что побуждает деревья дышать
и реки течь вспять
пронзая слух бесконечности
это она
шелестя в тебя ветрами
параллельных миров
плывет в разноголосном мареве жизни
беспечным неожиданием
первой выдавшим мне путевку
потому что надо было догнать поезд
в котором ты терпеливо шел
открывая дверями окна и форточки
чтобы однажды войти во все окна форточки и двери
вместе с ней
и заждавшимися их /там/
стихами
кто знает
может быть это ее самое
сокровенное желание
мигающее автострадными огнями
сотен тысяч
неудавшихся смертей
где кто-то ушел не дослушав
или просто вышел на утренней станции
получив свое /вдохновение/
вынужденная каждый раз начинаться заново
стремясь воплотиться в ком-то
кто услышит другого
/до пустоты/
рождая единственную точку
в которой пространство и время
узнают о своем
бессилии
и которая настигнет тебя уже скоро
где-то в далеком неоднажды
на обочине случайной
вселенной
или по дороге в галактический паб
потому что безграничное
молчание и терпение
вздымают волны моего сердца
желая тебе
самой необратимой самой тревожной
самой счастливой смерти
ведь услышать кого-то
до пустоты
значит дать ему возможность
умереть в ней /полностью/
став единым
в той самой
единственной точке
где мы
радостно встреченные
и похороненные
собственными стихами
отправимся осваивать новые пустоты
чтобы снова навсегда
остаться там
в наполненном снами
/о них/
одиночестве
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591115
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 01.07.2015
Я забута і я забита,
Я промінь, покинутий у глибині пустель,
Нікому не потрібний тут, мов тихий день.
Безмежжя, яскравий сон із лоскотом на носі
Від пір'я мрій, духмяних почуттів.
Досі
Я не була старанним учнем правди,
Моєю матір'ю солодка вигадка вважалась.
Ввижалась
Музика, гучна та дика, що морем
Розлилась із кубку кави.
Спадали
На думку дії лицарів відважних,
Тих, що кохали, а потім проклинали
Самотню Даму Серця -
Фігуру з порцеляни,
Крихку та гнівну.
Сонце -
Моє бажання, щастя і надія,
Пригнічена гірко-солодка мрія.
Я впораюсь? Ніхто не знає,
Хоч, народившись праведним пророком,
Себе картає
За неможливість дихати й страждати
Через надмірний потяг до любові.
Всі фатуми і долі
Запліснявіли, вкрились буйним мохом,
Смарагдовим трунком
Нещасної душі-забрьохи,
Що солодко обмащує шорстку поверхню.
Зверхньо
Ти споглядаєш крізь вуаль
Туманно і закурено тонку,
Я йду.
Бо впораюсь. Однак,
На смак
і колір
Ти не знайдеш квітуче почуття любові.
І знову музика грайливосніжна,
Пострілогучна, дзвінколунна і темно-ніжна
В очах твоїх. Мені вже не потрібних.
Trzy krótki "гав".
Бувай.
*Trzy krótki - три короткі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589555
дата надходження 24.06.2015
дата закладки 24.06.2015
Лиш келих теплого вина зігріє в ніч осінню,
Бо ти одна, завжди одна, доросла й самостійна.
А за вікном цвіте життя, в якому ти лиш тінню
Відображаєш образ свій, ховаєшся надійно…
Зникаєш в самоті думок, блука в своєму світі.
Ти як чарівний пелюсток посеред в’ялих квітів.
І не повернешся в реальність, утратила зв'язок.
Ти вибрала свою дорогу з заплутаних стежок.
Ти вибрала складну дорогу, навіщо йдеш одна?
Невже не бачиш, як й моя загублена душа
Блукає поруч, й біля тебе піснями дзеленчить
Неначе має крила, із пристрастю летить…
На гамірливій площі зустрів серед людей
Лиш твої зелені очі у відблиску ночей.
Стояла неприступно, й на небо голубе
Дивилася так, наче назустріч хтось пливе…
Я зразу закохався у постать чарівну
У серці чути стукіт й прокинувся від сну
Я кожен день приходив, з надією чекав,
Але тебе не було, невже лиш сон я покохав?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585948
дата надходження 07.06.2015
дата закладки 14.06.2015
Вір мені. Хоч у Долю не віриш, то може й не треба,
Вона надто досвідчена й надто премудро-стара,
Щоб минути нас двох, коли зорі із вічного неба
Наші душі зв’язали, хоч часто розводять тіла.
Не буває отак випадково поєднаних зроду.
Моє щастя – з тобою, та все має свою ціну.
Щоб у Долі могла заслужити тебе в нагороду,
Я усі негаразди й тортури у неї пройду.
Вір мені. Та насправді чи вистачить мудрості й сили,
Я не знаю, пробач. Бо я інколи надто м’яка.
Хтось отруєне яблуко дав, а я взяла й вкусила,
І, наївна така, не помітила там черв’яка.
Хтось любити хотів, а я надто пручалась щосили,
Бо не знала любові, що чиста, як щира сльоза,
Бо минали, зминали і в жертву мене приносили,
І з роками потрохи черствіла тендітна душа.
Вір мені. Я з тобою – за небом, за обрію краєм,
За межею останнього розстрілу моїх причин.
Досить принципів, геть. Я тебе назавжди обираю
На усю безкінечність життєвих і творчих глибин.
11.06.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587173
дата надходження 13.06.2015
дата закладки 13.06.2015