них,
-Ша-ша, що за розклад… Яник, що за дівка й чия вона, що я не знаю.
- Так тебе ж тут два роки не було. Це онучка нашого барона, старша донька Дмитра, бачиш, як виросла.
На лиці білого розпливлася єхидна посмішка, погляд голодного вовка пронизав Віолу з ніг до голови, став навпроти неї,
-А може він зіграє, а ти нам поспівай і потанцюй. Може я першим буду в твоєму ліжку.
Після цих слів Баро весь напружився, стиснув кулаки,
- Ти ж хоч і пофарбувався, правда не знаю для чого, але ж маєш знати наші звичаї.
- Та досить про звичаї, не той час… Гарненька, повненька, даси цицьки посмоктати?
Баро миттєво різко викрутив йому праву руку назад, той, хитаючись, впав на коліно. Намагаючись піднятись, вуха різонула гучна лайка, потім хрипло сказав,
- Що може позмагаємося, хто виграє, того й дівка.
Яник підійшов до другого хлопця,
- Так не годиться, ми ж з одного містечка.
У відповідь той здвигнув плечима,
-Та, що я та й хто я проти нього, якась мурашка.Сьогодні тут, завтра десь. Я з кочівників, встрявати не буду.
Баро вирішив, що краще домовитися, розійтися по – мирному, злегка відпустив руку білявого. Той, як півень скакав перед ним, вже в руці крутив доволі товстий залізний ланцюг,
- Ну що давай,чи боїшся?!
Яник знервовано закрутив головою, крикнув,
-Ні- ні! Хлопці не треба!
***
Об`їхавши вулицями і побувавши в парку, Марина з Артуром не знайшли авто Баро. Дівчина нервувалася, показувала дорогу і розповідала, де ще вони можуть бути.
Авто підіймалось на пагорб, де ввечері збираються роми, вона помітила два авто,
- Дивись наші там, давай швидше, піддай газу! В ці хвилини, від хвилювання обличчя Віоли поблідніло, вся тремтіла, серце ледь не вискакувало. Білявий прийняв образ нападаючого ведмедя, махнув ланцюгом перед обличчям Баро, той ухилився. Артур вчасно засигналив і різко направив на них авто. Хлопці розбіглися в різні сторони. За мить Артур вискочив з авто, на білявого націлив травматичний пістолет,
- Тобі прочитати статтю, за якою підеш за грати, чи підеш з миром?
Біля Яника вже стояла Марина, кулаками товкла його в груди,
- А ти, що стоїш дивишся?! Це ти такий боягуз, а іще хочеш, щоб я з тобою дружила?!
Ніхто й не помітив, як надійшла чорна хмара. Майже над ними, небо навпіл розрізала ясночола стріла, сліпучо і біло усе освітила, Від гучного грому все здригнулося. Неподалік від Волги, блискавиця влучила у старий граб, який миттєво зайнявся полум`ям. На якусь мить всі заклякли, страх стис їм горла, перехопивши подих у легенях. Сім пар очей округлилися, дивилися на вогонь, як на примару.
Великі краплі дощу приводили до тями, білявий крикнув
-Ой, це ж не моє авто!
І кинувся до автівки….
Знову загриміло… Марина заволала,
-Гайда - гайда! Автівки, як приманка для блискавки, хутко тікаймо звідси!
Віола, все ще здригалася від страху, намагалася опанувати себе,
-Можна сказати, це нам пощастило, адже блискавиця могла вцілити в любе авто.
Баро висловив свою думку,
-Нам повезло, що обійшлося без бійки, не люблю коли так намагаються вирішити питання. Молоде, зелене, до того ж і не виховане, а корчить із себе господаря… Ох чому деякі наші роми такі задиркуваті, шукають собі пригод, чи то така вада….
- А що ж ти хочеш, он, через три будинки від нас живе сім`я. Мають дев`ятеро дітей і ні один з них не ходить до школи. Як думаєш, хто з них виросте?! За які статки живуть не знати. Он батько, вже два роки поспіль взяв у оренду невелике господарство, вирощує поросят. І людям дає роботу і ми, можна сказати, не бідуємо.
Марина в захваті від Артура. Вона дивилася на нього з широко розкритими очима, любувалася. Дівчина не настільки злякалася блискавиці, її більше втішала реакція і сміливість, вона поцілувала його в щоку,
- А ти молодчина! Я з дитинства мрію про такого чоловіка. Ти такий запальний, рішучий, сміливий!
Змахнувши краплі дощу з чола, хлопець зауважив,
-Ой, не перехвали! Краще не відволікай, бачиш дорога мокра.
***
Баро натиснув на гальма... на обійсті нікого.
- Ну от , тепер можна й розслабитися, ми на місці.
- Дивися й дощ майже вщух, маленький січе,- підтримала Віола.
Він обома руками обійняв її, притиснув до себе.
- Що сонечко, дуже злякалася?
- За тебе злякалася!.
Зненацька засигналив Артур, підігнав авто майже впритул.
За мить з будинку вийшли батьки. Нерозбірливо доносилися гучні слова циганською мовою. Посеред них став Янош,
- Так, припиніть базар! Чи свою молодість забули?!
Марина з Артуром зупинилися біля дверей авто. Чекали поки Віола, невпоспіх, вилазила з авто.
Баро, вже підхопив її за руку,
-Давай допоможу.
- Та я заплуталася в цих волана… зачекай!
Янош підняв руку, сердито,
-Діти і де ваша повага до батьків?!Чи незадовго ви десь розважалися?
Віола вирячила очі, думка – стріла - як зняти цю напругу? Вона зробила крок вперед, показуючи каблучку, підняла руку догори,
-Ви всі можете нас привітати! Баро попросив моєї руки і я піду за нього. Ось, він одяг мені каблучку. Тату! Тож ми заручилися, а через рік, забере мене в Молдавію.
Баро ж, міцно тримав її за другу руку, хоча про це, сам мав бажання поговорити з Дмитром. За їх, так званими законами, жінки мають більше мовчати, ніж говорити.Особливо у вирішенні серйозних справ. Хоча Баро розумів, що Віола поквапилася, все ж не наважився її зупинити. Арсен і Дмитро ніби домовилися, одночасно нахилилися до Яноша,
- А як же домовленість?
Янош підвів брови, озирнув всіх довкола,
-Що за розмови Віоло?! Тобі хтось давав слово?
Всі переглянулися… Барон поглянув на небо,
-Здається дощу не буде, ану хлопці, всі за мною. А ви цокотухи, всі сидіть у будинку, чекайте на наше рішення.
Неподалік від будинку, Янош, Арсен і Дмитро розсілися в альтанці, хлопці ж, для себе принесли лавку, розмістилися під яблунею.
З дерев спадали краплі, навіювали думки, за якийсь час проганяли їх. Артур, сам по собі мовчкуватий хлопець, майже не хвилювався, він зрозумів, що Віола не для нього, як батьки не проти, то й батьків попросить за Марину. При спілкуванні з нею, зрозумів, що дівчина, хоч і багато говорить та розумна. Саме така, що все життя піклуватиметься про нього, кохатиме й цінуватиме, втішало, що не гордячка й до того ж симпатична. Що худенька, то не біда, розцвівша квітка - не зразу пишна.
Розчервонілий Баро, сидячи на лавці, раз – по - раз- потирав руки, зрозумів, що йому дістається найбільше.
Минуло з пів години... Янош з чоловіками говорив тихо, часто дивився в сторону хлопців. Занепокоєний Баро, прислухався до слів, але так і не міг зрозуміти, про кого більше мова. В голові ніби молотом гупало- Віола буде моя! Вона моя - нікому не віддам!
Янош ще раз уважно поглянув на чоловіків, переводив погляд до хлопців,
- Ви думаєте буду молодих сварити. Ні! Це ви так виховали своїх дітей. Раніше старші вирішували кого з ким одружити. І сім`ї були міцні і поважали наші звичаї. Що ж тепер?! Пожинайте те, що зростили. І не ображайтеся один на одного, що порушили домовленість. Бачу все одно породичаємося… Чи хтось з вас проти?
Дмитро і Арсен знали, що замало приділяли уваги вихованню дітям. Але ж і час змінився, кожен в душі ніби себе виправдовував. Та наважитися, заперечити барону не посміли.
Арсен піднявся з лавки,
-Оскільки я маю синів і тоді була моя пропозиція,тож напевно я першим маю право на слово. Не хочу йти наперекір бажанню синам, їм жити, хай самі вирішують свої долі. Ми чого прагнули –добились, тож хай і їм повезе в житті.
Він до Дмитра протягнув руку, той у відповідь подав руку,
-Я радий, що ми порозумілися.
Янош кожному на плече поклав руку,
-Тоді гуляймо заручини!
Нарешті- майнула думка, коли Баро помітив рукостискання.
Арсен йшов першим - як важко зробити цей крок!Адже це на все життя і хочеться, щоби діти були щасливі. Баро, стиснувши кулаки, ледь тупотів ногами – терпіння й спокою - вселяв собі. Хай рідному сину скаже рішення.
Артур, побачивши батька, в недоумінні поглянув на Баро, підвівся з крісла.,
-Артуре, синку! З Баро все зрозуміло, він Віолі подарував каблучку, що ти на це скажеш?
Ніби шукаючи підтримки, здвигнув плечима, несміливо,
-Якби я зараз мав каблучку, подарував би Марині.Чи ти скажеш зарано?
-Та ні, як кажуть - » Куй залізо поки гаряче», думаю краще зразу зробити заручини, а то дивися, ще й викрадуть твою дівчину.
То ніби сонце засліпило очі, Баро від щастя їх на мить закрив і уявив сяючі очі Віоли.
За столом всі весело гомоніли… жінки припрошували скуштувати страви, чоловіки вкотре підіймали келихи. Заручені пари, як голуби воркотіли один до одного. А на обійсті, згадуючи успіхи і падіння, все прожите життя, Янош з натхненням грав на скрипці.
Літо 2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923554
дата надходження 29.08.2021
дата закладки 29.08.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=no867gCPG3A[/youtube]
Одна єдина в цілім світі,
Колись мене так називав.
Не дарував мені ти квіти,
А лиш словами звоював.
Залишив ці слова на згадку,
Пройшли роки, немов віки.
Тепер розгадую загадку,
Чому такі сумні рядки?
Тепер ти став вже зовсім іншим,
І я давно уже не така.
Та розумію слова глибше,
Бо суть у них була п"янка.
На краю серця заховаю,
Іх не забуду ні за що.
В думках з тобою допиваю,
Таке хмільне оте вино.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922880
дата надходження 22.08.2021
дата закладки 24.08.2021
День Незалежності - нині святкую.,
Землі вклонюся, щиро подякую,
За пишні трави і жита по полю!
За тепло й радість, за щастя й волю!
Що я живу, тут, на цій, святій землі!
***
Вже зазвучали мелодії миру,
Всі привітаймо, вільну Україну,
З Тридцятиріччям моя Батьківщино!
Ми відсвяткуємо гордо й достойно!
А, як же нам, усім й не поспівати,
Квітучі клумби, червоніють маки,
Шепочуть з вітром, славлять Україну,
Зберуть народ… у єдину родину.
І ми з надією, глянем до сходу,
Де вояки - тож козацького роду,
Вночі і вдень виборюють нам волю,
Щоб Україна мала кращу долю.
Славімо друзі рідний край, країну,
І прославляймо мову солов`їну,
Нехай звучить вона по всій планеті,
Нам тридцять років – це ж лише на злеті!
Не залишає віра і є мрія,
У серцях кожного, живе надія,
Що ми спроможні досягти висоти,
Бо в наших душах живе дух свободи!
***
Шановні друзі!
Щиро вітаю З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!
Миру, здоров`я, єдності і любові!
Непохитної віри в майбуття!
Тепла, достатку, добра і щастя!
24.08.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923071
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 24.08.2021
[b][i][color="#70250c"]Я знаю,ГОСПОДИ,що маєш
Багато справ на цій землі.
Все бачиш,БОЖЕНЬКУ,все знаєш-
Почуй молитви ще й мої.
Я прошу милий,любий БОЖЕ
Не залишай у біді нас...
Допоможи.Бо хто поможе
В такий важкий для усіх час.
А ще прошу - прости провину,
Усім прости нам на Землі...
Також прошу за всю Вкраїну-
Не лишай ,ГОПОДИ,її!
Прости,бо грішні всі крім ТЕБЕ
Молюся...Зглянья,захисти!
Пошли для всіх прощення з Неба!
За віх благаю!
Всіх прости![/color][/i][/b]
(З невеликою редакцією вірш друкується вдруге....,пробачте)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870399
дата надходження 02.04.2020
дата закладки 19.08.2021
Нам на зміну приходять інші
Люди, мрії, таємні сни.
Часом навіть забуті вірші
Набуваються новизни.
Все йде ходом своїх історій,
Часом правильно, часом ні.
І лиш в тиші такій просторій
Знайдеш істину давнині.
Ми складаєм свої маршрути
І курсуємо ними вдаль.
Зупинися себе почути,
Щоб вернутись на магістраль
І продовжити рух, як звично,
Скільки би не судилось літ.
Ми ніскілечки тут не вічні,
Тільки часом лишаєм слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908787
дата надходження 22.03.2021
дата закладки 15.08.2021
Я БОГУ молюся,прошу хай спасе,
Як десь помилюся,
Прости мені це.
Я вірю в добро Твоє,
Не покараєш,
Бо ходимо всі по життєвому краю.
А ТИ усе бачиш,
За нас усе знаєш.
За себе і рідних ТЕБЕ я благаю.
Даруй нам краплинку СВОГО ТИ тепла,
Хай радість наповнить
Людські всі серця.
Хай мир запанує на нашій Землі,
Ми молимось, БОЖЕ, і вірим ТОБІ!!!
Нехай ця МОЛИТВА усіх нас спасе
від болі, хвороби, журби і розлуки.
----------------------------------------------
ВІТАЮ ВСІХ ЗІ СВЯТОМ МЕДОВОГО СПАСА!
БУДЬТЕ ВСІ ЗДОРОВИМИ І ЩАСЛИВИМИ!
МАКОВІЙ НАДІЯ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922192
дата надходження 14.08.2021
дата закладки 15.08.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UxnvlU-PdvY
[/youtube]
Притишує літо звичайну ходу,
І фарби на сонці линяють.
І зовсім по-іншому в нашім саду,
Не ті вже чуття викликають.
Якесь хвилювання, немов чогось жде.
Спокійне, журливе, таємне.
Осінні думки душа тихо плете,
Що їй до смаку, так приємне.
В минуле чомусь обережно несе,
Без мрій у повернення, просто.
Можливо, від осені все це спасе,
Що так відчувається тонко.
Думки всі розвіяв опалий листок,
В задумі якійсь приземлився.
Вдихнув він повітря останній ковток,
Можливо, про щось помолився.
Це осінь у літі випробує крок,
Не впевнена, чи ще чекають.
Здає свій екзамен, важкий цей урок,
Здається, що всі про це знають...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922179
дата надходження 14.08.2021
дата закладки 15.08.2021
Емоції скидаю на раз і два,
З"являється вже інший настрій,
Коли дивлюся на свого кота,
Знімати негатив - він майстер.
Мене він розуміє із пів слова,
Та намагається перехитрить.
Він знає, що буваю я сурова,
Тому не часто вдасться обдурить.
Коли буває зробить шкоду,
Сховається миттєво під диван.
Такий котячий хист він має зроду.
Лаштуємо у хаті балаган.
За ним ганяюся, а він тікає,
Ще й пильно в очі дивиться мені.
Та швидко це проходить, добре знає,
Немає більше в хаті метушні.
А ввечері притулиться до мене,
І пісню муркотить собі під ніс.
І почуття приходить незбагненне.
Це він у хату радість нам приніс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916866
дата надходження 15.06.2021
дата закладки 17.06.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1ppDnY0aUqE
[/youtube]
Коли приходить в хату тихий вечір,
І день важкий повільно йде на спад,
Так хочеться розправить свої плечі,
І думать про хороше наугад.
Забути негаразди всі життєві,
Дозволить відпочити вже душі.
Полинути в картинки ті миттєві,
Спокійно все згадать, без метушні...
А за вікном зриває вітер лист,
А дощ цей безкінечний аж до ранку.
Та знов думки біжать у падолист,
Як їх прогнать? Закрию їм фіранку.
А кіт собі муркоче на колінах,
Ну що йому до того, що йде дощ?
Йому всі рівні ці природні зміни,
Він під дощем не змокне, наче хлющ.
І кіт повільно настрій піднімає,
Ось так рятує в цей холодний вечір.
А він собі дрімає і не знає,
Що всі проблеми залишили плечі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915632
дата надходження 02.06.2021
дата закладки 02.06.2021
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Сонце цілує і цвіт, і листок.
Півники, мечики, косатні ніжні,
Віяловидне суцвіття -декор.
В кожнім тендітна строката маніжка.
Дивишся, дивишся - настрій-мажор.
(Назви іриса- півники, мечики, косатні. Ірида - давньогрецька богиня веселки.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914995
дата надходження 26.05.2021
дата закладки 01.06.2021
У травневім цвітінні весни течія,
Аромати навкруг. Двоє поруч.
Закружляли слова - і весна нічия,
І усе шкереберть, і не впору.
Розлетілись слова, ніби цвіт із дерев,
А ще вчора пелюстя п'янило.
Не роздумував вітер, торкавсь його нерв,
Падав квіт на асфальт вже безкрилий.
Хоч потоки зухвалі ущухли і сплять,
Не вернути той цвіт - під ногами,
І слова, ніби одяг старий наохляп,
Віддалили обох міражами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915474
дата надходження 31.05.2021
дата закладки 01.06.2021
Відмаяв травень і відквітував,
У споришах стежками простелився,
В садах бджолиним хором відспівав,
Росою Божою не раз упав на листя.
Замаяв червень першим колоском
Під жовторотих перше пискотіння,
Під тьохкання щасливе над ліском,
Котре у сонний вечір полетіло.
Закоханий у ранішню зорю
Стрічав, мов диво, зоряний він вечір.
Красі його я також підкорюсь,
Як руку покладе мені на плечі.
Й розчиниться у ній моя душа,
Геть оп’янівши від природи звуків,
Й злетить на крилах свіжого вірша,
Аби лишитись в пам’яті онуків.
6.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915490
дата надходження 31.05.2021
дата закладки 01.06.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=bR9gGwQoJzw[/youtube]
Рожевими квітками цвітуть мрії,
Колосяться і пахнуть, як хліба.
Живучі, завжди сповнені надії,
І кожна з них тихенько дозріва.
Нехай не всі із них заколосяться,
Та пагінці не в"януть і ростуть.
І не дають спокою - вночі сняться,
І радість, хоч маленьку принесуть.
Із мрій усіх ми виберем найкращу,
До неї ми спішим, летим навстріч.
Її ми не покинемо нізащо,
І мріємо зустріти віч-на віч.
Приємно так чекать і вірить в мрію,
Надію цю не зможем відпускать.
Якщо колись її добром засіяв,
Прийде, якщо ти зможеш зачекать..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915087
дата надходження 27.05.2021
дата закладки 27.05.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0e-1PGtWJyA[/youtube]
Я напою весною очі,
Тепло у серці залишу.
Ковтками питиму щоночі,
В пору осінню дощову.
В куточку серця лишу місце,
Для літа, що чекати час.
У пору цю - вона цариця,
Помилуватись буде шанс.
Я обніму того, хто поруч,
Згадаю тих, кого нема,
Які пішли до неба вгору,
Дозволить це мені зима.
А поки літа дочекаюсь,
Не всі квітки ще розцвіли.
Про тебе, може, теж згадаю,
Що заблудився в синій млі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914957
дата надходження 26.05.2021
дата закладки 27.05.2021
Гарцює день у сонячній оазі,
Хмарки толочать неба височінь.
Милуюся красою тут щоразу,
Як сонце промені купає у Збручі.
Вода тоді сміється веселково
І очі зачаровує мої,
А вечір прийде – спустить колискову,
Що подарують зорям солов’ї.
Вже й не весна, але іще й не літо.
Бентежить зір погода ця ясна.
А на калини захмелілім цвіті,
Хова акорди пісня солов’я.
16.05.2921.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914731
дата надходження 23.05.2021
дата закладки 25.05.2021
Собака Баха грає на валторні.
На скрипці киця Моцарта бере.
Злітають в обшир звуки неповторні,
Торкають вуха квітів і дерев.
В долоні плещуть клени та берези.
Танок палкий півонії ведуть.
Січе зажуру промінь сонця лезом.
Навскач іде у тепломірі ртуть.
Трава повітря кропить прілим пахом.
Бузок ллє гострі пахощі з цебра.
Душа злітає в небо білим птахом,
На крилах у якої світ добра!
24.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914823
дата надходження 24.05.2021
дата закладки 25.05.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=VlJNliR572A
[/youtube]
Завітала в сад старий, знайомий,
Він уже у білому вбранні.
Сніг красивий, білий, невагомий,
Всі дерева тихі, мовчазні.
Де-не-де злетять з гілок сніжинки,
Писне десь пташинка із гнізда.
І давно засипані стежинки...
Так гнітить ця тиша, німота.
Де знайти тут родості краплинку?
Не сумуй, знедолена душа.
Я знайду тобі хоч на хвилинку,
Хай тебе хоч трішки повтіша.
Роздивилась поглядом уважним,
Де ж знайти зимою ту красу?
Чи мої думки так безпорадні?
Але все ж упевнено іду.
У кінці стежини, що я бачу?
Це перехопило мені дух.
Ось тепер і вирішу задачу,
Сумнів у душі повільно вщух.
Це горить багаттям тут калина,
І радіє стомлена душа.
Навіть зупинилась хуртовина,
І її краса ця спокуша...
[img]https://fermer.blog/media/res/1/0/8/4/3/3/108433.pv1hyc.850.webp[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901370
дата надходження 15.01.2021
дата закладки 15.01.2021
А я пишу на зло усім негодам:
Морозам, сніговіям і вітрам –
Писати не умію на догоду,
Всю силу слів візьмусь в кулак зібрать.
Ударю ним по лжепатріотизму,
По тих, що навіть гідність продають.
Для мене Україна – не «отчизна»,
Це слово викликає в мені лють.
Для мене Україна – мати рідна –
Єдина, неповторна і свята.
Нестиму ймення українки гідно,
Хай сам Господь любов таку віта.
Тож я пишу. Ні, вишиваю словом
На мапі світу золотий тризуб.
Немає мелодійнішої мови,
Ніж та, яку у серці я несу!
10.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901318
дата надходження 14.01.2021
дата закладки 15.01.2021
Вишивала вишиванку мати сину.
«Хай хранить цей оберіг мою дитину!»
Всю любов до сина, що у серці мала,
Візерунком щедро на сорочку клала.
Вишивала вишиванку сину мати –
В ній дорога, що веде у рідну хату,
Цвіт калини, неба синь, палке бажання
Внучків любих в домі чути щебетання.
Вишивала, вишивала,
Вишивала мати вишиванку.
Вишивала мати сину вишиванку,
Шила звечора, бувало і до ранку –
На любов, на щастя й долю вишивала…
А синочка в небуття війна забрала!
Вишивала вишиванку, вишивала…
У сорочечку біленьку сина вбрала –
Кольори враз на сорочці почорніли…
Вишивала мати сину для могили!
Вишивала, вишивала,
Вишивала мати вишиванку…
П Р О Г Р А Ш
Вишиванки мами будуть вишивати,
Щастя й долю дітям у небес благати.
І прийде, настане, вірю, світла днина – 2 рази.
Заживе щасливо рідна Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814102
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 12.01.2021
День поспішав за обрій і котив
поперед себе диск огненний сонця,
збавляв шалений темп, губив мотив
і блискотів прощально у віконцях.
Запалювали люльки димарі,
пихтіли в чисте небо теплим духом.
Давно поснули мухи й комарі,
бо холодно, тож не гули над вухом,
лиш зрідка голос птаха долинав,
та й знову обіймала райська тиша.
Яскраві барви вечір поглинав.
Спалахували зорі. Місяць вийшов.
Повільно вечір плив, як мед густий.
Нірвана... Але враз прийшла до тями:
за мирні миті – Господи, прости! –
на фронті платять кров'ю і життями.
Благословенний спокій і ось ця
краса блаженно-чиста, пасторальна,
все завдяки нескореним бійцям,
в яких щодень – війна... на смерть... реальна...
І хвиля смутку. Й звичний епілог –
благання до Небес, слова молитви,
щоб захистив захисників наш Бог...
– Ти бережи їх, Спасе, в кожній битві!
2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 12.01.2021
Там, де житами хвилечки гуляють
І небо пада в обійми Дніпра,
Ту землю Україна називають –
Всевишній у кулак її зібрав.
В минувшину вже попливло немало
Й води з Дніпра немало утекло,
Вона ж жила – раділа й сумувала,
Бо на путі немало й бід було.
Стогнала й під татарським ігом довго,
Топтали коні Польщі і Литви,
Коли ж Росія вплинула на долю,
Вдягла вінок на себе удови.
І стали її діточки нещасні,
Й саму її штовхали без кінця.
Здавалося, дух воленьки погасне.
Й сльоза не раз була їй до лиця.
Та вистояла, хай і на руїнах,
Вона збудує хату для дітей,
І Русь далека – зараз Україна –
Ще місце гідне в світі віднайде!
Хоча москаль терза її зі сходу,
Мадяри манять, Польща жде в раби,
Та станемо єдиним ми народом
І заживем у мирі без журби!
28.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793924
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 11.01.2021
Засинає осіння ніч…
Зорі впали в холодні хвилі…
З хати – тиха жіноча річ…
То над фотом… матуся квилить…
Тулить бережно до грудей,
Де плачем обізвалось серце.
Як болить воно за дітей!
Заніміло в знемозі й скерцо.
Слуха неньку ніч, погляда
На відоме для неї фото.
Підкосила жінку біда,
Котра трапилася достоту.
Поховала вона синка –
Найдорожчого. Все, що мала, –
Молодого ще козака…
Тепер фото його тримала.
То єдиний її синок
У солдатській потертій робі.
Чуб, з дитинства немов льонок…
Де ж взялася ота хвороба?
Мов краплиночки дві води,
Син так схожий на чоловіка…
Боже, чим він не догодив,
Що йому вкоротив ти віку?
Й пригадалося, як малим
Кошеня він приніс додому:
«Його ж пси розірвать могли»…
Жалісливим ріс і свідомим.
Перебрала у сотий раз
І своє життя, і дитини,
І одну із останніх фраз:
«Їду я захищать родину!»
Й полетів на гарячий схід,
Щоби сепарів присмирити.
З нею жив лиш… синочків кіт,
Поки син мав землі служити.
Потекла-обпекла сльоза…
Тільки б не зачепила фота…
Щось хотіла іще сказать,
Котик лапу потяг до рота…
Обняла його, мов дитя, –
Він у неї тепер за сина,
Поки жевріє ще життя,
Поки небо над нею синє…
Ніч заплакала ізгори
Тихим довгим дощем… до ранку.
Мо’, години чотири-три
Мати їй побула за бранку.
8.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900998
дата надходження 11.01.2021
дата закладки 11.01.2021
Тебе покину, та не плач.
Любов моя сильніша буде.
Хоч небо скаже ще не раз,
Що син мамусі не забуде.
Молися, мамо, я прошу!
Лиш це нам збереже країну.
Врятує сотню ще життів,
І любу нашу Україну!
01.09.2020.
Львів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899512
дата надходження 28.12.2020
дата закладки 11.01.2021
Чорна кімната, густий туман.
Серце стукоче, повсюди обман.
В небі лелека вільно летить,
Крила тріпочуть, листя шелестить.
Соняшник маленький сонце привітав,
Ранок благодатний землю зігрівав.
24.08.2020.
о.Задорожнє
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900981
дата надходження 11.01.2021
дата закладки 11.01.2021
ВЖЕ РІЗДВО ХРИСТОВЕ НА ПОРОЗі
СТУКАЄ У ДВЕРІ РАЗОМ З КОЛЯДОЮ,
ЗІРКОЮ, ЩО ВИБЛИСКУЄ НА МОРОЗІ,
СПІВАЄ РАЗОМ З ДИТЯЧОЮ ЮРБОЮ:
,,ВІДКРИВАЙТЕ ДВЕРІ, ПАНЕ ГОСПОДАРЮ,
ВІДКРИВАЙТЕ ДВЕРІ ПАНІ ГОСПОДИНЕ!
ОЙ, У НАС РАДІСТЬ СТАЛА,
ЗІРКА НА НЕБІ ЯСНО ЗАСІЯЛА,
СИН БОЖИЙ НАРОДИВСЯ!
СИН БОЖИЙ НАРОДИВСЯ,
НАРОД , ОЙ, ЯК ЗВЕСЕЛИВСЯ!
ХАЙ БУДЕ ЗАВЖДИ ЗДОРОВ'Я У ВАС
ТА ІМУНІТЕТ ПРО ЗАПАС,
МИРУ ТА ДОБРА ВАШОМУ ДОМУ,
ХАЙ БУДЕ ЗЛАГОДА В НЬОМУ!
ЛЮБОВІ ВАМ, ДОБРОТИ СОНЦЕСЯЙНІЙ,
ЩАСТЯ НИНІ Й ДОВІКУ ЗОРЕСЯЙНІМ,
ЩОБ БОГ ВАМ ДАВ ЖИТТЯ НА МНОГІЇ ЛІТА,
А ДОЛЕНЬКА, СВІТЛИМИ ШЛЯХАМИ ЙШЛА!
ЩОБ БУЛИ ВСІ РОДИЧІ ВЕСЕЛІ ТА БАГАТІ,
ЩОБ ГОСТЯМ БУЛИ ЗАВЖДИ РАДІ В ХАТІ,
ЩОБ БУЛА СМАЧНА КУТЯ НА СТОЛІ,
А ДО НЕЇ МЕД, ВИНО, РІЗНІ СТРАВИ, ПИРОГИ, ТОРТИ, РІЗНОСОЛИ КРУТІ....
А ЗА СТОЛОМ ІСУС ХРИСТОС РАЗОМ З ВАМИ!
ОЙ, У НАС РАДІСТЬ СТАЛА,
ЗІРКА НА НЕБІ ЯСНО ЗАСІЯЛА,
СИН БОЖИЙ НАРОДИВСЯ,
НА ЗЕМЛЮ ВІН СПУСТИВСЯ!
ПРИНІС ЛЮБОВ І ЩАСТЯ НАМ,
УСІМ ТРУДІВНИКАМ, ЗЕМЛІ ГОСПОДАРЯМ!
СЛАВІМО ЙОГО!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900391
дата надходження 06.01.2021
дата закладки 11.01.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=X2V3KF3gq-Y[/youtube]
Кохання любить неможливе,
Колись почула це в кіно.
Ці почуття, неначе злива,
В чуже все ж стукають вікно.
В надії все ще - відгукнеться,
Чужа душа, це не твоя.
А щось підказує: минеться,
А ми все ж віримо - моя.
Слова підібрані що треба,
Розтане швидко від них лід.
Але йому вони не треба,
Мовчанка злісна їм услід.
І йде розмова двох сердець:
Одне сліпе, чи глухувате,
І всі старання - нанівець,
Либонь, на щедрість небагате.
А друге в мріях усе мліє,
Хіба завжди це буде так?
Воно чекати дурне вміє...
Кохання жде, немов жебрак...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894567
дата надходження 10.11.2020
дата закладки 11.11.2020
Ледь - ледь фіалку, видно із - під листя,
Й до тебе стежки, я майже не бачу,
Ранкові роси, сріблиться намисто,
Мене не вабить, собі не пробачу.
Ні, не прощу і осені ніколи,
Нащо забрала, єдину кохану,
Боюсь самотність, серденько розколе,
Тебе любити, я не перестану.
Сині фіалки зацвіли для тебе,
Як молодії, разом посадили,
Чому лишила, скажи їх для мене,
Чом же ми щастя, своє загубили.
Швидке життя, як буревій минуло,
Річниця нині, фіалки буяють,
Тепер, як символ, що між нами було,
Про біль й страждання лише вони знають.
Прийшов до тебе…. на лавці присяду,
Хоч бачиш осінь, розквітли фіалки,
Тепер ми вдвох, знаходжу розраду,
Печаль розділю, про життя розкажу.
14.11.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854996
дата надходження 17.11.2019
дата закладки 17.11.2019
День відгорів,
Відбувся,
Відповз вужем.
Ніч надійшла
В великих
Чорних чоботях.
Гамір злизала
з вулиць,
Неначе джем.
Скинула тьму,
Мов вугіль
Вантажний потяг.
Потім їй сумно стало,
Взяла сірник.
І запалила
Місяць-серпок
У небі.
Виставив зуби в річці
Його двійник,
Шию зігнув півколом,
Неначе лебідь.
Зорі розкрили навстіж
Свої дзьоби.
Люди лягли, мов трави
На берег поля.
Сни виростати стали,
Немов гриби.
Тільки не спала жінка
На ймення Доля.
Плакала ридма,
Серцем неслась увись,
З пригоршні неба
Тремко
Пила причастя.
Бога просила:
- В славі своїй явись,
Дай Україні
Волі,
Добра
І щастя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853184
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 31.10.2019
Айстри цвітуть… килим вздовж стежки,
Їх кольори - в небі зірочки,
Виплели сяючі мережки,
У час вечірній, цвіт -квіточки.
Синенькі тягнуться угору,
Місяць уповнІ… шле цілунок,
Здаля рожеві, схожі морю,
І у очах наче малюнок.
Вже скоро ніч, приляже холод,
Осені блуд, торкне пелюстки,
Роси впадуть, як п`янкий солод,
Засяють краплі, наче зірки.
О, милі айстри, в моїм саду,
Я їх чарівність, ніжність люблю,
З вами розраду, все ж віднайду,
Кожну печаль у імлі втоплю.
05.10.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852439
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 29.10.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EGWswcINZ8I
[/youtube]
Безвітряно. Спокійно. Тиша.
Припнутий човник до кілка.
Дрімає гай, позолотішав,
Заснула й річка замілка.
Колись вона була рікою,
(І човник плавав, ще й не раз).
Тепер багата лиш ряскою,
Всьому в житті буває час.
Давно самотній оцей човен,
Забули всі його давно.
Весни чекає, поки повінь,
Торкне вода засохле дно.
Раз по раз хвильки колихають,
І ніжно гладять з співчуттям.
Вони легесенько зітхають,
Неначе граються з дитям..
А він усе в своїй задумі,
Він пам"ятає літні дні.
Такі веселі, надто шумні.
Тепер вже дні не ті, складні.
У тім човні ми цілувались,
Він захищав нас від усіх.
Тоді на щастя сподівались.
Я до сих пір твій чую сміх.
Нікому весла не потрібні,
Та й човник сам. Для кого він?
Когось щасливим зробить здібний,
Чека в природі перемін...
--------------------------------
натисніть на картинку
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852704
дата надходження 26.10.2019
дата закладки 29.10.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1LTbwzk3MR4
[/youtube]
Прокинувсь ранок в перламуті,
Дерева вкрасила імла.
Весною пахло у повітрі.
Невже це знов весна цвіла?
І я стою в нерозумінні:
Хіба тоді недоцвіла?
Весна в осінньому цвітінні,
У білім одязі пливла.
Торкнулась гілочки рукою.
Боюсь: не впав би білий цвіт.
Та десь хмаринкою легкою,
Поплив туман із тонких віт.
