[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/2/475831738.jpg[/img]
[b]«Запахло весною»[/b]
[color="#1103d9"][b][i]
Запахло весною – коти на заборі
Виводять дуетом пісні в ля-мінорі
Вона – все про зорі, а він все про землю
Але, почуттів уже прорвано греблю
І ллються потоком кохання флюїди
І всі Аполлони, і всі Афродіти
І сходяться котики в люблячі пари
І лине вокал – непотрібно й гітари
І всі розуміють – запахло весною
Хоча і лежить ще десь сніг під сосною
Хоча лиш набухли бруньки на деревах
І дуже далеко до квітів травневих
І всі розуміють – початок весни
Коли лиш звучить – обніми, пригорни
Коли лиш звучить – поцілуй, приласкай
Коли з милим згодна і за небокрай…
© Микола Карпець (М.К.)
*03.03.17* ID: № 721431
[/i] [/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721431
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 12.03.2017
Нарешті випав сніг. Справжній. Такий, що затримається хоч на півночі або й на більше, якщо пощастить. Осінь все-таки ще не повністю поступилася зимі та й з чого б це? Листопад своїм хвостом ще не домів листя з дерев, а зима намагається їх окутати білосніжною ковдрою.
Не гоже цього робити, ой не гоже. Отак сварить осінь зиму за нетерплячку і постійно просить сонця обігріти землю, бо ще ж так рано їй мерзнути. Не готова бідненька відпочивати від набридливих людей. Але залишилося зовсім трішки і тоді яскрава ковдра вкриє землю, обійме її, а холодний вітер тихеньким голоском нашепче колискову і нарешті життєдайна засне до весни. Вона бачитиме кольорові сновидіння, де разом із весною вони вбиратимуть дерева у зелені сукні і прикрашатимуться квітами, травами та запахами.
Але за п'ять днів до початку білих місяців осінь таки поступилася і дозволила снігу завершити свій політ у повному обсязі. Маленькі літуни кружляють, граються, танцюють свій танок у небесах і повільно опускаються на сонну землю. Вони, немов видатні хористи, допоможуть вітру заколисати землю співом і нарешті дати змогу відпочити.
Майже північ. Вередливі сніжинки, які забарилися летіти зі своїми побратимами, поспішають, чимчикуючи свого танка, наздогнати інших. Але таких не багато. Лише де-не-де чути свист бешкетників. Вони так розважаються із своїми родичами, які вже почали засинати разом із землею, але ці недокучливі маленькі брати все свистять і свистять, не даючи нікому спокою.
Не поспішайте прикладати вухо до неба. Той свист чують тільки інші сніжинки і більше ніхто, а ви хіба що застудите вуха.
Між іншим, ви помічали, як пахне сніг? О, це дійсно те, що людина може справді відчути.
І ще. Ви знали, що серед снігу теж бувають хлопці і дівчата? Не знали? Що ж, тепер знатимете.
Так от. Ці десантниці-модниці у хмарах понабирали найдорожчих парфумів, найкращих вбрань і гайда вниз, зваблювати хлопців. А в них все влаштовано так, що кожен зможе знайти пару і в кожного народиться своя маленька сімейна ідилія.
А ті парфуми… Аж душа починає радіти від згадки. Ох, прекрасно.
Знаєте, у сніжинок є дивна традиція. Вбрання може бути в кожної однакове чи схоже, але ніколи, ой ніколи не можливо було посміти мати однаковий парфум. Трішки дивно, але ж спробуй зрозуміти тих дівчат – дах поїде.
Тим паче, для нас то тільки великий плюс, бо якраз нескінченне різноманіття парфумів і дає той неповторний запах снігу, який відчувши раз, не забудеш на віки.
Ось вийдіть на подвір'я. Там де колись була трава, лежить та біла ковдра, сплетена сніжними руками. Вдихніть повільно повітря. А тепер ще спокійніше видихніть. Відчуваєте? Ні? Повторіть ще раз, ще, ще… Відчуваєте? О так, я знаю, що відчули.
Саме так пахне сніг. Морозний аромат парфумів сніжинок, змішуючись із смаком землі, старої трави, дерев, навіть будинків і вас самих. Такий чистий, прозорий і позбавлений всякого сумління. Вдихнувши його, почуваєшся щасливим. Спробуйте.
Ще одна порада. Запам'ятайте його, от так, як є, з усієї сили. Запам’ятайте ті сніжинки, їхній політ, воркування один з одним, вітрову колискову і запах. Ах. Воістину немає нічого прекраснішого у світі за ці відчуття. Уявіть себе обізнаним фотографом, зніміть цю прекрасну мить і, коли стане зле на душі, витягніть із шухлядки фото і вдивіться в нього. Обіцяю, душа заллється радістю і стане хороше так, як в той момент, коли ви збагнули запах снігу.
Ось воно – щастя. Ловіть його у моментах і будете щасливі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702903
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 30.01.2017
Нічка розсипала зорі-зерняточка
В чорній небесній імлі,
Ой, не зерно – білі то янголяточка,
Що прибули з землі.
