Я не хочу, не хочу цю зиму,
Я не хочу снігів і морозу.
Я ще хочу осіннього диму,
Як з кальяну осінню дозу.
Не надихався і не напився
Лате - кави з туманів ранніх...
В небі синньому не роздивився
Журавлиних ключів прощання.
Як під кайфом, осіннім гіпнозом
Йду до осені на причастя.
Я не хочу зими і морозу,
Хочу спокою, миру й щастя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1027206
дата надходження 24.11.2024
дата закладки 30.11.2024
Адам хоронит Лилит: копает, копает, копает...
После много курит и безбожно пьет.
Адам не человек - Адам скулит и лает,
Мстит, рвет, вытирает окровавленный рот...
Адам сжигает Рай, отказывается от Бога,
Покидает всех, покидает всё.
В его жизни есть лишь он и дорога,
А раньше он жил для неё...
Адам просыпается утром, ещё до рассвета,
Курит, кашляет, смотрит в окно.
Адам ищет хоть какого-то ответа
На немой вопрос: для чего?
Адам не строит планов, не хочет дальше,
Выгорает до пепла, до пыли, дотла,
Тонет в прошлом, в людях, их фальши,
Прячет себя за смехом, укутывается в слова,
Ныряет в чужой мир ярких прохожих,
Сжимает кулаки, держит удар
И радуется тому, что день наконец-то прожит,
А ночью пьёт джин, выпускает пар...
Адам смотрит в глаза женщине с лисьим взглядом,
Совершенно чужой, но до боли своей,
Резко выбивающейся с блеющего стада
Бегущих навстречу концу людей...
Адам берет ее за руку и всё пропадает:
Сожженный рай, яма и весь им раздолбанный свет.
Адам улыбается, Адам все понимает:
Ева смеётся - Лилит больше нет...
Адам лежит на берегу, слушая волну,
Держит Еву за руку, боясь отпустить,
Боясь своим дыханием помешать ее сну,
Боясь недостаточно сильно ее любить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014427
дата надходження 30.05.2024
дата закладки 01.06.2024
В королівстві Цукорокко,
Де жили всі без нудьги,
Головна ріка Сиропка
Затопила береги.
Розлилася вшир водиця,
Наробила всім біди.
Повінь – зовсім не дурниця.
Всі тікають хто куди.
Шоколадки та іриски
Пліт будують з "сі-сі-стік"*.
Підбирається вже близько
Той сиропковий потік.
Зайченята з шоколаду
Скачуть до Цукрових гір.
Рятувальники від влади
Роздають усім зефір:
Тих, хто плавати не вміє
Він врятує від біди...
А ріка все скаженіє,
Вже пів міста у воді!
Аж до вафельних палаців
Підбирається вода:
– Гей, містяни, всі на працю,
Бо стіна вже осіда,
Тріснула грильяжна плитка!..
У столиці крики, шум.
Роздає накази швидко
Сам король Рахат-лукум.
***
Із льодяників загони
Генерал Еклер веде.
Всі здолає перепони,
Вихід всюди він знайде!
Влаштувавши переправу,
Двох солдатів підізвав:
— Ви дізнайтесь в чому справа,
Повінь цей всіх здивувув.
Не було раніш такого,
Щоб Сиропка розлилась.
Вирушайте у дорогу.
Йдіть! Щоб справа вам вдалась!
І Дюшес із Барбарисом
Рюкзаки зібрали враз
І на кониках з ірису
Мчать виконувать наказ.
***
Скачуть, скачуть вздовж потоку,
Вже втомились скакуни.
Бачать: впали у Сиропку
Карамельні валуни,
Річку перегородили –
Їй текти нема куди.
Що ж, причину дослідили.
Як позбавитись біди?
Каже Барбарис Дюшесу:
Винен тут Солодкогриз.
Він від голоду чи стресу
Нам зробив такий сюрприз.
Хитрий він й злодійкуватий.
Дім у нього – це нора.
Мабуть, нор нарив багато –
І розсипалась гора.
Впали валуни у воду –
От тому й переполох.
Та усунути цю шкоду
Не під силу нам удвох.
А Дюшес відповідає:
— Слухав я міські плітки
Й чув: старенька проживає
У лісах біля ріки.
Кажуть, що вона все знає,
Курагою, наче, звуть.
— Ну, в нас виходу немає.
Ми повинні в неї буть.
Скачуть не одну годину.
Вечоріє. Скоро ніч.
Раптом чують запах диму:
— Хтось тут поруч топить піч.
Бачать: прянична хатина.
Тут стара живе, мабуть.
Подивилися у вікна:
Приймуть їх чи проженуть?
Двері бабця відчинила:
— Хто прийшов до мене, га? —
І рукою поманила:
— Прихистить вас Курага.
Зараз, трохи почекайте –
Самовар мій закипить.
Їжте, пийте й спать лягайте,
Завтра будем говорить.
І льодяники на ранок
все старій розповіли.
Їм вона після сніданку
Дала гілку омели́
Й каже: — Ось чарівна гілка.
Вам вона покаже шлях.
Буде вам вона за стрілку
У лісах і у полях.
Приведе аж до дракона,
Звуть його Наполеон.
Найдобріша він персона,
Хоч на вигляд і дракон.
Допоможе він у справі.
Хто могутніший, ніж він?
Ну, вперед, солдати браві,
Й передайте мій уклін.
Попрощалися з старою
Два льодяники – й в похід.
Слідують за омело́ю.
Гілка їх веде на схід.
***
Довго їхали чи швидко,
Бачать: гір високих склон.
Немалу печеру видко.
Мабуть, там живе дракон.
Раптом гори затремтіли
І почувся грозний рик:
— Хто ви і чого хотіли?!
Барбарис аж ледь не втік.
А Дюшес – той не злякався:
— Добрий день, Наполеон!
Й Барбарис вперед подався:
— Вас вітаємо, дракон!
Привезли уклін від бабці,
Звуть стареньку Курага.
— Як вона там поживає?
Її знаєте хіба?
— Нам вона допомагала
Та направила до Вас.
— О, тоді це вже не мало, —
Все кажіть, не гайте час.
І льодяники дракону
Все, як є, розповіли.
— Серед річки перепона?
Добре, що мене знайшли.
Це для мене не питання,
Перепону приберем.
Тільки вам я дам завдання:
За́гадку з солодких тем.
Не казала вам старенька,
Що я за́гадки люблю?
Відгадайте-но швиденько
Мою за́гадку одну:
Що у світі найсолодше?
Дайте відповідь скоріш.
— Так, питаннячко хороше.
Може, це ізюм киш-миш?
Шоколад? Медовий пряник?
Мармелад? Халва? Ірис? –
Сипле назвами льодяник,
(той, що звався Барбарис).
А дракон почухав вухо,
Посміхнувся і сказав:
— Відповіді я прослухав:
Ти, солдате, не вгадав.
Може, друг твій відгадає? —
До Дюшесу він звернувсь.
— Звісно, відповідь я знаю,
Та промовити боюсь,
Бо це їсти неможливо.
— Що? — Пита Наполеон.
— Може, відповідь і дивна,
Найсолодше в світі... сон.
— Ти вгадав, льодяник бравий.
Твоя відповідь – не бред.
Вирушаймо, часу мало.
Ви – на спину – і вперед!
Ось, на спині у дракона
Два льодяники летять.
— Он туди, Наполеоне,
Бачиш, скали мерехтять.
І дракон спустився нижче
Й сів на березі ріки.
— Роздивлюся якнайближче
З карамелі острівки.
Це з-за них у королівстві
Повінь стався, видно це.
Тут одне потрібно дійство:
Розтопити їх – і все.
Виконаю обіцянку.
Тільки де ж Солодкоїд?
Як пальну вогнем з горлянки –
Вмить піджарю на обід.
Це Солодкоїд почувши,
Вилізає вмить з нори:
— Що за методи, прибульці?
Принесли б мені дари –
І не треба йти у наступ.
Сварки, бійки – це пусте!
Про зубну я мрію пасту.
Ви мені її дасте?
Я залишу рідні гори,
Бо набридла карамель.
І піду робити нори
Посеред Цукрових скель.
І дракон тут здивувався:
Як звірятко це карать?
— Ще з таким не зустрічався! —
Й заходився реготать!
— Ось, візьми і пасту, й щітку —
Зуби треба берегти.
— Ох, поважив ти сирітку,
Зміг мені допомогти.
Вмить Солодкоїд зібрався,
Взяв дари — і зразу втік.
А Дракон з вогнем погрався –
Відновив ріки потік.
Валуни всі вмить розтали,
Як Дракон вогнем дихнув.
— Допоміг я вам у справах?
Обіцянку не забув!
— Здравий будь, Наполеоне,
Ти нам дуже допоміг!
А тепер нам час додому.
— Залишайтесь на ночліг.
Незабаром сонце сяде.
Не поїдете ж у ніч?
Пригощу вас мармеладом
Й ліжко дам вам, звісна річ.
— Згодні ми, Наполеоне.
Заночуємо тоді.
Завтра вирушим додому.
— От і добре. Ну, ходім.
А на ранок із Драконом
Розпрощались молодці.
— Все, ми їдемо додому.
Дуже дякуєм тобі!
Ти тепер наш друг найкращий.
Ну, бувай, Наполеон!..
В посмішці розкривши пащу,
Довго їм махав Дракон.
***
Повернулися солдати –
Чують скрізь святковий шум.
Запросив їх у палати
Сам король Рахат-Лукум:
— Ви герої, безумовно,
Заробили ордени. —
Обійняв обох любовно:
— Вам відпустка до весни!
Цілий місяць святкували
Всі у селах та містах
І героїв прославляли
У баладах та піснях.
В королівсві Цукорокко
Все спокійно, як завжди.
Річка головна, Сиропка,
Більш не коїла біди.
*сі-сі-стік – м'яка карамель у вигляді соломинок
Ілюстрація з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976870
дата надходження 13.03.2023
дата закладки 14.03.2023
В королівстві Цукорокко,
Де жили всі без нудьги,
Головна ріка Сиропка
Затопила береги.
Розлилася вшир водиця,
Наробила всім біди.
Повінь – зовсім не дурниця.
Всі тікають хто куди.
Шоколадки та іриски
Пліт будують з "сі-сі-стік"*.
Підбирається вже близько
Той сиропковий потік.
Зайченята з шоколаду
Скачуть до Цукрових гір.
Рятувальники від влади
Роздають усім зефір:
Тих, хто плавати не вміє
Він врятує від біди...
А ріка все скаженіє,
Вже пів міста у воді!
Аж до вафельних палаців
Підбирається вода:
– Гей, містяни, всі на працю,
Бо стіна вже осіда,
Тріснула грильяжна плитка!..
У столиці крики, шум.
Роздає накази швидко
Сам король Рахат-лукум.
***
Із льодяників загони
Генерал Еклер веде.
Всі здолає перепони,
Вихід всюди він знайде!
Влаштувавши переправу,
Двох солдатів підізвав:
— Ви дізнайтесь в чому справа,
Повінь цей всіх здивувув.
Не було раніш такого,
Щоб Сиропка розлилась.
Вирушайте у дорогу.
Йдіть! Щоб справа вам вдалась!
І Дюшес із Барбарисом
Рюкзаки зібрали враз
І на кониках з ірису
Мчать виконувать наказ.
***
Скачуть, скачуть вздовж потоку,
Вже втомились скакуни.
Бачать: впали у Сиропку
Карамельні валуни,
Річку перегородили –
Їй текти нема куди.
Що ж, причину дослідили.
Як позбавитись біди?
Каже Барбарис Дюшесу:
Винен тут Солодкогриз.
Він від голоду чи стресу
Нам зробив такий сюрприз.
Хитрий він й злодійкуватий.
Дім у нього – це нора.
Мабуть, нор нарив багато –
І розсипалась гора.
Впали валуни у воду –
От тому й переполох.
Та усунути цю шкоду
Не під силу нам удвох.
А Дюшес відповідає:
— Слухав я міські плітки
Й чув: старенька проживає
У лісах біля ріки.
Кажуть, що вона все знає,
Курагою, наче, звуть.
— Ну, в нас виходу немає.
Ми повинні в неї буть.
Скачуть не одну годину.
Вечоріє. Скоро ніч.
Раптом чують запах диму:
— Хтось тут поруч топить піч.
Бачать: прянична хатина.
Тут стара живе, мабуть.
Подивилися у вікна:
Приймуть їх чи проженуть?
Двері бабця відчинила:
— Хто прийшов до мене, га? —
І рукою поманила:
— Прихистить вас Курага.
Зараз, трохи почекайте –
Самовар мій закипить.
Їжте, пийте й спать лягайте,
Завтра будем говорить.
І льодяники на ранок
все старій розповіли.
Їм вона після сніданку
Дала гілку омели́
Й каже: — Ось чарівна гілка.
Вам вона покаже шлях.
Буде вам вона за стрілку
У лісах і у полях.
Приведе аж до дракона,
Звуть його Наполеон.
Найдобріша він персона,
Хоч на вигляд і дракон.
Допоможе він у справі.
Хто могутніший, ніж він?
Ну, вперед, солдати браві,
Й передайте мій уклін.
Попрощалися з старою
Два льодяники – й в похід.
Слідують за омело́ю.
Гілка їх веде на схід.
***
Довго їхали чи швидко,
Бачать: гір високих склон.
Немалу печеру видко.
Мабуть, там живе дракон.
Раптом гори затремтіли
І почувся грозний рик:
— Хто ви і чого хотіли?!
Барбарис аж ледь не втік.
А Дюшес – той не злякався:
— Добрий день, Наполеон!
Й Барбарис вперед подався:
— Вас вітаємо, дракон!
Привезли уклін від бабці,
Звуть стареньку Курага.
— Як вона там поживає?
Її знаєте хіба?
— Нам вона допомагала
Та направила до Вас.
— О, тоді це вже не мало, —
Все кажіть, не гайте час.
І льодяники дракону
Все, як є, розповіли.
— Серед річки перепона?
Добре, що мене знайшли.
Це для мене не питання,
Перепону приберем.
Тільки вам я дам завдання:
За́гадку з солодких тем.
Не казала вам старенька,
Що я за́гадки люблю?
Відгадайте-но швиденько
Мою за́гадку одну:
Що у світі найсолодше?
Дайте відповідь скоріш.
— Так, питаннячко хороше.
Може, це ізюм киш-миш?
Шоколад? Медовий пряник?
Мармелад? Халва? Ірис? –
Сипле назвами льодяник,
(той, що звався Барбарис).
А дракон почухав вухо,
Посміхнувся і сказав:
— Відповіді я прослухав:
Ти, солдате, не вгадав.
Може, друг твій відгадає? —
До Дюшесу він звернувсь.
— Звісно, відповідь я знаю,
Та промовити боюсь,
Бо це їсти неможливо.
— Що? — Пита Наполеон.
— Може, відповідь і дивна,
Найсолодше в світі... сон.
— Ти вгадав, льодяник бравий.
Твоя відповідь – не бред.
Вирушаймо, часу мало.
Ви – на спину – і вперед!
Ось, на спині у дракона
Два льодяники летять.
— Он туди, Наполеоне,
Бачиш, скали мерехтять.
І дракон спустився нижче
Й сів на березі ріки.
— Роздивлюся якнайближче
З карамелі острівки.
Це з-за них у королівстві
Повінь стався, видно це.
Тут одне потрібно дійство:
Розтопити їх – і все.
Виконаю обіцянку.
Тільки де ж Солодкоїд?
Як пальну вогнем з горлянки –
Вмить піджарю на обід.
Це Солодкоїд почувши,
Вилізає вмить з нори:
— Що за методи, прибульці?
Принесли б мені дари –
І не треба йти у наступ.
Сварки, бійки – це пусте!
Про зубну я мрію пасту.
Ви мені її дасте?
Я залишу рідні гори,
Бо набридла карамель.
І піду робити нори
Посеред Цукрових скель.
І дракон тут здивувався:
Як звірятко це карать?
— Ще з таким не зустрічався! —
Й заходився реготать!
— Ось, візьми і пасту, й щітку —
Зуби треба берегти.
— Ох, поважив ти сирітку,
Зміг мені допомогти.
Вмить Солодкоїд зібрався,
Взяв дари — і зразу втік.
А Дракон з вогнем погрався –
Відновив ріки потік.
Валуни всі вмить розтали,
Як Дракон вогнем дихнув.
— Допоміг я вам у справах?
Обіцянку не забув!
— Здравий будь, Наполеоне,
Ти нам дуже допоміг!
А тепер нам час додому.
— Залишайтесь на ночліг.
Незабаром сонце сяде.
Не поїдете ж у ніч?
Пригощу вас мармеладом
Й ліжко дам вам, звісна річ.
— Згодні ми, Наполеоне.
Заночуємо тоді.
Завтра вирушим додому.
— От і добре. Ну, ходім.
А на ранок із Драконом
Розпрощались молодці.
— Все, ми їдемо додому.
Дуже дякуєм тобі!
Ти тепер наш друг найкращий.
Ну, бувай, Наполеон!..
В посмішці розкривши пащу,
Довго їм махав Дракон.
***
Повернулися солдати –
Чують скрізь святковий шум.
Запросив їх у палати
Сам король Рахат-Лукум:
— Ви герої, безумовно,
Заробили ордени. —
Обійняв обох любовно:
— Вам відпустка до весни!
Цілий місяць святкували
Всі у селах та містах
І героїв прославляли
У баладах та піснях.
В королівсві Цукорокко
Все спокійно, як завжди.
Річка головна, Сиропка,
Більш не коїла біди.
*сі-сі-стік – м'яка карамель у вигляді соломинок
Ілюстрація з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976870
дата надходження 13.03.2023
дата закладки 14.03.2023
В королівстві Цукорокко,
Де жили всі без нудьги,
Головна ріка Сиропка
Затопила береги.
Розлилася вшир водиця,
Наробила всім біди.
Повінь – зовсім не дурниця.
Всі тікають хто куди.
Шоколадки та іриски
Пліт будують з "сі-сі-стік"*.
Підбирається вже близько
Той сиропковий потік.
Зайченята з шоколаду
Скачуть до Цукрових гір.
Рятувальники від влади
Роздають усім зефір:
Тих, хто плавати не вміє
Він врятує від біди...
А ріка все скаженіє,
Вже пів міста у воді!
Аж до вафельних палаців
Підбирається вода:
– Гей, містяни, всі на працю,
Бо стіна вже осіда,
Тріснула грильяжна плитка!..
У столиці крики, шум.
Роздає накази швидко
Сам король Рахат-лукум.
***
Із льодяників загони
Генерал Еклер веде.
Всі здолає перепони,
Вихід всюди він знайде!
Влаштувавши переправу,
Двох солдатів підізвав:
— Ви дізнайтесь в чому справа,
Повінь цей всіх здивувув.
Не було раніш такого,
Щоб Сиропка розлилась.
Вирушайте у дорогу.
Йдіть! Щоб справа вам вдалась!
І Дюшес із Барбарисом
Рюкзаки зібрали враз
І на кониках з ірису
Мчать виконувать наказ.
***
Скачуть, скачуть вздовж потоку,
Вже втомились скакуни.
Бачать: впали у Сиропку
Карамельні валуни,
Річку перегородили –
Їй текти нема куди.
Що ж, причину дослідили.
Як позбавитись біди?
Каже Барбарис Дюшесу:
Винен тут Солодкогриз.
Він від голоду чи стресу
Нам зробив такий сюрприз.
Хитрий він й злодійкуватий.
Дім у нього – це нора.
Мабуть, нор нарив багато –
І розсипалась гора.
Впали валуни у воду –
От тому й переполох.
Та усунути цю шкоду
Не під силу нам удвох.
А Дюшес відповідає:
— Слухав я міські плітки
Й чув: старенька проживає
У лісах біля ріки.
Кажуть, що вона все знає,
Курагою, наче, звуть.
— Ну, в нас виходу немає.
Ми повинні в неї буть.
Скачуть не одну годину.
Вечоріє. Скоро ніч.
Раптом чують запах диму:
— Хтось тут поруч топить піч.
Бачать: прянична хатина.
Тут стара живе, мабуть.
Подивилися у вікна:
Приймуть їх чи проженуть?
Двері бабця відчинила:
— Хто прийшов до мене, га? —
І рукою поманила:
— Прихистить вас Курага.
Зараз, трохи почекайте –
Самовар мій закипить.
Їжте, пийте й спать лягайте,
Завтра будем говорить.
І льодяники на ранок
все старій розповіли.
Їм вона після сніданку
Дала гілку омели́
Й каже: — Ось чарівна гілка.
Вам вона покаже шлях.
Буде вам вона за стрілку
У лісах і у полях.
Приведе аж до дракона,
Звуть його Наполеон.
Найдобріша він персона,
Хоч на вигляд і дракон.
Допоможе він у справі.
Хто могутніший, ніж він?
Ну, вперед, солдати браві,
Й передайте мій уклін.
Попрощалися з старою
Два льодяники – й в похід.
Слідують за омело́ю.
Гілка їх веде на схід.
***
Довго їхали чи швидко,
Бачать: гір високих склон.
Немалу печеру видко.
Мабуть, там живе дракон.
Раптом гори затремтіли
І почувся грозний рик:
— Хто ви і чого хотіли?!
Барбарис аж ледь не втік.
А Дюшес – той не злякався:
— Добрий день, Наполеон!
Й Барбарис вперед подався:
— Вас вітаємо, дракон!
Привезли уклін від бабці,
Звуть стареньку Курага.
— Як вона там поживає?
Її знаєте хіба?
— Нам вона допомагала
Та направила до Вас.
— О, тоді це вже не мало, —
Все кажіть, не гайте час.
І льодяники дракону
Все, як є, розповіли.
— Серед річки перепона?
Добре, що мене знайшли.
Це для мене не питання,
Перепону приберем.
Тільки вам я дам завдання:
За́гадку з солодких тем.
Не казала вам старенька,
Що я за́гадки люблю?
Відгадайте-но швиденько
Мою за́гадку одну:
Що у світі найсолодше?
Дайте відповідь скоріш.
— Так, питаннячко хороше.
Може, це ізюм киш-миш?
Шоколад? Медовий пряник?
Мармелад? Халва? Ірис? –
Сипле назвами льодяник,
(той, що звався Барбарис).
А дракон почухав вухо,
Посміхнувся і сказав:
— Відповіді я прослухав:
Ти, солдате, не вгадав.
Може, друг твій відгадає? —
До Дюшесу він звернувсь.
— Звісно, відповідь я знаю,
Та промовити боюсь,
Бо це їсти неможливо.
— Що? — Пита Наполеон.
— Може, відповідь і дивна,
Найсолодше в світі... сон.
— Ти вгадав, льодяник бравий.
Твоя відповідь – не бред.
Вирушаймо, часу мало.
Ви – на спину – і вперед!
Ось, на спині у дракона
Два льодяники летять.
— Он туди, Наполеоне,
Бачиш, скали мерехтять.
І дракон спустився нижче
Й сів на березі ріки.
— Роздивлюся якнайближче
З карамелі острівки.
Це з-за них у королівстві
Повінь стався, видно це.
Тут одне потрібно дійство:
Розтопити їх – і все.
Виконаю обіцянку.
Тільки де ж Солодкоїд?
Як пальну вогнем з горлянки –
Вмить піджарю на обід.
Це Солодкоїд почувши,
Вилізає вмить з нори:
— Що за методи, прибульці?
Принесли б мені дари –
І не треба йти у наступ.
Сварки, бійки – це пусте!
Про зубну я мрію пасту.
Ви мені її дасте?
Я залишу рідні гори,
Бо набридла карамель.
І піду робити нори
Посеред Цукрових скель.
І дракон тут здивувався:
Як звірятко це карать?
— Ще з таким не зустрічався! —
Й заходився реготать!
— Ось, візьми і пасту, й щітку —
Зуби треба берегти.
— Ох, поважив ти сирітку,
Зміг мені допомогти.
Вмить Солодкоїд зібрався,
Взяв дари — і зразу втік.
А Дракон з вогнем погрався –
Відновив ріки потік.
Валуни всі вмить розтали,
Як Дракон вогнем дихнув.
— Допоміг я вам у справах?
Обіцянку не забув!
— Здравий будь, Наполеоне,
Ти нам дуже допоміг!
А тепер нам час додому.
— Залишайтесь на ночліг.
Незабаром сонце сяде.
Не поїдете ж у ніч?
Пригощу вас мармеладом
Й ліжко дам вам, звісна річ.
— Згодні ми, Наполеоне.
Заночуємо тоді.
Завтра вирушим додому.
— От і добре. Ну, ходім.
А на ранок із Драконом
Розпрощались молодці.
— Все, ми їдемо додому.
Дуже дякуєм тобі!
Ти тепер наш друг найкращий.
Ну, бувай, Наполеон!..
В посмішці розкривши пащу,
Довго їм махав Дракон.
***
Повернулися солдати –
Чують скрізь святковий шум.
Запросив їх у палати
Сам король Рахат-Лукум:
— Ви герої, безумовно,
Заробили ордени. —
Обійняв обох любовно:
— Вам відпустка до весни!
Цілий місяць святкували
Всі у селах та містах
І героїв прославляли
У баладах та піснях.
В королівсві Цукорокко
Все спокійно, як завжди.
Річка головна, Сиропка,
Більш не коїла біди.
*сі-сі-стік – м'яка карамель у вигляді соломинок
Ілюстрація з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976870
дата надходження 13.03.2023
дата закладки 14.03.2023
В королівстві Цукорокко,
Де жили всі без нудьги,
Головна ріка Сиропка
Затопила береги.
Розлилася вшир водиця,
Наробила всім біди.
Повінь – зовсім не дурниця.
Всі тікають хто куди.
Шоколадки та іриски
Пліт будують з "сі-сі-стік"*.
Підбирається вже близько
Той сиропковий потік.
Зайченята з шоколаду
Скачуть до Цукрових гір.
Рятувальники від влади
Роздають усім зефір:
Тих, хто плавати не вміє
Він врятує від біди...
А ріка все скаженіє,
Вже пів міста у воді!
Аж до вафельних палаців
Підбирається вода:
– Гей, містяни, всі на працю,
Бо стіна вже осіда,
Тріснула грильяжна плитка!..
У столиці крики, шум.
Роздає накази швидко
Сам король Рахат-лукум.
***
Із льодяників загони
Генерал Еклер веде.
Всі здолає перепони,
Вихід всюди він знайде!
Влаштувавши переправу,
Двох солдатів підізвав:
— Ви дізнайтесь в чому справа,
Повінь цей всіх здивувув.
Не було раніш такого,
Щоб Сиропка розлилась.
Вирушайте у дорогу.
Йдіть! Щоб справа вам вдалась!
І Дюшес із Барбарисом
Рюкзаки зібрали враз
І на кониках з ірису
Мчать виконувать наказ.
***
Скачуть, скачуть вздовж потоку,
Вже втомились скакуни.
Бачать: впали у Сиропку
Карамельні валуни,
Річку перегородили –
Їй текти нема куди.
Що ж, причину дослідили.
Як позбавитись біди?
Каже Барбарис Дюшесу:
Винен тут Солодкогриз.
Він від голоду чи стресу
Нам зробив такий сюрприз.
Хитрий він й злодійкуватий.
Дім у нього – це нора.
Мабуть, нор нарив багато –
І розсипалась гора.
Впали валуни у воду –
От тому й переполох.
Та усунути цю шкоду
Не під силу нам удвох.
А Дюшес відповідає:
— Слухав я міські плітки
Й чув: старенька проживає
У лісах біля ріки.
Кажуть, що вона все знає,
Курагою, наче, звуть.
— Ну, в нас виходу немає.
Ми повинні в неї буть.
Скачуть не одну годину.
Вечоріє. Скоро ніч.
Раптом чують запах диму:
— Хтось тут поруч топить піч.
Бачать: прянична хатина.
Тут стара живе, мабуть.
Подивилися у вікна:
Приймуть їх чи проженуть?
Двері бабця відчинила:
— Хто прийшов до мене, га? —
І рукою поманила:
— Прихистить вас Курага.
Зараз, трохи почекайте –
Самовар мій закипить.
Їжте, пийте й спать лягайте,
Завтра будем говорить.
І льодяники на ранок
все старій розповіли.
Їм вона після сніданку
Дала гілку омели́
Й каже: — Ось чарівна гілка.
Вам вона покаже шлях.
Буде вам вона за стрілку
У лісах і у полях.
Приведе аж до дракона,
Звуть його Наполеон.
Найдобріша він персона,
Хоч на вигляд і дракон.
Допоможе він у справі.
Хто могутніший, ніж він?
Ну, вперед, солдати браві,
Й передайте мій уклін.
Попрощалися з старою
Два льодяники – й в похід.
Слідують за омело́ю.
Гілка їх веде на схід.
***
Довго їхали чи швидко,
Бачать: гір високих склон.
Немалу печеру видко.
Мабуть, там живе дракон.
Раптом гори затремтіли
І почувся грозний рик:
— Хто ви і чого хотіли?!
Барбарис аж ледь не втік.
А Дюшес – той не злякався:
— Добрий день, Наполеон!
Й Барбарис вперед подався:
— Вас вітаємо, дракон!
Привезли уклін від бабці,
Звуть стареньку Курага.
— Як вона там поживає?
Її знаєте хіба?
— Нам вона допомагала
Та направила до Вас.
— О, тоді це вже не мало, —
Все кажіть, не гайте час.
І льодяники дракону
Все, як є, розповіли.
— Серед річки перепона?
Добре, що мене знайшли.
Це для мене не питання,
Перепону приберем.
Тільки вам я дам завдання:
За́гадку з солодких тем.
Не казала вам старенька,
Що я за́гадки люблю?
Відгадайте-но швиденько
Мою за́гадку одну:
Що у світі найсолодше?
Дайте відповідь скоріш.
— Так, питаннячко хороше.
Може, це ізюм киш-миш?
Шоколад? Медовий пряник?
Мармелад? Халва? Ірис? –
Сипле назвами льодяник,
(той, що звався Барбарис).
А дракон почухав вухо,
Посміхнувся і сказав:
— Відповіді я прослухав:
Ти, солдате, не вгадав.
Може, друг твій відгадає? —
До Дюшесу він звернувсь.
— Звісно, відповідь я знаю,
Та промовити боюсь,
Бо це їсти неможливо.
— Що? — Пита Наполеон.
— Може, відповідь і дивна,
Найсолодше в світі... сон.
— Ти вгадав, льодяник бравий.
Твоя відповідь – не бред.
Вирушаймо, часу мало.
Ви – на спину – і вперед!
Ось, на спині у дракона
Два льодяники летять.
— Он туди, Наполеоне,
Бачиш, скали мерехтять.
І дракон спустився нижче
Й сів на березі ріки.
— Роздивлюся якнайближче
З карамелі острівки.
Це з-за них у королівстві
Повінь стався, видно це.
Тут одне потрібно дійство:
Розтопити їх – і все.
Виконаю обіцянку.
Тільки де ж Солодкоїд?
Як пальну вогнем з горлянки –
Вмить піджарю на обід.
Це Солодкоїд почувши,
Вилізає вмить з нори:
— Що за методи, прибульці?
Принесли б мені дари –
І не треба йти у наступ.
Сварки, бійки – це пусте!
Про зубну я мрію пасту.
Ви мені її дасте?
Я залишу рідні гори,
Бо набридла карамель.
І піду робити нори
Посеред Цукрових скель.
І дракон тут здивувався:
Як звірятко це карать?
— Ще з таким не зустрічався! —
Й заходився реготать!
— Ось, візьми і пасту, й щітку —
Зуби треба берегти.
— Ох, поважив ти сирітку,
Зміг мені допомогти.
Вмить Солодкоїд зібрався,
Взяв дари — і зразу втік.
А Дракон з вогнем погрався –
Відновив ріки потік.
Валуни всі вмить розтали,
Як Дракон вогнем дихнув.
— Допоміг я вам у справах?
Обіцянку не забув!
— Здравий будь, Наполеоне,
Ти нам дуже допоміг!
А тепер нам час додому.
— Залишайтесь на ночліг.
Незабаром сонце сяде.
Не поїдете ж у ніч?
Пригощу вас мармеладом
Й ліжко дам вам, звісна річ.
— Згодні ми, Наполеоне.
Заночуємо тоді.
Завтра вирушим додому.
— От і добре. Ну, ходім.
А на ранок із Драконом
Розпрощались молодці.
— Все, ми їдемо додому.
Дуже дякуєм тобі!
Ти тепер наш друг найкращий.
Ну, бувай, Наполеон!..
В посмішці розкривши пащу,
Довго їм махав Дракон.
***
Повернулися солдати –
Чують скрізь святковий шум.
Запросив їх у палати
Сам король Рахат-Лукум:
— Ви герої, безумовно,
Заробили ордени. —
Обійняв обох любовно:
— Вам відпустка до весни!
Цілий місяць святкували
Всі у селах та містах
І героїв прославляли
У баладах та піснях.
В королівсві Цукорокко
Все спокійно, як завжди.
Річка головна, Сиропка,
Більш не коїла біди.
*сі-сі-стік – м'яка карамель у вигляді соломинок
Ілюстрація з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976870
дата надходження 13.03.2023
дата закладки 14.03.2023
В королевстве Сахарокко
Со столицею Нуга
Речка главная Сиропка
Затопила берега.
Разлилась волною сладкой,
Стала к лесу подступать...
Королева Шоколадка
Приказала всех спасать.
Воды быстро наступают...
Затопило сладкий мох!
Звери норы покидают,
И вокруг - переполох!
Шоколадные зверушки:
Зайцы, мишки и слоны
Убегают друг за дружкой
На Зефирные холмы.
Чтоб из вафель деревушки,
Славный город Нью-Фундук
От разлившейся речушки
Не рассыпались бы вдруг,
Быстро жителей созвали:
Кто чем может - помогай!
(Хорошо, вчера убрали
Сладкой ваты урожай!)
Вот брусочки рафинада
Разгружают вдалеке.
Строят ловко баррикады,
Преграждая путь реке.
Надо, всё же, строить дамбу -
Путь стихии преграждать.
Эх, помощников бы нам бы!
Кто придёт нам помогать?!
На подмогу прискакали
Королевские полки:
Козинаки с Леденцами -
Все отважны и крепки!
Леденцовые отряды
Генерал Эклер ведёт.
И полки из Мармелада
Посылает он вперёд!
Из Ирисок и Тянучек,
Что шагают дружно в ряд,
Сформирован самый лучший
Специальный мост-отряд!
Дружно принялись за дело -
Преградили речке путь!..
Как же сделать так умело,
Чтоб назад её вернуть?!
Чтоб река не бушевала,
Чтоб вода пошла спадать,
Королева приказала
О причине разузнать!
Ведь таких стихийных бедствий
Не случалось никогда!
Было всё в стране чудесно!
Так откуда же беда?..
Вызывает королева
Трёх блестящих Леденцов:
- Мне сказали, что вы смело
Побеждаете врагов!
Сослужите же мне службу,
Всё узнайте: что да как.
Награжу своей я дружбой.
Ну, ступайте. Всех вам благ!..
Вот на пряничных лошадках
Скачет наш отряд вперёд
По дороге шоколадной.
Впереди их подвиг ждёт!..
Скачут день без остановки!..
Что такое? Вдруг глядят:
Посреди реки Сиропки
Две горы больших лежат!
Почему упали горы?
В чём причина? В чём секрет?
Смотрят — там нарыты норы.
Всё понятно: Сладкоед!
Марципановые скалы
Смог изрядно подточить!
Потому они упали
Прямо в реку! Как тут быть?
У кого спросить совета?
Кто бы смог хоть намекнуть,
Как убрать преграду эту,
И реке очистить путь?!
Вспомнил кто-то из отряда:
— Был я в городе Нуга,
И слыхал, что где-то рядом
Проживает Курага —
Очень мудрая старушка,
Хоть уже ей сотня лет!
И живёт она в избушке
Из печенья и конфет.
Ведь в совете не откажет?
Надо нам её найти!
Посоветует, подскажет
Нам дальнейшие пути!
Вот на поиски пустился
Леденцовый наш отряд.
Недалёко удалился,
Глядь — в лесу огни горят.
Свет струится из окошек
В той избушке непростой...
— Тук-тук-тук! Войти нам можно?
Потревожим Ваш покой!
— Я гостей уж поджидаю,—
Курага им говорит.—
Самовар мой закипает,
Стол давно уже накрыт.
Знаю всё. Не суетитесь.
Утром дам я вам совет.
Отдыхайте, спать ложитесь.
Сладких снов. Тушите свет...
Утром встал отряд наш бравый.
Им старушка говорит:
— Вам идти по тропке правой.
Там высокий дуб стоит.
А на нём среди всех листьев —
Разноцветное драже.
Нужно очень громко свистнуть,
Урожай созрел уже!
Он осыпется от свиста,
Нужно вам в траве найти
Шарик жёлто-золотистый,
Что поможет вам в пути.
Он покажет вам дорогу,
Осветит и ночью путь,
Вы за ним ступайте строго
И не думайте свернуть!
Вы дойдёте до дымящей
И огромной Чай-горы.
Там живёт Дракон Хрустящий,
Сын Драконихи Халвы.
Марципановые горы
Вам поможет он убрать,
Если сможете вы новых
Три загадки отгадать.
Он на вид — ужасно гадкий,
Но характер — золотой!
И загадывать загадки
Очень любит. Он такой!..
Всё исполнив так, как надо,
Леденцы спешат вперёд.
Не за славу иль награду—
Чтоб спасти от бед народ.
День скакали. Поздно ночью
Подъезжают к Чай-горе.
Все в пути устали очень,
Отдохнуть бы поскорей!
Не успели слезть с лошадок,
Задрожала тут гора:
— Кто мой сон нарушил сладкий?
Приходили бы с утра!
— Не сердись, Дракон могучий,
Королевский мы отряд!
Нет тебя сильней и круче,
Помоги же нам, как брат!
— Это слушать мне приятно,
Что я брат вам, спору нет,
Но на три моих загадки
Вам придётся дать ответ!
— Слушать мы тебя готовы,—
Отвечают Леденцы.
Разгадаем с полуслова,
Ведь в загадках — все спецы!
— Ну, как будет вам угодно.
Что ж, готовьтесь отвечать.
И Дракон поочерёдно
Стал загадки задавать:
— «Нету сладости полезней:
Витамины в ней, железо!
И всегда все очень рады
Скушать плитку» ... — Шоколада!
— С первой справились загадкой,
Приступаем ко второй.
Все мои загадки — сладки,
Нету кислой ни одной!
«Что за яркая картинка —
Золотистая корзинка,
Вся наполнена повидлом,
Но его совсем не видно,
Сверху — ягоды и крем.
Ну, конечно, ясно всем:
Вкусность невозможная —
Сладкое»... — Пирожное!
— Да, вторую разгадали,
Вот вам третий вариант.
Я хочу, чтоб не зевали,
Чтоб ответ был точный дан!
«Сладкоежки знают точно:
Из страны пришла восточной.
Эта сладость всем мила
Под названием»... — Халва!
Ловко справились с заданьем!
Вам, конечно, помогу.
Отдыхайте. Утром ранним
Зададим мы бой врагу!..
На рассвете все проснулись,
Собрались уже лететь,
Но с проблемою столкнулись:
Лошадей куда же деть?
— Заберётесь мне на спину,
Мигом мы домчим туда,
Где лежат два исполина,
Где случилась та беда,
А лошадки пусть пасутся,
Сладкий мох вокруг растёт,
Предстоит ведь нам вернуться.
Всё, взлетаю я! Вперёд!
В небо взмыл Дракон Хрустящий
С Леденцами на спине.
Сладкоед теперь не страшный,
Хоть он злющий по весне!
Подлетел Дракон к Сиропке.
— Ну, где ж этот Сладкоед?!
Как пальну огнём из глотки
И поджарю на обед!
Сладкоед, услышав это,
Выползает из норы:
— Это что ж у вас за метод?
Принесли бы мне дары,
Например, зубную пасту —
Я бы сам тогда ушёл!
Я уже в соседнем царстве
Новый дом себе нашёл!
Тут Дракон слегка опешил
(Он готов был воевать!):
— Что ж, поход весьма успешен!
И как начал хохотать!—
Что ж, не буду эгоистом,
Пасту я свою отдам,
Зубы надо всем ведь чистить!
Что, ударим по рукам?
Сладкоед вполне доволен —
Пасту взял и был таков!..
Только речка ведь в неволе.
Горы — вместо двух замков!
— Уберу сейчас заторы! —
Говорит, смеясь Дракон.
Марципановые горы —
Ерунда всё! — молвил он.
Ведь помочь я вам обязан!..
Он взлетел, огнём дыхнул.
Марципан растаял сразу
И в Сиропке утонул!
Больше речке нет преграды!
И, как встарь, она течёт
Улыбаются все, рады.
— Ну, назад теперь! В полёт!..
Вот, с Драконом распрощались
Леденцы у Чай-горы,
На лошадок — и помчались
В королевские дворы!..
Предстоит опять им служба
В славном городе Нуга.
А с Драконом будет дружба
В королевстве на века!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700663
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 02.03.2023
В королевстве Сахарокко
Со столицею Нуга
Речка главная Сиропка
Затопила берега.
Разлилась волною сладкой,
Стала к лесу подступать...
Королева Шоколадка
Приказала всех спасать.
Воды быстро наступают...
Затопило сладкий мох!
Звери норы покидают,
И вокруг - переполох!
Шоколадные зверушки:
Зайцы, мишки и слоны
Убегают друг за дружкой
На Зефирные холмы.
Чтоб из вафель деревушки,
Славный город Нью-Фундук
От разлившейся речушки
Не рассыпались бы вдруг,
Быстро жителей созвали:
Кто чем может - помогай!
(Хорошо, вчера убрали
Сладкой ваты урожай!)
Вот брусочки рафинада
Разгружают вдалеке.
Строят ловко баррикады,
Преграждая путь реке.
Надо, всё же, строить дамбу -
Путь стихии преграждать.
Эх, помощников бы нам бы!
Кто придёт нам помогать?!
На подмогу прискакали
Королевские полки:
Козинаки с Леденцами -
Все отважны и крепки!
Леденцовые отряды
Генерал Эклер ведёт.
И полки из Мармелада
Посылает он вперёд!
Из Ирисок и Тянучек,
Что шагают дружно в ряд,
Сформирован самый лучший
Специальный мост-отряд!
Дружно принялись за дело -
Преградили речке путь!..
Как же сделать так умело,
Чтоб назад её вернуть?!
Чтоб река не бушевала,
Чтоб вода пошла спадать,
Королева приказала
О причине разузнать!
Ведь таких стихийных бедствий
Не случалось никогда!
Было всё в стране чудесно!
Так откуда же беда?..
Вызывает королева
Трёх блестящих Леденцов:
- Мне сказали, что вы смело
Побеждаете врагов!
Сослужите же мне службу,
Всё узнайте: что да как.
Награжу своей я дружбой.
Ну, ступайте. Всех вам благ!..
Вот на пряничных лошадках
Скачет наш отряд вперёд
По дороге шоколадной.
Впереди их подвиг ждёт!..
Скачут день без остановки!..
Что такое? Вдруг глядят:
Посреди реки Сиропки
Две горы больших лежат!
Почему упали горы?
В чём причина? В чём секрет?
Смотрят — там нарыты норы.
Всё понятно: Сладкоед!
Марципановые скалы
Смог изрядно подточить!
Потому они упали
Прямо в реку! Как тут быть?
У кого спросить совета?
Кто бы смог хоть намекнуть,
Как убрать преграду эту,
И реке очистить путь?!
Вспомнил кто-то из отряда:
— Был я в городе Нуга,
И слыхал, что где-то рядом
Проживает Курага —
Очень мудрая старушка,
Хоть уже ей сотня лет!
И живёт она в избушке
Из печенья и конфет.
Ведь в совете не откажет?
Надо нам её найти!
Посоветует, подскажет
Нам дальнейшие пути!
Вот на поиски пустился
Леденцовый наш отряд.
Недалёко удалился,
Глядь — в лесу огни горят.
Свет струится из окошек
В той избушке непростой...
— Тук-тук-тук! Войти нам можно?
Потревожим Ваш покой!
— Я гостей уж поджидаю,—
Курага им говорит.—
Самовар мой закипает,
Стол давно уже накрыт.
Знаю всё. Не суетитесь.
Утром дам я вам совет.
Отдыхайте, спать ложитесь.
Сладких снов. Тушите свет...
Утром встал отряд наш бравый.
Им старушка говорит:
— Вам идти по тропке правой.
Там высокий дуб стоит.
А на нём среди всех листьев —
Разноцветное драже.
Нужно очень громко свистнуть,
Урожай созрел уже!
Он осыпется от свиста,
Нужно вам в траве найти
Шарик жёлто-золотистый,
Что поможет вам в пути.
Он покажет вам дорогу,
Осветит и ночью путь,
Вы за ним ступайте строго
И не думайте свернуть!
Вы дойдёте до дымящей
И огромной Чай-горы.
Там живёт Дракон Хрустящий,
Сын Драконихи Халвы.
Марципановые горы
Вам поможет он убрать,
Если сможете вы новых
Три загадки отгадать.
Он на вид — ужасно гадкий,
Но характер — золотой!
И загадывать загадки
Очень любит. Он такой!..
Всё исполнив так, как надо,
Леденцы спешат вперёд.
Не за славу иль награду—
Чтоб спасти от бед народ.
День скакали. Поздно ночью
Подъезжают к Чай-горе.
Все в пути устали очень,
Отдохнуть бы поскорей!
Не успели слезть с лошадок,
Задрожала тут гора:
— Кто мой сон нарушил сладкий?
Приходили бы с утра!
— Не сердись, Дракон могучий,
Королевский мы отряд!
Нет тебя сильней и круче,
Помоги же нам, как брат!
— Это слушать мне приятно,
Что я брат вам, спору нет,
Но на три моих загадки
Вам придётся дать ответ!
— Слушать мы тебя готовы,—
Отвечают Леденцы.
Разгадаем с полуслова,
Ведь в загадках — все спецы!
— Ну, как будет вам угодно.
Что ж, готовьтесь отвечать.
И Дракон поочерёдно
Стал загадки задавать:
— «Нету сладости полезней:
Витамины в ней, железо!
И всегда все очень рады
Скушать плитку» ... — Шоколада!
— С первой справились загадкой,
Приступаем ко второй.
Все мои загадки — сладки,
Нету кислой ни одной!
«Что за яркая картинка —
Золотистая корзинка,
Вся наполнена повидлом,
Но его совсем не видно,
Сверху — ягоды и крем.
Ну, конечно, ясно всем:
Вкусность невозможная —
Сладкое»... — Пирожное!
— Да, вторую разгадали,
Вот вам третий вариант.
Я хочу, чтоб не зевали,
Чтоб ответ был точный дан!
«Сладкоежки знают точно:
Из страны пришла восточной.
Эта сладость всем мила
Под названием»... — Халва!
Ловко справились с заданьем!
Вам, конечно, помогу.
Отдыхайте. Утром ранним
Зададим мы бой врагу!..
На рассвете все проснулись,
Собрались уже лететь,
Но с проблемою столкнулись:
Лошадей куда же деть?
— Заберётесь мне на спину,
Мигом мы домчим туда,
Где лежат два исполина,
Где случилась та беда,
А лошадки пусть пасутся,
Сладкий мох вокруг растёт,
Предстоит ведь нам вернуться.
Всё, взлетаю я! Вперёд!
В небо взмыл Дракон Хрустящий
С Леденцами на спине.
Сладкоед теперь не страшный,
Хоть он злющий по весне!
Подлетел Дракон к Сиропке.
— Ну, где ж этот Сладкоед?!
Как пальну огнём из глотки
И поджарю на обед!
Сладкоед, услышав это,
Выползает из норы:
— Это что ж у вас за метод?
Принесли бы мне дары,
Например, зубную пасту —
Я бы сам тогда ушёл!
Я уже в соседнем царстве
Новый дом себе нашёл!
Тут Дракон слегка опешил
(Он готов был воевать!):
— Что ж, поход весьма успешен!
И как начал хохотать!—
Что ж, не буду эгоистом,
Пасту я свою отдам,
Зубы надо всем ведь чистить!
Что, ударим по рукам?
Сладкоед вполне доволен —
Пасту взял и был таков!..
Только речка ведь в неволе.
Горы — вместо двух замков!
— Уберу сейчас заторы! —
Говорит, смеясь Дракон.
Марципановые горы —
Ерунда всё! — молвил он.
Ведь помочь я вам обязан!..
Он взлетел, огнём дыхнул.
Марципан растаял сразу
И в Сиропке утонул!
Больше речке нет преграды!
И, как встарь, она течёт
Улыбаются все, рады.
— Ну, назад теперь! В полёт!..
Вот, с Драконом распрощались
Леденцы у Чай-горы,
На лошадок — и помчались
В королевские дворы!..
Предстоит опять им служба
В славном городе Нуга.
А с Драконом будет дружба
В королевстве на века!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700663
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 02.03.2023
***
О, скільки болю у її очах!
О, скільки сонць у темінь заповито!
Її кровинку-сина люто вбито,
віднесено у засвіт на мечах...
У неї нині вкрадено святе!
Й насправді у житті нема заплати,
аби за гибель сина покарати -
за це погасле сонце золоте...
А поки йде війна, гуде війна..
Сини летять у засвіти орлами...
І рветься серце в неодної мами,
Бо ніч у неї люто відійма
найбільше щастя й наймиліше свято -
живого сина обійняти...
13.02.23 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974458
дата надходження 20.02.2023
дата закладки 20.02.2023
У світ гнітючий
я б не поспішав,
і залюбки
послухав Ваші вірші.
Все ближче
підсувався б,
все тісніше...
А солов`ї з акацій -
в п`ять октав...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206658
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329903
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 20.02.2023
Спекотний день згасав. Я поливав квіти.
- Со, - спитала незнайома маленька дівчинка, - досц лобис?
- Напуваю квіти, дивись яка суха земля, - знайшовся я.
- Я тез хоцу.
Вечоріло.
- А це со? – зупинилась біля волошки, де влаштовувався сонний джміль.
- Це джмелик не встиг до хатки, ото і лишається на ніч.
- І со, двелі його хатки заклиті взе?
- Так, - я вимкнув поливалку, - треба йому якусь гарну суху квітку на ніч знайти…
Вона миттю зреагувала.
- Знайсла, - жовтий тюльпан з привідкритим листочком справді підходив, - а со він там буде їсти?
- Нап`єься некару, поїсть пилочку і засне.
Ми чаклували над тюльпаном довго, врешті розпотрошили його. Стемніло.
- Бджіль заснув?
- Так, і мені пора.
- А ти завтра вийдеш гуляти? – у голосі надія.
- Ні, я на роботу….
- То со, ми не побацимось? Я з Київа, там зиву…
- Чого ж - ти ж ще приїдеш – приходь.
- Добле… мене жвати Евеліна, па-па…
- Па.
Вона розчинилась у темряві саду, напоєній пахощами акації.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262338
дата надходження 29.05.2011
дата закладки 18.02.2023
Ну, от і все.
Усе?
Тепер – усе.
Нас течія́
несе
на бистрі во́ди.
Розво́дить.
Тільки туга груди ссе.
Немає броду.
В негоду
загубилося лице.
А шко́да…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260106
дата надходження 17.05.2011
дата закладки 18.02.2023
Гірчить охра із кумачем,
Заправлена лимонним світлом,
Яку потроху під дощем
До сірих гілок буде змито.
І ніби свіжих вафель хруст,
Просушене тріскоче листя.
Та птахи крик, немов би з вуст
Рудої мавки: обізвися!
А лісовик сидить в кущах,
Стомився , дочок виглядати.
Мох бурий висне на плечах,
Почервонілий плащ строкатий.
І поки не заснув ще ліс
Дівчат збирає жовтооких,
Що золото вплели до кіс.
Вони йому ще та морока!
Кружляють радо між дерев
В нових сукеночках барвистих,
Він до зими їх не збере,
Тож хоче задобрить намистом.
І шкутильгає лісовий
В колючі зарослі за глідом
Щоб на прикраси підловить
Отих бешкетниць , що і сліду
Не залишили по собі,
Бо що їм дід, у лісі справи :
Там чутно гомін між дубів
Де ліс рубають хлопці браві.
І поки осінь золота
Тримати буде лист останній
Жагучі мавчині вуста
Шукатимуть собі кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962223
дата надходження 08.10.2022
дата закладки 05.11.2022
(Тобі, Володю...)
Ти звичайний. І я звичайна.
Ми жили собі на́різно в світі.
Та настала неділя клечальна
В средохре́сті літа, в зеніті.
Замінилося небо барвами,
Впало в трави, в росах заграло.
Ти став гарним таким. І я гарною.
Розказать про те – слів замало.
Мало слів, мало фарб, мало кольорів –
Світу Божого мало!
Заряхтіло, розсипалося довкола,
Засміялося, защебетало.
Ожило, засвітилось, засяяло,
Розлило́ся любистком і м’ятою.
Понад вербами біле сяєво
І закоханий місяць над хатою,
І поля, і шляхи з горобиною,
Квітники і городи –
Все звінчалось ясною годиною
В запаху́щому храмі Природи.
Ми зробились такі багаті,
Як ніхто у світі!
Зайнялася папороть, як багаття –
Не цвіт, а рої суцвіттів.
Ми! – а з нами чаклунські трави,
З їх скрипалями і росами.
По воді вінок зо свічкою плаває –
Бог пройшовся по серцю
ногами босими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269180
дата надходження 08.07.2011
дата закладки 11.09.2022
Городній світ, як рай на землі.
Городній світ - живий і багатий:
Вийдеш із двору за хату -
Як Дунай! цвітуть картоплі.
Синювато-рожеві дрібні пелюстки,
Джмелі і бджоли люблять до них літати.
На город стежкою вийдуть мама і тато -
Котро́мусь пригорнешся до руки.
Разом пі́демо на грядки -
У густому гудині огірки шукати:
На молодих огірках - колючки,
І листки, як коров`ячі язики, деркуваті:
-Подереш голі литки -
Будеш знати...
На грядках розкошують квітки,
Мамі мало тих, що при хаті:
Космини цвітуть пелехаті,
Матіола, настурція, паністки́...
Ще й несіяна квітка якась розцвіла,
Голівкою мудро кивала.
На медовій чашечці непорушна бджола,
Мабуть, стомилась і спала.
Я тихенько підкралася, підійшла,
Подих затамувала:
Квітка бджолу колихала -
Спала бджола.
Я про смерть нічого не знала,
Надто була мала.
А мама до тата сказала:
- Як ГАРНО вмерла бджола...
Безіменна квітка на грядках цвіла,
Голівкою мудро кивала,
На золотій чашечці бурштино́ва бджола,
Мабуть, стомилась і спала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268978
дата надходження 07.07.2011
дата закладки 11.09.2022
***
На поталу снігам і грудневим вітрам на поталу,
Тьмяним дням і тяглистій безмірній добі,
Наодинці, немов в почекальні пустого вокзалу,
Коли потяги більше ніколи не прийдуть сюди.
На безлюдді - відлуння лунке моїх кроків,
Тут невпізнана я у брудному віконечку кас,
Вітер рве недоречний плакат «З новим роком!»,
То ж мені з багажем повертатися певно вже час.
А куди? Я не знаю, довідкове давно зачинили,
І у кого спитати? Навколо нема ні душі,
Так неначе мене в метушні випадково забули,
Може я ота лялька, що її хтось на лавці лишив.
Зачекаю іще, на валізах отут подрімаю,
І насниться мені такий дивний, навіяний сон,-
Як прийде Чарівник, що у снах я його обіймаю,
І так хочу в його чи то пекло, чи рай, чи полон.
(21.12.21)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937714
дата надходження 21.01.2022
дата закладки 27.01.2022
***
Либонь ти правду написав про осінь,
Така пора, такий сезон, такий прогноз,
А чуєш, - вітер, він про те ж голосить,
Так зимно, сумно, димно, й щему передоз.
Бо так ятрять твої жалі й печалі,
Ув одинокості лещатах день за днем,
Коли дивлюсь в провалля, - як то далі?
Пізнати б, - що там є, чи пекло чи едем.
Наріжний камінь, спотикання камінь…
І де вони, хто вже таке колись минув?
Знаття б, що буде, чи не буде з нами,
Знаття б, хто на таке наважився, утнув?
Ковтнемо ранок, захлинувшись ніччю,
Відсьорбнем вкотре день із присмаком туги,
Холодне сонце нас не покалічить,
І все наверне знову на своя круги.
Там я з тобою, - нікуди ж вертати,
Коли замулять листопад дощі скісні,
Дні чорно білі… а були ж картаті,
Дозволь мені побути поряд хоч у сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938276
дата надходження 26.01.2022
дата закладки 27.01.2022
Думала я, що забути тебе нескладно,
Просто на гальмо натиснути десь там у мозку.
Просто нарозтвір двері з душі відчинити,
Мовити тихо тобі: «Йди і не оглядайся».
Думала, зникнеш, і все я почну спочатку.
Стану на нуль й оберу собі напрям руху –
Той, на якому бурі не буде місця,
Той, де цвістиме бузок і жовті троянди.
Думала, буду тішитись тишею, цвітом,
Пісню складу із сяйва місяця й сонця.
Але вони, наче воду у рот набрали,
Дивляться в душу смутно, мовчать, як риби.
Ні, не готова я жилку, що в'яже нас, рвати.
Дровам у серці без твого вогню не горіти.
Зорям в очах без неба твого не світити.
Крилам без доторку серця твого не літати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936470
дата надходження 10.01.2022
дата закладки 11.01.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.08.2020
Не губи себе в собі,
не втрачай себе
і все відчуте
тобою,
навіть якщо хтось розбиває храм
твоєї душі і нівечить весну,
навіть якщо сльота на дворі,
а всередині серця рубці
проросли травою,
вже сотні літ,
мов шпаги за рукавом,
ти повторюй собі:
я не згасну.
Навіть якщо у власних архівах
бракує так липового чаю,
навіть якщо квітнув і ошпарився болем,
і тиснуть на тебе чотири стіни;
навіть якщо помітив,
ким ти став,
важко, але можливо,
знаю,
випусти пташок із комірчини,
хай полетять
і віднайдуть тепло,
і нехай небо
гойдає їх в невагомості
високо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885865
дата надходження 13.08.2020
дата закладки 14.08.2020
Поглянь, це - Зима...
В неї місяця срібне око.
І Сонце - не Сонце. І сон цей,на жаль,- не сон.
Печально бреде вже дві тисячі-надцять років
вздовж лінії моря Овідій, який - Назон
де вітер чужинський здіймає буремні хвилі...
Схололі амури - пожива для хижих риб.
Назоне, забудь, що колись ти бував щасливим.
Прозрій: це - зима. І - самотності сірий хліб.
Втопи свою пам"ять, що вперто танцює - ладна-
на вулицях міста, де твій золотився чуб.
І пісні твоєї - впокорена і підвладна-
світилася сонцем смарагдова, виноградна
п"янка намистина між теплих жаданих губ
на вулицях міста, яке не минає жодна
дорога... Триклята пам"ять... Солодкий дим...
Повір, це -Зима. Ти ж - забутий примхливим богом
(щасливі богам наступають - авжеж - на ноги)
і шлях твій, Назоне, віднині куди завгодно:
у відчай. У вічність.
та більше ніколи -
в Рим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543871
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 13.08.2020
Витирати пам"ять похвилинно -
є чудова кнопка"делете".
Крихітко з розбитими колінами,
Ну, давай! Зроби ці вікна стінами -
хай ні друг, ні ворог не пройде.
Не пролізе спогад, не проклюнеться,
не пропхає голови тарган.
А оці Печаль, Надію, Вулицю,
Осінь з епізодами Кустуріци,
наливай у душу і стакан.
Бо прощатись - не навчитись,серденько.
(...Де ти... Де ти... Де ти... Де ле те...)
Закопай в саду свого ведмедика -
мо" колись ведмедем проросте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607543
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 11.06.2020
В цім листоПАді я скочуюсь з розуму тихо -
листя повільно падає... Щільно вкриває стелю...
Голубоокий Жадан пташку годує крихтами,
а з монітора в кімнату повзе пустеля.
І засипає пісками згорілий хмиз,
тліючу стелю, минулорічні крила...
Десь у пустелі марно блукає Лис -
з тих, кого так ніколи й не приручили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618756
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 04.06.2020
...Столько серых оттенков,что хочется брызнуть кровью.
Столько белого снега,что впору - сойти с ума...
и глупей не придумаешь - "кровь" рифмовать с "любовью":)
(...есть достаточно вариантов...допустим - с "ролью\
канифолью\морковью\метелью\ фольгой\фасолью\
тихо в шубе толстеющей молью\фантомной болью\
карамелью\постелью\пастелью" )... рассвет...Зима...
В моем Городе - Снег.
Обнимаю.
Конец письма.
...Столько солнечных бликов на дне черепной коробки...
среди черных чертенков,чертящих чужой чертеж.
и глупей не придумаешь - глупо...глупее пробки:)-
так отчаянно\влажно\отважно\напрасно\робко
до отвертки в мозгах,до сгоревшей во тьме проводки,
понимая обратное,ждать - что Ты тоже - ждешь...
В моем Городе - Снег.
И не скоро -Весна.
и - Дождь
что мою тишину продырявит волшебным звуком...
А пока - только снег ...только снег...только снег опять.
(...мне ,наверно, придется по горло отрезать руки,
чтоб Тебе - менябольшенеждущему - не писать.)
...просто закрила російськомовну сторінку. Вірш - звідтіля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649044
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 30.05.2020
А у меня к Твоим словам - Нежность...
К Твоим пустыням да пескам - влажность...
и океаны- слышишь?- строк между...
Что-Было-Важно,потеряв важность
стоит,бессильно опустив руки...
Мечи отбросив... Не стерев грима.
Ты остаешься. Не мечтой... Мукой -
не прозвучавшим никогда звуком -
неумолимо проходя - мимо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649045
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 30.05.2020
Я коньяк умножила на виски,
а потом на "Мэри-мордой-в кровь".
Уходила молча - по-английски,
мука, что по паспорту -"Любовь"
драматично комкая платочек.
(Нервничал горячий пистолет).
Было мало слов, но много - точек.
Безнадежно близился рассвет.
И уже - увы - предельно ясно
умереть хотелось, не уснуть.
Был у той Любви поддельный паспорт
и не мной целованная грудь.
So... Когда Любовь хлебнула виски,
процедив "Пойду...Прости...Дела."
Я рассвет умножила на выстрел
и, под стол сползая, умерла.
А часок спустя, почистив зубы,
вымыв пол, бутылки, стол, паркет,
синие накрасив красным губы,
нацепив пальто-чулки-берет,
всем вокруг угодную беспечность,
провалилась в день, как в белый мел...
В жернова убогих человечьих
странных, никому не нужных дел.
И шагая бодро, улыбаясь,
сквозь толпу таких же мертвецов,
так напрасно - видимо - старалась
позабыть? Запомнить ли? Прощаясь
той предавшей
преданной
лицо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649281
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 30.05.2020
...в ТоБІ моя печаль... Мій сон, мій сум...
мій найніжніший біль... Що - не минути.
...а я ...а я - одна з тоненьких струн,
під пальцями умілими. Нехай...
...і рада б утекти - не перейти
палаючих мостів... і - не забути...
Кружляє білий цвіт ...кружляє сніг...
і засипає - Вигаданий Рай...
а я не можу мовити
-Прощай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652678
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 30.05.2020
Об"єкт натхнення :
МИ ЛЮБИМ ВИНА ( 16+ )
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507432
ID: 507432
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
автор:Сокольник
ПАРОДІЯ
НЕ СПОВЗАЙ! Посидь ще на колінах -
гола, косоока і смішна,
ароматна, наче погреб винний,
наче пляшка рому - запашна.
Ніжне тіло в ночі оксамиті
пролило примарний сік бажань.
Потім - зжерло яблуко немите
і - котом украдену тарань...
Мить - і ти важка, немов перина,
з ніг моїх - затерплих і сумних,
вниз повзеш - усміхнена і синя,
на килим в розводах золотих.
Що ж... Давай удвох, немов ЄДИНЕ,
поспимо. Хоч тисне в карк паркет...
МИ УДВОХ З ТОБОЮ ЛЮБИМ ВИНА.
(І у тому зовсім ти не винна:
з РАДОСТІ забула на сидінні
у таксі з ЗАКУСКОЮ пакет... )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507514
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 28.05.2020
..Літо - бензином облите,
а КОСООКА
бавиться кулями,танками,
сірниками...
Небо - високо,
а тектонічні плити
п"яно гойдаються в Літечка-
під ногами...
...Небо - далеко.
Небо- таке безмежне! -
вкотре обмежене
оптикою прицілу...
Небом-високо-високо-
несуть лелеки
душі отих,що сьогодні-
не уціліли...
...чорні гашетки...
...і - білосніжні крила...
???
...Обірвалося літо,як кінострічка
в провінційному кінотеатрі...
І стікає ... горить запалена свічка
молодесенькому солдатові...
Обірвалося літо... серця недостиглі
не встигли пізнати кохання...
І в небі - не янголи...Вибухів стигми...
обвуглені знаки питання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515047
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 28.05.2020
Мій шлях був до тебе
завдовжки в пів світу,
в пів долі, у пів життя.
Це мов прямувати
до себе, до літа
крізь холод й зими небуття.
Той напрям до тебе
у тисячу кроків
у безмір тривог і жалів
відклав в серці втому,
наплів в душу років
допоки твій голос зігрів.
Струсила із ніг
пил доріг, із днів гіркість,
умила натхенням свій світ.
Ступила додому -
у трепетну ніжність
під тихий твій: "Мила, привіт!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873417
дата надходження 25.04.2020
дата закладки 27.04.2020
Спогадом світлим
стукають в наші серця
ті, хто не з нами…
В інших вимірах душі
крилами обіймуться.
Автор картини – сучасний український художник Олег Шупляк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873373
дата надходження 25.04.2020
дата закладки 27.04.2020
як сонце – за горизонт зайти
без жалю і суєти,
на поверхні неба й води
залишити
ясно лілові розводи –
сердечної ніжності і красоти
розмиті сліди
вечірнім сонцем за горизонт зайти –
зорею ранньою над горизонтом зійти
висходити
для любові, радості, красоти –
вічнос-ти…
26.03.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869420
дата надходження 26.03.2020
дата закладки 28.03.2020
В своем волшебном сладком сне
дышала я свободно!..
Расправив крылья в вышине,
летала беззаботно...
Любимый в прошлом... навсегда...
Пусть больше не тревожит!..
В моей судьбе есть берега,
что лучше и надежней...
И я не рассыпаю грусть,
как осень злато листьев!..
- Другою очарован пусть!
А наш роман... пролистан.
Совсем не нужно ничего...
Меня, как ветку срезал...
- Я... не люблю уже его!..
Печаль моя исчезла...
В холодной дымке силуэт
пусть тает без укоров...
Я не скажу ему: - Привет!..
Не нужно разговоров...
Он черной птицей вдалеке
исчез за облаками...
А я вздохнула... Налегке -
за светлыми мечтами!
И наяву, как и во сне...
дышу теперь свободно!..
Расправив крылья в каждом дне...
летаю беззаботно...
7.01.2020 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860701
дата надходження 09.01.2020
дата закладки 12.01.2020
Приймаю рішення... Геть течія гірка!
Де градусів політ - стрімке падіння...
Холодним розумом прийматимеш терпіння!
А серце лагідне вдостоїться вінця...
Лаврового, зеленого, живого...
Як німб святих, як крила - понад світ!
Тепер ніщо не спинить твій політ.
Невичерпність джерел - простори Бога!
03.01.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860322
дата надходження 05.01.2020
дата закладки 05.01.2020
перед Тобою
на колінах стою –
незахищеною
простір вирує – націлені
без промаху в серце мені
летять три стріли –
і
майже уже прилеті-ли
чорним вогнем оперені
невідворотні стріли
молись не молись, шепче пітьма,
спасіння нема,
пітьма радіє –
нема надії:
стріли,
в серце націлені, прилетіли
заплющені очі, похилена голова –
стою
перед Тобою,
вирок прийняти готова
…ні, не пасивна покірність раби,
а готовність прийняти
особисті сумні результати
нерівної виснажливої боротьби
невідворотним летом вібрує пітьма
шепче: бачиш сама – спасіння нема
двигтить
спресований простір, як смерч, гуде:
Господи! не покинь мене
ніколи і аніде
хліб і вино – причасний дар
і розв`язка долі близька:
та ув останню мить Твоя рука
перепиняє невідворотний удар
і розсипаються на друзки
смертоносні стріли –
не посміли
і наблизитись до Твоєї руки
радосте і спасіння моє!
віра – це все, що у мене є,
віра моя мене ряту-є
Ти мені –
символ
вічної Благостині…
01.01.2020
*Сабіанські символи: 24 градус Козерога
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859997
дата надходження 01.01.2020
дата закладки 03.01.2020
Краснощекое яблоко августа..,
Винограда янтарная гроздь...
А в придачу примите, пожалуйста,
Малых радостей полную горсть.
Астры яркие, пышные, страстные
И в рубинах калиновый куст...
До чего же в душе чувства разные -
И блаженство, и светлая грусть...
В бархатистых объятиях августа
Явно слаще душистый медок...
А еще.., если можно, пожалуйста..,
Звездным ливнем умыться разок.
(фото с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846510
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 30.08.2019
- Розкажи мені казку про літо, яке - без кінця.
- Всі казки, моя дивна, минають.
А надто - оця...
- Щож... Нехай небилиця - вітрила цьомУ
кораблю.
- Тоді слухай уважно: я досі тебе ще
люблю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846259
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 30.08.2019
Сонце моє, на містечко лягає тінь -
ночі літак вибігає на смугу злітну.
Місце призначення: сон і далеке літо...
Світла Вона,яку так обіймає - Він
доки в садах достигають рясні плоди,
падають з неба зірки, пелюстки і сливи,
бігають срібні лошата - серпневі зливи...
і наливається соком її " не йди..."
Чортик гойдає фіранку. Нікого. Спам.
Темрява. Тиша. Надія. Гідазепам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843150
дата надходження 26.07.2019
дата закладки 27.07.2019
[b]Що ми знаємо? В ЩО ми вірили...
так і скрізь було...А тепер?
Десь у серце нам просто вцілили...
Жах і смерть у нас...там концерт...[/b]
Подивилась відео про День ПЕРЕМОГИ,,,Такого я не знала, не вмію вставити до вірша. є адреса, кому цікаво, подивіться
я теж вже не можу знайти відео називалось "Победиада" на фейсбуці дивилась https://www.facebook.com/kolomoisky.ua/videos/1351024721663571/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732260
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 31.12.2018
В рік Новий за вікном
Тихо падає сніг.
Хай за вашим столом
Буде радість і сміх.
Хай любов щира буде
Із вами завжди.
Хай же серце не знає
Ні журби ні біди.
Нехай сніг під ногами
Скрипить і іскриться.
Поруч будуть завжди
Лише бажані лиця.
Теплий дім, вірний друг
Хай завжди будуть з вами.
Все життя хай буяє
Дзвінкими піснями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819610
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Пролітають сніжинки, у вальсі
Так граційно та ніжно танцюють.
Всі немов на вечірнім сеансі
Кіно дивляться й подих тамують.
Так приємно сніжинка торкає
Руки теплі, вологі губи…
А кругом вечоріє, смеркає,
Так чарівно кругом, до згуби.
Потім легко лягла на долоні,
Тихо вклалась мені на вії…
У Зими я тепер в полоні,
Там тепер мої думи і мрії
Мов в кіно, на вечірнім сеансі
Зачаровано подих тамуєм
І разом із сніжинками в вальсі
Ми з Тобою уперше танцюєм…
30.12.2018 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819609
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 31.12.2018
Стоїть надворі тиша неймовірна,
сніжить молочний ранок за вікном,
зима, вельможна пані і манірна,
крокує, поряд сильний вітролом…
Стежини вкриті пухом лебединим,
кришталь висить прозорий на дахах,
дерева квітнуть біло, мов жоржини,
в товстих заметах заховався шлях…
А я, пірнувши у міцну дрімоту,
чекаю знов, коли настане день,
медовим чаєм розпочну суботу,
відразу зникне смуток і мігрень…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815858
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 01.12.2018
Вже павутинки бабиного літа
в полон піймали радість і печаль.
Органзою легкою оповита
на сході сонця туманіє даль,
мов сни переглядає легкотілі,
сховавшись в нерозвіяних димах...
Жар-птиця-Осінь в двір мій прилетіла,
розмалювала пурпуром сума́х*.
Веселкою всміхнулося подвір'я,
засяяв кущ - очей не відвести,
немов птахи, порозпускавши пір'я,
на сонці гріють крила і хвости.
Чарує Осінь, мов казкова фея,
художниця декору, майстер див.
Витягує із скринь такі трофеї,
щоб кожен вразив, душу розбудив.
Та, збуривши емоції, навшпиньки,
тихцем піде красуня...
Жаль... Як жаль!
І тиснуть горло срібні павутинки,
в клубок з'єднавши радість і печаль.
*сума́х - декоративна рослина.
Світлина автора. Сумах.
23.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811051
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 27.10.2018
І саван туманів спаде.
І замружиться світ -
і сонце воскресле розтопить зимові голгофи.
І десь біля входу в Едем
за добу до весни
окотяться верби вдесяте (а може, усоте).
І лоскотно буде душі,
і сп'яніло - вустам:
із келиха неба шампан березнево проллється...
...Стоятиме день на межі,
загорнувшись в туман.
І нитиме в нього подряпина трохи під серцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785742
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018
Здається, в тобі лиш /без ліку/ моя потреба.
Тримає безодня, в долонях - окраєць неба.
Впущу - розлетиться на друзки вчорашнє літо,
А те, що прийде, не зуміє мене зігріти.
Тому не впускаю свічадо з перлин розлуки,
Де пам'ять домашньою кішкою лиже руки
Холодні, як сніг, що на землю приліг не впору.
І цокотом стрілок годинник мені говорить:
"За....". Будь мені. Будь мені! Будь у мені.../за щастя/...
Нехай ні тузів, ні шестірок нема під масть, я
Їх не шукаю. Для мене і того вдоста,
Що подих нагадує вперто твою лиш постать.
Що ночі світліші за ранки, а дні, як ночі,
І замість доріг тільки курява від обочин.
Від себе втекти б. На перонах чужих вокзалів
Маршрути зриваються, взявши акорд печалі.
Гортаю секунди й листи, що летять в нікуди,
Тумани, де вічність в собі горизонти губить,
І плетиво втрачених слів в павутинні вулиць,
Якими бродили /рука у руці/ й не забулись...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785176
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 31.03.2018
Оманливу казку раю
В екстазі палкім читаю -
Твоя?
Лиш тіла жага первинна,
А сутність така невинна -
То Я?
В шаленім сплетінні руки -
Ці зустрічі і розлуки:
Люблю!
Пізнати дано найвище:
Палання - і попелище
Жалю.
Невже це кипіння, й млості,
Й падіння із високості
Мине?
Немає для нас покути,
Й тобі не дано забути
Мене.
Ступаємо безпривітно
По вістрі чужого світу
Й обмов.
Та хвилею б'є тугою
У венах - жага прибоєм:
ЛЮБОВ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781496
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 11.03.2018
Весна ще – календарно – не почата,
та Березень стоїть уже на чатах.
Бешкетник! Його вчинки не забути –
весь час краде зимо́ві атрибути:
поцупить білосніжні одежини,
підмочить репутацію крижини,
дихне на сніг злежалий, полоскоче –
той весело струмочком задзюркоче.
Жагуче гляне на танок сніжинок –
розтануть вмить і в статусі росинок
кокетливо веселкою засяють,
мов Березню цілунки посилають.
Із вітерцем ласкавим в діалозі
муркочуть котики пухкі на верболозі...
Від сну стріпнулось птаство, метушиться,
купається в калюжах, чепуриться.
... Розгнівається Лютий, вітром свисне,
бурульками колючими нависне,
повернеться колючими снігами
і склитиме калюжі під ногами,
ще й навесні нам буде докучати...
Та Березень
стоїть уже
на чатах.
2.02.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774880
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Весна ще – календарно – не почата,
та Березень стоїть уже на чатах.
Бешкетник! Його вчинки не забути –
весь час краде зимо́ві атрибути:
поцупить білосніжні одежини,
підмочить репутацію крижини,
дихне на сніг злежалий, полоскоче –
той весело струмочком задзюркоче.
Жагуче гляне на танок сніжинок –
розтануть вмить і в статусі росинок
кокетливо веселкою засяють,
мов Березню цілунки посилають.
Із вітерцем ласкавим в діалозі
муркочуть котики пухкі на верболозі...
Від сну стріпнулось птаство, метушиться,
купається в калюжах, чепуриться.
... Розгнівається Лютий, вітром свисне,
бурульками колючими нависне,
повернеться колючими снігами
і склитиме калюжі під ногами,
ще й навесні нам буде докучати...
Та Березень
стоїть уже
на чатах.
2.02.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774880
дата надходження 03.02.2018
дата закладки 04.02.2018
Ви - світло світові...
Мф.5:14-15
Напередодні світлого дня Різдва Христового, вважаю своїм обов"язком, а також щирою сердечною потребою, розповісти коротку історію життя простого та водночас надзвичайного хлопця з Дрогобича - Віталія Стецули.
Вперше з його віршами познайомилась років зо два тому, на сайті Клубу поезії. Сказати, що була здивована чи вражена прочитаним, занадто мало, щоб передати те, що тоді відчула...
Глибокі, сильні о́брази... Влучність і краса слова... Сплетінння реального та містично-інтуїтивного, того, що не побачиш на поверхні, а можна відчути тільки душею. За цим авторським арсеналом виразно відчувався його тонкий душевний світ, вразливий та сильний водночас. А ще - приголомшливі своєю потужністю знання, якими володів.
Подумала тоді: "Якщо в двадцять можливо ТАК писати, то років за десять ... п"ятнадцять... двадцять, озброївшись життєвим досвідом, цей поет досягне такого масштабу, який осягають тільки насправді обрані".
Восьмого жовтня випадково натрапила на інформацію в Фейсбук... Там йшлося про смерть Віталія Стецули, про що повідомляв дрогобичан старший брат поета.
Перечитувала вдруге... Втретє... А тоді відкрила сторінку Віталія на цьому сайті, щоб співставити і перевірити дані... Ніяк не вкладалось в голові, що мова саме про "того" Віталія, про Віталія Стецулу, якого знала за його віршами.
Віталій ніколи не оприлюднював свої фото, ніколи не ділився тим, як і чим живе. Тому смерть хлопця стала справжнім потрясінням для його друзів і шанувальників з Клубу поезії. Та, напевно, це лише один з доказів тієї величезної сили духу, шляхетності та мужності хлопця, який жодного разу нікому не обмовився про тяжку хворобу, якою страждав вже з перших років дитинства.
Віталій хворів на тяжку недугу, внаслідок якої атрофувались м"язи. Вже в дитинстві йому було складно ходити,- м"язи не виконували своїх функцій, він втрачав контроль над тілом, часто падав...Було, навіть, важко і боляче ковтати. З часом хвороба прогресувала, викликаючи патологічну втрату ваги.
Та фізичні страждання не зробили з хлопця затворника, не зіштовхнули в прірву відчаю та зневіри, не змусили опустити рук...
В початкових класах Віталій відвідував Дрогобицьку загальноосвітню школу імені Івана Франка. І хоч було неймовірно важко, та він мужньо долав хворобу, усім своїм дитячим серцем тягнувся до однолітків та вчителів. Зносити всі прикрощі кволого тіла допомагав старший брат, який теж тут навчався. Вчителі пригадують, як той часто допомагав Віталію підніматися сходами на верхні поверхи навчального закладу.
Та час, коли хлопчина більше не зміг переступити поріг школи та рідного класу, був невідворотній. Від тоді його розрадою стали візити вчителів додому, які приносили не тільки знання, а й відчуття повноти життя. Траплялись випадки, коли хтось з вчителів занедужував і не міг прийти (часто з причини безпеки самого хлопця, організм якого був особливо вразливим). В такі дні Віталій почувався вкрай нещасливим, наче недоотримував чогось життєво необхідного.
Завершив шкільне навчання майбутній поет з відзнакою. Вже тепер моя донька, яка теж навчалась у цій школі, пригадала випускника, який отримував нагороду, виїжджаючи за нею, в інвалідному візку.
