Я рушник вишиваю життя
На своєму життєвому полі,
Ниточками веду в майбуття,
А вони усі різні у долі...
Вишиваю рядки золоті,
Колись з мамою ми вишивали,
І мережки були ті святі,
Ми у них своє щастя вбачали...
Кольорові беру я нитки,
Хочу вишити радужно-світле,
Та кладуться й нерівні рядки,
Як у долі, бува й непривітне...
Ниточки,ви мої ниточки,
Засвітіть мені зорями в небі,
Я широкі й вузенькі стежки,-
Подолаю усе при потребі...
А коли стає важко мені,
Чорним й білим наповнюю поле,
Вишиваю тоді, ніби в сні,
І молюся і Богові,й долі...
А коли поглинає відчай,
Вишиваю тернисті рядочки,
Я мережу війну і Майдан,
Де вмирали і доньки,й синочки...
І рве душу на шмаття мені,-
Від війни,від неправди і болю,
І стають дні і ночі сумні,
Я нитки вибираю у долі...
Підбираю я знов ниточки,
Хочу вишити щось кольорове,
Щоб ясніли усі квіточки,
В рушниках для онуків святкові...
Ниточки,ви мої ниточки,
Засвітіть зірочками в оселі,
Покладу кольорові рядки,-
Для дітей і онуків веселі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770604
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
(Після прочитання однойменної статті у фейсбуці).
[u]На початку грудня в 1930 роках(точно рік указати важко, бо довго ця інформація була засекречена) біля ст.. Козача Лопань було розстріляно 337 кобзарів-лірників, котрих звезли до Харкова (тодішньої столиці України) буцімто на з’їзд.
[/u]
Сліпі Гомери неньки України
У Харків** звозилися на важливий з’їзд.
Співці не знали, що відтак загинуть…
Та не згубивсь в історії їх слід.
Тік день, грудневий, вітряний,холодний…
При кожному сліпому кобзарі
Був поводир – дрібне хлоп’я, голодне.
Торбина на плечі для сухарів.
А в кобзаря – його незмінна кобза,
Вона йому – дружина і сім’я.
Життя його – гірка суцільна проза.
Ще й доля з ним. І в кожного – своя.
Про волю їх пісні і думи, й мова.
Гортали й історичні сторінки
У спеку й дощ, і в пору, у зимову
Їх слухали і діти, і жінки.
І зморшками лоби перекривало
Чоловікам, ба, напівкріпакам,
Як кобзарі співали про навалу,
Про запорожців, Байду-козака.
Тоді чоловіки, мов підростали,
Охоплені незвіданим чуттям,
А в душі наливалось тверді-сталі,
З покори виривалося життя.
Співців, їх думи влада не любила.
Їх скликавши на форум, непростий,
Більше трьохсот у ешелон набили,
В Москву, мовляв, збирались відвезти.
Й не бачили сліпі, де зупинився
Той ешелон, що віз їх в нікуди,
І як рельєф навколо них змінився,
Як яр дорогу перегородив.
Очей також не бачили дитячих,
Лиш… трепет чули рук поводирів…
І тільки Лопань пам’ята Козача,
Дітей як… розстріляли й кобзарів…
Як на снігу цвіло вогнем багаття:
Горіли кобзи – їх не загасить…
Палило їх в погонах дике гаддя –
Системи то покірні, вірні пси.
Примовкла пісня-дума в Україні,
Та пам’ять не вмира про кобзарів,
Потроху виправля народ коліна...
Озвуться й думи із могил, старі!..
18.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
*Гомер – давньогрецький сліпий поет-співець.
**Харків – столиця Радянської України до 1934року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707206
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Ви знаєте, як пишуться вірші?
Бува достатньо пару слів чи й слова.
А далі – виключно політ душі…
Поглянеш і поема вже готова!
Бува проснешся раптом серед ночі,
бо в голові щось мишкою шкребеться.
То думка б‘ється в двері снів пророчих,
немовби птах назовні з клітки рветься.
