Зазвичай переломні моменти трапляються з нами,
Коли речі, доступні, компактні, а тим паче звичні,
Починали зникати і краяти на шкірі рани,
Розвивали інстинкти, загублені предками в бричках,
Що постійно возили їх від Монреаля до Томська.
На руках застигала запалена тобою свічка,
А рюкзак твій містив пляшку з підписом Роберта Домса.
Твоя подорож, власне, зосталась краплиною в річці.
Перекреслені карти рясніли від начерків й звивин,
Що вели в нікуди. Чи по колу. Чи іноді прямо.
Двадцять п'ятий нічліг. Перед вогнищем разом присіли:
Ти і пляшка. З тобою балакали дерево, камінь,
З ними вітер шептався. Бездонний потік дня і ночі
На повторі стояв. Ти лежав, жуючи травин стебла,
І дивився. Твій сон без упину кривлявся, морочив
Твою голову, та переміг. Не домовився з небом.
На світанку твій віз знову рушив у безвість. Примари
Вилітали із снів, поки тіло відходило з ночі.
Неохоче терпиш ту дорогу, свідомість тримає
В рівновазі твоє перекошене тіло. Молочна
Магістраль поступово зникала в безмежжі галактик.
День минав без пригод; ти спинився під старим курганом,
Коли сонце зайшло на край світу, сховавшись за трактом.
На колесах лишились сліди вкотре стоптаних гранул.
Тінь Блакитного Змія сиділа навпроти, допоки
Ти не бачив, що гості зайшли привітатись з тобою.
Із кургану вогні вилітали, здіймались потоки,
Але ти досі грівся. То духи прорвались на волю.
І тоді він спитався: "Чи довго ще будеш блукати?"
Ти знічев'я сказав: "Де мій дім... Я туди дуже хочу..."
І тоді відповів Змій: "Лишайся ту' жити." А ватра
Догорала, допоки вогні не сховались від ночі.
VII.II. - XII.II.MMXVII
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717772
дата надходження 12.02.2017
дата закладки 13.02.2017
за своє життя
ти повинен
пізнати чотири міста
як чотири стихії
перше місто
ти ймовірно вже побачив
і від нього вже
відійшов
мов від наркозу
тривалістю до
статевого дозрівання
саме там тебе
відправили
подалі
вперше за весь
проміжок
друге місто ти
бачиш на власні очі
протираючи їх
кожного дня
воно тебе смокче
зараз
забираючи найцінніше
або його
віддаючи
десятки світил
сотні вулиць
тисячі будинків
мільйони привидів
мільярди каменів
це все друге місто
оповите
стовпами гігантів
третє місто остаточно
тебе вб'є
але залишить живим
граючись з тобою
в маріонетки
і водячи за ниточки
а на тебе дивитимуться
глядачі
такі ж маріонетки
яких смикають свої
хрещені батьки
похорони ж стануться
після біологічної
загибелі
четверте місто ти
мусиш віднайти
живучи у попередніх трьох
по черзі
воно пахне не парфумами
але також приємно
в ньому нема богів
але друзі їх замінять
тут надто брудно
але ти уявиш чистоту
перше місто - місто дитинства
друге місто - місто студентства
третє місто - місто дорослих
а четверте - це те
яке ти вибереш
із попередніх трьох
щоб в підпіллі провести час
під кайфом
і залишитись
навіки
XXV.XII.MMXVI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708372
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 25.12.2016
сіруватий дим перетнув
екватор мого існування
яке могло перерватись
на стоп'ятнадцятій главі
земля
яка вилітала з-під моїх ніг
і просила мене
її не перекопувати
мотивуючи це тим
що згодом ця земля
буде мене голубити
хворого
голого
змученого
припинила
жити в моїх фантазіях
і стала моєю
підлогою
димок оповив голову
бідного створіння
що поклонялось
богам
які вийшли з-під тої землі
що мене приголубить
небо
пофарбоване в андезит
плаче крихтами
які покришить вода
і перетворить його
в пісок
мертві клітини посилають
сигнали
до мозку
який перебуває в комі
вже п'ятдесят вісім глав
підряд
лиш заважаючи
тому створінню
те створіння -
то я
то правда
то ілюзія
XXIV.XII.MMXVI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708254
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Хочеш визнати... Тяжко. Не скажеш ні слова за подих.
Перебільшуєш. Знову. Змовкаєш й сідаєш за стіл.
Замерзаєш. Не важко. А мозок по темряві бродить.
Не приборкуєш мови. Тремтиш, вибиваючи лід.
Керамічні тарілки виблискують в сяйві, якого
Ти ніколи не бачив. Бо згасли вогні у тобі.
Ти вже вичерпав стільки, що знов атрофуються ноги,
А душа вкотре плаче - не підеш нікуди. Лиш тінь
Вилітає із тіла. Забита скотина у стайні
І лежить, і ще дихає - чути тяжкий перегар.
За стіною дотлів твій останній недопалок. (Файно.)
В голові - дикий вихор, у тілі води вже нема.
Хочеш визнати... Тяжко. Не скажеш ні слова за подих.
Перебільшуєш. Знову. Лягаєш вмирати на стіл.
Замерзаєш. Не важко. Знов мозок по темряві бродить.
"Ти лиш вбий мене, слово.
Я вижити все ж не зумів."
