Systematic Age: Вибране

Шон Маклех

Довершено: Місто на Болоті

                         «…  І  крапля  не  впаде  з  небес  в  мої  печалі…»
                                                                                                                           (Еміль  Верхарн)

Щойно  якісь  заброди
На  болоті  звели  будинки,
І  сказали,  що  то  не  кладовище,
Що  то  не  гранітний  надгробок
Над  усіма  мріями  і  сподіваннями,
А  що  то  місто  прозорості:
Не  води  каламутної
І  риб  банькуватих,
А  просто  місто  муроване
Божевільним  королем  придумане:
Лисим  і  нетверезим,
Таким,  як  все  невчасне,
Недоречне,  зле  і  потворне.

Щойно  якісь  нечестивці
Сказали,  що  хочуть  пишності,
Розваг  і  якоїсь  величі
Серед  отих  важких  каменів
На  болотах  страшних
                               нагромаджених.

Щойно  оце  відбулося  –
Оце  безглуздя  нечуване,
Як  ріка  сама  збунтувалася
І  втопила  оте  місто
Разом  з  його  Молохом,
Разом  з  катами  й  солдатами,
Разом  з  лакеями  й  графами,
Але  з  того  темного  часу
З  болота  почвара  приходить
І  каже,  що  він  не  привид,
І  навіть  не  вурдалака,
А  правитель  величний  і  сильний  –
Залізний  тиран  моху
І  в’язкої  смердючої  твані:
Він  приходить  коли  епоха
Знову  стає  темною.

А  коли  вона  була  світлою
У  тій  країні  боліт  злих?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862484
дата надходження 25.01.2020
дата закладки 02.02.2020

Шон Маклех

Голодне серце

                 «Серце  згодоване  хлібом  фантазій…»
                                                                                                 (Вільям  Батлер  Єйтс)

Серце  голодне  і  спрагле
Жадає  хліба  незвіданих  істин,
А  його  блукати  примушують  
Навколо  сухого  дерева
Торішніх  зимових  чуток,
Що  мокрим  снігом  липнуть
До  гумових  черевиків  світанку
Вчорашнього  дня  сумного.
Самотня  хмара  над  Кіллкенні
Шматком  м’якої  ковдри
Вкриває  холодні  ноги  пагорбу
На  якому  паслися  вівці
З  часів  короля  Домналла  мак  Аедо
І  будуть  гризти  там  тирсу
Аж  до  скону  віків  –  
До  Суду  Страшного  Божого.
Голодне  серце  жадало  жар  дарувати
Трьом  диким  брилам,
З  яких  мурувати  вежу  хотіли
Але  не  змогли,
Які  кидали  в  море,
Але  хвилі  їх  викинули,
Їм  приносили  треби,
А  вони  все  бовваніли  байдужо,
Які  повиті  плющем  ірландським  –  
Зелом  забуття.  
А  три  лицарі-привиди
Чорний,  білий,  зелений
Все  скачуть  у  пошуках  Тари  –  
Тої  самої  гори  зеленої,
Де  помирали  мрії.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842235
дата надходження 17.07.2019
дата закладки 05.08.2019

Шон Маклех

Час зневіри

       «Коли  Зневіра  дух  беззбройний  мій
         Для  Розпачу,  свого  хмурного  сина,
         Що  хмарою  звисає,  на  забій
         Безжально  віддає...»
                                                                         (Джон  Кітс)

Колись  дуже  давно  –  в  молодості,  ще  задовго  до  трагічних  подій  в  Ольстері  1972  року,  я  на  дозвіллі  читав  Фрідріха  Ніцше  під  шум  осіннього  моря,  в  селищі,  де  ніхто  не  носить  годинники.  І  прочитавши  фразу:  «Те,  що  нас  не  вбиває  робить  нас  сильнішими»,  я  подумав,  що  вусатий  Фрідріх  не  зовсім  правий  –  страх  не  вбиває  нас,  але  не  робить  нас  сильнішими.  Страх  паралізує  нас,  нашу  волю.  І  подолати  його  не  просто.  А  зневіру  подолати  ще  важче.  Отака  то  фільозофія,  шляк  би  то  трафив.  І  тоді,  долаючи  свою  зневіру  у  майбутнє  Ірландії  я  написав  таке:

Зневіри  час  –  у  чаші  Сонця  прах,
В  серцях  людей  –  стара  примара  –  страх
Новим  апостолом  блукає  пілігрим  –  
Старий  поет:  у  торбі  замість  рим
Черствий  кавалок  істини.  Кудись
Так  хочеться  безхатьку  вознестись:
Хоча  б  туди  –  у  Небо,  де  юрма  –  
Отара  грішників  товклася  задарма.
А  може  й  десь  насправді  серед  слів
Філософ  давніх  істин  не  горів,  а  тлів?
Зневіри  час,  і  пофарбовано  трамвай.
Грай,  пісеньку  свою,  клошаре,  грай!
Поет  осінніх  рим  де  жовта  кушпела
Шукає  прихисток  –  не  має  він  житла.
Бруківку  замітає  не  двірник,  а  пан  Ніхто,
В  такому  ж  сірому  подертому  пальто,
Яке  носив  старий  негідник  Страх,
Ховаючись  отут  –  у  цих  старих  дворах.
А  люди  бавляться  –  у  гру  стару  Життя
А  все  минає...  Йде  без  вороття...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721309
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 04.03.2017

Юрій Вітяк

Вранова радість

Вранова  радість,  мов  квіти  на  віко.
Важко  прощатись  з  вогнем  на  повіках,
Йти  по-англійськи  чи,  вибивши  посуд,
Знати,  що  завтра  попереду  осуд.
Блискавки,  блиски  і  позирки  в  спину,
Кряж  громіздкий,  як  небесну  данину,
Кожен  несе  на  питому  Голготу,
Споєний  зрадою,  скроплений  потом.
Пробує  долю  земну  чоловіка
В  темряві,  світлі,  нескорений  вікінг,
Ген  вирушає  шукати  пристанок,
Там,  де  не  буде  сум'ять  наостанок.
Тільки  чомусь  чує  радості  врана
Трохи  зарано,  незгоїна  рана,
Сліпить  майбутнє,  вкорочує  віку  -
Ти  не  здавайся  до  квітів  на  віко.
21:20
13.04.2013
Тернопіль

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418189
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 09.01.2017

Анічка Заровська

****

"Найкращі  митці  -  це  люди  з  язичницькою  душею:  в  них  безмежна  фантазія."  Ця  цитата  автора  Systematic  Age  надихнула  мене  на  написання  вірша.  Він  вийшов  трошки  не  таким,  як  я  хотіла.  І  насправді  він  не  про  дитинство,  а  про  те,  що  я  відчувала  тоді,  і  відчуваю  зараз...  

Колись  давно  була  мала  -  сама  гуляла  на  городі
Посеред  трав,  плодів,  дерев,  віддавши  всю  себе  природі.  
Зривала  квіти  удворі,  робила  з  них  вінки  й  букети.  
Моя  душа  цвіла  сама!  Десь  так  й  формуються  поети.  
Любила  більш  за  всіх  весну,  ту  юну  панну  теплокрилу.  
Вона  -  життя,  вона  дає  усьому  пробудитись  силу.  
А  ніжні  пахощі  бузку  з  дитинства  ще  живуть  у  серці,  
Поки  у  мені  є  весна,  я  не  боюся  зовсім  смерті.  
Любила  поле  запашне,  збирала  маки  і  волошки.  
Іще  хвилиночку,  ще  трошки,  
Й  русалки  вийшли  би  до  мене,  
Забрали  би  мене  з    собою,  додому,  в  жито  ще  зелене.  
А  в  серпні  зранку  рано-рано  любила  по  гриби  ходити.  
Лише  у  лісі  твої  думки  всі  тиша  може  оживити.  
Гриби  терплячим  відкривають  чарівні  духи  лісовії  .  
Вони  живуть  під  листям  й  мохом,  і  розуміють  мої  мрії.  
Все,  що  було  колись  зі  мною,  і  зараз  тут,    у  мені  квітне.  
Щось  трошки  дике  і  казкове,  але  красиве  і  привітне.  
Пелюстками  з  моїх  півоній  дитинство  проклада  дорогу,  
Навіює  і  спогади,  і  ностальгію,  і  тривогу.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710298
дата надходження 05.01.2017
дата закладки 05.01.2017

Анічка Заровська

Хмари

Буває,  їдеш  кудись  автобусом,  їдеш,  дивишся  у  віконце,  спостерігаєш  за  тим,  як  повз  тебе  пропливають  будинки,  дерева,  поля,  річки...  Час  потрошку  спливає,  він,  подібно  до  річкової  води,  ніколи  не  зупиняється.
Річка  постійно  змінюється,  то  стає  тонкою  і  стрімкою,  як  стрічечка,  то  розтікається  дзеркалом  озера.  Так  само  і  людина:  буває,  її  життя  протікає  розмірено,  неквапом,  а  буває,  що  вона  крутиться,  як  білка  в  колесі,  щоб  все  встигнути.  В  річку  приходять  люди,  а  потім  ідуть  з  неї,  або  не  йдуть.  Можливо,  вони  помирають,  а  може  навпаки,  стають  частиною  річки?  Їх  забирають  в  свої  вічні  обійми  русалки.  Хай  там  як,  це  ще  одна  аналогія  між  людиною  і  водою.  І  таких  паралелей  можна  провести  ще  нескінченно  багато  насправді.  
Буває,  дві  споріднені  душі  зустрічаються  і  стають  одним  цілим.  Тоді  дві  річки  зливаються  в  одну,  їхні  шляхи  стають  одним,  вода  їхня  змішується.  Це  не  обов'язково  мають  бути  закохані,  просто  однодумці.  Погодьтеся,  разом  простіше  долати  життєві  труднощі,  боротися  за  якусь  спільну  ідею.  А  велика  річка  швидше  знайде  собі  дорогу  до  океану.  
Океан  -  це  суміш  всіх  доль.  Величезний  синтез  ідей,  переконань,  поглядів,  досягнень.  Будь  яка  велика  річка  тече  в  море,  а  моря  утворюють  океан.  Так  само,  як  річка  спочатку  зароджується  струмочком,  вбирає  в  себе  все  більше  і  більше  води,  росте,  впадає  в  іншу  річку,  а  потім  в  море,  так  і  люди:  народжується,  розвивається,  шукає  однодумців,  творить,  а  потім,  після  смерті,  лишається  в  пам'яті  інших  людей.  Деякі  річки  пересихають,  замулюються,  так  і  не  потрапивши  до  океану...  
Хмари  -  це  думки,  дії,  розмови.  Вони  переносять  від  річки  до  річки  і  до  моря  крапельки  води,  частинки  сутності  річок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709710
дата надходження 01.01.2017
дата закладки 02.01.2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.01.2017

Чудна Пташина

Трішечки мертвим

Він  прокинувся  трішечки  мертвим.
Як  звично.  Усе  як  завжди.
Він,  по  суті,  така  собі  жертва,
Що  потрапила  в  руки  біди.

Трішки  мертвим  вийшов  з  кімнати
І  таким  же  покинув  дім.
Та  побачивши  сотні  "солдатів",
Він  промовив  лише  слово  "Сім".

Він  обходив  старі  будівлі,
А  до  горла  підходила  злість.
Він  дивився  на  їхні  покрівлі
І  тихо  випалив  "Шість".

І  вдивляючись  в  тріщини  криги,
Він  побачив,  що  там  діти  стоять
І  підпалюють  знайдені  книги.
З  його  уст  зірвалося  "П'ять".

Він  любив  прогулянки  містом,
Так  шукав  собі  орієнтири,
Які,  на  жаль,  не  наповнені  змістом.
Він  прошепоче  "Чотири".

І  коли  він  повертався  додому,
Його  раптом  підхопили  вітри.
Щоб  побачив  картину  Содому.
Він  голосно  викрикнув  "Три".

Ось  уже  біля  свого  будинку
Зрозумів,  що  не  вірить  в  дива.
І,  задумавшись  лиш  на  хвилинку,
Пробурмоче  щось,  нібито  "Два".

Зачинив  за  собою  двері.
Сам  собі  полум'я,  сам  собі  дим.
У  своїй  дивакуватій  манері
Він  вимовив  слово  "Один".

Він  прокинувся  трішечки  мертвим.
А  заснув  уже  трішки  живим.
Він,  хоча  таки,  може,  і  жертва,
Та  вже  ніколи  не  буде  новим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709132
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 30.12.2016

Ліна Ланська

ДЕЩИЦЯ РАЮ

Відчуваю  я  відчаю  подих.
Шелест  листя,  засмучені  зрони
Знавіснілої  срібної  крони,  -
Сніг  вирує  в  боргу  у  негоди.

Сніг  вирує,  сховавши  газони,
Облітаючи  теплу  й  духмяну,
Не  домівку,  ще  й  досі  незнану,
А  незрячі  й  безсилі  перони.

А  незрячі  й  самотні  вагони,
Наче  люд,  що  завмер  і  шукає
Раю  мить,  а  який  він  -  не  знає,
Тільки  в  Господа  -  манна  і  схрони.

Тільки  в  Господа  -  Раю  дещиця
Для  святенників...що  то  за  диво?
Відчуваю,    злітає  дражливо
Із  небес  вогняна  колісниця.

Із  небес,  затуманених  димом,
Від  розпалених  кров"ю  прокльонів
І  розірваних  болем  нейронів.
Чи  то  крики  над  спаленим  Римом?

Чи  то  крики  Лелечого  Краю
Спопеляють  вишневі  світання?
Доле,  доле...  спокута  остання,  -  
Та  дещиця  кривавого  "раю"?

Та  дещиця  -  таловин  баюри.
У  пекельному  грізному  шалі
Розляглися,  нахабні  й  бувалі
Від  купюр,  із  могил  -  амбразури.

Від  купюр  тих  і  лики  -  у  зграю.
Усміх  щириться  диким  оскалом,
За  срібляник  Іуди?..  зухвало
Розплітаються  і  зазіхають.

Розплітаються  коси  Горгони  -
То  вінчальні  убори  заброди.
Пень  трухлявий  і  чарка  -  клейноди,
В  павутинні  тремтять  терикони.

В  павутинні  сховались  лелітки,  -
Павуку  забажалось  поживи:
Вікові  заважають  приливи,
Обривати  взаємності  квітки?

Обривати  життя,  щоб  до  "раю"
Наші  душі  скоріше  дістались.
Краплі  крові  катам  п"єдестали
Уквітчають,  ось-ось...  відчуваю.

23.12.16.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708246
дата надходження 24.12.2016
дата закладки 25.12.2016

Роман Штігер

свічка

коли  вона  заходила
у  густу  і  втомлену  осінню  ніч
її  волосся  куйовдилося  і  спліталося
втомлювалося  і  переливалося
зі  світлом  морської  води
із  вітром  її  приватної  свободи
й  безмежної  самотності

усі  її  сполохані  сни
усі  її  невловимі  відображення
живуть  на  глибині  тіла  й  кінчику  пальця
бо  вона  безстрашно  заходить  у  мою  близькість
як  ніж  у  хліб  черствий
вона  знаходить  мене  у  наскрізних  молитвах
мов  риба  неочікуване  тепло  на  дні  холодного  океану

вона  віддано  чекатиме  допоки  сонце
прийде  до  її  рук  і  попросить
народити  цю  вірність  і  свободу
цю  безстрашну  незалежність  і  самодостатність
допоки  трава  у  полі  зеленітиме
вона  збиратиме  смолу
із  плантацій  моєї  свободи

народжуйся  знову  і  знову
а  також  забувай  вчорашні  перехрестя  і  відстані
бо  твоє  серце
болить
воно  ще  б'ється  і  бореться  з  усіх  сил
так  зріло  і  пристрасно
як  вірить  свічка  що  палає
у  те  що  незабаром
має  стати  воском
як  те  що  вічного  нічого  не  існує
лиш  віра
лиш  спомин
й  нестримна  любов

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376231
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 17.11.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2016

Анічка Заровська

Осінь

Волосся  пахне  сухою  травою,  
Вдихаю  гіркоту  твого  диму,  осінь.
Стікає  тепло  і  проміння  корою.
Душа  ще  трохи  світла  просить.

Листя  жовтіє  і  падає  в  воду,
В  прозорий  кришталь  -  відображення  неба.
Дерева  міняють  свою  дивну  вроду.
Душі  ще  краплиночку  світла  треба.

Ліси  загортають  в  суху  ковдру  моху,
Тут  запах  грибів,  вологи  і  листя.
Ми  вийшли  неначе  із  душного  льоху,
У  лісі  ми  дихаєм,  тут  ми  знайшлися...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695501
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016

Julia :)

У полум'ї…

У  полум'ї  метушні  і  хао́су
Після  кожного  твого  "моя"
Горять  наші  душі,
Та  краще  
Горіли  б  
Тіла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694464
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 19.10.2016

Шон Маклех

Холод

     «Я  не  здатний  жити  в  інших  широтах
         Я  нанизаний  на  холод,  як  гусак  на  рожен…»
                                                                                           (Йосип  Бродський)

А  я  теж  не  здатний
Жити  в  інших  широтах:
Сонячних  і  гарячих.
Туман  і  мокряк  ірландський
Так  в’їлися  в  моє  тіло,
Що  сам  я  став  білим
Від  бороди  до  глибин  душі,
До  її  найзаплутаніших  лабіринтів
З  вапняку  –  біломурованих.
Я  так  звик:
Якщо  море  –  то  конче  холодне,
Якщо  берег  –  то  конче  вітряний,
Якщо  вересень  –  то  конче  пустка
Вересова  –  а  під  ногами  торфовище,
А  під  торфовищем  сплять  королі,
А  дощ  з  неба  завісою,
А  роса  сріблястим  намистом  
Холодним,  як  вістря  стріл,
Якщо  вітер  –  то  конче  колючий
І  все  в  обличчя  зоране  зорями,
Холодними,  як  все  тут  
На  острові  зеленому  озерному.
Якщо  жовтень  –  то  конче  туман
Там,  між  листям  кленів,
Там,  за  доторком  до  кори  явора,  
Там  за  пальцями  ясена.
Там.
Де  море  гойдає  човен,
Де  хочеться  в  кам’яну  хату
До  жаркої  ірландської  пічки,
Де  запах  картоплі  печеної
І  кожен  кухоль  з  дерева  різаний
Пахне  старезним  віскі.
Там  –  де  холодно.
Там  –  де  осінь.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695330
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016

Шон Маклех

Живе срібло зірок

     «…Зорі
             Наче  розбитий  термометр:
             Кожний  квадратний  метр
             Ночі  ними  засіяний…»
                                             (Йосип  Бродський)

Розбитим  термометром  зір
Я  міряю  температуру  
Цього  хворого  Всесвіту.
Боюсь  подивитись  навіть
На  цифри  готичні  приладу:
Раптом  переконаюсь,
Що  температура  сього  Всесвіту
Як  у  мерця.
Хоча  десь,
Хоча  десь  за  хмарами  туманностей
Сказав  мені  вголос:
«Докторе!
Не  поспішайте  діагноз  ставити.
Всесвіт  живий.
Він  навіть  не  хворий.
Ви  лише  зазирнули  в  шпаринку,
Лише  побачили  обрізані  нігті,
А  думаєте,  що  обстежили  пацієнта.
Лишіть  собі  свої  цидулки,
Свої  прагматичні  клізми.
І  не  треба  мене  називати  «Старим»*
За  давнім  ірландським  звичаєм.
Ви  любите  розглядати
Одну  з  моїх  іграшок:
Гарну  Ви  придумали  назву:
Всесвіт.
Є  в  цьому  слові  щось  біле,
Щось  від  друїдів:
Цих  диваків  у  ліс  закоханих  ,
Цих  збирачів  каменів,
Які  інколи  розмовляють,
А  інколи  вершать  –  долю,
Цих  ловеласів  потойбічного,
Цих  біло-вбрано-здивованих.    
Отож  не  журіться,  докторе,
Напишіть  краще  в  оцій
Історії  хвороби:
Все  тимчасове…»

Примітка:

У  нас  в  Ірландії  його  ім’я  теж  не  прийнято  вимовляти  намарно.  Називають  його  легким  натяком,  наприклад  Старий.  Він  не  ображається…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695306
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 19.10.2016

Людмила Пономаренко

Під парасолькою

На  нитках  павутин,  що  розвісила  осінь  між  віти,
Грає  дощ,  як  на  струнах,  перестуком  холодних  краплин.
Час,  заслухавшись  грою,  у    мінорному  диханні  вітру
Просіває  хвилини  через  сито  далеких  хмарин.

Край  стрімких  ручаїв  легіт  листя  збирає  у  жмені,
Підіймаючи    з    трав  горобини  багряну  вуаль.
Гасить  вечір  вогні  у  лампадах  запалених  кленів
Там,  де  з  осінню  знов  обнялась  невимовна  печаль.

Увібрали  й  мій  сум  ці  прощальні  осінні  етюди…
Що  привиділось  в  снах,  відпускаю  у  безмір  усе,
Залишивши  собі  вогник  той,  що  зі  мною  повсюди,
І  той    подих  небес,  що  мою  парасольку  несе.

Ці  померклі  світи  вже  пливуть  дощовою  водою,
Ледь  тамуючи  голос  свого  тихого  серцебиття.
Відлетять,  щоби  знов    відродитись  дзвінкою  весною
У  цвітінні  садів,  у  буянні  нового  життя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694589
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 15.10.2016

Марічка9

* * * (Сумбурне)

Стояв  туман.  Густий  і  непорушний.
Холодна  сирість  лізла  у  дірки.
А  сірий  ранок  мляво  і  бездушно
Збирав  по  небі  вигаслі  зірки.

Зжовтіле  листя  де-не-де  шелесне,
Мов  слід  від  сонця  в  пам'яті  моїй.
Та,  знаєш,  осінь  завжди  була  чесна:
Без  обіцянок  марних  і  надій.

А  що  тепер,  -  чекання  за  чеканням.
Невідання  загіркло,  як  полин.
У  когось  часу  -  вічність  не  остання,
У  когось  вічність  -  декілька  хвилин...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618732
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 12.10.2016

Катя Казанцева

Крихке щастя

Я  так  боюсь  налякати  таке  щастя  крихке  мінливе
Страшно  думати,що  ти  ввечері  не  скажеш  добраніч
Дуже  дорожу  тобою,  хочеться  побачити  лице  щасливе
І  дуже  хочеться  бути  в  твоїх  обіймах  і  цілувати  на  ніч
19.11.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622340
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 02.10.2016

Шон Маклех

Замок Пака

                               «Джозефе,  ти  пам’ятаєш  сей  ритм?
                                   Оден  –  твій  улюблений  брит  
                                   Плівся  під  тупіт  таких  же  ніг
                                   Проводжаючи  Єйтса  в  гріб.»
                                                                                               (Шеймус  Гіні)

В  Ірландії,  не  так  далеко  від  Дубліна  стоять  руїни  одного  замку.  Про  нього,  на  відміну  від  інших  замків  Ірландії  нічого  не  відомо  –  ні  хто  його  збудував,  ні  коли.  Здогадуються  тільки,  що  його  будували  з  каменів  давньої  язичеської  святині  Беарна  Дерг.  Будували  його  англійські  завойовники  на  землях  ірландського  клану  Мік  Тайл.  Будували  для  захисту  англійської  колонії  Пейл  від  «диких  ірландців»  -  так  нас  називали  оті  сасанех.  Хто  володів  тим  замком  в  середні  віки  –  так  і  лишилося  загадкою.  Відомо  тільки,  що  в  руїнах  цього  замку  ховався  у  1690  році  король  Джеймс  ІІ  після  поразки  на  річці  Бойн,  яка  стала  не  тільки  його  поразкою,  але  і  катастрофою  для  всіх  ірландців.  Потім  Джеймс  ІІ  втік  звідси  до  Франції.  Нині  замок  лежить  в  повних  руїнах.  Місцеві  жителі  його  обминають  і  не  радять  нікому  туди  ходити.  Кажуть,  що  це  замок  Пака  –  загадкової  потойбічної  істоти,  що  нібито  живе  в  цьому  замку  незримим.  Зайти  туди  можна  тільки  тоді,  коли  цього  захоче  сам  Пак.  Якщо  Пак  не  захоче  візиту,  то  зайти  туди  можна  маючи  накреслений  таємний  знак.  Біля  замку  є  незримі  ворота,  які  стереже  Пак  і  пасеться  на  луці  його  незрима  худоба.  Пак  жорстокий  і  підступний.  Він  може  схопити  людини  і  занести  далеко  –  на  якісь  полота  або  скелі,  або  взагалі  в  потойбічний  світ.  Він  любить  жорстоко  посміятися  над  людьми,  інколи  дарує  їм  такі  подарунки,  що  приносять  оточуючим  нещастя.  Біля  цього  замку  часто  пропадають  люди  –  і  це  задокументовано.  Так  у  1867  році  біля  замку  зникла  Елеонора  Шеррард  –  дочка  місцевого  англійця,  яка  гуляла  собі  біля  замку  і  збирала  квіти.  Поліція  шукала  її,  але  марно.  Останній,  хто  її  бачив  –  це  місцевий  листоноша,  який  повідомив,  що  вона  наблизилась  до  замку  Пака.  Доля  її  досі  лишається  невідомою.  Згадавши  про  цей  замок  я  написав  таке:

Не  лишаю  слідів,
Коли  йду  з  темряви  в  темряву
У  володіння  цього  волохатого.
А  на  болотах  Ірландії  крик
Журавлів  і  того  кулика  біснуватого,
В  якого  тричі  стріляли  мисливці  –  
І  все  невлучно,  все  коло  серця,  коло  душі,
І  все  кулями  з  чорної  криці  –  залізними,
І  все  в  душу.
А  над  болотами-моховищами
Крила  –  птахів,  що  летять  у  ніщо
І  з  собою  не  кличуть,
А  на  торфовищі-сумовищі  журавлина:
Для  журавлів,  але  тих,  що  вже  відлетіли
І  не  вернуться  в  пустку  страшну,
Яку  ти  -  сивочолий  книжник
Чомусь  називаєш  Вітчизною.
Колись  це  мурували  чужинці  –  
Проти  нас  –  «дикунів»  рудочубих,
Тепер  живе  Пак  –  
Той  що  дарує  волинки  злі,
Що  грають  мелодії  смерті.
Той,  що  заносить  тіло  на  місяць,  
А  душу  у  пустище  –  де  блукати  одвічно
Судилось.  
Я  би  сказав  йому,
Пояснив  би,  що  то  все  намарно,
Безглуздо,  як  і  все  на  землі  оцій,
Якби  цей  волохатець-дивак
Не  ховався  від  мене  
У  своє  потойбіччя  незриме:
Від  мене  –  відлюдника,
Що  свої  чорні  книги  гортає
Вечорами  ірландськими  темними
Біля  свічки,  що  блимає  оком
Жовтим.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691924
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 02.10.2016

Шон Маклех

Леді Евлін

«May  not  lie  on  the  breast  nor  his  lips  on  the  hair
   Of  the  woman  that  he  loves,  until  he  dies.
   O  beast  of  the  wilderness,  bird  of  the  air,
   Must  I  endure  your  amorous  cries?»
                                                                             (William  Butler  Yeats)

У  січні  1989  року  я  відвідав  замок  Кастлкнок,  що  недалеко  від  Дубліна.  Погода  стояла  сира  і  пронизлива,  руїни  замку  оповив  туман,  часом  налітав  холодний  вітер.  Проте  недалеко  від  замку  в  полі  я  помітив  вогонь.  Це  місцеві  селяни  збиралися  згідно  давнього  звичаю  вшанувати  леді  Евлін  О’Брінн.  Я  посидів  з  ними  біля  вогню,  послухав  розповіді  старих  людей  про  клан  О’Брінн,  що  колись  панував  у  цих  землях,  про  сумну  історію  леді  Евлін  та  поспівав  разом  з  ними  старих  ірландських  пісень.  Розмова  точилась  англійською,  звісно.  І  пісні  так  само  лунали  мовою  чужинців.  Нащадки  колись  гордих  і  незламних  кланів  О’Тул  та  О’Брінн  забули  ірландські  мову  давно.  І  навіть  старожили  не  пам’ятають  коли.  Погрівшись  біля  вогню,  я  знову  пішов  до  руїн,  які  так  багато  пам’ятають.  І  раптом  помітив  серед  туману  каменів  жіночу  постать  у  білій  сорочці  з  льону.  Вона  йшла  босоніж  по  холодній  землі  зі  свічкою  в  руках,  яка  чомусь  не  гасла,  не  дивлячись  на  пориви  вітру  і  співала  ірландською  мовою:

                                                     «Мій  дух  не  знає  спокою,  
                                                         Ось  я  блукаю  щороку  
                                                         Навколо  цього  сумного  замку,  
                                                         Це  покута  моя  сумна,  
                                                         Але  незабаром  я  спочину,  
                                                         Розчинюсь  в  радості  незримого.»  