По тому, жага до знань, мета знайти своє місце у цьому світі, любов до життя та до людей, додавали ослабленому хворобою хлопцеві сили далі і далі прямувати вперед.
Новим досягненням стала юридична освіта, яку Віталій здобув дистанційно в Сумському університеті.
І було ще щось особливе... Особливі ліки від болю і відчаю. Те, що робило життя гармонійним, світлим, оптимістичним... Це була поезія. Вірші, які писалися душею, вірою і любов"ю. Любов"ю до життя, до Всесвіту, до людей, до Творця.
Тепер розумію, чому життя Віталія Стецули мусило бути коротким спалахом. Він прийшов у цей світ як місіонер... З метою донести, до кожного з нас, промінчик світла, яким був. Стати прикладом того, яким має бути життя, до котрого ми покликані.
Як часто ми марнуємо час?
Як часто неналежно докладаємо зусиль, щоб вдосконалювати свій інтелект, розвивати фізичні можливості, збагачувати свою духовність?
Як часто нарікаємо на звичайні життєві турботи, відмовляємось долати елементарні життєві труднощі, бажаючи, щоб наше існування було виключно безтурботним, легким і приємним?
Як часто впадаємо у відчай, зневірюємось у власних можливостях, і це при тому, що обдаровані усім необхідним для повноцінного життя?
Як часто забуваємо про інших людей, про їхню потребу в підтримці, в дружньому, теплому слові?
Мусимо ще цього вчитись... Щодня, щомиті, безперервно! Віталій, сам потребуючи підтримки, ніколи нікому не скаржився, не нарікав... Навпаки! Дарував віру і оптимізм, розраду та підтримку. Одними з останніх його слів були слова, сказані в розмові з поетом Клубу: "Коли вже нема надії,- залишається тільки Любов..."
2017 року, весною, не стало матері Віталія, яка присвятила своє життя хворому синові, була його опорою. І хоча у хлопця залишалася прекрасна родина, яка піклувалася про недужого, очевидно, втрата найближчої людини підірвала життєві сили юнака.
Життя Віталія Стецули є прикладом людської гідності і мужності, прикладом безперервної боротьби і перемоги людського духу над нездоланними обставинами.
Його житття - наче нагадування кожному з нас: де б ми не були, якою б справою не займались, наше призначення - бути "світлом світу".
" Ви - світло світові. Не може укритися місто, яке стоїть на верху гори. І, засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, а на свічнику, і світить всім у домі".
Мф. 5:14-15
"Ви - рід обраний,... люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви в чудове Своє світло".
1 Пет., 2:9
Хоч в краях кочівного ми листя
З нами в танці невидний вогонь,
Ми - галузочки легкозаймисті,
Освітити б світи до основ.
Заплітаються пальці в закляття,
Кожен дотик - легенький розряд,
Близькість тіла у літньому платті,
Тільки жінка завершить обряд.
Гасне світло. Спалахують зорі.
Небо гладить розливи трави.
Ліс - зелений прародич соборів.
В його казку вчаровані ми.
На цьому острівці у міжсвітті
Один в одному бачимо те,
Що ми - дві сторони того ж міту,
Будівничі зіркових систем.
Ми - єдиного тексту фрагменти
І окремо даремно читать,
Це про нас найдавніші легенди,
Чари в пам`ять вдихають життя.
Тож танцюймо, зростає наш замок
Від підвалин і стін аж до веж,
Це вогонь ми творіння згадали,
Пентаграми веселих пожеж.
Ось небесний нахилиться келих,
Перехлине над вінця могуть,
Коли ми повернемось на землю,
Ми - вогонь, ми - вогонь, не забудь
ID: 714803
Рубрика: Вірші, Езотерична лірика
дата надходження: 27.01.2017 20:13:31
© дата внесення змiн: 29.01.2017 08:58:59
автор: Віталій Стецула
Я не плачу, в них інший дім -
Королівство в невидимих обріях,
Бачать нас тут відсутні чи ні
З того Всесвіту боку зворотнього?
На орбітах нічних самоти
Голоси їхні чуються близькими,
Це повтори трансляцій тих,
Що на серця звороті записані.
Та душа не здається, ні,
Тунелюючи простір зондами,
Відчуває ще вплив тяжінь,
Що уже за подій горизонтом.
Якщо схожі люди на Господа
Якщо Він розмовляє знаками,
То, можливо, й травневими бростями
Мертві кажуть до нас: "Годі плакати"
З білих шумів інакшого космосу,
З-під сузір`їв, яких ми не знаємо,
Дістаються до нас відголоски
В полудневу дрімоту розаріїв.
ID: 732951
Рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата надходження: 11.05.2017 20:38:38
© дата внесення змiн: 11.06.2017 15:55:01
автор: Віталій Стецула
Особистість людська - дуже точна й тендітна робота,
У ній кожна деталь має свою причину і сенс,
Круговерть коліщат реагує на зовнішній дотик,
І так легко пошкодить довіри тонесенький ген.
Коли хочеш любить, бережи і чужу ідентичність,
Не втручайся у те, що не можеш сповна зрозуміть,
Бо різке та надмірне наближення може і знищить
Оболонку душі та весь збурити вміст.
Коли хочеш давать, подаруй необмежену волю,
Не вертають в полон, але тільки у щедрості сад,
І відплатять тобі найщирішим визнанням любові,
Дасть торкнутись себе лиш незлякана путом краса.
Не чекай від людей те, що прагнеш для себе самого,
Бо у кожного є своє бачення, вибір та ціль,
Але будь тим вікном, що так вірно чекає з дороги,
Коли навіть веде за собою твій гість заметіль.
Бо любові байдуже до того, що вас розділяє,
Хто лиш рівно іде, хто звернув у неправильний бік,
Вона просто вкриває плащем із невидного сяйва,
Залишаючи кожного вірним самому собі.
ID: 700261
Рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата надходження: 13.11.2016 11:45:44
© дата внесення змiн: 13.11.2016 11:45:44
автор: Віталій Стецула
https://drive.google.com/file/d/1BQjjt9vrD_8y8y61bwoMqlYe6_isDXRX/view
Особливу подяку складаю вчителю англійської мови Дрогобицької загальноосвітньої школи ім.І. Франка, Ніколаюк Галині Василівні, яка зібрала та надала інформацію про життя Віталія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769857
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 23.01.2018
(до кліпу «Українські художники-ілюстратори»)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Nt-6GsY-64s[/youtube]
На запітнілому склі
зараз я щось намалюю.
Може морські кораблі,
або дівулю стрункую,
гарний будинок в садку,
тихий вогонь у каміні,
милих дітей на лужку,
юних коханців на сіні,
птаха, що в небі шугав,
або складний візерунок!
Щоби я не՜ малював ̶
вийде банальним малюнок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772247
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
(до кліпу «Українські художники-ілюстратори»)
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Nt-6GsY-64s[/youtube]
На запітнілому склі
зараз я щось намалюю.
Може морські кораблі,
або дівулю стрункую,
гарний будинок в садку,
тихий вогонь у каміні,
милих дітей на лужку,
юних коханців на сіні,
птаха, що в небі шугав,
або складний візерунок!
Щоби я не՜ малював ̶
вийде банальним малюнок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772247
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
1. Як без дозволу хтось, брате,
Ломиться, неначе слон.
Хоче щось украсти з хати,
Витягай свій …..
Ти ж не ринва дощова.
Набирай скоріш ... .
(Телефон, 102)
2.Маєш гострий біль якийсь
Сам удома ти - кріпись,
Не реви і не хандри,
А дзвони мерщій …
(1о3)
3. Коли сам у домі ти,
А хтось просить відчинити,
Чи до когось провести,
Не подумай це робити.
Незнайомому не вір –
Може кинутись, як звір.
Як злякався, страх вгамуй,
Близьким за….
(Телефонуй)
4. Коли грався з сірниками,
В домі сам, без тата й мами,
А горить підлога, стіл
Через ігрища пусті,
Чи солома у дворі,
А чи сам ти обгорів,
Не лякайсь, не трать хвилин,
А дзвони на … .
(101)
5. Коли хтось комусь загроза,
Хоче взять авто чи воза –
Не свого, чужого, звісно,
З кулаками йде зловісно
На людину, з пістолетом,
Не робись м'яким омлетом,
А збери в одне слова
І дзвони мерщій … .
(102)
6. Коли бачиш перехід,
Зупини на хвилю хід.
Не влаштовуй перегони,
Як ліхтар горить …
(Червоний)
7. Як горить червоне світло
І автівки не помітно
Поряд, бігти не спіши,
Швидкість руху заглуши.
Жовте світить людній масі?
Переходить – не на часі,
Може збить авто шалене.
Переходь лиш на … .
(Зелене)
8. Літо. Небо синє чисте.
Гріє сонце променисте.
Доброю є ця пора
Для маляти, школяра.
Сонце шле промінчик-міст.
Йде дитя від цього в ріст.
Але злука з ним в обід
Приведе, мабуть, до бід.
Не поможе кепка, топік,
Шкіру може взяти … .
( Опік)
9. Як зима, упав сніжок,
На лісок і на лужок,
Новий рік окреслив путь
І ялинку в дім несуть,
Добре це. Та пам’ятай:
Хлопавками ти не грай,
Не пускай салют, вогні,
Коли сам в святкові дні.
Мусиш знати волі межі,
Щоб не дати шанс … .
(Пожежі)
10. Сніг ішов, засипав дірки.
Хочеш ти кататись з гірки.
Будеш з цього мать хосен,
Як не з'їдеш на ...
Гірку вибереш розлогу
Ти далеко від дороги. (Шосе)
11. Взимку добре на дворі
Віддаватись різній грі –
Грати в сніжки, сніг котити,
Бабу снігову ліпити,
На санках згори спускатись,
На льодку слизькім кататись.
Маж товщу мать він, знай це,
Сантиметрів так з …
(П'ятнадцять)
Сам не йди на лід, будь ґречний.
Бо це дуже небезпечно.
12. У підземних переходах,
В школі, у садку по сходах
Йди поволі, не збігай,
По перилі не з’їжджай.
Мусиш це ти пам’ятати,
Щоби кісток не …
(Поламати)
13. Любиш грати у футбол,
У ворота бити гол?
Що ж, це добре, та проте
Пам’ятай собі одне:
Грай на полі, у траві,
А біля дороги – ні!
Можеш втрапить (випрям брівки!)
ТИ під колесо … .
(Автівки)
14. Як в садочку ти чи в школі,
Чи в лікарні – не шуми,
Не тулись (боїшся ж болю!)
Під закритими … .
(Дверми)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770617
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 11.01.2018
Спасибо Небесам за удовольствия и боль,
за ощущения потерь и за рутину,
за каждый новый день, в котором предлагают роль
шута и короля, слуги и господина.
За миг удачи и успехи и паденья, крах,
за выполнения полученных заданий...
Ты виснешь на сомнениях, как узник на цепях,
которые являются ключом к познанью.
Нет ничего случайного и лишнего в судьбе,
любая ямка может стать твоей наградой,
как и цветок, когда-то срезанный в пустой гульбе,
становится непробиваемой преградой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770525
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018
Коляд-коляд-колядниця.
Добра ваша паляниця
І узвар зі слив, грушок,
І кисіль, і пампушок,
І в глазурі медівник,
І ковбаска, і балик.
Все до ладу, все, як треба,
Тільки миру ще нам треба.
Зла війна серденько тне.
Тож прошу я про одне:
Хай рожденний Бог на сіні
Мир дарує Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770073
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 07.01.2018
Заплакані маленькі долі,
Їм кожен день, що Новий рік.
Одна лиш мрія в домі й школі,
Щоб татка Бог від куль зберіг.
Не вірять більше у Морозів,
Не тішить їх сніжинок вальс,
Лиш витирають нишком сльози:
«Де ти, війна лиха, взялась?»
Вони не тішаться святами,
Вони вже виросли давно.
Про що мовчать сьогодні мами
І як гірчить думок вино –
Вони все знають на півслові,
Дідусь вже ен-ну запалив,
В бабусь молитви-колискові,
Давно їм татко не дзвонив.
Одне загадують бажання…
І навіть вишня край воріт
Схилила голову в чеканні
Знайомих кроків від чобіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766325
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 16.12.2017
Десь на небі живе дивовижний павук.
Має він кільканадцять умілих рук.
Виплітає сніжинки,
що летять із хмаринки.
Мов сухенькі скоринки,
під ногами хрустять!
Мов коштовні лаштунки,
білим шовком блищать!
Мов казкові дарунки-
Сріблосяйні малюнки.
З діаманта сережки
Павукові мережки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766052
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 15.12.2017
А нині за вікном така зима -
аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
І вабить, наче казка, далина,
і ти біжиш туди, і будь шо буде.
Закутуєшся в свіжу заметіль,
пірнаєш у розпушені замети...
А там, а там - і зорі золоті,
і місяць сріблоликий, і комети.
І навіть сонця радісне кубло,
мільйони бджділок пирскають усюди...
Давно зими такої не було,
давно так щиро не всміхались люди.
Не простягали пальці до сніжин,
до зграбних віть, закутаних у іній,
не задивлялись у світла вітрин,
такі чудні і вабно білопінні.
Аж в серці загоряються вогні,
аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
Пірнаю, мов дитина, знов у сніг,
щаслива нині, ну а завтра будь що буде.
16.02.17 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765944
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017
Когда я кажусь себе гениальным, я иду мыть посуду.
Не в другом, а в себе побеждайте врага — вот и станете вы человеком.
Все хотят, чтобы что-нибудь произошло, и все хотят, как бы чего-нибудь не случилось.
Святая наука — расслышать друг друга.
Не делайте запасов из любви и доброты
И про черный день грядущий не копите милосердие.
Если бы было две жизни, можно было бы одну посвятить напрасным сожалениям и скорби. Но она одна.
От предназначенного свыше тоже нужно уметь отдыхать!
Иногда хочется кричать, да хорошее воспитание не позволяет.
Благородство — это же не звание, не золото, не положение в свете, а свет — в крови.
Я совершил массу глупостей, впрочем, как всякий нормальный человек.
Чем дальше живем мы, тем годы короче, тем слаще друзей голоса.
Искусство все простить и жажда жить — недосягаемое совершенство.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/l_YVlOZdTvg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763738
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 13.12.2017
Через казкову пелену снігів
Сосновий бір здається незнайомцем:
Печальний погляд з-під кошлатих брів
Проймає зимно під холодним сонцем.
На жаль, не підеш лісом навмання -
Усі стежки заплутала негода.
Все ж личить соснам біле це вбрання
З оздобою незірваного глоду,
Разком намиста, що з горобини
Ясніє спогадом сумним про осінь,
Де піднебесся сяйвом з далини
Так живописно день фарбує в просинь.
Глибокий слід самотньої лижні
В замет пірнає посеред завії.
І знають лиш дерева мовчазні,
Хто розгубив у сухоцвітах мрії.
У затишку приваб змовкає світ,
Очікуючи вкотре й знову дива…
В зимовім лісі через гомін літ
Під танець снігу мовить вічність сива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765436
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 12.12.2017
Вкрились інеєм сосни, розкішні ялинки пухнасті.
Невеличкі кущі дописали зимовий пейзаж.
Сонний ліс спочиває під місячним сяйвом сріблястим,
А сніжинки кружляють, повільно танцюючи, вальс.
В білу ковдру пухнасту вдягнулась земля непомітно,
Щоб сховатись від лютих, цупких, крижаних холодів.
Колискову їй пісню наспівують зорі привітно,
Посилаючи промінь з далеких, безмежних світів.
А мороз-чародій розмальовує подихом вікна.
Кришталевим ажуром мережить скляні вітражі.
Дивовижні малюнки прозоро-небесно-блакитні
Повертають дитинство, казкові і райдужні сни.
Сніговик уві сні кличе з ним прогулятись у казку,
Де з вітриськом в обіймах танцює чаклунка-зима.
А прудкий Сніговій, проявивши несказану ласку,
Нагортає круті кучугури, немов жартома.
Загадково-містичні, з казкових царин, персонажі
Прилітають гуртом показати магічні дива.
Щоб побачити їх серед дивних, зимових пейзажів,
Вас запрошує в подорож сніжна, зимова пора.
12. 12. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765498
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 12.12.2017
Сніг - молоком,
Сосни - корицею,
Блюдечко - сонце,
Ясніє сторицею.
Озеро - гарний
Лискучий льодяник.
Смачно ласує
Зима спозаранок!
В небі блакитнім
Цукрові хмаринки,
Що карамелять
Солодкі сніжинки!
Зимоньці цукор
Додав у напій
Щедрий і добрий
Дідусь Сніговій.
І задивоване
Чудом зайчатко
Носик висовує
З білої хатки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765457
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 12.12.2017
Засніжила зима білосніжно,
Склала крила тихенько і ніжно,
Білим пухом, на землю упала...
Я бажання для нас загадала.
Коли буде хурделити зранку,-
Промету нам доріжку від ґанку.
І «люблю» намалюю вітрами,
У танку закружляю снігами...
Шелестіла зима далиною,
Залягала в душі самотою...
В темінь часу вдивлялася жінка.
За вікном пролітали сніжинки.
Вечорово у зорях іскрились -
Сріблом в коси її зачепились.
«Ой, замріялось!» – враз схаменулась,
Лиш куточками губ усміхнулась.
Ті ж засніжені в спогадах вишні,
І прощання з коханням колишнім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765261
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 12.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.12.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.12.2017
Світлосяйно, прозірчасто-інейно,
срібнодзвонно землі й небесам
В цей морозяний, - ах, - розпромінений
новорічно-казковий Сезам...
Дзі-і-нь! Зімкнулися стрілки годинника -
згук дванадцятий станув і щез...
Хвильно-трепетно і п'янковинно так
в сподіванні примарних чудес.
Все жагучим бажанням напоєно...
свічі гаснуть - і в'януть слова,
І схиляється так упокорено
на рамена твої голова...
Новорічно-ялинкова магія -
мить єднання і років, і рук...
І морозяно-зоряна мантія,
і цілунків притишений звук...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764501
дата надходження 07.12.2017
дата закладки 07.12.2017
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка...
Одягає землю у кришталь прозорий,
В шати первозданні огорта зима...
Лине "Щедрик" рідний Всесвітом - між зорі,
Душу зігріває дзвонами Різдва.
Пане господарю, - гей! - виходь із хати,
Всю хазяйським оком землю обійми!
Хай не плачуть діти, не ридає мати,
Порятуй родину від жахіть війни.
Пане господарю, гірко працювалось
У донецькім полі попід гул гармат.
Не відпочивалось - тяжко воювалось:
Крівцею цю землю освятив солдат.
Тож тепер у свято - гіркоти багато:
І на серці гірко, і вино гірчить...
Пане господарю, рік Новий стрічати
Вийди, вийди з хати у казкову мить.
Щоби колосилось житечко у полі,
Щоб здорові діти і міцна сім'я,
Щоб усі додому повернулись скоро,
Щоб малому сину вибрали ім'я.
Знов лунає "Щедрик" над світи просторі:
Душу українську щедру велича, -
Понад рідні села, над безкрає море -
Рік Новий в надії світлій зустріча.
Світлана Імашева
"Щедрик" - народна пісня в обробці Миколи Леонтовича, знана не
тільки в Україні, але й у всьому світі під назвою "Колядка дзвонів"
(англ. Ukrainian Bell Carol)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764281
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 06.12.2017
Келих упав…Куштує скатертина
Червоний пломінь терпкого вина…
Та не вино, не пломінь цей, не піна,-
Щось інше нами грає...Витина
Оці акорди поглядів між нами,
Оце бажання ніги та борні…
Ялинка сяє зблисками - вогнями,-
Ні, дорогенькі,- справа не в вині…
Сніги...Сніги... Немає навіть сліду...
Сліди лиш в душах...Зблизились серця...
Йшов дід Мороз...Заглянув...Жарко діду,-
Десь бачив це... Картинка - до лиця...
Час зупинився… Подихи єдині …
Палкі цілунки… Дотики… Жага…
Дуб за вікном шепоче щось ялині,-
Та йти не може зніжена нога…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764169
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017
Уривок
Михайлові Булаху –талановитому
поетові та журналістові
з Полтавщини
ПРИСВЯЧЕНО
1. ДИТИНСТВО
Болісна згадка дитинства – довічна рана його серця. Ось він, чотирирічне, кучеряве хлоп’ятко, задихаючись від жаху, мчить городами до синіючого недалекого лісу. Матуся, з молодшим братиком на руках, не встигає за ним.
У їхнє рідне село Сакалівку ввірвалися, наче зграя скажених собак, страшні, чужі солдати – то німці!
Мабуть, помітили втікачів, бо один рудий здоровань зняв автомата і, майже не цілячись, випустив коротку чергу.
Мама, якось схлипнувши, наче спіткнулась і впала на спину. Мишко не зрозумів, що сталось – він плакав і кричав, тягнучи маму за ще теплу руку:
–Мамо! Біжімо! Треба тікати! Там німці! Німці! Мамо!
А матуся, широко розкритими, застиглими, ніби від здивування, синіми очима, мовчки дивилася у холодне березневе небо, а в руці, за яку Мишко намагався її підняти, затиснута перша синя квіточка – пролісок…
У братика, з-під світлого чубчика збігала тоненька червона цівочка крові. Така ж червона пляма розпливлася у мами на грудях. На сусідньому городі якась жінка заломила руки:
–Ой, лишенько! Утікай, Мишаню! Мамі вже не допоможеш!
Хлопчик зрозумів, що трапилося щось жахливе та непоправне і щодуху кудись побіг. Отямився Мишко в бабусиній хаті, у запічку. Зуби цокотіли від страху так, що не міг випити води з кухлика, який подала бабуся.
А через кілька днів німці упіймали партизана, катували його на очах у селян. Пригнали туди і бабусю з онуком.
Тоді Михайлик востаннє бачив свого замученого, але незламного батька. Йому, майже непритомному від нелюдського болю, вирізали на грудях зірку, а потім повісили, почепивши на шию табличку з надписом «Партізанен».
–Татусю! – захлинаючись сльозами, крикнув Мишко.
Та бабуня швидко закрила йому обличчя шорсткою від праці долонею і пригорнула обличчям до своєї спідниці.
Далі все провалилося в темряву. Якось виживали з бабусею, ховаючись у погребі та у лісі, бо в хаті оселилися німецькі солдати.
Через деякий час, наші війська звільнили Сакалівку від фашистів. Люди раділи, святкували, як могли, а для Мишка з бабусею все залишалося чорним. Від усього пережитого, бабуся зовсім злягла, а незабаром, померла.
Малого Михайлика помістили до дитячого будинку, де і проходило його гірке сирітське дитинство, яке він буде носити у своєму хворому серці усе життя.
Пізніше, вже зрілим поетом, Михайло Булах напише такі вірші:
ЛИСТ ДО БАТЬКА
Здрастуй, батьку…
Пишу до тебе.
Крізь чорну тишу,
Крізь вічну тьму.
Прийми від мене
Окраєць неба
І глек води –
Жагу втамуй…
Ти пить хотів –
Водиця добра!
Ти пить хотів,
Я знаю сам…
Здавався вічним
Тобі той допит,
Як кат на грудях
Зірки писав.
Ти пить хотів,
Як твої очі
Тонули в мирній
Твоїй крові.
Ти пить хотів…
І зараз хочеш,
Бо ти для мене
Повік живий…
15.04.1969
ПАМ’ЯТІ МАТЕРІ
Чи то згадую, чи то сниться!
З коминами селянська піч…
Якби хто мені паляницю
На капустянім листі спік!
Якби хто мені спік, за неї –
Щоб пахуча й крайок в золі –
я б поніс її над землею –
пахне хлібом
хай
на землі!
06.04.1969
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761026
дата надходження 18.11.2017
дата закладки 19.11.2017
Время странная штука. Пусть всех оно лечит,
Пусть доступно любому такое лекарство,
Терапия такая – сплошное коварство.
Облегчая страданья, время чувства калечит!
День за днём притупляя души́ нашей боли,
Как таблетки даруя нам новые встречи,
Закаляя примерами нашу веру и волю,
Облегчая страданья, время чувства не лечит….
Ветер времени гонит из жизни страданья,
Задувая в душе нашей, памяти свечи,
Но на смену огаркам приходит сознанье –
Облегчая страданья, время чувства не лечит…
Скальпель времени множит в душах пусто́ты,
Примиряя полемику противоречий,
Забывая наполнить опустевшие соты.
Облегчая страданья, время чувства не лечит…
Не пеняя на время, будь за всё благодарен,
Принимая его правоту.
И тогда, может, время тебе мудрость подарит
Добротой заменив пустоту!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759059
дата надходження 06.11.2017
дата закладки 06.11.2017
******
Хвилястого туману пелена
Над злотною осінньою габою...
Я в парку цьому нині - не сама:
Із пам'яттю зустрілася, з тобою.
Вже відгукали - в вирій - журавлі,
Осінні голоси коханця-неба...
Їм ближче там до Бога чи землі?
Ну, а мені далеко так - до тебе.
Так німо, але я тобі кричу,
Нечутно - помах вій - до себе кличу
І пам'яті роздмухую свічу:
У дзеркалах видінь - твоє обличчя.
І не дано забути голос твій,
Тепло твоє, жадання і горіння...
У долі недоспіваній моїй -
Таке земне й святе благословіння.
А нині в парку наш з тобою слід
Лист укриває золото-врочисто,
І на кущі калиновім бринить
Багряне, як любов сама, намисто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757956
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 31.10.2017
химерною тугою
невимовно провідчуваю -
щорічна відправа осені
нагадує про вигнання з раю...
парки-ліси-гаї:
заполонили місто
утаємничені місти*
її
Містерії
осені
ритуальне таїнство-таємниця:
всі дерева, наче жерці і жриці,
посвяченики і посвячениці,
чи достойні ста́́рці-отці –
чинять обрядоді́ї культові:
возносять чаші, по самі вінця
повні багряними і золотими
напоями –
настояними на забудь-траві…
пий…
слухняно спиваю –
і забуваю
де шукати?..
не знаю,
не знаю –
зворотної стежки до літа-раю…
…линуть долу густі,
багряні і золоті,
зажури-туги Богопокинутості…
Богозоставленос-ті
де?
стежина до саду-гаю –
до рідного дому, якого немає…
23.10.2017
*місти – утаємничені учасники містерій
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756674
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 23.10.2017
***
Коляд-коляд-коляда!
Коза в шибку загляда:
"Не сидіте на печі,
А виносьте калачі!
Будем сонце годувати!
А мене пустіть до хати!
Дайте мірку проса, жита,
Щоби я лишилась сита.
Можна ще й кільце ковбаски.
Буде Вам за теє ласка:
Подарую Вам здоров'я,
Миру, радості, любові,
Як дасте кольнути рогом.
З Колядою! З новим роком!"
***
В небі зірка засіяла –
Народився Божий син!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Цілий рік того чекали
Братик, я, мої батьки!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Знаю: янголи літають
У такий святковий час!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Їх зі святом привітаю,
Запрошу за стіл до нас!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
На столі кутя із медом,
Запашний стоїть узвар.
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Їх візьміть собі на небо,
У палати з білих хмар!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
Віднесіть мої прохання:
Хочу сонечка й тепла!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
В Бога щиро я благаю
Миру, радості й добра!
[i]Радуйся! Ой, радуйся, земле![/i]
[i]Син Божий народився![/i]
***
Сніг надворі рипу-рип –
Коляда прийшла у світ,
Народила ясне Сонце
У найдовшу ніч у році!
З цим вас хочемо вітати!
Ми прийшли колядувати!
Хай здоров'я буде в хаті!
Хай ви будете багаті!
Хай щастить вам жити в мирі!
Ми були в бажаннях щирі,
Тож, господар, не скупися,
З нами щедро поділися:
Дай нам сиру й ковбаси,
Аби ситі були всі!
Дай медяників, ватрушок,
І родзинок дай, і грушок!
Будем ними смакувати,
Сонця в небі дожидати!
***
Я, колядниця маленька,
Принесла вам у кишеньках
Жмені щастя і здоров'я,
Миру, радості, любові!
Смачно пахне в вашій хаті –
То частуйте, чим багаті!
Дайте сала, ковбаси
І цукерок принесіть.
Ви господарі нівроку!
З Колядою! З новим роком!
***
Сію, сію, сію сніг!
Із Різдвом вітаю всіх!
Сніг розтане – вродить жито,
Щоб завжди були ви ситі!
Сію, сію жменьку зір!
Хай у нас панує мир!
Сію сміх на кожнім кроці!
Щастя вам в новому році!
***
Я – малесенька дитина,
Колядую Україні.
Хай поля притрусить снігом,
Щоб родили нам на втіху!
Хай нам сяють ясно зорі,
Аби завжди була воля.
Хай усім ведеться добре!
Україно! З новим роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633697
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 19.10.2017
За картиною Я.Фефелової
У білім цвітінні храму,
Підсвіченім сяйвом вишень,
Кульбаб запалю лампадку,
В бджолину занурюсь тишу.
В ній пахне промінням сонця,
Бруньками, нектаром, вітром,
Який у святковій сорочці
Босоніж назустріч світлу…
Узявши зерно молитви
На білі тендітні крила,
Летять кульбабкові діти
За межі земного тіла.
Виходжу із храму вишень
Й несу на долоні на згадку -
Дороги, гілками шиті,
А в серці – насіння кульбабки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573440
дата надходження 10.04.2015
дата закладки 19.10.2017
Я неминучість осені приймаю,
Вона тихенько стукає в вікно.
А я гостинно двері відчиняю,
Так є... так буде... так було давно.
Вона приносить ягоди калини,
Багряне листя і погожі дні.
А я рахую золоті хвилини,
Так щедро подаровані мені.
Сплету вінок кленовий, мов корону,
Коралі з горобини одягну.
З лози зніму я виноградні грона,
Вклонюсь землі і неба досягну.
На мить затихне вітер в верховітті,
В осінніх барвах сонце розцвіте!
Як просто й геніально жить на світі,
Все геніальне, як завжди - просте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754895
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 13.10.2017
Хотілось підсніжник в віршах оспівати,
Як перший провісник, як промінь весни.
Не встигла слова я найкращі дібрати,
Як ряст і фіалки розвіяли сни.
І зелень навкруг соковито налилась,
І подих черемхи збиває думки,
Бджолина сім’я у дуплі поселилась
І з першим промінням цілує квітки.
А там соловей розбудив всю долину:
Кульбабу, дзвіночки, траву череду;
Метелик барвистий ромашку покинув
І вибрав троянду собі молоду.
Заквітчану землю не просто впізнати –
Немов наречена у пишнім вінку.
І щойно лиш жайвір насміливсь співати,
Як чути жниварську вже пісню дзвінку.
А час так летить, що не в змозі догнати,
Хоч як поспішай і прискорюй ходу …
Хотілось підсніжник в віршах оспівати –
Пора вже копати жоржини в саду…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754341
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Ах, осень-осень, чувство-чувство –
Еще горя, еще любя –
Как переполнено, как пусто
Предощущение тебя.
Под ветра стон и крики чаек,
Сквозь неба хмурый окоём,
Во всём, на всём предощущаю
Уже проклятие твоё.
О, жизнь и смерть, о, море-море!
Шипит волна, гремит прибой,
И, то ли плача, то ли споря,
Кружатся чайки над тобой…
Взлететь бы также, в крике вылив
Всё, чем душа и жизнь полна,
Превозмогая узость крыльев
И ветра стылые тона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747495
дата надходження 23.08.2017
дата закладки 23.08.2017
[i]Сьогодні[b] І Спас - Маковій.[/b] З Першим Спасом в Україну приходили жнива і народні обряди, пов'язані з ними.На Маковея в Україні святили букети-маковійки і мед, бо це і Медовий Спас, і Спас на Воді, бо ще сьогодні освячують криниці та водойми.Пропоную читачам Клубу Поезії етнографічні замальовки староукраїнського Обжинкового весілля і ті легенди та міфи, що його супроводжували.[/i]
[b]З АРХІВУ ЛЬВІВСЬКОГО РАДІО
[/b]
запис у студії Львівського радіо, автор сценарію і ведуча Ірина Вовк,
редакція музичних програм, ред. М. Кінасевич*
[b][i]Сидить Ведмідь на копі, дивується "бороді":
-Ой диво мені
Об тій бороді!
Ой чия ж то борода красним шовком увита,
Сріблом-злотом улита?
-Іванова борода...[/i]
[/b]
Як тільки поверне Велика Ведмедиця старого Воза у свій «зоряний барліг» -
у центральне сузір'я Пасіки, де смокче у сні медову лапу її Мала донечка, прокряче над Землею небесний Ворон і накаже людям [b]«завивати бороду» Цапу...[/b]
Як тільки промине у старожитньому календарі найдовший день року, - літне сонцестояння - знай: Купайло Іван вже пильнує перший покіс, клепає косу і навчає її мелодії косовиці:
[i]«Вийшли в поле косарі
Косить ранком на зорі...
Приспів:
Гей, нуте косарі,
Бо не рано почали,
Хоч не рано почали,
Так багато утяли.
До обіда покосили,
Гострі коси потупили...
Приспів.
По обіді спочивали,
Гострі коси поклепали...
Приспів.
Увечері холодком
Йшли додому всі рядком...
Приспів.
А в стоги як поскладаєм,
То добряче погуляєм!
Приспів».[/i]
Так приглядаючись до ранкового і вечірнього Неба, взиваючи до мерехтливих богів Зодіаку [b](Ведмедиці, Ворона, Цапа чи Кози)[/b] справляв слов'янський люд магічний[b] жнивний обряд - свято Овсяни Великої:
[/b]
[i]«На Овсяни-овсяниці
вийшли жаги в поле жниці».[/i]
Жали жниці зернисте поле і низько кланялися[b] Годувальниці Світу, Землі – Берегині та богині Ладі,[/b] а косарі косили соковиту траву і вдячно схиляли голову перед єдиним «трудовим богом» слов'янського пантеону, богу землеробів та скотарів – Велесом.
[b][i]«Се тобі, о Волосе, боже наш, офіруєм і кланяємось, що беріг нас через літо у здоров'ї та достатку, та рятував від вогню, води, мору та усіх ворогів».
[/i][/b]
Пам'ятка епохи Велеса - [b]«Велес книга» [/b]розповідає:
[b][i]«Влесо научив землю орати прадідів... і зерно сіяти... і збирати. Так, бо шукали тії прадіди огнищанами стати і бути землетрудичами».
[/i][/b]
[b]Велес, або Волос,[/b] жив на Світлому Ранковому Небі. На Україні небо називали «Жаром». А Небо бога Вола – [b]«Волосожаром».[/b] Бога Жаркого, Промінного Неба народна уява малювала у вигляді вола, чи бика-тура, тому Волоса, по-простому, називали Туром.
У космоміфології древніх слов'ян Волосожар-Тур був богом Ранкового Неба і, водночас, богом Сонця. В період, коли слов'янський світ пізнав сузір'я Тельця, себто Тура, у цьому сузір'ї підіймалося Сонце Весняного Рівнодення. Сонце сузір'я Тельця-Волоса-Тура на той час (IV—III тис. до Р. X.) вважалося наймогутнішим з усіх Зодіакальних Сонць, а саме сузір'я Волосожару -владикою Зодіаку.
Найпочеснішим іменем старожитнього Сонця було ім'я «Яр-Тур» -«Сонце-Бик»:
[b][i]«то бо сонце наше, що світить на доми наші, - вимальовує «Велескнига» свого улюбленого бога, - і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх...
І речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як Влесо велів усякому мужу, що чинен є, трудитися на хліб свій».
[/i][/b]
На честь Сонячного Бика в однойменному сузір'ї Зодіаку справляли наші пращурі свято Овсяни Малої:
[i]Як на Яра-бокогрія
Тур овес у землю риє...[/i]
Неважко здогадатися, що [b]на Ярів день[/b], день Яр-Тура, приймала Земля разом із ласкою весняного Сонця і перше зерно - посів майбутнього врожаю.
Отак чекали русичі - орачі - землетрудичі на свята двох Овсян: перше -весною, а друге - восени. Одне при Плузі та Бороні, друге - при Косі та Серпі. І обидва під знаком Неба бога Вола.
Проте давні землетрудичі помічали, що «Сонячний Бик» закликає їх на поле, а «Місяцеріг» та «зоряна «Ключниця» завертають назад додому. Ранкове Небо знаменує початок роботи, а Вечірнє - кінець...
[i]«А вже сонце заходить,
А місяченько сходить.
Женці вже дожинають,
Стигле жито кінчають.
Котився вінок з лану
Попід самую браму».
[/i]
У народі кажуть: [b][i]«кінець - ділу вінець».[/i] [/b]Отож ішли женці та косарі додому не з порожніми руками, а з обжинковими вінками - символами Сонця, а у співах зверталися вже до бога Вечірнього Неба - владики Місяця: «засвіти, місяченьку із рога, щоби нам була видна дорога...».
[i]«Ой Місяцю, місяченьку!
Освіти нам доріженьку,
жеби ми сьмо не зблудили,
вінойка не згубили.
Бо наш вінойко красний,
мов теє сонце ясне,
іще вищий від плота,
іще дорожчий від злота,
іще вищий від горі,
ще ясніший від зорі».[/i]
Владика Місяць мав на небі побратима, бога Перуна, що керував Блискавками та Громом, усіма вогнями Темряви.
У війні за корону Неба - Зодіака, сузір'я Перуна-Стрільця озброїлось проти Велеса-Тельця...
[i]«А хто ції ключі знайде
той собі на престол зійде.
А Перунько ключі знайшов –
та й собі на престол зійшов».[/i]
Під покровительством Місяця метнув Перун-Стрілець у Волоса вогненну стрілу.
[i]«Зачорніла Чорная гора
Що не зродила жито, пшеницю,
Але зродила жемчужну траву,
Жемчужну траву, золоту росу...».
** *
«А ви, косарі, косіте,
Коня у траві знайдіте, -
Чи то коня вороного,
Чи молодця молодого...»[/i].
***
[i]"Коню ж мій сивий,
будь ми щасливий.
Поїдемо ж ми у чистеє поле,
В чистеє поле, під темний лісочок
За Чорним Туром, за грубим звіром...
Та як надибав Чорного Тура,
Чорного Тура, грубого звіра:
У сніпок Стріла не долітає,
І тугий Лучок не достріляє,
Ясна шабелька не дорубає,
Та й сивий коник із ніг спадає.
Гордий молодець зі страху вмліває,
А Чорний Турець до него промовляє:
Гордий молодче, не бійся мене!
Не бійся мене, заб'єш ти мене,
Поїдеш ж ти в неділю раненько,
Тогди ж ти мене та постріляєш,
Яснов шабельков та й порубаєш,
А за славоньку Панну дістанеш»!
[/i]
Поцілить Стріла Перуна у Чорного Тура - і поєдинок завершиться Зливою на щастя, на статок та плодючість Землі:
[i]«Ой, дощику-поливайчику, поливай, поливай,
та нашої сторононьки не минай, не минай.
Скриплять наші воріточка на мороз, на мороз.
Горять наші білі личка:буде дощ, буде дощ.
- Чи не вийшла темна хмара з-за темного лісу?
- Ой не вийшла темна хмара з-за темного лісу,
тільки вислала дрібен дощику та й буйного вітру.
Повійте вітри, по чистому полю Рано, рано!
Несіте вісті пану-господарю,
що його жниці жито пожали,
жито пожали, у копи склали.
Ой часті, часті на небі зорі,
а ще частіші на полі копи.
Широкий, високий на небі місяць,
ой ширші, вищі на тону скирти».[/i]
Щойно зійде Перун на небесний престол у володіннях Місяця-князя, як Велес загубить корону «бога Сонця» і тікатиме з Неба на Землю, гнаний Блискавкою та Громом.
«У нас нині війна була:
усі поля звоювали
і все жито у полі зжали
в полі зжали та в копи зібрали...».
У народі подейкують, що, втікаючи, хитрий та спритний Велес поцупив з Неба для жителів Землі зелену траву, зерно та худібку, а ще вогонь для їхніх осель. Тому то вдячний слов'янський світ щоранку благав доброго бога:
[b][i]«Молимо Влеса - отця нашого,
хай потягне в небі ко многості
суражів» - себто зелених трав та їстивних зел.
[/i][/b]
Благав - хоч і знав, що прирікає Велеса на трагічну кончину. За свою прихильність до людей поплатиться Велес власним добробутом та безпекою. Блискавка Перуна зажене його під Землю, а день Овсяни Великої стане [b]прощальним «Велес-днем»[/b].
[i]«Як ішов бог дорогою,
а за ним господар іде,
в руках шапочку смиче,
до себе бога кличе:
- Та ж до мене, боже, до мене,
та з густими снопами,
та з частими копами.
У мене точки великі,
переплетини високі,
є де снопи ставити,
є де скирти класти...».[/i]
Магічним закляттям перетворить Перун Велеса [b]на Змія[/b]. Зате верткий Змій заховає під Землею від всюдисущого ока Перуна безцінний скарб - живородну Писанку. Писанка дісталася богові в обмін на жону Громовержця - Веселку, яку Велес завбачливо теж потягнув за собою...
«Що то в полі шумить-гримить?
Веселий посол іде,
веселі вісті несе
для славного для господаря…».
…Що в тій [b]Писанці[/b] зелена трава, наче парость нового життя, і приплід худібки, і зерно майбутнього врожаю:
[i]є де богові сидіти,
своє добро глядіти:
перше - житнє,
друге - яре,
а третє - пшеничне![/i]
Тут, у підземному Сході терпеливо чекатиме [b]Велес-Змій[/b] на весну, а тоді покине він царство Темряви, вийде на білий Світ - і винесе людям коштовну Писанку. А то ще по добрій волі перетвориться собі на Вола і покірно волочитиме Плуга і ритиме Рогом весняну Землю. Тоді люди навздогін йому скажуть:
[b]«не зламай ріг
об весняний пиріг»...
[/b]
А поки що, погляньмо на поле:
[b][i]«А наш Волох сіно косить,
а Волошка їсти носить:
ой дай, Боже, докосити,
щоб їсти не носити».[/i][/b]
* * *
[b][i]«Ой не коси, бузьку, сіна,
бо росиця по коліна...
нехай тая чайка косить,
що великий дзьобик носить».[/i][/b]
[b]Жнивує Волох,[/b] витирає піт з чола і дослухає, як то «Ворон скрекоче, коли їсти захоче», полуднує з ним у серпневу спеку, дорікає небесному «Жарові» і прикликає до себе перунові «горобині ночі з дощами громавими та буревіями жвавими» - такими, що і птахам спати не дають:
-...а наша журавка малейка
піймала того горобейка, вечерю варила
у бога просила:
-Пошли, боже, Веселку
од полудня до вечерку
на веселу на справоньку,
тобі, боже, на славоньку.
* * *
Запрягаймо воли,
їдьмо до діброви
сосну витинати,
копу підпирати.
Там зозулька кує,
копойки рахує -не злічить!
Гей, милий боже,
хто їй допоможе? Не злічить!
А в лісі ожиночки,
а у нас обжиночки,
обжали-сьмо зараня —
заріжте нам барана!
А баран рогатий –
а наш пан багатий...
Дожинаючи ниву, женці, надоумлені Волохом, залишали на полі охапку стебел з колосками -[b]«Цапові на бороду!»[/b]
Бо за повір'ям, той [b]Цап (чи то Баран, а чи Коза)[/b] - не що інше, як душа ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона втікає від них, шукаючи останнього притулку.
«Ой чиє ж то Козеня,
що задрало хвостеня,
по полю біжить,
аж земля дрижить».
Отож, первісно, в епоху старожитності [b]«завивали бороду» Цапові[/b], щоб і на той рік вродила нива, щоб не перевівся на ній польовий дух: виплітали з колосся китицю, прикрашали її квітами, та пригинали низько до землі. Траву навколо «бороди» пололи. А саму «бороду» виминали і зерном з неї трусили по ниві.
«Бороду пололи, ручки покололи –
потрясіте мучки на колені ручки».
До Цапиної «бороди» промовляли:
- Роди, Боже, на всякого долю,
лише не роди у житі куколю!
Парубки пролазили через ту [b]«бороду»,[/b] аби бути багатими, а молодиці ворожили «при бороді» на врожай, кидаючи назад себе серпа: як серп падаючи, вдариться гострим кінцем - поведеться зерно у господі, а як тупим, або держаком, то тоді прощайся з Цапом.
Любили древні слов'яни цю божу тварину, оточували її священними ритуалами, а [b]Цапові роги [/b]вважали символом святості. Себе ж наші предки називали «пастушим» народом, позаяк кожен огнищанин тримав у своєму дворі цапа, барана чи козу. А в кожній господі «у божому» куті через зиму спочивав останній вижатий сніп жита, де покоївся [b]Дух польового Діда - Дідух.
[/b]
«А в снопі у Дідуху
спить Коза у кожуху» -
передавали з уст в уста, з покоління в покоління, від старого до малого таємничу легенду про те, що священна Коза вигодувала грізного бога [b]Вечірнього Неба - Перуна[/b], від якого нібито походять скіфи.
Перун - Вогонь Темряви неодмінно супроводжував [b]Місяця[/b] - верховного Світила, Предка Духа українського народу. Отож, [b]житній Дідух[/b] став постійним атрибутом Місяця.
Народна уява поєднала Місяця з Дідухом за ознакою «козиного рога»... Погляньте: на покуті - «Дідух», а Дідуха випинається Козиний Ріг, а з Рога Кози піднімається Місяцеріг.
До речі, пригляньмося до серпа, без якого і жнець - не жнець (а хай йому грець!), то ж справжнісінький Місяць-Молодик, що зійшов з Неба, аби і Дідові Онуки «пізнали тої науки»:
«А ми жито ізжали,
щоб на той рік діждали:
скільки на небі зірочок,
стільки на полі копичок».
Онуки [b]«Духа Діда»[/b] пам'ятали з якого вони племені-роду. Українці з давніх давен світили свічу [b]проти Місяця[/b]: «Це - предок Дідух, а зірки - то рідня його»,«Онде Цап на полі басує з цапенятами».
Онде... он... ген - там, на окраїні поля збиралася купно вся [b]Дідухова родина[/b], парувалися [b]Цап з Козою[/b]. Женці ставили біля «бороди» [b]сніп[/b] - осталець і поминали предків окрайцем хліба, дрібкою солі і ковтком води:
«Оце тобі «борода» -
хліб, сіль і вода!»
* * *
- Ой чия ж то борода
мочулами увита,
а смолою улита?..
Василева борода!
Україна поминала свого [b]Божого Пращура[/b] на ім'я [b]Василь.[/b] Україна вимовляла звучні імена священного пантеону: [b]Купайло... Іван, а Місяць... Василь, [/b]значить «Той, що найвище!»,«Той, що в силі!».
Україна величала свого Бога [b]«Ясен Княжичем»[/b] і вінчала жнивним вінцем його з[b] Княгинею - Ясною Зорею[/b]. Україна, осяяна шлюбною злукою небесних світил, справляла [b]обжинкове весілля.
[/b]
[i]«Завийся, наш вінче, завийся,
а ти, Молод-Дівче, відкрийся...
Було тобі жита хутенько не жати,
було тобі з літа ще рік дівувати,
а ти не пождала -все жито пожала,
мов зіронька ясна -
[b]Княгинею стала![/b]»[/i]
* * *
[b]С Ц Е Н А Р І Й
"О Б Ж И Н К О В О Г О В Е С І Л Л Я"
[/b]
[i]([b]Обжинкова громада[/b] вибирала з-поміж косарів і жниць найкращих, найвродливіших, молодих, ще й закоханих!Так народжувалась [b]Княжа Пара[/b]):
[/i]
«- Вибираймо Дозорця,
що косив ще за сонця,
а тепер не косити,
тільки Діда носити.
-Наш Дозорець складненький,
наче місяць ясненький»!
[i]([b]Обжинкова громада[/b] з [b]Княжою Парою[/b], що тримає [b]обжинковий вінок[/b], перед ворітьми [b]Господарів [/b]співають обжинкової):[/i]
[i]«-Відкрий, панотче, ворота,
а наш віночок з золота.
Відкрий, панотче, нам брами,
а мані віночка з перлами.
Відкрий, панотче, кватирку,
А наш віночок,як зірка!
Відкрий, панотче, віконце,
а наш віночок як сонце!»
[/i]
-Ой одчини, наш паночку, новий двір
несем тобі віночка на розвід
Не з золота вінок витий,
а з густого жита
ще із колосистого,
ще із ядренистого...
- Принеси ми полон
ізо всіх сторон:
і з гір, і з підгір'я
на господарське подвір'я».
-Дав Пан Біг пожати, нового врожаю надбати...
-Дай, Боже, повозити
з поля до обори,
з обори до стодоли,
з стодоли до комори,
з комори на ниву
у щасливу годину!
[i]([b]Князь[/b] з [b]Дідухом[/b] у руках):[/i]
-Як ти мене, Господарю, збережеш,
то на той рік ізбереш,
із кожного мого колосочка,
виросте житечка повна бочка.
[i]([b]Княжа Пара[/b] віншує [b]Господарів [/b]іменем [b]Купала [/b]- бога жнив і достатку):
[/i]
-Ходив Бог по полю, загубив корону.
А женички-жали, корону підібрали.
Судив Бог пожати –
суди поживати,
в користі і в радості
в доброму здоров'ї!
-Дай же вам, Боже,
на току стогами,
а в діжі - підходом,
а у печі - ростом,
а за столом ситтю!
-Суди, Боже, осені діждати,
дочок віддавати,
синів оженити,
пива наварити -
і нам погуляти!
-Нате ж вам вінець
А нам дайте на танець...
[i]([b]Господарі [/b]супроти [b]Княжої Пари)[/b]:[/i]
-Ой ясно, де ясне сонце сходить,
а ще ясніше, де наша пані ходить,
а ще там ясніш, де наш господар ходить,
в правій рученці золотий кубок носить,
своїх женчиків на медівойку просить:
Наливай-но, господине, золотую чару,
Повінчай-но, господине, молодую пару!
[i](Дар [b]Господині [/b]- «ясної пані»):[/i]
-Я вас віншую зерном яблочним –
чистим коханням, ще й пожиточним,
щоб з того зерня древа зростали,
щоб ваші яблуні яблука мали.
[i](Дар[b] Господаря [/b]- «ясного пана»:)
[/i]
-Я вас віншую зерном пшениці,
щоб ви діждали з нього сториці,
пшеничне зерня - окраса поля,
най з нього зійде статок і воля.
[i](Дар за дар! [b]Голос Княжої Пари)[/b]:[/i]
-Майся, мов злото, добра господо,
Хліба і солі вашому роду!
[b][i](Голос Господарів):[/i][/b]
-На доброму слові гуляйте здорові,
аби у достатку зростали і до шлюбного віна дістали.
[i]
([b]Княжа Пара з Господарями[/b], тримаючи обжинковий вінок заводить
«вінчальний» танок): [/i]
[i]«Зеленеє жито, зелене -
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть.
хорошії гості в хату йдуть.
Зеленеє жито, зелене –
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
хорошії гості за столом.
Зеленеє жито, зелене –
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
хорошії гості від душі.
Зеленеє жито, зелене –
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес,
тут зібрався рід наш увесь»![/i]
[i][b](Господарі[/b] з [b]Княжою Парою [/b]супроти челяді):
[/i]
-А чи повна наша горіхова чаша,
хмільним питвом наливана?
-А так повна, не проллється, не сколишеться!
-А чи повно д'долу,
зерна - у стодолу
воловозом понавезено?
-А так повно, не пройдеться,
не об'їдеться!
[i]([b]Господиня[/b] до челяді):[/i]
- То прошу громаду із Дідом у хату!
В мене - двори метені,
а столи - застелені,
а кубки - наповнені,
пирогів напечено,
і медів насичено,
і каші наварено...
[i]([b]Господар[/b] до челяді):[/i]
-Садіть Діда на покуті - на покуті та й на злоті,
лишіть Діда при барильці - при солодкій, при медівці
будем Діда частувати та медівку попивати...
[i][b](Господиня[/b] до челяді):[/i]
-Пийте, женчики, пийте, лиш мені чарочок не побийте!
Частуватиме господиня Діда, а разом з ним і всю обжинкову челядоньку ліпленими пирогами - обрядовою стравою наших предків. Пиріг в українців -символ [b]Божого Пращура Місяця-Дідуха, [/b]а йому наш народ зобов'язаний своїм хлібом насущним. Начинкою до пирогів служитиме картопля і сир, квасоля й горох, капуста й морква, м'ясо і риба, вишні й слива, яблука й груші... А чи вгадає хто, який найдавніший пиріг виліпила Господиня-Україна на свято Овсяни Великої?.. Мабуть, що вівсяний, адже овес дав назву обжинковому святу: «ой, овсень!» - і цей дикорослий хлібний злак із солом'яним стеблом та бронею замість колосся слугував старожитнім землеробам-орачам ще задовго до пшениці. За народним повір'ям, з вівса виродився овсець, який живив українців від роду до роду, тому і назвали овсець - житом. А пшениця - «ця, що дає пшоно», «колосяна цариця» до наших днів символізує Місяць умовні, і разом з тим - небесну Праматір, що дарує людям вогонь і воду. Паляниця з часником (зубчики частину - то фази Місяця) - жертовна подяка веселого люду щедрій Матері Неба.
[i]«З жита та пшениці - гарні паляниці,
Всіх ми почастуєм, ще і затанцюєм.
Їжте молодці з медом паляниці,
Хлопцям та дівчатам – пиріжечки з маком.
А старій Тетяні ще й млинці в сметані,
-Весело гуляйте, нас не забувайте»![/i]
Та і як забути веселу вдачу українського народу, який споживав млинці та вареники, пампушки та галушки, а в цей час піднімав очі до Неба і молився:
[b][i]«Місяцю, наш Боже, а хто ж нам допоможе, хто нам буде богувати, коли Тебе не видати».[/i][/b]
Звісно хто... Від Овсяни Великої до Різдва Світу, від обжинок до коляди стоятиме на покуті [b]Житній Дідо,[/b] споживатиме з усім родом кашу - древню, як і він сам, і зоряними вечорами шепотітиме онукам про побореного могутнім Перуном свого божественного Родича, доброго Вчителя рільників - [b]Велеса[/b]:
[b][i]«... зайняли ми землю нашу і орали...»[/i]
[/b]
[i]«Бачиш, золото-огонь,
скаче в небі злат-комонь...
На комоні тім Велесо
переплив небесне плесо
і приніс до нас з небес
жито, просо та овес.
І сказав Велесо внуку:
- Щоби мати дужу руку,
вчися труду бо дано
люду сіяти зерно.
Сій зерно, і будеш з татком
мати хатку у достатку.
Той достаток - дар небес:
жито, просо та овес".[/i]
Прислухаються онуки до голосу Житнього Діда, а там, незчуються, як навесні випускатимуть Польового Духа на Ниву:
[b][i]«А ми просо сіяли, сіяли,
ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли...»[/i][/b]
А потім ласуватимуть з Дідом як у старі добрі часи - просянкою, вівсянкою, гречанкою - що кому до вподоби, і звична усім каша стане свідком епохи «Велес книги» та русинів-орачів:
[b][i]«... зела бо знали і творили сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі... І з гончарних горшків споживані просини з бараниною... А торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах...
І життя наше в тій порі було багате і мирне».
[/i][/b]
... Заходить сонце над «втраченим раєм», над старожитньою і новою Україною, заходить зморене Осіннє Сонце - Світовид - беззбройний старець, що став мудрим мудрістю сонцеликих «братів» своїх і привласнив собі обличчя Велеса, Перуна, Лади, а ще жіночого божества плодючості на імення Мокош з рогом достатку у руці.
А на Зоряне Небо виходить, як на велетенське пасовище сузір'я Волопаса. Паси, о Воле, своє мерехтливе «стадо», пильнуй заповітних Козу і Барана, оберігай душі предків наших, що світять нам зорями з вирію.
Ми влаштуємо тобі учту, найпишнішу з усіх жертовних учт - у хаті Господарів, поруч з Князем і Княгинею на святому посаді сядуть укупі Волопас з Боговицею*, яка «зібгає своєму небесному повелителю офірний коровай на ознаку свого пристрасного, самозреченого кохання. І буде коровай уподібнений до сонця, і пишатиметься, як молода на весіллі, і буде хліб коровайний барвитись черленим вином, як тіло і кров найближчої спільноти, родини, що злилася воєдине.
[b]О Б Р Я Д В Ш А Н У В А Н Н Я К О Р О В А Ю ТА
Д І Ж І [/b]
[i]([b]Господиня[/b] перед [b]Короваєм[/b]):
[/i]
- Ой,Раю ж ти мій, Раю –
Пшеничний короваю:
З семи криниць водиця,
З семи снопів пшениця.
[i]([b]Господар[/b] з [b]Короваєм[/b] у руках):[/i]
-Несемо тебе, короваю,
як сонце високе над гаєм.
Щоб вився по небокраю,
як душа по небеснім раю!
Щоб плив, як те сонце по водиці,
Щоб ніс нам радість до світлиці!
[i][b](«Коровай на Посаді»[/b] -на віці від діжі -
[b]Господарі [/b]та [b]Княжа Пара[/b], тримаючись за рушник, ходять довкола діжі):
[/i]
-Рости, короваю,
Ще вище від гаю,
як душа до раю,
Як рибонька по Дунаю.
([i][b]«Коровай на Престолі»[/b] - [b]Господарі [/b]підносять віко з Короваєм над головами,а [b]Княжа Пара [/b]проходить через «коровайні» «Престольні Ворота»):[/i]
-Щоб наш коровай ясен бив,
Щоби рід наш весь весел жив.
[i]([b]Княгиня[/b] до [b]Князя [/b]в «Воротах»): [/i]
-Був єси наречений,
а став тепер сужений!
[i](Обжинкова челядь, прощаючись з хатою Господарів
частується короваєм):
[/i]
-Пий, наш Споришу, вино черлене,
Боже, сій споро на той рік і в мене.
Дай, Боже, споро росту діждати,
Росту діждати - жито пожати,
Совоньку нагнати...
А нам совоньки не треба,
А нам треба дитятко,
Щоб частенько плакало,
Матір накликало,
А ми його колисали —
Свій вік вікували...
[b]ВІДРОДИТИ СТАРОЖИТНІ ОБЖИНКИ ДОПОМОГЛИ:
[/b]
[b]Стешенко І. [/b]Історія української драми - У віснику «Україна». - К., 1907.
[b]Воропай Олекса. [/b]Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Мюнхен: Українське видавництво, 1966, т. II.
[b]Знойко О.П.[/b] Міфи Київської землі та події стародавні. - Київ: «Молодь»,
1989.
[b]«Велес книга». [/b]Літопис язичницьких жерців IX ст. у ж. «Дніпро», 1990, № 4.
[b]Золотослов. [/b]Поетичний космос Давньої Русі. - Київ: «Дніпро», 1988.
[b]Українські народні пісні.[/b] Календарно-обрядова лірика. Упорядник Олексій Дей. - Київ: «Художня література», 1963.
[b]Календарно-обрядові пісні. [/b]Упорядник Олена Чебанюк. - К.: «Дніпро», 1987.
[b]Жниварські пісні. [/b]Упорядник Олена Чебанюк. - К.: «Музична Україна», 1990.
[i][b]*Боговиця - Телиця, Корова:[/b] божественна дружина бога Вола, символ жертвеності у слов'ян. Життєлюбні слов'яни не визнавали кривавих жертв, тому, на відміну від арійців, приносили в офіру Сонцю не саму корову, а її подобу – коровай
** Сценарні матеріали [b]«Обжинкового весілля» [/b]обжиті у театральному дійстві спільно з акторами театру ім. М. Заньковецької: н.а.України Григорієм Шумейком та з.а.України Іриною Швайківською і Молодіжним Експериментальним Театром Аматорів «МЕТА» у 1991році з нагоди приїзду до Львова делегації канадських українок.
[/i]
[b]*У програмі Львівського радіо «Музичне коло»,1991.Архів Львівського Радіо.
[/b]
За виданням" Ірина Вовк.[b]"За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь"[/b]. - Львів:Сполом,2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746034
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 14.08.2017
Була собі хитра лисиця,
І у нас завжди курей крала.
Приловчилась руда бестія
Та й через пліт перелізала.
Але якось не розрахувала,
Зачепилась ногою за сітку...
Та й висіла вона аж до ранку,
І на свою погибель чекала.
Зранку син в полті її побачив.
Та й оту лисичку пожалів,
Узяв він ножниці металеві,
І до діток її відпустив.
Пройшло уже багато років,
Час якось незамітно спливає,
Та лисиця і її потомство,
Подвір'я наше тепер обминає.
Пліт-сітка металева.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741597
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 12.07.2017
[b]З Архіву Львівського радіо:[/b]
[i]6 липня 1991 року
14.00-15.00
Студія Львівського радіо:
[b]ГОВОРИТЬ ЛЬВІВ!*
[/b]
[b]Завтра – свято Івана Купала.
А в ніч, що прийде незабаром,
має розквітнути папороть…
Втім, послухайте нашу передачу і
дізнаєтеся багато цікавого
про обряд сивої давнини наших предків.
«ДАЙ ДОЧЕКАТИ ЛАДЕ КУПАЛА» -
[/b]
така назва радіокомпозиції, автор і ведуча якої
[b]Ірина Вовк[/b],
завідувач відділом Інституту релігієзнавства –
філії Львівського музею інституту релігієзнавства.
Їй допомагав [b]Роман Гринько,[/b] який
купальські пісні співав разом з [b]Наталкою Куриляк.
[/i][/b]
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Гей,око Лада, Леле Ладове,
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить,
Ладове свято нам приносить.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Гей, Ладо! І ти, Перуне,
Отче над Ладом…
Дай дочекати Ладе Купала.
[b]ВЕДУЧІ:[/b] Гей, Купала»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Хто ти, «Око Ладове», відкрийся, звідки дивишся ти на людей Землі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Око Лада» – то Місяць, верховода божественної тріади світил, поряд із Сонцем та Зорею. Старожитній слов’янський міф розповідає нам про Три Ока Неба:
«… а що праве Око – ясен Місяць є,
а ще ліве Око – світле Сонечко,
а в середині красна Зоречка».
[b]ВЕДУЧА:[/b] У давнину «Око Лада», тобто Місяць, символізував теж саме, що і богиня Місячної Води – Леля Ладова, відома під назвою Дана. Леля-Дана, як роз’яснює міф, одна з дітей-близнюків Зорі-Лади, виходить з води так само, як Сонце чи Місяць з Неба, і приносить СВЯТО КУПАЛА – ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ.
У цей день, за повір’ям, Сонце круглодобово «купається» у воді, навіть вночі, наче Місяць, – і втішена Зоря-Лада вмиває його дарами Неба і Землі: дощем і росою. Ще б пак: день літнього сонцестояння (24 червня за ст. ст. і
7 липня за новим) – свято одруження її дітей – Води-Лелі і Сонця-Полеля, прозваного в народі «Семияром».
Первісно слов’янський світ знав свято «Купали» – Матері Води і Сонця.
А назва «Купала» жіночого роду означала «Земля Небесного Сонця».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Землі Небесного Сонця» і справді було чому радіти – адже це той день, коли її Син-Полель пройшов 7 зодіакальних сузір’їв і дав початок косовиці. Магічне священне число «7» – перша частина імені великого божества Семиярила, бога Літнього Сонцестояння.
Свято Купали – то свято сонячного кола і коло бігу води в природі. Ось як про це розповідає міф, записаний Яковом Головацьким…
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Вода буйним весняним дощем, непорочною Дівою, гасає по світу на конях і в гніві пускає на Землю хмари-сльози, аж поки не стрінеться з Сонцем, щоб стати йому дружиною, і дати продовження життю під благословенням богині Лади.
Та трагічним стане для Діви її весілля. Обпече Сонце Діву палючим промінням і втече вона від нього під Землю, наповнюючи життєдайною водою її надра, і проллється її туга синім Морем, куди зіллються всі потоки і ріки. І, вичерпавши з себе всю воду до останньої краплини, стане Діва Мореною.
Не обмине лиха доля і Вогняне Сонце: спопеливши Землю вогнем пристрасного кохання і виснаживши себе до останнього променя стане Семияр Кострубоньком».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Три дійові особи міфу: Зоря-Лада, Сонце-Полель і Вода-Леля – присутні в усіх календарних обрядах епохи старожитності. Варто лише змінитися порам року, як слов’янський світ відсвяткує чергове весілля і помирання богів Природи: і заспіває колискову, і справить тризну циклічно змінному Зодіакальному Світилу...
[b]ВЕДУЧА:[/b] У старих писаннях знаходимо відомості про КУПАЛА – поганського бога земних плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі. «Велес-книга», літературна пам’ятка язичеських жерців ІХ століття згадує:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«А коли Купалва прийде у вінку, який возляже на голові його, зотканий з віток зелених, і квітів, і плодів. того часу маємо бути далеко на Непрі, о смерті нашій не мислячи, і життя наше на полі єсть красне…».
[b]ВЕДУЧА:[/b]Святкувалося Купала на території Русі, яка у хроніках ХІІІ століття мала подвійну назву – «Країни Танів» (дітей богині Тани, себто Дани) або «Країни Ванів», себто венедів-слов’ян. Тут текла річка «Танаїс» або «Ванаквіль», так у сиву давнину називали Дніпро-Славуту. А в «Країні Ванів» жили «вани» - «івани». Отож, відколи Купало став богом жнив і достатку, відколи втілив чоловіче начало родючості, відтоді нарікся Іваном.
[i](Звучить музична тема «Сьогодні Івана, а завтра Купала.
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мій барвіночок
Зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Купало Іван носив епітет «СОБОТ», що означав «свобода». Рангом небесного божества дорівнював Купало Іван верховному божому Пращуру Диву , що був водночас богом Верхнього Неба та богом Підземного Вогню. Так народився образ Купала як «свободи Неба». На свято «собот-Купала» вшановували давні слов’яни і могутнього Батька Неба. Свято відбувалося над гирлом Почайни, де і побережжя, і гора над річкою, від обряду дістали назву «Собот».
«СОБІТКОЮ» назвала Купальську забаву Західна Україна і пісні співала «собіткові». Відомий музикознавець, фольклорист та етнограф Климентій Квітка виводив цю назву від слова «собити», себто добувати тертям «живий» вогонь для обрядового вогнища.
[i](Звучить музична тема «На святого Яна собітку палили»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]З обрядовим вогнем, образом літнього Вогняного Сонця, пов’язала Україна і назву «Купала». Народ витлумачив її по-своєму, мовляв, Купало «купить» - очищає, бо «купа» - то купа хмизу для багаття. А очищає Купало відразу двояко: вогнем і водою, бо ж «купає» богів і людей.
Разом із полум’ям очисного купальського вогню злітають щороку ген угору, аж під саме зоряне небо, ворожбитські «іванівські» пісні і чарами «іванівського» зілля прирікають Іванів на довічну муку кохання.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Погріймося ж і ми біля цього жаркого, невгасимого Багаття нашої нації.
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Відпиймо, спраглі, з невичерпного джерела нашої Духової Криниці.
[i](Звучить музична тема «Вийдіть, дівки, на вулицю –
Викопали вже криницю.
В ній водиця чудова,
Свіжа,питна, здорова»).
[/i]
До нашого часу по селах зберігся обряд «ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ» з рук духовних осіб. Християнський світ передає з покоління в покоління таїнство хрещення – освячення водою, яке відкрив Іоанн Хреститель новонаверненому Ісусу Христу. І свято Івана Купала хрещений люд відзначає як день Іоанна Хрестителя. І ніхто не дошукається тепер в хрестоподібних рухах кроплення язичеської ритуальної магії, благословення іменем бога Сонця і богині Живої Води.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Кажемо єсьми од їх, які дбають за нас, – промовляє устами древності «Велес-книга». – То ж не маємо мольбищ, а рядимо ото при студнях і криницях, де вода жива тече, і там воля є…».
[b]ВЕДУЧА: [/b] Стає зрозуміло, чому за християнської доби П’ятницькі церкви, що їх народ вважав присвяченими водній богині, будували на берегах річок або біля джерел та криниць. У річці, джерелі і криниці живе чиста, як біла лілея, непорочна богиня ЛЕЛЯ ЛАДОВА. «Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела відпити».
[i](Звучить музична тема «Скрізь вода та лілеями…»).[/i]
Їй, Нареченій Літнього Сонця-Семияра, прийде вклонитися старожитній світ напередодні купальської ночі. Принесе уявній Нареченій символічного Нареченого «Івана» - зелену віху, скручену в колесо, подібне до сонця. Опустить «Івана» глибоко у воду, здійснюючи магію ритуального вінчання Сонця з Водою, і благословлятиме чотири сторони світу іменем шлюбної пари:
«Добрий день тобі, Водичко,
Найстарша сестричко!
Обливаєш ти гори і доли,
коріння, каміння,
облий і мене!
Від всякої мерзи, від пагуби,
абим була така щасна,
як та весна рясна,
абим була така красна,
як та зоря ясна.
Як радіють теплу,
Аби так мені раділи.
О,Водо-Водиле,
улий мені сили»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Вода Дніпрова над усі здорова»!
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Що з неба краплею – то на землю сторицею»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Як води боятися – то не купатися»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Куди водиця тече – там вербиця росте»!
[i](Звучить музична тема «Не стій вербо над водою рано-рано,
Не стій вербо над водою та й ранесенько…»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Не стояти тобі, вербо, над водою, а стояти просто неба на горі-соботі, оточеній галасливою юрбою дівчат, що наречуть тебе «МАРИНОНЬКОЮ-КУПАЙЛИЦЕЮ»…
[i](Звучить музична тема «А наші хлопці-недбайливці
не вирубали Купайлиці.
Ой, коли б вони за нас дбали,
Вони б Маринку вирубали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] «Наша Маринка з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди»…
[i](Звучить музична тема «Ой, там на Йвана, на Купала,
Там ластівочка купалася,
Там на бережку сушилася,
Та й на Івана дивилася».)
[/i]
Дивитися і тобі, Іване, на Мариноньку-Купайлицю, і стояти супроти неї, оточеному гуртом Красного парубоцтва, що нарече тебе «КУПАЙЛОМ-КОСТРУБОНЬКОМ».
[i](Звучить музична тема «Ой, ніхто там не бував,
Де ся явір розвивав.
Ой, яворе, явороньку зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Для обрядових Купайла-Коструба та Мариноньки-Купайлиці вибирали символічні породи дерев: найчастіше гілки плакучої верби і буйнозеленого явора, інколи чорноклена, а то ще вершечки берези чи сосни.
[i](Звучить музична тема «На майдані на риночку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b] До речі, зверніть увагу, з яким трепетом і шаною розповідає купальська пісня про обрядове Деревце – навіть місце навколо символічного божества вважалося священним. Тому воно і «обметене», і «барвінком обплетене».
На тому місці пізніше християнський люд поставить «святу оселю» - церкву: «Стій, Купало, стій, чуєш, Боже, дзвін…».
[i](Звучить музична тема «…А з того деревця зроблена церковця,
А у тій церковці чотири віконця,
А на тих віконцях чотири сокольця…
Купала, на Йвана!»).
[/i]
Цікаво, що ж то за чотири «соколиця» у чотирьох віконцях молитовної будівлі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Якщо звернутися до міфології Стародавнього Світу, то Єгипет добре пам’ятає Сокола як уособлення бога Сонця.
Стародавня Україна теж боготворила цього могутнього птаха і втілила у ньому душі чотирьох зодіакальних Сонць.
[b]ВЕДУЧА:[/b] А українська мова настільки вподобала пестливе «соколику», що вживає його до сьогодні, коли йдеться про коханого у подобі сонця: «А де наше Купало стояло, там місяць сіяв, там сонце сіяло…».
[i](Звучить музична тема «А там, де яснеє сонце сіяє,
Там мій соколик коня сідлає.
Там мій соколик коня сідлає –
Поможи, Боже, що він думає.
- Вези, мій коню, під нові ворота,
Ой, вийди, вийди, дівчино молода!»)[/i].
«- Чом ти, барвіночку, не стелишся?
Чом ти, Іванку, не женишся?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]- Я ще зелений – постелюся.
Я ще молодий – оженюся.
Чом ти, руточко, вгору не йдеш?
Чом ти, Мариночко, заміж не йдеш?
[b]ВЕДУЧА: [/b] - Я ще зелена – вгору піду,
Я ще молода – заміж піду».
Зелену гілку верби, Мариноньку-Купайлицю, «наречену» Івана-Кострубонька, прикрашали «до шлюбу» стрічками, вінками, гірляндами квітів, спілими вишнями…
[i](Звучить музична тема: «Ой молодая молодице,
Ой вийди-вийди на вулицю.
Ой вийди-вийди на вулицю,
Розведи дівкам Купайлицю»).
[/i]
Розведе молодиця дівкам Купайлицю – і поведуть дівчата довкола неї свій перший ритуальний х о р о в о д.
[i](Звучить музична тема:
«Коло Мариноньки ходили дівоньки –
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мою руженьку
Червоную»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Ви тільки погляньте у палаючі дівочі очі… Дівчата наповнені чарами купальського зілля, духом польових і лісових квітів: «іванового цвіту», «ведмежого вуха», терлича та «тої»*. Кожна дівчина плете собі вінок, та ще й так, щоб можна було його відрізнити… Коси у кожної теж запашні, бо вплетені в них і липник – «щоб хлопці липли», і любисток, і м’ята, і волошки – для любощів. У кожної в руці «брунька» - звита з вишень і черешень велика китиця, мовляв…
[b]ВЕДУЧА: [/b]– Дивіться, парубки, яка я солодка!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Усі вбрані у традиційні полотняні сорочки, бо всі знають, що полотно і зелень оберігають від «нечистої сили», якій так вільно почувається серед людей у ніч під Івана Купала.
А щоб «нечиста сила» не спокушала дівчат у Купальську ніч, ходили за ними парубки-свояки та на дівочі сліди квітки розсипали. Тому стежки довкіл «Івана» та «Мариноньки» були барвистими, наче мальованими…
[b]ВЕДУЧА:[/b] Чуєте, парубоцький голос до «Івана»:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]: – Та не грай конем та понад морем,
Іване-Іваночку!
Бо як піймаєм – то зарубаєм…
Чий же то голос лугом іде?
[b]ВЕДУЧА:[/b]– Іване, Іваночку!
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:То ж «брат» «сестру» зарубать веде…
[i](Звучить музична тема: «Мій братику, мій голубчику,
Не рубай мене у суботоньку,
Зарубай мене у неділеньку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Іван Мариночку
Кликав в колосочки:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Ходім, Мариночко,
Глядіть колосочки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А в колоссі нелюб сидить,
Нелюб сидить, косо глядить,
Косо гляне – вінок в’яне,
Просто гляне – зеленіє,
Знай, дівчина веселіє»!
[i](Звучить музична тема «Ой, на Івана та й на Купала,
Там дівчинонька квіти збирала,
Квіти збирала, віночок плела –
Ой, на Івана та й на Купала»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так за ритуалом «розведення Купайлиці» та плетіння віночків минав вечір напередодні Івана Купала. Заходило сонце. Час розпалювати «собітку» - купальський вогонь на ознаку палкого кохання бога Семияра до животворної Води-Лелі.
[b]ВЕДУЧА: [/b]Розпалити «собітку» - обрядова функція парубоцтва. Паливо для неї хлопці збирали з усього поселення. Просити не годилося і тому односельці утворювали «п е р е й м у»: виносили і складали на вулиці старі солом’яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна…
– Здорові будьте! З Купайлом!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– А чи нема у вас сякого-такого,
Давно застарілого, геть спорошнілого?
[b]ВЕДУЧА: [/b]– В душі не тримаємо,
а надворі може щось і маємо.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Тоді вимітайте!
Щоб воно прахом пішло у вогні Купала!
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Гей, Купало!
У нашу хату
Солод ладнати,
Щоб і онукам
Те пам’ятати,
Гей, Купало!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Усе, що добували «переймою», хлопці пакували у великий «козуб» і несли до Купайлиці, де під дівочі співи розкладали заповітне б а г а т т я:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Хай усе погане і зле пропадає,
а добре лишається і розростається!
[i](Звучить музична тема «Ой за гору сонечко сідає…»).[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] Чом же не застала «Мариночка» свого «Івана»?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]За якийсь час, коли вже дівчата «Купайлом» натішаться, хлопці нападають на «Івана» та обривають з нього зеленолисту «шубу».
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Що у Йвана шуба рвана,
Купала на Йвана...»).
[/i]
Запалювали ритуальне вогнище «РВАНОЮ ШУБОЮ ІВАНА» - котили з пагорба до «собітки» вогняне колесо – «тіло Івана», «зелену плоть» бога Сонця.
[i](Звучить музична тема «Ой на горі, на горбочку,
Склали дівки собіточку,
Прийшли хлопці – не впізнали,
Та й собітку розваляли.
Ой на горі, на горбочку
Склали хлопці собіточку,
Прийшли дівки – не валяли,
Тільки красно заспівали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]Коли вогонь займався високо, хлопці й дівчата бралися за руки і стрибали через вогонь. Стрибаючи, загадували: коли руки не розійдуться – закохані поберуться.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У сиву давнину пара закоханих біля собітки обмінювалася віночками на ознаку своєї причетності до шлюбу Сонця і Води. Чи не тому дівчата-відданиці молили руйнівне літнє Сонце:
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Ой світи Сонце, світи та не грій, щоби мій віночок та й не згорів!..
[i](Звучить музична тема «Ой світи Сонце, світи та не грій,
Щоб мій віночок та й не згорів.
Щоб мій віночок живим зостався,
А мій миленький мені достався»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Паруючись над купальським багаттям, хлопці та дівчата переспівувалися, жартували…
– Ходи, молоденька, біля мене ляжеш.
Чом ти мені, серце, правдоньки не скажеш…
[b]ВЕДУЧА:[/b]– А я тобі, серце, тоді правду скажу,
Коли твою руку зі своєю зв’яжу.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так замовляли наречені над палаючою собіткою. І горе тому, хто необережно потрапляв у вогонь і зрушував ватру – це віщувало неминучу біду: адже полум’я, за віруваннями давнини, оберігало від темної чаклунської сили, запобігало злу. Чи не тому у народі ще й досі співають про «чорну кітку» - злу відьму, спалену дівчатами на обрядовому вогні?..
[i](Звучить музична тема «Ішли дівки на собітку,
Нашли собі чорну кітку…»).[/i]
Ще й досі живе у народі магічне замовляння проти «відьомської пари»:
– Збирайтеся, дівки, на Йвана співати,
На Йвана співати, трьох змій пильнувати…
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Ви котіться, відьми, за мохи-болота,
За мохи-болота, за гнилі колоди,
Де кури не піють,
Собаки не брешуть,
Люди не говорять.
Цур вам, пек!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Цур вам, пек!» - заклинав християнський світ «відьомську пару» і при тому не зауважував, як слова заклинання промовляли до нього забутою молитвою предка-слов’янина, який поклонявся богові ЦУРУ і називав його батьком Блискучого, Вогненного Неба.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А ще поклонявся ЗМІЇ-ЦАРИЦІ, земному втіленню богині Місячної Води-Лелі Ладової. День її одруження з богом Літнього Сонцестояння вважався одночасно і днем водяних жителів: Русалки та Вужа-Водяника, якого наші пращурі кликали «Хаттом», звідси і назва нашої оселі – «х а т а», і пильнував він за тим, щоб у нашій хаті не перевелася живуча вода.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У давнину вірили: зневажити «Хаттика»-господарика – то накликати на весь рід нещастя, а той зовсім позбутися здатності продовжувати його. Негосподарну жінку карав бог Хатнього Огнища безпліддям, так виникло повір’я про Вужа, який п’є у жінки молоко.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А щоб вберегтися від напасті лютої, кликали люди до себе ЧУГАЙСТРА-ЛЕЛЕКУ: йому на стрісі гніздо вити – хату глядіти, від усякого лиха боронити…
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Бо ще діди наші знали, що Лелека-Чугайстер – володар усіх стихій: і водяної, і вогняної,і польової, і лісової…
[b]ВЕДУЧА[/b]:Чуєте, вже закувала в лісі зозуля…
[i](Звучить музична тема «Вже зозуля ховається…»).