Нічка розсипала зорі-намистечко –
Сльози то матерів,
Падають росами ранком на листячко.
Скільки ж їх угорі!
Нічка розсипала зорі-краплиночки,
Та їх не полічить.
Плачуть, ой, плачуть малі сиротиночки,
Слізоньки ті п’ючи.
Нічка розсипала зоряне золото,
Ранок прийде зібрать,
Так стрепенеться земля моя молодо,
Ворога щоб скарать.
20.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714752
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Мандрівна чарівнице,
де цього разу була,
і який рецептик новий
принесла?
Чи то буде тортик,
чи ніжне тістечко,
а може десертик
шоколадне сердечко?
Щоб не було,
знаю,смачне
надзвичайно,
відразу спокушає.
Вершки і полуничка-
порція щастя
невеличка.
Ванільне морозиво
з крихтами радості-
це моя слабість.
Еклерики фірмові,
начинка білкова,
легка ,невагома.
А зверху сиропчик
шафрановий шлейф-
справжній кайф.
Тисячі смаків пудингів,
кексів, чизкейків
і море коктейлів.
Щербету й лукуму
особлива увага,
від мілкшейку
наснага.
І ніжний,повітряний
замок "Тірамісу"
в книгу рецептів
занесу.
Ей любителі і гурмани,
чекаємо у чарівниці-мами.
Кожен день є новина,
нова країна,
безліч ідей.
Зроби смачним свій день.
Можеш добавити
кави філіжаночку,
і розбавити буднів
паняночку.
Розвеселити когось,
це ж чудово
вуаля-і готово!
В усе,що я написала
родзинку поклала,
а може й перчинку,
не запам"ятала.
Кому що попаде
тому те і буде,
і хай мене не забуде)))
Р.S.Бажаю "смачного" життя!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713721
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
[i]Умирає любов від утоми, а ховає її забуття.
[b]Жан Лабрюєр[/b]
[youtube]https://youtu.be/CceD7HzX8ks[/youtube]
[i][b][color="#7a0976"]Коли ти стрів той юний погляд кароокий
й потупив очі соромливо вниз,
а там – трава, а там – незнаний світ широкий…
Й неспалений вогнем притулок одинокий,
без котрого тобі не обійтись;
коли удруге погляд стрів на випускному,
і обгорнув крилом обох той білий вальс,
а серце билось, мов чмелений метроном. І...
несила відвести убік очей, до втоми,
й лоскітним вам примарився аванс;
коли її нема, а думка жаско млоїть,
і там, де серце, – вакуум, діра;
коли все інше вас уже не непокоїть.
й не мариться ганебне щось в житті укоїть,
та слово від одухи завмира;
коли до тебе хіть опівночі заскочить,
й майне, як тінь, уявна насолода,
(вона – мов сонця промінь серед ночі!)
й згадаються у білім вальсі чари-очі –
за пам’ять ту велика нагорода;
а ще – коли на ум не йде в часи негоди
ніч-ч-чого, лиш отой єдиний шанс,
а вам – про інше щось і думати вже годі,
нехай у світлу днину чи у непогоду –
згадався той
останній
білий
вальс;
коли в якісь тяжкі для вас обох хвилини
скотилась по щоці поли́нова сльоза,
а думка та, немов з глибини вод перлина,
до ваших світлих днів все
лине… лине… лине,
БУЛО КОХАННЯ!
Й не проросте на ньому д и к а д е р е з а!
_______
…Усім нам личило б таке Кохання –
Злетіло враз –
й до самого
заклання…[/color] [/b]
19.06.2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673205
дата надходження 19.06.2016
дата закладки 22.01.2017
Їх «кіборгами» чомусь назовуть,
Та хто пояснить, в чому слова суть,
Адже воно чужим, незвичним є для нас
І народилось у війни тривожний час?
Як по мені, то смертники вони,
Котрі летовище із перших днів війни
Боронять у Донецьку, не здають,
В Кремлі їх «украми», бандерівцями звуть.
А це – сини, звичайні, України.
Й наказ у них – стояти до загину,
Але бійці не хочуть умирать,
І кожен тут для кожного є брат.
І ненька теж одна в них – їх земля.
Не зрозуміть цього поплічникам Кремля!
13.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713753
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017
Гойдається на каруселях
розпатланий мрійник.
Усміхається всім
і вірить ,нещасний,
що світ цей прекрасний,
гармонійний.
Що сонце для нього
сходить щоранку.
А місяць і зірка
(його коханка),щасливая пара.
Веселка-заграва має все ж
більше відтінків,
варто пильніше вдивитися
тільки.
А дощова хмара
то манна з небес,
то чудо з чудес,
бо дарує калюжі,
в яких відбивається небо
і ти в нього стаєш,
ніби у вічність падеш.
Як мало для щастя треба,
насправді краплина,
вітер в волоссі і каруселька
і трошечки мрії впустити у серце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712671
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Я знову на розп’ятті у думок.
