....тебе любопытно что в моих мыслях? отвечу: всякое....
ничего серьёзного, кроме... кроме самого плачевного: это реквиум по мечте...
и что я, собственно, плачу...
...у мечты всегда такой финал: она либо сбывается и её больше нет...
либо мы хороним её заживо, понимая, что всё это блажь...
печально... ну, да.... траур... а так ничего серёзного.... только всякое...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352251
дата надходження 22.07.2012
дата закладки 24.07.2012
Сей остатки моего времени,
Режь на части больной застой.
Тишина, как и я беременна
…………………...…..пустотой.
Перематывать, отутюживать
Тусклым взглядом знакомый фильм,
Где миндаль обглодал за ужином
…………………...…..Кентервиль.
Твои пули меня играючи
Заставляют двоить углы,
Я их сердцем ловлю, как бабочек
…………………...…..для иглы.
Разжигай угли слов несказанных,
В них, как в омут хочу упасть.
Нотный стан расчертила фразами
…………………...…..моя страсть.
Полуночная синь изрытая
В реку свесилась через мост.
Сорят звёзды сном малахитовым
…………………...…..на погост.
А луна как я… тоже глупая,
Ведь желанье у нас одно -
До конца своих дней нащупывать
…………………...…..в небе дно.
19 марта 2011 Петербург
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248245
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 29.01.2012
осень мне обещала, что ты с ней придёшь
я ей поверил. а не в твою дурацкую ложь
осень не врёт. она просто приходит ко мне
зная, что жду я её, даже вижу во сне
и когда она постучится дождями в окно
я улыбнусь, сварю кофе, включу ей кино
тихо спрошу: а где же наш общий друг?
осень мне скажет: выбирай-ка из двух
и я выберу осень. она мне подруга
она мне не скажет: любовь и разлука!
она будет со мной и меня не предаст
всё что есть у неё, мне отдаст
подбросит ещё мне немного тепла
спросит: с ума тебя ещё не свела?
и тогда я почувствую от лета усталость
осень мне скажет: прости, ОНА с летом осталась:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206445
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 18.08.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.08.2010
Мелом ведьмы очерчен круг…
Я привыкла к своей границе…
Где обычным движеньем рук,
Вместе с гримом смывают лица…
Где дороги протёртый жгут
Мне отрезал на счастье ветер…
Где софиты созвездий врут,
Что на небе нас кто-то встретит…
Где со шва немого окна
Каждый раз я хочу срываться,
Чтобы тонкой иголкой сна
Вышивать у луны на пяльцах…
Где у осени под шатром
Дождь целует тайгу капризно…
И плюёт ночное метро
Пустотой штампованных жизней…
Сосны душит рассвета нить…
Не сойти б с ума и не спиться…
Чтоб случайно не заступить,
За обрубок своей границы…
25 июля 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202579
дата надходження 24.07.2010
дата закладки 11.08.2010
Ты звезда моя тихая.........
.......и безнадежно далекая..........
Южный ветер, играющий
......гроздьями вишен.......
Сочная, ранимая......
....живая....НО...одинокая.
Гений солнца!....
...Лунной тенью обижен....
Быть с тобою хочу рядом!
...но сложно....
Разгадать не могу
твои бесконечные шифры.
Быть с тобою почти....
.....почти невозможно.....
Гейм из овер...Включен свет...
...........Титры..................
И горят лишь в опустевшем зале
Глаза твои ясные словно два уголька.
Почему ж до тла не сожжена ими вначале?
Затушила пожар в груди злого рока рука.
Ты звезда моя близкая....
.....но печальная......
Одиноко льешь свет
На мой сердечный недуг.
Неужели ни одна твоя струнка астральная
Не заметила, что ты БОЛЬШЕ...
..........чем друг?.......
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179754
дата надходження 25.03.2010
дата закладки 25.03.2010
Я хотел бы научиться забывать людей
Всех тех, с кем жизнь казалась ярче
Я стал давно умней, черствее, злей
Но всё равно романтик. Не иначе
Записки памяти сжигать я не могу
Всё то, что, было, выкинул в багаж
Рисунки и открытки, файлы берегу
Лет через пять почувствую мандраж
Когда найду открытку, иль фотоальбом
Я обязательно вздохну, открою
Вспомню что и как бывало. А потом
Я в сотый раз свой новый мир построю
Но опять же: на осколках старого. Увы
Я по-другому не умею, и наверно не хочу
Спустя года, всех буду называть на Вы
Тех, кто когда-то прижимался к моему плечу:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178638
дата надходження 19.03.2010
дата закладки 20.03.2010
В сером вельвете навыворот дырами –
окна.
Бр`ючины жмут осьминогое, мутное небо.
Улица девкой беспутной продрогла,
промокла.
Пыль устаканена снегом в белёсую
небыль.
Мартовским пряником пахнет шершавый кнут
ветра,
крепко отстёгивая карамельки на сдачу.
Ты поскользнешься – и дряблая
в стельку
пла(ц\н)е(н)та
взвоет расколотой щелью совсем
по-собачьи.
Ты не натягивай вещую шапку потуже –
просто послушай, как ты растекаешься
в осень…
Сам же накликал! Простуженный воздух послушен –
вторит и жмётся, и трётся, и кисточку
просит…
Ты в терракот горизонт разрисуешь бескровный
и по-кошачьи скользнёшь в ночниковую
п`устынь –
свесишь китайский фонарик на хвост монохрому.
Воздух догонит, проглотит, оскалиться –
вкусно!
Ты зазеваешься, марлей опустишься
низко
и распогодишься жидким заливистым
смехом
завтра…
Проснувшись художницей-имажинисткой,
будешь вычёсывать пса или шубу…
из меха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175673
дата надходження 05.03.2010
дата закладки 09.03.2010
Выпивай меня словно ром,
Как порочное ведьмино зелье…
Всадник–ветер бушует с похмелья…
Ночь по снам бежит босиком…
Лопнул мыльный пузырь луны…
Над звездою, повисшей как слива…
Поцелуй меня в шею игриво,
Подкрадись ко мне со спины…
Пар весны, завитый плющом,
Лижет тёплые мутные звёзды…
И об звёзды, как будто об гвозди
Зацепился ветер плащом…
Прикоснись ко мне нежно рукой,
Вылей сладкую дрожь мне на тело,
Я тебя поцелую, как Гелла…
Так же сладко и глубоко…
20 января 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167192
дата надходження 20.01.2010
дата закладки 21.01.2010
Така золота, з переливами
Як каша гарбузова під ногами
Ще вчора як грішила зливами
Сьогодні як замкнулась спраглою
У втомі ночі за замками світлими
Триматися за руки, так за руки
І дихати тобою, як повітрями
І слухати як серце б’ється в звуки
Зламати простір, час зламати
І йти туди, куди покличу
І знати, все про мене знати
І танцювати знову з ніччю.