Я так зраділа цій омані,
І став частіше серця стук.
Весна коротка у вигнанні,
Втікла далеко з моїх рук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852565
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 29.10.2019
В чобітки взулася осіньЗмінити
Небо плаче, крапля скаче, по листочку клена,
Зажурилася травичка, молода зелена,
В чобітки взулася осінь, щоб не мочить ніжки,
По воді пливе листочок, посеред доріжки.
Прохолода, легка свіжість сповила всю землю,
Та й густим, молочним туманом лягла на греблю,
Хлюп і хлюп, над річкою стрибають краплинки,
Між собою в піднебессі сваряться хмаринки.
Вітерець, в лісі сховався, чекає нагоди,
Із хащ темних вирватися, в відчутті свободи,
Щоб сповитим у промінні сонячних цілунків,
Щоби осінь та й тепленька, без сірих світанків,
Поки ж дощ, іще хлюпоче, шурхіт по травиці,
Вечір обрій намалює, ясні зоряниці.
24.09.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853010
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=RxtlpIx5Ojg[/youtube]
Букет троянд - червоний колір,
Що ледве дихали теплом,
Розкидав хтось посеред колій,
Торкався вітер їх крилом.
Я озирнулася - нікого,
Давно вже поїзд відійшов.
В душі прокинулась тривога.
Повільно вечір день зборов.
Скотилось сонце вже за обрій,
Хитались бліді ліхтарі.
Передчуття якісь тривожні,
Спливли у пам"яті, старі.
Та зовсім інший там сюжет,
Його я добре пам"ятаю.
Ти дарував такий букет,
Раз по раз в пам"яті спливає.
Довно троянди відцвіли,
Скінчилось швидко тепле літо.
Недовго в літі тім були,
Тепер це вдруге пережито.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852611
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 29.10.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=21bepxbejuc[/youtube]
Укрила землю позолота,
Стоїть оголений гайок,
Скриплять від холоду ворота,
Завмер на гілочці листок.
Один єдиний залишився,
Наводить думи він сумні,
Він ще упасти не рішився,
Бо не простий, у бурштині.
Він знає все, що буде далі,
Впаде на землю і - кінець.
Тому він зараз у печалі:
Піде життя все нанівець.
А я дивлюсь і розумію:
Яка тут жага до життя!
Чи й я триматись так зумію?
(Роблю для себе відкриття).
Та де не взявся сильний вітер,
Зірвав листочок - сироту.
Так засмутив мене цей витвір,
В душі залишив пустоту...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852333
дата надходження 23.10.2019
дата закладки 29.10.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_t_kD4wAUjQ[/youtube]
Скидають квіти свій наряд,
Хто зрозуміє їхній смуток?
І рідшим став тепер їх ряд,
Давно пройшов час незабудок.
Краса продовжує ще жить:
Цвітуть квітки ще запізнілі,
Ще можуть літо зупинить,
Бо до тепла не збайдужілі.
Та на губах вже інший смак,
Ніжніші пахощі, ніж літні.
Мабуть, це осінь пахне так,
Вкрапляють сум так непомітно.
Та про весну я пам"ятаю,
Ти дарував колись мені.
До серця квітку пригортаю.
Я вдячна так отій весні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845103
дата надходження 15.08.2019
дата закладки 24.08.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=X_P2FUhbBW0
[/youtube]
У шафі на полиці ряд книжок,
Від щирих друзів гарні подарунки.
Одна за одною, як ланцюжок.
Нема дорожче, ніж оці стосунки.
Не довелось зустрітись мені з ними,
На відстані відчула добре їх.
Давно для мене стали не чужими,
Мої тут Друзі, що дорожчі всіх.
Читаю й перечитую книжки,
Уважно роздивляюсь їхні фото.
З любов"ю я гортаю сторінки,
І дізнаюсь, що ними пережито.
Радію і сумую разом з ними,
І часто так хотілось поряд буть.
І з ними не холодні такі зими.
Вони завжди в житті моїм живуть.
Вам дякую, що ви у мене є.
Мої хороші, добрі, вірні Друзі.
Бо з вами небо завжди голубе,
В моїй душі завжди ви у повазі.
[img]https://avatars.mds.yandex.net/get-pdb/1782023/c72db3e6-4e6a-4998-9238-4128d7d21377/s1200?webp=false[/img]
[img]https://yandex.ua/images/_crpd/7Czhjf625/959d0ez_W/VbLgFtc9wm_7aK15NfEjCghS8PscMr-jdW9yFamx8zvwQ6pcyPhcKVfjWibGiILbV9iicNQnkQqCXCJs5Soq40HqqEqiDKYimnXpNWmITxd5J9G2ZWPXnllfJzCNqdcm0[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845948
дата надходження 23.08.2019
дата закладки 24.08.2019
1
Ранок… небо синє й чисте, жодної хмаринки. Дерева в сонячному промінні, роси переливаються, виблискують
сріблом, при землі трави й квіти різними відтінками веселки…
Автомобіль мчав на великій швидкості. Дорога стелилася між широких полів в перетинках з посадкою. Марина з батьком їхали з Вінниці додому. Вчора зранку подзвонила їй знайома дівчина, повідомила, що її зарахували на навчання у Вінницький медичний коледж, на сестринську справу.. Радощам не було меж, давно мріяла стати медсестрою. Хоча і їх сім`я була й не з бідних, але на інститут дівчина не мала бажання витрачати час. Одного разу попередила батьків,
- Сім років навчатися, це не для мене, саме молодість, хочеться погуляти, а йти зубрити науки, ні-ні, вибачайте та це не моє.
Все вирішиться одного травневого вечора, ще до екзаменів у школі. Щодо навчання доньки, батьки сперечалися між собою. Батько наполягав на навчанні в інституті, а мати не хотіла надовго віддавати своє єдине чадо. Вважала основне дівчині вдало вийти заміж, а там життя покаже.
У школі, хлопці називали її красунею і не дарма, адже вона й насправді мила, вродлива дівчина, до того ж майже завжди весела, вміла до себе привернути увагу. Але дуже самолюбива, мати боялася за її поведінку, дівчина дивувала хитрістю, підступністю, інколи поводилася зухвалою. Занадто цінила свої здібності, вважала себе розумнішою за співрозмовника, особливо це почалося при спілкуванні з хлопцями, чи чоловіками.
Після клопітливого дня, перекусивши в кафе з майбутніми однокурсниками, вони до ранку вирішили подрімати в автомобілі.
На сході ледь - ледь заясніло небо, батько рукою торкнувся її плеча,
- Маринко, будемо їхати, вже світає, може до бабусі в село заїдемо?
Донька, кліпаючи очима,
- Та ми ж домовлялися трохи пізніше їхати, щоб я на ставку скупалася, обіцяв же…. Ти ж вчора з нічної зміни, сьогодні вихідний маєш, куди і чого так занадто поспішати?
Вона повернулася на другий бік, щось тихо, нерозбірливо пробурмотіла.На знак згоди кивнув рукою, відкинувшись на сидінні, прикрив очі, в бажанні, ще трохи подрімати.
2
Ранковий світанок вигравав різнокольоровими барвами… Перші сонячні промені пробивалися із-за обрію, смужками золотили небо, воно поступово світлішало. Просинається село… частіше співають півні, вже чути ревіння корів, гучне крякання качок…
Вадим перескочив через невисокий паркан з штахетів, постукав у вікно,
- Олег, підйом ! Відчиняй, це я!
Гучно калатнув ланцюг. За мить, до нього, виляючи хвостом, підбіг пес. Він стрибав, лащився, ставав на задні лапи. Хлопець всміхнувся,
- Що твій хазяїн, ще дрихне?! Гайда, давай погавкай! Може тоді почує…
І знову, вже гучніше постукав у вікно. Злякані в сараї гуси підняли такий крик, що, аж за вухами лящало. За декілька секунд з`явилося світло й відразу навстіж відчинилося вікно, з нього Олег висунув голову,
- О! Це ти Вадиме, що пора йти? То залазь! Зараз підемо…. Я вдома сам, мої погнали на базар, дещо на продаж повезли.
Хлопець почав одягатися й продовжив,
- Вчора трохи вислухав мораль від мами, бідкалася, треба було вчора порибалити, була б копійку мала. То я був вимушений пообіцяти, що сьогодні наловимо риби, тож завтра хочуть знов їхати на базар. Добре, що раненько йдемо, думаю клюватиме. Ти для мене черв`яків накопав?
Вадим, закинувши ногу на ногу, присів на підвіконня серед горщиків з квітами.
- Ну звичайно, як завжди. А сестра де?
Олег деякі речі складав у сумку,
- О-о-о, Тані підвезло, дістали путівку в табір відпочинку, в Кам`янець – Подільському зараз. Хай сестра розвіється, сьомий клас, хоче подалі від всіх, щоб поменше опікували. Щодня дзвонить, каже, що їй там добре, подобається. Так, що цього разу за нами хвостика не буде, самі порибалимо. А якщо хтось з дачників раптом з`явиться, чому б не розважитися. Я взяв приймач, перекусити, пива дві пляшки, чому й не гульнути на радощах…
Від перших променів сонця золотилося небо... Щоб не обросить капці, хлопці йшли босоніж, трохи підстрибуючи, немов тікали від холодної роси, м`яка трава лоскотала підошви. З одного боку тягнулася посадка, з іншого боку широке поле, по ньому виднілися купи скошеного гороху. Веселий переспів пташок піднімає настрій. Настирне бажання якнайшвидше дійти до дороги, що вела до греблі, до ставу.
Сонячне проміння дісталося березового гаю, що на пагорбі. Ніжне зелене листя молодих дерев виблискувало, переливаючись змінювало колір, то на світліший, то ледь помітно темніший.. Свіжий запах трав і квітів, наповнював дихання, приємна прохолода пестила обличчя. Здалеку чути спів цвіркуна, а зовсім близько в тихій воді ставу, одна за одною кумкали жаби. Дорога на греблі встелена вапняною мукою, по центру деінде стелиться кучерявий спориш. По одну сторону греблі, до ставу лежать величезні бетонні плити, тут і зупиняються відпочивальники, чи то порибалити, чи купатися.
В легкому тумані дрімав широкий став… З другої сторони загороджений трав`янистим пагорбом та кількома листяними деревами й пишними шовковицями. За деревами виднілися дахи дачних будинків.
По іншу сторону греблі, вряд тягнуться пишні кущі шипшини й розложисті високі трави. Течія річки тягнулася доволі вузьким рівчаком, вздовж якого росло пишне зілля й очерет. Біля двох старих крислатих верб виднілися два водоймища, розділені широкою смугою низького зеленого зілля. Саме тут, подалі від відпочиваючих, любили хлопці рибалити, адже риба любить тишу. Інколи, якщо більше з рибаків нікого не було, наносили сухих старих гілок з березового гаю, палили вогнище . І час від часу перебігаючи дорогу, закидали вудочки в став, по черзі наглядали, чи клює риба.
Вони підходили до свого місця, біля ставу нікого, лише трохи подалі від них, поважно ходив лелека. Він, то підіймав голову, то опускав, як охоронець, спостерігав, що діється навколо.
Вадим і Олег щойно закінчили одинадцятий клас. Хлопці спортивної статури, за зростом майже однакові. Вадим смуглястий, охайно підстрижений, чорнявий, з карими очима. А Олег білявий, з ясними смарагдовими очима. Хоча були вони зовсім різні та в селі їх називали братами. Хлопці жили недалеко один від одного, дружили з самого дитинства. Про них казали ,
« Просто нерозлийвода».
Не гаючи часу, хлопці у водоймище розставили сітки й пішли до ставу. За п`ять хвилин поплавки плавали на воді. Олег дістав півлітрову скляну банку, в ній виднілося м`ясо,
- Ну, що, хай ловиться рибка, а ми давай перекусимо домашньої тушонки, ще огірочки є. А трохи пізніше побалуємося холодненьким пивцем. Я пляшки вже поставив в воду.
Вадим з своєї сумки дістав бутерброди з ковбасою, помідори, яйця, хліб, усміхнено до Олега
- Я й справді проголодався, от що робить ранкова прогулянка. Молоде тіло вже хоче поповнитися калоріями…приступимо…
Пройшло пару годин… небо зовсім безхмарне Не дивлячись на ранковий час, сонце добре пригрівало. Від подиху вітру вода злегка рябила, переливалася голубим і зеленуватим кольором. Риба в ставку, то далі, то зовсім близько виринає з води і знову зникає. Доволі не маленький целофановий пакет, вже був з рибою. А хлопці, знявши верхній одяг, напівлежачи насолоджувалися пивом. Слухали приймач, працювала радіостанція «Наше радіо». Олег товкнув рукою друга,
- Може гучно? Зроби тихіше, ще рибу злякаєш. Оце ще раз з сіток рибу заберемо та й досить. Сьогодні нам повезло і клює добре, і більше нікого немає. Ми тут, як господарі, щось дачників не видно…
Вадим підтримав розмову,
- Так сьогодні ж робочий день, напевно на вихідні було цих відпочивальників, як мурах. Бачиш скільки пляшок та пакетів вздовж дороги валяється і он там, на траві… Ото свинота!
За декілька хвилин, увагу хлопців привернуло гудіння автомобіля. Далеко від них, на початку дороги, зупинився БУС, з нього вийшла молодь. В одного з хлопців через плече висіла гітара. БУС від`їхав по обіч дороги, поміж високу траву й заглохнув. Нерозбірливо чулися голоси, один із хлопців вирвався йти першим, махав рукою в сторону березового гаю, за ним гуськом прямували інші.
Хлопці переглянули й водночас розсміялися. Олег кліпав очима, його уста скривилися, хитнув головою,
- Про вовка промовка. Розважаються…. Напевно з міста приїхали.
Привернувши до них свою увагу, відразу помітили зі сторони дач двох чоловіків, які прямували до греблі..
Вадим рукою на голові пригладив волосся, почухав за вухом,
- Треба поспішати… Нам свідків не треба. Хоча здається вони з вудочками, то напевно до ставу, бачиш є бажаючих порибалити.
3
Хлопці вичікували час, щоб витягнути рибу з сіток та згодом скупатися й повертатися додому. Раптом із - за пагорба показалась червона автівка, на невеликій швидкості під`їжджає до ставу. Вадим кивнув рукою,
- Добре, що далеченько від нас. Пішли рибу заберемо, щоб менше бачили. Хоч і не вихідний, але ж літо, канікули, люди їдуть відпочити….
Марина хитро примружила очі, ледь помітно всміхнулася до батька,
- Тату, передай привіт бабусі й діду. А я, тим часом, скупаюся, вода зранку завжди тепленька. Бачиш, на деревах листя майже не ворушиться, мабуть буде гарний день.
Вадим з Олегом поспіхом складали речі, мали намір скупатися. Раптом почули, як майже навпроти них зупинилася та сама автівка. Хлопці цього не очікували. Олег кивнув рукою,
- Дивися…. Аж сюди приперлися, чи місця мало… Хай риба в воді побуде, я футболкою накрию.
З автівки вийшла молода струнка дівчина. Хлопці збентежено позирали один на одного. Олег легенько свиснув, косив очі в сторону Марини. Особливо привернули увагу її красиві ноги і розстебнутий літній халат в ромашках, він дуже пасував їй.
Обоє витріщилися на неї, аж очі вилазили з орбіт, коли помітили купальник, який виднівся між полами халату. Як заворожені, оглядали, їли її очима. Русяве волосся прикривало плечі, вуста – колір спілої вишні.
Великі красиві смарагдові очі кинули до них погляд. За мить Марина кивнула батькові рукою й закрила двері. Автівка швидко поїхав назад. Вона в одній руці тримала пакет, другою рукою підтримувала полу халата, прямувала до них. Хлопці, як обпечені зірвалися з місця, на якусь мить оторопіли, жоден із них не наважився сказати бодай якесь слово. Її пухкенькі щічки поступово рум`яніли, коли вона прискіпливим, оцінюючим поглядом з голови до ніг зміряла хлопців. З усмішкою на обличчі розгойдала пакет і кинула собі під ноги.Її поведінка вразила хлопців, кожен подумав, цікаво, ми хіба знайомі?
Скидаючи з себе халат, мелодійно, дзвінким голосом запитала,
- Привіт! Ну, як водичка?
Хлопців наче хто окропом облив, одночасно почервоніли, побачивши її в купальнику. Ліфчик купальника був замалий для її пухкеньких грудей, здавалося, що ось – ось просто випадуть. Красивий стан, ніжне молоде тіло притягувало погляд, як не помітити маленький трикутник купальника, що приховував нижнє сокровенне місце.
Здавалося дівчина хотіла протягнути час. Не поспішаючи, складала халат й одночасно, немов робила виклик, кидала лукавий погляд, то на Вадима,то на Олега.Уже різко розвернулася до річки, в очах веселики, демонстративно прикрила ротика, наче позіхнула від нудьги, на пакет жбурнула халат.
За мить по дорозі проїхав мотоцикл, привів хлопців до тями, в один голос привіталися,
- Привіт!
Вадим вкотре зміряв поглядом дівчину, коли вона підійшла до води. Сонячні промені падають їй на красиві ноги і між ними.В тілі відчуття жару, з розгону кинувся у воду. Не думаючи, за ним поспішив Олег. Дівчина, потерши руки, поглянула на речі, що лежали на бетонній плиті. Увагу привернула розстелена сіра футболка, що лежала на камінні, дуже близько до води. Вона підхопила рукою футболку й голосно сказала,
- О, ще трохи і у воді буде….
Від здивування округлилися очі, коли побачила два пакети з доволі величенькими карасями, відкопилила нижню губу,
- Ух! Оце уловчик!
Озираючись на всі сторони, швидко накрила пакети з рибою. Хлопці стрімко пливли від берега. Вона ж , помітивши, що пливуть не озираючись, всміхнулася й про себе,
- Не бачили, от і добре…. Гарненько порибалили, молодці!.
Направилася у воду.. йшла повільно. Ногами від себе відштовхувала воду, декілька раз нахилялася, набирала воду у долоні й хлюпала собі на плечі. Вода приємно сповила тіло по самі груди. Легким рухом руки закрутила волосся під резинку, задоволена шубовснула у воду.
Хлопці, пропливши метрів сорок, трималися на воді. Розчервонілий Вадим дивився на Олега,
- Ти її знаєш?
У відповідь крутнув головою,
- Та ні вона не наша і в таборі відпочинку теж такої не бачив.
- А може це хтось з дачників , – розводячи рукою по воді сказав Вадим. І дразливо продовжив,
- Але ж гарна! Сексуальна така! А бачив перси які! Немов дві груші, ото б доторкнутися рукою, відчути ніжність, тепло, торкнутися губами …
Олег сердито з усієї сили правою рукою вдарив по воді в сторону друга,
- Так, замовкни, нащо підкидати у вогонь дрова ! Хай в нас гарячка відійде, охолонемо трохи…
Обличчя Вадима світилося від феєричних думок, наче попав промінь сонця, примружував очі,
- А може познайомимося? Така довгонога красуня! Що скажеш? Чи може справді, вже додому будемо збиратися?
- Зачекай, не гони коні, повернемося, а там буде видно,- занурюючись у воду відповів Олег.
Марина не наважилася пливти до хлопців, хто знає, що за одні, може у них мухи в голові. Плавала, примружила очі від сонця і інколи хитро, з усмішкою позирала до них. А вони мабуть таки нічого. Напевно місцеві рибалки, видно без автомобіля, а можливо за ними хтось має приїхати - копошились думки. Наче про щось замислившись, посміхнулася, прилягла на спину, розкинула руки й ноги, лежала на воді.
Зовсім поряд плескіт води, привернув її увагу, хлопці підійшли близько. Вона відразу стала на ноги й ледь піднявши голову вверх, поспішила на берег, вони повільно йшли слідом за нею.
Вадим підморгнув Олегу, вирішив поспілкуватися з дівчиною,
- А погода класна сьогодні, водичка тепла… А тобі як?
- Так! Гарна водичка й чудовий день! Це, що привід до знайомства?
Хлопці розстелили великий махровий рушник, лягли на нього ниць, позирали один на одного.
Майже поруч Марина розстеляла свій рушник,
- А ви так, нічого собі - горобчики, можна й познайомитися та чи варто, я ж не місцева. Так собі, залітна пташка і все. Гадаю хоч земля і кругла, але навряд колись здибаємося.
Лягла на рушник спиною, розставивши руки в різні сторони,
- А ви добре пливите! Так швидко, я так не вмію…
Хлопці переглянулися…. Вадим встав, кивнув рукою до ставка,
- А хочеш я тобі лілій, отих, білих принесу.
- Так вони ж далеко, - мило посміхнулася дівчина й продовжила,- Прямо отакі сміливі?
В пакеті задзвонив телефон, зазвучала музика, за мить дівчина витягла його, відійшла в сторону. Хлопці тільки й почули , - » А чому так швидко? Ну добре тату, добре! »
Олег ліг на спину, закинув ногу на ногу, дивився в блакитне небо,
- А давайте всі зараз попливемо, он туди, під пагорб, це недалеко. Сама вибереш, яку душа побажає, може жовту захочеш. Ми тебе підтримаємо, чи ти боягузка, не наважишся з нами пливти?
Запала тиша… Марина присіла склавши під себе ноги, ледь прихилившись, натискає кнопки в телефоні. Вадим намагався не дивитися на її груди та погляд сам прилипав, як та оса до меду. Олег помітивши торкнувся його руки,
- То, що, як ні, то ми мабуть будемо додому повертатися.
Вона поклала телефон в пакет,
- А, що слабо? Здрейфив! Я так і повірила, що ви так далеко попливете.
Вадим пхикнув,
- Нікому не слабо! Давай Олеже, покажемо їй, як наші плавають.
Вони з розгону кинулися в річку, кілька раз ниряли, а потім швидко попливли в сторону лілій.
За кілька хвилин, по дорозі помітила свою автівку. Вона поспіхом у свій пакет поклала один пакет з рибою, саме з тією рибою, що наловили хлопці. Позирнула на хлопців, ті вже майже допливли до лілій. Рукою з волосся зняла резинку й махнувши рукою, бурчала,
-У одного забрала, а в другого ні, так не чесно. Хай знають наших, міських… Хай запам`ятають незнайомку.
І прикривши халатом другий пакет з рибою, підхопила рукою.
- Важкувато, але нічого….
Ту футболку, що була зверху риби, поспіхом розстелила на камінець, подумки тішилася - нехай відразу не побачать, ото буде сюрприз. Перевалюючись з ноги на ногу, поспішила до автівки, батько вже розвернувся і під`їхав до неї, через вікно здивовано запитав,
- Ти, щось несеш чи, що?
- Це хлопці пригостили, гарних карасиків наловили. Такі щедрі, тож не відмовлюся. Юшки наваримо, тут і на тараньку до пивця досить, кажуть сьогодні добре клювало.
Хлопці ж, набравши по кілька лілій, саме розвернулися пливти назад, побачили, як дівчина сідала в автівку.
За мить під колесами різко здійнялася пилюка. Автомобіль набирав швидкість,тихий гул розстелився над річкою,топився в ній…
Вадим здивовано до Олега,
- Ти подивися, навіть не дочекалася, покидай ці лілії, до чого вони тепер… Гайда, повертаємося до берега.
- От трясця, навіть не познайомилися. Але ж красива, - майже кричав Олег.
Хлопці подалі від себе відкинули лілії, намагалися якнайшвидше добратися до берега.
Часто переводячи подихи, нарешті попадали на рушник. Олег хіхікнув й голосно,
-От два дурні. Така рибка, ну красуня, може з містечка, здається роками така ж, як і ми. Хоча б ім`я дізналися, чи номер телефона взяли, от два турки, була рибка в сітці та втекла..
Декілька хвилин відпочинку й хлопці збиралися додому. Вадим підскакуючи на одній нозі, одягав штани й до Олега,
- Поклади рушник в сумку і давай в темні пакети заховаємо рибу, наавщо, щоб всі бачили та заздрили нашому улову.
Нічого не помічаючи, підхопив свою футболку, очі застигли від подиву, чоло вкрилося потом, язик прикипів до піднебіння. Ледве видавив з себе,
- Олег подивися сюди….
Хлопець,не звертаючи уваги на обличчя, згинаючись до сумки, весело запитав,
-І що там нового я не бачив?
Від побаченого, здивовано кліпав очима. Не міг повірити, все це сприйняти, на обличчі почервонів, мов варений рак. З силою, долонею стукнув себе по лобі й голосно,
-От телепні! Оце так краля! Оце так довгонога красуня! Оце так незнайомка!
серпень 2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844919
дата надходження 13.08.2019
дата закладки 24.08.2019
Осінь … За вікном дощі, багато жовтого листя
і нездійснених мрій …
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YHEZAzntgK8[/youtube]
Частіше згадую про осінь,
Та літа теж мені так жаль.
Давно вже трави у покосі,
Закралась в дні такі печаль...
Війнула літня прохолода,
І з курсу збилися думки.
Прийшла омріяна нагода:
Згадати осені стежки.
І не тому, що стало сумно,
Що став коротшим уже день...
Тому, що дні ідуть безшумно,
Й чогось з надією все ж ждем.
Та поряд ти, мій вірний лицар,
І осінь вкраплена в очах.
Це, мабуть, осінь й тобі сниться.
З тобою поруч я і в снах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843269
дата надходження 27.07.2019
дата закладки 01.08.2019
Якщо душею не зачепило,
тілом довго не втримаєш.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NDSOoDEEK40[/youtube]
Коли нагрянуть почуття,
Ти не кажи про це нікому.
Зроби для себе відкриття,
Дай розібратися самому.
Можливо, це - хвилинна слабкість,
Пройде, не зачепив душі.
І ти відчуєш швидко легкість,
Як зрозумієш, що чужі.
Не буде сліз гірких, солоних,
Усе пройде без каяття,
Бо не дали тепла долоні...
Піде все швидко в забуття...
Коли у вас зовсім не так,
То усміхнулась це вам доля.
Це лиш вона дала той знак:
Прийшла вам бажана неволя.
І будуть сльози, буде сміх,
Але на те - друга причина.
Це зрозуміло лиш для тих,
Хто вмів кохать одну, єдину...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843533
дата надходження 30.07.2019
дата закладки 01.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2019
Я піду, по стежині далеко – далеко.
По дорозі загублю, всі печалі свої,
Ой, народу, живеться на світі нелегко,
Хоча в лісі, нам співають пісні солов`ї.
Є веселі та на жаль,бувають й журливі,
Йде війна, на сході, знову палає земля,
Там не сіють пшеницю, все роси сльозливі,
В травах, фосфорні бомби – то привіти з кремля.
Зима п`ята, сувора, мороз й заметілі,
Наші воїни, славні, на посту, як завжди,
Стережуть, кордони, відчайдушні і смілі,
Захистити нас здатні, хоча сніг й холоди.
Я іду, по стежині, день зимовий, ясний,
Хай бійців, він зігріє, подарує ніжність,
Нехай Бог,захищає, їх в цей час надважкий,
Поклонюся солдатам…..
За відвагу й мужність!
06. 12. 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816522
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018
Я тебе подарю белый стих под мелодию струнную.
Очертаний луны, что затмения скрыл абажур.
Поцелуем горячим под утро тебя разбужу,
чтоб послушать, как ветер гуляет над снежными дюнами...
Я тебе подарю горизонт, где восходит заря,
розовеет и слепит, холодную мглу поедая,
но у этой борьбы не найти ни конца и ни края,
Мы с тобою попались в надежную сеть декабря...
В час когда тусклый вечер уронит последний листок,
Я для нас заварю черный чай с ароматной малиной,
И в обнимку сопя, будем видеть под звуки камина,
сны о том, как устало метель заметает порог..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765663
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 06.12.2018
Не дай мені, Боже…
Кривої дороги
З тяжкою сумою…
Скалічені ноги
Побитих війною!
Не дай мені, Боже,
Гординю носити:
Не бачити схожих,
Людей не любити;
Позичити… лихо,
Пізнати… провину,
На цвинтарі тихо
Ховати дитину.
Не дай мені, Боже,
Невірну дружину,
Бо ревність, ворожа –
Зживе в домовину;
Щоб людям… позаздрив!
Щоб руки… украли,
Злодійства ховали,
Ще гірш… убивали.
Не дай мені, Боже,
Коханку від друга,
Бо серцю не скажеш,
Щой мила - подруга!
Щоб серце не знало –
Кохати повію…
Бо знищу, вразливо,
І Віру, й Надію!
Не дай мені, Боже,
Продать Батьківщину,
Щоб військо вороже
Топтало країну.
Нехай Україні,
Прошу тебе мило,
Мов гарній дівчині:
Довіку щастило.
Я жив…як хотілось,
І бачив – півсвіту,
Роками вертілось
Безхмарнеє літо.
Не дай мені, Боже,
Невірному сину,
На смертному ложе -
Печальну годину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 06.12.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=12UkXfSXFS4
[/youtube]
Січе і крутить білий сніг.
Яка лиха оця година!
Десь недалеко вітру сміх,
Ламає він малу стеблину.
Вона тримається, як може,
Не хоче впасти у замет.
Надія теплиться, так схоже,
І з вітру вирватись тенет.
А вітер крила розправляє,
Стеблинку тисне до землі.
Його ця гра так забавляє.
Він радий: сили ж немалі.
Слаба рослинка рветься з пут,
Бо до життя жага велика.
Та як же вирватись із скрут?
Вона ж живе, поборить лихо.
Іде двобій добра і зла.
Добро ніщо не переможе,
Яка билиночка мала,
Коритись вітру все ж негоже....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816536
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=sE7gHKcnaxQ
[/youtube]
Врятуй мене від дум осінніх,
Від цих недоспаних ночей,
Потоку сліз, нерозуміння
Цих непростих твоїх речей.
Не погаси промінчик світла,
Цей не зруйнуй дороговказ.
Ковток осіннього повітря
Врятує все це на цей раз.
Врятуй від вітру в непогоду,
Коли дощі січуть в лице,
І зупини душі погорду,
Поки не знищили ми все.
Одним лиш поглядом, чи словом,
Поки не пізно, ще є час.
І хай засяє зірка знову...
Допоки ми є... врятуй нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812264
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 02.11.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GdBS9B2TnLU[/youtube]
Нащо питать про те, що знаєш?
Давно пройшли уже жнива,
А ти усе собі гадаєш:
Дійшли до мене ті слова?
Це, мабуть, осінь завинила,
Що обміліли почуття.
Вона тебе давно втомила.
Чи це осіннє укриття?
Слова, питання, недовіра,
Одна із осені ознак.
Не золотої та, що сіра.
У неї зовсім інший смак.
Дощі, тумани, різкий вітер,
Приносять в душу пустоту.
Нехай би вітер все це витер,
Прогнав із серця глухоту.
Щоб ти уважно роздивився,
Не все погано навкруги,
З шляху свого давно ти збився,
Моєї нехтуєш руки...
Як жить тобі, ти добре знаєш.
Не тільки світа, що в вікні,
Та пройде час і ти згадаєш
Ті літні дні, а, може, й ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812133
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 02.11.2018
Друкується повторно із змінами.
---------------------------------------
Я цей вокзал ніколи не забуду.
Щасливим був той незабутній час...
Цю круговерть я пам"ятаю: квіти, люди...
Тепер згадаю дещо і про нас.
У нас з тобою тільки п"ять хвилин
Душа чомусь в неспокої, в тривозі..
Так невблаганний зараз часоплин.
Тупцюється розлука на дорозі...
Чом доля невмолима так для нас?.
Та що сказать, що сумувати буду?
Чи обмілів потрібних слів запас?
Невже колись піддасться все осуду?
А очі в очі, тут би пару слів..
Грайливий вітер розкида волосся,
А ти сказать їх так і не зумів.
І вітер занімів, мені здалося...
І запекла щоку гірка сльоза.
Останній поцілунок в спраглі губи.
(Запахла квітів вранішня роса...)
На хвильку пригорнув і приголубив...
З тих пір пройшло немало літ і зим,
Чомусь весь час оце перед очима.
А той вокзал неначе став глухим,
А зустріч десь розтала за плечима..
НАЗАВЖДИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802778
дата надходження 11.08.2018
дата закладки 15.08.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=lP--cEUCSxo
[/youtube]
Нехай колись, не зараз, потім
Вже вкотре серце заболить,
Бо у вікні отім, навпроти,
Для тебе світло не горить.
Не раз кидав на нього погляд,
Не раз втішав свої думки,
Що вона близько, зовсім поряд,
Але було все навпаки.
Її зблизька не бачив очі,
Ловив усмішку раз- по - раз
Про неї мріяв ти щоночі...
Чому ж прогавив ти свій шанс?
І ось, в весняній заметілі
Ятраться ранами думки:
Чому одна у світі білім,
Далась тобі вона взнаки?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791745
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 16.05.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KgG1In3bV3o
[/youtube]
Чоловіки не плачуть, але раді, коли їм витирають сльози.
Лідія Ясіньская
-------------------------------------------------------------
Зітру сльозу з твого обличчя...
Чи, може, впала то роса?
Як побороти протиріччя?
Гірчить.. Мабуть, таки сльоза.
Не плач, ти сильний, я це знаю.
Таке воно оце життя.
Але, подумавши, благаю,
Поплач, немов мале дитя.
Не плачуть ті, у кого серце
Закам"яніло від образ.
Надовго висохне озерце,
Заплаче тільки напоказ.
Тебе одна я зрозумію,
Твоя сльоза це - не вода.
Якщо ще плакати умієш,
Мабуть, чогось тобі шкода.
Не треба стримувати сльози.
Так омивається душа.
Хороші будуть тут прогнози:
Сердешний біль сльоза втіша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791872
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2018
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=75LZJ3Z0WJk[/youtube]
Мова — духовне багатство народу.
Василь Сухомлинський
------------------------------------------
Сплету вінок з найкращих слів.
Дарую тобі, МОВО!
Найкраща ти із мов світів:
Ти - МОВА КАЛИНОВА!
З роси квіткової зросла,
З любистку, рути- м"яти.
Ти з нами поряд завжди йшла,
Тому нас не здолати!
Чи є на світі ще пісні,
Що душу так тривожать?
А як співають солов"ї!
Піснями заворожать.
Мій рідний Край, МОВО МОЯ
Воістино єдині!
Пісні хай ніжні з кришталя
По всьому світу линуть.
Рости, міцній в наших серцях!
Ти - МОВА УКРАЇНИ!
Звучить ця ода на вустах,
Найкращій МОВІ й Батьківщині!!!
_____________________________-
Дякую Олексі Удайко за натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784377
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784449
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 26.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.01.2018
Люблю морозну зиму, кришталеву.
Приводить у порядок всі думки.
Вважаю я її за королеву,
Що розстеляє білі скрізь шовки.
Весну не закликаю я у зиму.
Нема квіток... Чи варто сумувать?
Люблю її такою, хай без гриму...
І білий колір може здивувать..
Люблю, звичайно, квіти я червоні,
Троянди ж білі кинуті на скло.
Я так хотіла б їх зібрать в долоні
От тільки, щоб водою не стекло.
Я подихом наважилась зігріти,
Вустами доторкнутись пелюсток.
Але чому даруєш такі квіти?
Хіба розчарування цей жмуток?
Морозне сонце... Небо зайнялося
І полум"я спахнуло - сто свічок.
І квіти розцвіли, мені здалося.