Я  покликав  дівчину:  «Леді  Евлін!»  Але  вона  раптом  зникла,  ніби  розчинившись  в  тумані.  Я  зажурений  побрів  полями  до  дороги  щоб  повернутись  назад  в  Дублін  до  жаркого  вогню  мого  каміну  і  згадував  сумну  історію,  що  трапилась  біля  цього  замку.  Колись,  у  XVI  столітті  володарем  замку  Кастлкнок  був  Х’ю  Тіррел  –  останній  шляхтич,  що  носив  це  ім’я,  нащадок  англо-норманських  завойовників  Ірландії.  Він  поїхав  у  мандри,  а  замком  заволодів  його  брат  Роджер  Тіррел,  що  перетворив  замок  Кастлкнок  в  кубло  розбійників  і  почав  грабувати  місцеве  населення.  Недалеко  від  замку  були  володіння  ірландського  клану  О’Брінн,  що  так  і  не  був  підкорений  Англією  і  був  незалежним  ірландським  королівством.  Дочку  вождя  клану  звали  Евлін  О’Брінн.  Серед  ночі  Роджер  Тіррел  напав  на  замок  клану  О’Брінн.  Щоб  не  потрапити  в  полон  Евлін  перерізала  собі  горло.  Цей  факт  викликав  обурення  в  Ірландії.  У  цей  час  королівським  притулком  і  шпиталем  Кілмайнгам  володіли  лицарі  ордену  Святого  Іоанна.  Лицарі  вирішили,  що  цей  злочин  не  повинен  пройти  безкарно.  Вони  обложили  замок    Кастлкнок.  Роджер  Тіррел  зробив  вилазку  з  замку  і  почав  битву  у  відкритому  полі  і  був  убитий.  Ірландці  довго  тужили  за  дочкою  вождя  клану  О’Брінн  Евлін.  У  давні  часи  вважалося,  що  самогубство  тяжкий  гріх,  і  люди  які  вчинили  самогубство  не  можуть  потрапити  до  раю.  Тому  дух  леді  Евлін  О’Брінн  досі  блукає  зимовими  вечорами  навколо  замку  Кастлкнок.  І  згадуючи  про  той  зимовий  вечір  я  написав  таке:

Леді  туману
Блукає  у  пошукав  вічного  спокою,
Леді  зимового  вітру
І  дощу  холодних  ірландських  сутінків  –  
Леді  Евлін  О’Брінн  –  
Холодна  тінь  холодного  замку
Погрійтесь  біля  вогню  нашого
Вогню  гелів,
Що  палять  свої  ватри-світильники
Століттями  –  
Цими  ночами  темними  і  зимовими
Чи  то  на  щось  сподіваючись,
Чи  то  просто  згадуючи
Як  можна  будувати  собі  житло  не  з  каменю,
А  просто  з  туману,
І  жити  в  цьому  білому  домі
Чи  то  бути,  чи  то  плаваючи
У  ріці  часу:  потоці,  річищі,
Що  як  вир  нас  тягне  засмоктує,
Нагадує:  «Ви  жили».
Запаліть  хоча  б  одне  вогнище
У  цьому  домі  холодному,
У  цьому  домі  туману,  
Що  зветься  Ірландія,
Зігрійте  хоча  б  одну  душу,
З  тих  неполічених,  незліченних
Забутих,  незвіданих,
Що  блукають  стежками  мороку
Нашого  сумного  острова…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690888
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 26.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2016

Юлія Сніжна

Я вітром стану…

Я  вітром  стану.  Підійму  з  землі
осінні  сльози,  що  на  землю  листям
лягають  тихо.  У  вечірній  млі
я  пронесусь,  мов  смерч,  твоїм  обійстям.
Дрижатимуть  від  натиску  шибки,
скрипітиме  ліхтар.  І  жовтим  оком
своїм  мені  підсвітить  залюбки.
А  я,  немовби  зовсім  ненароком,
порозкидаю  у  дворі  все  те,
що  так  дбайливо  склав  ти  біля  хати.
І  після  всіх  цих  вправних  фуете,
на  гіллях  вишні  буду  спочивати.
Чекатиму...Що  вийдеш  на  поріг,
і  в  цьому  всьому  безладі  речей,
мене  ти  розпізнаєш.  Та  на  гріх,
не  бачити  мені  твоїх  очей.
Бо  світло  у  вікні  не  забарилось-
погасло  вмить.  Запанувала  тиша.
Ну  що  ж...сьогодні  певно  не  судилось...
Я  завтра  прилечу.  Іще  сильніша!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689789
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 21.09.2016

Marianna Rainbow

Підніми свої очі угору

Підніми  свої  очі  угору,  
Подивись  далеко  в  світи,
Нехай  погляд  твій  буде  високо,
Мов  той  сокіл  уважно  дивись,
Не  проспи  тії  миті  щасливі,
Не  впусти  свого  щастя  навік,
Бо  без  нього  людині  не  жити,
Бо  без  нього  і  муки,  і  біль.
Не  женися  за  грішми,  юрбою,
Вона  щастя  в  собі  не  таїть,
Краще  тішся  цією  весною  
І  люби,  що  дарує  нам  світ  !
Оглянися  на  сонце  яскраве,
Оглянися  на  квіточки  цвіт
І  на  серці  з'явиться  спокій,
І  душа  розквітне  умить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685310
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 18.09.2016

Шон Маклех

Стiни i плющ

                                 «Крім  картин  і  книг
                                     І  галявини  –  сорок  кроків
                                     Що  лишило  мені  життя?»
                                                             (Вільям  Батлер  Єйтс)

На  заході  Ірландії,  в  графстві  Ґолвей  стоїть  замок  Менлоу  або  ірландською  Мон-лох  –«Замок  маленького  озера».  Цей  замок  здавна  належав  шляхетній  родині  Блейк.  У  1910  році  сталася  така  подія.  У  замок  викликали  акушерку,  вона  досить  пізно  їхала  в  цей  замок  крізь  ліси  і  хащі  –  замок  стоїть  в  глушині.  І  по  дорозі  вона  побачила  фейрі,  що  танцювали  в  колі  на  лісовій  галявині  і  було  чути  чарівну  музику.  А  через  деякий  час  26  липня  1910  року  в  замку  сталася  пожежа  і  всі  загинули.  Тіла  всіх  загиблих  знайшли,  в  тому  числі  служниць.  Але  тіло  юної  леді  Елеонори  Блейк  пропало  безвісти.  З  усієї  родини  вцілів  тільки  юний  16-ти  річний  Улік  Блейк,  що  був  на  час  пожежі  в  Дубліні.  Але  через  кілька  днів  його  знайшли  мертвим  в  машині.  Замок  був  закинутий  і  нині  перетворився  в  повні  руїни,  що  заросли  плющем  і  диким  виноградом.  Відвідавши  не  так  давно  замок  Мон-лох  я  довго  блукав  серед  його  руїн  слухаючи  тишу,  раптом  згадав,  що  у  Єйтса  є  «Стіни  і  плащ»,  а  тут  стіни  і  плющ,  а  потім  написав  таке:

Творцю  хвалу  співає  плющ
Крізь  морок  вікон-зіниць
Крізь  тьму,  де  світло  вітає  ніч
І  перед  мороком  падає  ниць,
Ми  всі  безсилі,  ми  всі  лиш  тіні
Позаду  безодня  років.
Що  наша  плоть?  Нетривке  миготіння
Витвір  несказанних  слів.
Там,  за  межею,  там,  за  стіною
Буття,  що  як  гніт  догоря
Нам  сниться  минуле,  нам  сниться  життя
Наше.  Чи  то  чужих  людей,  нам  сниться  зоря
Прийдешнього  і  того  –  за  межею.  І  тло
Страшної  казки  і  наша  дійсність.  Пройшло.
Проминуло.  Сто  поколінь
Бачили  тут  одне:
Трава,  вода  і  плющ  на  стінах,
І  наше  життя  скляне:
Скалками  гострими  і  кришталевими
Дні.  Музика  вічності,  хащами,  хащами  йти.
Думаєш  справжній,  думаєш  сущий  –  ти?
А  там  за  стіною,  там  за  межею
Там,  де  ми  всі  малі.
Істина  ходить,  істина  бродить
Там  –  в  чорноті  землі.

Примітка:  На  світлині  -  руїни  замко  Мон-Лох.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688274
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 13.09.2016

Роман Савчин

Осінь прийшла ходою мокрою

Осінь  прийшла  ходою  мокрою,  
Листям  опалим  ховає  сліди.  
Лежимо  під  однією  ковдрою,  
Чай  остигає  –  не  помічаємо  ми.  

Осінь  об  шибку  дощами-краплинами,  
Вітром  холодним  в  вікно  заглядає…  
Години  удвох  пролітають  хвилинами:  
Часу  на  щастя  не  вистачає.  

Так  ніжно  ти  гладиш  моє  обличчя  
Й  шепочеш  на  вухо  як  сильно  любиш.  
Я  б  все  віддав,  аби  це  навічно,  
Аби  лиш  ти,  аби  твої  губи.  

Цілунками  губиться  кожне  слово,  
Ведем  діалог  лишень  очима.  
Покладеш  на  плече  моє  свою  голову  
І  серцем  розкажеш,  яка  ти  щаслива.  

Обійму  тебе  міцно,  притисну  до  себе.  
А  ти  усміхнешся,  бо  цього  й  жадала.  
В  пориві  думок  майбутнє  накреслю…  
Для  спільного  раю  життя  нам  замало.  

А  ти  непомітно  заснеш  біля  мене.  
Я  ближче  до  серця  тебе  пригорну  
Й  дивитись  ще  буду  довго  на  тебе.  
Ти  може  не  знаєш  –  тобою  живу.  

А  осінь…  лиш  осінь  спокусниця  
Засвітить,  запалить  над  нами  зірки.  
Ніч  на  землю  сонно  опуститься…  
Не  хочу  розлуки,  заходь  в  мої  сни…  

Спільнота  автора:  
                                                     https://vk.com/savchyn_roman

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688273
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 13.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2016

Єлена Дорофієвська

Осіннє, неврівноважене…

Вже  осінь.  Листочки  поволі  втрачають  притулок.
І  я  рівновагу  втрачаю,  бо  сильно  болить
Цілунку  тавро  –  чи  від  змія,  чи  то  від  Іуди...
Згорнулася  кров,  стигне,  кришиться.  Знаю,  коли
Зневіра,  безумна  й  розважлива  в  помсті  потвора,
Вистежує  сум,  то  колюча,  мов  ярий  реп'ях!.
А  я  ще  й  минулі  страхи  та  жалі  не  зборола,
І,  наче  в  п'яту,  а  чи  в  серце,  встромляється  цвях…
Кульгавить  єство,  бо  і  осінь  втрача  рівновагу.
І  я  не  свята...  Та  катують  союзи  страхіть
Мовчанням  твоїм,  викликаючи  голод  і  спрагу  
Між  тим,  що  зотліло,  та  тим,  що  не  може  зотліть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687634
дата надходження 04.09.2016
дата закладки 04.09.2016

Червоний Мак

Маленька смерть

А  я  тобі  давно  не  йму  вже  віри…  
Пробач  мене,  що  й  не  люблю  уже.  
Бо  кожен  колір  твій  для  мене  –  сірий,  
І  день  –  не-день,  і  все  своє  –  чуже…  

Набігли  хмари  злою  татарвою,  
Збігає  день  все  швидше  до  кінця.  
Я  не  втечу  від  тебе!  Навіть  бою  
Кривавого  не  дам  тобі  -  вінця  

І  так  ти  маєш  кольору  багрянцю.  
Хто  ж  я  така,  щоб  тебе  зупинить?  
І  тяжко  так  у  грудях,  як  до  танцю  
Ти  йдеш  у  першу  вересневу  мить.  

Коли  твої  отруєні  тенета  
Від  краю  і  до  краю  простягнеш,  
Я  відгорю  своє,  немов  комета,  
І  випаду  до  центу  тих  пожеж,  

Що  ти  завжди  приносиш  із  собою…  
Але  ж  тобі  радіє  ліс  і  лис!?  
Лиш  я  не  жду,  вже  втретє,  і  з  журбою  
Стрічаю  кожен  пожовтілий  лист.  

Мене  болить  й  пече  кудись  під  груди,  
Наповнює  печаллю  простір  мій  
Цей  перший  день  осінній,  ця  полуда  –  
Маленька  смерть  моїх  ще  літніх  мрій.

30-31.08.2016  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686725
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016

Артур Сіренко

Келих білий

     «...Чаклунство  довгих  білих  днів,
     Коли  в  сонливій  млі  душа  сумує  глибше...»          
                                                                                         (Шарль  Бодлер)

Я  наповню  мій  келих  туманом
Густим,  непрозорим,  липким,
Як  молоко  корови  білої  та  комолої,
Тої  самої,  що  блукала
Чорнотою  Всесвіту  і
Розлила  з  м’якого  вимені
Білу  смугу  Галактики,
По  якій  ось  так  і  мандруємо
Кермуючи  возом  бурлацьким
Від  одного  Сивашу  до  іншого  
Пересипу-Перекопу-Перемуру.
А  у  снах  на  махновській  тачанці
Скоростріл  затискаючи  пальцями
Все  так  само  кладу  окупантів
У  траву,  у  траву,  у  траву.
Гусне  вечір.  Як  раніше,  не  спиться,
Не  сниться,  не  мариться  і  не  літається.
У  кинутій  хаті,
Що  стримить  дерев’яною  вежею,
Дитинцем  дитинства
Серед  лісу  кудлатої  містики
Я  ковтаю  туман  
Як  ковтають  вино  забуття,
Як  проціджують  смерть  
Крізь  сито  діряве  років,
Крізь  зуби  століть.
Як  п’янить  цей  туман...
Як  хилять  на  сон
Ці  подушки  мохів...
Ці  дерева  в  імлі,
Що  шепочуть:  «Засни!»,
Ці  черлені  брусниці  краплини  -  
Черлені,  як  кров.
І  це  дерево  -  тепле  на  дотик
І  легке,  як  життя,
І  своє,  як  труна.
Прозорими  крилами  бабки
Дні  шурхотять.  Я  живу.  
Я  блукаю.  І  келих  туману
Я  п’ю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686412
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 29.08.2016

#tenderness

Ілюзія смерті

Ілюзія  смерті:  в  холодне  осіннє  місто
Сезонно  вповзають  химери  з  важкого  сну...
Заповзають  прокляті  під  моє  холодне  ліжко
шепочуть  прокльони  -  коли  ж  я  засну?

Ілюзія  смерті  :  курчата  літають  під  дахом.
Пінгвіни  крилаті  летять  кудись  в  небеса
Ця  осінь  для  інших  стала  тепер  крахом
І  безкрилих  птахів  зарубала  сталева  коса.

Ілюзія  смерті:  в  блакитному  небі  військовий  літак
Мінне  поле  розквітло  в  червоних  маках
Він  вбиває  тебе,  посміхаючись  щиро  так
Наче  ти  -  подарунок,  що  дають  при  святах.

Ілюзія  смерті:  ми  насправді  вже  мертві
І  над  нами  зелена-зелена  трава
Не  забудь  усміхнутись  останній  тій  жертві,
Яка  іще  вірить  -  та  ні,  я  жива....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646533
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 26.08.2016

Даша Багнюк

Самотність без меж…

Вбивають  людей  не  міста,  а  самотність,
Ти  ніби  не  сам,  але  зовсім  один.
Тебе  оточують  тисячі,  сотні...
Та  самотність  така,  що  нема  в  неї  меж.

Вона  є  жорстока-вбиває,  руйнує,
Стіни  самотності  вона  побудує.
І  ти  вже  привикнеш,  твій  світ  тепер  щез,
Вона  вже  єдина-самотність  без  меж...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685909
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 26.08.2016

Томаров Сергей

Звуки - чувства

Задрожала  струна  и  взвыла,
Как  рожденным  ребенком  мать...
Ведь  в  утробе  еще  любила,
А  теперь  вот  смогла  обнять...

Не  от  боли  стонали  звуки:
Наслаждением  длился  миг...
Дайте,  Божье  творенье,  в  руки,
Дайте  радости  слышать  крик.

Нежность  струн  -  поцелуев  ливни
И  касания  столь  нежны...
Как  мы  к  жизни  порой  наивны,
Как  аккорды  порой  сложны.

Льются  чувства  касаясь  пальцев,
Крепко  держит  младенец  грудь...
Сколько  ж  нот,  без  души  скитальцев,
Сколько  ж  песен  рожденья  ждут.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685763
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 25.08.2016

Лес Найт

Ви вже стали мені нецікаві

Ви  вже  стали  мені  нецікаві,
Ті  холодні  і  стримані  Ви.
Вже,  здавалося,  ближчими  стали,
Але  ні...  То  лиш  голос  весни.

Я  кохала...    О  як  я  кохала...
Так  ніколи  ніхто  не  кохав.
Навіть  зустрічі  з  Вами  шукала,
Але  бачила  Вас  тільки  в  снах.

Треба  було  надихатись  Вами,
Поки  була  можливість  така.
То  кохання  би  жило  віками,
А  тепер  лиш  повільно  згаса.

Хто  ж  то  винен?  Обставини  винні?  
Може,  я  не  достойна  Вас?
Може,  Ви  б  мене  так  не  любили...
А,  можливо,  нам  винен  час.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685575
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 24.08.2016

Шон Маклех

Ясен

                                           «Where  dips  the  rocky  highland
                                                 Of  Sleuth  Wood  in  the  lake,
                                                 There  lies  a  leafy  island
                                                 Where  flapping  herons  wake...»
                                                                                                       (William  Butler  Yeats)*

                                                   Х’ю  Рудому  О’Доннеллу.  Щиро.

Там  на  пагорбі
На  зеленому  вересовому,
Де  колись  стояв  замок
З  білих  каменів  тесаний,
Ясен.
А  я  знав,  хто  стояв  біля  брами,
Біля  брами,
Біля  воріт  тисових  тесаних
Замку  Болота  Куликового
(Стріляють  вальдшнепів  
Кулями  залізними  -  
Кров  по  воді:
Пливи,  річко  Шеннон,
Пливи,
Бо  кров  по  воді.
Не  кричи,  качуре  -  лети.
У  жмені  кулі  залізні,
Йде  мисливець  болотами
Торфовищами  куликовими).
А  очерет  коні  топчуть,
А  десь  руїни,  а  десь  навіть  сліду.
Ти  кажеш:  «Клан  наш»,
Кажеш:  «Гели»,
Кажеш:  «Навіть  якщо  безнадійно,
Навіть  якщо  смерть  болотами  ходить,
Між  туману  клаптями,
Болотами  куликовими,
І  банші  кричить,
Цей  замок  білий  здобудемо
І  тримати  будемо,
Доки  верес  гойдає  вітер,
Доки  вода  в  криницях  не  висохне,
Доки...»
А  нині  ясен.
Там,  на  пагорбі:
Між  небом  і  вересом,
Між  Дорогою  Корови  Білої
І  Рівниною  Тисовою.
Цвях  забиваю
У  ворота  неіснуючі
Замку  давно  зруйнованого.
Ви  чуєте  стукіт?

*  -  «Де  пірнають  скелі  гір
             Слейт-Вуду  в  озерний  глиб,
             Острів  листяний  сховався
             Чапля  біла  б’є  крилом...»
                                                       (Вільям  Батлер  Єйтс)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685157
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016

Юлія Антоняк

Я б сховала усі твої болі

Я  б  сховала  усі  твої  болі  й  печаль,  
І  кошмари,що  сняться  наживо.  
Я  дала  б  і  вина  ,і  ромашковий  чай,  
І  любов,яка  є  надважлива.  

Я  приборкала  б  демонів  хижих  твоїх.
Я  б  кохала  гучніше  прибою.
І  подібно  йому,  я  б  стелилась  до  ніг,  
Тільки  б  все  було  добре  з  тобою.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685016
дата надходження 21.08.2016
дата закладки 22.08.2016

Astrid Kraushofer

Куда же

     Куда  же
                             убежать,
когда  не  растворяет  спирт  ни  грамма
                                               мерзких  мыслей

                             и  камень  на  груди  
                                                             все  давит,
                     надрывая  нерв,
сурдиной  по  натянутой  струне

                               глуша  мой  дикий  вопль
                                                                         в  сотни  forte

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684460
дата надходження 18.08.2016
дата закладки 19.08.2016

Ганна Верес (Демиденко)

У білому мереживі сади

У    білому    мереживі    сади,
Зозулею    озвався    свіжий    ранок,
У    роси    він    стежину    нарядив,
І    заясніли-зацвіли    корали.

У    білих    квітах    нишпорить    бджола,
Цілющий    трунок    старанно    збирає,
Свою    весняну    пісню    завела
Про    сад,    що    став    для    неї    білим    раєм.

Барвінок    синьоокий    запишавсь    –
Краси    позичив    у    самого    неба,
Кульбабка    заблукала    в    споришах…
Цей    рай    бджола    залишила    для    тебе. 6.05.2015.

Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665811
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 18.08.2016

Мирослава Жар

А я не плакатиму

*  *  *
Серпень  заплакав  
Сірим,  холодним  дощем.
Час  літа  збіга.
Вже  Маковій,  потім  Спас...
І...  готуй  рукавички...

*  *  *
Небо,  ти  плачеш.
Сонце  стало  далеким  
І  далі  тіка...
Що  ж  поробиш  -  то  доля,
Не  від  нас  це  залежить.

*  *  *
На  мене  дивись:
Я  -  не  плачу,  хоч  сонце
Моє  -  далеко.
Та  знаю:  десь    воно  є,
І  від  цього  тепло  мені.

*  *  *
О  сонце  моє!
Хай  хоч  як  ти  далеко,
Промінням  твоїм
Моє  серце  прошите.
Ти  у  ньому  навіки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683521
дата надходження 13.08.2016
дата закладки 14.08.2016

Astrid Kraushofer

В чем моя вина?

к  Л.  Н.

Небо  из-под  ног.
Я  теперь  больна.
Кто  б  понять  помог,
В  чем  моя  вина...

Капли  на  ладонь.
Фонари.  Одна.
Вдалеке  огонь.
Мысли.  Не  до  сна.

По  щекам  туман.
Не  до  сна.  Иду.
Все  туман,  туман!
Мысли  на  виду.

Я  теперь  больна.
Шепотом  кричу.
В  чем  моя  вина!?
Листья  по  плечу.

10  апреля  2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682589
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016

Чудна Пташина

Ворон.

Ти-ворон,  як  в  Аллана  По,
Що  вивчив  одне  тільки  слово.
Неначе  трамвай  у  порожнім  депо,
Все  лунає  воно  знову  й  знову.

Знаєш  ти,  що  я  думаю  вголос,
І  щоразу  ти  користаєш  момент.
Дуже  жаль,  що  царственний  Хронос
До  офіри  не  взяв  тебе,  як  елемент.

Бо  здається,  вже  їде  дах
Від  твого  таки  влучного  слова.
В  тебе  вийшло,  поселив  в  мені  страх.
Через  тебе  збідніла  геть  мова.

Ти  із  про́клятим  "Невермор"
Таки  зовсім  зведеш  мене  з  розуму.
Влаштував  лиш  для  мене  терор,
Відволік  від  одвічного  роздуму.

Про  що  б  не  подумала  тільки:
Про  майбутнє,  поточне  життя.
Ось  ти  знову  переводиш  стрілки
Й  перетворює  мрії  в  сміття.

Я  стомилась  від  твого  "Ніколи".
Я  прошу  тебе,  чуєш,  облиш.
Підпишу  проти  нас  протоколи,
Як  тільки  ти  замовчиш.

Я  можу  навіть  втрати  слух
Та  й  всі  інші  свої  почуття,
Щоб  не  знати  тебе,  любий  друг
І  прожити  нормальне  життя.

Але  лиш  чорний  ворон  ти,
Що  знає,  де  вставити  слово.
Та  не  вийде  спалити  мости.
Це  все  точно  не  випадково.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682572
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 09.08.2016

Юля Туманова

Я чувства скрывать не умею

Я  буду  любить  тебя  тайно,
Как  любят  запретные  фильмы,
Губительно,  страстно,  фатально,
Отчаянно,  преданно,  сильно.
Я  буду  любить  тебя  нежно,
Будить  поцелуями  в  шею,
Пускай  назовут  меня  грешной  -
Я  чувства  скрывать  не  умею.



11  мая  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682377
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 07.08.2016

Мирослава Жар

Ніколи не буде?

[b]Д  [/b]иявол  найбільше  бажає  заволодіти  нею.
[b]У    [/b]мене  також  це  найсильніше  бажання...
[b]Ш  [/b]аленію  від  можливості  отримати  тіло  твоє,
[b]А  [/b]ле...  холону  від  думки,що  ніколи  моєю  не  буде  твоя

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682095
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 07.08.2016

Процак Наталя

Іржаве щастя…

Ніколи  не  ігноруй  людину,  яка  турбується  про  тебе  більше  за  все.
Тому,  що  в  один  чудовий  день,  ти  можеш  прокинутись  і  зрозуміти,
що  втратив  Місяць,  рахуючи  зірки...
                                           Антуан  де  Сент-Екзюпері...


Ти  називав  мене  своїм  життям
І  я  жила  тобою  -  променіла
Та  доля  наша  кришталево-біла
Іржавим  прогнивала  почуттям...

Так  пусто  в  домі  нашому  тепер
Бур'яном  стежка  поросла  на  ганок
Де  ми  з  тобою  зустрічали  ранок
Під  пісню  солов'я  з  лісних  шпалер...

Без  тебе  тут  усе  уже  не  так
Порожні  стіни  наганяють  тугу
І  вітер  за  вікном  свою  наругу
Лукаво  завиває  мов  хижак...

Пилиться  у  кутку  старий  рояль
Ми  так  любили  вдвох  на  ньому  грати
І  у  вікно  на  небо  споглядати
В  бездонну  вись  чистішу  за  кришталь...

На  столику  лежать  твої  листи
Я  сотню  раз  читала  їх  по  колу
І  мою  душу  з  болю  охололу
Вбивали  недопалені  мости...

Пройдуся  боса  по  нічній  росі
У  твій  светр  загорнуся  помилково
І  аромат  ударить  так  раптово
Знайомий  запах  загірчить  в  сльозі...

Мені  здається,  що  я  просто  сплю
Тільки  реальність  завиває  сумом
І  в  мене  ударяє  наче  струмом
Твоє  далеке  й  зболене    "люблю..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682040
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 06.08.2016

Квітка))

І скрізь насолода розпещеним літом

Розніжені  хмари  на  синьому  небі
Цілуючи  сонце,  рятують  від  спеки.
Ковток  прохолоди,  а  більше  не  треба,
Бо  в  морі  зеленім  розбурханий  клекіт.
А  гори  велично  солодким  привітом
У  другому  небі,  туманом  сповиті.
І  скрізь  насолода  розпещеним  літом
П`янким  і  духм`яним,  красою  налите.
Кришталю  озера,  у  свіжості  чари,
Навколо  у  шатах,  зеленого  лісу.
Таємні  розмови,  квіткові  мольфари-
Галявини  сонця  із  райдуги-  цвіту.
А  вітер  ласкаво  розвіє  волосся,
То  подих  свободи  мене  огортає...
Розніжені  хмари,  в  них  щастя  сплелося,
Обіймами  неба  душею  всміхаюсь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681993
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 06.08.2016

Іра Клочанюк

Xай сотні інших б`ють тобі поклони

Хочеш,  шукай  себе  в  чужих  думках.
Xай  сотні  інших  б`ють  тобі  поклони,
а  мої  мрії,  хоч  і  розіп'Яті  на  хрестах,
не  цілуватимуть  твої  ікони.

Не  випрошу  ні  слова,  ні  цілунку.
Якщо  навіть  в  обіймах  самоти
моя  любов  шукатиме  в  тобі  притулку,
то  доведеться  її  миттю  проклясти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682042
дата надходження 05.08.2016
дата закладки 06.08.2016

Astrid Kraushofer

В облаке

[i]к  М.[/i]


Где  кончится  облако  и  начнется  небо,  
                                                                                   там,  
                                                                             кажется,
                                                                                       я  почувствую,  что  жива
                                                                                                         и  ты  есть

                                                                 Покидая  пределы  белого  
                                                                                                             вспоминаешь  себя  
                                                                                                                 человеком,  
                                                                           земные  чувства  расцветветают  восторгом  
                                                   светлым  и  чистым

                                                                                     Выше,  чем  нигде,  
                                                                                   ниже,  чем  вечность  
                                           летишь  и  впускаешь  в  себя  сияние  необъятного


           [i]21  июля  2016[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681623
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 05.08.2016

AlienVetrova

2:05

Друга  нуль  п'ять
За  вікном  темнота,
А  я  знову  сиджу  у  кімнаті  сама.
Третя  кава  за  вечір  занадто,
Та  без  неї  думок  забагато.
   Вже  десятий  повтор  тих  пісень  що  з  тобою,
   Ми  в  плейлист  записали  цїєю  весною.
   Чи  була  то  ще  люта  зима,
   Просто  довго  сиджу  я  сама.
Свіжозмелена  кава  чарує,
Вона  ніби  над  мною  відьмує.
Ти  казав  ,як  її  готувати.
Та  не  вчив,  як  тебе  забувати.
   Рятувався  завжди  білим  листям,
   Що  спалила  я  раз  ненавмисно.
   В  написання  пісень  поглинався,
   І  про  мене  завжди  забувався.
Знову  ніч  непомітно  майнула,
Я  очей  ні  на  мить  не  зімкнула.
Вже  світанок  пора  зустрічати,
Тож  немає  вже  сенсу  лягати.
 Я  без  тебе  всі  міри  втрачаю,
 Всі  години  мої  пролітають.
 Знову  друга  нуль  п'ять  ,
 Знову  кава.
 Я  про  тебе  не  забувала

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512199
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 04.08.2016

Іра Клочанюк

Коли любові в серці ані грама

Коли  любові  в  серці  ані  грама
й  для  тебе  все  це  тільки  гра,
не  говори  ніколи  про  кохання
тому,  для  кого  ти  -  життя.

Коли  у  серці  навіть  не  щемить,
цілунку  не  даруй  намарно.
Комусь  він  гаряче  болить,
комусь  він  залишає  рану.

Коли  і  не  збираєшся  згадати,
ніколи  не  кажи  "Я  не  забуду".
Ти  змушуєш  когось  чекати
того,  чого  більше  не  буде.

Коли  і  не  збираєшся  дзвонити,
то  не  кажи  "Передзвоню",
ти  змушуєш  не  спати  й  сльози  лити,
даєш  причину  для  жалю.

Коли  кажеш  "Кохаю"  -  то  кохай.
Коли  цілуєш  -  не  кидай  і  не  скверни.
Як  кажеш  "Не  забуду"  -  пам'ятай.
А  обіцяєш  позвонити  -  подзвони.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681304
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 04.08.2016

VDYACHNA

Ти чуєш?!

А  ти  вставай,  ти  чуєш,  ти  вставай!
Хоч  сил  лишилось  на  один  лиш  подих,
Якщо  вже  вирішив  давай  бери,  ламай,  
І  сумнівів  не  підпускай  ти  жодних.

А  ти  іди,  ти  чуєш,  ти  іди!
Навіть  якщо  усі  стоять  на  місці.
Ми  всі  гравці  одної  гри,
Й  в  кінці  всі  будем  у  одній  коробці!  

А  ти  живи,  ти  чуєш,  ти  живи!
Бо  так  багато  тих,  які  існують
Не  бійся  мрій,  за  ними  полети
Й  не  слухай  голосів,  які  глузують!

А  ти  кохай,  ти  чуєш,  ти  кохай!
Без  пам*яті,  без  сліз  і  без  обману,
Нехай  життя  для  тебе  буде  рай,
А  я  підтримкою  невидимою  стану!  

Уляна  Квітка  30.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680963
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 31.07.2016

Процак Наталя

Інтим… (16+)

Інтим  -  це  перш  за  все  оголення  душі,  а  не  тіла.Тому  спочатку  ніж  роздягатися  перед  кимось,  переконайтесь...
...а  чи  цікаві  ви  йому  одягнені?...
                                                                             ***


Димить  на  підвіконні  сигарета
Із  ароматом  м'яти  та  ванілі
В  кутку  скрипить  платівка  на  вінілі
Легенький  блюз  знайомого  куплета
Ти  палко  обнімаєш  її  плечі...
...спустився  вечір...

Висить  в  повітрі  атмосфера  тиші
Наче  струна  на  дотики  вразлива
Вона  у  відчуттях  своїх  мінлива
Метається  метеликом  у  виші
Пройдуться  пальці  по  шовковій  шкірі...
...нейметься  вірі...

Квапливі  поцілунки  вздовж  ключиці
Перекривають  дихання  -  несила!
Вона  тебе  собою  приручила
Став  блазнем  перед  поглядом  цариці
Роздягнена  душа  зове  очима...
...ніч  за  дверима...

Мурашками  по  тілу,  лоскітливо
Гарячі  губи  дарували  ніжність
Ти  поїдав  до  краю  її  свіжість
Обіймами  ув'язнював  ревниво
Тонули  у  долонях  почергово...
...все  так  раптово...

У  мерехтінні  зір  два  силуети
Залишать  невідкриті  таємниці
І  втомою  блищать  її  зіниці
Зникають  у  диму  від  сигарети
Впаде  у  руки  від  неба  уламок...
...затліє  ранок...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680950
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 31.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.07.2016

Ірин Ка

Нічний пейзаж

Знаєш,  я  спати  сьогодні  не  ляжу.
Буду  вдихати  я  пахощі  ночі.
Місяцю  все  що  на  серці  розкажу,
Всі  таємниці  нехитрі,  жіночі.

Потім  почну  я  дивитись  на  зірку,
Ту  що  отримала  у  подарунок.
Зовсім  новеньку,  бо  має  ще  бірку,
З  пафосним  написом:  "вищий  гатунок".

Сад  у  пітьмі  -  дивини  ціла  скринька,
Обриси,  тіні  та  звуки  чарівні.
Стану  у  нім  я  тихенько,  навшпиньки,
Не  заважати  щоб  ночі  -  царівні.  

Тільки  почувши  твої  легкі  кроки,
Вже  милуватись  не  стану  пейзажем.
Бо  запалають  вогнем  мої  щоки,
От  тоді  разом  ми  спати...  не  ляжем...  
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678636
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2016

#tenderness

Воно

В  нашому  будинку  часто  шурхотять  стіни
За  ними  я  чую  сліди  і  тяжке  безжиттєве  зітхання
Воно  завжди  тут  було.  Які  б  не  відбувалися  зміни
За  стінами  ходить  воно  і  зберігає  вагання.

В  нашій  кімнаті  постійно  скриплять  підлоги
Через  перепад  температур  і  завивання  вітру  в  текстурах
І  тінь  у  дзеркалі  по  ночах  чітко  побачити  немає  змоги
Вона  як  приз,  який  побачиш  лише  в  особливих  турах.

В  моєму  ліжку  зовсім  ніколи  не  буває  самотньо
І  тихо  по  ночах  теж  не  буває  ніколи  зовсім
Воно  спить  зі  мною.  Його  голос  кличе  в  безодню
І  каже  мені  задля  щастя  пожертвувати  всім.

В  моїй  голові  воно  завжди  займає  місце  попереду
Завжди  зберігає  свій  п'єдестал  недоторканим
Ганяє  мої  заблудлі  думки  неначе  овечу  череду
І  заповняє  всю  голову  й  тіло  тільки  ним  одним.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675933
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 05.07.2016

Вітрова Доця

Місту Лева

Львів  зустрічав  нас  ранковим  дощем.
Сивим,  прозорим,  розхристаним  небом.
Жменькою  вулиць,  що  в'ються  плющем.
Поглядом  вічним  старезного  лева.

Стукотом  втомлених  кінських  копит.
Свіжістю  ранку  і  добрих  кав'ярень.
Містом,  що  в  променях  зливи  дзвенить
Шелестом  спогадів  літніх  книгарень.

Запахом  ладану  давніх  церков.
Стежкою  колій  старого  трамваю.
Тишею  в  закутках  темних  альков.
Гомоном  люду  на  площі  безкраїй.

Лагідним  світлом  живих  ліхтарів.
Тихими  кроками  ніжних  акацій.
Розсипом  світлих  зірок  угорі.
І  павутинням  з  тендітності  й  грацій.