[/i]
То Душа невмирущої МАВКИ-РУСАЛКИ ЛІСОВОЇ кличе нас за собою, до заповітного місця цвіту папороті.
За народною казкою, у ніч на Івана Купала дерева переходять з місця на місце і шумом гілля розмовляють між собою. А хто знайде квітку папороті, той впіймає перо жар-птиці і на власні очі побачить, як розходяться дуби, як ведуть вони свою тиху розмову; той зрозуміє мову усякого створіння і віднайде заховані у землі скарби. Той навіки стане щасливим!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Проте здобути її майже неможливо, бо цвіте чарівна квітка лише одну мить, до того ж, оберігається вона «нечистою силою», - так прозвав хрещений люд силу чотирьох стихій Вогню, Води, Землі та Повітря, мешканців потойбічного світу язичників – світу Н а в и, по-народному В и р і ю: усіх мавок, русалок, перелесників, Вужа-Водяника та Лісовика, того ж таки Чугайстра, що цілий рік ховали від людей своє найбільше диво, а тепер змушені відкрити його. Так заповіла ЖИВКА, богиня Життя: все, що на Землі – належить Людині і Стихія теж служить їй!
Проте Стихія не покірна, вона не вірить людині сповна, а тому рятує заповітний цвіт від ласих людських очей: шпурляє паліччям, завалює камінням, лякає трясовиною, загадує загадки…
[i](Звучить музична тема «А що росте без коріння,
А що сходить без насіння,
А що грає – голос має,
А що плаче – сліз не має.
Камінь росте без коріння,
Сонце сходить без насіння,
Скрипка грає – голос має,
Серце плаче – сліз не має»).[/i]
Добираються до цвіту папороті лише наймудріші, найвідважніші,
найдобріші… Північ… Пригадуєте, як у Гоголя…
[b]ВЕДУЧА[/b]:«Дивіться, червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша – і червоніє, як жевріюча вуглина. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед очима, ніби полум’я».
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:«… Або хвіст жар-птиці Матиреслави, - доповнить Гоголя літописна «Велес-книга», - що обертає кола Сварожі і несе пращурам нашим вогонь до домів їх.
А та птиця Сонцем не єсть, та все ж бо від нього така стала бути. Б’є перами птиця о боки свої, і ті бо світять, як сонце саруме…».
[b]ВЕДУЧА[/b]:Такою бачили квітку папороті очі нашого далекого предка, який пильно вдивлявся у кожну стеблинку, що оточувала його. Вдивлявся і бачив, як у найкоротшу у році ніч перший промінь багряного сонця, виринаючи з води омитим і чистим, як сльоза, ніжно торкався тендітного стебла папороті і спалахував на ньому усіма кольорами веселки…
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала рано сонце грало…»).
[/i]
Мить, коли цвіте папороть, грає сонце і виблискує «іванівська роса» - хвилююча мить єднання Людини з Природою. Природа щедро наділяє Людину здоров’ям, зціляє від недуг квітами і зелами. «Іванівська роса» дарує дівчатам вроду і юність, а парубкам палаючу енергію і силу. Мить щастя… Така ж летюча, як світанкова зірка.
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Але час повертатися до ритуального багаття, докинути до нього все, до останнього сухого паліччя, щоби «згинули у вогні всі недруги і вороги». І за обрядом утретє перескочити через вогонь, очищаючи душу і тіло своє, перш ніж доторкнутися жнивною косою до священних дарів бога Купайла.
Стрибали якомога вище,бо вірили, що таким чином допомагають пшениці рости. Стрибали – і прощалися з «собіткою», з опаленою віхою Івана-Коструба і «розплітали коси» Купайлиці. Надходив час «ПРОВОДИТИ РУСАЛКУ» та її зморену господиню – богиню Води. Дівчата беруть за руки Мариноньку, востаннє обводять її довкіл іванівської собітки і несуть до річки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:За ними слідом хлопці – знімають тліючу «голову» Івана і теж несуть топити, при цьому примовляючи:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:- Щоб наш Іван реготався,
Та у тугу не вдавався.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А як тільки пірне у річку «голова» Івана, хлопці веселою ватагою пірнуть собі теж.
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Купався Йван та в воду впав.
Купався Гриць – та в воду тиць.
Купала на Йвана»).
[/i]
Дивитимуться дівчата з берега, як хлопці купаються, а потім приступлять ближче, з таємничим тремтінням зніматимуть з голови вінки, гадатимуть собі долю: куди вінок пристане – туди за мужем стане; коли не пристане – жоною не стане. А то, боронь Боже, вінок закрутить виром і потопить – чекай гніву Божого, лихе знамення! Та не варто побиватися та нарікати на долю, треба дочекатися наступного Купайла і спробувати щастя ще раз.
[i](Звучить музична тема «У лузі-лузі червона калина…»).
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Хлопці з води в[/i]пізнаватимуть вінки своїх коханих, перейматимуть їх, вимагаючи за вінок викуп-поцілунок:
«а в мої дівки –
у вінку стрічка,
а моя дівка –
перепеличка».
[b]ВЕДУЧА[/b]: А чиї вінки залишаться «без викупу», тим дівкам доведеться самим брести через річку, аби не торкалися вінка небажані руки.
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала
прийшлось річку брести,
уплав пливти…»).
[/i]
Пірнувши у світанкову купальську воду, проводивши Русалку, закликатиме громада до річки Марину-Купайлицю – «нема твого Іваночка, лишилася по ньому співаночка»:
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– У перепелички – ніжки невеличкі,
На гору не зійде – Купала! –
В долині не стане – на Йвана!
Щоб наша Купайлиця росла-виростала,
А на той рік ще кращою стала!
[i](Звучить музична тема «Від броду до броду йшло дівча по воду…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА[/b]:Так передвіщали люди Мариноньці-Купайлиці нове народження, «воскресіння» на «той рік», навесніі, з таких же буйних потоків вже не земної,
а Небесної Води.
[i](Звучить музична тема:
«А ти, Маринко, зостанься, зостанься!
Та з своїм Іванком звінчайся, звінчайся!»).
[/i]
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– Благослови, Боже,
Косовицю тоже! –
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Благали люди у ранкового сонцяі плели з зеленого гілля ритуальну гойдалку,щоб здійснити останню магічну дію купальського обряду – розгойдати хліба на полях, що вже бриніли піснею обжинок:
– Ходив Бог по полю – загубив корону,
А женчики жали – корону підібрали.
Корону підібрали – господарю віддали.
Судив Бог пожати – суди поживати
В користі і в радості,
В доброму здоров’ї.
[b]ВЕДУЧА[/b]:– Дай же, Боже, на току стогами,
А в діжі – підходом,
А у печі – ростом,
А за столом – ситтю!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Суди, Боже, осені діждати,
Дочок віддавати, синів оженити,
Пива наварити – і нам погуляти!
[i](Звучить музична тема «Вогню наш…»).
[/i]
*Сценарій радіопрограми 6 липня 1991 року на Львівському радіо («Музичне коло»,
ст. редактор Марта Кінасевич).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740951
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 07.07.2017
[b]З Архіву Львівського радіо:[/b]
[i]6 липня 1991 року
14.00-15.00
Студія Львівського радіо:
[b]ГОВОРИТЬ ЛЬВІВ!*
[/b]
[b]Завтра – свято Івана Купала.
А в ніч, що прийде незабаром,
має розквітнути папороть…
Втім, послухайте нашу передачу і
дізнаєтеся багато цікавого
про обряд сивої давнини наших предків.
«ДАЙ ДОЧЕКАТИ ЛАДЕ КУПАЛА» -
[/b]
така назва радіокомпозиції, автор і ведуча якої
[b]Ірина Вовк[/b],
завідувач відділом Інституту релігієзнавства –
філії Львівського музею інституту релігієзнавства.
Їй допомагав [b]Роман Гринько,[/b] який
купальські пісні співав разом з [b]Наталкою Куриляк.
[/i][/b]
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Гей,око Лада, Леле Ладове,
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить,
Ладове свято нам приносить.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Гей, Ладо! І ти, Перуне,
Отче над Ладом…
Дай дочекати Ладе Купала.
[b]ВЕДУЧІ:[/b] Гей, Купала»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Хто ти, «Око Ладове», відкрийся, звідки дивишся ти на людей Землі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Око Лада» – то Місяць, верховода божественної тріади світил, поряд із Сонцем та Зорею. Старожитній слов’янський міф розповідає нам про Три Ока Неба:
«… а що праве Око – ясен Місяць є,
а ще ліве Око – світле Сонечко,
а в середині красна Зоречка».
[b]ВЕДУЧА:[/b] У давнину «Око Лада», тобто Місяць, символізував теж саме, що і богиня Місячної Води – Леля Ладова, відома під назвою Дана. Леля-Дана, як роз’яснює міф, одна з дітей-близнюків Зорі-Лади, виходить з води так само, як Сонце чи Місяць з Неба, і приносить СВЯТО КУПАЛА – ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ.
У цей день, за повір’ям, Сонце круглодобово «купається» у воді, навіть вночі, наче Місяць, – і втішена Зоря-Лада вмиває його дарами Неба і Землі: дощем і росою. Ще б пак: день літнього сонцестояння (24 червня за ст. ст. і
7 липня за новим) – свято одруження її дітей – Води-Лелі і Сонця-Полеля, прозваного в народі «Семияром».
Первісно слов’янський світ знав свято «Купали» – Матері Води і Сонця.
А назва «Купала» жіночого роду означала «Земля Небесного Сонця».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Землі Небесного Сонця» і справді було чому радіти – адже це той день, коли її Син-Полель пройшов 7 зодіакальних сузір’їв і дав початок косовиці. Магічне священне число «7» – перша частина імені великого божества Семиярила, бога Літнього Сонцестояння.
Свято Купали – то свято сонячного кола і коло бігу води в природі. Ось як про це розповідає міф, записаний Яковом Головацьким…
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Вода буйним весняним дощем, непорочною Дівою, гасає по світу на конях і в гніві пускає на Землю хмари-сльози, аж поки не стрінеться з Сонцем, щоб стати йому дружиною, і дати продовження життю під благословенням богині Лади.
Та трагічним стане для Діви її весілля. Обпече Сонце Діву палючим промінням і втече вона від нього під Землю, наповнюючи життєдайною водою її надра, і проллється її туга синім Морем, куди зіллються всі потоки і ріки. І, вичерпавши з себе всю воду до останньої краплини, стане Діва Мореною.
Не обмине лиха доля і Вогняне Сонце: спопеливши Землю вогнем пристрасного кохання і виснаживши себе до останнього променя стане Семияр Кострубоньком».
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Три дійові особи міфу: Зоря-Лада, Сонце-Полель і Вода-Леля – присутні в усіх календарних обрядах епохи старожитності. Варто лише змінитися порам року, як слов’янський світ відсвяткує чергове весілля і помирання богів Природи: і заспіває колискову, і справить тризну циклічно змінному Зодіакальному Світилу...
[b]ВЕДУЧА:[/b] У старих писаннях знаходимо відомості про КУПАЛА – поганського бога земних плодів, якому приносили в жертву хліб – головний плід землі. «Велес-книга», літературна пам’ятка язичеських жерців ІХ століття згадує:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«А коли Купалва прийде у вінку, який возляже на голові його, зотканий з віток зелених, і квітів, і плодів. того часу маємо бути далеко на Непрі, о смерті нашій не мислячи, і життя наше на полі єсть красне…».
[b]ВЕДУЧА:[/b]Святкувалося Купала на території Русі, яка у хроніках ХІІІ століття мала подвійну назву – «Країни Танів» (дітей богині Тани, себто Дани) або «Країни Ванів», себто венедів-слов’ян. Тут текла річка «Танаїс» або «Ванаквіль», так у сиву давнину називали Дніпро-Славуту. А в «Країні Ванів» жили «вани» - «івани». Отож, відколи Купало став богом жнив і достатку, відколи втілив чоловіче начало родючості, відтоді нарікся Іваном.
[i](Звучить музична тема «Сьогодні Івана, а завтра Купала.
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мій барвіночок
Зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Купало Іван носив епітет «СОБОТ», що означав «свобода». Рангом небесного божества дорівнював Купало Іван верховному божому Пращуру Диву , що був водночас богом Верхнього Неба та богом Підземного Вогню. Так народився образ Купала як «свободи Неба». На свято «собот-Купала» вшановували давні слов’яни і могутнього Батька Неба. Свято відбувалося над гирлом Почайни, де і побережжя, і гора над річкою, від обряду дістали назву «Собот».
«СОБІТКОЮ» назвала Купальську забаву Західна Україна і пісні співала «собіткові». Відомий музикознавець, фольклорист та етнограф Климентій Квітка виводив цю назву від слова «собити», себто добувати тертям «живий» вогонь для обрядового вогнища.
[i](Звучить музична тема «На святого Яна собітку палили»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]З обрядовим вогнем, образом літнього Вогняного Сонця, пов’язала Україна і назву «Купала». Народ витлумачив її по-своєму, мовляв, Купало «купить» - очищає, бо «купа» - то купа хмизу для багаття. А очищає Купало відразу двояко: вогнем і водою, бо ж «купає» богів і людей.
Разом із полум’ям очисного купальського вогню злітають щороку ген угору, аж під саме зоряне небо, ворожбитські «іванівські» пісні і чарами «іванівського» зілля прирікають Іванів на довічну муку кохання.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Погріймося ж і ми біля цього жаркого, невгасимого Багаття нашої нації.
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Відпиймо, спраглі, з невичерпного джерела нашої Духової Криниці.
[i](Звучить музична тема «Вийдіть, дівки, на вулицю –
Викопали вже криницю.
В ній водиця чудова,
Свіжа,питна, здорова»).
[/i]
До нашого часу по селах зберігся обряд «ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ» з рук духовних осіб. Християнський світ передає з покоління в покоління таїнство хрещення – освячення водою, яке відкрив Іоанн Хреститель новонаверненому Ісусу Христу. І свято Івана Купала хрещений люд відзначає як день Іоанна Хрестителя. І ніхто не дошукається тепер в хрестоподібних рухах кроплення язичеської ритуальної магії, благословення іменем бога Сонця і богині Живої Води.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Кажемо єсьми од їх, які дбають за нас, – промовляє устами древності «Велес-книга». – То ж не маємо мольбищ, а рядимо ото при студнях і криницях, де вода жива тече, і там воля є…».
[b]ВЕДУЧА: [/b] Стає зрозуміло, чому за християнської доби П’ятницькі церкви, що їх народ вважав присвяченими водній богині, будували на берегах річок або біля джерел та криниць. У річці, джерелі і криниці живе чиста, як біла лілея, непорочна богиня ЛЕЛЯ ЛАДОВА. «Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела відпити».
[i](Звучить музична тема «Скрізь вода та лілеями…»).[/i]
Їй, Нареченій Літнього Сонця-Семияра, прийде вклонитися старожитній світ напередодні купальської ночі. Принесе уявній Нареченій символічного Нареченого «Івана» - зелену віху, скручену в колесо, подібне до сонця. Опустить «Івана» глибоко у воду, здійснюючи магію ритуального вінчання Сонця з Водою, і благословлятиме чотири сторони світу іменем шлюбної пари:
«Добрий день тобі, Водичко,
Найстарша сестричко!
Обливаєш ти гори і доли,
коріння, каміння,
облий і мене!
Від всякої мерзи, від пагуби,
абим була така щасна,
як та весна рясна,
абим була така красна,
як та зоря ясна.
Як радіють теплу,
Аби так мені раділи.
О,Водо-Водиле,
улий мені сили»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Вода Дніпрова над усі здорова»!
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Що з неба краплею – то на землю сторицею»!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Як води боятися – то не купатися»!
[b]ВЕДУЧА:[/b] «Куди водиця тече – там вербиця росте»!
[i](Звучить музична тема «Не стій вербо над водою рано-рано,
Не стій вербо над водою та й ранесенько…»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Не стояти тобі, вербо, над водою, а стояти просто неба на горі-соботі, оточеній галасливою юрбою дівчат, що наречуть тебе «МАРИНОНЬКОЮ-КУПАЙЛИЦЕЮ»…
[i](Звучить музична тема «А наші хлопці-недбайливці
не вирубали Купайлиці.
Ой, коли б вони за нас дбали,
Вони б Маринку вирубали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] «Наша Маринка з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди»…
[i](Звучить музична тема «Ой, там на Йвана, на Купала,
Там ластівочка купалася,
Там на бережку сушилася,
Та й на Івана дивилася».)
[/i]
Дивитися і тобі, Іване, на Мариноньку-Купайлицю, і стояти супроти неї, оточеному гуртом Красного парубоцтва, що нарече тебе «КУПАЙЛОМ-КОСТРУБОНЬКОМ».
[i](Звучить музична тема «Ой, ніхто там не бував,
Де ся явір розвивав.
Ой, яворе, явороньку зелененький»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Для обрядових Купайла-Коструба та Мариноньки-Купайлиці вибирали символічні породи дерев: найчастіше гілки плакучої верби і буйнозеленого явора, інколи чорноклена, а то ще вершечки берези чи сосни.
[i](Звучить музична тема «На майдані на риночку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b] До речі, зверніть увагу, з яким трепетом і шаною розповідає купальська пісня про обрядове Деревце – навіть місце навколо символічного божества вважалося священним. Тому воно і «обметене», і «барвінком обплетене».
На тому місці пізніше християнський люд поставить «святу оселю» - церкву: «Стій, Купало, стій, чуєш, Боже, дзвін…».
[i](Звучить музична тема «…А з того деревця зроблена церковця,
А у тій церковці чотири віконця,
А на тих віконцях чотири сокольця…
Купала, на Йвана!»).
[/i]
Цікаво, що ж то за чотири «соколиця» у чотирьох віконцях молитовної будівлі?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Якщо звернутися до міфології Стародавнього Світу, то Єгипет добре пам’ятає Сокола як уособлення бога Сонця.
Стародавня Україна теж боготворила цього могутнього птаха і втілила у ньому душі чотирьох зодіакальних Сонць.
[b]ВЕДУЧА:[/b] А українська мова настільки вподобала пестливе «соколику», що вживає його до сьогодні, коли йдеться про коханого у подобі сонця: «А де наше Купало стояло, там місяць сіяв, там сонце сіяло…».
[i](Звучить музична тема «А там, де яснеє сонце сіяє,
Там мій соколик коня сідлає.
Там мій соколик коня сідлає –
Поможи, Боже, що він думає.
- Вези, мій коню, під нові ворота,
Ой, вийди, вийди, дівчино молода!»)[/i].
«- Чом ти, барвіночку, не стелишся?
Чом ти, Іванку, не женишся?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]- Я ще зелений – постелюся.
Я ще молодий – оженюся.
Чом ти, руточко, вгору не йдеш?
Чом ти, Мариночко, заміж не йдеш?
[b]ВЕДУЧА: [/b] - Я ще зелена – вгору піду,
Я ще молода – заміж піду».
Зелену гілку верби, Мариноньку-Купайлицю, «наречену» Івана-Кострубонька, прикрашали «до шлюбу» стрічками, вінками, гірляндами квітів, спілими вишнями…
[i](Звучить музична тема: «Ой молодая молодице,
Ой вийди-вийди на вулицю.
Ой вийди-вийди на вулицю,
Розведи дівкам Купайлицю»).
[/i]
Розведе молодиця дівкам Купайлицю – і поведуть дівчата довкола неї свій перший ритуальний х о р о в о д.
[i](Звучить музична тема:
«Коло Мариноньки ходили дівоньки –
Рано-вранці сонце зійде.
Рано-вранці,
Та й на мою руженьку
Червоную»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Ви тільки погляньте у палаючі дівочі очі… Дівчата наповнені чарами купальського зілля, духом польових і лісових квітів: «іванового цвіту», «ведмежого вуха», терлича та «тої»*. Кожна дівчина плете собі вінок, та ще й так, щоб можна було його відрізнити… Коси у кожної теж запашні, бо вплетені в них і липник – «щоб хлопці липли», і любисток, і м’ята, і волошки – для любощів. У кожної в руці «брунька» - звита з вишень і черешень велика китиця, мовляв…
[b]ВЕДУЧА: [/b]– Дивіться, парубки, яка я солодка!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Усі вбрані у традиційні полотняні сорочки, бо всі знають, що полотно і зелень оберігають від «нечистої сили», якій так вільно почувається серед людей у ніч під Івана Купала.
А щоб «нечиста сила» не спокушала дівчат у Купальську ніч, ходили за ними парубки-свояки та на дівочі сліди квітки розсипали. Тому стежки довкіл «Івана» та «Мариноньки» були барвистими, наче мальованими…
[b]ВЕДУЧА:[/b] Чуєте, парубоцький голос до «Івана»:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]: – Та не грай конем та понад морем,
Іване-Іваночку!
Бо як піймаєм – то зарубаєм…
Чий же то голос лугом іде?
[b]ВЕДУЧА:[/b]– Іване, Іваночку!
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:То ж «брат» «сестру» зарубать веде…
[i](Звучить музична тема: «Мій братику, мій голубчику,
Не рубай мене у суботоньку,
Зарубай мене у неділеньку…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]«Іван Мариночку
Кликав в колосочки:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Ходім, Мариночко,
Глядіть колосочки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А в колоссі нелюб сидить,
Нелюб сидить, косо глядить,
Косо гляне – вінок в’яне,
Просто гляне – зеленіє,
Знай, дівчина веселіє»!
[i](Звучить музична тема «Ой, на Івана та й на Купала,
Там дівчинонька квіти збирала,
Квіти збирала, віночок плела –
Ой, на Івана та й на Купала»).
[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так за ритуалом «розведення Купайлиці» та плетіння віночків минав вечір напередодні Івана Купала. Заходило сонце. Час розпалювати «собітку» - купальський вогонь на ознаку палкого кохання бога Семияра до животворної Води-Лелі.
[b]ВЕДУЧА: [/b]Розпалити «собітку» - обрядова функція парубоцтва. Паливо для неї хлопці збирали з усього поселення. Просити не годилося і тому односельці утворювали «п е р е й м у»: виносили і складали на вулиці старі солом’яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна…
– Здорові будьте! З Купайлом!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– А чи нема у вас сякого-такого,
Давно застарілого, геть спорошнілого?
[b]ВЕДУЧА: [/b]– В душі не тримаємо,
а надворі може щось і маємо.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Тоді вимітайте!
Щоб воно прахом пішло у вогні Купала!
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Гей, Купало!
У нашу хату
Солод ладнати,
Щоб і онукам
Те пам’ятати,
Гей, Купало!
[b]ВЕДУЧА:[/b] Усе, що добували «переймою», хлопці пакували у великий «козуб» і несли до Купайлиці, де під дівочі співи розкладали заповітне б а г а т т я:
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Хай усе погане і зле пропадає,
а добре лишається і розростається!
[i](Звучить музична тема «Ой за гору сонечко сідає…»).[/i]
[b]ВЕДУЧА: [/b] Чом же не застала «Мариночка» свого «Івана»?
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]За якийсь час, коли вже дівчата «Купайлом» натішаться, хлопці нападають на «Івана» та обривають з нього зеленолисту «шубу».
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Що у Йвана шуба рвана,
Купала на Йвана...»).
[/i]
Запалювали ритуальне вогнище «РВАНОЮ ШУБОЮ ІВАНА» - котили з пагорба до «собітки» вогняне колесо – «тіло Івана», «зелену плоть» бога Сонця.
[i](Звучить музична тема «Ой на горі, на горбочку,
Склали дівки собіточку,
Прийшли хлопці – не впізнали,
Та й собітку розваляли.
Ой на горі, на горбочку
Склали хлопці собіточку,
Прийшли дівки – не валяли,
Тільки красно заспівали»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА:[/b]Коли вогонь займався високо, хлопці й дівчата бралися за руки і стрибали через вогонь. Стрибаючи, загадували: коли руки не розійдуться – закохані поберуться.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У сиву давнину пара закоханих біля собітки обмінювалася віночками на ознаку своєї причетності до шлюбу Сонця і Води. Чи не тому дівчата-відданиці молили руйнівне літнє Сонце:
[b]ВЕДУЧА:[/b] – Ой світи Сонце, світи та не грій, щоби мій віночок та й не згорів!..
[i](Звучить музична тема «Ой світи Сонце, світи та не грій,
Щоб мій віночок та й не згорів.
Щоб мій віночок живим зостався,
А мій миленький мені достався»).[/i]
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Паруючись над купальським багаттям, хлопці та дівчата переспівувалися, жартували…
– Ходи, молоденька, біля мене ляжеш.
Чом ти мені, серце, правдоньки не скажеш…
[b]ВЕДУЧА:[/b]– А я тобі, серце, тоді правду скажу,
Коли твою руку зі своєю зв’яжу.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Так замовляли наречені над палаючою собіткою. І горе тому, хто необережно потрапляв у вогонь і зрушував ватру – це віщувало неминучу біду: адже полум’я, за віруваннями давнини, оберігало від темної чаклунської сили, запобігало злу. Чи не тому у народі ще й досі співають про «чорну кітку» - злу відьму, спалену дівчатами на обрядовому вогні?..
[i](Звучить музична тема «Ішли дівки на собітку,
Нашли собі чорну кітку…»).[/i]
Ще й досі живе у народі магічне замовляння проти «відьомської пари»:
– Збирайтеся, дівки, на Йвана співати,
На Йвана співати, трьох змій пильнувати…
[b]ВЕДУЧІ:[/b]– Ви котіться, відьми, за мохи-болота,
За мохи-болота, за гнилі колоди,
Де кури не піють,
Собаки не брешуть,
Люди не говорять.
Цур вам, пек!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]«Цур вам, пек!» - заклинав християнський світ «відьомську пару» і при тому не зауважував, як слова заклинання промовляли до нього забутою молитвою предка-слов’янина, який поклонявся богові ЦУРУ і називав його батьком Блискучого, Вогненного Неба.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А ще поклонявся ЗМІЇ-ЦАРИЦІ, земному втіленню богині Місячної Води-Лелі Ладової. День її одруження з богом Літнього Сонцестояння вважався одночасно і днем водяних жителів: Русалки та Вужа-Водяника, якого наші пращурі кликали «Хаттом», звідси і назва нашої оселі – «х а т а», і пильнував він за тим, щоб у нашій хаті не перевелася живуча вода.
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]У давнину вірили: зневажити «Хаттика»-господарика – то накликати на весь рід нещастя, а той зовсім позбутися здатності продовжувати його. Негосподарну жінку карав бог Хатнього Огнища безпліддям, так виникло повір’я про Вужа, який п’є у жінки молоко.
[b]ВЕДУЧА:[/b]А щоб вберегтися від напасті лютої, кликали люди до себе ЧУГАЙСТРА-ЛЕЛЕКУ: йому на стрісі гніздо вити – хату глядіти, від усякого лиха боронити…
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Бо ще діди наші знали, що Лелека-Чугайстер – володар усіх стихій: і водяної, і вогняної,і польової, і лісової…
[b]ВЕДУЧА[/b]:Чуєте, вже закувала в лісі зозуля…
[i](Звучить музична тема «Вже зозуля ховається…»).
[/i]
То Душа невмирущої МАВКИ-РУСАЛКИ ЛІСОВОЇ кличе нас за собою, до заповітного місця цвіту папороті.
За народною казкою, у ніч на Івана Купала дерева переходять з місця на місце і шумом гілля розмовляють між собою. А хто знайде квітку папороті, той впіймає перо жар-птиці і на власні очі побачить, як розходяться дуби, як ведуть вони свою тиху розмову; той зрозуміє мову усякого створіння і віднайде заховані у землі скарби. Той навіки стане щасливим!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]Проте здобути її майже неможливо, бо цвіте чарівна квітка лише одну мить, до того ж, оберігається вона «нечистою силою», - так прозвав хрещений люд силу чотирьох стихій Вогню, Води, Землі та Повітря, мешканців потойбічного світу язичників – світу Н а в и, по-народному В и р і ю: усіх мавок, русалок, перелесників, Вужа-Водяника та Лісовика, того ж таки Чугайстра, що цілий рік ховали від людей своє найбільше диво, а тепер змушені відкрити його. Так заповіла ЖИВКА, богиня Життя: все, що на Землі – належить Людині і Стихія теж служить їй!
Проте Стихія не покірна, вона не вірить людині сповна, а тому рятує заповітний цвіт від ласих людських очей: шпурляє паліччям, завалює камінням, лякає трясовиною, загадує загадки…
[i](Звучить музична тема «А що росте без коріння,
А що сходить без насіння,
А що грає – голос має,
А що плаче – сліз не має.
Камінь росте без коріння,
Сонце сходить без насіння,
Скрипка грає – голос має,
Серце плаче – сліз не має»).[/i]
Добираються до цвіту папороті лише наймудріші, найвідважніші,
найдобріші… Північ… Пригадуєте, як у Гоголя…
[b]ВЕДУЧА[/b]:«Дивіться, червоніє маленька брунька квітки і, як ніби жива, рухається. І справді дивно! Рухається і стає все більша, більша – і червоніє, як жевріюча вуглина. Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало, і квітка розгорнулася перед очима, ніби полум’я».
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:«… Або хвіст жар-птиці Матиреслави, - доповнить Гоголя літописна «Велес-книга», - що обертає кола Сварожі і несе пращурам нашим вогонь до домів їх.
А та птиця Сонцем не єсть, та все ж бо від нього така стала бути. Б’є перами птиця о боки свої, і ті бо світять, як сонце саруме…».
[b]ВЕДУЧА[/b]:Такою бачили квітку папороті очі нашого далекого предка, який пильно вдивлявся у кожну стеблинку, що оточувала його. Вдивлявся і бачив, як у найкоротшу у році ніч перший промінь багряного сонця, виринаючи з води омитим і чистим, як сльоза, ніжно торкався тендітного стебла папороті і спалахував на ньому усіма кольорами веселки…
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала рано сонце грало…»).
[/i]
Мить, коли цвіте папороть, грає сонце і виблискує «іванівська роса» - хвилююча мить єднання Людини з Природою. Природа щедро наділяє Людину здоров’ям, зціляє від недуг квітами і зелами. «Іванівська роса» дарує дівчатам вроду і юність, а парубкам палаючу енергію і силу. Мить щастя… Така ж летюча, як світанкова зірка.
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Але час повертатися до ритуального багаття, докинути до нього все, до останнього сухого паліччя, щоби «згинули у вогні всі недруги і вороги». І за обрядом утретє перескочити через вогонь, очищаючи душу і тіло своє, перш ніж доторкнутися жнивною косою до священних дарів бога Купайла.
Стрибали якомога вище,бо вірили, що таким чином допомагають пшениці рости. Стрибали – і прощалися з «собіткою», з опаленою віхою Івана-Коструба і «розплітали коси» Купайлиці. Надходив час «ПРОВОДИТИ РУСАЛКУ» та її зморену господиню – богиню Води. Дівчата беруть за руки Мариноньку, востаннє обводять її довкіл іванівської собітки і несуть до річки.
[b]ВЕДУЧА[/b]:За ними слідом хлопці – знімають тліючу «голову» Івана і теж несуть топити, при цьому примовляючи:
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:- Щоб наш Іван реготався,
Та у тугу не вдавався.
[b]ВЕДУЧА[/b]:А як тільки пірне у річку «голова» Івана, хлопці веселою ватагою пірнуть собі теж.
[i](Звучить музична тема «Купала на Йвана,
Купався Йван та в воду впав.
Купався Гриць – та в воду тиць.
Купала на Йвана»).
[/i]
Дивитимуться дівчата з берега, як хлопці купаються, а потім приступлять ближче, з таємничим тремтінням зніматимуть з голови вінки, гадатимуть собі долю: куди вінок пристане – туди за мужем стане; коли не пристане – жоною не стане. А то, боронь Боже, вінок закрутить виром і потопить – чекай гніву Божого, лихе знамення! Та не варто побиватися та нарікати на долю, треба дочекатися наступного Купайла і спробувати щастя ще раз.
[i](Звучить музична тема «У лузі-лузі червона калина…»).
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Хлопці з води в[/i]пізнаватимуть вінки своїх коханих, перейматимуть їх, вимагаючи за вінок викуп-поцілунок:
«а в мої дівки –
у вінку стрічка,
а моя дівка –
перепеличка».
[b]ВЕДУЧА[/b]: А чиї вінки залишаться «без викупу», тим дівкам доведеться самим брести через річку, аби не торкалися вінка небажані руки.
[i](Звучить музична тема «На Йвана Купала
прийшлось річку брести,
уплав пливти…»).
[/i]
Пірнувши у світанкову купальську воду, проводивши Русалку, закликатиме громада до річки Марину-Купайлицю – «нема твого Іваночка, лишилася по ньому співаночка»:
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– У перепелички – ніжки невеличкі,
На гору не зійде – Купала! –
В долині не стане – на Йвана!
Щоб наша Купайлиця росла-виростала,
А на той рік ще кращою стала!
[i](Звучить музична тема «Від броду до броду йшло дівча по воду…»).
[/i]
[b]ВЕДУЧА[/b]:Так передвіщали люди Мариноньці-Купайлиці нове народження, «воскресіння» на «той рік», навесніі, з таких же буйних потоків вже не земної,
а Небесної Води.
[i](Звучить музична тема:
«А ти, Маринко, зостанься, зостанься!
Та з своїм Іванком звінчайся, звінчайся!»).
[/i]
[b]ВЕДУЧІ[/b]:– Благослови, Боже,
Косовицю тоже! –
[b]ВЕДУЧИЙ[/b]:Благали люди у ранкового сонцяі плели з зеленого гілля ритуальну гойдалку,щоб здійснити останню магічну дію купальського обряду – розгойдати хліба на полях, що вже бриніли піснею обжинок:
– Ходив Бог по полю – загубив корону,
А женчики жали – корону підібрали.
Корону підібрали – господарю віддали.
Судив Бог пожати – суди поживати
В користі і в радості,
В доброму здоров’ї.
[b]ВЕДУЧА[/b]:– Дай же, Боже, на току стогами,
А в діжі – підходом,
А у печі – ростом,
А за столом – ситтю!
[b]ВЕДУЧИЙ:[/b]– Суди, Боже, осені діждати,
Дочок віддавати, синів оженити,
Пива наварити – і нам погуляти!
[i](Звучить музична тема «Вогню наш…»).
[/i]
*Сценарій радіопрограми 6 липня 1991 року на Львівському радіо («Музичне коло»,
ст. редактор Марта Кінасевич).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740951
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 07.07.2017
Адвокат, що живе в мені –
Мудра й виважена людина
І тебе, коханий, єдиний,
Захищає-тримає-возносить,
Суддям впевнено вказує: «Досить,
Відпустіть його достроково
Під моє чесне адвокатське слово»
Але кат, що живе в мені, -
Ненавидить тебе і гарчить,
Він сокиру жбурляє шалено: «Карати!»
Він очима в проріззя волає : «До страти!»
Слини піною бризкає в чорний клобук,
Морщить лоб,
Він не зна, що придумати, як тебе кинуть за грати,
Він інтриги плете, ніби сітку павук,
А в кишені тримає цукерочку, щоб
Засіяли мов сонечко
Очі сумні,
Перелякані
Тихої дівчинки,
Що сховалася в серці моїм
Десь на дні…
Але та, що живе в мені,
Щира діва-любов,
Що розштормлює кров,
Стелить килим-дорогу в раю
В очі вдячно дивиться адвокату,
Гладить руку терпляче скаженому кату,
До чола його тулить долоню гарячу свою:
«Не рятуй мене від вогню,
Спопелить нехай серце моє,
Я Люблю…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738833
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 22.06.2017
* * *
Ты через голову снимаешь платье.
А мне всё кажется,
что чьи-то незримые руки
из мешочка тончайшего шёлка
бережно вытряхивают
красоту.
______________
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738146
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 17.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.06.2017
В лесу, в зеленой мураве, где много разных насекомых,
как проклятый трудился муравей, по басне каждому знакомый.
От Бога наделен огромной силой, он поднимал бревно любое,
и будучи средь прочих заводилой, доволен был весьма собою.
И день и ночь работал муравей, без выходных, без перекуров
Как водится не досыпал ночей. Не ел, не пил не балагурил.
Лесной театр не посещал, в кино и вовсе не совался,
Стихов друзьям не посвящал, с такими же и тусовался.
А рядом стрекоза трудилась – в лесном театре выступала.
Не думайте, что я оговорилась, вот именно трудилась – не порхала.
Стрекозий век совсем не долог, а надо многое успеть:
Пока зима опустит полог, все станцевать и все пропеть.
Играла до изнеможенья, плясала, пела для зверей,
И создавалось впечатленье, что все легко дается ей.
Бывало, отдохнет мгновенье, что Бог послал попьет, поест –
И снова раздается пенье, и снова оживает лес.
В дела чужие не вникала, вперед не лезла вон из кожи;
Все потому, что точно знала, ведь каждый делает, что может.
И, видимо, в один из дней таких наш дедушка Крылов
По лесу пробегал. Охотник до проблем чужих – он на пенек присел …
И басню написал.
Сюжет ее рассказывать не стоит, Он нам знаком с пеленок:
Всего важней пахать и строить – об этом знает и ребенок.
Да, важно и пахать , и строить, и важно наводить мосты.
Но многого ль все это стоит, коли ни в чем не видеть красоты.
Актер, художник, музыкант, поэт певец и композитор –
Им для того и дан талант, чтоб в души красоту нести открыто.
И донести! - Пусть ноша велика, была бы только цель прекрасна.
Не оскудеет красоту творящая рука,
А я, как стрекоза, я в танце умереть согласна.
Ну, а пока еще жива, скажу без всяческих уловок -
Актерский труд не так уж легок, как это кажется носителям бревна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736512
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 05.06.2017
[b]
ДАВНЯ ГРЕЦьКА МУДРІСТь.
ПЛАТОН "ПРОТАҐОР"
[про Софістів: РОЗВІНЧУВАННЯ]
ДІЙОВІ ОСОБИ: Друг, Сократ, Гіппократ, Протагор, Альсіб'яд, Каллій, Крітіс, Продікій, Гіппій.
с. 93
СОК.: ... ти хочеш сказати, що не одобрюєш Гомера, що юності найвищу благодать має той, у кого щойно з'являється борода, як це зараз в Альсіб'яда?
ДРУГ: що могло трапитись між ним і тобою? щось серйозне! бо, справді, тут не знайти нікого красивішого від нього- принаймі, у нашому місті.
СОК.: ... ні, є й красивіший.
ДРУГ: ... один із наших чи іноземець?
СОК.: іноземець.
ДРУГ: ти хочеш сказати, що це був якийсь мудрець, якого ти щойно зустрів?
ДРУГ: о, яка новина! Протагор прийде до міста!
СОК.: минулого вечора, дуже пізно, Гіппократ, син Аполодоруса і брат Фазона, сильно загримав у мої двері своїм посохом... коли йому відчинили, він у поспіху підійшов до мене і сказав голосно: " Сократе, ти прокинувся чи спиш? ... Протагор прийшов, - сказав він, стоячи коло мене.
... але, заради Зевса! - сказав я, - якщо ти даш йому грошову винагороду, і переможеш його, він зробить і тебе також мудрецем. ... але я прийшов до тебе..., щоб ти порозмовляв з ним від мого імени... я - надто молодий... ти, знаєш, Сократе, як усі хвалять того чоловіка і розповідають про його майстерність промовляти...
... скажи мені, Гіппократе, даючи гроші Гіпократи, ким ти його вважаєш? що б ти відповів на це? лікарем, я б сказав. а, ким би ти тоді мав намір стати? лікарем, - відповів він.
... а, кими ти вважаєш Поліклеїта чи Фідія Афінського? скульпторами, я б сказав.
то, ким би тоді мав намір стати (якби дав їм грошову винагороду)? скульптором, очевидно.
... ким ти вважаєш Протагора, коли ти маєш намір дати йому грошову винагороду? як інакше його називають, коли говорять про Протагора?
Фідія називають скульптором, Гомера- поето. який титул дають Протагору?
софіста (мудреця) , звичайно.
то, ми йдемо до Протагора, аби дати йому грошову винагороду як софістові?
заради Неба, ... тобі не буде соромно представитися перед Греками як софістові?
... це не те навчання, яке ти очікуєш отримати від Протагора, а, радше, те, яке ти одержав від свого мовного гаставника, від вчителя ліри і від спортивного наставника; бо, коли ти брав уроки в усіх них, це проходило не формально, щоб стати фахівцем, а для освіти, від якої користає кожен окремий шляхтич.
... і все ж, якщо тобі не відомо, ти не можеш знати, кому ти довіряєш свою душу, - чомусь доброму чи чомусь злому.
... то ким ти вважаєш софіста? ...
... я б сказав... судячи із назви, що - це той, у кого є знання мудрих речей.
... чи не захочеш ти, спочатку, запитати або свого батька, або свого брата, або одного із нас, твоїх товаришів, - чи повинен ти, чи не повинен довіряти свою душу цьому новоприбулому іноземцеві?
... чим, Сократе, підтримується душа?
ученнями, ймовірно, - відповів я.
і, ми повинні подбати, ... щоб софіст, ... не обманув нас, як це роблять і торківехь і перекупник стосовно нашої тілесної їжі.
... якщо ти будеш добре поінформованим, які з тих товарів добрі чи погані, то буде безпечно тобі купувати учення від Протагора або від когось іншого, хто тобі до вподоби. ... бо ж кажу я тобі, що набагато ризикованіше купувати учення, аніж харчі.
на разі, продовжім наш намір і ходімо послухати цю особу; а, коли ми його уже почуємо, ходімо порадитися з іншими: бо Протагор - там не один; там ми знайдемо Гіппія з Еліса, і... Продікія з Цеоцу, і - багато інших мужів мудрості...
( Платон у 12-ти томах. Том ІІ. - Кембридж, Лондон: Гарвард Юніверситі Прес, 1977. С. 93-111)- старогрецькою та англійською мовами.
переклад з англійської- Івана Петришина[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736510
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 05.06.2017
[b]Вже червень. Все квітне навколо,
Плоди набираються соків.
А в небі над лісом, над полем
Безмежний заглиблений спокій.
Птах дивний розкидав пір'їни:
На синьому - хмари перисті...
Несуть мрії в диво-країни,
Де справи і помисли чисті.
Земля щиро тішить зеленим -
Нарешті вже й профіль літа.
Здоров'я й натхнення, ОЛЕНИ:
Ваш ДЕНЬ...
Побільше в житті усім світла![/b]
[b][i]
[color="#ff0000"]ВІТАЮ ВСІХ ОЛЕН!!!
БАЖАЮ НАСНАГИ, РАДОСТІ, УСПІХІВ!
Нехай свята Олена допомагає у щоденних справах і високих помислах![/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736260
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017
Входжу повільно,
мов сходжу
На гору,
між хмари
блаженства...
Мить зупиняю
і хочу
Вершині
принестися
в жертву.
Лавою стати,
стікати,
Зірватись
лавиною
в кратер.
І, мов сироп
у цукатах...
Так солодко
там
помирати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734875
дата надходження 24.05.2017
дата закладки 25.05.2017
В том улетевшем ноябре
По-детски плакала соната
И тускло, как бы виновато
Горела лампа на столе.
Дождинки мёрзли на стекле
В прощальных лучиках заката
И цветом зрелого граната
Вино играло в хрустале.
А за окном огнём витрин
Начертаны пунктиры улиц,
Где наши судьбы разминулись,
Там пусто… Только дождь один…
Ты помнишь грусть нелепых фраз
И сердца бурное стаккато*?..
Вопросы все ушли куда-то
И всё так просто стало враз.
Лишь слёзы в уголочках глаз
И пальцы в напряженьи сжаты…
Мы понимали, что расплата
В грядущем ожидает нас.
Разорвана была мечта,
Как ветром старая газета,
Мелодия любви допета,
На сердце – боль и пустота.
Себя жалеем и корим,
Но душу этим не излечишь.
Как плащ тоска легла на плечи,
Вросла в них холодом своим.
Вдаль унеслись как будто дым
Мгновенья той далёкой встречи,
Маня́т порою издалече,
Но нам уж не вернуться к ним.
* Стаккато (итал. staccato — оторванный, отделённый) — музыкальный штрих, предписывающий исполнять звуки отрывисто, отделяя один от другого паузами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732188
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 24.05.2017
***Написано в співавторстві з поетесою Надією Капінос***
А у мене в банці-хто?
Хто у мене в банці? Хто?
Не вгадаєте ніхто-
Хоч за бублика!
В мене в банці -
Справжнє свято -
Дитинчата - жабенята
Пустотливі і хвостаті
Звірі - пуголовки)
Як до річечки ходила-
Їх у банку заманила...
Поживіть тепер у ній
На віконечку...)
Ми малятам - жабенятам
Ква-ква-ква співаєм з татом,
Заглядає через скло
Ясне сонечко)
Та чому сумні і кволі?...
Може - хочете до школи?
Чи... Цукерочку смачну
З полуничкою?
- нам цукерка не смакує...
Ми за Жабкою сумуєм...
За вітрами, очеретом
Та річкою...
Просять, просять мама й тато-
Доню, треба відпускати
Твоїх друзів колобоких
До матінки.
Мама- Жабка жабеняток
Має музиці навчати,
І щоб весело плигати-
Гімнастиці.
Відпусти! Не будь уперта!
Ми прийдемо на концерта
До ріки, де верболози
Хитаються,
І веселі жабенята
Будуть нам пісні співати,
І з тобою від душі
Привітаються.
Я ще трішки посумую,
Бо за друзями жалкую,
Та як треба, що поробиш-
Пливіть!
На концерта завітаєм!
...Ми ще діти. І бажаєм
В щасті й радості
Під сонечком жить.
© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Свидетельство о публикации №117052310689
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734740
дата надходження 23.05.2017
дата закладки 24.05.2017
[b]РОЗРУХА І ПОГРАБУВАННЯ КИЄВА АНДРІЄМ БОГОЛЮБСьКИМ.
З ІПАТІЄВСьКОГО ЛІТОПИСУ:
в літо 1171. з позволення Божого, зібралися вищеназвані князі з полками своїми і пішли до Києва на Мстислава Із`яславовича; і було їх багато, як піску, коли вони Київ обступили. Мстислав же бився з ними кріпко, але заледве дізнався, що таку кількість неможна бути подолати, побіг з Києва через Василів. челядь же Бастия погналася за ним, стріляючи, але не настигнувши його, тільки тих, хто залишилися забрала, тобто, Дмитра Хороброго, Олексу двірського, Собислава Жирославича, Іванка Творимирича, і інших. Мстислав же за Увною, з`єднався з братом своїм Ярославом і пришов до Володимера. по втечі ж Мстислава, князі, обступивши Київ, взяли його березня 8-го, два тижні опісля, грабуючи усе в ньому впродовж двох днів, так само - і в монастирях і церквах, на третій день, запалили його, так само усі монастирі і церкви, вогнем підпаливши; запаленим був тоді і Печерський монастир, але молитвами преподобних отців, збережений був від такої біди. і, зробивши це, пішли вони собі геть, а людей усіх, зв`язавши, в полон повели, тільки ж Мстислав Боголюбович на пустому княженні київському залишив Гліба Юрієвича, стрия свойого, а сам пішов у Москву. І, звідсіль, падає князювання київське, а Володимирське до Москви відійшло, здідтіля ж бо і Московські князії над Київськими почали владу мати, допоки ж Литовські князі не взяли його у свою владу; про це ж буде нижче.[/b]
переклад із старо-київської - Івана Петришина
USA 15/05/2017
___________
http://grigam.lisx.ru/letop/index.htm#otkuda
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733649
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым
И ощущать, что нужен ты [i]кому-то[/i],
Восторженно шептать родное имя,
Дышать любовью каждую минуту,
В лучах купаться пламенного взгляда,
Душою согреваясь в них своею,
И чувствовать дыханье [i]чьё-то[/i] рядом,
От запаха волос густых хмелея...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым,
Ладони [i]чьи-то[/i] тёплые сжимая,
В глаза смотреть небесно-голубые,
В их глубине, как будто утопая...
...Когда всегда ты [i]кем-то[/i] будешь понят,
Когда сольются души воедино,
Когда любовь сердца собой наполнит...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729918
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 22.04.2017
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым
И ощущать, что нужен ты [i]кому-то[/i],
Восторженно шептать родное имя,
Дышать любовью каждую минуту,
В лучах купаться пламенного взгляда,
Душою согреваясь в них своею,
И чувствовать дыханье [i]чьё-то[/i] рядом,
От запаха волос густых хмелея...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым,
Ладони [i]чьи-то[/i] тёплые сжимая,
В глаза смотреть небесно-голубые,
В их глубине, как будто утопая...
...Когда всегда ты [i]кем-то[/i] будешь понят,
Когда сольются души воедино,
Когда любовь сердца собой наполнит...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729918
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 22.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2017
Отправил письмо,
Вместо тысячи слов
Лепестки абрикос.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728948
дата надходження 15.04.2017
дата закладки 16.04.2017
Любви моей летят протуберанцы,
На Солнце пятна, а в душе пожар,
И сердце бьётся в ритме диких танцев,
Вдыхая твоих прелестей угар.
Творение небес ты неземное,
Пьянею от тебя я без вина,
Средь бела дня - ты Солнце золотое,
А среди ночи - спелая Луна.
Я околдован, милая, тобою,
Спасенья нет от зноя твоих глаз,
Я счастлив, что ты послана судьбою,
Наградою за муки в этот раз.
Вот и летят любви протуберанцы
К тебе одной с космической дали,
И сердце пляшет в ритме диких танцев
Не чувствуя ни неба, ни земли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725872
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 27.03.2017
Февраль - как дикий зверь. Лютует.
Ему покоя нет ни дня,
Он в страсти, без любви, тоскует,
Его избранница Земля.
Застыла нега в неведении,
И ждёт, плоды внутри храня,
Чтобы отдать себя в цветении,
Другому. Буйством зелени, творя.
Холодный мой, и ветреный ты мытарь,
Ну, как же мне, да не понять тебя,
Я за тобой, по счастью правлю тризны,
И я люблю. Но, холодна земля...
Возьму земли я горсть. Собой согрею.
Где сердца стук немеет,
Для тебя.
Пусть капля чувств, природы вожделенной,
Растает, только для тебя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720743
дата надходження 28.02.2017
дата закладки 23.03.2017
[i][b]Звездным светом ночь сорИт
И мечтами,
Проскитаюсь до зари
Я с ветрами,
Пусть несет небесный бриг
Ради встречи,
Чтоб увидеть милый лик,
Гладить плечи…
Так недолго постою
В изголовье,
Сердцем песню я спою
– Грусть с любовью,
Краской лунной твой портрет
Нарисую
И меня не ты – рассвет
Поцелует…
С первым солнечным лучом
Вмиг исчезну,
Чувству с ветром нипочем
Горы, бездна…
С ветром взмою я любя,
В небо птицей.
Только дрогнут у тебя
Вдруг ресницы.
Не нарушу твой покой
– Спи, родная.
И мечту свою с тоской
Покидаю…
В солнце меркнет звездный свет
Ранней зорькой
И для снов его запрет,
Сердцу горький…
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724683
дата надходження 21.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Для рук твоїх буду роялем.
Зіграй на мені свою ніжність.
Від коренів струн полум’яних,
До кінчиків клавіш я - грішний.
У теплих обіймах гітари
Мене відшукай між акордів.
Розчинюсь у тобі, розтану
Й ще трохи зостанусь на потім.
Торкатимусь губ саксофоном:
Звучатиму разом з тобою
Й згоратиму в щастя симптомах.
...Розлиюсь кохання прибоєм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724654
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 21.03.2017
Весна, о Боже! Знову ця пора
Метеликом майнула над привіллям,
Де котиків пухнастих дітвора
Обсіла густо верболозу гілля.
Там, де зими останній штрих зітерто,
Вже тягнеться до сонця первоцвіт,
Крізь товщу листя ніжно і відверто
Цілує небо й тішить білий світ.
Проснулась брунька й щастям налилась,
Життям наповнилась по вінця, по краї.
Лиш перша бджілка з вітром обнялась,
А вже гудуть над вишнями рої.
В теплі пташа купається і небо,
І все живе пробуджується знов.
Як же душі пори цієї треба,
Мов подиху, і сенсу, і обнов.
І серце закохалося в цей день
Так сонячно й нестримано-крилато.
І круговерть відновлених натхнень
Дарує весняний ковточок свята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723543
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 15.03.2017
"- Простите, мадам, это не вы потеряли на углу талон на повидло? Скорей бегите, он еще там лежит."
В свободной продаже наконец-то появилась прекрасная книга и вообще библиографическая редкость.
Стефан Цвейг. Вчерашний мир. Последний раз издавался годах в 80-х в самом лучшем случае. Онлайн версии есть, но ни тебе шуршания, ни тебе запаха типографской краски, ни тебе текстуры целлюлозной под пальцами... Не то, не то, совсем не то!
Последний роман Цвейга. Мемуар, завещание, прощание. Highly recommended. Если вы полюбили "Отель "Гранд-Будапешт" так, как полюбил его я, - вам показано это чтение. Если не полюбили... - в бан меня!
Вчера часу в седьмом вечера книга была замечена в "Буква" на Б.Хмельницкого, 3Б, в Киеве. Популяция - очень небольшая!
"Скорее бегите, он еще там лежит"!
П.С. Заказать можно онлайн, если что
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721871
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 06.03.2017
Вірші - зовсім маленькі епізоди
Життя, яке задумане безмежним,
І скільки б не всотав я сонця й прохолоди,
А спрага не ослабне і не щезне.
Печаль в тому, що все не розказати,
Що завжди буде непроказана частина,
Ніхто не знатиме про всі любові й втрати,
Та і відомих в слові тільки половина.
Тож при мені залишиться ця тайна,
Фрагмент рукопису вихоплює лиш світло,
Триває завжди внутрішнє писання,
І найінтимніша поезія - це непомітна.
Хоч встигнути б найвище оповісти,
Красу в мені, у людях безумовну,
Не спиниться душі запаморочне дійство,
Слова закінчаться, життя продовжить мову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721758
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 06.03.2017
По калюжах я біжу — і сміюся!
Промочити ноги я не боюся!
Чобітки нові у мене — дивіться,
Я біжу в них і не можу спиниться!
А струмки дзвенять весняні веселі,
Вже відтали у дворі каруселі.
Сонце радісно у небі нам сяє.
Кращих днів, ніж навесні не буває!
Та загрожує зима наостаннє:
"Не радійте, дітлахи, так зарання.
Я з морозом ще не раз повернуся!"
Та весна вже все одно! Не боюся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717572
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 18.02.2017
Писала мелодію для скрипки весна.
Річка закута в кригу ще спала
і під музику цю пробудилась вона
й собі щось веселе співала.
Із натхненням писала для скрипки весна
Ця мелодія була нестримна.
і під музику цю розтопилась рілля,
як душа що втомилась від зимна.
Писала мелодію для скрипки весна,
а зима у той час нуртувала.
Налетіла на землю хурделиця зла,
ще й морозом усіх налякала.
Із натхненням писала для скрипки весна,
пісня враз зазвучала предивна.
Перший пролісок в лісі сказав: "Ти прийшла,
я чекав тебе весно чарівна".
Награвала мелодію скрипка-весна,
своє серце у ноти вкладала,
аж заслухалась баба смішна снігова
і від щастя за мить вже й розтала.
Оксана Максимишин-Корабель
15 лютого 2017 р.
Португалія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718614
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
Зустрілися на березі ріки
Зима холодна і Весна весела.
Від дотику дівочої руки
Цілющі відродилися джерела!
Піднялись вище сині небеса,
Пухнастий іній виткали тумани...
Зима лютує, бо її краса
Під поглядом Весни марніє й тане...
Вже зовсім скоро зашумить вода,
Весна теплом розбудить перші квіти!
Її грайлива молода хода,
Повсюди буде вітром шелестіти!
І Сонце засміється, як дитя,
Кульбабки розкидаючи на поле!
Земля ще раз почне своє життя,
Проходячи нове і вічне коло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718439
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Інколи здається, що мене вже ніщо не здивує,
Бо все вже відбулося: вогонь, вода та мідні труби
Адаптували мене своїми лабетами,
Та життя завжди туза має у рукаві,
Тому ніколи я не припиняю дивуватися.
Дивує раптове бачення глибинної суті сина,
Далекосяжність його таланту
І неусвідомлення ним цього;
Дивує нишком кинутий на мене погляд онуки-малечі,
Немов мене її очима оцінює таємна Сила,
А я вже вважав, що пора підводити підсумок:
Дивує спокій/тиша лагідного зимового вечора,
Що свіжістю чистого повітря відверто лікує,
Бо я його п’ю на затримці глибокого вдиху;
Дивує безпардонність, жадібність та підлість можновладців,
Які нагло набивають кишені торгівлею на крові,
Немов Покарання/прокляття омине їх та їхню родину;
Дивує щира і красива модерна пісня українських співаків,
Які часто-густо навіть не усвідомлюють,
Що це є їхній фронт боротьби за Україну;
Дивує підступність та фарисейство наших політиків,
Когорту яких, манкурти та компрадори, очолює сам Президент,
Який є ще одним випробуванням терпіння народу;
Дивує явна розумність поведінки тварин –
Собак, ворон, кішок,
Хоча більшість людей і гадки не має про це;
Дивує як обережно, але рішуче Людство Ведуть
До Мети його існування Координатори Вищих,
Хоча для Людства це часто-густо є вельми жорстоким;
Дивує тупість і нездоланність оголеності рашизму,
Який ретельно рубає сук дерева Життя,
На якому так довго, століттями, існує імперією зла;
Дивує, що моя рука так вправно і багато малює,
Немов у мене попереду довге життя,
Хоча я і пам’ятаю, що крокую за межі 80 років…
Дивує…
Чом, чом я досі здатний дивуватися цьому всьому?
Напевно це – Кара, бо позаду не безгрішне життя,
Адже дивуватися так солодко,
І так гірко згадувати свої помилки та негаразди!
10.02.2017
К.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717634
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 11.02.2017
Біг лісом сопілчаний сміх,
Весна таких не знала звуків…
Потому погляд – теплий сніг,
І пролісковий дотик – руки…
Зустрілись ми, Лукашу мій,
День, наче лань, промчав між нами,
На тій галявині святій,
Де тиша гралася зірками,
Де дуб столітній позіхав,
На став свої протерши очі,
Коханий, ти не відчував:
Моє кохання - кровоточить…
Казав статечний Лісовик;
«Підеш між люди – втратиш волю».
Твій цвіт душі… Куди він зник?
Ти ж був для мене , наче доля.
Хоч поцілуй мій світлий біль.
Поглянь – між нами вічність стала,
Змінивши весен заметіль,
На вогкі жовті покривала…
Чи я - це я? Що сталося з тих пір,
Як з дядьком Левом ми прийшли до лісу?
Красуня Мавка… Пісня стиглих зір…
Казали очі… А слова? Збулися.
Я проміняв сопілку на серпа,
А лісову свободу на …. Килину…
Осліпнув розум. І душа сліпа.
Одкраяла од мене половину.
Я гриз дерева, вив в холодну вись,
Тинявся вовкулакою по хащах,
Шукав себе. Знайшов… Тепер дивись
очима гілки. Я – прозрів. А нащо?
За моє тіло, любий , не журись,
Зроби із нього радісну сопілку,
Крізь дерево на мене подивись:
Палаю я до самої верхівки.
Але дарма. Ти вчив мене любити.
Тож я – жива. Я буду вічно жити…
Кохана. Ти зоря моя єдина.
Цей ліс в мені, а ти – його частина…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717575
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 11.02.2017
Тріщить мороз, штовхаючи паркани
В замети, обважнілі від снігів,
Де сосни в білосніжних кардиганах
Вартують день з небесних берегів.
І олівці бурульок водяних
Малюють світло сонця, що не гріє,
І безмір, мов прозорий льодяник,
Морозно-сніжно крізь віки світліє.
Та час торкається землі крильми.
Збирає лютий в дужості зусилля.
І в цих останніх проявах зими
Вже чується її крихке безсилля.
В теплі осінніх ковдр із падолистів
Про відзимки вже мріє первоцвіт.
Якби не ця зима холодно-чиста,
Чи знав би ціну веснам білий світ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717208
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017
голова –
як султан рогозовий,
набита ватою чорних думок…
життя
долиною тіла тече,
співаючи,
як безтурботний струмок…
дозріває
думок чорна вата,
облазить клаками,
над струмком вита –
осідає
і пророста…
роками
множаться в головах
чорні ватні думки –
заростають
артерії тіла –
життя струмки…
дозріває –
сіється-сіється чорна вата,
пророста
і русла джерельні
захаращує у болота…
з головами,
сповненими огуди,
як султани болотної рогози –
скаржаться люди,
на гнилі, замулені самочуття,
сварять життя
відмовляються знати –
думати,
що життя – джерельний струмок,
захрясає
у самосійних заростях
болотних заздрощів, намірів і думок…
життя і смерті енергії
циркулюють у думці-слові,
виявляються у здоров`ї
чи не-здоров`ї:
якість
залежить від екології
думок у людській голові
щастя –
чистота і потужність безтурботної течії
03.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716041
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Лапками-ніжками,
Жінкою–кішкою
Нічкою в ліжко
До мене стрибай.
Пий мене, їж мене
Губками ніжними.
Зубками злегка
Місцями кусай.
Днями і тижнями
Спраглий до грішного...
Стиглі дві вишні
Стискають вуста.
Дихання піснею;
Пристрасно слизнемо.
Гаряче й тісно
Внизу живота!
Сонячно-боляче,
Солодко колючи,
Хочу жагуче...
Тебе аж до дна!..
Випече й витече
Сидячи, лежачи.
Кішкою злижеш?
...Весна на вустах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716112
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017
Sir Thomas Wyat (also spelled Wyatt, 1503-1542)
AN EARNEST SUIT TO HIS UNKIND MIS-
TRESS NOT TO FORSAKE HIM.
AND wilt thou leave me thus ?
Say nay ! say nay ! for shame
To save thee from the blame
Of all my grief and grame.
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath lov’d thee so long ?
In wealth and woe among :
And is thy heart so strong
As for to leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
That hath given thee my heart
Never for to depart ;
Neither for pain nor smart :
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
And wilt thou leave me thus ?
And have no more pity,
Of him that loveth thee ?
Alas ! thy cruelty !
And wilt thou leave me thus ?
Say nay ! Say nay !
Сер Томас Вайєт (Вайєтт, 1503-1542 рр.)
Благання закоханого
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт! Собі
Не шкодь цим, бо в ганьбі
За біль мій жить тобі!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Від мене, хто любив,
В добрі й біді служив?
Без жалю до чуттів
Ти підеш легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
А я, як серце дав,
Назад не вимагав,
Як гірко б не страждав.
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Ти йдеш, і легко так?
Погубиш ти мою
Любов, що не зборю?
Безсердну я люблю!
Ти йдеш, і легко так?
Скажи: це жарт!
Переклад 21.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715798
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Перервався зв'язок поколінь,
Посередник — шматочок заліза.
І... пропала потреба безвізу
Після дивного слова: Амінь...
Ще одна зовсім юна вдова,
Ще одна зсиротіла дитина
І не знає війна ця зупину,
І безглузді найкращі слова...
Плине кача який уже раз
По сльозами наповненій Тисі.
Душі йдуть до Небесної висі
У страшний і непевний цей час.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715814
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017
Мы с тобой внебрачные дети бога.
Только это очень большая тайна.
Нас таких осталось совсем немного.
Да и те остались считай случайно.
А у бога много детей законных.
Дети церкви. Дети его морали.
Но среди обрезанных и крещенных
Мы с тоски как правило вымирали.
Они знают - только то что им можно.
Они любят - только так как их учат.
Они нашу правду считают ложью.
Не проверив. Просто на всякий случай.
Они смутно чувствуют - мы - другие.
Но понять не могут что их тревожит.
А причины, знаешь, совсем простые.
Не они но мы на него похожи.
2007г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439219
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 01.02.2017
Все очень хреново, девочка, так хреново,
что солнце погасни завтра - пусть, ерунда.
Я честно пытался быть мелочным и пиковым,
да только не выйдет, видимо, никогда.
Я сразу в тебя врастаю, сплетаю нервы
с твоими сосудами. Слышишь, вскипает кровь?
И ты отвечаешь. Первый. Ты помнишь. Первый.
Теряешь рассудок, выходишь из берегов.
Мы море - смываем границы и рушим скалы!
Мы землетрясение, Мы идеальный шторм!
Нам мало - мы бесконечность - и снова мало...
Мы - Всё. Ничего. Не важно. Молчи.
Потом
ты надеваешь кожу, одежду, маску,
неуловимо меняешься и опять -
между тобой и мной - голубые каски
с четким приказом - вот этого - не пускать.
Снова твой город и снова - моя дорога.
Рядом - не рядом. Чужие - плечом к плечу.
Я улыбаюсь глазами. Ты смотришь строго.
И ждешь моих писем. Долго. А я молчу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593086
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 01.02.2017
- Забудь його, - шепоче вітер,
По снігу пишучи пером, -
Бо не для тебе в цьому світі
Бій його серця під ребром,
Його низький протяжний голос,
В’язкі у погляді меди
І той далекий мегаполіс,
Де він кладе свої сліди.
І слів намисто не для тебе,
І почуттів міцний кагор.
Луною - пісня вітру з неба:
- Забудь його, забудь його!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715712
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Я вас не здивую,
Що Правди – немає...
Та, тільки, іду я
Туди, де я маю
Розправити крила,
Повітря вдихнути.
Давно вже,- несила
Рабом мені бути!
Іду... Крок за кроком!
Подалі від бруду!
Де справжнім уроком
Я – сам собі буду!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715618
дата надходження 01.02.2017
дата закладки 01.02.2017
Слова.
Ось на листочку лиш слова
І букви в ряд...
Та раптом сад,
Та раптом біль, чи, може, град,
Чи щастя тихо ожива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715445
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Только прирученная лошадь
Живет и служит у людей,
А дикая и необузданная особь -
Богиня прерий и полей.
Ты дикая? И это твое право.
Ты выбрала простор, а не загон
У дикой — дикая судьба и слава -
Ни збруи, ни седла и ни попон.
29.1.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715204
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
Сніжинка тихенько лягла на скроню,
Друга, торкнулась очей сльозою,
Третя вмостилася в моє волосся
Біле, мов крила…,чи так здалося?
Щемно на серці у миті розлуки...
Хочу злетіти та скуті рухи,
Стою на колінах й люблю до болю
Плаче душа, прощаюсь з тобою.
Галина Рибачук-Прач.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714967
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
Я не нужен! Я тебе не нужен!
Ты сама во всём находишь лад:
Утрясла свои обиды с мужем
и свекровь отправила назад.
Пусть поедет к деду в Подмосковье
поливать на грядках огурцы.
Всё сложилось.
Даже со свекровью.
Вы, скажу, такие молодцы...
Только я не нужен,
нет, уже не нужен...
Потерплю ещё какой-то срок,
когда вновь расстанешься ты с мужем,
а свекровь покажет на порог...
И тогда всплыву я, словно лодка,
в море горя, бури и страстей.
Для тебя я стану, как находка,
словно путь несбывшихся идей.
Да! Я подожду!
Мне не впервые
Ждать, любить,
поддерживать, спасать.
Не ищи!
Я вот!
Виски седые.
Может быть нет надобности ждать?
Это бесконечно!
Безнадёжно!
Да! Пора расстаться! Всё бросать!
Быть с тобою просто невозможно.
Но... Опять!
Проклятое "опять"!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714908
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
День бреде в припорошені далі,
і зникає. Вечірня печаль,
розгортає крізь пальці містралю,
біле тіло пустелі. Скрипаль,
так, скрипаль – оцей вітер холодний,
до найвищої ноти підтяг,
свій січневий смичок благородний,
й ця пустеля – як прах чи як стяг…
Невідомо. Та вірити треба,
Що є вогник для тебе в вікні,
Що для тебе в сполоханім небі,
Не усі догоріли огні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714244
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
...Якщо вам трохи за 40 або ви читали повість «Иностранка» Сергія Довлатова, ви легко можете уявити, чим в СРСР для популярних співаків оберталася іноді їхня популярність. Надзвичайно і жорстко зарегульоване культурне середовище, тотальний контроль, втручання держави в абсолютно приватні сфери життя громадян та обмеження свободи того, що без свободи взагалі не може існувати, - творчості, - все це мало свій відбиток на мистецтві та житті артистів. Довлатов під іменем Разудалова вивів Мусліма Магомаєва – однак аналогічні прикрощі та негаразди в ті часи спіткали багатьох інших, в тому числі й одесита Валерія Ободзинського, якому б сьогодні виповнилося 75 років - виповнилося б, якби життя його не зупинилося на позначці "55".
Гірко усвідомлювати, що чиновники від культури чинили перешкоди співаку, голос та манеру якого любили люди. Ось цей прикрий розрив – між культурою офіційною, схвалюваною, безумовно радянською, допущеною на великі сцени, ТБ, радіо, та культурою не- або півофіційною, відкрито не забороненою, але й не дозволеною прямо, недопущеною до ЗМІ, змушеною гастролювати глухою провінцією – цей розрив постійно поглиблювався та яскраво свідчив, що народ і керівники країни існували в паралельних просторах. Адже система зневажала саме те, що народ щиро любив!
А все ж було напрочуд невинно! – якщо зацитувати Довлатова, то приблизно отак: «Он зарабатывал на жизнь теми эмоциями, которыми другие люди выражают чувство безграничной радости и полного самозабвения. Он пел, танцевал и выкрикивал разные глупости. За это ему хорошо платили».
Валерій Ободзинський повною мірою це на собі відчув. Життя його від самого початку не тішило. Він народився 24 січня 1942 року в окупованій Одесі – всі джерела згадують випадок, коли маленького Валеру та його дядька, на 2 роки старшого, ледь не пристрелив німець за крадіжку ковбаси, але бабуся вимолила прощення та врятувала малих. Ріс Валерій, що називається, уркаганом, в школі вчився так-сяк коли-не-коли, зате товаришував з усіма одеськими хуліганами та пройдисвітами.
Він ніколи не вчився співу або музиці, але співав з дитинства, намагаючись відтворити все, що йому подобалося в улюблених виконавцях. А ще він мав вроджений талант до співу та природний проникливий тенор – отже, Ободзинський був дійсний стовідсотковий самородок. І доля вивела його спочатку до Костромської філармонії, потім він співав на круїзному судні «Адмірал Нахімов», був солістом Томської філармонії, оркестру Олега Лундстрема, Донецької філармонії (1967-1972), з великим успіхом виступив на міжнародному фестивалі в Сопоті, гастролював усіма провінційними містами СРСР – і скрізь публіка шаленіла, скрізь Ободзинського зустрічала палка любов слухачів, його платівки розліталися миттєво.
Однак система виразно демонструвала своє ставлення – несхвальне. Радянський громадянин не повинен шаленіти під легковажні пісеньки про кохання та інші дурнички, та ще й виконані в підозрілій нерадянській манері (пам’ятаєте «А я одна, совсем одна с моим здоровым коллективом»?). А він ще й зловживав на сцені піснями закордонних виконавців – отакий був гріх, наприклад, ось кавер на пісню The Beatles – The Girl [youtube]https://youtu.be/sQJwukyb3mU[/youtube]
Отже, Ободзинського не пускали на великі сцени, на радіо і телебачення, "Блакитні вогники", не давали почесних звань (тільки двомісячні безоплатні гастролі кожним містом, селом, фермою, шахтою та сараєм Марійської Республіки принесли йому звання заслуженого артиста цієї республіки). Заробляючи шалені за радянськими стандартами гроші, Ободзинський не мав власного житла, тому що його не прописували в Москві! Хто тепер пам’ятає значення, що колись мала прописка, тим більш московська! – мав рацію Воланд, коли зітхав: «квартирне питання зіпсувало москвичів».
Та всі ці вибрики цензури аж ніяк не впливали на радянських громадян – Ободзинського любили, навіть обожнювали, і край. Для нього писали найвідоміші радянські композитори та поети: Тухманов, Дербеньов, Пляцковський, Шаферан, Мігуля. «Твой день», «Эти глаза напротив», «Что-то случилось» ... - здається, сотні пісень, що потужно нагадують про 70-ті.
[youtube]https://youtu.be/R9RWKriFiC4[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/otQ9eipG1uA[/youtube]
Однак поступово Ободзинський опинився в глухому куті. Його майстерність та популярність зростали, але шляхи для кар’єри було закрито – можна тільки уявляти собі, що відчуває улюбленець мільйонів, якому не просто демонструють зневагу та несхвалення, а перекреслюють життя в манері «держать и не пущать»! – в інтерв’ю через багато років він зізнався: «Был момент, когда я достиг своего потолка. И понял: дальше не пустят. Надоело унижаться перед всеми: перед работниками телевидения, радио, которые с подачи сильных мира сего резали мои записи. Чиновники от культуры заявляли, что я пою не по-советски…»
З іншої сторони, він стільки працював, що певною мірою переріс свою аудиторію: на концертах його раз за разом викликали на біс виконувати один і той самий хіт (наприклад, пісню з кінострічки «Золото Маккени»), а він вже був вищим за той рівень, що колись був ним досягнутий при виконанні цих пісень.
[youtube]https://youtu.be/DqBzCJZo344[/youtube]
І Валерій Ободзинський не витримав. Приблизно 1986-87 року він надовго зник зі сцени, кажуть, зловживав алкоголем і наркотиками, працював десь сторожем, втратив житло, притулок йому забезпечила одна з шанувальниць (тому що справжня любов - то назавжди). Всі колишні друзяки по сцені десь зникли, нікого, крім вірних шанувальників, доля Ободзинського не цікавила… Але він зробив диво: він - повернувся!
1994 року він виступив на сцені, куди за СРСР його не допускали, - в концертному залі «Росія» в Москві. Він дуже змінився зовнішньо, сильно розповнів, ніщо не нагадувало тонкого та дзвінкого Валерія 70-х. Та успіх був вибухоподібним: голос Ободзинського ні на йоту не змінився – це був той самий голос, ласкавий, як Чорне море під Одесою, теплий, як одеське сонце! Одразу вийшов новий диск Ободзинського з піснями Вертинського.
Однак Валерію Ободзинському не судилося повною мірою насолодитися свободою творчості, яку принесли нові часи: 26 квітня 1997 року його серце зупинилося. Співаку було 55 років.
Він пішов, а нам лишив величезну колекцію зворушливих пісень, а ще – спогад про вкрадене життя, про талант, змарнований заради примари, вигадки, утопії. Хай же Бог завжди буде ласкавим до усіх, хто виходить на сцену, і нехай ніщо, крім таланту та праці, ніколи не визначає їхній шлях!
24 січня 2017 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714156
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017
Жизнь забирает своё...
То ли жизнь, толь судьба – я не знаю...
И уже ослабло крыло ,
Но я всё равно вновь взлетаю !
И лечу... встречный ветер в лицо
Мой полёт – он бесконечный
И как видно Богом дано
Мне душою летать в мире вечном.
И снова... и вновь познавать
Рождение , детство и юность
И учиться добро отличать
От зла... и где ум, а где тупость.
Встречать , провожать и любить
И даже порой ненавидеть...
По миру большому бродить
Чтобы всё разузнать и увидеть.
Повзрослеть и в память уйдя
Любоваться картинами жизни
Той жизни , что и есть и прошла
Быстротечней самой даже мысли...
Нет ! Я совсем не грущу !
Я доволен , что нету посадки !
И из жизни в жизнь я лечу
Без сомнения и без оглядки !
©Семён Кацыв. 23 12017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713998
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017
Любить легко - когда всё гладко.
Любить отрадно, если - в радость...
Любовь вообще - такая благость,
Когда не видишь... недостатков...
И ты несёшь себя по миру
Такой летающей походкой!..
Звучат в душе мажорно нотки,
Ведь ты живёшь... своим кумиром...
Но если, вдруг, случится что-то,
Внеся сумбур, где боль и слёзы,
Любовь становится - серьёзной;
Любовь становится - заботой...
В любви важны и... испытания...
Без них нельзя её проверить.
Поступки дарят - чувство веры,
Что нет угрозы... расставания...
И станут чувства - бо'льшим чем-то,
Когда в беде тебя... не бросят...
Когда не побоятся вовсе,
Судьбы крутых экспериментов...
Ведь чувства крепятся - делами...
Тогда и слов совсем не надо,
Когда в глазах - святая правда,
Та, что проверилась годами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713398
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Молча, замерло время в сторонке,
Солнце падает в воду кусками,
Что-то требует волю негромко,
Я включаю связь с облаками.
Небо пишет мною картины,
Небо рвет бумагу стихами,
Фильм снимает, как вечность недлинный,
Про интимную связь с облаками.
Ты не сможешь понять мое сердце,
Не увидишь моими глазами,
Мне уже никогда не согреться,
Я скрываю связь с облаками.
Этот космос и есть мои клети,
В них никто не заходит веками,
Только солнце задумчиво светит,
Освещая связь с облаками.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348667
дата надходження 07.07.2012
дата закладки 21.01.2017
Это никуда не годится.
Если будет так продолжаться,
Скоро я окончу в больнице,
Той, куда с неврозом ложатся.
В этой жизни яркие всплески,
И жара, и дым коромыслом -
Только если дёрнешься резко.
А вообще-то в жизни нет смысла.
То почти у сказочной цели,
То опять по горло в болото -
Слишком на лихие качели
Подсадил к тебе меня кто-то.
И пока цепляюсь за плечи,
И полёт недолгий так важен, -
Что аттракционы калечат,
Не приходит в голову даже.
Вот и получается криво
Там где ожидал то, что снится:
Прямо по больному разрывы,
Прямо по живому границы.
Как-то без тебя не живётся,
А с тобой мне не обещали.
Я могу лишь - воином солнца
В этом мире слёз и печали.
Даже если кончится плохо,
И закончу вправду в больнице,
Помни нас, лихих скоморохов,
Армии твоей единицы.
Ты один ведь в поле не воин,
А на битвы смотрят зеваки.
Рядом быть не всякий достоин,
И сдаваясь, я - этот всякий.
Высоко взлетали когда мы,
Я к твоим плечам прижималась.
Не суди за метки и шрамы -
Это я за счастье хваталась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713050
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 19.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.01.2017
Загинути в неповних тридцять літ,
У муках під бетонною плитою
Коли, здається, вмер весь світ з тобою,
Бо що без тебе вже отой весь світ?..
Він не народить стільки поколінь,
Бо вже не буде їх кому зачати
І пусткою стоятиме десь хата,
Кидаючи густу на стежку тінь.
За що отак твій обірвався шлях?..
Кому ти щось на цій Землі був винен?..
Плач материнський понад Краєм лине,
Не у труну, забили в серце цвях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712524
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Біля бака вляглося ялин
Десь з десяток, усі абияк.
Лиш скелети - з красивих рослин,
Від такого лише переляк.
Є образа у них на людей,
Ці - зрадливі такі і невдячні.
Вже красуні позбулись ролей
І дивитись на них стало лячно.
Їм би жити і жити в лісах,
Підпирати здивовані хмари,
Але доля по всіх адресах
Розвезла на веселі базари.
Примірялись, у очі дивились,
Одягали в наряди нові
І шампанського бризки іскрились.
І дарма, що гуляв вітровій
Дарували ялини всім щастя,
Подарунки, салюти, ура!..
Їм Карпати в очах, Закарпаття
На повіках присіла жура.
Не побачити лісу ніколи,
Не почути вже співу вітрів,
На морозі зіщулились кволі,
Вже немає для них лікарів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712519
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 17.01.2017
То, чем она жила,
Всё, без остатка, в сердце выжжет...
Уйдёт совсем...
А ведь могла...
Она могла б с тобою в этом мире выжить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372655
дата надходження 22.10.2012
дата закладки 10.01.2017
Не закривайте навіть долонями душу.
Буде в житті по різному. Кинуть ті, за кими Ви б пішли не тільки в вогонь і на кінець світу. Піднімуть вище зірок самого раю. І кинуть. Так буває.
Падати буде боляче. Бо впадете не на землю. Після такого не падають на землю. Прірва більшої глибини, ніж відстань до тих зірок раю. Каміння і занози обліплять вашу душу як реп'яхи. Змішають з брудом. Вимісять ногами.
Перше, що побачите, коли вдасться відкрити очі - ключі. Щоб закрити душу і захиститися від болі. Киньте їх подалі. Це обман. Що закривши душу - звільнитесь від болі.
