Ни о чем не молился я так пронзительно,
надрываясь сутками напролет...
Бог конечно слышит, и он спаситель но -
я оставил надежду, что Он поймет.
То ли сломлен происками Нечистого,
то ли слишком предан другим делам,
но молюсь я так горячо и истово -
что в конце концов своего создам.
И пускай недоношенного и лишнего,
не способного мертвого оживить...
Это будет стыд и позор Всевышнего -
одинокий беспомощный бог любви.
Это бог не монахов и не священников,
и не тех, кого греет родной очаг -
это бог отчаявшихся отшельников
с непосильной ношею на плечах.
Это бог не преда́вших после предательства,
не умеющих злиться и жечь мосты...
Это бог последовательного доказательства
что никто не будет любить как ты
Ничего не слышащих и не знающих
до конца цепляющихся за жизнь,
до последнего выдоха повторяющих
Символ веры: Почувствуй. Пойми. Вернись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715689
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 15.10.2018
Знеможена, вдоволена, щаслива,
Тремтяча у цупкім полоні спазму,
У апогеї вільного відриву,
В передчутті наступного оргазму
З-під шкіри струменяться саламандри,
Пашать вогнем завужені зіниці,
У голові повторюються мантри -
Іще хоч раз намаритись, наснитись...
Хоч мить, секунду, частку півсекунди
Цей зблиск, цей спалах, ця жага торкання
Як у забутій казці нібелунгів -
Ступити в ніч, щоб вийти на світанні
Знеможено, вдоволено, блаженно
Всміхнутися зловісному інкубу
Що так любив красиво й навіжено
Й віддав її, беззахисну, на згубу...
Солодка спека та повітря сперте,
Немов міхи розходяться легені,
Останній вдих - це щастя так померти -
З коханим серцем у кривавій жмені...
За ілюстрацію - робота Боріса Вальєхо «Жага (burning)» (фото з нету)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791313
дата надходження 11.05.2018
дата закладки 08.10.2018
Моя мила, неси моє серце на крилах
Хоч в холод зими, хоч у полум’я бою,
Щоб жаром горіло, чи крига покрила –
Не суть…головне, щоби разом з тобою.
Неси, моя дівчинко, за полюси,
Хоч в згарище пекла, а хочеш – до раю,
Між голок тернових, чи крапель роси –
Як хочеш неси… я тобі довіряю.
Донеси в наші дні до п’янкої весни,
Зігрій на шляху через люті морози,
Туди, де реальністю зміняться сни
І спільний світанок розвіє всі грози.
Піднеси до небес, де тебе я зустрів
І під супровід ангельських терцій
Під потоками злив купідонових стріл
Твоє серце нехай обійме моє серце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769386
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 03.01.2018
Я роздаю талончики до раю,
Оркестр грає пісню про святе,
Грудневий день втомився і куняє,
І хмари тихо крутять па-де-де.
Блукає натовп, пахнуть мандарини,
Фарбує захід небо в золоте,
Слабеньких духом зваблюють вітрини
Купити мотлох, дешево проте.
Народ клює, бо дихає нерівно
До щирої спокуси пустоти,
А я стою і вірую наївно
У те, що хтось захоче підійти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768526
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 28.12.2017
-- Де ти мандруєш? Де ти пропала?
-- На роздоріжжях у хмарі буденності:
глянеш додолу – котяться чвалом
дні і години, відблиски, темності.
Їх поганяє турбота-німотниця,
лине життя , мов чуже, перебіжками,
сліпо іде по руках – не соромиться,
хтось незнайомий посмикує віжками.
Форми змішались у швидкісній сутіні,
звуки словесні – мов шуми на проводі,
миті, окремі лиш миті заплутані
у павутині прогалистих спогадів.
Гадка приб’ється (чи знала це завше?),
стане самотньо, і холод проймає:
наше життя – чи таке воно «наше»?
що нам належить у ньому?
-- Не знаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761867
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 06.12.2017
«Судомна рука,
наче медуза, засліплює
запалене око
лампади.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
У Місті Медуз – там під хвилями часу,
Там в глибині життя нашого невизначеного,
Коли в темній, коли в каламутній,
Інколи (коли сонячно) – то прозорій,
Все так слизько, так огидно і так оманливо,
Так холодно і так байдуже (навіть істина),
І так обпікає новина кожна,
Кожне слово самодостатнього горожанина,
Так сліплять очі оті ядучі шмарклі,
Оті жалкі газет щупальці,
Оцей отруйний слиз телебачення,
Оці нетривкі парасолі бургомістрів,
Оці тенета їхніх керманичів,
Оці мудреці їхні – холодці плаваючі,
Споживачі планктону офісного,
І пірнаючи у цей світ незворушний
Істин банальних і огидних вигадок,
Гадалось-думалось: та чого б це
Мені на них ображатися,
Чого б це мені отим містом бридитись:
Бо не люди ж то, а медузи –
Будуть вони слизувати й плодитися,
Аж поки хвилі їх на берег жаркий викинуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667039
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 20.05.2016
Весна не спить, та ніби у сні
В авто моєму спокій-неспокій!
Там за вікном у містиці - дні,
Салон містерій сповнений доки...
У ньому ти, чаклуєш і льєш
Від рухів мОїх соком магічним,
Із кожним з них щедріша стаєш,
Коли полоном спиш еротичним.
Так легко блискавку стібнути вниз,
Ще легше платтячко скинуте долі.
Ти так палаєш і дариш сюрприз,
Коли я бачу лиш контури голі.
Коли так смачно зріють вуста,
Коли так ніжно груди торкаю,
Коли ти янгол, в одночас проста,
Тримтиш і збуджуєш - я відчуваю.
Чіпляють пахощі, смак в тебе є.
Розкриті ніжки - владу пізнаю,
Між них гарячих обличчя моє,
В притул вустами тебе затискаю.
Коли облизую - стогнеш, проси...
Коли так ніжно то очі прикриті...
Коли візьмеш мій гарячий, даси
В тебе зайти, там де соки розлиті.
В тобі він твердий, цілунки м'які...
В тобі він глибоко, мілкі мурахи...
В тобі так гаряче, рухи слабкі
Мов перетворюєм в сильнії махи.
Ми відчуваєм як щось розлива,
Тобі стискає у горлі і скронях,
Твої конвульсії ніжно взрива
Мої долоні у твоїх долонях.
Весна - магічність і спрага у ній.
І ти тамуєшся, мене тамуєш,
Віддай же сік мені сповнено-свій,
І мій так ніжно ти лоном відчуєш.
2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647409
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
творчі люди - це ті ще естети,
в них гурманів прихований ген
їм подай всі відтінки паштетів,
найніжніше римований крем
є скромніші ще слуги в натхнення,
вони творять лише від тих пір,
як поглинуть півбанки варення,
ну, й пегасної барви пломбір
вірнопіддані є в шоколаду,
чи існує наркотик страшніш
і є торту васали підвладні
(вони гострять свій стиль, наче ніж)
мореплавці у чашечці кави,
ті, хто душу продасть за пуер,
хто так прагне здобути славу,
що і пензлі гризе на десерт
шардоне надиха на трактати,
пироги - на чарівний балет,
а початки кубізму - в салатах,
і ноктюрну - в квартеті котлет
у митців різні є і дивацтва,
тільки спробуй знайти плагіат,
мріє хтось про грифонові яйця
й алхімічний живий мармелад
знаєщ, творче життя не солодке,
не завжди воно навіть смачне,
та в будденість долиє сиропу
творчих див, що оправдує все
20.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645674
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 24.02.2016
[i]Усе, що маю в світі я,
Одні невидимі пізнання :
Хмарини в небі як сім"я
І сонця потайки кохання...
І вітру завивання в горах,
Що ревно прославляє волю ;
Так тісно у людських заторах,
Так легко там на видноколі...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646571
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 24.02.2016
На світі все - як два на два, -
Проста математична дія:
Прийми великий дар життя,
Плекай, твори у ньому мрію!
Не утікай на манівці,
Лякаючись ударів долі:
Вони лишають лиш синці,
Синці ж зійдуть, хоч і поволі.
В короткій формулі простій
Усе, що мусиш твердо знати -
Благословен, хто йшов до мрій,
Благословен, хто вмів чекати!
Редактор: Ольга Близнюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168577
дата надходження 28.01.2010
дата закладки 23.02.2016
І чорнило ночі між пальців гусне, стелиться,
а зорі летять з вертикалей, збиті гарматами.
Вона замикає груднину на ключ, вона сердиться,
що ніхто її не боїться по-справжньому втратити.
І щоночі вона магнетично дірявить сувої темряви,
наче мантри й закляття торочить одне-єдине:
«Найгірше – це не залишитись неоціненим.
Найгірше – у всьому чути свою провину.
У тому, що зроблено вчора й століття до тебе,
що сняться кошмари, вбивці розгулюють вулицями,
що комусь загорається злість поміж ребер,
а в тебе ніжність, як миро, стікає вилицями.
Найгірше – торкати натягнуті струни дощу богомільно,
в'язати краплинами линви душі обірвані.
Найгірше – садити троянди біля катівні.
Найгірше – збирати зів'ялі пелюстки квітів.
Найгірше знати, що щось в тебе з серця випало,
та в в'язкості марень не чути подзвону гаєчок.
Найгірше – розколихати ілюзій вихори
І наодинці ними же ж задихатися».
Її погляд розстрілював насмерть покірне небо,
проте навіть крізь сутінки відчувала його колони.
Вона вже хребтом вросла в його присмерковий гребінь.
Вона вже змирилась із цим ритуалом, немов із хворобою.
І коли вже ставало в очах забагато ніжності,
коли сприйняття й відчуття загострювались
на площах, перед лицем всечесної більшості,
вона різала руки й кричала – із неї досить.
А потім верталась у свій охололий вакуум,
дивилась в вікно, поки вечір снує павутину,
і думала: «Найгірше – любов'ю відлякувати.
Найгірше – любити так, щоб вбивати людину.
Найважче – тримати власноруч поставлені межі,
стріляти з окопів, ховатись в траншеях і бункерах,
тоді, коли тобі вже насправді ніщо не належить,
тоді, коли навіть твій одяг ворогом куплений.
Найважче не бути відштовхнутим, не помилятися.
Найважче – тримати порожні лави в тилу,
коли кожен, кого ти любив, почав відрікатися;
кожен, за кого ти ладен померти в бою.
Найгірше – комусь повірити, когось торкнутися.
Закликати на причастя і ніжністю мирувати.
Найгірше – свідомо погодитися на приручення,
коли вже давно кращі гібриди виведені.
Найгірше – не невідомість, не недосказаність.
Найгірше – то неможливість на все це вплинути.
Найгірше – чутися кволою пташкою,
не здатною шибку до порятунку вибити.
І навіть не злості треба боятися, а любові,
бо найбільше болить, як тиск на аорту підвищується,
бо злість десь жевріє між телефонних дротів,
поки любов розриває серця перегнилою тишею».
І вона знову злиться на себе, звинувачує, втомлюється,
бо висновки в неї непослідовні і самовпевнені,
бо кожна з думок – пощерблена втома лиця,
бо кожна із літер – у щоку цілована демоном.
Урочисто собі обіцяє – над ранок все зміниться,
берегтиме троянди у серці, як найкрихкіші атоми.
І чорнило ночі між пальців гусне, стелиться,
а зорі летять з вертикалей, збиті гарматами.
19.11.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622854
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 23.02.2016
Легше, мій хлопчику, легше, це просто кошмари.
Давай порахуємо разом усі удари
серця, що пташкою б'ється в груднину.
Легше, мій хлопчику, легше. Це моя провина.
Тихо, мій хлопчику, тихо, я тут, я з тобою.
Я заховала усю вогнепальну зброю,
я зупиню усіх вбивць і грабіжників.
Тихо, мій хлопчику, тихо. Спи, моя ніжносте.
Не виривайся зі сну, моє перестигле щастя.
Найдужче боюсь стати тобі невчасною,
коли сонний штиль видінь на чоло лягає.
Я не будитиму, хлопчику. Спи, моя радосте.
Залишатимусь поруч, стерегтиму твій сон, як блокпост,
розправлятиму зморшки і родимки – ось,
грітиму руки своїм обмороженим диханням.
Я так люблю тебе. Спи, моя крихітко.
Але раз на півроку ти зриватимешся з постелі,
кричатимеш так, що здається, тріснуть легені;
судомно тремтітиме тіло, спітніють руки.
Легше, мій хлопчику, спи. Спробуй забути.
Де ти, мій хлопчику, згублений у галактиках?
Хто твоє тіло крихке розбирає на атоми?
З ким тобі, хлопчику, холодно, з ким тобі тепло?
Де твоє небо, хлопчику, де твоє пекло?..
Хлопчику мій, ти лишаєш для мене ключі?
Ти чекаєш на мою появу пізно вночі?
Серце моє, ти б'єшся для мене, за мене?
Ти пластилін у моїх долонях чи кремній?
Коли приступ минав, і ти знов поринав у сни,
я тримала тебе, мій хлопчику, у затінку крил.
Одна по одній, стираю з обличчя перли –
Я знов не зізналась тобі, що давно померла.
14.11.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622855
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 23.02.2016
Десь виринають з пам'яті то дати,
Але частіше образи, фрагменти...
Де мама все щось робить коло хати,
А в гаражі у тата інструменти.
Наші собаки: трохи рижа й чорна.
І сад з городом - майже на подвір'ї.
Завжди всміхнуся, - спогадом пригорне
Так, ніби душу залоскоче пір'ям...
І я щаслива... Боже, як щаслива,
Коли згадаю пустощі дитячі.
Ту солодющу, ту медову сливу!
Й далекі зорі - тихі і тремтячі...
І в серці сум, і радість, - все від того,
Що доля ця дала мені пізнати
Двох ангелів життєвої дороги:
Невимовно коханих маму й тата.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580361
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 23.02.2016
Як маю тобі пояснить:
Чи конкретно, ачи загально, -
Кожне слово твоє болить,
Кожна фраза твоя фатальна.
Як сказати маю тобі,
Що ніколи не буду інша!
Вже черствіти пора, чи ж ні?
А мені з кожним роком гірше.
Ще у грудях не та печаль!
Тільки ніжно-холодна втома.
І на серці від того жаль,
Що приходить пора зимова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525330
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 23.02.2016
[i] Вбери-но білу сукню
на тіло на прогінне,
на виґронені перса
і лебідь живота.
Вбери-но гарну сукню
і усміхнись лукаво
і загучи хапливо,
як скрипка, з-за плеча.[/i]
Василь Стус
Одягну білу сукню для тебе із ніжної зваби
плавні вигини тіла покриє легенький сатин.
І з'їдатимуть очі мене - неймовірні нахаби!
Я зійду у реальність з твоїх ілюзорних картин.
Малюватимем щастя нестримно-солодке з натури,
і не спинить ніхто буревію і зливи дует.
Ти сміливо зруйнуєш іще неприборкані мури
зі спокусою в парі, з поривом жаги тет-а-тет.
Усі рамки зірвеш, обійдеш неприступні кордони,
нас охопить раптово шаленства і мрії завій.
Ми дізнаємося, що бажання буває бездонне...
А опісля, коханий, ти знову поринеш у бій!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599312
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 23.02.2016
Про тебе говорить самотнє ліжко.
Тобою дихає місто.
Відсутність твоя- це значно гірше
За просто відсутність змісту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613228
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 01.11.2015
Я сумую за тобою, любий,
Хворі нерви колихає струс,
Ти для мене, як пекельна згуба
І найбільша в світі зі спокус.
Я сумую, ніби сніг улітку,
Як мольберт за поштрихом митця,
Як тварина, загнана у клітку,
Я сумую, любий, без кінця.
Лиш вві сні розпливчасто малюю
Сині очі ніби іздалля,
А прокинусь – наново сумую,
Як за мамою невтішне немовля.
А душа надіями ятриться,
Кволе тіло розтинає щем,
Так сумує молода пшениця
За липневим проливним дощем.
Так чекає серед посту здоба,
Зраджена захмеленим вином,
І так плаче птаха жовтодзьоба
За розбитим батьківським гніздом.
Я втомилась і, мабуть, до скону
Не знайду тебе в імлі дібров,
І сумую, як свята ікона,
Що давно не чула молитов.
І від вітру я із неба чую,
Що вже сліз забракло і богам,
Та поки – я віддано сумую,
І цей сум нікому не віддам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525323
дата надходження 23.09.2014
дата закладки 05.10.2015
А осінь
Вже холодними крильми
На нашу долю хмару насуває...
Та досі
Ідемо у парі ми.
Мелодію кохання серце грає.
Від того,
Що ти вірний лиш мені.
Що щастя в душах сяйвом розлилося.
Таке, що не намрієш уві сні.
Що ми з тобою -
Разом йдем у осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611393
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 05.10.2015
Я – це дощ, що шукає земної домівки,
Мені спокій набрид атмосферних садів,
Тепер хочу упасти на груди бруківки
І в підземного серця вслухатися спів.
Прагну втрапить у рідного поля долоні,
І зросити дітей, мо’ якраз підростуть,
І зірвати з дерев кілька вишень червоних,
Хай притлумить їх смак цю гірку каламуть.
Та найбільше багнеться навшпиньках
По карнизу пройтись до забутих вікон
І дивитись прості та домашні картинки,
Замість квітів лишивши коханій озон
Але я - тільки дощ, я - міжсвітній бурлака,
Я колись був живим, та війни круговерть,
Відняла мою суть, коли вітер заплакав,
І вода прийняла новознайдену смерть
За межею крові я бездонно-прозорий,
Хоча спогад цей мій десь тріпоче іще,
Мила, глянь своїм люблячим зором,
Може, ти за дощем і побачиш мене.
23.06.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611370
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 05.10.2015
Відчуття...
В мене на тебе таке чуття
загостренне,
інколи навіть звірине
Чуття,
що ти принесеш мені відчуття
Саме ті, що потрібні
емоційно
нестабільній
дитині
Людині
Жінці
Тваринці, що має на тебе чуття.
Тварюці, що дряпає з відчаю стіни,
ногтями помітки по кожній годині
годинники - злодії,
крадуть хвилини.
Дії...
Потрібні дії!
спрямовані акти
перша.
друга.
третя
Дії!
Не тревіальне розмноження.
Множення
додавання
віднімання
в дужках
корінь із невідомого,
як ведучий з відомого.
Дріб
дрібними,
а потім значними кроками,
відводячи в степінь
степними дорогами,
щоб заблукати
там,де ти
посадиш корінь
з мого невідомого,
а як зросте відповідь,
не зривай.
Заквітне
рівняннями новими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608931
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015
вимкни трикляте світло!
навіщо воно і для кого?
у темряві поцілунки солодші,
а ти залишаєшся незнайомкою,
котрою і є насправді.
світло, ця вавилонська вежа,
дарує тільки ілюзію спокою,
де контури стали речами.
довірся мені хоча б на годину,
дай свою руку і я проведу тебе,
вродливу, сліпу та окрилену,
столичними двориками.
молох не бачить того,
хто не бачить його.
на дотик вивчаючи вулицю дарвіна,
ти вперше потрапиш у місто.
почуй мене хоч сьогодні!
всі вірші нічого не варті
в порівнянні із родимкою на твоїй щоці.
вимкни трикляте світло!
воно не потрібне за відсутністю глядачів
та професійних критиків.
твій дотик нагадує фільм
«остання любов на землі».
щодня помиратиме наша любов,
народжена на зло географії.
не хочу бути сліпцем насправді,
тому вимикаю світло
і всі невимовлені слова
вистилаються ніжністю
на аркуші твого засмаглого тіла.
я завалив цю зимову сесію,
тому що у ліжку, в якому ти поруч,
так і не зміг заснути.
коханці – це вічні студенти,
які без обіймів, як без інтернету,
просто повільно вмирають.
(особливо під час зимової сесії)
моя суперсила – це бути у місті,
в якому тебе немає.
у всіх цих містах.
тому, коли я приїду,
вимкни трикляте світло
і хай ця любов триватиме вічно,
або, принаймні, до ранку.
P.S. Про важливість цієї дівчини можна сказати лише одне: я отримував смс-сповіщення її твітів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584227
дата надходження 29.05.2015
дата закладки 24.09.2015
мій сум за тобою -
це сум морського піску за гірською водою.
коли засинаю у ліжку сам,
то б’юсь із собою як клод ван дам.
коли ти підходиш мене обійняти -
тремчу як алкаш в очікуванні зарплати.
у день, коли схочеш від мене піти -
накриються сервери та порти.
мій сум за тобою –
це самурай, що уперше здається без бою.
любове моя, ти – паротяг,
який на друзки розбиває буденне життя.
мої до тебе листи – це намір
хоч на хвилину перекричати мільйонний гамір.
поезія – просто дешевий трюк,
це посмішка, якою озброєний кожен малюк.
навколишні люди нагадують меми
і взагалі, життя без тебе – це демо.
тепер я щоранку вмикаю тб
у сподіванні побачити там тебе.
усі ці країни нічого не варті,
допоки ти бачиш їх лише на уявній карті.
мені не потрібні ні лондон, ані пекін,
якщо там відсутній наш спільний чек-ін.
мій сум за тобою -
це сум морського піску за гірською водою.
Це добрий (або поганий) знак,
що все, що між нами стається,
стається не просто так.
мій сум за тобою –
це непомітне прощання коханих рукою.
Мій за тобою сум -
Це перший взаємний погляд,
після якого по тілу проходить струм.
P.S. Коли тобі сумно - значить, ти маєш про що написати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608911
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015
Влітку найкраща розвага - штурхати тебе в плече,
Коли у кімнаті стає невимовно гаряче,
Я воюю з тобою завзято, як команданте Че -
Поглядом, голосом, пальцями.
Літо повільно насаджує владу розпусну свою:
Ти розпускаєш волосся, я розпускаю армію.
Тихо шепочеш: "я хочу створити сім'ю...",
Щоб зрозуміти це, не треба читати Дарвіна.
Львівські дівчата музичні, заводяться не на жарт,
Вони поглинають поетів очима жадними.
Коли пропонуєш тепло, вони обирають жар
І, як не дивно, завжди отримують бажане.
Влітку, коли на світанку намети вкриває роса,
А Доктор ще спить у глибинах блакитної Тардіс,
Я вже збираю цукор із тіла твого, мов оса,
Хоч після сніданків таких - стовідсотковий кар'єс.
Влітку найкраща розвага - кохати львівських дівчат:
У парку, на сходах, у комірчині фізика Санича.
Серце б'ється, як самурай, як останній набат...
Якщо забрати у нього тебе - то ніц не зостанеться.
P.S. Часом достатньо вдовольнитися уявними сплесками води та не тривожити поверхню лісового озера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608912
дата надходження 24.09.2015
дата закладки 24.09.2015
Багато речей повинні вмирати безмовними,
Хоч яким би там сенсом глибоким не були наповнені;
Та є те, що назавше стане безсмертним, –
Люди, що світло проносять крізь терни й темряву.
Вони майже звичайні: говорять по телефону,
Часто також відчувають смуток і перевтому,
Депресують, хвилюються, що знову нічого не зміниться;
Але в них особливість – очі інакше світяться.
Мій Світлячку, ти знову покірно спитаєш:
«Хей, як ти? Що робиш, де пропадаєш?»
І отримаєш відповідь, мов місток понад Летою:
«Пошукай у пітьмі, між недоробленими поетами».
Світлячку мій, мій милий Ліхтарику, я не проситиму світла,
Хоч інвертована на добро параноя всуціль налипла,
Попри жахливі думки, що зміяться Ериніями –
Доле
Боже
Янголе, вбережи її.
Не можна весь час світити іншим під ноги
(Чорт забирай, хай самі шукають дорогу!),
Особливо, якщо робити це власним серцем –
Воно в тебе, Іскорко, кришталеве, ану зірветься.
Тримай своє світло, Ліхтарику, бережи його
Бо ж Час похмурий роз’ятрює душі ожиною;
Та поки маєш в серці те, що не вмирає:
– позич мені світло.
– авжеж, Світлячку, тримай.
[світлішій за саме світло].
6.1.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603970
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 04.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.09.2015
Закралась осінь в мій душевний сад,
Збирає серця пелюстки, мов роси,
Вже дихає холодний листопад,
Та трохи смутку заплітає в коси.
Всі спогади, де пройдено життя,
Біжать у даль, де відліта лелека,
Де сивина-подруга забуття,
На роздоріжжі жде мене здалека.
Ще хочу Боже бачити весну,
Цвісти бузком,купати душу в росах,
Зустріти ще лелеку не одну,
Та цілувати землю в росах босих.
Криничної впиватися води,
Що зачерпну коло старої хати,
Згубитись, замести свої сліди,
Із сходом сонця лиш пісень співати.
Та осінь перекреслює думки,
Де сивина виблисує на скронях,
Не вернуться із вирію роки,
Лиш спогади лелію у долонях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602156
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 26.08.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.08.2015
Безкраї, запашні степи,
Високе небо синє-синє,
В повітрі лине аромат
Від гіркуватої полині.
Стрункий високий очерет,
Мов огорожа біля ставу,
Птахи виводять пірует
На плесі, з криком без угаву.
Вранішнє сонечко пряде
Яскраву кладку через воду
Пихата чапля ледь бреде,
Милуючись на свою вроду.
А далі ,скільки оком кинь,
Рівнина мліє попід сонцем,
Зриваючись у неба синь
Десь за межею горизонта.
18.08.2015р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600492
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Я украл тебя у другого
Потому, что не быть ему Богом.
Я украл тебя у любимого.
Он не дал необходимого.
Я украл тебя у главного,
Хотя, в общем, и славный он.
Я украл тебя у партнера.
Он наскучил тебе очень скоро.
Я украл тебя и у мужа.
Для Любви паспортов не нужно.
Я украл тебя у единственного.
Только мы стихи едим с тобой.
Я украл тебя у поэзии.
Обо мне стихами грезишь ты.
Но всегда я тебя отпускаю.
Украду тебя снова, я знаю.
И неважно с кем спишь ты ночами.
Уношу я стихов парусами.
05.11.14 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600436
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
На обломках меня
Ты увидишь Помпеи.
На осколках стихов
Тут Любовь еще греет.
Пусть хромает походка.
В волосах давно Альпы.
От вулканов красоток
Плавятся и базальты.
Статуи в слое пемзы
И мозаики в стенах.
Ты меня постепенно
Отрываешь усердно.
Слой за слоем снимаешь.
Оголяются нервы.
Ты не первой копаешь
С трудолюбием стервы.
И в разграбленный город
Запускаешь ты руки.
Антиквар-археолог
Стихи роешь от скуки.
Чтоб кусок красоты,
Откусив как акула,
Продать все за гроши
Для торговцев минулым.
На картине Брюллова
Не найти тебе места.
Грабишь город ты снова,
Собираясь раздеться.
И в пожарах Помпеи
Содрогаются стены.
Город пеплом седеет,
Но Любовь в нем нетленна.
05.11.14 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600434
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
И васильковый, и слегка медовый
цвет неба на рассвете... Горизонт
залит весь киноварью... И по слову,
по вдоху в новый день тепло течёт.
И сердце переполнено... Хороший,
родной мой, ненаглядный человек,
люблю тебя! И солнце на ладошке
протягиваю... Вот... и мой рассвет,
и нежности цвета, оттенки утра...
Люблю тебя! И значит - этот день
счастливый, без остатка, до минуты...
И всё тепло - тебе, родной, тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600179
дата надходження 17.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Уходит лето, и торопит будто
все эти холода и стаи туч...
Но, каждый день мой, как и прежде, чудо!
И облака, и бархатцы в саду...
И каждый миг, что нежностью наполнен -
навстречу шаг, от сердца к сердцу, да,
навстречу... летним-знойным-дынным полдням,
и яблочным рассветам, и... Не так,
не облачно и холодно, а... сладко
я чувствую мой август! И тебя,
любимый мой, не просто где-то рядом,
а в каждой клетке, вдохе... И опять
смотрю на август - обожаю будни,
и каждый лепесток, и... этот сад.
Тебя люблю я, родненький мой Чудо!
И лето так вот чувствую опять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600440
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Кавові аромати, несуть у листопади,
В часи коротких днів, і ночі зорепади.
Кавові аромати, казки несуть до хати,
Про злих коротунів, і добра ненька - мати.
Мабуть тут річ не в каві, але у добрім слові,
що вік не охолоне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600472
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
[i][color="#134d23"]Ой, мольфарику, мій ворожбите,
Чи умиєш у ку́пелі чар
Безнадією душу побиту?
Порятуй, повелителю хмар!
Нагучи забуття на флоярі,
Різнотрав'ям-жагою напій,
Нехай дні зненавиджено-ярі
Заблукають у гущі глухій!
Поцілунки роздмухай у ватру,
Повишарпуй з корінням жалі,
Щоб і не спом'янути їх завтра!
Пожалій ти мене, пожалій...
Неприборкана магії сила
Здатна гори звернути круті,
Тож тебе, чародію, просила б:
Поможи не зітліти в куті,
не згубити себе до останку,
відшукати назначену суть ...
...Я твоя до наступного ранку,
Ти зі мною, мольфаре, побудь...[/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600439
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015
Почекайте, вітри, не зривайте із серця надію,
Я не вірю, що він поверне мені в нього сніги...
А як так,то нехай скам'яніє, змете буревієм,
Її крихітну тінь вам без бою віддам назавжди.
Почекайте, вітри, не штовхайте в задуму роздолля.
Бо не вірю, що там, я знайду свій омріяний рай...
Я не вірю, що нам нещасливі судилися ролі!
А як так, ну то що ж...Як судилося так, то нехай.
Почекайте, вітри, ще хвилину, ще дві почекайте.
Ми поранені, так, але ті, які здатні іти,
Разом зможемо йти, разом б́удемо, Боже, ми варті!..
Як плече до плеча, серце з серцем, рука до руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341853
дата надходження 04.06.2012
дата закладки 17.08.2015
Можливо, колись хлопець, що живе напроти,
Навчиться зцілюватись квітами, а не наркотиками,
І самокрутка чергова зів’ється стеблиною маку;
Але поки дим виїдає нутрощі аміаком.
Але поки пальці пахнуть дешевими цигарками,
І рубці заживають під випивку і серіали.
Можливо, колись він навчиться гоїти їх квітами,
Можливо, він навіть із терном у серці житиме.
Можливо, колись він закричить і прокинеться,
Окине оком свій шлях і – на(е)певно – спиниться,
Заливатиме очі трояндовими пелюстками, а́ не
Напівалкогольними шотами й пакетами марихуани.
Напівалкогольна усмішка навіки зійде з лиця –
Посприяє загоєнню останньої рани-рубця,
І очі його зацвітуть, як волошки – легко,
Ніби закресливши все попереднє пекло.
Ніби гілка пахких хризантем чи душного бузку,
Загориться усмішка, що розстріляє впритул
Безбожжя всього, що він ніс, чим він дихав, що пив:
Ілюзії, марення, вади, останки див.
Ілюзії геть відцвітуть, мов червневі липи,
І він зрозуміє усе, що лиш міг зрозуміти.
Можливо, колись хлопчина, що жив напроти,
Навчився би зцілюватись квітами, а не наркотиками.
29.6.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598783
дата надходження 10.08.2015
дата закладки 14.08.2015
А що, як ми лише крихітні зморшки на долоні вічності,
часом глибокі, але дрібні, непомітні, нечутні – в більшості,
гоїмось, швидко затягуємось, як кровоточива рана;
на долонях у вічності не лишає відбитки карма.
А що, як ми лише миттєві вогні на дні очей часу,
спалахуємо, мов прокажені – стрімко й невчасно,
переливаємось, перетікаємо, блищимо, як ночі агат,
не залишаємо навіть позначок в системі координат.
А що, як ми лише волосини з копни історії,
посічені, зламані, збляклі, понурі, стомлені,
випадаємо із сюжету героями зіграних ролей,
залишаючись навіть не наодинці зі своїм болем.
Господь кліпає раз на століття, і починаються війни,
міняються устрої, влада, клімат і покоління;
залишати сліди – на піску, на траві, на камінні
єдиний із шансів спинити процеси тління.
10.8.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598907
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 14.08.2015
бо насправді кожен рокер мріє бути рокером
відпускати волосся, як птахів з кліток
тавруватись татуюваннями, аби в моргу легше було розпізнати
тепер-бо багато вмирають від передозу
я рокер і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ніколи не жив
якщо не знаєш як це – стояти над стотисячним натовпом, як Христос
здіймати руки до неба
і чути як вони моляться на тебе забиваючи тобі місце в Раю
попри всі дрібні грішки і дві-три судимості
і вібрувати музикою, як від Паркінсона
не те, що ці шмаркачі-піаністи, трясця їх матері
тільки й триматись за спідниці і цмулити вино
замість віскі
я піаніст і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ніколи не дихав
якщо не знаєш, як це – зривати оплески залів
наповнених імператорськими пінгвінами
безсоромно цілувати чужих жінок за кулісами
викидати тонни квітів на смітник просто тому, що їх забагато
пожинати захоплення й в'язати його у соковиті стоги
стогнати від болю й помирати кожного разу
сідаючи за рояль
не те, що ці неприкаянці-художники, трясця їх матері
тільки й тринькати гроші на фарби й ляпати будь-де
називаючи мазанину мистецтвом
і помирати як бомж
я художник і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ніколи не торкався
якщо не знаєш, як це – заплющувати очі й бачити минуле
слухати шум крові в своїх передпліччях
розмальовувати слова, дотики, мрії
доводити до сліз поєднанням двох штрихів
вдихати густий запах масляних фарб й занурювати руки в розчинник по лікті
спати з молоденькими моделями
малювати портрети в маршрутках
вдягатись як бомж, поводитись як заманеться
чути, як позаду навшпиньках ступає вічність
і цілує кожен твій крок
не те, що ці пройдисвіти-поети, трясця їх матері
тільки й заливатись випивкою курити до півсмерті
ліпити докупи слова без змісту без сенсу без мети
просто ліпити собі як будиночки з піску
а потім напинати мотузки як вітрила рибальських човнів
і повисати на них
як вишні
я поет і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ти ніколи не слухав
якщо не знаєш, як це – відчувати як всередині тебе хрипло дихає риба
сахатися рухів її хвоста
проростати руками в землю, як в небо – електростанції
стріляти у вічність, що йде позад тебе
тікати від неї, пручатись
бо все, що вартує у цьому світі – це свобода,
бо риби люблять свободу,
вгризаються в шкіру зсередини твердими губами
і просяться на волю
крізь наскрізну дірку в твоїй голові
я Бог і я замахався лишатись аутсайдером
писати їм галімі і геніальні тексти
напинати їх серця як простирадла хмар
збурювати їх кров як застояні води калюжі
освічувати їм шлях – ніби нашіптувати глухому
«двічі направо, а тоді ліворуч»
а тоді лаятись, що цей бовдур пішов прямо і гепнувся просто в пекло
я замахався вкладати зміст в пісні, якими вони заробляють на «щоб не здохнути»
бо вони сплощують його спріснюють стишують
і виходить, що то вже не я їх веду, а мене
часом я думаю – хто створив мене, і чому він не створив мене рокером?
я би ковтнув динаміт і поглушив би всю рибу в легенях
я б стер усі кольори, аби квіти втратили сенс
я б розладнав останній бісів рояль
аби лиш стояти, як Христос
і слухати, як вони моляться твоїми піснями
і пересохлими губами шепочуть твоє ім'я
і зірваними гортанями ковтають твої жести – казав,
йшов на найближчу хмару й напивався,
курив до психозу, ковтав дим легенями,
плакав, чухав наколку під лопаткою
і як перебиту лапу перев’язував сірі дреди
бо насправді кожен рокер мріє бути рокером
9.8.2015р,
Львів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598908
дата надходження 11.08.2015
дата закладки 14.08.2015
Від боліт Мічигану до прірви смарагдових прерій,
крізь південні широти і східні довготи землі
я несу на вустах твій сонний, важкий епітелій,
як ризи Христові несуть колонади святих.
І тихо, безгучно нам в ноги тече залізниця,
повітря вагою молекул в легені залазить свинцем;
вже сонце на овиді мріє, а нам все не спиться
від втоми, від віршів, від тихих розмов із Творцем.
І горнеться потяг до пліч, мовби птах приручений,
інертно й манірно муркоче із серцем в такт.
Та що би не сталось: між ріками, горами й кручами
ми знайдемо місце своє - цятку із мап.
[дорогій мандрівній супутниці]
12.8.15р,
потяг №100.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599542
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 14.08.2015
Прости, як зможеш. Зможеш, то прости.
А коли ні, то так цьому і бути.
У наші душі врізались світи
Чужих надій, що гірше за отруту
З'їдають все і більше, ніби рак.
Чеканням дні наповнені дощенту.
А знаєш, яке марево на смак,
Коли його торкаєшся моментом?
І, просинаючись, мовчиш. Мовчи.
Кружляють дні у вирії і роки.
Які по нас залишаться сліди?
Такі, якими були наші кроки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564652
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 13.08.2015
Прощання, прощання, прощання, -
За роком минає рік.
І, знаєш, скажу без вагання:
Ти - люблений чоловік.
Хай небо буває з грозами,
І ранок - одна імла,
Та якось всього в нас дозами:
І холоду, і тепла.
І якось всього в нас мірою,
що скаржитись - навіть гріх.
В бурхливім життєвім вирію
Рятує мене твій сміх.
Рятує плече підставлене
в хвилини й години мук.
Разом сильнішими стали ми,
Не розмикаючи рук.
В тиші такій оксамитовій
Збивається часу лік.
І хочу мовчати світові:
Ти - люблений чоловік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595889
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 13.08.2015
Мабуть, в космосі осінь почалась ще в серпні -
Опадають зірки, наче з дерева листя.
Мабуть, в небі запаси світил невичерпні -
Зорепади яскравіші, ніж падолисти.
Так буває, поглянеш опівночі в небо,
Й твої очі наповнені зразу зірками.
Ані книг, ані фільмів тобі тут не треба -
Наодинці опинишся перед віками.
Що було кілька тисяч літ тому у всесвіті?
Нові зорі з'являлись, зникали галактики,
Загубились мільйони планет у безмежності,
Тільки наша Земля все не змінює тактики.
Синьоока планета кружляє орбітою
В оболонці своїй атмосферно прозорій
І щороку вітається із Персеїдою*,
Щоби ти подивився, як падають зорі.
*Персеїди — один із найсильніших метеорних потоків. Названий за сузір'ям Персея, де розташований його радіант. Цей потік можна спостерігати приблизно з 23 липня до 22 серпня. Період найбільшої активності — з 8 до 14 серпня, а пік припадає на 12-13 серпня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599402
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 13.08.2015
Вона всотує в себе ніч – стає невидимою,
Чутливою до світла/ребром у темряву,
Волосся у неї так пахне соснами,
Що ліс ходить привидом
Поміж небом і
Землею.
Кохайся, дівчинко, річкою,
Тіло твоє дощами
Повними,
Ліжка торкаючись
Тільки спиною,
Звичка:
Віддаватися
Трохи
Сонною.
Зупинятися, щоб
Заснути,
Літо,
Верби,
Волосся,
Груди.
Стільки щастя
Холодним світлом
Пробирається
Через губи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597818
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 06.08.2015
Вірші не пишуться. Поруч тебе нема.
Хоча, як по правді, тебе й не було ніколи.
Летіла, не йшла, та мене обігнала зима
Бо зранила крила я вщент об твої частоколи.
Ти знаєш, коли я лягаю у постіль одна,
Вона в себе всотує всеньке моє тепло.
Цілується в очі тиша і крадькома
Пише на пальцях хною: "Його не було"
Не посміхаюсь. На те - мінус сто причин
Всі твої птахи - насправді крикливі ворони,
Що нас водили між тисяч тупих гільйотин
І розвели без прощання по різні сторони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597761
дата надходження 04.08.2015
дата закладки 06.08.2015
[i]Навіяне: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх... [/i]
[b][i]Василь Симоненко[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/cpuwBhLKFLc[/youtube]
[color="#0080ff"][b][i]Слова кохання… мають силу,[/i]
[i]Як будь-які гучні слова,
Чуттями кинуті красиво…[/color]
[color="#ff0000"]Від
них
шаліє
голова! [/color][/color]
[color="#0080ff"]А серце спить… Воно розумне.
Бо в ньому ка́рби Бога є.
Коли мовчить – воно щось дума,
На кшталт того, чи то – твоє…
Відтак не в слові вся причина –
В чуттях, що пишуть коди… щасть.
Перш ніж наважитись до чину,[/color]
[color="#ff0000"]Укміть,
чи
слово
серцю в масть![/b][/color][/color]
8.07.2015
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 27.07.2015
[i]Все новое - это хорошо забытое старое...
Но любовь - вечна и всегда молода...
Не верите?.. Я тоже... не верил... Но![/i]
[youtube]https://youtu.be/MMZwk4PveIE[/youtube]
[i][b][color="#ff00d9"]Во все века любови сладость,
Как страсть к соитию – о стыд,
В мгновенье ока разбивалась
О горечь мелочных обид.
Придирки, брань, косые взгляды
И колкость лживых, грубых слов –
Что вам еще, злодеи, надо,
Чтоб сжечь невинную любовь?..
Что ж, наслаждайтеся злословьем,
Кичитесь жесткостью гримас!..
Они ваш образ – безусловно! –
И лик людской погубят в вас.
Слова обидные все рушат,
И злость любовь испепелит!..
О пепелище! Спрячь получше
Следы безумства и обид!
На диком месте, на опале
Взойдут цветы и травы вновь,
И как Исток – всему начало
Воспрянет Вечная Любовь![/color]
[/b]
7.08.2001,
Табачное (Крым)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595689
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Ты крайне нервная система,
Я воплощенье пофигизма,
Однако нам вполне комфортно
В союзе странных организмов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312331
дата надходження 08.02.2012
дата закладки 27.07.2015
[i] Кохатися… в любові… Чи не найвище щастя?
Та не кожному вдається зберегти ланці кохання…
І рвуться в’язила… І скіпаються людські долі…[/i]
[youtube]https://youtu.be/4Gkk4NGCr-8[/youtube]
[b][color="#7700ff"][i]Як часто ми те не цінуєм,
що в нас приємне й любе є…
Любов взаємну не шануєм,
Та кров один з одного п’єм!
Як же приборкати, всмирити
Те, що́ любов не йме за суть –
Щоби буття циркадні ритми*
В родинне русло повернуть?
Напевно, є одна дорога,
Що знищить нелюбові тінь, –
Сліпим звернутися до Бога,
Втлумити оберти крутінь.
Єднання навколо ідеї,
Що нейминуй** очистить дух,
Спонуку дасть спитати: “Де я?”
Й отримати одвіт услух…
…О, темні сили відцентрові,
Що в смерть розшарпують любов!
Чом не кохаєтесь в любові
й ланці ви рвете знов і знов? [/color][/b]
17.07.2015
__________________
*Добові коливання біологічних процесів.
**Неодмінно, неминуче.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594370
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Я не пишу два года - мне просто нечем.
Пальцы роняют ручку и мысли скачут
рыжим бесплодным полем, иссохшей речкой.
Я не могу - как раньше не мог иначе.
Раньше твои ладони сжигали кожу
и оставляли знаки - из этих знаков,
если полить чернилами осторожно,
сами росли стихи - разновидность злаков.
Время прошло и знаки впитались в тело
Перемешались и растворились в венах.
Переварились. стали обычным делом.
Скучно, бессмысленно, стыдно, обыкновенно.
Я закрываю глаза и иду навстречу.
Ты подошла вплотную, сняла перчатки.
Время не лечит. Живое - точно не лечит.
Видишь - опять проросли твои отпечатки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592630
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Все очень хреново, девочка, так хреново,
что солнце погасни завтра - пусть, ерунда.
Я честно пытался быть мелочным и пиковым,
да только не выйдет, видимо, никогда.
Я сразу в тебя врастаю, сплетаю нервы
с твоими сосудами. Слышишь, вскипает кровь?
И ты отвечаешь. Первый. Ты помнишь. Первый.
Теряешь рассудок, выходишь из берегов.
Мы море - смываем границы и рушим скалы!
Мы землетрясение, Мы идеальный шторм!
Нам мало - мы бесконечность - и снова мало...
Мы - Всё. Ничего. Не важно. Молчи.
Потом
ты надеваешь кожу, одежду, маску,
неуловимо меняешься и опять -
между тобой и мной - голубые каски
с четким приказом - вот этого - не пускать.
Снова твой город и снова - моя дорога.
Рядом - не рядом. Чужие - плечом к плечу.
Я улыбаюсь глазами. Ты смотришь строго.
И ждешь моих писем. Долго. А я молчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593086
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 27.07.2015
[i][color="#ff0000"][b]Лиш сон… Не яв… Та все так зримо:
Зустрілись поглядом… І що ж –
Вже полоснули серце рими,
А в тілі – млість… пещота... дрож...
І ти стоїш, немов билина…
В промоклому, як хлющ, плащі…
А я до тебе серцем лину –
З лиця я п’ю твої плачі…
І вперше ось за сотні років
Промовив щиро: “Будь моя!”
І в серце враз вселився спокій,
Немов потрапив в лоно я
Давно омріяного раю,
Де квіти, діти, я і ти,
Де враз нетлінно я згораю…
І вже не маю сил іти.
…Та в яві – мить: ми – на платформі…
Зібрав нехитрий твій багаж ,
Уже заповнені всі форми,
Ще мить – й ти за кордоном аж!
Я ж тут, удома! Залишаюсь,
Аби плекати новий рай…
Уже без тебе! Милий краю,
Мене, мій біль в мені розрай![/b]*[/color]
9.07.2015
________
*Нехай пощезне та держава,
Котра гарантії не дасть,
Щоб я не плакав… Гірко… Ржаво…
…Нехай палає болем власть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592729
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Колись давно в далекім лісі
Ріс величезний старий дуб
А у його великій стрісі
Сховавсь від тіні лісоруб.
І дуб зрубали ,зникнув ліс
Та на його одвічнім троні
Де не знайшлося місця лоні
Малесенький дубок проріс
І ріс він довгії роки
Навколо вже малі дубки
Рясні дощі їх поливали
Дужі вітри їх обвівали
Та вже пройшло багато літ
Вже виріс наш маленький дуб
А у його розлогій стрісі
Сховався новий лісоруб
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596149
дата надходження 27.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Невинний
Невинна ніч. Невинний день. Невинний сніг.
Невинні очі, руки і долоні...
Невинна гра. І твій невинний сміх...
Невинна мить. І я в твоїм полоні...
Невинна хвиля шквалу почуттів,
Невинним вітром тіні укриває,
Невинним полум`ям ти ніжності зігрів,
Яке невинно до світанку вистигає...
Невинність березень під снігом приховав,
Невинно вкрився ще на день зимою,
Невинним танцем з нею він кружляв,
В обіймах щастя, як і ми з тобою.
24.03.13
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595692
рубрика: Лірика кохання
дата поступления 24.07.2015
автор: Svetlana Rachynska
НЕВИННА
Невинно винний происмак у невинності.
Вино не винувате в своїй винності.
А ти уся така невинно винна...
Хоча і винна, та вини не видно.
І чим ти винувато завинила?
У винних винах ти вину згубила...
Твою вину судити я не в змозі.
Подай вина! Он келих...на підлозі!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595812
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 27.07.2015
Порівнюй мене з терпкуватим вином.
І випий до дна, до останньої краплі.
Я буду для Тебе грозою ранковою десь за вікном,
Лише Я.. У земному твоєму спектаклі.
Для інших - байдужих - я зникну навік,
Залишу їм сонце і літні серпанки.
Лиш ти не вагався, у серце проник, -
Й зостався блаженством у вихорі танго.
Я знаю про щастя і про боротьбу,
Та знову мовчиш. Ти боїшся нового.
Збентежений вкрай, вір у зоряну гру.
Та викинь з кишень усі страхи й тривоги.
Ми - вічні, ми діти матусі-землі.
Хоч губимось в світі, але ж не самотні.
Відкрий своє серце, обійми. Люби.
Звільнись від думок про минуле сьогодні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576715
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 27.07.2015
Співай собі, мій коханий, з ножем у горлі.
Я знаю, ти вмієш - голосно, не фальшиво.
А я тобі на зап'ястях червоних горлиць
і чорних хрестів голодним пером нашию.
Танцюй собі, мій коханий, з ножем між ребер.
Ти кращий з усіх - ти краще за всіх танцюєш.
Боги, як горох достиглий, дощі тереблять.
І згадують смертних ламкі імена всує.
І губи тремтять, і свічка в передпокої.
І рвуться зі скронь імен твоїх сорок дев'ять.
Ну що, мій коханий, що ти, у біса, скоїв?
Ножі у тобі ніжніші за орхідеї.
Співай собі і танцюй собі, мій коханий.
Хто ввірує в біль, як в музику, той спасеться...
А я у тобі так пристрасно застрягаю
як ніж у горлі
як ніж між ребер
як ніж під серцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581190
дата надходження 14.05.2015
дата закладки 15.05.2015
Вернувся я, і час минає ,
А сумнів душу розпинає.
А чи вона мене впізнає ,
Таким як став, таким як я є.
Чи вижене ? а може прийме,
Хоча б на час до себе в прийми.
Чи може лиш погляне німо,
Не поцілує не обніме.
Чи виставить людям на осуд,
Я в самоті втрачаю розсуд.
А серце в грудях так голосить,
Мій біль до неї чи доносить?
Чи вже біда ота збулася?
Якої я давно лякався.
І вже вона мене зреклася,
Тепер хоч кайся, хоч не кайся.
Чи на душі ще квітне ружа,
І ще до мене не байдужа.
На мене сердиться не дуже,
За мною ще хоч трохи тужить.
Думки летять, летять крізь простір,
Чомусь вони такі не прості.
А серце в грудях молить, просить,
Спинись, не мучся, уже досить.
Спинись, кричить воно, доволі,
Не можна поміняти долі.
Я викидаю мимоволі,
З душі тривогу, сумнів, болі.
Йду після довгої розлуки ,
Вона до мене тягне руки.
В словах її веселі звуки ,
Невже мої скінчились муки.
2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579284
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 06.05.2015
Ніколи, дай Бог, не знати,
Як власне дитя ховати,
Чи батько ти, чи ти мати,
Дай Бог про таке не знати.
Приходиш коли додому
У спокої чи у втомі,
Собі зізнаєшся в цьому,
Й не тільки коли додому.
Хай будеш голодним, голим,
Та просиш одне: ніколи!
2-07-2014 В. Пригорницький
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572351
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 06.05.2015
Гойдають темряву у парку
Сонливим світлом ліхтарі,
Були б жінки – були б ліхтарки,
Та вартові - чоловіки.
Дуби також стоять на варті,
І поруч молоді дубки,
Були б жінки – були б дубарки,
Але на варті парубки.
Як з перекинутої чарки,
Нектар вечірній ллє смаки,
Були б жінки – були б нектарки,
Проте смакують юнаки.
Оберігають парк від сварки
Вітрів Стожари золоті,
Можливо, є між них Стожарки –
Стожари, знаєте ж, зірки!
26-10-2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579227
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 06.05.2015
001
Вниз по отвесной лестнице, по небесной лестнице,
Обернувшись облаком, обернувшись соколом,
Опускался Бог – Огненный Стрибог.
002
Люди спали безмятежно в летаргической постели,
Продолжая размножаться, аки звери...
Бог ты мой! Что с Тобой? Что со мной?
003
И Тебя не ожидали, и Тебя не прославляли,
И Нагваля не встречали...
Кто же ждет Тебя, Господь, –
Древний Сварог, мой Пророк?!
004
Бог прошел – сквозь Землю,
Бог прошел – сквозь Время,
Бог прошел – сквозь Вечность,
Он прошел – сквозь Сон...
(Это был урок.)
005
Дети крепко-крепко спали в галактической постели,
Никого не ожидая в серебристых облаках...
006
«Где Мой плотный Адам?
Где Мой Сын Небесный?
Где Мой Свет Чудесный?» –
Вопрошал Господь...
Шесть миллиардов падших клонов?!
И ни одного подобия себя?!
Шесть миллиардов мыльных пузырей?!
Одни фантомы, призраки, големы?!
Я слышу лишь хлопки:
Секунда – лопнул – отошел!
Шесть миллиардов тощих тлей?!
И лишь Один Бессмертный и Неложный...
Но где он прячется
И как его найти?!! ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578357
дата надходження 02.05.2015
дата закладки 06.05.2015
Чи ти мене згадаєш навесні,
коли вином з порічок пахне вечір.
Коли у теплі, ледь помітні дні
торкає вітер не засмаглі плечі?
Коли нечутно розквітає день
готовий все прийняти у двобої.
В зіницях слів, вагань і сліз..-
майбутнього сторінка невідома.
А чи тоді, як падає зоря
і гасне в полі, обпаливши скроні,
коли вуста цілунками горять
всю ніч, і затихають на долоні..
Чи ти мене згадаєш навесні
У пік цвітінь кульбабового раю.
Чи знову спалахом мовчання пробіжить,
перегорнувши цю сторінку далі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574596
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 24.04.2015
Мирный май спустился с неба,
расцвели сады...
О, как ждали возвращенья все
родных с войны.
Ждали те, что знали - жив их
муж, наверняка,...
ждали матери и дети,
сёстры и сноха...
Как молились те, что знали -
без вести пропал,...
что повестку получили:
смертью храбрых пал.
Покалечены мужчины
возвращались в дом...
Всех встречал в родных пенатах
первый мирный гром.
Разорённые деревни, труб печных
мольба,
а в глазах рейхстага стены,
славная пальба...
Завоёвана Победа,
но какой ценой!!!
О, Иисусе,... о, Мария,...
о - Отец родной...
23.04.2015г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576509
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015
Коли слова, як чоловічі сльози,
тихенько капнуть на папір,
вантаж життя відвЕзуть вози
у мариво далеких зір...
Плоди бентежать в райському саду -
невдалий пошук вічного пізнання.
Мабуть не витримаю, скоро упаду
та дочекатися хоча б до рання...
А світ стріляє наче із гвинтівок,
війною йде на мене просто так.
Лишається гортати снів - листівок
і заправляти сонця повний бак...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576502
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015
LIRI присвячується)
Кто Вам теперь целует нежно пальцы?
Куда ушел Ваш китайчонок Ли?
(А. Вертинский)
Я был готов на эшафот, наверно,
Отдать чертям единственный свой глаз,
Когда в дыму припортовой таверны
В час роковой - увы! – увидел Вас.
Тугой корсет и кружева вуали…
Блистали Вы, а я был на мели…
А те, вокруг, они Вас называли
Так кратко и недостижимо – Ли.
Как нимфа Вы средь похотливых фавнов!
Я ревновал, от рома озверев,
Но все же мой шестизарядный магнум
На эту ночь остался в кобуре.
На корабле британского скитальца
Исчезли Вы, моя шальная Ли…
Еще Вы в эту ночь любили португальца,
А под рассвет с малайцем Вы ушли.
P.S.
Кто Вам теперь целует нежно пальцы?
Куда ушел Ваш китайчонок, Ли?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576500
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 23.04.2015
Розцвітають барвистістю сонць юнозорі тюльпани.
І в озерах калюж відбивається плесо небес.
І обпившись тепла розгоряються вишні ледь п'яні...
Наші долі колись переплелися міцно навхрест.
П-пів:
Пухом кульбаби
Розлетемося в світи.
Лети
В надзоряне небо.
Світ повен зваби,
Див, таємниць, новизни...
У сни
Вкрадуся до тебе.
Пухом кульбаби
Нас рознесе травовій.
І мрій
Барвисті прогнози...
Що було з нами
Ти забувати не смій.
Надій...
Сміх, дружба і сльози...
Навстріч до сонця і щастя...
Може уже й назавжди.
Тільки ці роки минулі
Ти у душі збережи.
І удачам я вдячна, що крила мені дарували.
І невдачам вклонюсь, що дали їм і силу і міць.
Нам летіти — не йти — у небесні незвідані далі...
Нам шляхи прокладати нові до незнаних зірниць.
П-пів.
Розквітають на лицях усмішки і сльози-росинки.
Розцвітають тюльпани і в душах палають вогнем.
Зупинися на мить, зупинися ти хоч на хвилинку.
Подивися на все, що лишається за рубежем.
П-пів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501369
дата надходження 26.05.2014
дата закладки 22.04.2015
Донька Бога і Сонця
Серед вітру і стін...
Захлинусь від свободи,
Згину в куряві слів.
Поклонюся Дажбогу,
Помолюся Христу
І єдину дорогу
Серед сотень знайду.
Піді мною стежина,
Наді мною зірки.
І єдина хвилина
Довжиною в роки.
Білим снігом на віях,
Сонцежаром в очах,
Як іскринка — надія.
Чорним паростком страх.
В швидкоплинності міста,
В предковічності гір
Я легенди намисто
Нанизаю зі слів.
І тихенько посію
У забутій ріллі
Під язичницьким небом
В християнській землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572254
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 22.04.2015
Узнавай ее в каждом городе, в каждой улице узнавай...
Бейся в стены,
царапай души и вены,
до удушья и до забвенья
за-бы-вай.
В сотнях глаз и сердец немых, будто в окнах чужих квартир, не она -
наконец, услышь.
Не ищи ее в стуже крыш.
Ведь исчезла, твой мир круша, -
У-мер-ла.
Не ищи ее, позабудь,
вдаль уносит ее тот путь.
Слышишь, прошлое не вернуть,
ты живой - только в этом суть -
так живи.
Белый снег занесет следы,
боль вкуется в седые льды.
Вот дожить бы нам до весны!..
Позабыть, как лихие сны.
Растерзать, растерять во тьме
все вопросы и мысли все.
По-мо-ги.
Забывай ее с каждым городом, с каждой улицей забывай...
Буря стихнет, и все пройдет.
Посмотри, кто-то тихо ждет,
Без укора тебя
любя,
Без слезинки с тобой
горя,
Без причины твой крест
неся,
Свет, поддержку, тепло
даря.
Ради ждущих
иди вперед.
Ради Солнца
зови рассвет.
Ради счастья
борись с бедой.
Ради вас...
Поверни домой.
Забывай ее, забывай,
только любящих не-те-ряй...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575033
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 22.04.2015
Я тільки два кроки наліво ступити
Хотів... Вже наваживсь... ногою рухнув...
Та поглядом жінки безжалісно битий
Спинився. Принизливо-тихо зітхнув.
А зліва від мене краса неймовірна!
Де взяти слів описати щоб форми?
Та поруч зі мною моя благовірна,
Яка не відпустить мій потяг з платформи.
Стою біля жінки та зиркаю вліво,
А ліво так вабить мене, спокушає!
Думками затягую вже в своє лігво,
Облизую губи і слини ковтаю.
Незручно при жінці наліво ходити –
Терпів до кінця і все ж сталося диво!