Я просто так ховаюсь в тебе на руках
Від всього, що отак боліло
Одні ключі у двох замках
Одна душа, та інше тіло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165987
дата надходження 13.01.2010
дата закладки 14.01.2010
Ну, давай держаться за руки, смеяться как дети
Ты хочешь праздника, смеха и детской любви
Давай клясться друг другу в любви, и до смерти
Мы будем с тобою всю жизнь навсегда визави
Ну, давай мы подарим друг другу тепло и уют
Разукрасим всю жизнь нашу яркими красками
Давай будем слушать, как птицы счастья поют
И наполним мирок наш, счастьем и плясками
Я тоже устал от похабностей, этой вселенной
Я тоже ищу теплоту, доброту и невинность
Схожу я с ума очень медленно и постепенно
Я так обожаю всю эту ребячью наивность
Вот и нашёл что, искал, всё в полном объёме
И горе и радость, любовь, слёзы и боль
И вот я валяюсь, в блаженной истоме
А ты продолжаешь играть свою странную роль:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164291
дата надходження 04.01.2010
дата закладки 06.01.2010
Луна прядёт туман веретеном…
Вывязывают звёзды серебро для ночи…
Ко мне любовник-ветер влез в окно,
Чтобы ласкать меня под шелковой сорочкой…
Он любит целовать мои уста…
И россыпь локонов моих пропахших мирром…
Он знает, что моя лишь красота,
Воспета смелостью его полночной лиры…
Он каждый вечер из объятий звёзд,
Спешит ко мне одной, сгорая страстью дикой…
Он узнаёт мой дом за сотню вёрст,
На улицах сырых… остывших и безликих…
Но каждый раз, когда средь тусклых снов,
Бросает утро в ночь зари густой обрывки,
Он оставляет без причин и слов,
Меня одну в постели взбитой, словно сливки…
И лишь сегодня я прошу в бреду,
Не оставляй меня, порочный мой любовник!
Я за тобою вслед сейчас пойду…
И я во тьме рукой ищу свой подоконник…
29 декабря 2009
перевод Петра Кравчины на украинский
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273806
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163498
дата надходження 29.12.2009
дата закладки 29.12.2009
Связанные светом
Нераздельны мысли
В счастье! За ответом!
Мы в любви зависли...
И трепещет тело
От прикосновений
За окном все бело
Нет теперь сомнений
Мы не строим планы
Дышим лишь сегодня
Вам же ваши раны
Не дают покоя...
Открывайте души!
И дарите свету...
Снег в душе пусть кружит
Не нужны советы...
В новое начало
Мы пустились смело
Сущность нас связала
И любовь согрела...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162924
дата надходження 25.12.2009
дата закладки 27.12.2009
Я приду к тебе по лунным струнам,
По огням, блуждающим в дали,
По весне вскипающей и юной,
По дорогам, тонущим в пыли…
По полям, где розовое масло,
Вытекает струйкой по утрам,
По лесам, где солнце не погасло,
По давно забытым городам…
Я давно так, милый, не любила,
Мои крылья сломаны давно…
Моя жизнь была мне, как могила
И как жить - мне было всё равно…
Но теперь я скину эти сети,
Я тобой одним теперь дышу…
И дурманит так осенний ветер,
Будто сыпет в воздух анашу…
И пускай за это наказанье,
Рок – судьба начертит мне рукой…
Искуплю я всё… но как... не знаю…
Вылью душу я тебе строкой…
А с луны уже упали струны…
При луне открыты все пути,
Ветер бьётся в поле, как безумный…
Так ответь же милый, мне идти?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147914
дата надходження 01.10.2009
дата закладки 24.12.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.12.2009
Белёсо муарово хмурится питерский вечер –
нечасто сухой, многослойный на вкус, как Шабли…
По лицам гримасы расхожие сыпаны гречей…
а зерна от плевел… поди разберись… отдели!
Я помню, ты любишь ромашки… а песня про крейсер
будильнику снится по будням в семь тридцать одну…
Ты, кутаясь шалью джерсИ, оккупируешь кресло
с Эрнестом в обнимку… до дыр зачитавши войну.
Нахохлился нынче июнь воробьем-одиночкой…
А в прошлом году фонтанировал нам Петергоф…
Кокеткою ты... босоногого мило росточка...
по плитам скользила, смущая Самсонов и львов…
Писала стихи, нашептавши на ушко котёнку
о море – дарёной на счастье ракУшкой… плела
мохеровой нитью племяшке, наверно, кофтёнку…
Развёртывались в невесомости наши тела,
когда ты, к полуночи ближе меня поджидая,
роняла, как флаг, на паркет кружевное бельё…
и пригоршней веско ключи от нехитрого рая
торчали в замке, порастая под утро быльём…
Омлеты на завтрак… и кофе, душистый корицей…
А мы не сходили, родная, с тобой в Эрмитаж!
И невразумительный лепет: пора бы... проститься!
И мой... бестолковый желаньем остаться… кураж.
Ты мне осторожно всегда задавала вопросы…
ночами, возможно, слезами поила залив.
А я уносился… булыжником… и под откосы!
И, бряцая волей, как цепью… летел под обрыв.
В попытке меня приручить изощрённо, не к месту
утюжила… галстук! Готовила фрукты-фламбе…
Когда же, звезда моя, ты обернулась на Весту
и стала послушною, скучною Машей… папье?
А я ухожу… на минуту, на час, на неделю!
На завтра – билеты… уеду, уеду… на Дон.
Ты вздорная, знаю, но, всё-таки, умница, верю…
конечно, мой номер из памяти выгонишь вон!