Буде боляче. Ніби весь біль світу змогла вміститись у 21 граму і заставляє Вас одягати на кров, що сочиться - прикраси з тертя.
Буде холодне. Будете розпалювати попіл і намагатися зігрітися біля нього. Не вийде. Знайдете гілку. Ще одну! Порятунок! Та сірники від сліз вже давно стали гнилими.
Важко почати будувати драбину, коли здається, що навіть динозаври ще не приходили на цю землю. Бо інакше як пояснити таку самотність на душі?
Кинуть. Залишать. Підуть. Крила роблять з пір'я. Якого немаю у прірві. І сніг, і дощ на голову. Можна зрізати волосся, наплести на гілочки і змайструвати крила. Так ніхто не робив? А чому б не спробувати?! І залишити в Душі любов. Велику любов. Подякувати за випробовування. І злетіти! І вірити... Якщо я ще раз так впаду, не буде ні пір'їнки-я змайструю крила навіть з болота! І віритиму в казку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711132
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 09.01.2017
Чомусь раніше не виставив цю пісню. Слова до неї написала поетеса Світлана Костюк, яка пішла від нас в Святвечір 06.01.2016
Виконує - Ярослав Чорногуз
Кліп - Олексій Тичко
Слова - Світлани Костюк
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=j982gNIFPNs[/youtube]
-------------------
На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожевокольорові.
У затишку моїх сумних пісень
тепер музей забутої любові.
Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
тепер не повернутися нікому…
На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель,
терпкі, цілющі ліки від скорботи…
Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
що відібрала мій щоденний спокій…
Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи.
Під почуттями світлими моїми…
Тут музика нечувана щораз,
перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас,
від нас самих врятованій любові…
----------------
[img]https://i.ytimg.com/vi/E-AngBO6Jts/maxresdefault.jpg[/img]
Крім цього варіанта пісні є ще два - один на музику і з виконанням Володимира Сірого, другий - Миколи Шевченка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710828
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 08.01.2017
Ти диво дивне, зіткане зі слів,
Із вітру в полі, зоряного неба,
Із невловимих сонячних жалів...
Таку, як ти, обожнювати треба!
Ти пахнеш літом, сонцем, полином,
Ромашкою і м`ятою, і медом...
Твій аромат п`янить хмільним вином,
Ти пахнеш височінню, пахнеш небом!
Я б за тобою міг піти за край!
Де та межа, щоб не переступити?..
З тобою й в пеклі, мабуть, буде рай...
Таку, як ти, не можна не любити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673632
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 07.01.2017
Вже дихає спокоєм сонний і лагідний вечір,
А день відійшов, залишивши гіркий післясмак,
І ніч огорта прохолодою зморені плечі -
Із осінню серце не може змиритись ніяк!
Вона наче знає про це і ще більше лютує,
Все більше приносить холодну колючість вітрів,
Бере жовті фарби і сонце на листі малює,
І вітром підгонить у теплі краї журавлів.
Чомусь моя осінь не хоче дружити зі мною...
Та я вже й не знаю, можливо, усе навпаки...
Я ж зрадив їй! Зрадив з красунею чудо-весною!
І осінь тому розірвала всі дружні зв`язки.
Тепер ось лютує дощами і вітром холодним,
І охрою пише на листі: "Тебе поверну!"
Мені журавлями курличе: "Не згодна, не згодна..."
Та тільки мені все одно: я чекаю ВЕСНУ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694694
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 07.01.2017
Прислухайся. Чуєш, як пада задумливо сніг,
Земля загортається в білу замислену тишу?..
Я жити без тебе спокійно б, напевно, не зміг.
Ти чуєш, крізь сніг звіддаля: «Я тебе не залишу!»?
Ти чуєш, як вітер натужно гуде у дротах
І грається хмарами в мареві сірого неба?..
Душа крізь хурделицю, як замерзаючий птах,
І чується в помахах крил: «Я до тебе, до тебе»...
Навколо лютує холодна і сніжна зима,
У вітрі і снігові губляться стишені звуки...
Та ближче за нас, все ж, на світі напевно, нема...
Тримай мене міцно, тримаймося міцно за руки!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709870
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Іду на захід у малиновий овид,
Щоб скуштувати призабутий солод.
Десь там у горах – рідний мій бескид.
Десь так далеко, а здалося – поряд.
Там гори й ліс. І зарослі ожин.
Дощами пахне і колишнім літом.
Сльоза бурштинна скапує з ялин,
Вдягають скелі спозаранку свити.
Земля туманами наситилась ущент.
Так хочеться вже спеки й розмарину.
Дощі в долоні ллються, мов абсент, -
Гірчить розлука гостро і полинно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710315
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017
Крокуючи дорогою життя,
Не забувай дивитися під ноги -
Вона роззявам не проща нічого -
НепередбАчуване має покриття.
Простуючи дорогою життя,
Звертай увагу на усі дрібниці,
Дорога-бо - суцільна таємниця,
Що потребує свого розкриття.
Мандруючи дорогою життя,
Не забувай, що над тобою Небо,
Про Нього зАвжди пам*ятати треба,
Не жди, лише, від Нього співчуття.
Ступаючи дорогою життя,
Ти, час від часу, зазирай у сЕбе,-
Щоб у душі не завелИсь амеби,
І були завжди чисті почуття.
Прямуючи дорогою життя,
Хоч інколи, ставай і озирайся -
Сліди свої розгледіти старайся!-
Від них, твоє, залежить майбуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345206
дата надходження 20.06.2012
дата закладки 05.01.2017
Приємно бачить щось нам і почути, неперевершені взаємні почуття…я пропоную тобі разом бути, без перебільшення, хоча б усе життя! Взявшись за руки по горизонталі, чи вертикалі,- подолавши страх, підкорювати всі вершини, далі, разом пройти увесь життєвий шлях! Кохання буде хай дороговказом, в одному напрямку, під ритм серцебиття, я дуже хочу, просто бути разом, ну для початку…хоча б це життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709966
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017
Зажурлива осінь надворі,
Потемніло усе навкруги.
Лист опав.Зажурились тополі.
Все чекає приходу зими.
Хмари до низу пустились,
Не видно величних вершин,
З туманом вони поріднились,
Зупинивши немов часу плин.
Короткими дні уже стали.
Сонце туманом бреде.
Навкруги знову сутінки впали,
Мабуть дощик осінній піде.
А вітер не знаючи втоми
Гуляє собі поміж гір.
Про теплеє літечко спомин
В душі не згаса до цих пір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699384
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 03.01.2017
Кінематографу як різновиду мистецтва вже понад століття. Коли був ювілей – виповнилося 100 років з часу появи першого фільму, в мене з’явилася ідея скласти список сотні найкращих фільмів всіх часів і народів знятих за сто років історії кіно. Я почав складати цей список з натяком, що це кращі фільми, це зразки високого мистецтва, і як кожна осічена людина має прочитати твори Гомера, Петрарки, Данте, Дікенса, Сервантеса, Гемінгвея, Флобера, Кафки, як має побачити картини Рембрандта, Веласкеса, Далі, Дюрера, Мікеланджело, так і має подивитися кращі зразки світового кіномистецтва. Спочатку я дуже високо «підняв планку», список зі ста картин ніяк не складався. Потім я знизив планку і список збільшився аж занадто – до кількох сотень фільмів. За сто років зняли дуже багато – і більшість цих фільмів просто видовище, розвага і не має ніякого відношення до мистецтва. ХХ століття було епохою графоманів. Було опубліковано купу різної макулатури, чтива. І в той же час геніальні твори забували або намагались забути. Те саме стосується і кіно. Зрештою, я зупинився на ось такому списку – ось такій сотні. Багато прекрасних фільмів, дійсно шедеврів кіномистецтва, сюди не ввійшло, на превеликий жаль. Склався якось сам собою ось такий список – з фільмів які я побачив і погодився з тим, що це справді шедевр, і то кращий шедевр кіно, і вже на за сто, а за сто двадцять років історії кіно. Список цей дуже суб’єктивний, як суб’єктивне в мистецтві все. Але це моя думка. Сподіваюсь вона не безпідставна. Фільми тут розташовані по алфавіту – по прізвищах режисера. Я намагався бути об’єктивним і не зважати на політичні переконання чи естетичні погляди режисерів – багато концепцій як політичних так і естетичних деяких митців для мене неприйнятні. Кінематограф мистецтво технічне, навіть технологічне. Техніка йде вперед і роботи Чарлі Чапліна чи Фрідріха Вільгельма Мурнау – фільми епохи німого кіно не можуть конкурувати з сучасними фільмами, але для свого часу вони були геніальними… Крім того, я цей список склав на основі того, що я побачив і переконався, що це прекрасно. А скільки я ще не побачив… Безглуздо сперечатися який фільм кращий, який гірший, але я схиляюсь до того що найкращим режисером всіх часів і народів був Андрій Тарковський і навряд чи комусь дано дорости до його рівня…
Андерсон Вес «Отель Град Будапешт» (2014)
Балаян Роман «Польоти в сні і наяву» (1982)
Балабанов Олексій «Про виродків і людей» (1998)
Бергман Ернст Інгвар «Фанні та Олександр» (1982)
Бартлет Холл «Генерали піщаних кар’єрів» (1971)
Бертолуччі Бернардо «Останнє танго в Парижі» (1972)
Бертолуччі Бернардо «Останній імператор» (1987)
Бертолуччі Бернардо «Під покровом неба» (1990)
Берлолуччі Бернардо «Маленький Будда» (1993)
Бертолуччі Бернардо «Зникаюча краса» (1996)
Вісконті Лукіно «Рокко та його брати» (1960)
Вісконті Лукіно «Смерть у Венеції» (1973)
Вайда Анджей «Попіл та алмаз» (1958)
Вайда Анджей «Пейзаж після битви» (1970)
Вайда Анджей «Земля обіцяна» (1974)
Вайда Анджей «Людина з заліза» (1981)
Вайда Анджей «Дантон» (1982)
Джармуш Джим «Мрець» (1995)
Джармуш Джим «Пес Привид: шлях самурая» (1999)
Джармуш Джим «Кава і цигарки» (2003)
Джармуш Джим «Зломані квіти» (2005)
Джармуш Джим «Межі контролю» (2008)
Джармуш Джим «Виживуть тільки коханці» (2013)
Жене Жан-П’єр «Амелі» (2001)
Захаров Марк «Звичайне диво» (1978)
Захаров Марк «Все той же Мюнхаузен» (1979)
Захаров Марк «Дім, який збудував Свіфт» (1982)
Захаров Марк «Вбити дракона» (1988)
Звягінцев Андрій «Левіафан» (2014)
Земекіс Роберт «Форрест Гамп» (1994)
Імамура Сехей «Легенда про Нараяму» (1983)
Імамура Сехей «Вугор» (1997)
Кеслевський Кшиштоф «Три кольори: синій, білий, червоний» (1994)
Кім Кі Дук «Порожній дім» (2004)
Клімов Елем «Пригоди зубного лікаря» (1965)
Клімов Елем «Агонія» (1981)
Клімов Елем «Іди і дивись» (1985)
Козинцев Григорій «Гамлет» (1964)
Козинцев Григорій «Король Лір» (1970)
Кольбер Грегорі «Попіл і сніг» (2002)
Комер Меріон «Коли 48 ангелів плачуть» (2007)
Кубрик Стенлі «2001: космічна одісея» (1968)
Куросава Акіра «Ворота Расемон» (1950)
Куросава Акіра «Сім самураїв» (1954)
Куросава Акіра «Замок павутини» (1957)
Куросава Акіра «Червона борода» (1965)
Куросава Акіра «Ран» (1985)
Куросава Акіра «Сни» (1990)
Кустуріца Емір «Арізонські мрії» (1993)
Кустуріца Емір «Життя як диво» (2004)
Леконт Патріс «Вдова з острова Сен-П’єр» (2000)
Леоне Серджо «Хороший, поганий, огидний» (1966)
Леоне Серджо «Одного разу на дикому заході» (1968)
Леоне Серджо «Одного разу в Америці» (1984)
Лінч Девід «Дикі серцем» (1990)
Лопушанський Костянтин «Бридкі лебеді» (2006)
Мейрелліш Фернанду «Міто Бога» (2002)
Миколайчук Іван «Вавилон ХХ» (1979)
Міядзакі Хаяо «Віднесені привидами» (2001)
Осіма Нагіса «Імперія почуттів» (1976)
Осіма Нагіса «Імперія пристрасті» (1978)
Пазоліні П’єр Паоло «Декамерон» (1971)
Параджанов Сергій «Тіні забутих предків» (1964)
Параджанов Сергій «Київські фрески» (1966)
Параджанов Сергій «Колір гранату» (1968)
Параджанов Сергій «Легенда про Сурамську фортецю» (1984)
Персивал Браян «Викрадачка книг» (2013)
Полянський Роман «Тесс» (1979)
Сокуров Олександр «Самотній голос людини» (1978)
Тарковський Андрій «Каток і скрипка» (1960)
Тарковський Андрій «Іванове дитинство» (1962)
Тарковський Андрій «Андрій Рубльов» (1966)
Тарковський Андрій «Соляріс» (1972)
Тарковський Андрій «Дзеркало» (1974)
Тарковський Андрій «Сталкер» (1979)
Тарковський Андрій «Ностальгія» (1983)
Тарковський Андрій «Жертвоприношення» (1986)
Фелліні Федеріко «Дорога» (1954)
Фелліні Федеріко «Солодке життя» (1960)
Фелліні Федеріко «Вісім з половиною» (1963)
Фелліні Федеріко «Амаркорд» (1973)
Фелліні Федеріко «Репетиція оркестру» (1978)
Фелліні Федеріко «І корабель пливе» (1983)
Фелліні Федеріко «Джинджер та Фред» (1986)
Фон Трієр Ларс «Розтинаючи хвилі» (1996)
Фон Трієр Ларс «Та, що танцює в темряві» (2000)
Форман Милош «Один політ над гніздом зозулі» (1975)
Форман Милош «Амадей» (1984)
Форман Милош «Привиди Гойї» (2006)
Фріке Рон «Барака» (1992)
Харві Ентоні «Лев взимку» (1968)
Хуциєв Марлен «Липневий дощ» (1966)
Швейцер Михайло «Втеча містера Мак-Кінлі» (1975)
Швейцер Михайло «Маленькі трагедії» (1979)
Швейцер Михайло «Мертві душі» (1984)
Швейцер Михайло «Крейцерова соната» (1987)
Шеро Патріс «Королева Марго» (1994)
Чан Ань Хунга «Норвезький ліс» (2010)
Чжан І Моу «Герой» (2002)
Чжан І Моу «Дім літаючих кинджалів» (2004)
Ілюстрація: Кадр з фільму «Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота» (1896) братів Люм’єр.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709759
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017
я дверь...
в Волшебный мир Страстей...
где ты,
мой Лучик,
... растворившись...
забудешь грусть
своих потерь...
в пол неба
радугой разлившись...
и обретя свободы дух...
утонем в смыслах...
старых истин...
как мало надо для двоих...
когда мы рядом...
в Этой жизни...
Жизнь наша
состоит из Нас...
из наших Чувств
и Ощущений...
твоих
манящих счастьем Глаз...
и Сердца...
без следов
сомнений.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709641
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 01.01.2017
Тремтять секунди. Дні на волосині.
Невидима рука киреї сині
Накинула небо. Панна-доля,
Сувій новий розкручує поволі –
Хвилин і днів, і тижнів з місяцями.
А щастя, може, вже не за горами?
Надіється, що є, нехай не рай,
Та , все-таки, простий щасливий край.
Щасливий край, де і сьогодні, й вчора,
Росте для нас магічна мандрагора,
Де тиша озера про кров війни не знає,
Де спокій сходу сонце розсіває,
Де по отавах юний кінь крилатий,
Розтрушує роси ранкове свято,
Де ковалі кують різдвяні зорі,
Де Шлях Чумацький з вічністю говорить,
І вражена від таємниці слова,
Для нас ясніє місячна підкова…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709363
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка...
Одягає землю у кришталь прозорий,
Сніговим кожухом огорта зима...
Лине "Щедрик" рідний Всесвітом - між зорі,
Душу зігріває дзвонами Різдва.
Пане господарю, - гей! - виходь із хати,
Всю хазяйським оком землю обійми!
Хай не плачуть діти, не ридає мати,
Порятуй родину від жахіть війни.
Пане господарю, гірко працювалось
У донецькім полі попід гул гармат.
Не відпочивалось - тяжко воювалось:
Крівцею цю землю освятив солдат.
Тож тепер у свято - гіркоти багато:
І на серці гірко, і вино гірчить...
Пане господарю, рік Новий стрічати
Вийди, вийди з хати у казкову мить.
Щоби колосилось житечко у полі,
Щоб здорові діти і міцна сім'я,
Щоб усі додому повернулись скоро,
Щоб малому сину вибрали ім'я.
Знов лунає "Щедрик" над світи просторі:
Душу українську щедру велича, -
Понад рідні села, над безкрає море -
Рік Новий в надії світлій зустріча.
Світлана Імашева
"Щедрик" - народна пісня в обробці Миколи Леонтовича, знана не
тільки в Україні, але й у всьому світі під назвою "Колядка дзвонів"
(англ. Ukrainian Bell Carol)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709453
дата надходження 31.12.2016
дата закладки 31.12.2016
Хто не знає пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»? А хто знає, що народилася вона в Одесі?
Піснею вірш Тараса Григоровича Шевченка зробив Данило Якович Крижанівський (29.12.1856 – 26.02.1894, н.с.) – український композитор і педагог. Він прожив лише 37 років, але лишив по собі безцінну для українців спадщину – пісню-символ, пісню-гімн.
Данило Якович народився на Херсонщині, навчався в Одеській семінарії, потім – в Одеському університеті. Якось він приїхав у Київ, аби організувати видання збірки своїх хорових творів, і тоді вперше в житті побачив Дніпро. Він був глибоко вражений. О, ми не можемо собі уявити, яким тоді був наш древній Дніпр Борисфенович! – ані дамби, ані водосховища на той час ще не змінили потужну, норовливу ріку, не перетворили її на безкінечне, через усю країну розтягнуте озеро з ледь помітною течією…
Ось як змалював розбурханий Дніпро Микола Васильович Гоголь:
«Нет ничего в мире, что бы могло прикрыть Днепр… Когда же пойдут горами по небу синие тучи, черный лес шатается до корня, дубы трещат и молния, изламываясь между туч, разом осветит целый мир — страшен тогда Днепр! Водяные холмы гремят, ударяясь о горы, и с блеском и стоном отбегают назад, и плачут, и заливаются вдали… Дико чернеют промеж ратующими волнами обгорелые пни и камни на выдавшемся берегу. И бьется об берег, подымаясь вверх и опускаясь вниз, пристающая лодка. Кто из козаков осмелился гулять в челне в то время, когда рассердился старый Днепр? Видно, ему не ведомо, что он глотает, как мух, людей.»
Цей текст датується 1831 роком, а 1837 Тарас Григорович Шевченко написав свої безсмертні рядки, що коротко та напрочуд влучно втілюють непересічну міць, страхітливу потужність і непоборну чарівність Дніпра:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
Данило Якович повернувся до Одеси, де працював викладачем, і написав музику до Шевченкового вірша. Він присвятив пісню своєму другу, драматургу Марку Лукичу Кропивницькому; невдовзі трупа Кропивницького прибула до Одеси, і Данило Якович вручив Кропивницькому свій подарунок. Той сів за фортепіано, зіграв пісню за щойно отриманими нотами, а тоді міцно обійняв Крижанівського та назвав пісню – шедевром, що обессмертить Кобзаря і самого Крижанівського.
Марко Кропивницький власним коштом видав пісню (у збірці), але перші два наклади, 1884 і 886 року, конфіскувала поліція; лише з третьої спроби, у 1886 році пісню було оприлюднено, вона стало доступна широкому загалу.
Тим же Марком Кропивницьким пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» було вперше виконано публічно – під час вистави в Одесі, під марні намагання поліцейського наглядача зупинити спів, а потім – приборкати схвильований, розбурханий зал.
Ось така вийшла звивиста історія: Шевченко написав текст у Петербурзі; Крижанівський відчув його повною мірою над Дніпром у Києві; музика народилася в Одесі; в Одесі ж відбулася прем’єра – і відтоді пісня стала народною, в повному значенні цього слова. Саме так: є автор тексту, є автор музики – а пісня народна: належить народу, втілює його дух, характер, символи.
Добре відоме виконання пісні хором імені Верьовки; та ми пропонуємо почути «Реве та стогне Дніпр широкий» через океан, з іншого континенту – чоловічий хор «Гуслі», Вінніпег. Зверніть увагу – коли залунала пісня, зал підвівся, стоячи й аплодували. Кажуть, що саме так одесити зустріли перше виконання пісні Марком Кропивницьким [youtube]https://youtu.be/rE8_5ugH5Jc[/youtube]
Вшануймо пам'ять Данила Яковича Крижановського - сьогодні 160 річниця від дня його народження.
29 грудня 2016 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709085
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Зелена хвоя, ніжний аромат,
Так неповторно, затишно, красиво!..
Зима, мов Фея, ходить поміж хат,
І в магії народжується диво!
Сніжинки білі сяють на вікні,
Іскринки срібла небо розсипає!
Весь світ завмер на мить у напівсні,
І з хвилюванням Новий рік чекає!
Хвилини!.. і секунди!.. Новий крок!
Завершення й початок - одночасно!
... Земля зробила ще один виток!
Так невловимо, а тому - прекрасно!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708774
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016
«Володар осені мою майструє долю
І квіти заважкі мені
Й плоди занадто солодкаві…»
(Гійом Аполлінер)
А моїм життям бавиться
Володар осені:
Жовтоокий руками холодними:
Грається повелитель вихорів:
Бо життя моє – йому іграшка:
Похвилинена, кленолистяна.
І кому який сенс шукається,
А мені вітер над стріхою,
Де старих гнізд горобиних
Купа спогадів,
А на дворі життя калюж брудних:
Кожна як не свічадо то дзеркало,
А мені сонця півжмені і то далекого
Нетутешнього і байдужого,
А мені товаришем забуте опудало:
Співбесідником і порадником,
Що тобі дні мої, повелителю осені,
Оберемком листя – і то в вихорі,
Кудись несеш, бо навіщо:
Забагато осінніх філософів
На землі сарматського холоду:
Кому весна, кому теплий прихисток,
А мені сад осінній з квітами падолистовими:
Останніми, може айстрами,
Що вітер осінній напоїти збиралися
Своїми пахощами йому непотрібними.
Чому ж блукаєш садом моїм, володарю,
Садом оцим вічної осені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708659
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016
110 років тому, ввечері 24 грудня 1906 року, відбулася перша в історії людства передача музики по радіо. Дякувати за це маємо американському винахіднику Реджинальду Фессендену (1866-1932).
Що такого? – нині нікого не здивує радіо як таке або музична радіотрансляція. Але 100 років тому радіо все ще було новиною; щойно винайдене, радіо ще навіть не розкрило усіх своїх можливостей, а самі винахідники, інженери та користувачі достеменно не знали усіх його властивостей.
Отже, все, що можна було почути в перші десятиліття Ери радіо – крапка-тире, азбука Морзе. Метод передачі сигналу не дозволяв робити нічого іншого – лише передавати крапки й тире на дууууууже широкій частоті; «морзянку» від одного передатчика чули усі приймачі в радіусі його досяжності. Ані голосу, ані музики – тільки . . . – – – . . .
Багато речей вважалися неймовірними, аж допоки не з’являвся хтось, хто вірив – у можливість неймовірного, у власні сили, у доцільність пошуку. Трою рахували казкою – а Шліман повірив у її реальне існування та, зрештою, знайшов це легендарне місто. Фессендер повірив у можливість іншого радіо – яке передаватиме звук, голоси та музику.
Отак Фессендер заходився вдосконалювати радіо. І 23 грудня 1900 року він здійснив, певно, першу в світі передачу голосу на радіохвилі – тоді всього лише на дистанцію в 1,6 км. Наступні досягнення забрали чимало зусиль і роки виснажливої роботи, але Фессенден таки переміг! – У січні 1906 року він здійснив першу трансатлантичну двобічну радіопередачу (все ще кодом Морзе), а 24 грудня 1906 року, у Святвечір, передавач Фессендена вийшов в ефір із першою в історії музичною трансляцією.
Зрозуміло, що Фессенден з’явився в ефір без будь-яких попереджень; слухачі його не чекали, вони навіть ще не знали, що ось-ось буде передача та розпочнеться нова ера. Проте радисти на суднах уздовж Східного узбережжя США працювали в штатному режимі – вони й почули ту першу передачу. Цього разу трансляція Фессендена сягнула дистанції в кількасот миль!
Спочатку Фессенден коротко звернувся до слухачів з проханням повідомляти йому про якість прийому та привітав усіх зі Святвечором. А тоді в радіоефірі з’явилася музика – це був фонографічний запис арії Ombra mai fu з опери «Ксеркс» Генделя (про роль Едісона та його фонографа в історії музики ми вже розповідали). О, іронія долі! - Варто згадати, що ця опера Генделя 1738 року понад століття вважалася цілковитим провалом, а визнання та любов публіки здобула лише у XIX ст. – саме «Ксеркс» є нині одним з найпопулярніших творів композитора. А ще – першим твором, що пролунав в радіоефірі.
Достеменно невідомо, чиє виконання арії використав Фессенден; у своїх щоденниках він про це не згадав. Володимир Абарінов, оглядач «Радіо «Свобода», у романі «Разные «голоса»» припускає, що арію виконував Карузо – він саме гастролював у США. Вікіпедія дещо непевно стверджує, що на записі лунав голос Клари Батт. Так чи не так, але і Карузо, і Батт цю арію дійсно виконували, збереглися записи – щоправда, зроблені дещо пізніше.
Після Ombra mai fu в ефірі виступив сам Фессенден – от же ж була талановита людина! Він зіграв на скрипці Різдвяну пісню Адольфа Адамса Oh Holy Night, а тоді проспівав Різдвяний гімн Шарля Гуно на вірші де Сегюра Le ciel a visité la terre і завершив трансляцію рядком з Біблії (2:14 від Луки):
Glory to God in the highest and on earth peace to men of good will! - тобто
Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!
Мимоволі та, мабуть, не уявляючи, що відбувається, Фессенден також опинився в ролі першого в історії диск-жокея.
Ось так все й почалося. Символічно чи ні, але музичне радіо народилося у Святвечір – і від 24 грудня 1906 року лишається в ефірі.
На вшанування пам’яті видатного інженера та винахідника Реджинальда Фессендена послухаємо Різдвяну пісню, яку Фессенден зіграв в тому епохальному ефірі 24 грудня 1906 року https://youtu.be/-Q0fdmWsYF4
24 грудня 2016 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708205
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 24.12.2016
- Ех, добре там, де нас нема, -
сказав Путін, розглядаючи глобус...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707895
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 22.12.2016
…Вчора в Трубі - так кияни звуть розгалужений підземний перехід під Майданом – сидів собі хлопчина, грав на бандурі та співав. Сильний, пристрасний голос розносив метушливим підземеллям добре знані пісні – пролунали й «Я люблю тільки тебе», й «Холодно». Під… скільки: 55? 58? 65 струн? – не порахувати під швидкими пальцями кобзаря! – під дзвінкі, співучі струни бандури знайомі пісні звучали по-новому. Перехожі, причаровані бандурою та співом, забували свої справи, призупинялися, стояли під стінами Труби, слухали кобзаря – так, як століттями слухали кобзарів їхні предки, але куди як вільніше, ніж це було зовсім нещодавно, кілька десятиліть тому…
Пам’ятаєте, Ільф і Петров у романі «Дванадцять стільців» стверджували, що радянська статистика знає все, крім одного: скільки в СРСР стільців? - З огляду на архів на дому дрібного злодія Коробєйнікова, на музей меблів, на ордери, що дали змогу Бендеру розшукати гарнітур мадам Пєтуховой, а отцю Федору – гарнітур генеральши Попової, геніальні письменники помилися. Статистика справді знала все, в тому числі – скільки засобів для сидіння в СРСР загалом, на душу населення, в розрізі губерній, республік, тощо.
Та рахували не тільки стільці, й не тільки рахували. 96 років тому, 18 грудня 1920 року Рада Народник Комісарів УРСР видала постанову «Про облік та розподіл музичних інструментів». Цей акт увійшов в цілу низку документів, які суто бюрократичними засобами виймали традиційні музичні інструменти, бандури та кобзи, з рік кобзарів та лірників, й передавали їх у різноманітні відділи освіти та музичні заклади. Можна робити припущення, що керували законотворчою думкою тодішніх народних комісарів якісь корисні ідеї; та на тлі анти-кобзарської кампанії в радянських ЗМІ, на тлі закликів покласти край «закобзаренню України», «вибивати колом закобзарену психiку народу» дуже важко вірити у «благі наміри». Особливо, коли згадати, що кобзарі та лірники століттями виконували роль хранителів, носіїв та розповсюджувачів історичної пам’яті, народної музичної культури – що мало особливе значення з огляду на відсутність технічних можливостей для запису дум, балад і пісень.
Так чи інакше, але репресії проти бандури та кобзарів починалися невинно-бюрократично, під виглядом впорядкування, обліку, перерозподілу. Спочатку були й згаданий акт, й постанови «Про заборону жебрацтва», «Про обов’язкову реєстрацію музичних інструментів у відділах міліції та НКВС», «Про затвердження репертуару в установах НКО», а далі – жирна кривава крапка: фізичне знищення сотень кобзарів після «з’їзду» у Харкові, яке й донині обплутане міфами, вигадками, напівбрехнею та напівправдою.
Ні, не вільно було й тоді, та й ще дуже довго ходити з бандурою вулицями та співати бодай щось, як це робив учора невідомий молодик у Трубі. Постанову РНК УРСР від 18 грудня 1920 року «Про облік та розподіл музичних інструментів» скасували тільки 22 серпня 1950 року. Бандура на той час практично зникла з вулиць і навіть зовнішньо змінилася, перетворившись на важкий складний і недешевий концертний інструмент, навчитися грати на якому можна було в музичних школах. Так, бандура вже вийшла на офіційну сцену, але майже зникла з приватного, неврегульованого, недоторканого державою життя.
До речі, українська бандура завдяки тим, хто втік закордон, отримала гідне визнання. Так, Василь Ємець, бандурист-віртуоз, якого звали «кобзарем у фраку», свого часу опинився в США, а там його майстерність, його талант та непересічний голос бандури вивели його на сцену Карнегі-Холу, яка завжди вважалася найпрестижнішою в США та одною з найпочесніших у цілому світі.
Але головне інше. Ані час, ані злочини, ані звиви нашої історії та політичні катаклізми – ніщо не змогло вбити прекрасний інструмент бандуру та дивовижне мистецтво кобзарів. Не пережиток, не артефакт минулого, не реліктовий непотріб, не музейний експонат – це прадавнє мистецтво, що крокує в майбутнє.
Послухайте, як бандура збагачує сучасний мега-хіт. Тетяна Мазур (бандура), Сергій Шамрай (баян) – Metallica – Nothing Else Matters https://youtu.be/MudExagtqD8
18 грудня 2016 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707187
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Голос дудука пронизує трепетом тіло -
Птахою білою спогад усівсь на плече:
Серця торкнувся - залишив. Усе. Оніміло.
Чом же у грудях і досі нестерпно пече.
Лінії меблів руками читаю повільно -
Дотик сховали коханих і ніжних долонь.
Стрілки жорстокі. Скажи, о цілитель всесильний,
Пил заколише? погасить душевний вогонь?
Клавіші тіла ще солод тримають мелодій;
Зморшки на стелі всміхались, а нині - кричать.
Чути не хочу, що все, все у світі проходить,
Й голос дудука лишає причали плеча.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706282
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 16.12.2016
Джерело натхнення притча "В лікарняній палаті"
Лікарня, палата, хворі лежачі,
Є тут знервовані, і є терплячі.
Біля вікна чудний чолов'яга,
Змучене тіло, у серці відвага.
Хворим в палаті оповідає ,
Що за вікном пташка літає,
Вітер гойдається ось на березі.
Он два метелики - як в полонезі,
Крильця тріпочуть ніби у танці.
Всі у палаті хвороби є бранці,
Краще за ліки їм ті оповідки.
Триває життя - вони його свідки.
Що там сьогодні є за картина?
Кожен вслухається наче дитина.
Хмари на небі такі чудернацькі,
І нагадали роки юнацькі,
Літо і поле, жовту пшеницю.
Ой! Постривайте, вгледів синицю!
Вже засніжило, вогні засвітили.
Справжню ялинку в дворі нарядили...
Ну не мовчи! Яка та ялинка?
Та обірвалась життя волосинка
Вільна душа вже, тіло забрали.
На його місце сусіда поклали,
Глянув у захваті в отвір вікна,
Що за дива там?! ...бетонна стіна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706725
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Як мама йшла на "вечорки",
В хустину кужіль загортала...
В зимовий вечір сніг хрусткий,
А я, маленька доганяла...
В бабусі хатка, як грибок,
Низенько стріха, білі стіни...
Я ледь встигала, як вовчок,
Заскочити у темні сіни.
А в хаті - тепло! і горить
Лампадка попід образами.
В печі вогонь палахкотить,
І чути тихий голос мами...
Пряде бабуся край вікна,
Хурчить, мов дзига, веретено,
Його мелодія сумна,
Звучить так тихо і пісенно.
Сідала мама і собі,
Свою роботу починала,
І пісня - в радості й журбі,
Мене на хвилях колисала.
Щось говорили - те, та се...
А я нічого не питала,
Затишний говір сон несе,
І я, мов в казці, засинала...
...Додому йдем, мороз тріщить,
Серденько - в захваті чи в страсі!..
О! я б хотіла вічно жить
У тому вимірі і часі!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706710
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
[img]http://www.look.com.ua/pic/201503/1024x768/look.com.ua-117677.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706460
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
........................ «весенний день горяч и золот...» (Северянин)
«весенний день горяч и золот...»
осенний - злат, но не горяч...
а зимний - серебрист... и холод
такой, что - уши в шапку прячь!
но я не буду прятать уши,
назло морозам и снегам
без шапки выбегу наружу
и... не замёрзну ни-фига!
а если и замёрзну даже
(поникнув голой головой)
«погиб поэт - потомки скажут -
в бою с проклятою зимой!
он был герой, сомнений нету!
он за свободу воевал!
во имя радости и света
в сугроб главою гордой пал!» -
потомки скажут... но потомки
об этом скажут лишь потом,
а современники (подонки)
иное рявкнут (всем гуртом)
они (в папахах и ушанках)
обступят мой холодный труп
и прорычат (поправив шапки)
«он непокорен был и глуп!
нарушил он заветы предков
и поплатился головой!..»
и в этот миг
вдруг лучик света
падёт на лоб открытый мой...
за ним другой горячий лучик
на землю спрыгнет свысока...
и вот уже лучей тех - кучи!
лучей - могучие войска!
и вот уже сугробы тают,
и бабы снежные текут,
и люди шапки вверх кидают,
и пташки песенки поют!
«весенний день горяч и золот,
весь город солнцем ослеплён!
я снова - жив! я снова молод!
я снова весел и влюблён!..
шумите, вешние дубравы!
расти, трава! цвети, сирень!
виновных нет: все люди правы
в такой благословенный
ДЕНЬ!»
.................................................................................
Игорь Северянин - [url="http://antipushkin.ru/odin-den-stih-dnya-stihi-dnya.html"]Антип Ушкин[/url], 1911-2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705880
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0YRICEt7XiY
[/youtube]
іще хвилюють рими, сміючись
а глузд віддінки сірого рахує
ти можеш йти, всіх зваб не боючись
бо хтось на небі кожен крок чатує
впадай в оману, може ця любов
його зухвалого торкнеться серця
вдихни світанок, коли навіть знов
шипи... а світло... посміхнеться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705760
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Як тяжко нести
Кохання таємницю.
Від людських очей
Ховаюся невміло.
Однак, всі бачать.
*
Норовистий кінь
Не кориться вуздечці.
Почуття моє
Не втримаю у серці-
Коханням вибухаю.
*
На хвилю хвиля –
Припливу поцілунок.
Ніжність почуття.
Думки услід за серцем
До любої все линуть.
*
Буває людям
То весело, то сумно.
Лише у мене
З очей потоки линуть –
Від сліз не просихаю.
*
Не спинити сліз:
Я надто слабкодухий…
Коханням вбитий.
Бо полюбив жорстоку
Й несила розлюбити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705741
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Наслухаюся.
Можливо слово ніжне
крізь ніч хтось скаже.
Самотньому лиш вітер
Сумні пісні співає.
*
Слізьми вмиваюсь.
Біжать гіркі потоки
Вітрам назустріч.
Якщо спитають – скажу:
Дощик весняний змочив.
*
Наснився милий.
Прийшов у сон. Не знала,
Що то лиш сон був.
було не прокидатись,
Та й з ним навік лишатись.
*
Якби можливо
Серцями помінятись –
Своє віддав би.
Тоді відчула хай би,
Як я її кохаю.
*
Марно кохати
Ту, що тебе не любить.
Безглуздий намір.
Так само, як писати
Пальцем букви по воді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705620
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Я против оков в острогах...
Я против тюремной тиши...
Но счастлив идти по дорогам
В плену и оковах любви !!!
Я против войн, катаклизмов...
Я против разборок в крови...
Но сам всегда и с харизмой
Готов отстоять честь любви !!!
Я против двоякости фразы...
Я против правды во лжи...
Но нет выше награды
Молчанья с дыханьем любви !
© Семён Кацыв. 9.12.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705615
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Я пам"ятаю - випав перший сніг,
Зима на казку світ перетворила!
А я до тебе йшла - не чула ніг,
І за спиною виростали крила!
В вечірнім небі сходила зоря,
Іскринки попід ноги розсипала.
Здавалось, що раділа вся земля,
Коли тобі я про любов співала!
...Минає все... і ті щасливі дні
У спогадах давно я зберігаю...
Все більше з часом віриться мені,
Що ми були - за п"ять хвилин до раю!..
Та не зуміли, чи не спромоглись...
Жар-птиця наша в безвість відлетіла,
Дороги наші більше не зійшлись,
А може доля того не схотіла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705601
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016
Завірюха снігом в вікна цілу ніч жбурля,
А під ранок раптом стихла — спатоньки лягла.
Всі дороги і стежинки снігом занесло
І тобі мою хатинку не знайти було.
Річки береги високі за ніч сніг зрівняв,
Ювелір-мороз шибки мереживом заткав.
Хочеться мені, щоб швидше стежку ти знайшов,
А я в грубу, щоб зігрівся, ще підкину дров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705490
дата надходження 08.12.2016
дата закладки 08.12.2016
Живу до нині,
Бо ти пообіцяла
Зустрітись знову.
Надходить вечір. Прийдеш,
Чи слово твоє – вітер?
*
Мрією живу.
Та доки жити буду,
Мріючи ось так?
Якщо не прийдеш нині –
Помру і мрія зникне.
*
Якби ж то зміг я
Сяйвом місячним стати.
Тоді б усю ніч
Дівочі карі очі
Дивилися б на мене.
*
Нема надії.
Взаємністю не тішить
Байдужий погляд.
Душа моя з розпуки
За вітром полетіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705067
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 06.12.2016
є миті поетичніші поезій:
дахи цілує найтихіший сніг,
рука руки шукає обережно,
коли порушити мовчання гріх
залишені удвох у епіцентрі чуда,
"спасибі, Боже, що ми досі є,
за те, що несказанне б'ється в грудях,
за те найочевидніше: живем,
за те, що вчора й завтра не існує,
що час в гіллі принишклому заснув,
що магія проста, як найніжніше руно,
ще де-не-де не втратила вагу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703908
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Чомусь вже вкотре хочеться весни
З її диханням, пахощами, цвітом,
Таким легким, привітним, теплим вітром,
З букетом мрій й бажанням знову йти
На зустріч щастю, в пошуках свободи,
Поміж садів розбудженої вроди,
Де в переливах чути ніжний спів
Пташиних зграй, де радість щиро квітне,
Зігрівшись променем дорогою до літа,
Забувши прикрощі холодної зими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703499
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 29.11.2016
то скільки ще не вписано імен
в скрижалі обеліски пантеони
тих відчайдухів що вели мільйони
яких накрили саваном знамен?
як звали їх?
ні вулиць ані площ
вони пішли.
незнані невідомі
коли ж загасне свічка в їхнім домі
то вилізуть на сцени хоч-не-хоч
фальшиві блазні голі королі
пройдисвіти "месії" моісеї"
справлятимуть річниці-ювілеї...
а десь герої гнитимуть в землі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702167
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 22.11.2016
(із циклу "Острови моєї пам'яті).
Мешканцям нашого селища таки пощастило зі сто-матологом. Особливо нам, дітям. Похід до «найстрашнішо-го» лікаря зазвичай перетворювався на веселу пригоду.
Цей симпатичний, інтелігентного вигляду чоловік, Яків Баглай, був і дантистом і артистом «від Бога».
Іскрометний гумор його лився на переляканих паціє-нтів благодатним дощем, так що і не помітиш , заливаючись реготом, коли того набридлого зуба вже і видалено!
А ті його імпровізовані побрехеньки ще довго гуляли селищем, з часом, перетворюючись на безсмертні анекдоти. Як ось цей, наприклад:
У післявоєнні роки предмети першої необхідності були у нас тотальним дефіцитом. Сільська кооперація про-давала їх іноді, в обмін на сільськогосподарську продукцію.
Одного разу, у нашому районному універмазі «вики-нули» на прилавок страшенно дефіцитний товар – бавовняні чоловічі шкарпетки.
Якраз на той час, до універмагу нагодився і Яків Баг-лай. Побачивши шкарпетки, кумедно протер очі, знявши окуляри:
-Ти диви! Шкарпетки лежать собі і ніхто їх не хапає! Чи це мені сниться?
Сповнена почуття власної значущості, дебела прода-вщиця процідила крізь зуби зухвало:
-Шкарпетки – тільки на яйця!
Але ж це був Яків Баглай! Він миттєво видав свій черговий безсмертний «перл»:
-Та невже? От біда! А мені ж треба – на ноги!
Всі присутні так і покотилися від сміху. А ображена «королева» прилавку, почервонівши від злості, засичала:
-Ну й хам! А ще в окулярах!
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701113
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 20.11.2016
Кто-то пишет: - Как ты? Где ты?
Я оставлю без ответа.
Я игнорю. Меня нету.
Я ушла из интернета.
Только слёзы режут болью
По моим глубоким ранам.
Только память сыплет солью,
Не давая жить обманом.
Кровь в висках мне бьёт аккорды
По душевным хрупким струнам,
Разгоняя по аорте
Неприкаянные думы.
И минорные ноктюрны
С реквиемом вперемешку
Вьют циклично увертюры
В бедном сердце вновь без спешки.
И опять, опять по кругу…
Горем радость запиваю…
Как сказать об этом другу?..
- Всё в порядке…
Я – живая…
2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700864
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016
Вийдеш у двір, а довкола вершково-зефірно!
Канула осінь у лету – і жодних ознак…
Свіжість морозну природа вливає підшкірно,
Мов по краплині міцну чорну каву й коньяк…
Крутиться світ, посміхаючись, мружиш повіки,
Дух запирає стерильна густа білизна!..
Ця неймовірна зима, як віднайдені ліки,
Щось ворухнула в тобі – й зазвучала струна
Після тривалої тиші й вологих туманів,
Прілого листя і сивої дратви дощу!..
М’ятно-вершковою пінкою тане в гортані
Чисте повітря, впиваюся ним досхочу!
І розумію, як мало потрібно для щастя:
Білої тиші в душі поміж вітру і злив
І розуміння того, що усе тобі вдасться,
Адже зима – це пора для очищення й див…
Чаю гаряче горнятко і вовняні капці,
Ніжних зимових картинок у стрічці новин,
І за вікном – дивовижно легких декорацій,
Ніби вершковий зефір на прилавках вітрин...
[img]https://pp.vk.me/c837726/v837726864/a7f3/pYOtnXWx0IQ.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700691
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
(навіяне)
Не білосніжним черемшини цвітом
встелили наречені шлюбне ліжко,
в обіймах ночі маками розквітло
кохання чисте, пристрасно і ніжно…
Вогнем пекельним у вогні горіли,
в одне злилися різні дві стихії,
злітали в небо, від утоми мліли,
і згодом разом поринали в мрії…
Її цнотливість - на щоках рум’янцем,
вуста - тендітні пелюстки троянди,
самотній місяць виглядав вигнанцем,
горіли зорі в небі, як гірлянди…
Аж до світанку в лагідній лагуні
тримав в обіймах чоловік кохану,
вітрила вітер напинав на шхуні,
і кликав на простори океану…
Ця ніч кохання – справжня насолода,
їх розбудила вранці сонця злива,
засяяла в промінні її врода,
вуста прошепотіли – «Я щаслива!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700208
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016
В очах твоїх погляд, в якому безкрая весна;
Вуста - маків цвіту пелюстки палкі, наче літо;
У дотиках - ніжність, якої ще досі не знав.
Моєму єству в їх полоні так солодко тліти.
Гра сонця і шовку у безлічі тихих вистав:
В цілованих осінню пасмах рудого волосся.
Якби мені вітром на віки залишитись там,
Розлук пізнавать із тобою би не довелося...
Якби мені вітром... А я всього-на-всього - сніг.
Втрачаю себе у коханні, в гарячих долонях.
Тримаєш так міцно мене у обіймах своїх...
Згасаючим блиском сльози я стікаю по скронях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700152
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 13.11.2016
[b][i][color="#8c00ff"]Врочисто пахне ладаном осінній дим,
Опалим листом - всі недавні мрії.
І вечір , весь у спогадах , стає святим,
І смуток ... знов сльозинкою на вії.
Благословенною нехай буде ця мить,
Що в памяті навіки слід лишає.
Бо ми ж безсилі час спинити , хай біжить...
Усе іде , але не все минає.
І ніжно , вимовлене , пошепки ім"я,
(Нехай ніхто не чує і не бачить)
З тобою , неподільна , радосте моя,
Моє серденько і сміється й плаче.
Тож нехай пахне ладаном осінній дим,
Я Небесам подякую за все Святим.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698470
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 04.11.2016
Пробач мене, осінь, що я покохав не тебе,
До тебе мої почуття, як завжди полохливі,
Мене не з тобою життя воєдино веде,
І я не з тобою, миленька, сьогодні щасливий.
Не треба пускати на очі вечірні дощі,
І сипати золото-листя до втомлених ніг,
Пробач, не з тобою так солодко й вільно в душі,
І що не з тобою у мене любовний нічліг.
Не треба мені твого золота, срібла і бронзи,
Бо щастя моє не кодоване в цінних металах,
І я не з тобою стаю у взаємності воду,
Щоб в ній освятити своє неймовірне кохання.
Гаси своє полум'я жовто-червоних жоржин,
Пускай норовливі дощі, не боюся нічого.
У цьому зрадливому світі я вже не один,
Я маю кохання, доньку і всесильного Бога.
Не сій своє листя на мене з якоюсь метою,
До тебе мої почуття назавжди обнулились,
Безмежно взаємний в коханні, але не з тобою,
І вперше в своєму житті неймовірно щасливий.
12. 10. 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697521
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 30.10.2016
привет
...о чем мне тебе рассказать, чужой, хороший?..
Разве о том,что город сегодня сер, как ослиная шкурка?
И солнце еще не седлало лошади...
И где-то гулко
падают капли воды из желобов водосточных...
Город немного простужен, и потому наверно
- печален очень.
И что седые ветра восседают на крышах,
дрожа от холода,
свесив длинные узкие ноги
в носках мохнатых.
Что птицы свои покидают деревья,
остывшие гнезда и чьи-то головы, а где то выше -
кто-то на рваное мокрое небо
лепит заплаты.
О том ,что у прохожих - замерзших,
скукоженных - такие забавные
лица...
Что мир продолжает кружится-
независимо -
вместе мы, или уже - безнадежно нет.
И нежность - невыносима, хотя - бессмысленна...
И, слава богу, что почта "виснет"...
Привет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Это даже не флирт,
Это может быть скрытый мой страх –
Плата счастьем за мир,
Зашифрованный в Ваших руках.
Это просто игра,
Но в слепую не выиграть Вам –
И чего я ждала,
Напиваясь страданием в хлам?
Не старайтесь понять,
Мне б всего скоротать вечерок –
Что-то в жизни сменить,
Не пуская любовь на порог.
Да и нету любви
Всю изгнали из жизни давно.
Где-то в серой пыли
Схоронили её,
Пьём вино –
Нету больше обид –
И осталась зола от костра…
И уже не болит
Там, где сердце стучало вчера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696239
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016
У кожного життя – своя Весна,
яка до зір на крилах підіймає,
і Осінь... Нам нагадує вона,
що в цім житті короткім все минає.
Між ними, мов казковий карнавал,
п'янить вином жарке, жагуче Літо –
кохання... Та, на жаль, не вічний бал,
за щастя доля вимагає мито.
І вже дарує гіркоту хвилин –
ваш милий задивився на молодшу,
хоч ви, неначе ягідки калин,
з морозу стали тільки більш солодші.
Радіймо осені своїй. І хоч
з холодним листопадним вуаяжем,
та ще далеко нам до потороч,
яким зима на душу снігом ляже.
Кохай, якщо в осінній часоплин
іще звучить дуетом ваша пісня,
і небо не розсік лелечий клин
на те, що мали "до"... і стане "після"...
18.10.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695205
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 18.10.2016
Розбуди мене, будь ласка, на світанку,
Ніжним поцілунком розбуди.
Хороше в обіймах твоїх зранку -
Вихідний і на роботу нам не йти.
Сонячні промінчики ласкаво
(Хто ж їх розбудив? Напевно день!)
Вле́тіли в кімнату - ще й немало,
Пташка за вікном співа пісень.
Поп'ємо ми кави у альтанці,
Разом проведемо час.
Хороше весною рано-вранці,
Музика її звучить для нас.
2016
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
Україна, м. Хмельницький.
© Copyright: Светлана Маярчак Крыжановская, 2016
Свидетельство о публикации №116101507508
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694538
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 16.10.2016
Ти не бентежся, йди куди ідеш,
Не оглядайся: хто пильнує вслід.
Людська цікавість, знай, не має меж,
Хтось допоможе, хтось – штовхне у брід,
Хтось нас жаліє, хтось – радіє з бід.
А ти терпи, і будь як крижана,
Рівніше спину, рота - на замок.
І хай шепочуть: « дика, навісна …»
Твердим, як скеля, буде кожен крок.
Молись до Бога, неба та зірок!
Дивись у вічі, - там побачиш суть:
Душевну щирість, чи лукаве дно.
Слова брехливі ранять, не спасуть,
Як не рятує від проблем вино,
Наш біль лиш нам в душі нести дано.
А ти забудь тривоги, смуток, злість,
Шануй себе й цю неповторну мить.
Людина в світі цьому тільки гість…
Живи! Радій! Лети, як птах летить
У вись!... До мрій своїх, в небес блакить!
06.10.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692879
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 07.10.2016
Не озираючись...
Вперед, лише вперед,
хай як кортить
і шия ниє млосно.
Світ став гірким,
А вчора був ще мед
І рішення я прийняла
сама... Одноголосно...
Не озираючись...
Іти в густий туман.
У невідоме,
Хоч воно лякає.
Та краще так,
Ніж той самообман,
Що в цьому вимірі
мене чекає...
Не озираючись...
Для того кара є,
Хто крутить головою.
Стовпом із солі,
Кажуть він стає...
А в мене сіль на віях,
на губах... Та все ж
Я залишаюся живою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692820
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 07.10.2016
П’ю воду зі струмочка я чисту і прозору,
бреду вперед полями, тримаючи опору
чудесну і надійну, із гілочки ліщини,
що на собі тримала гніздо м’яке пташине.
Так дні свої проводжу, засмагла й неслухняна,
навкруг травистий килим, тендітний і духмяний.
Їм ягідок суничних наливчаті краплини,
або шукаю грона пахучої малини.
Гарячим ароматом лугів дозрілих росних
просякнуте все тіло. Мої розкішні коси,
розпущені, лиш сонцем і запахом повиті,
в них запах сіна, м’яти, шавлії, цвіту в житі.
Я вільна і весела, красу і юність маю –
могла б такою бути богиня урожаю!
Безгрішна мов Діана
топчу я росні трави, родившись вранці рано!
Juana de Ibarbourou
Salvaje
Bebo el agua limpia y clara del arroyo
y vago por los campos teniendo por apoyo
un gajo de algarrobo liso, fuerte y pulido
que en sus ramas sostuvo la dulzura de un nido.
Así paso los días, morena y descuidada,
sobre la suave alfombra de la grama aromada.
Comiendo de la carne jugosa de las fresas
o en busca de fragantes racimos de frambuesas.
Mi cuerpo está impregnado del aroma ardoroso
de los pastos maduros. Mi cabello sombroso
esparce, al destrenzarlo, olor a sol y a heno,
a savia, a yerbabuena y a flores de centeno.
¡Soy libre, sana, alegre, juvenil y morena,
cual si fuera la diosa del trigo y de la avena!
¡Soy casta como Diana
y huelo a hierba clara nacida en la mañana!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692673
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 06.10.2016
В продолжение темы Осени. Женщинам родившимся Осенью.
Женщина-Осень
Есть женщины, родившиеся летом,
Есть женщины, рожденные зимой,
Весной родившиеся, греют солнца светом,
И есть пришедшие в мир осенью златой.
Они прекрасны, как прекрасна Осень,
В них собраны все краски октября,
И мы у них порой забвения просим,
Нам видно Осень подарила их не зря.
В листве багряной заблудившись где-то,
Прохладой, подгоняя нас с утра,
Как чудо к нам приходит Бабье лето,
Прекрасная осенняя пора.
Прекрасней всех осенний дар природы,
Женщина-Осень в кроне золотой,
Будь счастлива!
Пусть обойдут тебя невзгоды!
Мы просто очарованы тобой.
Можно читать любой родившейся в осенние месяцы женщине.
Счастья и Любви вам милые дамы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692670
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016
Через зарослі диких ожин і глоду.
Заберуся туди, де немає стежини
У глимеї, де холодно без одежини,
Щоб душа не померла від голоду.
Буду дихати потоком гірського вітру,
Розмовлятиму уже тільки сам з собою.
Підставлю долоні до сонця, і зітру
Всю втому з душі листочками звіробою.
Ляжу в трави, тіло звикне до затишку,
Скрипучі дерева будуть музику грати.
Буду вмирати від кисневого надлишку
Буду душу заблудлу спасати від страти.
Притулюся ввесь до замшілого каменю,
Давнього, вічного і ще невблаганного.
З блискавиці візьму в жменю трохи пламеню,
І запалю своє серце ще раз, заново.
2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692658
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016
[youtube]https://youtu.be/D47TuqBKth8
[/youtube]
Запалила ніч зорі на небі,
у гаю закричали сичі.
Пригортаюся знову до тебе
в мерехтливому світлі свічі.
Відчуваю твої сильні руки,
у п'янкому чеканні тремчу.
Тінь гойдається в пристрасних рухах,
знов до раю з тобою лечу.
Ти даруєш жагучі цілунки,
а натомість, бажаю тебе.
Ніч малює з зірок візерунки
і до себе в обійми несе.
Догоряє свіча, ніби бранка,
згасло світло небесних світил.
Ми кохались з тобою до ранку,
ти любив, як ніхто не любив!
17.04.2013 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419202
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 02.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.10.2016
Золотими нитками гаптує бурштинова осінь.
Розмальовує листя у жовто-гарячі тони.
Задивляються ружі в небесну, осяяну просинь.
Бідолашні не знають, що скоро грядуть холоди.
Ще цвітуть чорнобривці, овіяні чарами вітру.
Мов гарячі жаринки, ще гріють дбайливо теплом.
Посилають цілунки з короткого, спраглого літа,
Що мигцем відшуміло і збігло веселим струмком.
Нахилила калина, обтяжені гронами, віти,
Пригадавши пташиний, утішливий спів навесні.
Павутинням сріблястим і сумом ефірним сповита,
Поступово вплітає у шати тони золоті.
Розфарбована осінь, окрилена бабиним літом,
В'яже килим квітковий і стелить його по землі.
Хризантеми і айстри, барвистої осені діти,
Прикрашають останні, теплом замережені, дні.
Незабаром згадає права чародійка примхлива.
Сірі брови насупить, пролившись, похмурим дощем.
Зашумить падолистом, замжичить сльозою журливо,
Поселивши в душі невимовно-пронизливий щем.
Згодом знов посилатиме радо від сонця привіти.
То обнявшись з вітриськом, кружлятиме з ним в унісон.
Аж допоки не зірве останні пелюсточки з квітів
І земля врешті-решт не порине в замріяний сон.
Їй насняться, напевно, тендітні, лісні первоцвіти,
Що проб'ються тихцем крізь холодні, колючі сніги.
І вона знов зустріне весну і смарагдове літо,
Де пригріє теплом, поки знов не скують холоди.
16.09.2014 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523822
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 02.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.10.2016
Зійшлись дощі у жовтні,
Такі незвичні, жовті.
У сонячних сплетіннях
Світилися промінням.
Під монотонну ноту
Влились у позолоту
Осіннього ландшафту —
Тихенько, без азарту.
Приховані у листі,
Блищали у намисті
Намоклі павутини —
Розвішені гардини.
Усміхнений гарбузик
Підставив свій картузик,
Ловив краплинки світлі
У теплому повітрі.
Впивались без віддачі
Осінні дні ледачі
І поплили струмками
З багряними листками.
29/09/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691773
дата надходження 01.10.2016
дата закладки 01.10.2016
[img]http://imagine.pics/images/514/thumb-51468.jpg[/img]
Кілька відсотків вересня – зовсім трохи,
Щоб передати жо́втневі естафету.
Осінь – розкішна жінка у стилі бохо,
Є в ній щось від художника і поета.
Жовтогарячі крони та ірокези
Стримано-строгих сосен на видноколі…
Липне багряне листя, немов компреси,
До асфальтівок і залізничних колій.
Світла пора богемності, блиску й шарму,
Теплих відтінків золота, бронзи й міді!..
Осінь – подвійна доза натхнення в карму,
Вогкість ранкова й затишок пообідній.
В лісі – густі молока грибних туманів,
А поміж тим – сріблясте тороччя зливи…
По тротуарі трюфелями каштанів
Вітер-пісняр вистукує щось грайливе.
Кілька відсотків вересня – трішки-трішки…
Поки помірний градус тримає осінь,
Хочеться вийти з дому й пройтися пішки –
Просто наосліп…
[img]http://img1.picturescafe.com/pc/goodbye-september/goodbye-september_003.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691757
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 01.10.2016
Мов сльози, листя сиплячи додолу,
сумує липка, хилячись до сну,
що доля змусить голу й захололу,
в замерзлих снах чекати на весну.
Я пригорнулася до неї тихо,
її жура – це мій таємний біль:
– Втрачаєш ти красу – хіба то лихо?
Це ж ненадовго, бо весняний хміль
заграє в соці, розбудивши вітки,
ти забуяєш краще, ніж була.
Моя ж краса розтанула навіки,
зів'яла, відспівала, відцвіла.
І з кожною весною ми нарі́зно
чекатимемо неминучих змін:
до мене – старість підступає грізно,
тебе ж ще довго не торкнеться тлін.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691448
дата надходження 29.09.2016
дата закладки 30.09.2016
Когда ты сам себе не враг,
то ты не скатишься в овраг,
где гниль зловонного болота
и ожидает жертву кто-то.
На Бога, друг не уповай,
себе дорогу пролагай,
но не в ущерб другим, конечно
Во всём всегда будь человечным!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689292
дата надходження 17.09.2016
дата закладки 17.09.2016
Червоним маком квітне кров – жива водиця,
Доріжка місячна на плесі золотиться
Криваві хмари за вікном у надвечір’ї -
Солодким маревом ти прилетів у мої мрії…
Твої обійми ніжні, ніби шаль шовкова,
Як вітру шепіт, стишена твоя розмова,
Ліанами сплелися до світанку щільно,
І музика душі і тіла - нероздільна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689103
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 17.09.2016
Награє на еоловій арфі вітрець-віртуоз,
(Поринаю у світ медитації плавно... піано...)
Трішки сонця - у душу, хмарини зловісності -повз,
Оминаю тривоги свої - непримітні капкани.
Упірнаю метеликом світлим у магію трав,
Огортає-п'янить пеленою затишшя меліса...
Чуєш, віро моя, пошматовані крила розправ!
Безнадіє, нашкодила вдосталь уже! йди до біса!
Незрівнянна мелодія - витвір умілих майстрів -
Цінний лік від нудьги, еліксир від сердечних порізів.
Затихають жалі... Грає музика вічних вітрів...
Слухай, друже, її... Релаксуй, як і я!
...Take it easy...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689089
дата надходження 16.09.2016
дата закладки 16.09.2016
Чи то й справді задумано Богом,
Чи циганські так склалися карти,
Що зібрався в далеку дорогу,
Не шкодуйте за мною, не варто.
Я прожив, ніби солодом дихав,
Був хмільний від життя та кохання.
Гучно жив, а піти хочу тихо –
Усміхаючись і без ридання.
Називався улюбленцем Бога
І, бувало, хапав за рукАви
Сивочолого діда – СамОго,
Просто так, лише ради забави.
Дід і гнівався, награно-гучно,
Та давав мені жменями фарту,
Я й забув, що все в світі минуще,
Та… Трикляті циганськії карти!
Чи і зараз, ворожко смаглява,
Ти всміхаєшся золотозубо?
Чи спочила у Бозі, лукава,
Напророчивши зваби та згуби?
Твої пальці пірнали, гадалко,
У хрустку паперову колоду,
В ній хрестові й пікОві весталки
Обіцяли п’янкі насолоди…
Все було – і чорняві смаглявки,
Блеф із Богом на гострому лезі…
Ти тоді не збрехала, гадалко,
Що там далі у тебе на черзі?
Все збулОся, із цукром та з перцем,
Що задумалось в Божім чертозі…
Ще одне – з розпанАханим серцем
Помирати при битій дорозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688205
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 13.09.2016
Пронизує музика... вабить магічний спів,
у серці нуртують знову баси гітарні.
Ти влив мені в душу акорди своїх вітрів...
І ми летимо, під нами – міські кав'ярні.
Напоєна жаром, палає безмежна вись,
кладу свій маленький світ на твої рамена.
Ми – два напівсяйва, що в сонце одне злились,
ти жив у мені, ти був від початку в генах.
А що буде потім? – до краю? дотла? без меж?
Нашле Вій страхи чи Хорс неземну пожежу?
Щоб маки цвіли... і волошки в очах – простеж,
окрилюй мене, бо я вся тобі належу!
29.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675097
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 06.09.2016
О, юна діво - бранко перемог,
Звитяжнице без милості і ласки!
Іду на Ви, готуйся до облог
Цьогораз не уникнути поразки!
Пручайся, боронися щоєсил
Іду на штурм, ламаю оборону
О, діво первородної краси,
Готуйся до солодкого полону!
Та лиш цілунок губи обпече -
Стаю безсилим я перед Тобою
О, діво чар невинності очей -
Страшна і небезпечна Твоя зброя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687843
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 05.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2016
Малий Мирон шукає в небі броду,
Лоскоче п'яти прохолодне дно.
Лискучий промінь, стрибаючи в воду,
Лишив у хмарі діркою вікно.
І все довкола радісне і дивне:
Роса і вітер, зілля й горобці.
А десь громи, і блискавки, і зливи,
Хрести стежок, провалля манівців.
Майнула сойка, розкроївши простір,
Відкривши таїну прийдешніх днів:
Мироне, слово виросте із брості –
Найбільше, наймогутніше із див, -
Прозріє Дух, розіб'є темні мури,
Хоча і сам не палець – душу! - в кров.
Залишаться не взутими котурни.
Зречеться тричі явлена Любов…
Малий Мирон простує денцем неба
(а навкруги ромен і благодать)
На мамин поклик. Все іде як треба.
Мирону в серпні буде тільки п'ять…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686084
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 27.08.2016
А він побачив, що я плачу.
- Будь сильною! Тримайсь! Тримайся.
Не вірила: він же незрячий.
А композитор: - Не здавайся!
Не розкисай. Потрібно жити.
Ось зараз пісню я заграю…
І задзвеніло в полі жито,
Акордів закружляла зграя.
Вони дитинно так раділи,
Баян і зойкав, і зітхав.
В душі моїй світання зріло,
Бо композитор щиро грав.
І приязно всміхались звуки,
Засяяв промінь, і не згас.
Бо він баяна взяв у руки,
Зробив він серце зрячим враз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685345
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 26.08.2016
Соняхом в полі повернусь до тебе. Пече!
Знову проміння випалює сльози солоні.
Сонячний диск так безжально за обрій втече.
Тягну крізь простір у відчаї листя-долоні.
Маком у травах висвічую твоє тепло.
Бджолами жадібне літо спиває до краплі
Цвіт і красу, все, що снилося нам, що було
В днях жарких любощів... Де оті квіти? -Зачахлі.
Я ж незабудкою в зелені цій загублюсь.
Гнучко до ніг тобі вистелюсь темним барвінком.
Я тобі веснами, росами, ранком проллюсь!
..Посеред осені... Лиш не картайсь більше - звідки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684848
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 25.08.2016
І проїхався небом
на сірому віслюкові
перемерзлий, намоклий,
застуджений Сірий День
понад містом, де тісно
сплелися вірШІ і колії.
І так хрипко заводила
втома своїх пісень
за копійку... За гривеньку
в мокрому капелюсі
серед сірих калюж,
що не мають ніколи
дна...
Де простим олівцем -
на коробці з якогось пупса -
розмокав під дощем
телефонного номер пульса
і чиєсь "Подзвони...
Замерзаю...Твоя Весна."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572676
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 24.08.2016
Якби ти лишився арт-дилером, або став поважним теологом,
Якби одружився з Марго вуха твої б уціліли,
Дитячі долоні втерли би сльози на рудих щоках,
Привчили до компромісів між контрастами
Замість занурення в невидимий усіма космос
Енергетичних полів і пульсуючих електронів,
Замість виписування кожного атома дихання вечора
І кожної краплі мигдалевоквіткового меду,
Замість пристайності крукових крил з хвилюванням пшениці й неба,
Дякую, попередив.
Якби ж не гукав:
- Пірнайте душею між соняхових суцвіть!
Якби ж тебе звали Дайте …
Але тебе звали Беріть
ілюстрація звідси:http://ermake.ru/risuem-peyzazh-plastilinom-plastilinovyy-peyzazh-master-klassy-d/plastilinovaya-zhivopis-osen-master-klassy-dlya-detey/novyy-tovar-2
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685428
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 24.08.2016
Повечерявши як слід,
Випивши чарчину,
Згадав юність свою дід
І свою дівчину...
-" Чуєш, бабо ти була
Гарною такою,
Хлопці з усього села
Сохли за тобою,
А як я тебе чекав
На морозі лютім,
Як я мерзнув, виглядав,
Як таке забути !
Як тебе я обіймав,
А як ти пручалась...
Чуєш, бабо я згадав,
Як же ми кохались...
Давай, бабо, як тоді
Підем погуляєм,
Начебто ми молоді -
Юність пригадаєм.
Тож виходь за мною вслід,
Я буду чекати..."
Кожуха накинув дід
І почовгав з хати.
Дід з годину простояв
В саду біля вишні,
Та даремно він чекав,
Баба і не вийшла...
Дід до хати і кричить:
" Чому обдурила ?"
Баба каже із печі:
" Мамка не пустила !"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685043
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 22.08.2016
О, льоне, дозрій, щоб зіткать полотна
на постіль для ліжка, де вільно засне
мій милий, що прийде ось-ось до мене!
(Він має вернутись, як буде весна).
Трояндо, бутон розгорни тісно звитий!
Відкрий у кімнаті флакон свій багатий,
згусти кольори і збери аромати,
для нього усе, бо він буде тут жити.
Я путами ноги скую золотими,
надіну найлегші сталеві окови,
наказ я дала ковалеві Любові
зробити йому їх навік чарівними.
Посіяла мак у саду я незримо,
щоб він не згадав більш стежки із путями!
Ти, втомо, тяжі його звий до нестями.
Ти, ніжносте, ляж, наче пес, під дверима.
Juana de Ibarbourou
La espera
¡Oh lino, madura, que quiero tejer
sábanas del lecho donde dormirá
mi amante, que pronto, pronto tornará
(Con la primavera tiene que volver.)
¡Oh rosa, tu prieto capullo despliega!
Has de ser el pomo que arome su estancia.
Concreta colores, recoge fragancia,
dilata tus poros, que mi amante llega.
Trabaré con grillo de oro sus piernas,
cadenas livianas del más limpio acero,
encargué con prisa, con prisa al herrero
Amor, que las hace brillantes y eternas.
Y sembré amapolas en toda la huerta.
¡Que nunca recuerde caminos ni sendas!
Fatiga: en sus nervios aprieta tus vendas.
Molicie: sé el perro que guarde la puerta.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684846
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 21.08.2016
Зачитали серця до дір,
Самоспалені ми в ілюзіях.
Та не в моді давно Шекспір,
І коханок не кличуть музами.
Я ламала себе й перо,
Та в минуле немає потягу.
Віршовірус проник у кров,
Лихоманять словесні протяги.
Ти в моїх віршоснах лиш гість,
Захмелілий від грішних дотиків.
Та повір хоч у всіх богів,
Не врятуєш від рим-наркотиків.
Темні вулиці наших мрій
Полонили сумні процесії.
Змієм-терном крізь нас проріс
Цей найбільший обман – поезія…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684627
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 20.08.2016
Достиглі врожаї збирає осінь
В полях душі, в садах моєї долі.
Хоч манить світлом ще небесна просинь,
Осіння заметіль на видноколі…
Ще айстри квітнуть в затишку садів,
Ще ранок кличе у погожу днину…
Я так не хочу сивих холодів,
Бо просить серце ще тепла дитинно.
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
Ледь чути весен невгамовний сміх,
Що губиться у тиші падолисту.
І тішить день краса пісень твоїх,
Де крізь багрянець світ стає барвистим.
У безміри століть злітає час,
Пожовклим листям опадають миті…
І цей сумний осінній тихий вальс
Знов нагадає про роки прожиті…
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684606
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 19.08.2016
Про книгу «Право на дорогу»
Коли я купую книгу, то не керуюся «розпіареністю» її автора. Я гортаю її, побіжно вихоплюючи абзаци на різних сторінках. Коли вони, ті абзаци, мене зачіпають, купую книгу. Цей спосіб свій я називаю « Із перших, своїх рук».
Мені приємно, наче імпресіоністу, довіряти своїм відчуттям. І коли, прочитавши книгу, пишу про неї, то й передаю лише перше враження, яке справило на мене її читання. Бо вважаю, що саме перше враження – не затьмарене ще нічиїм втручанням, адже склалося воно без усілякого стороннього впливу… Окрім, звісна річ, самого автора книги.
Я радий, що прочитав цю книгу. Її автору Олександру Апалькову вдалося виписати тексти такою мовою, яка годиться для прочитання й простим людям, й інтелектуалам.
Ось невеличкий уривок із новели «Примара»:
…Лесьчина енергія рвалася з неї. Тому вона й була надто нетерпляча.
Ми не йшли — бігли.
Леська дивилась кудись, поза цей світ.
Вона не хотіла марнувати жодної години свого життя. Не збиралася втрачати й хвилини жаги своїх почуттів. Ні за яких умов.
— Хочу тут, — зупинилась вона біля лавочки, за якимось парканом.
— А чому не в церкві, — зніяковів я, — або у трамваї?
— Несила терпіти, — квапливо розстібала вона сорочку, — тут і зараз!
Так починаються, — встиг подумати я, — конфлікти. Але слухняно присів. Леська вп‘ялася цілунком. І я поплив. Поза хмари, поза світи, поза життя. Мені стала байдужою і мораль, і колотнеча людська, десь там за парканом.
— Заспокойся, — шепотіла вона, — тут ніхто не звертає уваги на щось стороннє. Місто Лева вимагає поживи. Його треба нагодувати. Хліба та видовищ, пам‘ятаєш? От ми і є видовища. Примари.
За парканом бетонні щогли держали важкінь товстих проводів. З них проскакували іскри, коли проходив трамвай.
Здригалася земля.
Я держав Леську навсхил…
До книги автор долучив двадцять п`ять творів. Вони, різножанрові, дуже різні –
втім їх об`єднює актуальність та, як не дивно це здаватиметься, універсальність. Це не лише тексти певного постмодернового ґатунку, а й твори, що дихають реальністю. Ще універсальними можна назвати твори у тому смислі, що в них йдеться про ситуації, в яких опиняються герої, хай то будуть нариси чи новели, та почуття однаково притаманні усім нам. А головне – в книжці править любов. Форми вияву цієї любові чи не у всіх її значеннях.
Передмову до книги написано видатним драматургом Анатолієм Кримом. Післямову – знаним прозаїком Володимиром Єременком та поеткою Маргаритою Шеверногою.
Отаку книгу я купив минулого тижня.
Читав сам і раджу іншим!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684555
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 19.08.2016
У несчастья и счастья одни двери - образ духовной культуры веков...
Мудрые ищут ошибки в себе, а безумцы в других.
Нет плохих мыслей - нет и безумных поступков...
https://www.youtube.com/watch?v=K1qFpKcLK8w&feature=youtu.be
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683978
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 16.08.2016
У несчастья и счастья одни двери - образ духовной культуры веков...
Мудрые ищут ошибки в себе, а безумцы в других.
Нет плохих мыслей - нет и безумных поступков...
https://www.youtube.com/watch?v=K1qFpKcLK8w&feature=youtu.be
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683978
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Таврований музою, скований квітами, йду,
Невільник натхнення свого і зеленого лісу,
На таці посрібленій в дар своє серце несу,
Наповнене духом холодної м’яти й меліси.
Навколо незримі сильфіди заводять танок,
Шепочуть своє щось, про небо блакитне і вітер,
Повільно бреду між колючих соснових голок,
Де мавки розсипали вилитий з вереску бісер.
Ковточок зроблю з джерела красномовства один,
Вдихну в повні груди отруту солодку озону,
В кущах наберу цілий жмуток наляканих рим -
Мені не втекти вже з цього чарівного полону.
Коли ж піде муза й натхнення п’янке забере,
Отримаю хвильку омріяну тиші й спокою,
Але знов тортури голодна душа обере,
Збиратиме слово, щоб лилось гірською рікою…
Залізні кайдани зламати нелегко, але
Ланцюг із ромашки порвати насправді складніше:
Закохане в рими палаюче серце моє,
Вростатиме в землю корінням все глибше й сильніше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683932
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Таврований музою, скований квітами, йду,
Невільник натхнення свого і зеленого лісу,
На таці посрібленій в дар своє серце несу,
Наповнене духом холодної м’яти й меліси.
Навколо незримі сильфіди заводять танок,
Шепочуть своє щось, про небо блакитне і вітер,
Повільно бреду між колючих соснових голок,
Де мавки розсипали вилитий з вереску бісер.
Ковточок зроблю з джерела красномовства один,
Вдихну в повні груди отруту солодку озону,
В кущах наберу цілий жмуток наляканих рим -
Мені не втекти вже з цього чарівного полону.
Коли ж піде муза й натхнення п’янке забере,
Отримаю хвильку омріяну тиші й спокою,
Але знов тортури голодна душа обере,
Збиратиме слово, щоб лилось гірською рікою…
Залізні кайдани зламати нелегко, але
Ланцюг із ромашки порвати насправді складніше:
Закохане в рими палаюче серце моє,
Вростатиме в землю корінням все глибше й сильніше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683932
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 16.08.2016
Плющ на руїнах
По сірому пурпуром
Пише про вічне.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683016
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 12.08.2016
житня копичка -
сонячно-золота,
наче капличка
на честь і на славу літа
рукотворна
велично храмова і соборна
красота...
господарська доцільність
і вишукано проста
Красота
житня копичка -
сонячно-золота,
у серпневому полі
швидкоруч складена
тимчасова споруда -
не зашкодить
мокра погода
згусткам сонця,
що визрівають поволі
у людському серці
і у кожнім зеренці
жита
...котяться весело
житні копички
долами-схилами,
мов золоті,
денцями догори перевернуті
церковно причасні чаші -
радіють у Вишніх
предки - близькі у часі
і найдальші наші,
бо
щедро благословляє Бог
нащадків творчі Труди
Любов`ю і Хлібом -
дяка і слава Тобі, Господи...
...невеличка
житня копичка -
пишна і спритна,
заквітчана,
як у розшитій
синіми сокирками
по золотій
плахті -
молодичка...
12.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683166
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016
[i]вольная интерпретация
"Ветрено" Г. Табидзе[/i]
Ветер срывает меня,
как лист
дождем раздетый
(а после укроют снега)
И вновь приснятся глаза твои,
а я не запомню,
где Ты
[i] 4 августа 2016[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681903
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 05.08.2016
Я ждал ее - комету Хэйла Боппа,
13 лет, судьба свершилась чтобы...
О, как она близка и как далёка,
Как с ней легко и также с ней нелёгко,
Распушен хвост в космическом ветру,
И я кого-то за руку беру,
И буд-то этот взгляд в родне с кометой,
Так хрупок и непостижим, как летом
Непостижимы снежные леса,
Как днём луны присевшей полоса
На перламутре дремлющей воды...
Все тайны мира, тайны красоты,
Как буд-то мистика галактики другой,
В ТЕБЕ !
Мой ангел дорогой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681658
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 03.08.2016
Ось ти уже збираєш тихо речі,
Неквапом, крадькома, боїшся засмутить.
Та я все бачу, холодок на плечі
Лягає... "Стій!" - душа схвильовано кричить.
Але тобі вже мариться дорога
І хоч ще зовсім поруч, вже думки летять
Далеко... Стану край порога
Щоб втримати тебе. Піти, залишити не дать.
Ти по щоці теплом сковзаєш
Легенько так і море ніжності в душі розлито.
"Я повернусь..." мені пообіцяєш,
Але не ти то будеш... Зовсім інше літо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681328
дата надходження 02.08.2016
дата закладки 02.08.2016
Грайливе сонце крізь фіранку
Подасть сигнал:"Початок ранку!"
Яскравий промінь - дня уламок
Зруйнує наш сонливий замок...
Ти посміхнешся, замуркочеш:
"Що на сніданок, люба, хочеш?"
Я усміхнуся пустотливо:
"Тебе, моє кохане диво!
Хочу із лоскоту узвару
Його скуштуєм вдвох(на пару)
Із поцілунків - міцну каву
З пестливих слів - легеньку страву
Прошу, із ласки бутербродик
Цього бажає мій животик...
І ніжності налий у чашку
Зготуй із шалу пишну кашку
З спокуси попрошу цукати
Мене не пробуй ошукати!
А ще млинці! - із насолоди
Краплинку зваби (для пригоди)
Бажаю всього і багато!
Тому давай - готуй завзято!
Тебе я хочу смакувати
Тобою голод втамувати!"
Ти прошепочеш: "Ненажера!"
Я засоромлюсь: "Що?...проблема?"
Ти приголубиш, залоскочеш:
"Тобі кохана, все що хочеш!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681154
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 01.08.2016
тільки Любов
дарує Свободу…
(тут
не про ту,
що спонукає продовженням роду,
тимчасово-тілесні дає плоди,
а яка
чекає Вдома),
та Любов – першо-причинно відома
кожному з нас – свідомо
чи підсвідомо
чи можлива Любов
без абсолютної Правди?
ні
то пекло-ад –
зиждиться
на ненависті і брехні
ми –
любимо правду,
і звемось людьми
вони –
освідомлені брехуни –
присоски і щупальця сатани
нащадки орди –
кацапи і москалі:
і роздуті гординею, і нікчемно малі –
усе оте
є зміїне гніздилище планетарного зла,
упевнені, що лукава брехня –
велика їхня
непереможна сила
імперія ненависті і брехні –
рептилії примітивні
позагрузали у зловонній брехні,
як у болоті-трясовині-твані,
американські і європейські,
і доморощені наші брехливі чини –
продажні
кремлівські прихвосні –
рептилії-перевертні
їх багато – легіони і легіони,
тьми і тьми
прихвоснів
москальщини-трясовини –
слуг сатани –
та перемоги брехні
у вселенських масштабах є тимчасовими
нас уже зовсім мало
стало,
але є всюди –
ті, хто бачить єхидну брехню –
і хоче правди –
нормальні люди
бачимо і мовчимо –
не віримо?..