А іноді нахлине ярко спомин,
сумний чи радісний – це вже як пощастить.
Ті згадки линуть, мов весільні дзвони,
бува підносять, а коли й занапастить.
Ця музика, мов світла пісня рання,
буває в серці зіркою бринить.
Немов кохання, перше чи останнє,
що душу пестить в кожну її мить.
Трапляється душа моя болить,
або сердешна безутішно ниє.
Коли все людство третім сном вже спить,
горить вогнем вона, протяжно вовком виє.
Усе в поезії залежить від душі,
по-іншому не пишуться вірші…
19.08.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116081909948
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685093
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016
Біжи,
розірване на шмаття почуття.
Кудись та прийдеш,бо життя - шосе.
Спливеш водою, з листям віднесе
В той "рай", де править балом каяття.
Біжи,
розкришене,спаплюжено-тривке.
На стежці пам"яті - кривавий слід
Не вигорів і від сльози не зблід.
Зійшли спориш, полин і щось гірке.
Біжи,
до краю прірви дійдеш, - не зірвись.
Впадеш відлунням, - злякані птахи -
Не ангели; розкидані страхи
По зернятку не понесуть у вись.
Біжи,
коли ж осліпнеш від переживань,
Згадай тоді окрайчик на столі -
Шматочок серця, сонця і землі,
Що так стомилися від марних сподівань...
Біжи.
16.08.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684174
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 17.08.2016
Шкода, що я сьогодні не з тобою.
Цей вечір ніжністю тобі встелю не я,
Не розкуйовжду твого чуба я рукою,
Тендітна ручка у твоїй долоні - не моя,
Не доторкнешся до мережива моїх панчох,
Не розтягнешся на моїм шовковім простирадлі,
Не будем дихати ми однією мрією на двох,
Не піднесемось разом у космічні далі,
Не запущу в твоїй купелі пароплави із свічок,
Не загорну тебе у ковдру з поцілунків,
Ми не пірнемо в зачарований ставок
Де я і мавка і повія і чаклунка,
У мандрах спільних нам не загубить дороговказ,
Не втратить разом ціль в шляхах чарівних закохавшись,
В любов, яка буває тільки раз,
Не ми поринемо щоб зникнути на завше.
У лати лицарські тебе вдягаю я
І залишаю чатувати в коридорі.
Нехай же ллється пісня солов'я
І хвилі пестять берег мого моря.
Хтось інший мене зацілує до нестями,
І неочікувано у таємний час
Мій чоловік зайде додому з кумпелями
І там закоханих побачить він не нас.
Не ти поцілиш в мого чоловіка на дуелі,
Я не тобі в тюрму писатиму листи,
Очами неземної акварелі
Не ти проплачеш десять років самоти.
Без тебе все одно вже якось буде.
Ти не всесильний щоб мене знайти.
Шкода, незнаний мій, що ти мене не любиш,
Але ж і не розлюбиш. Ось де позитив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669066
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Де далечінь, глибока й неозора,
Стрічається з житами у полях,
Де золотим пером малює зорі
Казкова ніч, то все моя земля.
Від полонин під хмарами в Карпатах
І до глибин чарівної Десни,
Моя Вкраїно, рідна і багата,
Люблю тебе, як теплий день весни.
Росою, потом, кровію полита
Цвіла й горіла за життя не раз.
Моя Вкраїно, ти моя молитво,
Знов захистить тебе прийшла пора.
Коли ж простеле доля дві стежини:
В бою упасти чи продати честь -
Згадаю, як діди тобі служили,
Бо ж і в мені козацька кров тече.
19.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655025
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 28.05.2016
ТЮРЕМЩИКАМ СВОБОДИ СЛОВА
У вимірах безмежності та вічності,
і в межах піднебесної юдо́лі,
я – крапелька у нуртовинні дійсності,
занесена в цей світ по Божій волі
із безвісти, з нізвідки, з царства Ха́оса.
Молекула в людському океані,
несусь на хвилях, поки з волі Хроноса
розвіюся в космічному тумані.
