искусство никого не замечать
и жить
словно в живых остались
двое
и верить только нервам
палача
что до конца доигрывают
роли
и плохо спать без ясности
ума
от тесноты всех мыслей
за дверями
не видеть их
но лучше понимать
что значит жить с чужими
именами
есть что-то заставляющее
тьму
светить когда чего-то не хватает
светить только кому-то
одному
пока тот балансирует
по краю
я там где ты не будешь
никогда
мы так близки
а значит не вернемся
туда
где ты могла лишь громко
ждать
пока молчанье убивало
громкость
я двигаюсь вдоль стен
из пустоты
внутри меня есть армия
скелетов
у каждого из них мои
черты
и каждый любит
|жизнь|
но безответно.
*фоновая композиция –
Rudi Arapahoe
«To Gather Flowers»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iFbRAhCOFaI[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803386
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Над нами весняне небо летить
І дзвонами ніжно сріблиться
І ти пам'ятай цю морозяну мить
Вже завтра увінчану листям
І ти не забудь як звучить нині сніг
Яскаво в долонях тріпоче
Бо сонце ще зимне в обідній порі
Цілунками сипле ув очі
І небо летітиме з нами завжди
І сонце рябіє цілунком
А ти зачекай-но, зажди-но, зажди
Ось чаша дзвеніє трунком
Вино снігове не пророчить біди
Воно орошує думку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783896
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 23.03.2018
я не знаю что такое красота
может это дождь сминающий
снежные хребты
или порхание бабочек в синеве
мятной
со свинцовым привкусом
паруса плавников
или млечные долины
разбухающие
нотами воспоминаний
водопадные струи
или зимние отголоски
тишины
слезной и глубокой
я не знаю что такое красота
но ты очень на нее
похож
фон: Andy Stott-Violence
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757597
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 12.03.2018
я севший на мель
капитан твоего корабля
проплыв столько миль
я ни разу не видел
мо́ря
лишь звёздную пыль
покрывающую меня
вокруг и внутри
бесконечно
пустого
поля
ты все что осталось
на память
в моих глазах
безжизненность точки
на карте живых
кристаллов
где все кто исчез
освещают кромешный мрак
и сердце мое
только света их вечно
мало
мне кажется мир уменьшился
без тебя
существенно выросла плотность
душевной боли
я медленно тонущий в ночь
капитан корабля
ты звёздная пыль
в бесконечно глубоком
море.
*фоновая композиция –
Ison «RedShift»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JkWMnad72bk[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777670
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 23.02.2018
Спершу горілка
розливаю чарками тунель у пустоту
кімната освітлена поглядом бога-нічника
стелею пересуваються поїзди кольорових ліхтариків
я сиджу на підвіконні
кривлюсь від ацетонового запаху
й посміхаюсь
наче досвідчений бармен
наче досвідчений сатана
ось тут зібрав своїх демонів
стікати із тремтливих пальців
краплями горілки;
після четвертої чарки
сміємось
після шостої
танцюємо
після десятої
пишу на долоні
це ще не кінець.
Потім трава
світло машин розбиває шибки вікон
а балкон ліниво похитується зі сторони у сторону
що я примружуюсь
аби сплюснути хиткий світ перед очима
аби принаймні побачити
як в апарат засипається злітна смуга
нагрівається турбіна
як пластиковий літак підіймається уверх білою курявою
і у нас тут 9/11
у нас тут 9/11
боїнг 777 зазнає аварії в моїх легенях
пристебніть ремні, шановні пасажири
не покидайте своїх місць
і тримайтесь за поручні
і я тримаюсь
затримую
затримую
політ нормальний
продовжую летіти за маршрутом
базо, як мене чути?
базо, як мене чути?
бо я щось не чую нічого.