знову користолюбно схиляється
побитий міллю-облудою
«світовий лад»
Україну запхати
на поталу в москальський ад –
нами їм зазвичай торгувати-жертвувати,
тільки б шкуру власну спасти
Господи-Боже, всесильний і справедливий Ти –
з глибин аду земного взиваємо – не допусти!
не залишилося місця для нас на долонях планети? –
вірних Твоїх восхити…
бо тільки Любов дарує Свободу
окремій людині чи мученику-народу,
а Любов – є Ти
*зиждиться – із церковнослов`янської – ґрунтується, основується, спирається на що-небудь
**восхитити-восхищати – ц-с. – здіймати горі, возносити (до Себе)
01.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681175
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 01.08.2016
- Здрастуйте,пане Лікарю. Так, я - тут...
Та, що сміялась у вічі і промовляла:
- Стріли у серці? ...надій кровоспинний джгут?
- Що Ви, отямтесь! У мене - чіткий маршрут.
Тими дурницями я вже "відхорувала"...
Виросла, вистигла, вийшла на рівний шлях:
а) ніжних амурчиків - кинувши на поталу;
б) квіти лишивши незірваними - в полях;
в) всіх соловейків неслуханими - в садах...
В мене - холодний меч і міцне забрало...
В мене - дракони, безодні, палітри, сни...
я НЕ ЧЕКАЛА ні зустрічі, ні - Весни.
...тільки все стало-
ся
і...
Мене - не стало.
- Знаєте, Лікарю, хворість приходить як?-
довго ЙОГО не чуєш і - все не так,
літо стає, наче осінь - терпке на смак,
сам із собою до бою ідеш уперто
...і...
Падають вежі, ламаються вщент мечі...
На голуБІВ обертаються всі сичі,
і відлітають - до Нього... бо уночі
раптом - до смерті- почути б...
нечутне
- Де ти?
...й звісно - безсоння,слова, лихоманка, пульс...
І колективна втрата рівня IQ - у муз...
...Різні мурахи
у МОЗКУ дають концерти.
З тими мурахами, Лікарю, геть біда -
в них там - мости Мірабо, рятівна вода,
плачуть на сцені Офелії і Джульєтти...
Цілодобово - аптеки, кіно, таксі...
І безупинно повторюють геть усі
ставши у храмах мурашкових
на коліна
Лихо!- неначе молитву- його ІМ'Я
те ,що забути я легко й давно повинна.
бо - не зі мною...
Не мій.
Не для мене...
І я - не я...
Слухав байдуже усміхнений ЛІКАР ЧАС.
вправно вистукував пальцями "Венский вальс"...
чухав борідку... мугикав під ніс ледь чутно...
( Знехотя серце моє на шматочки рвав
і молодому хорту під столом кидав.)
- ось,що Вам можу сказати я - Лікар Час -
Вашу хворобу лікують не ліки - ЧАС...
Щоб віднайти вам загублену Вас - для Вас
тричі на день по крупинці - у чай... У квас...
й - жодних віршів.
ну... Бувайте.
-Агов... Наступна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679791
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 24.07.2016
…скажеш таке – капус-та
і вияв Бога у світі нашому – Красота…
тільки
інгредієнт борщу –
твоя капуста
капуста –
широкі міцні листки,
наче смарагдові крила…
ніби то дивні великі пташки
з того берега Річки
випадком сюди залетіли
і на городи-грядки
спочивати сіли
дивні пташки
рішили
молоком землі
поновити сили
і, порадившись,
корінчики відпустили…
дивні пташки
смарагдово кри-лі
і не знають як
тепер
одірватися од землі…
щоб позбирати докупи думки –
мусять спішно
зав`язувати головки
від Сонця і від Землі
вбирати-пити-рости,
щоб, у тиші городній,
одна одній кивати –
у взаємній згоді-
злагоді:
«…так-так,
наступного року –
яко лебеді –
сядемо спочивати
уже на воді…»
капуста –
така проста
смарагдово-широко-крила
земна Красота
…грає сонце вогнями на листі
у капустяній крупно-краплистій
ранковій росі –
прозоро і лагідно
всміхається Бог у вікно
у кожній земній Красі –
одній,
із багатьох Його,
іпоста-сі
01.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679623
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
..блукати вуличками львівського передмістя із надією таки загубитися
деінде, крім як посеред лабіринту твоїх настільки неоднозначних мовчань, що позаздрив би Шрьодінгер,
стає мені звичкою..
на відміну від тебе, вишукано-логічного, немов сконструйованого за давінчівськими ескізами,
елегантно-правильного, як геометричні креслення Піфагора,
що навіть щетина на скулах підстріжена рівно на півтора сантиметра - не менше й не більше,
(напевне, у школі ти ніколи не заступав за береги своїм ідеально округленим почерком
і завжди між завданнями залишав по чотири клітиночки)
так от, на відміну від тебе, між моїм серцем та моїм розумом
я мовби шовкова нить поміж лез ножиць..
проростають папороті і мхи на розламі наших долонь швидше, аніж ми змогли собі дозволити
крадькома, мов незумисне, заплести пальці в вінок обіймів,
кожного разу повітря стає гарячішим за твою шкіру,
що стає боляче просто зробити вдих,
коли я шукаю і не знаходжу причини,
за що тебе не любити..
і саме тоді танцюють літери в моїх віршах, немов тіні від тремтливого палахкотіння свічки
серед вигинів мережива тюлю, незграбно гладячи пелюстки тюльпанів,
бо задля мене найпривабливіший спосіб перемогти свою тугу -
загравати із нею..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679495
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 22.07.2016
Ти знаєш, мої подушкИ наповнені снами тривожними,
А ночі ж тепер уже довшають і безсумнівно важчають,
Полуденне сонце таке безсоромно руде, а ми подорожніми
Долаєм мости сухоребрі поміж... За межі не вийти - хащі там.
Лишися для мене не звиклим, не дай мені зникнути,
В оте незабуте пірнаю, і подих затримую мужньо я,
Годуймо ж надії, як птахів, щоб не відлітали – родзинками,
Бо осінь, маестро, прийде, і позолотить зону відчуження.
***
(Сюр від Christian Schloe - ілюстрація до вірша)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679344
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Група із телеканалу,
Із програми «Суб’єктив»,
У селі людей шукала –
Хто би владу похвалив?..
- Я колись не мав роботи, -
Інтерв’ю почав гробар, -
Нині – бізнес на скорботі,
Добрий капає навар.
Отепер – щодня «клієнти» -
І дорослі, і малі.
Ой, спасибі, президенте:
Є робота на селі!..
Слово взяв отець Лаврентій:
- Ревно молиться наш люд,
Щоби коло президента
В нас було поменше юд.
Навернутися до Бога
Нам керманич допоміг -
Нині ясно: допомогу
Дасть хіба один пан Біг…
Поліцейський в уніформі
Також розпочав здаля:
- Зі злочинністю - все в нормі –
Впала прямо до нуля.
Кримінальні елементи
Зникли з нашої землі.
Щира дяка президенту:
Красти нічого в селі…
- Не грозить нам «голодуха», -
Ляпнув здуру пиячок, -
Маєм локшину на вухах
Ще з торішніх балачок.
Гроші «никаєм» по норах.
Влада - десь на островах,
Ну а я – в моїх «офшорах» -
Під очима у мішках…
Самогонниця Ликера
Розливала тут єлей:
- Я за те люблю прем’єра,
Що грошЕй нема в людей.
У селі - одна валюта –
Мій «три гички» самогон.
Маю кілька точок збуту,
Поставляю і в район.
Не потрібні банкомати,
Без усяких волокит
(Треба тільки банку мати)
Зразу я наллю кредит…
А підлиза у сільраді
Видав тези головні:
- Нині – дуля в шоколаді,
А раніше – у… лайні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679098
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 20.07.2016
Юркові було зле.
Його вже водили до лікаря, і лікар сказав, що за два-три дні «саме минеться», та Юрко все ще нездужав, «саме» не миналося. Хлопцеві навіть ставало дедалі гірше.
Все трапилося, як це зазвичай і буває, несподівано. Квітень добігав кінця, і літо вже було зовсім поруч. Уроки фізкультури в Юрковому класі перенесли на вулицю, а там трималася така чарівна погода, що ті заняття перетворювалися на прогулянки, і остання чверть учбового року здавалася короткою передмовою до літніх канікул.
На одному з таких уроків Юрко й отримав свою травму. Грали у футбол, як завжди, пристрасно і затято, намагаючись за будь-яку ціну вирвати перемогу в «супротивника» і довести свою перевагу. Удар по воротах Юркової команди – захисник Юрко і нападник суперників здіймаються у повітря, м’яч пролітає над ними, вони проводжають його очима і зіштовхуються головами. А далі в Юркових спогадах утворилося невеличке провалля, тому що нападник врізався головою прямо в Юрків ніс.
Кров юшила з носу довго, а в голові гуло ще довше. Коли після уроків Юрко плентався додому, було йому якось по-нехорошому байдуже, він почувався кволим і хворим. Ввечері мама відвела його до травмпункту, і ось там лікар і пообіцяв, що «саме мине».
Наступного дня Юркові стало важко дихати, а найлегший дотик до розпухлого гарячого носу викликав біль і кровотечу. Удень Юрко хоча б міг читати, хапаючи повітря ротом, як риба на березі, а от вночі йому довелося скрутно. Мама відібрала книгу і вимкнула світло, а Юрко ніяк не міг заснути. Час тягнувся повільно, Юрко лежав без сну, прислухався до ударів пульсу в носі та розмірковував, чому раніше він ніколи не відчував пульсу в цій частині тіла, адже пульс напевно є скрізь, де тече кров. Йому здавалося, що годинник на стіні відраховував секунди то тихіше, то голосніше, а іноді взагалі зупинявся. Тоді лік часу вів лише пульс в Юрковому носі. Це було боляче і чомусь образливо.
Змучений Юрко підвівся з дивану і підійшов до вікна. Він відсунув фіранку і подивився на вулицю, однак там нічого не відбувалося. Мутний жовто-червоний місяць повільно виповзав з-за дахів, та небо лишалося темним. Десь невисоко і зовсім беззвучно пролітав літак. Юрко бачив лише бортові вогні літака, що спалахували через рівні проміжки часу. Між спалахами літак встигав переміститися, наступний спалах блимав на новому місці, і тому здавалося, що літак рухається стрибками.
Болісний пульс у зламаному носі, примхливий годинник на стіні, стрибучий літак у небі – все це видавалося Юркові надзвичайно важливим. Якби він тільки зумів збагнути, здогадатися, що ж це все означає, йому б напевно стало легше; можливо, він зовсім би одужав і знову пішов до школи. Та здогадатися було зовсім не складно; на ранок Юрка з високою температурою забрали в лікарню, де невідкладно прооперували. «Ще трохи, і було б запізно», - сказав хірург.
Палата була величезною. Юрко лежав горілиць, роздивляючись височенну стелю, і час від часу його починало нудити, тому що стеля несподівано робилася невидимою і нетривкою, мов туман. Дихалося Юркові тепер легше, але пульс у носі не вщухав.
Коли за вікнами засутеніло, удари пульсу почали завдавати такого болю, що Юрко засумував за примхливим домашнім годинником. Якщо б той рахував хоча б деякі з секунд, які тепер на його носі вибивав пульс, йому було б набагато легше. Однак у палаті годинника не було, а електричний годинник в коридорі виявився німим; зелені цифри «23:23» дивилися на Юрка холодно і байдуже.
Коли цифри на табло змінилися на «23:24», Юрко повернувся в палату і ліг. Він заплющив очі й знову побачив мутний жовто-червоний місяць, беззоряне темне небо і спалахи бортових вогнів. Тепер літаків було кілька, вони стрибками мчали навколо місяця, від чого здавалося, що то зірки почали рухатися, назавжди змінюючи карту небесних сфер, закони навігації та розрахунки астрологів. Юрка лихоманило.
Минуло три дні. Юркові робили численні ін’єкції та якісь болісні «маніпуляції», але уночі температура все одно зростала, змушуючи жовто-червоний місяць і бортові вогні невидимих літаків кружляти перед Юрковими очима у виснажливому танку, темп якого задавав Юрків пульс. Вранці, коли мама завітала провідати Юрка по дорозі на роботу, він попросив принести йому книгу: «Оту, чорну, про партизанів, пам’ятаєш, тато мені подарував».
Наступного дня мама принесла книгу. Загалом Юрко цю книгу вже читав, і навіть не один раз. Він любив перечитувати книжки, які йому подобалися, а свої улюблені знав ледь не напам’ять, однак все одно перечитував їх час від часу. Вага книги, її запах, шелест сторінок – все це надавало реальності Юрковим враженням, дозволяло йому поринути у створений автором світ, перетворитися на одного з його персонажів. А нині йому хотілося саме цього: втекти від болю, від лихоманки, відволіктися від лікарняної атмосфери, втомитися від читання так, аби пульс, мутний місяць і набридливі літаки залишили його, нарешті, у спокої й не турбували вночі.
І книга виправдала Юркові сподівання. Дуже швидко важливим стало лише одне: чи обдурять відважні і благородні партизани хитрого і підступного фон Бока. Хлопець весь зосередився на подіях минулої війни. І лихоманка відступила; літаки і місяць вже не могли пробитися в Юрків сон, в якому летіли під укіс ешелони, розвідники пробиралися засніженим лісом, а Ставка передавала партизанам чергове завдання. Юрко одужував.
Лише через багато років та цілком випадково Юрко довідався, що захоплюючі воєнні пригоди вигадала людина, яка довгі роки очолювала службу контррозвідки СРСР. Незадовго перед тим, як Юрко зі своїм носом потрапив у лікарню, людина та важко захворіла та в муках покінчила життя самогубством.
Книга привернула увагу Юркового сусіди по палаті, флегматичного чолов’яги років п’ятдесяти, чорнявого, з великим червоним носом. Помітивши ім’я автора на обкладинці, він пожвавішав і попросив у Юрка дозволу читати книгу, доки Юрко спатиме, відбуватиме «маніпуляції» або відпочиватиме. Юрко дозволив, але скоро про це пожалкував. Сусіда так захопився читанням, що Юркові було непросто отримати назад свою книгу. «Зараз-зараз», - казав чолов’яга, прикриваючись від Юрка ліктем і гортаючи сторінку за сторінкою. А потім він взагалі почав виходити з книгою у скверик при лікарні, і Юрко з образою і обуренням спостерігав за ним крізь вікно.
Мабуть, книга допомогла і безцеремонному Юрковому сусіді. Перш ніж він дочитав роман до середини, його виписали з лікарні. Він прийшов у палату прощатися; потиснувши руки по черзі усім хворим, він підійшов до Юрка і сказав: «Дай мені дочитати свою книгу. Будь ласка. Через три дні я принесу її тобі сюди, в лікарню, а якщо тебе тут вже не буде, я доставлю її тобі додому. Давай адресу.» Юрко зібрав усю свою волю в кулак. Скільки його дражнили жадібним і завидливим, але ж ні - він не такий. Тремтячим голосом Юрко продиктував свою адресу. Віддавати книгу було нестерпно.
Відтоді Юркові дні минали інакше. До п’ятої вечора час ледь рухався, раз у раз зупиняючись, а від п’ятої до сьомої, коли лікарняні правила дозволяли відвідування хворих, час несподівано пускався навскач. Юркові здавалося, що зелені цифри на табло електричного годинника в коридорі змінювалися з «17:00» на «18:00», а тоді на «19:00» миттєво, без відліку хвилин. Та сусіда так і не з’явився.
Через кілька днів Юрка також виписали з лікарні. Травень вже перевалив за свою середину, і літо, справжнє літо запанувало в місті. Юрко завжди любив цю пору, коли сонце вже бувало гарячим, але ще не стало нещадним. Але тепер Юрка погода не обходила. Він вже зрозумів, що книгу йому не повернуть, та все ще краяв себе надією.
Почалися канікули, і Юрка відправили на село. Там він майже забув про свою книгу, та восени знову згадав про неї. Тепер він мало не переконав себе, що влітку сусіда по палаті приходив і приносив книгу, але не застав нікого вдома, і Юркові тепер було ніяково.
А ще через деякий час Юрко забув і свою травму, і непорядного сусіду, та лише зрідка шкодував за втраченою книгою.
[i]2016 (переклад з російської)[/i]
Оригінальний твір російською: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495022
Світлина: https://metrouk2.files.wordpress.com/2014/10/ad148224866a-plane-flies-be.jpg?quality=80&strip=all
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679047
дата надходження 20.07.2016
дата закладки 20.07.2016
Трапилася мені одна випадкова зустріч з цікавою бабусею, радше жіночкою дуже похилого віку, львів’янкою, такою елегантною і дуже комунікативною.
Це було одного вихідного дня, опісля дощу, коли кольори, звуки і запахи міста стають особливими і воно вщент залюднюється охочими зануритися у його світ, який є тільки тут, в середмісті, на площі Ринок і прилеглих вузьких, але таких живих вуличках, де пахне кавою і струдлями, де грає музика і завше відбуваються якісь дійства – великі чи малі, важливі чи не дуже, але вони приваблюють , захоплюють і творять незрівняну тутешню атмосферу.
Бабуся у капелюшку та гранатовій сукенці, лакованих чорних мештах на невисоких підборах сиділа на лавочці поблизу фонтану Діани, а біля її ніг крутився білий жвавий песик-шпіц. Тільки но я присіла коло них, то бабуся одразу заговорила, спитавши, чи я місцева, а чи туристка, котрих тут у вихідний безліч. То ж ми познайомились, її звали Марією, ціле життя працювала в оперному театрі, - то в костюмерній, то в гардеробі чергувала. Пані Марія, втішена співбесідницею, розповіла свою історію, то ж я її переповідаю майже дослівно.
« Знаєш, дитино, дивлюся я на телевізорі тоті новини, то аж в серце мені запари заходять. Таки нам москалі не дают спокОю. Не думала, що знов дожию до війни, коли наші хлопці будут гинути від куль тих безличних напасників. Не можу дивитися ані жадні фільми, ані концерти, бо дріжу цілий час – що там і як там? Найбільше боюся пришестя московської навали, щоби вони знов нас не прийшли визволяти. Вже в 39-тім визволяли і в 44-тім… Зато, знаєш, чого то ве Львові тілько російського населення! То я тобі розкажу. За Польщі і за Австрії їх не було. Мої батьки і діди львів’яни і помешкання, де я вродилася, було нашим ше від прадідів, то на вулиці Стефана Баторія, тепер вулиця Князя Романа. Але я від 9 літ там не мешкаю… Ми мали на другому поверсі гарних три кімнати, балькон, кухню. Найбільша кімната – то був сальон, мав два великих вікна. Там стояв великий рояль від Франца Вірта, мама грала і татко. Мались мо ще ріжні інструменти, від діда. Тато був музикантом, грав в оркестрі оперового театру на вільончелю і до нього приходили часто на репетиції артисти, він акомпанував, або щось цвічили в квартеті. Мама вчителювала в гімназії.
Між тих двох вікон в сальоні на Різдво все ставили ялику, то я так пам’ятаю, як нині. В п’єцу потріскували дрова, світилась ялинка, а в вікнах, през фіранки, було видно, як падав сніг. На столі стояв дідух і всякі смаколики. Гості все приходили. Тато співав: «Бог предвічний», а пані Лідзя з театру грала на роялі. Пам’ятаю ще такий старий величезний різьблений з різними викрутасами креденс, високий аж під стелю, то він мені видавася чимось подібним до оперОвого театру.
То так було. Але потім прийшла війна. Пам’ятаю стрілянину, вибухи. Ми з мамою ховалися до спіжарки, де було тихіше і не було вікон. А ще добре пам’ятаю, як вліті 44-го року до міста в’їхали танки, стояв страшний гуркіт. На вулицях було багато людей, радісних… Але радості потім було мало. Гості до нас не приходили. Гімназію, де працювала мама закрили. Люди говорили пошепки, на вулицях було понуро і ввечері не можна було виходити до міста. В мою школу прийшло декілька нових вчителів, ті старі десь поділися.
Одного дня тато не вернув з театру, не прийшов і на другий. До нас забігла пані Лідзя , якась застрашена і заплакана, вони закрились з мамою в спіжарці і довго там говорили. Потім я довідалася від мами, що тата і кількох музикантів забрали енкаведисти просто з репетиції. Мама мені нічо про то довгий час не оповідала, а виявилося, що тато і кілька його приятелів належали до якогось товариства, котре було забороненим.
Так в страху ми перебули до пізньої осені. Якось зранку, коли я збиралася до школи, прийшли кілька військових і один цивільний. Вони ходили по помешканні , оглядали, а потім сказали: «Ви должни вісєлитца до завтрашнєго утра.Тут будєт комендатура, в етом доме.» Мама плакала і ми цілий день складали речі до старого куфра і валізок. Рішили їхати до Анєлі, моєї няні, котра мене вибавила змалку і мешкала коло Львова. Вдосвіта за нами приїхав її чоловік на фірі . Анєльця була добра жінка, мала господарку, дала нам невеличку кімнатку і годувала нас тим, що і свою сім’ю. В селі я ходила до школи за чотири кілометри, а мама більше не вчителювала, її нігде не брали на роботу. Шила людям і плела з волічки ріжні теплі речі. Ми продали родинний сервіс і якісь картини малярів, що були в нас вдома ще віддавна. З того і жили.
Якось взимі поїхали з мамою до Львова, продавати то, що мама наплела . То було акурат перед Різдвом. Так сталося, що йдучи до Галицького ринку, опинились на вулиці , коло нашої камениці. Мама зупинилась і дивилась на наші чотири вікна на другому поверсі і на балькон. Та і я мимоволі підняла очі догори на знайомі вікна. На бальконі було захаращено. Лежали зв’язані книжки під снігом і якийсь розмоклий мотлох, з під якого стирчали ножки нашого роялю. Мама стиснула мою руку і якимось глухим, не до впізнання, голосом сказала: «Порубали… на дрова. Та і креденс, певно, пішов до п’єца…»
Бабуся поправила хустинку, зав’язану на шиї, її рука тремтіла. Песик Тодик сидів чемно, притулившись до ноги господині. Ми попрощалися, як давні знайомі.
День згасав, на гамірне місто дивились жовті вікна старих камениць.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679005
дата надходження 19.07.2016
дата закладки 20.07.2016
Виводить день на сцену сонце.
Птахи йому співають оду.
Я відчиняю в світ віконце,
Вдихаю чисту прохолоду,
Траву, дощем нічним умиту,
І перезрілі в кронах вишні.
Крізь пам’ять, наче через сито,
Перепускаю дні колишні.
І викидаю те, що болем,
Що пута крокам накладає.
І бачу небо, жовте поле
І долю, що на арфі грає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678669
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Заплющу очі, й полечу туди
де з рук твоїх кільце мене чекає.
І все довкола начебто зникає..,
Й мої, по хмарах топтані, сліди.
А ти у напівтемряві один,
лиш місяць у вікно тихцем крадеться.
Приляжу ніжно біля твого серця,
й зупиниться раптово часоплин.
Цілуючи твої палкі вуста,
забуду я, що це лиш сон, напевно...
У душах світло, хоч у спальні темно, -
це пристрасті імла стоїть густа.
Тримай мене, допоки день ще спить.
Бо ця напівфантазія чудова.
Тихенько, не зрони намарно слова,
не сполохни таку прекрасну мить.
17.07.16.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678605
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 18.07.2016
Не треба, не пишіть мені нічого,
Що поміняють ті коментарі?
Чергова примха, вибрик напівбога,
Чи... Просто блазня при чиїмсь дворі?
Я мерзну.мамо! Серед літа мерзну!
То я, а не придуманий ЛГ!
Стомився бути пафосним й помпезним,
А серце в грудях... Ніби, як наге...
Несила, мамо! ТАК несила жити!
Минеться, мамо, певне, що мине.
Ох, мамо-мамо... То вербові віти?!
Я думав ти... Погладила мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678290
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 16.07.2016
Не снись мені, не снись мені, не снись.
Нащо печаль утраченого раю?
Вже півстоліття я тебе чекаю
З обіймів незабутньої весни.
Вона і залишилася десь там –
У дивнім краї, неймовірнім світі,
Де вже давно і липи іншим світять,
І наші загубилися літа.
Вже навіть трохи затупився біль –
Час забирає контури і згадки,
І в буднів хаотичному порядку
Все менше території тобі.
І раптом – спалах ранньої грози,
І ти – як квітка запахуще-юна.
Я проклену всевладного Перуна
За блискавицю у пустелі зим.
Бо все згадалось, що було колись.
Ти поцілунком казку розбудила.
Якщо це у твоїй, хороша, силі –
Не снись мені, не снись мені, не снись…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678167
дата надходження 15.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Георгий Саакадзе – выдающийся грузинский полководец конца шестнадцатого первой трети семнадцатого столетий. Вынужденный в течении многих лет служить поработившему Грузию персидскому Шаху использовал своё положение для организации мощного антиперсидского восстания в Грузии.
I
Саакадзе в Персии
Шаху персов служит Саакадзе
Так, как перс не служит ни один.
Но ведь он – совсем не мусульманин;
Но ведь он конечно же грузин!
Разве зоркий глаз его не видит,
Что творит с его отчизной шах?
Стоны соплеменников сраженных
Разве не звучат в его ушах?
Земляки, все те, кто осуждает
Саакадзе, ведомо ли вам,
ЧТО он в Тегеране ощущает,
Проходя по дорогим коврам?
Что его награды злого шаха
Обжигают, как язык огня.
Он все терпит. Терпит ожидая
Грозного и радостного дня.
Дня, когда обрушится на персов
Меч его, не знавший неудач;
Дня когда за слезы православных
Вызовет он персов горький плач!
Нанесет такой удар им страшный,
Что его запомнят на века!
А пока – он служит шаху персов.
Шах-ин-шаху служит он пока.
II
МАРКОПСКАЯ БИТВА
В битве при Маркопи 1624 год, грузинскому ополчению во главе с Георгием Саакадзе удалось уничтожить тридцатитысячную персидскую армию, по другим данным даже двухсоттысячную. Однако поднимая восстание Саакадзе жертвовал одним из сыновей, находившимся в качестве почётного заложника при дворе персидского шаха в Исфахане.
Над Маркопи грохот барабана,
Эхо откликается в горах!
Тридцать тысяч воинов сегодня
Потерял персидский Шах-иншах!
Над Маркопи радостные крики,
Радости пьянещей всех волна!
Ведь впервые за четыре века
Грузия – свободная страна!
Где же сам Георгий Саакадзе,
Где же тот, с кем славу мы нашли?
Кто своими разумом и шашкой,
Войско персов снес с лица земли?»
Да, его зовут сейчас все крики,
Звон доспехов яростный хмельной,
«Выйди к нам, великий мурави*,
Выйди, о отец наш и герой!».
Только содрогнулся Моурави
Слыша этот крик в шатре своем.
Как стрела его терзает слово «Наш отец»
Его назвать отцом!
Сын мой, ты остался В Исфахане,
В этой страшной клетке золотой,
Я тебя в заложники дал шаху,
Я отдал тебя за этот бой!
Ты ведь мог и умереть младенцем,
Пасть в бою,
Сорваться с крутизны,
И не дрогнув, я бы снес утрату,
Как мужчины наши и должны
Значит поднимаясь против шаха,
В день, который ждал я всей душей,
Я не только меч поднял на перса,
Но занес топор и над тобой
Но пускай, умрешь ты в Исфахане,
От Маркопи огненной вдали,
Ты умрешь за Свет Христовой Веры,,
И за честь родной твоей Картли!**
И выходит к войску Саакадзе,
С твердым, даже радостным, лицом.
Он отдал врагу родного сына,
Но для всех грузинов стал отцом.
*Моурави, буквально воевода, полководец.
Великий моурави – почётное прозвище Георгия Саакадзе.
**Грузинское царство.
III
СААКАДЗЕ И ЦАРЬ ТЕЙМУРАЗ
Освободив от власти персов Картлийское и Кахетинское грузинские царства Саакадзе возвел на престол возрожденной державы представителя кахетинской ветви династии Багратидов Теймураза. Однако подогреваемый крупными феодалами Теймураз вступил в борьбу с Саакадзе. Описанный в стихотворении эпизод произошел в битве при Базалете.
Слышишь, царь Теймураз, не гони,
Не хлещи понапрасну коня;
Я уже над тобою навис,
Ты уже не уйдешь от меня!
Оглянись! Неужель у тебя
Нету сил на меня посмотреть?!
Глянь, что я заношу над тобой!
Да взгляни ж! то не шашка а плеть!
Я от персов очистил страну!
Сына в жертву за это отдал,
Но корону грузинских царей
Хоть и мог, я себе не забрал.
Не хотел я, хватаясь за власть,
Ввергнуть Грузию в новый раскол;
И тебя, как потомка царей
На престол древней Картли возвел!
Не по царски же ты мне.
Иль обычай царей стал такой?
Ты теперь с целым войском пришел
За моею седой головой!
Берегись! Саакадзе силен!
Где князья твои, царь? Все бегут!
Ты не птица, не сможешь взлететь!
А со скал спуск уж слишком тут крут!
Я тебе славной смерти не дам!
Смерть в бою это доблести знак,
Но не шашкой а плетки хвостом
Человек бьет презренных собак!
Пусть на теле не будет рубцов,
Пусть кольчуга тебя защитит,
Но ни мази, ни травы, ни лесть
С Теймураза не смогут смыть стыд!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678019
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 14.07.2016
"Чому?"- питала змучена Душа
І закладала почуттями всі полиці.
А Розум мовчки їх перебирав і викидав,
без міміки і жалю на обличчі.
І Серце плакало, краплинами стікала кров,
І пульсувало, сповільняючи ходу.
Та тріпотіла, ще жила в ньому Любов,
Зачинена й забута, на біду.
І вже пішли усі, хто мешкав тут,
І Радість й Віра, і сліпа Надія,
І затихав поволі Серця кволий стук,
І розчинялася в повітрі світла Мрія.
А Розум мовчки все спостерігав,
Він бачив все і все на світі знав.
І, зачинивши двері, він пішов й не взяв
Душі скарби, заметені в снігах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638787
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 14.07.2016
Сірим тіні... чи сто, чи надцять?
Абонент недосяжний давно.
Знову кожне число - тринадцять,
"Лімбу коло" - незмінне кіно.
Нескінченне кіно без ліку,
Про могло бути... тільки ж нема.
На стіні серпатинну плівку
Мстиво крутить лихе сінема.
Та колись... у фіналі стріну,
Усміхнусь катуванню вогнем,
Одяганку вустам кармінну -
Несподіваний хід конем:
"Хочеш віски?.. та зовсім трохи, -
Золотавий бурштиновий хміль."
Із минулої вже епохи
Повернувся смішний водевіль.
"Як життя, чи смакує кава?
Виглядаєш, повір, на всі сто!"
А зсередини рветься лава,
Хоче душу собі Мефісто
Зав"язати вузлом навіки,
Йому байдуже - заприсяглась...
Від любові скінчились ліки,
А вона ж бо і не почалась.
Тільки струмом вночі торохне -
І пекельний закублиться біль,
Давить в горлі, як в спеку сохне...
"Перше коло" - сумний водевіль.
11.07.16
Вірш спочатку був названий"День сурка".Але мені зауважили,що сурок,російське слово.Тож змушена була змінити назву та відредагувати зміст про єдине,що залишається незмінним - одвічне почуття,яке не зникає...Воно повторюється з року в рік,з дня у день...
Однією з версій фільму "День сурка"є фільм"Лімб".Лімб - це перше коло пекла, де душа ще не визначилась,куди вона потрапить,в пекло,чи рай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677797
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016
Приснилося страшне щось, земля стала мертва й пуста,
Вмираю, та знову народжений дихати мушу.
Цілує теплом, вдихає життя крізь уста
сонячний промінь. Блиском прострілює душу.
Твоїми устами шепоче задимлений вітер
забудь і забудься, поки ці солодкі хвилинки.
Поки ще не згасло це надумане літо,
В незмірянім світі ми, всього дві пилинки.
Крізь вушко впиваюся шепотом жінко – людини,
Обпікає дихання, зрачки мов яйце Феберже.
Знов злипається тіло й душа воєдино,
Вимикається мозок, не ввімкнути уже.
Повторяється щедро ще раз одне і теж саме,
Розстеляємо разом теплу матерію літа
і більше нічого. Синій клапоть над нами.
Лиш ми двоє, у світлі, у сонці, у квітах.
2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677601
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Спрячь меня от людского взгляда своей спиной,
Чтоб никто не увидел слезЫ и руки дрожащей,
Как я рыбьим ртом задыхаюсь в тебе, как плачу
От того, что совсем не умею не быть с тобой.
В шумном зале под свет софитов чужих очей,
Обжигающих до шипения швы на платье,
Вряд ли я обрету науку не звучать в тебе
Потому, что совсем не умею не быть твоей.
Меж разбитыми витражами поет сквозняк,
Иногда попадая в печальные ноты скрипки,
Я сквозь слезы уже не скрываю свою улыбку
От того, что совсем не могу без тебя никак…
А придворные дамы, держащие веера,
Желчь глотают, и каждая прячет жару над грудью.
От стреляющей мысли, как ловко могу скользнуть я
Под рубаху рукою в каком-то углу веранд…
А вельможи во фраках подтачивать языки
Не устали от раненых некогда самолюбий,
Под хрустальными люстрами яд распускают люди,
что невмочь мне уже не касаться твоей руки.
Колокольня моя возвышается с ходом дней,
Я могу быть и слабой, и сильной, и злой, и храброй,
Но когда засыпают под музыку канделябры
Становлюсь я мягче перин, и трепетных флейт нежней…
Я еще научусь и падать красиво и танцевать,
И меняться будут местами друзья и судьи,
Но сегодня хочу на руках твоих вновь уснуть я,
Потому, что давно без тебя разучилась спать…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677312
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 11.07.2016
чекання
переціджує миті-хвилини,
ніби тягучі в`язкі краплини
сиропу з малини:
проз учетверо складений шмат марлі
бубнявіють нудно-поволі
важкі краплі -
темно-червоні рубіни
і протяжно зриваються до землі
навпаки -
наче кінь на прив`язі, скаковий-гарячий,
повіддя рве, копитами б`є нетерпляче -
серце:
норовить
підковою срібною -
і у розбризки! -
загуслого часу озерце
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677271
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 10.07.2016
Легким движеньем руки
Я нарисую лето,
Я - не художник, но ты...
Ты ведь простишь мне это?
Пусть за окном - зима,
С вьюгами и сугробами,
Белых крупиц кутерьма,
Но... Мы ведь не будем снобами?
Я нарисую цветы,
Звезды и полнолуние.
Я нарисую, а ты -
Добавишь... Чуть-чуть... Поцелуями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635140
дата надходження 12.01.2016
дата закладки 09.07.2016
А листя облилося сонцем,
І птахам боязно за лапки,
Вони стривожено шукають
Зелені трави, луки, віти,
І болем серце розпинає
Прощальна пісня їх сумна.
А небо в серце – синє-синє.
А листя обпилося сонцем,
Пошепотілось тихо з вітром
І падає під ноги хмелем,
А ноги хочуть танцювати,
Але не можна, бо – війна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676942
дата надходження 09.07.2016
дата закладки 09.07.2016
Біляві хмари
бавляться в ріці,
неначе гуси,
п`ють веселу воду,
а я тримаю
на своїй руці
частину сонця,
мабуть, на погоду
або – на щастя…
Літнє рандеву
таке коротке,
а тому – щасливе,
тож вигукну до липня :
«Я – живу,
закоханий
у райдуги і зливи!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676862
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 08.07.2016
...так швидко тане на губах
цукерка ягідного літа...
Втрачають глузд і спокій - квіти,
вдягнувши сукні оксамитові
в залитих сяєвом садах
де Сонце - бог, лакей і пан,
зрадливий жадібний коханець
цілує губ вологий глянець
І цій... І тій... І тут... І там...
І - божеволіють вуста!
І зріють ревнощі і вишні...
Де чути "твій!" і " не залиш мене..."
Коханки ,втім, стають "колишніми",
забуті легко... Та... І та...
Бо помережить осінь мить
одквітлим спогадом про літо -
замерзнуть босо сухоцвітами
в обіймах вічноі зими...
А поки... Сонце золоте
гультяєм котиться по небу...
Мені б не думати - про тебе.
Мені б - не відати про те.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676509
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Ей, чужинцю, з яких ти мандруєш країв?
Я думки розказати бажаю свої.
Ти письменний, калам бачу я при тобі.
Хочу чемно тебе запросить на обід.
По Знання ти прийшов, чи по Віру?
Зараз здогад я свій перевірю...
Ти хоч трохи філософ, мій друже?
Я твою рівновагу порушу.
Філософію сЕю ти трохи сприйняв,
Як Ісус Фарисеїв думками довбав?
Хто правий? Пошкреби по дурній голові.
Бо Ісус тут- правий. Фарисеї- праві.
Ща злабаю ноктюрн чи ессе я-
Так жили споконвік Фарисеї.
В "шоколаді" від вигуків "браво!"
І вважали- дано їм по праву.
А Ісус не вважав. Бо Закони Нові
Вже роїлись в шаленій його голові.
Світло меркне в Пітьмі. Світло краще пітьми.
Храм зі Світла збудуєш з оцими людьми?
А народу це дійство веселе
До душі. Що жаліть фарисеїв?
Та тенденція є. Кепкували
І тоді, як Христа розпинали.
Не второпав? Чи вибір зробив? То іди.
Не туди. У пустелі немає води.
До оази- он бачиш, висить вказівник?
А чому запросив? Ти з"явився і зник.
А місцевим не треба казати.
Бо місцеві ще ті тут хлоп"ята.
Всі письменні. Тому- стукачі.
Прислухаються вже... Йди мерщій!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116070500763
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676164
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016
Ей, чужинцю, з яких ти мандруєш країв?
Я думки розказати бажаю свої.
Ти письменний, калам бачу я при тобі.
Хочу чемно тебе запросить на обід.
По Знання ти прийшов, чи по Віру?
Зараз здогад я свій перевірю...
Ти хоч трохи філософ, мій друже?
Я твою рівновагу порушу.
Філософію сЕю ти трохи сприйняв,
Як Ісус Фарисеїв думками довбав?
Хто правий? Пошкреби по дурній голові.
Бо Ісус тут- правий. Фарисеї- праві.
Ща злабаю ноктюрн чи ессе я-
Так жили споконвік Фарисеї.
В "шоколаді" від вигуків "браво!"
І вважали- дано їм по праву.
А Ісус не вважав. Бо Закони Нові
Вже роїлись в шаленій його голові.
Світло меркне в Пітьмі. Світло краще пітьми.
Храм зі Світла збудуєш з оцими людьми?
А народу це дійство веселе
До душі. Що жаліть фарисеїв?
Та тенденція є. Кепкували
І тоді, як Христа розпинали.
Не второпав? Чи вибір зробив? То іди.
Не туди. У пустелі немає води.
До оази- он бачиш, висить вказівник?
А чому запросив? Ти з"явився і зник.
А місцевим не треба казати.
Бо місцеві ще ті тут хлоп"ята.
Всі письменні. Тому- стукачі.
Прислухаються вже... Йди мерщій!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116070500763
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676164
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016
Вона пахне
морською свіжістю
і J’adore,
і волосся її
вилискує,
ніби глянець…
В час, коли
надвечір’я змінює
свій декор
і ховає
за обрій сонця
палкий рум’янець,
вона входить
у літню спеку,
як гострий ніж,
розтинає
нагрітий прострір,
пульсує нервом…
І багряно кровить
небес
ножовий поріз
на густий і зелений
морок
старого дерева.
У відчинені вікна
протяги
хрипло дмуть,
і полощуть
солоні бризи
вуаль фіранок…
Вона пахне J’adore
і сниться
вночі йому:
на безлюдному пляжі
кутається в серпанок…
Мов простромлена
списом сонця
на тлі піску,
бронзовіє
і манить сяйвом
густа засмага…
І спиває до дна
поставу
її тонку
шоколадних
його очей
ненаситна спрага.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676129
дата надходження 04.07.2016
дата закладки 05.07.2016
Зітхав вокзал, як бачив сльози.
У дощ, у спеку чи морози
Не мало бачив їх старенький,
Дорослий плакав тут, маленький.
Радів вокзал, як обіймались
Та ніжно, радісно всміхались.
Ніяковів, ще й поцілунки.
Валізи, сумочки, пакунки...
Як вулик, пасажири - бджілки.
І лиш годинникові стрілки
Його опора і основа.
Прощань та зустрічей будова.
Все пережити міг, відчути,
Крім одного - самотнім бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675922
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 04.07.2016
Чи ніч була солодка, чи не дуже,
Міцним чи полохливим вдався сон,
Це - вже було і вже мені байдуже,
Комп’ютеру здаюся у полон.
Я ж ніби знаю всю його шкідливість,
Я знаю: він краде безжально час.
Але я вдячна за його можливість
Мені подати зцілюючий глас.
Ми - вже удвох і знову добрий ранок,
Пірнаю у блакитний монітор
І є можливість різних забаганок,
І знову в нас взаємний цей повтор.
Нехай мене пробачить телевізор,
До нього я все рідше ходжу в гості,
Комп’ютер я люблю не задля ігор,
Мені відкрився знань безмежних простір.
Мій вірний друг. І це – уже назавжди,
Такі не зрадять, ну а я, тим більше,
Я відділю всі правди від неправди.
Мій моніторе, сяй мені ясніше!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675150
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 29.06.2016
Міське вікно відкрию зранку
І погляд на квітник впаде,
Тут міні-рай, його Наталка
Руками творить. Як ніде...
Підіть, погляньте, у окрузі
Таку красу Вам не знайти,
Та захотілося злодюзі
Свої залишити сліди.
Найкращі квіти із корінням
Повиривало усі вряд,
Таке злодійське вже створіння
Жаху принесло в милий сад.
Троянди зі страху трусились,
Іриси взялись за мечі,
А маки як свічки іскрились
Злодюзі грізно уночі.
Ну як, скажіть рука триклята,
Піднялась на труди чужі?
Була красі вона за ката,
Аж відчай був вже на межі.
Та все ж любов перемагає
І милий сад квітує знов,
Непереможну силу має
Палка Наталчина любов!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675152
дата надходження 29.06.2016
дата закладки 29.06.2016
Ось воно, сонне і радісне,
Моє почуття…
Тепле, м’якеньке, беззахисне,
Тільки прокинулось,
Хоче життя,
Промениться, щасливе, дурне,
Ще не зна: він не любить мене.
Грію його, жалію, лелію,
Колишу,
Що не любить, -
Казати не смію,
І ви не кажіть,
Прошу
2013р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674980
дата надходження 28.06.2016
дата закладки 29.06.2016
"Ніколи не сварися з сусідом, бо він, як брат чи сестра - завжди поруч, раптом що - допоможе!" - ще з малечку наказувала мені мама. Дійсно, раніше у нашому селищі було так: коли чогось бракує для приготування обіду, - в першу чергу поспішали до сусідів, адже магазинів бракувало. Не те що зараз - на кожному кроці. Все необхідне господині купували заздалегідь у базарні дні, а от коли-що - сусід ставав у пригоді. Так було і тоді.
Мені було шість років, як прийшла сусідка та попросила позичити у мами муки. Ненька кивнула, а тітка Валя розгублено вигукнула: "Ой! Забула бідончик на столі... - і звернулася до мене - Піди, Світланко, принеси будь-ласка, я його у кухні залишила".
Поспішила виконати прохання, навіть не підозрюючи про сюрприз, що чекав попереду. Добре орієнтуючись у будинку, одразу побігла на кухню. Відкривши двері, мало не зомліла - неймовірно, але переді мною стояла... тітка Валя, яка ще три хвилини тому у МОЄМУ будинку просила принести бідончик! В мене від подиву аж мову відняло. А вона стоїть переді мною і запитує, чого я хочу. Я уже стала думати, що або я сплю і мені потрібно терміново прокинутися, допоки з глузду не з'їхала, або ще страшніше - у мене галюцинація! На щастя, ясність вніс у ситуацію Ігор, син тітки Валі, який наче прочитав мої думки, пояснив: "Це тітка Маша - сестра-близнючка моєї мами." До цього моменту я жодного разу не те що бачити, а навіть і не чула про сусідську гостю, хоча з Ігорем ми товаришували з пеленок. Здається, саме тоді я вперше побачила настільки схожих людей.
"Ху-у-у... - полегшено після почутого зітхнула я - а то вже бува подумала...". "Знаю-знаю!" - засміявся Ігор, і подав мені бідончик зі столу.
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
Україна, м. Хмельницький
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674513
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 27.06.2016
Перелети через барьер
Простой, обыденный, домашний.
Он гулко пуст, как день вчерашний
В полутонах из полумер...
Ты пауком ползёшь по них,
Сплетая сети из иллюзий,
Глотая горечь от диффузий
Основ, почерпанных из книг.
Окуклись верой неземной.
Надежд птенца корми слезами.
Смотри закрытыми глазами,
Ищи себя в себе самой...
Из кельи сумрачной - прорвись,
Не вспоминай, что стала старше!
Будь ярче, радужней и краше,
Взлетев в безоблачную высь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674325
дата надходження 25.06.2016
дата закладки 25.06.2016
В нічнім дрімоти пограниччі гуляю в зорях поміж хмар,
Стоглавий змій з твоїм обличчям керує небом, як владар.
- Залиш мене, віддай мій спокій, - кричу, Гориничу, тобі,
А ти на всі сто ший серветки неспішно вяжеш голубі,
І по маленькому шматочку собі в тарілочку з небес
Спокійно моє бідне серце, немов смачний делікатес,
Кладеш, присолюєш і з перцем куштуєш в настрої такім...
І мовиш: - Та віддам твій спокій... Зажди... Ось серденько доїм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611890
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 19.06.2016
Водяні дзвінкі гвіздочки дощик-чоботар вбиває підківкам калюж,
В пісні пружних молоточків небо і ріллю єднає життєдайний душ.
Рвуться хмари на припоні, срібнозвучне чоботарство райдугу кує,
Плескає рілля в долоні, замовка вологе царство, весну спрагло п’є.
Хай війна з останнім димом захлинається дощами, хай скінчиться герць,
Не гукне і твого сина… Бачиш, ти - щаслива мама, вже війні кінець…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671734
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 18.06.2016
Разве тебе подарил я букет?
Да, я принес тебе утром цветы,
Только в глазах у меня до сих пор,
Как расцвела, засияла вся ты.
Лучший букет я себе подарил,
Больше нигде ни нашел бы такой.
Счастье, в твоих засиявших глазах,
И на губах. И букет этот – мой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673061
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 18.06.2016
Ще додам колискову, може у когось є ще маленькі дітки. Ця колискова на популярну колись мелодію "Беса ме мучо", яка до речі є рекордсменом популярності, бо існукє вже більше 100 (ста) років.
Колискова
Спи малий, темно на дворі,
сплять вже у лісі маленькі звірятка й пташки,
спи малий, місяць і зорі,
світять на небі і дуже втомились батьки.
Спи мій малесенький, спи мій ріднесенький,
спи моя радість засни,
хай відпочинуть і ручки і ніженьки,
хай сняться радісні сни.
Спи малий, спи мій маленький,
хай тобі сняться до ранку казкові сни,
спи малий, спи мій рідненький,
знов дочекались ми сонця, тепла і весни.
Спи моє золотко, спи моє сонечко,
спи янголятко моє,
зранку загляне нам сонце в віконечко,
все нам розкаже як є.
Спи малий, темно на дворі,
сплять вже у лісі маленькі звірятка й пташки,
спи малий, місяць і зорі,
світять на небі і дуже втомились батьки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672536
дата надходження 15.06.2016
дата закладки 16.06.2016
Мабуть, багато хто вже знає,
що були спец. дитячі будинки
де виховували дітей із сімей
репресованих. Саме у одному
з них виростав і автор цього твору.
ДО МАМИ.
Як мало жив я з Вами, моя мамо!
Нас роз’єднала доленька лиха.
В дитячому будинку з хлопчаками
Я виростав неначе сирота.
Все мріялось: що Ви колись прийдете
І повернемось разом у село…
Та тільки присилали Ви конверти
В яких слова закреслено було.
Літа ішли… навчання… мордобої…
Як у дітей народних ворогів.
Не було тільки дроту та конвою,
Зате знущались хто лише хотів…
Як часто було: просто як дитина
Забудешся, забігаєш в дворі…
Аж тут кричать: « Иди сюда, скотина!
Это не ты?! Дебил! Хотя не ври!»
Не знаючи, у чім моя провина,
Все ж нагороду ні за що візьму…
Так, моя Мамо, люди вчили сина
Щоб пам’ятав «Советскую страну.»
А Ви в той час в далекому Сибіру
Строк відбували… Матінко моя!
Як передати мою тверду віру
У те, що з Вами ще зустрінусь я!
Я сумував за Вами, моя Нене!
Пригадував обличчя… ніжність рук…
Блакить очей, що дивляться на мене
І голосу ласкавий, теплий звук…
Не вірилось, що Ви у чомусь винна.
Напівписьменна жінка із села…
Про Комунізм гриміла вся країна
Про перемоги в космосі гула…
А ми – дебіли, ниці попідтинці,
Вивчали Кодекс… та ще чули те,
Що ми не будівники, що ми – злочинці,
Колонія нас з світу замете!
А нам хотілось в піонерах бути…
Про комсомол співали ми пісні…
Нам було зась! Про Волю і не чути,
А про в’язницю – обрії ясні.
І знаєте, Матусю, виростали
Як оті звірі: між собою злі.
Одне в другого їжу забирали,
І крадений, із сумок крали хліб.
І треба було боронитись сміло.
Свій статус кво міцнити кулаком,
І лаятись брутально та уміло
Отим великим руським язиком.
Над мовою своєю глузували…
А я не забував де народивсь.
Вірші Шевченка в пам’яті звучали
Які я чув від татуся колись.
Запнуть вікно, дістануть з-під підлоги,
Із схованки, де складені дрова,
Кобзар Шевченка!.. і ковтають сльози,
Читаючи пророчії слова.
А нам, малим, наказував суворо
Нікому не казати за вірші…
Отак ввійшло нам наше рідне слово,
Отак припало міцно до душі.
Вас вже немає чотирнадцять років…
Сестра також у потойсвіт пішла…
Від її ніг робив я перші кроки,
Молодшим вона нянькою була.
Війна… недуга… не дали довчитись.
А потім ми з’являлися на світ…
Важке життя її навчило жити,
Потолочило її юний цвіт.
Ох, мамо, мамо! Вже десяток сьомий
Я доживаю у пекельний час.
Снігами лиха побілило скроні,
А я сумую, згадуючи Вас.
Бо ж нам так мало довелося жити
В одній родині в будень і свята,
Разом у церкві Господу молитись,
Хоч віра наша вже була не та…
13.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671968
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016
На осонні метелик
тішить барвами.
Пташина в небі
славить ранок.
Розкішною короною
красуються лілеї.
Білі пелюсточки
в сяйві сонця кохаються.
Смаковитим нектаром
впиваються бджоли.
Природа тішить людей.
Вони - нищать її.
29.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671903
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016
Повернися, душе моя, до спокою твого...
(Пс. 114:7)
З доріг, що водила ними мене душа,
Намарне шукати зворотних шляхів: немає.
І час вже нікуди більше не поспіша,
Відколи за ним я більше не поспішаю.
У полум'я кинула рештки своїх надій
(Нехай догорять ущент, не лишивши сліду)
Я спокоєм хочу бути серед подій,
Емоцій розбурханих тихим, м'яким сусідом.
І хай не торкнеться більше мене той сум,
Що стукає в серце із думкою: "все даремно".
Я знаю: мене Ти чуєш, і завжди чув.
Налий мені Світла туди, де і досі темно.
05.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670574
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 06.06.2016
Через роки до тебе йду,
Вітри долаю й заметілі,
А на душі таке тату,
Не знайдеш в когось і на тілі.
На серці – тисячі рубців,
Та не триматимусь за болі,
У мене, ніби, сто життів,
Минуле кину за спиною.
Йому не дам до себе в гості
Хоч на хвилиночку зайти.
Для мене є у світі простір
Там, де немає самоти.
Там, де немає суму й зради,
Немає болів і жалів,
Нове життя відкрию радо
Серед усміхнених життів.
***
Пройшла в житті всі муки пекла
І не схиляла голови,
А «воювала” так запекло,
Що лютий ворог відступив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637965
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 03.06.2016
З ниток дощів полотна осінь тче,
Шукає в них рятунку від ознобу.
Платок із хмар напнувши до очей,
По літові доношує жалобу,
Як безутішна в розпачі вдова,
Котра занадто пізно зрозуміла,
Що втратила, якого божества
Лишилась, і яка ласкава сила
У спадок діставалась їй колись,
У пору молоду від мужа-літа,
Та з вітром, захмелівши, розмели
Все, що могло утішити й зігріти.
Тепер сидить недужа і стара,
Скуйовджена, як птаха, що линяє.
Уже посповідатися пора б,
Але нікого в душу не пускає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669875
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 02.06.2016
Плаче дощик-тонконіг:
- Я за мамою не встиг!
- Мамо! Мамо, хмаро чорна!
Покотилася, мов жорно,
Вже гудеш за небокраєм,
За тобою не встигаю!
- Дощик, дощик, - каже річка, -
Ти - водичка, я - водичка,
Побіжи швидким струмочком,
Та гляди ж-бо - не пісочком! -
Я сама, сини і дочки -
Хвилі, синії рядочки,
Як рідню, в свої обійми
Ми тебе гостинно приймем,
Разом вже під синім небом
Маму знайдемо де-небудь!
Плаче дощик-тонконіг,
І струмочком в річку - плиг!
Покотилась річка далі,
Тільки пошуки невдалі,
Сонце вже на небі грає,
Синій простір розгортає,
Ні хмаринки не лишило -
Маму тут знайти несила,
Дощик сонечко гукає,
Допомогу дать благає,
Сонце згодилось - і жаром
Обернуло дощ на пару! -
В небо дощик-тонконіг,
Щоб побачить маму зміг!
Піднімався дощик вгору,
У блакить небес простору,
Був спочатку сніжно-білим,
Та вгорі став обважнілим,
Потемнішав, загустився,
Чорнотою весь налився,
Небом котиться, мов жорно,
Наче мама - хмара чорна,
І почув: з-за небокраю
Хтось тонесенько гукає:
- Мамо! Мамо, хмаро чорна!
Покотилася, мов жорно,
Вже гудеш за небокраєм,
За тобою не встигаю! -
Плаче дощик-тонконіг:
Я за мамою не встиг...
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584313
дата надходження 29.05.2015
дата закладки 02.06.2016
Отзвучали фанфары, отщелкали затворы фотоаппаратов, отстучали каблучки по красным дорожкам, отбесновались поклонники и критики. Средиземноморский ветер унес аромат грушевой эссенции. Кинофестиваль закрылся.
Участники фестиваля разъехались, победители увезли золотые пальмовые ветви. Над улицами опустевших Канн колышутся только обыкновенные пальмовые ветки и кроны античных пиний. Тихо, солнечно, в прогнозе - неизменное "ясно".
Я приехал в Канны – по делу, замечу, - в середине июня. Кинофестиваль уже месяц как завершился. Бросив чемодан в отеле, я поспешил на набережную Круазет. Пальмы приветственно и с достоинством кланялись. Пахло хвоей и петуниями. Над бухтой повисал туман, словно пышная пенка над чашкой капучино. В тумане над морем желтело расплывчатое солнце. Круазет с пальмой вместо круасана, бухта с молоком вместо кофе, небеса с одним желтком - вот такой завтрак подают Канны тому, кто прибыл рано утром. Впрочем, позавтракать по-настоящему тут тоже возможно, даже с комфортом и не без шика: то и дело попадаются двери заведений, украшенные звездами Мишлен.
Но что я говорю? - Это должен был я прилететь утром, но опоздал сначала на один рейс, потом пропустил другой - и прибыл в Канны к вечеру. Самолеты со всего мира слетаются сюда стаями, отправляясь из своих аэропортов каждые полчаса, как пригородные электрички, и приземляясь тут ежеминутно, - и потому они заходят на посадку, выстраиваясь один за другим в широкий, как бы текущий над морем круг, - так выглядит авиа-очередь на Лазурный берег. Потому, опоздав на один рейс в Ниццу (ее аэродром обслуживает и Канны), с легкостью попадаешь на следующий; это отнимает все те же полчаса и ничего не стоит. Наверное, авиакомпании считаются с тем, что "на моря" люди едут в нерабочем состоянии, и позволяют им такие маленькие слабости... В общем, утренние Канны я принимал только на следующий день.
Кино - это зрелище; но каннские зрелища начинаются задолго до прибытия и вообще даже - вне контекста фестиваля. Кто летал над сушей и над морем, тот знает, что суша обычно скрыта от глаз плотными облаками, а вот море лица не прячет - смотри, сколько захочешь, сколько сможешь, сколько вместишь. И небо над приморскими Каннами, Ниццей и Монако, как и небо над Альпами, которые шершавой щекой прижимаются к Лазурному берегу, - безоблачно или облачно ровно настолько, чтобы обеспечить сценичность на высоте 9000 м. Вид сверху - описуем, но неописуемо хорош. Городишки, озера и реки в долинах, горные хребты и пики, сочная зелень и яркий снег, испятнанные голубоватыми тенями облаков, корабли, вспыхивающие на солнце чешуйки волн Средиземного моря - смотреть на эту картину можно бесконечно. Но вот и аэропорт Ниццы, очередь над морем, энергичная посадка, беспечный контроль, автобус - и Канны.
Про Каннский кинофестиваль знают, наверное, все, но Канны служат пристанищем не только для деятелей кино - тут создана мощная фестивальная инфраструктура, которая прельщает и другие сферы. Однако кино, очевидно, является для Канн важнейшим из искусств - муралы на стенах домов все до последнего посвящены синематографу. Над набережной реет огромный, в полный рост местной мэрии Тарантино - и есть в этом что-то неуловимо-символическое. Канны в прошлом - пусть и очень далеком - были все-таки римским городом. Тарантино, конечно, режиссер американский, а итальянцы, конечно, только условно римляне, но фамилия режиссера - как и многое в Каннах - недвусмысленно указывает в сторону Италии. Впрочем, это мои субъективные ощущения; поговорим о том, что смог бы увидеть каждый.
Достопримечательностей здесь, пожалуй, не так уж много - если оторвать Канны от Лазурного берега и Прованса, то совсем мало. Но они есть - хотя, пожалуй, их все-таки и затеняет кинофестиваль. Так, примерно в километре от берега лежат Леринские острова; на одном из них - Сен-Маргерит - стоит крепость Форт-Рояль. Остров, кажется, был обитаем с античных времен; до Х века им владели сарацины, а позднее на нем угнездились крестоносцы. А еще позже, в конце XVII века, Людовик XIV держал тут самого таинственного узника всех времен и народов; имени его не знает никто, кое-кто слыхал его номер 64389000, а прозвище – в том числе благодаря кинематографу – знакомо почти всем: Железная Маска.
Ирония судьбы, иначе не скажешь: камин в комнате, к примеру, кажется мне предметом роскоши, особенно в наше, централизованно-отопительное время (хотя как знать? - тарифы нынче такие, что переход на дрова вовсе не роскошь). Но вряд ли узники Форт-Рояль считали камин чем-то иным, кроме отопительного прибора: зимы на море, даже Средиземном, достаточно суровы, и потому каждая тюремная камера форта оборудована этим устройством. Стены камер украшены древними фресками; однако не думаю, что камин и фрески могли заменить узникам то, что они наблюдали в узкие окошки своих камер: свободу. Поэтому пытались бежать отсюда многие, но удалось это, кажется, только одному наполеоновскому генералу.
Нынче остров - только туристический объект; на нем больше не селятся рыбаки, крепость оставлена солдатами, а сведенный для отопления крепости и тюрьмы лес восстановлен французскими лесниками. В бывших казармах обучаются дети - похоже, чему-то бойскаутскому. И снова ироническая улыбка судьбы и истории: в крепости, пушки которой грозили гибелью всякому кораблю, входившему в бухту Канн, теперь музей античного судоходства. Пушки, впрочем, по-прежнему на месте, а их жерла смотрят туда же, куда они смотрели все последние века: на море.
Но пора возвращаться в город - за 10 минут кораблик доставит туриста обратно в гавань. Да, гавань, пожалуй, тоже достойна быть названной в качестве украшения местного ландшафта. Такое количество и разнообразие яхт встретишь не часто: от самых крохотных до огромных, в трюмах которых спрятаны маленькие яхты, а в кают-компаниях стоят обширные столы, покрытые белоснежными скатертями и сервированные, словно для королевского приема. Все флаги будут в гости к нам - именно так! Порты приписки покрывают все континенты и звучат волнующим, томительным призывом и влекут за горизонт даже чуждого романтике дальних странствий человека. А над гаванью на холме возвышается угловатый форт - и вообразить себя пиратом на какой-нибудь Тортуге поэтому совсем несложно. Я вообразил.
Сам город Канны производит особое впечатление. Само собой, Средиземноморье - это всегда особые впечатления, да еще так по-каннски изысканно приправленные кинематографическим флером, ароматом петуний, из которых тут сооружают целые деревья, и колеблющимся лесом мачт и облачками парусов. Но есть и еще кое-что: Канны - место аристократическое. Свет - тот, о котором читают в великосветских романах и в светской хронике, высшее общество – вот такая Каннская достопримечательность.
Говорят, у аристократии принято содержать виллу на Лазурном берегу; эту традицию в середине 19-го века заложил лорд Генри Питер Брум, проездом прихворнувший в Каннах. Городишко лорду приглянулся, - а он и вправду очарователен, об этом можно судить по живописным старинным кварталам на холме Сюке. Лорд завел здесь дом - а за лордом потянулись и прочие титулованные особы. И до сих пор эта традиция жива: кто-то содержит виллу или даже целый дворец, а кто-то на постоянной основе снимает апартаменты или даже целый этаж в одном из прибрежных отелей. Нет, владельцы и наниматели тут не живут; они навещают Канны в сезон, проводят тут несколько дней и перемещаются по глобусу - "вслед за весной" - согласно великосветскому календарю. Виллы и отели пустеют; так и в июне они стояли безмолвные, с закрытыми ставнями. И эта обратная сторона аристократических визитов весьма заметна: набережная Круазет, прибрежные улицы - все они производят впечатление покинутого города, который по какой-то неизвестной причине содержится в идеальном порядке, как наделенный искусственным интеллектом городок Бел-Уезер из романа Роберта Шекли "Координаты чудес". Роскошь, изысканность, чистота, ухоженность - и безлюдье. Согласитесь, это имеет совершенно особый колорит.
Первые этажи улиц - сплошь бутики самых-самых марок и брендов. И тоже - пусто, покупателей нет, хотя, насколько мне позволяли судить мои скромные познания о событиях от-кутюр, на прилавках вещи только последнего парижского показа. Цены, естественно, соответствуют: тут цены вообще соответствуют статусу самых дорогих гостей. В магазине "подержанных" авто предлагаются Роллс-Ройсы - только чуточку постоявшие в гаражах прежних хозяев.
Да, а пляжи в Каннах так себе. Впрочем, может, кому-то нравится серый песок - мне нет. Но море, Средиземное море... Отдался ли ты его ласковым объятиям, взираешь ли ты на него с холма Сюке, словно на пришпиленного иглами мачт мотылька с крыльями цвета переспелых слив, - оно околдовывает. Займешься ли каким-то делом, заговоришь ли с трескучим собеседником, а поймаешь его цвет и ширь хоть краем глаза - и замолчишь как будто бы ни о чем, и снизойдет в твою душу покой - такой же широкий, как море, и такой же способный породить вдруг, как море рождает волны, - чувство, мысль, стихи...
Побродив по безлюдным приморским улицам Канн, скоро начинаешь испытывать нечто странное. Все вокруг - вполне настоящее - все-таки без людей кажется только почти настоящим, даже бутафорским. Ты словно попадаешь в... кино. Вот, вот оно! - кино, декорация! Канны в своей самой прибрежной части производят впечатление дорогих, на совесть и с большим вкусом сработанных декораций для съемок какого-нибудь грандиозного, с американским размахом фильма из жизни князей с княгинями, а может, и королей с королевами. Так что кино пришло сюда неслучайно: Канны производят впечатление одной из самых лучших и достоверных съемочных площадок мира.
Туристы, конечно, оживляют пейзаж, однако они кажутся в городе людьми случайными, посторонними: ведь сколько бы их не толпилось на Рю д'Антиб, все окна там по-прежнему закрыты ставнями, а ночью - темны. Здесь никто не живет.
Но есть, есть в Каннах и настоящее, небутафорское во всех смыслах. Чуть дальше от моря, чуть уже и круче улицы - и показывается обычный и живой средиземноморский городок, полный шума и движения. Среди старинных домов носятся вполне современные дети и собаки; старики - тоже довольно современные - степенно приподнимают шляпы и раскланиваются со знакомыми; в лавках идет бойкая торговля совершенно человеческими товарами по приемлемым ценам. Хлопают двери контор, жужжат грузовички торговцев. В просветы между домами и деревьями врывается синь – то неба, то моря. За столиками кафе текут беседы. В открытых окнах видны живые глаза и цветы. Понаблюдаешь-понаблюдаешь, да и задашься провокационным вопросом, а не является ли искусство жить важнейшим из местных искусств. Впрочем…
Фестиваль пришел, фестиваль ушел. Кино кончилось. Жизнь - продолжается.
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669784
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 02.06.2016
Любовь и влюблённость – явления разные,
но оба явленья по сути прекрасные!
И нет ничего на земле нашей лучше,
пусть даже порою сердца они мучат.
Но чаще людей они лишь возвышают
и даже в поэтов порой превращают.
Любовь – это жертвенность друг ради друга.
Влюблённость – желания страстного вьюга.
Сердца наши этим явленьям открыты.
И счастливы все, кто в единое слиты!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669666
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
А гори плакали, бо душу їм розбито.
Окрасу їхню брито пилкою щодня.
Коли ж то нового надбають оксамиту
І вітер вляжеться у нім, мов цуценя?
А гори плакали холодними дощами,
Беззубим ротом сіль ковтаючи із щік.
Вкривали птахи їх крилятами-плащами –
Відводив погляд древовбивця-чоловік.
Легеням краю протиставив черевину –
Свою. Що завтра? Аби нині буханець.
Та прийде кара і знайдеться ще гіллина,
Де кожен Юда свій гіркий знайде кінець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669665
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 01.06.2016
Переступає ніч через місток,
Із травня в червень - майже непомітно...
Всього один!.. лише єдиний крок
І завтра вранці - наступає ЛІТО!!!
В цей день чарі́́вний райдуга цвіте!
Співають птахи, веселяться діти!
Сміється в небі сонце золоте -
Радійте, люди! наступило ЛІТО!
Здається, наче - все, як і було,
Та серцю вище хочеться злетіти!
Впустити в душу світло і тепло,
Й сказати вголос - Здрастуй, МОЄ ЛІТО!́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669521
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 01.06.2016
В очереті сонце заховалось.
Тиша. Затихає очерет…
Нам колись,малими ще, здавалось –
Сонце має золотий намет.
Десь у плавнях. Ми його шукали
Поміж верб, у затінках заток,
Ми були наївні і не знали,
Як не знають вітер чи пісок,
Що в природи – дивні забаганки:
Сонця диск мажорно-молодий
Із води народжується зранку,
А на старість – просить знов води…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669473
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Я колядку вам співаю,
Щастя, радості бажаю!
Колядниця, колядниця
Славне свято світом мчиться.
Тож святе хай принесе
Вам здоров'я перш за все.
А до всіх різдвяних свят
Ще й торбинку грошенят!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627457
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 31.05.2016
У новорічну, тиху ніч
Бажаю щиро віч-навіч,
Щоб були ви всі мені
Тільки верхи на коні!
Бо щастя той наздоганя,
Хто має доброго коня
Та вірних друзів і рідню,
Радіє завтрашньому дню,
По вінця келих наливає,
Легкої долі всім бажає,
Віддає шану небесам
Й дарує все, що має сам!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633040
дата надходження 02.01.2016
дата закладки 31.05.2016
- Оце, куме, дізнався з газети
І хочу Вам теж зачитать,
Що древні й сучасні поети
Любили завжди погулять.
Любили своїх і чужих,
Стрілялись, було, на дуелі.
До зради жінок чарівних
Схиляли в жагучій постелі.
В поемах своїх вихваляли,
Дарували букети жоржин.
І часто зовсім забували
Про вірних, домашніх дружин...
- Для поета в коханні розрада, -
Заспокоїв я кума Петра, -
Для нього це зовсім не зрада,
А звичайнісінька "проба пера".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669425
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
От сальдо-бульдо оборотов
В разгар бухгалтерских отчетов
Из зазеркалья /шкафа? леса?/
Вдруг явятся ко мне:
Принцесса,
Кассирша парка каруселей,
Зав.склад кондитерских изделий,
Начальник секции игрушек
И дрессировщица зверушек,
Прославленная фигуристка
И всенародная артистка,
Врач, повар, прима-балерина
И королева в кринолинах,
Отважная парашютистка
И паровоза машинистка,
Учительница младших классов,
Художница с палитрой красок,
Цветочница и стюардесса,
Классическая поэтесса…
Обступят все вокруг стола
И скажут: «ТЫ НАС ПРЕДАЛА!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669385
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
1. Початок
Тіні довгі вляглися. А, кажуть, весна на поріг...
Ти різка і примарна, і наводиш пронизливий холод.
Чорним оком незмигним зими видивляєшся слід,
І сліпучим промінням самотній підсилюєш голод.
2. Весна («Пори року. Музична феєрія»)
Весна розсипеться арпеджіо звуків,
шумом, бринінням, дзижчанням смичків,
капанням крапель, гудінням дудок,
торохкотінням бляшаних дримб.
Прибіжить сонечко, задзвенить дзиґа,
засвистять зразу і всі звідусіль.
Забудьмо органи: у нас співи і
джазові трелі, цимбалів рій!
А в квітні виразно – віолончелі,
а потім скрипка, фагот, гобой...
І здалеку – сурма, травневий легіт,
симфонія радості в тисячі вольт!
3. Прощання
Металом ніч гуде, звідки й вітер!
Темряви кілька годин - і прийде літо.
Цвітом в стилі годе заврожаїлись липи,-
Відлетіла весна вночі на пахощах квітів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669415
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
В небо вдивляюсь. По ньому пливе
Слоник, метелик і літера "Ве",
І крокодильчик (а може, дракон)
Ледь не торкається лапками крон.
Замок пливе - в ньому Фея живе,
Далі он, лебідь і бджілка пливе.
Очі заплющу, рахую до ста -
Бачу вже квітку літак і кота.
Бачу вітрильник я і пароплав...
Вітер дмухнув - і усе розмішав...
В небо вдивляюсь. Від сміху аж плачу:
Слонометелика з хвостиком бачу,
Лебідь, от цирк, осідлавши кота,
Ловить те чудо уже за хвоста.
А крокодильчик (а може, дракон)
Ласує смачно собі літаком.
Замок десь зник. Пароплавобджола
Жалить вітрильник (яка ж вона зла!)
Далі он, вже квіткоконик приліг...
- Дякую, любі хмаринки, за сміх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669239
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Не прочтённые письма, не сказанные слова;
ноябри с каждым годом всё слёзнее и високосней;
запах листьев и запах дождя - мои мёд и яд;
и город, в котором всегда осень ...
Наш маленький мир, микровселенная "я+ты",
где мы любили высоковольтно так и мегагерцно,
где я каждую ночь вырисовывала мечты
поцелуями на твоём сердце ...
Неужели не станем мы ближе, чем есть сейчас,
не сумеем любить, как раньше, страстно и вдохновенно ?
Знаешь, мне не хватает влюблённых друг в друга нас.
Прошу, обними мою душу так, как обнимал моё тело.
И пусть горят синим пламенем письма все и слова!
Я научусь, я полюблю ноябри високосные!
Словно мёд буду пить горько-сладкий любовный яд
и останусь в том городе, в котором всегда осень ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669085
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
"А що мені дала та Україна?.."
Слова ці чую і мені болить,
Бо хтось на чужині в цю саму мить
За неї молить Бога на колінах.
Йому вона також "не додала"
І гне він спину на чужого пана,
Та Україна — рідна і жадана,
Без неї він, як птаха без крила.
Хіба у тому є її вина,
Що досі шанувати не навчились,
Що як каліки звикли ми до милиць
І, з нашої вини, стражда вона.
Що нам усім вона заборгувала?..
Все що у неї є те віддала,
Для нас цей дар — дещиця лиш мала,
Боюся що... завжди нам буде мало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668068
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 25.05.2016
[img]http://files.moblo.pl/0/4/89/48956_landa-dziewczyna-likely-pl-3195a237.jpg[/img]
Сонце в зеніті – круглий спартанський щит,
Що відбиває хмар кочові навали.
Стелиться мох, м’якенький, мов оксамит,
Ноги людські по ньому ще не ступали.
Штрикає тишу гілки сухої хруст,
Вітер бринить джмелем у верхів’ї сосен…
Йду обережно й тихо – ні пари з вуст,
Жалять обличчя хвойні голки́, мов оси.
Свіже повітря зв’я́зки у горлі рве,
Наче мембрана, пружно спирає груди…
Ладаном ліс обкурює все живе,
Лиш непорушні скель кам’яні споруди.
Міряю світ відбитками підошов…
Ліс – посивілий дід, але ще нівроку!
Здалеку привітає: «Це хто прийшов?
Начебто й не змінилась за ці півроку…
Ну ж бо, сідай сюди, на трухлявий пень,
І викладай усе, що в душі ховала…».
Хлю́пне теплом крізь вуса і засопе,
Очі зелені блиснуть, немов дзеркала.
Я притулюсь щокою до бороди,
Наче ми з ним не бачились цілу вічність –
Так, як до пана леститься кіт рудий,
Погляди перегукуються зустрічні.
Мовчки собі поси́димо: я і він,
Щебетом заколисані і вітриськом…
Десь обізветься грому протяжний дзвін –
Схоже, пора додому, вже дощик близько…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667834
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 23.05.2016
Ти вся була
Прозора і чарівна,
Мов день,
Що починається з роси,
Як пісня щастя,
Чиста та наївна,
Як злото сонця,
Паросток краси…
А я хотів
Понищити одежі,
Через тіла на двох
Пустити струм…
Ти вся – свята,
Та чи ж бувають межі
Коли весна галопом, мов на глум?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667361
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016
[color="#000dff"][b]День - подарунок...Знову я у лісі.
Весна вже тут хазяйнувала так,
Що всі галяви, мов самшиту ніші
І в чаролист прибралося гілля.
Щасливо про щось птаство гомоніло,
Зозуля почала список образ,
Вогнем зеленим трави охопило -
Лиш і́скри-квіточки синіли в них, біліли:
На мить ховались - і з'являлись враз.
Стежина кликала мене вперед, в долину,
Ховалась раптом на узліссі...де?
Я зачудовано спішила без упину:
Куди ж вона мене все кличе і веде?
За ліс - у луг, що влігся аж до рова.
Тут теж краса...Щавлю...Бери й коси...
Ой, а в траві - гриби: білюсінькі, здорові,
Рядками ніби хтось їх насадив.
Може, й колись були, та я про них не знала:
Гриби збирала тільки восени.
А ці "рядовки", "гуси" (як мені сказали)-
Це подарунок сонячний весни.
Збирати їх, мов гратися у жмурки -
Ховаються у зарослях трави,
Зате які гарненькі і чепу́рні,
Шукаю пильно й шепочу до них: де ви?
Вже й назбирала - на вечерю досить.
Хор жаб з болота розпочав свій спів...
А день заплутався берізкам у волосся...
І хрущ втомився й на травичку сів.[/b][/color]
(на фото назбирані гриби)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667047
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 21.05.2016
Зима огорнула морозним, печальним крилом,
Закралась у серце, посріблила тугою очі.
Стираючи в попіл останнє можливе тепло,
Тягнула у темні, журбою розписані ночі.
Рясним зорепадом спустились на землю сніги.
На втомлене поле і добрі, розчулені душі.
Неначе довести - не вистачить людям снаги
Під товщею льоду в серцях розтопити байдужість.
Лиха хуртовина скликала в обійми свої,
Замети розкинулись, слово сховавши від світу.
А десь, де ранковий серпанок надіями тлів,
Тужливо бриніла краплина забутого світла.
Палало багаття на тлі крижаних завірюх,
На схилах старого, сповитого думами лісу.
І ніч наступала, і вітер холодний не вщух,
Жевріючим вогником грілась покинута пісня.
Крізь долі несправжні, крізь постаті вічного зла,
Зв'язавши в один оберемок минуле й майбутнє,
Всю пам'ять і правду, і славу крізь ніч пронесла,
Довівши, що нас в цьому світі не може не бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545201
дата надходження 20.12.2014
дата закладки 17.05.2016
Що, якби ти не згоріла тоді?
Колами бігає час по воді,
Сонце засвічує площу.
Хто має право на цьому суді
Винести вирок? В бездумній ході
Світ поспішає на прощу.
Вдосвіта срібним знаменом була,
Сотні думок з кольорового скла
Ти об'єднала в ідею.
Люди невдячні, зрадливі птахи,
Марять спокутати власні гріхи
Смертю, але не своєю.
Можеш складати десятки молитв,
Силою духу переграних битв,
Тільки кому що до того?
Кажуть, що віра твоя – маячня.
Знай же, зречешся – і чорна стерня
Завжди колотиме ноги.
Байдуже. Мить – і палкий епілог.
Скільки згадають твоїх перемог
Злі, одурманені лиця?
Сірим мотуззям обплетений стан.
Світові в очі дивись – чим він став? –
Іскра в огні інквізицій.
Справжню ідею ніщо не бере,
Хай наростає нав’язливий рев,
Жар обступає стіною.
Вогнище згасло, а ти ще жива.
Дивно... Руан не знаходить слова,
Щоб говорити з тобою.
Більше ніхто не пов’яже руки,
Тільки, чи змінять майбутні роки
Сутність людської отари?
Діло нехитре – меч взяти і стяг,
Важче – у сірих, однакових днях
Стійко тримати удари.
Кожен твій порух – для натовпу знак.
Хай що там кажуть, життя не війна –
Тихе тремтіння лампади.
Серцю ж потрібен шалений сумбур,
Бій із десятком смертельних фігур,
Дикі, рясні зорепади.
Істина вічна й напрочуд проста:
Стане руїною твій п’єдестал,
Ймення – із вічності стертим.
Курява, полум'я, галас і дим.
Кожен герой, аби стати святим,
Мусить яскраво померти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659701
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 17.05.2016
Вітер шаснув під волосся,
Крутнувся там весело і лоскітно
І назад…
Простий вихор, а скільки радості!
Волосся пирснуло тугим сміхом ,
Ляснуло по плечах чорним крилом
І всілося виглядати пустуна,
Схиливши свій шовковий струмінь до вуха…
А…
Е…
Тепло.
Хоча і зима та подих весняного леготу
Так ніжить душу
Ах, ти ж!
Увірвався вітер під комір,
Щоб не забувала про січень!
А…
Е…
То зима таки,
Грає крига в піжмурки з сонцем,
Слиииизь-ко…
Дай Бо не гепнутись,
Хто руку подасть?
А…
Е…
Зима тулить холодного носика мені в долоню.
Мов гурт оленів шикуються рогаті садки,
Вилискують на сонці опуклі спини будиночків.
Гріють підвіконня коти.
Бадьоро біжить дорога,
Підганяючи ритм думок.
Вперед, вперед…
Аааааа-х!
Сонце прямісінько в очі!
Е…
На те і зима!
14.01.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551758
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 17.05.2016
Знов малює душа акварелями спогадів літо,
Кольорами блакиті хлюпочеться в руслі ріки,
Де в прозорій воді, полуденним промінням зігрітій,
Зайчик сонячний п’є прохолоду з моєї руки.
Так щасливо бреду мілиною далеко-далеко
І збираю, мов скарб, черепашок гладкі камінці,
За батькову руку, що засмагла від літньої спеки,
Надійно тримаюсь, як за сонце ясні промінці.
