Бог створив світ , щоб квітли тут квіти , і тішило барвами всіх тепле літо . Щоб тихо у берег хвилі плескались , життю щоб раділи і дзвінко сміялись .
Бог створив світ , щоб сонце світило . Душа щоб втішалась , душа щоб раділа . І дзвінко співав у гаю соловейко . Із сонцем вставали щоб всі ми раненько . Щоб ґроном рясним цвіла горобина , і наливалася соком калина .
Щоб ненька дитину свою колихала . Щоб кожна людина тут щастя пізнала . Бо світ наш є Божої праці вінець . В нім кожна людина - невтомний творець !
Добром на землі і ти прорости . Довірено людям - життя берегти !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636777
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 18.01.2016
От знов не варто опускати очі,
Чи пам'ятаєш - незамінних не буває?
Якщо молитись щиро і щоночі,
То всякий біль потроху відступає...
І от, коли вершина, що вгорі, так близько,
Тобі байдужі серця всі удари,
Ти небо бачиш, що так низько,
І швидше хочеш з головою в хмари.
Там інше небо, інші зорі й тиша...
Ні шуму міст, а ні набридливих машин.
Коли болить - втікай до гір, там інша,
Лічба таких невпинних нам годин.
Тоді ти знов вдихнеш - повітря там лікує,
Похилиш небо до своїх очей.
Прислухайся до вітру, він лиш там віщує,
Де, й до чиїх, ти знов прихилишся плечей...
#Іоанна_Пекун
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614368
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 19.10.2015
Закрию очі, і шумлять поля.
Десь жайвір все снує по злату.
Цвіте пшеницею земля,
Благословенна Богом і…багата.
Між колосків шумлять вітри –
Розчісують пшениці коси.
Лелечі гнізда стримують стовпи.
І неба очі виграють у росах.
За полем видно стежку – ген!
…Неначе стрічка у вінку строкатім
Тече ріка межи років й імен.
Вертає спогад у батьківську хату.
Червоні маки мріють у полях,
Немов артерії у тілі білім…
Цвіте пшеницею моя земля,
Напута з неба дощем спілим.
Волошки розчинились в синь.
А жайвір все снує по злату.
І прапоріє звіду-у-у-сіль
Земля моя, красива і багата!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608866
дата надходження 23.09.2015
дата закладки 24.09.2015
Не можна сказати, що я особисто пишу їх тільки в одному стилі. Хоча рекомендую писати в одному стилі. Так легше. Мозок настроюється, привикає і вже далі автоматично працює в одному напрямі. Тобто, ви вже не рахуєте склади, не слідкуєте за розміром, наголосами, все це робиться механічно, рефлексивно.
Найчастіше я пишу в розмірі ямба, тобто коли наголос падає на парні склади, іноді в розмірі хорея, тут наголос ставиться на непарних складах, рідше в стилі дактиля. Люблю писати холості вірші з перехресними римами, коли римуються друга і четверта строчки в стовпчику. Пишучи холості вірші, ми втрачаємо в деякій мірі музикальність, гармонію вірша, зате виграємо в повнішому здійсненні замислу, вільному втіленні ідеї і сюжету вірша. Дуже хочу навчитися писати вільні вірші, тобто без рим. Мені вони подобаються, якась дивна музика звучить в них, невловима і гарна. Я зустрічав їх у Бориса Олійника, Лесі Українки і у багатьох інших поетів. Хочу написати декілька сонетів, і обов’язково їх напишу. Сонет – це вірш із чотирнадцяти строчок, і римуються вони так: абба –абба – ввг – дгд. Вперше я зустрів їх у Генріха Гейне. Це були сонети про маму. Якщо хочете поринути у світ сонетів, почитайте Петрарку.
Вірші я складаю тільки в учнівському зошиті, та ще й в кліточку, та ще й щоб кліточка була не дуже виразною. Це може здатися дивним, але я так привик і інакше не можу. При складанні вірша я його нещадно черкаю, зверху строчок надписую ще строчки, на полях записую різні римовані слова, з яких вибираю потрібні, записую також думки, що приходять під час складання віршу. В результаті аркуш паперу виявляється настільки списаним начерками, що вже важко звідти виловлювати потрібні строчки. Приходиться переписувати вірш наново. Перечитуєш його, безпощадно чіпляєшся до слів, виправляєш, переписуєш знову і обов’язково на чисту сторінку, і так, іноді, по декілька разів. І лише тоді, коли впевнюєшся, що вже нічого виправити не можеш, набираєш вірш на комп'ютері. А набирати написаний новий вірш на комп'ютері завжди приносить мені істинне задоволення.