Печаль свою женскую выкуришь улицам… Питер
исконным пейзажем тебя позовёт покутить…
А в Павловском парке ты встретишь пай-мальчика Митю,
который не в курсе, что ты без ума от марти…
Осёл я… Ты истину ищешь в воде с валерьянкой!
По капле из горлышка буду цедить я Шабли,
а урна проглотит ромашки, моя иностранка…
Пускай наши руки Невою мосты развели!
На что мне твой Питер?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156624
дата надходження 19.11.2009
дата закладки 25.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.11.2009
У вікно, місячними очима, зазирала тиха, тепла ніч. На кухні, за столом, сидів старий Макар. Перед ним стояв дідівський стакан і дві пляшки горілки: одна порожня, а друга наполовину повна. В баночці, з-під шпротів, тліла цигарка, над якою крутився тоненький струмок білого диму. Поруч стояло засалене блюдце з шматком черствого хліба. Біля газової плити сидів чорно-білий кіт і пильно стежив за своїм хазяїном. З крана дзвінко капала вода.
В стакан полилася горілка. Макар випив і, не кривлячись, почав жваво оглядати кухню. Крім кота нікого не було. Знов налив, знов випив і знов почав оглядатись довкола. Під столом не було, під стільцями теж, лише кіт з зеленими очима.
- Чого дивишся, ніби в припадку? – запитав він Барсика. Кіт навіть вусом не моргнув. Макар знов випив. Під столом нема, під стільцями теж. Він почав прислухатись. В тиші набридливо капала вода. Макар не стримався, підвівся на ноги, щоб міцніше перекрити кран, і, зробивши два кроки, полетів на підлогу, вдарившись головою об тумбочку. Якусь мить він лежав ніби непритомний, але невдовзі почали з’являтись ознаки життя. Він повільно відкрив очі і взявшись рукою за голову ледь вимовив:
- Оце загримів.
Старий підвівся і, злегка хитаючись, знов роздивився всі кутки тісної кухні. Нічого не побачивши, крім свого кота, який так і сидів, ніби статуя, Макар пішов на своє місце.
- Ти мені хоч що-небудь скажеш? - знервовано гаркнув старий до хатнього звіра сідаючи за стіл. Кіт заблискотів великими очима, але ні пари з уст. Раптом із-за холодильника вискочив волохатий чорт і виляючи хвостом запитав:
- Макар, хіба ж коти розмовляють?
- Ах ти - свиняче рило! - з неймовірною радістю защебетав Макар. - Я думав, що вже не з’явишся.
- Як же не з’явитись! – відповів чорт сідаючи за стіл. – Я, так як і ти, горю бажанням зіграти декілька партій.
- А де всі інші? – запитав Макар блиснувши карими очима.
- Ти ще стакан випий і вся дружня компанія тут як тут.
Макар швидко налив, випив і перевівши дихання почав довкола роздивлятись. В дверях з’явився чорт з головою цапа, а з-під стола виліз чорний бичок. Макар розвів руками і, щиро посміхаючись, ледь не заспівав:
- Нарешті всі в зборі!
Чорти з поклоном привітались і повсідались за стіл. Свиняче рило витяг колоду карт і почав тасувати. Макар, не спускаючи щасливої посмішки з уст, запитав у чорного бичка:
- Як там поживає чорноволоса відьма?
- В монашки подалася! – відповів той, чухаючи погризене вухо. Макар від здивування відхилився назад:
- Ба! І що тепер робитимеш?
- Я вже все зробив. Однієї ночі зайшов до неї в келію, в людському образі, бачу – молиться на колінах. Підійшов ззаду і ніжно провів по спині гарячими руками. Відчувши мене, вона забула всі молитви і підкорилася почуттям.
- Відтоді в монастирі і живе, - додав цап потираючи борідку. – Скоро монахом стане.
- Це ненадовго, - пропищав свиняче рило і роздав кожному по три карти. – Хто програє, той отримає ось цією пляшкою по голові. Всі погодились.
Чорний бичок першим відкрив карту. Випала шістка. В Макара висвітився туз, у свинячого рила валет, а цап перевернув короля.
- Хе-хе! – гордо захрипів Макар, гребучи до себе перший виграш.
Чорний бичок знов першим висвітив карту і знов шістку.
- Тобі, як завжди, везе! – насміхаючись сказав цап і поклав десятку. Свиняче рило перевернув вісімку і злегка посміхнувся. В Макара знов випав туз.
- Ніхто в тобі й не сумнівався, - невдоволено пробуркотів цап. Макар гордовито задер кирпатого носа й загріб виграш.
- Кидай вже свою шістку, - звернувся цап до чорного бичка. Той з якимсь піднесенням перевернув третю карту і всі гуртом засміялись.
- Тільки до справжнього чорта липнуть три шістки, - сказав бичок піднімаючи доверху копито.
- Це точно! - покивав сивою шевелюрою старий Макар.
- Хай йому грець! – загорланив цап перевернувши сімку. Свиняче рило висвітив туза і витріщив очі від здивування. В Макара знов випав туз від чого злість заблискотіла в очах цапа. Чорнявий міцно стиснув зуби й болісно видавив:
- Зараз будуть колотить.
Свиняче рило, не довго думаючи, схопив пусту пляшку й тріснув бичка по голові. Той скривився. Наступним вдарив Макар і передав естафету.
- Хто так б’є! – закричав цап встаючи з місця. – Дивись, як треба!
Він замахнувся й так лупнув бичка, що пляшка розлетілася на маленькі шматки. Скло задзвеніло по всіх кутках. Чорнявий похитнувся і з тріском пав ниць.
- Апокаліпсис! – вигукнув кіт лупаючи очима.
- Заговорив, собака! – закричав Макар сплеснувши в долоні. Свиняче рило, дивлячись на Барсика, почухав потилицю. Тут під столом почувся стогін бичка. Всі кинулись до нього й посадили на стілець.
- Оце удар! Оце я розумію! – хвалився цап своїм вчинком.
- Ось ти програєш, - почав Макар до цапа, - то візьму і зроблю з твоєї шкіри кожуха.
- Ага! - відповів цап сідаючи за стіл. – Не знаю, як там кожух, а от коли ти помреш, то з твоєї шкіри такого жупана пошию, що вся бісівська рать мені заздритиме.
