Між нами, любий, тільки мить,
що нас з тобою розділяє.
Не треба говорити… цить!
Я також зустрічі чекаю.
Між нами гори і ліси,
Між нами ріки й водопади
Аеродроми і мости
Між нами бачиш, зорепади…
Та все це лишень тільки мить,
Що нас з тобою розділяє
Вона, як вітер пролетить
І знов почую я: «кохаю…»
29.06.2003р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169777
дата надходження 04.02.2010
дата закладки 01.07.2010
Никто не знает да и неважно,
какого сора, какого чёрта
она росла, как цветок бумажный,
и зацветала звездой почёта.
И отделялась полынь от пыли,
от плевел - зёрна, от мыслей - формы,
и даже жилы больной валторны
не скрежетали, а говорили.
И псевдоповод уже неважен,
как и неважно, что будет дальше.
Вот так берёза растёт из сажи
читай - из фальши.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187830
дата надходження 05.05.2010
дата закладки 01.07.2010
Яка я є? Весела чи не дуже?
Дитяча чи наївна, чи зухвала?
А може, відчайдушна я, мій друже?
Ти кажеш, що цікавою я стала?
Я - дзеркало думок і мрій твоїх:
То загадкова, то відверта, то смілива.
Ну а коли у тебе в серці буревій,
Тоді я трішки вредна і завждИ грайлива...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165497
дата надходження 11.01.2010
дата закладки 01.07.2010
Немає сенсу вчитися літати,
Коли ти так боїшся висоти.
Немає сенсу вчитися мовчати,
Коли ти так боїшся самоти.
Не має сенсу вивчення галактик,
Коли ти просто вже не бачиш зір.
Без застережень й стратегічних тактик
Ти будь зі мною мій і просто вір.
Ми навчимося бачити зірки,
В калюжах на асфальті під ногами
І просто теплим дотиком руки
Стирати страх й зливатися серцями.
Немає сенсу вірити в дива,
Коли ховаєш магію в долонях.
Ти вже не свій і я вже не своя-
І все навхрест сплелось у наших долях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198638
дата надходження 30.06.2010
дата закладки 30.06.2010
...мрії повинні бути бірюзовими,
пахнути дощем і сухими фарбами.
Колись я ховала їх за засовами,
а зараз звіряю з старими штампами.
І віриться знову в нікчемність дійсності,
сумується,плачеться,пробачається.
Під подушку тягнуться знаки ніжності,
а там під думками самі ж ламаються.
Та колір бажань не змінити вдосвіта-
Хвилини! Ви знову на вухо брешете!
Вона ж бірюзова,з чужого досвіду
їй треба здійснитись,на мить воскреснути.
Повинна... і буде з дощем обвінчана,
яскравістю фарб доведе до відчаю...
Вона ж просто мрія-лукава дівчина,
що тане в уяві з нічною тишею...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198618
дата надходження 30.06.2010
дата закладки 30.06.2010
...легко бути звичайним перехожим-
вдивлятись в калюжі і традиційно мовчати,
йти маршрутом до болю на зраду схожим
і берегти на долонях печаль кімнати.
Важко бути частиною іншої долі,
обпікати,страждаючи вдвічі більше,
застрягати в чеканнях,неначе в колі
і мовчати,тільки так,щоб гучніше.
А ще важче,мабуть, взагалі не бути,
існувати десь там,за межею світу.
У безгрішності тільки нудьга спокути,
але й та сивиною давно покрита...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194350
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 24.06.2010
Мелодія зимових вечорів,
ранкових снів спаплюжена мармиза.
Блукає поруч біль чужих віршів,
снаги дарує стомлена реприза.
Як не любити чисту цю порУ,
коли в уяві тануть лейтмотиви?
Твої октави вірять в мою гру
і зберігають чиєсь сонне диво.
Горнятко кави,наче оберіг
спрямує погляд в вічність,без образи...
Втомившись і вже падаючи з ніг
зима вмирає під акорди джазу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167531
дата надходження 22.01.2010
дата закладки 24.06.2010
Неподалік вмирає талісман,
у чари вірити тепер уже несила.
Нудьга безмежна де б мене зустріла,
коли б не цей закоханий профан?
Мурує замок з цегли й божевілля,
надіється мене в полон забрати.
Кому тебе,самотнього,віддати,
якщо минула прощена неділя?
Мій дикий спокій вірить у зірки,
їх віддзеркалює за вікнами болото.
Чи я шукала дивну цю істоту,
а може винні ті озонові дірки?
Для щастя вчора вистачало кави,
шматок паперу й олівців огризки.
Навіщо анулюєш мої списки,
усе шукаєш нОвої забави?
Над містом лине стогін безпричинний,
хтось не навчився пошепки ридати.
Чи оцінив мої душевні втрати,
яких я зазнавала щогодинно?
Я віддаю чомусь високу дань,
а наші долі все ж таки римуються.
Чекань мости повільно не руйнуються
без риторичних не цікаво запитань...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173805
дата надходження 24.02.2010
дата закладки 24.06.2010