Життя, мистецтво, просто мрії,
Заради когось добрі вчинки,
Вернуть в чиїсь серця надії,
І стати відблиском сльозинки.
В кімнаті тихо, в шибці-осінь,
Із інтер'єру: шафа й ліжко,
Бліде обличчя й біла простинь,
І очі дивляться у книжку.
Давно вже дівчина хворіла,
Ставало змученій все гірше,
І хоч життя у ній ще тліло,
Та відчувалось-його трішки.
Одна забава залишилась,
Маленький кущик винограду,
Лоза від вітру ворушилась,
Тож за вікном була відрада.
А час минав й дівча сказала,
Що буде жити до тих пір,
Допоки б осінь милувала,
Листком останнім хворий зір.
Про це почув один художник,
Що жив також у цьому домі,
Невдач своїх він був заложник,
Та мав здобутки не вагомі.
Художник цей не мав шедеврів,
Не мав замовлень і роботи,
Втомивсь дивитися на двері,
Втомивсь з невдачами боротись.
А час минав, дівча хворіла,
Й надворі осінь, непогода,
Ще й буря вітром закрутила,
У ніч постукалась негода.
До ранку дівчинка не спала,
Дивилась в нічку за віконце,
І небеса весь час благала,
Щоб був листок, як зійде сонце.
Не поспішав чомусь світанок,
Та все ж прийшов, як і завжди,
Зайнявся сяйвом свіжий ранок,
З мільйоном іскорок води.
І як же хвора здивувалась,
Коли побачила листочок,
Один-єдиний не зірвався,
Неначе добрий ангелочок.
Це додало дівчатці сили,
Й надію в світлі небеса,
І підняло слабку з могили,
Вернуло віру в чудеса.
А осінь справді розходилась,
І буря стукала в вікно,
Дощами, вітром дуже злилась,
А лист висів там всеодно.
Та тільки дівчинка не знала,
Що лихо сталося одне,
Земля художника ховала,
Ніхто не знав чому помер.
А той митець, насправді, впав,
Вночі, з драбини, в борю,
Був він дивак, ось так і пропав,
Казали: "загинув із дуру".
***************************
Дівчинка віру і спокій знайшла,
Очі життям палали в вікні,
Ось тільки в листка таємниця страшна,
Він - картинка-шедевр на бетонній стіні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286445
дата надходження 15.10.2011
дата закладки 17.10.2011
Заростає в душі, там де рай цвів, повільно осот;
Фраза милої сонце закрила, раптово, мов хмара…
Ти сказала мені: «Народись через років п’ятсот,
Зрозумію тоді, любий, може з тобою ми пара.»
…А півтисячі літ пролетить, наче спалах зорі;
Інші сни-сподівання пророчать, мов дивляться в воду,
Інші діти – не наші! – до вечора мріють в дворі
Що й вони через років п’ятсот пострічають свободу…
А півтисячі літ пропливе, наче бистра вода;
Інші душі ходитимуть світом, де рай розпустився,
Буде мрії ступати стрімка і всесильна хода… –
Зрозумію тоді, як я сильно в тобі помилився.
04.12.2010 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226435
дата надходження 04.12.2010
дата закладки 31.12.2010
Пустота…
Просто так не бывает.
Это значит –
Что-то прошло.
Пусть по кругу ходят трамваи,
Мне по кругу ходить смешно,
Мне по кругу ходить нелепо –
Оборвались рельсы души.
Как же пусто быть с человеком
Откровенно тебе чужим.
Календарь опадает жизнью,
Листопадом вчерашних снов.
Мои мысли, глупые мысли –
Ты их слушать всегда готов,
А понять никогда не сможешь…
Это значит – что-то прошло,
Это значит – диагноз ложен,
Это грустно…
И это смешно….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208421
дата надходження 30.08.2010
дата закладки 30.08.2010
На небі думають про море.
Свербіж в лопатках – це все крила.
Незвичний стан в глибинах неба,
А зазіхаєш на вітрила.
Немає хмар в морськім просторі,
Як в небі хвиль. Звучить типічно.
На небі хворі. Хворі в морі,
І парадокс, як утопічно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196480
дата надходження 19.06.2010
дата закладки 19.06.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2010
Продолжая тему о футболе
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195637
На Зеленом континенте
Плачут взрослые и дети.
Кенгуру уже не скачут,
А сидят и тоже плачут.
Крокодилы не кусаются,
Кролики не размножаются.
Равнодушная коала
И та с дерева упала.
Какая боль, какая боль -
Германия - Австралия 4:0
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196031
дата надходження 16.06.2010
дата закладки 17.06.2010
Ты – здесь.
Что вокруг – не для тебя.
Не любил темноту и спесь,
Но тебя не волнует заря.
Земля
В чёрном трауре дымных зарниц.
Сколько можно искать себя,
И найдя - снова падать вниз?
А стервятников – только свиснь.
Ты всегда недолюбливал мир.
Сам мечтал написать свою жизнь,
Но листы лет затёрты до дыр.
И война, что внутри тебя,
Принесёт ещё много потерь.
Снова в душу кто-то стучит,
Не откроешь – "вынесут" дверь.
После яркого дня – ночь.
Звёзды светят остатками дня.
Мир хотел бы взорвать смочь,
Больше всех ненавидел – себя.
После яркого дня – ночь,
И она вновь пройдёт без сна.