Та я ще є! З веселки, смутку, сніжності
я – мікросвіт! Малюсінька планета
із морем болю, із рікою ніжності,
з материками мрій, бажань...
В тенетах
байдужості та зла навкруг – пручаюся,
свій біль і гнів виковуючи в слові,
брехливі пута рвати намагаюся,
щоб край звільнився для добра й любові.
А хтось це слово повелів стриножити,
цим знищивши малюсіньку планету.
Та нас – багато, тисячі! Не зможете
всіх упіймати в морі Інтернету!
Бандитам – владу, вілли, недоторканість,
свободу вже кидаєте за грати.
Девіз ваш справжній – наша упокореність.
Та душу і слова – не розстріляти!
Рік 37-ий більше не повториться!
Хамелеони... Зрадили Майдани.
Історія завжди ривками твориться.
Чи встигнете зібрати чемодани?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668465
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 26.05.2016
Голодні мавки здибали тебе
А ти сидів сумний на підвіконні,
Їх було п'ять, а ти один, зовсім один,
Як гордий воїн в полі свого беззаконня.
Одна трощила поглядом твій щит
З розмов улесливих і цінних подарунків,
А друга - філософсько-романтичний оксамит
Жадала замінити на справжні поцілунки,
А третя - відібрала твою мову:
"Базікать годі, перейдем хутчіш до дій"
І вже твою сорочку геть зняла шовкову,
До серця добиралась: "Будеш мій"
Четверта підскочила лоскотати,
І мабуть вже до смерті б лоскотала,
Та п'ята навіжена не дала,
Бо і сама собі того ж бажала.
Побачивши розгубленість таку,
Щоб сваркою між мавок скористатись,
Та панна, що тобі так до смаку,
Штовхнула тебе трошки політати.
І я прийшла тебе від мавок рятувати
Навіщо? Я сама іще не знаю.
Я просто не могла спостерігати
Твою загибель, бо тебе кохаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666599
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016
Роздуми за темою "Уже второй, должно быть ты легла..." В. Маяковського.
Квітень серпанок Місяця вкрав.
Я до тебе беззахисною іронією:
Трошки метафізичних вправ,
Як доречне порушення твоєї гармонії.
Ти до мене - прозорою вічністю вод,
Люта звабо моя, нелегальне покликання.
На летючім килимі пропозицій моїх палаючих нот
чорна скриня, в ній сіль всіх морів як єдине виправдання.
Ми зустрінемось. Жменька солі, що жбурнули у небо колись чумаки,
Засвітилася зоряною нескінченністю
І покаже нам шлях сіль ще невиплаканих сліз.
Не відмовиш, з твоєю шляхетною чемністю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666121
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 15.05.2016
Той сон... Він не забудеться до скону:
у Богородиці – сльозини по щоці,
і, захитавшись, падає ікона,
де плаче Діва, з Сином на руці.
Той шок... Він закував все тіло. Серце,
завмерши, враз зірвалося навскач.
Біда! Тяжку біду віщує все це:
ікона плаче – ой лихий це знак!
І ніч... Година ночі... Що робити?
Я – звір у клітці з відчуттям біди.
Спішити треба! Їхати! Дзвонити!
Та лиш...кому? Для чого?.. І куди?..
Рука... Коханий тихо гладить плечі:
«Що, сон поганий? Розкажи воді»...
Та демон пекла вже прорвався з печі
і в смертоносній поспішав ході,
й палив... Обняв вогнем смертельним жертви,
котрі собою захищали світ...
Ще тисячі прирік у муках вмерти,
і землю, й води умертвив навік.
Полин... – гірка зоря твоя, Вкраїно!
На «зони» розділив тебе Господь:
на півночі – Чорнобильська руїна,
на сході – «зона» з іменем АТО...
Живі... Хто вижив, той і буде жити.
Хоч історичний потяг наш скрипить,
чадить, пихтить, та буде ще служити,
когось мо' й довезе в щасливу мить.