Потім пігулки
які мені простягає місиво зі слів
місиво із рухів
воно сміється
і я кочусь до нього мов залізна куля
прозорими нитками стягую кімнату за собою
ковтаю одну пігулку
стіни обертаються наче вітряки
і розумію що лежу на підлозі
стеля підіймається й опускається
дихає
немов сонце із води, вона вітає мене променями люстри
намагаюсь пригадати як стояти на ногах
ковтаю другу пігулку
кімната — акваріум
падаю на дно порепаного паркету
але ще розумію хто я
але ще досі пам’ятаю своє ім’я
і це ще не кінець
це ще не кінець.
Потім
кімната, інша кімната, коридор,
гонитва, дорога, дзвінок телефону,
якийсь паб і світло
потім пиво
коньяк
горілка
і знову
горілка
я лежу
сніг в рукавицях
я намагаюсь згадати слова
іду за нею
додому
дорогою знову вино
у під’їзді скручую блант
знову
крок, крок
бруківка, бруківка
пігулка, таблетка
викидаю блістер у кошик зі зміями
двері, квартира
і знову не розумію хто я
але *** досі пам’ятаю як мене звати
це іще не кінець
доки можу прочитати на руці
це ще не кінець.
Потім
ліжко
поколює тільки подушки пальців
бог стирає звивини наркотичною гумкою
доки вона на кухні готує мені чергове
потім
я дивлюсь у стелю
й небо всмоктує мене
через трубочку панельного будинку
викидає у космос
я — ніщо
безособистісна комета
що пролітає повз ниркові супутники
і долаючи пояс нервових закінчень
повільно впадає в атмосферу сонячного сплетіння
репет тиші розрізає ножицями вакуумну шаль
розриває й мене
і я падаю
мов розрізані шматки паперу
Потім
вона лягає коло мене
я широко розплющую очі
на столику стоять дві склянки
холод прочиненої кватирки вальсує попід стелею
весь світ пульсує
наче мало не втопився в алкоголі
і от випірнув із нього
глибоко, важко дихає
викашлює мене на скуйовджену постіль
поруч із нею
де раптом я згадав своє ім’я
голова тріскотить
і мене наздоганяють події ночі
мене наздоганяють її бридкі поцілунки
я беру склянку і випиваю її
кривлюсь
випиваю другу
вона питає
може досить
але доки можу відчувати
це ще не кінець
це ще не кінець
усе решта —
потім
потім
потім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777022
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 17.02.2018
умолкли всюду шум и гам,
народ разбит по округам.
всё в ожидании спасительного слова.
и вот, построен новый храм.
все флаги в гости будут к нам
и никому не перескажут уж такого.
мы поднимаем ввысь глаза,
и на чудесных образах
мерцает свет божественного лика.
так хочется сейчас сказать,
что возвращается назад
любой источник праздничного блика.
отцы с небес глядят на нас,
ликует рать. грядущий спас
торжественно стучится в наши двери.
и кажется, что в первый раз
струится боль из наших глаз
последним испытанием на веру.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777378
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 17.02.2018
я всматриваюсь в огромные не закрывающиеся глаза
витрин
люди в них похожи на больших застывших жуков
в янтаре
жуков которые оживают каждый день
чтобы отправиться в очередной
бесцельный лабиринт
людей которые каждый день боятся
чужой настоящей жизни
своей неестественной смерти
и естественно
постареть
все они в поиске
слов
которых никто никогда не терял
пытаются дать друг другу то
чего никто никогда не имел
и меньше всего я хочу чтобы ты однажды нашла себя
среди них
только не в этой слабо передвигающейся груде
быстро привыкающих ко всему
и всем
тел
наш маленький мирок казался вечномолодым
до той поры
пока по́ры вдруг не стали слишком глубокими
чтобы мы могли и дальше продолжать притворяться
неизменными
участниками в ста процентах случаев
смертельной игры
ведь есть лишь один победитель
и он всегда доходит до конца
лабиринта
|одиноким|
.