Бурштином яскравіє пісок під моїми ногами,
Ледь гойдається хвилька в прозоро-тремтливому сні…
Я дівчатком малим між своєї ріки берегами
Пропливу, як тоді, на легкому, мов пісня, човні.
Голубі незабудки притулились, де явір шепоче,
На краю берегів, звідки в небо всього лише крок…
Проживаю ту мить, що забутись ніколи не хоче,
Теплим сплеском води найчистішої із річок.
У краях тих співається серцю і просто, і легко,
Незабутністю дихає кожне промовлене слово.
Й знову я, наче стомлений шляхом лелека,
Повертаюсь туди небесами моєї любові…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665724
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
"Была история такая...
Лилит сама ушла из рая..." - Хуго
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: I'm tired…
АВТОР: Айрені Квітка
устал от быта и от чувств
устал смотреть...
как ВЫ... уходишь...
и дверь пинками распахнув...
в чужую безразлично... входишь...
от одиночества в тоске
мне от твоих касаний тесно
с последней чашечкой в кафе...
хочу... покинуть...
мир телесный...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Завжди є можливість любити
АВТОР: Вікторія Суворова
мечты о счастьи и каръере...
и кто важней.. и что принять???
узнаем мы на самом деле...
когда.... давно.... за 45....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Здатись ?
АВТОР: Khristina
наши взгляды.. и наши цели...
наши мысли.. и наши дела...
очень многого мы не успели...
но сдаваться...
мы...
никогда!!!.....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Чому я повинна вірити?
АВТОР: anna zakohana
акценты проставлены временем...
научены только...
должны!!!...
быть материалом временным...
чьей то недоброй... игры...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Із відчаю
АВТОР: Dyed Fox
и от отчаянья...
опять идут дожди...
а ветер сволочь...
тыыыы егоооо неее ждииии....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ПЛАТЬЕ С ЗАПЛАТАМИ
АВТОР: Лина Лу
всё что отмерено...
выпьем до капельки...
всё что присужено...
не избежать...
в каждом мгновении...
искорки радости...
будем творить...
и искать
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: наталія калина - вільний переклад
"Я ВСПОМИНАЮ СЛАДКИЕ ГРЕХИ……"
спасибо за тепло...
и страсть...
за труд... души
и вдохновенье...
приятно мне... в тебе...
читать...
следы своих...
стихо...-
творенья...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: сны… сопілка…
АВТОР: *Svetlaya*
я желанье загадал..
ветерок его узнал...
через лунную дорожку...
в сны твои... пересказал...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Я згадую гріхи солодкі…
(вільний переклад вірша "Я собираю прошлого грехи…"
АВТОР: наталія калина
смущая чувственостью строк...
переполняя сердце страстью...
зачем то нас отметил бог..
своей... капризною все властью ...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ***
АВТОР: Настена
и каждою весной...
про непорочность девы...
мы забываем...
в поисках тепла...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ********************
АВТОР: Філ Ософ
в глазах всегда.. скрывается печаль...
от детского испуга перед смертью..
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Береги себя!
АВТОР: Rekha
твои слова.. спасают от ненастья...
и ночью... путеводною звездой...
вот этот миг...
и есть вершина!!!! счастья...
когда о главном...
говорим..
с тобой
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ***
АВТОР: kosheleva.
читаю по глазам... твои страданья...
хочу согреть..
и растопить тоску..
конечн0 всё....
нам дало мирозданье...
мгновение... на жизнь...
для слов...
люблю...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Счастливые люди
АВТОР: Margaret Del Ri
счастливые те...
кто про счастье... не знают...
а просто... по жизни...
на крыльях...
летают
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Я напишу для тебе…
АВТОР: Уляна Віолончель
а я отвечу тебе ...куплетом...
в нём будет утро..солнце.. роса...
и я...Том...которого... зовут... поэтом....
и с моим сердцем...
протянутая... к тебе...
рука...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Что же будет?
АВТОР: Margaret Del Ri
доброта рождает счастье...
ненависть... болезни...
для спасенья от ненастья..
жизнь любить....
полезней.
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Провокація
АВТОР: stawitscky
пока работает радар...
спасибо...
Господу...
за дар...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Я так вірю тобі, мій коханий…
АВТОР: Октябрина
этот Ветер...
без стран и границ..
без приличия...
и без прелюдий...
безразличье сгоняет с страниц...
будит души...
сильнее ...
орудий...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Переклад вірша автора poettom
АВТОР: Октябрина
твои сллва и нежны.... и точны.....
со мною... так....
умеешь...
только....
ты
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Я обезумевший ребёнок
АВТОР: Margaret Del Ri
сплошные чувства..
страсть..
и жажда...
тепла внимания и ласки...
он встретится тебе однажды..
и отнесёт в объятья...
сказки..
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ПИСЬМО СУМАСШЕДШЕЙ, ИЛИ ОЧЕНЬ ДОБРОЙ ЖЕНЫ)
АВТОР: Света Алексеева
мужчине каждому нужна..
жена подруга бл"дь и стерва...
стакан холодного вина...
и дама пик... а может черва...
с которой можно сесть поесть...
с бисквитом чинно выпить чаю...
а после... нагло взять раздеть..
раскрасить кремом грудь и талью..
и нежно жадным языком..
по букве прочитать..
весь Том.
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Селфи палка
АВТОР: Ірин Ка
кладу палку под подушку...
прижимаю крепко к ушку..
и про счастье вижу сон...
с палкой мир..
в сто раз прекрасней...
ну а ночью...
даже страстней.....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Идеальный мужчина
АВТОР: Марія Сонєва
найди чемодан...
и конечно громадный..
ему будут нужны гантели.. и ванны..
две три массажистки...
один висажист...
и личный дизайнер...
...
он лучший
артист...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Я дурна! або Кохання егоїста…
АВТОР: Іванна Западенська
не бывает радость...
до заката дней..
наша жизнь мгновенья...
счастья...
и потерь....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Ліліт
АВТОР: Любов Ігнатова
З каструлею, шваброю, праскою
и ДОБРОВОЛЬНО рай покинув...
сменив на повседневный быт...
осталася ей ночь в награду...
за подвиг...
сделаный..
.............
Лилит.
Отож.
Добровільно полишивши рай,
Скелю буднів на плечі звалила...
Та злітає вночі -
не тримай!
Дай розправити стомлені крила..
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Безлад пристрасті
АВТОР: Єлена Дорофієвська
перешагнув запретные пределы...
пороки изучая... из нутри...
обычный мир...
вдруг станет...
чёрно белым...
и прошлому...
ты не подашь... руки.
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Ніжність….
АВТОР: Ніка Той
помню... из завтра... сегодня...
только твои объятья...
только глаза... и плечи...
.....................
и на полу...
твоё платье.....
РОИЗВЕДЕНИЕ: мов шовк легкий…
АВТОР: *Svetlaya*
Я бесконечно благодарен....
и...
ненавязчиво влюблён.....
за то....
что беззаботный Ветер....
(улучшил?-нет...
ухудшил?-нет!!!!)
........
ПОСЕТИЛ!!!!....
ТВОЙ СОН.
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: " Милому вину "
АВТОР: К. Простонеба
и про вино...
всё сказано давно...
что пьют его поэты...
и невежды...
оно как дверь..
в нелепое окно...
где ищем...мы...
последние надежды...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Письмо, тебе
АВТОР: Rekha
твоё письмо...
весну душе приносит...
я чувствую как тело твоё просит...
тепла и нежности...
и страстного касанья...
всё изнывая.. от мгновений...
ожиданья....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Пора….
АВТОР: Альонушка
даря любовь добро...
и ласку...
ты превращаешь...
будни...
в сказку
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ПОЕТ
АВТОР: Октябрина
Стискаючи в обіймах олівець.
....пишу всегда...
простым карандашом...
из под него...
выходят в полудымке
страстей картины...
сладкие как сон...
намного ярче ...
клавы и машинки..
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: подарунок ОТ …. - переклад
АВТОР: poettom
моя оценка...
за подарок этот...
не может быть ни в балах..
ни в стихах...
ты даже зиму превратила в лето...
улыбкой...
и...
невинностью...
в глазах....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ОСЕННЕЕ…Грусть (Стихи: ХУГО)
АВТОР: Лина Лу
я наслаждаюсь голосом твоим...
меня переносящим в море сказок...
где было нам...
так хорошо двоим...
без всех условностей...
и вросших в кожу масок
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ЗБИРАЮ Я МИНУЛОГО СЛІДИ
АВТОР: Лина Ланская
я удивляюсь каждой строчке в стише...
я говорил там только .. про дела...
на украинской мове...
всё светлей и выше...
спасибо... за прекрассные... слова.
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: увечья
АВТОР: Vikafaith
я всегда... помню о тебе..
и на яву...
и в сладком...
сне...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Кумире, не створи собі мене…
АВТОР: Єлена Дорофієвська
страстей источник..
у тебя в душе...
взорвать весь мир
он безрзсудно... рвётся...
но мир... уже ...
доверился... тебе...
и у ноги....
котёнком милым...
трётся.
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: найбільше збочення
АВТОР: Віктор Шупер
любая жизнь...
всего лишь...
извращение... материи...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: на маленьком плоту
АВТОР: Виктория Покора
И чтоб зимой не мёрзли наши попы,
с календаря...
я вырвал лист... зимы..
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Одна із легковажних втіх
АВТОР: Ксенія Косач
мне нравится... когда в твох глазах...
игривых брызг...
следы игривых мыслей...
я с грустью вспомню...
прошлый... день и час...
в прямом....
и даже...
в переносном...
смысле
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: О, Музы, Музы…
АВТОР: наталія калина
Нагое откровение сонета…
несёт весну...
в объятьях жарких...
лета
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Тишина
АВТОР: Анна Соловей
цветёт природа ...
солнце светит...
скоро...
счастье тебя встретит....
а быть может встречу Я...
плакать плохо...
и ...нельзя....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ***
АВТОР: Марія Вундер
не верь...
не бойся...
не проси...
вставай...
надейся...
и ...
люби
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ты
АВТОР: твои сто минут без секса
я пришёл..., чтобы взять твоё ДА
подарить наслаждений безбрежность...
и с собой унести в облака...
поселив...
на всегда...
в свою нежность...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Он мой
АВТОР: Anya Cat
Ему разрешу
Расстегнуть мое платье.
и...
подарить...
долгожданное...
счастье...
РОИЗВЕДЕНИЕ: По Кастанеді
АВТОР: Таня Кириленко
а Кастанеда говорил...
от бед и смерти не уйти...
она не мчится за тобой...
а уже ждёт...
в конце...
пути...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: А ТЫ хочешь ТАК?
АВТОР: Pismonosiza
Я молчать?
Не могу научиться!..
в моих.. снах...
обнажённые лица...
и весны... голоса голоса..
и твои...
голубые...
глаза...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Пастельный режим (точка неразврата)2
АВТОР: Velibor
верю я!..под женской кожей...
будет жарко и мне тоже...
если точка не разврата...
значит...
выпил...маловато..
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Не хвилюйся за мене
АВТОР: Любов Ігнатова
....а я.... покусаный...
весной
всё жду....
свидания....
с тобой
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Лірика кохання (презалив)
АВТОР: cheeeezzz
там тайны Высого замка...
подземных ходов лабиринт...
и Цитадельная сказка..
над городом ночью парит????
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Я душу свою…
АВТОР: Андрій Бабич
мы думаем что глобус... вокруг нас...
а он давно...
не слышит...
наш...
приказ...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Всі бачать, коли сидить мама в інтернеті. Гумор.
АВТОР: Алла Баранкевич
сидит мама в интернете..
ожидают кушать дети...
им мешает интернет...
очень хочется котлет...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Холостяк
АВТОР: Лю
он думает о том
что не сложилось...
а без неё.. коньяк клопами пахнет...
жалеет что у них не получилось...
но понимает...
что нельзя... иначе
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Как хорошо, что ты не слышишь
АВТОР: Тори Найт
я изгоню из крови тень...
и крылья подарю тебе
я превращу.. твой вечер в день...
и возвращу... тебя... весне...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ГОРОСКОПИ НЕ СКАЖУТЬ ПРАВДИ
АВТОР: Lesya Vladimirova
исполняя гороскопа предсказанья...
ожидая принца на коне...
ты не видешь... моего страданья...
и не хочешь.. подойти... ко мне...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ПІШЛА ЛЮБОВ
АВТОР: Лина Ланская
ты так проникновенно пишешь стиши...
я упиваюсь...
тишеее...
тииише...
тише.....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: В сердца стучится весна…
АВТОР: Квітка))
не боись тепло дарить...
будет крепче он любить...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Мужчины любят слабых не всегда
АВТОР: Ірина Морська
Мужчины любят слабых не всегда,
мужчины..
любят женщин вперемежку...
после обьятий.. страстного огня...
зацеловать бы скромную консъержку
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Роль…
АВТОР: Квітка))
вся жизнь игра..
ты и артист и зритель..
создай свой мир...
желанную обитель
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: *** (16+ мамусю, вибач)
АВТОР: Спеція
был пионером...
комсомольцем..
коммунистом...
но не случилося...
коррупцио0нистом
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Сумне
АВТОР: Lana_Svit
солнце всходит и заходит...
но приходит новый день...
лихим молодцем он бродит...
и сметает грусти... и тень...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Цей березень - таки шалений заєць…
АВТОР: ptaha
и проступает сквозь слова Алиса...
из зазеркалья сказочных времён...
ты была там богиня и актриса...
а я как слон...
был по уши влюблён...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Гарна звичка-бути щасливим!
АВТОР: Ольга Ващук
шесть детей..
петух и печка..
ох уютное местечко...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Безмолвность
АВТОР: Archon
и в этом так кричащем и звенящем...
я всё равно... сегодня...
в настоящем....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Сердце
АВТОР: Ірин Ка
Однажды в разбитую чашку...
положил с желаньем... бумажку....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Вірш не про що
АВТОР: Тьяна Ноу
меня давно манил зенит...
в котором профиль твой..
горит....
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ЛОТОСОВИЙ РАЙ
АВТОР: Едельвейс137
лотосовый рай...
нашла в своём сердечке...
на очень дальней..
biggrin tongue 09 и забытой.. речке...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Что такое любовь?
АВТОР: Irin@
Любовь не морковь, а картошка...
и львица...
всего то лишь кошка..
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Найсолодший гріх
АВТОР: Червоний Мак
каак страастно...
от тебя.. несёт грехом...
смущая мою плоть..
мужскую сущность..
и я бы не оставил на потом...
твою невинность...
нежность...
неприступность...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: ТИ ТОРКНУВСЯ МОЄЇ ДУШІ
АВТОР: янгол з душею
да...я пришёл...
а ты уже не ждёшь...
и в прошлое...
не хочешь возвращаться...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Любила ли я?. .
АВТОР: Анюта Славская
а я опять...
услышал сердца стук...
тук тук...
тук тук...
тууук... тук...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Быть женщиной
АВТОР: Ірин Ка
быть женщиной...
и этим наслаждаться...
встречать... любовь...
и миру улыбаться...
ПРОИЗВЕДЕНИЕ: Уйти не страшно
АВТОР: Ірин Ка
я не уверен.. в вечности души...
как много гениев...
уже давно...
ушли...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663235
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 13.05.2016
І я не я, коли весна
безперестанку.
Нею наповнююсь до дна
з ночі до ранку
Заквітчуюся залюбки
бузковим цвітом.
Спішу до травня, а думки
блукають світом.
Аромачай з травнем пила
з конвалій в лісі
Йому ж і серце віддала
без жодних місій.
Щасливою була, коли
моїм був в’язнем.
В весну закохані були
ми вдвох із травнем.
І я не я, коли весна
у серце ранить.
Чудна я , дивна, навісна -
мене дурманить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665685
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
закляв судьбу в сепаратор:
в небуття знімаю піну
злиднів, збочень, бід.
я сонце,
ядро магнітне – Бог.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113690
дата надходження 26.01.2009
дата закладки 12.05.2016
Поклич мене гуляти в тиху ніч,
Де солов'ї і місячна соната,
Де стерті грані різних протиріч,
Де вітерець грайливий і крилатий.
І я піду з тобою хоч на край
Усесвіту... а може, навіть, далі...
Веди мене, цілуй мене, кохай,
Вплітай мене до сяйва пекторалі!..
Поклич мене гуляти в тиху ніч,
Де окрім нас - лиш зорі і дорога,
Де ми з тобою будем віч-на-віч
З собою, з небом і, напевно, з Богом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665298
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 11.05.2016
Маестро спокуси жагуче творив насолоду
І нотами-трунком незайману тишу п’янив.
Амурові стріли дзвеніли, мов райські акорди,
І сіяла пристрасть вогнями небесні лани.
Художник бажання мене чарував світлотінню,
І амфору-тіло розписував фарбами ласк,
І чорний квадрат уповільнив солодке падіння,
То ніч-галерея відтінками втіх розцвіла.
У жертву мене він приносив гарячим кинджалом.
Окрилений місяць під куполом неба зітхав.
На ложі паперу розніжена рима стогнала,
А серце чорнилом стікало у чашу гріха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642848
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 11.05.2016
Береза опустила віти
Мені в долоні,
Щоб я могла їх пожаліти
За ніч безсоння.
Обличчям заривалась в лист
Осоловіло,
І шепотіла: «Розігнись,
Ти – символ білий!
І хоч порізи у душі
Чорніють може,
В осерді – справжній твій рушій,
Усе ти зможеш!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665191
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 11.05.2016
Печаль і радість
Змиває дощами час
Мов акварелі.
Лише рубців на серці
Неспалимий літопис.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665193
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 11.05.2016
Ось і дзвони чуть...
До храму ще іти й іти,
Та я вже прийшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665093
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 11.05.2016
Не личать зморшки, буйна сивина...
Та старість тільки обраним судилась,
Вона, направду - Вища Божа милість,
Аксесуари - зморшки, не вина.
Тож дякуйте за кожен новий день,
Як поталанить, діждете онуків
І правнуків візьмете ще на руки,
Скуштуєте на смак плоди натхнень.
Що зморшки, що на скронях сивина?..
Такі дрібниці все це проти того,
Що ви здолали, дякуючи Богу...
На зморшки плюньте, пригубіть вина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664926
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 10.05.2016
Сендмене, містере, запрошую на чай,
без Вас моя нудьгує підсвідомість,
і прихопіть хоч дюжину почвар,
я, знаєте, люблю незнане й невідоме
я Вас, пробачте, зовсім не боюсь,
така професія - приборкувач кошмарів
(художник кажуть, віри в це не йму),
буває, що закохуюсь в примари
для критиків мої химери - зло,
жахає їх усяка нелогічність,
жахливий містере, запрошую на сон,
давайте поговоримо про вічне
про ніч стооку, бременських котів,
про Ваше тисячу й одне обличчя,
я Вас пізнати краще би хотів,
страхам люблю у очі я дивитись
ось булькотить уява в казані,
блукає небом дим блакитнорукий,
Сендмене, залишайтеся в мені,
без Вас цей світ - не світ, а сущі муки
9.05.2016
Картина: Salvador Dali "The Sandman"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664895
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 10.05.2016
...Чи стане знов обвуглена трава
ПШЕНИЧНИМ полем, а не полем БОЮ?
Слова... Слова... Безпомічні слова...
Мурашко, ти залишилась жива
в долоні юнака, що в ці "жнива"
упав в траву в солдатськім однострої?
А скільки їх ще в землю упаде?
Гамселять війни у кривавий бубон.
Мечі... "Катюші" ..."Гради"... Чи зійде
мурашкове - нечутне і просте:
-Коли ви вже награєтеся, Люди?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664960
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016
У тебе залюблена,
Навік зачарована,
У просторі згублена,
Коханням таврована,
Лечу я на полум’я
Метеликом лагідним,
Осяяна полуднем,
Замріянням ягідним.
Тебе доторкаюся,
Прогладжую крильцями,
Турбот винуватиця,
Гублюсь поміж сильцями,
Які ти так знадливо
Нектарно – ноктюрново
Розставив привабливо,
Що звуть мене сурмами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664878
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 09.05.2016
«Я опущусь в будь-який колодязь,
я смерть прийму - яку завгодно дозу! -
я в серце моху наберусь, аби
тебе побачить, ранений водою.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Земля моя степова, зранена, втомлена
Земле моя, в мене вкрадена,
Земле моя, загублена, втрачена,
Земле моя, териконова, оксамитова
Сон травою заквітчана.
Там - за Кальміусом - рікою смутку,
(Плинь, Кальміусе, плинь, річко каламутна
У Меотиду неспокою, у лиман Азакський
У Темеринду - матір морів,
У Каргалук-воду лускату,
Плинь, Кальміусе плинь).
Земле моя, кров’ю полита,
Окупантами поневолена,
Поснула, замріяна, балками зрита,
Смертю заколисана
(А струнами гітари журба пливе,
А вечір як густа кава гіркотою,
А пам'ять жмутками трави колючої -
Перший жмуток рудою нетребою,
А мертві люди у сни приходять,
А гроза травнева війною злою,
А в минуле двері зачинені)
Земле моя! Недосяжна, незрима
Як зворотна сторона неба синього,
Чорні камені твої Ріки Бронзової
У пам’яті важкій тягарній
(Плинь ріка міддю і бронзою
В минуле моє приспане...)
Отак то ми тепер вигнанцями
Про свій рідний край мріємо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664846
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 09.05.2016
Іти з тобою... ледь торкаючись руками...
Нехай з мовчання витинається розмова...
Пізнати вічність під столітніми дубами...
Лиш близькості чуття і ні одного слова...
Вузенькі вулички та кавова спокуса...
Губами - пестощі за столиком в кутку...
Довірити своі бажання сажотрусу...
Та зберегти любов і щастя мить хитку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664344
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 07.05.2016
Сади відцвіли.
Рожеві вітрила мрій
Пливуть струмочком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664317
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 07.05.2016
Не моляться до сонця пшениці,
Лиш маки бовваніють, наче рани,
На тілі незасіяного лану,
Де Янгол зі свічею у руці
Ллє сльози по Вкраїнському талану...
Цьогоріч вродять знов одні хрести -
У Смерті дуже щедра косовиця.
Втомилася стинать її правиця
Ті долі, що могли б ще розцвісти,
Та душить їх нещадно повитиця...
Зрікаються крилаток ясени...
Бентежний дощ мигичить над полями,
Як посивіла колискова мами
Чиї у муках зроджені сини
У вічність відлітають журавлями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664328
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016
у квітучих бузків,
чимало, виходить, є ненависників:
безпощадно ламають гілки,
напихають гамузом у брудні сумки і мішки –
сідають на ла́вочки,
розкладають бузки на купки –
в`яжуть у тісні безлисті букетики,
і несуть у людні місця – на ринки-ярмарки…
самі лише на кущах штурпаки
залишають зловмисники…
продадуться –
буде на тлусто-смажені пиріжки
і стакан горілки,
не продадуться – під ноги і на смітники…
для кого?
і задля чого – щовесни квітують бузки…
знаю-знаю – окрики із юрби:
що там бузки?!.
зараз війна і гинуть люди…
тільки поки
будуть на світі цинічні і жадні –
багаті чи бідні – жлоби –
миру не буде
такі
між цими явищами
розокремлени-ми
нерозривні зв`язки…
… водоспадами
біло-молочними
цвіте на газонах таволга,
пишна-розкішна-рясна –
гарна,
щастя, що не така запашна,
не така популярна –
товарна
06.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664242
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Летять додому журавлі і плачуть
Від радості.
І почуття свої
Нам струшують із крил.
Вітають наче.
І ми німієм.
Та ніхто не бачить,
Як з чужини вертають солов'ї.
Ані ключів,
Ані пісень із висі.
Відомо, що вони вже тут, стає,
Коли десь з напівголих нетрів висвист
Сипне у душу треллю, як намистом,
Без фонограм,
По нотах ненаписаних
І без афіш,
І без конферансьє -
Враз полонить цілком!
Ще й безкорисно...
І ти щось перейняв у солов'я.
Інакше як пішла вслід за тобою
Без будь-яких умовностей, без бою,
Мов зачарована, душа моя?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663998
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
«Вабить мене невідомість цієї імли...»
(Гійом Аполлінер)
Довершено - весна невловима,
Як місто, яке я будував в імлі
З пелюсток вишень минулого квітня,
Що лишились тільки в моїй пам’яті,
Весна зникає й відходить - в імлу.
В імлу невідомості. В імлу вічності.
Наче молитва останнього тамплієра.
З пелюсток білих збудований храм
Нині тільки в спогадах: перехожі
Брудними ногами топчуть його чистоту,
Брудними підошвами стінами міста,
Яке ще вчора називалось весною.
Нині тане в імлі. Нині залишки людяності
Десь там - у спогадах, десь там - у садах,
Десь там - у храмі квітневого дня,
Одного дня чистоти і монахів-джмелів,
І монашок-бджіл. І муралів-мурах,
Що невтомно будуть зводити місто:
Місто Весни. Яке довершено, яке є,
Яке буде, яке спалюють, яке пожирає тлін,
Яке буде вічно воскресати і виростати
З вічної тьми небуття - Новою Весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662336
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 27.04.2016
Безнадёжность втекала в безсонную ночь.
Не осталось козырных в колоде надежд.
Я зависла с последней шестёркой крестей.
Сквозь неё миражи. Миражи прошлых лет.
Я гоню, я гоню одиночество прочь.
Скоро будет капель и фиалковый цвет.
За окном фонари. Предрассветная мгла.
Я опять дожила. И без всяких надежд.
Вновь шагну в чуждый мир. Лишь с шестёркой крестей.
Кто-то должен согреть заплутавшую жизнь.
Я хотела, как все, отыскать личный клад
И бросала козырные в пропасть без дна.
Больше нечего ждать. Даже в ступе толочь.
Но я буду идти. Там фиалковый цвет.
Я зависла меж небом и долгом, без виз.
Кто-то должен смысл жизни однажды познать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662262
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Як завиває на холоднім вітрі
чийсь сиротливий до трагізму сум!
Мов згублена душа тремтить в повітрі
і тяжко тужить від скорботних дум.
Як побивається і як страждає,
яка безвихідь у стражданні тім!
Від співчуття аж серце завмирає...
Чи пережитого майнула хижа тінь?
Чого ти, серденько, забилось?
Не згадуй! То тобі наснилось...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662205
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Під сузір'ям вишневої гілки
У смарагді п'янких пишних трав,
Я лежала на хвилях барвінку,
А в траві хтось на скрипочці грав.
Я дивилась, як в чистій блакиті,
Креслить шлях ледь помітний літак,
І збираються хмари сердиті,
Щоб на землю наводити страх!
На суцвіттях бузку й черемшини,
Ворожила на долю свою,
Дослухалася співів пташиних,
І підспівувала солов'ю!
Я збирала всі пахощі квітня
У маленькі скриньки та пляшки,
Щоб весна не пройшла непомітно,
А зі мною була на роки!
Хтось додав собі фото в альбоми,
Хтось у парку весну змалював,
А мені це не треба, я вдома
На духмяному ліжку із трав!
А як прийде зима - завірюха
В білу вовну укриє мій сад,
Я до серця, до носа, до вуха
Притулю свій захований скарб.
І запахнуть в кімнаті барвінки,
Й черемшина у кожнім кутку,
Відтворю всі найкращі хвилинки,
І мелодію квітня легку.
Я метеликом жовто-червоним
Зимно-білий пейзаж оживлю,
Тут не діють природи закони,
Тільки те, що я дійсно люблю!
Я тримаю весну на долоні,
Хоч і їй свій відведений строк…
Цвіт спадає на коси і скроні,
Мов зірки із вишневих гілок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662122
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Розкажу, малята, казку, як бабуся хліб спекла,
Колобочок ароматний на віконце понесла:
- Полежи. Як охолонеш,
Снідать будемо тоді.
А поки що я – на поле,
Дати ради лободі.
Діду, квапся, світить сонце!
Двері – рип.
А на віконці
Думу думав Колобок,
Гарно спечений бочок:
- Пропадати в цім селі?
І кому – мені! Ну, ні!
Стриб з віконця на підлогу,
Та й у двері, та в дорогу,
Прихопивши капелюха
(на гвіздку в сінях висів,
Дід щодня у нім ходив).
Котить колобок щодуху!
Коли це назустріч Заєць:
- Хлібцю, дай мені окраєць:
Діток нічим годувати.
Доведеться пропадати!
Колобок, надувши щоки,
Мовить Зайчику звисо́ка:
- Ти кого назвав тут хлібом?
Втік від баби я й від діда!
Не хлібець я – чиста здоба!
Тож звільни мені дорогу!
Покотився Колобок.
Зайчик, сівши на пеньок,
Засмутився, звісив вуха.
Вовчик-братик йде:
- Послухай!
Ти чого це зажурився?
- Колобок малий котився,
Я окраєць попросив –
Він за те ледь не побив!
- Ну й нахаба, - Вовчик мовить, -
Хай його Лисиця вловить!
Як на те із-за кущів
Долетів до звірів спів:
То Лисичка йшла на лови,
Настрій в неї був чудовий.
- Добрий день вам, Вовче й Зайцю!
Що лучилось? Зізнавайтесь!
Все, що сталось, з'ясувавши
І як слід зметикувавши,
Так промовила Лисиця:
- Колобка провчить годиться!
Що ж хлібець наш? Притомився
Й біля озера спинився.
Тут з-за дерева Лисиця:
Шуба аж на ній іскриться,
Золоті сережки в вухах –
Чиста пані!
- Ой, послухай, -
Дорогенький Колобочку,
Мій рум'яненький дружочку,
Я гостей оце збираю,
Пари ще собі не маю.
Ти, напевне, чиста здоба,
То мені це до вподоби.
Сядеш на почеснім місці,
Ти ж найкращий в нашім лісі!
Колобок розвісив вуха,
Доки компліменти слухав,
А Лисичка не дрімала
Та й за бік його кусала:
- Хм, смакує щось не дуже.
Обдурив мене ти, друже:
На воді місили тісто,
Ти звичайний, надто прісний!
Я тебе…
Та той не слухав,
Мчав додому вже щодуху.
Двері, сіни, підвіконня
І тарілка на осонні.
Баба довго дивувалась:
Що таке із хлібом сталось?
Став черствим він і негарним,
Тож пекла, виходить, марно?
Кури ходять на подвір'ї,
Розпушивши важно пір'я.
Півень кличе до сніданку:
Баба кришить хліб на ґанку.
Ось такий кінець, малята.
Треба й вам про теє знати:
Хто зухвалий і пихатий,
Той безчесно пропадати
Мусить – просто курям на сміх.
Майте честь!
Бажаю щастя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661669
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 24.04.2016
Холодно, стулилася бутоном. О мій квітне,
Зігрій мене, та бруньки не зірви – нехай розквітнуть.
Спочатку поглядом торкнись, теплим, лукавим.
Не треба хтивості, не псуй весни начало.
Рука об руку – гріємось: душа і тіло.
Ти зовсім поряд, й погляд твій ловлю несміло.
Ми поза часом, не збагну - це мить чи вічність?
А в подумках: невже любов, її величність?
Слова розтанули, згубилась і їх вагомість.
І сумнів зник, і звичне «так» прийшло натомість.
А в серці квітка поспішала розквітати.
А далі що? Я ж не навчилась відцвітати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661393
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 22.04.2016
ледь сіріє, кохана, ти всміхнена лагідно спиш,
а розквітлі дерева за вікнами ходять навшпиньки,
сонне сонце крокує доріжкою першої з тиш,
новий ранок несе, наче писанку, в легкій торбинці
я вкриваю тихенько твоє привідкрите плече,
а рельєф наших тіл в серцевидний складається кратер,
ти під крихкістю снів магматичним біжиш ручаєм,
о нестерпна солодкість об тебе себе обпікати!
що ми разом ось тут - найвеличніше диво із див,
давньоруських волхвів всемогутнє якесь чародійство,
і здається мені, що тебе споконвіку любив,
що ми зріли разом танці вогнищ поселень трипільських
ми й самі потанцюємо, ранку ніяк не діждусь,
але ти ще поспи, вільна птахо моя вогнекрила,
і здається мені, що це сонце й дерева в саду,
що цей ранок, мене й моє щастя сама ти створила!
21.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661150
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016
Це ми клялися!
Нам лиш завдяки
ті Юди що в обличчя цілували
Отримавши за зраду срібляки
Відправили Месію на поталу
Це ми зрікались!
Наша в тім вина:
За хрест, за батоги, вінки тернові
За всю наругу вчинену
Сповна!
Це ж ми Йому божилися в любові!!!
А ми - "Пилат!"..
А що вчинив Пилат?
Не він в любові клявся щоєсили
За зраду не отримував оплат
Він тільки те зробив
що МИ просили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661085
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 21.04.2016
[img]http://chtoikak.vsego.net/images/stixi/Vishnya.jpg[/img]
Утро, апрель и Души воскресенье.
Белой вселенной я вижу рожденье.
Все остальное мне кажется лишним.
Жизнь – это только цветущая вишня.
Звезды соцветий, парящих искусно,
Мысли затмили, оставили чувства.
Я не вернусь в человечую стаю.
В космос цветения я улетаю.
Жизни частичка, молекула, атом…
Стану волшебным цветка ароматом,
Шорохом вечности, красочной тенью,
Одой ликующей, миро творенью.
Пусть бесконечность, лишь миг для кого-то.
Суть откровения круговорота
В этих цветах нам оставил Всевышний.
Утро. Апрель. И цветущая вишня…
10 апреля 2016г.(первоисточник -[url="http://chtoikak.vsego.net/filosofskaya-lirika-2/1029-utro-aprel"]личный сайт автора[/url] )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660596
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016
[img]http://chtoikak.vsego.net/images/stixi/Vishnya.jpg[/img]
Утро, апрель и Души воскресенье.
Белой вселенной я вижу рожденье.
Все остальное мне кажется лишним.
Жизнь – это только цветущая вишня.
Звезды соцветий, парящих искусно,
Мысли затмили, оставили чувства.
Я не вернусь в человечую стаю.
В космос цветения я улетаю.
Жизни частичка, молекула, атом…
Стану волшебным цветка ароматом,
Шорохом вечности, красочной тенью,
Одой ликующей, миро творенью.
Пусть бесконечность, лишь миг для кого-то.
Суть откровения круговорота
В этих цветах нам оставил Всевышний.
Утро. Апрель. И цветущая вишня…
10 апреля 2016г.(первоисточник -[url="http://chtoikak.vsego.net/filosofskaya-lirika-2/1029-utro-aprel"]личный сайт автора[/url] )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660596
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016
Припорошили вранішні сніги
Мого дитинства пройдені стежини,
Де мала крила срібно-журавлині,
Де все було можливе й до снаги.
Вплітались в коси сонечка кульбаб,
Веснянками цвіли на білих щічках.
Всесвітнім Морем уявлялась річка,
А Велетнем - старезний сивий граб.
І вірилось у Казку і Добро,
І мчали вдаль велосипеди - коні,
І падало в обвітрені долоні
Омріяне Жар-птицеве перо...
Спускалися зірки на моріжки,
Спадали роки росами в отави...
І першим снігом прихилило трави
На всі мої вже пройдені стежки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660592
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016
Расскажи мне - чем ты сегодня жил,
что искал по свету, о чем ты плакал?
Cколько жизней зА день успел прожить?
Дай мне лапу.
Я прижмусь к тебе крепко. И пусть дрожит
сон ромашкой хрупкой на тонкой ножке.
Мои раны ветром перевяжи
на дорожку.
Как с тобой спокойно и как легко...
Ночь проходит,
звезды сыплет в лунное молоко,
словно в воду.
Обними меня. Как бы не уходить,
а остаться....
Время тает,
словно бы тянет нить
жить.
Прости...
Я вернусь.
Ты жди.
как не хочется просыпаться...
/рисунок Майкла Паркеса
"Львиная Mедитация"/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660291
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 18.04.2016
Впали миті весни абрикосовим цвітом у трави,
Замели всі сліди у знайомім до болю саду.
Грає скрипка душі ніжне соло в високих октавах,
Коли ранком весняним бентежно-замріяно йду.
Наче знов народилась в умитому зливами світі,
Наче й справді забула, як серце холоне в снігах,
Наче й дихать боюсь, щоб того не сполохати цвіту,
Що хмарками летить… й опадає в квітучих садах.
Скільки літ пролетіло, нагадала метелиця стихла
Світлом теплого дива посеред промайнулих чудес…
А здається, що я надивитися ще і не встигла
На зворушливо свіжу красу під блакиттю високих небес…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660297
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016
Моя люба і ніжна матусю,
Я за все дуже вдячна тобі!
Як до тебе міцніш пригорнуся,
Забуваю проблеми свої…
Кожну мить я тебе пам'ятаю!
А як доля колись обмине,
Повернуся додому, бо знаю:
Серце любляче жде тут мене!
1993р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563213
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 16.04.2016
Пальцям покірні гудзики на сорочці.
Я відмикаю вустами твої вуста.
Тіла мого планета - гаряча точка,
де карамель поцілунків, як ніч густа...
Ти мене згубиш, як тільки торкнешся-знаю.
Ти ж порятуєш - ця казка, як світ, проста.
Тож...
Я розщіпаю гудзики на сорочці
і - так безстрашно - вустами твої вуста...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659940
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 16.04.2016
«Незабаром і пам'ять моя розчиниться
у просторі...»
(Гійом Аполлінер)
А на війні як на війні: Сонце
Над нами вогненною кулею.
А на війні як на війні: Небо
Пораненим птахом – коли синім,
Коли вицвілим – кличе,
Чи то летіти, чи то просто жити.
А на війні як на війні: Поле
То квітуче, а то зовсім зоране,
Тільки не плугом, громом,
Тим, що пахне залізом і димом.
А на війні як на війні: дихати
І хочеться, і подуха - присмак
Металу в горлі, крові тріснутих губ,
А на війні як на війні: Білявка бліда -
Смерть старою дівою
Блукає шанцями та бліндажами,
Зазирає кожному в очі,
Про щось запитує, чогось сміється,
А ми собі в своїй вічності
Буття хвилинами міряємо.
А на війні як на війні: Залізо
Холодним драконом сутінок
Чи гарячим подихом пекла.
А на війні як на віні: Пил
Всюди. Навіть час стає пилом,
Навіть слова пилом під ноги втомлені.
А на війні як на віні: Друзі
Хто тільки в пам’яті,
А хто там - під кулями...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659659
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 15.04.2016
Ранок. Зорі немовля
В молочнім купелі туману
Небеса омивають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659302
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016
Порой не стоит все ему опять прощать,
Опять «забыть, простить и улыбнуться».
Не стоит за убогим сердце рвать,
Пинком под зад, чтобы не мог вернуться…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659559
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 14.04.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659163
Спиняю час, що птахою завмер…
Вслухаюся в слова твої, зітхання…
Хто ти такий? Чому прийшов тепер?
Тепер, коли не вірю я в кохання…
Крізь відстані – незримо обніми.
Втікати - щоб не вистачило духу,
Лебідка б’ється білими крильми
В душі моїй… Сполоханість послухай
Усіх думок, бажань та відчуттів.
Весняний цвіт безсило опадає…
Найм’якші пелюстки збери оті,
Підкинь у небо, хай від них заграє
Веселка, що розвіє сум очей,
Так поцілуй, щоб повернути віру,
Та пригорни, як долю, до грудей,
Щоб кожен нерв в мені – тобі повірив,
Щоб від кохання – п’яною була
По вінця. Щоб іще хотіла пити.
Дай стільки сонця, неба і тепла,
Щоб лиш з тобою я бажала жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659400
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 14.04.2016
(прочитавши вірш І.Б. «Соняхом цвісти»…)
На хвильку спинися, заглянь мені в очі, послухай:
як був я далеко від рук твоїх, вуст і очей –
холодну, міжзоряну там відчував порожнечу, –
і Всесвіт в руках моїх весь, коли ти у обіймах!
І знай ще: допоки ти поряд, так близько, що я
твій погляд, твій подих коханням своїм відчуваю –
в високих небес вже нічого просити не стану,
бо маю тебе, – а це більше всіх милостей неба;
Лише у Того попрошу, кого серце зве богом:
«Дай змогу, дай час, щоб зробити щасливою Жінку!»,
бо я вже щасливий – любов’ю, що в серце вселилась,
і тим, що мої полинові стежки зігріває.
Стою перед Жінкою-щастям і цим зізнаюся:
Я – долі боржник і тих днів, що звели нас під небом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659163
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Завжди милуюсь поглядом чужим
Коли він ніжний і криштально-чистий,
А не похмурий, наче сад безлистий,
і не тьмянить його омани дим.
В очах шукаю дивну глибину...
Знаходжу у блакиті клаптик раю,
Від зелені - енергію вбираю,
А срібло мов веде в тенета сну.
Цей темний колір - загадка чудна.
Крокую в ньому так, немов незряча,
У карооких, бач, нестримна вдача,
Та не буває озера без дна.
Роки лишають в погляді тавро:
Мільйони запитань в очах у брата,
В бабусі - мудрість; зрілість, сила - в тата,
У донечки - цікавість та добро.
І я купаюсь в променях тепла,
Закохана в людей, допоки можу...
Знайшовши в їхніх душах іскру Божу,
Сама, немов троянда, розцвіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659159
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Заховай ня у ночі глибоких зіниць
І свого волосся –
Від злих поглядів, наче холодних в‘язниць,
Заки твій ще досі...
Як набридну ті, просто ми скажеш про це.
Не лукав, не жєлуй!..
Бо я гуцул на пів, у руці з топірцем:
Не боюсь жіливи.
Просто люблю тя ніжно, травнева моя
Бойківчанко! Чуєш –
Між душевних тривог чутно спів солов‘я?
Коли ти цілуєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658823
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Ревли надривно й жалібно дві «Татри»,
Мов динозаври-велетні ревли.
Можливо, так якусь тяжку утрату
Отплакували звірі ті колись.
Але розмова не про них сьогодні –
Про «Татри» знов –
Стогнали мов живі.
Вони повзли впритул одна за одною
По незавидній вуличці кривій.
Дубами, уже мертвими, нав’ючені
Товкли і м’яли змучене шосе.
Багатотонні оберемки скручені,
Здавалося, ще мить – і розтрясе!
Але куди ковбанями, задвірками
Машин дорога в сутінках вела?
Мабуть, чекала десь «скромненька нірка»
І з тих, які надбав новітній лад,
Де бавить долар безсоромність риночку,
Де бізнес означає – бруд і блуд,
Де продаються душі холерично,
Де жадібність – над совість і над глузд.
І де вже впору скласти оду бідності,
Де люд вже звик до участі вола,
Де мало місця зостається гідності
У кроні древа різномастих влад.
А скільки рук повсюди намагнічених!
Тож липне все, що десь не так лежить,
Не так росте!
А значить блискавично
Було – й нема.
А спишуть на бомжів.
До речі, зараз популярні лисини –
І чепурять по модному ліси.
Кому це там, в низах, бракує кисню?
Обійдуться!
Без нього й без краси…
Але куди ковбанями, задвірками
Машин дорога в сутінках вела?
Про це в наш час здогадуватись гірко…
Ще думаю – про страчені тіла
Отих дубів – сорокарічних красенів.
В породі їх це ж – діти! Ще – малі!
І як дивився поглядом нещасним
Услід залізним звірям батько-ліс.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658814
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Безмежно,
Беззастережно,
Не контролюючи помислів,
Кохаю
І прагну
До краю
Лишатися в цій невагомості.
Згоріти,
Землю зігріти,
Феніксом вирости з попелу.
Натомість –
Яка невагомість?
Сама себе
Тихо закопую.
По пояс.
Я непокоюсь
Від перспективи спокою.
По груди…
Вертається грудень
Неспішними сизими кроками.
А далі –
Спроби невдалі.
І снігу – багато-багато…
Я – в комі.
Де всі невагомі.
Де більше.
Не треба.
Кохати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636635
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 12.04.2016
В бетонних джунглях
о, як бракує неба...
маліють крила.
Відгук на "Дивовижне шатро" Мирослави Жар.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656703
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658125
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Голандського "драпу" прощальний привіт.
Набичився мапою муторний світ
"Забанити" долю твою на меті...
Квасоля без солі... -А що ти хотів?
-Що хочу? У ліжко з тобою, мала!
І я тебе прошу, щоб гарно дала,
Бо з прозою нудно, не "гріють" вірші,
Бо дуже паскудно мені на душі
Від сірої дійсності вкрадених днів,
Огидної плісняви віп- брехунів,
Що долю країни злили у відстій...
Ти гола? Кохання по вінця налий
До чаші, що пити ми будем удвох.
Америка... Раша... Та щоб він іздох,
Отой, що голандської "шмалі" косяк
Підсунув... Ми люльку палитимем, так?)))
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116040800959
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658038
дата надходження 08.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Блакитний місяць - у небес лагуні,
Дрімає у нірвані ніч-коханка,
Солодкий сон космічної красуні
Липневий вітер стереже до ранку…
Туман довкілля обіймає ніжно,
Яскраві зорі запалили світло,
В обіймах ночі зацвіли розкішно
З п’янким, медовим ароматом квіти…
Мірабіліс яскравого відтінку,
Нічна фіалка, сива матіола -
Перегортаю ще одну сторінку
мого життя, коли жила я вдома…
Із виноградної лози альтанка
Продовжує віконну нішу –
Із вечора й до променів світанку
Безсонна ніч дарує нові вірші…
Як тільки вранці півень заспіває,
Біжу босоніж в росяний світанок,
Милуюся яскравим сонцеграєм,
Зриваю полуниці на сніданок…
А на столі мене давно чекає:
Сметана, сир і молоко свіженьке,
Домашнім хлібом мама пригощає,
І пирогом із вишнями смачненьким…
З тих пір багато років промайнуло,
Безжальний часу плин і незворотній!
Як світла згадка про моє минуле,
Квітує й плодоносить сад самотній…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657794
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Не чекайте свят чи влучної години,
Щоб сказати мамі: "Дякую за все:
За безсонні ночі і тепло родини,
За твоє терпіння й серце золоте.
За любов безмежну, усмішку і ніжність,
За твої молитви, сльози і печаль,
Простоту й буденність, і твою величність,
Й душу твою, мамо, чисту, мов кришталь".
Мамі важливіші подарунків й квітів
Щирі і звичайні, від душі, слова.
Навіть посивілі ми для мами - діти,
Кваптеся, щоб встигла їх почуть вона.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648654
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 06.04.2016
Що таке щастя непросто сказати -
Треба для цього в душі розцвітати.
Вміти життю усміхнутися щиро
Сонцю за обрій сказати: спасибі.
Щастя в родині, веселій та дужій,
Щастя у друзях, у квіточці в лузі.
В маминій усмішці, в успіхах сина,
У вмінні прощати і бути потрібним.
Щастя у дружніх обіймах за плечі,
В слові «люблю», що шепочуть під вечір.
В народженні сина чи доньки, як знати.
Щастя, що в тебе є батько і мати.
Щастя в зернятку, що в хліб проростає.
Щастя, як голоду й воєн немає.
В тім, що людина завжди має вибір -
Бути людиною, а чи створінням.
Щастя співає, радіє, сміється.
Воно не заздрить і не зазнається,
Ділиться з ближнім, людей зігріває,
В любові купається й меж їй не знає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657698
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016
А кохання наше - нитка кришталева,
Та не смій перечити мені.
Я твоя єдина, твоя королева,
Я твоя насправді, а не в сні.
Принеси на крилах лебедину вірність,
Усміхнись веселкою мені.
Подаруй на згадку ніжність, просто ніжність -
В серці я носитиму її.
Як ітимеш поруч, замилуйся мною,
Про своє кохання розкажи.
Нехай наше щастя чистою водою
Буде сміхом, радістю завжди.
З трепетом, з бажанням поцілуй у губи,
Бо кохання наше навіки.
Я твоя дружина, твоя вічна згуба -
Тихий берег вічної ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657422
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016
Достигає у пролісках квітень,
Нетерплячку сховавши в бруньках,
В насінинах майбутнього літа
Почина нуртувати життя.
Пшениці виграють росянисто,
І ясніють калюжниць зірки,
І бджолине збира товариство
Аромати весни в стільники.
Вже бузьки розхапали білети -
Анонсовано жаб'ячий хор,
Пише вітер у вербах памфлети,
І дощі перейшли в до-мажор.
Журавлями видзвонює небо,
Розливаючи щедро блакить...
І душа відчуває потребу
Хоч у мріях до сонця злетіть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657148
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 05.04.2016
...прошу вибачення у авторів, які професійно займаються перекладами.
В моєму випадку це - не переклад... Навіть не переспів:).. передзвін і
відлуння - щось таке.
Колись.................
Дороге,як пам\'ять:)
To A False Friend (Thomas Hood )
Our hands have met, but not our hearts;
Our hands will never meet again.
Friends, if we have ever been,
Friends we cannot now remain:
I only know I loved you once,
I only know I loved in vain;
Our hands have met, but not our hearts;
Our hands will never meet again!
Наші руки зустрілись, серця розминулись в дорозі.
І ніколи уже не зігріти долоні долоню.
Ми не зможемо жити на світі під іменем \"друзі\" -
наша зірка повільно в печальному небі холоне...
Не потрібні душі цих фальшивих чуттів діаманти.
Тільки плаче душа, їх несправжність забути не в змозі...
Я любив Вас колись... Та любив безнадійно і марно.
Бо долоні зустрілись. Серця ж - розминулись в дорозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657385
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016
Як вирветься сонце з тенет холодів,
Як наших лелек вже не втримає вирій,
А лід стане в Ворсклі тісним, отоді
Я ніжній весні свою душу довірю.
Нехай погостює в ній тала вода –
Стихія любові – п’янка й дикувата,
Аби я змогла, як трава молода,
Журбу, мов торішній листок, пронизати
Й повірить, що можна почати з нуля
Усе, що до цього чомусь не вдалося…
Я грію думки, ніби зерна рілля,
В щемливій надії діждати колосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657379
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016
Потай на сповідь
Ходжу до осокора
В сріблястих ризах.
Зорі над куполами
тихо шепчуться з вітром.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657372
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 05.04.2016
Я залишуся Вашим спогадом,
Безіменним прозорим привидом
Чи згасаючим сонячним променем,
А, можливо, просто людиною.
Я сховаю від Вас всі погляди,
І в очікуванні весни
Ви ніколи й не здогадаєтесь,
Що були для мене усім.
Ви залишитесь моїм полум'ям,
Не іскрою, як інші лишались...
Ті "вдаряли лише у голову",
Ви у груди мені ввірвались.
Я боюся всіх Ваших дотиків,
Я тримаюсь від Вас на відстані.
Ви залишитесь моїм полум'ям,
А мені хоча б стати іскрою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656726
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016
«Поклик без відповіді.
Блукаючий в’язень власного тіла.
Таке було обличчя вітру.»
(Федеріко Гарсія Лорка)
Мені зазирав в обличчя вітер -
Той самий, що нині весняний,
А вчора був крижаним і мертвим,
Що міняє себе як старий одяг,
Чи то як потріпане зношене тіло,
І знаходить себе в нових перевтіленнях,
Чи то просто метаморфозах
Старого пророка Назона Овідія,
Споглядальника Негостинного моря
(Що досі негостинне для номадів -
Патлатих і пропахлих вівцями).
Я питав його - для чого, для чого
Ти шепочеш мені стару істину,
Лише одну, але таку холодну,
Нині ж весна, хіба бракує на світі
Запашних і п’янких, як вино, істин,
Хіба всі істини такі жахні-крижані,
Хіба?
Я теж в’язень свого тіла - як ти,
Але тимчасовий, лише ненароком,
Одягнув я на себе це тіло
(Нехай досконале чи то краще
Ніж в інших збирачів слів)
Але ненароком, на час,
А ти ж вічний невільник
Свої суті - цього тіла повітряного,
Вічно невчасний, вічно не тут -
Нетутешній. Чи може
Ти теж відпочинок знаходиш
У комині-димоході старого
Кам’яного ірландського дому,
Що чудом стояв довгі віки
Темні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656686
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2016
Ти візьми мої сни у весни – первоцвітово-білі,
І засни на мені, руку-сонце поклавши на груди.
Із долоні твоєї тепло розпроміниться, в тілі
Розтопивши скресаючу з грудня розлуку-отруту.
Розіллюся в тобі березневим прощальним акордом
І у лоні, зігрітий, розквітну по-новому й знову
Королем ти назвеш мене – вічного, в долі, мілорда.
Роси в травах шовкових співатимуть нам колискову.
На світанні ранкова зоря перестала горіти…
Чи наснилась мені ти, чи була насправді зі мною?
На самотньо-холодному ложі зими білі квіти –
Зігрівають у снах й досі пахнуть твоєю весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655626
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Ще вітер стугонить у шибці,
А вже весна нас спокуша.
Не може березнем зігрітись
Моя розхристана душа.
Холодний дощ, і сніг, і мить ця
Були, чи є, чи все здалось.
Я день за днем біжу до квітня,
Неначе там все жду чогось.
Цілую дощ - дарунок неба,
Кудись приблуда-пес спішить...
Вдихаю світ... Чого ще треба
Моїй розхристаній душі ?
Олена Жежук
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655009
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 29.03.2016
А й правда, крилатим грунту
не треба...
Ліна Костенко
Окриленим щастя не треба -
Розсіють його, як намисто.
Й щоразу, літаючи в небо,
Розтрушують радість барвисту...
То як же крилатим без щастя?
Без віри, надії, кохання?
По-людськи не вміють любити -
Згоряють в палких пориваннях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655621
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Так несподівано, так задушевно-світло,
Що аж в саду примружилась весна,
Ви дарували проліски розквітлі
На згадку про добро…Мов дивина,
Зворушливо-тремтливо грілись квіти
В теплі моїх долонь, а більш – очей…
Й здавалося, що ми дорослі діти,
Зніяковілі в чистоті речей,
Таких знайомих, згублених де-небудь,
Як у степу далекі голоси…
І грілись душі неозорим небом
У проблисках незваної сльози…
Пучечок пишний свіжої блакиті
Те приспане у серці розбудив.
І поки люди є, допоки будуть й миті,
Зігріті теплотою добрих див.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655580
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Ну що ж, Джульєто, життя - вже проза.
Тушкуй котлети. Суши мімози.
Чекати досить Коня і Принца.
Знімай пуанти. Тобі за тридцять.
Звикай, Джульєто, до перших тріщин
в ранковім люстрі - нестерпно віщім.
Нестерпно чеснім. Чужім - нестерпно...
Де мерзнуть ноги. Чи - крила терпнуть?
І терпне спогад - вуста гарячі...
Солодкі. Вперше. П"янкі. Незрячі.
Ванільний опік. Кордони стерто.
Пульсують крила.
Горять котлети.
І п"є тихенько коньяк - Джульєта...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655451
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Все, що бачимо ми – то є видимість тільки одна.
І від того, що є на поверхні, далеко до дна.
Не приймаймо на віру просту очевидність речей.
Справжня суть їх завжди втаємничена є від людей.
Омар Хайям
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655509
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Спроба перекладу
Я сьогодні проллюся дощем,
Щоб не зміг ти поїхати а́втом.
І ти пішки, прикрившись плащем,
Все ж промокнув, ступаючи шля́хом.
Буду поряд з тобою я йти,
І тихесенько, ніжно шептати...
Й безсоромно, сягнувши мети,
Цілувати при всіх... цілувати...
І ніхто не побачить дилем,
Та і ти не второпаєш" хто ж ти? "
Просто я обернулась дощем,
Щоби поряд сьогодні... й кохати...
ОРИГІНАЛ
Я сегодня прольюсь дождём,
Чтоб в машину ты сесть не смог,
Чтоб домой ты пошёл пешком,
По пути весь до нитки промок.
Буду рядом с тобой идти,
Что–то тихо тебе шептать,
И бессовестно на пути
На глазах у всех целовать.
Не увидит никто ничего,
Да и ты вряд ли что –то поймёшь,
Просто я, чтоб побыть с тобой,
Превратилась сегодня в дождь.
Олена Філонова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655390
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Двуликие с безликими
Вершат дела казенные
Первые - активные
Вторые - полусонные
Или - благодушные
Или - с хитрецой
Никак договориться
Не могут меж собой
То лень, то недосуг
То хата у них с краю
Пусть все горит вокруг
Они и знать не знают
Двуликие - иное
Чуть тень на них легла
Не мешкая, не ноя
Бросают все дела
И круговой порукой
Отбились от беды
И связи восстановлены
И найдены ходы
И правильные лозунги
Произнесены
Гляди - и снова правят
И все им хоть бы хны
А что же мы, наивные
А мы все ужасаемся
Двуликие с безликими
За нас распоряжаются
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655290
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Прозорі тіні з фото - мій фотограф
Моя ж тонка уява, непримхлива
І грається зі мною пам'ять хтива
Все шле у небуття "живий" автограф...
Розгойдує човна, встромляє лезо
За мене розставляє свої ролі
Зламала, розгадала всі паролі
І б'є вогнем у скроні - нетверезо!
А сенсорна душа - вона ж чутлива!
На почуття, на дотики, бажання
І марними стають усі старання
Тебе забути?...ти пробач - несила!
Не вирвати із серця - не сховати
Як папірець зім'ятий у кишеню
І не затиснеш почуття у жменю
Бо утечуть, як вітер поміж ґрати
А ти безодня - вимита дощами
Мене поглинув повністю, до краю
Такого, як ти!(іншого) - не знаю!
Тобою! - привела себе до тями!
Тепер на осліп шлях я пошукаю
По східцях, опускаюся все нижче
Здається, що до виходу вже ближче
Та в нагороду - пекло поміж раю!
У пазурах минулого - вже менше
Проштрикує наскрІзь ножем, тривога
До тебе перетоптана дорога
Та я надіюсь, скоро...- буде легше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644351
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 28.03.2016
Ах этот ветер
наглый хулиган
проник....
мне под одежду...
дразнит губы...
А я то знаю...
это всё обман!!!
зигзаг стихии...
завтра всё забудет...
И снова я...
остануся одна...
без страстного...
желанного... стремленья...
споить меня...
страстями ...
без вина...
и полюбить...
до..
ум0-
помрачЕнья.
.......................................
Не плачь дефчёнка
Я уже учусь...
как ветер быть...
дарить
свою беспечность...
Ласкать без спроса...
сказочную грудь...
И...
превращать...
мгновенья... эти...
в вечность
......................................................
Я был как ветер...
наглый хулиган...
срывал одежды...
жалил тебя в губы...
Мы оба знали...
это не роман...
зигзаг стихиии...
завтра всё забудем....
Сегодня я один...
и ты одна...
но в сердце тлеет...
тайное стремленье...
споить друг друга...
страстью...
без вина...
и насладить...
до ум0-
помрачЕнья...
Ты верь дефчёнка...
Я ещё вернусь....
как ветер...
подарю свою беспечность....
без спроса обнажая твою грудь...
Я повторю...
мгновений наших...
вечность.
***** *Svetlaya* - натхнення за мотивами
- НАГЛЫЙ ХУЛИГАН
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661019
*****наталія калина - вільний переклад
- НАГЛЫЙ ХУЛИГАН
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714033
***** *Кассіопея* - переклад
- НАГЛЫЙ ХУЛИГАН…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659884
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655249
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Для всіх складних життєвих ситуацій
Є вихід, то ж бо їх здолати слід.
Та в іншому захована сенсація
Як я туди завжди знаходжу вхід???
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655106
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016
[img]https://pp.vk.me/c631522/v631522401/1e24a/AkqwcHIX6As.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c629526/v629526401/34f2c/KoHy8X3BgMw.jpg[/img]
Буває так: все рухне і не склеїш,
І полетить до біса шкереберть!..
Не допоможуть ні казкові феї,
Ні клопотів нестримна круговерть.
І, мов на зло, ти вкотре вийдеш боса,
Коли розсипле доля бите скло…
Та, попри все, іди, не вішай носа,
Прояснюй затуманене чоло.
Нехай пресують будні, наче степлер,
І щупальцями штрикають до дір…
Лиш був би поряд кіт, м’який і теплий,
Гаряча кава, ручка і папір…
І вранішнього сонця теплий жмуток
У во́гкому квадратику вікна,
І кольору небесних незабудок
Надихана вітрами пелена…
Й до болю рідний голос в телефоні,
І трішечки здивоване «Привіт…»
В ту мить, коли до теплої долоні
Клубком ворсистим треться сонний кіт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654845
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 27.03.2016
Frühling bringt Zärtlichkeit mit -
weißt du es oder nicht?
Darum kann ich in Träumen fliegen -
auf den Flügeln der Hoffnung und Liebe
Frühling bringt Wärme mit -
weißt du es oder nicht?
Die Wärme schmilzt gefrorenes Herz
und alle Sorgen gehen nun weg
Frühling bringt Leichtigkeit mit -
weißt du es oder nicht?
Meine Gedanken sind fast unwägbar,
Probleme - nicht wichtig, auf einmal
Frühling bringt Begeisterung mit -
weißt du es oder nicht?
In meiner Seele blühen die Blumen
und helle frohe Gefühle
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654908
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016
Вона його кохала ніжно чисто,
Мов луг зелений крапельки роси,
Немов орлиця гори кам’янисті,
Як спів пташок напровесні ліси.
Він заміняв їй сонце у негоду,
У спеку дощ, що пружився із хмар.
Пила його, немов джерельну воду,
Несла у серці, як небесний дар.
Вона його так віддано кохала.
Від іншої п’янів він у ту мить.
Вона його кохала ніжно чисто,
Мов луг зелений крапельки роси,
Немов орлиця гори кам’янисті,
Як спів пташок напровесні ліси.
Він заміняв їй сонце у негоду,
У спеку дощ, що пружився із хмар.
Пила його, немов джерельну воду,
Несла у серці, як небесний дар.
Вона його так віддано кохала –
Від іншої п’янів він у ту мить.
О, доле, нащо вкотре ти збрехала,
Що щастя її житом зашумить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654590
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 26.03.2016
на непорочнім,
невиннім
обличчі дитини –
округло-великі очі…
бо навстіж одкриті
для кожного дива
простого земного:
травинки-мурашки-
метелика-пташки,
щиро-безстрашно відкриті
для кожного слова
і безкінечно у вічність простертої Миті
то чому ж,
зауваж,
у людини,
яка виростає з тієї дитини,
спочатку округло-великі очі
неупинно
звужуються до щілини?
з якої причини?
…очі в людини
у люті робляться білими
нещадними проміж повік прицілами:
у хижих зіницях
пекельно міниться чорно-кривава гра –
страх-зневіра,
ненависть і підозра
звіра
…чому у людині,
роками замулені, гинуть
прості дива?
і слова…
серцю одкриті,
зникає зо світом щиро-безстрашний зв`язок
і Миті,
нікуди уже не простерті,
свистять, як у бурі-вирі пісок:
од вічності відокремлені,
миті – піщинки-гирі силіцій-кремнієві,
осідають на шальку* смерті…
…на непорочнім,
невиннім
обличчі дитини –
округло-великі очі…
бо навстіж одкриті
для кожного дива
простого земного:
травинки-мурашки-
метелика-пташки:
може, варто і так розуміти
настанову
Христову –
«…живіть, як діти…»
25.03.2016
ШАЛЬКА, и, жін. тут - тарілка в терезах, на яку кладуть зважувану річ або гирі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654463
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
Чий то голос: «Прокинься! Прокинься!»
Стільки ніжності в ранок налив?
А чиї ж то малесенькі крильця
До вікна спів оцей принесли?
Ось… – «Прокинься!..»
На радісній ноті
Слово рідне дзвенить, звеселя –
Це ж вівсянка в нагрудничку жовтім
Так майстерно його вимовля!
Посилає пробудження світу.
Ледь притихне і знов почина.
Ну і як же тут не підкоритись?!
Прокидаюся. –
Кличе весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654489
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
Різдво Ісуса. Сніп пшеничний.
Кутя, узвар і коляда.
Церковні дзвони. Бог предвічний
На люд із ясел погляда.
І що? Ті самі війни, чвари.
Та сама шашіль точить ум.
Життя не варте і динара.
Каліцтво. Смерті. Морок. Сум.
Брехня. Ненависть точить кості.
Легені вирвані в землі.
О, люди! Ми тут тільки гості,
Як сніг на голому гіллі.
Звільнімо серце від облуди.
Згадаймо Бога слово-жест:
«Любіться між собою, люди!»
... Із оцтом губка. Цвяхи. Хрест.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634167
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 25.03.2016
Я тебе відриваю від серця, від тіла.
Зорі меркнуть у небі, біснується хіть.
Я тебе відриваю рішуче і сміло,
Як роки відривають на зламі століть,
Наче гілля сухе, як слова недолугі.
Боже, влий мені мудрості й сили до скронь,
Щоб ні кроку назад, ані диху на вугіль.
Я не хочу роздути погаслий вогонь.
Сум порив не зіб'є. Я в бою невідступна.
Відітну, відсічу без жалю всяку нить,
Що в клітини вросла непомітно, підступно.
Я тебе… вже тебе відриваю. Болить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654164
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 25.03.2016
Бесшабашно бузил посреди буйных пней и коряг,
Ковырялся активно в весьма примитивном кроссворде…
И подолгу парил в облаках как счастливый дурак,
Получая авансы капризной ладошкой по морде…
От назойливых мыслей резонно потрескался лоб,
Настроение допинга просит весьма регулярно…
От прыжков в глубину появился противный озноб,
А прыжки в ширину напрягают перпе́ндикулярно…
Завершился ничем опрометчивый бег по грабля́м,
Не щекочут как прежде параметры бёдер и талий…
И всё больше стихов доверяю каминным углям,
Всё милее покой на какой-нибудь горизонтали…
Остаётся икать и сливать, и плевать в потолок, -
До позорных рефлексов скукожился модус вивенди…
От бравурных потерь до того безнадёжно продрог,
Что напрасно пытаюсь согреться забористым бренди…
Но, пока не пора городить на холме монумент
И родным голосам с нетерпением ангельским внемлю,
Улучу непременно удобный для взлёта момент
И побью все рекорды по дерзким полётам…
Об землю…
июль 11
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272043
дата надходження 26.07.2011
дата закладки 24.03.2016
А бесіди на
лавочці такі прості!
Словом, про життя...
***
Мій дім-вікнами
до сонця.І місяць у
гості заходить.
***
Пливе над селом
(як?)росянистий ранок.
Де приземлиться?
***
Цвіте рясно сад...
Для сивих - це спогади,
для юних -мрії...
***
Тихий дощ іде.
Поминальна субота.
Може,так треба?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652933
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 24.03.2016
у погребі, де цвіль малює візерунки,
де зброджене вино і перепрілий дух,
де граються щурі і павуки у жмурки,
ослабле світло там, як тополиний пух
помітив я, увязнену в старому дзбані,
смарагдо-квітчану, сяйливу рідину,
це між полиць, як між століть рядами,
хтось, мов легенду, заховав весну
і вийняв я її із лона підземелля,
в руках вона тепліла, наче немовля,
гойдались сходи, танцювала стеля,
від захвату моя крутилась голова
із нею вийшов в день похмурий, сонний,
де час ледь сунеться - повільний сірий флот,
я дзбан поставив на широкім підвіконні,
іскристі вихори роїлись попід склом
а згодом шибку заснувала павутина -
зелена сіточка, промінчасті жилки,
і наче хтось всю сірість споловинив,
в старому ж дзигарі завелися пташки
увечері всі стіни стали гобеленом
хоч за вікном ще тріпотів безлистий час
весна ж цвіла -кімнатний мій ендемік-
і духмяніла, мов гірський трав'яний чай
опівночі дізнавсь я ще одну дивнину:
весна прийшла ця із міфічних днів,
сопілки щезників будили щогодини,
хор потерчат в кутку варганами бринів
чугайстри вогнище розводили на кухні,
і тіні предків відкидав добутий гас,
у ванній плюскались озерних пустищ духи,
примари в люстрі влаштували свій палац
книжки-метелики зліталися на маки,
які росли в химернім грунті килимів,
десантувались бедрики, як гайдамаки,
пливли в човнах поети морем слів
так вчився жити я з весною в парі,
її душі пізнав непосидючий лад,
їй, як і музиці, затісно у футлярі,
багнесь лишень зворушувать, звучать!
і зрісся я з її розмаяним повітрям,
чуттів метаморфозу вивчив потайну,
душевні тонкощі і внутрішні магніти,
і анатомію всіх меланхолій і задум
та ратом в'янути почав премилий щебет,
струмочки усмішок згубились у плачах,
"в чому моя вина ? в чому її потреба?",
питання юрмились довкіл по вечорах
вона всміхалась вранці трішки винувато,
вночі ж зривалася спітніла, ледь жива,
та врешті зміг я цю недугу розпізнати,
весну стомила вже гарячка мандрівна
в броню рішучості вдягнувсь одного ранку,
хоч серце квилило ще з чайками прощань,
я двері й вікна відчинив для полонянки,
в любові вчився я мистецтву відпускань
весна розходилась, як животворні кола,
всю землю стомлену збирала під крило,
її князівство стало справді неозорим,
лиш поруч мене її більше не було
та серце стужене не витерпіло болю,
із ребер вирвалось в швидкім потоці змін,
у небо кинулось наздоганяти долю,
немов повітряний черлений диво-змій
ось так душа й без серця залишилась,
три пори року збігли, наче і дарма,
та у вікно впливло смарагдове вітрило,
й ввійшла в будинок панночка струнка
"привіт, - шарілась.- ти мене згадаєш?"
сяйнула усмішка знайома вже така,
і світло рвалося із неї водограєм,
а моє серце виглядало з рюкзака
ступила крок і кинулась мені на шию,
заграли раптом грамофони орхідей,
протислось серце в реберну щілину,
впустило в вени семибарвну акварель
"я була в гостях брахманів й емірів,
вела мене свобода в Анди і Тайланд,
сюди ж вернулась знову, бо, повір, я
так прагну чашечку твого тепла"
і ось виблискує озерна скатертина,
голубить вікна черешневий цвіт,
свобода із теплом зійшлися воєдино,
долоні гріє нам Любові сонцеплід
10-24.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654268
дата надходження 24.03.2016
дата закладки 24.03.2016
Небо заховалося у трави,
Зник останній промінь. З висоти
Ніч скидала морок кучерявий
На будинки, вулиці, мости.
Шепотіла місту: «Люлі-люлі»,–
Проспівала декілька псалмів,
А проте квартири незаснулі
Вікнами світилися в пітьмі.
То блідими, мов примарне сяйво,
То ясними, як палкий вогонь,
Видавали світу одностайно
Таїну своїх нічних безсонь.
Тільки їм в подробицях відому –
Радісну, печальну чи сумну,
Вікна – незамінні душі дому –
Трепетно вдивлялися в імлу.
Місяць завершив діла пастуші,
І здалося в темноті мені,
Що не вікна, а пречисті душі
Світло випромінюють в пітьмі.
18-19.03.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652849
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 24.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2016
Хор святих: - Це за гріх.
Тісно стоятимуть біля воріт,
Не пускаючи в полум'я раю
Лиш за те,
Що наближення пальців тонких
І чутливе чекання долонь
Уявляю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653617
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 22.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.03.2016
Ходить біда поміж люди
Та тихо чатує
В кого душа квола буде,
Там і заночує.
Сьогодні відшукала
Одну вбогу хатину,
Де чоловік прийшов п'яний
Та сварить дружину!
А дружина не змовчить,
Бо грошей немає,
А тому на чоловіка
Також нарікає!
І можливо б лягли спати…
І затихли б бурі…
Та біда вже на порозі,
Грає на бандурі!
Грає вміло,щей співає,
Злості додає!
А чоловік,наче чує,
Та дружину б'є.
У ліжку дитя в пеленках,
Від плачу «схлипає»,
Ну а жінка в синяках,
Лиш кров витирає
А біда з радості скаче,
І навіть танцює,
Жінка дитя сповиває,
Та в лісі ночує.
Зима…сніги…завірюха…
Мороз притискає!
Зранку встає чоловік,
І жінку шукає…
Він знайшов її у лісі,
На снігу сиділа…
Своїм одягом та тілом
Дитину зігріла.
Дитина була ще жива,
Голодна кричала!
А дружина замерзла
Сиділа,мовчала…
Чоловік не знав,що жінка
У домі не спала,
Він не знав,що в теплій хаті
Біда ночувала..!
Ходить біда поміж люди,
Та тихо чатує…
В кого душа квола буде,
Там і заночує…
21.03.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653292
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Герберт Нойфельд / Herbert Neufeld
[i]Моєму неповторному тестю, багатошанованому
вчителю з українології й людянистики та
близькому-близькому другу - Євгенові Сверстюку[/i]
Годов Евгеновых – не сверстать!
Не сочeсть...
...чёртoв ветeр
крылом
[i]к-середине-Днепра-ударов[/i]
…в полёте
В семьдесят пять не пробуйте
числом
не сватаны!
Pасплетaют империи
[color="#0015ff"]Евгeновы лета –[/color] переплётами...
[color="#1a00ff"] не семь
десят пять
Но, пар пят
пора, пора… Ахиллесовых...
семи не пятятся!
серебра
пядей
прядью[/color]
Не уставами – [color="#0015ff"]стелятся,[/color]
[i]cтарыми-или-новыми[/i] [color="#0015ff"]вeятся[/color]
святяся
Но утёсами в Каневе
не устaнут
светятся!
Не в пещeрах Печeрских – чертятся,
не в Русaновских канaлах – плещутся
Не невeрья туманом – мáнятся,
не базарами на Андрeевском – бавятся
Лилианою
Валeрьиной,
Володимировыми
гóрами
тeшутся!
Да Михaйловских собoров
[i]тéнями[/i]
летопишутся…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653195
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Хочу торкнутись своєї в тобі висоти.
Хочу ввібрати у видих усесвіту смак...
Та, як накажеш мені: "Не підходь!", - буду йти
сотою милею, пилом, що вистелить шлях.
....поки весь світ не дійме самота...
Хочу втопити я свій океан у тобі.
Хочу надпити любовної миті безсмертя....
Та, якщо скажеш мені: "Надто приторно.", - всі
трунки розбавить біль, відстань - удруге, сум - втретє.
...поки із сліз не проступить вода...
Хочу згубитись в коханні відкинутім вся.
Хочу знайтись, вклавши душу свою в твою руку...
Та, як цілунку даш ніжності, - звабою я
світ зав"яжу, закую тебе в пристрасть, у муку.
...поки не крикнеш: "Потрібна ВОНА!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653121
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Невірна вона! Чия?...
Цілуй знов, цілуй ув очі.
Сьогодні - твоя. Твоя!
Сьогодні - лиш ваші ночі.
Жар серця тобі її.
Холодне кому прозріння?
В коханні горіть вогні!
У ласці знаходь спасіння.
До ніг вам ніч стелить світ.
Таїть гріх солодку муку.
В зіницях її застиг
час.... Міцно тримай за руку!
Невірна (нехай!) вона,
для тебе лиш мрії й ночі....
Всю випий її до дна -
замкни в любі Вічність очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652957
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
Мій любий Вінсенте, тут знову весна...
Поглянь! Послухай!
Покинь свої лезо, утому, стакан вина
і приречене вухо...
Бо...
В полях -
палітра така мелодійна, дзвінка, ясна,
печалі - ні сном,ні духом...
І жменями кидає вкотре зерно Зерна
у землю - пухом
Одвічний Сіяч.
Пухнасті, гривасті - вчвал,
вскач! -
- білило і кОбальт - біжать
вітриська - шалені коні...
В безодні з абсентом, Вінсенте,
тепла нема - лиш корч агоній.
А тут - лиш поглянь! Послухай!-
така весна!
І крізь бірюзове плетиво
полотна
уже пророста
замість сонця -
гарячий Сонях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652876
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
Весна, як Жінка,
Жінка, як весна:
Така ж затаєна і ніжно чарівлива.
В Її очах ясних немає дна;
По-березневому у поглядах мінлива…
Весна, як Жінка,
Жінка, як весна:
Цнотлива брунька і, немов розквітла слива…
Любові тиша й пісня голосна
Кохання вічного – у ній! Сумна й щаслива…
Весна, як Жінка,
Жінка, як весна:
Трава шовкова… А бува, травнева злива…
Медові мрії, на її вустах,
Ми, пригубивши, мов торкаємося дива.
Весна, як Жінка,
Жінка, як весна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652681
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Стрілись друзі-олігархи в пору вечорову.
Випили по три чарчини, почали розмову.
Каже Влад Павлові:
- В мене слон є офігенний.
- Слон? Він бабок потребує. Це ж тягар важенний.
- Як сказать! Мій травку косить. Діток водить в школу.
На собі продукти носить. Прибира зі столу.
Ще й сніданок приготує – каву і канапки.
- Брешеш!
- Ні. Подасть, прийду додому, навіть мені тапки.
- А продай мені такого.
- Чудної пів тонни? Ну, хіба, даси за нього два чи три мільйони.
- Півтора.
- Ні, два і крапка. Кажу ж, слон – знахідка.
- Ну, гаразд. Бери ті бабки, я не з ринку тітка.
Тиждень збіг, до Влада скочив:
- Слон – не офігенний. Весь газон мені столочив.
Виє, мов скажений. Розвалив гараж, стодолу, дім перевертає.
Ну, не слон – а катастрофа.
- Дарма його лаєш!
- Це чого ж?
- Як будеш так ти про нього казати, то не зможеш його іншим ніколи продати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652367
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 17.03.2016
Я говорила з опалим листям,
душу зігріла у ковдрі барвистій
Тремтіли слова на моїх губах -
про смуток таємний, болі і страх
Листя опале - мій співрозмовник,
йому пожалілась на свою утому
Воно і мовчання моє розуміло,
вслухалось і тихо лишень шелестіло
З опалого листя - багаття чаднІ,
і я задихаюсь у диму імлі
Зненацька перервана бесіда наша,
щезає у полум'ї друг мій найкращий
Я говорила з опалим листям...
Скажіть, його ви спалили навмисне???
Із ким тепер мені погомоніти?
лиш попіл розвіяв вихором вітер...
http://vk.com/club73900134
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620354
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 17.03.2016
[color="#3300ff"][color="#3300ff"][/color][color="#000dff"][/color][b][i]Заходилась мати
Дитині співати.
Про чорняву ніч,
Про тепленьку піч...
Про житні поля
Що зріють здаля.
Заспівала тихо,
Проганяла лихо...
У зелений гай,
Десь за небокрай.
За високі гори
Снігові затори.
У краї далечі,
Щоб спалось малечі.
В ніч зіркову, ясну
Завітало щастя...
Пригріло зіниці-
Спочило в світлиці.
Притихла хатина,
Заснула дитина.
У ніжних руках,
Вночі при зірках...
Заснула і мати-
У мріях крилатих...
12 03 2016 р
Вікторія Р
[color="#0015ff"][/color][/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652081
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016
Она долгие годы
ждала с моря погоды
и держала открытой
дверь в свой
внутренний мир
она книги читала
и тихонько вздыхала,
там где кто-то кого-то
очень нежно любил
Она страстно мечтала
тихо ждать у причала
как покажутся с Греем
алые паруса,
но боялась, что годы
ей испортят погоду
и останутся в книгах
о любви чудеса
А спустя лишь полгода
в сильную непогоду,
раскидав по подушке
копну рыжих кудрей,
она с ним обсуждала
кто влюбился сначала,
что готовить на ужин,
сколько будет детей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651939
дата надходження 16.03.2016
дата закладки 16.03.2016
Ой, десь там - за лісами, за го́рами,
ген за темними, чорними водами
диво-річки, між світом що котиться,
щось по небу й землі з ревом гониться.
Не гроза, не туман, не хурделиця, -
злая-зла то красуня - Морениця*.
Брови супить, вітрами звивається,
донь скликає - в дорогу збирається:
"Ой, родила не раз я - тринадцять,
рятувала разів вас стонадцять -
і Глуханю, і Лінь, й Трясови́цю,
Ломоту́, і тебе Вогневи́цю.
Тож тепер ви не зрадьте - стрибайте
перед мене й весь світ сповіщайте -
Чорнобога дружина підходить!
Скоро ніченьку вічну народить."
Й понеслись над землею тим маревом,
що закралось у ду́ші вмить хмарою
із тривоги, непевності, стра́ху,
і злих намірів, заздрості, жаху.
Затужили, заплакали людоньки:
"Вже не бачити світлої дниноньки!
Не радіти більш Сонцю ясному.
Не втішатись теплу золотому..."
А в цей час у дніпрових десь сагах,
у кривавих вечірніх загравах,
стогін болю у грудях душила
діва юна і в серці просила:
"Я сльозинкою Білого бога
покотилась на темну дорогу.