XXII.XII.MMXVI
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707844
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016
тягнеш весь метал на собі
з мечем у піхві
зі списом у руці
на коні кавалерії Такеди
на жаль твої переконання сліпі
шляхи вже є протиставленням брудній ріці
і сам ти вже не воїн
а жебрак
іди
останній самурай з того роду
який терпів епоху Муцухіто
поки тисяча журавлів відлітали
шукаючи вершин Фудзі і броду
Шинано
подалі від нової еліти
летіли закуті в метали
уже минула епоха Оди і Токугави
уже минули священні канони
весь світ прагне ввійти в потаємне
що ховала Країна Сонця
лаву
Фудзі
блиск Хейана
дзвони
Нари
епоху темну
що породила Санаду
знищила
Такеду
піднесла Тойотомі
і також його повела в історію
твій солоний присмак болю підвищував
азарт
за тобою плакали
не кажучи нікому
що ти не повернешся
твоя територія
залишалась за тобою
ти ставав схожим на бога
тебе шанували в деревах струмках
нащадки були вже не юрбою
а кланом
яким відкривалась дорога
у бій
одна поразка
і це вже гулаг
тебе збезчестили
забрали гідність
надана смерть
щоб ти не носив цю ношу
щоб тебе не пестили
за провал та вірність
щоб тебе за небокрай заніс смерч
та тепер все минулось
ти хоч і досі приклад
та голови не цінують відзнак
їм варто нажитись на мулах
і їх родинах
а виклад
собі забрати
поки воїн не подає живих ознак
розумієш
самурай бореться до останнього
але якщо не звертають уваги
і повертають до руїни
то борись силою нежданною
і будеш героєм народу
та через зневагу
не будь героєм чужої країни
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637817
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 31.08.2016
Такий чудовий день сьогодні:
Сміється сонце на усі вуста,
І зникли десь безмежно дні холодні,
Й в обіймах ніжиться усе тепла.
І все здається світлим і надійним:
Земля, що під ногами, й небеса;
Життя іде своїм шляхом стабільним,
Та тільки щось мовчить-щемить душа.
Чогось немає в ній, чогось не вистачає,
Того, що не вміщається в слова,
Що раптом так приходить і зникає
Й без чого залишається німа.
І не повітря це, не хліб чи добре слово,
Це струм, потік якогось дивного тепла,
Що закувало серце у окови,
Які не скину вже ніколи я сама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616425
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 09.04.2016
Тебе покличу...мовчки...серцем,я
Мій янголе...явись у мої сни...
Для нас у неба...випрошу весни...
Ти лиш прийди...
...я вся твоя...
Залиш мені частиночку душі
Як подарунок...на подушці...скраю...
Очима прошепочу...що кохаю...
А хочеш, напишу...
...я у вірші...
У риму...перетворю почуття
Тендітними рядками на письмі...
Залишся...назавжди в моєму сні
Тобі не пожалію...
...я життя...
Окутай мене...стомлену...теплом
І очі розцілуй...мої солоні
Ти вітром огорни тонкі долоні
Зігрій мене...
...накрий своїм крилом...
Твій ніжний шепіт з серцем...в унісон
Лунають, як солодка колискова
І наша зустріч...тут не випадкова
Мій янголе...
...не полишай...мій сон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625150
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 09.04.2016
Печаль моя не має берегів.
І вітер плаче, як журлива скрипка.
Та хочу я, щоб ти не знав нудьги,
І серцем не пізнав німого крику.
Хай образ твій залишиться в рядках.
Від мене це найкращий подарунок.
А пристрасть, що не варта мідяка,
Хай не пророчать нам таємні руни.
Хоч біль катує віршами вночі,
А вдень провина докорами ріже,
Не видам я журбу свою нічим.
Лиш ти, прошу, не пий моєї тиші!
Не знай. Не вір. Життя – це тільки гра.
Нехай барвисті маски правлять світом.
Благаю, лиш поезію не зрадь,
Бо тільки їй над вічністю зоріти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501401
дата надходження 26.05.2014
дата закладки 07.04.2016
Тебе прошу ́я: захисти,
Від всього злого, небезпеки.
Що полишають лиш сліди,
Б'ючи так болюче, як стеки.
В кімнаті темній, в німоті,
Руками міцно, про́шу дуже,
Мене в обіймах прихисти,
І приголуб. Не будь байдужим!
Я гола зовсім, без щитів,
Без обладунків перед світом.
Скоріш! Ти ж сам цього хотів,
Аж надто вже несамовито.
Прошу я, міцно обійми,
Руками сильними своїми,
По голій шкірі, по спині́,
Ти проведи так ніжно ними.
Зігрій в обіймах, захисти,
Відчути хочу твою силу.
Всім, хто образив, відомсти,
За сво́ю любу, сво́ю милу.
Візьми на руки й понеси,
Мене, щоб вкласти вже у ліжко,
Ляж біля мене і засни,
І обійми так міцно й ніжно.
Буде́м дивитись разом сни,
Блукати в світі сновидіння.
Прошу тебе я, захисти,
Своє малесеньке створіння,
Своє мале дурне дівчатко,
Котре кохаєш понад все,
Й котре тебе кохає палко,
Крізь все кохання те несе.
В покровах темряви уно́чі,
В залізній тихій німоті,
Не залишай кохані очі,
Від всього злого захисти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623116
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 07.04.2016
Кому потрібні ми
І хто потрібен нам?
Для когось ми ляльки –
Будуєм місто драм.
Для інших ми вода –
Бажане життя.
Для нас вони орда,
Яка гнітить буття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624817
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 07.04.2016
Цінуймо, друзі, кожну мить,
Бо вона може обірватись
І так раптово, а назад
Ми ще не вмієм повертатись...
Камінням здавлять ті слова,
Що так хотіли все сказати...
А не почують більше нас...
Ми зможем тільки помовчати...
Цінуймо, друзі, кожну мить!
Бо часу плин не зупинити...
Так і життя наше спішить,
А треба цією хвилиною жити...
15.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653541
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 07.04.2016