Голосом  ледве  відомих  поем,
Ніби  черкнувши  на  пам'ять  листівку,
Львів  проводжав  нас  похмурим  дощем.
Блиском  калюж  в  лабіринтах  бруківки.

-----------------------------------
Картина  львівського  художника  Сергія  Цемрюка.  Серія  «Старе  місто».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598063
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 30.06.2016

Попіл Фенікса

Люди

Люди  одне  за  одного
так  старанно  тримаються.
Не  знаючи,  чи  настане  завтра,
кохаються.
І  якщо  любов  приховати  -  вона  видаляється.
Тому  я  не  ховаю,  інакше  вважаю,  відверто  кохаю,
щоб  часом  половину  життя  не  проспати.
Іноді  крила  розправляються,  тільки  якщо  їх  тримати.
Візьми  мої  крила.
У  ніжності  -  твоя  сила.
Тому  я  й  готова  старанно  триматись,
як  більшість,
за  всього  лиш  людину.
Життя  в  нас  -  година,  
і  якщо  ми  дозволимо  собі  таку  вільність,
як  двадцять  хвилин  просміятись,
повірте  -  нічого  не  було  дарма.
Для  серця  тілесних  рамок  нема.
Якщо  є  любов,  все  тілесне  стирається.
Люди  одне  за  одного
так  старанно  тримаються.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672909
дата надходження 17.06.2016
дата закладки 28.06.2016

Лія***

Осiннiм Львовом стелиться туман…

У    співавторстві    з    Данилом-Київським:

Осiннiм    Львовом  стелиться  туман...
Мене...  твоєю  ніжністю  вкриває...
Нова  сторінка...  як  новий  роман...
Старим  пером,    та  душу  зігріває...  

Рядок  дерев  оголених  бринить...
Їх  пестить  вітер  хмарками  туману.  
Цi  почуття  природні  не  спинить
I  я  тремчу  -  мить  чарівного  стану...  

На  гривах  левів  вже  сріблиться  сніг...
Я  ж  сяю  вся...  теплом  твоїм  зігріта...
Летять  цілунки  крихітнi  до  ніг...
Знов  нас  єднає...  давній  промінь  літа.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459389
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 27.06.2016

Процак Наталя

МАГІЯ НОЧІ…

У  тиші  міській  заспіває  хрипучий  рояль
За  ноти  візьме  приглушені  відгуки  вітру
І  небо  опустить  на  вії  сонливу  вуаль
Замінить  на  темінь  сонце-блакитну  палітру

Дрімає  старенька  кав'ярня  -  моргає  ліхтар
Туманно-яскравим  віченьком  місяць  пихатий
Блукає  у  морі  незлічених  зірко-отар
Лишаючи  слід  за  собою  срібно-строкатий

Прокрадеться  сон  через  дах  і  шмигне  у  вікно
Нав'язливо  буде  проситись  в  нашу  кімнату
А  нічка  постелить  на  плечі  магічне  сукно
Ступаючи  впевнено  по  тонкому  канату

Гойдає  фіранку  ласкаво  нічний  вітерець
Жбурляє  в  обличчя  димок  від  теплого  чаю
Ти  нишком  ховаєш  від  мене  блідий  папірець
Котрий  я  уперто  поглядом  своїм  шукаю

Прошу,  начитай  мені  ніжно-тремтливі  вірші!
Хоч  трішечки  з  нічкою  в  такт  почаруй,  коханий
Торкнися  своєю  душею  моєї  душі
Бо  кожен  твій  вірш(як  завжди!)  для  мене  бажаний

Я  буду  вслухатися  серденьком  -  магії  шик...
В  уяві  зачиню  себе  у    чарівних  стінах
А  в  тиші  міській  затихає  приглушений  крик
...  я  засинаю  тихенько  на  твоїх  колінах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673521
дата надходження 20.06.2016
дата закладки 21.06.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2016

Олена Жежук

Іде дівча босеє по росі…

Іде  дівча  босеє  по  росі,
А  червоний  місяць  у  тій  косі,
І  ще  ранок  півнями  не  співав,
І  ще  сон  повік  твоїх  не  знавав.

Місяць  стежку  вузькую  освітив.
А  хто  ж  твоє  личенько  засмутив?
А  хто  ж  білі  рученьки    цілував?
А  хто  ж  стан  дівочий  не  шанував?

Не  було  ні  зливи,    ані  грози,
Чому  ж  в  лузі  плачуть  так  берези́,
Похилились  трави  на  зелен  став,
Смутком  вечоровим  туман  упав.

Якби  ціну    знала  своїй  красі,
Не  студила  б  ніженьки  у  росі.
Сповивала  б    віченьки  зорями,
Душа  й  серце  не  були  б  хворими.

Ішло  дівча  босеє  по  росі,
А  червоний  місяць  у  тій    косі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672342
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 15.06.2016

Марічка9

І я пишу…

І  я  пишу́.О,  скільки  я  пишу́!..
Чи  знає  хто,  чи  краплю  розуміє?
І  тим  свята,  і  знову  тим  грішу,
Бо  зупинитись  просто  не  посмію.


А  ті  вірші  спроможні  на  дива:
Пророчать  долю,  серце  розуміють.
Що  б  я  без  них  робила,  -  не  жила  б,
Вони  мені  -  й  за  радість,  і  надію...


Мені  ти  можеш  будь-чим  дорікнуть,
А  їм  не  смій,  вони  мені  як  діти.
Вони  за  мене  довше  проживуть,
Вони  зуміють  вище  полетіти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286030
дата надходження 13.10.2011
дата закладки 10.06.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.06.2016

Христина Рикмас

Спонтанно

З  флегматичним  серцем  блукатимеш  між  людьми
Кажучи,що  вже  завтра  життя  твоє  стане  глибшим.
Що  в  тім  завтра  ти  витягнеш  всі  псевдо-колючки
Й  вже  не  зможеш  радіти  по  датам  раніше  відзначеним.

Без  вчорашнього  графіку  вміло  сповільниш  темп,
Щоб  чим  менше  псевдо  -  обов'язків  та  досягнень,
Щоб  чим  більше  спонтанності  дикої  на  один  момент.
Зробиш  спробу  радіти  без  дозволу  та  пояснень.

З  потеплілим  серцем  всміхнешся  поміж  людьми,
Знаючи,що  сьогодні  ти  вперше  відкрився  "знакам".
Чуттям  глибшим  все  ж  вдасться  спекатись  пустоти
І  навчитись  радіти  спонтанно  та  не  по  датам...

Й  саме  того  дня  в  тобі  вдруге  озветься  біль
Надто  вміло  позбувшись  гіпнозу  тих  всіх  пояснень...
Ти  не  вбив  його,ні!  Він  у  крові  твоїй  вцілів...
Й  те,що  біль  уцілів-то  найвище  з  твоїх  досягнень.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670904
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 09.06.2016

kosheleva.

***

Ти  був  епізодом  в  моєму  житті
І  в  нас  із  тобою  коротка  розмова
Слухай  себе!  Підіймайся!  Рости!
І  знай,  що  ця  зустріч  була  невипадкова  

kosheleva.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663599
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 07.06.2016

Терпкий Післясмак

Неначе треба майже померти…

[i]Неначе  треба  майже  померти,  щоб  тебе  полюбили.  Неначе  треба  зависнути  на  самому  краю,  щоб  тебе  врятували.[/i]
[b]Чак  Паланік[/b]

А  ще  можна  кричати,  аби  бути  почутим,
І  лізти  в  обличчя  -  бути  побаченим.
Ввести  кубик  до  вени,  щоби  відчути,
Набити  тату  -  віднайти  їхнє  значення.

Зламати  кілька  кісток,  аби  щось  зрослося,
Щоб  відпустило  -  увійти  в  передоз.
Втонути  в  ріці,  щоби  вспливти  вдалося,
Відгадати  погоду,  прочитавши  прогноз.

Та  навіщо  ось  так?  В  чому  схований  сенс?
Адже  вартість  всього  упада  до  нуля.
Також,  до  мізеру  йде  інтерес,
Отримати  щось  це  ідея  твоя.

А  раніше  закохувались  ми  раптово,
І  рятували  випадком  та  вчасно.
Дослухались  до  шепоту  знову-і-знову,
Звертали  увагу  не  лише  на  мудацтво.

Відчували  самі  без  допінгування,
Фразу  сперш  розуміли,  потім  в  мізки  вкладали.
І  зросталось  завжди  й  відпускало  востаннє,
Та  і  з  дна  власним  хистом  спливали.

І  прогнози  чи  вдалі,  а  чи  помилкові,
Ми  робили  самі,  самі  й  помилялись.
Та  зараз  замкнулись  в  порочному  колі:
"Коли  щось  отримати  ви  [u]не  намагались[/u]?"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670810
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 07.06.2016

Lesyunya

Я падала без тебе до землі…

Так  сталось  -
З  неба  впала  до  землі,
Повіриш,  друже,  вже  нема  спокою
Молилася  єдиному  тобі,
Такому  по-застудному  святому,
Що  буде  дальше  -  не  твоя  печаль...
Віддам  себе  вчорашньому  світанку
Розгублена,  до  заспаних  вікон
Вернулась  би...  Та  вже  немає  ранку:
Лиш  пустота  тумани  поглина,
Мочила  губи,  та  зривався  голос:
Така  глуха,  здавалось,  тишина
І  півдоща  все  падало  на  груди,
З  отим  дощем  проговорила  ніч:
Про  все,  що  так  без  тебе  доболіло  -
Душа  шукала  прихистку  і  слів,
Які  у  сірім  попелі  згоріли...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660929
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 07.06.2016

Анатолій В.

Я буду поряд!

Я  буду  поряд!  Чуєш?  Буду  поряд!
У  моторошній  тиші  мертвих  днів
Ти  згадуй  мій  далекий  ніжний  погляд,
Мене  шукай  серед  химерних  снів.

Я  буду  поряд,  завжди  і  незримо,
Як  віддана  собака  біля  ніг!
Це  все  болить,  палає  незгасимо!!!
Пробач,  але  по-іншому  не  зміг...

Мене  вбиває,  невимовно  давить
Мовчання,  серце  ріже  без  ножа...
Амурів,  бачу,  зовсім  не  цікавить
Що  я  чужий,  і  ти  мені  чужа...

Ми  просто  друзі!  Чуєш?  Просто  друзі!
Як  мантру,  ми  повторюємо  знов...
Квилить,  тихенько  плаче  у  нарузі
З  душі  і  серця  вирвана  любов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596453
дата надходження 28.07.2015
дата закладки 01.06.2016

Процак Наталя

За що мене ти любиш?

-  За  що  мене  ти  любиш?  -я  спитаю...
Наївно  зазирнувши  в  твої  очі
А  ти  мені  всміхнешся  так  уроче...
-  За  те  що  до  кінця  тебе  не  знаю...

Бо  кожен  день  з  тобою  то  пригода
То  іспити  для  нервів  -  гра  у  "кості"...
Мене  доводиш  часто  ти  до  злості
(Тоді  коли  трапляється  нагода...)

Ти  ніжне  янголя  в  моїх  долонях
Та  все  ж  крутіша  спуску  з  Евересту
Не  піддаєшся  жодному  протесту
Дзвіночок  голосний  у  моїх  скронях...

Лиш  ти  мене  спроможна  розсмішити
Внести  в  моє  життя  краплинку  щастя
Ти  моє  Богом  створене  причастя
Таку  як  ти!  -  не  можна  не  любити...

З  тобою  складно  -водночас  так  просто
В  тобі  коктейль  емоцій  вибуховий
До  нього  я  частенько  не  готовий
І  як  завжди  "смакуєш"  досить  гостро...

Я  за  тобою  зовсім  не  встигаю
Ти  наче  ураган  -  стихійне  лихо!
Ти  не  сумісна  із  словечком  "тихо"!
Мій  неосяжний  невловимий  раю!...

Ні  з  ким  я  не  щасливий  лиш  з  тобою
Без  тебе  світ  для  мене  то  омана...
................  ......  ...
За  що  ж  мене  кохаєш  ти  ,  кохана?
-  За  те  що  полюбив  мене  такою!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669000
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 30.05.2016

*Марічка*

Мінус на рахунку

А  на  рахунку  знову  мінус  –
І  я  кричатиму  від  болю.
Відбирає  друзів  вірус
І  спихає  все  на  долю.

Він  захопить  вас  спонтанно  –
Без  попереджень  і  вітань.
Розійдетеся  банально,
Лиш  від  болю  заболить  гортань.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642492
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 23.05.2016

Процак Наталя

Мене лікує тиша й твої очі …

Блакитне  покривало  над  землею
По  ньому  димом  стеляться  хмарини
І  сонце  тліє  денною  зорею...
Лоскоче  ніс  дурманний  цвіт  малини..  

Муркоче  ліс,  розгойдує  вітрила...
Ляклива  зелень  блимає    вогнями...
Леліє  вітер  у  польоті  крила,
Що  в  вишині  здаються  кораблями...

А  ти  впади  зі  мною  в  дикі  трави...
І  просто  помовчи...нехай  цей  спокій
Тебе  всього  наситить,  мов  заграви
Незайманих  і  згублених  утопій...

Нам  небо  захлюпоче  океаном
Тривожно  мерехтливо  безкінечно...
Мене  прикриєш  теплим  кардиганом
В  обіймах  заховаєш...так  доречно!

Спинився  час  -  відгомони  співочі
Принишкли  як  і  все  в  лісному  лоні
Мене  лікує  тиша  й  твої  очі...
І  теплі  на  щоках,  ніжні  долоні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667702
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 23.05.2016

Лі Чень Дао

На вершині гори

                                                         «Немає  нічого  краще  спокою,
                                                           Немає  нічого  кращого  порожнечі.
                                                           У  порожнечі  знаходиш  своє  житло...»
                                                                                                                                               (Ле  Цзи)

Коли  весна  стала  минулою
І  всі  -  навіть  птахи  -  журилися,
Вчитель  своїх  учнів  залишивши,
Там  -  внизу  -  біля  селища,
Де  кургани-могили  згадували
Про  давнину  незбагненну  й  сиву,
Піднявся  на  вершину  гори  скелястої
І  споглядав  там  старезні  дерева
Немилосердно  вітром  покручені,
Мохом  повільним  порослі,
І  зупинившись  біля  мертвого  дерева,
Що  жовтизною  сухою  й  твердою
Стриміло  прямо  в  байдуже  Небо,
Хмари  кудлаті  шкрябаючи,
Вчитель  таке  промовив:
«Якою  прекрасною  була  смерть
Для  людей  давнини  сивої!
Для  гідних  вона  -  відпочинок,
Для  негідників  -  падіння  в  безодню.
Смерть  -  кінець  властивостей.
Люди  давнини  називали  мертвого
Той,  Що  Повернувся.
Якщо  ж  мертвий  -  це  той,  що  повернувся,
То  живий  -  це  мандрівник  блукаючий.
Якщо  блукалець  забуває  про  своє  повернення,
Він  стає  безхатьком  нещасним,
Його  всі  зневажають  і  ним  нехтують.
Коли  в  Піднебесній  всі  стають  безхатьками,
Хіба  знайдеться  мудрець,  щоб  їх  зневажати?
Якщо  людина  піде  з  рідної  хати,
Піде  блукати  волоцюгою  і  не  повернеться,
Всі  назвуть  цю  людину  нетямущою.
А  що  за  людина,  хто  цінує  своє  життя,
Вихваляється  своєю  майстерністю,
Шукає  собі  слави  і  забуває  при  цьому
Про  свій  кінець  неминучий?
Всі  чомусь  називають  її  розумною.
Але  всі  вони  помиляються,  
Хто  вихваляє  другу  людину  і  засуджує  першу.
Тільки  мудрий  відає,  кого  схвалити,
А  кого  засудити...»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667384
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016

Шон Маклех

Довершено: Місто Медуз

                 «Судомна  рука,
                     наче  медуза,  засліплює
                     запалене  око  
                     лампади.»  
                                               (Федеріко  Гарсія  Лорка)

У  Місті  Медуз  –  там  під  хвилями  часу,
Там  в  глибині  життя  нашого  невизначеного,
Коли  в  темній,  коли  в  каламутній,  
Інколи  (коли  сонячно)  –  то  прозорій,
Все  так  слизько,  так  огидно  і  так  оманливо,
Так  холодно  і  так  байдуже  (навіть  істина),
І  так  обпікає  новина  кожна,  
Кожне  слово  самодостатнього  горожанина,
Так  сліплять  очі  оті  ядучі  шмарклі,
Оті  жалкі  газет  щупальці,  
Оцей  отруйний  слиз  телебачення,
Оці  нетривкі  парасолі  бургомістрів,
Оці  тенета  їхніх  керманичів,
Оці  мудреці  їхні  –  холодці  плаваючі,
Споживачі  планктону  офісного,
І  пірнаючи  у  цей  світ  незворушний
Істин  банальних  і  огидних  вигадок,
Гадалось-думалось:  та  чого  б  це
Мені  на  них  ображатися,
Чого  б  це  мені  отим  містом  бридитись:
Бо  не  люди  ж  то,  а  медузи  –  
Будуть  вони  слизувати  й  плодитися,
Аж  поки  хвилі  їх  на  берег  жаркий  викинуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667039
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2016

Процак Наталя

НАДКУСИЛА Я КОХАННЯ…. (закоханий віршик)

Надкусила  я  кохання
Яблучко  з  Едему...
По  одній  тепер  дорозі,
Разом  ми  ідемо...

Ти  такий!!!..що  просто  мало
Слів  щоб  описати...
Як  дивлюся  в  твої  очі
Хочеться  літати...

Так  люблю  я  твоє  личко
Що  рум'янцем  світить...
Найніжніші  в  світі  ручки,
В  котрих  тільки  мліти...

Від  усмішки  я  п'янію...
В  погляді  -  топлюся...
Серце  моє  шаленіє
Коли  притулюся...

Мої  пальчики  кохані
Долоньки  тепленькі...
Все  моє...таке  бажане...
Все  таке  рідненьке...

Поцілунками  покрию
Носик,  губки,  очі...
І  на  вушко  прошепочу
Мій  ти  найсолодший...

Я  люблю  тебе,  мій  милий...
В  цілому  -  кохаюсь...
І  від  серця  свого  ключик
Тобі  довіряю...

Не  віддам  тебе  нікому  
В  обіймах  сховаю...
І  не  змучусь  повторяти...
Те  як  я  кохаю!!!

Найніжніший  в  світі  хлопчик...
Янголятко  з  неба...
В  цьому  світі  вже  нікого
Не  хочу  й  не  треба...

Надкусила  я  кохання
Тепер  з'їм  до  краю...
Я  до  цього  не  кохала,  
І  не  покохаю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579054
дата надходження 05.05.2015
дата закладки 16.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.05.2016

Мирослава Жар

Зухвале бажання

                                                                                                                         NN

Замкнути  на  всі    замки    Дім  Буденного  Існування,
Переступити  Поріг  Заборон,  Умовностей,  Засторог,
Стрибнути  у  Поле  одвічне  духмяної  Гречки  Кохання,
І  розчинитись  у  ньому  хоча  б  на  одну  літню  ніч  -  удвох!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665888
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016

Людмила Пономаренко

Акварелями спогадів

Знов  малює  душа  акварелями  спогадів  літо,
Кольорами  блакиті  хлюпочеться  в  руслі  ріки,
Де    в  прозорій  воді,  полуденним  промінням  зігрітій,
Зайчик  сонячний  п’є  прохолоду  з  моєї  руки.

Так  щасливо  бреду  мілиною  далеко-далеко
І  збираю,  мов  скарб,  черепашок  гладкі  камінці,
За  батькову  руку,  що  засмагла  від  літньої  спеки,
Надійно  тримаюсь,  як  за  сонце  ясні  промінці.

Бурштином  яскравіє  пісок  під  моїми  ногами,
Ледь  гойдається  хвилька  в  прозоро-тремтливому  сні…
Я  дівчатком    малим  між  своєї  ріки  берегами
Пропливу,  як  тоді,  на  легкому,    мов  пісня,  човні.

Голубі  незабудки    притулились,  де    явір  шепоче,
На  краю  берегів,    звідки  в  небо  всього  лише  крок…
Проживаю  ту  мить,  що  забутись  ніколи  не  хоче,
Теплим  сплеском    води  найчистішої    із  річок.

У  краях  тих  співається    серцю  і  просто,  і  легко,
Незабутністю  дихає  кожне    промовлене  слово.
Й  знову  я,    наче  стомлений    шляхом  лелека,
Повертаюсь  туди  небесами  моєї  любові…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665724
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 14.05.2016

Катка

прикинутись чесним

І,  мабуть,  найважче  –  прикинутись  чесним,
Себе  зав’язавши  у  вузол  тугий.
А  гуща  ворожить  на  денчику  джезви:
То  все  вороги,  вороги,  вороги.

Позаду  –  удруге  змарновані  ріки.
Попереду  –  гори,  що  марять  плічми.
О,  Господи,  дай  мені  сил  не  здуріти,
Як  я  не  здолаю  такої  лічби.

Най  зорі  нависнуть  мечами  Дамокла,
Я  більше  не  буду,  не  хочу,  не  мрій!

Допоки  ця  тиша  в  мені  не  замовкла.
Допоки  за  мене  не  скажуть  німі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584877
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 12.05.2016

Катка

прикинутись чесним

І,  мабуть,  найважче  –  прикинутись  чесним,
Себе  зав’язавши  у  вузол  тугий.
А  гуща  ворожить  на  денчику  джезви:
То  все  вороги,  вороги,  вороги.

Позаду  –  удруге  змарновані  ріки.
Попереду  –  гори,  що  марять  плічми.
О,  Господи,  дай  мені  сил  не  здуріти,
Як  я  не  здолаю  такої  лічби.

Най  зорі  нависнуть  мечами  Дамокла,
Я  більше  не  буду,  не  хочу,  не  мрій!

Допоки  ця  тиша  в  мені  не  замовкла.
Допоки  за  мене  не  скажуть  німі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584877
дата надходження 01.06.2015
дата закладки 12.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.05.2016

Чудна Пташина

Прогноз погоди.

Прогноз  погоди.  Мінлива  хмарність.
Місцями  можливі  дощі.
Твоя  неповторна  майстерність
Тримати  все  у  душі.

У  горах  зранку  буде  туман.
Вдень  максимум  два  тепла.
Та  ти  невтомно,  наче  шаман
Чаклуєш,за  плечима  є  два  крила.

У  регіоні  хмарно  з  проясненням.
На  градуснику  рівно  нуль.
Мене  ти  вбиваєш  поясненням.
Бездіяльність  обох  півкуль.

А  тут  скоріше  за  все  буде  сніг.
На  вулиці  ввечері  всього  мінус  три.
Ми  серед  тисячі  різних  доріг.
Не  можемо  вибрати  правила  гри.

В  місцевості  цій  пануватиме  вітер.
Дуже  сильний,такий  же  швидкий.
Ми  заблудилися  поміж  літер.
І  з'їли  той  плід  солодко-гіркий.

13.12.15р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665042
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016

три крапки

"Лиш твоя душа має запах карпатської хвої…"

Лиш  твоя  душа  має  запах  карпатської  хвої.
Насичений  свіжий  запах,  п'янкий  аромат  століть.
Все  важче  тепер  залишатись  самими  собою,
все  легше  себе  загубить  в  одну  необачну  мить.

Не  диво  чужого  неба,  в  якому  горять  зорі,
не  берег  чужого  краю,  де  видно  лиш  чорний  дим.
Не  запах  чужого  саду,  насиченого  горем.
А  чистий,  прозорий  вітер,  що  мій  зберігає  дім,

в  тобі  концентрує  спокій.  В  тобі  береже  мене.
І  вихри  чужих  історій,  і  прірви  моїх  шляхів,
і  смуток  очей  на  фото  –  усе  це  колись  мине.
Усе  це  затопить  морем;  зашишишся  тільки  ти.

Бо  твоя  душа  має  силу  гірського  потоку.
Силу  прапрадавніх  мольфарів.  Силу  небесних  сил.
І  скільки  б  не  було  ночі  -  буду  летіти  доти,
доки  даватимеш  змогу  не  втратити  білих  крил.

#вірші  #поезія  #poetry

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540514
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 10.05.2016

Чудна Пташина

Істина у моєму баченні

Тисячі  барвистих  афіш.  
Така  беззмістовна  реклама.
Чіпляється  за  кожну  із  ніш.
Від  екватора  й  до  вігвама.

Ми  всі,  роззявляючи  рота,
Приймаєм  за  правду  слова.  
Насправді  ж  ми  просто  голота,  
Що  вірить  ще  в  божества.

Ми  припинили  думать.
Керує  всім  шаблон.
Ми  вже  не  здатні  стримать
Бажань.  Потрапили  в  полон.

Ми  розучились  мислить.
Для  нас  це  мов  закон.  
І  більше  нас  не  палить  
життя.  Бідненький  лексикон.  

Ми  пропустили  шанс  свій.
Його  не  повернеш.
Ми  вже  програли  бій.
Та  ти  не  осягнеш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664893
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 10.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2016

codyein

Забутись. Забити. Забутись? Забити?

Заглянути  в  себе.  
Забутись,  
забити.  
Жар  нервів  своїх  
відчайдуш  
погасити.
Забутись.  
Забити.  
Забутись.  
Забити.  
І  вирішити,
що  ж  робити?  
Тримати  тремтіння  
без  остраху  в  со́бі.  
Набратись  терпіння  —
не  властиво  особі.  
Забутись?  
Забити?  
Забутись?  
Забити?  
Ні  те,  ні  інше.  
І  те,  і  інше.  
Я  сильна,  
поки  я  буду  любити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664955
дата надходження 10.05.2016
дата закладки 10.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.05.2016

Ліна Ланська

НЕБЕСНИЙ ЛИЦЕДІЙ

Кортів  той  біль,  ота  жагуча  спрага,
Пекельні  достигали  врожаї,
А  я  сміялась,  думала  -    розвага,
З  дощами  обіймаються  гаї.

Дощить  слізьми,  бо  щастя  вмите  ними,
Розіп"яте,  той  хрест  не  кленучи,
Злетіло  в  ніч  хмаринками  легкими,  -
Вустам  цілунок  пристрасний  гірчить.

Короткий  біль...  потроху  витікає
Життя  із  вен,  порепаних  вві  сні,
Та  тільки  знов  душа  моя  питає:
"Коли  ти  болю  завдаси  мені?"

І  я  прийму  його,  в  пісок  ті  сльози
Впадуть,  лишивши  опіки  навік.
Тор  вогняні  із  неба  шле  погрози,
Але  тим  болем  ти  мене  прирік.

Нехай  недовгий  вік  сумного  щему,
Ще  довший  у  чекання  без  надій.
Переступити  вдвох  поріг  Едему,
Небесний  обіцяє  Лицедій...
09.05.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664832
дата надходження 09.05.2016
дата закладки 09.05.2016

Вікторія Суворова

Дівчина із моєї мрії

Вродлива,  щира,  дещо  загадкова
Чарівна  дівчина,  ще  зовсім  юних  літ
Своєю  неповторною  красою
Щоденно  зводить  з  розуму  весь  світ

Її  зелені,  незрівнянні  очі
Немов  магніт  притягують  до  себе
І  посмішка  так  таємниче  ніжна
Як  та  зоря,  що  прикрашає  вночі  небо

До  всіх  не  схожа,  чимось  особлива
Лише  вона  уміє  так  любити
Й  своєю  чистою  й  ранимою  душею
Вогонь  кохання  в  серці  розпалити

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615110
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 09.05.2016

Юлія Мосс

Любов не приходить в дванадцять

Любов  не  приходить  в  дванадцять,
Не  приходить  вона  і  вночі.
Не  прийти  вона  може  і  в  двадцять,
Якщо  лід  не  розтав  ще  в  душі.

Любов  валізами  не  відправляють,
В  магазинах  теж  не  купляють.
Так  усі  любов  слізно  бажають,
Гірко  плачуть  коли  те  втрачають.

Для  кожного  вона  особлива,
Захована  в  фразах,  в  словах.
Комусь,  може,  незрозуміла,
Вона  у  вчинках  і  дотиках,  так.

Любов  не  приходить  в  дванадцять,
Вона  не  прийде,  й  не  чекай.
Любов  приходить  лише  один  раз,
Ти  зловити  її  встигай.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628928
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 07.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.05.2016

Олена Галунець

Ліхтарик

Живе  поміж  дерев  у  парку
Кривенький,  але    лагідний  ліхтар.
Ми  друзі  з  ним  давно  -  ще  змалку,
Він  –  моє  сонце,  я  –  його  Ікар.

Раз    чи  два  він  згасав,  напевно,
А  я  не  раз  -  згасала  повсякчас.
Кожен  день  був  крихкий,  непевний.
Лікарня  –  рятівник  і  Алькатрас.

Лиш  друг-ліхтар  з  вікна  палати
Підморгував    бадьоро  і  світив.
І  я,  заморена  й  крилата,
Ковтала  світло,  що  давало  сил.

Я  вдячна:  не  скупивсь  на  світло,
Смутні  полотна  ночі  прорізав,
Матусі  мерехтів  привітно,
Кидав  муар  на  літню  зелень  трав.

Минулося,  мов  сон  вчорашній…
Я  в  парку,  ось  -  ліхтарик,  там  -  вікно,
Дитя  за  склом  стоїть  сердешне,
Ковтає  світло  всім  смертям  на  зло.  

Біда  запрошень  не  чекає,
Не  оминає  й  діточок  малих,
Не  сушить  ріки  сліз  безкраї,
Що  з  щік  стікають  стомлено-блідих.

Біда  живе  з  початку  людства,
Щасливий  той,  хто  не  зустрів  її.
У  Бога  не  просіть  багатства  -
Просіть  здоров’я  діткам  на  землі.

                                       ©  Олена  Галунець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664295
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 07.05.2016

Olesia Bellamy

Не можу я сказати, що кохаю

Не  можу  я  сказати,  що  кохаю,
Бо  вже  кохала  і  не  раз.
Та  зараз  я  прошу  й  благаю,
Щоб  все  було  в  останній  раз.

Лиш  те,  що  житиме  між  нами,
Палатиме  із  року  в  рік.
Навік  загоїть  в  серці  рани
Й  наповнить  серце  до  повік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597938
дата надходження 05.08.2015
дата закладки 06.05.2016

polarstern

На просторах південних морів

На  просторах  південних  морів
Ми  залишим  тебе...о,  Планета,
Як  в  твої  необачні  тенета
Я  попасти  зумів...

В  небі  тануть  сліди  літаків-
Світлі  Руни  в  глибокій  сині...
І  розносять  вітри  муедзинів
Стоголосенний  спів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611753
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 06.05.2016

Nino27

Поговори зі мною.

[i]Поговори    зі    мною    так,
Щоб    я    тебе    побачила.
Так  -  щоб    весна
Торкнулася    душі    моєї...
Дзвін    Великодній    продзвенів,
І    всім    і    все    пробачено...
Чому    ж    це  ,  досі  ,  я
Чекаю    сповіді    своєї...?
Поговори    зі    мною    так,
Щоби    душа    світилася.
І    ми  -  немов    святі,
Хоча    і    трішки    грішні.
Подякуєм    за    це,
Що    ми    тоді    зустрілися...
За    все  ,що    щиро    нам
Подарував    Всевишній.
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575022
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 06.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.05.2016

Марічка9

Коли згадаю…

Десь  виринають  з  пам'яті  то  дати,
Але  частіше  образи,  фрагменти...
Де  мама  все  щось  робить  коло  хати,
А  в  гаражі  у  тата  інструменти.
Наші  собаки:  трохи  рижа  й  чорна.
І  сад  з  городом  -  майже  на  подвір'ї.
Завжди  всміхнуся,  -  спогадом  пригорне
Так,  ніби  душу  залоскоче  пір'ям...
І  я  щаслива...  Боже,  як  щаслива,
Коли  згадаю  пустощі  дитячі.
Ту  солодющу,  ту  медову  сливу!
Й  далекі  зорі  -  тихі  і  тремтячі...
І  в  серці  сум,  і  радість,  -  все  від  того,
Що  доля  ця  дала  мені  пізнати
Двох  ангелів  життєвої  дороги:
Невимовно  коханих  маму  й  тата.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580361
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 03.05.2016

codyein

Істина одна

А  в  світі  істина  одна:
немає  істини  у  світі.  
У  кожного  вона  своя,  
і  кожна  варта  тільки  миті.  

Ми  чуєм  те,  що  хочем  чути.  
Ми  бачим  те,  що  краще  нам.  
Забудем  те,  що  варт  забути,  
а  не  забудем  —  лишим  шрам.  