І від Ночі ховалась, й від Мору,
лікувала застуду і горе
колядою** та вірою в краще..
Порятуй же, Дажбоже, бо свище
вже так близько моя Моровиця!
Як від неї, скажи, як спастися?"
Розітнула враз блискавка хмару,
запалила ту темну колоду,
що в пітьмі бовваніла горою -
рожаницю зігріла собою.
Й розродилася вмить Коляда***,
спопеліла від злості Мара.
І весь світ знов відраду знайщов -
Божий Син Сонцесяйний прийшов!
///////////////////////////////////////////////////////////////////////
*Морениця - Мара, Морена, Марена - богиня потойбічного світу, темної ночі, страшних сновидінь, хвороб (мору), смерті; дружина Чорнобога, що народила йому 13 доньок-хвороб та проковтнула Сонце.
**колядою - називали не лише обрядові пісні, але й (від праслов"янського "koleda") - подарунок, суміш святвечірніх страв, новорічний дарунок.
***Коляда - богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога, що за легендою, народилась з його сльози.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624527
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 15.03.2016
Сніжно-свіжим кроком,
з морозцем-прискоком
грянула зима.
Став вечірні страви,
полишай всі справи -
свят прийшла пора.
Скрізь мережить іній
настрій срібно-синій,
наряджає дні
у жаркий рум"янець,
що сніжинок танець
ловить на тобі.
Дівчино гарненька,
одягайсь раненько,
вставши на зорі.
Умивайся в склянці,
де блищать червінці -
немочі змий всі.
Ти мети всю хату -
вимітай банькате
Горе і Біду
та все - до порогу -
хай знайде дорогу
Щастя до роду.
Долі* сип соломи.
Парно неси дрова.**
На свічі гадай -
хай в цей Рік-сватанець
прийде твій обранець.
До печі вкладай
мрію в коржик прісний
(заміси лиш тісно,
щоби не втекла!)
Як спитає Доля,
скажеш - моя воля,
я сама спекла.
[i]*долі - на землю, на долівку.
**якщо дівчина на святвечір не рахуючи принесла до хати дров парну кількість - буде цього року в парі.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633733
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 15.03.2016
Ну здрастуй, саде, чорний мій, печальний!
На фоні неба сірого, здаля,
диковинні петрогліфи наскальні
різьбить твоє покручене гілля.
В нім заблукалий вітер грає фуги –
єдину музику у цій глуші.
Гуде мій сад, вивільнюючи тугу
і холод скрижанілої душі.
Він сторожко вдивляється у мене
з німим питанням: «Де ж це ти була,
коли, обдерши листячко червлене,
зима в обійми мертві узяла?
Покинула! Сама в тепло сховалась,
в полон віддавшись радощам міським.
Уже й забула, як ти милувалась
моїм цвітінням й запахом п'янким...»
– Все пам'ятаю, друже мій чарівний!
У буйстві барв ти – майстер, маг, факір!
І в щедрості тобі немає рівних,
ти – наймиліший на землі, повір!
Торкаюся до кожного деревця,
що, мов соматі*, впали в небуття,
і шлю усім тепло зі свого серця,
і силу для пробудження життя.
– Прощайся, любий, з тугою й журбою.
До сну твого наступної зими
плекатиму, милуючись тобою,
радіючи, що нерозлучні ми.
Ти подаруєш тінь свою і вроду,
спів соловейка й переспів дроздів,
своїх плодів духмяну насолоду,
в які наллєш – неначе в нагороду –
свою любов, солодшу від медів.
[i]*соматі – в індуїзмі і в буддійській практиці –
стан людини, коли особливими медитаціями досягається вихід душі із тіла.
На певний час призупиняються всі обмінні процеси (як у дерев зимою).
Пробуджуються спеціальними методами.
[/i]
10.03.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651743
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Буває, мовить слово хтось – у ріг зігне.
Заціпенієш, мов від вибуху гранати.
Душа на часточки дрібненькі розпаде.
І час потрібен, щоб в одне її зібрати.
А інший скаже - йдеш у вищий пілотаж,
Збиваєш крилами хмарки і чистиш зорі,
Гойдаєш поглядом своїм чудний пейзаж.
На дно йде сум, мов осад кави, в кухлик долі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651784
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016
На небі зорі наче оксамити,
Весна на дворі, розквітають квіти.
У серці щем і холодно неначе,
Душа чомусь хвилюється і плаче...
Привезли знову із АТО солдата,
Ридає батько, непритомна мати.
Усе село у тузі на колінах,
Душа його у потойбіччя лине.
А мама гладить голову хлопчині,
Закриті очі, син у домовині.
На кого ж ти синочку нас покинув...
Як важко з татом нам у цю хвилину...
За що скажіть страждає Україна
І хто її штовхає на коліна.
Навіщо нам війна її нетреба,
Нехай над нами буде мирне небо.
Нехай сміються діти наші й внуки,
І з рідними не буде більш розлуки.
Хай буде мир у нас і в цілім світі,
Весна розпустить знов зелені віти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651719
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2016
Закричав сердито рак :
-Буде так! Хай буде так!
Так, як всі, рак не хотів,
довго злився і пихтів,
й так розсердився на всіх,
що тепер із рака сміх!
Всі вперед, а він - навспак.
Ну то й що?
Хай буде так!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651634
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 14.03.2016
В обыденной круговерти,
Пытаясь отдать долги,
Ты за Любовью, от Смерти
В безвестную даль беги!
Не дорастИ - до отчаянья,
А если упал - крепись!
Весёлая, и печальная,
Прекрасная штука - жизнь.
Беги, и всё время помни:
Хоть век впереди, хоть миг,
Вселенной тепло исходит
Из мыслей и дум твоих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651370
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016
[i]Красно дякую Касьяну - за натхнення:[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651354
Кохання - це і драма, і поема…
Хіба підвладна часу - хризантема,
Що розквітає під останні роси,
Коли в саду чарує пізня осінь?...
Дивися, там – тремтінням із туману,
Граційним жестом диво-Леда манить,
Коханки безсоромним білим тілом…
На ньому – вишні дві давно доспіли,
Такі округлі та звабливі перса...
Трикутник, що тобі в бажання вдерся,
Та так, що і терпіти вже несила…
Не руш її!!! Вона – для всіх красива,
Як осінь, непостійна та мінлива…
Спитай панянку: «Ти була щаслива?»
До ніг струнких схили осінні квіти…
Вже північ. Де поділась?
Не помітив…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651380
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2016
Первый секс со зрелой дамой -
Ныне очень в моде стал,
Его ищут мальцы рьяно,
Возраст «тот» когда настал,
И находят в интернете
Дам, готовых дать урок,
Ничего нет слаще в свете,
Чем вагины зрелой сок…
Девы юны не годятся,
На такие-то дела,
Они всех, всего боятся,
Редко кто из них смела,
Да и толку того - грамма,
И не опытны совсем,
И боятся жутко срама,
Уговаривать? Зачем?
То ли дело в соку леди,
И приятны, и нежны,
На все «глупости» ответят,
Страсти, нежности полны,
И обучат с расстановкой,
И расскажут все как есть,
С чувством, толком и готовкой,
«Купятся» на юну лесть.
И накормят вкусной снедью,
Как готовит дома мать,
Ласково отшлепав «плетью»,
Если деньги предлагать…
Искупают тебя сами,
Материнскою рукой,
Нежиться, играть часами
Будут ласково с тобой…
Обогреют теплом зрелым,
Силы юные столбя,
И покажут все умело,
Счастьем душеньку полня…
Столбик твой облобызают,
Чудесами одарив,
Под тобою, вдруг, растают,
Вознесешься воспарив
Над прекрасным зрелым телом,
Силы все ему отдав,
Чтобы песни оно пело,
Твой почувствовав нектар…
Чтобы было мало ласки
Зрелой женщине твоей,
Чтоб зарделась она в краске,
Соком –соль ее залей,
Отымей, ведь того жаждут,
Эти зрелые тела,
И спасибо, ох, как скажут,
Каждая из дам смела
Перед юношей несмелым,
Преподав ему урок,
«На поругу» бросит тело,
И заплещет лоном сок…
Даме зрелой нет «прекрасней»,
Чем мальчишек «охмурять»,
Бури в них будить и страсти,
Тело с жаром отдавать,
Становиться преклоненно,
Станом в такт своим качать,
Пред тобой стоять блаженно,
И любовь всю отдавать…
Менять позы раз за разом,
И учительницей слыть,
Потчевать тебя экстазом,
В первый раз твой, может быть…
Обучать во всех движеньях,
И без устали ласкать,
Не стесняясь в выраженьях,
И в оргазмах трепетать…
Вы находка друг для друга,
Нужен юношам оргазм,
Зрелым женщинам услуга,
Получите, в самый раз…
В сорок лет раскрепощены
Дамы зрелые вовсю,
Сексом жутко увлеченны,
И безудержно дают…
Все любви познав услады,
Ко своим таким годам,
Жарким юношам так рады,
Что забыт всяк стыд и срам…
Их тела горят любовью,
Изнывая знойной страстью,
Подчас женской биты болью
В им лишь ведомом ненастью…
Дамы зрелые как сахар,
Тает он в любви огне,
Молодой им нужен пахарь,
Чтобы было все как в сне,
Чтоб, как в годы молодые,
Страсть от ночи до утра,
Когда парни удалые
Изжигали их дотла,
Искромсав все их глубины,
Не давали ночи спать,
Уходили когда силы
После секса ныла стать,
Их тела томленьем жизни,
Получая секс-разряд…
Эх, молодушками были,
Отдаваясь парням в ряд…
Кто в замужестве, разводе…
Гложет ностальгия их,
Дань дают своей природе,
Женский зов как раньше лих…
Любви с пылом обучают,
С ними в юность уходя,
В юношах души не чают,
В том отдушину найдя…
Со всей страстью и любовью,
Учат юношей любви,
Наполняя лона солью
От темна и до зари…
Юноши в любви – герои,
Короли для зрелых дам,
Ночи их сжигая в зное,
Разрывая пополам,
Дарят искреннюю нежность,
Позабыта, что давно,
Исцелована промежность…
Ласки юных губ – вино…
С таким трепетом ласкают
Они сладкие места,
И в томлении вздыхают…
Их душа еще чиста…
Юноша – любовник лучший
Для любой из зрелых дам,
Он готов ее всю «кушать»
«распилить» напополам…
Переполнив соком лоно
Ее зрелое во сласть,
Спев над статью ее соло,
Отдав тела свою страсть,
Подарить ей изверженья
Твердого как дуб ствола,
Изнемочь в изнеможенье,
Чтобы женщина смогла…
Чтоб сомлела плотью зрелой,
От любви такой устав,
Дифирамбы ему спела,
Ведь мужчиной мальчик стал…
Нужна даме каждой встряска,
Нужен ей такой урок,
Он не требует огласки,
Но пойдет он каждой впрок…
И наполнит ее благом,
Чудеса над ней творя,
Юноша ей сложит сагу,
В мир волшебный уходя…
Изласкав до помраченья,
Все пресладкие места,
Свет подарит, упоенье…
Тело и душа чиста…
Нет прекрасней дамы спелой,
Чтоб отдаться ей во сласть.
Внять любви с ней очумелой,
Утопить в усладе страсть!
13.06.2013г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651323
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 13.03.2016
"Доїдеш - напиши, - шепнула кароока,-
Та шепіт заглушив захриплений гудок, -
Напишеш - прилечу..." Заголосив свисток
І поплила в очах туманна поволока.
З тих давніх пір моя мандрівка одинока
Мене журбяє без кінця з кінця в куток;
Непевно Бог судив мені тяжкий квиток -
Дорога нескінчена, здиблена толока.
Бо скільки я не йду, скільки я не йду,
Ніяк нікуди не доїду, не дойду
І кароокій вилити жалі не можу
Про те, що я в дорозі все життя протер;
Та справді душу я не тім собі тривожу,
А тим, хто їй писав і пише до тепер...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650773
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
* у зошити пам'яті: «багатий будеш тим, що роздаси»
«Най зошит твоєї душі зберігає записане серцем
Від совісті днів; хай душа своє роздає все за безцінь,
Хай щедро засіє у днях любов’ю всім тим, ким живеш ти,
Постеле від щастя й добра на кожній непройденій стежці».
* і був я добрим учнем, та не всього тримався
«Ще: зла не сій і наклепу на шлях чужий і долю,
Зі злом на зло не смій ходить – його і так доволі.
А світ… – він злобу і біду приставить до порогу».
Та жив і світ любив я; лиш
забув про віру в бога.
* вулиці і душі
«Мала ціна великому –
у світі, що торгується:
тут Янусу дволикому
найкращі стелять вулиці».
* «я з отою бачила! ой, кріпись, коханцю!..»
(коли тобі за п’ятдесят… – та це ще рано, бабцю!)
«О, гріх твій претяжкий: до юних палаєш бажанням.
А вже сивина пристрасть плоті соромить зізнанням:
– Залиш молодим ночі, зустрічі, зваби любовні,
Твоїй сивині до лиця – вино, каяття та зітхання».
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650791
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.03.2016
у столиці жила панна
гордовита неначе пава
не кохала Петра Івана
фліртувала бігме для забави
спокушати вдавалось їй легко
та й усмішку мала чарівну
і дивилась на них зверхньо
не було їй гадала рівного
покидала їх несподівано
закохавши у себе стрімко
і сердешні покинуті стрімголов
накладали на себе руки
а нового свого коханця
ніби так їй було пороблено
перш водила немов на бійню
показати своїх колишніх
тих нещасних її самогубців
вона мала гарненькі груди
і тугеньку звабливу дупцю
а від погляду било струмом
а від голосу мліло серце
і не мали ні крихти надії
хто кохати її насмілився
і піддався любовним чарам
від її невимовної аури
ви сміятися будете довго
про її діагноз дізнавшись
а ім’я вам проте відоме
воно зверху
дивіться у заголовку
09.03.2016
Натхнення: Марина Левандович "Статус у Facebook" (https://www.facebook.com/marinalevandovich/posts/1572710689687748?comment_id=1572765199682297¬if_t=feed_comment_reply)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650788
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
Тітку Ониську я знала змалечку. Дітлахи називали її відьмою. Зовні стара була схожа на бабу Ягу: сухоребра, обличчя у зморшках, ніс довгий з горбинкою, тому її боялися. Бувало, йде дорогою, а ми, малі, - по кущах!
Одного вечора, коли мені було років сім-вісім, хтось постукав у двері. Мати була зайнята приготуванням їжі, а тому відчиняти пішла я: гадала, що то батько повернувся з роботи. Але це був не тато. Мені аж мороз по шкірі пішов, бо передімною, мов привид, стояла вона, - баба Ониська. Я від страху аж ойкнула, а стара несподівано ніжно звернулася: "Ти що, маленька?". Відповісти їй не встигла, - вийшла мама, радо посміхнулася несподіваній гості і запросила її до столу.
За вечерею ця жінка вже не здавалася страшною, навпаки, я до неї пройнялася симпатією, адже баба дуже цікаво розповідала байки про своє життя-буття. Та найбільше вразила історія, яка сталася з нею напередодні Святого вечора.
Каже, як завше, повечеряла наодинці (дітей у баби не було, чоловік давно помер), після чого прилягла і не отямилася, як задрімала. Спала жінка біля вікна, посеред ночі прокинулася, спросоння поглянула у нього і... сон, як рукою зняло, натомість страх пробрався до кожної частинки її тіла, бо перед нею стояла якась незрозуміла рогата потвора. "Нечистивий!" - промайнула думка. Оте страхіття дивилося їй прямісінько в очі без жодного звуку. Баба від безвиході стала хреститися та молити "Отче Наш", і все вище натягувала ковдру. "Може я сплю, і бачу всього лиш жахливий сон?". Але Ониська не спала, все це з нею відбувалося насправді. "Не знаю, стільки часу отак пролежала з накритою ковдрою, але розуміла, що час іде, а ця холєра в хату не проникає?!". Тоді до страху додалася цікавість, і баба знову виглянула у вікно. Зрештою це чудо подало звук: "Ме-ме-ме!". "І в отому меканні я впізнала козу Маруськи!". Баба стала лаяти тварину: "Та щоб ти неладна була, паскудо рогата!". Але ,все ж, злість змінила на милість, зачинила козу у своєму сарайчику, де раніше свиней тримала. А на ранок сусідка розшукувала свою пропажу. Виявилось, тітка Маруся забула зачинити при виході дверцята, а Роза (так звали козу) зметикувала і скористалась нагодою, - втекла.
"І сміх, і гріх!" - підсумувала свою розповідь баба Ониська. А ми мало не полягали під стіл, так реготали!
З тих пір жінка в нас була частим гостем, більше я її не боялася, бо точно знала: тітка Ониська - не відьма! (05.03.2016)
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
м. Хмельницький.
Бувальщина опублікована у другому випуску незалежного літературного журналу "Літера "Т"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649374
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 06.03.2016
Небо багате зірками,
дитина -цілунками мами.
Враз стає білим все чорне,
коли тебе мама пригорне.
Мами, дітей обіймайте,
їм ніжність даруйте, плекайте!
Бо найдобріші на світі
серця, що любов'ю зігріті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648987
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 05.03.2016
Хвостатый, усатый, унылый котяра
Сидел на карнизе с разбитой гитарой.
Гитара кряхтела и ныл старый кот:
- Когда же весна, наконец-то, придет?
Когда, наконец, растворится окошко,
И спрыгнет оттуда красивая кошка?
Я буду романсы ей петь до поздна
О том, как безумна сегодня луна.
Еще я спою ей, как будущим летом
Мы будем гулять с ней по крышам дуэтом,
О том, как глаза ее ночью блестят,
О том, как подарит она мне котят...
- "А, ну-ка, проваливай быстро, паскуда!"
И вслед прилетела бутылка оттуда,
Откуда должна была спрыгнуть Она.
Какая же грустная нынче луна...
03.03.2016г. Минск, база СУ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648812
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 04.03.2016
На Вкраїні далекій різдвяний розсипався вечір,
А мороз-чудодійник вікна узором квітчає.
Поміж квітами тими дитяче заплакане личко
Маму з далеких країв виглядає .
А від хати до хати іде коляда .
Заплітає в свій голос гармонію й скрипку.
І в німому чеканні застигло мале Янголя,
Й капають сльози на білу святу одежинку .
Лине погляд його до святої ікони в кутку.
Ніч в заплакані очі йому заглядає.
-Мамо ! Матусю моя , подивись,
Як Матінка Божа синочка свого обіймає...
А Матір Небесна голубить своє немовля
І чуже Янголятко покровом любові вкриває:
-Мама прислала тобі подарунки,не плач.
Дивись,які гарні! Кращих уже не буває.
І дзвенить голосочок,і схлипує скрипка ,
Лине відчай і плач над снігами .
Заглядає синочок у морозом мережану шибку:
-Я не хочу дарунків ...я хочу до мами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386950
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 03.03.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=D2l4jOmJ050[/youtube]
---------------------------------
В передвечірній час я вийшов на побачення з тобою.
Тебе нема. Прийшлось мені зазнать чекання мук.
Тривоживсь і боровся я із смутком і нудьгою,
А серце в грудях билося – тук-тук, так-так, тук-тук.
Тук-тук...
Так-так...
Згасає день. Я ж навмання по парку все блукаю
й похмурістю своєю всіх відлякую собак.
Вже місяць підсвітив гілки, а я іще чекаю.
Іду і пританцьовую – так-так, тук-тук, так-так.
Тук-тук...
Так-так...
Аж ось із темряви (як виросли) назустріч два гевали,
лякаючи накачаними біцепсами рук.
Цукерки, квіти й гроші на "кафешку" відібрали,
могли б ще і настукати – тук-тук, так-так, тук-тук.
Тук-тук...
Так-так...
А ти, холера, не прийшла, даремно я чекав і мерз надворі.
Такий сердитий був на тебе – думав власноруч упхну
у потяг, щоб відвіз тебе померзнуть аж на Північний Полюс –
і їдь собі під стук колес – тук-тук, так-так, тук-тук.
Тук-тук...
Так-так...
Минула ніч. Промучивсь я, долаючи страждання.
А потім сам собі сказав: "Не переймайсь, чувак!
Дарма, що нічку змарнував, вона ж ще не остання!"
і серце знов забилося – так-так, тук-тук,так-так.
Тук-тук...
Так-так...
-----------------------
Виконує - Володя Охріменко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648159
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016
Поету силу слова та ідеї
дали боги Олімпу. А Психея* –
Душа поета – наче орхідея,
ввібрала світу барви й світло Тейї.
В Душі цій ликів, як в божка Протея,
а настроїв, як рук у Бріарея.
Вона – родюча, плодовита Гея
і витончена, ефемерна фея.
Гіпнозом володіючи Морфея,
чарує милозвучністю Орфея,
дарує мудрість від зірок Астрея,
бо в ній – скарби безцінні Гіріея.
Коли ж химерна воля Гіменея
остудить її холодом Борея,
то мстиво заговорить в ній Медея
чи відьма і спокусниця Цирцея.
Є в ній і прозорливість від Фінея,
жертовність героїчна Мінекея...
Творити здатна подвиги Тесея
Душа поетова – метеличок-Психея.
* Психея (гр. міфол.) – втілення людської душі.
Зображалась метеликом чи дівчиною з крилами метелика.
Далі по тексту – імена богів, велетів чи царів гр. міфології.
В кожному рядочку коротко розкрита їх сутність.
29.02. 2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647878
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 29.02.2016
*
Телевизор - подельник демонов.
Превратил в Будду
мою толстую маму.
*
У каждой вещи есть история,
а у меня - только будущее,
чистенькое, как больничная палата.
*
Лучшие стихи тают в воздухе,
не оставляя следов на бумаге.
*
Кто-то рисует горный пейзаж,
Кто-то - кардиограмму,
А я - исключительно чёртиков
На салфетках в кафе.
*
Зачем мы пытаемся склеить
всю эту фальшь,
все эти наклонные плоскости?
В итоге каждый наш день -
как инсталляция Татлина.
*
Наши тела образовали иероглиф,
непрерывно меняющий свой смысл:
речная слепота,
колокольная ночь,
взятое на поруки забвение.
*
Сердце опять ноет.
Хлопотливому зверьку
достался несносный хозяин.
*
Поздно обустраивать дом
в духе капитана Шотовера.
Фэн-шуй свистит по квартире.
Ты уже простудилась.
*
Солнце взяло отгул,
ветер щёлкает ножницами.
Кашляем, как умывальники,
и клянём сентябрьскую придурь.
*
Падает хрупкая музыка
узких сентябрьских дождей.
Не хочет браться за дело
простуженная душа.
*
Поутру меня разбудили
звуки молотка.
Кто-то хорошо выспался.
*
Представить тебя голой -
всё равно, что распороть ножом темноту
и вызволить потерянную флейту.
*
не пью не курю не трахаюсь
только кричу по ночам
свои стихи в печные трубы
в провинции этого достаточно
*
долго ли я ещё буду
пропалывать свой огородик
в густом тумане
где крадутся на цыпочках
чужие мысли?
*
хожу по лесу
тропинок здесь больше
чем обломков стихокрушений
в моём блокноте
*
сначала надо учиться
разбивать взглядом стаканы
чтобы молочная правда
текла по столу без преград
*
вот оно счастье
ощетинилось как ёж
и не даётся в руки
*
Пожилые актрисы
напоминают автоматы с газировкой.
Иногда даже не нужно
бросать монетку.
*
Безобразная девушка
трепещет в небе
как виолончельный смычок
Смерть не вписывается
в классификации.
*
у настоящего поэта
совесть и та говорит стихами
тут она не права
*
маленькому кораблю маленькое плавание
с задёрнутыми шторами
с круглыми от удивления иллюминаторами
*
длинные комнаты
холодные как мёртвые близняшки
не хватает кинокамеры
*
буквыслипаютсякакманнаякаша
в зеркале рыхлое тело
то спит
то сутулится над листками
*
сухие листья
и каменные мозоли
унылый пейзаж
нарисованный яростью
*
Жертвенная пчела
говорит твоей ночи: здесь
я раскину свои шатры
Лежит телефонный зверь
идёт затаённый лов
*
говорить о смерти
ещё пошло
говорить о любви
уже пошло
*
сначала ласточка
потом пульсирующий свет
нечем ответить на пляску теней
нечем
останься в себе
*
скажи спасибо
камешку в ботинке:
кто ещё
будет любить тебя
так страстно?
*
всё движется и движется и скоро
придётся расцеплять вагоны
вагоны чёрные вагоны белые
вагоны никакие
*
девочка сбрасывает перья
родители кричат в один голос
вернись ну вернись ну какой пушкин
какой к чёрту онегин
*
ну вот человек просто знает
всё остальное дело
спинного мозга и логики
а отнюдь не детских фантазий
*
и голос не проснётся и огонь
тебя не знает
в приложении к пространству
всё это значит: дурака не исцелить
*
июль
солнце топориком
строчки, кривые, как улицы
в маленьком старом городе
[каменец-подольский]
электростанция,
встав на цыпочки,
пытается дотянуться
до каменного моста
*
чувствую себя
как выпавшая из гнезда
птица-трюфель
или как гончая
запоровшая охоту
*
Маленькие детали
путешествуют быстрее
У каждой племянницы
бывает выходной
*
настежь девочка
настежь
пока не сорвался
будем ждать
и вытягивать смородину
*
не пылающий фонарь нет
дрожащая световая линия
ведущая к центру паутины
рассыпающаяся золотыми искрами
под убогую фонограмму
*
ты пожимаешь плечами это так же прекрасно
как если бы ты вынула из кармана дождевого червя
бесплатные испарились и только
люди с хорошим аппетитом обрели бессмертие
*
малость шепчет малости
останься на ужин
если ещё веришь в столовое
серебро
*
ещё одна
поднаторевшая гениальность
но то ли шум мешает
то ли
с моря несёт гнилью
*
ни капли дождя
ровное скольжение
по наклонному следу
*
пару пассов электробритвой
почти ничто
в завитке фагота
*
сегодня всё просто
надо сказать а
потом б
и это так утомительно
*
одно слово и будешь убита
сказал я жене
когда она вошла
с разрезанной дыней
*
тусклое облачко реальности
в котором даже тонуть смешно
а пуще того примерять его
с приличествующим воодушевлением
*
какой резкий и острый
песок
выпрастывает коленца
и становится бледнолицей
девочкой в пилотке
*
часть счастливая волн
почти никому
не ведомая
вроде птичьего помёта
на нотном листке
*
девушка пещера застывшего города
мальчик правдивая глухота
керамической индустрии
смеясь теряют фабричные бёдра
*
какой трудный день
и квадроциклы как
беременные барышни
*
я начертил бы
карту твоего голоса
горсть разумного песка
в тесном ущелье молитвы
*
нищета голубей и
пропорций
наст
стриженый наголо
славянским акцентом
*
творожистый
аист подпрыгивает
в губе сентября
колечко встречной сноски
*
снежная заумь возвращения
посередине скобки
петушиный след
*
воздух бензиновый
цель отмеченная
завистью
в кармане рубль
как ломовая лошадь
*
печёное утро
вычерпанное наугад
краткий обзор насекомых
и бормотание
сладкого гнёта
*
катаю во рту гранатовые зёрна
и этим мешаю прийти
длинной по-змеиному раздвоенной строке
которая осчастливит меня навсегда
своей ненужностью
*
недоразумение вьющееся
как солнечная тропа в лесу
вооружается трепетными деталями
съешь меня шепчет и ласково
цепляет отстиранную футболку
*
почему-то жёлтое влечёт
желтизна золота
желтизна кондукторского сиденья
желтизна ранца
нарастающая потеря
*
вполне понятная
косточка
может стать
целым ливнем
пауз
*
что выиграла
трещотка?
безработное солнце
закрывающий жест
*
называть
в виде исключения
столь мелкие сущности
что они исчезают едва
появившись на глади воды
*
последние шесть костров
причуда отражённая
в озере
пространство
летит к тебе как голубь
*
дождь захлебнувшийся дождём
слово раздетое словом
размахнёшься как следует
синяк
как изношенная монета
*
пойду на совет нечестивых
в холодное счастье
смеха
*
запнулась красная
шапочка
рыбья плоть
на развилке
*
умеет же человек
превратить в ничто
жёлтый парус
прямо перед бурей
опечатанного веселья
*
я бы не простил
выпитого следа
если бы не
шевеление веток
и напрасное ожидание
*
булочник
с длинной ручкой
долго ли ты ещё будешь
испытывать
терпение звёзд?
*
сокращённый
как свет за конторкой
пытаюсь распутать
чужие звуки
*
действительно ли так свирепа
ночная смена власти
или это всё выдумки
не бреющих бороды
юнцов?
*
грамматика слепоты
приграничный слой таяния
кольцевая дорога
по робким волнам
*
испарения ждут своего часа
не расстараются
ни для сна морского
ни для гражданской панихиды
*
слишком доверчивое
вложение
здесь нужны доказательства
ночной крик или
острая погремушка
*
тонкости
зимней простуды
строчка за строчкой
скорбной листвою
власти
*
времени нету
не мудрено ли
что любовь похожа
на социологический опрос
*
можно идти по скользкому ветру
но не говорить об этом
а сказать например
радость
больше не имеет грубой формы
*
говорящий восемью голосами
шьющий рубаху из птичьего слуха
раздающий мокрые звёзды
*
ещё не застыла
ещё движется мельница согласия
и падают красные яблоки
и каждый жест приближает
выпуклую стену тумана
*
оставляешь монету
за нагревателем
чтобы вернуться на место
прелюбодеяния
*
нам надо всё отбросить
сплин
холодную улыбку сигареты
чтобы увидеть как садится солнце
*
сколько сил и времени изводишь
на то чтоб не быть похожим
на самого себя
*
элегия имеет самые
твёрдые основания сколько можно
как заносчивый цветок
следить за сменой дня и ночи
дождя и снега
*
костлявая жизнь
и пагода сонной молитвы
никому не нужны
наши воспоминания мы идём
вниз в говорливую осень
*
таких теней ещё не было
тугая болванка
с налипшей мокрой прядью
об инерции я молчу
*
ты вернёшься к гранитному склону
с рыбьей костью во рту
ограничив межстрочное
напряжение поиском
электрических ламп
*
измерение силы тока
параболы тратятся впустую словно
запас их пополняется глупым смехом
*
свет упавший на руку
не имеет второго значения
просто пережидает бурю
пережидает бурю
*
распечатанное слово
трудное неповоротливое
не собирается ни жить здесь
ни сдавать помещение внаём
*
застывший мускул гнедая
звезда дальней осени
пение
как поддельный отчёт
*
стукаясь взглядом
о холёных зверей
идём по ниточке
пьяного разговора
*
ропот отступника на
короткой дистанции
лепет петель
тин ток
марфа разула
*
из бандероли выскальзывает облако
из облака штиль
с перепуганными подростками
знаменитая карта мэй уэст
побивает джулию хармон
*
каждое лживое описание в этой книге
порождает мёртвое пространство
управляемое в расслоении
адресами пехотных птиц
*
здравствуй бессмысленный
и прекрасный
скажешь ты наклонившись
к пучку крыжовенных лезвий
*
тик-так если это не ограбление
то как это называется?
назовём это парадигмой
*
засыпаю
надо получить возможность
говорить без нажима
неразборчиво
в силу затухания колебаний
*
ночные стихи дневные стихи
дышать с завязанным горлом или
представлять себя на дне великого моря
*
свидания
на поруках
у дней отражённых
в макабрической топонимике
в оглавлениях тёмных маршруток
*
проще пареной
рассыпная
как ни крути
признак зрелости
*
приходишь к выводу
и уходишь от вывода
любовь к выводам
недолгая
*
ночь как ночь
раскат брусчатки
по ниточке влаги
а если подробно
всё пересрала радость
*
починка ласточек:
субъект заужен и лишь
троекратный улов
спасает синонимы
*
растерзанная полостью света
попытка затвердения
густота советов
пропорциональна обледеневшему свисту
*
чемпионский снег
почётная школа печали
выскочка заруби на носу
улыбаешься? улыбаюсь
*
в основе путешествия
пресный пустяк
расстающийся с манной небесной
изношенный разговор
удар под перекладину с 19-ти метров
*
чему бы ещё научиться?
старательной пустоте?
беспокоиться лишь о простом
о циклической пользе пользы
*
нельзя каждый день
отнимать глоссарий
не кожа но проекция снега
на голословный обед
*
минутное натяжение текста
может быть новая игра
предыдущая стала
слишком гладкой
*
разговоры старух
пустые как электричка
ссср - жизнь
*
холодильник - это вам
не камертон
и дверь открой, чтобы отчества
остались неуязвимы
*
учтивость
являлась поочерёдно
то необходимым то достаточным условием
при сражениях с почтовыми голубями
*
хороша, хороша
остывшая книга -
так почтительно глядит
в губы снежному гостю -
а он и не замечает
*
игрок в кости
говорит посмотри на небо
там арлекины
раздают последние шары
*
как преломить эту радость
как обесценить
ещё не рождённую фразу
*
ты меня засушила
как гербарий
в книге жизни
в книге смерти
*
ничего у нас нет
кроме дымчатого наброска
и взаимного непонимания
*
даже через не хочу
и больно:
словно ластиком работаешь
над неудачным рисунком
*
в гостинице где
запах прелой почты
читал фалангу
письменной тоски
как мошку припечатанную к шкафу
*
почтительней майского мёда
сопротивление улиц:
умение ждать и расчёсывать шерсть
не родившейся обезьяне
*
слова обретают плотность камней
но не гибкость подветренных веток
как найти человека? невольно
становишься фальсификатором
*
сыта не по уму
просто облако /тень/
внутри отворённого дома
сжигает последние фрагменты
*
изображаешь чётки
тыльным хрустом
почтовая схема -
всего 20 баксов
*
мы куда лояльней
к невидимым рыбакам
чем они к извержениям семени
внутри сестёр милосердия
*
попробуй
сквозь телесную гладкость
обёрточный чёт и нечет
переписать майский пух
не покидая
ноября
*
князь волхв и вор
расселись
(мазками уорхола):
гнев затенён
трёхструнной любовью
*
с доски снимается
неспелое начальство
никто вдвойне
пустоты робкой боли
*
любовница
как голливудский фильм
с неисправимо счастливым финалом
/хотя какое счастье
в скуке?/
*
слишком много друзей
слишком мало врагов
всего один враг
живущий в походке
и условленном стуке
*
холод мачт
и пачкотня обменов
восстание уплотнителей:
архив немыслимых отпечатков
*
в консерватории
мёртвые пианино стоят
на этаже без окон
греются
и вспоминают
*
пыль первая:
пейзаж неслов и немыслей
не живёт
и не любит прикосновений
*
быть в запасе
у берущих в долг астронавтов
предваряя лёд небесный
и унизительную арматуру
*
обнаружена клептограмма:
егоза в
температурной среде
видна на расстоянии
(как магдебургское право)
*
глубина раскаяния
измеряется в километрах
пройденных под сурдинку
ноющего мизинца
*
мягкое рождение гусениц
в хрустальной чаше сигнала
подобно замене p на q
в температурном сленге
бога-понедельника
*
"ты красиво запинаешься"
"я и плавать умею"
опечатка грустная снежинка
обшаривает карманы
*
проверка сухого завтрака:
двумерный цюрихский дом
ставит подпись под маршрутом
арестованного дракона
*
("что отобрать у незваных мумий?")
фильм засыпает в объятиях
ответственной негритянки
*
скажи "не?знаю"
как будто несносное утро
активирует разговор
с начальником лабиринта
*
небывальщина трещин и пятен
=>
(могла быть кондуктором
на промежуточной станции)
=>
контур пророс в ответное время
*
в имени снулом палевый
инспектор отдаётся радушной слезе
помилована будет болотная ткань
на всю голову лесную
*
с фольгою-белуччи любовь размечать
хотя бы в стеклянных масках где луны
играют в покер
и льётся слюна их по венам оруженосцев
*
нехотя верность ржавеет
словно безветренная рыба
и ткань её даже острее
следов кожистых швей
*
титаны говорят
о стрелках минутных
как о перечёркнутых нотах
вышколенных словно кожа
стяжательных местоимений
*
шероховатое приближение к слову:
словно отряд босоногих полицейских
зазевался на длинной банкноте
*
выдумать рельеф
положение камешков на песке
направление журчащего смеха
женское тело мерцающее каждым штрихом
*
есть ли у луча
поляна для давних сомнений?
(осторожно: помеха зашторена
хоть и зрима до нервного смеха)
*
после падения с крыши
связан сообщник цветения
и
шелест любовный
словно окрестность улики
среди подмандатных деревьев
*
кесарь трели разбавленной
приливает к вискам
терракотовых дачников
/нас укачивает когда они говорят/
*
предпочтительней столкновение голосов
люди сидящие внутри металлических коконов
фитили, лампы
пи*ды чудовищ на месте разорванной единицы
*
ничего не можешь простить
хозяевам бриза
воруют они то деньги то время
не испытывая ни малейшего наслаждения
*
понимание - это лестница
где снуют безупречно
одетые в шорох двери
лестница в никуда и тут же обратно
*
изменяясь ты откладываешь цветные монеты
под кожу чутким транпортным демонам
говоришь: легко любить западающие клавиши
в некоторых уравнениях описывающих простуду
*
вращайся утром не то перестанешь
быть исполнимой задачей
провалишься сквозь все ступени
со слышимостью парусников-тел
*
выстирать шарф комедии
да оплести разметкой
(только гадательно) скучающую архаику
инстанций любовных и гамм самосевных
*
рассчитывала найти
индексы соучастия
и разгневаннные деревья
в коротких молниях вокзальных
*
суеверка должна уйти в костюме из рифм
таком что шаги будут изгнаны
наглядно без дежурных раскопок
с изогнутой орфографией
*
прячется горло берёзовое
внутрь летучего никак: переигрывает
воздушные кубики
*
иногда невесомость
затеняет большую часть
острова оплощённого смехом
подходящая выкройка
делает контур необратимым
*
университет асфальта, минимальное освобождение
пульсирующие схемы для наместников
утративших сезонную окраску
обход опьяневших птиц по указателям бури
*
ранящие элементы окружают шум
распутывают двери, руины волос
танцующий василиск живёт
лишь с разрешения пьяниц
*
как тебе краденая вода на углу охоты?
устилаясь в мягкое, лживое "я"
(аппарат скольжения)
каждую неделю уходит ровно один зверь
*
длиной в три осы
боевой порядок
страниц-волнорезов
от ночи прозрачной до ночи подгнившей
*
у правды резиновое копьё:
"слишком много капель о двух ногах"
правда окатит из такой тарелки
что связной покажется черепашьей походкой
*
сорок страниц отказалось
соединяться в книгу
подавившийся запонками
контрапункт унижен
*
сварочный аппарат оставляет гортензию
на целых полчаса в пустой квартире
художественные обвинения разваливаются
под воздействием вредных привычек
*
скучный человек
весёлый человек
человек, боящийся слишком длинной строки
человек, надевающий шляпу на ногу
*
древесный вес как никогда велик
разобщены капля с цаплей
синяя лестница с рыжей
играет машинописный оркестр
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168836
дата надходження 29.01.2010
дата закладки 28.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c418922/v418922307/7aea/GOIwkePHIX4.jpg[/img]
Вздовж вуличок, полатаних калюжами,
Під хлюпання плаксивих ринв і стріх,
Ще від зими до решти не одужавши,
З душі не обтрусивши сірий сніг,
Іти собі, всміхатися, бо лоскітно,
Бо треться в шию теплий комірець!..
І думати: яке то щастя, Господи,
Що цій зимі вже близиться кінець!
Що до весни – якісь-там милі, клаптики,
Що лютий вже вичерпує резерв,
І світ мене ковтає, мов галактика,
І я пульсую в ньому, ніби нерв…
На повні груди, залпом, захлинаючись,
Вдихаю цей розріджений озон…
І тішуся від того, що не знаю, чим
Закінчиться передвесняний сон!..
І вірю, що весна оця намолена
До мрій нових наблизить хоч на крок,
Що ранок розвіконить і дозволить нам
Почати відлік… вже без помилок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647433
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Стук-стук!.. відчиняйте двері!
Вам лист - та не на папері...
Весна просила вручити
Вам перші весняні квіти!
І небо - прозоро-синє!
І сонця ясне проміння!
Достатку усім - багато!
Ще й щастя - у кожну хату!
Весни золоте відерце
Наповнює кожне серце!
А я вам бажаю - любові!
І радості - в кожнім слові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647405
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
В конфликте отношений, стоит рассматривать не частность, которая в то же время, как бы и [i]причина[/i], а существующее "желание" оскорблять друг друга, готовность ответить ударом на удар. Потому никогда спор не решил ни одного конфликта.
С "этим" обращаются к себе, а не друг к другу.
********************************************************
В человеке не существует "плохих", "греховных" качеств, кроме тех, что он оставил в себе без внимания. Другими словами - его страдания от себя самого - это часто, следствие слабого внимания (любви) к себе, а не сложность его натуры.
********************************************************
Люди слепо верят, что "познание себя" - это путь в сторону от человека. Уход от общества. Будто замкнувший себя уединением - болен.
А сами насквозь прошиты Любовью и Ненавистью Уединённого, и всё что имеют - пришло оттуда.
********************************************************
И себе, и близким - ты должен постоянно [i]давать повод[/i] для любви. Взаимообещание друг другу (брак, семья) - это не конец твоих стараний, а начало. Это и есть - [i]исполнить обещанное[/i].
********************************************************
Молодые люди, при знакомстве, сразу обещают все свои наилучшие качества друг другу.
Зрелые люди, при знакомстве, не боятся обещать и наихудшие свои качества.
Уже мало кто торопится - вывалить на стол все свои богатства. Они знают, что если речь о долгой совместной жизни, то её нужно разнообразить, разбавить, сделать выносимой.
Зрелость учит - любить ПРОБЛЕМУ в человеке.
А молодость - находит, в недостатке, причину не-любить.
********************************************************
В отношениях ОБЯЗАНА быть и доля взаимопользы/выгоды, которая не краснеет, когда говорит о себе вслух. Если нечего взять одному у другого - то со страстью закончится и совместность.
********************************************************
([i]Теория Братства[/i])
[u]Обязательство Мужчины перед Мужчиной:[/u]
- никакие отношения (М и Ж) не должны заканчиваться тем, чтобы Женщина презирала Мужчину. Она может ненавидеть его, да! Но - не победить в себе уважение к нему. Даже пусть говорит обратное.
Если Женщина вздрагивает, когда ты слишком быстро наклоняешься к ней... Знай! Тот, кто был до тебя - предал всех НАС. исправь это!
********************************************************
Выстраивай отношение к Мужчине - так же и по тому, как он относится к Женщине и Ребёнку. Особенно, своим. Там проясняется все, о чем умалчивают.
Твоя Любовь к Женщине - не должна быть ограничена.
Не существуют личной жизни, куда ты не мог бы вторгнуться, так себе и помни. Где плачет Женщина и Ребёнок - тебе туда.
********************************************************
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647087
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Метелики пелюсток
Молоденької троянди,
Пили з листячка ковток
Крапель, зібраних в гірлянди.
Перла ніжних намистин
Барвами веселки грали.
Сонця лагідний бурштин
В крапельки свої вбирали.
Прокидався вітерець
Погойдати кущ троянди.
И, знайшовши папірець,
Записав хореї, ямби.
Та поніс їх за ліси,
Щоб навіяти поету
Радість теплої весни –
Так з’являються сонети.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647244
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
Уменьшиться до размера ячменного зёрнышка,
превратиться в крошечную дюймовочку,
спрятаться в ореховую скорлупу,
с головой укрыться
одеяльцем из лепестков и пёрышек,
затаиться,
чтобы не говорить ни с кем,
чтобы не отвечать никому
на всякие там "какжетакзачемпочему"
и чтобы никто не нашёл меня,
ни крот, ни мышь, ни жук,
ни жаба со своим противным сынком,
ни даже ( прости меня !) милая ласточка.
Я просто хочу
снова побыть маленькой девочкой,
пожить в скорлупе
или, может быть,
стать тем красивым цветком,
но только, чтобы в той комнате,
где жила та чудесная женщина,
которая любила меня,
которую я называла мамой...
©dniprovska
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647000
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 26.02.2016
Я не поклонюся «лжебогам».
Висмикну з-під пояса пістоля!
Краще смерть, нехай, - аніж неволя!..
А ще краще, - смерть всім ворогам!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646708
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 25.02.2016
Наше життя починається з точки,з якої йде прямолінійний рух.Далі ця пряма перетворюється на ламані лінії.На певному проміжку життя наші лінії перетинаються з лініями інших людей,йдуть паралельно,досягають найвищої точки,народжують нові промені,іноді опускаються до найнищої критичної точки,то знову піднімаються.Часто ми заходимо в замкнене коло чи сплюснутий еліпс і не знаходимо виходу ,а іноді гострі кути ріжуть нашу площину.Та все одно ми прямуємо далі до точки на вершині конуса нашого життя.Ця точка - яскраве світло Боже.Ми прямуємо до нескінченності,до константи вічності ,до Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646053
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 22.02.2016
(передвесняне: бавлячись із ніччю, спогадом і словом…)
* в передчутті весни, любові і надій
Губами спраглими торкався місяць-проханець*
До зоряної чаші неба вічного
І зустрічав весни початок свічами,
Що їх запалював усім серцям закоханим.
-----
*так в часи вже далекі в нашому краї бабці називали
місяць-молодик (і що вони мали на увазі?..)
* комусь у радості ця ніч, комусь – одні печалі…
Дивлюся на пару: закохані! – Заздрю безмежно!
Бо юні, веселі, щасливі – он як обережно
Торкаються рук, щось вустами шепочуть, сміються –
Іх щастям радію, а спогадам й серцю бентежно…
* під вікнами коханки
О ти, оберіг дивних таїн, чуттів й насолод,
Народжена бути спокусою вічною плоті, –
Являєшся в сни, обіцяєш, бентежиш!.. В цейтноті
Мій час, і бажання, і хіть, і роки… Тож виходь!
* не гаймо мить – і будьмо тим щасливі!
В гріхах любові – спраглі (ще з вівторка!)
Нарешті мить, наш час – на двох лиш час! ...
Не грай, кохана, довго недоторку –
Вогонь бажань горить не вічно в нас!
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646058
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 22.02.2016
Самые важные дела во Вселенной
Совершаются в тибетских горах.
Там монахи-мандарины
Сыплют разноцветный песок
На гладкий сруб дерева.
Необыкновенной красоты и величия
Мозаика
Может даровать истинное вечное счастье
Каждому, кто задержит на ней взгляд.
Дело их, оранжевых, состоит в том,
(Помимо того, чтобы
Отражать солнечный свет
зеркальной поверхностью пустых,
а потому совершенных голов)
Дело их, оранжевых, состоит в том, чтобы
Высыпав последнюю песчинку на место,
Предназначавшееся ей Абсолютом,
СДУТЬ МОЗАИКУ ТУТ ЖЕ,
Не любуясь, не медля,
Развеять не пух, не прах,
Но ложное знание о том, что
Красота Принадлежит,
Любовь Принадлежит,
что-либо Принадлежит,
Что есть Нечто,
Чему нет конца.
С мозаикой, слишком прекрасной для этих гор
этой земли
этого мира без границ
этого расширяющегося сознания
Рассеивается не пух, не прах.
А всё, кроме великого Ничего.
Такие важные дела
Тысячелетиями несуществующего времени
Беспрестанно теряют отсутствие смысла
В тибетских горах.
Важное дело -
Мозаика из песка.
Монах в Тибете.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645784
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Холод між нами.
Падають непритомні
Слова прощання.
Автор картини Річард Блант
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645659
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Над талим снігом
Роздмухує вітерець
Вогник ліловий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645672
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016
[img]http://www.artlib.ru/objects/gallery_255/artlib_gallery-127924-b.jpg[/img]
Жила собі курочка Ряба.
Були в неї дідо та баба.
Рябенька їх дуже любила,
Щодня їм яєчка носила
У кошику, що із лози
Навчилась плести у кози.
Була в Ряби подружка-мишка,
Сіренька й кирпатенька трішки.
Стареньких маленька любила,
Бо крихти з-під столу носила
До себе у затишну нірку
(А баба й не знала про дірку!).
В неділю те сталось, на свято.
Взялася ряба́ малювати
Яєчка. Розкинула крила,
Пір'їнки у фарбу вмочила
І – раз! – нанесла візерунки,
Зробивши старим подарунка.
Усе те підгледіла мишка –
І їй захотілося трішки
Порадувать діда та бабу.
Вмочивши свій хвістик у фарбу,
Ним мишка легенько змахнула –
Яєчко святкове… штовхнула.
Воно, наче м'яч, покотилось,
І – лишенько-лихо! – розбилось…
Розплакалась курочка Ряба.
Втішають її дід і баба.
А сіра кирпатенька мишка
Яєчко – у мисочку нишком,
І борошна трішки, й кефіру,
Пательню швиденько нагріла…
А згодом і дідо, і баба,
І мишка, і курочка Ряба –
Сиділи усі чаювали,
Смачненькі оладки жували.
Мала ж пам'ятає і досі
(й собі зарубайте на носі),
Що будь-яка справа не жарти,
Старанно трудитися варто.
А раптом пригода лучилась
(приміром, яєчко розбилось),
Шукайте, мов мишка, шпарину –
Можливість загладить провину.
Свій носик угору тримайте –
І вам пощастить.
Все.
Бувайте!
Картина В.Рекуненка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645512
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Лютий – не лютий, а просто холодний,
Вітром кидає в обличчя сьогодні,
Шле нам сюрпризи без ліку і строку:
Сонце яскраве і небо високе.
То засипає, а то заливає,
Знов сніговієм усе покриває.
Лютий і Березень схожими стали –
Щось у природі напевно зламали.
Лютий в державі і лютий в природі,
Треба на сонце чекати в негоді,
Буде за Лютим і Березень знову,
Прийде весна й все навколо оновить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645421
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Светлый вечер, ландыши цветут!
Соловьи поют, не умолкая!...
Все дороги, что к тебе ведут,
Затерялись где-то среди мая.
Но сегодня - верю в чудеса!
(Мне судьба их иногда дарила!)
... Я вернулась в это дивный сад,
Где тебя когда-то я любила.
Вновь звенит гитарная струна...
Словно праздник - майский светлый вечер!
... Улыбнулась полная луна -
Ты идешь тропинкой мне навстречу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644439
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Не заблукаю я в твоїх словах,
Бо я давно словам не довіряю.
У синім небі перелітний птах
Несе весну - а я її чекаю!
І будуть світлі і погожі дні!
Та дивовижні солов"їні ночі!..
Знов буде тепло й радісно мені -
Не проминули ще літа дівочі.
Не тільки того й світу, що в вікні!..
Відкрию двері і піду до гаю.
Я вірю сонцю, небу і весні!
А, ось тобі? - тобі не довіряю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644465
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Один ліхтар на двох... Летить проміння...
Холодний дощ заграв нам на гітарі
Іспанські ритми... Легші, ніж пір'їни...
Фламенко витанцьовують примари...
Прошу тебе я щиро і відверто -
Ти не тримай всього людського зла...
Малюєм те, що було колись стерто...
Помовч заради нашого тепла...
19.02.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645323
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Промінням вранішнім гойдається фіранка,
Черпає сяйво день в свої долоні.
З рожевим спалахом умитого світанку
Тікають сни у роси прохолодні.
Я вдячна дню за те, що він настав,
Влетів у душу, повнить безмір світлом,
І мрії стомлені із забуття дістав,
І починає плин невпинним вітром.
І вдячність ця мені прощає смуток
Й давно забуту гіркоту образ…
Пучечок росянистих незабудок
Розтопить холод учорашніх фраз.
Бентежать душу настрої квітчасті,
Що проросли до сонця на золі…
Ця вдячність є інакшим йменням щастя
У данім шансі жити на Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645283
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Змах пензля – і усі ліси
Враз стали золотастими…
Ах, жовтень, чарівник краси,
Художник настрою!
Заграв відтінками заграв
У барв різноголосності,
Там елегійності додав,
А там самотності.
Тремтливе листячко осик
Умить зробив піастрами…
Ах, жовтень, чарівник краси,
Художник настрою!
Приглушений ультрамарин
Додав у ранки росяні,
Червоні вкраплення шипшин
В туманність осені…
На бал осінній запросив
У світ, розшитий айстрами.
Ах, жовтень, чарівник краси,
Художник настрою!
А завтра знову вернісаж,
Знов кольорів симфонія.
Мелодія одна і та ж, –
Нова гармонія.
І що не день, – то відкриття
Чогось іще незнаного,
І філософію буття
Сприймаєш заново.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607657
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 19.02.2016
Ласкаве сонечко привітно
Світило цілі вихідні.
І зігрівали душу світлі,
М’які ранньоосінні дні!
Цвіла природа розмаїто –
Краса, аж подих перейма…
Хоч бабине, та все ж ще літо…
А там уже…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606111
дата надходження 12.09.2015
дата закладки 19.02.2016
Мороз? Опять? Такая вот погода...
И пахнет утро кофе... Я люблю!
Всё-всё вокруг. И это не проходит
с капризами зимы. И каждый луч,
что полдень мне напишет... белым, синим,
и жёлтым, и оранжевым таким,
как солнце среди лета, так красиво,
что невозможно не писать стихи,
не прыгать по ступенькам, не встречаться
со взглядами прохожих, чтоб понять -
чудесный день, и сердце бьётся чаще...
Спасибо, что ты есть! Что у меня...
мороз, погода, кофе, утро, нежность -
перемешались, так переплелись...
Что невозможно не писать - тебе же -
все чувство-мысли, что всегда светлы...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645103
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Заплети мои волосы вечностью.
Я за этим сегодня пришла.
Я в твой Космос ныряю с беспечностью.
В нем созвездием только я.
Я хочу, чтобы мы Близнецами
И Медведями были вдвоем.
Рыбами, Гончими псами,
Парусами летели вперед.
Млечный путь мы с тобою разлили.
Я сметаной прилипну к губам.
Астрофизику всю мы пропили.
Нам не нужен в дорогу сектан.
Я взорвусь под тобою Сверхновой
И заполнит пространство мой свет.
Пусть все бывшие в зависти стонут.
Мой теперь этот звездный поэт…
18.12.14 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645101
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Коли вечір засвітить діамантові зорі,
Місяць срібло збирає на поверхні води...
Моє серце до ранку з тобою говорить,
Тихо плаче росою... і просить - прийди!...
За тобою сумую аж до самого рання!...
В темну ніч не згасають мої почуття!...
Лиш тоді...коли сонце приносить світання,
Я вертаюсь самотньо... в буденне життя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529954
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 18.02.2016
Привіт ЗИМА! А я тебе чекала!
До тебе через листопад ішла...
Сьогодні білу шапку я обрала
І вперше рукавички одягла.
Летять сніжинки - їх ще небагато!
Мов кошенята, горнуться до ніг...
Сьогодні в мене - незвичайне свято !
На перше грудня - випав перший сніг!
Хороший день! Ну, як тут не радіти!
Грудневі дні зворотній мають лік...
Летять сніжинки і сміються діти -
І зовсім скоро - прийде Новий рік!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541027
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 18.02.2016
Зимовий вечір... в світлі ліхтарів
Кружляє сніг - це невловиме диво...
На вогник випадково ти забрів,
І стало в хаті тепло і щасливо!...
Хай сутінки синіють за вікном,
І заметіль кружляє серед ночі!...
...Зігрілось серце, але не вином,
А тим вогнем, що сяють твої очі!...
Немов маленька, до плеча тулюсь...
Цей будній вечір - він для мене свято!..
...Та... ти пішов... я вслід тобі дивлюсь...
Сама зосталась знову... щоб чекати!...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542445
дата надходження 09.12.2014
дата закладки 18.02.2016
А вже весна - ось-ось постука в серце!
Підсніжником -дзвіночком задзвенить!...
Хвилююсь!... наче зустрічаю вперше,
Таку прекрасну й неповторну мить!
Вона прийде - квітуча і вродлива!
Прикрасить землю, звеселить серця!...
Я так бажаю, щоб була щаслива
Весна для всіх -цьогоріч! саме ця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563014
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 18.02.2016
Весні назустріч відчиніть віконця,
Щоб лід у серці вашому розстав.
Нехай сьогодні перший промінь сонця
Вас поцілує в очі і уста!
І усміхайтесь! лагідно, мов вперше!
Хай буде мрія у душі одна! –
Щоб в ваші двері і у ваше серце
Теплом своїм постукала весна!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564078
дата надходження 04.03.2015
дата закладки 18.02.2016
Под синим-синим, необъятным небом
Мне лес свои объятья распахнул.
Я снова здесь, я так давно здесь не был,
Пришёл сюда искать душевных сил.
В лесной тиши пришёл искать отраду,
Измученный рутинной суетой.
Здесь отдых лес дарует как награду,
Тому, кто смог понять его покой.
Своею первозданной чистотою,
Величием и гордой красотою
Мне он дарует силу, исцеляет,
Приводит в норму мыслей переплёт.
Быть может, то лишь кажется,
Кто знает?
Но тот, кто любит лес
Меня поймёт.
И знаю я, когда мне будет тошно,
От всех проблем и дел устану вдруг,
Приду сюда и поброжу немножко
Среди деревьев, оглянусь вокруг
На тихий лес, на голубое небо.
И вспомню, как давно здесь не был,
И смысл жизни снова обрету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=80558
дата надходження 22.06.2008
дата закладки 18.02.2016
В могутньому хорі Клубу українських поетів
Звучить тихо тоненький голос і мій,
А в океані чудових і яскравих сюжетів
Мандрують малі частки і моїх мрій!
16.02.2016
К.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644734
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016
Ніч - це День, покинутий Сонцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644303
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
На синем-пресинем море,
Где тучки на горизонте,
Под неба раскрытым зонтом,
Сидели на лодке двое...
Сидели, в глаза смотрели
Все слушали и молчали
А мимо ветра летели
И даже, случалось, чайки...
И было в молчаньи этом
Тепло от ночного пледа,
Немного тоски по лету,
И много чего - от света...
На синем-пресинем море
Есть лодки под горизонтом,
В которых есть только двое,
И счастье - раскрытым зонтом ))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643957
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016
Зима на сонці розімліла,
Забула, що вона - зима,
Що є у неї шубка біла,
І ковдра тепла снігова.
Про хуртовини й заметілі,
Ставки, озера крижані,
Хатки, дерева сніжно - білі
І про замети снігові.
Про ковзанки і про санчата,
Про сніжки, бабу снігову,
Про хлопчиків і про дівчаток,
Що люблять зиму чарівну.
Ось, ось баськи вже заворкочуть,
Зима з морозом не спішить.
Та лиш пташки співать не хочуть,
Бояться зиму розбудить.
Бо їм, маленьким і тендітним,
Лиш втіха й радість від тепла.
Хай спить зима, щоб ранком світлим
Вона з весною не прийшла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643782
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
[img]http://chtoikak.vsego.net/images/ILOVEyou.jpg[/img]
Украсилась сердечками Земля,
Со всех сторон улыбки, как картинки.
Да что случилось в сердце февраля?
Да кто такие, эти «валентинки»?
Какой-то лучезарной красотой
Со всех сторон светящиеся взгляды.
Не верю, что какой-нибудь святой
Раздал влюбленным высшие награды.
Не жди особый праздник целый год,
Чтоб не было потом всей жизни жалко.
Ведь Время каждый день идет, идет…
Да и кому нужна «напоминалка»?
14 февраля (ист: [url="http://chtoikak.vsego.net/lyubovnaya-lirika/930-kto-takie-valentinki"]сайт автора[/url] )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643740
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
І скільки не тікай від себе,
Вертаєш на початок знов!
Чому в душі живе потреба,
Щоб там пекла вогнем любов?
Тоді сплітаються у рими
Буденні фрази і слова,
І щось незвідано-незриме
У серці піснею співа...
Серед римованості літер
Думки сховались, мрії, сни...
Шумить стокриллям в грудях вітер,
Що підіймає з мілини!
І ти здіймаєшся над світом -
Живеш в реальності і в снах!..
Летиш наввипередки з вітром:
Ти вже не ти, а вільний птах!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643721
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
Ніби навпроти мене стоїш.
Мить – дотягнуся до тебе руками.
Кличеш ти, кличеш!..
Біжу я навстріч...
Та перешкодою прірва між нами.
Тетяна Купрій , 2009.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643662
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016
Тёмными-туманными морями
Бродят корабли-ученики.
Ну, а вы горите маяками:
Поначалу очень далеки,
А потом всё ближе, ближе, ближе...
И стремится на манящий свет
Кто не только слушает, а - СЛЫШИТ!
И плывут порою много лет.
Но не важно, сколько будет длиться
Путь к земле в туманах и ноч`и.
Никогда не поздно ведь учиться.
Было бы кому тебя учить!
Мы так мало вовремя вас ценим
И так много глупостей творим.
И садятся корабли на м`ели.
И на дно порой идут они.
Но и тех, кто всё-таки прорвался
На учителей прекрасный свет,
Очень много...
Лучшей благодарностью
Станет, если не хранить в себе,
А делиться с миром будем тем мы,
Чем сумели нас вы наделить,
Рушить все невидимые стены,
Что слепые духом возвели,
Если обретённые познания
Воплотим в великие дела...
И детей корабликами малыми
Пустим к вашим светлым берегам.
Октябрь, 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611250
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 14.02.2016
Якось ввечері до дядька
Хлопи завітали:
"Дядьку, вам потрібні дрова?"
Чемно запитали.
В дядька дров аж попід стріху-
Пристарав для себе.
І сказав собі на втіху:
"Дякую,не треба."
Вийшов дядько вранці з хати-
Закипіли мізки...
Отепер потрібні дрова-
Не лишили й тріски...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642767
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Буде жити Україна
Доки сходить сонце,
А ми ниву засівати
У своїй сторонці.
Не шукала Україна
Ворогів ніколи...
Вічна слава всім героям,
Що лягли за волю!
Щире серце покладала
На вівтар свободи,
Щоб не було переводу
Козацькому роду!
Ми від оріїв і скіфів,
Трударів -трипільців,
Ми поляни,ми древляни -
Всі ми українці.
Слався у віках, державо,
Квітни,рідна мово,
Завжди з нами на сторожі
Кобзареве слово.
З нами Бог! І наша сила
У любові й вірі.
Любо,любо,Боже милий,
Жити всім у мирі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592591
дата надходження 09.07.2015
дата закладки 13.02.2016
А я сегодня выходной.
Не нужно ныть на проходной
Вахтеру, мол, глаза закрой,
Что я проспал и не в первой.
А я сегодня выходной.
Девчонки машут мне рукой,
И я, конечно, не святой
Догадлив, что зовут с собой.
Куплю морожено девчонкам.
Дам волю я своим ручонкам
И запищат они так звонко,
Что мне заложит перепонки.
На набережную вместе сходим.
Их прокачу на теплоходе.
А после Солнца на заходе
Они мне скажут, что не против…
И вот, когда пора домой,
Мне нежно скажут: “Мальчик мой”.
Я каждой улыбнусь. – Ковбой.
А я сегодня ВЫХОДНОЙ…
19.06.13 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643431
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Жена сказала мне,
Что я как Конь Педальный.
Согласен с эти я вполне,
И даже непечальный.
Ведь у коня на голове
Рога не вырастают.
И значит это, что жена мне
Совсем не изменяет.
Здоровье у коня
Не только бить копытом…
И значит это, что и я
К лошадкам любопытный.
Вот только не понятно
Мне в кличке Зоо-пылкой
Жена моя лошадка
С педалькой педо-филка?!
02.06.13 Дробин Дмитрий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643432
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ НА ЧОТИРИ БРОДИ
Розлилися води на чотири броди,
Сонце життєдайне, землю огортає.
Весняне пробудження матінки-природи,
Вісниця небесна, ластівка вітає.
Одяглись дівчата в вишиті сорочки -
«Водити» веснянки, Весну зустрічати,
Заквітчали коси, вбрались у віночки,
Стали в дружне «коло» - небо звеселяти.
Щоб з «Воріт небесних» на воскреслу Землю,
Через міст-дорогу Ладонька прийшла
Та з Вирію щастя, спів, красу, здоров'я,
Урожай багатий, радість принесла.
Бо Зимонька - бабця довго лютувала,
Досить їй лахміттям землю волокти,
Хлопцю - Сніговію з пухнастої хмари
Досить вже лапатий, білий сніг мести.
Час землі омитись теплими дощами,
Заквітчавшись цвітом, дякувать Весні:
За жуків дзижчання, коників сюрчання,
За шум зелен - лісу, за пташок пісні…
Тетяна Купрій, 2002.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643395
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Кажуть люди: - Біля доброго мужа - Жінка завжди буде як ця РУЖА.
А біля жінки дуже - дуже красивої,
Не видно чоловіка голівоньки сивої.
Як свою жінку чоловік буде доглядати,
Так кохана його буде й виглядати...
А, щоб жінка дуже добре виглядала,
Треба, що би чоловіка люблячого мала.
Ніколи не давайте важкого жінці в руки.
Нехай тільки бавить своїх дітей й онуки.
Дайте вранці трохи довше їй поспати,
Тоді не буде цілий день на вас кричати.
А, щоб змогла в садочок відвезти дитину,
Ви купіть їй дорогу легкову машину...
Та не забудьте ще її... їздити навчити,
Щоб за неї штраф великий не платити.
А, якщо ви купите водійські їй права,
Тоді болітиме лиш ваша сива голова...
В жінки голова лише перед сном болить,
І тоді... як дуже голосно на вас кричить.
Треба жінку часто на курорти відправляти,
Щоб цілий місяць спокою вже в хаті мати.....
Купіть жінці айфон шостий цей "крутий "
Та не забудьте ще купити запасний....
Якщо через місяць вона його загубить,
Тоді дзвінок Вам з запасного.... зробить....
Ще світло в дамській сумці проведіть
І як ним користуватись,.... теж навчіть.
Треба тєні знайти,... коли швидкість двіста
І навести марафет, ...за пів - кілометра до міста.
Та ще колготи нові ... потрібно їй одіти...
І це теж зробити треба... на ходу зуміти.
А в жінки це чудово дуже получається,
Бо часто вона цим ...в машині займається.
Ще модного купити треба одягу багато,
Щоб одягнула сім разів на день,... й на свято.
Треба часто свою жінку у спальні кохати,
Та не потрібно йти... в іншу кімнату спати....
Тоді жінка буде гарний настрій мати
І завжди дуже чудово зможе виглядати...
Ще багато треба шуб з норочки купити,
По Дубаях, Кіпрі і Гаваях.... жінку повозити.
Тоді будуть всі казати: - Біля доброго мужа
Жінка ваша виглядає.... як червона РУЖА!
Автор: Алла Баранкевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643406
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Син малий прибіг зі школи. Ледве сам не плаче.
Каже, дали їм придумать кожному задачу.
Тато каже: - Щось придумай. Це ж тобі завдання.
Треба щось додать, ділити. Звісно, й запитання.
Той недовго мислив-шкрябав. Шустрий він на вдачу.
Каже: - Тату, я придумав отаку задачу:
Скільки люду обманути, скільки треба вкрасти,
Щоб купити дім і джипа. Й депутатом стати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643410
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
от налитой чашки веет хладнокровным спокойствием
и северными ветрами
зима снова становится ближе
к телу
если захочешь составить одиночеству компанию
придется делить его с сердцем
после очередной преждевременной смерти
оно превращается в от|личный Освенцим
вероятно быть чьим-то внутривенным
холодом
это такое призвание
не|счастная коллекция из нанесенных кому-то увечий
и перенесенных за|душевных повреждений
делает тебя почти неуязвимым
для любых инди|видов чувств
и полностью несовместимым с совместной жизнью
в особенности с собой
там где из ничего прорастали цветы
сегодня одни ожоги
и ничего
из всех слов с которыми ты переспал
осталось только
верить
молчаливое пребывание внутри себя
всё больше кажется неподъемным
бремя|препровождением
возможность чужеродного участия в лечении внутренних ран
не предвидится
и не продается теперь даже со скидкой
приходится расплачиваться самыми бесценными
воспоминаниями
доставать которые нужно лишь тебе
из самого
низа
реабилитация одиночеством обойдется
слишком дорого
в следующий раз когда будешь провожать чьё-то сердце
закрывай двери.
*фоновая композиция –
Heretoir «Nihil»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604272
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 13.02.2016
Цій осені вже так багато літ,
А кольорами виграє багряно
І вміло золотавить білий світ,
Немов веде в заплутану оману.
Осіннє листя… І його краса
Впаде під ноги сонячним гостинцем
У час, коли короткий день згаса,
Сумуючи в зів’ялих чорнобривцях.
Холодне небо сіло на паркан,
Згубивши хмарку в сухоцвіті трав.
В пожовклім листі помарнілих кан
Осінній вечір пелюстки збирав.
Для злив рясних вже приладнав відерце
Яскравий місяць на своєму розі…
Гостює в мене осінь - тішить серце.
Нехай зима ще поблука в дорозі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643370
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Поезія – магічне диво слова,
Що струменіє в променях душі,
І сповіддю вливається розмова
Між мною й світом в створені вірші.
Та сповідь про волошку в житнім полі,
Про світлу радість від її краси,
І рідної землі стражденну долю,
Й жадане сонце в спалахах грози,
Про щастя жити в мирі і коханні,
Про весни, скупані у співах солов’їв…
Усе в поезії: чуття і міркування,
Й гармонія - бентежить дні мої,
Душі моєї сумніви лікує
Своєю сутністю у розчерку пера.
Поезія для того ж і вікує,
Щоб більш навколо нас було добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643380
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 13.02.2016
[quote]Іноді використовую розмовну лексику, так що вона і тут теж присутня...[/quote]
Набридло місто... Відпусти, я прошу...
І відпустила сірість десь, кудись...
Можливо й добре... Втома... Вже не можу...
Цей монотон набрид... Мене веди...
Нарешті я візьму в житті перерву,
Я відпочину від буденних справ...
Займуся тим, що відведе Мінерву
З моїх плечей; нехай половить ґав...
На ґанок засвітило ясне сонце,
Направо - сад і яблуня моя,
Наліво - хлів і Чапко... Охоронцем
У хаті служить... Співи солов'я...
Із ґанку видно ферму мого діда,
Колись колгосп тут був... Тепер нема...
І попри двір наш стежка... По обіді...
Я ще сидів, ніхто і не тримав...
Все те, що було вкрито білим цвітом,
Тепер достигло... А смакує як!
І плуг обходив кола, йшов по світу,
І час сповзав, немов малий слимак...
За хлівом був садок разом з городом,
В садку давно вже яблуня росла,
Я часто залазив туди, зісподу
Мене просили злізти... І без зла...
І я злазив... Бо хтів іще гонити...
І на город - картопля, буряки,
Малина, помідори сонцем литі,
Квасоля, румбамбар і кабачки...
А за парканом - горб за горбом лізе,
Під парканом - Махнівка, мов маля...
Маленька річка... Повіває бризом...
Поліз нагору - сонце вже здаля
Лягає спати... Все, як на долоні -
Село мого дитинства, батьків край,
І поле, поле, поле... Я в полоні,
Неначе я насправді втрапив в рай...
Поміж горбами, біля краю яру,
Позаростала татова робота -
То корінцева - ліс... Кінець бульвару...
Пора додому... От сільські ворота...
І світлий вечір... На мангалі м'ясо...
І під шашлик на зорі спогляда...
Я втратив почуття нового часу...
І так мені стає себе шкода...
Бо це лиш тимчасовий відпочинок...
***
А потім - знову місто, знову стрес...
І знову бійки, фальш, одні причини,
До клубів, магазинів інтерес...
Я не такий... Я не люблю ним бути...
Для мене було радістю село...
Бо тут душа - це не якийсь там жмутик,
Там - цілий світ, натхнення джерело...
12.02.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643375
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Ніжний листочок
На долоньці тримає
Світ у краплині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643319
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
[b]«Доброго ранку, принцесо»[/b]
[color="#1005e8"][b][i]
Доброго ранку, принцесо
Сік? Тобі рано експресо)
Чи молочка? Ну хоч трішки?!…
Довгі росли щоби ніжки))
Вранці відкрий оченята
Радість у мами і тата
Вії піднімеш пухнаті
Сонечко зійде в кімнаті
Радість і в кицьки й папуги:
«Няв» і «проссснулась принцесссо?»
Ніжності хлюпає плесо
Радості друга й подруги
Вдома лиш щебет і спів
Ти – наше диво із див
[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643316
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
***
Коляд, коляд, посміхніться,
І на небо подивіться,
Звізда ясна засвітила,
Всьому світу сповістила:
Народилося дитятко.
Непорочне Янголятко,
Бог, Спаситель всього люду,
Славімо його, добрі люди!
Хай молитву вашу чує,
Від біди й негод рятує.
Радійте! Бога прославляйте!
Мені ж гостинців жменьку дайте.
***
Коляд, коляд, коляда,
З хати в хату погляда,
Цілою юрбою,
З ясною Звіздою.
Спішить поспішає,
Ваш дім не минає,
Торбинку носить,
Гостинців просить.
***
Коляд, Коляд, Колядин,
Я в селі такий один,
Всі провулки об блукав,
Доки дім ваш відшукав,
Бо казали, в цій господі,
Господиня і господар,
Мають руки золоті,
Все уміють руки ті:
Куховарити, білити,
Прати, шити та варити,
І кувати, і орати…
Тож пустіть мене до хати.
З моїм до вас приходом
Буде вам винагорода.
Пахне в хаті цій смачненько.
Пригостіть мене швиденько.
Дякувати красно буду
в наступнім році - не забуду.
***
Коляд, коляд, коляда,
Різдво в хату загляда.
Діва Марія Христа породила,
В ясла поклала,
На сіні сповила.
Щоби мороз не завдав дитю лиха,
Щоби огріти дитя, волик дихав.
Янголи в небі лунко співають,
Божого сина в піснях прославляють.
Зірка небесна весь світ озорила,
Радість велику усім сповістила.
З хати до хати Христа прославляйте,
Піснею – колядкою друзів вітайте.
***
Щедрий вечір! Добрий вечір!
Радо вас віта малеча.
Господиню – красну пані
Й господаря у жупані.
Щедрик – ведрик, зустрічайте!
Щедро гостей пригощайте.
***
Щедрик, ведрик, хурделиця,
Сніг до долу стелиться,
З ніг збиває завірюха,
Вітрюган страшенно дмухає,
А я маленька, стою босенька,
Дрожу, замерзаю,
Господарів благаю:
Пустіть мене в хатку,
Пригрійте дитятко,
За сучасним звичаєм -
Пригостіть швидше чаєм.
***
Щедрик, ведрик, щедрую,
Паляницю носом чую,
Пиріжки крізь хату бачу,
І цукерочки в придачу.
Не жалкуйте печеного,
Не жалійте вареного,
Швидше виносьте,
Пригощайте гостю.
***
Щедрик, ведрик, щедрівочка..
Я маленька дівочка,
Рясненька спідничка,
Рум`яненьке личко,
Нікого не знаю,
Ходжу все блукаю,
Пустіть мене в хатку,
Пригрійте дитятко,
Не проганяйте,
Солодощів дайте.
Нехай ваша хатка
Цвіте у достатку.
***
Сію, вію, засіваю,
Рідну землю прославляю.
Сам Господь мене послав,
Щоб вас щиро привітав,
Щоб у полі та в коморі
Усього було доволі,
Щоб ваш стіл від страв ломився,
Щоб господар не журився,
Посміхалась господиня,
Як Свята Діва Марія,
Ангели оберігали,
І завжди допомагали.
***
Сію, сію, засіваю,
Урожай гарний збираю:
Овес, жито та пшеницю,
Горох, мак та сочевицю,
Кукурудзу, рапс, насіння,
Гречку, рис… Нема терпіння.
Враз втомився від роботи,
З понеділка до суботи,
Вже натруджена така
Оніміла враз рука.
Та для рішення цих бід
Маю діловий підхід.
Свою частку урожаю -
На цукерку обміняю.
***
Сію, вію, зерна не жалію,
Притрушу всю хату,
Щоб жили багато.
Тетяна Купрій, 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643143
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
Серцю боляче, боляче, боляче!..
Пам`ять — шпичка, як голка під нігті!
Плаче серце, пробачення молячи,
Наче злидень в обдертім лахмітті...
Серце б`ється і падає, падає...
Склало крила - і каменем з неба,
Бо нічого вже в світі не радує,
Бо навіщо те небо без тебе?!.
А душа заніміла у спогадах,
Як в зимовому лісі заснулому,
І не крає себе вже у здогадах...
Залишилася жити в минулому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638298
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 11.02.2016
шепнули Зорі Місяцю на вушко
"Пора уже! Відкрий наші зіниці!"
а круглолиций без вагання - хутко!
посіє їх, немов зерно пшениці...
розкидає по Небу, як по полю
пастух самотній - тисячні отари...
де у садочку (поряд) я з тобою
поглинемо очима неба чари...
я притулюсь до тебе, мій рідненький
і на плече голівку покладу...
а ти пригорнеш щиро до серденька
свою кохану ніжну золоту..
трава запахне свіжістю терпкою
нам хмелю подарує -повний келих
який до дна я вип'ю із тобою,
під літню пісню цвіркунів зелених...
станцюємо очима поміж зір,
знайомий танець - ніжності і ласки...
ми Небу віддамо, як сувенір...
малий шматочок спільної з ним казки.
мозаїкою зацвітуть сузір'я
і десь за обрієм, чека світанок...
а Місяць своє світло, наче пір'я
опустить нам на плечі - наостанок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584802
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 11.02.2016
цьогоріч весна
буде рання,
кажуть, –
але затяжна…
не пусті сподівання –
рання!
а що затяжна –
зате ж весна
вес-на…
03.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642510
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Вельмишановний пане президенте!
Доповідаю Вам, Владико із владик,
що я спіймав «кремлівського агента»,
та посадив у клуню, щоб не втік!
Про цю прониру я скажу Вам дещо:
вона на Вас вже гримає давно.
Забув сказать, «вона» - це моя теща,
Параска Никодимівна Сахно.
Запам’ятайте це ім’я, шановний.
Бо якщо хтось Вам вліпить стусана -
це будуть не якісь чужі шпіони!
Це буде моя теща! Це вона!
Вона давно на вас шипить, та гирка..
З тих пір, як Ваші праведні уста
клялися дати москалям по пикам.
Та не дали… А теща пам’ята…
Учора з нею виступ Ваш дивився…
Я Вас хвалю, Владико, а вона
усе кричить: - коли ж ти, наїсися?!
І так розперло, наче кабана!
Ну, а сьогодні, дивлячись «Новини»,
про теє-сеє… Хтось украв там щось…
Аж раптом сумку Вашої дружини
побачила вона… І почалось…
-Чи він здурів, чи може втратив сором,
жбурляючи мільйони на сміття!
Усім селом, ми не заробим хором
таких грошей за все своє життя!
Хотіла вже, шалена, до столиці,
поїхати з протестом на Майдан!
Та я її, «агентшу», як годиться
запер у клуні, мій вельможний пан.
Тому прошу Вас, щоб оту заразу,
хтось випадково, часом, не відкрив,
пришліть до клуні батальйон спецназу,
бо наш дільничний знову десь запив.
Надіюсь, що дадуть їй років двадцять!
Допоки хату в тестя відсужу!..
………………………………………
Мені би до сусіда ще добраться.
Бо знов скандалить, падло, за межу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642535
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
«Як ангели мітять знаками
Двері врятованих,
Так само торкаємось ми всього,
Що здається нам ніжним.»
(Р. М. Рільке)
Серед листя живуть птахи,
Доки ці клапті життя
Не розфарбує осінь,
Доки не пообриває
Падолист сього світу
Ці сторінки правди,
На яких літописи писані
Буття зранених кленів.
І я серед листя:
Нехай і осіннього,
Пишу про маленьку істину
На сторінках берези,
На жовтих листках клена,
На брунатних долонях бука
Часопис сумної осені.
Пишу темним чорнилом
Наточеним з вен широких –
З рук, що колись тримали
Весла човна життя…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527841
дата надходження 04.10.2014
дата закладки 08.02.2016
Влад зустрів шкільного друга. Радий, як не дивно.
Років двадцять збігло, мабуть. Як не більше, певно.