Вона відвернулась – я встиг прикупити
Велику омріяну бочечку пива!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446055
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 22.04.2015
Якось у дитинстві мій велосипед
Потрапив зі мною в страшне ДТП.
На швидкості десь кілометрів під десять
В годину збив бабцю, яку звали Леся.
Мабуть, таки сильним був велоудар -
Упала бабуся аж н[b]а[/b] тротуар.
На неї упав також зверху мій ровер,
І я був на бабцю упасти готовий.
Та милував Бог, я упав з нею поряд,
Почув як уста її злісно говорять:
"Абис ти, немите дитя сатани,
Наклав неодмінно собі у штани!"
Злякався, зізнаюсь, нечасто буває,
Коли тебе бабці отак проклинають.
Заскочив на ровера, “вибачте” крикнув,
Із місця пригоди утік швидше вітру...
Минули роки, де мій ровер не знаю,
Зате бабцю Лесю з тих пір споминаю.
Говорять кого бабця Леся прокл[b]я[/b]ла,
Того неминуче та доля спіткала.
А я вже втомився ховатись від долі,
То в хащах, то в гущах, то в нетрях, то в полі.
Та вирішив все ж нехай буде, що буде,
Можливо та доля мине чи забуде,
Не жити ж постійно мені у страху!
Та знов бабця Леся на моїм шляху
Зустрілась на цвинтарі, ще й проти ночі
І голосно крикнула, глянувши в очі:
"О, виросло, вмилось дитя сатани!"
Прокляття збулося. Наклав у штани…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509224
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 22.04.2015
Зашторюй швидше, мила, штори,
У ліжко спішно чимчикуй -
Знайомитиму із прибором!
Як працювати з ним врахуй:
У руки варто ніжно брати.
Там, де не треба, не тисни!
Цей пристрій дуже делікатний,
Він же не різьблений з сосни!
Скажу іще одне тривожно -
Зубами гризти це не слід,
Бо, ненароком, справді можна
Накоїти багато бід!
Я знаю - ти усе зумієш,
Мої вказівки пам'ятай!
Ти так давно про нього мрієш,
Тому вперед! Бери! Давай!
...Ну годі радісно пищати!
Ти справжня гуру! Це твій культ!
Старайся лиш не поламати
Новий телевізійний пульт!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461519
дата надходження 19.11.2013
дата закладки 22.04.2015
Хтось кресалом гігантські іскрини
Креше так,що аж котиться грім.
Щедро сипле холодні перлини,
Потім воду з цебра,мов дитина,
Ллє і ллє,і регоче над всім.
Хтось туманний,захмарний,весь мокрий
В решетині купає дощі
Та уже семиколірним оком
Нетерпляче підглядає збоку
Красне сонечко в синім плащі.
Хтось просіює дощики ситом,
Довго дощики сіє дрібні-
І вже дружно опеньки умиті
Видираються спритно на пні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415665
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 22.04.2015
"Окстись,палач зверей и птиц,
развившаяся обезьяна..."
А.Вознесенский."Сон"
Шакал не катує шакала,
Вовки не вбивають вовків -
Їм нЕбо само вкарбувало
Табу на убивство братів.
Орел просто мусить вбивати,
Аби запобігти біді -
Щоб голод не знищив орляток
В захмарно високім гнізді.
Немає ненависті в звірів,
А здобич - то їхнє життя.
Вони у концтабірних збірнях
Не здійснюють кроволиття.
Найкращий убивця - людина,
По "мокрих" ділах чемпіон.
Що спинить земну різанину?
Хіба лише Армагедон...
Ніякі табу вже не діють
Не значить ніщо Отченаш,
Стріляють,аж,ніби радіють,
Втискаючи в пузо "калаш".
О,так,може навіть сьогодні
Шарахнути в Землю скала,
Та це була б кара Господня -
З любові до нас,а не зла...
Страшніше - диявола помста -
Антихрист,побий його в прах,
Й валізка пекельносодомська
В холодних нелюдських руках.
Та в більшості люди поети.
І вірять,і мріють завжди,
Що все ж перетворять планету
На дивні едемські сади.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573599
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 21.04.2015
В КРУГУ ЛЮБВИ
В кругу любви желанья твоего
Я - лепесток податливый, влекомый...
Порой не понимая ничего
Я отрываюсь от семьи, от дома -
Твой тёплый ливень на себя принять,
В твою ладонь доверчиво спуститься.
Скольженьем нежным ласково обнять,
Стать если не единым, то частицей...
Коснуться тела и души глубин
Проникновенно, нежно, невесомо...
Любимый мой, мой друг, мой господин!
Я - лёгким лепестком - в твой сладкий омут!
***************
У КОЛІ КОХАННЯ
У колі кохання, у спразі бажання
Я - ніжна пелюстка твоя. На світанні
Я рвуся із дому назустріч потІчку,
Що радо впадає у слів твоїх річку!
Торкаюся трунком пестливої зваби,
Мої поцілунки ти ловиш губами.
Тремчу у чеканні солодкої муки,
І падаю радо в простягнуті руки.
Під ноги лягаю, шовково стелюся,
Прийняти кохання твоє - не боюся!
Чуттів потаємних глибини пізнАю,
На хвилях буремних тону, виринаю!
Фонтани - горою! Захоплення - щирі!
В єднанні з тобою зникаю у вирі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574948
дата надходження 16.04.2015
дата закладки 20.04.2015
мечты выгорают рано
любовь выбирает
раня
осколочными
от веры
кого-то из нас двоих
впустили
глаза-экраны
пустые
сердца-карманы
минуты молчаньем
мерят
с тех пор как стук наших
стих
с тех пор на душе
стемнело
и перед зари расстрелом
мне снится лишь тьма
и монстры
всю тысячу лет
подряд
и боль не уходит с телом
и тесно внутри пробелам
и хочется чем-то острым
твое из себя
изъять
в домах во дворах и скверах
где мы растворяли серость
сегодня брожу безлико
почти разучившись
ждать
а ты не страдаешь
|верой|
ты просто стреляла первой
оставшись прощальным снимком
бесцветных имен
и дат
касания бывших улиц
напомнят нас
свежей болью
ранением прямо в полость
души
прижигая шрам
где сердце моё проткнули
когда-то две карих
пули
и каждый раз что-то
колит
|как будто остались|
там.
*фоновая композиция –
Sun Devoured Earth
«How Hard We've Tried»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575667
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 20.04.2015
Втомлені витворами своєї уяви,
Ми хочемо чаю, а п'ємо чомусь каву.
Говоримо правду, робимо навпаки
Первинні інстинкти, на жаль, зберегли.
Купуємо те, що не можна продати,
Зберігаємо в собі найважливіші лиш дати.
Маска сьогодні відмінна від тої,
Яку вчора всі залишили в спокої.
Втративши сон, полюбили безсоння..
Цифри для нас альтернативне мовлення.
Живе убиваємо, бо природу шануємо.
За втраченим шансом довго сумуємо.
Сонце не мрія, а лиш тепла джерело
Сьогодення - погано, колись краще було..
Чекаємо змін, та мінятись не хочемо
Вони крадуть мільйони, а ми заохочуємо.
За мертвих хвилюємось, а живі нам байдужі,
На краще змінитись ми хочемо дуже,
Релігія будні наші вбиває,
А віра в серцях потрохи зникає.
Ми всі лиш кати ... суду не маємо
І права на захист не залишаємо,
Ми – зомбі, і це нам, мабуть, до вподоби.
Що далі робити? Хто ми є, хто ми?
Редагували:
Семиног Лена
Коргун Даша
Велике Вам дякую))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574506
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 16.04.2015
Він різьбить сопілки із очерету й сухих дерев,
Лагодить риболовецькі човни,
Ловить рибу, велику рибу, проте
Щораз відпускає її за течією води.
Слухає, як на дні б’ються соми, наче вологі серця,
Б’ються кити, закручуючи свій вус,
Смерть говорить із ним лише лице до лиця,
Він говорить зі смертю не відкриваючи вуст.
Німі рибаки, вікна яких супроти морських побереж,
У їхніх жінок заціловані очі, солодка шкіра плечей,
Вони знають чого варта тиша, коли у ній двоє людей,
І кожен із них думає лише про одне і те ж.
Від того, що в тиші обмаль звуків – більше вологи і рук,
Більше намучених тіл, більше накусаних губ,
Навіть ніч, яка покриває їх, відводить свій погляд убік,
Тиша – насправді найбільш сокровенне між жінкою
І чоловіком.
Те, чого не видно в його очах, не варто ні слів ні імен,
Його єдині маршрути уздовж твоїх пульсуючих венул,
Ніжність, з якою ти схочеш мовчати,
Тіло, яке ти захочеш любити,
Коли стільки могла би сказати,
Що волієш не говорити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574185
дата надходження 13.04.2015
дата закладки 14.04.2015
Предвечерняя тишина.
Укатил таксист.
Здесь деревья во власти сна.
Небосвод сереет.
Не коснулась еще ни их,
Ни тебя – весна.
Лишь пожухлый засохший лист
В пуще на аллее…
Будто в прошлое занесло.
«Почему?» – спроси.
Но потресканная стена
Не ответит точно.
Только боли, забытой боли
Опять волна
В темноте поглотить грозит,
Превратившись в точку.
Затаившийся экзорцист
Чертит полукруг.
Пыльным маревом над крыльцом –
Леденящий ветер.
Но таинственный свет в лицо
Бросит аметист.
Перстень вспыхнет,
И свет фонарь для тебя – засветит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573240
дата надходження 09.04.2015
дата закладки 10.04.2015
Я просила піти - воно вглиб заховалося злякано.
Забажала убити - й воно прикидалося мертвим.
Потім мовчки в куточку Душі закатоване плакало,
Та не давало себе остаточно зі спогадів стерти.
Воно раділо у снах, зітхало важко в сумній реальності.
Воно не вірило ні на мить у свою випадковість.
Воно безглуздям вважало дотримання норм і формальностей,
І потихеньку до себе привчало мою свідомість.
І розливалося в серці, й під серцем, і в кожній клітиночці...
Заполонило собою весь простір моєї Душі -
Чи то такий є найвищий прояв Божої милості,
Що анулює складні закони земних тяжінь.
Чи то завчасно все саме так і було задумано,
Щоб дати ради сама я ніколи йому не змогла,
Щоб попри все хоч на мить зазвучало лункими струнами
У коридорах, де не відділити добра від зла.
25.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513491
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 07.04.2015
У неї тонка шкіра, біла майже прозора,
Все що рухається в її тілі – завжди рухається до моря,
Навіть серце її змарніле, порожнисте, як гладі плями,
Перегукується наче риба з океанами і кораблями.
Я закидую в неї снасті, я шукаю у ній прихистку,
Сіль, мов кремінь на її пальцях,
Темно-русе волосся з листя,
Чорне каміння у моїх сітях,
Тихі джерела її артерій –
Там живуть усі ящірки сіті,
І усі вовкулаки прерій.
Всі її глибинні міжріччя, вогка пологість її западин,
Вона так зрослась із цілованим січнем,
Як поламане передпліччя,
Як мереживна опівнічність через рвану
Поверхню проталин.
Я любив її
Ці
Заціловані шиї синці,
Невербальні вибухи,
Ще невивчені колискові,
Все, що зводиться до ненависті,
Чи до контакту тіл,
Врешті з часом зводиться
І до любові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572232
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 05.04.2015
У холодних дощах загубилась Весна,
Мабуть, змову зими викриває...
Кригу ламне, нуртуючи в гніві Десна,
Вириваючись, дамби зриває...
Може плаче, а може кохання зове?
На галявині Бога благає,
Щоб забуть назавжди...Той, який греблі рве,
Лісову Мавку палко кохає...
На світанку, коліньми впаде у сніги,
Не прокинувся пролісок синій?
А Весна вже давно залила береги,
Наче сіллю, насипала іній...
Розгрібає руками колючу слюду,
Від кохання у шалі безумства,
Шепотів:"Неодмінно ту квітку знайду,
Закружляю у вирі чаклунства...
Поки проліски ніжні розквітнуть, зберу
Діаманти? сховаю під лавку...
У весільний вінок заплету, приберу,
Заквітчаю...улюблену Мавку..."
Та Весна розкидала проміння жагу,
Дарувала росу підвіконню...
Виливала замріяна Мавка нудьгу,
Та не з Тим лікувала безсоння...
03.03.2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564184
дата надходження 04.03.2015
дата закладки 04.03.2015
Торкалась язиками піднебінь,
Шепотом снів заповнювала душу:
Кінцева сума всіх моїх прозрінь
Мене любила вперто відчайдушно.
Казками замовляла - гріла кров
І розум мій собою тихо стисла,
Себе назвала іменем "любов"
І вирувала,як шалена Вісла,
Виходила із звичних берегів.
Мінлива,як вода-
жагуче-грізна
Валькірія давноминулих днів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563937
дата надходження 03.03.2015
дата закладки 04.03.2015
Десь плаче дощ тужливо у дворі,
Стоять зажурливі дерева,
Я кожну мить і в цій порі,
Усе життя я думаю про тебе.
Засумувало сонце дощове,
В земнім поклоні завмирають квіти,
Любов у серце завжди оживе,
Палким вогнем продовжує горіти.
Тремтить бентежно одинокий лист,
Мов спалений у заграві пожежі,
Нескоро нас застане падолист,
Любов є вічна, а природа має межі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431015
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 27.02.2015
Ти сам собі герой, тож схаменися,
Все що шукаєш - є уже в тобІ,
Тож вір у себе, в дзеркало всміхнися,
Звільни́ся і побачиш - це не бій..
Лаштуй думки на краще, відчувай,
Покинь вже звичнеє для себе місце,
Іди туди, де краще і злітай!
Потрібно вірити і розбудити серце..
Ти сам собі герой, а всі навколо,
Для того лиш, щоб розділити щастя,
Не більше..Тож рятуй себе ти сміло,
Не бійся, Бог з тобою, як і сонце..
Ти не навчиш, допоки не пізнаєш,
Хто є ти сам, для чого ти живеш,
Не віддасиш, допоки не наповниш,
Свою душевну скриню ..і збагнеш..
Що те, що віддаєш - тобі верне́ться,
Страждань немає, є лише свобода,
Себе полюбиш, при́ймеш - то роди́ться,
В житті любов взаємна - чиста врода..
Ти сам собі герой і можеш все..!
Цінуй своє життя, не переймайся,
Все правильно, потік тебе несе,
Тож відсвяткуй цей шлях, довірся..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560669
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 27.02.2015
Якби мене запитали : "В чому заключається Істина?" чи "Як іти по містку зі щастя завжди?" - я б відповіла..
В першу чергу - це розуміння і усвідомлення, що кожна наша Думка будує наше щастя чи руйнує його. Дуже важливо тримати думки "в чистоті" . Як зробити кожен день щасливим ? Без стресів і страхів ? Страхи - це взагалі ілюзіі розуму, вони не справжні :) Прокинувшись, налаштуйтесь на Хороше , сплануйте все, що маєте зробити і уявіть, що все вже виконано Успішно. Ранок - важлива пора, налаштувавши себе на хороший день - Ви отримаєте його. Це - вибір.
..Моя Істина в свободі ..від рамок і стереотипів життя. В простоті та пізнанні своєї суті і свого покликання. Істина - це глибоке усвідомлення, що ти - частина чогось неосяжного і що можливості твої - невичерпні..Це поєднання з Богом та Всесвітом і довіра до власного життя. Істина - це любов в серці, якої вже не треба просити, а можна лише ділитись. Все просто..
Це шлях. І питання лиш в тому чи Ви йдете за компасом свого внутрішнього голосу і насолоджуєтесь ним чи йдете навмання, блукаючи і не знаючи куди це Вас приведе. Рішення Ваше. Або Ви керуєте життям, або воно Вами..
Обирайте. І будьте щасливі. Це так просто..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560782
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 27.02.2015
Наступна станція і сходинки угору,
Небесний простір, тиха чистота,
Наступний рівень, перехід вже скоро,
Широка довгая пряма - проста.
Не забувати брати необхідне,
І залишати все, що є пусте,
Не забувати про прості обійми,
І доброту, що з кожним днем росте.
Всім перехожим щастя побажати,
Тримаючись від шуму десь подалі,
Не загубитись в натовпі, чекати,
Лиш кращого, ростивши силу волі.
Наступна станція - пора на вихід,
У неосяжну глибину, що звемо світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562880
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 27.02.2015
Коти, коти мереживом усміх
Моя радосте, квітка моя
А життя не спиняє сей поспіх
Швидкоплинне мінливе життя
Ти йому навздогін прошепочеш
На незнаній мові своїй:
-Ти лови мене в день і у ночі
Але наздогнати не зумій
Як я виросту, легені на повні
Гори, доли, ліси і луки
Оп’янять мене аж у скроні
Й горя хай не буде й розлуки
Ну а поки, коти, коти
Моя радосте, моя квітка
Усміх свій крізь усі роки
В ритм із серцем, що мирно стука
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562542
дата надходження 26.02.2015
дата закладки 27.02.2015
Теплий сонячний дотик лоскоче ізранку ковдру,
невагомо дрижить на кінчиках довгих вій.
Смачно пахне зеленим чаєм з лимоном. Здобою.
І згортає нічні кошмари в тугий сувій.
Ще за мить до світанку теплом наливає груди,
щоб розтали з пробудженням тіні озимих снів,
і важкі сторінки монохромної книги застуди
потонули в морях невідправлених вічно листів.
Він витягує з мене на світло бездонні діжі,
переповнені вщент жагою нового життя.
Намагався збудить заколисану, приспану ніжність,
що принишкла давно за прискореним серцебиттям.
Той промінчик, мов хвиля, накрив з головою. Важко
Прокидатись, спливати водою, як талий сніг,
Заблукала замріяна, човен мій збився з шляху.
Він поріс полином і давно не веде на поріг.
Ще тримаюсь за нього, хоч ріже яскраве світло
хоч обпалює погляд ранкове проміння змін.
Не забути ім’я. Задихаюсь його повітрям…
Теплим сонячним дотиком до пересохлих літер
вкотре знову пишу на полотнах безмежних стін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560585
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 19.02.2015
З’являється між нами відстані чорні зимові,
Листопадові холоди, самогубства жовтневі,
Тільки до смерті не можна бути готовим,
Особливо, як смерть застає тебе в червні.
І тут здається, що все навкруги підточено,
І люди сходяться перешіптуючись до оселі,
Мовчать каменярі поряд із зодчими,
Мовчать навіть діти, які зазвичай веселі.
В тому, що ти помреш – немає ніякої вигоди, -
Говорить Ісус мені. –
Смерть – вона не в правді чи кривді,
Вона просто вибирає між сильними,
Вона навіть не вибирає, вона просто мусить.
Така у неї робота – чекати у коридорі,
Поки ти зрозумієш, коли ти будеш готовий,
Вибирайся із цього пекла, тримайся своєї любові,
Завжди прислухайся до тиші,
Не довіряй їй ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531889
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 16.02.2015
В цієї жінки єдина проблема –
Вона не моя.
Я навіть не знаю її ім'я,
Я навіть не знаю,
Чи хочеться мені його
Знати.
Якщо я завтра помру,
Вона не буде по мені
Сумувати.
А якщо ні, то я виберуся
Крізь смерть,
Виберуся крізь зиму усю
В дощах,
Виберуся крізь тишу
Усіх ночей,
Вона знаходить в своїх
Речах
Якусь дрібничку моїх
Речей.
Де ж ти, надіє,
Коли нас брали в полон?
Над нами не було нікого
Окрім ворон.
Тільки небо у попелі
Сіялось дрібно
Крізь жито,
Господь підійшов до нас
І попросив прикурити.
Тримай вогню, спасителю,
Тримай стрій,
Тут шість тисячі хлопців,
Які рвуться у бій,
Тут стільки гарячих сердець,
І стільки полкових знамен,
Запам'ятай же кожне із наших імен.
Він подивився навколо,
Зміряв усіх,
Витягнув якусь книгу,
Напевно, триптих,
Посповідав всіх живих,
Які недаремно померли,
Підняв рушницю, прицілився
В темінь.
В цієї жінки єдине щастя –
Вона не моя,
Я колись дізнаюсь її
Їм'я,
Тривке і тривале,
Густе як перевертнів
Шерсть,
Якщо ми зійдемо з перевалу,
Якшо я виберуся крізь
Смерть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545070
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 16.02.2015
Вони здригається,
Коли плаче,
А коли сміється –
Нагадує річку,
Сонце, яке купає
У ній вина своїх
Пробачень,
Навіть не знає,
Як боляче їй
Від таких освідчень.
Вона дивиться в небо,
Коли розбиваються
Літаки,
Тупиться в землю,
Коли забуває
Куди іде,
Тиша виходить
Назовні,
Киснем поміж
Рибин,
І там вже назовні
Так само її
Пече.
Вона замовкає,
Коли зникають
Усі,
Темним волоссям
Вплітаючись
У зиму,
Заповнює
Простір звуком
Своїх голосів
По темним
Хоругвам
Дзвонів і
Чорним нутрощам
Труб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554233
дата надходження 24.01.2015
дата закладки 16.02.2015
На півдні Китаю,
Там де ростуть мандарини,
Де з Європи ще ніхто
Не завіз ні сифілісу
Ні триперу,
Гарячі серця
Роботящих жінок
Гудуть наче
Нові пружини,
Переганяють по
Тілу
Крові їх м’якоть
Очищену.
І справа навіть
Не в мандаринах,
І не в комунізмі,
А в тому, що цій
Країні, де
Найдешевші
Презервативи,
Кількість
ВІЛ-інфікованих
До кількості
Безробітних
Ніколи не було
Вищою за
0.04.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555074
дата надходження 27.01.2015
дата закладки 16.02.2015
КОСМОС ДУШІ
Життя нам з Космосу дано, воно –
космічне
Та, як і космос довкруг нас, - воно
не вічне
Отож щодня ставаймо кращими,
ніж нині
І маймо "космос", гарний, свій,
усередині
В душі несімо лише світло й доброту
Тоді й минемо «неминучість» ми оту
Яка такими, як були, нас не застане
Удосконалюймось - апокаліпсис не
настане
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560121
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 16.02.2015
Ти пам'ятаєш перше літо, перші сни?
Коли від сонця зводило нам очі.
Воно блищало галькою в морському дні
І місяцем у нескінченній ночі.
Солодші персиків лиш дотики твої,
Кисліші лайму тільки перші сварки.
Наші тіла на скелях, на краю Землі
Розпечені, розморені і палкі.
Ти малював пейзажі щастя на мені:
Гірські вершини і багряне небо.
Немов художник на живому полотні,
Якому більшого в житті не треба.
Моя засмагла шкіра і утома ніг,
Твої легені повні сонця й солі.
Щоранку огортав гарячий пил доріг,
Який змивався у вечірнім морі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560132
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 16.02.2015
О, світе чудесний! Оспіваний і прославлений світловерхими митцями зорями, увіковічений несхитністю земних надр і глибочінню небесного куполу, чудесний світе, ти відвічно прекрасний і неосяжний. Хоч все, що живе і трудиться, радіє і сумує у твоїм всеохопнім лоні таке хистке й швидкоплинне, ти незмінно прекрасний і величний, о, чудесний світе!
Безліч віків, тисячоліть і зрадливо-крихітних моментів постали і предивними міріадами розсипались у твоїм безкраїм безмежжі, о, чудесний світе!
Наче химерне плетиво світлин спалахують і навічно згасають людські життя, такі короткі і неповторні водночас перед твоїми невсипущими і всеосяжними очима.
Що є життя і який у ньому сенс, коли все, що під небесним світилом таке зрадливе і мінливе? Що є життя і який у ньому сенс, коли в одну мить можуть обірватися і розсипатись, наче піщана халупка від найменшого подиху вітру, справи й починання всього нашого життя? Що є життя і який у ньому сенс, якщо людська слава і велич, книжні мудрування, розкіш і втіхи, наче цвіт трави минають?
І хоч все,що є в твоєму найглибшому осерді і найвіддаленіших засвітах є наче тінь і сон, марево й фантом, ти залишаєшся прекрасним, о чудесний світе!
Серед людського гамору і метушні крокуй спокійно і зосереджено. Пам’ятай про спокій, надійно схований у тиші. О, мізерна порошино, перед величним маєстатом Творця не порівнюй ніколи себе з іншими тобі подібними порошинками, бо віднайдеш гіркоту розчарування. Завжди бо знайдуться кращі і гірші від тебе.
Будь обережний в усіх починаннях: цей світ сповнений омани й ошуканства. Та нехай і це тебе не розчаровує. Невтомно шукай ідеалів життя, бо і сіра буденність сповнена геройства та благородних починань. В кожній справі будь сумлінним: бо найдрібніша марниця має одвічну вартість у мінливостях долі.
Крокуй у цім світі доти, доки зумієш, не забуваючи своєї мети. Пам’ятай, що тут не вікуватимеш, а твоя правдива домівка незрівнянно вище, ніж можеш це збагнути.
Пам’ятай, о чудесний світе, я твоя дитинка, що не менше, ніж дерева і зорі мають право бути тут. Втямки мені це, чи ні, о, світе, ти є таким, який повинен бути.
Якби це прикро не було, невблаганний час забирає молодечий запал, даруючи навзамін розміреність і поміркованість. Кріпи, мов лицарський щит, силу духу: серед потрясінь і перипетій життя, він неодмінно стане для тебе захистом і потіхою.
Не будь цинічним до почуття любові :вона єдина перед лицем за- черствіння й розчарування є вічною і незмінною. Отож будь у мирі з Творцем, тільки таким чином ліпше збагнеш Його твориво.
Де б ти не був і чого б не прагнув, у вуличному гаморі, в хаосі життя ти повинен зберегти спокій своєї душі.
І все-таки зі всією своєю манірністю, спекотою і розвіяними мріями, ти, світе, чудесний, залишаєшся незмінно прекрасним! І мені, наче крихітній порошині, тільки залишається дивуватися химерною величчю твого маєстату і чудернацьким безмежжям твоєї краси, у якому вчувається довершений перст Творця.
Нискогуз А.Т.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560137
дата надходження 16.02.2015
дата закладки 16.02.2015
Знай, що щастя, яке затягнулось – це передвісник біди,
Що куля, яка не болить – це вже перша ознака тривоги.
Кожне тліююче серце – це пекучі фрагменти зими,
А тиша навколо – це діалоги
З Богом.
Говори, він слухатиме тебе всю,
Слухатиме і хитатиме головою,
Що йому з твоєї війни,
Що йому з твого болю,
Він радий тому, що ти залишилась
Собою,
І не загинула у якімсь нікому
Невідомим бою.
Будеш носити благословення його святе,
Разом з шрапнеллю, картеччю, залізом в своєму тілі,
І гострої пам’яті теплий і вогкий міцелій
Все проростатиме чорним вогнем
У легенях твоїх обгорілих.
Навіть ті, хто вернулись з війни – залишились на війні,
Кожної ночі у їхніх снах птах пролітає знесилений,
Б’ється сполохано поміж віконниць сузір’їв,
Ріжучи небо сталево-холодними крилами.
Ніч ховає в мішок його пір’я, змиває рани дощем,
Миші збирають зорі немов пожитки,
Кожного ранку птах розбивається вщент,
Але кожної ночі він знов виростає із жита.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559664
дата надходження 14.02.2015
дата закладки 16.02.2015
Лише шматочок…
Більшого – не треба…
Шматочок неба в полум’ї заграв…
За цей окрайчик неба… просто – Неба!…
Віддам тобі –
потрійну Силу Трав…
Я - дике плесо…
Може,ти - камінчик…
Круги від нього – все нові…й нові…
За цей маленький сонячний промінчик
Тобі віддам –
подвійну Сіль Землі…
Подвійну сіль…
Помножену на мрії…
Що розбрелись… розсипались - в ночах…
За цю маленьку іскорку надії -
Тобі! - мільйон Зірок…
в моїх очах…
Лише – мільйон…
Не маю інших статків!..
Та їх не змиєш… ніби туш з лиця…
Це неймовірна Магія Початків
Ти марно в ній –
шукатимеш……. Кінця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555729
дата надходження 29.01.2015
дата закладки 29.01.2015
О рідний край, такий недосконалий,
Та більш коханий за зрадливий світ.
В тобі ще пахнуть мамині корали.
В тобі мій стиль і музи дивен цвіт.
Твої дороги стомлені возами,
Твої лани, діброви і дуби,
Як згадані слова моєї мами:
"Про рідний край свій спогад не згуби".
В тобі росте хребет твого народу,
В тобі лиш корінь брата-козака.
І все почалось з клаптика городу,
І з перших букв простого бурсака.
Тепер ти маєш більше, ніж чекалось,
Та ми продали батьківські доми.
А скільки крові рідних проливалось,
Щоб наші в небі грюкали громи.
Присвячую рідному краю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409655
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 23.01.2015
[i]моему ангелу, Лидии ...
[/i]
[i][b]За стеклом ... где зима ... Скорлупою ореха
меж берёзовых струн затерялась луна.
В мягких лапах лилового-нежного бра
разомлел ручеёк звонко-детского смеха.
Завитки утонули в лебяжьей подушке
и кораблик из бязи отправился в сон.
В пышных платьях и с лицами розовых сот
провожают в подножии куклы-подружки.
К перламутру обоев из эльфов и роз
львёнок сонный припал рыжей гривой с ушами.
Открываются двери и гномы мешают
самый сказочный пунш из пушистых мимоз.
По ракушкам фасуя задумчивых рыб,
пьёт аквариум сок с малахитовым лесом.
Где-то клоун смешным, разноцветным балбесом
колпаком не звенит и не плачет навзрыд.
Прикоснулся невидимый ветер свежо
к кожуре апельсина воздушного шара,
вмиг крылатая пони сверкнула пожаром
и искрой пролетела над пухлым ежом.
В лепестках крошек-ландышей кукольных чаш,
до утра позабытые в маленьком доме,
аппетитные вафли из тонких соломин
и волшебного чая дымящий мираж.
Свет иллюзий проник на фарфоровый лоб,
в полудрёме ресницы дрожат мотыльками.
Звёзды ночь рассыпает на крыши кульками
и поёт хрусталём ... Где зима ... За стеклом ...
[b][i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535090
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 23.01.2015
[i]Я мов крапля води,
Проростаюча в хвилях бульварів,
Що пістрява юрба
Захопила в полони вітрин.
Вони ваблять до себе,
Мов сонце безжурних ікарів,
Напустивши туману
Із шашок гудли́вих машин.
Зкам’янілі від холоду
Ноти музик-дилетантів,
Маячіння екранних зірок,
Світлофорний сигнал…
Метушаться кругом силуети
Краплинно-картаті,
І черкнувся рукав
Об запалений шумом вокзал.
Я мов крапля в безмір’ї
Сує́тних життєвих історій,
Мов піщинка, що встрягла
В рудя́ву стару карусель.
У піня́вім вокзалі,
Неначе в бурхливому морі,
Нетерпляче чекає
Маршрут, що прямує в Брюссель.
Обліпило ураз
Пластівцями лілейними місто,
Побілів від сюрпризу
Мутний сіробрилий бетон.
Я для себе зліплю
Із пухкого молочного тіста
Ніжнотонне відлуння,
Де ми танцювали босто́н.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553995
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Ти сказала і я повірив.
Ти свій шарф залишила мені.
Будь достойна моєї довіри;
Виглядаю тебе у вікні.
Вище неба і нижче пекла
Ця ненависть лоскоче уста.
Як чудово, що в нас є цегла,
Щоб між нами звести моста.
Без спочину мурую опори
У надії, що ти також.
Ми звернемо з тобою гори,
Якщо ти не поставиш сторож.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553971
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Зіронька домашнього стриптизу
Б' ється дуже боляче хлистом.
Навіть, не зважаю чи на кризу,
Маже груди київським тортом.
"Ось тримай гарячого по спині -
Пише про стосунки Інтернет.
Якщо не бажаєш ти дружини
Я Сьогодні Штірліц ,а ти Кет."
Шорти шкіряні чорніють блиском -
В ванній заховавася чоловік.
Дуже переляканий цим тиском
Взяв і назавжди з квартири зник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553875
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
[color="#00ff0d"][b]між
дзвонами і сонцем –
шептались райські ружі,
а дощ
дрімав байдужий
у келиху журби…
між
долею і житом –
багріли звабні маки…
у вечір
бігла Мавка
під затінок верби.
Між
мрією і щастям –
летіли сиві гуси…
а сич
сміявся в лузі
й вигукував: «ЛЮБИ...»[/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546760
дата надходження 27.12.2014
дата закладки 23.01.2015
в распахнутое окно неба
влетели мелкие лепесточки
белых глициний
собранных Фудзином
на острове Авадзи
сны глициний
осыпаются на робкую обнаженность
клёнов
и горных тропинок
убаюкивая их…
позабудем ли мы
грёзы далекого острова
если растает снег?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553933
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
1.
Він любив наслухати її:світанкові шепоти,опівнічні вірші-молитви,а потім знову ранкові мантри,котрі майже тонули в криках розбурханого містом птаства.
Вона і сама була схожа на місто чи на ріку- розлога і владна поглинала і підкорювала кожного хто грав на її полі не за її правилами.У ній була безкінечна кількість вулиць,провулків,рукавів і русел вивчити які до кінця не дано нікому.Навіть йому –хлопчику який щодня прокидався поряд із нею:на її тілі чи під ним,він попри те ніколи не
міг передбачити наступного її кроку ,хоча здавалося вивчив усі можливі її інтонації жести примхи і варіанти поведінки.Але в тому то і біда:вона ж бо як Ельдарадо золото якого всі безнадійно шукають ,як Бермудський трикутник у якому зникає все,як священний камінь Кааби у якому завжди бачиш тільки одну грань,скільки б разів ти б його не обходив.
Вона любила будити його дотиками за ними вона його знаходила:губами,стегнами,
животом- завчила його напам*ять,як військові завчають стратегічну карту противника,
вирізняла його за запахом,за диханням і серцебиттям.Будила його собою,немов озерною водою,повінню виходила з берегів,входила в нього голосом,сміхом,криком,сповивала його собою тілом своїм і шепотом.
Ця жінка із сонця і міді гріла його,творила,як художники творять нові світи,ліпила обережно,але впевнено,точними і доречними мазками дотиками додавала теплих фарб у його вистиглу і апатичну кров.Власне вона була тим єдиним вогнем,який здатен був його розпалити і спонукати бодай до якоїсь дії ,до життя.
Він любив слухати як співає під нею ліжко,дивитися на неї –теплу мов кішку і муркотливу,покірну і разом з тим з часом нестримну.
Любив дивиться як вона мружиться від сонця, як розтягується на весь зріст і щось буркотить,остаточно прокидаючись.
Йому подобалось відчувати на собі тепло її губ,язика,ніжності рук і шепотіння на вухо.
Зранку вона була вільною не затиснутою в шаблони рамок і сформованих ілюзій,її не пригнічувала,ані різниця у віці,ані його недосвідченість,ані позірна відсутність у них спільного майбутнього.
І Саме тому обоє любили ранок:зранку ніхто нічого не боявся,ранок був ерою безсмерть,чи то пак еросом безсмерть,на світанку вона не соромилась свого тіла,прихованого шовками напівтіней,не боялась його торкань,ба навіть заохочувала їх.
Складалося враження ,що по мірі того як місто виходило зі сну ,у ній прокидався її власний світ-світ прихованих і до часу стримуваних бажань.Ніщо не заважало їм у цей час ніщо не стояло між ними,і тому цей короткий відтинок часу належав тільки двом –епоха потіх і блаженств.Це відчуття безроздільного єднання було як водиться рідкісним тому й цінувалось особливо.Вони засинали в обіймах одне одного прокидалися і знов засинали і здавалося то тривало вічність,хоча та вічність заледве охоплювала кілька годин до сходу сонця.Зазвичай.Але попереду було кілька вихідних і можна було провести їх з користю,тобто ніжно,тобто з любов*ю,тобто в ліжку,тобто разом.
2.
Це танець завжди починався однаково торканнями теплих рук,дотиками ніжних крил і пальців- ключів проти яких і стіни Карфагену не встояли б. Танець її тіла.Танець їхніх тіл.
Вона вміла відчиняти цього хлопчика зривати його завіси,руйнувати його стіни ігнорувати його протести,але робила цей якось залюблено-ніжно,не злобиво,не хтиво,так як ніхто більше не зумів би.Входила у нього,як у воду,як ніж у масло,як човен,в берег,тихо погойдуючись в його зіницях,як світло,віддзеркалюючись,відпечатуючись навіки у крові ,у плоті ,в душі та серці,а він лежав і дивився як тихо над ним пропливало її обличчя,то наближаючись,то знову віддаляючись.Топила медовою повінню стегон,брала на абордаж,як пірати беруть корабель,не зустрічаючи жодного опору,окрім зустрічних поцілунків і дотиків.Впивалася своїм всевладдям ,знаючи напевне,що більше ні над ким і ніколи так не пануватиме.
Медова дівчинка,медова жінка –істота із сонця і міді.З тілом кольору піску,то холодним,як мармур то пекучим як сон.Сон літньої ночі.Три місяці розкошів-
спільних видінь-візій,любощів і слів.
Ця жінка зводила з розуму методично безжально і впевнено своїми ритмічними коливаннями-входженнями,відкриттям безодень своїх секретів і ніжностей,грозовим спалахом вона росікала безміри його ночі,стікала медовим місяцем в глибини його плоті.
Рухи –нагадують море.Приплив –відплив,приплив відплив.Знову приплив.Першого явно більше,тим солодше,тим несамовитіше і стримуватись все важче.Думок немає,нічого є тільки ця жінка,буртин її тіла і безмежжя вод.
З нею завжди так спочатку мовби апатично,байдуже,потім все більше-швидше розгорається,нагрівається,наче марсовий кратер і починає плавити лід,до втрати свідомості і подиху,в такі миті її краще не дражнити шалена ж-гаряча, хижа,заведена,нестримна,неполодолана,невичерпана і невичерпна.
Частіше,глибше,сильніше і ближче ,ніби перевірка на міцність,на ніжність,а може на щирість.
Розхлюпучи себе без сумніву щедро,майже замежово,чекала того самого навзаєм-відвертості одкровень,звісно не лише тілесних.Близькість була для неї найвищим ступенем довіри,важливості.
Тому хотіла більшого-знов і знов по колу виснажуючи і себе і його немов повертаючи назад усі сумніви і страхи,які мучили її зсередини,про які ніхто не відав,але присутність яких відчувала.Навіть зараз коли любила цього хлопчика,коли віддавала йому усе найніжніше і найдорожче усю свою нерозтрачену пристрасть,безрозсудність,теплокровність,життєлюбство,прагнучи заповнити його собою,як порожню посудину ,примагнітити –пригвинтити своїми принадами до ліжка,заповнити римами-ритмами-кольорами звуками,накривши чи закривши собою від решти світу,переписати і перекроїти,бо втече,вона постійно боялась,що він втече і так хотіла втримати-втілити задумане в життя,
зробити його своїм особистим приватним прирученим,привабленим,впокореним навіть зараз прислухаючись до своїх шепотів і його стишених прохань –стогонів,вона думала про це,водячи його колами взаємних екстазів і посвячуючи його у нетрі власних таємниць.
«Хочу ще»- шепотіла.-«Хочу ще!»-«Зараз буде океан».-Останнє па! Останнє А…»- «Пірнаю-проймаю глибоко до краю»
Приплив- відплив,Приплив- відплив.Приплив.Притислась грудьми,не перериваючи свій химерний танок.Спалах.Світло.Сенс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552915
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Світ змінився. Летить під укіс шкереберть
Все, що ми відчували, що чули і знали зі школи.
Це війна... Просто все, як життя і як смерть.
І нікУди не дітись. Нічого не зміниш у долі.
Ще колись дев"ятнадцятий вік, як спливав,
Золотий... І даремно був Срібним назвАний,
Він для людства найкращі часи спланував...
А у спадок надав лиш криваві роз"ятрені рани.
От і нині... Цей світ полетів під уклін,
Наче потяг без гальм... І керманичі- блазні...
Ще не в звичці, що це назавждИ, це по скін
Наших днів... Що криваві річкИ- непролазні...
Той, хто думав, що час у минуле вернуть,
І вернЕться- так само застигне від болю,
Як і той, стрімголов у майбутнє пірнуть
Що збирався- безчасся нап"ється доволі...
....... ........ ........ ........
Світ змінився, і долю ми питимем разом.
Світ змінився. Нічого тут не додаси
До прадавньої суть-філософської фрази-
"Не дай, Боже, нам жить в доленосні часи..."
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115011700140
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552218
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Одне життя, єдиний подих,
І доля в нас на двох одна.
Кохання, ніби сонце, сходить
І нас окрилює сповна.
Несе подалі десь у хмари,
Туди, де мрії наші сплять.
Згорять в світанку давні чвари,
Нові бажання знов гримлять.
Люблю постійно і невпинно,
Кохаю більше за життя.
До тебе прагну щохвилинно –
В моє минуле й майбуття…
23.01.2015
Опубліковано в літературному альманасі "Сила почуттів"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553946
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
Пабло Неруда (Ricardo Eliécer Neftalí Reyes Basoalto)
Свободный перевод с испанского.
Ночью я умею писать лишь печальные стихи.
Этой ночью пишу грустью строки души
Например: ночь к рассвету бежит.
И дрожащий свет звезд голубых в черноте
Вторит пением ветру и, может быть, мне.
Я сегодня пишу эти грустные строки
О любви, что давно подарил я красотке.
И она отвечала взаимной любовью,
И в объятиях моих все шептала: с тобой я.
Я ее целовал под бескрайностью неба,
И с любовью ее словно был, словно не был.
Пропасть глаз, неподвижных озер синеву
Я не мог не любить. Все ушло. Почему?
Этой ночью пишу грустью строки души.
Ее нет, пустота камнем черным лежит.
Ночь звенит одиночеством невыносимо.
Словно старый сонет, полный строк несчастливых.
Слезы льются, как росы в лугах по утрам,
Только, что горевать: нет лекарства от ран.
Я сумел полюбить, но не смог уберечь,
И осталась мне ночь прошлых сказочных встреч.
Слышу, голос поет далеко-далеко,
И бунтует душа: потерять так легко.
Возвратить невозможно любовь в пустоту,
Сердце слепо и видит ее лишь одну.
Этой ночью пишу грустью строки души
Та же ночь и луна. Мы другие и жизнь.
Я ее не люблю, но, мой Бог, как любил,
Стал бы ветром, чтоб песней своей покорил.
Но мой ветер утих, с ней другой, как и я
Поцелуями дарит и любит шутя.
Ее светлое тело, и голос, глаза…
Я ее разлюбил, я влюблен каждый раз.
Так любовь коротка, а забыть - нелегко.
Вот и ночь убежит и рассвет-молоко
Поднимает туман, гонит звезды с небес,
Но душе не забыть прошлой ночи чудес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553895
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015
З Медовою світлою дівчиною
Медитувати на домашніх килимах,
За можливості бути поміченим
Знімати вроки і збувати страх.
ЇЇ устами,римами,очима,
ЇЇ грудьми,словами і плечима
Підперти світ-
Тримати,доки можеш...
Топити лід
І зігрівати ложе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553693
дата надходження 22.01.2015
дата закладки 23.01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.01.2015
упаду
у пругку́ траву,
закину руки за голову…
на голубім атла́сі –
білі голу́бки і голубки́:
пливуть мінливі картинки,
образи-за́гадки –
розгадую залюбки́
… босі тендітні ступні́
мені
лоскочуть веселі м`які трави́нки,
вітерець торка́є за пальчики,
пестить-знайомиться-пізнає:
тепле щось і гладеньке,
отже – своє,
дмухає-заграє…
своє
цілу-є...
сни ситцеві
у дрібненьку квіточку –
простенькі-прості
на моїй Планеті
весна-літечко,
царство Краси і Радості
сосновий,
кленовий-березовий-липовий і дубовий
ліс –
за ніч одну під місяцем уповні
славно підріс –
на щастя собі і мені
на моїй Планеті
любові і місця досить усім,
тут не знають
про боротьбу виживання:
ніхто не гніти́ть нікого, не їсть-доганя…
он клишоноге смішне тигреня
безтурботно бавиться з ланеням:
спостерігають півсонно лань і тигриця
як дітвора їхня біля струмка вовтузиться
на моїй Планеті
для всіх усе є:
у ситчиковій Простоті
святій
усім всього вистачає –
і сонечка, і дощів…
на моїй Планеті
немає заздрощів,
а це означає, що зла нема
на моїй Планеті буває зима…
але тільки коли зими
я захочу сама
15.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530007
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 23.01.2015
Злизала зорі киця-ніч,
Лягла під небом та дрімає,
Пухнасту спинку вигинає -
Смолисту, мов згоріла піч.
А місяць – золотий ріжок,
Не захотів такої ж долі,
Сховався в бабиній квасолі,
Яку насипали в мішок.
Жде, кішка-ніч ось-ось засне
Під шарудіння листопаду.
Покине місяць-ріг засаду,
З розгону в небеса чкурне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536508
дата надходження 12.11.2014
дата закладки 13.11.2014
Старий годинник вичерпав ліміт –
Він лічить не хвилини – дні та роки.
Химери водять танці на стіні,
А час спинивсь в зажурі кароокій.
Спираючись на костури із дат,
Складає з пазлів божевільну пам'ять,
Але шматки лягають все не в лад,
Морозять руки, болем серце палять.
Так ніч від ночі силиться старий
Здурити Вічність в дивному змаганні.
На скельця б'ються спогади сумні,
Лиш півень заспіває на світанні.
І спокою знайти не суджено йому –
Таке химерне Боже провидіння:
Вдивлятися крізь роки у пітьму,
Збирати кимось кидане каміння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536672
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 13.11.2014
Ти не прийдеш, а я однак чекаю,
Свій сон жену - хоч відчуваю втому.
Беру до своїх рук горнятко чаю
і подумки пливу до свого дому.
Мій дім - це ти!Де голос твій лунає,
де погляд твій зоріє в саму душу
і сверлить, вабить, палить, роздягає,
вичавлює останнє, душить, сушить.
Мій дім - це ти! І все доволі просто:
моя фортеця, неприступна брама.
Я в нім твоя як є - простоволоса,
оголена , усміхнена і боса,
без спогадів з минулого і краму.
Мій дім - це ти! Я ніби бездиханна,
коли торкнутися тебе не маю змоги,
щодень пускаюся у нелегку дорогу,
щоби зізнатися собі, не тільки Богу,
що я твоя, що ось воно кохання...
Як жити з цим? Щомить горю як свічка
і дослухаюся до кроків опівночі.
Ти не прийдеш...а я чекаю звично,
бо ти мій дім і у тобі мій спокій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515433
дата надходження 04.08.2014
дата закладки 13.11.2014
Одяглася у зношене листя і враз постаріла,
заходилась вітрами нервово двори прибирать.
Знову осінь на осінь хронічно уже захворіла,
знову гріється в полум'ї жовтогарячих багать.
Посивіла на скронях від срібних ниток павутиння
і видзвонює сумно в захриплі дзвіночки роси,
відцвіло і поблякло на носі й щоках ластовиння,
чорне гілля вплелось до колись золотої коси.
Їй холодними ранками важче уже прокидатись-
утомилась , мабуть ,та насправді й спочити пора,
тож укутуйся, осене, щільно, до вух листопадами
попід вікнами хат по затишних людських дворах.
Вже ж прибралась кругом, позривала ліхтарики яблук,
до землі посхиляла усім квіточкам голівки.
Аж до вересня спи, до нових золотавих оглядин,
ще пишнішими будуть багаті кленові вінки...
Колисаю тебе, засинай , моя осінь-дитино!
Не хапай мого серця, готую до сну і його...
Хай бринить колисанки остання тонка павутинка
і припрошує з осінню все у зимовий сон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535382
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 13.11.2014
Звечоріло.Вікна підморгують жовтим лукавим світлом,
загорілася повного місяця в небі нічному діра,
згусли сутінки сині - усе схоронили до крихти,
тільки з мене одної ця ніч почуття здира.
Безпардонно оголює мідні дроти кохання,
що , мов вени, пронизують змучене тіло на́скрізь:
видихаю тебе з кожним подихом без вагання
й хворобливо вдихаю назад через дірку в масці.
...Вже ж надихалася тобою по самі вінця,
наковталась тебе, захлинулась тобою вщент,
скільки ще необхідно хвилин бездиханній жінці,
щоб з любові пролитися тепло рясним дощем.
Знову північ у вікнах. Уїдлива тиша бреше
і хвилинною стрілкою крає життя на стрІчки -
я тобою живу і не зможу любити менше!
Знов підмогрують жовтим лукавим окаті вікна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536218
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 13.11.2014
Сьогодні знову туманно. І на душі моїй сумно.
На війні умирають хлопці. Вранці звістили - три...
Знаєте, я молюся, в серці аж рвуться струни!
Не затихає мантра, дзвонить: НЕ-ВМРИ-НЕ-ВМРИ...
Сохнуть листки акацій. Де-де уже лиш порох.
В меморіальнім сквері свіжих могил вже сім...
Питання строчать у Небо: війна закінчиться скоро?!
Та відповіді натомість гуркоче гарматний грім.
Дивилась учора телик. Хоробрі юнці, безвусі,
Казали: за Україну готові вмирати! Так...
Вмирають чомусь найкращі. А гнидяві зостаються.
Зриває весняні квіти змосковщений маніяк.
Та треба іти. У хащі без руху вперед не блисне
Ні сонце, ані надія. Ні зліпшене майбуття.
Та ранки такі туманні! І душу так болем тисне!
Щодня умирають хлопці. За вчора - аж три життя!..
(10.11.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535938
дата надходження 10.11.2014
дата закладки 10.11.2014
А дощ іде сьогодні цілий день,
Полоще коси золотава осінь,
Вслухаюсь мовчки у слова пісень,
Що вітер за моїм вікном розносить,
А дощ іде сьогодні цілий день.
Співає вітер про любов свою,
Яка згубилась у далекім краю.
З тих пір він ,бідний, спокою не має,
З тих пір усюди він її шукає,
Співає вітер про любов свою.
І рве та пісня груди, наче крик,
Летить вона за хмари синьо-білі,
Туди, де вчора журавлиний клин,
І гурт качок у вирій відлетіли,
І рве та пісня груди, наче крик.
Якби вона почула жаль його,
Якби вона його почула тугу,
То знов би повернулась у село,
Вона би прилетіла знов до лугу,
Якби вона почула жаль його.
Вони б обоє пестились в житах,
Для неї сплів би він вінок із м”яти,
Її у ноги все життя б поклав.
Ну хто ще так буде її кохати
Як він кохав її у тих житах?
-Вернись ,кохана веснонько,вернись,
Бо лиш удвох ми будемо щасливі,
Лив сльози вітер у небесну вись,
Кричав від горя у тумани сиві,
Вернись, кохана веснонько, вернись.
А осінь посміхалася в уста:
-Тепер прийшла пора мене кохати,
Ще довго не прийде сюди весна!
І одягнувши із туману шати,
До вітру пригорнулася вона...
Н.Хаммоуда
20.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518461
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 29.10.2014
Ну як ти після виплаканих сліз
Зумів мене заставити всміхнутись,
Коли іще душа неначе тінь
Бродила в моїм тілі непритомно?
Невже, та пара фраз, тих кілька слів,
Які мені тоді прийшлось почути,
Змінили на мелодію мій біль?
І стало кольоровим монотонне.
Ну як ти розгадати зміг усе,
Що я таїла довго і від себе?
Як здогадався ти, що я жива,
Що знову я зумію покохати?
До тебе все було таке пусте.
А може нас до купи звело небо,
Для того, щоб любов свою змогла
В тобі посеред інших розпізнати?
Ну як ти після довгих літ страждань
Зумів почути мого серця звуки?
Через роки зневіри і вагань
Ти увійшов надією у долю.
Мене ти не питав, що було там,
А тільки ніжно взяв мене за руку,
І ось тепер удвох ідемо вдаль
На зустріч щастю по життєвім полю.
29/10/2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533241
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 29.10.2014
Рухався. Без істин і без абсурду. Виливав експресію поза Чумацький Шлях і далі, на південь-північ, і в землю вибухом ядерним. І, можливо, лише зірки були мені глядачами, критиками і друзями, супроводжували поглядами в далеку темряву, бо, так повелося, всесвіт в мене не виходить за рамки власного тіла, як мораль наша не виходить за рамки тисячолітньої книги, речення не виходить далі крапки, думка обмежена нюхом і поглядом, а слух саме в розпалі моди. Лиш я і бездна. Лиш я і безліч. Мої дрібні думки тріснули і розлетілись. Лишивши вітер, темряву, тремтіння, трипіт думок і тріпи, треп, транспорт на якому їду далі, ніж бачу, і при комбінації пальців, що вирішують усі проблеми. 77 френдз онлайн , псевдофреднз для онлайну і видимості. Для письма і забитості. Для мене і четвертого виміру, ну, того, що десь всередині. Для мене.
Були ще "ми". Ми усі. Ми бачили далі, ніж думали. Ми не знали про вибух, що може статись, але затикали дірки і лягали на підлогу. Саме тоді я зрозумів - щось стоїть вище рівня людського моря. До чого не долетить народжений плавати. Та його до біса мало, багато накрутів. Шкреби застиглу кров зі стіни після вибуху, та їж. Ти не Бог, тобі нижче. Влаштуй сафарі на Небо, і помри спокійно у власних накрутах.
Лишаюсь я, вітер, темрява, тремтіння, трипіт думок і тріпи, треп, транспорт на якому їду далі, ніж бачу, і при комбінації пальців, що вирішують усі проблеми. Зірки будуть мені глядачами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533195
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 29.10.2014
(Переклад з С. Романова, з російської)
Біла-біла хата в зеленому полі,
Б’ється в клітці птаха: «Відпусти на волю.
Там, де чисті води, де небесні ночі,
Хочу я свободи, відпусти, я про́шу»
Відповів старий їй: «Був тобі я другом,
Хай затихне буря, відпущу, подруго.
Чим тебе образив, чим завдав я болю?
Ти ж на волі згинеш, ти не знаєш волі».
І сказала птаха: «Друже мій хороший,
В нас життя одне лиш, відпусти, я прошу.
До небес полину, я сама все знаю,
Знаю, що загину, але заспіваю!».
01.2013
Пісня «ПТАХА»
https://www.youtube.com/edit?video_referrer=watch&video_id=c7vFJJFbmx8
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533240
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 29.10.2014
Для вас мої вірші, як ласки дар
Очам, де сміх і плач солодких мрій,
Душі – сердечній, чистій і святій,
Вам ці вірші – моїх страждань тягар.
Як жаль! Мене страшний жене кошмар,
Без відпочинку в лютості своїй,
Росте немов вовків голодних стрій,
Над долею висить грозою мар!
О! Я страждаю, я терзаюсь так,
Що скарга з раю вигнаних людей
Всього лиш пісня на моїх устах!
Тривоги ваші, любі, й сум ночей –
Лиш ластівки в небесній вишині
У ці прекрасні вересневі дні.
Paul Verlaine
A une femme
A vous ces vers de par la grâce consolante
De vos grands yeux où rit et pleure un rêve doux,
De par votre âme pure et toute bonne, à vous
Ces vers du fond de ma détresse violente.
C'est qu'hélas ! le hideux cauchemar qui me hante
N'a pas de trêve et va furieux, fou, jaloux,
Se multipliant comme un cortège de loups
Et se pendant après mon sort qu'il ensanglante !
Oh ! je souffre, je souffre affreusement, si bien
Que le gémissement premier du premier homme
Chassé d'Eden n'est qu'une églogue au prix du mien !
Et les soucis que vous pouvez avoir sont comme
Des hirondelles sur un ciel d'après-midi,
- Chère, - par un beau jour de septembre attiédi.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533193
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 29.10.2014
Злий вітер додолу схиляє кленок,
Колише тоненьке гілля.
Листочки зірвались, пішли у танок,
Позліткою вкрилась земля.
Гуляла з онуком тут вийшла з двора.
Та й каже: «Поглянь, диво з див!
Он золото падає. Що за пора?
Мала: «Златопад наступив?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531813
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 24.10.2014
Так недоречно...стара жінка,
Я вислів хочу розтушить,
Немає старості у неї,
А просто недолюблена в житті...
У вечір запаху азалій,
Стікає свічка догора,
Нема пустого в тім такого,
Коли від неї інша загора...
А звук кришталю у її бажаннях
Яких не меншає,повір...
Немає в жінки,стертого терпіння,
Печаль старіє,а душа ще молода...
Брехливий світ,світ у дзеркалах
Як кактус кігтями із я...
Він зацвіта завжди нежданно,
Як огорнуть любов"ю і тепла...
Ту видумку я затушую знову
І жінка зовсім,зовсім не стара
Любіть її,вона ж з Адамового ребра,
Вона є Берегиня,хоч і не свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531808
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 24.10.2014
Осінні квіти… Золото перлин.
Коли вночі від інею сивіють,
А вранці сонця колотий бурштин
Ще світить, та уже ніяк не гріє…
Але вони – усупереч! – цвітуть!
Милують око сяєвом вогненим!
В людині кожній є таємна суть.
Але не всі подібні хризантемам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532021
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 24.10.2014
1 уровень: ТЕЛО
На этом уровне женщину в первую очередь волнует её внешность. Мысли сосредоточены на том, как она выглядит, как одета, моложе или старше она окружающих женщин. Вопрос веса, объёмов тела и желания выглядеть не хуже других является для неё самым важным.
Такая зацикленость на своём теле приводит к тому, от чего женщина неосознанно бежит и чего страшится – она делает всё, чтобы нравиться другим, а её отвергают. Она выносит себя на суд как родным и близким, так и совершенно незнакомым людям. И получает в ответ неоправданные ожидания и разочарования — мужчина уходит к более молодой любовнице, подруга хвастается модной шубкой…
При достаточном уровне финансов женщина делает ставку на свою внешность, как главную ценность в отношениях. В случае ограниченности условий, женщина мучается и завидует ухоженным и состоятельным женщинам… Тело превращается в доминанту и точку отсчёта жизни.
Никто не спорит, что внешность важна для каждой женщины. Но если кроме тела женщину мало что интересует, то это говорит об остановке в развитии. Если время, деньги, все мысли направлены только на тело, то поиск счастья осуществляется во вне – в магазине, в салоне красоты, которые зачастую не помогают. И тогда женщина сталкивается с неразрешимой задачей – как быть счастливой, если ты уже не так молода, красива или у тебя нет дорогой и стильной одежды? Такая женщина настроена на получение, а вот отдавать не готова.
2 уровень: ЖИЗНЕННАЯ ЭНЕРГИЯ
На этом уровне женщина уже понимает, как не наряжай себя, как не старайся сохранить молодость с помощью различных процедур, есть вещь более важная – это ЗДОРОВЬЕ. Поэтому женщина сосредотачивает своё внимание на том, чтобы сохранить бодрость и энергию. И цель тех же занятий спортом и массажа на этом уровне – не только сохранить фигуру, чтобы выглядеть сексуально, но и подарить себе радость, проявить к себе заботу и внимание.
