Панянкою я не була ніколи
І не носила жемчугів, обнов...
Я зрадників стрічала з виднокола...
Я їх прощала знов, і знов, і знов...
Вони усе плелись та роздягали,
Та в ярма, що до крові шию труть...
І душу по краплині витягали,
І ждали, коли мовчки я помру!
Моїх дітей кайдани розбудили,
Їх дзвони всім у пеклі всюди чуть.
Та й без одежі діти б ще прожили,
А от без волі завтра же помруть!
Не звикли мої діти-янголята,
Що вороги у їх домівках є!
Нехай їм буде хоч сам чорт за брата,
Але вони отримають своє!
Мої зірки, мій символе єдиний!
Із неба душі світять на лани.
Там знову чутно: "Слава Україні!"
І ці слова ламають кайдани...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485068
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 29.02.2016
Хтось каже - кара, хтось кричить - талант,
А хтось не вірить в браву силу "схилень".
Та ось я - професійний дилетант
Із купою віршованих відхилень.
І, інколи, бува, в мені зима
Закутує мене ж в свою даремність...
Напівсама я там, напівсама,
Бо інша половина - то нікчемність.
То всі недорозвинені думки,
Безбарвні і крихкі напівідеї,
Шмаття сюжетів, зниклих навіки,
Рукописні стежини та алеї.
Банально віра тане на очах
В такі моменти творчого падіння,
Впроваджуючи геноцид в віршах
Якогось глузду, тями і прозріння.
І не пройде, хоч в друк, хоч виграй грант,
Допоки через браву силу "схилень"
Хтось бачить - професійний дилетант
Із купою віршованих відхилень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544920
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 29.02.2016