Букет червоних, ніби схід, квіток...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764383
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 06.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.10.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NNAeYCZEREE[/youtube]
У полі осінь зовсім інша:
Ледь диха зорана земля,
Якась незвична стоїть тиша,
Листок десь візьметься, кружля.
Туман покотиться клубками,
Облите все, як молоком;
Ганяє вітер байраками,
Війне десь з дач гірким димком.
О, осінь ! - жінка неповторна,
Якась загадка непроста.
Сказати мало - неймовірна.
Солодкий присмак на вустах...
Вона барвиста, норовиста,
Поки краса її цвіте,
А прийде час - уже безлиста,
Тоді покірною стає...
Стоїть, замучена дощами,
Ледь диха, дУмками живе;
Не спиться їй, як нам, ночами...
Ось-ось зима уже прийде..
Та я люблю її такою:
Без барв, без гонора, каприз.
Із уподобою людською,
Я так люблю її, до сліз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755899
дата надходження 18.10.2017
дата закладки 18.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.09.2017
За тих, двухсотих, нині дванадцять,
Ото привіти летять від ( братів),
Біда, поранених – дев`ятнадцять,
Чекати можна, що ще від катів?
Здригнулись люди, біля екрану,
До низу руки, в рідної неньки,
Прокляття шлють, кремлівському хану,
Чи є примирення? Побрехеньки.
Гудуть екрани російських ТБ,
Весь бруд зливають на Україну,
Та скільки можна, вас біда не мине,
За наклеп, страх, будинків руїни.
За смерть, печалі всіх побратимів,
Мабуть Всевишній накаже, знаю,
Бажання врешті,щоб цар зрозумів
Йому дорога, закрита до раю!
***
Ось так дається, нам наша свята воля,
День Незалежності - на жаль, гірка доля,
Та все ж я вірю, настане час і ворог,
Буде розбитий, розсіяний як порох!
З колін повстане нескорима, єдина,
Моя квітуча, могутня Україна!
Нашій рідній ненці - Слава! Слава! Слава!
Нехай завжди у мирі живе Держава!
Усіх вітаю із Святом Незалежності!
24.08.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747587
дата надходження 24.08.2017
дата закладки 24.08.2017
Мій любий друже, де би ти не був,
Яка біда з тобою не ходила б, -
Я за дверима, тільки на засув
Не зачиняй їх... Пам'яті чорнила
Малюють часто болем по душі..
І туга серце спалює нечесно,
Але послухай, тільки не спіши,
Душа до краю дійде і воскресне.
Далекий мій, це все лише земне,
Це середина радості і горя.
Усе минає в світі й це мине,
А я за тебе. Я з тобою. Поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745123
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 24.08.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HcbMyClVSqY[/youtube]
Бува в житті все шкереберть,
Життя спитає надто строго,
Тебе затягне в круговерть..
Та як знайти оту дорогу,
Що тебе виведе з пітьми,
Зупинить вчасно біля прірви,
Влаштує зустріч із людьми,
Що доброта в серцях безміри?
Я їх не зраджу, не продам,
Не відвернусь в лиху годину.
А те, що маю, все віддам.
Не сумніватимусь й хвилину.
О, Боже Праведний, врятуй,
Не дай в житті цього боятись:
(Мої слова, прошу, почуй,)
Як страшно в друзях помилятись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747166
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 24.08.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=yQR88q--Gk8
[/youtube]
Серце, душа і совість.
Ось, що керує нами.
Не допускайте убогість,
Не бийте людей словами.
Душі у нас тендітні,
Хочуть тепла і ласки.
Болі сердець непомітні,
Слово лікує, як в казці.
Швидко розправляться крила,
Буде бажання літати.
Десь знову з"явиться сила,
Слово потрібне б сказати.
Глянь: вже цвітуть орхідеї,
Хочеться плакать, сміятись.
Тільки б триматись ідеї:
Людям частіше всміхатись..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747390
дата надходження 23.08.2017
дата закладки 24.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.08.2017
Іще не пізно - зупинися.
Дивись: нестримно біжить час.
Іще ти встигнеш - озирнися...
Колись не буде уже нас.
Навколо буде все, як зАвжди,
Та час зітре наші сліди.
Не будем вже шукати правди,
Один до одного іти.
То інші будуть іще жити,
( Хіба не страшно уявить?)
Не будем вже кудись спішити,
Не зможем все вже відновить.
Проміння сонце буде лити.
Любити будуть, та без нас.
І зможуть вогник запалити
Той, що колись у них погас.
Поки не пізно все сказати,
Поки цвіте життя, як сад,
Поки нема життя ще втрати,
З душі зітри увесь безлад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735779
дата надходження 31.05.2017
дата закладки 31.05.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=cZaDjSxXi_g[/youtube]
Скажу тобі, моя душа,
Хіба погані твої вчинки?
Життя кохання прикраша,
Як дощ для спраглої рослинки.
А плин століть, хіба їх втримать,
Як вільний вітер на льоту?
Душа поганого не вчинить,
Її підтримай правоту.
Так! смерть прихована в безсмерті.
Перебори страшний цей страх,
І зупинись на перехресті,
Відкинь нестримний серця жах.
Читай Молитву, що від Бога,
Нехай не стомляться вуста.
Одна єдина це підмога...
І заспокоїться душа...
Душею вистраждані рими,
Рядки від доброї душі.
Вона проста, не має гриму.
Підкаже вихід з метушні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735658
дата надходження 30.05.2017
дата закладки 30.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2017
Гарний весняний день… Яскраве сонечко мандрувало ближче до заходу….
Але промінці, ще весело витанцьовували, мерехтіли по землі.
Теплий, веселий вітерець гуляв поміж дерев, вони ж раділи, що нарешті тепло. Листочки у захваті перемовлялися між собою, шелестіли.
Аж раптом почули розмову двох синеньких фіалочок,
-Ой, яке ж сьогодні сонечко світило, ти бачила сестрице?
Та саме з вітром обіймалася, легенько стрепенулася і дуже приклонилася,
- Не тільки бачила, а й відчуваю. Мене гріли промені ласкаво і теплий, теплий вітерець обіймав, що ти не помітила хіба?
- Бачиш, як бешкетує, геть до землі мене хотів покласти.
Аж враз ледь-ледь почули спів тоненький між листочків,
-А ну, хто тут про мене, щось розповідає ?
- Ой вітре, це ти ?,- одночасно запитали фіалочки.
- Звичайно я! А хто ж іще вас може так ніжно обіймати? - запитав вітер.
Зовсім поруч росла яскраво-жовта кульбаба. Вона усміхалася до всіх, останні сонячні промені придавали їй блиску, але вона вже згорталася, потихеньку готувалася до нічного сну. Уважно слухала цю розмову, наважилася приєднатися, погомоніти,
- Ну, то й добре, що нарешті теплий, дочекалися! Щось цього року така капризна весна ,то тепло було, то раптом сніг повалив. Добре, що нас прикрив від морозу. Так би напевно загинуло багато квітів серед нас…
-Так, так, ти права кульбабко, - зашепотіли квіти
- Це завдяки сонечку я теплий, - продовжив розмову вітер.
- Його промені добре гріють та зараз заховаються і я вже буду віяти холодніше.
Квіти підняли галас,
- Не треба! Не треба! Краще відпочинь, не літай!
-Ой, що це за гамір ви такий підняли? - обурилася конвалія, вона ще не цвіла, але вже тримала при собі маленькі закриті квіточки.
- Хіба не бачите, вгомоніться, гадаю ніч приходить для того, щоб відпочити, набратися сили, а потім вдень, більше підрости. Тож не заважайте дрімати ,
- продовжила конвалія.
Ніжно-зелена, шовковиста травичка все слухала уважно і теж подала голос,
-Ти справді вітре, наберись терпіння, ще нагуляєшся досхочу. І так ночі прохолодні, як вієш, знову стає холодно. Хай би ми всі, ще трішки підросли, стали би дужчими.
Притих вітер, уважно всіх послухав а потім тихенько, тихенько заговорив,
-Та я вже бачу сутінки довкола огорнули землю і в лісі вже набагато тихіше, менше пташки співають, напевно теж вкладаються спати. Не знаю, що з вами робити? Може й справді перепочити, а прокинутися із світанком, тоді погуляти.
Аж тут дерева почали просити,
-Ти вітре, сьогодні вітре, нам всім гарно коси розчесав, можеш і відпочити, нехай би ми теж трохи подрімали. А проспати не бійся, не проспиш. Наш зяблик все починає спів тільки ледь-ледь світанок просинається. А там і дрізд свою пісню заведе, почуєш, гарно співають наші друзі. А спів соловейка неперевершений, ото вже дзвінкоголосий птах, він заводить свої чарівні пісні і вдень, і вночі.
- Ну добре, - позіхнула, вже зовсім згорнула свою квітку кульбабу. Мабуть я перша, вже майже сплю, тож на добраніч всім.
Бачать дерева, фіалочки обійнялися, застигли, теж дрімають.
А трави всі принишкли до землі.
Серед листочків дерев шепіт вітру промайнув,
- Ну так і буде! Напевно я теж сховаюся поміж вас, посплю до ранку, гадаю, що не просплю. Тоді всі разом будемо стрічати ніжне, ясне сонечко весняне. Тоді я весело розбуджу всіх, щоби раділи теплому сонечку і квітучій панянці-весні.
- На добраніч! На добраніч всім! –лунало в лісі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732684
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
Запрошую на танець тебе знову.
Шалений пульс.. Чомуcь серцебиття.
Рука в руці і рухи щось нервові.
Невже живі мої ще почуття?
Зливаємось душею й тілом в танці.
Летим на крилах ніжності спокус.
Хоч подих перехоплює в мовчанці,
Та я до тебе ближче все ж горнусь.
Невпинний рух охоплює вже радість.
І в ньому, ніби все моє життя.
Та все оце не схоже на реальність,
Крадеться знов якесь передчуття.
Таємно поглядаємо у очі,
Ця музика звучить тільки для нас.
І серце відкида чуття пророчі...
Все ж танго - це прощання без образ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731409
дата надходження 01.05.2017
дата закладки 05.05.2017
[img]https://pp.userapi.com/c638629/v638629008/2e582/zJl0YMC9AH8.jpg[/img]
Ну що мені на долю нарікати:
Зустрів тебе у розквіті років.
Таку солодку, ніжну мов цукати,
Імператрицю західних пісків.
Струнка, граційна і така поважна,
Хода твоя тихіша за листву,
Що падає на землю неосяжну,
А я цей шелест чую за верству.
І це тому що ти моя відрада,
Мій вірний компас, мудрий поводир,
Шалена згуба, невтамовна спрага
Моїх бажань весняно молодих.
Твій погляд оживляє тлінну душу,
Як крапля світанкової роси
Відроджує понівечену сушу,
Даючи шанс усьому прорости.
І ллються в серце ароматним медом
Вишнево-стиглі всі твої слова,
Що тягне тіло у безкрає небо
На танець душ весільний карнавал.
І сипле золотом казкових меланхолій
Шалений світ добра і красоти,
Лиш нас веде нестримним ритмом колій
В яких давно обірвані мости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727814
дата надходження 08.04.2017
дата закладки 08.04.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZRScZIq8waA[/youtube]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=f5GX67tb_0A[/youtube]
Продолжение стиха КВолынского
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725111
Прости.
На дальнем рейде горизонта,
Где волны лижут облака,
Ревущая ветром Планета
Зовёт на танец моряка.
Зовёт и манит даль немая
Друзей поверженных мечтой,
И ты прости, прости родная,
Что я сегодня не с тобой.
Что наши страсти врознь ночуют,
Как разум - с пьяным мужиком…
Прости, что утром не целую
Тебя ласкающим стихом.
-----------------------------------
В вечерний час, и в час заката,
Смотрю с тоской на горизонт.
Ты рядом был со мной когда-то.
Ты помништь тех дождей сезон?
Жаль, дымкой память та объята,
Когда два сердца - в унисон.
Но тех времён я жду возврата.
Неужто был тогда лишь сон?
Писал стихи ты мне о море,
Но был ты рядом, мой родной.
Но разве думала, что вскоре,
Ты будешь с морем, не со мной.
Но я, как прежде не устану
Любить и верить, понимать.
И в забытьё любовь не канет.
Тебя с надеждой буду ждать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725253
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 25.03.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=o_m1FyNqU7E[/youtube]
Те, що колись було безцінне,
Втрачає з часом увесь зміст.
І почуття уже руїнне,
На жовтий тлінний схоже лист.
Не треба плакать, убиватись
За тим, чого не зберегли.
Назад не варто повертатись,
Бо так зробили, як могли.
Все, що було перемололось,
Частинки вітер розкидав.
В душі в цей час щось надломилось,
Бо ти того так побажав.
Пройшло, промчалось, пролетіло.
Не треба більше помилок.
На щастя, все переболіло...
Тебе я викреслю з думок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724405
дата надходження 19.03.2017
дата закладки 19.03.2017
Зелений чай - ранкова насолода.
Медового шматочок пирога...
Твій поцілунок, ніби нагорода,
Як оберіг, від зла в житті трима.
Із сміхом поринаєш в мої коси,
А я торкаюсь ніжно губ твоїх.
Вже сонце за вікном смакує роси,
А ти іще в полоні рук моїх...
Тихенько вітер колихає штори,
Потріскують в каміні ще дрова.
Дрімота знов повторює узори,
Якими срібний ранок розцвіта.
І десь далеко плинуть білі хмари.
Яке їм діло, що схолонув чай?
Мене й тебе тут зберігають чари...
Лише мене міцніше пригортай..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722242
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017
Розривають Україну пихаті й байдужі,
Вони знають, у країні лише гроші дужі,
Все купити і продати, їм це не завадить
Знахабніли, на всіх чхають, навіть ладні зрадить.
Ой та й скільки можна, Боже, Державу ганьбити?
Ви скажіть, ради чого діточок хоронити?
Все кричать, нема законів, а хто ж їх приймає,
Розікрали давно, брешуть виходу немає.
А, як вибори співають ( щиро), дуже гарно,
Обіцяють нам щастя, знущаються безжально!
Тож зневірились люди, стало гірше жити,
Скажи Боженьку, скажи, як безлад зупинити?
На очах полинні сльози, гине Україна,
Але ж хоче щастя й миру, щоби була вільна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721133
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 02.03.2017
[b][i][color="#aa00ff"]Буває важко слів добрати,
Любов і щирість передати
Ту, що завжди жива.
Тож ніжний погляд й стукіт серця
Знай - ніжністю в душі озветься
І зайві тут слова.
Сьогодні, в День Обіймів, свято,
Дозволь мені тебе обняти
Думкою, від душі...
Сніжинкою злетіти з неба,
Лиш доторкнутися до тебе...
Й розтанути в вірші.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713592
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 26.02.2017
[b][i][color="#8c00ff"]Із думок і чекання витканий
День погас.
Зима, вечір...І хтось невидимий
Краде час.
В душу дивиться з неба зорями
Змерзла ніч.
І малює мороз узорами
На вікні.
Квіти мертві у світі сніжному
Мов кришталь.
Сльози інеєм в серці ніжному.
Тиша...Жаль...
Та чекання не гасне іскорка
У душі...
Невблаганний час, доля бач така.
Поспіши...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715580
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 26.02.2017
[b][i][color="#7700ff"]А знаєш, ми разом чекати
будемо весну...
А поки розлука ще дряпає
кігтями душу,
Стежина із мрій, веде в нічку
холодну, без сну...
Там сльози, і я, і думки і
знаю що мушу
Тебе дочекатись, в обіймах
сховатись твоїх.
Де стукіт сердець двох... котре з них
моє - вже не знаю...
Душа прошепоче, почути
щоб ти лише зміг:
Я плакала, вибач...сумую
і щиро кохаю.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716898
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 26.02.2017
[b][i][color="#7700ff"]Все що народжене з любові -
Завжди є бажаним й святим.
І в подарованому слові,
Що серцем сказано твоїм -
Світлішає життя.
Усмішка сонечком хай світить,
Душі щоб не торкнувся сум...
А я не вмію не любити,
Життям із вдячністю несу
Священні почуття.[/color][/i]
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718178
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 26.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dZMouNJG5UM[/youtube]
Не кажи, що все пройшло і пусто.
То тобі здається лише так.
Це кохання згадуєш ти часто,
Значить, не забув його, це - факт.
Ти його до серця пригортаєш
У морозні ночі, щоб зігріть.
Проганяєш й знову повертаєш,
Бо без нього ти не можеш жить.
Проклинаєш час, коли зустрілись,
Викидаєш зовсім з голови.
Але, знаю, як тобі хотілось,
Знову й знов про нього говорить.
Часто серце це не розуміє:
Чом не даємо коханню жить?
Але хто зробити це посміє,
Той не знає, що таке болить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718203
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017
Напиши мені листа. Любий,знаєш,
це була б мабуть якась дивина.
Напиши як до безтями кохаєш.
Це приємно...хоч і не новина.
Напиши все від руки, на папері.
В кожній літері є серцебиття.
Я конверт відкрию ніби то двері,
Щоб тебе впустити в своє життя.
Напиши, довір мені всі секрети,
всі думки, бажання, ніби собі.
В шафі тихо житимуть всі скелети.
Ми ж, як завжди, згубимось у юрбі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715964
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 05.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=yz1G2ibTMvA
[/youtube]
Дякую за ідею Аяз-Ашмир-Ша
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714797
На дрібні краплі розлетілось
В глибокім морі пролягло.
Та море раптом розізлилось...
Ой, що тоді отут було!
Перун розсипав гострі стріли,
І прокотився грім здаля.
Зірки від жаху затремтіли.
Пішла тут обертом земля...
Упало небо на дно моря,
Ох, і який створився жах!
І всі заплакали від горя.
І огорнуло Сонця страх.
І як тепер йому світити?
Куди ж проміння посилать?
Хто ж буде хвилі ці сріблити?
Так! Треба небо відпускать..
Захвилювалось знову море,
І небо витягли хвильки..
І всі забули оте горе...
От що створили крапельки...
---------------------------------------
Ми знову дивимося в небо,
Радієм сонцю, як завжди.
Поки живемо, так це треба.
А ти нас, НЕБО, ще не жди..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715079
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
Змія ховається в каміння,
Зненацька хоче укусить.
Від неї геть нема спасіння,
Сидить і зуб один гострить.
Укусить й знову під каміння.
Набити чимось своє брюхо..
Бо має це одне лиш вміння.
Хіба відтягнеш і за вуха?
Із-під тишка знаходить жертву.
І все життя в зміюки так.
Гляди, щоб зовсім не розперло..
Яка ж ціна тобі? П"ятак...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712034
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 15.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WE7lbKTROPs
[/youtube]
Я хочу зараз всім сказать СПАСИБІ
Усім, хто розумів мене весь час.
І знаю, що мій правильний був вибір,
Коли я в Друзі вибирала вас.
Я вами, любі, завжди дорожила,
І намагалась зрозуміти вас.
І часто з вами по житті ходила,
Ділила радість, плакала підчас,
Коли читала те, що ви писали.
Раділа, бо зі мною поряд йшли.
Але життя було, що відсівало
Отих, що спільну мову не знайшли.
Але таких було в житті лиш жменька.
Бо доля дарувала часто тих,
Що мали теплі, сонячні серденька.
За це я щиро ДЯКУЮ ВАМ ВСІМ!.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711491
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PM7eTzPJzLI [/youtube]
Щастя - це міцне здоров'я і слабка пам'ять.
Ернест Міллер Хемінгуей
------------------------------------------
Ну що ми знаємо про щастя?
До кого входить воно в дім?
Воно, немов святе причастя,
Так необхідне нам усім.
Воно приходить непомітно,
Коли ти солодко ще спиш.
Комусь всміхаєшся привітно...
Когось усмішкою сліпиш.
Та щастя дуже обережне,
Ступає тихо, мовчазне.
Йому приходить так належно.
Воно вас хай не промине.
Воно не любить крик і гамір,
Не переносить метушні.
І має завжди гарний намір:
Торкатись доброї душі.
Той не відчує смаку щастя,
Якщо душа його черства.
І за життя йому не вдасться
Відчути запах божества...
------------------------------------
МОЇ ХОРОШІ, ДОБРІ ДРУЗІ!
У хату щастя упустіть...
Оте, що буде не з ілюзій,
А справжнє вмійте заслужить...
-----------------------------------
(Натисніть на картинки - вони відкриються)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710873
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4W_7ZOzmrYU
[/youtube]
Тихо, непомітною ходою
Новий рік ступив на наш поріг.
Поплетуться дні повільно чередою.
Скільки буде стоптано доріг!
І ніхто не знає, що чекати,
Що нам доведеться пережить.
Але будем все ж ми сподіваться,
Не скупий цей буде новий рік.
Я бажаю всі вам,друзі, щастя.
Не пройдуть повз радісні ці дні.
Хай всім повезе, нехай удасться
Проминути дні життя складні.
Зустрічайте сонячні світанки.
Посміхайтесь в щасті день при дні.
Хай вишневим цвітом цвітуть ранки...
А війні усі ми скажем: НІ!!
-----------------------------------------
Будьте всі здоровими та щасливими,
МОЇ ХОРОШІ ДРУЗІ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709608
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 01.01.2017
Нехай нова зоря над краєм стане.
Жадане щастя в кожен дім загляне,
Зимові свята будуть всім на втіху.
Хай янголи із крил насиплють сміху.
Дід Січень дари лишить в кожнім мешті.
Хай Божий мир прийде у край нарешті,
Торкнеться вікон голубом поштовим.
Із Новим Роком! Із Різдвом Христовим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709507
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 31.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=HUH41F3BfUY[/youtube]
Дякую за ідею Оксані Дністран
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708571
-------------------------------------------
До себе щастя приміряла
Із сонця зіткане, із зір.
Оця робота забавляла.
Так до лиця мені, повір.
Вплету у коси ранню зірку,
У серце радість упущу.
Сміятись буду, хоч і гірко.
Тебе очима засліплю.
Тебе пробачу, мій невірний.
Із сліз корали нанижу.
І станеш ти мені покірний.
Так легко, враз заворожу.
І ти відчуєш запах щастя,
Коли торкнешся моїх рук.
Я точно знаю: це удасться.
Мій добрий, дикуватий друг..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708584
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PgOF7_aTgfU[/youtube]
Це невеличкий новорічний подарунок
моїй дорогій дівчинці Фіалці з нашого сайту.
Будь щасливою, моя ніжна квіточка...
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=6534
-----------------------------------------------------
Вірю я в Дід Мороза ще змалку.
Подарунки чекала не раз.
Попросити хотіла фіалку,
Щоб на свято була для прикрас.
Так хотіла весни, не морозів,
Назбирати у кошик квіток.
Так зробити він був це не в змозі.
(Про це знала з дитячих казок)
Вже давно промайнуло дитинство,
Та все ж вірю у казку оцю.
Збереглося в душі це таїнство,
Все ж чекаю я взимку весну.
На вікні ніжна квітка розквітла,
Дуже пахне, хоч в неволі зросла.
Мою душу наповнює світлом.,.
Дуже хочу, щоб завжди цвіла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708476
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=R3pYI-33bbk [/youtube]
Рано осінь скинула красу,
Одягла прозоре сіре плаття.
Уплела калину у косу.
Жаль, погасло листяне багаття.
Пригортає вітер тонкий стан,
Догодить старається щосили.
І плете мереживо туман,
Голі плечі осінь, щоб прикрила..
І дивують руки тут митця.
Їй намисто груди прикрашає,
І разки з шипшини до лиця.
І оця краса теж спокушає...
А навколо тиша...і дрімота...
Де-не-де впаде останній лист...
І загра на сонці позолота...
Це останні кроки, падолист..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696894
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 26.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.10.2016
Можлива раз в мільйон така подія, –
Це порівняти можна з міражем.
Оце так зустріч! Як Ти? Молодієш!
І навіть голос – як медовий джем.
Приємно, коли Ти, травнева квітка,
Радієш, наче знов хтось полюбив!
У Тебе все чудово? Тоді звідки
Ці ледь помітні пахощі журби?..
21.09.16 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690078
дата надходження 21.09.2016
дата закладки 21.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.08.2016
Все затихає, не болить.
Повільно рани заніміли.
Нехай це лихо міцно спить.
Боюся, щоб не розбудили.
Душа довірлива й проста,
Образи швидко пробачає.
Перемага тут доброта,
Та біль у серці не стихає.
Пройшов вже день, новий сплива.
І довгу нічку змінить день.
Смішними будуть ті слова,
Сховає пам"ять їх лишень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680354
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 27.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KRUVxd_UCOw [/youtube]
Пробач мене, моє серденько,
Що завдавала тобі болі.
А ти все плакало частенько,
І сльози капали поволі.
Чомусь вразливе ти у мене,
Не завжди слухалась тебе.
А ти тремтіло і молилось:
Нехай біда мене мине.
За все я дякую, маленьке.
В тобі вмістився весь мій світ.
Повір мені, моє рідненьке,
Для мене ти є дивоцвіт.
Красиво вмієш ти любити,
З душею в дружбі ти живеш.
Як сонце можеш осліпити.
Твоє добро не має меж.
Безцінний мій ти, оберегу,
Ти моя радість і життя.
І топчим ми життя дорогу,
Та кожен день ти - відкриття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675350
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 02.07.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AL2zzX84HCs [/youtube]
Буйні трави вже скинули роси.
Простяглася стерня на полях.
Віддзвеніли давно гострі коси,
На узбіччі проліг битий шлях.
.
Гірко пахне туман полинами.
Але чий то залишився слід?
Зарости ще не встиг бур"янами... .
Як же важко йти шляхом убрід.
І осіли думки тут тривожні...
Літо в розпалі, це ж не зима.
Ми з тобою в цей час подорожні.
Більш тепер нас ніщо не трима.
Може, краще піду я стернею?
Інший шлях собі треба знайти..
Не тремтіти ж мені тут душею.
От, чи зможу від себе втекти?
Вечоріє, знов дощ накрапає,
Розверзлася дорога, слизька..
Я дивлюся: це хто там чвалає?
Отаке тобі, це ж, мабуть, я...
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671415
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 13.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mcjAceTMXSI
[/youtube]
Знов твій дзвінок порушив тишу ночі.
А я не знаю, що тобі сказать,
В цей час сумні згадались твої очі...
Та ти про що хотів мене спитать?
Не думай, що так легко все забути.
Минулим живе пам"ять ще чомусь.
А голос твій так рада я почути...
Та не скажу, а просто посміхнусь.
А серце стукотить в цей час незвично.
Не треба.. я прошу,не видавай,
Ведеш себе ти якось недоречно...
Вести розмову з ним не заважай.
А ти мені про літній дощ холодний,
Що хоче відігрітися душа...
Таким здаєшся зовсім безпорадним...
А сильний дощ розмову заглуша.
І я не знаю, що тобі сказати...
І з голосом байдужим відпущу.
Та гордість не дає вслід прокричати,
Що я тебе сильніше ще люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669676
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0uriO9Bhs78
[/youtube]
Відцвіла вже вишня біля хати.
Опада тихенько бузку цвіт.
А натомість півники чубаті
Дощовий прикрасили цей світ.
Холодно.. Так хочеться зігрітись
У обіймах теплих рук твоїх.
І до серця ніжно пригорнутись,
І забуть про те, що це є гріх.
Подивитись пильно тобі в очі,
Пропливти на човнику бажань...
Десь тихенько вітер зарегоче
Із моїх таємних побажань.
Знаю: він до тебе все ревнує,
Крила розправляє, щоб обнять.
І холодним подихом цілує,
Щоб думки нездійснені прогнать.
То пірнає в довгі мої коси,
Шарф зриває із моїх плечей,
То збере із трав прозорі роси,
І змиває сум з моїх очей...
Але я цього не помічаю,
Десь думки далеко все летять..
І тобі, як завжди пробачаю,
Що не можеш ти мене обнять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665835
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 15.05.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=YHEZAzntgK8
[/youtube]
Хто з вас узнав розчарування,
Коли з-під ніг пливе земля,
І зупиняється дихання,
І все без жалю спопеля?..
Бува проходить щось в житті,
Смакуєм ми тоді зневіру.
І часто так, по простоті,
Катуєм душу ми безміри.
Чому так сталося? Чому?
Де тут помилку допустили?
Цю ситуацію складну
Не раз уже ми прокрутили.
А, може, все почать спочатку,
Зібрать уламки помилок?
І склеїть знову кожну частку,
І завести новий листок?
Дурить себе, що все, як нове.
Ну що там шрами? То пусте...
І знов життєвий пливе човен,
Все, ніби нове, та проте...
Не треба склеювать уламки,
Що не прижилось - відпусти..
Може, колись в туманні ранки,
Почуєш ти : Мене прости...
Та ми давно уже простили.
З журбою дивимся в вікно...
І намагаємось щосили,
Забуть, що втратили давно..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660615
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 23.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.03.2016
Бувають дні, що йти несила
І повернути - шанс остиг.
Душа ховає, як могила,
Всесвітній сум. І тих святих,
Прекрасних митей незабутніх
Стихає гомін. Боже мій,
Чи всі ми маємо майбутнє
У цьому хаосі подій?
Буває так, що бракне віри.
Мої світи втрачають сенс.
Латаю серцем чорні діри,
Залиже рани час, як пес...
Отак і станемо дорослі.
Раптово й мовчки. Боже мій,
Отак закралась в душу осінь
Поміж весняних безнадій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650367
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 12.03.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fRaIQK__UXE
[/youtube]
І сонце сходило в безодні…
Ти не прийшла в вечірній час.
Олександр Олесь
----------------------------------------------
Якщо колись відчую: полюбила,
Спахне на небі знов ясна зоря.
Зроблю, щоби не тліла, а горіла.
Проміння, щоб ясніші янтаря.
І душу ніжним вогником, щоб гріла.
Щоб не пустий душі був оцей зліт.
Ясніше всіх на небі, щоб зоріла.
Як квітка весняна, як первоцвіт.
Від погляду мурашки, щоб по тілу.
І знову захотілося так жить.
І цю любов, нехай вже запізнілу...
Я зможу дорожити кожну мить.
Повірю в того, хто в моєму серці,
Відчувши, дотик рідної душі.
І разом ми підемо по веселці,
Що теплі дарували нам дощі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649370
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 08.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.03.2016
Життя буває різнокольорове:
То біла, а то чорна полоса,
А іноді весняне, веселкове,
І взимку подарує чудеса!
І небеса блакиттю розіллються.
Фіалками запахне білий світ.
І очі повні сліз, тоді сміються,
Життя одЯгне волошковий цвіт.
З ланів життя всі негаразди зникнуть,
Лишивши лиш удачу і Любов.
І хочеться тоді щосили крикнуть:
"Чаруєш мене, молодість, ти знов!"
І зацвітуть вишневим садом мрії.
До сонця полетять мої пісні.
І іскорка мала, що в серці тліє,
Розтопить мої думи навісні.
У сині роси сльози обернуться.
Сплету вінок з усміхнених зірок...
Мої рокИ назад всі повернуться,
Дорогою небачених квіток...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239174
дата надходження 06.02.2011
дата закладки 04.03.2016
Весна ішла з туманами й дощами,
З теплом легким під вогкою пахвою.
Серця людські топила під плащами,
Що в болі-криги вбралися зимою.
Не в самоті ішла – із старшим сином,
Що з Сонцем в парі Березнем хрестила.
Син з вітром бився, що холодив спину,
Спивав калюжі і росла в нім сила.
Весна казала Березню:
- Синочку!
На місяць посаг я тобі вручаю.
Ліси наповни соком і садочки,
Квітки принадь до лугу і до гаю.
Пташок приклич, нехай тепло на крилах
Знесуть у край, щоб всяке лихо скресло.
- Зроблю усе, - сказав, - що в моїх силах.
На те ж бо зріс у Році, мамо Весно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648134
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dtk1ePpVINg
[/youtube]
Сміх- це сонце: воно проганяє зиму
з людського обличчя. В. Гюго
-------------------------------------
Життя складається із сміху,
Із сліз, зажури і зітхання.
І часто сміх бува, як втіха,
Коли покинуло кохання.
Тоді цей сміх у нас крізь сльози,
Ми сміємось над собою,
Коли збуваються прогнози,
Що посміялись над тобою.
І ходиш довго ти у дурнях.
Не бачиш толку в тім, щоб плакать.
Хоч сивиина цвіте на скронях,
Ти добре знаєш, за що плата.
Від сліз рятуємось ми сміхом.
Ми сміємось, щоб не тужити.
Сміятись нам не є це гріхом.
Із сміхом просто легше жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647300
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.02.2016
Душа складала свій екзамен.
І, незважаючи на те,
Тобі я мило посміхалась.
Немов для мене все - пусте.
Немов мені - лише сьогодні.
Лише перечекати ніч.
В очах твоїх - моря порожні.
В очах моїх - мільйони сліз.
Це не шантаж і не лукавство.
Це не розбавлена вода.
Це те, чого ти дочекався,
Коли мене вже не чекав.
Душа складала свій екзамен,
І запитала: "Будеш чай?".
Клубок у горлі я ковтала,
З пустих надій, гірких образ.
Мене ж врятує тільки кава -
Міцна, гаряча і терпка.
Я витримаю цей екзамен -
Моя душа вже не крихка.
17.02.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644633
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DWJfMhSXpDM
[/youtube]
Із слів сплітаю я мереживо.
Тоненьке, ніжне полотно.
Торкаюсь душ я обережно,
Кого люблю давним давно.
Як павучок плету узори,
Вплітаю бусинки живі.
І мерехтливі теплі зорі,
Що позбираю у траві.
Я відігрію їх в долонях,
Скупаю в росах голубих.
Іще дзвіночки, хай продзвонять,
Що вас люблю я, друзі, всіх.
За те, що завжди ви зі мною,
Що дарували мені сміх.
І сум проходив стороною...
За доброту люблю вас всіх...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644058
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 16.02.2016
Ви бачили, як квітка розцвітає,
До сонця простягає пелюстки?
Як ранок прокидається...світає,
То щастя значить мали у житті.
Ти можеш відчувати запах м"яти,
Хвилює ніжна пісня солов"я,
То можу я упевнено сказати:
Не може в такім серці бути зла.
Ти бачиш світ навколо кольоровим,
І здатен дарувать своє тепло,
То ти живеш тоді життям здоровим.
Вважай, що у житті тобі везло.
Коли хвилюють маки серед степу,
То значить не черства твоя душа.
А спраглому даси води у спеку,
Не з"їсть ніколи душу цю іржа.
З такими легко йти, тримать за руку.
Чужу біду приймають, як свою.
Такі ми вчинки приймем за науку.
Подякуєм за Людяність твою..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643824
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.02.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ayv-NmHTwsA[/youtube]
Уважно слухаю твій голос.
Не чую, що там кажеш ти...
Неначе, розцвітає лотос...
Боюся дух перевести.
Про щось питав, та я не чула.
Думками поряд вже була.
Чомусь про все в цей час забула.
Лиш голос слухати могла.
У заметілі слів ласкавих,
Затихли навіть солов"ї.
І тихо - тихо сад вишневий
Скидав на землю пелюстки.
Звучить мелодія далека,
А як торкається душі!
Долає відстані так легко,
І розчиняється в тиші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640853
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2015
Стояв туман. Густий і непорушний.
Холодна сирість лізла у дірки.
А сірий ранок мляво і бездушно
Збирав по небі вигаслі зірки.
Зжовтіле листя де-не-де шелесне,
Мов слід від сонця в пам'яті моїй.