Женщины, которые думают о своей жизненной энергии, уже понимают, что курить не просто некрасиво, а вредно. Они знают, что красивые глаза – это не дорогая тушь, а блеск и энергия здоровья.
Своё счастье такая женщина будет искать в поддержании здорового образа жизни, будь то фитнес-клуб, теннисный корт, беседы с подругами о здоровом образе жизни, йога.
На этом уровне женщины бросают курить. Замечено, если женщина отказалась от курения, то уровень её энергии значительно повышается.
А женская энергия – это не только её здоровье, а гармония во всех сферах её жизни, например в отношениях с мужчинами..
3 уровень: ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЕ РАЗВИТИЕ
Уровень интеллекта направляет женщину к самообразованию. Читая книги и постигая постоянно что-то новое, она начинает понимать, что есть законы, которые действуют в этом мире. Она осознаёт, как важно развиваться и познавать секреты взаимоотношений.
Такая женщина начинает осознавать, что получение чего-то необходимого зависит от нашего желания отдавать и делиться.
На этом этапе женщина зачастую посещает много семинаров, тренингов, она желает найти ответ на вопросы, которые приходят к ней ежедневно. Она понимает, что секрет красоты, гармонии и здоровья нужно искать внутри себя.
При всём этом, активный интеллект не даёт ответ на главный вопрос: как стать счастливой. Женщина идёт на очередной семинар, покупает ещё одну книгу, а правильный выбор сделать не может. Она может давать отличные советы другим, а сама не может решить свои задачи.
Уровень активного ума не даёт осознать, что куча информации бесполезна без её проживания и пропускания через себя. И то, что ум может порой давать совершенно не те ответы, которые жаждет душа.
Поиск счастья такая женщина ведёт через убеждение «я знаю, как надо» и активность во внешнем мире. Она энергично ищет то, что ей нужно…
4 уровень: ЗНАНИЯ – ЖИЗНЕННАЯ СИЛА – МУДРОСТЬ
Именно этот уровень открывает женщине путь Мудрости.
МУДРОСТЬ даётся женщине с рождения. Любая женщина по своей природе мудра. Эти энергии даёт ей Земля. Только вот сумеет ли она ею воспользоваться – это уже другой вопрос…
На этом уровне женщина, пройдя 3й уровень активного интеллекта, начинает все знания превращать в практику. И уходит от вечной спешки и гонки за результатом. Она начинает чувствовать вкус жизни. И смакует каждое мгновение. Она осознает, что много — не значит хорошо. Она научается слышать голос своей души.
На этом уровне женщина спокойно воспринимает авторитет учителей и успех тех, кто продвинулся дальше, чем она. Она идёт в своём темпе и обретает способность слушать и меняться. Она умеет слушать мужчину, а не пытаться его переделать.
Женщина понимает, что вся наша жизнь – это школа. А счастье – это то, что исходит изнутри, из собственной души. Внешний же мир дарит нам удовольствия и возможности.
5 уровень: БЛАЖЕНСТВО
Это уровень Великих Женщин. Пример — Мать Тереза и все Святые. Такие Женщины приходят Служить и помогать другим людям..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531843
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 24.10.2014
Люблю... Люблю! И что ещё тут скажешь?!
Быть может... "С добрым утром!"... Или нет -
о самом ярком, трепетном и важном
умею я нежней, ещё нежней...
Тебе за ушком... Самым тёплым ветром,
ручным совсем, лучами солнца, да!
Всем сердцем, мой единственный на свете!
Всем сердцем... И я знаю - навсегда.
И это "долго" не пугает вовсе!
И это "долго" очень нужно мне,
чтоб наполнять лишь нежностью всю осень,
и зимы все, и лета... Просто нет
мне ничего заветней, чем... рассветы
дарить тебе, родной, всю жизнь мою,
мечты делить, и счастье всё вот это...
И повторять с утра одни "люблю"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531841
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
...І несподівано прийдуть не бачені ніколи -
Так просто, так буденно, так звичайно,
Як діти до осель своїх зі школи,
Або трамвай від Цирку до Подолу,
Чи у Дніпро колись свята Почайна,
Або як жовтень, липень, грудень, березень чи травень,
Чи інший місяць, рік - чи ж то важливо,
Коли для наших кругосвітних плавань
Межа не світ, а тиха сонна гавань,
І навіть в ній ми ходим несміливо,
Навшпиньки, боком, крадькома, затамувавши подих,
Щоб ненароком їх не налякати -
Було колись, пускали хліб по водах,
Він повернувся - і стоять на сходах
Не бачені ніколи дні і дати...
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531826
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Я помню, как настурции алели,
Омытые холодною росой.
Их запах лился трепетно – густой,
В единстве с песней утренней свирели.
А я стоял на цветнике босой
Лучом светила поднятый с постели.
День начинался с радости простой:
Вокруг меня настурции алели...
И в тех цветах прохладная заря,
Свой сонный лик отображала,
Как-будто в зеркале себя
В тот час проснувшись не узнала.
Я ликовал, – а небо надо мной
Свои всё выше раздвигало своды:
Струился дождик солнца золотой,
Стремясь на землю вестником свободы!
196. г.(Воспоминания детства...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531827
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Поклич !.. Прийду́ морозним ранком ,
в твій дім увірву́ся весною ,
ого́рну твій Всесвіт серпанком ,
до ніг проросту я травою .
Заворо́жу тебе , та не зіллям ,
але тим , що в очах не сховати ,
і хоч за вікном заметілі ,
так затишно в нашій кімнаті .
22.10.2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531852
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
залізний лід на Евересті, форми діаманту
я альпініст, радіохвилі наче мантра
внизу ріка, така німа, без язика
дістану термос кип’ятку із рюкзака
трава мовчить і пар іде, із чашки чаю
я п’ю рослину і траву, цим ображаю
вона прийде, не знаю де, чому навіщо
душа злетить, на Еверест, чи може вище
збігає ліфт, згори униз, до підземелля
а молоді, ще справи всі, не перетерли
залізний змій, біжить в тунель і вирина
а в голові, нема її і є вона
там діамант, що Еверест, на сході є
блакитний змій, залізний цмок, туди повзе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531811
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 23.10.2014
В духовном просвещаться стало модно,
Хотели мы познать, что есть добро,
Плодов вкусили и теперь свободно
Спешим судить у каждого нутро.
Перебираем косточки друг другу,
А вот и суть – тут бес залез в ребро!
Супруг винит во всём свою супругу,
Что для нее добро мол – серебро!
Другие добродетели хвалиться
Делами скромно начали с трибун,
Тщеславием лосниться стали лица,
И гордо бес полез в блудливый ум.
Когда ж мы стали выглядеть дородно,
Вдруг поняли добро, что прёт из нас,
Оно на удобрение пригодно,
Его объём от съеденных колбас…
Вадим Странник
http://vadimstrannik.ucoz.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531815
дата надходження 23.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Скоро выпадет первый снег...
Звон разбитого хрусталя...
Всё замедлит обычный бег.
От суе́т отдохнёт земля.
Лёгким пухом - взлетит душа.
Белым-белым всё станет вновь...
Чтоб, опалой листвой шурша,
До весны там спала́ любовь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531546
дата надходження 21.10.2014
дата закладки 22.10.2014
Теоретически…
Все безупречно в четыре утра…
Теоретически…
Жизнь – лишь большая НЕнаша игра…
Теоретически…
Солнце в зените…
Скажет всем звездам «Идите вы на…»
Люди, простите…
К нам никогда не вернется Луна…
Теоретически…
Свет пробивается…
Даже сквозь самые гадкие сны…
Жизнь продолжается…
Даже когда далеко до Весны…
Теоретически…
Теоретически…
Мы не проснемся в той же стране…
Теоретически…
Смерть появляется только во сне…
Теоретически…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531620
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 22.10.2014
Поутру, трава вся с проседью
Паутинка дорожки опутала,
Подружились, Лето с Осенью.
Этой дружбе, лишь дни с минутами.
Распрощалось Лето, с улыбкой.
До свидания жаркие ночки.
И прощает нам все ошибки
И молчание, что без точки.
Зелень листьев …сменяем в обменниках.
Небо грустью по листьям стекает.
Говорят, что грустим безвременьем,
Стаи птиц, проводив в зазеркалье.
Ну, а я не грущу, нет времени,
Я любуюсь красотами Осени.
И несусь по полям без стремени,
Умываюсь я, Осени росами.
Тишиной упиваюсь лесною,
Лишь шуршание листьев опавших,
Мне расскажет, что жить красотою,
Это счастье живых, а не павших.
Поутру меня будят капели,
Продорожили след свой на окнах,
Комары свою песню отпели,
Паутинка искриста, не блекла.
Ее нити покрыты алмазом,
Заискрились в лучах заходящих.
Я букеты нарву и в…вазы.
Осень это лишь Вам… настоящим.
Не грустящим, не ноющим «холодно»
Дождь за шиворот это бодринка,
Я живу по старинке, молодо
И в глазах, улыбнется смешинка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530024
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 15.10.2014
У мене є шкідлива звичка – ти.
Мене від неї лікували вірші,
(та інші…) А хрести – то для святих…
Мені ж найважча – ця байдужа тиша.
Заради тебе розміняла час
На мідяки римованих ілюзій.
Дарма, що недостойний ти причасть
Ні чистим словом, ні нектаром музи,
Для мене ти – мій особистий бог,
Отруйної спокуси спіле гроно.
Чи нас у карти виграла Любов,
Чи ми обоє жертви Аполлона?
Кому несу поезії плоди
Гіркі… (ти бачив осінь на Парнасі?..)
І хто захоче праведно судить
Цю спраглу самоту – убивцю часу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530054
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 15.10.2014
У мого брата хобі – малювати…
І йому це вдається!
Завдяки деяким з його робіт ( і, звичайно, Коханню)
я тут дещо навигадував…
Пам'ятаєш?
Як ти цілувала
В першу ніч мої юні вуста...
Ти так сильно мене покохала!?
Чудеса?
Чи дарунок Христа,
Бо ніколи й ніде більш не бачив
Я такої краси, як твоя,
І усім своїм серцем гарячим
Буду ніжно любити, бо я
Безумовно прийняв цей дарунок,
Він солодкий і трохи терпкий
І нагадує дивний малюнок:
Ми і всесвіт...
Великий такий...
Пам'ятаєш?
Як ми обіцяли
Бути разом у щасті й біді...
Мабуть ти мене й досі кохаєш!?
Чудеса?
Чи у нашім гнізді
Всі моменти акцентами сталі,
На вікні завжди квіти стоять,
Прозаїчні життєві печалі
Розчиняються в римах, горять
У вогні нескінченної ласки,
Кожен подих зізнанням палкий
І бажає продовження казки...
Час чекання, як вперше, -
Тремкий...
Пам'ятаєш?
Ти якось казала,
Що немає в цім світі чудес...
Але ж ти мене й досі кохаєш!?
Чудеса?
Чи звичайний процес,
Невідомі в якому відомі,
А доданки у суму злились,
Почуття - вже давно аксіома,
Суть якої злітає у вись,
Наче пензлем ідилія щастя,
Поцілунок настільки тривкий,
Що бажає подвійне причастя,
Навіть погляд, як вперше, -
П'янкий...
15.10.2014
Картини:
Андрій Клим'юк
1. «Хвиля кохання», 2012р.
2. «Чекання», 2013р.
3. «Ідилія», 2014р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530018
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Сонце у душу променем –
Тане крижина болю,
Губляться чорні спомини,
Барви малює доля.
Сонце у душу соняхом,
Запахом чебрецевим.
Милим гривастим коником,
Зором небес глянцевим.
Сонце у листі міниться,
Поміж трави мандрує,
Сріблом у річці піниться,
Ласку усім дарує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529940
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Ну ось і все.Мій замок із дощу
давно просох.Вологі тільки очі.
Любов до серця більше не впущу,
бо через неї ані дня, ні ночі.
Не буду більше плавитись , як лід,
під поглядом твоїм, спливати воском,
бо ти такий глибокий в серці випік слід,
що я оговтатись не можу навіть досі.
Так захворіла я на тебе, що аж зле.
Аж боляче. Сама собі дивуюсь.
Одним лиш поглядом ти так мене хвилюєш,
так мучиш, точиш, під'їднем гризеш,
усю навиворіт нещадно вивертаєш,
викручуєш зап'ястки, жалиш шкіру,
а я жива усе ж таки. І вірю,
що ми з тобою ще в любов зіграєм.
А я ще дихаю. Ще відчуваю дотик.
Ще пульс в передчутті тримає ритм.
Мій замок із дощу вже змило в ноти....
Натомість виросла фортеця світлих рим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529862
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 15.10.2014
Трава росте увись,як тихий дзвін,
Шепіт землі- первинна її суть.
Трава рече:вставай,вставай з колін,
Бо світлий ти і мусиш завжди буть!
Бо вічний ти,допоки ти живеш,
І дух твій більший,аніж плоть,
і ти в собі з народження несеш
образ небес,бо так велів Господь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529792
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 14.10.2014
Мальована коралями-краплинами
На тлі розмаю сонних смітників –
Дзвінка, мов серп, тужлива, як романс.
Глевкими щоками й глухими спинами
Із мене змито полиск, стерто глянс...
А я цвіту – розлитий вихор клякс,
І ширюсь, і лунаю між рядків.
І там, де ти, тендітний дикий мак,
Хапаєш новий день сухими ніздрями,
Твоїх сердець удосталь перерізано
І, напівмертвих, стиснуто в кулак.
Лунають їхні смішки голосівками,
Тече світанок сонячними цівками,
Хапають литку промені зубів.
Над нами – з ниток-ноток небо зіткане.
Ти чуєш спів?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527636
дата надходження 03.10.2014
дата закладки 14.10.2014
Ми зустрілись сьогодні вдосвіта:
От-от бризне рожевий вилиск
На застиглу, сиру блакить.
Крутобедрі дівочі постаті,
Трикрапкова довершеність вилиць,
Довгих суконь глухий оксамит.
Я хапала долоні жилясті,
Промовляла у мертвий рот,
Аби пісню у нього вкласти –
Та намарне: воскові вилиці
Не схотіли моїх щедрот,
Не дозволили слову впасти.
Слово маялось у вустах,
Нерозімкнутих од зневіри.
Видих неба тужив за днем.
Я вколола її.
Бабах!
Задзвеніли, посипавшись, ліри,
Пісня вибухнула дощем.
Лився сміху солодкий щем,
І маленький ранок довірливо
Потягнувсь під моїм плащем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529771
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 14.10.2014
Лишь себя научившийся бдить
Вдохновением дышит навечно
Он умеет мгновением жить
И умение это сердечность
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192662
дата надходження 30.05.2010
дата закладки 14.10.2014
Тот кто чуток всегда виноват
Тем что может всегда помочь
Тем что знает секреты преград
И невежество гонит прочь
Тот кто любит всегда виноват
Тем что счастье не может скрыть
Тем что радость его во 100 крат
Души черствые будет злить
Тот кто знает всегда виноват
Тем что радостен каждый миг
Тем что духом и сердцем богат
И что чувством мысли достиг
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523997
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 14.10.2014
Чого б мікроб селився у людині,
Якби йому - там холодно, як в глині?
Чого б це в нас вгризались комарихи,
Коли б не кров, людська, і не безвихідь?..
Чого б до нас загарбник з «Ураганом»,
Якби в нас тут пустеля і вулкани?
Чого ж на нас кричать чужі і рідні -
Тому що ми їм досхочу потрібні?
08.10.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528549
дата надходження 08.10.2014
дата закладки 08.10.2014
ОТЗЫВ НА :
"Черные дыры вселенной. Жесть ( 16+ )"
Сокольник
[i]Ничего общего... но фантазия - она безгранична...[/i]
Нас «застукали» ночью…
Мы пробили эфир,
И гоняли кометы
В глубину «чёрных дыр».
Переливами вИлись
Диво-рыбьи хвосты!
Мы с тобой «заводились»
От такой красоты!
А потом метеоров
Ты попробовал горсть
На Юпитер рассыпать!
Что потом началось!
Диво-искры поднялись!
Плазма плавилась вся!
Мы с тобой обнимались…
Вспышки! Искры – в глазах!
Полетели мы к Солнцу –
На корону смотреть.
Причесали немного –
Чтоб ей ярче гореть!
Раздували мы пламя,
Прикасаясь на миг!
Этот факел меж нами –
Из энергий возник!
Встала Дева нагая –
Кожа – нежный рассвет…
В косах – солнце сияет,
В окруженьи комет…
Груди – два метеора,
Лоно – месяц младой…
И туманности взоры
С поволокой густой…
Мы с тобой расшалились!!!
Разбудили богов!!!!!!!
…Тихо в облаке скрылась…
…Да и ты – был таков?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526157
дата надходження 27.09.2014
дата закладки 08.10.2014
В день погожий все сонцем зігріто –
Ні холодних вітрів, ні хмарин!
Знов засяяло бабине літо –
День жіночих святих іменин!
День Надії і Віри й Любові,
І Софії, Це – символ добра!
Хай же будуть щасливі й здорові
Всі жінки, бо це іхня пора!
Хай квітують в цвітінні останнім
І таланти , і зріла краса!
Хай лунають пісні про кохання –
То нічого, що сива коса.
Бо жіноча, вибаглива, доля,
То короткої радості мить!
Хай порадує жінку любов’ю,
Що у бабинім літі звенить.
То ж, зі святом вас, любі дівчатка!
Ви- чудові! Повірте мені.
І життя починайте спочатку
В ці погожі і радісні дні!
30 вересня 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526837
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 08.10.2014
Ось вона прийшла пора пізнання
Незалежна від царів бажання -
Запах м'яти у отаві на покосах,
Золотава сивина в зелених косах.
Збір картоплі, яблук, груш і хмелю,
Хустка на фату й книжки в портфелі.
Збору врожаїв іде свята пора,
Кожен візьме частку за свої діла.
Обмолочено усе, лишилась гречка
І війна - безглузда суперечка,
Що змолола і життів, і доль чимало,
Жала помсти до сердець заклала.
Чим орати... лихом, щоб воскресло
Більше лихо на наступну весну?
Землю нашу хай́ молитва укриває -
Корінь зла всихає, замерзає...
А пшеничка й жито ковром встелить,
Навіть якщо сильно заметелить
Святу землю нашу не в останнє,
З нами Покрова́ й життя бажання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522159
дата надходження 08.09.2014
дата закладки 08.10.2014
Коли зриваєшся з небес
і туго крила зав,язавши
неначе хочеш ти востаннє
померти точно назавжди...
Коли стрибаєш у ліси
й волоссям плутаєш гілляки
так, наче крик безсмертної собаки
лунає ехом у степи...
Коли пірнаєш у тіла
шукаючи там душі дуже цінні
знаходячи лише антитіла
аби продовжити нетлінне...
Коли втікаєш від очей
якими всесвіт дуже стежить
шукаєш зміст простих речей
які нікому не належать...
Коли вертаєшся наверх
все усвідомивши напевне
тоді мотузка рветься з крил
і ТИ стаєш для всіх таємним...
Коли народжуєшся знов
не встигнувши як треба вмерти
ТИ усвідомлюєш ЛЮБОВ
яку ніхто не зможе стерти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526683
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 08.10.2014
Мені так зимно - холодно надворі.
Налий же чаю, може краще кави,
Все рівно чай гірчить, немов отрава,
Хтозна, можливо так і є насправді.
Віддай же чашку, вип'ю залюбки я.
Нехай так буде, може буде краще.
Можливо, так тоді не буде зимно.
Можливо, холод чай оцей пригасить.
Віддай же чашку, вип'ю я її.
Як лиєш яд, то плакати не треба.
Все рівно вже досяг своєї мети
Я вип'ю чай і може стане тепло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526787
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Владимир Пастухов написал очень интересную статью "Осадная ошибка". Как жаль, что многое становится очевидным только задним числом! Рекомендую всем почитать эту статью: http://www.novayagazeta.ru/politics/65458.html
Коротко перескажу: экономика РФ не модернизирована и не конкурентноспособна, без модернизации её ждёт либо крах, либо железный занавес, а за железным занавесом можно отсидеться только имея ресурсы ещё и Украины. Война - это попытка не решать то, что давно назрело, это способ продержаться хоть и плохо, но на плаву ещё какое-то время, пока не случится чудо и модернизация чудесным образом не произойдёт сама собой, ну и пока не кончатся нефть-газ.
Но статья Пастухова посвящена РФ. А что же Украина?
А вот в этом и заключается непримиримое противоречие между Украиной и РФ: РФ может позволить себе "лечь на дно", распугивая всех колючками угрозы ядерного оружия до тех пор, пока хватает нефти и газа. Теоретически их худо-бедно хватит ещё на пару поколений, впрочем, идиллия может кончиться и раньше - если окажется, что альтернативные источники энергии - выгоднее. А вы думаете, почему США пересмотрели свою позицию по отношению к месторождениям нефти и газа в пределах своей территории? Почему Штаты свою доктрину "не разрабатываем, не добываем даже для себя - это наш стратегический запас" отбросили? Задумайтесь те, кто спрашивает, почему у нас на Украине всё так плохо! У вас в РФ может стать ещё хуже - если американский сланцевый газ станет ещё чуть дешевле.
А вот Украине в любом случае на дне не отлежаться: наши богатейшие месторождения и Западной, и Восточной Украины были "проедены" всем СССР и братскими соцстранами, когда Сибирь ещё только начала обживаться. Так что же - "не тратьте, куме, силы, спускайтеся на дно"? Вы уж простите, россияне, но понять, зачем Путин поддерживал у нашей власти тупого бандита, украинцу понять невозможно. Если экономика Украины так важна для РФ, зачем было с такой маниакальной решительностью её убивать? О том, что аморально создавать "головную боль со смертельным исходом" для братского народа, чем было для нас правление "данеццкой" семьи, я вообще молчу. Если РФ хотела сохранить особо партнёрские отношения с Украиной, глупо было осуществлять это прикармливанием нескольких власть имущих олигархов с криминальным не только прошлым, но и настоящим. Платить за нужды РФ своим собственным настоящим и будущим - а зачем, вы можете объяснить? Приведите, пожалуйста, хоть один резон помимо аргументов о братской любви и славянской солидарности, проявление которых так и прёт не только с ваших экранов, но и через русско-украинскую границу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526826
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 30.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.09.2014
[b]розчiсуєш волосся, як суху траву,
осiннiм запахом торкаєшся рецепторiв...
мiсяць обiймає нiч нову
й ховає вiд прозорих векторiв.
в гарячцi руки. забагато днiв
проходить без проблем i роздумiв.
чи все життя пройде так, а чи пiв
в дифузiю iти вiд дотикiв?
ми можемо дiлитися на нуль,
зiрвати голос тільки пошепки.
можливо, безкiнечнiсть земних куль
для когось буде пилом в старім кошику...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526836
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Це не новий віршик.
Просто сьогодні такий день!
Вітаю вас усіх, чиї імена уособлюють
прекрасні християнські чесноти!
[img]http://img-fotki.yandex.ru/get/4708/28692837.52/0_74cd7_fada14ed_L.jpg[/img]
Віро,
Надіє,
Любове,
Софіє!
Вірність,
Та мрія,
Кохання,
Ідилія.
Відданість,
Магія,
Єдність,
Та мудрість.
Ємність,
Поезія,
Ніжність,
Розкутість.
Щира,
Відверта,
Казкова,
Стихія -
Віра,
Надія,
Любов
Та Софія!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526823
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 30.09.2014
Можливо, востаннє сьогодні... І назавжди
Для мене ти станеш лиш спогадом теплим у серці.
Яке ще до тебе не раз в своїх снах озветься,
Смиренно латаючи надто глибокі сліди.
Можливо востаннє... Міцніше мене обійми
І в очі мої подивися п'янкими очима.
Хай смуток на мить промайне майже неуловимо:
Можливо, сьогодні востаннє зустрілися ми.
Тримай мою руку, і гладь мою душу мовчанням -
Воно красномовніше будь-яких пафосних слів.
Хай зникне із пам'яті все, що сказати не смів,
А я ще радію тобі - і, можливо, востаннє....
28.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526503
дата надходження 28.09.2014
дата закладки 29.09.2014
Рідна мова
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісне в стоголоссі трав,
Кохане слово, наше рідне слово,
Що з небуття Шевченко підійняв.
Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Священна кров, пролита в боротьбі,
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526556
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 29.09.2014
Посеребрило холодом зарю.
Позолотило ветки в одночасье...
За всё, судьба, тебя благодарю.
За тихое, волнующее счастье...
Тепло - под серым небом сентября.
День каждый ожиданием подсвечен...
И, хоть за тучи прячется заря,
В глазах - улыбка светится беспечно.
Не вскинется пичуга поутру.
И в кронах ветер спит. Иду одна я...
Но не в пример
осеннему костру
Не догорит в душе
любовь земная...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526607
дата надходження 29.09.2014
дата закладки 29.09.2014
Мережила осінь зимі вишиванку,
Ночами не спала,збирала зірки,
А як просипалося сонечко зранку,
То квітли узори спритної руки.
Жовтаві,багряні цвіли чорнобривці ,
І ніжно до них хризантеми влились.
Сорочка барвиста зимі – білолиці
Була до вподоби,та злий в неї хист.
Зірвала ті квіти із вітром шаленим,
І паморозь вкрила той цвіт чарівний .
Нема почуттів і душа омертвлена ,
Хоч як не гори, не зігрієш її.
24.09.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525666
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 29.09.2014
ХОВАНКИ.
В «хованки» хто грався,
Той "рахунку" зна:
«Хто не заховався –
Не моя вина!»
Ті слова проникли
В зрілеє життя.
Ми давно вже звикли:
Хованки – буття!
Бізнес є хороший –
Рта не розувай!
Як отримав гроші,
То швидкіш тікай!
Податкова цяця
Забере сповна:
«Хто не заховався –
Не моя вина!»
Аліменти хоче
Дівчина якась:
Всі були охочі,
А платити – зась!?
Лиш один попався,
Вирок пролунав:
«Хто не заховався –
Не моя вина!»
А у цьому році
Теж не всеє то
Поховались хлопці,
Бо прийшла АТО!
А не втік - призвався:
Мокрая спина!
«Хто не заховався –
Не моя вина!»
У боргах Вкраїна.
Так, що аж кортить!
Настає година –
Буде хто платить?
Всіх кудись уносить,
Щоб втекти від сплат:
Досить Новороссій,
Досить Кримських Рад!
Що оцеє буде?
Борг брали ж на всіх!
Бач, які іуди!
В відповідь лиш сміх:
Київ ще зістався
Та Галичина!
«Хто не заховався –
Не моя вина!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525556
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 25.09.2014
ПАТРІОТИЧНА ЛЮБА.
Ніс задравши, ходить Люба.
Хоч мала, а патріот.
- У мене в роті три зуба!
Інші вискочили, от!
Тільки тиждень проходила,
Бачить, новії ростуть.
- Мамо, що робить? Згубила
Я майже вкраїнську суть!
- Не хвилюйся, - каже мати. –
То звичайно, без образ.
Українськість будеш мати,
Ще й побільше: в десять раз!
Нові зуби значать дещо,
Їх уранці щіткой три.
- Так! Але не «аквапрешом»,
То москальські кольори!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525698
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
ПУТІН І КЛЯТІ МОСКАЛІ.
Знають щирі українці:
Зло завжди сидить в Кремлі!
Винні, всі і поодинці,
В цьому кляті москалі!
Українці – лепші люди,
В світі майже королі!
Та ганьбить Вкраїну Путін
І коварні москалі.
Хто оце насцяв в під*їзді,
У дворі смітник спалив?
Люди знають: Путін, звісно,
І гадючність москалів!
В пробці я стою годину,
Водії всі злі і злі:
Рух дорожній в Україні
Нам плюндрують москалі!
Кажуть, газу в нас не буде,
Взимку холод пробере.
То москаль проклятий Путін
Хоче гроші наперед!
Ми не сієм і не орем,
Голяком стоять поля.
Недарма народ говоре:
Бачим руку москаля!
Генерали тупорилі.
Воювати не хотять.
Їх москалики навчили
Красти, а не воювать!
Економіка у жопі:
Розікрали, розгребли.
Грошів йде ледь-ледь з Європи.
От же кляті москалі!
Картку всунув в банкомата
І дивлюсь – лише нулі!
Хто затримує зарплату?
Звісно, Путін й москалі!
Є дівча, шикарні груди,
А характером лайно!
Винуватий в цьому Путін
І москальськеє кіно!
Нерви майже непохітні.
Та дівча своє тулить:
- Милий, мабуть я вагітна…
- Що? От кляті москалі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525559
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 25.09.2014
БЕЗ РЕВНОЩІВ!
Ой, який же був скандал!
Бо питання гостре.
Каже Ганна: «Задовбав
Чоловік підозрою!
Всюди ревнощі твої.
Коли схаменешся?
Розбудовою сім*ї
Накінець займешся?»
«Ганцю, любонько моя, -
Обіця Микола, -
Не ображу більше я
Підозрой ніколи!»
«То ж не треба мене злить! -
Промовляє Ганця, -
В кожнім, в шафі хто сидить
Бачити коханця».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525705
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Місячна посмішка світить,
кличе до тебе йти,
де ти,кохана, чар-квітка?
Як мені тебе знайти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525700
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Супруге
Я сниму обережные знаки
И отдам их своим сыновьям.
Мне плевать на чужие враки,
Если жизнь начинаю с новья!
Есть ещё один дар для дочки...
От тебя у ней очи тайги,
От меня - серебра цепочка
И стремительные шаги.
Обними же меня, родная,
Позови на минуту детей.
Я скажу им, что мы - как стая
И что я лишь с тобой летел.
А потом я добавлю твёрдо:
В час, когда мы решим уйти -
Поминайте нас тихо, гордо
И мы будем для вас светить.
А когда на высоком небе
Уродится зерно луны,
Закажите по нам молебен
В храме питерском до весны.
25.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525771
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
схожа на дерево жінка, що виношує в собі дитину:
заглиблюючи руку по лікоть у саму серцевину,
не знаєш напевно, що схопиш кінчиком нігтя -
м'якість хутра чи холод зміїної шкіри..
щебече зграя думок у чорній фаті волосся,
гудуть почуття у медових сотах
і жалять найбільш близького -
бо той зазвичай і ховає сокиру
поза спиною..
і ріже слово коротке, немов спалах блискавки,
двоїть гнучке і тендітне тіло,
коли жінці не пробачають всередині дівчинку,
вона мертвіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504687
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 25.09.2014
сни віщують нам відстань не більшу й не меншу за осінь на вузликах пальців
під яким кутом їх не гни - тане дотик ніби змитий водою
з-поміж усіх заощаджень душі нам лишається тільки пам'ять
дай мені голос від сигарет хрипкий
я наповню її тобою
замість інших..
так розставляють книжки по хребтах антикварної шафи
так посеред натовпу кутики вуст нашіптують пісню
коли тебе поруч немає я кладу долоню на груди ізліва
і всередині теплішає..
розчиняється сіль на денці зіниць перетворюючись на світло
ти майструєш свою присутність настільки терпляче що я починаю вірити
в те що як би й довго в нього не вдивлятись
все одно неможливо осліпнути..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525683
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.09.2014
-І все ж всі чоловіки, які мали з вами зв'язок, переконують, що ви особа легкої поведінки.
- Хм… Ви б теж так говорили.
- Думаєте?
- Знаю. Ви, чоловіки, слабкі в силу своєї слабкості перед нами. Ви прагнете володіти нами цілком і повністю. Говорити, куди іти, що робити, як дихати, як не дихати, як підняти ніжку і куди покласти. Це проходить у більшості випадків, бо будь-яка жінка віком від 23-30 років боїться залишитися одною і не звити свого гніздечка з дорогим мужчиною. І хай цей мужчина буде п’ яницею, маньяком, злодієм, придурком, аби люди не говорили про жінку як про стару діву. Ця більшість, а я, перепрошую, зву таку більшість мишами, згодна терпіти усе, навіть відверті приниження від своїх мужчинок. Зате ж яка радість, як іде він біля тебе, вгодований, непобритий, замусолений своєю лінню, з масними губами, зве тебе дурепою і штурхає постійно! Це – твій мужчина! Ти від нього залежиш, ти живеш заради нього! Вибачте, але отакі саме миші і створюють стереотипи. Майже всі чоловіки (крім тих, що виховані мамами-стервами) починають бачити в жінці рабиню і непотріб. Тягають своє черево по чужих жінках і мусолять своїми масними губами їх самотні ( в основному) тіла. Ой… Бр… Аж самій гидко стало! І от тоді починається головне. Образ жінки, що є красивою, добре одягається, виглядає незалежно і вербує чоловіків направо і наліво викликає у них агресію. Як же це так! Жінки ж повинні служити!!!! А ця – неправильна! Її хочеться, вона б так гармоніювала із моїм диванчиком… А дудки! Такій треба гроші, гарна ніч і свобода. Я саме з цієї категорії. Нас, пане лікарю, паплюжать, нас називають сучками, на нас ставлять клейма стерв. Але нас же й обожнюють. А кого ж любити? Отих мишей??? Вибачте, я тут розумію чоловіків. І цим же ж користуюся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525712
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Ти ходила нічними ярами
В Чарі Дійства прогоркло-солоній,
І нічні наполохані трави
Лоскотали оголене лоно...
Ти літала нічними містами
І кропила їх кров"ю сердець,
Щоб в пожежних вогнях вихорАми
Легковірність звести нанівець...
І у шалі пізнань ексцентричних
Ніч, торкнувши тебе, тріпотіла,
Наче подруга зваб еротичних,
Обійнявши оголене тіло...
Ці знання, що від Темряви Ночі,
Від закритої іншому Брами,
Жаром вогнища жалять охоче...
Закрутились на тілі цепами...
Час не той... І не та нині Ера,
Щоб у клубах гламурно "світитись"...
Середвіччя примхлива Химера-
Доведеться за все розплатитись...
І "бомонду" образи відчуєш...
І плебейське шипіння незгодних...
І Епоха Майбутня парує.
І "зіркове" те вогнище модне.
Тільки раз. За долоню узявшись,
Ту, що нею ти Коло обводиш,
Мов на подіум стрімко піднявшись,
Ти, як Зірка, на вогнище сходиш.
Ти вся гола стоїш перед ними...
Вже вогонь доторкнувся до тіла...
Тільки раз у житті є хвилини...
Це-твоє. Ти сама так схотіла.
Лине крик твій останній, мов пісня...
У Майбутнє Рука волохата
Душу тягне, в Минулім завислу...
Жменя попелу. Стомленість ката...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525681
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
По-осеннему холодно стало…
Простудилась от ветра душа.
Я тебя среди листьев искала,
Пробираясь сквозь лес чуть дыша.
Ты ушел, не оставив надежды.
Ты сказал, что прошло навсегда…
Никогда мы не будем как прежде…
И на сердце опять пустота.
Я сквозь мглу все гляжу неустанно
Лишь пытаясь понять почему…
Между нами все было спонтанно.
И спонтанно упало во тьму…
По-осеннему холодно стало…
Я не знаю, дождусь ли весны.
На тетрадку слезинка упала…
Значит, душу оросят дожди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525680
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Для мене навіть на асфальті ніхто не писав,
Не бив міліціонерів,
Не міняв місто.
В мені застрягали як голки слова,
Та так, що якось не залишилось місця.
І лущився досвід,
І скрапував цвіт,
І легко втрачалась ота невагомість,
Котра відцвітає й залишається плід,
І осінь, що входить, як жінка в свідомість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525679
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Щоразу помічаю, що кожне місто світиться по-своєму. По-своєму зустрічає гостей. В кожному місті є дві касти: ті, що дивляться з балконів, і ті, які блукають вечірніми вулицями, пильно вдивляючись у вікна будинків.
Захмарніле небо — сіре і витерте. Холодний вітер проймає до кісток. Бруківка холодна, як серця мерців. Під підошвами лускають соковиті каштани. Люблю погоду за те, що вона вміє робити сюрпризи. Як би скептично не ставився до різних прогнозів, усе одно, вирушаючи в подорож, повірив синоптикам й одягнув улюблену футболку з великим дорожнім знаком «В’їзд заборонено». Хоча міг одягнутися тепліше. Це на зразок того, коли не віриш у гороскоп, але все одно його читаєш.
Залюднений вокзал приваблює самотністю, яка мешкає на його території. Тривожний спокій, наче тютюновий дим, осідає в легенях. Запах дороги приємно лоскоче ніздрі. Десятки строкатих міґрантів із величезними сумками й валізами рухаються в напрямку головної будівлі вокзалу, несуть на підошвах залишки землі обітованої. Двоє монахів — один худий і високий, інший повний і приземистий, як на етикетці «Монастирського квасу», — тягнуть за собою великі чорні сміттєві мішки. «Мабуть, у них там молитовники із зображеннями святих, уся їхня віра. Й невіра також», — подумав. «Сімьон, колу будєш? — запитав худий повного, даючи зрозуміти тонким акцентом, що він представник московського патріархату.
Прагнучи хоч трохи зігрітися, замовив у кіоску з фаст-фудом хот-доґ. «Прошу!» — з віконця висунулася рука, в якій лежав здоровенний хот-доґ. Тоді мені здалося, що то було не «прошу», а зневажливо-байдуже «на і не вмирай». Ледь не з рукою одірвав бажане тепло, дбайливо обмотане, як немовля пеленкою, білосніжною серветкою, крізь яку виступали кров’яні сліди кетчупу. З виразом переможця на втомленому обличчі, наче в Цезаря після першої шлюбної ночі, я попрямував на перон. Навіть не пам’ятаю, чи подякував.
Проте весь мій запал погас, як тільки-но відкусив шматок. Хот-доґ був холодний! Спочатку навіть здалося, що під зубами хрустять крижинки, але, як виявилося, то була лише грубо нарізана капуста. А що ж ти хотів? Усе, як завжди: ні тепла, ні сонця, ні ласки. Кепсько.
Мої сусіди в купе — двоє темношкірих. Поховавши валізи, вони витягують шахівницю і починають завзято «рубатися» в шашки. Чорні проти білих? Що ж, оригінально. Деякий час спостерігаю за грою, з часом це набридає, і я виходжу з купе. Двоє хлопців, з вигляду студенти, в купе провідника вгамовують китайця, який горлає комуністичні пісні часів Мао Цзедуна.
«Що ви йому давали?» — питає провідник у хлопців. «Нічого. Він сам», — студенти перелякано переглянулися. «Розумієте, щоб знайти протиотруту, треба знати щось про отруту. Ви пробували з ним говорити?». «Та що з ним говорити? Він зараз у такому стані, що, схоже, його і рідна мама не зрозуміє». «Поставтесь із розумінням до його нерозуміння», — порадив провідник, наливаючи у склянку мінералку.
Я відчув утому, взяв постіль і пішов у купе. Чорношкірі продовжували грати в шашки. Я заліз на верхню полицю і віддав себе в обійми Морфею.
Серед ночі мене розбудили дивні звуки. Було темно, мої супутники стояли посеред купе. Плями світла, які проникали крізь вікно, час від часу освітлювали їхні обличчя. Моє серце забилося в ритмі диско. «Він білий! Він світиться в темряві», — говорили чорні хлопці голосами, якими в дев’яностих озвучували «пальоні» фільми. «Чуєш, як пульсують молочні ріки в його жилах?» — питає чорний чорного. Я провалююся в темряву і засинаю.
Стою посеред безлюдної площі, позаду мене пощерблена стіна (Берлінська?). Переді мною темношкірий солдат з автоматом. «За що?», — кричу йому поглядом. «Ти білий», — шепоче мені солдат. «Що, якщо завтра нас усіх розстріляють? — перелякано думаю. — Поставлять до стінки і розстріляють. З людьми завжди щось стається. Все що завгодно, але щоразу не те, чого хочеш». Куля впивається мені в мозок і розриває сон на мільярди шматків.
Ранок. Темношкірі сидять одне біля одного і їдять фісташки. «Хух, — думаю, — добре, що не грають шашки». Спускаюся вниз. Один із темношкірих білозубо посміхається і простягає мені пакетик із горішками. «Окей?» — питає. Я деякий час вагаюся. «Окей!» — кажу і беру горішки.
Потяг сповільнює рух. Я повертаюсь. Повертатись не важко. Найлегше повертатись додому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525677
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Поворотами долі
і ЗА їх поворотами ми впали...
Десь, проживши лише крок
нас риторично і просто не стало...
Усі слова, вірші, думки розтали...
Протягнутої руки було мало
і НЕ треба...
Я врізала, як торт, кусок неба
і просто з,їла... з кавою...
Сита тоді твоєю правдою!
Та ліпше ти б брехав!!!
Ти надто чистий і сумлінний!
А я... Я швидкоплинна,
як ріка...
І ти це точно знав, хоча...
Ти ризикнув...
І я кричала, що тебе не варта!
Та і не варто...
НЕ варто булО так мучитись
і катуватись...
Бо то... Скоріше світ не вАртує мене...
Бо я не звідси...
ЧУЖИНКА і на чужині...
Чи, може, НІ??? ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525728
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Коли мені було сто років
Я був неначе молодий!
Тепер вже двісті... І вже спокій -
Мене не тягне до людей.
Забув я, що таке - любити
І поцілунок вже гіркий на смак
Здається, надоїло жити
І все, мені чомусь не так.
Не ті пісні і надто швидко
Музики в танцях виграють
Дивитися мені так гидко,
Як молодиці заграють.
Не те о тут побудували!
Дороги завжди в нас криві!
Ті, хто при владі вже дістали!
В сорочці петельки малі!
Що буде, коли мені стукне триста?
Уже не буде сірників...
Міняти будуть на намисто
Жінки своїх чоловіків.
І може й я на щось згожуся
Бо все ж таки я чоловіча стать
І хоч намистом обгорнуся
Навколо шиї, вашу мать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525669
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Був сусід у мене Фєдя, зналися багато літ,
А, коли часи змінились, то змінився й мій сусід,
Хату він купив хорошу і нове́нький «Мерседес»,
Має Фєдя купу грошей, Фєдя нині – екстрасенс!
Загляне вам у око, поті́м у вухо плюне,
До десять порахує і гримне по хребті,
І стане вам так добре! І кожен гроші суне,
Бо що ті гроші варті у нашому житті?
До Ванги треба візу, Чумак – по телевізору,
А Кашпіровський знову в суді веде процес,
А ми, прості трудящі, підем до Фєді краще,
Бо Фєдя – то наш рідний районний екстрасенс.
Був сусід у мене Фєдя, зналися багато літ,
А, коли часи змінились, то змінився й мій сусід,
А раніше він був слюсар, вчився в школі так собі,
Грав сусід мій по весіллях на кларнеті і трубі.
Мінздрав попереджає і зовсім не лікує,
Безплатно лікуватися який нам інтерес?
Народна медицина усіх нас порятує,
Усім нам допоможе наш Фєдя-екстрасенс.
17.12.1990
Пісня "ЕКСТРАСЕНС ФЄДЯ"
https://www.youtube.com/watch?v=M7DwGz9gMFE&feature=youtu.be
17.12.1990
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525735
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
***
Пускай ты выпита другим,
Но ты не вызываешь жалость,
Ведь мне, за именем твоим,
Вся Родина моя осталась.
Как равнодушно не гляди,
Но очень важны для поэта
За всей спиной твоей- дожди
И все четыре части света.
Я бы не думал никогда
Вот так и не писал тем боле,
Но эта жизнь- урок труда,
Хоть в спальне ты, хоть в чистом поле.
Ты не люби, а прикоснись
Ко мне или к стихотворенью
Пусть у меня продлится жизнь,
А у стихов- сердцебиенье
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525753
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Розфарбована осінь блукає містами,
десь морозом вітає, а десь літніми днями.
Очі холодом сніжить, душу гріє солодким.
ЇЇ мрії з Парижу, переправлені в Лондон.
В теплих ковдрах ховає незвідану казку,
З жовтим листям пороги завітрює щастям.
Осінь любить какао, а ще краплі по вікнах,
Осінь так досконало контрастує зі світом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525761
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Фатальна мить
Здавалось: ніч не скінчиться ніколи,
Та на світанку сон мене зморив.
Вогненний птах злетів за видноколи,
Крилом багряним небо привідкрив.
Фатальна мить… А серце відізвалось,
Пекучим болем груди пройняло.
Чи це наснилося? Чи це мені здавалось?
Чи щось незриме душу обпекло?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525191
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Нечутний схлип
Володя слухає музику. Лежить із заплющеними очима й слухає… Добре, що у нього навушники, а поруч з ним бабуся Марійка. Молода, гарна, з пишним світлорусим волоссям і синіми, як льон, очима. Всі думають, що це його мама.
Володя ще не усвідомлює величі сонати, яка звучить, але музика дає відчуття висоти, висоти безмірної, як дитяча туга.
Чотири години… Це ж зовсім недовго лежати. А опісля підніметься, ходитиме по палаті, слухатиме передзвін каштанів за вікном і думатиме про маму, яка віддасть йому свою нирку. Завтра - те саме… Його знову підключать до штучної нирки. І так буде до тих пір, поки не зроблять пересадку. Їх обидвох готують до операції.
А десь далеко від Києва трепетні Карпати в осінніх сіножатях, в дідусевім саду голосно гупають яблука, цвіте верес і грають у футбол його ровесники. Гомін і галас на стадіоні, воротар приймає удар, сміється сонце і гелгочуть, відлітаючи у вирій, дикі гуси. Засинаючи, відчуває, як розчиняється у серці музика болю.
Приснилось, що вибирається з чорної води в повітряно-білий простір, вдивляється в блакитні барви бездонних небес, що простягнулися у вічність. І мариться йому мама, яка завмирає ночами у тузі, бо їй сниться, що падають зорі.
Звучить крізь відстань прекрасна і сумна пісня. Володя прокидається і відчуває всепереможну жагу життя.
Коли священик оголосив у церкві, що хтось пожертвував на храм вісімдесят гривень, то тільки бабуся Марійка знала, що це Володя прискладав ці гроші, збираючи їх по гривні, бо щиро вірить у Боже милосердя. Хлопчик бере у руки олівець, малює розпе-чене сонце, голубе озеро, що віддзеркалює сумовиті дерева і мамині очі. Нечутний схлип виривається з дитячих грудей, повільно відступає біль і тиха радість, що в нього найкраща у світі мама, переповнює душу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525657
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Божевільна
До неї в селі вже звикли. Ходила, виряджена у що потрапить, розпустивши по плечах передчасно поси-віле волосся. Йшла, несучи в руках клунки зі ста¬рою одежею, яку розкладала при дорозі, як гумані¬тарну допомогу, і намагалась продати.
Колись вродливе обличчя загострилось, посіріло, в очах з\'явився той дивний блиск, який буває у душев-но хворих. То говорила сама з собою, то сміялась дрібним сміхом, то співала надривним високим голо-сом. Кожної неділі бігла до церкви, але спокійно вистояти Службу Божу не мала сили. Кланялась по три рази в три сторони, чогось шукала в клунках, які завжди мала з собою, на щось вказувала пальцем і з острахом хрестилась. Коли кінчалась Служба, ставала біля входу до церкви і голосно кричала, що зараз всім голодним і знедоленим даватимуть їсти.
- Сюди, сюди! Ви не помрете з голоду, ніхто не помре. Тут, у Венеції, вас нагодують. Тут Італія. Хто приїхав на заробітки і не знайшов роботи, най не журиться. Ставайте в чергу, всі в чергу!
Люди з острахом дивилися на Мар\'яну, що ще донедавна була найкращою дівчиною в селі, пере¬шіп-туючись.
То з нею в Італії таке трапилось.
- Донеслись чутки, що над Мар\'яною поглумився роботодавець, а потім продав у будинок розпусти.
- Хто зна, що там було. Може, за гріхи Господь таку кару послав. Кажуть, що її баба живу дитину стратила, а за гріхи до сьомого покоління відповідати треба.
- Яка ж то дівчина була - розумна, вродлива. З моєю дочкою в одному класі вчилася. Хтось із учителів цього року її фотокартку з дошки пошани зняв. Вона, коли дізналася, прибігла і довго стояла перед тою дошкою, прикладаючи руку до місця, де була світлина.
- Не доведи, Господи.
* * *
- Мамо, вуйко Іван зрубав вишню. Її тіло вже змертвіло, але лишилася душа. Вона бачить небо.
- Мар\'яночко, вишня не має душі.
Мама обнімає дочку за плечі, але та виривається з обіймів і дивиться в небеса.
- Мамо, це правда, що людська пристань у небе-сах?
- Правда, доню.
- Боже, вишня вся в крові, а страшний сивий птах видзьобує їй очі. Чому нині площа така безлюдна, немає жодного українця?
- Ти дома, дитино моя, ти біля мене, Мар\'яночко.
Прибита горем мати заламує руки до неба.
- Чому ж ви її до лікарні не відвезете? - пита несмі¬ливо сусідка з-за тину.
- Та ж лежала півроку у Львові на Кульпар-ківській, нічого не допомогло. А яка дівчина була - відмінниця навчання, співачка, танцюристка. Так про-силася з тієї лікарні додому, що моє серце не витри-мало. Все одно ради їй ніхто вже не дасть.
- Може до людей піти, відмовити лихе.
- Ходила я й до екстрасенсів, і до бабок-шептух, і до ворожок. Хіба гріхи набавляємо, а порятунку ні від кого. Якби ж то я таку біду знала, не пустила б дитину з хати. Об\'їздила півсвіту і заробила на велике горе.
\"Ой зелене жито, зелене...\" - співає Мар\'яна.
* * *
Сонце опускається до заходу, розсипаючи при-гор¬щами проміння по пахучих липах. Мар\'яна, одяг-нена у лахміття, іде селом, простягаючи руку.
- Я жебрачка. Мені напророчили вітри жебрати по цілому світі. На майдані жебраків не годують, жебраки всі біля церкви. Мене ніхто не продасть і не купить, бо я народилася під щасливою зорею. Хто любить сонце, білокрилі хмари і буйні вітри, того ніхто не продасть.
Раптом вона побачила кущі розкішних троянд, що розцвіли на чужому городі. Кинула свої клунки, перелізла через паркан і клякнула перед квітами.
- Яка дивна мелодія вашого голосу. Ви - моя лебедина пісня. За лісом, за пралісом золота діжа заходить, - і засміялася. - Блукало сонечко по небі і не бачило, яка тут чарівна краса.
Нахилилася над квітами, цілуючи їх. Потім вста¬ла і пішла, високо піднявши голову, залишивши на дорозі клунки.
- Мене не продасть ніхто, бо в мене виросли крила. Я вмію літати, я біла птиця. Вам, чужинцям, цього не збагнути ніколи. Я загублюся в небесах і ніхто мене ніколи не знайде.
Тихо підходить до гурту молоді, що зібрався на вулиці. Нечесане волосся перев\'язане чорною стрічкою, біла обшарпана сукня, одягнена поверх чорного довго¬го плаща, робить її подібною до привида.
- Як гарно у Львові, правда? Це найкраще місто у світі, краще від Риму і Мілану.
- Мар\'яно, куди це ти так нарядилась? - запитав хтось з гурту.
- Наряджають мертвих, а я жива. Шкода, що ви всі мертві, що ваші душі закам\'яніли і їм ніколи не сягнути висот Господніх.
- Ну і дає, - зареготав темночубий хлопець.
- Пам\'ятайте, що любов і людяність - основа життя. Дорога моя мандрівна, віра моя всесильна.
Вона піднесла очі до неба.
- Дні не можна знищувати так, як ви це робите, кожен день треба прожити.
- Мар\'яно, ти ж філософ, - іронічно усміхнувся вродливий юнак, затягуючись цигаркою.
- Шлях до неба повинен бути світлим, його не треба засмічувати необдуманими словами. Відкрийте сліпі очі і ви побачите який прекрасний світ. На ріці Дністрі купаються білі лебеді. Коли я була в Італії, згоріли Карпати, залишивши за собою попелище. Я листочком кленовим на Україну прилетіла.
- Що вона таке говорить? - пошепки запитала білява дівчина.
- Говорить, що на голову збреде, хіба не бачиш - вона божевільна, - ще тихіше відповіла інша.
Мар\'яна замріяно всміхнулась і пішла, простяг-нув¬ши вперед руки:
- Ой зелене жито, зелене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525656
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 25.09.2014
Приїжджай. І підемо в Карпати.
Там, де осінь. Падають дощі.
Щоб стежками мокрими гуляти.
Щоби я тобі, а ти мені.
Приїжджай. І підемо угору.
Де туман і сонце водночас.
Лікувати душу свою хвору
Ми для світу і він теж для нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525568
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Понесся он, как поезд по равнине,
и всё в нём, как в плацкарте сотряслось,
предчувствуя что точность тонких линий
в тебе сойдется верно, на авось.
Какая ты?, далекая какая? –
вопросами он мучается весь.
Понесся так, что женщина другая
его остановила где-то здесь.
И вот остановился, отдышался,
дыханье перевел, пересмотрел
свой взгляд на жизнь, с которым соглашался,
и встретившись с простым, окаменел.
Как жизнь-то всю он сравнивал с погоней
за вольной птицей, гордой, озорной…
Прости его, он встретился с Горгоной –
с обычною, с достаточно земной…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525493
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
[i] Галині Вараві
[/i]
Його чекали клени і топо́лі –
нарешті дочекалися таки.
На спрагле місто, спечене на попіл,
нисходить дощ, жада́ний та стрімкий –
на клени, на тополі пересохлі…
Ніхто не помічає у юрбі
безхатченка, що йде без парасолі,
його ніхто не бачить далебі.
Ніхто його не спинить, не спитає,
чому такий байду́жий до дощу.
А той мете і коси заплітає –
а щойно видавалось наче вщух.
Та впевнившись, що вже не залякає,
по вулицях тече, як по щоках.
А Сьомий ангел досі зволікає,
блукає містом, праведних шука.
[b]2013[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453510
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 24.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2014
Намрію собі трохи світу казкового,
складу бажання правильно граматично,
так хочеться чогось надвипадкового,
щоб час не втікав так банально і звично,
щоб сонце не висіло так недосяжно,
щоб небо не падало в холодні долоні,
щоб реальність не скиглила так протяжно
про те, як важко в її полоні.
Про те, що совість її незряча
лікується довго, як вогнепальні рани,
надвипадково осінь така гаряча
скидає жовте листя омани.
Я намрію світу собі не фатального,
перейти б нам лише крізь біди пунктиром,
дочекатися б світла світу глобального,
щоб це світло у ньому пролилось миром.
Щось таємне є мабуть в мовчанні простору,
щось незвідане криється в змінах русел,
я намрію щастя, що не буде осторонь
від реального світлого Божого умислу.
А Бог намріє банально усе спростити,
захистити кожного з мрійників і відчайдух.
Хто хоче – може з ним поговорити
про мету виховну потрясінь і розрух.
Цікавість людська здаватиметься невгамовною
Про валюту, ціни, коливання курсу,
лише мрія залишиться безкоштовною,
лише в неба залишиться безліміт ресурсу.
Лише в правди не буде війни із совістю,
сила духу переможе слабкість без зброї,
а життя буде довгою мирною повістю,
про яку намріють її герої. ©
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525541
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Як же пахне тобою осінь, а я й не знала,
що у осені також буває своя весна,
що й вона заглядається часом в калюж дзеркала,
підбирає для милих суконь канву й лекала,
закохалася схоже по вуха.
А ти й не знав...
Ти не знав, що у осені також своє обличчя,
Безіменне, але так схоже на всіх жінок.
Я чекаю в цю осінь, що ти мене знову покличеш:
Позбираєм за роки утрачене щастя по крихті
Й разом з осінню все заплетемо у щедрий вінок.
А вона : то розплачеться з неба дощами і сірою мрячкою,
То радіє нестримно погожим і сонячним днем,
То раптово стає безпричинно туманно-незрячою
Вогким ранком незатишним ,жевріє сумно… І лячно так,
Що у серці прокинувся довго дрімаючий щем.
Він пульсує у скронях гарячою кров’ю схвильовано,
Визволяючи з пам’яті приспані ним почуття.
Скільки в шелесті листя емоцій і таїн заховано,
Що на всі голоси і всіма можливими мовами
Через сотні віків одинаково в душах звучать!
І закохана осінь ,дібравши ключі і мелодію,
Вже на струнах душі віртуозно й захоплено грає
Незавершену, довгу і дуже сумну рапсодію,
Ніби злодійка ,крадучи теплі важливі спогади
Про усе що колись було і тепер немає…
Як же пахне тобою осінь і я вже знаю!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525533
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Я не знаю які з моїх мрій і насправді мрії,
Я не знаю які з моїх мрій є насправді мої.
І чому я сумую частіше, аніж радію,
І чи можна приборкати хаос в моїй голові.
То упевнено йду, то спиняюся на роздоріжжі,
Навмання розкидаю усе, що збирала роками.
Відчуваю, що десь у мені Хтось сховав запобіжник,
І вмикає його при потребі своїми руками.
Лиш за крок від безодні й у миті від божевілля.
Завмирає картинка. Спиняється часу плин.
І одна лиш пульсує думка: "Чи й справді я вільна?
Чи сама обираю яких досягати вершин?"
02.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508839
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 24.09.2014
[img]http://daypic.ru/wp-content/uploads/2011/04/7200-900x618.jpg[/img]
Пам'ятаєш кілька життів тому
Ми так само тримались за руки,
І стелився долівкою тихий сум,
Невід'ємний супутник розлуки.
Лиш горіло в очах благання німе:
Зрозумій: ти найкращий з можливих.
Не залиш, не пускай... обійми мене!
Бо без тебе уже несила.
Закотився за обрій сонця диск,
Теплий вітер волосся плутав.
Ти не чув мого серця і руку розтис...
З тої миті усе забуто.
....
Знову в очі твої як тоді дивлюсь
І так само благаю без слів:
Ти чужому мене не віддай комусь -
Ми ж ішли сюди кілька життів...
25.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519556
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 24.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2014
Квіти...
Подаруй мені квітів.
щоб я задихнулася від їх пахощів...
А потім ти нестимеш мене
по лісовій дорозі...вглИб...
Вглиб наших стосунків,
затулятимеш мені рота квітами,
напихаючи їх туди із силою...
Ти просуватимеш трояндові шипи
просто в тіло, щоб задушити душу...
Ти встромиш у мене себе
і цим остаточно зламаєш...
Та, втім, мене і не було у тебе...
Ніколи не було... ЧУЄШ???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525492
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
Твої серпневі спекоти,
Мої грудневі льоди,
Мої дефолти й цейтноти,
Твої паперові мости.
Твої серпневі спекоти,
Мої грудневі сніги.