- Пошиєш, пошиєш, - відповів Макар посміхаючись. Свиняче рило знов роздав карти і зайшов сімкою. Цап перевернув даму й злегка випрямився. Чорний бичок висвітив шістку й схопився за голову. Всі знов засміялись дивлячись на другу пляшку. В Макара випав король. Цап аж затремтів від злості:
- Немає на тебе справжнього гравця.
- Звісно ж немає! – гонористо відповів Макар забираючи собі виграні карти.
- Е-е ні! – закивав головою цап.
- Не говори так, Макар, - з серйозністю в очах прошепотів чорний бичок.
- Чому ж не говорити, коли я - непереможний?! Чи, може, в пеклі є така рогата худоба, що мені не по зубах?
- Так, є. – тихим голосом сказав свиняче рило.
- І хто ж це такий? – крикнув Макар стукнувши кулаком по столу.
- Не варто говорити його ім’я в слух. – сказав чорний бичок пройнявшись морозним страхом. – Це князь третьої ієрархії пекла. Сосуди гніву під його крилом. Саме він вигадав ігри, які існують в творінні.
Макар нахилився до чорнявого й тихо запитав:
- Скажи на вухо його ім’я.
Бичок теж нахилився й щось прошепотів. Макар пройнявся злим вогнем і підвівшись на ноги загарчав скрегочучи зубами:
- І де ж цей Веліал?!
Бісів ніби кип’ятком ошпарило. Вони з диким страхом порозлітались в різні сторони, що духу після себе не залишили. Раптом в дверях з’явився молодий чоловік з красивими рисами обличчя. Очі мав голубі, волосся довге й світле, а на тонких устах царила легка посмішка.
- Щось хотів? – запитав він Макара приємним голосом.
- Так, - ледь відповів той, повільно підіймаючись з місця.
- Можна пройти?
- Так.
Веліал пройшов і сів за стіл. Макар, не відриваючи від нього очей, теж сів. Між ними пробігла тиша.
- Роздавай! – вигукнув князь. Макар ніби прокинувся, взяв карти й почав тасувати.
- Я, звичайно, все життя за жінками пробігав, але визнаю, що ти красень, – сказав старий, зиркаючи на нього з-під лоба.
- Дякую, – відповів Веліал. – А чому ж на жодній не одружився?
- Не знаю? Мабуть гидко жити з постійною бабою.
- Гидко? Чи страшно бути відповідальним?
- Гидко! - знервовано відповів Макар роздаючи карти. Веліал просвердлив його холодним поглядом не спускаючи посмішки з уст.
- Що будемо робити з тим, хто програє? – запитав князь.
- Вигадай що-небудь ! Все одно тобі приймати удар. – впевнено відповів старий.
- Я люблю, коли щось ріжуть: руки, горлянку…
Макар звів бровами:
- Добре. Хто виграє, той відрізає пальця.
Вогняний блиск промайнув в очах князя.
- За тобою, мабуть, все відьмацьке кодло сохне? Так? – запитав Макар блиснувши щирою посмішкою. Веліал голосно засміявся і в знак згоди покивав головою.
- А що це в тебе за прикраса на плащі? Якась муха…
- Ця муха є свідченням найвищого ордена, - відповів Веліал.
- Ордена чого? Тамплієрів? – сказав Макар і покотився від сміху. Веліал нічого не відповів і перевернув першу карту. Старий так і залився сміхом:
- До вас, бісів, тільки шістки й липнуть!
- Так, липнуть, - відповів князь тримаючи приємну посмішку.
Тут Макар перевернув свою карту і поблід як привид.
- Шістка?
Не довго чекаючи, Веліал знов перевернув карту. Знов випала шістка. Макар одразу випрямився і теж висвітив карту:
- Знов шістка? – ще сильніше поблід старий, ховаючи тремтячі руки під стіл.
- Невже не очікував? – запитав князь, змінивши посмішку на суровий погляд.
- В мене такого ще ніколи не було, - відповів Макар переводячи подих. Веліал потягнувся рукою до останньої карти і перевернув туза. Старого ніби громом вдарило. В очах на мить потемніло, а на лобі виступив холодний піт.
- Не змушуй мене чекати, - твердо сказав князь, опустивши праву руку під стіл. Макар важко ковтнув слину і висвітив останню карту.
- Туз! – закричав старий, стукаючи кулаками по столу. – Туз! Туз!
- Роздавай, - перебив його біс, злегка посміхнувшись.
- Ні! Краще ти роздавай, бо я завжди собі погану карту підтасовую.
Веліал спокійно взяв колоду, добре перемішав і декількома майстерними рухами підготував нову гру.
- Це ж треба, - сказав Макар, дивуючись таким фокусам.
- Заходь першим, - сказав князь блиснувши холодним поглядом. Макар обтер піт на лобі й перевернув туза. Радість так і підкинула його на стільці. Веліал висвітив даму. Макар випрямився і перевернув наступну карту.
- Шістка? – прохрипів він сухим голосом відчуваючи, як серце відійшло в п’ятки.
- Король. - спокійно сказав Веліал перекинувши свою карту. Макара ніби струмом вдарило. Він відчув як похолоділа його рука, а пальця ніби ножем різнуло.
- Тягни останню карту, всесильний гравець. – сказав князь твердим голосом і знов опустив праву руку під стіл. Макар стримуючи тремтіння потягнувся до карти і перевернув її. В схвильованих очах заблискотіла шістка. Обличчя старого витяглось і поблідло як у смерті. Веліал дунув на свою карту і перевернувся туз. Макар так і скорчився в три дуги, дивлячись на князя крізь раптові сльози.
- Ложи пальця. – твердо сказав біс. Макар навіть не ворухнувся.
- Ложи пальця! – гаркнув князь, як дикий звір. Макар стиснув губи, до яких вже встигли дотекти краплинки сліз, і положив вказівного пальця на центр стола.
Веліал різко скочив з місця і, блиснувши важким мечем, рубонув жилясту руку біля самого ліктя. Гаряча кров бризнула старому в очі.
Макар прокинувся лежачи на підлозі. Кіт сидів біля його руки й лизав пальця. Гравець різко підвівся на коліна й налякано схопився за праву руку.
- На місці. - прошепотів він і тричі перехрестився. Його погляд тривожно пробігся по кухні. Все було на своїх місцях. В тиші дзвінко капала вода. Макар подивився на свого кота, що спокійно сидів навпроти, й тихо сказав:
- Мабуть перепив.