Та, знаєш, осінь завжди була чесна:
Без обіцянок марних і надій.
А що тепер, - чекання за чеканням.
Невідання загіркло, як полин.
У когось часу - вічність не остання,
У когось вічність - декілька хвилин...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618732
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 06.11.2015
В квартирі пусто. Навіть ні душі.
І це б нічого, знаєш, тільки в тому -
Душі моїй стають товариші:
Самотність, тиша й вигоріла втома.
Спитаєш ти: "а як же я, скажи",
А що сказати, всі казки не вічні.
Якщо у нас і є якісь стежки,
То паралельні, мабуть, не зустрічні.
Сама ж себе питатися боюсь,
Бо відповідь, напевно, буду знати...
Самотністю вечірньою уп'юсь,
Щоб мати сил її перемовчати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616001
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 28.10.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XoCQWG3DmeY
[/youtube]
Мороз зненацька вдарив батогами.
Опале листя вкрила сивина.
А літо подалось десь берегами.
До нього недосяжна далина.
Вже сонечко не часто бовваніє.
Розхристані кудись біжать хмарки.
Хоч серденько болить, та розуміє:
В неволю б не попасти від нудьги.
Не впасти б у журбу й душевний відчай,
А радістю наповнити ці дні.
З природою не мати протиріччя,
Стосунки не заводити складні.
Важкий характер в осені, бо жінка.
На вигляд непроста і каверзнА..
Та осінь - це цікава все ж сторінка,
Хоч іноді примхлива і слізна.
і.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610953
дата надходження 03.10.2015
дата закладки 05.10.2015
[img]https://pp.vk.me/c625118/v625118008/43b13/MxJFcoL83ig.jpg[/img]
[i]Їм немає місця на землі,
але вдосталь в нашім серці…[/i]
Сонце стало нічною зорею,
Сохнуть квіти у літнім саду.
Душу біль роз’їдає іржею,
Залишаючи там пустоту.
Роз’їдає так люто, бо знаю,
Опустіла сьогодні земля,
І відкрились ворота до раю
Під палаючий звук скрипаля.
Ти не грай мені пісню криваву,
Не тривож мої струни німі,
Оберни лиш страждання в відвагу
Проживати ці дні, як у сні:
Ніби знову запахло весною
До мурашок, до приступу сліз,
Ніби голос знайомий до болю
Знову кличе до рідних беріз.
І той сон дивовижна реальність,
Закрадається потай в думки.
Але мрію мою, щиру радість
Вщент руйнують останні рядки:
Легше гори зрівняти з землею,
Океан весь розлити в пляшки,
Аніж Вас повернути зорею
Хоч на відстань моєї руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605467
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 17.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2015
Біжать роки невпинно по дорозі.
А я тебе, мій голубе, люблю.
Лиш серце неспокійне у тривозі:
Надії, чи в горінні не спалю?
От тільки ночі тягнуться роками.
І мрії відлітають у блакить.
Та відстань не коротшає між нами.
Чи доля з нами, граючись, хитрить?
А, може, покарать за щось хотіла,
Щоб жалю двом серцям іще завдать,
Любов в серця уміло поселила,
Всміхаючись, на все це споглядать?
Любов не терпить витівки ці долі.
Повіривши у дійсність, вже летить.
Не може бути довго у неволі...
Тепер її уже не зупинить.
Хай у дорозі підсобить попутний вітер.
І ти відчуєш цей політ душі.
Хоч долі це такий болючий витвір,
Та щастя неймовірне у житті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596171
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 28.07.2015
Знаю, що краса принадна,
Видна на лиці.
Сперечатись буде складно:
Кажуть це усі.
Хіба пити з лиця воду?
Краса не на вік.
Не дивись на юну вроду,
На рум"янець щік.
Бо краса, як сніг розтане.
Потечуть роки.
На порозі зрілість стане.
Дасть себе взнаки.
І тоді ти взаєш, милий,
Що таке краса.
Ти вже теж не чорнобривий,
Сила вже cкиса.
І краса так не принадна,
Крім краси душі.
Пояснить це дуже складно:
Взнаєте самі.
Ось хороше, тепле слово,
Ніжність, співчуття.
Це життєва є основа.
Це і є життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595617
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 26.07.2015
Прощання, прощання, прощання, -
За роком минає рік.
І, знаєш, скажу без вагання:
Ти - люблений чоловік.
Хай небо буває з грозами,
І ранок - одна імла,
Та якось всього в нас дозами:
І холоду, і тепла.
І якось всього в нас мірою,
що скаржитись - навіть гріх.
В бурхливім життєвім вирію
Рятує мене твій сміх.
Рятує плече підставлене
в хвилини й години мук.
Разом сильнішими стали ми,
Не розмикаючи рук.
В тиші такій оксамитовій
Збивається часу лік.
І хочу мовчати світові:
Ти - люблений чоловік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595889
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 26.07.2015
Л ю б о в ь...
Одно лишь слово, а волненье
Души, умеющей любить.
И двух сердец прикосновенье,
Кто чувством может дорожить.
Любовь... Нежней луча рассвета,
Влеченье ярче, чем закат.
Оно гораздо жарче лета.
Лишь, кто влюблённый, тот - богат.
Любовь.. не теплится в бездушье.
Она бежит от пустоты.
И вмиг, почуяв всплеск удушья,
Уходит прочь от суеты.
Любовь... Не терпит униженья,
Чужда предательству и лжи.
И вянет, как цветок, вмгновенье,
Когда цена Любви гроши.
Любовь - цветок из-под асфальта
Пробъёт ростками толщу льда..
И может ранить, словно скальпель..
Уйдёт внезапно никуда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595787
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 26.07.2015
За твором Олекси Удайко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590303
_______________________________________________
́Я в серці маю те, що не вмирає...
Леся Українка.
-----------------------------
Тихенько жевріє у серці пломінець.
Маленький вогник вірного кохання,
Та ніжністю не спалить він сердець,
А грітиме, як зірка ніжна рання.
Тобі дарую крихітку тепла.
Та не спали у ньому всі надії.
Зневіра душу, щоб не обпекла.
Нехай здійсняться потаємні мрії.
Ти просто подаруй щасливі дні.
Не обіцяй свого земного раю.
Нехай любов цвіте, як навесні.
Ти кращий всіх. Тебе я вибираю.
А пристрасть у ціні, коли кохання.
Не просто, щоб погрітись у теплі,
А потім, щоб убити все мовчанням,
Бо ти відчуєш, що чуття не ті.
А за вікном холодна літня мжичка.
А я чекаю з неба промінець.
Нехай любов не взнає слова "звичка",
Тоді любові буде вже кінець.
Нехай засяє фарбами веселки,
І вічною хай буде, як зоря.
А пахощі, як першої фіалки...
І в серці хай ніколи не вмира...
__________________________________
Дякую, Олексо, за ідею...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590351
дата надходження 28.06.2015
дата закладки 28.06.2015
Твої слова подібні зорепаду,
Що падає в серпневу теплу ніч.
І ніби я стою під водопадом
І слухаю, як сповідь, дивну річ.
Смакую кожне слово знову й знову.
І ніби мед, стікає по вустах.
Душа вдягається у чарівну обнову,
Від радості злітає, наче птах.
На яворі прищулив вітер вуха.
Зозуля від пісень відпочива.
Природа чарівні слова ці слуха.
Не жалить ноги навіть кропива.
А я стою, вагаюсь на розпутті.
Чомусь з-під ніг пливе уже земля.
І зводять з розуму слова твої почуті...
І навіть гордість голову схиля..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576562
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2015
Шматочок неба у стакані.
Фіалки вбрали неба цвіт.
І ллються пахощі духмяні.
Листочки - справжній малахіт.
Втопився сонячний промінчик,
Упав на дно живій воді.
Та не лежав там, як камінчик,
Пірнав в воді і так радів.
То відбивався від стакана,
Скакав, як зайчик по стіні.
Немов дитя, був неслухняним.
Це так подобалось мені.
Раділи й квіти цій забаві.
Здалось, всміхалися вони.
А під вікном їм заздрив явір:
Не відчував він ще весни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573918
дата надходження 12.04.2015
дата закладки 13.04.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2015
Прости, як зможеш. Зможеш, то прости.
А коли ні, то так цьому і бути.
У наші душі врізались світи
Чужих надій, що гірше за отруту
З'їдають все і більше, ніби рак.
Чеканням дні наповнені дощенту.
А знаєш, яке марево на смак,
Коли його торкаєшся моментом?
І, просинаючись, мовчиш. Мовчи.
Кружляють дні у вирії і роки.
Які по нас залишаться сліди?
Такі, якими були наші кроки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564652
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 06.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.02.2015
́
***
На Інститутській – звірство!.. Смерть трагічна
забрала СОТНЮ...
ВСІ – ІЗ МОГО РОДУ,
бо сколихнулась пам'ять генетична
одвічним болем за синів народу...
***
У пам'яті ніколи не вмирають
ті, хто життя віддав за свій нарід,
за долю і свободу свого краю...
Вони в фундамент нації лягяють,
мов камінь найдостойніших порід!
20.02.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561032
дата надходження 20.02.2015
дата закладки 21.02.2015
Ситцевое поле, солнечный денек.
Птицам здесь раздолье. Небо синий шелк.
На лесной поляне скромненький цветок.
Скажет, не обманет белый липесток.
Любит иль не любит. Верить ему? Ждать?
К сердцу приголубит? Он не может врать.
Белая рубашка, тонкий стебелек.
Милая ромашка. Желтый ободок.
Ветер с ней играет. По душе игрок.
Приласкать желает. Он ведь одинок.
Я нарву ромашек. Беленький букет,
И не буду спрашивать: любит или нет..
Просто я поставлю в вазу на окно.
И приму спокойно, что судьбой дано...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560565
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 20.02.2015
[img]https://pp.vk.me/c624317/v624317008/1cf0b/LiLMW4rjK-Y.jpg[/img]
Затріщали лютневі морози,
Снігу всипало – важко іти.
Злісний вітер навіяв погрози
І у душу мені гіркоти.
Та не стану коритися долі,
Крізь негоду до тебе піду.
Зачерпну повні пригорщі волі
І в кишені любов покладу.
Бо як згину я по́серед поля,
Як останній відважний солдат,
Ти знайдеш на тім місці тополю,
Ніби серця мого сурогат.
Та впізнаєш мене не відразу
(Очі часом підводять людей),
Але любляче серце ні разу
Не залишилось в тобі тверде.
Заіскрилися ніжності чари
І усмі́шка пливла, мов човни.
Та насправді вони так кричали:
Твої очі - краплинки весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560888
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 20.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.02.2015
Чомусь мовчить, ледь диха новий ранок.
Сніжинки притаїлись на землі.
Дерева всі закутались в жупанок.
Невже морози наступають злі?
Душа від холоду чомусь німіє.
Чекає, що підкинеш ти слівце.
А ти мовчиш... Боюсь, що зачерствіє,
Замерзне, як безлисте деревце.
Дихни на неї подихом гарячим.
Нехай відчує втрачене тепло.
Хай серце твоє знову стане зрячим.
Врятуй беззахисне, поки живе, стебло.
У файли не складай слова живильні.
Струси з них павутиння давнини.
У новому вбранні хай будуть сильні.
Сумні думки із серця віджени...
Якщо слова, як талі води, мерзлі,
А, може, ти не звик щось дарувать?.
Тоді слова хай будуть хоч відверті.
Це краще, аніж зовсім промовчать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542071
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 07.12.2014
Тут веснує тепло, дозрівають мигдаль і оливки,
тут в садах такі пахощі цитрус роздав!
Може нам повезло? Он цвітуть, як і в нас, чорнобривки
і вмиває нам ноги на радощах сам Океан.
Прокидається з сонцем, всміхається щиро, зіхає,
зачіпа вітерець, що куйовдить чуприну густу.
Ну, невже то так конче скучати за батьківським краєм,
полонити терпець і серця зодягати в журбу?
Жолудяться дуби і поважно розводять плечима:
"Ну чого вам ще треба, щоб тут залишитися жить?"
Та з дубів тих тут пробки штампують на вина,
а на нашій землі - то як пам"ять і совість століть.
Навіть ренений птах відлітає у вирій додому,
протина блискавиці, поборює дужі вітри,
щоби там, в небесах, напослідок, долаючи втому,
хоча б крик журавлинний до рідних країв донести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325730
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 09.10.2014
(Присвята Р.Н.)
Повернися до мене спогадом.
Або ж правду зроби неправдою,
Та прошу, небесними сходами
Не так швидко...Бо небо падає
Нам на душі і чорні голови.
Хтось тобі болю досить викроїв.
Лише знай, що поділим порівну,
Ти й не встигнеш...не встигнув звикнути.
Повертайся додому спокоєм,
Не сумуй через сльози відчаю.
Наше щастя від нині в тому є,
Що доля зустрітися вічністю.
І мовчати в блаженнім спокої.
Скільки слів вже не мають значення!..
Ідучи небесними сходами
Знай, що жертва твоя не втрачена.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526244
дата надходження 27.09.2014
дата закладки 28.09.2014
Думи вечорові,
Думи – і ні слова,
Думи від кохання,
Думи від любові
До Вкраїни-неньки,
До святої мови...
Не дають заснути
Думи вечорові.
Олекса Удайко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505602
------------------------------------------------------------
Від думок душа, наче посивіла.
Відпущу думки - птиці білокрилі..
Хай летять з пташками у далекий вирій.
Я вам дуже вдячна, бо були так щирі.
Берегтиму зараз те, що в мене є,
Бо одну лиш долю Бог усім дає.
Нащо щось хотіти, крім того, що дав?
То чому ж все ж думаєш: більше обіцяв.
І тоді пливеш ти в вирії думок.
І тебе закручує у надій клубок.
Знаєш, що фантастика, знаєш, що пусте.
Та таємно віриш, що думки - святе.
Думи вечорові, ночі, що без сну...
Як же жить без вас? Мабуть, не пущу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524689
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Лужайка осенняя, чуть покрасневшая, ёжится:
Дескать упали листочки с деревьев к ногам.
Утром природа, практичная чудо-художница,
Чудит пройтись-полетать по туманным холмам.
Росы омоют вчерашнюю разбездорожицу.
Солнышко гаммой мажорной - отсветит леса.
Утром, звучащая жизнь - дышит, а не тревожится.
...Запахом озера чуть увлажнились глаза.
23.09.14г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525731
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Коли буває настрою немає,
Чи холод доторкнеться до душі,
Хорошого я друга тут згадаю,
І в час, коли не пишуться вірші.
Та він про це ніколи не узнає.
Не буде до самотності спішить.
Зігріта, вже холоне чашка чаю.
Та нічим тебе, душе, потішить.
Ми б радо зустрічали оцю осінь,
Розсіялись думки б усі сумні.
На птиць би милувались в високості...
Відчули, що на світі ми одні.
І чим ще я порадувать зумію?
Не знаю зовсім ще твої смаки.
Та бачу, що зробить все не посмію:
Далеко ти... Все зможуть лиш думки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525743
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
[img]https://pp.vk.me/c619121/v619121008/1586a/zn8hQcka0EI.jpg[/img]
Коли закінчиться війна і грім гармат не буде чутно,
Я значить вижив, я зумів прорватись там, де було скрутно.
І я не здався ворогам, ні смерті, іродам, нікому,
Там сотні друзів полягло, моє життя - дарунок Бога.
Для Вас закінчилась війна, я ж до цих пір не можу спати,
І як в дитинстві, як колись, мене втішає лише мати.
Кохання в мене вже нема - не діждалась чи не хотіла,
Коли вернувся я живий, на мене й глянути не сміла.
Та я ж не винен, що мені все тіло гради шматували,
Не винен я, бо ми усі є просто люди, не титани.
І навіть куля та мала життя велике відбирала,
А люди в величі своїй забули, що його так мало.
Ну що принесла ця війна: розруху, смерть, моє каліцтво?
Лиш з фотокарток впізнаю свого дитинства рідне місто.
Та краще б я тоді помер і став навіки вже героєм,
Чим проклинати день за днем оту війну пропахлу горем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520312
дата надходження 29.08.2014
дата закладки 24.09.2014
Вечір тихесенький
віє легесенько,
всілися сни на гіллі,
тихо сплять пташечки,
киці, комашечки,
люленьки, люлі–люлі́...
Спи, мій малесенький,
спи, мій ріднесенький,
очки скоріш закривай,
солодко спатимеш –
дужим зростатимеш,
спи, моє щастя, бай, бай...
Спить ясне сонечко,
ген за віконечком
нічка махає крильми –
місяць роздмухала,
щоб не розхлюпала
темрява лагідні сни...
А над голівкою,
сяючи зіркою,
янгол витає в імлі,
страх відганятиме,
сон навіватиме –
люлі, мій любий, люлі́...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523513
дата надходження 14.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Як недоречно
осінь наступає!
Та літо гречно
гостеньку вітає –
шляхетності сеанс!
Примхливу даму
приголубить літо,
майбутні драми
барвами ще вкрито –
короткий цей альянс.
Почне каприза
враз вередувати,
в холодні ризи
літо зодягати –
було так з віку в вік.
Хто був нещирий –
згодом стане ясно...
Летить у вирій
літечко прекрасне...
На цілий довгий рік!
2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524061
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Кохала б до нестями й безупинно,
до самого останнього із днів...
Корозлик Оксанка
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523803
____________________________________________
Бентежить душу тонкий запах диму.
Бадьорять ранки душу після сну.
А вітер колихає павутинку.
Мережево думок спліта в одну.
Вона у мене прОста і тендітна:
Якби ти стати зміг колись моїм.
(Я знаю, мрія досить делікатна).
Та пестити люблю думки свої.
То ти б відчув, як пахне взимку м"ята.
Повернуться з чужини солов"ї.
А та любов, тобою, що розп"ята,
Задихає повітрям квітковим.
Я зможу тебе знову оживити!
Хіба для цього треба якийсь хист?
Якщо ще спиш, то зможу розбудити.
От тільки, чи потрібен новий зміст?
Ти будеш мої руки цілувати,
Стояти на колінах, як тоді.
Таку ось сцену зможу влаштувати.
Чи медом смакуватиме тобі?
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524189
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Серебрятся осенние росы
На привялой от солнца траве.
Только вечнозеленые сосны
Не грустят о тепле в сентябре.
Я иду по пустынному саду.
Ветер ласково гладит лицо.
И зачем тебе, ветер, я надо?
Мне б поплакать. Утешь хоть словцом.
От чего же глаза всё ж слезятся?
Может, ветер во всем виноват?
Знаю, осень не повод расстаться...
Только что же так пуст этот сад?
На скамейке цветы кем-то брошены,
Укрывает от глаз листопад.
Что же ноги, как будто подкошены,
Побрели с этих мест наугад.
Кто же там у беседки ближайшей?
Смех счастливый напомнил о том,
Что и мы были счастливы раньше.
И улыбка слетела с трудом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522761
дата надходження 11.09.2014
дата закладки 11.09.2014
Уважно прислухаюсь: входить осінь.
Навшпиньки, тихо, коли місто спить.
Розпущені красиві жовті коси,
А очі відзеркалюють блакить.
Ну що ж поробиш, просим тебе в гості.
Не можна обминути, чи пройти.
От тільки серце стиснулось від млості:
Не може зрозуміти німоти.
Та раптом тишу нарушає шорох.
То вітер на ночівку крила склав.
Чому ж душа забилася на сполох,
Коли листок із гілочки упав?
Подумай, що тривога ця даремна.
Всьому у світі визначений час.
Лиш нічка ця осіння тепла, темна
Ще довго пам"ятатиме про нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522446
дата надходження 09.09.2014
дата закладки 10.09.2014
Не змовкають думки...Де-не-де лиш пульсує годинник.
Ніч розкидала зорі, мов бісер на темному тлі.
І на ньому мені, наче тінь днів чомусь невловимих, -
Із минулих років у безодню пливуть кораблі...
Білим шляхом пройдусь вказівним, не моргнувши і оком.
Кажуть, зветься "чумацьким", а я би сказала - "людським".
На дорозі небесній безсонних ночей так нівроку,
Так немало життя за солодким вином і гірким.
Найбагатше у світі - то небо скорботної ночі:
Там обличчя без масок, молитви без пафосу слів,
І пливуть безупинно у тиші прозоро-урочій
В світлу гавань до краю мільярди таких кораблів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438957
дата надходження 23.07.2013
дата закладки 27.08.2014
***
Луна засыпает… короткие, нежные ночи…
Ночная фиалка едва приоткроет соцветья…
С целующих губ улетят мотыльки-междометья,
И чистые летние росы - слезами, на милые очи…
***
Звёзды кажутся намного ближе,
Верным псом прибой ноги лижет…
Возвращаешься в город детства...
Мальчик жил с тобой по соседству,
Целовавший белых-белых голубей…
Он знал - не будет неба голубей,
Изумруднее трав, жемчужнее рос…
И нежности души без тихих слёз…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519790
дата надходження 27.08.2014
дата закладки 27.08.2014
Столько зноя, жары и палящего солнца...
Вдруг, откуда-то дождь, очищающий, сильный.
И на сетке москитной в открытом оконце
Странный след от руки обозначился, пыльный.
Кто-то трогал ладонью, вот линия жизни...
Просто так прикоснулся, а может молился?
На пути оказавшись бессмысленном, к тризне...
От войны убегая, он здесь очутился.
И оставил "ладошку", как чёрную метку,
В этой комнатке затхлой, на месяц - в аренду...
Бог очистил мне душу сегодня, как сетку.
Не осталось в ней страха. Я просто уеду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518713
дата надходження 21.08.2014
дата закладки 26.08.2014
Збудуймо Храм Господнього Тепла,
збудуймо Храм Господньої Любові -
в серцях своїх збудуймо Божий Храм
та поріднімось в нім у кожнім слові.
Збудуймо храм на місці свіжих ран,
на місці болю, втрат невідворотних,
збудуймо в душах власних Божий Храм,
хранилище для янгольської сотні.
Збудуймо храм, щоб зупинить війну,
збудуймо храм із паростків любові,
щоб відспівати втрату не одну
та зупинити проливання крові.
Збудуймо храм без страху і вагань,
хай пам"ять cтане в нім іконостасом,
сонм янголів замість блискучих бань
зійде з небес на цю святиню нашу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518147
дата надходження 18.08.2014
дата закладки 20.08.2014
Городские руины, умерших трамваев тела,
в восхитительном небе глаза неусыпные дрона.
Здесь и Смерть, лишь бродячая нищенка дядюшки Зла,
а Добро, как и Жизнь - вне закона.
Брат большой и великий не чает разбухшей души,
а солдаты его наигравшись в войнушку бухают,
расцветают на клумбах амброзия и калаши.
И немеет эпоха глухая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517215
дата надходження 14.08.2014
дата закладки 15.08.2014
Мої не видані плачі́,
не публіковані зітхання,
ви – тихі сльози уночі
і досхідсонячні прохання,
ви – роздуми мої і біль,
душі затерплої чекання,
іронії грайливий хміль
і трепет щирого кохання.
Як день туманний, ви сумні,
то, часом, тихі, як молитва...
Проте, нудні чи запальні,
ви– жертва внутрішньої битви.
Байдужий натовп вас мине,
від нього не діждусь одвіту,
для мене ж – часточка мене,
мого життя і мого світу.
Недосконалість? Визнаю!
Мо'й безтолкові ви, та рідні.
Питання з болем задаю:
крім мене, ви– комусь потрібні?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517098
дата надходження 13.08.2014
дата закладки 14.08.2014
"Никого не будет в доме..."
Б. Пастернак
***
Никого не будет рядом, только я и тишина.
И скользнёт по винограду удивлённая луна.
Год который, месяц - вьюжит тот свинцовый снегопад.
Не хватает чёрных кружев у земли на всех солдат.
И уходят понемногу, кто укрыться не успел,
После боя прямо к Богу по нехоженной тропе.
Ночь скользит по винограду, звёзды падают в траву.
Никого не будет рядом, только я, пока живу...
04.07.2014
http://soyuz-pisatelei.ru/forum/261-1462-332479-16-1405327344
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512347
дата надходження 19.07.2014
дата закладки 13.08.2014
Даруй мені свою усмішку світлу,
Безмовний погляд в душу поклади
І там сховайся хоч від всього світу,
Від днів тужливих, вітру, чи біди.
І чую серцем - вистачить терпіння,
Десь сила прокидається в мені.
З тобою болю понесу каміння,
Перечекаю зливи затяжні.
Лиш ти в нас вір, як я у тебе вірю.
Страждання перейдуть у благодать.
Надія - дар, нема її надміру,
Вона уміє з мертвих воскрешать.
Даруй мені свої страхи і втому.
Нехай вони розчиняться, як дим.
Лиш ти живи. І приїжджай додому
Спокійним ранком серцем молодим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516326
дата надходження 08.08.2014
дата закладки 09.08.2014
Ви відчули: пахне рання осінь,
Що повітря має інший смак?
І пташки, неначе безголосі.
Занімів, колись гучний байрак..
Вся природа, ніби замовкає.
Мабуть, щось очікує вона.
І осінній сум, мов огортає.
Що чекати осінню? Хто зна?
Ранки перламутрові, прозорі.
Це, звичайно, дуже я люблю.
І поля квіткові неозорі
У душі надовго збережу.
Та коли пташки полинуть в вирій,
І заплаче небо, як завжди,
Обійми мене міцніше, милий,
І печаль у серці пережди.
Швидко це пройде... не бійся.
Осінню ранима так душа.
Витри мої сльози і засмійся...
Ось уже і смуток покида..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516054
дата надходження 07.08.2014
дата закладки 07.08.2014
"...если наша Земля - ад какой-то другой планеты..."
Олдос Хаксли
Знаешь, наша Земля это сад.
И цветенье его прекрасно!
Землю Бог сотворил не напрасно...
И ребёнок плодам его рад!
Значит, наша Земля это сад!
Может, наша Земля это ад,
Если войны идут непрерывно,
Детки малые в плаче надрывном,
В подземельях холодных сидят.
Значит наша Земля это ад...
Кто ты есть, устроитель дорог?
Два пути у тебя - выбирай!
На Земле будет ад или рай?
Там окажешься ты, видит Бог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516038
дата надходження 07.08.2014
дата закладки 07.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2014
- Ты знаешь, Сара, я по-русски
Стараюсь меньше говорить.
Когда беру в кафе закуски
И что-нибудь еще попить,
Украинский включаю, Сара.
- Бандеровцев боишься , да?
- Нет. Русских жду я, как кошмара.
Еще придут спасать меня.
20.03.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487256
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 04.08.2014
Йде малий Івась до школи.
Ранець на плечах несе.
У руках пакетик новий,
Хліб у ньому і сальце.
Раптом псюра вибігає
Із сусідського двора.
Хліб із салом вириває
З рук малого і втіка.
- Що, голодний в тебе ранок? -
Хлопець кинув вслід. - Зажди!
Як забрав ти мій сніданок,
Бери сумку й в школу йди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426691
дата надходження 22.05.2013
дата закладки 04.08.2014
Літній степ, буяють трави.
Морем ковила.
Хмари тонуть у загравах.
Важка ніч була.
Буйним цвітом різнотрав"я,
Дивний Божий світ.
А в душі тремтить невіра:
Воїн, ніби спить.
Молодий, високий ростом.
В тридцять сивий чуб?
Заплатив безцінним коштом,
Склав, що душегуб.
Рвуться десь іще снаряди,
(Та міцний вже сон.)
Це безчинствують іуди...
Дзвонить телефон...
І усмішка така мила
На його вустах.
Хто ж поверне тепер сина?
Душа терпне... страх.
Вітер грався із волоссям,
Потім занімів.
Ворухнувся?!.. Ні, здалося...
Все... Немає слів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515423
дата надходження 04.08.2014
дата закладки 04.08.2014
Злітає час, ковтаючи роки,
ми ж все зітхаєм в поспіху полоні,
не роблячи і поруху руки,
щоб з горла відірвать його долоні.
По дітях помічаємо свій вік,
по друзях, зрідка бачених, старіння.
Нестримний час, немов гірський потік,
несе невпинно в сиве покоління.
То ж ювілеї вже не тішать нас,
бо молодість казковим сном майнула,
та в пам'яті зринає повсякчас,
все те, що серце пройняло, торкнуло.
Життя кидало нас м'ячем в тини,
як віск нас м'яло, згідно з планом долі,
мажорні приглушаючи тони,
знебарвлюючи кольори поволі.
Різьбить нам зморшки пережитий біль,
лягають сріблом втрати на волосся...
Та – "в піку" бідам – грає в серці хміль,
і блиск очей згасить їм не вдалося!
Ну, а душа – то вічнеє дитя,
вона про вік не хоче пам'ятати!
Стріпнеться від образи чи биття
і знову б їй радіти і кохати.
Журба і смуток? Цим не помогти
картину майбуття твого змінити...
Не так важливо й те, як битий ти,
а як ти встояв, зміг все оцінити,
що додалось душі: добро – чи зло,
любов там світить чи сичить образа,
щоб сумнівів у Бога не було,
хто – черепок, хто – кришталева ваза.
Хай серце не втрачає хист – люби́ть!
Тепло осіннє нам миліш, ніж спека.
А сивина?.. Ну, що ж, її не змить,
Та справжня старість – ще від нас далека!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514453
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 04.08.2014
Припорошене сріблом волосся,
Мелодійність блакитних очей...
Вам мене зацікавить вдалося
Колоритом барвистих речей.
Незнайомцю, Ви диво-людина,
Чарівний співрозмовник і друг.
Ваші фото - шедеври-картини!
Зміст життя - небайдужість і рух.
Вам живеться цікаво і гарно.
Ви улюбленець долі й Творця.
Від Вас віє насиченим шармом,
До Вас тягне магнітом серця.
Ви душевні тамуєте болі, -
З слів іскриться дивний позитив.
Тож, завдячую випадку й долі,
Що потрапила в Ваш "об'єктив"!
© Copyright: Ирина Визняк, 2014
Свидетельство о публикации №114070800215
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509953
дата надходження 07.07.2014
дата закладки 02.08.2014
[img]https://pp.vk.me/c619621/v619621008/13e9e/mYFdv3zyxoc.jpg[/img]
Закрию очі і не віриться:
Твої вуста ціловані вже ним.
Не визнаю! Але у дійсності -
Ти все життя хворітимеш одним.
В поривах хибної могутності
Я підривав всі зведені мости,
І не важливо, що посутності,
Лише з тобою розпочав цвісти.
Тепер я став затятим мрійником
І у житті щось значать небеса,
Але ніколи вже не змінюся
І моя вірність, зовсім не роса.
Бо не розвіється туманами
І не промиється потоком злив,
Ти стала ближча некоханою,
Тому для мене ще існує «ми».
Нехай думки стають поганими,
Нехай мій біль нікого не пече,
Ти знаєш, а мені однаково -
Я підкладу не раз своє плече…
Одного дня усе забудеться
І твої очі кольору весни,
І навіть та безлюдна вулиця...
Але не присмак підлої війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514407
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 02.08.2014
все живе малює на тебе пародію,
бачиш дерево так само гірко хитається.
ще трохи і знищиш себе,
стиснувши в кулачці повітряне "годі",
кожен в проваллі власного часу
і гра ця
тобі не ввижається.
поглянь скільки веж у чужих альбомах,
за ними скельця дощу і холоду.
спробуй забути себе,
я благаю, спробуй,
краще заплющити очі
і тоді засвітить внутрішнє золото
розм"якле до небувалості
як добре,
що ти зосталася,
інакше б із неба каміння.
все живе тебе тільки озвучує,
замовкни,
в своїй провині
ти схожа більш на святу.
як добре, що ти зосталась...
піду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508898
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 03.07.2014
Дружили Бражник и Цветок. Как много странных пар!
У Бражника был хоботок, а у Цветка - нектар.
Но осенью Цветок увял, исчез его нектар,
И Бражник улетел к другим, не долго горевал.
Уж если Ты рожден Цветком, имеешь Божий дар,
Ищи Пчелу, чтоб превратить в целебный мед, нектар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507826
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 29.06.2014
" О, Господи, спаси моє дитя!" -
ридала мати в напівтемній хаті -
" Спини літ кулі, що чатує на життя,
не дай упасти міні чи гранаті.
Росплав багнети жаром блискавиць,
щоби синочку не протяли груди,
спаси від ран, Всевишній, і в"язниць,
каліцтво відверни й хвороби згубні."
Єдиний син, надія і любов,
її кровинка зараз в самім пеклі,
бо ворог знов границю перейшов,
стріля, вбива й радіє кожній смерті.
Проник фашист підступний в рідний край,
загарбав Крим, Донбас тероризує,
то сину з побратимами нехай
Господь поможе вигнать банду злую.
"Великий Боже, дякую Тобі
за ту сміливість, що Ти дав дитині,
не дай мені зів"яти у журбі,
не дай моїй загинуть Батьківщині!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507381
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 26.06.2014
Як тільки промінчик торкнеться лиця,
Враз радість пройме веселкова.
Подумаю, любий: усмішка твоя.
Ой, думка моя ризикова...
Осудять і скажуть: це ж просто ганьба!
Як можна дозволить такого ?
Та я своїх мрій все ж покірна раба.
Не чую я слова лихого.
Сполохані мрії солодкі на смак,
Летіть ... Хай щаслива дорога.
А віра для вас - це надійний вожак,
Заступниця всього лихого.
Дорога до тебе така нелегка.
Дощі, вітровії, сумління.
Надія все ж теплиться в серці слабка:
Хіба це вже знов потепління?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507147
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 26.06.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.06.2014
В похмурий день ми згадуєм про сонце.
Душа терпляча так чека тепла.
Бредуть отарами хмарки на горизонті,
А річку обійма холодна мла.
Ось знову тихо дощик накрапає
і шарудить між листям у саду.
І день сумний легесенько зітхає.
Та я чомусь, всміхаючись, іду.
Холодний дощ, та я йому так рада.
Приємне просвітління в голові.
Не думаю, що сонцю буде зрада,
Коли всміхаюсь, дощику, тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502735
дата надходження 02.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Простягаю руки до тебе, коханий.
Ми свічку погасим: замало тепла.
Он промені сонця встають над полями.
І тихо лягає прибитая мла.
Рожеве вино виграває в фужерах.
Ми вип"єм з тобою до самого дна.
За те, щоб розлука не стала у дверях.
Бо Богом любов нам дається одна.
Хай сяє й вночі твоє сонце для мене.
І зникне підозра, що ми вже чужі.
Запалить кохання між нами вогненне.
Не гайся, мій любий, скоріш запали...
Хай знову відчую ласкаві я руки.
Гарячий твій подих відчує любов.
Ми музику сонця знов чуємо звуки.
Вона, як окраса святих молитов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503140
дата надходження 04.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Запам"ятай оці слова.
( Народна мудрість каже):
Яка б людина не була,
І як себе покаже,
Вона жива, така, як ми.
(Я, думаю, збагнеш).
Така, як є, її сприйми
Бо має серце теж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503609
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Пролетіли роки, ніби лебеді.
Хмаркою розтали за селом.
А шкільні роки лишаться в спогаді.
Ти згадаєш їх колись з теплом.
Час прийшов прощатися із школою.
Забриніли сльози на очах...
В світ іди з усмішкою веселою.
Хай покине серденько твій страх.
Ти уже дорослий, значить сильний.
Йди до щастя, вибраним шляхом.