*фоновая композиция –
Xasthur «Concealed Barren Thoughts»
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=skc8HCSEcNs[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775935
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 11.02.2018
можу вічно купатись
у пустоті очей
водити босою
по склу
й цілувати стопи,
бо люблю присмак крові
захоплюватись тим,
як зверхньо плюєш до мене в яму
але не можу уявити свого життя
без твого голосу
за заплющеними повіками
у пітьмі
встромляю руку
у грудну клітку,
витягую наполоханого голуба
й відтинаю голову
настав час розчинитись у пустоті
аби знайти тебе у передвідбійній темряві
і уявити себе
знову
холодним дощем,
що торкається твоєї спини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754059
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 20.10.2017
мысль как форма воды
только в ней искажений нет
в самой чистой из них отражаемся мы
раздетыми
лишь глаза не привыкнут
терять исходящих
след
тени слов ведь порой отмирают
до полнолетия
твои слезы и смех
есть прощание
об одном
и хранится молчанием мысли
частями равными
она форма всего
ибо мысль есть основа
форм
созидающих смыслы
что жизнь разделяют
главами
смерть всего лишь начало
густеющей тьмы
из строк
где рожденье стиха станет светом
но вряд ли праздником
вместо слов поздравлений
всем слышится
некролог
никто не замечает
что нет между ними
разницы.
*фоновая композиция –
Candelabrum
«An Eight Centuries Journey
In The Realm Of Death»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749073
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 12.09.2017
сьогодні прокинувся хворий на цілу голову.
наснилося, мене змели, а тоді ще й здмухнули зі столу;
тисячі й тисячі людей гукали моє ім'я –
відвернувся, знову заснув. ні, кажу, це не я.
переверніть мене та поставте на ноги;
розверніть мені голову так, як була,
бо вона вже, мов після аварії велосипедний руль;
чи збудіть мене, чи увімкніть, – чи набийте на лобі гуль.
сьогодні прокинувся в пеклі. проснувся –
бачу, вже й диявол від мене відвернувся.
це нормально? всі мої друзі вже там,
їм ніколи вже ні спати, ні журитись дурним життям.
кажуть мені: не марнуй ні часу, ні грошей, ні сили –
приєднуйся до нас тепер у слушний час
і не кажи, що ми тебе не запросили.
переверніть же ж мене, кажу:
нехай відпочину, бо все аж біжу та біжу.
поставте на ноги та відступіть там далі –
як вдарю я землю ногами, аж зариплять сандалі.
все, що я вмію – стругати мої помилки,
все, що роблю – то на благо; я все роблю навпаки.
виходить пісня з ночі, як-от з машини дівка.
я її знаю, вона – моя давня бухарська жидівка,
вся у відлуннях романтики. люди, ніхто не знає,
чи повернеться – просто йде, і де треба за ріг завертає;
і вже не так відлунює, як навіть і позавчора.
може, там глина й пісок, а може, зламала підбора.
сьогодні прокинувся – і сторопів:
повна хата людей, і немає грошей,
і не можу в'язати слів;
піду пошукаю м'яса, запрошую на шашлики;
все що я вмію – то зрештою попіл та порох;
всі коханки мої – ось мої ж таки помилки,
а я сам, ніби чорт, весь народ мені ворог.
тиші, народе. я їх згадаю швидше, ніж ти.
ми ламали пітьму, а лигали дощі та сльози
чи мертві, чи пропащі, а перше, ніж піти,
били глечики? ні, дай подумати. ні: розбивали погрози.
аж важко повірити, скільки й якої бурди
ми вже випили з ними. копаю собі могилу,
думаю так: ну гаразд; вони йдуть та все йдуть, а куди?
я не знаю, аж холодно й швидко так посутеніло.
сьогодні в могилі й прокинувся. переверніть же мене,
бо нічого не бачу. а снилося – хто зна яке страшне,
а може, й не дуже: посідали усі гуртом
на траві, та не слухати: оповідати.
я їх слухав та слухав, – і виходив такий дурдом,
що не стане й мені вже часу,
а ні слів, а ні сліз то віддати.