А  в  світі  істина  єдина:
у  світі  істини  нема.  
Лиш  пам`ятай,  що  ти  —  людина,  
що  мислиш,  дієш.  Що  жива.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663640
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016

*Кассіопея*

Я вільна!…

                                                                       [quote]Я  почуваюсь  птахом  в  небі…
                                                                                                                     Systematic  Age[/quote]

Я  твердо  вирішила  з  всім  порвати.
Та  раптом  ти…  Розпався  світ!…
Моя  душа  теплом  підтята
Тепер  не  рветься  вже  в  політ.…

Дощем  спадала  я  донизу…
І  підіймалась  з  сонцем  вверх.
А  ти  ходив  усе  поблизу,
І  ніби  й  зараз  ходиш  десь.

Я  була  вільна!…  Я  літала  в  небі…
Крилом  торкала  ніжно  хмар.
Та  тільки  пригорнулася  до  тебе
Як  враз  забула  власний  дар…

Я  вільна!  Я  жива!  Ти  чуєш?
Не  зупиняй  політ  думок!…
Ти  по  землі  весь  час  кочуєш.
Я  ж……поміж  ластівок!…

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663639
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2016

Анатолій В.

Я стану…

Букетом  сонячних  рапсодій,
Легеньким  літнім  вітерцем,
Віночком  із  сумних  мелодій,
Що  будять  в  душах  світлий  щем,

Простим  метеликом  -  до  сонця...
Мені  б  не  обпалити  крил,
А  сісти  на  твоїй  долоньці,
Щоби  тобі  додати  сил.

Я  стану  ластівкою  в  небі,
Тихеньким  шепотом  дощу...
Щодня  летітиму  до  тебе,
Хоч,  може,  й  душу  обпечу.

Ти  в  ній  давно  вогнем  хлюпочеш,
У  моїх  мріях  і  віршах...
Я  стану  тим,  ким  ти  захочеш...
Та  серце  болем  ріже  страх...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594718
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 29.04.2016

Процак Наталя

ОНА С ЛЮБОВЬЮ УМИРАЛА

Он  уходил...
Она  стояла  и  молчала.
Взгляд  опустил...
В  ее  глазах  слеза  дрожала.
Он  дверь  закрыл...
Её  душа  в  тот  миг  рыдала.
Любовь  убил...
Она  с  любовью  умирала.
Он  все  забыл...
Она  все  помнила  и  знала.
Он  отпустил...
Её  душа  не  отпускала.
Он  разлюбил...
Она  руками  обнимала.
Сердце  разбил...
Она  осколки  собирала.

Время  прошло...
Она  все  верила  и  ждала.
И  словно  тень...
Она  в  толпе  его  искала.
В  душе  сваей...
Она  все  чувства  убивала.
И  много  дней...
Она  тихонько  угасала.
Он  понял  все...
Да  только  времени,  не  стало
Он  вновь  пришёл...
Она  его  уже  не  ждала.
Он  дверь  открыл...
А  на  полу...  Она  лежала
Он  не  успел...
Она  с  любовью  умирала...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569089
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 29.04.2016

Шон Маклех

Серед листя

                 «Як  ангели  мітять  знаками  
                     Двері  врятованих,
                     Так  само  торкаємось  ми  всього,
                     Що  здається  нам  ніжним.»
                                                                       (Р.  М.  Рільке)

Серед  листя  живуть  птахи,
Доки  ці  клапті  життя
Не  розфарбує  осінь,
Доки  не  пообриває
Падолист  сього  світу
Ці  сторінки  правди,
На  яких  літописи  писані
Буття  зранених  кленів.
І  я  серед  листя:
Нехай  і  осіннього,
Пишу  про  маленьку  істину
На  сторінках  берези,
На  жовтих  листках  клена,
На  брунатних  долонях  бука
Часопис  сумної  осені.
Пишу  темним  чорнилом
Наточеним  з  вен  широких  –  
З  рук,  що  колись  тримали
Весла  човна  життя…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527841
дата надходження 04.10.2014
дата закладки 29.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2016

Roman Mironchuk

{хатинка на березі}

я  повинен  пережити  цю  ніч
я  повинен  пережити  цей  день
я  повинен  пережити  цей  цикл

я  повинен
а  далі  ніж
і  стенд
заплямований
кетчупом
вже  бракує  сил

запах  прогорілої
котлети
летить
над  спальнею
єдиною  кімнатою
в  хаті

пледом
закутавшись
став  дивитись  на  бардак
краплями
стікає  дощ
через  отвори
через  ґрати

приборкати  норовливого
легше
ніж  приборкати  смиренного
затрати
більші
і  нерви

стелив  свою  ковдру
вечір
парламент
давно  розпустився
і  пішов  спати
в  озера

свої  пропозиції
надавали
хмари
затуляючи
згасле  сонце

тривалість
життя  якого
не  перевищила  б  і  мільярда
років
працюючи  на
дачах
кров  ціль

попід  пірсом  цвинтар
рибин
загиблих
у  війні
з  відходами

які  пролізали
через  сито
не  було  причин
на  їх  викид
і  вони  припливли
стали  під
домом

вдалині  пливе
баржа
схоже  знов
щось  везуть
у  звичному
напрямку

майже
побачили
я  ховаюсь
бо  не  хочу  бачити
антропогенного
дивлюсь  вище
туди  я  прибув

краєвид  на  затоку
з  вікна
єдиного
єдиний
і  неповторний
як  обличчя

око
стіна
не  личить

або  помилка
чути  совиний  клич
і  включивши  вже
Linkin  Park
падаю
втомлений
на  підлогу
лягти  бракне  сил

я  повинен  пережити  цю  ніч
я  повинен  пережити  цей  день
я  повинен  пережити  цей  цикл

28.04.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662759
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 28.04.2016

MADLEN

коли настає ніч…

Коли  ніч  торкається  чолом  її  холодної  подушки,
вона  ковтає  залишки  передозованої  кави,
ким  то  непотрібними  і  викинутими  спогадами…

години  вибивають  на  її  плечах  абстракції  суму
саме  він  стає  інтенсивніший    коли  на  одинці  із  собою…
тоді  хочеться  ,
   кричати…
   тому  що  боляче  говорити
   хочеться  писати  безглузді  вірші…
   плакати,щоб  ніхто  не  заважав…
   кусати  лікті  і  пальці…
наче  в  остатнє  хочеш  його  відпустити…
не  можеш…
ніколи  не  зможеш…
адже  саме  він  навчив  тебе  посміхатись…

писати  
його  по  каплі…
по  букві
виливаючи  все  на  папір…
кровотечею  із  скусаних  губ…
до  втрати  сили…
і  низького  гемоглобіну…
розтріпаного  волосся…
писати…
писати…
до  обпечених  пальців…
до  прокидання  ранку  …
наодинці…
щоб  незабути...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334703
дата надходження 03.05.2012
дата закладки 28.04.2016

Шон Маклех

Серед віщунів

                     «Чи  вистачить  волі  журбі  твоїй
                         З  ангельської  сурми  гриміти  –
                         Страшного  суду  віщунки,  мелодію  бурі…»
                                                                                             (Райнер  М.  Рільке)

Віщуни.
Вони  не  шепочуть,
Не  приносять  свою  вістку  таємно
Від  серця  до  серця,
Не  ховають  свою  офіру
На  вершині  свого  духу,
Вони  кричать  голосом  грому,
Звуками,  що  тремтіти  змушують
Навіть  дуби  віковічні,
Не  те  що  осики,
Кілками  з  яких  звикли
Пробивати  чорні  серця  упирів
Люди,  що  літати  над  лісом
Вміють.
Віщуни  говорять
Голосом  бурі,
Що  валить  віковічні  смереки,
А  не  те  що  трухляві  липи,
Що  бачили,  як  були  молодими
Сини  Ярослава  (того,  що  Осмомисла)
І  горді  мури  давнього  Галича.
Але  віщунів  все  одно
Ніхто  не  чує
Ніхто…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527438
дата надходження 02.10.2014
дата закладки 28.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2016

Ліна Ланська

ПОШУКАЮ

Пошукаю  у  снах  твої  очі,
Зав"яжу  незаплетені  долі,
І  тремтячим  жагучим..."поволі"
Увійду  з  надвечір"я  у  ночі...

Увійду,  розриваючись  навпіл,
Бо  нестерпно  палає  і  ріже,
Оте  "НАЩО?"нестримне  та  хиже,
Розбиваючи  подумки,  нахил...

Розбиваючи  сумнівом  стежку,
На  яку  стану,  долі  скорившись,
І  схилюсь,поцілунком  упившись,
Вишиваючи  щастя  мережку.

Вишиваючи  шовком,  гаптую
Цілий  вік  наших  поглядів,  нишком.
Не  буває  любові  надлишку  -
Наче  мантру,  стіжками...карбую.
18.12.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629548
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 23.04.2016

Ліна Ланська

Я НЕ НАВЧИЛАСЬ

Я  не  навчилась  з  келиха  вино
У  спрагу  пити,  краплі  не  зронивши.
То  тільки  злість  із  гнівом  заодно
Вмовляють  пити,  вщерть  заполонивши.

Тримаю  міцно  вогняне  весло,
Стихія    пристрасті  зліта  шалено.
Куди  мене  вже  знову  занесло?
У  мороці  віднайдене  -  черлено.

Мабуть  пила  з  тобою  зілля-чар,
Тому  видіння  зачепило  хмари,
В  коханні  медом  ллється  кожна  з  чвар,
Поблажливо  всміхаються  примари.

Я  не  навчилась  пити  взагалі,
Хіба  по  краплі  спокушати  диво,
Розіпнута    душа  твоя  в  імлі,
Торкнусь  цілунком  в  пристрасті  мінливо.

Можливо  вип"ю  те,  що  не  віддав,
Або  сховав  розлуки  та  печалі.
Коли  отак  одну  мене  жадав,
Що  ті  віки?  -  фелука  на  причалі.
02.08.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613510
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 23.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2016

Іванна Западенська

Обійми мене!…

Обійми  мене  міцно  і  ніжно,
Не  пускай  мене  з  рук,  не  пускай!
А  мені  абсолютно  не  тісно!
Не  іди  ще,  прошу,  зачекай,

Хоч  би  день  чи  єдину  годину,
Чи  хвилину,  секундочки  мить!
Приголуб  мене,  наче  дитину,
Поцілуй  мене  там,  де  болить!

Там,  де  рана  усе  кровоточить,
Ти  вустами  прилинь,  прошу́!
В  оберемках  черго́вої  ночі,
Що  лиш  тоне  у  краплях  дощу.

Подорожником  стань,  що  з  лісу,
Хай  загоїть  ті  рани  в  душі!
Колискову  співай  мені  пісню,
І  читай  казочки́  та  вірші́!

Аби  солодко  й  міцно  заснула,
Носом  вткнувшись  у  шию  тобі,
Про  погане  з  тобою  забула,
Лиш  плекаючи  мрій  голубих.

Хочу  поряд  тебе.  Обійнятись!
Хочу  ласки  твоєї  й  тепла,
І  ніколи  вже  не  розлучатись,
Щоб  рука  твоя  тілом  пливла.

Обійми  уві  сні  мене  ніжно,
Бережи  від  кошмарів  вночі,
Лицар  мій  в  обладунках  залізних,
При  титановім  сильнім  мечі!

Обійми!  Так  люблю  твої  руки!
Я  не  можу  без  них  ані  мить.
Припини  ці  безжалісні  муки!
Обійми  ж  мене  вже,  обійми!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622702
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 23.04.2016

Лія***

Солодкий міраж…

Заплутався  рукою  у  волоссі...
Чи  може...  просто  ти  не  хочеш  йти?
Це  щастя  мить?  Чи  все  мені  здалося?
Живий  міраж...  де  разом  я  і  ти...
Міраж...  то  чом  так  солодко  мені?
Гаряче  серце  пристрасно  пече...
І  те  волосся...  що  заплуталось  в  тобі...
Та  губи  ніжно...  водоспадом...  на  плече...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370149
дата надходження 11.10.2012
дата закладки 23.04.2016

Лія***

Я поверну́сь у сни…

Так  дивно...  
тихо  ніжиться  печаль...
Липневе  листя  теж  жовтіти  може...
Коханець  пам"яті  сентименталь  
З  троянд  колючих  
стелить  ніжно  ложе...
А  в  мене  задощило  не  на  жарт
І  змило  мрії  вже  
про  сьоме  небо,
І  фініш  там,  
де  мав  початись  старт
Слізьми  крізь  посмішку:
 "Не  йди...  не  треба..."
В  навушниках,  як  завжди,  "Океан"
І  хриплий  голос...  
так  на  твій  не  схожий:
-  Я  поверну́сь  у  сни...  ОК?  
Обман...
Та  пальці  в  кров...  
й  чіпляюсь  в  тихе  "може..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510731
дата надходження 11.07.2014
дата закладки 23.04.2016

Ліна Ланська

БРЮТ

"Завтра  чекай,    -  дев"ятий
І  зустрічай  о  восьмій.
Вже  намастила  п"яти,
Їду,  все  інше  -  поспіль."

Глянеш  і  розцілуєш,
Квіти  купив  червоні,
Ще  одну  ніч  змарнуєш,
Зорі  на  підвіконні.

Тільки  цигарку  спалиш,
Свічка  давно  згоріла,  -
Знітиться,  як  розхвалиш:
"Гарна,  хоча  й  хворіла".

Брют  у  холодне  з  ночі,
Змелена  кава  зранку.
Точить  чекання,точить
Звечора  до  світанку.

Ранок  хвилина  крає,
Сон  не  прийшов  і  досі.
Поїзд  прийшов,  -  стрічає...
Хто  він?  -  примари  босі.

Хто  він?..  вуста  таврує,
Пальчики  ніжно  тисне.
Натовп  навкруг  вирує,
В  нього  на  шиї  висне.

Погляд  злодійкувато
Кинула,  випадково?
Дихати  важкувато,  -
Піниться  брют  святково.
22.04

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661357
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 23.04.2016

Любов Ігнатова

Елегія дощу

Вслухаюся  в  елегію  дощу  
Затамувавши  подих...    Насолода!..  
І  навіть  вітер  крила  склав  -  ущух.  
Є  тільки  дощ...і  небо...і  свобода...  

Є  тільки  крапель  мельхіорний  спів  
І  відзвуки  громів,  немов  кантата,  
І  шепіт  набубнявілих  садів,  
Де  літнє  сонце  бджолами  зачато.

І  більш  нічого...  Тільки  я  і  дощ...  
Сповза  з  душі  утома  і  скорбота...  
Є  тільки  музика  всесвітніх  прощ,  
І  кожна  мить  у  ній  бринить,  як  нота...  

Я  день  пройдешній  в  Лету  відпущу  -  
Нехай  пливе  кульбабовим  віночком...  

Вслухаючись  в  елегію  дощу,  
Стаю  маленьким  весняним  струмочком...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661510
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 23.04.2016

Той,що воює з вітряками

Ніякої слабкості

Немає  ніякої  слабкості:
Любила  мене  всю  ніч  зверху,
Немов  богиня  витривалості-
Гаряче  невимушено  легко

Любила  світанково-денно,
неспішно  тепло  сонячно  і  ніжно...
Кохала  боляче  і  щемно,
Не  відпускала  ні  на  мить  із  ліжка:

Запливала  в  усі  мої  тріщини,
Підривала  усі  мої  бухти.
Усі  сни  поробила  віщими,
Очищала  мене  від  брухту...

Викидала  із  мене  сміття,
Не  питаючись  чи  я  хочу,
Відкривала  мені  треті  очі
І  оновлену  радість  буття!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565572
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 23.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.04.2016

Ганна Верес (Демиденко)

Своя земля дітей своїх зціля

Вже    літо    заблукало    в    чебреці,
І    небо    грози    громом  розривали,  
Впились  гарячим  сонцем  пшениці,
І    вкрили  поле  пишним  покривалом.

І    напівстиглі  жита    колоски
В    волошок    сині  заглядали    очі,
Їх  шлях    життєвий    дуже    затяжкий,  
Як    і  мого    народу    на    праотчій

Землі.    Та    вірю:  зглянеться    земля    –  
Волошки  між  колоссям  уціліють,  
Адже    земля  дітей    своїх    зціля,
Й  волошки    ще  рясніше    засиніють.

І    буде    хліб  високий    на    столі  –
То    від    землі  і  Бога    нагорода,
Бо  люди,  коли  з  хлібом,  –    королі  –
У  цьому    переконана    природа!
14.01.2014.

Ганна    Верес.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634029
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 22.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2016

*Кассіопея*

Нічна фантазія

Всміхається  місяць  крізь  темряву    ночі,
Гуляє  по  небу,  скликаючи  зорі.
Для  них  він  співає  і  вірші  шепоче,
Купає  у  темному,  тихому  морі.

Вони  ж  задля  нього  по  дивному  колу
Танцюють  танок  свій,  німий,  загадковий,
А  він  поміж  ними  виконує  соло,
Сліпучо  яскраве,  безмежно  чудове.

Та  прийде  ось  ранок  туманно  прозорий,
Захоче  й  собі  танцювати  із  ними.
Злякавшись,  тоді  поховаються  зорі,
А  місяць  на  небі  стане  незримим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587270
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 20.04.2016

kosheleva.

***

Рвала  себе.  Тебе  шукала.
Колекціонуючи  при  цьому  біль
Закрила  очі  і  чекала...
Хоча  б  приємних  сновидінь.

Тобою  тяжко  відболіла,
Мою  ти  душу  ошукав.
Родимі  крила  не  згубила,
Але  літаю  серед  темних  хмар.

Гаряча  кров  пульсує  в  скронях
Та  серце  втомлене  кричить.
Я  вкрита  вся  безмежним  болем
І  хтось  навмисно  тисне  на  "repeat"...

kosheleva.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660640
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 20.04.2016

Ліна Ланська

ОДНА КРАПЛИНА

Дякую  за  натхнення.
Автор:  Systematic  Age
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660789

Одна  краплина,  перша  -  сирота.
Її  униз  зіпхнули  раптом  хмари,
Оті  бундючні,    злії  яничари,
Той  ятаган,  що  кине  висота.

І  лине  вниз  у  безвісті  жахіть,
Бо  що  чекає  одиноку  птаху,
Малесеньку  краплиночку-комаху,
Прийдешню  із  засмучених  століть?

Вона  летить  і  роки,  як  мусон,
А  з  неї      і  моря,  і  океани,
І  навіть  темні  мовчазні  екрани
У  заздрощах  зітхають  в  унісон.

Вона  недовго  тут,  життя  мине...
Та    раптом  губи  спраглі  окропила,
Сльозою  тихо  землю  напоїла,  -
В  твоїм  зітханні  подихом  майне.
20.04.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660822
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016

Анатолій В.

Квіткою виросте вірш.

Тепло-пекучим  нервом,
Ніжністю,  щемом  в  душі,
Пульсуючи  безперервно,
Рвуться  на  волю  вірші!..

Б`ються  в  судомах  рими,
Собі  шукають  подібних...
У  серці  то  весни,  то  зими
Грають  на  струнах  срібних.

Слово  не  вмре,  не  щезне  -
Стане  частинкою  світу!..
Не  помирають  весни,
Просто  приходить  літо.

Знову  теплом  зігріє
І  не  відпустить  більш...
Знову  в  душі,  що  мріє,
Квіткою  виросте  вірш.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584552
дата надходження 31.05.2015
дата закладки 19.04.2016

Ліна Ланська

ПРИСМАК ЛЮБОВІ

Не  буває  повітряних  трас  у  воді,
А  на  сонці  не  світяться  плями.
Не  буває  сузір"я  зірок  в  лободі.
І  шляхи  не  буяють  хлібами.

Не  буває  той  смуток,  забутий  колись,
У  долонях  вбиваючим    струмом.
Не  буває  розлук,  що  у  зустріч  зрослись,
Віддзеркаленим  в  серці  глумом.

Не  буває,  щоб  десь  від  печалі  горіх
Сипав  в  кошики  щедрим  врожаєм.
Не  буває  небачених  нами  утіх,
Бо  небачених  НАС  не  буває...

Не  буває  без  міри  чогось,  бо  відтак
Раптом  зникла,  погасла,  скінчилась.
Не  буває  льодяником  мідний  п"ятак.
Тільки  присмак  любові  -      наснилась...
19.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660716
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 19.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2016

Іванна Западенська

Lullaby… або Колискова вітру

Ніч.  Все  спить.  Лиш  вітер  свище,
Дме  безперестану.
Нижче-вище,  вище-нижче,
До  самого  рана.
А  вранці  засинає  десь  у  хмарах,
Як  тільки  сонце  пустить  в  небі  спалах.

Ранок.  Ясне  небо.  Вже  світає.
Треба  всіх  збудити.
Вранці  все  встає  і  розквітає,
Щоби  знову  жити.
Десь  здаля  вже  чутно  солов'їний  спів,
Що  нам  про  сновидіння  розповів.

День  іде.  Усе  бринить,
Все  цвіте,  буяє.
Вітер  десь  у  хмарах  спить,
Ліс  лиш  розмовляє.
Навкруги  настала  раптом  тиша,
Тільки  десь  пробігла  сіра  миша.

Вечір.  Захід.  І  багрянець
Небо  укриває.
Сонце  йде,  ніби  вигнанець,
Небо  полишає.
Аби  місяць  славний  -  зірок  володар  -
Прийшов  на  зміну  світло  дати  в  дар.

І  знову  ніч.  Все  знову  спить,
А  вітер  буйно  свище.
Вже  й  ліс  заснув.  Усе  мовчить,
Неначе  кладовище.
А  вітер  лісу  каже:  "Засинай!
Співати  тобі  буду  lullaby*!".

То  це  не  дме  він  і  не  свище,
Нижче-вище,  вище-нижче.
То  колискову  він  співає,
І  все  навколо  засинає.
Аби  могло  все  засинати,
То  вітру  треба  ніч  не  спати.
І  все  співати,  лиш  співати,
А  вдень  у  хмарах  спочивати...


Lullaby*  -  у  перекладі  з  англійської  означає:  "колискова".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660522
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016

Helen Mars

ВІДЧАЙДУШНІ

Людські  серця  хворіють  без  упину,
Бо  відчуваютьь  сморід  поблизу,
Бо  відчувають  ВІДЧАЙ  у  людині,
Який  переростає  у  біду,

В  страждання,  в  біль,  якого  не  спинити,
Допоки  ми  живемо  в  коробках,
Допоки  ДУШНІ  і  будинки,  і  квартири
Тримають  нас  в  своїх  руках.

Потрібно  вільно  жити,  без  обмежень,
Без  упереджень,  утисків-кайдан,
Без  зла,  ненависті  й  без  застережень
Тоді  і  буде  наше  серце-океан.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660498
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 18.04.2016

Анатолій В.

Їжачок…

Моя  душа  маленьким  їжачком
Згорнулася  в  клубочок  і  чекає...
Листок  осінній  жовтим  літачком
Мрійливо  поміж  хмарами  кружляє...

Той  їжачок  ліг  спати  до  весни  -
М`яке  кубельце  намостив  із  листя,
Вже  кольорові,  гарні  бачить  сни,
А  в  них  весна  і  сонце  золотисте...

Мені  тепер  і  коле,  і  пече,
І  тисячі  голок  впились  у  тіло,
І  час  тепер  повільно  так  тече,
Як  мед  загусклий  скапує  несміло...

Й  не  осінь  винна  в  цьому,  навпаки
Душі  сказала:  "Спати  не  дозволю!"
Й  цей  вірш  крізь  їжакові  колючки
Якось  прорвавсь,  протиснувся  на  волю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615674
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 18.04.2016

Іра Табак

Остання весна

Скільки  ще  сліз,
Скільки  солоних
Мусять  пролитись
З  очей  твоїх
Синіх?
Відповідь  стерта.
У  попелі  сотня  валіз.
У  скронях  досі
Шалено  пече.

Небо  мовчить,
Небо  важко  на  плечі
Хилиться.
Небо  просить  ще.
Страшно  думати.
Єдині  слова
Забуваються.
Небо  мовчить.
У  правиці  попіл
Автоматних  черг.

У  скронях  пече.
Хочеться  вибити  вікна.
Адже  тобі  так
Нестерпно  гаряче.
Черговим  мінним  вибухом
Віру  –  вщент.
Вибач,  цей  світ  війну
Доручив  тобі.

Вибач,  Адонісе.  
То  буде,  мабуть,
Остання  весна.
То  буде  весна
Без  слів,  без  сліз.
У  попелі  мертвих
Валіз
Ти  попросиш
Трохи  вина.
А  потім  –
Війна  у  тобі,
А  потім    -
Червоні  сніги.

Мить.
Це  усе,  що  залишиться.
Наодинці.
Не  знайдеться
Потрібних  слів.
І  болітиме  так,
Як  вирване  крило
Синиці.
І  небо,  заплющивши  
Очі,
Важко  на  плечі
Хилитиметься.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635605
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 17.04.2016

Анатолій В.

Жасминове чаювання

Твої  губи  пахнуть  жасмином,
А  волосся  терпким  вином...
Розтікаючись  часоплином,
В  чашку  капає  мед  бурштином.

За  фіранковим  привидом  ночі
Плаче  сумом  спітніле  вікно...
Задивляюсь  в  закохані  очі,
Випиваю  тебе,  як  вино.

Чай  жасминовий,  мов  кохання,
Я  смакую  ковтками  малими...
І  нізвідки  приходить  пізнання,
Що  сплітає  акордами  рими.

За  вікном  засина  світ  жорстокий,
У  нас  -  інша  реальність,  своя:
Тихий,  затишно-ніжний  спокій,
Я  назавжди  тут  твій,  ти  -  моя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568049
дата надходження 20.03.2015
дата закладки 17.04.2016

Процак Наталя

ЗАСОРОМЛЕНІ…. але ЩАСЛИВІ….

Засоромлена...тільки  щаслива
А  на  вулиці  злилася  злива...
До  якої  байдуже,  мій  милий...
Я  до  тебе  в  обійми  летіла
В  твої  руки,  неначе  у  крила...

По  дорозі  босоніж,  ходили
Де  калюжі  долоні  відкрили...
І  тілами  так  ніжно  тулились...
Цілувались...сміялись...любились...

По  обличчі  краплинки  стікали...
А  ми  смутку  з  тобою  не  знали...
Крикне  хтось  нам  у  слід:  "Божевільні!!!"
Ми  тих  слів  не  почуєм...ми  вільні...
 
Засоромлені...але  щасливі
Ми  до  неба  всміхалися  зливі
І  в  нічому  не  маєм  потреби...
Поруч  я...поруч  ти,  все  що  треба...


любому  Колі  Карпцю))  за  добру  душу,  щире  серце  і  надзвичайну  поезію"  Я  не  йшла,  я  на  крилах  летіла..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577820
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 17.04.2016

Story_teller

Відпусти!

[i]Відпусти  мене  на  волю  світ  за  очі,
Нащо  ж  тепер  вже  боротися?
Як  можна  жить  не  кохаючи?
Нащо  ламатися,якщо  цього  не  спромогтися?
Може,я  й  звикла  коритися,мов  та  лоза  прогинаючись
Під  вітром  твоєї  волі...
Та  не  збираюсь  дивитись,як  ти  граючи  полишаєш  мене  долі!
Клітку  золоту—своє  пристанище,
Я  відімкну,
Бо,як  згасне  в  серці  палаюче  вогнище,
То  серед  нього  і  зникну![/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660249
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016

Лі Чень Дао

Тіні весни

                                     «Що  це  була  за  людина?
                                         Чому  при  зустрічі  з  ним,  учителю,
                                         Так  змінилося  Ваше  обличчя,  зблідло,  
                                         І  цілий  день  Ви  не  могли  прийти  до  тями?»
                                                                                                                                                 (Чжуан  Цзи)

Вчитель  Ле  Цзи  мандрував  Піднебесною
У  пошуках  весни  -  вічно  від  нього  втікаючою,
І  надибав  чи  то  випадково,  чи  то  зумисно
На  хатинку  старого  відлюдника,
Якого  орачі  вбогого  поля  
Звали  мудрецем  і  вчителем.
Ім’я  він  мав  здавна  Сторож  Кордону
Хто  зна  якого  -  чи  то  совісті,  чи  то  людяності.
І  зайшовши  у  його  вбогу  хатинку
Він  ні  про  що  не  запитував:
Бо  задавати  питання  це  хибно,
А  не  задавати  питання  -  теж  помилка,
Хоча  хотів  дізнатися  -  на  якій  з  тутешніх  гір
Весна  забарилася,  перш  ніж  піти  в  Небуття.
Але  вчитель  Сторож  Кордону
Так  промовив  йому  -  гостю,  
Даруючи  думки  сокровенні:
«Слова  прекрасні,  тоді  коли  відгомін  їх  прекрасний,
Слова  потворні,  коли  відгомін  їх  потворний.
Тіло  довге  -  і  тінь  довга,
Тіло  коротке  -  і  тінь  коротка.
Ім’я  людини  -  це  відгук,  а  вчинки  -  тінь    людини.
Будь  обережним  у  словах  -  з  ними  погодяться,
Будь  обережним  у  вчинках  -  за  ними  слідують.
Тому  мудрі  люди  спостерігали  за  минулим,
Щоб  дізнатись  майбутнє.
Міра  -  в  тобі  самому,  досвід  -  в  інших.  
Колись  я  вивчав  доброчинність
Священного  Землероба  та  Володіючого  Вогнем,
Легенди  про  Огроджуючого  та  Молодого  Дракона,
Про  царства  Шан  та  Чжоу,  промови  мудрих,
І  зрозумів  -  не  бувало,  щоб  без  цього  вчення
Могли  зрозуміти  причини  
Існування  та  загибелі,  розквіту  та  занепаду.»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660241
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 17.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.04.2016

Процак Наталя

У СВІТЛІ ТИСЯЧІ ЗІРОК…

Губи  мої  ще  відчувають  смак
Твоєї  ніжності,  що  тліє  не  згасає...
Нехай  на  серці  залишився  знак,
Воно  ще  б'єтьсяі  і  тебе  шукає...

Закохуюсь  у  тебе  кожен  день
Наче  вперше...поглядом  торкаюсь,
Під  трепетну  мелодію  пісень,
До  котрої  постійно  повертаюсь...

Цілуй  мене  у  світлі  тисячі  зірок
Моя  душа  цього  і  прагне  і  бажає
По  звичці  наберу....німий  гудок,
Знову  повторить...що  тебе  немає....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582255
дата надходження 19.05.2015
дата закладки 16.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2016

Olesia Bellamy

Пепел розы

Вокруг  все  серо,  только  грозы,
Туманы  клубятся  из  дыма.
А  я  вдыхаю  пепел  розы,
Которая  была  любима.

Утратив  нежный  аромат,
Который  в  памяти  остался.
Который  больше  не  поймать
Он  в  кровь  мою  навек  впитался.

И  листьев  нет,  но  есть  шипы,
Что  раскалились  над  углями.
И  не  настолько  мы  глупы,
Не  удержать  ее  руками.

И  обожглись  все  лепестки,
Покрылись  темным  черным  дымом.
Теперь  они  уже  хрупки
И  не  настолько  уж  любимы.

Вокруг  все  серо,  только  грозы,
Туманы  клубятся  из  дыма.
А  я  вдыхаю  пепел  розы,
Которая  была  любима.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659971
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 16.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.04.2016

#tenderness

Нагадування.

я  вірю  тобі  повністю  
довіряю  словам  і  вчинкам  завжди
захоплююсь  рівністю
і  прошу  так  щиро  -  зажди.
не  тікай  від  мене  в  завулки
не  ховайся  від  мене  в  окопи
вставляй  у  дерева  втулки
і  пий  березові  соки
спи  будь  ласка  щоденно
їж  нормально  благаю
я  ж  для  тебе  напевно
янгол  що  випав  із  раю
чи  демон  в  червоній  пелені
беззахисна  і  обережна
тікаю  на  трави  зелені
такою  буває  не  кожна
набридаю  щодня  щохвилини
пишу  постійно  дурниці
пробач  же  мої  переклини
я  поруч  з  тобою  щомиті....  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659889
дата надходження 16.04.2016
дата закладки 16.04.2016

Olesia Bellamy

***

Якби  могла  я  по  краплині,
Зібрати  кожною  сльозину.
То  вийшло  б  кілька  океанів,
А  може  і  ціла́  Земля.