Може, ти не станеш геніальним,
Лиш не очерни себе гріхом.
-----------------------------------
Не забудьте мову калинову,
Пам"ятайте мамині пісні...
Згадуйте, хоч інколи про школу.
Тут лишились роки золоті.
Хай над вами буде світле небо.
Не зазнали, щоб в житті біди.
Дайте руку тим, в кого потреба.
Будьте милосердними завжди!!!
----------------------------------------------.
Щасливої вам дороги в житті!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502134
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 31.05.2014
Воскреснути! Яка блага мета!
Воскреснути! Після тортур і гніту.
Воскреснути подібно до Христа
і воскресіння дарувати світу!
Отцю небесному вклонитися затим,
зерно добра засіяти на ниві -
нехай врожаєм вдячить золотим
й вквітчає землю посміхом щасливим.
Тож воскресай, Вітчизно дорога
живильний напій скуштувавши волі,
воістину мета твоя блага,
Христос воскрес в надії і любові!
Щиро вітаю всіх з Великодними святами!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493690
дата надходження 20.04.2014
дата закладки 20.04.2014
[img]http://cs7009.vk.me/c616420/v616420008/788b/_MreG95EZVs.jpg[/img]
Небо вічно прихиляв я
До твоїх ласкавих рук,
Твердо вірив - ти остання
Із моїх найкращих мук.
В насолоду були сльози -
Після них блаженства мить,
Як ранкові чисті роси,
Зачерпаєш із трави.
Освіжила прохолода -
Знову чую голос твій,
Неповторна яка ж мова,
Наймиліша із усіх.
З часом світ перемінився
І твій голос трохи стих,
Ми ж руками все тяглися,
Та торкнутись не могли…
Може небо важче стало
(Подалося вже увись),
Може сил мені забракло
Так любити, як колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487499
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 18.04.2014
Все в этом мире неспроста,
Ты только не спеши.
У всех есть слабые места.
Ты иногда пиши.
Едва ли я могу просить
Еще о чем-нибудь.
И помни, можно изменить
Судьбу и выбрать путь.
Пройти по лезвию ножа,
Не раня нежных стоп.
Разлуки мука так свежа,
И так холоден лоб.
Скупые фразы, что порой
Ты тихо обронишь.
Я ограню своей рукой,
В тени расставлю ниш.
И дней растапливая лед
В ковчеге светлых сил,
Я удержу смертельный гнет...
Пиши, я так просил...
02.03.2013г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405413
дата надходження 02.03.2013
дата закладки 18.04.2014
Сударыня, Вы право не поймете
Всю боль моих измученных стихов.
Я был для Вас как пуля на излете,
Вы для меня - как для бродяги, кров.
Я был для Вас как раненая птица,
С фронтов слеталось множество таких.
И я готов сейчас же застрелиться,
Коль Вы теперь в объятиях других!
Благодарю Вас искренне за слезы,
За кроткий взгляд и непорочность чувств.
За томный вздох и шепот у березы.
Благодарю и скоро к Вам примчусь!
Сударыня, позвольте откровенно:
Я вам писал сонеты и стихи.
Но что за гадость почта у военных!
Ни голуби, ни даже рысаки
Не донесли с полей до Вас ни строчки!
Я знаю всё и Вами только цел!
Прошу лишь об одном, не ставьте точки.
Во весь опор к вам мчится офицер.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388002
дата надходження 27.12.2012
дата закладки 18.04.2014
Милая моя девочка, если я начну писать сказки,
То роль прекрасной принцессы, безусловно, достанется тебе.
Утренний лучик зайцем упадет на твои сонные глазки,
Пусть солнышко уже и не такое жаркое в октябре.
Ты встанешь на цыпочки у высокого окошка,
И будешь долго смотреть на то, как в желтой листве,
Резвых своих котят умывает большая кошка,
Облизывая их розовым языком по ушам и спине.
Выйдя на крыльцо ты пропоешь тихонько:
- Ах, как же прекрасен осенью наш дивный сад!
Золото волос твоих ветер развеет бойко,
И каждый в замке с тобой будет приветлив и рад!
Старый дворецкий преданно спросит:
- Как Вам спалось сегодня, юная прекрасная мисс,
Не стучала ли каплями Вам в окошко седая осень?
Скажите только, и я исполню любой Ваш каприз.
А ты улыбнешься ему открыто и ясно,
И не теряя достоинства, ответишь, ломая домиком бровь:
- Знаете, мой дорогой, мне спалось восхитительно и прекрасно,
Мне снились Большая Медведица, Ландыши и Любовь!
Он поклонится почтенно, ко всему привыкший с годами,
Но будет долго думать над образАми слов:
"Все вроде бы понятно с созвездием и цветами,
Но как же выглядит третья дама из её августейших снов?"
А потом ты погладишь своего верного единорога,
Скормишь ему с десяток волшебных конфет.
И сама за огромным столом поклюешь немного,
Принцессы всегда малоешки, не смотря на то,
Что им с хвостиком двадцать лет!
Придут министры и менестрели,
Заиграет музыка
Открывая веселью двери скрипичным ключом.
Но ты немножко всгрустнешь в самый разгар веселья,
И будешь то и дело трогать советника за плечо.
Ты будешь спрашивать с легкой досадой:
-А не видать ли с башен в яблоках дымчатого коня?
(Забегая вперед, скажу - на этом коне с бравадой
И бьющемся птицей сердцем буду спешить к тебе я!)
И вот наконец, когда оркестр чистейшим звуком
Старинных лютней, скрипок, кленовых флейт,
Возьмет в ля миноре всей грустью тебя за руку,
И понесет по зале скорей, скорей...
В манжетах белых зайдет привратник,
Раскроет чинно врата и торжественно взвесив тон,
Произнесет: - Ваша светлость, Поэт и Странник!
И я войду, пряча в складках камзола свой напущенный моветон.
Ты обернешься быстро, махнешь рукою,
Оркестр с силою грянет "Турецкий марш"!
И мы закружимся в нем вдвоем с тобою,
И весь этот мир будет только для нас и наш!
.............................................................
Милая моя девочка, если я начну писать сказки,
То никогда не променяю ни на один сюжет,
Твои хрупкие плечи и родные с хитрицей глазки!
Мир настолько реален, насколько его и нет...
27.09.2013г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451195
дата надходження 27.09.2013
дата закладки 18.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2014
Лиш той поет, хто має силу слова.
Талант, який не тліє, а горить.
Слова душевні в нього за основу.
Від них у інших серце затремтить.
В віршах його знайдуть душі підтримку,
Якщо вона вразлива і болить.
Намалювати слід таку йому картинку,
Коли надії вже нема, щоб запалить.
Коли сльоза бринітиме над словом,
То значить ти достукавсь до сердець.
І твій талант благословенний Богом.
І скажуть всі: народний ти співець...
Віддай талант і душу, якщо маєш
Для тих, кому ти вирішив служить!
Я впевнена: слова ти відшукаєш,
Які в важкі часи підкажуть, як прожить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490632
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 06.04.2014
Я вас побачу.
Виступить із тіні
Велике щастя, а яке просте!
Поміж негод і
студеней осінніх
Я вас побачу. Завтра.
Тет-а-тет.
Побачу вас!
Та завтра в мене свято!
Фанфари щастя,
феєрверки мрій,
Палку весну мені ця
осінь злата
Дарує
у нерадісній порі
І вже не треба
майського розмаю,
І вже не листя жовте
у журбі
І навіть холод ночі
зігріває,
Коли про вас я думаю собі.
Я вас побачу
завтра,
юна панно:
Такого ще
зі мною
не було!..
А післязавтра – знову сірий ранок
Туманом ударятиметься в скло.
27.09.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451411
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 05.04.2014
Вибрав місце Домовик
На шкафу скраєчку.
Балачки він слухать звик.
В теплому містечку.
Кухня, звісно, довподоби.
Гарно умостився.
Не трима на мене злоби,
Тихим буть навчився.
А коли сам бува вдома,
То ганя по хаті.
І не знають тоді втоми
Ніжки волохаті.
Розкида по хаті книжки.
Ключі заховає.
Потім сяде собі нишком
На все споглядає.
Любить гратися з котом.
За хвоста тягає.
Так живем ми всі гуртом.
Разом виживаєм.
Привітала його з святом.
Поклала цукерки.
Пригостила соком трошки
Найвищої марки...
Хай тобі (ти наш хазаїн),
Добре в нас живеться.
Бережи наш спокій в хаті,
Щастя хай всміхнеться...
--------------------------------
1 квітня - іменини Домовичка. Привітайте
і своїх Домовичків.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489572
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 05.04.2014
Коли ти не поруч, розлука гнітить,
вривається в сни і регоче.
Коли ти не поруч, мов рік кожна мить,
як вічність безсоннії ночі.
Коли ти не поруч, світанки сумні
і пасмурні дні навіть в спеку.
Коли ти не поруч, здається мені,
що я овдовілий лелека.
Коли ти не поруч, весь світ не такий,
неправильний відлік у часу.
Коли ти не поруч життя маяки
на зустріч розвернуті нашу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428677
дата надходження 01.06.2013
дата закладки 19.03.2014
[i]присвячується річниці написання вірша "Блакитні очі"[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410526
Ці забыць тыя вочы блакітныя мог?
Як шкада! Але не. Гэта праўды выток.
Ці магу іх я ўспомніць у памяці прошлій?
Я магу. Але хто мне раскажа – навошта?
Jak mogłem zapomnieć te niebieskie oczy?
Przykro mi! Nie mogłem. To prawda już roczny.
Czy mogę je wspomnieć wieczóra jednego?
Więc mogę. Lecż którzy powie mi – dlaczego?
Potrei dimenticare quegli occhi azzurri?
Ahimè! Non poteva. Ciò è vero sul muri.
Se posso più li ricordate purché? -
Che posso. Ma chi può dire – perché?
Könnte ich vergessen diese blauen Augen?
Leider! Konnte nicht. Wahr ein großes Wagen.
Kann ich irgendwie an sie erinnern darum?
Ja, ich kann. Wer aber wird sagen – warum?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486719
дата надходження 19.03.2014
дата закладки 19.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.03.2014
[b]Цей сум в очах...[/b]
І погляд - прозорливий
з докором, наче, чом живемо так?!
Що світ прочах...
І стогне люд вразливо!
Не сором!? Наче попріка мастак.
Як далі буть!?
Хто краще нам порадить?
Допоки все терпіти будем ми?
Якби був тут,
та й обраний до Ради,
Щасливими ми стали би людьми!
Де ж наш Тарас,
звідки чекать Месію?
Аби скоріше вивів із пустелі;
Й вогонь щоб згас,
що вабить так Росію!
І мир прийшов до кожної оселі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484586
дата надходження 09.03.2014
дата закладки 09.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2014
Ты заметил, как смотрят в глаза нам все женщины,
Когда пахнет немыслимо сильно войной?
Словно с ними давно безгранично обвенчаны,
Словно каждый мужчина для них свой, родной.
Не любовь, не «кохання», не просто симпатия,
Это чувство Всевышнего, это чувство души.
И в моменты такого тепла восприятия,
Дрожь по телу струиться: ты постой, не спеши…
Может всё ещё в мире, стране, вдруг поправиться?
Может Ирод уймётся, а может … умрёт?
Ведь Земля наша круглая, просто красавица,
Богом создана женщиной: ласки, нежности ждёт!
Не любовь, не «кохання», не просто симпатия,
Это чувство Всевышнего, это чувство души!
Я молюсь, как мужчина, у немого распятия:
«Ты прости меня женщина, если сможешь, прости…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484118
дата надходження 07.03.2014
дата закладки 07.03.2014
Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами.
В. Черчіль
Фашизм змінив обличчя, мову, стяг -
Росією керують сатаністи
і внуків тих, хто брав колись Рейхстаг,
вожді обули в чоботи фашистів.
Брехня відкрита оправданням дій,
підступність хамська - честю офіцера,
повзе орда фашистська, наче змій,
і вже в Європу прочинила двері.
Наче й не було сім десятиліть,
неначе вчора Австрія, Судети,
знов замахнувсь фашизм на цілий світ
і мир поклав на мушку кулемета.
Певно забули Нюрбегський процес -
за кожну смерть буде покара кату,
а з нами Бог і Сотня та з небес,
які Вітчизну кличуть захищати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483347
дата надходження 04.03.2014
дата закладки 07.03.2014
Я чекаю завжди теплих слів,
Та від тебе чую я так рідко.
Пам"ятаю, ти сказать посмів:
Прилечу до тебе я, лебідко.
Так запали в душу ці слова.
Знаю, що сказати їх непросто.
Як же ти мене цим здивував.
І з тих пір вдивляюся у простір.
В синій висоті парить орел.
Долітає звідти тихий клекіт.
Та шукаю іншого тепер:
Лебедя так хочеться розгледіть..
Прилетиш... Настане такий час.
Вірю, що здолаєш перешкоди.
Жаль, що обіцяв мені не раз...
Мабуть, ти чекаєш ще погоди..
А дощі все зливами ідуть...
Сонце з хмар теж рідко виглядає..
А думки до тебе все бредуть...
Лиш надія трішки звеселяє..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473358
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 19.01.2014
жодних старих портретів тобі над ліжком,
тільки краєчок світла й холодна ковдра.
нишком рахуєш дні і малюєш знижки
на самоту й давно перестиглу гордість.
жодних тобі листів у поштовій скрині,
кіт відібрав тепло і собі на вихід.
лінії страху повз сон у дичаві тіні,
лихо ж дається тим хто боїться лиха.
жодних тобі дзеркал і країн казкових,
супровід - ранок в кістлявих римах.
мова ж дається тим, хто боїться мови,
і якщо в безвість,
то неодмінно з ними...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473200
дата надходження 17.01.2014
дата закладки 18.01.2014
Мачок червоний в житі майорів.
Один однісінький не скинув цвіту.
Він ще живе...На сонці не згорів.
Маленьке диво полудення літа.
В полоні почуттів достиглий лан.
Тихенько хвиля хвильку доганяє.
Пливе над річкою полиновий дурман.
І душу ніжний спокій наповняє.
Прозоре, синьоооке бродить літо...
Та осінь підкрадається степами.
Ще пахощі духмяні недопито,
Та спіле літо вже не за горами.
Лікують душу медоносні трави
І посмішка твоїх сумних очей.
Від сонця, що родилося, заграви.
І ніжний дотик до моїх плечей...
Як передать красу цих почуттів?
Немає слів... Приємна насолода!
Як довго ти шукать мене посмів?
Стихає все... Німіє і природа
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438010
дата надходження 18.07.2013
дата закладки 18.07.2013
По походке тебя я узнАю,
По улыбке на добром лице.
Настроенье твоё замечаю,
Что так важно ранимой душе.
Я люблю твои сильные руки.
Ты легонько обнимешь меня,
И лишь слышно сердечные стуки,
Что любовь нашу, нежность хранят.
В этот миг обо всём забываю.
Без тебя очень трудно мне жить,
Но когда тебя вновь я встречаю,
Так боюсь оборвать эту нить.
Ту, что держит упрямо с тобою,
Что не даст нашим душам страдать,
Чтоб ещё не засыпал листвою
Ту дороржку к тебе листопад.
Я люблю тебя, милый, за прошлое,
И за то, что есть в нас и сейчас.
И за то, что быть может хорошее.
Если б только костёр не погас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436637
дата надходження 11.07.2013
дата закладки 11.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.06.2013
Жени кохання, хоч у двері,
Воно влетить тобі в вікно( нар. мудр.)
Не заховаєшся й в печері.
Не покладеш і під сукно.
Воно вартує тебе всюди,
Лишає спокою і сна.
І може буть з лицем облуди,
Або ж розквітне, як весна.
Злетить, як зірка, просто з неба.
Засяє в темряві й згорить..
А може буть, як ніч липнева,
І своїм зіллям оп"янить..
Тоді душа не зна спокою,
Не хоче з розумом дружить.
Життя стає вже суєтою...
Та це все варто пережить...
Допоки серце б"ється в грудях.
Даруйте лагідні слова.
Нехай в серцях кохання будять...
Поки душа іще жива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433872
дата надходження 27.06.2013
дата закладки 27.06.2013
Я міняю сум свій на усмішку.
Хай душа радіє: літо йде.
Радість, сльози: все вже вперемішку!
Сум тепер мне вже не знайде.
Ми з тобою разом: це вже доля.
Та куди ж вона нас занесе?
Я в твоїх обіймах. Це неволя!
Та вона рідніша над усе.
Я біжу, а ти наздоганяєш.
І луна над річкою наш сміх.
Радістю ти пустку наповняєш.
Ти мої вагання переміг.
Ось тепер не вір у випадковість:
Іншого чекала під дощем.
А тебе зустріла я натомість.
Ось тобі поема із поем.
Я не знаю, що там буде потім,
Може, це душі моєї гріх.
Але в серці ти живеш жіночім.
Ти мене від суму все ж зберіг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427861
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 28.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.05.2013
Кожен бачить, яким ти здаєшся, мало хто відчуває, який ти є...
------------------------------------------------------------------------
Не жалкуй за тим, чого нема.
Що в житті твоїм так й не збулось.
Хай душа не тужить крадькома:
Бо цьому відбутись не вдалось.
Не жалкуй за тим, що відбулося,
Що пройшли ті радості часи.
Що тобі їх втримать не вдалося.
Не тримай образу, відпусти.
Можуть друзі стати ворогами.
Ти їх за бездушність не свари.
Згадуй лише добрими словами,
В тім, що помилився, теж прости.
Бо не кожен може бути другом.
Друга треба більш себе любить.
Друг завжди є першим, а не другим.
І в хороших вчинках проявить.
Не жалкуй, що втрачена надія,
Що комусь тепло ти дарував,
І за тим, що не збулася мрія,
Рухнуло усе, що будував.
Просто посміхнися ти невдачам.
І повір: усе переболить.
Серце заспокой ти тихим плачем.
І почни по-новому вже жить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416499
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 09.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.03.2013
Сделай людям добро, и они вам этого никогда
не простят. (Юмор)
-------------------------------------------
За ошибки нас жизнь часто бъёт.
Почему мы их делаем снова?
Может, сердце наивно и ждёт,
В благодарность хорошее слово?
Забываем мы жизни урок,
И не ценим народную мудрость.
Не берём их учения впрок:
Проявляем к врагу свою чуткость.
Забываем: добро наказуемо!
И спешим, чтобы руку подать.
Зло растает, поверь, неминуемо.
Только сердце не сможет солгать.
Нашу жизнь невозможно предвидеть:
Кто же встретится нам на пути?
Ты в плохом постарайся увидеть,
Попытайся добро там найти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407195
дата надходження 08.03.2013
дата закладки 09.03.2013
У кожного в житті чимале коло друзів.
Та лиш один цінніший від усіх.
Лише його цінуєм по заслузі,
Бо він є дзеркалом манер усіх твоїх.
Він буде той, хто виправить помилки.
Хто буде прикладом тобі своїм життям.
Хто не позаздрить успіхам потайки...
Візьмем в основу все його буття...
------------------------------------
Не помиліться в друзях!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403752
дата надходження 24.02.2013
дата закладки 24.02.2013
На вікні фіалка розцвітає.
Біла-біла, наче чистий сніг.
Жаль, що тільки пахощів не має.
Та вона для мене оберіг.
Дивиться пильненько мені в очі.
Любить слухать музику, пісні.
І зі мною мріє до півночі.
Вдвох весну виглядуєм в вікні.
Поряд з нею сині і рожеві.
Де ще ти побачиш такий рай?
І думки зникають несуттєві.
Радість наповняють через край.
А коли прийде весна у світі,
І фіалки в лісі розцвітуть.
Не хвилюйся, мій біленький цвіте,
Радість так, як ти, не принесуть..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402411
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 21.02.2013
Кінець зими... Іще два кроки...
А там, заквітчана весна.
І зашумлять дощів потоки...
А там, і літо вже сповна.
Веселка небо розфарбує.
Земля у фарбах розцвіте...
А там, і осінь вже крокує...
Дивись: зима уже іде...
Отак живем в коловороті
Серед хвилюючих проблем.
Але на кожнім повороті
В душі з собою щось несем.
Радієм, коли поруч друзі.
Біль намагаємся сховать,
Коли брехня цвіте у тузі...
Та хто ж навчив їх так брехать?
Та серце добре...забуває...
А час навчить із біллю жить.
Нехай нас Бог оберігає,
Щоб не могли когось гнівить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402938
дата надходження 21.02.2013
дата закладки 21.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2013
Бо справжні приходять мовчки, немов додому,
Скидаючи зайвий одяг, колишніх, страх,
Лягаючи поряд з нами не через втому,
Зникаючи десь опівдні в своїх світах.
Мій справжній прийшов запізно. Або зарано.
Без сумніву, став останнім з моїх причасть.
Прийшов завдавати болю, ятрити рани.
Любити до скону, або убивати час.
Бо справжні — не завше кращі. Або ж ніколи.
Або ж ти не був тим справжнім. Але коли
Прийдеш як раніше, болем, жагучим болем,
Роби лише те, що мусиш. Лише боли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351111
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 30.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2012
Ніченька прийшла й спати синочок пора,
Спить уже малеча й вся мила дітвора,
Зіроньки пастися висипали в небо,
А хазяїн місяць, стеже їх, мов Рембо.
Спи синочку, спи мій рідненький, засинай,
Баю, баю, баю, бай... очі закривай,
У день, мабуть ти втомився любий сину,
Спи спокійно, ти гучна, моя дитино.
Набігався, наскакався, нагулявся,
Наплакався, накричався, насміявся,
А тепер, ти відпочинь і тихо поспи,
Колиско, прошу колихай і не скрипи.
Баю, баю, баю ,бай.... очі закривай,
Заплющуй неба синь, віями не моргай...
Хай тобі присниться чистая криниця,
Осінь чарівниця, а в руці жарптиця.
Веселки дзвінкий сміх у небі голубім,
Вже годинник пробив десять разів бім, бім...
Хай тобі насниться і сонце золоте
На ньому, бо зима йде й снігу намете...
Спи синочок, спи мій рідненький, засинай,
Бо скоро довгій пісні моїй прийде край,
Набирайся сили, завтра знову праця
Та твоя маленька, ще така дитяча...
Хай тобі присниться і весна, і літо,
Боженька, тато, й зорі, що летять слідом,
Спи синочку, спи мій рідненький, засинай,
Баю, баю, баю, бай...вічка закривай,
Виростеш великим, гарним, сильним,
Мужнім, добрим, веселим, від турбот вільним,
Будеш всіх любити, будеш нам бажаний,
Виростай же скоріше, мій довгожданий.
Баю, баю, баю....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377263
дата надходження 12.11.2012
дата закладки 17.11.2012
(Детям)
Дождь накрыл асфальт стеклом,
засмотрелась туча,
мы, как по небу идем,
вот счастливый случай.
Можем тучку перегнать,
прыгнуть на другую,
в кошки-мышки поиграть,
разогнать, ликуя.
Мы б играли день и ночь,
и не уставали,
только солнышко на помощь
тучки вдруг позвали.
Высушило солнышко,
все лужи во дворе,
нету больше стеклышка,
и скучно детворе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377554
дата надходження 13.11.2012
дата закладки 17.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.11.2012
Осіння ніч, як море плине.
Самотній місяць вже не спить.
Надворі пізня вже година.
Лиш тихо вітер шелестить.
Моя рідня давно поснула,
Проблеми денні відійшли.
У сні їх радість огорнула,
І вихід із проблем знайшли...
Чомусь усміхнені обличчя..
Душа ні в кого не болить.
У цьому винна чарівниця,
Що може всіх заполонить.
Лиш я не сплю. Не спить годинник.
Давно пробив уже він п"ять.
Ну що ще треба для людини?
Хоч в сні щасливим можеш стать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373862
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 28.10.2012
Дозволь мені прийти у тво́ї сни,
Я буду в них ще теплим ранком жовтня.
Чому любов бува така самотня,
Як паде листя знову, поясни?
Так добре знати, що ти просто є.
Все інше раптом стало невагомим.
Чи є це почуття тобі відоме?
І чи ти знаєш, що воно моє?
П'янкий глінтвейн корицею запах,
Закутаємось теплим покривалом,
Поки зима своїм холодним жалом
Нам слідом не лишилась на вустах.
Дозволь мені прийти у тво́ї сни,
У них зостатися росою на троянді,
Щоби колись удвох нам на веранді
Щасливих днів згадати восени...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367926
дата надходження 01.10.2012
дата закладки 26.10.2012
За чим сумуєш, серце, ким болиш?
І ждеш кого самотнім листопадом?
Хтось дав мені колись не злу пораду:
Лягати спати восени скоріш.
Усе не те, куди не подивись:
Пустує сад за домом над рікою.
І я себе не згадую такою,
Щоб радість й сум в одне переплелись.
Та й ти мене такою не згадай,
Для суму радість в службі не подру́га, -
Скупенька фраза, скажеш, недолуга...
І будеш мати рацію. Нехай.
Прозоро-сірим димом у вікно
Загляне в гості думка підвечірня:
Тебе моє неприбране подвір'я
Журбою-радістю чекало так давно!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367429
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 26.10.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.09.2012
пальці ліниво стискаються у кулак
і навіть якщо б я не бачила знаку,
я б все одно шукала мости в Будапешті,
знаючи, що твоє "нарешті"
криється десь у холодних підвалах.
я ж знаю, що стало ще холодніше.
той, хто тебе всю цю вічність нищив
й зараз не може так просто піти.
стелі самотніх квартир,
тріск здичавілих камінів,
сині полотна і лайка Рода,-
я не приходжу всоте.
погода ковтає діряві пальта,
на всеможливих шпальтах
прохання бути.
трикутні сльози
і ніжність твоя бісквітна.
мені ще погано видно,
але я скоро...
зорі цілують у крона старі дерева
в пам"ять про відстань й нове
тридцять нуль вісім дванадцять
Кора Оліве
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360911
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 02.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2012
Вже липень добігає середини.
У розпалі ще літняя пора.
Яка чудова зараз тепла днина!
Чому ж листочок з клена опада?
І вітер, украй зморений, не диха.
Натруджені вже крила поскладав.
Навколо розляглася лише тиша...
Чому ж листок зів"яв і раптом впав?
Далеко ще до осені, мій друже!!
Надворі, зрозумій, не листопад.
А, може, мій хороший, ти недужий?
Чи, може, ти життю уже не рад?
Чи, може, в тебе теж болить серденько,
І став тобі немилим цілий світ?
Сідай мені в долоню, мій маленький,
Зігрію я осінній твій політ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351643
дата надходження 20.07.2012
дата закладки 24.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.07.2012
Богдан Сильвестрович Ступка (* 27 серпня 1941, смт. Куликів, сучасний Жовківський район, Львівська область — † 22 липня 2012, Київ) — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).
Ролі в кіно
За всю кар'єру актор виконав понад 100 ролей у кіно.
Працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортком, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.
Дебют у кіно — у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971), роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.
У списку ролей Б.Ступки — багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»).
2006 — на екрани вийшла стрічка Тиграна Кеосаяна «Заєць над безоднею» (Росія), де Ступка зіграв генсека Бежнєва (натяк на Брежнєва).
Знявся у російському комедійному детективі Романа Качанова «Взяти Тарантіну» (тут його партнеркою по фільму була Людмила Гурченко).
2007 — виконав головну роль у фільмі Володимира Бортка «Тарас Бульба» (Росія; прем'єра — 2009).
Ролі в театрі
Загалом у Ступки — понад 100 ролей у кіно та понад 50 на сцені.
У театрі імені Франка зіграв у таких виставах:
«Украдене щастя» Івана Франка (режисер-постановник — Сергій Данченко) — Микола Задорожній[4]
«Дядя Ваня» Антона Чехова (режисер-постановник — Сергій Данченко) — Войницький
«Король Лір» Вільяма Шекспіра — король Лір
«Лев і Левиця» Ірени Коваль (режисер-постановник — Станіслав Мойсеєв) — Лев Толстой[5]
«Кар'єра Артура Уі, якої могло і не бути» Бертольда Брехта — Артуро Уі
«Сни за Кобзарем» — Поет
Софокл «Цар Едіп» (режисер-постановник — Роберт Стуруа) — цар Едіп
«Істерія»; Зигмунд Фройд
«Тев'є-Тевель» (за п'єсою Григорія Горіна, написаною за мотивами творів Шолом-Алейхема; режисери-постановники — Сергій Данченко, Дмитро Чирипюк) — Тев'є
«Легенда про Фауста» (режисер-постановник — Андрій Приходько) — старий Фауст, Мефістофель[6]
22 липня 2012 року Богдан Ступка після тривалої хвороби на сімдесят першому році життя помер о 7:45 у лікарні «Феофанія». 24 липня 2012 року у театрі імені Івана Франка відбулась церемонія прощання з актором. Як повідомив його син, Остап, причиною смерті став серцевий напад, а також запущений рак кісток. Вічна пам"ять митцю!
Молебень на Аскольдовій горі.
Вінки. На них жалобні чорні стрічки,
як кіноплівки, в квітах і листках.
У сум з жалем прощання у дворі
вмішався запах ладану і свічки,
а над Дніпром - душа, неначе птах.
Вкраїна плаче, а душа кружля,
заглядує у сумовиті лиця,
немовби збоку хоче подивиться,
як на спочинок проводжа земля.
Останній путь, земна остання роль,
останній кадр, останній блиск софітів.
Богдан завмер, піднявсь на стременах,
Тарас посупивсь і мовчить Аскольд -
по стежці в небо пелюстками з квітів
душа відходить, що була як птах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352649
дата надходження 24.07.2012
дата закладки 24.07.2012
Браво Украинцам, Украине!
Европа, восхищённая страной,
Скандировала "дякую вам!", громко!
Ласкали голосистые колонки
Столичный "Олимпийский", наш, родной.
И флаги, да на лицах: "Наш - вон, мой..."
Пройдёт? Забудем? Только - не Финал,
Виват дизайнерам салютных студий!
Кричалки "Украина!" - вкус и судьи
Успешного футбольного вина,
Раскраски и обьятья с добрым: "Будьмо!"
P.S.
Не верится...а ведь не повторится
Ни матч, ни пиво, не стихи, не лица...
...Стоп-стоп - за каждым, что сияло и возвысилось -
Приходит новое, какое и не мыслилось!))))
02.07.2012г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347611
дата надходження 02.07.2012
дата закладки 02.07.2012
Незабаром збіжить літо,
Тепле літечко пройде.
Туга в думку перелита,
Осінь в серці заживе.
Знов дощі, холодні ранки.
Чомусь плачуть журавлі.
Затуманені світанки,
А на серці лиш жалі.
Що вже літо догорає.
І зникають десь роки.
Ніжним цвітом відцвітають,
Як у квітів пелюстки.
І на серці непогода.
Куди ж дітись від думок?..
Та ще ж літо...Насолода...
Зеленіє ще кленок.
Ще проміння сипе сонце,
Буйні трави ще в степу.
І сміється спілий сонях
В золотистому вінку.
А ще поряд любе серце,
Відверне журби напасть.
Не заплачуть два озерця:
Він не дасть сльозі упасть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346643
дата надходження 27.06.2012
дата закладки 27.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2012
Безмежний степ.Так терпко пахнуть трави!
Як море розшумілась ковила.
Ось обрій запалили вже заграви.
Природа вже проснулась, ожила.
Ранковий промінь гладить ніжно квіти.
На землю стиха капає роса.
Дерева розправляють сонні віти.
І новий день над світом воскреса.
А серце заворожено красою.
Я чую літа неповторний смак!.
Душа хмільна від дивного напою,
Настояний на травах та вітрах.
А я спішу до тебе, Моє Сонце!
Бо вітер переміни вже несе.
Я щастя принесу тобі в долоньцях.
Хай від розлуки нас обох спасе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344954
дата надходження 19.06.2012
дата закладки 19.06.2012
Француз-естета, по телятині, з Парижу
Усе кві-квікаючий, і худючий в клямку,
Вже так знущався із ковбасок наших, мнямок,
(У гості звабив до гуцулянок-панянок)
(Вдалось на євро запросить і галів, янків!)
Вже так нещадно прочасни́чив смальці свіжі,
І прохріни́чив холодець наш, для гулянок:
«І купи жиру, і намішано», - мугикав, -
І – як це їсти?», - в гуску з маком - пальцем тикав...
Так вже розсма́кався у критиці – підливкам,
І майонезним, не так складеним, язи́кам,
Що серед ночі, встав до холод-сберігачки -
І всі котлетки, голубці і оселедці,
І гострі си́ненькі, і - патісоньки в спец`ях -
Ум`яв.!
Й тим винищив і рештки "недоїжі"!)
І попросив - з собою дать - всього побільше,
Після сніданку в нашій хаті, не в Парижі...
16.06.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344309
дата надходження 16.06.2012
дата закладки 16.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2012
Дивися, тату, то весняний дощ,
А як він з неба падає зболіло,
Перечекавши вибілілу зиму
І міць морозів, і сніги також.
Дивися, тату, то не просто сум,
То тихий сум, що рве усе у грудях,
А я укотре на такім розпутті,
Що аж у небі завмирає струм.
Дивися, тату, я уже не та,
Просило серце спокою, та годі,
Для мене відчай рік уже не в моді,
І грішна суть ця, тату, і свята.
Дивися, тату, скільки ллють вони,
А скільки сили в небі відгриміло...
Від страху зовсім змучилося тіло,
Його ж, на жаль, нема у тім вини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341091
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 14.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.06.2012
Повільно нічка сповиває вечір...
І ніжний промінь ллє уже зоря.
Ну а думки вмостилися на плечі:
Невже багаття в серці догоря?
Невже в душі моїй пов"януть квіти,
Погасне зірка раз і назавжди?
Але ж повинна довго нам світити.
Не погасай.. не падай... підожди.
Проходжу садом... Тиша кришталева.
Чомусь мовчать в цю пору солов"ї.
Чому ж так сумно в ніч мені червневу?
Чому шукаю все сліди твої?
Тремтячими руками я збираю
Уламки щастя у нічній пітьмі.
Ти знов пішов...Та все ж надію маю,
Бо так люблю твої вуста німі.
Запахло полином побіля річки,
І знов у серці поселився страх...
А зорі тихо блимають, мов свічки.
І згірк твій поцілунок на вустах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343874
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012
Невибагливий день призначає дощу рандеву
Впарасолений світ… я до тебе назустріч пливу
Крізь гігантів-машин і недбалих "зжебрачених" лиць
Шкандибаю, чіпляюсь та йду… хоч би навіть і ниць
І червневі краплини стікають з розпатланих лип
Я крізь терни іду… пробираюся далі, углиб
Впарасолений дощ непомітним щитом дріботить
Ти сховайся від злив… залишилось чекати ще мить
По калюжам пливу… парасоля мені за кермо
І ГРВІ не пройме… від кохання скоріш помремо
Впарасолений люд не помітить знебарвлених рук
Ти чекай. Я вже йду… на твій лик і на поклику звук…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342437
дата надходження 07.06.2012
дата закладки 13.06.2012
«щось давно уже
ти не співав,
мій пташе….»
(Валя Савелюк)
А чи можна пишатися власним, важким довголіттям?
Під цвітінням бузку, як і завше, у нашім дворі
Спочиває сивенький дідусь, усміхаючись дітям,
І радіє своїй дев’яностій весняній порі.
Хоча цвіту квітневого бачив старенький немало,
Зморшкувате чоло все ще в подиві ходу весни.