Найбільше я люблю писати вірші тоді, коли на мене находить так зване творче, поетичне натхнення. Але, власне кажучи, що це таке, натхнення? У мене це особливий стан душі, серця і взагалі тіла. Коли все, абсолютно все у тебе приходить в збуджений стан. Голова ніби горить, думки гарячково проносяться. Ви ніби знаходитесь в якомусь дивному оп’янінні, відчуваєте незвичайний потяг до поезії, у вас на недосяжну висоту злітає уява, легко складаються строчки, відшукуються рими, придумуються незвичайні звороти.
На жаль, хочу вам сказати, таке натхнення приходить рідко. Найчастіше складання вірша, це праця, іноді важка. Іноді по декілька днів шукаєш потрібну риму, а вона тобі не дається. Часто перевіряєш слово в словнику, чи це не росіянізм. Бо потім слова з вірша не викинеш, як з тієї пісні.
Після невдалих спроб написати якийсь вірш, кажеш собі: «Все! Досить! Не буду більше складати віршів. Є інші справи». Але проходить деякий час, і тебе як магнітом тягне до цього, і ти мимоволі починаєш писати. Це як наркотик, не можна від цього позбавитися. Один раз ступив на поетичну стежку, і на все життя. Поезія заволодіває тобою повністю.
По різному в мене складаються вірші, і, часто, непередбачено. Мені здається, що в кожного поета складання віршів, це, властиве тільки йому, інтимне таїнство, коли на папір виливається стан душі і серця. Ось і зараз, поки я писав цей допис, я склав вірш на цю тему.
Одного разу я дивився у вікно, вранішнє сонце золотаво освітило листя ясена, вони просвічувалися наскрізь, кожен листок начебто світився іншим кольором, і це було так гарно, що я миттєво записав вірш «За вікном картина мила».
Бувало вірш продовжую обдумувати і тоді, коли лягаю спати, додумую його вже в ліжку. В темноті з закритими очима навіть краще думається, але тоді часто приходиться зриватися з ліжка і бігти до столу, щоб записати чергову строчку. В результаті збудження довго не можу заснути.
Якось, перед днем народження Кобзаря, молоденька кароока бібліотекарка попросила мене написати вірш, бо у неї мала бути читацька конференція. Я відповів, що просто так, або на заказ, я писати не можу, я не професіонал. Вірш у мене повинен бути вистражданий, виношений, як дитя, що виноситься матір’ю. Але, на диво мені, тут відбулося все навпаки. Йдучи додому, я раптом згадав, що останнім часом на Тараса в бульварній пресі почали появлятися брудні пасквілі. В моїй уяві це асоціювалося, як зрубана калинонька. Цього було достатньо, щоб виникла ідея вірша, і прийшовши додому, мені залишилося лише записати готові стовпчики. Так появився вірш «Прости, Тарасе».
Іноді достатньо двох, трьох строчок, чи навіть слів, прочитаних в журналі чи в газеті, чи почутих, які мене чимсь особливо вразили, щоб уява почала грати, і тоді миттєво появляються нові вірші.
Деякий період в газеті «Порадниця» на останній сторінці друкувалися прозові мініатюри члена Національної спілки письменників України Василя Рябчука. Ці мініатюри – це музика в прозі. Настільки написано талановито, що коли їх читаєш, то відчуваєш, що нібито вся природа грає всіма можливими музичними інструментами, і ти бачиш перед собою картину, написану пензлями з барвистої палітри фарб геніальним художником. Читаючи ці художньо-музичні етюди, я не міг не написати кілька віршів. Так з’явився на світ, наприклад, вірш «Все життя я шукав тебе, весно».
Малесенька мініатюра Ольги Гойденко, буквально в кілька строчок, під назвою «Пам'ять літа», породила відразу два вірша «Небо» і «Передчувають осінь».
Одна тільки фраза моєї маленької внучки: «Дідусю, які в тебе покручені руки!», спричинила до написання вірша «Не лякайсь дитя, що в мене».
Одного разу я нездужав, внучка зайшла до мене і сказала, що зараз мені допоможе. Швидко намалювала на папері якісь космічні завитушечки, здобну паляницю, написала якісь заклинання, вирізала фігурочки, і поклала все це мені під подушку. «Дідусю, лягай спати, у вві сні обов’язково скуштуєш шматочок паляниці і прочитаєш заклинання», - сказала внучка. Вранці вона прибігла до мене в кімнату, і запитала: «Ну, що тобі легше?». Я відповів: «Ти знаєш, у мене цілу ніч нічого не боліло». Ви бачили б, якою радістю спалахнуло личко моєї внучки. Ця маленька історія вилилася у вірш «Не хворій, дідусю».