Я досі не знаю хто ти,
Чиї над тобою боги.
Твої серпневі спекоти,
Мої грудневі льоди.
Твої маяки і висоти
Шепочуть, що варто йти!
Твої маяки і частоти
Вказують мені шлях
В безодні рутини-роботи,
В диму цигаркових затяг.
Ти мій останній вертолітний борт,
Спасіння,сенс,надія й порятунок.
Мені не треба жодних нагород,
Хіба один жаданий поцілунок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525032
дата надходження 22.09.2014
дата закладки 22.09.2014
ЭРОТИЧЕСКИЙ =)
Автор: юля туманова
Тема: эротические стихи
Хочу кричать в твоих руках...
И прерывается дыханье...
Телодвижения .. и .. Ах!...
Рисует кадры подсознанье...
Хочу ловить с тобою такт...
Ритмично плавно возрождаться...
И сердца стук.. и сладко так...
Утехам жадно предаваться...
Хочу взлететь с тобою ввысь...
Переплетаются границы...
Ты крепче за руку держись...
Мучений - пряная корица...
Хочу сгореть в твоих глазах...
В оргазме мыслей задыхаясь...
И снова дождь.. и пьяно так...
В бесстыдном танце растворяясь...
------------------------------------------
Вот это эротика!
(пародь)
Телодвижения и стон,
Мне рисовало подсознанье,
Ты был напорист словно слон,
Твое горячее дыханье,
мне крышу полностью снесло,
От страсти разыгрались чувства,
Твой дар – отнюдь не ремесло,
А настоящее искусство.
Ты стиснул зубы и молчал,
Бугрились мускулами руки,
Пот лоб высокий заливал,
По животу стекая в брюки.
Постанывал, слегка сопел,
И становился на колени,
Закончить поскорей хотел,
Мой чудный, сладострастный гений.
Экстаз смёл мысли наповал,
В восторге онемели ступни,
Мозг тарантеллу танцевал,
Когда ты мыл полы на кухне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459254
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 18.09.2014
У мене в конвертику – гроші.
В мобільному – номер Сашка.
Казали: такий він хороший!..
Рука
затерпла, мов здибала пута…
…Почую – і що я скажу?
(І справді, що скажеш йому ти???)
Межу
здолати ЯК, просто не знаю...
Горю від жалю і вини…
Та воля моя промовляє:
«Дзвони».
Зі слухавки лине бадьоро:
«Пройдіть-но туди і туди».
Сахаюся внутрішнім зором
Біди.
Візочок. Якихось два метри.
І – рів. Глибиною в життя…
«А жалощі мусять померти.
Затям.» –
осмикує внутрішній голос.
…Привітна, струнка і легка,
Іду. А у серці так голо…
Рука –
назустріч – розкраює прірву
і просто рятує мене!!!
Відроджує втрачену віру
в земне…
Це ВІН, що пройшов крізь наругу,
здолавши всі прірви земні –
шляхетно протягує руку
МЕНІ!
На іншому боці вже стОю.
Незламні є чоловіки!
…І як не припасти до тої
Руки???
Допоможіть хлопцю повернутися до повноцінного життя!!!
http://zhzh.info/news/2014-07-24-19734
http://www.unian.ua/multimedia/video-2/1621-uchastnik-boevyih-deystviy-aleksandr-shvetsov-o-voyne-za-nezavisimost.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524205
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 18.09.2014
(написано после посещения озера Тиличо в Непале в начале мая этого
года)
Раннее утро, все лишь просыпается,
Солнце встает над вершинами горными,
Бурный ручей, соловьем заливается,
Вторя рассвету златыми валторнами.
Лентой крутою тропинка петлистая,
Гибкой змеею струится долинами,
Где твой конец путь-дорога тернистая?
Сгинула в дАли полями целинными.
Снежное нечто ковром ослепительным,
Лапы повсюду раскинуло белые,
И поднимаешься шагом медлительным,
Мысли собрав в голове опьянелые.
Озеро, встретило ветром неистовым,
Скрыто под снежно-ледовою маскою,
Все охватило объятьями чистыми,
Сделав реальность чудесною сказкою.
Горные пики с суровыми взглядами,
Мантры поют о путях мироздания,
Звуки, спадая с небес звездопадами,
Вмиг застывают палитрой молчания.
Птицей паря над заветными далями,
Ветер гуляет просторами белыми,
И возносясь в бесконечность спиралями,
Действа сердечные чистыми делает.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427938
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 18.09.2014
Дорога, петляя, уводит меня к бесконечности,
Справа утесы, а слева здесь пропасть бездонная,
И тишина кругом, красками стылыми, вечностью,
замерла, словно бы в латы зимы облаченная.
Шагами я меряю путь человеком нехоженый,
Белым безмолвием мир оглушает неистово,
Снежок серебрится бродягою-ветром уложенный,
И ослепляет, укрыв мир страницами чистыми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522579
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Вчора ти поїхав на війну.
Я не знала, як тебе спинити.
Крик душі: не залишай одну!
Тільки ти не міг не залишити.
Вечорами… я біля вікна,
Проводжаю поглядом обличчя.
В жодному із них – тебе нема.
Вірити – чекати - це вже звичка.
…
Я тримаю у руках листа.
Сльози на очах застигли болем.
Вірити – чекати - маячня.
Часом не змінити навіть долю.
В правду я не вірю. І тону
В буднях сірих. Безнадія досі.
Вчора ти поїхав на війну.
Замість тебе повернулась осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524195
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Просто знай, что в темноте
Закрытых глаз - я рядом.
Я прорвусь к тебе дождем
иль снегопадом...
Лучом солнца иль луны
печальным взором...
Cвежескошенной травой
и синим морем...
Я с тобою, я в тебе -
грустить не надо.
Я люблю тебя, а значит -
всегда рядом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524209
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Твоя плоть, як дикий виноград,
Погляд твій-мов парашутні стропи,
В яких заплутався мій симфонічний сад
І моїх віршів змучені синкопи.
Я –темна тінь,залізний дроворуб.
Рубаю людям серце,нерви, крила…
І тільки теплий дотик твоїх губ
Розтопить лід натрудженого тіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524012
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 18.09.2014
«Ліхтар в саду.
Вкотре він ладен був згаснути!
Вкотре…»
(Йоса Бусон)
Осіння трава
З чисто бурбонським спокоєм
Шепоче мені – такому ж вицвілому
Про епоху мовчання та фарб густих -
Про часи Генріха Восьмого.
Як хочеться у прозорій непотрібності
Дзеркало на вулицю виставити,
Щоб його перехожі сахалися,
В душу свою потріпану зазираючи.
Як хочеться підошви черевиків своїх
Сонцю іронічному показувати
Хай з мене старого насміхається –
Весь світ обходив шукаючи
Чи то істину чи то тінь її,
А знайшов журавля білого
Такого ж як сам сивого.
А в провулках сміються юродиві,
А будинки, як сніг загублені,
А люди, як сновиди зачаровані,
А діти небом заколисані,
А книги на смітник пожбурені,
А я все у вікно дивлюся
На вас – перехожі і привиди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366959
дата надходження 27.09.2012
дата закладки 18.09.2014
«Я не люблю кривляння напівмасок,
Ляльки – то ліпше. Повністю.
І я стерплю їх жести…»
(Райнер М. Рільке)
Поету важко жити серед масок,
Бачити фальш штучних облич,
Примітивну гру підроблених людей,
Які є не тільки поганими акторами,
Але і просто несправжніми –
Просто ерзацем –
Пародією на людей,
Що сіє навколо лише зло.
Серед ляльок легше:
Самотність відвертіша.
І на ляльку ображатися годі.
Хіба на лялькаря.
Але він сховався.
І наперед відомо,
Що він негідник.
Так, так, серед ляльок легше.
Ляльки не бувають жорстокими.
Вони лише маріонетки.
Лише інструмент.
Серед них (не з ними!) зрозуміти легше,
Що все не насправді,
Це все вигадка
Божевільного режисера…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522986
дата надходження 12.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Я не бачив на тобі жодної з твоїх вишиванок,
Світанкових розкішних мережив.
І в серце врізаються, мовби рубанок,
Спогадів отруйних сірі вежі!
Спогади гіркі,немов китайські стіни,
Ілюзорна світла й тіней гра.
Мої нерви- струни мандоліни.
Ти-моя намолена гора!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524196
дата надходження 18.09.2014
дата закладки 18.09.2014
Я не змирився з власними думками,
Із болями і хворими ногами.
Хребтами –твердими хрящами -
Я втомлено впираюсь у стіну.
Я сам собі нагадую осінь сумну,
Насправді я лиш буферна зона
На кордонах дівочих примх.
Я просто один із фантомів
і дивних Господніх призм,
Крізь які він дивиться на світ,
Витираючи закам*янілі сльози.
Я –детонатор, дим і динаміт.
Я -тепле світло від її волосся.
Я лише тіні спогадів тієї,
Котру я більш за все колись любив,
Котра все ж не стала моєю
У царстві кривих перспектив!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523766
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 17.09.2014
Ходити по лезу
щодня
видивляючись прірві у вічі...
Вкладатись у ліжко
щоночі,
неначе в провалля химер...
І знову чекати,
вслухатись,
молитись і
важити тричі
кожнісіньку думку,
і чутку,
і здогад...
І поки не вмер
ще мир остаточно
на цьому хиткому
житейському полі,
збирати краплини
зі сліз,
що у горлі
застрягли клубком,
щоб ними гоїти
затерплі серця
замордовані
болем,
надривно
плекаючи совість,
кривавим
війни молоком...
Кричати у пустку людей,
поміж гомону дня
і безсоння -
безглуздя...
Допоки?
Навіщо
громадити в душу гріхи?
Калічити серце
об лезо життя...
Днесь
лягає на скроні
сизе мрево смирення
і квилить,
як в небі журливі птахи...
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513324
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 17.09.2014
Кого слухаєш - того й правда.
Все так просто і все так складно,
і не має на теє ради...
Роззираюся безпорадно -
мав би розум якусь опору,
досвід все таки є, одначе...
Піднімаю зіниці вгору -
небо стогне, болить і плаче,
що на совість життям оголену
море лжі повсякденно ллється...
На вуста - поцілунок сорому
і кайданки тугі на серце...
Затинається стерплий розум -
він не вміє не працювати!..
Їздять брехні великим возом
мимо розумової хати…
І від сеї ганьби безликої
лютий вітер між ребер свище,
кров бурхлива по венах ріками
і згорає на попелище
те, що звалось колись довірою...
- Гей, із попелу чи воскресне?!
Поміж диму їдкого сірого
мертва тиша… Анішелесне...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524005
дата надходження 17.09.2014
дата закладки 17.09.2014
Ще сіно сохне у садах
І стрибунець цвіркоче,
Ще оси роять виноград.
А осінь уже боса.
Ступає тихо на вшпиньках,
дмухне у айстри,
І мило з вітром з-під тішка
Жоржин вплітає в коси.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523754
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 17.09.2014
1.Навіть дурень знає,що найтемніша ніч перед світанком.
2. — Всі ми однаково діти божі, — відповідала гостро на Стрибові дорікання жінка. — Бо все у світі взаємопов’язано — і рух Сонця, і смерть людини, і народження смертної людини, і народження безсмертного. І наш змішаний світ, один з безлічі!
3. Бо навіть наш світ — один з порогів між двома вимірами. Не вершина. Ми — лишень воротарі. Брамники, якщо тобі так більше до вподоби!
4.«Те, чого не купиш за всі скарби світу, то совість. Те, чого не об’їдеш найшвидшим та найпрудкішим конем, то мудра думка. Те, без чого не проживеш правдиво у світі людей, то честь. Те, що маєш найцінніше і що завжди при тобі, — твоя душа, не розгуби її, вона — і тендітна квітка, і міцний дуб. Та без сонця й води квітка не буятиме, а без сили землі дуб змарніє».
5. Горпина щоранку молилася двічі, двічі складала руки, складала їх по-різному — молилася до неба і молилася до землі. Жінка стояла навколішки на маленькому маленькому горбику за городом. Вона майже кожного дня зустрічала тут сонце. Навіть у дощову погоду, в сніговії, коли небо було повністю закутане хмарами, знала — коли воно сходило, відчувала це. То наче всередині тебе щось вмикалося і зачинало гріти. Жінка простягнула дві руки до неба задерла догори голову і зашепотіла слова прадавньої молитви, може, не все мовлене вона розуміла, але ті слова звучали так сильно й мудро, що несила було сумніватися в них. Сонце зійшло. Горпина вклонилася йому. Тоді молитися йшла до хати, до Христа, до образів, до Матері Марії. Хрестилася на образ Матінки Божої, складала перед собою побожно й покірно долоні, опускала долі голову і змовляла церковні молитви, і лиш тоді йшла до роботи. Так її навчила мама, а ту — її мама…
6.Відтоді займенник «я» став для Мальви рідним. Зараз вона собі пояснює оте колишнє «ми» так. Одна я — та, що міркує, живе внутрішнім своїм світом, друга я — це та, що озвучує для світу те, що наміркувала перша, однак з певними поправками, тобто з поправками під людей. От і виходить — «ми». Заскладно, тож нехай залишаються «я» та «я».
7. Смертні люди. Досі не зрозумів, як до них ставитися. Про любов не може бути мови, а повага? Смертний завжди самостійно робить вибір, як, зрештою, і безсмертні. Багато чим схожі, однак… Спокуси, зради, бажання стати ліпшими, вирізнитися серед над нею, і все це тепер, зараз, відразу — перетворювало смертних на заручників легковірних, бо обставини сприяють, топлять.
Одні віддають перевагу широкій, вимощеній якісною бруківкою трасі, платячи, звичайно, за це певну ціну. Інші, навпаки, не шукають легких доріг, бредуть бездоріжжям, на якому легко зашпортатись, впасти, зламати собі шию, життя, однак душа безсмертна в смертному тілі залишається неушкодженою, нерозхлюпаною. Чи багато серед смертних таких, які про це думають? Ні! Однак зустрічаються.
8. — Магурко, ти мене не боїшся?
-Ні. Бо я тебе знаю.
— Знаєш? — Так, і я чекала. Сварог накреслив над тобою Чароврат. Я чекала на тебе
віки знала,що ти повернешся.
— Повернуся, звідки? Ти граєшся словами, мов вогнем, жінко. Дивися, не підпали себе.Чи на всі твої запитання, голубко, існують відповіді?
— Не на всі. Та зараз я знаю те, що кажу. Ти — мій!
— Я твій? Хто в силі за мене вирішувати, чий я?
— Жінка, Стрибе. Завжди вибирає і вирішує жінка. Я тебе вибрала, і немає на то ради.
— А коли вирішує не вона?
— Тоді це не та жінка, яка тобі судилася.
9. Вона обернулася до нього, посміхнулася, наче читала його думки. Він же не міг прочитати жодної її, може тому, що був надто зайнятий власними.
10.Друг — той, хто в тобі, з тобою, біля тебе, хай не фізично, а от духом поруч завжди.
11. Щоб свічка горіла, треба воску і кожного разу нове світило, без якого не буде вогню. І все це в руках Творця, що вміє те світило запалити.
12. «Думка, Мальво, нематеріалізована дія, слова — матеріалізований посил,тому дуже обережно млід поводитися з ними.»
13. Як назвеш,те й отримаєш.
14. «У довгому волоссі сила духу»-говорив один з неписаних законів Яроворота.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523645
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 17.09.2014
Да не будет былым мой мир,
Из колоды исчезнет туз.
По призванию ты- кумир,
В одночасье -тяжелый груз.
И не стоит так хмурить бровь,
Мне ни капли не жалко слез!
Когда в жилах вскипает кровь,
Сердцу кажется всё всерьез.
Но любовь ведь - тяжелый труд,
А ты носишься, как больной,
Ощущая душевный зуд,
Потерявшей навек покой.
Я, наверное, дезертир
От таких долгосрочных уз.
И нужды в тебе нет, мой мир -
Состоит из десятков муз!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518402
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 20.08.2014
Про що ти скажеш своїй Рибі,
Коли вперше відчуєш тепло її рук?
Скажеш,добре,що у неї немає німбу,
Бо інакше навряд чи б почула твій стук
у свої запечатані двері.
Як сонце ніжить тишу скверів,
Так ти голубиш їй волосся,
Говориш безтямно закоханий досі,
Як літо буває залюблене в осінь,
У зорі очей і в уста,в ноги босі.
Про що ти зможеш розказати Рибі,
Про зелень лісів чи пустелі Магрібу?
Скажи,про що ти повідаєш їй:
Нестерпно далекій,безмежно близькій?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518404
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 20.08.2014
ще чекати б я став благовісника
у незбутному цім божевіллі...
їдуть янголи на триколісному
через небо велосипеді.
і тривожачи хмари ковильні
бог іде серед поля блакитного
наточити священного меду
із калини убогої й бідної
розіпнеться він тяжко на дереві
аж тонкий перехнябиться стан
та блукатиме в соняшнім мареві
як у вірші, який написав
кожне слово написане – справдиться
буде зважено кожен гріх
той же з нас, який богу понравиться
ввійде в рай, там де дерево Сміх
не зростає там дерево Сльози
не зростає там древо Печаль
і зоря полинова пронозливо
зазирає в кривавий Ґрааль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518390
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 20.08.2014
[i][b]СТАТТЯ З КОНТАКТУ. ВИБАЧТЕ, ЗБЕРЕЖЕНО МОВУ ОРИГІНАЛУ.[/b][/i]
[b]Ці фантастичні українці. Варте того, щоб дочитати до кінця.[/b]
Пятница, первый час ночи. Круглосуточный супермаркет "Велика кишеня" на улице Академика Вернадского.
Вхожу и возле фруктов вижу нацгвардейца... Лицо обветренное, весь пыльный, крепкий запах мужского пота... Все было очевидно - человек вернулся из зоны АТО, и пытался не прийти домой с пустыми руками.
Тут зазвонил мой телефон. Пока я говорила, он посматривал на меня. Его глаза... У нас были такие глаза 18-20 февраля. В этих глазах был тот микс эмоций и переживаний, которые еще не мог осознать мозг человека, побывавшего в аду и не сломавшегося там.
- А вы домой вернулись? -спросила я.
- Ну, еще один квартал не вернулся. Зашел в магазин. А Вы- журналист?
- Да. У вас есть семья, ребенок?
- Да, жена Оля и дочка Вита, 4 года.
- Вас как зовут?
- Саша!
- К Вите точно с пустыми руками нельзя. Я хочу вам подарить эти персики, а вы купите все остальное, что она любит.
- Да, особо не разгуляешься. Денег на карточке пока нет. Вот только 40 гривен. Родина оценила...
И тут меня понесло! Откровенно говоря, мой мозг слетел с катушек... За плечами была тяжелая неделя фактически круглосуточной борьбы с государственной машиной, с ее враньем и попытками скрыть правду, волонтерство, розыск людей, успокаивание мам... И тут - конкретный Саша без денег...
- Родина - это не Минфин, Родина - это люди.... Вот смотрите...
Фрукты стоят близко к кассам. Ночью - один кассир. И там вечная очередь человек 10-12. В основном, мужчины, студенческие компашки... По залу еще народ парочками бродил... И я громко обратилась к очереди.
- Познакомьтесь, это- Саша. Он возвращается к дочке Вите домой из зоны АТО.
Начались аплодисменты... А потом люди пошли ему жать руки, хлопать по плечу. И главное, - начались предметные мужские вопросы... А не "ну, как там?"
- Ты пустой? Так, на тебе, Саня... Мужские портмоне открывались, и наши люди просто доставали купюры по 100 и 200 гривен. Александр сначала онемел, потом начал отказываться, краснея до ушей, упирался, говорил, что он - не побирушка.
- Ты не отказывайся, а бери и отвечай на вопросы.
- Ты там народ защищаешь или кого? -Народ. - Вот народ тебя и поддерживает.. - И в том же духе...
- Ты надолго?
- Пока на месяц.
- Вернешься туда?
- Да, главное, чтобы п*здуны и плесень не вернулась. Есть такие... Тут единство надо, а они сопли разводят... Пристрелил бы сук на месте.... Я накладывала персики, рядом девушка выбирала бананы, еще одна - сливы. Мы друг за другом пошли к опустевшей кассе. Я оплатила. В мой пакет с персиками, девушка предложила положить бананы и сливы. Оказалось, это девочки для Саши, а не для себя выбирали. Рядом взгромоздился второй пакет и громкий женский голос женщины лет 55.
-Так, мужики, обменяйтесь телефонами, и потом будете войну обсуждать. А вы, Саша, берите эти пакеты и бегом домой. А то тут овощи, мясо ... Жарко...
- Да,- раздался еще один женский голос... - и еще один полный пакет грохнул.- А у меня тут для вас йогурты, творог, сметана... Это все в холодильник надо побыстрей...
- А у нас торт - добавила еще одна девушка, окруженная компашкой, у меня за спиной, уже отходя от кассы.
- И мороженого 10 пачек... и сок, - еще одна девушка с подружкой уже у кассы...
- И сигареты с пивом... Хо-о-олодным! - ребята-студенты...
Воцарилась пауза. Растерянный Саша, выпучив глаза, на нас молча смотрел. А потом сказал: "Да, не надо!!! Вы чтоо-о-о-о?" Народ начал возмущаться...
- Так, я - на машине,- сказал мужчина.- Деньги бери. Сейчас я оплачу свое и отвезу тебя.
Когда мы все это погрузили в машину. Растерянный Саша, поблагодарив каждого, посмотрел на нас и выдал:
- Народ, ну, я от вас ох**ваю... Ты - реальная Родина.
*************************
[i]Я звичайно під "чижими" творами закриваю коменти. Та мені хтось сказав, що не варто. Не знаю як правильно. Нічого закривати не буду. Та якщо ви просто ПОЧИТАЄТЕ, буду вдячний. Мене ця розповідь розчулила[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518385
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 20.08.2014
[b]АВТОР: ДЕНИС КАЗАНСКИЙ[/b]
http://hi.dn.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=49190:2014-08-18-13-28-50&catid=60:narodnaya-novost&Itemid=157
Так уж вышло, что я коренной дончанин. Гордиться тут особенно нечем, но это факт. Жил бы дома и до сих пор, если бы кучке сумасшедших фанатиков при поддержке России не пришло в голову устроить войну в моем родном городе и привезти туда российских наемников.
Теперь там кошмар. Ну, об этом вы как раз знаете. Это то, что вам показывают в ваших телевизорах со всеми отвратительными подробностями днями напролет. Так что давайте поговорим лучше о том, что вам не покажут.
Еще лет 7 назад я думал так же, как большинство россиян. Как типичный советский. Учитывая, что я с рождения жил в Донбассе – это было не удивительно.
Хоть я и учился после провозглашения независимости, образование получил типично российско-советское. Я рос и воспитывался на русских фильмах, на русской музыке, на русских книгах, я долго считал Россию дружественной страной, родственной страной, но теперь – все это в прошлом.
Теперь у меня, у моих близких, у миллионов русскоязычных и русских людей Украины больше никогда не повернется язык назвать вас братским народом.
Мы, ваши ментальные близнецы, выросшие на одних с вами книгах и мультфильмах, дошли до того, что хотим отгородиться от вас трехметровой стеной, как Израиль от Палестины.
Мы смотрим на штрихкод в супермаркете, чтобы не покупать то, что вы производите и не спонсировать войну.
Впервые за всю историю нашей страны большинство украинцев хочет вступления в НАТО, потому что понимают, что это единственное реальное спасение от безумного "брата", который вдруг решил двинуть на нас войска.
Вам, конечно, тяжело понять масштабы этого явления. Вам показывают по телевизору карту, где Украину расчерчивают пополам, и говорят, что половина нашей страны – это не Украина, а что-то другое. Что там живут не украинцы, а русские.
Вы верите, что это так и недоумеваете, почему там до сих пор нет восстания. Судя по российским новостям, оно там должно вот-вот запылать, а на деле происходит ровно наоборот.
За георгиевскую ленточку в Днепропетровске, Запорожье, Херсоне на улице теперь могут и морду набить. Не бандеровцы – русские люди, изучавшие в детстве Пушкина и Блока.
Принято политкорректно говорить, что мы ненавидим только Путина, а россияне – это совсем другое дело. Вот уйдет Путин, и снова настанет мир и согласие. Снова будет все хорошо.
Но это неправда. Не будет.
Потому что Путин – это суть российского менталитета, ваша материализовавшаяся национальная идея, в том виде, в каком она сейчас существует.
Вы любите Путина за то, что он сделал с Украиной. Поэтому мы больше никогда уже не сможем любить вас.
Путин сотворил с Россией великое зло. Он так умело сжег между нами мосты, как не сделал бы это больше никто в мире. Никаким американцам, евреям, полякам никогда бы это не удалось так хорошо, как ему.
Весь ужас содеянного им вы поймете когда-нибудь потом, но сейчас вы слепы.
Путин магическим образом заставил вас поверить, что день вашего нравственного падения – на самом деле день вашего триумфа.
Он убедил вас, что подлая оккупация части территории дружественной страны, такое банальное крысятничество – это великая победа, которой стоит гордиться.
Он вызвал патриотическое возбуждение тем, что должно было вызывать стыд и отвращение.
И за это мы презираем не только Путина. Мы презираем Россию, и те 90% ее жителей, которые, выпучив глаза, вопят "Крым наш!"
Иногда я думаю, что Путин – сатана. Он профессионально умеет взывать к человеческим порокам. Он заставляет вас проявлять свои темные стороны, умело будит в вас мразь, превращает вас в озверевших скотов, жаждущих крови.
Не то, чтобы именно русские были такими уж плохими, а все остальные - святошами. Такова общечеловеческая природа. Мы видели, как в разные исторические периоды будили мразь в немцах, итальянцах, хорватах, сербах и т.д.
А Путин разбудил в вас. Заставил вас захлебываться ненавистью на форумах, желать войны, радоваться оккупации чужой территории и смертям людей, которых вы когда-то называли своим братским народом.
Он возбудил вас примитивным, низменным популизмом, выставил вас в самом неприглядном свете, в момент временного умственного помешательства, и мы, увы, запомним вас именно такими, а не нацией Сахарова и Достоевского.
Наверно, вы даже не виноваты. Есть ведь какой-то алгоритм разжигания этой массовой истерии – просто жмешь на нужные кнопки, показываешь по телевизору ужастики про распятых детей, и все - дальше общество ведет себя вполне предсказуемо. Тот, кому это нужно, просто совершает определенную последовательность действий.
Наверно, к вам следует относиться, как к жертвам социального эксперимента, и однажды вам будет очень стыдно за то, что вы все участвовали в этом. Наверно, нужно попытаться вас понять. Но простить вас и преодолеть свое презрение мы уже не сумеем. Даже если вы когда-то раскаетесь.
Да, чего скрывать, Путин достал мразь и из нас тоже. И мы тоже радуемся, когда очередной груз 200 пересекает границу и едет в Ростовскую область, или когда десяток-другой ваших превращается в решето. Это ужасно, но это правда.
Мы радуемся из чисто прагматических соображений – потому что каждый мертвый "колорад" уже больше не сможет убить никого из наших. Потому что вы теперь враги и оккупанты, пришедшие на нашу землю, отобравшие у нас Крым и приезжающие нас убивать в Донбасс.
Это ужасно, что вы, напав на нас, вынудили нас стать такими, что бывает противно от самих себя. И это еще один повод навсегда с вами порвать.
Вы влезли во внутренние дела независимого государства. Вы стреляете в граждан Украины на их земле из своего оружия и одобряете это по своему телевизору. И как бы вы не врали себе, что это все против фашистов, что это все обосновано и справедливо – в глазах всего мира вы агрессоры.
Исчезла навсегда страна-освободитель, страна победитель фашизма. Все это в прошлом. Теперь вы оккупанты, вы каратели, по вине которых гибнут невинные люди, падают ракеты на города, которые жили в мире, пока вы не пришли.
Ваши парады на 9 мая, весь этот пафос, военные песни, вечные огни – все это не стоит больше ничего. Это вранье.
Мы были крепко связаны общими праздниками, общими поражениями, общими традициями, но теперь это не имеет значения. Вы отторгли регион с населением в 2 миллиона, еще 3-4 миллионам запудрили мозги "распятыми мальчиками", но 40 миллионов украинцев, огромный человеческий массив, навсегда отгородили от себя пропастью.
Урвав себе кусок земли, вы расплатились за это крупнейшим дружественным вам народом. Никакой Бжезинский еще пару лет назад не мог и мечтать о таком геополитическом поражении России.
Зря вы обвиняете в коварных кознях Америку, Британию и Израиль. Поверьте мне, как русскому дончанину, никто не сделал больше для нашей взаимной ненависти, чем безумные кликуши Глазьев, Кургинян и Дугин, призывающие убивать украинцев и потопить Украину в крови, или Путин, отправивший в нашу страну своих "вежливых людей".
Мы все это видели, мы все это запомнили, мы этого не простим.
Да, безусловно, Россия – самая большая в мире держава, против которой Украина – точка на карте. У вас есть ядерные ракеты, а у нас – нет.
Если для вас нападение на того, кто заведомо слабее, кто не ожидал от вас подлого удара в спину и не готовился к войне с вами – это героизм, воля ваша. Но ни уважения, ни сочувствия от нас больше не ждите. Для нас Россия – отныне презренная "банановая республика зла".
Ваши СМИ вам, конечно, этого не расскажут. Они создают иллюзию огромного раскола в Украине на украинских фашистов и русских, которого на самом деле нет.
Есть пару миллионов маргиналов – коммунистов, сталинистов, черносотенцев, православных фундаменталистов – которые всегда ненавидели Украину и сегодня выступают в роли коллаборантов в конфликте. И есть 39-40 миллионов украинцев, которые с ними не согласны.
Путин поставил нас всех перед радикальным выбором – за или против Украины. И нам пришлось его сделать.
Произошло то, чего вы пока еще не понимаете – российскую агрессию в Украине поддержали те, кто и так всегда был за вас, но 40 миллионов, которые были к вам всегда лояльны или нейтральны, из-за этой агрессии превратились в ваших врагов.
Сорок миллионов украинцев вынужденно стали "бандеровцами" в вашем понимании этого слова. Вот самое главное достижение Путина.
Бывают недружественные правительства. С ними можно конфликтовать. Можно накладывать на них санкции. Но нельзя унижать народы, потому что правители сменяются, а нации остаются.
Порошенко и Турчинов уйдут. Скорее всего – очень быстро. А вероломный захват Крыма, ваше подленькое вторжение, ваши танки и ПЗРК в Донбассе – вот это уже не пройдет. Мы просто не сможем объяснить своим детям в учебниках, почему вы так с нами поступили.
Юго-восток, который вы считаете своим, вы только оттолкнули. Потому что, представьте себе, у "укропов" и "хохлов" тоже есть гордость. Когда вы радостно бьетесь в припадках от того, что "Крым – ваш", для нас это означает только одно – что Крым не наш.
Вы одинаково забрали его и у "бандеровцев" и у "русскоязычных соотечественников". Вы отобрали Крым у Яроша, но вы так же забрали его и у харьковчан, полтавчан, одесситов. Вы плюнули во всех без разбора, не зависимо от языка и вероисповедания, со свойственным вам тупым чванством.
Это раньше вы говорили: славяне-братья, и мы соглашались. Теперь вы говорите – "салоеды", "укры" и это оскорбляет всех, кто носит украинскую фамилию, имеет украинский паспорт, не зависимо от того за ЕС он или за Таможенный союз.
Вы не оставляете нам выбора, унижая всех подряд.
Весной российские "туристы" срывали и топтали в Донецке украинские флаги, и вешали вместо них свои. В этом вы отличаетесь от европейцев – они никогда не топтали наши символы.
Те, кто за Европейский союз – вешают свой флаг рядом с украинским, но не вместо него. Поэтому мы и выбрали Европу, и теперь уже не отступим. В нынешней ситуации это единственный путь, потому что интегрироваться с вами теперь может только полный псих и самоубийца.
Если вы все еще верите, что в Донбассе идет война между "ополченцами" и "хунтой", то спешу вас расстроить – это не так. Война, которая идет у нас, от начала и до конца устроена вами.
Можно не верить мне, но спросите сами себя, почему "Донецкой республикой" управляют россияне? Почему в моем родном Донецке сейчас командуют москвичи Гиркин (Стрелков) и Бородай?
Я, коренной дончанин, их не знал и не звал. Я за них не голосовал. Если это не оккупация Донбасса Россией, то почему они здесь? И чем они отличаются от немецких гауляйтеров? Слабо найти десять отличий?
Если вы сочувствуете "ополченцам", потому что они русские, то я вас заверяю – есть сотни тысяч русских, которые с ними не согласны, и которые сами страдают от их действий.
Посочувствуйте лучше им. Тем, чьи машины отбирают, кого по глупым обвинениям бросают в подвалы, кем прикрывается ваш Игорь Стрелков, который ведет себя в городе, как Шамиль Басаев в Буденновске.
Если вы сочувствуете жителям юго-востока, посочувствуйте лучше 38 военным из Днепропетровска, которые погибли в самолете, сбитом из вашего ПЗРК. Посочувствуйте сожженным в БТРах солдатам из Николаева. Как думаете, их родители, родственники, друзья будут любить Россию?
Если вы хотите знать правду о том, что такое "Донецкая республика", попробуйте выключить телевизор, закрыть глаза и представьте на минуту, что кто-то вооружил всех наркоманов и уголовников вашего города. Что безумные ветераны чеченских войн, спивающиеся менты-отставники, забитые наколками рецидивисты, быковатые охранники-чоповцы, сумасшедшие казаки, толкиенисты, лимоновцы, скинхеды вдруг получили в руки оружие и неограниченную власть.
Представили? Если да, то тогда вам больше не надо ничего объяснять. Сделать такую же республику достаточно легко где угодно. Просто уберите название "Донецкая" и подставьте "Саратовская", "Челябинская", "Ростовская".
Думаете, наговариваю на "ополченцев"? Тогда смоделируйте ситуацию – милиции нет, власти нет, оружие в свободном доступе. Что произойдет в вашем городе? Ну честно, признайтесь себе сами.
Раскачать ситуацию, поднять бессмысленный и беспощадный бунт в социально неблагополучном регионе, населенном люмпенами и безработными – достаточно просто. Бородаи, стрелковы, бабаи, мотороллы только поднесли спичку, а дальше полыхнуло, как в Гражданскую.
"Даешь республику", "грабь награбленное", "построим новый рай – Новороссию".
Достаточно сказать, что репрессивный орган террористов в Луганске называется КГБ СМЕРШ. И это не шутка. Положа руку на сердце, признайтесь себе – нормально ли это и хотели бы вы, чтобы по соседству с вами работало такое учреждение?
Будни Донецка последние два месяца – мародерство, киднепинг, грабежи. Почитайте местные донецкие новости. Только за неделю с 16 по 23 июня угнаны и отобраны 47 автомобилей и один мотоцикл, причем 42 автомобиля были захвачены на дорогах вооруженными лицами. Неизвестными были похищены 14 человек. Это официальная информация от мэра.
Продолжать можно долго, но есть ли смысл? Эйфорические состояния имеют свою специфику. Переживающий их субъект, пускай это и целый народ, плохо восприимчив к внешним раздражителям. "Крымнаш" - как наркотик, как влюбленность, затмевает ваше сознание.
Должно пройти время, чтобы вас отпустило, и вы поняли, что ничего не поменялось. Что Крым не стал ближе, не стал дешевле, не стал чище и комфортней для отдыха.
А вот вы сами, целый народ, самая большая в мире страна, запятнали себя позором агрессии и навесили на своих детей ярмо потомков оккупантов и гауляйтеров Гиркина и Бородая.
Оригинал
Город: Донецк
*************
[b]ЗВЕРНІТЬ УВАГУ - АВТОРСТВО НЕ МОЄ!!! [/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518403
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 20.08.2014
Б"ється,
б"ється серце
у круговерті.
Лічить
хвилини? днини?
Життя? чи смерті?
В жилах пульсує
кров,
В алгоритмі болю.
Стукає,
стука знов,
Як годинник долі.
Долі
горить
свіча,
Все підвладне
кармі...
Взнати
зупинки
час
Намагання
марні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518201
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 20.08.2014
Якщо колись карпатські перевали
затопить водою із Мертвого моря,
Ми будем з тобою у небі Вальгалли,
Збирати гарячі зорі!
Якщо затопить всі міста,
Центральні магістралі й переправи,
Ми одного на двох хреста
Будем тягнути до райської брами!
Ти подаватимеш мені автоматні ріжки,
Гранати й рушничні набої,
Доки я прикриватиму берег ріки
І спину твою собою!
Ти говоритимеш:«Іди,
Якби не було тривожно й важко!»
А я тобі казатиму :«Лети,
Нікого не бійся,моя ніжна пташко!»
Тебе з небес нізащо не зіб*ють,
Допоки я поруч,допоки з тобою,
Моя шалена і солодка ртуть,
Ми вийдемо живими з цього бою!
Богдан Тригуб
*Вальгалла- у германо-скандинавській міфології, в місті Асгард житло бога Одіна, де за його вибором спочивають звитяжні воїни після їх смерті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518236
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 20.08.2014
Не кидай слова на вітер,
він їх понесе в світи,
не визбираєш тих літер,
хоч, з часом, й захочеш ти.
Не кидай слова... Вернуться
на мить чи, можливо, дві.
А потім, як дощ, минуться,
залишивши слід в душі
глибокий, чи ба - смертельний,
такий, що повільно їсть
до сліз у очах, пустельний,
ніким не проханний гість.
Не кидай слова на вітер,
він їх рознесе як пил.
Усіх позбирати літер
не має людина сил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518330
дата надходження 19.08.2014
дата закладки 20.08.2014
Ця дівчинка не знає нікого –
Вона спить з усіма,
Вбирає голос їхніх глибоких ран,
Метастази їхніх трахей,
Криваву рвоту їхніх сповідей у церквах.
Вона витягує із їхніх грудей
Жала, глибокі наче кулі випущені
У притул, і холодні, наче стінки
Оцинкованих трун.
Вона виповнює їх собою,
Роздаючи у руки серця,
Усі в татуажах і рунах.
Блідий колір її шкіри,
Що врешті їх до лиця,
Наводить на сумнів,
Коли ж ти востаннє їла?
- Мовчи, - говорить вона, -
- Ось тіло моє, відкрите для тебе
Наче вікна у протилежних дворах,
Кохай мене, наче завтра ти можеш
Померти у своїх марних-марних боях.
- Але ж війна, війна закінчилася, мала,
Я сам бачив білі стяги і чорні хрести.
- Доки ви носите в собі злобу, - говорила вона,
Війна завжди буде між вас рости…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517483
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 15.08.2014
Жагучий біль пронизує наскрізь
Від спогадів щасливого минулого,
Яке, як птаха, полетіло ввись,
Залишивши мені одну розгубленість.
Напившись сонця, ти повернешся назад,
І знову станеш звичним сьогоденням.
Ти більше не літай, не розгуби себе,
Я стану сонцем – пий мене щоденно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515621
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
Торкнувся сонцем твого тіла,
Отих очей безмежний вир.
Ти душу сяйвом освітила,
Додавши творчих мені сил.
Коли ще серце розчахнула,
Щедрот зобачив дивосвіт.
Любов’ю вічності війнуло…
А ти шепнула лиш: «Привіт».
Оте привіт – струна гітари,
А може арфи тихий плин.
Навколо нас співучі чари
Шляхів астральних передзвін.
Ми розчинилися у місці,
Де лише простір, я і ти.
Де не тривожать дикі вісті,
Де стиглий аромат весни.
І ми купалися в любові
Бурхливих, світлих почуттів,
Пісні співали старі й нові…
Твоє – «Привіт» я уловив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515616
дата надходження 05.08.2014
дата закладки 05.08.2014
Я верю во что-то странное и в тебя,
А когда смотрю драмы - верю еще актерам.
И какое бы не было настроение я открываю себя
Только музыке и некоторым пешеходам.
Мне надоело относиться ко всему так сложно,
И если б я умела,я б рисовала итог человеческих привязанностей.
Но твое отношение оказалось ко мне невозможно,
Так как ты избегал обязанностей.
Мы могли быть счастливыми.
Мы могли бы вообще не быть.
Недолго думая,ты сделал нас таковыми.
Мне не жаль. С этим можно жить.
И теперь я люблю пасмурную погоду,
А еще, когда метет снег.
И ради жизни я сама бы победила простуду.
Нет.
Мне не жаль
Тех лет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511903
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 05.08.2014
Вранці у селі на дачі дві сусідки стрілись,
Одна каже: - Ви учора всі так веселились,
Танцювали й так кумедно руками махали.
Ви якесь сімейне свято разом відзначали?
- Ой, сусідко, яке свято? Музики ж не чули?
То все дід наш, старий дурень, перекинув вулик!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514819
дата надходження 01.08.2014
дата закладки 03.08.2014
Одиночество - это привычка,
Одеваться в пустой темноте.
Для души опустевшей отмычка,
Лица, судьбы, ни те и ни те…
Одинаковость каждого часа,
Слышишь?Стрелки бегут невпопад,
Боль от каждого нового раза,
Ледяными осколками град.
Разрывая себя же на части,
Дым въедается в ламповый свет.
Ночь пугает разорванной пастью,
Как осенних деревьев скелет.
Вот и чай покрывается пленкой,
В отраженье невыспанных глаз,
Крик за лопнувшей вдруг перепонкой,
Я не слышу о чем вы сейчас!
Пелена застилает дороги,
Шепот птиц на рассвете затих.
Ты не стой на забытом пороге,
Не дели на своих и чужих,
Перелистывай, прошлое – память,
Где-то там оставляя в пути,
Одиноко дрожащее пламя ,
И не нужное больше : прости…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514627
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 03.08.2014
Ніколи не буде інших знамен, окрім наших,
Ніхто не полонить пам’яті чорні зіниці,
Триватиме сутінь, кричатиме тиша – марить
Маленька Вітчизна у своїх надвеликих столицях…
Йтимуть полки, оминаючи кладовища, росу
Вибиваючи стройовою пам’яті материк,
Кам’янистим берегом, чорною линвою по Пруту,
Граючи тишу, вагітніючи на крик.
Тереби твердогранний щебінь, лови птахів,
Минай польові, осипай недостиглий хліб,
І коли Господь підірветься на одному з твоїх літаків,
Подаси йому його непідйомний німб.
І що ти можеш сказати – це кисень/звук,
Легені картавлять – глибоко у них дірки,
Немає нічого постійного, крім розлук,
На білім зап’ясті її худої руки.
Черпай її голос, долонями, подихом з вуст,
Мовчатиме літо, в каштанах гарячих очей,
Маленька Вітчизна – викладена із руст,
Великі столиці – муровані із людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514712
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 03.08.2014
Шатёр небесный в звёздах
и кажется,что кто-то
глазами неба смотрит в души нам.
Всё злое исчезает
за жизнь,что накопилось.
Сиянье неба делит
сердца все пополам.
А с летним звездопадом
к нам ангелы приходят.
И ночью в снах советы нам дают.
Как жизнь прожить свободным,
не падать на колени
перед богами теми,
что вечность заберут.
Земная жизнь-мгновенье.
Как отблески зарницы.
Гроза ушла и где её следы?
Земля слезами неба
лицо своё умыла.
Сияет снова солнце.Нет грозы.
Вот так и наши жизни,
как летний дождь проходят.
Поднимет ветер пыль и убежит
и покрывалом звёздным
сердца нам смерть накроет.
Она всю жизнь за нами
внимательно следит.
Шатёр небесный в звёздах
и кажется что кто-то
глазами неба смотрит в души нам.
Зовёт к себе и манит.
Сердца нам режет,делит
на взлёт и на паденье-пополам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511874
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 01.08.2014
Чоловік цей - давно забутий поет. У нього добряче начищені черевики та вивих плечового суглоба [я зустріла його в лікарні, поблизу травматології] - намагався дістати старезного кота із дерева. Шкода ж рудого. Чоловік з посивілим волоссям, яке лиш прикрашає його. Він встиг розповісти, що колись теж був рудим. Наголосив, що саме рудим, а не рижим. Не подобається йому це слово. То якось навіть образливо. Мешкає в пустій домівці (бо єдиний син живе далеко за містом), та він заслуговує мати величезну, гомінку сім'ю. Бо кожна людина заслуговує на проживання в оточенні близьких й рідних. Але його домівка порожня. А він сам - давно забутий поет з добре начищеними черевиками.
Знаю про Вас не багато, але бажаю Вам добра. Удачі, Рудий)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511882
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 01.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2014
Шумлять дерева вітами,
квітує ружа квітами –
такими вже пахучими,
як твої русі кучері.
[i]Приспів:[/i]
[i]А небо синє цоколом,
а я у небі соколом,
а я усе літаю,
кохану видивляю.[/i]
Де плаче дощ сльозинками,
сміється світ родзинками –
такими вже прозорими,
як твої очі зоряні.
[i]Приспів.[/i]
Світанки наче вишиті,
сади достиглі вишнями –
такими вже солодкими,
як вуст твоїх солодощі.
[i]Приспів.[/i]
Цвіте веселка весело,
а ти ідеш завеснена –
така, як намальована,
ніким ще не цілована.
[i]Закінчення:[/i]
А небо синє цоколом,
а я у небі соколом,
а я вже не літаю,
кохану я кохаю.
Створено 16. 06. 2003 року, м. Львів
Опубліковано: "Моя пісня", Львів: "Сполом", 2004. 120 с. – С. 68.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511250
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 01.08.2014
****************
Жінка, як прекрасная картина...
Жінка - ніби музика звучить,
Якщо рядом є мужчина,
Що її - боготворить...
Дивлячись у очі її -
Цінить
І, цілуючи,
Дарує квіти їй...
Без мужчини жіночка
Старіє
І втрачає красоти
Шарм свій...
І коли вона,
Ну - ніби,
Пісня -
Грає,
Сяє
І цвіте...
Значить чародієм є -
Мужчина,
Хто таку її
Леліє,
Хто любов`ю
Гріє -
У тих формах,
Що життя дає...
----------------------------------
2011; PARIS (M° 13)
----------------------------------
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508926
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 01.08.2014
Коли вже переповнилась земля
Цинізмом, перелюбом, хіттю, блудом,
Господня кара впала на поля,
Дощем з небес, огненним, жахним - судним.
На жаль, не вибирає дощ той, ціль,
І гинуть впереміш і "наші", й "їхні"...
А стогін чути, певно, звідусіль,
Бо для Вкраїни всі сини їй рідні.
Бо матері однаково болить,
Коли її сини безславно гинуть.
Скривавлена, Вітчизна-мати снить,
Що вистачить в дітей і глузду, й сили,
Щоб пережити лихоліття час
І винести з війни гіркі уроки;
З колін піднятись, об'єднавшись враз;
В майбутнє розпочать творити кроки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498204
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 01.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2014
Оті троянди,подаровані тобою-
три німфи неземні , срібноволосі;
прибігли вчора, обціловані росою,
в хрустальній чаші мочать ноги босі.
Десь плаче сад за ними у журбі,
ну а вони тут дзвінко так сміються,
що спопелили всі мої жалі -
вони мені в коханні признаються .
Їх ніжність очі тумАнить сльозами
і гоїть стигм кровоточивий карб.
Вклякаю разом з ними перед образами.
Тулю до серця найдорожчий скарб .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514765
дата надходження 01.08.2014
дата закладки 01.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2014
[i]Які цінності - такі й ми.[/i]
Зачули запах грошви – поснули.
Життя-ваніль…
І снились нам портмонети куле-
непробивні…
Ховали легко і душі, й очі
у гаманці…
Сказати правду, були – напрочуд
живі мерці!
В жадобі тіла жили, мов свині.
Ні. Зайве «мов»…
Не відчували, в якій країні
ми живемо!
А цінували приватні статки,
сліпе життя...
І, як відверто, то для нащадків
були сміттям.
Ач, у сусіда і хата краща,
й крутіш авто ...
Що більш потреби, то вужчий зашморг.
"Гей ви, ніхто!.." –
намарне Слово нам било в груди.
Гриміли: "Шо?
Якісь проблеми? Та перебудем...
Вмикайте шоу!
Чи… попрацюйте. А ми – багаті...
Нам – світ без меж!
Життя є грою лише насправді –
чия візьме."
Хто більш заробить, хто більш украде,
наварить більш...
Коли настали часи вмирати –
прозріли лиш.
Заголосили на всю планету...
Чия взяла?..
Ховали душі в бронежилети,
тепер – тіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514670
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 01.08.2014
Ти більш не танцюватимеш на теплому піску,
Не даруватимеш мені на пам*ять зорі,
І не пірнатимеш в моїх казок ріку,
В озера снів-надщирі і прозорі!
Ти більш не шаленітимеш в зміїному танку,
Не вабитимеш кульчиками в вухах...
Я більше не знайду собі таку,
Що стала б рідною по тілу і по духу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514601
дата надходження 31.07.2014
дата закладки 01.08.2014
і я вже не знаю, чи треба мені кимось дихати,
чи кисню в мені більше, ніж вдосталь.
і чому я ускладнюю речі, які вирішуються просто,
шукаючи замість входів виходи.
чому порожні серця не б’ються, а розбиваються,
чому у душу не проникають обережно, а упиваються,
висмоктуючи з неї усю радість, і спокій, і любов,
чому поміж нами так мало розмов і так багато порожнього тексту?
не знаю, чому кожна наступна викликає у нього легку насмішку,
чому, коли треба пройти повз когось нишком,
я пройду гучніше, ніж пролунає у потязі контрольний свисток.
чому холод, пронизуючи мене "від" і "до", не робить, як ти, - боляче.
чому твій будинок так близько до мого, що я не проходжу повз,
і вікна щовечора в тво́їй квартирі горять ясніше зірок.
вже дощ, і сніг, і град в голові. мурахи - тілом: мороз леліє аж до кісток.
стихійно-невдалий внутрішній мій прогноз.
© (авт. - 2014)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512037
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 01.08.2014
Повабить мене думка в далечiнь
Що десь сховалась за туманом сивим.
А там, яка я там була щаслива!
Яка там неба синь i высочiнь!
В тiй далинi дитячi мої роки
I зорепад дощем в старi гаї ,
I мамин голос там, усмiшка, кроки,
Й натрудженiiї рученьки її
Там над ставком бiлесенька хатина
Де зранку вже рум’ янять щоки ружi,
Де обiйнялось соняхiв подружжя,
Й цвiте червоним мамина хустина.
Ген небокрай заплутався в дорозi
I звив гнiздо на колесi лелека,
Що прилетiв iздалеку-далека,
Та "сторож"-палиця на рiдному порозi.
Он порається на городi ненька,
Огудиння де огiрковим цвiтом злите
I молоденьке пустотливе Лiто
Iз кошенятком бавиться маленьким.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507610
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 18.07.2014
Слова: Віталія Войтка
Музика: Ірини Батюк
Виконує: Ярина Тарас
Ти наче сонечко на небокраї,
Ти наче зіронька ясна.
Твою красу я серденьком вбираю,
І мову п'ю цілющу з джерела.
Твої простори, наче вишиванка,
Барвисто розцвітають навесні.
Вмиваєш землю росами щоранку,
Даруючи веселки осяйні.
Приспів:
Моя Україно, рідна земля
Пісню цю для тебе співаю я.
Чиста, як перлина мова твоя,
У всьому світі така одна
Моя Україна!
Люблю твої ліси й Карпатські гори,
Озера, ріки і поля.
Хай пісня моя лине над простором,
Й розкаже всім, яка у нас земля.
Твої простори, наче вишиванка,
Барвисто розцвітають навесні.
Вмиваєш землю росами щоранку,
Даруючи веселки осяйні.
Приспів. (2)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512108
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Скільки потрібно смертей,
Щоб зачинилися двері
В пекло війни. В чім критерій
Звірів з обличчям людей?
Як вурдалаки, п"ють кров,
Душать, вбивають,калічать
І на шляху своїм нищать
Віру, надію, любов.
Скільки потрібно ще сліз,
Болю і відчаю, й страху?
Рідну Вкраїну на плаху
Жадібність тягне і злість.
Господи, де ж та межа?
Чорних сердець збайдужіння -
Це помилок відгоміння
І політична іржа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512105
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Досвід у горлі мов риб’ячі кості,
Стоїть упоперек, давить тужливо,
Літо, що ллється в твоєму волоссі,
Завжди вирішує зиму.
Носиш, тугі наче пам’ять браслети,
Крадеш спогадів темінь озерну,
Час концентрації гіркого оцету
Заспокоює тебе твердю.
Тримай у собі полохливі ріки,
Швартуй у собі невідомі джерела,
Психічні дефекти, родимі мітки,
Жовтого ластовиння зерна.
Часу тривалого крихкість лютнева,
Першого снігу плавкі домовини,
І десь вдалині відцентрована зверхня
Кружляє ластівка Вітчизни.
Все, що проходить крізь груди і спину,
Все, це ти будеш носити з собою,
Доки ти йтимеш через цю зиму,
Доки зима ця йтиме з тобою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512088
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Тебе в мені залишилось пів чашки.
Один непомітний, колючий ковток.
Злітали зорі у небо, як пташки,
І падали хмари з небесних висот.
Тебе у мені все менше, менше і менше,
З похміллям виходить кохання сумне.
Ще трошки і воно затухне та щезне.
А все що було — з аспірином мине.
Не всміхайся криво мені з монітору.
Я не хочу тебе. Забирайся, лети!
Не дери солоним відчаєм горло.
І риданням мене уночі не души.
Не будь моїм й не будь таким чужим.
Дай доторкнусь до рук востаннє.
Зі сну піде у небо сивий дим.
Тебе в мені — ковток, а інше все — кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512044
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.07.2014
[i]Пісня матері, яка втратила сина у бойових діях[/i]
Спи, мій сину, люлі...натомились очі,
а я буду поряд ще цієї ночі.
Спи, мій сину, люлі... плаче Україна.
Спи, синочку, не будись, бо Лиха година.
Люлі, рідний, люлі... Ой, не грім роздався,
це, моя дитино, старший брат озвався.
Спи, мій сину, люлі... я уже не плачу,
горе крає серце і долю юначу.
Спи, мій сину, люлі... я тебе зігрію.
Спи, синочку, не будись, я твій сон лелію.
Люлі, рідний, люлі... Біль стискає груди.
Смерть, моя дитино, не підкорять люди.
Спи, мій сину, люлі... Я тобі співаю
і цілунками-слізьми тіло накриваю.
Спи, мій сину, люлі... то не грім роздався,
а мій син, навіки з світом розпрощався.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511955
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Как страшно созерцать обломки эти.
Там были даже маленькие дети...
И так цинично, так спокойно даже
Снимали видео мои "сограждане"...
Так радовались : "Посмотри-ка! Сбили!"
Не люди. Нелюди! Дебилы!
И чей там самолёт - какая разница?
Погибли люди - ну чему там радоваться?
И вот за них - идут на бой солдаты?
Эх, не давайте в руки автомат мне...
http://112.ua/avarii-chp/utochneno-kolichestvo-pogibshih-v-katastrofe-boeing-298-chelovek-89460.html
https://www.youtube.com/watch?v=3lB5MYVOCLk
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512062
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014
Кулемет настукує нову морзянку
Ми - відображення в краплі води
Звечора був непохитний
А зранку
Ніби нікуди уже не ходив
З нижчими ми практикуємо знищення
Пальцями тицяємо по мішенях
Нові споруди схожі приміщення
Мене зрозуміли би вуса Лишеги
Втечі не вистачає дечого
Втеча неповна по своїй суті
Ви провокуєте стрьомні речі
Які ж ви усе-таки єбануті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511818
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 18.07.2014
бути наскрізьно
бути скрізь
понад звуком в безодню вдивись
понад поглядом не озирайся
і навпомацки повернись
і навшпиньки
про совість згадай
що там перше а що напотім
поміж зітканих з льону мелодій
розбіжиться жива вода
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507635
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 18.07.2014
тут не кожен не спить і не покладає рук
і не кожного ріжуть букви, як мертві душі.
тут ні слова про те, хто щохвилинно душить,
тож лікуй мене хоч сам Хаус, хоч Вакарчук.
надто терпко терпіти ліки із диких міст:
переконливо ж б'ються Варшави і Будапешти.
ти такий дорогий, що я вимагаю решти,
бо ж купила тебе і поглядом їла в піст.
тут не кожен стріляє й не пише комусь листи
і не кожного зброя ранить, вбиває, тисне.
тут же все підлаштовано, зіткано, все зумисне,
але якось відверто хочеться більш не йти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511829
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 17.07.2014
Вечір настільки вологий,
Що я злизую з тебе ріки.
Літню спеку,
Польову втому – ти особисте
Моє джерело
Усіх земних
Відчуттів,
І коли вони змішуються
Усі у густий
Брунатного кольору
Дикий мед
Я годую ним своїх кишенькових
Бджіл.
Кровообіг дотиків закінчується
Щоранку, і починається
Щоранку –
Перманентні межі інфініті
Жінки з фарбованим
Волоссям
І прозорою душею.
Добре, що нам є про що
Поговорити
Після безсонних ночей.
Усе, що повнилось тишею
Тепер замовкає,
І звучить голосніше –
Щастя не знає октав,
У нього своя мелодія,
І тільки композиторів –
Двоє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511763
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 17.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.07.2014
Серед гуркотіння вітрів...
Та липневого тихого жаху,
Тонути в багні мілілітрів,
Найчарівніше для мого “даху”.
У когось на вустах смак
Моря та стиглих вишень,
А у втрачених, лиш присмак
Мозкових придушень...
У провалля стоїш...у безодні.
Ти, священники й монашки..
Від'єднюєш думки катодні
Й зникаєш на обрії пляшки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511904
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 17.07.2014
Здесь тихий парк, и только крик сорок,
И каблучки дорожкою неспешно…
Цветы колышет лёгкий ветерок,
А липа пахнет несказанно-нежно…
И душу наполняет тишина,
Вползает ненавязчиво, неслышно…
А где-то там опять идёт война!
Пожаров гарью снова люди дышат!
Как страшно – покидать привычный дом!
Под вой снарядов, голод и разруху!
Сплотись, народ, надеждой и теплом!
Друг другу подадим в беде мы руки!
Мы выстоим! Мы сможем одолеть
Всю боль в своих Содоме и Гоморре!
Осталось, может, малость потерпеть!
Победы свет сквозь мрак пробьётся вскоре!
Настанет время – кончится война!
И мой народ о горестях забудет.
И будет только матом вспоминать
Тебя, палач и разжигатель, Путин!
И снова в мире будет тишина,
И счастье непременно будет следом.
Лишь - ветра набежавшая волна -
Под синим небом с золотистым хлебом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511650
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 17.07.2014
Ти мов царівна приходиш до мене,
Жінка розкішна у свиті зими,
То ти весна й своє листя зелене
В гілля вшиваєш дерев надсумних.