- Мабуть. – відповів Барсик.
11.11.09.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155233
дата надходження 13.11.2009
дата закладки 13.11.2009
– Она... как Миллер, хотела кекса по вертикали…
– К чему ты клонишь?
– И, может статься, на выходные к соседке Вале
махнёт в Воронеж…
– На ужин – вирши? Наверхосытку, наверно, суши
и две сосиски?
– Положит в сумку чулки и джинсы, бельё получше
и пару дисков…
– К чему метаться? Остынь, родная, меня послушай
разок хотя бы!
– Увы, конечно, она не знает иных отдушин,
чем party-club'ы…
– Ты промахнулась… неинтересно! Забавы ради
не увлекайся…
– Она, как тесто, сомнёт подушку… и на ночь глядя
листая глянцы,
она затихнет к утру поближе со сном в обнимку…
– Не в этом дело!
– Она хохочется истеричкой, на фотоснимки
роняя тело…
И на дорожку она присядет…
– Кого хоронишь?
– А на вокзале
её тот самый воскреснет поезд Москва-Воронеж…
– А вещи?
– Вале...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154713
дата надходження 10.11.2009
дата закладки 12.11.2009
Разряд!
Сколько ночей я не спала подряд?!
Кошмары ночные выровнялись в ряд.
Ждут, когда я посмотрю в глаза
Гроза!
Гром наполнил дом. Слеза
Режет солью. Да, я, может, и не за...
Зараза!
Можно было сразу
Сказать, что тесно тебе здесь.
Не знаешь брода - и не лезь..
Я против!
В голове прострация.
Кто вызовет любви моей реанимацию?
А в день знакомства так цвели акации.
Дыши!
что, нет совсем души?
Как нет? Это только не со мной...
Ведь греет что-то в области груди зимой.
Разряд!
Темно. Что пациента ждет?
Порог "5 звездочек" отеля?
Нет, пациента ждет отныне
Лишь свет в конце тоннеля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152629
дата надходження 30.10.2009
дата закладки 30.10.2009
М.Н.
Длинный, протяжный как стон, коридор...
Тусклые блики...обрывки из фраз...
Тени химерны, как жизненный вздор,
Красные веки... слезящихся глаз.
Трепет души и пустой разговор,
Хищная зависть, прерывистый сон...
Прорези в черном, нависший топор,
И холодок...где-то там, далеко...
Падать не страшно во сне... с высоты!
Кости вонзаются в мягкую плоть...
Это пятно, на асфальте - не ты!
Ты же хотел...жизни брюхо вспороть?
Крики вокруг, как смешна суета...
Свет - ослепителен, резок, тяжел...
Плачет с надрывом в углу... простота...
Кажется, все! Пустота! Он - ушел...
Октябрь 2009.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152327
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 28.10.2009
Насувалася нічна гроза. В невеликій кімнаті художника, яку сміливо можна назвати майстернею, було тихо. По всіх кутках жовтогарячим кольором палахкотіли свічки й сіяли навколо себе легке освітлення. Посеред кімнати був розміщений старий диван. На ньому, в пишному, білому платті, лежала дівчина з обережно розкинутим золотим волоссям. Спокійний погляд блакитних очей дивився перед собою, а з тоненьких уст сочилася кров. Її оголена, молода, білосніжна рука, звисала до підлоги й маленькими пальчиками торкалася леза ножа.
За вікном засвітила блискавка й залила кімнату холодно-синім світлом. В дальньому кутку стояв мольберт, за яким працював молодий, темноволосий художник. Він з насолодою робив обережні мазки по палітрі і час від часу, гарячим поглядом, зиркав на свою музу.
- Кохана! – раптом порушив він тишу піднесеним голосом. – Ти не уявляєш, якою успішною буде ця картина. Всі попередні роботи проти цієї – пуста мазанина! Ось побачиш, як вона нас підніме на ноги. Вся слава буде за нами. Тоді я зможу купити тобі дорогий рояль.
- Так, коханий, так, – почув він у відповідь ніжний голос.
- Ти будеш мені грати свої улюблені пісні, а я даруватиму тобі польові квіти. Ти ж їх так любиш. Не смійся, бо мій пензлик якраз на твоїх витончених устах. Ах, які ж вони в тебе… а кров, кров… Кохана, ти тільки поглянь, як ми чудово розмістили кров! Це буде справжній шедевр! Тепер ми доведемо всім, що наші роботи заслуговують пошани.
- Так, заслуговують.
Раптом за вікном роздався тріск блискавки, а за ним і сильний удар грому. Важкі краплини забарабанили по підвіконню. Хлопця труснуло. Він припинив малювати і завмер як статуя. Обличчя його витяглось і стало блідим, а в очах спалахнув страх.
- Милий мій, не бійся, це лише звичайнісінький грім. Він не завдасть тобі ніякої шкоди, - почувся голос коханої від чого хлопець ніби прийшов до тями. Легка посмішка зійшла на його уста.
- Так, лише грім, - заговорив він ледь тремтячим голосом і якось розсіяно почав розглядати картину. Шум дощу змішався з запахом фарб і розбавив атмосферу більш романтичними тонами. Легке шарудіння жіночого одягу пробігло по тихій кімнаті. Всі свічки одночасно затріскотіли і тоненькі ниточки чорного диму закрутились в повітрі. Невдовзі на другому поверсі залунав рояль. Художник почув знайомі акорди й злегка посміхнувся.
- Знов не стрималась і втекла грати.
Він тремтячою рукою зробив декілька мазків, потім поклав фарби на стілець і пішов на гору. Піднявшись по сходах і пройшовши темний коридор, хлопець відчинив двері і увійшов в невелику бібліотечну залу з тусклим освітленням. Посередині був розміщений письмовий стіл, на якому горіли три свічки, а поруч нього стояв і рояль. Дівчина, сидячи до коханого спиною й легко коливаючись під ритм музики, грала на улюбленому інструменті. Він же, не зачинивши двері, тихо підійшов до неї. Відчувши його тепло, дівчина різко підвелася й кинулася в теплі обійми.
- А давай потанцюємо, - сказала вона ніжно дивлячись в його карі очі. Він без розмов міцно притиснув її до себе і вони в легкому пориві закрутили вальс.