Та  ти  б  не  бачив  цього  всього,
Бо  я  сховала  би  убого.
Я  б  все  закрила  й  усміхнулась
У  очі  з  ніжністю  тобі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608088
дата надходження 20.09.2015
дата закладки 15.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2016

Олександра Кійко

Закохана у аромат бузковий

Закохана  у  аромат  бузковий,
Медовий  присмак  серце  солодить.
В  квітках  твоїх  луна  бджолина  мова,
Від  вітру  листя  радістю  дзвенить.

Закохана  в  твої  бузкові  очі,
У  погляд  ніжний  і  п'янко-хмельний.
Твій  колір  на  вечірній  обрій  схожий,
Твій  буйний  цвіт  на  диво  запашний.

(7  травня  2013)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515040
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 15.04.2016

Олександра Кійко

Світлом перших зірок

Світлом  перших  зірок
Море  грає  у  сні,
До  опівночі  крок,
Десь  тремтять  ліхтарі.

Берег  з  білим  піском
Огортає  туман.
Без  межі  горизонт
Розрізає  лиман.

Піна  з  гребенів  хвиль,
Мов  на  клавішах  гра,
Пара  янгольських  крил
Прохолоду  здійма.

До  світанку  ще  ніч,
Вітер  шепче  пісні,
І  нехай  пташки  клич
Розіб'є  наші  сни..

(17-18.06.2013)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515382
дата надходження 04.08.2014
дата закладки 15.04.2016

Ліна Ланська

КОЛИ ЗУСТРІЧ

Коли  зустріч  -  важка  робота,
Сила  звички  -  липкий  бурштин.
Почуття  ті  -  звалений  тин,
Піднімати  його  -  марнота.

Коли  пам"ять  гризе  надміру,
Розум  каже:  йти  в  забуття.
Що  поробиш  -  таке    життя,
Щастя  -  крихту,  біді  -  офіру.

Коли  вчора  ще  ти...сьогодні  -
Чую  стогін  забутих  прощ,
Розливаюсь  зимою  в  дощ
І  сповзаю  на  край  безодні.

Коли  стигне,  мов  кров  у  жилах,
Та  любов,  що  замерзла  в  лід,
Так  давно,  вже  тому  сто  літ,
Як  моя    душа,  відлетіла...

Коли  тихо  у  божевілля,
Крок  за  кроком,  помалу  йду,  -
Рятівні  канати  пряду
І  цілюще  збираю  зілля.
02.02.2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641383
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 15.04.2016

Ліна Ланська

ХАЙ РОЗБИТА

Хай  розбита,  та  не  зламана,
Закривавлена,  не  спалена.
Може  спиляна,  не  звалена
Ще  не  впіймана,  не  загнана.

Ще  не  бачена,  не  лічена,
Не  розкута,  хоч  розлючена.
Трохи  втомлена?..ні  -  змучена.
Залишилась  не  помічена.

Закотилась?..  забарилася,
Полину  сльозами  випала,
Віддалась,  але  не  відала  -
Не  загралась,  -  зажурилася...

Не  знайшла,  скотилась  зіркою,
Розсипалась  лунко  стразами.
Струменіла  не  образами,
А  любов"ю,  тільки  гіркою.
23.01.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637892
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 15.04.2016

Терпка М`ята

Щось про самотність

Вершина  самотності  мене  добиває.
Книги  та  кіт  більш  не  можуть  спасти.
Майбутнє  далеке  не  так  вже  лякає,
Як  вірогідність  не  розцвісти.

Ві́рші  і  кава-от  мо́є  буття.  
Квіти  купляю  я  со́бі  сама,
Заляпане  кров'ю  рожеве  взуття,
У  серці  вічна  холодна  зима.

Вершина  самотності  мене  добиває
Не  можна  мені  залишатись  одній,
Вулиць  розмітка  мені  промовляє:
"Ти  маєш  триматись  -  смертельний  двобій".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648216
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 15.04.2016

Ліна Ланська

Я ТЕБЕ НЕ КОХАЮ

Я  тебе  не  кохаю,  навіщо?..  буденно
Скнить  безодня,  що  начебто,  зветься  -ДУША.
Полоненому  серцю:  "Тримай  відкоша!"
І  воно  покотилось,  розбите  й  злиденне.

Я  тебе  не  кохаю,  при  розумі  наче?..
Тихий  спокій  пантрує  всі  завтрашні  дні.
Просто  хочеться,  іноді,  в  тому  вогні,
Як  сірник  спалахнути,  коли  серце  скаче...

Я  тебе  не  кохаю...  у  скелі  із  криги
Не  буває  ростків,  що  травою  зростуть,
Тільки  сльози  іскряться  на  сонці  ,  мабуть,
То  ознаки  якоїсь  гірської  відлиги...
04.01.2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633365
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 15.04.2016

Марічка9

Львів

Біжить  трамвай  бруківкою  старою.
Дивися,  в  небі  дощ,  мабуть,  дозрів.
Кам’яні  леви  гордою  красою
Таки  чарують  і  сторожать  Львів.

Під  парасолями  ховаються  прохожі,
В  дощі  відбилось  світло  ліхтарів,
І  їх  самотність  –  то  моя  сторожа,
І  неповторність  їх  –  то  тільки  Львів.

Стареньких  вуличок  вузенькі  лабіринти…
І  тут  історія  написана  без  слів.
Ну  ось,  -  годинник  зазвучав  і  треба  бігти,
Тож  як  завжди:  «До  зустрічі,  мій  Львів!»…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177471
дата надходження 14.03.2010
дата закладки 15.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.04.2016

Мирослава Жар

Зігрій світ собою

                                                                                                 Тепло...  Весна...  Чому  такий  холодний  світ?
                                                                                                                                                     Nino27  "Засмучені  думки"

Світ  стане  теплим
                                         лиш  тоді,  як  зігрієш
його  собою.
Серце  твоє  -  ось  сонце,
від  нього  -  світло  й  тепло!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659695
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 15.04.2016

Ліна Ланська

Я ЩЕ ПОВЕРНУСЯ

Я  ще  повернуся,  чекай.
Отам,  за  знайомим  рогом,
В  кав"ярні  сумний  саксофон
Сплакнувши,  виспівує  блюз.

Від  мене  страждань  не  ховай,
Прошу,  іди  собі  з  Богом,
Отой  наш  нестриманий  сон
З  обійстя  неприспаних  Муз.

Я  ще  повернуся,  люби
Оте  забуття  прадавнє.
Цигарок  без  ліку,  потім
Цілісінький  день  не  пали.

Вином  не  залити  журби,
Не  вперше  і  не  востаннє...
Бурштин,  що  у  позолоті,
Смертельна  спокуса  смоли.  
14.04

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659585
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 14.04.2016

Анатолій В.

У шелесті замріяного вітру…

У  шелесті  замріяного  вітру
Твої  розтануть  росяні  сліди...
Як  пустка,  стане  все  безмежжя  світу,
Душа  -  немов  пустеля  без  води.

Кульбабко-парашутиком  у  небо
Я  б  за  тобою  з  вітром  полетів!..
Душа  у  вирій  проситься  до  тебе,
У  вимір  ще  не  бачених  світів!

Прив`язана  умовностями  світу,
Не  може  відірватись  від  землі...
Лети,  лети  без  мене  в    тепле  літо,
А  я  свої  причалив  кораблі!..

Я  залишусь  лиш  натяком  невинним:
Що  не  було,  того  й  не  повернуть...
Впаду  до  ніг  я  пухом  тополиним...
Мене  не  згадуй...  І  про  все  забудь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591225
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 14.04.2016

Ліна Ланська

ХТО ТАМ?

Хто  там  не  впав  у  відчай  ,
Хто  там  вікно  прокрив,
Ще  й  на  біду,  зазвичай,
Протяг  душі  створив?

Хто  там  листів      не  пише,
Хто  там  гойдає  світ,
Поглядом  заколише,
Трепетом  вкриє  слід?

Хто  там  зітхає  мовчки,
Хто  там    до  ранку  вже
Вистрибнув  із  сорочки,  -
Душу  не  вбереже.

Хто  там,  -  питаю  знову,
Хто  там,  солодким  сном,
Ніжну  задумав  змову
І  опоїв  вином?

Хто  там?  -  цвірінька  птаха,
Хто  там,  -  дзвенить  луна.
Навіть  мала  комаха
Відає,  то  -  ВЕСНА!
13.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659328
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 13.04.2016

Марічка9

Не тому

Я  щаслива  без  жодних  "але".
В  день  погожий  чи  сірий,  як  нині,
Між  світами  "було"  і  "буде"
Вибираю  стояти  на  згині.
Я  щаслива  сьогодні  й  тепер
Не  тому,  бо  щось  сталось  чудове,
Не  тому,  що  хтось  рани  затер,
Просто  так,  без  причин  і  умови.
Бо  збагнула  в  хвилині  одній,
Що  жаліти  себе  -  надлукаво.
Просто  можна  за  різних  подій
Жити  гідно,  сповна  і  яскраво.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252190
дата надходження 07.04.2011
дата закладки 12.04.2016

Ліна Ланська

І ЩО ТОЙ ДОЩ

І  що  той  дощ,  коли  горить  камін?
І  що  та  спека  десь  там  у  Сахарі,
Коли  ти  поряд  і  мугиче  Сплін,
А  твоя  кішка  зветься  Мата  Харі?

Той  жарт  колись  наміцно  приліпивсь.
Сміялись  ми  до  сліз  і  до  півночі,
І  вітер  за  вікном  до  сказу  зливсь,
А  ти  дививсь  подовгу  в  мої  очі.

І  що  той  сон,  коли  в  душі  весна
Забула  всі  усміхнені  світанки?
І  кава  о  четвертій  запашна,
І  на  вустах  щемлять  маленькі  ранки.
12.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659076
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016

Шон Маклех

Пісня мовчання

                       «Пісня,
                           Якої  я  не  буду  співати
                           Спить  на  моїх  устах…»
                                       (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Пісня,
Яку  мені  заспівати
Вже  не  судилось,
Бринить  між  сяйвом  галактик,
Звучить  шаленством  
Оркестру  космічного,
Але  в  нашому  потріпаному
Зболеному  світі  людей  –  
Світі  життя  і  смерті
Пісня,
Яку  я  не  буду  співати,
Яку  не  судилося  просто,
Спить.
Спить  на  моїх  устах,
Спить  між  сторінками  
Ненаписаних  книг,
Спить  на  згарищах  селищ,
Де  колись  жили  люди
І  гніздились  лелеки  і  горобці,
А  нині  згарище  –  
Попіл  одягом  чорним
Злої  жінки  війни.
Пісня
Яку  годі  шукати,
Про  яку  всі  думають,
Що  вона  мертва
Чи  то  ненароджена,
Існує  в  безмежжі  Всесвіту  
Споконвічно
Тільки  не  хоче  чомусь,  не  хоче
Завітати  бодай  ненароком
У  світ  людей-безумців…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658905
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 11.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.04.2016

Olesia Bellamy

Люблю тебе…

Люблю  тебе,  так  сильно  і  так  міцно,
Що  серце  від  кохання  зайнялось.
Та  десь  далеко,  мало  не  космічно
Наші  життя  в  одне  уже  сплелось.
І  я  без  тебе  майбуття  не  уявляю.
Сумую  часом,  коли  ти  не  тут.
Та  я  тебе,  коханий,  так  чекаю,
Коли  обіймеш  та  зігрієш  холод  рук.
І  так  минає  день  у  тиждень,  місяць.
Наша  любов  росте,  а  з  нею  у  серцях.
Шалений  вогник  пристрасті  й  зіниці
Твої  й  мої,  неначе  озерця.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595659
дата надходження 24.07.2015
дата закладки 10.04.2016

#tenderness

мій замок

мої  стіни  такі  холодні  і  побиті  грозами
споєні  їхнім  дощем  дощенту  щемлячого
ти  вже  пробач  мені.  я  підкорена  дозами
наркоти  слякоті  і  туману  терплячого
моя  цегла  осипана  сотнями  цифрами
закутана  в  фарби  палітру  і  прозу
графіті  на  стінах  живуть  логарифмами
вимальовують  квітку  мімозу
моя  душа  темна  і  давно  уже  втрачена
померла  від  солі  морського  припливу
чорна  бездушна  ніким  не  побачена
я  поховаю  її  до  запливу
мої  вежі  розбиті  і  давно  не  під  небом
мої  сходи  осіли  і  заросли  бур'янами
я  здичіла  як  звір  що  ховався  під  пледом
мене  не  повернеш  ніколи  словами
час  нагороджує  мене  лише  шрамами
глибокими  дикими  і  незагоєними
відгороди  мій  замок  високими  брамами
щоб  не  світити  ранами  загноєними
мої  стіни  такі  холодні  і  побиті  грозами
моя  цегла  осипана  сотнями  цифрами
моя  душа  темна  і  давно  уже  втрачена
чорна...  бездушна...  я  не  пробачена.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658486
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016

Ліна Ланська

НІХТО НЕ ПОЧУЄ

Ніхто  не  почує,  мовчи,  
Солоними  сходиш    сльозами.
Не  гнівайся,  як  пелюстками,  -
Вустами  торкнуся  вночі.

Вустами  торкнуся,  пробач,
Так  серце  твоє  калатає,
Допоки  мене    упізнає,
Рве  душу  надривний  той  плач.

Рве  душу,  а  темінь  бринить,
Хоч  виколи  око,  не  видно,
Я  в  пристрасті  шалу  безслідно
В  тобі  пропадаю  за  мить.

В  тобі  пропадаю  сама.
Гарячим  і  шерхлим  тремтінням
Жагу  випиваю,  видінням
Розтану  до  ранку  -  нема...

09.04.2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658408
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.04.2016

Терпка М`ята

Для кожного це щось своє

Старі  книжки  пахнуть  корицею  й  медом
Кава  нагадує  повінь,  пожежу,  
Чай  покриває  думки  не-поета,
Що  линуть  до  когось  в  миттєву  мере́жу.
Хтось  плаче  по  місяцю,  сонцю,  дощу,
Хтось  шиє  своє  полотно  у  душі,
Хтось  слухає  "я  тебе  не  прощу!"
І  заново  вчиться  довіряти  чужим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647436
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 07.04.2016

Людмила Пономаренко

У неба на межі

У  звуках  вечора,  що  загубився  в  часі,
Впізнаю  голос  твій    крізь  тишу  сподівань…
З  полону  пам’яті  й  омріяних  бажань
Зринає  слово  в  незабутній  фразі.

Шукаючи  тональність,  наче  подих,
Степліє  серце  в  наспівах  вітрів,
Озветься  радістю,  бо  в  безмірі  світів
Лише  любов    і  свято  є,  і  подив.

Згасають  в  шепоті  заграви  плутанин,
Нерозумінь,  і  сумнівів,  й  втрачання…
Почую  розкіш    в  цім  однім  звучанні,
Як  вічність,  зіткану  з  заслуханих  хвилин.

На  мить  освітить  закутки  душі  
Той  відгук,  що  в  мелодіях  розради.
В  туманах  гаснуть    тихі    зорепади
Там,  де  стрічались  в  неба  на  межі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658000
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2016

Іванна Шкромида

тілесне

в  тілах  ми  як  гості
лінії  гострі  
ріжуть
знову  відсутність
ніби
не  тут  нам  вічність
стелимо  м'яту  під  ноги  -  
і  пахне  домом
стоптане  листя
потайки  никне
потому
наче  бракує  відваги
залишитись
бути
тиснуть  за  руки
колись  недослухані  люди
ходять  по  колу
заледве  впізнавані  стелі
тіло  -  до  тіла
простір  -  у  просторі
де  ми

03.09.15,  Коломия

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604021
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 07.04.2016

Ілея

ТВОГО ЗВУЧАННЯ СРІБНАЯ СТРУНА, , ,

Жовтавим    листом...
Променем  займистим...
Дощем  із  неба...і  росою  з  трав...
Торкнись  легенько  словом  променистим
В  погідну  вересневу  благодать...
І  серце  зазвучить  ...у  тисячі  октав...


Чистим  звучанням
Бринітиме  душа,
Немов  би  Космосу  бездонного  втручання...
Там  ...де  закрутиста  вершина,
Там...де  розп"яття  самострат
Душі  і  Всесвіту  святе  вінчання...

Осене  щедра
Сонячна...яскрава...золота...
Закралась  в  душу  нежданим  дарунком,
Так  терпко  будоражить  і  пройма
Серця  твого  зримовані  рядки
Горять  у  мені  ...ніжним  обладунком...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613751
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 07.04.2016

Шон Маклех

Обличчя вітру

     «Поклик  без  відповіді.
         Блукаючий  в’язень  власного  тіла.
         Таке  було  обличчя  вітру.»
                                         (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Мені  зазирав  в  обличчя  вітер  -  
Той  самий,  що  нині  весняний,
А  вчора  був  крижаним  і  мертвим,
Що  міняє  себе  як  старий  одяг,
Чи  то  як  потріпане  зношене  тіло,
І  знаходить  себе  в  нових  перевтіленнях,
Чи  то  просто  метаморфозах
Старого  пророка  Назона  Овідія,
Споглядальника  Негостинного  моря
(Що  досі  негостинне  для  номадів  -  
Патлатих  і  пропахлих  вівцями).
Я  питав  його  -  для  чого,  для  чого  
Ти  шепочеш  мені  стару  істину,
Лише  одну,  але  таку  холодну,
Нині  ж  весна,  хіба  бракує  на  світі
Запашних  і  п’янких,  як  вино,  істин,
Хіба  всі  істини  такі  жахні-крижані,
Хіба?
Я  теж  в’язень  свого  тіла  -  як  ти,
Але  тимчасовий,  лише  ненароком,
Одягнув  я  на  себе  це  тіло
(Нехай  досконале  чи  то  краще
Ніж  в  інших  збирачів  слів)
Але  ненароком,  на  час,
А  ти  ж  вічний  невільник
Свої  суті  -  цього  тіла  повітряного,
Вічно  невчасний,  вічно  не  тут  -  
Нетутешній.  Чи  може
Ти  теж  відпочинок  знаходиш
У  комині-димоході  старого
Кам’яного  ірландського  дому,
Що  чудом  стояв  довгі  віки
Темні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656686
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 02.04.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2016

Ліна Ланська

ЧАРІВНІ МОСТИ

Темним  мороком  пекла  розлийся  в  мені,
Світлом  сонця  і    подихом  Раю.
Твою  сутність  я  спрагло  вдихаю,
Утопивши  себе  в  срібнім  мареві    снів.

Відтепер,  забувай  ким  була    і  хто    ти  -
Прірву  вкрили  стрімкі  веселкові,
Золотаво-хмільні  сутінкові,
Із  сріблястих  мережив,  чарівні  мости.

Мої  коси  за  бильця  моста  заплелись,
Вітер  грається  нишком  нахабно.
Ти  всміхаєшся  лагідно  й  звабно,
В  лабіринтах  бажань    до  душі  нахиливсь.

Десь  є  вихід,  та  серцю  уже  все  одно,
На  мосту,  чи  з  моста...у  нірвану.
Знов  у  смерті  маленькій  розтану  -
Рай  чи  Пекло?  -  кохання  розлите  вино.
01.04.2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656432
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016

Ліна Ланська

САМОТНІСТЬ

Після  прочитаного  :    
 http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656452        
Автор:Systematic  Age.

Дякую  за  натхнення.

Цілющий  сон  -  єдина  втіха,
Коли  ні  голосу  здаля,
Ні  пташки  -  килимом  земля.
Відлуння  сліз,  відлуння  лиха.

Самотності  не  пити  чаю,
Удвох  із  чашкою  вночі.
Он  стіл,  покинуті  ключі,
Останнє:"вибач"...Вибачаю.

І  все,  луна  кудись  котилась  ,
Ліхтар  мигнув  та  вже  й  потух,
Один,як  перст  і  дощ...ущух.
Самотність  лишень  загостилась.

Пора  вже,  йди,  забудь  дорогу
Нехай  травою  зароста
Його  історія  проста  -
Душа,  що  покорилась  Богу.

01.04.2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656463
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016

Лі Чень Дао

Білі коні, білі вершники

                                                   «Швидкі  наші  коні  
                                                     Могли  б  позмагатися  з  вітром!»
                                                                                                                                             (Лі  Бо)

Ми  сідлаємо  коней
Норовистих,  як  західний  вітер,
Витривалих,  як  сосни  старезні
Гір  кам’яних  і  стрімких  Лун  Шань,
Нестримних,  як  хвилі  Східного  моря,
Ми  сідлаємо  коней.
І  мчимо  наздогін  вихору,
Летимо  над  пісками  пустелі,
Над  пасмами  гір  засніжених,
Над  сухостоєм  трави  Степу,
Понад  хмарами  помислів,
Понад  щедрими  краплями  злив,
Летимо  в  нескінченність  –  
Часу  нашого  темного,
Простору  нашого  прозорого.
Летимо  судомно  хапаючи
Повітря  буття  розріджене,
У  посвистах  вітру  вчуваємо  музику,
В  криках  вершників  чуємо  пісню,
В  іржанні  коней  –  одкровення,  
В  шаленстві  пориву  –  просвітлення.
Летимо  –  доки  дихаємо,
Летимо  –  доки  думаємо,  
Летимо  –  доки  живемо.
Ми  –  вершники  вічні.
Вічні  блукальці.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656287
дата надходження 01.04.2016
дата закладки 01.04.2016

Ліна Ланська

АРІАДНА

Напиши  мені  кілька  рядків,
За  хвилину  до  півночі,  зараз
Після  всіх  швидкоплинних  зв"язків;
Розізлившись,  що  в  сон  увірвалась,

Та  спинитись  було  вже  несила.

Напиши  мені  декілька  слів:
Пророста  в  чорне  золотом  листя  -
Аріадна,    одним  із  клубків,
З  лабіринту  до  звіра  в  обійстя  -

Тихо  йшла,    навіть  не  боронилась,  

Мінотавру  невинність  несла,
Як  офіри  останньої  крила.
По  дорозі  її  розлила,
Коли  серце  Тесею  відкрила,

У  дарунок  -    і  душу,  і  тіло...

Опівночі  троянда  цвіла,
У  твоїм  одинокім  чеканні
Не  мене  ,  пелюстки  зі  стебла
Ворожили  солодке  кохання.

Он  -  клубок,  чи  сльоза...  покотилась.

31.03.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656175
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 31.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.03.2016

Процак Наталя

Мої вуста смакують, як ВЕСНА…

Мої  вуста  смакують  ,  як  Весна...
Терпко-холодним  вранішнім  вином
Незримо-диким  невловимим  сном
І  вітерцем  сп'янілим  від  дощу...

Тебе  я  ними  вміло  пригощу...
Окроплю  тіло  життєдайним  трунком
Усю  себе  віддам  я  з  поцілунком
До  спазмового  болю  у  губах...

Без  страху  утону  в  твоїх  руках...
Так  самолюбно,  хтиво  і  покірно
Нехай  і  надлишково  чи  манірно?...
Та  все  ж  усю  себе  тобі  віддам...

А  ти  мене  кохай!  -  як  прагнеш  сам
Без  зайвих  слів,  без  протиріч,  вагань
Без  сумнівів,  обмежень  і  питань
Наче  востаннє,  а  можливо  вперше?

Мене  ти  почуттями  всю  довершиш...
По  ниточці  збереш  -  вплетеш  у  вени
Дзвінко-тонку  мелодію  сирени
Не  боячись  невідворотних  згуб...

Відчуй  мене  усю  в  торканні  губ
І  ризикни  усім  -  постав  на  "  карту"
Без  страху  починай,  знову  зі  старту
Пізнай  Весну  по  вінця  -  спокусись..
........  ......  ......
 ...відчуй  серденьком  неба  світлу  вись...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655318
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016

Юлія Ганненко

Вона називала його Чорним Вороном

Вона  називала  його  Чорним  Вороном.
Вона  називала  його  Плющем.
І  називала  його  рідким  Оловом,
Кожен  раз,  як  стікав  він  з  очей!

Він  був  Дощ...Він  дивився  на  неї,
Наче  ж  бо  на  весну  своїх  літ.
І  здавалось  йому,  що  крім  неї
Не  було  на  цілісінький  світ

Ані  сонця,  що  краще  горіло,
Ані  зірки,  що  вище  була  б,
Ані  мрії,  що  в  небо  летіла  
Й  чарувала  його  -  як  весна...

Як  Весна,  що  простягує  руку
Кожен  раз,  як  погано  тобі,
І  дарує  тобі  замість  муки
Чарівні  полудневі  дощі!

Та  весна,  за  якої  у  серці
Знов  сміються  його  солов'ї,
За  якої  крізь  темряву  рветься
Тихе  щастя,  дароване  їй...

Він  був  Дощ...Дарував  їй  смарагди,
Що  росою  блищать  на  траві.
То  були  і  ласкаві,  і  спраглі
Сльози  щастя  і  долі  її.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655297
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016

Мирослава Жар

Пісня дрозда

Сонце  сідає...
Спів  дрозда  щоб  послухать,
влігся  вітрисько.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655296
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016

Мирослава Жар

Тук-тук! Хто/що в серці твоєму живе?

-  У  мене  собачка!
-  А  в  мене  -  конячка!
-  У  мене  -  мій  котик  -
   Пухнастий  воркотик!

-  У  мене  -  хлопчина.
-  А  в  мене  -  дівчина!
-  А  в  мене  лиш  гроші  -
   Мойі  милі,  хороші!

-  А  в  мене  -  дитина
   І  дружна  родина!
-  У  мене  -  машина
   І  велика  хатина!

-    У  мене  робота  -
     Єдина  турбота.
-  Ну,  а  в  мене  -  книжки  -
   То    мойі  подружки!

Так,  мешканці  різні  живуть  у  серцях!
А  хто  ж  в  мойім  серці,  як  вдома,  в  гостях?

Тук-тук!  Хто/що  в  серці  моєму  живе?

Ні,  не  собачка,  і  не  конячка,
І  навіть  не  котик  -  пухнастий  воркотик.

І  не  хлопчина,  тим  паче  -  дівчина,
І  зовсім  не  гроші,  хоча  й  милі,  хороші.

Звісно,  дитина,  безперечно,  -  родина.
Може,  й  робота,  хоч  іще  та  турбота!

Там  ще  люди  прекрасні  і  діти  нещасні,
Є  і  діти  прекрасні  і  люди  нещасні.

А  ще  там  небо  блакитне,  земля  рідна  квітне,
І  сонечко  літнє,  і  вітер  привітний!

Там  синь  вечорова,  рум'янець  ранковий,  
 Співи  пташок,  із  тепленькойі  печі  духмяний  димок.

Журавликів  вірних  невтомні  ключі!
Та  вже  досить  цього,  утомилась  лічить!

Усього  багато  -  набридне  читати,
А  якщо  не  читати  -  для  чого  писати?!

Мене  не  здивує  питання  твоє:
Чому  вони  вибрали  серце  -  моє?

Бо  я  і  сама  про  це  гадки  не  маю
І  часто  сама  в  себе  нишком  питаю.

І  як  розміщаються?  Дивно  усім!
Й  нікому  не  тісно  у  серці  мойім!

І  нікого  ніхто  там  не  ображає!
І  я  з  ними  добре  живу  -  поживаю!

Серце  людське  -  така  тайіна!
Бува  -  океан,  а  бува  -  мілина!

Тук-тук!  Хто/що  в  серці  твоєму  живе?

 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655283
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016

Gelli

9

Душа..  в  ней  музыка,  
и  облачно,  местами  облачно..
И  сердце  наизнанку  там  под  кожей,
и  в  мыслях  все  одно  и  тоже..
Как  много  слов  на  ветер,  
как  много  тех,  что  говорить  не  в  силе..
Опять  шута  играю,
в  одном  из  переулков  
как  в  прямом  эфире,
и  жду,  жду  осени  в  душе..
Она  приходит  незаметно,
и  говорит  мне  вновь  "люблю"..
Как-будто  выстрелы  в  слепую,
и  эхо  до  мурашек  в  пустоту..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655015
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 27.03.2016

majra

Листопадова осінь…

Листопадова  осінь  втомилась...
Всі  мелодії  вітру  -  сумні...
Вже  й  калина  червона  схилилась,
Поклонилась  у  пояс  мені...

Дощ  дрібний  заколисує  тишу,
Намистини  дарує  гіллю...
...Я  до  тебе  листа  не  напИшу...
Чи  й  напИшу...  але  не  пошлю...

Це  тому,  що  у  часі  спинились
Почуття  на  останній  межі...
...Навіть  осінь  від  нас  вже  втомилась,
Разом  з  нею  ми  стали  чужі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619784
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 26.03.2016

NikitTa

День

                                                                       Буває  тиша,яку  чуєш.
                                                                       Буває  слово,що  мовчить.


Був  день.
Погожий  гарний  день.
Світило  сонце,віяв  вітер,
Пухнасті  хмари  підганяв,
Травою  грався  і  у  хвилі
Її  колосся  нагинав...

Високо  в  небі  жайвір  висне.
І  пісня  лине  до  землі.
Льон  голубим  цвіте,
Красиво,на  фоні  чорної  ріллі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606366
дата надходження 13.09.2015
дата закладки 26.03.2016

Наталія Ярема

ЗУСТРІЛА…

Зустріла  я  тебе  у  день  привітний.
То  був  ласкавий  ніжний  листопад,
Тоді  здавався  місяць  сонцеквітнем  -  
Я  щось  тобі  сказала  невпопад…
Пройшла,  пробігла  і  не  озирнулась,
Заскочила  швиденько  у  трамвай,
Та  в  цю  хвилину  в  весну  огорнулась,
Як  ти  промовив  «Дівчино,стривай…»
Втопилася  в  озерах  бурштинових,
Піднялася  у  хмарах  до  небес…
Заніжилась  у  травах  полинових  -  
Тепер  не  вірю,  що  нема  чудес!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645858
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 26.03.2016

Наташа Марос

ЗАПАХЛО ДОЩЕМ…

Запахло  дощем.  І  озонове  небо
Накрило  долонями  наше  село,
Та  я  пам'ятаю  (а,  може,  й  не  треба),
Як  вже  у  дитинстві  колись  так  було...

Просили  бабусю:  "Дозвольте  бродити!"
Вона  нам  гукала:"Дивіться,  там  скло!
Не  смійте,  дівчата,  босоніж  ходити  -
Не  зовсім  іще  у  вас  горло  пройшло!"

А  поруч  акація  цвіт  розливала
І  вітер  жбурляв  застаріле  гілля
"Не  йдіть  на  глибоке  -  бабуся  казала  -
Вилазьте  вже,  досить!"  -  гукала  здаля.

Та  ми,  як  не  чули!  Бо  аж  до  коліна
Сягала  вода  й  лоскотала  литки.
Бабуся  за  нами  дивилась  незмінно
І  знову  тривожно:  "Глядіть,  колючки!"

А  ми  все  бродили  по  теплій  калюжі,
Де  радість  топила  свої  береги,
Аж  серце  спинялось  -  хотілося  дуже,
Щоб  тепла  вода  ще  торкнулась  ноги...

...Немає  бабусі...  Калюжі  не  стало  -
Асфальтом  накрили  широке  село  -
І  теплі  озера  назавжди  пропали,
Усе  у  минуле  кудись  відійшло...

Та  пахнуть  акації  густо  медами,
Хоч  ми  і  дорослі,  а  цвіт  ще  п'янить!
І  топчемо  землю  чужими  слідами,
Де,  часом,  дитинство  покличе  на  мить...

         -      -      -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616012
дата надходження 25.10.2015
дата закладки 25.03.2016

Antonina Vinnitskaya

Дощ з листя

Ми  у  роздумах,  ніби  у  темряві,
Кожен  день  чимчикуєм  на  вулицю.
І  крокуєм,  з  надією,  впевнено,
Навкруги,  по-осінньому,  журимся.

Витікає  з  навушників  музика,
Водоспадом  спада  по  суглиноньках.
Ми  закручуєм  пальцями  ґудзики,
Ідемо  по  знайомих  доріженьках.

Нам  дерева,  із  листя,  дарують  дощ  -
Помаренчево-жовто-коричневий.
Ніби  килимом,  вкрито  чимало  площ.
Осінь  з  жовтнем  на  ньому  повінчані.

Забавляється  вітер,  в  самотності.
Перехожих  морозом  торкається.
Та  їм  байдуже,  ніби  у  мотлосі,
В  голові  в  себе  десь  зариваються.