То ти з’являєшся з клавіш рояля,
Музика чиста, що душу ятрить,
І прикриваєш обличчя вуаллю,
Щоби не бачить, як серце болить.
Ти мов пелюсточка квітки барвиста,
Ніжна і ясна, мов тонка струна,
Ти моя жінка, прекрасна і чиста.
Пташко моя, ти у мене одна!
Ти йдеш до мене тризоряним небом,
Блискавки, громи – дарунки твої,
Тільки в тобі моя творча потреба,
На українській, на рідній землі.
Ти йдеш до мене з прочитаних книг,
З вогника свічечки, що на вікні,
Прима моїх поетичних інтриг,
Вічна потреба моя у тобі.
Прошу ніколи не кидай мене,
Бо буде важко без тебе прожити.
Музо моя, дуже прошу тебе,
Дай мені шанс – усю вічність творити!
28. 12. 2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511838
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 17.07.2014
Чи від того так боязко й холодно,
що природа дощами рида?
Чи від того земним душам голодно,
що невіра їх сутність з`їда?
Чи від того кров лиється ріками,
що насититись хочуть сповна
і поміряти власними мірками
не поміряне часом життя?
Чи від того пала й розливається
кольорами гарячими синь,
що хтось горем вселюдським вмивається,
яке стелиться, наче, полинь.
Чи від того?.. А хто теє знатиме
і, для чого гадати дарма?
Коли син відрікається матері,
то здригається грішна Земля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511616
дата надходження 16.07.2014
дата закладки 17.07.2014
Во тьме... Идешь ко мне, не опираясь.
Во сне... Иль наяву... Слегка касаясь
Рукой меня, и я горю, как свечка...
С тобою это чувство длится вечно.
Лежишь... Как будто соткана из света...
Во тьме прекрасна обнаженность эта...
Ты вся изгибы статуи Родена
Творишь, меня желая неизменно...
Моя... И голова горит в экстазе...
И я хочу тебя, и всю, и сразу
Любить... Пронзить тебя желаньем этим,
И быть с тобой счастливей всех на свете...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479111
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 16.07.2014
...моє музично-вечірнє...
і всім літніх снів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511573
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 16.07.2014
На півкроці, на півслові
зупинився білий світ
і Земля зійшла з орбіти, –
впав на Землю зорецвіт.
[i]Приспів:[/i]
[i]Де ти? Де ти? Де ти?!
Світла посланко небес! –
Йду від літа – і до літа,
щоб знайти одну тебе![/i]
Напівсонцем, напіввітром
я оглянув всі краї,
бачив там красунь без ліку –
не побачив лиш її.
[i]Приспів.[/i]
З морем синім, океаном
нині мову я веду,
напів “ні…”, а напів “може”
я її, її знайду!
[i]Приспів.[/i]
Створено 12 – 26. 07 2003 року, м. Львів
Опубліковано: 1. "Калинове вино". Львів: "Плай", 2005. 96 с. – С. 85;
2. "Танцює дощ". Львів: "Ліга-Прес", 2008. 120 с. – С. 5;
3. "Час любові". Львів: "Ліга-Прес", 2012 р., 56 с. – С. 9.
[i]Музика: 1. Євгена Заставного;[/i]
[i]2. Тетяни Кисленко.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511251
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Вона прийшла… і стала на порозі…
На мить завмерла стомлена юрба…
Німим питанням звірів у барлозі…
Та як посміла ти!!?... І хто така!!?...
Вітри прадавні розвівали плаття…
Та не торкали п”яні голоси…
Прекрасна квітка ніжного латаття
Вогнем століть горіла із коси…
Дивилась…на розчавлених в зневірі…
І в їх очах уже читала страх…
Зачавлені… озлоблені… мов звірі…
Сталевий блиск і ненависть в очах…
І біль століть відчула в повній мірі…
І відчаєм наповнені пісні…
Коли навколо лиш голодні звірі…
І погляди… і дотики масні…
Спинилася… здавалось… відступила…
В агонії торкалися руки
Моржі…тюлені… мавпи… і олені…
Голодні пси… розлючені вовки…
І раптом звідкись…
Непідкупна сила…
Яка у ній від правіків була…
На лапи тому звіру наступила…
Так легко йшла до білого стола…
Не випити… не з”їсти… не спинити…
Не заховати від дверей ключі…
А ще… ніколи вам не повторити!!!
Мої круті й прекрасні віражі…
Я – всіх сердець
Розпечена руїна…
Лавина з гір……
Що котиться вночі…
Нестримна…
Незламна…
Нескорена…
Я - Україна…
….. й собою закрила
на чистім столі калачі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511406
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Я іноді пишу тобі листи…
Збиваюсь з ритму… ставлю крапку… кому…
Хоч знаю я… їх не читаєш ти…
Листи… не адресовані нікому….
Усе вже є… по – іншому… не хочу…
Так сумно грає змучений скрипаль…
Єдиний танець наш посеред ночі…
Змете цунамі… та чомусь… не жаль…
Усе було… по – іншому… не мушу…
Снігів полярних ніжний серпантин…
Нехай вони зігріють твою душу…
Листи із неба… до самих глибин…
Одну лиш мить летітимуть з привітом…
Як сонце чорне знайде неба край…
Порву… спалю…
Порозкидаю світом…
Розвію вітром…
А тому… читай!...
Усе що є… по-іншому… не треба…
Вінок сплету із тисячі причин…
Мої листи… із пекла … аж до неба…
А чи із неба… до самих глибин…
Мої листи… в нікуди… і нікому…
Так…ніби сльози із морських перлин…
Збиваюсь з ритму… ставлю крапку… кому…
Дощі із неба… до самих глибин…
Не треба слів… все сказано давно…
Лиш підніми на моїх вікнах грати…
Ще мить… і вітер в небо віднесе…
......…скрипалю…..грай…. я хочу танцювати………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508665
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Люди спиваються найчастіше з приводу
Різдвяних свят, або
Некерованої любові.
Вона не фарбує лице –
У неї поламані руки.
І доки голоси гранітної плитки,
Викладеної у Львові,
Триватимуть з дзвонарями
Святого Юра о шостій
Ранку,
Доти їй існувати у цьому
Місті,
Доти їй в ньому бути.
Що керує тобою, окрім розуміння,
Що життя це лише періодичне
Відчуття глибини,
Розпачі в ньому такі ж тужливі
Як порожнеча у підводних
Човнах,
Двісті метрів по тому закінчився
Дощ, після цього почнуться
Сніги,
Вдихай їх своїми надірваними
Грудьми,
Видихай їх у кожного з нас.
Триста шістдесят сім –
Це рік і ще одна ніч,
Рівно настільки вистачить
Наших легень, тому
Вона прокидається у цьому
Місті – у ньому січень,
І щось калатає у неї в серці,
Скоріше серпень,
Скоріше серпень,
У серпні зростуться
Руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511534
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Ти знаєш чому ти сильний -
Ти просто ВІРИШ в кохання,
Ти йдеш до мети без вагання,
Ти – щирий, відкритий і вільний.
Вдихаєш на повні груди,
Лице підставляєш вітру,
Тримаєш в руках палітру
Й фарбуєш буденні споруди.
Цей світ такий темно-сірий
І навіть місцями чорний…
Та все ж він такий неповторний,
Коли в нім хоч трішки ВІРИ!
Життя твоє ще на світанку.
Ти ж чуєш? Співають півні.
Усі молоді – наївні,
Коли ще стоять на ґанку.
А далі – широка дорога,
А далі – не все тобі вдасться.
Та в цьому – найбільше щастя
Й солодка на смак перемога.
У тебе любов між ребер
І злоби в душі немає.
Таких, як ти, світ не ламає.
Ти просто ВІРИШ У СЕБЕ.
02.07.2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508931
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 15.07.2014
Зійдімось на розмову нелукаву,
Мої прекрасні щирі вороги,
І поведемо бесіду ласкаву
В часи бентежних сумнівів й нудьги.
Давайте-но, забудемо образи,
Й відкинемо злі стіни протиріч,
Й давайте у житті тяжкому разом
Не розкидати зло зі своїх пліч.
Бо сила наша в щирому добрі,
Бо справжня сила зовсім не тілесна…
Давайте жити в мирі на землі,
І дружба у серцях нехай воскресне.
Забудемо про битви і свавілля,
І зло ми занесемо в чорний список,
Хай вільно колихає вітер гілля,
То нашого життя ясний відблисок.
Зійдімось на розмову, любі друзі,
Так мало у житті таких розмов,
Давайте не лишатися у тузі,
Й нести у серці віру і любов.
Ви не соромтеся усі, бо так багато
Нас назбиралось вже за стільки літ,
Й влаштуємо з життя велике свято,
І змінимо на краще цілий світ.
09. 01. 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511387
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 15.07.2014
[i]Ляля Рубан.
Член гуртка «Пегасик» в період початку 60-х рр.
Поет. Автор поетичних збірок «Біла вишня», «Незраджена любов», «Сонце опівночі».[/i]
[b]Ляля Даниловна Рубан
Солнце в полночь
: Стихотворения / Ляля Рубан
103 с. 16 см
Киев Молодь 1982
1982[/b]
[i]Мама показала стару сторінку журналу "Радянська жінка". Шукав таку поетесу в інеті. І знайшов лише декілька віршів... Це було 1 рік тому... Сьогодні немає жодної згадки про людину, окрім отого видання СОЛНЦЕ В ПОЛНОЧЬ... Наче людини і не було...[/i]
[b]ЗНАЙОМТЕСЯ!!!
[/b]
*****
Прокинулась - довкіль пустеля дика, і небеса в палаючім вогні,
А наді мною із закритим ликом сяйлива постать в білому вбранні.
- Чого мовчиш? - запитує у мене, у серці давній запаливши біль.
- Я – Доля, Невідома, Незбагненна. Але сьогодні я служу тобі.
Чого бажаєш? Забуття чи дива? Для тебе все, не гаючись, зроблю!
І я відповіла: “ Нехай щасливим буде той кого я так люблю! “
- Цей той, хто серцем грав твоїм лукаво й, награвшись, навіть спогади жене?
- О ні, неправда! Він в усьому правий, і навіть в тому, що забув мене.
- Навіщо це? І ти забудь про нього, новим коханням розжени пітьму.
- Я знаю, що важка його дорога, як можеш дати щастя - дай йому!
- Ах, ти вважаєш, ніби він і досі ще не зазнав життя ясних принад?!
- Як щастя у житті його збулося, нехай воно помножиться стократ!
- А ревність?! Може, у чуттях шалених він припадає до чужих колін!
- Яке це має значення для мене! Вже тим щаслива, що щасливий він...
Все не згасала в небесах пожежа, крізь покривало лик судьби сіяв.
- Проси для себе! Я тобі належу. Збагни, у нього Доля є своя!
Я задихалась полум’ям хапливим і вже сама ледь чула, як молю:
- Я щастя хочу! І тому щасливим хай буде той, кого я так люблю!..
*****
Кожній людині потрібен дім.
Якщо не дім – то хоча б кімната,
Хоча б чотири стіни і німб
Вікна, та отвір дверей крилатий!
Бо жодна людина важкі почуття
Від зору сторонніх сховать не вміє.
Життя – це радість, робота, мрія.
Але ж і відчай – це теж життя!
Якщо існує насправді гріх,
Який спокутувать ми повинні,
То це – лише на очах у всіх
Страждання змученої людини.
Я впевнена в тому, що перший дім
Людина поставила лиш для того,
Щоб чорного настрою чорний дим
Не простягнувся далі порога.
Чуєте, серце нещасне знов
Плаче і стогне, і нудить світом!
Відчай – інтимніший за любов.
Дайте можливість його пережити!
*****
Шукаю слово – те, єдине,
Без котрого не проживу,
Питаю сонце, сніг, траву
І душу мучу щохвилини.
За суть його віддам життя.
О щастя, голуба омано!..
І тільки літери не в’януть, –
Серцебиття – словобуття!
На всіх вогнях себе палю,
Пірнаю в найтемнішу воду,
Бо слово,
котре я люблю, –
Це слово рідного народу.
*****
Сумісність душ –
це не сумісність форм,
Не єдність мрій,
не цілковита згода,
Сумісність душ –
це океанський шторм
І відчуття безмежної свободи!
Це біль –
високий, як гора Ельбрус,
Це радість –
молода, як перший промінь!
А я тебе образити боюсь
І все голублю посивілі скроні,
І промовляю завчені слова,
Мов на відвертість
вже не маю права…
Чому мене примушують лукавить
Тобою завойовані права?!
Допоможи в ці хвилі вечорові
Із серця позривати
мотлох штор!
У нас була лише сумісність крові,
Ми – донори…
Душі ж потрібен шторм!
*****
У весняні вечірні години
Гарно мріять мені про майбутнє.
Вийдеш в поле, душа України –
Наче пісня, повік незабутня.
І якась доброта незвичайна
З тої пісні вливається в груди,
Й відкривається вперше, як тайна, –
Лиш у щасті щаслИвіють люди.
Я дивлюсь то на зорі сріблясті,
То на рідне засіяне поле…
Ностальгія – це туга за щастям,
Тим, яке не минає ніколи…
*****
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511399
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 15.07.2014
Так хочется всё золото собрать…
И капли все, что серебром на коже…
Прибрежная волна тебя ласкать
Не устаёт. Ты мне – всего дороже…
Идём рука в руке. В волне закат
Своё рассыпал пламенное чудо…
А я ловить твой восхищённый взгляд
Не устаю. Всегда с тобою буду!
В картинке мир расплавился, застыл.
Я вся – твоя, беспечная, нагая!
Дыханье, слёзы, радость – это ты!
Мне безустанно сердце повторяет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511462
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.07.2014
----
любил гроши он нищим подавать...
чтоб с чистой совестью мильоны воровать! :)
----
в глаза попу поглубже загляни
и ты прочтёшь: «распни его! распни!»
----
добро со злом борьбою увлеклось -
в глазах обоих ненависть и злость!
----
кого в верховное Народ сажает кресло,
тот думает о Нём... всем задним местом! :)
----
коль дурака вы видеть не хотите,
от зеркала подальше отойдите! :) (сам дурак:)
----
сильней ничего не найти в поднебесной
великой, могучей... слабости женской!
----
мы б милых женщин лучше понимали,
когда б их ножки нас не отвлекали! :)
----
моя любовь, мадам, была бы вечной,
когда бы ваша ножка - бесконечной! :)
----
женщины любят себя... наряжать,
чтоб дать нам... возможность... по-воображать!
----
была некультурной, тупой, аморальной,
зато, не искусственной, а натуральной! :)
----
антип ушкин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511504
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
З кожним пострілом на скронях сивина.
І щодня летить душа чиясь до зір.
Вдома ти залишилась одна.
Я вернусь, кохана, просто вір.
[i]Приспів
Пригорнусь до тебе хоч у снах,
Незабудки заплету тобі в косу.
Буде в нас іще омріяна весна.
Лиш Вітчизні мир я принесу.[/i]
Знову бій і знову хтось летить увись.
Не буває на війні, на жаль, без втрат.
Тільки ти, моя любов, молись.
Я вернусь. Ну все, у бій пора.
[i]Приспів[/i]
Принесе нам мир голубка на крилі
І страшній війні прийде нарешті край.
Линуть в вирій душі-журавлі.
Я ж вернусь. Лиш ти мене чекай.
[i]Приспів[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511491
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
Глухая и ослепшая Россия,
Раскрой глаза – к тебе взывает мир.
Больной и обезумевший «мессия» -
Сегодня твой герой, и твой кумир.
На удивление, коварный человек -
Затмил твои: и разум, и мышление...
Мы не забудем это зло вовек –
Ты вызываешь жалкое презрение.
В какую бездну втянутый народ,
Какую ненависть посеяла меж нами –
Вранья и лицемерия оплот -
Позор этот не смоется веками.
Твое «величие» - трещит по швах –
Как снежный ком, что перейдет в лавину.
Увидим, верю, и распад и крах,
За то, что подло выстрелила в спину.
15.07. 2014р. Надія Таршин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511488
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 15.07.2014
Я колись Вас запрошу на каву,
коли снігом в душі замете
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве...
Я колись Вас запрошу, проте,
тоді серце вже буде іржаве.
Не про Ваше кажу, про своє -
його втрат павутиння снує
гіркотою ранкової кави,
що, мов ліки, душа моя п`є.
Я колись Вас запрошу і, мабуть,
посміхнуся, зустрівши, на мить
щось у грудях моїх защемить -
давні спогади снігом опадуть
(я старалася їх ув`язнить).
Я колись Вас запрошу на каву,
коли вітром, мов пил, рознесе
найдорожче й водночас просте,
а в минулому навіть ласкаве
почуття з ніжним присмаком кави.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511114
дата надходження 13.07.2014
дата закладки 14.07.2014
Щось між нами зламалось. А що ж?
Щось із часом пішло - не вернути?
Нас тримало щось? Чи це здалось?
Почуття це були? А чи пути?
Поміж нами стіна. Не стіна?
Квітів сад? Чи міста? Океани?
Чи ми просто магнітики два
З невстановленими полюсами?
Ми не пара-зразок. Це не так?
Нам погано окремо. І разом.
Поміж нами - така пустота!
А також - стільки всякого зразу!
Обірвалася нитка-контроль?
Ми на хвилі взаємодовіри?
Серце знає. От тільки чого
Розум й далі такий ще несмілий?
24.06.2014 ХВіСт
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510031
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 14.07.2014
Усі ми люди. Люди від природи. Народжені, як окремі індивіди, але - як велика частина тієї самої природи.
Та варто не забувати, що говорячи «я – один такий», ми зачіпаємо 2 кінці людського «я»: її біологічну сторону та, певна річ, соціальну. Так от, бути лише частиною природи та біологічним індивідом – замало.
Щоб стати Людиною з великої літери ми повинні використовувати усі дані нам з народження здібності й перетворювати себе на особистість, індивідуальність; перетворювати себе на особу, що усвідомлює свою унікальність, розуміє свої плюси та мінуси, на особистість, що хоче змінити дещо в цьому житті, та яка робить це, відповідаючи за свої вчинки.
Не забуваймо, що життя – не існування. А для того, щоб жити, треба відчувати, розуміти, думати, осмислювати, контролювати себе. Соціалізація грає важливу роль, до якої треба ставитися вкрай обережно але із запалом та великим бажанням. Не можна забувати і про свою належність до певної держави, адже, будучи індивідуальністю, дуже важливо бути ще й громадянином.
Я – людина, ми – люди. І це високе звання, яке треба вирощувати та плекати якомога краще та підтверджувати щохвилини, щосекунди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510234
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Звична собі зупинка.
Прихисток від негоди.
Зустрічі на хвилинку.
Всякого - тут - народу.
Злива навкруг стіною.
Темрява глушить звуки.
Світ між тобою і мною -
Зупинка на перепутті.
Двері розкрив автобус,
Світлом привітно манить...
Де віднайти той глобус,
Що покаже кохану?
Знаю! Очі закрию,
Крок я зроблю
під шквалом,
Вирину в світі надії -
В світлім ТВОЇМ ПОРТАЛІ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510202
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Я хочу так тебе кохати,
Щоби оркестри в серці грали,
Щоб в небі зорі танцювали,
Щоб час пішов у ліс гуляти.
Щоби мелодія любові
Неслася небом над полями,
Упала перлами-дощами,
Зродивши паростки чудові.
Я хочу так тебе кохати,
Немов дитя матуся рідна.
Щоб на устах і в серці дібно
Медовий присмак відчувати.
Дібно - протягом доби
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510193
дата надходження 09.07.2014
дата закладки 09.07.2014
щойно я відпустила себе як вітряк,
замість хустинки услід розмахувала димом,-
повертайся колись, мовляв.
ти живеш у моїй голові,
гойдаєшся як немовля
у колисці безсоння, геть невловимий.
світло з тими,
хто не знає наших імен,
не бачить у ніг жертовних кошиків.
знаєш, я співаю тобі пісень
пошепки.
і вмирають від сонця старі вітряки,
зберігаючи в нетрях тінь диму.
ти живеш у мені незліченність віків,
розливаючись в келих
рими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510111
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 09.07.2014
Вона перчила мені піднебіння,
Доки я звикав до її язика,
Вологого і теплого,
Який віддавав кавою, потім
М’ятою чи іншими синтетичними
Пахощами,
Зважаючи від смаку її жувальної
Гумки.
А потім нашіптувала мені своїми
Губами, що я вловлював її
Присмеркове дихання, а після
Нього слова, які заповнювали цю
Порожнечу:
«Дивись, говорила вона,
Кожен мій чоловік – це моє особисте
Депо на літньо-зимовий період,
Мені з ними або надто тепло,
Або надто холодно,
Але завжди затишно, бо ці
Чоловіки мої.
А ти – це лише проміжна станція,
Через тебе проходять чергою
Жіночі голосні ваговози,
А ти мовчиш, бо серце
Твоє м’яке, напевно, уже переспіле,
Бо в грудях у тебе ніжність,
Бо в пальцях у тебе втіха.
І ти, ніби, нормальний чувак,
Але добрий надміру.
Через те з тобою хочеться бути,
Причому бути назавжди.
І цим ти мене лякаєш».
Вона забирала свої обручки,
І розкидані пасма волосся,
Маленькі стікери шоколаду,
Половину гранату,
І мою юнацьку незайманість,
Таку ж неправдиву, як її
Передчасну вагітність.
Тільки потім вона пересилала
Листівки із своїм сином
І теперішнім чоловіком.
Перший був дуже схожий
На мене,
А другий – ні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508337
дата надходження 30.06.2014
дата закладки 09.07.2014
Чим ти приваблюєш мене?
–Парадоксальністю своєю,
Непередбачувана ти,
наднезбагненна твоя суть...
Над виднокраями світів
зійшла надновою зорею,
Обпалюєш ти, водночас,
і зігріваєш кожен кут.
Коли до тебе надто близько,
стражда душа від опіків...
Від холоду густіє кров,
якщо тебе немає поряд...
Взаємин наших вектори́ –
від полюсів до тропіків
Пронизують душевний спокій,
минаючи помірний пояс.
То висхідними почуттями
підношусь радісно за хмари,
То раптом в темряву пекельну
мене кидаєш з висоти...
Ти, одночасно, щастя й горе
мені приносиш.
Та не марно
Єство твердить як аксіому:
моїй душі повітря – Ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510017
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
Щедро на межі розрісся мак,
волелюбно викохав дітей...
Зовні непривабливий, однак...
ніби i страшко, а як цвіте!..
І малеча з гонором, ще та!
Вже стирчать чуби зі споришу.
А над ними – гордо розквіта
батьківський тендітний парашут,
непідвладний вітру. Певно, звик...
Я над ним – мов курка над яйцем:
знову ігнорує мій квітник
волохате "явище" оце!!!
Спробуй-но з межі пересади
маки – i уже не зацвітуть.
Я напевно знаю по собі:
той конає, хто втрачає суть.
Десять літ, неначе окупант,
"заганяла" я до клумби їх.
Та намарно. Квітне мій десант
знову на межі, мов оберіг!
...Увібравши долю нелегку,
вперто пнуться маки на межу.
Дехто розкошує в квітнику,
а вони – кордони стережуть.
© Тетяна Яровицина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497360
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 08.07.2014
Ти
На терені самоти.
Волосся твоє – жгути,
Руки твої – мости,
Але за обрієм – ти.
Я
Облуда
І пам’ять твоя,
ДозЕмний
розкручений
біль.
Від сліз
розпечених
сіль.
Чи буде змішАння фарб?
Чи вистачить в мене зваб?
Чи стану чистим колись?
Чи злину в безхмарну вись?
Чи я стану
білим,
як сніг,
Чи ти
проростеш
у мені…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510057
дата надходження 08.07.2014
дата закладки 08.07.2014
Я скорблю о потерянном друге.
Он попал под зомбёжку. Убит.
Безнадёжно готова к разлуке…
Грех рыдать по покойнику: спит
волчья совесть, белея овечкой...
без кошмаров. Что ж... вечный покой!..
В храме самую лучшую свечку
я поставлю простившей рукой!..
Дьявол выбрал изысканный метод
всех науськать, стравить и... добить!
Да и Бог что-то медлит с ответом:
как найти в себе силы любить?!.
Сердце мечется, корчится, ноет:
«Больно!.. Нервов бы мне... про запас!...»
И аптечество наше родное
усмехается, глядя на нас...
Боль уйдёт и оставит копейки
в глубине некопеечных дыр...
С..т в штанишки придворные фейки,
подрывая наш внутренний мир,
и смакуют своё идиботство…
Новый друг, не спеши умереть.
Твой уход – это чьё-то сиротство!..
Не убий, социальная сеть!!!
© Татьяна Яровицына
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490049
дата надходження 03.04.2014
дата закладки 08.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.07.2014
Чи щастя в золоті?
Так,
Якщо це золото кохання.
Чи у коштовностях?
Так,
Якщо це цінності душевні.
Чи щастя - на плечі?
Так -
Птаху сполохати так легко.
Що ж таке щастя?
Знак,
На серці вибитий любов'ю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509843
дата надходження 07.07.2014
дата закладки 08.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.07.2014
Земля та Місяць. Подивилась я,
Що їх удвох утримує тяжіння.
Супутниками Місяць і Земля
Живуть з вини якогось ворожіння...
Дбайливо він обходить круг землі,
Світліші робить ночі і припливи.
Вона ж його тримає при собі,
Щоб всесвітом його не розчавило!
Їм добре разом. Не спішать вони
Одне до одного ставати ближче.
Вона його підтримує жалі,
Він то злітає, то підходить нижче.
Але, коли б забулися вони,
І до наближення зробили кроки,
Це б був кінець праматінки Землі!
Для Місяця була б це катастрофа!
Отак і люди - разом і одні.
І Бог створив це диво недаремно!
Ти подивись, як гарно в вишині!
Земля та Небо. Разом і окремо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430004
дата надходження 07.06.2013
дата закладки 04.07.2014
[b]В вечернем гаме[/b]
Сквозит сегодня лютый холод...
Вчера был жар. Какой контраст!
Мне пряный запах матиолы
И музыка - напомнят нас.
Вот так - не холодно, не жарко,
Лишь неприкаянно чуть-чуть
Мы в недра городского парка
Пытались запросто нырнуть...
В вечернем гаме раствориться,
Забыв о прошлом до утра...
Но не смогли нигде укрыться
Твой холод и моя жара...
Там громко музыка звучала,
Была прохладною вода.
У нас не клеилось начало.
Мы уходили в никуда...
Согреть пытаясь, обнимала...
Ты рук моих не замечал...
Всё громче музыка звучала,
Глуша надежду и печаль...
28.06.14
*************
[b]Два мира[/b]
В кафе сидели будто рядом.
И пропасть не была видна.
Она его ласкала взглядом…
Два мира – солнце и луна.
И вроде близкие орбиты.
И вроде общие края.
Она не будет позабыта,
Но в притяженьи – не твоя.
Так говорит протяжно, странно,
В других мирах витает дух,
Такие смутные изъяны,
Неразличимые на слух…
Уже закат. Пора, автобус…
Уже лучей не разглядеть…
А серп луны, несмел и робок,
В кафе останется сидеть…
28.06.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508297
дата надходження 30.06.2014
дата закладки 04.07.2014
Я зайду у поле травами густе,
І сполохаю таку красиву пташку,
Все навколо завесніло, все цвіте,
А мені чомусь не радісно а важко.
Щедро променями сонце майорить,
Щедро вітер грає ніжними листками,
Все так добре, а мені чомусь болить
У душі гіркій така правічна драма.
Я іду у поле те, щоб рятуватись,
Щоби смуток подолати свій на мить,
Все навколо завесніло так багато,
І лише заради цього варто жить.
03. 05. 2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509164
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Счастливой просыпаться... да, так просто,
когда есть ты, есть самый лучший ты!
И так прекрасно... лето, небо, звёзды,
осенняя листва и все мечты,
и декабря волшебный звон, и в мае -
цветущая восторженность весны,
и все рассветы... Я их обожаю!
И все хочу делить с тобой одним...
Любя - все годы! Те, что так чудесны,
что... в тысячу чудесней раз, когда
есть в сердце нежность, ты и... только песней
звучит... Люблю! Люблю... И только так -
полны мне утра счастьем! Счастьем... Только -
лишь мыслями о том, что ты, родной,
вот так же... И пускай так будет долго!
Я не хочу иначе! Лишь тобой...
дышать и просыпаться, обожая
тебя и утро, самый лучший день...
И каждый - самый! Я же точно знаю.
И каждый - бесконечно о тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509166
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.07.2014
Чому так вабить віртуальний світ?
Як вийти вмить із творчого запою?
Собою
Залишитись. Реальності «ПРИВІТ!» -
Від мене – лиш киваю головою
Важкою.
Якби належав час мій лиш мені...
Краду я у близьких моїх хвилини,
Години!?
Я відчуваю швидкоплинні дні,
І вічність не дається для людини.
Світлини
Днів гамірних. Блукають сни вночі.
З’явилось третє. Що із ним робити?
Прожити,
Час свій у себе нишком крадучи.
Як правильно на три все поділити???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508647
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Як дивно... Як мрійливо...
Дивлюся ввись над себе:
Безмежність б'є грайливо
У конопатім небі.
Безмежність б'є у вічі,
І тягне за собою.
Яскраві ночі свічі
Палають німотою.
Безмовність ваша вічна.
Ви музи для поетів,
Ви юнь тисячорічна,
Знавці усіх секретів.
В мозаїці космічній
Ховаються сузір'я,
І погляд ваш зустрічний
Дарує перемир'я
Між розумом і серцем.
Серед барханів буднів
Рятуючим озерцем
Далеке сяйво буде.
Як дивно... Як мрійливо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509146
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Я вірю, що морські безодні
Щось більше солі на вустах.
Це більше ніж вітри холодні,
Ніж чайки в синіх небесах.
Я знаю, що блакитне небо-
Це не лише взірець надії
У ньому все що людям треба,
Щоб здійснювались їхні мрії.
Я бачу землю, що без міри
Дарує нам дари природи
А ми, немов безродні звірі
Забруднюємо її води.
А ти для мене, як безодня,
Бо я тону в тобі без тями
Слова твої- вітри холодні
Здувають строчки ці роками
Також ти, мов блакитне небо,
В твоїх очах моя надія.
І "Все що тобі так треба"
Вогнем немислимим жевріє.
І ти земля, бо як без тебе
Я б не побачив моря хвиль,
Не бачив синього б я неба
І не долав би сотні миль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509138
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Дві дороги- два шляхи
Перетнулись-розійшлись
Не питали в нас про те,
Чи є сили шлях пройти?
Хтось на них ,як утумані,
Іншим запросто іти,
Осяга науки грані
І щаблі висот мети!
Як дійшли до перехрестя,
Мудрість нас взяла під руки,
На руках уже онуки.
Два шляхи і дві дроги,
Дві дороги-два шляхи
На одній життя позаду,
А по іншій йти і йти....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385328
дата надходження 16.12.2012
дата закладки 04.07.2014
Не знаю чи є,щось інше в житті,як тиша,яка дає про себе кричати,неподаючи голосу,тільки акустично бринить,наче засохший цебер.
Вона відкорковує куций і вселенський простір захопленням,байдужих,
страхом,який лізе холодом мжички і дістає скронь,після чого напрочуд
компенсує.Огортає закутки всього внутрішнього світу,вдавлює в тім"я,
яке згортається в зерня польового маку,якому байдуже де прорости.
Вона дріб"язком і слонячою ходою б"є в свідомість,змішуючи власні
коктелі з сонетів,шансонів,оперет і чаардашу.Альтуючи псалми,
вдивляється образами різних століть,проникає невидим прицілом
в півкулі невідомого того,що нам належить в фізичнім тілі.
Тиша...гарант творчості,яка фарбує сіре в семиколір,що поєднує
земне і небесне.Є ініціатором геніїв,художників,поетів,філософів...,але
найбільше, пронизує списом дипресії реального і ешофотує слабаків.
Тиша...подруга німоти,що зашморгує світ думок і в одночасі
розправляє їм крила до незвіданих злетів.Вона бар"єр мовчанню,натомість
говорить нутро,яке вслухається в шкиреберть розкидає слова,що летять
наче з гучномовця без заперечень.
Тиша...поїдає,як міль все,що зайве в її володінях.Перетишує
і перетрушує всі звуки життєдіяльності і відносить на розправу простору.
Тиша... постійний і незмінний слухач,який поділяє з нами стан Душі
і доносить її огонічними хвилями адресату.Невидима,тиха,але не глуха,поділяє наше життя і дає зрозуміти себе самого у співавторстві із сурогатом буденності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509141
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Не говори : «Всё отгорело».
Не повторяй : «Не будет встреч…»
Встаёт рассвет в тумане белом…
Развеять? Пламенем зажечь?
Как будто музыку украли
И погрузили в тишину…
Скользит судьба моя по грани…
В небес ныряет глубину…
И извлекает звуки мира
Из абсолютной пустоты…
Не сотвори себе кумира…
Но там, за гранью – снова ты!
Так заживает в сердце рана.
Опять полёта не боюсь!
Я снова – поздно или рано
В тебя без страха окунусь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508752
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Я пришла к тебе на закате дня.
Распахни мне дверь. Обними меня!
На пороге том молча постоИм.
Пусть твоё тепло прорастёт моим…
Не целуй совсем. Рук не разнимай!
Если надоем – я уйду сама…
Улетит легко то, что отжило.
Я возьму с собой рук твоих тепло…
Я уйду во тьму от твоих дверей.
Только свет со мной, как от фонарей!
Не настигнет ночь, не сразит уже…
Ведь твоя любовь – пламенем – в душе.
А вот моя проза на эту же тему...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454803
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509162
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Люблю тебя... И слов других не нужно!
Не помню и не знаю... Только так
хочу я повторять тебе на ушко...
Что ненаглядный ты! И навсегда
я сохраню вот этот трепет, утра
наполнив все, и каждый новый день -
тобою, ненаглядный, до минуты,
до клеточки, до вдоха... О тебе
всё-всё вокруг... поёт, всё-всё... танцует -
лучи и облака, цветы, листва...
Так чувствую, и только так хочу я!
Любить тебя... И забывать слова,
и в сердце слышать лишь одно - "хороший"...
Ты - самый-самый... И один всегда.
И так легко дышать... И о ладошах -
твоих, родных и тёплых - мысли, да,
и утро - как рисунок... Нежность - маслом,
гуашью, акварелью... Важно лишь,
чтоб ты, мой ненаглядный, улыбался!
И утра были все твои светлы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508964
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 04.07.2014
Неможна на папері написати
Неможна і словами розказати
Як солодко проміння сонця зігріває
Як ніжно роса ноги омиває.
Немає щастя більшого в житті
Аніж з природою разом по світу йти.
Коли на небі чистому такому
Блакить безодні манить до вершин.
Тоді немає більшого кохання,
Лише тоді я хочу палко жить.
Заради відчуття тої свободи
Можливо все на світі подолать.
Так хочеться аби людина кожна
Також змогла це саме відчувать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508978
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 03.07.2014
Не жалейте людям добрых слов -
В мире столько боли, горя, зла...
Избавьтесь от злословия оков!
Очнитесь от дурного сна!
Не жалейте людям добрых слов...
Ведь не знаем, сколько проживём..
Так давайте пронесём любовь!
Так давайте жизнь с добром пройдём!
Не жалейте людям добрых слов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508979
дата надходження 03.07.2014
дата закладки 03.07.2014
все живе малює на тебе пародію,
бачиш дерево так само гірко хитається.
ще трохи і знищиш себе,
стиснувши в кулачці повітряне "годі",
кожен в проваллі власного часу
і гра ця
тобі не ввижається.
поглянь скільки веж у чужих альбомах,
за ними скельця дощу і холоду.
спробуй забути себе,
я благаю, спробуй,
краще заплющити очі
і тоді засвітить внутрішнє золото
розм"якле до небувалості
як добре,
що ти зосталася,
інакше б із неба каміння.
все живе тебе тільки озвучує,
замовкни,
в своїй провині
ти схожа більш на святу.
як добре, що ти зосталась...
піду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508898
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 03.07.2014
Візьми мене з собою в море,
навчи ходити по воді.
Я буду чиста і прозора,
щоб не залишити слідів.
Відкрий мені свої глибини,
за мною хвилями замкни.
Нехай звучить твій голос сильний
крізь простір, час і навіть сни.
Сплітай мої думки у коси,
щоб вітер їх не розвівав.
Кажи, чого душа попросить,
і я почую всі слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508695
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 03.07.2014
присвячую [b]Ю.К.[/b]
виспись замість мене
вчора
сьогодні
завтра
виспись безсистемно
виспись божевільно
просто виспись
а я пригляну
щоб нагорі не загасла
ватра
виспись замість мене
допоки ранкові зорі
ведуть
свої хороводи
співаючи оди
коханню
виспись замість мене
просто виспись
допоки не гасне
їх сяйво
виспись замість мене
допоки йде дощ
надворі
допоки тремтлива
тиша
наповнена сумом
ночі
безсонням мені
сліпить очі
виспись замість мене
допоки сонце
в облозі
світлом своїм
не розбавить
темряву кожної
ночі
виспись замість мене
просто виспись
а я цілуватиму -
щоночі -
твої до безмежжя
зелені очі
01.07.2014р. [04:41]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508527
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 01.07.2014
Більше спокій я твій не порушу,
Заберу почуття зсиротілі.
Буду гоїти зболену душу
І зализувать рани на тілі.
Я уже не повірю фортуні,
Що ми будемо разом з тобою.
Щоб на серці не лопнули струни,
Я проллюся на трави росою.
Ти проснешся, від сліз солоний,
І подивишся високо в небо:
Я зорею впаду в долоні,
Щоб хоч раз доторкнутись до тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508515
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 01.07.2014
13.
Свій шлях достойно ти пройти повинен,
Проте достойно – як те визначать?
Іти попереду, а чи лише за ними,
Все вчити, чи нічого не вивчать.
Це не важливо, людяність тримай,
Бо головне, лише вона сама,
А розумнішим станеш, чи дурнішим,
Людина ти – оце найголовніше.
Ти тільки вчора все своє, віддав,
Не був зажерливим, без завидків й не злився,
Міг вільно в очі кожному дивиться,
І навіть Богу, як предстанеш там.
Щось Богу ти віддав, щось для родини,
Проте ніщо й нікому ти не винен.
14.
Проте ніщо й нікому ти не винен.
Бо право вибирать тобі дано,
Від сили не залежить, ні від звивин,
До неба тобі линуть, чи на дно.
Робить добро, чи створювать печаль,
Чи може зло творить, собі на жаль.
Ти сам повинен вибрати напевно,
Тоді життям пройдеш ти недаремно.
Ти знай, що ти свою лиш волю маєш
Як воля є у квітці, чи листку.
Дорогу ти обрав собі таку,
Яка тебе підносить і карає.
Ти маєш й далі ще собі рости.
Вінок сонетів – погляд з висоти.
Ключ вінка
Вінок сонетів – погляд з висоти
Цікаво і самому буде знати,
Що далі ще напишеш й створиш ти,
Чи будеш ти у щасті, чи страждати.
Чи буде радість, чи чека печаль?
Не знаєш ти: на щастя, чи на жаль.
Бо в цьому світі все це зветься – майя,
Чи буде далі ще життя – не знаю.
Та все прийми з любов’ю, що без меж.
Життя це шлях, іди ним до кончини,
Тут будуть гарні і погані днини -
Ти іншу долю в Бога не візьмеш.
Свій шлях достойно ти пройти повинен,
Проте ніщо й нікому ти не винен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508538
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 01.07.2014
В травах духм"яного літа
Всесвіт натомлений спить.
Тільки зі швидкістю світла
Серце до серця летить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508528
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 01.07.2014
ПРІРВА ПРЕКРАСНИХ ОЧЕЙ.
Ти, яку вимріяв серцем своїм,
Хоч і не знав, де зустріну,
Раптом, як літо, прийшла у мій дім
В саму останню годину.
Ніжна, яскрава, струнка, осяйна,
Ніби казкова царівна.
В душу з тобою вернулась весна,
Щастя мелодія дивна.
Мовиш ти слово, а слово твоє
Наче струмок, дзюркотливе,
Лиш усміхнешся і серце моє
Усмішці милій радіє
Вроди жіночої чари ясні,
Скільки в них зваби та сили!
Прірва прекрасна очей твоїх
Серце моє полонила.
Я вже не чую прожитих років,
Ніби й не було тривоги.
Мрії бентежні з недоспаних снів
Кличуть в далекі дороги.
Знов, як колись, наді мною всі дні
Небо надії, безкрає.
Падаю, падаю в очі ясні
Ніжно і палко – кохаю!
понеділок, 30 червня 2014 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508555
дата надходження 01.07.2014
дата закладки 01.07.2014
Коли в полях поснуть вітри,
Снопів розгладивши чуприни,
Зітри із серця сум. Зітри,
І слухай вечір тихоплинний.
Про що шепоче сад п'янкий,
Сховавши вишні зрілі в листі.
Нектар з медових зір надпий.
Вже небокрила у намисті
Вплітають шовк поміж гілок,
Рум'яне сонце вкривши пухом.
Хвилясто ніжиться ставок.
А ти вечірню тишу слухай.
Як стрімголов у пряжу нив
Пірнає стежка прудконога.
У краї тім,де ти ходив,
Вже бур'яном взялась дорога.
Та ти печаль свою зітри,
Лиши її у мальвозливах.
Коли в полях поснуть вітри,
Подякуй Богу,що щасливий....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508482
дата надходження 30.06.2014
дата закладки 01.07.2014
І вже ніколи на Парнас
Нам не зійти, мій любий друже.
Там рій бджолиний і без нас –
Розчавлять в натовпі байдуже.
Тому єдиний шлях – пиши
І викладай до інтернету.
То – рівень твій, либонь, вірші
Не візьмуть навіть у газету.
Там свій кагал, свій балаган,
Їх забагато і без тебе,
Там лаври і почесний стан
Бездарність стягують до себе.
Не переймайся, друже мій,
Страшися участі поетів,
Які громадою віршів
Не мали і не мають злетів.
Пиши, і муза одарить
Тебе колись вінком із лавра.
Мені ж від сорому болить,
Що є поезія безправна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507606
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 01.07.2014
Тепер ніколи не згасити...
Тепер ніколи не згасити
Любов до краю москалю,
Який шле найманців нас вбити
За гроші дико, без жалю.
За нашу волю Кремль карає
Народ мій підло, як завжди.
Докіль він мускулами грає..
Та всі даремнії труди.
В нас інший шлях - в сім'ю народів
Туди, де людяність цвіте!
Туди, де щастя верховодить
Й добробут слово не пусте.
Якби москаль був нашим братом,
То не загарбував би Крим,
Й кроваву лапу волохату
Не пхав на Схід наш, де вітри
Підняли зомбі-бандюгани.
То Януковича сини -
Вся чорна рать того тирана,
Що втік в Ростов ще до весни
Вже після розстрілу Майдану.
Та ми здолаємо цю свору
В овечій шкурі всіх вовків,
Залічим рани Ненці хворій
Й туман розвіється з мізків,
Хто жив у страсі і поборах.
І духу цього вже не вбити
В нас кожен другий - патріот!
Лишень країну треба зшити
Й зміцнити Армії оплот.
Нового маєм президента.
Народ довіру йому склав
Кермуй, козаче, всі акценти
Розумно й зважено розстав.
Отож обдумай все добряче,
Якщо цю ношу вже обняв.
Вперед, по-новому, терпляче
Зроби усе, що обіцяв...
Не дай Бог третього Майдану
Надія в краще пломенить,
Пече у серці Східна рана,
Але й на Заході болить.
Бо ми є ціле і єдине
Як організм отой живий...
А є ще виродки в родинах...
Хоч Божа заповідь - не вбий!
Та не згасити вже нікому
Порив до нового життя.
В серцях, мов пісня, вже вагомо
Засіло краще майбуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507617
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 27.06.2014
[b]Світ повісив табличку «Купуй – продавай»,
Душа людська на базарі гріхи продавала.
І їде в безодню старенький трамвай,
Тут може бути ваша реклама.
Виставляємо душу на торг:
Хто дасть більше – одвічне питання,
Не вистачить сили – візьмемо у борг,
Кому любові? Кому кохання?
На нас вішають цінники, хто чим дорожить,
Хто діями, хто словами.
Тепер ніхто вже не спішить.
Життя прозвучало на правах реклами.
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507709
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 27.06.2014
Дожди бывают очень разные -
спокойные или проказники!
Но каждый дождь имеет прелести –
Чарует ароматом свежести…
Давайте вспомним, как под дождиком
Гуляли в детстве мы без зонтиков…
Мы были все равно счстливыми,
Когда рыдало небо ливнями...
Ладони в небо с криком радости,
Дождинки были лучше сладостей…
По лужам босиком мы шлепали,
И радуге в ладошки хлопали!
И запускали вдаль бумажные,
Кораблики руками влажными…
Когда взрослеем, злые, мокрые,
Мы быстро прячемся под зонтиком...
А я дружу с дождем и лужами,
Ловлю ладонями жемчужины,
Пью ароматы летней свежести -
И нет на свете большей прелести!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507669
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 27.06.2014
́ Моєму критику з сусідньої держави..
Ти краще почитай мої вірші,
А потім ви́ріши, хто я така і звідки.
В мені живе мого народу спів,
І витвори майстрів із Петриківки.
Судитимеш по відблиску зірок,
Що в строк мені запалюють свідомість.
На цій землі залишиться мій крок,
Що буде далі – долі випадковість.
Не піддавайся у полон пліток.
Все бачить Бог. Йому і карти в руки.
А ми, як той беззахисний росток,
Лякаємось то бурі, то засу́хи.
Та попри все, в душі моїй – вогонь,
Його либонь ховаю від негоди,
І кожний вірш, як голуба з долонь,
Пускаю в небо з відчуттям свободи!́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507644
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 27.06.2014
[i]NN
Хто з нас не мріяв… про спільну подушку,
Про нерозлучність коханих сердець?..
Хоч не завжди потрапляє на мушку
Те, що шукає лукавий стрілець…
Спільна подушка – це хата читальня…
Гра в драмтеатрі і спів солов’я…
Бога напутливе, щире вітання:
Разом навіки – від А і до Я.
Спільна подушка – це біди і радість,
Все, що не стане, – ділиме на двох;
Спільна подушка – це труд, не парадність:
Твій, мила, видих, його, звісно, “вдох”.
Спільна подушка – це ваша родина,
Щасна, здорова, єдина сім’я…
Грізна нагряне, не дай Бог, година –
“Ми нерозлучні, кохана моя!”
З неї, злостивці, сміятись не можна:
По́стіль не вами, а Богом дана!
Хай її візьме достойниця кожна –
Й “спільність” по праву оцінить сама…
Спільна подушка – це приспана доля,
Рай неземний для коханих сердець,
В котрих нуртує свавільна сваволя –
Стати освідченими під вінець.
Спільно ж любіть її, – теплу й холодну, –
Майте таку, яку Бог вам дає…
Слів не кидайте пустих і голодних...
Тіштеся тим, що вона у вас є!
08.06.014[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503846
дата надходження 07.06.2014
дата закладки 27.06.2014
Прошу вас, залишайтеся людьми
У будь-якій життєвій ситуації,
Щоб потім не приходили квитанції,
Що все погане тільки там, де ми.
Прошу вас, залишайтеся людьми!
Прошу вас, пам'ятайте хто ви є,
Щоб вам за власні вчинки не був сором,
Робіть усе, що робите, на совість,
Несіть відповідальність за своє.
Прошу вас, пам'ятайте хто ви є!
Прошу вас, поважайте кожну мить,
Живіть сьогодні, а не завтра й вчора,
Бо все, що відбулося - неповторне,
Бажаю вам це вчасно зрозуміть.
Прошу вас, поважайте кожну мить!
Прошу вас, залишайтеся людьми,
І ставтеся до кожного взаємно,
Не витрачайте власний час даремно...
Бо хто ще змінить світ, якщо не ми?
Прошу вас, залишайтеся Людьми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507236
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 27.06.2014
Продолжаю, как птица, падать,
Но без крыльев мне не взлететь.
До последнего круга Ада
Мне осталось лишь умереть.
Я не видела боли пыток,
Флегетон меня не целил.
Среди тысяч моих попыток
Лишь один раз удачным был -
Я шагала по сети трещин,
В них кипели огнём грехи.
На душе становилось легче.
Я прощалась без панихид.
Меня ждали крюки и стрелы,
Им хотелось вонзиться в плоть,
Им хотелось калечить тело,
Кости все на куски колоть,
И я шла. И ни слез, ни смеха.
И ни гордости, ни тоски.
Люциферу я лишь потеха,
Та, чье сердце нельзя разбить.
Всеми силами сохраняя
Первозданный души изгиб,
Я безжалостно убиваю
Каждый стон, каждый крик и всхлип.
Раньше демонов убивала -
Как же мне не убить себя?
Раньше я в небесах летала...
А теперь? Кем же стала я?
Продолжаю все ниже падать,
Та, чье сердце нельзя разбить,
До последнего круга Ада
Мне б успеть тебя разлюбить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507647
дата надходження 27.06.2014
дата закладки 27.06.2014
Розпатлане літо.
Еротика смаків,
Сонячне сито,
Спокуса злаків...
Відчинений сейф,
Свіжих думок,
Розхристаний шлейф,
Аж до зірок...
Вихід з системи,
Дотик до цноти,
Пишуть поеми,
Мрії - пілоти...
Розгорнуті схеми,
Маршруту проміння,
І теореми,
Азів просвітління...
Уроки літання,
Серед трави,
Процеси пізнання,
Кругом голови...
Скуйовджені хмари,
Розморений вітер,
Придумані мари,
Висилає Юпітер...
Розбещені фарби,
Вояжі фортуни,
Отямились барди,
Блукаючі струни...
Грайливі обличчя,
Квітів вродливих,
І блискавиця,
Бажань вередливих...
Курси щастя,
Для всіх охочих,
Підніметься настрій,
Хто тільки хоче...
Радість дитини,
У світі грошей,
Потяг рослини,
До неба очей...
Вибух емоцій,
Як канонада,
Забути про спокій,
До листопада...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499194
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Я східцями йшла угору,
тримаючись за перила,
Здорова була чи хвора,
заплакана чи щаслива...
Перила не дали впасти
в дорозі жодного разу,
Хоча й попадала в пастки
і плакала від образи.
Перилами татко й мама
мене у житті тримали,
У світі найкращі самі...
це так, вам скажу, немало.
А зараз нема опори
і, іноді, крок ступити
Не можеш уже так скоро,
на шлях, добре знаний, битий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499197
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Кожна ріка тримається берегів,
Рік за роком виношуючи сомів,
Наче дітей-титанів,
Наче перевертнів,
Кожна ріка прагне спокою між
Льодів.
Кожне життя тримається свого плеча,
Кожне плече – твердиня,
Кожна совість в сичах,
Плететься угору мов
Виноград,
Залишаючись у землі,
Як у дорослих гріхах.
Кожне несказане слово тримається
Власної пустки,
Кожна справжня жінка
Тримається чоловіка.
Травневі ночі брунатні,
Як теплої крові згустки,
Жовтіють під ранок,
Як осіннє листя горіху.
І терпко гіркі на дотик,
Як ягоди стиглого глоду.
Усе, що не можуть змінити
Люди –
Врешті лише погоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499391
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Спадав важкий туман на плечі вулиць,
Прозорі краплі бились об асфальт,
Десь вторив дощеві приємний альт,
Здавалось, ми з тобою розминулись,
Й розбились об містка глухий кобальт.
Юрбились люди, лаялись, сміялись,
Вливались в ріки кольорових хвиль,
Розносилися на десятки миль,
Під парасолями від сірих хмар ховались,
Переживаючи і ніжне щастя, й біль.
Хто парами, а хто й поодиноко
Стікали вниз по вулиці крізь нас,
Між нас, повз нас, тамуючи глибоке
Чуття того, що їх вогонь вже згас.
Згасали й ми...Розтрощені й розбиті,
Затоптані юрбою і дощем,
Туману сірим покривалом вкриті,
Іще живі,але спустілі вщент...
Згасали й розливались по асфальту...
В кінці кінців - розтанули навік...
Хто зна? Можливо саме сум отого альту
Нас на таку безвихідність прирік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362731
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 16.05.2014
Я так люблю пройтися під дощем,
Коли зо хмар, прозірчастого сита,
Краплини щастя - дзюркотом до вен...
І я тим щастям радісно налита
Межи калюж - метеликом легким,
Промінчиком - хисткими острівками,
Неначе невловимий пілігрим...
Цілуюся з вологими листками,
Котрі грайливо липнуть до щоки
Ще й пнуться ніс щораз полоскотати...
О, як люблю схилитись до руки
Дощу і з ним потанцювати!
(26.07.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353131
дата надходження 26.07.2012
дата закладки 16.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2014
А ми стояли прямо під дощем,
А ти тримав мене в своїх обіймах,
А почуття ховались під плащем,
І плакали без того мокрі вії.
А поїзд заклопотано гудів,
В коліна упиралися валізи.
І їхав ти, бо хтось так захотів,
Бо в тебе строки - унікальна віза.
А грім глушив прощальні ті слова,
А блискавка засліплювала очі,
Від жалю розболілась голова.
"Та ж їдь зі мною!" Чесно? Я не хочу.
Не вірю у примарність тих надій,
Що "десь там" буде краще, може, легше,
Бо навіть крізь руїни всіх стихій
Лише самі будуємо прийдешнє.
Гудок вокзальний - поїзд вже пішов.
Заграв на чорних віях тільки вітер.
Це втеча. Хтось розраду в ній знайшов,
А хтось не мав куди себе подіти.
А ми стояли далі під дощем,
А ти тримав мене в своїх обіймах...
Це перемога. В серці теплий щем,
Ми виграєм ще всі життєві війни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407786
дата надходження 10.03.2013
дата закладки 15.05.2014
Згорівше сонце на денці серця,
ятриться попіл - гріхів сліди.
І вже не знайдеш частин люстерця,
що загубились в снігах зими.
Згорівше сонце від болю чорне,
немає неба, нема думок.
Лиш порожнеча до себе горне,
мені до неї останній крок.
Я йду до тебе вже цілу вічність,
все повертаюсь чомусь назад,
хотіла мало - відчути ніжність,
хоч раз побачити Раю сад.
Та не відчула і не побачу,
уже не вернусь... мене чекай.
Це? ні, не сльози. Давно не плачу.
Тримай же міцно, не відпускай.
Чому сумуєш? невже жалієш?
Не треба. Чуєш? я вся твоя.
Врожай збереш ти, якщо посієш.
От і нарешті мої жнива.
Все що садила - вродило рясно.
Ти глянь навколо який врожай,
а що від туги зірки погасли -
закрий же очі і не зважай.
Там бачиш болю широка грядка,
А ген за болем нестримний жаль,
а поруч нього гріхів посадка,
а між гріхами росте печаль.
Червоні квіти неправди, бачиш?
О, як же гарно вони цвітуть!
Невже їм зможеш і не пробачиш?
Тоді у чому тих "маків" суть?
Ну що стомилась плоди збирати
один за другим? Вони твої.
Ні-ні, не треба уже чекати,
я тут навіки тепер в тобі.
На денці серця нема надії,
там чорне сонце - воно не гріє,
воно спалило до тла всі мрії,
на денці серця - душа чорніє!..
10.03.2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473472
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 19.01.2014
Далеко далеко на заході на хребті
Калатало серце як риба в отруйній воді
І довге блакитне коріння ламало скелет
І рвалось дужче на волю чомусь крізь хребет
Падало дихання з скелі у срібну блакить
Бачиш то грім не дихає він пашить
Ніжно торкає вуст сніжно білим пером
Й силуетом своїм як від порту наче паром
Якщо ж бо стулити повіки то щастя ближче
Ні. Навіть тут. Треться й ховається в сумку
Та не сутулься бо вітер свище
Тулиться десь над горою. Вище і вище
Вище і вище над затишком і прокляттям
то не безпека то тільки ілюзія волі
і прийде останній месія і спитає блакитні гори
чи варто було своє щастя нетлінне
на тлінну безпеку міняти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473478
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 19.01.2014
Мелодія дощу — органна
І неповторно-філігранна,
Переливається у квоту
І ловить найтихішу ноту.
Кружляє в серці парний танець
З дощем удвох. Той, як обранець,
На танець запросив галантно,
Вклонився низько, елегантно.
Тремтить в полоні рухів тіло,
Серденько палко защеміло.
Відкрила ніч у такт фіранку,
Вірші крутилися до ранку. 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473488
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 19.01.2014
(Німого і Сліпого)
«Я так!.. Пробачте! Більше я не бу́ду» -
Лунає в небі потороч н і м а
Зачумлено-задимленого люду!..
…Й просвітку в монолозі тім нема.
То ж і йдемо ми с л і п о на роботу,
Збираючи під носом копійки…
І маємо лише одну турботу,
По спині щоб не чумлили кийки.
І йде в природі Дарвінів добір
Осіб – без мозку – нового гатунку…
А ті – по Марксу, гвинтики мортир –
Шукають в Бога со́бі порятунку.
Над ними скрізь – годовані коти:
Жирують й смокчуть з горла оковиту…
Магнати й слуги – лісові хорти,
Деруть з них шкури на провладну свиту.
19.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473501
дата надходження 18.01.2014
дата закладки 18.01.2014
Твоє ім*я травою пам*яті не поросте,
Моя Юдиф,моя свята Естер!
Я народивсь і втисячне помер,
Земля втомилась і буття пусте!
Усе,що міг,я давно стер
із карти своїх днів....
Тепер один, як я того хотів!
Душа мовчить і я від неї ніби автономний,
Занедбаний,забутий і бездомний!
Відірваний життям від пуповини,
Я грішний,водночас не винний,
У тому що народжений таким нездалим,
І так бездарно розпорошив все що міг,
Заради якихось примарних далей,
Заради чужих доріг!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466814
дата надходження 18.12.2013
дата закладки 19.12.2013
Чекати на співчуття
то є дурість і мара.
Я маю легке взуття,
я маю... катара.
У жовту ляпку фар
я стану, і тіні
стечуть, наче пар
у іній.
Хто вірить у сни,
той мені другом.
Чекає весни,
зелений папуга.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467121
дата надходження 19.12.2013
дата закладки 19.12.2013
Ну хто тобі розказав,
Що я взагалі любив?
Чекаючи переправ
В осінню епоху злив,
Читаючи молитов
І пишучи на ніч ві́рші,
Ну хто тобі обіцяв,
Що я не такий як інші?
Ну хто тобі говорив,
Цілуючи у вуста,
Як осідає дим,
У прикордонних містах?
І як осідає січень,
І як повертає лютий,
Хто кохатиме тебе вдвічі
А кого ти мусиш забути?