По-іншому здається і не вмію,
Силкуюсь з серця вирвати гвіздок...
Лише одна надія: на Месію.
На півшляху не кину я хреста,
Без нього вийде швидше до фіналу,
“Тягни”,- мені нашіптують вуста,
Хоч часом і здається, що помалу.
Частіше очі дивляться у небо,
/ Хоч міцно ще стою на цій землі/,
І думаю: а знає це хто-небудь:
Чи душі там летять, чи журавлі?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712923
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017
[b]«Лифт плавно и мягко доставил на 150-й этаж. …Кажется вся вселенская усталость легла на мои хрупкие женские плечи. Мегаполис умеет высасывать силы из человека… Что уж о нас говорить. Офисный планктон. Слово то какое придумали. Планктон хоть живой, а здесь полуживая возвращаешься. Работа с 8 до 20. Перерыв только на 20 минут, и ещё три по 10 минут. За всем строго следит «офисный коммуникатор», считывающий инфу с нашей головы через обязательный внутричерепной микрочип.
Хорошо, что о нём вспомнила, пора к доктору… менять батарейку… В левом глазу начал помигивать раз в два часа огонёк подсветки: она подсела. А так не хочется тормошить причёску! Распустила каштановые волосы перед зеркалом. Они блестящими тяжёлыми волнами упали на плечи.
Кошка Джесси встретила меня, потёрлась об ноги. Моя милая! Подняла этот пушистый комочек и прижала к лицу. Вдохнула аромат жизни. Ей чип вживлять наотрез отказалась. Пусть хоть она будет свободной. В этом чёртовом механическом мире…
Домашний робот, («домовичок»), как всегда тепло поздоровался голосом Дейва. Запустил мягкую музыку, наполнил залу ароматом луговых трав. Упала в кресло, скинула туфли, закрыв глаза размяла затёкшие пальцы ног. Как я устала!! Зуммер: ванна наполнилась. Спасибо домовичку.
Дейв!!!! Уже пять лет как нет Дейва... Рак. Говорят, из-за этих чёртовых чипов в голове…
Он мечтал о детях. Но разрешение на них мы получить так и не успели.
Вспомнился наш с ним десятидневный отпуск, положенный молодожёнам.
…Тропический остров, шорох бриза в пальмовых листьях. Плеск волн, пряный запах океана. И мы. Только мы и никого вокруг. Это был рай земной! Мы просто на время слились воедино! Как были сладки его жаркие объятия. Просто иногда даже теряла сознание в сильных мужских руках. А его глаза, ЕГО ГЛАЗА! Просто проникали сквозь меня, и я таяла как воск. Мы там были словно целую вечность , и одновременно так мало...
…Откинулась в ванной. Коснулась подушечками пальчиков упругих грудей. Вдохнула аромат лаванды. Поласкала бархатную кожу на бёдрах. Мурашки пошли по телу, но расслабиться не удавалось. Горькая тоска незаметно, но неотвратимо, начала подниматься со дна души.
Вроде бы совершенно без причины. У меня хорошая работа, очень хорошая зарплата, которой многие позавидовали бы. Успешно двигаюсь по служебной лестнице. Коллектив хороший, но пообщаться на работе невозможно. Только короткие, там не пообщаешься, каждый занят собой.
Мелодично звякнул экран телекомпа. Включился. Обязательная для просмотра реклама полилась мутным потоком. И не спрячешься от неё, экраны включаются на автомате. в каждой комнате и ещё поворачиваются вслед. Закрыла глаза и ставила беруши. Из ванны не хотелось вылезать...
Накинула халат, подошла к окну. Набрала полную грудь воздуха и медленно выдохнула. Внизу расстилалась знакомая, вечная картина мегаполиса. Мерцающие огни до горизонта. Свечки коробчатых зданий. Жаль, не видно искусственной зелени. Слишком высоко.
Чтобы увидеть живую зелень, надо ехать сотни километров…
..Вдруг я почувствовала мягкое прикосновение тёплых рук. Он подошёл сзади. Охватил мои плечи крепкими руками, поцеловал в шею и нежно провёл ими по изгибам моего тела. Откинул локоны наперёд, поцеловал в ухо. Нежность мягко начала меня обволакивать… Как я истосковалась по сильным мужским рукам!! С тихим шорохом упал халат с моих плеч, ласки стали настойчивее. Он поднял меня на руки и понёс в спальню. Плавно покрыл влажными поцелуями…
…Тёплый язычок коснулся сладкого места и я вся отдалась накатившей волне чувств, широко раскинув ноги и забыв о всём на свете.
…Новый аромат тропических цветов усилил желание. И вот он во мне… Откинула руки за голову и уцепилась за спинку кровати. Ещё, ещё, милый. Покусывай груди и входи глубже!!! Давай ещё и ещё!! Бери меня всю без остатка!!!