- В тебе чудово виходить, - сказала вона маючи лагідну посмішку ангела.
- Але ж ти знаєш, що я не вмію танцювати.
- Так, знаю.
- А ще я не вмію забивати цвяхи.
- Не вмієш.
- А ще…
- А ще ти не вмієш готувати каву, - перебила вона й засміялася.
- Так, не вмію, - відповів митець і сам засміявся.
- Пам’ятаєш, як на нашому весіллі мене викрав твій найкращий друг?
- Так, мені це не сподобалось.
- І те, що на мене постійно дивились чоловіки, тобі теж не подобалось.
- Ти ж мене знаєш, - сказав він сором’язливо.
- Так, знаю. Але мені все це байдуже. Головне, що ти поруч.
Вони різко зупинились. Дівчина легким дотиком руки провела по його злегка небритому обличчю і кінчиком гостренького носика потерла по сухих, гарячих устах.
- В тебе жар, - сказала вона схвильовано й притулила свою тоненьку руку до його лоба.
- Коханий, ти весь гориш. Швидко спускайся вниз, а я зараз спробую віднайти якісь ліки.
- Добре. Вже спускаюсь. Тільки не барися.
- Я миттю, - відповіла вона блиснувши тоненькими рисами чарівного обличчя.
Хлопець посміхнувся й відпустивши її з теплих обіймів вийшов з кімнати. Він почав сходити донизу, як блискавка засвітила по всіх кутках будинку. Раптом роздався сильний тріск грому. Таке відчуття, ніби небеса розірвало навпіл. Митець зупинився. Холод пройшовся по спині від чого тіло судомно затремтіло. В очах його попливло, а потім настала густа темрява.
- Де світло? – прошепотів він схвильовано. – Чому свічки потухли?
Знов по кімнатах спалахнуло яскраво-синє проміння і знов грім сколихнув змертвілу оселю. Хлопця сильно труснуло від чого похитнувся назад і впав на сходи. Він принишк і лише чув, як сильно колотить його серце. Раптом відчуття чиєїсь присутності з’явилось в будинку. Мороз пройшовся по спині художника. Він якомога тихіше підвівся, стримуючи різкий подих, і обережно спустившись донизу увійшов в свою робочу кімнату.
На журнальному столику горіла лише одна єдина свічка, а поруч, на дивані, продовжувала лежати його дівчина. Освітлення було досить тусклим. Спалахи блискавок падали на меблі, картини і вимальовували видовжені тіні різних предметів. Хлопець тремтів і ледь тримався на ногах. Краплина холодного поту скотилася зі скроні. Він повільно рушив до коханої, не спускаючи з її обличчя своїх зволожених очей. Вона лежала нерухомо й скляним поглядом дивилася на мольберт. Не пам’ятаючи себе, художник підійшов до неї, повільно став на коліна й тремтячою рукою торкнувся її тоненьких пальчиків. Неприємний холод взяв за живе. В очах заблискотіло лезо стального ножа від чого обличчя гірко скривилось, а сльози хлинули по щоках. Хлопець, зібравшись з останніми силами, підняв голову й подивився коханій прямо у вічі. Тут серце і занило потягнувши на себе всі судини. Він підніс руку до її обличчя й провівши тремтячими пальцями по блідій щоці, прийняв з її шиї пишні кружева. Крик так і застряг в його душі, коли побачив глибоко розрізане горло і калюжу темної крові на дивані. Він різко посунувся назад і впавши на підлогу вдарив рукою журнального столика. Підсвічник захитався й за мить опинився на паркеті. Свічка не потухла, але так затріскотіла, що чорний дим повалив як із заводської труби. Хлопець міцно схопився руками за своє довгувате волосся й щосили потягнув його. Він хотів кричати, але тільки тоненький писк виривався з середини. Тут його ніби струмом вдарило і відчуття чиєїсь присутності злегка скувало тіло. Раптом у вухах загримів могутній сміх могильної безодні, від чого душа ледь не вискочила з тіла художника. Він щосили закрив вуха руками й дико зціпив зуби, але марно. Сміх продовжував наростати, заповнюючи своєю величчю всі кутки темної оселі. Неприємний запах сирої землі закрутився над тілом митця. Хлопець не витримав і впавши в стан божевілля щосили закричав:
- Ні-іііі…!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152261
дата надходження 28.10.2009
дата закладки 28.10.2009
Поутру разольется атласом
полновесных душистых блинов,
ароматом топлёного масла,
припорошенного толокном,
полнокровной румяною шаньгой,
хлебным квасом, парным молоком,
распогодится машкой-да-ванькой
в череду луговых святляков,
ошелковится желтой морошкой
в голубиковый сладкий горох
солнце в узком проёме окошка,
настигая дремоту врасплох.
Босоногой измерю походкой
по тропинке десяток шагов
и увижу я дедову лодку
меж кисейных со сна берегов.
Раздушился вальяжно шиповник
на помещичий, верно, манер,
а бабуля всё вертит половник –
варит северный гюльбешекер.
Здесь по осени ягода бродит
по болотам брусничной дугой.
Под ногами слоится порода
белокаменных пористых мхов.
До сибирской тайги недалёко
и до тундры – ладонью достать.
Здесь неприторным клюквенным соком
пропитались леса в благодать.
Простоквашею полупрозрачной
расстилается сытый туман.
И берёзы в тоске многозначной
обнимают разрушенный храм.
Некрещеная, словно нагая,
в деревянную церковь войду.
И, в Арх’ангельщину прорастая,
православию, слову, Христу
укоризненно не потакая,
не прошу о прощеньи ни зги!
А земля, всяким вздохом родная,
двуединым – спаси, сбереги,
с послевкусием сочной загадки
на кресте из хозяйских корзин
в земляничную радость распята.
Медоносные шапки рябин
тут, на П’абережье, как ожоги,
провисают в подкожную муть.
И Онега, до дна недотрога,
Ни на йоту не может свернуть…
После баньки, да с веничком терпким,
я к реке побегу голышом.
А изба самоварчиком крепким
напоит мятным чаем потом.
Как от вкусности челюсти сводит
в киселе да в ржаном пироге!
А грибные слепящие воды
отозвались маслёнком в горшке.