І на кого ти будеш чекати,
У потоці весняних злив?
Я ніколи не вмів кохати,
Тому, хто сказав, що любив?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466485
дата надходження 16.12.2013
дата закладки 18.12.2013
Бо ця вода, і це море, і цей прибережний кеп,
З характером хлопчика наче у двадцять два,
Що цілуючи, на вустах залишали мед,
І мали очі із синьо-зеленого скла...
Та от вони всі чекали лише тебе,
Пробачаючи берегам, що з іншої сторони
Холодні припливи і каботажний дрейф,
Солоні присмаки і пробиті човни...
І я колись знайду для тебе інші слова,
Почну відчувати шкірою подихи у плече,
Море - це не лише щорічні повені і вода,
Море - це я і ти, море - це понад усе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466765
дата надходження 18.12.2013
дата закладки 18.12.2013
Букетик квітів польових
Тобі сьогодні я дарую
І як додаток вже до них
Дозволь тебе я поцілую.
Хай їхня ніжність і краса
Тебе сьогодні зачарує,
Їх доглядали ж небеса,
Ти їх полюбиш, серце чує.
Я назбирав їх у полях –
Червоний мак, волошки сині,
Ромашки білі – у садах,
Усі вони в букеті нині.
Нехай тобі завжди щастить,
Хвороби різні оминають,
Літа старайся обдурить,
Ти ж молода, усі хай знають.
Нехай любов і доброта
Тобі допомагають жити,
Хай будні будуть як свята
Й дозволь мені тебе любити.
15.08.11.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449564
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 17.09.2013
Обними меня, чтобы молчала,
Обними, чтоб дышать было трудно!
Обними, я безумно скучала...
Обними меня, безрассудно...
Обними меня, да посильнее!
Обними вокруг талии тонкой,
Обними, и мне станет теплее,
Обними меня, как ребенка.
Обними, и забудь о печали.
Обними, будто небо тучи.
Обними, как тебя обнимали...
Отчего обнимать не учат?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440744
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 31.07.2013
Трамваи уходят в небо. Земля шатается.
Сладкой патокой мироточат фонтаны.
Такое бывает. Грани миров стираются
Удивительно, радостно и спонтанно.
Общество в хаосе. Все, кто не любит патоку,
Выходят на митинги, городовых ругая.
Но все таки (эх!) сбылась мечта конопатого
Мальчишки - погонщика стада красных трамваев.
Не зная дороги ведет их - как сердце чувствует,
Внимая напевам, сквозь пять земных поколений
Дошедшим от деда, камлавшего над Тунгускою,
Зовя к водопою табун небесных оленей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427815
дата надходження 28.05.2013
дата закладки 28.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.05.2013
Ці шрами все одно не твої,
Я лиш вчора вернувся з війни,
Не шукаю мимовільних повій,
Оминаю ліві мости…
Ці шрами все одно не твої,
Ти шила мене наскрізним,
Не шукаю банальних подій,
І так хочеться бути різним…
Ці шрами все одно не твої,
Неминуче загоєні рани,
Поховай мене просто вві сні,
Поховавши свої обмани…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421710
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 29.04.2013
Мені хочеться розказати тобі про світ,
Про світанки, якими сонце каже «привіт»,
Про морозний туман, і морський соромливий бриз,
Про маршрути, якими краплі летять униз,
Про мереживо, січнем плетене на вікні,
Про метеликів, що злітаються на вогні
(Тих щасливих, що їхні крильця не обгорять),
Про струмки, що із них народжуються моря,
Про веселку, що заглядає в небесну вись,
Про дива, що живуть усюди, лиш озирнись…
Мені хочеться показати тобі життя,
І людей, що горять на спомин своїх звитяг,
І місця, у яких шукають життєвих змін,
І міста, у яких світає під передзвін,
Жовте листя, що вітром витріпане до дір,
І калюжі, в яких відбите світіння зір,
І як голуб туркоче милій про небеса,
І як спокоєм наповняєшся у лісах…
Я хотіла б тебе навчити ловити час,
Пити чашу життя, неначе вино причасть,
Відкладати на завтра рішення непрості,
І упевнено почуватися у житті,
Поважати думки, і мрії – свої й чужі,
Цінувати людей, що друзі – не в мережі,
І тепло, що буває тільки від рідних рук,
І момент, коли друг тобі більшим стає, ніж друг…
Я могла б тобі зекономити помилки,
Передати усе, що бачила за роки,
І забрати усе каміння з твоїх доріг,
Щоб життя тобі, наче килим, лягло до ніг,
Щоби ти розуміла ціну чужим словам,
Щоб частіше була щаслива, аніж права,
Щоб надій убачалось більше, ніж безнадій…
Але доля твоя, тому жити тобі у ній!
І лежать на твоїм шляху ще роки й роки
Щоб відчути життя на запахи і смаки,
Пережити любов, і ніжність, солодкий щем,
Танцювати свій танець пристрасті під дощем,
І ставати мудрішою, вчитися і рости,
Розуміючи, що життя своє твориш ТИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420728
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 26.04.2013
Он очень любил дождь. Нет, это не приступ ванили и здесь не будет фраз о том, что в дожде легко спрятать слезы. Дождь был его спасением от…самого себя, от собственных мыслей. Еще будучи подростком им овладело желание научиться «обрабатывать» сотни идей, появляющихся в голове, в «автоматическом» режиме, получая готовые результаты. Казалось, как круто было бы, если бы ни одна мысль не пропадала даром, да еще чтобы и сознательное свое не подключать при этом. Чтоб можно было только результаты получать и выбирать, что нужно, а что нет.
Годы попыток, экспериментов, тренировок, все это не прошло даром. Получилось! В один прекрасный момент в голове что-то словно завелось, как небольшая советская игрушка на пружинке. Едва заметный фоновый шум и четкие «указания»: «дальше тратить время на институт бессмысленно», «общение с этим человеком бесполезно», «нужно чаше посещать это место»… Лишь расслабившись, концентрируясь на собственных мыслях, постепенно создавалось впечатление того, что все в голове замедляется и раскладывается на длинные логические цепочки, первоисточники, новые цепочки, новые источники. Как будто мысли поворачивались вспять и двигались от результата к зарождению идей. Это было удивительно.
Шли месяца, годы, но «шум» не прекращался. Ни на секунду. Будь то состояние бодрствования или сна, серое вещество в черепной коробке раскручивало бесконечно заведенную пружину потока мыслей. Виток за витком. Это уже нельзя было контролировать. Просто получать «результаты». Сумасшествие? Возможно. Гениальность? Вероятно. Реальность? Определенно. Сумасшедше-гениальная реальность… Изысканно жестокий результат стремления к совершенству.
Ночь. Обычная весенняя ночь. Прогулка по слабо освещенным скверам с блокнотом и огрызком карандаша в руках, который машинально писал все, что надиктовывало сознание. Буква за буквой, строчка за строчкой. И вдруг, буквы на бумаге поплыли, а «шум» исчез. Словно кто-то зацепил регулятор радио волн и указатель попал на пустую частоту. Капли. Дождь. Белый шум. Пустой эфир. Спокойствие… Больше нет ничего. Рука больше не выводит корявые буквы в потрепанном блокноте, взгляд уверенный, сконцентрированный на чем-то вдалеке. Спокойствие. Впервые за долгое время, на его лице появилась едва заметная улыбка…
© Блуждающий Ветер
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418010
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 13.04.2013
Знаєш, як боляче падати вперше із неба?
Крила ламаються, й варто іти по землі.
Та перемога - єдина безглузда потреба,
Хай би все інше розтануло десь уві млі.
Думаєш, легко свої забувати поразки,
Ті, що руйнують хвилинні усі міражі?
Тижні останні, немовби з невдалої казки,
Майже вбивають. І все. Я таки на межі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414558
дата надходження 01.04.2013
дата закладки 01.04.2013
Робимо вигляд політкоректних
І граємось у космополітів,
У квітні, коли зривало всім нерви,
У школу спокійно йшли діти…
Робимо вигляд червоно хресних,
І щиро усім співчуваєм,
У брата від раку помер похресник,
Бо лікував таке тільки Ізраїль…
Робимо вигляд дорослих синів -
Демократи останніх причалів,
Чорноволу, напевно б, забракло слів –
Від хтивих цих змін і скандалів…
І радий щиро останній Богдан,
Що трохи пішов завчасно,
Серед останніх його сподівань
Погоріло, забулось і згасло…
Залишилось 40 мільйонів німих,
І ціла з паралічем рада,
Залишилось тільки читати триптих,
Бо диявол все ж носить «Prada»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409793
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013
"Любляться – чубляться" примовка відома.
Спалахнула спірка, як суха солома.
Знову з перцем, гостра, склалася розмова.
Поламали швидко всі списи на дрова.
Та якби зненацька впевнивсь я у тому,
Що ти маєш намір вийти врешті з дому,
Линув би назустріч, наче б несли крила,
Аби ненароком ти мене зустріла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409203
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 15.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2013
не посмію тебе руками
і не буду тебе губами
щоб весною побільше драми
лише пошепки. тільки словами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408165
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 11.03.2013
…тримай при собі вірність дощам та тривогу прощання
позаду війна та нікому від того не легше
заниє як завжди невчасно давно зарубцьована рана
усе що сталось востаннє колись було вперше
і не варто снити щоночі чужими вітрами
що спричинюють болю тривкі коливання
усе це було чи ще буде між нами
тиша як завше стукає в двері остання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408098
дата надходження 11.03.2013
дата закладки 11.03.2013
А пам'ятаєш, як все починалось?
Наївно й просто: "А давай дружити?".
По різні боки рингу розігнали...
- Ще любиш?
- Я не можу не любити.
Це парадокс. Оксиморон. Насмішка.
Це не іронія, це вже сарказм від долі.
Та ми ще разом. Тільки тишком-нишком...
В нас відібрали все, але не волю.
І ми дволикі, і це трохи страшно.
Загальні ідеали в стороні.
А вірність масовому культу - то вчорашнє.
Ми зрадили усім. Лиш не собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402047
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 10.03.2013
Белым - бело. Вокруг белым - бело.
Когда пришла зима?
Я не слышал ее шагов.
Мы пили воду с ладоней, мы благословляли тепло,
И ждали всего, что угодно, кроме этих снегов.
Часы стучат кровью в висках,
Сейчас войдет Он и скажет: «Пиф – Паф!»
Ты спросишь меня: «Неужели, это ответ?»
Дорогая, просто начался день, в котором нас больше нет.
Веселье павших заразней чумы.
Встать с коленей? Идти?
Но я родился за этой стеной.
Кто – то должен быть слабым. Кто, если не мы?
Кто – то должен платить, и мы согласны с ценой.
Привкус любви – это кровь на губах.
У меня есть свой ангел, у меня есть свой страх,
А ты хочешь сбежать, купить счастливый билет...
Дорогая, к чему тебе это, там, где нас больше нет.
Зима укрывает все, вечность - лед.
Сегодня мой выход.
Неужели я об этом забыл?
Четыре шага в сторону двери, а после в ночь и вперед.
Пугает отсутствие правил, но их не я сочинил.
Ты сегодня бледна, как смерть. Скажи, зачем?
Ты таешь в моих ладонях, как сливочный крем.
Боишься звуков, кутаешь ужас в плед.
Дорогая, им никогда не добраться туда, где нас с тобой больше нет.
У меня были имя и адрес. Правда, смешно?
У меня было радио –
Оно весь день несло дребедень.
Теперь я ушел в герои и оставил все за спиной,
Они думают – в этом и есть моя сила, но это лишь моя тень.
Когда – то я видел взгляды, сейчас – глаза.
Открылся рейс в преисподнюю, все Орфеи спешат на вокзал,
И ангел больной с похмелья, снимает последний запрет,
Дорогая, видишь, как просто быть там, где нас с тобой больше нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406618
дата надходження 06.03.2013
дата закладки 07.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.03.2013
Я тебе забуваю щодня, починаючи з ранку.
В понеділок себе переконую просто піти.
Та чекаю тебе, я чекаю тебе до останку.
І, напевно, усе, що лишилося в мене, - це ти.
Я тебе забуваю щодня, коли пишу про тишу.
Обіцяю, що не надсилатиму більше листи.
Але знов розумію, що просто тебе не залишу,
Що занадто пов'язані наші червневі світи.
Я тебе забуваю щодня. Я таки забуваю.
Вже не можу згадати твій голос, мільйони півслів.
Я без тебе навряд чи знайду цю дорогу до раю.
Я без тебе навряд чи повірю в римованість днів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401682
дата надходження 16.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Буває біль, який лікують кавою,
Чи ванною із запашними травами…
Твоя жіночність наділяє правом
Часами не дотримуватись правил,
Часами фліртувати з незнайомими,
Чи раптом ображатись на дрібниці,
Буває біль, який лікують домом,
І каблуками на високій шпильці…
Ти маєш право на останнє яблуко,
І додаткову плитку шоколаду,
Ти маєш право бавитись у зваблення,
Твоя жіночність буде тільки рада,
І квіти щоб завжди бували свіжими,
І щоб частіше випадали знижки,
І щоби ночі пристрасними й ніжними,
А після них іще сніданок в ліжко…
Буває біль, який лікують подруги
У вечори з кіном, вином і димом…
Твоя жіночність дозволяє подвиги,
Які стають і ліками, і стимулом –
Раптово взяти і змінити зачіску,
Роботу, місто, одяг, поведінку…
А уночі згорнутися калачиком,
І тішитись, що народилась Жінкою… ;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381823
дата надходження 02.12.2012
дата закладки 18.02.2013
...гнізда любові ніколи не бувають порожними
під час великого посту розлуки
не торкайся душею кожного
хай краще торкаються руки...
...кожна мрія рано чи пізно скидає крила
вкорінена в серце потреба вірити сякне
коли прийдеш ти на великий суд як докажеш що любила
якщо слів щоб описати любов завжди бракне?..
бо небо так довго було нерухомим що здавалось мертвим
і мандрівний птах задихався у ньому якщо відверто
коли коса спіткає камінь а камінь не спіткає землю
молися на смерть коли хочеш пізнати безсмертя...
бо по кожному слову залишається музика тиші
так як по кожній любові залишається страх
стиглий мов вишні
і ти їх їси
не виймаючи кісточок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397686
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 03.02.2013
завтра привітаюся заздалегідь,
позбираю розкидані речі
як опалі плоди
той, хто зараз безвихіддю трохи щемить
скоро стане до холоду
тільки моїм.
наш прадім в свої стіни
ховав заповіт
так щоб сонце ніколи не згасло
вимираючий спокою недовид
розкидає на землю масло.
там із шерсті плететься
блакитний кит
як основа всіх затишку гасел
третій зайвим буває ж бо
не завжди,
третій часто буває вчасним
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397664
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 03.02.2013
відкоркована пляшка майбутнього
на столі твоєму крізь дзеркало.
відбиваєшся в ньому пробачений
наче значень зовсім нема.
по рахунку єдиний і знайдений
шлях до місяця переписаний.
за огрядною неможливістю
заховалась дичава зима.
ти римуєш мої обезмовлення,
вибиваючись звуками мертвими.
щоб здаватись сліпою жертвою
і лишатись щораз крадькома.
відкоркована пляшка незустрічей,
помирань від дзеркал покришених.
десь з іншою п"єш засмучення
тхне незручністю осінь змучена
і припинення наших здіймань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386938
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 23.12.2012
Что глаголы, бутоны в снегу, кольцо,
в шелестящем пакетике за спиной...
И в истоме сгорающее лицо,
и привычно любимое мной вино?
Что немые касания в темноте
и свобода дорогою за окном?
Мы убогою тянемся тенью тех,
кто весной упивается перед сном.
Кто луну неприлично макает в чай,
чтоб в неистовой неге стонала ночь.
Кто не видит сосуда и склона край!
… и у Бога в смирении просит дочь…
Что уютный и ровный законный быт,
куличи да носки потеплее впрок?
Если запах ладоней родных забыт.
Если нежность споткнулась о наш порог...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384542
дата надходження 13.12.2012
дата закладки 15.12.2012
Кожна душа має право часами боліти –
Перебираючи в пам’яті дні і слова…
Люди минають, ти ставиш на спогадах плити,
Кожна душа має право часами тужити,
Щоби потому відчути, що досі жива…
Ранок стирає із тіла вчорашні обійми,
Сервери перевантажені гублять сліди,
Стелиться сумнів туманом, і сум межи віями,
Люди минають, як кола зникають з води,
Тільки душа має право любити завжди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383317
дата надходження 08.12.2012
дата закладки 08.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2012
(мамі)
Вишивала зірками й дірами.
Юлія Холод
Під серцем носила з вірою.
Світанки чеканням міряла.
Сорочку зірками й дірами
стривожено гаптувала.
На долю дзвінку, усміхнену!
У старості – мати втіхою…
Колиску в морози сміхом і
долонями зігрівала.
Слова молитвами танули,
на тім’я лягали манною…
Роки постаріли й канули
під хустку тернову вмить.
Душа загубилась в осені.
Онуки по хаті – босими,
в сорочках, розшитих росами…
і серце за всіх болить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382055
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 03.12.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2012
Уяви.., що торкаєш долонею небо,
А воно не холодне, не мокре, а трішки сумне.
І здригнувшись - зрадіє, всміхнеться до тебе,
Та з цікавості легко за плечі торкне.
Уяви.., що з тобою говорить осика,
Божевільно-смілива, серед інших дерев.
Хтось під нею ридав, тінь минулого кликав,
Зараз тайну відкриє і в тиші замре.
Уяви.., як ти падаєш чайкою в море,
Коли зламані крила не врятують з пучин.
Дикий сміх, замість страху до неба говорить,
Та воно не торкнеться, а просто змовчить.
Море, небо, минулого тіні,
Серед залишків жовтих трави,
Колір щастя у фарбах осінніх,
Уяви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375166
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012
Міста винищують таланти,
чи то таланти губляться в містах.
Для когось кава й діаманти,
а хтось радіє і синиці у руках.
Міста, мов осінь, дихають в обличчя
даючи спокій та незрозумілий страх,
відлунням в голові співають протиріччя,
й самотність відступає лиш у снах.
Міста завжди чекають осінь
бажаючи побавитись з людьми,-
вони то плачуть, то щось просять
ховаючи таланти до холодної зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375180
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012
Обнятий твоїми крил́ами,
Підкорюю відстань і час...
Важливо, що зараз між нами,
Й неважливо, що було до нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375195
дата надходження 03.11.2012
дата закладки 03.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.11.2012
Вже не боїшся впасти в осінь,
ще не наважився на сміх,
в твоїх очах печаль ще досі,
тривоги спогадів старих.
Ти віриш в Бога, прагнеш правди,
шукаєш виходу з проблем.
І припинив у ігри грати,
тебе не зрушити жалем.
Очистив душу від образи,
з осіннім листям відпустив.
І власний спокій тебе вразив,
коли гортав старі листи.
І знов пригадане минуле
в твоєму серці не щемить.
Те відчуття мов вітром здуло.
Ти поринаєш в нову мить.
Ти переміг себе самого,
вперед веде лиш світла путь.
Хай Божа сходить допомога.
Любові Бога не забудь.
08.11.09
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233605
дата надходження 08.01.2011
дата закладки 02.11.2012
Як вирвати із серця почуття?
Як із душі прогнати спазми болю?
Як припинити сірих днів буття?
Чи можна вибирати свою долю?
Як жити так, щоб солов’їний спів
Приносив радість, дарував надію?
Чи можна розуміти все без слів?
Як трактувати без закінчення подію?
Як міряти, коли немає меж?
Зловити як, коли немає суті?
Як всі думки зібрати у кортеж?
Порвати як, без рук, могутні пута?
Як втриматися в бурю у човні?
Як берега дістатися, і де він?
Які закони перші, головні?
Чи варто сподіватися на диво?
Кому цікавий одкровення рій?
Чи, взагалі, Ти хоч комусь цікавий?
Чи варто жити у полоні мрій?
Хто допоможе?, прошу вас, ласкаво…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373908
дата надходження 28.10.2012
дата закладки 28.10.2012
Ще сотні чекань і пів світу натомлених ві ́ршів,
Клаптик неба, що чахне грозою у Тво ́їх очах...
А мені б тільки мить, в якій був би Ти щасливішим,
А все інше - це, Богом даровані, відстань і час.
Ще півмилі тремтінь, так мало зосталось зупинок,
Крихта болю під серцем і терни в мінливій душі...
А мені би надію, в якій не знала б я спину.
А мені б тільки щастя, що серцем не знає дощів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356179
дата надходження 09.08.2012
дата закладки 26.10.2012
Сприйми як належне оцю недописану осінь.
Живи календарно, рахуючи парні числа.
Ця осінь не наша, а я не змирилася досі.
Вона ненароком ці душі холодом стисла.
Вважай, що ця осінь - фрагмент, що лише звеселяє,
Ця відстань - то не кілометри - раховані дні.
Без нас наша віра вже тане і тихо зникає.
Без нас наше місто втрачає казкові вогні.
Забудь те, що думав колись ти іти руйнувати.
Закреслені спогади не розбивають світи.
І пам'ять про нас бережуть ті численні кімнати.
І я бережу, поки поруч зі мною є ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372419
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Сьогодні я прокинулась від поруху щастя.
ледь помітного, ніжного, як ти любиш.
я прокинулась в сонці, неначе у пастці
це саме те, чого в житті ніколи не забудеш.
такого сміху, як ти маєш, ще не куштувала.
твій сон, що причаївся поруч, заворожує.
і я забула все на світі. я вкотре тебе покохала.
ти-моє щастячко. ти - сонечко моє.
сон затих ніжно на твоїх віях
так солодко, що я навіть боялась дихати.
порушити казку таку не смію
я буду поруч, поки спиш тихо ти.
промінчик сонця грався на його обличчі, фліртуючи.
а я тулилася до нього обережно так, з надією.
фотографувала його рухи очима, сортуючи.
тільки що він став моєю мрією.
Сьогодні я прокинулась від поруху щастя.
ледь помітного, ніжного, як ти любиш.
я прокинулась в твоїх обіймах, наче в пастці.
це саме те, чого ніколи не забуду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373358
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 26.10.2012
думки з присмаком твоїх ніжних поцілунків.
повітря з контурами вчорашніх снів.
ніч не стомилась ще від цих дарунків.
ти обіймав мене, робивши як того хотів.
сьогодні мені снився твій погляд
і я тонула у ньому, не опираючись,
я майже впевнена, ти - Бог мій.
ти притискав мене до свого тіла, посміхаючись.
сьогодні мені снився ти на запах.
твої дотики на звук і дихання на слух.
без тебе світ - не світ, а простір в брудних лапах,
що всмоктує у сірь людей, неначе мух.
сьогодні мені снився ти на смак.
і я взірвалася сама у себе.
ти був, як кава, міцний, теплий, і це так...
це так притягує мене до тебе.
сьогодні мені снився ти на дотик.
і знаєш що? я майже збожеволіла.
для мене ти, як необхідний прибіотик.
без твоїх рук давно б уже зневоліла.
сьогодні ти прийшов по мене ввечері.
й забрав у тихий жовтий парк.
ти цілував мене ув очі, щоки, кучері.
ми один одним дихали, це так.
ї хай цей вечір черговий пройде, розвіється
та в моїм серці завжди залишаться:
думки з присмаком твоїх ніжних поцілунків,
повітря з контурами вчорашніх снів.
ніч не стомилась ще від тих дарунків.
ти обіймай мене, ти обіймай. завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367303
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 26.10.2012
Вона б хотіла закохатися у ангела...
Ну закохалася б...і що тоді?
Він би полетів...
А вона Сиділа б,закутана в теплу ковдру одного дощаного вечора біля вікна...Дихала б гарячим повітрям на скло і писала би небу листи...Ні,не небу...Йому...Згадувала б широкий ро3мах крил і останній,по вінця наповнений прощанням Його погляд...
А колись же літали удвох...Над всеньким світом удвох...І не боялися впасти...Все було так добре...А тепер...Куди?Навіщо?Просто зник...
А коли чашка кави охолонула і переповнилась солоністю сліз,щось їдке кольнуло в серці і пролунав дзвінок у двері...І Вона б бігла...Відчинила б двері,а на поро3і б стояв Він...От тільки якийсь хибно радісний...Змінився...Можливо засмутився через потворні шрами на спині?Мабуть,болить...Та Він не зізнався б.Тільки б простянув до Неї подарункову маленьку коробочку і пішов би...
А Вона б з поспіхом розкрила б її...Таку теплу...
Пульсуюче гаряче серце!..
Злякано б випустила його з рук...
А потім,опам'ятавшись би підняла і вже ніколи не впустила...
А він був створений ангелом без крил.
Навмисне, для її відчайдушних фантазій про кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372372
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Сьогодні я відмовила йому вперше.
море сліз, криків, і навіть крові розбитих рук.
та все, що у мене є - це він в теперішнім.
дарма, що птиці відлітали від надлишку мук.
я сиділа з чашкою траурної кави на йоговім ґанку,
намагаючись не курити, відкривалась небу.
мені б дожити убогим тілом своїм хоча б до ранку.
але навіщо? воно йому вже не треба.
крапля прозорого дощу з сірим відтінком
вона упала крізь відчинені очі прямо в мене.
асоціація світу зі старим чорно-білим знімком.
або із сепією. де ти притягуєш мій силует до себе.
ти тримав мене на занадто короткій витримці
діафрагму звузивши майже повністю.
ти відмовився дати шанс щастю-крихітці.
був захоплений фільтрів надлишковістю.
я годувала зі своїх рух птахів, сидячи на йоговім ґанку
печивом, що покришилося від наших занадто міцних обіймів,
майже впевнена, з ним би дожила до ранку.
надивившися його фото-дюймів, наївшись алгоритмів.
Сьогодні я відмовила йому вперше.
море сліз, криків, і навіть крові розбитих рук.
та все, що у мене є - це він в теперішнім.
дарма, що птиці відлітали від надлишку мук.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373362
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Дало навчання одиниці міри,
якими користуюсь й дотепер.
Коли у двісті вольт немає віри,
де взятися надії в шість ампер?
Щоб десять соток досвіду набрати,
пройшов неміряні кілометри життя.
Ще б талану́ мені на два-три вати
і літрів п’ять свободи відчуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373366
дата надходження 25.10.2012
дата закладки 26.10.2012
Осінь працює ворожкою і листоношею,
Поки пророчить, на землю лягають листки.
Феєчка Осінь до себе на каву запрошує,
Поворожити удвох під смачні пиріжки;
Ноги сховати під ковдрою з теплої вовни,
Щоб на колінах клубочком – смішне кошеня…
«Деякі друзі – то долі дарунок коштовний» -
Гріються руки і серце об тепле горня… ;)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371280
дата надходження 16.10.2012
дата закладки 18.10.2012
Ти розламуєш пастки словами, маски словами, наскрізь словами,
Ти мені болісно так не до рими – ледве встигаю прийти до тями,
Ти можеш голосно гримнуть дверима, мій телефон закидати спамом,
Мій телефон вже і не витримує, в нього невроз став стабільним станом,
(В нього постільний режим, і ліки! Краще не треба з ним таким тоном –
Йому і зізнатись, напевне, нікому, як воно важко моїм телефонам…)
Ти розбиваєш стереотипи, спалюєш скрипти, злизуєш крихти,
В тебе проблеми, в мене чай з липи, м’яти, меліси… й двері відкриті,
Ти б мене мабуть зміг зупинити, тільки повіддя мені не личать,
В тебе немає шкідливих звичок, я не люблю почуватись нижчою,
Ти треба всім, а мене не кличуть… мабуть, все пишеться на обличчі…
Принципи, прагнення, просто правила; сильні сторони, стіни, ставки,
Я небу запитів сто відправила, - підводить служба доставки,
Я б раніше з тобою, напевне, бавилась – розкидала сіті, розставляла пастки,
Та боюся мати з тобою справу, я банально хочу тепла і ласки,
Зняти маски, залізні каски, розщіпнути серця і паски,
Попсувати диски, попалити списки, підвести остаточні риски…
Ти мені подзвониш десь так через вічність, я втомлюсь чекати, поставлю ґрати,
Вимкну немічність і трагічність, буду жити, дихати, фліртувати,
Безнадійно асимптотично – щоби серце з усіх своїх сил калатало,
Є у цьому якась логічність, прагматичність, звичність, аж тіснувато,
Врешті решт, мовчати не варто: подзвони мені – я чекатиму…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202279
дата надходження 22.07.2010
дата закладки 12.10.2012
Я люблю тебе, коли довго не прокидаєшся,
І коли за собою лишаєш немиту чашку,
Я люблю тебе, коли злишся і не всміхаєшся,
І коли ти бурчиш, і коли із тобою важко…
Я люблю тебе, коли ти не можеш заснути,
Коли ти мені пробачаєш всі витребеньки,
І коли ти сумний, я також дуже люблю тебе,
І коли ти хворієш, і сердишся як маленький…
Я люблю тебе, коли в тебе холодні ноги,
І люблю, коли ти шепочеш мені на вухо,
Я люблю, коли ти на мене дивишся строго,
І коли спересердя раптом кидаєш слухавку.
Я люблю тебе, коли ходиш по килимі взутий,
І коли я ще сплю, а ти вже кудись втікаєш,
І коли тебе в мене немає, я дуже люблю тебе,
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ НАВІТЬ КОЛИ ЩЕ ТЕБЕ НЕ ЗНАЮ…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229397
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 11.10.2012
штукарські витівки в персональній колекції,
подихом підганяєш старі вітряки.
бог підсипає у холод сезонні спеції,
білими комами в речення вечір вогкий.
так нічиїми бувають будинки на диких околицях,
так пробачають побої і плачуть вночі.
так від зневіри ніколи й нікому не моляться,
так матір сину у землю холодну кричить.
ніч осипається брудом у дім обезсоненний,
поміч кінцівки відтяла і вдячність їдка.
я обіцяла, а значить молитв не виконую,
з олова стійкість кипить на вогні дорікань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369794
дата надходження 09.10.2012
дата закладки 11.10.2012
новини з твого поселення тепер не надходять,
зв"язка нових паролів, тиха музика,інший дім.
втім, тепер не чекаю появи
і нишком не йду як злодій.
ще відтоді як наше "годі" стало й собі святим.
ким тримаюся тут невідомо і неважливо,
білі гриви, є кучер і скоро на черзі бал.
ти не знав, що годинники надто уже полохливі
і можливо тому цілу вічність собі програв.
стільки справ,
обезцінень сьогодні в цій надкраїні,
винні десь поруч мене читають забутих Грімм.
віддаляючись, пестиш свою гординю
й по цеглині руйнуєш і так опустілий дім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368897
дата надходження 05.10.2012
дата закладки 08.10.2012
жовтень трапився теплішим ніж зазвичай
і в ньому клубочиться зграйка прощань із червнем.
вона вперто це місто щодня вивчає
немов переступить невдовзі
чи здасть екстерном.
усі щоденники в шафі лише важливішають,
сукні вечірні вмирають там стосами.
він вчить самостійно приймати рішення
і бути для інших украй дорослою.
він тішиться гострою в ній необхідністю,
купує щотижня іграшки
й лаштує старанно дім.
з ним можна вмерти від надлишку ніжності,
накриваючись пледом на двох
безнадійно одним.
він знає, що їй потрібно
і тисне щосили фреші,
щоранку цілуючи цупко її чоло.
і їй виривається подумки:
"Боже, ти ж стежив,
то як до такого усе це дійшло?"
і хтось зі стіни поправляє на лобі терен,
знаючи, що колись їй хотілось жовтня.
дівчинка певна -
в землі непотрібні зерна
і відбирає у осені їх сьогодні.
він усміхається якось занадто мудро,
каже, що час ще покличе і він прийде.
трохи бентежно, від себе нестерпно нудить:
"Боже, ти ж бачив,
чому не спинив людей?"
дівчинка спить, сниться його турбота,
тільки б прокинутись й випити свіжий сік.
пледом холодним стискає манірний жовтень,
прагне повернень того, хто назавжди зник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369300
дата надходження 07.10.2012
дата закладки 08.10.2012
Никогда не откладывай на потом
То, что хочешь сказать сейчас.
От сигареты дым завитком,
Сердце от кофе в пляс.
Нас разделяет столик кафе
И разговор пустой…
Самая глупая из эстафет –
Бег за самим собой.
Не получается,
Вечер кончается,
Нужных слов не найти.
А вдруг ты поймешь сама,
Как по тебе я схожу с ума…
Но, время домой идти…
Глупо… Смешно… Но уж что тут поделать –то,
Я тебе вслед смотрю,
И тихо шепчу: «Я люблю тебя, девочка!
Как я тебя люблю!»
Иногда вдруг случается все всерьез,
Неожиданно словно приз,
И ты бродишь всю ночь под салютом звезд,
Опьяневший от счастья вдрызг.
Нужно так мало, всего лишь успеть
Мир разделить с тобой,
Жизнь разделить и, конечно, спеть,
Тебе про свою любовь.
И все получается,
И ночь не кончается,
Слова, как песок в горсти…
И ты вдруг поймешь сама,
Как по тебе я схожу с ума,
И не захочешь уйти.
Я улыбнусь, ну что тут поделать –то…
В глаза твои посмотрю,
И тихо скажу: «Я люблю тебя, девочка!
Как я тебя люблю!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367198
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 30.09.2012
Сира вода, сирі думки,
А почуття як мед гречаний.
Солодкі дотики руки,
Гіркі блукання між речами.
Холодні сни пустих осель,
І ніде кинути свій погляд.
Подій минулих карусель
Опише вже знайоме коло.
Навіщо все, якщо не тут,
Якщо не зараз, не з тобою...
На серці - рай, в очах - салют,
Душа дощем іде по полю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367471
дата надходження 29.09.2012
дата закладки 29.09.2012
Листья жёлтые кружатся в смертном танце
накануне зимней лютой стужи,
отражаясь в неспокойном глянце
мутной темноты осенней лужи.
Этот миг свободный и крылатый
для листа растянется на годы,
музыкой осеннего заката,
в мире засыпающей природы.
Осень не спеша, проводит лето
в прошлое, где всё заполнит вечность.
Время ожидания рассвета
может растянуться в бесконечность.
Листья жёлтые кружатся в смертном танце
накануне зимней лютой стужи,
отражаясь в неспокойном глянце
мутной темноты осенней лужи ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343557
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 29.09.2012
Ти більше не плюй в мою душу
І стій за мене міцною горою,
А як образиш - пиняй лиш на себе,
Бо я домовлюсь -
І Сатана приїде за тобою.
Ти навіть у думці мене не обманюй.
Даруй мені квіти, красою моєю впивайся,
А як удариш - не омивайся сльозою,
Бо я домовлюсь -
І Сатана приїде за тобою.
Ти навіть закритими очима
Не дивись за дівочою красою.
Полюбиш іншу - смерть тобі,як кара,
Бо я домовлюсь -
І Сатана приїде за тобою.
І більше не кажи,що живеш як у клітці,
Що відьмою стала,а не собою.
Наївний.Втекти ти хочеш,навів на мене зброю.
Облиш,
Бо я домовлюсь -
І Сатана приїде за тобою.
Кричиш,що більше так не можеш,
Що іншу вже як рік кохаєш.
Питаєш: чого не пускаю?
Пускаю...
Збирай свої речі!
Я домовилась.
Сатана приїхав за тобою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366148
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 23.09.2012
* * *
Пошматована мрія тихо лягла на брук
Перехожі дивились: не така вже вона і скромна.
Я відбилась від рук, від коханих жаданих рук
І звикаючи до свободи трепетала душа бездомна.
Світ відкрив свої двері: і зробилось від того лячно.
Я ж дивилась на нього іще вчора твоїми очима.
Ти пробач…я без тебе глуха й незряча,
А до того ще й , певно, божевільна, дурна, причинна.
Впала мрія на брук, пошматована довгими нігтями,
Хтось обцасом тонким розчавив наше щастя звичне.
Я поволі воскресну, зацвіту молодими суцвіттями,
Ти ж як камінь вростеш у кохання нове – єретичне.
Обцас – каблук( примітка авторки)
2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366165
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 23.09.2012
концентрація руху в глибинах твоїх годинників,
переповнені вщент маршрути годують чварами.
ми заварюєм сон з безнадійно твердих замінників
і готуєм до бою поснулі на завше армії.
розійшлися по швам асфальтовані недовулиці,
сто простягнутих рук на одну обмеженість.
хтось побачить з гори і собі розчулиться,
виплітаючи втомлено людськості це мереживо.
потім графік робіт поза серцем усе щільнішає,
місто зранку смакує безсоння за ніч розпатлане .
і направду ніхто тут не буде ставати іншою,
бо мовчання у горлі застрягло терпінням ватяним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366080
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 23.09.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.09.2012
кожного ранку ти повертаєшся здалеку,
вриваєшся в своє тіло неначе грабіжник.
ніжно встромляєш спиці в плавку прийдешність
і решті годин випиватися чарка за чаркою.
ніч помарками пишеться,
кров"ю спиваються вишні,
бо горішні натхнення так рідко трапляються втішними.
я не здійснюю зовсім пророцтв і чекань не виказую,
те, що "разом колись" нам під тінню було
чи ще буде.
коли в груди вселяють давно і нестерпно помазаних,
ти стаєш богохульником й знаєш,-
ще трохи і знудить.
хто ці люди?
навіщо їм дно обіцяне?
я тепло від молитв загортаю в шалик.
і воістину скаргами вже переписана,
як і ти повертаюсь щоранку здалеку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365473
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 21.09.2012
когда-нибудь твоя девочка обязательно обрежет волосы,
будет проходить в метро по студенческому проездному,
уйдет в запой, закурит толстые папиросы;
ну а ты учи её, пока можешь, новому.
потом она вырастет, вденет в нос кольцо,
будет в арт-кафе приходить и петь;
а пока ты учи, конечно, её, и смотри в лицо,
улыбайся ей, и только посмей чего-нибудь не суметь!
пока она все ещё твоя какая-то,
у неё не было девушек и кольца на большом на правой,
девочка тебе улыбается забавно,
а в тебе что-то отсчитывает
секунды
до сальто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365553
дата надходження 21.09.2012
дата закладки 21.09.2012
Коли на порозі четвертих боргів
знову втрачаєш роботу,
хто б і чого би там не говорив,
радив повстання і спротив,
радив до суду, до блогерів ЗМІ,
в бій, на якісь барикади
битись спілкам чи, може й, самій
сміло гамселити гадів…
Ти ж, ну зізнайся, найперше в житті
маєш реальну нагоду
просто на волю… Спинись і постій,
або поїдь на природу.
Сядь в позу «лотоса» і погуди
мантри чи «мурку» - те саме
Більше ж не треба прасок, бігудів,
посмішок шефу. Лісами
ген поброди, повизбируй гриби –
навіть якісь мухомори.
Просто спочинь. Щось для себе зроби.
Ще перевернуться гори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359587
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012
Все за правилами, все за стандартами.
Кава, навчання, гамір й гра картами.
Пропозиції, відмови, дарма набрані номери.
І, здавалось, були готові роботи, що без ціни.
Не думалось, не гадалось.
А, проте, може, хай…
Ніби, ще півжиття зосталось.
То спіши, то не відставай.
Що не крок – то якась дилема.
Відчай, біль, боротьба і страх.
Не доведена ще теорема:
Стій - не стій ти хоч так хоч сяк…
Дім, навчання – і все з пробілами,
Дефініції різних слів…
А, здавалось, прожили фільми ми
Й закріпили казки без мрій.
То кадрами, то синхронами закарбовані імена,
І бліци не відформатовані – фільм не мій, але гра моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359603
дата надходження 24.08.2012
дата закладки 24.08.2012
яскрава стрічка на пустій коробці,
ці порожнечі множені на глум.
і струм на шкірі пише список опцій,
які віджили тисячі безумств.
тобі не тішиться
і наче хтось наврочив,
стоїш на перехрестях, сниш пісні.
і якщо б хтось пробачив сині очі,
ти б не відрікся,
народившись в ній...
ти б не лишився списаним,
байдужим,
здолавши власний голос
й німоту.
і час на двох мурує теплі лузи,
жбурляючи не тому геть не ту.
а я їду і колір вицвітає,
шукаю міста
(тільки б назавжди)
і хтось незнаючий утне
листа їй,
ковтнувши перед зрадою води.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357929
дата надходження 16.08.2012
дата закладки 19.08.2012
Боже,знайди мені кімнату десь затишніше,
окропи її стіни тривалим спокоєм
і знаєш, Боже, я стану на диво іншою,
витискаючи соки надій
проливатимусь соками.
я берегтиму цю замкнутість
і плекатиму,
скільки роззявлених пельк
вітром клацають.
мені не годиться,
я знаю,
щоб з катами,
але інакших не бачу я.
зима пробирається, Боже,
зловтішною
і кожного року здається раптовою.
і знову я тут помаленьку гіршаю,
дивлячись сни під стемніння покровом.
на що я готова?
на самоспалення.
якщо й цієї зими в стінах тижні.
мої святі реагують на камені
гірше ніж на отруєні вишні.
вірші даруй мені в тім освітленні,
чаєм стрічатиму снігопади.
віддані завше по небу розкидані,
тільки для кого..
для чого ради??
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358429
дата надходження 19.08.2012
дата закладки 19.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2012
всі твої файли будуть збережені,
ми разом відстежим зміни сюжету,
повірим у лев'ячий спокій
та давні прикмети,
створимо місто від снів незалежне.
вежі фантазій міцніють щомиті,
крапають дні із обачливих звітів,
впишемо пункт неповернення звідти...
ти вирощуєш квіти у комірках поштових,
ними дихаю знову я
наче для цього й спустилась.
крила насправді - завада польоту,
ми тут залишимся доти
аж поки осипляться крила.
і що б ти не снила,
я стану надійною вежею,
де натяки тануть,
а файли так само збережені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356741
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 11.08.2012
Я плачу не тому, що зараз не зі мною...
І не тому, що ниє в серці пустота.
Я у душі твоїй розчинюся сльозою —
Ти ж бачиш, любий, скільки в світі зла.
На скалки серце розривається і плаче.
Так небесам коханим душу відвела!
Як тепло, милий, від усіх побачень,
Коли в депресії тобі я руку простягла.
Твої обійми рятували від знемоги,
Коли у розпачі, печалі, у журбі
Проводила сама з собою діалоги —
Своєю радістю завдячую тобі.
Мені не варто згадувать про тебе,
Бо ти лише придуманий мій світ.
Та свої очі вкотре я зведу до неба
І прошепочу: "Ангеле, привіт"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337798
дата надходження 16.05.2012
дата закладки 07.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2012
Споришем, споришем у поля
Знов іду,-
там лелеки над колосом,
Там співа жайворина рідня -
Обдаровує лан милим голосом!
Там цвітуть пшениці і жита -
Там волошки в розмай
ой, залюблені,
Там мої присягнули літа
Цій землі у любові
у людяній!
Там ручай ледь помітний дзвенить -
Мчить з гущавин
в ріку повноводную,
Там так рідно
обвіє природою,
Ніби щастя спиняється мить!...
2007
Олег Стаднік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355527
дата надходження 06.08.2012
дата закладки 06.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.08.2012
від її спостережень здіймаються бурі,
руйнуються мури
й крапають вверх літаки.
з її руки вистрибують теплі темноти,
знаючи,
що хтось вже не проти піти.
від її самоти долунають сумні мотиви,
вона надто смілива
і тому замикає прощанням роти.
як і ти вона робить свій вибір наосліп,
тягне погляд бляшанками зі спини.
їй здається, що так чинять всі дорослі,
навіть ті, що складають сценарій війни.
до весни не дрімається,
що їй з того -
уявляє, як хтось пише десь книжки,
оббиває забутості непороги
коли згадує запах її гіркий.
з висоти недосяжності землю видно,
вибиває з системи,
вона вже тут.
досі вірить у простори снів блакитні
і у те, що колись її повернуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354880
дата надходження 03.08.2012
дата закладки 04.08.2012
В мене у серці прихована камера… камера схову.
В мене у серця кома, і карма…
Серцю нелегко даються лови.
Серцю ніщо не дається задарма –
Бавиться Бог у сухого жандарма,
Мружиться, строго насуплює брови,
Серце у відповідь ані півслова…
В мене у серці суворої звітності папки і теки,
В серця ліцензії, сертифікат відповідності,
Цензи і чеки.
Серце бувало (послухай і викресли) на дискотеках,
В деках, аптеках, і навіть подекуди в бібліотеках,
Серцю нелегко із його фібрами,
Ноша важка, а зігнешся – не випрямиш,
Серцю бракує деколи того Декого.
В мене у серці шовк і мереживо… ближче до тіла,
В мене у серця багато одежі,
Серце, буває, й за модою стежить,
Я своє серце у абищó не оділа б.
Зрештою, серце моє не до пафосу й культу,
Бавиться Бог в кутюр’є з-за небесного пульту,
Тішиться, думає, як його нині вбрати -
Зрештою, серцю нема на що нарікати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224333
дата надходження 25.11.2010
дата закладки 01.08.2012
Трояндовим чаєм
захід Сонця напоює вдячно
мої очі і відчуття.
Я млію назустріч,
щоб якнайбільше влитись
у Бога навпроти.
Спинитись,
щоб роздивитись
Сварогом ковані Ворота,
в які потрібно увійти.
Ти шепчеш з Дива:
"Прилети,
Вогняна Птахо,
в мої сни
Собою,
Вільною,
Єдиною,
Моєю..."
Я мОлюся у відповідь
крилами і мріями Борея* -
Моя мета
крізь відстань
відродитися твоєю
Й напитись трав"яного чаю
з твоїх очей,
світанків і ночей...
Кохаю...
*Борей - Борей (грец. Borrhas, Boreas) — бог північного вітру, син Зоряного неба й Ранкової зірки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352773
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012
О розах я хочу вам рассказать:
Как удивляется порой приятно мать,
Когда приносят дети ей букет –
И женщины счастливей в мире нет.
Но ведь бывает в нашей жизни так,
Что подарить цветы – лишь только знак
Приличия, не более того.
Для матери – это больней всего.
Имеются шипы на стеблях роз
И часто ранят нас они до слез.
Едва коснувшись ласковой руки,
Уколят, скажете, что пустяки?
Но боль становится еще больней
Лишь к сердцу путь найти удастся ей.
О дети! К вам взывет Божий глас:
Когда вы подарили маме розы –
Шипы снимите, чтоб с уставших глаз
В букет не падали немые слезы
Обиды, боли, горя из-за вас.
Цветы дарите матерям своим
И помните, как дороги вы им.
О.Бондарь (Бондаренко) 1989г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352787
дата надходження 25.07.2012
дата закладки 25.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2012
Текст был "выведен" с Викторией Клышниковой. Тот кто догадается как мы его вывели, получит бонус) 1-а подсказка, тексту уже больше 7 тысяч лет...
Мост к единству, через рост человеческого духа, странствия, скитании и трансформации, в приобретении единства противоположностей, завершению старого и начало нового. Урожай(результат)-раскрытие того, что ведёт к процветанию и гармонии, освобождению памяти, опыта, нахождению потерянного и возрождению жизненной целостности. Победа внутренней силы и прозрения - врата к раскрытию тайны силы - то, что действует свет и гармония
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261681
дата надходження 25.05.2011
дата закладки 22.07.2012
сенс тоді ще напередодні
бавлюсь знаками
й все без пауз.
мої вірші дощем голодні
і від вірності мерзнуть зараз.
їм зосталась дещиця літер
мов забутий всіма праобраз.
вітер бавить
та плачуть діти,
промовляючи безвість вголос.
перехресні тіла на кпини
сенс тоді ще в зими граалі.
смерть, що пахне кущем малини,
смерть, що вірить у наше *далі*...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352023
дата надходження 21.07.2012
дата закладки 22.07.2012
Любов його - зріла, смутна і терпляча -
Серйозна, як фото на паспорт…
А в мене невпинна нестримна дитячість –
Зі щастям злетіти і впасти…
У мене потреба палати щосили,
І світом нестись торнадо…
Коли я впаду, в нього виростуть крила -
Бо знайдеться роль розради.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261739
дата надходження 26.05.2011
дата закладки 19.07.2012
Люди формують шкідливі новоутворення,
Бог своїх блудних вже й не чистить від бруду…
Людство пора міняти в самому корені,
Тільки воно все каже, що більш не буде, -
І Бог його чує, бо сам же придумав сповіді,
Бог йому вірить, бо з вірою легше дихати,
Тільки фундамент віри гниє на споді,
В Бога, здається, просто немає виходу…
Люди ходять до церкви по індульгенцію,
Бог не зна, чи наївно то, чи зухвало,
Він тепер не вдається до авдієнції,
Бо останньої з дому дещо пропало… -
Бог розуміє, що в людськості мало божесті,
Й вірить, що люди вернуть вкрадене з раю,
Люди Бога вражають своїм убожеством,
Мабуть, то за любов Його так карають…
осінь 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347224
дата надходження 30.06.2012
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.07.2012
Анов малює свою амнезію,
я вмію так само,
але тримаюсь...
Анов ще холодно,
її хтось гріє,
коли сміх долі штрихує карієс.
Анов не бачить причин йти далі,
її штовхають безцеремонно.
Нічні пройдисвіти на вокзалі
грабують мертву чи просто сонну.
Анов вважає, що це законно.
тваринні погляди та інстинкти,
вербують в війско безмозких клонів,
Анов прийняли...
кусає лікті.
і неодмінно зійдуть провали
мов наркотичне рятунку зілля.
Анов втікала з цього вокзалу,
бо знала -
сила в її безсиллі.
Анов малює свою амнезію,
я вмію так само,
але тримаюсь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343259
дата надходження 11.06.2012
дата закладки 11.06.2012
Будда, можливо, зовсім не має бути
у горньому майбутті - ані сни, ні часи вже не ті
і занадто буттєве нині є - на меті
чи у наметі Будди -
той у липні і червні мандрує стопом
кохається в спокої і вже не курить допоки...
...знову не закортить зупинити себе у миті
розтягнути її на вічність, трембітно та п'янко
(мов Фауст) на піднебеснім ганку:
- жити! -
ген вишиванкою тії волошки у житі
квітом рясним розпорошено по житті
шляхи до здійснЕння найпотаємніших - тссс! -
мрій, спогадок, схованок, перспектив, відчуттів,
почуттів, щиро-щиро відспіваних серцем, сивих снів
несамовитих вчинків - най до нестям...
...Лялю, літо - то час кохатися із життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343174
дата надходження 10.06.2012
дата закладки 11.06.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2012
За что я люблю? Не знаю.
Да и может ли кто - то знать?
Но, когда поутру просыпаюсь,
Я хочу тебя обнимать.
Хочу целовать блаженно
Сонные вишни губ,
И чувствовать каждым движеньем,
Что наши тела не лгут.
Знать не желаю, что дальше.
Я верю в «здесь» и «сейчас»,
Словно наивный мальчик,
Безумный «калиф на час».
Пусть вслед шелестят страницы
Дописанных повестей,
И люди несут на лицах
Печати былых страстей.
Пускай говорят: «Прощанье
Идет за любовью вслед...
И все твои обещанья –
Сентиментальный бред»
Блажен, кто знает ответы...
Но, что нам до их аксиом?
Мы будем с тобой бессмертны,
Пока мы будем вдвоем.
Без доказательств и истин,
Мы просто любим и все,
И может быть в этом смысл,
Который нас всех спасет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61700
дата надходження 04.03.2008
дата закладки 24.05.2012
А на ужин у нас будут звезды...
И бокал золотого вина...
Растворит суету и прозу
Теплых сумерек тишина.
В волосах твоих на мгновенье
Лунной радуги вспыхнет свет
И я буду смотреть с восхищеньем,
А ты улыбаться в ответ.
И адажио сменит скерцо,
Вслед за ветром помчавшись вдруг,
И ударит в там-тамы сердце
От касания наших рук.
И раскроются лепестками
Наши губы, и до утра
Поцелуями и стихами
Мы сожжем эту ночь дотла.
А когда за ночным азартом
Приплывут корабли зари,
Ты для нас приготовишь завтрак
С ароматом земной любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339562
дата надходження 24.05.2012
дата закладки 24.05.2012
Пробач – зникаю. Вільне поле бою.
Сам із собою зустрічай розмай.
Навіки пам'ять сповнивши тобою,
Сьогодні відпускаю. Прощавай …
Посеред поля – одинокий сонях –
Яка дзвінка, велична самота!..
Лишаюся промінням у долонях
І тугою в нескошених житах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339240
дата надходження 22.05.2012
дата закладки 23.05.2012
Ти прокидаєшся, ставиш каву, сонно насвистуючи під чайник… Поки Славко про любов картавить, день починається, як звичайно…
Попід очима усе синіше – все таки вік вже міняє карти, - ясно, що нині до сну раніше… Втім, обіцяти усе ж не варто.
Ти відкриваєш щоденник, пошту – день починається, як звичайно, виписка з банку – бракує коштів, звиклий рінгтон «Піднімай – начальник!»…
Треба нарешті навідать бабцю – ліки завезти від сотні хвóрів, а по дорозі в обитель рабства, очі підвести на світлофорі…
День починається, як звичайно – кава вже третя, розмови всує: клуб, що відкрився – ну чисто стайня, тільки діджей його і рятує,
Тані (в сусідньому кабінеті) квіти кур’єром прислали нині – це вже за місяць, здається, втретє, ох і везе ж цій рудій драбині…
Потім щоденна робоча кухня, купа паперів, дрібні цейтноти, та і в обід голова аж пухне - їсти ж не можна, дієта проти.
Треба костюм завезти в хімчистку – поки під боком нема начальства, а у авто барахлить підвіска – значить, прийдеться шукати майстра.
Офіс гуде про щасливу Таню – вміє ж, зараза, вчепить мужчину… День розчиняється, як звичайно – гроші збирають комусь на сина,
гримає шеф, бо роботи маса, внутрішня пошта на сміх розлога, сутінки полум’я в небі гасять, офіс розходиться по барлогах…
Поки Славко про любов картавить, миттю додому – вдягнутись, взутись, нині запрошена на виставу – ти маєш бути «як має бути».
Твій кавалер при грошах і пузі – з тих, що «пробилися в дев’яностих», тільки не треба творить ілюзій, тут усе просто, занадто просто:
тут за бугром і дружина, й діти; гроші, що може купить пів міста; тільки нема про що говорити, надто велика у часі відстань…
Зморшки легенькі мозолять око, добре, волосся хоч не сивіє, паспортний вік забирає спокій (більше у мами – про внука мріє),
може, якби не великий гонор, вийшла би заміж, вже мала б діток, тільки на небі, напевне, зговір – вічно судилось «в дівках» сидіти…
Звикле мохіто, чужий мужчина, очі по залу шукають «свóго», наче для суму й нема причини, та й веселитись тут ні до чого,
завтра так само: робота, справи – зайнято, завчено, звикло, ясно… Поки Славко про любов картавить, купа життів без любові гасне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338850
дата надходження 21.05.2012
дата закладки 21.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2012
Хмільні пісні озвучує струна –
В моєму серці - музика весняна.
Поглянеш - то гучнішає вона
І дихає - незрима і духмяна.
Уранці – рано жду свою весну
і гріюся у гніздах журавлиних!
Нахлинуло – сьогодні не засну,
бо мрію про обох, але єдиних...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333839
дата надходження 28.04.2012
дата закладки 05.05.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2012
очищаєшся від скверни почутого,
маленькі ельфи бігають по тобі взутими,
нашіптують тексти пісень сомалійською,
збирають війська і йдуть війною на сплячу.
а потім ти їм пробачаєш кігті котячі
і ніжність телячу...
за відсутністю вікон хтось боляче плаче.
ти б прихистити це бідне створіння не проти,
влити в горлянку рештки скупого комфорту,
лічити вголос чесноти ельфів барвистих,-
їх триста очей народжують в жилах садиста.
чіпляєш пальто на гачок чи на згублене кредо,
а потім фарбуєш цвіт ночі мов ласуєш медом.
розтягуєш істини, спогади й часом суглоби,-
не першої проби твоя золотава оздоба.
і сієш без втоми облуди й безглуздості зерна,
ховаючись завжди у череві постмодерну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330347
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 15.04.2012
механізми старечих пророцтв
як слизькі драбини, що ведуть до пекла.
я розрізаю кавалками воду, - то плоть твоя,
вона женеться за кимось, підточує каменюку
і більше ні звуку...
я нарізаю повітря скибками зачерствілими,-
це тіло тобою обділене,
покинуте в нерухомості аж до відчаю.
а я тут засвідчую твоє існування
на грані вибуху й обезмовлення.
монтуючи численні серії без кульмінацій,
починаючи тишу із нових абзаців,
я не знаю ким стану, обезброєна, вранці...
мої очі-ножі притупились від світла і плоті,
поділ "свій і чужий", знову ти на межі,
а мене залишили...
на потім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328327
дата надходження 07.04.2012
дата закладки 07.04.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2012
панчохи спокою тепло-сині,
ти вже доросла і тут майбутнє.
він гострим лезом по піднебінню
латає рани, зшиває сукні.
його трикутні значки на шиї
у такт пропущеним й непочутим.
він пробачає в тобі повію
і вміє вчасно цим дорікнути.
брудні від неба старі панчохи,
не розлітається ніч із свистом
і розповзається тло епохи
там, де на лобі: "це особисте"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326943
дата надходження 01.04.2012
дата закладки 01.04.2012
З доріг далеких ти ішла,
Моя осіння втомо.
Чи добра ти, чи надто зла,
Поки що невідомо.
Я весь запав у жовтизну
Надій печально палих,
І як стараюсь - не збагну, -
Коли ж ці дні настали.
Зривав листки календаря
Час день у день невпинно.
Ніхто мені не докоряв
За так прожиті днини,
Лиш серця вироблена вісь,
Похилим сонцем гріта,
Повільно падала навскіс
У потойбіччя літа.
29.03.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326178
дата надходження 29.03.2012
дата закладки 29.03.2012
є в світі речі незмінні. практично, сталі –
те, що кохання не завше бувають вдалі,
те, що сльози часами приносять рими…
те, що люди, які ніколи не палять,
плачуть, кричать, і сваряться, і скандалять,
зовсім не менш, ніж ті, що страждають димом…
є в світі речі незмінні. практично, сталі -
хаос в країні, де політичні баталії,
те, про що сльозоточить Діва Марія…
те, що всесвіт частіше міняють Сталіни,
аніж святі, що їх духовні регалії
світ наповнюють вірою в добрі мрії…
є в світі речі незмінні. практично, сталі,
те, що життєві струси в дванадцять балів
роблять тебе і впевненим, і тривким…
те, що, коли спочинеш на перевалі,
потім стає простіше здійматись далі,
надто як знаєш шлях…
та ще маєш, з ким.