Вдруг он весь окаменел и замер. Мой Оскар. Только не это!!! Только не это!!! Истощился его аккумулятор. Сама виновата, не проверила... Сняла его из себя и понесла в ванную. Ополаскивать в душе. Слёзы беззвучно полились из моих глаз. Бросила Оскара в ванной, а сама уцепилась за её край и дала волю чувствам. Рыдала, горько и долго.
Прозвенел зуммер отбоя. Да пошёл ты нафиг! Пошли вы все к чёртям!!! ВСЕ!!!!
РАЗВЕ МОЖНО ЖИТЬ В ТАКОМ ПЕРЕВЁРНУТОМ МИРЕ!!! Это же просто УЖАС!!!
ЭТО УЖАС!!! Это всё ложь! Большая ложь!.
Упала на кровать вцепилась в подушку, которая мгновенно стала мокрой. Не могу прогнать тоску… Чувствую, как она меня заживо сьедает. Горит прямо всё внутри… Испепеляет… Почему уходят от нас те, кого мы любим? Почему, когда нас миллиарды на Земле, так тяжело найти родственную душу? Почему так несправедливо устроен мир? Не могу я так больше…
Медленно и основательно оделась. Проверила и приладила все пряжки и застёжки. Вложила контейнеры с едой в кормоавтомат, для Джессики. Вышла в коридор. Лифт беззвучно открыл двери. И вот я уже внизу. Тронула клавишу вызова. Из ниши выкатилась мой электромобиль. Отключила автоводителя, сама села за руль.
Многие сотни километров позади.
Мегаполис давно закончился.
Вот и утёс над океаном. Крутой обрыв. К нему ровная как стол дорога на каменистом плато. Полная луна серебряным светом освещала всё вокруг.
Мы с Дейвом часто здесь бывали. Наше любимое место воскресного отдыха. Сидели на краю утёса, тесно прижавшись, друг к другу. Он и сейчас здесь. Я это чувствую. Он со мной. И всегда будет со мной.
Нажала кнопку и рядом возникла голограмма певицы. Сладкий голос пел нежную песню. Вот и педаль газа.
Я еду к тебе, Дейв!»[/b]
Инспектор Сосновски дочитал последние иероглифы в дневнике коммуникатора. Медленно и аккуратно стёр с него остатки придорожной пыли, и положил в карман пальто.
Диск Солнца краешком осветил совершенно неподвижную, стеклянную гладь океана.
Тишину нарушали только голоса бригады, работавшей внизу, возле обломков.
Инспектор ещё долго стоял на краю обрыва.
Наступило завтра.
1.10.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616369
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 18.01.2017
Ще в ліжку...
Залоскочені незнаним,
Зніміли голоси пересторог
І кожен імпульс - мов безстрашний крок.
Щоразу цю межу пересуваю
До позначки уявної (чи краю?).
Без примусу, без утиску й вимог,
Тягнусь назовні й... скочуюся в себе.
Полегшено зітхаю - все гаразд.
Й вагаюся, чи скинути баласт?
Уявна влада -
Зможу, за потреби,
Усе змінити.
Чи спинюсь?
Заледве.
Чи хочу... ще?
Чи втримаю баланс?
Це вже не сон і не простора книга,
Де лічені секунди до кінця.
Допоки сточу серце олівця -
Сама собі розгадка та інтрига:
Чи в цьому вирі лялькою застигну,
Чи йтиму добровільно... до ловця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712741
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Пливе в повітрі осінь, тепла, рання,
Плоди цяцькує й листя у садку.
Не чути солов’їного сопрано.
Я вкотре осінь стріла на віку.
Та цьогорічна, дивна, особлива,
Багата кольорами і теплом,
Гостюють оси в яблуках і сливах,
Ще й груш посмакувать їм припекло.
Радіють росам, мов живі, жоржини,
Тамую подих, сонце як встає,
Біжить побіля них вузька стежина.
Павук в малині казочку снує.
А в листі кучерявому калини
Намистом заясніли ягідки.
У мареві, легкому, осінь плине,
Додаючи і світові роки.
7.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694019
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 17.01.2017
Пливе в повітрі осінь, тепла, рання,
Плоди цяцькує й листя у садку.
Не чути солов’їного сопрано.
Я вкотре осінь стріла на віку.
Та цьогорічна, дивна, особлива,
Багата кольорами і теплом,
Гостюють оси в яблуках і сливах,
Ще й груш посмакувать їм припекло.
Радіють росам, мов живі, жоржини,
Тамую подих, сонце як встає,
Біжить побіля них вузька стежина.
Павук в малині казочку снує.
А в листі кучерявому калини
Намистом заясніли ягідки.
У мареві, легкому, осінь плине,
Додаючи і світові роки.
7.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694019
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 17.01.2017
Я вітром стану. Підійму з землі
осінні сльози, що на землю листям
лягають тихо. У вечірній млі
я пронесусь, мов смерч, твоїм обійстям.
Дрижатимуть від натиску шибки,
скрипітиме ліхтар. І жовтим оком
своїм мені підсвітить залюбки.
А я, немовби зовсім ненароком,
порозкидаю у дворі все те,
що так дбайливо склав ти біля хати.