Трохи вдвох наговорились. Сперечатись стали:
Тяжко бути правдорубом. Чесних, щирих мало!
Всі ж мовчать або байдужі. Крутять «шури-мури».
Правда де? Усі нещирі! От і сам будь мудрим.
Влад сміятись став із нього: - Це іще нічого.
Хочеш знати чисту правду? То простіш простого.
Ти візьми труби кавалок чи якогось дрюка.
І вночі по батареї пару раз постукай.
Гарантую, всі сусіди, з кожної квартири.
Все, що думають про тебе, скажуть чесно, щиро!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627261
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 08.02.2016
- Прожити треба кожен день на «плюс»!
Шукати в тьмі буденній позитив!
Жени сумні думки. На нерви плюнь.
Про щось хороше, світле думай ти.
- У чому ж бачиш нині «плюс»? Вгамуйсь.
Усе бравада це. Пусті слова.
А той всміхнувся хитро так: - Чому ж?
Є «плюс»! Температура ж плюсова!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629939
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 08.02.2016
[b]«Прийшла весна і не до сну...»[/b]
[color="#1409e0"][b][i]
Прийшла весна
І не до сну...
Довбає дятел десь сосну
Коти співають за вікном
І їжачок - маленький гном
Поповз кудись крізь огорожу
Мабуть до шлюбного десь ложа
А соловей, втік від людей
Зашився в паркові він хащі
Залиш його напризволяще
І звуки рватиме з грудей
Співаючи і день і ніч
Немов знайшов коштовну річ
А може й справді, що знайшов
Весна навіяла любов))...
© Микола Карпець (М.К.)
*07.02.16* ID: № 642034
[/i][/b] [/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642034
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Шепоче про кохання фiалцi горицвiт
I зорi iз небес попадали на трави
I роси пють, стає багряним свiт
У полум΄ї ранкової заграви.
Бузкова вiхола загралася в саду,
Цiлується iз сонцем черемшина.
По травах росяних я босонiж пройду
«Дивись яка краса» -скажу я сыну –
«Он яблуня, неначе до вiнця
Зiбралася щаслива наречена.,
А там , дивись, в маленьких деревцят
Якi листочки нiжнi, а у клена
Такий солодкий сiк мураха п΄є,
А в тебе на плечi – зозулька божа,
Пташинка вже гнiздечко собi в΄є,
А хмарки в небi на овечок схожi.
Ой, подивись, грибочка вже маля
Тихенько причаїлось пiд сосною.
То, синку, наша матiнка Земля
Так рясно уквiтчалася весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507609
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 08.02.2016
«Смак помаранча танцюйте. Різниця
літепла й літа повільно розтане
там, у повітрі Вітчизни! ...»
(Райнер М. Рільке)
А в нас в Ірландії
Не ростуть помаранчі
Тільки смак витанцьовуємо
Ногами несамовитими.
Тільки запах - білих квітів картоплі
Танцюємо кожного сірого вечора,
Кожного дня похмурого -
І то джигу - танець повного місяця.
Чи може тобі
Забракне повітря для танцю -
Цього літеплого повітря вітряного,
В якому літають оливні бджоли
(Гудуть біля скронь)
Вітряного нетривкого повітря ірландського,
Серед якого на дорогах-толоках
Смак помаранча танцюють
Сновиди-ірландці: люди землі порізаної,
Розділеної, покраяної, пошматованої,
Наче пудинг ірландський
Печений-перепечений у війнах кланових,
Догмами-забобонами приправлений,
У печі нескінченної ворожнечі спечений.
Танцюймо!
Запах вересу, смак столітнього віскі -
Танцюймо!
Запах горілого торфу, гіркоту світлого елю -
Танцюймо!
Може й бідна наша земля на смаки
Й аромати запаморочливі -
Танцюймо!
Під звуки скрипки-каліки
Кулями подіркованої
Танцюймо!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640333
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 08.02.2016
[i][color="#005eff"]І куди це втекла зима ?
Хто образив красуню сніжну ?
Днями плакала не дарма...
Має душу холодно - ніжну .
Вже шукали її вітри ,
Все оббігали , потомились .
Де сховалася - не знайшли.
Постихали і зажурились .
Знає лютий , та він мовчить ,
Чомусь сонячно так сміється...
Ось замріявся лиш на мить -
А весна вже у серці б'ється .[/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642099
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
у безлюдній хаті,
на квітчастій цераті
на столі –
лід…
чашкою
з гарячою кавою
одігрію пальці,
денцем протоплю́
рівненьке кружальце:
одну
на столі
проталину…
ви́добуду
із-під льоду
змальовану квітку –
от і стало
барвисто і весело,
як улітку…
...у безлюдній хаті –
місячні
тіні
на стіні - крислаті…
05.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642050
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2016
Ми живемо у матриці... Нам виходу не дано...
Ти розумієш, як мені всередині щемить?
Я розумію чи все ж ні? Де ж ділась моя пам'ять?!
Світ в обрахунках... Дія от завершиться... Ще мить...
Давай забудем все. Нехай так. Хай минає світло...
У темряву я падаю... Мені не відболить...
В обіймах я зникаю й сиплюсь... Мене візьме вітер...
А на радарі світиться:
Ще мить...
Ще мить...
Ще мить...
07.02.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642038
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Багряний жовтень загляда в озерця,
Теплом останнім душу зігріва…
Хай вдячністю пригорнуться до серця
Ця осінь, свято це і ці слова.
Вам діти вклоняться до ніг низенько,
І найтепліші знайдуться пісні,
Бо хто ж не зна, що вчителька – це ненька,
Яка про діток дбає і вві сні.
Вам біль дитячий гірко серце крає,
А сміх і радість піснею дзвенить.
І кожне слово аж до небокраю
У серці вашому зболілому болить.
Торкнеться осінь вашого волосся,
Заляжуть в зморшках біди і жалі.
Хай йде життя, хай відцвіта колосся,
А вчитель вічно буде на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641940
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2016
Просто зима. Я стомилася. Просто зима.
Просто я тут, а ти там. І між нами морози.
Гусне у серці молочно-імлистий туман.
Холод гуляє. Не квітнуть ще навіть мімози.
Просто зима. Вітер студить гарячі думки.
В кутиках губ заховалась вчорашня усмішка.
Двері, шлагбауми, защіпки, гаки, замки –
Шлях перекрито – така ось тут, братику, фішка.
Просто зима. Сніг у серці купиною ліг.
Каву гарячу ковтаю – не гріє нітрохи.
Доторком уст розтопити ту гірку б ти міг.
Тільки я тут, а ти там... І між нами епохи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640432
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Ти холодний, мов лід, наче з мармуру брила.
Не розтопить тебе мого серця вогонь.
Ти холодний… Долів опускаються крила.
І биття уповільнює пульс біля скронь.
А я б рада з тобою у небо злетіти,
Де хмарки довкруж нас танцювали б аркан –
Почуття віднайшли б ті новітні орбіти
Для планети Любов, де магмує вулкан.
Ти холодний, між нами льодів паралелі.
І отрутою в кров слів-думок колорит –
Не мені твоє серце готує купелі,
Не для мене у грудях вистукує ритм.
Долів - (діалект) вниз. Мені зробили якось зауваження, що у моїх віршах нема діалектів, то я тепер буду інколи їх припасовувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641923
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
[b]Н[/b]іхто себе самого геть не знає...
[b]А[/b] ти, гадаєш, що така, як є?
[b]Т[/b]ебе на самоті хіба не крає
[b]А[/b]бсурдне "ego", друге "я" твоє?
[b]Л[/b]иш допусти, і лихо статись може...
[b]О[/b]дна любов спроможна захистить:
[b]Ч[/b]арівним поглядом негідне переможе,
[b]Ц[/b]ілунками одужать допоможе
[b]І[/b] добрим словом душу оживить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641927
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2016
Небо дощовите. Сірувата днина.
Змочений росою килим трав’яний.
Крізь туман чорніє дерево єдине --
мовчазний і вірний древній вартовий.
Прошиває час він, лицар твердокорий.
Спробуєш вселенський стовбур обхопить –
радісно відчуєш, як в рослинні пори
вся душа із тіла звільнено стримить.
З репано-вогкою чорною корою
світ також – притихлий, сірий, дощовий.
І ніхто не скаже, мудрості якої
дерево в тумані – вічний вартовий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632457
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 07.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2016
Ви уявіть цей світ без матерів,
Без їхньої турботи і тривоги…
Хто б нас тоді леліяв і зігрів,
Коли б зійшли з життєвої дороги?
Кохані, друзі, рідні – всі вони
Підтримають у скруті, допоможуть,
Та дорогої серцю сивини
Ніким ніколи замінить не зможуть!
Стежини-зморшки, стулені вуста –
В душі ж палає доброта бездонна!
Матусенько, для мене Ви свята!
Ви найпрекрасніша земна Мадонна!
Роки не старять так, як болі і тривоги,
Переживання за усе й усіх,
Щоб ми не оступилися з дороги
Та щоб свідомо не пустились в гріх.
«В дитини болить пальчик – серце в мами!» –
Нема мудріших, як народ, учителів…
Якби матусі не було із нами,
Хто б нас тоді обняв і пожалів?!.
Ви уявіть цей світ без матерів…
О Боже! Страшно навіть уявити!
Ісусе милий, Ти за нас усіх терпів,
Прошу, дай матінці моїй ще довго жити!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568045
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 06.02.2016
Дві години поспіль лікар шкіру шиє,
Вже вдев'яте хлопець в нього на столі.
Ось стежок останній закінчив на шиї...
Як отой хлопчина вижив взагалі?
Скільки тих уламків було - незліченно,
Клятого заліза скільки ж було в нім!
Гоїться потроху згадкою страшенна
Шрамо-вишиванка на тілі живім.
На грудях та стегнах поле "гіацинтів"-
Спалахами квітнуть синії вогні.
Гронами "акацій" плечі оповиті
Й пелюстки скидають нижче по спині.
Шрами! Шрами! Шрами! Мовчки плаче мати,
А душі нестерпно хочеться спитать:
" Щоб ту вбивчу зброю, квітами назвати,
То яку ж уяву людям треба мать?"
Доторкнувшись шрамів, дівчина шепоче:
" Не сумуй, мій любий, вишию тобі
Мирними квітками я нову сорочку,
Що сховає квіти, сіяні в війні!"
Скільки ж вишиванок на тілах солдатських
Залишить на згадку клята ця війна?
За стежок за кожен, що на тілі братськім,
Неодмінно ворог відповість сповна!
Козак Наталія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641582
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 06.02.2016
Сухий листочок
П’є спраглими губами
краплинки дощу
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640425
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 06.02.2016
[i]В день народження свого
старшого сина Олександра –
йому в подарунок[/i]
Спасибі, Боже, за світанок,
за сонця захід і за день,
за море ніжних колисанок
і звуки маминих пісень.
Я славлю Бога, рідну землю,
пухкі рум‘яні калачі,
як золото горять, ще теплі,
що ненька дістає з печі.
За чорний хліб, квітковий мід,
що зорі сяють виднокраєм;
за дощ і сонце, жар і лід,
за подорож земним цим раєм.
Всевишній, дякую за те,
що вранці дзюркотить струмочок;
за наше завтра – за дітей,
за голоси синів і дочок.
Низький уклін тобі, Господь,
за рік, озер, морів дзеркала,
лани і ниви – кров і плоть,
землі відвічнії начала.
Спасибі, Господи, за небо
бездонне, чисте, голубе;
за час, як жив один, без тебе,
за мить, коли зустрів тебе!
Спасибі, Боже, за весну,
за літо, осінь, навіть зиму;
за ранню молодість ясну
і старість мовби клячу сиву.
За друзів дякую я Богу,
що вірність в серці пронесли;
за їх сумління і тривогу,
природні, не для похвали.
Окрема дяка ворогам,
що в тонусі завжди тримають,
дрімати не дозволять нам,
якщо ж забудем – нагадають.
Ще Богу слава за життя,
за совість, мудрість споконвічну;
за світлу віру в майбуття
і за любов, святу і вічну.
09.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627349
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 05.02.2016
Прощай навік, немита Рашка –
Країна блазнів і царів!
Хоч як би нам не було важко,
Не треба нам таких “братів”!
Рабів, від люті знавіснілих,
Що Волю наш народ обрав!
Безбожних дурнів, здичавілих,
Хто душу сатані продав!
П’яниць, які щоденно мріють,
Щоб їх “хахол” нагодував.
Ледащ, що в бані лиш пітніють,
Хто зроду мозолів не мав!
Навалу хробаків скажених
Яка руйнує наш Донбас.
Їх вожаків – убивць мерзенних,
Тупих вождів, ординських мас.
Піратів, підлих, що вбивають
Без оголошення війни!
В автобуси, міста стріляють
Й нахабно брешуть: це не ми!?
Не лізь до нас, немита Рашка –
Країна вбивць і брехунів!
Сиди в лайні і дудли бражку,
Й молись на образи царів!
Слава нації! Смерть ворогам! Кіндрат & Корінь. 29.01.2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563183
дата надходження 28.02.2015
дата закладки 04.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.02.2016
[b]«Я спатиму одна... »[/b]
[color="#0011ff"][b][i]
Я спатиму одна...
Бринить душі струна
Мені не треба ти
Іди під три чорти
Вночі ти ураган
Вдень тягнеш на диван
А я тобі не дам…
Викручуйсь якось сам
Статевий маніяк
Не висплюсь я ніяк
Набридливий тарган
Іди ти до циган
Або під три чорти
Мені набрид вже ти)))
Ти завжди на видУ
Я слів вже не знайду
От мию я підлогу
Ти гладиш мою ногу
Ну як робити справи???
Ти зліва, а то справа
А то підкрався ззаду…
І гладиш мене ніжно
От взяв дурную ваду
Тягнути в день у ліжко
Котяра ти, в сметані
Листок з берези, в бані
Що липне вам до заду
Нема з тобою ладу)))
©Микола Карпець(М.К.)
*03.02.16*ID:№641013
[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641013
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
[b][i][color="#8400ff"]Весна вже
відшуміла первоцвітом.
Цвітуть сади
рожево-білим цвітом.
Співають соловї
дзвінкоголосі
Весною пахне все
в ранкових росах.
Краса весняна
землю всю покрила.
Весна красою
душу полонила.
Весняні всім ,
й чарівні , сняться сни.
Дай, Боже, всім
весняної-весни!!![/color][/i][/b][b][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579074
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 03.02.2016
Павло Кулешов у книзі "Ознаки версифікатора-початківця" ("Признаки начинающего стихотворца") (http://pk7.hotbox.ru/index-priznaki.html) наводить такі:
1. Незнання особливостей словесного спілкування.
2. "Називні" вірші.
3. Беззмістовні назви віршів.
4. Віра в філолога.
5. Наслідування.
6. Нав'язлива пристрасть до виступів.
7. Болюче реагування на критику.
8. Теоретична необізнаність.
9. Обмеженість словникового запасу та мистецьких засобів.
10. Змістові, фактичні та стилістичні неточності .
11. Неуважність при розстановці знаків пунктуації.
12. Порушення порядку слів в реченнях (інверсії).
13. Зсув наголосу з його правильного місця на місце, продиктоване розміром вірша.
14. Змішування розмірів у вірші.
15. Пропуски та додавання складів, які збивають ритм.
16. "Вставки" (вставні слова для заповнення складами рядків).
17. Літературні штампи.
18. Банальність тематики.
19. Банальні рими.
20. Слабкі рими.
21. Граматичні рими.
22. Добір слів заради рими, незважаючи на погіршення змісту.
23. Зневага до звукопису.
24. Перерахування.
25. Надзвичайно рідкісне вживання поетичних переносів.
26. Цілеспрямоване затуманення змісту.
27. Вірші "ні про що".
28. Композиційна нестійкість.
29. Необов'язковість.
30. Надзвичайно швидке самоусвідомлення своєї вибраності при відсутності довершеності текстів.
31. Відсутність творчої лабораторії.
Щоправда, в процесі обговорення виявилось, що принаймні одна із цих ознак притаманна принаймні одному лауреату Нобелівської премії з літератури.)
P. S. Раджу почитати і статтю Сергія Осоки та Світлани Ілініч "Вступ до поетичної майстерності (головні засади версифікації та поетичної техніки для початківців)" (http://litclub.org.ua/texts/show/37167/).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370139
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 03.02.2016
Весна іде,мій друже!Озирнись:
Хрумтять крижини,дзвінко б'ють джерельця,
Шпаки угору стрімко піднялись-
І небо розлетілося на скельця!
Весна іде!Прислухайся:вгорі
Дзвенить повітря,як кришталь,зі свистом,
І сиві гори,наче димарі,
Парують в небо свіже,променисте.
Весна іде-усміхнене дівча,-
Воно таке ще юне і примхливе:
То тепле сонце блисне у очах,
То бризне із-під вій раптова злива!
І нам з тобою о такій порі
Чомусь не спиться,мріється ночами...
І б'ють у вікна зорі-ліхтарі,
І свіжий вітер тулиться до брами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264827
дата надходження 13.06.2011
дата закладки 03.02.2016
Підійди,підійди до вікна
І поглянь,які зорі яскраві!
Десь пливуть у прозорих човнах,
Тануть в небі,мов цукор у каві.
Запалімо в цей вечір свічки,
Хай іскряться вогні пурпурові!
Розчиняюсь в цілунках п'янких,
В тихім шепоті,в ніжному слові!..
В цих блискучих різдвяних вогнях
Розпливаюсь,мов крапелька в морі!
Ніч спустилася тихо на дах,
Розгубила в снігу теплі зорі...
Може вийдемо разом у двір
Подивитись,як з гір кучерявих
Місяць злизує білий пломбір,
Запиваючи чашкою кави!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272391
дата надходження 28.07.2011
дата закладки 03.02.2016
Квітникарю, прошу́, загорніть мені жмуток весни
В шурхотливу газету! Візьму оберемок духмяний,
Пробіжусь під дощем аличево-шовково-хмільним
І нитками його позатягую давнішні рани.
Квітникарю, прошу́, загорніть мені кращий – он той…
Я сьогодні від щастя така неприборкано-п’яна,
Ніби взяла і виграла сонця обійми в лото!..
І дорога моя мерехтить, мов гладка порцеляна!
І сліди, мов уламки розбитих на друзки свічад,
Віддзеркалюють клаптики свіжо-бузкового неба!
Розтинаю повітря, а пульс торохтить невпопад,
І судини мої стугонять, мов напоєні стебла…
І душа – обважніле від цвіту живе деревце,
Що радіє отій життєдайній намоленій зливі!
Квітникарю, прошу́, загорніть мені щастя оце –
Не зада́рма, а так –
за усмі́шку,
за очі красиві!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576425
дата надходження 22.04.2015
дата закладки 03.02.2016
[img]http://winallos.com/uploads/imgon/640x480/2014-09/5e05e3f02f66670decc9ee327a062db6.jpg[/img]
Як добре мчати сонцю навздогін,
Поскрипуючи стертими педалями,
І слухати, як яблучка колін
Цілує вітер мускусно-сандаловий!..
І зблиски помаранчевих медуз
Ловити на льоту тонкими шприхами,
Розгойдувати трав'яний обрус,
І пахощі усотувати вдихами.
І слати велофарою сигнал
Рудому сонцю: "Еге-гей! Побач мене...",
Воно ж, тебе угледівши з-за хмар,
У відповідь кивне якось завдячливо.
І стиглим обважнілим гарбузом
Покотиться за обрій підрум'янений...
З підсвіткою, немов казковий гном,
Залопоти́ш асфальтом, як мембраною.
І, стрімко набираючи розгін,
Поскрипуючи стертими педалями,
Вже ліхтарям помчишся навздогін –
Щаслива, божевільна, неприкаяна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594026
дата надходження 16.07.2015
дата закладки 03.02.2016
Жінкам роки не можна рахувати,
Душею вони завжди молоді,
Їм компліменти треба розсипати,
Неначе зорі в небі голубім.
І берегти, леліяти, мов квіти,
Коханням огортати їх серця.
На крилах щастя зможете летіти
Разом із ними ви усе життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640858
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
У казкову ніч різдвяну до старої хати
Залетів посланник Бога в честь благого свята
У куточку під вогником святої Марії
Чоловік середніх років молився та мріяв.
Мрій було в нього геть мало і він був почутий:
Янгол із святого неба поглядом прикутий
Був до його скоромного святкового столу
І до старого псалому, що упав додолу.
Врешті, вислухавши довгу молитву вечірню,
Він промовив до грішного: "Послухай мій сину,
За твою глибоку віру і благії дії
Можу зараз я здійснити одну твою мрію.
Обирай, ти можеш бути казково багатим,
Зможеш гарно відбувати кожне своє свято.
Іншим можеш ти обрати почуття кохання,
Єдиного, вічного, як твоє бажання
Воно буде романтичне, я це чув від тебе,
Але також у молитвах ти чекав від неба
Мудрості понадземної, знань складних, глибоких
Обирай своє бажання! Це дарунок Бога!"
Чоловік, ледь завагавшись, почав міркувати:
"Наче не старий, багатства зможу ще надбати
Так само, як і кохання трохи почекаю…
Отже, любий посланнику, мудрість обираю."
Засвітився ясний промінь із неба нічного,
Зашуміло, загриміло в хаті у старого
Прямо в голову світило крізь вікно проміння
І, як блискавка, настало у нього прозріння.
Спитав ангел: "О мудрійший, що ти після цього
Мені скажеш?" Зітхнув дядько і мовив до нього:
"Я скажу тобі наступне, янголе, мій брате.
Треба все ж таки грошима мені було брати".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640845
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
[i](Присвячується одній юній художниці)
[/i]
В Німеччині в п’ятнадцятім столітті,
Поблизу Нюрнберга, в глухім селі,
Жили в одній сім’ї багатодітній
Два брата, в злиднях і важкій нужді.
Альбрехт і Альберт Дюрери їх звали,
На двох одну лише плекали мрію.
Хоча батьки їх грошей і не мали,
Та зберігали у серцях надію…
В художній академії навчатись
Обидва прагнули і мрію щоб здійснити,
Один на шахті мусів працювати
Для того щоб навчання оплатити.
В неділю, після служби, біля церкви,
Віддали свої долі в руки Бога.
Підкинули монетку і у жертву
Приніс Альберт себе для брата свого.
Чотири роки він на шахті працював,
Зносив смиренно труднощі і втому.
А брат його найкращим учнем став,
Талант художника розкрився в ньому.
Гравюри і різьба йшли на розхват,
У чергу за картинами ставали.
Багатим став і знаменитим брат,
І рідні вже його нужди не знали.
Щасливим повернувся він додому,
Банкет святковий в честь його почався.
Приніс Альбрехт подяку брату свому,
Хотів, щоб теж він на художника навчався.
Та Альберт тільки гірко посміхався,
Рікою сльози по щоках його текли.
І келих у руці скаліченій хитався,
Бо пальці всі поламані були…
Пройшли віки. Та жертва не забута.
Картина Альбрехта навіки зберегла
В молитві складені скалічені ті руки,
Любові сповнені й сердечного тепла…
02.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640699
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016
Клялася Вірності Любов,
А Зрада поруч десь блудила
- Начулась я таких промов
Про це кохання до могили, -
Всміхнулась Зрада , - маячня!
Минає все на цьому світі
Забудеться й оця брехня
Віт клятв палких не буде й сліду!
Любов на те відповіла:
- Ану – бо геть звідси, приблудо!
Навіщо ти сюди прийшла?
Я з Вірністю була і буду!
Замовкла Зрада, та зрання
Вона щоденно все чекала,
Аби любов була одна,
А її Вірність задрімала,
Аби задумане вчинить:
Любов собою осквернити
І обезчестить , і зганьбить,
Й недобру славу розпустити.
Клянеться Вірності Любов,
Таїться Зрада за кущами…
Віки минуть, та буде знов
Оцей трикутник межи нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625347
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 02.02.2016
Прозрачные нити дождя
Вуалью накрыли окно.
Подсвечник, мерцает свеча,
В бокале налито вино.
Под шепот осенней листвы,
Пророчество злое сбылось.
Казалось вот, вот но увы,
Одна и продрогла насквозь.
Не греет хмельное вино,
Лишь сердце вгоняет в печаль,
Остыло оно уж давно,
Глаза застилает вуаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640494
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 02.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.01.2016
Подихом ніжним
Відігріває струмок
Верб змерзлі пальці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541185
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 31.01.2016
Ніби вчора це було
День народження мого!
Знов з самісінького рання
Не вщухають привітання!
Мінус рік життя бігом
Ніби цьвохнув батогом!
Так летять мої роки
Як факірові клинки!
Отой ніж застряг у дошку
Лиш шкрябнув за вухо трошки…
Цей ударив мене в груди.
Та ось дітися нікуди…
В допомозі стануть люди
Пам'ять біль колись забуде.
Як настануть дні весняні
Соловї кричать піснями!
Я не хочу йти до хати
Серце хоче ще кохати!
Як колись…як в ті часи
Коли мокла від роси.
Рік минув – пішов наступний.
І я хочу,щоб був путнім.
Щоб душі була розрада.
Щоб була мені порада .
Щоб не старілося тіло
І щоб серце не щеміло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639922
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2016
«Арта́ксе, не піддавайся печалі…»
(із Міхаеля Енде)
якби-то
дерева, кущі і квіти,
трава!
могли до людей у гості ходити –
овва!
жила б я тоді безтурботно –
дев`яти-поверхово-висотно,
у затишку-мирі,
у піднебесній міській квартирі,
як душа Мавчина лісова:
плакучі верби
заплітали б ту́гу
у косу тугу́,
схилялись би
до люстра-озерця,
оторо́чували
латаття журби
між перекатами серця
мідні соснові труби
тридо́льні жалі́
перемі́ряли б у полонези,
наче у пасторалі –
кружляли б дуби і берези
на лісовій поляні
моєї опочивальні
кучеряві плющі,
як гобеленові штори,
пропускали б знадвору
радощі
і бентежні осінні вітри:
по хаті, наче пташки –
кленові фуркали б однокрилки…
у шиби о́мутне плесо,
у непорушну скляну гладінь,
пірнуло б, тихо і безшелесно,
передповні криве колесо
і балконного парапета цибата тінь:
хай би собі були –
безтілесно у шибі плавали…
…тоненькими, як
у повити́ці жи́лками,
чи кленовими однокри́лками
дотягнутися-засіятися б і мені
за білим хатні́м рогом
чи у бетонній тріщині
під порогом
і затаєно прорости:
щоб ніхто не знав і не бачив,
як безголосо росами плачу –
від людської злоби
і заздрісної глупоти́
…любі мої світи,
стежки мої босі,
до колін
підібгати поділ
і убрід перейти
грядущу безлисту осінь…
09.09.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605473
дата надходження 09.09.2015
дата закладки 30.01.2016
Чи знаєш ти насправді хто вона?...
Ота, що поруч, начебто земна,
Ота, що світлом днину осяває,
Зорею ясною вночі спадає…
Думки звіває літнім вітерцем,
Біду здолає Духом, як свинцем.
Оселю сповнить співом солов’їним,
Дитячим щебетом, теплом родинним.
Майстриня шити, плести, вишивати,
Спекти, зварити на щодень і свято.
Шанує рідний Край,батьківську мову,
До Господа приходить на розмову.
Красуня ніжна - рідкість в тому світі:
Рожеві вустонька, в очах - блакиті.
Душею чиста, мов вода джерельна,
Плекає гідність, береже ретельно.
І доля їй дарована небесна:
Вона і Мати, й Жінка пречудесна!
Надія, віра, світу берегиня,
Любові, в небі й на землі, княгиня!
30 січня 2016
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639865
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016
Не потрібно тут ніяких вчень,вираховувать якісь проценти,є простий рецепт на кожний день,всім відомі ці інгредієнти! Заздрість,ненависть,упертість,егоїзм,разом з скупістю,байдужістю,стражданням,-залишаємо,беремо оптимізм,віру,чемність,все це змішуєм з коханням! Не завадить нам терпіння,доброти,посмішок,уваги всім бракує,не шкодуйте слів душевних теплоти,запишіть рецепт,від всіх хвороб лікує…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631009
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 30.01.2016
Щоденно з радістю ми бачимось,журбою, в маленьких селах,і на вулицях столиці, як мало тих,з ким можна буть самим собою, в світі великому,їх тільки одиниці! Вони вас без причини хочуть чути, і бачити,узнати таємниці, важливо так в житті,собою бути, із тими,кого тільки одиниці! Сприймуть із перемогою й ганьбою, хто любить,все пробачить,без різниці, як мало тих,з ким можна буть самим собою, у всьому світі,їх знайдете одиниці…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632402
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 30.01.2016
Серце відчує десь фальшиву нотку,приходить новий день в усій красі,друзі,любіть життя,воно коротке,будьте щасливі,посміхайтесь всі! Перш ніж казати,слухати потрібно,перш ніж писати,всі думки збирай,щоб гроші тратить,зароби одноосібно,перед молитвою,всім щиро пробачай! А перед тим,як біль чи кривду причинити,ти на собі відчуй і цього не роби,щоб ненавидіти,і з відчуттям цим жити,по справжньому спочатку полюби! Щоб з пам»яті навіки зайве стерти,розсудок поверни до голови,життя коротке,перед тим як вмерти,твори добро,по людському живи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636657
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 30.01.2016
Йшов цар по площі абсолютно голий,
Народ дивився, але всі мовчали,
Маленький, миршавий пісюн бовтався кволо,
На Мавзолеї маршали стояли
Уздовж червоного паркану
Було поховано десятка з два героїв,
Могила там червоного тирана —
Й вони мовчали — бо уже не вої
Останній бомж із дірки вилізав,
Прокинувшись у дранті і обносках,
Вітаючи цара, мовчав,
В роти малечі повставляли соски
Ніщо не руйнувало миті слави,
Із репродукторів лунає лиш: ура!
Крокують вояки, як сіра лава,
Літає у повітрі мішура
Куранти б'ють, б'ють барабани, труби,
Над ними в небі виють літаки,
Ворони, й ті, позціплювали зуби,
Глибоко в землю поховались черв'яки
Цара вітає білокам'яна столиця,
У телевізорах йому співають: слава!
На гамір позбиралися синиці,
Щоб подивитись: що то за забава?
Серед дахів і охорони прошмигнули,
Подивувалися із двоголових гав,
Коли цара побачили — сирнули —
Отак той і обісраний враз став
Воно й не боляче, та лоскотно не в міру.
Підскочив цар і так заверещав,
І все б воно нічого, та допіру,
Цюцюрник у цара того не встав
Як той хробак, що вилізає з гною,
Коли наївся, й ще йому не спиться.
Птахи, поспілкувавшись між собою,
Злетілись на те диво подивиться
Малий горобчик — сіоніст завзятий,
Був найпрудкіший — захотів вхопити,
То й дзьобнув у цюцюрник цара-тата —
Ну як тому із того не завити?
За горобцем злетілися синиці,
По черзі обгризали хробака,
Воронам лиш дісталися сідниці,
Коли з трибуни цар летів торчка
Неначе вітром здуло всіх з подвір'я,
На площі залишився один цар,
Без пісюна, проте увесь у пір'ї,
А в голу *** впився ще й комар
Час слави й величі за мить вірвався,
Серед Червоного майдану і юрби,
Величний цар прилюдно обісрався —
Весь світ не бачив більшої ганьби.
Зірки — у шоці, сонце реготало,
Картина маслом — що і не кажи.
Коли його з бруківки піднімали,
Він аж до башти ще відкладував коржі.
То стара казка, та насправді стала,
(Бо все те буде, як не раз було)
Царів обличчя люду показала,
Тому царів і звуть у нас: Х*ло!
Де моляться і славлять ще царів,
Гримлять парадами гучними і донині?
Дивитись смішно і не жалко москалів -
Вони — раби! А слава — Україні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639593
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
СРІБЛЯСТА ПОРА
Осінній ранок
сонцем в абажурі,
Холодним променем
голубить айстри білі,
Річки морозом
берегів прикуті,
Притихли,
заховались,
посивіли.
Ще раннім-ранком
спить бродяга-вітер,
Із неба диму шнур
звисає в комин
І посивіло поле,
і срібляться віти,
Горіха, що над комином
не родить.
Стоїть, мов сперся,
на стару хатину,
Та визира хто вийде
із господи,
А комин пелехатих іскор
жменю кинув:
Посипався із віт
сріблястий попіл.
Затріскотить бадилля
на городі,
Димком затягне
на дітей щасливих,
Золою губи,
змащені з картоплі,
Здуватимуть з повік
пилинки сірі.
Ще снігом землю
осінь не вповила
І ліс дарує барви нам
красиві,
Віщун зими-
тонка несміла крига
І перші заморозки сиві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603818
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 29.01.2016
Patronus!*
Пам'ятаю ляльки, ведмежат і як грались у школу...
Пам'ятаю на килимі з батьком затяті бої:
В нарди, карти, баталії в Чорному морі,
І як мріялось вирости, вицвісти поскоріш.
Пам'ятаю, що світ видавався виром:
Проковтнув мене всю: без преамбул, і вмить схмілів.
Наче крига в Антарктиці танули вперто сили.
Колосилося серце натомість полосками швів.
Бурунами чорнявими мій омивала берег...
Мов на терню крутилась, - прогнала нещадно сон...
Заквітчалась поезія, наче у липні верес.
Стоголосими співами музи згортали кров...
Пишногривий Пегас посилився у юній голівці.
Огорнув мене крильми, відніс у міфічний світ.
Гарцював! Вигравав! І наповнив життям по вінця!
Причаївся в мені, мов весною під снігом цвіт!
І відтоді несила прогнати, зректись, забути!
Антидоту не винайшли ще від жаги до рим!
Для поета за щастя - хоч іноді бути почутим!
І рядками палкими змивати з обличчя грим!
© Інга Хухра
https://vk.com/inga_huhra
Патронус* (від patronus — покровитель) — це часточка надії, щастя, світлого боку людини. Дане слово стало широко відоме після відомого фільму "Гаррі Поттер". В даному випадку використано мною для символічного тлумачення поезії та натхнення в житті автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631458
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 28.01.2016
Випав сніг сріблистий.
Білий - білий!
Сад розцвів, немов прийшла весна.
Серед віток білих тих,
казкових,
я з вікна побачив снігура.
Ніби яблуко рум 'яне залишилось
тут на гілочці одній.
Він сидів.
Так гарно!
Й не боявся.
Боже мій! Та він тут не один!
Ціла зграя враз перелетіла
з вишеньки на яблуньку оту.
Правда, ще й на вишні залишились,
ніби вишні вже дозріли у саду.
Випав сніг.
Сріблистий.
Білий - білий!
Сад цвіте.
Сріблиться навкруги.
Як красиво!
У садочку нашім
знов сидять на вітах снігурі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639409
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
На дереві могутнім на вершечку,
Дрімаючи, орел відпочивав.
Лиш інколи своїм орлиним оком
На тих, хто знизу, гордо поглядав.
А там маленький кролик копошився.
І в день, і в ніч спочинку він не мав.
То розширяв свою квартиру темну,
То їжу на зиму́ заготовляв.
Та надоїло кролику крутитись.
«Не хочу я нору вузьку цю рить.
Я хочу, як орел, відпочивати,
І нічогісінько вже не робить.»
Кріль хвацько сів під стовбуром могутнім,
І, як орел, відразу задрімав.
Та пробігала тут лисиця хитра,
І бідний кріль в зубах аж запищав.
Мораль цієї байки всім відома.
Щоб не робить й розкішно спочивать,
Повинні ви так високо сидіти,
Щоб вас ніхто ніде не зміг дістать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617316
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 28.01.2016
Ажурне плетиво морозу на вікні,
Від подиху проталинка степліла
І віття яблуні у срібно-білім сні,
Що в шибку загляда обледенілу.
Нічний ліхтар у шапці сніговій,
Здивований, укляк серед заметів,
Допоки сонце з-під довгезних вій
На землю зиркне в радості відвертій.
Поскрипують сніжинки під ногами,
І простір сяє в чистій білизні...
Я цю картину бачила віками,
Та кожний раз дивуюсь новизні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636353
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Яскравість дня – у посмішці дитини,
В довірливому погляді очей,
В зусиллях залишатися людиною –
В потоці днів і суєти речей.
Яскравість дня – у створеній картині,
У новім вірші, списанім з душі,
В червоних яблуках на білій скатертині,
У свіжій музиці бешкетників-дощів.
Яскравість дня в однім буває слові,
Значимішім від всіх земних пісень.
Яскравість - у присутності любові,
В новій надії на прийдешній день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636356
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 28.01.2016
В обличчя вітер…Руху дивина…
Політ листка в осінній хуртовині…
І листопадового неба сивина
В мереживі хмарок – від завжди аж донині.
Я більше не спішу, я не лечу, як вітер.
Я зупинилась тут, на березі буття,
Де осінь обнялася з цілим світом,
А я жива й закохана в життя…
Кленова стежка шурхотить осінньо -
Куди не стань, куди не поверни…
І пада серце в цю незвичну пісню,
І так йому не хочеться зими…
В самім житті моїх шукань підказка:
Цей подих світу, цей ковток краси,
Осіння ця й давно забута казка
І Вічності далекі голоси…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636557
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Всміхнулась осінь променем останнім.
В небесній просині скупався білий світ,
І літо бабине у сподіванні марнім
Загублений в лугах шукало цвіт,
Схилялося над квіткою у травах
І пестило зів’ ялі пелюстки,
Тонуло в листопадових загравах,
Не вірячи, що спалено містки,
Що завтра – дощ… А втім, це буде потім…
Я літепло вдихаю на роки,
Назавжди бачу світ у позолоті
На березі життєвої ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638313
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 28.01.2016
До таємниці поетового серця
“13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Сьогодні мій день ангела. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…” (Із музейної книги відгуків у Каневі)
Любов-сподівання – надія остання.
Ще крила не складено. Ще б полетіти!
Ликеро, Ликеронько, пізнє кохання,
Ви душу поета могли б відігріти…
Не зважилось серце, хоч трепетно мліло,
І стежка стрімка повела у нікуди.
Тарасове слово в душі вам боліло,
І спогади тужно вам краяли груди.
Нарешті як поклик: « У Канів, до нього!»
І злидні, й пересуди, й болісна втома,
І думка про те, що немає живого –
Ніщо не спинило, не втримало вдома.
Так пізно… Уже не повернеш нічого:
«Я каюсь, мій друже. Я знову з тобою…»
Та лиш безнадійно в полоні нічному
До неба душа піднімалась журбою.
Рушник вишиваний тепло зберігає,
Де білим по білому - доля стражденна…
Чернечу гору і Сільце вже єднає
Життєвих доріг таїна незбагненна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639364
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Від лютого до листопаду
тружусь на дачі «до упа́ду».
І в празники, у вихідні
кручусь, як білка, день при дні.
Зими діждалась. Чао, дача!..
Стаю, мов ситий кіт, ледача.
Серед спокус – як на габі...
я програю́ нерівний бій:
жую та клацаю програми
і... набираю кілограми.
Так місяць, другий... Все! До бою
із лінню і сама з собою!
Щоб організм мій не зачах,
почну з зарядки... десь... на днях.
Планую: біг на стадіоні,
серйозні зміни в раціоні,
здоров'я лікувати вади,
прийнявши супермодні БАДи,
прогулянки щодень, ні – ліжку!
Табу – на крильця, стейки, ніжки,
ні – м'ясу смаженому!! Ну... –
хіба одненьку відбивну...
Не спокусять мене ковбаси!
Та цей рулетик... – ніжний, ласий...
А качка з яблуками?! Пряна,
така просмажена, рум'яна,
і запах переймає дух!
Щоб апетит хоч трохи вщух,
почну несмачно готувати...
Тут муж почав протестувати,
немов не з тої встав ноги.
Ну, що ж? Спечемо пироги,
та я до них не доторкнуся,
бо ж за фігуру вже боюся...
Хіба оцей... такий пухкенький,
смачнющий (гад!), такий гарненький!
Від смакоти вже тану, млію...
І наминаю! І «говію»!
А милого смішать дилеми,
мої терзання і проблеми:
«Дурниця – лишні кілограми!
Уже весна не за горами.
Прощай зима, тож – здрастуй, дача!
Непосидюща твоя вдача
проснеться, як було це завше.
Нікому спокою не давши,
мов на мітлі, знов понесешся
і лише взимку схаменешся!»
Не хоче він будити «лихо».
Тож пухну... аби в домі – тихо.
28.01.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639349
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Такого снігу вже давно не бачив я.
Казковим килимом укрилися поля.
Пухнастий, білий, лижі грузнуть до землі,
А я радію. Я від щастя на крилі.
Я зупинюся у полоні сніговім
І враз наповнюся я почуттям новим.
Завмерло все! Яка чудова мить!
Зимовий спокій. Серце більше не болить.
Нема проблем, немає суєти.
Кричу я снігу: “Не спиняйсь. Лети!”
Я вдячний Богу, що красу цю дарував,
Що від комфорту, благ всіх, відірвав,
Що на одинці можу бути я з Творцем,
Стоять й молитись с запорошеним лицем,
Що можу з Богом я відверто говорить.
Хіба на світі є за цю найкраща мить?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638784
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Ніхто,крім нас,країну не збудує,
Ніхто,крім нас,її не захистить.
Ніхто отого мура не змурує,
Всередині якого будем жить.
Ніхто,крім нас,не піде воювати,
Ніхто,крім нас,за неї не помре.
Нам треба разом до кінця стояти,
Коли за неї лютий бій іде.
Ніхто,крім нас,за неї не поляже,
Вона жадає бачити простих:
Хто свою вірність візьме і покаже покаже,
І,якщо чесно,мало є таких.
Ніхто,крім нас,у тяжкую хвилину,
Не стане прикривать її грудьми.
Вона в оцю пекельну днину
Хоче,щоб ми були людьми.
Хто,як не ми готові стати,
І прикривати своїми грудьми.
Бо нас всіх разом не зламати,
І ми завжди залишимось людьми.
Тож биймося з загарбниками нині,
Поки вогонь в очах не згас,
І пам'ятаймо всі,що ми єдині
Ніхто,крім нас!Ніхто,крім нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639082
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я у долоні що сяє
тримаю попіл:
попіл моїх надій,
попіл моєї мрії,
роздумів і чуттів
і кохання мого заметіль
попелом впала між зір
у долоню моїх надій...
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я вустами що сяють
тримаю попіл:
попіл моїх страждань,
пристрастей і чекання,
відчай і крик мій
попелом впали
до вуст відкритих,
осліплений полиском сліз
тримаю попіл
сяючими вустами...
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я на плечах що сяють
тримаю попіл:
попіл незмиру й зол,
попіл олжі і болей,
від розсвіту дня подалі
підтримуючи зверху руками
несу на плечах що сяють
долі моєї попіл...
місяць ночі цієї такий незвичайний!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639043
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
********
він вийшов у ніч
і по драбині крізь небо зійшов на місяць
і милуючись Всесвітом
вітався із зорями
а потім з"явилась красуня Венера
у яку був таємно закоханий -
вона запросила його
станцювати із нею танго
але він мовчав
лиш дивився на неї закоханими очима
Сатурн
кружляючи в вальсі з малими планетками
весело відповів
- він не вміє!
він не вміє навіть
на гітарі грати...
який з нього жиголо! - і засміявся
кружляв на осі своїй вальс
з малими планетками
присоромлений
він зійшов крізь небо
униз по драбині
склав її
і поклав до кишені
сховався за обрій в печері печалі
********
а на обрій сходило сонце
і день почався спочатку
величне синьооке небо
прикрашало себе
білопер"їнними хмарками
по яких поважно котилося сонце
квіти в степу
балеринками у пуантах
на стеблинках тоненьких
здійнялись навшпиньки -
вітали небо
і сонце в вуальці хмаринній
від подиху легіта
колихались барвистими пелюстками
а серед озер настурцій і лілій
чапля ловила рибку
пила водицю із джерельця
і заспівала пісню печалі
танцювала дивний танок -
розправила крила
махала і хлопала ними
дзьоб тонковитончений
здійняла
співала печаль свою голосніше
аж зупинилось в зажурі на обрію сонце
********
долинула пісня луною до нього
він вийшов
і непомітний сидів під вербою
слухав
дивився танець сумного кохання
і розчинився у пісні -
адже він
самота самот
краплями сліз
капав з гілок вербових
в прозорі холодні джерельцеві води
ними торкався чаплиних ніг
цілував їх
а у ніч
вийшов на берег
і по драбині крізь небо
зійшов на місяць
сидів і вітався із кожною зіркою
поки не з"явилась Венера -
вона запросила його на танець
і він дивовижно майстерно
і артистично
станцював із нею
танго самотності і кохання
зіграв на гітарі їй
у полум"яних ритмах фламенко
від здивування Сатурн зупинився
плескали в долоні маленькі планетки
влаштували овацію
Марс поскидав обладунки
і кинув свій меч до ніг гітаристу
********
а він зійшов крізь небо
униз по драбині
склав її і сховав у кишені
щасливий закоханий ліг у степу -
і побачив він ранок
і чув переливисту звуками пісню у небі
яку виспівував жайвір
вітаючи сходження сонця
він побачив весь світ у якому
зими змінювалися весною
літо переходило в осінь
а за ніччю завжди приходив світанок -
він загорнувся у світ
що рухався в танці життя
загорнувся в красу перетворень
і вдосконалення
він зник
розстанув у квітах і травах росою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636983
дата надходження 19.01.2016
дата закладки 27.01.2016
То потепління і відлига докучає,
А то мороз міцний, аж до кісток проймає,
То сильні хуртовини крутяться шалені -
Зима сьогодні «Прима» на сезонній сцені…
Адажіо танцює плавно і повільно,
Спочатку pas de deux із вітром божевільним,
А потім життєрадісне алегро-соло,
І снігом щедро засипає все навколо…
В кордебалеті заметіль і хуртовина,
Щодня дивертисменти в горах й у долинах,
В етері віртуозні танці аж до ранку,
Спускається на землю тиша на світанку…
Стоять дерева в білосніжних пелеринах,
Висять, немов коралі, кетяги калини,
Морозна свіжість вранці, як бальзам для тіла,
Пейзаж казковий і душа моя сп’яніла…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638442
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 26.01.2016
Я ангел твій-я посланий до тебе.
Щоб божу твою душу вберегти.
Щоб над тобою завжди було небо.
Коли впадеш-поможу підвестись.
Коли прийдуть до тебе земні болі
Я у небес рятунку попрошу.
За руку ми удвох пройдемося по долі
І будем довго йти...я в вічність не спішу.
Прикрию від дощів,від холоду і вітру.
Таємними стежками прірву обіїдем.
Як буде жаль в душі.я сльози твої витру.
Як пропаде любов-я зніму з серця щем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638683
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
І сниться матері, що син її живий,
Що знов цвітуть в саду весною вишні,
Що молоко несе і просить: «Пий!»,
Волосся гладить чорно-чорно-пишне…
Він, як господар йде в вишневий сад,
Гілки цілує, що у білім цвіті.
І курить свого діда самосад,
І квіти нюхає, що сонечком налиті.
Але проснулась – хатонька пуста,
Садок вже відродив - настала осінь,
Сама одна, неначе сирота,
Хоч пам’яті не втратила ще зовсім.
І заридала мати в тишині,
Портрет синочка до грудей горнула.
Цвіт вишні пригадала навесні,
Ридала довго, поки не заснула.
І знову, як туман нахлинув сон…
Дрова рубає син побіля хати,
А в небесах співає жайворон,
І снідати до хати просить мати.
Зникає сон і знову пустота,
Немає сина, пустка серед хати
І плаче мати, бо вона свята
І буде завжди сина виглядати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638684
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
***
Зимовий тихий вечір – ночі увертюра,
І зоряний оркестр на авансцені,
А місяць – диригент і поряд партитура,
Оркестром диригує космічний геній…
***
Хоча життя коротке й швидкоплинне,
І не завжди звучать для нас овації,
А час біжить, як спринтер, без упину –
Завжди є шанс кохання дегустації…
***
Ти іншим випита до дна – нехай,
Але мені залишила на згадку
Той незабутній і чуттєвий рай,
І в серці незгасаючу лампадку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638680
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
Моїй донечці всього 5,6 років. З 4 років Настуся почала складати невеликі віршики. Що бачила навколо себе, про те й складала. Але часто, зважаючи на вік, у її віршованих рядочках не було логічного зв'язку. Іноді був логічний зв'язок, проте не було рими. Та здивувати й порадувати нас їй, все таки, вдалося...
МИКОЛАЮ
Миколаю, Миколай,
Нам дарунки роздавай!
Насті, Тані і Дарині -
Ми є дітки дуже милі!(18.12.2015)
Крижановська Анастасія Олександрівна,(5 р.),
м. Хмельницький.
ЗАКЛИК СВЯТА
Наш прекрасний Новий рік
Усіх кличе на поріг.
Будем свято зустрічати,
Веселитись та співати.(12.01.2016)
ЗАГАДКА ПРО МАВПЕНЯ
По деревам скаче,
Дуже прудка,
Любить банани
Хто ж це така? (01.08.2016 - 6 р.)
Крижановська Анастасія Олександрівна, (5 р.),
м. Хмельницький.
МАВПЕНЯ - ДРУЗЯМ
Ми банани узяли,
У танок всіх повели.
Кличе, кличе на поріг
Гарне свято Новий рік.(3.01.2016)
Крижановська Анастасія Олександрівна, (5 р.),
м. Хмельницький.
ЗАГАДКА ПРО КОТИКА
Звернувся у калачик
М'який, пухкенький м'ячик. (05.03.2016)
Крижановська Анастасія Олександрівна, (5 р.)
Фото Крижановської (Маярчак) Світлани Петрівни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638593
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 25.01.2016
[b]Ты знаешь, так хочется жить,
Наслаждаться восходом багряным,
Жить, чтобы просто любить
Всех, кто живёт с тобой рядом...[/b]
(группа "Рождество")
(переспів - рімейк)
Ти знаєш, коханий, так хочеться жити,
Зустріти цей ранок, промінням омитий,
І випити каву з п’янким ароматом,
Вдихнути повітря із запахом м’яти…
Ти знаєш, коханий, так хочеться жити,
Щоночі вустами тобі ворожити,
Вмирати, як Фенікс, у сонце-обіймах,
Почути від тебе, що я божевільна…
Ти знаєш, коханий, так хочеться жити,
Знекровлене тіло коханням зцілити,
І вірити в краще, коли все зламалось -
Не так вже й багато радіти зосталось…
Ти знаєш, коханий, так хочеться жити,
Прощати образи, і всіх полюбити,
Згадати хороше в хвилину фатальну,
Забути мізерне, пусте і банальне…
Ти знаєш, коханий, так хочеться жити,
Багряний світанок краплинами пити -
Але зацвісти на весні, ніби вишня,
Мені допоможе один лиш Всевишній…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629573
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 25.01.2016
Стоїть верба біля ставу -
Низенько схилилась,
Опустила своє гілля,
Немов зажурилась.
Вода її чистесенько
Листочки вмиває,
Сама ж собі тихесенько
Удаль поспішає:
Долиною, край ріллі
У широкім полі,
І несе своїй землі
Вологи доволі.
Щоб зволожена земелька
Урожай давала,
Щоб ми з хлібом і до хліба
Весну зустрічали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638539
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Жінка повинна бути - на кухні кухаркою.
У спальні біля свого чоловіка - коханкою.
А в гостях в свекрухи - великою артисткою.
Для всієї родини - лікарем і масажиткою.
Для своїх дітей - люблячою мамою.
А для всіх онуків - чудовою бабцею.
В своєму домі - головним бугалтером.
А в сім"ї - генеральним директором.
В хаті і на дачі жінка - прибиральниця.
А за розподілом обов"язків - начальниця.
Посудомийка, ...швея, ...повар,....прачка...
Вночі і вдень працює ...неначе кріпачка.
Головне для жінки - це її сім"я і діти.
Бути коханою, ...кохати.... і любити.
Щоб чоловік був вірним і не пив спиртне.
Це все для жінок в житті є - основне!
Автор: Алла Баранкевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638135
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Новоріччя — це свято надії,
Сподівань в перемозі краси.
І в душі за майбутнє радієм,
Бо в минулому — смутні часи.
Ми легкого життя не бажаємо,—
Неможливо таке на землі.
Головне нам усім, ми вважаємо,
Просто міцно триматись в сідлі.
Я бажаю вам щастя реального!
Залишайтеся на́ все життя
Ви солдатами Честі у армії,
Що бере Добротою міста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630332
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 24.01.2016
ЖОВТЕНЬ
Жовтіє листя, відлітає
І тихо падає до ніг.
І надто жалісно благає ,
Щоб я його хоч як зберіг...
* * *
Буває так тужливо на душі,
Що тільки віршем рятуватись вмію:
Рядками окую думки свої,
І римою, мов на замок, закрию.
* * *
Ми прагнем пити мед красивих слів.
І так, що губи аж ніяк не стулим...
Чи туга це безжальна за минулим,
Чи мрія про красу майбутніх днів?
* * *
Очей твоїх лавина кароока
Взяла мене в шалений свій полон!
Та прикро те...
що я — не Аполлон...
Навіщо ж так знущатися жорстоко?
* * *
Останнє побачення...
Знаєм обоє:
розведені долею
без вороття,
приречені ми
до нестерпного болю,
до щему у серці
на ціле життя.
* * *
Коментарі до фото:
1. Осіннє листя килим розгорнули
Та щиро запросили прилягти...
Ми їх красу, звичайно, всі збагнули,
Та Ви — взірець найвищої краси!
* * *
2. На жаль, я не художник-портретист...
Але душа запам"ятати хоче
Все те, що в Вас мої милує очі.
І саме в тому, мабуть, є мій хист.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630618
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 24.01.2016
* * *
Ловлю последний луч
случайным взглядом,
Я шлю ему прощальный
свой привет...
Так ты со мной была когда-то
рядом...
...........................................
1969
* * *
Мы за науки брались шибко!
И всё же мало проку в них:
Учёба на чужих ошибках
Не избавляет от своих...
2002
* * *
В ней всё достойно восхищенья
И самых искренних похвал!..
И лишь искусства обольщенья
Господь – поскромничал – не дал.
1994
* * *
Необычайно миловидна.
И сексапильна — спора нет!
По всем приметам очевидно:
Весьма "опасна" тет-а-тет...
1994
* * *
Я чту изысканности дух,
Мне мило ловкое притворство.
Когда слова ласкают слух, —
Не так заметно стихоплётство.
2010
* * *
Душа моя беременна стихами.
Они меня пугают по ночам,
Толкая в сердце рифмами-ногами...
И как мне это объяснить врачам?
2003
* * *
Как верить зеркалу не хочется...
Но, слава Богу, всё же есть
В душе святая жажда творчества,
И в сердце чувства тоже есть!
24 окт. 2013
* * *
Я славлю взлёты вдохновенья!
Мне страшно грустно было б жить,
Когда б те чудные мгновенья
Нельзя бы было повторить.
1985
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631704
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 24.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2016
Змалювала зима казку
За вікном і на вікні,
І мала пташина зранку
В шибку стукає мені...
Може змерзла та пташина?..
Вітер, холод, морозець,..
Може їсти захотіла
І ввірвався їй терпець?..
Швидко схоплююсь з постелі,
Одягаюсь і спішу,
І пшениці повні жмені
Я пташині понесу.
На подвір"я вибігаю,
Дух захоплює мені,
Зими білої убрання
У казковій сизій млі.
Насипаю я пшенички:
-Клюйте, любі ви мої:
Горобці, чижі, синички
І веселі снігурі...
Позліталась вся пташина,
Звеселилась і клює,
А чудова казка зимна
Мені радість додає!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638010
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Січень – святковий замріяний місяць,
В ньому живуть міліарди бажань,
Тут і божественна зіронька світить
Людству, як символ усіх сподівань.
Січень - багатий на щедрі красоти:
Стелить з морозом узори чарівні,
Він із сніжинок веде хороводи,
В нього ялини, як справжні царівни.
Трохи,буває,кусає за щічки,
Іній лягає на вії пухнасті,
Справжній екватор* зими - дивний січень,
Вміє приносити людям він щастя.
*Цим словом можна назвати будь-яку
лінію,яка ділить що-небудь на дві
рівні частини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637912
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
О, мій чарівний незнайомий,
Перед тобою завинила...
Коли ти вже ішов додому,
Я зупинити не посміла...
А так хотіла... Та мовчала,
Щоб зберегти останні звуки...
Чому ж нічого не сказала?..-
Мовчання - згода до розлуки...
...Ще довго в хаті пахла рута
Й тепло ще пам'ятали плечі,
Та я вже знала: то - отрута,
Що розливається під вечір...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636213
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Не плач, не проси,
просто живи й пам"ятай:
життя - це диво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634237
дата надходження 08.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Вершками ранку
каву ночі розбавлю.
Цукром - цілунок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637741
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Небесних садів
Віхола пелюсткова -
Зимова казка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635687
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Моїм печалям
так затишно зі мною -
не вабить вирій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636188
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Зазирнув Місяць
на філіжанку кави -
вечеря на двох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636528
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Коли в полон мене бере
Печаль або розпука,
Шукаю щось тоді нове,
Не опускаю руки...
То вишиваю, то в"яжу,
Якусь роблю роботу,..
Складну задачу розв"яжу,
І це приносить спокій...
Жура буває огорта,
Відчай і часом сльози,
Пам"ять тоді мене верта
В мої дитячі роки:
Дитинство лагідне пройшло
У повоєнні роки,
Важко усім тоді було,
Рани були глибокі...
Я відчай й сльози не впущу-
В ночі нестерпно довгі,
Згадую молодість свою,
Всміхаюся з любов"ю...
Коли ж неспокій наляга,
Або втрачаю віру,
Згадую мамині слова:
"Аби не було гірше!"
Тоді кажу сама собі:
-Цей світ таки величний,
Комусь є гірше, ніж мені,
І смуток мій не вічний!
Беру я ручку і папір,
Чи й олівець у руки,
І виливаю на папір
І болі всі, і муки...
І всім в кого життя складне,
Кажу: -Подумай, друже,
Люби життя понад усе,
Й шукай свою ти музу...
Знаходь і пізнавай нове,
У світі ж є таїни,
І мудрість давніх тих давен-
Освітять твої думи...
І налаштуйсь на позитив,
Ще поміркуй, подумай,
Ти ще не все в житті зробив,
Не опускай знов руки...
Думи в порядок приведи,
Щось пригадай приємне,
І для душі щось віднайди:
Серйозне, чи й кумедне...
Отож звертаюся до всіх:
-Запам"ятайте, друзі:
Залежить все від нас самих,
Не будьте лиш байдужі!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637498
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Купидончик плакал, размазывая слезы по пухлым щекам. Даже мелкие кудряшки волос, кажется, вздрагивали как-то обреченно и печально. У ног лежал любовно вышитый золотыми сердечками алый колчан с одной стрелой. Купидончик раскачивался, в такт собственным всхлипам, подперев голову сжатым кулачком, так и не выпустив из него лук. В голубых глазах застыли слезы. А губы тихо шептали: "Как же так? Почему? Что теперь скажет учитель?"
А все начиналось более чем замечательно! Наш герой без страха, абсолютно уверенный в своих силах, пришел сегодня на экзамен. Самый перспективный ученик школы, умница и красавчик! Никто не сомневался в его успехе. Экзаменационная комиссия еще раз объяснила правила всем выпускникам. Каждому выдавалось семь стрел. Удачно использовав только две, выпускник получал высший бал. Каждая последующая пара выстрелов снижала оценку на один бал. А если в колчане не останется ни одной стрелы, это означало провал экзамена. Щебечущей стайкой выпорхнули из здания школы экзаменуемые. Большая часть одноклассников Эрика ( так звали нашего Купидончика) метнулась к ближайшему университету, где как раз заканчивались занятия. Студенты считались самыми легкими объектами. И не мудрено. На улице во всю буйствовал май, наполняя воздух теплом и ароматами цветов. Гормоны в крови молодежи переливались через край . Поэтому, даже царапина, сделанная волшебной стрелой купидонов, запускала в их организмах естественный природный процесс.
Эрик посчитал ниже своего достоинства опускаться до подобного примитивизма.
Он неторопливо направился в другую сторону, к парку на берегу его любимого пруда.
Её он увидел сразу. Красивая женщина сидела на скамейке и, таинственно улыбаясь, подставляла пробивающемуся сквозь молодую листву лучу солнца правую щеку. Глаза ее были прикрыты. Каштановые волосы крупными локонами опускались на плечи. Мелкие морщинки в уголках глаз подсказывали, что она не так уж и молода. Расстегнутый, тонкий, с золотистым отливом плащ с пелериной на плечах , делал женщину очень похожей на ангела, присевшего отдохнуть. Лучик солнца, казалось, целовал ее, увлеченный ямочкой на щеке. Эрик невольно залюбовался этим зрелищем, совсем забыв зачем он здесь. Из этого состояния его вывел щелчок. Посмотрев в том направлении, откуда исходил звук, Эрик увидел мужчину лет сорока пяти с фотоаппаратом. Стройный, подтянутый, с аккуратной бородкой-эспаньолкой, тот увлеченно фотографировал женщину.
Эрик поспешно скрылся в кроне дерева, под которым разыгрывалось это действо.
Устроившись поудобней на ветках, приготовил лук и привычным жестом достал из колчана первую стрелу. Тетива мелодично зазвенела, подобно серебряному колокольчику. Стрела молниеносно вошла под левую лопатку женщины. Та вздрогнула, как будто только что очнулась от сна и заинтересованно взглянула на мужчину. Несколько секунд она разглядывала его, сделав пару незаметных судорожных вздохов. Затем засмеялась тихим грудным смехом, очень похожим на воркование горлицы и стала позировать неизвестному фотографу. Мужчина отвел глаз от видоискателя и застыл, удивленно глядя на женщину поверх фотоаппарата.
Именно в этом момент, изогнув оперение, подобно лебединым крыльям , вторая стрела основательно вошла в его сердце, пробив грудь. Непонимающе заморгав, он тряхнул головой, стряхивая наваждение, и тоже тихонько засмеялся.
Эрик от души улыбался, глядя, как эти двое взрослых людей на его глазах превращались в веселящихся подростков. Закончив фотосессию, они сели рядом на скамейке и долго тихонько разговаривали, держась за руки и восхищенно заглядывая друг другу в глаза. Они, то целовались украдкой, как парочка впервые почувствовавших вкус любви, то сидели обнявшись. Женщина склоняла голову на плечо мужчины, закрывала глаза и мечтательно улыбалась, слушая его слова.
Солнце начало катиться к закату, когда парочка поднялась и, взявшись за руки, направилась к выходу из парка. Эрик, медленно следовал за ними, чувствуя себя победителем. Выйдя из парка, влюбленные оказались на т-образном перекрестке. Влево и вправо расходились две дорожки, а прямо перед ними, за линией аккуратно подстриженного, цветущего кустарника расстилалась зеленая лужайка, усеянная ярко-желтыми одуванчиками, плавно уходящая к лесу, который нанизывал безоблачное, весеннее небо на верхушки елей. Эрик уже был готов рвануть в школу, но его внимание привлекло поведение парочки.
Мужчина уверенно повернул налево, увлекая женщину за собой. Она же резко становилась и отрицательно замотала головой. Следующие несколько минут напоминали извержение вулканических страстей. Они что-то говорили друг другу, сначала тихо, потом громче и громче и, в конце концов, перешли на крик. Встревоженный Эрик, понимая, что что-то пошло не так, торопливо достал из колчана еще две стрелы. Пусть не на «отлично» он сдаст экзамен, но времени, искать новую пару, у него уже просто не было. Стрелы одна за другой вошли в сердца кричащих людей. Резко наступила тишина и в следующее мгновение женщина расплакалась. Мужчина прижал ее к груди и, укачивая, как ребенка, нежно шептал ей что-то, упрашивал, а она только отрицательно качала головой. Время, казалось,
Замерло. Но вот мужчина, взяв женщину за плечи, отодвинул ее немного от себя и умоляюще заглянул в ее мокрые глаза. Она скользнула кончиками пальцев по его щеке и, резко развернувшись, пошла уверенно по дороге уводящей вправо. Несколько секунд он смотрел вслед любимой, а затем повернулся и зашагал в противоположенную сторону.
Эрик готов был кричать! Беспомощно глядя вслед то одному, то другой, он торопливо выдернул из колчана еще две стрелы , пуская их вдогонку расходящимся людям. Когда стрела попала в женщину, та резко замедлила шаг, но так и не остановилась, только обреченно опустила голову. Медленно переставляя ноги продолжила путь. Пелерина ее плаща и та безвольно стекала по сгорбившейся вмиг спине, делая женщину похожей на ангела скорби. Мужчина же, наоборот, получив очередной укол в сердце, резко поднял голову, распрямил плечи и, резко сорвавшись с места, побежал что есть силы в тщетной попытке избавиться так от своей боли.
Горькая волна обиды захлестнула Эрика. Размышляя, в кого выстрелит теперь, он запустил руку в колчан и сжал последнюю стрелу. Но рассудок подсказал ему этого не делать. По крайней мере, сохранив седьмую стрелу, он сможет рассчитывать на возможность пересдать экзамен. И вот именно тогда, заскулив, как побитый щенок, он опустился на землю и горько заплакал…
Шорох сильных крыльев вывел Эрика из задумчивого ступора. Рдом приземлился его учитель, опустившись на одно колено, встревожено взглянул в заплаканное лицо ученика.
- Простите меня, учитель! - Стыдливо пряча взгляд прошептал Купидончик.- Я самая большая Ваша ошибка, самое горькое разочарование. Я все испортил.
Учитель сел рядом, обняв ученика, попросил рассказать все подробно. Эрик рассказывал о случившемся, учитель слушал и лицо его светлело. Когда Эрик закончил, наставник заглянул в колчан и, улыбаясь, заговорил.
- Как это похоже на тебя, Эрик! Ты действительно выбрал самый тяжелый вариант.
Не каждый опытный купидон рискнет вложить дар любви в сердца взрослых людей. Но ты абсолютно неправ, утверждая, что все испортил. Смотри…
Эрик перевел взгляд по направлению указанному учителем. Он смотрел вслед женщине.
- Она замужем. Но очень несчастна. Очень-очень долго она не чувствовала любви и не любила сама. Имея множество достоинств, просто погрязла в рутине ежедневных дел, в заботе о ребенке и бытовых вопросах, пытаясь таким образом заполнить пустоту в своем сердце. Огромную, звенящую пустоту, жаждущую заполнится смыслом.
Учитель перевел указывающий палец на убегающего мужчину.
- Он очень давно одинок. Довольно неплохо справляется с бытовыми вопросами,
самодостаточен и талантлив. Но ему очень не хватает женского тепла, внимания и заботы. Не хватает уютных, наполненных лаской и нежностью вечеров. Ему так хочется наполнить чью то жизнь смыслом.
Учитель вновь заглянул в глаза ученика и потрепав его по щеке продолжил.
- Ты сделал им самый ценный подарок в их жизнях, но люди слабы морально, чтобы принять решительно подарки судьбы. Она – оправдывает свой отказ страхом перед неизвестностью, несуществующими обязательствами перед близкими. Тем самым оберегая кого-то от боли, но убивая свое сердце. Он – утешается сейчас своим благородством, которое не позволило ему разрушить семью. А на самом деле он просто перевалил тяжесть принятия решения на хрупкие женские плечи.
Учитель замолчал, зачарованно глядя на пылающий шар солнца, который медленно катился за темнеющую полосу леса. Эрик размышлял над услышанным и думал, что же теперь будет с его экзаменом.
- Ты никогда не задумывался, Эрик, над тем, почему вам выдают нечетное количество стрел? – Вопрос учителя застал Эрика врасплох. Удивленно изогнув брови он помотал головой .
- Все очень просто. Седьмая стрела и есть основной. Именно она показывает, как сдан экзамен. Просто достань ее и посмотри.
Эрик торопливо вытащил стрелу из колчана. Наконечник стал алым, приняв форму сердца. Ко всему прочему это сердце билось. Отчетливо прослушивался двойной стук, звучащий в унисон.
- Это самый наивысший балл. Я еще ни разу не видел такого у выпускников. Так что, ты, Эрик, самая большая моя победа и гордость!
- Но как, учитель????? Я ничего не понимаю!
-А ты присмотрись внимательно! Вон там, на соединении трех дорог.
Эрик внимательно посмотрел туда. Сначала ничего не заметил, но постепенно стало уловимо движение воздуха. Хрустальная дымка явственно обтекала какой-то силуэт. Чем ниже садилось солнце, тем четче прорисовывались две фигуры, слившиеся в крепком объятии. Это были те же мужчина и женщина, только за их спинами бились легкие белоснежные крылья. Эрик сразу понял, что это две Души, ведь купидоны и ангелы могли их видеть. Он заулыбался и вновь посмотрел вслед уходящим людям. Контуры их тел размывались и становились практически невидимыми, в то время, как очертания нашедших друг друга душ, становились все явственней. Внезапно два силуэта взмыли в небо и полетели , не выпуская рук, к практически закатившемуся диску солнца. В самый последний миг они успели нырнуть с ним за линию горизонта, подобно двум сорвавшимся с неба звездам…
Наталья Козак
Март 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487049
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.01.2016
У бабусі біля хати
Ходить віхола, гуляє.
Стара яблуня горбата
Білий кожух одягає.
Жалібно зітхає вишня,
Груша грізно супить брови.
Ніч у кошик на горищі
Сни складає кольорові.
Вітер вигадав потіху -
Хату стрімко облітає,
Видерається на стріху
Й звідти хутко вниз з’їжджає.
А мороз рипить-крокує
Під вікном, потім на ґанку.
Білим на шибках квітують
Дивовижні витинанки.
Тільки стужі зась у хату...
Тріскотять у пічці дрова
І пухнастий кіт вусатий
Всім муркоче колискову.
Козак Наталія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636341
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Вітер бавить гілки несподівано дивною піснею,
І в щілини вікна задуває самі голосні.
А я чую твій шепіт, за щільною сніга завісою:
" Зачекай, моя люба, я знов повернусь навесні.
Я у душу твою проберусь весняною відлигою,
Я проллюся відверто солоним, гарячим дощем
Твоїх сліз, що ховали тепло за нещадною кригою,
Вимиватиму з серця твого той виснажливий щем.
Я для тебе засію траву росяними перлинами
Ще в весільне вбрання повдягаю вишневі гаї.
І барвінком стелитимусь рясно твоїми стежинами,
Щоби потайки зміг цілувати я ноги твої.
Я веселкою в небі блакитнім тобі посміхатимусь,
Я тебе берегтиму від кривди, образи, біди.
Білі янгольські крила розкину над нашою хатою.
Про одне лиш благаю - ти тільки і далі живи!"
Я приходжу до тями, погодившись із заповітами
Та тобі відповім, не дослухавши вітра пісні:
"Я так вірю тобі, я і далі чекатиму, житиму
І тебе зустрічатиму в кожній прийдешній весні"
Козак Наталія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637345
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
А утро снова снегом засыпает...
А я... ловлю снежинки, я... опять
от солнца, что на сердце, просыпаюсь,
чтоб повторить, как я люблю тебя...
Да, утру, снегу, небу, этой сини,
что дышит так спокойно и легко,
что вновь рождает день, такой... любимый,
для радости, признаний и стихов,
прогулок и снежинок, и... работы,
для нежности, что... трудно передать.
Ты просто... мой родной! Такой родной ты,
что солнце просыпается опять,
что день приходит, что... Есть в утре этом
всё волшебство зимы, и есть тепла
немыслимое множество, и света...
достаточно для нас, напополам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637164
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2016
Дві ознаки цінимо у жінці,
Дві ознаки – птаха два крила:
Догождать вибагливій печінці
І натхненням душу окрилять.
Кажуть, видно пана по халявах,
Господиню ж – по зібранню блюд,
Котрі та не тільки в сні являє,
Котрі цінить чоловічий люд.
Та чомусь у нас ще малознана
Жінки незрівнянна дивина,
Що воєнні чвари усмиряє,
Голови гарячі остужає,
Наче кінва зрілого вина.
25.12.1997
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455503
дата надходження 20.10.2013
дата закладки 19.01.2016
[b][i]Сама собі упасти я не дам…
Нехай крило пошкоджене вітрами –
Я приземлюсь до джерела і там
Живу водицю прикладу до рани…
І хай, можливо, вже не полечу…
Та будуть сни, а в снах також літають!
Й нехай романтизую я «чуть-чуть»,
Та ті, хто в чудо вірять, виживають!
І вірю я, що я́кось по весні
Внизу на ґанку заскриплять поруччя…
Це ти, крилатий, принесеш мені
Аж два крила...
Новісінькі...
І зру́чні!
13.04.2014[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492275
дата надходження 13.04.2014
дата закладки 19.01.2016
…Та не однаково мені
Як Україну злії люде,
Присплять лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять
Ох, не однаково мені.
Тарас Шевченко
«Аж страх погано, як згадаю»,
Які часи ми прожили!..
Та ще омріяного раю
Зовсім не видно … Бо жалі
Оповивають нас у краї…
Його земля всім нам болить,
Ще кровоточить свіжа рана…
Та як не жаль, а в дану мить
Свободу нашу вщент попра́в
«Зелений» змій, який зі сходу
Полки невільницькі послав
Самому д’яволу в угоду…
Грядуть нові випробування
На міцність нації нової,
Чи втримаєм протистояння?
Чи вистоять козацькі вої?..
Настав вже час, щоб чесно зважить,
Чим завинив своїй країні?..
Чи все й достатньо завантажив,
Щоб край не кинуть у руїну?...
Вже зринув час згадать Тараса,
Його пророчії слова,
Чи все робив, щоб наша раса
Розквітла в світі як нова?!
Чи «Україну злії люде»
Вже полишили у вогні?..
Хоч вже окрадену, та будять?..
Ох, не однаково мені.
11.03.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484893
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 19.01.2016
[i] Гей, пливе кача по Тисині.
…cам не знаю, де погину.
(лемківьска народна пісня)
[/i]
[youtube]https://youtu.be/-Z1BSIiF5jc[/youtube]
[b][color="#db0404"]«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Тисині,
А у човні очі сині…
Очі сині, та закриті…
Навспіл кулею пробиті.
«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Майдану
До високого кургану…
Там знайшли собі спочинок
Сині оченьки хлопчини…
«Плине кача по Тисині…»
У високому кургані
Вибрав постіль непогану…
Та немає в ній дівчини,
Лиш закриті очі сині…
«Плине кача по Тисині…»
Плинуть труни по Вкраїні
А у трунах очі сині…
Очі сині, та закриті,
Навспіл круками побиті.
«Плине кача по Тисині…»[/color]
[/b]
[i]22.02.2014[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481146
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 19.01.2016
[youtube]https://youtu.be/ekrsy5zUeBA[/youtube]
[i][b][color="#910000"]У пам’яті ще дні мого дитинства…
Коли все ще попереду було…
Та вже зустрів те неймовірне дійство,
Котрому дивувалось все село!
Було те диво дивне на Великдень…
Будив нас ранок і... церковний дзвін,
Мені здавався надто він великим,
Що не вміщався навіть в серці він…
Дідусь мій, перш ніж куштувати паску,
Так щиросердно і... за всіх моливсь.
А ми малі були… Й велику ласку
Хотіли б мати зараз – не колись.
Бо в нас іще були пусті кишені,
Як паска на святковому столі**,
Ми, малюки, наївні і невчені,
Відчули Божу ласку на чолі:
То сонечко ласкаве і привітне,
Що вигравало крізь вишневий цвіт,
Разом з весною і святами світло
Так щедро слало ласку на весь світ.
А зараз що?.. Як глянув у віконце
(Вікно зі спальні дивиться на схід),
Побачив я, немов в дитинстві, сонце,
Що починало по землі свій хід…
Та не раділо чомусь те світило
Й не дарувало посмішку воно…
Пред ним ми чимось, певно, завинили,
Затьмарили небесне в світ вікно!
То, може, я, а, може, й інші люди
Не так, як треба, в Бозі живемо?
І промені не ті у сонця будим?
Не ті цеглини в дім свій кладемо?
Та є ще час! О, люди добрі, каймось!
Є час – себе і вимір свій збагнуть…
А ні – життя свого ми відрікаймось,
Щоб ощадить планети вірну путь[/color].
[/b]
12.04. 2015
_________
*[color="#160091"][color="#000dff"]Пригадав ритуал, що існував у родині,
коли після "всенощної" освячену паску
їли лише після колективної молитви.
А потім виходили дивитися на сонце,
котре (нам здавалось, а може так і було),
переливалось усіма кольорами райдуги,
радіючи Великодню і Воскресінню Божому.
**Часто у паски, випеченої у домашній
печі утворювались пустоти, які бабуся
пояснювала (певно, жартома) тим, що
там “ночував Бог”. А... може так і було? [/color][/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573924
дата надходження 12.04.2015
дата закладки 19.01.2016
[b] [i]tth[/i][/b]
[i] Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
Цілуй, цілуй, цілуй її, -
Знов молодість не буде!
***
Солов'єва пісня ллється,
Розливається в низах,
Соловей лящить, сміється…
Наче… тоне у сльозах.
Олександр Олесь
[youtube]https://youtu.be/Q0Mgn1vgceo[/youtube]
[b][color="#5100ff"]Ось ліс… Галявина… Удвох…
Милуються довкіллям…
Ялина… Явір… Стовбур всох,
Як розум – на дозвіллі…
Плече-в-плече, рука-в-руці…
І вдих, і видих – разом…
Чому ж серця в мовчанні ці –
Не гомонять наразі?..
Про се, про те… Не про любов…
Так... Обмін відчуттями…
Бо від земних отих турбот,
Ще не прийшли до тями,
Що в світі тут вони одні,
Що вколо все буяє…
Що почуття оті на дні
Шамо́тять їм уяву…
…Та ось у вітах перший “тьох”,
Мов юності відлуння…
І тут серця збудились – “ох”…
І рухнула, мов клуня
Стара, гарба земних негод…
І радість “ох” сказала
І завела у них той код,
Де юність не зів’яла…
…Та так вторили солов’ю,
Що той уже й стомився…
…Кохані впали в дежавю,
А “тьох”… в сльозах втопився.[/color]
[/b]
07.05.15
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579602
дата надходження 07.05.2015
дата закладки 19.01.2016
Хай ангел торкнеться Вас ніжно крилом,
Зігріє щедрівка любовю й теплом.
Водиця свята хай лихе відганяє.
Від злого очистить і Всім помагає.
Щоб радість, достаток, завжди були в хаті.
Здоровям та сміхом щоб були багаті.
Ще миру, спокою в у всій Україні.
І сміх хай лунає у кожній родині.
Хай зірка удачі Всім ясно сіяє.
Любові.Терпіння. Христос ся Хрещає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636753
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016
..І хай тобі сьогодні
буде добре!
Родися іще раз,
аби цвісти!
Всміхайся!
Будь чарівна і хоробра!
Здіймися в синє небо
і лети!
Ти обрана.
Збагни це.
Тільки ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378037
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 17.01.2016
Дивися –
облітають явори.
Холодні вечори -
дзвінкі,
аж сині.
Багряної пори
печаль осіння
благословляє
білі прапори.
Гори мені.
Благаю,
не згори.
Про тлінне помовчи,
не говори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360216
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 17.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.01.2016
Ніжно-ніжно торкають руки,
Ледве чутні беру акорди..
Ти невдало так стримуєш звуки.
Ти така неприступна... Горда?..
Від сьогодні я - твій маестро
Ми у дивній, німій агонії.
Без сторонніх очей, без оркестру,
І ми створим найкращу симфонію...
Твої струни під ніжною шкірою
Забринять від німих дотиків.
Ця мелодія, певною мірою
Залишає обом опіки.
Але нас це лише збуджує...
Помираємо... Знов агонія...
Ну невже хтось людей засуджує,
коли пишуть вони симфонії?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636595
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 17.01.2016
Зима... мороз лютує, аж тріщить!..
І віхола із вихором гуляє.
В цей час ніхто нікуди не спішить,
Бо всяк нагоди кращої чекає...
Але загруз у кучугурах час,
Зима його снігами замітає...
Та добре, хоч вогонь в печі не згас,
І в ніч холодну душу зігріває!..
А я в зимі шукаю позитив!..
Хоч холодно і сніжно, та святково!
Всі негаразди білий сніг накрив,
І віриться, що буде все - чудово!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636603
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 17.01.2016