а вже й знов моя пісня прийшла, наче з нічної зміни
така втомлена. каже: час – то й справді пісок в очах.
а нап'юся я кави, й спатиму. хай воно все загине,
лиш не твої помилки: я люблю їх
і в відлуннях, і у відмінках, і у числі, і в часах
за твором: dead and gone, motörhead
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743096
дата надходження 22.07.2017
дата закладки 02.08.2017
От дивись:
це купка
з усіх твої сумнівів,
страхів,
дитячих мрій
й життєвих цілей,
які ти навчився ставити
на пліснявих семінарах
по саморозвитку.
Цей стаф
голосно гримить,
як накидаю його
один на одного,
а деякі особливо важ(кі)ливі речі
розламуються навпіл,
кришаться,
усипають уламками підлогу.
От глянь:
пам'ятаєш, як був малим
батько бив матір,
а ти думав,
що це так низько,
що це так брудно,
щоб ти колись та й жінку ударив —
ніколи.
Глянь, я кидаю його на інший спогад:
стоїш
в підлогу втиснулась та,
чиє тіло цілував уночі
вона сміється,
застрягши десь посередині
перетворення плачу
в істеричний сміх
ти — осліплений люттю,
ігноруєш пашіння долонь
у вікні,
котре молода ніч перетворила в дзеркало,
сяє гидотна посмішка,
що в пам'яті відлита запахом поту,
і мов перелюбний поцілунок,
міцно вп'ялась
у твої губи:
там, — у віддзеркаленні, —
тобі посміхається батько
Купа гримить:
довго й протяжно,
довго й тривожно,
спогади руйнуються,
перемішуються
стають, як один
потрісканий епізод,
що зітреш із пам'яті
опісля.
Зніми цей одяг:
він страшенно брудний,
і давай його сюди,
його я теж скину в купу.
Чому?
Бо він вріс у тебе, дурню,
тепер ти — уже не ти,
а пам'ять,
що зрослась із тілом.
Хіба забув,
як колись у ньому
п'яний зізнавався у коханні
заледве знайомій дівчині
коло вогню,
що шепотів псалми
вечірнього спокою.
Здається, його ж із тебе
пізніше знімала інша коханка
із крилатими ногами,
котру ти цілий рік беріг від світу
у своїй кімнаті,
у своєму серці
і котра так там прикипіла,
що потім доводилось виривати собі серце,
виривати себе з квартири,
аби більш ніколи не бачити
цих неголених стін,
та за неї не хвилюйся,
бо лежить десь під твоєю затхлою мрією
стати колись по-справжньому відомим
письменником,
аби твоїми словами отруювалось
і хворіло усе волелюбне покоління,
котре ти ніколи по-справжньому не міг зрозуміти.
До речі про це:
окуляри теж віддавай,
рожевий колір тобі ніколи не личив.
Досить через них дивитись у майбутнє:
там усе так само
літатимеш серед брудних мух
над смердючим псом
свого міста,
що повільно,
ретельно
перетравлює тебе;
усе так само
носитимешся сновидіннями кварталів
в пошуках самого себе,
але із кожним наступним поворотом
усе більше губитимешся.
Тобі страшно?
Боїшся майбутнього?
Не знаєш, що тебе чекає?
Та я ж знаю,
що найбільше ти боїшся не цього,
а довгих пазурів звіра,
що підкрадається уночі
в твоє задрочене ліжко
та чавить горло,
обличчя,
ріже десь зсередини —
боїшся розуміння того,
як же, блять, низько
ти опустився,
наче прибитий кайданами
до соціального дна.
Віддай цей страх мені,
бо страшно лиш вільним людям,
тобі ж свобода ні до чого,
тому припини ховати її
за спиною,
боязно торкаючись кінчиками пальців,
а віддавай сюди.
Усе віддав?
Ось тепер, ти схожий на чоловіка,
тепер тобою задоволений.