І після всіх цих вправних фуете,
на гіллях вишні буду спочивати.
Чекатиму...Що вийдеш на поріг,
і в цьому всьому безладі речей,
мене ти розпізнаєш. Та на гріх,
не бачити мені твоїх очей.
Бо світло у вікні не забарилось-
погасло вмить. Запанувала тиша.
Ну що ж...сьогодні певно не судилось...
Я завтра прилечу. Іще сильніша!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689789
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 17.01.2017
Просто вбий мене словом,
Жестом.
Своїм поглядом рви на клапті.
Простягни мені свою руку,
Одним рухом зламай всі пальці.
Розірви мене з середини,
І зламай без пощади зовні.
Це лише ненаситне тіло
Що лиш давиться клятою кров'ю.
Намалюй на стіні картини,
Ці прекрасні пейзажі на стелі.
Сни що рвутся в реальність безмежну,
І реальність просту потвору.
Вибий двері розбий всі вікна,
Так можливо впускають свободу,
Дочекаємось сонця світла,
Ми ковтаєм прозору воду.
Я дивитимусь в твої очі,
Мої зламані пальці стискаєш.
Я не йду я лишаюсь поруч.
Я з тобою і ти це знаєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627783
дата надходження 11.12.2015
дата закладки 17.01.2017
Біля бака вляглося ялин
Десь з десяток, усі абияк.
Лиш скелети - з красивих рослин,
Від такого лише переляк.
Є образа у них на людей,
Ці - зрадливі такі і невдячні.
Вже красуні позбулись ролей
І дивитись на них стало лячно.
Їм би жити і жити в лісах,
Підпирати здивовані хмари,
Але доля по всіх адресах
Розвезла на веселі базари.
Примірялись, у очі дивились,
Одягали в наряди нові
І шампанського бризки іскрились.
І дарма, що гуляв вітровій
Дарували ялини всім щастя,
Подарунки, салюти, ура!..
Їм Карпати в очах, Закарпаття
На повіках присіла жура.
Не побачити лісу ніколи,
Не почути вже співу вітрів,
На морозі зіщулились кволі,
Вже немає для них лікарів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712519
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017
А ніч ворожила на картах Таро,
Сховавшись у закутку зболених снів,
І нам випадало усе на добро,
На щастя, на долю, аж світ онімів...
І сонце сміялось, і ружі цвіли,
Притих вітерець, щоби нас не злякать...
І травень /укотре/ мерщій забілив
Кущі верболозу побіля ставка...
А протверезілі дорослі роки
Таро повернули в колоду нову -
Кричать, що здали не з тієї руки...
Та я в це не вірю... і далі живу...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712313
дата надходження 15.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Промерзлый Божий перст,
От холода колюч,
Пронзил вселенский Крест...
В провале зимних туч
Задрапирован свод...
И полная луна
И Старый Новый год..
И пятница трина...
Пульс жизненный ослаб
За снежной пеленой...
И распростер крылА
Над грустною землей
Печальный Ангел Зла.
Внемли его ответ
Застольным пожела...
-Осуществятся?
-Нет.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117011401245
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712016
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Здолаю океани і моря,
І паралелі, й шир меридіанів,
Звернуся до усіх простих мирян:
«Любіть цей світ, прекрасний і жаданий.
Поставте перепони для війни,
Бо в небезпеці вся наша планета.
Під подихом небесних зоряниць
Вона народить нам нових поетів,
А ті співати будуть про красу
І про любов, високу, непідвладну
Ні розуму, ні волі… Й дивний сум
Торкнеться тих, хто є напівгалантним.
Бо лиш краса й любов врятують світ –
Слова ці істину святу «глаголять»:
І поняття про мир стають нові,
Що не дозволять мій народ неволить!
28.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711731
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 12.01.2017
Він не погладить ніжно скроні,
Не візьме серце у долоні
І не спита: «Це ти, Любов?»
…Бо він у думки у полоні:
"Чи є нестила в жилах кров?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501054
дата надходження 24.05.2014
дата закладки 12.01.2017
Зблідла країна - порвали свободи артерії.
Скільки народу скормили голодній імперії?!
Світлі надії розчавлено підло, розтоптано,
Скільки невинних у землю холодну закопано?!
Щебету скільки і світла убито дитячого?!!!!!
Погляду - воля; раби ж бо потрібні незрячими.
Скільки волосся і розуму нені утратили
Власне дитятко узрівши в обіймах горбатої?!
Скільки у полі шукальців накрило заметами?!
Скільки в дорозі ставало голодної жертвами?!
Скільки?!!!
Завіщо?!!!
У чому провину угледіли?
Болем крізь долі - відлуння страшної трагедії.
Наче живі ще - та мертві: без права, щоб вижити.
Гасла режиму:
!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Завдання приховують:
"ЗНИЩИТИ!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703009
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 11.01.2017
Знаєш, чувак, це просто -
Піти на безлюдний острів,
Забути вагомі дати
Лиш... книжку з собою взяти.
