LeGrand: Вибране

Шон Маклех

Сторож пустки

                           «А  ви  хіба  не  знали,
                             Що  життя  людське  –  це  пустка,
                             А  Місяць  –  сторож  його?»
                                                                 (Шеймус  О’Коннор)

Він  теж  старий  –  оцей  блідий  дивак,
Він  свідок  і  жебрак,  та  не  сліпий,  однак,
Цей  сивий  сторож  тьми  нічного  неба  –  
Осінній  місяць,  привид  і  остання  треба
Цих  божевільних  непотрібних  днів,
Цієї  пустки  мовчазної,  непотрібних  слів.
Він  теж  як  нагороду  носить  шрами
Років  і  космосу,  глядач  людської  драми,
Він  мислить  вічністю  і  словом  «бути»,
Він  в  дУші  виливає  келихи  отрути,
І  волоцюгою  плететься  у  скорботні  сни,
І  каже  на  людей  зневажливо:  «Вони»,
І  листя  клена  бачить  сторінками
Старої  книги,  що  пошерхлими  руками
Гортає  жінка  –  сива  і  самотня,  і  сумна,
І  теж  (як  ти)  сади  минає,  як  трава
Стає  високою,  вночі,  як  птахи  сплять
І  навіть  сови  й  ті  мовчать,
Ти  все  спілкуєшся  із  світлом  божевільних,
І  з  другом  меланхоліків  і  диваків  свавільних,
І  ти  йому  повідав  таємницю  таємниць,
Бо  ви  обидва  повелителі  дурниць,
Обидва  сивочолі  диваки,
І  зазирнувши  у  свічадо
Таки  побачили  віки…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579309
дата надходження 06.05.2015
дата закладки 30.08.2015


Шон Маклех

Блукаючи над морем

             «Omnia  flumina  fluctus  maris,  
                 sed  maris  illius  non  impletur...»
                                                   (Liber  Ecclesiastes.  VII)*

 Такий  чудовий  синій  оксамит,
 Такий  прозорий  над  водою  плач  -  
 Як  аргонавтів  призабутий  міт.
 Читаю  Данте.  Ти  мені  пробач.
 Не  докоряй.  Минуле  –  це  міраж
 Чи  то  абсурд.  Моя  fata  morgana.
 Який  чудовий  на  планеті  екіпаж!
 Та  все  проходить…  І  відкрита  рана
 Суворих  хронік  Кромвеля  болить
 Твоїх  повстань  задушена  надія  -  
 Моя  Ірландія…  Я  снив  тобою  мить  -  
 Лише  століття…  Ностальгія
 Чи  то  за  вічністю  чи  то  за  літом,
 На  березі  збираю  камінці,
 І  небо  хворе  називаю  оксамитом.
 Розмову  тиху  заведу  на  манівці
 Тебе  немає  –  ти  лише  уява.
 Мій  спогад  дивний,  марення  легке
 Шляхів  шукати  нині  –  марна  справа
 Усе  отруєно,  усе  кругом  чуже.
 І  тільки  призабутий  переспів
 Легенди  дивної  розкопаних  могил
 З  скарбнички  призабутих  мертвих  слів,
 Друїдів  істин  та  камінних  брил…

 Примітки:
 *    -  «Всі  потоки  до  моря  пливуть,  але  воно  не  наповнюється…»  (Книга  Проповідника.  7.)  (лат.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396604
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 30.08.2015