Якщо ж... головотяпство (а не фатум!)
скерує хибно розпаду ходи –
на атоми вже НАС розщепить атом...
Чорнобиль – наш довічний знак біди!
26.04.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662145
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2016
Вот же, вышла из дома нагая
С кисой гладкою распрелестной,
Ах, краса ты моя родная,
Нет, не жаль мне риторики лестной…
Ожерелье – из жемчуга бусики,
Кольца-серьги златые в ушах,
Стрингов след от загара как трусики,
Огонь-пирсинг в укромных местах…
Маникюр-педикюр, распричесочка,
Вновь готова сводить с ума,
Полна соками нежинка-розочка,
Начинает бодрить, завела…
Лепестки распустились под солнцем,
Полон соками женский цветок,
Щеголяет своим сладким донцем,
Из которого зиждется сок…
В жар-лучах сок-росою покрылась,
Вся наружу краса, розы цвет,
Вся елеем любовным залилась,
Все чудеснее, чем больше лет…
Щечки пышные, ах, дородные,
Лепесточков изгибы красивые,
Донельзя, ох, какие же модные,
И такие бесстыдно смазливые…
Раскрасивее розы не видел,
Самый модный, чудесный цветок,
Вы, пожалуйста, дамы, простите,
Не хотел вас обидеть, не мог…
Розы ваши прекрасные, модные,
Лепестки будоражат умы,
Соки плещут в них всепогодные,
Страстью пылкой наполнены…
Но, мне краше ее роза файная,
Мой призывный по жизни кумир,
Вдохновенная, жизнедайная…
Сладкой неги ее полон мир…
Она жаждет меня, изнывая,
В перерывах любви вся томясь,
Лепестки пораскрыв, зазывая,
Не пресытившись солями, «злясь»…
Спиной стала, к цветочкам нагнулась,
Краса сочная вся предо мной,
В сладкой позе волшебно согнулась…
Я взведен и готов идти в «бой»…
Она дразнится и куралесит,
Да на пляж предлагает идти…
«Малыша» не по-детски чудесит –
Не дала ему в сказку войти…
Делать нечего, завожу
Нашу девочку-лялю машинку,
Оба мы в сексуальном ражу…
Прислоню ее там на осинку…
Приезжаем, пляж полон людей,
Я под ивой машину поставил,
Вышла, вдруг, и пошла без затей…
(Для нее нет порядков и правил…)
Как есть сладкая пляжем пошла,
Ее суть расчудесна и что же?
В воды теплые речки вошла,
Я за нею, конечно же, тоже…
Сумки брошены где-то на пляже,
Не спеша мы плывем по реке,
Никого нет любимей, краше…
Позади пляж уже вдалеке…
Вдоль реки рыбаки на сижах,
Удят рыбу и в том их кайф,
Им не нужен отдых в Парижах,
Наилучший для них это драйв…
Увидали местечко приятное,
Держим курс на него вдвоем,
Закружить чтобы действо отрадное,
Час-другой позабыв о всем…
Как приятна любовь на природе,
Палит солнце,бодрит ветерок,
Страсть играет при чудной погоде,
Полнит лоно волшебный сок…
Для любви откровенной раздолье,
Принимаем природы дар,
Расслабление, секс-приволье
И страстей в телах жарких пожар…
Вновь и вновь окунаемся в сказку,
Забыв напрочь суетный мир,
Получая волшебную встряску,
Чудодейственный празднуя пир…
Катера проплывают, байдарка,
На другом берегу палатки,
Денек чудный, по-летнему жарко,
Удовольствия наши сладки…
24.06.2014г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657731
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9MCp8HeQOZU[/youtube]
Нужно умереть для одной жизни, чтобы войти в другую
Анатоль Франс
Чи можна утекти самим від себе,
Забути те, чим ми жили колись?
Хоч часто не бува у тім потреби,
І розум все підказує: спинись.
Покинути -це значить просто вмерти,
Щоб в іншому воскреснути колись.