Ми  плануємо,  на  щось  надіємось,
Чи  обдумуєм  вчорашні  труднощі.
У  знайомих  очах  ми  зігріємось.
Під  ногами  затопчемо  грубощі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617000
дата надходження 29.10.2015
дата закладки 24.03.2016

Тарас Процик

Що розкаже дош…

Дощу  каплі  на  долоні
Не  потрібно  парасолі
Різні  в  нас  життя  і  долі
Різний  сенс  і  різні  ролі

Розумію  і  поволі
Менше  відчуваю  болі
Може  серце  хоче  волі
Я  тобою  досі  хворий...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450741
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 24.03.2016

Мирося Іванюк

Танець під місяцем

Вже  північ  наступила  на  землі...
Затихло  все  під  сяйвом  місяця  із  неба,
Але  в  пітьмі,  коли  не  чути  пісні  дня
Лунає  музика  чарівної  принцеси  Ночі....

І  місяць  слухає  мелодію  ось  ту,
І  просинається  усе,  що  спало  в  світлі
Й  танцює  танець  свій  чарівний  і  містичний,  
Наводячи  на  всіх  людей  безжурні  сни.

Земля  ожила  в  новім  світлі,  
Ба,  навіть  вітер  більш  легкішим  став
А  десь  горить  вогонь,  так  весело  й  яскраво,  
Скликаючи  всіх  жителів  нічних  в  танок.

Крізь  шум  листви  вже  чутно  нові  ноти
Й  прекрасні  відьми  починають  танок  свій
Звабливий  й  пристрасний,  танцюють  про  кохання
Простого  парубка  й  володарки  нічної  пори

Усе  навкруги  завмирало  під  прекрасні  звуки
І  насолоджувалось  рухами  прекрасних  тіл...
Заховані  для  сонця,  жителі  нічного  часу
Всі  слухали  акорди  музики  пітьми  

Та  тільки  Сонце  промені  опустить  з  неба,
Той  танець  припиняється  умить.
Усе  стає  таке,  як  було  вчора,
Чекаючи  своєї  миті,  щоб  ожити  враз...  

***

І  ви,  прислухайтесь  у  ніч  прекрасну
Й  почуєте,як  вітер  донесе  легенькі  звуки  тут...
Ви  зрозумієте  -  що  звуки  ті  -  мелодія  таночку,
Що  відьми  десь  танцюють  серед  тьми...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612654
дата надходження 11.10.2015
дата закладки 24.03.2016

Мирослава Жар

Будинки віршів

Будинки  віршів  -
із  піщинок  радості
й  камінців  болю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653903
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.03.2016

Людмила Пономаренко

Просто

…І  просто  йти  цим  потеплілим  світом,
Відчувши  присмак  стомленого  дня,
Схилятися  над  дивом  первоцвіту,
Де  трав  змарнілих  стелиться  стерня...

Й  радіти  часу,  що  приліг  під  небом,
Втомившись  трохи    в  сутінках  буття,
Й  задуматися  вкотре,  що  у  тебе
На  цій  землі    -  лише  одне  життя...

Між  віхами  неіснувань  і  нетлумачень,
Серед  неспокою  земної  метушні
Втішатись  тим,  що  у  відборі  значень
Ти  ще  вдихаєш  ці  весняно-чисті  дні...

І  не  зважати,  що,  можливо,  стерто
Звучить  іще  раз  висновок  простий,
І  щастя  «бути»  радісно  й  відверто
Найвищим  даром  нести  в  день  новий…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653402
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016

melani

Шаг. Свет фар.

Шаг.Свет  фар,
Второй.  Фанфары  
Бубнят  изгоем
в  Гомеле  все  здороваются  
Я  -  параноидальный  
Сгусток  пены,
У  лазурного  берега.Верно
Боюсь  эскалаторов.Да.
Ох  уж  мальчик  лестно
Смотрящий  в  глаза.
Иду  быстрее.Задыхаюсь.
Не  кричу.
Есть  притча  о  красной  нити.
Нервный  тик.
Порвите  её.Порвите.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631657
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 20.03.2016

Марічка9

В півсили

Ти  мене  розумієш  в  півсили,
Я  ж  миритись,  як  завжди,  не  хочу.
Але,  знаєш,  дивлюсь  тобі  в  очі,
А  вони  мені  так  полюбились...

І  вони  мені  мовчки  казали,
Про  усе,  що  замовчують  губи.
Лише  інколи  холодом  губить  
Це  чекання  сердечних  вокзалів.

Забувається  все.  Навіть  більше,  -  
Ми  навмисно  стираємо  пам'ять
Про  ті  речі,  що  завсіди  ранять,
Проростаючи  сумом  у  вірші.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594841
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 19.03.2016

Іванна Шкромида

ниткотворні

невичерпно  ситим  містом
снувати  наосліп  -  
віриш,
що  очі  бувають  тілом
що  тілом  бувають  храми
що  птахи  -  радіють  людям,
що  люди
щасливі  з  них  

сама  собі  перехожа  
зі  жмутком  старого  вітру
в  долонях
зашаруділи
провулків  старі  плащі
і  площі
такі  столикі
тримають  мене  в  руці

бо  відстані  -  ниткотворні  -  
звивають  усе  докупи
як  тут  -  так  і  має  бути
як  будеш  не  тут  -  скажи

міста  приживають  швидко
зап'ястями  до  зап'ястя
світлом  
до  голови

30.03.15,  Чернівці

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570701
дата надходження 30.03.2015
дата закладки 19.03.2016

Іра Табак

Ніч

[i]Ніч  вливається  у  фотоплівку  за  скронями,
твоє  волосся  пахне  запізнілим  дощем….
і  врізається  чітко  у  лінії  між  долонями
нерозумний  безмовний  солодкий  щем.

І  чомусь,  наче  вперше,  забуваєш  всі  думи,
і  так  хочеться  просто  торкнутись  плеча.
ця  весна,  аж  ніяк  не  осінь,  зачаровує  сумом,
обеззброює  вічністю,  якої  ти  не  почав….

Ніч  спливає  у  самотніх  людей  за  стінами,
і  затихне  раптово  надірвана  струна,
і  сховається  тихо  цей  щем  за  руїнами,
і  житиме  доти,  доки  болить  у  мені  весна.  [/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634127
дата надходження 07.01.2016
дата закладки 16.03.2016

Nino27

Залишу теплий спогад…

[b][i]Я  знала    ти    прийдеш,
Осінній    дощ    сумний...
І    глянеш    в    душу    мокрими    очима.
Сьогодні    плачу    теж...
Цей    день    завжди    такий,
Бо    ж    є    на    це    молитвенна    причина.
Краплинкою    дощу...
Сльозинка    по    щоці...
І    туга    в    серці...часом    незгасима...
В    молитві    відпущу...
Зі    свічкою    в    руці...
Залишу    теплий    спогад    за    плечима...
[/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614599
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 15.03.2016

Roman Mironchuk

{хуртовина}

гра  на  смерть
хуртовина
засліплює  очі

кожному
краще  йди
не  уникнути  жертв
як  повернеш  назад
вітер  в  спину
дихає
вовчі

наміри  не  зрозуміти
зустріч  з  вовкулакою
може  стати
фатальною
смарагд  блищить

серед  снігової  завіси
вільний  звір
з  чоловічою  ознакою
ще  хвилина
і  п'яти
відчують
абсолютний  мінус
а  лице  дефіцит

крові
коли  він  захоче
встромити  кігті

мавка  окутана
опалим  листям
вражена  грою
сліпий  промінь
ночі
вже  нема  жертви
в  живих
ті

кігті  забирають
ворогів
до  Перуна
до  першого  грому

серце
неначе  лід
безіменні  могили
їхні  руни
сховали  таємниці
правди  не  дано
нікому

04.02.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647415
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 14.03.2016

#tenderness

продажна ніжність

ти  все  ще  збираєш  розділові  знаки
читаєш  вірші  Жадана  і  романи  Булгакова  
вплітаєш  у  коси  блакитні  холодні  маки
ночами  літаєш  самотня  до  Кракова
ти  все  ще  віриш  у  сутність  ніжності
а  вона  вже  продалася  хитрості  лиса
його  усмішці  і  рідкісній  ласці
що  пробиває  сильніше  від  списа
ніжність  не  піде.  не  лише  жаданої
вона  лиш  спочине  із  іншим  у  ліжку
буде  чекати  наказу  коханої
гладячи  чорну  лисячу  кішку.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643654
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 12.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.03.2016

Ліна Ланська

НЕ ВЧІТЬ ЛЮБИТИ УКРАЇНУ

Не  вчіть  мене  любити  вітер,
Бо  він  настільки  непостійний,
Що  декілька  лиш  досить  літер,
Як  він  зламає  душу  й  стіни.

Не  вчіть  мене  любити  мову,
Перлинно-ніжну,  пелюсткками
Вкриває  шлях  вона  до  мами,
Що  вчила  вірною  буть  слову.

Не  вчіть  мене  любити  сина  -
Мою  краплиночку  єдину.
Розтану,  кригою  застигну  -
Весь  світ  для  матері  -  дитина.

Не  вчіть  любити  Україну.
Мовчу,  не  значить,  що  байдужа.
Вона  -  для  серця  вічна  ружа,
Сльоза  і  кров  -  живить  стеблину.

НЕ  ВЧІТЬ  ЛЮБИТИ  УКРАЇНУ.
11.03.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650678
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016

#tenderness

Рок

Рок  -  це  не  просто  музика,  повірте.
Це  душа  кожного,  покладена  на  ноти.
Як  хочете  -  то  просто  перевірте,
Коли  в  душі  питання  "хто  ти?",
Коли  не  знаєш  в  чому  справа  -  
Включаєш  рок  і  зразу...  спокій.
Ця  музика  -  це  зовсім  не  отрава!
Це  друг  дитині  одинокій.
Це  музика,  в  якій  кричать  для  тебе.
Не  "на",  а  "для"  ,  побачте  ви  різницю.
Ми  самі  вирішуємо  для  себе
Обрати  небо,  чи  в'язницю...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635943
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 10.03.2016

Процак Наталя

Нема в світі краси, як в нас на Україні…

               (жартівливо  лиш  правдиво...)

Нема  в  світі  краси,  як  в  нас  на  Україні
Рожево-пишні  щічки  і  вічі-блискавиці
Уста  -  солодкі  вишні  та  грація  богині
Усім  цим  володіють  укрАїнські  дівиці...

По  вулиці  пройдеться,  упевнено  й  грайливо
Звабливо  кине  погляд  -  сама,як  динаміт!
Ну  як  не  спокуситись  на  таке  Боже  диво!
Коли  вона,  все  манить  до  себе,  як  магніт...

І  що  вам  ті  "принцеси"  на  глянцевих  журналах?
Із  ботоксу  їх  губи,  тай  бюст  сам  силікон
До  чого  не  торкнешся  усе  сухе,  трухляве
І  зовсім  не  смакує  -  гірке  мов  поролон...

А  тут  усе  соками  налите  від  природи
Без  хімії,  добавок...Бери!  -  натурпродукт!!!
Купайся  в  океані  укрАїнської  вроди
Куштуй  і  розсмаковуй  із  раю  ніжний  фрукт...

І  тут  бо  вам  не  "тьолки",  не  "дІвки"  і  не  "шприхи"
А  справжні  українки  і  в  цьому  їх  краса!
По-своєму  прекрасні,  жіночні,  особливі
Яскраво-добрі  очі,  до  поясу  коса...

Найкращі  господині  і  матері  від  Бога
Коханки  і  дружини  -  таких  бо  не  знайдеш!
І  круто  пощастить,  коли  твоя  дорога
З  такою  перетнеться  -  щасливчиком  будеш...

Нема  в  світі  краси,  як  в  нас  на  Україні
Дівчата,  як  смерічки  -  із  них  одна  твоя!
Неси  для  неї  квіти,  цілуй  руки  богині
І  повторяй  щоденно  "  Ти  тільки  лиш  Моя!!!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650006
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016

Христина Рикмас

Боронячи

Мені  б  вартувало  прогнати  і  біль  і  страх
Та  стати  перебільшено  відважною.
Боротись  впевненіше,вчитись  на  помилках,
Не  здаватись,не  скаржитись,  стати  якою  вже  є  –
Тільки  б  справжньою.

Мені  б  вартувало  носити  ще  сміх  в  вустах...
Зоставшись  доречно  спраглою
Зцілятись  частіше  в  храмових  молитвАх,
Ставати  все  ближчою,  карабкатись  вгору,якнайвище  -
Драбиною  латаною.

Мені  б  вартувало  ступити  за  Ним  на    шлях
Дитиною  встидливо-  безстрашною!
Зберігши  Господнє  в    ще  вцілілих  душі  кутках,
Боронячи  те,  що  найближче,  (що  лиш  Боже  й  моє!)
Своєю  відвагою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649975
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.03.2016

Ruzhena

Причаїлась самота.

Причаїлась  самота  під  тином,
відчайдушно  потягнувши  руки.
Пахла  м'ятою...  І  полином.
А  над  нею  -  кружляли  круки.

Її  справно  всі...  обминали,
глузували  з  убогих  шатів.
Лише  в  небі  -  птахи  кричали!
Мабуть,все  розуміли  крилаті.

Їй  би  милості  -  хоч  на  Йоту,
і  тепла,по-людськи,на  краплину.
Заблистіла  б  на  ній  позолота,
гордо  випрямила  б  свою  спину.

І  воскресла  б  в  очах...  віра.
Самота-=самотою...Схожа
на  закутого  в  пастку  звіра,
серед  сотень  німих  прохожих.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564043
дата надходження 03.03.2015
дата закладки 08.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.03.2016

kristina_igorivna

Давай втечемо?

Давай  втечемо  від  усіх?
І  здійсним  заповітні  мрії..
Завжди  я  танула  в  руках  твоїх,
На  тебе  покладала  всі  надії.

Давай  почнемо  знову  все?
І  зробимо  можливим  неможливе.
Я  попрошу  лише  одне:
Давай  забудемо  усе  жахливе..

Це  що,  кінець?  Кінець  -  це  ж  ще  не  вихід,  
Бо  за  своїм  потрібно  йти!
Труна  і  смерть-ось  це  безвихідь.
Тож  можем  шанс  ще  віднайти.

Та  ні..  Не  змушую..Борюсь.
А  ти  щасливим  будь...Кохаю.
Я  зі  слізьми  ще  не  здаюсь.
Тебе  назад  завжди  чекаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649228
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 08.03.2016

Шон Маклех

Довершено: Місто Слів

     «Сірники  горілі
         Гризли  весняне  жито.
         Бачив  я  -  прозорий  журавель  алкоголю
         Дзьобав  чорні  лоби  солдат  помираючих...»
                                                                   (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Ми  муруємо  місто  зі  слів  -  
І  все  намарно,  мури  руйнуються,
Розсипаються,  так  начебто
Не  з  цеглинок-слів  вони  складені,
А  з  піску  сухого  на  горі-пагорбі,
Де  все  руйнується,  де  все  нетривке,
Як  мрія  старого  кудлатого  пса-пройдисвіта,
Так  наче  не  слова  ми  клали  в  підмурки
А  порцелянові  ліплення,  ефемерні,
Як  марення  ренесансного  майстра-книжника,
Філософа  й  фантазера,  художника,
Що  малює  свої  картини  уявними  пензлями
Тільки  в  своїй  уяві,  на  стіні  неіснуючого
Храму-одкровення,  ідеального  та  гармонійного.
Ми  муруємо  місто  зі  слів:
Вежі  й  дзвіниці,  ратуші  і  крамниці,
Стіни  й  бруківку,  арсенал  і  книгосховище.
Та  все  намарно.  Все  розсипається  в  прах,
Все  стає  кучугурами  пороху,
Пустищем,  де  цвітуть  бліді  квіти
Без  аромату,  
Лише  з  тінями  краси  ледь-помітними,
Пустищем,  навіть  не  руїнами,
Де  можна  лише  згадувати,
Де  панує  така  тиша,  
Що  навіть  богам  моторошно,
Все  створене  й  збудоване  стає
Пустелею,  де  колись  жили  люди,
Колись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649654
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 07.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.03.2016

Лісна Олена

кава з медом

Наші  стосунки  гіркі  і  солодкі  водночас.
Ніби  каву  з  медом  випиваю  до  дна
І  готую  для  подорожі  забутий  компас.
Подорожі,  в  якій  буду  завжди  одна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591314
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 06.03.2016

Лісна Олена

солодка вишня

Зацвіла  солодка  вишня  ярими  квітками.
Наступали  світлі  ночі  вірними  стежками.
Повертались  до  колиски  ластівки,  як  мрії.
Наступали  дні  веселі,  чисті,  золотії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638611
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 06.03.2016

Лісна Олена

зворотний процес

настав  той  час,  коли  свої  плюють  у  спину,
нема  ніде  притулку,  нема  ніде  спочину.
Що  сталося  з  людьми  технічного  прогресу?
Коли  вони  зазнали  зворотного  процесу?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612082
дата надходження 08.10.2015
дата закладки 06.03.2016

Poetka

…твій човник…

...відбитками  пальців  торкаючись  тіла
такого    ч  у  ж  о  /  р  і  д  н  о  г  о
у  зв"язку  з  потеплінням
вкидаємно  зимові  спогади  в  шафи
б  е  з  с  л  і  д  н  о
тримаємо  руку  на  пульсі
один  одного
не  знаючи  молитви  жодної
по  дорогах  сонце  топиться  
у  калюжах
я  продовжую  бігти  за  тінню
і  вловити  її  не  вдається
з  д  а  є  т  ь  с  я  
твій  човник  стає  кораблем
і  я  радію
що  ти  відпливаєш  скоріше  
від  мене
і  від  наших  проблем...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260705
дата надходження 20.05.2011
дата закладки 04.03.2016

Юлія Нова

Я відьма?

Я  відьма  кажеш?...  Бо  руде  волосся
Облизує  вогнями  мої  плечі
І  зіллям  чаклувати  довелося,
Коли  я  відчувала  твої  втечі...

Я  відьма?...  Бо  мерехтять  смарагдом  очі,
Коли  на  тебе  пристрасно  дивлюся,
Ти  думаєш,  що  я  тебе  зурочу,
А  я  на  тебе  тільки  помолюся...

Отож,  я  відьма?...    В  вогні  моїм  дотліти
Бажаєш  ти  в  обіймах  ночі,
В  очах  зелених  хочеш  захмеліти
І  цілувати  ці  уста  жіночі...

Тебе  в  люстерці  довго  виглядала,
Прокручувала  кадри  з  кінофільма,
Закляття,  привороти  накладала
На  тебе,  милий...  Так,  я  твоя  відьма.

21.01.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648645
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 04.03.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.03.2016

Онофрійчук Наталя

Сьогодні дощ

Сьогодні  я  залишилась  одна.
А  дощ  прийшов  мільярдами  краплин
і  задробив.    З-за  того  боку  скла
завис  опал  на  сітках  павутин.
Багатий  дощ.  А  сіра  пелена,
така  велика  й  така  самотня,
Спинилась  й  впала  вниз  біля  вікна,
схиливши  небо  в  земну  безодню.


Картина  "Дождь"Александр  Сарычев

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566373
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 03.03.2016

Іванна Шкромида

чужі голоси

краєм  вуха  уловлюю  інші  ,  чужі  голоси
і  по  інших  кімнатах  себе  забиваю  в  кути
перейти
нам  на  "ти",
як  річки  переходять  убрід
залишаючи  берегу  первісний  слід  наготи

зараз  ніч  почорніє  плащами  
сутулих  тіней
поза  спиною  дихання  плавне  і  рівне,  як  день
і  кути  до  людей
притуляють  свої  порожнечі  -  
сивочолі  ми  -  речі,  з  котрих  не  струсили
страхів

до  вподоби  не  всім,  як  сповзають  портрети  зі  стін
осипається  все,  що  під  нами,  від  перестороги
аж  скриплять  інші  стелі  й  підлоги,
ми  тонемо  в  тім  -
приросли  до  низів,  
у  кімнатах  чужих  голосів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517356
дата надходження 15.08.2014
дата закладки 02.03.2016

Процак Наталя

Впусти мене у себе подихом Весни….

Ти  розцілуй  моє  волосся  зі  спини
Вдихни  на  повні  груди  свіжий  аромат
Мій  погляд  розціни  у  кількості  карат
Впусти  мене  у  себе  подихом  Весни...

Ти  полюби  мене  до  болю  і    до  сліз
Відкрий  у  собі  ще  невідані  світи
В  мені  підсніжниками  першими  цвіти
І  дофарбуй  за  мене  створений  ескіз...

Ти  розчинись  в  мені,  як  березневий  сніг
Гарячим  полум'ям  бурхливої  ріки
Хочу  тебе  відчути  дотиком  руки
Щоб  первоцвітом  прорости  у  твоїх  ніг...

Ти  не  жалій  для  мене  своїх  почуттів
Тобі  сторицею  верну,  і  ще  додам
Повір,  і  цього  буде  малувато  нам
Усе  отримаєш  -  чого  б  не  захотів....

Ти  повивчай  мене  торканнями  долонь
По  сантиметру  виміряй  мій  небосхил
Не  припиняй!  -  навіть  якщо  і  бракне  сил
І  зупинись!  -  лише  на  дотик  наших  скронь...

Ти  відтвори  в  реальності  всі  мої  сни
І  проведи  мене  дорогою  до  раю
І  хай  не  буде  цьому,  ні  кінця  ні  краю
Я  ж  проросту  у  тобі  паростком  Весни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648143
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016

Наталія Ярема

ТИ ЖИВЕШ ТИМ ОСІННІМ ТАНГОМ

Ти  живеш  тим    осіннім  тангом
Між  деревами  бурштиновими,
А  вони  розпустили    шати,
Вихваляються  диво-обновами…
Виноградником  скачуть  мізинчики
Сонця  трохи  уже  приблідлого…
І  важіють  велично  китиці
Винограду  медово-стиглого.
І  ванільна  духмяна  грушка
Пахне  спогадом  на  підвіконні…
Все  згадалось    -  твоя  подружка
І  дитинства  маленькі  долоні.
Все  згадалось  -    рідна  бабуся,
У  подолку  її  -  горіхи!
Скільки  було  тоді  надсонця!
Скільки  було  тоді  надвтіхи!
І  волосся  твоє,що  пропахло
Листям  лагідним  сонцебагряним
Щастя  бути  у  світі  щасливим!
Щастя  бути  у  світі  коханим!
Знову  ця  ж  мелодія    танго  
Між  деревами  бурштиновими.
Як  колись  на  них    пишні  шати  ,
Вихваляються  знову  обновами…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526970
дата надходження 30.09.2014
дата закладки 01.03.2016

Black Heart

Падає листя …

Падає  листя  
наче  навмисно
Все  навкруги
нагадало  тебе
Всі  ті  моменти
ніжні,відверті...
що  спогад  тепер.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616443
дата надходження 27.10.2015
дата закладки 29.02.2016

333

Дощ

Я  люблю  засинати  під  дощ,
Під  його  мелодію  сумну.
Він  пише  мені  симфонію,
Маючи  лиш  струну  одну.

В  країну  снів  він  проводжає,
Де  слово  «казка»-  це  реальність.
А  непросто  ілюзія  чи  міраж,
Або  дитяча  банальність.

Там  ти  художник  чи  поет,
Картина  там  й  сценарій  твій.
Ти  королівства  лицар  благородний,
І  нестрашний  тобі  запеклий  бій.

Гноми,  орки,  ельфи  чи  русалки,
Межі  немає  фантазія  твоя.
Ти  можеш  навіть  звергнуть,
З  трону  злого  короля.

Ніколи  сонце  не  заходить,  
Завжди  добро  перемагає.
І  янгол  взявши  скрипку,
Лише  для  тебе  грає.

І  раптом  вдалені,
Дощ  тебе  гукає.
Він  прийшов  в  твій  світ,
І  тебе  шукає.

Щоб  у  реальність  повернути,
Де  в’януть  квіти  й  знов  цвітуть.
За  літом  осінь  же  приходить,
Де  тебе  забули,  а  рідні  все  ж  ждуть.

І  хоч  життя  не  мед,
Й  часто  наступає  гнів.
Але  на  щастя  є  любов,
Що  повертає  у  країну  снів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520846
дата надходження 01.09.2014
дата закладки 29.02.2016

Процак Наталя

ЕЙФОРІЯ!!!

Гарячий  чай...і  тістечко  до  чаю...
Така  собі  -  ранкова  ейфорія!!!
В  твоїх  очах  -  очей  моїх  стихія!
В  тобі  одному  всю  себе  вбачаю...

Обійми  на  сніданок!  -  поцілунок
Такий,  що  скаже:  "Я  тебе  кохаю!"
І  ще  таких  цілунків  цілу  зграю
Тих  диких  птиць  невіданий  ґатунок...

А  далі  все  доправимо  любов'ю
Де  дрібка  зваби,  ложечка  спокуси
І  сміху  безперервні  землетруси
Тебе  розбавлю  повністю  собою...

Опісля  -  безсловесне  спілкування!
За  нас  все  скажуть  очі  -  їх  розмова
І  ми  їх  розуміємо  з  півслова
Хіба  є  щось  смачніше  від  кохання?

Рецептик  для  обох  -  гарант  на  щастя!
Кохання,  як  в  Ромео  і  Джульєтти
Ти  скажеш:  "  До  вечірньої  дієти!"
Губами  доторкаючись  зап'ястя...

Я  проведу  усмішкою  за  двері
І  на  щоці  залишу  поцілунок
Мій  шепіт  лиш  доповнить,  подарунок
"Чекай  на  частування  в  тій  ж  манері!..."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647788
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 29.02.2016

Тетяна Мерега

За шибками…

За  шибками  –  густий  туман.
У  ньому  тону  я  думками.
Там  напускається  дурман,
Крадеться  тихо  між  рядками.

З-за  шибок  те,  що  відгуло,
Нахабно  ломиться  у  серце.
Та  все  написано  давно  –
І  не  пробитися  крізь  скельце.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455157
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 29.02.2016

Ліна Ланська

ОДНАКОВО

Однаково:  холодний  чай,  чи  кава,
Коли  душа,  як  нескінченна  ніч.
Розкине  віяло  і  доля  -  вічна  пава,
Давно  не  поряд,  туга  врізнобіч.

Однаково:  чи  сніг,  чи  зірка    з  неба.
Захоче  -  кине  краплі  ще  й  дощу
Он  сонця  сяйво  розливає  Феба  -
Тополі  не  дістатися  плющу.

Однаково:  котилося  монетка  -
Погнулась,  витерлась,  та  не  зважай,
Що  десь  не  зупиняється  рулетка  -
Комусь  в  кишеню  -  щедрий  урожай.

Однаково  кому,  мене  минає,
З  колючок  нові  наплела  вінки.
Хтось  десь  когось  сьогодні  проклинає  -
Навзаєм  терном  встеляться  віки.
28.02.2016.

Феба  -дочка  Геї  та  Урану,бабуся  Аполлона  -  бога  Сонця.Зевсом  перетворена  в  тополю.
Плющ  -  уособлення  демонічного,злого,бо  він  обплітає  мертве  дерево,а  живе  веде  до  згуби.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647629
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016

тепла осінь

Світанок

Я  з  тобою  зустріну  світанок.
Може  вперше,  а  може  й  востаннє.
У  повітрі  витає  серпанок,
сонце  проситься  тихо  на  ганок,
догорає  ніч  з  променем  раннім.
Я  з  тобою  зустріну  світанок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274049
дата надходження 08.08.2011
дата закладки 28.02.2016

тепла осінь

Поезія життя

Не  мати  слів  -  це  також  трохи  мудрість.  
Коли  ж  речитативом  йде  життя  -
без  лірики  зародиться  лиш  грубість.  
І  з  прози  вже  не  буде  вороття...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272818
дата надходження 30.07.2011
дата закладки 28.02.2016

Олександр Обрій

ПОРОЖ. NAITURE

Ліпиш  в  просторі  з  думок  те,
що  ліпить  з  тебе  навколишній  простір.
Татуюєш  папір  словами  про  те,
що  написано  тобі  на  роду  зірками.
Складаєш  з  окремих  клаптиків  мантри,
обзиваючи  їх  віршами,  лікуючи  ними  себе  і  людей,
заповнюючи  ними  порожнечу  в  собі,
яка  відлунює  свистом  вітрів,  що  не  вщухають.
Бо  по  суті  –  ти  ніхто  і  ніщо,  і  водночас  –  усе,  
яке  забуло  про  це  і  тепер  силкується  згадати.

Ти  –  чистий  лист  паперу,
ти  –  цнотливий  кавалок  глини,
ти  –  тиша,  яка  чекає  на  музику.
І  може  так  прочекати  цілу  вічність,
доки  не  віднайде  свою  симфонію,
яка  зрезонує  з  порожнечею  в  тобі.
Ну  а  доки  цього  не  сталося  –  
продовжуй  ущільнювати  зміст,
беручи  його,  позичаючи  в  простору,
як  шеф-кухар,  що  віртуозно  орудує  інгредієнтами.
Але  твої  вірші  все  одно  будуть  не  тобою,  
а  скоріше,  твоїм  вмінням  смачно  куховарити.

Це  твій  хрест,  твоя  карма,  твій  дар  і  вирок.
Тому  ліпи,  пиши,  проповідуй,  згадуй  себе.
Заповнюй  порожнечу  в  собі  і  в  людях,
бо  інакше  вона  давитиме  зсередини,  ростиме,
доки  не  розірве  тебе,  як  повітряну  кульку.
Чи  доки  з  часом  не  стане  чорною  дірою,
що  поглине  тебе  і  твої  думки.
Тож  краще  будь  порожнечею,  що  ліпить,
ніж  голодною  чорною  дірою,  що  з'їдає...

©  Саша  Обрій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643480
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 28.02.2016

Салтан Николай

Надто дихав я любов’ю

[img]http://cs408828.vk.me/v408828008/73b9/nRcbnkL16Jo.jpg[/img]
Вечір  знову  настрій  гріє.
Ми  не  разом!  Ну  той  що!
За  вікном  вчорашня  мрія  
Закінчилась,  як  кіно.

Тільки  кляті  режисери
Закрутили  все  не  так  -
Ніби  справжні  мародери,
Познущалися  з  собак.

Попрощались  ми  з  тобою,
Попрощались  назавжди,
Але  досі  я  весною
Розцвітаю,  мов  сади.

Знаю,  в  це  ніхто  не  вірить,
Та  собі  хоч  доведу,
Що  любов  одна  на  світі,
Так  я  з  нею  і  помру.

Ну  а  там  собі  дам  волю,
Але  знаю  все  одно:
Надто  дихав  я  любов’ю,
Щоб  закінчилось  кіно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474095
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 28.02.2016

majra

У моєму селі - зима!

У  моєму  селі  -  зима!
Біла  віхола  снігом  віє!..
Січень,  лютий...  та  все  дарма!
Бо  весна  моє  серце  гріє!

Вийду  вранці  на  білий  сніг,
Протопчу  до  воріт  стежину.
Час  прискорює  вічний  біг  -
Кожен  день  добавля  хвилину!

У  моєму  селі  -  зима!
Біло!  сніжно!  і  так  прекрасно!
За  минулим  -  жалю  нема,
Бо  в  душі  моїй  завжди  -  ясно!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634879
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 28.02.2016

Юлія Нова

Нехай супроти вітру я іду…

Нехай  супроти  вітру  я  іду,
Як  завжди...
І  в  спеку  не  дають  води  напитись,
Я  хочу,  щоб  було  все  до  ладу,
Назавжди...
Не  хочу  у  житті  знов  оступитись.

Я  тягну  за  собою  свої  крила,
Могучі...
Та  карма  моя  не  дає  злетіти,
Вона  в  них  кігті  свої  запустила,
Пекучі...
І  стала  ними  нишком  володіти.

Я  в  супроводі  всіх  земних  стихій,
Шалених...
Йду  босоного,  розпечене  вугілля
Розкидане  шляхами  моїх  мрій,
Блаженних...
Мене  доводить  вже  до  божевілля...


10.01.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647567
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016

Юлія Нова

На згадку…

Я  на  згадку  про  себе  залишу  повітря,
Що  цілує  медові  і  ніжні  вуста,
Моїх  снів  вітражами  пекуча  палітра
По  клітині  у  ньому  завжди  пророста.

Я  про  себе  напишу  хмарами  в  небі,
Розіллюся  дощем  у  ночі  по  Дніпрі,
Збереже  мою  душу  поранений  лебідь
Й  полетить  на  одному  крилі  на  зорі.

Я  себе  намалюю  очима  дитини
На  розпушених  травах  з  росою  в  імлі,
Розпадусь  на  найменші  у  світі  частини,
Проростатиму  перлами  по  всій  землі.

Заспіваю  я  пісню  про  себе  у  полі,
Вітром  диким  шалено  здійматиму  ритм,
Шелестітимуть  співом  високі  тополі,
Мак  червоний  нестиме  і  свій  колорит.