Тепер дивись:
як я повільно запалюю сірник,
як він пливе в густому просторі
й усе твоє минуле загоряється,
стрімко вистріливши угору
вогняним снопом.
Кожен порух,
кожен відчайдушний крик про допомогу
в мудру пустоту карпатських гір;
кожна мрія про дорогу,
що мала б провадити маленьку Еллі
до міста Рожевого смарагду;
кожне люблю
і кожне ненавиджу,
кожне бажання,
цінність,
страх —
усе
здіймається іскрами до неба
і тепер
у тебе не залишилось
нічого.
Голий
стоїш,
в зіницях плавиться
минуле,
в зіницях плавишся
ти.
Не бійся, товаришу,
там, куди ти йдеш,
тобі це не знадобиться,
бо солдатові не потрібна особистість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743940
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 29.07.2017
[i]«Самое страшное – это когда судьба закончилась, а жизнь продолжается» (с)[/i]
*
сухое русло реки
тут были слова
тут были стихи
ими росла трава
ими росли цветы
где был человек
который писал стихи
*
хочешь не уходи
хочешь пиши о нем
хочешь сожми ладонь
так как-бы сделал он
камни хранят слова
в русле сухой реки
след от его руки
*
след от его судьбы
след от него и ты
жилками среди скал
надпись о том как он
надпись о том как ты
хочешь не уходи
это теперь твой дом
*
хочешь, сожми ладонь
делай как делал он
хочешь пиши стихи
хочешь тихонько спи
только останься тут
завтра цветы взойдут
след от реки руки
след от него и ты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728203
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 22.06.2017
сначала в пропасть не стул, но кровать
(в квадратуре окна - неочерченность будней).
ты знаешь, что я не боюсь погибать
под руинами чуждых потерянных судеб.
сначала был секс. потом слово. и мне,
вероятно, достаточно этой основы.
доживая себя в голубом полусне,
понимаю: зима будет очень суровой
без тебя и без дозы венозной весны
(иерархия нужности выйдет ни к чёрту).
ну а что же твои настоящие сны,
придающие жизнь вырожденцам абортов?
что они? где они? чьи теперь города
их питают в чистилище скуренных комнат?
я хотел бы, хотел... на двоих, навсегда,
только кто это завтрашним утром припомнит?
очень грустно.
во тьме распластался закат,
лай собаки встречает ненужные письма.
ничего - только неба пустого распад
и хрустят, словно кости, замёрзшие листья.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736409
дата надходження 04.06.2017
дата закладки 04.06.2017
За этот месяц, кажется, прожил
от Реи Сильвии до Руби-сердцеедки,
и с высоты еще не старческих, но жил
могу судить: ни в граде, ни в нимфетке
нет вечности и гибели вне нас.
И в этом суть печали всяких странствий:
откуда бы, куда, в который час -
а возвращаться всё равно к родным пространствам:
в туманность детства, скрашенную лишь
незнанием, что дальше только хуже,
и к первой женщине, оставшейся меж лиц
лишь оттого, что сердце было уже,
а у нее - что ниже. Но не суть.
А суть - замкнуться на своих обидах,
и радостях, и комплексах, и ртуть
разлить во всех (хотя в одном, по сути) лифтах,
ведущих от себя и до себя,
прикрывшегося глупостью - от страха
познать, что можно жить и не любя
и пожалеть о тех, кого не трахал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736055
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 03.06.2017
Идиллия или,
во всяком случае,
что-то сродни идиллии.
Когда не понять, что перед тобой -
женщина или
дымка смешения стилей
с доминированием декаданса.
Вместе с пальцами
она закусыват сигарету
и в сумасшедшем танце
обвив мою шею,
притягивает ближе и ближе,
дыхание учащается, я белею.
И мои бабочки, трепыхающиеся лишь в запястьях,
хотят выпорхнуть ей в лицо и омыть его счастьем
самых нежных лепестков апрельских крыльев.
"Люби меня" - пожирают дрожащие свечи.