І в іншій опинитись круговерті.
Радіти, що бажання вже збулись.
І лиш душа не може з цим змиритись:
Лишилася частинка там її.
І хоче так, щоб в тім не помилитись.
В бажанні і душі ідуть бої..
А час іде...Нема, чого хотіли.
Чого шукали, зовсім це не те.
Літати вже тепер немає сили.
І вітер пір"ям зірваним, мете..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653908
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 24.03.2016
Чарівна диво-усмішка ласкава,
а очі променіють бірюзою –
таким жінкам на віллах пити б каву,
під шепіт океанського прибою.
Тебе ж магнітом тягне в пекло воєн
потреба – захищати і спасати.
Маленька амазонка, смілий воїн,
ти вибрала тяжке життя солдата.
В анналах пам'яті копатись нам довіку,
шукаючи... не факт – лиш вірогідність,
знайти такого ж духом чоловіка,
що проявив ту ж витримку і гідність
у кодлі, де навкруг – ненависть чорна,
брехня пекуча, аж скипає розум,
нестерпний голод і судилищ жорна,
знущальний фарс та істеричний безум,
зміїний яд і вовтузня запекла
над вироком... Та Надю не зламали!
Як гордо ти пройшла всі кола пекла!
Як, сміючись їм в «рожі», гімн співала!
Їм не почути просьби, скарги, стогін,
ці істини не здатний раб сприйняти:
якщо ти вільний, ти і в клітці – воїн!
Не повзає, народжений літати!
Незламна сила і любов бездонна
до України, мужність – без трагізму...
Ти полонила світ, мов Примадонна
Всесвітнього театру стоїцизму!
НАДІЄ наша світла і незламна,
улюблена народна героїне!
Усім ти показала: нездоланна, –
як ти, – непереможна Україна!
23.03.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653880
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016
Балада о Ангеле
Когда ещё не рассвело
И ,сам не зная , где он,
В ночной тиши сжигает зло
Лишь Одинокий Демон .
… Но иногда , устав от лжи ,
В тиши передрассветной ,
Он вспоминает ,как он жил ,
До пропасти до этой …
Он звёзды в небе зажигал ,
И по –другому сам жил ,
О тёмных силах Зла не знал ,
Он был когда-то – Ангел .
Летел ко всем всегда с добром ,
Открытою душою !
А отвечали ему – злом
И подлостью большою .
И он сказал себе : « Хорош !
Простит меня Архангел !
В Добре – добра ты не найдёшь!»
И … Дьяволом стал Ангел .
И не скучал он ни за кем,
Не сожалел ни разу !
И жил теперь он без проблемм
И всяких прибамбасов !
Но каждый раз ,встречая ночь ,
Над бездною большою ,
Он спрашивал себя : « Помочь?....»
И –…вновь кривил душою!
О мыслях тех шальных его
Лишь знал Бродяга-Ветер ,
И стал несчастнее всего
Счастливый Демон этот .
Вот так , по Млечному пути
Теперь во Тьме скитался ,
И , каждый раз Себя найти
Напрасно он пытался …
Ведь то же сердце у него ,
Горячее, большое !
Но крепко спрятано оно
За дьявольской душою !
________________________________
….Я верю ,крыльями взмахнёт
Однажды Время-птица –
Обида из души уйдёт
И Ангел возвратится !
2005 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652892
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
Оце був вибух! Де воно взялося?
Так затишно в своїм кутку жилося,
де я терпляче – біла і пухнаста –
в собі ховала смуток, горе, щастя.
Та ось... єхидне слово зачепило –
Пандори скриню враз ривком відкрило
і, мамо рідна!.. Ти б і не впізнала
чи очі десь від сорому ховала,
почувши, ЩО "дитя" наговорило
із "грацією й личечком" горили!
... В яких шпариночках ума, душі чи тіла
ховається, до часу, темна сила,
щоб вибухнути гейзером підземним?..
Як тісно в нас сплелося світле й темне...
19.02.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652692
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016