Сірі очі горять! – хоч від старості трохи запали,
А від мудрості стали як срібно коштовні вони.
В тих запалих очах ностальгія така сумовита,
Тільки маски неспокою він на обличчя не вдів.
«Я, нажаль, не зустріну свого дев’яностого літа…
Та, на щастя, умру під буяння травневих садів.»
13.05.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337124
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 11.06.2012
Якби ти знав,яка вона крихка-
Ота любов,оспівана віками,
Коли згасає полум'я в руках
І крок стає безоднею між нами...
Якби ти знав,яка вона гірка-
Ота любов,здавалося б,невинна...
Вона,мов Брута зрадницька рука,
Холодний ніж тобі встромляє в спину...
І голос серця рветься,мов струна...
І вже не вирвеш жало це закляте!..
Якби ти знав...якби ж ти тільки знав...
То не посмів би в себе закохати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287009
дата надходження 18.10.2011
дата закладки 11.06.2012
На початкУ карпатського села,
Біля могилки - явір і калина
І всяк, хто йде, змахнувши піт з чола,
Спиняється здивований понині.
«МОСКАЛИК І БАНДЕРІВКА ЛЕЖИТЬ»
Гласить дощечка на хресті прибита
І більш нічого. Вітер шелестить
Листочки на деревах, жалем вмиті.
Було давно. Це був кінець війни.
В село ввійшло якраз радянське військо
І полюбив гуцулку восени
Солдат радянський, родом з АвдіЇвки.
Кохання розгорілося ураз.
Кругом війна, як смолоскип, палала.
Розбитий німець тинявся в лісах,
До сіл його «нічні» не підпускали.
Брати гуцулки, воїни УПА
Журили дівчину на стрічах вечорами:
«Він же москаль! Чи ти, бува, сліпа?
Чи у Сибір захтіла вислать батька й маму?»
А друзі-вояки і командир
Солдату дорікали теж не менше:
«Вона бандерівка, а ти Донбасу син!
Гебісти уже рискають не вперше...»
Та що коханню застороги ті -
Вони від них тікали у левади
І віддавались пристрастям своїм,
Серця співали ніжні серенади.
«Ти мій Москалик!» - плило в височінь,
«Бандерівочко, ластівко, лебідко!»...
Загін фашистський вийшов з гірських стін
І до села почав скрадатись швидко.
Побачила їх пара молода.
На поміч звати вже не було часу -
Спалить село недобитків орда
І сонних переб*є усіх одразу.
Її брати десь в горах - не позвать,
Й закохані взялись за автомати.
Озвалась стежка спалахом багать,
Завили нелюди від вибуху гранати...
Короткий бій підняв усе село.
Солдати вмить фашистів відігнали,
Вони до лісу - там кругом вогонь,
То вже брати гуцулочки вертались.
Та запізнились ті, і ті також.
Серед численних вражих тіл у сіні
Вони знайшли убитих обидвох -
Гуцулку і солдата у обіймах...
Могилу рили друзі і брати,
Міняючись по черзі, підходили,
Засипали землею молодих,
В ногах калину й явір посадили.
Отак й ростуть обоє край села -
Могутній явір і калина красна
Й шепочуть віти чарівні слова:
«Бандерівко!», «Москалику, мій ясний!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198759
дата надходження 01.07.2010
дата закладки 11.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2012
Ти блаженно у ніч
Подивися на Млисту Дорогу
Сяйва вічного клич
Спопелить всі тривоги.
Ти напийся туманів
З висоти недосяжних зірок —
Птахом срібним у ранок,
У рапсодію снів і думок...
Ти проснися чар-квітом
Із ночі купальських пісень
Тихо-смарагдовим вітром
Ступи
у росисто-розхристаний день.
1991р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315462
дата надходження 20.02.2012
дата закладки 08.06.2012
Суцільний світ брехні і похвальби.
Так надоїло слухати і чути:
один професор в крокодила взутий,
а інший геній, хоч без букви "е".
Одна бездарність світом заправля,
а інша їй, як той шакал, вторує,
он диригент хором ослів керує,
а люд кричить не "Браво", а "Ганьба!"
Там неук у історію заліз
і підправляє щось і "коректує",
той, де не треба, щось собі будує,
а той прогресу відкопав десь ...віз.
А титули всім сипляться, як сніг:
отой вже доктор, той ще кандидатом,
отой письменник із мільйонним статком,
а інший враз поетом стати зміг.
Та так себе розніс-проголосив -
неординарний, культовий, відомий.
Від його віршів у душі оскома,
наче із дички яблуко вкусив.
А інший вже витає поміж хмар
поетом всіх галактик і сузір"їв,
хоч захмелів порядно на подвір"ї
і міцно до чарчиноньки припав.
Спиніться, хлопці! Не смішіться хоть,
не галасуйте так усі одразу!
Ми від природи всі є віршомази,
Поетами назве тільки народ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342697
дата надходження 08.06.2012
дата закладки 08.06.2012
Весна за обрій хутко відлетіла.
Крилом кивнула, ніби Синій птах.
А як її зимою я хотіла!!!
Чекала, що прилине на вітрах...
Омріяна пора не зволікала:
Наповнила цвітінням увесь світ.
Прилинула...ніде не заблукала,
Розсипала у серці дивоцвіт.
І я його так пестила, хвалила.
Від злих вітрів ховала, від дощів...
Та цвіт відцвів...Його я загубила.
Чому ж це він до літа не дожив?
Похмуре літо пролилось дощами.
Та ось промінчик стрибнув у вікно.
Тепер я йду вже літніми стежками:
Його красі радіти ще дано!
У літа очі ніжно-волошкові.
Так солодко всміхаються мені!
І теплі, ніби промені ранкові.
Казкові, неповторні літні дні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341390
дата надходження 02.06.2012
дата закладки 02.06.2012
На день народження тобі
я принесу весняні квіти -
фіалки ніжно-голубі,
наполовину з первоцвітом.
Ти їх закладками зроби
в книзі життя глави кохання
і зазиратимеш туди
кожного ранку на світанні.
Щоб кожна днина - пелюстком,
а кожна ніченька - стебельцем.
Щоб кожне почуття листком
лягали в книгу і на серце.
І непотрібні там слова,
лише ці квіти сторінками,
щоби ні осінь, ні зима,
повік не стали поміж нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339145
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 22.05.2012
Коли побачиш,що мале дитя
геть розгубилось, слізки в оченятах
візьми на руки - і впізнає мати
у галасливій течії життя.
Коли побачиш постать жебрака -
не погордись,та підійди до нього,
допоможи знайти йому дорогу,
вшануй старого, та не юнака.
Коли побачиш друга, що зблудив,
і він тобі не є таки байдужим -
то підійди й звернись до нього: " Друже!
Вернися, щоби світ не насмішив."
Коли побачиш вершника в сідлі,
який у натовп врізався з розгону -
спини коня та скинь, наче солому,
таким не місце навіть на землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337987
дата надходження 17.05.2012
дата закладки 18.05.2012
С тоит он, каменный СОЛДАТ... Раскаты мая
Л етящих гроз
Е го хлестают, и палит летний
З ной. Зимой - морозит злая вьюга,
А осень - скучная подруга.
М ужская боль в глазах... Стократ уже немая,
У них нет слез...
Ж изнь смертных тает, а он... ВЕЧНЫЙ,
С корбным изваянием, нам не
К ричит о подаянии!
А мы их чтим... раз в год, Победным праздным Маем,
Я всех молю: \"Живых еще, не забываем?!\"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335799
дата надходження 07.05.2012
дата закладки 12.05.2012
Не знаю, чи хтось ще більше зробив для України у плані естрадної творчості як Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару, більше відома нам як Народна Артистка України Софія Ротару. Ця співачка, родом з Буковини, стояла біля самих джерел української естради і продовжує залишатися однією із самих популярних естрадних співачок всього пострадянського простору. Кожен свій концерт Герой Україи, володарка майже всіх найвищих титулів і відзнак бувшого СРСР,України, Молдови і Росії починає з української пісні корифея української естради В.Івасюка "Червона рута". Пісні, яка принесла їй славу, з пісні, яка проголосила на весь світ, що є такий чудовий пісенний край - Україна! Цього року у Софії Михайлівни ювілей - 50 років як вона розпочала свою творчу діяльність, як співачка. Саме тоді у 1962 році буковинська дівчинка перемогою на ройонному конкурсі розпочала свою пісенну кар"єру і досягла нечуваних висот естрадної популярності. Побажаймо ж їй довгих літ вокальної неперевершеності і ще довго радувати нас новими піснями.
Я ж з своїм найкращим другом Голоскевичем Сергієм Анатольєвичем хочемо привітати Софію Михайлівну з цим ювілеєм віршом, який ми написали удвох, а перейшовши на сторінку мого друга ви ще почуєте музичне забарвлення цього вітання
.http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=10165
З святом Вас, Софіє Михайлівно!
ДВІ ЛЕГЕНДИ
І у легенд бувають імена,
Що крізь сторіччя славу краю віють.
Ми їм за це завдячуєм сповна
І квіти їм даруємо уклінно.
В моїм краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
Софія Київська і донька гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
Як чисті переливи солов"я,
Пісенні нотки ніжно душу гріють
І дзвоном обзиваються в серцях
Від скал Говерли до узгір"я Криму.
Бо у краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
То Храм Святий і пісня гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
Софіями пишається земля,
Старий Дніпро піснями молодіє.
Їм обидвом мелодію щодня
З гірських джерел дарує полонина.
В моїм краю, що зветься Україна,
Є дві легенди на одне ім"я -
Софія Київська і ліра гір - Софія!
Неначе у жар-птиці два крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325379
дата надходження 27.03.2012
дата закладки 29.03.2012
Я на відстані уст признавався бажанню шаленому
і на відстань очей відпустити кохання не міг.
я на відстані рук кутав щастя п"янке гобеленами
і на відстань грудей я ховав у душі оберіг.
Я на відстань роси покривав всю тебе насолодою
і на відстань дощу налаштовував лагідний душ.
Я на відстань коси ворожив подушками над вродою
і на відстань "пущу", не пускав ані злив, ані стуж.
Ми на відстані злились, на велич вселеньського простору
і на відстані гір, що здіймалися ввись, як роки.
Чом же ми опинились з тобою на відстані пострілу
і на відстань до зір поділилися наші думки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324281
дата надходження 23.03.2012
дата закладки 23.03.2012
Зима. На краю провулку
Дівчинка років восьми:
Кришить для пташки булку,
Припрошує: «Ось, візьми!»
Пташка – сива голубка,
Крихти збирає з-під ніг.
Тепла, свіженька булка,
Хоча і холодний сніг.
Віддала останню жменьку:
«Голубко, живи, не вмирай!..»
Дівчинка втратила неньку,
Зберігши у серці рай.
12.03.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321293
дата надходження 12.03.2012
дата закладки 18.03.2012
А коли ти пішов -
то ридали дощі,
замітало шляхи
падолистом...
Рання паморозь срібна
у храмі душі
із калини
зробила намисто.
Я усе іще там,
у далеких світах,
де у снах мені
затишно, тЕпло!
Залишився назавжди
у мріях, піснях,
тільки серце розбите
затерпло....
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197252
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322750
дата надходження 17.03.2012
дата закладки 17.03.2012
Я утомився. Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій. (М.Коцюбинський «Intermezzo»)
Якесь примарне відчуття щастя
Мене ліниво штовхає у спину,
Усе проходять люди крізь серце
Без жодних пауз, зупинок, упину…
Агов, люди! Спиніться! Зробіть зупинку!
Бо усе ж іде не за планом, усе ж не так!
Маю звичайну потребу відпочинку,
А годинник вперто скандує тік-так…тік-так...
Я хоча б на мить відречуся від світу,
Ковтну тої свободи бодай на хвилину –
Так боюсь, аби серед галасу й гніту
Ненароком не втратити в собі людину.
Ви не маєте на мене жодного права
З безкінечними «мусиш», «треба», «повинна»,
Дозувати дні і встановлювати рамки,
Я ж така як і ви – звичайна людина.
Досить! Я подарую свою відсутність,
Хай інші штрихують вам порожнечу,
Аби просто не втратити власну сутність
Маю право на безстрокову втечу.
Intermezzo – перерва, відпочинок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318526
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 17.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.02.2012
Ветер в поле свищет,
Тучи разгоняет.
Но кого здесь сыщишь?
Вороньё летает.
Здесь простор широкий:
Благодать метелям.
Что ж так больно руки
Обожгли деревьям?
Я не слышу всплеска:
ЗамЕрла река.
А по перелескам
Катится луна.
Словно чудо-зеркало,
Светит мне она.
Почему ж не греет?
Как же холодна!
И в мороз январский,
Мартовской весной,
Ты, мой край родимый,
Близкий, дорогой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308323
дата надходження 22.01.2012
дата закладки 28.01.2012
Внуку
Новий Рік прийшов хороший,
кличуть всі його Дракоша.
Подаруночки приніс, а
я схопив його за хвіст. І
усміхнувсь Дракоші мило.
Попросивсь йому на крила.
Захотілось швидше з хати,
щоб по небу політати.
А Дракоша був маленький,
до своєї схотів неньки.
І сказав:"Літать не вмію,
не здійсню твою я мрію.
Бо на вигляд я - відважний,
а по суті є не справжній.
Зшили з мене рюкзачочок
для маленьких діточочок.
Ще й цукерками напхали,
форми гарної надали."
Не журись, Дракоша любий,
Всеодно тебе я люблю.
І, напрочуд, в казку вірю,
не втрачатиму надію.
Буде коли відпуск в тата,
полетим відпочивати
ми всі на крилах літака.
Є казка справжня - отака!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303508
дата надходження 01.01.2012
дата закладки 02.01.2012
Нет времени любить и быть любимым,
Нет времени для долгих расставаний,
Нет времени на то, чтоб быть правдивым,
Но время есть, для краж и для гуляний.
Нет времени для шахт и для заводов,
Нет времени стоять на остановках,
Нет времени на сына после родов,
Но время есть, сидеть в татуировках.
Нет времени для папы и для мамы,
Нет времени на письма, сувениры,
Нет времени заплакать возле ямы...
Но время есть на их ремонт квартиры.
Нет времени разглядывать иконы,
Нет времени покаяться пред Богом,
Нет времени на Божие законы,
Но время есть безбожно пить с восторгом.
Нет времени на те родных оградки...
Нет времени увидеть снова сына...
Нет времени работать до зарплатки,
Нет времени и умер как скотина.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11112095560
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298873
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 17.12.2011
Пробивается лучик рассвета,
Постепенно ушла темнота.
Собираю частички я лета,
А в душе вновь царит пустота.
Чай остывший мне рук не согреет.
Одолела тоска вновь с утра.
Изменилась... Наверно, старею...
Всё же в память стучится ВЧЕРА.
Я не плачу: душа онемела.
Что с того, что вокруг красота?
В том далёком Любовь меня грела,
А теперь все поблекли цвета.
Прислонилась к оконной я раме,
А метель всё кружит, как тогда..
Сердцу больно: оно же не камень...
Но куда же мне деться? куда?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298853
дата надходження 09.12.2011
дата закладки 17.12.2011
...дозволь скам'яні́ти...
сита підвищеним голосом,знищена-
тріщина свіжим струмком на долоні.
Майже сторонні, підкинуті часом-
ласа до спогадів в сірім вагоні.
Це передсоння наповнене страхом-
лахи діряві в кімнатній печері,
а на вечерю спішать сни далекі.
Реггі образ не почути нікому-
крапочку.кому,крапочку.кому,
Що тобі там до моїх майже вІршів?-
знищив себе? Повертайся додому-
крапля чорнила на пляшечку рому
й знову не спи, заспівають пірати
пісню про те, як звикаєш втрачати.
Тільки дозволь мені стати камінням
синім, холодним, вбиваючим мрії-
стати камінням для тебе на шиї...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264433
дата надходження 11.06.2011
дата закладки 11.06.2011
Тихо дышит свеча
Колдовским огоньком.
А фитиль, как душа,
Вот взлетит мотыльком.
Пролетит сквозь печаль:
Станет ясно, как днём.
И, летя к счастью вдаль,
Освятится лучом.
Словно тонкую шаль,
Сердце тронет плечом.
Снова грусть и печаль
Станут вновь нипочём.
Золотится душа
В переливах рассвет...
Тихо тает свеча
И уж прошлого нет....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263892
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 10.06.2011
Случай перед первым днём лета
Кипе́нно-белая расцветка, водолазка...
Навстречу мне плыла зазноба, цыпа –сказка!
Ни бирюзовых клатчей, ни шальных пайеток.
Я останавливался от девчёнок редко...
Рюкзак в полосочку, в матроску... велодива
К велосипедам шла заглавием-курсивом!!!
А я...до этого на фитнесе, как лошадь
Крутил педали полтора часа хоррррроших.)))
Ещё составить – ей? крутящую компанию?
Физо и чувства...как не схожи состояния...
На это лето – сочетания цветочные!
Цветы и ветры – соглашения непрочные...
31.05.2011г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262749
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 01.06.2011
На захист дитинства, на захист любові
закличу у поміч поля волошкові.
Покличу я гори і море безкрає
вступити на захист дитинства держави.
Малі рученята,
усміхнене личко
до мами і тата
пригорнуться швидко,
обіймуть дбайливо
і сміхом щасливим
злетять над планетою
голуби миру.
Закличу могутні бурхливії ріки
колиску кохання гойдати довіку,
закличу я вітер і лагідне небо
співать колискову, дитинство, для тебе.
Лиш сонечко ніжно в віконце загляне
Всміхнеться матуся, з колиски дістане,
візьме дитя в руки, грудьми погодує.
Радій, Україно, - дитинство святкує!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262681
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 01.06.2011
Иногда происходят с тобой вещи, которые почему-то трудно объяснить другим, но совсем легко понять самому. Но ведь очень хочется, чтобы и другие уяснили… Странно всё это.
Зачем собственно это нужно? И объяснить трудно и понять почти невозможно. Может, потому и говорю тогда сакраментальное: «Значит так Богу угодно…»
Облюбовал я как-то по весне один укромный уголок для своих ежедневных прогулок – далеко от шумной дороги, много старых деревьев, сирень разрослась, кустится, траву там не косят, с одуванчиками не борются, и немноголюдно совсем, и птички всегда щебечут.
Смотришь, радуешься: даже люди с собаками гуляют так степенно, не спеша, как будто и время там останавливает свой привычный бег, замирает что ли, отдыхает оно, наверное, от суеты мирской.
Пробегу «свой марафон» и прямо туда. На сирень белую полюбоваться, шиповник бело-розовый понюхать, с ясенем своим поздороваться, на травке с одуванчиками посидеть-помечтать… Благодать, одно слово!
Как-то вот так сижу, травинку грызу, разомлел совсем от тишины и покоя. Слышу, вдруг, окрик грубый и визг потом, собачий. Повернулся, вижу: хозяин собаку воспитывает. Тот совсем щенок ещё, овчарка будет, малой пока, но ушки уже «навострил», видно, что почти всё уже соображает, хоть и подросток. И глаза такие хитрющие…
А хозяин своё заладил: «Фу, да Фу…» И если только щенок что понюхает или схватит, тут же его дрыном… Знай, мол, наших. Неча с земли всякую дрянь подбирать!
Тот взвизгнет и опять за своё, зубы ж у него меняются, всё чешется во рту, болит от этого, надо что-то погрызть ему обязательно.
Но собаковод про это, видать, не слыхивал. Ему порядок подавай: чтоб на улице – ни-ни, не сметь, только дома. С поводка не спускает, только палкой грозится…
Решил я подшутить над ним, таким серьёзным, одурачить его слегка. Когда он отвернулся, кинул свой старый кожаный кошелёк в траву неподалёку, да так, чтобы только щенок увидел это и заинтересовался сразу, что же это я там бросил, вдруг что съедобное...
Когда хозяин повернулся, видит, щенок тянет его в сторону кошелька, просто с поводка срывается, так хочет найти и поднять то, что я бросил в траву. А он ему опять – Фу, стой, нельзя и палкой!
Тут я встал у него на глазах и бегом к тому месту, где кошелёк мой лежит. Сделал вид, что вот нашёл только что. Открываю, радуюсь, деньги рассматриваю. Вот удача! В траве такое найти!
Видели бы вы лицо этого, с позволения сказать, хозяина собаки. Перекосило его просто всего, досада такая нескрываемая на лице. Убил бы он и собаку и меня…
А я просто прошёл мимо и сказал, только вот кому сказал, точно не знаю, пусть сами решат...
"Ты люби его просто так, хоть чуть-чуть люби и не бойся… Любовь, дружок, за деньги не купишь…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260086
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 18.05.2011
Ой, Весна! Моя любов, моя краса!
Квітує травень- син останній,
Чарує, зваблює мене до гріха,
Чому ж і ні? Він такий гарний...
На струнах душі він награє ,
Свою мелодію кохання,
Бринить вона, а серце крає:
Невже вона в житті остання?
" Живи, радій, тобі ще рано"-
Весна мені відповідає.
Ось, зорі на небі сяють так ясно
Й розцвів бузок у саду дуже рясно,
П’янить його квіт, немов старе вино,
Хмільне у мізках, на вустах медове...
Солов’їна пісня лине у гаю,
Чарівливо так, немов я у раю...
Я до тебе на крилах вітру лечу,
Зігрій мене в обіймах, я й оживу.
Зітри спогади сурової зими,
Холодної до болі, до німоти,
Розвій із вій, той подих смерті її,
Поцілуй вуста мої, життя вдихни.
Нехай знов розквітне любов, як колись,
Тоді ми з тобою злітали у вись...
Ти на небо дивись і за нас молись
Та тільки серед зірок, не загубись.
********
Я знов живу, закохана у життя,
Бо прийшла Весни краса, любов моя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259435
дата надходження 13.05.2011
дата закладки 14.05.2011
Крутосхил на теплім боці балки
Отряхнувсь од затяжного сну.
Синьо-фіолетові фіалки
Зустрічають радісно весну.
Там, де ручаї стежки розмили,
У побляклій степовій золі
Сяють, наче очі твої милі,
Горнуться до матінки-землі.
Свіжість їхня бризкає до неба,
Запливає ніжністю в серця.
І в душі з'являється потреба
В цій красі - дарунку від Творця.
Вабить око, мов озерна заводь,
Спраглий цвіт, розлитий з краю в край.
Я й тобі пучечок на незабудь
Принесу, ти лише зачекай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240153
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 14.05.2011
Холодний носик, мудрі оченята -
в них цілий світ у мого собачати.
Маленьке чудо ніжно-волохате
з-за кошика виглядує на хату.
Неначе м"ячик, як клубочок вати,
по хаті скаче цуценя завзято,
маленьке чудо ніжно-волохате.
То ж підкажіть-но, як його назвати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258798
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 11.05.2011
На трави рясні,
На покоси п’янкі,
Впаду я спозаранку,
Вітру коси віддам на поталу.
Нехай куйовдить він їх,
Запліта, розпліта...
Невже то є гріх,
Коли втіхи просить душа?
Примну трохи отаву,
Зацілую зеленії трави,
Оп’янію від раю,
Розквітай любий мій краю:
Маками червоними у степу, на волі,
Синіми волошками, серед жита в полі,
Білими ромашками, мов зорями,
Трояндами з ароматом любові.
Бузком і конвалією ніжною,
Та квітом вишні, таким білосніжним,
Стелися барвінком посеред літа,
Водяними ліліями на ріках.
Простим хмелем і килимом з клевера,
А на ньому пухнастим джемеликом,
Краплею сльози на тонкому стеблі
Жовтої кульбабки чи на спориші...
Спокуси мене мій коханий,
Серед прохолодної м’яти,
Щоб рік був щасливим та гарним,
Полюби мене до нестями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258513
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 10.05.2011
Весела бабуся. З страшною косою.
Чи може вона не з’явитись за мною?
Я мав на увазі… Ну… не особисто.
Не легко ж до кожного їхати, плисти…
Найлегше, звичайно, було б подзвонити:
– Алло?
– Хто це ?
– Смерть…
– Вам нема що робити?!
– Та ні, я серйозно. Збирайся сьогодні.
Ну все, я кладу – дорогі міжнародні…
А можна іще телеграму послати:
«У п’ятницю ввечері буду чекати.
Dress code – only black (кольорів я боюся).
Цілую . Чекаю. Весела бабуся.»
Листом було б довго. Та можна завчасно:
«Привіт! Приїзди, бо погода прекрасна!
Спекотно – напевне десь градусів двісті!
Зупинишся в мене, живу я у місті.
У мене є песик, та він не кусає.
Мобільний залиш, бо зв’язку тут немає…
Прибудеш – зустріну, дзвонити не треба.
Екскурсію зроблю тобі я до неба…»
Простіше мабуть електронним зв’язком:
Для кого:
такий-то-собака-джмайл-ком;
Від кого:
бабуся-цербер-крапка-рай:
«Тобі дали доступ. Збирайся давай…»
Ще можна по скайпу, звичайно, зв’язатись,
(Та тут я за швидкість не можу ручатись,
Бо фільми качаю і скайп сильно глючить)…
«Я Смерть! Начувайся!» І смайлик страшнючий…
Та рано чи пізно той message прибуде,
І скринька поштова порожня не буде,
Дзвінок продзвенить, хоч його не чекаєш,
Або принесуть телеграму… Та знаєш,
Якщо б довелося мені обирати,
Як має про себе ВОНА дати знати,–
З усього поштового цього надбання
Я все ж обираю… Живе спілкування!
15.06.10р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204041
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 07.05.2011
Я з тих, що завжди самотні
у натовпі, що сміється…
Т.Роса
Кімната – наче осередок смутку,
Безмовний свідок, до якого звик…
Так наступає на горлянку тиша
І тисне стін моїх нечутний крик.
Я задихаюсь в стінах, мов у клітці,
Ми все життя у хатах сидимо,
І тихо заздримо сусідці,
На диску перемотуєм кіно.
А десь погасла синя зірка,
Цвіркун в гаю заснув. Трава.
І в серці помирають знову
Не сказані комусь слова...
Згоріле сонце випиває вечір,
Самотністю наповнилась душа,
І може, зараз зовсім недоречно
Мовчу до тебе римою вірша…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256583
дата надходження 28.04.2011
дата закладки 06.05.2011
Я тебе відсканую у сні,
накладу відпечаток на тугу.
віртуально ми будем одні
і весь світ стане радісно-другим.
Не ховайся за стовпчиком цифр -
логарифмом цього сьогодення,
я давно уже знаю твій шифр
і шепочу, як гімн, твоє ймення.
Не курсором уста привідкрий
і не"мишкою" падай в обійми -
цей процес бо занадто швидкий,
віртуальний й зовсім ненадійний.
Я чекаю правдивих зітхань,
щоб твій подих обпалював груди.
цілий світ відкриває екран,
та без тебе він простором буде!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244402
дата надходження 02.03.2011
дата закладки 02.03.2011
«І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій,
не забудьте пом’янути незлим тихим словом…»
Т.Г.ШЕВЧЕНКО
Роздуми біля підніжжя Тарасової гори.
І
Чимало гір з Землі утроби
здіймили океанські води
у синє небо. Штамп віків
поставив дрейф материків
і пил лавинної породи.
Ланцюг вулканів дав Гаваям
з дна океану, мов на сваях,
піднятися над царством вод,
і Землям Королеви Мод,
і Аппалачам, й Гімалаям.
Хребти Уралу і Тянь-Шаню,
Олімп, Голгофа, Фудзіяма,
Памір, Тибет, Алтай і Альпи,
Скелясті, Кордільєри, Анди -
усі постали з океану.
Поміг піднятися Саянам,
Джугджуру, Кларку, Аллеганам,
Мак-Кінлі, Тейде і Макалу,
і Каракумам, і Триглаву,
Монблану та Монте-Титано.
Cтиснувши води на дні впадин,
тектонові порвавши шрами,
зіштовхував земельні плити
і піднімав над білим світом
материки із островами.
ІІ
1.
Отак колись по волі Бога
й моя Україна-небога,
Разом із землями Європи
звільнилася з тенет потопу
і сонцем висушила ноги.
І зажеврів світанок в горах,
в Криму, Карпатах, Медоборах.
Стікали води в бурні ріки -
в Дністер і Буг, в Дніпро великий
та й потекли у Чорне море.
На Мошенськім плато, де Канів,
як у японців Фудзіяма,
здіймилася понад всі гори
найвища - Волі й Непокори,
окреслена двома ярами.
Немов незламна велич роду -
вершина Правди і Свободи,
пік Справедливості і Віри,
і Храм духовний України,
Святилище всього народу!
Тут покоїться дух Пророка
і триста дев"яносто кроків
по мовчазних східцях граніту
пройти належить нам до світла,
щоб встановить Закон і Спокій!
А він - великий просвітитель,
Поет, Художник і Мислитель
словами свого заповіту
благає, твердить: "Встаньте, діти!
Пора завіщане звершити!
Пора від крові світ умити,
і щедру ниву обробити,
пора вернути міць і славу,
пора повірити в державу,
яку вам заповів любити."
Отак й стоїть із бронзи литий,
цілої нації Учитель,
а ми гуртом, чи поодинці
щораз долаєм по сходинці,
щоб Віру й Правду воскресити!
2.
Але чи всі? Одним здається.
що він мудрішим народився,
хоч спутав імена і дати -
та пнеться вверх чимдуж завзято,
всадившись на стальную птицю.
Бо хто Кобзар? Він сам учитель
і може кожного повчити,
бо є намісником держави
і кожен жест чи слово - право,
щоб сходження те не робити.
А люди хай повзуть доверху,
допоки ноги не потерпнуть.
Окраєць хліба на дорогу,
молитва до Святого Бога -
повзіть, доки в очах не смеркло!
3.
А скільки он на східцях в шатах
стоїть розкішних меценатів,
та (буцім!) роздають всім дари,
щоб їх доверху підіпхали
у рай щоб першими попасти.
І обіцянки сиплять люду,
а то погрожують і судом,
лише б сходинки ті здолать...
А там он взагалі стоять
в однаковому однострої,
озброєні (ото герої!)
і підніматись не велять.
4.
Уздовж східців стоять крамниці
і продавці червонолиці
запрошують купить товар.
Тут все: і сало, і узвар,
і милиці із заграниці.
Та ціни, мов осине жало
б"ють нижче пояса кинджалом,
бо як нагоду ту впустить-
добряче ж можна заробить,
як так багатолюдно стало.
А згодом вже якось й самі
подрапаються, і вгорі
відкриють пишні магазини,
обвішають добром вітрини
і двічі виграють у грі.
5.
Щоправда, бізнес той, чи торг,
благословив не Господь Бог,
а безліч різних установ.
І дозволів, і постанов
усяких стільки надавали
(поки за це ті їх вгощали),
що за той час голодний б здох.
А ще усякі перевірки,
ревізії, податки, звірки...
І кожному засунь в кишеню,
або насип цілкових в жменю.
чи оплати чиюсь вечірку.
6.
За місце тут - окрема плата,
прийдуть поважні "дипломати"
і розтлумачать - що та як,
плати із виручки п"ятак,
як хочеш "вільно" торгувати.
У кожного своя сходинка,
приватизована, як скринька,
Вони, мовляв, є охорона,
від других наче-то боронять,
щоби порядок був на ринку.
7.
Слідкують за порядком пильно
й представники структур всесильних -
державні горе-охоронці,
І стільки їх - не видно й сонця!
Одні із перших - то дільничі.
Встрявати в бійку їм не личить -
тому обрали інший шлях:
що коїться на тих східцях -
вони то попросту не бачать,
а коли хтось вже з горя плаче,
тому ж вони й вселяють страх.
Чого, мовляв, звернувся пізно?
Та ми би кривдника залізно
і наказали б, й посадили.
А що тепер? Ти от що, милий,
плати-но штраф, щоб другий знав
і нас на допомогу звав.
8.
Це в кращому, сказать, випадку,
а то візьмуть тебе в охапку,
затягнуть, посадять за грати,
заборонивши адвоката,
і вліплять термін для порядку.
Та вліплять, звісно, не самі -
ще побуваєш у суді,
а перед тим підпишеш сам,
що продиктують тобі там
й пропали твої кращі дні.
А судді що? Смішний ти, друже.
Та хто ж у нас з законом дружить!
дружити можна з прокурором,
котрий замовить вчасно слово,
або з якимсь заможним банком,
з монополістом, з олігархом.
А що - закон? Він - як лоза,
куди нагнув - те й облизав.
9.
Та й пишуть в нас закон той хто -
ті, хто й порушують його,
бо працювати не хотять,
на наших шиях вік сидять.
То що вони складуть закони,
щоби самим топтати "зону"?
Та то для них, як мед у діжці,
а коли гладять по голівці,
що й другим красти все ж дають
то вони ті посади звичні
уже присвоюють навічно,
як ті заводи і колгоспи,
приватизовані так поспіль
й задурно мед із діжки п"ють!
10.
Отож, друзяко, маєш плечі -
то ті сходинки на Чернечій
кудись тебе та заведуть.
Й дарма, що розумом не вдався,
що зрозуміть не намагався
святої правди віщу суть.
Тарас стоїть, а бідний люд
штовхається, кричить, волає,
з сходинок пада, помирає...
І слів вже Кобзаря не чуть!
ІІІ
1.
Стоїть Кобзар. Насупив брови
та й дивиться на все довкола -
Аж гнівом очі загорілись.
- "Ви що це, люди, подуріли!?"-
враз бронза оживає словом.
-"Зніміть, спаліть гріхів окови
і спам"ятайтеся вкінець,
інакше - всім прийде кінець
і Бог вас не возродить знову!"
2.
Не чують. Лізуть, б"ються, скачуть,
немає тут хіба ледачих -
у різнобарвних комбінзонах
політики ведуть колони.
Розмахують всі прапорцями,
а гучномовці до нестями
кричать, або ефектно плачуть.
Несуть вождів чужих портрети,
гвоздики з кров"ю у букетах,
з уламків склеєне погруддя,
та вивіски із словоблуддя -
і з цим всім пруться до Поета.
Це ті, хто вчора його Слово
душили голодом і мором,
розв"язували вбивчі війни,
в ту ж пору голосом медійним
брехливо присягали правді,
хто поштовх дав брехні і зраді,
хто нищив нашу рідну мову.
Ті, хто вбивав наших героїв
і славив цінності чужії,
хто Кобзареву світлу мрію
гноїв у таборах Сибіру,
хто прапор вималював кров"ю.
3.
А ті он звуться демократи.
В них Кобзаря слова крилаті
красуються на транспорантах.
Та брешуть же! Вони гарантом
зробили гроші, а не Слово!
Усе продали, й рідну мову!
На людях - ніби галасують,
вірші Тараса декламують,
а по ночах, аж табунами,
спішать продатись з потрохами
і забувають, як їх звати.
4.
А он і треті - ті при владі,
звели в закон брехню і зраду
і замість Біблії вручили,
народ і світ весь обдурили
й ніхто не став їм на заваді.
Це ті, хто землі і заводи
усі забрали у народу -
самі ж зробилися панами,
обвішались особняками,
наклеп і підкуп ввели в моду.
5.
Ті різношерстії колони
на східцях волі, як загони,
почали битись між собою,
перемішалися з гурбою -
крісла в повітрі і прокльони.
В тій бійці перепало всяким -
невинним, свідкам, винуватим,
і сум"яття те на сходинах
не дасть нікому до вершини
добратися, де Правди свято.