є в світі речі незмінні. практично, сталі,
люди завжди складні і недосконалі –
зовні – як сталь, а серце – тонкий кришталь…
те, що буває світло, яке запалює…
я не вірю в ляльок, але вірю в Лялю,
просто ляльок багато, але не Ляль…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325115
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 26.03.2012
Жіночі думки – конструкція непроста,
Сьогодні муркочеш, а завтра з оскалом вовчим,
То світишся щастям, а то мов зняли з хреста,
То любиш усіх, то раптом плюєшся жовчю…
Сьогодні тобі сміється, а завтра – жах,
І барви волосся змінюються, як стяги,
То ти з усіма на рівних, то на ножах,
То спокою собі хочеться, то наснаги…
Лиш той, що вродитись жінкою не вдалось,
Не знає, який той вибір – тяжкий екзамен:
Сьогодні іще плануєш у список «Форбс»,
А вже через місяць раптово виходиш заміж,
І наче і вчора, й завтра були твої,
Непросто себе зловити у цьому леті,
Жіночі думки – це зранку вести бої,
А вже по обіді - із тістечками чаї,
Щоб ввечері опинитися на дієті….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324034
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 23.03.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2012
Вже насмикав пір’я з її боді-артних крил?
Не оголюй плечі: ти й так нам здаєшся Богом.
...Головне – не впасти й не сплутати кольори,
Світлофорні тіні провівши через дорогу.
Змалювавши храм (на розлогих твоїх плечах),
Не забути тих, що дзвіницями – в небокраї.
…Ти щоразу першим вночі її зустрічав.
Вона завжди хвора й завжди тебе відчуває.
Її пір’я - гостре. Від нього - на стінах кров.
Червонить дахи й проступає крізь мертві вікна.
Йдеш весні назустріч. Роздягнеш й запестиш знов.
Та навіщо їй твоя мерзла графічна вічність?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320938
дата надходження 11.03.2012
дата закладки 11.03.2012
це до білих човнів
підіймаються душі дерев, –
перешерхла кора
облітає
у невідь блакитну…
на прозорих долонях
нелегко тримати тебе, –
ти не знаєш життя,
бо себе у падінні
не видно.
ти співаєш як плачеш
на згарищах трой і еллад,
в поліномах облич
закотившись в розлуку –
живою,
я відлунюю словом
твоїх нескінченних балад
і вмираю в плащах
і шоломах
минущих героїв.
в білій лодії часу
дитя розсипає
пісок,
усміхаючись сонцю
під кілем
довірливо-просто,
я приймаю в долоні
обірваний вітром листок,
як дарунок життя
у зеленому дзеркалі
росту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311581
дата надходження 05.02.2012
дата закладки 26.02.2012
О, ніжна панно,
як за Вами скучив я!
Морозний ранок
сонячний озвучую,
аби душа зігрілася теплом.
Аби натхненно
очі Ваші сяяли,
аби самотність
серденько не краяла,
оберігало
Янгола крило.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313295
дата надходження 12.02.2012
дата закладки 26.02.2012
Рассвет приходит к тем, кто видел тьму
Во всём её убийственном величии....
Кто плакал от людского безразличия,
Но безразличным не был ни к кому!
Рассвет приходит к тем, кто был в пути,
Не зная ни усталости, ни лени.
Кто, обессилев, падал на колени,
Но поднимался. Продолжал идти!
И, зажимая волю в кулаки,
Вдруг находил ромашковое поле,
И, задыхаясь от щемящей боли,
Свои ладони прятал в лепестки!
К тем, кто, похоронив свои мечты,
И, помянув их, устремлялся дальше.
Кто смог среди предательства и фальши,
Не растерять душевной чистоты!
Нечаянно в небесной синеве,
Вдруг распахнутся солнечные двери.
Рассвет приходит к тем, кто верил в свет.
Абсурдно, до последнего. Но — верил!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316547
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012
Прокидатися рано зранку.
Відкривати очі спросоння.
Він готує на кухні сніданки,
поки його маленька соня
відчиняє ліниво фіранку,
ловить сонячний зайчик в долоні.
Йде навшпиньки, де гримають склянки.
Він усміхнений і щасливий.
Обіймає так міцно-міцно.
- Ти у мене така красива :)
- Ти ж мене так в обіймах затиснеш!
( я його вередливе диво)
Теплі лоскотки (справді мило)
Засинати - то тільки разом.
Забирати у нього подушку
без єдиної без образи
щось шепоче хороше на вушко
"на добраніч, моя попелюшко")
Обіймає, вкриває щоразу
Щоб не змерзла його кохана.
відчувати
вдихати
торкатись
випадково під ковдрою стану.
це словами не передати
особисто
і
несказанно
Я обожнюю прокидатись
вранці рано.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316549
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012
Всё серьёзно
Будто Ницше полушарий
Или Фрейд головного мозга
Мы сгораем в безумном пожаре
Полотен Малевича с Босхом
Хрипим заводными старпёрами
В электронных санаториях
И развозимся грустными скорыми
К звёздам ждущих тепла крематориев
Тратя порох в пороховницах
На бездушные фейерверки
Богу мы никогда не снимся
Не с себя он снимал эти мерки
Всё серьёзно
Как фильмы Кустурицы
Всё серьёзней
Любого арт-хауса
Только это – не повод хмуриться
Среди серобетонного хаоса
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315921
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 24.02.2012
Життя – моє й мені його прожить,
Усе, що мушу, все я подолаю.
Та нині відчуваю ненасить
Свободи та душевного розмаю.
Пірну у хащу справжню, лісову,
Щоб розірвати коло повсякдення,
Відчути, що я Є і що ЖИВУ,
Згадати той високий смак натхнення.
Стежина знову кличе в далечінь
Побачити, як сонце молодіє,
Як міниться зимова височінь,
Відчути звабні порухи надії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316520
дата надходження 24.02.2012
дата закладки 24.02.2012
Клаптик я паперу взяв,
Букву “еС” намалював.
Напівмісяцем лягла,
ПроСичала мов змія:
Сталін, Склеп, КПСС,
Смерть, Сибір, Сльоза, СС.
В Страсі очі я закрив
І полинув дивний Спів:
Скрипка, Соловей, Струна,
Соль, Симфонія, веСна.
Погляд кинув до вікна,
І заСяяла вона:
Сонце, Світло, Світ, Сім’я.
Сіль не в “еС”, а в свому “Я”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307675
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 10.02.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2012
Пустота. Ни заснуть, ни проснуться
В этом доме, то старом, то новом.
Я дышу, но могу задохнуться -
Даже дьявол приятно взволнован.
Я не вижу знакомых созвездий,
Зарисовки разорваны в клочья;
На каналах транслируют вести,
Карандаш, как всегда, не наточен.
Безнадежно изношены чувства,
Нетоксично вчерашнее жало.
Если фальшь не замена искусству,
Почему она подорожала?
Не свернуть пресловутые горы
Да без риска попутной потери;
Отыщу свои точки опоры,
Как враги бы того ни хотели.
Все прекрасное стало банальным,
Выживая в сигналах эфира.
Пустота - это тоже нормально
Для чертовски огромного мира.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298531
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 19.01.2012
я не зможу так жити..
нестримним бажанням
/поселитись в думках../
стати світ[л]ом
для тебе.
знаю..
хочеш забути
чорних мрій розтинання
на жертовнику вогкого
неба..
пам’ятаю..
як квітне любов
/у тенетах../
як у собі ми знищили
«друзів»..
лиш дізнався..
що смуток вкриває Планети
ніжним попелом штучних
ілюзій..
*фонова композиція - Drudkh «The First Snow»..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262521
дата надходження 30.05.2011
дата закладки 19.01.2012
Лихоманить.
Чи то від спалахів образ,
чи від самої себе - не визначу.
Клякси капають замість слів
на усіх, хто поряд
бажає розвінчати мою самотність
невизначену.
Доброзичливою бути солодко,
але прикро, настільки прикро,
коли навіть людина пересічна в автобусі
на твоє добро скривиться дико.
Усередину влазить демон,
чи демониця- яка різниця.
Я боюсь показуватись на люди,
коли порвана моя спідниця
від доторків гострих поглядів,
що по шву розрізають зіницями.
І не сниться вже білий сніг,
наче зідерли і його. Вбивці.
Варто було б зачинитись повністю,
або стати такою, як "інші" -
наприклад, казати пересічним голосно,
як пасують їм їхні лиця.
Ніби тих в запасі ще безліч.
Їх продають у кожній крамниці.
А на мені лише одне,
та справді рідне - моє обличчя.
І знову кляксами цю злість вгамовую,
або ж про себе кричу на "інших".
Та ні, таке існування мене влаштовує.
Лише лихоманить. Коли б не гірше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307518
дата надходження 19.01.2012
дата закладки 19.01.2012
складати веселку з вечірнього світла,
між грою у бісер хрипіти: я вірю...
хто втому стирає, і сльози їм витре –
один - невечірній.
вкладаючись в ясла прокрустових правил,
збирати надію з найменших окрушин,
що він не пішов, не забув, не зоставив,
а значить – я мушу…
бо право свободи – це право на втрату,
і тут не знайти, не сплести оберега,
хіба тільки цвях, що кувався на брата,
ввіб'єш до ковчега.
а сталь – все гостріша, зливаються тіні,
шепоче порадник: ось міра – і крито…
ми всі – півтонами – пекучі, невірні,
життя нерозлите...
складаєм веселку з вечірнього світла –
колиску для ноя у слові "людина",
марія співає у ніч ненаситну,
ніхто не загине…
_____________________________________
Світло Невечірнє (рос. – Свет Невечерний) –
в богословській традиції одне з Божественних імен.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304749
дата надходження 06.01.2012
дата закладки 19.01.2012
ты умрешь
как только начнешь мыслить
словами
а не образами
вырезанными
из
отмерших остатков
склеенными
из
ампутированных конечностей
прошлого
как раньше.
ты перестанешь
существовать
когда начнешь жить сам|о|
утвержденными
правилами
безвкусным сценарием
правленым
не
твоей
рукой
написанным
простыми карандашами
бытия
когда поменяешь жанр
на трагикомедию
или на драму
вместо «фикшн»
когда перестанешь
транслировать
извне
а лишь
вовнутрь
себя
а не
ВСЕХ
как раньше.
ты покончишь с собой
во всех
них
как только заменишь
болезненные сны
однополосной реальностью
задыхаясь
кисло|у|
родом
из зараженной зоны
повторяющихся
действий
урбанистического
серого пейзажа
на потрескавшейся
одной
единственной
фотографии
одного
единственного
эпизода
из
их
«сегодня»
а не
хватая
воспаленными
легкими
тяжелый
воздух
многовкусовых
разноцветных
оттенков
Детства
_________
как раньше
*фоновая композиция – Ulver «Not saved»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304210
дата надходження 04.01.2012
дата закладки 08.01.2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2012
Попереду стільки дива, і стільки всього на двох,
Що це - важливе - можливим зробив не інакше – Бог,
Надав нам у руки віжки, а в долі – магічну річ:
Тепер у одному ліжку судилась нам кожна ніч…
Попереду стільки щастя, що вистачить до зірок…
Кайданки, що на зап’ястях – то наш добровільний крок,
Халепа, в яку ми втрапили, нам двом видається раєм,
І нам не шкода ні краплі, що ми тепер поза зграєю…
Попереду стільки «поруч», що хочеться жить і жить,
Чи тяжко буде, чи боляче – удвох усе розділить,
І вірити, і надіятись, і щоб закипала кров -
Бо вже не словами, - діями, показувати любов…
І будем поруч мудрішати, і жити в мирі з людьми,
І дітки нас будуть тішити, і тішитись так, як ми -
Тому, що нам має значення: любові без суєти.
І ми ще стільки побачимо, і ще об’їдем світи…
Ти знаєш, є люди зáвисні – та Богу з неба видніш,
Ми зможемо жити радісно, коли ми навіть на дні, -
Бо сила моя й наснага – твої тепер, позаяк
Я твій добровільний янгол, я в церкві сказала «так»…
© Ксенислава Крапка, 30.12.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303146
дата надходження 30.12.2011
дата закладки 01.01.2012
Чомусь для мене тісно на Землі,
занадто мало снів посеред неба.
Я віддаю останній день тобі,
ти забираєш те що мені треба.
Занадто довго серед снів блукав,
шукав найкращу мить свого життя.
Я так бажав, щоб небом я літав,
ти так шукала мої почуття.
Десь поруч білим птахом пролітав,
а ти мовчала, бо боялась знати,
що поруч я, не перший хто кохав,
ти так боялась Сонце відчувати.
Сьогодні я мовчатиму, а ти?
А ти смієшся, інколи ридаєш,
але в душі лунають ті пісні,
що досі твоє серце зігрівають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302386
дата надходження 26.12.2011
дата закладки 27.12.2011
А шкодА, що була то не осінь
Я б кленовим листком впав під ноги
За мить поруч, за бачити змогу...
Оце сонце в твоєму волоссі
Тебе точно створили Боги
А шкода, що не я оцей вітер
Що так тіло твоє огортає
Що на вушко тебе запитає
Хто ти? Наче Царівна світу...
В яких зорях такі світа є?
А шкода що не я те повітря
Що вдихаєш ти в повнії груди
Я такий же як й решта люду
Завтра прИйде, та з мрій не витре
Ти підеш... а я мріяти буду
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297372
дата надходження 02.12.2011
дата закладки 04.12.2011
Я по своим законам жил,
Себя ровняя с ветром вольным,
Когда-то переубедил –
Не «прикипишь» - не будет больно.
На расстоянии держал,
Как пёс цепной, не подпуская,
И боль порою причинял,
С чужими чувствами играя.
Но разве можно сохранять,
Пред музой ту же хладнокровность?
Ты продолжаешь вдохновлять,
Ты моя слабость, моя гордость…
Я на одной волне с тобой,
Когда грустишь, когда смеешься,
Ты стала мне совсем родной,
К душе моей тайком крадешься.
Готов я настежь отворить,
Её заклинившие ставни,
Готов свободу разделить,
С тобой, без споров кто же главный.
И в твоем взгляде утонуть,
Им бесконечно наслаждаться,
В объятиях своих сомкнуть,
Во всем, что чувствую - признаться.
Безоговорочно бунтарь,
Внутри меня так быстро сдался.
Эх, только знать бы, что не зря,
Со старым принципом расстался.
Впервые в жизни я хочу,
Весь смысл слов осознавая,
Склониться к нежному плечу,
И прошептать: «Люблю, родная»…
посвящается музе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297696
дата надходження 04.12.2011
дата закладки 04.12.2011
Добротна збірка законів Мерфі: новини з неба – і ті невтішні,
Таке буває у інтровертів – а надто тих, що віршами грішні:
Таке міфічно-алегоричне (старий сценарій) туманне сяйво -
Із категорій симптоматичних, як абортарій ілюзій зайвих…
Бо часто-густо у лоску-блиску зникають залишки алегорій –
І ти молюском під звичним тиском несеш баласт із чужих історій -
Без сліз, без болю, без анаболій, без дум, без роздумів, інфузорія,
І перетворено Капітолій на лепрозорій ідейно хворих…
Я б заблудилась у закамарках, і щоб нізащо вже не вертаться -
Та якось мусиш тримати марку, носити маску – бо ж репутація…
І трохи прісно, коли не грішно – хоча Всевишньому все ж видніше.
І сам вирішуєш як би ліпше, аби лиш душу не гризли миші…
В кишенях повно дрібних утішень, аби заповнити зайві ніші.
Таке буває у нерозважних – коли не зважишся на розваги,
І до поважних із лав присяжних представиш зважені зауваги,
А їм що пекло, що рай, що НАТО, що політичні антагонізми –
Таке буває, коли магнатам у плани вписані катаклізми…
Аби лиш викинути гранату не надто пізно, не надто пізно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250546
дата надходження 30.03.2011
дата закладки 28.11.2011
І кожного разу дивуюся, кожного разу –
На сміттєзвалищі дрібно розтрощених див…
Хлопчику мій, ну і хто ж то тебе так образив?
Хто ж то тебе так безжалісно не любив?
І кожного разу дива відбудовую наново,
З мене, мабуть, би вийшов надійний тил,
Хлопчику, я ж любити не перестану
Навіть в калюжах з-під щойно відтятих крил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256807
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 28.11.2011
Сяється мені, світиться,
Думи легкі, як китиці,
Очі сміються весело,
Серце співа піднесено…
Щастю краю не видано,
Бо тобі тепер віддана.
Солодко мені, солодко
Бути твоєю, золотко…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279605
дата надходження 09.09.2011
дата закладки 28.11.2011
а здавалось уже нічого не спинить,
і стіни...
і слова від тих, хто розумніші за всіх,
на сміх...
в небесах складають ангели вчинкам ціни,
не змінить...
та ціна оці правила що в нашій грі
це гріх...
і неначе підштовхує хтось - смакуйте,
в нікуди...
що так схоже на те, що називають МРІЇ,
я вірю...
нас усіх все одно чекає спокута,
і буде...
одна осінь, зима або літо, весна
для нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296376
дата надходження 27.11.2011
дата закладки 28.11.2011
ты родилась в самый печальный год
в холодном отеле в чужом несчастливом номере
в твой день рожденья из темных небесных сот
сблевала луна желтым на всех отравлением
*
после чего умирая решила стать
символом света и перерождением нового
после всего. и каждый седьмой из ста
стал существом со светлым |ее| наполнением
*
ты не довольна судьбой потому что ты
будешь одной из первых |одна| у каждого
кто наполняет собою существ простых
кто растворится светом |живя| на выжженном
*
скоро исчезнешь не скоро родятся те
кто исчезают но оставляют важное
я продолжаю тебя
я бы так хотел!
чтобы о Тьме в других ты забыла
|..выжила|
*фоновая композиция –
Sopor Aeternus & The Ensemble of Shadows «Night of the Scarecrow»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295408
дата надходження 23.11.2011
дата закладки 28.11.2011
Я вірю у це, як в дощ, що біжить по ринві,
Як вірять у те, про що мовчали апостоли,
І в спогади в колективному несвідомому…
Я вірю, що я не мушу ходить по линві,
Як вірять, наче не мусять бути дорослими,
І хай би там що, на свята вертатись додому…
Я вірю у те, що думка стирає відстані,
Як вірять у те, що «варте» - не значить «коштує»,
І кожен – то власний ідол, продукт і витвір…
Я вірю, що серце б’ється з якоїсь місії,
Як вірять в листи, які не доходять поштою,
Тому що доходять вірою, у молитві…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294022
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 18.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2011
Солнце летит на крыльях
Смеющихся протуберанцев.
Мы ведь с тобой – забыли,
Как забывались танцем,
Как ты звездой горела,
В сгущенных красках неба,
Я – серпом лунным, белым
Молча по следу крался;
Время шептать не смело,
Вечер сереть стеснялся;
Ты – в руках осень грела,
Я – за весною гнался.
Мчась в колеснице Феба,
Взглядами мир укрыли,
Как обжигались светом –
Будто улыбкой друга,
После же – в синь кометой,
Дальше – опять по кругу.
12.08.2011, 22:26
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274830
дата надходження 12.08.2011
дата закладки 11.11.2011
да.это правда.
от самого первого слова.
заломленых рук канцелярский жест не при чем
и пьяным от ветра
гордого горного ветра
выкрикну эхом - вдвоем!!!
и прошепчу - вдвоем.
и вроде молчание было ниткой связано
строка записана каллиграфически стройная
слышу имя твое - улыбаюсь
не "покорная", лишь тобой покоренная
и задыхаясь от нетерпения,
подстрекаемая располневшей луной
упиваюсь каждым мгновением тебя,
а значит - тобой.
что еще сказать..я хрупкая девушка
поэтам пафосным гонорары капают
им жить века,метафоры теребя
а я из всех тысяч слов,
из миллионов мгновений
выбрала одно,но самое емкое -Тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154448
дата надходження 09.11.2009
дата закладки 11.11.2011
я позбираю Твої слова
їх розмалюю недбало охрою
бути перфект,напевно, нелегка робота
я програти готова. з шостого ходу.
(можна,білими?)
нехай розірвуться на серці таємні застібки
хай пилом густим припадуть замкнені нами штори
дороги до Тебе засипано теплим ще попелом
та сходи давно поросли мохом-густою папороттю
вуалями чорними замаскуюсь од власних сліз
ніхто не вигадає мені імені Твого
пасьянс не складеться,і свічка раптово загасне,
очі подруг твоїх синявою вже не блиснуть на фото
дивно, трухляві мости цілими лишаться після кроків нервових
нехай (вже)я не читатиму Тобі віршів чужих
нехай не цілуватимеш холодних рук моїх більше
а дощ вже ніколи не виб'є на вікнах шибки
не блисне світанок рожевим спалахом обом у очі
за вечір випаде місячна норма метеоритних дощів
лиш встигни замовить бажання - феї сьогодні в гуморі
в Тебе легка рука - замов і мені: "Оскар" та трохи ромашок
я ж буду вперто чекати на собою замовлену пісню.
дихне на засмаглу спину осінь сліпими туманами
сірим недбалим болючим по ній прокладе криваві узори
"це стало досвідом вдалим для всіх нас.
ми ж разом такі ейфорично-щасливі."
мовчить мій телефон.
лоскотна тиша,наче олія кипляча, віллється у вуха
перший хід мій:e2-e4
здається,блискучий початок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231257
дата надходження 26.12.2010
дата закладки 11.11.2011
1.
А мрії розлетілися як сон,
Шматками помутнілої тривоги.
Зібралось кодло чорне поміж крон.
Злетілось, роздивляючись дороги.
____________
Роздерті сині груди…«Серце на !»
Як добре жити вічно.Без думок…
Злетіти, і жбурнутися до дна,
Як бездиханний труп, загорнутий в мішок.
____________
Злетілись на тривогу сиві сни...
Запалють недопалки. Згоріло…
Не дочекавшись літа і весни
Розбурхали в деревах те, що тліло…
2.
…І сіре листя рвалося в вікно…
І розривало відчай на шматки…
А сонні вії стукали у скло…
І проникали пальці у шпарки…
Як тихо тиша стукає у серце…
Так тихо рветься осінь у долоні…
Червона, свіжа скапує в відерце…
Лишаючи лиш відзвуки солоні.
Блискучі тіні схлипують в асфальт.
І блідне олово гаряче…
Це озеро розбурхалось мов жарт…
Про те, про що ніхто нам не пробачить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290494
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 11.11.2011
той, якому мені не пишеться, любить пальцями по волоссю,
любить чай без молекул солоду, і мене без молекул фальшу,
і, здається, над ним щось світиться, коли він заправляє постіль,
і заварює чай із травами, щоб мене вберегти від кашлю.
той, якому мені не пишеться, часом дивиться винувато,
часом димом (туманом?) дихає, щоб душа не рівнялась пеклу,
я тоді підкрадаюсь кішкою – обійняти, поцілувати,
той, якому мені не пишеться, розуміє все без перекладу…
в тому всесвіті стільки галасу, часом гостро бракує тиші,
і, як завше, проклавши шлях собі, опиняєшся у заторі,
коли розум в упряжці доленій, і ти тягнеш важезний дишель,
той, якому тобі не пишеться – найчастіше впряжеться поряд,
і коли ти з півкроку вернешся, рознадіявшись у дорозі,
чи задумаєшся, оступишся, ледь не втрапивши у провалля,
той, якому тобі не пишеться, у життя безнадійній прозі
прокладе тобі власну стежечку, щоби сміло ступалось далі.
і казки, що безслідно нищаться, коли всесвіт стає Аврориним,
стають явами, а не маренням, коли поруч казкар дрімає,
той, якому мені не пишеться – мабуть, той, що для нього створена,
той, що Богом мені дарований, і що ближчого вже немає…
10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292234
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 11.11.2011
ты недостаточно страдаешь при жизни
чтоб получить единоразовый
/безвозвратный/ кредит досрочной
смерти.
* *
..но иногда хочется умереть просто так
без чужой «помощи»
без ожиданий чего-то
без причины.
потому что у тебя
например
за определенный период времени.
с утра.
в течении часа.
за последние двадцать минут..
/а для того чтобы осознать
значимость
собственного желания умереть
достаточно и секунд/
НЕ БЫЛО НИКАКИХ СОБЫТИЙ
более менее «значимых»
/да каких либо/
никаких переживаний
хотя на самом деле НИКОГДА и не было
НИЧЕГО
кроме мыслей..
которых хватит для чего угодно
для совершения героического поступка
или убийства
как минимум
собственного.
и этими мыслями ты задыхаешься
захлебываешься
ты ненавидишь /сначала/ их
затем все вокруг
и наконец
СЕБЯ.
причем
с утра ты можешь быть абсолютно
СЧАСТЛИВ
ну или почти /счастлив/
либо просто доволен
СУЩЕСТВОВАНИЕМ
как ни странно..
а к обеду настроение вдруг меняется
портится вместе с погодой к примеру
меняется отношение к себе
к погоде
к ЖИЗНИ
ко всему в принципе
погоде тоже становится плохо.
у вас обоих
начинается первая стадия депрессии
легкая стадия
но достаточная
чтобы начать ДУМАТЬ..
и ты решаешь покончить с собой.
ДЛЯ РАЗНООБРАЗИЯ
от скуки
от невыносимой скуки(!)
от ненависти.
и ты даже не собираешься думать о чем-то другом
а зачем(?)
зачем придумывать что-то
зачем что-то менять
ведь есть четкое чувство
что твоя гарантия прошла
твой срок действия окончен
ты уже не актуален
для той реальности
значение которой ты когда-то сам
преувеличил..
и чтобы покончить с этими
противными мыслями
ты не находишь лучшего способа
более действенного
или быстрого
чем самоубийство.
и все бы ничего
да только вместе с такими размышлениями
в твой мозг проникают другие
так называемые СОМНЕНИЯ
вместе с сомнениями
ты начинаешь задыхаться СТРАХОМ
чувствуя себя ничтожеством
от того что не можешь осмелиться..
хоть что-нибудь сделать
САМ.
и вот все эти хаотичные обрывки
неразумных мыслей
о жизни и о смерти
сводят к одному
к тому что ты еще НЕ ГОТОВ
ты еще недостаточно пожил
недостаточно страдал
чтоб получить единоразовый
/безвозвратный/ кредит досрочной
смерти.
* *
как же хочется иногда
отключить
мозг
себя
ОДНОЙ КНОПКОЙ
даже не успев подумать
«ЗАЧЕ..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284818
дата надходження 07.10.2011
дата закладки 17.10.2011
ты продрог до спинного мозга,
забывая, что небо плачет,
только с теми, кому громоздко
улыбается неудача.
дул холодный осенний ветер,
вперемешку с листвой и грязью,
ты ему просто так ответил:
абонент больше не на связи.
и исчез, оставляя мерзнуть
целый мир, не спросив ли, хочет,
чтобы только одни лишь звезды
были счастьем в объятьях ночи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251212
дата надходження 02.04.2011
дата закладки 17.10.2011
Уходят люди навсегда,
Без "лишних" слов и обьяснений,
Как испаряется вода,
Ту, что приносит дождь осенний.
А ты быть может не успел,
Сказать тогда о чем-то важном,
Лишь вслед растерянно смотрел,
Боль ощущая нервом каждым.
На твоих планах - жирный крест,
И жизнь пошла другой дорогой,
Судьбы коварный, подлый жест,
В душе оставил грусть, тревогу.
Твой неоконченный сюжет,
В жизнь никогда не воплотится,
Письму с пометкой "я люблю",
На полке суждено пылиться...
посвящается моей музе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286316
дата надходження 15.10.2011
дата закладки 17.10.2011
Следы от ногтей на дверном косяке,
и вдоль позвоночника росписи.
Ушла по-английски, пришла налегке,
себя отдавая лишь в розницу.
Но ты нужна вся мне, нужна мне всегда,
со смехом своим и капризами.
Пусть ветрена ты - это все ерунда,
и пусть тебе вслед смотрят искоса.
И пусть еще много чего, - наплевать.
Важнее, что ты со мной счастлива.
Ведь как не крути, мы друг другу под стать,
не важно: кориться ли, властвовать.
Достаточно просто быть вместе - и все,
таясь от постылых завистников.
И главное - верить при этом при всем
друг в друга, как в вечную истину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285840
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 15.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.10.2011
знаешь, я ведь могу спасти тебя от Одиночества
ты перестала бы его так сильно чувствовать
/как я/
если когда-нибудь тебе этого действительно захочется –
среди моих ледяных островов будет один..
..который уже оттаял
знаешь, сердце мое хоть и разорвано а кусочки лежат на весах
но я бы склеил его для тебя и подарил с гравировкой твоего имени
/кровавым свертком/
а завтра начал бы наконец о Счастье /при свете/ писать
всё посвящая тебе конечно и немного – Миру
/Мертвых/
знаешь, я не сильно в чудесах разбираюсь или волшебстве
но ты же появилась в моей жизни значит «верить» имею право
на наших дорогах случались повороты не туда и люди не те
но все дороги выравниваются и когда-нибудь обновляются сердца
нужно только себя заставить
* *
/не оборачиваться../
*фоновая композиция – Diary Of Dreams «The Return»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285618
дата надходження 11.10.2011
дата закладки 14.10.2011
И было печально увидеть однажды
Непрошенной осени новый эскиз.
Цветы умирали на окнах от жажды,
Как листья, летящие с тополя вниз.
Молчание неба испуганно крало
Последнее солнце дрожащей рукой.
Казалась природа седой и усталой.
Цветение красок-в обмен на покой.
Но каждая капля дождя, как слезою,
Была обновлением,взмахом крыла.
Ночь прятала взгляды за шторой льняною,
Свеча, догорая, куда-то плыла,
Под тяжестью воска, у нового храма
Сердец восстановленных и дорогих,
Не ведая боли, забывший о шрамах,
Октябрь писал на пергаменте стих…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285868
дата надходження 12.10.2011
дата закладки 14.10.2011
Не пишу...
Ні рядка
Ані слова
Ні цілого вірша
Тихий шум...
Обпіка
Мене знову
Він все сміливіший
І пече...
Цей вогонь
Твої очі
Ще й як спопеляють
В серці щем
Будь кого
Як захочеш
В полон забираєш
Там і я
Поміж тих
Хто утратив
Кохати надію
І ніяк
Не пройти
Не прибрати
Не хочу! Не вмію
Я вже твій
Просто так
Без потреби
Чи замість повітря
Вір не вір
Те життя
Що до тебе
Із спогадів витру
Наче сон
Що минув
І згадати
Про що він так важко
В унісон
Я змахну
Щоб літати
Як ти, так як пташки
І нехай
Всі дощі
І вітри всі
Підуть проти нас
Не стихаю
Я в душі
Загорівся
Й не скоро вже згасну
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283061
дата надходження 27.09.2011
дата закладки 28.09.2011
Гаряче літо знищене дощами,
що просто неба йде на твій поріг.
Холодна осінь вмиється сльозами,
на час коли смакую твій пиріг…
Холодна осінь не боїться втрати,
їй не потрібні зайві балачки.
Її дощі – це нова міра страти,
прикрийся хутром і у такт мовчи…
Самотня осінь не боїться смерті,
зів’януть квіти – діти від весни.
Вона не бачить почуття відверті,
у проміжках самотньої сльози…
Гаряче літо прийде мабуть з днями,
коли сміється дівчинка весна.
Дивись на небо, усміхнися з нами,
усе навколо - це любов твоя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281711
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 23.09.2011
Від цілунків не гинуть поети,
Від подряпин сильнішають сильні,
Від панянок не гнуться карети,
Сонцю квіти радіють й могильні…
А проте, від цілунків оскома
І подряпини явно смертельні,
Коли раптом, залишившись вдома,
Ми готуємо злість на пательні.
16.03.2011 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247970
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 22.09.2011
"... я упаду и сразу встану,
благослови меня, строка!"
Ника Турбина
Чому пече земля, коли босоніж
Душа життям, ридаючи, іде?
Ти малювала сни на підвіконні,
І небо обіймала голубе.
Маленький геній, а в житті — невдаха,
Бо важко тим, хто від вогню живе.
З вікна на землю ти шугнула птахом,
... а я хотіла втримати тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216569
дата надходження 17.10.2010
дата закладки 22.09.2011
Руками доторкатися до клавіш,
навчитись відчувати смак життя.
Тепер щасливий, пам'ятаю раніш,
ховався у секундах небуття...
На чорне натискати і зізнатись,
що так боюсь залишитись один,
але потрібно у житті навчатись,
кохати, у холодний час хвилин...
На біле натискати і вмиватись,
росою літньо - раньої трави.
До губ коханих ніжно доторкатись,
летіти небом в пошуках мети...
Руками доторкатися до клавіш,
мені потрібна серцем відчувай.
Такий щасливий, пам\'ятаю раніш,
тебе зустрів і не сказав бувай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281192
дата надходження 18.09.2011
дата закладки 19.09.2011
это уже сродни медитации: твое глухое "ничего личного",
уходы твои в никуда спокойные, тихие, беспричинные
что-то про вежливость вслед, и про снова забытый зонт
на обрыве моих не пропетых песен, твоих не дописанных нот
кого ты так яро ждал этой весной?
это уже сродни самому рогатому: твои возвращения снова
бесшумием среди ночи, сизым дымом, зашторившим окна
пером по бумаге: ты пишешь ответы на приглашения жить
"нет, нет, не сейчас, извините, сегодня уж слишком дождит"
кого ты так сине-чернильно не можешь забыть?
это уже сродни безрассудству: ждать тебя снова и снова, и снов
нет. Все растерялось в тебе и в звуках печальных твоих шагов
я выпиваю цикуту как-будто, негромко считаю до ста стихотворно
полу-не-песенно, солью по ранам, миртом по блеклой иконе
на ней улыбается та, которую ты позабыл
не запомнить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280244
дата надходження 12.09.2011
дата закладки 15.09.2011
...пейзаж приклеївся до вікна,-
пий чай і бійся щось змінювати...
ти любиш тричі на день пити чай... тільки англійський,
бо чай мусить бути англійським,
бо світ твій, наче маленька іграшкова Англія,
де ти замріяно сьорбаєш гарячий англійський чай...
а він тим часом вивчає англійську мову
і зовсім не любить чай,
хоча п'є його щовихідних з сім'єю...
і він здається таким врівноваженим, вічливим,
і хочеться розповісти йому про всі ті дощі,
котрі зависли в їдкому повітрі,
але він не смакує щодня чаєм...
він навіть не закоханий в Англію,-
лише жадібно вивчає англійську мову.
навіщо?
можливо колись йому трапиться прокинутись в Лондоні
і він, розгубившись, забуде усе, що завчив.
з розмаху кине з вікна десять копійок і втече з надією,
що повернеться колись... через певний час,-
так він встигне оволодіти нею... мовою.
повертайся в мій крихітний Лондон,
залитий вечірнім світлом й окропом.
кажуть, що Бог не здійсниться гордим
й вирішить рухатись автостопом.
можеш зійти мені випадково,
грубим, зневажливим чи привітним,
можеш вдягнутися смішно, святково-
в чорне, зелене чи жовто-блакитне.
можеш сміятись чи мовчки радіти-
бачити сни, надсилати привіти,
квіти зривати і рушити плити,
можеш любити мене й не любити,
слухати вірші, варити обіди
і захлинатись обіцяним чаєм
в Англії штучній, бо я ж обіцяю...
можеш не вірити ночі і знакам,
голосу, вірності, щирим подякам-
чуєш?
(хтось голосно поруч заплакав)
ти любиш тричі на день пити чай... тільки англійський,
солодким присмаком зупиняєшся на датах,
а він десь далі ніж найстрашніша уявна даль
і зовсім не пише листи тобі англійською...
...пейзаж приклеївся до вікна,-
пий чай і бійся щось змінювати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279006
дата надходження 06.09.2011
дата закладки 09.09.2011
ти заплющуєш очі немов подряпані двері,
а годинник на мілині все бурмоче нулями.
біля дзеркала мертве каміння із гір біжутерії,-
все трапляється вчасно й зворушливо...
тільки не з нами.
ніч блищить і спалахує пережованим досвідом,
я тут рідко буваю та ще й говіркою.
ти завчасно латаєш тіла не розбитого посуду
і огидливо водиш по небу своєю рукою.
ти так часто ховаєшся в шкірі холодного циніка,
що мені стає брудно й ламають нещадно конвульсії.
я на двадцять хвилин уповільнила потай годинники,
щоб вдаватись в деталі, вслухаючись в пустку дискусії.
я не знаю себе у тобі, знов ікси передчасності... ігреки,
не зберіг щось стрімке, оберіг обираєш від порчі.
і кому ще смакує цей мед наболілої лірики?-
та усе ні до чого коли ти так просто заплющуєш очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278511
дата надходження 03.09.2011
дата закладки 09.09.2011
жалісливо схлипую на вухо темряві,
пригощаюсь кадрами двадцять п'ятими,
двадцять шостими...і так до тисячі.
лечу паперовими східцями,
бо на якомусь з поверхів ти мусиш жити.
розбите вічко немов чарівна куля,
в котрій бачиш свою долю...розбиту.
відчини нарешті,-
я до рани прикладу напарфумлений шарф
і вранці так само зникну.
а потім смажитемимось в різних місцевостях,
будем труїтись інакшими книжками,
засинати в окремих будинках,
що нищитимуть нас безвіконністю
і тільки листи не припинять писатись.
Привіт, привіт, привіт...
підбери до мене плаксиві синоніми,
називай інакше поки схлипую темряві на вухо.
спасибі, що послухав...
ще кілька хвилин (і так до тисячі)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278142
дата надходження 01.09.2011
дата закладки 01.09.2011
Я стрілятиму просто - в голову.
Я останніх рівняю з першими.
Чи у серце виллю олово
і помру на вікні полегшено.
Я майбутнє вдихаю солодко,
заповіт мій ніхто не знатиме.
Але хто ж тоді, моє золотко,
тебе так, як і я, кохатиме.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189320
дата надходження 13.05.2010
дата закладки 01.09.2011
Ніч виймає до столу запечений житній вечір.
По-осінньому парочки жмуться в під'їзді.
Засинаєш в полоні холодних течій
Лабрадору звичайного передмістя –
на поталу стихії маленька яхта,
на сваволі вітру листком кленовим.
І на все вчорашнє – табу «не варто»,
і на все майбутнє – питальне «Знову?».
Засинаєш мовчки, немов пірнаєш
у густу ряску всіх чужих «сьогодні».
Білий ангел тиші в кулак стискає
нескінченні нитки шляхів господніх
і пускає в безвість старого неба.
Бо любити – треба.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277459
дата надходження 28.08.2011
дата закладки 01.09.2011
ми найчастіше губимся й з власної волі губим,
губи твої невтішністю пахнуть і словом грубим.
ти не навчишся слухати, я не зречусь зупинок,
цей поєдинок втомлює, з серця зриває цінник.
ноги твої оголені, пальці асфальт шліфують,
знаєш, існують привиди...
знаєш, тут всі блефують...
що ж ти вчепився намертво в мою нудьгу і шию?
я не прощаю зрадників...знаєш, я так не вмію...
все огорнеться осінню, потім зітреться номер,
вірші в труні написані, вже не віддам нікому.
втома долає спогади, губи оманом грубим,-
знаєш, ми все ще губимся й з власної волі губим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277851
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 01.09.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.09.2011
...змитий дощами раніше
ніж оті малюнки на стінах...
завжди стріли долітали до мене твої,
жовта фарба опадала на дно дитинства
і розбивались цегляні перетинки.
тебе вже не буде тут,
а я все бачу літо із рук твоїх,
живлюсь голосом, сміхом, мовчанням...
тоді ми попереду бачили більше ніж світ,
повертались на руїни спогадів щовечора
та ховались від тих, хто бачить наскрізь.
змагались у битвах щоденних,
штовхались, аплодували, залишались байдужими,
не помічаючи одне одного на порожніх вулицях.
ти в скриню збирав записки, що зморені в сумнівах
і тоді я писала тобі, геть забувши про власне ім'я.
...змитий дощами раніше
ніж оті малюнки на стінах...
для кого була ця вдавана юність?
безперервний сміх загоював рани нашого вулика,
де завжди лічили кількість днів до свободи,
а вона все не траплялась з нами...
для кого були ті малюнки?
навіщо звучали пісні?
тебе вже не буде тут,
а я не встигла хоча б привітатись...
... а пам'ять й справді схожа на ранок
і ти не зникнеш із тисячі спогадів,
бо пам'ять тобі світлом....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275437
дата надходження 16.08.2011
дата закладки 18.08.2011
У каві розтоплені сни.
Сонце,як спогад погана прикмета.
І сторінки моєї правди.
Маленькі аркуші життя.
Я навіть сплю з відкритими очима.
І бачу час наповнений слізьми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275679
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 18.08.2011
а ти на мене дивишся з екрану
чарівна й ніжна... звабливо сумна
в очах твоїх я не знаходжу дна
і мрії переходять на сопрано
коли співають в моїх снах... про нас
а ти на мене дивишся як боги
що із небес споглядають на грішних
до чого ж погляд твій мені глибокий
ти мій вогонь, і ти мій тихий спокій
моє майбутнє і моє колишнє
а ти на мене дивишся й не бачиш
і я не бачу, що ти всього фото
як і колись впускаю в мрії потай
як і раніш за мене небо плаче
нема в твій бік у долі повороту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275086
дата надходження 14.08.2011
дата закладки 18.08.2011
Я возвращаюсь домой около четырех, час верчу в руках пластиковую упаковку с морской солью того самого синеватого оттенка, который...
...вздрагиваю. Бросаю невольный взгляд на аптечку: там есть формалин, да, там определенно есть формалин - початый бутылек с тугой пробковой крышкой ручной работы. Мне кажется, срок годности его уже давно истек. Любопытство берет вверх. Отставляю пластик, роюсь в аптечке, заглядываюсь на полупустые пачки обезболивающих, облизываюсь невольно. Нахожу пузырек, тщательно его исследую, но срока годности так и не нахожу. Стерся? Не существует? Собираю аптечку. Медленно, почти любовно. Семь лет назад ее у меня и вовсе не было, а теперь - рыжая коробчонка с лекарствами вместо кошки. Люблю кошек. Снова беру в руки пластик, кручу в руках, размышляю, размышления отдаются в висках тугой, медленной, тягучей, как зимние дни, болью. Резко вскакиваю. Главное - удержаться на ногах, когда голова кругом. Иду в ванную. У меня старая, еще совковая. Эмаль пожелтела со временем, кафель оббился кое-где, но делать ремонт не берусь - другие заботы. Баб к себе не вожу, понты гнуть не перед кем, а я эту люблю. 1986 года рождения на заводе со стершимся именем. Помню, что откуда-то из Украины. Включаю воду, сперва холодную, чтобы умыть лицо. Щедро разбавляю горячей. Высыпаю в ванну чуть больше, чем нужно, морской соли и смотрю, как она растворяется. Вода синяя и пахнет своей синестью.
Раздеваюсь. Смотрю в зеркало на себя: угрюмого, обнаженного. Взгляд падает на опасную бритву и я невольно улыбаюсь. Горько.
Нет, я давно перерос самоубийства. Лет семь назад.
Последними снимаю часы с разбитым циферблатом. Очень важно снять их только после того, как посмотрю на себя в зеркало. "Почему?" - спросишь. На них мертвое время.
Опускаюсь в воду: горячо. Подавляю порыв вскочить, несколько секунд уходят на борьбу с собой. Так же медленно ложусь на дно и смотрю в белый потолок. Вода журчит почти умиротворяюще. Я вижу кусок зеркала и в нем - часы. Губы снова кривятся в улыбке, пальцы полуболезненно смыкаются на бортике ванны. Дыхание становится хриплым, а вода - синей-синей.
Она-а плавает в формалине, несовершенство линий...
Песня разъедает мозг, как когда-то щелочь - палец на левой руке. Смеюсь и пугаюсь собственного смеха. Уже не понимаю, кто я и где, а на часах в зеркале - мертвое время.
Вода горячая, но тело бьет дрожь. Я, пожалуй, болен. Нужно в плед и к ноутбуку.
Вместо этого выключаю воду и лежу неподвижно. Всматриваюсь. Вслушиваюсь. Почти не дышу.
Мне слышно, как бьется сердце. Моё, абсолютно точно - мое.
На водной глади рябь, хотя я лежу неподвижно. Знакомый силуэт, отраженный нечетко, выхваченный не то памятью вод, не то моей собственной.
- Михей.
Губы пересыхают.
Вскакиваю, хватаю фотоаппарат и лихорадочно снимаю, пока пальцы не сведет судорогой. Их всегда сводит.
Открываю слив, медленно опускаюсь на дно ванны так, чтобы вода полностью покрыла тело: торчат только острые колени и локти. Глаза привычно закрыты: Михей завещал в воде не открывать, дескать - соль разъест. Уши и нос зажаты пальцами. Задерживаю дыхание, уже не дрожу, разве только пальцы, но это пока не ощущается. Скоро начнется, да, я знаю, скоро начнется. Дыхания мне упрямо не хватает надолго, поэтому медленно подтягиваюсь к поверхности воды, трубочкой вытянув губы - втягиваю с шумом воздух и снова опускаюсь. Главное, чтобы лоб так и оставался под водой. Прости, Михей, так и не научился отпускать себя и не дышать совсем. Память тела.
Он чудится мне. Простой, в клетчатой рубахе, черных брюках, босоногий, лет тридцати пяти на вид, едва ли старше. И клетчатый кепи, ему сестра из Лондона привезла и подарила: Михей щеголял в нем по московским улочкам, бросая вызов общественному строю. Или самому себе. Или... Ему бросать нравилось. Курил с третьего класса, чтобы к окончанию института бросить. Любил до беспамятства, чтобы окольцевать с другим и бросить. Учился на философа, чтобы перед защитой диплома - бросить. Купил квартиру, чтобы чуток там поютовать да бросить, уехав на Урал. Мне кажется, и жил он толком только для того, чтобы потом - бросить.
Он чудится мне, косится на старые часы с разбитым циферблатом, многозначительно стучит по ним пальцем, мол: торопись, дружок.
Дружок. Всегда так говаривал. Войдет ко мне в кабинет, потягивая грог и:
- Все над книгой корпишь, дружок. Эх-ма, что твои годы? Пойдем-ка, дружок...
- Куды? - спрашиваю, не отрываюсь.
- Путь на Кудыкину гору покажу, крезь мертвое время.
Затем мы шли в ванную. Михей включал холодную воду, умывался, утирался краем рубашки. Набирал ванну горячей воды, воду прокрашивал в синий. Раздевался донага, не стесняясь меня, последними - снимал часы с руки и передавал их мне:
- Побереги-ко тебе подарочек, дружок...
Опускался на дно, долго смотрел, как вода журчит, набираясь, а потом - закрывал глаза, исчезал под водой - только локти да колени торчали. Даже пузырей воздушных не было - Михей пояснял, что он, дескать, кислородом, который в воде, дышит. А вода спадала с тела, так же медленно, как доселе набиралась. А я смотрел, как он освобождается. Распахивал глаза он неожиданно, резко и только тогда, когда воды в ванне уже не оставалось. Зрачки расширенные, очи безумные, но счастьем так и светятся - точно любимую увидал. И улыбка по губам блаженная. Потом, попервах, забирал часы, надевал, стучал по ним пальцем и ворчал досадливо, что распустилось совсем мертвое время, хоть наперво сплетай.
А однажды часы не забрал, оделся наскоро, побрился, берет лихо нацепил на мокрую голову, вышел из дому, аккурат к переезду и бросил себя.
Под электричку до станции Монино.
А часы остановились. И я у тела остановился. И электричка.
Потом были допросы, дознания, подписка о невыезде и оказалось, что Михея-то Михаилом Аркадьевичем звали. Фамилия - Горин.
Ему было 42, холост, из родственников - мать в далеком селе.
А часы мне потом вернули: в бумагах Михеевых запись нашли о том, что, дескать, когда не станет тов. Горина - часы вручить в разбитости и остановленности собственноручно мне.
Брались их мне починить, да не сложилось. Видать и впрямь заговоренные.
После я жил, словно из сна удрал. Маялся, мятежился, на Урал ездил. Михей попервах ко мне во сны приходил, потом перестал. А, спустя год-два, я эту практику нашел: от руки запись на черновом листочке, пополам сложенном да в книге оставленном. Не верю, что случайно.
Прости, Михей, так и не научился. Моторошно.
Память тела. Я напряжен и расслаблен одночасно. Вот, начинается. Когда вода сбывает, хочется вырваться из-под, жадно глотать воздух, но я вытягиваю губы трубочкой и дышу, не обнажая лба. Вода ласкает нос, пальцы, губы, щеки, виски. Дрожь по телу. Я снова могу дышать и отпускаю зажатые крылья носа. Вода стекает по телу, я отпускаю себя. Пальцы дрожат и от того, под водой, мне слышится стук колес: чу-у-тк-тк-к-т... электричка в Монино. Я распахиваю глаза и впериваюсь взглядом в потолок. Вижу зеркало и в нем - сдвинувшееся на секунду мертвое время. Бьет дрожь. Сажусь, включаю воду снова: громче, громче. Через семь минут мимо дома проносится электричка.
Надеваю часы, наскоро бреюсь, одеваюсь. Иду на кухню проявлять снимки.
Сердце стучит гулко, глухо, нервно.
Пью чай, сушу снимки, жду завтра.
Михей на фотографии щурится смешливо, стучит пальцем по циферблату, дескать, поторопись...
...дружок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274955
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
Скільки в світі книжок нечитаних
Й неймовірні, з казок сюжети
Та на пам,ять можна завчити них
Будеш кожну з них знати вже ти
Та одне прочитати не здатен
Хоч сто днів ти читай, хоч ночі
Те що можуть тобі розказати
Української жінки очі
Скільки в світі пісень неспіваних
Та й чи слухати їх всі варто
Бо ж навіщо тобі тоді воно
Краще всіх наші вміють співати
Аж душа розгортається наче
Й не почуєш ніде й ніколи
Як у пісні сміється і плаче
Української жінки голос
Скільки в світі секретів сховано
Для науки світил світових
Наша жінка дасть гарантовано
Чітку відповідь кожному з них
Це усім українцям відомо
Як гадалка читає з руки
Щойно ти повернешся додому
Де і скільки, коли, що і з ким
Скільки в світі є війн нескінчених
Хоч сто років про них говори ти
Так як наші жінки, досвідчено
Жодне військо не вміє сваритись
Й пригорнути мов ніц не сталося
Поцілує - забув погрози
Це ви вже мабуть здогадалися
Української жінки розум
Скільки в світі людей щасливих є
Безліч є позитивних емоцій
Комусь щастя ходить під зливою
Комусь щастя ходити під сонцем
Я ж щасливий на Україні
Закордони мене не кличуть
До душі ці пісні солов'їні
Й до жінок українських ближче
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274871
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
Цілує мокрий берег озеро Світязь,
краплями малює по піску
уя́ви вияв....
Завітаєш в гості ти рано чи пізно
й залишиш свою душу дзвінку
на хвилях...
2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274861
дата надходження 13.08.2011
дата закладки 13.08.2011
Ти та я – олівцем намальовані паралелі
На пом’ятому аркуші, лежим у чужому портфелі.
Бачим один одного та добре знаєм,
Але все ж один одного не перетинаєм.
Йдем своєю дорогою життя.
Прямуєм до вічності …або ж до забуття.
Про закони геометрії часто забуваєм,
Але все ж один одного не перетинаєм.
Домальовуєм себе, продовжуєм почуття,
Навіть чуємо наше серцебиття.
Дивимось, продовжуємось та навіть кохаємо,
Але все ж один одного не перетинаємо.
І ніби не погано так існувати,
Через прірву буття один одного кохати.
А колись ці аркуші розірвуться.
І наші лінії, напевно, перетнуться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269806
дата надходження 12.07.2011
дата закладки 07.08.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2011
серия Акростихов.
Акварельная глаз прозрачность
Лето кожу сожгло жестоко
Еле слышно как море плачет
Крики чаек и вышли сроки
Скоро поезд и запах дома,
А в душе тяжело немножко…
Нам не будет хватать подъемов и
Дыхания в позе кошки.
Редкий случай спокойной силы,
Бренность тела сочтем обманом,
Улыбаемся …Стойко ;).. Спины
Ловко скручиваем в асАны.
А могло ведь все быть иначе,
Вероятностей сотни тысяч.
И мы знаем как много значит
Настоящего ОМ… услышать.
Стих посвящен очень хорошему инструктору по йоге, который заряжал энергией с самого утра на протяжении 10 потрясающих дней. ( Александр Булавин)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271993
дата надходження 25.07.2011
дата закладки 29.07.2011
Зови меня солнцем, если устала и выдохлась
Когда против шерсти или горько и злость.
Какая б погода на неделе не выдалась,
Зови меня солнцем. Даже если светло.
А если тебе так удобней – зови меня радугой,
Любуйся мною в окошко после дождя.
И если хоть так
Хоть немножко смогу тебя радовать,
Я буду с тобой неотлучно,
Неотходя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271717
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 24.07.2011
. Счастье любит носить мятый хлопок.
Оно не любит сушить волосы феном и никогда не застёгивает рукава.
Оно обожает заглядывать в глаза, когда в них отражаются косые лучи тёплого вечернего солнца.
Счастье любит смотреть, как вечером в окнах загорается свет. Ему нравится наблюдать как сыпятся кофейные зёрна в медную ручную кофемолку. Оно любит чувствовать мягкость деревенской травы и прохладу городской брусчатки пальцами ног. Любит запах свежих махровых полотенец на бельевой верёвке. Любит в жаркий день долго держать под краном с холодной водой белоснежные руки. Любит спать, свернувшись клубком на диване, укутав ноги халатом. Любит мечтать выходными днями на скамейке в пахнущем зеленью парке. Любит, обняв колени руками, сидеть и смотреть, как тлеют угли догорающего костра. Любит отражение гор в зеркальных поверхностях безмолвных озёр. Любит держать в своих ладошках мягкие кошачьи лапы. Любит прыгать по лужам и подбрасывать в небо ворохи осенних листьев. Любит шоколад с орехами и клубничное мороженное.
Но больше всего Счастье любит людей, самых обычных людей со всеми их суевериями и проблемами, семейными ссорами и застарелыми обидами, с их представлениями о жизни и о Нём же самом, с их медными кофемолками, хлопковыми рубашками, махровыми полотенцами, скамейками в парке, шоколадом с орехами и клубничным мороженным.
Оно любит их именно такими, какие они есть, здесь и сейчас, и Ему не нужно других. Оно не делит их на хуже или лучше, сильнее или слабее, смышлёнее или глупее… Оно любит их всех… Всех и каждого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271734
дата надходження 23.07.2011
дата закладки 24.07.2011
З твоїх очей падав сніг замість сліз,
і лишався позаду, наче непочуті слова.
Чи знала ти, яким білим він був,
м'яким, м'яким і білим, наче води?
Чи знала ти, яким холодним, kalt, він був?
Але він пік мені руки,
він пік мені руки, коли я йшов позаду
і збирав його,
він пік мені очі, коли я намагався
вбирати його у себе
(лише вбирати?) -
бо в тобі зібрались усі речі цього світу,
але ніхто не кликав їх по імені, ніхто не знав,
як і ти називала все снігом.
Твоя невимовна невпинність,
що я перетворював на сповнені кишені,
і плентався позаду і збирав,
і пекли мої руки, пекли очі,
але я збирав, збирав, збирав
твої сльози-
слова.
Чи знала ти, що він ніколи не розтане
у моїх кишенях?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263632
дата надходження 06.06.2011
дата закладки 23.07.2011
...якось я була небом...
місяць золотою сережкою впав у димар
і перекрив дихання цегляному велетню...
та він боявся ворухнутись,
щоб жоден потяг лихом не збився з шляху.
колись під моїм ліжком пролягали холодні залізниці,
на них шукали притулку вигадані істоти,
що мандрували з однієї ночі в іншу.
можливо й досі вони подорожують тими маршрутами
та ліжко вже давно перестало бути моїм.
якось я була небом і згадувала часи,
де могла існувати в серці цегляного велетня.
щотемряви його очі світились через моє безсоння
і він не впускав ранок на першу колію
та мене так вабила недосяжність...
не пам'ятаю коли це трапилось
та я перестала чути розмови нічних пасажирів,
опинившись блакиттю над умовним існуванням будинку...
загубила сережку...
гарний початок дня…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270832
дата надходження 18.07.2011
дата закладки 23.07.2011
Всі трикутники зникли в брудному озері,
з них я складала коло й ходила по ньому.
Аїд не блефує, ховаючи в роті козирі,
ковтаючи зрадників, щоб не ліпились коми.
Нікому не бачаться сни, не ввижаються ідоли,
а нам обирати себе, щоб по Стіксу разом.
Зі списку живих випадково мене хтось видалив,
здираючи з шкірою з себе нічну проказу.
Буває ж таке... тобі там не спиться весело,
а я собі далі малюю трикутники на ніч.
Це сонце до смерті без тебе мій дім запестило,-
Аїд нерухомий...світання... й від слів параліч...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262965
дата надходження 02.06.2011
дата закладки 17.07.2011
Ігор Вовк:
Падай, падай, падай в мої руки!
Із неба в непідкорену безодню.
Розривай на тілі одяг - пути,
Ті що сковані були тобою.
Роздягай свої нестримні мрії!
Вибухом впивайся в мою шкіру!
Говори, мовчи, кричи в безсиллі
Те, що твоя воля захотіла.
Ласунка:
Бери, бери, бери мої бажання!
Вогнем спалю твою сорочку!
До хрипоти зірву страждання
На вушко, ставши на носочки!
Тремтітиму вже несвідома…
На плечах готика котяча.
Я над тобою невагома.
Кричу, зітхаю, стогну, плачу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268926
дата надходження 06.07.2011
дата закладки 17.07.2011
Хто тебе просив в моє життя?
У брудних важезних черевиках
Прогулявся серцем ти великим,
Залишивши звалища сміття.
Хто пустив тебе в мій світлий храм,
Щоб зробити місце там відхоже.
Більше ти зайти туди не зможеш.
Я його спалила. Попіл сам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226346
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 15.07.2011
Щось змінилося… Крихітно-ясний,
Він з’явився і став перед тебе…
Наче іскра завбільшки із небо…
Розділив і з’єднав одночасно…
Ти пробач, та в молитві до Бога
На кривих поворотах дороги -
Нуль за себе, за тебе лиш трохи,
А все решта за нього, за нього…
Це не зрада, не прірва!.. Це наче
Перевтілення нашого раю…
Вір -ще більше тебе я кохаю,
Бо у ньому я теж ТЕБЕ бачу!..
8.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269201
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 15.07.2011
- Привет! Я так рад тебя видеть! Куда ты пропал? Целую неделю видно не было…
- Да захотелось освоить новый музыкальный инструмент. Сидел, тренировался, играл, оттачивал технику. Это уже четвертый.
- Ого, здорово! Не жалеешь ты жизни на творчество.