Знаєш, чувак, це круто!
В моменти душевної скрути
Хто ти і звідки
Забути.
Знаєш, чувак, не соромно
Весь день милуватись горами,
Прощатись з буденними справами,
В туманах гірських розтанути.
Знаєш, чувак, це важливо! -
Я дихаю все ще наживо
І голос гартуючи холодом
Іду на вершину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711379
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 11.01.2017
[i] Про сокровенне…[/i]
[youtube]https://youtu.be/YyS4hXDAlC8 [/youtube]
[i][b][color="#870b87"]Одне життя… Та хочеться прожити
його, неначе – сім, а не одне.
О, як тоді бажання помирити,
коли одне поперед іншим жне
не «трин-траву», а спілу всмак пшеницю,
що так щедротно стелить щастя шлях,
коли кругом – прості та милі лиця?..
Й твого кохання зіронька зійшла…
Буває, вдвох. А все життя – у роздріб…
І по́гляди – навкіс, не в паралель.
А можна ж – разом, слід-у-слід до гробу,
одне життя: ти – лада, а я – лель!
І процвітає поміж нас безлюб’я,
й не знаємо – для чого живемо…
А треба б так, як вміють це голуб’я:
лебедість на могилу кладемо…
Виною, певно, є недосконалість,
з якою ми у мирі повсякчас…
А треба б тут... нам потрудитись малість:
любов не терпить ледаря гримас!
Любити – значить повсякчас трудитись:
навчився сам – друго́му передай!
Ми на Землі для того, щоб учитись…
І щезне зло,
й розквітне справжній рай![/color][/b]
09.01.2017[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711104
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 10.01.2017
1.Доле моя, незрадлива,
Подруго вірна моя,
В світ повела, ніби в диво,
Стежку барвінок встеляв.
Там непорочна і мила
Рідна моя сторона
Піснею в серці зродилась,
Ніжно заграла струна.
Приспів:
Там мої будні і свята,
Там мій початок путі,
Там стала я на крилята,
Вперше кохала в житті.
Стежкою слалася доля,
Зелень стрічалась ,густа,
Та найтепліше удома,
Де довелось виростать.
2.Пісне моя, посивіла,
Ти найдорожча мені,
Звідти і спогади віють,
Мріють, мов сон, вдалині.
І оживає там хата
Й рідне до болю село,
Дякувать буду й зітхати,
Бо ж не усе відбулосоь…
Приспів.
Доле моя, незрадлива,
В тиші розвій мені сум,
Спогади ніжно-вразливі
Вип’ю, мов чисту росу,
Й знову подякую долі,
Й спогади буду гортать,
Про найтепліше удома,
Де довелось виростать.
Приспів.
14.02.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711309
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 10.01.2017
[youtube]https://youtu.be/EeYQGrblgYM[/youtube]
Перший куплет попався мені десь в і-неті, але врізався в душу тим, що один в один реальна історія із мого життя….лежить такий інструмент (правда не баян, а акордеон…хоча є і баян, але баян купляв вже тато, а акордеон лежить ще від прадідуся) вже більше сторіччя…немає тата дідуся, немає самого дідуся, немає вже і мого татка, а він Є……ще сторіччя назад, десь до революції, в 1900-ті роки, коли його придбали, акордеон був коштовною річчю, і щоб його купити дідусь мого тата зняв з хати металеві листи, якими вона була укрита ( на той час це теж була дуже коштовна і екзотична річ ( як правило, всі хати були з солом’яними стріхами) і на отримані гроші купив акордеон, який лежить у мене і понині…
[b]«Як талісман, як оберіг, як згадка»[/b]
В кімнаті невеликій у кутку
На гнутім стільчику, красивому, з різьбою
Лежить баян трирядний на боку,
Давно веде розмову, лиш, з собою
……………………………………………
Лиш протираю інколи я пил
Беру з любов’ю, згадуючи татка
І його фото, строге, де в краватках…
Консерваторських він серед світил
На ньому грав і прадід мій, і дід
На ньому грав і син його - мій татко
На клавішах відбився пальців слід
Не все було в житті у них так гладко
І щоб придбати даний інструмент
в житті у предків був такий момент
Що не шкодА було їм хати й даху
Звідки зняли залізну гарну бляху
і обміняли на дзвінкий баян
Щоб в душах не проріс в людей бур’ян
…………………………………………….
Тепер лежить, і майже не потрібний
Лише як пам'ять – і мені, й нащадкам
Як талісман, як оберіг, чи згадка
Наскільки рід до музики був здібний
………………………………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692855
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 07.01.2017
Скінчився день. Росою вмився вечір.
Укрилась нічка зоряним крилом.
Усівся місяць дубові на плечі,
А той стеріг із півночі село.
Замовкли скрипки цвіркунів у лузі,
Чекають ранку сонні комарі,
Села не видно в темнім виднокрузі,
Хоч світло місяць сипав угорі.
Прослала нічка вишиту доріжку –
Чумацьким шляхом Бог її назвав, –
А місяць опустив у воду ріжки
І ними спраглу душу напував.