Мир твой – весь, от вершин до дна,
Но ты гонишь себя – прочь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148346
дата надходження 04.10.2009
дата закладки 05.10.2009
Пулеметная очередь слов
Очень скоро сорвется с губ,
Отодвинет душевный засов,
Обнажая сердечный сруб.
Подноготная взглядов всплывет,
Отпуская давящее НЕТ,
Что-то дрогнет внутри и вспорхнет,
Вырываясь на ясный свет.
Наконец-то покинув меня,
Облегченностью воздуха ввысь,
Мы расстанемся с ним навсегда,
Чтоб чрез миг еще больше сойтись.
И в сплетеньи несмелых слогов,
Развязав кольцевую петлю,
Я избавлю себя от оков...
Робко выдохнув слово "Люблю".
(05.06.06)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145781
дата надходження 17.09.2009
дата закладки 27.09.2009
його кохання ходить в коридорі
тихенько дихає в щілину у замку
сльози і смуток замкнуті в коморі
радість і втіха самотні у кутку...
зібрались разом, грають одним серцем
чіпають нерви, продають комусь
з*їдають мозок наче кров із перцем
і знову очі закриваються чомусь.
підкошує його шалена втома
і зводить скули, крутить від нудьги
над рівнем моря, сидить він далі вдома
і долю виставляє на торги...
втикає в точку, не зворушить оком
попав він у полон зелених стін
пропав... і з кожним людським кроком
не встане він ніколи із колін!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143020
дата надходження 26.08.2009
дата закладки 27.08.2009
Секунда взвизгнула на миг...
Прошла ещё одна минута.
Я не успел одеть пальто,
Внезапно стук... И дверь открылась...
Зажав в руке измятый стих
Мне до порога меньше фута...
Застряну здесь сейчас назло...
Чтобы Совесть смолкла и забылась!
В душе возник тотчас вопрос:
Зачем открылась дверь веранды?
Ведь в доме больше никого...
И мысли с логикой связались.
Соседский мальчик не дорос,
Чтоб приколоть такие фанты...
Тогда в чём фокус? Отчего
Открыты двери все ж остались?
17:16
28.03.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123755
дата надходження 28.03.2009
дата закладки 04.04.2009
Давай-ка встретимся, родная,
Поговорим о чём-нибудь,
Душе моей ты - дорогая
И долог наш с тобою путь.
В глаза посмотрим мы друг другу,
Застынем тихо, не спеша,
Часы пойдут повторно кругом,
Продолжим нежно мы молчать.
Нет слов, нам хватит ощущений,
Я вдох и выдох твой ловлю,
Биенье сердца, ты – Сирена,
Тебя безумно я - Люблю.
Не в силах больше удержаться,
В объятья пылко заключу,
Я не смогу с тобой расстаться,
Ты будь со мной, я так хочу.
Твоё желанье совпадает,
Зачем же нам вот так страдать?
Не уходи, я пропадаю,
Судьбу нельзя переиграть.
Мне без тебя весь свет не милый,
Ты – солнце мне и ты – луна,
И в небо к звёздам приподнимет
Любовь к тебе, что мне дана.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118513
дата надходження 27.02.2009
дата закладки 28.02.2009
Я увидел тебя у фонтана,
В знойный день, ты стояла одна,
И весеннего чувства волна,
Сбила с ног. И, героя романа,
Как из жерла шального вулкана,
Ты огнем обливала меня…
Своим взглядом влюбленным маня…
Ты с картины сошла Левитана…
Твои розочки губ, лепестками,
Очень нежно позвали к себе.
Кто-то в парке играл на трубе.
Мы столкнулись с тобою глазами,
Как корабль, дыша парусами,
Я на встречу к богине поплыл,
Но вулкан вдруг внезапно остыл
И мосты развели между нами…
Я в глазах твоих милых прочел,
Боль души, и немного печали.
Птицы в парке уже не кричали,
И трубач, что играл нам, ушел.
Тихо дождик весенний пошел,
В старом парке, где знойное лето.
Только я не прощу себе это,
Что тебя стороной обошел….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=93519
дата надходження 20.09.2008
дата закладки 05.10.2008
I. Убежать… Не надеясь на максиму «выжить»,
Только стать [на секунду хотя бы] свободным…
Под откос… Напролом… С переполненной крыши…
Но какой-то мудак из четы «благородных»
Изловчившись спасает…
Холодные слезы…
Это было безумно… И все же прекрасно…
Я отправлен в вагон, для приятия «дозы»
И в закуску – протухшей нарезки колбасной…
II. Убежать… Это кажется странной идеей…
Я опять поднимаюсь… Идти без оглядки…
Но елейная паства безбожно сильнее
С их дежурным вопросом:
- Ну как, все в порядке?…
- Безусловно в порядке… Спасибо.
-Не стоит.
Убежать… но дверей почему-то не вижу…
Я и сам не пойму, что творится такое:
Как по зову, опять…на холодную крышу…
III. Убежать… Эта лента однажды прервется...
Может быть я спасусь, оказавшись за гранью
Уходящего в бездну, холодного солнца…
Может быть я погибну до срока… Не знаю…
Есть один только способ распятия догмы…
Под откос… Напролом… Наважденье камланья…
…Очень сильный удар… Пожелтевшие окна…
И [стрелой] настигающий взгляд на прощанье…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89769
дата надходження 22.08.2008
дата закладки 01.10.2008