Прошепочу  історію  в  бік  водоспаду,
Він  розчинить  її  в  шумних  водах  своїх,
Прокричить  на  весь  світ  сяйвом  із  зорепаду
І  нехай  —  це  ще  буде  нескоєний  гріх.

04.01.2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647039
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 26.02.2016

Процак Наталя

Мій компас зламався - подай координати!!!

Мій  компас  зламався  і  стрілка  скажена
Невпинно  намотує  зайві  круги
Та,  що  за  прокляття?!  -  спинись  навіжена!!!
Не  дай  розгубити  до  нього  шляхи...
............  .......  ...

Маршрут  згубила  -  подай  координати!
Пошли  їх  із  вітром  в  небесну  блакить
Зроби  це  негайно  -  не  змушуй  чекати!!!
І  так  зачекалась  на  зустрічі  мить...

А  ти  бозна-де!!!  -  споглядаєш  на  зорі
Тоді  придивися  -  там  мій  SMS!!!
Формує  на  небі  узори  прозорі
Давай  пришли  координатний  експрес...

А  я  почекаю  на  іншій  планеті
Для  тебе  увІмкну  яскраві  вогні
Явлюся  зорею  в  нічнім  силуеті
І  зникну  як  пил  у  туманному  сні...
.........
.............
Компас  зламався  -  подай  координати!
Пошли  свій  сигнал  знов  моїм  небесам
Зроби  це  негайно!  -  не  змушуй  чекати!
Ну,  а  якщо  ні?!  -  то  знайди  мене  САМ!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646672
дата надходження 24.02.2016
дата закладки 24.02.2016

Юлія Нова

Розвію сивий попіл…

Розвію  сивий  попіл  спалених  часом  мрій,
Залишу  всі  негаразди  в  минулому  часі  і  році,
Нехай  залишки  печалі  і  всіх  моїх  божевіль
Застигнуть  в  німому  жанрі  напівкроці.

Взлетіти  хоча  б  до  небес,  а  далі  у  планах  —  космос,
Для  мрії  своєї  поламані  крила  заставлю  рости,
Я  заново  жити  почну  і  новий  почую  голос,
Що  буде  в  душі  моїй  щирість  і  радість  нести.

Проб'ється  струмочком  із  мене  первісна  сила  буття,
Я  все  залишаю  позаду  і  озиратись  не  буду,
І  викину  на  смітник,  як  рване  у  вщент  взуття
Недоліки  всі  свої  і  людські  пересуди.

Так  хочу  свій  рай  знайти  на  клаптику  землі,
Тривоги  у  серці  змити  рясною  і  дикою  зливою,
Нехай  все  погане  залишиться  в  сивій  туманній  імлі,
Я  жити  по  новому  стану...і  буду  щасливою.


29.12.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646341
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016

Ярослав Ячменьов

Опівнічний джаз

Клавіші  втискаються  сполохано  вагою  тіл  рогатиків  неспокійненьких.
Торішнє  листячко  вихриться  і  клика  хмари  хитрих  вітерців  раденьких.
Гостинець  поміж  бору  та  діброви  заплетено,  мов  стрічечка  байдикувата,
Проповза.  Рученята  та  копитця,  спелехатаний  кожух  і  ніченька  строката.
Трубачі  до  піднебесся  куряву  мелодії  пускають:  раз  по  раз  місцями  бас…
Берези  і  тополі  вітами  тріпочуть,  до  жбанку  таємно  увіллявся  контрабас.
Засвічені  краплиська  пада  й  стука  тоном  повзання  химерного  паву́ка
об  кору  міцного  завійно́го  незграбно́го  тіньово́го  десь  страшного  бу́ка.
Водограйчиками  злета  й  зависа,  пускай,  оркестре,  нездійсненну  утопі́ю,
А  ноти  приспустивши,  як  росянисту  павутинь,  водою  бризни  симетрі́ю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564818
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 23.02.2016

Yaroslava

Сон той чи мить…

Відкриваєш  очі  та  сонце  голову  лоскоче,
Вмиваєшся  водою,  яка  дзюрчить  піді  мной  .
Крутяться  ,  крутяться  каруселі  нічних    спогадів-
Ходиш  днями  згадуєш  та  думаєш  гадаєш…

Пам’ятаю  ті  дні  дитячі  ,  веселий  гамір  і  сумні  плачі,
Пам’ятаю-довгі  промови  та  теплу  гостинність  як  удома.
Бігають  ,  бігають  ніч  за  ніч    -  білі  зорі  у  вічність-
Ходиш  днями  згадуєш  та  думаєш  гадаєш…

Скрутяться  пелюстками  дивні  речі  коли  на  мене  впали,
Скрутиться  мить  в  фотографію  і  на  віки  серце  полонить,
Щоб  коли    ходили  днями  згадували  та  думали  гадали  -
Завжди  ту  мить  пам’ятали  й  тиху  усмішку  в  душі  тримали.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646381
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016

Шон Маклех

Довершено: Місто Повітря

                           «У  дітей  розплющені  очі,
                               Бо  за  вікном  покірно
                               Обростає  птахами  дерево.»
                                                               (Федеріко  Гарсія  Лорка)

Місто,  в  яке  прилітають,  
А  не  приїжджають,
Місто,  в  якому  будинки  прозорі,    
Бруківка  прозора  і  навіть  лікарні,
Ратуша  і  буцегарні  -  все  прозоре,
Бо  зроблене  все  з  повітря,
Воно  там  -  у  висоті  недосяжній,
Я  прилітаю  туди  на  повітряній  кулі
І  на  різнокольоровому  дирижаблі
(Жаблі,  дриглі,  чаплі),
Я  будую  собі  будинок
Серед  його  прозорих  вулиць,
Навіть  не  будинок,  а  замок,
Запрошую  в  нього  гостей-птахів,
Пригощаю  друзів  вином-сонцем,
І  прошу  всіх  крилатих:  «Не  падайте!
Не  треба  туди  -  вниз,  додолу,
Не  треба  важкості  і  себе  відчувати
Гирями  і  брилами,  оливними  кулями,
Не  треба  -  летимо  вгору,
Ми  всі  легші  повітря,
З  якого  тут  муруємо  місто,
Допасовуємо  повітряну  цеглу,
Накриваємо  повітряним  дахом,
Щоб  завжди  у  наших  оселях
Панувало  лише  світло  -  
Яблука-сонця  чи  місяця-п’єро,
Бо  так  воно  влаштовано  -  
У  мріях...  І  снах...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645744
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016

Шон Маклех

Людина вічної пісні

                 «Дай  мені  силу  на  пісню,  
                     на  плач,  на  прокляття
                     Розуміння  даруй,  щоби  ясно  сказати
                     Слово  скорботне  про  втрату...»  
                                                                                   (Давтак  Кертог)

Пам’яті  Сергія  Нігояна  та  всіх  розстріляних  і  закатованих  тої  зими  2014  року.

Я  загинув  за  вашу  свободу,
Я  загинув  за  вашу  країну,
На  площі  повсталих  каменів,
Під  небом  важким  зимовим
Серед  людського  виру.
Я  прийшов  з  країни  камінної,
Країни  давньої  і  сумної,
Країни  вохри  і  сонця,
Що  опалило  гори
І  лишило  так  мало
Фарб,  кольорів,  трави,
Країни  каменярів  -  теслярів  тверді,
Гір  високих  і  води  чистої,
У  вашу  країну  заквітчану
Світла  і  тихої  радості
Я  був  так  відверто  закоханий,
Я  читав  вірші  на  площі
Серед  людей,  що  стали  вільними,
Серед  міста,  що  дивилося  в  небо  -  
Синє,  цвяховане  золотом.
Мене  вбили,  щоб  вас  залякати,
Щоб  відібрати  у  вас  мрію,
Мене  вбили  у  День  Надії
День  свободи  вашої  і  єднання,
Я  загинув  перший  -  за  правду,
Перший,  серед  полеглих,
Пам’ятайте  про  нас...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645713
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 21.02.2016

Наталія Ярема

ТИ ЗНАЄШ?

Ти  знаєш?  Мені  у  житті  
Не  так  і  багато  треба…
Хоч  мрії  занадто  чудні  
І  крильми  сягають  неба…

Та  зараз  прохання    просте,
Послухай  мене  хвилину...
Якщо  кохаєш  як  жінку-
Люби  мене  як  людину…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330345
дата надходження 14.04.2012
дата закладки 20.02.2016

Долька Полину

трояндове пекло

кожен  тягне  крило  лебедине.
обличчя  -  обвітрені  та  чужі.
струнким  рядочком  шикуються  спини
на  трояндовій,  лютій  межі

між  пеклом  і  -  пеклом,  заштореним  флером  естетики.
кожен,  звичайно,  хоче  тільки  сюди.
та  кожному  груди  стискають  сталеві  корсети
спокуси  й  біди.

а  там,  за  межею,  -  ріка  розбурхана,
там  хвилі,  крейсер  і  льодохід.
і  ті,  хто  вже  просто  не  в  змозі  рухатись,
кидаються  на  лід.

інші  сто  тисяч  хитають  головами,
та  яке  їм  діло  до  чужих  розваг?
вони  старанно  себе  обезкровлюють,
гуляючи  по  шипах.

трояндами  млосно,  отруйно  пахне.
ох,  де  я?  що  досі  мене  вело?
а  ти  ж  мене  на  собі  не  потягнеш,
якщо  я  втрачу  крило.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635445
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 20.02.2016

choroma

А я люблю тебе…

А  я  люблю  тебе…  отак  –  без  причини,
Люблю  той  тихий  голос,  твій  веселий  сміх,
Те  личко  ніжне,  наче  у  невинної  дитини,
Люблю  безмежно  щирість  я  очей  твоїх.

А  я  люблю  тебе…  давно  уже  люблю…
Волоссячко  русяве  й  рученьки  тендітні,  
І  оченята  твої  чисті,  наче  з  кришталю,
Завжди  для  мене  будуть  щирі  та  привітні.

А  я  люблю  тебе…  і  навіть  в  снах…
Той  голос  тихий  і  веселий  сміх  я  чую,
Ту  щирість  бачу  в  тих  ясних  твоїх  очах,
Та  лиш  у  мріях  ті  уста  твої  солодкі  я  цілую…  ©

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644966
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 20.02.2016

Анастасия Коханюк

Інший ти…

Ти  зараз  дивишся  вже  іншими  очима
Ти  вже  не  той  що  був  колись,
Твоя  душа  зосталась  за  дверима
А  совість  розплескалась  об  граніт.
Стоїш  не  перекресті  ти  між  нами
З  ким  хочеш  розділити  це  життя?
Спитай  у  свого  серця...  Та  кулаками,
 не  вибивай  у  нього  каяття.
Жалію  я  тебе  і  відпускаю
Не  потривожу  від  тепер  твій  сон,
В  твоїх  обіймах  ще...  та  вже  зникаю
Я  не  порушу  спокій  заборон!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645271
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016

Наталія Ярема

ХОТІЛА БУТИ…

Хотіла  бути  коханою,
Найкращою,  дорогою!
У  серці  моїм  закоханім  
Не  було  і  миті  спокою.
Хотіла  стати  жаданою,
Щасливою  мудрою  жінкою!
В  твоєму  житті  відкриватися
Щоденно  новою  сторінкою…
І  бути  тобі  найближчою,
Ділити  і  радість,  і  горе.
Я  небо  могла  б  прихилити!
Зібрати  для  тебе  зорі!
Хотіла    тобі  я  стати
Хоча  би  уже  і  сестрою.
Напевно,  багато  хотіла,
А  стала  лише  чужою…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326739
дата надходження 31.03.2012
дата закладки 19.02.2016

Ворожеска

Морський бій

І  подібно  морському  бою
Я  постійно  воюю  з  тобою.
Та  не  треба  вже  більше  слів  -  
Ти  мене  ранив...ранив...убив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645276
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016

Ворожеска

На вікні дощова каліграфія

На  вікні  дощова  каліграфія
Заливає  усе  сльозами,
А  у  мене  в  душі  анархія  
Про  все  сказане  поміж  нами.

Усміхатись,  напевно,  звикла,
А  ти  знову  мовчиш,  як  завжди.
А  душа  так  боїться  крику,
Й  навіть  серце  боїться  правди.

Вітер  ніжно  цілує  руки.
Закриваю  у  світ  кватирку.
Коли  небо  падає  в  руки,
На  душі  не  буває  гірко.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644692
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 19.02.2016

Шон Маклех

Мовчи, Доріане, мовчи…

                 «Один  одного  кличемо  з  тьми,
                     І  кожне  слово,  наче  ліс,
                     В  якому  блукаємо  ми.»
                                                               (Райнер  М.  Рільке)

Серед  тьми  я  кличу  людей:
Відповідає  тиха  сновида  луна  -  
Тільки  вона  незрима  й  сумна
І  все.  Вітер-варяг  Борей
Щось  проспіває.  Колись.  До  дна
Випитий  келих  сутінок  зла.
Алеями  йде  Доріан  Грей.
І  все.  І  край.  І  людей  нема.
І  кожне  слово  почуте  -  ліс,
Хащі,  терен  і  дзьоб  орла.
Стільки  часу  кличемо  з  тьми:
Кличемо  й  кличемо  -  все  дарма.
Якийсь  дивак  загубив  слова  -  
Збираємо  в  кошик  речей.
Над  вратами  напис:  «Все  марнота»
А  ми  все  блукаємо,
А  ми  все  шукаємо,
Собі  серце  краємо,
А  ми  все  збираємо,
Слова,  слова,  слова...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645259
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016

Івга Лис

Є просто щастя. І це так просто

                                                                                               [quote]МВ[/quote]
Є  просто  щастя.  І  це  так  просто  –  
Дивитись  в  очі  своїм  страхам.
Бажання  жити  відчути  гостро
І  знати  ціну  своїм  гріхам.  

Є  просто  дружба.  І  це  так  вічно  –  
Напевно  знати  :  людина  є,  
Що  зменшить  вітер  невдач  зустрічних,  
Розділить  горе  «на  два»  твоє.  

Є  просто  мама.  І  це  так  тепло  –  
Завжди  вертатись  у  рідний  дім.  
Знайти  у  собі  і  рай,  і  пекло
Насолодитись  і  тим,  і  тим.

Є  просто  радість.  І  це  так  щиро
У  кожній  миті  свого  життя.
Вбачати  радість  –  не  йняти  віри  –
І  свято  вірити  в  майбуття.  

Є  просто  близькість.  Є  просто  поруч.  
Є  :  просто,  тихо,  разом  навік.  
Любов  творити  в  собі  власноруч,  
На  котру  сам  ти  себе  прирік.  

Є  просто  щастя.  І  це  так  просто
Щасливим  бути  –  весь  час,  завжди.
Знайти  у  собі  не  відголоски  –  
А  ФАКТИ  страченої  біди.  


Є  просто  щастя.  Ми  –  просто  люди,  
І  нам  важливе  буття  своє.
А  треба  лиш  повсякчас  і  всюди
Щасливим  бути.  
Бо  щастя  –  є.

13.02.15
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638597
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 17.02.2016

Іра Табак

Життя

Життя  ввімкнуло  час  на  повну  гучність,
і  кинуло  у  глиб  бурхливих  вод  мету.
мабуть,  у  кожного  говорить  власна  сутність,
чому  ж  тоді  ми  завжди  обираємо  не  ту?

Не  ту  дорогу,  не  той  час,  не  те  життя,
повір,  це  до  гіркого  розпачу  -    трагічно.
діряві  наші    судна  шторм  лупцює  так,
що  вже  немає  часу  на  безмежну  вічність.

На  щастя  те,  що  в  далині  вітрилами  біліє,
на  ту  коротку  мить  непізнаного  дива.
куди  біжиш,  куди  летиш,  єдина  мріє?
мовчиш…  за  вікнами  холоне  злива.

За  вінками  іде  життя  під  танго  смерті,
танцюють  в’язні  зі  спомином  в  очах.
і  раптом...  постріл.  І  сонети  мертві
несе  на  крилах  поранений  птах.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644772
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016

Gelli

Кружевные рукава… (feat. Астронавт)

Мне  нравятся  твои  мурашки,
Прогулки    под  луной  и  тишина...
И  как  с  теплом,
На  воротник  твоей  рубашки...
Ложатся  нежно
Кружевные  рукава...
Обнимешь  ты  в  ответ...
Вдыхая  что-то  в  шею.
Моих  волос  едва  касаясь,
Вызвав  дрожь...
Сожмёшь  покрепче...
Став  ещё  смелее!
Всё  остальное..
Тайно  скроет  дождь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644767
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016

Королева ночі

А ти мене і не любив. .

А  зорі  наче  вилиті  з  кришталю,
Я  їх  покірно  знову  роздивлюсь.
Тебе  як  виявлялось  я  не  знаю,
Тебе  не  розпізнала  я  чомусь.

І  очі  тво́ї  я  не  роздивилась,
І  у  думки  як  тінь  не  увійшла.
Напевно  за  секунду  все  змінилось,
Твого  я  полишилася  тепла.

Як  відблиск  на  червоному  намисті,
Ти  загорівся  правдою  таки.
Весною  запали  осіннє  листя,  
І  номер  мій,  прошу  тебе,  зітри.

Я  вірною  була,  і  залишала  -
У  тиші  повну  сотню  зайвих  слів.
Як  боляче,  та  я  таки  пізнала
Що  ти  мене  ніколи  й  не  любив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644720
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016

Тетяна Мерега

Ти став частинкою життя

Ти  став  частинкою  життя.
Мов  буревій  ввірвавшись  в  нього,
Ти  розбудив  ті  почуття,
Заховані  від  світу  всього.

І  я  розквітла,  як  весна:
В  моєму  серці  крига  скресла.
Коли  відчула,  що  твоя,
Тоді  душа  моя  воскресла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348784
дата надходження 07.07.2012
дата закладки 17.02.2016

Юлія Антоняк

"Чорним чорнилом по спинах…"

Чорним  чорнилом  по  спинах
Хочеться  вічність  писати.
Або  на  білих  колінах...
Я  ж  ще  не  звикла  мовчати.

Добре  відчутні  ті  прянощі.
Неба  п\'янкого  над  дахом.
Де  віднайти  життя  тонкощі?
Вихід  один  -  стати  птахом...

Де  відшукати  відібрані
Всі  заколисані  сни?
Ті,  що  сполохані  й  латані..
Ті  що  не  знають  весни?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461219
дата надходження 18.11.2013
дата закладки 16.02.2016

Марамі

Збірка безумців

Бути  свідомою  розум  нашіптує
Правильні  рішення,  аж  до  нудоти
Біле  то  добре.  А  чорне?

Збірка  сектантів  у  спільній  молитві
Перегірчиш  і  залипнеш  надовго
Сірим  відтінком  промоклим

Бути  безгрішною  кажуть  книжки
Я  у  тобі  заховаю  провини  усякі
Пір'ям  просяклим  торканнями

Збірка  безумців,  що  вірять  у  сни
Синім  крізь  небо,  безгрішністю  станеш
Чорне  мовчить  бажаннями

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638709
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 16.02.2016

Процак Наталя

СЕНСОРНА душа…

Прозорі  тіні  з  фото  -  мій  фотограф
Моя  ж  тонка  уява,  непримхлива
І  грається  зі  мною  пам'ять  хтива
Все  шле  у  небуття  "живий"  автограф...

Розгойдує  човна,  встромляє  лезо
За  мене  розставляє  свої  ролі
Зламала,  розгадала  всі  паролі
І  б'є  вогнем  у  скроні  -  нетверезо!

А  сенсорна  душа  -  вона  ж  чутлива!
На  почуття,  на  дотики,  бажання
І  марними  стають  усі  старання
Тебе  забути?...ти  пробач  -  несила!

Не  вирвати  із  серця  -  не  сховати
Як  папірець  зім'ятий  у  кишеню
І  не  затиснеш  почуття  у  жменю
Бо  утечуть,  як  вітер  поміж  ґрати

А  ти  безодня  -  вимита  дощами
Мене  поглинув  повністю,  до  краю
Такого,  як  ти!(іншого)  -  не  знаю!
Тобою!  -  привела  себе  до  тями!

Тепер  на  осліп  шлях  я  пошукаю
По  східцях,  опускаюся  все  нижче
Здається,  що  до  виходу  вже  ближче
Та  в  нагороду  -  пекло  поміж  раю!

У  пазурах  минулого  -  вже  менше
Проштрикує  наскрІзь  ножем,  тривога
До  тебе  перетоптана  дорога
Та  я  надіюсь,  скоро...-  буде  легше...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644351
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016

Юлія Антоняк

Вечірній

Ти  захищав  мене  від  всього  світу,
І  твої  очі  були  мені  всім.
І  у  ту  ніч,  темнішу  від  граніту,
Я  просто  прирекла  тебе  своїм.

Ти  навіть  не  здогадуєшся  досі,
Як  я  тремчу,  коли  тебе  нема.
Я  наче  у  чужій,  страшній  епосі,
Де  після  зим  усе  одно  зима.

Ти  вмів  зігріти  навіть  одним  словом,
Але  тепер  уже  не  та  пора.
По  затишок  втечу  колись  до  Львова,
Як  може  буду  хвора  і  стара.

Бо  там,  ти  знаєш,  зовсім  інші  люди,
І  там  ступали  пари  наших  ніг.
Прожити  б  до  зими,  і  буде  чудо  -
Полюблю...як  і  ти  грудневий  сніг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569384
дата надходження 25.03.2015
дата закладки 16.02.2016

Процак Наталя

ПІЗНАЙ МЕНЕ НА СМАК…

Губами  доторкнусь  твоїх  повік
І  на  очах  залишуться  теплі  сліди  цілунків
Я  сп'ю  тебе  до  дна,  втону  в  руках  твоїх
Не  хочу  я  від  цього  порятунку...  

Серце  заб'ється  з  диханням  у  такт...
Рука  в  руці  як  я  в  тобі  і  стерті  грані...
До  смерті  зацілуй...пізнай  на  смак...
Одна  душа  на  двох  згорить  з  бажання...

Візьму  тебе  в  полон  я  без  прохання
Без  бою-  мій...а  я  по  капельці  в  тобі  стікаю...
Шепочуть  ніжно  губи  в  тишину,  зізнання
Лише  твоя...ти  мій...тебе  не  відпускаю...

Тремтять  зіниці  в  них  відлуння  неба  відіб'ється
І  попелом  впаде  душа  моя  в  твої  долоні...
Серцебиття  наше  з  ритму  зіб'ється...
Затліє  вогник  мій  в  твоєму  лоні...

Скусала  губи...сцілувала  до  пів  тями...
Розсипалась  в  тобі  несучою  стіною...
Влилась  у  горло  чистими  сльозами...
Заволоділа  повністю  тобою...

Невстояв...здався...сам  хотів...
Лише  моя...ти  шепотів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576840
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 15.02.2016

Івга Лис

Заглуши вже свою гітару…

Заглуши  вже  свою  гітару  –  
Хоч  колись  ти  не  будеш  мій?  
Не  вдавай  з  нас  щасливу  пару
І  торкатись  мене  не  смій.  

Болем  –  в  серце,  тобою  –  в  скроні  :  
І  весь  час  ти  в  мені  живеш.  
Я  ще  згадую  твої  долоні,  
І  обійми  гарячі  теж.

Я  іду  мов  на  бій  з  тобою,  
Переможцем  бути  хотів?  
Та  в  нерівному  цьому  двобої
Від  кохання  нема  й  слідів.

Ледь  помітно,  але  на  правду  -  
Ти  ще  досі  болиш  мені.  
Я  сама  тобі  дала  владу
В  добровільній  моїй  тюрмі.  

Ти  на  кого  мене  лишаєш?  
Чи  на  себе  чи  на  біду?  
Ти  –  мій  біль,  але,  певно,  знаєш...
Краще  тебе  собі  не  знайду...

В  серце  –  гострим  ножем  пожару  –  
Я  давно  цей  програла  бій.  
І  в  останніх  акордах  гітари  –  
"Ти  ніколи  не  будеш  мій".

05.06.15

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637556
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 15.02.2016

Юлія Антоняк

Прив'язалась до тебе всіма думками…

Прив'язалась  до  тебе  всіма  думками,
Хоча  колись  обіцяла  собі  не  робити  цього.
Ставлячи  обмеження  -  наче  гонимось  за  клітками.
А  це  життя  таке  всього-на-всього.

Мені  з  тобою  навіть  кава  найсмачніша.
Я  не  писатиму  про  каву.  Ні,  не  це.
Просто  весна  цьогоріч  найтепліша.
І  найжаданіше  мені  Твоє  лице.

Це  все  дурниці,  я  звичайно  почекаю.
Ти  скажеш,  що  якась  сентиментальна.
Пробігли  разом  вже  досить,  і  я  звикаю
Але  чекати  Вічно  можуть  "ненормальні".

І  може  ,  станеш  ти  колись  саме  таким,
Яким  вже  хочеш  бачити  себе  давно.
Але  для  мене  все  ж  залишишся  слабким,
Прекрасним  і  терпким  наче  вино.

І  не  старайся  так  змінитися  уперто.
Мені  по  правді,  якось  все  одно.
Лише  люби  мене,і  будь  завжди  відвертим.
І  може  ще  буде...  як  у  кіно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566284
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 15.02.2016

Соня Сонячна

Сонце у скронях

[i][i]Сонце  у  скронях,  вітер  в  долонях,
Літають  безладно  думки
Трохи  зневажені,  менше  відважені,
Невпорядковані  у  рядки,
Серцем  облюблені,  розумом  згублені
В  пам’яті  все  ж  постають,  рвуться  на  волю
За  синії  обрії,  там  умить  розтають.[/i]
[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643780
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 15.02.2016

Анна Демченко

Лісові Німфи.

Ось  ніч  іде,  скидає  темну  шаль,
скрізь  візерунки  вишиває  із  зірок.
Пахуча,  лісова,  зелена  даль,
під  місяцем  кружляє  німф  танок.

Мов  світлячки  побігли  по  стежках,
палкі,  маленькі,  мерехтливі  очка,
сміються  дзвінко,  на  гілках  сидять,
їх  голоси  тонкі  немов  дзвіночки.

Зірниці  зустрічають  як  весну,
на  крильцях  знов  збирать  солодкий  пил...
І  пісенькою  ніжною  в  танку,
щоночі  грать  на  арфі  білих  снів.

Струна  тоненька,  що  не  втримати  в  руках,
і  не  побачити  ту  мрію,  не  впіймать.
Мов  світлячки  побігли  по  стежках.
Останню,  світлу  зореньку  стрічать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156096
дата надходження 17.11.2009
дата закладки 15.02.2016

Gelli

1

Мне  бы  несколько  теплых  слов,
и  чашечку  чая...  и  не  важно  какую  музыку.
Мне  бы  знать  кто  тобой  одержим,  
кто  ключицы  твои  целует.
И  любить...  Все  рассветы,
те  неистовы  танцы  твои...
Разжигать  в  тебе  тьму  
заполняя  неведомым  светом.
И  дышать...  в  каждой  строчке  тобой,
мне  бы  только  кружить  тебя  в  танце,
пусть  вплетает  цветы  тебе  в  волосы  ветер...
Разбуди  меня  на  рассвете
теплым  взглядом  похожим  на  осень...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562434
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 14.02.2016

Марина Мариніна

Я стану морем твоїм

Стану  морем  твоїм,  у  безодні  думок  осідалих
Буду    небом  безкраїм,  в  широкому  обрії  мрій
Стану  вдачею  я,  серед  тисячі  ігор  невдалих
Стану    променем  світла,  у  темнім  тунелі  надій...

Стану  щастям  твоїм,  у  безмежному  просторі  горя
І  водою  я  буду,  в  степах  споконвічних  пустель
Стану  хвилею  шторму,  бурхливого  Чорного  моря
Чорноземом  я  стану,  в  грунтах  неродючих  земель!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405223
дата надходження 01.03.2013
дата закладки 14.02.2016

Анатолій В.

Осінній мінор (за віршем автора Роя)

З  великою  вдячністю  автору  Роя  за  натхнення!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613559

Осіннє  листя  золоте
Бринить  мелодію  кохання...
І,  може,  вперше  (чи  востаннє?)
У  серці  папороть  цвіте!..

Та  несподівана  зима
Той  цвіт  цілунком  остудила...
І  опадають  листя-крила,
Й  надії-іскорки  нема...

Під  снігом  -  осені  сліди,
У  серці  -  музика  осіння...
Снує  ще  доля  павутиння,
Та  стежка  в'ється...  в  нікуди́...


                                       Я  знаю:  стежка  в  нікуди...
                                       Але  ж  яка  чарівна  осінь!
                                       І  стежка  наче  так  і  просить
                                       У  ту  незвіданість  піти!

                                       Хай  несподівана  зима
                                       Біленьким  сни  припорошила,
                                       Та  виростають  знову  крила  -
                                       І  серце  радість  обійма!

                                       В  осіннім  зареві  дібров
                                       Палає  полум`я  кохання,
                                       Не  вперше  й  точно  не  востаннє
                                       У  серці  розцвіла  любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613605
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 14.02.2016

Процак Наталя

Я попід руку із Дощем в душі…

Варшавські  вулиці  впиваються  Дощем...
Мов  в  прірві  потопаю  стомлено  і  я
Поміж  людей  -    розгублена  душа...
Така  ж  чужа...проте  давно  своя...

У  серці  щем,  з'їдає  без  вагань
Усю  мене...і  не  дає    забути...
Забракло  сліз  і  не  лишилося  питань...
Тілом  я  тут...душею  там  де  маю  бути...

На  пару  із  Дощем  блукали  вже  не  раз
В  полоні  мовчазних  багатоповерхівок...
Поміж  алей,  вітрин,  стильних  прикрас
У  пошуках  собі...нових  домівок...

Та  як  знайти,  якщо  усюди  тісно  нам?..
І  серце  трошечки  від  спогадів  пяніє...
Нема  пояснення  несказаним  словам
Коли  від  них  душа  так  жалібно  німіє...

Чужі  слова...і  мова  не  для  уст  моїх...
Зриваюся  услід  обставинам,  що  склались...
І  лиш  на  мить,  вернусь  я  на  поріг
Свого  минулого...того  із  чого  починалось...

У  сірій  масі  згублюсь  -  трішки  кольорова...
Наче  не  схожа...та  така  як  всі...
Ні  не  самотня...і  не  одинока....
Я  попід  руку  із  Дощем  в  душі....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578952
дата надходження 04.05.2015
дата закладки 14.02.2016

Процак Наталя

Ти-моє ВСЕ!!!

                 .....ЛЮБОВ,  то  биття  в  твоїх  грудях
                 ДВОХ  СЕРДЕЦЬ  у  ритмі  одного...


Ти-  сіль  в  моєму  прісному  житті,
Ти-  ліки  на  усі  мої  хвороби,
Краплинка  щастя  поміж  болю  й  злоби,
Причастя  у  сумліннім  каятті...

Ти-  моє  Все!!!Мій  цілий  дивний  світ,
Жива  вода  в  моїй  душі-пустелі,
Ти-зорі,  що  спустились  прямо  з  стелі,
Мій  справжній  незакінчений  політ...

Ти-  голод  мій,і  ситість  вся  в  тобі,
Мішечок  згуб,  спокута  за  провину,
Гаряче  сонце  у  холодну  днину,
Щаслива  мить  у  втраченій  добі...