Ночь не закончится,
пока ты меня не научишь,
пока ты меня не излечишь,
пока ты меня не задушишь.
Круг обзора всё уже,
глаза застилает,
пальцы немеют,
ты всё прекрасней...
Держи же сильнее
мои запястья...
Вот оно,
вот оно!..
глупое счастье
с белыми
окнами
в сад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736268
дата надходження 03.06.2017
дата закладки 03.06.2017
Одиночество - это когда вырывает с корнем
прошлое на пустыре, и сменяет порно
всякую мелочь, которой любя улыбался.
Много нас было. И вот, я один остался.
Одиночество - это когда закрываешь шторы,
словно за ними нет ничего - лишь море,
мутными брызгами бьющееся о раму
и возвещающее приближение драмы.
Одиночество - это раскосость на дне стакана,
сдавленный крик, разрывающий ткань тумана,
грустная девочка, плачущая на звёзды,
сьерра-леонский мальчик, жующий свои коросты.
Да. Я лежу на кухне, слушаю Босха,
льётся, как воск, с потолка золотая извёстка.
Сколько я ждал у окна, обхватив колени,
если надежда - последней, то самое время.
Тешусь как можно - ножом ковыряю душу,
в которой, конечно, не хуже, чем темнота снаружи.
Совдеповский дзен, развлекаловка воинов света,
где твои всходы с могил неубитых поэтов?
Где твоя правда, питающая соль земли?
Лама савахфани, моё солнце?
Лама савахфани?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736148
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 02.06.2017
После встречи нашей,
после речи
спишь под тем же вычурным плакатом,
тот же аполлон
в твои овечьи
входит сны,
однако,
обрюхатил
далеко не бог тебя,
а пьяный
имярек,
когда вы спали-пили!
Ты меня задела алой раной
рта –
ещё в пределах этой были.
Я достиг нутром такого вала,
что его страшатся даже боги,
хоть и помню то,
что омывала
ты мои израненные ноги.
Помню, как спасала
в холод лютый
и в жару ;
забытый всем и всеми –
только у тебя обрёл приют я,
только у тебя нашёл спасенье.
Сколько
ты возилась над пропавшим?
Сколько
израсходовала силы?
Помню, как
вино в глубокой чаше
ты к устам безмолвным подносила.
Вот и всё.
Года прошли.
И что же?
В глубине очей один
туман да
пустота,
хоть, вижу,
ты дороже,
если верить
ценам прейскуранта.
И сему подверженный туману,
но бредущий
собственной дорогой,
вряд ли
останавливать я стану…
богу вообще
не до убогой…
Дел невпроворот –
тела и души,
и тела,
и души,
и тела,
души
и тела,
любовь
и туши,
смерть
и жизнь,
и прочие дела.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733214
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 02.06.2017
Вновь и вновь потакают химере
те слова, что не любят корней:
в этот раз не пойдёт Алигьери
за Вергилием в царство теней;
он отправится в город далёкий –
в тот никем непредсказанный круг,
где бегут беспардонные строки
друг за другом, отбившись от рук.
Ни угрюмых лесов, ни Джудекки,
ни светящихся счастьем огней
на пути, – только снежное регги,
да железные туши коней –
вот что взору предстанет и слуху
явь предъявит, ударившись в ширь.
Видно, крепкому телу и духу
будет нужен и здесь – поводырь,
плюс ещё переводчик, поскольку
впору многим теперь пренебречь,
и нечасто к пытливому оку
длань подносит великую речь;
пусть, отвыкший от чуда и блуда,
он узнает сквозь снежный вихор,
что куёт из окрестного люда
жизнь глупцов и слепцов до сих пор,
да увидит, как верим – не верим,
стачки, стычки, эпоху мою,
затеряется в обществе сером,
купит дом и зарежет свинью…
Не получится… Всё потеряет,
всё закончится попросту тем,
что сбежит на божественный раут
он терцинами новых поэм.
Что здесь делать? И надо ли делать?