В деревенскую с редькою тюрю
сгустки м’якиша крошены в срок.
Ладно скр’оен калитки, гипюром
теста поверху шитый, кусок,
начинённый черникою полно.
Грузди солоны, резок лучок
в кулебяке… Кому-то скоромно,
ну а мне – на здоровье и впрок!
Здесь от русскости ноет и гложет
комарами, дождями в покос…
Здесь иное волнует до дрожи:
урожай, изобилие рос,
заготовки, дрова и рыбалка –
сёмги нерест и нельма в реке,
чтобы печь – как часы, да русалки
не узреть на беду вдалеке...
Как от русскости северной зыбко!
Но не справиться здесь одному –
и суровы на лицах улыбки
у Некрасовых… в каждом дому.
Всё мне, кажется, снятся берёзы…
Я открою глаза – тополя.
Слёзы, грозы, занозы, неврозы...
всё проходит! Оставьте расспросы!
Я приеду. Встречаешь?..
Твоя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144413
дата надходження 05.09.2009
дата закладки 18.10.2009
Характерный звук металла по стеклу
Из души моей, измученной, доносится...
Это - Я... мое,скребется, выйти просится...
И чего ему неймется - не пойму.
Я себя, верней Его - не обижал!
Поил, кормил, стихи читал из лучшего...
Я, это Я... мое, всегда с собою брал,
А, это Я... мое, меня совсем замучило...
Натура слабая моя, ни дать, ни взять
Ему досталась от меня еще с рождения...
И, Я... мое, терпело долго унижения,
А, вот теперь, надумало сбежать!
Но, Я, без Я, без моего - не проживу!
И, что теперь - мне взять да и повеситься?
Но, Блейлера моя, сказали - лечится...
Но только не во сне, а наяву...
(упрощенная версия)
Болезнь Блейлера - шизофрения,прогредиентное психическое заболевание, протекающее с характерными изменениями личности, выражающееся в утрате единства личности, потери связи с реальностью, характерными расстройствами мышления и развитием бредовых и аффективных расстройств....
26.08.09.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150624
дата надходження 17.10.2009
дата закладки 18.10.2009
Не можу написати правди
І з неба летить цукрова вата
Немає нічого «назавжди».
Сьогодні у нас кругла дата.
Ти хочеш пришити до себе
мене дотиками, порухами, критиками
Думаєш, світ мій в тебе?
Десь хочем себе подіти ми.
Нав*язлива думка прокинулась,
що треба сьогодні померти
та заборонами захлинулась,
не готова на такі ще жертви.
Стихійне щастя скоцюблене
стоїть на чиємусь порозі
воно кимось просто загублене,
й нічого уже ти не зробиш…
Крихта життя залишена,
Обережно, бо пташка з*їсть
Кожен день ми рядочки пишемо
Хоч не бачимо збоку свій хист.
Осінь їсть наші дні безупину
Залишаючи лише об*їдки
І картаються всі за провину
Не злочинці вони, просто свідки…
Хочу сама себе десь подіти.
Залежна. Бо не вмію правильно жити.
А хулі того життя? Залишилася крихта.
Обережно, зараз пташка її з*їсть
В мені лиш тільки заздрість, злість..
Бо я для всіх якась не та.
Чи просто не сумісна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150611
дата надходження 17.10.2009
дата закладки 18.10.2009
Мы с тобою могли бы состариться вместе,
но давно разучились обиды прощать!
Нам по жизни не светит семейная гладь,
и союзы – навеки – почили не в чести…
Пресловутое… долго и счастливо – фальшь!
Мы не силимся вникнуть в оттенки молчанья.
И мгновенья утратами я помечаю,
не держу… напоследок послушай – уважь!
Ты врагом нарекаешь язык мой постылый,
ты жестокой меня называешь… уймись!
Обмакни бледно-розовым прочную кисть
и рисуй, и терзай, и люби что есть силы!
Что есть мочи меня распинай на кресте
без боязни однажды проснуться Иудой!
Я пройду, как весною проходит простуда,
только запах на память оставлю тахте…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150475
дата надходження 16.10.2009
дата закладки 16.10.2009
вона сказала м-р-і-ю
і втекла
замкнула двері
серце розпустила
і в небо полетіла
мов душа
безкрила, горда, біла.
а ти дивився вслід
ти відчував
бажання, пристрасть,
тиху муку
і вітер посміхався,
і страждав
тобі нашіптував
розлуку
вже більше не зустрінеться твоя душа
з її замріяною ніжною душею
не буде сміх її литись немов вода
повз пальці срібло-диво-феї
забудеш ти оте мале дівча
химерну постать – кволу, строгу
та вгору погляд підведеш і враз
захопить подих усмішка її ранкова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149777
дата надходження 13.10.2009
дата закладки 13.10.2009
Ти є пізнання вічності та крок святої смерті,
Світогляд твій молитва і всім мудрець порок.
В корінні-таємниці, а в яблуках-відвертість,
На стовбурі: Люблю тебе, на гілці - мотузок.
Шепочуть нам листи твої закони про пізнання,
Коріння тягне в глиб душі чуттєвість сновидінь.
Добро тлумачить істину й відсутність покаяння,
А гріх стоїть із дзеркалом для зміни поколінь.
Нема в тобі лихих плодів і добрих ти не маєш,
Пророк Матвій забув тебе: - незрячий він пророк!
Поглянь лиш за межу свою і погляд ти піймаєш,
- Пізнай добро гріхом своїм! Ось шепіт між гілок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149831
дата надходження 13.10.2009
дата закладки 13.10.2009
Небеса спалахнули від зорі до зорі,
Жнець стоїть на порозі у святих при дворі,
Кров’ю лик окропила ненаситна війна,
Боже! Де Твоя сила! Чом не діє вона?
Божевілля повстало за вінець у Раю,
Гострий меч дарувало свят-зорі королю,
́Бій за владу Господню час собі дарував,
Страх розлив чашу з кров’ю, ангел вічність прокляв.
Суть буття заридала на гнідому коні,
Мудрість сяйво сховала у глибокій пітьмі,
Доля книгу відкрила й зміст вогню віддала,
Боже! Де Твоя сила! Чом не діє вона?