Кобзар мовчить, бо що сказати...
ІV
1.
Забили враз церковні дзвони,
неначе вирвались з полону,
і стрепенулись всі, завмерли,
роздалось гучно "Ще не вмерла..."
не чуть ні криків, а ні стону -
іде Вкраїна до поклону!
Могутня рать у вишиванках
у світлі променів світанку
заполонила всю долину:
тут матір он тримає сина,
і дід, і прадід, і дружина
ще Святославова у латах
стоїть, виблискує лускатом
і синім на мечах булатом.
А он стоять коші козацькі,
чуби розгойдуються хвацько,
коругви із святим Михайлом.
В руках в них келепи, булави,
шаблі і скіпетри могучі -
усі аж до Гнилої Кручі
завмерли у поклоні Батьку.
Аж до Меланчиного яру
стоять Вкраїни емісари
перед могилою Поета.
Стоять і Орлик, і Мазепа,
і Конашевич з Дорошенком,
і Полуботок, й Вишневецький,
Богдан Хмельницький й Калнишевський.
І Гонта, Залізняк, Трясило,
Олекса Довбуш з Северином,
і Кармелюк, і гайдамаки -
аж до Дніпра нема де стати
біля підніжжя Кобзаря.
Стоїть Петлюра і Грушевський,
і Винниченко й Котляревський,
Іван Франко, безсмертна Леся,
а поряд он і Стус з Олесем,
і навіть сам Сковорода.
Бандера, Ольжич і Шухевич,
і Кобилянська, й Тобілевич,
Марко Вовчок, Нечуй-Левицький
і Коцюбинський, Крушельницька,
Довженко, Лисенко, Грабовський,
і Івасюк, й Іван Козловський,
цвіт України і коріння,
віки, епохи, покоління -
всі на Святилищі стоять.
А он, на Скіфськім городищі,
стають і предки найдревніші,
стають усі на Віче віще
і догори усі глядять.
Всі замордовані і вбиті
стають в ряди, щоб цеї миті
Святую Віру відслужити
і Правду на гору піднять.
Підняти, щоб навік горіла,
щоби історія зуміла
її, таку як є, прийнять.
Щоби залишились руїни
і війни в згадках України,
щоб вже настала благодать!
V
Стоїть Тарас. А ми всім людом
до нього по сходинках будем
сходити й Правді присягать.
Не будем плакати і нити,
а лиш боротись і творити.
і будем йти, а не стоять.
Заглядувать у предків очі
і слухати слова пророчі,
щоби читати їх малечі
і вчити їх, як на Чернечу
до Правди путь свій прокладать.
Чистилище оце усім нам
пройти наказано во ім"я
Святого Бога й Кобзаря!
2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243795
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 27.02.2011
АКРО-перелік улюблених творів
Л егенда "Було колись в одній країні..." І
Е пілог "Чи сумно вас, чи радісно читать...",
"С е ви питаєте за тих...", "Напис в руїні...",
"Я кби вся кров моя уплинула отак...", А
"У ста говорять:"він навіки згинув!...", Та цей
"К оли вже зачепили сі питання...", І ще
"Р оманс", "І все-таки до тебе думка лине...",
"А нгел помсти", "Скрізь плач, і стогін, і ридання...",
Ї ї "Моя люба зоря ронить в серце мені...",
"Н і! Я покорити її не здолаю...!" Та
"К амінний господар" ще і "Досвітні вогні...",
А й "Сторононька рідна! коханий мій краю...".
P.S.Використаний збірник творів видавництва художньої
літератури "Дніпро" 1981р. м.Київ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243507
дата надходження 26.02.2011
дата закладки 27.02.2011
Туман окутал сонный вечер.
Чуть звёзды в сумерках видны.
Устал качать деревья ветер.
Не видно признаков весны.
Лениво светит месяц медный,
И подо льдом не спит река.
Пустынный дремлет берег бледный,
Спешат куда-то облака.
Земля под снегом тихо дышит,
И снятся ей былые дни:
В полночной темени вдруг слышит
Крик журавлей из тишины...
Висит звенящее молчанье.
Покрытый мглой дремучий лес...
И в радость мне воспоминанье,
Как будто падает с небес...
Где ты, герой моих мечтаний?
Зову... Увы не слышит он.
Хочу коснуться очертаний,
Но убегает быстро сон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242903
дата надходження 23.02.2011
дата закладки 25.02.2011
( Печатается повторно. Стёрла нечаянно).
Я вас увидела недавно
В круговороте зимних дней.
Но почему же так печально
Коснулись вы души моей?
Что я увидела во взгляде,
Как благодарна я весне!
Скажите вы мне, Бога ради,
Быть может, я опять во сне?
Зачем же я тогда с тревогой
За вами пристально смотрю?
Ведь вы ушли своей дорогой.
За что же вас благодарю?
Ах! Как же сердцу стало больно!
Неужто я чего-то жду?
Слеза скатилась так невольно...
А я всё глаз не отвожу.
Наверно, вспомнилось былое,
Коснулись сердца те глаза..
Теперь я вижу в них другое,
Но как похожи... Чудеса...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242447
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 25.02.2011
Я не боюсь зимових заметілей.
Ані спекотних довгих літніх днів.
Пильную лиш Любов, щоб не зітліла!
Нехай цвіте, як мак серед полів.
Я не боюсь в Коханні задихнутись,
Напій медовий пити з кришталя.
Але в обмані так боюсь схитнутись:
З-під ніг моїх тоді пливе земля.
Я не боюсь ходить по синіх росах,
І босими ногами по стерні.
І так люблю, коли ромашки в косах.
Коли вночі приснишся ти мені.
Я не боюсь, коли весняна злива,
Коли Перун керує цілу ніч.
Так хочеться відчути, що щаслива,
А це уже серйозна в житті річ.
Весняний день повільно зводить вії,
І лютий відступа з календаря.
Як проліски, пробились мої мрії,
Запахли ніжним цвітом мигдаля..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241232
дата надходження 15.02.2011
дата закладки 16.02.2011
Зовсім не чекав такого щирої уваги до дитячого віршика.
У мене їх багато, та щоб не тратити вашого часу і місця на сайті - буду їх збирати у такі от збірочки. Вірші написані моїм онукам, але може комусь і пригодяться - отож радий поділитися.
Чом не чую звуків маршу -
Став на цілий рік я старшим,
де ж похвала, не збагну?
В дитсадку я майже "дембель",
хоч весь в синяках, як Рембо,
бо ніколи не сиджу.
Правда, вчитись неохота -
я б побігати не проти...
А киптіть над Букварем
щось не хочеться (як чесно),
то ж вітайте мене, хресні,
народивсь оцим я днем!
----------
Добре знаюсь на машинах
Опелях,Пежо,Калинах.
На Сеатах і Фіатах,
Ауді і Мазераті,
Мерседесах і Хюндаях-
Усі марки розрізняю.
Знаю добре я Сумбарі,
Шкоди,Форди,Гранд Вітару,
Дачію,Альфа-Ромео,
Шевроле,Рено і Део,
Ламбурджіні і Ферарі,
Порші,Бентлі,Ягуари,
Хонди,Мазди і Тойоти.
Я нічо не маю проти
Сітроенів,Вольв,Нісанів,
Мітсубісі і Мегано.
І Фольксвагени нічого-
Їх багато на дорогах,
Море Жигулів і Таврій,
Волги бачу регулярно.
Та скоріше рости зве-
Лиш суперкар Б М В !!!
---------
Хоч надворі лежить сніг,
Сниться нам шкільний поріг.
І у ніч на Новий рік
Стали старші ми на рік.
Піду в школу восени
І до самої весни,
Навіть до самого літа
Гризтиму наук граніти.
"До побачення, садок!
Кличе школа на урок!" -
Скажу я малятам всім,
Бо садок мені - як дім.
----------
Ще маленька я,матусю
Та нічого не боюся.
Правда,вовка,правда,трішки,
Та сховаюся у ліжку.
Пережду якусь хвилинку-
А там Дід Мороз в сніжинках
Забіжить до хати хутко,
Рядом - внучка з ним,Снігурка!
Нанесуть дарунків гору,
Віршиків розкажуть море
Про ялинку зелененьку,
І про білочку гарненьку,
Про ведмедика і лиску,
І про кицьку-білобриску.
Вони в цьому знають толк,
Й посміхнеться навіть вовк!
----------
Люблю техніку я дуже -
З нею я ще змалку дружу.
Знаю все про пилесоси,
Праски, міксери, насоси,
Блендери і кавомолки,
Кавоварки, фени, плойки.
Розтолкую всім ретельно,
Поясню вам, будьте певні.
Розкажу про все і всім,
Зараз, лиш цукерки зїм!
----------
Завтра стану я раненько
І поснідаю швиденько.
Заспіваю з сонечком,
Вигляну в віконечко,
Усміхнуся мамі з татом,
Дам "па-па" слухнянно брату,
Що йде у садочок,
Бо мені вже рочок!
----------
Ставай, лялечко, ставай,
бо приходив Миколай.
Чула я у сні, подружко,
щось він ставив під подушку.
Ось дивися: апельсинки,
яблучка і мандаринки,
всього повно і багато -
в нас сьогодні справжнє свято!
Цілий рік я, лялю ,ждала,
майже не вередувала,
маму слухала і знай -
то побачив Миколай.
А тепер я буду вчитись,
маму слухать, не лінитись,
і на другий рік, подружко, -
знов заглянем під подушку!
---------
Вже два роки мені буде-
Прийдуть в гості близькі люди.
Нанесуть подарків кучу,
Трохи і мене помучать -
"Те скажи, те покажи!".
Стерплю все, і маму вмолю
Хай поласувать дозволить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240378
дата надходження 11.02.2011
дата закладки 12.02.2011
Мамочко моя рідненька,
вибач, що я ще маленький,
що сказати ще не вмію,
та все добре розумію.
Люблю серденьком крихітним,
лагідну ,тебе, привітну.
Вибач за безсонні ночі,
за вогкі від слізок очі.
Виросту матусю швидко,
не буду робити збитки,
хіба трішки ,хіба капку...
З святом дорогенька мамко!
---------
Поки спав я тихо-мирно
Миколай приходив, певно -
Під подушкою гостинці
І цукерки на ялинці.
Ще знайшов я там записку,
Миколай залишив нишком.
Отакого вона змісту-
"Ходжу я селом і містом,
І полями,і степами,
Дорогами і мостами,
Заглядаю в кожну хату,
Приношу дари малятам.
Але лиш послушним й чемним,
Якщо ти у цьому певний-
Жди мене на другий рік!
Якщо ні-мину поріг."
І задумавсь я наразі-
Що це мав він на увазі?
-----------
Сонце вийшло cпозаранку-
День народження в Мар"янки.
То промінчиком лоскоче,
То заглянуть хоче в очі,
Грається в віконечку
Пустотливе сонечко.
Ось забігло у кімнату,
Стало в ліжко заглядати.
Геть запуталось в волоссі
І не випуталось досі.
А Мар"яночка проснулась,
По кімнаті роззирнулась,
Й засміялася так щиро,
Як те сонечко грайливе.
-----------
Набік шапка,
руки в боки,
я - козак,
мені два роки!
Гляньте мамо,
гляньте батьку,
як притупую я хвацько!
Лиш в одному
я не певний-
кажуть ніби
я нечемний.
Але правда то,
чи ні -
та даруночки - мені!
-----------
Всміхнувся ранок крізь ,бурульки-сльози,
Гукнув за обрій: " Сонечко ставай!"
Стук-стук в віконце біле від морозу
І попросив: " Наталочко, співай!"
І заспівала пташка щебетлива,
Затанцювали постаті дерев
І появилось на замерзлих шибах-
"Вітаєм з днем народження тебе!"
Бажаєм щиро лиш таких світанків,
Будити сонце від нічного сну,
Завжди співати звечора до ранку
й впізнає доля зіроньку свою.
-----------
Мамо, татку,
маю зуби!
Нині рочок
мені буде!
Он як топаю
Я вправно,
Козачком зростаю
гарним,
й разом з братиком
На славу,
Захищатиму державу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240530
дата надходження 12.02.2011
дата закладки 12.02.2011
Хочу назад – в безтурботне дитинство,
Хочу, щоб мама за руку вела,
Щоб одягла мене в сукню барвисту...
Я півжиття б за таке віддала.
Хочу, щоб тато стиснув у обіймах,
Ті найдорожчі промовив слова…
Серце тепер тільки спогадом дійме.
Я півжиття б за таке віддала.
Хочу, щоб бабця вареників миску
Добру до столу в обід піднесла…
А до грудей лиш світлини притисну.
Я півжиття б за таке віддала.
Хочу назад – в безтурботне буденне,
Бо мОє дитинство – свЯта пора:
Червоногаряче і жовто-зелене…
Я б півжиття за таке віддала…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235844
дата надходження 19.01.2011
дата закладки 10.02.2011
Нарву фіалок
я матусі в дар,
розсиплю долом -
це тобі від сина!
мені три роки
дзенькнув календар,
всміхнись, рідненька,
я уже - МУЖЧИНА!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240095
дата надходження 10.02.2011
дата закладки 10.02.2011
Одаруй кохання віршем,
а я допоможу.
Ощаслив його ще більше
краснослів"ям Божим.
Підніми, наче пір"їнку,
дмухни на кресало.
Додай жаги, щоб жевріння
полум"ям заграло.
Розбуди бурхливі гами
кольорів веселки,
нотними склади рядами
в серці, як в люстерку.
І тим ключиком скрипічним,
наче катеринку,
накрути на цілу вічність
мажорну пружинку.
Занури сонливу дійсність
в тьохкаючу кварту.
подаруй коханню пісню -
воно того варте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238417
дата надходження 02.02.2011
дата закладки 03.02.2011
Ти із сну прийшов до мене:
Сон тебе приніс.
Щастя моє незрівнЯнне,
Що з перлинних сліз.
І, як сонце, ллєш проміння
Ласки і надій.
Ніжне вітра шепотіння.
І щасливих мрій.
Ти, немов струмок весняний.
Ластівки політ.
Дощик теплий, життєдайний...
Грієш стільки літ!!!
Квітів тихе колихання
В трепетній росі.
З казки це прийшло Кохання,
Розцвіло в красі.
Ніжний, ніби павутинка,
Що плете добро.
Ти в сльозі моїй перлинка.
Ти - моє крило.
Та буваєш таким, Любий,
Як весняний грім!
Та частіше, зовсім другий:
Той, що радість в нім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236848
дата надходження 25.01.2011
дата закладки 28.01.2011
Затужила на галявині хатинка...
Дивувалася, здіймалася навшпиньки:
"Де ж то сонце заблукало жовтокосе?
Сльозолисто ліс по ньому вже голосить."
І стурбовано віконце спохмурніло -
зранку в шибку диха вітер біло-біло.
Зачакловане немов - це сонне царство,
сіла осінь вже туман-куделю прясти,
веретеном ночі палець уколола -
та й заснула.
...і заснуло все навколо.
картинка http://www.mota.ru/upload/wallpapers/mota_ru_0120511-preview.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234809
дата надходження 14.01.2011
дата закладки 16.01.2011
Згідно з народним повір'ям, є хвилини, коли побажання, висловлені вголос, здійснюються. Це - перші хвилини нового року, коли ми дивимося в майбутнє з прихованими надіями та бажаннями. Нехай у новому році вирішаться наші проблеми, ми знайдемо сили, позбудемося від недуг. За виконання наших бажань, за все хороше, надихаюче і прекрасне. За наше щасливе майбутнє!
З Новим роком, з новим щастям!
*******************************************
Є стародавня статуя під назвою "Можливість". Вона зображує людину, що стоїть навшпиньки, що символізує стислість миті можливості. Hа ногах у нього крила, які означають, що людина може злетіти, використовуючи можливість. У нього довге волосся - символ блага, знаходимо через можливість, а на потилиці лисина - символ втрат при втраті можливості. Можливості з'являються і зникають.
Так вип'ємо ж за те, щоб у новому році ми не втрачали своїх можливостей!
**************************************
Життя має межі, воно коротке, а мрії безмежні. Сам ти йдеш по дорозі, а мрія вже вдома. Сам ти йдеш до коханої, а мрія вже у неї в обіймах. Сам ти живеш в цю годину, а мрія відлітає на багато років вперед. Вона летить далі тієї риси, де у темряві обривається життя. Вона летить у століття. Так вип'ємо ж за те, щоб у новому році збулися всі наші мрії!
*************************************************
Одного чоловіка питають:
- Чому ти носиш взуття на два розміри меншу? Той відповідає:
- Навмисно. Дружина у мене негарна. До того ж зла. Готує погано! Син - двієчник! Теща - відьма! .. Єдина радість у мене в житті - коли я ввечері ... знімаю взуття!
Давайте вип'ємо за те, щоб у новому році у нас були й інші радості!
************************************************************
Життя прекрасне навіть тоді, коли по щоках течуть сльози. Так вип'ємо ж за те, щоб у Новому році за нашими щоках текли сльози тільки радості і щастя. З НОВИМ РОКОМ ДРУЗІ ПОЕТИ ТА ТІ ЩО ЧИТАЮТЬ НА ЦЬОМУ САЙТІ!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232265
дата надходження 31.12.2010
дата закладки 16.01.2011
Зимою бывают капели.
Журча, веселятся ручьи.
Умчатся куда-то метели,
И радость несут снегири.
Похоже на лета замашки,
Но, жаль, не поют соловьи.
Берёзам к лицу так рубашки...
А в лужах кричат воробьи.
Рябина на солнце алеет,
Лучи золотятся в ветвях.
И ветер не смеет, робеет...
Упрятал весь снег в рукавах.
И сердце всё видит...Не дышит.
Боясь испугать красоту,
Но как же болит, когда слышит,
Уставшей души пустоту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232854
дата надходження 04.01.2011
дата закладки 04.01.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.11.2010
Поле давно скошено,
Лишь кружит листва.
Озеро заброшено...
Вдалеке тропа.
Дымкою окутана
Неба синева.
И в росе искупана
вялая трава.
Ветру всё неймётся:
листьем зашуршит.
Или подкрадётся
И в камыш влетит.
Как прогонит сон его:
Тут же улетит.
То в ветвях запутается
И тихонько спит.
Птица пролетела.
Скрылась за рекой.
Не сидит без дела
дождик проливной.
Пробежал по веткам,
Прошуршал листвой.
Постучался к деткам
Позднею порой.
Но они не слышат
Сладко- сладко спят.
Ну а дождь по крыше
Кап, кап, кап...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220209
дата надходження 05.11.2010
дата закладки 05.11.2010
ПЛЕЙКАСт:
http://www.playcast.ru/view/1860254/2dc0490e59f2986dca586b974ea76ded5cbcdac4pl
Полыхает шиповник ярко-красным костром.
Что ж усталое сердце не согреешь теплом.?
Что ж ты плачешь осина жёлто-красным листом?
Неужели причина: мелкий дождь за окном?
Гроздь рябины кровавой, словно солнца закат.
Мы с тобой разошлись. Кто же здесь виноват?
Багровеет брусника. Ночи стали длинней.
Лета дни миновали. Сердцу стало больней.
Ветер, листья срывая, и печаль мне развей.
Голос твой долетает. Свет безоблачных дней.
И мне кажется будто ты вот-вот подойдёшь
И усталое сердце в свои руки возмёшь...
И забуду я всё: снова станет теплей.
Ни к чему наши ссоры: ты прости поскорей.
Полыхает шиповник, всё сильнее горит,
Одинокое сердце всё болит и болит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218481
дата надходження 27.10.2010
дата закладки 29.10.2010
Весна
Весна,
Застучали капели,
Весна,
Зазвенели ручьи,
Весна,
Птицы прилетели,
Весна,
Деревья зазеленели.
Весна,
Соловьи в дубравах запели,
Весна,
Звук с небес свирели,
Весна,
Сирень в садах зацвела,
Весна,
Ко мне любовь пришла...
*******
Лето
Лето,
Солнце, воздух и вода,
Лето,
Знойная страда,
Лето,
Запах сена на лугах,
Лето,
Встреча рассвета в полях.
Лето,
Вкусная уха,
Лето,
Песни у костра,
Лето,
Танцы с милым до утра,
Лето,
Поцелуев тьма...
*******
Осень
Осень,
Птицы улетели,
Осень,
Ветер оголтелый,
Осень,
Дожди и страх потери,
Осень,
От тоски мне не уйти.
Осень,
Листья с деревьев сброшены,
Осень,
Чувства все растревожены,
Осень,
Завяли любимые цветы,
Осень,
В печали остались дни...
*******
Зима
Зима,
Ночь темна,
Зима,
Снега и холодА,
Зима,
Вой вьюги да метели,
Зима,
Провода заледенели.
Зима,
Веселья пора,
Зима,
В снежки игра,
Зима,
Лёд и коньки,
Зима,
Мы на санках с горы...
*******
И вновь придёт весна,
Волшебная пора,
Улыбнутся лица,
Заискрятся сердца,
Встрепенётся душа,
От любви и счастья
Запоёт песнь она,
Взлетая ввысь не спеша...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215841
дата надходження 13.10.2010
дата закладки 15.10.2010
Люблю, коли осінній вечір
На землю сутінки кида.
Слова в цей час тут недоречні...
Опалий лист несе вода...
Все затихає, навіть вітер
В пожовклім листі тихо спить.
В такий ось час тебе зустріти-
Це щастя мить мені зловить...
Та серце, серце! Що з тобою?
Чи вже не дихаєш? Мовчиш?
Ти знов заплутане журбою:
Не знімеш крил, не полетиш...
Осіння знов печаль безмірна.
А листя падає, тремтить.
Та десь любов твоя невірна
У снах до іншої летить.
Чудова ця краса осіння!
То враз зірветься заметіль.
А то почую голосіння
по тій душі, ще дорогій.
За що люблю тебе - не знаю.
Ти, ніби літо без квіток.
А я люблю тебе, страждаю.
У спеку ти води ковток.
Душі немає: там пустеля.
Сама це бачу, та люблю.
Моя ти пісня невесела!!
Тебе люблю-себе гублю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216209
дата надходження 15.10.2010
дата закладки 15.10.2010
І знов здіймалось ввись твоє знамено,
Будила з сну "Червоная калина" -
У вишивках й святкових гобеленах
На подіум народів йшла Вкраїна!
Великий дух великої держави
В серцях людських ожив знову по праву,
І впали віковічнії кайдани.
Від Львова і до Києва за руки
Взялася, ненько, освятивши Злуку,
Заговорила збуджено Майданом.
Святая земле, рідна моя мати,
Обпалена вогнем смертельним пекла,
Ти перша в світі засудила атом
Й закликала усіх, поки не смеркло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215457
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Чорне знамення краху всіх ілюзій,
Довічна рана твоя, Україно -
Смертельний атом по усій окрузі
На зони смерті поділив країну.
І враз заговорили-зашуміли
Ті, хто раніше й пискнути не сміли -
Імперія тріщала і ламалась.
У схлипах слюнь, або "перебудові"
Скидала Польща "дружнії" окови -
Від привиду Європа вивільнялась.
Прибалтам передали естафету -
І сім десятків літ ніби не було...
Вожді народів (в бронзі, і з портретів)
Повільно, неохоче йшли в минуле.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215370
дата надходження 10.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Обнімуться брати, як в морі ріки,
Піднімуться, як велети, над світом -
Шахтар і вчитель, хлібороб і лікар,
Усі твої, Вкраїно-ненько, діти!
Русини, галичани, подоляни,
Гуцули, бойки, лемки, волиняни,
Поліщуки, литвини й слободжани!
Всі, що живуть під українським дахом
Крим і Карпати, Південь, Схід і Захід -
В однім пориві обіймуться разом!
І я лечу на теє покаяння,
Я вже сідаю на дніпрові води
Разом з братами по крилу з заслання,
Як невід"ємна часточка народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215710
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 14.10.2010
Ти стала перша у колону маршу
За мир у світі, ждуть уже від тебе,
Щоби умилась від остатку фальші
І стала чиста, мов блакитне небо.
Чекають коли золотоколосся
Вплетеш у свіжовимите волосся
В дніпрових водах від дурману-бруду.
І весь народ умиється з тобою,
З двох берегів, свяченою водою,
І світла віра переповнить груди.
І дух землі вкраїнського народу
В серцях розплавить протиріччя грати,
Дух Єдності, Дух Правди, Дух Свободи,
І упізнає брат нарешті брата!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215707
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 14.10.2010
І не хочеться вірші тобі писати,
доторкатись до небес чуттєво.
Заслуговує на вічні грати
сива донька молодої Єви.
Проковтнули час твої інтриги,
обіцянки падали в калюжу.
Не згадаю чиїсь дивні миги,
руку ніжну і водночас дужу.
Ось весна тебе цілує в скроні,
забираючи мене на дві хвилини.
Опинилась в небезпечній зоні,
знов спокутую ці немічні провини.
Ніч нудьгує за безмежним краєм,
вона вірить в наші таємниці.
Тільки слів твоїх не вистачає
і від цього зрадженій не спиться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180316
дата надходження 28.03.2010
дата закладки 09.10.2010
Кричав в лице номенклатури клану,
Крушив брехню і закликав до волі
Із цинку домовин Афганістану,
З клінічних ліжок зранених героїв.
Звав розбудитись від дурману-зілля,
Протерти очі й глянуть на довкілля,
І повернутись до святої віри.
На фоні звершень світової слави
Ще розглядались контури держави
У дефіцитних чергах буднів сірих.
Обман плодив радянські "коза ностри",
В державних касах поселився злодій -
У відповідь жорстоким грізним монстром
Над Прип"яттю затьмарив світ Чорнобиль!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215157
дата надходження 09.10.2010
дата закладки 09.10.2010
Кто там радостно внизу
Ушераздирающе
Точит жикалку-фрезу
Звукосокрушающе!
С окон выглянули все
В неглиже, пара́дниках
Опустилась на шоссе
Чо́пперная радуга.
Харли Дэвидсон так, круто,
Королевским баламутом
Газанул: «Всем-добро-утро!»
А из окон: «Ну ты…, Ну ты…»
Всех спортба́йкерный парад
Навострил на мото-лад .
А какой-то скутер сзади
Танцевал, как на параде!
Всех доразбудил тот скуттер
Доброе всем мото-утро!
09.10.2010г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215136
дата надходження 09.10.2010
дата закладки 09.10.2010
З маленьких літ цілії покоління
Росли двійною міркою моралі.
Гасла "За мир!" будили нові війни -
Холодні, непотрібні і тривалі.
Повні абсурду утопічні плани,
Заїзди-з"їзди, сповнені обману,
Однопартійні лави "переможців".
Незрозумілі лиш над ким і в чому,
Штучні рекорди з цифрами до втоми -
Героїв час і час орденоносців.
В цім павутинні спільної облуди
Дух не змовкав - готовився до злету,
Кричав до болю у тюремних грудях
Устами політв"язнів і поетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215113
дата надходження 09.10.2010
дата закладки 09.10.2010
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214972
По разные стороны баррикады
Смеемся и плачем.
Укоры, поборы, расплаты в награду.
Галопом рысачьим
К беде ли? К удаче?
А, что будет дальше?
Разбитые чашки заплатаны клеем.
Себя наказали? Себя пожалели?
Разложены банки с вареньем на даче.
К зиме, очевидно,
А может, к удаче?
На сладкое – мухи,
Они же и в гное...
Отложены яйца из сладкого горя.
Начало разрухи - старушьей прорухи:
Улыбчивы мины -
Опущены руки
По разные стороны баррикад:
С одной – победитель,
С другой – просто гад,
Подонок, вредитель,
Но счастлив и рад.
Какие же все одинаково разные!
По разные стороны баррикад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214979
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 08.10.2010
Прийшов вже місяць листопад:
Стоять берізки голі вряд.
В тумані річка потонула.
Природа вже давно заснула...
Хмарки усе кудись біжать,
Та літа вже їм не здогнать.
А вітер хлопець-пустунець
Літає просто навпростець
До очерета, що промок,
То зашумить серед гілок.
Все розтрощить, порозкидає..
То на пеньочку задрімає.
То дощ постукає в вікно.
Та дітки сплять уже давно.
У них вже ніженьки болять,
Так захотіли вони спать!
Хай сняться їм щасливі сни,
Й були, як квіти весняні!
Краса- осінняя пора!!!
Їй зАвжди рада дітвора!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215002
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 08.10.2010
Прошу вибачення у читачів і друзів-поетів, але я зробив неприпустиму помилку і пропустив один сонет. Він має йти під номером 19. Тому всі сонети після нього автоматично пересуваються на один порядковий номер.
І Кобзаря безсмертне віще слово
Буде лунати, як Дніпро ревучий,
Буде будити скинути окови
І об"єднатись на Дніпрових кручах.
Його рядки святого "Заповіту"
Батьки будуть читати своїм дітям
І вірить в перемогу неминучу.
Будуть нові з"являтися герої,
Сибіри торувати під конвоєм,
Та жити духом волі невмиручим.
Із підземелля царських казематів
На волю буде рватись без упину
Крізь заборону і залізні грати
Священна назва - мати Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213528
дата надходження 30.09.2010
дата закладки 05.10.2010
Вона посуне, як орда Батия,
Обманом візьме Харків і Полтаву,
Червоним змієм поповзе на Київ,
Щоб полонити молоду державу.
Супроти грізних армій Муравйова -
Студентський курінь чотами героїв
Повстав у битві в легендарних Крутах.
Безвуса юність проти монстрів вієн,
Твоя краса, Вкраїно, і надія,
Рубала свіжовиплетені пута.
І гинула в нерівному двобої,
І гімном твою славу оспівала,
Закривши шлях до Києва собою,
На гору, до Аскольда перебралась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213453
дата надходження 29.09.2010
дата закладки 05.10.2010
Зібравши кров на бойові знамена,
Сховавши в них оманливі ідеї,
Під більшовицькі лозунги, шалено
Народжувалась гірша із імперій.
Спиналася з брехні, обману, болю,
Та, що вкраде в мого народу долю,
Буде знущатись знов десятиліття.
З тюрми народів стане їхнім катом,
Возненавидить ворога і брата
І лицемірство оберне в страхіття.
Озброївшись зловіщим атеїзмом,
Одягне митрополію в погони,
Щоб протиставить привид комунізму
Священній вірі і народній волі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213379
дата надходження 29.09.2010
дата закладки 05.10.2010
То дух Русі збудився у могилах,
Піднявся в небо, прокотивсь містами,
Затріпотів над Києвом щосили
Блакиттю неба й жита колосками.
Дістав з Дніпра, ополоскав у водах,
Узяв на прапор герб свого народу -
Священний тризуб від Володимира!
І розступились вікові руїни
Перед новим обличчям України,
І ожили клейноди на мундирах.
Та нове лихо край не полишає -
Знаходячись в самім пупку Європи,
Його свобода знов комусь мішає,
І знову в землю врізались окопи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213229
дата надходження 28.09.2010
дата закладки 05.10.2010
Знущаючись щораз над Словом Божим,
Ідею "рівності" узявши на багнети,
Ти обернула в прокрустове ложе
Шосту частину цілої планети.
Ти одурманила отрутою обману
Народи цілі і плекала в планах
Запанувати над всім білим світом.
Союзнице фашистської держави,
Чий меч в Казані й Липецьку кувала,
Будь проклята однині і довіку!
Імперіє радянського терору,
Загарбнице в одежі херувима,
Ти, сіявша лиш смерть кругом і горе,
Війну принесла знов на Україну.
Рекомендую прочитати http://www.reogities.com/ua ukraine/ukrayaiynarus106.htm
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214045
дата надходження 02.10.2010
дата закладки 05.10.2010
Ще встигли об"єднатись землі рідні
І стати Україною по праву,
На сторінках історії щоб гідно
Поставити свій підпис як держави.
Ще лопотіли бойові знамена,
Ще йшла війна на західних теренах,
А в Брест-Литовську готувалась змова.
Ти ще боролась, нескоренна мати,
Як вже за мир представники Антанти,
Платили, як грошем, тобою знову.
І стала, бідна, між двома світами,
Розділена границею надвоє,
Вмивати рани ріками, струмками
Й народжувать майбутнього героїв!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213535
дата надходження 30.09.2010
дата закладки 05.10.2010
Ох, й познущались над тобою, нене,
За те, що вільною хотіла стати!
За всі роки, за всі віки напевне
Сторінки гіршої не відшукати.
З звіринною ненавистю і злістю
Тебе морили, не дававши їсти,
Тебе - одвічну годувальницю народів!
Машина більшовицького терору
Смітила смертю на твоїх просторах
І нищила зачатки вільних сходів.
А лише згадка про твій герб і прапор
Була сама вже "ворогом народу"
І гнала вільнодумців по етапах,
Або стріляла в камерах холодних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213779
дата надходження 01.10.2010
дата закладки 05.10.2010
І два кати із псевдами злодіїв
Накинулись, мов коршуни, на Польщу,
Не помирившись розв"язали бійню,
Якої світ іще не бачив скорше.
А ти між ними, нене, розіп"ята
Чинила опір як могла завзято,
Піднявши прапор у старому Львові.
Одна у полі правди і свободи
Ти боронила честь свого народу
І воскресала в вигуках героїв.
А проти тебе літаки і танки,
Есесівці, полки енкаведистів,
Грабіжники в одежі партизанській
І банди із манерами садистів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214176
дата надходження 03.10.2010
дата закладки 05.10.2010
Побачив тоді світ з двох зол найгірше
І допоміг гуртом фашизм здолати,
Але тобі не стало, нене, ліпше,
Бо і той "кращий" був для тебе катом.
І знову біль, тривога і страждання,
Що найгидкіші в світі злодіяння
Приписують за поклик твій до волі.
Стравили у бою із братом брата,
Ридає знову безутішна мати
Від передсмертних вигуків героїв.
Закінчившись для всіх у сорок п"ятім,
Війна лишила попіл і руїни,
Лиш ти не перестала воювати
Воістину безсмертна, Україно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214279
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 05.10.2010
Ти, переживша ту злощасну "Віслу"
(Насильне переселення народу),
Меч, як Дамокл, побачила навислий
Над твоїм духом правди і свободи.
Попавши (вже цілою) звіру в лапи, -
Твоїх бійців погнали по етапу,
А решту одурманили навіки.
І знов катівні цепеніють в криках,
Народ же безіменний і безликий
Годує злу імперію-каліку.
Що неспроможні люди - Бог звершає,
І вже тиран прощаєтся зі світом,
Але дурман країною блукає
І його ядом отруїлись діти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214395
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 05.10.2010
Століття знемагала у неволі
Роздерта, безіменна, розіп"ята
І плакала піснями туги й болю,
Своїх синів віддавши у солдати.
Чужим імперіям, що пожирали ласо,
Вони були лише гарматним м"ясом
У вирішальнім світовім двобої.
Страждальна земле, неутішна мати,
Ридала, коли брат ішов на брата,
Гіркою материнською сльозою.
І розбудила та сльоза героїв -
Побачивши Вітчизни-мами муки,
Безсмертна юність взяла в руки зброю,
Повіяло одвічним духом Злуки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213088
дата надходження 27.09.2010
дата закладки 05.10.2010
Та і того здалося їм замало,
Цар замахнувся володіти світом -
Історію Русі у нас украли,
І стали русскими одразу московити.
І вивезли усі наші святині,
Могили предків не закриті й нині,
А їхня збруя на чужих полицях.