Может хватит стихов и любви?
Жизнь свою не помножишь на девять,
так хотя бы одну проживи!
До свиданья, химера. До встречи!
Мрак души не понять небесам,
и поэтому, молча, без речи,
я пойду за Вергилием сам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733348
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 02.06.2017
мене поглинає нена́висть
відчуваю
як вона прозорою лескою
огортає мої кістки
перериває подих та
створює полум'я у гортані
прозора леска ненависті охоплює мої кістки
відчуваю
як тіло починає гнити
леска стискає ще сильніш
й переломлює мені ключицю
потім
з неї можна зробити прикрасу
й повішати вдома
на дверях
або ж
на шию
пресом натискує на мої астматичні легені
кожного ранку воно отавровує мене
й огортає червоною хусткою
неначе бабця в дитинстві
стає мені матір'ю
якось
в молодших класах
мені розповідали:
"якщо ви прокинулись з
бажанням викурити цигарку
у вас вже залежність"
я прокидаюсь й починаю вбивати
відчувається запах гнилої плоті
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666911
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016
распластаться по кафелю
быть скомканной пачкой
красного мальборо в кармане
быть отвратным себе что из плоти и крови
сделан в китае
рас пла стать ся в воде
окурками сожженными
рас пла стать ся в
корабле
костями и плотью
разлететься на воздухе
сожженным вельветовым пиджаком
с собственных плеч
спать в метро быть метро
быть скомканной пачкой
освободись от зависимости
освободись от ежедневности
от того что
глючит реальность вселенная
быть музыкой
в голове умалишенного
лишь он мудр и свободен
быть прожженными руками
рас пла стать ся
в объятьях бродяги
вдыхать и осведомлять
здесь нет конца
как и во всем везде
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666559
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Відьмині кільця шепочуть з безодні твоїх очей
Неначе бермудський трикутник збирає у собі брухт
А потім якийсь Діоніс чи може якийсь Морфей
Приводить складний механізм у постійний рух
Мотаються в струни нерви нейрони клітини
Знову для когось час йде чомусь назад
Стиглі гранати чомусь вибухають нестиглими
А десь у квартирі шепоче невимкнутий газ
Клубиться серце туманом й перистими хмарами
Раз поза раз відбиває трагічний дріб
Музика спокою тулиться між ураганами
Сонного дихання двох приблизних осіб
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647684
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 15.05.2016
отже
ми зустрілися з нею на вечірці
або в якихось з галерей сучасного мистецтва
я бачив
як її темне поглинаюче волосся спадає на тендітні плечі
я бачив
як одна з її волосин повільно опустилася на землю і по ній швидко пройшовсь хтось сторонній
я бачив її декілька разів у
компанії іншої симпатичної персони
проте вона часто була одна
вона часто курила одна
я спостерігав за нею два роки
два роки
у спільній компанії та світломузиці
проте ми ніколи не говорили
вона не дивилась мені у очі
і часто сиділа одна
того вечора ми танцювали поруч.її стегна були пов'язані з музикою наче найкращий симбіоз світу
її мармурова шкіра притягувала у спалахах стробоскопу
у спалахах стробоскопу
у спалахах мого мозку
того вечора
ми одночасно вийшли покурити
та стояли поруч
стояли поруч без вогню
я помітив
як вона кинула погляд на мої пропалені цигарками руки що тримали червоний лакі з помятої пачки
вона затрималась на декілька секунд та все ж таки знайшла вогню
я хотів
аби вона припалила від мене
сірниками спаливши моє холодне тіло
я б задовільнив її потреби
проте
і далі стояв слухаючи як вона втягує та випускає
втягує та випускає
вона наче була моїми легенями тоді
і я повністю охмільнів від її образу
від її образу
вона докурила якусь дешеву цигарку
проте продовжувала стояти на місці