Ти-  янгол  мій  і  біс  в  одній  особі,
Ти-  злість  моя  і  найщиріший  сміх,
Моя  спокуса  мій  звабливий  гріх,
Ти-  совість,  що  не  піддається  пробі...
                                                           ...............................
І  байдуже!!!....хай  вітер  занесе
Мене  бозна-куди!!!  -  це  неважливо!
Для  мого  серця  все  в  житті  можливо
Тебе  знайду!...  бо  ти-  для  мене  ВСЕ!!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643809
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016

Шон Маклех

Посередники

                                         «Тому,  з  ким  говорив  біля  вогню
                                             Коли  шукав  пісні  богині  Дану...»
                                                                                             (Вільям  Батлер  Єйтс)

Вони  лише  посередники.
Провідники  через  хиткий  міст
До  нової  пригоди,  що  зветься  буттям.
Через  хиткий  рипучий  дерев’яний  міст
(А  під  ногами  вир),
Вони  лише  ліхтарники
У  цій  нескінченній  ночі,
Лише  вказують  шлях  помахом  рук
До  нових  острівців  світла-істини.
Вони  лише  вчителі,  що  вчать
Переходити  Темну  Ріку
Ступаючи  камінцями  зірок,
Лише  вчать  дослухатися
До  звуків  одвічної  музики
(Бо  ми  поглухли  
Від  шуму  власних  вигадок).
Дайте  їм  холодну  блискучу  монетку
З  долоні  в  долонь  пошерхлу
Срібну  -  з  металу  ночі  і  одкровень,
Вони  лише  на  важкій  службі  -  
Своїй  одвічній  і  темній,
Лише  виконують  требу  вогню
Цьому  Всесвіту  миготливому
(Бо  так  має  бути),
Вони  лише  скажуть  спокійно
Перед  воротами  нових  світів
(Нам  -  схвильованим),
Перед  новими  сонцями  
І  новими  квітами,
Вони  лише  нагадають
Маленьку  стару  істину:
«Ніякої  смерті  немає!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643774
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016

Любов Матузок

Синичок пістрява дзиґа

Синичок  пістрява  дзиґа,
кружляє  зимова  рань,
морозів  січнева  ліга
жадає  щодня  змагань.
Чавунно  промерзло  місто,
не  знайде  безпечний  схрон,
дерева-лінотипісти
друкують  рядки  ворон
про  те      безперечне  право
надію  не  полишать,
що  носить  в  утробі  трави
зелена  землі  душа.
Скупий  і  солодкий  натяк
не  зломить  льодинок    сни.
Та    кожен  із  нас  –  фанатик,
бо    вірить  в  прихід  весни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633294
дата надходження 03.01.2016
дата закладки 14.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2016

Любов Матузок

Вже білим втаєно строкате

Вже  білим  втаєно  строкате,
і  сонце  стримує  снагу  –  
зими  приглушена    соната,
слідів  дієзи  на  снігу.
Такої  тиші  Всесвіт  повен  –
із  німотою  на  межі!
І  кожен  з  нас  на  мить  –  Бетховен,
бо  ж  чує  музику  в  душі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628535
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 14.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2016

Serg_maestro

Танго

То  не  пожежа  –  серце  найтепліше
Відверте  танго  пристрасних  вогнів
Зненацька  музика  злякала  тишу
Паркету  стогін  в  стінах  задзвенів

Акордеону  звуки  виринають
Прискорюють  в  груд́ях  серцебиття
І  клавіші  ритмічно  відбивають
Їх  заздрісно  наслідує  взуття

Від  пристрасті  почервоніло  світло
Собою  вщерть  довкола  залива
Як  стрімко  почуття  розквітло!
Ти  віддалась  без  жодних  коливань

Заведена  з  пів-оберта,  струнка
Тендітна  й  витончена,  наче  невагома
Ти  відчуваєш,  як  міцна  рука
Твоєю  спиною  блукає  безсоромно

Півподиху  лишилось  до  цілунку
Півкроку  до  швидкого  забуття
Півпогляду,  й  на  крилах  візерунки
Несуть  тебе  з  паркету  у  життя

02.03.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563735
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 14.02.2016

Іра Табак

Каїн і Авель

Цей  світ  хижо  дивиться  темними  очицями,  Авелю,
відрікається  від  усіх  істин  перед  жертвоприношенням.
бо  тебе  усі  твої  істини  перед  світанком  зрадили,
і  зникали  раптово  думки,  мов  би  мечем  тупим  скошені.

Слухай  і  відчувай,  наче  востаннє  стоїш  під  небом,  Авелю,
ти  ж  зростав  у  лісах  таємничих  під  співи  Чугайстрові.
ці  пісні  у  тобі  проростають  пекельною  червоною  лавою,
і  скрипінням  смерек  десь  у  нетрях  під  тремтячою  ватрою.

На  бескидах  прокидаються  духи  забутих  мольфарів,
під  глухі  ворожі  постріли  сплітається  темінь  із  світлом.
ці  руки  в  крові  роздирають  тендітні  мережива  чарів,
кидаючи  їх  у  смоляну,  сплетену  із  червоним,  палітру.

Вслухайся  у  відзвук  цієї  живої  флояри,  що  лине  згори,
поки  все,  що  колись  здавалось  раєм  летить  у  прірву.
а  у  Каїна,  Авелю,  руки  в  багряній  крові,  він  несе  дари
лісорубам  твоєї  душі,  поки  ти,ледь  дихаючи,  віриш.

Дихай  прагло  і  глибоко,  мов  вдихаєш  материн  сум,
Дихай,  Авелю,  бо  Каїн  лиш  один  з  юд,  що  криваво  зрадять.
і  небо  від  болю  розколеться  навпіл,  і  битиме  струм  там,
де  у  найпершій  папороті  захована  істина  –  власна  пам'ять…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643745
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016

Світлана Крижановська

Квітка

Троянда...  Як  дивно  тримати  в  руках  цю  квітку  саме  зараз  -  взимку.  Її    злегка  прив'ялі  пелюстки  наче  благають  допомоги.  Я  беру  вазу,  наливаю  рідину  і  ставлю  квітку  у  воду.  Троянда  незабаром  знову  розцвітає,  короткий  час  дарує  мені  свою  красу  та  аромат.  Шкода,  що  триває  ця  ідилія  не  довго.  На  наступний  день,  ближче  до  вечора,  помічаю  -  троянда  гине.  Повільно-повільно.  ЇЇ  пелюстки  вже  не  благають  допомоги,  адже  цього  разу  квітку  не  врятувати.  І  навіщо  було  її  зривати?  (2014)
   
 Крижановська  (Маярчак)  Світлана  Петрівна,
 м.  Хмельницький
 Фото  автора.
                                                                           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624663
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 14.02.2016

Софія Флис

Сонний Львів

Згасають  зорі,  скоро  знов  світає,
Вже  метушня  у  кожному  вікні...
Старенький  Львів  ще  сонно  позіхає:
"Всім  час  ставати?  А  мені  ще  ні..."

І  знов  туманом  вулички  покрито,
Так  тихо  й  гарно  по  бруківці  йти,
Лиш  де-не-де  крамнички  вже  відкрито,
В  яких  туристів  можна  там  знайти...

Ось  там  за  рогом  ще  трамвай  порожній
Пливе  в  тумані,  як  між  хвиль  морських,
Спішить  до  нього  ранній  подорожній
По  рейках  від  роси  таких  слизьких...

Та  місто  спить  ще,  рано  прокидатись,
І  сотні  левів  бережуть  цей  сон...
Та,  Львове,  знай,  цілком  можеш  пишатись,
Що  навіть  сонним  маниш  ти  в  полон!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618910
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 14.02.2016

Софія Флис

Перехожий

Хто  ти  такий?  Ти  знову  перехожий?
Що  і  на  каву  в  гості  не  зайдеш?
Чомусь  мені  на  когось  ти  так  схожий...
Зажди,  стривай,  куди  ж  так  швидко  йдеш?

Кудись  спішиш?  Чи  просто  уникаєш?
Та  в  очі  глянути  боїшся  ти?
І,  як  завжди,  так  швидко  ти  зникаєш
В  тумані  відчаю  та  пустоти...

А  я  чекала  тут  тебе  так  довго,
І  каву  заварила,  як  тоді...
На  жаль,  маршруту  не  змінив  ти  свого,
І  постать  розчинилася  у  млі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613355
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 14.02.2016

Олександр Мачула

Час-скрипаль*

Десь  зі  всесвіту,  із  темної  комірки,
долинають  тихі  звуки  скрипки.
Та  всього  лунає  лиш  дві  ноти,
ноти  відчаю  і  вічної  скорботи…

Скрипалю,  чому  мелодію  сумну
граєш  ти  мені,  лише  її  одну?
Чом  звучать  лиш  ці  дві  довгі  ноти
ніби  дзвони  замку  з  Камелоту?..

Розучились  люди  чути  скрипку,
жуючи  у  тиші  хліба  скибку.
Жебрають  глухі,  а  ти  про  радість,
цвинтарем  бредуть,  а  ти  їм  чардаш…

Час-скрипаль  сумливо  усміхався.
Очі  опустив,  в  хітон  убрався
білий  ніби  вічність.  Скрипку  чорну
тиснув  до  грудей  немов  валторну…

Знов  і  знов  звучать  протяжні  ноти,
що  дарує  час  нам  щосуботи.
Може  він  за  нами  просто  плаче?
За  сіром  і  їх  життя  собаче…

30.12.2015

*  За  мотивами  твору  Шона  Маклеха  Патріка  „Дві  ноти“:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632160.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632631
дата надходження 31.12.2015
дата закладки 14.02.2016

Анатолій В.

На крилах вітру

І  скільки  не  тікай  від  себе,
Вертаєш  на  початок  знов!
Чому  в  душі  живе  потреба,
Щоб  там  пекла  вогнем  любов?

Тоді  сплітаються  у  рими
Буденні  фрази  і  слова,
І  щось  незвідано-незриме
У  серці  піснею  співа...

Серед  римованості  літер
Думки  сховались,  мрії,  сни...
Шумить  стокриллям  в  грудях  вітер,
Що  підіймає  з  мілини!

І  ти  здіймаєшся  над  світом  -
Живеш  в  реальності  і  в  снах!..
Летиш  наввипередки  з  вітром:
Ти  вже  не  ти,  а  вільний  птах!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643721
дата надходження 14.02.2016
дата закладки 14.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2016

Д З В О Н А Р

ТРИСТА ЮНИХ СЕРДЕЦЬ (Пам'яті Героїв Крут)

300  спартанців  біля  Фермопіл,  
300  козаків  біля  Берестечка,  
300  ліцеїстів  біля  станції  Крути  
вкрили  себе  невмирущою  Славою.
           Вічна  слава  ГЕРОЯМ  !


           "Через  недолугість  одних
             В  сніги  впали  другі  ..."

Стою  на  станції  Крути...
Як  же  так  вийшло,  
Не  можу  збагнути,  
Що  тридцять  студентів
Мусіли  вмерти?..
Душею  прозорі,  
Чисті,  як  скло,
Тут  тридцять  студентів
В  могили  лягло...

Хто  сьогодні  згадає?
Хто  сьогодні  заплаче?
Навіть  ворон  на  станції
Тривожно  не  кряче...
І  сліду  немає  
Від  їхніх  кісток.
Ніхто  і  не  знає  
Їх  юних  думок
Та  їхніх  слів  
В  останню  хвилину...

Почуття  на  замок,
Мовчу  вже  годину.
А  думка  тривожно
Б'ється  в  чоло  -
Жить  хотів  кожний,  
Як  статись  могло...
Чому  юні  душі  
Не  встигли  пожить,
Осипались  мов  груші
В  буремну  мить?..

Станція  Крути  -
Пам'ятник  смерті...
Хіба  можна  забути,..
Невже  в  пам'яті  стерті
Імена  тих  студентів?
Хіба  їхня  вина,
Що  мусіли  вмерти.
Що  для  їхніх  весіль
Не  лишилось  вина?..
Лише  кров  на  снігу
Закипала  в  кисіль
Та  стогін  і  крик,..
І  заметіль...

Станція  Крути.
Вас  не  забути...
Он  теплим  літом,
В  зелені  рути,
Горять  незабутки
Посеред  рейок...
...  Сижу  біля  будки
І  капають  сльози
Під  спів  "канарейок"...
А  поруч  стогнуть...
Уже  тепловози...

...........................

...  Станція  Крути,
Рейок  і  шпал
Залізні  ряди.
Станція  "Нуль"...
Невмовкаючий  шал
Снарядів  та  куль...

Тридцять  юних  голів
Тут  упали  в  сніги,
Бо  привів  Муравйов
Нащадків  "Орди"...

На  залізних  штиках
Юна  кров  запеклась
І  по  їхнім  руках
Кумачем  розлилась...

Ох,  "брати",  ви  "брати",
З  монгольским  оскалом.
Від  вас  смерть  лиш  -  знайти
В  цих  обіймах  "ласкавих"...

...  Тридцять  юних  сердець  
Вкрили  пурпуром  сніг.
Кожний  знав,  що  кінець
Та  стояв  скільки  міг...

Тридцять  мертвих  жоржин
Пламеніли  в  снігу.
Тридцять  юних  Марин
Витирали  сльозу...

..................................................

...  Маревом  білих,  холодних  снігів
Їхні  мрії  у  вічність  назавжди  пішли...
Так  тридцять  студентів,  тридцять  орлів
Велич  і  славу  в  народі  знайшли.

Юних  сердець  відважний  порив
Став  на  шляху  навали-руїни...
З  могили  Аскольда  лине  призив  -
Цінуйте,  
               Цінуйте,
                               Цінуйте
Свободу    
                 Своєї    
                               Країни  !!!

2003  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141862
дата надходження 17.08.2009
дата закладки 13.02.2016

Людмила Пономаренко

Старий пейзаж

Вже  синім  проліском  на  пагорбі  земля  багата,
Пухнастим  котиком  біля  воріт  верба  рясна.
І  знову  Псел  городами  до  хати
Сягнув,  щоб  нагадати:  це  Весна.

Берізка  забрела  далеко  в  повінь,
Струнка  красуня,  сон  юнацьких  літ.
І  серед  вод  пірна  самотній  човен,
Озиминою  пахне  білий  світ.

Пейзаж  старий,  але  забутий  часом,
Коли    стомилася  в  буденності  душа,
І  ця  зупинка,  як  буває  часто,
Моє  пробудження    в  мелодії  вірша.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639930
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 13.02.2016

тепла осінь

30 хвилин

Півгодини  це  тридцять  хвилин
На  вікні  -  стигне  ще  кава.
Гордість  ходить  в  кімнаті  як  пава,
а  твій  погляд  неначе  полин...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273449
дата надходження 03.08.2011
дата закладки 13.02.2016

Людмила Пономаренко

Таїна

До  таємниці  поетового  серця

“13  травня  1905  року  приїхала  твоя  Ликера,  твоя  люба,  мій  друже.  Сьогодні  мій  день  ангела.  Подивись,  подивись  на  мене,  як  я  каюсь…”  (Із  музейної  книги  відгуків  у  Каневі)

Любов-сподівання  –  надія  остання.
Ще  крила  не  складено.  Ще  б  полетіти!
Ликеро,  Ликеронько,  пізнє  кохання,
Ви  душу  поета  могли  б  відігріти…
Не  зважилось  серце,  хоч  трепетно  мліло,
І  стежка    стрімка  повела  у  нікуди.
Тарасове  слово    в  душі  вам    боліло,
І  спогади  тужно  вам  краяли  груди.
Нарешті    як  поклик:  «  У  Канів,  до  нього!»
І  злидні,  й  пересуди,  й  болісна  втома,
І  думка  про  те,  що  немає    живого  –
Ніщо  не  спинило,  не  втримало  вдома.
Так  пізно…  Уже  не  повернеш  нічого:
«Я  каюсь,  мій  друже.  Я  знову  з  тобою…»
Та  лиш  безнадійно  в    полоні    нічному
До  неба  душа  піднімалась  журбою.
Рушник  вишиваний  тепло  зберігає,
Де  білим  по  білому    -  доля  стражденна…
Чернечу  гору  і  Сільце  вже  єднає
Життєвих  доріг  таїна  незбагненна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639364
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 13.02.2016

Софія Флис

Пуста кімната

Пуста  кімната.Темрява  навколо.
І  тиша  давить  як  тягар  важкий,
Здригнувся  ти,  почувши  власне  слово,
Що  розітнуло  простір  мовчазний...

А  ти  стоїш,  не  можеш  зрозуміти,
Де  ділись  всі,  чому  ти  тут  один,
Чому  так  тяжко  темряву  пробити,
Усе  шукаєш  ти  якихсь  причин...

Ще  ніби  вчора  все  було  інакше:
Яскраві  барви  були  навкруги,
Та  ти  чекав,  що  завтра  буде  краще,
Хотів  до  неба  руки  дотягти...

Не  цінував  людей,  що  були  поряд,
Які  завжди  готові  помогти,
Тому  сьогодні  маєш  стільки  горя,
Тому  сьогодні  наодинці  ти...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609937
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 13.02.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2016

Наталія Ярема

ВЕСНЯНИЙ ВІТЕР ВЕРБУ ПОКОХАВ…

Весняний  вітер  вербу  покохав,
Її  зелені  коси  розплітав.
Сміялась  дзвінко  молода  верба.
Забула  в  щасті,  що  таке  журба.

Та  вітер  вже  берізку  обнімав,
Ії  біленьке  личко  цілував,
Берізка  відігнала  всі  жалі:
Бува  ж  кохання  щире  на  Землі!

А  у  саду  цвіла  прекрасна  рожа!
І  вітер  шепотів  :  «  Яка  хороша!
Які  у  тебе  ніжні  пелюстки!
Родзинка  в  тобі-  гострі  колючки!»

Не  знали  того  ні  берізка,  ні  верба,
Ані  та  рожа  пречудова  запашна,
Що  в  полі  вітер  все  гуляв  та  хихотів:
«  Ну  де  ж  ви  бачили  кохання  у  вітрів?»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337176
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 13.02.2016

Роман Глєбов

Але кохання теореми найбільшим доказом є ти.

Коли  по  нервах  б'ють  проблеми,
Стає  непевним  кожен  крок,
Та  про  кохання  теорему
Я  знаю  вічний  той  урок.

Лише́  твій  образ  пригадаю,
Той  спогад  серце  враз  п'янить,
Я  забуваю,  що  згасаю  -
Терпка́,  болюча,  спрагла  мить.

Нехай  по  нервах  б'ють  проблеми,
Що  і  себе  вже  не  знайти
Але  кохання  теореми
Найбільшим  доказом  є  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559808
дата надходження 15.02.2015
дата закладки 13.02.2016

Роман Глєбов

Надобраніч

Ледь  теплий  місяць  за  вікном
Огорне  ковдрою  кімнату,
Торкнеться  носика  твого,
Поки́  ти  будеш  міцно  спати.

І  поцілує  ніжно  раз,
Щоб  вмить  наснився  сон  яскравий,
Де  ліхтарі  у  пізній  час,
І  зранку  чуєш  присмак  кави.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576453
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 13.02.2016

Любовь Козырь

Роздуми

А  місяць  сьогодні  тоненький  і  гострий,  як  лезо,
На  тлі  оксамиту  холодної  темної  ночі.
Хто  келих  кохання  не  випив,  той  мислить  тверезо,
А  дай  пригубити  хоч  краплю    –  сп’яніє  охоче  .

А  Всесвіт  сьогодні  безкрайньо  німий,  як  ніколи,
На  стомлене  місто    звалилась  нечувана  тиша.
Хто  в  серці  не  має  тепла,  той  лишається  кволим,
І  Доля  про  нього  натхненно  уже  не  напише…

А  зорі  сьогодні  ясні  і  шляхетно  величні,
Здається,  що  в  небі,  як  в  полі,  розсипались  квіти.
Для  того,  хто  віри  не  має,  цей  світ  –  синтетичний:
Життя  без  вагань…  Та  не  знаю,  чи  варто  так  жити?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476883
дата надходження 03.02.2014
дата закладки 13.02.2016

Процак Наталя

ТОРКНИСЬ РУКИ, НЕ БІЙСЯ…Я З ТОБОЮ!….

Я  знаю,  що  ти  думаєш  про  мене
Бо  і  сама  про  тебе  бачу  сни
Ти  наче  дощ  вчорашньої  весни
Приходиш  у  мої  думки  туманом
А  я  не  хочу  звати  це  обманом
Бо  знаю,  що  ти  поруч...тільки  мій
І  тілом  відчуваю  подих  твій
Обійми,  поцілунки,  рук  торкання...
Я  цим  живу,    дихаю...хворію
І  вірю  в  це  без  сумніву  й  вагання....

Ти  янгол  мій  і  ти  моє  прокляття....
Не  можу  не  кохати  твоїх  віч
Ховатися  в  безодні  ніжних  пліч...
У  мріях  спільних,  де  ми  лиш  з  тобою
Немов  птахи,  що  марять  висотою
Пронизуємо  крилами  блакить
Ковтаючи  квапливо  нашу  мить....
Ми  дві  душі,  що  схоже,  заблукали
Знайдем  притулок  в  згублених  серцях
В  яких  себе  на  зАвжди  поєднали...
..................................................................
Торкнись  руки,  не  бійся....я  з  тобою!
Ми  як  вогні  народжені  іскрою....
Не  згаснемо  ніколи....і  вікИ
Горіти  нам  так,  як  горять  зірки...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595835
дата надходження 25.07.2015
дата закладки 13.02.2016

Промінь надії

Життя

Живу  у  світі  нездійснених  мрій,
У  світі  мертвих  бажань  і  надій.
У  якому  не  бачиш  сенсу  життя,
Бо  поряд    нікого  близького  нема.
Лише  одна  лицемірна  брехня,
Яка  бореться  за  своє  життя.

Та  все  ще  можна  на  краще  змінити
Почавши  одне  одним  дорожити.
Про  свої  почуття  тільки  прямо  говорити,
Не  втрачати  тих,  без  кого  не  зможемо  жити,
Бо  вони  навчать  життя  любити
І  хороше  в  ньому  знаходити.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498923
дата надходження 14.05.2014
дата закладки 13.02.2016

Valeo

До болю

Цей  вірш  до  болю
Боляче  мені  дається
Рядки  сповнені  тугою
будуть  наче  смерть
Зрада  від  рідних  душ
Найбільша  зрада
Таку  зраду  я  стерпів
від  тебе,  але  вірші
Рвуться  на  волю
Що  ти  робиш
з  моїм  серцем
Хіба  не  бачиш  воно  плаче
А  ти  стоїш  й  смієшся
Побачивши  цю  зраду
Навіки  серце  стало
Більш  не  відчує  воно
Тепла  кохання
Але  кому  воно  потрібне
Викинуте  на  узбіччя
Як  не  потрібне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580523
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 13.02.2016

Марія Демянюк

Грушевий вечір

Цей  вечір  можна  пити  з  молоком
Мастити  м"ятою  на  скибу  хліба.
І  запах  грушок,  здобрених  вином.
І  зорі  в  небі  оп"янілі  ніби.  
Серпнева  стома  тулиться  до  ніг.
І  вітер  обіймає  плечі  ніжно...
Немовби  зупинився  плину  біг
І  Єва  з  дерева  зриває  груші  грішно.
Медовий  місяць  поспішає  нині  :
Готує  груші  ночі-господині...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599189
дата надходження 12.08.2015
дата закладки 13.02.2016

A.Yakovyna

Інтоксикація

Інтоксикація  людьми,
Яких  ти  бачиш  днями  і  ночами,
Що  чужорідними  тілами,
В'їдаються  в  твої  думки.

Інтоксикація  від  болю,
Який  руйнує  тіло  твоє,
Та  анальгін  не  допоможе,
Біль  скоро  знову  потривожить.

Інтоксикація  від  оточення,
Воно  в  пам'яті  ложе  виточує,
Викарбовує  себе  в  тобі,
А  тікати  немає  куди.

Інтоксикація  реальністю,
І  все,  що  діється,  здається  банальністю,
Ти  не  заховаєшся  у  сп'янінні,
Від  її  міцного  коріння.

Від  почуттів  теж  інтоксикація,
І  не  допоможуть  тут  зміни  локації,
Для  початку  зміни  думки,
Очисти  все,  що  навкруги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514460
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 13.02.2016

majra

А ти нікому правди не кажи…

А  ти  нікому  правди  не  кажи...
Чи  є  в  твоєму  серці  мир  і  спокій?
Чи  навіть  між  людей  ти  одинокий?
І  мовчки  просиш  -  Боже,  поможи!..

Буває  світ  жорстокий  зазвича́й,
В  нім  -  люди  заздрять  і  втрачають  міру..
Тобі  дарують  посмішку  нещиру...
Та  ти  ніколи  віри  не  втрачай!

Якщо  біда  тебе  підстерегла,
Завжди  знайдеться  той,  хто  допоможе!
І  справедливість  кривду  переможе,
Бо  більше  на  землі  добра,  ніж  зла!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641568
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 13.02.2016

Іванка Прокопишин

усмішка тепла

Всміхається  посиніла  блакить
річки  переливають  берегами
продала  б  душу  за  єдину  мить
свободи.  і  секунди  поряд  з  вами

бурхливе  сонце  бризкає  теплом
не  хочу  знати,  як  цього  чекала
погріюсь  хвильку  під  твоїм  крилом
нарешті  я  з  тобою.  мить  настала

́

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422813
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 13.02.2016

Кобзар Лаборськый

Добрэ ж зарэ дышыця

Во  а  во  ув  Рыловыч

Гой  да  в  полю  вышня  й
Да  шчэ  й  дыка  ж  слывка  й.
Ібо  шо  ж  я,  разве,  В,  быдла  фш,
Шо  й  ны  й  зрубвай  мілок.

І  от  мы  вжэ  ж  з  Грышман
Хорошэ  й  зажывШыс.
Ібо  зь  Васька,  ой,  дурыло  ж.
Простыть  нам  всэ  гнівчыч.

Хішчные  ці  зь  рыла
Гонды  во  та  вж  мыЮць
Ны  жэ  того  уфдалого  й,
Шо  й  спувайт  но  фш  пісьНю.
Ны  й  прошчальну,  х,  шчіньсьКу.

Білый  світ  мій  мылый!
Ек  жэ-то  слухЧыхЛохСь,
Шо  вжэ  й  лохы  во  в  болоты
Да  й  пасуць  скотынКу  зь.

Бешаный  був  ж  дідко,
Шо  ёго  да  в  мызу  б
Штыр  з  двінацыть  псіный  гындэ,
Шо  накралы  й  трісок.

Ну,  то  зарэ  вж  жыйтэ,
Ек  вам  Біг  дасць  шылый.
Ій  шыхуйтэ  но  шчэ  вылый
Ны  в  своі  зе  й  вылыцы.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639089
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 13.02.2016

Olena Taran

Перекритий небом

Дорога  до  тебе
       Перекрита  небом  
                             Хто  я  така?
                       Чому  я  без  тебе?
Маю/  не  маю  
                                     дозвіл  зустрітись
Хочу/  не  хочу  
                                     росою  вмитись  
Серпанком  пробігти
                                     по  жовтому  полю
З  тобою  поряд
                                     і  вже  не  з  тобою.
Вірші  писати
                                     Про  тебе.
Ти  Перекритий  небом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604433
дата надходження 05.09.2015
дата закладки 13.02.2016

Олександр Крутій

Чи поетом я став?

Чи  кохав  я  колись,  як  кохали  вони
Всі,  що  дихали  й  жили  віршами?
Чи  описував  я  свіжий  подих  весни
Як  вони  це  робили  ночами?

Чи  хотів  я  торкнутись  блакитних  небес
Що  вгорі  так  високо  над  нами?
Та  погладить  рукою  дозрілий  овес
Коли  йшов  золотими  ланами?

Чи  поетом    я  став,  чи  читають  мене
Як  читають  усіх  їх  сьогодні?
Час  покаже  коли  пів  століття  мине
І  вірші  мої  стануть  народні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457734
дата надходження 31.10.2013
дата закладки 13.02.2016

Невідомська Вікторія

Слово

Серед  тисячі  фраз,  серед  вивчених  долею  слів,
Віднайти  те  одне,  що  ще  буде,  як  серце,  тремтіти,
Серед  сотень  людей  і  мільйонів  небесних  вогнів,
Щоб  воно  було  ніжним,  як  промінь  казковий  і  діти.

Щоб  співало,  як  птах,  прославляло  весну  і  тепло,
Щоб  горіло,  як  день,  у  долонях  спекотного  серпня,
Як  ніколи  у  світі  ще  дотиком  так  не  було,
Щоб  жадали  його  і  покірні,  і  самі  нестерпні.

Серед  моря  доріг,  океану  трави  і  небес,
Щоб  звучало,  як  дім,  і  ламало  у  грудях  кайдани,
А  для  тих,  хто  помер,  а  сьогодні  як  ніби  воскрес,
Щоб  воно  лікувало  залишені  скальпелем  рани.

Панацеєю  днів  і  хворобою  цілих  століть,
Те  єдине,  одне,  а  для  кожного  все  ж  унікальне,
Лиш  подумать,  як  може  у  холод  душевний  зігріть,
А  ми  справді  вважаєм,  «кохаю»  -  уже  тривіальне?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508824
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 13.02.2016

Анатолій В.

Вірш без відповіді…

Як  дійдеш  до  межі  за  якою  лише  невідомість,
І  втрачаєш  контроль  між  реальністю,  мріями  й  сном,
Що  підкаже  тобі  твоє  серце,  твоя  підсвідомість?
Заховатись,  чи  зникнути  -  наче  туман  за  вікном?

Коли  втрати  боїшся  —  її  підсвідомо  чекаєш!
І  той  страх  то,  мабуть,  що  початок...  Початок    кінця?..
Із  цим  жити  ще  важче,  як  все  розумієш  і  знаєш,
А  позбутися  страху    не  можеш...Де  вихід  з  кільця?

Я  дійшов  до  межі  за  якою  немає  законів,
За  якою  ховається  вибір,  а  він  не  простий,
І  думки  не  встигають  за  розумом  —  загнані  коні...  
І  ніхто  не  розкаже  мені    де    той  вихід  знайти!    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621160
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 12.02.2016

Лі Чень Дао

Над потоком буття

«Коли  б  мені  було  додано  ще  трохи  років,  то  в  п’ятдесят  я  б  взявся  би  за  вивчення  Книги  Змін  і  зміг  би  уникнути  великих  помилок.»
           (Кун  Фу  Цю  Цзи  «Лунь  Юй»)

Якось  стоячи  на  мосту  дерев’яному  
Над  потоком  бурхливим  ріки
І  його  споглядаючи  довго,
Вчитель  сказав  учням  здивованим:
«Якби  Небо  додало
Мені  нетямущому  і  неосвітченому
Ще  кілька  років  бодай,
Бо  час  завершується,
Я  би  взявся  би  за  «Книгу  Змін»
І  міг  би  уникнути  багатьох  помилок
Великих,
Хоч  помилками  є  тільки  ті,
Які  не  виправляються,
Бо  доброчинність  в  мене  від  Неба,
А  Хуань  Туй  –  отой
Злий  невіглас  і  сіяч  зла,
Що  він  може  зі  мною  зробити?
Бо  якби  Небо  захотіло  б  знищити
Доброчинність  і  просвіту,
Воно  би  давно  мене  погубило.
А  такі  сірі  невігласи  –  
Вони  ж  повелителі  юрби  тимчасові,
Вони  ж  керують  тільки  людьми  темними,
Як  той  правитель  Пу  Ті  злий
Сіяч  війни  жорстокий  –  
Піднебесну  збаламутив,
Людей  зробив  маленькими  й  навіженими,
Але  зникне  він,  як  темрява
Коли  сонце  сходить…»

Примітка:

Ілюстрація  –  картина  Ван  Гога.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509216
дата надходження 04.07.2014
дата закладки 11.02.2016

Лі Чень Дао

Сова

                                 «Я  не  знаю,  чи  в  тому  є  насправді  щастя,
                                     Що  юрба  нині  робить,
                                     І  що  вважає  вона  за  щастя.»
                                                                                                                 (Чжуан  Цзи)

Коли  осінь  жовтіла  золотом,
Коли  листя  шурхотіли  під  черевиками,
Примушуючи  забувати  про  нечутне
(Кроки),
Коли  вітер  дарував  мудрість
(Холодний)
Чжуан  Чжоу  вирішив,
Що  кошик  його  думок  надто  повний,
Що  слова  мандрують  собі  окремо,
А  Шлях  –  ось  він,  тут,  під  ногами,
Пішов  він  побачити  свого  старого  друга,
Філософа  на  ймення  Творець  Блага,
Що  пішов  служити  радником
У  царство  Лян  незначне  й  крихітне.
І  хтось  попередив  радника:
«Йде  сюди  Чжуан  Цзи  мудрець,
Хоче  він  вашу  посаду  посісти,
Самому  радником  царя  Лян  стати.»
І  наказав  тоді  чиновник  Творець  Блага
Всю  країну,  всеньке  царство  обнишпорити,
Та  мандрівця  зловити  –  
Три  дні  шукали,  та  марно.  
А  Чжуан  Цзи  прийшов  до  Творця  Блага  
Й  промовив,  запитав  його  посміхаючись:
«Чи  ти  чув  про  пташину,
Що  зветься  Юний  Фенікс?  
Літає  він  від  океану  до  океану,
Гніздо  будує  лише  на  платані,
Живиться  лише  плодами  чистими,
П’є  лише  з  джерел  солодких.  
І  ось  цей  Фенікс
Пролітав  колись  над  совою,
Що  мертвого  щура  відшукала,
І  гукнула  Феніксу  –  геть,  мовляв,
Від  моєї  здобичі!
Нині  ж  ти  чомусь  хвилюєшся,
кричиш  геть  і  погрожуєш,
Невже  ти  думаєш  таким  чином
Мене  від  царства  Лян  відвадити?»