О нічко, зореока чарівнице, ,
Твої принади – дивна таїна,
Це ти прядеш із марева спідницю,
У котру річка ранком порина.
3.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710361
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 06.01.2017
[i] Навіяне… співом Мірей Матьє і Шарля Азнавура...
І, звичайно ж, "Есмеральдою"...
[youtube]https://youtu.be/ut7oYX1hRSA[/youtube]
[i][b][color="#025a6b"]Нема в житті речей украй негарних,
Як коней без вуздечки й без сідла…
Та вершники є вмілі й незугарні –
Природа їм дарів тих не дала.
Відтак і скачуть кінники на охляп –
Присішк*,
черко́т*,
зубе́л*,
принуки
без…
Губів нема, то нічим вже і в’йокнуть.
Пройти б їздцю гармонії лікбез!
Не всім дається верхове барокко,
Буває недосяжним їм конку́р…
Та кожному впадає те у око,
Що відізветься в серці
як L’Amour.
* * *
...Бо серце не буває вкрай нештепним,
Воно «L’Amour» співає навіть в тих,
Хто з виду некрасивий, недотепний,
Чий мозок у самотині затих…
І враз встає в жокея та умілість,
Що подолає виїздку й конку́р,
Коли йому, на добру Божу милість,
На долю з неба спуститься
L’Amour!
* * *
…І в ніжності ураз потоне хтивість,
Впаде до ніг неждана висота,
Та воля у їздця навік остигне –
Раба з мужчини робить красота![/color][/b]
29.11.2016
_________
* Присішки – стремена, черко́ти – шпори на чоботях,
зубе́ли – узда («Скарбослов». К.: Бібл. Українця. 2000)
[/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703695
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 04.01.2017
Монарх паяцам, блазень королям.
Птах для рептилій, аспід - журавлям.
Ясі - потемок, мороку - розсвіт
Морозу - жар, спекоті – зимоцвіт.
Зло для добра, душевності – лихвар.
Панам – господар, багачам – товар.
Зевс для мерців, угодникам – Аїд.
Брат супостатам, друзям – людоїд.
Плутягам – сторож, вартовим – крадій…
То скільки масок змінить лицедій,
Допоки не відбудеться злиття,
Лукавства фарсу з правдою життя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710108
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Зима красива? Так, красива,
Для тиші в душах – саме те:
Розпустить білосніжну гриву,
У сни замріяні веде.
А там, у снах, таких хороших,
Що заздрять навіть в небесах,
Не знають підступу та грошей
І важать сміх на терезах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710097
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Не шукайте мене. Це не варте того.
Не приховуюсь, ні. Просто дуже втомилась.
Я закрила кімнату від серця свого.
Не карайте, що так я із вами вчинила.
Я тепер закохалась в холодну самотність,
Де ніхто не тривожить – так гарно одною,
І прозора криштальна твереза свідомість,
Бо мені так прекрасно з самою собою.
Не шукайте мене! Я закохана в тишу,
Де ніхто не повинен нічого нікому.
Я колись цю самотність раптово полишу,
Але зараз так легко і гарно самому…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709929
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Я, наверное, умираю
Очень медленно по чуть-чуть.
Не желаю и не мечтаю,
Слишком рано боясь уснуть.
Я, наверное, быстро сдался,
Не поверил в себя же сам.
Я устал, но ведь я старался
Стать хоть кем-то, в угоду вам...
Я, наверное, умираю.
Я один и нет сил вперед...
Я сгораю, опять сгораю
В сером мире своих болот.
Я, наверное, заблудился
В липких буднях пустых надежд.
Смех мне снился, всего лишь снился,
Я замерз без людей-одежд...
Я, наверное, умираю,
Каждый день, каждый час и миг.
Я сгораю. Опять сграю...
Но никто не услышит крик...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709233
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 30.12.2016
[u]Андрій Байбуз загинув 18грудня 2016р. під Світлодарськом. В останні хвилини свого життя він подзвонив матері мобільним телефоном.[/u]
Стелився дим. Затих нарешті бій.
Давно такого не було, жаркого…
Він подзвонив: «Це я дзвоню тобі…
Ти пам’ятаєш, мамо, ще такого?
Жартую трохи. В мене все – о’кей.
До перемоги зовсім небагато.
Я й тут боєць, матусю, – не лакей,
Хоч до війни так не хотів звикати.
На світі цілих сорок я прожив,
А поряд – ще й молодші, вполовину.
Ти, головне, себе побережи,
А я вернусь, живий, не в домовині…
І… з перемогою. Ти це запам’ятай:
Не зрадив я в житті ніде й нікого.
Мене нічого більше не питай…
Може й, не був у тебе я зразковим,
Та й забував слова тобі знайти
Оті, що кожна матінка чекає…
Знай: найрідніша і найкраща ти…»
І… змовк… Життя із рани витікало…
28.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709065
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Шовковим сяйвом стелиться під ноги
Чумацькй шлях. Я знов до тебе йду.