та дивитись то на свої чобітки
то на мої дірки на шкірі від цигарок
кожного разу впродовж цих двох років
коли я помічав її та
мовчки прочитував
я залишав ці відбитки
їх було 27
по 10 на кожній з долонь
по 3 вище сухожилля
та одна на нозі під штанами
тому що той раз був особливим
її стегна почали рухатись у мою сторону
її волосся почало рухатись у мою сторону
її мармурова шкіра почала рухатись у мою сторону
я стояв нерухомо
"де двадцять сьома?"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666064
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 15.05.2016
розпотлохати волосся немов сіно
та вилазити мурахами з її пор на обличчі
дихай но дихай
моє блідно голубовате тіло
чіпляйсь за шкіряні саквояжі
тремтячих будівель
розплющуй закриті тортури
майбутніх колінних чашечок
я звик до нерозуміння виплюскуватих мною слів
проте вони не бажають мовчати
а вам треба слухати слухати й слухати
розідріть власні вуха поширше та прибийте власні
стегна
цвяхами до сидінь в моїй аудиторії
мені потрібно лиш говорити й тікати від буття пліч опліч самим з собою я огидний огидне згнивше яблуко посеред ваших кліток та крісел
покотилось
завалялось під брудом чоботів 60х років опісля
її темних корінь у моїй кімнаті
ви мене розумієте?
розвішуй скріпки з моїми фотокартками
у власних звивинах мозку
будь ласка
мені потрібно лиш слухання
ваша плата мені це слухання слухання слухання
розідріть ваші вуха аби я міг бачити
як звідти виповзають
потворні істоти вашого я
виплюсніть усе блювотиння на чисті листки а4
та дихай но дихай
моє прекрасне тіло
мені не вистачає голосу аби
викласти вдосталь
моїх пошепків картатих онуків
я пробиваю кігтями горлянку
й отримую найяскравіший оргазм
й слухаю
як слухаєш ти
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666066
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 15.05.2016
зрозуміти тебе... -
це як наче над прірвою йти по сталевій струні
крізь попіл і дим вулканічної лави на вогник
якого на ланцюжку розхитує вітер в забаві -
сміється тим вогником він
наче задухи від полум"я з прірви замало...
і ступиш на землю під свисти й виски луснутої струни -
по якій ти щойно з острахом крокував з вірою у спасіння
легким невагомим у долі в обіймах
на вітрі хитаючись
хаотичним маханням рук балансував
хапався шукав рівноваги
без надії дістатися вогника на ланцюжку
що на гілці крихкій старого трухлявого древа в аркані
щойно луснутої струни...
торкнешся ногою землі із подивом - ти ще живий!
і цілий дістався мети
тримати в руці ліхтарика на ланцюжку
і вітер вкаже дорогу на вихід із лабіринту питань
з якого не вийти ніяк самотужки -
бо то є блуканням самітним пустим і безцільним...
перейти через річку по деревині
легко мов птахом перелетіти
метеликом з квітки на квітку
кульбабовим зонтиком через озерце калюжі
що дивом з"явилося після стрімкої веселої зливи... -
перйти через річку
тримаючи вітра за бороду
у русі в іншій руці гойдається вогник ліхтарика на ланцюжку...
із лісу у степ
а степом до гір
що білими шапками хмар
вітаються кличуть далі за обрій -
в радості щирій і невимовній від щедрого світла небес
дмухнеш на вогник погасиш
повісиш на шиї тонесенького ланцюжка із ліхтариком
згаслого вогника
забудеш про віру надії та мрії
загубиш втратиш змарнуєш мету
заради якої злетів над білими шапками гір...
...і звалишся гепнешся вниз у руїни
на дно побутових реалій
відкриєш заплющені очі у розумінні -
була то лиш мить забуття між вдихом і видихом
диму смачного духмяного тютюну
давньолітньої темної люльки
неспішно зап"єш ковточком міцної кави
своє глибоке розчарування
зневір"я вишепочеш у ніщо в нікуди
- ...зрозуміти тебе означатиме з"їхати з глузду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666067
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 15.05.2016