- Для духовного развития и целой жизни не жалко.
- Это точно…
- Ну а ты как? Закончил свои разработки?
- Да еще позавчера. В целом на это у меня ушло 15 дней, но думаю оно того стоит. Утром занес схемы в контору, завтра обещали наладить производство.
- Ну вот ты и оставил след после себя, горжусь тобой.
- Надеюсь это не последняя моя реализованная идея, еще пол жизни впереди!
- Я в этом уверен. Кстати, насчет пол жизни, через десять дней экватор, может как-то по особому отметим половину пройденного жизненного пути?
- Только за! Есть предложения?
- Мы так и не добрались до покорения горных вершин. Думаю отличный вариант. Сможем посвятить этому целый день.
- Прекрасная идея! Так и сделаем.
- Ну вот и славно. Кстати, не слышал последних новостей из области науки?
- Нет, а что там интересного случилось?
- Говорили, что ученые нашли доказательства того, что до нас здесь жили существа нам подобные.
- Да? Удивительно! И что же о них известно?
- По предварительным оценкам, они ничем не отличались от нас кроме одного момента…
- Ну, не томи! Что за нюанс?
- Они жили долго.
- Больше 180 дней!?
- Значительно больше. Существовало понятие года, которое заключало в себя 365 дней. 1 особь жила в среднем около 60 лет, но точного срока не было.
- Да ну, вранье, быть такого не может…
- Дело в том, что развивались они медленнее чем мы и до совершеннолетия, к примеру, им необходимо было прожить 18 лет.
- Хм, даже если это и правда, все равно, оставалось больше 40 лет осознанной жизни! Ты представляешь? 80 наших жизней! Как много можно было успеть… Наверное они знали и умели абсолютно все что только можно было! Черт, столько времени во власти… Уж эти ребята наверняка не тратили его впустую.
- Кто знает, может и так, но почему тогда их не стало?
- Да всякое бывает, катаклизмы, метеориты и прочая дрянь… Не думаю что такая удивительная цивилизация могла сама себя погубить. Имея столько времени в своем распоряжении, можно было бы развиться до такого уровня, что в конце концов добраться до бессмертия.
- Угу…
- О чем задумался?
- Да все о том же, о жизни нашей…уже почти половину прожили, а еще почти ничего не сделал… Всего 20 книг написал да научился играть на четырех инструментах…
- И это по твоему «ничего не сделал»? Пол мира с восторгом читают твои рассказы, с нетерпением ожидая продолжения! А сколько готовы целый день своей жизни отдать за присутствие на твоем концерте!
- Может и так, но никак не выходит из головы эта исчезнувшая цивилизация… Столько времени…
- Ну уже ничего не изменить. Нам отведено 180 дней. Ни много ни мало, но все они наши и как их прожить, решать только нам. Так что хватит попусту тратить время на подобные размышления! Хотел чуть позже показать, ну да ладно, я уже начал работу над новым проектом. Пойдем, посмотришь.
- Пожалуй ты прав, не будем терять время. Ну же, что там у тебя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269839
дата надходження 12.07.2011
дата закладки 12.07.2011
Вони не приходять до тебе у сні…
Та ти прокидаєшся поруч із ними.
Вони тебе терплять в нестерпні дні,
Коли ти готова вбивати й нищити,
І хай не читають твоїх віршів,
І люблять тебе не за гарні рими,
Та повну палітру своєї душі
Ти можеш покласти на їх полотнищі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269225
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 12.07.2011
я залию собі очі кислотою,
хай вони тебе уже не бачать,
крила целофана мерзлотою,
запакую. ангели не плачуть.
я розтовчу всі свої старі покої
жити тут вже більше нереально.
небо залишаю у спокої,
ангели ти кажеш ідеальні?
я тебе востаннє в лоба поцілую,
" ми побачимося ще мабуть не раз"
без брехні брехнею пожартую.
кислота уривки роз"їдає фраз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268582
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 05.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2011
Присвячується Джеку, який збудував дім...
Ось сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А це – легендарні й не дуже поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А це - майстер страху і гри VELVET CAT,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось ще ніким не підкорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось БОРОДА – думка зроджує рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось і ЛАСУНКА з своїми думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось ІГОР ВОВК пильно стежить за нами,
Який забирає ЛАСУНКУ з думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
А ось ЛЯЛЯ БО і щоденник її,
Яка не напише про ВОВКА ні грама,
Який забирає ЛАСУНКУ з думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
Ось CORVIN, який трохи дивний або…
Який зупиняється на ЛЯЛІ БО,
Яка не напише про ВОВКА ні грама,
Який забирає ЛАСУНКУ з думками,
Які в БОРОДІ вже прискорили рух,
В якому вирує нескорений ДУХ,
Яка час від часу чита VELVET CATa,
Якого цінують і знають поети,
Які кожен день закидають куплети
На сайт, що придумав ЮХНИЦЯ ЄВГЕН…
9.04.2011р. Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252747
дата надходження 09.04.2011
дата закладки 27.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.06.2011
Щойно розбилось дзеркало – випало з рук на підлогу.
Від цього втрачаєш віру, з-під ніг випускаєш дорогу.
Це ніби вертаєшся вранці на місце вчорашнього злочину.
Викручуєш власну совість, потом холодним змочену.
Обходиш калюжі на вулиці, до звершень втрачаючи смак,
І відчуваєш шкірою: щось у житті не так.
Що? На вершині відчаю борсаєшся у розпачі.
Холод тебе пронизує, ніч роз’їдає очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265953
дата надходження 19.06.2011
дата закладки 19.06.2011
...і ти невдовзі напишеш вірш,
і всі мовчання знесиляться.
І пробіжиться іржавий ніж
по зацілованим вилицям.
і ти напишеш мене як всі,
вкладеш у рими прострочені.
І десять тисяч нових месій
умруть при моєму народженні.
...і раптом стане словам тепліш,
і наші тіні замісяться.
Пишу тобі цей забутий вірш
іржею швидко на вилицях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265480
дата надходження 16.06.2011
дата закладки 19.06.2011
- это ли преступление? - улыбаться весело, змеистым чеширом скалиться в зеркало
и провоцировать взглядом на "лезвием и по венам", виртуально, в "реале" нет времени
пропущенных - семь. Непрочитанных писем - две тысячи сорок три. И в кошельке не разменяна
тысяча на "покурить" и на "выпить немного, чтобы тебя - два в глазах, да, 18 есть...
чего-нибудь крепкого мне"
ох черт, если бы можно только: алкоголем забыться, напиться, чтобы имя твое не помнить
и в квипе писать с ошибками: орфографическими, грамматическими, пунктуационными
не жизненными, нет, пожалуйста, без трагизма, без перехода на личности, без проводов на перроне
и на колени не падать, и не шептать никаких "люблю" вослед уходящему поезду
...получится, может быть
молиться по-своему, с Господом говорить по закрытой линии за каплей-другой не то вечности,
не то алкоголя. Рассказывать об учебе, о Машке, которая дура, о том, что с кем-то поссоришься
еще не сейчас, но в обозримом будущем, и ни словом, ни нотой, ни шепотом "где же ты?"
ничем не сказать, о том, что год назад, сто или даже вчера - влюбишься, но сердцем от бога не скроешься
даже когда у(с)покоишься
да, целоваться с кем-то, взапой, взахлеб, неудержимо, болезненно, в стены вжимаясь, полувлюбленностью
страстью в вены ширяясь, падая-падая-падая в глаза напротив, в них от инъекции "люб" тоже зрачки расширяются
за руки цепко, дыхание к черту, прохожие: смотрят пусть, смотрят, себя вспоминают, вслух говоря "ненормальные"
выключен телефон, или разбит о стену - нет никакой разницы, когда так ласкает, так дразнится, рисует стонами
гимн обреченности
чертово сердце, ты почему "по умолчанию" полигамно? перепрошить, настроить на обезличивание
и не-стра-да-ть, не срываться в другой конец города из-за одной смс, не-с-то-бой засыпать ночами
не оставлять на память, стирать фотографии, аудио и текстовые файлы, и не делать вид, по-настоящему не печалиться
в будущее не заглядывать, и не реветь в подушку, не плевать в душу и если платить за что - то по чеку наличными
что же так хочется удавиться то?
через несколько лет сметать пыль с замков, подбирать пароли-ключи, открывать давно позабытые двери
ладонями по стеклу, взглядами - по ночному городу, собою - по сердцу, стирая и шрамы, и ложь, и ошибки
солнцем чертить "люблю", улыбаться свободно, спокойно, открыто, вдруг оказаться рядом, лечь на твои колени
пальцами по плечу, и взглядом по взгляду, все рассказать, проговорить вслух, имена обозначить в титрах...
...это ли преступление?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264831
дата надходження 13.06.2011
дата закладки 13.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.06.2011
Закохатися в тебе?
Легко!!!
Чого погляд лише твій вартий...
Очі в очі і вже без жартів...
Мрії ввись... до неба...
Далеко!!!
Закохатися в тебе...
Ніжно...
Як в весну закохались квіти
Як хурделицю любить вітер
Бо любов і їй треба...
Сніжній...
Закохатися в тебе!!!
Тепло
Той вогонь у душі так гріє
Проти правил, що в кожній грі є
Лиш би разом... на небо...
В пекло...
Закохатися в тебе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264630
дата надходження 12.06.2011
дата закладки 12.06.2011
...дозволь скам'яні́ти...
сита підвищеним голосом,знищена-
тріщина свіжим струмком на долоні.
Майже сторонні, підкинуті часом-
ласа до спогадів в сірім вагоні.
Це передсоння наповнене страхом-
лахи діряві в кімнатній печері,
а на вечерю спішать сни далекі.
Реггі образ не почути нікому-
крапочку.кому,крапочку.кому,
Що тобі там до моїх майже вІршів?-
знищив себе? Повертайся додому-
крапля чорнила на пляшечку рому
й знову не спи, заспівають пірати
пісню про те, як звикаєш втрачати.
Тільки дозволь мені стати камінням
синім, холодним, вбиваючим мрії-
стати камінням для тебе на шиї...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264433
дата надходження 11.06.2011
дата закладки 11.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.06.2011
......................................"Чоловіки його віку нерідко цинічні,
......................................Люблять так, щоб на ніч. Цим, здебільша, і хваляться.
......................................Не говорять про вічне (це доволі логічно
......................................Для мужчин, яким вічність ярмом осідає на пальці)…"
(с) Ксенислава Крапка, січень 2011 р.
Є чужі, бо нестерпні (а може й нестерпні, тому що чужі…) –
І в очах щось не те, і на пальці світліш епітелій…
Скільки б серце не терпло, і як не моліться, чи не ворожіть,
Він однаково засинатиме у чужій постелі…
Відчайдушно чужі своїм, і втікаючі з дому,
Такі невиліковно самотні, і принадні отим, чим нудні,
Такі знаючі сутність жіночу, такі милі, смутні і стомлені,
І часами такі балакучі – про оте, чим такі мовчазні…
Є чужі, бо нещасні (а може чужі, бо щасні…)
І в очах щось не те, і в неділю немає часу їм,
Але скільки нам не пояснюй, і як не пояснюй,
Ми однаково щось «своє» їм дофантазуєм…
Є чужі безборонні, безсовісні, і безмежні,
Є такі, що не знають меж, і живуть на межі…
Ти летиш на червоне, начхавши на обережність,
На той бік, де живуть нестерпні чужі мужі –
Чи чужі, бо нестерпні, чи може, нестерпні, тому що чужі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262686
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 01.06.2011
Ти завше був і завше будеш,
В осліплому моєму серці,
Як спогади впадуть на груди,
Не кольорові, - чорні, мертві…
Я їх зберу в свої долоні,
Вони ж як байстрючата-діти,
Вже пусто так в моєму лоні,
Не зможу більше народити.
Це буде в серпні… Може в грудні,
Коли спекотність від вогню,
У снах звичайних сірих буднів,
Долоню цілуватиму твою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262566
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 31.05.2011
Вічність до наступної весни,
Мозку легше і спекотніш тілу…
Любий Купідоне, припини
В моє серце закидати стріли!
Бачиш, вже закінчився сезон,
Мало часу, планів забагато…
Кожен професійний Купідон
Має хоч колись відпочивати!
Має ж в тебе буть якийсь момент,
Планування, стратегічних рішень?
Може, вибрать інший інструмент?
Може, стріли підібрать ніжніші?
Має ж в тебе буть якийсь резерв –
І серця в запасі, й інші долі…
Ох мені на влучних і везе:
Купідон - і той роботоголік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262549
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 31.05.2011
лис сидит на крыльце, на самом верху рыжей ветки
московского метрополитена
предельно серые души
предельно серые стены
ничем не лучше
но лис сидит на крыльце, а не спит в клетке
не курит в окно, не режет вены, не глотает таблетки
и не возвращается в детство
даже на день
лис читает вчерашний вечер, рисует затейливые обманы
крапленые карты по судьбе раскладывает
и ни к чему-ни к кому себя не привязывает
не обязывает
крыльями в небесах не наказывает
сидит, да, и штопает раны
и края рваные
наивно порезанных в теплой ванной
нитей-вен
(разумеется, не своих)
лис молчит на ее "потом", не целует ни в губы, ни в сердце
читает Диккенса
солнце рисует на теплом асфальте
изодранными в кровь пальцами
так получается ярче
иначе и смысла нет
в этой-чужой весне
лис не спит уже третий день, лис не спешит в свой лес
не потому что наскучило жить,
просто лис сидит на крыльце
рыжесть средь серых стен
чуть-чуть не такой, как все.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261741
дата надходження 26.05.2011
дата закладки 30.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2011
Якщо вже зовсім чесно – не ванільна,
Люблю життя, і до свободи ласа…
І коли серце знову стало вільним –
Вже не спішу кричати «Вільна каса!»
Бо дишеться без зайвого в легенях,
Бо спиться уночі, і йде робота –
І хоч навколо й розвелось мішеней,
Та от стріляти зовсім неохота…
І трохи нудно бавитись у фею,
Тому я навіть чари призабула…
І каса вільна, тільки толку з неї,
Коли касир узяв собі відгула…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261913
дата надходження 27.05.2011
дата закладки 27.05.2011
- Ти мене любиш?
- Сьогодні так.
("Престиж")
Сьогодні я люблю тебе, люблю! –
А завтра… буде завтра… чи й не буде…
Ти воском на міжкриллі намалюй
Ескіз думок, субстанцію етюду...
І поки я губитиму думки
Цілуй мене, лови мої повіки,
Сьогодні я така, і ти такий –
А завтра… мабуть, будуть інші ліки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261519
дата надходження 25.05.2011
дата закладки 25.05.2011
Эти стены видели тонны писем,
Тонны слез и улыбок в два раза больше.
В этих стенах взлетали в такие выси...
Только падали, правда немного позже.
В этих стенах рыдали, и в них бросали
Пару сотен бутылок бедняги джина.
Может быть знаменитыми в них не стали,
Правда, стал хоть кто-то чуть-чуть счастливым.
В этой глупой комнате в старом доме
Обретались смыслы, рождались песни.
Тут мертвело все, что под знаком "кроме",
Исчезали пачками "но" и " если".
И в оконные рамы влетали птицы
Не зовя смертей, создавая лучших.
Открывались книги на ТОЙ странице
И влетали НУЖНЫЕ фразы в уши.
Так бы жить и жить, только люди - крылья.
И они порхают, пойми, порхают.
Расправляя перышки от всесилья,
Наблюдай, мол, как я тебя покидаю.
И не прав был Ной со своим ковчегом.
Согревались - да, но летели сольно.
Только стенам, теряющим человека
Каждый раз становилось безумно больно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261495
дата надходження 24.05.2011
дата закладки 25.05.2011
Залишся зі мною, дозволь собі бути щасливим,
Пробач собі погляди в вічність мого декольте…
Відкрию для тебе свою дивовижну властивість -
Що світло в мені і з небес, і з вогнів дискотек,
Що очі мої то яскраво зелені, то карі,
Що голосом то солоджу, то пророцтва пряду,
Що в небі не мали часу написати сценарій,
Тому я своє сьогодення творю на ходу…
Дитячі мотиви і ігри – прості і смішливі,
І байдуже скільки у стовбурі тому кілець…
І люди без зайвих занурень в пусті детективи
Поламаних доль, і мільйонів розбитих сердець…
У серці моєму є смуток, і сміх, і не тільки –
Там місце є кожному, ким у житті дорожу.
І те, що сьогодні у настрої міні і шпильки
Не значить, що завтра я не одягну паранжу… :)
Не знаю, чи то вже назавше, чи може, минуще,
Чи в серці моєму ще довго пробуде весна…
Залишся зі мною, не треба робити припущень –
Яка я насправді, бо й Бог цього, мабуть, не зна…
Бо треба любити без знаків питання, бо треба
Приймати таку, яка є – без сумнівних тривог,
Бо знаєш, я можу щасливою бути й без тебе,
Та ХОЧУ щасливою бути з тобою удвох!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260743
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 21.05.2011
Любить тебя не правильно.
Но все ведь относительно.
Нарушить эти правила.
Я думаю простительно.
Менять жару – метелями.
И прятаться от пошлого.
Помятыми пастелями.
Израненного прошлого.
По рельсам дней пронзительных.
Признания на станциях,
Так трепетно, волнительно,
Как - будто чужестранцами.
Бежали в такт биению,
Пылающего , гордого..
Не веря впредь сомнениям.
Решительными, твердыми,
Шагами.. Пусть не правильно.
И говорят: «Сомнительно»..
Но жить порой по правилам…
Безумно утомительно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260560
дата надходження 19.05.2011
дата закладки 19.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2011
Мне стало страшно засыпать в пустой квартире
Холодных рук касанья отрезвляют
вновь брошена…одна вновь в этом мире
И скоро тень души моей растает..
На память дни с тобою заучила
Теперь наверно не смогу забыть
Была лишь целью в твоем странном тире
Теперь на ощупь жить…или не жить…
Как шоколад на плитки поломалась
В одной руке обрывки бывших дней
Я сигаретный дым…
Я глаз чужих усталость….
и без Тебя..свой начинаю день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212519
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 19.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2011
Так хочу я знов цілувати
Усмішку твою пустотливу!
І буду стогнати, благати,
Даруючи щиру щасливість.
Відчути я знову бажаю
Твій пристрасний подих на тілі,
І, наче сніжинка, розтану
В обіймах твоїх ніжно-сильних.
Візьми мою душу у рабство
Тримай моє тіло в полоні...
Натхнення полине, мов казка,
В тендітні віршові долоні.
19.05.11р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260448
дата надходження 19.05.2011
дата закладки 19.05.2011
где-то на перекрестье: мир старый, мир новый, мир прежний
и я-или-нет - переделанный, перестроенный, передуманный
не-потерявшийся ни во времени, ни в отчаянии, ни в безмятежности
псевдо-лопнувшими и (нет!) не скрипичными струнами
словно бы здесь: сделал шаг, покачнулся, намеренно оступился
падение - повод летать, не больше, не меньше и не оправдание
я передумал, знаешь? Мечты не умрут, даже однажды сбывшиеся
и мертвые, те, что "когда то давно" - тоже вернутся в сознание
я порепетирую мне отведенную роль небожителя, а ты посмотри
как умело я строю судьбы, как точно и прочно чиню миры
не жадничай больше, mon cher, отпусти, занавес опусти титрами:
без моего имени, я - анонимный бог, слишком живой внутри
*
все. Пора. Заметки не на полях, нет, осс, вне игры
*
на пороге сидя, завязывая шнурки и на них - узелки на память:
чтобы после, куртку и сумку снимая со старой вешалки,
сунуть в руки сертификат на счастье, улыбнуться на равных
по губам - поцелуем и не-прошептать "люблю". For you, special.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259182
дата надходження 12.05.2011
дата закладки 12.05.2011
Ласунка:
-Ти мій забутий богом острів,
Причал для хвиль моїх стихій.
Самотність - твій останній постріл -
Незайманність сміливих мрій.
Ігор Вовк:
-Ты мой Бермудский треугольник!
Попал я в сеть твоих владений.
Я островок забытый Богом,
А ты души моей прозренье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258835
дата надходження 10.05.2011
дата закладки 10.05.2011
- … смотри, что вытворяет… Снова заснуть не может, жить не хочет. Уже почти решился, того… С балкона.
- Слабак! А ну давай ему злости, пока дырок много. Пусть унижает себя за то, что заснуть не может и жить не хочет. Завтра сломается, будет наш на всю жизнь.
…
- Ох, сильно ты его ночью растеребил, Первый. Еле ходит, вообще как привидение. Люди от него шарахаются, мешки под глазами. Гляди, заболеет, окчурится… А такой ценный источник. Так и прет силой…
- Ну брось ему подачку. Пусть наша позвонит… Та, которая на него вчера обиделась. Она то думает, что он ее оскорбил. А помнишь? Ведь сама завелась с полоборота, я только подтолкнул чуть. Да, Второй, учись... Вот смотри, сегодня он уже на все с ней соглашается, пятки готов лизать, повизгивает, тоскливо ему, не может один. Пусть сегодня встретятся, но ты ей навей, что он хочет от нее только секса, и когда он будет приставать, пусть она его пошлет. А потом пусть соседи придут. Только следи, что б он в этот раз ее не придушил. А то прадедушка помнишь как…
- Отошли на секунду, а он раз и ножом обоих. Такие два клиента были! Мегаджоулями у них качали. Звезды можно зажигать.
- Ну звезды пока рано… К таким нам не подступиться. А к обычным людям – легко. Да, Второй, людей надо беречь. Отдыхать отпускать. Главное, не давать нигде опомниться. Что бы не задумывались, ради чего живут. А те, кто задумывается – не успевали понять… Пора уже с 5 лет ставить наблюдателей, они сейчас чуть с ни с пеленок задумываться начинают. Привязки ставить. Отвлекать побольше…
…
- О, смотри! Счетчик зашкаливает! Как его прет! Сейчас взлетит! Ну, Первый, даешь премию за сегодня!
- Да не спеши, это еще не все. Главное, что бы не опомнился. Не дай – тьху ты, черт побери! – вдруг опомнится и снова влюбится, помнишь как месяц назад было! И все, и как отрезает, по нулям, все себе, поганец, оставляет!
- Ничего, я этого сученка, как облупленного знаю. Вот тебе, что б не закрывался, по мужскому самолюбию и быдлюка еще на улице! Пусть попрессует… Эк его скрючило.
- И все в копилочку. Зови Третьего, пусть посылку отправляет.
…
«Сколько же я времени теряю, просто переживая чувства? Терзаясь сомнениями, корясь угрызениями, самоунижаясь, прося, давая сам себе обещания на будущее, пытаясь изменить себя, перестроить до основания – и все равно, оказываясь у разбитого корыта перед жизненными неурядицами? Что изменилось во мне с того времени, когда я просто мечтал и жил? Но и тогда были неудачи, проблемы, ограничения – тогда казавшиеся непреодолимыми. Просто я вырос – и они сменились другими. Но в любом случае, мне было легче. Может тогда… Может энергии и возможностей было меньше, вот и било меня полегче?»
…
- …а самоубийцы что?
- До третьего круга. Там их выжимают до полного выпадения в одно измерения. Они все наши, полностью и безвозвратно. Сами такие правила установили – и в ихнем мире их все презирают, сами выбирают. Только некоторых героями называют, тех, что на войне кого-то спасли. И не знают, что те, кто там умирают, обычно так же жить не хотят и потому лезут на рожон. И войны такие же наши клиенты начинают.
- Слушай, а что, с каждого человека тянут?
- Абсолютно. У нас же сеть. Мы так с каждого и про каждого все знаем и все просчитываем. Мы то что – так, сошки, студента какого-то тянем, а высшие такое просчитывают… Народные волнения, столкновения, массовые страхи, эгрегоры, да ты что! Такие качели бывают! Не поверишь – некоторые в их мире даже нам подыгрывают, даже не замечая. Фильмы придумали. Сначала искусство было. Ну а потом, как обычно, когда его продавать стали… Сразу все их энергии и желания, и страхи определенны стали. В фильме же все наглядно – усваивают на подкорке, как им целоваться, как одеваться, как на войну идти. А у кого что не совпадает – он сразу чувствует, что не то что-то… Значит не правильно он что-то сделал. С книгами все не так легко было.
- Тут уже точно… Тогда главное было не давать читать много. А если читать, то не то. А то ведь были такие, книгочеи, твою растак, Бруно, гребаный бунтарь…
- И ты ведь тоже заметь! А сколько он тоже «бунтарей» создал! Тоже ведь, сидят себе дома и думают – а почему это я не бунтую? Все прогнило, надо строить новый прекрасный мир, подрывать основы! И терзается так рефлексией, годами. Сейчас уже даже в одиночку терзаются, а целыми компаниями, модно это стало. Музыканты им подыгрывают, пардон за каламбур, музыканты же все голодные бунтари у нас…
…
«Но ведь я все-таки рос. Все-таки что-то со мной происходило, какое-то движения. В первую очередь я выжил. Пережил это время, пусть это было и не очень сложно. До чего-то дошел, что-то создал. С чего я все время терзаюсь? Многие ведь и такого не имеют. С чего я все время хочу большего? Просто прожить хотя бы этот день… Спокойно».
…
- Эк чего захотел. Смотри, все спокойно делает. Даже улицу переходит по правилам, ничего не нарушает, всем улыбается и здоровья желает. Шаблоны рвет…
- Пусть отдыхает. Сегодня. Завтра что-то новое придумаем. И мы тоже отдохнем… Третий, пошли, в очко сыграем!
Третий молча мотает головой, отказываясь.
- Тьху ты, и тут интеллигенты… Ну так и останешься всю жизнь на побегушках. Садись, за меня подежуришь. Смотри, что бы ни в коем случае не приближался к окну. И на ментальном плане тоже присматривай.
Первый и второй уходят в каморку. Для демонов последнего порядка все организовано предельно аскетично – комната слежения с доступом к физическому плану, каморка для отдыха. Еще маленькая дверка наружу, для проверки. Всю жизнь они проводят здесь, не выходя наружу, только следя за вверенным человеком, от самого его рождения до смерти, и контролируя, что бы он исправно отдавал свой огромный энергетический потенциал в их руки. Раньше они не разговаривали, не играли в карты, не пили спиртного, и были все одинаковыми. Но как говориться – от кого поведешься… Жители планеты Земля навязали информационным сущностям много привычек физического плана, как например конкуренция и лидерство. Когда они начали называть друг друга по номерам, тогда все и стало ясно – Первый он и тут Первый. Второй ему подпевает. А Третий был какой-то странный, почти все время молчал и не обсуждал «начальство». Много наблюдал за «подопечным». Молчаливые и негордые всегда вызывают подозрение у крикунов. Поэтому Первый и Второй относились к нему настороженно, насколько это возможно при постоянном пребывании в одном замкнутом пространстве.
…
«Почему я не могу даже на пять минут сконцентрироваться на чем-то одном? Почему не могу выполнять простейшие ежедневные действия, не забывать о простейших обязанностях? В голове постоянно каша какая-то. Слишком много событий происходит вокруг. А если попробовать просто двигаться вперед, и делать в текущее момент только что-то одно, что мне хочется делать?»
…
- Странно. Что-то он стал спать покрепче. Да и днем как-то себя спокойно ведет. Слушай, вот индикатор мигает… Может до границы дойти.
- Опасно… И девушки больше нет, больше не через кого зацепить. Я знаю. Давай ему удачу какую-то подсунут. Пусть ему работу предложат, хорошую…
- Ты чего? Так же он совсем от рук отобьется?
- Черта с два. Сам увидишь.
…
- Точно. Заснуть не может… От радости. Все получается у него, все дела переделал, дома убрал, посуду перемыл… Эйфорирует. Сверкает. Ну так у него все быстро перегорит, и сил не останется на завтра. Уже планы строит на 10 лет вперед…
- Наше, все наше. Надо его приучать к мысли, что вообще не стоит голову поднимать, а жрать только то, что дают. Завтра обломаем его как-нибудь еще. Эй, Третий, сходи в каморку за бутылкой!
…
«Как ужасно… Как я мог такое сделать?»
…
- Вот, видал? Все. Можно спать спокойно. Переломался человечек. Будет до конца жизни спокойно работать на дядю. И на нас тоже.
- Слушай, а нам скучно не станет?
…
Прошло несколько дней. Неделя. Месяц. Бдительность тройки ослабла…
«Ради чего это вообще происходит?!»
И они не заметили, как их подопечный решился.
…
- Первый, первый, сюда, быстро! Сейчас сиганет, вызывай светлых, пусть спасают! Рано же ему еще!
- Та, твою мать, растудыть!
…
Остановили.
Непонятное чувство привело в три часа ночи парня на балкон общежития покурить. Как будто знак… Сам он не понял, да и не думал об этом. Главное, что спас какого-то идиота. А идиота забрали и увезли в больницу… Приехали родители. О чем то долго с ним говорили. С ним долго разговаривал умный человек-психолог. Он все понимал, и со всеми соглашался. Согласился вернуться домой и попробовать построить новую жизнь. Решить свои проблемы.
…
- Ну и как тебе такое? Чуть не упустили. Выкидывает фортеля.
- Зато его теперь и чувство вины перед родителями будет давить, за то, что он причиняет неудобства. И новую жизнь мы ему «поможем» построить…
Сколько это может продолжаться? Какими только личинами могут обернуться наши страхи и демоны? Первый и Второй выдумывали, а Третий наблюдал. Со странным чувством смотрел на бесконечную борьбу человеческой личности и окутавшей ее сети системы, направленной на отбирание ее жизненной энергии. На новые взлеты и падения, на бесконечную борьбу за жизненное пространство, за осмысленность действий, за осознанность поступков, за открытый взгляд в бесконечном поиске самого себя. Всего одного хотел этот маленький человек – понимания того, ради чего он живет в этом мире. Но каждую цель которую он себе придумывал, его демоны извращали и превращали в тягучую мучительную пытку, и он разочаровывался в самых светлых и красивых мечтах. От бессилия он бросался от одного учения к другому, везде чувствуя… Не обман, но какую-то недосказанность. Как будто все было верно, но какую-то ключевую часть убрали. Неудивительно – ведь и над этим уже много веков работали черти. И тогда он снова возвращался к началу и пытался найти ответ в самом себе. Проводил долгие вечера, наедине сам с собой, не желая никого видеть. Не хотелось тратить своего времени и таких драгоценных сил на бесконечные пустые разговоры с опостылевшими людьми. Да и черти легко помогали ему в его мизантропии, надавливая на больные места. И чем далее он погружался в самого себя, тем отчетливей в его глазах проступала отчаянная звериная тоска, легкая нотка безумия. Все тяжелей становилось обращать внимание на окружающий мир. Все сложней было на чем-то сконцентрироваться, легко разозлится и сорваться на том, что попадалось под руку. Пару тарелок разбить, например. И в его душе все продолжало расти непреодолимое желание поскорей покончить с этим, убежать с урока, словно бы он нерадивый ученик. Теперь он стал опытней, и знал, что не стоит делать это там, где его могут заметить. Лучше сделать это незаметно, в безлюдном месте. Почему-то ему хотелось уехать в лес, подальше от всех этих людей.
В это время дежурил третий. Он мог вызвать на помощь спасателей, мог повернуть клапан и слегка изменить реальность, например, что бы человеку кто-нибудь позвонил, кто-то очень для него важный… Но он просто наблюдал. Почему то сейчас ему хотелось оставить человеку его свободную волю.
Он лишь немного перераспределил энергетические потоки, тянущиеся от человека к ним. Сейчас энергия в них то рвалась бурным потоком, то падала почти до нуля. И продолжил дальше наблюдать. Как человек забросил петлю на ветку, затянул узлы проверил все… Но вот, что-то обрывается внутри, в мгновение наивысшего напряжения хочется вдохнуть еще и еще раз, хочется взглянуть поглубже и подальше, вынырнуть на секунду из необузданных страстей. Слабая догадка озарила человеческое лицо. Он посмотрел как будто в никуда, но на самом деле прямо на Третьего. На секунду пересеклись их взгляды, не в трех видимых измерениях, а где-то в иных, тех, которые мы чувствуем только душой. Возникла странная связь. Лишь на мгновение… И сразу закричала предупредительная сирена – человек вышел за пределы дозволенного, ушел за ограду! К экрану метнулись Первый и Второй, но было поздно. Что-то такое сделал Третий, что вся сила человеческой души сожгла их обиталище, выжгла дотла змеиное гнездо энергетических паразитов. Вместе с ними самими.
… Он ничего не помнил из того дня. Только то, что очнулся в лесу, лежа на земле и глядя в небо, Вышел не из беспамятства, казалось, что он проделал огромное путешествие, но человеческий разум не умел оперировать теми категориями, которые он там познал – абсолютной и бесконечной свободы. Свободы чистого сознания. Бесконечного путешествия фантазии. Но это словно исцелило его. Теперь он видел мир немного по другому, словно вылечил застарелую болезнь. Он встал и отправился домой, к новой жизни. Лишь на мгновение что-то в его душе отозвалось бесконечной любовью и благодарностью к кому-то… Кому-то, кто помог ему, пожертвовал собой ради его свободы. И легким звоночком на грани слуха пришел ответ от этого помощника. Своей жертвой он заслужил право на бессмертную душу и свободу от оков демонического шельта. Теперь они оба свободны от старых долгов. Может, они встретятся снова, уже как друзья или соратники?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258630
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Горячий сладкий чай
Наполнил мои вены
Ты спи - не замечай
Как дождь покрыл все стены
письмо я напишу
Эмоции приклею
И выброшу в окно
Пускай в конверте тлеют.
Зачем кричать словами?
Ведь сердце говорит..
Слова – они обманут
Глаза - надежный щит
А в чашке черный чай
Мой образ сохранил
Ты спи – не замечай
Что сердце мне разбил
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127035
дата надходження 20.04.2009
дата закладки 09.05.2011
Сам обираєш шлях свого життя,
І гарну долю змалку намалюєш,
Сьогодні маю інше сприйняття,
З уламків не багато набудуєш.
Силенна зграя луснутих сердець,
У кронах ясенів десь спочиває,
А нам шепоче грамотний мудрець,
Що власну колію хтось обирає.
Замало бачимо в житті обранців,
Із парадоксів ліпиться істота,
Уп’ялись в плечі лямки ранців,
І в кожному гойдається скорбота.
То як же так, чому не поскладали
З цеглинок знань широке майбуття,
Не всі, напевне, рівні шанси мали,
Важка хода до справжнього життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258538
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Поговори зі мною трішки...
Про небо чисте і блакитне
Десь там блукає сонце пішки,
яскраве, тепле і привітне.
А десь далеко сяють зорі
Та місяць світить білим-білим
Він довгий слід малює в морі
Й лишає небо спорожнілим...
У полі вітерець зірвався
І полетів. Його не видно...
Поговори зі мною трішки
Мені це дуже необхідно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258497
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Я любила його, я за нього заледве не вийшла,
Хоч і плакала хвилями розпачу в зайвих рядках.
І без сумніву, я в його серці найкраща колишня…
Чи шкодую? Ні краплі – без нього була б не така…
Я любила усіх, з ким проводила тижні і миті,
Дарувала себе, розуміючи – завтра нема…
Я романтикам квітла п’янким невловимим суцвіттям,
Ну а циніків з розуму зводив пахучий дурман.
Я любила на мить, і любила, чекаючи завтра,
Я втікала, аби зупиняли, і йшла, як раба,
Я була, як бур’ян, і троянда, фіалка, і сакура,
І зривали мене, не зумівши зламати стебла.
Я любила і так, щоб без слів, і сховавшись у мові,
Я і смерчем була, і невидимим бризом морів,
Я ділилася щастям, його розливала на совість,
В чашу кожного, хто моїм внутрішнім сенсом горів…
Я любила і свято, і грішно, і з острахом страти,
І мене засудити нікому я не бороню…
Я любила щосили, і вчилась любов відпускати,
Залишаючи в серці лиш пам'ять і іскру вогню…
Я любила завжди, і любов – то єдина святиня,
Що у зернах нових відживає з сухої стерні,
Із якої щомиті сплітаю чудне павутиння,
Полонити того, що від неба дарунок мені.
Я любила, люблю, і, допоки існую, любитиму –
Чи того, хто виловлює погляд під шатами вій,
Чи того, що не спить у інакшому вимірі світу,
Чи тебе, незнайомцю, що навіть поглянуть не смієш…
Бо повіриш чи ні, та для того я створена Богом –
Щоб любити, стираючи сумнів і перестороги…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258484
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011
Детка, ты делаешь в этой жизни что-то не то,
Где-то не там, как-то не так…
В твоих венах течет изысканный кипяток,
Но чертовски плохая тактика..
Твои мысли снуют причудливый лабиринт
из иллюзий и микросхем,
ты запоями поглощаешь адреналин
С кем-то не тем…
Круг размыкается, если его разомкнуть,
Выдернуть шнур, выдавить стекла и нервы,
Клетку открыть, освободив резервы
Врутренней желчи, мед превращая в ртуть,
Если по-настоящему отдохнуть,
Не на бегу, не притворяясь спящей –
Вечно готовой к чуду малышкой-тутти,
Вечно смеющейся, вестимо настоящей…
Черт, у тебя весьма симпатичен взор –
Этакой искушенно-наивной лани,
Плохо завуалированный восторг,
Суть откровенность помыслов и желаний,
Мир не совсем понятен и многогранен,
Торг неуместен, да, неуместен торг…
Детка, ты движешь эту планету не по оси,
Да, и ей непременно нужно понравиться,
Твой предшественник в этом деле был так красив,
Да ты тоже, пожалуй, мила (да, почти красавица),
Только он ведь воскрес – и тебе, пожалуй, не справиться,
Даже и не старайся, и не проси…
Как-то так получилось - тем, кого помнят хроники
и прочие мифы – не удалось избежать крестов,
Тебе суждено быть красивым цветком на чужом подоконнике,
А мир ожидает радости от цветов...
И еще, пожалуй, должна быть проста в уходе,
Только можешь быть уничтожена простотой,
Видишь, детка, такие, как мы, сегодня не в моде,
Может, стоило появиться лет через сто?
Да, похоже, ты все-таки делаешь что-то не то…
Может стоит писать попроще, и о погоде?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257680
дата надходження 05.05.2011
дата закладки 05.05.2011
Лишень вечорова сутінь
проникне за межі стін,
дійде до самої суті,
того, що ховає тінь
і місячнозубим круком
цей день заклює до мли,
ти візьмеш мене на руки
і винесеш з-під землі -
на вечір, на ніч, на вічність
на всесвіт твоїх долонь,
на ліжко, яке заклично
парує густим теплом.
Роздягнеш мене до болю,
до ран від ядучих снів.
Лежатиму під тобою
цнотлива, як перший сніг,
як схвилена плоть пустелі,
як тиша перед «АОМ»…
В глибокому ж небі стелі
дрижатиме слід мого
урваного крику – срібний,
тонкий до безмежжя нерв.
І все, що тобі потрібно –
не випустити мене.
Блакитноперисті птиці
обсіли цю волосінь.
І варто мене впустити -
вони розлетяться. Всі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229422
дата надходження 17.12.2010
дата закладки 04.05.2011
Мені нагадує про тебе все:
легенькі вітру пестощі з волоссям,
твої цілунки в них. А чи здалося?
Цілунок вітру в рай не занесе.
Проміння, зігріваючи вуста,
нагадує твої засмаглі руки,
що дарувать могли блаженство й муку...
вони, на жаль, лиш вигадка пуста.
Чарує аромат п"янкий весни,
вриваєшся ти вихором у сни,
твій погляд стільки почуття несе!
В твоїх обіймах шаленіє кров.
Невже оце і є любов? Любов...
Мені нагадує про тебе все.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257526
дата надходження 04.05.2011
дата закладки 04.05.2011
я у дУші
змиваючи душу
не заплачу, хоч плакати мушу
кляті краплі з волосся струшую
я вже вдома і все буде добре
та в зіницях
неначе криниці
все минуло ж... яка вже різниця
вже давно так не падала ниць я
хоч не впала й була хоробра
пусто в залі
всі здали вже залік
завалили мене - а що далі
дивні погляди, жарти невдалі
і без жартів - ідуть вже погрози
все в тумані
оцінкою манять!!!
та зібрала я сили останні
і коліном по центру у штанях
лише це підказує розум
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257353
дата надходження 03.05.2011
дата закладки 04.05.2011
До дня нашого весілля
ТИ МОЯ
Ти моя. Від сьогодні – назавжди.
Від голівки – до пальчиків ніг,
Від обману до чистої правди,–
Ти моя. А я твій оберіг…
Ти моя. Від світанку до ночі.
Твоя усмішка, ямочки губ,
Голос твій, що щебече й муркоче…
Ти моя. А я твій однолюб…
Ти моя. Цілу ніч, аж до ранку.
Твоя ніжність і ласка, й тепло…
Перетворю дружину в коханку !
Ти моя. Сонце ще не зійшло…
Ти моя. Ти моя господиня !
Доторкнися до мене, не стій.
То сумна, то весела красуня…
Ти моя. І, звичайно, я твій…
6.11.2002 Corvin
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193311
дата надходження 02.06.2010
дата закладки 03.05.2011
А небо отвечает мне водой,
Под перебор гитарных одиночеств.
Под первой едва видимой звездой,
Просто по имени, не вспоминая отчеств.
Запутав волосы холодною рукой.
Едва дыша на длинные ресницы.
Как хорошо, что этот не покой,
Не улетит, как желтые страницы.
Все это стало - рукописью дней,
Без глав и строк, последнее свиданье.
Cо стороны быть может и видней,
Каждой минуты новое желанье.
Я дорожу, хоть знаю, что нельзя,
Нам привыкать друг к другу - это больно,
Слово за словом, медленно скользят -
Улыбки. Только, слышится – довольно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249133
дата надходження 23.03.2011
дата закладки 03.05.2011
...ми самогубці. Ти - моя маленька смерть. (І.Бойчук)
---------------------------------------------------------
... міжсезонні спогади курсують в мені безтурботно-
подушки пропахли сльозами - сміюсь істерично.
Так ще не снилась понурість безлика й холодна,
навіть коли ти далеко й байдУже... незвично.
Навіть коли придивляюсь до мрій електронних-
скринька заповнена болем, відкриті конверти.
Плачуть розряджені ранком старі телефони
й просять померти... до вечора просто померти.
Ти яскравієш і блимаєш днями скляними,
я ж сутенію, позбувшись свободи і блиску.
Знищення файлів, мовчання з гучного режиму-
надто тремтливо, надто невміло і близько...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235839
дата надходження 19.01.2011
дата закладки 03.05.2011
Я что-то уже и не верю,количество этих встреч,
как разница поколений,как бремя уставших плеч.
Одна за одной, небрежно по вьющимся волосам,
а было когда-то-нежно,встречаться по голосам.
Искать золотые дюны,где не было и песка.
Обидно,что были юны,за окнами в ночь тоска,
разбрасывала покрывала,срывая остатки снов,
она то уж точно знала,каких не хватало слов..
И песенные мотивы,заканчивались и вдруг,
По ветру густые ивы,любви замыкали круг.
Дышали обиды в спину,бесчисленные города,
Меняли седую зиму,мне кажется навсегда…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257289
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 03.05.2011
Дочекалась зізнання і нащо?
Він моя чергова перемога
Я ж то думала буде так краще
Та у серці іронія та ще
Тільки, що мені зараз із того
У руках подарована квітка
Очі ж уперто рахують хмари
Хто це ж із них таке небо виткав
Як і чому так втікають швидко
Хмари - мого кохання примари
Хто придумав рецепт про клин клином
Хто ж це серце обводить круг пальця?
Один поруч... до другого лине
В грудях шипами коле стеблина
Наче на сцені... та без овацій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256793
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 02.05.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.05.2011
Я сходжу із глузду, а ти – на наступній.
Чому ж усміхаєшся звабі підступній
І просиш краплину узвару хмільного?..
Ти хочеш зі мною?.. чи випити з мого
Шаленого серця усе божевілля?
Бо знаєш – на ранок не буде похмілля, -
Лиш сяючі очі та стан ейфорії,
Приємні думки, що зсередини гріють…
Навчишся радіти, когось дивувати,
І буде цікаво – ніколи не знати,
Що станеться далі, бо бачиш напевно –
Ніщо не буває у світі даремно!..
Ти хочеш до мене по явній причині –
Лише божевільні бувають щасливі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257258
дата надходження 02.05.2011
дата закладки 02.05.2011
Міряв кроками відстань до місяця
Рахував всі зелені маршрутки
Думав - Люди туди всі помістяться?
А чи хтось таки лишиться тутки?
Годував пса бродячого кексами
Грав в міста сам з собою і в пісні
І з реклами знайомився текстами
В центрі міста у вечір пізній
Наш Біг-Бен грався стрілками з тінню
Точний час тому не побачив я
Видих, вдих, серце в п,яти, тремтіння
Ти прийшла.... на перше побачення
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231966
дата надходження 29.12.2010
дата закладки 02.05.2011
... ти мусиш бути завжди...
Стежка захаращена словами-
хтось не засне,
а хтось вже не прокинеться.
І знаєш, все напевно зміниться
та тільки не з роками
от і все.
Ти знаєш більше
ніж моє смішне всебачення,
діряве і невчасне "ДО ПОБАЧЕННЯ"
для того, щоб невпевнено піти-
КУДИ?
Ніхто в чеканні більше не гартується
і не смакує усмішок за так.
Дощами вмилась наша сіра вулиця
і не змовчав про спогади літак.
Відтак терпінням майже обезболена
не віриш в те, що вічність нам дозволена-
а я в це вірю...чуєш,тільки так!
Я срібло днів від тебе не ховатиму
і сліз дарованих уже не відберу.
Дитячі примхи вІршами лапатими
не перекреслять мою дивну гру.
Ці обіцянки змін -
політ словами-
ти мусиш бути вічно...
чуєш,мамо?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256935
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 30.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2011
Руйнувалися мрії-будинки картонні.
Вже тривога пливе у збентежені сни.
Іменний револьвер погляда з підвіконня,
Пропікають до серця,чогось,ордени...
А приходять зі снів золотаві погони,
-За Вітчизну й царя!-ніби чується десь.
Це вже потім:безглуздя провалля червоне,
Заплямована совість,загублена честь.
Запізнілих думок різношерста ватага
Не приносить тобі супокою тепер,
Лиш захаркала кров'ю забута присяга,
Нагадавши на хвильку,що ти-офіцер!
Всі дороги земні,наче канули в воду,
Залишилась одна,певно,надто тяжка.
Рубонуло,мов шабля,ти-ворог народу!
І здригнувсь револьвер,і...упала рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256897
дата надходження 30.04.2011
дата закладки 30.04.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.04.2011
Я не знаю, чи знов запалає,
Чи народиться щастя небесне.
І чи серце ранково заграє,
Чи душа після ночі воскресне.
Чи вуста відійдуть від цілунків,
Чи той лоскіт заграє на скрипці.
Я не хочу ніяких дарунків,
І сльози, що стікає по шибці.
Свою долю в душі заховаю,
Я років вже давно не рахую.
Знай, що я, тебе тільки кохаю -
Обнімаю, шаную, цілую.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254332
дата надходження 17.04.2011
дата закладки 28.04.2011
Пірнула в осінь....
Як в тихий смуток пірнула в осінь!
Щоб теплий вітер новини жовті мені приносив.
Щоб горде небо
Мене вдихнуло по саме денце,
Щоб розчинило в п"янкій безодні гаряче серце.
Упала в осінь...
Неначе в ніжність упала м"яко.
Сміявся ранок із того вчинку, сміявся й плакав.
Хотіла доля
Мене вернути й послала мрію,
А та злякалась... і заховалась мені під вії.
Летіла в осінь...
Летіла довго у вірну осінь.
Мене зустріли, м"яку й колючу, тумани босі.
Приготували
В долонях сонця із м"яти чаю...
Летіла в осінь... Лечу у осінь... Літаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256430
дата надходження 27.04.2011
дата закладки 27.04.2011
Нерозбірливий подчерк, чутливі зітхання,
Істеричні прокльони, сумні сподівання,
Купи сорому й стаху,і крихти надії
Соти творчості й вічне чекання події .
Сльози радості й щастя,та більше від болю
Небажання у дощ відкривать парасолю,
Прикрі сварки,сумні коридори суботи,
Пошук істини:може піти на роботу?
Сотні слів так невміло зав’язані в вірші,
Пальцізбиті об струни, ридання у тиші.
Дивні люди і танці, і квіти колючі,
Тихе соло.Паління.Прокльони жагучі.
Творчі ночі і ночі шаленого співу,
І уламки розбитого посуду й гніву,
Злі слова,теплі спогади,кадри на плівці,
Нерозбірливі погляди на мо́́́́їй сітківці.
Фотографії в кольорі,та більш чорно-білі,
І волосся русяве колись було білим.
У суботнії дні-ранок з теплої кави
Кольорові вірші грають в мізку вистави.
Гучно музуку так,щоб нікого не чути:
ні себе , ні тебе,звуки тиші забути…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255358
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 22.04.2011
Твоїх обіймів тонка межа – коли тремтіння іще не видало,
Коли ще друг, але вже не дуже - і не вернутись, і не спинитися,
І поки тиша переважа, і, мов незриме густе повидло,
Опала ніжність огорне душі, і залишається лиш молитися…
Ти поцілуй мене в той момент, коли самотність іще не скорена,
Коли ще крильцями тріпотить, і все відштовхує, і сахається,
Якщо кохати – то тільки вщент: щоб перед небом було не соромно,
Нехай блаженство триває мить, та як блаженно в цю мить кохається…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254104
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 16.04.2011
Chciałem zawsze zrobić coś dla świata,
Lecz tylko świat nie robił nic.
Minęła zima, wiosna, przyszło lato...
Umarła jedna z kołyszących nas dzielnic.
To życie może zrobić z każdym wszystko
I tylko miałem to, co mógłbym mieć.
To samo życie jest igrzyskiem -
Nie lubi, żeby człowiek kochał piec.
10.04.2011 roku Lwów
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252997
дата надходження 11.04.2011
дата закладки 11.04.2011
Ця пристрасть, розлита у глечики,
Така іронічно вільна,
Коли ми ще були малечею,
Я так тобі щиро вірила.
Ця сукня, з дощем і квітами,
І втома від танців поночі,
Нас тягне туди магнітами,
Ми слова не знаєм - «боляче».
Ми просто його не вивчили,
Бо ще вчителі не стрілися,
Згадай, як тоді під вишнями,
Нам легко жилось - раділося.
Згадай, як кружляли в сутінках
Без музики і без оплесків,
А потім я зняла сукню
І ми танцювали босими.
Не було дурного сорому,
І бруду - ні ані крихітки,
Той танець був не для гонору,
Той танець був не для критиків.
Заради весни і юності,
І зірки, що з неба падає,
В життя заплітали руни ми,
Руїни.. - хай інші згадують.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79538
дата надходження 15.06.2008
дата закладки 28.03.2011
Казалось жалость
Своё возмёт,
Но тебя это не касалось.
Какая-то шалость
Берет взлет,
А какая-то самую малость.
Откуда абсурда
Груда растёт,
И к чему эта жесть жестов-сурдо?
Жалость--приблуда--
Расчёт на тёть,
Только взятки с тех тёть,как с лиц пудра.
Касалось бестактностью
Волоса в рот,
Но кому-то казалось--абстрактность.
Так же и с юностью
В переворот
Вступают,как в мнимую странность.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224944
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 24.03.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2011
Ты говоришь я черствым стал,
И слышно грубость в разговоре,
Исчез веселых нот запал,
Категоричен теперь в споре.
Пропала нежность, добрый взгляд,
И сократились резко встречи,
Ты хочешь все вернуть назад,
Того, кто грел обняв за плечи.
Лишь про недавний разговор,
Мне кажется, совсем забыла,
Снять маску, быть самим собой,
Весь вечер ты меня просила.
Ну что же, я перед тобой!
Как ты хотела, настоящий!
Что, изменился? Не такой?
Чужой? А может быть пропащий?
Теперь, надеюсь, ты поймешь,
Что не смотря на ожиданья,
Намного чаще правда нам,
Приносит разочарованье...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215944
дата надходження 13.10.2010
дата закладки 22.03.2011
Б.К.
Твої світанки вічні, як душа.
Я гріюся у слові як у сонці.
Ти їх, ну звісно, іншим залишав.
А я пила і мед із них, і стронцій.
І падала у ноги дивних слів,
і плакала у слові і між ними.
А ти моїх боявся, наче злив,
бо не були в цвіту і запашними.
Гірка я. А світанки не такі.
Лиши мене у вечорі колишнім.
Часи, на жаль, даються узнаки,
а я ще згадку римами колишу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247888
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 21.03.2011
зміни плечей торкались важкими краплями,
від кожної з них лихоманило, аж трусило.
впертим і змученим, нам давалася сили.
так вектори оберталися в інший напрямок.
так ми ховалися, малювали свою територію:
крейдою коло, як хрестики-нулики в зошиті.
знецінювали свободу. не разом. умовно поряд.
замість істерик - "хочу" на вушко, пошепки.
досвід приймали від долі. як даність. як аксіому.
впивалися відчуттями мазохістично, тонко.
...не продавали душі і виглядали при цьому,
як діти із кульками ртуті на білих долоньках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244105
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 20.03.2011
Хтось нанизує сонця на барвисті крижини, ловить ніжність в долоні, пише вітром на скронях, я не стану у тронці підкоряти вершини, я лиш можу сміятись у твоєму безсонні… Я не з роду петуній на твоєму балконі, моє власне цвітіння має легше коріння, я готова лишити краплю сонця в бутоні, і легеньке відлуння у твоїм телефоні…
Хтось радіє з тобою, сумує з тобою, і тебе їхнє полум’я палить і гоїть… В мене з вічністю, знаєш, якісь перебої, я часами боюсь її ревних устоїв… Я не з тої породи, що чекає погоди, я не вірю в прогнози, пробачаю, зникаю, і у чашечці чаю залишаю тепло я, добру дозу глюкози, і пелюстку мімози…
Якщо боляче-терпко, я дістану цукерку, а чи замість пігулки подарую люстерко… Можу взяти за руку у пустому провулку, не помітити смутку, дать в обіймах притулку… Якщо якось заплачеш (ну, бувають невдачі), я накину на плечі може плед, може вечір, може вічності плащик, може плетиво речень.. місяць дивно доречний, трохи ночі на здачу…
Я любитиму щиро (а нещиро й не варто), коли серце нарозхрист, коли долю на карту, коли всупереч сенсу, чи супроти моралі, коли внутрішній цензор забракує скрижалі, коли спиниться вічність у своїй круговерті, коли зникнуть стандарти, у стан дерті затерті, я краплиною хмари твоїм тілом тектиму, я вплітатиму чари (як от ніжність у риму)…
Хтось сумує без тебе, самотній без тебе, і готовий тобі смолоскипом палати… Не плати мені небом, немає потреби, я готова любити тебе без оплати. Віддавати багато, і взамін не чекати ні найменшої влади, ні на мить, ні на йоту, і не довше, ніж хочеш, у обіймах тримати, якщо схочеш відчути безмежність польоту…
Хтось готовий ділитись, хтось – на тебе молитись, хтось – за тебе боротись, чи, бува, боронитись, чи тебе сторонитись, чи з тобою змагатись, я ж хотіла б навчитись, ідучи не вертатись… Щоби воском стікати на життєвий підсвічник, і пекти, і схолонути, зблиснуть востаннє… Я не вірю у вічність, лиш хочу для тебе бути в пам’яті вічним цвітінням кохання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248290
дата надходження 20.03.2011
дата закладки 20.03.2011
Так дихалось дитинством і безмежністю.
І цілий день – все літо – на дворі.
І не було ні грамика буденності,
А тільки диво – небо, ліхтарі,
Зів’ялі квіти, цуценя сусідське,
І водяний, барвистий, пістолет.
І ми тоді ще не уміли світськи
Вести розмову,
Тільки шкереберть,
Стрибаючи зі сміху на образи,
Такі що забувались водночас.
І ми тоді не думали ні разу,
Що промене оцей казковий час,
Що станемо ми стримано-дорослі,
І гойдалку забудем і квача
І колискові нам замінить проза,
І дивний сум поселиться в очах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211554
дата надходження 19.09.2010
дата закладки 19.03.2011
Хороший мой,
Куда-то дует ветер,
Луна висит тарелкою на небе,
В кроватках спят, в мечту уткнувшись дети,
И фонари зажгли другое время.
А мы бредем по скверам и проспектам.
Мы слушаем весенние приветы,
И нам так просто друг для друга кем-то
Быть самым важным на смешной планете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248169
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 19.03.2011
Мы мёрзли в нищете,
Сгорали от достатка,
Мы жухли в красоте,
В уродстве жили сладко;
Но падает листва,
И вновь цветут аллеи,
Пока любовь жива,
Во мраке жить светлее…
В.Стр@нник
http://vadimstrannik.ru/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247616
дата надходження 17.03.2011
дата закладки 17.03.2011
Штормом, чи штилем (чи штурмом під шпилем Ельжбети),
Навіть якщо закінчиться горизонт,
Навіть якщо ніколи не взнати, де ти,
Навіть у позамежності позазон…
Навіть коли закінчуються монети,
Навіть коли дзвонити вже не резон…
Море красиве навіть у не-сезон…
Навіть коли на шпальтах немає місця,
Навіть коли занадто безлюдно й темно,
Навіть коли приїсться чекати вістей,
І півжиття (півночі, півсну) даремно…
Навіть коли припиниться передзвін,
Куля земна підземною стане зовні…
Бог його малював із своїх сивин -
Море красиве навіть у повній повні…
Хочеш – то не стрічайся мені увік,
Просто одного дня зупинись над плесом –
Море – це сивий, стомлений чоловік,
Що любить людство разом з його прогресом,
Разом з його зухвалістю і слізьми,
Нищенням і себе, і своїх пророків…
Море красиве, хоч і не разом ми,
Навіть коли до нього мільйони кроків…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247144
дата надходження 15.03.2011
дата закладки 16.03.2011
В латах сверкающих, твёрдою поступью
Армия Ангелов облаком огненным
Шла, горизонт заслоняя знамёнами,
Плотно сплетёнными нашим смирением.
В ножнах покоилась, словом отточена
Сталь, закалённая нашим терпением,
Копья, литые в сердцах сострадания,
Путь освещали сиянием мудрости.
Шла по костям человеческой алчности
С грязью притворства и лжи перемешанным,
С хрустом вминая останки предательства
В пепел обмана и пыль малодушия.
Шла заступиться за голос отчаянный
Маленькой девочки брошенной в городе,
С мокрым от слёз и лицом, и ладошками:
«Мама вернись!.. Я прошу!.. Я люблю тебя!..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241601
дата надходження 17.02.2011
дата закладки 16.03.2011