Крізь океани й зоряні дороги,
Де ми одні в засніженім саду.
Де червоніють кетяги калини
І місяць німбом вилитий вгорі.
Де похололи юності стежини,
Де жовтоокі плачуть ліхтарі.
Вже засніжило скроні. Відболіло...
Вуста гарячі стали вже німі.
Не розлюбили...Небо сполотніло,
Не дочекавшись нашої зорі.
І знову сяйво стелиться під ноги,
У юність знов до тебе я іду.
Щоб віднайти загублені дороги,
Якими йшли в засніженім саду...
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708693
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 27.12.2016
В этой старой смешной коробке
Прячет время ушедший мир,
Я достану его и – точка,
Уплываю на сказочный пир...
Здесь лимоны одеты принцем,
Шапке Красной не страшен волк,
Это елке моей приснится,
Весь игрушек несметный полк.
Здесь мерцающий дождик с ватой,
Лапы елки в свои возьмут,
И гирлянда подслеповата,
До верхушки едва дотянусь…
Мир хрустальный, из детства сказка,
Наш с сестрою задорный смех,
Прячет мама от нас шоколадки,
И в фольге засверкал орех.
Мандариновый запах в доме
Просочился сквозь пудры дым,
Папа держит в своих ладонях
Наш бисквитный зефирный мир…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708684
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
Поема створена в співавторстві з поетесою Надією Капінос
Мов темна безодня замерзлі діброви...
І Місяць у небі фатально завис...
І промінь загляне навряд світанковий
У нору... Старий помираючий Лис,
Думками спливаючи, Місяцю скаже
Про час той далекий, коли лисеням
Тулився до мами... Змужнілий, уважно
Чекав, готувався до дивного дня
Коли, сонцесяйно-вогненна цариця,
Мов осені барви, до нього прийшла
Шукаючи щастя, тендітна Лисиця...
Та кляті мисливці... Густіє імла,
І сльози, останнього подиху сльози,
По тій, до якої тобі не дійти,
Хоча би собаки всі збились в облозі...
Хоча всі капкани б тобі обійти...
Його лисенята до іншого лісу
Шукати удачі давно подались...
Кому розказати?.. Кому пожалітись?..
Лиш Місяць у небі уважно завис...
Він Місяцю скаже, як хоче туманом
По місячній стежці до неба зійти...
Та тіло ще важить... Ще рано... Ще рано...
А Місяць так дивно... Так тепло світив...
...............................................
...ховає ніч і обриси, і риси,
І срібло ллє на дно гірських криниць.
І чутно... Чутно... Б"ється серце Лиса
Під вічним сяйвом зоряних лисиць,
Які одвіку мчать кудись по колу
Стежками неба... Та сріблястих спин
Не бачить Лис - поСИвілий і кволий...
...Я - Місяць. І самотній, як і він.
Я- Місяць. І гойдатиму до ранку
Чи сон...чи спогад? - те серцебиття...
Рудий малюк... Гайда впіймати мамку
За довгий хвіст!.. Нора, весна, життя,
Нора, весна, життя, кохання, постріл,
Нора, весна, життя, весна, життя...
А потім... потім... потім... потім... потім...
Самотній Лис. Як я... Без вороття...
...Все відбулось: і мрії, і кохання.
Він -сивий... Срібний - я... Немов брати...
І ця зима йому - мабуть остання:
Вже йдуть по сліду Вічності Хорти
На білосніжнім Божім полюванні-
Від нього смертним годі утекти.
А за межею - та, мов зірка рання,
Руда і сонцесяйна... як і ти,
Мій дивний Лисе... Справді, зачекалась
Тебе десь там - де ні рушниць, ні сліз.
Та поки поряд пострілу не сталось-
Я - срібний Місяць. Ти - мій Сивий Лис.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116122510902
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708671
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
«Володар осені мою майструє долю
І квіти заважкі мені
Й плоди занадто солодкаві…»
(Гійом Аполлінер)
А моїм життям бавиться
Володар осені:
Жовтоокий руками холодними:
Грається повелитель вихорів:
Бо життя моє – йому іграшка:
Похвилинена, кленолистяна.
І кому який сенс шукається,
А мені вітер над стріхою,
Де старих гнізд горобиних
Купа спогадів,
А на дворі життя калюж брудних:
Кожна як не свічадо то дзеркало,
А мені сонця півжмені і то далекого
Нетутешнього і байдужого,
А мені товаришем забуте опудало:
Співбесідником і порадником,
Що тобі дні мої, повелителю осені,
Оберемком листя – і то в вихорі,
Кудись несеш, бо навіщо:
Забагато осінніх філософів
На землі сарматського холоду:
Кому весна, кому теплий прихисток,
А мені сад осінній з квітами падолистовими:
Останніми, може айстрами,
Що вітер осінній напоїти збиралися
Своїми пахощами йому непотрібними.
Чому ж блукаєш садом моїм, володарю,
Садом оцим вічної осені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708659
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016