І перезвали нас, і обсміяли,
Хто сперечавсь - того закатували
Чи заживо згноїли у темницях.
Та дух землі не закопать, не вбити,
Бо у крові блукає він по генах.
Не знищила ні Річ нас Посполита,
Ані царі, та вже й ніхто напевне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212947
дата надходження 26.09.2010
дата закладки 05.10.2010
А ще скоріше розірвуть і Віру -
Розділять весь народ на дві частини,
Мету сплюндрують короля Данила
Про об"єднання віри в Україні.
Противник Флорентійської угоди,
Розкольницею бувши вже відроду,
Тут першу скрипку грала Московія.
Загарбавши всі храми златоверхі,
Із Києва вкраде святиню - церкву
І закує в кайдани руську мрію.
Століттями буде вона знущатись,
Щоб знищити навіки нашу мову
Й лиш в гнаній нею церкві уніатів,
Буде лунать вкраїнське Боже Слово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212828
дата надходження 25.09.2010
дата закладки 05.10.2010
Твоїх гетьманів, ненько-Україно,
Обіллють брудом і згноять в темницях,
А козаки, ніби якусь повину,
Імперську стануть зводити столицю.
І вже чужії землі в наших костях,
І знову ставим свічку ми на прощу,
Та не ховаєм волелюбну крицю.
Ще озоветься вільний дух козачий,
І коліївський він, і гайдамачий,
Й злетить увись Шевченка слово-птиця.
Імперії-тирани в злісній змові
Накинуться на тебе, земле рідна,
І пошматують, розірвуть надвоє,
Та закріпачать на століття бідну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212732
дата надходження 25.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Осіння ніч, заплакана дощами,
Із листя стеле килим у саду.
Дерева, заколисані вітрами,
Зустріли з сумом осінь золоту.
Замріяна мелодія із сну
Несе мене на крилах, ніби в казку.
У дні солодкі, давню ту весну,
Ночей п"янких І ніжну твою ласку.
Спадає з листя краплею сльоза,
Що серце омива в нічній тривозі.
Зникає ніч, як вранішня роса,
Зустрівши перший промінь на порозі.
Ти почекай!! Осінній ранок, не світай...
Ще дай мені натішитись думками.
Рожевих снів, прошу не забирай...
Як важко...Хіба вимовиш словами?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212145
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 25.09.2010
І не твоя у тому тут провина,
Великий Гетьмане, вершителю свободи,
І не Юрка (твого і Ганни сина),
І не вина вкраїнського народу.
А то наш хрест, і то наша Голгофа,
Родючі землі, зіслані нам Богом, -
На них багато дуже є охочих!
І роздирають завше без упину
Історію і тіло України,
А нам кайдани й злидні лиш пророчать.
Бо для імперій - ніби мило в очі,
Коли козак і газда є, і воїн,
А коли він й державу власну хоче -
То й розірвать за це вони готові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212530
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Річ Посполиту успіхи збісили.
Великий Хміль звернувся до народу -
Піднялася безсмертна руська сила,
Й пізнала шляхта грізні Жовті Води.
Пізнала вона Корсунь і Пилявці,
Завмер і Львів уже в козацькій хватці,
І зустрічав героїв древній Київ.
До Зборова ще слава та не меркла,
А потім...Берестечко, Біла Церква -
Туман невдач лише Батіг розвиднів.
Було багато перемог і слави,
Та переможне те козацьке гасло
На теренах Гетьманської держави,
Як льох, навік затьмарив Переяслав!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212372
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Для всіх імперій гаслом є покора,
Народовладдя суперечить суті.
От ти шукав, Богдане, десь опору,
Але знайшов лише нове хомуття.
Ти помилку побачив, та запізно,
Коли царизм лещатами залізно
Вже пожирав твої здобутки волі.
Через Руїну ще будуть герої -
Іще Мазепа візьметься за зброю...
Та все те обернеться хіба слізьми.
І знову на полях холодні трупи,
І кров тече в старий Дніпро струмками.
Чужі порядки, спалені халупи,
І з Січі залишивсь горілий камінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212535
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Лечу і бачу канівського Байду,
Що на порогах звів фортецю Січі,
Загородив дорогу кримським зайдам
І туркам подивився прямо в вічі.
Он Конашевич з козаками в морі
Своїх братів рятує із неволі -
І затремтіли неприступні форти.
Стамбул і Трапезунд, Синоп, і Кафа
Вклонилися героям одним махом -
Й померкло сонце на знаменах Порти.
Здригнулася Москва біля Арбату,
Осьманске військо впало під Хотином,
І загриміли вдячністю гармати -
Європа салютує Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212199
дата надходження 22.09.2010
дата закладки 25.09.2010
Кістьми жорстокі битви землю вкрили,
Глибокі води розмішались з кров"ю,
Високі кручі виросли в могили,
Дніпра пороги пили кров героїв.
Так припадали спраглими устами,
Що оживав німий одвіку камінь,
Щоб заспівать пісні козацькі волі.
Дніпром пробігся вітер в очеретах,
Зібрав дух предків, вдув його в мушкети,
Закликав в бій, щоби збороть недолю.
Воскресла віра, знялась на корогви,
В похід за правду кличуть барабани.
Шаблі підняті вгору, наче дуги,
Пророчать славу Січі і Гетьманам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211982
дата надходження 21.09.2010
дата закладки 21.09.2010
Трояндовий вальс
на Замку станцюємо.
Білий.
Під музику вітру
кружлятимем пристрасно ми
між кленів самотніх,
що листя давно загубили,
і мудрих каштанів,
котрі вже чекають зими...
Трояндовий вальс
під зоряним небом бездонним –
лиш сяючі очі
і тихе твоє:
– Раз – два – три...
А потім – щасливі –
ми містом блукатимем сонним,
і стукіт сердець
підійматиме нас догори!
Трояндовий вальс –
як виклик грядущим морозам!
Ми знаєм напевно:
їм не подолати вже нас!
Трояндовий вальс –
в очах твоїх радісні сльози...
Трояндовий вальс,
Трояндовий вальс,
Вальс..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211747
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 20.09.2010
Та дух Русі, великого народу
Блукав просторами моєї України,
Дух вільності, дух правди і свободи -
І оживали стоптані руїни.
І піднімались порвані знамена,
Як не в Карпатах, то в Дніпра долинах
І возставали лицарі країни.
І знову дзвони били десь на сполох,
Знову тремтів зарозумілий ворог -
То возрождалась ненька Україна!
Дніпро-Славутич умивав їй рани,
Вітри свободи обдували груди...
Валилися імперії- тирани,
А Русь Свята була, і є, і буде!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211796
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 20.09.2010
Горджуся, що не вмерла Україна
В важкі роки монгольської навали,
Не примирилась, впавши на коліна,
Хоч й падала - уперто піднімалась.
Її тягнули всі у різні боки,
Тягли, немов з берізки, з неї соки.
А вона буйним цвітом оживала!
Не загубилась у Литовськім царстві,
А в вишитім по-староруськи вбранстві
Свою сторінку про життя писала.
Рвали їй жили турки і татари,
Поляки розпинали й московити,
І яничарські зграї, ніби хмари,
Кремсали її тіло недобите.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211795
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 20.09.2010
Та не померла, нене, не погасла -
Підняв знамено з Галича Данило
І нова рать з священним руським гаслом
Монголам шлях уже загородила.
Тіка Куремса із земель вкраїнських,
Святкує Луцьк і Новоград-Волинський,
Бо возродилась наша ратня сила.
І Русь - Волинсько-Галицька держава
Собі вернула бувшу міць і славу
Й на храмах радо дзвони задзвонили.
Засновник Холму, Кременця і Львова,
Великий княже і королю Русі
Не дав втопить ти добре руське слово
В ординських криках. І я цим горджуся!́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211693
дата надходження 19.09.2010
дата закладки 19.09.2010
Лечу. Он річка Калка піді мною
У крові княжій вся почервоніла
І Субедей дорізує героїв,
Що їх монгольські стріли не убили.
Перехвалившись, сильні воєводи
В важку хвилину не дійшли до згоди
Й своєю кров"ю окропили крицю.
А вже степами мчить орда Батия,
Лядські Ворота оголяють Київ...
І ніч, і смерть наповнює столицю.
Відважні князі, воїни- Мстислави!
Для воїна - то мало просто вмерти!
Ви схоронили в полі руську славу
І Русь святу віддали в руки смерті!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211458
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010
Моя далека земле - Україно!
Шукаючи едемський сад в світах,
Зберіг у серці кетяги калини
І запах сіна на твоїх лугах.
Збиваючи до крові босі ноги,
Я обтоптав усі земні пороги,
Шукав спочинку у заморській млі.
Я світ обмацав голими руками,
В нову епоху закладав я камінь,
Та не на рідній - на чужій землі.
Прости мене, моя набожна мати,
За ті скитання. То - не зрада, ні!
Тобою марив, і жорстоку плату
Плачу літами туги в чужині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210831
дата надходження 14.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Красива, рідна, щедра і багата,
Засмучена роздорищем незгод,
Синів чекаєш, що в батьківську хату
Злетяться із заморських дальніх вод.
Ти наче світло у кінці тунелю,
Живу тобою, путь у мріях стелю,
Піднятись прагну, як веснянний птах.
Не можу дочекатися світання
І лиш одне до Господа прохання -
Післати силу, там, у небесах.
Та чом журба так огортає очі,
Чом серце так тривогою тремтить?
Немов би хижий звір в задвірках хоче
Нас із тобою, нене, розлучить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210936
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Із висоти пташинного польоту
Я бачу Альту біля Трубежу
І раті русів, кінні і піхота
Зійшлись в бою на воднім рубежу.
І кров кругом. О, Мудрий Ярославе!
Невже ціною владної булави
Є смерть братів? CКажи мені - чому?
Не простоїть надовго та держава,
Що міць свою на крові замішала
І братовбивчу виграла війну.
Отак і сталось - від гріха не вмились,
Була держава й розчинилась в млі,
І на двори, на княжі поділилась
По твоїй смерті, князю...і вині!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211299
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Не знав ти, княже, що твою корону
Будуть вдівать на голову царі
І руські землі від Сяну до Дону
Кремсати й роздавати у дари.
Не знав, Великий, що і руське ймення
Теж вивезуть, як дороге знамення
Твоєї слави тих старих часів.
А твій народ обдертий, голий, босий,
Назвуть паскудним словом - малороси
Й на цїй землі обернуть в кріпаків.
Промов хоч слово, благородний Воє,
І схамени нащадків, що мов в сні
Мовчазно споглядають як героїв
Знов розпинають на твоїй землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211160
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Великий княже! Святославів сину,
Узявши Корсунь, тризуб посвятив,
Скупав в Дніпрі язичну Україну
І святу віру русам прищепив.
Святителю Русі, святий і правий!
Твій тризуб став емблемою держави
І смертним вироком нащадкам на віки.
Ти ще не знав, що віру вдягнуть в крицю
Звезуть в чужу північную столицю,
А праведників аж на Соловки.
Не знав тоді, що не одне століття,
Твоїм щитом прикривши хижу суть,
Твою Вкраїну уберуть в лахміття
І, крізь роки, на страту поведуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211159
дата надходження 16.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Злечу у небо, щоби птахом стати
І в сиву вічність звідти заглядать,
Згадати і Трипілля, і сарматів,
І гордих скіфів, що в курганах сплять.
Щоби побачить і Аскольда з Діром,
І першу зраду, коли їх в могилу
Олегів меч відправив за Христа.
Княгиню Ольгу ( у хресті - Олену),
Прийнявшу християнство в Констянтина,
Яка сама для нас тепер свята.
Щоб вгледіти апостола Андрія,
Климента з Фівом, поки ще живих,
Володимира, що Христову віру
Підняв на златоверхі береги.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211018
дата надходження 15.09.2010
дата закладки 17.09.2010
Спроба написання футбольного гімну до ЧЄ 2012
Як козаки футбола грали -
На альбіоні туман ганяли,
У Нідерландах саджали квіти -
Як наша слава гуляла світом!
З биками бились на Піренеях -
Як нам відкрились футбольні двері!
П - В
--------
Чуби за вуха,
А вуса в зуби.
Зберіться з духом,
Футбольні клуби!
Донецьк і Харків,
Львів, Олімпійський,
Ми - найсильніші!
Фінал - вкраїнський!
Суддю - на мило,
А м"яч - в ворота,
Тримайсь щосили,
Мати Європа!
Ще пили пиво галантні німці,
Смажили піцу ще італійці,
Продукт Шампані писав рекламу -
Як ми вже мали футбольних фанів.
Вперед, козацтво! Агов, Варшава,
Нас вже чекає футбольна слава!
П - В
Згадаймо,хлопці, козацьку славу -
Ми всіх громили, нас всі боялись!
Вперед, наш курінь, вперед, дружино!
М"яч - як планета, а ми - неспинні,
Куліш зварили, хоругви вгору!
Егей, Європа! Посунься! SORRY!
П -В
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210128
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010
Последний летний день
В ночной тиши пропал.
Тихонечко, как тень,
Украдкой пробежал.
И зашуршала ночь
Увядшею травой.
Вдруг пробежала дрожь
Зелёною водой.
Вот ветер растрепал
Сожжённую листву.
Листочек вдруг припал
К оконному стеклу.
Плеснул дождём рассвет,
Полил, как из ведра...
Как жаль, что лета нет...
Осенняя пора...
Но, осень, как свежо
Твоей поры дыханье!
А сердцу так легко...
Вот в чём очарованье!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208691
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 09.09.2010
Я так Вас ждал растратив годы,
Закрыв глаза на блеск витрин!
Ведь я из той людей породы -
Кто любит раз,лишь раз один!
И Вас конечно не волнует -
Как я живу без Вас вдали,
Который сердцем не блефует
Сгорая в пламени любви.
Живём лишь раз,я это знаю!
И годы жизни не вернуть!
Я так живу - как я желаю
Хотя и выбрал трудный путь.
Глаза,как лёд который тает,
Когда один без лишних глаз.
Кто любит так,как я - тот знает
Как скрыть всю боль от серых масс.
Я Вас когда-то потревожу
Прийду и в двери постучу,
Когда съедят морщины кожу
И Бог подует на свечу
Задам вопрос какой тревожил:
"А кем я был для Вас тогда?!"
Ответ услышу:"Сам умножил -
Года на нет,любовь на да".
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11009093878
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210110
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.08.2010
БАЙКА
Орел один учителем являвсь
У молодих орлят, що підростали
І кожен з них, що у орла навчавсь,
Йому подяки щиро роздавали.
Орел їх вчив,як треба то злітать,
Як пір*я чистить, доглядати крила,
І як у небі сили зберігать
Та зависати повітряним змієм.
Орлята слухались, учились що є сил,
Орла за мудрість щиро вихваляли
Й, на свою слабість, до повчань тих звик,
Ну а орлята вже й орлами стали.
Їм б вже летіти в голубу блакить
І вчення те на практиці ствердити -
Але орла чомсь серденько болить
І неохота в небо відпустити.
От полетять й забудуть враз його,
І як потім ту втрату пережити.
Будуть парити, а Орлу тут знов
Нових орлят умінню злету вчити.
Й почав їх потихеньку присаждать:
Мов, те не так, а тут перестарався,
Забув зовсім, що вчитель також птах,
Бо в небо вже давно не піднімався.
І що від того, кому гірше це?
Надмірна бо турбота не навчає,
Коли орля наддзьобало яйце -
То і орлом доконче стати має!
Мораль проста: Умій учить других,
Але і сам при цім не розслабляйся
І не забудь - дві речі є простих:
Хоч і учи, та сам при тім навчайся!
Наука лісом, кажуть, не блука,
А у мізки навіки осідає
І не кричи ти на ученика,
Як бачиш, що тебе він обганяє!
Від того можуть виграти удвох -
Орел-наставник і орел, що вчиться,
Бо дружба все ж солодша за підвох
І слава вчителя у учні возродиться!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199292
дата надходження 05.07.2010
дата закладки 04.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.07.2010
Качает ветер гроздь рябины.
Целует кудри тех берёз,
Что свои ветви пораскинув,
Доводят часто нас до слёз.
Своею грустью неземною
В ночном блаженстве тишины,
И белоснежною корою
В лучах ласкающей луны.
А шорох листьев осторожен
Чуть только тронет тишину:
До боли сердце растревожит,
Души страждающей струну.
Прильну щекой к стволу берёзы,
Всем сердцем к ветке прикоснусь.
Как сон нахлынут снова грёзы,
Обнимет шёлковая грусть.
Поникли нежные серёжки...
И первый лист, вздохнув, упал.
Среди нехоженной дорожки
Давным - давно твой след пропал...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199344
дата надходження 05.07.2010
дата закладки 05.07.2010
Люби, кохай, цінуй усе, що маєш,
Усе воно святе, усе – від Бога,
Бо лиш тоді цей простір весь пізнаєш...
Люби життя, ти створений для нього.
Щодня читай молитву на вустах,
І зерна висівай на ниві доброти.
Пізнай суть правди у своїх думках
Й упевнено вперед іди!
Щоб там не сталося, не падай на шляху,
Бо кожен час таїть і біле, й чорне.
Біда навчить. Лиш в вічі глянь страху,
І спокій душу втомлену огорне.
Радій життю! Всміхайся! Сильним будь!
Живи по правді і добро твори,
Не зрадь тих мрій, що у житті ведуть,
Своє покликання знайди.
Не забувай про те, що ти – Людина,
І добре знай, чого в житті шукаєш,
Повагу май до друзів і родини
Й люби, кохай, цінуй усе, що маєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195994
дата надходження 16.06.2010
дата закладки 16.06.2010
Вночи мерцают сонно звёзды,
И роз сильнее аромат.
И снова розовые грёзы
Влекут в дни прошлые опять..
Живу тоской воспоминаний.
Ещё лечу к тебе душой.
Но всё же я боюсь желанья:
Стереть из сердца образ твой.
Всё так же ты душе желанный,
А как божественно красив!
И почему-то очень странный,
Но моим сердцем так любим...
И всё сильней очарованье!
Улыбка уст и свет очей!
И блекнет вновь моё сознанье:
Влечёшь вновь тайною своей.
Меня ты, память, окрыляла,
Для сердца Музой ты была.
Зачем же снова нужной стала?
Ведь подгорели два крыла...
Молю Всевышнего Святого!
Уйми чарующий напой!
И излечи мне сердца раны.
Смиреньем душу успокой..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195267
дата надходження 12.06.2010
дата закладки 12.06.2010
Молчу...
Потому, что неволен,
Молчу...
Потому, что раним,
И лирикой в сердце я болен,
Давно что-то сделалось с ним!
Кричу...
Бессловесною болью,
Кричу...
Силой пламенных грез,
И рифму сплетаю я солью
Из высохших строчками слез!
Хочу...
Вновь воскреснуть любимым,
Хочу...
Страсть разлуки унять,
И быть навсегда лишь единым,
Устал я судьбу догонять!
Лечу...
Окрыленный над миром,
Лечу...
Сквозь души своей сдвиг,
И крик мой наивною лирой
Печаль растворяет на миг!
Пишу...
Сколько надо для счастья?
Пишу...
Чтобы мог уловить
Тепло от родного запястья
И губ нежных шепот испить!
19.05.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190582
дата надходження 19.05.2010
дата закладки 19.05.2010
Как чёрная кошка грущу у окна,
вернись, и меня разбуди.
под серые ливни и холод стекла
тоска поселилась в груди.
Как камень, что тонет в безбрежной реке
тускнею с уходом на дно.
Где под серый мул унесет, и во мне
останется только одно.
Молчаньем прости, ты меня не спасёшь,
и смехом не сможешь спасти.
кувшинкою белой в волне зацветёшь,
чтоб после опять унести.
Нахмурившись, тихо любуюсь собой,
но эхом внутри пустота.
Как в зеркале снова твой образ чудной,
тот взгляд покоривший меня.
Берёзкой дрожу и больную луну,
хочу срисовать на пейзаж.
Где ветер гоняет седую волну,
Надёжный и верный мой страж.
Где капля за каплей сквозь листья летит,
Слеза расстворилась в воде...
Сердечко затихло, так сильно болит,
И я... провинилась судьбе.
Мальчишка на флейте играет сидит,
так трепетно душу мне рвёт.
Зазывает, мелодия листьев шумит,
в ожиданьи рассвета уснёт.
Нахмурившись тихо любуюсь собой,
но эхом внутри пустота.
Как в зеркале снова твой образ чудной,
тот взгляд погубивший меня...
***
Перевод этого стиха на украинский язык - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289439.
Автор lapulichka.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187655
дата надходження 04.05.2010
дата закладки 04.05.2010
Поехал к бабушке в село,
Внучок немного погостить:
Ведь там парное молоко,
Речушка рядом - можно жить!
Бабуля сразу обняла,
Давно не видела его!
Пирог с брусникой испекла,
Покушал... И айда в село!
Весёлой бандой сорванцы,
Пошли на речку загорать.
Смеясь дурачились мальцы!
Природа,лето,благодать!
По полю - так оно быстрей!
Ласкали ноги колоски.
И вдруг:"Смотри сюда,Адрей!",-
Лежали ржавые куски!
"Детали трактора,братва!", -
Сказал с улыбкою Гаврила.
И лишь коснулся их едва,
Железо это,вдруг ожило.
Раздался взрыв на всё село...
И рамы окон все долой!
И дым над полем понесло,
До старой бабушки домой.
Такое эхо - от войны,
Звучит нередко в мирный час!
Хранят поля большой страны -
Тот ужас смерти и сейчас!
Сидит бабуля у иконы,
Себя одну во всём винит...
Поля ей эти,так знакомы -
Где муж её и внук лежит!
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11006024019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187031
дата надходження 30.04.2010
дата закладки 30.04.2010
Ушел под лёд в ту - ада прорубь,
Когда узнал про смерть твою...
Вчера в окно стучался голубь,
Принёс дурную весть свою...
Ты знаешь Бог,как мне обидно,
Что я не смог её спасти?
Как мне сейчас,другим не видно -
Привык один свой крест нести.
Скажи Господь,куда уходят?-
Все люди с ночью на глазах
И что они,вот там находят?
В тех светло-синих небесах.
Молчишь и крика ты не слышешь?!
Не видишь горя моего?!
Ты лишь сценарий жизни пишешь!
Не вижу больше ничего!
Зачем ты души забираешь?
Таких красивых,молодых!
Ты только свечи умножаешь,
Убитых горем их родных.
Я крест ношу и не снимаю,
Хотя грехов моих не счесть.
Мой Бог,как дальше жить,не знаю?
Пришли о ней хотя бы весть!
© Copyright: Юрий Богатинский, 2011
Свидетельство о публикации №11101033935
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185992
дата надходження 24.04.2010
дата закладки 24.04.2010
В окно струится лунный свет,
И ночка тёмная вздыхает.
Хотя прошло немало лет,
Но память дней былых летает.
Душа взгрустнула в тишине,
А пред глазами те мгновенья...
В который раз всё снятся мне
Глаза, ушедшие в забвенье.
В крови разли́лась теплота,
И всё светлее тень разлуки.
С далёких лет ведёт тропа...
К тебе протягиваю руки.
Вдруг покачнулся луч свечи...
Я слышу вновь твоё дыханье.
Я умоляю : не спеши...
Душа теряет вмиг сознанье.
Взмахнул крылом седой рассвет.
И дверь тихонько закрипела...
Тебя зову: Ну где ж ты?.. н-е-т..
Опять увидеть не успела...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185547
дата надходження 22.04.2010
дата закладки 24.04.2010
Пустий вокзал. Важка валіза.
Вдома.
У голову дурниці лізуть.
Втома.
Ти не повернешся ніколи.
Дійсно.
А стрілки бігають по колу.
Пізно.
Купила каву з автомату.
Смачно.
Твої думки вже не крилаті.
Лячно.
Прихід весни чомусь не тішить.
Зовсім.
Нема автобуса. Що ж, пішки.
Досить.
Ти повернутись так хотіла.
Вдало.
Його "прощай" не долетіло.
Впало.
Тепер сидиш сама і плачеш.
Наче.
Невже нічого ти не значиш?
Значиш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184614
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 17.04.2010
ничего не хочу слышать,
никого не хочу слушать,
день весенний чихает пылью
и тревожит влюбленных птиц.
претворяясь летучей мышкой,
мне б уткнуться мордашкой в тучи,
или стать бы прозрачной, или
гласной буквой в чужом «вернись».
я кому-то могла бы сниться
в лёгком платье в пшеничном поле,
и улыбкой манить, и таять
в свете первых лучей зари.
в твои сны проникают лица
аппликациями в альбомах
и, как градус, крепчает память,
отрицая календари.
но когда-то все будут равны
в своих разных домах, одеждах,
в своих липких смешных победах,
грешных «нет» и высоких «да».
И тогда мы распустим тайны,
Как рачок распускает клешни,
И коснемся макушкой неба,
На «люблю» растянув года.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183376
дата надходження 12.04.2010
дата закладки 12.04.2010
Злетіла нічка й сіла попід хати,
Схилилася на стомлене крило.
І вітер, натомившись, став куняти,
Залишивши у спокої село.
Як мозок одурманювала м"ята!
У тиші розпускалися бруньки.
І півники вмостилися чубаті,
До тину притулились нагідки.
Скотивсь туман з долини аж до річки.
Запахло до нестями полином.
Стурбовані шепталися смерічки,
Бо місяць зачепивсь за них ріжком.
Заплакали в тумані незрівнянні
Сльозами кришталевої роси
Фіалки, і, як сонечко, рум"яні
Тюльпани дивовижної краси.
А зорі засвітилися, мов свічки
Й розсипались в шовковім полотні.
І хмари, ніби білі-білі стрічки,
Пливли у безвість, наче кораблі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181459
дата надходження 02.04.2010
дата закладки 02.04.2010
Что можно сделать за минуту?
Хотя бы близким позвонить,
Но мы не звоним почемуто?
"Потом",-привыкли говорить
Вполне минуты нам хватает,
Чтоб имя девушки узнать,
Но тут сомнение терзает,
Какое нам не обуздать
Друзей всегда мы выручаем?
Они порой так долго ждут,
Когда их просьбу изучаем,
А все зависит от минут!
И вид прохожих не волнует,
Не верим слову"помоги"
Проходим думая - "блефует"
Минуты жалко,чтоб спасти
Минуты хватит попрощаться,
Когда уходит человек,
Но мы же можем задержаться!
И видим вид закрытых век...
Вся жизни соль - лежит в минутах
Года,как правило - пусты
Не вязни в лет бегущих путах!
Минуты - краски,дни - холсты.
© Copyright: Юрий Богатинский, 2010
Свидетельство о публикации №11006023988
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177876
дата надходження 16.03.2010
дата закладки 23.03.2010
... Так долго вместе прожили, что вновь…
И.Бродский
Так беспробудно всматривался в сны,
что сны его до мозга просмотрели
костей, и стук дробящей стены дрели
оскоминой добрался до десны.
Так безутешно слушал тишину,
что тишина, ударившись о двери,
ушла, оставив слезы и безверье,
но не вернула сына и жену.
Так безучастно в прошлое глядел,
что будущность прошедшему в отместку
сорвала с окон мутных занавеску,
и боль его измерила предел.
Так беспричинно брался за перо,
что сделался не более, чем словом,
и так хотел он быть «яйцеголовым»,
что завтракал яичницей в «Бистро»
Так безнадежно верил в пустоту,
что пустота его и окружила,
и лишь на шее вздрагивала жила
от непрерывной сухости во рту.
Так беспросветно рвался в небеса,
что небо сокращалось вполовину,
когда рука хватала горловину,
и горькая шла за душу роса.
Так безответно сам себя искал,
что тень его распалась на кусочки,
а в отражении, довЕденном до точки,
остался только бешеный оскал.
Так безрассудно смерть превозносил,
что до нее в итоге и не дОжил,
а жизнь его не выдержала тоже,
и он меж ними выбился из сил.
И так беспечно клялся на крови,
что даже время стало на колени.
Как страшно быть одним из поколений,
лишенных интуиции любви!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177977
дата надходження 17.03.2010
дата закладки 20.03.2010
Обнять тебя б со всею страстью, забыться б между временами,
И задохнуться бы словами, и промолчать сияньем глаз
Не думать ничего о том, что не случится между нами
Не думать ничего о том, что ошибались мы не раз.
Позволить нежность через край, и сердце вызволить из прутьев,
Увидеть небо под ногами и воспарить всем телом ввысь
Чтоб разлетевшись сотней звезд, вдруг на плече твоем уснуть мне
И не мечтать, что б мы потом в извечной верности клялись.
Раскрыться сотнями улыбок, сиять невиданным рубином
Прикосновеньями к устам, то легким ветром, то Помпеей
И, опьянивши виноградом, раздать ладонями малину
Объять чувствительностью мир, сорвав замки, открыв все двери.
И не просить взамен казны, и не мечтать о чем-то большем
Укравши трепетность весны, вонзая терпкость ее веры
Дарить тебе в тот миг все сны, все что могу и что возможно
Испить до дна все, что дашь ты. Испить до дна. Испить без меры.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178268
дата надходження 18.03.2010
дата закладки 18.03.2010
Приглянулась городу Зима,
Или он ей нынче приглянулся?
Только кажется : сошли с ума
эти двое... Город окунулся
с головой в безмолвие снегов,
Безгранично веря светлой сказке
И она - безумием стихов
Неизбежность откровенно дразнит. -
Нет благоразумья в кураже -
Дарит ослепительное счастье,
не боясь сойти на вираже,
Кружит в танце у любви во власти!
(С)нежных строк лихая кутерьма -
Все дома в снегу стоят по пояс!
Приглянулась городу Зима...
Только не роман у них, а повесть!..
*в окошко посмотрите, - может и у вас эти двое чудят?
У нас сегодня такая метель!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169867
дата надходження 04.02.2010
дата закладки 04.02.2010
Интернет. Круглосуточные сервера обеспечивают бесперебойную работу одного из самых деликатнейших сайтов – сайта знакомств. Шесть миллионов его пользователей постоянно шлют письма, ждут ответа и надеются. А двести тысяч из них находятся на сайте в каждую конкретную минуту и активно общаются друг с другом.
Попробуем заглянуть в одну из таких переписок.
- Мадумазель, я выгляжу нестарым,
И у меня к спиртному тяги нет,
И легкие не дышат перегаром,
А только дымом лучших сигарет.
Я одинок, но сердце не из стали,
Доход не крупный греет мой карман.
Анкетой Вашей Вы меня достали -
Она как исторический роман.
- Что говорить, - серьезный Вы мужчина,
Да, только вот, не нравитесь судьбе,
Но есть на все какая-то причина.
Немного расскажите о себе.
- Мне про себя рассказывать не жалко,
Люблю мясное с перчиком рагу,
Еще люблю охоту и рыбалку,
А без последней – вовсе не могу.
Мадумазель, весна не за горами,
Садить и сеять овощи пора.
Чем любите заняться вечерами?
Ну, например, что делали вчера?
- Мой идеал, конечно, - Майкл Джексон,
Особенно, когда во весь экран…
Люблю кино, люблю заняться сексом,
А иногда не прочь и в ресторан.
- А у меня душа ночами плачет,
Ее никак к рукам не приберут,
А у меня, мадам, та-ка-я дача,
А рядом с ней – та-кой глубокий пруд!
В нем даже есть и раки, и моллюски,
Клянусь, они понравились бы Вам!
Мадумазель, как это по-французски?
Ищите что-то, ну, шерше ля фам.
- Разнообразны Ваши интересы,
Меня волнует тонкая деталь:
А сколько в Вас, месье, живого веса?
- Да, килограмм под семьдесят,
- А жаль…
-------------------------------------------------------------
- Приветик! Я – Марина. Выдам вкратце.
На сайте я с шести и до семи.
Ищу любви и способ пообщаться
С реально интересными людьми.
- Салют, Марина! Как у Вас работа?
Какой на ней имеете Вы стаж?
Я полчаса смотрел на Ваше фото.
Вам сорок семь, а этого не дашь.
- Стаж двадцать пять натикает в апреле,
Не говорю про труд на стороне.
Итак, меня Вы четко рассмотрели,
Чего пока не скажешь обо мне.
Ведь я не вижу Вашего обличья,
Хотя бы фотку вышлите свою.
- А я, Марина, – не фотогеничен
И сразу фотографий не даю.
Но ничего, мы сделаем иначе,
А я в своих решениях уперт.
Марина! У меня ж та-ка-я дача!
И помидоры, сочные как черт!
- Знакомы мне такие разговоры,
Мой брат нещадно пашет на селе,
И я люблю, конечно, помидоры,
Но - как салат на праздничном столе.
Сезонный труд мне вовсе не маячит
(Уйти вразнос на несколько недель.).
Один вопрос: а где же Ваша дача?
Небось, она за тридевять земель.
- Зато, вдали от шума городского,
Природа опрокидывает в дрожь.
Вы сорняка не встретите такого:
Упрячешь труп - и долго не найдешь.
- Считала я, мужчина Вы неглупый,
Но от общенья в жилах стынет кровь:
Он мне вовсю описывает трупы,
А я ему воркую про любовь!
- Марина! Я одной мечтой одержан:
Чтоб кто-то рядом был в теченье дня,
Ведь даже шланг никто мне не придержит,
А он довольно длинный у меня.
Срывает все, когда напор отменный,
Скачу вокруг, как доктор Айболит,
Вчера об ствол травмировал колено,
Зараза, до сих пор еще болит…
!?.......................................................?!
-----------------------------------------------------------------------
- Хочу живьем представиться Вам, Тоня!
В восторге я от Ваших дивных глаз,
В них самосвал - и тот, подлец, утонет,
А я бы захлебнулся хоть сейчас.
- Какой напор, мой друг, какие речи!
Чего же медлить, зайчик мой, вперед!
Я вся в огне! Организуйте встречу!
Нам “Интурист”, считаю, подойдет.
- Простите, Тоня, я не с тех позиций,
Я “Интурист” считаю дорогим.
Ах, Тоня, разрешите отпроситься,
И пообщайтесь с кем-нибудь другим…
----------------------------------------------------------------------
- Меня фатально манит к Вам, Наташа!
И даже сердце прыгает в груди.
Я Вас пока ничем не ошарашил,
Но, уверяю, это впереди.
Вы просто - блеск и спереди и снизу,
Я Вами любовался от души,
Вы хороши, прекрасная Маркиза!
Невероятно, как Вы хороши!
- Вы так со мной беседуете мило,
И я беседой дико смущена,
Вороне бог послал кусочек сыра,
И оттого закаркала она.
Хочу, Наташа, с Вами поделиться:
Когда я спал, не размыкая глаз,
Приснилась мне игривая тигрица
В такой же сизой юбке, как у Вас.
- Ведете Вы загадочные игры,
И у тигрицы – кризис головы.
Я занимаюсь поисками тигра,
Так неужели будете им Вы?
- Конечно, я, а как же быть иначе?!:
Сейчас бы прямо Вас поцеловал!
А у меня, мадам, та-ка-я дача!
А там такой вместительный подвал.
- Сегодня я растроганная очень,
Потоком мыслей обременена.
О Вашей даче думала полночи
И даже прикупила семена.
- Прекрасно, положите под водичку,
Потом накройте влажным лоскутком.
Встречаемся в четверг у электрички,
Я буду с темно-синим рюкзаком.
--------------------------------------------------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169260
дата надходження 01.02.2010
дата закладки 01.02.2010