Все в скрині бабуся моя розглядає,
Розгладжує речі, до них розмовляє.
А я до бабусі горнусь, пригортаюсь,
І сльози на очі її набігають.
-Давайте,бабусю, ті речі дістанем,
Самі їх розглянем і всім їх покажем.
Хай спогади душі усім зігрівають,
Ті речі теж певне усе пам"ятають...
-Ой дітки, онучки, мої ви рідненькі,
Які ж ви хороші, хоч ще і маленькі.
Звичайно, звичайно, я вас розумію,
Повідаю все вам, що знаю і вмію.
Оцей рушничок мій весільний, найкращий,
Сама вишивала, ще й досі путящий.
Сама і узор я для нього складала,
Була молода я...І хлопця кохала.
Той хлопець, дідусь ваш й донині зі мною,
Рушник пов"язав наші мрії і долі.
Ділили з ним порівну щастя і горе.
Рушник - це життя, це і спомин, і доля...
А ці рушники - це на вікна й ікони,
Цього забувати не можна ніколи,
Це символи роду, любові й природи,-
І рідного краю, і свого народу.
Я ці рушники не сама вишивала,
Моя ще бабуся мені помагала,
Та що помагала...Вона мене вчила,
Наука її та живе і понині.
А знаєте, внучки, коли рушники ми оці вишивали,
То ми вишиваючи, ще і співали.
Народжений з піснею, він оживає,
Бо в ньому душа то людини витає.
-Бабусю, бабусю, так гарно нам з вами,
Ви певне красиві були молодою,
І гарно співали, й тепер ще співаєте,
І ще й рушники вже для нас вишиваєте...
-Бабусю, бабусю, навчіть вишивати,
Й пісні що співали навчіть нас співати.
-Звичайно, звичайно, сідайте поближче,
Беріть полотно і нитки, і намисто.
Оздобим рушник птахами й зірками,
Дерева і квіти,..з душею, руками.
Ось бачите, любі, як гарно виходить,
Тепер уже й пісню давайте заводить...
-А що там, бабусю, ще є у скрині?
І пахне травою...Чи то може зілля?
-Так, дітки - це м"ята і трави.
Усе це у скриню я влітку поклала,
Так речі у скрині усі збережуться,
І пахне так гарно, усе це цілюще.
А ще тут у скрині "Кобзар" є Шевченка,
І Біблія..Діти, ці книги священні.
Мені їх бабуся моя залишила,
Ці книги багато мене научили.
Найперше звичайно, як рід шанувати,
І землю, й природу...А ще й працювати,
І тата, і маму, й людей розуміти,
І гідно життя своє, діти, прожити!..
-Спасибі, бабусю, що нас Ви учили,
Пробачте! Напевне ми Вас вже стомили?
Тепер Ви посидьте, отут на дивані,
А ми розважати Вас будем піснями,
Отими, що нас, Ви бабусю, навчили.
Так хочеться нам, що Ви трохи спочили...
-Та ні, мої любі, спочити ще встигну.
Давайте усе це ми складем знову в скриню,
І підемо в кухню, там чай з пиріжками,
Мені так приємно побути ще з вами...
Отак ми з бабусею довго сиділи,
Розмови вели і її розуміли,
Співали пісні, пили чай з пиріжками,
-Як добре, бабусю, що Ви завжди з нами!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649662
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 07.03.2016