А буває, зовсім навпаки. Я дуже хотів написати вірш про творчість свого сина. Він медик, а паралельно ще і художник. Я довго дивився на його картини, читав відзиви про його виставки в газетах і журналах, а вірш ніяк не складався. Кілька разів брався , і нічого не виходило. Пройшов десь рік. І раптом в одну прекрасну мить вірш склався сам собою, можна тільки дивуватися, і вірш, на мою думку, непоганий.
Буває, вірш складаю з кінця. В мене були тільки дві строчки «І відштовхнувши ангелів плечем, сама ввела мене до раю», які мені дуже подобалися. Мова йшла про мою дружину. А далі почалася гра і робота уяви. Побудувався чудовий вірш «Мені приснився дивовижний сон», який закінчувався цими двома строчками.
Ще буває і таке, є хороша ідея для вірша. Та ніяк не можна її здійснити. Строчки, рими підбираються повільно, в’язко, з великими труднощами, нібито з усієї сили розжимаєш залізний обруч руками, і ніяк не можеш його подужати. І покинути його не можеш, бо ідея влізла у голову, і просто не дає тобі жити, доки не складеш вірша.
Але коли вірш написаний, та ще вдався, тоді ти перебуваєш в піднесеному настрої, в тебе наче з’являються крила, ти радієш, як мале дитя, і у тебе легко на душі. Чому це так, я не знаю. Я ж не отримую за написаний вірш ні копійки. А в селі взагалі на це дивляться або байдуже, або з презирством. У мене поступово склалася така традиція, після вдалого написаного вірша на радостях я з великим задоволенням вимиваю в домі весь брудний посуд.
Я думаю, що ця властивість, що ти пишеш вірші, в якійсь мірі підтримує тебе в житті, зігріває тебе, підвищує власну значимість в очах самого себе, в тебе є щось своє, відмінне від того, що є в інших, що відрізняє тебе від інших, бо не у всіх є таке саме творче хобі , від якого ти отримуєш задоволення.
Всяке написання вірша починається з ідеї, тобто з того, що тебе вразило, пройняло душу, що тебе непокоїть, що в тебе накипіло на серці. Далі повинен бути план, по якому будується сюжет. Сюжет бажано розписати в прозі окремо по частинкам, з яких будемо складати стовпчики або частини вірша. Потім слід чітко окреслити стиль написання всього вірша і його жорстко притримуватися. Тут ви повинні визначитися, в якому розмірі буде писатися вірш, і які довжини строчок повинні бути. Складання стовпчиків, або вірша в цілому, залежить вже від вашої майстерності, здібностей, чи як хочете, таланту. Найскладніше, це добір рими. Рима теж залежить від ваших всебічних знань в різних предметних галузях, від знань мови, літератури, поезії, пам’яті, і, знову таки, здібностей.
Так, приблизно, я складав вірш «Рожевий сайт». Довго вагався, яку довжину строчок вводити, врешті-решт зупинився на 13/12.
Коли ми заходимо на рожевий сайт поезії, справді, справа ніби тече струмок народної поезії, з якого напитися не можна досхочу. Я б сказав, це не струмок, це ріка пристрастей. Тут виливається душа мого народу, його найкращі почуття. Тут вся Україна моя, як на долоні. А ви зверніть увагу на ніки-диво, в них же відчуваються відтінки душ поетів, тільки по самим назвам можна роман з продовженням написати.
А взагалі, для віршів нема стандартів, немає меж. Ви можете створювати будь-які форми і стилі вірша, були б вони тільки ритмічні, музикальні, талановиті і відповідали означенню вірша.
Я поставив собі за принцип, писати вірші тільки українською мовою. Я все таки українець. Горджусь тим, що мій батько народився на Черкащині, в Звенигородському районі, в селі, сусідньому з Моринцями. Хто, як не ми, поети, повинні розвивати і збагачувати свою мову, брати з народу найкращі слова і вирази, придумувати синоніми, нові оригінальні звороти. Та ми самі і є цей простий народ! Потрібно не боятися також запозичувати з інших мов нові синоніми і слова, якими користується наш народ вже давно. Я хочу закінчити свою маленьку розповідь словами з вірша «Прости, Тарасе».
І щоб від цвіту заблищало
Твоє, Тарасе, вічне слово,
Щоб весь народ став розмовляти
На чистій українській мові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607324
дата надходження 17.09.2015
дата закладки 17.09.2015