Не питай більш нічого, проживи без жалю,
Покажи свою владу гріх-зорі королю,
Зрозумій грішну справу, що в ідею поклав,
Відірви звичний погляд, щоб ти богом вже став.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149609
дата надходження 12.10.2009
дата закладки 13.10.2009
Ты меня прочитал… и от корки до корки!
Ты меня называл чайноокой блудницей…
От истомы я тотчас намокла,
чтобы ройбушем в осень пролиться…
Ты меня создавал не своей Галатеей!
Ты меня разжигал, как бикфордов шнур,
чтобы я нимфоманкой в объятьях горела
тугоплавкой симфонией сур…
Ты меня раздавал по улыбкам прохожим.
Ты меня накачал кокаином эмоций –
перестала ступать осторожно
по воде без компасов и лоций…
Ты меня раздевал единичным вопросом.
Ты меня призывал мгновенья ценить…
Покачнувшись травинкой в сезон сенокоса,
я упала… разорвана нить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145161
дата надходження 13.09.2009
дата закладки 12.10.2009
Она любит клубнику со сливками
Ненавидит котов и спасателей
И цитирует книги отрывками
Словно знает всех в мире писателей
Смотрит вверх на снежинки парящие
Улыбаясь им, как пятиклассница
Она знает – они говорящие
Она слышала, в прошлую пятницу…
Сигареты и кофе – спасение
От людей заведомо праведных
Им плевать на иное мнение
Поучают – как жить нужно правильно
Она будто цветок в пыли города
Словно дождика ждет вдохновения
Сбросив тяжесть душевного голода
Видит в клетках тетрадных спасение
И когда-нибудь вдруг остановится
Бросив взгляд, на строки знакомые
Она скажет спасибо бессоннице
И ночам, что как море бездонные…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148546
дата надходження 05.10.2009
дата закладки 06.10.2009
Все здавалось трохи ефемерним
Я провідала сонця бліки в парку
Вересень сьогодні був кумедний
Наклеївши сім кольорів на хмарку
Слова риплять, як стиглі яблука
Я, як маленький монстрик із зеленими очима
Пускаю у калюжку снів кораблика
Хоч ...надцять років за плечима
Час знепритомнів і скажено холодно
У голові металобрухт думок
Морозиво, хоч горло... Та вже всеодно.
Словесна рвота, так, об*їлася пліток.
На завтра вже немає слайдів
Щоб простір організувати
Цей Вересень так швидко постарів,
Що я не встигла іграшки зібрати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148025
дата надходження 02.10.2009
дата закладки 02.10.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.09.2009
Я давно искал скрытый смысл
В идеально-бессвязных фразах,
Но в словах не хватило чисел,
А в душе слишком много красок.
Ошибаться странно и свято,
Как улитка на скользком склоне.
Все вокруг это только цитата
Из рисунка пустой ладони.
Нет различия: знать или помнить,
Просто молча стоять у порога.
Глупо прятать чужую совесть
За ругательным словом "блоггер".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143272
дата надходження 29.08.2009
дата закладки 29.08.2009
Священный солнца свет не сможет сжечь
хрустальный сон, навеянный луною,
а может это явь? Я сам порою
схожу с ума. Да что его беречь?
Нет, мой язык не в силах описать
серебряный простор полярной ночи,
лишь помню: звезды там горят как очи
той, о которой следует молчать.
Пусть даже смежит мои очи тьма,
я не забуду ни снегов, ни скал высоких.
Зачем, зачем, холодная Луна?
С тех пор моя душа обречена,
все ищет край пленительно-далекий
в котором я не буду никогда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142590
дата надходження 23.08.2009
дата закладки 23.08.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.08.2009
И вот мы как осколки брошены в песке
случайным невнимательным прохожим,
и жизнь болтается на женском волоске,
которым мы ее и подытожим.
В отличие от нас деревья не умрут,
и кажется бессмертным все живое
пока ты носишь на ресницах изумруд,
и пахнешь электричеством и хвоей.
Нас в этот вечер здесь оставили одних
среди скрипучих, вечно пьяных сосен,
и каждый друг за другом следующий миг
своей неповторимостью несносен.
Закат то стихнет неожиданно в тоске,
то дрожью зарябит, как штора в спальне,
то запульсирует, как жила на виске,
и разгорится золотом сусальным.
И словно первоклашки из лесу гурьбой
в зеленых ели высыпали пачках,
и я средь них весь с головы до ног тобой
как пастою чернильной перепачкан.
А время как топор в руках у палача
не различает жертву и добычу;
ветвями машут ели, шишками стуча,
и иглами в нас ласковыми тычут.
Все повторяется который раз подряд,
как будто все случается не с нами -
опять уста твои шиповником горят
и строгий взгляд холодностью дурманит.
И лопаются дней прожитых пузыри
на пене нашей мыльной оперетты,
и мысли кружат с мотыльками до зари,
твоим очарованием согреты.
Так мы лежим в песке на берегу реки,
так жизнь плывет от нас по водной глади,
и равно будущее с прошлым далеки,
как вырванные листья из тетради.
Пусть ночь рассыплет в небе звездное драже,
а мимо нас помчат метеориты,
но нам не важно, что тела наши уже
чужими поцелуями покрыты.
Ведь мы похожи на языческих богов -
всеми забыты, брошены, безлики, -
и тянет свежестью некошеных лугов,
и ягодами спелой земляники.
Так расстояние сжимает облака,
и время расставляет все на полки:
сейчас они для нас не больше кулака,
а мы для них не больше, чем осколки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137993
дата надходження 19.07.2009
дата закладки 20.07.2009
Тени... тени... тени...
Обида, злость, презренье.
Раздумья, вены, руки,
Исколотые скукой.
Schastya .(точка) net
Скрипит под ногами паркет.
Когда выходишь в окно,
Вряд ли находишь ответ...
_________________________________________________________________
Страх порождает тени...
Наивность, упрямство, сомненье.
В поисках выхода руки
Вены исколоты С(к)УКОЙ
_________________________________________________________________
Записка - "Хватит довольно!"
Больно, приятно НО БОЛЬНО.
Реальность другая - не эта.
Те же шаги по паркету...
Спичкой сожжённой заживо,
Мусором мысли изгажены.
В тени где скрывается свет,
Страшно но выхода нет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111541
дата надходження 12.01.2009
дата закладки 28.01.2009