Мій ангеле змучений, знаєш останні новини?
Мене, мов хлібину, ламають кохані руки.
Сердечні куранти пробили фінальну годину -
І крихти любові чекають на схвалення круків.
Допоки ти вештався десь поміж світлом і тінню,
Рятуючи скривджених, хворих, зневірених, мертвих,
Твою підопічну, для тебе занадто невинну,
Стирали на крихти, з метою єдиною - стерти.
Про що говорити? Для нас все позаду, крилатий.
На кого прийшов подивитись? Мене вже немає.
Взяли, мов хлібину, кохані, омріяні, кляті -
І краяли, краяли, краяли, краяли, краяли, края...
...либонь не знайшлось тобі місця у мене між ребер,
либонь ти чекав на молитву чи слушної миті...
Мій ангеле вірний... а ти ж не повернешся в небо?
Там круки панують.
Безсмертні.
Невтомні.
Ситі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421607
дата надходження 29.04.2013
дата закладки 13.10.2019
Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 25.11.2018
...а тиша не заколише.
Не стане солодким сон.
Тумани пряде колишнє:
гіркі почорнілі вишні
в дзьобах у нічних ворон,
кружляти яким, кружляти...
Сміятися з висоти
над ніжністю розіп'ятою,
де шлях, мов дорога страти,
бо ним не до тебе йти...
А ти...
Мій сонячний, світлий, ясний,
прости
Не зникай
Світи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806325
дата надходження 11.09.2018
дата закладки 11.11.2018
Мы говорили: "ЧТО ещё мы не видели?.."
Пару восходов, слитых в один закат;
многие лета под благородным инеем
топчутся в кухнях (некуда им назад).
"Мелочь окрепнет к осени! - говорили мы -
если весною зрелищем станет хлеб
каждому - и живому, и по фамилии..."
ЧТО наши лета, смытые в пару лет?..
Что мы ещё не видели между службами
Богу, соседу, совести...
из высот
непокорённых есть только...
только чуждое:
полностью безоружный, как новый - ГОД...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768285
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 28.12.2017
Моя заря бескровна...
но - больна.
Моя заря меридианы косит -
а я проснусь не вдруг, а просто в восемь -
невинная, как капелька вина,
пока под сердцем сладко так уснул
возможно, ты...
возможно, просто осень,
грачами переписанная в восемь
коротеньким абзацом - на весну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764067
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 21.12.2017
Продовження вже відомого моїм читачам «циклу» «Ти сиділа на ліжку…»
Я стояв у кімнаті, запорошений пилом,
Затаврований сумом далеких доріг.
Задививсь тобі в вічі, а пальці тремтіли
І старенький заплічник лежав біля ніг…
Ти так само на ліжку, немов би й не було
Сірих склизлих світанків й самотніх дощів,
Не мовчав телефон, злих насмішок не чула –
«…Вже б давно повернувся… Якби захотів…»
Ти чекала, кохана, терпляче чекала,
Коли інші давно все підняли на сміх.
Було все…без надії, а ти…виглядала
Вибач, люба, я винен… хоча, й справді, не міг…
Потім…потім…Обійми, цілунки і сльози.
Потім…плекана мріями жадібна ніч.
За вікном блискавицями рватимуть грози,
Віддаючи данИну боротьбі протиріч…
Все це потім, кохана, все буде, я знаю.
А тепер…у густій, мов тягучий кисіль,
Тиші і такім…красномовнім мовчанні
Ми з очей виливали непроханий біль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611954
дата надходження 08.10.2015
дата закладки 22.01.2017
Я сльози втру, хай ними плаче осінь,
Забуду все: розлуку та печаль,
Із снів сумних сплету чарівні коси,
Я відпущу:" Іди, мені не жаль".
Не жаль того, чого вже не вернути,
Не жаль того, чого давно нема,
Забути, хочу все чомусь забути,
Так хочу... хай впаде між нас зима.
Ти сам накликав лютії морози,
Ти зачерпнув розлуку у душі,
А я чекала веснянкові грози
У тих полях, де квітнуть спориші.
Я сльози втру, хай ними плаче осінь,
Забуду все: розлуку та печаль,
Я віднайду свою небесну просинь,
Я відпущу:" Іди, мені не жаль".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695922
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 22.01.2017